Проблеми перекладацької адаптації проповіді як типу тексту

  • Вид работы:
    Дипломная (ВКР)
  • Предмет:
    Английский
  • Язык:
    Украинский
    ,
    Формат файла:
    MS Word
    75,79 Кб
  • Опубликовано:
    2013-06-22
Вы можете узнать стоимость помощи в написании студенческой работы.
Помощь в написании работы, которую точно примут!

Проблеми перекладацької адаптації проповіді як типу тексту














Проблеми перекладацької адаптації проповіді як типу тексту

Вступ

Однією з основних перекладацьких проблем була і залишається проблема «неперекладного в перекладі». Причини цього феномену криються як у неідентичності структури різних мов, так і у відмінностях способів концептуалізації світу, у тому числі в специфіці національних культур [51, с. 78].

Мовні перекладацькі труднощі можна розділити на «очевидні» і «приховані» [65]. До очевидних мовних труднощів С. Тер-Мінасова відносить: різницю в граматичній будові мови і різницю у фонетиці і орфографії, а до прихованих - обєм значення одиниць, що зіставляються, їх стилістичні конотації, лексико-фразеологічну сполучуваність, а також феномен «неправдивих друзів перекладача». Разом з вище переліченими складнощами перекладу, існують також позамовні, соціокультурні труднощі, до яких відносяться: безеквівалентна лексика; соціокультурні конотації; соціокультурний контекст, що відповідає узусу мови перекладу; переклад власних назв.

Зважаючи на мовні і культурні відмінності оригінала й перекладу та необхідність «вписування» оригіналу в чуже йому мовне і культурне середовище, при перекладі відбувається деформація початкового тексту. Такій деформації може піддаватися або форма оригіналу, або його семантичний рівень. В основі деформації, за словами Н. Гарбовського, лежить певна перекладацька концепція, яка «припускає усвідомлення мети перекладу і вибір відповідно до цієї мети певної генеральної лінії поведінки - стратегії перекладу». Стратегію перекладу визначає характер перекладацьких втрат, оскільки «переклад - це постійне жертвопринесення, питання лише в тому, що виявляється жертвою і в ім'я чого ця жертва приноситься» [16, с. 508].

Останнім часом у сферу інтересів лінгвістики все частіше включаються питання, повязані з поведінкою лексичних одиниць в конкретних контекстах [49, с. 362]. З цієї точки зору, аналіз перекладів заданого тексту на різні мови виявляється потужним діагностичним інструментом. Контекстне варіювання лексичної семантики особливо наочно виявляється при розгляді перекладів відповідних контекстів на інші мови, оскільки підбір еквівалентів часто залежить від контекстного оточення.

Варто зауважити, що більшість авторів розглядають адаптацію як крайню ступінь зміни оригіналу. Перекладацька адаптація має свою принадливу силу, яка полягає в тому, що адаптивні моделі текстівпояснюють необхідність застосування трансформацій.

Перекладний текст визнають високоякісним у тому разі, коли він відповідає традиціям типології текстів у культурі суспільства перекладної мови, тобто тим традиціям, що добре відомі адресату й він очікує на них за певних умів спілкування. Перекладацька адаптація свідомо зорієнтована на зіставлення та перевірку текстом оригіналу та демонструє вияви власного стилю перекладача. Вона є комплементарним типом перекладу.

Проблемам адаптації у перекладі приділяли свою увагу такі науковці, як В. Демецька [21-23], В. Комісаров [38], В. Ніконов [47], Н. Тимко [66], Н. Фененко [68] та інші.

Багато з них відзначали, що адекватний переклад у будь-якому разі передбачає адаптацію. Пропорції власне перекладацьких і адаптивних стратегій підпорядковані типові тексту, та не просто умоглядному типові тексту, а прагматичному. Чим ближче прагматична функція тексту до домінантних, тим більше адаптивних стратегій необхідно застосовувати, але не треба забувати про власне перекладацькі. Таким чином, головний критерій адаптації тексту - це його прагматична орієнтація [51, с. 79].

У свою чергу, не зважаючи на те, що релігійний дискурс був обєктом уваги багатьох дослідників, наприклад праці І. Богачевської [10], Т. Івасишиної [26], О. Казніної [31], В. Карасіка [32; 33], Т. Шиляєвої [70-72] тощо, недостатньо уваги приділялося особливостям адаптації проповіді, як найбільш прагматичного типа тексту релігійного дискурсу, при перекладі. Саме це й зумовлює актуальність даного дослідження.

Мета роботи - проаналізувати особливості перекладацької адаптації проповіді як типу тексту.

Мета дослідження зумовлює обґрунтування таких завдань:

·Визначити основні особливості релігійного дискурсу.

·Розглянути протестантську проповідь як тип тексту.

·Дослідити складнощі лінгвокультурної адаптації тексту релігійного характеру при перекладі.

·Виявити лексико-стилістичні характеристики тексту сучасної протестантської проповіді.

·Проаналізувати випадки застосування перекладацької адаптації при відтворенні англомовних проповідей українською мовою.

Обєкт дослідження - адаптація проповіді як типу тексту при перекладі.

Предмет дослідження - особливості перекладу англомовних протестантських проповідей українською мовою.

Матеріалом дослідження слугували тексти проповідей англійських та американських авторів. Більшість текстів взято із збірок проповідей, які регулярно виходять в США і Великобританії. Досліджені тексти проповідей належать християнським протестантським конфесіям, які набули найбільшого поширення в англомовних країнах і відрізняються відомою традиційністю: це англіканство, методизм, пресвітеріанство, лютеранство тощо. Всі тексти представляють собою зразки богослужбової проповіді.

Протягом дослідження ми користувалися такими методами: дефінітивний (визначення понять релігійний дискурс і проповідь як тип тексту), функціональний (виокремлення домінуючих функцій тексту проповіді), дистрибутивний (функціонування культурно зумовлених одиниць у текстах проповідей), лінгвостилістичного опису (виявлення найбільш характерних для жанру проповіді мовностилістичних засобів) та методом порівняльного аналізу оригіналу та перекладів.

Теоретична новизна дослідження полягає в систематизації уявлень стосовно специфіки перекладацької адаптації англомовних протестантських проповідей при відтворенні їх українською мовою.

Практичне значення роботи - результати дослідження можуть бути використані для подальшого вивчення даної теми, розробки навчальних курсів з перекладознавства, а також посібників для перекладачів, які працюють з текстами проповідей.

Апробація результатів дослідження. Основні результати дослідження доповідалися на засіданнях кафедри перекладознавства та прикладної лінгвістики, Херсонського державного університету. Змістовні положення роботи ввійшли до наукової статті «Проблеми перекладацької адаптації проповіді як типу тексту», що була опублікована у збірнику «Магістерські студії» (Херсон, 2013).

Структура роботи: дослідження складається зі вступу, двох розділів, висновків та списку використаних джерел.

1. Теоретичні засади перекладацької адаптації

.1 Основні ознаки сучасного релігійного дискурсу

Опрацювання наукової літератури з теми засвідчило, що поява поняття «дискурс» зумовлена формуванням сучасної когнітивної парадигми гуманітарних наук, необхідної для вивчення можливостей мови та комунікаційних моделей. На думку Т. Івасишиної, дискурс - це своєрідний порядок і правила певного комунікативного простору: він становить один із вимірів змісту комунікативної дії [26, с. 468]. Як стверджує Л. Сінєльнікова, аналіз дискурсивної практики суспільства консолідує соціолінгвістичні підходи, забезпечує поворот лінгвістики до реалій мови, її звязку із екстралінгвістичними показниками [60, с. 18]. Н. Литвиненко зазначає, що поняття «дискурс» покликане звести воєдино проблеми різних аспектів вивчення мовного процесу [42, с. 3].

І. Голубовська вважає, що у сучасній лінгвістиці панує антропологічний підхід до висвітлення немовних та мовних феноменів, що активізує дослідницьку увагу на мисленні, почуттях, самосвідомості, світосприйнятті субєкта мовлення [18, с. 400]. Саме за допомогою дискурсу можна виявити звязок між свідомістю й мовою, детермінувати процеси пізнання та вербалізації знань про світ.

Дослідники дискурсу вивчали його в різних виявах. Так, Ф. Бацевич [8], Г. Почепцов [52], Є. Сидоров [59] виявили типології та стратифікації дискурсу; В. Карасик [32], М. Макаров [43], О. Селіванова [58] досліджували моделювання дискурсу; Н. Арутюнова [5], О. Іссерс [29], О. Селіванова [58], Ю. Степанов [64] дали характеристику різним складовим дискурсу тощо.

Існує декілька напрямів сучасної гуманітаристики, повязаних з використанням терміна «дискурс». Найбільш репрезентованими в науковій літературі постають лінгвістичні та загальнофілософські напрями. Кожен з них виробив власну дефініцію поняття дискурс та принципи аналізу дискурсивних стратегій та практик відповідно до предметного поля своїх дисциплін [10, c. 213].

Аналіз порушеної проблеми співзвучний двом основним принципам сучасної наукової парадигми, визначеним О. Кубряковою, - принципу експансіонізму та принципу антропоцентризму [39, c. 112].

Лінгвісти дійшли спільної думки, що зрозуміти природу мови можна за умови вивчення людини та її мовної картини світу загалом. Мовна картина світу формує тип відношення людини до світу та визначає норми поведінки людини, її ставлення до світу. Як стверджує Ю. Апресян, будь-яка природна мова відображає певний спосіб сприйняття й організації («концептуалізації») світу [4, c. 45-53]. Саме це стало основою переосмислення наукової спадщини видатних вчених (зокрема, В. фон Гумбольдта, О. Потебні та ін.). А це зумовлює як увагу до ментальної репрезентації мовних явищ, так і визнання фактора впливу культури на мовну особистість.

Християнська лінгвокультура, з одного боку, транскультурна, трансцивілізаційна, а з іншого - неоднорідна як у часовому, так і стадійному аспектах. Тому складно визначити її етнічні, культурні, мовні межі. Взаємини християнських лінгвокультур не були статичними й розвивалися упродовж століть за принципом внутрішньо культурного діалогу. У межах глобального релігійного дискурсу, зафіксованого у вигляді численних текстів, в обрядах, різноманітних вербальних і невербальних знакових системах, означені взаємини набували характеру тематичного діалогу всередині релігійного супертексту - дискурсу.

Релігійний дискурс був обєктом уваги багатьох дослідників, які серед інших дискурсивних моделей визначали його як окремий тип. Так, однією з найповніших систем розподілу дискурсів є класифікація Г. Почепцова. Він виокремлює теле- й радіодискурси, газетний, театральний, кінодискурс, літературний дискурс, дискурс у сфері паблік рілейшнз, рекламний дискурс, політичний, релігійний (фідеїстичний) дискурси [52, c. 139].

На думку І. Богачевської, у сучасній філософії дискурс розглядають як те, що конституює соціум взагалі, як засіб обґрунтування соціальних норм, як концептуальну схематизацію демократичної системи, ідеї відкритого суспільства або ідеалу вільної комунікації, де учасники є рівними [10, c. 215]. Герменевтика, постструктуралізм і постмодернізм виробили своє, досить специфічне тлумачення сутності дискурсу і суміжних понять. У контексті ідей постструктуралізму та постмодернізму дискурс усе більше розглядається як специфічна для конкретної культури й соціуму мовна реалізація, яка конструює певний «соціальний порядок».

З погляду сучасної соціальної лінгвістики, кожному соціальному інституту сучасного суспільства властивий свій інституціональний тип дискурсу. Так, В. Карасик виділяє науковий, релігійний, діловий, політичний, масово-інформаційний, юридичний, дипломатичний, педагогічний, медичний, військовий, рекламний, спортивний та інші типи інституціонального дискурсу [33, c. 25-33].

Як стверджує Т. Шиляєва, релігійний дискурс можна охарактеризувати як статусно-рольову комунікацію, мета якої залучати людей до віри, закликати до покаяння, стверджувати у вірі та доброчесності, проводити богослужіння, давати пояснення релігійним і конфесійним догматам. У релігійному дискурсі виявляється взаємодія мови, культури та ідеології [72].

Унікальною специфікою релігійного дискурсу, на думку В. Карасика, є те, що до його учасників належить Бог, до якого звернені молитви, псалми, сповіді. Бог виступає суперагентом релігійного дискурсу [32, c. 7].

Через складність християнську лінгвокультуру можна вважати своєрідним дискурсом, що складається із багатьох інших дискурсів, різних за своєю природою й матеріальним вираженням. Як стверджує О. Казніна, можна виокремити основні дискурси християнства, зокрема новозавітний та старозавітний дискурси, основу яких становить біблійний текст; дискурс «отців церкви», тобто теологічні твори основоположників християнського богословя; дискурси релігійних філософів; дискурс «народної релігії» (тексти духовної поезії і фольклорні тексти). У тематичному аспекті - це дискурс людини (чи людської особистості), дискурс Бога (чи Божественний дискурс). У культурному аспекті - це релігійні дискурси різних цивілізацій [31, c. 135].

У межах релігійного дискурсу дослідники виокремлюють інші типи дискурсів, зокрема: християнський (А. Рубан [55]), православний (Т. Шиляєва [70]), ісламський (М. Кемпер [34], К. Алексєєв [3]), ритуальний (І. Богачевська [10], В. Карасик [32]), богословський (В. Шохін [73]), біблійний (О. Кирилюк [35]) та інші. Що стосується останнього, то існують думки, що релігійний дискурс існує, але натомість не має біблійного дискурсу, бо немає конкретної соціальної ситуації, портрета автора й діалогу (взаємодії автора та адресата) [10, c. 216].

У межах сучасної лінгвістики релігійний дискурс, що розуміється як релігійний текст у реальному спілкуванні, допускає різні дослідницькі підходи. За твердженням І. Богачевської, з позицій іманентно-лінгвістичного підходу, що досліджує власне мовний матеріал, лексико-граматичну тканину релігійного тексту, можна аналізувати релігійний дискурс в аспекті повноти, правильності, логічності висловлювань, що становлять текст, який розглядається. При такому підході до вивчення релігійного дискурсу дослідник виходить з концепту «правильно побудованого дискурсу» як ідеального типу, з одного боку, і можливих відхилень від цього типу, - з іншого, аж до таких комунікативних фрагментів, що лінгвістично проаналізувати не виявляється можливим [10, c. 217].

На думку науковця, усі види релігійного дискурсу розпадаються на особистісно та статусно орієнтований дискурс. У першому випадку учасники спілкування прагнуть розкрити свій внутрішній світ адресату і зрозуміти адресата як релігійну особистість в усьому різноманітті особистісних характеристик її віри, в другому - вони виступають як представники тієї чи іншої релігійної групи, виконують роль, що задається комунікативною ситуацією. Особистісно-орієнтований дискурс виявляється у двох основних сферах спілкування - побутовій та буттєвій, при цьому побутове (повсякденне) спілкування являє собою генетично вихідний тип дискурсу, а буттєве - у вигляді теологічного діалогу. Статусно-орієнтований релігійний дискурс може мати інституціональний та неінституціональний характер залежно від того, які релігійні інститути функціонують у соціумі в конкретний історичний проміжок часу.

Поряд з іманентно-лінгвістичним і соціолінгвістичним підходами до вивчення релігійного дискурсу М. Макаров виділяє прагмалінгвістичний підхід, суть якого полягає у висвітленні способу спілкування у найширшому розумінні. В межах прагмалінгвістичних концепцій дискурсу [43] дослідниками протиставляються такі види спілкування, як серйозне - несерйозне, ритуальне - неритуальне, інформативне - фасціативне, фатичне - нефатичне, пряме - непряме.

Указані характеристики видів дискурсу, виділені на прагмалінгвістичній підставі, взаємоперехрещуються. Неритуальне спілкування, наприклад, може включати інформування, фасціативний обмін текстами, фатичну й нефатичну складову. Елементи ритуального дискурсу наявні майже в кожному з видів дискурсу - і в побутовому (існують сімейні ритуали), і в інституціональному. Проблематичним є, втім, виділення ритуальних текстів у межах буттєвого дискурсу. Важко, наприклад, довести ритуальність художнього чи філософського тексту.

Оскільки в релігійному дискурсі ступінь ритуальності є найвищим, уявляється доцільним докладніше розглянути специфіку і функції ритуального релігійного дискурсу. За висловом С. Джіла, «ритуал - це мова релігії», особливо в культурі народів, які не мають писемності [79, с. 76].

Ритуал - це закріплена традицією послідовність символічно значущих дій. Символічно регламентовані дії позначені в мові як ритуал, церемонія, обряд, етикет. А. Байбурин [6, с. 67] переконливо доводить, що ритуал й етикет можуть бути протипоставлені за ознаками сакральності / щоденності, колективності / індивідуальності, ригідності / варіативності, сюжетності / фрагментарності. Ритуальна дія - це особливий символічно навантажений вчинок, що підтверджує відповідність ритуальної ситуації її сакральному взірцю. Ритуал закріплює постійні характеристики представників певної групи - етносу, конфесії, малої групи, які усвідомлюють свою групову ідентичність, і в цьому змісті ритуал не піддається зміні. Ритуал зорієнтований на деяку дію в її сюжетній цілісності, учасники ритуалу грають цю дію знову, усвідомлюючи і переживаючи свою приналежність до вихідного начала.

На думку І. Богачевської, етикетна дія - це фатичний акт підтримки спілкування в доброзичливій тональності між людьми з різних груп суспільства. Емоційний зміст етикетної дії варіює від щирої доброзичливості до формального етикетного знака, тим часом як ритуал повязаний з глибоким переживанням того, що відбувається. Формалізація ритуалу ставить під питання глибинні цінності, що поєднують співтовариство. Складна етикетна дія, що розгортається за певним сценарієм, представляє собою церемонію. Таким, наприклад, є церемоніальне вітання християн з Великодня до Пятидесятниці, коли згідно з традицією віруючі при зустрічі обмінюються певними словесними формулами. Водночас сценарний характер церемонії допускає розгляд ритуалу з позицій послідовності дій, що мають високий ступінь символізації (наприклад, церемонія офіційного підписання міждержавних договорів чи вручення нагород) [10, с. 220].

Важко термінологічно протиставити релігійний ритуал і обряд, однак, якщо прийняти як інваріантну основу цих понять встановлений традицією порядок дій, то ритуальність можна було б тлумачити як символічне осмислення й переживання спеціальних процедур, що підтверджують ідентичність членів відповідного релігійного співтовариства, а обрядовість - як зовнішню умовну форму ритуальної дії. Важливу характеристику ритуальної дії дає О. Розеншток-Хюсі [54]: ритуал є спосіб олюднення лементу, перекладу крику в членороздільну мову. Спочатку визначена драматична ситуація народжує дуже сильні емоції, потім виникають ритуальні засоби трансформації неконтрольованих емоцій в ритуальну мову, яка іноді супроводжується співом чи звуками церковного органу. «Чи викликає в нас довіру вбита горем людина, яка у першу ж хвилину може вимовити створену за формою жалобну промову?» [54, с. 356]. На думку С. Плотнікової, ритуальний дискурс не вимагає верифікації, не характеризується інтендуванням, тобто усвідомленою спрямованістю на розуміння, і в цьому сенсі не оцінюється в категоріях щирості й нещирості [50, с. 201].

Типологія ритуальних дій може будуватися на специфіці дій, що стали ритуальними (зовнішній ритуальний аспект), і на специфіці власне ритуальної тональності (внутрішній ритуальний аспект).

Комунікативні події, що здобувають ритуальний статус, є циклічними (релігійні свята) і спорадичними (весілля, похорон тощо). Ритуал тяжіє до циклічності, тому в християнській культурі нагородження і весілля мають тенденцію відбуватися у визначені дати (наприклад, заборонено вінчатися під час посту). В основу ритуальної дії буває покладена значуща для всього колективу релігійна подія (наприклад, чудо), при цьому тенденція циклічності поширюється на позитивні комунікативні дії, неможливо запланувати провини, що підлягають ритуальному осуду, чи неминучі випадки відходу з життя близьких людей. Однак сумна подія може послужити стартовим моментом для виникнення особливого жалобного ритуалу (день смерті праведника, день руйнування храму).

На думку В. Карасика [33], призначення ритуалу в тому, щоб 1) констатувати щось, 2) інтегрувати й консолідувати учасників події в єдину групу, 3) мобілізувати їх на виконання певних дій чи вироблення певного ставлення до чого-небудь, 4) закріпити комунікативну дію в особливій заданій формі, яка має дуже цінний характер. Констатуюча, інтегруюча і мобілізуюча функції виділяють деяку подію, але ще не роблять її ритуально значущою. Фіксуюча функція перетворює дещо в ритуал. Внутрішня характеристика ритуальної дії виявляється в ступені фіксації тих чи інших параметрів вихідної ситуації. У цьому розумінні можна протиставити мяку і тверду формалізацію ритуальної дії. У першому випадку змістовна суть ритуалу (надто цінністна значущість) допускає варіативність форм вираження відповідної дії, тут має місце реальна комунікація «з оглядкою» на прецедент. В іншому випадку форма стає пріоритетною й набуває власної надцінної значущості. Охоронці релігійних ритуалів добре знають, що тверда формалізація веде до семантичного вивітрювання змісту вихідної дії, покладеної в основу ритуалу (це відповідає закону С. Карцевського про асиметричний дуалізм мовного знаку), тому жорстко формалізований релігійний ритуал неминуче набуває суто естетичної, декоративної цінності. Якщо звертати увагу, насамперед, на красу релігійної ритуальної дії, є всі підстави вважати, що вихідний зміст ритуалу вже стертий. У вузькому, побутовому, розумінні саме такі дії часто розглядаються як ритуали.

За твердженням І. Богачевської, ритуалізація різною мірою властива різним типам дискурсу, побудованого на соціолінгвістичній основі, і специфічно переломлюється в конститутивних ознаках типів інституціонального дискурсу (ціль, учасники, хронотоп, цінності, стратегії, жанри, прецедентні тексти й дискурсивні формули). Ця специфіка виражається у вигляді особливої комунікативної тональності, суть якої - усвідомлення надцінності певної ситуації. Емоційно-оцінний знак такої ситуації може бути як позитивним (урочисте поздоровлення, нагородження, повідомлення), так і негативним (жалобна промова, офіційне відлучення). За своєю суттю ритуал є ініціацією, тобто переходом одного з його учасників у новий статус (конфесійний, шлюбний, ієрархічний тощо). Ритуальна тональність спілкування жорстко закріплює ієрархію в колективі й обґрунтовує сформовану систему цінностей [10, c. 221].

Виникає питання: як співвідносяться ритуальність і клішованість (цілісна заданість, незмінюваність) релігійного дискурсу. На думку дослідниці, ритуальний релігійний дискурс може бути клішованим і неклішованим. До неклішованого ритуального дискурсу належить, наприклад, проповідь, коли учасникам ритуалу приблизно чи точно відома тема проповіді, але її текст може варіюватися залежно від складу аудиторії, емоційного стану проповідника тощо [10, c. 222].

Існують і жорстко клішовані ритуальні релігійні тексти, які повинен вимовити учасник дискурсу. Наприклад, текст символу віри, клятва на Біблії, що промовляє свідок у суді, - «говорити правду, тільки правду і нічого, крім правди», формула, яку вимовляє наречений, вручаючи нареченій обручку під час церковного одруження в Англії: «With this ring I thee wed» (With this ring I marry you). Жорстко клішованими є й тексти канонічних молитов. Таким чином, ритуальний дискурс допускає варіативність в індивідуальній інтерпретації. Дискурс у форматі «ми» такої варіативності не допускає і тяжіє до клішованості, дискурс у форматі «я» представляє собою складну ритуальну єдність двох сутностей: усвідомлення своєї статусної приналежності до носіїв і охоронців релігійних цінностей певної конфесії і виділення своєї індивідуальної манери поведінки при проголошенні відповідних текстів.

С. Данілов вважає, що сутність ритуального дискурсу полягає в його повторюваності (рекурсивності). В ідеальному випадку має місце повторення певного тексту ініційованим слідом за ініціатором (обряд водохрещення, клятви, колективні молитви). Ритуальний релігійний дискурс у цьому розумінні є хоровим текстом. У більш складних випадках у цьому хоровому тексті виділяються партії. Становить інтерес аналіз ритуального дискурсу в рамках колективного осуду й покарання одного з членів співтовариства. Конкретна ідеологічна складова такої догани на суть ритуального дискурсу не впливає - це може бути як «проробляння» на таємній раді церковних ієрархів за пропаганду єретичних навчань, так і на комсомольських зборах за погану успішність. У кримінальному співтоваристві таке проробляння називається «правила». Її суть полягає в тому, щоб винести колективне покарання тому, хто порушив певні життєво важливі норми поведінки, і в процесі цього ритуалу згуртувати колектив, підтвердивши відданість всіх цим нормам. Колективний осуд будується за жорстко заданим жанровим каноном: 1) про цю подію заздалегідь оповіщаються її учасники, яким запропоновано бути у визначений час у певному місці (вони всі - і осуджуваний, і ті, хто осуджує, - не мають права проігнорувати дану подію), 2) всі учасники ритуального осуду знають заздалегідь, чим цей захід закінчиться, 3) у всіх учасників ритуалу є жорстко задані рольові сценарії, 4) передбачається, що якщо засуджуваний буде намагатися виправдатися, його виправдання прийняті не будуть, 5) один з тих, хто осуджує, повинен виступити як ініціатор і диригент осуду, йому ж належить й останнє слово, 6) один з тих, хто осуджує, повинен першим запропонувати формулу осуду й міру покарання, 7) осуджуваний повинен визнати свою поразку, 8) ті, хто осуджують, знають, що у випадку порушення ними норм поведінки з ними зроблять так само [20, c. 216].

Зважаючи на викладене вище, можемо дійти висновку, що термін «релігійний дискурс» є одним із найскладніших щодо глибини осмислення, контекстуального вживання та семантичного наповнення. Недаремно над створенням теорії цього дискурсу працюють не тільки філологи, але й теологи, психологи, філософи, етнографи, соціологи тощо. Динаміка релігійного дискурсу виявляється в діалозі саме різнопланових дискурсів, оскільки релігійна лінгвокультура ґрунтується на носіях своїх догм-текстів, які різняться в ідеологічному аспекті: канонічні, неканонічні, які належать до православної, католицької чи протестантської християнських конфесій, характерні для інших віросповідань тощо.

.2 Протестантська проповідь як тип тексту

релігійний протестантський проповідь переклад

Церковно-релігійна область функціонування мови довгі роки залишалася практично закритою для вітчизняного дослідника, але в даний час вона знову привертає увагу лінгвістів та перекладознавців. Закономірним видається інтерес до вивчення сучасної мови церковно-релігійних жанрів, в тому числі жанру проповіді.

А. Лебедєв вважає, що у вітчизняній свідомості поняття «проповідь» є багатозначним і часом навіть виходить за межі певного визначення. Таким чином, можна говорити про різні, часом химерні її форми, наприклад, проповідь як письмове слово, проповідь як музичне слово (спів як форма проповіді), проповідь як мальоване слово (ікони і картини на біблійні сюжети - богословя у фарбах), проповідь життям (поведінка і вчинки віруючих), проповідь смертю - свідоцтво мучеників, проповідь за допомогою предметів матеріального світу - одяг, архітектура, квіти тощо. Існує безліч класифікацій проповідей, що варіюються в залежності від культури. Крім того, в текстах Святого Письма проповідь представлена ​​як широке поняття. Словом «проповідь, проповідувати» перекладені різні слова, що ставить дану лексико-семантичну одиницю в пряму залежність від контексту. Найбільш часто данне поняття зустрічається в значеннях «проголошення», «повідомлення» і «вислів» [41].

На думку В. Івойлової, проповідь є невідємною частиною християнського богослужіння, а в більшості протестантських конфесій - його центральним моментом. Сучасна англомовна християнська проповідь - це специфічний вид мовної комунікації, що володіє низкою диференціальних та інтегральних ознак [27]. За визначенням Г. Агєєвої, проповідь - публічна промова, що промовляється, як правило, в церкві священнослужителем (адресантом) перед парафіянами (адресатом) за певного приводу з метою надання релігійно мотивованого впливу на адресата [1, c. 6]. Проповідь традиційно перебуває у сфері риторики і відноситься до сфери духовного красномовства, тому вирішення питання про функціонально-стилістичної приналежності церковної проповіді повязано з визначенням місця ораторської мови в системі функціональних стилів. В останні роки, як зазначає А. Волков, у вітчизняній лінгвістиці було порушено питання про доцільність виділення духовного чи церковно-релігійного функціонального стилю, або, можливо, функціонально-стильового різновиду [15, c. 6].

Проповідь як окремий мовний жанр, за визначенням О. Морозової, представляє собою клас вербальних текстів, що виділяються на основі спільності структури, меж варіативності, використання в однотипних комунікативних ситуаціях [46, c. 12]. Для дослідження композиційно-смислової організації тексту проповіді застосуємо методику діктемного аналізу в рамках теорії діктемного структури тексту, висунутої М. Блохом. Діктема - це «елементарна тематична одиниця звязного мовлення» [9, c. 3], сформована реченнями. Як зазначає Н. Івойлова, це універсальна одиниця тексту, як усного, так і письмового, в будь-яких його стилістичних різновидах; поза діктемної будови текст як безпосередній продукт мовленнєвої діяльності існувати не може. У письмовому монологічному тексті, що розгортається рівномірно, діктема, як правило, представлена ​​абзацом, у діалогічному мовленні - цілої реплікою [27, c. 2].

Важливим аспектом діктеми є її стилістична охарактеризованність. На думку М. Блоха, «стилістична характеристика, як і тематична, збирається від діктеми до діктеми і відображається на цілому тексті; поза стилістичної характеристики, що втілює в собі різні сторони виразності мови, існування тексту неможливе… Виявлення в діктеми, а через неї і в цілому тексті необхідної суми стилістичних показників ми називаємо «стилізацією». На відміну від літературознавчого поняття стилізації тут мається на увазі природна, вітальна стилізація, яка може здійснюватися або свідомо, або несвідомо, органічно вплітаючись у когнітивно-комунікативний процес вираження думок мовця [9, c. 63].

Т. Хоменко підкреслює, що публіцистичність проповіді тяжіє до епічного осягнення світу, особливо, до суворого (античного) епічного стилю, який характеризується обєктивністю, предметним зображенням світу, традиційністю, монументальністю, героїзмом, виваженістю та спокоєм. Гармонійне поєднання цих рис працює на обєктивне, правдиве відображення світу і життя. Першоджерелом християнської проповіді та сучасної морально-етичної публіцистики є Святе Письмо. Це інтертекстуальна основа, важлива для творення образу світу та плекання морального типу мислення. Проповідники прагнуть до впорядкованості і побудови закономірностей не лише всередині самого тексту, а й намагаються створити метатекст, в якому відображають просторово-часові уявлення сучасної їм епохи та індивідуальну авторську манеру [69, c. 9].

І. Рудік, говорячи про проповіді як про мовний акт, акцентує увагу на самій мовленнєвій дії одного з комунікантів - проповідника, яка створюється ним з урахуванням адресата з метою впливати на нього. На її думку, розглядаючи проповідь як комунікативний акт, необхідно зосередитися не тільки на дії адресанта, але і на взаємодії комунікантів мовленнєвого акту проповіді.

Деякі складники мовленнєвого комунікативного акта проповіді мають певні ознаки, які відрізняють проповідь від світських комунікативних актів:

·адресант і адресат проповіді - це певне коло людей, обєднаних або покликаних бути обєднаними в рамках релігійної віри;

·крім реальних комунікантів, у модель комунікативного акта проповіді «вбудований» прихований адресат, або вищий «нададресат» - Бог;

У заголовку часто формулюється тема проповіді: The New Church Year as an Opportunity for a Foretaste of Heaven, How We Should Receive Jesus When He Comes тощо. Але багато проповідників воліють використовувати заголовки, в яких міститься лише вказівка, натяк на можливу тему проповіді, наприклад: Of Dogs and Divinity, God is a Knitter, Your Presence is Requested - Wedding Garment Required. Такі заголовки привертають увагу аудиторії, стимулюють думки парафіян робити припущення щодо можливого змісту майбутньої проповіді. Іноді як заголовок виступає біблійна цитата: I Know That My Redeemer Lives, A New Heaven and a New Earth. Деякі проповідники залишають проповіді без заголовку, використовуючи для орієнтації номери біблійних віршів, на яких вони грунтуються. Цитата з Біблії перед проповіддю є характерною рисою її композиційного ладу. Вона може бути досить довгою (до 5 диктем і більше). Ступінь «привязки» тексту проповіді до біблійного тексту, що їй передує, варіюється від максимальної, коли вся проповідь представляє собою інтерпретацію тексту, до мінімальної, коли біблійна цитата виступає лише як епіграф. Деякі проповідники, наприклад Ф. Креддок та Р. Дебні [76; 77] переконані, що відправною точкою в процесі створення проповіді повинен служити виключно біблійний текст, але для інших це може бути і тема, ідея, образ, а відповідний біблійний текст підбирається пізніше. У будь-якому випадку, мова проповідника і текст Біблії утворюють єдине ціле і повинні розглядатися спільно. Далі йде вступна частина проповіді, яка виконує насамперед функцію встановлення контакту: мета цій частині - добитися уваги, попереднього розуміння і попереднього співчуття. У вступі декларується тема проповіді.

Як зазначає Т. Івойлова, основну частину тексту проповіді в більшості випадків складають тези й аргументи до них. Мета основної частини - розкрити суть обговорюваної проблеми, переконати аудиторію в істинності положень, що проголошуються, і добитися їх розуміння. Домінуючим функціонально-смисловим типом мови в основній частині є міркування (частіше від конкретного до абстрактного). Тим не менш, широко використовується опис (часто образний) та оповідання (зазвичай це невеликі вставні розповіді, що виконують ілюстративну функцію). У висновку підсумовується загальна картина сказаного [27, c. 4]. Саме висновок багато в чому визначає успіх емоційного впливу проповіді на слухачів. Тому в більшості випадків проповідь завершують побажання і заклики: «God help us all avoid the kind of decision that Judas made»; «Let us bless as we are blessed». Обовязковою є ритуальна кінцівка: «Amen». Подальший аналіз показує, що всередині цієї загальної структури можна виділити переважні композиційно-смислові типи. Так, Д. Шлаффер [85] поділяє всі проповіді на три групи: проповіді, в основі яких лежить образ, проповіді-розповіді і проповіді-міркування. Така класифікація, однак, швидше відображає тип сприйняття, на який орієнтована проповідь, ніж її структуру.

Приводом для проповіді можуть слугувати святкові відправи; недільні літургії; виконання таїнств хрещення, сповіді, вінчання, обряду відспівування; богослужіння, що проводяться з приводу окремих подій у житті церкви і країни (інтронізація монархів, вищих ієрархів церкви, вдячні молебни та ін.). Виходячи з цього, в І. Рудік розглядає чотири основні види проповідей:

1)Проповіді під час святкових відправ.

2)Проповіді під час недільних літургій.

)Проповіді, які супроводжують проведення таїнств і обрядів.

)Ізольовані проповіді.

Незважаючи на те, що кожний з наведених вище видів проповіді демонструє свої особливості, науковець припускає, що правомірно обєднати недільні і святкові проповіді в одну групу, умовно позначивши їх як власне церковні проповіді, а ізольовані проповіді та проповіді, проголошувані під час проведення основних таїнств і обрядів - у другу групу, умовно найменовану околоцерковні проповіді [56, с. 7].

Д. Кіллінджер [80] розрізняє в сучасній англомовній гомілетиці сім основних типів проповідей:

. Інтерпретуючий (expository). Проповідь такого типу представляє собою детальне, розгорнуте тлумачення біблійного тексту - екзегеза. Це найдавніший в християнській традиції метод побудови проповіді, початок якого богослови вбачають ц проповідях Христа. В даний час у багатьох церквах цей тип проповіді переживає друге народження, а деякі проповідники вважають його єдино правильним.

. Аргументуючий (developmental). Це класична схема, успадкована ще від античної риторики. У християнській традиції її родоначальником є ​​апостол Павло. Цей тип був і залишається переважаючим у більшості конфесій, оскільки дуже зручний для побудови висловлювань переконливого типу.

. Дискурсивний або вільний (discursive / impressionistic). Цей тип проповіді набув поширення починаючи з 1960-х років, багато в чому під впливом телебачення. Така проповідь справляє враження непідготовленої заздалегідь мови, сприяючи більш безпосередньому і невимушеному спілкуванню з аудиторією.

. Оповідає (narrative). Біблія більшою частиною представляє собою розповідь. Розповідь проповідника втягує слухачів у розгорнений ланцюг подій, викликає почуття співпереживання і, таким чином, непомітно підводить до самоаналізу, роздумів на релігійні теми і до прийняття відповідних рішень. Протягом століть церква використовувала ілюстративні оповідання, але в 1970-1980-і роки в Америці отримали поширення проповіді, які цілком представляють собою розповідь.

. Класифікуючий (classification). Цей тип проповіді структурно близький до аргументуючого.

. Фасеточний або аспектний (faceting). Даний тип проповіді зручний, коли проповіднику потрібно детально розглянути якесь складне питання. Виклавши аудиторії основну думку проповіді, він переходить до конкретного і поглибленого аналізу її окремих аспектів.

. Експериментальний (experimental). До цього загального типу відносяться численні різновиди, що зявилися в останні десятиліття: проповіді-діалоги, проповіді-притчі, проповіді у віршах, епістолярні проповіді, музичні, показ слайдів тощо. Безперечною перевагою використання експериментального типу проповіді є жвавий інтерес аудиторії незалежно від змісту (принаймні, спочатку) [80].

Со Ин Єн пропонує дещо змінений варіант цієї класифікації, в якому число композиційно-смислових типів скорочено до чотирьох: 1) інтерпретуючий; 2) аргументуючий; 3) оповідь; 4) експериментальний. Проповідь інтерпретуючого типу відрізняється досить чіткою структурою: 1). Вступ (1 діктема); 2). Представлення тексту (1-3 діктеми); 3). Інтерпретація тексту (3-10 диктеми); 4). ілюстрація конкретними прикладами (1-3 діктеми); 5). Висновок (1-2 діктеми) [62, с. 152]. Н. Івойлова вважає за доцільнє розширити рамки аргументуючого типу, включивши в нього класифікуючий і фасеточний типи, оскільки відмінності між ними визначаються характером логічних звязків між основними положеннями проповіді. Структура ж залишається незмінною: 1). Вступ (1-2 діктеми); 2). Виклад теми (1-2 діктеми); 3). «Розробка» теми: це, як правило, 3-4 аргументу (пункти) по 1-4 діктеми в кожному; 4). Висновок (1-2 діктеми) [27, с. 5].

На думку науковця, проповідь оповідного типу представляє собою своєрідний «текст у тексті»: 1). Вступ (1 - 3 діктеми); 2). Оповідання: зачин, основна частина, кінцівка (5 - 20 диктує); 3). Висновок (1 - 3 діктеми). Слід зазначити, що вступ і (або) висновок у традиційній для цього типу формі часто відсутні. Не маючи відповідної установки, людина, що читає текст такої проповіді, іноді може прийняти її за твір художньої літератури або журнальний нарис. Оскільки проповідь будь-якого композиційно-смислового типу може відрізнятися як достатньо формальним, так і неформальним стилем викладу, виділення особливого дискурсивного типу не представляється необхідним [27, с. 6].

О. Гончарова виділяє такі характерні риси проповідей:

1.Діалогічність, яка досягається за допомогою численних звернень до слухачів, постановки низки запитань, використання займенників «ви», «вам», ваші» тощо.

2.Ілюстративність, яка допомагає зрозуміти релігійно-моральні настанови, досягається часто за допомогою аналогії (порівняння) чи навіть алегоричності.

3.Навіювання, яке досягається як логічним, тобто раціональним дискурсом, так і використанням імплікатур та афективів.

4.Звернення із риторичними запитаннями до пастви є характерною рисою християнських проповідей, але їхній характер різниться в ранньохристиянських проповідях і проповідях католицьких священиків.

5.Умовиводи, які зустрічаються, здебільшого є традуктивними. І хоч умовиводи за аналогією дуже рідко бувають достовірними, вони принаймні залишаються в межах раціональної аргументації, в якій наявні причинно-наслідкові звязки.

6.Проповідь характеризується поєднанням публічності звучання з інтимністю (камерністю) змісту [19, с. 98-99].

Таким чином, можемо стверджувати, що проповідництво виступає основним засобом комунікативної діяльності, і в цій якості формує позитивний імідж релігійного лідера, слугує згуртуванню релігійної спільноти навколо постаті лідера та сприяє практичній реалізації його духовної діяльності.

1.3 Лінгвокультурна адаптація тексту релігійного характеру при перекладі

У сучасній теорії перекладу, на думку Н. Фененко [68], термін «адаптація» використовується переважно у двох значеннях. По-перше, для визначення конкретного перекладацького прийому, який полягає, за словами В. Щєтинкіна, в «заміні невідомого відомим, незвичного звичним» [75, с. 43], по-друге, як уважає В. Комісаров, для позначення способу досягнення рівності комунікативного ефекту в тексті оригіналу та тексті перекладу [38, с. 125]. У цьому випадку В. Ніконов розуміє адаптацію як пристосування тексту за допомогою певних процедур до гранично адекватного, «цілком відповідного, співпадаючого, тотожного» його сприйняттю читачем іншої культури [47, с. 78-79]. Саме в цьому другому, ширшому значенні, термін адаптація вживається більш регулярно, припускаючи обовязковість пристосування вихідного тексту, як фрагмента відображення обєктивної та суспільної дійсності, до соціально-культурних умов суспільної дійсності народу-перекладача [66, с. 45 - 46]. Така адаптація, що отримала назву соціокультурної, зумовлює стратегію перетворення висловлювання, спрямована на досягнення при перекладі комплексної еквівалентності вихідного тексту та тексту перекладу.

В. Демецька пропонує інший підхід, згідно з яким адекватність перекладу прагматично зорієнтованого тексту можлива за умов його адаптації до лінгвокультурних стереотипів реципієнта. У такому разі пропорції репродуктивних й адаптивних стратегій в перекладі підпорядковуються прагматичній заданості певного типу тексту або дискурсу в оригіналі. Саме тому перекладацька адаптація не суперечить репродуктивному перекладу, а є комплементарною стратегією. На думку дослідниці, основна мета адаптивних стратегій полягає у відтворенні прагматичного потенціалу тексту або дискурсу в перекладі з урахуванням лінгвокультурних стереотипів носіїв мови та культури реципієнта. Відповідно до цього адаптація передбачає дві стратегії: адаптація типа тексту та адаптація інформації типа тексту. Застосування адаптації інформації в культурі перекладу пояснюється тим, що зміна інформації типа тексту та засобів її подання обумовлена лінгвокультурними розбіжностями вихідного тексту та тексту перекладу. Адаптація інформації передбачає пріоритетність інформації типу тексту, що відповідає не так власне перекладу, як авторській редакції [23, с. 12].

На думку Н. Гарбовського, в основі адаптації як способу досягнення відповідного комунікативного ефекту, тобто збереження в тексті перекладу прагматичного значення, властивого тексту оригіналу, лежить уявлення про те, що деякі предметні ситуації, виведені в оригінальному мовному творі, можуть бути хибно витлумачені одержувачем тексту перекладу [16, с. 403]. Відповідно, текст не зможе викликати потрібного комунікативного ефекту, оскільки містить незвичні, чужі, а може бути, і ворожі культурі отримувача перекладу поняття про предмети і явища.

Т. Галкіна відзначає, що вирішення проблем міжкультурної комунікації конфесійної спрямованості набуває особливої ​​цінності в сучасний період загострення конфліктів на релігійному ґрунті. Для досягнення позитивного результату в сфері міжконфесійної комунікації перекладачеві необхідно володіти відповідними фоновими знаннями, повязаними з історичними передумовами поділу християнства, особливостями культури кожної конфесії тощо. Завдання збереження конфесійної коректності є однією з найважливіших перекладацьких завдань. При виборі мовних засобів для процесу міжмовної міжконфесійної комунікації перекладачеві слід звертати особливу увагу на конфесійну приналежність адресата, неприпустима підміна термінів однієї християнської конфесії термінами інший [17, с. 145].

У лінгвістиці набуло поширення поняття «сакральні тексти» [40], під якими розуміються практично всі види релігійних текстів. В. Адмоні називає сакральними практично всі види релігійних текстів, застосовуючи такий критерій, як наявність у цих текстах «відомої частки сакральності» [2, с. 97], під якою автор розуміє деяку дистанцію від утилітарної мови. Пояснення цьому криється в тому, що сакральні (релігійні) тексти, будучи результатом одкровення згори, представляють собою, за термінологією В. Кухаренко, закриті системи [40, с. 63], тобто вони завершені, закінчені, їх елементи не підлягають подальшому розвитку, вилученню або заміні. Це означає, що вони не можуть бути ні переглянуті, ні піддані подальшому розвитку, а тільки витлумачені.

Однак, на відміну від текстів Біблії, що є самим яскравим зразком закритих систем, тексти проповіді повинні бути налаштовані синхронно з часом і епохою, тобто створювана на основі власне релігійного тексту проповідь повинна бути доступною, зрозумілою сучасній адресату, але без шкоди для змісту першоджерела (Старого Завіту і Євангелія).

У звязку з цим, текст проповіді можна вважати «вторинною формою сакральних текстів» [40, с. 99], яка зберігає у собі стильові риси того основоположного тексту, в якому викладена відповідна релігія. При виробництві тексту християнської проповіді в якості основоположного, первинного сакрального тексту виступає певний фрагмент або тема з Біблії.

В. Демецька стверджує, що проповідь як тип тексту становить особливий інтерес. По-перше, вона реалізується як у писемній, так і в усній формах. Саме з огляду усної реалізації, яка відображає специфіку й публіцистичного стилю, в проповіді актуалізується її апелятивна функція, а відтак і прагматична спрямованість, оскільки цей тип тексту розраховано на сприйняття аудиторією. По-друге, сучасне перекладознавство зіткнулося з низкою проблем, що виникають під час перекладу християнських текстів у звязку з активізацією на території України діяльності іноземних протестантських місій (переважно із США). Вибір мовної й логіко-композиційної структури тексту проповіді значною мірою обтяжується використанням конфесіоналізмів, котрі демонструють різний ступінь збігу семантичних і культурно обумовлених значень, що пояснюється відмінностями термінології православя та західних деномінацій християнства [22].

Так, дослідниця аналізує відмінності між православними та протестантськими традиціями написання проповідей та визначає такі основні особливості, на які має звертати увагу перекладач:

) Інтегральною ознакою проповіді даних традицій є згадування в сильній позиції тексту сакральних онімів. Різниця полягає в тому, що в проповідях атлантичної традиції перифраз на Отця й Ісуса Христа практично немає: «God, Jesus Christ, Saviour», а східнословянські традиції використовують їх широкий спектр: Звершувач, Сама втілена Любов, Отець наш Небесний, Спаситель, Всевишній, Єдиний Бог, Трипостасный Владыка, Божественный Страдалец, Праведный Судия. Загальновідомо, що в православї глибоко шанується Пресвята Богородиця, про що свідчить частотність реалізації перифраз у проповідях східнословянських традицій: Божая Матір, Пресвята Богородиця, пресвята Діва, Богоматір, Преблагословенна Діва Марія, Владычица Богородица, Царица Небесная, Матерь Божия, Пресвятая Дева Мария, Радость всех скорбящих, Небесная Мать. Оскільки текст проповіді розраховано на аудиторію, що не має попереднього культурного досвіду або культурного фону, переклад сакральних онімів буде зрушуватися в бік елімінації. Що ж стосується імен Пресвятої Богородиці, то в протестантській традиції вся концептосфера Богородиці буде облігаторно елімінуватися [22].

) Нарративність протестантської проповіді не передбачає використання в ініціальній позиції класичних для східнословянської традиції форм звертання. Для перекладача актуальним є питання про адекватну передачу займенників «I», «We», «You». Тут є своя специфіка. Інваріантною ознакою для будь-якого виду православної проповіді чи то на память святих або великомучеників, чи то проповіді з морально-етичної проблематики, є вживання узагальнено-особового займенника «ми». Оскільки православна проповідь передбачає й «самолікування», то приєднання проповідника до «ми» надає тексту інклюзивного характеру. В умовах протестантської проповіді проповідник може дистанціюватися від громади протиставляючи «Я» і «Ви» [21, с. 14].

) Протестантська проповідь традиційно згадує святих апостолів Павла й Петра, а також біблійні персонажі переважно Старого Завіту. Стосовно інших антропонімів першого ряду в проповіді дозволяються цитати з посиланнями на автора Євангелія, а відтак, під час трансляції антропонімів першого ряду необхідне застосування дескриптивного перифразу, наприклад, «за свідченням святого євангеліста Луки». Імена канонічних для православя святих при перекладі зазнають часткової десемантизації. Так, «святий апостол Андрей Первозванный» під час перекладу в атлантичну традицію редукується до зазначення власне імені - Андрій тому, що калька імені Первозванний є культурною лакуною. Можливий інший варіант - калька + дескриптивний перифраз, наприклад, «Апостол Андрей Первозванный потому, что Иисус Христос призвал его первым». А у випадку зі святителем Миколаєм, архієпископом Мир Лікійських у процесі перекладу відбудеться часткова елімінація, оскільки атлантична традиція знає його як святого Миколая.

) У протестантських проповідях кількість релігійних концептів значно обмежена, у той час як у православній проповіді простежується висока частотність функціонування і релігійних концептів, і гіпонімів до них. Тенденція вживання релігійних концептів у атлантичній традиції свідчить про те, що проповідь присвячено розкриттю певного і, як правило, одного концепту, гіпоніми до якого однополярні - або позитивні, або негативні. Наприклад, «Calvary Cross» - «faith, atoning, baptism». Православні проповіді, зі свого боку, використовують декілька релігійних концептів, що, безсумнівно, збільшує й кількість гіпонімів із полярною оцінністю: «Спаситель» - «исповедовать, истину, смерть, прах, бессмертная душа, жизнь, поминовение, молитвы». Очевидно, що насиченість релігійними концептами проповіді зумовлює інформативну й емоційну «перевантаженість» тексту, чим робить його важким для сприйняття атлантичною традицією, що гранично призводить до негативного зворотного ефекту. Одночасно варто зазначити характерне для православної проповіді використання старословянізмів або архаїзмів, котрі в протестантській проповіді практично не припустимі й саме тому під час перекладу підлягають генералізації [22].

) Своєрідність протестантської проповіді полягає в тому, що деякі компоненти релігійної семантики ініціальної позиції віддзеркалюються у фінальній, щоправда з одним виключенням: фінальній позиції нерелевантні релігійні концепти й аксіологеми. Православні проповіді навпаки, крім аксіологем із позитивною й негативною конотаціями, широко застосовують релігійні концепти й церковні реалії, які й спричиняють певні труднощі для перекладача. Тут В. Демецька говорить про ті реалії, що становлять культурну й конфесіональну лакуну для атлантичної традиції. До них, зокрема, належать найменування різноманітних постів і Святі Таїнства Церкви. Наприклад, Успенський пост як реалія має два способи перекладу: коментування й елімінація. Але доводиться надавати перевагу елімінації, оскільки асоціативне поле, повязане із Пресвятою Дівою Марією не актуально для протестантизму, який рішуче редукував це [21, с. 14].

) У східнословянських традиціях проповідь чітко розмежовується на зони профанного й сакрального, зрушення ціннісної парадигми, а в атлантичній традиції зона профанного розглядається лише крізь певну призму, у цьому випадку релігійну, що передбачає лише зміну тематики [22].

Наведений В. Демецькою перекладознавчий аналіз допомагає зрозуміти, що у випадку відтворення проповідей перед перекладачем постає проблема не стільки мовного, скільки лінгвокультурного характеру, оскільки православна та протестантські конфесії суттєво різняться своїми традиціями, світоглядом, особливостями сприйняття релігійних реалій тощо.

В. Виноградов зазначає, що переклад релігійних текстів повязаний зі сформованою традицією відтворення сакральних творів, для якої характерні використання богословської термінології, усталених зворотів і штампів, архаїзація текстів, інтерпретація символів, алюзій, уведення у багатьох випадках буквалізму, обумовлених боязню спотворити священний текст тощо. Ці чинники призводять до відмінностей у текстах оригіналу та перекладу і відносної еквівалентності тексту мовою перекладу. З усього сказаного випливає, що, незважаючи на прагнення перекладача відтворити якомога повніше змістовну, емоційно-експресивну й естетичну цінність оригіналу й домогтися рівновеликого з оригіналом впливу на читача, йому, перекладачеві, можна розраховувати лише на відносну еквівалентність перекладу тексту релігійного характеру, еквівалентність впливу оригіналу й перекладу на читача буде ще відноснішою [14, с. 26].

Саме тому, вважаємо за доцільне навести приклади тематик проповідей, які на думку В. Демецької, взагалі не підлягають перекладацькій адаптації. До них належать:

А)

1.The activities of the Christian - проповіді, основною темою яких є економічне благополуччя конгрегації, а завданням - біблійне обґрунтування необхідності для всіх членів конгрегації внесення в церкву десятої частки доходу.

2.Sins of the Bible Saints.

Б)

1.Проповіді, присвячені Таїнствам.

2.Проповіді на свята Богородиці.

3.Проповіді на дні памяті святих.

4.Проповіді на церковні свята.

5.Проповіді з тематики торжества Православя.

6.Проповіді щодо різних церковних подій [22].

Науковець додає, що з точки зору лінгвістичних засад перекладу перекласти можна все і надто викладені тематики. Але проблема полягає в іншому. Ступінь прагматичного потенціалу значно зростає в тих типах текстів, що максимально реалізують культурно зумовлені пріоритети й суперцінності. Саме тому свідомі чи несвідомі зміни ціннісної шкали можуть спричинити сприйняття реципієнтом цільового тексту не як адаптацію, а як «перекручення» ціннісної осі в тому випадку, коли заборонене, татуйоване або блюзнірське значення видається за норматив. Унаслідок чого проповідь може сприйматися не як «не-проповідь», а як «анти-проповідь» [21, с. 16].

Таким чином, варто зазначити, що при перекладі текстів релігійного характеру неможливо обмежитися розглядом лише проблем перекладознавства. До проблем, які потребують обовязкового уваги при перекладі даних текстів, відносяться також проблеми поповнення фонових знань конфесійного характеру, а також термінологічні особливості.

2. Особливості використання перекладацької адаптації англомовної проповіді при відтворенні українською мовою

.1 Лексико-стилістичні особливості тексту сучасної англомовної проповіді

Сучасна християнська англомовна проповідь є відображенням менталітету як її авторів, так і цільової слухацької аудиторії, і відповідно до цього, у ній виявляються і особливості функціонування англійської мови на даному етапі. Сучасні дослідники звертають увагу на мову сакральних текстів [45], зокрема, зазначаючи, що навіть біблійні тексти зазнають змін, відображаючи динаміку розвитку мови та національної свідомості [45, с. 153].

Ми погоджуємося з думкою Є. Михайлової, що християнські проповіді, у порівнянні з біблійними текстами, становлять ширшу у мовному плані площину для вираження релігійних почуттів мовними засобами, оскільки не містять у собі обмежень сакральності біблійних текстів, які є закритими системами [45, с. 154].

З іншого боку, помітно творчий підхід авторів до вираження біблійних цитат та висловів, оскільки вони перефразовуються автором; при цьому додаються цілі пласти лексики, не характерної для традиційного християнського дискурсу.

Таким чином, при аналізі лексико-стилістичних особливостей сучасної англомовної протестантської проповіді ми звертали найпершу увагу на способи вираження християнського світогляду, типові для традиційного християнського стилю, відображеного у біблійних та інших християнських текстах, а також на лексику та стилістичні засоби, які не можна назвати традиційними для християнських текстів, а які радше відображають риси та реалії сучасності, а також ті, які експлікують носія англійської мови та його світосприйняття.

Н. Добжанська визначає такі лексико-стилістичні риси, що в сукупності вирізняють жанр протестантської проповіді серед інших.

1.наявність географічних небіблійних назв;

2.наявність власних імен, відомих лише сучасникам;

.відображення реалій часу, у тому числі технічних та науково-побутових;

.відображення реалій сучасної англійської мови в характерних ідіомах;

.наявність неформальної (у тому числі скорочень) та заниженої лексики;

.наявність біблійної та високої лексики, архаїзмів;

.поєднання високої біблійної лексики, архаїзмів з неформальною та заниженою лексикою [25, с. 249].

Зупинимося детальніше на кожній з вищезазначених рис, проілюструвавши її прикладами.

1.Небіблійні географічні назви згадуються у текстах проповідей у першу чергу через те, що вони мають певний стосунок до авторів, а також, ймовірно, до певної слухацької аудиторії співвітчизників автора, з метою інтимізації та з розрахунком на їх сприйняття та розуміння певних географічних та культурних реалій: Now Ive been just about everywhere else met a soldier from Seattle and a lawyer from the East A Texas oil baron and a Roman Catholic priest [90] - Тепер я був майже скрізь, познайомився з солдатом з Сіетла і адвокатом зі Східного Техаса, нафтовим магнатом і римо-католицьким священиком;… spread his love from here to Moscow - розпростер свою любов звідси і до Москви [90]. Як бачимо з останнього прикладу, столиця держави Східної Європи зображається як щось дуже віддалене для англомовного носія, як «максимальна» відстань, на яку простягається Божа любов, що, звісно, не позбавлено іронії [82, с. 17].

2.Небіблійні власні імена передбачають обізнаність слухацької аудиторії зі світом мистецтва, моди, спорту, науки, філософії тощо: Armani likes the way you wear you clothes, but Heavens gate Is no place for fashion shows - Лише Армані цікавиться одягом, який ви носите, та Царство Боже не місце для показу мод [92]; Einstein overturned present reality by adding a fifth part, a fifth dimension - Ейнштейн збурив сьогоднішню реальність, додавши п'яту частину, п'ятий вимір [90]; You like to drive like Mario Andretti - Вам подобається їздити наче Маріо Андретті [90]. Безумовно, ця риса є свідченням сучасного характеру таких проповідей.

3.Реалії часу представлені широким спектром одиниць, які є свідченням не лише науково-технічного прогресу (neon, stereo, microphone, cameras, phone, radio, TV, siren, freight train), розвитку науки, медицини, відображенням політичних реалій (PR), економічних та побутових реалій (business cards, merchandising, overpricing,), а також широкого вжитку таких одиниць у повсякденній лексиці пересічними носіями мови: Soft minds backed up by hard drives, standing in single file - М'які уми живляться жорсткими дисками, що містяться в одному файлі [90].; In our wide-leg baggy jeans - У наших широких мішкуватих джинсах [90].; Every bottle caps a winner in a perfect world - Лише в ідеальному світі кожен знаходить виграш під кришечкою [90]. Як бачимо з прикладів, лише сучасна людина орієнтується в особливостях моди, техніки, а також економічних реалій, зокрема рекламних акцій (де виграш вказується під кришечкою пляшки, як у найостаннішому прикладі) [83, c. 24].

.Реалії мови та країни представлені у текстах низкою ідіом, а також специфічних виразів, які передбачають обізнаність слухача з реаліями життя у країні носія мови, як-от: Our money says we trust, but you know its only just a party slogan we were taught to say - Наші гроші говорять, що ми віруємо, але це лише партійне гасло, якому нас навчили [90] (вказівка на надпис на доларовій купюрі); If a DC-10 ever fell on your head… or a Mack truck run over you, or you suddenly die in your Sunday pew. - Якщо літак «DC-10» колись впаде на ваші голови… або вантажівка «Mack» зібє вас, або ви раптово помрете під час недільного богослужіння… [90] (американський авіалайнер, вантажівка американського виробника). Англійські ідіоми часто представлені у творчо трансформованому автором вигляді: Wishing, hoping, praying to outdo the Joneses - Бажаючи, сподіваючись, молячись, щоб перевершити сусідів [90].; Let me hide inside your skin where Ill never be condemned - Дозвольте мені сховатися у вашій шкурі, де я ніколи не буду засуджений [90]; I had it all, living on cloud nine - У мене було все, коли я жив на сьомому небі від щастя [90].

.Неформальна лексика представлена низкою виразів та форм, від простих редукованих форм (gonna, livin', cause, cuz) до заниженої лексики і грубих форм: Hey fellas, be you ware, dont wanna end up like me - Гей, хлопці, будьте обережні, не закінчіть як я [90]; The world has spit you out and you dont have a reason why - Світові плювати на вас, і ви не розумієте чому [84, с. 252].

6.Архаїзми (slay, foe, woeful, yoke) та біблеїзми у сучасних текстах представлені помітно меншою мірою, ніж у традиційних християнських конфесіях; найчастіше вони обмежуються біблійними висловами та цитатами, здебільшого творчо трансформованими автором: I place in your arms, a gift from Omni Elohim - Я розміщую в ваших руках, дар від Елохіма [90]; Heaven forbid that I be a study of showmanship - Не приведи Боже, щоб я став займатися видовищами [90]; To the keen ears of a dog the philosophy is told, and from the crumbs of His table tumble secrets to the prophecies of old - До гострих вух собаки промовляється мудрість, і з крихт Його заповідей складаються таємниці старих пророцтв [90]. Шар формальної лексики також представлений словами грецького, латинського та французького походження (chaos, cynicism, naivete, cliché, protégé) [83, с. 52].

7.Специфічною рисою сучасної англомовної протестантської проповіді є поєднання в одному творі різних стилів та різношарової лексики: Jesus is fairer, Jesus shines purer than all the angels in heaven can boast - Ісус справедливіший, Ісус сяє чистіше ніж всі ангели на небесах [90]; One day, death will be abolished and sin will have its mastery no more and I know that we will be astonished at all that our Creator has in store - Одного разу, смерть буде подолано, а гріх не матиме впливу на людей, і я знаю, що ми будемо вражені всім, що наш Творець має в магазині [90]. На нашу думку, таке поєднання додає новизни та інтенсивності змісту.

.У текстах сучасних протестантських проповідей зустрічаються також порушення граматичної норми: Who makes the woeful heart to sing - Хто змушує сумне серце співати [90];… and thunders when He please - …і громи, коли Його Воля [78, с. 152].

На відміну від традиційних християнських проповідей, сучасні тексти можуть містити іронію і навіть сарказм: Nine out of ten dentists agree - Дев'ять з десяти стоматологів погодяться (All Star United, Popular Americans); And I found Jesus living outside the USA. Imagine my surprise to realize - І я знайшов Ісуса, що проживає за межами США. Уявіть собі моє здивування (Audio Adrenaline, Jesus Movement) - наявна критика самовдоволеності християн США. Як бачимо, тексти сучасних протестантських англомовних проповідей суттєво відрізняються від традиційних, однак зберігаючи при цьому християнські образи та алюзії [70, с. 76].

Одним із найефективніших стилістичних прийомів, який використовують у текстах проповіді, є метафора. Здатність метафори впливати на свідомість реципієнта, реалізуючи функцію емоційно-образного впливу, відзначає чимало дослідників: А. Баранов [7], Д. Болінджер [11], І. Кобозева [36], Е. Опаріна [48]. Метафора у проповіді відіграє роль подразника уваги. Вона викликає яскраві образи та за своєю природою є лаконічною.

На думку А. Баранова, метафори у проповідях можуть бути різних типів: стерті (банальні) метафори, які відображають процес персоніфікації, наприклад: the Gospel tells us, the Church calls us, etc., релігійні кліше, наприклад: kingdom of God, the Lord God the Almighty, eternal life, etc., а також авторські метафори. Особливістю метафоризації у релігійному дискурсі є те, що сама метафора, за винятком стертих, часто отримує визначення, характеристику у мовленні, проповідник розкриває її смисл для слухачів. У наведеному далі прикладі пастор розяснює вжиту ним метафору the bread of Gods kingdom: Wisdom sets out her table and invites us to eat the bread of Gods kingdom, a meal that will satisfy our hunger and meet our deepest needs - Мудрість накриває свій стіл і запрошує нас їсти хліб царства Божого, страву, яка втамує наш голод і задовольнить найглибші потреби [7, с. 193].

Зазвичай, метафора в проповідях ускладнена іншими тропами. Наприклад, у наступному фрагменті метафора understandings evaporate підсилюється порівнянням like the morning mist: Gods spirit exists to lead us from where we are, deeper into knowledge and understanding, and almost certainly deeper into silence, into the place where words are inadequate and all our understandings evaporate like the morning mist - Божий Дух існує, щоб привести нас від того, де ми знаходимося, до глибшого знання і розуміння, і майже напевно глибше у тишу, в те місце, де слов недостатньо і все наше розуміння випаровується, як ранковий туман [28, с. 13].

Дослідники, розглядаючи метафору як ефективний засіб впливу, вказують на її здатність розгортатися також в історіях-метафорах або розповідях-алегоріях [63, с. 237]. У процесах рефреймінгу вони рекомендують використовувати метафори-алегорії двох видів. Перший базується на ізоморфізмі проблемної ситуації та метафори. Цю техніку нерідко вживають для реалізації впливу у текстах проповідей та актуалізують у формі притч. Особливістю впливу притчі на психіку є те, що вона характеризується певним ступенем невизначеності, сприймається як таємниця, як дещо, що має «друге смислове дно» [74, с. 270]. Сюжет, який передається мовцем та лежить на поверхні, трансформується за допомогою низки натяків і глибинних асоціацій, активізуючи підсвідомість, та вказує на існування прихованого підтексту, який містить основний смисл. У людини, яка осягнула цей смисл в результаті роздумів, з підсвідомості випливають підготовлені образи, які створюють відчуття особистого приєднання до таємниці, самостійного відкриття істини. Другий тип метафор-алегорій базується на формуванні прихованої інструкції дій. Обовязковий елемент у цьому випадку - наочність. Наприклад, у проаналізованих проповідях зустрічаються розповіді пасторів про те, як їхні релігійні погляди (або ж погляди знайомого) змінилися протягом життя. Такого типу розповіді реципієнт сприймає як інструкцію до зміни власних поглядів.

При аналізі досліджуваного матеріалу було виявлено, що у проповіді широко використовуються також такі стилістичні фігури, як порівняння, наприклад: the Episcopal life was like white water rafting with unknown rocks at every turn - Єпископська життя було як рафтинг з невідомими скелями на кожному кроці [88], human life is as fleeting as the grass of the field - людське життя скороминуще, як трава у полі [87], епітети, наприклад: healthy church - здорова церква, lost people - втрачені люди, heathen darkness - темрява язичества, passionate and resourceful power - пристрасна і неосяжна сила, generous and selfless love - щедра і безкорислива ​​любов [91] гіпербола, наприклад: widespread spirit of indifference towards religion, ever-constant refrain - поширення духу байдужості до релігії постійним рефреном [89]; перифраза, наприклад: our theme is the praise of God in general, the creator, the redeemer, the inspirer - ми маємо славити Бога в цілому, творця, рятівника, натхненника [92], інверсія, наприклад: How entirely have we been immersed in the cares and ambitions of earth! - Як же ми повністю занурилися в земні турботи і амбіції! [91] тощо. Завдяки своїй високій емотивно-експресивній зарядженості, образності вони є ефективними засобами створення ефекту фасцинації.

Окрім того, особливості розташування мовних одиниць у тексті, його ритмічна організація можуть здійснювати вплив на реципієнта. Аналізуючи ритмічну структуру проповіді, ми виходимо з розуміння ритму як рівномірної послідовності елементів [13, с. 285], сукупності пропорційних повторювальних явищ та визнання його багаторівневого ієрархічного характеру [44]. Це дає змогу розкрити лексичні та синтаксичні прийоми створення ритму у проповіді. Найяскравіше ритмічна структура тексту проповіді проявляється на лексичному рівні організації тексту. Головним засобом ритмічної організації проповіді тут є лексичний повтор. Варто зазначити, що в текстах проповідей широко вживають анафоричні повтори. God has met our need by putting himself completely at our service. God's own life in Jesus Christ is laid down so that we may live. God holds nothing back. And God has swept us into his action and his life so that our own love, weak and frail as it is, is carried forward by the great action of his love into the service of the world's need. - Бог задовольнив наші потреби, віддавши себе повністю нам на служіння. Боже власне життя в Ісусі Христі встановлено так, щоб ми могли жити. Бог нічого не утримує. І Бог узяв нас у свої дії і своє життя так, що наша власна любов, слабка і крихка, переноситься його великою любовю на служіння світовій необхідності [91]. Якщо для повторів у межах тактики розяснення властива диверсифікація (синонімічне багатство, смислова варіативність), то для повторів як прийомів реалізації фасцинації властива ідентичність, стереотипність. Зберігаючи свою однотипність, повтори здатні впливати на людину поза її свідомістю. Згідно з концепціями нейролінгвістичного програмування, персервація (багаторазове наполегливе повторення) є важливим механізмом проникнення у підсвідомість, який має здатність виключати сферу свідомості, переводячи адресата в сферу трансу [44, с. 153].

Лексичні повтори можуть бути двох видів: контактні та дистанційні. При контактних лексичні одиниці повторюються одна за одною, наприклад: …at the very beginning of all things God spoke, the key word, the word of which St John speaks at the beginning of his gospel - На самому початку всіх речей Бог промовив, ключове слово, слово, яке святий Іоанн говорить на початку свого Євангелія [88], He came to the capital in peace and in anger; in peace and in anger he challenged the political and religious establishment of his time with the uncomfortable truth of racism; many came out to welcome him - Він приїхав до столиці у мирі і в гніві, у мирі і в гніві він кинув виклик політичній та релігійній системі свого часу з незручною правдою расизму; багато хто вийшли, щоб вітати його [87]. Контактні ритмічні повтори маркують семантично важливі частини висловлювання, оскільки за їхнього використання виникає контраст ритмічно організованих та неритмізованих ділянок тексту проповіді, в результаті чого посилюється лексичне значення ритмічно виділених слів.

Дистанційні повтори у проповіді характеризуються тим, що елементи, які повторюються в них відокремлені один від одного одним або кількома словами. За допомогою дистанційного повтору можуть створюватися ритмізовані фрагменти, побудовані за принципом симетрії, наприклад: 'This is how we achieve a maturity of Christ in our lives, brothers and sisters, a maturity that takes God seriously - Ось як ми досягаємо зрілості Христа в нашому житті, брати і сестри, зрілості, яка приймає Бога всерйоз [90].

Лексичні прийоми ритмізації доповнюються та посилюються за допомогою синтаксичного паралелізму. Повторення однотипних синтаксичних моделей посилюється анафорою та силабічною тотожністю, наприклад: Right here, right now, we can let go of past hurts and grudges, and start over. Right here, right now, we can overcome our fear and fixation on death and trust in the Lord of life and love. Right here, right now, we can claim new life in this broken but beautiful world - Прямо тут, прямо зараз, ми зможемо відпустити минулі образи і невдоволення, і почати все спочатку. Прямо тут, прямо зараз, ми зможемо подолати наш страх і зацикленість на смерті й уповати на Господа життя і любові. Прямо тут, прямо зараз, ми зможемо ствердити нове життя в цьому зламаному, але прекрасному світі» [92].

До граматико-синтаксичних ритмотворчих елементів, які трапляються у текстах проповідей, належать також ампліфікація, наприклад: She [Mary] stands in a long line of witnesses who have been brave, ignorant, joyous, adventurous, grateful, obedient enough to say to Gods request, «Here am I.» - Вона [Марія] стоїть у довгому ряду свідків, які були досить хоробрими, неосвіченими, радісними, сміливими, вдячними, слухняними, щоб сказати, на прохання Бога, «Ось я» [87], полісиндетони, наприклад: Jesus hears all the words we speak - words of pain and protest and rage and violence - Ісус чує всі слова, які ми говоримо - слова болю, і протесту, і гніву, і насильства [91], використання коротких речень: Lets face it. We are self-obsessed. It is no surprise - Подивимося правді в очі. Ми одержимі собою. Це не дивно [88] тощо.

До комунікативних прийомів у текстах проповідей можна зачислити прийоми досягнення величної тональності. Тональність - це звернута експресивність, основний засіб реалізації естетичної функції твору [53, с. 91]. Тональність відображає емоційне відношення мовця до змісту викладу та до адресата. Для проповідей характерним є величавий тон, який свідчить про їхнє благоговіння. У текстах це відображено напрочуд яскраво на лексичному рівні у використанні сакральної лексики, біблійних фразеологізмів, наприклад: to get the wrong end of the stick - отримати неправильний кінець палиці, a prodigal son - блудний син, safe and sound - в цілості й схоронності, milk and honey - молоко і мед, to built upon sand - побудувати на піску [89]. Величної тональності надають проповідям приказки та віршовані форми, що нерідко присутні в їхніх текстах.

Отже, у текстах сучасних англомовних протестантських проповідей знаходять відображення сучасні часові, географічні, культурні та технічні реалії, особливості та тенденції розвитку сучасної англійської мови, а також специфіка індивідуальної культури, у тому числі мовної культури, авторів текстів та представників цільової та передбачуваної слухацької аудиторії. При цьому традиційна християнська лексика, часто високого поетичного стилю, може поєднуватися з заниженою лексикою. Для успішної реалізації стратегії релігійно-мотивованого впливу на реципієнтів одним з основних завдань пастора є створення психологічного ефекту захоплення, завороження віруючих релігійним вченням. У текстах англомовних протестантських проповідей це досягається використанням експресивних, емоційно насичених прийомів посилення образності, ритмічності та підвищення тональності. В результаті здійсненого аналізу виявлено, що до найуживаніших і найефективніших прийомів реалізації впливу належать метафора та лексичний повтор.

.2 Збереження комунікативних стратегій при перекладі англомовної християнської проповіді

Аналіз наукової літератури з теми дослідження доводить, що текст проповіді завжди містить інтертекстеми різного роду, цитати з канонічних книг, які священик роз'яснює людям. Проповідь обов'язково має адресата, як правило, групу людей, а також просторові і тимчасові рамки. Побудована за певними законами ораторського мистецтва, проповідь є зразком церковного красномовства. Крім цього, характерною особливістю проповіді є її проголошення мовою, яка є рідною і зрозумілою для прихожан кожного конкретного храму. Цей жанр відрізняється відносною непередбачуваністю.

Релігійна проповідь представляє мовний жанр інституційного спілкування, що відрізняється стереотипністю форм поведінки, суворою регламентацією і чіткою ієрархією взаємовідносин учасників спілкування, клішуванням форм комунікативної взаємодії. Поряд з ознаками інституціональності проповідь має характеристики, властиві буттєвому дискурсу, суть якого - сформувати в адресата релігійний світогляд шляхом розкриття внутрішнього світу християнина, обговорення моральних проблем, перцептивізації образів і смислів прецедентних текстів релігійного змісту. Для досягнення комунікативної мети в сучасній християнській проповіді застосовуються певні мовні стратегії, на які, у свою чергу має орієнтуватися перекладач [57].

Мовленнєва діяльність у переважній більшості випадків мотивується немовними завданнями. Ефективність їх вирішення є одним з найважливіших критеріїв, за яким люди здійснюють вибір мовних засобів [30, с. 8]. До завдань релігійної проповіді можна віднести залучення людей до віри, формування позитивних моральних якостей, указівка ​​на гріховність поведінки та виправлення людини, пояснення основних догматів віри, протиставлення життя віруючих і невіруючих тощо.

Різні типи дискурсу розрізняються за інтенсивністю дії. За цим критерієм Р. Лакофф виділяє «звичайну розмову» (ordinary conversation) і «персуазивний дискурс» (persuasive discourse). Проповідь відноситься до персуазивного типу, оскільки перед суб'єктом мовного впливу - проповідником - стоїть завдання переконати в істинності віровчення, вплинути на прийняття рішень комунікантами, змінити уявлення про світ, регулювати фізичну та інтелектуальну діяльність партнерів по комунікації. Дискурс варто вважати персуазивним, коли він нерівноправний, тобто коли спроба впливу усвідомлено здійснюється одним з комунікантів [81, с. 28].

Мовленнєва комунікація - це стратегічний процес, що здійснюється автором тексту (у нашому випадку проповідником) і ґрунтується на оптимальному виборі мовних ресурсів з метою здійснення певної комунікативної задачі [71, с. 75].

А. Сковородніков визначає комунікативну або мовну стратегію як загальний план, або «вектор», мовної поведінки, що виражається у виборі системи продуманих мовцем поетапних мовленнєвих дій, як лінію мовної поведінки, прийняту на основі усвідомлення комунікативної ситуації в цілому і спрямовану на досягнення кінцевої комунікативної мети (цілей) у процесі мовного спілкування. Кожна мовна (комунікативна) стратегія характеризується певним набором мовленнєвих тактик. Мовленнєва (комунікативна) тактика - це конкретний мовний хід (крок, поворот, етап) у процесі здійснення мовної стратегії; мовленнєва дія (мовний акт або сукупність декількох мовних актів), що відповідає тому чи іншому етапу в реалізації мовної стратегії і спрямовується на вирішення певного комунікативного завдання цього етапу. Реалізація сукупної послідовності мовленнєвих тактик покликана забезпечити досягнення комунікативної мети мовного спілкування (конкретної інтеракції) [61, с. 6].

І. Борисова вважає, що комунікативна стратегія - «це результат організації мовної поведінки мовця відповідно до прагматичної установки, інтенції. У широкому сенсі комунікативна стратегія розуміється як загальний намір, завдання в глобальному масштабі, надзавдання мови, що диктується практичною метою продуцента» [12, с. 22]. Комунікативна стратегія передбачає відбір фактів і подачу їх в певному освітленні.

Комунікативна тактика покликана забезпечити здійснення обраної комунікативної стратегії і розгортання обраного жанру. З точки зору членування мовного потоку, розгортання мовного жанру, вона є мовною дією - мінімальної його одиницею. З точки зору її ролі як засобу здійснення комунікативної стратегії, вона є прийомом мовленнєвої поведінки і може отримати інші термінологічні позначення, що відрізняються від назв мовленнєвих актів, назви мовних тактик в цьому випадку - це позначення «мовленнєвих вчинків» або кліше, за допомогою яких здійснюється дана тактика» [67, с. 60-61].О. Іссерс формулює фактично цю ж думку більш лаконічно: «Мовленнєвою тактикою варто вважати одну або декілька дій, що сприяють реалізації стратегії» [29, с. 16].

У результаті аналізу 30 текстів проповідей, що послужили матеріалом дослідження, були виділені такі комунікативні стратегії: стратегія самоідентифікації (самопрезентації), заклику, інформаційно-інтерпретаційна або пояснююча, емоційно-впливова, конвенціонально-аргументативна, стратегія модифікації іллокутівної сили висловлювання.

Комунікативна стратегія самоідентифікації (самопрезентації) передбачає тактики інклюзивності та дистанціювання. Позитивне ставлення до однієї групи людей (віруючих) і негативне до іншої (невіруючих) реалізується в першу чергу через риторичний прийом протиставлення «свій» - «чужий». Структурування соціуму шляхом побудови опозиції «свої» - «чужі» має давні соціокультурні традиції. Багато соціальних груп, у тому числі релігійні деномінації, об'єднуються на основі спільності інтересів, які мають відмінності від інтересів тих «інших», які не належать до «своїх».

Маніпулятивна природа соціуму є базою для управління людьми («своїми»), в тому числі і за допомогою мовленнєвої дії. Це знаходить відображення в одній з базових семантичних категорій персуазивної комунікації - у категорії «своє коло» [30, с. 45].

Мовні засоби реалізації цієї стратегії відносяться головним чином до лексичного рівня, що необхідно адекватно відтворити у перекладі. Так в текстах проповідей віруючі протиставляються невіруючим, християни - представникам інших релігійних конфесій, християнські моралі та цінності - цінностям сучасного суспільства: the righteous (праведні) - the unrighteous (неправедні); Christianity (християнство) - non-Christian religions (нехристиянські релігії), pagan beliefs (язичницькі вірування), idols of the early civilizations (кумири древніх цивілізацій), the pagan world (світ язичництва); the good (добро) - the evil (зло); believers (віруючі) -unbelievers (невіруючі), atheists (атеїсти); the holy in heaven (святі на небесах) - the sinning on earth (грішники на землі); those men who are in the church (ті люди, які перебувають у лоні церкві) - those men who are outside of it (ті люди, які перебувають поза церквою); married couples (подружні пари) - anti-marriage culture (безшлюбне суспільство) [90]. «Своє» найчастіше супроводжується позитивною оцінною лексикою: We are good Christians, we are moral people - Ми добрі християни, ми моральні люди [90].

Використання інклюзивного «we» (ми) також є мовним засобом реалізації стратегії самоідентифікації. Проповідник долучає себе до кола людей, яким звернена його ж проповідь, ідентифікуючи себе з християнською церквою.

This morning we are beginning a series of Sundays where our focus will be on our beliefs [90] - Сьогодні вранці ми починаємо недільні проповіді, в яких звернемо увагу на наші переконання.

Are we learning to be the church which God has called us to be? [90]. - Чи ми вчимося бути церквою, якою Бог звелів нам бути?

Особливу увагу перекладач має звертати на збереження тактики вживання соціолекта християнської конфесії. Релігійний соціолект - це сукупність мовних засобів, якими володіють люди, об'єднані вірою в Бога. Сюди відносяться: 1) застарілі лексичні одиниці і граматичні форми: 1) Go ye (заст. «ви») into all the world, and preach the Gospel to every creature [90] - Ідіть по всьому світові і проповідуйте Євангеліє всім людям. 2) Thy kingdom come! (thy - заст. «твій, твоє, твоя») - Твоє Царство гряде! 3) How long, O Lord, holy and true, dost thou not judge and avenge our blood on them that dwell on the earth? (dost - форма 2-ї ос. одн. теперішнього часу дієслова do, thou - заст. «Ти») [90] - Коли, Господи, святий та істинний, Ти судитимеш і помстишся за кров нашу тим, хто живуть на землі?;

) уживання християнських клішованих фраз, які мають стійкі еквіваленти у мові перекладу: 1) Lord, lead us not into temptation! - Господи, не введи нас у спокусу! 2) Thy will be done! - Нехай буде воля Твоя! 3) Mercy me! - Помилуй! 4) Amen! - Амінь! 5) God bless! - Боже благослови! [90]

Як зазначає Є. Кожем'якін, догматичний аспект релігійного дискурсу виявляється в широкому використанні «консервативних» мовних стратегій - уживанні застарілої лексики, специфічної релігійної термінології, цитуванні сакрального тексту (наприклад, прислів'їв та приказок, заснованих на біблійних висловлюваннях). При перекладі «консервація» як семантичних структур, так і мовного «узусу» передбачає збереження догматичного потенціалу дискурсу, орієнтацію на точне відтворення сакрального тексту, в якому, як уважається, зафіксовано «істинне знання» [37].

Інформаційно-інтепретаційна або пояснювальна стратегія покликана сформувати певне уявлення про предмет, і включає в себе прийоми дефініції, інтерпретації, аналогії і порівняння. Проповідник може надати визначення (дефініцію) описуваного явища: Hell in the Hebrew tradition was the place where God was not [89] - Пекло в юдейській традиції було місцем, де не було Бога.

Найчастіше проповідник удається до прийому інтерпретації або пояснення. Так у проповіді «You shall call His name Jesus» (Ви дасте Йому ймення Ісус) пояснюється мета приходу Ісуса - він буде рятівником світу: The third part of the angels statement is the bottom line of all this - the purpose of Jesus coming. The angel tells Joseph, «You must call Him Yahweh saves, for He will save His people from their sins.» Jesus saves - not just deliverance from physical danger - or disease - or physical death. Jesus saves - offers comprehensive salvation that can only come from God - forgiveness of our sins - freedom from guilt - restored purposeful life - the eternal relationship with God that begins the moment we receive Jesus as the Savior [90] - У третій частині промови ангела в нижньому рядку - мета приходу Ісуса. Янгол говорить Йосипові: «Ти повинен називати Його Ієгова Спаситель, бо спасе Він людей Своїх від їхніх гріхів». Ісус рятує - не тільки позбавленням від фізичної небезпеки - або хвороби - чи фізичної смерті. Ісус рятує - пропонує повнийпорятунок, який може виходити тільки від Бога - прощення наших гріхів - свобода від вини - відновлення ​​цілі життя - вічні відносини з Богом, які починаються в той момент, коли ми приймаємо Ісуса як Спасителя

Надаючи роз'яснення та інтерпретацію, проповідник може вдаватися до порівнянь і аналогій. Так, процес підготовки сітей до лову риби порівнюється з підготовкою до того, щоб бути «ловцями людей»: James and John were doing something else - they were mending their nets. This is their skill and ability. The Greek word for «mending» has the idea of equipping - preparing. Just as James and John were equipping their nets - getting them ready - when Jesus called them - he teaches them to mend nets as fishers of men. They would do it as teachers, equipping the saints. Again, this is what we see in the lives of these men throughout the Bible [90]. - Яків і Іоанн робили щось інше - вони лагодили сіті. Це їх вміння та здібності. Грецьке слово «лагодження» має ідею оснащення - підготовка. Так само, як Яків й Іоанн оснащували свої сіті - готуючи їх - коли Ісус покликав їх - він вчить їх лагодити сіті, як ловців людей. Вони будуть робити це як вчителі, готуючи святих. Знову ж таки, це те, що ми бачимо в житії цих мужів протягом всієї Біблії.

Проповідник проводить аналогію між різними побутовими приладами, які підключені до однієї електромережі, але виробляють різні дії, та людьми. Всі християни однаково «підключені» до сили Христа, але результат християнського життя у кожного свій: When we make breakfast - we have a toaster and a waffle iron plugged into the wall socket. They draw power from the same source and yet they do different things. So it is with Jesus. He is the power in the Christian life, the One who is able to live in us and manifest Himself through us - whatever the demand of life may be - but the result always retains something of our individuality. The glory of the call of Christianity is that we are all empowered by the same mighty One, but that we lose nothing of the distinct flavor of our particular personality [90]. - Коли ми робимо сніданок - у нас є тостер і вафельниці, підключені до розетки. Вони отримують живлення від одного джерела, і все ж вони роблять різні речі. Так само і з Ісусом. Він є влада в християнському житті, той, хто здатен жити в нас і проявляти Себе через нас - якими б не були життєві потреби - але результат завжди має щось від нашої індивідуальності. Слава зову християнства полягає в тому, що ми всі уповноважені єдиним Всемогутнім, але ми нічого не втрачаємо з нашої особистості.

У наступному прикладі проповідник просить віруючих порівняти своє християнське життя і його плоди з життям своїх предків, сподіваючись, що це порівняння спонукатиме прихожан до активнішого християнського життя: During the next few Sundays we «re going to look together at our basic beliefs as a guide to measure ourselves by. We «re going to be looking at the Confession of Faith of the Armenian Evangelical Church - looking at our forefathers beliefs and practice and the teaching of the Bible - and in comparison - thinking through who we are and where we are… Years ago our members came to the Armenian Evangelical Church because it was the place to be for community life, Armenian culture, and spiritual growth. When people lived closer, and in many cases within walking distance, they came together 4 or 5 times a week. Church was like the «field of dreams,» «If you open the doors they will come.» [90]. - Протягом наступних кількох неділь ми розглянемо наші основні переконання як орієнтир для оцінювання себе. Ми розглянемо сповідання віри Вірменською Євангельською церквою - дивлячись на вірування наших предків і викладання Біблії - і в порівнянні - подумати, хто ми і де ми знаходимося… Кілька років тому наші члени прийшли до Вірменської Євангельської церкви, тому що це було місце суспільного життя, вірменської культури, і духовного зростання. Коли люди жили ближче, часто на відстані пішої ходи, вони збиралися 4 або 5 разів на тиждень.

Конвенціонально-аргументативна комунікативна стратегія у релігійному дискурсі передусім пов'язана з тактикою апеляції до авторитету. Найчастіше протестантський проповідник посилається на авторитет Біблії і різних богослужбових текстів. За допомогою цієї стратегії формується позитивне ставлення до поглядів, які поділяє автор цитати і, відповідно, проповідник.

When the Scriptures tell us that the heart of man is deep they speak of that depth which escapes geometry, which is a third dimension of eternity and immensity - that dimension which is Gods own dimension [89] - Коли Писання говорить нам про те, що серце людини глибоке, то кажуть, що глибина сягає геометрії, яка представляє собою третій вимір вічності і безмірності - це вимір, який є власне виміром Божим.

Це може бути апеляція до висловлювань прославлених святих і отців церкви або відомих духовних служителів.

Athanasius - one of the early defenders and explainers of our faith - Athanasius once said, «Our Lord took a body like ours and lived as a man in order that those who had refused to recognize Him in His superintendence and captaincy of the whole universe might come to recognize from the works He did here below in the body, that what dwelt in this body was the Word of God.» [90]. - Афанасій - один із перших захисників і тлумачів нашої віри - Афанасій одного разу сказав: «Наш Господь прийняв тілесну форму, як ми, і жив як людина для того, щоб ті, хто відмовився визнати Його у Його величі і верховенстві над усім Всесвітом, змогли зрозуміти з вчинків, які він зробив тут, унизу, що в цьому тілі було Слово Боже».

У релігійному дискурсі застосовується риторичний прийом апеляції до зразка. Головним зразком, безсумнівно, є Ісус: Nineteen centuries have come and gone, and today Jesus is the central figure for much of the human race. All the armies that ever marched, and all the navies that ever sailed, and all the parliaments that ever sat, and all the kings that ever reigned, put together, have not affected the life of man upon this earth as powerfully as this one solitary life [90]. - Пройшло дев'ятнадцять століть, і сьогодні Ісус є центральною фігурою для більшої частини людства. Всі армії, які коли-небудь марширували, і всі флоти, які коли-небудь плавали, і всі парламенти, які засідали, і всі царі, які коли-небудь царювали, разом узяті, ніяк не позначилися на житті людства на цій землі так само потужно, як це окреме життя.

Як приклад для наслідування можуть наводитися історії з життя церкви і ранніх християн. Наступний уривок переконує прихожан сучасних церков, що в минулі століття спостерігався більш інтенсивний ріст церков, і імпліцитно закликає віруючих наслідувати приклад своїх попередників: On July 1, 1846 there was one Armenian Evangelical Church with 40 members and 1,000 adherents to the evangelical movement. By 1914, there were 137 churches with a combined membership of close to 14,000, and almost 51,000 adherents. If this type of growth took place today, people would come from around the world to find out why. Armenian Evangelicals would be on Christian television programs and giving seminars around the world [90]. - 1 липня 1846 р. існувала одна Вірменська Євангельська церква у складі 40 членів і 1000 послідовників євангельського руху. До 1914 року існувало вже 137 церков, куди входили близько 14000 осіб, і майже 51000 послідовників. Якщо б такий приріст відбувався сьогодні, люди приїжджали б з усього світу за мудрістю. Вірмени-євангелісти виступали б на християнських телевізійних програмах і проводили семінари по всьому світові.

Слід зазначити, що О. Іссерс крім комунікативних стратегій і тактик виділяє комунікативний хід. Його можна назвати «мінімальною стратегічної одиницею, яка пов'язує репліку мовця і репліку слухача за принципом іллокутивного примусу. Комунікативний хід визначається щодо передбачуваної реакції партнера і з урахуванням попередніх мовних дій» [30, с. 17].

Кожному виду комунікативної тактики та її різновидам притаманні певні найбільш типові комунікативні ходи. Один з активно вживаних ходів емоційно-впливової комунікативної стратегії називається апеляцією до почуттів. Проповідник використовує слова і вирази, що викликають у адресата живий емоційний відгук: The wicked, when in distress, cry out to God for help. They have so strong a dislike to God they cannot make up their minds to come to Him in prayer [90]. - Нечестивих, коли потрапляють у тяжке становище, волають до Бога за допомогою. Вони настільки сильні у нелюбові до Бога, що не можуть скласти свою думку в молитві до Нього.

У межах даної стратегії активно використовується оцінна лексика, як позитивна (one of the most amazing statements - одне з найдивовижніших тверджень, reasonably successful - доволі успішний, true prayer - істинна молитва, faithful in prayer - віруючий у молитві), так і негативна (wicked men - нечестиві, offensive offer - образлива пропозиція, sinning people - грішники, unworthy men - недостойні).

Маніпуляція свідомістю передбачає використання модальності в межах стратегії модифікації іллокутівной сили висловлювання. Мовні засоби модальності пов'язані з тактиками категоричності / некатегоричності номінації (відомої також як хеджинг) [24, с. 11]. Модальні фрази надають автору проповіді значну іллокутівную силу: I think - Я думаю, I believe - я вірую, as it seems - як здається, no doubt - без сумніву, we know from experience - ми знаємо з досвіду. 1) No doubt this is true in heaven itself [90] - Без сумніву, це істинно на небесах. 2) The first thing I believe we must remember here is that the freedom of the created being is not identical with the freedom of God [89] - По-перше, як я вважаю, ми повинні пам'ятати, що свобода створеного буття не збігається зі свободою Бога.

У кінці проповіді є характерним використання кличної стратегії. Як відзначає А. Салахова, використання мовної стратегії заклику визначено метою проповідницького виступу, що полягає в заклику слухачів до віри і покаяння [57]. Мовленнєва стратегія заклику відображає суть проповіді як жанру інституційного дискурсу. Ця стратегія зазвичай реалізується в останній частині проповіді й актуалізується за допомогою мовних засобів прямого і непрямого спонукання: Whatever your circumstance, as best as you are able, say to Him, «God, I am trusting your promise. I give you control of this circumstance.» Trust Him and know that He is already working good [90]. - Незалежно від обставин, скажіть Йому в усю силу: «Господи, я уповаю на твою обіцянку. Я даю тобі контроль над цією обставиною». Довіртеся Йому і знайте, що він вже працює на благо.

Таким чином, варто зазначити, що текстам протестантських проповідей характерні певні комунікативні стратегії, у тому числі стратегії самоідентифікації (самопрезентації), заклику, інформаційно-інтерпретаційна або пояснювальна, емоційно-впливова, конвенціонально-аргументативна, а також стратегія модифікації іллокутівной сили висловлювання, які перекладач обовязково має зберігати, відтворюючі такі тексти при перекладі.

2.3 Застосування перекладацької адаптації при відтворенні англомовних проповідей українською мовою

Проаналізуємо особлисовості застування перекладацької адаптації на прикладі відтворення проповіді про блудного сина («Prodigal Son»).

У православній традиції, на відміну від протестантськї, текст проповіді починається сакральним посланням в ім'я Отця і Сина і Святого Духа. Саме тому перекладач вирішив додати його до україномовного тексту з метою полегшення сприйняття вітчизняним читачем, який загалом мало знайомий з особливостями атлантичної церковної риторики і тому може не розпізнати проповідь як таку.

Далі ми спостергігаємо значну зміну форми тексту задля збереження його прагматичної спрямованості: 1) How simple and how restrained are the words in which the Gospel describes his cruel rejection of his father, and prepares his departure into the far, the strange country!

Яка чудова і яка страшна ця притча, яку ми так добре знаємо, так добре пам'ятаємо, коли батько жорстоко відринає свого сина, який відбуває у далеку чужу країну [90].

Основною функцією вступної частини проповіді є її апелятивність до слухача, привернення уваги, знаходження відклику в душах вірян. Тому автор оригіналу починає окличне звертання фразою How simple and how restrained (букв. яка проста та яка поміркована). У православї зазвичай прийнято використовувати у такому контексті розповідні речення, тому перекладач вирішив за доцільне посилити емоційність семантичного складу речення, застосувавши антитезу, якої немає в англомовному варіанті - Яка чудова і яка страшна. Наступним елементом адаптації можна вважати смисловий розвиток при перекладі поняття the word, перекладі безпосереднім словниковим еквівалентом якого є слова [94]. Проте цей варіант перекладу не варто розглядати як адекватний, оскільки розбіжності у сприйнятті релігійних лінгвоконцептів зумовлюють необхідність наголошення в україномовній версії на жанровій, суто біблійній, природі історії про блудного сина, саме тому було використано лексему притча.

Відзначимо, що православна традиція характеризується меншою частотністю вживання у проповідях згадувань про окремі частини Святого Писання ніж атлантична, тому поняття the Gospel (Євангеліє), було замінено в перекладі описовою конструкцією, що відноситься до теми сакрального тексту: яку ми так добре знаємо, так добре пам'ятаємо. Вочевидь перекладач намагався таким чином дотримуватися вимог ортодоксальної конфесії й одночасно посилити емотивне навантаження речення, що також можна вважати певною компенсацією окличності оригіналу.

) «Father - give me my part of thy inheritance!» Do these words not mean: «Father - I can't wait until your death! You are still strong, and I am young; it is now that I want to reap the fruits of thy life, of thy labours; later they will be stale. Let us come to an agreement: for me you are dead; give me what belongs to me or what would belong to me after your actual death, and I will go, and I will live the life I have chosen».

Молодший син приходить до батька: він повний сил, сповнений бажань, він сповнений жаги жити, і не вміщається ця спрага, це бажання, ця хіть до життя в межі звичайного домашнього життя. І не може він чекати більше, і батькові своєму він говорить: Батько, ти зажився; поки ти помреш, у мені зів'яне життя; за час, поки ти будеш жити і жити, а не вмирати, - я завяну. Помри, помри для мене, будь як мертвий! Ти мені не потрібний, але те, що я від тебе можу отримати, я можу отримати зараз. Те, чим ти потім нагромадиш, мені не потрібно, а те, що ти досі накопичив працею, любов'ю, подвигом душі, все це ти мені поділи, дай мені мою частку; а потім, живий ти чи не живий - мені все одно; переді мною життя… [90]

У цьому фрагменті тексту автор проповіді наводить пряму мову із Біблії, де син приходить до батька та вимагає своєї частки спадщини; йому байдуже живий батько чи ні, він насолоджується молодістю та прагне нових відчуттів, що веде до гріховності. Перекладач відтворює цей текст шляхом залучення цитати з відповідного місця в українському перекладі Святого Писання, виконаного І. Огієнком, оскільки головною комунікативною метою такого висловлювання є створення прямої асоціації у слухача проповіді, саме тому необхідно використовувати канонічні формулювання. Варто зазначити, що перекладач також вирішив розширити інформаційність тексту, додавши короткий опис завязки притчі та аналіз поведінки сина, таким чином намагаючись пояснити вітчизняним реципієнтам сутність гріха. Такий прийом можна вважати вдалим по відношенню до тих споживачів, які не знайомі або мало знайомі з цією біблійною історією та її тлумаченням.

) This is what really the young man meant; but isn't it very much the way we treat God and His gifts. Now, we turn away, carrying with us the gifts of God; and we live in a country which is also alien.

Інтерпретаційна частина проповіді починається зі звернення до слухачів, оратор мотивує зазирнути углиб себе та порівняти вчинок блудного сина з нашою власною поведінкою. Синтаксично в оригіналі це оформлено безсполучниковим складним реченням, що складається зі згадування про молодика та заклику осмислити відношення до Господа. Перекладач дещо змінює змістовну будову відповідно до православної манери викладання: перша частина висловлення є констатацією існуючого стану речей, друга - його емоційна характеристика не так грубо, не так прямо, але так само жорстоко, що відсутня, але мається на увазі в англомовному варіанті.

Вираз the gifts of God в перекладі трансформується в Все від Господа беремо; при розкритті значення поняття a country which is also alien, перекладач застосовує архаїзм, що є характерною рисою ортодоксальних проповідей, але відносно рідко зустрічається в атлантичній традиції - країна далече.

Відмітимо також той факт, що в даному уривку перекладач удається до відтворення англомовного сакрального оніму God, який майже немає постійних перифраз, кількома варіантами перекладу українською мовою - Господь, Всевишній. Це також є однією зі специфічних відмінностей між аналізованими конфесійними культурами.

) What kind of hunger comes to us? We are rich, we are safe, we have everything which God gave us, and continues to give - only we don't realise that God continues to give while we squander. But what is the hunger that can come to us? The awareness which Christ describes in the first Beatitude: Blessed are the poor in spirit, theirs is the Kingdom of God

Що ж за голод виникає? Ми багаті, ми в безпеці, у нас є все, що Бог дав нам, і продовжує давати - тільки ми не розуміємо, що Господь продовжує давати, у той час як ми займаємося марнотратством. Так що ж це за голод? Усвідомлення, яке Христос описує в першій заповіді Блаженства: Блаженні вбогі духом, бо таких є Царство Небесне [90]

Даний уривок варто відзначити тим, що в ньому містяться канонічні поняття християнства. Переклад таких елементів не може бути дослівним, оскільки це порушить вимогу адекватності. В мові перекладу існують сталі, історично сформовані еквіваленти, які й варто застосовувати: the first Beatitude - перша заповідь Блаженства; Blessed are the poor in spirit, theirs is the Kingdom of God - Блаженні вбогі духом, бо таких є Царство Небесне. Важливість точного відтворення цього фрагменту полягає в тому, що це, по суті, посилання на слова самого Ісуса Христа, його вказівки людям, тобто це ті принципи, які є спільними для усіх християнських конфесій. Подальшої адаптації ця частина тексту не потребує, оскільки з цими поняттями має бути будь-який, більш-менш обізнаний з сакральними джерелами, слухач.

) Who are the poor of spirit? The poor of spirit are those who have understood, and understand day in, day out, all their life through that they have no existence except that God loved us into existence; we have no life except God's life poured into us, His breath, the breath of life.

Хто такі вбогі духом? Убогі духом ті, хто зрозумів, і розуміє день у день, все своє життя, що вони не мають іншого існування окрім того, яке Господь дарував нам у Своїй милості, у нас немає життя, крім життя Бога, яке Він вливає в нас, Його подиху. [90]

Пояснювальна комунікативна стратегія проповіді також реалізується у фрагменті, де оратор пояснює поняття та сутність убогих духом, це безпосереднє продовження попередньої думки. Необхідно також звернути увагу на переклад підрядного означального речення that God loved us into existence. В атлантичній традиції найбільш повязаним з сакральністю лінгвоконцептом є love (любов), у той час як в православній культурі Бог характеризується такою ключовою рисою як милостивість. Саме тому, ця структура зазнає відповідної адаптації - яке Господь дарував нам у Своїй милості, що дозволяє надати тексту перекладу необхідного лінгвокультурного забарвлення.

) And then we are so rich, because God has revealed Himself to us: He has revealed Who He is; we can love Him, know Him, worship Him, serve Him, emulate Him indeed because He has become man and has shown us what a man can be. And He has given us all that our intelligence, a heart, a will, a body, the world around us, the people around us, the relationships that are ours - all these are God's, because we cannot make them, we can force no one to love us, and yet, we have friends and people who love us.

І тому ми настільки багаті, бо Всевишній явив Себе нам: Він відкрив, Хто Він є, ми можемо любити Його, пізнати Його, поклонятися Йому, служити Йому, наслідувати його, тому що Він дійсно став людиною і показав нам, якою може бути людина. І Він дарував нам розум, серце, волю, тіло, світ та людей, що нас оточують, відносини - все це від Бога, бо ми не можемо зробити їх, ми не можемо нікого змусити любити нас, і все ж, у нас є друзі і люди, які люблять нас [90].

Аргументаційна частина сакрального тексту вимагає від перекладача найбільш точного та близького до оригіналу відтворення, оскільки саме тут проповідник виголошує доводи, які мають допомогти споживачеві усвідомити глибину проблеми, що розглядається, та окреслити шляхи її вирішення. Ключовими ознаками даного фрагменту є God has revealed Himself to us - Всевишній явив Себе нам; He has become man and has shown us what a man can be - Він дійсно став людиною і показав нам, якою може бути людина; He has given us all - Він дарував нам; all these are God's - все це від Бога. Можемо стверджувати, що перекладачеві вдалося зберегти всі необхідні риси максимально наближено до англомовного варіанту, при цьому не порушуючи вимог православної традиції. Серед стилістичних особливостей виділимо багаторазовий повтор займенника He та його відмінків, що було відтворено належними формами української лексеми Він. Головною функцією такого засобу є акцентування уваги на верховенстві та центричності Бога у створеному ним всесвіті.

) We cannot be sure of our mind: in one moment a stroke can extinguish the greatest mind; there are moments when we want to respond to a need, to a suffering - and our heart is of stone; only God can give it life! We waver between good and evil - only God can give it life; and so forth.

Ми не можемо бути впевнені в нашій свідомості: в один момент смерть може погасити найвидатніший розум; бувають моменти, коли ми хочемо відгукнутися на потребу, на страждання, - серце наше кам'яніє, і тільки Бог може дати йому життя! Ми коливаємося між добром і злом - тільки Бог може укріпити нашу волю [90].

Цей уривок з точку зору перекладу цікавий тим, що в ньому закладена ілокутивна стратегія комунікації. Автор послання протиставляє людські й небесні можливості, а саме підкреслює безпорадність та залежність людини від Бога: We cannot be sure of our mind; only God can give it life; only God can give it life. Завдання перекладача у цьому випадку порівняно просте - без застосування зайвих тут вилучень та додавань передати закладену інтенцію, принцип який є базовим для усього християнства, з чим виконавець перекладу, на нашу думку, вдало впорався: Ми не можемо бути впевнені в нашій свідомості; тільки Бог може дати йому життя; тільки Бог може укріпити нашу волю.

8) If we only realise this, then we understand that we are totally destitute: we are nothing, we have nothing, and yet, so rich we are; because destitute, we are endowed with all the gifts of God; having betrayed Him time and again, turned away from Him time and again, we still are loved of Him: indeed - «blessed are the hungry: they shall be filled»! If we only realise our hunger for the real things, then it will come our way. But not simply because we are hungry; and this is the Kingdom of God, a Kingdom of love: God loves us. And He has granted the gift of love to each of us.

Якби ми тільки це осягнули, то зрозуміли б, що позбавлені всього: ми ніщо, у нас немає нічого, і все ж, ми багаті, тому що знедолені, ми наділені всіма дарами Всевишнього; зрадивши Його знову і знову, відвернувшись від Нього знову і знову, ми все ще любимі Ним: так і є - «Блаженні голодні та спрагнені правди, бо вони наситяться». Якби ми тільки усвідомили наш голод до житечних речей, то спрямували б на вірний шлях. Але не просто тому, що ми голодні; і це Царство Боже, царство любові: Господь любить нас. І Він дарував дар любові кожному з нас [90].

До елементів адаптації у цій частині проповіді відносимо використання архаїзмів в українському перекладі, що відсутні в оригінальному тексті: the gifts - дари; real - житечні, а також, у черговий раз, парадигми сакральних онімів: Бог, Господь, Всевишній. Культурологічні розбіжності між атлантичною та православною традиціями зумовлюють відтворення виразів Kingdom of God, a Kingdom of love як Царство Боже та царство любові (а не як королівство) відповідно, що є зразком смислового розвитку. Відмітимо наявність ще однієї заповіді блаженства, дарованої людям Христом blessed are the hungry: they shall be filled, що, як і в попередньому випадку, перекладається історично сформованим еквівалентом - Блаженні голодні та спрагнені правди, бо вони наситяться

Ключовою складовою авторської інтенції є парадокс we are nothing, we have nothing, and yet, so rich we are, який обовязково має бути відтворено з мінімальним застосуванням перекладацьких лексико-граматичних трансформацій, оскільки саме в цій фразі криється тлумачення зазначеної нижче заповіді - ми ніщо у нас немає нічого, і все ж, ми багаті

9) He felt hungry for his fathers home, and yet he knew that he had no right anymore to call himself a son to him. The father sees him coming from afar off; he does not wait in dignity for him to fall at his feet and confess his sins. He rushes towards him, he embraces him! And the young man makes his confession: I am no longer worthy to be called thy son - but at that moment the father stops him: you may not be worthy of being my son, and yet, you are my son, and you can not become a hireling in you fathers house.

І от повертається молодший син в лахмітті - все втратив: радість втратив, право бути сином втратив. І в дверях його зустрічає батько, з любовю, не вимагаючи зізнання в гріхопадінні і гріху. І молодий таки зізнається: Я більше не гідний називатися твоїм сином, - але в цей момент батько зупиняє його: може й ти не гідний бути моїм сином, і все ж, ти мій син, і ти не можеш стати найманцем в будинку свого батька [90].

Розглянутий вище фрагмент проповіді та її перекладу містить розвязку історії про блудного сина й мораль. Перекладач відчутно трансформує початкову частину тексту, адаптуючи його до відомого в православній традиції змісту притчі, вилучаючи поняття голоду, що стосувалося заповіді блаженства з попереднього уривку. Причиною таких змін є бажання додати емоційності та перлокутивності українському варіанту сакрального тексту. Тим не менш, збережено основну ідею висловлення: that he had no right anymore to call himself a son to him - право бути сином втратив. При переклад наступного речення The father sees him coming from afar off, образна картина розширюється і батько не просто зустрічає сина, й в дверях, та ще й з любовю, про що не було мови в англомовній версії, але, вочевидь, що малося на увазі. Відмітимо доречність такого типу відтворення в даному випадку, оскільки це наближає текст перекладу до традицій православної культури, що схильна до значної деталізації та емоційності опису подій, про які розповідається в проповіді.

) Let us reflect on this. It's one more step towards the day when in repentance we will come to make our confession, receive forgiveness. And if we were honest in our repentance, determined in our turning Godwards, we will be at home and ready to enter into Holy week together with Christ the Son, together with the Father Who gives His Son, together with the Mother of God Who accepts the death upon the cross of Her Son, that we may be saved. Amen.

Давайте замислимось. Це ще один крок до того дня, коли в покаянні ми прийдемо, щоб сповідатися, отримати прощення. І якщо б ми були чесні в нашому покаянні, рухалися б до Господа, ми були б удома і готові вступити в Страсну Седмицю разом зі Спасителем, разом з Отцем, який дав нам Сина Свого, разом з Божою Матірю, яка приймає смерть на хресті Її Сина, що ми може бути врятований. Амінь [90].

Проповідь завершується закликом до слухачів задуматися над своїм життям та гріхами, які необхідно подолати (у даному випадку пиха). Спонукальне речення Let us reflect on this перекладач відтворює відповідною конструкцією українською мовою Давайте замислимось. Варто відмітити в цьому фрагменті наявність низки понять, що є маркувальними одиницями сакрального тексту, і які обовязково необхідно зберегти задля підкреслення належності даного утворення саме до релігійного дискурсу: repentance - покаяння; confession - сповідь; forgiveness - прощення. Примітним фактом аналізованого уривка є також використання неологізму, що є практично неможливим явищем в православній традиції, де мовлення відрізняється певною архаїчністю (так, історичним еквівалентом поняття Holy week є Страсна Седмиця) та впорядкованістю: Godwards. Лексему було перекладено шляхом експлікації її значення, що є найдоречнішим шляхом перекладу цього типу слів: до Господа. Тексти проповіді обома мовами закінчують ритуальним заключним словом: Amen - Амінь.

Таким чином, проведений аналіз засвідчує необхідність застосування перекладацької адаптації при відтворенні текстів протестантських проповідей для україномовних читачів, які не знайомі або мало знайомі з традиціями атлантичних конфесій. Причинами такої адаптації є розбіжність використання спектру сакральних онімів, особливості відношення до біблійних антропонімів та церковних реалій, рівень застосування архаїзмів та інших типів лексики, кількість посилань на священні тексти та інтертекстуальність, ступень оцінності та ідеологічні компоненти у православї та протестантизмі. Можемо стверджувати, що у випадку, коли мова йдеться про проблеми перекладу не так з мовного, як культурного середовища, особливі труднощі лінгвокультурологічного характеру очікують на перекладача саме при роботі з прагматичними текстами таких апелятивних дискурсів, як релігійний.

Висновки

Протягом дослідження було розглянуто релігійний дискурс як релігійний текст у реальному спілкуванні, статусно-рольову комунікацію, мета якої залучати людей до віри, закликати до покаяння, стверджувати у вірі та доброчесності, проводити богослужіння, давати пояснення релігійним і конфесійним догматам. У релігійному дискурсі виявляється взаємодія мови, культури та ідеології. Його унікальною специфікою є те, що суперагентом дискурсу є Бог, до якого звернені молитви, псалми, сповіді.

Зясовано, що проповідь є невідємною частиною християнського релігійного дискурсу, а в більшості протестантських конфесій - його центральним моментом. Сучасна англомовна християнська проповідь - це специфічний вид мовної комунікації, що володіє низкою диференціальних та інтегральних ознак. Це публічна промова, що промовляється, як правило, в церкві священнослужителем (адресантом) перед парафіянами (адресатом) за певного приводу з метою надання релігійно мотивованого впливу на адресата. Проповідь як окремий мовний жанр представляє собою клас вербальних текстів, що виділяються на основі спільності структури, меж варіативності, використання в однотипних комунікативних ситуаціях. Публіцистичність проповіді тяжіє до епічного осягнення світу, особливо, до суворого (античного) епічного стилю, який характеризується обєктивністю, предметним зображенням світу, традиційністю, монументальністю, героїзмом, виваженістю та спокоєм. Першоджерелом християнської проповіді та сучасної морально-етичної публіцистики є Святе Письмо. Це інтертекстуальна основа, важлива для творення образу світу та плекання морального типу мислення. Проповідники прагнуть до впорядкованості і побудови закономірностей не лише всередині самого тексту, а й намагаються створити метатекст, в якому відображають просторово-часові уявлення сучасної їм епохи та індивідуальну авторську манеру. Серед характерних рис протестантських проповідей варто виділити діалогічність, ілюстративність, навіювання, звернення із риторичними запитаннями до пастви, традуктивні умовиводи, поєднання публічності звучання з інтимністю (камерністю) змісту.

Виявлено, що в основі адаптації як способу досягнення відповідного комунікативного ефекту, тобто збереження в тексті перекладу прагматичного значення, властивого тексту оригіналу, лежить уявлення про те, що деякі предметні ситуації, виведені в оригінальному мовному творі, можуть бути хибно витлумачені одержувачем тексту перекладу. Відповідно, текст не зможе викликати потрібного комунікативного ефекту, оскільки містить незвичні, чужі, а може бути, і ворожі культурі отримувача перекладу поняття про предмети і явища. Вирішення проблем міжкультурної комунікації конфесійної спрямованості набуває особливої ​​цінності в сучасний період загострення конфліктів на релігійному ґрунті. Для досягнення позитивного результату в сфері міжконфесійної комунікації перекладачеві необхідно володіти відповідними фоновими знаннями, повязаними з історичними передумовами поділу християнства, особливостями культури кожної конфесії тощо. Завдання збереження конфесійної коректності є однією з найважливіших перекладацьких завдань. При виборі мовних засобів для процесу міжмовної міжконфесійної комунікації перекладачеві слід звертати особливу увагу на конфесійну приналежність адресата, неприпустима підміна термінів однієї християнської конфесії термінами інший.

Варто зазначити, що переклад релігійних текстів повязаний зі сформованою традицією відтворення сакральних творів, для якої характерні використання богословської термінології, усталених зворотів і штампів, архаїзація текстів, інтерпретація символів, алюзій, уведення у багатьох випадках буквалізму, обумовлених боязню спотворити священний текст тощо. Ці чинники призводять до відмінностей у текстах оригіналу та перекладу і відносної еквівалентності тексту мовою перекладу. З усього сказаного випливає, що, незважаючи на прагнення перекладача відтворити якомога повніше змістовну, емоційно-експресивну й естетичну цінність оригіналу й домогтися рівновеликого з оригіналом впливу на читача, йому, перекладачеві, можна розраховувати лише на відносну еквівалентність перекладу тексту релігійного характеру

Доведено, що у текстах англомовних протестантських проповідей знаходять відображення сучасні часові, географічні, культурні та технічні реалії, особливості та тенденції розвитку сучасної англійської мови, а також специфіка індивідуальної культури, у тому числі мовної культури, авторів текстів та представників цільової та передбачуваної слухацької аудиторії. Для успішної реалізації стратегії релігійно-мотивованого впливу на реципієнтів одним з основних завдань пастора є створення психологічного ефекту захоплення, завороження віруючих релігійним вченням. У текстах англомовних протестантських проповідей це досягається використанням експресивних, емоційно насичених прийомів посилення образності, ритмічності та підвищення тональності. В результаті здійсненого аналізу виявлено, що до найуживаніших і найефективніших прийомів реалізації впливу належать метафора та лексичний повтор.

Під час дослідження було визначено, що текстам протестантських проповідей характерні певні комунікативні стратегії, у тому числі стратегії самоідентифікації (самопрезентації), заклику, інформаційно-інтерпретаційна або пояснювальна, емоційно-впливова, конвенціонально-аргументативна, а також стратегія модифікації іллокутівной сили висловлювання, які перекладач обовязково має зберігати, відтворюючі такі тексти при перекладі.

Проведений аналіз перекладів засвідчує необхідність застосування перекладацької адаптації при відтворенні текстів протестантських проповідей для україномовних читачів, які не знайомі або мало знайомі з традиціями атлантичних конфесій. Причинами такої адаптації є розбіжність використання спектру сакральних онімів, особливості відношення до біблійних антропонімів та церковних реалій, рівень застосування архаїзмів та інших типів лексики, кількість посилань на священні тексти та інтертекстуальність, ступень оцінності та ідеологічні компоненти у православї та протестантизмі. Можемо стверджувати, що у випадку, коли мова йдеться про проблеми перекладу не так з мовного, як культурного середовища, особливі труднощі лінгвокультурологічного характеру очікують на перекладача саме при роботі з прагматичними текстами таких апелятивних дискурсів, як релігійний.

Список використаних джерел

1.Агеева Г.А. Религиозная проповедь как специфический вид языковой коммуникации: (На материале современной немецкоязычной проповеди): автореф. дисс…. канд. филол. наук: 10.02.20 / Г.А. Агеева. - Иркутск, 1998. - 32 с.

2.Адмони В.Г. Система форм речевого высказывания / В.Г. Адмони. - СПб.: РАН Ин-т лингв. исслед., 1994. - 153 с.

3.Алексеев К.И. Психологические исследования дискурса / К.И. Алексеев. - М.: Изд-во Института психологии, 2011. - 368 с

4.Апресян Ю.Д. Образ человека по данным языка: попытка системного описания / Ю.Д. Апресян // Вопросы языкознания. - №1. - М., 1995. - С. 45-53.

5.Арутюнова Н.Д. Дискурс / Н.Д. Арутюнова // Лингвистический энциклопедический словарь. - М.: Советская энциклопедия, 1990. - С. 136-137.

6.Байбурин А.К. Об этнографическом изучении этикета / А.К. Байбурин // Этикет у народов Передней Азии. - вып. 4. - М.: Изд. МГУ, 1988. - с. 63-71.

7.Баранов А.Н. Введение в прикладную лингвистику / А.Н. Баранов. - М.: Эдиториал УРСС, 2001. - 360 с.

8.Бацевич Ф.С. Основи комунікативної лінгвістики / Ф.С. Бацевич. - К.: Видавничий центр «Академія», 2004. - 344 с.

9.Блох М.Я. Диктема в уровневой структуре языка / Блох М.Я. // Вопросы языкознания. - №4. - М., 2000. - С. 56-67.

10.Богачевська І. В. Релігійний дискурс і релігійний ритуал / І. В. Богачевська // Мультиверсум. Філософський альманах. - №54. - К.: Центр духовної культури, 2006. - С. 213-220.

11.Болинджер Д.М. Истина - проблема лингвистическая / Д.М. Болинджер // Язык и моделирование социального взаимодействия. - М.: Прогресс, 1987. - С. 23-43.

12.Борисова И.Н. Дискурсивные стратегии в разговорном диалоге / И.Н. Борисова // Русская разговорная речь как явление городской культуры / под ред. Т.В. Матвеевой. - Екатеринбург: АРГО, 1996. - С. 21-48.

13.Брандес М.П. Стилистика немецкого языка / М.П. Брандес. - 2-е изд., испр. и доп. - М.: Высшая школа, 1990. - 320 с.

14.Виноградов В.С. Введение в переводоведение (общие и лексические вопросы) / В.С. Виноградов. - М.: Издательство института общего среднего образования РАО, 2001, - 224 с.

15.Волков А.А. Основы русской риторики / А.А. Волков. - М.: Издательство храма св. муч. Татианы, 2001. - 480 с.

16.Гарбовский Н.К. Теория перевода / Н.К. Гарбовский. - М.: Изд-во Московского университета, 2007. - 544 c.

17.Галкина Т.Ю. Проблемы терминологии при переводе конфессиональных текстов иконографической литературы: дис. канд. филол. наук: 10.02.20 / Галкина Татьяна Юрьевна. - М., 2007. - 240 с.

18.Голубовська І. О. Етнічні особливості української національно-мовної картини світу / І. О. Голубовська // Studia Lingvistica: зб. наук. праць до 80-річного ювілею професора Ф.О. Нікітіної. - Вип. 4. - К.: Вид-во КНУ ім. Т. Шевченка, 2010. - С. 400-413.

19.Гончарова О.М. Риторичні особливості проповідей як виду релігійного красномовства / О.М. Гончарова // Наукові записки Рівненського державного гуманітарного університету. - Вип. 16. - Рівне, 2010. - с. 97-101.

20.Данилов С.Ю. Жанр проработки в тоталитарной культуре / С.Ю. Данилов // Жанры речи. - Саратов: Изд-во СГУ, 1999. - c. 216-227.

21.Демецька В.В. Границі застосування адаптації при перекладі (на матеріалі перекладу проповіді) / Владислава Демецька // Філологічні науки (мовознавство). - Випуск 89 (1). - Кіровоград, 2010. - с. 13-17.

22.Демецька В.В. Перекладацька адаптація релігійних лінгвоконцептів у проповіді як типі тексту [Електронний ресурс] / Владислава Демецька. - 2009. - Режим доступу: #"justify">23.Демецька В.В. Теорія адаптації в перекладі: автореферат дис…. д-ра філол. наук: 10.02.16 / Владислава Валентинівна Демецька. - К.: Київ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка., 2008. - 36 с.

24.Дмитрук О.В. Маніпулятивні стратегії в сучасній англомовній комунікації (на матеріалі тестів друкованих та Інтернет-видань 2000-2005 років): автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук: спец. 10.02.04 / О.В. Дмитрук. - К., 2006. - 19 с.

25.Добжанская Н.И. Лексико-стилистические особенности текста современной англоязычной христианской песни / Н.И. Добжанская // Ученые записки Таврического национального университета им. В.И. Вернадского. Серия «Филология. Социальные коммуникации». - Т. 24 (63). - №4. - К., 2011. - С. 248-253.

26.Івасишина Т.А. Релігійний та біблійний дискурси: проблеми розмежування / Івасишина Тетяна Анатоліївна // Studia Linguistica. - №5. - К.: Вид-во КНУ ім. Т. Шевченка. - с. 468-471.

27.Ивойлова Н.Ю. Об особенностях композиции современной христианской проповеди / Н.Ю. Ивойлова // Ярославский педагогический вестник. - №3 (32). - Ярославль: Изд. ЯСПУ, 2002. - с. 1-6.

28.Ільницька Л.Л. Англомовний сугестивний дискурс: автореф. дис. канд. філол. наук: 10.02.04 / Л.Л. Ільницька. - К., 2006. - 22 с.

29.Иссерс О.С. Проблемы создания «коммуникативного портрета»: тендерный аспект / О.С. Иссерс // Тендер: Язык, Культура, Коммуникация: Докл. Второй международной конф. - вып. 7. - М., 2002. - С. 172 - 178.

30.Иссерс О.С. Коммуникативные стратегии и тактики русской речи / О.С. Иссерс - М.: Эксмо, 2006. - 288 с.

31.Казнина Е.Б. Концепт вера в диалогическом христианском дискурсе: дис…. канд. филол. наук: 10.02.01 / Е.Б. Казнина. - М., 2004. - 249 c.

32.Карасик В.И. Религиозный дискурс / В.И. Карасик // Языковая личность: проблемы лингво - культурологии и функциональной семантики: Сб. научн. тр. - №3. - Волгоград: Перемена, 1999. - С. 5-9.

33.Карасик В.И. Структура институционального дискурса / В.И. Карасик // Проблемы речевой коммуникации. - Саратов: Изд-во Сарат. ун-та, 2000 (б). - С. 25-33.

34.Кемпер М. Суфии и ученые в Татарстане и Башкортостане. Исламский дискурс под русским господством / М. Кемпер; [пер. с нем. И. Гилязова]. - Казань: Рос. ислам. ун-т, 2008. - 675 с.

35.Кирилюк О.С. Універсалії культури і семіотика дискурсу: казка та обряд / О.С. Кирилюк. - Одеса: Автограф/ЦГО НАНУ, 2005. - 72 с.

36.Кобозева И.М. Семантические проблемы анализа политической метафоры / И.М. Кобозева // Вестник МГУ. - №6. - М., 2001. - С. 132-149.

39.Кубрякова Е.С. Эволюция лингвистических идей во второй половине ХХ века / Е.С. Кубрякова // Язык и наука конца ХХ века. - вып. 9. - М.: Языки русской культуры, 1995. - c. 194-199.

40.Кухаренко В.А. Интерпретация текста / В.А. Кухаренко. - Одесса: Латстар, 2002. - 288 с.

41.Лебедев А.В. Проповедь в библейском контексте (на примере нагорной проповеди Иисуса Христа) / А.В. Лебедев // Лингвистические и экстралингвистические проблемы коммуникации: теоретические и прикладные аспекты: межвуз. сб. науч. тр. с междунар. участием. - Саранск, 2009. - Вып. 7. - С. 11 - 15.

42.Литвиненко Н.П. Український медичний дискурс / Н.П. Литвиненко. - Х.: Харківське історико-філологічне товариство, 2009. - 304 с.

43.Макаров М.Л. Интерпретативный анализ дискурса в малой группе / М.Л. Макаров. - Тверь: Изд. ТГУ, 1998. - 236 с.

44.Мечковская Н.Б. Язык и религия. Лекции по филологии и истории религии / Н.Б. Мечковская. - М.: Наука, 1998. - 352 с.

45.Михайлова Є. В. Лінгвокультурологічний підхід у дослідженні англомовних біблійних текстів / Є. В. Михайлова // Вісник Житомирського державного університету імені Івана Франка. - №28. - 2006. - С. 152-155.

46.Морозова Е.В. Особенности жанра современной христианской церковной проповеди. Лингвостилистический аспект: (На материале немецкого языка): дисс…. канд филол. н.: 10.02.01 / Морозова Е.В. - М., 1998. - 237 с.

47.Никонов В.М. Социо- и лингвокультурологические проблемы адаптации коннотативных единиц языка в тексте / В.М. Никонов // Проблемы культурной адаптации текста. Тезисы докладов международной научной конференции. - вып. 16. - Воронеж: Центр «Русская словесность», 1999. - с. 89-93.

48.Опарина Е.А. Исследование метафоры в последней трети ХХ века / Е.А. Опарина // Лингвистические исследования в конце ХХ века: Сборник обзоров. - вып. 12. - М., 2000. - С. 152 - 169.

49.Падучева Е.В. Динамические модели в семантике лексики / Е.В. Падучева. - СПб.: Экополис и культура, 2004. - 608 с

50.Плотникова С.Н. Неискренний дискурс (в когнитивном и структурно-функциональном аспектах) / С.Н. Плотникова. - Иркутск: ИНУ, 2000. - 295 с.

51.Потреба Н.А. Лінгвокультурна адаптація художнього тексту / Н.А. Потреба // Філологічні трактати. - Т. 4, №2. - 2012. - С. 78-81.

52.Почепцов Г.Г. Теорія комунікації / Г.Г. Почепцов. - 2-ге вид., доп. - К.: ВЦ «Київський університет», 1999. - 408 c.

53.Прохватилова О.А. Православная проповедь и молитва как феномен современной звучащей речи [Электронный ресурс] / Прохватилова О.А. - Волгоград, 1999. - Режим доступа: #"justify">54.Розеншток-Хюсси О. Избранное: Язык рода человеческого / О. Розеншток-Хюсси. - М.: Эксмо, 2000. - 521 с.

55.Рубан А.О. Теоретико-методологічні основи формування української ментальності в контексті історико-філософського аналізу [Електронний ресурс] / Рубан А.О. - 2010. - Режим доступу: //#"justify">56.Рудік І. В. Англомовна проповідь як специфічний вид мовленнєвого акту (фоностилістичне дослідження): автореф. дис… канд. філол. наук: 10.02.04 / Рудік І. В. - Одеса, 2005. - 19 с.

57.Салахова А.Г.-Б. Речевые стратегии и средства их реализации в современных христианских немецкоязычных проповедях [Электронный ресурс]: дис…. канд. филол. наук: 61:07-10/244213 / Салахова Аделина Гюль-Балаевна. - Челябинск, 2006. - Режим доступа: #"justify">58.Селиванова Е.А. Основы лингвистической теории текста и коммуникации / Е.А. Селиванова. - К.: Фитосоциоцентр, 2002. - 336 с.

59.Сидоров Е.В. Онтология дискурса / Е.В. Сидоров. - М.: Изд-во ЛКИ, 2007. - 232 с.

60.Синельникова Л.Н. Социолингвистика: настоящее время / Л.Н. Синельникова // Социолингвистика: ХХІ век / Луганс. гос. пед. ун-т. им. Т. Шевченко; отв. ред. Л.Н. Синельникова, Л.Ф. Компанцева, Г.А. Петровская. - Луганск: Знание, 2002. - 296 с.

61.Сковородников А.П. О необходимости разграничения понятий «риторический прием», «стилистическая фигура», «речевая тактика», «речевой жанр» в практике терминологической лексикографии / А.П. Сковородников // Риторика. Лингвистика. - Вып. 5. - Смоленск: СГПУ, 2004. - С. 5-11.

62.Со Ын Ен. Речевой жанр современного церковно-религиозного послания: дис.…канд. филол. наук: 10.02.01 / Со Ын Ен. - М., 2000. - 254 с.

63.Соковнин В.Л. Фасцинология [Электронный ресурс] / Соковнин В.Л. - Екатеринбург: Изд-во Ур. гос. ун-та, 2005. - Режим доступа: #"justify">64.Степанов Ю.С. Альтернативный мир. Дискурс, факт и принцип причинности / Степанов Ю.С. // Язык и наука конца ХХ века: Сб. статей. - М., 1995. - с. 164-169.

65.Тер-Минасова С.Г. Язык и межкультурная коммуникация: учеб. пособие / С.Г. Тер-Минасова. - М.: Слово / Slovo, 2000. - 259 с.

66.Тимко Н.В. Культурный компонент лингвоэтнического барьера / Н.В. Тимко // Ученые записки РОСИ. Серия: Лингвистика. Межкультурная коммуникация. - вып. 2. - Курск: Изд-во РОСИ, 1999. - с. 264-269.

67.Труфанова И.В. О разграничении понятий: речевой акт, речевой жанр, речевая стратегия, речевая тактика / И.В. Труфанова // Филологические науки. - №3. - 2001. - С. 56-65.

68.Фененко Н.А. Лингвокультурная адаптация текста при переводе: пределы возможного и допустимого / Н.А. Фененко // Вестник ВГУ, Серия лингвистика и межкультурная коммуникация. - вып. 1. - Воронеж: ВГУ, 2001. - с. 451-459.

69.Хоменко Т.М. Трансформація жанру проповіді у сучасній україномовній публіцистиці: автореф. дис. канд. філол. наук: 10.01.08 / Т.М. Хоменко; Київ. нац. ун-т ім. Т.Г. Шевченка. Ін-т журналістики. - К., 2001. - 18 с.

70.Шиляєва Т.В. Лексичні особливості англомовного православного дискурсу / Т.В. Шиляєва // Ученые записки ТНУ. Таврический национальный університет имени В.И. Вернадского. Филология. - Т. 19 (58). - №4. - Симферополь, 2006. - С. 76-80.

71.Шиляева Т.В. Коммуникативные стратегии в тексте англоязычной христианской проповеди / Т.В. Шиляєва // Вісник Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна. - вип. 67. - Х.: ХНУ ім. В.Н. Каразіна, 2011 - с. 74-80.

72.Шиляєва Т.В. Учасники англомовного православного дискурсу / Т.В. Шиляєва [Електронний ресурс]. - 2010. - Режим доступу: #"justify">73.Шохин В.К. Философия ценностей и ранняя аксиологическая мысль / В.К. Шохин. - М.: РУДН, 2006. - 455 с.

74.Шрейдер Ю.А. Логика знаковых систем (элементы семиотики) / Ю.А. Шрейдер. - М.: Высшая школа, 1984. - 64 с.

75.Щетинкин В.Е. Пособие по переводу с французского языка на русский / В.Е. Щетинкин. - М.: Просвещение, 1987. - 251 с.

76.Craddock F.B. Preaching / Craddock Fred B. - Nashville: New Press, 1985. - 151 p.

77.Dabney R.L. Evangelical Eloquence / R.L. Dabney. - Pennsylvania: Carlisle Press, 1999. - 265 p.

78.Detweiler C. A Matrix of Meanings: Finding God in Culture / C. Detweiler, B. Taylor. - Grand Rapids: Baker, 2003. - 351 p.

79.Gill S.D. Beyond «the primitive»: The religions of nonliterature peoples / S.D. Gill. - NY: Prentice-Hall, 1982. - 361 p.

80.Killinger J. Fundamentals of Preaching / John Killinger. - Minneapolis: Danmar Press, 1996. - 263 p.

81.Lakoff R.T. Persuasive discourse and ordinary conversation, with examples of advertising / R.T. Lakoff // Analyzing discourse: text an Talk. Tannen D. (Ed.) - George Town: University Press, 1981. - Р. 25-42.

82.Marakhovska N.O. Religious Discourse Research by Means of Information Technologies / N.O. Marakhovska, I.D. Karamysheva // Вісник Волинського національного університету. - Серія «Філологічні науки». - №16. - 2009. - С. 17-21.

83.Padgett Ray. Jesus Rocks My Soul. / R. Padgett. - Dartmouth: Dartmouth College, 2009. - 102 p.

84.Romanowski William D. Culture Wars: Religion and the Role of Entertainment in American Life / W.D. Romanowski. - 3-rd edition. - Downers Grove: InterVarsity Press, 1996. - 379 p.

85.Schlafer D.J. Preaching as Image, Story and Idea / D.J. Schlafer. - Harrisburg: Lowner Press, 1998. - 317 p.

86.Образовательный портал «Слово» [Электронный ресурс]. - Богословие. - 2013. - Режим доступа: #"justify">87.The Archibishop of Canterbury [Electronic source]. - 2012. - Access Mode: #"justify">88.Episcopal Church [Electronic source]. - 2012. - Access Mode: #"justify">89.Faith Anglican Church [Electronic source]. - 2012. - Access Mode: #"justify">90.Sermons.com [Electronic source]. - 2012. - Access Mode: #"justify">91.Westminster Abbey [Electronic source]. - 2012. - Access Mode: #"justify">92.Yorkminster [Electronic source]. - 2012. - Access Mode: http://www.yorkminster.org/worship/minstersermons/sermon19/this-file-is - corrupt.html

Похожие работы на - Проблеми перекладацької адаптації проповіді як типу тексту

 

Не нашли материал для своей работы?
Поможем написать уникальную работу
Без плагиата!