Економічні відносини з приводу антикризового управління ВАТ 'УкрСиббанк'

Економічні відносини з приводу антикризового управління ВАТ 'УкрСиббанк'

Вступ

Актуальність дослідження. Банківська система - це найважливіша сфера національного господарства будь-якої розвиненої держави. Її практична роль визначається тим, що вона управляє системою платежів і розрахунків; більшість операцій здійснює у формі інвестиційних і кредитних операцій; поряд з іншими фінансовими посередниками банки направляють заощадження населення до фірм і виробничих структур, тобто перерозподіляють тимчасово вільні кошти у реальний сектор економіки.

Знаходячись в центрі економічного життя, обслуговуючи інтереси виробників, банки опосередковують зв'язок між промисловістю і торгівлею, сільським господарством та населенням. Банки - це атрибут не окремо взятого економічного регіону або країни, і сфера їх діяльності не має ні географічних, ні національних кордонів, це планетарне явище, що володіє колосальною фінансовою потужністю, значним грошовим капіталом.

Банки грають величезну роль у подальшому поглибленні і вдосконаленні ринкових відносин у країні. В даний час як аксіома сприймається той факт, що розвиток ринкових відносин, що базуються на вільній конкуренції, неможливий без різноманітного і якісного надання суб'єктам ринку банківських послуг.

Створення стійкої, гнучкої й ефективної банківської інфраструктури - одне з найважливіших і в той же час складних завдань економічної реформи в Україні. Саме банківська система при правильному управлінні і усуненні всіх стримуючих її розвиток проблем, може стати провідною ланкою в здійсненні економічної політики, яка забезпечує економічне зростання.

Банківська система безпосереднім чином пов'язана з економікою країни і негативні тенденції в економіці закономірним чином позначаються і на банківській системі, в той час, як і розвиток кризових явищ у банківській сфері не може не відбиватися на економіці.

Протягом всього часу функціонування банківські системи та установи перебувають під впливом різноманітних ризиків, які стають передумовою виникнення кризи, у разі низької ефективності управління, відсутності відповідних антикризових механізмів. Актуальність даною теми обумовлена тим, що антикризове управління у всіх його проявах повинно бути не лише об’єктивною необхідністю, а важливою складовою повсякденного функціонування, відсутність якої знижує ефективність банківської системи та установ, рівень довіри до них.

Метою даної роботи виступило визначення шляхів вдосконалення антикризового управління комерційним банком.

Відповідно до поставленої мети необхідно виконати наступні завдання:

·        розглянути сутність економічної кризи, її ознаки, причини та види;

·        визначити роль антикризового управління банком;

·        визначити методи антикризового управління;

·        проаналізувати та дати оцінку фінансовому стану комерційного банку;

·        запропонувати методи фінансового оздоровлення банку;

·        визначити спеціальні методи антикризового управління;

·        розглянути зарубіжний досвід антикризового управління банками.

Предметом даної роботи виступив процес антикризового управління та його вплив на діяльність комерційного банку.

Об’єктом дослідження виступили економічні відносини з приводу антикризового управління ВАТ «УкрСиббанк».

Під час виконання даної роботи були використані наступні методи: логічні та емпіричні методи пізнання економічних механізмів, , методи порівняльного, факторного, статистичного аналізу.

Інформаційною базою дослідження виступили законодавчі та нормативні акти, монографічні видання вітчизняних та зарубіжних вчених, періодичні видання, звіти та аналітичні матеріали державних органів, офіційні дані звітності ВАТ «УкрСиббанк», Асоціації українських банків та Національного банку України.

криза економічний банк комерційний

РОЗДІЛ Ι: ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ АНТИКРИЗОВОГО УПРАВЛІННЯ КОМЕРЦІЙНИМ БАНКОМ

.1      Сутність кризи: ознаки, причини, види

Поняття криза (від грецьк. krisis - рішення, поворотний пункт, результат) означає, насамперед, різкий, крутий перелом, важкий перехідний стан. Криза - неминучий супутник, фаза життєвого циклу будь-якої системи, у тому числі фінансової (банківської). З одного боку, вона є найважливішим елементом саморегулювання, оскільки оголює межу розвитку, а з другого - дає імпульс розвитку, стимулюючи перехід до нового стану рівноваги. При цьому в період кризи ускладнено чи унеможливлено виконання системою своїх функцій, збереження властивостей. В умовах кризи спостерігаються порушення рівноваги, стан нестабільності й руйнування цілісності системи. Із загальнотеоретичної точки зору криза спричиняє якісні зміни в системі, тобто появу і зникнення елементів композиції та відносин. [1,49]

Криза - це багатоаспектна економічна категорія, система поглядів на економічну сутність якої перебуває в стані розвитку. Можна виокремити три підходи до визначення сутності кризи:

1) криза як значна проблема або ситуація з високою ймовірністю негативних наслідків;

2) криза як природний процес у життєдіяльності системи;

3) криза як порушення рівноваги соціально-економічної системи.

Під кризою слід розуміти фактичний або потенційно можливий стан нестійкого функціонування системи, в якому може опинитися будь-яка з її підсистем. При цьому криза є результатом взаємодії шоків і вразливості.[1,50]

Розмаїття причин і величезні масштаби втрат дозволяють класифікувати кризи як складне багатофакторне явище, що вимагає системного підходу до його аналізу і попередження. Теорії криз (виробничі, обмінні, психологічні, монетарні теорії пере накопичення) по-різному інтерпретують причини їх виникнення, взаємозв'язок і взаємозумовленість окремих їх різновидів. Вирізняють такі кризи: становлення, керівництва, регулювання і координації, від бюрократизації системи, як такої тощо. Банкрутства господарюючих суб'єктів можуть бути пов'язані з трьома типами кризи: кризи самої організації як системи; кризи у зовнішньому середовищі; кризи як усередині організації, так і в зовнішньому середовищі підприємницької діяльності.[8,50]

Певні пояснення причин економічних криз дає теорія "довгих хвиль " видатного російського вченого-економіста М. Кондратьєва. Проте, мабуть, недаремно Е. ван Бем-Баверк говорив, що теорія криз у жодному разі не може досліджувати тільки окрему групу явищ в економіці. М. Туган-Барановський вважав, що проблема криз може бути задовільно вирішена лише на основі правильної теорії ринку. При цьому він констатував, що сучасна йому економічна наука в особі більшості її представників знаходилася на позиції помилкової теорії ринку, отже, немає нічого дивного в тому, що проблема криз виявилась їй не під силу. У 1894 році вийшла друком відома праця М. Туган-Барановського "Промислові кризи в Англії, їх періодичність та вплив на народне життя"[34]. У свою чергу, J1. Петражицький називав М. Туган-Барановського автором новітньої (на той час. - О.Б.) і найбільш видатної теорії економічних криз, визнаної в західній економічній літературі, і зазначав, що він створив відповідний науковий напрям і школу, однак наголошував, що ця теорія не вирішує основної загадки циклічності капіталістичного розвитку.[7,124] Але саме М. Туган-Барановський дійшов висновку, що загальноекономічна криза починається з фінансової.

Г. Хульсман у своїй статті "Загальна теорія циклів помилок" зазначає: "Повторювані групи помилок є наслідком дій держави, які самі по собі можуть інтерпретуватися як прояв помилок. Вони рано чи пізно ведуть до криз (депресій). Існує багато різних видів циклів: грошовий бізнес-цикл, воєнно-імперіалістичний цикл, цикл соціального захисту тощо". На його думку, монетарний бізнес-цикл заснований на "втручанні держави в грошову політику в цілому (часткове резервування, розширення повноважень центрального банку, паперові гроші), а не на простому збільшенні кількості грошей як такому. Це пояснює той факт, що збільшення нормальних грошей (наприклад, золота) не веде до циклу "бум - рецесія", а також вирішує проблему очікувань".[1,52]

В економічній науці під кризою розуміють граничне загострення протиріч у соціально-економічній системі (організації), що загрожує її життєстійкості в навколишньому середовищі; переломний момент у послідовності подій і дій; переломний етап у функціонуванні будь-якої системи, на якому вона піддається впливу ззовні чи зсередини, що вимагає від неї якісно нового реагування; ситуативну характеристику функціонування будь-якого суб'єкта як наслідок невизначеності в його зовнішньому і внутрішньому середовищі; періодично повторюване явище в розвинутому ринковому господарстві, що виражається в надвиробництві товарів, які не знаходять збуту, в погіршенні всіх економічних показників.

У широкому значенні криза як зміна підвищувальної тенденції знижувальною, є невід'ємною характеристикою ринкової економіки. Криза - це фактично точка біфуркації (від лат. bis - двічі, лат. furca - вила або роздвоєння), яка містить у собі потенційну можливість як деструктивного, так і конструктивного характеру.

З точки зору М. Бунятяна, професора Тифліського політехнічного інституту, економічна криза - органічний розлад господарського життя, що має своїм наслідком втрату статків і доходів або повну економічну загибель значної частини підприємців. Втрати як масове явище є лише зовнішнім проявом економічної кризи, але це ще не криза. Масові втрати можуть бути викликані зовнішніми обставинами, наприклад землетрусами, пожежами, військовою агресією, але вони ще не є симптомами економічної кризи, а стають такими, вважає М. Бунятян, лише в результаті органічного розладу народного господарства. На думку вченого, за характером розладу економічного життя, яким і зумовлюються втрати, економічні кризи можна поділити на кризи виробничі і кризи розподілу господарських благ. Останні, у свою чергу, поділяються на екзогенетичні (екзогенні) й ендогенетичні (ендогенні). [9,35]

Виділяє він і чисту кризу збуту, кризи надвиробництва і кризи спекуляції.

За характером зовнішнього зв'язку з різними сферами виробничого процесу насамперед розрізняють;

загальні економічні кризи, що вражають виробничий процес у цілому і тією чи іншою мірою стосуються всіх сторін економічного життя;

спеціальні кризи, для яких сферою прояву виявляються окремі галузі господарського життя і окремі стадії виробничого процесу, де вони виступають або самостійно, або як часткові явища загальної економічної кризи. Серед останніх дослідник виокремлює кризи виробництва (аграрні, виробничі, торговельні) і кризи обігу відповідно до двох фаз відтворювального процесу. При цьому торговельні кризи він поділяє на кризи товарні (товарного обігу) і біржові (обігу капіталу).

За М. Бунятяном, так звані грошові і кредитні кризи не відносяться до окремих сфер економічного життя, а за своєю сутністю є типами загальних криз, причина яких у розладі правильного функціонування засобів обігу - грошей і кредиту. Розлад чи недостатність грошового обігу вражає, насамперед, оборот продуктів і цінностей та, через торгівлю, перекидається на сферу виробництва. [9,37]

Кредитні кризи, якщо вони не є наслідком грошової, можуть виникати і в окремих сферах господарського життя, але завдяки чутливості кредитної системи легко набувають загального характеру і поширюються на весь репродукційний процес. Однак, незважаючи на це, грошові та кредитні кризи можна розглядати як спеціальні види криз - або як окремі прояви загальної кризи, або як загальні кризи спеціального характеру. При цьому кредитна криза вражає передусім найслабшу сферу господарської діяльності, а згодом поширюється й на інші сфери. Природно, що кредитні установи особливо чутливі до кредитної кризи, і тому недовіра населення виявляється в першу чергу до них. Люди вимагають від банків повернення своїх депозитів. Ті фінансові установи, які не були вкрай обережними при веденні своїх справ, наражаються на небезпеку стати жертвою виниклої паніки.

Незважаючи на свою спустошливу дію, кредитна криза, на думку М. Бунятяна, має й позитивний бік: вона перша перевіряє на міцність основи господарського ладу і усуває помилкові прояви економічного життя, а особливо дефекти в організації кредитної системи; встановлює, хоч і тимчасово, границі здорового розвитку кредитування, яке має бути обмежене рамками, сумісними з іншими умовами організації економіки, із гарантуванням рухливості кредитного обігу.

Сучасні дослідники виокремлюють і такий різновид фінансово-економічних криз, як інфляційна криза, однак по-різному пояснюють її причини і перебіг, співвідношення між базовою і загальною інфляцією та обґрунтовують шляхи подолання (мінімізації) надмірного інфляційного тиску.

Період із кінця 1960-х і до середини 1980-х років увійшов в економічну історію як період Великої інфляції. Таку назву було дано за аналогією з Великою депресією, що вже само по собі натякає на те, наскільки тяжким був той період для економіки. "Велика інфляція зруйнувала Бретгон-Вудську систему фіксованих обмінних курсів, збанкрутіла немалу частину банківського сектору, серйозно вдарила по основному капіталу в США і сприяла нерівномірному перерозподілу доходів", - писав про той час відомий американський економіст А Мельцер, радник президентів Дж. Кеннеді і Р. Рейгана. Витоки проблеми варто шукати у США, які на роки прирекли весь західний світ на високу інфляцію і самі постраждали від своєї політики більше за інших.

На думку П. Труніна і М. Каменських, визначення періодів, які можна назвати фінансовою нестабільністю чи кризою, - само по собі непросте завдання. Зокрема, цілком логічно вважати фінансовою нестабільністю банкрутство кількох фінансових інститутів. Однак за деяких обставин це може бути складовою частиною звичайної ринкової взаємодії, коли припиняють функціонувати збиткові фірми, які не змогли організувати ефективну діяльність. За інших ситуацій банкрутство одного фінансового інституту може стати спусковим гачком фінансової кризи. Тому під фінансовою нестабільністю чи кризою зазначені науковці розуміють такі проблеми в фінансовій системі країни (чи їх сукупність), які істотно негативно впливають на економічну активність. [24,124]

Фінансова криза передбачає виникнення якісних змін в економічній системі, які спричиняють порушення пропорцій у розвитку, його призупинення, видозміни чи руйнування фінансової системи окремих країн або світових ринків у цілому. Найбільш точним індикатором здоров'я (чи нездоров'я) економіки є фінансовий ринок. Реакція фінансового ринку на економічні події завжди більш значуща, ніж наслідки даних подій. Фінансова криза є тією точкою відліку, з якої економічна система зазнає змін. Якщо до настання фінансової кризи деякі тенденції в економіці можуть лише накопичуватися, то сама фінансова криза посилює дану тенденцію і прискорює якісні зміни.

Отже, під фінансовою кризою розуміється різке погіршення стану фінансового ринку внаслідок реалізації накопичених ризиків під впливом внутрішніх і зовнішніх чинників, що спричиняє порушення його функціонування, зниження цінових показників, погіршення ліквідності й якості фінансових інструментів, банкрутство учасників. [31,19]

Цілком можна погодитися з тим, що фінансова криза - це криза, яка:

) системно охоплює фінансові ринки та інститути фінансового сектору, грошовий обіг і кредит, міжнародні фінанси (сегмент країни), державні, муніципальні та корпоративні фінанси;

) негативно впливає у середньо - і довгостроковому періоді на економічну активність усередині країни й на динаміку добробуту населення;

) проявляється:

у фінансовому секторі й на фінансових ринках - у різкому зростанні процента, частки проблемних банків і небанківських фінансових інститутів, боргів, що дедалі збільшуються; істотному скороченні кредитів, наданих економіці і домашнім господарствам; ланцюгових банкрутствах; переході до збиткової моделі банківської та іншої фінансової діяльності; переважанні спекулятивної фінансової діяльності над інвестиційною; масштабному падінні курсів цінних паперів; затримці розрахунків із наростаючим колапсом платіжної системи; виникненні масових збитків на ринку деривативів; неліквідності фінансових ринків і фінансових інститутів з ефектом "доміно"; банківській паніці.

у міжнародних фінансах - у неконтрольованому падінні курсу національної валюти; масовій втечі капіталів з країни; некерованому нарощуванні зовнішнього боргу і прострочених платежів держави і комерційних організацій; перенесенні системного ризику на міжнародний ринок і фінансові ринки інших країн;

у сфері грошового обігу - в різкому некерованому зростанні цін із переходом у хронічну інфляцію; втечі від національної валюти, стрімкому впровадженні у внутрішній обіг твердої іноземної валюти, масовій появі грошових сурогатів;

у сфері державних фінансів - у різкому падінні величини золотовалютних резервів і державних стабілізаційних фондів; виникненні дефіциту чи загостренні привнесеної кризою дефіцитності бюджету; швидкому скороченні збирання податків; падінні бюджетного фінансування державних витрат; некерованому нарощуванні внутрішнього державного боргу;

) є реалізацією системного ризику і супроводжується ефектом "доміно" якщо:

криза одного або групи фінансових інститутів та компаній реального сектору, сегмента ринку чи системи розрахунків передається в розширюваному обсязі через пересічні зобов'язання на інші групи фінансових інститутів та компаній реального сектору, інші сегменти ринку і системи розрахунків, поступово охоплюючи дедалі більшу частину ринку;

криза фінансового ринку однієї країни чи групи країн передається іншій країні, як "фінансова інфекція", криза довіри інвесторів, що спричиняє неліквідність ринку.

Розуміння фінансової кризи як результату негативного впливу численних чинників дозволяє констатувати, що загроза її виникнення існує завжди, а умовою попередження є вчасне проведення діагностики (від грец. diagnostics - "здатність розпізнавати"). Причому діагностика фінансової кризи - це не одноразовий акт, а процес, результати якого є підґрунтям прийняття відповідних управлінських рішень.

Для цього доцільно використовувати поняття "кризовий потенціал", під накопиченням якого розуміється процес акумулювання мікроекономічних ризиків окремими інститутами, гравцями фінансової сфери і (або) зростаюча залежність фінансового сектору від окремих конструктивних особливостей системи. При цьому після досягнення певної критичної маси накопичений кризовий потенціал здатний вилитися в повномасштабну системну кризу.

Криза будь-якого економічного суб'єкта (організації) - це переломний момент у зміні подій і дій, що розвиваються. При виявленому кризовому потенціалі часом настання кризи буде досягнення конкретного критичного рівня; при цьому якщо він заздалегідь визначений, то називатиметься "критерій настання кризи". [35,129]

Антагонізмом кризовому потенціалу є потенціал подолання кризи, тобто сукупність чинників і ресурсів, здатних протистояти кризовому процесу. Об'єктивною реалізацією кризового потенціалу є його переважання над потенціалом подолання кризи. Водночас поріг настання кризи може бути заданий формально, у вигляді певного критерію, не орієнтованого на можливості організації подолати кризу.

За Ф. Мішкіним, фінансові кризи спричиняють:

) зростання процентних ставок, що робить проекти більш ризикованими;

) зростання невизначеності на фінансових ринках у результаті краху фінансових інститутів, рецесій, політичної нестабільності, що ускладнює для кредитора вибір надійного позичальника;

) вплив ринків активів на стан балансів (скорочення чистої вартості в результаті краху на фондовому ринку спонукає компанії здійснювати угоди з підвищеним ризиком), що збільшує моральний ризик для кредитора;

) банківську паніку. [43,43]

При цьому слід наголосити, що невизначеність на фінансових ринках зумовлюється не лише крахом фінансових інститутів, рецесіями й політичною нестабільністю. На думку автора, до чинників невизначеності можна додати такі:

постійне оновлення економічних рішень і процесів; виникнення нових економічних і технічних ідей, їх наступне втілення в життя;

імовірнісний характер самого банківського, страхового й фондового процесів, пов'язаний з об'єктивною складністю врахування всієї різноманітності умов функціонування сучасних банківських систем, страхового і фондового ринків;

синергетичний вплив на стан і розвиток банківських систем, страхового і фондового ринків, швидко змінюваних соціально-економічних, науково-технологічних, політичних, демографічних, психологічних і природних чинників;.

—      якість механізмів управління фінансовими інститутами власними і залученими коштами.

Проте причин виникнення кризових явищ значно більше.

Водночас вивчення динаміки криз, що сталися в останні десятиліття в Південно-Східній Азії, Мексиці, Аргентині, Туреччині, засвідчило, що рівень прямих іноземних інвестицій (ПІІ) там не знизився, навіть за підвищення ймовірності банківської кризи. Одна з причин цього в тому, що ПІІ менш мобільні, оскільки в натуральному вигляді часто являють собою ввезену техніку чи побудований завод. Усе це ускладнює виведення цих капіталовкладень за межі країни, навіть якщо інвестор абсолютно впевнений, що кризова ситуація, яка наближається, може завдати істотної шкоди його фінансовим інтересам. А головна причина, на думку багатьох експертів, полягає в тому, що прямі інвестиції, на відміну від портфельних чи спекулятивних, у разі кризи миттєво переоцінюються ринком, тим самим змушуючи інвесторів змиритися з уже понесеними втратами.

Сьогодні великий приплив портфельних іноземних інвестицій на недостатньо розвинуті фінансові ринки багатьма економістами сприймається як джерело майбутніх проблем для банківської системи. Цей капітал найбільш ліквідний, а тому здатний у разі небезпеки першим покидати місцевий фінансовий ринок, існує думка, що саме така панічна втеча портфельних капіталів стала причиною банківських криз 1990-х років. Наприклад, у науковій літературі міцно утвердилася теза, що банківської кризи в Туреччині 2000 року можна було уникнути, якби акцент у структурі іноземних капіталовкладень був зміщений у бік прямих, а не спекулятивних портфельних інвестицій.

Світовий досвід розв'язання системних банківських та фінансових криз показує, що їх основними причинами є низька якість управління в банках (включаючи недосконалість внутрішнього контролю й управління ризиками) і недоліки інституційного середовища функціонування банків. Усе це, поряд з активізацією процесу економічної інтеграції, актуалізує практичні завдання, пов'язані з удосконаленням інституційного середовища функціонування банків, у т. ч. процесів управління на мікро - і макрорівнях, на основі системно-комплексного підходу (що вимагає в органічній єдності враховувати елементний, структурний, функціональний, цільовій/ресурсний, інтегративний, комунікативний та історичний аспекти).

Кризи виникають унаслідок неналежної банківської практики чи слабкої макроекономічної політики; у більшості випадків у їх основі лежить поєднання обох цих чинників.

Розуміння необхідності напрацювання практичних навичок урахування ризиків і розробки процедур їх оцінки приводить до того, що навіть у менеджменту, який не має досвіду в оцінці комерційних ризиків, ризик банківських портфелів зростає дуже повільно, що дає їм змогу не наражатися на фінансову кризу.

«Єдине гниле яблуко може зіпсувати весь кошик.» Цей образний вислів описує деструктивну конкуренцію на ринку депозитів, яка виникає через стимули, що з'являються на ринку, коли процентні ставки по депозитах не регулюються. Ринкова конкуренція за депозити змушує обережних позичальників адаптуватися під більш ризиковані стратегії менш обережних позичальників. Виникає своєрідна "стадність" у поведінці банків, які наполегливо намагаються "перехизувати" один одного високими процентами по депозитах, що призводить до нового типу конкуренції, яка забезпечує "виграш" не кращим, як звичайно буває, а гіршим (у сенсі їх не обґрунтованої та не прорахованої ризикованості) стратегіям управління зібраними капіталами. Механізм виникнення "стадності" нагадує той, що підвищує ціни активів на біржі, всупереч всякому здоровому глузду. Припустімо, що в парі конкуруючих банків один - "поганий" (дуже ризикований через недостатню капіталізацію, невисоку кваліфікацію менеджменту або з інших причин), а другий - "хороший" (жорстко контролює ризик своїх вкладень). Перший готовий платити по депозитах більш високий процент; при страхуванні депозитів це призводить до того, що вкладники дружно переносять свої вклади з обережного банку до ризикованого. Цей процес рано чи пізно ставить "хороший" банк перед вибором: або драматично зменшити свої пасиви, або прийняти "виклик" "поганого" банку і втягнутися у змагання за підвищення процентів по вкладах. У кожному випадку все закінчується одним - посиленням нестійкості всієї банківської системи.

Украй цікавим і важливим для банківської практики є розуміння механізму, через який фінансова нестійкість поширюється від однієї кредитної організації до іншої, породжуючи справжню епідемію. Це дозволить регулювати процес "інфікування" банківської системи, наприклад, через регламентацію величини процентної ставки за депозитами.

"Хороші часи є поганим часом для навчання ".Ця фраза підкреслює взаємозв'язок між фінансовою нестійкістю і кредитним бумом. Відомо, що під час зростання економіки легкість видачі кредитів зростає. Банкам не "вистачає часу" відсортовувати погані кредити від хороших, враховувати рівні ризиків. Тим самим створюється стійка тенденція до накопичення поганих боргів упродовж кредитного буму. У результаті щойно бум переривається, виникає криза. Ключовою ідеєю є те, що коли банківська система швидко зростає, банкірам дуже важко одержати інформацію про дійсну здатність сплачувати кредити, яку мають позичальники. Це пояснюється кількома причинами. Кредитні буми відбуваються під час зростання економіки, коли потенційні позичальники демонструють високі дохідність і ліквідність. Крім того, сама швидкість зростання кредитного портфеля створює інформаційні проблеми, що заважають банкам приймати кредитні рішення. [45,84]

У період кредитних бумів банкіри зазвичай не тільки збільшують кредитування старих клієнтів, а й намагаються максимально швидко залучити побільше нових. Однак банки знають про нового клієнта набагато менше, ніж про старого, що спричиняє підвищення ризикованості кредитного портфеля. Ще одна причина полягає в тому, що під час відносного надлишку кредитів, позичальники можуть легко пройти "тест на ліквідність", оформивши кредит у іншого кредитора. В умовах достатку кредитів перевірці на кредитоспроможність слід довіряти менше. Це не свідчить про те, що під час кредитних бумів якість кредитних портфелів погіршується, найімовірніше це говорить про те, що на кредитному ринку присутня лише однобока інформація: справа в тому, що банкіри не рахуються з негативним впливом тих кредитів, які видаються на основі інформації про кредитоспроможність позичальника, отриманої з інших банків. Бажання надати кредит занадто велике. Це слугує ще одним приводом для занепокоєння, оскільки без втручання органів влади кредитні буми можуть бути драматично швидкими. [56,242]

Велике значення для з'ясування сутності фінансових криз має їх чітка класифікація. В економічній літературі немає єдиної позиції з цього питання. Так, скажімо, П. Трунін і М. Каменських зазначають, що протягом багатьох років усі епізоди серйозної фінансової нестабільності укладалися в три основні типи: банківські кризи, валютні кризи і кризи на фінансових ринках (у тому числі кризи державних фінансів). Банківські кризи звичайно пов'язують із нездатністю ряду банків виконувати свої зобов'язання або з активним державним втручанням, спрямованим на запобігання виниклим проблемам. Під валютною кризою розуміється така ситуація, за якої спекулятивна атака на валюту призводить до різкої девальвації національної валюти або коли органи державної влади намагаються запобігти девальвації, продаючи золотовалютні резерви або значно підвищуючи процентні ставки.

Нарешті, криза на фінансовому ринку полягає у збільшенні волатильності цін на фінансові активи або їх падінні, пов'язаному зі зміною очікувань інвесторів. Іноді дані типи криз можуть відбуватися одночасно, що лише посилює їх негативний вплив на економіку країни.

У результаті аналізу західні дослідники поділили всю вибірку криз на такі (можливо, усереднені) підгрупи:

. Кризи в індустріальних країнах.

2. Кризи в країнах з економікою, що розвивається.

. Кризи, що характеризуються, насамперед, девальвацією національної валюти (не менше 75 % приросту індексу тиску на валютний ринок визначається валютним курсом).

. Кризи, що характеризуються, насамперед, значним зниженням золотовалютних резервів (не менше 75 % приросту індексу тиску на валютний ринок пояснюється зниженням золотовалютних резервів).

. "Жорсткі" кризи, за яких значення індексу тиску на валютний ринок перевищує три стандартних відхилення від середнього.

. "М'які" кризи, за яких значення індексу тиску на валютний ринок знаходиться в інтервалі від 1,5 до 2 стандартних відхилень вище середнього.

. Кризи, викликані проблемами в банківському секторі.

. Кризи з наступним швидким відновленням економіки, після яких ВВП повертається до тренду протягом двох років.

. Кризи з наступним повільним відновленням економіки, після яких ВВП повертається до тренду через три або більше років. [35,135]

Розвиток кризової ситуації в банківській сфері та окремій кредитній організації може проходити кілька фаз: квазінормальну (кризова ситуація є лише потенційно можливою, її ознаки важко виявити); латентну,(приховану, коли ймовірність фінансової неспроможності зростає, але не сприймається менеджментом).

Криза може бути усвідомленою (тобто відкритою, коли деструктивні процеси усвідомлюються менеджментом, а їх інтенсивність різко зростає) і нездоланною (банкрутство).

1.2    Сутність та роль антикризового управління

Незважаючи на широке застосування в економічній теорії та практиці терміну «антикризове управління», тлумачення його сутності є неоднозначним. У зв'язку з цим, для розробки обґрунтованих пропозицій щодо антикризового управління банком необхідно передусім уточнити його значення.

Зважаючи на те, що точний переклад слова "crisis'' означає - «перелом», crisis management- це управління найбільш кризовими («переломними») ситуаціями.

В західній літературі антикризовий менеджмент часто визначається як діяльність, яка необхідна для подолання стану, що загрожує існуванню суб'єкта господарювання, при цьому основна увага акцентується саме на виживанні. Водночас підкреслюється позитивний характер криз, а антикризовий менеджмент визначається як створення інструментів, які дозволяють повідомити про наближення переломного періоду та необхідності розробки нового курсу розвитку. [46,15]

У вітчизняній літературі антикризове управління розглядається як система управління, яка має всебічний характер та направлена як на попередження, так і на усунення несприятливих для бізнесу явищ, з використанням наявних ресурсів та потенціалу виживання, або реалізації спеціальних процедур (таких як санація, реструктуризація, банкротство, ліквідація).

Дещо вужчий зміст має визначення ряду авторів, які під антикризовим управлінням розуміють сукупність форм і засобів реалізації антикризових процедур, які стосовно до конкретної організації - боржника відображають економічні відносини, що складаються при її оздоровлені або ліквідації. Такі погляди, на нашу думку, слід визнати принаймні обмеженими. оскільки дане трактування можна використовувати тільки для неплатоспроможної організації, як частину процедур, передбачених у процесі банкрутства. У зв'язку з цим, проведення попереджуючих антикризових заходів у даному випадку є недоцільним. [53,78]

Цікавим, є визначення антикризового управління, наведене в роботі російських вчених, які визначають антикризове управління як систему управлінських заходів щодо діагностики, нейтралізації і подолання кризових явищ і їх чинників на всіх рівнях економіки. Перевагою зазначеного визначення є його конкретність, виділення управлінських рішень та опис процесу їх здійснення.

Узагальнивши наукові підходи зарубіжних та вітчизняних вчених, дійшли висновку, що категорія «антикризове управління» потребує суттєвого доповнення. На нашу думку її сутність доцільно трактувати як «фінансові відносини, що представляють собою комплексну систему управлінських заходів щодо діагностики, попередження, нейтралізації та подолання кризових явищ з метою підвищення рівня фінансової безпеки, зменшення наслідків ураження кризою та подальшого розвитку банку шляхом використання всього потенціалу сучасного менеджменту».

Система зазначених заходів повинна розроблятись залежно від специфіки кризи, сфери її впливу та гостроти. Вочевидь, що вона може бути ефективною лише за умови розробки єдиної програми дій на всіх рівнях управління у сфері банківської діяльності. У цьому зв'язку доцільно зауважити, що на макрорівні мають реалізуватись стратегічні заходи антикризової політики держави, на мезорівні, в тому числі, в банківській системі, здійснюється комплекс заходів щодо фінансового оздоровлення банків, на мікрорівні, в тому числі в окремих банках, створюється комплексна система антикризового управління, яка включає різноманітні заходи - від окремих заходів з фінансового оздоровлення, коригування стратегії банку до реструктуризації або навіть ліквідації банку.[55,68]

Сучасна фінансова криза виявила, що потенціал життєздатності банків недостатній, щоб протистояти стресовим подіям. При цьому дуже важливим стає не тільки створення певного запасу міцності у вигляді буфера капіталу або резервів під кредитні ризики, а й вміння керівників і власників банку швидко передбачати загрози, пристосовувати банк до змін у ринковому середовищі та проводити рішучі зміни у його бізнесі, процедурах, політиці. Відновлення нормального стану окремих банків та банківської системи в цілому є запорукою відродження довіри клієнтів до них, а також довірчих стосунків між самими банками. Стресові ситуації в банківському секторі можуть траплятися у майбутньому, тому всім зацікавленим сторонам (власникам, керівникам, персоналу, клієнтам, контрагентам, органу нагляду, рейтинговим агентствам) необхідно чітко уявляти потенціал кожного конкретного банку до подолання кризи. Незважаючи на актуальність, ця проблематика залишається недостатньо вивченою, особливо з урахуванням уроків сучасної кризи.

Загальним теоретичним питанням оздоровлення банків приділяли увагу відомі українські економісти. Зокрема у працях В. Міщенка. І. Вядрової , К. Раєвського та О. Барановського розкриваються основні напрями оздоровлення банків шляхом їх реорганізації та реструктуризації, але з акцентом на проблематику неплатоспроможних банків; А. Штангрет, О. Копилюк, В. Василенко. З. Шершньова, С. Оборська висвітлюють питання антикризового управління на підприємствах. Значний вклад у систематизацію підходів до антикризового управління в кредитних установах вніс російський економіст А. Тавасієв . Однак в економічній літературі недостатньо вивчається механізм оздоровлення саме тих банків, що мають проблеми але продовжують працювати в режимі антикризового управління без переведення в режим тимчасової адміністрації. При цьому оздоровлення має охоплювати банки, визнані наглядом "проблемними", проте на практиці декларація програм оздоровлення просто продовжує агонію банку, приреченого на загибель, через те, що від нього відмовилися власники.

Втручання держави у діяльність такої установи виглядає неоднозначно, оскільки порушує елементарні закони здорової конкуренції і створює базу для зловживань. Оздоровлення банку за участю держави практично мало вивчене, адже лише останніми роками в Україні та в усьому світі визнано доречним надавати банкам масштабну допомогу в умовах системної кризи.

Національний банк України (НБУ) як орган нагляду і регулювання визначив пріоритетним саме фінансове оздоровлення банків. При цьому в Постанові не визначено поняття "фінансове оздоровлення", а за змістом воно ототожнюється з програмою капіталізації банків. Крім того, до сфери оздоровлення віднесено такі не фінансові заходи, як реорганізація банку. У новій редакції Закону України "Про банки та банківську діяльність" зазначається, що фінансове оздоровлення банку - це відновлення платоспроможності банку та приведення фінансових показників його діяльності у відповідність до вимог Національного банку України. Тобто визначається лише кінцева мета процесу, а не його сутність. Усе це вимагає уточнення як предмету дослідження, так і шляхів розв'язання проблем. [69]

У сучасній науковій економічній літературі та в нормативній базі України під реструктуризацією розуміються процеси зміни структури активів, капіталу і зобов'язань, а під реорганізацією - зміна організаційної структури, власності, злиття, поглинання, приєднання тощо.

Однак некоректно було б зводити ці два процеси до антикризового управління та оздоровлення банків. Антикризове управління в українських банках із розгортанням фінансової кризи стає предметом особливої уваги.

Відома модель управління кризою на рівні компанії, запропонована зарубіжними дослідниками у сфері менеджменту, представляє поєднання чотирьох етапів: попередження (профілактика), підготовка, реагування та відновлення нормального (докризового) стану. Такий підхід був запропонований ще у 70-х роках XX ст. Російський вчений А. Тавасієв розкрив природу системної банківської кризи, зауважив на необхідності самоаналізу в банках і стрес-тестуванні, однак лише схематично окреслив питання реструктуризації банківської системи, розробки планів на випадок надзвичайних подій, проведення стрес-тестування, а також внутрішньої реорганізації банків.

Антикризове управління представляє набір управлінських рішень та їх реалізацію з метою відновлення нормального етапу, усунення внутрішніх причин кризи та забезпечення готовності банку до нових випробувань. Антикризове управління має готуватися ще тоді, коли банк знаходиться у нормальному стані, аби швидко "включити" аварійний механізм порятунку, а не проводити експерименти з трансформаціями в цейтноті.

Слушною є пропозиція В. Костогриз розглядати три види антикризового управління:

• передкризове управління :для своєчасного виявлення та прийняття рішень для запобігання кризи, що передбачає систему профілактичних заходів;

• управління в умовах кризи: передбачає стабілізацію нестійких станів і оцінку кризової ситуації, виявлення факторів, що зумовили виникнення кризи, вивчення слабких і сильних сторін установи, оцінку потенційних можливостей щодо подолання кризи, пошук шляхів мінімізації негативних її наслідків, відновлення фінансової стійкості;

• управління процесами виходу з кризи, яке здійснюють для мінімізації втрат і втрачених можливостей під час виведення установи з кризи, обґрунтування стратегічної програми виходу з кризи, оперативне виявлення відхилень фактичних результатів реалізації програм оздоровлення від передбачених стратегічною програмою та розробка системи заходів щодо їх ліквідації.

На думку В. Костогриз, механізм антикризового управління має забезпечувати адаптацію банку до змін зовнішнього та внутрішнього середовищ, впровадження цього механізму у практичну діяльність банку надасть можливість забезпечувати його стійке функціонування та розвиток за будь-яких економічних, політичних і соціальних перетворень у світі або у внутрішньому середовищі.

Фінансово-економічний механізм оздоровлення банків є складовою загального механізму відновлення нормальної роботи банків. Крім фінансово-економічної складової до нього слід включати правовий і маркетинговий блоки, які виходять за рамки цього дослідження, оскільки представляють сферу маркетингу та юриспруденції. До правового блоку доцільно відносити й питання реорганізації банку (злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення), а також внесення змін у відповідні статутні документи, підготовка угод про передачу активів або зобов'язань, робота з вимогами кредиторів до банку та вимогами самого банку до позичальників тощо. Маркетинговий блок охоплює питання ребредингу банку, кризової комунікації, розкриття інформації про банк для учасників ринку, іміджеві заходи, продуктову рекламу тощо. [28,48]

Деякі автори визначають організаційно-економічний механізм антикризового управління як "сукупність методичних інструментів, які дають можливість моделювати варіанти прийнятих рішень, розробляти засоби їх аналізу й реалізації, чим підвищують їх обґрунтованість та знижують ризик від упровадження" . При цьому організаційно-економічний механізм антикризового управління вважають основною конструкцією системи антикризового управління суб'єкта господарювання. Така позиція уявляється конструктивною, але потребує ув'язки з іншими механізмами.

Оздоровлення банківської установи як процес представляє: по-перше, подолання проблем (і причин їх виникнення); по-друге, відновлення нормальної, стабільної роботи. Лише у разі необхідності оздоровлення може містити компоненту реорганізації, зокрема зміну структури банку, форми власності, політики у сфері активних і пасивних операцій, капіталізації, управління ризиками тощо.

Головною метою оздоровлення є досягнення довготривалої фінансової стабільності, адекватності капіталу та прибутковості. Безрезультатність заходів щодо оздоровлення означає необхідність ліквідації банку. Отже, сферою дослідження є саме діяльність зацікавлених осіб у подоланні проблем, а не в напрямі виведення неплатоспроможного банку з ринку (шляхом його закриття, передачі активів і пасивів, створення перехідного банку, поглинання тощо).

Таким чином, фінансово-економічний механізм може складатися з аналізу, планування та реалізації заходів.

Суб'єктом (ініціатором або зацікавленою особою) проведення аналізу може виступати не тільки банківський нагляд, а й внутрішні аудитори, незалежні експерти, рейтингові агентства, міжнародні фінансові організації, об'єднання кредиторів, стратегічні інвестори. [45,123] Власників банку можна вважати неприйнятними суб'єктами для проведення такого аналізу, якщо вони зацікавлені в приховуванні проблем і причин їхнього виникнення, тобто фактично відмовляються від допомоги своєму банку. Аналіз містить виявлення та оцінку основних ризиків, висновок про прийнятність системи внутрішнього контролю та управління ризиками, а також висновок про життєздатність банку.

Інструментами аналізу, крім традиційного набору (вибірковий аудит операцій банку, діагностика менеджменту), є стрес-тестування для кредитного, ринкового та інших головних ризиків.

Планування програм оздоровлення може в окремих випадках відбуватися в банку за погодженням (на предмет прийнятності) з органом нагляду, якщо нагляд визнає проблемне становище цього банку.

З одного боку, нагляд має оцінити реальність запропонованих банком заходів, а з іншого - підтримати перед органом монетарної політики (в Україні це поєднує в собі НБУ) надання державної допомоги.

1.3    Зарубіжний досвід антикризового управління в банках

Антикризове управління базується на принципі, що першочергові заходи щодо мінімізації впливу кризи покладаються на самі банківські установи, які відповідають за свою безпеку та стабільність. У випадку, коли банки вже не можуть запобігти розвитку кризових явищ, відповідальні органи державної влади здійснюють антикризові заходи. Насамперед розглянемо основні інструменти антикризового управління у провідних банках світу. [55,146]

У США, країнах Євросоюзу, в Японії, Індії у діяльність банків впроваджується управління безперервністю бізнесу (Business Continuity Management або BCM). За визначенням Інституту безперервного планування, ВСМ являє собою цілісний управлінський процес, який дозволяє ідентифікувати потенційні загрози та створити основу для забезпечення стійкості та можливості ефективно реагувати на проблеми, які загрожують інтересам головних акціонерів, репутації, бренда та вартості основних активів. [47,16]

Як видно з рис.1.1, план управління безперервністю діяльності є ефективним способом спрощення та прискорення реагування на можливі проблеми в діяльності банків, а також організованого превентивного антикризового управління.

Формулювання проблем, які можуть спричинити кризу, розробка моделей антикризового управління

Управління потенційними ризиками

Визначення дій і заходів менеджменту банку в разі настання несприятливої ситуації

Мінімізація негативних наслідків кризових ситуацій у діяльності банку

Зниження управлінських ризиків у кризовій алуації

Основні функції плану управління безперервністю діяльності в банку

Мінімізація часу, необхідного для оздоровлення банку

Ідентифікація можливих несприятливих ситуацій до їх настання

Ідентифікація резервів для покриття потенційних збитків

Швидке відновлення фінансової стабільності

Рис. 1.1. Основні функції плану управління безперервністю діяльності в банку

Відповідальними за формування та реалізацію таких антикризових планів, як правило, є працівники спеціально сформованих підрозділів. У разі якщо банк невеликий, утримання спеціального персоналу є недоцільним. На такий випадок у деяких країнах для полегшення впровадження управління безперервністю бізнесу законодавчо розроблені методології розробки антикризових планів для різних видів діяльності банку. Так, у США сформована конкретна система щодо розробки плану управління безперервністю діяльності в умовах даної країни, яка містить типові плани, методологію, сутність передбачення кризових ситуацій тощо.

Впровадження такої концепції в діяльність значно спрощує антикризове управління банків. [47,18]

Так, до початку світової фінансової кризи більшість банків здійснювало активну кредитну діяльність, проте останнім часом у багатьох банках спостерігається значне погіршення якості активів, зокрема зростання частки недіючих активів (non-performing assets або NPA). Наприклад, у банках Індії, при відносній стабільності у період світової фінансової кризи, основною проблемою стало саме збільшення рівня NPA: протягом III кварталу 2008 р. їх частка в загальному активі провідних банків країни зросла на 34,5 %.

Наразі діяльність банківських установ спрямовується на перевірку та аналіз виданих кредитів: менеджери закордонних банків здійснюють жорсткий контроль за процесом кредитування, обмежуючи ризикованість кредитної діяльності та вивільняючись від безнадійних позичок. В умовах кризи здійснюється більш доскональна оцінка кредитоспроможності клієнтів банку, переглядаються умови видачі позик, можливість реструктуризації заборгованості тощо. Стосовно раніше виданих кредитів, то банки відмовляють у пролонгації виданих позичок, здійснюють анулювання деяких кредитних ліній та реформування кредитної діяльності. Така політика сприяє оздоровленню кредитного портфеля проблемного банку та відновленню його ефективної діяльності на скорегованих засадах антикризового управління кредитною діяльністю.

У світовій практиці для вирішення проблеми неповернення кредитів банки здійснюють реструктуризацію позичок (табл. 1.1.).

Таблиця 1.1. Класифікація світового досвіду щодо реструктуризації кредитів банків в умовах кризи в різні періоди

Вид реструктуризації	Країни та банки, в яких здійснювалися заходи	Період, в який було реалізовано заходи	Особливості реалізації
Викуп проблемних кредитів	Аргентина Мексика Малайзія Казахстан	1995 1998 2008	Створення за ініціативою держави або самих банків спеціальних фондів (структурних підрозділів), діяльність яких спрямована на придбання проблемних банківських кредитів та інших сумнівних активів
	Аргентина	1995
Пролонгація строків позичок	Мексика	1995	Збільшення строків кредитних виплат за позичками, які характеризуються низьким рівнем дохідності
Зменшення основної суми кредиту	Уругвай	2000	Зменшення суми заборгованостей, які мають низьку дохідність
	Угорщина	2008
	"СіІіЬапк" (США)
	Великобританія
	Норвегія
	Мексика	1998
	"Сitibank" (США)	2008
Конвертація валютних кредитів	Аргентина Угорщина ЗАТ «ВТБ 24», ВАТ «Сбербанк России» (Росія)	2002 2008-2009	Реструктуризація споживчих або іпотечних кредитів в іноземній валюті в кредити у національній валюті за ставками на поточний момент

Проаналізувавши досвід зарубіжних банків, можемо зробити висновок, що найбільш поширеними заходами реструктуризації кредитів під час кризових явищ у банках світу були викуп проблемних позичок, пролонгація строків кредитування та зниження відсоткових ставок. Крім того, серед усіх видів кредитних позичок насамперед реструктуруються іпотечні, оскільки вони мають найбільшу питому вагу у кредитному портфелі банку.[47,25]

У період світової фінансової кризи держави створюють спеціальні програми звільнення провідних банків від проблемних активів. Так, наприклад, у США така програма (Troubled Assets Relief Programm, TARP) планує надати допомогу в розмірі 700 млрд. дол.

Розглянемо особливості реструктуризації проблемних активів шляхом їх викупу. Функція з управління проблемними активами може бути делегована спеціально створеному підрозділу у складі самого банку. Цей захід є ефективним при невеликій кількості банків у країні. Так, наприклад, у Польщі згідно з державною вимогою всі банківські установи змушені були створити департаменти з управління проблемними активами банку , а протягом 2002-2005 рр. у структурі німецького банку "Dresdner Bank" функціонував спеціальний департамент з управління не тільки проблемними, але й непрофільними активами у розмірі 35,5 млрд. євро.

У разі масових випадків погіршення платоспроможності банківських установ у світовій практиці досить поширеним стає створення корпорацій з управління проблемними активами. Основною метою таких організацій є викуп проблемних кредитів у банків, діяльність яких виявилася неплатоспроможною, з метою відновлення її ефективності шляхом продажу таких активів за максимальною ціною. Під час банківських криз корпорації з управління проблемними активами були створені в США, Японії, Чехії, Швеції, Китаї, Малайзії тощо. [35,222]

У табл. 1.2. проілюстровано основні принципи, на яких ґрунтується діяльність корпорацій з управління проблемними активами в зарубіжних країнах.

Незважаючи на значну витратність та довго тривалість створення корпорацій з управління проблемними активами банків, даний вид реструктуризації кредитної заборгованості має ряд позитивних сторін, серед яких:

) надання доступу більшій кількості банків до державних коштів;

) зосередження управління на виході з кризової ситуації замість витрачання часу та ресурсів на управління проблемними позичками;

) прозорість оцінки діючих активів, які залишилися в розпорядженні банку;

) активізація розвитку банківських установ і, як результат, стимулювання кредитного ринку країни загалом;

) відновлення ефективного співвідношення робочих та неробочих активів у банках;

) зростання інвестиційної привабливості банківських установ;

) зменшення податкових відрахувань за рахунок списаних кредитів.

Таблиця 1.2. Основні принципи функціонування корпорацій з управління проблемними активами

Принцип	Сутність принципу
Продаж активів банку за адекватною ринковою вартістю	Заниження ціни лишає банк стимулів підвищувати якість активів та продавати їх. У свою чергу, завищена вартість зменшує ймовірність, що корпорація здійснить продаж активів за такою ціною
Орієнтація на максимізацію прибутку	Метою корпорації є відшкодування вартості активів та мінімізація пов'язаних з ним втрат
Баланс між швидкістю та ціною продажу активів	Насамперед продаються активи, за якими прогнозується подорожчання. Інші ж активи мають бути підготовлені до реалізації в майбутньому
Відповідність структури корпорації структурі портфеля викуплених активів	Ефективна організаційна структура корпорації забезпечує ефективне управління активами

Незважаючи на зниження прибутковості багатьох банків, нестачі ліквідності та загрози неплатоспроможності, одним з пріоритетних напрямків стає зниження витрат банківських установ. З початком світової фінансової кризи провідні банки світу розпочали впровадження програми економії витрат. Стратегія мінімізації витрат базується на принципі Парето "80/20", тому перш ніж реалізовувати агресивну політику з мінімізації витрат, необхідно провести глибокий аналіз діяльності банку, виокремити основні напрямки витрат та можливості їх зменшення.

За даними дослідження компанії "Ернст енд Янг", проведеного в 11 країнах з найвищим рівнем економічного розвитку, 42 % банківських установ розглядають скорочення витрат важливим напрямком у рамках реалізації антикризового управління.[47,27] На відміну від суб'єктів господарювання виробничої сфери, які у випадку фінансових проблем можуть скорочувати витрати на матеріали та запаси, банки, маючи стандартний набір послуг, не мають можливості суттєво зменшити такі затрати. Таким чином, шляхи мінімізації витрат у банках є певною мірою специфічними. Аналіз досвіду таких провідних зарубіжних банків, як "Deutsche Bank AG", “ The Royal Bank of Scotland Plc”, "Kookmin Bank", "Commerzbank AG", "Lehman Brothers Holdings Inc.", "Citibank", "Bank of America" та ін., дозволив виокремити основні напрямки скорочення витрат під час кризових ситуацій (рис.1.2).

Аутсорсинг		Скорочення персоналу		Перехід на дешевші канали зв'язку банку з клієнтами		Скорочення філійної мережі, закриття відділень
	Напрямки скорочення витрат у банках під час кризи
Обмеження			Зменшення		Зменшення витрат			Зменшення
маркетингового			операційних		на навчально-освітні програми,			Витрат
бюджету			витрат		участь у семінарах і конференціях			на оплату праці

Рис. 1.2. Напрямки скорочення витрат у рамках антикризового управління банком

Зарубіжні банки значну увагу приділяють підтриманню довіри з боку його клієнтів. Так, наприклад, у ВАТ "Альфа-Банк" (Росія) велика увага під час кризи приділялася підтриманню позитивного іміджу банку серед населення. З цією метою забезпечувалася наявність готівкових коштів у касах, у банкоматах, щоб клієнти у будь-який час могли вільно користуватися послугами банку.

РОЗДІЛ 2. МЕТОДИЧНІ ЗАСАДИ АНТИКРИЗОВОГО УПРАВЛІННЯ КОМЕРЦІЙНИМ БАНКОМ

.1      Загальні методи антикризового управління

Непередбачуваність ситуації, високий темп змін, нові управлінські проблеми, з якими раніше банкам не доводилося стикатися, - це лише частина негативних явищ для банківських установ України в сучасних умовах. Трансформувалися і цілі діяльності банків: якщо раніше банки були орієнтовані на ефективність діяльності, стабільність та прибутковість, то сьогодні все важливішим стає питання виживання та стабілізації фінансового стану.

Розглянемо детальніше такі основні методи забезпечення антикризового управління банком, як: управління ліквідністю та прибутковістю; підвищення рівня капіталізації; оптимізацію управління активами та зобов'язаннями; скорочення персоналу; ефективне функціонування організаційних підрозділів; формування позитивного іміджу; проведення стрес-тестування; забезпечення реорганізації неплатоспроможних банків.

Важливим напрямком у забезпеченні антикризового управління банком є необхідність здійснювати ефективне управління ліквідністю та прибутковістю. Стратегічне завдання, яке мають вирішувати банки в процесі управління ліквідністю, - це необхідність уникати як дефіциту, так і надлишку ліквідних коштів. Дефіцит призводить до виникнення ризику втрати ліквідності банку, а надлишок ліквідних коштів є наслідком нераціонального розміщення коштів і прямим чинником втрати банком майбутнього прибутку. Саме тому, з метою уникнення чи хоча б мінімізації ризику незбалансованої ліквідності, кожний банк зобов'язаний підтримувати оптимальне співвідношення між рівнем ліквідності та прибутковості, сукупність основних прийомів, методів і заходів, спрямованих на досягнення якого, мають бути чітко сформульовані у даній стратегії.

Управління прибутковістю передбачає забезпечення максимального прибутку та ринкової вартості банку, при одночасному дотриманні достатнього рівня ліквідності. Для досягнення цього завдання банк має систематично та жорстко контролювати вартість залучених ресурсів, розміщувати ресурси за ставками, що відшкодували б їх вартість та достатню для утримання і розвитку банку відсоткову маржу, а також дотримуватися розроблених із власної ініціативи системи лімітів, що обмежують рівень прийнятих ризиків.

Наступним не менш важливим напрямком у забезпеченні антикризового управління банком є необхідність підвищення рівня капіталізації. Досягнути цього банки можуть шляхом: стабільного генерування чистого прибутку, що передбачає ефективне управління з боку банку спредом. Контроль за витратами, підвищення операційної ефективності, залучення коштів за найоптимальніших умов; залучення коштів на умовах субординованого боргу; розроблення планів реінвестування дивідендів; створення програми щодо купівлі акцій службовцями банку.[64,65]

Банкам необхідно поступово адаптуватися до нових вимог Базельського комітету, в даному контексті оптимізація процесу управління власним капіталом передбачає:

) постійне нарощення капітальної бази, зважаючи на обсяги активних операцій та прийняті ризики;

) активне проведення ре капіталізації прибутку;

3) розроблення внутрішньої методики щодо розрахунку мінімального обсягу регулятивного капіталу з урахуванням ризикового профілю.

Наступним методом антикризового управління банком є ефективне управління активами та зобов'язаннями. Для оптимізації управління активами та зобов'язаннями, підвищення їх якості пріоритетного значення набуває мінімізація відсоткового ризику шляхом застосування банками найбільш перспективних методів: аналізу дюрацій; методу сек'юритизації; періодичного бек-тестування прогнозних даних щодо величини відсоткового ризику; стрес-тестування для оцінки величини максимальних втрат від зміни процентних ставок за певний період. Зокрема, для розширення можливостей сек'юритизації активів, створення механізму нагляду за здійсненням даних угод, слід внести певні зміни у законодавство:

1) розширити перелік видів фінансових активів;

2) зменшити правові ризики, пов'язані з продажем;

3) урегулювати діяльність емітента цінних паперів під час сек'юритизації.

Досить поширеним під час кризи заходом є скорочення персоналу з метою оптимізації витрат банківських установ. Скорочення піде на користь за умови, що банківська установа дотримуватиметься низки важливих правил. Так, скорочувати потрібно не окремих людей, а підрозділи, без яких банк може обійтися в кризовій ситуації. При цьому не слід захоплюватися масовим скороченням. Важливим є визначення кадрової структури банку, що найбільшою мірою відповідає ситуації, яка склалася в ньому.

Крім того, під час кризи необхідно зберегти ядро кадрового потенціалу організації[58,179]. Антикризовим заходом може бути і зменшення тривалості робочого часу. Такий крок має усі шанси стати ефективним, якщо зменшення буде поступовим. Спочатку можна скоротити тривалість робочого дня, а потім - тижня. Також доцільним є проведення пере контрактації персоналу - переукладання контрактів з урахуванням специфіки кризової ситуації. На період кризи краще відмовитися від довгострокових контрактів і надати перевагу контрактам на строк 3-6 місяців.

Для досягнення фінансової стійкості комерційні банки мають забезпечити ефективне функціонування таких організаційних підрозділів, як: Комітет управління активами та пасивами (КУАП), казначейство, підрозділ управління проблемними активами, підрозділ ризик-менеджменту. Зокрема, КУАП має об'єктивно визначати потреби банку в ліквідних коштах, оцінювати величину та достатність капіталу, прогнозувати й аналізувати коливання відсоткових ставок. Казначейство банку повинно бути реалізатором прийнятих управлінських рішень КУАП. Оптимізація роботи КУАП та казначейства банку має на меті передбачати вдосконалення організаційних аспектів для забезпечення максимальної чіткості повноважень даних підрозділів та методів щодо високоякісного управління ліквідністю, прибутковістю, активами й пасивами банку . [56,86]

Підрозділ управління проблемними активами повинен: брати участь у плануванні й реалізації ефективної кредитної та інвестиційної політики; розробити стратегію, визначити принципи та методи діяльності банку щодо роботи з проблемними активами; забезпечувати розроблення та реалізацію відповідних схем протермінованої заборгованості; вивчати та впроваджувати новітні методи щодо уникнення чи мінімізації ризику виникнення проблемних активів.

Підрозділ ризик-менеджменту належним чином має визначати рівень і межі допустимого ризику, а також обов'язково виконувати наступні функції:

) визначати політику управління ризиком;

) забезпечити управління ризиком на стратегічному та операційному рівнях;

3) нагромаджувати історичні дані для порівняльного аналізу;

) ідентифікувати порушення лімітів ризику.

На мікрорівні кожний банк повинен розробити і реалізувати комплекс маркетингових заходів, спрямованих на формування позитивного іміджу банку. Особливу роль у цьому комплексі слід відвести рекламним заходам як інструменту комплексного інформаційного впливу на настрої в суспільстві щодо банків. Для формування іміджу банку в сучасних умовах важливе значення потрібно приділяти соціально-значимим аспектам діяльності банків взагалі і кожного конкретного банку зокрема. Чим більша частина суспільства зрозуміє не тільки економічну, а й соціальну значимість банківництва, тим швидше буде відновлене позитивне уявлення про значення банків і, тим швидше буде відновлена довіра до банків.

З цією метою можна рекомендувати банкам у своїй маркетинговій та інформаційно-рекламній діяльності не обмежуватись повідомленням про існування такого-то банку чи певних його суто технологічних успіхів, а включати інформаційні елементи, які мають соціальне навантаження. Це, зокрема, може бути: зростання прибутків банку і його платежів до бюджету; скільки працівників зайняті в банку; який обсяг процентних доходів одержали вкладники банку: скільки кредиту одержали в банку мешканці міста, району, області на будівництво житла, придбання побутової техніки тощо; скільки квартир, будинків збудовано за участі кредиту цього банку; скільки людей соціально значимих професій (вчителів, медиків, будівельників тощо) даного міста, району, області, країни користуються послугами банка; який обсяг свого прибутку банк спрямував на надання матеріальної допомоги (якої саме) чи на реалізацію соціально значимих проектів (яких саме); скільком молодим людям банк надає допомогу одержати вищу освіту (через кредит, виділення стипендій, грантів); скільком людям надано кредит на лікування, оздоровлення; який обсяг кредиту надано на будівництво, реконструкцію соціально значимих об'єктів.

Досить ефективним методом антикризового управління є механізм забезпечення реорганізації неплатоспроможних банків шляхом злиття, приєднання, виділення, перетворення та реструктуризації. Для реалізації цього передусім потрібне створення правової бази з точки зору їх сутності, класифікаційних форм, видів і рівнів . З цих позицій необхідно: провести оцінку перспектив діяльності банків на ринку корпоративного контролю; сформувати організаційно-методологічну базу, інформаційно-аналітичний інструментарій і рекомендації з підвищення ефективності реорганізації та реструктуризації в банківському секторі; провести аналіз нормативно-правового забезпечення участі вітчизняних неплатоспроможних банків у реорганізації та реструктуризації у порівнянні з країнами розвиненого фінансового ринку; визначити принцип максимізації вартості капіталу критерієм ефективності діяльності банків у конкурентному середовищі; оцінити переваги реорганізації та реструктуризації з позиції максимізації вартості діяльності банківських установ; виявити й оцінити головні чинники, що визначають напрями, форми, методи й інтенсивність процесів реорганізації та реструктуризації банків; визначити умови, які впливають на ефективність реорганізації та реструктуризації, що проводять банківські установи.

НБУ пропонує банкам у якості ефективного методу антикризового управління застосовувати стрес-тестування. Стрес-тестування - це метод кількісної оцінки ризику, який полягає у визначенні величини неузгодженої позиції, яка наражає банк на ризик, та у визначенні шокової величини зміни зовнішнього фактора валютного курсу, процентної ставки тощо. Поєднання цих величин дає уявлення про те, яку суму збитків чи доходів отримає банк, якщо події розвиватимуться за закладеними припущеннями.[54,9]

Кожен банк може розробити власну процедуру проведення стрес-тестування та запровадити свої моделі для аналізу впливу різних факторів ризику на фінансовий результат з урахуванням індивідуальності ризикового портфеля та специфіки своєї діяльності. Метою проведення стрес-тестування є оцінка ризиків та визначення спроможності протистояти потрясінням на фінансовому ринку. За допомогою стрес-тестування банк може визначити розмір збитків у цілому та за окремими видами активів у разі виникнення екстремальних подій, а також свої потенційні можливості покривати ці збитки, оцінити стан власного капіталу та визначити якість власних методик щодо управління ризиками.

Стрес-тестування банків включає кількісні та якісні складові аналізу. Кількісний аналіз спрямований на ідентифікацію можливих сценаріїв розвитку подій. Він визначає масштаби можливих змін ринкової кон'юнктури та коливань основних її компонентів, що впливають на результат діяльності банку та рівень його економічної безпеки. За допомогою якісного аналізу оцінюється спроможність капіталу банку покривати можливі збитки та визначається комплекс заходів для зниження рівня ризику, мінімізації можливих втрат і збереження та захисту капіталу.

Поширенішими методами здійснення стрес-тестування є сценарний аналіз і аналіз чутливості. Сценарій стрес-тестування це модель можливого розвитку подій під впливом різних факторів ризику. Сценарії стрес-тестування повинні охоплювати всі передумови, виникнення яких може завдати серйозних ударів по фінансовій стабільності банку. Під час розроблення сценарію особливу увагу необхідно приділяти використанню факторів з максимально негативним впливом, що можуть призвести до подій, унаслідок виникнення яких банк може зазнати найбільших втрат та опрацювати варіанти найгіршого розвитку подій. Стрес-тестування чутливості полягає в дослідженні впливу на діяльність банку одного або кількох взаємопов'язаних факторів ризику. У разі використання цього підходу стрес-тестування здійснюється оцінка впливу миттєвої зміни одного фактора ризику, тоді як інші базові умови залишаються незмінними. [54,11]

2.2    Методика визначення фінансової стійкості комерційного банку

Фінансова система в цілому і банківський сектор зокрема є ключовим елементом сучасної ринкової економіки. Значна роль відводиться оцінці фінансової стійкості банків, за допомогою якої обґрунтовуються стратегія і тактика його розвитку, уточнюються плани та управлінські рішення і здійснюється контроль за їх виконанням, виявляються фінансові резерви, оцінюються результати діяльності управлінського персоналу, окремих підрозділів і банку в цілому.

Огляд методичної літератури з аналізу банківської діяльності та ознайомлення з практикою безпосередньо в банках свідчить, що на сьогодні єдина система показників, які в узагальнюючому вигляді характеризують їх фінансовий стан, остаточно ще не склалася. Кожний банк використовує свої самостійно розроблені методики, що включають різні показники, які часто суттєво різняться.

Більшість методик поєднує чотири групи показників, що дають можливість оцінити фінансовий стан банку виходячи із:

1)  оцінки фінансової стійкості;

2)  оцінки ділової активності;

3)  оцінки ліквідності;

4)  оцінки ефективності управління.

Оціночні показники являють собою коефіцієнти, що розраховуються на основі даних балансу комерційного банку та звіту про прибутки і збитки.

Розглянемо першу групу коефіцієнтів, що характеризують фінансову стійкість банку. основними коефіцієнтами, які характеризують фінансову стійкість банку, є:

·   коефіцієнт надійності;

·   коефіцієнт фінансового важеля;

·   коефіцієнт участі власного капіталу у формуванні активів;

·   коефіцієнт захищеності дохідних активів власним капіталом;

·   коефіцієнт мультиплікатора капіталу. [13,555]

Таблиця 2.1. Алгоритм розрахунку й економічний зміст показників, що характеризують фінансову стійкість

№	Найменування  показника	Алгоритм розрахунку  за балансом	Економічний зміст  показника визначає
1	Коефіцієнт надійності	Співвідношення власного капіталу (К) до залучених коштів (Зк). Рівень залежності банку від залучених коштів
2	Коефіцієнт фінансового важеля	Співвідношення зобов’язань банку (З) і капіталу (К), розкриває здатність банку залучати кошти на фінансовому ринку
3	Коефіцієнт участі власного капіталу у формуванні активів - достатність капіталу	Розкриває достатність сформованого власного капіталу (К) в активізації та покритті різних ризиків
4	Коефіцієнт захищеності власного капіталу	Співвідношення капіталізованих активів (Ак) і власного капіталу (К). Показує, яку частину капіталу розміщено в нерухомість (майно)

5               Коефіцієнт захищеності дохідних активів                ,

де НАД - недохідні активи; Ад - дохідні активи; ЗБ - збиткиСигналізує про захист дохідних активів (що чутливі до зміни процентних ставок) мобільним власним капіталом
6	Коефіцієнт мультиплікатора капіталу	Ступінь покриття активів (А) (акціонерним) капіталом (Ка)

Ділову активність банку в методичній літературі (зокрема, Р.І. Тиркало і З.І. Щибиволок) рекомендують визначити через аналіз взаємозв’язку оцінки ресурсного потенціалу банку (пасивів) і його використання як у цілому в активах, так і його окремих вкладень в інвестиції, в кредитний портфель, у матеріально-технічне забезпечення.

Необхідні висновки можна отримати трьома шляхами:

1)      зіставленням висновків за взаємозв’язаними статтями і розділами активів і пасивів;

2)      кількісною ув’язкою змін в активах і пасивах у вартісному виразі;

)        розрахунком коефіцієнтів, що характеризують досягнуті рівні активності використання пасивів і активів.

Розкриємо методику аналізу ділової активності спочатку на основі коефіцієнтного методу.

У частині пасивів це:

·   коефіцієнт активності залучення позичених і залучених коштів;

·   коефіцієнт активності залучення строкових коштів;

·   коефіцієнт активності залучення міжбанківських кредитів;

·   коефіцієнт активності використання залучених коштів у дохідні активи;

·   коефіцієнт активності використання залучених коштів у кредитний портфель.

У частині активів це такі коефіцієнти:

·   коефіцієнт рівня дохідних активів;

·   коефіцієнт кредитної активності;

·   коефіцієнт загальної інвестиційної активності в цінні папери, асоційовані і дочірні підприємства (через пайову участь);

·   коефіцієнт (частка) інвестицій у цінні папери і пайову участь у дохідні активи;

·   коефіцієнт проблемних кредитів.[13,561]

Узагальнення відібраних коефіцієнтів, алгоритм розрахунку та їх економічний зміст наведені в табл. 2.2.

Таблиця 2.2. Алгоритм розрахунку і економічний зміст показників, що характеризують ділову активність банку.

№	Найменування  показника	Алгоритм  розрахунку	Економічний зміст  показника визначає
а) в частині пасивів
1	Коефіцієнт активності залучення позичених і залучених коштів	Питома вага залучених коштів (Зк) у загальних пасивах (Пзаг)
2	Коефіцієнт активності залучення міжбанківських кредитів	Питома вага одержаних міжбанківських кредитів (МБК) у загальних пасивах (Пзаг)
3	Коефіцієнт активності залучення строкових депозитів	Питома вага строкових депозитів (Дстр) у загальних пасивах (Пзаг)
4	Коефіцієнт активності використання залучених коштів у дохідні активи	Співвідношення дохідних активів (Да) і залучених коштів (Зк)
5	Коефіцієнт активності використання залучених коштів у кредитний портфель	Питома вага кредитного портфеля (КР) у залучених коштах (Зк)
6	Коефіцієнт активності використання строкових депозитів у кредитний портфель	Співвідношення кредитного портфеля (КР) і депозитів строкових (Дс)
б) в частині активів
1	Коефіцієнт дохідних активів	Питома вага дохідних активів (Ад) у загальних активах (Аз)
2	Коефіцієнт кредитної активності інвестицій у кредитний портфель	Питома вага кредитного портфеля (КР) у загальних активах (Аз)
3	Коефіцієнт загальної інвестиційної активності в цінні папери і пайову участь	Питома вага портфеля цінних паперів і паїв (ЦПП) у загальних активах (Аз)
4	Коефіцієнт інвестицій у дохідних активах	Питома вага інвестицій (ЦПП) у дохідних активах (Ад)
5	Коефіцієнт проблемних кредитів

Ліквідність комерційного банку - це можливість і здатність банку виконувати свої зобов’язання перед клієнтами і різними контрагентами в аналізованих періодах. Ліквідність балансу як ступінь покриття зобов’язань активами і ліквідність самих активів забезпечується дотриманням насамперед обов’язкових економічних нормативів Національного банку України.

Наведений у табл. 2.3. блок показників призначено для оцінки ліквідності банку щодо його здатності перетворювати активи в грошову готівку для погашення зараз (на дату складання балансу) та в найближчий період зобов’язань перед клієнтами за їх поточними, депозитними, ощадними рахунками, а також перед кредиторами, інвесторами, акціонерами.[13.556]

Таблиця 2.3. Алгоритм розрахунку й економічний зміст показників, що характеризують ліквідність балансу банку

Найменування  показника	Алгоритм  розрахунку	Економічний зміст  показника визначає
Показники ліквідності
1. Коефіцієнт миттєвої ліквідності	Показує можливість банку погашати «живими» грішми з коррахунків і каси зобов’язання за всіма депозитами (Д)
2. Коефіцієнт загальної ліквідності зобов’язань банку	Характеризує максимальну можливість банку в погашенні зобов’язань (Ззаг) всіма активами (Азаг)
3. Коефіцієнт відношення високоліквідних до робочих активів	Характеризує питому вагу високоліквідних активів (Авл) у робочих активах(Ар)
4. Коефіцієнт ресурсної ліквідності зобов’язань	Характеризує забезпечення дохідними активами банку (Ад) його загальних зобов’язань (Ззаг) і сповіщає про часткове погашення зобов’язань банку поверненнями дохідних активів
5. Коефіцієнт ліквідного співвідношення виданих кредитів і залучених депозитів (для визначення незбалансованої ліквідності)	Розкриває, наскільки видані кредити (КР) забезпечені всіма залученими депозитами (Д) (чи є незбалансована ліквідність)
6. Коефіцієнт генеральної ліквідності зобов’язань	Розкриває здатність банку погашати зобов’язання (Ззаг) високоліквідними активами (Авл) та через продаж майна (Ам)

Результативным проказником діяльності банку є величина одержаного прибутку. Рівень окупності прибутком статутного і загального капіталу, активів (у тому числі дохідних), а також витрат банку характеризує їх рентабельність.

Оскільки в сучасних умовах витрати часто зростають незалежно від рівня господарської фінансової діяльності банку, а під впливом погіршення загальної економічної ситуації в державі, то прибуток, який часто за масою невисокий, не може характеризувати рівень окупності. Тому рівень ефективності управління банком необхідно визначати поряд з віддачею прибутком ще і доходом.

За цим принципом і сформована система основних алгоритмізованих показників, які детально характеризують ефективність управління банком (табл..2.4.). [13,574]

Таблиця 2.4. Алгоритм розрахунку й економічний зміст показників, що характеризують ефективність управління банком.

Найменування показника	Алгоритм розрахунку	Економічний зміст  показника визначає
І. Рентабельність за доходом
1. Загальний рівень рентабельності	Розмір балансового прибутку (Пб) на 1 грн доходу (Дз)
2. Окупність витрат доходами	Розмір доходу (Дз) на 1 грн витрат (Вз)
3. Чиста процентна маржа	Розкриває рівень дохідності активів від процентної різниці
4. Чистий спред	Розкриває рівень дохідності активів від процентних операцій
5. Інший операційний дохід	Свідчить про рівень дохідності активів (Аз) від інших нетрадиційних послуг і доходів інших (Ді)
6. «Мертва точка» прибутковості банку	Показує мінімальну дохідну маржу для покриття всіх витрат, після чого банк починає заробляти прибуток
7. Продуктивність праці, грн	Рівень доходу (Дз) на одного середньорічного працівника (СП)
ІІ. Рентабельність по чистому прибутку
8. Рентабельність активів, %	Рівень окупності чистим прибутком (ЧП) середньорічних активів у цілому
9. Рентабельність  дохідних активів	Рівень окупності чистим прибутком (ЧП) середньорічних активів у цілому
10. Рентабельність загального капіталу	Рівень окупності чистим прибутком (ЧП) середньорічного загального капіталу
11. Рентабельність статутного фонду (акціонерного капіталу)	Рівень окупності чистим прибутком (ЧП) середньорічного акціонерного капіталу
12. Рентабельність діяльності за витратами	Рівень окупності чистим прибутком (ЧП) усіх витрат банку (Вз)
13. Продуктивність праці середньорічного працівника	Рівень чистого прибутку (ЧП) на одного середньорічного працівника (СП)

 

2.3    Зарубіжні методики оцінки фінансової стійкості банків

Сьогодні у світі існує кілька загальноприйнятих методик оцінювання діяльності банків, серед яких найвідомішою є рекомендована у 1988 році Базельським комітетом із банківського нагляду (Basel Committee on Banking Supervision), що базується на показниках адекватності капіталу банку (Базель 1). З липня 2004 року почала впроваджуватися вдосконалена методика - Базель 2: «Міжнародна конвергенція виміру капіталу та стандартів капіталу: нові підходи». [ 76]

Найпопулярнішою та найпрозорішою методикою оцінки фінансової стійкості банку є методика CAMELS, що використовується американськими органами банківського регулювання та нагляду з 1978 року. Методика дає змогу комплексно оцінювати фінансову стійкість банку, що визначається на основі даних, які надходять у контролюючий інститут - Федеральну резервну систему США.

Більшість показників, на основі яких здійснюється оцінка стійкості банку, визначається на основі документів, котрі надходять до агентств банківського нагляду ( подаються банками щоквартально). За даними звітності банки подають уніфіковані звіти, які включають показники діяльності банку на звітну дату в порівнянні з іншими банками. Крім того, у такому звіті наведені аналогічні показники діяльності банку за попередні 3-4 роки. [76]

Кожний показник методики CAMELS оцінюється за шкалою від 1 до 5, де 1 отримує фінансово стійкий банк, що має лише не значні відхилення в певних показниках по кожному елементу, які не можуть призвести до негативних наслідків його діяльності, а 5 - банк, обсяг і характер недоліків у діяльності якого має критичний рівень і потребує негайного втручання з боку наглядових органів і керівництва банку. за результатами оцінки кожного компонента виставляється комплексна оцінка.

Головна перевага системи CAMELS у тому, що вона є стандартизованим методом оцінки банків, у якій рейтинги з кожного показника вказують керівництву банку напрямок необхідних дій щодо їх поліпшення; при цьому зведена оцінка відображає рівень потрібного втручання контролюючих органів.

Авторитетним аналітиком у сфері банківської діяльності є міжнародне рейтингове агентство Мудіз інвесторз сервіс ( Moody’s Investors Service), що також займається присвоєнням банкам рейтингів фінансової стійкості. Рейтинги фінансової стійкості банків ( Bank Financial Strenght Ratings - BFSRs) відображають експертну думку агентства Мудіз (більше 1700 експертів) щодо внутрішньої стійкості і надійності банку й включають аналіз зовнішніх кредитних ризиків та елементи кредитної підтримки, які враховуються при присвоєнні рейтингів банківських депозитів.

До переліку чинників, які враховуються при присвоєнні рейтингів фінансової стійкості банків, входять елементи, властиві кожному конкретному банку: його фінансові показники, ринкові позиції, диверсифікація діяльності та активів.[76] Також вони враховують зовнішні фактори ризику, властиві операційному середовищу, в якому діє банк, включаючи стабільність і перспективи економіки в цілому, структуру й відносну слабкість фінансової системи, якість банківського регулювання та нагляду. Як і система CAMELS, рейтинги агентства Мудіз формують комплексну оцінку банку та відносять його до однієї з п’яти категорій від «А» до «Е». в окремих випадках для того, щоб показати, що деякі банки потрапляють у проміжні категорії, до рейтингів категорії нижче «А» додається модифікатор «+», а до рейтингів категорії вище «Е» - модифікатор « - ».

Варто звернути увагу, що рейтинги фінансової стійкості Мудіз не оцінюють можливість своєчасного погашення банком своїх зобов’язань - замість цього вони оцінюють імовірність того, що банку може знадобитися допомога третіх сторін, наприклад, його власників, його галузевої групи або державних інститутів.[76] При цьому не враховуються можливість отримання банком зовнішньої підтримки подібного роду, а також ризики, що виникають унаслідок дій уряду, які можуть вплинути на здатність банку виконати свої платіжні зобов’язання в національній чи іноземній валюті.

У міжнародній практиці застосовується також американська система моніторингу фінансових організацій SEER (System for Estimating Examination Ratings), більше відома під назвою FIMS (Finansial Institution Monitoring System ). Це комплексна методика дистанційного аналізу та контролю з точки зору набору показників, їхньої динаміки, відбору статистично значущих коефіцієнтів, математичного апарату дослідження. FIMS дає дві оцінки стану банку, що базуються на різних економетричних моделях, - рейтинг ( FIMS rating) та бал ризикованості (FIMS risk rank). Рейтинг FIMS дає оцінку поточного стану банку, а ранг ризикованості - це довгострокова оцінка очікуваного стану банку. У цих моделях підвищена увага приділяється індивідуальним показникам роботи банку і менша - показникам, що характеризують стан банку порівняно з іншими близькими за величиною активів банками. Крім того, в модель рейтинг FIMS інкорпорує результати останнього доступного інспектування «на місцях». [76]

Сильною стороною системи FIMS є її гнучкість. Коефіцієнти пояснюючих показників змінюються щоквартально, відображаючи мінливі умови функціонування банківського сектору. У системі передбачена також можливість без серйозного доопрацювання математичного забезпечення замінювати одні пояснюючі показники іншими, якщо в цьому виникає необхідність.

Також варті уваги методи оцінювання фінансової стійкості банків провідних європейських країн. Банк Англії, наприклад, аналізує стан банківської системи та прогнозує фінансову стійкість за допомогою методик RATE (Risk Assessment, Tools of Supervision and Evaluation) та TRAM (Trigger Ratio Adjustment Machanism). За цими методиками аналізуються не лише дані щодо діяльності банків та фінансових компаній, а й низка макроекономічних показників, які характеризують стан грошово-кредитного ринку, платіжного балансу, рівень заощаджень та інвестицій. [76]

Дистанційний аналіз фінансової стійкості банків (система ORAP) і прогнозування ймовірності банкрутства банківських установ (система SAABA) є основою моніторингу фінансової системи Франції на державному рівні. Система ORAP використовує для аналізу бази даних Банку Франції і Банківської комісії результати інспекцій банків, дані зовнішніх аудиторів та інших наглядових органів Франції, а також інформацію, доступну на підставі взаємних домовленостей з контролюючими органами інших європейських країн. Методика включає чотирнадцять показників, які поділяються на п’ять груп:

         пруденційні коефіцієнти (капітал, ліквідність та інші);

         балансова й позабалансова діяльність (якість активів, безнадійна заборгованість тощо);

         ринковий ризик;

         рівень доходів;

         якісні критерії (власники акцій, управління та внутрішній контроль).

Статистична модель SAABA складається з трьох модулів. Перший - модуль кількісного аналізу, який досліджує кредитний портфель банку й обчислює ймовірність неповернення різних типів кредитів. Із його допомогою оцінюються очікувані втрати протягом трьох наступних років. Якщо за таких втрат нормативи достатності капіталу продовжують відповідати встановленим значенням, то банк вважається надійним. Другий модуль передбачає дослідження фінансового стану власників акцій банку, в тому числі їх спроможності підтримувати банк у разі виникнення фінансових проблем. У рамках третього модуля на основі рейтингових даних, результатів перевірок на місцях і даних із ринків діагностують якість управління банку, стан внутрішнього аудиту і ліквідність. Використовуючи дані всіх трьох модулів, система здійснює синтетичний діагноз банку і дає йому оцінку надійності за п’ятибальною шкалою. [76]

У Німеччині система моніторингу фінансової стійкості банківських установ побудована на основі коефіцієнтного аналізу банківської системи (BAKIS), що включає 47 коефіцієнтів, які дають змогу оцінити її кредитні та ринкові ризики. 19 коефіцієнтів цієї системи належать до кредитного ризику (в тому числі й коефіцієнти платоспроможності), 16 - до ринкових ризиків, 2 - до ризиків ліквідності і 10 пов’язані з прибутковістю банківських операцій. При цьому всім цим коефіцієнтам присвоюються однакові коефіцієнти значущості. [76]

З 1993 року Банк Італії застосовує методику ПЕТРОЛ (PATROL), на основі якої розраховують п’ять компонентів: достатність капіталу, прибутковість, якість кредитів, організація, ліквідність. Методика застосовується як звичайний аналіз розривів в умовах статичної еволюції. Найважливішим є те, що система ПЕТРОЛ, окрім визначення поточного стану банківської системи, також імітує вплив таких зовнішніх шоків, як несподіваний відплив депозитів і зростання питомої ваги простроченої заборгованості.

Проведений аналіз зарубіжних методик оцінки фінансової стабільності банків та узагальнення закордонної практики побудови рейтингових систем оцінки надійності фінансових установ дали змогу виявити такі спільні характерні риси:

·        врахування банківських ризиків при аналізі й оцінці фінансової стабільності;

·        поєднання аналізу та оцінки поточного фінансового стану кредитної організації з прогнозом на майбутнє;

·        поєднання оцінки фінансового стану банку з аналізом діяльності контролюючих органів відносно проблемних банків. [76]

РОЗДІЛ 3. АНАЛІЗ ТА ОЦІНКА ФІНАНСОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ТА АНТИКРИЗОВОГО УПРАВЛІННЯ ВАТ «УКРСИББАНК»

.1 Характеристика діяльності ВАТ «УкрСиббанк» та аналіз основних показників його діяльності

Історія УкрСиббанку починається з 1990 р. Перші два роки на фінансовому ринку банк виступав як Харківський регіональний банк, який обслуговував великих корпоративних клієнтів.

У 1996 р. банк починає відкривати філії в інших регіонах України, а з 2000 р. будує ефективну роздрібну мережу. Активно працюючи з фізичними та юридичними особами, УкрСиббанк постійно розширює перелік банківських послуг і продуктів та завойовує нові ринкові частки.

З 2000 р. банк стабільно утримує позиції лідера на ринку інвестицій, неодноразово отримуючи титул кращого інвестиційного банку країни.

Вже у 2003 р. УкрСиббанк перетворюється на національного лідера, упевнено входячи до десятки провідних банків України.

У грудні 2005 р. відбулася офіційна церемонія підписання договору покупки 51% акцій третього найбільшого в Україні банку - УкрСиббанку найбільшою міжнародною фінансовою групою BNP Paribas.

У 2009 р. частка була збільшена до 81,42%, а у 2010 до 99,99%. У серпні 2011 р. завершилася процедура придбання 15% акцій УкрСиббанку Європейським банком реконструкції та розвитку (ЄБРР), таким чином, частка BNP Paribas склала 84,99%.

Інтеграція до групи компаній BNP Paribas відкрила УкрСиббанку нові можливості: причетність до світового бренду, використання прогресивного світового досвіду, перехід на нові стандарти менеджменту. Якісне зростання супроводжує розвиток банку в усіх сегментах. УкрСиббанк обслуговує понад 2 млн. роздрібних клієнтів, 255 тис. підприємств середнього та малого бізнесу та 4 тис. великих компаній.

Банк є лауреатом багатьох визначних нагород у фінансовій сфері, що характеризує його як відкритий для діяльності на світовому рівні (додаток 1.)

Далі проведемо аналіз балансу та звіту про фінансові результати ВАТ «УкрСиббанк» за три квартали 2011 - 2013 років (додаток 1 ) та дамо характеристику його діяльності у цей період та характеристику його менеджменту. Спочатку розглянемо зміни, які відбулись в активах ВАТ «УкрСиббанк».

Таблиця 3.1. Динаміка активів ВАТ «УкрСиббанк» за 2011 - 2013 роки, тис. грн.

Показник	Показники на кінець 3 кварталу			Відхилення
	2011	2012	2013	2012-2011	2013-2012	2013-2011
1. Грошові кошти та їх еквіваленти	8 911 457	6 743 288	5 642 407	-2 168 169	-1 100 881	-3 269 050
2. Кошти в інших банках	565 603	909 713	315 778	344 110	-593 935	-249 825
3. Портфель цінних паперів	3 644 819	1 356 190	639 118	-2 288 629	-717 072	-3 005 701
3.1. Цінні папери в торговому портфелі	508 082	1 141 968	273 927	633 886	-868 041	-234 155
3.2. Цінні папери в портфелі на продаж	3 136 737	214 222	365 191	-2 922 515	150 969	-2 771 546
4. Кредитний портфель	30 065 758	15 734 041	14 691 014	-14 331 717	-1 043 027	-15 374 744
5. Основні засоби та нематеріальні активи	1 499 332	1 381 680	1 223 514	-117 652	-158 166	-275818
6. Інвестиції в асоційовані компанії	317 960	339 340	339 665	21 380	325	21 705
7. Інвестиційна нерухомість	34 278	45 405	62 134	11 127	16 729	27 856
8. Інші фінансові активи	2 755 096	1 236 608	1 944 228	-1 518 488	707 620	-810 868
9. Інші активи	195 142	170 844	53 769	-24 298	-117 075	-141 373
Загальні активи	42 234 559	29 085 228	26 414 925	-13 149 331	-2 670 303	-15 819 634

Розглянувши показники активів балансів за 3 квартали 2011, 2012 та 2013 років можна зробити наступні висновки та розглянути наступні зміни.

Протягом трьох років спостерігається зменшення загальних активів. У 2012 року вони зменшились на 13 149 331 тис. грн. , у 2013 зменшились ще на 2 670 303 тис. грн.. Загалом з 2011 року по 2013 рік загальні активи зменшились на 15 819 634 тис. грн.. Цю тенденцію також наглядно можна побачити на діаграмі (мал..3.1.1.):

Рис. 3.1. Динаміка активів ВАТ «УкрСиббанк» за 2011 - 2013 роки, тис. грн.

В першу чергу ці зміни відбулись за рахунок зменшення кредитної діяльності банку. У 2012 році показник «кредити та заборгованість клієнтів» зменшився на 14 331 717 тис. грн.. , а у 2013 році зменшились ще на 1 043 027 тис. грн. загалом з 2011 року по 2013 рік кредитний портфель банку зменшився на 15 374 744 тис. грн.

Рис. 3.2. Зменшення кредитного портфелю ВАТ «УкрСиббанк» протягом 2011 - 2013 років.

Також спостерігається тенденція до зменшення грошових коштів та їх еквівалентів. У 2012 році порівняно з 2011 вони знизились до 6 743 288 тис. грн., а у 2013 році вони зменшились до 5 642 407 тис. грн..

Тенденція до зменшення також спостерігається і у портфелі цінних паперів: у 2012 році він зменшився на 2 288 629 тис. грн., у 2013 він ще зменшився на 717 072 тис. грн. загалом за три роки він зменшився на 3 005 701 тис. грн.. Наглядно це можна побачити на діаграмі:

Рис. 3.3. Зміни в портфелі цінних паперів ВАТ «УкрСиббанк»

Зменшення також спостерігається і показнику основних засобів та нематеріальних активів. Це говорить про те, що за останні три роки банк не забезпечував свою діяльність новою технікою або іншими засобами, які б могли прискорити та покращити діяльність банку.

Показник «Кошти в інших банках» у 2012 році збільшився на 344 110 тис. грн., але в 2013 році зменшився на 593 935 тис. грн.

Деяка тенденція у зростанні показників спостерігається у інвестиціях в асоційовані компанії та інвестиційній нерухомості. У період з 2011 по 2013 рік інвестиції в асоційовані компанії зросли на 21 705 тис. грн., а інвестиційна нерухомість за цей же період зросла на 27 856 тис. грн.

Інші фінансові активи у 2012 році зменшились на 1 518 488 тис. грн. але вже в 2013 році вони збільшились на 707 620 тис. грн.

Інші активи за три роки зменшились на 141 377 тис. грн.

Розглянемо, як вплинули ті зміни на зміни у структурі активів кожного року та відношення окремих показників до загальних активів (табл. 3.2)

Таблиця 3.2. Динаміка змін у структурі активів ВАТ «УкрСиббанк»протягом 2011 - 2013 років (у тис.грн та у %)

Показник	2011 рік		2012 рік		2013 рік
	у тис. грн..	у %	У тис.грн.	У %	У тис.грн.	У %
1. Грошові кошти та їх еквіваленти	8 911 457	21	6 743 288	23	5 642 407	21
2. Кошти інших банків	565 603	1,3	909 713	3	315 778	1,2
3. Портфель цінних паперів	3 644 819	8,6	1 356 190	4,6	639 118	2,4
3.1. Цінні папери в торговому портфелі банку	508 082	1,2	1 141 968	3,9	273 927	1,03
3.2. Цінні папери в портфелі банку на продаж	3 136 737	7,4	214 222	0,7	365 191	1,37
4. Кредитний портфель	30 065 758	71,2	15 734 041	54	14 691 014	55,6
5. Основні засоби та нематеріальні активи	1 499 332	3,6	1 381 680	4,8	1 223 514	4,6
6. Інвестиції в асоційовані компанії	317 960	0,8	339 340	1,2	339 665	1,3
7. Інвестиційна нерухомість	34 278	0,08	45 405	0,2	62 134	0,24
8. Інші фінансові активи	2 755 096	6,5	1 236 608	4,3	1 944 228	7,3
9. Інші активи	195 142	0,5	170 844	0,6	53 769	0,2
Загальні активи	42 234 559	100	29 085 228	100	26 414 925	100

На основі отриманих даних, сформуємо діаграми та порівняємо структури активів балансів за даний період.

Рис.3.4. Структура активів у % до загальних активів у 2011 році

Рис.3.5. Структура активів у % до загальних активів у 2012 році

Рис.3.6. Структура активів у % до загальних активів у 2013 році

Якщо розглянути наведені діаграми, то можна побачити, що загалом структура активів банку за три роки майже ідентична.

Найбільшу частину активів займає кредитний портфель. Більше 50 %. На другому місці знаходяться грошові кошти та їх еквіваленти. Більше 20 % у всі три роки.

На третьому місці знаходиться портфель цінних паперів та інші фінансові активи. Їх показники знаходяться у проміжку від 4 до 8%. Далі йдуть основні засоби та нематеріальні активи.

Необхідно зауважити, що, якщо скласти всі процентні показники за кожним роком, то побачимо, що у 2011 році їх значення склало 122,18%. Це значення перевищує основне, відносно до якого розраховувались всі показники. У 2011 році, найбільшу частку серед активів займав кредитний портфель 71,2 %. Це може свідчити про некоректний та абсолютно не кваліфікований менеджмент в банку, а також про не достовірність інформації яку він подає у своїй звітності.

Якщо розглянути 2012 та 2013 роки, ми можемо побачити, що загалом у ці роки показники були майже на одному рівні і не виходили за межі свого відношення до загального показника. Добавивши до цього, те що у 2012 році відбувалися дещо різкі зміни у структурі балансу відповідно до 2011 року, можна зробити висновок, що змінився менеджмент банку і відбулась реструктуризація балансу для повернення його до норми.

Надалі необхідно зробити аналіз змін в структурі пасивів балансу та зробити загальний висновок щодо структури та відповідності нормам балансу аналізованого банку.

Таблиця 3.3. Динаміка пасивів ВАТ «УкрСиббанк» протягом 2011 - 2013 років, тис. грн..

Показники	На кінець 3 кварталу			Відхилення у тис. грн.
	2011	2012	2013	2012-2011	2013-2011	2013-2011
Зобов’язання	38606022	26 464 562	803 360	-12141 460	-2 661202	-14802662
Власний капітал	3 628 537	2 620 666	2 611 565	-1007871	-9101	-1016972
Пасиви загальні	42 234 559	29 085 228	26 414 925	-13149331	-2670303	-15819634

В аналізований період спостерігається тенденція до зменшення загальних пасивів: у 2012 році вони зменшились на 13 149 331 тис. грн., у 2013 році вони зменшились ще на 2 670 303 тис. грн. Загалом за три роки загальні пасиви зменшились на 15 819 634 тис. грн. Наглядно це можна побачити за діаграмою:

Рис.3.7. Динаміка пасивів ВАТ «УкрСиббанк»

Також, ця діаграма демонструє, що зменшення загальних пасивів відбувалось за рахунок зменшення як зобов’язань банку так і власного капіталу.

З таблиці видно, що за три роки зобов’язання банку зменшились на 14 802 662 тис. грн.., а власний капітал зменшився за цей період на 1 016 972 тис. грн.

Розглянемо окремо зміни у структурі зобов’язань та власного капіталу банку, щоб конкретніше визначити, за рахунок чого було викликано зменшення загальних пасивів банку.

Таблиця 3.4. Динаміка зобов’язань ВАТ «УкрСиббанк» протягом 2011 - 2013 років, тис. грн.

Показник	На кінець 3 кварталу
	2011	2012	2013	2012-2011	2013-2012	2013-2011
1. Кошти банків	6 852 933	2 270 308	134 366	-4582625	-2135942	-6718567
2. Кошти клієнтів	18 930 532	18 784 868	18 120 700	-145664	-664168	-809832
3. Боргові цінні папери емітовані банком	4 071 569	41 071	272 463	-4030498	231392	-3799106
4. Інші залучені кошти	17 715	14 699	15 206	-3016	507	-2509
5. Інші фінансові зобов’язання	4 564 264	1 599 630	2 374 436	-2964634	774806	-2189828
6. Інші зобов’язання	90 237	99 641	108 190	9404	8549	17953
7. Субординований борг	4 046 992	3 602 907	2 745 613	-444085	-857294	-1301379
8. Усього зобов’язань	38 606 022	26 464 562	23 803 360	-12141460	-2661202	-14802662

Отже, загальні зобов’язання банку мають тенденцію до зменшення.

В першу чергу це було викликано зменшенням коштів інших банків у 2012 році на 4 582 625 тис. грн.., а у 2013 році ще на 2 135 942 тис. грн. Загалом за три роки кількість коштів інших банків зменшилась на 6 718 567 тис. грн.. Наглядно це можна продемонструвати за допомогою діаграми:

Рис.3.8. Зменшення коштів інших банків в структурі зобов’язань ВАТ «УкрСиббанк»

Таке зменшення коштів інших банків може свідчити про те, що банку вигідніше залучати кошти в клієнтів або іншим шляхом, але не в інших банків. Причиною зменшення активності банку на міжбанківському рівні може слугувати зменшення довіри інших банків до аналізованого. Але, якщо згадати, що кошти даного банку в інших також зменшились, можна зробити висновок, що банк просто зменшує активність на міжбанківському рівні, тому що вважає її не вигідною.

За даними таблиці, спостерігається також тенденція до зменшення субординованого боргу: у 2012 році на 444 085 тис. грн. у 2013 році ще на 857 294 тис. грн.. Це може свідчити про те, що банк поступово погашає свої борги.

Також, спостерігається деяка тенденція до зменшення коштів клієнтів: у 2012 році вони зменшились на 145 664 тис. грн.., у 2013 році - на 664 168 тис. грн. Проілюструємо цей показник діаграмою:

Рис.3.9. Динаміка коштів клієнтів у структурі зобов’язань ВАТ «УкрСиббанк»

Такі зміни могли бути викликані двома причинами: зменшенням довіри клієнтів до банку, або зменшенням активності самого банку.

Якщо розглянути інші показники, то у 2012 році спостерігається їх зменшення. Тобто, у 2012 році зменшились боргові цінні папери емітовані банком на 4 030 498 тис. грн.., інші залучені кошти зменшились на 3 016 тис. грн.., інші фінансові зобов’язання зменшились на 2 964 634 тис. грн.

При цьому у 2013 році спостерігається зростання цих показників відповідно на 231 392 тис. грн.., 507тис. грн., 774 806 тис. грн.

Ці зміни можна проілюструвати наступним чином:

Рис.3.10. Динаміка змін деяких зобов’язань банку, і їх вагомість в структурі зобов’язань.

Спостерігається також тенденція до збільшення інших зобов’язань банку.

Можна зробити висновок, що у зв’язку з погіршенням діяльності банку у 2011 -2012 році, банк вирішив у 2013 році скоротити обсяги основної діяльності і почати розвивати альтернативну. Яка б допомогла отримати додатковий прибуток і стабілізувати його діяльність.

Тепер, розглянемо структуру зобов’язань банку за аналізований період та відношеннях окремих показників до загальних зобов’язань банку.

Таблиця 3.5. Динаміка пасивів в структурі балансу ВАТ «УкрСиббанк» за 2011 - 2013 рік, ( у тис. грн. та %)

Показник	2011 рік		2012 рік		2013 рік
	У тис. грн..	У %	У тис. грн..	У %	У тис. грн..	У %
1. Кошти банків	6 852 933	17,7	2 270308	8,5	134 366	0,005
2. Кошти клієнтів	18 930 532	49	18 784 868	70,9	18 120 700	76
3. Боргові цінні папери емітовані банком	4 071 569	10,5	41071	0,15	272 463	1,1
4. Інші залучені кошти	17 715	0,05	14699	0,05	15 206	0,06
5. Інші зобов’язання	90 237	0,2	99641	0,3	108 190	0,45
6. Субординований борг	4 046 992	10,5	3602907	13	2 745 613	11,5
7. Усього зобов’язань	38 606 022	100	26464562	100	23 803 360	100

Розрахувавши необхідні відношення, проілюструємо отриманні данні діаграмами, щоб наглядно розглянути структуру зобов’язань за аналізований період.

Рис. 3.11. Структура зобов’язань банку. 2011 рік

Рис. 3.12. Структура зобов’язань банку. 2012 рік

Рис. 3.13. Структура зобов’язань банку. 2013 рік

Розглянувши отримані діаграми, можна зробити головний висновок: не дивлячись на те, що спостерігається тенденція до зменшення коштів клієнтів, в структурі зобов’язань банку вони складають все більшу частку. З 49 відсотків у 2011 році вони зросли до 76 відсотків у 2013 році.

Також видно, що з кожним роком зменшується кількість коштів банку. при цьому збільшується кількість коштів інших фінансових зобов’язань.

Можна сказати, що банк знайшов альтернативний спосіб отримання коштів, не співпрацюючи з іншими банками.

Також, банк зменшив кількість коштів, які він отримував за рахунок випуску власних боргових цінних паперів.

Спостерігається також зменшення значення субординованого боргу, але він ще займає важливе місце в діяльності банку.

Розглянемо тепер зміни власного капіталу за аналізований період.

Таблиця 3.6. Динаміка власного капіталу ВАТ «УкрСиббанк» протягом 2011 - 2013 років, тис. грн.

Показник	На кінець 3 кварталу			Відхилення, тис. грн.
	2011	2012	2013	2012-2011	2013-2012	2013-2011
1. Статутний капітал	7 511 665	1 774 333	1 774 333	-5737332	0	-5737332
2. Нерозподілений прибуток (непокритий збиток)	-1 394 631	-7913582	-14 254	- 6518951	7899328	1380377
3. Резервні та інші фонди банку	843 380	7 940 712	33010	7097332	-7907702	-810370
4. Резерви переоцінки	62653	7 943	7216	-54710	-727	-55437
5. Усього власного капіталу	3 628 537	2 620 666	2611565	-1007871	-9101	-1016972

Розглянувши результати таблиці, можна сказати, що зміни у власному капіталі в першу чергу були викликані зменшенням у 2012 році статутного капіталу на 5 737 332 тис. грн. При цьому у 2012 році збільшився непокритий збиток на 6 518 951 тис. грн. та резервні і інші фонди банку на 7 097 332 тис. грн.

У 2013 році статутний капітал на змінився. При цьому нерозподілений збиток зменшився на 7 899 328 тис. грн., а резервні та інші фонди банку зменшились на 7 907 702 тис. грн.. Можна зробити висновок, що банк робив реструктуризацію свого власного капіталу з метою приведення його у більш-менш відповідний стан.

Згадаємо, що у 2011 році баланс банку не відповідав стандартам і був некоректно сформований. Це і викликало наступні його зміни.

Також це може бути причиною зміни менеджменту банку, який відповідає за його якісну діяльність.

Загалом можна сказати, що в першу чергу, зміни які відбулись в балансі банку у 2012 та 2013 році були викликані тим, що у 2011 році баланс був оформлений не вірно і ніс в собі недостовірну інформацію, що характеризує менеджмент банку як некваліфікований.

Загалом на даний момент банк стабілізує свою діяльність, структура його пасивів та активів відповідає нормам.

Для більш детального аналізу діяльності банку необхідно розглянути його звіт про фінансові результати.

За аналізований період, банк отримав наступні показники чистого прибутку (збитку) на кінець 3 кварталу:

·        2011 рік - збиток у розмірі 1 394 631 тис. грн.

·        2012 рік - прибуток у розмірі 59 636 тис. грн.

·        2013 рік - збиток у розмірі 17 978 тис. грн.

Проаналізуємо рівень доходів та витрат банку, щоб зрозуміти зміни чистого прибутку (збитку) банку.

Таблиця 3.7 Динаміка доходів ВАТ «УкрСиббанк» протягом 2011 - 2013 років, тис. грн.

Показник	На кінець 3 кварталу			Відхилення, тис. грн.
	2011	2012	2013	2012-2011	2013-2012	2013-2011
1. Процентні доходи	3 409 403	2 424 511	1 971 746	-984892	-452765	-1 437 657
2. Непроцентні доходи	846 595	1 162 676	875 975	316 081	-286701	29 80
3. Загальні доходи	4 255 998	3 587 187	2 847 721	-668811	-739466	-1 408 277

За результатами аналізу таблиці видно, що з кожним роком загальна сума доходів банку зменшується: у 2012 році вона зменшилась на 668 811 тис. грн.., у 2013 році вона зменшилась на 739 466 тис. грн.. Загалом за три роки загальні доходи банку зменшились на 1 408 277 тис. грн.

В першу чергу ці зміни були викликані зменшення процентних доходів банку: у 2012 році на 984 892 тис. грн.., у 2013 році на 452 765 тис. грн.

При цьому, у 2012 році збільшились непроцентні доходи на 316 081 тис. грн.. У 2013 році, цей показник відносно 2012 року зменшився на 286 701 тис. грн.., але в порівнянні з 2011 роком він зріс на 2 980 тис. грн.

Розглянемо структуру доходів банку з допомогою діаграми:

Рис.3.14. Структура доходів банку в 2011 році

Рис. 3.15. Структура доходів банку в 2012 році.

Рис.3.16. Структура доходів банку в 2013 році.

Якщо ми проаналізуємо дані цих діаграм, то видно, що протягом трьох років значення процентних доходів для банку не зменшується і займає більшу частку його доходів.

При цьому значення непроцентних доходів за три роки дещо зростає.

Далі проаналізуємо витрати банку і зробимо узагальнюючий висновок.

Таблиця 3.8. Динаміка витрат ВАТ «УкрСиббанк» протягом 2011 - 2013 років, тис. грн.

Показник	На кінець 3 кварталу			Відхилення, тис.грн.
	2011	2012	2013	2012-2011	2013-2012	2013-2011
4. Процентні витрати	1 641815	1116882	988106	-524 933	-128 776	-653 709
5. Непроцентні витрати	4 338 545	2 535 531	1 858 762	-1 803 014	-676 769	-2 479 783
6. Загальні витрати	5 980 360	3 652 413	2 846 868	-2 327 947	-805 545	-3 133 492

Якщо розглянути таблицю витрат банку, то чітко видно що кожного року вони зменшуються. У 2012 році загальні витрати банку зменшились на 2 327 947 тис. грн.., у 2013 році вони зменшились на 805 545 тис. грн.

Ці зміни відбулись за рахунок зменшення процентних і непроцентних витрат. За три роки процентні витрати зменшились на 653 709 тис. грн., а непроцентні витрати зменшились на 2 479 783 тис. грн. Структура витрат виглядає наступним чином:

Рис. 3.17. Структура витрат банку в 2011 році

Рис. 3.18. Структура витрат банку в 2012 році

Рис. 3.19. Структура витрат банку в 2013 році

З представлених діаграм видно, що більшу частину витрат банку займають непроцентні витрати. Це свідчить про те, що у банка недостатньо кваліфікований менеджмент у цій сфері.

Загалом можна сказати, що у банка спостерігається зменшення як доходів так і витрат, а це свідчить про те, що банк скорочує обсяги своєї діяльності. Якщо поєднати аналіз балансу та звіту про фінансові результати, то можна сказати, що за аналізований період банк скорочує обсяги своєї діяльності.

Щоб зробити більше детальний аналіз, необхідно розрахувати ряд коефіцієнтів, які визначають фінансову стійкість банку та відповідність його діяльності існуючим нормативам.

3.2 Коефіцієнтний аналіз діяльності ВАТ «УкрСиббанк»

Наступним кроком в аналізі діяльності банку є коефіцієнтний аналіз, який характеризує відповідність діяльності банку встановленим нормативам та діяльність його менеджменту. Цей аналіз характеризує його фінансову стійкість, ділову активність, ліквідність та рентабельність його діяльності.

Першим кроком буде аналіз фінансової стійкості банку.

Таблиця 3.9. Вихідні дані та розрахунок основних коефіцієнтів фінансової стійкості ВАТ «УкрСиббанк»

№	Назва показників	Умовні позначення	Станом на кінець 3 кварталу
			2011 р.	2012р.	2013 р.
	Вихідні дані, тис. Грн
1	Власний капітал	К	3 628 537	2 620 666	2 611 565
2	Засновницький (акціонерний) капітал	Какц	7 511 665	1 774 333	1 774 333
3	Залучені кошти	Зк	29 872 749	21 110 946	18 542 735
4	Активи загальні	Аз	42 234 559	29 085 228	26 414 925
5	Активи дохідні	Ад	33 710 577	17 090 231	15 330 132
6	Активи недохідні	Ан	11 328 630	9 419 426	7 583 498
7	Активи капіталізовані	Ак	1 499 332	1 381 680	1 223 514
1	Коефіцієнт надійності	Кн	14	12	14
2	Коефіцієнт «фінансового важеля»	Кфв	8:1	8:1	7:1
3	Коефіцієнт участі власного капіталу у формуванні активів	Кук	8	9	9
4	Коефіцієнт захищеності власного капіталу	Кзк	41	53	46
6	Коефіцієнт мультиплікатора К.	Кмк	5,6	16,4	14,9

З наведених у табл..1. даних видно, що коефіцієнт надійності (співвідношення капіталу банку і залучених коштів за мінімально допустимого значення не менше 5,0%) хоч протягом 3х останніх років мав деяку тенденцію до зниження (у 2012р. знизився на 2%), але на кінець 3 кварталу 2013р. склав 14%. Таким чином, банк має високу забезпеченість власним капіталом і. отже, високу надійність, тобто він досяг того рівня, за якого не залежить від стихій у залученні вільних коштів грошового ринку, бо має вдосталь своїх, дешевших, які можна розміщати в кредити господарюючим суб’єктам та в інвестиції.

Дані тієї ж табл.. показують, що коефіцієнт фінансового важеля протягом цих трьох років має тенденцію до зниження, хоч і не виходить за допустимі рамки. Це може свідчити про зниження його ділової активності, але при цьому про збільшення його фінансової стабільності.

Коефіцієнт участі власного капіталу у формуванні активів тримається на відносно постійному рівні, але трохи нижчий за встановлений норматив ( норматив не менше 10%) і складає 9%. Це свідчить про те, що банк, хоч і в достатній мірі має власних коштів, але не намагається вкладати їх більше ніж це було останній час.

Захищеність власного капіталу у 2013 р. дещо знизилась в порівнянні з 2012р. (була 53%, стала 46%) при цьому має достатній рівень і вища за аналогічний показник у 2011р. (41%).

Можна сказати, що в даний момент банк не стільки намагається збільшити обсяги своєї діяльності, скільки зробити її більш стабільною.

Що стосується коефіцієнта мультиплікатора капіталу, який характеризує ступінь покриття активів акціонерним капіталом, то у 2012 році спостерігається його різке збільшення (з 5,6 до 16,4), а в 2013 р. невелике зменшення до 14,9 ( в даний момент показник відповідає нормативу).

Такі зміни, в першу чергу, викликані зменшення суми акціонерного капіталу з 7 млрд до 1,7 млрд, а також через зменшення суми активів.

Узагальнивши отримані результати можна сказати, що після деякої кризи і отриманих збитках протягом 2011 - 2012 р, банк в першу чергу, намагається стабілізувати свою діяльність.

Таблиця 3.10. Вихідні дані та розрахунок основних коефіцієнтів ділової активності ВАТ «УкрСиббанк»

№	Назва показників	Умовні позначення	Станом на кінець 3 кварталу
			2011 р.	2012 р.	2013 р.
	І. У частині пасивів
	а) Вихідні дані, тис. Грн
1	Пасиви загальні	Пзаг	42234559	29085228	26414925
2	Залучені кошти всього	Зк	29872749	21110946	18542735
3	Строкові депозити	Дс	7338370	8746740	7507945
5	Кредитний портфель	КР	30065758	15734041	14691014
6	Активи дохідні	Ад	33710577	17090231	15330132
	б) Коефіцієнти ділової активності пасивів
1	Коефіцієнт активності залучення позичених і залучених коштів	Кзк	0,61	0,72	0,70
2	Коефіцієнт активності залучення міжбанківських кредитів	КЗМБК	0,16	0,08	0,005
3	Коефіцієнт активності залучення строкових депозитів	Кзсд	0,17	0,30	0,28
4	Коефіцієнт активності використання залучених коштів у дохідні активи	Кзда	1,3	0,8	0,82
5	Коефіцієнт активності використання залучених коштів у кредитний портфель	Кзкр	1,17	0,75	0,79
6	Коефіцієнт активності використання строкових депозитів у кредитний портфель	Кдскр	4,09	1,79	1,96
	ІІ. У частині активів
	а) Вихідні дані, тис. Грн
1	Активи загальні	Аз	42234559	29085228	26414925
2	Активи дохідні	Ад	33710577	17090231	15330132
3	Кредитний портфель	КР	30065758	15734041	14691014
4	Вкладення в цінні папери і в паї асоційованих компаній	ЦПП	3644819	1356190	639118
	б) Коефіцієнти ділової активності активів
1	Коефіцієнт рівня дохідних активів	Кда	0,79	0,58	0,58
2	Коефіцієнт кредитної активності	Ккра	0,71	0,54	0,56
3	Коефіцієнт загальної інвестиційної активності в цінні папери і пайову участь	Кіа	0,086	0,046	0,024
4	Коефіцієнт (частка) інвестицій у Д.Ак-х	Кіда	0,11	0,08	0,04

У цілому рівень ділової активності щодо залучення ресурсів зі сторони характеризує коефіцієнт активності залучення позичених і залучених коштів, який, як свідчать дані табл..2., має відносно стабільне значення і загалом не перевищує нормативу у 0,70.

Також, можна сказати, що за аналізований період знижується діяльність банку на ринку МБК. При цьому на ринку строкових депозитів показники більш/менш стабільні: у 2012р. з 0,17 зросли до 0,30, у 2013р. коефіцієнт склав 0,28.

Водночас коефіцієнти, а отже і рівні активності розміщення і використання залучених коштів в активи банку, були достатньо високими або зросли.

Так, коефіцієнт використання залучених коштів у дохідні активи порівняно з 2011р. у 2012 дещо знизився: з 1,3 до 0,80; при цьому у 2013 склав 0.82. в кредитний портфель - у 2012 знизився до 0,75, а у 2013 склав 0,79.

Коефіцієнт залучення строкових депозитів у кредитний портфель склав у 2011 - 4,09; 2012 - 1,79; 2013 - 1,96.

Можна сказати, що банк в достатній мірі використовує залучені кошти. При цьому банк віддає перевагу працювати з юридичними або фізичними особами і проявляє дуже низьку активність на ринку МБК.

Ділова активність активів характеризується рівнем вкладень ресурсів банку в дохідні активи, кредитний портфель, у цінні папери і розкриває як досягнутий рівень, так і можливості банку в даний період.

Загальне зменшення ділової активності банку свідчить про зменшення обсягів його діяльності. Цей факт підтверджується також наступними змінами показників: всі коефіцієнти у 2012р. порівняно з 2011р. зменшились.

У 2013р. коефіцієнт дохідних активів не змінився і склав як і у 2012р. 0,58.

Коефіцієнт кредитної активності інвестицій у кредитний портфель у 2013р. трохи зріс і склав 0,56.

Коефіцієнт загальної інвестиційної активності в цінні папери і пайову участь у 2013 р. знизився до 0,024.

Коефіцієнт інвестицій у дохідні активи також має тенденцію до зниження і у 2013р. склав 0,04.

Зробивши узагальнюючий висновок, можна сказати, що за даними 3 кварталу 2013р. спостерігається зменшення ділової активності банку. поєднавши висновки за табл.. 1 і 2. Можна сказати, що в даний момент банк дещо знизив свою ділову активність, з метою стабілізування своєї діяльності.

Таблиця 3.11. Вихідні дані та розрахунок основних показників, що характеризують ліквідність ВАТ «УкрСиббанк»

Назва показників	Умовні позначення	Станом на кінець 3 кварталу
		2011 р.		2012 р.	2013 р.
	Вихідні дані, тис. Грн
1. Коррахунки в банках	Ккр	565 603		909 713	315 778
2. Готівка в касі банку	Ка	8 911 457		6 743 288	5 642 407
3. Зобов’язання в депозитах усіх видів	Д	29 872 749		21 110 946	18 542 735
4. Активи загальні	Аз	42 234 559		29 085 228	26 414 925
5. Зобов’язання (залучені і позичені кошти) всіх видів	ЗК	38 606 022		26 464 562	23 803 360
6. Активи високоліквідні	Авл	13 121 879		9 043 757	6 930 475
7. Активи робочі	Ар	43 187 637		24 777 798	21 621 489
8. Активи дохідні	Ад	33 710 577		17 090 231	15 330 132
9. Активи в майні (основні засоби і нематеріальні активи)	Ам	1 499 332		1 381 680	1 223 514
10. Видані кредити	КР	30 065 758		15 734 041	14 691 014
Розрахунок коефіцієнтів
1. Коефіцієнт миттєвої ліквідності	Кмл	0,5	0,41		0,33
2. Коефіцієнт загальної ліквідності зобов’язань банку	Кзл	1,093	1,1		1,11
3. Коефіцієнт відношення високоліквідних до робочих активів	Ксвр	0,30	0,36		0,32
4. Коефіцієнт ресурсної ліквідності зобов’язань	Крл	0,8	0,65		0,64
5. Коефіцієнт ліквідного співвідношення виданих кредитів і залучених депозитів	Кскзд	1,58	0,84		0,81
6. Коефіцієнт генеральної ліквідності зобов’язань	Кглз	0,38	0,39		0,34

Як свідчать дані табл..3, за аналізований період, банк дещо знизив показники ліквідності. При цьому він все одно забезпечував дуже високий рівень цих показників. Коефіцієнт миттєвої ліквідності у 2013 р. склав 33%. А коефіцієнт загальної ліквідності у цей же період склав 111%. Це забезпечує спроможність банку погашати будь-які зобов’язання і борги перед клієнтами.

У 2012р. спостерігалось невелике збільшення забезпеченості робочих активів високоліквідними : з 30%до 36%, але у 2013р. цей показник дещо знизився і склав 32%. При цьому, показник перевищує норматив НБУ не менше 20%. Ці зміни відбуваються за рахунок зменшення як робочих, так і високоліквідних активів.

Про зниження забезпеченості дохідними активами всіх зобов’язань банку свідчить коефіцієнт ресурсної ліквідності зобов’язань. За нормативу в межах 70-80% вона зменшилась до 64% на кінець 3 кварталу 2013р.

Доповнюючи показником ресурсної ліквідності є коефіцієнт ліквідного співвідношення виданих кредитів і залучених депозитів. Як видно з табл.. у 2012р. цей показник зменшився зі 158% до 84%, а у 2013р. склав 81%. Це означає, що ризик ліквідного погашення основного обсягу зобов’язань перед клієнтами банку має тенденцію до зменшення, хоч і тримається на достатньому рівні. Отже, видані кредити хоч і забезпечені переважаючим обсягом залучених депозитів, але все ж деяка загроза незбалансованої ліквідності в банку є. Як показує коефіцієнт генеральної ліквідності, який у 2013р. дещо знизився, але загалом знаходиться на одному рівні, банк є спроможним погашати зовнішні зобов’язання за залученими і позиченими коштами високоліквідними активами та через продаж нерухомості.

Таким чином, розрахована і розглянута в таблиці система показників банку показала, що загалом він дотримується нормативних вимог НБУ щодо ліквідності і забезпечує активами свою здатність погашати будь-які вимоги за своїми зобов’язаннями перед клієнтами, що розмістили свої гроші в цьому банку.

Таблиця 3.12. Вихідні дані та розрахунки основних коефіцієнтів ефективності управління ВАТ «УкрСиббанк»

Назва показників	Умовні позначення		Станом на кінець 3 кварталу
			2011 р.	2012 р.	2013р.
І. За доходом
а) Вихідні дані, тис. Грн
1. Балансовий прибуток		ПБ	-1 394 631	-7 913 582	-14 254
2. Доходи загальні		ДЗ	4 255 998	3 587 187	2 847 721
3. Процентні доходи		Дп	3 409 403	2 424 511	1 971 746
4. Непроцентні доходи		Дн	846 595	1 162 676	875 975
5. Інші операційні доходи		Ді	31 155	160 085	230 266
6. Процентні витрати		Вп	1 641 815	1 116 882	988 106
7. Середньорічні активи загальні		Aз	44 234 442,5	35 659 893,5	27 750 076,5
8. Середньорічні активи недохідні		Aн	10 584 410,5	10 374 028	8 501 462
9. Надані кредити середньорічні			34 382 523,5	22 899 899,5	15 212 527,5
10. Підпроцентні зобов’язання		Зпп	25 783 465	21 055 176	18 255 066
11. Витрати загальні		Вз	5 980 360	3 652 413	2 846 868
12. Витрати непроцентні		Вн	4 338 545	2 535 531	1 858 762
б) Коефіцієнти ефективності
1. Загальний рівень рентабельності		К1	-0,33	-2,2	-0,005
2. Коефіцієнт окупності витрат доходами		К2	0,98	1,0
3. Чиста процентна маржа (рівень дохідності активів)		К3	39,9	3,7	3,5
5. Інший операційний дохід (на середньорічні активи)		К5	0,0007	0,0045	0,0083
6. «Мертва точка» прибутковості банку		К6	0,1	0,5	0,5
ІІ. За чистим прибутком
а) Вихідні дані, тис. Грн
1. Чистий прибуток		ЧП	-1 394 631	59 636	-14 700
2. Середньорічні активи		Aзаг	44 234 442,5	35659 893,5	27 750 076,5
3. Середньорічні дохідні активи		Aд	39 437 424,5	25 400 404	16 210 181,5
4. Середньорічний загальний капітал			4 295 059,5	3 124 601,5	2 616 115,5
5. Середньорічний статутний фонд (акціонерний капітал)			7 511 665	4 642 999	1 774 333
6. Загальні витрати		Вз	5 980 360	3 652 413	2 846 868
б) Коефіцієнти ефективності за чистим прибутком
1. Рентабельність активів, %		К8	- 3,2	0,2	- 0,05
2. Рентабельність дохідних активів, %		К9	- 3,5	0,2	- 0,09
3. Рентабельність загального капіталу, %		К10	- 32,5	1,9	-0,06
4. Рентабельність статутного фонду (акціонерного капіталу), %		К11	- 18,6	1,3	- 0,83
5. Рентабельність діяльності по витратах, %		К12	- 23,3	1,6	-0,52

Загальний рівень рентабельності за доходом, показуючи розмір балансового прибутку на 1 грн. доходу, водночас характеризує, що структура доходів, яка склалася, забезпечує тенденцію до зростання прибутку й відображає ефективність наданих послуг. Але при цьому, показник являється ще не достатнім, тому що має від’ємне значення.

Окупність витрат доходами має тенденцію до збільшення. Ще у 2011 року доходи покривали тільки 71 відсоток витрат, а на кінець 3 кварталу 2013 року вони покривають вже 100 витрат.

Чиста процентна маржа, яка має за аналізований період тенденцію до зменшення, розкриває не тільки рівень дохідності активів від процентної різниці ( в даний момент він знизився), а й характеризує ефективність контролю банку за дохідними активами і дешевими ресурсами. Ця різниця є головним видом надходжень для підтримання ліквідності, платою за ризики за кредитними, інвестиційними та лізинговими операціями. Можна сказати, що зниження процентної маржі свідчить про підвищення ризикованості банківських операцій і зниження ефективності управління.

Водночас, чистий спред, що протягом аналізованого періоду має тенденцію до збільшення свідчить про те, що ціна залучення коштів знизилась.

Крім цього, зросла «мертва точка» прибутковості банку. Вона показує, яка мінімальна дохідна маржа повинна бути для покриття всіх витрат, після якої можна заробляти прибуток. У 2011 році вона складала 10 коп. на 1 гривню робочих активів, а за підсумками 2012 та 2013 року вона вже складає 50 коп. Це може свідчити про те, що банк веде не ефективну політику в сфері управління непроцентними доходами та витратами.

У частині іншого операційного доходу дані таблиці свідчать про зростання його за аналізований період на 1 середньорічну гривню активів з 0,0007 у 2011 році до 0,0045 у 2012, та до 0,0083 у 2013 році. Хоча цей показник ще дуже малий, але це свідчить про те, що банк збільшує активність у розвитку нетрадиційних видів діяльності та формуванні постійної тенденції до зростання доходів від неї.

Рентабельність за чистим прибутком, передусім дохідних активів, яка характеризує рівень окупності ним, у 2012 році зросла і склала 0,2% а у 2013 році знизилась і склала - 0,05%. Тобто у 2013 році банк отримав не прибуток, а збиток. Це могло статися за рахунок зниження кредитної та інвестиційної активності банку, або через загальне зниження ефективності роботи банку.

Рентабельність загального капіталу, як і статутного фонду, характеризує діяльність банку з погляду ефективності управління щодо розміщення активів, тобто їх можливості приносити дохід. За аналізований період спостерігаються наступні коливання: у 2012 році показники зросли, у 2013 році знову знизились. Це може свідчити про неефективність діяльності банківського менеджменту в сфері розподілу активів і напрямків їх реалізації.

Рентабельність банку за витратами є головним показником, узагальнює його діяльність, бо тільки рівень витрат і доходів формують як рівень балансового, так і чистого прибутку. Дані таблиці свідчать про те, що останні роки у банку спостерігається не стабільна ситуація, у 2011 року банк отримав збиток, у 2012 році прибуток, у 2013 році збиток.

Це може свідчити про невизначеність менеджменту в сфері розподілу фінансів і напрямків їх реалізації. Також це свідчить про зниження якості роботи банку та підвищення ризикованості його діяльності.

Якщо поєднати результати усіх розрахунків, то можна сказати, що банк в даний момент не отримує прибуток через те, що намагається погасити минулі борги. І стабілізувати свою діяльність.

Поєднавши аналіз балансу, звіту про фінансові результати та коефіцієнтного аналізу можна зробити висновок, що банк зараз знаходиться у нестабільній ситуації, але при цьому може відповідати за своїми зобов’язаннями та підтримувати ліквідність. Він провів реструктуризацію балансу та тепер намагається стабілізувати свою діяльність.

3.3 Регресійна економіко-математична модель аналізу показника прибутку ВАТ «УкрСиббанк»

При аналізі діяльності ВАТ «УкрСиббанк», який було проведено в пункті 3.1. та 3.2. розділу 3 даної магістерської роботи, приходимо до висновку, що ефективність роботи даного банку характеризується показником прибутку, який він отримує.

Прибуток банку залежить від багатьох факторів, одними з яких являються рівень ВВП та облікова ставка НБУ. При цьому, в процесі аналізу отриманий статистичний ряд спостережень, як по показнику, що досліджується, так і по чинниках, що на нього впливають (таблиця 3.13.)

Таблиця 3.13.

рік	прибуток банку, тис.грн.	рівень номінального ВВП млн..грн.	облікова ставка НБУ у %
2008	0,417437	948056	10
2009	-1,185818	913345	12
2010	-3,039046	1082569	9,5
2011	-3,767959	1316600	8,5
2012	0,020541	1408889	7,75

Методом економіко-математичного моделювання та за допомогою офісного прикладного програмного забезпечення Excel дослідимо рівень чутливості та визначимо формульну залежність між величиною прибутку та рівнем ВВП і облікової ставки НБУ. Інтервал спостережень з 2008 по 2012 рік.

Оскільки ми визначаємо залежність величини прибутку від двох факторів: рівня ВВП та облікової ставки НБУ, то скористуємося класичним рівнянням залежності від двох факторів:

X=f (Y1;Y2) + σ_t (3.1)

Де Х - розмір прибутку банку;

Y1 - рівень номінального ВВП

Y2 - рівень облікової ставки НБУ

Рівняння 3.4.1. є двох факторною моделлю залежності прибутковості банку від рівня ВВП та облікової ставки НБУ. Для знаходження цієї залежності скористаємося можливостями Excel.

Для побудови рівняння регресії використовуємо інструмент аналізу «Регресія» в офісному редакторі Excel. В результаті отримуємо вихідні данні, зображені у таблиці 3.15.

Таблиця 3.14. Демонстрація кінцевого результату розрахунку

ВЫВОД ИТОГОВ
Регрессионная статистика
Множественный R	0,286104907
R-квадрат	0,081856018
Нормированный R-квадрат	-0,836287964
Стандартная ошибка	2,498585339
Наблюдения	5

Дисперсионный анализ
			df	SS		MS
Регрессия			2	1,113162		0,556581
Остаток			2	12,48586		6,242929
Итого			4	13,59902
	Коэффициенты				Стандартная ошибка				t-статистика
Y-пересечение	9,709328668				32,93363364				0,294814984
рівень номінального ввп, млн.грн.	-5,36894E-06				1,38406E-05				-0,387911339
облікова ставка нбу,%	-0,537434118				1,880797621				-0,285747978
ВЫВОД ОСТАТКА
Наблюдение		Предсказанное прибуток банку, млн.грн					Остатки
1		-0,755072306					1,172509306
2		-1,643579118					0,457761118
3		-1,208548043					-1,830497957
4		-1,927613313					-1,840345687
5		-2,02003222					2,04057322

У таблиці відображено випадок впливу темпу приросту ВВП і рівня облікової ставки НБУ на прибуток ВАТ «УкрСиббанк». Графічно ця залежність виражена двомірною площиною, отриманою за допомогою статистичного методу множної регресії. Ця площина описується рівнянням:

X = 9,7 - 5,36 (Y1) - 0,53(Y2) (3.2.)

Нахил площини у напрямі темпу приросту ВВП ( - 5,36) представляє чутливість прибутковості банку до змін темпу приросту ВВП. Нахил площини у напрямі рівня облікової ставки (-0,53) представляє чутливість прибутковості до змін рівня облікової ставки. Відмітимо, що в даному прикладі чутливості негативні. Це вказує на те, що зі збільшенням передбаченого темпу приросту ВВП або рівня облікової ставки НБУ прибутковість банку повинна зменшитись відповідно.

Далі необхідно визначити прогнозні значення показника прибутку банку на наступний часовий період. Для цього використаємо дані, які надає статистична служба України, по відношенню до рівня ВВП та облікової ставки НБУ, які складають - 1430022,3 млн.грн та 7,5 % відповідно.

Х = 9,7 - 5,36×1430022,3 - 0,53×7,5 = - 7664913,7 (грн.) (3.3)

Підставивши отримані значення в формулу 3.3.2. отримаємо прогнозне значення показника прибутку банку на 2013 рік в розмірі - 7664913,7 грн.

.4 Рекомендації щодо покращення фінансового стану ВАТ «УкрСиббанк» та вдосконалення антикризового управління

Методи фінансового оздоровлення банку

Банк в умовах обмеження ресурсів, дефіциту часу, недовіри з боку учасників ринку повинен радикально переосмислити пріоритети в обслуговуванні клієнтури, розвитку каналів доставки послуг, реформувати мотивацію персоналу.

Непростим завданням є зміна способу мислення на рівні керівників та спеціалістів у всіх підрозділах. Дуже часто це просто неможливо здійснити швидко. Іноді вигіднішим для власника (інвестора) банку буде повна заміна керівних кадрів, які не здатні працювати над подоланням кризи, а звикли тільки отримувати короткочасні прибутки.

Новий (або існуючий) керівний склад має довести власникам доречність, реальність програми оздоровлення та, після її погодження, докласти зусиль до її втілення. На практиці програми оздоровлення виявляються пустими обіцянками із занадто амбіційними цілями та без уяви про відповідальність за їх досягнення. Іноді це просто перелік статей у балансі та витратах/доходах банку без достатнього обґрунтування. [15,372]

Фінансове оздоровлення вимагає додаткових інвестицій, наприклад, в інформаційні технології, розвиток альтернативних каналів доставки послуг і продуктів, списання поганих активів, програму розвитку персоналу, закриття підрозділів тощо. Крім збільшення капіталізації банку, інвестор повинен повернути значні прострочені борги цієї установи перед контрагентами. Однак власники банку можуть самі опинитися у скрутній ситуації і заради врятування свого ключового небанківського бізнесу відмовляться від допомоги банку. Залишається два варіанти залучення джерел для оздоровлення (підтримки ліквідності та збільшення капіталу): в інших приватних інвесторів або у держави. Варіант залучення приватних інвесторів на практиці рідко є реалістичним через те, що слабкий банк не має інвестиційної привабливості у короткостроковій перспективі.

Оздоровлення може відбуватися або власними силами проблемного банку (за ініціативою власників і менеджерів), або за підтримки органу нагляду. Якщо програма оздоровлення не досягла успіху, то власники банку мають оголосити про його ліквідацію або настає час примусової реорганізації.

Затримка проведення процедур оздоровлення призводить до зростання проблем банку до катастрофічного рівня. При цьому стрімко втрачається ринкова вартість банку та його привабливість як об'єкта для інвестицій. Тому так важливо своєчасно вжити заходи.

Завершення оздоровлення банку означатиме відновлення його нормальної роботи з обслуговування клієнтів, виконання всіх зобов'язань перед контрагентами, здатність рентабельно вести бізнес без значного покладання на ресурси материнської структури. При цьому йдеться не тільки про дотримання банком економічних нормативів і вимог до резервування.

Критеріями успішного виходу банківської установи з кризи, крім виконання зазначених нормативів, можна вважати:

• припинення відтоку коштів клієнтів, відсутність скарг на погане обслуговування та закінчення паніки серед вкладників;

• створення достатнього запасу ліквідних коштів у інтервалі до 31 дня (на випадок раптового відтоку коштів у майбутньому);

• досягнення оптимального балансу між активами і зобов'язаннями за строками;

• відсутність заборгованості банку у виконанні платіжних документів клієнтів;

• досягнення домовленості про реструктуризацію з усіма або абсолютною більшістю кредиторів;

• відсутність простроченої заборгованості банку перед контрагентами (іншими банками, НБУ, зовнішніми кредиторами та держателями облігацій банку);

• повне повернення боргу (або основної його частини) перед НБУ;

• позитивні тенденції у поверненні боргів позичальниками, збільшення частки стандартних кредитів; завершення реструктуризації боргів та/або продаж боргів клієнтів колекторним агентствам;

• стійка тенденція до скорочення збитків і згодом - прибутковості роботи;

• підвищення капіталізації з достатнім буфером капіталу на випадок стресових подій і стійкого перевищення регулятивного капіталу над статутним;

• стабілізація керівного складу на рівні правління та ключових підрозділів;

• завершення програми скорочення надлишкового персоналу;

• запровадження системи мотивації персоналу і керівників, орієнтованої на прийняття тільки припустимого ризику та отримання довгострокових прибутків;

• закриття нерентабельних або неперспективних і довгострокових проектів розвитку бізнесу банку;

• закінчення реструктуризації філійної мережі банку через закриття, ліквідації, об'єднання, спеціалізації тощо.

Отже, фінансово життєздатною установою можна вважати банк, в якому: по-перше, виконуються у повному обсязі всі вимоги, ліміти та нормативи, встановлені органом нагляду; по-друге, акціонери готові і здатні за потреби нарощувати капітал, так щоб із запасом покривати прийняті та майбутні ризики; наявний капітал не виснажений зустрічними операціями кредитування основного бізнесу акціонерів; банк належить до певної ідентифікованої промислово-фінансової групи, яка перебуває у задовільному фінансовому стані; по-третє, розроблено та регулярно переглядається на критичній основі програма заходів на випадок тривалих (до 2 кварталів поспіль) стресових подій на ринку й у самому банку (загострення ліквідності, погіршення якості кредитів); керівництво банку вміє проводити внутрішню реорганізацію, упевнено реагуючи на зовнішні загрози.[21,156]

Суб'єктом оздоровлення можуть виступати:

) спеціально призначена власниками антикризова команда у складі вищих керівників, керівників підрозділів та експертів;

) існуючий склад Правління;

) частково оновлений склад Правління за рахунок запрошених керівників з інших банків;

) тимчасовий адміністратор разом із новим складом Правління.

Практика свідчить, що найбільш прийнятним варіантом можна вважати перший. Другий варіант передбачає, що керівники не несуть відповідальності за проблеми в банку. Вада третього варіанту полягає у потенційній загрозі непорозуміння та конфліктів між різними інтересами, стилями та підходами. Четвертий варіант має суттєвий недолік, адже тимчасова адміністрація є свого роду чужорідним елементом у структурі банку, її наявність вже свідчить про серйозні проблеми, вона може бути більше орієнтована і мотивована на процес, а не на бажаний результат. Наприклад, тимчасовий адміністратор може бути більше зацікавлений у залученні стратегічного інвестора, а не в оздоровленні самої установи. [24,249]

Залежно від характеру кризи (системна криза або кризова ситуація в окремому банку) оздоровлення може більшою або меншою мірою спиратися на підтримку держави. В обох випадках банку слід активізувати співпрацю з банками-контрагентами, клієнтами (держателями поточних рахунків, позичальниками та вкладниками), держателями облігацій, акціонерами, центральним банком, а також засобами масової інформації та рейтинговими агентствами. Без цього (принаймні моральної підтримки) неможливо провести оздоровлення банку. Специфіку оздоровлення в умовах системної кризи визначають такі негативні фактори, як відсутність можливості покладатися на залучення коштів інших банків, падіння довіри до банків із боку вкладників, відтік коштів клієнтів. Разом із тим, у кращому становищі може опинитися той банк, що передбачив таку кризу, наприклад, консервативно ставився до пом'якшення умов кредитування в умовах кредитного буму або не розвивав мережу філій без економічних підстав. Крім того, системна криза дозволяє банку розраховувати на значну підтримку з боку держави. В умовах кризи на рівні окремого банку на таку підтримку важко розраховувати, але він має можливості залучати (під відповідне забезпечення) ресурси від інших банків.

Спеціальні елементи антикризового управління

У якості спеціальних елементів антикризової політики банку можуть застосуватись бенчмаркінг та аутсорсінг. Існує величезна кількість трактувань поняття бенчмаркінга. Одні вважають його продуктом еволюційного розвитку концепції конкурентоздатності, інші - програмою по поліпшенню якості, інші ж зараховують його до екзотичних продуктів японської бізнес-практики.

Фактично бенчмаркінг - це альтернативний метод стратегічного планування, у якому завдання визначаються не від досягнутого, а на основі аналізу показників конкурентів. Технологія бенчмаркінга стягає в єдину систему розробку стратегії, галузевий аналіз і аналіз конкурентів.[6,486]

Бенчмаркінг у банківництві являє собою мистецтво виявляти те, що інші банки роблять краще, а також вивчення їхніх методів роботи. Може показатися, що мова йде про банальне шпигунство, однак усе відповідає етиці ведення бізнесу. В основу бенчмаркінга покладена ідея порівняння діяльності не тільки банків-конкурентів, але і передових фірм інших галузей. Практика показує, що грамотне використання досвіду конкурентів і успішних компаній дозволяє скоротити витрати, підвищити прибуток і оптимізувати вибір стратегії діяльності банка.[20]

В Україні з'являються банки, які використовують бенчмаркінг, але поки їх можна перерахувати по пальцях. Зате всі добре знають, що менеджери середньої і вищої ланки вступаючи в неформальні відносини з партнерами чи конкурентами часто використовують кращі досягнення один одного в себе в компанії. Як показує досвід, безпосереднє спілкування з колегами дає найцінніші для бізнесу ідеї і знання, що, як правило, приводить до впровадження нових форм управління, програмних продуктів, використанню нових технологій у банківській сфері. Найчастіше ця категорія людей «пробиває» і впроваджує необхідні перетворення, якщо керівництво готове до цього. Зацікавлені менеджери - це гарний потенціал для розвитку банка.

Аутсорсинг (або зовнішній підряд) - це залучення іншої компанії для здійснення діяльності або процесів, пов'язаних з виконанням банківських операцій, фінансових послуг або інших типових послуг, які в іншому випадку виконувалися б самою організацією. Масштаби аутсорсннгу в банках різко зросли в останні десятиріччя як реакція на потребу часу в скороченні витрат, а також у силу того, що зв'язок та інформаційні технології постійно розвивалися й удосконалювалися. [28,83]

Сфера аутсорсингу в банках може охоплювати найрізноманітніші сфери - від допоміжних (прибирання офісів і території, охорона, бібліотека, санаторний комплекс, медичне обслуговування, автопарк) до основних (залучення клієнтів, підбір персоналу, оцінка кредитних заявок, розробка стратегії, інформаційні технології, маркетингові заходи).

Аутсорсинг може застосовуватись як елемент антикризової політики в тому сенсі - що він може допомогти банку сконцентрувати увагу і наявні ресурси на основній діяльності, перекласти частину ризиків на компанії-аутсорсери, спростити організаційну структуру й підвищити керованість, скоротити видатки обслуговування бізнес-процесу і відповідно підвищити прибутковість бізнесу.

Аутсорсинг може приносити вигоди короткочасного або довготривалого характеру. Іноді співпраця вигідна для банку лише певний час, а потім потрібно або повна відмова від такого рішення, або вибір іншого постачальника.

Кредитна організація повинна управляти ризиками, пов'язаними з аутсорсингом, і здійснювати моніторинг делегованих функцій і операцій. Сюди включається і регулярна оцінка сервісу на основі конкретних критеріїв. Аналіз ризиків аутсорсингу повинен проводитися операційними підрозділами банку із залученням внутрішнього аудиту. Такий аналіз слід проводити як у момент прийняття рішення про делегування та виборі підрядника, так і вразі істотних змін у характеристиці ризиків. При цьому необхідно враховувати, як буде відбуватися інтеграція аутсорсингу із загальною системою управління ризиками в банку.

Філософія визнає такі паритетні феномени, як матерія та рух. Історично пізніше на їхній базі (як вторинні) сформувалися поняття системи та процесу. Система стверджує лінійність розвитку (безвідносно до напрямку, хоча здебільшого системам притаманна цілеспрямованість), процес - діалектичність розвитку. Тобто слід говорити про діалектичну наповненість процесного світогляду.[28,92]

Оскільки діалектика найадекватніше відображає й пояснює явища дійсності, то, вочевидь, процесний підхід більш придатний до подолання кризи управління. Зміна управлінської парадигми має відбуватися в площині зміни системної методології на процесну. Аналіз сучасних алгоритмів прийняття рішень дозволяє визначити основні підходи, які лежать в основі опрацьовуваних рішень. Серед них, зокрема, можна виділити системний підхід.

Системний підхід розглядає організацію як систему у єдності окремих частин з їх взаємодією та взаємозв'язками поміж собою та із зовнішнім середовищем. Але такий підхід дає не зовсім адекватне уявлення про процес управління. Важливість переходу управлінської думки на новий рівень системного мислення зафіксував у своїх працях В.Н. Лемінг, родоначальник «японського економічного дива» та автор всесвітньо відомої праці «Вихід із кризи». В.Ц. Деміні довів, що важливо оптимізувати саму систему, а не її окремі частини, тому шо максимізація локальних показників системи не обов'язково підвищує ефективність усієї системи. Таким чином, основний акцент в управлінні змішується у бік процесності. Основна мета процесного аналізу в галузі управління - допомогти вирішувати й аналізувати не прості задачі, а задачі на «неможливість» - проблеми позамежного ризик та максимальної невизначеності. За умов кризових явиш таких задач звичайно виникає дедалі більше. Загальна теорія процесів робить можливим усунення теоретичних і практичних помилок у процесі управління, а також запобігає прийняттю ненадійних і малоефективних рішень. В Україні існує серйозне теоретичне підґрунтя для опрацювання власної процесної концепції управління з урахуванням зарубіжних розробок. Вершиною процесоорієнтованих засобів нині є реінжиніринг, який також виступає одним з інструментів антикризового управління.

Тоді як інші програми змін спрямовані на еволюційне зростання, реінжиніринг пропонує «революційну», якісну перебудову функціонування організацій [43,235]. Формальним визначенням реінжинірингу є фундаментальне переосмислення й радикальне перепроектування бізнес-процес і в для підвищення таких ключових показників результативності, як затрати, якість, рівень обслуговування та оперативність.

Отже, головними моментами реінжинірингу є переорієнтація управління на процеси та управління процесами. Найскладнішим видається власне переорієнтація управління на процеси, оскільки в такому випадку є сенс говорити про потребу в зміні світогляду працівників (і, звичайно ж, керівництва). Це пов'язано з тим, що традиційне управління, зокрема вітчизняне, орієнтується на функціональну побудову підприємства. Тобто підприємство звичайно уявляється як система виконуваних функцій (виробнича, маркетингова, фінансова, кадрова тощо), які вертикально поділяють будь-яку компанію. Процеси ж є горизонтальними, міжфункціональними потоками робіт, а отже, не можуть бути керованими за традиційного функціонального підходу, позаяк функції фрагментують процеси, часто на елементарні операції. Треба зазначити, що процеси як явище існують завжди, проте на відміну від функцій досі майже не привертали до себе уваги, а тому не належать до об'єктів управління.

Разом з тим, процесне управління безпосередньо пов'язане з усуненням феномену бюрократії (як сполучної міжфункціональної ланки), уникненням непродуктивної роботи, наповненням праці змістом (через ліквідацію вузької спеціалізації працівників) тощо. Очевидно, що перехід на процесне управління передбачає і структурну перебудову.

В умовах світової фінансово-кредитної кризи в діяльності банків пріоритетним завданням стає підвищення операційної ефективності та керованості. Сукупність вищезазначених чинників потребує інноваційного рішення, яке б допомогло банкам максимально швидко адаптуватися до нинішніх умов і вийти на якісно новий рівень функціонування. Саме тому провідну рать у процесі реінжинірингу банки віддають новітнім інформаційним технологіям. Передусім сучасна ІТ-архітектура повинна бути зорієнтована на зниження вартості банківських продуктів, підвищення якості обслуговування клієнтів і забезпечення гнучкого реагування на будь-які зміни зовнішнього середовища. Основним аспектом зниження витрат банку на рівні з підвищенням якості вихідного продукту є максимальна оптимізація, автоматизація та централізація технологічного процесу шляхом впровадження новітнього інформаційного забезпечення. Це дозволить знизити операційні ризики, підвищити повноту та якість управлінської інформації. Недостатній рівень автоматизації інформаційного забезпечення в українських банках е стримуючим чинником для вдосконалення існуючих і впровадження нових методів та інструментів банківського надзору, що безпосередньо пов'язано з банківською безпекою.

Сучасні проблеми ефективності - неминучі наслідки фрагментації процесів. Класичний механізм функціонування підприємства, що ґрунтується на спеціалізації роботи та фрагментації процесів, не сприяє розвитку, позаяк він душить інновації і творчість в організації. До того ж, фрагментовані процеси та спеціалізовані структури також нездатні реагувати на великі зміни у зовнішньому середовищі. В існуючій моделі процесів втілений засновок про зміни, які можливі тільки у вузьких, передбачуваних межах.

Віддаляючи менеджерів від операцій і розбиваючи ці операції на частини, виконувані спеціалізованими відділами, організації створюють умови, за яких ніхто не зможе виявити істотних змін, а в більшості випадків процеси стають некерованими. Розмноження систем викликає проблему централізації управлінського процесу. Як наслідок, бізнес-ефект прийнятих управлінських рішень не виправдовує витрати банку. Ланцюговою реакцією є затримка у часі з впровадженням нових банківських продуктів, що негативно відбивається на фінансових результатах.

Реінжиніринг усуває не тільки непотрібну роботу, а й ту, що не створює доданої вартості. Непродуктивною роботою, яка потрібна через наявність внутрішньо організаційних меж і фрагментації процесів, є, зокрема, більшість дій перевірки, узгодження, очікування, моніторингу, відстежування. Усунення її - це надання людям більше часу на виконання реальної роботи. Чи не найголовнішим завданням для банків на сьогоднішній день є впровадження такого інноваційного рішення, яке б підвищило рівень взаємодії організації з внутрішнім і зовнішнім середовищем, дозволило б швидко змінювати бізнес-моделі і процеси, а також ефективно використовувати інформаційні потоки для оптимізації бізнесу.[61,64]

Таким рішенням є сервісно-орієнтована архітектура (service-oriented architecture - SOA) . Більш гнучка інфраструктура підвищує спроможність бізнесу реагувати на потреби ринку, дозволяє швидко відповідати на запити клієнтів, партнерів, конкурентів. З використанням SОА інтеграція бізнес-процесів відбувається на основі переорієнтації модулів загальної технології. За допомогою процесного підходу нові послуги банків можуть бути легко і швидко впроваджені шляхом повторного використання активів. Гнучка архітектура IТ-інфраструктури дозволяє використовувати існуючі технології довгий час, а тому знижує ризики, які супроводжують банківську діяльність. За даними "IBM Business Value Institute" щодо SOA-проектів, останні допоможуть банкам знизити витрати на 97%, знизити ризикованість бізнесу на 97% операцій, підвищити прибутковість майже на 51% та забезпечити швидкість адаптації бізнесу до вимог зовнішньої середи на 100%.

На сучасному етапі сервісно-орієнтована архітектура містить не тільки стратегічні, але й тактичні переваги для банківського бізнесу. Так, серед стратегічних переваг можна підкреслити зниження строків впровадження нових банківських продуктів і підвищення продуктивності праці. Ще однією важливою стратегічною перевагою, особливо для банків, які планують розширювати географію своєї ринкової присутності, є можливість швидко організовувати та управляти роботою віддалених підрозділів за допомогою Інтернет. Серед тактичних переваг слід відзначити зниження інформаційного ризику, мінімізація внутрішнього документообігу, підвищення показника зворотності інвестицій, а також можливість постійного удосконалення послуг, представлених банком на ринку. З позиції ефективності прийняття рішень на рівні управлінського контролю адекватне інформаційне забезпечення теж має суттєве значення. Інформація повинна бути подана в агрегованому вигляді так, щоб проглядалися тенденції зміни даних, причини відхилень, які виникли, і можливі варіанти вирішення проблеми. [62] На цьому етапі розв'язуються такі задачі опрацювання даних:

оцінка планованого стану об'єкта управління;

оцінка відхилень від планованого стану;

виявлення причин відхилень;

аналіз можливих рішень і дій.

Інформаційні технології управління спрямовані на створення різноманітних видів звітів. Регулярні звіти створюються відповідно до встановленого графіка, спеціальні звіти створюються за вимогою керівників або коли в компанії відбулося щось не заплановане, наприклад, різкі зміни ринкових показників. І в цьому разі IТ забезпечить прозору комутацію між бізнес-підрозділами, фронт-офісом та бізнес-аналітикою з метою агрегованого прийняття оптимального рішення.

Серед безлічі переваг реінжинірингу за допомогою впровадження SOА необхідно все ж таки окреслити деякі суттєві недоліки. Однією із серйозних проблем на сучасному етапі залишається нестача висококваліфікованого персоналу. Будь-яка трансформація ІТ-архітектури може призвести до негативного ефекту в результаті неспроможності кадрового складу банку пристосуватися до нововведень. Цю проблему більшість банківських установ вирішують сьогодні за допомогою повного аутсорсингу або часткового косорсингу певних функцій ІТ-департаменту професійним організаціям. Ще однією серйозною перепоною на шляху впровадження SOА може стати необхідність аварійного відновлення системи в результаті форс-мажорних обставин. Однак тут порівняно з іншими ІТ-рішеннями, існують надійні параметри захисту та зберігання інформації, що дозволяє не тільки досить швидко відновити роботу банку, а й мінімізувати ризик втрати необхідних даних.

Яскравим прикладом того, як кількість трансформується в якість, є той факт, що завдяки впровадженню новітніх ІТ-технологій банки в результаті отримують зниження витрат на прийняття управлінських рішень і здешевлення каналів збуту [63]. Це рішення є ефективним не тільки для функціонуючих банків. Щоб вийти на роздрібний ринок банківській установі важливо створити надійну корпоративну мережу, яка буде не тільки якісно та швидко передавати інформаційні потоки, але й збереже їх конфіденціальність. До того ж, SOА-проекти гарантують збільшення конкурентоспроможності банків та їхню фінансову стабільність. Важливим чинником є також підвищення довіри клієнтів до банків. Ідеологія сервісно-орієнтованої архітектури дозволяє не тільки описати наскрізні бізнес-процеси, але й автоматизувати їх і управляти ними з єдиного центру. Таким чином, кожний бізнес-процес стає прозорим і зрозумілим, що дає змогу оцінити його собівартість та якість. Можливість проаналізувати процес за допомогою показників дозволяє керівництву банка знижувати витрати та оптимізувати загальну роботу організації. А це означає закріплення за банком доброї репутації і, як наслідок, збільшення об'ємів продажів.

Підвищення кризового порогу банку методом сценарного прогнозування

З позиції превентивності в управлінні найбільш цінною на даний момент могла б стати методика, основана на багатовимірному прогнозуванні банківської діяльності. Основне різниця між плануванням і прогнозуванням міститься в наступних положеннях. Прогноз - це передбачення подій на основі певної інформаційної платформи. План-це порядок виконання певних дій з метою досягнення поставленої мети. Прогноз є більш реалістичним методом економічного передбачення, бо виходить із певного набору ситуаційних характеристик, а план більш підпорядкований відповідальності та рішенню осіб, які його компонували. Прогностичний підхід характеризує ймовірнісне настання певної події, тоді як план має цю подію за мету. І врешті прогнозування може розглядати багато варіантів розвитку подій з різними строками їх настання, що залишає більшу варіативність для відповідного управління об’єктом дослідження. Планування базується на аналізі минулих подій з метою виявлення тенденцій, які потім екстраполюються на майбутнє, а отже висувається лише один варіант розвитку подій в межах окреслених рамок. [52,143]

Таким чином, етап прогнозування не лише може, а й обов’язково повинен стати частиною елементу планування в управлінському циклі. Лише за таких умов банківська установа зможе знизити рівень ризикованості своєї діяльності в майбутньому, та знизити рівень своєї чутливості до зовнішніх змін а відповідно і уразливості самої системи.

Існують різні за масштабом, часовим горизонтом, функціями та характером об’єкту методи прогнозування. Загальною класифікацією передбачено наявність інтуїтивних та формалізованих методів. Одним із інтуїтивних індивідуальних методів прогнозування є сценарний. Важливим пріоритетом інтуїтивних методів є безпосередній контакт з об’єктом дослідження, глибока обізнаність у специфіці його функціонування та багато варіативність можливого досягнення поставленої мети. Завданням сценарію є визначення логіки розвитку подій, можливих перешкод, недоліків функціонування банку з метою прийняття оптимального управлінського рішення.

З метою аналізу поведінки банку та його можливого стану при загостренні внутрішніх та зовнішніх факторів ризику, Базельським Комітетом рекомендовано проводити стрес-тестування банківської діяльності з метою виявлення неузгодженої позиції, яка наражає банк на підвищений ризик, а також з метою виявлення шокових (порогових) факторів, що ставлять під загрозу індикатори фінансової стійкості банківської системи. Ця процедура носить назву стрес-тестування діяльності банків. В результаті стрес-тесту виявляються ключові ризики системи шляхом отримання сценаріїв впливу надзвичайних, але цілком вірогідних шоків як на макро-, так і на макрорівнях.

Кінцевий вигляд прогнозного сценарію залежить від заздалегідь встановленої мети дослідження: прогнозування найбільш ймовірних подій або визначення послідовності подій, що призведуть до бажаного кінцевого стану системи. Як правило, об’єктом дослідження стрес-тестів є зміни обсягів капіталу банків та якості їх активів під впливом вищезазначених факторів. Результатом негативних змін з боку ендогенного або екзогенного середовища системи є очікувані та неочікувані втрати банку.[53,89]

Від ступеню формалізації та використання науково-аналітичного апарату виокремлюють сценарій-есе, аналітичний та формалізований сценарій, який ґрунтується переважно на кількісних показниках та їх аргументації.

Розробка сценарію проходить в декілька етапів:

.        економічний аналіз сучасного стану досліджуваного банку;

.        визначення діапазону майбутніх станів;

.        визначення часового горизонту;

.        обрання оптимального сценарію як бази для поточного управління банком;

В процесі побудови сценаріїв більшість авторів рекомендує використовувати синтез підходів:

·        «бек-тестінг», що обґрунтовує порогові показники сценарію за допомогою ретроспективного аналізу подій минулих криз;

·        визначення обсягів можливих втрат та вірогідності їх настання;

·        порівняння прогнозних показників сценарію з нормативними індикаторами фінансової стійкості.

Як вже було зазначено, основними ризиками банку є: ризик зміни валютного курсу, ризик коливання відсоткової ставки, кредитний ризик, ризик коливання цін на фондовому ринку та цін на нерухомість, ризик ліквідності, а також ризик поширення нестабільності. Розглянемо докладніше вплив кредитного ризику на діяльність банку, як ризику, безпосередньо пов’язаного із функцією банків в економіці.

Кредитний ризик може бути визначений як ймовірність втрати, що пов’язані з непередбачуваними змінами якості активів. Існують два методи щодо визначення кредитного ризику.

Перший метод ґрунтується на аналізі показників стану кредитного портфеля банківських інститутів як за його структурою, так і динамікою. Цей аналіз може проводиться через:

• визначення впливу шоків на якість кредитного портфеля банківської системи;

• застосування методів регресійного аналізу для визначення взаємозв’язку між станом кредитного портфеля і макроекономічними показниками.

Визначення впливу шоків на стан кредитного портфеля складається з оцінки сум непередбачених втрат, що можуть виникнути внаслідок погіршення його якості. Втрати, що можуть виникнути покриваються шляхом формування резервів і включення цих втрат до ціни кредиту. Для їх підрахунку використовують стандартне відхилення і покривають формуванням додаткових резервів на покриття кредитного ризику. Розмір резерву на покриття кредитного ризику визначається як сума максимальних втрат за кредитним портфелем (рис.3.20). Застосування VAR-моделей регресійного аналізу для визначення впливу макроекономічних факторів на стан кредитного портфеля ставить на меті середньострокове прогнозування впливу змін основних макроекономічних показників на приріст сумнівних до повернення кредитів. Використання регресійного аналізу при цьому може проводитись як відносно всієї банківської системи, так і до окремих груп банків та банків. Головною проблемою, що може вплинути на якість результату при застосуванні регресійного аналізу, є вірогідність структурних змін у економічній та фінансовій системах. Такі трансформації змінюють рівень зв’язку між позичальниками і кредиторами, що негативно впливає на якість прогнозу. Тому значення параметрів моделі слід контролювати і перевіряти як експертними оцінками розвитку секторів так й результатами аналізу фінансової стійкості інших секторів економіки.

Рис.3.20. Необхідний рівень капіталізації на покриття втрат внаслідок впливу кредитного ризику.

Другий метод визначення кредитного ризику - через аналіз даних фінансового стану позичальників. Має значні переваги порівняно з першим методом, оскільки, по-перше, кредитний ризик великою мірою формується у реальному секторі, по-друге, цей метод дає змогу передбачити погіршення якості кредитного портфеля до того, як погіршиться класифікація кредитів банківського сектору. Однак досить суттєвим недоліком цього методу є налагодження механізму збирання необхідної інформації, яка надходить із значним запізненням у часі, що не дає змогу оперативно визначати і реагувати на можливі зміни фінансового стану позичальника.[57,17]

Як показує практика, динаміка зміни показника відношення власного капіталу до залученого (ліверідж) є досить якісним показником, який можна застосовувати для прогнозування зростання обсягів кредитів, сумнівних до повернення.

Цей зв’язок можна записати у вигляді такої системи регресійних рівнянь:

 

 

 

де npls - частка кредитів, сумнівних до повернення, у загальній сумі кредитів; lev - рівень ліверіджу; rcc - реальна вартість капіталу; reer - реальний ефективний курс;  - темпи зростання реального ВВП;  - рівень інфляції;  - темпи зростання грошової маси;  - темпи зростання внутрішнього кредиту; roe - рівень ROE корпоративного сектору.

Результати, отримані внаслідок практичного застосування цієї моделі в різних країнах світу, можна узагальнити і зробити такі висновки:

• зростання ліверіджу корпоративного сектору на 10% приводить до зростання сумнівної заборгованості у загальному обсязі кредитів на 1,8 відсотка;

• зростання реального ВВП на 1% знижує рівень сумнівної заборгованості на 2,6 відсотка.

Таким чином, вибір першого або другого методу аналізу залежить від якості і швидкості отримання даних для аналізу.

Іншим ризиком, який тісно пов’язаний зі стабільністю банківської системи, є ризик ліквідності. Під ризиком ліквідності розуміється небезпека втрат у разі неспроможності банку виконати свої зобов’язання за пасивами балансу та вимогами за активами. Значення ризику ліквідності при проведенні загального стрес-тесту визначається як коливання значення розриву між строками повернення активів і пасивів внаслідок впливу інших фінансових ризиків - валютного ризику, ризику коливання цін на цінні папери тощо. Більшість центральних банків покладають контроль за ризиком ліквідності безпосередньо на самі банки. МВФ рекомендує при проведенні аналізу ризику ліквідності орієнтуватись на рівень зростання розриву між високоліквідними активами і зобов’язаннями. Іншим аспектом аналізу ризику ліквідності є визначення можливості поширення кризи ліквідності між банками або іншими фінансовими установами.[43,287]

Тому при побудові стрес-тесту окремо проводиться аналіз поширення вищезазначених ризиків між фінансовими інститутами. Цей аналіз повинен визначати:

• швидкість «передачі» ризиків між фінансовими інститутами;

• обсяги можливих збитків, що можуть виникнути в інших банків або групи банків внаслідок поширення між фінансовими інститутами економічних ризиків.

Взагалі, у кожній системі, особливо складній, є так звані вузькі місця, тобто такі показники діяльності, які створюють загрозу для функціонування конкретного банку. Тому, за рекомендацією НБУ, кожен банк має використовувати критичні значення таких показників в процесі стрес-тесту. При цьому рівень впливу кожного з факторів, які можуть спричинити кризу системи, має набувати низького, середнього або високого ступеню, в залежності від обраного сценарію. У якості історичних прикладів шокових ситуацій банки можуть використовувати сценарії розвитку подій в період азіатської кризи 1997 року, дефолт в Росії у 1998 році, кредитну кризу в США в 2007 році або модель сучасної кредитно-фінансової кризи.

Розділ 4. Охорона праці та безпека у надзвичайних ситуаціях у ВАТ «УкрСиббанк»

 

Загальні положення охорони праці в банку.

Охорона праці - це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів і засобів, направлених на збереження здоров'я і працездатності людини в процесі праці.

Складовою частиною системи управління охороною праці є навчання і інструктаж працівників з питань охорони праці, яка проводиться зі всіма працівниками в процесі їх трудової діяльності.

Для того, щоб людина могла плідно працювати, йому необхідно створити оптимальні умови для виконання його виробничих обов'язків. Існує цілий ряд норм, виконання яких дозволяє багато в чому забезпечити такі умови, продовжити життя даному конкретному індивіду і зберегти його дорогоцінне здоров'я.

Законодавство України про охорону праці являє собою систему взаємозв'язаних нормативно-правових актів, що регулюють відносини у галузі реалізації державної політики щодо правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження здоров'я і працездатності людини в процесі праці. Воно складається з Конституції України, Закону України «Про охорону праці», Кодексу законів про працю України, Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.

Основною метою управління охороною праці в банку це - підготовка, прийняття та реалізація рішень з питань охорони раці, які забезпечували б безпечні і не шкідливі умови праці, збереження здоров’я та великої працездатності всіх працівників банку в процесі їх трудової діяльності при мінімальних витратах на охорону праці.

Для виконання вищезазначеної мети потрібно виконувати такі основні завдання:

1.      Забезпечення обліку, та доведення до всіх працівників банку управлінської, нормативно-правової, довідкової та навчально-методичної інформації з охорони праці в такому необхідному об’ємі щоб виконувалися безпечне виконання трудових обов’язків.

2.      Забезпечення організації навчання з питань охорони праці і професійного відбору працівників відповідно з вимогами нормативно правових актів з охорони праці.

.        Забезпечення назначення відповідальних осіб, за рішення конкретних питань охорони праці, розподіл обов’язків, прав та відповідальності відповідальних осіб і виконавців з питань охорони праці.

.        Забезпечення прийняття та реалізації у встановленому порядку ефективних рішень, мір і коштів з підтримки безпечних та нешкідливих умов праці, знищення небезпечних та шкідливих факторів, та інших відхилень від нормативних вимог, порушень вимоги безпеки.

Під об’єктами управління охороною праці в банку розуміють:

·              Трудова діяльність працівників банку (стан здоров’я, тяжкість праці, режим праці та відпочинок).

·              Технологічне і допоміжне обладнання, будівлі і споруди, (технічний стан, безпечність і не шкідливість використання, попереджувальний ремонт).

·              Виробнича природа (мікроклімат, освітлення, вентиляція та кондиціонування повітря, шум, організація робочого місця, сані умови).

Структурно - функціональна схема системи управління охороною праці (СУОП) банка.

Зовнішні органи управління і нагляду за охороною праці: Кабінет Міністрів, Міністерства, Органи виконавчої влади і самоуправління, Органи державного нагляду за охороною праці (Держнаглядохоронпраці, Держсанепідемнагляд, Держпожнагляд і інші.),Органи прокуратури і суду. Рекомендації для прийняття рішень

Рис.4.1. Структурно - функціональна схема системи управління охороною праці

Якщо розрахувати, кількість коштів, які банк спрямовує на забезпечення охорони праці, то ВАТ «УкрСиббанк» витрачає приблизно 72161,9тис.грн. (за даними другого кварталу 2013 року).

Мікроклімат в приміщенні банку.

Стан здоров’я працюючих значною мірою визначається впливом на організм людини фізичних факторів: температури, вологості та швидкості руху повітря. Встановлено, що найбільша шкода здоров’ю працюючих та економічні збитки у зв’язку з не виходом на роботу пов’язані з впливом на організм знижених температур повітря виробничих та побутових приміщень на промислових підприємствах. Під впливом низьких та знижених температур повітря розвиваються захворювання периферичної нервової та м’язової систем, суглобів: радикуліти, неврити, мізіоти, ревматоїдні захворювання.

Висока температура і вологість повітря негативно впливають на функціональний стан людини, тому на робочих місцях необхідно створювати комфортні теплові умови постійно.

За даними ВООЗ оптимальне значення температури повітря у приміщенні становить 19-23 С. Рекомендується відносна вологість повітря 55%, швидкість руху не повинна перевищувати на рівні обличчя 0.1 м/с.

Згідно з діючими в нашій країні нормативами ГОСТ 12.1.005.-88 “Мікроклімат виробничих приміщень” температура повітря, швидкість його руху та відносна його вологість повинні відповідно становити: 22-24 градусів С; 0,1 м/с; 60-40%.

Для того щоб, мікроклімат в приміщенні банків відповідав всім нормативам, необхідно встановлювати кондиціонери які б подавали б свіже і чисте повітря. Також регулювання роздачі повинно бути ручним в управлінні. Але статистика свідчить про те , що працівники які працюють в приміщенні з кондиціонерами хворіють частіше, тому що, благотворні природні аєроіони застрягають у фільтрах кондиціонера і повітря подається чистим але мертвим.

Працівники всіх банківських установ використовують для обробки інформації комп’ютери, та копіювальну техніку. Так уже через 5 хвилин роботи монітора комп’ютера концентрація іонів знижується у 5-10 разів. Через 3 години їх концентрація наближується до нуля. Ця зміна в повітрі призводить до зін у серцево-судинній, бронхо-легеневій та вегативних нервових системах.

Всі банки працюють з широким колом клієнтів, та відвідувачів. Для цього необхідно проводити додаткові заходи оздоровлення повітряного середовища-додаткові вентиляції, обмеження числа та місць оснащенних загороджувальними стінами, з невеликими віконцями для спілкування з відвідувачами.

Електробезпека в банках.

Всі банки при виконанні своєї роботи застосовують апарати та обладнання в яких використовується електроенергія, тому питання електробезпека є актуальним. При експлуатації обладнання потрібно дотримуватися вимог і правил “правила охорони обчислювальних машин”, “Правила техніки і безпеки при експлуатації електроустановок”, затверджено наказом Держнагляд охорони праці від 10 лютого 1999 року №21.

При недотриманні вимог, що зазначенні вище призводять до наступних електротравм:

1.      Специфічне ураження тканини це-опіки, електричні знаки;

2.      Металізація шкіри це - частки розплавленого удорож;

.        Електроофтальмія це - запалення зовнішніх оболонок очей під дією ультрафіолетових променів електричної дуги;

.        Механічні ушкодження це - розірвання шкіри, вивихи, переломи і т.д, викликані мимовільним скороченням м’язів.

При впливу на людину електричного струму виникає електричний удар якій розрізняють на 4-ри ступені:

1.      Ступінь - удорожнее скорочення м’язів без утрати свідомості;

2.      Судорожне скорочення м’язів з утратою свідомості, але зберігається дихання і робота серця;

.        Ступінь - втрата свідомості; порушення дихання або роботи серця;

.        Ступінь - клінічна смерть.

Потрібно завжди пам’ятати, що однією з особливостей електричного струму є те, що частини устаткування найчастіше нерухомі, і людина думає , що воно не принесе ніякої шкоди тому ,що нерухоме устаткування не мають високої температури, видимого випромінення, тому аналізатори не фіксують небезпеку, що насправді існує.

Для того, щоб зменшити кількість виникнення нeсчасних випадків уражених електричним струмом потрібно провести основні заходи:

застосування малих напруг і електричний поділ мереж. Для забезпечення безпеки електроспоживачів варто застосовувати до 42 В: у приміщеннях з підвищеною небезпекою-36В, в особливо небезпечних-12В. Потрібно завжди пам’ятати, що небезпечного електро струму не існує, навіть при ураженні 12В, якщо напруга діє на безпосередньо важливі нервові вузли, керування якими в організмі людини здійснюється електричними сигналами дуже малих напруг.

Контроль ізоляції. При порушенні ізоляційного провода може призвести до летальних випадків, тому контроль ізоляції є необхідним заходом, що попереджує небезпеку ураження електричним струмом.

Захисне заземлення, занулення. Усі електроприлади які знаходяться в приміщенні згідно з ДНАОП 0.00-1.21-98 повинні бути заземленні за допомогою нульового захисного провідника. Використання нульового робочого як нульового захисного провідника забороняється. Усі елєктроприймачі які використовуються в приміщенні, повинні підключатися до електромережі тільки за допомогою справних штепсельних з’єднань і електророзеток заводського виготовлення.

При здійснені трудової діяльності в приміщенні виникає також електростатистичне поле, воно виникає за рахунок тертя: килими, ліноліуми, лаковані покриття, одяг із синтетичної тканини, взуття. Також джерелом електростатичного поля є відео термінали (ВДТ). Напруженість електростатистичного поля залежно від типу ВДТ коливається від 8 до75 кВ/м. Відповідно до ГОСТ12.1.045-84”ССБТ. Для досягнення зниження електрики та її небезпечних проявів здійснюються такими заходами:

·              Застосуванням електропровідності поверхні шляхом підтримки у приміщенні з ВДТ відносної вологості на рівні 40-60 %;

·              Застосуванням іонізації повітря нейтралізаторами статистичної електрики;

·              Застосуванням у приміщенні з ВДТ підлоги з анти статистичними лінолеумом і проведенням вологого прибирання;

·              Періодично при вимкненому комп’ютері протирати ледве змоченою мильним розчином бавовняною ганчіркою пил з поверхонь апаратури.

За даними ВООЗ, експериментальне дослідження впливу рентгенівського випромінювання на користувача ВДТ показало, що рівні опромінення виявилися нижче від доступних значень.

Охорона праці при експлуатації ПК.

При проведенні досліджень було виявлено, що у професійних операторів частіше всього зустрічаються порушення органів зору, опорно-рухового апарату, центральної нервової системи та захворювань шкіри. Також необхідно сказати, що вже в перші роки впровадження ВДТ в Європі та США було зафіксовано значна кількість скарг операторського персоналу на недомагання, передчасне стомлення, головний біль, порушення функції зору.

Таблиця 4.1.

Стан здоров’я	Групи користувачів	ВДТ	Контрольна група
Функціональні порушення ЦНС	15,6	8,2	2,7
Хвороби системи кровообігу	57,7	60,3	29,2
Хвороби органів дихання	20	21,7	11,2
Хвороби травлення	40	38,6	29,8
Здорові	6,7	20,1	29,8

З наведених даних таблиці №1 видно, що фізіологічні порушення частіше спостерігаються в осіб, які довше та інтенсивніше використовували ВДТ, але загального висновку поки що зробити не можна. Крім того, за даними ряду факторів, у користувачів які інтенсивно використовують комп’ютер в умовах значних напружень, досить часто виникають психологічні та поведінкові порушення (нервозності, роздратування, тривога, нерішучість, замкненість і т.д.).

Працівниками кафедри охорони праці та екології Української академії друкарства та інших науково дослідних інститутів було проведено велику кількість дослідів щодо охорони праці та особливостей трудового процесу на комп’ютеризованих робочих місцях низки організацій. Основна частина цих результатів розміщена в таблиці №2.

Таблиця 4.2. Характеристика скарг операторів комп’ютерної техніки.

№ п.п.	Симптоми впливу комп’ютера	Кількість працівників, які повідомили про симптоми, від загальної кількості опитуваних (%), стаж роботи
		До 1 року	Від 1 до 3 років	Від 3 до 5 років
1	Біль та різь в очах	58,8	67,5	88,7
2	Головний біль	17,6	23,5	42,5
3	Біль в області спини	18,5	21,2	32,2
4	Загальна втома	29,4	25,7	42,6
5	Втома м’язів рук	15,1	22,3	38,7
6	Підвищена роздратованість	11,7	21,6	35,3
7	Порушення нічного стану	8,3	15,5	20,6
8	Погіршення пам’яті	7,2	12,3	17,1

Для досягнення більш високого рівня працездатності потрібно обладнати робоче місце по всім нормативним актам та вимогам. Завдяки цьому продуктивність зростає на 15-30%

Конструкція робочого місця користувача ВДТ повинна забезпечувати підтримання оптимальної робочої пози х такими ергономічними характеристиками:

         Ступінь ніг - на підлозі або на підставці для ніг;

         Стегна - в горизонтальній площині;

         Передпліччя - вертикально;

         Лікті - під кутом 70-90 до вертикальної площини;

         Зап’ястя - зігнуті під кутом не більше 20 відносно горизонтальної площини;

         Нахил голови - 15 - 20 відносно вертикальної площини.

Висота робочої поверхні столу повинна бути в межах 680-800 мм, у середньому вона повинна становити 725 мм, ширина - 600-1400мм, глибина - 800 - 1000мм. Робочий стіл для ВДТ повинен мати простір для ніг висотою не менше 600мм, шириною - неменше 500мм, глибиною на рівні колін - не менше 450 мм, на рівні витягнутої ноги - не менше 650 мм. Робоче сидіння користувача ДТ повинно мати такі основні елементи: сидіння, спинку та стаціонарні або змінні підлокітники.

Висота поверхні сидіння повинна регулюватися у межах 400-500мм. Ширина та глибина його поверхні має бути неменшою ніж 400мм, а кут нахилу поверхні - від 15 вперед до 5 назад градусів.

Для досягнення працездатності працівників необхідно також забезпечити згідно «правил охорони праці під час експлуатації ПК» освітлення у приміщеннях з ДТ має бути змішаним. Природне світло повинно проникати через бічні світло прорізи, зорієнтовані, як правило, на північ чи північний схід.

Штучне освітлення повинно обладнуватися системою загального рівномірного освітлення. В приміщенні де працюють з документами переважно використовують комбіноване освітлення. Ефективність штучного освітлення приміщень залежить від правильного обслуговування світильників. Забруднення ламп, світильників, скла світлових отворів може знизити освітленість у 1,5 - 2 рази.

Пожежна безпека в банку.

В цілях підтримки високого рівня пожежної безпеки в обов'язку керівника підприємства входить: організація пожежної охорони об'єкту, організація навчання робітників і службовців правилам пожежної безпеки, розробка перспективних планів упровадження засобів пожежогасінні і заходів щодо підвищення рівня пожежної безпеки ; розробка інструкції про порядок роботи з пожароопасними речовинами і матеріалами, а також інструкцією про дотримання протипожежного режиму і про дії людей при виниклій пожежі; виготовлення і застосування засобів наочної агітації по забезпеченню пожежної безпеки і т.п.

У допомогу пожежній охороні організована пожежно-технічна комісія. До складу комісії, що призначається наказом керівника банку, входять: головний інженер (голова), начальник пожежної охорони, головний енергетик, головний технолог, головний механік, інженер по охороні праці і інші фахівці. Задачами пожежно-технічної комісії є виявлення порушень і недоліків технологічних процесів, які можуть привести до виникнення пожеж, і розробка заходів щодо їх усунення; сприяння органам пожежного нагляду і їх роботі; створення строгого протипожежного режиму; організація масової роз'яснювальної роботи серед персоналу.

Приміщення відділу відноситься до пожароопасного. Оскільки в приміщенні знаходяться горючі речовини в холодному стані (документація, роз друки, дерев'яні меблі), то його слід віднести до категорії "В" пожароопасних приміщень. Клас пожароопасності П1 оскільки в приміщенні знаходяться електроустановки. Приміщення відділу можна віднести до вибухобезпечних.

Будівлі , згідно СНіП 2.01.02-85 “Протипожежні норми”, повинні бути I або II ступенів вогнестійкості.

Необхідно оснастити будівлю первинними засобами пожежогасінню: внутрішніми пожежними водопроводами, ручними і пересувними вогнегасниками, сухим піском, азбестовими ковдрами. Пожежні крани повинні бути встановлені в коридорах, на майданчиках сходових кліток, у входів. Щити протипожежного захисту повинні бути оснащені ручними вуглекислотними вогнегасниками, оскільки для даного класу приміщень рекомендується використовувати хімічні засоби гасіння пожежі. Для гасіння пожеж в замкнутих об'ємах, яким і є приміщення техвідділу, застосовують вуглекислий газ для припинення подачі кисню повітря до вогнища спалаху.

Первинними засобами пожежогасінні можуть послужити ручні вогнегасники типу: ОУ-6 і ОУ-8. У приміщенні як первинні засоби пожежогасінні передбачені порошкові вогнегасники типа ОПС-6, проте їх застосування може виробити значний збиток в слідстві псування дорогої електронної апаратури, тому рекомендується застосовувати пінний вогнегасник типу ОХП-10.

Відповідальними за протипожежну організацію і дотримання протипожежного режиму в ВАТ “УкрСиббанк “ є завідуючи.

Весь пожежний інструмент, протипожежне обладнання і первинні засоби пожежогасіння (вогнегасники, пісок і т.п.) постійно мають знаходитись в справності і готовими до використання. Використовувати х не по призначенню забороняється.

Кожний працівник каси повинен добре знати місце розміщення первинних засобів пожежогасіння і вміти приводити їх в дію.

Коридори, проходи, основні і запасні виходи повинні бути постійно вільними і в нічний час освітленими. Складати обладнання і матеріали можна тільки в спеціально відведених для цього місцях.

Приміщення, робочі місця і територія повинні постійно зберігатися в чистоті та порядку. В середині приміщення забороняється палити, розводити вогонь, паливо мастильних матеріалів, використання електроплиток, електро чайників і т.п. Палити дозволяється тільки в спеціально відведених місцях.

Після закінчення роботи, перед закриттям приміщення необхідно провести прибирання приміщення від горючого сміття і відключити від мережі всі електроприлади.

Для ліквідації загоряння електроустановок, електропроводки і іншого обладнання, яке знаходиться під напругою, потрібно застосовувати вуглекислотний вогнегасник і сухий пісок.

Кожен працівник, який помітив загорання, або пожежу, повинен негайно викликати пожежну команду по телефону № 101 і прийняти міри по тушінню вогню маючими засобами.

Кожний начальник (завідуючий) повинен слідкувати за справністю і зберіганням всього проти пожежного обладнання, а також своєчасної перевірки і випробування вогнегасників.

Організація охорони установ банків

Охорона банків організується відповідно до вимог законодавчих і нормативних актів, які регламентують порядок, організацію охорони та обладнання банківських установ. Основними документами з охорони банків є: Закон України “Про банки і банківську діяльність”, Інструкція з організації охорони установ банків України затверджена Постановою НБУ № 548 від 25 грудня 1998 р. та наказом МВС України № 963 від 25 грудня 1998 р. Інструкція про вимоги з організації охорони установ банків України, затверджена Постановою НБУ № 134 від 29 березня 2001 р., наказ МВС України № 257 від 14 квітня 1998 р., наказ Державного комітету України по нагляду за охороною праці № 123 від 30 листопада 1999 р., наказ Міністерства охорони здоров’я України № 45 від 31 березня 1994 р.

Метою впровадження охорони в установах банків є забезпечення захисту клієнтів, співробітників, відвідувачів, цінностей та майна банків від протиправних посягань у межах цих установ.

В основу розроблення системи охорони банку та організації її функціонування покладено принцип створення послідовних рубежів безпеки, на яких загрози мають бути своєчасно виявлені, а їх поширенню протистоятимуть надійні перешкоди. Ефективність системи охорони банку можна оцінити тривалістю часу з моменту виникнення загрози до початку її ліквідації.

Вибір форм, методів і засобів охорони залежить від таких факторів:

- можливі способи злочинних посягань на банки;

характеристика технічної укріпленості установ банків;

наявність і характеристики охоронно-пожежної сигналізації;

наявність уразливих місць у технічній укріпленості установи банку, які відомі тільки службі безпеки та охороні;

умови місцевості, де розташована установа банку, її конструктивні особливості;

режим і характер роботи установи банку, розмір грошових і матеріальних цінностей;

режим охорони установи банку;

якісно-кількісні характеристики сил охорони;

технічна оснащеність сил охорони.

Режим охорони може бути цілодобовим, частковим (у відповідні години доби) або вибірковим. Крім того, залежно від кількості сил і засобів, що використовуються для охорони, а також необхідності постійного чи часткового контролю території та об’єкта, установлюють простий або підсилений режим охорони.

Основні принципи охорони:

активність і запобіжний характер охорони, що полягає у своєчасному виявленні ознак підготовки злочинних посягань на банк і вжитті заходів щодо їх попередження чи протидії;

доцільність і обґрунтованість організації режиму охорони банку, своєчасність його підсилення, раціональне використання сил і засобів охорони;

доцільне поєднання особистих можливостей з можливостями правоохоронних органів;

здійснення охорони за єдиним планом;

потайність і демонстративність охорони;

максимальна інформованість складу охорони про всі події, що відбуваються в банку, зміну умов його діяльності.

Установи банків організовують охорону власною службою охорони або залучають до охорони на договірних засадах спеціальні підрозділи МВС України чи юридичні особи, яким надано право на здійснення охоронної діяльності (надання охоронних послуг) згідно з чинним законодавством України. Вибір сил охорони покладається на керівника установи банку.

Для вирішення питання про взяття банківської установи під охорону силами підрозділів МВС її керівник направляє до регіонального управління (відділу) Державної служби охорони (ДСО) лист з проханням здійснити первинне обстеження установи. На основі листа проводиться обстеження об’єктів банківської установи міжвідомчою комісією у складі представників регіонального управління (відділу) ДСО, територіального органу внутрішніх справ, підрозділу ДСО, Державної пожежної охорони (ДПО), регіонального управління відповідного банку та керівника установи банку, що обстежується. Комісія повинна визначити вид та систему охорони, заходи технічної укріпленості, оснащення засобами охоронно-пожежної сигналізації (ОПС) і тривожної сигналізації (ТС), безпеки, зв’язку тощо. За результатами обстеження складається акт. Крім того, актом оформляється прийняття в експлуатацію засобів охоронної, охоронно-пожежної і тривожної сигналізації, установлених в установі банку.

Взяття об’єкта під охорону оформляється договором між органом охорони і банком. Одночасно з договором складається дислокація, в якій указуються об’єкти, що підлягають охороні, час та вид охорони.

Юридичні особи, які мають право надавати послуги охорони, здійснюють взяття установи банку під охорону за домовленістю сторін або у такий же спосіб, як і з підрозділами МВС.

Відповідно до використання сил та засобів охорони остання поділяється на фізичну та технічну. У свою чергу, фізична охорона здійснюється силами фізичних осіб за допомогою установлення стаціонарних постів, виділення груп для супроводження вантажів та цінностей, патрульних груп, охорони посадових осіб банку.

Технічна ж охорона забезпечується встановленням у визначених місцях технічних засобів охорони (ТЗО), які поділяються на засоби затримки, засоби охоронної та засоби пожежної сигналізації, засоби спостереження за територією і приміщеннями установи банку, обладнання для реєстрації внесення (винесення) заборонених матеріалів і виробів.

За рішенням керівника установи банку може обиратись один із перелічених видів охорони:

цілодобова фізична охорона з підключенням відповідних технічних засобів охорони для спостереження сил охорони;

у робочий час - фізична охорона з підключенням відповідних технічних засобів охорони для спостереження сил охорони, у неробочий час - охорона тільки за допомогою відповідних технічних засобів охорони, що підключені для спостереження сил охорони;

цілодобова охорона тільки за допомогою відповідних технічних засобів охорони, що підключаються для спостереження сил охорони.

Керівник банку або уповноважена ним особа при організації охорони визначає:

організацію пропускного та внутрішньо об’єктового режиму;

місця встановлення технічних засобів охорони та їх кількість;

технічні засоби охорони для забезпечення відповідного реагування на їх сигнали сил охорони;

конкретні (мінімально можливі) терміни оперативного реагування сил охорони на сигнали технічних засобів охорони;

дії працівників банку і сил охорони у разі спрацювання технічних засобів охорони, а також їхні дії у непередбачених ситуаціях;

взаємодію між різними суб’єктами охорони, якщо має місце залучення до виконання завдань охорони різних суб’єктів;

інші заходи, необхідні для забезпечення надійного збереження цінностей і належного рівня охорони відповідної установи банку.

На випадок розбійного нападу, пожежі, стихійного лиха, інших надзвичайних обставин розроблюються плани дій персоналу банку та сил охорони. Згідно з такими планами один раз у квартал можуть проводитись відповідні інструктажі або тренування працівників банку.

У разі пожежі наряд охорони або працівники банку повідомляють про це пожежну охорону, чергового органу внутрішніх справ і управління (відділу) охорони, керівника банку і вживають заходів щодо врятування цінностей і майна.

У разі загорання в грошових сховищах не дозволяється відкривати їх і порушувати цілісність печаток до прибуття посадових осіб об’єкта, відповідальних за збереження цінностей.

Кількісний склад сил охорони на один цілодобовий пост визначають за діючою плановою нормою робочого часу працівників, які безпосередньо забезпечують охорону банку. За специфікою роботи особовий склад сил охорони може нести службу вдень і вночі за 8-, 12-, 24-годинним графіком чергування.

Загалом діяльність сил охорони передбачає виконання трьох груп завдань:

аналітичні, пов’язані з отриманням інформації про загрози охороні банку та джерела таких загроз, а також з аналізом стану охорони банку;

- процедурно-відбивні, пов’язані з організацією охорони об’єктів установи банку, своєчасною реакцією сил охорони на виникнення загроз, відбиттям і локалізацією посягань на об’єкти охорони банку, взаємодією сил охорони з ДСО, ліквідацією наслідків посягань і відновленням режиму охорони;

- попереджувальні, пов’язані зі створенням іміджу сильного і надійного режиму охорони, своєчасним виявленням ознак підготовки посягань на об’єкти охорони, завчасним зосередженням сил і засобів охорони на загрозливих ділянках та об’єктах охорони, проведенням заходів дезінформації зловмисників.

Працівники охорони мають відповідати таким вимогам (наказ МВС України № 112 від 28 лютого 1994 р.):

а) керівники підрозділів охорони - мати вищу юридичну освіту або стаж роботи не менше трьох років у охоронних, оперативних, слідчих підрозділах органів МВС, СБУ або стаж служби не менше п’яти років на командних посадах стройових частин і навчальних підрозділів ЗС або стаж роботи не менше п’яти років за останні 10 років у структурах, які надають послуги охорони;

б) працівники підрозділів охорони - мати вік не менше 18 років, позитивний висновок медичної комісії про відсутність протипоказань виконувати функції, пов’язані з охоронною діяльністю, початкову підготовку до виконання своїх обов’язків з охорони об’єктів і громадян, не бути поміченим у систематичному порушенні громадського порядку, зловживанні спиртними напоями або захопленні наркотичними речовинами, не мати пред’явленого звинувачення у скоєнні злочинів, притягнення до суду, непогашеної судимості за умисні злочини, вироку суду про позбавлення права займатись охоронною діяльністю, мати постійне місце проживання.

Режими охорони банків

Охорона несе в собі велику низку заходів обмеження. Водночас підприємництво й обмеження за своєю природою суперечливі, і мистецтво розроблення режиму охорони полягає саме в тому, щоб знайти оптимальне поєднання заходів заборони з інтересами підприємницької діяльності. Відповідно до цього охорона установ банку функціонує у вигляді встановлення відповідних її режимів: пропускного і внутрішньо об’єктового.

Пропускний режим передбачає установлення відповідного порядку доступу в банк, який виключав би можливість безконтрольного входу (виходу) на територію установи банку, в його приміщення та до персоналу.

Внутрішньо об’єктовий режим, у свою чергу, передбачає створення відповідної системи заходів і правил, спрямованих на забезпечення схоронності матеріальних цінностей банку його інформаційних ресурсів, особистої безпеки працівників банку, його клієнтів, аварійної і пожежної безпеки.

Пропускний режим - невід’ємна частина загальної системи охорони банку. Він включає в себе:

- порядок приймання відвідувачів і видачі перепусток;

порядок пропуску осіб;

порядок пропуску транспортних засобів і матеріальних цінностей;

порядок документування порушень пропускного режиму.

Пропускний режим у банку може організовуватись стаціонарними постами (пропускними пунктами) та за допомогою технічних засобів відповідно до внутрішнього розпорядку роботи, який включає операційний та поза операційний час.

З метою спрощення пропускного режиму використовують різні види перепусток:

постійні - видаються особам, які перебувають у штаті банку, працівникам охорони та особам, які обслуговуються ТСО. Строк дії таких перепусток вказується у бланку самої перепустки. Вона пред’являється без документів, що засвідчують особу, на ній має бути фотографія особи, засвідчена печаткою банку. У деяких випадках для штатних працівників установи банку видаються відповідні індивідуальні посвідчення, які також можуть використовуватись як документи на право доступу в банк;

тимчасові - зазвичай для штатних працівників на період терміну випробування, осіб, що працюють за трудовою угодою або у складі тимчасових колективів. Строк дії таких перепусток до півроку;

разові - для всіх відвідувачів. Така перепустка одноразова і дійсна протягом робочого дня. Після завершення роботи в банку перепустку підписує особа, яка її замовляла, при цьому вказується час вибуття відвідувача, потім її здають на пропускному пункті. Черговий фіксує час вибуття відвідувача у відповідному журналі;

перепустки для клієнтів операційних підрозділів - для представників підприємств, які обслуговуються в даній установі банку;

матеріальні - дають право винесення (вивезення) з банку вказаних у них матеріальних цінностей.

Форма і зміст бланків перепусток виконуються друкарським способом.

Підставою для видачі разової перепустки є заявка. Як виняток, підставою може бути усне розпорядження керівника банку, його заступників, начальника служби безпеки, начальника охорони банку. У цьому разі таке розпорядження фіксується в книзі прийому відвідувачів.

У заявці на перепустку вказуються:

прізвище, ім’я та по батькові відвідувача, його паспортні дані;

мета відвідування банку;

дата і час відвідування;

дані посадової особи, яка приймає відвідувача;

підпис особи, яка за наказом по банку має право замовляти перепустки.

Тимчасові та постійні перепустки видаються за списками, засвідченими керівниками підрозділів банку, на осіб, які наказом керівника банку призначені на посаду або виконують у банку відповідну роботу не менше як тиждень.

До установ банку за службовими посвідченнями вхід у приміщення може бути дозволено протягом робочого дня народним депутатам України, членам правління Національного банку України, фельд’єгерям вузла спецзв’язку Головного управління Держфельдслужби України, депутатам місцевих рад народних депутатів, державним уповноваженим Антимонопольного комітету України (АКУ) і представникам територіальних відділень АКУ, прокурорам, працівникам НБУ, правоохоронних органів, органів АКУ, які мають відповідні приписи на перевірку установи банку.

Розмежування доступу в приміщення і на територію банку здійснюється за допомогою відповідних шифрів (кодів), що проставляються у перепустках.

Пропускні пункти повинні мати місце охоронника, кімнату для чергової зміни пропускного пункту, кімнату огляду громадян, камеру зберігання особистих речей, гардероб, засоби обмеження доступу, необхідні засоби зв’язку. Якщо пропускний пункт виконує також функції пропуску транспорту, то його обладнують оглядовими ділянками.

Клієнти і відвідувачі проходять на територію банку, яка охороняється за відповідними перепустками, як виняток, вони можуть проходити у супроводі відповідальної особи банку. В останньому випадку вихід їх з банку здійснюється також у супроводі відповідальної особи. Клієнти мають право проносити через пропускний пункт особисті речі індивідуального користування (кейси, портфелі, целофанові пакети, дамські сумочки і т. п.).

Час проходу на територію банку, яка охороняється, визначається правилами внутрішнього розпорядку роботи банку.

У разі виявлення осіб, які проходять у банк з неправильно оформленими, недійсними, оголошеними втраченими перепустками, такі особи та надані ними перепустки затримуються і з ними проводить роботу служба безпеки банку.

Майно та інші предмети, які викликають підозру, можуть бути перевірені у присутності і з дозволу їх власника. У разі виявлення заборонених до внесення в банк речей або ознак, які вказують на небезпечність речей, особи - власники таких речей, підозрілі речі затримуються і передаються в службу безпеки банку. За необхідності про такі випадки повідомляються відповідні підрозділи органів МВС.

Переміщення матеріальних цінностей з місця їх зберігання в інші місця здійснюється в дозвільному порядку. Підставою для переміщення матеріальних цінностей є письмове розпорядження керівника установи банку матеріально відповідальній за них особі. Матеріальні цінності переміщуються у супроводі охорони. Вивезення (винесення) матеріальних цінностей за межі установи банку здійснюється уповноваженою особою, яка отримала матеріальні цінності під звіт або в інший спосіб одержала їх у законному порядку.

Матеріальні цінності виносяться з установи банку, якщо є:

особа, яка отримала матеріальні цінності під звіт, купила їх за власний рахунок або за довіреністю придбала їх для іншої особи;

довіреність на отримання матеріальних цінностей, документ який посвідчує особу;

накладна встановленої форми, яка підтверджує видачу (передання) матеріальних цінностей;

перепустка на право вивезення (винесення) матеріальних цінностей за межі установи банку, в якій вказана назва майна, кількість місць, вид упаковки, прізвище, ім’я, по батькові матеріально відповідальної особи та дата і час отримання нею майна зі складу (підрозділу установи банку).

У разі пожежі, аварії, стихійного лиха евакуація майна проходить під контролем керівників підрозділів, персоналом установ банку або спеціально створеними евакуаційними командами за заздалегідь підготовленими описами матеріальних цінностей. Розпорядження про евакуацію матеріальних цінностей у такому разі дає керівник установи банку. Сили охорони забезпечують охорону майна в місцях їх евакуації.

Слід зазначити, що перепустка на винесення матеріальних цінностей не дає права на вхід у приміщення банку або вихід із нього без перепустки встановленого зразка.

На осіб, яким необхідно працювати у вихідні та святкові дні, складається заявка для разової перепустки, де вказуються характер робіт, час їх проведення, прізвища та ініціали осіб, що залучені до роботи. На основі заявки видається наказ по банку із зазначенням часу проведення робіт, зони доступу осіб, що виконуватимуть роботи, виписується разова перепустка, де вказується кількість осіб і протягом якого часу вони працюватимуть.

У разі необхідності перебування в приміщенні банку в позаробочий час складається поіменний список, де зазначаються особи, які проводитимуть роботи, час проведення робіт і зона доступу. Список підписує керівник банку.

Внутрішньо об’єктовий режим включає:

розроблення та введення в дію внутрішньо об’єктового розпорядку роботи установи банку;

порядок допуску працівників банку до режимних приміщень;

порядок відкривання, закривання і здавання під охорону робочих приміщень;

порядок видачі і зберігання ключів від робочих приміщень, металевих печаток для опечатування дверей приміщень;

порядок використання індивідуальних карток, призначених для проходження в банк через автоматизовані системи доступу;

порядок дій працівників банку та сил охорони у разі виявлення порушень відбитків печаток, відмови роботи індивідуальних карток, втрати ключів, карток, перепусток або металевих печаток;

порядок дій сил охорони і персоналу банку у позаштатних ситуаціях (пожежах, стихійних лихах, нападі на установи банку та ін.);

порядок доступу у приміщення в неробочий час, вихідні та святкові дні;

обов’язки працівників банку щодо додержання вимог внутрішньо об’єктового режиму та відповідальність за його порушення.

Таким чином, охорона є однією з умов ефективного функціонування банку на ринку банківських послуг і вимагає ретельного виконання її заходів та встановлених правил всіма працівниками, клієнтами і відвідувачами банку.

Висновки

У сучасних умовах розвитку економіки внаслідок економічної та політичної нестабільності банки не здатні адекватно реагувати на зміни зовнішнього і внутрішнього середовищ, внаслідок чого потрапляють у кризові ситуації. Кризи, які виникають у процесах функціонування й розвитку банків, мають негативні наслідки та можуть призвести як до банкрутства окремих банків, так і до масової неплатоспроможності, тобто системної кризи банківської системи. Виходячи з цього, актуальним питанням є формування відповідного організаційно-економічного механізму антикризового управління, здатного забезпечити адекватне реагування банку на вплив дестабілізуючих факторів зовнішнього і внутрішнього середовищ.

Під організаційно-економічним механізмом антикризового управління розуміють сукупність методичних інструментів, які дають можливість моделювати варіанти прийнятих рішень, розробляти засоби їх аналізу й реалізації, чим підвищують їх обґрунтованість та знижують ризик від упровадження. Організаційно-економічний механізм антикризового управління є основною конструкцією системи антикризового управління суб’єкта господарювання. Антикризове управління припускає реалізацію стратегій антикризового управління, які складаються з великої кількості цільових заходів, спрямованих на подолання виниклих загроз, негативних тенденцій у процесах функціонування та розвитку банку.

За результатами проведеної роботи, можна зробити висновок, що дослідження було проведено згідно з поставленими завданнями і мета роботи була досягнута.

Проаналізувавши діяльність ВАТ «УкрСиббанк» можна порекомендувати наступні дії, які б сприяли покращенню його діяльності та вдосконаленню антикризового управління:

         повна заміна керівних кадрів;

         управління ліквідністю та прибутковістю;

         підвищення рівня капіталізації;

         оптимізацію управління активами та зобов'язаннями;

         скорочення персоналу;

         проведення стрес-тестування.

Залежно від характеру кризи (системна криза або кризова ситуація в окремому банку) оздоровлення може більшою або меншою мірою спиратися на підтримку держави. В обох випадках банку слід активізувати співпрацю з банками-контрагентами, клієнтами (держателями поточних рахунків, позичальниками та вкладниками), держателями облігацій, акціонерами, центральним банком, а також засобами масової інформації та рейтинговими агентствами. Без цього (принаймні моральної підтримки) неможливо провести оздоровлення банку.

Для вдосконалення антикризового управління ВАТ «УкрСиббанк» та інших вітчизняних банків можуть бути використані такі спеціальні методи, як

         бенчмаркінг;

         аутсорсинг;

         реінжинирінг.

Також, для підвищення кризового порогу банку використовується сценарне прогнозування. Ефективність застосування сценаріотехніки в банках як елементу антикризового управління підтверджується тим фактом, що наявна методика дозволяє забезпечити банківський менеджмент готовністю до дій в незапланованих кризових ситуаціях, дозволяє надати результати діагностики фінансової стійкості банку в найбільш наочній та переконливій формі. Завдяки сценарного метода, можна отримати не лише загальні уявлення про майбутні параметри функціонування системи, а зробити вибір оптимального рішення посеред максимально наближених до реальності альтернатив.

З метою попередження кризових явищ у провідних банках світу впроваджується управління безперервністю банківського бізнесу, що забезпечує готовність до потенційних проблем та ризиків. У сфері реструктуризації проблемної заборгованості за кредитами слід відзначити зарубіжні практичні здобутки створення корпорацій з управління проблемними активами.

Практичні надбання провідних банків світу є дуже корисними для аналізу та впровадження в українських банківських установах. Проте, використовуючи зарубіжний досвід, не можна сліпо копіювати всі інструменти антикризового менеджменту: їх впровадження потребує пристосування до реалій вітчизняного фінансового та банківського устрою.

Список використаної літератури

1.      Адаменко С.І. характеристика та класифікація загроз у банківській системі Украхни/ стратегічна панорама - 2004- №4- с.48-52

2.      Антикризисное управление. Общие основы и особенности России: Уч. пособие [И.К. Ларионов, Н.И. Брагин, А.Т. Алиев и др]/Под ред. И.К. Ларионова. - М.: Изд. Дом «Далинов и К», 2001. - 247 с.

3.      Барановський О. проблемні банки: виявлення й лікування/ Вісн.НБУ - 2009- №11-с.18-31

4.      Банки заслуговують на аванс довіри вкладників/ Урядовий кур’єр- 2004.-№235

5.      Бюлетень НБУ- 2004, - №6.

6.      Банківський менеджмент: Підручник/ за ред. О.А. Кириченка, В.І. Міщенка. - К.: Знання, 2005. - 831ст.

7.      Банківський менеджмент: Навч. посіб./ О.А. Кириченко, І.В. Геленко, С.Л. Рогольта ін.; за ред. О.А. Кириченка. - 3-тє вид., перероб. і доп. - К.: Знання-Прес, 2002. - 438с

8.      Бланк И.А. Основы финансового менеджмента: в 2 т. - К.: Ника-Центр, 1999. -592 с.

9.      Васюренко О.В. Банківський менеджмент: Посібник. - К.: Видавничий центр „Академія”, 2001. - 320ст.

10.    Володимир Міщенко, Анжеліка Сомик, Ліквідність банківської системи України:сучасний стан, чинники та напрямки підвищення ефективності регулювання // Вісник НБУ. -січень 2009. - 34 с.

.        Вядрова І.М. Реорганізація та реструктуризація комерційних банків: дис. канд. єк. Наук:- Суми, 2001

12.    Гавловська М.І. Антикризовий менеджмент банківських установ України/ Вісник хмельницького нац.. університету.- Хмельницьк, 2010.- №3- с107-110.

13.    Герасимович А.М.: Аналіз банківської діяльності/ підручник - К.: КНЕУ, 2004-599с.

14.    Грушко В.І.: Банківський нагляд/навч.посіб. - К.: Центр навч.л-ри, 2004-264с.

15.    Деминг В.Е. Выход из кризиса./ В.Е. Деминг. - Тверь: Издательская фирма "Альба", 2003. - 497 с.

16.    Єпіфанова А.О.: Фін. Безпека підприємств і банківських установ/ монографія - Суми: ДВНЗ «УАБС НБУ» 2009-295с.

17.    Економіка України: стратегія і політика довгострокового розвитку / За ред. акад. НАН України В.М. Гейця. - К.: Фенікс, 2003. - 108 с.

18.    Ірина Кравченко, Грант Багратян. Криза та регулювання фінансової системи: уроки та перспективи // Вісник НБУ - січень 2009. - 22 с.

19.    Керування і реінжиніринг бізнес-процесів / Ю.Л. Рудь, Є.І. Демченко // Нові технології. - 2007. - № 1-2 (15-16). - 295с.

20.    Кірєєв О., Заруба Ю. Підвищення конкурентоспроможності банку: стратегічний підхід / Вісник НБУ. - 2003. - № 11.

21.    Костогриз В. Аспекти антикризового управління банківською діяльністю в Україні/ Економічний аналіз - 2010 - вип..7 - с.156-158.

22.    Контроллинг как инструмент управления предприятием [Е.А. Ананькина, С.В. Данилочкин, Н.Г. Данилочкина и др]/ Под общ. ред. Н.Г. Данилочкиной - М.: Аудит,ЮНИТИ, 1998. - 279 с.

23.    Коваленко В.В., Крухмаль О.В. Антикризове управління в забезпеченні фінансової стійкості банківської системи: Монографія. - Суми: УАБС НБУ, 2007. - 198 с.

24.    Короткова З.М.: Антикризисное управление/ученик - М.: ИНФРА - М - 2003 - 325с.

25.    Ларионов И.К.: Антикризисное управление. Общие основі и особенности России: Уч.пособие. - М.: Изд. Дом «Данило и К»- 2001- 247с.

.        Лігоненко Л.О. Антикризове управління підприємством системи глобалізму // Національний торговельно-економічний університет, 2006. - 145 с.

27.    Лігоненко Л.О. Антикризове управління підприємством : підручник. - К. : Національний торговельно-економічний університет, 2005. - 125 с.

28.    Лігоненко Л.О. Антикризове управління підприємством: теоретико-методологічні засади та практичний інструментарій. - К.: Київськ. нац. торг.-екон. ун-т,2001. - 580 с.;

29.    Мачуха Ю.М. Реінжиніринг процесів: прийнятність інструменту для вітчизняних підприємств і організацій // Розвиток економічних реформ в Україні. - К.: Козаки, 1999.- 187с.

30.    Методичні рекомендації щодо оцінки рівня економічної безпеки України / За ред. А.І. Сухорукова. - К.: НІПМБ, 2003. - 64 с.

31.    Микола Пацера. Світова фінансова криза та її наслідки для банківської системи України // Вісник НБУ. - січень 2009. - 19 с.

32.    Методичні рекомендації щодо порядку проведення стрес - тестування в банках України: затв.постановою НБУ від 6 серпня 2009-№460

33.    Михлюк Р.В.: Механізм управління фін. стійкістю КБ/ дис..кан.ек.наук.- Тернопіль, 2008.-20с.

.        Момот О.І. Менеджмент якості та елементи системи якості.-К.:ЦНЛ, 2006, 368с.

35.    Олег Білорус Сучасна світова фінансово-економічна криза як прояв тотальної кризи системи глобалізму // Національний торговельно-економічний університет, 2007. - 232 с..

.        Основні показники діяльності банків України на 1 березня 2011 р. / Вісник НБУ. - 2011. - № 4.

37.    Організаційно-методичні підходи до запровадження в НБУ системи оцінки стійкості фінансової системи: Інформаційно-аналітичні матеріали / За редакцією д.е.н., проф. В.І. Міщенко, к.е.н., доц. О.І. Кірєєва і к.е.н. М.М. Шаповалової - Київ : Центр наукових досліджень НБУ, 2005. - 97с.

.        Покритан П.О.О предмете антикризисного управления // Экономист. - 2005. - № 6. - С. 50-54.

39.    Петрик О.І. Історія монетарного устрою в Україні // Вісник Національного банку України. - 2007. - № 1. - С. 5.

.        Положення про процентну політику Національного банку України № 389 від 18.08.2004 р.

41.    Павлов Р.А. Рання діагностика банкрутства в системі антикризового регулювання банківського сектору національної економіки // Актуальні проблеми економіки. - 2007. - № 4(70). - 2007. - 107 с.

42.    Пашковская, И.В. Стресс-тестирование как метод обеспечения устойчивости банковской деятельности // Банковские услуги. - 2004. - № 4. - С. 4-26.

43.    Примостка, Л.О. Фінансовий менеджмент у банк : підручник. - 2-ге вид., доп. і перероб. / Л.О. Примостка. - К. : КНЕУ, 2004. - 468 с.

.        Про затвердження спеціального порядку здійснення заходів щодо фінансового оздоровлення банків: постанова Правління НБУ ред.. від 16 квіт. 2009 №225.

45.    Парасій - Вергуненко І.М.: Аналіз банківської діяльності / навч-метод посібник - К.:КНЕУ, 2003-347с.

46.    Суворов А.В. Реформирование банковской системы // Банковское дело. - 2005. - № 10. - С. 14-21.

.        Сухоруков А. Антикризова політика розвинутих країн // Економіка України. - 2004. - № 8. - С. 16-28.

48.    Сенчагов В.К. Направления повышения эффективности денежно-кредитной политики // Банковское дело. - 1999. - № 12. - С. 8-11.

49.    Стигліц Дж. Глобалізація: тревожні тенденції. - М.: Мисль, 2003. - 94с.

50.    Стратегия и тактика управления фирмой [Под ред. А.П. Градова, Б.И.Кузина] -СПб.: Специальная литература, 1996. - 398 с.

51.    Стратегічне планування діяльності банку// „Фінанси України” №4 2003.

52.    Сурмин Ю.П., Туленков Н.В. Методология и методы социологических исследований. - К.: МАУП, 2000.-458с.

53.    Сало. І.В. Фінансовий менеджмент банк / І.В. Сало, О.А. Криклій. - Суми : Університетська книга, 2007. - 314 с.

54.    Самойлов, Е.В. Подход к стресс-тестированию платежной позиции банка // Управление в кредитной организации. - 2006. - № 1. - С. 8-12.

55.    Сучасні концепції менеджменту/ За ред. д-ра екон. наук, проф. Л.І. Федулової.-К.:ЦНЛ,2007.-536с

.        Теория и практика антикризисного управления: Учебник для вузов/Г.З. Базаров, С.Г. Беляев, Л.П. Белах и др.; Под ред. С.Г. Беляева и В.И.Кошкина. - М.: Закон и право, ЮНИТИ, 1996. - 469 с.

57.    Тавасиев, А.М. Специальные антикризисные меры в механизмах банковского управления // Банковское дело. - 2006. - № 4. - С. 13-22.

.        Уткін Е.А. Антикризисное управление. - М.:Изд-во ЭКМОС,1997. - 400с.

.        Управління банківськими ризиками/ Л.О. Примостка, П.М. Чуб, Г.Т. Карчева та ін.-К.:КНЕУ,2007.-600с.

60.    Черняк Ю.И. Системный анализ в управлении экономикой. - М.: Экономика, 1975.-623с.

61.    Штангрет А.М. Антикризове управління підприємством : підручник. - Львів : Українська академія друкарства, 2008. - С. 64-65.

62.    Chappell D., Berry D. ORACLE SOA - Ready for Primetime:The Next-Generation, Grid-Enabled Service-Oriented Architecture //SOA Magazine Issue X: September 2007.

63.    Dettmer, H. William. Goldratt’s Theory of Constraints: A Systems Approach to Continuous Improvement. Milwaukee, WI: ASQ Quality Press, 1997.

64.    Leach, Lawrence P. Critical Chain Project Management. Boston, MA: Artech House, Inc., 2000.

65.    #"697571.files/image072.gif">

«Банк предпринимателей» в рейтинге журнала «Инвестгазета» «Ukrainian Banker Awards 2011» <#"697571.files/image073.gif"> <#"697571.files/image074.gif">            EMEA Finance назвал УкрСиббанк лучшим иностранным банком в Украине <#"697571.files/image075.gif"> <#"697571.files/image076.gif">

Контакт-Центр УкрСиббанка признан лучшим в странах СНГ и Восточной Европы <#"697571.files/image077.gif">

«Лучший Private Banking» в рейтинге «Ukrainian Banker Awards 2012» по версии делового издания «Инвестгазета» <#"697571.files/image078.gif">

-УкрСиббанк  победитель рейтинга «ТОП-100. Лучшие компании Украины» <#"697571.files/image079.gif"> <#"697571.files/image074.gif">

Лучший иностранный банк в Украине по версии EMEA Finance <#"697571.files/image080.gif">

Контакт-центр УкрСиббанка признан лучшим в странах СНГ <#"697571.files/image081.gif">

Лучший банк по обслуживанию физических лиц в отделениях в рейтинге «50 ведущих банков Украины» от «Коммерсантъ-Украина» <#"697571.files/image082.gif">

«Лучший сервис Private Banking» в Украине по версии Euromoney <#"697571.files/image083.gif">