я. Так, Причорноморські степи входили до смуги мисливців на бізонів. На стоянках Велика Аккаржа під Одесою, Анетівка, Сагайдак у Пониззі Південного Бугу, Нововолодимирівка у Присивашші, Амвросіївка, Муралівка, Янісоль у Донбасі кістки бізонів кількісно абсолютно переважають рештки інших тварин. Наприклад, Велика Аккаржа - відома стоянка мисливців на бізонів, на березі р. Аккаржа під Одесою. Відкрита у 1955 році Борисковським П.І, а в 80-90-ті роки була досліджена на всій площі (близько 300 м2) Сапожниковим І. В. У культурному шарі знайдено вироби з кременю, характерні.
Для Епігравету Надчорномор'я (мікровістря з притупленим краєм, кінцеві скребачки, бічні різці), а також вогнища, кістки бізонів3.
Ще одна стоянка мисливців на бізона - Листівка II, розкопана на значній площі в басейні Південного Бугу на Одещині. Серед великої кількості кісток бізона знайдено більш як 1 млн оброблених кременів, веретеноподібні наконечники списів із кістки та рогу. Пам'ятка являє собою рештки табору мисливців на місці колективного полювання на стада бізонів, що сезонно мігрували, й датується, як близько 18 тис. років.
Основним способом полювання на бізонів у палеоліті було колективне заганяння стада тварин до яру. У такому полюванні брала участь уся община, а іноді й кілька сусідніх. Стадо тварин гнали до яру чи берегового урвища. Бізони мали поганий зір, густою масою бігли за лідером. А той, помітивши урвище, не мав змоги змінити напрям руху, і передні ряди стада під тиском задніх зривалися до яру, де їх добивали мисливці.
Вполювавши в такий спосіб велику кількість тварин, мисливці влаштовувалися табором неподалік створених на місці забою запасів м'яса, які нерідко забезпечували общину їжею на кілька місяців. Сліди такого колективного заганяння бізонів до яру виявлено на стоянці Амвросіївка у Донбасі. Тут досліджено стародавній яр, заповнений кістками сотень бізонів, серед яких траплялися кістяні наконечники списів, крем'яні ножі для розтину туш. Поруч розкопана стоянка, де власне й жили мисливці, що вполювали велике стадо первісних биків. Основною зброєю мисливців на бізонів над чорноморських степів були списи з кістяними наконечниками, по краях оснащеними гострими крем'яними пластинками.
Особливо масовими були колективні полювання на бізонів восени. Влітку тварини набирали максимальної ваги, а їхні м'ясо та шкура набували найвищої якості. До того ж зимові холоди сприяли тривалому збереженню м'яса. Вполювавши стало бізонів під час осінньої міграції тварин, община могла благополучно пережити зиму в захищеній від холодних вітрів річковій долині.
Бізон забезпечував мисливців степу всім необхідним - калорійною м'ясною їжею, шкірою для одягу, взуття, покриття жител. З рогу і кістки робили знаряддя і предмети побуту, зі шкур, вовни, сухожилля - мотузки для господарчих потреб. Мозок використовували для вичинки шкур, а гній як паливо у безлісому степу. Провідна роль бізона спричинила виникнення його культу, сліди якого простежені на стоянці Листівка ІІ на Південному Бузі.
Мешкали степові мисливці на бізона в легких портативних житлах конічної форми, на зразок чуму народів Сибіру, або типу американських індіанців. У такому круглому в плані житлі, що мало каркас із жердин і покриття зі шкур, мешкала сім'я чисельністю 8-10 осіб. На місці таких сімейних жител залишилися скупчення крем'яних виробів, кісток тварин, вугілля та попелу від вогнищ діаметром 8-10 м - так звані крем'яниці, відомі на багатьох степових стоянках. Степові мисливці на бізонів мешкали в Надчорномор'ї 20-10 тис. років тому. Поступове вимирання бізонів зумовило зростання ролі промислу коня4.
Про господарство людей нижнього палеоліту найбільш повні відомості можуть дати досліджені В.П. Любіним печерні поселення мисливців Північного Кавказу. Вони використовували вогонь, зшивали шкури тварин і полювали, переважно на печерного ведмедя або благородного оленя, а також освоїли прийоми видобутку лосося. Таку ж аналогію можна застосувати і до мисливців північного Причорномор'я.
З настанням епохи середнього палеоліту (початок пізнього плейстоцену), яка починається в епоху Мікулінського (Рісс-вюрмського) міжоледеніння і розцвітає з початком валдайського (вюрмського) заледеніння, відбувається значне розширення ойкумени. Для епохи середнього палеоліту, на відміну від попередньої епохи, характерним явищем стає велике культурне розмаїття кам'яних індустрій. Це дозволило дослідникам виділяти окремі локальні утворення - археологічні культури або більш великі спільності - шляхи розвитку або варіанти. Так на Кавказі Любіним П.Л. був виділений ряд середньопалеолітичних культур мустьє типового і зубчастого5. На заході Східної Європи виділені молодовска і стінковска6, в Криму - аккайская і кііккобінска культури7. Цілий пласт мустьерских пам'яток, що мають подібний набір кам'яних знарядь і, в тому числі, двосторонні ножі і листоподібні біфаси, стали об'єднувати в більшу спільність, звану "східним мікоком"8. Це культурна єдність не має не тільки чітких просторових кордонів, але і хронологічних рамок. Неодноразово робилися спроби виділити усередині цього масссива пам'ятників окремі культури.
В епоху середнього палеоліту удосконалюється техніка обробки та виготовлення кам'яних знарядь праці, розвивається загородне полювання і полювання із застосуванням метальних знарядь. Незмінним залишається збиральництво і з'являються перші знаряддя праці для переробки продуктів збиральництва, з'являються житла з кісток тварин і перші поховання.
Епоха верхнього палеоліту припадає на час останнього заледеніння. Епоха верхнього палеоліту характеризується завершенням біологічної еволюції людини і оформленням його соціального життя в колективі з закріпилися культурними традиціями, що знайшло своє вираження не тільки у своєрідності кам'яних знарядь праці, але і в прийомах і способах будівництва кістково-земляних жител, релігійних уявленнях (поширенні жіночих скульптур і зображень тварин, специфічних орнаментів і прикрас), інших культурних проявах. Оскільки вироби з кременю переважають на стоянках кам'яної доби, їх класифікація є визначальною у виділенні археологічних культур палеоліту.
У пошуках залишків камяного віку археологи звертають увагу на території річних долин, так як життя первісних людей було повязане з рікою. За даними матеріалу вапнякового тираспольського гравію (досліджена широка смуга біля Дністра коло м. Тирасполь і вгору по Дністру) визначено, що приблизно мільйон років тому на території Північного Причорноморя водилось різноманітне число тварин, серед яких вимерлі види слонів, носорогів, диких биків, оленів, коней та ін..
Тривале спільне проживання громад на одній території призводило і до встановлення контактів між ними, формуванню однакових або близьких форм адаптивної діяльності, що проявлялося у виготовленні близького складу мисливського спорядження та інших типів знарядь, у будівництві подібного житла та інших видах матеріального виробництва і духовної культури.
ВИСНОВКИ
На мустьєрську епоху припадає інтенсивне заселення людиною майже всієї південної частини Східної Європи. Основною територією, звідки йшло заселення, був Кавказ і Балкани.
Так, Кавказьку теорію підтримували такі вчені, як Любін В.П., Бадер О.Н. і Бібіков С.М.. Головним аргументом було відсутність на російській рівнині і в Криму домустьєрських пам'ятників, але широке розповсюдження їх в кавказьких регіонах. Також вбачалась схожість у техніці виготовлення знаряддя праці. Теорія має недоліки, зокрема недостатність фактів, та недостатня обґрунтованість. Тому, Кавказький шлях має ряд критиків. Наприклад, Формозов О.О, Борисковський П. І. і Праслов М.Д.. Проблема також полягає в тому, що Бібіков вбачає відсутність на території пам'ятників, що передують мустьєрській епосі. Хоча цьому суперечить низка археологічних знахідок, що датуються ашельською епохою. Наприклад, у 1946-1947 Борисковським П.І. на лівому березі Дністра у с. Лука-Врублевецька (Кам'янець - Подільській) знайдені крем'яні вироби, що відносяться до шельської і ашельської епох. Також, у 1952 року Горецький Г.І. знаходить в низов'ях Північного Дінця археологічні вироби. Ґрунтуючись на геологічних даних, вік визначений в межах міндельріського льодовикового періоду і пов'язував з проблемою розселення. Громов В.І. біля станції Бессергеновка на Азовському Узбережжя знаходить бессергеновскій відщеп. Вік якого датується як «давньопалеолітичний, домустьєрський». Достовірність даних встановлена типологічно і на підставі стратиграфічних спостережень і фауни. Тому, враховуючі ці дані, не можна однозначно стверджувати на користь Бібікова С.М. і Кавказької теорії заселення. А говорити вже про те, що територія була заселена на пізньому етапі ашельського часу, а можливо і раніше. Такий висновок зроблено у спільній статті Борисковського П.І. і Праслова М.Д..
Має місце й інша теорія, враховуючи наявні факти. Так, біля с. Королеве в Закарпатті, досліджено найнижчий шар стоянки, який датується часом гюнцького зледеніння (близько 1 млн років тому). Це підводить до висновку про те, що шляхи первинного заселення території України проходили через Балкани та Центральну Європу, які, можливо, були заселені раніше Кавказу. На користь цієї теорії свідчить відсутність природніх перешкод; близькість до техніки розколювання і в типології виробів. Це можна пояснити, по-перше, як переселення з Центральної Європи на російську рівнину і Крим і навпаки; по-друге, як наявність зв'язків і по-третє, як виростання індустрії східної та центральної Європи з єдиного (близького) центру. Судячи за морфологічними ознаками знахідок в Закарпатті, близьких таким же знахідкам Близького Сходу (Убейд) і сусідній Чехії (Бечов), можна припустити, що саме через ці території і проміжні Балкани пролягали шляхи первісного заселення України найдавнішими людьми з далекої прабатьківщини в Африці.
Проаналізувавши дві основні теорії заселення у своїй роботі, я вважаю, що більш аргументованою теорією є теорія заселення північного Причорноморя з Балкан та Центральної Європи. Головним доказом виступає найдавніша палеолітична стоянка у Закарпатті біля с. Королеве.
Всі теорії мають місце бути в науці, адже достеменно не відомо всіх фактів, і не виявлено достатню кількість палеолітичних стоянок на території. Всі теорії разом можуть допомогти вченим розвязати питання заселення Північного Причорноморя .
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1.Алексеев В.П., Перший. А.И. История первобытного общества. - М.: Астрель, 1990. - 350 с.
2.Бадер О.Н. Проблема найдавнішого заселення північної Європи людиною
.тези доповідей на засіданнях, присвячених підсумкам польових досліджень у 1967 році//Археологічний Пленіум в Москві. -М., 1968. - С.20.
.Бібіков С.М. Деякі питання заселення Східної Європи в епоху палеоліту//СА. - К.,1959. -С.80.
.Бібіков С.М. До 50-річчя археологічної науки на Україні. -К., 1968. Т. ХХІ. - С. 35.
7.С. 400.
.Борисковский П.Й., Праслов Н.Д. Палеолит бассейна Днепра и Приазовья // Свод археологических источников. Одесса- 1964. -А 1-5. -С. 50
9.Гладилин В.Н. Проблемы раннего палеолита Восточной Европы -К.: Наукова думка, 1976. -С.270.
.Гладилін В.М., Смирнов С.В. Перший рік робіт закарпатської палеолітичної експедиції//Археологічне Дослідження на Україні в 1969р. -К., 1972. - Вип.ІV. - С.70.
.Гладилін В.М. Ранній палеоліт// Археологія УРСР. -К., 1971. -С.100.
12.Горецкій Г.І. Сліди палеоліту і мезоліту в Нижньому Поділля // СА. -
.М.-Л.,1952. - Вип. XVI. - С. 307-312.
.Давня icтоpiя України. Т. 1.Первicне суспiльство. // Колектив авторів Київ: Наукова думка, 1997. - С. 270
.Замяткін С.М. До визначення крем'яного відщепи з мендельрісської товщі
.Азовського узбережжя//Праці Секції АІЧПЕ. -М.-Л.,1937. - Вип I. -С. 90.
.Замяткін С.М. Про виникнення локальних відмінностей у культурі
.палеолітичного періоду// Праці інституту етнографії АН СРСР. -М.,1951. - т
.ХІV. - С.172.
.Іванова І.К. Геологіческій вік викопної людини.-М., 1965. - С. 41-43.
21.История Крыма с древнейших времен до наших дней // Колектив авторів. Симферополь: Атлас-компакт. 2005. -С.230.
.Любин В.Л. Мустьерские культуры Кавказа. - Л., 1977. - С. 300.
.Любін В.П.. Нижній палеоліт СРСР. Основні проблеми-тези доповідей на
.засіданнях, присвячених польовим слідування 1967 року//Археологічний
.пленіум. -М., 1968. - С.100.
.Праслов Н.Д. Ранний палеолит Северо-Восточного Приазовья и Нижнего Дона. -Л.: Наука, 1968. -С. 160;
28.Формозов О.О. Стоянка Старосілля і її місце в палеоліті //МІА . - М.-Л., 1958. - С. 160