Репортаж як оригінальний спосіб подачі інформації в умовах жанрової кризи
Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України
Головне управління освіти і науки Київської облдержадміністрації
Київське обласне територіальне відділення МАН України
Відділення: філософії та cуспільствознавства
Секція: журналістика
РЕПОРТАЖ ЯК ОРИГІНАЛЬНИЙ СПОСІБ ПОДАЧІ ІНФОРМАЦІЇ В УМОВАХ ЖАНРОВОЇ КРИЗИ
Роботу виконала:
Близнюк Юлія Миколаївна,
учениця 11-Б класу Фастівського ліцею-інтернату Київської області
Науковий керівник:
Божко Інна Григорівна,
заступник директора з науково-дослідницької роботи Фастівського ліцею-інтернату Київської області
Рецензент:
Близнюк Ольга Володимирівна,
відповідальний редактор журналу "Шкільна бібліотека", член Національної спілки журналістів України
Боярка - 2013
Зміст
Вступ
Розділ І. Репортаж як жанр журналістики
1.1 Походження та функції репортажу
1.2 Етапи становлення репортажу
1.3 Типологічні ознаки та види репортажу
1.4 Особливості мови, стилю та композиції репортажу
Розділ ІІ. Репортаж як оригінальний спосіб подачі інформації
2.1 Майстерність репортажу
2.2 Новації при підготовці сенсаційних репортажів
2.3 Перспективи подолання жанрової кризи
РОЗДІЛ ІІІ. Спроба вираження журналістської позиції у репортажі "Півстоліття пліч-о-пліч"
Висновки
Список джерел інформації
Вступ
Один з найпопулярніших жанрів газетної публіцистики - репортаж. Популярний і у читачів, і у журналістів. Пояснюється це особливостями жанру, що відкривають широкі можливості, як перед автором тексту, так і перед його читачем.
Репортаж - найемоційніший журналістський жанр. Незважаючи на те, що термін "репортаж" зявився у середині ХІХ ст., знадобилися десятки років, аби він набув якостей самостійного жанру. У репортажі на перший план виходить особистісне сприйняття події.
Предметом репортажу стає подія, що поєднує візуальну і усну форму вираження його змісту. Перед автором стоїть непросте завдання: добитися ефекту "присутності" читача на місці події. Це можливо, зрозуміло, лише за присутності самого автора на місці події. Його роль велика: він веде репортаж, стаючи часом не тільки свідком події, але іноді навіть його ініціатором та організатором. Цей ефект досягається перш за все використанням у тексті репортажу деталей і подробиць, які допомагають репортерові намалювати зриму картину дійсності. А якщо він виявився безпосереднім учасником події, про який хоче розповісти, це дає йому можливість самому пережити ті почуття, відчути те хвилювання, які пережили інші учасники події. Це дозволить йому сильніше впливати на читачів. При цьому він не просто реєструє подробиці події, які помітив, він відбирає факти, групує їх у тексті, відтворює подію, відображаючи при цьому своє ставлення до нього.
Проблемі розвитку такого жанру, як репортаж, приділено недостатньо уваги. Існує небагато досліджень, присвячених цій проблематиці. Також слід звернути увагу, що поняття "репортажу" у вітчизняній і зарубіжній лінгвістиці дуже близьке, проте не ідентичне. Зокрема, О.О. Тертичний зазначає, що в європейській лінгвістиці під репортажем найчастіше мають на увазі те, що у вітчизняній називають нарисом. Саме західні нариси є генетичними попередниками й найближчими "родичами" сучасного репортажу [31].М. Халер здійснив огляд видів текстів, трансформація яких спричинила виникнення репортажу. Науковець зіставляє описи й визначення жанру в сучасних німецьких підручниках і лексиконах, порівнює репортаж з іншими жанрами публіцистики й робить висновки про традиції, функції і своєрідність жанру.
У вітчизняній лінгвістиці проблемі дослідження репортажу присвячена дисертація М.О. Педашенко "Становлення і розвиток радянського газетного репортажу. Жанрові особливості його на сучасному етапі", в якій подано огляд робіт радянського періоду з теорії репортажу за період з 1924 р. по 1971 р., тобто наукову розвідку присвячено історичним змінам репортажу. Класичним взірцем праці, повністю присвяченої розвиткові жанру репортажу, є монографія Івана Прокопенка "Репортаж в газеті". Актуальними досі є наукові студії В. Здоровеги, Д. Прилюка, російського дослідника А. Константинова. Окремо слід відзначити ґрунтовне дослідження О. Глушка "Журналістське розслідування". Цікавою і неоднозначною є оригінальна робота В. Різуна "Маси", в якій автор прискіпливо і не без сарказму спробував виявити основні фактори впливу на масову свідомість, у тому числі й через друковані ЗМІ.
Актуальність досліджуваної теми зумовлюється вивченням історії та традицій жанру репортажу в українській лінгвістиці, нагaльними проблемами розвитку практичної журналістики. Репортаж, на якому побудована вся англо-американська журналістика, потребує докорінного осмислення у вітчизняній теоретичній та практичній журналістиці і як феномен, і як жанр. Виникли деякі питання, що взагалі ставлять під сумнів існування репортажу в українських друкованих ЗМІ. Також актуальною проблемою на сьогоднішній день є авторська позиція у репортажі, засоби і ступінь її вираження.
репортаж жанрова криза журналістський
Обєктом дослідження наукової роботи є жанр репортажу, який є основою будь-якого ЗМІ, та авторська позиція в репортажі в умовах жанрової кризи.
Предметом нашого дослідження став жанр репортажу, наукові погляди на види газетного репортажу, засоби та ступінь вираження авторського "я" в репортажі через дослідження репортажів вітчизняних та зарубіжних журналістів кінця ХХ - початку ХХІ століття.
Методологія дослідження базується на позитивістських принципах, тобто на зборі фактів і даних про жанр репортажу, на системному підході до аналізу наявних публікацій з даної проблематики. Інформаційна база дослідження ґрунтується на монографіях як французьких, німецьких, польських дослідників (Д. Рендел, І. Фенг, М. Халер, М. Войтек) та дослідженнях інституту масової інформації, так і на роботах радянських й передусім українських вчених (А. Москаленко, Е. Прохоров, В. Горохов, тощо).
Вони зумовлюють мету роботи: вивчення теоретико-методологічних засад функціонування жанру репортажу у сучасних ЗМІ; встановлення залежності розвитку теоретичної думки від політичної ситуації в країні; визначення дозволеного ступеню присутності авторства в репортажі та засоби вираження авторської позиції; окреслення перспектив розвитку репортажу в Україні.
Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити такі завдання:
- розглянути історію виникнення репортажу як жанру журналістської творчості;
- поширеність репортажу на сучасному етапі у засобах масової інформації України;
- проаналізувати жанрові особливості репортажу і його різновиди;
- дослідити вплив політики та ідеології на журналістський репортаж.
Методом дослідження обрано історично-порівняльний підхід до вивчення проблеми, а також метод спостереження з прогностичними елементами.
Наукова новизна науково-дослідницької роботи полягає в аналізі наукових поглядів на види газетного репортажу в сучасному журналістикознавстві, також може бути визначена як спроба осмислення на науковому рівні практичної цінності жанру репортажу як оригінального способу подачі інформації в умовах жанрової кризи.
У дослідженні зясовується, наскільки журналісти дотримуються техніки написання репортажу. Розглянуто етапи становлення репортажу у вітчизняній публіцистиці, простежено особливості, закономірності та критерії жанру, визначено функції, цілі, предмет і обєкт репортажу. Робота є спробою спрогнозувати можливі шляхи розвитку жанру репортажу.
Розділ І. Репортаж як жанр журналістики
1.1 Походження та функції репортажу
Репортаж - оперативний жанр преси, радіо, телебачення, в якому динамічно та з документальною точністю, яскраво й емоційно відтворюються картини дійсності у їх розвитку через безпосереднє сприйняття автора.
Термін "репортаж" походить від французького "reportage" (англійського "report"), що означає повідомляти, передавати. Виник термін у середині ХІХ століття. Спочатку жанр репортажу представляли публікації, що сповіщали читача про хід судових засідань, парламентських дебатів, різних зборів і т.п. Пізніше такого роду "репортажі" стали називати "звітами". А "репортажами" почали іменувати публікації трохи іншого плану, а саме ті, котрі за своїм змістом, формою схожі на сучасні нариси. Саме західні нариси, з погляду їх імені, і є генетичними попередниками і найближчими "родичами" нинішнього репортажу. Це необхідно враховувати у випадку використання у вітчизняній теорії репортажу теоретичних міркувань західних дослідників. А відмінність сучасного звіту від репортажу полягає в тому, що в основі звіту лежать подія, що виражається у словесній формі, а в основі репортажу - події, явища, факти, що виражають момент зміни як в часі, так і в просторі.
Репортаж дозволяє побачити, звертається до почуттів за допомогою вражень. Репортаж - це очі та вуха читача. Автором репортажу може бути тільки та людина, яка сама спостерігала за подією чи була її учасником. Звідси - можливість та необхідність авторської оцінки того, що відбувається, особистого ставлення до подій, які описує журналіст.
Репортаж - це певна новела, есе, в якому присутні описи сцен, дійових осіб, запахів, звуків, кольорів; він передає життя картинками. Як спектакль театру часів класицизму, репортаж, на думку французьких дослідників, має свої правила, а саме триєдність часу, місця та дії. Ще одне правило - обмаль дійових осіб. Французький дослідник Жан-Домінік Буше вважає репортаж найближчим до кіно і телебачення з-поміж усіх журналістських жанрів і стверджує, що необхідно завжди продумувати сценарій до репортажу: "Сприймати подію як спектакль - це усвідомлювати її як щось, варте бути побаченим і почутим. Як і кожна вистава, репортаж користується декораціями, звуками, персонажами, костюмами, дією. Отже, в нього має бути сценарій, діалоги, постановка. Це ніби вправно змонтована зйомка. Репортаж має будуватися згідно з правилами драматургії, тобто йому необхідний зачин, розвиток подій, розвязка".
Мета репортажу - оперативно, динамічно та достовірно розповісти історію події, причому автор є учасником події чи безпосереднім спостерігачем. Найперше завдання репортажу - викликати емоційну реакцію у читачів.
Обєкт репортажу - реальна подія, динамічний, відносно закінчений відрізок життя. Але предметом уваги може бути не тільки подія: журналіст може використовувати подію як привід, поштовх до розвитку дії. В основі такого репортажу - завжди актуальне питання: або у формі одиничної події, або - у ланцюзі подій, фактів, що виростають у проблему. Своєрідність жанру репортажу визначається насамперед як наслідок "розгорнутого" застосування методу спостереження і фіксації в тексті його ходу і результатів.
Найбільш розширене й повне визначення жанру в українській науці дав І. Прокопенко: репортаж - це "такий літературний виклад, в якому мальовничо, в найбільш яскравих деталях i водночас стисло, документально точно зображується конкретна дійсність, правдиві факти i люди безпосередньо з місця події. До важливої характерної ознаки репортажу слід віднести створення ним зорової уяви читача про обставини і умови даної події чи явища. Репортаж примушує нібито власними очима бачити предмет опису, немовби відчувати дотик до нього. Ця властивість даного жанру обумовлюється тим, що репортаж зображує події i явища в деталях, в окремих виразних елементах, цікавими штрихами. Він не розповідає про них, а зображує дійсність динамічною, живою картиною" [25].
Не так конкретизоване визначення російських науковців: "Репортаж - найбільш розгорнутий та емоційний жанр серед інформаційних жанрів. Він обовязково потребує: документальності, суворого дотримання фактів життя; емоційності, особистого сприйняття події, уваги до подробиць факту, явища".
Таким чином, репортаж - це жанр, покликаний передати подію таким чином, аби максимально надати аудиторії можливість відчути себе на місці події. Завдання будь-якого репортера полягає насамперед у тому, щоб дати аудиторії можливість побачити подію очима очевидця (репортера), тобто створити "ефект присутності". Репортаж - це наочне уявлення про подію через безпосереднє сприйняття журналіста, який залучає до побаченого ним і читачів.
1.2 Етапи становлення репортажу
Формування теорії жанру репортажу починається на межі ХІХ-ХХ ст., перші публікації про жанр датуються початком 20-х рр. ХХ ст. Метою репортажу було повідомлення про сенсації, відволікання свідомості мас або правдиве висвітлення економічних та соціальних процесів у суспільстві. У перші роки радянського періоду обєктом зображення в репортажі стають важливі події суспільно-політичного життя. Як зазначають дослідники жанру, на початку 20-х років репортаж стає способом отримання, пошуку фактів, боротьби за факти, причому цілком було проігноровано особистість репортера. У цей період жанр трактують у більшості випадків як непотрібний, що не відповідає потребам вітчизняного читача. Л.Н. Федотова констатує, що слово "репортаж" на сторінках спеціальної преси у той час можна зустріти, але зміст поняття був іншим [35]. На думку дослідниці, у 1920-30-і рр. обєктом радянських репортажів були події суспільно-політичної значущості. Уся вітчизняна журналістика цього періоду спрямована на популяризацію досягнень соціалістичного будівництва. Теорія репортажу в навчальних посібниках і дослідницьких працях формується тільки в 50-ті рр. Радянський репортаж набуває формальних ознак.
У період Великої Вітчизняної війни жанр репортажу набуває значного розвитку. У цьому жанрі писали К. Симонов, Б. Полевой та ін. Репортаж, як усі інші жанри радянської публіцистики, був спрямований на підняття народного духу, працездатності, зміцнення віри в перемогу. Основною метою репортажу стало висвітлення в конкретних подіях того, що було запорукою перемоги радянського народу.
У період з 1920 р. по 1950 р. розвиток репортажу був неможливий, оскільки журналісти стали своєрідними інструментами тоталітарної системи, які тільки передавали інформацію. Отже, журналіст був обмежений у вираженні своїх вражень. У цей період не було створено сприятливих умов для розвитку репортажу. Власні оцінки і враження журналіста були неможливі на сторінках преси. Дослідники жанру зазначають, що переламним моментом у розвитку репортажу став 1955 рік. Після однієї з публікацій у газетах масово почали зявлятись рубрики на зразок "репортаж дня". У цей період започатковано розробку вітчизняної теорії репортажу. Практика підказує правила створення побутового, спортивного, судового репортажів, проте відсутні фундаментальні праці щодо теорії і практики періодичної радянської преси.
Розглядуваний період характеризується першими інтуїтивними спробами визначення жанру. У кінці 50-х рр. репортаж позиціонують з інформаційним жанром. Інформація є важливим газетним жанром, який поділяється на багато інших жанрів, що відрізняються формою подання матеріалу та способом висвітлення новин. Репортаж названо "суперечливим" жанром інформації, оскільки для нього характерні елементи нарису, замальовки, бесіди тощо. В інших тогочасних джерелах репортаж трактують як жанр, який дає змогу в живій формі розповісти про події, нові факти. У 50-і роки в теорії репортажу виокремилася його основна жанроутворювальна ознака, яка поступово для журналістів стає своєрідною вимогою: автор обовязково повинен бути свідком або учасником події.
У період становлення репортажу - в 50-і роки ХХ ст. - до цього жанру намагалися зарахувати і "виступ репортера" з розповіддю про подію, що відбулася, і "колективну бесіду" свідків події, і "дискусію за круглим столом", намагалися навіть визначити "репортаж-лекцію", "репортаж-нарис", "репортаж-композицію". Подібний розширений підхід до репортажу заважав виділити головне і визначити суть жанру.
У 1960-ті рр. С.М. Гуревич запропонував одне з перших визначень репортажу: "Оперативна, динамічна, емоційна розповідь про події, для якої характерна активна роль автора, який є свідком або учасником події" [9]. Проте в 60-ті роки не зявилось жодного дослідження, в якому б простежувався процес становлення і розвитку жанру, його характерних особливостей.
У 70-ті роки були надруковані теоретичні праці про репортаж. У деяких із них не запропоновано структурованої схеми аналізу жанрів, дефініцій тощо. Наукове визначення репортажу подає М.О. Педашенко. На її думку, репортаж - це публіцистичний жанр, який відбиває соціально важливі події; його мета полягає в "показі" читачеві динаміки життя, практичного досвіду, конкретних подій загального процесу розвитку соціалістичного суспільства. Необхідність відображення дійсності у формі репортажу спричинена трьома умовами: потребою в знаннях про процеси розвитку нашого суспільства; намаганням зробити читача свідком, який може оцінювати прочитане; особливістю сприйняття, що визначає необхідність ілюзії фізичних відчуттів як основи для відтворення у свідомості читача картини дійсності [23].
У вітчизняній теорії публіцистики репортаж активно використовують як інформаційний жанр. Перед репортерами ставиться вирішення таких завдань: відтворюючи події, розкрити процес розвитку суспільства; чітко оцінити факти, поміркувати над ними, розкрити їх соціальний зміст; розповісти про одну подію; розкрити незвичайне у звичайному; залучити читача до узагальнення окремих фактів тощо.
Розходяться думки науковців щодо методу, який використовує автор для відображення дійсності. Одні дослідники наголошують на необхідності попереднього збору матеріалу з теми, без чого репортер не зможе вийти на рівень узагальнення, інші стверджують, що автор має право на існування різних за оперативністю видів репортажу та способів досягнення аналітичності й публіцистичності (спогади, документи, вивчення статистики тощо). Відомі спроби виділення різних видів репортажу, зокрема критичний, героїчний, інформаційний, колективний, репортаж-роздум, репортаж із майбутнього, аналітичний, проблемний та ін.
Тенденцію розмежування різновидів репортажу продовжено в навчальному посібнику "Теорія і практика радянської періодичної преси" (1980 р.). Його автори поділяють репортаж на три види залежно від інформаційного приводу й методу відображення дійсності: подієвий, пізнавальний і проблемний. Причому подієвий вид ґрунтується на суспільно значущій події і дуже оперативний; у пізнавальному автор повинен розповісти про виробничий або творчий процес; проблемний репортаж - це майже аналітичний жанр за метою і масштабом узагальнень. Отже, на підставі аналізу можна стверджувати, що у 1980-ті рр. спостерігається розвиток репортажу як із практичного, так і з теоретичного аспектів.
У радянській журналістиці вже існувало кілька наукових теорій про репортаж. Це зокрема дисертація Н.А. Педашенко "Становлення і розвиток радянського газетного репортажу", стаття Л.В. Шибаєвої "Жанри в теорії і практиці журналістики", праця Г.Ф. Вороненкової з історії німецької преси "Шлях довжиною в пять століть: від рукописного листа до інформаційного суспільства" [7]. Також питання інформаційних жанрів досліджували і розробляли: Ю. Лазебник "Творчість і догматизм преси" (1956), "Власний кореспондент газети" (1959), П. Аненков "Так народжується газета" (1958), І. Демянчук "Радянські журнали і організація їх роботи" (1958), "Власний кореспондент газети" (1966), Д. Прилюк "Про що і як писати до газети" (1959), Д. Григораш "Розповсюдження і експедирування преси" (1964), Г. Вартанов "Трибуна мільйонів. З досвіду роботи районних газет" (1969) та інші. Науковці (В. Ученова, В. Шибаєва, В. Здоровега, В. Качкан, В. Полковенко, В. Рубан, Г. Вартанов, Д. Григораш, Ю. Лазебник, М. Климова) відзначають трансформацію репортажу та появу його нових гібридів, зокрема різновиду "перевірено на собі" (В. Ученова, В. Шибаєва).
Проблема жанрових особливостей публіцистики залишається актуальною для сучасної лінгвістики. У новітній період розвитку мовознавства питанню велику увагу приділяють О.О. Тертичний, Л.В. Шибаєва, С.Г. Корконосенко, А.І. Акопов та ін. Зокрема описано нові тенденції в теорії репортажу, запропоновано авторські концепції репортажу, проаналізовано дискусію про жанри тощо.
Іншої думки дотримується професор Л.Є. Кройчик, який вважає репортаж оперативно-дослідницьким текстом, в якому на першому плані постає тлумачення інформації. Крім наочності й граничної документальності, називає також послідовне відтворення події; образну аналітичність; емоційний стиль розповіді, що надає їй додаткової переконливості; активну роль особистості репортера, оскільки він не тільки дозволяє побачити події очима оповідача, але й спонукає аудиторію до самостійної роботи уяви [18]. На думку Л.Є. Кройчика, репортаж належить до найбільш ефективних жанрів публіцистики, поєднуючи в собі переваги оперативної передачі інформації з аналізом. Стрижневим жанровим елементом є правдиве, достовірне відображення події. Крім того, для репортажу характерне специфічне відтворення часу й простору.
У 90-х рр. XX cт. спостерігався бурхливий розвиток пізнавального репортажу, аналітичний трансформувався в розслідування-кореспонденцію, розслідування-статтю. Це пояснюється тим, що час дуже швидко плине, події відбуваються стрімко, не даючи можливості глибоко продумати їх. На перший план постало те, чого раніше не помічали, репортери почали висвітлювати темні сторінки буття. Проте саме це, на думку А.А. Кобякова, шкодить якості продукту.
Багато сучасних українських, російських, польських періодичних видань регулярно публікують репортажі. Зокрема газети "Дзеркало тижня", "День", "Високий замок", "Українська правда", "Комсомольська правда", "Аргументи і факти", "Московський комсомолець", "Gazeta wyborcza" тощо.
Вивчення наукової літератури дає можливість стверджувати, що виникнення теорії репортажу відстає на десятки років від практичного використання жанру. Політичні, економічні й суспільні зміни, які відбувались у країнах колишнього СРСР ХХ ст., не сприяли послідовному розвитку цього жанру. Розвиток теорії репортажу у вітчизняній лінгвістиці припадає на другу половину ХХ ст. Перспективним для подальшого дослідження є зясування типології, структурно-композиційної схеми та мовних рис репортажу у сучасній публіцистиці.
1.3 Типологічні ознаки та види репортажу
Репортаж - це оперативна форма емоційного, наочного зображення подій, учасником або свідком яких був сам автор. Репортаж - це наочне уявлення про подію через безпосереднє сприйняття журналіста, який залучає до побаченого ним і читачів. Окрім цікавої теми, в репортажі дуже важливою є індивідуальність журналіста, оскільки він передає власні враження. Проте не слід цим надто захоплюватись - потрібно передавати лише ті враження і почуття, які відіграють у матеріалі важливу роль.
Основні типологічні ознаки репортажу:
ñпослідовне зображення події - динаміка оповіді, повязана з тривалістю дії;
ñнаочність - створення образної картинки за допомогою предметного опису деталей, наведення подробиць, відтворення вчинків і реплік дійових осіб;
ñмаксимальна документальність - репортаж не може бути реконструкцією події або творчим вимислом (можливим у нарисі або фельєтоні);
ñемоційно забарвлений стиль оповіді, що надає додаткової переконливості;
ñактивна роль особистості репортера, що дозволяє не тільки побачити подію очима журналіста, але й провокує самостійну роботу читацької уяви.
Репортаж у пресі використовує виключно словесно-логічну символіку письмового мовлення, його бажано ілюструвати фотознімками. Репортаж у пресі може бути як подієвим, так і тематичним - про події, які обєднані однією темою, але відбуваються у різний час. Наявність фото у репортажі не обовязкова, але дуже бажана, мають поширення і самостійні фоторепортажі, де основні інформативну функцію виконують фотографії, а текст лише доповнює їх або взагалі відсутній. Також репортаж може бути постановчим.
У першому випадку мова йде про показ реальної події, що протікає незалежно від репортера, завдання якого - якомога точно і досить докладно проінформувати про це. Визначальною є сама подія, її розвиток.
За способом відтворення події подієві репортажі можуть бути прямими (класично - репортаж зі спортивних змагань, урочистих засідань, концертів) - репортажі, що транслюються одночасно з подією, яка відбувається. Інша група - репортажі в запису - модифікований репортаж, зафіксований на певному носієві інформації, що характеризується переміщенням у часі та скороченням тривалості дійсної події. За прогнозованістю виокремлюють плановані репортажі, ситуаційні (репортаж із незапланованої події) та з екстреної ситуації (проблеми відображення події - швидке прибуття на місце дії, передача в редакцію до випуску).
У тематичному репортажі автор-журналіст підбирає обєкт показу і події, що відбуваються, відповідно до заданої теми та ідеї твору. Цей вид репортажу ще називають "оглядовим", в інших випадках "проблемним" чи "аналітичним". Гарного репортера відрізняє нестандартний погляд на що відбувається, уміння помітити в ньому цікаві для всіх подробиці.
Різновидом тематичного репортажу є так званий неподієвий (пізнавальний) репортаж, що не повязаний з актуальною одномоментною подією і допомагає читачам вивчати життя в різних його проявах. Класичним зразком у західній журналістиці пізнавального репортажу є репортажі про життя тварин, екзотичні країни та ін.
В умовно названому постановчому репортажі журналіст відверто виступає організатором події. Цей метод одержав назву "змодельована ситуація". Передбачається лише природна реакція людей на ті або інші пропоновані обставини. Постановчий репортаж зявився як самостійний жанр на початку 90-х рр. і друкувався під рубрикою "експеримент".
Є ще одна система градації різних типів репортажу, запропонована французькими вченими:
ñгарячий репортаж (про несподівану подію, про передбачувану подію, яку треба висвітлювати негайно і яка має несподіваний фінал);
ñтеплий репортаж (про подію, яку починають висвітлювати в процесі її розвитку - на другий день катастрофи: організація допомоги або пошук причин катастрофи; про подію, яка триває в часі і яка може повторитися знову);
ñхолодний репортаж (про події, відомі заздалегідь: слухання в суді, вихід книги, візит президента, вибори).
Репортаж як синтетичний жанр належить до інформаційної журналістики, бо головна його мета - повідомлення про подію. Однак усе одно репортаж є найбільш сприятливим жанром інформаційної групи для вираження авторського "я".
1.4 Особливості мови, стилю та композиції репортажу
Репортаж як інформаційний жанр споріднений з художньо-публіцистичними жанрами через використання методу наочного зображення дійсності. Однак в ньому наочність виконує чисто інформативну функцію, функцію повідомлення.
В основі репортажу - новина в динаміці, цей жанр розгортає подію у часі, передає враження, мінливість події. Окрім теми, у ньому є образ. Мова репортажу поєднує документальність і художність, що повинні бути в ідеальному балансі, якщо буде переважати художність, то репортаж вийде белетристикою, а якщо документальність - то сухим і нецікавим. Тут припустимі емоційність, вигуки, субєктивні відчуття. Найчастіше використовується пряма мова, короткі діалоги. У сукупності з наочністю, тобто описом деталей і подробиць, послідовність викладу створює ефект присутності репортера на місці події.
Художній план репортажу виявляється також у принципі присутності 5 відчуттів: зору, слуху, смаку, запаху, дотику. Фактор почуттів є для цього жанру визначальним, бо найперше завдання репортажу - викликати емоційну реакцію. Репортаж багато втратить, якщо буде перевантаженим інтелектуальними сентенціями, складними порівняннями, заплутаними емоціями. Завдання репортажу зробити так, щоб реципієнт сам усе бачив і чув. Не зрозумів (як в аналітичних), а саме відчув. Тому під час роботи над репортажем треба постійно фіксувати максимум деталей, які допоможуть відтворити атмосферу події. Деталі надають репортажеві достовірності. Читачі переконуються, що журналіст насправді був на місці подій. Деталь додає наочності. Деталь впливає на почуття, бо відтворює атмосферу (картина на стіні, книга на столі тощо).
За вивченням наслідків події репортаж споріднений з аналітичними жанрами, зокрема з журналістським розслідуванням, він також визначає сутність цілого напряму в журналістиці, іменованому "репортерський фільм". В його основі лежить невимушене спілкування журналіста зі співрозмовниками, показ сьогодення, що переплітається з минулим, драматургія епізоду, тривалого в часі, різноманітного за прийомами, але єдиного за стилем твору, де сам репортер виступає як людина, що добуває цікаві свідчення і факти, але не надто претендує на їх узагальнення.
Визначальною рисою репортажу є динамічна дія. Для репортера, на відміну від хронікера або оглядача, важливіше показати те, як розгортається на його очах подія, а не її підсумок.
Існують певні правила для створення вдалого репортажу:
ñпочинати з видовищної сцени і переходити одразу до дії;
ñрозподілити цитати по всьому тексту репортажу;
ñуникати нагромадження дат, цифр, технічних характеристик;
ñписати досить короткими фразами, особливо на початку та в кінці тексту;
ñвикористовувати дієслова у теперішньому часі;
ñнадавати ритм телерепортажу, варіюючи плани - крупний, віддалений, середній);
ñконцентруватися на конкретних людях, бажано на 1-2 персонах.
У репортажі ключова роль відводиться автору, оскільки він є розпорядником всієї дії. Журналіст, маючи у своєму розпорядженні різноманітні факти, спостереження, враження, думки, цікаві деталі, зарисовки з натури тощо, стикається з труднощами їх структурної організації. Одна з них зумовлена необхідністю "згортання" події до декількох найістотніших і значущих епізодів. Тільки в цьому випадку стає можливим показати певний "зріз" події.
Спочатку дається заставка-замальовка (як правило, це картина місця події, яскравий життєвий епізод), за допомогою якої журналіст уводить читача в курс події. Роль такої заставки - залучення уваги читача до матеріалу. Далі йде власне репортажний опис. Тут присутні різні відступи, діалоги з героями, власні авторські враження і т.п. Зі змістовної точки зору саме ці елементи здатні створити в репортажі так званий ефект присутності. Прямо звертаючись до своїх читачів, авторові потрібно апелювати не тільки до їх розуму, але і до почуттів. В основній частині важливі і вдало підібрані деталі, і подробиці, за допомогою яких відтворюється відображувана дійсність. Для надання репортажному описові особливої динамічності необхідно, щоб у кожнім епізоді "проглядалась" дія, щоб учасники події постійно знаходилися в тісній взаємодії, щоб саме авторське ставлення до обєкта мало активний характер.
У кінцівці автор повинен узагальнити свої враження, оцінки і думки. Висновок, як іноді і вступ, на телебаченні нерідко супроводжується стендапом на фоні місця події. Така структурно-композиційна схема репортажу при бажанні може бути видозмінена. Наприклад, репортаж можна побудувати на асоціативних звязках або на історичних паралелях.
Розділ ІІ. Репортаж як оригінальний спосіб подачі інформації
2.1 Майстерність репортажу
У сучасному світі репортаж є основним жанром журналістики. З кожним днем він все більш і більш розвивається. Сьогодні існують різні типи і форми репортажу, залежно від яких виявляється авторська позиція журналіста. Зараз ми живемо в незалежній демократичній державі. В часи Радянського Союзу журналіст не мав права виявляти свою позицію, журналістика повністю була залежна від ідеології, влади. Тепер все змінилося. Та через те, що ці зміни сталися не так вже й давно, ще немає чіткого розуміння авторської позиції журналіста та якихось критеріїв її реалізації. Часто ще відчутним залишається вплив радянських часів на журналістику, а саме вплив політики, влади. Журналістика ще не стала повністю незалежною і обєктивною.
Науковці погоджуються з тим, що "королем інформаційних жанрів є репортаж" [15]. Цей жанр не лише повідомляє про подію, але й дає можливість завдяки автору спостерігати її. "Репортер являє собою щось особливе, i його місія особлива - вона приносить світло в темряву, що її залишають скупі повідомлення преси" [5].
Проте дуже часто під рубрикою "репортаж" подають зовсім інші жанри. Досліджуючи наукову та публіцистичну літературу, можна дати характеристику цьому жанру. Фахівці вважають, що репортаж - це:
ñпевна новела, есе, в якому присутні описи сцен, дійових осіб, декорацій, запахів, звуків, кольорів;
ñжанр журналістики, предмет якого - цікаві для громадськості події [20];
ñодин з найстарших жанрів преси, що пишеться на засадах присутності пяти відчуттів: зору, слуху, смаку, дотику, запаху;
ñоперативна, динамічна розповідь, яку відзначають документалізм, наочність, активна роль автора, що виступає як свідок чи учасник події [2];
ñодин з найефективніших жанрів публіцистики, оскільки поєднує в собі переваги оперативної передачі інформації з аналізом [22];
ñне констатація, а живий опис того, що бачить журналіст, з його емоціями та враженнями [15];
ñнайбільше розгорнутий i емоційний жанр серед інформаційних жанрів, який наполегливо потребує:
ñ1) суворого наслідування фактів життя;
ñ2) емоційності, особистого сприйняття події, уваги до подробиць факту, явища. Інформаційний та естетичний потоки немовби зливаються між собою [12].
В процесі дослідження стало видно, що, на жаль, журналісти часто нехтують принципом використання пяти відчуттів. Із відчуттів найкраще, зрозуміло, репрезентовано зір. Інші відчуття використовуються менше, особливо нехтують передаванням нюху. Також великою помилкою є те, що журналісти неправильно оформлюють зачин. У репортажі це повинна бути картинка, влучна фраза, цитата, яскрава деталь.
Часто авторами порушується принцип "журналістського якання". Враховуючи, що ці матеріали написані за принципом "перевірено на собі", то таке нехтування опису від першої особи можна вважати невиправданим. Проте більшість матеріалів олюднені, хоча не завжди автори подають цитати, що є обовязковим для цього жанру. Найпопулярнішими видами репортажів у вітчизняних ЗМІ є подієві та на соціальну тематику.
Ознайомившись із працями вітчизняних та зарубіжних журналістикознавців, можна виділити такі закони написання репортажу:
ñПослідовне відтворення події і динамізм повідомлення, повязаний із протяжністю дії в часі та просторі [24].
ñГоловну ідею репортажу слід винести в заголовок. Вона також повинна бути лейтмотивом тексту - від початку до кінця, не варто відходити від ідеї, щоб показати все побачене. Найголовніше репортерське мистецтво - уміти зєднати головну ідею й факти, які побачив журналіст.
ñРепортаж складається з візуалізованих словесних картин життя, але споглядальний елемент має бути мінімальним. Стилістика мусить бути супердинамічною, тому потребує коротких, чітких речень. Журналіст повинен зацікавити читача в першому абзаці, вразити й примусити читати до кінця.
ñРоботу над репортажем потрібно починати одразу після приїзду з місця події, а ще краще в дорозі. Це дозволить зберегти в матеріалі силу емоцій. Варто перечитати роботу через дві-три години, коли емоції раціоналізуються і можна буде проаналізувати текст.
ñФакти для репортажу - це цитати його героїв, із яких переважно будується логіка репортажу. Як правило, у його написанні не використовуються цифри, статистика. Не варто наголошувати на присутності самого журналіста в тексті. Не слід використовувати слово "я", адже цю подію читач хоче бачити своїми очима. Журналіст не повинен навязувати жодної думки. Читач мусить переконатися в наведених фактах самостійно й підсвідомо.
ñЛише 20% репортажів не потребують попереднього знання. Перш ніж їхати на подію, слід довідатися про неї якомога більше, щоб побувати в найцікавіших місцях, познайомитися з потрібними людьми, нічого не пропустити.
ñОлюдненість - крок до успішного репортажу. Для того, щоб написати репортаж, треба полюбити героїв, з якими працює журналіст [11].
ñОскільки око фотографує водночас до 15-ти друкованих знаків, то варто обмежити використання довгих слів та слів-кліше. Підбирайте вдалі образи. Будуйте речення не в пасивній формі, а в активній. Краще відтворювати подію в теперішньому часі, а не в минулому [11].
ñДля репортажу важливо влучно підібрати тон (епічний, драматичний, гумористичний, сатиричний, ностальгійний та ін.) [11].
ñПочаток мусить бути сильним. Це може бути картина крупним планом, персонаж, цитата, ідея, сцена [13].
Через нехтування журналістами законами написання репортажу ефект присутності як мета цього жанру створюється вкрай рідко. Щоб досягти позитивного результату, авторам необхідно дотримуватись усіх правил. Стиль, мова і тональність репортажу часто не відповідають законам цього жанру. Досить часто текст є досить образним і в ньому відсутня динаміка. Таке нехтування зрозумілістю тексту відштовхує читача й знижує його емоційне налаштування.
Разом із тим не можна говорити про повну відсутність вдало написаних матеріалів. Іноді у вітчизняних ЗМІ трапляється підвид репортажу "перевірено на собі", який вирізняється цікавістю та порівняно високим рівнем майстерності. Попри усі виявлені недоліки, репортаж є невідємною частиною жанрової картини публіцистичних вітчизняних видань кінця ХХ - початку ХХІ століття. Він поєднує в собі "з одного боку, сувору документальність, обєктивність, протокольність відображення дійсності - i це є причиною приналежності його до інформаційних жанрів, - з іншого боку, мальовничість, емоційність, соковитість i яскравість зображення, що повязано з найістотнішою ознакою жанру, яку можна назвати репортажністю в прямому значенні слова" [29]. Характерною рисою репортажу у вітчизняних ЗМІ є те, що він увібрав у себе ознаки як інформаційних, так і художньо-публіцистичних жанрів.
2.2 Новації при підготовці сенсаційних репортажів
Річ у тім, що Україна, яка увійшла в трійцю найкорумпованіших держав світу, відрізняється особливим менталітетом і у власних ЗМІ. Більшість із них були побудовані саме з розрахунку на досягнення певних політичних параметрів, на гроші українських олігархів. Отже, преса, яка розраховує на дотації, не може бути не тільки виразником так званих демократичних процесів і сподівань, а й елементарно фінансово вижити. Оцей "первісний гріх" національної преси і викликає до життя методи збору матеріалів, що були описані колись американським письменником Марком Твеном.
У чому ж полягають новації у зборі і методах підготовки сенсацій для сучасних вітчизняних ЗМІ?
Новація перша. У друкованих органах преси все активніше вводиться система інформаторів, таємних радників і консультантів. Причому існують вони на різних щаблях суспільства і в різних адміністративних установах, хоча перевага в останньому випадку надається середній і нижчій адміністративній ланці. Ця система інформаторів в Україні існує і потроху розвивається.
Новація друга. Завдяки новим курсам в Інституті журналістики, за останні пять років була підготовлена і активно працює в сучасних ЗМІ нова генерація журналістів, які досконало володіють методами збирання інформації, що не практикувалися раніше. Йдеться про масове застосування в практиці збору фактів "методом маски". Цей варіант передбачає збирання інформації під виглядом іншої людини.
Останнім часом в Україні, Києві набули поширення нові, досі невідомі форми збирання статистичного матеріалу шляхом телефонного опитування, анонімного анкетування на вулицях і в метрополітені. Респонденту ставиться з десяток зовсім простих, на перший, погляд запитань, серед яких ключове: "Ваше ставлення до політичного лідера?", запитання про перебіг певної політичної акції.
Новація третя. Ретельний і грунтовний збір інформації у мережі Інтернет, коли перевага надається анонімним повідомленням. Тут слід відокремити власне прямий передрук і плагіат з Інтернету від цілеспрямованого збирання інформації щодо якоїсь проблеми.
Новація четверта. При підготовці ряду сенсаційних матеріалів, а переважають, як правило, ті, що мають кримінальний відтінок, редактори газет воліють не ризикувати своїми штатними працівниками, а посилають добирати факти новачків. Дешевше послати на потенційний сенсаційний матеріал новачка-дилетанта, не забезпечивши йому відповідного прикриття аби не ризикувати членом власного редакційного колективу.
Новація пята. "Репортаж з двома обличчями" - коли одну і ту ж подію представляють кореспонденти обох протиборчих сторін - в цих випадках краще однозначного освітлення, хоча і не вирішує проблеми у принципі. Найобєктивніша картина дійсності можлива лише у викладі журналістів, політично неангажованих і до конфлікту, що зображається, безпосередньо непричетних. Такі журналісти не можуть собі дозволити займати позицію "за" або "проти", залучаючись до освітлюваного ними конфлікту і тим самим ще більш спрощуючи або драматизуючи ситуацію.
Сучасна журналістика спрямована на те, щоб не просто донести читачеві інформацію, але й сформувати його ставлення до фактів навколишньої дійсності. Читач завдяки сприймання твору, зокрема і художніх деталей, може прийти до розуміння сенсів, до яких належать: любов, життя, смерть, боротьба (за життя, за свободу і т.д.), краса, віра (в Бога, в ідеал, в перемогу, в людину і т.д.), влада (як прагнення володіти кимось або чимось).
Так, наприклад, в репортажі Я. Танькової "Як я була санітаркою в Чечні" [30] художня деталь, за допомогою якої журналістка описує власні відчуття та переживання, може бути інтерпретована відповідно до можливих субєктивних фіксацій рефлексії схеми мисленнєвої діяльності: "Починається екзекуція із засовуванням марлі в середину рани. Щоб не кричати, боєць гризе кушетку. Я потихеньку беру бійця за здорову руку і стискаю її. Він стискає у відповідь. Сильніше, ще сильніше. Кожен дотик до рани відбивається в цьому потискуванні. У мене хрустять пальці, але я терплю. Якщо вже він терпить. Дренаж. Зшивання. Хрускіт моїх пальців. Ще один прокол. Ще хрускіт. Починається перевязка." [30]. В даному випадку, сенс - це сподівання на те, що підтримка журналістки змогла полегшити страждання пораненого. Або сенс - оцінка особистості, тобто, по-перше, воїни настільки духовно могутні, що здатні витримати будь-які фізичні випробування, а по-друге, звичайна людська підтримка здатна замінити будь-який знеболювальний засіб.
Репортаж Я. Танькової, може дати розуміння авторського ставлення до свого героя і до подій обєктивної реальності, що є приводом до репортажного висвітлення. Саме тому не можемо оминути увагою того факту, що цей репортаж був написаний у 2004 році в середовищі, яке перебувало в стані війни. Разом з тим, опублікований він був у газеті "Комсомольская правда", що виходить друком в Росії (державі, яка ініціювала воєнні дії), та поширюється в Україні (державі, яка перебуває в тісних економічних і політичних звязках із Росією і на 2004 рік мала досить нестабільну воєнно-політичну ситуацію, спричинену "помаранчевою революцією"), Білорусії (що перебувала поза межами воєнних дій) і Грузії (в якій щойно завершилась "трояндова революція" і зростав конфлікт з Осетією). Відповідно читачі цих держав, інтерпретуючи репортаж Я. Танькової, спиралися на різний соціальний досвід, а отже, художня деталь, використана журналісткою, в процесі фіксації рефлексії на рівні чистого мислення призвела до появи різнорідних емоцій і формування різнорідного ставлення до події, до авторки, до газети і навіть до конфліктуючих сторін.
Разом з тим, журналіст не може однаково відноситися до того, хто порушує закон, і до того, хто його захищає, особливо якщо йдеться про закон етичний. Коли стикаються співчуття і жорстокість, справедливість і зловмисність, терпимість і нетерпимість, позиція журналіста не має нічого спільного з байдужістю. Інформаційний простір, створюваний віщанням, не повинен бути полем розбрату, що ускладнює конфронтацію політичних, національних, релігійних поглядів. Вище призначення журналіста - сповідати істини, які відносяться до вічних цінностей: милосердя, взаєморозуміння і згода. Для журналіста немає важливішої задачі, ніж відстоювати в нас ті духовні якості, які дозволяють людям за будь-яких обставин залишатися людьми. Достовірність і повнота інформації як критерії журналістики можуть бути досягнуті тільки за умови неупередженості.
Отже, зважаючи на те, що репортаж - це жанр, який, по-перше, передбачає фотографічне відображення подій обєктивної дійсності, а по-друге, обмежений газетним простором, журналісти використовують художню деталь як засіб оповіді, а також як засіб збудження читацької активності з метою впливу на формування читацького ставлення до описаної події.
Новація шоста. Історія світової журналістики наводить багато прикладів ефективності репортажів-застережень. Та найбільш хрестоматійний це, звичайно, факт публікації у газеті "Таймс" на початку нинішнього століття серії репортажів-застережень Роберта Ерскіна Чилдерса "Таємниці пісків". У них ішлося про можливе вторгнення орд гунів через Ла-Манш на Британські острови на початку якоїсь абсолютно нереальної для сучасників першої світової війни. За історичними переказами-легендами, премєр-міністр Великої Британії зібрав своїх міністрів наступного дня після виходу репортажу-застереження у газеті імперії, "над якою не заходило сонце", ввічливо поцікавився: "яких заходів вжито, щоб зупинити потенційний десант "гунів" (німців)". У результаті на початку сторіччя, після відповідної експертизи військового міністерства, на узбережжі було зведено пять військово-морських баз, що повністю перекрили протоку, унеможлививши вторгнення германських військ, як у першій, так і в другій світових війнах.
Отже, про ефективність репортажу-застереження під час критичних для цивілізаційного процесу моментів годі й говорити.
В Україну з її традиційно законсервованим менталітетом фантастичний репортаж прилетів традиційно з Москви. Ідеться про репортаж про велетенських щурів у московському метро, що був передрукований в газеті "Комсомольское знамя" з півторамільйонним накладом.
Масова свідомість, а за відсутністю середнього класу говорити про суспільну свідомість в Україні на початку третього тисячоліття - недоцільно, поволі почала звикати до розіграшів своїх редакторів. Але за умови фактичної фінансової катастрофи національних друкованих засобів масової інформації будь-який репортаж-попередження лишиться непоміченим або розважальним.
Хвиля репортажів-попереджень може бути спровокованою, скажімо, під час передвиборної кампанії. Проте однозначно зрозуміло, що ці репортажі з метою дискредитації політичного суперника (що трапиться, коли він "раптом прийде до влади?!") не є класичними репортажами-попередженнями як за формою, так і за змістом.
Для того, щоб написати справжній репортаж-передбачення, фантастичний репортаж в Україні, потрібний збіг багатьох чинників, а саме:
ñНеобхідність, запит масової свідомості стосовно такого виду матеріалу.
ñНеобхідний масовий засіб друкованої інформації, в якому б подібний матеріал "зазвучав". Найбільш оптимальний є, звісно, щотижневик "Бульвар" з кількасоттисячним тиражем. Нагадаємо, що долю України визначає шістдесятивідсотковий жіночий електорат, який і спонукає масову свідомість рухатися в необхідному напрямі. Саме переважно жінки купують "Бульвар", передаючи його потім іншим членам сімї.
ñПисати репортаж-передбачення має або дуже досвідчений журналіст, або аматор, якого не зупиняють усталені штампи-обмеження.
ñЗнову-таки: через відсутність середнього класу, а отже наявності суспільної свідомості - масова свідомість нездатна сприйняти будь-яке попередження, оскільки їй властива інертність, локальність, а через це - неготовність до дії, боротьби, опору.
ñДосить лояльне ставлення інвесторів даного ЗМІ до появи на його сторінках фантастичного репортажу.
ñНаявність гарного художника, який здатний створити колаж або знайти відповідну фантастичну картинку (досвід показує, що згодиться фрагмент коміксу).
Ефективність репортажу-передбачення зумовлена тим фактом, що власне літературна фантастика лишилася в "генетичній" памяті покоління, яке складає основний масив покупців друкованої продукції - сорокарічних людей. Оскільки ситуація у світі має тенденції до погіршення, то і репортаж-застереження буде розвиватися незалежно від того, володіють читачі особливим сприйняттям гумору, що його прийнято називати "чорним", чи ні.
Підбиваючи підсумки, слід зазначити, що термін "новації" є власне новиною для України, де всі перераховані новації дістали своє втілення з врахуванням умов національної економіки і рівня масової свідомості.
2.3 Перспективи подолання жанрової кризи
Що ж необхідно терміново зробити, аби репортаж повернувся до пересічного читача? І чи можлива реінкарнація жанру в принципі?
Практика зарубіжних видань свідчить, що це, безперечно, так. Але друковані видання України поки що цим похвалитися не можуть через брак як репортерів, так і високоінтелектуальних мистецтвознавців, літераторів. Іншим словами у нас загальний низький рівень культури, професійної в тому числі.
Відсутність власної репортерської традиції, що фактично перервалася в тоталітарні часи, тепер пояснюється інертністю творчої думки, журналістського пошуку. Якщо раніше на заваді розвитку репортажу як оперативної форми подання матеріалу стояла офіційна цензура, то зараз домінує цензура внутрішня, редакційна. Репортаж не може розвиватися через відсутність соціального замовлення на жанр. Редакторові невигідно подавати оперативний журналістський матеріал з огляду на примхи замовника друкованої продукції. Адже репортаж практично беззахисний перед можливістю кількаразових перевірок. На це витрачається чимало часу, новина втрачає актуальність. Тому цілком свідомо сучасні журналісти не ризикують.
Вихід із кризової жанрової ситуації в нашій країні диктується, на нашу думку, соціально-економічними причинами. Якщо точніше - різким погіршенням їх. Кілька десятків тисяч друкованих видань, зареєстрованих в Україні, починаючи з 2000 р., фактично не є виразниками громадської думки, а тим більше, суспільної моралі. Газети "Сегодня", "Факты и комментарии", "Вечерние Вести" та журнали "Корреспондент", "Фокус" тощо були створені на потребу певних фінансово-політичних груп. Тематика цих видань, стилістика подання інформації існує незалежно від волі й прагнення окремих яскравих особистостей, творчість яких нівелюється загальним посереднім рівнем викладу матеріалу. Через брак фінансування зникає свобода вибору, творчих інновацій.
То чи є необхідність правдивого зображення обєктивної реальності, чи слід звернутися до певних парадоксальних моментів у розвитку журналістської практики. Спостерігаємо нині в Україні псевдожурналістську діяльність так званої "жовтої" преси: газет і глянцевих журналів, що зайняті спогляданням реальних чи надуманих фактів із життя зірок шоу-бізнесу, політиків тощо. Масовому читачеві навязується думка, що ірреальний світ, в якому існують герої цих матеріалів, справді становить якусь пізнавально-художню цінність, а їх вчинки, модель поведінки гідна наслідування.
Повертаючись до кризи жанру репортажу, зауважимо, що вітчизняний читач однозначно не потребує гострих, соціально значущих матеріалів, бо йому не властиві "почуття свободи чи рабства, як і будь-які інші почуття, йому властиві емоційно-афектні стани гніву, захоплення, які і рухають ним" [27]. Репортаж, у такому випадку, здатний лише на певний, дуже короткий, час стимулювати афектний стан.
Подальший розвиток чи занепад репортажу як жанру цілком залежатиме від соціально-економічних умов, політичної організації суспільства, що складатиметься в Україні впродовж наступних 10-15 років. Неважко спрогнозувати, що великі за обсягом аналітичні матеріали стануть пріоритетом інтернет-видань, сама специфіка інформаційної цивілізації потребуватиме швидкої, а отже, адекватної реакції на прискорений розвиток подій.
Журналістика в її друкованій версії стане більш оперативною. Отже, виникне потреба саме в репортажній журналістиці, причому, з огляду на суто специфічні причини, видання стануть здебільшого спеціалізованими, розрахованими на вузькі цільові читацькі аудиторії. Масові громадсько-політичні видання як рудимент тоталітарної і посттоталітарної епохи відійдуть у минуле. Дорожнеча газетного паперу, засобів друку і транспортування зробить їх невигідними для виробництва, надзвичайно дорогими в процесі реалізації. Тобто один примірник стандартної газети коштуватиме так дорого, що саме видання дуже скоро втратить статус "масово-політичного". Навпаки, спеціалізовані бізнес-проекти, культурологічні й вузько спрямовані видання стануть пріоритетами в діяльності нової генерації як видавців, так і обмеженого кола читачів, які будуть спроможними викласти чималу суму за одне-два видання, яке їх цікавить.
У всіх виданнях, що будуть розраховані переважно на мешканців мегаполісів, домінуватимуть репортажні матеріали з яскраво виявленими елементами аналітики. Очевидно, лише тоді можна буде говорити про інваріанти розвитку репортажу як жанру та аналізувати їх, бо існуватиме обєктивна потреба й запит щодо осмислення цього явища на рівні наукового аналізу.
РОЗДІЛ ІІІ. Спроба вираження журналістської позиції у репортажі "Півстоліття пліч-о-пліч"
Півстоліття пліч-о-пліч
Наприкінці вересня Фастівський інтернат відсвяткував 50-річчя з дня заснування
1962 рік
Тоді він ще не знав і навіть не міг уявити, чим стане для нього праця в цих стінах. Ця школа недавно збудована, ще не прибране будівельне сміття й атмосфера повного відчуження викликали відчуття пригнічення і дискомфорту. Він приїхав сюди, до Фастова, на прохання директора Бишівської школи-інтернату, аби перевезти необхідні для функціонування нової школи речі.
Панувала тиша. Поруч - ані душі. Він залишився сам на сам зі своїми думками. Напевно, він стояв непорушно і в задумі дивився кудись у далеч, адже саме того літа в його житті відбулися суттєві зміни і важко було зрозуміти - хороші вони чи погані. Він став батьком і ще досі не міг осмислити свій нинішній статус. Зміна роботи та місця проживання теж внесли корективи до звичного ритму життя, тож на душі було неспокійно. Він ще не знав, що буде далі.
Очевидно, зміни були позитивними, адже нині він - людина, без якої уявити Фастівський ліцей складно і практично неможливо, котра працює в цій школі з її першого дня існування і є живою історією цього закладу.
А тоді, в 62-му році, переїхавши з Бишева до Фастова, він відчував себе наче прибульцем, до якого місцеві досвідчені вчителі ставилися скептично і непривітно. Та він продовжував сумлінно працювати і повністю належав своїй справі.
1964 рік
Директори школи змінювалися зі швидкістю світла, а він став учителем фізики і класним керівником 10-го класу. Робота повністю поглинула його: разом з учнями вирішив переобладнати кабінет фізики. Було зроблено стелажі для приладів, автоматизоване затемнення, встановлено проекційну апаратуру і створено лабораторію, в якій учні проводили фізичні досліди та виготовляли прилади і посібники. Було виготовлено і введено в дію контролюючі машини та програми для них. Співпраця була плідною і продуктивною - він виступав на обласних та республіканських семінарах, ділився своїм досвідом з педагогами України. Тоді його вперше нагородили грамотою Міністерства освіти УРСР за виготовлення та впровадження технічних засобів і програмованого навчання у навчальний процес.
1965-1982 роки
Розпочалася напружена робота зі створення кабінетної системи навчання, в якій брав активну участь і він. Пізніше школу визнали однією з тих, що впоралися із завданням найкраще. Сюди майже щодня приїжджали різноманітні делегації, проводились відкриті уроки та педагогічні семінари, відбувався обмін досвідом між вчителями. А отже, школа жила. А він виступав на обласних та республіканських конференціях щодо питань з організації кабінетної системи навчання. Саме тоді він почав збирати свій перший рясний урожай на професійній ниві: став відмінником народної освіти і заслуженим учителем УРСР, а пізніше отримав посаду заступника директора з навчально-виховної роботи.
Тоді почав серйозно перейматися ефективністю освіти не лише у школі-інтернаті і місті, а й в Україні. Він пропонував створити профільні школи, в яких діти навчалися б відповідно до своїх інтересів і здібностей. Проте його слова проігнорували. А дарма…
1989 рік
Ставши директором, він таки досяг свого: під час одного з візитів тодішнього завідуючого обласним відділом освіти вирішилося питання про перепрофілювання школи. Фастівська санаторна школа-інтернат нарешті змінила свій статус на Фастівську середню фізико-математичну школу-інтернат. А ще через два роки заклад став ліцеєм. Ліцеєм, який дає учням не лише знання, а й друзів, захоплення, почуття.
1991-2011 роки
Такого успіху годі було й уявити: ліцей визнали кращим навчальним закладом Київщини, і тут прагнули навчатися обдаровані діти зі всієї області. Було створено потужну освітню базу, завдяки чому ліцеїсти почали посідати призові місця на учнівських олімпіадах і конкурсах обласного та всеукраїнського рівнів, примножуючи престиж закладу. Ліцей - це скарбниця знань, і кожен, хто бажає, черпає з неї скарби-знання. І вивіска "Ліцей - кращий навчальний заклад освіти Київщини" буде виправдана сотні тисяч разів.
А він розумів: його покликанням і сенсом життя є робота в цьому закладі, процвітання якого робить його повністю щасливим.
2012 рік
Численні вітання, оплески, любов і повага учнів - цього не міг уявити Михайло Митрофанович Коміренко півстоліття тому, в 62-му, коли все здавалося таким невідомим і чужим. Веселим і гучним було свято, присвячене ювілею школи, і, насамперед, всі вітали його - людину, котра працювала тут з дня відкриття закладу і до сьогодні. Для багатьох він став втіленням мудрого та розважливого керівника, ідейного наставника і, разом з тим, люблячого батька, котрий невтомно піклується про добробут своїх дітей - учнів Фастівського ліцею-інтернату.
Висновки
Талант справжнього репортера - явище рідкісне. Писати інформаційні повідомлення може навчитись будь-хто, а от зробити жвавий i цікавий репортаж під силу не кожному журналісту.
Репортер - це складна і відповідальна професія. Від нього часом залежить, чи дізнаються читачі правду такою, якою вона є. Та дуже часто журналіст бачить правду по-своєму, вважає свою позицію найвірнішою, намагається навязати її читачам. Це неправильно, адже кількість ситуацій, де добро і зло, правда і неправда так чітко розмежовані і наявні. Усі слова репортера можуть призвести до певних наслідків, певної реакції людей. Тому обовязковим для нього є міркування про те, що ти пишеш у пресі, адже кожна людина має свої погляди, не завжди співпадаючі з журналістськими.
З дослідження наукової і публіцистичної літератури можемо зробити однозначний, парадоксальний і невтішний висновок, згідно з яким репортаж в Україні "скоріше мертвий, ніж живий". Незважаючи на наявність певної кількості наукових розробок, що зявилися останнім часом, мусимо констатувати, що існують вони відокремлено від практики.
Рекомендації українських, російських, французьких, німецьких та інших авторів, що публікуються в Україні, залишаються поза увагою вітчизняних журналістів.
Досить приречено цей процес охарактеризував В. Різун: "Сучасний світ має один ґандж, позбутися якого практично неможливо: якщо людство створило масову комунікацію як індустрію, виробництво, то воно саме приречено стати заручником масифікації, воно прирекло себе на продукування масових настроїв інституту масової комунікації і на "їх споживання" [27].
На підтвердження цього спостереження, наведемо уривок з не менш драматичних нотаток Рене Дж. Каппона, аналітика із "Ассошіейтед Прес": "Вже багато років тиражі газет не зростають і звичка читати, зокрема, серед молоді, зникла в атмосфері електронної магії. Не дивно, що гасло "слід бути поблажливими до читача" стало демагогічним лозунгом в електронному бізнесі" [14].
Як результат негативних наслідків "поблажливості до читача", у тому числі вітчизняного, - невисокий рівень загальної культури і в цьому контексті - нерозуміння того факту, що репортерство побудоване на багатстві асоціативного ряду, яскравих епітетах, часом парадоксальній метафоричності, динамічному сюжеті, тому його краще конструювати, спираючись на літературний досвід.
Через масифікацію репортаж на рівні побутової свідомості сприймається лише як жанр, що нагально повідомляє про певну подію; різновид інформаційної кореспонденції з імітацією особистої присутності журналіста на місці пригоди.
Виконуючи наукову роботу, нами було вивчено історію виникнення репортажу як жанру журналістської творчості; розглянуто поширеність репортажу на сучасному етапі у засобах масової інформації України; проаналізовано жанрові особливості репортажу та його різновиди; досліджено вплив політики та ідеології на журналістський репортаж.
В процесі роботи дійшли таких висновків:
. Репортаж - жанр.
. Визначення: жанр журналістики, що дає оперативне наочне уявлення про подію через призму світогляду автора, його учасника або очевидця.
. Види:
ñПодієвий - оперативно відображає суспільно-значущу подія в хронологічній послідовності.
ñПізнавальний - в основі тема, яку висвітлює репортер.
ñПроблемний - несе в собі елементи аналізу події, авторські узагальнення і висновки.
ñРепортаж з експериментом - несе в собі інтригу, тому що журналіст моделює ситуацію, яка дозволить йому дізнатися що-небудь, перевірити реакцію людей в несподіваному положенні тощо. Завдання автора - наочно зафіксувати хід експерименту і його результат.
5. Основою репортажу є подія, очевидцем якої є сам репортер, який слідкує за тим, як розвивалася подія, визначає ключові моменти, фіксує поведінку людей, учасників або очевидців події. Репортаж відповідає на чималу кількість питаннь, які допомагають повноцінно відтворити перебіг події та її результати.
. Будова. Класична форма репортажу - принцип піраміди. Можна прочитати перший абзац репортажу і зрозуміти, про що йде мова, другий абзац розширює цю інформацію, робить її більш широкої, третій поглиблює і так далі. Обсяг може бути різноманітним
. Особливості жанру. Своєрідність жанру репортажу виникає, перш за все, в результаті розгорнутого застосування, методу спостереження та фіксації в тексті його перебігу та результатів.
. Наявність авторської думки. Для репортера важливо описати подію так, щоб викликати співпереживання реципієнта. Способами досягнення цієї мети є як виклад динаміки події, так і власне виклад динаміки авторських переживань, що говорить про певну частку субєктивності автора.
На наш погляд, авторська позиція репортера повинна виявлятися не стільки в вираженні своєї точки зору, скільки, навпаки, в умовчанні її, показі події з усіх сторін. Його головне завдання: описати факт в усіх деталях та контекстах, щоб глядач міг зробити власні висновки. Отже, головне кредо репортера - максимальна об'єктивність, неупередженість і достовірність.
Список джерел інформації
1.Акопов А.И. Методика типологического исследования периодических изданий / А.И. Акопов. - Иркутск: Иркутск. ун-т, 1985. - 96 с.
2.Барманкулов М.К. Журналистика для всех (общность и специфика жанров печати, телевидения и радиовещания) / М.К. Барманкулов. - Алма-Ата: Казахстан, 1979. - 320 с.
.Барманкулов М.К. Сравнительный анализ жанров (репортаж, развитие документализма) / М.К. Барманкулов. - Алма-Ата: КазГИ, 1975. - 115 с.
.Богин Г.И. Схемы действия читателя при понимании текста / Г.И. Богин. - Тверь: Изд-во Тверского государственного института, 1989. - 324 с.
.Вайшенбергер З. Новинна журналістика: навч. посібник / Зігфрід Вайшенбергер; За заг. ред. В.Ф. Іванова. - К.: Академія української преси, 2004. - 262 с.
.Вале П. Гибель 31-го отдела / П. Вале. - М.: Правда, 1988. - С.37.
.Вартанов И.О. Жанры журналистики / И.О. Вартанов. - М.: Наука, 2000 - 187 с.
.Вартанов Г.И. Проблемы теории публицистики ждут решения / Г.И. Вартанов // Вестник МГУ. - Сер. "Журналистика. - 1967. - № 4. - С.9-11.
.Гуревич С.М. Репортаж в газете / С.М. Гуревич. - М., 1963. - 126 с.
.Гол Дж. Онлайнова журналістика / Дж. Гол. - К.: К.І.С., 2005. - С.55.
.Здоровега В.Й. Теорія і методика журналістської творчості: підруч. / В.Й. Здоровега; 3-тє вид. - Львів: ПАЇС, 2008. - 276 с.
.Информационные жанры газетной публицистики: хрестоматия. - М.: Изд-во МГУ, 1986. - 296 с.
.Інститут масової інформації. Щоденна робота журналіста. - К.: ІМІ, 1999. - 34 с.
.Каппон Р. Настанови журналістам Ассошіейтед Пресс / Р. Каппон. - К.: ВД "Києво-Могилянська академія", 2005. - С.21.
.Карпенко В.О. Основи професійної комунікації / В. Карпенко. - К.: Нора-прінт, 2002. - 348 с.
.Ким М.Н. Технология создания журналистского произведения. Спб.: Изд-во В.А. Михайлова, 2001.
.Колодина Н.И. Художественная деталь как средство пробуждения рефлексии / Н.И. Колодина // Герменевтика в России. - 1998. - Т.1. - С.115-119.
.Кройчик Л.Е. Трансформация жанров: опасность утраты публицистичности /Л.Е. Кройчик // Журналистика в 1998 году: тезисы научно-практ. конференции. Часть VI. - М.: Изд-во МГУ, 1999. - С.18-19.
.Кузнецов Т.В. Так работают журналисты ТВ. Учебное пособие. М.: Изд-во МГУ, 2004.
.Михайлин І.Л. Журналістика як всесвіт: вибрані медіадослідження / І.Л. Михайлин. - Х.: Прапор, 2008. - 512 с.
.Михайлин І.Л. Основи журналістики: підруч. / І.Л. Михайлин; 3-тє вид. - К.: ЦУЛ, 2002. - 280 с.
.Павлюк П.А. Практическая журналистика: учебник для студентов факультетов журналистики / П.А. Павлюк. - Одесса: ХГЭУ, 2001. - 142 с.
.Педашенко Н.А. Становление и развитие советского газетного репортажу. Жанровые особенности его на современном этапе: автореф. дис. канд. філол. наук / Н.А. Педашенко. - М., 1972. - 18 с.