Організація, планування і шляхи підвищення економічної ефективності виробництва цукрових буряків на площі 350 га в умовах СВК 'Перемога'
ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ 1. ПРИРОДНО-ЕКОНОМІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ГОСПОСПОДАРСТВА
РОЗДІЛ 2. ФАКТИЧНИЙ СТАН ВИРОБНИЦТВА І ЕКОНОМІЧНОЇ ЕФЕКТИВНОСТІ ЦУКРОВИХ БУРЯКІВ ЗА ОСТАННІ 3 РОКИ
РОЗДІЛ 3. ОРГАНІЗАЦІЯ ВИРОБНИЦТВА ПРОДУКЦІЇ
.1 Організація основних виробничих процесів
.2 Організація зберігання продукції
РОЗДІЛ 4. ПЛАНУВАННЯ ВИРОБНИЦТВА ЦУКРОВИХ БУРЯКІВ
.1 Планування виробництва продукції
4.2 Планування матеріальних та грошових витрат на виробництво продукції
4.3 Визначення планової собівартості 1 продукції
РОЗДІЛ 5. ОРГАНІЗАЦІЯ ЗБУТУ ТА ФІНАНСОВІ РЕЗУЛЬТАТИ ВИРОБНИЦТВА ЦУКРОВИХ БУРЯКІВ
РОЗДІЛ 6. ШЛЯХИ ПІДВИЩЕННЯ ЕКОНОМІЧНОЇ ЕФЕКТИВНОСТІ ВИРОБНИЦТВА ЦУКРОВИХ БУРЯКІВ
ВИСНОВКИ І ПРОПОЗИЦІЇ
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
ВСТУП
Актуальність теми. Сільське господарство - одна з найважливіших галузей матеріального виробництва, в якій створюються матеріальні блага рослинного і тваринного походження для забезпечення населення продуктами харчування, а промисловості - сировиною.
Попит на сільськогосподарську продукцію постійно зростає, кількість населення - також. Останніми роками ми були спостерігачами довгого процесу руйнування сільського господарства нашої країни, що призвело до серйозних диспропорцій в економіці й виробничому процесі всієї країни. Тому нагальною є потреба реформування та вдосконалення сільського господарства України.
Сільське господарство - одна з основних галузей матеріального виробництва. Воно є сировинною базою легкої та харчової промисловості. Попит на сільськогосподарську продукцію постійно зростає, оскільки збільшується кількість населення, особливо міського. У сільському господарстві як і в інших галузях суспільного виробництва, відбувається постійний розвиток і вдосконалення продуктивних сил і на цій основі зростає ефективність сільськогосподарської праці, що дає змогу з меншою кількістю робочої сили виробляти більше.
Цукрові буряки відносять до інтенсивних сільськогосподарських технічних культур, тобто таких, що вимагають значних витрат матеріальних та трудових ресурсів. В той же час, буряківництво (при певних умовах) є високоприбутковим і сприяє зміцненню економіки підприємства.
В Україні традиційно цукрові буряки були найпріоритетнішою технічною культурою, а прибуток становив левову частку прибутку від усього рослинництва. Рівень розвитку виробництва цукрових буряків значною мірою визначає стан економіки аграрно-промислового комплексу та активність формування вітчизняного ринку цукру.
Цукровий буряк має велике значення як для економіки всього господарства України, так і для економіки кожного бурякосійного господарства. По-перше, коренеплоди цукрових буряків є сировиною для виробництва продукту харчування - цукру; по-друге, від продажу цукрової сировини бурякосійні підприємства одержують до половини грошових надходжень і до третини загальної суми чистого доходу рослинництва; по-третє, цукрові буряки - значне джерело поповнення кормових ресурсів у вигляді гички, а також жому, патоки і комбікормів, які одержують господарства за продаж цукрових буряків (при врожайності 300-350 ц/га господарства одержують близько 65 ц к. од. з 1га, що еквівалентно врожайності ячменю понад 40 ц/га ); по-четверте, цукрові буряки підвищують загальну продуктивність сівозміни.
Економічна ефективність виробництва цукрових буряків визначається системою показників серед яких основними є врожайність, продуктивність праці, собівартість продукції, ціни, рентабельність і розмір прибутку з одиниці посівної площі. Основними бурякосіючими областями України є Вінницька, Хмельницька, Черкаська, Полтавська, Тернопільська, Київська, Харківська та Сумська, які забезпечують понад 70 % валового виробництва цукрових буряків. Концентрація їх посівів (у деяких регіонах вони займають до 15-19 % загальної посівної площі) вимагає ув'язки їх виробництва та переробки. Необхідна раціональна організація сировинних зон цукрових заводів, коли досягається оптимальне співвідношення між виробничою потужністю заводу та можливостями господарств по виробництву сировини.
Україна має всі можливості забезпечувати внутрішні потреби в цукрі з власної сировини і навіть продавати його іншим державам. Якщо вміло, виходячи з наукового обґрунтування, виділити зони виробництва цукрових буряків, забезпечити їх глибоку переробку за допомогою сучасних технологій і розширити асортимент продукції, то наш цукор та цукровмісні вироби будуть цілком конкурентноздатними навіть на високо насиченому європейському ринку.
Високоякісна і глибока промислова переробка цукрових буряків, повне насичення ринку цукром стануть реально можливими на базі докорінної реконструкції і модернізації тих, що дають для будівництва нових цукрових заводів з сучасною технологією безпосередньо в зонах виробництва коренеплодів відповідно агро кліматичного і ґрунтового потенціалу бурякового поясу України. Звичайно, тут нам не обійтися без широкого залучення вітчизняних, іноземних інвесторів та новітніх технологій виробництва, для чого необхідні відповідні державна і регіональні програми, конкретні економічні проекти, а також для чинників стимулювання економічних інтересів до притоку внутрішніх і зовнішніх капіталів в цю галузь виробництва.
Передусім потрібно зазначити, що майбутнє економіки галузі буряківництва повязане з виконанням на макро- і мікроекономічному рівнях основних засад державної аграрної політики на період до 2015 року.
Неефективність державної політики цукробурякового під комплексу зводиться до невтручання у врегулювання промислових і сільськогосподарських цін за допомогою економічного механізму, іншими словами, її розвиток значно стримується наростаючим їх диспаритетом, ввозу дешевого імпорт-цукру-сирцю, нераціонального використання бюджетних коштів, наявності великих політичних ризиків, які відлякують інвестора вкладувати кошти в цю сферу виробництва, тощо. Крім того не діють ринкові інструменти ─ страхування від цінових коливань і погодних негараздів, обмежений обсяг кредитів. І це, безумовно, блокує проведення ефективних реформ в цукробуряковому під комплексі України. Тому відповідні їх корективи вкрай необхідні.
Переведення галузі на інтенсивні рейки розвитку унеможливлює ряд чинників. Велика увага приділяється якості насіння, яке є фундаментом цукрової галузі, засобам захисту рослин, добривам, залежно від регіону, визначенню оптимальних площ цукрових буряків, пошукові шляхів здешевлення цукру, насамперед через підвищення урожайності, оптимальне завантаження цукроварень, стабілізацію цін на пально-мастильні матеріали тощо. Місткість зовнішнього ринку цукру України, за нашими розрахунками, може становити в межах 3,5-4 млн. т. У ситуації, що склалася, українським виробникам доцільно зберігати традиційні зовнішні ринки, а саме країн СНД та Балтії, і передусім Росії. Реальними ринками збуту українського цукру є також Східно-азіатські країни та країни Близького Сходу. Але цього можна досягти лише завдяки підвищенню якості та конкурентоспроможності вітчизняної продукції. Позитивний поштовх розвитку зовнішньоекономічної діяльності галузі забезпечило б формування мережі оптової торгівлі цукром, розробка заходів підтримки вітчизняних експортерів.
Таким чином, цукробурякове виробництво має розвиватись, як експортно-орієнтована сфера і поряд з ринковим трансформуванням організаційно-виробничої структури АПК та відносин власності, становити частину стратегії економічного розвитку України.
РОЗДІЛ 1.
Природно-економічна характеристика господарства
цукровий буряк зберігання вирощування
СВК Перемога - одне з найкращих господарств Полтавщини.
Сільськогосподарський виробничий кооператив Перемога створено завдяки добровільному обєднанню членів кооперативу та реорганізації КСП Перемога Хорольського району. Він є правонаступником КСП з центральною садибою в с. Клепачі й розміщений на відстанні 15 км від райцентру Хорол та 110 км від обласного центру Полтава.
На початку 2010 року під сільськогосподарськими угіддями було зайнято 5957 га. У їхній структурі рілля становить 82,84%, сінокоси та пасовища - 6,1. У рослиництві підприємство спеціалізується на вирощуванні зернових культур, цукрових буряків, соняшнику, сої та кормовиробництві; в твариництві - на племінному молочному скотарстві та товарному свинарстві.
Останні три (2010-2012) роки тут щорічно виробляють у середньому 8,3 тис. Тонн зернових, серед них близько 2,3 тис. тонн (28% зернових) кукурудзи, понад 7 тис. тонн цукрових буряків, 1,2 тис. тонн насіння соняшнику, 650 тонн сої. Крім того господарство виробляє близько 5 тис. тонн молока та реалізує понад 600 тонн худоби всіх видів продукції у живій масі, зокрема 280 тонн (43%) великої рогатої худоби у живій масі.
Сільськогосподарське підприємство з року в рік досягає добрих показників високоефективного ведення галузі молочного скотарства. За період з 2010 до 2012 року включно молочна продуктивність дійного стада корів зросла на 557 кг, або на 10,7%. За 2010 рік від кожної корови в середньому надоїли 5765 кг молока, що на 807 кг (16,3%) більше ніж у попередньому році. Середньорічна рентабельність молока за останні три (2010-1012) роки становила понад 78%.
Проаналізувавши економічну ефективніть виробництва можна зробити висновок, валовий збір у 2012 році в порівнянні з 2010 роком зменшився на 83 ц. Виручка від реалізації у 2012 році порівняно з 2010 роком збільшився на18,07%, тобто це означає що господарство у 2012 році отримало прибутку 21 копійку з кожної вкладеної гривні.
Отже, можна зробити висновок, що ці показники позитивно впливають на подальший розвиток господарства.
Слід зауважити, що концетрованих кормах, які згодовують дійному стаду корів, подрібнене консевоване зерно кукурудзи становить 80 відсотків.
Станом на 1 червня 2010 року на фермах підприємства утримували 3325 голів великої рогатої худоби, серед них 1130 голів української чорно-рябої породи.
Склад і структура земельних угідь
Види угідьНаявність на 1.01.2010 р.Наявність на 1.01.2011 р.Наявність на 1.01.2012 р.Відхилення 2012р. до 2010р.Площа, гаВ % до підсумкуПлоща, гаВ % до підсумкуПлоща, гаВ % до підсумкуПлоща, га%Загальна земельна площаВсього с/г угідь із них:595710060951006042,0710085,07100Рілля518086,9542789,045426,5489,81246,542,91Сінокоси3005,032003,28173,82,87-126,2-2,16Пасовища4778,04687,67189,63,13-287,4-4,87Двори--------Крім того площа ріллі в короткостроковому користуванні--------
Велику увагу в господарстві приділяють цілеспрямованому вирощуваню ремонтних телиць від високопродуктивних корів.
У господарстві послуговують традиційною стійловою-табірною технологією привязного утримання худоби. Дійне стадо корів розміщено на чотирох молочних фермах: у с. Клепачі - 430 голів, у с. Іващенки - 260, у Вергунах - 340 і в с. Шишаки - 100 голів. На молочних фермах однозмінна організація праці з триразовим доїнням корів у доїльні відра ДА-2 Майга.
Грошові надходження від реалізації товарної продукції
Вид продукції2010р.2011р.2012р.Відхилення 2012 від 2010р.Сума, тис. грн.%Сума, тис. грн.%Сума, тис. грн.%Озима пшениця4153,122,724486,721,864668,918,57515,8Жито56,00,3051,20,2451,60,20-4,4Гречка75,80,41165,40,80212,80,84137Кукурудза на зерно1176,36,432413,811,762426,89,651250,5Ячмінь ярий842,94,61713,03,47948,83,77105,9Горох96,00,52-----Соняшник1538,18,411898,49,252709,710,771171,6Соя1050,85,74663,13,231513,86,02463Овес-------Ріпак115,2------Всього по рослинництву9104,249,8010391,650,612532,449,83428,2М'ясо ВРХ-------М'ясо свиней-------Молоко9174,050,1910126,449,312609,250,153435,2Всього по тваринництву9174,050,1910126,449,312609,250,153435,2Всього по господарству18278,21002051810025141,61006863,4
Проаналізувавши склад і структуру земельних угідь ми бачимо що всього сільськогосподарських угідь у 2012 році у порівнянні з 2010 роком збільшилася на 85,07 га. З них: склад ріллі у 2012 році у порівнянні з 2010 роком збільшилася на 246,54 га, а структура збільшилася на 2,91%. Склад сінокосів у 2012 році у порівнянні з 2010 роком зменшився на 126,2 га, а структура зменшилася на 2,16 %. Склад пасовищ у 2012 році у порівнянні з 2010 р. зменшився на 287,4 га, а структура зменшилася на 4,87%.
Грошові надходження від реалізації товарної продукції
Проаналізувавши таблицю посівні площі, урожайність і валові збори сільськогосподарських культур ми бачимо що посівна площа озимої пшениці у 2012 році у порівнянні з 2010р. зменшилася на 15 га,а її структура на 6,42%. Посівна площа жита у 2012 році у порівнянні з 2010р. залишилася незмінною, а її структура зменшилася на 0,06%. Посівна площа гречки у 2012 році у порівнянні з 2010р. збільшилася на 27 га, а її структура на 0,58%. Посівна площа кукурудзи на зерно у 2012 році у порівнянні з 2010р. збільшилося на 300 га, а її структура збільшилася на 7,84%. Посівна площа ячменю ярого у 2012 році у порівнянні з 2010р. зменшилася на 60 га, а її структура на 3,83%. Посівна площа гороху у 2010 році становить 32,0 га, а її структура 1,20%, а в 2011-2012 роках в 2011-2012 роках гороху більш не сіяли. Посівна площа соняшнику у 2012 році у порівнянні з 2010р. у 2012 році у порівнянні з 2010р. збільшилася на 141 га, а її структура на 1,49%. Посівна площа сої у 2012 році у порівнянні з 2010р. збільшилася на 131 га, а її структура на 2,15%. Посівна площа всього у 2012 році у порівнянні з 2010р. збільшилася на 477 га, а її структура становить 100%.
Урожайність озимої пшениці у 2012 році у порівнянні з 2010р. зменшилася на 13,35 ц/га. Урожайність жита збільшилася на 0,3 ц/га. Урожайність гречки зменшилася на 0,97ц/га. Урожайність кукурудзи на зерно зменшилася на 4,58ц/га. Урожайність ячменя ярого збільшилася на 1,47ц/га. Урожайність соняшнику на 5,25ц/га. Урожайність сої збільшилася на 8,48ц/га.
Воловий збір озимої пшениці у 2012 році у порівнянні з 2010р. зменшилася на 14752ц. Воловий збір жита збільшився на 3ц. Воловий збір гречки збільшився на 167ц. Воловий збір кукурудзи на зерно збільшилася на 19667ц. Воловий збір ячменю ярого зменшилася на 1218ц. Воловий збір соняшнику збільшилася на 6450ц, а сої на 5607ц.
РОЗДІЛ 2.
Фактичний стан виробництва і економічної ефективності цукрових буряків за останні 3 роки
Цукрові буряки відносять до інтенсивних сільськогосподарських технічних культур, тобто таких, що вимагають значних витрат матеріальних та трудових ресурсів. В той же час, буряківництво (при певних умовах) є високоприбутковим і сприяє зміцненню економіки підприємства
В Україні традиційно цукрові буряки були найпріоритетнішою технічною культурою, а прибуток становив левову частку прибутку від усього рослинництва. Рівень розвитку виробництва цукрових буряків значною мірою визначає стан економіки аграрно-промислового комплексу та активність формування вітчизняному ринку цукру.
Цукровий буряк має велике значення як для економіки всього господарства України, так і для економіки кожного бурякосійного господарства. По-перше, коренеплоди цукрових буряків є сировиною для виробництва продукту харчування - цукру; по-друге, від продажу цукрової сировини бурякосійні підприємства одержують до половини грошових надходжень і до третини загальної суми чистого доходу рослинництва; по-третє, цукрові буряки - значне джерело поповнення кормових ресурсів у вигляді гички, а також жому, патоки і комбікормів, які одержують господарства за продаж цукрових буряків (при врожайності 300-350 ц/га господарства одержують близько 65 ц к. од. з 1га, що еквівалентно врожайності ячменю понад 40 ц/га ); по-четверте, цукрові буряки підвищують загальну продуктивність сівозміни.
Економічна ефективність виробництва цукрових буряків визначається системою показників серед яких основними є врожайність, продуктивність праці, собівартість продукції, ціни, рентабельність і розмір прибутку з одиниці посівної площі. Основними буряко сіючими областями України є Вінницька, Хмельницька, Черкаська, Полтавська, Тернопільська, Київська, Харківська та Сумська, які забезпечують понад 70 % валового виробництва цукрових буряків. Концентрація їх посівів (у деяких регіонах вони займають до 15-19 % загальної посівної площі) вимагає ув'язки їх виробництва та переробки. Необхідна раціональна організація сировинних зон цукрових заводів, коли досягається оптимальне співвідношення між виробничою потужністю заводу та можливостями господарств по виробництву сировини.
Україна має всі можливості забезпечувати внутрішні потреби в цукрі з власної сировини і навіть продавати його іншим державам. Якщо вміло, виходячи з наукового обґрунтування, виділити зони виробництва цукрових буряків, забезпечити їх глибоку переробку за допомогою сучасних технологій і розширити асортимент продукції, то наш цукор та цукровмісні вироби будуть цілком конкурентноздатними навіть на високо насиченому європейському ринку.
Високоякісна і глибока промислова переробка цукрових буряків, повне насичення ринку цукром стануть реально можливими на базі докорінної реконструкції і модернізації тих, що дають для будівництва нових цукрових заводів з сучасною технологією безпосередньо в зонах виробництва коренеплодів відповідно агро кліматичного і ґрунтового потенціалу бурякового поясу України. Звичайно, тут нам не обійтися без широкого залучення вітчизняних, іноземних інвесторів та новітніх технологій виробництва, для чого необхідні відповідні державна і регіональні програми, конкретні економічні проекти, а також для чинників стимулювання економічних інтересів до притоку внутрішніх і зовнішніх капіталів в цю галузь виробництва.
Передусім потрібно зазначити, що майбутнє економіки галузі буряківництва повязане з виконанням на макро- і мікроекономічному рівнях основних засад державної аграрної політики на період до 2015 року.
Неефективність державної політики цукробурякового підкомплексу зводиться до невтручання у врегулювання промислових і сільськогосподарських цін за допомогою економічного механізму, іншими словами, її розвиток значно стримується наростаючим їх диспаритетом, ввозу дешевого імпорт-цукру-сирцю, нераціонального використання бюджетних коштів, наявності великих політичних ризиків, які відлякують інвестора вкладувати кошти в цю сферу виробництва, тощо. Крім того не діють ринкові інструменти ─ страхування від цінових коливань і погодних негараздів, обмежений обсяг кредитів. І це, безумовно, блокує проведення ефективних реформ в цукробуряковому підкомплексі України. Тому відповідні їх корективи вкрай необхідні.
Переведення галузі на інтенсивні рейки розвитку унеможливлює ряд чинників. Велика увага приділяється якості насіння, яке є фундаментом цукрової галузі, засобам захисту рослин, добривам, залежно від регіону, визначенню оптимальних площ цукрових буряків, пошукові шляхів здешевлення цукру, насамперед через підвищення урожайності, оптимальне завантаження цукроварень, стабілізацію цін на пально-мастильні матеріали тощо. Місткість зовнішнього ринку цукру України, за нашими розрахунками, може становити в межах 3,5-4 млн. т. У ситуації, що склалася, українським виробникам доцільно зберігати традиційні зовнішні ринки, а саме країн СНД та Балтії, і передусім Росії. Реальними ринками збуту українського цукру є також Східно-азіатські країни та країни Близького Сходу. Але цього можна досягти лише завдяки підвищенню якості та конкурентоспроможності вітчизняної продукції. Позитивний поштовх розвитку зовнішньоекономічної діяльності галузі забезпечило б формування мережі оптової торгівлі цукром, розробка заходів підтримки вітчизняних експортерів.
Таким чином, цукробурякове виробництво має розвиватись, як експортно-орієнтована сфера і поряд з ринковим трансформуванням організаційно-виробничої структури АПК та відносин власності, становити частину стратегії економічного розвитку України.
Сьогодні цукрова промисловість України перебуває в кризовому стані. За останні роки значно знизилися врожайність і валові збори буряків, отже - і виробництво цукру Основними причинами спаду виробництва є:
а) загальна економічна криза;
б) зруйнування старої адміністративної системи управління та безсистемний перехід до нерегульованого ринку;
в) повна втрата державного впливу на економічні процеси в цукробуряковому виробництві та контролю за випуском і реалізацією продукції підгалузі;
г) відсутність обґрунтованої державної економічної політики в цукровій та суміжних підгалузях промисловості, а також недосконалість законодавства, щодо ефективного функціонування виробництва в ринкових умовах;
д) недостатнє фінансування технічних і матеріальних ресурсів;
є) значне подорожчання енергетичних і матеріальних ресурсів, а також техніки для вирощування, збирання, транспортування і переробки цукрових буряків.
З огляду на це, необхідними умовами забезпечення високоефективного функціонування цукрової промисловості України є нарощування потужностей перспективних заводів до оптимальних розмірів, а також виведення з експлуатації малопотужних, технічно спрацьованих підприємств і пристосування їх для виробництва інших видів продукції.
Досвід показує, що реструктуризацію підприємств підгалузі треба здійснювати з урахуванням розвитку буряківництва, реальних обсягів виробництва сировини і продукції; досягнення мінімальних виробничих затрат, зниження собівартості продукції; встановлення відповідних нормативів, надання підприємств довгострокових кредитів для вдосконалення технології виробництва і підвищення якості продукції.
З огляду на викладене, можна рекомендувати такі шляхи прискорення виходу цукрової промисловості з кризи:
прийняти закон про регулювання виробництва і реалізації цукру, сформувавши в ньому галузевий ринковий економічний механізм (і в першу чергу - ціновий), який би відображав особливості виробництва, реалізації та експорту цукру і забезпечував узгодження інтересів виробників сировини, цукрових заводів, держави та споживачів продукції на основі угоди між асоціацією цукрових заводів, асоціацією виробників сировини та державою;
сприяти утворенню добровільних формувань у буряковому виробництві та їх реформуванню у цукровій промисловості;
створити організації з оптової торгівлі цукром і забезпечення заводів підгалузі відповідними матеріально-технічними ресурсами.
Державі необхідно стимулювати розвиток цукробурякового виробництва шляхом призупинення на період відновлення виробництва оподаткування прибутків, господарств та цукрових заводів, які використані на інвестування ресурсозберігаючих технологій, переоснащення цукрових заводів, введення в експлуатацію нових технологічних ліній з промислової переробки цукру на технічні цілі, глибокої переробки супутньої продукції цукру на технічні цілі, глибокої переробки супутньої продукції цукроваріння, створення нових робочих місць.
РОЗДІЛ 3.
ОРГАНІЗАЦІЯ ВИРОБНИЦТВА ПРОДУКЦІЇ
.1 Організація основних виробничих процесів
Місце в сівозміні, підготовка грунту і сівба. Основою одержання високих урожаїв кормових буряків є правильне розміщення їх в сівозміні. Кормові буряки вирощують в польових, кормових і овочевих сівозмінах. Кращими попередниками для кормових буряків є озимі, бобові, силосні культури і картопля. Високі і сталі врожаї цієї культури одержують лише при достатньому забезпеченні грунту поживними речовинами. Дози добрив під коренеплоди визначають залежно від типу грунту і кількості органічних добрив, внесених під попередник. На чорноземах, сірих і темно-сірих ґрунтах під кормові коренеплоди необхідно вносити 30-40 т/га гною. Строки внесення добрив наступні: повну дозу органічних і 1/2 чи 2/3 мінеральних під зяблеву оранку, а решту при сівбі і підживленні.
Правильний обробіток грунту одночасно із системою удобрення в сівозміні - умова одержання високих урожаїв кормових буряків. Система основного обробітку грунту залежить від попередника і забуряненості полів. Після просапних культур, які пізно звільняють поле, грунт зразу орють. Якщо попередники стернові, тоді проводять одне-два лущення дисковими лущильниками, а тоді оранку на зяб. Після кукурудзи грунт двохразово обробляють дисковими боронами. Зяблеву оранку проводять через 12-15 днів після лущення стерні на глибину 25-30 см, а на ґрунтах з неглибоким орним шаром - на повну його глибину. В західній частині Лісостепу ефективним способом основного обробітку грунту є напівпаровий. Дискування стерні при цьому проводять на глибину 6-7 см, оранку на 28-30 см, обробіток зябу дисковими знаряддями на 7-9 см, культивацію на 10-12 см.
Весняний обробіток грунту включає шлейфування, боронування і культивацію. На чистих легких ґрунтах достатньо однієї культивації на глибину 6-8 см з одночасним боронуванням важкими або середніми боронами, а на ущільнених важких і забурялених ґрунтах культивацію проводять в два сліди на 4-5 см, а потім на 6-8 см. Після культивації грунт прикочують з метою підняття ґрунтової вологи і створення умов для загортання насіння на однакову глибину. При передпосівному обробітку вносять гербіциди. Норми висіву насіння встановлюють залежно від їх схожості, способу сівби, підготовки і вологості грунту. Кормові буряки висівають з шириною міжрядь 45 см на глибину 4-5 см. Висівають кормові буряки, коли грунт на глибині 5-10 см прогріється до 6-8°С, використовуючи сівалки ССТ-12Б.
Догляд за посівами. При утворенні ґрунтової кірки до появи сходів її знищують легкими посівними боронами або ротаційною мотикою. На четвертий-шостий день після сівби посіви боронують легкими або середніми боронами поперек рядків або по діагоналі. З метою створення добрих умов для рослин і знищення бурянів грунт обробляють в міжряддях. Перше розпушування проводять через 3-5 днів після появи сходів на глибину 3-5 см, друге - через 10-15 днів після першого на 8-10 см, наступні - через 10-15 днів одне після другого, до змикання рядків, на 6-8 см з одночасним підживленням і хімічним захистом рослин. Одним з важливих етапів у вирощуванні коренеплодів є формування густоти сходів - механізоване букетування (УСМК-5,4П) з наступним розбиранням букетів вручну. Розбирання букетів проводять на наступний день після букетування, а через декілька днів проводять перевірку і прополювання від бурянів.
Збирання врожаю. Збирати кормові буряки необхідно в період повної стиглості, коли в коренях нагромадиться максимальна кількість поживних речовин. Зовнішніми ознаками стиглості коренеплодів є пожовтіння нижніх листків. Такий стан в умовах зон Лісостепу і Полісся наступає в кінці вересня - початку жовтня.
Збирання кормових буряків в основному проводять вручну. Поряд з цим можна їх збирати і роздільним механізованим способом, використовуючи гичкозбиральні машини КИР-1,5Б, БМ-6А і комбайни КС-6А, РКС-6. Зберігають кормові буряки в наземних і напівназемних буртах поблизу тваринницьких ферм.
.2 Організація зберігання продукції
Для зберiгання бурякiв на бурякоприймальних пунктах i на територіях цукрових заводiв їх закладають у бiльшi кагати, якi розмiщаютъ на спецiально вiдведенiй площадцi - кагатному полi. Розмiри поля залежать вiд кількості бурякiв i висоти кагатiв. На 1 га площi кагатного поля в середньому укладають 50-60 тис. центнерiв коренiв. Кагатне поле треба готувати завчасно. Вiдведену пiд нього дiлянку вирiвнюють грейдером, потiм орють її з дворазовим боронуванням; старанно видаляють всi стерньовi рослиннi рештки, камiння i стороннi предмети. Пiсля цього дiлянку коткують важкими котками i дезинфiкують вапном (2 т на 1 га).
Кагати для тривалого зберiгання мають ширину бiля основи 12-15 м., висоту 3-3,5 і ширину верхньої площадки 6-8 м., дов жина кагату може бути рiзною - вiд 50 до 100 м. Розмiри кагатiв змінюють залежно вiд стану бурякiв, наявностi засобiв механiзацi та установок для активного вентилювання. Буряки для короткострокового зберiгання закладають у кагати меншого розмiру - з шириною бiля основи 10-12 м і завнишки до 2 м.
Свiжi i здоровi буряки, якi надходять на бурякоприймальні пункти, закладають у кагати для тривалого зберiгання, в кагати для середнiх строкiв зберiгання - трохи пiдвяленi і в кагати для короткострокового зберiгання або на переробку - коренi вялi, пiдмороженi, з механiчними пошкодженнями.
При закладаннi здорових і непiдвялених коренiв у кагати їх обробляють вапном. Поверхню кагату рясно обприскують рiдким вапняним молоком (1,5 кг сухого ванна на вiдро води). У вологу погоду краще посипати буряки гашеним вапном-пушонкою з розрахунку 2 кг на 1 т коренiв. У мiру формування кагату, щоб запобiгти нагрiванню коренiв сонячним промiнням, їх накривають соломяними або комишитовими матами. Щоб буряки охололи, на нiч мати з верхньої частини кагатiв знiмають. У хмарну погоду кагати не закривають і вдень. Для укривання кагатів витрачається приблизно 80 м соломяних або комишитових матiв на 100 т укладених бурякiв. Останнiм часом для укривання кагатiв застосовують рiзного роду щити і плити, виготовленi з комишу, тирси, кострицi і торфу та iнших малотеплопровiдних матерiалiв.
Такi щити можуть служити кiлька рокiв. Для укривання і розкривання ними кагатiв застосовують автомобiльнi крани. Крiм щитового або панельного укривання кагатiв, застосовують також покриття з поролону, пенопласту та iнших синтетичних ма терiалiв.
Потрiбною умовою успiшного зберiгання цукрових буря- кiв є систематичний контроль за температурою в кагатах, що дає змогу своєчасно лiквiдувати осередки гниття і самозiгрiвання. Як вiдомо, з пiдвищенням температури в кагатах понад оптимальну посилюється дихання коренiв, посилюються мiкробiологiчнi процеси, а отже, зростають втрати цукру. Оптимальна температура зберiгання бурякiв становить 1-3°. Для контролю за температурою в кагатах встановлюють ртутнi термометри в деревянiй оправi. Застосовують i електричнi термометри опору. На 3000 ц бурякiв встановлюють один термометр, але не менше трьох на кагат.
Зберігання буряків, призначених на корм худобі
Цукровi буряки на корм худобi зберiгають реалізують поблизу тваринницьких ферм. У цих умовах майже неможливо застосувати складнi технiчнi засоби, що використовують цукровi заводи при органiзацiї промислового зберiгання великої маси фабричних бурякiв. Деякi з вимог, якi ставляться до фабричних бурякiв як до сировини для виробництва цукру, не поширюються на цукровi буряки, що використовують на корм худобi. Так, гiдролiз бiлкового i нагромадження розчинного азоту, якi мають негативне значення для цукрового виробництва, при використаннi цукрових бурякiв на кормовi потреби пiдвищують їхнi кормовi якостi i мають позитивне значения. При зберiганнi цукрових бурякiв, що використовують на корм, процеси перетворення сахарози на глюкозу i фруктозу, якi вiдбуваються в коренях, а також частковий перехiд клiтковини, гемiцелюлози i пектинових речовин у розчинний стан позитивно впливають на засвоюванiсть бурякiв тваринами.
Оптимальнi умови зберiгання цукрових бурякiв на кормовi потреби близькi до умов зберiгання картоплi i коренеплодiв, буряк зберiгають у напiвназемних або наземних буртах.
Траншеї залежно вiд рiвня стояння грунтових вод риють завглибшки вiд 0,7 до 1,1 м, завширшки 1-1,2 м i довiльної довжини, через кожнi 10 м траншеї обладнують землянi перегородки завтовшки 25 см. Поверхня укладених у траншеї коренiв бурякiв повинна бути нижче рiвня поверхнi грунту на 5-7 см. Пiсля закiнчення закладання коренеплодiв їх негайно укривають дрiбногрудочкуватою землею шаром 30-40 см. При настаннi стiйкого похолодання траншеї вкривають бiльш товстим шаром землі. У напiвназемлених буртах буряки на корм зберiгають так. На рiвних i трохи пiдвищених дiлянках готують котловани зав глибшки 40-60 см, завширшки 2-2,5 м i завдовжки 15-20 м. Для охолодження бурякiв i природної вентиляції їх, на днi вздовж котлована роблять канавку завширшки i завглибшки 30-40 см з виходом на 1,5-2 м за торцевi боки бурту. Канавку закривають деревяною решiткою, на яку через кожнi 3-5 м встановлюють вертикальнi витяжнi труби з деревяних планок, що мають розмiри в поперечнику 20 Х 20 см. Труби повиннi бути вище укриття бурту на 15-20 см. Буряки укладають у бурт шаром занвишки 1,7-1,8 м вiд дна котлована, надаючи йому дахоподiбної форми.
Закiнчивши формування, бурт з поверхнi обприскують вапняним молоком i укривають землею шаром 30-40 см. При настаннi морозiв бурт укривають соломою шаром 15-30 см, а поверх неї знову землею шаром 20-30 см. Якщо бурти вiдразу вкрити соломою, а потiм землею, то через випаровування вологи солома зволожиться i буряки можуть зiгрiтися.
Пiдготовку дiлянки i закладання коренiв у наземнi бурти провадять так само, як i при напiвназемному буртуваннi тiльки без риття котлована.
Розділ 4.
Планування виробництва цукрових буряків
.1 Планування виробництва продукції
Незважаючи на скорочення посівних площ під цукровими буряками в Україні з 1605 тис. га до 623 тис. га та зменшення обсягів виробництва коренеплодів з 44,3 до 15,5 млн. т, буряківництво залишається провідною галуззю рільництва лісостепової зони. Основними причинами зменшення обсягів виробництва цукрових буряків є втрата зовнішніх ринків збуту цукру та незначний рівень їх прибутковості. Основними напрямами підвищення ефективності виробництва цукрових буряків є підвищення врожайності через впровадження інтенсивних технологій, наближення посівів до цукрових заводів з метою зменшення транспортних витрат, зниження витрат на вирощування та підвищення цукристості й технологічної якості сировини.
Українська інтенсивна технологія вирощування цукрових буряків, що розроблена Інститутом цукрових буряків УААН, забезпечує врожайність коренеплодів на рівні 450-500 ц/га. Отримати високі програмовані врожаї цукрових буряків з достатнім рівнем цукристості та хорошими технологічними якостями можливо лише за відповідних агрокліматичних та грунтових умов, дотриманні технологій, передбачених для даної зони, та використання насіння високої якості районованих високоврожайних сортів і гібриів.
Успішна реалізації технології можлива за умов:
високої культури землеробства;
достатнього технічного, ресурсного, фінансового і технологічного забезпечення;
високого рівня організації праці, технологічної дисципліни і заінтересованості в кінцевих результатах.
Найкращим попереником у сівозміні при вирощуванні цукрових буряків є озима пшениця. Осінню рекомендується проводити переважно напівпаровий обробіток грунту. Він полягає в лущенні стерні після збирання озимої пшениці дисковими лущильниками (ЛДГ-5, ЛДГ-15, ЛДГ-20) або дисковими боронами (БД-10, БДТ- 7,0, БДН-3,0 та БДТ-3,0) у 2 сліди на глибину 5-6 см, внесенні органічних та мінеральних добрив і оранки плугами ПЛН-5-35, ПНЯ-4-42 на глибину 30-32 см в агрегаті з боронами або котками у першій половині серпня. У міру випадання опадів та з'явлення бурянів поле 1-2 рази обробляють важкими зубовими боронами або культиваторами загального призначення в агрегаті з боронами. Наприкінці осені обов'язково проводять безполицеве розпушування грунту на глибину 16-20 см плугами або лемішними лущильниками без полиць
На полях, дуже забур'янених багаторічними бур'янами, після лущення стерні вносять гербіциди. Органічні і мінеральні добрива під цукрові буряки вносять з розрахунку на запланований урожай. На грунтах із кислою реакцією і на солонцях необхідне проведення відповідно вапнування та гіпсування.
Допосівний обробіток грунту проводять агрегатами типу АРВ-8, УСМК-5,4Б, УСМК-5,4В.
Для вирощування цукрових буряків використовують вітчизняні гібриди з потенційною врожайністю коренеплодів не нижче 55-60 т/га і цукристістю 18-18,5 %: Іванівський-Веселоподільський ЧС 84, Ялтушівський ЧС 72, Український ЧС 70, Білоцерківський ЧС 57, Ворскла та ін. Для захисту цукрових буряків від шкідників і хвороб насіння обовязково обробляється на насіннєвих заводах композиціями захисно-стимулюючих речовин. У зоні достатнього зволоження рекомендується використовувати дражоване насіння.
Для сівби цукрових цуряків використовують сівалки точного висіву ССТ-12Б та ССТ-12В. Норма висіву при гарантованому захисті сходів від шкідників, хвороб та бурянів передбачається такою, щоб одержати 6-7 рослин на один метр рядка. При сівбі вносять мінеральні добрива. Основний спосіб руху агреганів при цьому - човниковий.
Досходовий обробіток грунтуна посівах проводять культиваторами КОЗР-5,4, УСМК-5,4Б, УСМК-5,4В, обладнаними ротаційними батареями для суцільного обробітку грунту. Формування густоти рослин або взагалі не проводять, або при надмірній кількості рослин проводять механізованим способом. Захист від бур'янів, шкідників та хвороб здійснюють виключно з урахуванням прогнозу їх появи та розвитку, коли їх кількість досягає рівня економічного порогу шкодочинності. Бур'яни контролюються агротехнічними та хімічними засобами з поєднанням грунтових та сходових систем внесення гербіцидів. При утворенні кірки після дощів культиваторами проводять в міжряддях розпушування грунту з одночасним внесенням при необхідності мінеральних добрив.
До початку збирання цукрових буряків у підприємстві має бути необхідна кількість збиральних засобів, працівників. Враховують також природно-кліматичні умови зони, в якій знаходиться підприємство. Є три способи збирання буряків: потоковий, перевалочний і потоково-перевалочний. При потоковому способі коренеплоди і гичку, зібрані бурякозбиральними машинами, подають у транспортні засоби. Коренеплоди доставляють на приймальні пункти, а гичку - до місць силосування чи згодовування тваринам. Це найбільш раціональний спосіб організації збиральних робіт, але він потребує достатньої кількості транспортних засобів і чіткої системи приймання коренеплодів на приймальних пунктах.
При перевалочному збиранні коренеплоди подають від комбайнів на тракторні самоскидні причепи і укладають на край поля в кагати. Потім при наявності транспорту їх вивантажують із кагатів на навантажувачі і відвозять на приймальні пункти.
При потоково-перевалочному способі частину коренеплодів вивозять безпосередньо від збиральних машин на приймальні пункти, а решту - укладають у тимчасові кагати.
Той чи інший спосіб збирання цукрових буряків залежить від кліматичних умов зони, стану і властивостей грунту.
Готуючи поле до збирання, його розбивають на загінки (по 240 рядків) і збирають урожай з поворотних смуг та міжзагінних проходів. Для збирання врожаю використовують самохідний комбайн КСБ-6 „Збруч, гичкозбиральні машини БМ-6Б, МБП-6, МГ-6, коренезбиральні машини КС-6Б, РКМ-6, МКП-4, МКП-6, МКК-6, імпортний комбайн MoreauGR4 та ін. Після тимчасового зберігання коренеплодів у кагатах завантаження їх у транспортні засоби здійснюють навантажувачі-очисники СПС-4,2А, СПС-4,2Б.
У період масового збирання цукрових буряків застосовують переважно потоковий і потоково-перевалочний способи з груповим використанням машин. Всі збиральні агрегати зосереджують на одному полі, але кожний з них працює в окремій загінці.
Під час збирання цукрових буряків застосовують групове використання машин на одному полі в складі спеціалізованих збирально-транспортних комплексів, до складу яких входять ланки: збиральні, навантажувально-транспортні, із заготівлі і переробки гички, технічного і побутового обслуговування.
Важливою складовою системи заходів щодо раціональної організації збиральних робіт є планування. Складання робочого плану забезпечує потокове виконання всього комплексу робіт. Розробка його дає змогу чітко розподілити обсяг робіт між ланками, продуктивно використати збиральні машини і транспорт, забезпечити злагоджену роботу всіх ланок комплексу.
4.2 Планування матеріально та грошових витрат на виробництво продукції
Матеріально-грошові витрати на виробництво продукції планують одночасно і в безпосередньому звязку з розрахунками врожайності сільськогосподарських культур, агрохімічних заходів, що забезпечують запрограмований вихід продукції. При цьому витрати узгоджують із наявними ресурсами, включаючи і надходження з матеріально-технічного постачання, а також ураховують їх ефективність і кількісний влив на величину врожайності культур.
Тому процес планування витрат на виробництво продукції рослинництва охоплює такі стадії:
-аналіз величини і структури витрат у попередньому періоді;
-уточнення нормативів матеріальних і трудових затрат та їх узгодження з плановими показниками розвитку рослинництва продуктивності й оплата праці з планами капітальних вкладень і матеріально- технічного постачання;
обчислення розміру витрат на виробництво продукції планового року продукції.
Оскільки планування та облік виробничих витрат і обчислення собівартості продукції сприяють підвищенню суспільного виробництва, то здійснювати їх потрібно так щоб забезпечити постійний діловий контроль за використання виробничих ресурсів господарства. Необхідно передумовою цього є порівнянність показників плану та обліку за витратами собівартості продукції. Для цього під час планування та обліку слід користуватись єдиними статтями витрат.
№ п/пСтатті витратСума витрат, грн.1Витрати на оплату праці1162590,22Витрати на корми1207727,43Витрати на підстилку173804Вартість послуг водопостачання206405Вартість електропостачання1401606Засоби захисту тварин200007Вартість автопослуг381608Вартість послуг МТП1530009Амортизація208010Поточний ремонт384011Загальногосподарський 139510,812Загальновиробничі 232518,0Всього витрат3137606,4
.3 Визначення планової собівартості 1 продукції
Собівартість продукції (робіт, послуг) - це витрати підприємства, повязані з виробництвом і збутом продукції, виконанням робіт та наданням послуг (далі - собівартість продукції). Собівартість продукції є узагальненим показником, який характеризує всі сторони виробничої діяльності господарства. Від її рівня залежить рентабельність підприємства, окремих його виробничих одиниць, галузей, культур чи видів продукції. Урожайність вирощуваних культур, продуктивність наявного поголівя тварин, валовий обсяг виробництва, рівень механізації, електрифікації та хімізації виробництва, освоєння досягнень науки та передового досвіду в господарстві, продуктивність праці - усе це відбивається в собівартості продукції. Зниження собівартості продукції - одне з найважливіших джерел зростання рентабельності її виробництва, збільшення нагромаджень і забезпечення розширеного відтворення, удосконалення технологічних процесів виробництва для поліпшення умов праці та підвищення матеріального добробуту населення.
Планування собівартості продукції передбачає найбільш ефективне і раціональне використання наявних сільськогосподарських угідь, основних засобів, матеріальних і трудових ресурсів відповідно до вимог систем землеробства і тваринництва та охорони довкілля. Обґрунтоване планування витрат, собівартості виробництва продукції та виконання робіт - необхідна передумова організації роботи виробничих одиниць на принципах підприємницького (комерційного) розрахунку. Тому план собівартості продукції, робіт та послуг є одним з найважливіших розділів плану кожного господарства.
Витрати на виробництво планують одночасно і в безпосередньому звязку з розрахунками врожайності сільськогосподарських культур і продуктивності тварин, агрохімічних і зоотехнічних заходів, що забезпечують запрограмований вихід продукції. При цьому виробничі витрати узгоджують із наявними ресурсами, включаючи і придбання, а також ураховують їх ефективність та кількісний вплив на величину врожайності культур і продуктивності тварин. Тому процес планування витрат на виробництво продукції як рослинництва, так і тваринництва охоплює такі стадії: аналіз величини і структури витрат у попередньому (базовому) періоді; уточнення норм і нормативів матеріальних і трудових затрат та їх узгодження з плановими показниками розвитку рослинництва і тваринництва, продуктивності й оплати праці з планами капітальних вкладень і матеріально-технічного постачання; обчислення розміру витрат на виробництво продукції планового року та її собівартості.
Важливою передумовою підвищення точності розрахунків з визначення собівартості продукції як під час планування, так і обліку є збільшення по змозі частини виробничих витрат, яка має прямо відноситись на собівартість виробництва окремих видів продукції (так звані основні витрати).
Оскільки планування та облік виробничих витрат і обчислення собівартості сільськогосподарської продукції сприятимуть підвищенню ефективності суспільного виробництва, то здійснювати їх потрібно так, щоб забезпечити постійний дійовий контроль за використанням виробничих ресурсів господарства. Необхідною передумовою цього є порівнянність показників плану та обліку за витратами і собівартістю продукції. Для цього під час планування та обліку слід користуватися єдиними статтями витрат з однаковим змістом витрат по кожній статті, а також єдиними способами розподілу витрат і принципами обчислення собівартості продукції.
Тут варто зауважити що наведене вище стосується фінансового обліку. Що ж до управлінського обліку, то загальногосподарські витрати, спрямовані на обслуговування та управління підприємства, а також витрати, що повязані з реалізацією продукції, та інші операційні витрати, обовязково слід включати в собівартість продукції. Без цієї статті витрат вона буде неповною. Крім того, перелік статей витрат, наведений у зазначених джерелах, показує, що бухгалтерський облік витрат у фермерських господарствах, які занесено до спеціального списку Міністерства сільського господарства, ведеться більш детально, ніж в Україні. Заслуговує на увагу порівняння розмірів і структури витрат на аграрних підприємствах України і США.
Витрати операційної діяльності групуються за такими економічними елементами:
матеріальні витрати;
відрахування на соціальні заходи;
амортизація;
інші операційні витрати.
Залежно від характеру участі в процесі виробництва витрати поділяють на основні та накладні. Перші повязані з безпосереднім виконанням технологічних операцій з виробництва продукції, а другі - з управління та обслуговування діяльності підрозділу (бригади, цеху, ферми тощо), галузі чи підприємства в цілому.
З метою обґрунтованого визначення і всебічного аналізу собівартості всі операційні витрати групують за статтями. Кожне підприємство самостійно встановлює перелік і склад статей калькулювання виробничої собівартості. Аграрним підприємствам рекомендовано групувати операційні витрати за такими статтями.
Прямі витрати на оплату праці включають суми основної і додаткової оплати праці працівників, які нараховуються згідно з прийнятою підприємством системою оплати праці і які відносяться на конкретний обєкт обліку витрат. При нарахуванні оплати праці натурою продукція оцінюється в порядку, передбаченому податковим законодавством. У рослинництві затрати праці і витрати на її оплату планують за сільськогосподарськими культурами (групами культур), виходячи з їх планових посівних площ і нормативів зазначених вище витрат з розрахунку на одиницю площі. Нормативи визначають, як правило, за нормативними технологічними картами
До прямих матеріальних витрат відносять витрати цінностей (матеріалів), використаних безпосередньо на виробництво конкретного виду продукції, включаючи ті, що повязані з: а) підготовкою та освоєнням випуску продукції (суми цих витрат відносяться на собівартість продукції з початку її виробництва); б) виконанням технологічного процесу з виробництва продукції, виконання робіт і надання послуг (сировина, насіння, паливо, енергія, добрива, засоби захисту рослин, ліки, корми, інструмент, пристрої та інші засоби і предмети праці, а також матеріали); в) проведенням поточного ремонту, технічного огляду і технічного обслуговування основних виробничих засобів, у тому числі взятих у тимчасове користування за угодами операційної оренди, за винятком їх реконструкції і модернізації; г) забезпечення працівників спеціальним одягом і взуттям, захисними пристроями та спеціальним харчуванням у випадках, передбачених законодавством, коли ці суми можна віднести на відповідний обєкт.
Матеріальні ресурси та послуги, що входять до «Матеріальних витрат», оцінюються за первісною вартістю. Первісною вартістю запасів, що придбаваються за плату, визначається собівартість, до складу якої входять такі витрати: а) суми, що сплачуються згідно з договором постачальнику (продавцеві), за вирахуванням непрямих податків; б) суми ввізного мита; в) суми непрямих податків у звязку з придбанням запасів, що не відшкодовуються підприємству; г) транспортно-заготівельні витрати; д) інші витрати.
До статті «Насіння та садивний матеріал» включають вартість насіння та садивного матеріалу власного виробництва і придбаного, які використовуватимуться для посіву (садіння) відповідних сільськогосподарських культур та насаджень, крім молодих багаторічних насаджень, закладення яких здійснюється за рахунок капітальних вкладень. При поточному плануванні вартість насіння й садивного матеріалу за культурами обчислюють множенням його маси, запланованої для висіву, на фактичну (очікувану) собівартість вирощування і доведення до посівних кондицій, коли використовують насіння, вирощене в передплановому році; на планову собівартість насіння врожаю планового року і ціну придбаного. У вартість насіння, одержаного в порядку обміну, включають собівартість зданого зерна, доплати за посівні кондиції одержаного й витрати з обміну. При цьому слід мати на увазі таке:
у вартість насіння і садивного матеріалу включають витрати на його очищення, сортування, зберігання та завезення в господарство;
витрати на підготовку насіння до посіву (протруювання, сортування тощо), навантаження та транспортування його до місця посіву не включають у вартість насіння, а відносять на виробництво певної сільськогосподарської культури (групи культур) за відповідними статтями витрат (оплата праці, пальне і т. д.);
витрати на насіння озимих на зерно і зелену масу, багаторічних трав, які посіяли в перед плановому році, включають до складу витрат минулих років, а на посіви під урожай наступного за плановим року - до складу витрат незавершеного виробництва.
Вартість добрив і засобів захисту рослин та тварин обчислюють, виходячи із запланованої маси їх використання за культурами, групами тварин і чинними цінами. При цьому вартість мінеральних добрив і засобів захисту рослин та тварин обчислюють за цінами їх придбання з урахуванням витрат на завезення, торф - за витратами на його заготівлю, органічні добрива - за нормативною собівартістю. У вартість органічних добрив включають витрати на вирощування сидеральних культур. В останні роки в Україні набуває поширення використання побічної продукції рослинництва (соломи, стебел кукурудзи, гички цукрових буряків) як органічних добрив у звязку із застосуванням сучасної збиральної техніки, котра подрібнює цю продукцію і розкидає на полі для наступного приорювання. На нашу думку, у цьому разі у вартість органічних добрив доцільно включати вартість побічної продукції.
Витрати на підготовку добрив і засобів захисту рослин і тварин, навантаження їх у транспортні засоби і розкидачі, вивезення в поле та внесення в ґрунт чи обробіток посівів списують на конкретну сільськогосподарську культуру (групу культур) за відповідними статтями витрат (оплата праці, пальне тощо) і в дану статтю не включають. Вартість біопрепаратів, пестицидів, ліків, дезінфекційних засобів, придбаних за рахунок асигнувань з бюджету, не включають до складу виробничих витрат і списують на зменшення сум цільового фінансування.
Загальноприйнята методика визначення вартості мінеральних добрив, в основу якої покладено розрахунок середньої ціни 1 т азотних, фосфорних і калійних добрив у фізичній масі чи у 100 % діючої речовини, не забезпечує необхідної точності планування вартості добрив. Це стосується і пестицидів. Адже вміст діючої речовини в добривах і пестицидах істотно відрізняється. Велика різниця і в цінах 1 т фізичної маси і діючої речовини окремих азотних, фосфорних і калійних добрив. Наприклад, 1 т діючої речовини (N) в аміачній селітрі коштує 2050 грн, а в аміачній воді - 1317 грн. Тому збільшення чи зменшення маси використовуваних добрив або пестицидів не завжди виражається відповідними змінами їх вартості.
Значно більшу точність розрахунків забезпечує методика визначення нормативів потреби і вартості добрив, яку використовують у СВК «Перемога» Хорльського району. Тут відповідно до системи удобрення ґрунту, використання добрив по полях сівозмін під різні культури і структури поставок мінеральних добрив визначено вартісні нормативи на 1 га. Вони визначають вартість мінеральних добрив, що їх вносять під час основного обробітку ґрунту, передпосівного обробітку ґрунту та при сівбі, а також у процесі догляду за посівами. Так, норматив витрат мінеральних добрив під цукрові буряки становить 272 грн на 1 га, у тому числі під час, сівби - 124 грн і догляду за посівами - 148 грн.
РОЗДІЛ 5.
ОРГАНІЗАЦІЯ ЗБУТУ ТА ФІНАНСОВІ РЕЗУЛЬТАТИ ВИРОБНИЦТВА ЦУКРОВИХ БУРЯКІВ
Аналіз фінансового стану підприємства є одним з найважливіших для розуміння вихідної точки змін та прорахунку можливих варіантів дій, спрямованих на покращення ефективності функціонування підприємства. Адже фінансова система є чимось на зразок кровоносної системи організму для підприємства.
Фінансові результати відображають мету підприємницької діяльності, її доходність і є вирішальними для підприємства.
Прибуток - це частина виручки, що залишається після відшкодування усіх затрат на виробничу і комерційну діяльність підприємства.
Валовий прибуток являє собою суму прибутку від реалізації продукції (робіт, послуг), основних фондів, іншого майна підприємства і доходів від позареалізаційних операцій, зменшених на суму витрат по цих операціях. Розрахунок результатів від реалізації продукції подано в таблиці .
Ціна - фундаментальна економічна категорія, яка означає кількість грошей <#"justify">Показники Значення Виручка від реалізації5479767Собівартість 3137606,5Прибуток 2342160,5Рівень рентабельності74,6Прибуток на 1 ц5855,4
РОЗДІЛ 6
ШЛЯХИ ПІДВИЩЕННЯ ЕКОНОМІЧНОЇ ЕФЕКТИВНОСТІ ВИРОБНИЦТВА ЦУКРОВИХ БУРЯКІВ
Підвищення економічної ефективності сільського господарства передбачає збільшення виробництва і підвищення якості сільськогосподарської продукції при одночасному зменшенні затрат праці і матеріальних засобів на одиницю продукції. Розв'язання цієї проблеми нерозривно пов'язане з подальшою всебічною інтенсифікацією сільськогосподарського виробництва, в процесі якої забезпечується підвищення врожайності сільськогосподарських культур та продуктивності худоби і птиці. В сучасних умовах сільське господарство розвивається переважно на основі інтенсифікації, що є основним джерелом підвищення його економічної ефективності.
Шляхи підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва, які забезпечують дальше збільшення обсягів виробництва продукції і зменшення витрат на її одиницю, передбачають комплекс таких основних заходів: поліпшення використання землі, підвищення її родючості; впровадження комплексної механізації і автоматизації виробництва; поглиблення спеціалізації і концентрації виробництва на основі міжгосподарської кооперації і агропромислової інтеграції; раціональне використання виробничих фондів і трудових ресурсів; впровадження інтенсивних і ресурсозберігаючих технологій та індустріальних методів виробництва; підвищення якості і збереження виробленої продукції; широке використання прогресивних форм організації виробництва і оплати праці на основі колективного, сімейного і орендного підряду та оренди як прогресивної форми господарювання; розвиток сільськогосподарського виробництва на основі різноманітних форм власності і видів господарювання і створення для них рівних економічних умов, необхідних для самостійної та ініціативної роботи.
У комплексі заходів підвищення економічної ефективності сільськогосподарського виробництва найважливішим є поліпшення використання землі на основі підвищення її родючості і зростання врожайності сільськогосподарських культур. Ці завдання успішно вирішуються шляхом вирощування сільськогосподарських культур за технологією програмованих урожаїв з використанням досягнень науки, передової практики і забезпеченням високої якості праці. У передових господарствах України одержують зерна озимої пшениці по 55-60 ц/га, кукурудзи - 70-80, а на зрошуваних землях-100-120, цукрових буряків - 550-600, зеленої маси кукурудзи - 400-450, сіна багаторічних трав - 50-60 ц/га.
Водночас впровадження у виробництво культур і сортів інтенсивного типу може мати й негативні наслідки. Розвиток інтенсифікації землеробства без дотримання відповідних умов призводить до погіршення структури грунту, підвищення темпів деградації земель і загострення екологічної ситуації.
Передовий досвід вітчизняного землеробства, і світова практика свідчать, що науково-технічний прогрес має в своєму розпорядженні ефективні засоби захисту грунтів від руйнування та підвищення їх родючості.
Один із напрямів підвищення економічної ефективності сільського господарства - впровадження комплексної механізації і автоматизації виробництва в усіх галузях рослинництва і тваринництва і переведення їх на індустріальну основу. Вирішення цієї проблеми сприяє насамперед підвищенню продуктивності праці в сільськогосподарському виробництві, що є основним якісним фактором його економічного і соціального розвитку.
Матеріальною основою підвищення економічної ефективності сільськогосподарського виробництва, зокрема зростання продуктивності праці, є впровадження досягнень науково-технічного прогресу, яке включає вдосконалення, раціональне поєднання і взаємодію всіх елементів праці - знарядь і предметів праці та робочої сили. З підвищенням технічної озброєності і рівня механізації виробничих процесів, з поліпшенням організації виробництва затрати живої праці на одиницю земельної площі і голову худоби скорочуються. Зростання продуктивності праці, а отже, й ефективності виробництва на 70-75 % зумовлюється досягненнями технічного прогресу, частка організаційних факторів становить 25-30 %, підвищення економічної ефективності сільськогосподарського виробництва відбувається в умовах поглиблення спеціалізації і посилення концентрації виробництва на основі міжгосподарської кооперації і агропромислової інтеграції. У спеціалізованих підприємствах і рівень рентабельності сільськогосподарського виробництва, який забезпечує переведення господарств на повне самофінансування, залежить від їх спеціалізації і конкретних умов господарювання. Тваринницькі відгодівельні комплекси, птахофабрики і тепличні комбінати можуть здійснювати самофінансування при значно нижчому рівні рентабельності порівняно з колективними сільськогосподарськими підприємствами і селянськими (фермерськими) господаствами.
ВИСНОВКИ І ПРОПОЗИЦІЇ
Виконавши курсовий проект можна зробити ряд висновків: що сільське господарство займає виняткове місце в житті людей. Людина може проіснувати без дуже багатьох йому необхідних і корисних речей, проте без продуктів харчування прожити неможливо. Більш того, з багатьох факторів, що обумовлюють здоров'я людей, їх настрій, тривалість життя тощо, вирішальне місце належить повноцінному харчуванню. Рівень виробництва продукції сільського господарства визначає рівень і структуру харчування. Збільшується споживання найбільш цінних і поживних продуктів - молока, м'яса, яєць та ін. Тому рослинництво - галузь науки, що займається вивченням особливостей реакції нових сортів, гібридів культурних і дикорослих видів рослин на дію біотичних, абіотичних та антропогенних факторів середовища; розробляє сортові технології вирощування стабільно високих урожаїв якісної продукції на засадах інтенсифікації, енергоощадження й екологічної безпеки.
Дослідження та розроблення, спрямовані на розв'язання теоретичних і практичних проблем підвищення продуктивності культурних та дикорослих рослин, якості й екологічної чистоти продукції. Цукровий буряк - другий за масштабами з всього лише двох головних світових продуцентів харчового цукру. У нашій країні, як і в багатьох інших країнах світу з помірним кліматом, де обробіток тропічної культури цукрового очерету неможливо, цукровий буряк залишається єдиним джерелом сировини для великотоннажного виробництва цукру. Тому і у світових масштабах в цілому, і, особливо, у масштабах нашої країни буряковий цукор залишається перманентної і значною складовою харчового балансу. Висока енергетична ємність і лабільність як безпосереднього поживної речовини (харчового продукту), простота використання в поєднанні з традиційно стійкими смаковими звичками людини
У системі виробництва сільськогосподарської продукції, планування займає визначальне місце, воно є центральною ланкою будь-якої системи управління підприємством в умовах ринку. Завдяки плануванню встановлюють темпи і пропорції розвитку виробництва, які повинні забезпечити найвищу його економічну ефективність.
Провівши аналіз СВК «Перемога» ми побачили, що воно спеціалізується на виробництві продукції як рослинництва, так і тваринництва.
Для підвищення рівня ефективності необхідно впровадити такі шляхи підвищення економічної ефективності виробництва
·зниження собівартості продукції;
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1.Азізов С.П., Канівський П.К., Скупий В.М. Організація сільськогосподарського виробництва: Практикум / За ред.. проф.. С.П. Азізова. - К.: ННЦ ІАЕ, 2005. - 270с.
2.Андрійчук В. Г. Економіка аграрних підприємств: Підручник. - 2-ге видання, доповнене і перероблене. - К.: КНЕУ, 2002. - 624с.
.Аркуша О.С. Економіка сільського господарства: Навчальний посібник для студ. ВНЗ з економічних, технологічних і технічних спеціальностей. - К.: НМЦ, 2001. - 95с.
.Батіг А. І. Планування та організація діяльності аграрного підприємства: Посібник / За ред. А. І. Батіга. - К.: Аграрна освіта, 2003. - 425с.
.Дробот В.І. Бізнес-план сільськогосподарського підприємства
6.Завадський Й. С. Менеджмент. - К.: УФІ МБ, 1997. - 542 с.
7.Збірняк Л. Я., Полотенко М. Г. Організація і планування виробництва на сільськогосподарських підприємствах. - К.: Урожай, 1999. - 351с.
8.Економіка аграрного підприємства: Підручник для екон. і техн. спеціальностей ВНЗ / С. І. Михайлов, В. В. Ярова, Г. В. Заєць та ін.; За ред.. С. І. Михайлова. - К.: Укр. Центр духов. Культури, 2004. - 396с.
.Ковальчук М. І. Економічний аналіз у сільському господарстві: Навч.-метод. посібник для самостійного вивч. дисципліни. - К.: КНЕУ, 2002. - 282 с.
.Лещенко Г. Г. аналіз господарської діяльності сільськогосподарських підприємств. - К.: Вища школа, 1986. - 390с.
.Мацибора В. І. Економіка сільського господарства: Підручник. - К.: Вища шк., 1994. - 415с.
12.Методичні рекомендації з планування, обліку і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) сільськогосподарських підприємств: Затв. Наказом Міністерства аграрної політики України 18.05.2001 р., № 132.
13.Нелеп В. М. Планування на аграрному підприємстві: Підручник. - 2-ге вид., перероб. та доповнене. - К.: КНЕУ, 2004. - 495с.
14.Нелеп В. М. Планування на аграрному підприємстві: Навч.-метод. посіб. для самост. вивч. дисц. - К.: КНЕУ, 2002. - 280 с.2/
15.Савицький Ф.Е, А. А. Косынкин, Г. К. Русаков. Справочник по планированию сельского хозяйства, М.: Колос, 1988г., 735 с.
16. http://www.minagro.kiev.
17. http:// www.statistikaukr.ua