Бюрократія як соціальне явище
Міністерство освіти і науки України
Київський Національний Університет Будівництва і Архітектури
Кафедра політичних наук
РЕФЕРАТ
на тему:
«Бюрократія як соціальне явище»
Виконала:
студентка гр. ПЦБ - 46
Печена Л.А.
Київ 2013
Зміст
Вступ
1.Визначення й соціологічне розуміння бюрократії
1.1Історія бюрократії як соціального інституту
1.2Функції і завдання бюрократії
.Соціологічне трактування бюрократії
.1Апаратна бюрократія
.2Професійна бюрократія
.3Адхократія
.Сучасна концепція бюрократії
Список використаної літератури
Вступ
Актуальність вивчення бюрократизму як громадського явища обумовлюється цілою низкою чинників. По-перше, об'єктивною потребою посилення організованості в усіх галузях життя. По-друге, протиріччям між цією об'єктивною потребою і неоієрархіїзацією нашого суспільства та розвитком демократії, включенням широкої верстви населення в громадське життя та політичну діяльність. Із цим пов'язана також необхідність перебування оптимального співвідношення між професіоналами і непрофесіоналами в управлінському процесі, між керівниками й керованими, керівниками та його підлеглими. По-третє, коли говорити про нашу країну, то актуальність вивчення цієї проблеми визначається порушеннями, деформаціями норм громадянського життя нашого суспільства та з необхідністю формування демократичного суспільства, правової держави, здійснення реформ в усіх галузях життя.
1. Визначення й соціологічне розуміння бюрократії
Посередником між елітою і масами виступає бюрократія. У прямому значенні термін «бюрократія» означає «панування канцелярії», «влада контори».
Як соціальна верства бюрократія виступає групою осіб (у сучасному суспільстві - спеціалістів), які професійно виконують адміністративні функції в межах політичних структур та організацій.
Під бюрократією розуміють також систему управління, здійснюваного за допомогою апарату влади, що відокремлений від суспільства, стоїть над ним, наділений специфічними функціями і привілеями.
Бюрократами звичайно називають службовців середніх ланок державного апарату, чиновників. Іноді бюрократія тлумачиться дещо ширше: до неї залучають також працівників виконавчих комітетів органів місцевого самоврядування, апарату політичних партій і громадських організацій.
Похідним від бюрократії є бюрократизм, під яким розуміють вивищення державних службовців над суспільством і громадянами, абсолютизацію ними власних інтересів під виглядом державних, невиправдану заорганізованість у вирішенні в державних установах тих чи інших важливих для громадян питань.
Бюрократія утворює апарат політичних організацій, ядро державних структур. її роль у політиці полягає у виконанні функцій посередника між елітою і рештою суспільства, вона є виконавцем волі еліти й безпосереднім керівником населення.
Верхній прошарок бюрократії - це адміністративна еліта.
Оскільки феномен бюрократії, з одного боку, зумовлений об'єктивно, а з іншого - є джерелом бюрократизму, то в соціології він оцінюється неоднозначно.
1.1 Історія бюрократії як соціального інституту
Бюрократія як специфічна група людей, що займають владні позиції в суспільстві, певний тип і характер взаємовідносин між ними, система норм і правил поведінки, своєрідний стиль керівництва і спосіб життя, нарешті, як соціальний інститут зародилася в глибокій старовині - на зорі держави і зачатків політичної системи. Найвидатніші цивілізації старовини - Єгипет часів будівельників пірамід, крито-мікенська культура, Шумер, так звана « III династія Ура » - класичні зразки бюрократичної структури, що досягла найвищого розквіту в умовах централізовано-командного управління. Фахівці сходяться на думці, що елементи бюрократичних відносин присутні, В тій чи іншій мірі, в будь-якій системі управління. Загальні інтереси бюрократів підштовхують їх до солідарних дій і співробітництва. Вони стоять на сторожі своїх корпоративних інтересів, надаючи членам своєї соціальної страти явну і неявну підтримку. В результаті виникає не тільки розгалужена бюрократична система управління, але і абсолютно особливий соціокультурний феномен - корпоративна культура і етика бюрократії.
До тих пір поки існує державна влада, буде існувати і бюрократизм. Історичний досвід розвитку державно-політичних систем показує, що суспільство тяжіє до динамічним, рухомим формам управління, не тільки протистояли, а й співіснувати з бюрократичним консерватизмом. У той же час історія знає чимало прикладів, коли в силу обставин чаша терезів схилялася на бік тотальної бюрократизації управлінського апарату. Подібні структури управління не тільки нежиттєздатні, оскільки прагнуть виключно до самозбереження і зміцненню, але, що ще страшніше, намагаються конкурувати на управлінському ринку, витісняючи, поглинаючи або підпорядковуючи собі небюрократізірованние організації.
1.2 Функції і завдання бюрократії
Вочевидь, що функції бюрократії не можна оцінювати однозначно: лише як позитивні чи негативні. Навіть канцелярська тяганина, паперотворчість, консерватизм можуть нести позитивний зміст.
Бюрократія виконує важливу демпферну функцію, виступаючи у ролі стабілізатора при різкій трансформації системи правління. Коли суспільство перебуває чи організація беруть курс - на радикальні зміни, серед населення у цілому або колективу, зокрема, формується психологічна реакція неприйняття чи відторгнення реформ. Людська психіка виконує консервативно-охоронну функцію, соціальним аналогом якої є бюрократія, звикла робити всі неквапливо, обережно, систематично.
В ім'я збереження статус-кво бюрократія спричиняє дію відповідні норми, сама ж контролює виконання, застосовуючи часом методи примусу. Проте, володіючи монополією на управлінську влада, незабаром переходить риску припустимого; його дії хто б контролює, внаслідок засоби управління, власними силами, можливо, позитивні, стають самоціллю і, будучи доведені абсурдно, перетворюються на гальмо розвитку. Так позитивна функція стає негативної.
Домінуюча риса бюрократії - чітко встановлена ієрархія позицій, у якій нижчі рівні контролюються і підлягають вищим. Такими є президент, головний управляючий, голова ради. У бюрократичної піраміді принаймні руху згори донизу обсяг влади зменшується, а кількість підлеглих зростає. Принцип ієрархії називається це інакше «командної ланцюгом».
Поділ праці бюрократичної організації означає, кожен виконавець здійснює одну функцію. Спеціалізація стосується як окремих індивідів, а й підрозділів, із яких складається організація: всі вони виконує певну функцію. Так з'являються відділи кадрів, технічного контролю
2. Соціологічне трактування бюрократії
Спочатку термін «бюрократія» використовувався Вебером для позначення раціональної організації, розпорядження й правила які створюють фундамент ефективнішої роботи й дозволяють боротися з фаворитизмом. На думку Вебера, жорстко формалізований характер бюрократичних відносин, чіткість у розподілі рольових функцій, особиста заінтересованість бюрократів у досягненні мети організації призводять до прийняття своєчасних і кваліфікованих рішень, заснованих на виключно старанно відібраній і перевіреній інформації.
Ідеальний тип управління організацією, розроблений Вебером, є створення найбільш ефективної машини управління, заснованої на суворій раціоналізації.
Розвиваючи ідеї М. Вебера, американський соціолог А. Гоулднер - виділив у суспільстві два типу бюрократії
представницьку (тут - влада спирається на знання й уміння)
авторитарну (коли він бюрократія виникає внаслідок дисфункцій, коли послух перетворюється на самоціль, а влада узаконюється самим фактом перебування на посаді).
У сучасних наукових дослідженнях простежується широке трактування поняття бюрократизм, яке використовується для аналізу таких явищ суспільного життя, як недосконалість управління через низький професійний і культурний рівень її працівників, протиставляння групових інтересів суспільним тощо. Наукові дослідження бюрократії й бюрократизму започаткував Гегель. Він обґрунтував переваги бюрократії й бюрократичних методів управління, які базуються на спеціалізації й поділі праці в урядових структурах. Така спеціалізація, на його думку, давала можливість забезпечувати високу освіченість і професіоналізм, неупередженість і запобігання зловживанням владою та надійний захист державних інтересів. У соціально-політичній доктрині Маркса домінує негативна оцінка бюрократії. Вона характеризується як перешкода на шляху історичного прогресу суспільства і представлена як певна соціальна група, управлінсько-організаційна система, особлива корпорація, що має в своєму розпорядженні державу, яка, по-суті, є її приватною власністю. Особливий управлінський статус дає бюрократії змогу, на думку Маркса, підпорядковувати функціонування держави завданням збереження й зміцнення бюрократією свого стану, збереження власних інтересів. Відносини бюрократії й держави є суперечливими, оскільки державні інтереси перетворюються на канцелярські або канцелярські - на державні. І саму державу Маркс розглядав як сукупність різних бюрократичних структур з певними субординаційними зв´язками.
Серед досліджень, які найбільше вплинули на формування наукового уявлення про бюрократію як соціальне явище, політологи виділяють соціальну теорію М. Вебера. Він пов´язував функціонування бюрократії з відносинами управління, панування, позитивно оцінював соціальну роль бюрократії, наголошуючи на тому, що сутність бюрократії - в професіоналізмі управління, складниками якого є раціональні знання управлінської сфери, сувора дисципліна, відповідальність, неупередженість тощо. Ефективність діяльності бюрократії визначається певними умовами та принципами, серед яких: - створення особливих сфер компетенції шляхом розподілу посад між службовцями, визначення повноважень, якими наділена кожна посадова особа; - надання прав і забезпечення роботою посадової особи тільки залежно від того, як вона виконує свої службові обов´язки; - право чиновника регулювати діяльність своїх підлеглих та ін.
Висока оцінка бюрократії М. Вебером (як вершина управлінської раціональності та ефективності; як ідеальний тип управління) пояснюється тими значними перевагами бюрократії, що полягають у створенні раціональних структур з широкими можливостями універсального застосування їх у різних соціальних інституціях. При цьому раціональність М. Вебер розглядав як взаємозв´язок влади, управління та способу життя, а ідеальність-як зразок раціональної організації.
Для забезпечення раціональної організації управління, за М. Вебером, діяльність чиновників повинна регламентуватися такими вимогами: - чітке визначення й неухильне дотримання системи вертикальних зв´язків (службова ієрархія); - відрегульований поділ праці, що ґрунтується на спеціалізації; - система правил і директив чітко встановлює права й обов´язки працівників (членів) і організації; - система чітко і точно визначених методів і прийомів при виконанні завдань.
Таким чином, бюрократію М. Вебер представляв як наслідок процесу раціоналізації суспільства і культури з широкими можливостями впливати на всі сфери суспільного життя. Запорукою високої професійності бюрократії є чітка організація постійно діючого, підпорядкованого регламентові апарату чиновників, де кожний займає певне становище (завдяки особистій незалежності); призначення за угодою (контрактом); одержання належної заробітної плати; відповідна професійна кваліфікація та ін. Важливими умовами є й відокремлення приватного життя від службової діяльності; можливість службового зростання і службової недоторканності. Порушення цих умов призводить до втрати особистої незалежності чиновника і, відповідно, до виникнення казнокрадства, хабарництва, зловживання службовим становищем, сваволі, формалізму тощо. М. Вебер привертав увагу до тривожної тенденції зростання автономності й можливості виходу апарату чиновників з-під контролю і навіть до розгортання анонімної системи впливу на суспільні процеси з ускладненням процедур прийняття управлінських рішень. Багато ідей, які висловив М. Вебер, знайшли підтримку і набули подальшого розвитку в сучасній політології, хоч і тут спостерігаються розбіжності в трактуванні змісту поняття бюрократія, соціальної ролі й функції бюрократії в регулюванні соціальних процесів. Так, категорія бюрократія вживається для характеристики посадових осіб - чиновників, службового персоналу; адміністративного апарату як системи взаємопов´язаних посадових осіб; будь-якої організації зі штатом службовців; держави, в управлінні якою керівна роль належить її посадовим особам; суспільства, в якому домінує бюрократія. Терміни бюрократія і бюрократизм використовують і для характеристики раціональної організації, ефективної адміністрації; адміністративного управління, що його здійснюють посадові особи, і водночас бюрократизм тлумачиться як бюрократична поведінка з її неефективною організацією. Отже, тут очевидна багатофункціональність використання як самого поняття бюрократія, так і оцінки соціальної ролі бюрократії.
.1 Апаратна бюрократія
З часу вивчення бюрократії Вебером вона зазнала істотних змін, розвиваючись разом зі структурами організацій. В даний час розрізняють три види бюрократії.
Апаратна (класична) бюрократія повністю відповідає моделі Вебера. При такому типі бюрократії працівники управління вельми мало використовують професійні знання,оскільки їх основний обов'язок - виконання загальних управлінських функцій. Такому чиновникові-бюрократу все одно, чим керувати, бо він володіє навичками і знаннями загального управління у дуже вузькій області, обмеженої рамками своєї ролі в організації.
Головною гідністю апаратної бюрократії є стабільність функціонування організації та роботи органів її управління. Чіткий поділ праці,стандартизація та уніфікація всієї діяльності знижують вірогідність помилок і,отже, в значній мірі скорочують час ролевого навчання працівників управління. Формалізація забезпечує стабільність і злагодженість роботи, а централізація гарантує надійність управління.
Разом з тим апаратній бюрократії властиві вельми суттєві недоліки, найголовнішим з яких слід визнати небезпеку виникнення бюрократизму. Крім того, в умовах апаратної бюрократії відсутня достатня мотивація, а розумові здібності і психологічні особливості працівників враховуються і використовуються не повністю. Нарешті,апаратна бюрократія неефективна в умовах, що змінюються і при виникненні нестандартних ситуацій, оскільки часто приймає неадекватні і несвоєчасні управлінські рішення.
Класична(Апаратна) бюрократія складає основу управління в міністерствах, відомствах і більшості установ державного або муніципального управління, а також може бути основою організацій зі стабільною структурою і мало змінюються відносинами із зовнішнім середовищем.
.2 Професійна бюрократія
Професійна бюрократія припускає наявність у керівників глибоких теоретичних і практичних знань у вузьких областях діяльності, обмежених рольовими вимогами. Основні характеристики діяльності таких бюрократів - високий ступінь спеціалізації, рівень компетентності. Як правило, управляючі цього типу звертають увагу не тільки на процес управління, але і на умови протікання цього процесу.
.3 Адхократія
Адхократія як форма бюрократичного управління виникла порівняно недавно, являє собою швидко непостійну адаптивну структуру, організовану навколо проблем, які вирішуються групами фахівців з різними професійними знаннями,підібраних відповідно до ситуації.
Очевидно, що дана форма бюрократії кардинально відрізняється від ідеальної моделі М. Вебера. По-перше, у керуючих такого роду відсутній суворий поділ праці,чітка ієрархія. По-друге, наголошується мінімальна формалізація діяльності.
Адхократія припускає швидке реагування на будь-які зміни у всіх компонентах організації та зовнішньому середовищі. Її девіз - максимальні гнучкість і адаптивність по відношенню до ситуації, що змінюється.
Адхократія - той же апарат управління, що складається з працівників,які професійно виконують управлінські функції. Основна відмінність адхократії від інших бюрократичних форм полягає в тому, що ця форма управління має якісні відмінності від ідеальної моделі Вебера, позбавлена багатьох недоліків, властивих їй, найбільш ефективна в сучасних умовах і має перспективне майбутнє.
При бюрократичному характері управління урядові органи не здатні впоратися з обширною інформацією і, як правило, впадають в формалізм. Завдяки своїй значній чисельності і усвідомлення факту власної могутності чиновництво займає в суспільстві особливе, можна навіть сказати виняткове, положення: воно почуває себе керівним центром всього суспільного життя і утворює особливу касту поза народу.
У загальному, тут проявляються три проблеми подібного адміністративного ладу; 1) суспільні справи, що вимагають втручання держави, ведуться частіше дурно, ніж добре; 2) керовані змушені терпіти втручання влади в такі відносини і сфери, де в цьому немає ніякої потреби; 3) зіткнення з органами влади рідко обходиться без того, щоб не страждала особиста гідність обивателя. Сукупність перерахованих пороків відрізняє той напрямок державного управління, яке звичайно іменується бюрократією.
бюрократія управління соціальний
3. Сучасна концепція бюрократії
Сучасна концепція бюрократії (її ще називають «реалістичною») фактично є зараз пануючою в країнах західної демократії. По суті йдеться про поступове доповнення і модернізацію веберовської моделі.
Конструкція М. Вебера багато в чому стала основою для розвитку адміністративних наук у XX ст. Особливо це стосується «формальної» («класичної») теорії, що сконцентрувала зусилля на вивченні організаційних структур, їхньої ієрархії, взаємодії інформаційних потоків, статусу різних рівнів службовців, нормалізації регулювання всіх сторін діяльності організації.
З кінця 20-х рр. XX ст. паралельно почала становитися школа людських відносин, яка робила акцент на організації як людській системі, на соціальних і соціально-психологічних аспектах поводження її членів.
Певний час ці школи розвивалися відносно ізольовано. Згодом процеси їхнього взаємного впливу інтенсифікувалися, і на цій основі виник новий напрям у дослідженні бюрократії.
Проте, натиск або на формально-структурний, або на людський бік організації як і раніше розділяв представників різних шкіл. Веберівська модель стоїть ближче до «формальної» школи. Тому її первісне збагачення, тобто рух убік того, що називається «реалістичним» трактуванням бюрократії, відбулося насамперед за рахунок включення до моделі субєктивного, людського виміру організації, але на першому етапі без принципового переосмислення самої моделі в цілому.
Деякі дослідники історії розвитку адміністративних наук вважають, що необхідність доповнити веберівсько-вільсонівську концепцію раціональної бюрократії, її певна обмеженість були усвідомлені в роки другої світової війни і незабаром після неї. Серйозними кроками в цьому напрямі стали роботи Г. Саймона, П. Блау, М. Крозьє, які зявилися в 50-60 рр. ХХ ст. Однак з позиції сьогодення видно, що на цьому етапі відбулося лише переформування тієї самої теоретичної конструкції.
Так, якщо М. Вебер представляє ціннісно-нейтральний підхід, то позицію Г. Саймона можна назвати фактично ціннісною, але лише в тому сенсі, що він доповнив теорію формальної організації елементами теорії неформальної організації.
Інший, справді альтернативний підхід почав формуватися лише наприкінці 70-х рр. XX ст. зусиллями Д. Вальдо, В. Острома. Виражаючи загальний дух багато в чому революційного для Заходу часу - кінця 60-початку 70-х рр., вони критикували підхід, за яким намагалися представити бюрократію вищою формою організації, що дозволяє якнайкраще вирішувати проблеми сучасної цивілізації.
Зявилися концепції «чуйності» адміністрації, поліцентризму, «плоских структур» тощо. Зрозуміло, що принципи конструкції сучасної організації не могли бути відкинуті ні в серйозній теорії, ні тим більше на практиці.
Відбувся скоріше певний синтез старого і нового підходів, заснований на децентралізації управління, наближення його до людей і їх проблем при збереженні достоїнств, заснованих на веберівських постулатах формальних підходів до організації.
Без сумніву, концепція М. Вебера є епохальною в адміністративній науці і практиці, вона стала фундаментальною основою управління в індустріальному суспільстві. Але разом з тим, і це неминуче, вона потребує доповнення, збагачення іншими підходами. Отже, відбулася еволюція в науці про управління.
По-друге, зроблений наступний, ще більш принциповий крок: піддані сумніву домагання представників моделі бюрократичної організації як найкращого для всіх випадків механізму вирішення проблем сучасного суспільства.
Крім даних теорій бюрократії, розроблялися шляхи досягнення найбільшої ефективності бюрократії. Так, С. Біялер (США) зазначав, що найбільше відповідає ідеальним принципам прогресивна бюрократія, коли адміністрація залежить від споживачів і керується їхніми інтересами, тоді вона гнучка, мобільна. Негативними типами, на його думку, є бюрократія, повязана з політичним лідером, і корпоративна бюрократія.
Таким чином, реалістичне трактування бюрократії - це підходи, що розвиваються і поєднують основи веберівської теорії з критикою її абсолютизації як універсального зразка. Основа критики двояка - наукова і світоглядна.
Наукова критика ґрунтується насамперед на даних сучасних соціології і психології, що свідчать про величезну роль неформальних звязків між людьми, а також їхніх почуттів, орієнтації, настанов, - обставина, недооцінена послідовниками «чистої» веберівської моделі.
Світоглядна критика, з одного боку, заснована на гуманістичних і загальнодемократичних ідеалах, з іншого - багато в чому відтворює нігілістські концепції відчуження людини в системі бюрократичних відносин.
Висновки
Узагальнюючи найважливіші результати досліджень, треба зазначити, що дуже важливо і необхідно, щоб здійснювали управління й виробляли політичні рішення саме професіонали, які пов´язані не лише співробітництвом, взаємозалежністю, а й своєрідною бюрократичною корпоративністю. Необхідність бюрократії зумовлюється самою природою організації та управління соціальними процесами. Водночас домінуюча роль демократії, на думку О. Тоффлера, можлива лише в індустріальному суспільстві, де вона розробляє і втілює в життя стандартизовані рішення, що їх приймають у вищих ешелонах суспільної ієрархії. У новій суперіндустріальній цивілізації (інформаційній цивілізації) функції бюрократії, за Тоффлером, будуть виконувати об´єднання, що створюватимуться лише на час розв´язання певних завдань, а централізована бюрократія повинна буде передати свої функції децентралізованим спільнотам. Формування бюрократії стало наслідком дедалі зростаючої політичної централізації суспільства, тоді як демократичний розвиток передбачає децентралізацію всього суспільного життя і, відповідно, втрату домінуючоїролібюрократії. Політичні події останніх років все більше привертають увагу дослідників до нових реалій і процесів, у тому числі до^ такого соціального явища, як бюрократія й бюрократизм. Світовий досвід показує, що бюрократія є важливою ланкою системи управління соціальними процесами і потребує ґрунтовного аналізу політологів.
Список використаної літератури
1. Вербець В.В. Соціологія: навчальний посібник / В.В. Вербець, О.А. Субот, Т.А. Христюк - К: Кондор,2009.
. Волков Ю.Г., Бруківка І.В. Соціологія: Підручник. - М.: Гардарики, 2006.
. Вебер М. Соціологія. Загальноісторичні аналізи. Політика/ М. Вебер. - К: Основи, 1998
. Соціологія:навчальний посібник / за ред. С.О. Макєєва. - К: Т - во «Знання» КОО, 2005
5.Социальные институты и процессы. - М.: Инфра М.,2000