Розробка системи застосування добрив на прикладі зерно-трав'яної сівозміни у Північному Степу України
ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ 1. ЖИВЛЕННЯ РОСЛИН І ЗАСТОСУВАННЯ ДОБРИВ
.1 Надходження поживних речовин в рослини і їх винос з врожаєм сільськогосподарських культур
.1.1 Надходження елементів живлення в рослини
.1.2 Виніс поживних елементів живлення з врожаєм сільськогосподарських культур
.1.3 Роль окремих елементів живлення
.1.4 Ставлення рослин до умов живлення в різні періоди росту та розвитку
.2 Фізіологічні основи визначення потреби сільськогосподарських культур в добривах
.3 Склад ґрунту і застосування добрив
.3.1 Склад ґрунту
.3.2 Агрохімічні властивості основних типів ґрунтів України
.3.3 Застосування агрохімічних картограм
.4 Вплив різних факторів зовнішнього середовища на ефективність органічних і мінеральних добрив
.5 Агротехнічні заходи і раціональне використання добрив.
РОЗДІЛ 2. СКЛАДАННЯ СИСТЕМИ ДОБРИВ ПІД КУЛЬТУРИ В СІВОЗМІНІ
.1 Складання плану використання добрив
.1.1 Кліматичні умови
.1.2 Ґрунтові умови Північного Степу України
.1.3 Характеристика культур сівозміни в зв'язку з мінеральним живленням
.1.4 План використання добрив
.2 Розрахунок балансу поживних речовин в ґрунті
ВИСНОВОК
ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
ВСТУП
Завданням агрохімії на сучасному рівні є підвищене вивчення складу і властивостей добрив та інших засобів хімізації, впливу їх на кругообіг і баланс поживних речовин у землеробстві, складу і властивостей ґрунтів, відновлення їхньої родючості, умов живлення і створення оптимальних умов формування врожаю з високими біологічними показниками з урахуванням економічної й екологічної оцінки.
Основою розвитку аграрного сектору є ведення високопродуктивного землеробства за умов відновлення родючості ґрунтів та охорони довкілля. Слід пам'ятати, що без оптимізації умов живлення рослин неможливо реалізувати їх потенціальну продуктивність в умовах виробництва, посилити кругообіг біогенних елементів і азоту, від якого значно залежать урожайність сільськогосподарських культур і якість продукції.
Особливо важливим нині є аналіз ґрунту, продукції рослинництва на вміст металів, радіонуклідів.
Застосування засобів хімізації на основі даних ґрунтової й рослинної діагностик з утриманням складу і властивостей ґрунтів, біологічних і сортових особливостей рослин сприяє значному зменшенню можливого негативного впливу їх на навколишнє середовище.
Раціональне, ефективне, рентабельне використання добрив в землеробстві є одним з головних пріоритетів нашого народного господарства. В даній курсовій роботі розглянуто основні елементи системи застосування добрив, а також її розробка на прикладі зерно-трав'яної сівозміни у Північному Степу України.
Метою написання даного курсового проекту є поглиблення теоретичних знань з курсу «Агрохімія», отримання практичних навичок розробки та впровадження раціональних норм мінеральних добрив їх раціональне використання, а також набування навичок обговорення та узагальнення отриманих результатів розрахунків.
РОЗДІЛ 1. ЖИВЛЕННЯ РОСЛИН І ЗАСТОСУВАННЯ ДОБРИВ
.1 Надходження поживних речовин в рослини і їх винос з врожаєм сільськогосподарських культур
.1.1 Надходження елементів живлення в рослини
Елементи живлення рослин відносяться до факторів зовнішнього середовища і в той же час принципово відмінні від ряду інших факторів (температури, рН і т. д.), так як в процесі поглинання перетворюються із зовнішнього чинника середовища у внутрішній фактор рослинного організму.
Існують два типи харчування живих організмів: автотрофний - засвоєння мінеральних солей, води і вуглекислого газу і синтез з них органічної речовини -і гетеротрофних - використання організмами готових органічних речовин. Тварини і більшість мікроорганізмів відносяться до гетеротрофів. Рослини - автотрофні організми.
Завдяки процесу живлення (повітряному та кореневому) рослина створює СВОЇ структурні елементи і При добре збалансованому живленні швидко нарощує масу.
В основі життя рослинного організму лежить різноманіття реакцій обміну як із зовнішнім середовищем, так і всередині клітини і між клітинами або різними органами. При цьому збалансоване надходження окремих хімічних елементів забезпечує послідовність і спряженість всіх біологічних реакцій і фізіологічних функцій організму.
Основним процесом, у результаті якого створюються органічні речовини в рослинах, є фотосинтез, хоча рослини в невеликих кількостях можуть засвоювати з навколишнього середовища амінокислоти, ростові речовини, вітаміни, антибіотики, а також С02 в процесі темнової фіксації. Інтенсивність засвоєння елементів мінерального живлення залежить не тільки від біологічних особливостей даної рослини і умов зовнішнього середовища (наявність елементів в доступній формі і в достатній кількості в ґрунтовому розчині, необхідна температура, аерація ґрунту і т. д.), але і від кількості енергії і органічних речовин, утворених ними в процесі фотосинтезу.
Надходження мінеральних речовин в рослину лімітують багато факторів. Рослина через листя отримує 95% і більше вуглекислого газу і може засвоювати шляхом некореневого живлення з водних розчинів також зольні елементи, сірку й азот. Однак основна кількість азоту, води та зольних елементів надходить у рослину з ґрунту через кореневу систему.
Залежно від біологічних особливостей та умов вирощування рослини розвивають кореневу систему різної потужності. На бідних ґрунтах і в посушливих районах в пошуках їжі і води вони створюють відносно велику масу коренів.
Застосування добрив, як правило, трохи зменшує співвідношення маси коренів і надземної маси рослини, але підвищує абсолютну величину цього показника і глибину поширення кореневої системи. Таким чином, добриво сільськогосподарських культур не тільки збільшує надземну масу, але і позитивно діє на розвиток кореневої системи.
Через кореневу систему в рослини разом з водою засмоктуються поживні речовини, а вода постійно випаровується. Таким чином, надходження поживних речовин знаходиться в прямій залежності від інтенсивності транспірації рослин.
.1.2 Виніс поживних елементів живлення з врожаєм сільськогосподарських культур
Загальна потреба в поживних елементах характеризується розмірами біологічного виносу - наявність цих елементів в усій формуючий для отримання врожаю біомаси, тобто в надземних органах і коріннях. Накопичення рослинами поживних речовин достигає максимуму звичайно ще до настання повної стиглості і потім деякою мірою знижається за рахунок відтоку їх із кореневої системи в ґрунт і опаду підсохлих листків.
Біологічний винос включає кількість поживних елементів як в відчуждаємій з поля основною і побічної продукції (господарський виніс), так і в корінні, пожнивних рештках, листяному опаду (остаточний виніс).
Остаточна частина виносу нерідко достигає значних розмірів, особливо у багаторічних трав. Запас елементів харчування цієї частини виносу може бути в подальшому використано рослинами, і його слід враховувати при оцінці повного балансу поживних елементів в сівозміні.
Потреба с/г культур в елементах харчування, як правило, характеризується виносом їх з врожаєм, або з господарським виносом.(Таблиця №1)
Таблиця №1
Середній винос азоту, фосфору і калію сільськогосподарськими культурами, кг
КультураҐрунтово-кліматичні зониОсновна продукціяN |Р2О5К2О на 1 ц продукціїПшениця озимаІЗерно361024Пшениця озимаІІ ІІІЗерно3513,533ЖитоІЗерно241029КукурудзаІІ ІІІЗерно24733ОвесІЗерно251025ОвесІІ ІІІЗерно311027ЯчміньІІ ІІІЗерно261026Льон-довгунецьІНасіння1065393Льон-довгунецьІВолокно802695ГречкаІ ІІЗерно341847,5Цукрові бурякиIIКорені5,91,87,5КартопляІБульби6,22,014,5СоняшникIIIНасіння5527,5190Кормові коренеплодиIIКорені5,01,57,0КукурудзаІІ ІІІСилосна маса2,51,02,8
Відносний вміст елементів мінерального харчування в основній і побічній продукції різних с/г культур визначається в першу чергу видовими особливостями, але залежить також від сорту і умов вирощування. Вміст азоту і фосфору значно вище в господарській цінній частині врожаю - зерна, корене- і бульбоплодах, чим в соломі і ботві. Калію більше в соломі і ботві, ніж в товарній частині врожаю (Таблиця №2).
Таблиця№2
Вміст азоту, фосфору і калію в сільськогосподарських рослинах,%
КультураПродукціяВміст елементів живленняNР2О5К2ОНа суху речовинуПшениця Озимазерно солома2,80 0,450,85 0,200,50 0,90Яразерно солома0,40 0,670,85 0,200,60 0,75Ячміньзерно солома2,10 0,500,85 0,200,55 1,00Кукурудзазерно солома1,91 0,750,57 0,300,37 1,64Горохзерно солома4,50 1,401,00 0,350,75 1.50Льоннасіння солома4,00 0,621,35 0,421,00 0,97Соняшникнасіння ціла рослина2,61 1,561,39 0,760,96 5,25
Виніс елементів харчування рослин із ґрунту збільшується з збільшенням врожаю. Але прямого співвідношення між цими показниками немає. При великому рівні врожайності затрати поживних речовин на формування одиниці продукції загалом знижується.
Найбільш продуктивним використанням рослинами поживних елементів із ґрунту і добрив забезпечується при добрих ґрунтово-кліматичних умовах, високому рівні агротехніки. Одночасно досягається мінімальне застосування елементів харчування на одиницю врожаю основної продукції.
Виніс мікроелементів з врожаєм с/г культур становить лише десятки або сотні грамів на 1 га, і потрібність в багатьох із них може повністю забезпечуватися за рахунок ґрунту та внесення органічних добрив, а не рідко лише за рахунок запасів в насінні.
Такі мікроелементи, як кальцій, магній і сірка, звичайно наявні в більшості ґрунтів в кількостях, доступних для забезпечення рослини. Крім того вони вносяться в ґрунт з меліорантами, а також наявні в органічних і мінеральних добривах.
Для покращення стану харчування с/г культур в польових умовах, більше всього потрібно внести азот, фосфор, калій.
.1.3 Роль окремих елементів живлення
Жоден елемент не може бути замінений іншим, тобто вони фізіологічно рівноцінні. Недолік будь-якого макро- або мікроелемента призводить до порушення обміну речовин і фізіологічних процесів у рослин, погіршення їх росту і розвитку, зниження врожаю і його якості. При гострому дефіциті елементів живлення у рослин з'являються характерні ознаки голодування.
Азот. Азот входить до складу білків, ферментів, нуклеїнових кислот, хлорофілу, алкалоїдів, фосфатидів, більшості вітамінів і інших органічних азотистих сполук, які відіграють важливу роль у процесах обміну речовин в рослині.
Рівень азотного живлення визначає розміри та інтенсивність синтезу білка та інших азотистих органічних сполук у рослинах, ростові процеси. Недолік азоту особливо різко позначається на зростанні вегетативних органів. Слабке формування фотосинтезуючого листового і стебловий апарату внаслідок дефіциту азоту, в свою чергу, обмежує утворення органів плодоношення до зниження врожаю і зменшення кількості білка в продукції.
Фосфор. З органічних сполук фосфору найбільш важливу роль в рослинах відіграють нуклеїнові кислоти - складні високомолекулярні речовини, що складаються з азотистих основ, молекули вуглеводів (рибози або дезоксирибози) і фосфорної кислоти. Вони беруть участь у найважливіших процесах життєдіяльності організмів - синтезі білка, зростанні і розмноженні, передачі спадкових властивостей. Нуклеїнові кислоти утворюють комплекси з білками-нуклеопротеїдами, що беруть участь в побудові цитоплазми і ядра клітин.
Фосфор має велике значення в енергетичному обміні і в різноманітних процесах обміну речовин в рослинних організмах. Фосфору, так само як і азоту, найбільше міститься в репродуктивних і молодих зростаючих органах і частинах рослини, де інтенсивно йдуть процеси синтезу органічної речовини.
Важливе значення має забезпечення рослин фосфором в період формування репродуктивних органів.
Калій. Фізіологічні функції калію в рослині дуже різноманітні. Він робить позитивний вплив на фізичний стан колоїдів цитоплазми, підвищує їх обводненість, набухаємість і в'язкість, що має велике значення для процесів обміну речовин в клітинах, а також для підвищення стійкості рослин до посухи. Добра забезпеченість калієм підвищує здатність рослин утримувати воду, і вони краще переносять короткочасну посуху.
Під впливом калію рослини стають морозостійкість, що пов'язано з підвищенням вмісту цукрів і збільшенням осмотичного тиску в клітинах.
Кальцій. Кальцій відіграє важливу роль у фотосинтезі і пересуванні вуглеводів, у процесах засвоєння азоту рослинами. Він бере участь у формуванні клітинних оболонок, обумовлює обводненість і підтримку структури клітинних органел.
Сірка. Сірка має важливе значення в житті рослин. Основна кількість її знаходиться в рослинних білках (сірка входить до складу амінокислот цистеїну, цистину і метіоніну) та інших органічних сполуках - ферментах, вітамінах, гірчичних і часникових маслах. Сірка бере участь в азотному і вуглеводному обміні рослин, в процесі дихання і синтезу жирів.
Залізо. Залізо входить до складу окислювально-відновлюючих ферментів рослин і бере участь у синтезі хлорофілу, процесах дихання і обміну речовин, при нестачі заліза (зазвичай проявляється тільки на карбонатних ґрунтах) внаслідок порушення утворення хлорофілу у сільськогосподарських культур, особливо у винограду, і плодових дерев розвивається хлороз.
Бор. Бор сильно впливає на вуглеводний, білковий, нуклеїновий обмін та інші біохімічні процеси в рослинах. При його недоліку порушуються синтез і особливо пересування вуглеводів, формування репродуктивних органів, запліднення і плодоношення.
Молібден. Молібдену належить виняткова роль в азотному живленні рослин. Він бере участь у процесах фіксації молекулярного азоту (бобовими в симбіозі з бульбочковими бактеріями і вільноживучими ґрунтовими азотофіксуючими мікроорганізмами) і відновлення нітратів у рослинах.
Марганець. Марганець входить до складу окисно-відновних ферментів, що беруть участь у процесах дихання, фотосинтезу, вуглеводного та азотного обміну рослин. Він грає важливу роль у засвоєнні рослинами нітратного і амонійного азоту.
Мідь. Мідь також входить до складу цілого ряду окислювально-відновних ферментів і бере участь у процесах фотосинтезу, вуглеводного і білкового обміну.
Цинк. Цинк надає багатосторонню дію на обмін енергії і речовин у рослинах, оскільки входить до складу ферментів і бере участь у синтезі ростових речовин - ауксинів.
Кобальт. Кобальт - мікроелемент, необхідний для біологічної фіксації молекулярного азоту і компонент вітаміну В12.
.1.4 Ставлення рослин до умов живлення в різні періоди росту та розвитку
Рослини в різні періоди росту висувають неоднакові вимоги до умов зовнішнього середовища, в тому числі і до умов живлення. Поглинання рослинами азоту, фосфору, калію та інших поживних елементів протягом вегетації відбувається нерівномірно.
У початковий період розвитку рослини споживають відносно невеликі абсолютні кількості всіх поживних елементів, але вельми чутливі як до нестачі, так і до надлишку їх в розчині.
Внаслідок високої напруженості синтетичних процесів при слаборозвиненій ще кореневій системі молоді рослини особливо вимогливі до умов живлення. Отже, в прикореневій зоні в цей період поживні елементи повинні знаходитися в легкорозчинній формі, але концентрація їх не повинна бути високою, з переважанням фосфору над азотом і калієм. Забезпечення достатнього рівня постачання всіма елементами з початку вегетації має важливе значення для формування врожаю.
Розміри споживання всіх елементів живлення рослинами значно зростає в період інтенсивного росту надземних органів - стебел та листків.
Період плодоутворення. Потреба всіх елементів живлення поступово зменшується, а потім їх находження припиняється. Далі відбувається повторне використання поживних елементів, раніше накопичених рослинами.
Неоднакова кількісна потреба і інтенсивність поглинання рослинами окремих елементів живлення повинні враховуватися при розробці системи удобрення. Особливо важливо забезпечити сприятливі умови живлення рослин на початку вегетації і в періоди максимального поглинання. Це досягається поєднанням різних способів внесення добрив: основне до посіву, при посіві і підживлення. Регулюючи умови живлення рослин за періодами зростання відповідно до їх потреби шляхом внесення добрив, можна направлено впливати на величину врожаю і його якість.
.2 Фізіологічні основи визначення потреби сільськогосподарських культур в добривах
Для контролю за живленням сільськогосподарських культур протягом вегетації використовують метод рослинної діагностики - визначення забезпеченості рослин поживними елементами за їх станом (зовнішньому вигляду, темпами зростання і розвитку) та хімічним складом.
Рослинна діагностика - це методи визначення потреби сільськогосподарських культур у елементах живлення за станом самих рослин.
Існують кілька видів рослинної діагностики:
Візуальна діагностика застосовується у тих випадках, коли у рослин з'являються зовнішні ознаки нестачі або надлишку елементів живлення.
Біометрична, морфологічна і фенологічна діагностики передбачають реєстрацію зміни розмірів і маси рослин, темпів утворення органів і їх кількість.
Хімічна діагностика - це виявлення надмірного нагромадження в рослинах окремих елементів живлення. Вона поділяється на листкову і тканинну.
Листкова діагностика передбачає проведення аналізу відібраних зразків рослин в агрохімічній лабораторії на вміст у них органічних сполук азоту і зольних елементів після оголення в суміші кислот або пероксиді водню. Вона широко застосовується для коригування доз азоту при підживленні озимих культур у різні фази їх розвитку, а також у фазі п'яти листків у ярих зернових.
Тканинна діагностика застосовується у господарствах для визначення потреби проведення некореневих азотних підживлень зернових культур. Для цього широко застосовують польову експрес-лабораторію АОП-1 або ОП-2. Результати рослинної діагностики використовують при визначенні потреби рослин в удобренні, коригуванні рекомендованих норм і доз добрив.
Використання рослинної діагностики в умовах застосування інтенсивних технологій дозволяє забезпечити рослини оптимальною кількістю і співвідношенням елементів живлення в усі фази їх росту і розвитку.
А також, використання методів рослинної діагностики дозволяє оперативно оцінити рівень забезпеченості сільськогосподарських культур поживними елементами і прийняти можливі заходи для усунення їх нестачі. Важливе практичне значення методи рослинної діагностики мають в овочівництві, особливо в захищеному ґрунті (де можливе коректування живлення культур протягом вегетації проведенням підживлень відповідними видами добрив) і в плодівництві (для коректування системи удобрення багаторічних культур у наступні роки).
.3 Склад ґрунту і застосування добрив
.3.1 Склад ґрунту
Ґрунт складається з трьох фаз: твердої, рідкої (ґрунтового розчину) і газоподібної (ґрунтового повітря). Елементи кореневого живлення містяться в основному в твердій фазі і лише в дуже незначних кількостях у ґрунтовому розчині.
Тверда фаза ґрунту складається з мінеральних речовин у ґрунті і становить 95-99%, а органічних - всього 1-5% ваги твердої фази.
До складу мінеральної частини ґрунту входять мінерали первинного і вторинного походження.
Органічна частина ґрунту представлена гумусом - утворюється під впливом біологічної діяльності рослин, мікроорганізмів і ґрунтової фауни. Гумусові речовини складаються з:
·гумінових кислот - це високомолекулярні сполуки, що містять азот і кислоту циклічної будови. Склад гумінових кислот такий: С-52-62%, Н-2,8-5,8%, 0-31-39, N-2,6-5,1%. Гумінова кислота з катіонами К, Nа, Са, Мg утворює солі, що називаються гуматами;
·фульвокислоти - містять меншу кількість вуглецю, ніж гумінові кислоти, і підвищену кількість водню. Склад такий: С-40-50%, Н-4-6, O-42-48, N-2,5-5,5%. Фульвокислоти відрізняються від гумінових кислот вищим вмістом карбоксильних і гідроксильних груп, здатних до обмінних реакцій;
·гуміни - це найбільш інертна маса в ґрунті. Вони складаються (60-70%) з нерозчинних у лугах гумінових кислот, які зв'язані мінеральною частиною ґрунту;
·бітуми - це сукупність жирів, високомолекулярних жирних кислот, смол і восків. Вміст їх становить 2-4% ваги гумусу, а в болотних ґрунтах - 10-20%.
Рідка фаза ґрунту (ґрунтовий розчин) містить розчинені мінеральні й органічні речовини і циркулює в генетичних горизонтах ґрунту.
Газоподібна фаза ґрунту (ґрунтове повітря). Воно є джерелом кисню, необхідного для дихання коренів рослин, мікроорганізмів і ґрунтової фауни. За складом ґрунтове повітря близьке до атмосферного, оскільки в нормальних умовах між ґрунтом і атмосферою відбувається постійний газообмін.
.3.2 Агрохімічні властивості основних типів ґрунтів України
. Характеристика агрохімічних властивостей основних типів ґрунтів:
·дерново-підзолисті;
·сірі лісові;
·чорноземи;
·каштанові;
·сіроземи.
Вміст рухомих форм поживних речовин показує забезпеченість ними ґрунту та потреби в добривах, а також коректувати рекомендовані дози добрив під окремі культури.
Дерново-підзолисті ґрунти:
·кисла реакція середовища (рН 4-5,5);
·низька ємність вбирання (5-15 мг-екв.);
·ступінь насиченості основами (30-70%);
·низький вміст гумусу (1,5-^);
·низький вміст азоту і фосфору.
Для підвищення родючості ґрунтів використовують органічні і мінеральні добрива, найефективніші азотні, фосфорні. На піщаних - калійні.
Сірі лісові ґрунти діляться на: світло-сірі, сірі, темно-сірі.
Вміст гумусу коливається від 1,6-3,4 у світло-сірих; 2,2-4,7 - сірих; у темно-сірих - 3,5-7,0.
Збільшується сума увібраних основ і ступінь насиченості основами, зменшується кислотність, невисокий вміст азоту, фосфору, калію.
Необхідно систематично вносити органічні і мінеральні добрива, а на світло-сірих ґрунтах - вапнування.
Ці групи у першу чергу потребують внесення азотних добрив, потім фосфорних і менше калійних.
Чорноземи
Реакція ґрунтового розчину нейтральна або слаболужна (рН 6-8). Висока ємність вбирання і ступінь насичення основами. Вміст гумусу ВІД 6-12%. Всі підтипи чорноземів багаті калієм, загальний його вміст 2,5-3%, а валовий запас - 75-90 т/га. Ефективні фосфорні добрива, при зволоженні -азотні.
Каштанові ґрунти
Вони діляться на темно-каштанові, каштанові, світло-каштанові. Реакція ґрунту слаболужна, легкорозчинна, солей мало, залягають на глибині 2-2,5 м. Вміст гумусу від 2-5%.
Каштанові ґрунти багаті калієм, але низький вміст фосфору і азоту. Рекомендується внесення невеликих доз фосфорних добрив. Для підвищення родючості вносять гіпс.
Сіроземи
Світлі, типові (звичайні), темні.
Вміст гумусу 1-1,5% у світлих; 1,5-3% у типових; до 4-5% у темних. Реакція слаболужна (рН 7,2-8), низька ємність вбирання (9-10 мг-екв у світлих, 12-15 у типових, 18-20 - у темних). Для підвищення родючості ґрунтів систематичне використання органічних і мінеральних добрив. З мінеральних перше місце займають азотні, потім фосфорні.
.3.3 Застосування агрохімічних картограм
Агрохімічні картограми являють собою плани землекористування у відповідному масштабі, на яких в кольорі виділяють площі полів і їх ділянок з різними групами (класами) ґрунтів по кислотності, вмісту рухомих форм поживних елементів і іншими показників(Таблиця №3,4,5,6). Для більш точної оцінки ступеня кислотності ґрунтів, встановлюють потребу у вапнуванні, дози вапна проектно-дослідницьких станцій хімізації. В нечорноземній зоні визначають, крім рН сольової витяжки, гідролітичну кислотність, суму поглинутих основ. У зонах де поширені засолені ґрунти визначають ступінь і характер засолення і т. д. Для прогнозування потреби в мікродобривах агрохімічні лабораторії проводять аналізи ґрунтів на вміст рухомих форм мікроелементів.
Таблиця №3
Групування ґрунтів за ступенем кислотності, що визначається сольовою витяжкою
Таблиця №4
Групування ґрунтів за вмістом гумусу, гідролізованого азоту і нітрифікаційної здатності
Номер групиГумус (за Тюріним),%Легкогідролізуємий азот за Тюріним і КононовоюЛужногідролізуємий азот за КорнфілдомНітрифікаційна здатність, мг NО3 на 1 кг ґрунтумг на 1 кг ґрунту1<2,0<30< 100<5,022,1-4,031-40101-1505,1-8,034,1-6,041-50151-2008,1-15,046,1-8,051-70>20015,1-30,058,1-10,071-100-30,1-60,06> 10,0> 100->60,0
Таблиця №5
Групування ґрунтів за вмістом рухомих форм фосфору
Номер групиР2О5 КірсановаЧіріковаМачигінаАрреніуса1<25<20<10<80225-5020-5010-1580-150350-10050-10015-30150-3004100-150100-15030-45300-4505150-250150-20045-60450-5006>250>200>60>600
Таблиця №6
Групування ґрунтів за вмістом рухомих форм
Номер групиК2О МасловоїКірсановуЧіріковуМачигіну1<50<40<20<100250-10040-8020-40100-2003100-15080-12040-80200-3004150-200120-17080-120300-4005200-300170-250120-180400-6006>300>250>180>600
Разом з картограмами для реєстрації результатів агрохімічного обстеження ґрунтів та контролю за зміною родючості полів і врожайності під впливом засобів хімізації оформляють паспорти полів.
Паспорт полів - це спеціальні бланки, де вносять всі дані про природно-господарський і грунтово-агрохімічний стан поля або окремої ділянки.
Паспорт поля має три загальні частини - адресну, грунтово-агрохімічну і оперативну.
.4 Вплив різних факторів зовнішнього середовища на ефективність органічних і мінеральних добрив
Грунтово-клічатичні умови. Найбільш високий ефект від повного мінерального добрива (№К) відзначений у зоні дерново-підзолистих ґрунтів. Зниження Ефективності добрив відбувається з північного заходу на південний схід (від лучно-лісової до степової зон. Це пояснюється відмінностями в ґрунтовій родючості і вологозабезпеченості. Дія азотних добрив найбільш сильно проявляється на дерново-підзолистих і сірих лісових ґрунтах лучно-лісового і лісостепової зон, а також на опідзолених, вилужених чорноземах північних і західних районів лісостепу і на всіх ґрунтах зрошуваного землеробства, на півдні та сході степової зони на вилужених і потужних чорноземах в результаті недостатнього зволоження азотні добрива діють слабше і менш стійко. Зниження ефективності азотних добрив відзначається також на ґрунтах, бідних фосфором і калієм.
Найбільший вплив фосфорних добрив на врожай характерно на типових, звичайних, південних чорноземах, каштанових ґрунтах і сіроземах, тобто в лісостеповій, степовій зонах, де вміст рухомого фосфору в ґрунтах низький. Оскільки в ґрунтах лісостепової зони великий дефіцит фосфору, дія фосфорних добрив при достатній забезпеченості азотом тут також висока.
Дія калійних добрив найбільш сильно проявляється на легких за механічним складом (піщаних і супіщаних) дерново-підзолистих, а також на торф'яно-болотних і заплавних ґрунтах.
Як правило, добре забезпечені калієм ґрунту середньо-суглинисті, важкосуглинисті і глинисті. Найменша ефективна калійних добрив відзначається на чорноземах, каштанових, бурих ґрунтах і сіроземах, які добре забезпечені рухомим калієм.
Органічні добрива найбільш ефективні на дерново-підзолистих, сірих лісових ґрунтах і опідзолених чорноземах. Дія їх зменшується з північного заходу на південний схід і зі сходу на захід. Післядія органічних добрив в південних областях більш висока, ніж у північних.
При використанні добрив необхідно враховувати погодні умови поточного та попереднього років. Так, при недостатній кількості осінніх атмосферних опадів знижується ефективність азотних добрив в наступному році і підвищується роль фосфорних. Якщо восени випадає багато опадів, то в наступному році зростає ефективність азотних добрив. В умовах надмірного зволоження рослинам особливо необхідний калій, а при короткочасних весняних похолоданнях - фосфор. Добрива (особливо органічні) на 10-20% знижують витрату води на утворення одиниці урожаю і згладжують згубну дію засухи. У свою чергу, зрошення або забезпеченість вологою сприяють більш ефективному виконанню добрив.
Агротехнічні умови. Своєчасна та якісна обробка ґрунту, посів (або посадка) культур в кращі агротехнічні терміни, підбір хорошого попередника, дотримання сівозміни, боротьба з бурянами, шкідниками та хворобами сільськогосподарських культур - все це робить значний позитивний вплив на ефективність добрив. Своєчасна якісна обробка ґрунту створює кращий водно - повітряний і мікробіологічний режими ґрунту, сприятливі умови, для зростання рослин і підсилює використання кореневою системою поживних речовин ґрунту і добрив.
Особливості впливу попередників визначаються тим, що вони залишають у ґрунті різні кількості поживних кореневих залишків, по - різному удобрюються, неоднаково використовують воду і поживні речовини, надаючи різноманітний вплив на вологість і харчовий режим ґрунту, її мікробіологічну активність, забуряненість та розвиток шкідників та хвороб.
Спосіб обробітку ґрунту і пов'язана з ним глибина закладення добрив також відіграють важливу роль у живленні рослин. При закладенні добрив у вологий непересихаючій шар ґрунту створюються кращі умови живлення рослин і підвищується ефективність застосовуваних добрив, порівняно з дрібним або поверхневим внесенням.
Сівозміна, об'єднуючи ряд культур в певному чергуванні, безперечно, не може не впливати на ефективність застосування добрив. У сівозміні вона значно вище в порівнянні з монокультурою за рахунок більш повного використання поживних речовин ґрунту і добрив різними культурами і його фітосанітарної ролі.
Істотно підвищують ефективність мінеральних і органічних добрив вапнування кислих ґрунтів та гіпсування солонцевих.
Сумісне внесення органічних і мінеральних добрив.
Д.М.Прянишников писав: «максимальні ж врожаї досягаються комбінацією гною і мінеральних добрив, яка дозволяє щедро постачати рослини засвоюваною їжею на перших стадіях розвитку і дати в той же час у вигляді гною резерв поступово приведених в дію поживних речовин».
Спільне застосування гною і мінеральних добрив найбільш бажано при вирощуванні культур, які не виносять підвищеної концентрації ґрунтового розчину, але вимагають значної кількості поживних речовин протягом вегетації для формування врожаю (огірки, цибуля, кукурудза).
.5 Агротехнічні заходи і раціональне використання добрив.
Раціонально застосовувати органічні і мінеральні добрива потрібно лише з урахуванням багатьох факторів, що впливають на їх ефективність. Треба знати і враховувати, що найбільша ефективність добрив може бути лише на фоні високої культури землеробства із застосуванням усього комплексу агротехнічних заходів.
У першу чергу - це правильне чергування культур у сівозміні, своєчасний і високоякісний обробіток ґрунту, сівба першокласним насінням кращих районованих і перспективних сортів, боротьба з бур'янами, шкідниками й хворобами сільськогосподарських культур тощо. Без неухильного виконання
Цих заходів неможливо отримувати очікуваний ефект від застосування розробленої системи удобрення.
При розміщенні добрив у полях сівозміни важливо правильно поєднувати застосування органічних та мінеральних добрив. Застосування органічних добрив у поєднанні з мінеральними послаблює негативну дію фізіологічної кислотності і концентрації поживних речовин, особливо за внесення високої дози мінеральних добрив.
Органічні добрива є джерелом поповнення в ґрунті органіки, дуже важливо для забезпечення і відтворення його родючості і недостатньої кількості органічних добрив їх доцільно вносити раз мінеральними насамперед під проспані культури з тривалим періодом вегетації (цукрові, кормові буряки, кукурудзу, картоплю, силос культури). Ці культури дають високі прирости врожаю на кожну тонну внесених органічних добрив.
У різних ґрунтово-кліматичних зонах України ефективність органічних і мінеральних добрив неоднакова. Це залежить від кількості опадів, температури, характеру розвитку мікроорганізмів, фізико - хімічних властивостей ґрунтів та інших факторів. Азотні добрива досить ефективні на дерново-підзолистих, сірих лісових ґрунтах, а також на чорноземах опідзолених і вплутуваних, особливо при достатній кількості опадів та в умовах зрошення. Краще їх вносити роздрібно в різні періоди росту і розвитку рослин.
Фосфорні добрива ефективні на чорноземах типових, звичайних і південних, каштанових ґрунтах і сіроземах, їх позитивна дія посилюється при сумісному внесенні з азотними і калійними добривами, а також при внесенні в рядки під час сівби. Висока ефективність калійних добрив спостерігається на легких дерново-підзолистих ґрунтах. Найменша їх ефективність відзначається на чорноземах, каштанових і буроземних ґрунтах.
В усіх зонах органічні добрива найкраще вносити під зяблеву оранку. При складанні системи удобрення важливо правильно визначити оптимальні норми і співвідношення поживних речовин під сільськогосподарські культури. Багатьма дослідженнями встановлено, що врожайність сільськогосподарських культур зростає в прямій залежності від збільшення доз добрив лише до певного рівня, коли досягається найбільша окупність одиниці поживних речовин добрив урожаєм. При цьому врожайність від додаткового внесення добрив зростає як з одиниці площі, так і в розрахунку на одиницю внесених добрив.
Дальше підвищення дози добрив супроводжується збільшений урожайності, але величина приросту врожаю від підвищених доз і окупність одиниці добрив урожаєм поступово знижується. Тому після досягнення максимальної врожайності з одиниці площі, коли ще скуповуються витрати на застосування добрив, збільшувати норми добрив є недоцільним.
За умов обмеженої кількості добрив доцільніше вносити їх у нормах що забезпечують найвищу окупність врожаєм одиниці добрива 3 повного забезпечення потреб у добривах доцільно застосовувати норми що дадуть можливість отримати максимальну врожайність та зберегти і підвищити родючість ґрунту.
РОЗДІЛ 2. СКЛАДАННЯ СИСТЕМИ ДОБРИВ ПІД КУЛЬТУРИ В СІВОЗМІНІ
.1 Складання плану використання добрив
степ ґрунт трав'яний сівозміна добриво
2.1.1 Кліматичні умови
Північний Степ України характеризується теплим та помірним але посушливим кліматом.
Таблиця №7
Основні кліматичні показники Північного Степу України приведені по багаторічним даним
Тривалість періоду (дні)Сума позитивних температур вище 0°Середня температура повітря за липеньАбсолютний річний максимум температури повітряБезморозний період3 температурами повітря вище0°-5°10°15°12-3345678170250-21021017012530302739
Середня із абсолютних річних мінімумів температура повітряАбсолютний мінімум температури повітряСума опадів (мм)Середня ізЗа рік з поправкою до показання опадоміраЗа період з температурою повітря вище 10° (Без поправок)максимальних декадних висот снігового покрову за зиму(см)о10111213-22-3250225015
Величина гідротермічного коефіцієнту для цієї зони являється 0.8.
Такий ГТК говорить про те, що дана зона знаходиться на території з кліматом теплим і посушливим. По багаторічним спостереженням на території Північного Степу України спостерігались наступні середньомісячні та річні температури(Таблиця№8).
Таблиця №8
Середньомісячна та річна температура повітря (С)
Середньомісячна температураМісяціІIIIIIIVVVIVIIVIIIIXXXIXIIТемпера тура(°С)- 4,9 -4,21,09,016,420,129,828,717,09,32,8-2,3+ 10,2
Таблиця №9
Середня кількість опадів(мм)МісяціІIIІІІIVVVIVIIVIIIIXXXIXIIЗа рікОпади (мм)413735414259434533344448502
Коротка агрокліматична характеристика сезонів року Північного Степу України.
Перехід від одного сезону до іншого, як правило, відбувається поступово, і вказати певні дати початку і кінця сезону можна тільки умовно. За основні характеристики початку і кінця сезонів прийняті дати переходу середньодобової температури через певні періоди.
Весна. Початком весняного сезону прийнято вважати дату переходу середньодобової температури через 0 °, яка зазвичай спостерігається у першій половині березня.
Цей перехідний період від зимового режиму до літнього продовжується в середньому близько двох місяців.
Під впливом інтенсивного підйому температури (що є характерною особливістю весни) сезонні явища проходять швидко: відбувається інтенсивне сніговідтаювання і стійкий сніговий покрив в першій декаді березня руйнується; ґрунт поступово зростає і прогрівається. В квітні середньомісячні температури на глибині 20 см доходять до 7-8°, посилюється випаровування, збільшується вологість повітря, повітря в зв'язку з різким підйомом температури вологість падає до 55-57% (в 13 годин) в квітні може до 45-49% за цей же період в травні.
З переходом до стійкіших значень середньої добової температури повітря вище 10 зазвичай пов'язують початок інтенсивного росту більшості рослин і середні строки сівби теплолюбивих сільськогосподарських культур. Завдяки швидкому наростанню тепла середні за 13 год. температури повітря вже в квітні досягають 11 - 13 °, а максимальні 29-30 і поряд з цим у квітні, а в деяких місцях і в першій половині травня зазвичай бувають нічні заморозки.
Літо. За початок літнього періоду прийнята дата переходу середньої добової температури через 15 °, що збігається приблизно з припиненням нічних заморозків.
На території Північного Степу літо найчастіше настає в середині травня і триває до середини вересня (дати переходу середньої добової температури повітря через 15 ° до більш низьких температур).
У літній період спостерігається переважно малохмарна, на початку тепла, а потім жарка погода з високими температурами. Так, у травні середні за 13 год. температури повітря досягають 19-21 °, в червні 23-24 °, в липні 25-27 °, у серпні 25-26 °.
Максимальні температури повітря в окремі роки в липні-серпні досягають 37-39 °, а іноді навіть 40 °.
У літні місяці опади випадають переважно зливового характеру. Максимум їх припадає на червень-липень. Днів з опадами буває в травні-липні в середньому 9-11 в кожному з цих місяців, у серпні-вересні 6-8. Поряд з цим протягом літа нерідкі тривалі бездощові періоди.
Осінь. Осіннім сезоном, початком якого прийнято вважати дату переходу середньої добової температури повітря через 10 °, передує теплий передосінній період тривалістю 20-25 днів. Середня добова температура цього періоду вище 10 °, але нижче 15 °. Початок осені здійснюється в північній частині степу в першій, в другій декадах жовтня.
Осінній сезон характеризується збільшенням числа похмурих днів (до 54-72% у жовтні-листопаді), а також нічними заморозками.
Зима. Початок зими визначається переходом середньої добової температури через - 5 ° до більш низькою, а кінець її-переходом середньої добової температури через цю межу до більш високої температури. Тривалість зими в цьому розумінні в середньому трохи менше двох місяців. Як правило, зимовий режим погоди встановлюється і припиняється не відразу. Між кінцем осені та початком зими, а також між кінцем зими і початком весни спостерігаються передзимовий і передвесняний періоди з середньодобовою температурою повітря нижче 0, але вище - 5°С. Тривалість кожного з них близько місяця. Обидва ці періоду характеризуються нестійкою погодою з частою зміною морозних днів на відлиги і неодноразовою появою і сходом снігового покриву.
Зима на території малосніжна (середні з найбільших декадних висот сніжного покриву 7-16 см), м'яка з частими і сильними відлигами.
В окремі зими. під час відлиг максимальна температура повітря підвищується до 9-14 °, але поряд з цим, хоча і рідко, але бувають дуже холодні зими, коли мінімальна температура повітря знижується до -30, -38 °. Середня місячна температура найбільш холодного періоду (січня-лютого) від -4 до -6 °.
Чорнозем звичайний легкосуглинковий
- залягання карбонатів на глибині 55-57см; вміст гумусу - від 3%, з глибиною кількість гумусу знижується до 1,3%. Відповідно з зниженням гумусу зменшується і поглинальна здатність, так ця величина становить 43,10 мг/100 г ґрунту;
близька до нейтральної реакція ґрунтового розчину рН верхнього горизонту = 6,7, з глибиною збільшується лужність ґрунтового розчину (рН=8,2-8,4);.
В складі обміно-поглинаючих основ цих ґрунтів домінують обмінні катіони кальцію і магнію.
Вміст азоту - 82мг/кг; фосфору - 71мг/кг; калію - 173мг/кг.
Генетико-морфологічна будова ґрунту.
Назва ґрунту: чорнозем звичайний легкосуглинковий
Описання ґрунтового профілю, розкритого розрізом, який закладено на
схилі водорозділу крутизною 1-2°. Скипіння від соляної 10% кислоти з 43 см, карбонати в виді «білоглазки» з 76см.
Гумусовий, він же орний, темно-сірий, важко суглинковий, пилувато-грудковатий, свіжий, слабоущільнений, пористий, безкарбонатний, рослинні залишки, поступово переходить по кольору в
- верхній гумусово-перехідний, темно-сірий з бурим відтінком, грудково-зернистий, важко суглинковий, вологий, ущільнений, пористий, без карбонатний, рослинні залишки, поступово по кольору переходить в
- нижній гумусо-перехідний, брудно-бурий, грудковий, важко суглинковий,
- вологий, ущільнений, пористий, карбонатний, скипає від соляної кислоти з 43см,
- поступово по кольору переходить в
- Ґрунтоутворююча порода - лесс: палевий, грудковий, тонкопористий,
- легкосуглинковий, вологий, ущільнений, карбонатний, скипає від
- соляної кислоти, багата «білоглазка» з 76см.
Ho 0-24 смНр 24-43 смPkh 43-60 смРк 60-147 см
Даний тип ґрунту в Північного Степу України розташований на схилах крутизною 1-2, 2-3°. Являються результатом розвитку площинної водної ерозії. Ґрунти збагачені на поживні речовини і є більш гумусованими, саме на них на території зони формуються зональні фітоценози; вони мають підвищену вологоємкість, значну зв'язність, але для води є більш слабко проникними, їх безструктурні варіанти, які малими ділянками зустрічаються на території північного Степу, схильні до запливання та утворення агрономічно шкідливої кірки, легше ущільнюються, налипають на сільськогосподарські знаряддя, не досить добре пропускають повітря до коренів рослин, а також є більш холодними (тому що на випаровування витрачають багато тепла). Обробіток ґрунту,з таким механічним складом, помітно затрудняється.
.1.3 Характеристика культур сівозміни в зв'язку з мінеральним живленням
Багаторічні бобові трави(Люцерна)
Коренева система стрижнева з сильно розвиненими боковим корінням. В перший рік життя коріння проникає на глибину 2-Зм, а в подальші до 10м і більше. Тому люцерна накопичує в ґрунті багато кореневих залишків.
На корінні люцерни розвиваються клубні, в яких знаходяться бактерії котрі фіксують азот з повітря. Може накопичувати 300-400 кг азоту на 1 га. Треба мати на увазі, що корні не можуть проникати через підзолистий горизонт и тоді розташовуються головним чином в орному шарі ґрунту.
Від відростання до початку цвітіння люцерні потрібно сума позитивних температур 800°С.
Люцерна не переносить високої кислотності ґрунтів. При рН=5 клубні майже не розвиваються, а в одиничних клубнях бактерії майже не фіксують азот з повітря. Добре росте при рН= 6,5-7. Рослини відзначаються солевитривалістю, котра залежить від їх віку. Ця культура потребує з ґрунту великої кількості поживних речовин. Висока потреба її в живленні визначається тим, що культура здатна давати великі врожаї надземної маси з високим вмістом білка.
Люцерна вживає з ґрунту багато фосфору, калію, кальцію та магнію. Відзивчива на внесення органічних добрив під покривну культуру.
Для поліпшення утворення бульбочок на коренях бобових трав їх насіння перед висівом обробляють суспензією з ризоторфіну (3 л суспензії на 100 кг насіння), а також молібденом (250 г молібдену на 100 кг насіння), на слабокислих ґрунтах у формі молібдату амонію або молібдату амонію-натрію та бором (1-2 кг бору на 100 кг насіння) у формі борнодатолітового або бормагнієвого добрива.
Озима пшениця
Коренева система озимої пшениці мичкувата, проникає на глибину до 1,5 м і добре використовує вологу із коре неіснуючого шару ґрунту.
Оптимальна реакція ґрунтового розчину для пшениці нейтральна рН 6,0-7,5. Найвищій врожай її вирощують на чорноземних ґрунтах. На півдні пшениця добре росте також на темно-каштанових ґрунтах. Малопридатні для неї кислі підзолисті та солонцюваті ґрунти, а також заболочені та легкі супіщані і піщані.
На формування 1 ц зерна пшениця виносить з ґрунту 3-4 кг азоту, 0,9-1,3 кг фосфору,2-3 кг калію. Більше всього азоту і калію вона споживає між кущенням і молочною стиглістю, а фосфору - до цвітіння. Для інтенсивного росту та формування зерна з більшим вмістом у ньому білка, азот ефективніший у період весняно-літньої вегетації.
Озима пшениця належить до рослин довгого світлового дня.
Період вегетації триває 240-320 діб. Вегетацію вона закінчує на 10-15 діб раніше ярої пшениці.
Озима пшениця має в своєму розвитку два критичних періоди:
- від появи сходів до припинення осінньої вегетації, коли рослини доволі
- чутливі до нестачі азоту та фосфору;
- від початку відновлення весняної вегетації до виходу в трубку, коли рослини доволі чутливі до нестачі азоту.
Кукурудза на зерно
Коренева система мичкувата, сильнорозвинута, багатоярусна, має п'ять типів коріння. В ґрунті з рихлою основою здатна проникати на глибину до 3м. Розвивається в радіусі більше їм. До 60% кореневої системи розташовується в орному шарі ґрунту. Максимального розвитку коренева система достигає до фази воскової стиглості. В цей період повинні створюватися сприятливі умови розвитку, особливо забезпеченість рослини доступними поживними речовинами, а особливо фосфором в початковий період.
Високі врожаї культура дає на ґрунтах де рН=5,5-7. Ґрунти в яких рН нижче 5 непридатні для вирощування кукурудзи.
Критичним періодом в кукурудзи для формування високих врожаїв - фаза 2, 3 листків, коли відбувається диференціація зародкового стебла, та фаза 6-7 листка коли визначається розмір початку.
Поглинання елементів живлення кукурудзою триває до настання воскової стиглості зерна, тобто майже впродовж усього вегетаційного періоду.
Соняшник.
Коренева система стрижнева, дуже розгалужена, головний корінь проникає в ґрунт на 120-200 см, до 300 см. Проте основну частину вологи (до 70%) та поживних речовин всмоктують бічні корені, що розташовані у верхньому шарі ґрунту (5-30 см) і розгалужуються в боки на 100-120 см.
Для росту та розвитку рослин є рН=6-6,8.
Соняшник потребує великої кількості поживних речовин, особливо калію.
Надходження поживних речовин в рослини соняшника іде нерівномірно. Найбільшу кількість азоту потребує від початку утворення кошика до кінця цвітіння, фосфору - від сходів до цвітіння, калій - від утворення кошика до стиглості.
Горох.
Коренева система у нього стрижнева. Головний корінь, що проникає на глибину 1,0-1,5 м, розгалужується і утворює багато бічних корінців, що розміщуються в орному, добре удобреному і розпушеному шарі ґрунту. На коренях формуються бульбочки, що засвоюють азот з повітря і синтезують фізіологічно-активні речовини. Коренева система гороху характеризується значною кислотністю кореневих виділень, що забезпечує розчинення важкорозчинних добрив, зокрема фосфатів.
Культура високородючих ґрунтів. Найвищі врожаї одержують на чорноземах, сірих лісових і окультурених дерново-підзолистих ґрунтах. Реакція ґрунтового розчину (рН 6,8-7,4) має бути нейтральною. В ґрунті повинно бути достатньо гумусу, вапна, фосфору, калію та мікроелементів молібдену і бору. На легких, бідних ґрунтах горох посівний забезпечує низьку врожайність, вони більш придатні для вирощування гороху польового (пелюшки).
Максимальна потреба гороху в поживних елементах в період від бутонізації до кінця цвітіння. До кінця цвітіння він поглинає від 60% до 100% необхідного йому калію і до 65% фосфору.
Ячмінь.
Ярий ячмінь має слаборозвинену кореневу систему, тому краще росте на родючих, добре забезпечених поживними легкодоступними речовинами ґрунтах. Разом з тим погано росте на легких піщаних ґрунтах, дуже пригнічується на кислих торфовищах (при рН < 6), а в умовах надмірно кислої реакції ґрунтового розчину (рН 3,5) сходи не з'являються. При рН < 4,5 частина рослин гине після сходів. На кислих ґрунтах навіть за високого рівня удобрення рослина не здатна засвоїти елементи живлення з ґрунту. Оптимальне рН ґрунту для ячменю - 6,0-7,3.
Ячмінь в початковій фазі розвитку потребує дуже значну кількість поживних речовин. В період сходів і кущення він поглинає біля половини фосфору і азоту і майже ¾ А калію від всієї їх кількості яка використовується в період вегетації.
2.1.4 План використання добрив
Таблиця №10
Розрахунок норм мінеральних добрив (кг/га.д.р.) на розрахункову врожайність багаторічних трав (люцерна), У= 11,5 т/га (урожайність)
№ п/пПоказникНорма, кг д. р. на 1га NР205К201Винос на 1т зерна і маси соломи (В), кг5252Винос запланованим урожаєм Ву = ВхУ, кг/га5823583Вміст елементів живлення у ґрунті (М), мг/кг82711734Запаси елементів живлення у ґрунті, кг/га: Ел. = М>32462135195Коефіцієнт використання елементів живлення з ґрунту (Кг),%1212106Буде використано елементів живлення з ґрунту, кг/га: Вг = (ЕлхКг):1003026527Нестача елементів живлення, яку потрібно внести з мінеральними добривами, кг: Но = Ву - Вг28-368Коефіцієнт використання елементів живлення з мінеральних добрив, Кд,%60-609Потрібно внести елементів живлення з мінеральними добривами, кг/га (д.р.) Н = (Нох100):Кд47-10
Таблиця №11
Розрахунок норм мінеральних добрив (кг/га.д.р.) на розрахункову врожайність озимої пшениці, У= 4,5 т/га (урожайність)
№ п/пПоказникНорма, кг д. р. на 1га NР2О5К2О1Винос на 1т зерна і маси соломи (В), кг3512302Винос запланованим урожаєм Ву = Вху, кг/га158541353Вміст елементів живлення у ґрунті (М), мг/кг82711734Запаси елементів живлення у ґрунті, кг/га: Ел. = Мх32462135195Коефіцієнт використання елементів живлення з ґрунту (Кг),%259126Буде використано елементів живлення з ґрунту, кг/га: Вг = (Ел х Кг):1006219627Нестача елементів живлення, яку потрібно внести з мінеральними добривами, кг: Ц, = Ву - Вг9635738Коефіцієнт використання елементів живлення з мінеральних добрив, Кд,%6020609Потрібно внести елементів живлення з мінеральними добривами, кг/га (д.р.) Н = (Но х І00):Кд.-160175122Таблиця №12
Розрахунок норм мінеральних добрив (кг/га.д.р.) на розрахункову врожайність кукурудзи на зерно, У= 4,0 т/га (урожайність), органічні добрива 8000кг/га.
№ п/пПоказникНорма, кг д. р. на 1гаNР2О5К2О1Винос на 1т зерна і маси соломи (В), кг3012302Винос запланованим урожаєм ВУ = В х У, кг/га120481203Вміст елементів живлення у ґрунті (М), мг/кг82711734Запаси елементів живлення у ґрунті, кг/га: Ел. = М х 32462135195Коефіцієнт використання елементів живлення з ґрунту (Кг),%269196Буде використано елементів живлення з ґрунту, кг/га: Вг = (Ел х Кг):1006419997Вміст елементів живлення в органічних добривах, кг Морг=(mгною w(%)/100)4020488Коефіцієнт використання елементів живлення з органічних добрив, Кд,%4045709Буде використано елементів живлення з органічних добрив, кг Морг=(mгною Кд/100)1693410Нестача елементів живлення, яку потрібно внести з мінеральними добривами, кг: Но = Ву - Вг -Ел.орг4020-1311Коефіцієнт використання елементів живлення з мінеральних добрив, Кд,%6522-12Потрібно внести елементів живлення з мінеральними добривами, кг/га (д.р.) Н = (Но х 100):Кд6291-
Таблиця №13
Розрахунок норм мінеральних добрив (кг/га.д.р.) на розрахункову врожайність соняшнику, У= 1,8 т/га (урожайність)
№ п/пПоказникНорма, кг д. р. на 1га NР205К201Винос на 1т зерна і маси соломи (В), кг55251502Винос запланованим урожаєм Ву = В х У, кг/га99452703Вміст елементів живлення у ґрунті (М), мг/кг82711734Запаси елементів живлення у ґрунті, кг/га: Ел. = М х 32462135195Коефіцієнт використання елементів живлення з ґрунту (Кг),%3216506Буде використано елементів живлення з ґрунту, кг/га: Вг = (Ел х Кг):10079342607Нестача елементів живлення, яку потрібно внести з мінеральними добривами, кг: Ц = Ву - Вг2011108Коефіцієнт використання елементів живлення з мінеральних добрив, Кд,%6522559Потрібно внести елементів живлення з мінеральними добривами, кг/га (д.р.) Н = (Но х 100):Кд315018
Таблиця №14
Розрахунок норм мінеральних добрив (кг/га.д.р.) на розрахункову врожайність гороху, У = 2,5 т/га (урожайність). Враховується післядія органічних добрив, яка була внесена під попередника (кукурудза на зерно)
№ п/пПоказникНорма, кг д. р. на 1га NР2О5 К2О1Винос на 1т зерна і маси соломи (В), кг6520302Винос запланованим урожаєм Ву = В х У, кг/га16350753Вміст елементів живлення у ґрунті (М), мг/кг82711734Запаси елементів живлення у ґрунті, кг/га: Ел. = М х 32462135195Коефіцієнт використання елементів живлення з ґрунту (Кг),%399106Буде використано елементів живлення з ґрунту, кг/га: Вг = (Ел х Кг): 1009619527Вміст елементів живлення в органічних добривах, кг Морг=(mгноюw(%)/100)2010248Коефіцієнт використання елементів живлення з органічних добрив, Кд,%4045709Буде використано елементів живлення з органічних добрив, кг (М