Теоретичні засади дослідження та регулювання споживчого ринку

Теоретичні засади дослідження та регулювання споживчого ринку

Міністерство освіти і науки України

Київський національний торговельно-економічний університет

Кафедра міжнародної економіки

Наукова робота

на тему: Теоретичні засади дослідження та регулювання споживчого ринку

Київ, 2012

1. Споживчий ринок в системі забезпечення сталого соціально-економічного розвитку України

Ринок, як система економічних відносин між суб’єктами господарської діяльності, що самостійно функціонують в процесі обміну товарів та послуг на гроші, є важливою відправною ланкою формування соціально-орієнтованої ринкової економіки, відіграє ключову роль у системі суспільного відтворення: виробництві, розподілі, обміні, споживанні товарів та послуг. Ринкові відносини є головною формою відносин між виробниками товарів (послуг) та їх покупцями, механізмом координації і узгодження їх дій, головною умовою досягнення високих результатів господарської діяльності.

Ринок - обов’язкова складова товарного господарства, яка обумовлена розвитком суспільного поділу праці, економічною відокремленістю господарюючих суб’єктів, наявністю різних форм власності, свободою підприємництва та вибору, тісним зв’язком з світовою економікою.

Ринок - багатогранна та складна категорія, що призводить до наявності значної кількості визначень сутності ринку. В сучасній економічній літературі сутність категорії "ринок" розкривається як:

-    взаємодія людей для торгівлі один з одним;

-        сукупність відносин існуючих та потенційних покупців товарів і послуг та їх продавців у сфері обміну;

         сукупність економічних відносин, за допомогою яких здійснюється обіг суспільного продукту в товарно-грошовій формі ;

         механізм та форми організації і обслуговування обміну товарів, послуг за законами товарного виробництва та грошового обігу,

         обмін, який викликає вільне коливання попиту, пропозиції та цін, та орієнтує виробництво на задоволення суспільних потреб;

         тип господарських зв’язків між суб’єктами господарювання.

Передумовами формування ринкових відносин є: наявність необмеженої кількості учасників конкуренції; вільний вхід до ринку; регулярний характер обміну на основі взаємодії попиту, пропозиції, цін; мобілізація матеріальних трудових, фінансових і інших ресурсних потоків; однорідність однойменних продуктів; надання кожному з учасників ринку повного обсягу ринкової інформації; неможливість тиску на рішення, що приймаються конкурентами.

Визначені основні умови для переходу до ринкового господарства в Україні, з якими можна повністю погодитися. Це: наявність в економіці різноманітних форм власності; забезпечення свободи господарської діяльності, формування механізму вільного ціноутворення; вільне маневрування ресурсами; повнота і доступ до інформації, наявність ринкової інфраструктури, послідовна інтеграція національної економіки в систему світових господарських зв’язків, забезпечення соціальних гарантій громадянам.

Ринкова модель економіки містить три головні елементи - попит, пропозицію і ціну, які знаходяться в постійному діалектичному зв’язку між собою. Ці елементи функціонують в умовах конкуренції, сутність якої полягає у свободі вибору економічних рішень учасниками виробничих відносин - виробниками (продавцями), покупцями (споживачами), спрямованими на максимізації вигоди: для перших - прибутку, для других - споживчої корисності. Таким чином, як економічна категорія ринок - це сукупність економічних відносин, які мають місце в сфері обміну товарів та послуг, в результаті яких формується попит, пропозиція та ціна.

Комплексне (системне) розкриття сутності ринку потребує визначення його основних функцій :

)    остаточне визначення вартості товарів та послуг та їх реалізації, перетворення продукту праці на товар;

2)      забезпечення неперервності процесу суспільного відтворення (зокрема, зв’язку між виробництвом та споживанням), формування цілісної національної економічної системи та її зв’язку з іншими національними економіками в масштабі світового ринку;

)        спонукання виробників товарів та послуг до зниження індивідуальних витрат нижче від суспільно необхідних, підвищення суспільної корисності товарів та послуг, їхніх якостей і споживчих властивостей;

)        регулювання впливу на економіку в цілому, на пропорцію між різними сферами-галузями економіки, приведення у відповідність платоспроможного попиту та пропозиції, нагромадження та споживання та інших пропорцій;

)        сприяння контролю споживачів за виробництвом, вирівнювання цін;

)        посилення конкуренції між виробниками товарів та послуг в окремих кранах та в межах світового господарства.

Щодо сутності споживчого ринку, то в сучасній економічній літературі існує багато різних тлумачень цього терміну. Наприклад, в [7, с.542] споживчий ринок визначається як " окремі особи та домашні господарства, які купують товар та послуги для особистого споживання." В [т.3 с. 253], "Економічній енциклопедії" він трактується як "процес купівлі домогосподарствами товарів та послуг для особистого споживання" . В якості синонімічного там же пропонується використовувати термін "ринок предметів споживання", який характеризується як "сукупність необхідних та сталих зв’язків між підприємствами, торговельними організаціями, населенням і державою(опосередковано) щодо купівлі-продажу предметів споживання" [8, с.429, т.3 ].

На наш погляд, представлені визначення не є коректними, і вступають в протиріччя з загальновизнаним розуміння категорії "ринок". Більш логічним, на нашу думку, є об’єктний підхід. Оскільки сукупність товарів та послуг надзвичайно різноманітна, ринки прийнято класифікувати за спеціалізацією або об’єктом угоди купівлі-продажу на: сировинний ринок; ринок засобів виробництва, робочої сили, фінансовий ринок, споживчий ринок, тощо [16-17].

Таким чином, споживчий ринок - це один з сегментів (підсистем) ринку, який характеризує сукупність соціально-економічних відносин виробника і споживача, що формуються в процесі купівлі-продажу (оренди) споживчих товарів та послуг для кінцевого (особистого) споживання.

В контексті завдань розбудови соціально-орієнтованої економіки важливо підкреслити особливий соціально-економічний характер споживчого ринку, бо саме він віддзеркалює соціально-психологічні відносини продавця та покупця, продавця та виробника, а в кінцевому випадку стає індикатором благополуччя суспільства та надійності політики держави.

Співвідношення між потрібною споживачеві кількістю товарів і послуг та цінами, що складаються на ринку, визначає потребу у витратах робочого часу, у праці. При цьому, через взаємозв’язок рівня оплати праці та пропозиції товарів, зі зміною рівня оплати праці змінюється і пропозиція. Саме через цей регулювальний механізм ринку здійснюється задоволення потреб і споживачів, і виробників.

Таким чином, у соціально-економічному плані споживчий ринок - це сукупність економічних відносин між покупцями та продавцями споживчих товарів та послуг , в результаті взаємодії яких формується кінцевий попит, пропозиція і ціна на них.

Передумовою формування ринкових відносин на споживчому ринку є:

1) наявність індивідуальних покупців (окремі особи, групи, сім’ї) зі своїми потребами;

2)      бажання купити (орендувати) товар, послугу;

)        купівельна спроможність (як правило, наявність грошей,);

)        наявність продавців (виробників, посередників), які бажають і мають що продати.

Споживчий ринок має відмітні особливості, які вирізняють його з-поміж інших ринків - засобів та предметів виробництва, інвестиційного ринку, ринку праці та ін. Ці особливості пов’язані, насамперед, із значною кількістю покупців, що географічно неконцентровані, суттєвим варіюванням їхніх знань щодо спожиткової продукції, великою роллю емоційних психологічних факторів та стереотипів поведінки особи при виборі покупки тощо. Це обумовлює важливість вивчення та розуміння потреб покупців, як необхідної передумови здійснення купівлі спожиткових товарів або надання послуг для кінцевого споживання, врахування можливості створення нових ринків або розширення (звуження) існуючих залежно від купівельної спроможності споживачів, каналів просування товарів та реклами, які стимулюючи бажання придбати товар, сприяють зростанню ринків.

Найважливішими ознаками споживчого ринку є:

·   системність, тобто він являє собою сукупність організованих елементів, які визначаються кінцевим результатом, структурованістю та базовими умовами ринку;

·   відображення соціальних, політичних, технологічних і інших відносин споживачів та виробників, продавців і покупців;

·   спрямованість на задоволення комплексу особистих потреб людини для забезпечення її функціонування, як біологічно-соціальної особистості;

·   просторово-територіальні і часові межі (кількість та склад учасників ринку, його матеріально-речова структура ).

Іншими особливостями споживчого ринку, на наш погляд, є:

·   відкритість ринку, тобто вільний, необмежений доступ на ринок різних учасників як з боку покупців, так і з боку продавців товарів та послуг;

·   прозорість ринку, надання учасникам ринку повного обсягу ринкової інформації;

·   активність ринку, висока інтенсивність трансакцій (операцій з купівлі-продажу), яка обумовлюється особливостями процесу споживання, відсутністю тиску на рішення, що приймаються контрагентами.

В сучасних умовах споживчий ринок займає центральне місце в системі ринків, визначаючи їх стан, тенденції та темпи розвитку, що обумовлюється соціальною орієнтацію розвитку економік більшості країн світу. Визначальна роль споживчого ринку обумовлюється його основними функціями - посередницька, стимулююча, інформаційно-координуюча, ціноутворююча, регулююча. Об’єкти та наслідки дії окремих функцій віддзеркалює.

Поняття «споживчий ринок» є узагальнюючим, характеризує складну і велику сукупність окремих видів споживчих ринків, кожному з яких притаманні свої об`єкти та суб’єкти обміну, особливості взаємодії тощо. Проведення досліджень споживчого ринку вимагає систематизації, тобто виокремлення видів ринків за найбільш суттєвими класифікаційними ознаками. (табл. 1.1).

Таблиця 1.1 Види споживчого ринку

Подальший поділ видів ринку на окремі частини - сегменти (від лат. segment - відрізок), здійснюється за наступними ознаками:

ü за фізичними властивостями товару - ринок продовольчих товарів, ринок непродовольчих товарів;

ü за соціально-демографічними ознаками - ринок по віку, статі; розміру сім’ї;

ü за територіальним розташуванням - ринок району, ринок міського поселення, ринок міста, ринок села;

ü за суспільним відношенням - ринок товарів повсякденного попиту, ринок товарів періодичного попиту; ринок товарі попереднього вибору;

ü  ринок товарів підвищеного попиту;

ü  за місцем виробництва - ринок вітчизняних товарів, ринок імпортних товарів;

ü  за швидкістю реалізації: ринок товарів, що швидко псуються; ринок товарів довгострокового користування;

ü  за суспільним відношенням до товару - ринок товарів першої необхідності; ринок товарів не першої необхідності;

ü  залежно від тривалості використання товарів - ринок товарів тривалого користування (термін служби - 1 рік і більше); ринок товарів короткотермінового користування (термін служби до 1 року).

Поглиблена сегментація споживчого ринку дозволяє виробникам та продавцям сконцентрувати свою діяльність саме на тих сегментах ринку, які вони здатні ефективно обслуговувати.

Розвиток споживчого ринку відбувається в певному зовнішньому середовищі (рис. 1.4), яке включає:

·   економічне середовище, що обумовлює більші або менші обсяги грошових коштів, які витрачають покупці на придбання товарів та послуг, наявність вільних робочих місць, а значить і можливість отримання доходів споживачів, наявність і доступність інвестиційних, кредитних ресурсів та розмір плати за них;

·   правове середовище, що регулює взаємовідносини на споживчому ринку всіх його учасників;

·   інституціональне середовище, яке характеризується ступенем розвиненості інфраструктури споживчого ринку (банки, транспортні підприємства, рекламні агенції та ін.);

·   техніко-технологічне середовище, яке через науково-технічний прогрес впливає на появу нових спожиткових товарів та послуг, зміну структури споживання, ускладнення контролю за якістю і безпекою товарів;

·   соціально-культурне і демографічне середовище, яке обумовлює зростання (зменшення) освітнього рівня споживачів, збільшення (скорочення) чисельності населення, зміни в складі сім`ї та ін.;

·   природне середовище, яке визначає наявність сировини, енергії, водних та земельних ресурсів, кліматичні умови життєдіяльності тощо.

Розвиток споживчого ринку багато в чому залежить від трьох основних факторів: чисельності населення, потреби якого в товарах необхідно задовольнити; промислового капіталу, можливості якого визначають виробництво цих товарів; торговельного капіталу, який забезпечує взаємозв’язок між виробництвом і споживанням.

Фактор "населення" залежить від народжуваності і смертності. На процес народжуваності великий вплив має рівень освіти населення і методи планування сім’ї, на рівень смертності - фізичний стан людей, підтримання здорового способу життя, якість послуг, які надаються закладами охорони здоров’я. В умовах глобалізації вагомий вплив на цей фактор мають міграційні процеси, пов’язані з рухом робочої сили та домогосподарств в межах національної та міжнародної економіки.

Фактор "промисловий капітал" залежить від обсягів інвестицій, які вкладаються у виробництво товарів та надання послуг, продуктивності одиниці промислового капіталу і середнього терміну його служби. Результатом сукупного впливу названих чинників є обсяг виробництва товарів і послуг, де усередненим показником виступає випуск продукції та надання послуг на душу населення .

Фактор "торговельний капітал" залежить, з одного боку, від випуску товарів та послуг, а з іншого - від чисельності населення, яке купує і споживає їх, що дозволяє оцінювати його вплив за допомогою такого показника, як споживання товарів та послуг на душу населення.

В теперішній час розвиток внутрішнього споживчого ринку в Україні знаходиться під впливом позитивних факторів та передумов економічного розвитку - підвищення рівня оплати праці, соціальних виплат та доходів населення в цілому, створення можливостей зростання обсягів та удосконалення структури пропозиції спожиткових товарів та послуг як за рахунок національного виробництва, так і шляхом активізації зовнішньоторговельної діяльності .

В той же час, на споживчий ринок продовжує впливати ряд негативних, деформуючих факторів зовнішнього середовища, які пов’язані із недостатністю робочих місць (рівнем безробіття серед молоді віком до 30-ти років, що є найвищим у Європі), високим рівнем безробіття, нерівномірністю розподілу доходів, невиправданим зростанням цін і інфляцією, необґрунтованим перерозподілом доходів між окремими регіонами і виробниками за рахунок їх монопольного стану і виробництві товарів, доступності до природних і сировинних ресурсів, недосконалістю правових засад вільної конкуренції, високою вартістю кредитних ресурсів та ін.

Основні чинники внутрішнього та зовнішнього середовища обумовлюють існуючий стан (рівень) розвитку та ефективність реалізації основних функцій споживчого ринку.

2. Сутність, цілі та завдання дослідження та регулювання розвитку споживчого ринку

Поняття "розвиток" є одним з фундаментальних та надзвичайно широко використовується в різних галузях природничих, філософських, суспільних та економічних наук.

З точки зору філософії [] розвиток означає незворотну, направлену, закономірну зміну матеріальних та ідеальних об'єктів. Тільки одночасне існування всіх трьох вказаних властивостей виділяє процеси розвитку серед інших змін: зворотність змін характеризує процеси функціонування; відсутність закономірності характерна для випадкових процесів катастрофічного типу; при відсутності направленості зміни не можуть накопичуватися, і тому процес втрачає характерного для розвитку єдиної, внутрішньо взаємозв'язаної лінії.

Протягом усієї історії філософи неодноразово поверталися до осмислення суті розвитку та визначення його особливих ознак [; ; ]. Відповідно до німецької класичної філософії Гегеля принцип розвитку має універсальний характер, його всезагальним механізмом та джерелом є виникнення, боротьба та подолання протилежностей. В теорії марксизму [, с. 55] розвиток розуміється як універсальна властивість матерії, як дійсно всезагальний принцип, який слугує основою пояснення історії суспільства і пізнання. Загальною теорією розвитку виступає матеріалістична діалектика, головні особливості процесів розвитку висловлює зміст її основних законів - єдності і боротьби протилежностей, перехід кількісних змін в якісні, заперечення. Історія суспільства і розвиток науки протягом 20 століття неодноразово підтвердила складний, неоднозначний характер процесів розвитку та їх механізмів, неоднорідність процесу розвитку, діалектичну взаємодію різноспрямованих процесів (серед яких є як прогресивні, так і регресивні), вирішальне значення цілеспрямованої діяльності.

Узагальнюючи сучасне розуміння необхідно зазначити, що з точки зору економіки, розвиток - це сукупність прогресивних та регресивних, керованих та некерованих процесів, які відбуваються в економіці на мікро - та макрорівнях і результатом яких є закономірні, якісні, незворотні зміни, що відбуваються в економічних системах та серед учасників таких систем.

В 80-х роках минулого століття з'явилося поняття "стійкого розвитку", який визначається як тривалий безперервний розвиток, що забезпечує потреби людей, які проживають нині, без шкоди забезпечення потреб майбутніх поколінь []. У роботах, які присвячені стійкому розвитку, наголошується на принципових відмінностях змістовного наповнення поняття „розвиток", а саме: мова йде про розгляд переходу економічного розвитку від домінування трансформаційних змін до самостійно підтримуючого господарського поступу, при якому значно посилюється роль внутрішніх чинників, національних ринків (через зміцнення цілісності, органічної єдності економічної системи держав, врахування тенденцій розвитку світової економіки).

В останнє десятиліття проблематика, пов'язана з процесами розвитку, активно розглядається на мікрорівні, по відношенню до підприємства. Найбільш повним та комплексним дослідженням проблематики розвитку на рівні підприємства як складної керованої детермінованої системи, в умовах ринкової економіки стала монографія Герасимчука В.Г. "Розвиток підприємства: діагностика, стратегія, ефективність" [], в якій розмежовуються поняття функціонування, вдосконалення та розвиток, та подаються їх відмітні характеристики. Розвиток розглядається як - „цілеспрямована діяльність підприємства, пов’язана з вдосконаленням процесів результативного розв’язання проблем соціального, організаційного, економічного, техніко-технологічного, інших напрямків, що виникають під впливом зовнішніх і внутрішніх факторів, через постійний перегляд стратегій, функцій, структур, за ініціативи каталізатора змін із застосуванням теорії мотивації, досліджень дією, раціональних та інших методів [16, с. 28].

В багатьох дослідженнях економічний розвиток підприємства тісно пов’язується з його економічним зростанням, під яким розуміється зростаюча здатність підприємства до реалізації своїх виробничих можливостей, зростання обсягу діяльності [; , ; ]. Полемізуючи з цим твердженням, слід зазначити, що економічне зростання може відбуватися і за умов відсутності економічного розвитку, в той час як економічний розвиток без економічного зростання є неможливим. Отже, економічне зростання є більш вузьким за змістом поняттям, порівняно з економічним розвитком, хоча й є однією з його передумов. Як наслідок, набула поширення дефініція "стале економічне зростання", під яким розуміється "збалансоване зростання довгострокового характеру, тобто динамічний процес спрямований на досягнення максимуму цільової функції підприємства за умов контрольованої фінансової рівноваги" [].

Усвідомлення взаємопов’язаності розвитку підприємства та стану зовнішнього середовища обумовило виникнення та поширення дефініції "гнучкий розвиток" [ , ], складовими (формами) процесу якого в трансформаційній економіці визнаються гнучкість, тобто процес цілеспрямованої зміни параметрів і елементів підприємства як економіко-виробничої системи у відповідності до змін попиту, та адаптивність - процес пристосування структури і виробничих функцій до умов зовнішнього середовища (ринкового попиту). Запропонована модель оцінки гнучкості розвитку підприємства [ 23, с.22].

В публікаціях останніх років особлива увага приділяється постановці питання про узгодженість (гармонійність) розвитку окремих підсистем підприємства, особливо часто в контексті гармонізації виробничої та збутової діяльності підприємства та її впливу на ефективність господарювання []. В загальному контексті, під гармонізацією економічних процесів, відносин, товарів, податків тощо розуміють взаємну узгодженість, зведення в систему, уніфікацію, координацію, упорядкування та забезпечення взаємної відповідності різних заходів, дій економічного характеру. Гармонізація виробничої та збутової діяльності визнається однією з основних складових ефективної системи господарювання та розуміється як взаємне узгодження підсистем „виробництво продукції" та „збут продукції", метою якого є отримання максимального прибутку та забезпечення стійкого функціонування підприємства в довгостроковій перспективі.

Проблематика розвитку в спеціальній літературі ніколи не розглядалася по відношенню до певного ринку як системи економічних відносин, хоча, на нашу думку, багато напрацьованих ідей можуть бути плідно застосовані і до цього об’єкта.

Базуючись на існуючих розробках з питань теорії розвитку макро- та мікроекономічних систем, розвиток споживчого ринку пропонується визначити як процес перманентної та незворотної зміни (удосконалення) його підсистем та складових, що має суттєвий характер, певну форму і позитивні наслідки для виконання, покладених на нього функцій. Розвиток споживчого ринку є основним індикатором розвитку економіки країни в цілому, мірилом результативності здійснюваних державою економічних трансформацій, адекватності її соціально-економічної політики.

Оцінка розвитку споживчого ринку може здійснюватися з використанням статичного та динамічного підходу.

Статичний підхід дозволяє оцінити рівень розвитку споживчого ринку на будь-яку дату оцінки, що є узагальнюючою оцінкою досягнутої гармонійності, гнучкості та адаптивності, ефективності виконання функцій та організації основних процесів. Для оцінки рівня розвитку ринку можуть використовуватися такі ознаки як розвинутий, нерозвинутий (високий, середній, низький ) та проміжні до них.

Динамічний підхід передбачає дослідження змін, що відбулися на ринку порівняно з попереднім (базовим) періодом, та ідентифікацію типу розвитку, що має місце.

1)  Залежно від характеру зміни якісних параметрів - прогресивний (ознакою якого є набуття нової, більш високої якості усіх ринкових процесів та підвищення ефективності виконання покладених на нього функцій ) та регресивний (ознакою якого є погіршення якісних параметрів функціонування ринку );

2)      Залежно від швидкості розвитку - еволюційний (проявом якого є поступове покращення параметрів розвитку ринку) та революційний (проявом якого є стрімке набуття нової якості);

)        Залежно від збалансованості (пропорційності) розвитку - стійкий (збалансований, пропорційний) - ознакою якого є забезпечення рівноваги між попитом та пропозицією на спожиткові товари та послуги, та нестійкий (незбалансований, непропорційний) - ознакою якого є порушення рівноваги попиту та пропозиції, наслідком чого є виникнення дефіциту споживчих товарів та зростання цін на них;

)        Залежно від типовості змін, що відбуваються в процесі розвитку - традиціоналістський розвиток, для якого характерні типові зміни в окремих підсистемах та складових споживчого ринку, та інноваційний розвиток, ознакою якого є впровадження інноваційних ідей та розробок щодо способів формування та задоволення потреб споживачів, каналів товароруху, джерел формування товарної пропозиції тощо;

5)      Залежно від врахування стану зовнішнього середовища - гнучкий розвиток, тобто забезпечення гнучкості та адаптивності реакції суб’єктів споживчого ринку на зміни зовнішнього середовища; негнучкий розвиток, при якому суб’єкти ринку не враховують реалії зовнішніх соціально-економічних умов;

6)      Залежно від досягнення об’єктивної мети (призначення) ринку - позитивний розвиток, тобто зміни, які відповідають призначенню споживчого ринку, покращують виконання його функцій, та негативний розвиток, тобто зміни, що перешкоджають реалізації його цільової функції, призначення;

7)      Залежно від керованості процесами розвитку: керований розвиток, тобто цілеспрямовані зміни, які передбачаються програмними заходами (документами, діями спеціального органу управління) та некерований (адаптивний, ситуативний) розвиток, тобто неочікувані зміни, що заздалегідь не плануються, виникають стихійно як наслідок виникнення певної ситуації (можливості);

)        Залежно від ефективності функціонування ринку, під якою розуміють якісні параметри обміну спожитковими товарами та послугами - швидкість, зручність та справедливість (взаємовигідність) обміну - ефективний та неефективний розвиток.

Як система, споживчий ринок має свій механізм функціонування, який спрямований на забезпечення його рівноважного стану шляхом саморегуляції, тобто автоматичного впливу ринкового механізму взаємодії попиту, пропозиції, конкуренції на формування цін, обсяг виробництва та продажу товарів, рівень споживання тощо.

Споживчий ринок є надзвичайно динамічним, мінливим, його межі безперервно розширюються або звужуються, відбуваються суттєві структурні зрушення, змінюються обсяги товарної маси та обсяги послуг, що на ньому циркулюють, змінюються ціни. Ці процеси відбуваються під дією об’єктивних законів, які спрямовані на регулювання ринку. Це і закон постійного зростання особистих потреб людини, що призводить до високої частоти зміни та розширенню асортименту споживчих товарів та послуг, що виробляються. В свою чергу, поглиблення розподілу і спеціалізації праці, інтеграція, прогрес виробництва призводять до появи нових видів предметів споживання і розвитку потреб населення. Це і закон вартості, який вимагає еквівалентного обміну, бо в основі порівняння різних предметів споживання лежить праця, що в них закладена. З дією закону конкуренції пов’язана і орієнтація на зменшення сукупних витрат на виробництво і доведення до споживання товарів і послуг, підтримка відповідності попиту і пропозиції, вирівнювання через ціну вартості товару.

Проте, ринкова саморегуляція споживчого ринку в умовах зростання обсягів і рівня економіки, ускладнення господарського розвитку, посилення низки протиріч між виробником і споживачем, посилення монополістичних тенденцій та глобалізаційних викликів не в змозі забезпечити ефективний і стабільний розвиток споживчого ринку та формування оптимальних соціально-економічних пропозицій. Як показали приклади розвитку світової економіки, саморегуляція в деяких країнах призвела до спаду національного виробництва, зростання державного боргу, значного безробіття, зниження доходів, скорочення попиту. Ринкова саморегуляція повинна доповнюватися системою певних дій та важелів впливу з боку держави.

Як справедливо зазначив проф. Саркісян Л.Г. "децентралізація системи управління торгівлею не підкріплена правовою базою державного регулювання, не дала змоги сформувати ефективний споживчий ринок. Надія тільки на приватні недержавні підприємства та представників закордонних торговельних мереж є помилковою. Держава повинна вивчати закономірності, які характеризують кількісні процеси у сфері виробництва та споживання, зміну співвідношення та частку різних учасників ринку, захищаючи інтереси споживачів, вітчизняних виробників та свої інтереси " [].

Традиційним підходом до характеристики сукупності впливів держави на розвиток певної макроекономічної системи є використання терміну "державне регулювання".

Державне регулювання ринку (економіки) в цілому є системою заходів для здійснення підтримуючої, компенсаційної і регулюючої діяльності держави, спрямованої на створення нормальних умов ефективного функціонування ринку та вирішення соціально-економічних проблем розвитку національної економіки та всього суспільства.

Державне регулювання споживчого ринку передбачає створення економіко-правової і організаційної основи, яка забезпечує захист і розвиток підприємництва і конкуренції, правовий захист і розвиток всіх форм власності, рівноправні умови функціонування всіх видів підприємств на ринку споживчих товарів і послуг населенню, захист прав споживачів і їх активного впливу на споживчі характеристики та якість товарів і послуг.

Існують об’єктивні по суті причини втручання державних органів влади в процеси саморегулювання ринку в цілому, і споживчого зокрема, які пов’язані із необхідністю корегування помилок ринку, згладжування негативних наслідків ринкових процесів, стимулювання економічного росту і стабільності, створення умов вільної конкуренції та боротьби з монополізмом, забезпечення справедливого обміну, перерозподілу за допомогою податків доходів між певними групами, захисту національних інтересів держави та ін.

Втручання держави в економіку зумовлено необхідністю створення умов для ефективного функціонування ринкового механізму, захисту національних інтересів на зовнішньому ринку й усередині держави, вирішеннях проблем, які ринковий механізм ефективно розв’язати не може, а з другого боку - здійсненнях соціально-економічної політики. [, , ].

Світова практика господарювання показала, що в основі функціонування та розвитку певного типу економічної (господарської) системи (ринку) лежать ті чи інші положення відповідної теорії державного регулювання.

В основі всіх існуючих підходів лежать положення кейнсіанської та монетаристської теорій, основні характеристики яких наводяться у табл. 2.1.

Таблиця 2.1 Основні ознаки кейнсіанської та монетарної теорій регулювання економіки

Як свідчить світовий досвід господарювання, монетарна теорія забезпечує кращі результати за умов функціонування розвинутого ринку з цивілізованою конкуренцією, а кейнсіанська - в період його становлення.

З’явилася теорія "неокласичного синтезу", яка поєднує сучасну кейнсіанську теорію з неолібералізмом. Вона стала теоретичною основою змішаної системи регулювання ринкової економіки.

Близьким до неокласичного синтезу є соціально-інституціональний напрям, прихильники якого стверджують, що економічні відносини в суспільстві формуються під впливом політичних, соціальних, психологічних та інших факторів.

Таким чином, пошук нових форм і методів впливу держави на ринки (економіку) відповідно до змін середовища продовжується.

На наш погляд, форми, напрямки державного регулювання економіки, межі корекції елементів та підсистем ринку з боку державних інституцій мають визначатися конкретними економічними умовами, станом розвинутості ринкового механізму.

Зростаюча роль споживчого ринку в організації обміну, необхідність досягнення оптимальних пропорцій у структурі обміну і відтворювальному процесі в умовах ринку вимагають чіткої організації і ефективної взаємодії складових елементів ринку. Вищенаведене обумовлює доцільність посилення та систематизації впливу держави на основні кількісні та якісні параметри споживчого ринку через розробку та запровадження системи (механізму) управління його розвитком.

Базуючись на загальній теорії менеджменту, управління є більш ширшим та глибшим поняття по відношенню до регулювання, яке прийнято розглядали лише в якості однієї з функцій управління.

Сутність управління розвитком споживчого ринку, на наш погляд, полягає в створенні таких правових, організаційних, фінансово-економічних, інституціональних та інших умов його функціонування, які в комплексі здатні забезпечити необхідний напрямок, швидкість, пропорційність та збалансованість змін в його підсистемах та складових, ефективність виконання покладених на нього функцій та завдань відповідно до стратегічної мети розвитку споживчого ринку та пріоритетів розбудови української економіки (цілей національної соціально-економічної економічної політики ).

Стратегічною метою розвитку споживчого ринку є покращення рівня життя українського населення, тобто зростання рівня задоволення матеріальних, духовних, соціальних та екологічних потреб кожної людини (сім’ї, домогосподарства), піднесення на новий якісний рівень усього комплексу соціально-економічних взаємопов’язаних факторів, які забезпечують процес життєдіяльності .

Відповідно до сучасного розуміння основними соціально-економічними факторами, які обумовлюють рівень життя визнаються: розмір реальних грошових доходів, обсяг та структура споживання, забезпеченість роботою та умови праці, тривалість робочого дня та вільного часу, інтенсивність праці, житлові та побутові умови, рівень освіти та культури, система охорони здоров’я та фізичної культури, система соціальна забезпечення, піклування суспільства про дитинство та материнство, раціональне використання вільного часу.

Стратегічна мета розвитку споживчого ринку відповідає і визнаним пріоритетам (цілям) державної соціально-економічної політики []:

·   розвиток людського потенціалу нації як головної складової її національного багатства та рушійної сили суспільного поступу, визначальний критерій оцінки його рівня;

·   економічне зростання - як держави в цілому, так і окремих її регіонів, збільшення обсягів національного виробництва спожиткових товарів і послуг населенню, як передумови формування грошових доходів населення;

·   економічна стабільність - підтримання стабільного рівня цін і тарифів, зниження інфляції, підвищення рівня зайнятості, збалансованість обсягів попиту і пропозиції;

·   соціальна справедливість - справедливий розподіл доходів, захист соціально незахищеного населення.

У трансформаційний період в якості головної мети державного регулювання споживчого ринку може виступати забезпечення його випереджувального розвитку порівняно до розвитку економіки країни в цілому.

Подальша дезагрегація стратегічної мети розвитку споживчого ринку приводить до розуміння, що основними стратегічними завданнями, на вирішення яких повинно бути спрямоване управління розвитком споживчого ринку є :

· вдосконалення законодавчо-правової бази та розробка науково-методичних засад функціонування споживчого ринку та його елементів;

· створення передумов для максимального повного задоволення попиту населення, раціоналізації їх структури.

· створення умов для продуктивного, динамічного, адаптивного виробництва спожиткових товарів і послуг населенню відповідно до різноманітних вимог споживачів

· підтримка конкурентоспроможності вітчизняних виробників спожиткових товарів і послуг,

·        розвиток конкуренції на споживчого ринку, запобігання монополітистичним тенденціям

· забезпечення справедливих цін на спожиткові товари та послуги;

·        забезпечення динамічної, економічної збалансованості попиту та пропозиції для більш повного задоволення попиту споживачів

· вдосконалення інфраструктури споживчого ринку;підвищення ефективності доведення спожиткових товарів та послуг до кінцевого споживача, оптимізація товарних запасів та логістичних витрат на організацію товароруху; зростання якості торговельного обслуговування;

·        забезпечення належної пропорційності в розвитку окремих регіональних ринків ;

·        створення передумов для ефективного розвитку внутрішньої торгівлі , функціонування торговельних підприємств ;

·        запровадження моніторингу споживчого ринку, аналізу його стану, оцінки кон’юнктури ринку та прогнозування тенденцій розвитку, з урахуванням визначальних факторів;

·        створення ефективного інформаційного забезпечення прийняття рішень усіма суб’єктами ринку

·        обґрунтування заходів по підвищенню ефективності організації та порядку здійснення державного регулювання споживчого ринку.

Управління розвитком споживчого ринку здійснюється через систему заходів законодавчого, виконавчого і контролюючого змісту, які здійснюють органи центральної державної влади на основі демократизації і децентралізації функцій шляхом передачі частки повноважень на регіональний рівень чи до демократичних інститутів, які репрезентують інтереси об’єднань громадян.

В основу управління розвитком споживчого ринку повинні бути покладені принципи сучасної парадигми управління, визначенні в чисельних наукових працях іноземних та вітчизняних дослідників [, , ]. Узагальнюючи існуючі наукові напрацювання та враховуючи специфіку об’єкта управління, основними методологічними принципами управління розвитком споживчого ринку повинні бути визнані такі:

1. Розуміння споживчого ринку як складної відкритої соціально-економічної системи, здатної до самоорганізації. Цей принцип управління розвитком розглядає споживчий ринок як систему, з одного боку, відкриту до активної взаємодії з факторами зовнішнього середовища, з іншого - здатну до самоорганізації .

2. Врахування національних цілей та загальнодержавних інтересів. Місія та стратегічна мета зусиль щодо управління розвитком споживчого ринку повинні визначатися виходячи із стратегічних пріоритетів, визначених Концептуальними засадами стратегії економічного та соціального розвитку на 2002-2011 роки - забезпечення сталого економічного зростання економіки України, утвердження інноваційної моделі розвитку, соціальна переорієнтація економічної політики.

3. Виокремлення домінантних сфер розвитку споживчого ринку, що дозволяє ідентифікувати пріоритети, які одноосібно або в комплексі забезпечують його розвиток. Такими сферами визнаються : управління формуванням попиту на спожиткові товари та послуги; управління пропозицією спожиткових товарів та послуг, управління конкуренцією на споживчому ринку, управління розвитком інфраструктури споживчого ринку. Загальні цілі та завдання розвитку споживчого ринку повинні бути деталізовані в розрізі кожної сфери розвитку.

4. Врахування існуючого стану розвитку споживчого ринку, який, на наш погляд, є узагальнюючою оцінкою реалізованих можливостей та наявних ресурсів суб’єктів ринку, його конкурентної позиції, рівня потенціалу розвитку. Розробка перспективної моделі розвитку повинна базуватися на існуючих реаліях стану внутрішнього середовища та результатах, що вже досягнуті ним, в тому числі враховувати успішність моделі розвитку, яка реалізовувалася попередньо.

5. Врахування стану зовнішнього середовища споживчого ринку, перш за все, рівня розвитку споживчого попиту, ступеню диференціації грошових доходів між окремими соціальними групами (верствами населення), раціональності традиціоналістської моделі споживання, споживацьких пріоритетів. В процесі формування стратегії розвитку споживчого ринку на майбутній період повинні враховуватися в комплексі нові можливості, що надаються зовнішнім середовищем, та небезпеки, які обумовлюються його існуючим станом. споживчий ринок зовнішній середовище

6. Забезпечення гнучкості розвитку. Цей принцип обумовлює необхідність врахування великої динамічності та невизначеності потреб населення у спожиткових товарах та послугах, можливостей національної та світової економіки щодо їх задоволення, високої мінливості зовнішнього середовища споживчого ринку . Все це обумовлює потребу в гнучкості, тобто здатності до швидкої адаптації розробленої моделі розвитку до змін у зовнішньому чи внутрішньому оточенні.

7. Забезпечення іноваційності розвитку споживчого ринку, який передбачає активний пошук нових ідей, реалізація яких сприяла б належному розвитку попиту, пропозиції, покращенню кон’юнктури споживчого ринку, реінжиніринг торговельної інфраструктури, запровадження інноваційних форм та методів вивчення та задоволення попиту населення тощо. Хоча споживчий ринок вважається одним з найбільш класичних, сьогодні і тут потрібні суттєві інновації, спрямовані на надання більшої зручності та комфортності покупцям спожиткових товарів та послуг, скорочення втрат часу та зусиль на задоволення своїх споживчих потреб. Саме такий підхід в процесі управління розвитком забезпечує не еволюційний (поступовий), а революційний розвиток, набуття принципово нової якості як розвитку споживчого ринку в цілому, так і його окремим елементам (складовим).

8. Системність (комплексність) управління розвитком споживчого ринку - врахування усієї системи факторів, які обумовлюють стан та тенденції розвитку ринку. Принцип системності обумовлений функціонуванням споживчого ринку як великої складної системи, що включає різні рівні і елементи. Управління розвитком споживчого ринку, охоплюючи різні об’єкти, повинно виходити із системних засад у вирішенні його проблем.

9. Об’єктивність управління, що досягається побудовою постійних каналів отримання стратегічної та оперативної ринкової інформації, впровадженням моніторингу (тобто постійного та систематичного відстеження) стану, кон’юнктури споживчого ринку, рівня та типу його розвитку, виявлення та відстеження зміни основних чинників розвитку;

10.   Наукова обґрунтованість програмних засад та інструментарію управління розвитком споживчого ринку. Управління розвитком споживчого ринку неможливо без врахування вимог об’єктивних економічних законів, реалій економічного, політичного і соціального життя суспільства, національних особливостей, а також закономірностей і тенденцій розвитку ринкових відносин. Обґрунтованість є найважливішою відмітною рисою будь-якого управління, тому формування моделі розвитку споживчого ринку передбачає багатоваріантне прогнозування попиту та пропозиції на спожиткові товари та послуги з наступним оцінюванням та порівнянням розроблених варіантів, імітаційне моделювання результативності та ефективності застосування окремих інструментів та форм державного регулювання розвитку.

11.   Оптимізація форм та методів державного впливу на розвиток споживчого ринку для досягнення кількісних та якісних параметрів його розвитку; свобода господарської діяльності та волевиявлення усіх суб’єктів ринку;

12.   Адаптивність управління. Принцип адаптованості передбачає постійний аналіз результатів застосування регулюючих заходів, оперативну оцінку і корегуванні впливу держави на соціально-економічні процеси залежно від змін внутрішніх чи зовнішніх умов розвитку країни.

Реалізація визначених принципів сприятиме підвищенню ролі і ефективності функціонування споживчого ринку в економіці України у напрямку забезпечення задоволення конкретних потреб людей, безперервності відтворення суспільного продукту, створення необхідних умов стійкості грошового обігу та передумов збільшення вільного часу працюючих для їх фізичного та духовного розвитку.

На підставі викладеного розуміння суті та методологічних принципів управління та базуючись на теоретико-методологічних засадах стратегічного управління [], може бути запропонована наступна структурно-логічна модель процесу управління розвитком споживчого ринку , яка віддзеркалює спрямування та послідовність управлінського процесу, субординацію окремих етапів роботи .

Аналітичний блок розробки програми розвитку споживчого ринку передбачає проведення наступних досліджень, які у сукупності слугують аналітичним підґрунтям для ідентифікації стану та проблем розвитку:

1) Дослідження зовнішнього середовища споживчого ринку. Цей напрямок аналітичної роботи потребує проведення дослідження основних факторів, що обумовлюють розвиток ринку, в розрізі - економічних, правових, інституціональних, техніко-технологічних, соціально-культурних, демографічного середовища, природно-кліматичного середовища;

2) Дослідження основних складових (підсистем) споживчого ринку, в перебігу якого здійснюється: а) дослідження обсягу та структури попиту населення на спожиткові товари та послуги, ступеню його задоволеності в досліджуваному періоді; б) аналіз обсягів та джерел формування пропозицій спожиткових товарів та послуг; в) оцінка рівня та форм конкуренції на споживчому ринку; г) оцінка ринкової кон’юнктури, пропорційності розвитку ринку; д) дослідження стану та адекватності розвитку інфраструктури споживчого ринку.

3) Діагностика стану управління розвитком споживчого ринку, тобто здійснення цільового аналізу, спрямованого на: а) ідентифікацію типу (моделі) розвитку, яка реалізовувалася раніше; б) виявлення наявних проблем розвитку; в) оцінка результативності (ефективності) використання існуючих форм, механізмів та інструментів державного регулювання розвитку споживчого ринку.

Блок визначення цільових орієнтирів програми розвитку з врахуванням наслідків аналітичної роботи передбачає: а) визначення та (або) уточнення стратегічних цілей та пріоритетів розвитку споживчого ринку; б) визначення періоду розробки програми розвитку, в) дезагрегація стратегічних цілей та системи стратегічних завдань в розрізі домінантних сфер розвитку, г) розробку системи стратегічних нормативів розвитку, які повинні бути досягнуті в перебігу реалізації програми розвитку.

Блок розробки програми розвитку споживчого ринку, структурований з врахуванням класичного підходу і представлений сукупністю таких взаємопов’язаних видів роботи: а) визначення типу та загальної концепції розвитку; б) розробка прогнозів попиту на споживчі товари; в) розробка прогнозу щодо національного виробництва споживчих товарів; г) складання балансу попиту та пропозиції, прогнозна оцінка кон’юнктури споживчого ринку; д) розробка прогнозів щодо розвитку внутрішньої торгівлі (потенціал матеріально-технічної бази, форми торговельної діяльності, конкурентна ситуація, якість та ціни торговельних послуг тощо); е) формування програми розвитку.

Програма розвитку споживчого ринку , на наш погляд, повинна являти собою системне викладення кількісних та якісних пріоритетів завдань та параметрів розвитку на довгостроковий та поточний період. На стратегічному рівні вона є складовою розробки і реалізації Національної програми (Стратегії соціально-економічного розвитку України), на тактичному та оперативному рівні - виступає інструментом її реалізації, забезпечуючи цілеспрямований вплив на окремі елементи (домінантні сфери) та фактори розвитку споживчого ринку.

Блок реалізації програми розвитку споживчого ринку розглядається як сукупність таких управлінських дій: а) розробка програми стратегічних змін в розрізі домінантних сфер розвитку; б) визначення доцільних форм та інструментів державного регулювання попиту та пропозиції споживчих товарів, торговельної діяльності на внутрішньому ринку на різних рівнях державного управління; в) реалізація розроблених заходів, планів та програм розвитку; г) контроль реалізації тактичних планів та стратегічної програми розвитку; д) оцінка ефективності управління розвитком, яка передбачає як оцінку розробленої програми розвитку, так і оцінку ефективності її реалізації.

Викладені теоретичні засади управління розвитком споживчого ринку будуть в подальшому використані в якості підґрунтя для дослідження сучасного стану розвитку споживчого ринку та його окремих складових, розробки методичних засад моніторингу та прогнозування споживчого ринку, визначення шляхів підвищення ефективності державного регулювання їх розвитку.

3. Інформаційне та методичне забезпечення дослідження споживчого ринку

Ефективне функціонування регуляторних механізмів споживчого ринку неможливе без формування загальнодержавної системи інформаційного забезпечення всіх учасників ринку.

Інформаційне забезпечення управління (регулювання) розвитку споживчого ринку - це сукупність методів та засобів пошуку, збору, зберігання, накопичення та передачі інформації щодо розвитку стану ринку, його кон’юнктури та визначальних факторів розвитку.

Формування адекватного інформаційного забезпечення необхідне для аналізу, оцінки і прогнозування динаміки та якісних змін попиту і пропозиції споживчих товарів і послуг у їх взаємозв’язку і взаємообумовленості між собою, визначення чинників, які визначають їхнє формування, розвиток і співвідношення для ефективного впливу на ринкові процеси та вирішення економічних та соціальних завдань; оцінки умов діяльності суб’єктів ринку, обґрунтування комерційних рішень та зниження ризику втрат в процесі діяльності на споживчому ринку.

Основні вимоги до організації інформаційного забезпечення управління споживчим ринком достатньо універсальні, а саме: повнота та об’єктивність інформації, її розумна достатність для формування державної та регіональної політики розвитку споживчого ринку, узагальнення та обґрунтування можливих варіантів для прийняття ефективних управлінських рішень; систематизованість та придатність для використання.

Різноманітність інформації, необхідної для розв’язання задач управління (регулювання) розвитку споживчого ринку та прийняття рішень учасниками ринку обумовлюють доцільність її класифікації (рис.3.1) за такими ознаками як: сутність та мета управління (регулювання), роль в управлінні(регулюванні), ступень обробки, часові характеристики, джерела отримання, методи збору.

Джерелами інформації для створення бази даних про розвиток споживчого ринку мають слугувати:

-  дані державної статистичної звітності;

-        дані податкової звітності;

         дані спеціальних одноразових проблемно-орієнтованих обстежень (підприємств усіх форм власності, галузевих комплексів, територіальних утворень);

         дані спеціальних соціологічних опитувань щодо мотивації та поведінки споживачів;

         дані, отримані в ході вивчення суспільної думки;

         звітні та програмні документи щодо соціально-економічного розвитку України; концепції (програми) розвитку споживчого ринку, його інфраструктури (торгівлі) тощо.

Джерела формування інформаційного забезпечення дослідження споживчого ринку повинні визначатися диференційовано відповідно до рівнів управління - на державному, регіональному та місцевому.

На нашу думку, функціональні задачі щодо створення належного інформаційного забезпечення , повинні вирішуватись насамперед на рівні органів місцевого самоврядування і полягати у формуванні баз даних про: підприємства, що здійснюють виробництво спожиткових товарів та надання послуг населенню, оптову та роздрібну торгівлю, угоди купівлі-продажу спожиткових товарів і послуг, реєстри ліцензій на право виготовлення товарів та надання послуг, стан цін на товари і послуги, обсяги та структуру попиту на товари і послуги, наявність товарних ресурсів, стан ринкової кон’юнктури, чисельність і склад населення.

На регіональному рівні інформаційне забезпечення повинно створювати інтегровану базу даних для розрахунку мінімального споживчого бюджету, формування державного замовлення та регіональних нормативів використання наявних ресурсів, оцінки стану регіонального ринку, розробки стандартів споживання та заходів для соціально-економічного вирівнювання розвитку регіонів з урахуванням ефективності територіальної організації виробництва.

На державному рівні система інформаційного забезпечення досліджень споживчого ринку має забезпечувати розробку концепції його розвитку, побудову цільових програм підвищення ефективності національного виробництва, раціоналізації структури попиту та пропозиції на спожиткові товари, поліпшення соціально-економічних умов життя населення, бути достатньою для розробки пропозицій щодо вдосконалення механізмів державного регулювання (інвестування, кредитування, ціноутворення, оподаткування, соціального захисту тощо).

В умовах реформування в державі системи управління соціально-економічними процесами, суттєвого збільшення функцій і відповідно задач територіальних органів управління, в т.ч. по регулюванню споживчого ринку, підвищуються вимоги до якості і оперативності їх інформаційно-аналітичного обслуговування з використанням сучасних технічних засобів і комп’ютерних мереж. Це вимагає перегляду і удосконаленню джерел отримання інформації і в першу чергу, регіональної статистики в частині поглиблення складу показників соціальної статистики, розробки балансів попиту і пропозиції.

Враховуючи важливість формування належного інформаційного забезпечення дослідження споживчого ринку , в проект Закону України "Про внутрішню торгівлю" включено ст. 44. "Інформаційне забезпечення функціонування і розвитку торгівлі" []. Нею передбачено, що система інформаційного забезпечення функціонування і розвитку торгівлі базується на єдиному методологічному підході і стандартах при проектуванні прикладних інформаційних технологій і включає:

·   сукупність систематичних даних, що формуються органами статистики шляхом розробки та впровадження відповідних форм спеціалізованої статистичної звітності торгових підприємств усіх форм власності;

·   сукупність даних вибіркових досліджень, що здійснюються органами статистики, спеціалізованими науково-дослідними установами, інформаційними центрами.

Перелік показників систематичних та вибіркових досліджень стану торгівлі, періодичність їх збору, сфера використання тощо визначається спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади.

Важливим засобом удосконалення інформаційного забезпечення органів управління регіонами може слугувати розробка та впровадження регіонального моніторингу споживчого ринку як системи збору і аналізу інформації щодо стану та тенденцій його розвитку для вияву проблемних ситуацій на ринку та визначення адекватних засобів їх державного регулювання .

Вагоме значення для формування необхідного інформаційного забезпечення дослідження розвитку споживчого ринку має обґрунтування системи оціночних показників, що інтерпретують стан розвитку споживчого ринку та опосередковано характеризують ринкові процеси.

Існують різні методичні підходи щодо розв’язання цього завдання.

В колективній монографії науковців Донецького державного університету економіки і торгівлі під ред. проф. Шубіна О.О [6, с.254-255] визначені вихідні положення (аксіоми) дослідження споживчого ринку:

1.      Призначення споживчого ринку полягає в максимальному задоволенні ним потреб людей.

2.      Ринок предметів споживання диференційований залежно від рівня платоспроможності населення.

3.      Потреби людей у предметах споживання підлягають постійному розвитку під впливом процесу виробництва.

4.      Потреби людей у предметах споживання повинні аналізуватися комплексно.

5.      Предмети споживання різного призначення нерозмірні з загальною корисністю або споживчою значущістю, а значить, і не є взаємозамінні.

6.      Потреба в предметах споживання повинна бути кількісно виражена.

7.      Необхідно розглядати кількісний обсяг поставок предметів споживання одного виду від різних постачальників.

8.      Необхідно порівнювати інтереси виробників та товароутримувачів, з одного боку, та покупців - з іншого.

9.      Потреба населення в різних предметах споживання повинна бути сумірна з кількістю даного виду споживчого товару, який надходить на ринок від товаровиробників.

Базуючись на визначених аксіомах, запропоновані основні показники, які підлягають дослідженню в перебігу маркетингового аналізу споживчого ринку [6, с. 256]: наявність споживчих товарів за їх структурними групами в родинах з різних рівнем платоспроможності, придбана кількість споживчих товарів за їх структурними групами в родинах з різним рівнем платоспроможності; недостатня (до норм споживання) кількість споживчих товарів, забезпечення конкретним видом споживчого товару на певний термін.

Російські науковці [] вважають, що система оціночних показників повинна складатися з наступних показників, які об’єднуються у відповідні підсистеми залежно від об’єкта дослідження:

1. Оцінка загальної ринкової ситуації - масштаб (розмір) ринку - обсяги продажу споживчих товарів та надання послуг на окремих ринках, ємність (місткість) ринку - фактична та потенційна, чисельність учасників ринку та кількість укладених угод, показники оцінки кон’юнктури, рівень ринкового (комерційного) ризику.

2. Рівень цін на спожиткові товари та тарифів на послуги населення - показники рівня цін та тарифів у динаміці, структури їх, співвідношення цін та тарифів, регіональні особливості ціноутворення. Система показників для дослідження рівня цін тарифів має відбивати різні види диференціації цін і тарифів - асортиментний, територіальний, часовий, змін якості. Окрім оцінки рівня цін та визначення чинників, що її обумовлюють, особливого значення набувають показники динаміки (індекси) цін, та структури цін, які з одного боку складається під впливом ринкових закономірностей, а з другого регулюється державою через податкову політику, адміністративне регулювання торговельних надбавок тощо. При дослідженні коливань цін у динаміці важливо визначити закономірність такої динаміки (тренд), що характеризує відносно стабільний сумарний вплив основних соціально-економічних чинників, а також взаємний вплив рівнів цін різних товарів, якості товарів, інших окремих чинників. Використовуються також якісні оцінки рівня цін - "високий", "низький", "стабільний".

3. Стан та рух товарної маси - валовий та чистий товарооборот спожиткових товарів, оборот оптової і роздрібної торгівлі, обсяги торговельно-посередницьких послуг, товарна структура товарообороту, рівень та час обертання товарних запасів, обсяги продажу споживчих товарів та наданих послуг на душу населення. Перелічені показники характеризують економічний процес обміну продукції на гроші, перехід її у сферу споживання, розподіл витрат споживачів на купівлю різних товарів і послуг, ступінь задоволення споживчого попиту.

4. Характеристика розвитку ринкової інфраструктури - кількість торговельних підприємств та торговельних об’єктів, показники матеріально-технічної забезпеченості споживчого ринку, чисельність зайнятих в цій сфері та їх вклад, обсяги інвестицій в ринкову інфраструктуру, їх частку у загальному обсязі інвестицій, щільність торговельно-збутової та складської мережі, середня зона обслуговування покупців (споживачів) в розрахунку на одне підприємство, сутність досягнення нормативів забезпеченості торговельною площею; прибутковість обороту, капіталу, активів торговельних підприємств тощо.

5. Оцінка соціально-економічного ефекту та ефективності функціонування споживчого ринку - показники обсягів доданої вартості у сфері ринку, питомої ваги її у обороті торгівлі, темпів зміни обсягів продажу спожиткових товарів та наданих послуг населенню, їх зміна відносно валового внутрішнього продукту, національного доходу, грошових доходів населення; рівень грошових доходів та витрат населення та вартість споживчого кошику; ступінь задоволення попиту, обсяги споживання і забезпечення населення споживчими товарами і послугами, баланси попиту та ресурсів.

Для досягнення визначеної мети дослідження - оцінки рівня та типу розвитку ринку - розглянута система оціночних показників потребує певного уточнення (доповнення) та зміни принципу агрегації показників. Оціночні показники, які використовуються для ідентифікації типу та рівня розвитку споживчого ринку, на наш погляд, доцільно об’єднати у такі групи:

1.      Масштаби та динаміка розвитку ринку. До складу цієї групи доцільно віднести такі показники як: обсяг та темпи росту обсягу продажу спожиткових товарів послуг (роздрібного товарообороту), співвідношення темпів зростання обсягів продажу спожиткових товарів і послуг та валового внутрішнього продукту, національного доходу, грошових доходів населення.

2.      Рівень соціально-економічної результативності ринку. Соціальну результативність функціонування споживчого ринку можна оцінити за допомогою таких показників як: обсяг роздрібного товарообороту на одиницю населення, співвідношення до вартості споживчого кошику; середня тривалість життя людини, час, який витрачається на придбання спожиткових товарів та послуг; економічну - шляхом дослідження таких показників як обсяг та динаміка доданої вартості, яка створена у торгівлі, податкоємкість обороту.

.        Ступінь збалансованості ринку. Індикаторами збалансованості ринку слугують такі показники як: співвідношення попиту та пропозиції на спожиткові товари, зміна обсягів товарних запасів; час їх обертання, рівень та темпи зміни цін на товари та послуги.

.        Якість структури ринку. Про якісні зрушення в структурі попиту та пропозиції свідчать такі показники як: скорочення частки витрат домогосподарств на придбання споживчих товарів та послуг - є збільшення питомої частини витрат на відпочинок, освіту, заощадження; збільшення долі послуг в загальному обсязі спожиткових товарів та послуг; збільшення долі непродовольчих товарів в загальному обсязі обороту ринку; випереджувальне зростання темпів продажу товарів довгострокового споживання; зростання долі продажу товарів вітчизняного виробництва в загальному обсязі товарообороту; скорочення частки товарів, що реалізуються на ринках (в неорганізованій торгівлі).

.        Рівень забезпеченості інфраструктурою .Стан розвитку інфраструктури ринку дозволяють оцінити такі показники як : динаміка обсягу товарообороту на 1 м2 торгової площі, забезпеченість 1000 жителів торговою площею, обсяги стихійного та тіньового ринку, середня зона обслуговування споживачів в розрахунку на одне підприємство, кількість, склад та розмір торговельних об’єктів, складських приміщень, транспортне забезпечення товаропостачання, чисельність зайнятих в торгівлі, їх динаміка, частка у загальній чисельності зайнятих, фондовіддача у сфері торгівлі .

.        Рівень концентрації (монополізації, конкуренції) ринку. Цей напрямок дослідження оцінюється за допомогою таких показників як: кількість підприємств - виробників спожиткових товарів та послуг, посередників, торговельних структур в динаміці за формами власності та їх доля на ринку (в загальному обсязі пропозиції , товарообороті) в цілому та по окремим товарам .

.        Рівень ділової активності на ринку. Свідченням зростання ділової активності ринку є такі показники як: обсяги інвестицій в виробництво та торгівлю спожитковими товарами та послугами, курс акцій виробничих, посередницьких та торговельних підприємницьких структур, кількість випадків реструктуризаційних змін (купівля-продаж, приєднання, злиття, банкрутства тощо).

Наведений перелік оціночних показників-індикаторів розвитку споживчого ринку не є вичерпним і може доповнюватися та уточнюватися.

Доцільним слід вважати і розрахунок інтегрального показника ефективності регулювання ( управління розвитком) споживчого ринку (е), визначення якого базується на динаміці співвідношення різниці в обсягах попиту і пропозиції до приросту обсягів товарних запасів, сум уцінок, штрафів з урахуванням оборотності оборотних активів за відповідний період:

, (3.1)

де  -      загальний обсяг платоспроможного попиту за період t, (грош. од);

 -  загальний обсяг товарної пропозиції з врахуванням імпорту, за

 -        приріст запасів нереалізованої продукції на складах виробника;

-      приріст запасів понаднормативних товарів в роздрібній торговельній мережі;

 -  сума уцінок;

 - сума сплачених штрафів;

 -   оборотність оборотних активів за період.

Звичайно, використання цих груп показників на різних рівнях управління (державному, регіональному, місцевому) має певну специфіку, яка повинна враховуватись.

Дослідження стану та типу розвитку споживчого ринку може здійснюватися за допомогою різноманітних методів ( рис. 3.2).

Найбільш широке поширення мають безперечно статистичні методи - методи угрупувань, індексний (порівняльних темпів росту), визначення структурних зрушень (за допомогою розрахунку відносних показників структури-коефіцієнтів співвідношень, питомої ваги, часток, індексів структурних зрушень), коефіцієнтів еластичності (характеризують зміну результативного показника (одного з показників ринку) при зміні формуючих його факторів на один відсоток), які в основному використовуються для підготовки даних.

Важливе значення для оцінки пропорційності ринку, тобто співвідношення попиту і пропозиції, мають балансові методи, зокрема розробка балансів попиту і пропозиції. За найважливішими видами продукції баланси мають роздроблюватись у натуральному та вартісному виразах.

Побудова трендових моделей на основі аналізу динамічних рядів показників ринкових процесів дозволяє виявити тенденції розвитку ринку та його складових.

Статистичні методи включають процедури пошуку взаємозв’язку між двома чи більше показників шляхом здійснення регресійного аналізу. Використання методу найменших квадратів дозволяє визначити вид прямої (кривої) регресії, що найбільш повно відбиває такий зв’язок. Авторегресійні моделі можуть бути використані для визначення значень величини на певному проміжку часу. Для відображення взаємного впливу показників, що характеризують ринкові процеси, використовується факторний аналіз із застосуванням стандартних програм розрахунків на ПЕОМ.

Економіко-математичне моделювання може використовуватися як для аналізу стану ринкових процесів, імітації функціонування окремих елементів ринку, так і для прогнозування і пошуку оптимального рішення, що задовольняє обраному критерію. Об’єктивна вимога до застосування - це створення системи взаємозалежних моделей, вирішення - це проблем агрегації показників і наявність відповідних джерел інформації, (які мають, в свою чергу, математичне і програмне забезпечення).

Методи експертних оцінок застосовуються в перебігу аналізу кон’юнктури ринку, при прогнозуванні розвитку окремих складових ринку при відсутності даних щодо об’єкту дослідження, невизначеності середовища і умов функціонування об’єкту. Їх використання вимагає чіткої структуризації проблеми, що досліджується, формулювання груп експертів та вимог до них і їхніх оцінок, ранжування цілей, оцінки витрат. Проте, варто відмітити, що оцінки ринкових процесів, отримані експертними методами, нерідко страждають суб’єктивізмом, розмитістю меж, деякою непевністю, тому придатні лише для якісних характеристик стану ринку і вірогідних змін його окремих характеристик.

. Форми та інструменти державного регулювання розвитку споживчого ринку

Роль держави у процесі розвитку споживчого ринку є дуже важливою. Причинами, що обумовлюють необхідність поєднання механізму саморегуляції споживчого ринку України з його державним регулюванням, є такі: нагальна потреба забезпечення якісних змін в домінантних сферах розвитку споживчого ринку відповідно до світової практики та з врахуванням національних реалій, невідповідність існуючих кількісних та якісних параметрів споживчого ринку вимогам стратегії економічного зростання; слабкість ринкових регуляторів; відсутність важливих макроекономічних умов для ефективного розвитку споживчого ринку; необхідність подолання глибоких деформацій, що виникли на стартовому етапі трансформаційного процесу; важливість становлення цивілізованого споживчого ринку для формування європейських стандартів життя [ , ].

Як відомо [26, 27,], методи державного впливу можна класифікувати за двома взаємопов'язаними ознаками:

за формами впливу - на методи прямого і непрямого впливу;

за способами впливу - на економічні, правові, адміністративні, пропагандистські (виховні).

Розглянемо сутність та специфіку застосування кожної групи методів для управління розвитку споживчого ринку.

Методи прямого впливу безпосередньо впливають на функціонування суб’єктів ринку спожиткових товарів та послуг за допомогою адміністративно-правових інструментів, що регламентують їхню діяльність, і економічних інструментів прямого впливу, спрямованих на регулювання темпів зростання й структури економіки, обсяги виробничого і невиробничого споживання і т.п.. Методи прямого регулювання не пов'язані із створенням додаткового матеріального стимулу або небезпеки виникнення фінансових збитків і ґрунтуються на силі державної влади. ( рис. 4.2).

Загалом, основними інструментами прямого державного регулювання є адміністративні інструменти - законодавчі та нормативно-правові акти, інструменти обмежень та попереджень - стандарти, квоти, ліцензії, ліміти, централізовано фіксовані цінові надбавки та тарифи, державні замовлення, договори-контрактації .

Прямий адміністративний, нормативно-правовий вплив державного управління здійснюється для ліквідації перепон входження - виходу з ринку і створення конкурентного середовища, для забезпечення пропорцій між зростанням продуктивності праці, рівнем доходів населення і випуском спожиткових товарів і наданням послуг необхідного обсягу, якості і структури, відновлення стабільності ринку. Саме законодавчі методи регулювання споживчого ринку забезпечують правові основи виробництва і реалізації товарів і послуг, рівні можливості для суперництва на ринку, захист прав власності, підприємців, найманих працівників і споживачів.

Серед законодавчих методів важливе значення має антимонопольне законодавство, яке в сучасному світі найчастіше зводиться до регулювання та обмеження ділової практики: щодо розподілу ринку, вертикальної і горизонтальної фіксації цін, дискримінації у торгівлі і т ін. При цьому рівнем допустимої монополізації ринку, після якого застосовуються санкції вважається:

• у Франції, Норвегії, Індії - 25 % ринку для одного підприємства;

• у Великобританії - 20 % ринку;

• у США - якщо фірма контролює до 60 % ринку якогось товару. Якщо під контролем компанії перебуває 90 % товарного ринку, вона підлягає безумовному поділу.

Особливу групу законодавчих методів державного регулювання товарного ринку в розвинених країнах складає законодавство в галузі торговельної практики, яке спрямоване на стимулювання прогресивного розвитку підприємств оптової та роздрібної торгівлі, забезпечення структурної перебудови торгівлі у напрямку збалансованого розвитку окремих її ланок, раціоналізацію системи державного регулювання, змін організаційної структури управління тощо. Розроблений в Україні проект Закону "Про внутрішню торгівлю"[34], який віддзеркалює ці питання, не знайшов поки що свого правового втілення.

Методи непрямого (опосередковано) впливу - це методи, які регламентують поведінку суб’єктів ринку не прямо, а опосередковано, через створення певного економічного середовища, яке змушує їх діяти у напрямку, що потрібний державі, тобто це вплив на їх економічні інтереси.

Основні напрями і форми участі держави у сфері господарювання визначаються економічною політикою. П. Самуельсон визначальною метою економічної політики вважає розв’язання таких завдань: забезпечення ефективності економічної системи, її справедливість, стабільність [28]. У відповідності з концепцією соціально-ринкового господарства головними суспільними цінностями є наступні основні цілі економічної політики: свобода, справедливість, безпека, добробут.

Суть, складові й основний зміст економічної політики, що проводиться державою зараз, відображено в Господарському кодексі України []. Так, відповідно до Господарського кодексу у сфері господарювання держава здійснює довгострокову (стратегічну) і поточну (тактичну) економічну політику, спрямовану на реалізацію й оптимальне узгодження інтересів суб'єктів господарювання і споживачів, різних суспільних верств і населення в цілому. Основними складовими економічної політики держави є: структурно-галузева, інвестиційна, амортизаційна, інституціональна, цінова, антимонопольно-конкурентна, бюджетна, податкова, грошово-кредитна, валютна, зовнішньоекономічна, екологічна, соціальна політики. Усі перераховані напрями економічної політики держави впливають і на розвиток споживчого ринку, визначаючи поведінку його учасників, перш за все, суб'єктів пропозиції та інфраструктури споживчого ринку.

Актуальним, на нашу думку, є і постановка питання щодо виокремлення поняття "торговельна політика", як важливої й необхідної складової цілісної національної економічної політики [36, , ].

Під національною торговельною політикою пропонується розуміти систему заходів державних і недержавних органів влади і управління (правових, економічних, фінансових, контрольних, організаційних та ін.), спрямованих на регулювання сфери товарного обігу для забезпечення прискорення обороту національного капіталу на основі ефективного руху товарів і вартості від процесу виробництва до сфери кінцевого споживання. Головною метою внутрішньої торговельної політики є розвинений, ефективно структурований, цивілізований внутрішній ринок.

В проекті Закону України "Про внутрішню торгівлю" торгова політика визначена як сукупність організаційних, правових, економічних та інших заходів, які здійснюються органами державної влади спільно із громадськими організаціями і суб‘єктами господарювання для реалізації мети і принципів, встановлених законодавчими актами, які регулюють торговельну діяльність.

Торговельна політика як напрямок (підсистема) економічної політики держави характеризується власним відособленим об’єктом (сфера товарного обігу) і за своєю сутністю є засобом формування та реалізації стратегічних цілей і пріоритетів розвитку торговельної галузі. Включає цілий ряд взаємопов’язаних складових (структурних компонентів) і механізмів забезпечення і може носити активний або пасивний характер. Торговельна політика реалізується за допомогою державних заходів, під впливом яких економічні агенти здійснюють певні (типові, прогнозовані) адаптаційні дії. Основними принципами внутрішньої торговельної політики є: науковість, системність, стабільність, адаптованість, гнучкість, раціональність (оптимальність), оперативність, відповідальність, ефективність та ін.

Основу непрямого державного регулювання споживчого ринку і національної торговельної політики, зокрема, становлять економічні методи регулювання споживчого ринку, які мають відповідати об’єктивним законам ринку і спрямовуватися на погодження механізму ринкового саморегулювання з інтересами суспільства.

Пріоритетність використання економічних методів регулювання споживчого ринку базується на загальновизнаних принципах державного регулювання економіки - мінімізація втручання держави в економічні процеси і вплив відповідних структур влади на розвиток соціально-економічних процесів за допомогою переважно економічних регуляторів.

Найважливішими інструментами цих методів є регулювання цін на товари та тарифів на послуги, податкове, митне, фінансово-бюджетне та грошово-кредитне регулювання, державні закупівлі, створення державних резервів.

У складі економічних методів регулювання розвитку споживчого ринку центральне місце займає державне регулювання цін.

Ціна є одним з найбільш важливих регуляторів ринку споживчих товарів та послуг. За допомогою цін, зокрема, виробництво підпорядковується суспільним потребам у формі платоспроможності попиту, ціни стимулюють зниження витрат на виробництво і реалізацію продукції, запровадження досягнень науково-технічного прогресу, підвищення якості товарів тощо. Всі ці регулюючі функції ціна може виконувати в умовах вільного ціноутворення, тобто зрілого ринку, на якому панує вільна конкуренція, ефективно працює ринкова інфраструктура, обмежується недобросовісна діяльність монополій. За відсутністю таких умов вільне ціноутворення може викликати падіння обсягів виробництва, безробіття, інфляцію, тобто відіграти руйнівну роль. Крім того, вільні ціни, як правило, не здатні враховувати колективні економічні, соціальні, екологічні інтереси.

У всіх країнах з ринковою економікою існують закони про ціноутворення, органи, які забезпечують контроль за їх виконанням та практика державного регулювання.

Конкретні методи державного регулювання цін містять:

·   нагляд за цінами, який здійснюється з метою визначення рівня вартості життя, витрат виробництва та реалізації;

·   державне втручання в процес ціноутворення, наприклад, у вигляді збільшення витрат виробництва за рахунок введення більш високих норм амортизації, мінімального розміру оплати праці;

·   декларування зміни цін;

·   заморожування цін на певний строк;

·   введення граничних рівнів посередницько-збиткових націнок та торговельних надбавок;

·   вплив на ціни шляхом зміни облікової ставки, курсу національної грошової одиниці, ставок державного ввізного мита, податкових ставок, пільгового оподаткування.

Під адміністративним наглядом держави знаходяться ціни на товари, які мають особливе соціальне значення.

Державне регулювання цін дозволяє стримувати їх невиправдане зростання, пом’якшує негативний вплив інфляції на життєвий рівень населення. Масштаб державного регулювання цін залежить від конкретної економічної ситуації у країні, структури споживання, що склалася та вимог споживачів.

Цікавою, на наш погляд, є системи регулювання цін, які склалися у розвинених ринкових країнах світу. Так, у Франції на протязі майже 40 років (до 1986 р.) державне регулювання цін було невід’ємною складовою частиною концепції її економічної політики. У 1975 році блокування охоплювало всі ціни. Проводилася жорстка політика обмеження доходів у державному та приватному секторах економіки. Розблокування цін здійснювалося поступово і до 1986 року з-під державного контролю вивільнено біля 80 % цін, насамперед, на продукцію тих галузей, де була достатньою конкуренція, на світовому ринку, цін на споживчі товари зі стабільним попитом (молокопродукція, продукція кондитерської промисловості. Це дозволило не перейти нормальний поріг інфляції, стабілізувати і навіть знизити, ціни на основні продукти харчування, активізувати споживчий ринок.

Заслуговує на увагу досвід регулювання цін у Швеції, де державою використовуються різноманітні форми:

·   постійний нагляд з боку Державного управління цін і конкуренції за рухом загального рівня цін в країні, в тому числі за цінами на продукти харчування, інші спожиткові товари та послуги, на житло, транспорт, зв’язок, будівництво;

·   вплив на рівень цін державних підприємств, встановлення державою тарифів;

·   встановлення верхньої межі ціни на споживчі товари, які реалізуються в регіоні місцевими органами влади і самоуправління;

·   жорстке регулювання закупівельних цін на сільськогосподарську продукцію (зерно, м’ясо, молоко, яйця і ін. продукти харчування). При цьому щорічні субсидії на регулювання таких цін становлять понад $ 400 млн., або 44 $ на душу населення;

·   щорічна індексація доходів населення з урахуванням росту цін (враховується індекс цін на товари, які входять в мінімальний споживчий кошик).

У країнах ЄС під державне регулювання підпадає до 90 % цін на сільськогосподарську продукцію, що визначає стабільність роздрібних цін на продовольчі товари.

В нашій країні необхідність державного регулювання цін є доцільною і необхідною, щоб забезпечити більш ефективну структуру виробництва, збалансованість попиту і пропозиції, знизити рівень інфляції, гарантувати соціальний захист населенню. На нашу думку, регуляторний механізм цін на споживчому ринку повинен бути спрямований перш за все на посилення мотивації до зростання обсягів вітчизняного виробництва, підвищенню його ефективності, а по-друге - на стримування підвищення цін (стабілізацію) для недопущення нового витку інфляції.

Особливе місце серед методів регулювання споживчого ринку в умовах стрімкого розвитку науково-технічного прогресу мають стати інформаційно-орієнтовані методи впливу на учасників ринку []. В сучасних умовах їх роль винятково зростає по мірі ускладнення товарного обігу, впровадження сучасних технологій товароруху, обробки економічної інформації. Вони орієнтовані на забезпечення суб’єктів ринку, органів державної влади і місцевого самоврядування необхідною інформацією для прийняття поточних і стратегічних рішень, а саме:

-   оперативною інформацією про стан ринку, асортимент, ціни на тарифи, курси валют, відсоткові ставки банків, витрати та доходи споживачів;

·   статистичною інформацією, яка дозволяє отримувати узагальнену оцінку стану регіональних та національного ринків, чинників їх розвитку;

·   науково-технічною інформацією для вдосконалення технічного рівня і технології товарообігу;

·   інформацією про середньогалузеві показники, а також показники діяльності сучасних вітчизняних і закордонних систем товарного обігу, за допомогою яких здійснюється оцінка платоспроможності і конкурентоспроможності торгових підприємств;

·   прогнозною інформацією для розробки концепцій і програм розвитку галузей споживчого ринку, стратегій розвитку торговельних підприємств.

У зв’язку з необхідністю отримання прогнозної інформації вважаємо за доцільне серед економічних регуляторів споживчого ринку особливий наголос зробити на прогнозуванні показників розвитку споживчого ринку, які мають забезпечувати соціальну захищеність споживача, механізми інвестування і кредитування, ціноутворення і оподаткування і бути спрямованими на досягнення економічних інтересів суб’єктів господарювання споживчого ринку.

Основними цілями прогнозування споживчого ринку країни на сучасному етапі мають стати:

·   втримання та збільшення насиченості споживчого ринку товарами та послугами для задоволення попиту різних контингентів споживачів при одночасному збільшенні маси товарообігу;

·   подолання різких розбіжностей між регіональними ринками в структурі та рівнях попиту і пропозиції;

·   формування сучасної оптової ланки і інфраструктури споживчого ринку в цілому.

Вихідним етапом розробки прогнозу споживчого ринку є визначення номенклатури товарів та послуг, які доцільно виробляти в Україні, імпортувати та експортувати, сукупності показників, що відтворюють виробництво, реалізацію, споживання (в тому числі діючі нормативи), характеризують відповідність пропозиції попиту.

Слід підкреслити, що особливої уваги заслуговує світовий досвід розвитку економічної інформаційної діяльності в органах державного регулювання ринку, який використовується для розвитку інвестиційної діяльності, підвищення ефективності торгових компаній, розвитку дрібного та середнього підприємництва. Повна інформація про товари, їхню якість та ціни в розвинених країнах вважається істотним критерієм рівня організації регульованого ринку. Така інформація необхідна також покупцям для вільного вибору товарів і послуг та безпечного їх споживання.

Крім економічних методів, важливою складовою непрямого державного регулювання ринку є соціальний захист населення, який здійснюється через:

v встановлення мінімального споживчого кошику;

v  адресної допомоги окремим групам населення;

v  пільгового обслуговування на споживчому ринку певних верств та груп споживачів.

Розглянуті вище методи та інструменти прямого і непрямого регулювання споживчого ринку являють собою взаємопов’язану і взаємообумовлену систему, практика використання якої залежить від реального стану економіки та рівня організаційної структури та форм управління.

Для побудови ефективного механізму державного регулювання розвитку споживчого ринку на основі оптимізації співвідношення між методами прямого і непрямого регулювання необхідно враховувати:

·   потребу в підтриманні відповідних макроекономічних пропозицій;

·   виконання державною функцій соціального спрямування в той чи інший період;

·   сутність взаємодії суб’єктів господарювання споживчого ринку на тому чи іншому етапі їх розвитку;

·   інституціональний характер обох методів регулювання, їх обов’язкове підпорядкування відповідним правовим нормам.

Тільки комплексне використання прямих і опосередкованих методів і інструментів державного регулювання дозволить підвищити зацікавленість суб’єктів господарювання у збільшенні обсягів виробництва спожиткових товарів і послуг, підвищенні продуктивності праці працівників, збільшенні доходів споживачів для забезпечення ефективного розвитку споживчого ринку.