Вплив міжнародної торгівлі на розвиток національної економіки

Вплив міжнародної торгівлі на розвиток національної економіки

КУРСОВА РОБОТА

Вплив міжнародної торгівлі на розвиток національної економіки

Вступ

Міжнародна торгівля є формою зв'язку між товаровиробниками різних країн, що виникає на основі міжнародного поділу праці, і виражає їхню взаємну економічну залежність. У літературі часто дається наступне визначення: «Міжнародна торгівля являє собоёю процес купівлі і продажі, здійснюваний між покупцями, продавцями і посередниками в різних країнах». Міжнародна торгівля включає експорт і імпорт товарів, співвідношення між якими називають торговельним балансом.

У загальному виді міжнародна торгівля є засобом, за допомогою якого країни можуть розвивати спеціалізацію, підвищувати продуктивність своїх ресурсів і в такий спосіб збільшувати загальний обсяг виробництва. Суверенні держави, як і окремі особи і регіони країни, можуть виграти за рахунок спеціалізації на виробах, що вони можуть робити з найбільшою відносною ефективністю, і наступного обміну на товари, що вони не в змозі самі ефективно робити.

Актуальність теми: у сучасному світі однією з основних рушійних сил економічного розвитку виступає така форма міжнародних відносин як міжнародна торгівля, яка є сферою міжнародних відносин і становить 80%, і складається з сукупності зовнішньої торгівлі товарами, послугами, продукцією інтелектуальної праці всіх країн світу. Обрана тема важлива тим, що міжнародна торгівля являє собою основу світогосподарських зв'язків, які є невід'ємною частиною функціонування національної економіки країни, тому дослідження її впливу є дуже актуальним в сучасних умовах.

Метою курсової роботи є глибоке дослідження впливу міжнародної торгівлі на розвиток національної економіки.

Об'єктом дослідження є організаційно-економічні механізми здійснення міжнародної торгівлі.

Предмет дослідження: міжнародна торгівля.

1. Теоретичні аспекти міжнародної торгівлі

.1 Сутність міжнародної торгівлі та її види

Міжнародна торгівля є формою зв'язку між товаровиробниками різних країн, що виникає на основі міжнародного поділу праці, і виражає їхню взаємну економічну залежність. У літературі часто дається наступне визначення: «Міжнародна торгівля являє собою процес купівлі і продажі, здійснюваний між покупцями, продавцями і посередниками в різних країнах». Міжнародна торгівля включає експорт і імпорт товарів, співвідношення між якими називають торговельним балансом. У статистичних довідниках ООН наводяться дані про обсяг і динаміку світової торгівлі як сум вартості експорту всіх країн світу.

Структурні зрушення, що відбуваються в економіці країн під впливом НТР, спеціалізація і кооперування промислового виробництва підсилюють взаємодію національних господарств. Це сприяє активізації міжнародної торгівлі. Міжнародна торгівля опосередуючий рух усіх міжкраїнових товарних потоків, росте швидше виробництва. Відповідно до досліджень зовнішньоторговельного обороту, на кожні 10% ростe світового виробництва приходиться 16% збільшення обсягу світової торгівлі. Тим самим створюються більш сприятливі умови для його розвитку. Коли ж у торгівлі відбуваються збої, сповільнюється і розвиток виробництва.

Під терміном «зовнішня торгівля» розуміється торгівля якої-небудь країни з іншими країнами, що складається з оплачуваного ввозу (імпорту) і оплачуваного вивозу (експорту) товарів.

Різноманітна зовнішньоторговельна діяльність підрозділяється по товарній спеціалізації на торгівлю готовою продукцією, торгівлю машинами й устаткуванням, торгівлю сировиною і торгівлю послугами.

Міжнародною торгівлею називається оплачуваний сукупний товарообіг між усіма країнами світу. Однак поняття «міжнародна торгівлям вживається й у більш вузькому значенні: наприклад, сукупний товарообіг промислово розвитих країн, сукупний товарообіг країн, що розвиваються, сукупний товарообіг країн якого-небудь континенту, регіону, наприклад, країн Східної Європи і т. п.

Світові ціни розрізняються в залежності від часу року, місця, умов реалізації товару, особливостей контракту. На практиці як світові ціни приймаються ціни великих, систематичних і стійких експортних або імпортних угод, що укладаються у визначених центрах світової торгівлі відомими фірмами - експортерами або імпортерами відповідних видів товарів. На багато сировинних товарів (зернові, каучук, бавовна й ін.) світові ціни встановлюються в процесі операцій на найбільших світових товарних біржах.

В інтересах кожної країни спеціалізуватися на виробництві, у якому вона має найбільшу перевагу і для якого відносна вигода є найбільшою.

Національні виробничі розходження визначаються різними факторами виробництва - працею, землею, капіталом, а також різною внутрішньою потребою в тих або інших товарах. Ефект, що робиться зовнішньою торгівлею (зокрема, експортом) на динаміку росту національного доходу, на розмір зайнятості, споживання й інвестиційну активність, характеризується для кожної країни цілком визначеними кількісними залежностями і може бути обчислений і виражений у виді визначеного коефіцієнта - мультиплікатора (множника).

Термін «міжнародна торгівля» має на увазі складний механізм взаємин, що виникають у процесі купівлі-продажу товарів на світовому ринку. Фірми прагнуть до міжнародної діяльності по різних причинах. Так, зокрема, може знадобитися закупівля сировини або яких-небудь товарів за кордоном з тієї причини, що немає можливості придбати дану продукцію у вітчизняних виробників. Така ситуація приводить до необхідності імпорту. Можлива і зворотна ситуація - коли фірма має товари, продаж яких за кордоном може виявитися більш вигідної, чим у своїй країні. Так виявляється потреба в експорті. Нерідко трапляється, що фірми виступають на зовнішньому ринку і як торговельні посередники між продавцями і покупцями в різних країнах.

У міжнародній торгівлі експортер звичайно виставляє рахунок покупцеві в іноземній валюті, або покупець оплачує товар у валюті своєї країни, що є іноземною для експортера. Часто валютою платежу стає валюта третьої країни, наприклад, долари США, євро. У зв'язку з цим, однієї з проблем імпортера є необхідність одержання іноземної валюти для здійснення платежу, а в експортера може виникнути необхідність продажу отриманої іноземної валюти за валюту своєї країни. Послуги з продажу і купівлі іноземної валюти за валюту країни експортера або імпортера роблять банки. В Україні це банки з валютною ліцензією.

Однак, покупка або продаж іноземної валюти не настільки безпечні для фірми, як може показатися на перший погляд. Причина цьому - нестабільність показників валютних курсів. Можливість несприятливої зміни обмінних курсів іноземної валюти на валютному ринку і є потенційним валютним ризиком для кожного з контрагентів.

1.2 Основні теорії міжнародної торгівлі

міжнародний торгівля національний економіка

Основою зовнішньоторговельних політик держав завжди були концепції міжнародної торгівлі як спроби теоретичного осмислення та пояснення причин міжнародного товарного обміну, його динаміки, структури, ефективності та перспектив розвитку. Можна виокремити п’ять груп концепцій розвитку міжнародної торгівлі:

-       меркантилізму (раннього та пізнього);

-       переваг (абсолютних та відносних);

-       факторів виробництва;

-       неотехнологічні;

-       конкурентоспроможності.

Меркантилізм - це економічне вчення та економічна політика, яка представляє інтереси торгової буржуазії у періоди феодалізму та становлення капіталізму.

Ранній меркантилізм виник наприкінці XV ст. та ґрунтувався на доктрині «грошового балансу» - нагромадженні грошей внаслідок вивезення товарів при забороні (або суб’єктивному обмеженні) вивезення грошей. Прихильники цієї концепції дотримувались поглядів, згідно з якими державі слід продавати на зовнішньому ринку якомога більше товарів, а купувати - якомога менше. Пізній меркантилізм розвивався з другої половини XVІ ст. до середини XVІІІ ст. Основним змістом цього напряму є доктрина «активного торговельного балансу», який можна забезпечити шляхом активізації зовнішньої торгівлі при перевищенні доходів від експорту порівняно із витратами на імпорт, а також у результаті розвитку посередницької торгівлі; допущенні обмеженого імпорту товарів.

Модель «ціни - золото - потоки» Д. Х'юма заперечує положення меркантилістів про те, що країни можуть до нескінченності збільшувати кількість наявного у них золота і що це не впливає на їх міжнародну конкурентоспроможність, адже приплив золота внаслідок підтримки позитивного сальдо торговельного балансу збільшить пропозицію грошей всередині країни та призведе до зростання зарплати та цін, а це, в свою чергу, спричинить падіння конкурентоспроможності країни. І навпаки, відплив золота з країни призведе до падіння цін та зарплати і підвищить конкурентоспроможність країни.

Теорія абсолютних переваг А. Сміта стверджує, що для держави може бути вигідним не лише продаж, а й купівля товарів на зовнішньому ринку. Міжнародна торгівля вигідна, якщо країни торгують такими товарами, які кожна з них виробляє з меншими витратами, ніж країна-партнер.

Д. Рікардо, автор теорії порівняльних переваг, створив модель міжнародної торгівлі, в якій показав, що недотримання принципу А. Сміта не є перешкодою для взаємовигідної переваги: країна повинна спеціалізуватися на експорті товарів, у виробництві яких вона має найбільшу абсолютну перевагу або найменшу абсолютну неперевагу.

Основним положенням теорії факторів виробництва Жан-Батиста Сея було те, що найважливішою умовою раціонального обміну товарами між країнами є різниця у співвідношенні в них факторів виробництва. Країна об’єктивно орієнтується на вивезення тих товарів і послуг, для спеціалізації щодо яких у неї порівняно кращі фактори виробництва, і навпаки - в імпорті переважають товари і послуги, які у даній країні відносно дефіцитні.

Теорія Хекшера-Оліна базується на законі порівняльних переваг Д. Рікардо та стверджує, що країна матиме відносну перевагу щодо тих товарів, виготовлення яких добре забезпечене факторами виробництва, які вона буде експортувати, а імпортувати ті товари, на які вона гірше забезпечена факторами виробництва.

В. Леонтьєв створив модель «кваліфікації робочої сили», відповідно до якої у виробництві задіяні чотири фактори - кваліфікована праця, некваліфікована праця, земля і капітал. Практичними висновками даної моделі є те, що відносний надлишок фахового персоналу і висококваліфікованої робочої сили зумовлюють експорт товарів, виготовлення яких потребує кваліфікованої робочої сили, а надлишок некваліфікованої робочої сили сприяє експорту товарів, для виробництва яких не потрібна висока кваліфікація.

Повоєнний бурхливий розвиток наукомістких, високотехнологічних галузей виробництва і стрімке зростання міжнародного обміну їх продукцією зумовило появу низки теорій неотехнологічного напряму:

. Модель наукомісткої спеціалізації обґрунтовує об’єктивність спеціалізації індустріально розвинутих країн на виробництві та експорті наукомістких і технологічно складних товарів, а країни, що розвиваються мають спеціалізуватися на виробництві та експорті переважно ресурсномістких товарів.

. Теорія технологічного розриву пояснює торгівлю країн, між якими існують відмінності у рівнях їх технологічного розвитку. Експорт до іншої країни можливий, якщо попит країни-імпортера на унікальний новий товар формується за коротший час, ніж налагодження національного виробництва аналогічного товару. Саме це і є передумовою міжнародної торгівлі.

. Теорія міжнародного життєвого циклу продукту на світовому ринку, розроблена Р. Верноном, стверджує, що деякі види продукції проходять цикл, що складається із чотирьох етапів - впровадження, зростання, зрілість та занепад.

. Модель економії на масштабах виробництва, відповідно до якої у країнах, які мають місткий внутрішній ринок, повинні розміщуватися такі виробництва, що забезпечують зростання економічного ефекту при збільшенні масштабу виробництва.

. Модель внутрішньогалузевої торгівлі орієнтована на дослідження та пояснення такої сучасної тенденції розвитку міжнародної торгівлі, як внутрішньогалузева торгівля між країнами. Країни торгують товарами, які виробляють за фактично однакової інтенсивності витрат факторів, а не товарами, що є результатом використання надлишкових факторів виробництва. На обсяг і структуру торгівлі товарами впливають не витратні умови пропозиції, а умови і характер попиту, зумовлені однаковим або близьким рівнем ВНП на душу населення в країнах, а також близькість рівнів доходу на душу населення та ідентичність кривих попиту; близькість цін факторів і витрат виробництва диференційованих продуктів.

Теорія конкурентних переваг М. Портера пропонує новий підхід до вирішення проблеми міжнародної торгівлі, а саме на міжнародному ринку конкурують фірми, а не країни. Складовою теорії виступають детермінанти конкурентних переваг, чотири з яких, формують конкурентне середовище для місцевих фірм і впливають на її успіх у міжнародній діяльності: параметри факторів виробництва; рівень попиту на внутрішньому ринку; рівень внутрішньої конкуренції.

Кожна концепція міжнародної торгівлі намагалася з’ясувати причину виникнення обміну товарами між країнами, а також чому саме цим, а не іншим товаром країни експортують і який імпортують. До прикладу, меркантилізм розглядає здійснення імпорту як перешкоду на шляху до зростання національної економіки. В процесі еволюції поглядів на міжнародну торгівлю з’являються концепції, які розглядають імпорт як необхідну умову для розвитку країни, причому вони досліджують які товари країні імпортувати, а якими експортувати для досягнення якомога більшої вигоди у міжнародній торгівлі.

.3 Методи регулювання міжнародної торгівлі

Україна відповідно до Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» здійснює регулювання зовнішньоекономічної діяльності за допомогою передбачених у законах України актів тарифного та нетарифного регулювання, які видаються державними органами України в межах їх компетенції.

До завдань державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності слід віднести: захист економічних інтересів України та законних суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності; забезпечення найсприятливіших умов для інтеграції української економіки та системи міжнародного поділу праці; створення рівних можливостей для суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності розвивати всі види підприємницької діяльності незалежно від форм власності та всі напрями використання доходів здійснення інвестицій; заохочення конкуренції та ліквідацію монополізму у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Для того, щоб раціонально регулювати міжнародну торгівлю країни слід проводити розрахунки показників, що дають уявлення про стан міжнародної торгівлі, а саме ступінь відкритості економіки, залежності країни від імпорту, тенденцію розвитку експорту товарів і послуг тощо. Тому для опису стану міжнародної торгівлі використовують систему показників міжнародної торгівлі.

Головними засобами зовнішньоторговельної політики є тарифне та нетарифне регулювання.

Митна політика - це система принципів та напрямків діяльності держави у сфері забезпечення своїх економічних інтересів та безпеки за допомогою митно-тарифних та нетарифних заходів регулювання зовнішньої торгівлі. Митна політика має на меті захист національних інтересів та економічної безпеки шляхом підтримання мирного та взаємовигідного міжнародного співробітництва з іншими країнами при застосуванні норм міжнародного права та загальновизнаних принципів такого співробітництва.

Митне регулювання - регулювання питань, пов’язаних із встановленням мит та митних зборів, процедурами митного контролю, організацією діяльності органів митного контролю України.

Мито - це специфічний непрямий податок, який накладається на товари, що перетинають митний кордон держави.

Розрізняють такі види мита:

-       за способом нарахування: адвалерне, специфічне, комбіноване;

-       за впливом: реальне і номінальне;

-       за напрямком руху: ввізне та вивізне;

-       за принципами обмеження: антидемпінгове, спеціальне і компенсаційне;

-       за терміном дії: постійне і сезонне;

-       за походженням: автономне і конвенційне.

Сутність нетарифного регулювання полягає в забезпеченні належного захисту як інтересів держави, так і окремих суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності. Найважливішими заходами нетарифного регулювання є ліцензування, квотування, реєстрація контрактів, дозволи міністерств і відомств, що мають необхідні повноваження щодо видачі таких дозволів на відповідні товари.

До інструментів кількісного регулювання експорту та імпорту належать квотування та ліцензування зовнішньоекономічної діяльності.

Експортна (імпортна) квота - це гранична кількість визначеної категорії товарів, які дозволено експортувати (імпортувати) протягом певного періоду, що визначається у натуральних вартісних одиницях. Квотування здійснюється шляхом встановлення режиму видачі індивідуальних ліцензій, причому загальний обсяг експорту (імпорту) за ними не повинен перевищувати обсягу встановленої квоти. В Україні запроваджуються такі види експортних (імпортних) квот з товару: глобальні, групові, індивідуальні.

Експортна (імпортна) ліцензія - це оформлене належним чином право на експорт (імпорт) протягом певного встановленого терміну визначених товарів або валюти з метою інвестицій та кредитування.

В Україні існують такі види експортних (імпортних) ліцензій:

генеральна - це відкритий дозвіл на експортні (імпортні) операції з певним товаром (товарами) та (або) з певною країною (групою країн) протягом періоду дії режиму ліцензування з цього товару (товарів);

разова (індивідуальна) - це одноразовий дозвіл, який має іменний характер і видається для здійснення кожної окремої операції конкретним суб’єктом зовнішньоекономічної діяльності на період, не менший від необхідного для здійснення експортної (імпортної) операції;

відкрита індивідуальна - це дозвіл на експорт (імпорт) товарів протягом визначеного терміну (але не менше одного місяця) з визначенням загального обсягу товарів.

Окрім того, державне регулювання повинне мати на меті поглиблення міжнародної торгівлі України шляхом її інтеграції у світове господарство. Економічна інтеграція сприяє зростанню інвестицій в економіку країн-членів об’єднання з внутрішніх та зовнішніх джерел, допомагає лібералізувати торговельні відносини між цими країнами, усуваючи перешкоди в торгівлі деякими товарами.

2. Роль міжнародної торгівлі в економічному розвитку

Міжнародна торгівля може розглядатися з двох боків: як рушій економічного зростання і як похідна від економічного зростання. Про її роль в економічному розвитку свідчать емпіричні дослідження відомих економістів: М. Мікалопулоса, К. Джея, М. Мікаелі, А. Крюгера, Б. Баласса. Результати їхніх робіт показують, що:

-       темпи зростання ВНП і темпи зростання експорту високо корелюють між собою;

-       існує досить значна кореляція (0,38) між зміною частки експорту у ВНП і темпами змін ВНП;

-       збільшення темпів зростання експортних доходів на 1% щорічно пов'язано із збільшенням темпів зростання ВНП на 0,1%.

Міжнародна торгівля сприяє економічному розвитку країн, створюючи можливість для реалізації їхніх істотних порівняльних переваг і розвитку нових. Вона стимулює швидше й ефективніше використання внутрішніх ресурсів і дає змогу отримувати вигоди та переваги спеціалізації та участі в міжнародному поділі праці.

Додатковий попит за рахунок світового ринку допомагає подолати вузькість внутрішнього ринку, збільшити ефект економії масштабів завдяки доступу на більші та різноманітніші ринки. Міжнародна торгівля не тільки прямо впливає на темпи відтворення. Багатогранний непрямий вплив пов'язаний зі створенням численних підприємств, які обслуговують зовнішній сектор, допомагають подолати інерційність і є ще однією складовою економічного зростання.

Зміна експорту (пропозиція товару на вивезення) та імпорту (попиту на закордонні товари) залежить від зміни умов торгівлі. Ця залежність характеризується поняттями «еластичність експорту» та «еластичність імпорту».

Еластичність імпорту (E) - це зміна попиту на імпорт, що випливає зі зміни умов торгівлі. Еластичність імпорту вимірюється як відношення відсоткової зміни обсягів імпорту до відсоткової зміни його ціни. Якщо ціни на імпортні товари спадають, то обсяги імпорту збільшуються, а якщо ціни зростають, то імпорт скорочується. Попит на імпорт вважається еластичним, якщо Eim < 1. Це означає, що падіння ціни на імпортні товари на 1% привело до зростання попиту на них більше, ніж на 1%. Попит на імпорт вважається нееластичним, якщо Eim < 1. Це означає, що падіння ціни на імпортні товари на 1% призвело до зростання попиту на них менше, ніж на 1%.

Країна збільшуватиме витрати на імпорт при падінні цін (тому що падіння цін імпорту означає поліпшення умов торгівлі), якщо попит на імпорт еластичний, оскільки попит на імпортні товари зростає швидше, ніж падає їхня ціна.

Країна скорочуватиме витрати на імпорт, якщо попит на імпортне еластичний. Але оскільки обсяг імпорту обмежений можливостями експорту (експортом заробляються кошти на імпорт), то у випадку еластичності імпорту і падінні його ціни обсяг експорту повинен збільшуватися.

Еластичність експорту (Ех) - це зміна пропозиції товарів на експорт, що випливає зі змін умов торгівлі. Еластичність експорту вимірюється як відношення відсоткової зміни обсягів експорту до відсоткової зміни ціни імпорту, тобто

При зниженні цін на імпортні товари обсяги експорту збільшуються, а при зростанні - зменшуються. Таким чином, еластичність попиту на імпорт і еластичність пропозиції товару на експорт тісно взаємозалежні. Висока еластичність свідчить про розвинутість ринкового механізму, що дає змогу виробникам швидко реагувати на зміну цін. Низька еластичність свідчить про недостатній розвиток механізму регулювання економічними процесами, що створює для суспільства серйозні економічні проблеми.

Значну роль для економічного розвитку країни відіграє підвищення конкурентоспроможності національного виробництва.

Під конкурентоспроможністю, згідно з визначенням Організації економічного співробітництва і розвитку, розуміють «рівень, якого країна може досягти за вільних і справедливих умов, виробляючи товари і послуги, що відповідають вимогам міжнародних ринків, і водночас підтримуючи та підвищуючи реальні доходи протягом тривалого часу».

Конкурентоспроможність оцінюється за такими критеріями:

-       економічна діяльність;

-       урядова ефективність;

-       бізнесова ефективність;

-       інфраструктура.

Побудова індексу конкурентоспроможності ІМД ґрунтується на такому співвідношенні: 23 - дані офіціальної статистики й 13 - оцінки експертів. Для ранжирування використовується 314 показників, але кількість аналізованих країн становить лише 60. Це робить індекс ІМД об'єктивнішим, але й більш консервативним. Взаємодія з іноземними торговельними партнерами змушує національні фірми поліпшувати свою технічну базу, якість продукції, впроваджувати сучасні методи управління, внаслідок чого підвищуються темпи зростання економіки.

Одним із важливих показників конкурентоспроможності країни є конкурентоспроможність експорту. Конкурентоспроможний експорт дає змогу країнам одержувати більше іноземної валюти й імпортувати товари, послуги і технології, які необхідні для підвищення продуктивності праці, рівня життя та внутрішнього потенціалу. Завдяки йому підприємства починають орієнтуватися на вищі стандарти, мають можливості для більш простого доступу до інформації.

Таким чином, експортна конкурентоспроможність країни, фірми свідчить про ефективність їхньої інтеграції у світове господарство та адаптацію до сучасної глобальної економіки.

2.1 Україна на шляху до СОТ

На сьогодні перед країнами світу вже не стоїть питання, варто чи не варто ставати учасником Світової організації торгівлі. Більше того, не набуття членства в організації, яка налічує 150 країн-учасниць, мало надзвичайно негативний вплив на можливості розвитку зовнішньої торгівлі України. Водночас будь-яка країна світу, яка бере на себе численні зобов’язання, що накладаються на нових учасників, повинна чітко усвідомлювати не лише позитивні наслідки, але і проблеми, які можуть виникнути в економіці після приєднання до СОТ.

Українські споживачі мають виграти від розширення асортименту та якості товарів і послуг, зниження їх ціни внаслідок більш ефективної конкуренції на ринку. Експортоорієнтовані галузі економіки можуть виграти від зменшення втрат від дискримінаційних заходів (які сьогодні становлять 2-3 млрд дол. США на рік), зокрема через недискримінаційне ставлення в рамках антидемпінгових розслідувань. Приєднання до СОТ може загострити ряд внутрішніх економічних проблем України, що зараз є менш вираженими з огляду на наявність певних бар’єрів для торгівлі та використання заходів державної підтримки окремих виробництв. Найбільш істотними напрямами такого несприятливого впливу можна вважати такі. Подальша лібералізація торгівлі поступово посилить вплив світової кон’юнктури на економіку України, зумовить підвищення економічних ризиків у періоди глобальної економічної нестабільності. Цілком можливі тимчасові ускладнення у сфері державного регулювання економічного розвитку, спричинені необхідністю переходу на нові, міжнародно - погоджені умови державного регулювання економіки та відмови від вертикальної промислової політики.

Одним із найістотніших негативних чинників, дія якого активізується після вступу до СОТ, є те, що окремі вітчизняні виробники можуть виявитися не готовими до жорсткої міжнародної конкуренції.

Отже, можливості, які отримає Україна після приєднання до Світової організації торгівлі, повинні бути адекватно враховані під час розробки майбутньої економічної та зовнішньоторговельної політики. Лише в такому разі позитивний ефект від лібералізації торгівлі буде перевищувати негативні наслідки не лише у довгостроковому періоді, але і у більш короткий термін.

3. Динаміка зовнішньої торгівлі України за 2010-2012роки

3.1 Стан зовнішньоторговельного балансу України 2012 - 3 міс.

Обсяг експорту товарів та послуг України за І квартал 2012 р. становив 19403,5 млн. дол. США, імпорту - 20580,4 млн. доларів. Порівняно з відповідним періодом попереднього року експорт збільшився на 4,1% (на 769,3 млн. дол.), а імпорт - на 3,8% (на 745,5 млн. дол.). Негативне сальдо становило 1176,9 млн. дол. (у І кварталі 2011 р. - мінус 1200,7 млн. дол.). Коефіцієнт покриття експортом імпорту становив 0,94 як і у І кварталі 2011рік.

Рисунок 3.1 Структура зовнішньої торгівлі

У структурі зовнішньої торгівлі України порівняно з І кварталом 2011 р. частка товарів в експорті збільшилась на 0,9 в.п., в імпорті зменшилась на 0,7 в.п. та відповідно становили 83,3% та 92,7%.

Загальний обсяг експорту товарів та послуг до країн СНД збільшився проти І кварталу 2011 р. на 12,4% та становив 7691,5 млн. дол., до країн ЄС - зменшився на 9,1% та становив 4667,2 млн. дол.

Частка експорту до країн СНД зросла до 39,6% (на 2,9 в.п.), до країн ЄС зменшилась до 24,1% (на 3,5 в.п.).

Обсяг імпорту товарів та послуг з країн СНД порівняно з відповідним періодом попереднього року зменшився на 5,6% та становив 8888,1 млн. дол., з країн ЄС збільшився на 7,4% та становив 6370,8 млн. дол. Частка імпорту з країн СНД зменшилась до 43,2% (на 4,3 в.п.), з країн ЄС зросла до 31%. (на 1,1 в.п.).

За І квартал 2012 р. експорт товарів становив 16168,9 млн. дол. США, імпорт - 19079 млн. дол. Порівняно з І кварталом 2011 р. експорт збільшився на 5,3% (на 820,9 млн. дол.), імпорт - на 3% (на 562,5 млн. дол.). Від’ємне сальдо становило 2910,1 млн. дол. (у І кварталі 2011 р. також від’ємне - 3168,5 млн. дол.). На формування негативного сальдо вплинули окремі товарні групи: палива мінеральні, нафта і продукти її перегонки (-5582,4 млн. дол.) та засоби наземного транспорту, крім залізничного (-1267,3 млн. дол.).

Рисунок 3.2 Обсяги зовнішньої торгівлі товарами

Україна здійснювала зовнішньоторговельні операції товарами з партнерами з 195 країн світу. До країн СНД було експортовано 38,2% усіх товарів, до країн ЄС - 23,4% (у І кварталі 2011 р. - відповідно 36,1% та 28,2%).

Найбільші експортні поставки здійснювались до Російської Федерації - 28%, Туреччини - 5%, Польщі - 4,1%, Єгипту - 3,9%, Казахстану - 3,9%, Індії - 3,5% та Італії - 3,1% від загального обсягу експорту.

Поставки чорних металів та виробів з них становили 28,8% від загального обсягу експорту країни (з них чорних металів - 23,6%). На поставки продукції АПК та харчової промисловості припадало - 23,4% (з них продуктів рослинного походження - 12,1% (у т.ч. зернових культур - 9,7%), жирів та олій тваринного або рослинного походження - 5,5%, готових харчових продуктів - 4,5%), мінеральних продуктів - 13,5% (з них палив мінеральних, нафти і продуктів її перегонки - 7,5%), механічних та електричних машин - 9,9% (механічних - 5,4%, електричних - 4,5%), продукції хімічної та пов’язаних з нею галузей промисловості - 7,6% (добрив - 2,7%), засобів наземного транспорту, літальних апаратів, плавучих засобів - 7,2% (з них залізничних локомотивів - 6%).

У загальному обсязі експорту товарів порівняно з І кварталом 2011 р. збільшилась частка зернових культур, палив мінеральних, нафти і продуктів її перегонки, механічних машин, виробів з чорних металів, електричних машин. Натомість зменшилась частка чорних металів, жирів та олій тваринного або рослинного походження, руд, шлаку і золи та продуктів неорганічної хімії.

У порівнянні з І кварталом 2011 р. зросли обсяги експорту зернових культур - на 996,4 млн. дол. (у 2,8 раза), палив мінеральних, нафти і продуктів її перегонки - на 182,5 млн. дол. (на 17,6%), виробів з чорних металів - на 125,9 млн. дол. (на 17,8%), механічних машин - на 122,2 млн. дол. (на 16,1%), електричних машин - на 74 млн. дол. (на 11,4%), залізничних локомотивів - на 47,4 млн. дол. (на 5,2%) та пластмаси, полімерних матеріалів - на 45,5 млн. дол. (на 27,9%). Натомість зменшився експорт чорних металів - на 542,4 млн. дол. (на 12,4%), насiння і плодів олійних рослин - на 109,3 млн. дол. (на 26,3%), жирів та олій тваринного або рослинного походження - на 90 млн. дол. (на 9,2%), органічних хімічних сполук - на 70,6 млн. дол. (на 34,9%), залишків і вiдходів харчової промисловості - на 33,7 млн. дол. (на 16,8%).

Із країн СНД імпортовано 45,3% усіх товарів, із країн ЄС - 29,1% (у І кварталі 2011 р. - відповідно 49,7% та 27,8%).

У загальному обсязі імпорту найбільші надходження здійснювались з Російської Федерації - 37,8%, Німеччини - 7,7%, Китаю - 7,4%, Білорусі - 5,2%, США - 4,5%, Польщі - 3,7% та Італії - 2,4%.

Мінеральні продукти складали 37,2% від загального обсягу імпорту товарів, у т.ч. 18,7% - газ природний, 4,9% - кам’яне вугілля та 3,6% - нафта сира. На імпорт механічних та електричних машин припадало 14,7% (у т.ч. механічних - 8,2%, електричних - 6,5%), продукцію хімічної та пов’язаних з нею галузей промисловості - 9,6% (у т.ч. фармацевтичної продукції - 3,1%), засобів наземного транспорту, літальних апаратів, плавучих засобів - 8,9% (у т.ч. засобів наземного транспорту, крім залізничного - 7,3%), недорогоцінних металів та виробів з них - 5,9% (у т.ч. чорних металів та виробів з них - 4,2%), полімерних матеріалів, пластмас та виробів з них - 4,7% (у т.ч. пластмас, полімерних матеріалів - 3,5%).

У загальному обсязі імпорту товарів збільшилась частка механічних машин, засобів наземного транспорту, крім залізничного, електричних машин. Зменшилась частка палив мінеральних, нафти і продуктів її перегонки, пластмас, полімерних матеріалів, фармацевтичної продукції, чорних металів.

Порівняно з І кварталом 2011 р. зросли обсяги імпорту засобів наземного транспорту, крім залізничного - на 349 млн. дол. (на 33,5%), електричних машин - на 246,1 млн. дол. (на 24,8%), механічних машин - на 232,2 млн. дол. (на 17,4%), залізничних локомотивів - на 144 млн. дол. (у 2,6 раза), насiння і плодів олійних рослин - на 46,6 млн. дол. (на 38,9%). Зменшилися поставки палив мінеральних, нафти і продуктів її перегонки - на 588,9 млн. дол. (на 8%), руд, шлаків і золи - на 85,4 млн. дол. (на 31,9%), жирів та олій тваринного або рослинного походження - на 45,1 млн. дол. (на 33,3%), чорних металів - на 41,2 млн. дол. (на 7%), паперу та картону - на 27,8 млн. дол. (на 7,8%), одягу та додаткових речей до одягу, трикотажний - на 20,7 млн. дол. (на 22,7%) та фармацевтичної продукції - на 17,1 млн. дол. (на 2,8%).

У І кварталі п.р. експорт української давальницької сировини становив 30,1 млн. дол. США, або 0,2% від загального обсягу експорту країни. В Україну імпортовано готової продукції, виготовленої з давальницької сировини, на 19,1 млн. дол., що становить 0,1% від загального обсягу імпорту. Найбільші поставки здійснювались з Німеччини, Швейцарії та Російської Федерації.

В Україну надійшло іноземної давальницької сировини на 926,8 млн. дол., або 4,9% від загального обсягу імпорту країни. На даних умовах найбільше імпортовано нафти сирої з Російської Федерації - на 332,6 млн. дол., або 35,9% від загального обсягу імпорту давальницької сировини.

Обсяг експорту готової продукції, виготовленої з імпортованої давальницької сировини, становив 1433,9 млн. дол., або 8,9% від загального обсягу експорту. Найбільше поставлялось палив мінеральних, нафти і продуктів її перегонки, електричних машин, продуктів неорганічної хімії, одягу та додаткових речей до одягу, чорних металів, паперу та картону. Найбільші експортні поставки продукції здійснювались до Російської Федерації, Німеччини та Угорщини.

Обсяги експорту та імпорту послуг України за І квартал 2012 р. становили 3234,6 млн. дол. США та 1501,4 млн. дол. і по відношенню до відповідного періоду минулого року складали 98,4% та 113,9%.

Рисунок 3.3 Обсяги зовнішньої торгівлі послугами

Позитивне сальдо становило 1733,2 млн. дол. (за І квартал 2011 р. - 1967,8 млн. дол.). Україна здійснювала зовнішньоторговельні операції послугами з партнерами із 199 країн світу. Найбільшу питому вагу в загальному обсязі українського експорту складали транспортні (65%), різні ділові, професійні та технічні (14,9%) послуги. У структурі експорту частка послуг країнам СНД збільшилась порівняно з відповідним періодом минулого року на 7,2 в.п. і становила 46,8%, країнам ЄС - на 2,8 в.п. і становила 27,4%. Частка імпорту послуг від країн СНД становила 16,2% і збільшилась проти І кварталу 2011 р. на 0,1 в.п., від країн ЄС - становила 55,2% і зменшилась на 3,5 в.п. порівняно з відповідним періодом минулого року.

Основними партнерами в експорті послуг були Російська Федерація, на яку припадало 42,7% від загального обсягу експорту послуг, Велика Британія - 4,7%, США - 4,4%, Швейцарія - 3,7%, Кіпр - 3,5%, Німеччина - 2,9% та Вірґінські Острови (Брит.) - 2,2%. Найбільші обсяги імпорту одержані від Кіпру (14,8%), Російської Федерації (13,1%), Великої Британії (10,4%), Німеччини (7,5%), Туреччини (5,7%), США (5%) та Швейцарії (4,4%). Найсуттєвіші зменшення експорту спостерігалися в обсягах послуг трубопровідного транспорту - на 116,9 млн. дол. (на 11,2%), залізничного - на 49,3 млн. дол. (на 11,4%), фінансових - на 20 млн. дол. (на 24,2%), послуг зв’язку - на 12,2 млн. дол. (на 15,5%) та інших ділових послуг - на 11,4 млн. дол. (на 29,5%).

Одночасно збільшилися обсяги комп’ютерних послуг - на 52,5 млн. дол. (на 47,1%), послуг з подорожей - на 45,2 млн. дол. (на 70,9%), допоміжних транспортних послуг - на 39 млн. дол. (на 37,3%), різних ділових, професійних та технічних послуг - на 16,7 млн. дол. (на 3,6%) та будівельних послуг - на 11,6 млн. дол. (на 30,1%).

Імпорт послуг збільшився порівняно з І кварталом 2011 р. на 183 млн. дол. за рахунок зростання обсягів послуг з подорожей - на 81 млн. дол. (у 2,4 раза), будівельних послуг - на 58,5 млн. дол. (у 4,1 раза), державних послуг, які не віднесені до інших категорій - на 26,5 млн. дол. (на 21,2%), залізничного транспорту - на 16,9 млн. дол. (на 16,3%), інших ділових послуг - на 16,3 млн. дол. (на 30,9%), роялті та ліцензійних - на 11,2 млн. дол. (на 9,7%), допоміжних транспортних послуг - на 10 млн. дол. (на 60%). При цьому зменшилися обсяги імпорту фінансових послуг - на 14,6 млн. дол. (на 6,3%), послуг приватним особам та послуг в галузі культури та відпочинку - на 14,5 млн. дол. (на 24,2%), страхових послуг - на 8,6 млн. дол. (на 23,2%) та послуг зв’язку - на 7,4 млн. дол. (на 21,7%).

.2 Зовнішня торгівля України товарами та послугами за 2011 рік

За 2011 рік обсяг експорту послуг становив 13697,6 млн. дол. США і збільшився по відношенню до минулого року на 16,5%, обсяг імпорту - 6248 млн. дол. і зріс на 14,7%. Позитивне сальдо зовнішньої торгівлі послугами становило 7449,6 млн. дол. (за 2010 р. - 6311,7 млн. дол.). Зовнішньоторговельні операції послугами проводились з партнерами 217 країн світу. Найбільшу питому вагу в загальному обсязі українського експорту складали транспортні (66%), різні ділові, професійні та технічні (13,6%) послуги.

Порівняно з 2010 р. експорт послуг збільшився на 1938,2 млн. дол., у т.ч. за

рахунок зростання обсягів послуг трубопровідного транспорту - на 397,3 млн. дол. (на 11,8%), різних ділових, професійних та технічних послуг - на 360,5 млн. дол. (на 23,9%), послуг повітряного транспорту - на 318,9 млн. дол. (на 27%), залізничного - на 283,7 млн. дол. (на 19,1%), послуг з ремонту - на 189,1 млн. дол. (на 44,3%). При цьому зменшилися обсяги фінансових послуг - на 164,6 млн. дол.

(на 34,5%) та послуг морського транспорту - на 23,1 млн. дол. (на 1,9%). Експорт послуг до країн СНД становив 45,5% від загального обсягу експорту, до країн Європейського Союзу - 26,1%. Основною країною-партнером залишається Російська Федерація, обсяги послуг якій становили 5624,9 млн. дол. (41,1% від загального обсягу експорту послуг). Обсяг послуг, наданих країнам СНД, збільшився порівняно з минулим роком на 619,6 млн. дол. (на 11%). При цьому найбільше зростання експорту послуг спостерігалося до Російської Федерації - на 467,8 млн. дол. (на 9,1%), Казахстану - на 75,4 млн. дол. (на 90,2%), Туркменістану - на 42 млн. дол. (на 37,7%) та Білорусі - на 22,7 млн. дол. (на 17,2%). Обсяг послуг, наданих іншим країнам світу, збільшився порівняно з 2010 р. на 1318,6 млн. дол. (на 21,4%), у т.ч. Швейцарії - на 395,9 млн. дол. (на 91,8%), Великій Британії - на 141,8 млн. дол. (на 25,4%), США - на 93,3 млн. дол. (на 15,6%), Бельгії - на 86,6 млн. дол. (на 36,2%), Маршалловим Островам - на 77,3 млн. дол. (у 4,1 раза), Німеччині - на 70,4 млн. дол. (на 20,9%), Віргінським Островам (Брит.) - на 65 млн. дол. (на 32%), Іспанії - на 54,6 млн. дол. (у 2,8 раза), Естонії - на 50 млн. дол. (на 43,9%), Ізраїлю - на 45,8 млн. дол. (на 71,1%), Польщі - на 40,6 млн. дол. (на 43,7%), Канаді - на 37,7 млн. дол. (на 37%), Белізу - на 21,6 млн. дол. (на 40,8%), Швеції - на 20,1 млн. дол. (на 45%). Найсуттєвіші зменшення спостерігалися в експорті послуг до Угорщини - на 140,9 млн. дол. (на 62,9%), Франції - на 11,2 млн. дол. (на 9%), Об’єднаних Арабських Еміратів - на 10,7 млн. дол. (на 15,3%).

Найбільшу питому вагу в загальному обсязі імпорту послуг складали транспортні послуги (25,1%), різні ділові, професійні та технічні (17,9%), фінансові (15,3%) та державні послуги, які не віднесені до інших категорій (9,8%).

Імпорт послуг до України збільшився порівняно з 2010 р. на 800,3 млн. дол. за рахунок зростання обсягів отриманих різних ділових, професійних та технічних послуг - на 243,4 млн. дол. (на 27,7%), послуг повітряного транспорту - на 238,2 млн. дол. (на 53,2%), залізничного - на 126,8 млн. дол. (на 27,4%), послуг з подорожей - на 114,2 млн. дол. (на 32,9%), державних послуг, які не віднесені до інших категорій - на 82,4 млн. дол. (на 15,6%), комп’ютерних послуг - на 53,7 млн. дол. (на 29,9%), будівельних - на 47,6 млн. дол. (на 44,7%), послуг приватним особам та послуг в галузі культури та відпочинку - на 38,7 млн. дол. (на 19,9%).

При цьому зменшилися обсяги імпорту фінансових - на 131,6 млн. дол. (на 12,1%), роялті та ліцензійних - на 50,5 млн. дол. (на 11,6%) та інших ділових послуг - на 12,5 млн. дол. (на 5,3%). Імпорт послуг з країн СНД становив 18,6% від загального обсягу імпорту, з країн Європейського Союзу  53,6%. Обсяг послуг, одержаних з країн СНД, збільшився порівняно з минулим роком на 222,7 млн. дол. (на 23,7%), у т.ч. з Російської Федерації - на 153,4 млн. дол. (на 19,3%), Казахстану - на 21,4 млн. дол. (на 97%), Туркменістану - на 20,1 млн. дол. (у 3,8 рази) та Білорусі - на 15,9 млн. дол. (на 25,2%).

Імпорт послуг з інших країн світу збільшився на 577,6 млн. дол. (на 12,8%) за рахунок зростання обсягів послуг, одержаних з Німеччини - на 98,8 млн. дол. (на 27,9%), Австрії - на 86,6 млн. дол. (на 60,1%), Ізраїлю - на 66,7 млн. дол. (у 3,3 рази), Туреччини - на 56,4 млн. дол. (на 25,1%), Угорщини - на 47,3 млн. дол. (на 90,5%), Швейцарії - на 43,4 млн. дол. (на 24,3%), Великої Британії - на 39 млн. дол. (на 6,5%), Італії - на 24,2 млн. дол. (на 68,6%), Фінляндії - на 24 млн. дол. (у 2,1 рази), Чехії - на 20 млн. дол. (на 51,8%). При цьому зменшилися обсяги імпорту послуг з Франції - на 59,1 млн. дол. (на 25,7%), Швеції - на 19 млн. дол. (на 11,9%), Панами - на 15,2 млн. дол. (на 50,8%) та Єгипту - на 13,3 млн. дол. (на 41,5%).

Рисунок 3.5 Щоквартальні темпи зростання (зниження) експорту-імпорту послуг у 2009-2011 роках

За 2011 р. експорт товарів склав 68409,8 млн. дол. США, імпорт - 82606,9 млн. дол. Порівняно з 2010 р. експорт збільшився на 33,1%, імпорт - на 36%. Від’ємне сальдо становило 14197,1 млн. дол. (за 2010 р. також від’ємне - 9337 млн. дол.). На формування негативного сальдо вплинули окремі товарні групи: палива мінеральні, нафта і продукти її перегонки (-22913,4 млн. дол.), засоби наземного транспорту, крім залізничного (-4810,1 млн. дол.) та механічні машини

(-3541,3 млн. дол.). Коефіцієнт покриття експортом імпорту склав 0,83 (за 2010 р. - 0,85). Зовнішньоторговельні операції проводились з партнерами із 222 країн

світу. Обсяги експорту товарів до країн СНД становили 38,3% від загального обсягу експорту, Європи - 27% (у т.ч. до країн Європейського Союзу - 26,3%),

Азії - 25,9%, Африки - 4,9%, Америки - 3,7%. Найбільші експортні поставки здійснювались до Російської Федерації - 29% від загального обсягу експорту, Туреччини - 5,5%, Італії - 4,4%, Польщі - 4,1%, Індії - 3,3%, Китаю - 3,2% та Білорусі - 2,8%.

Збільшився експорт товарів до усіх основних країн-партнерів: Китаю - на 65,6% (за рахунок поставок руд та концентратів залізних, органічних хімічних сполук, жирів та олій тваринного або рослинного походження), Індії − на 58,9%

(за рахунок поставок жирів та олій тваринного або рослинного походження, чорних металів, добрив), Польщі - на 56,3% (за рахунок поставок чорних металів,

руд та концентратів залізних, електричних машин), Російської Федерації - на 47,6%, Італії - на 26%, Туреччини - на 24%. Основу товарної структури українського експорту складали чорні метали та вироби з них - 31,2% від загального обсягу експорту (збільшення на 28,4% проти 2010 р.). Мінеральні продукти становили 15% (збільшення на 52,4%), механічні та електричні машини - 9,9% (збільшення на 19,2%), продукти рослинного походження - 8,1% (збільшення на 39,1%), продукція хімічної та пов’язаних з нею галузей промисловості - 7,9% (збільшення на 54,9%), засоби наземного транспорту, літальні апарати, плавучі засоби - 7,1% (збільшення на 49,3%), жири та олії тваринного або рослинного походження - 5% (збільшення на 29,8%).

У загальному обсязі експорту товарів у порівнянні з 2010 р. Збільшилась частка палив мінеральних, нафти і продуктів її перегонки - з 7,1% до 8,3%, руд та концентратів залізних − з 4,8% до 5,5%, залізничних локомотивів - з 4,7% до 5,6%, зернових культур - з 4,8% до 5,3%, виробів з чорних металів - з 3,9% до 4,2%, добрив - з 1,8% до 2,7%, продуктів неорганічної хімії - з 2,2% до 2,6%. Натомість зменшилась частка чорних металів − з 28,4% до 27%, механічних машин - з 6,1% до 5,2%, електричних машин - з 4,9% до 4,7%.

Імпорт з країн СНД становив 45% від загального обсягу, Європи − 32,8% (у т.ч. з країн Європейського Союзу − 31,2%), Азії − 16,1%, Америки - 4,7%, Африки - 1,1%, Австралії і Океанії - 0,2%.

У загальному обсязі імпорту найбільші надходження здійснювались з Російської Федерації − 35,3%, Німеччини − 8,3%, Китаю − 7,6%, Білорусі - 5,1%,

Польщі - 3,9%, США - 3,1%, Італії - 2,4%. Збільшились проти 2010 р. імпортні поставки з Білорусі - на 64% (за рахунок надходжень палив мінеральних, нафти і продуктів її перегонки, засобів наземного транспорту, крім залізничного, механічних машин), Німеччини - на 49,1% (за рахунок механічних машин, засобів наземного транспорту, крім залізничного, електричних машин), США - на 46,7% (за рахунок палив мінеральних, нафти і продуктів її перегонки, засобів наземного транспорту, крім залізничного, механічних машин), Італії (на 44,3%), Китаю (на 33,3%), Російської Федерації (на 31,2%), Польщі (на 14,1%). Мінеральні продукти складали 36,4% обсягу імпорту товарів (збільшення на 42,1%). На поставки механічних та електричних машин припадало - 15,5% (збільшення на 56,5%), продукції хімічної та пов’язаних з нею галузей промисловості - 9,7% (збільшення на 23,9%), засобів наземного транспорту, літальних апаратів, плавучих засобів - 7,5% (збільшення на 69,3%), полімерних матеріалів, пластмас та виробів з них - 5,4% (збільшення на 22,7%), чорних металів та виробів з них - 4,8% (збільшення на 41,2%) від загальної вартості імпорту.

У загальному обсязі імпорту товарів збільшилась частка палив мінеральних, нафти і продуктів її перегонки - з 32,3% до 34,6%, механічних машин - з 7,5% до 8,6%, електричних машин - з 5,9% до 6,9%, засобів наземного транспорту, крім залізничного - з 5,5% до 6,6%. Зменшилась частка пластмас, полімерних матеріалів - з 4,7% до 4,1%, фармацевтичної продукції - з 4,1% до 3,5%, паперу та картону - з 2,4% до 1,9%. В Україну надійшло іноземної давальницької сировини на 4701,9 млн. дол. (збільшення на 49,2%). Експорт готової продукції з імпортної давальницької сировини становив 6314,2 млн. дол. (більше на 64,8%, ніж у 2010 р.). За 2011 р. експорт давальницької сировини становив 105,7 млн. дол. (на 74,1% більше, ніж у 2010 р.). У той же час до України імпортовано готової продукції, виготовленої з давальницької сировини, на 84 млн. дол. (на 60,7% більше обсягів 2010 р.). Бартерні (товарообмінні) операції у 2011 р. становили в експорті 0,7 млн. дол., в імпорті - 1 млн. дол. Обсяг експорту гуманітарної допомоги за 2011 р. становив 1,1 млн. дол., імпорту - 63,4 млн. доларів. Порівняно з 2010 р. експорт зріс на 45,3%, імпорт зменшився на 28,9%. Найактивніше здійснювали експортно-імпортні операції підприємства м. Києва, Донецької, Дніпропетровської, Луганської, Запорізької та Київської областей.

Рисунок 3.6 Темпи зростання (зниження) експорту-імпорту товарів у 2011 році

3.3 Зовнішньоторговельні операції товарами та послугами за 2010 рік

Україна здійснювала зовнішньоторговельні операції товарами з партнерами з 194 країн світу. До країн СНД було експортовано 35,1% усіх товарів, до країн ЄС - 23,3%. Найбільші експортні поставки здійснювалися в країни ЄС. Основні партнери в експорті товарів та послуг Російська Федерація - 44%, Італія - 1%, Польща - 1%, Білорусь - 1% та Туреччина - 1% (рис. 3.7).

Рисунок 3.7 Структура експорту товарів та послуг за 2010 рік

Імпорт забезпечує для виробничих та індивідуальних споживачів, а також для країни, до якої ввозяться товари, низку додаткових переваг та можливостей. Це зокрема:

доступ до дешевих та більш якісних товарів готових виробів, сировинних та інших матеріалів та комплектуючих деталей;

наповнення ринку дефіцитними товарами або товарами, які взагалі не виробляються на національній території;

зростання конкуренції та стимулювання завдяки цьому оптимізації, підвищення виробництва на національній території.

У географічному розподілі імпорту товарів у 2010 році відбулося збільшення поставок з усіх регіонів. Найбільше зросли поставки з Російської Федерації, насамперед за рахунок енергоносіїв, та з країн Азії. З країн СНД імпортовано 44,6% усіх товарів, з країн ЄС - 30,9. Таким чином, питома вага РФ збільшилась до 15%. Профіцит торгівлі послугами в 2010 році становив 4,9 млрд. дол. США, збільшившись у два рази порівняно з 2009 роком (2,4 млрд. дол. США). Таке зростання відбулось в основному через збільшення надходжень за транспортування газу майже повністю за рахунок підвищення тарифів.

Основні партнери в імпорті товарів та послуг РФ - 15%, Білорусь - 1%, Китай -2%, Німеччина - 7% та Польща - 3% (рис. 3.8).

Узагальнюючи результати дослідження статистичних даних, можна зазначити, що в 2009-2010 рр. вплив економічної кризи на загальний розвиток економіки, зокрема на зовнішньоекономічну діяльність підприємств України, був негативним, також є очевидним, що українські підприємства експортують більше товарів ніж послуг. Це означає їхню орієнтованість на сферу матеріального виробництва і недостатній рівень розвитку сфери послуг у країні, тобто в умовах глобалізації Україна посідає місце сировинно-індустріальної країни. Для зміцнення і розвитку зовнішньоекономічних відносин України, уряду необхідно більше уваги приділити створенню привабливих умов для імпорту енергоощадних технологій, сировини та підтримці українського виробництва за новітніми технологіями тощо.

Рисунок 3.8 Структура імпорту товарів та послуг за 2010 рік

Умови та результати зовнішньоекономічної діяльності країни значною мірою визначають характер її участі в системі міжнародної торгівлі та інших форм співробітництва за її участі.

Основними інструментами підтримки експорту з території України на сучасному етапі є:

-       стимулювання виробництва експортної продукції, зокрема продукції високого ступеня обробки, а також наукомісткої високотехнічної продукції;

-       сприяння модернізації та технічному переозброєнню експортоорієнтованих виробничих потужностей;

-       оптимізація національного правового та нормативно-інституціїного режиму здійснення експортних операцій;

-       удосконалення механізму фінансування та кредитування виробництв, які здійснюють експорт;

-       налагодження ефективної системи страхування експортних операцій;

-       забезпечення достатньої правової підтримки національного виробника, зокрема при проведені судово-арбітражних розглядів, антидемпінгових процесів.

4. Шляхи вдосконалення та перспективи розвитку міжнародної торгівлі України

.1 Потенційні переваги України для розвитку міжнародної торгівлі

Оскільки міжнародна торгівля для України є невід’ємною складовою на шляху до економічного зростання, Україна повинна сприяти розвитку міжнародних торговельних відносин. Проте сьогодні для України характерні такі чинники, які перешкоджають розвитку міжнародній торгівлі, а саме неефективне управління підприємствами; відсутність за кордоном збутової інфраструктури; нерозвиненість основних засад ринкової економіки; недосконалість методів державного регулювання економіки загалом і зовнішньоекономічної діяльності зокрема; слабка інфраструктура підтримки експорту; загострення міжнародної економічної конкуренції; протекціонізм з боку іноземних держав. Саме з такими чинниками, які негативно впливають на міжнародну торгівлю України варто боротися, адже наша держава має спектр потенційних можливостей для розвитку міжнародної торгівлі.

Потенційні переваги України для розвитку міжнародної торгівлі такі:

-       запаси мінерально-сировинних ресурсів (Україна володіє 5% світових запасів мінеральної сировини);

-       сприятливі кліматичні умови і родючі землі;

-       наявність інфраструктури для надання послуг (зокрема з міжнародного транзиту нафти та газу);

-       великий потенціал високотехнічних галузей промисловості.

На думку фахівців, слід вжити таких заходів для поліпшення зовнішньої торгівлі України:

-       підвищити рівень і якість продукції чорної металургії та важкого машинобудування;

-       розвивати конкурентоспроможні виробництва аграрно-промислового комплексу;

-       розвивати експорт ракетної і авіаційної техніки;

-       розвивати і модернізувати транспортну інфраструктуру;

-       залучати іноземний капітал для прискорення модернізації;

-       створювати нові галузі та виробництва (рідкісноземельні метали, комп’ютери, мікроелектроніка тощо);

-       розвинути міжнародний туризм до світового рівня;

-       створити маркетингові та сервісні мережі на міжнародних ринках;

-       активно впроваджувати міжнародні стандарти і процедури сертифікації;

-       використовувати політичні та дипломатичні важелі впливу для забезпечення участі України у великих міжнародних коопераційних проектах;

-       належним чином забезпечити інформатизацію зовнішньоекономічної діяльності;

-       удосконалити фінансові механізми регулювання експорту.

У державній політиці регулювання міжнародної торгівлі України пріоритетними є такі завдання:

-       вироблення цілісної державної концепції та ґрунтовних програмно-цільових підходів уряду, суб’єктів державного управління на вищому та середньому рівнях, законодавчих і виконавчих органів у сфері міжнародного співробітництва;

-       комплексна оптимізація механізму регулювання структури та умов експортно-імпортної діяльності на основі виваженої оцінки ролі та місця України в системі міжнародного поділу праці;

-       правове й організаційно-інституційне закріплення переходу до переважно економічних та правових методів регулювання міжнародної торговельної діяльності;

Здійснення вище перелічених заходів допоможе Україні розвинути міжнародну торгівлю, тим самим зайняти відповідне місце на світовому ринку, що дозволить розвинути спеціалізацію країни та забезпечення необхідними товарами і послугами шляхом їх імпорту.

4.2 Факторні передумови міжнародної торгівлі України

Для того, щоб об’єктивно оцінити умови та тенденції експортної спеціалізації та імпортного профілю України, як і будь-якої держави світу, доцільно проаналізувати факторні передумови міжнародної торгівлі. Ресурсне забезпечення значною мірою визначає структуру такої торгівлі, місце національної економіки в системі міжнародного обміну та поділу праці. Разом з тим не слід абсолютизувати його, адже в сучасному світі дедалі більшу роль відіграють не первинні фактори спеціалізації (ресурсо-кліматичні умови розвитку економіки, її забезпеченість робочою силою, землею тощо), а вторинні. Такими факторами можна вважати історично сформований профіль національного виробничого комплексу, характер робочої сили, нарешті, суб’єктивні (нехай і об’єктивно зумовлені) рішення щодо розвитку тих або інших видів виробництва.

Щодо факторів первинного характеру, які визначають торговельний профіль України, слід відзначити, що хоча наша держава і має значні поклади вугілля, залізної та марганцевої руд, сірки, ртуті, титану, мінеральних солей, інших видів корисних копалин функціонування її національного відтворювального комплексу значною мірою залежить від енерго-сировинних поставок з інших країн. Більше того, наша держава має від’ємний баланс у торгівлі енерго-сировинними ресурсами, що значною мірою зумовлено неефективністю господарювання, витратністю моделі природокористування.

У цьому зв’язку можна відзначити, що природні чинники забезпечують і великий аграрний потенціал відкритої економіки України. Нині в багатьох підгалузях відбувається бурхливе зростання виробництва продуктів харчування.

Фактори вторинного порядку пов’язані з сучасними закономірностями інтернаціоналізації світових продуктивних сил. Вони походять від природного розподілу багатств, але відображають багаторічні зусилля щодо формування національної спеціалізації, освоєння зарубіжних ринків, а також історичну орієнтацію на закордонні предмети виробничого та індивідуального споживання.

Розвиток дії первинних факторів відбувається за рахунок іноземних інвестицій, а також завдяки поліпшенню роботи вітчизняних виробників аграрної техніки. Тому для України такими вторинними факторами, які можна використати з метою оптимізації участі в системі міжнародної торгівлі, є наявні, значною мірою вже орієнтовані на експорт, підгалузі машинобудування, хімічного, текстильного, харчового та інших видів виробництва. Тобто на сучасному етапі ідеться передусім про ефективніше використання вже створених матеріальних об’єктів виробничої інфраструктури, які потребують, як правило, значних інвестицій у модернізацію, всебічний розвиток як сумісних, так і більш спеціалізованих промислових потужностей.

Вирішальними умовами розширення участі України в системі міжнародних економічних відносин є рівень і динаміка руху національної економіки, ступінь її відкритості, а також розвиненість і структура зовнішньоекономічних контактів, здатність відповідати постійно мінливим умовам міжнародного господарського життя. У нових умовах необхідно забезпечити органічне розширення російської участі в системі міжнародних економічних відносин і більш повне використання можливостей міжнародного поділу праці для рішення як внутрішніх задач країни, так і проблем удосконалювання її зовнішньоекономічних зв'язків.

4.3 Перспективи розвитку міжнародної торгівлі України в умовах її інтеграції

Інтеграція України до світового економічного простору відбувається під впливом суперечливих тенденцій формування глобальної системи господарювання. Зростає взаємозалежність національних господарств, підвищується роль зовнішньої торгівлі в економічному поступі країн, загострюється національна та глобальна конкуренція. За цих умов виникає нагальна потреба розробки оптимальної стратегії входження України в складну сукупність світових господарських процесів з метою адаптації національних регуляторних механізмів до реального процесу світової глобалізації. Така стратегія має ґрунтуватися на активній виваженій державній політиці щодо реформування національної економіки в цілому та зовнішньоекономічної сфери зокрема.

У розвитку світової економіки останніх десятиліть домінують процеси міжнародної економічної інтеграції. Вони визначають напрями та пріоритети сучасного етапу інтернаціоналізації господарського життя, формуючи середовище поглиблених міжнародних економічних відносин країн, що дозволяє не лише розвивати міжнародні економічні зв’язки, а й сприяє розвитку економіки окремої держави.

Для ефективної й організаційно оформленої інтеграції України в сучасні світогосподарські зв’язки необхідні певні політико-правові, соціально-культурні, економічні та інфраструктурні передумови.

Основні політико-правові передумови інтеграції України: політичне визначення України, забезпечення територіальної цілісності та створення адекватної системи національної безпеки, безумовне виконання міжнародних зобов’язань, особливо в сфері прав людини.

Економічні передумови інтеграції формуються завдяки таким чинникам: економічному та інституційному забезпеченню суверенітету, оцінці економічного потенціалу і напрямів структурної перебудови, розробленню та реалізації обґрунтованої програми переходу до ринкових відносин з пріоритетом роздержавлення і приватизації, соціального захисту населення, оцінці експортного потенціалу.

До основних соціально-культурних передумов інтеграції належать відродження і виховання почуття власної гідності, створення умов соціально-культурної життєздатності народів України, формування сучасної, орієнтованої на світові пріоритети системи народної освіти, розвиток контактів з українцями, що проживають за межами України.

Формування інфраструктурних передумов насамперед пов’язане з розвитком транспортних комунікацій, необхідних для нормальної життєдіяльності суверенної держави (національні авіакомпанії, флот, транспортні корпорації), розвиток сучасних інформаційно-комунікаційних систем з включенням їх до міжнародних систем.

Включення України до будь-яких інтеграційних угруповань у стані без чіткого бачення перспектив структурної реорганізації може призвести не лише до консервації, але й до негативних тенденцій у всіх галузях національної економіки. І навпаки, участь України в інтеграційних процесах за умов цілеспрямованої внутрішньої структурної політики дасть змогу ефективніше і швидше виправити деформовану економіку.

Висновок

Міжнародна торгівля займає чільне місце у розвитку кожної держави. В результаті розподілу праці країни за допомогою міжнародної торгівлі можуть розвивати декілька сфер діяльності, в яких вона спеціалізується та імпортувати ті продукти, які вона сама не виготовляє, або які є низької якості порівняно з іншими країнами.

З розвитком міжнародних економічних відносин країни намагаються зменшити бар’єри при здійсненні торгівлі так, щоб це було взаємовигідно.

Для поглиблення міжнародних відносин щодо торгівлі країни можуть інтегрувати. Для України інтеграція є досить актуальною темою. Саме інтеграція дозволить позбутися бар’єрів при здійсненні експорту-імпорту товарів і послуг, усунути дискримінацію в цій сфері.

Рівень розвитку міжнародної торгівлі певної країни впливає на розвиток її економіки зокрема, тому вкрай важливо розвивати ці зовнішньоторговельні відносини. Для раціональної організації цих відносин, які б приносили вигоду потрібно використовувати концепції міжнародної торгівлі, які дають можливість не лише зрозуміти причини виникнення міжнародної торгівлі, а й доцільний спосіб її організації.

Список використаних джерел

1.   Крилова Н.В. Управління міжнародними торговельними операціями [Текст]: навч. посібник / Н.В. Крилова; Міжрегіональна академія управління персоналом. - К.: МАУП, 2008. - 232 с

2.   Закон України. Про ратифікацію Протоколу про вступ України до Світової організації торгівлі. - Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2008, №23, ст. 213.

3.   Румянцев А.П., Коваленко Ю.О. Міжнародна економіка: Навч. посібник. - :К.: Центр учбової літератури. 2007. - 296 с.

4.   Підручник. / За ред. Козака Ю.Г., Логвінової Н.С., Барановської М.І. - 4-те вид. перероб. та доп. - К.: Центр учбової літератури, 2011. - 512 с.

5.   Рум’янцев А.П., Рум’янцев Н.С. Зовнішньоекономічна діяльність: Навч. посібник. - :К.: Центр навчальної літератури. 2004. - 377 с.

6.   Гукасьян        Г.М. Экономическая теория: Учебник / Г.М. Гукасьян, Г.А. Маховикова, В.В. Амосова. - М.: Эксмо, 2008. -608 с.

7.   Савельєв Є.В. Міжнародна економіка: теорія міжнародної торгівлі і фінансів: Підручник магістрантів з міжнародної економіки і державної служби. - Тернопіль.: Економічна думка, 2005. - 542 с.

8.   Економічна теорія: політична економія: Підручник / за ред. С.І. Юрія. - К.: Кондор, 2009. -604 с.

9.   Базилевич В., Базилевич К., Баласгрик Л. Макроекономіка: Підручник. - К. Знання, 2005. -851 с.

10. Рудий М.М. Мікроекономіка: Навч.посібник. - К.: Каравелла, 2008.

11. Розпорядження Кабінету Міністрів України «Про затвердження плану заходів щодо адаптації української економіки до вимог СОТ» від 30 жовтня 2008 р. №1381-р (із змінами). - zakon1.rada.gov.ua

12.    Звіт робочої групи з питань вступу України до СОТ від 25 січня 2008 року WT/ACC/UKR/152. - www.wto.org

.        Рішення Ради національної безпеки і оборони України про Звіт Кабінету Міністрів України щодо результатів членства України в Світовій організації торгівлі. - Офіційний вісник України, 2009 р. - №69. - С. 11.

14. Корецький М.Х., Дацій О.І., Кульнєва Г.М., Вініченко І.І. Економічна теорія. - К.: Центр учбової літератури, 2007. - 256 с.

.     Звіти державної служби статистики України за 2012 р. - www.ukrstat.gov.ua

16. Бабин П., Исаченко Т.М. Внешне економическая политика: Учеб. пос. - М.: ЗАО «Издательство «Окономика», 2007. - 463 с.

17.    Школа І.М., Козменко В.М., Бабінська О.В. Міжнародні економічні відносини: підручник для студ. вищих навч. закл. / Чернівецький торговельно-економічний ін-т Київського національного торговельно-економічного ун-ту. - Вид. 2., переробл. і доп. - Чернівці: Книги-ХХІ, 2007. - 544 с.

.        Румянцев А.П., Коваленко Ю.О. Міжнародна економіка: Навч. посібник. - :К.: Центр учбової літератури. 2007. - 296 с.

.        В.В. Козлик, Л.А. Панкова, Даниленко Н.Б. «Міжнародні економічні

відносини» - К. Знання, 2008 р.

.     Бураковський І., Куценко К., Кобилянська А. та ін. Оцінка витрат та вигод від укладання угоди про зону вільної торгівлі між Україною та ЄС. - К.: К.И.С., - 2010. - 96 с.