.
Причинами збільшення бездомних стало різке зниження доходів та рівня життя населення внаслідок структурних змін у галузях економіки, збитковості багатьох підприємств виробничої сфери, недосконалості фінансово-кредитних механізмів, різкого збільшення наявного та прихованого безробіття, неготовність навчальних та соціальних закладів, правоохоронних органів проводити роботу з такими категоріями населення в ринкових умовах.
Значну групу ризику складають громадяни, що не мають реєстрації, але в той же час мають роботу і орендують житло.
Крім загальних причин, зазначених вище, найбільш характерними причинами, що ускладнюють проблему бездомності та бродяжництва, для багатьох країн у даний час є низький рівень соціального захисту незахищених верств населення, а саме: недостатня кількість житла, брак дешевого житла, безробіття, що обумовлює відсутність засобів для оплати житла, малозабезпеченість багатьох сімей і окремих громадян, соціальне здоров'я суспільства (наявність душевно хворих, осіб з поведінкою, що відхиляється, наркоманів, алкоголіків, нездорові (неблагополучні) відносини в сім'ї, стан осіб, що вийшли з місць позбавлення волі. Неможливість отримати житло, влаштуватися на роботу спонукає частину таких людей на злочини (випадкові заробітки і жебрацтво не вихід з положення). Ситуація особливо посилюється в кризових умовах. Лави бездомних поповнюють колишні в'язні, діти, що тікають від батьків, інваліди, наркомани і алкоголіки, біженці, військовослужбовці, що повертаються з інших країн.
Одним з основних аспектів проблеми роботи з людьми без певного місця проживання є алкоголізм. З одного боку - це джерело поповнення даної категорії населення ( «пропив» квартиру тощо), а з другого - це ще й фактор, який ускладнює і збільшує існуючий стан справ. Людина з алкогольною залежністю навіть свої мізерні доходи витрачає не на забезпечення життєво важливих потреб організму, а на задоволення згубної тяги до «зеленого змія».
Важливим моментом в роботі практикуючого соціального працівника є профілактика алкоголізму. На жаль, зараз не можна говорити про більш-менш доступні засоби профілактики алкоголізму саме серед бездомних, проте за допомогою широкої антиалкогольної пропаганди можна зробити деякий вплив на ситуацію, що склалася в цілому.
Відзначається різке зростання соціальної дезадаптації дітей: рання алкоголізація і наркоманія, бродяжництво, аморальна поведінка підлітків, проституція, протиправні дії. Серед «бомжів» значну частину становлять колишні ув'язнені, тому одним з напрямків соціальної роботи з даною категорією населення є реабілітаційна діяльність.
Соціальна реабілітація, як одна із загальних технологій соціальної роботи, спрямована на відновлення не тільки здоров'я, працездатності, але і соціального статусу особистості, його правового положення, морально психологічної рівноваги, впевненості в собі. На особливу увагу заслуговують біженці, тому що саме вони є тією групою ризику, в надрах якої зріють проблеми, що призводять до зростання кількості людей без певного місця проживання. Саме біженці, не знайшовши собі житла, поповнюють ряди бездомних.
До бездомним потрібен особливий підхід. Не кожен (навіть соціальний працівник) може працювати з ними (особливо з деякими категоріями, такими, як люди, що скотилися на дно). Однієз з основних вимог до соціального працівника - яскраво виражена комунікабельність. Треба вміти знайти контакт з такими людьми, не принижуючи і не відлякує їх.
РОЗДІЛ 2. Нормативно-правове регулювання соціальної роботи з бездомними і безпритульними громадянами
Соціальний захист бездомних громадян та безпритульних дітей.
Тривожною тенденцією в даний чає є активне зростання чисельності бездомних громадян та безпритульних дітей, які займаються бродяжництвом.
Проблема бездомних громадян та безпритульних дітей в Україні деформує соціальне середовище, руйнує фізичне, психічне та духовне здоров'я людей, знижує їх життєву, громадську та творчу активність, погіршує моральний стан, створює соціальну напругу в суспільстві.
Більшість громадян, схильних до бродяжництва, ведуть протиправний, здебільшого злочинний спосіб життя. Серед них і ті, які були раніше засуджені, хворі на різні інфекційні захворювання (СНІД, туберкульоз, гепатит тощо), зловживають наркотичними засобами, хронічні алкоголіки.
Причинами такої ситуації стало різке зниження доходів та рівня життя населення внаслідок структурних змін у галузях економіки, збитковості багатьох підприємств виробничої сфери, недосконалості фінансово-кредитних механізмів, різкого збільшення наявного та прихованого безробіття, неготовність навчальних та соціальних закладів, правоохоронних органів проводити роботу з такими категоріями населення в ринкових умовах.
Крім того, свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишити територію України не підкріплюються достатньою освітньою, правовою та інформаційною роботою серед громадян, яка б допомогла реалізувати правові норми, передбачені Конституцією України.
Особливої уваги з боку держави потребує сьогодні вирішення проблемних питань безпритульних дітей, зменшення чисельності дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, яких налічується понад 100 тисяч, більшість з них - "сироти" при живих батьках, відновлення житлових і майнових прав дітей. Кардинальних змін потребує діяльність місцевих органів виконавчої влади, органів опіки та піклування, правоохоронних органів та молодіжних організацій.
З метою поліпшення соціального захисту бездомних громадян та безпритульних дітей був прийнятий Закон України „Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей".
Зазначений Закон визначає загальні засади соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей, забезпечує правового регулювання відносин у суспільстві, які спрямовані на реалізацію бездомними громадянами і безпритульними дітьми прав і свобод, передбачених Конституцією України та чинним законодавством, створює умови для діяльності громадських та благодійних організацій, що працюють у сфері соціального захисту населення.
Норми міжнародного права та правила, встановлені міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України застосовуються при вирішенні питань щодо соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей.
Основними принципами на яких ґрунтується соціальний захист бездомних громадян і безпритульних дітей є принципи: законності; демократизму; рівності громадян; поваги до особистості; визнання честі та гідності; забезпечення основних прав і свобод людини.
Прийнятий Закон поширюється на громадян України та осіб без громадянства, які постійно на законних підставах проживали і після втрати прав на жилі приміщення проживають на території України.
Бездомні громадяни і безпритульні діти мають право на: повагу до їх гідності; охорону здоров'я; соціальний захист; правову допомогу; звернення відповідно до законодавства із заявами та скаргами до органів державної влади та органів місцевого самоврядування; отримання інформації про свої права та обов'язки.
Крім цього, ці громадяни мають право користуватися іншими правами та свободами, що закріплені Конституцією і законами України.
Слід відмітити, що з метою створення необхідних умов для забезпечення прав та свобод бездомних громадян і безпритульних дітей упроваджується їх облік.
РОЗДІЛ 3. СУЧАСНІ ПІДХОДИ ДО ВИРІШЕННЯ ПРОБЛЕМИ бродяжництво та СОЦІАЛЬНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ ПРОБЛЕМНИХ ШАРІВ НАСЕЛЕННЯ
.1 Особливості медико-соціальної роботи з контингентом «бомж»
Бездомний - це людина, позбавлена іноді не тільки даху над головою, а й інших елементарних умов життя: медичного обслуговування (немає прописки); постійного місця роботи <#"justify">·дбайливе збереження і відтворення духовних цінностей;
·соціальна захищеність;
·турбота про здоров'я людей;
·екологічна безпека.
3.3 Вулична соціальна робота з бездомними людьми
Проблема бездомності існувала й існує навіть у розвинутих суспільствах із високим рівнем соціальної захищеності громадян. Вона має комплексний характер і набуває нових вимірів відповідно до зміни життєвих стандартів. Залежно від стану економіки та спрямування соціальної політики, зокрема житлової, кількість бездомних людей може зростати чи зменшуватися.
В Україні до цього часу немає достовірних статистичних даних про кількість бездомних, але очевидним є той факт, що таких людей велика кількість. Проблема бездомності гостра в Києві, Одесі, Херсоні, Миколаєві, Сімферополі, Харкові та інших великих містах України. Згідно з результатами дослідження, проведеного в Одесі, бездомність обумовлена такими причинами: добровільним продажем житла; перебуванням в ув'язненні; втратою соціальних зв'язків тими, хто позбавлений житла родичами через наркотичну залежність, психічні розлади, алкоголізм; квартирними махінаціями; розлученням; катастрофами та нещасними випадками; втратою службового житла; сирітством. Отже, проблема бездомності має комплексний характер, в її основі - економічні, соціальні, психологічні чинники. Статус бездомного супроводжується високим ризиком скоєння правопорушень, вірогідність якого зростає за відсутності систем соціальної підтримки та послуг, організацій і фахівців у цій справі. Соціальна робота з цією групою клієнтів орієнтована на подолання особистої і соціальної функціональної вразливості людей, пов'язаної з втратою чи високим ризиком втрати житла.
Особливістю соціальної роботи з бездомними в багатьох західних країнах є широке застосування практики вуличної соціальної роботи, завданням якої є інформування про можливі послуги, ресурси і підтримку саме в місцях проживання чи розташування бездомних. Такими місцями можуть бути: вулиці, мости, парки, руїни будівель, будівельні майданчики, сміттєзвалища; станції метро, залізничні станції, місця для паркування автомобілів, теплотраси, підземні переходи; території підприємств, склади, сільськогосподарські будівлі; підвали, дахи, вагонні депо; місця біля церков чи монастирів тощо.
У багатьох західних країнах вуличні соціальні працівники в певний час упродовж двох-трьох годин перебувають у місцях скупчення бездомних людей, з'ясовують їхні потреби, надають інформацію та консультації. Вони володіють відповідними знаннями, навичками самозахисту, спілкування, дотримання санітарно-гігієнічних вимог тощо і тісно співпрацюють з правоохоронними органами, а також службами, які надають соціальні послуги[10, c. 69-71].
Традиційно бездомних поділяють на такі підгрупи: самотні жінки; самотні чоловіки середнього віку; самотні чоловіки і жінки похилого віку; бездомні діти і підлітки; сім'ї з одним батьком; сім'ї з обома батьками; особи з проблемами психічного здоров'я; колишні ув'язнені. Такий поділ допомагає соціальним працівникам здійснювати цілеспрямоване планування і надання послуг.
Особливо важливо під час вуличної соціальної роботи з бездомними знати і враховувати, упродовж якого часу людина є такою. Зазвичай протягом перших днів чи тижнів після втрати житла і перебування на вулиці людина перебуває в кризовому стані, переживає сильний стрес: шукає способи та можливості повернутися до «нормального» життя, намагається дотримуватися колишніх звичок, зберігає віру в те, що життя на вулиці є лише тимчасовим епізодом і їй вдасться змінити ситуацію на краще. Майже всі вони легко приймають допомогу і підтримку. На наступному етапі вони пристосовуються до нового способу життя, засвоюють необхідні для виживання в екстремальних умовах знання і навички. І лише на третьому етапі (після кількох років бездомного життя) людина починає ідентифікувати себе з іншими бездомними, призвичаюється до бездомного життя, вважаючи його прийнятним і «нормальним». Інтеграція (включення) такої особи в суспільне життя дається надзвичайно складно, а більшість людей з таким досвідом потребують лише місця для ночівлі, необхідних санітарно-гігієнічних, медичних послуг. Для декого з них обмеження, пов'язані з перебуванням в «нічліжці», є неприйнятними, і вони продовжують жити на вулиці. Найчастіше це стосується бездомних людей похилого віку та дітей.
Очевидним є те, що основні проблеми бездомних людей пов'язані не стільки з відсутністю у них житла, скільки з неможливістю внаслідок цього реалізувати більшість своїх громадянських прав, найголовніше з яких - право на працю. Втрата житла для більшості людей автоматично означає втрату місця, де вони можуть бути зареєстровані (прописані). У разі втрати паспорта людина, що не має реєстрації, практично позбавляється можливості його відновити. Усі соціальні послуги, допомоги чи виплати, пенсії, реєстрація в центрі зайнятості, медичні та інші послуги можна отримати лише за наявності в особи паспорта. Влаштуватися на легальну роботу без паспорта також неможливо. Однак спосіб життя, який змушені вести люди, що не мають визначеного постійного місця проживання, пов'язаний з ризиком бути пограбованим, втратити свої речі тощо. Тому найбільшою проблемою для бездомних людей є відсутність документів, що засвідчували б їх особу. У зв'язку із цим важливою формою роботи є представництво інтересів клієнтів, допомога у відновленні документів, юридична консультація стосовно повернення права на житло тощо[5, c. 112-114].
Соціальні працівники можуть також сприяти у працевлаштуванні бездомних, зокрема надавати інформацію про тимчасові роботи для них.
Діяльність соціальних працівників із надання допомоги цій групі клієнтів змушує фахівців вдаватися до нестандартних заходів, співпраці з організаціями, далекими від соціальної сфери. Цікавим прикладом цього є практика шотландських соціальних працівників, які звернули увагу на ту обставину, що чимало їхніх клієнтів періодично лікують шкірні інфекційні захворювання. Причиною цього були їх собаки, тому соціальні працівники налагодили відносини з недержавною ветеринарною організацією, яка лікувала цих собак і надавала бездомним консультації стосовно догляду за тваринами. Для вуличних соціальних працівників, які намагаються організувати послуги для бездомних, важливим є не так задоволення їх потреб шляхом розвитку різноманітних послуг в межах самої агенції чи громадської організації, як налагодження стосунків з іншими організаціями і використання їх ресурсів та можливостей для допомоги й підтримки своїх клієнтів. Створити додаткові можливості для допомоги бездомним може робота в громаді, мешканці якої приносять речі, одяг, книги тощо, які передають бездомним.
У багатьох країнах розвинута широка мережа притулків, гуртожитків, кризових центрів, комун спільного проживання та інших закладів з різними термінами й умовами перебування, різною формою власності. Крім того, діють соціальні служби допомоги конкретним групам клієнтів, наприклад організації залежних людей, притулки для жінок та дітей, що зазнали насильства, спільноти самодопомоги, релігійні організації тощо. Адже бездомні люди, як правило, мають й інші проблеми, на подолання яких спрямовані зусилля інших соціальних організацій. Тому соціальні працівники, які надають послуги бездомним, повинні знати про ці організації, налагоджувати з ними зв'язки й залучати їх послуги для своїх клієнтів.
Особливістю бездомних людей є невисока мобільність. Вони намагаються знаходити місця для ночівлі там, де вдень є можливість здобути якісь засоби для існування. Таким місцем є центральні райони міст. Бездомні переважно не мають змоги пересуватися містом, тому за кордоном представники влади намагаються розміщувати заклади для бездомних не на окраїнах чи в передмісті, а неподалік місць їхнього скупчення.
В Україні послуги для бездомних лише починають формуватися і, як правило, організовуються та фінансуються місцевою владою, недержавними і релігійними організаціями. Це насамперед притулки для бездомних і центри адаптації в Києві, Одесі, Запоріжжі, Дніпропетровську, Одесі та деяких інших містах.
Робота з бездомними людьми потребує значного часу і чималих зусиль соціального працівника, бо навіть налагодження стосунків довіри з ними, поширення серед них інформації про завдання, можливості та діяльність вуличного соціального працівника є непростою справою. Найкраще, якщо він діятиме у складі мультидисциплінарної команди, яка працює в притулку чи центрі по роботі з бездомними і учасники якої зважатимуть на його думку щодо роботи з клієнтами, підтримуючи при цьому і його зусилля[3, c. 24-26].
Отже, основні обов'язки соціального працівника зосереджені в таких його діях:
працювати з людьми в місцях їхнього звичного перебування;
разом з людиною намагатися визначити, у чому саме їй потрібна допомога;
забезпечувати людей інформацією, інструментами та іншими ресурсами, які можуть допомогти їм знизити ступінь шкоди, пов'язаної із вживанням наркотичних речовин, в їхньому житті;
надавати клієнтові правдиву та точну інформацію про можливі шкідливі наслідки для його здоров'я та про небезпеку зараження ВІЛ-інфекцією;
не ігнорувати й не заохочувати ризиковану поведінку, забезпечувати можливість анонімного та безкоштовного консультування та лікування;
створювати підтримуюче середовище для представників цільової групи, залучати споживачів ін'єкційних наркотичних речовин до діяльності з профілактики ВІЛ/СНІДу ;
співробітничати з іншими особами чи службами, які працюють за програмою зменшення шкоди, виявляти готовність до обговорення будь-яких проблем і питань, пов'язаних із вживанням наркотичних речовин, починаючи від найбезпечніших способів вживання й закінчуючи варіантами позбавлення наркозалежності, заохочувати споживачів звертатися до відповідних організацій та програм, що працюють у даній сфері.
Бездомність, яка останнім часом набула суттєвого поширення як в Україні, так і в країнах Європи, потребує постійного вивчення та аналізу, формування відповідної політики та розробки системи заходів, спрямованих на зменшення кількості бездомних людей. Одним із важливих методів вирішення проблеми бездомності є запобігання бездомності чи її профілактика, яка є важливою складовою стратегій подолання бездомності прийнятими урядами або місцевою владою в багатьох європейських країнах. Але для України значне поширення бездомності - досить нова проблема і відповідна політика та державні механізми, спрямовані на подолання бездомності, перебувають лише на початковому етапі формування. Тому актуальним є вивчення підходів, що застосовуються в профілактичних програмах подолання бездомності в західних країнах, основних шляхів, інструментів та методів, які використовуються для запобігання бездомності, системи управління зазначеними програмами, координації їх із іншими програмами соціальних послуг.
Профілактика бездомності вимагає широкого спектра дій і має включати як наявність достатньої кількості доступного дешевого житла, так і ефективні процедури його використання та розподілу. Але якщо зазначені заходи вимагають значних фінансових вкладень та часу, то забезпечення мережі інтегрованих місцевих послуг, які були б здатні швидко і результативно реагувати на ризики виникнення бездомності, є наразі дуже актуальними і широко використовується в практиці діяльності урядів країн Західної Європи щодо запобігання бездомності.
Також важливим є розробка та використання заходів, що могли б забезпечувати первинну та вторинну профілактику, а також третинне втручання, які в комплексі будуть здатні забезпечити як подолання й зменшення ризиків для людей опинитися на вулиці, так і припинення хронічної бездомності.
Очевидно, що заходи з профілактики бездомності можуть бути ефективними лише за умови обєднання зусиль та побудови партнерських відносин між різними міністерствами та їх структурами на місцях, оскільки стосуються житлових та соціальних питань, проблем, повязаних з охороною здоровя, захисту прав тощо.
Як видно зі всіх вищенаведених фактів, люди без визначеного місця проживання - це проблема, у вирішенні якої є маса нюансів, що вимагають особливої уваги.
бездомність соціальний працівник безпритульний
Список використаної літератури
1.Алексеева Л.С. Бездомные как объект социальной дискриминации Социс. 2003. - № 9. - С.11-15.
2.Завьялов Ф.Н., Спиридонова Е.М. Уровень и образ жизни бомжей Социс. - 2000. - № 2. - С. 31-33.
.Кабаченко Н. Система підтримки та допомоги бездомним //Соціальна політика і соціальна робота. - 2003. - № 1. - С.61-73.
.Кабаченко Н. Теоретико-методологічні засади аналізу явища бездомності //Вісник Національної академії державного управління при Президентові України. - 2007. - № 3. - С. 266-273.
.Кабаченко Н. Традиційні підходи та інноваційні програми для бездомних //Вісник Національної академії державного управління при Президентові України - 2006. - № 4. - С. 229-235.
.Осинский И.И., Хабаева И.М., Балдаева И.Б. Бездомные - социальное дно общества //Социологические исследования. - 2003. № 1. - С. 54.
.Венгрежановська О., Кості С. Соціальна підтримка безпритульних Соціальна політика і соціальна робота. - 2000. - № 2. - С. 38-47.
.Головатий М.Ф. Соціальна політика і соціальна робота: Термінологічно-понятійний словник / М.Ф. Головатий, М.Б. Панасюк. - К.: МАУП, 2005. - 560 с.
.Закон України Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей.
.Найдьонова Л.А. Соціально-психологічні феномени створення територіальних спільнот //Практична психологія та соціальна робота. - 2004. № 6. - С.19-22.
.Особливості соціальної молодіжної політики в Україні та ФРН на сучасному етапі: наук. зб. /Редкол.: А.І. Кудряченко та ін. - К.: МАУП, 2004. 336 с.
.Портрет бездомного в інтерєрі суспільства //Урядовий курєр. 2007. - № 72. - С.9
.Словарь социального педагога и социального работника /Под ред. И.И. Калачевой, Я.Л. Коломинского, А.И. Левко. - Мн: БелЭн, 2003. - 256 с.
.Соціальна робота: В - 3-ч. - К.: Вид. дім Києво-Могилянська академія, Ч.3: Робота з конкретними групами клієнтів /А.М. Бойко, Н.Б. Бондаренко, О.С. Брижовата та ін.; За ред.. Т.В. Семигіної та І.М. Григи, 2004. - 166 с.
.Соціальний захист бездомних громадян та безпритульних дітей Урядовий курєр. - 2006. - № 154. - С. 10.
.Территориальные социальные службы: теория и практика функционирования. - М., 1995.