Вугільна промисловість України

Вугільна промисловість України

Мiнiстерство освiти i науки України

Дніпродзержинський Державний Технічний Університет

Кафедра менеджменту організацій і адміністрування

Курсова робота

Вугільна промисловість України

Виконав:Чуйко I.В

група МЕО-12-1д

Науковий керівник

доцент.к.е.н.Карімов Г.I

Дніпродзержинськ 2013р.

ВСТУП

Вугільна промисловість України є однією із складових її енергетичної безпеки, має глибокі традиції і розвинуту інфраструктуру вуглевидобутку та вуглепереробки. Значні запаси сировини забезпечують тривалу перспективу її роботи. Водночас, протягом останніх трьох десятиліть у галузі виникли та наростали кризові тенденції, які особливо поглибилися в умовах економічної трансформації країни, що зумовило необхідність структурної галузевої реформи.

Актуальність теми полягає в тому, що майбутнє України великою мірою залежить від ефективної економіки. Вугільна промисловість складає її основу, є одним з наріжних каменів економічної безпеки країни. Донбас як один з найважливіших промислових регіонів України, що відігравав особливу роль в економічному житті країни, завжди привертав пильну увагу дослідників. Сьогодні суттєво змінюється і розширюється потенціал промислового комплексу країни, що зумовлює тенденцію до вивчення цієї сфери не одним поколінням істориків.

Метою дослідження є вивчення особливостей вугільної промисловості, визначення проблем та перспектив її розвитку, формування висновків та пропозицій щодо розвитку потенціалу даної галузі України.

Предметом дослідження є вивчення проблем розвитку вугільної промисловості України причин їх виникнення та перспективних напрямів їх вирішення.

Об’єктом дослідження виступає вугільна промисловість України.

Завданнями курсової роботи, які послідовно розкриватимуть проблематику дослідження та дозволять досягнути мети є:

- визначити сутність, структуру і значення вугільної промисловості України;

-        дослідити місце даної галузі у господарському комплексі;

         розкрити територіальну організацію вугільної промисловості в Україні;

         описати передумови розвитку вугільної промисловості в Україні;

         проаналізувати сучасний стан вугільної промисловості в Україні;

         висвітлити проблеми розвитку вугільної промисловості в Україні;;

         сформувати напрямки подальшого розвитку вугільної промисловості України.

Курсова робота складається з трьох розділів:

У першому розділі розкрито сутність вугільної промисловості, визначено роль і значення вугільної промисловості та її структуру; розкрито територіальну організацію вугільної промисловості в Україні.

У другому розділі проаналізовано передумови розвитку вугільної промисловості в Україні та сучасний стан вугільної промисловості в Україні.

У третьому розділі зазначено фактори, що створюють проблеми та напрямки подальшого розвитку вугільної промисловості України.

Питанням дослідження трудоресурсного потенціалу займались такі науковці, як: Залознова Ю., Гавриленко С.М., Середа Л.О., Чернікова Я.В., Сорока М.О., Тітов Я., Холод З.М., Череп А. В., Шимченко Л.А., Шубна О. В., Щоткіна О. В., завдяки якому було закладено теоретичні та практичні основи формування розселення і ринку вугільної промисловості країни. Водночас новизна й актуальність цього дослідження полягає у наведених і проаналізованих статистичних даних Державного комітету статистики України за 2009-2012 роки.

Для України вугільна промисловість є стратегічною галуззю, вугільні підприємства - градо- і навіть регіоностворюючими, а вугілля, відповідно, є стратегічною сировиною країни, значення якої зростає сьогодні в світлі прийдешнього з початку 2012 року підвищення цін на російський газ. А тому всі заходи, що стосуються галузі і що роблять вплив на її розвиток, мають бути ретельно продумані, зважені «за і проти».

Нинішній критичний стан вугільної галузі країни пояснюється багатьма чинниками. Основним чинником є неефективна схема роботи вугільного ринку України. Державні шахти продають вугілля через спеціалізований оптовий ринок. Вартість продажу вугілля для таких шахт встановлюється чиновниками з Мінвуглепрому. При цьому собівартість видобутку вугілля різних шахт може відрізнятися у декілька разів.

В умовах світової кризи вартість вугілля істотно знижується, так з початку кризи ціна впала майже втричі, ставши на рівні з собівартістю його видобутку. У цьому зв’язку актуалізуються питання розробки ефективного механізму формування ринкової ціни на вугільну продукцію підприємств України.

РОЗДІЛ І. СУТНІСТЬ, СТРУКТУРА І ЗНАЧЕННЯ ВУГІЛЬНОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ УКРАЇНИ

1.1 Сутність вугільної промисловості та її місце в господарському комплексі

Майбутнє України великою мірою залежить від ефективної економіки. Вугільна промисловість складає її основу, є одним з наріжних каменів економічної безпеки країни. Донбас як один з найважливіших промислових регіонів України, що відігравав особливу роль в економічному житті країни, завжди привертав пильну увагу дослідників. Сьогодні суттєво змінюється і розширюється потенціал промислового комплексу країни, що зумовлює тенденцію до вивчення цієї сфери не одним поколінням істориків.

Найрозвиненішою галуззю паливної промисловості України є вугільна. Вона представлена видобутком кам’яного й бурого вугілля. До складу галузі входять підприємства з видобутку вугілля (шахти) і збагачувальні фабрики. Частка вугілля в паливно-енергетичному балансі України складає 69%, що є одним з найвищих показників у світі. Вугільна промисловість є базою для розвитку електроенергетики, металургії, коксохімії.

Вугільна промисловість - важлива ланка паливно-енергетичного комплексу. Три чверті вугілля використовується в промисловості, на теплових електростанціях як паливо <#"665789.files/image001.gif">

Основним споживачем донецького вугілля є Донецька, Дніпропетровська, Луганська і Запорізька області, де воно використовується головним чином для потреб енергетики та коксохімічної промисловості. В решту областей донецьке вугілля постачається лише для теплової електроенергетики.

Львівсько-Волинське вугілля постачається у західні області (Івано-Франківська, Львівська та ін.) і до того ж лише на енергетичні потреби. Буре вугілля використовується головним чином для виробництва буровугільних брикетів (Кіровоградська, Черкаська області).

Частина вугілля із Луганської, Дніпропетровської та Донецької областей постачається на експорт, головним чином у Молдову та країни далекого зарубіжжя. Імпорт вугілля в Україну здійснюється в основному з Росії і Казахстану (для потреб коксохімічної промисловості) та Польщі.

Отже, на сучасному етапі, в умовах подорожчання нафти та газу, вугільна промисловість набуває значення стратегічної галузі в Україні і її розвиток визначається пріоритетним напрямом державної політики.

Але через недосконалість нормативно-правової бази вона здійснюється непослідовно, а в деяких випадках навіть суперечливо.

РОЗДІЛ ІІ. ПЕРЕДУМОВИ РОЗВИТКУ ТА СУЧАСНИЙ СТАН РОЗВИТКУ ВУГІЛЬНОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ В УКРАЇНІ

2.1 Місце України у світовому вугільному господарстві

Імпорт та експорт. Вуглевидобуток є найбільш старою й у той же час однією з найбільш важливих галузей паливно-енергетичного комплексу багатьох країн світу. Як і раніше, вугілля використовується для вироблення тепла на побутовому й промисловому рівні, є основою для виробництва електроенергії й коксу для металургійної промисловості, усе ширше використаються в хімічному виробництві, а також служить паливом для транспортних засобів. Світові загальні запаси вугілля за станом на 2004 р. оцінюються в 14,8 трлн т, вт. ч. кам'яне вугілля - 9,4 трлн т, буре - 5,4 трлн т. Відкритих покладів вугілля за сучасних темпів споживання у світі вистачить на 200-300 років. Є ще можливість підводного видобутку вугілля.

Видобуток вугілля становить майже 4 млрд. т, утому числі в Китаї - понад 1 млрд. т, США - 940 млн. т, Німеччині - біля 250 млн. т. Протягом останніх років видобуток вугілля в країнах Європи знижується. Видобуток вугілля підземним способом згортається, а відкритим-зростає. Відкритий видобуток протягом останніх 30 років виріс більш як удвоє, і становить близько 50 %. За видобутком кам'яного вугілля попереду Китай, Росія, США, а за видобутком бурого - США, Китай і ФРН.

Міжнародна торгівля вугіллям на початку 90-х років XX ст. досягла 400 млн.т. Теперішні основні експортери вугілля - Австралія, США, ПАР - і надалі будуть попереду у цій галузі. На їхню частку припадає 67 % обсягу морської торгівлі енергетичним вугіллям. Активізували збут вугілля і нові продавці - Індонезія, Колумбія та, меншою мірою, Венесуела, в яких вуглевидобуток здійснюється відкритим способом за наявності дешевої надлишкової робочої сили, що призводить до зменшення витрат на видобуток вугілля. За оцінками фахівців, основними експортерами вугілля до країн Європи можуть стати вуглевидобувні підприємства Донбасу і Кузбасу.

Серед основних імпортерів енергетичного вугілля можна визначити дві групи: країни Західної та Східної Європи, чий попит на вугілля зростає, оскільки вони скорочують видобуток через високу собівартість та не конкурентоспроможність свого вугілля, а також держави Тихоокеанського регіону - Японія, Тайвань, Республіка Корея, котрі розширюють виробництво продукції при порівняно обмежених ресурсах енергоносіїв.[20] За останні роки ціни на вугільну продукцію досягли найвищого рівня у зв’язку з ростом собівартості продукції. Таким чином, незважаючи на існуючи проблеми в вугільній промисловості, слід зазначити важливість аналізу експортної діяльності вугільної галузі.

Аналіз ефективності експортної діяльності вугільної промисловості України показав, що в цілому, вугільна промисловість України має негативне сальдо зовнішньої торгівлі, тобто імпорт продукції цієї галузі значною мірою переважає експорт. Тобто, зовнішня торгівля галузі є неефективною.

Таблиця 2.1.1 Зовнішня торгівля вугільної промисловості України

За оцінками експертів, частка вугілля в структурі світового паливно енергетичного балансу складає близько 27%.

Основними її галузями-споживачами є металургія та електроенергетика. З використанням вугілля виробляється приблизно 44% всієї світової електроенергії.

Більше 80% вугільних запасів зосереджено в Північній Америці, Азіатсько-Тихоокеанському регіоні і країнах СНД. При цьому дев'ята частина світових запасів вугілля зосереджена в Китаї, шоста частина - у Росії. Запаси вугілля в Казахстані складають 35,8 млрд. т. або 3,6% світових запасів.

Основними імпортерами виступають країни Західної Європи (близько 160 млн.т) і АТР (більше 200 млн.т, у т.ч. Японія - 130 млн.т, Південна Корея близько 50 млн.т і Тайвань - близько 20 млн.т ).

Ведучими експортерами є Австралія, США, ПАР, Колумбія, Венесуела, Індонезія, Канада, Китай, Польща і Росія. Поставками з цих держав забезпечується понад 90% світових імпортних потреб.

Рис.2.1.1 Доля України у світовому добутку вугілля

Особливості інвестування у вугільну промисловість.

Інвестор, розглядаючи питання про здійснення інвестиційного проекту в гірничодобувній галузі, повинен враховувати її специфічні особливості.

Основним фактором, що впливає на умови інвестування, є тривалий термін окупності проекту. Досвід здійснення інвестиційних проектів в гірничодобувній промисловості розвинених країн показує, що інвестиційний проект починає окупатися приблизно через 5-10 років.

Ці фактори накладають особливі вимоги інвестора до гарантій його діяльності з боку держави.

Насамперед, це гарантії:

надання інвестору всіх необхідних дозволів (ліцензій), необхідних для здійснення інвестиційного проекту на повний термін його дії.

незмінності (стабільності) умов, виданих дозволів.

стабільності умов інвестиційної діяльності в цілому

стабільності законодавства.

Право використання інвестором корисної копалини в межах гірничого відводу повинно бути винятковим, тобто не може одночасно надаватися й іншим особам. Тільки так інвестор може нести повну відповідальність за наслідки своєї інвестиційної діяльності. Права інвестора на видобуток і реалізацію корисних копалин не повинно обмежуватися зовсім, або обмежуватися розумно квотами, ціновими обмеженнями, або іншими засобами державного регулювання.

З точки зору експлуатації вже розвіданих і діючих родовищ корисних копалин, інвестору повинні передаватися виключно перспективні об'єкти. Перспективні - це ті гірничі відводи, де поклади корисних копалин забезпечать його видобуток на термін дії інвестиційного проекту.

Окремої уваги заслуговують об'єкти, що вимагають рекультивації і відновлення (наприклад породні відвали). Такі об'єкти вимагають додаткових капіталовкладень і тому вони повинні передаватися інвестору на особливих умовах, можливо, при їх передачі, повинні зменшувати розміри оплати за акції на суму необхідних капіталовкладень.

Важливим аспектом є географічне положення об'єкта інвестицій. Гірничодобувна галузь існує в тісному взаємозв'язку з переробними, збагачувальними комплексами, а також споживачами (металургія, енергетика). Їх географічна близькість, розвиненість транспортної інфраструктури впливають на рішення про інвестування.

Окремо інвестор оцінює комплекс економічних питань. Значний знос обладнання, а також необхідність його заміни на нове, більш сучасне, визначає вимоги інвестора до його вільного і безмитного ввезення на територію України та вивезення.

Найбільш істотну проблему становить проблема неплатежів і як наслідок, бартеризація економіки. Вугільна промисловість існує в дуже тісному взаємозв'язку з енергетичним комплексом. Проблема розрахунків за електроенергію тягне за собою несплату палива електростанціями. що, в кінцевому рахунку, зводить до нуля саму ідею інвестиційної діяльності. Таким чином інвестор зацікавлений у наявності державних гарантій оплати кінцевої продукції.

За час тривалого державного управління вугільними підприємствами у них накопичилася величезна кількість боргів і в першу чергу перед бюджетом. Звісно ж досить похвальним прагнення держави перекласти свої борги на нового власника, але малоймовірно, що інвестор з цим погодиться. Коли боржник і кредитор збігаються в одній особі, боргове зобов'язання припиняється. Тому списання державою старих боргів є логічним і справедливим.

Що стосується амортизаційної політики, то існуючий в Україні порядок амортизації істотно гальмує процес оновлення основних фондів. Гірничодобувне обладнання експлуатується в дуже складних умовах і має короткочасний термін служби. Виробник повинен самостійно визначати амортизаційну політику з урахуванням найрізноманітніших факторів, що, загалом-то, відповідає міжнародним стандартам бухгалтерського обліку. Тому, відповідність національних правил амортизації основних засобів та обладнання міжнародних стандартів бухгалтерського обліку також впливає на прийняття інвестором рішення про інвестування.

Ще один економічне питання. Що впливає на прийняття рішення про інвестування - це створення резервних фондів для рекультивації (відновлення) земель. Рекультивація земель по закінченні використання родовища є обов'язком користувача надрами, яка витікає з права користування. Тому витрати на рекультивацію мають розглядатися як завершальна частина виробничого процесу, а витрати на створення резервних фондів для рекультивації повинні зменшувати базу оподаткування, тобто ставитися на собівартість.

Що стосується екологічних стандартів виробництва, то вони також повинні відповідати міжнародним.

2.2 Передумови розвитку вугільної промисловості в Україні

Україна належить до числа держав, що мають не лише крупні запаси вугілля, але й потужні традиції його видобутку та переробки - історія вугільної промисловості на українській території налічує понад 200 років. Відповідно, в країні була створена потужна інфраструктура видобутку та переробки вугілля, що досягла піку розвитку на початку 1970-х років. Проте, вже з кінця цього ж десятиліття в українській енергетиці (в межах СРСР) виникають і поглиблюються кризові тенденції, які в кінцевому підсумку призводять до системної кризи галузі, що триває і понині.

Вугільна промисловість України розвивається на базі значних запасів енергетичного і коксівного вугілля. Основними споживачами енергетичного вугілля виступають теплові електростанції, коксівного - металургійні підприємства. На вугільному ринку України представлене як вітчизняне, так і імпортоване вугілля.

Важливою передумовою розвитку вугільної промисловості в Україні є державне фінансування вугільної промисловості, яке здійснюється в таких напрямках:

) державна підтримка:

дотації на покриття витрат по собівартості,

дотації на капітальне будівництво (на конкурсній основі).

) на реструктуризацію галузі (проведення робіт по закриттю шахт).

) інші види (гірничорятувальні заходи на вугледобувних підприємствах, часткове покриття витрат на виплату заборгованості шахтарям з регресивних позовів та одноразової допомоги по втраті професійної працездатності, науково-дослідні та проектні роботи тощо).

Ринок збуту вугільної продукції (насамперед коксівного вугілля), і ринок постачання обладнання та матеріалів фактично монополізовані крупними посередницькими структурами - за безпосередньої участі органів державної виконавчої влади. Ці структури, закуповуючи продукцію за демпінговими цінами, продавали шахтам обладнання за завищеними цінами. І хоча вони й здійснювали обмежене інвестування у видобуток вугілля на окремих шахтах (насамперед, тих, що добувають коксівне вугілля), але саме вони, фактично, поступово проводили значну кількість вугледобувних підприємств до банкрутства. Все це спричинило: підвищення собівартості видобутку вугілля, невиплати зарплати шахтарям і збільшення обсягів державної підтримки на покриття збитків вугледобувних підприємств.

Практично всі стратегічні рішення, які приймаються державними органами управління, є незапрограмованими, тому точно розрахувати ефективність їх упровадження за відомими методами неможливо, хоча у деяких випадках робляться спроби. Обґрунтування таких рішень можливе лише з урахуванням законів природознавства та логіки.

Упродовж періоду реструктуризації вугільної галузі України державними актами - Указом Президента України від 07.02.1996 р. № 116/96 «Про структурну перебудову вугільної промисловості», Постановою Кабінету Міністрів України від 06.01.1999 р. № 26 «Про затвердження порядку визначення вугледобувних підприємств, яким надається державна підтримка, та механізм її надання», Постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 р. № 1733 «Про затвердження Порядку визначення та надання державної підтримки вугледобувним підприємствам» усі вугледобувні підприємства поділялися на групи за рівнем рентабельності з метою визначення перспектив їх функціонування та доцільності фінансової підтримки з боку держави [1, 162].

Протягом останніх 15 років засобами масової інформації у суспільстві формується думка про необхідність закриття шахт, діяльність яких є збитковою і потребує значних обсягів дотацій із боку держави. За роки незалежності згідно з розробленими програмами в Україні під час реструктуризації вугільної галузі було закрито більше 100 збиткових і нерентабельних шахт. Із тих 138 вугледобувних підприємств, що залишилися на даний час діючими у галузі і підпорядкованими Міністерства вугільної промисловості України, тільки 15 (11%) вважаються фінансово збалансованими, а інші - знову віднесено до тих, що потребують дотацій і не мають можливості функціонувати самостійно [18].

Приймаючи рішення щодо закриття неперспективних вугледобувних підприємств, слід відзначити, що всі підприємства національної економіки незалежно від форм власності, маючи юридичну незалежність, пов'язані системними економічними відносинами з іншими підприємствами національної економіки. Так, наприклад, вугледобувні підприємства пов'язані з постачальниками матеріалів, які споживаються у процесі видобутку вугілля. Крім того, можна відзначити системні зв'язки з підприємствами, які виробляють гірничу техніку, здійснюють підготовку нових горизонтів, забезпечують підготовку кадрів тощо.

Усі підприємства, які функціонують у національній економіці, сплачують податки до державного і місцевого бюджетів, здійснюють платежі до цільових фондів. І якщо в цій системі зупинити роботу якогось конкретного вугледобувного підприємства, то виникне зниження обсягів виробництва на багатьох підприємствах національної економіки, а отже, і зменшення всіх видів платежів до бюджетів та цільові фонди. Тому найчастіше при закритті вугледобувного підприємства з метою зниження державних дотацій національна економіка зазнає набагато більших втрат, які не враховуються існуючими методами аналізу й оцінки. Проведеними дослідженнями було доведено, що закриття багатьох збиткових шахт призводить до більших втрат в економіці, ніж сумарні дотації держави на підтримку їх діяльності.

Вугільна промисловість України є хронічно збитковою і відноситься до галузей, які одержують від держави постійну фінансову підтримку. Визнання вугілля вітчизняним стратегічним енергетичним ресурсом породжує ризик спроб перекласти проблеми розвитку галузі на плечі всього суспільства. В зв’язку з цим необхідно перебороти стереотип стосовно виключної ролі системи державної підтримки вугільної галузі. Досі вугільна промисловість майже не використовує урівноваження цін та зростання продуктивності праці, які є наслідком ринкових перетворень і зменшують потребу в субсидіях.

Необхідно перебудувати самі принципи системи надання державної допомоги на капітальні вкладення, тому сьогодні передумовами розвитку вугільної галузі в Україні взагалі є:

впровадження жорсткого державного нагляду за виконанням програми розвитку галузі;

врегулювання законодавчої бази стосовно негативних явищ діяльності регіонів у діяльності вугільної промисловості;

забезпеченняя тісного зв'язку з органами місцевої влади в районах розташування вугільних родовищ та його переробки;

перехід від тотального розподілу інвестицій до принципу фінансування цільових державних інвестиційних програм в галузі;

максимально скоротити безоплатне надання державних коштів на капітальні вкладення в підприємства вугільної промисловості;

приватизація на конкурсних засадах привабливих для інвестування шахт (розрізів), здатних забезпечити самофінансування подальшого розвитку;

-        приватизація малопривабливих для інвестування шахт (розрізів) як цілісних майнових комплексів на пільговій основі з проведенням конкурсів програм їх розвитку.

Найважливішою передумовою формування у вугільній промисловості ринкового конкурентного середовища є створення відкритого, прозорого внутрішнього ринку вугілля.

У випадку, якщо ключовим суб’єктом господарювання вугільної галузі стане держава, відкриються такі перспективи:

) відновиться практика державного замовлення на видобуток і постачання вугільної продукції та обладнання для видобувних підприємств;

) ліквідуються посередники і створені ними цінові диспропорції;

) поліпшиться ситуація у боротьбі з тіньовими відносинами у вугільній галузі.

Капітальні вкладення на нове будівництво мають надаватися вугільним компаніям тільки на поворотній основі. Нове будівництво в основному має здійснюватися за недержавні кошти; інвестиції треба надавати виключно в порядку конкурсу інвестиційних проектів. Основними одержувачами державної допомоги мають стати шахти, які функціонують в задовільних економічних умовах (економічно успішні або близькі до цього) і здатні впроваджувати технічні інвестиції, необхідні для підтримки їх конкурентоспроможності.

Одержувачем допомоги може стати підприємство, яке є конкурентноспроможним щодо цін на вугілля аналогічної якості третіх країн; допомогу на інвестиційну підтримку слід використовувати строго на визначені цілі, а не, наприклад, на погашення заборгованостей перед бюджетом і позабюджетними фондами. Реформування самої системи державної підтримки також дасть змогу знизити дотації. Державну підтримку потрібно надавати протягом певного періоду часу та встановити граничні обсяги фінансування.

Отже, вугільна промисловість є однією з базових галузей народного господарства, тому від її ефективної діяльності залежить значний обсяг роботи паливно-енергетичного комплексу, металургійної промисловості, підприємств комунального господарства та ін. Але, існує достатня кількість факторів, які негативно впливають на стан вугільної промисловості протягом тривалого часу, тому необхідно працювати над умовами, які сприятимуть розвитку вугільної галузі України, впроваджувати нові програми, дотримуватися жорсткого їх виконання.[20]

2.2 Сучасний стан вугільної промисловості в Україні

Серед числа галузей є та, котра демонструє стійкість до кризових явищ і здатна забезпечити надійний фундамент для енергобезпеки нашої держави - це вугільна промисловість, потенціал якої на сьогоднішній день складає 117 мільярдів тонн. Саме тому ми повинні визнати необхідність її системного реформування задля забезпечення подальшого розвитку.

У добувній промисловості випуск продукції порівняно з січнем-лютим 2011 року зріс на 3,4%, у т.ч. у добуванні кам’яного вугілля - на 4,6%, металевих руд - на 3,6%, вуглеводнів - на 1,7%. Дані про видобуток (випуск) основних видів продукції добувної промисловості наведено в таблиці 2.2.1. Основний видобуток вугілля енергетичних марок ведеться в Луганській, Донецькій і Дніпропетровській областях. На частку Луганської області припадає 43% загального обсягу [16].

Таблиця 2.2.1

Обсяг видобутку вугільної промисловості за 2011-2012 роки

У січні-лютому 2012 року порівняно з відповідним періодом попереднього року випуск (видобуток) готового вугілля збільшився на 442 тис.тонн, брикетів і напівбрикетів торф’яних агломерованих - на 3,2 тис.тонн.

Видобутком енергетичного вугілля в області займаються понад 60 компаній. Близько 13% загального обсягу виробленого енергетичного вугілля в області (6% виробництва по Україні) припадає на частку ОП «Шахта Червоний партизан» ДП «Свердловантрацит».

На другому місці - ОП «Шахта Довжанська-Капітальна» ДП «Свердловантрацит», частка виробництва якої склала близько 13% обсягу виробництва по Луганській області (6% виробництва по Україні). Донецька область посідає друге місце з часткою 27%. В розглянутому періоді видобутком енергетичного вугілля займалося 58 компаній.

Серед лідерів видобутку ВАТ «Шахта Комсомолець Донбасу» - 25% (7% по Україні). Частка виробництва Дніпропетровської області склала 23% загального обсягу виробництва. Серед 10 виробників найбільші обсяги були у структурного підрозділу ВАТ «Павлоградвугілля» шахти ім. Героїв космосу - 16% в Дніпропетровської області (4% по Україні). На Львівську і Волинську області припадає 7% загального обсягу [20].

Рис 2.2.1

На міжгалузевому ринку працює, зокрема, досить проста схема: вугільна промисловість (вугілля, за зниженою ціною) - металургійна промисловість (експорт металу), електроенергетика - машинобудування (обладнання та устаткування, за завищеною ціною) - вугільна промисловість.

Динаміка виробництва вугільної продукції дозволяє виявити тенденцію щодо впливу на управління економікою, спланувати обсяг доходів, споживання, експорту та імпорту, сформувати політику управління вугільною промисловістю для її розвитку та збереження вугільних ресурсів, а також раціонального їх використання. На макрорівні реалізація вугілля сприяє формуванню значної частки ВВП, що сприяє економічному росту економіки.

Рис.2.2.2 Динаміка видобутку вугілля з 1991 по 2008 роки

Вугільна промисловість України офіційно належить до економічних секторів, яким надається державна підтримка. Сюди спрямовується найбільший потік державних централізованих фінансових ресурсів.

Відповідно до ’Закону України «Про управління обєктами державної власності» <#"665789.files/image005.gif">

Вугільна галузь формально є власністю держави, значні сегменти галузі фактично підконтрольні певним промисловим групам споживачів. Постійний брак коштів змушував шахти укладати домовленості зі структурами, здатними забезпечити ліквідність в обмін на частковий контроль за діяльністю підприємства, пільгові ціни, нижчі за собівартість, чи будь-які інші переваги. Така система являла собою суміш комерційних та державних інтересів, яка призвела до основного конфлікту інтересів у сфері управління галуззю.

Така ситуація перешкоджає тенденції формування рівних зі світовими цін на українському ринку вугілля, оскільки найважливішим принципом ринкової економіки є конкуренція, яка заснована на підвищенні ефективності виробництва та якості видобутого вугілля. У результаті внутрішній ринок вугілля можна охарактеризувати як недостатньо конкурентний. Також на конкуренції ринку залишає свій відбиток і державна підтримка галузі.

Отже, стан вугільної промисловості України на сьогодні характеризується позитивним значенням, оскільки обсяг його видобутку великий, а тому і великий обсяг реалізації. Проте негативним фактором є велика частка використання ресурсів вугілля, а тому необхідно формувати політику, яка буде збалансовувати видобуток вугілля та його споживання з економією вугільного продукту як ресурсу національної економіки.

Перспектива розвитку.

Для досягнення стратегічної мети довгострокова політика розвитку вугільної промисловості передбачає три етапи, які поділяються на ближню (2006 - 2010 рр.), середньострокову (2011 - 2015 рр.) та дальню перспективи (2016 - 2030 рр.).

Рис.2.2.4

На першому етапі (2006 - 2010 рр.) ключовим аспектом має бути комплексне вирішення проблеми розвитку шахтного фонду, який передбачає, в першу чергу, його відтворення на сучасній техніко-технологічній основі та подальше роздержавлення. Обсяг видобутку вугілля за базовим сценарієм прогнозується збільшити у 2010 р. до 90,9 млн.тонн, а виробничі потужності  до 105,8 млн.тонн на рік. Для цього має бути введено в експлуатацію 17,0 млн.тонн нових виробничих потужностей за рахунок завершення будівництва других черг на трьох шахтах, а також реконструкції діючих вугледобувних підприємств з приростом потужності та підвищення коефіцієнта використання виробничих потужностей в цілому по галузі до 86%. При цьому з 2006 р. необхідно відновити будівництво трьох нових шахт, розпочате до 2001 р. Це дозволить повністю задовольнити потребу національної економіки в енергетичному вугіллі за рахунок власного видобутку, а в коксівному - на 77,3%. Необхідність в імпорті коксівного вугілля становитиме 9,2 млн.тонн на рік. Обсяги експорту енергетичного вугілля поступово зменшаться до 3,1 млн.тонн. Експорт коксівного вугілля не передбачається.

На другому етапі (2011 - 2015 рр.) прогнозується досягти у 2015 році обсягу вуглевидобутку на рівні 110,3 млн.тонн за наявності виробничих потужностей 122,5 млн.тонн на рік. Це дозволить повністю задовольнити попит вітчизняних споживачів в енергетичному вугіллі та підвищити рівень забезпечення в коксівному до 82,6%. Імпорт коксівного вугілля складе 7,0 млн.тонн. Експорт енергетичного вугілля не передбачається. Для забезпечення розвитку галузі за цим сценарієм мають бути введені в експлуатацію 8,8 млн.тонн виробничих потужностей за рахунок завершення будівництва трьох шахт, яке розпочато до 2001 р., а також реконструкції діючих вугледобувних підприємств з приростом потужностей, коефіцієнт використання яких має складати 90%. З метою підтримання позитивної динаміки виробничих потужностей на подальшу перспективу необхідно з 2011 р. здійснити будівництво семи нових шахт. Це, в свою чергу, потребує фінансового оздоровлення та технічного переоснащення шахтобудівельного комплексу, без прискореного розвитку якого неможливо реалізувати окреслену стратегію.

Третій етап (2015 - 2030 рр.) розглядається як довгострокова перспектива. З урахуванням позитивної динаміки, що відбудеться у попередньому десятиріччі як в економіці держави в цілому, так і у вугільній промисловості зокрема, обсяг видобутку вугілля зросте до 130 млн.тонн.

При зростанні кількості споживання вугілля тепловою електроенергетикою у 2030 р. порівняно з 2015 р. на 39%, потреба національної економіки у вугільній продукції буде забезпечена в енергетичному вугіллі на 97,1%, а в коксівному - на 72,6%. Експорт вугілля не передбачається.

Виробничі потужності на кінець періоду, що розглядається, мають зрости до 144,4 млн.тонн на рік за коефіцієнта їх використання 90%.

Зазначене потребує своєчасної реконструкції діючих вугледобувних підприємств з приростом потужності, а також будівництва нових шахт на розвіданих ділянках вугільних родовищ з досить сприятливими гірничо геологічними умовами, яке розпочнеться після 2015 року.[23]

вугільний ринок шахтний

РОЗДІЛ ІІІ. ОСНОВНІ ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ВУГІЛЬНОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ В УКРАЇНІ

3.1 Проблеми розвитку вугільної промисловості України

Зараз вугільна промисловість має ряд проблем: розробка шарів ведеться на великій глибині і в старих шахтах. Сьогодні до 40% шахт працює понад 50 років, а найбільш старі шахти мають строк служби понад 70 років. Це вимагає модернізації оснащення для покращення видобутку й підвищення безпеки праці шахтарів.

Однією з причин такого важкого стану було обмеження капітальних вкладень на оновлення виробничих потужностей вугільної промисловості України. Усе це і визначило різке гальмування процесу оновлення виробничих потужностей і погіршення структури шахтного фонду в Україні.

З вугільною промисловістю пов’язана низка екологічних проблем. Це, зокрема, порушення рівноваги гірських поверхневих мас, утворення териконів (насипів), погіршення якості підземних вод.

Першочерговим завданням розвитку вугільної промисловості є компенсація вибуваючих потужностей за рахунок завершення вже початого будівництва і реконструкції ряду шахт. Крім того, слід закрити ряд нерентабельних шахт й переглянути політику цін на вугілля і вугільну продукцію. Це дасть змогу дещо сповільнити спад виробництва, а потім стабілізувати видобуток вугілля і створити передумови для його зростання завдяки будівництву нових шахт, збільшенню обсягів реконструкції діючих та приділенню особливої уваги технічному переозброєнню галузі.

У вугільній промисловості світу можна виділити 3 основні проблеми.

. Збитковість вугільної промисловості.

Починаючи із середини 90-х років, на світовому ринку вугілля ціни мали чітко виражену тенденцію зниження, унаслідок загального здешевлення вартості енергоносіїв і зниженням ролі вугілля в енергобалансах ведучих країн-споживачів.

Вугільна промисловість в усьому світі сама по собі є збитковою і дотаційною сферою, для її стабільного існування в неї необхідні грошові уливання з боку держави. Таким чином, зниження цін на вугілля ще більш знизило рентабельність видобутку і виробництва вугілля, крім того, вугілля значно уступає природному газу і нафті по витратних і екологічних показниках його використання.

. Травматизм на підприємствах

Як наслідок, у зв'язку з недостатньою підтримкою вугільної промисловості з боку держав деяких країн, а отже і різкому зменшенні виділюваних засобів на охорону праці, збільшився ріст травматизму на підприємствах.

. Екологічні проблеми.

Однією із серйозних проблем також є шкода, яка завдається природі, при добуванні і переробці вугілля. По-перше, це вивільнення в атмосферу метану при розробці родовищ. По-друге, для одержання, наприклад, ящо коксується вугілля його необхідно нагрівати до визначеної температури. Як наслідок, в атмосферу викидається велика кількість вуглекислого газу і деяких інших з'єднань, що згубно впливають на атмосферу Землі, і сприятливих виникненню парникового ефекту [6, 35].

Отже, основними проблемами розвитку вугільної промисловості є:

    ціни на вугілля навіть не забезпечують відшкодування операційних витрат, не говорячи про витрати на ремонт та обслуговування та капітальні інвестиції. Середня собівартість вугілля значно більша за ціну та існує тенденція до збільшення цієї різниці;

-        несприятливе соціальне середовище, безробіття та бідність населення цих регіонів призвело до великого рівня злочинності у головних вугледобувних районах України, поширення наркоманії та ВІЛ-інфекції;

         забруднення повітря, зміна геологічного, гідрологічного та гідрохімічного режимів територій на яких розташовані вугледобувні підприємства;

         питання енергетичної безпеки є надзвичайно важливим для незалежної держави, однак зменшення споживання газу за рахунок заміщення газу вугіллям не є оптимальним підходом. В першу чергу енергетичну безпеку варто підсилювати за рахунок зменшення споживання енергоносіїв. Пріоритетними напрямками має бути максимальне використання потенціалу енергозбереження та відновлювальних джерел енергії;

         викиди парникових газів внаслідок видобутку та споживання вугілля;

         складні гірничошахтні умови та зношеність шахтного фонду зумовлює дуже високий рівень аварійності та виробничого травматизму на українських шахтах. Час від часу на шпальтах українських медіа з’являються повідомлення про трагічні випадки;

         саме можливість отримувати надприбутки, якою володіють потужні приватні компанії, пов’язані з органами державної влади є головною причиною неефективності спроб впровадження як у вугільну галузь, так і в міжгалузеві відносини прозорих ринкових механізмів та легальної приватизації;

3.2 Напрямки подальшого розвитку вугільної промисловості України

На сучасному етапі, в умовах подорожчання нафти та газу, вугільна промисловість набуває значення стратегічної галузі в Україні і її розвиток визначається пріоритетним напрямом державної політики. Але через недосконалість нормативно-правової бази вона здійснюється непослідовно, а в деяких випадках навіть суперечливо. Внаслідок неврівноваженої державної, регіональної та галузевої політики у минулі роки не було створено сприятливих умов для відродження вугільної промисловості. Тому вихід з кризи та розвиток вугільної промисловості можливий лише при реалізації єдиної, цілеспрямованої, скоординованої політики, яка базується на поглибленому вивченні та використанні власних можливостей, а також досвіді країн, що вирішували аналогічні питання на різних етапах свого розвитку

Для стабілізації роботи підприємств галузі та нарощування вуглевидобутку в Україні необхідне комплексне вирішення проблеми розвитку шахтного фонду на сучасній техніко-технологічній основі та відтворення шахтобудівельного комплексу з його подальшим роздержавленням.

Удосконалення законодавчої бази включає розроблення законодавчих актів, спрямованих на створення умов для адаптації підприємств галузі до ринкового середовища та сприяння її розвитку. У першу чергу розробляються акти, спрямовані на підвищення престижності шахтарської праці, відновлення та зростання людського потенціалу галузі, розв'язання інших проблем, що сприятиме забезпеченню належного рівня техніки безпеки та охорони праці на вугільних шахтах, підвищенню рівня оплати праці шахтарів, соціальному захисту працівників галузі та членів їх сімей.

Пріоритетом є створення законодавчої бази для прискорення процесів приватизації у вугільній галузі з урахуванням її особливостей. У відповідних законопроектах повинні бути враховані специфіка розвитку та структурного реформування вугільної промисловості, порядок приватизації підприємств галузі, механізм залучення недержавних інвестицій, визначення соціально орієнтованих зобов'язань стратегічних інвесторів, забезпечення надійного, безпечного для працівників та навколишнього середовища функціонування приватизованих шахт тощо.

Визначальним напрямом є законодавче врегулювання фінансової санації та вдосконалення механізму державного субсидування вугледобувних підприємств державного сектора з урахуванням норм і вимог СОТ та ЄС. Відповідні законопроекти спрямовуються на створення економічних умов для рівноправної ринкової конкуренції вугледобувних підприємств, які за об'єктивними природними й виробничими показниками мають різний рівень рентабельності; забезпечення ефективної реструктуризації вугільної промисловості, прискорення її науково-технічного розвитку; розв'язання ряду соціальних та екологічних проблем, зумовлених збитковістю шахт.

Удосконалення законодавчої бази передбачає також розроблення актів, які визначають основні засади функціонування ринку вугілля, зокрема регулюють питання щодо вдосконалення відповідного механізму, та суміжних ринків (електроенергії, гірничого обладнання тощо); умови продажу вугільної продукції на біржових торгах, правила й специфіку укладення відповідних біржових контрактів; методи визначення базової ціни вугільної продукції на оптовому ринку вугілля або стартової ціни торгів; впровадження механізму гарантування найкращої ціни, за якого виробники вугільної продукції зможуть максимально відшкодувати свої виробничі витрати та будуть зацікавлені в продажу продукції на внутрішньому ринку вугілля.

Заходи, що здійснюються у сфері відносин власності, спрямовуються на системну приватизацію підприємств галузі. Основним методом приватизації вугільних підприємств і продажу пакетів акцій є відкритий аукціонний продаж.

Підготовка до приватизації включає інвентаризацію всіх об'єктів державного сектора вугільної галузі, резервних ділянок вугільних родовищ для будівництва нових шахт і підприємств виробничої інфраструктури; складення відповідних реєстрів і паспортів на кожний приватизаційний об'єкт із визначенням його основних характеристик (виробничий стан, обсяг запасів вугілля, чисельність персоналу, виробнича та соціальна інфраструктура, фінансове становище, потреба в інвестиціях тощо); групування інвестиційних об'єктів у приватизаційні лоти із забезпеченням їх максимальної інвестиційної привабливості; розроблення та застосування в разі необхідності схеми фінансової санації підприємств з метою підвищення їхньої інвестиційної привабливості.

Окремо пропонуються для приватизації об'єкти вугільної галузі (діючі шахти, шахти-новобудови, резервні ділянки для будівництва шахт) шляхом продажу в складі єдиного лота разом із тепловими електростанціями. Формула визначення стартової ціни лота повинна враховувати, крім балансової вартості об'єкта, цінність вугільного родовища з урахуванням можливостей збільшення об'єму вуглевидобутку, очікувану прибутковість господарської діяльності, обсяг інвестицій, необхідний для забезпечення прибутковості, фінансові та соціальні зобов'язання підприємства, що приватизується [4, 242].

Незважаючи на всі існуючі проблеми, вугільна промисловість у сучасному світі зберегла роль найважливішої базисної галузі економіки. Значення вугілля як одного з основних типів енергоносіїв на рубежі третього тисячоріччя обумовлюється дією наступних ведучих ринкових факторів:

) Енергетика залишається самою пріоритетною галуззю економіки. Споживачі зацікавлені в безумовному збереженні стабільності енергетичної бази і розмаїтості альтернативних джерел енергетичної сировини.

) Стабільна і велика ресурсна база. Показник забезпеченості поточного рівня споживання готовими до експлуатації запасами по вугілля - один з найбільш високих серед усіх корисних копалин.

) Можливість для експортерів вугілля працювати на різних ринках збуту. Для більшості закордонних експортерів є основою власної енергетики. Крім того, географічне положення Австралії, Колумбії, ПАР, Індонезії, США таке, що при сучасних засобах морського транспорту вони в стані практично з однаковими витратами відвантажувати вугілля на обох ведучих споживаючих ринків - у чи Європу в Східну Азію. Тому з випадку проблем зі збутом продукції на одному з цих ринків експортери завжди можуть переключити відвантаження на другий споживаючий чи ринок у національне споживання (обмеживши в енергобалансі частку звичайно імпортованих чи мазуту нафти).

) Дешевина вугілля в порівнянні з вартістю прямих замінників, стабільність цін вугілля. Стабільність і прогностичність цін вугілля забезпечує для споживачів зручність планування витрат. У той же час, одиниця теплотворної здатності палива при використанні вугілля обходиться споживачу в середньому в 1,5 рази дешевше, ніж при застосуванні мазуту.

Вугільна промисловість, будучи однієї з найважливіших галузей економіки і паливно-енергетичного комплексу, разом з тим залишається збитковою і вимагає вкладення великих фінансових засобів для її розвитку. Ціни на вугілля не можуть піднятися в зв'язку з прямою ціновою залежністю від його основних конкурентів у виробленні енергії - нафти і природного газу. І в найближчі 15 років ніяких серйозних змін у вугільній промисловості, зважаючи на все, спостерігатися не буде.

Довгострокові перспективи пророкувати складно, але можна припустити, що якщо запаси нафти будуть продовжувати зменшуватися і не буде знайдено нових чи родовищ інших альтернативних видів палива, те вже до 2030-му року вугілля може стати основним джерелом паливної енергії, тому що має величезні запаси в порівнянні з нафтою і газом.

Людству неминуче прийдеться вкладати кошти на розробку програм по зниженню забруднення навколишнього середовища через добування і виробництво вугілля. У зв'язку з цим, розвиток вугільної промисловості прийме світові масштаби. Безсумнівно також зростуть і ціни на вугілля, а отже його виробництво стане рентабельним.

Отже, перспективами розвитку вугільної галузі є:

·        впровадити жорсткий державний нагляд за виконанням програми розвитку галузі;

·        заходи у рамках реструктуризації скоординувати на локальному рівні, забезпечивши тісний зв’язок з місцевою владою.

·        відновити практику державного замовлення на видобуток і постачання вугільної продукції та обладнання для видобувних підприємств;

·        ліквідувати посередників і створені ними цінові диспропорції;

·        сприяти детінізації відносин у вугільній галузі.

Отже, у вугільній промисловості існує ряд проблем ,які необхідно вирішити для подолання збитковості, проте ця галузь є перспективною. Головною проблемою, яка заважає нормальному розвитку вугільної промисловості - це низький рівень капіталовкладень в галузь і майже цілковита відсутність оновлення матеріально-технічної бази. Але енергетика залишається самою пріоритетною галуззю економіки, існує стабільна і велика ресурсна база для експортерів вугілля працювати на різних ринках збуту та дешеве вугілля в порівнянні з вартістю прямих замінників, стабільність цін вугілля.

ВИСНОВКИ ТА ПРОПОЗИЦІЇ

Вугільна промисловість України вже не відіграє тої ролі, яка в неї була за радянських часів, видобуток вугілля значно знизився і його якість погіршилася внаслідок виснаження пластів. Натомість, у спадок країна отримала абсолютно нерентабельний сектор економіки, що потребує постійних дотацій. Крім того, галузь породжує низку проблем соціального та екологічного характеру, які з кожним роком загострюються, однак в держави не має ні політичної волі, ні фінансових ресурсів для їх вирішення.

Вугілля становить вагоме значення в економіці України, оскільки її обсяг видобутку і споживання формує великий споживчий потенціал, а тому доходи до бюджету, забезпечує потреби населення, та є вагомою складовою управління економікою.

Потенціал вугільної промисловості в Україні займає вагому частку у складі усього наявного потенціалу України, дана галузь є перспективною у розвитку, проте існує ряд проблем.

На сучасному етапі, в умовах подорожчання нафти та газу, вугільна промисловість набуває значення стратегічної галузі в Україні і її розвиток визначається пріоритетним напрямом державної політики.

Але через недосконалість нормативно-правової бази вона здійснюється непослідовно, а в деяких випадках навіть суперечливо.

Вугільна промисловість є однією з базових галузей народного господарства, тому від її ефективної діяльності залежить значний обсяг роботи паливно-енергетичного комплексу, металургійної промисловості, підприємств комунального господарства та ін. Але, існує достатня кількість факторів, які негативно впливають на стан вугільної промисловості протягом тривалого часу, тому необхідно працювати над умовами, які сприятимуть розвитку вугільної галузі України, впроваджувати нові програми, дотримуватися жорсткого їх виконання.

Стан вугільної промисловості України на сьогодні характеризується позитивним значенням, оскільки обсяг його видобутку великий, а тому і великий обсяг реалізації. Проте негативним фактором є велика частка використання ресурсів вугілля, а тому необхідно формувати політику, яка буде збалансовувати видобуток вугілля та його споживання з економією вугільного продукту як ресурсу національної економіки.

Українська вугільна промисловість найбільше з усіх галузей постраждала під час ринкових перетворень. Майже сотню шахт було закрито, хоча більшість з них мали значні запаси вугілля і за належної підтримки з боку держави могла зробити чималий внесок у зростання економіки, але замість цього Україна отримала велику кількість безробітних з числа звільнених гірників. Аргументуючи закриття нерентабельних шахт практикою, яка існує в розвинених країнах, вищі органи влади не зважали на їх досвід щодо забезпечення соціальних гарантій працівникам, які втратили роботу.

Отже, відсутність системного підходу до реалізації державної політики у вугільній промисловості є головною причиною її незадовільного стану. Намагання вирішити питання, пов’язані зі зменшенням обсягів видобутку вугілля, високою аварійністю, нерентабельністю державних підприємств, діяльністю «копанок», низьким технологічним рівнем виробництва, без вирішення першочергових проблем, до яких відносяться відсутність ефективного власника, невідповідність динаміки цін на вугільну продукцію, а також відсутність необхідного обсягу інвестицій, до цього часу робили неможливим реформування галузі.

Для того, щоб закріпити деякі наявні сьогодні позитивні зрушення у функціонуванні ринку вугілля, необхідно прискорити економічні реформи галузі. Розпочата перебудова управління галуззю не доведена до кінця. Приватизація в основному виробництві знаходиться на початковій стадії, механізм господарювання не зорієнтований на ринкові відносини. Зокрема, у ході реалізації антикризових заходів у вугільній галузі держава більшу частину винятково господарських повноважень передала на рівень керівництва підприємств. На сьогодні державою розроблено ряд нових принципових позицій, що стосуються функціонування ринку вугілля, мета яких - зробити кожну шахту, як і вугільну галузь в цілому, рентабельною, поставивши її під контроль держави. За таких умов саме вугільний ринок повинен стати в центрі подальших економічних реформ з метою створення функціонально ефективної, стратегічно зорієнтованої економіки.

Для стабілізації роботи підприємств галузі та нарощування вуглевидобутку в Україні необхідне комплексне вирішення проблеми розвитку шахтного фонду на сучасній техніко-технологічній основі та відтворення шахтобудівельного комплексу з його подальшим роздержавленням. Потребує надалі і збільшення обсягів державної підтримки вугільної галузі.

Першочерговим завданням розвитку вугільної промисловості є компенсація вибуваючих потужностей за рахунок завершення вже початого будівництва і реконструкції ряду шахт. Крім того, слід закрити ряд нерентабельних шахт й переглянути політику цін на вугілля і вугільну продукцію. Це дасть змогу дещо сповільнити спад виробництва, а потім стабілізувати видобуток вугілля і створити передумови для його зростання завдяки будівництву нових шахт, збільшенню обсягів реконструкції діючих та приділенню особливої уваги технічному переозброєнню галузі.

У вугільній промисловості існує ряд проблем ,які необхідно вирішити для подолання збитковості, проте ця галузь є перспективною. Головною проблемою, яка заважає нормальному розвитку вугільної промисловості - це низький рівень капіталовкладень в галузь і майже цілковита відсутність оновлення матеріально-технічної бази.

Але енергетика залишається самою пріоритетною галуззю економіки, існує стабільна і велика ресурсна база для експортерів вугілля працювати на різних ринках збуту та дешеве вугілля в порівнянні з вартістю прямих замінників, стабільність цін вугілля.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1.      Гавриленко С.М. Державний раціоналізм в Україні вугільною галуззю як чинник підвищення її конкурентоспроможності / Гавриленко С.М., Мамченко К.Ю. // Проблеми і перспективи розвитку співробітництва між державами північно-східної Європи в рамках Чорноморського економічного співробітництва і ГУАМ. - №2. - 2011. - с. 162-167.

.        Залознова Ю. Інноваційний розвиток підприємств вугільної галузі: проблеми та напрями забезпечення / Залознова Ю. // Економіка. - № 2 (109). - 2011. - с. 35-39.

.        Макогон Ю.В. Наслідки вступу України до СОТ для вугільної промисловості Донецької області / Ю.В. Макогон, І.В. Хаджинов // Стратегічні пріоритети. - № 2 (3). - 2007. - с. 67-72.

.        Мандрик В.О. Проблеми приватизації вугільної промисловості України та доцільність її проведення / В.О. Мандрик // Науковий вісник НЛТУ України. − № 20.4. - 2010. - с. 240-244.

.        Середа Л.О. Перспективні напрямки удосконалення стратегії розвитку світової вугільної промисловості у контексті трансформації європейського енергетиччного ринку / Середа Л.О. // Вісник Донецького національного університету. - 2010. Вип. 2. - с. 390-399.

.        Середа Л. О. Стан вугільної галузі в сучасний період / Л.О. Середа // Економіка Промисловості. - № 44. - 2009. - с. 34-37.

.        Сухіна О. Вугільна галузь як критерій формування економічних районів України / О. Сухіна // Наука молода. - № 9. - 2008. - с. 144-147.

.        Петровська Т. Світовий досвід реструктуризації вугільної галузі / Т. Петровська // Формування ринкової економіки в Україні. - № 19. - 2009. - с. 408-412.

.        Фесенко І.А. Перспективи розвитку вугільної галузі в напрямку її диверсифікації / І.А. Фесенко // Бізнесінформ. - № 11(2). - 2009. - с. 105-106.

.        Чернікова Я.В. Механізм формування ринкової ціни на продукцію гірничодобувних підприємств з урахуванням особливостей вугільного ринку України / Чернікова Я.В. // Вісник Донецького університету. - 2011. - с. 367-370.

.        Обсяг видобутку вугільної промисловості за 2011-2012 роки Державний комітет статистики України [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://ukrstat.gov.ua.

.        Виробництво основних видів готової вугільної продукції по місяцях 2012 року Державний комітет статистики України [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://ukrstat.gov.ua.

.        Обсяг реалізованої продукції за 2011 рік Державний комітет статистики України [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://ukrstat.gov.ua.

.        Соціально-економічне становище України за 2011 рік Державний комітет статистики України [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://ukrstat.gov.ua.

.        Основні показники соціально-економічного розвитку України за 2011 рік Державний комітет статистики України [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://ukrstat.gov.ua.

.        Виробництво основних видів промислової продукції у 2011 році Державний комітет статистики України [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://ukrstat.gov.ua.

.        Україна у цифрах у 2011 році. Статистичний щорічник : [Електронний ресурс] Державний комітет статистики України : Режим доступу: http://ukrstat.gov.ua.

.        Статистична інформація Державний комітет статистики України [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://ukrstat.gov.ua.

19.    Доповідь «Про соціально-економічне становище України за 2011 рік» Державний комітет статистики України [Електронний ресурс]. - Режим доступу: <http://ukrstat.gov.ua>.

. Географія промисловості світу[Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://pidruchniki.ws

. Особливості інвестування у вугільну промисловість[Електронний ресурс].- Режим доступу: <http://.ccc.org.ua>

. Оцінка ефективності вугільної промисловості України[Електронний

ресурс]. - Режим доступу: http://.rusnauka.com

. Стратегія розвитку вугільної промисловості [Електронний ресурс].- Режим доступу: http://masters.donntu.edu.ua