Побудова моделі досліджень витрат на виробництво
ВСТУП
Існує досить велика кількість
способів, за допомогою яких підприємство може заробляти прибуток. І для кожного
способу найбільш важливим фактором є фактор затрат, тобто тих реальних витрат,
які повинне понести підприємство в процесі своєї діяльності, спрямованої на
одержання прибутку. Якщо підприємство не приділяє належної уваги своїм
витратам, вони починають поводитися непередбачено, унаслідок чого розмір
прибутку зменшується і найчастіше стає негативним, тобто діяльність починає
приносити збитки.
У реальній практиці на підприємствах
не приділяють належної уваги витратам з тієї причини, що не можуть досить
детально їх описати. Найчастіше просто важко розібратися в заплутаній структурі
витрат, їх взаємозалежності і залежності від ключових факторів бізнесу. В той
же час усвідомлення того, що витрати грають істотну роль у бізнесі, привертає
значну увагу менеджерів підприємства.
У даній роботі викладені основні
положення аналізу витрат, що допоможуть розібратися в характері виникнення і
поводження витрат на практиці і надалі дадуть можливість створити систему
управління ними.
Необхідно обмовити, що витрати
будуть розглядатися в рамках управлінського обліку підприємства, а не
фінансового (бухгалтерського) обліку. Істотною відмінністю управлінського
обліку є наступні фактори:
управлінський облік -
це внутрішня справа кожного підприємства і його основні формати не повинні
випливати яким-небудь узаконеним положенням;
підприємство займається
управлінським обліком для цілей внутрішнього аналізу ефективності своєї
діяльності і планування цієї діяльності на майбутнє;
управлінський облік націлений на
майбутнє, а не є просто фіксацією досягнутого стану.
Об'єктом дослідження в роботі є
діяльність ВАТ “Сніжнянський машинобудівний завод”, зокрема процеси формування
витрат виробництва.
Предметом дослідження є моделі
управління витратами підприємства на виробництво продукції.
Мета роботи -
побудова моделі прогнозування витрат виробництва для подальшого їх зменшення,
виходячи з існуючих реалій і можливостей.
Задачі, що ставляться в роботі, у
загальному виді зводяться до наступного:
розглянути економічну сутність
витрат і фактори їх формування;
класифікувати усі витрати на
виробництво;
вивчити методи аналізу витрат;
провести аналіз фінансового стану
об'єкта дослідження;
проаналізувати витрати виробництва
виходячи з реальних даних;
провести дослідження методів аналізу
витрат;
побудувати модель прогнозування
витрат виробництва;
побудувати виробничу функцію
Кобба-Дугласа;
проаналізувати точку
безбиткованості.
Основним положенням, у якому
приділяється увага витратам, є П(С)БО 16 “Витрати”, у якому викладено усі
складові витрат відповідно до чинного законодавства.
Областю використання результатів
роботи можуть бути підприємства, в яких приділено багато уваги зниженню витрат,
де є необхідне комп’ютерне обладнання, а також програми, що забезпечують якісну
роботу, де працюють спеціалісти, котрі можуть використовувати традиційні й
економіко-математичні заходи з метою аналізу і прогнозування змін витрат,
робити відповідні висновки для їх зменшення та впроваджувати інші заходи.
1. ВИТРАТИ ВИРОБНИЦТВА ТА ЇХ
ЕКОНОМІЧНИЙ ЗМІСТ
.1 Сутність витрат та способи їх
обліку
Теорія і практика економіки
підприємства вважають незаперечною доцільність вартісної оцінки
використовуваних факторів виробництва і визначення пов'язаних з ним витрат. При
цьому поняття витрат не є однозначним [22].
В його основі можуть бути різні грошові оцінки, хоч і однакові по економічній
сутності, але різні за цілями. Найбільш розповсюдженими в літературі є поняття
витрат, що утворюють вартість (вартісні витрати), і витрат у формі виплат.
Такий поділ витрат ґрунтується на монетарній основі.
До вартісних належать витрати в
грошовій формі на матеріальні блага та послуги за визначений розрахунковий
період, потрібні для підготовки й здійснення виробничого процесу, а також
реалізації його результатів. До них можна віднести й інші грошові витрати,
наприклад податки, що стосуються виробничої діяльності підприємства. Відповідно
до цього визначення, витрати складаються з поглинутої в певному виробничому
періоді вартості організаційних, основних і додаткових факторів, необхідних для
виробництва благ та їх продажу на ринку.
Поняття витрат як таких, що
утворюють вартість і не пов'язані з потоками платежів за ресурси орієнтовано на
оцінку витрат благ з погляду управлінських рішень, що приймаються на
підприємстві. Вартісна оцінка благ дає можливість аналізувати альтернативні
можливості їх використання і вибирати найкращі з них. Тому вона ґрунтується на
концепції граничної корисності. Відповідно до цього, для оцінки граничної
корисності витрат благ закупівельні ціни факторів виробництва диференціюються
на підприємстві згідно з внутрізаводським рівнем їх дефіцитності. Отже,
вартісні витрати на певний фактор виробництва можуть істотно відрізнятися в
залежності від рішення, що приймається, і, звичайно, вони неоднакові на різних
підприємствах.
Як бачимо, основою витрат як
вартісного оцінного показника є внутрізаводський рух факторів виробництва. Така
оцінка повинна сприяти тому, щоб обмежені фактори одного й того ж призначення
використовувались оптимально з точки зору мети підприємства. Тому вартісні
витрати не є безумовно незмінними в межах певного поля господарських рішень.
Вони змінюються із зміною обсягів факторів, що є в розпорядженні підприємства,
і залежать також від оптимальності їх розподілу.
Поруч із витратами, що утворюють
вартість, існують витрати у формі грошових виплат. Вони обумовлені потоками
платежів за використовувані підприємством блага і включають фактичні грошові
витрати. Витрати ресурсів обчислюють за цінами їх придбання. Така калькуляційна
стаття як, наприклад, заробітна плата підприємця, не вважається витратами,
оскільки поняття останніх орієнтоване винятково на грошове відшкодування
витрачених факторів виробництва. Грошові виплати зв'язані насамперед із
позазаводським рухом факторів виробництва, при цьому інформація про видатки
підприємства на придбання цих факторів є явною. Ці витрати на всіх
підприємствах визначаються практично однаково. Ціни придбання часто
використовують і при плануванні виробництва, коли підприємство не має
достатньої інформації про діючі ринкові ціни на товари або відмовляється від
збору такої інформації з мотивів економії.
Застосування вартісного або
грошово-видаткового поняття витрат залежить від мети обліку на підприємстві й
не може бути мови про принциповий вибір одного з них. У теоретичних
дослідженнях виробництва та витрат у більшості випадків вважається, що
забезпечення ресурсами, потрібними для виготовлення продукції, здійснюється
відповідно до оптимальних рішень, з огляду на витрати. Якщо ці ресурси
підприємство вже має, то вважають, що не існує обмежень у їх використанні і
можливій заміні. В останньому випадку більш прийнятними є ціни відтворення.
Сутність витрат, з економічної точки
зору, полягає в тім, що вони характеризують у грошовому вираженні обсяг
ресурсів, використаних у визначених цілях, і трансформуються в собівартість
продукції, робіт, послуг.
Представлення про витрати
підприємства ґрунтується на трьох важливих положеннях:
) витрати визначаються використанням
ресурсів, відбиваючи, скільки і які ресурси витрачені при виробництві і
реалізації продукції;
) обсяг використаних ресурсів може
бути представлено у натуральних і грошових одиницях, однак в економічних
розрахунках прибігають до грошового вираження витрат;
) визначення витрат завжди
співвідноситься з конкретними цілями і задачами, тобто обсяг використаних
ресурсів у грошовому вираженні розраховують для визначеної функції (виробництва
продукції, її реалізації) або виробничого підрозділу підприємства.
Предметом керування є витрати
підприємства у всіх їх різноманітті.
Першою особливістю витрат як
предмета керування виступає їхній динамізм. Вони знаходяться в постійному русі,
зміні. Так, у ринкових умовах господарювання постійно змінюються ціни на
матеріали, що здобуваються сировину і, що комплектують деталі і вироби, тарифи
на енергоносії й ін. Відбувається відновлення продукції, переглядаються норми
витрати матеріальних і трудових витрат, що відбиває на собівартості продукції і
рівні витрат. Тому розгляд витрат у статиці носить умовний характер і не
відбиває їх рівня в реальному житті.
Друга особливість витрат як предмета
керування полягає в їх різноманітті, що вимагає застосування великого спектра
прийомів і методів у керуванні ними. Різноманіття витрат виявляється в їх
класифікації (див. параграф 1.2), що дозволяє, по-перше, виявити ступінь впливу
одних витрат на економічні результати діяльності підприємства, по-друге,
оцінити можливість впливу на рівень тих або інших видів витрат і, нарешті відносити
на виріб тільки ті витрати, що необхідні для його виготовлення і реалізації. Не
менш важлива і складна задача - правильне
віднесення витрат на виробничі підрозділи й окремі види діяльності
підприємства.
Третя особливість витрат складається
в труднощі їх виміру, обліку й оцінки. Абсолютно точних методів виміру й обліку
витрат немає.
Четверта особливість -
це складність і суперечливість впливу витрат на економічний результат.
Наприклад, підвищити прибуток підприємства можна за рахунок зниження поточних
витрат на виробництво, що, однак, забезпечується підвищенням капітальних витрат
на НДОКР, техніку і технологію. Високий прибуток від виробництва продукції
нерідко значно скорочується через високі витрати на її утилізацію і т.п.
Згідно зі своїми завданнями, теорія
витрат, що ґрунтується на аналізі виробництва, дає можливість об'єктивно
визначити ступінь його економічності. Для цього в моделях витрат повинні
враховуватися фактори й управлінські рішення, що впливають на їх рівень у
певному періоді виробництва.
Передусім чинники, що впливають на
величину витрат, варто знайти і систематизувати в залежності від того,
випливають вони безпосередньо з процесу виробництва або пов'язані з іншою
діяльністю підприємства, необхідної для виготовлення продукції, стосуються
кількісного або вартісного компонентів витрат. Водночас слід з'ясувати, якою є
взаємна залежність між чинниками впливу на витрати. Відтак аналізують напрям і
ступінь впливу їх на величину останніх. І, нарешті, слід визначити, які існують
можливості використання цих чинників для прийняття коротко-, середньо- і
довгострокових рішень, тобто чи можна їх вважати у визначених границях
функціональними перемінними, брати до уваги як дані, що не підлягають змінам.
Ступінь впливу різних чинників на витрати виробництва визначається в процесі їх
формування [22, c. 291].
Спочатку розглянемо фактори впливу
на витрати, що мають безпосередній зв'язок з виробництвом. До них відносяться
наступні фактори
розмір підприємства;
виробничі потужності;
виробнича програма;
глибина виробництва;
організація виробництва;
якість факторів виробництва;
зайнятість.
Істотно впливає на рівень витрат
такий виробничий чинник, як розмір підприємства. Мова йде про сукупну виробничу
потужність, диференційовану за видами, кількістю і максимальною віддачею
наявних факторів. Підприємства, які різняться типами, кількістю та терміном
служби своїх засобів виробництва або кваліфікаційним і віковим складом
працівників, а також їх чисельністю, вважаються підприємствами різної величини
з різними витратами. Ця обставина спонукує підприємців до формування економічно
обґрунтованої величини підприємства, що є визначеним компромісом між
мінімальною його величиною, зумовленою вимогами виробництва, та інерційністю і
негнучкістю надто великих виробничих одиниць.
Об'єктивно неможливо точно
взаємоузгодити виробничі потужності, які є вирішальними при визначенні величини
підприємства. У короткостроковому періоді величину підприємства змінити
неможливо. У довгостроковому періоді величину підприємства можна змінити, змінивши
кількість і склад потенційних факторів. Змінений виробничий потенціал впливає
на величину витрат підприємства.
Другим чинником, що впливає на
величину витрат, є виробнича програма підприємства. Виробнича програма -
це перелік типів продукції, яку будуть виготовляти у визначеному виробничому
періоді із зазначенням її кількості. Вона включає специфічний для визначеного
періоду випуск продукції в межах номенклатури, властивої для виробничого
профілю підприємства. Номенклатура продукції змінюється тільки через тривалі
періоди. Отже, виробнича програма регулюється підприємством, її вплив на
витрати безпосередньо обумовлений кількістю ресурсів, потрібних для
виготовлення продукції.
Подібно до асортиментних змін у
складі продукції на величину виробничих витрат впливає глибина виробництва на
підприємстві. Вона характеризується кількістю стадій виготовлення продукції в
багатостадійному виробництві й тим, наскільки потреба в первинних, проміжних
продуктах і деталях забезпечується власним виробництвом і якою мірою -
за рахунок поставок зі сторони. Тому залежність витрат від глибини виробництва
можна вважати одним із аспектів впливу на них виробничої програми. Більша
кількість стадій виробництва вимагає більше устаткування, персоналу, матеріалів
і, отже, впливає на виробничі витрати.
Також необхідно звернути увагу на
такий чинник впливу на витрати, як організація виробництва, тобто форма його
здійснення. Вона має три аспекти: рівень автоматизації, вид і тип виробництва
на підприємстві. Оскільки рівень автоматизації здебільшого обумовлений видом і
типом виробництва, то можна обмежитися розглядом цих двох організаційних форм.
Існує два види виробництва, що різняться порядком здійснення виробничого
процесу, а саме: виробництво з груповим розміщенням устаткування (непотокове) і
потокове виробництво. До типів виробництва належать масове, серійне,
сортиментне і одиничне.
Масове виробництво дає можливість
автоматизувати робочі операції, що є проблематичними для одиничного
виробництва, орієнтованого на окремі замовлення. Переконливий доказ цього -
порівняння потокових ліній виготовлення цигарок і автомобілів з робочими
місцями підприємств із виробництва окремих машин або меблів. Масове виробництво
позбавлене витрат на переналагодження устаткування і збереження виробничих
запасів, що є необхідними для сортиментного й одиничного виготовлення
продукції. Таким чином, тип виробництва є важливим чинником впливу на величину
витрат. Подібне спостерігається і за різних видів виробництва.
Масове і багатосерійне виробництво,
у якому застосовуються переважно потокові методи, орієнтовано на виготовлення
певного виду продукції.
Ще одним чинником впливу на витрати
є якість факторів виробництва. Вона виражається властивостями чинників, що
визначають їх придатність для використання у виробничому процесі, тобто для
виготовлення визначеної продукції. Відомо, що матеріаловіддача, продуктивність
машин, фізичний стан і відповідна професійна кваліфікація робочої сили
обумовлюють виробничі можливості підприємства. І тут актуальною завданням є
добір факторів виробництва такої якості, за якої витрати на одиницю продукції
були б мінімальні.
На рівень витрат впливає і такий
виробничий фактор, як зайнятість. Зайнятість підприємства або потенційного
фактора - це кількість одиниць
продукції, що виготовляється ними за певний період. Відношення цієї кількості
продукції до виробничої спроможності, тобто виробничої потужності, підприємства
або потенційного фактора показує ступінь зайнятості.
Виражена в одиницях продукції
зайнятість опосередковано впливає на рівень витрат через співвідношення затрат
факторів виробництва, що комбінуються, тобто через їх пропорції. Оскільки
потенційні фактори, що використовуються протягом багатьох циклів виробництва,
повільніше адаптуються до коливань зайнятості, ніж затрачувані фактори, то
внаслідок цього змінюються їх пропорції. При цьому негативно впливають на
витрати як низьке використання виробничої потужності за повільного зношення й
технічного старіння устаткування, так і максимальне її завантаження, що
спричиняє підвищене спрацювання і додаткове обслуговування машин.
Розгляд викладених виробничих
чинників впливу на витрати свідчить, що між деякими з них існують певний
взаємозв'язок і взаємозалежність. Так, зміна величини підприємства, виробничої
програми й організації виробництва завжди зумовлюють зміни якості виробничих
факторів та/або їх пропорцій. При цьому слід мати на увазі, що кожна зміна
рівня витрат спричиняє зворотний вплив на якість факторів виробництва, їх ціни
і пропорції. Якщо зазначені чинники сфери виробництва не змінюються в часі, то
й рівень витрат підприємства залишається незмінним.
Поруч з чинниками, які властиві
сфері виробництва й які називають головними, на рівень витрат певною мірою
впливають також чинники, пов'язані з іншими сферами діяльності підприємства. До
них належать, наприклад, процеси збуту продукції, фінансування, досліджень і
розвитку.
1.2 Класифікація витрат підприємства
Аналіз витрат починається з побудови
їх класифікацій, що допоможуть одержати комплексне представлення про їх
властивості й основні характеристики. Варто підкреслити, що витрати як
винятково складне явище не можуть бути представлені за допомогою деякої однієї
класифікації. На практиці існують і нижче будуть використані різні підходи до
їх класифікації з погляду різних критеріїв оцінки і розуміння витрат.
Сукупність представлених класифікацій дозволить дати повне представлення про
феномен витрат і їх основних характеристик.
У самому загальному випадку будь-яке
підприємство може бути віднесене до виробничих, торговельних або підприємств сфери
обслуговування. Те, про що піде мова далі, має місце для будь-якого
підприємства, однак найбільшу увагу буде приділено виробничим підприємствам,
оскільки вони мають найбільш складну структуру витрат. Треба ще раз відзначити,
що класифікація витрат не є самоціллю, а створює необхідні умови для їх
наступного аналізу. Вона створює передумови для визначення рівня витрат по
об'єктах керування ними, організації планування, обліку, контролю й аналізу.
) У світовій практиці усі витрати
прийнято класифікувати по наступних ознаках [39]:
по складу: фактичні, планові або
прогнозні;
за характером поводження: змінні,
постійні;
за ступенем усереднення: загальні,
середні (витрати на одиницю);
за функцієй керування: виробничі,
комерційні, адміністративні;
за способом віднесення на
собівартість: прямі, непрямі;
за економічним змістом: основні і
накладні;
за порядком віднесення витрат на
період генерування прибутку: на період і продукт.
Розглянемо найбільш важливі, з
погляду подальшого аналізу, класифікації.
) Загальна класифікація витрат
Основною ознакою поділу витрат для
загальної класифікації є місце їх появи і відношення до різних сфер діяльності
підприємства [60, c.163].
Дана класифікація використовується для упорядкування витрат у рамках звіту про
прибуток підприємства і для наступного порівняльного аналізу окремих видів
витрат підприємства. Основні види витрат відповідно до загальної класифікації
представлені на рис. 1.1.
Рисунок 1.1 - Загальна класифікація
витрат
Відповідно до цієї класифікації усі
витрати підрозділяються на виробничі і невиробничі. У свою чергу виробничі
витрати складаються з витрат, зв'язаних з використанням прямих матеріалів,
витрат на оплату прямої праці, виробничих накладних витрат.
Опишемо докладно кожну складову
виробничих і невиробничих витрат.
Витрати на прямі матеріали включають
суму витрат, понесених підприємством на придбання сировини і комплектуючих
матеріалів, покупних напівфабрикатів і комплектуючих виробів і інших
матеріалів, що безпосередньо використовуються у виробництві і переходять у
готову продукцію.
Витрати прямої праці являють собою
оплату основного виробничого персоналу (робітників), зусилля яких безпосередньо
(фізично) пов'язані з виробництвом готового продукту. Праця наладчиків
устаткування, цехових майстрів і менеджерів у змісті витрат відноситься на
виробничі накладні витрати. Слід зазначити відому умовність цих визначень у
сучасних умовах, коли “істинно пряма” праця починає грати все меншу роль у
сучасному високо автоматизованому виробництві. Існують цілком автоматизовані
виробництва, для яких пряма праця як такова відсутня зовсім. Проте в загальному
випадку поняття “основні виробничі робітники” залишається в силі і їх заробітна
плата відноситься до витрат прямої праці.
Виробничі накладні витрати включають
інші види витрат, що забезпечують стадію виробництва на підприємстві. Структура
цих витрат може бути дуже складної, а їх кількість велика. Найбільш
характерними видами виробничих накладних витрат є непрямі матеріали, непряма
праця, електрична і теплова енергія, ремонт устаткування, комунальні послуги,
амортизація виробничого устаткування і приміщень, деяка частина податків, що
включаються в число так званих валових витрат, і всі інші витрати, що пов'язані
з виробничим процесом на підприємстві.
Витрати, пов'язані з продажем
продукції, містять у собі усі витрати підприємства, пов'язані зі збереженням
готової продукції на складі, просуванням товару на ринок і доставкою товару
споживачеві.
Адміністративні витрати містять у
собі загальну суму витрат, пов'язаних із загальним керуванням підприємства,
тобто утриманням апарата керування, у тому числі бухгалтерії,
планово-фінансового відділу.
Дуже важливим представляється
спосіб, за допомогою якого сукупність витрат укладається у виробничу
собівартість проданих товарів. Нижче в табл. 1.1 наведен приклад упорядкування
витрат за допомогою розрахункової процедури, котра як кінцевий результат
приводить до виробничої собівартості проданих товарів. Надалі отримане значення
виробничої собівартості проданих товарів зіставляється (разом з величиною
невиробничих витрат) з виручкою підприємства, в результаті чого робиться
висновок про величину прибутку підприємства.
Таблиця 1.1 - Собівартість
виготовлених товарів
|
№
|
Статті калькуляції
|
|
1
|
Прямі матеріали
|
|
1.1
|
Початкові запаси ТМЗ сировини
|
|
1.2
|
Покупка нових ТМЗ сировини
|
|
1.3
|
ТМЗ сировини для використання
|
|
1.4
|
Кінцеві запаси ТМЗ сировини
|
|
1.5
|
Використані ТМЗ сировини
|
|
2
|
Пряма праця
|
|
3
|
Виробничі накладні витрати
|
|
3.1
|
Непрямі матеріали
|
|
3.2
|
Непряма праця
|
|
3.3
|
Цехові комунальні витрати
|
|
3.4
|
Податки, що включаються в число валових витрат
|
|
3.5
|
Страховка
|
|
3.6
|
Оренда устаткування
|
|
3.7
|
Амортизація
|
|
3.8
|
Накладні витрати, усього
|
|
3.9
|
Виробничі витрати, усього
|
|
4
|
Собівартість проданих товарів
|
|
4.1
|
Початкові запаси готової продукції
|
|
4.2
|
Собівартість зробленої продукції
|
|
4.3
|
Товари, готові до продажу
|
|
4.4
|
Кінцеві запаси готової продукції
|
|
4.5
|
Собівартість проданих товарів
|
До розглянутої вище класифікації
безпосередньо примикає ще одна класифікація, розглянута нижче.
) Класифікація витрат стосовно
готового продукту. Відповідно до класифікації витрат усі витрати підприємства
підрозділяються на дві групи:
витрати, що відносяться до готового
продукту (Product Costs),
витрати, що відносяться на період
часу (Period Costs).
Ознакою поділу витрат відповідно до
даної класифікації є спосіб, за допомогою якого витрати відносяться на
собівартість проданих товарів. Витрати першої групи включаються в собівартість
проданих товарів тільки тоді, коли готова продукція, до складу якої увійшли ці
витрати, продана. До моменту продажу ці витрати в складі товарно-матеріальних
запасів підприємства являють собою його активи, тобто вони матеріалізовані в
складі незавершеного виробництва або готової продукції і зберігаються на
складі. Витрати другої групи включаються в звіт про прибуток, тобто
враховуються при розрахунку прибутку підприємства, протягом того періоду, коли
вони були фактично понесені. Характерним прикладом другої групи є витрати,
пов'язані з загальним керуванням підприємства.
Ясно, що відповідно до даної
класифікації виробничі витрати (у своїй основній масі) відносяться до першої
групи, а невиробничі витрати - до другої. Ресурси підприємства, що формують
витрати, що відносяться до продукту, є активами підприємства доти, поки
підприємство не продасть готову продукцію. У той же час витрати, що відносяться
на період часу, визнаються витратами підприємства саме в той період, коли вони
були понесені, незалежно від того, була продана готова продукція чи ні.
) Класифікація витрат за статтями
калькуляції
У процесі виробництва продукції
витрати виникають в різних виробничих і невиробничих сферах, вони містять різні
по економічному змісту витрати, що залежать від характеру виготовлення виробів,
виконання робіт, технології й організації праці.
Таким чином, виникає необхідність у
класифікації витрат не тільки по їх однорідних елементах, але і по місцю
виникнення або по статтях витрат. Класифікація витрат необхідна для їх
розмежування по цільовому призначенню і по місцю виникнення. Іншими словами,
витрати підприємства підрозділяються відповідно до їх виробничого призначення,
при цьому той самий вид витрат може використовуватися для різних цілей.
Усі витрати підприємства, що
підлягають включенню в собівартість готової продукції, у кінцевому рахунку
цілком розподіляються, тобто включаються в собівартість окремих видів продукції
(або груп однорідної продукції).
Угруповання витрат по статтях
калькуляції забезпечує виділення витрат, зв'язаних з виробництвом окремих видів
продукції. Ці витрати відносять на собівартість продукції прямо або побічно.
Помітимо, що перелік і склад статей калькулювання виробничої собівартості
продукції розрізняється по галузях виробництва і встановлюється окремо кожним
підприємством.
У машинобудуванні застосовується
наступне угруповання витрат по калькуляційних статтях собівартості:
матеріали основні;
поворотні відходи (віднімаються);
транспортно-заготівельні витрати
матеріалів;
матеріали технологічні;
паливо й енергія;
покупні напівфабрикати;
основна заробітна плата виробничих
робітників;
додаткова заробітна плата виробничих
робітників;
відрахування на соціальні нестатки;
загальновиробничі витрати;
загальногосподарські витрати;
інші виробничі витрати;
комерційні витрати.
Завдяки постатейній класифікації
витрати можуть контролюватися в плані й обліку по місцю їх виникнення і по
окремих видах продукції. Крім того, по кожній статті витрат можна визначити
ступінь зв'язку величини витрат із установленою калькуляційною одиницею.
) Класифікація витрат за характером
поводження
Відповідно до цієї класифікації
основною ознакою є залежність зміни витрат у зв'язку зі зміною якого-небудь
базового показника. У якості останнього звичайно використовується обсяг
проданих товарів, але можуть використовуватися й обсяг виробництва в
натуральному вираженні, витрати прямої праці й ін. Відповідно до цієї ознаки
витрати розділяють на два види: постійні (фіксовані) і змінні.
Змінні витрати - це такі витрати, що
змінюються (у цілому) прямо пропорційно збільшенню або зменшенню обсягу
виробництва і продажів (у припущенні, що витрати на одиницю продукції
залишаються майже постійними, стабільними). До змінних витрат відносяться
витрати на сировину і матеріали, енергію і комунальні послуги, що
використовуються в процесі виробництва, комісійні з продажів (якщо вони
визначаються обсягом продажів), зарплата робітників (за умови, що вона може
бути збільшена або зменшена при збільшенні або зменшенні обсягу виробництва).
Постійні витрати - це такі витрати,
що не міняються, коли змінюється рівень виробництва і продажів за якийсь
визначений період часу (наприклад, місяць, квартал, рік). Прикладами постійних
витрат є витрати на амортизацію будинків і устаткування, амортизацію
передопераційних витрат, оренду і лізинг, що не змінюються при зміні обсягу
продажів і обсягу виробництва.
Деякі витрати, наприклад, заробітна
плата або загальні адміністративні витрати можуть змінюватися не зовсім прямо
пропорційно обсягу й у той же час не бути постійними. Вони можуть бути
позначені як змішані (напівзмінні). Такі витрати можна розбити на змінні і
постійні компоненти і розглядати їх окремо.
Слід зазначити, що постійні витрати
можуть змінюватися при істотній зміні обсягу виробництва. Причому ця зміна
носить, як правило, стрибкоподібний характер. Наприклад, при збільшенні обсягу
виробництва може знадобитися оренда додаткового виробничого приміщення і
покупка нового обладнання, що приведе до збільшення постійних витрат на суму
орендних платежів нових приміщень, а також експлуатаційних і амортизаційних
витрат по новому обладнанню.
На практиці часто зустрічаються
витрати, що містять у собі компоненти змінних і постійних витрат. Класичним
прикладом таких витрат є вид орендної плати, котра відповідно договору між
орендарем і орендодавцем розділяється на дві частини: орендар повинний платити
фіксовану суму на місяць і додатково оплачувати кожну годину роботи виробничого
устаткування, установленого на орендованих площах.
Подібні приклади, у яких ідеально
точно відбувається поділ змішаних витрат, зустрічаються вкрай рідко. У реальних
умовах часто важко безпосередньо й однозначно виділяти змінну і постійну
складову витрат, аналізуючи результуючі витрати по їх окремих елементах, число
яких може досягати декількох десятків.
) Класифікація витрат на прямі і
непрямі
Дана класифікація використовується
при розгляді питання про факт віднесення витрат на визначений вид продукції або
на визначений підрозділ (цех) підприємства. Відповідно до цієї класифікації
витрати підрозділяються на прямі і непрямі.
Принциповим розходженням між прямими
і непрямими витратами є те, що прямі витрати безпосередньо пов'язані з
виробництвом і реалізацією конкретного виду продукції, і тому з легкістю можуть
бути віднесені на його собівартість [60].
Характерними статтями прямих витрат є сировина й основні матеріали, покупні
вироби і напівфабрикати, силова електроенергія, основна заробітна плата
виробничих робітників.
Непрямі витрати пов'язані з
виробництвом одночасно декількох видів продукції або з різними стадіями її
обробки, так що неможливо безпосередньо виділити ту частину витрат, що
приходиться на конкретний вид продукції. Характерними статтями непрямих витрат
є ремонт і утримання універсального устаткування, загальноцехові витрати,
загальнозаводські витрати, частина невиробничих витрат.
Дана класифікація породжує задачу,
котра полягає в тому, щоб оцінити собівартість одного окремо узятого виду
продукції в загальній товарній номенклатурі підприємства. Ясно, що ця
собівартість включає як прямі, так і непрямі витрати. І якщо у відношенні
перших проблема оцінки не виникає, те непрямі витрати повинні бути розподілені
по видах продукції за допомогою якого-небудь принципу. Як правило, їх включають
у собівартість конкретних видів виробів шляхом розподілу пропорційно
якій-небудь умовній базі. У відомому змісті цей розподіл носить умовний
характер, тому що принципово точно такий розподіл зробити неможливо внаслідок
комплексності і стохастичности процесу формування сукупних витрат.
1.3 Методи та моделі дослідження
витрат підприємства
Перебудова господарського механізму,
перехід до ринкових відносин з особливою гостротою актуалізують проблему
раціонального витрачання всіх видів ресурсів, докорінного поліпшення управління
витратами для забезпечення стійкої конкурентоспроможності продукції.
Під час аналізу використовуються
такі показники [53, c.155]:
повна собівартість продукції в
цілому та за елементами, калькуляційні статті витрат;
витрати на одну гривню товарної
продукції;
окремі статті витрат.
Аналізуючи собівартість продукції,
вирішують такі основні завдання:
об'єктивна оцінка виконання плану
собівартості продукції в цілому по підприємству, а також за окремими видами
продукції;
вивчення причин відхилення фактичних
витрат від планових у розрізі статей, а також за окремими видами і групами
продукції;
пошук резервів зниження собівартості
продукції, розробка відповідних заходів щодо їх використання;
забезпечення центрів
відповідальності необхідною аналітичною інформацією щодо оперативного
управління формуванням собівартості продукції;
Управління собівартістю продукції є
комплексним процесом, провідне місце в якому посідають облік і аналіз витрат на
виробництво. Попри численні публікації з проблем аналізу собівартості
продукції, сформовані різноманітні методики, ще дотепер відчувається гостра
потреба у побудові нової моделі аналітичних досліджень, яка б відповідала
сучасним завданням управління собівартістю продукції.
Мета аналізу собівартості продукції
полягає в інформаційному забезпеченні та всебічній оцінці досягнутих
результатів оптимізації витрат, обґрунтуванні управлінських рішень. Для
досягнення цієї мети здійснюється аналіз на основі принципів системного,
комплексного і кібернетичного підходів до аналізу економіки.
В основі системного підходу лежить
дослідження об'єктів як системи, розкриття їхньої цінності, виявлення багатьох
типів зв'язків, зведення їх в єдину теоретичну систему.
Системний підхід до аналізу
собівартості передбачає виявлення місця і ролі показника собівартості в оцінці
досягнутої ефективності виробництва, розробку принципової схеми аналізу на
основі класифікації факторів і резервів зниження собівартості продукції, визначення
методів вимірювання факторів і резервів зниження собівартості продукції та ін.
Комплексний підхід означає вивчення
об'єктів як системи з точки зору формування інформації з метою прийняття
управлінських рішень. Комплексний підхід збігається з системним підходом лише
стосовно вивчення окремих аспектів, окремих показників, їхня динаміка і прогноз
на перспективу не збігаються, коли мова йде про аналізований об'єкт загалом.
Тоді комплексний підхід виступає як принцип системного підходу. Він означає
узгодження й одночасне дослідження у взаємозв'язку різних аспектів
господарської діяльності на основі вивчення системи показників з метою
отримання кінцевих результатів, визначення і вимірювання факторів, що їх
зумовлюють, виявлення резервів підвищення ефективності виробництва, отримання
інформації для обґрунтування управлінських рішень.
Кібернетичний підхід передбачає
розгляд об'єктів як системи, яка складається з елементарних перетворювачів
інформації. При кібернетичному підході аналіз підпорядкований цілям синтезу
економічної системи і її вдосконаленню, економіко-математичні методи аналізу
збігаються із системним дослідженням економіки та управління об'єктом.
Аналіз витрат на одну гривню
товарної продукції
Найбільш узагальнюючим показником
собівартості продукції, що виражає її прямий зв'язок із прибутком, є рівень
витрат на одну гривню товарної продукції [53].
Це універсальний показник тому, що, по-перше, може бути розрахованим у всіх
галузях народного господарства, по-друге, показує прямий зв'язок між
собівартістю продукції та прибутком. Рівень витрат на одну гривню товарної
продукції обчислюється шляхом відношення загальної суми витрат на виробництво
товарної продукції до її обсягу.
Цей показник одночасно може бути і
показником рентабельності виробництва. Наприклад, якщо він дорівнює 70 коп. на
одну гривню товарної продукції, то це свідчить, що рентабельність виробництва
становить 30 коп. по відношенню до однієї гривні товарної продукції.
Витрати на одну гривню товарної
продукції безпосередньо залежать від зміни загальної суми витрат на виробництво
і реалізацію продукції та від зміни вартості виробленої продукції. На загальну
суму витрат впливають такі чинники: обсяг виробництва продукції, її структура,
зміна рівня змінних та постійних витрат, які в свою чергу можуть збільшуватися
або зменшуватися відповідно до рівня ресурсомісткості продукції та цін на
спожиті ресурси. Вартість товарної продукції залежить від обсягу випуску
продукції, його структури та цін на продукцію.
Аналіз витрат за елементами витрат
та калькуляційними статтями
Вивчення структури витрат на
виробництво та її зміни за звітний період з окремих елементів витрат, а також
аналіз статей витрат фактично випущеної продукції є наступним етапом
поглибленого, найбільш корисного аналізу собівартості продукції з метою
визначення шляхів і джерел зниження витрат і збільшення прибутку.
Групування витрат по елементах
характеризує всі витрати підприємства, включаючи витрати на роботи і послуги
непромислового характеру.
Найбільш загальними для багатьох
галузей промисловості елементами витрат є:
матеріальні затрати (сировина й
основні матеріали; комплектуючі вироби і напівфабрикати, роботи і послуги
виробничого характеру; допоміжні матеріали; паливо та енергія зі сторони);
витрати на оплату праці, включаючи
премії працівникам, зайнятим в основній діяльності;
відрахування на соціальні заходи;
амортизація;
інші операційні витрати.
Вивчення структури витрат по цих
елементах, а також змін за звітний період дозволяє дати оцінку раціональності
такої структури, а також зробити висновок про необхідність і можливість зміни у
напрямку зниження матеріало-, фондо-, енерго- та трудомісткості виробництва. За
результатами такого аналізу визначається оцінка характеру виробництва і
визначаються найважливіші напрямки пошуку резервів зниження собівартості
продукції.
Порівняння питомої ваги з
відповідних елементів витрат за кілька звітних періодів дозволяє виявити зміни
рівня витрат, обумовлені ступенем кооперування, впровадження нової техніки.
Відхилення фактичних витрат за
елементами в абсолютних сумах можуть показувати лише загальні результати
використання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів, а не зміну
собівартості продукції, тому що вони викликані також змінами в обсязі і
структурі виробництва продукції.
Додатковим показником для
обґрунтування відповідного висновку можна використовувати питому вагу
розглянутих елементів витрат у вартості товарної продукції.
Для повного висновку про можливість
вишукування резервів зниження цих витрат необхідно також вивчити витрати за їх
функціональною роллю у виробничому процесі. Вони групуються за калькуляційними
статтями витрат у залежності від зв'язку з виробництвом, його організацією,
обслуговуванням, управлінням та збутом.
Аналіз собівартості товарної
продукції в розрізі калькуляційних статей витрат дозволяє зробити оцінку
розміру економії або перевитрат в зв'язку з відхиленнями фактичної собівартості
від планової. Планування та облік за калькуляційними статтями дозволяє
визначити цільові виправлення витрат, зв'язок із технологічним процесом,
обчислити собівартість окремих одиниць продукції й узагальнити витрати за
місцем їх виникнення. При такому аналізі собівартості продукції необхідно
перевірити виконання плану за витратами у цілому, виявити причини економії або
перевитрати за кожною статтею витрат, установити резерви подальшого зниження
собівартості продукції.
Кількість і найменування
калькуляційних статей у різних галузях промисловості неоднакова та
встановлюються підприємством.
Витрати за статтями собівартості
відрізняються від витрат за елементами тим, що вони відбивають витрати, що
зв'язані з виробництвом і реалізацією товарної продукції за даний звітний
період. Витрати ж за елементами показують усі зроблені підприємством витрати
ресурсів за звітний період, включаючи витрати на зростання залишків
незавершеного виробництва, витрати, віднесені на рахунок витрат майбутніх
періодів тощо.
Групування витрат за статтями
дозволяє характеризувати зв'язок витрат із результатами, їхню роль у
технологічному процесі, управлінні й обслуговуванні, у внутрішньогосподарському
розрахунку, виділити прямі і непрямі, перемінні і постійні витрати і тим самим
повніше розкрити резерви їх економії.
Аналіз прямих витрат.
Також значне місце в собівартості
продукції посідають матеріальні і трудові витрати, що в залежності від обсягу
продукції підрозділяються на прямі, або умовно-перемінні, і непрямі, або
умовно-постійні. До прямих витрат відносяться: сировина і матеріали, зворотні
відходи, покупні і комплектуючі вироби і напівфабрикати, допоміжні матеріали,
паливо й енергія на технологічні цілі, основна та додаткова заробітна плата
виробничих робітників із відрахуваннями на соціальні потреби й інші витрати,
розмір яких залежить від обсягу й асортименту продукції. До умовно-постійних
відносяться всі інші витрати, абсолютний кошторисний розмір яких в основному
залишається постійним.
Найбільшу питому вагу в складі
собівартості займають матеріальні витрати. Їх розмір залежить від впливу
багатьох чинників, що у підсумку синтезуються в трьох основних чинниках: зміні
обсягу продукції виробництва, її структури та питомих витрат у собівартості
окремих виробів. Рівень питомих витрат залежить від кількості витрачених
матеріалів на одиницю продукції та середньої ціни одиниці матеріалів.
Збільшення витрат сировини і
матеріалів на одиницю продукції викликає значне підвищення собівартості
продукції. Собівартість залежить від якості матеріалів, заміни одного виду
матеріалу іншим, зміни рецептури сировини, техніки, технології та організації
виробництва, кваліфікації робітників, відходів сировини та ін.
В зв’язку з тим, що у нас відсутні
вихідні дані для аналізу прямих витрат, крім фактичних даних по них, цей
показник не буде розраховуватися.
Аналіз непрямих витрат
До непрямих витрат відносяться ті
види витрат підприємства, що не включаються прямо в собівартість окремих видів
продукції, а для цього використовуються певні визначені методи (коефіцієнти).
Вони мають загальний характер і необхідні для обслуговування і управління
виробничо-господарською діяльністю підприємства.
У собівартості продукції дані
витрати подані статтею загальновиробничих витрат:
на управління виробництвом (оплата
праці апарату управління цехами, дільницями; відрахування на соціальні заходи й
медичне страхування апарату управління цехами, дільницями; витрати на оплату службових
відряджень);
на утримання, експлуатацію та
ремонт, страхування, операційну оренду основних засобів, інших необоротних
активів загальновиробничого призначення;
на вдосконалення технології й
організації виробництва;
на опалення, освітлення, водопостачання,
водовідведення та інше утримання виробничих приміщень;
на обслуговування виробничого
процесу;
на охорону праці, техніку безпеки і
охорону навколишнього природного середовища;
амортизація основних засобів та
нематеріальних активів загальновиробничого призначення, інші витрати.
Загальновиробничі витрати
поділяються на постійні та змінні.
До змінних належать витрати на
обслуговування і управління виробництвом, що змінюються прямо або майже прямо
пропорційно до зміни обсягу діяльності. Ці витрати розподіляються на кожен
об'єкт витрат з використанням бази розподілу виходячи з фактичної потужності
звітного періоду.
До постійних відносяться витрати на
обслуговування і управління виробництвом, що залишаються незмінними (або майже
незмінними) при зміні обсягу діяльності. Постійні загальновиробничі витрати
розподіляються на кожен об'єкт витрат з використанням бази розподілу (годин
праці, заробітної плати, обсягу діяльності, прямих витрат тощо) при нормальній
потужності. Нерозподілені постійні загальновиробничі витрати включаються до
складу собівартості реалізованої продукції у періоді їх виникнення. Загальна
сума розподілених та нерозподілених постійних загальновиробничих витрат не може
перевищувати їх фактичну величину.
Перелік і склад змінних і постійних
загальновиробничих витрат установлюються підприємством.
Аналіз непрямих витрат проводиться
шляхом порівняння їх фактичних величин на одну гривню товарної продукції з
плановим рівнем звітного року, в зв’язку з чим цей показник також неможливо
розрахувати.
Оперативний аналіз собівартості
продукції
Важливу роль в аналізі собівартості
продукції відіграє оперативний економічний аналіз. За його допомогою своєчасно
оцінюються господарські ситуації з формуванням собівартості продукції, що
випускається, знаходяться негативні причини та недоліки у роботі,
внутрігосподарські резерви покращання використання виробничих ресурсів та
оперативно приймаються управлінські рішення щодо усунення негативних причин та
мобілізації резервів зниження собівартості продукції. Кілька разів на місяць
(як правило, через 5-10 днів) складається відомість відхилень собівартості
продукції, де вказуються причини відхилень та їх розміри на день і з початку
місяця.
При оперативному аналізі витрат
матеріалів використовують дані оперативного обліку руху матеріалів і дані
табельного обліку. Оперативний аналіз витрат матеріалів включає постійний
контроль за наявністю необхідних запасів матеріалів на складах і контроль за
дотриманням стандартів витрат, що дає змогу своєчасно вживати відповідні
заходи.
Важливою умовою дотримання
стандартів на оплату праці на підприємстві і в його структурних підрозділах є
забезпечення щоденного контролю та оперативного аналізу його витрачання для
всіх категорій персоналу і видів оплати. Залежно від обсягу виробництва фонд заробітної
плати поділяється на постійну і змінну частини, яким переважно відповідає
годинна та відрядна форми оплати праці.
Годинний фонд перебуває в
пропорційній залежності від чисельності персоналу, відпрацьованого кожним
робітником часу і оплати праці за одиницю часу. При щоденній зміні чисельності
персоналу за інших умов відповідно змінюється годинний фонд заробітної плати.
Тому щоденний контроль за зміною чисельності кожної категорії персоналу, який
перебуває на погодинній оплаті, дає змогу визначити відхилення від стандартного
фонду зарплати для кожного структурного підрозділу та підприємства загалом.
Частіше виділяють такі порушення:
доплати, пов'язані з відхиленням від
нормальних умов виробництва, невідповідність матеріалів, заготовок технічним
умовам; невідповідність припусків, які викликають необхідність додаткової
обробки; збільшена твердість металу; невідповідність інструментів,
устаткування; незадовільна наладка устаткування; невідповідність розряду робіт
розряду робітників;
доплати за понад урочні роботи, за
роботу в нічний час;
оплата простоїв;
оплата браку та його виправлення не
з вини робітника та інше.
Організація оперативного контролю й
аналізу за витрачанням відрядного фонду заробітної плати має деякі особливості.
Складність полягає в тому, що продуктивність на початок періоду, що
аналізується, відрізняється від стандартної для даного періоду, що суттєво
впливає на відхилення фактично нарахованої зарплати від її стандартного денного
фонду. Щоб визначити вплив цієї відмінності, фактичну трудомісткість кожного
виду продукції зіставляють зі стандартною для періоду, що аналізується, у
структурних підрозділах і отриманий результат множать на щоденний випуск
продукції.
Інформація про ці відхилення дає
можливість вжити заходи щодо підвищення ефективності виробництва, спрямовані на
зниження трудомісткості продукції.
Оперативний аналіз собівартості
продукції передбачає також численні оптимізаційні розрахунки, які становлять
інформаційну базу оперативного управління. Це насамперед задачі мінімізації
витрат дефіцитних видів сировини і матеріалів тощо. Такі оптимізаційні
розрахунки проводять за допомогою таблиць абсолютної чутливості до застосування
замінників, матричних моделей.
Однак розглянуті методи, попри їх
різноманітні переваги, такі як відносна простота обчислювання, досить легке
інтерпретування обчислених даних, мають і досить значні недоліки. Вони
визначають тільки досягнутий результат економічного розвитку, показують
відхилення фактичних даних від планових, дають можливість розрахувати велику
кількість показників та ін.
Але вони не в змозі якісно вивчити
залежність між досліджуваними явищами і процесами господарської діяльності,
завдяки їм важко вибрати найбільш оптимальний варіант рішення задачі. Вони не
дають відповіді, наприклад, на питання, як зміняться витрати одного ресурсу,
якщо зміниться другий, за умовою, щоб рівень виробництва не змінювався. На все
це може дати відповідь застосування економетричних моделей, розгляданню котрих
приділено багато уваги у третьому розділі.
2. АНАЛІЗ ВИТРАТ ПІДПРИЄМСТВА
.1 Характеристика об’єкта
дослідження
Основними видами діяльності заводу
є:
Випуск машинобудівної продукції;
запасних частин для тракторів і
іншої техніки;
литі сталеві і чавунні заготівлі,
гарячі штампування для інших підприємств, що поставляються по кооперації;
товари народного споживання, у тому
числі: мінітрактори, газові опалювальні апарати, замки дверні накладні врізні;
причіпні і зачіпні
сільськогосподарські знаряддя до тракторів маленької потужності і
мінітракторам;
паливні насоси високого тиску;
інша продукція.
Продукція призначена для задоволення
потреби сільського господарства при виконанні енергоємних робіт у рослинництві,
транспорті, вантажно-розвантажувальних роботах і інших областях.
Організаційна структура.
ВАТ “Сніжнянський машинобудівний
завод” створено згідно рішень Міністерства машинобудування від 22 грудня 1994
р. № 1656 Органи керування і контролю товариством:
Загальні збори Акціонерів;
Наглядацька рада;
Правління Товариства;
Ревізійна комісія;
Дирекція Товариства.
Вищим органом Товариства є Загальні
збори акціонерів, що збираються не рідше одного разу в рік. У компетенції
вищого органа Товариства належить:
визначати основні напрямки
діяльності Товариства;
затверджувати Статут і вносити зміни
і доповнення;
призначати і зміщати членів
Наглядацької ради;
призначати і зміщати Голову
Правління;
призначати і зміщати членів
Ревізійної комісії;
затверджувати річні результати
діяльності Товариства;
і інші питання діяльності
Товариства, що не суперечать законодавству України.
Наглядацька рада Товариства є
органом Товариства, що з метою захисту інтересів держави й акціонерів здійснює
контроль за діяльністю Правління ВАТ.
Правління є виконавчим органом
Товариства, що здійснює керівництво його діяльністю .
Ревізійна комісія здійснює контроль і
перевірку фінансово - господарської діяльності Товариства.
Дирекція Товариства здійснює повне
керівництво виробничим процесом випуску товарної продукції, взаємодії між
виробничими підрозділами, цехами, відділів, відповідно до прикладеної схеми.
Керівником заводу є генеральний
директор, під час відсутності генерального директора -
перший помічник і заступник. У підпорядкуванні головного інженера -
перший заступник головного інженера, два заступники головного інженера. У
прямому підпорядкуванні головного інженера: зовнішньоторговельна фірма, відділ
головного конструктора по тягачах, відділ головного конструктора, відділ
обчислювальної і прогресивної техніки, дослідно-експериментальний цех. У
веденні першого заступника головного інженера: науково-дослідний відділ, відділ
головного технолога, відділ головного металурга, також, модельний цех і
фасонолітейний цех №3. Заступник головного інженера -
начальник Інп, відповідальний за інструментальне виробництво. Заступник
головного інженера - начальник управління енергетики.
П'ять заступників генерального
директора, що відповідають за визначену ділянку роботи з визначених напрямків:
Замдиректора по маркетингу і збуту -
начальник Уреетп - управління реалізації й
експлуатації товарної продукції;
Замдиректора по виробництву -
начальник виробництва -виробничо-диспетчерський
відділ, виробництво паливної апаратури, ливарні цехи, ковальський цех,
термічний цех, складальні цехи, механообробляючі виробництва,
пресово-зварювальне виробництво;
Замдиректора з комерційних питань -
транспортне керування, відділ матеріально-технічного постачання, відділ
зовнішньої кооперації і комплектації, цех комплектації матеріалів, шихтовий
цех;
Замдиректора по кадрам і охороні -
відділ кадрів і технічного навчання;
Замдиректора -
начальник ВОП - відділ охорони праці;
Замдиректора з економічних питань -
планово-економічний відділ, відділ керування власністю, фінансовий відділ.
Помічник директора по праці і
зарплаті - відділ організації праці і
зарплати.
Головний бухгалтер -
головна бухгалтерія.
Основні відділи і їх функціональні
обов'язки
Керівництво реалізації й
експлуатації товарної продукції займається рекламною діяльністю, реалізацією
готовою продукцією, запчастин, гарантійним обслуговуванням і ремонтом.
Відділ матеріально - технічного
постачання - забезпеченням сировиною і
матеріалами для виробництва.
Відділ зовнішньої кооперації і
комплектації - забезпеченням комплектуючими
деталями і вузлами.
Відділ головного конструктора -
конструюванням нової перспективної техніки, модифікацій.
Планово - економічний відділ -
плануванням виробництва, ціноутворенням.
Відділ керування власністю -
питаннями, що стосуються акціонерного товариства.
Фінансовий відділ -
здійснює забезпечення фінансово - господарської діяльності, фінансами і
кредитними ресурсами, виконання фінансових зобов'язань.
Відомості про цінні папери.
Уточнений план розміщення акцій має
наступний вигляд: (табл. 2.1-2.3):
Таблиця 2.1 - Розміщення акцій
|
% від статутного фонду
|
Терміни проведення
|
|
Пільговий продаж
|
15,36
|
24.08.95-25.12.95
|
|
Аукціон за приватизаційними майновими
сертифікатами
|
12,02
|
01.02.96-28.02.96
|
|
Продаж на українскій фондовій біржі
|
19,0
|
01.11.96-02.10.97
|
|
Державна власність
|
53,62
|
|
Таблиця 2.2 - Інформація про випуски
цінних паперів
|
Вид акцій
|
Номінальна вартість (грн.)
|
Кількість, (шт.)
|
Сумарна номінальна вартість (грн.)
|
У % до загального розміру статутного фонду
|
|
Прості
|
0,25
|
17400280
|
4350070
|
100,00
|
|
Привілейовані
|
-
|
-
|
-
|
-
|
витрати облік
підприємство прогнозування
Таблиця 2.3 - Інформація про
власників акцій
|
Власники акцій
|
Відсотки
|
|
Фізичні особи
|
27,96
|
|
Юридичні особи
|
18,42
|
|
Державні установи
|
53,62
|
2.2 Аналіз фінансового стану
підприємства в 2009 і 2010 роках
В даний час у світовій практиці
відомі десятки показників, котрі використовують для оцінки фінансово-майнового
стану підприємства. Застосування набору тих або інших показників обумовлюється
цілями аналізу, інформаційними потребами зацікавлених осіб. У зв'язку з цим
склався визначений підхід до їх класифікації. Як правило, виділяють групи
показників, що описують:
) Ліквідність і платоспроможність
підприємства. Ці показники відбивають взаємозв'язок між активом і пасивом
балансу підприємства.
) Фінансову стійкість підприємства:
частка власного капіталу в загальній
сумі джерел;
частка позикового капіталу в
загальній сумі довгострокових пасивів;
коефіцієнти співвідношення
позикового і власного капіталу.
) Рентабельність підприємства.
) Ділову активність підприємства:
показники оборотності;
фондовіддача.
Розрахунок показників ділової
активності
Показники оборотності мають велике
значення для оцінки фінансового становища компанії, оскільки швидкість обороту
засобів безпосередньо впливає на платоспроможність фірми. Крім того, збільшення
швидкості обороту засобів, за інших рівних умов, відбиває підвищення
виробничо-технічного потенціалу фірми. На практиці найбільше часто
використовуються наступні показники оборотності (ділової активності) [35]:
коефіцієнт оборотності активів
(коефіцієнт трансформації)
;(2.1)
коефіцієнт оборотності
основних виробничих фондів (фондовіддача)
;(2.2)
коефіцієнт оборотності
запасів і період одного обороту запасів (днів)
;(2.3)
;(2.4)
коефіцієнт оборотності
дебіторської заборгованості і період погашення дебіторської заборгованості
(днів)
;(2.5)
(2.6)
коефіцієнт оборотності
кредиторської заборгованості і період її погашення (днів)
;(2.7)
;(2.8)
коефіцієнт оборотності
обігових коштів і період одного обороту (днів)
;(2.9)
; (2.10)
період операційного та
фінансового циклів (днів)
;(2.11)
.(2.12)
Розраховані значення
коефіцієнтів за допомогою формул (2.1-2.12) наведені нижче у табл. 2.4.
Розраховані дані свідчать про
те, що в 2009 році на одиницю коштів, інвестованих в активи, було отримано на
початок року 0,12 грн., на кінець - 0,21 грн., тоді як у 2010 і того менше - в
середньому 0,11 грн.
Дані таблиці дозволяють дати
наступні висновки. На одиницю основних виробничих фондів припадає від 0,23 до
0,37 грн. у 2009 році, у 2010 - він істотно не змінився. Проте він дуже низький
і у такому випадку його рекомендоване збільшувати. Трансформація запасів в
грошові кошти здійснюється протягом 192 днів на початку 2009 року, і аж за 305 на
кінець 2010 року. Це є дуже негативною тенденцією, бо говорить про істотне
збільшення запасів зі всіма не дуже приємними наслідками.
Перевищення періоду погашення
кредиторської заборгованості над дебіторською може говорити про те, що у
підприємства не вистачає грошей для сплати своєї короткострокової
заборгованості.
Таблиця 2.4 - Розраховані
показники ділової активності
|
Показник
|
Квартали
|
|
1-й 2009 р
|
2-й 2009 р
|
3-й 2009 р
|
4-й 2009 р
|
1-й 2010 р
|
2-й 2010 р
|
3-й 2010 р
|
4-й 2010 р
|
|
Кт
|
0,12
|
0,13
|
0,16
|
0,21
|
0,11
|
0,13
|
0,125
|
0,1
|
|
Фо.ф.
|
0,225
|
0,227
|
0,30
|
0,37
|
0,20
|
0,26
|
0,24
|
0,19
|
|
Ко.з.
|
0,47
|
0,47
|
0,53
|
0,72
|
0,38
|
0,43
|
0,47
|
0,30
|
|
Чз
|
192
|
193
|
171
|
125
|
238
|
209
|
191
|
305
|
|
Кд.з.
|
4,79
|
5,37
|
6,23
|
9,13
|
3,46
|
4,04
|
3,43
|
2,13
|
|
Чд.з.
|
19
|
17
|
14
|
10
|
26
|
22
|
26
|
42
|
|
Кк.з.
|
1,18
|
2,14
|
2,53
|
2,47
|
1,04
|
1,03
|
1,04
|
0,57
|
|
Чк.з.
|
76
|
42
|
36
|
36
|
87
|
88
|
86
|
158
|
|
Ко
|
0,32
|
0,32
|
0,39
|
0,52
|
0,27
|
0,3
|
0,3
|
0,24
|
|
Чо
|
281
|
281
|
231
|
173
|
340
|
300
|
306
|
383
|
|
Чо.ц.
|
211
|
210
|
185
|
135
|
264
|
231
|
217
|
347
|
|
Чф.ц.
|
135
|
168
|
149
|
99
|
177
|
143
|
131
|
189
|
Період одного обороту обігових
коштів означає, що середній період від витрачання коштів для виробництва
продукції до отримання коштів за реалізовану продукцію становить в межах від
173 днів у 4-му кварталі 2009 року до 383 днів у тому ж періоді 2010 року. Це
звичайно не припустимі результати і необхідно покращувати їх. Стосовно
операційного циклу, то тут можна лише констатувати, що тривалість перетворення
придбаних матеріальних ресурсів на грошові кошти вельми істотна: від 135 до 347
днів.
Розрахунок показників
рентабельності.
Рентабельність -
це показник, що характеризує економічну ефективність. Економічна ефективність -
відносний показник, що порівнює отриманий ефект із витратами або ресурсами,
використаними для досягнення цього ефекту.
Існує безліч коефіцієнтів
рентабельності, використання кожного з яких залежить від характеру оцінки
ефективності фінансово-господарської діяльності підприємства. Від цього в першу
чергу залежить вибір оціночного показника (прибутку). Найчастіше в розрахунках
використовується чотири різних показники: валовий прибуток (р. 050 форми 2),
операційний прибуток (р.100 форми 2), прибуток до оподатковування (р. 170 форми
2), чистий прибуток (р. 220 форми 2).
У залежності від того, з чим
порівнюється обраний показник прибутку, виділяють дві групи коефіцієнтів
рентабельності:
рентабельність інвестицій
(капіталу);
рентабельність продажів.
У першій групі коефіцієнтів
рентабельності розраховується два основних коефіцієнти: рентабельність
сукупного капіталу і рентабельність власного капіталу.
Рентабельність сукупного капіталу
(ROA). Цей коефіцієнт розраховується наступним чином [35]:
.(2.13)
Рентабельність власного
капіталу (ROE) розраховується за формулою:
.(2.14)
Рентабельність продажів.
Найчастіше розраховують три показники рентабельності продажів.
Валова рентабельність реалізованої
продукції:
.(2.15)
Операційна рентабельність
реалізованої продукції:
.(2.16)
Чиста рентабельність
реалізованої продукції:
.(2.17)
Розраховані за формулами
(2.13-2.17) значення викладених вище коефіцієнтів буде оформлено табл.2.5, яка
розташована нижче.
Таблиця 2.5 - Розраховані
показники рентабельності
|
Показник
|
Квартали
|
|
1-й 2009 р
|
2-й 2009 р
|
3-й 2009 р
|
4-й 2009 р
|
1-й 2010 р
|
2-й 2010 р
|
3-й 2010 р
|
4-й 2010 р
|
|
RROA
|
-0,017
|
-0,018
|
0,006
|
-0,037
|
-0,006
|
0,1
|
-0,045
|
-0,02
|
|
RROE
|
-0,055
|
-0,034
|
0,01
|
-0,065
|
-0,013
|
0,17
|
-0,08
|
-0,032
|
|
RGPM
|
-0,126
|
-0,04
|
0,056
|
0,023
|
-0,014
|
0,017
|
-0,08
|
0,007
|
|
ROIM
|
-0,20
|
-0,12
|
0,04
|
-0,14
|
-0,14
|
0,71
|
-0,23
|
-0,245
|
|
RNPM
|
-0,22
|
-0,14
|
0,035
|
-0,18
|
-0,06
|
0,75
|
-0,36
|
-0,20
|
Розраховані показники рентабельності
свідчать, що підприємство не тільки не отримує прибутку, але і збиткове. Досить
подивитися на дані рентабельності, наприклад, власного капіталу, які свідчать
про те, що на одиницю власного капіталу припадає лише в кращому випадку 0,01 і
0,17 грн. у двох кварталах, в інших випадках значення від’ємні. Показники
рентабельності продажів також дають зрозуміти, що лише у декількох кварталах на
одиницю виручки припадає низьке позитивне значення прибутку. В інших періодах
ці показники мають від’ємне значення. Розрахунок показників фінансової
стійкості. Одна з найважливіших характеристик фінансового стану підприємства -
стабільність його діяльності з позиції довгострокової перспективи. Вона
пов’язана насамперед із загальною фінансовою структурою підприємства, ступенем
його залежності від кредиторів і інвесторів. Розрахуємо найбільш істотні і
відомі показники фінансової стійкості [54].
Коефіцієнт фінансової автономії
(незалежності)
.(2.18)
Коефіцієнт фінансової
залежності
.(2.19)
Коефіцієнт фінансового ризику
.(2.20)
Коефіцієнт маневреності
власного капіталу
.(2.21)
Коефіцієнт структури покриття
довгострокових вкладень.
.(2.22)
Коефіцієнти структури
довгострокових джерел фінансування.
коефіцієнт довгострокового
залучення позикових коштів
;(2.23)
коефіцієнт фінансової
незалежності капіталізованих джерел
.(2.24)
Обчислені за допомогою формул
(2.18-2.24) значення розглянутих коефіцієнтів розміщені нижче у табл. 2.6.
За викладеними показниками
можна зробити такі висновки:
) коефіцієнт фінансової
незалежності підприємства має хороше значення, він дорівнює в середньому 0,5. В
то й же час коефіцієнт фінансової залежності, котрий обернений до Кавт, в
середньому теж має нормативне значення, котре Кзал = 2.
) коефіцієнт фінансового
ризику показує, скільки одиниць залучених коштів приходиться на кожну одиницю
власних. Він в більшості періодах має значення близько 1, що відповідає
критичному значенню.
Таблиця 2.6 - Розраховані показники
фінансової стійкості
|
Показник
|
Квартали
|
|
1-й 2009 р
|
2-й 2009 р
|
3-й 2009 р
|
4-й 2009 р
|
1-й 2010 р
|
2-й 2010 р
|
3-й 2010 р
|
4-й 2010 р
|
|
Кавт
|
0,509
|
0,508
|
0,515
|
0,489
|
0,496
|
0,596
|
0,566
|
0,597
|
|
Кзал
|
1,96
|
1,97
|
1,94
|
2,04
|
2,02
|
1,68
|
1,77
|
1,68
|
|
Кф.р.
|
0,96
|
0,97
|
0,94
|
1,045
|
1,02
|
0,68
|
0,77
|
0,68
|
|
Кман
|
-0,18
|
-0,19
|
-0,14
|
-0,23
|
-0,18
|
0,06
|
-0,014
|
-0,005
|
|
Кп.д.в.
|
0,475
|
0,57
|
0,54
|
0,495
|
0,41
|
0,32
|
0,38
|
0,23
|
|
Кд.з.п.к.
|
0,36
|
0,40
|
0,38
|
0,38
|
0,33
|
0,23
|
0,28
|
0,19
|
|
Кф.н.к.д.
|
0,64
|
0,60
|
0,62
|
0,62
|
0,67
|
0,77
|
0,72
|
0,81
|
) коефіцієнт структури покриття
довгострокових вкладень показує, яка частина необоротних активів профінансована
зовнішніми кредиторами і впродовж 8-ми періодів коливався в межах від 0,57 в
2009 році до 0,23 в 2010. Збільшення цього коефіцієнта може говорити і про посилення
залежності підприємства від зовнішніх кредиторів, так і про фінансування
капітальних вкладень за рахунок довгострокових джерел фінансування, котре є
доброю ознакою.
) значення Кд.з.п.к. і Кф.н.к.д.
говорять про досить високу частку власного капіталу, в середньому 0,65-0,75,
при чому в динаміці останній показник збільшується, а перший відповідно
зменшується.
В результаті аналізу за допомогою
3-х компонентного показника фінансової стійкості в усіх кварталах цей показник
мав вигляд {0;0;0},
що дає можливість казати, що підприємство знаходиться у кризовому стані і йому
для забезпечення запасів не вистачає “нормальних” джерел їх формування.
Розрахунок показників ліквідності.
З метою аналізу ліквідності будемо
розраховувати ліквідність балансу за 2009 і 2010 роки та коефіцієнти, що
визначають ліквідність тих чи інших активів. Ліквідність балансу визначається,
як ступінь покриття зобов'язань організації її активами, термін перетворення
яких у гроші відповідає терміну погашення зобов'язань. Ліквідність активів
визначається як величина, зворотна часу, необхідному для перетворення їх у
грошові кошти. Чим менше час, що буде потрібен, щоб даний вид активу був
переведений у грошову форму, тим вище його ліквідність.
Дані про ліквідність балансу
наведені у табл.2.7 та 2.8, на основі яких зробимо деякі висновки.
Таблиця 2.7 - Аналіз ліквідності
балансу за 2009 рік (тис. грн.)
|
Квартали
|
|
Квартали
|
|
1
|
2
|
3
|
4
|
|
1
|
2
|
3
|
4
|
|
Л1
|
270,3
|
265,8
|
1060,0
|
564,2
|
П1
|
20644
|
14027
|
13000
|
16522
|
|
Л2
|
112711
|
100076
|
111220
|
101120
|
П2
|
97354
|
69332
|
81293
|
100415
|
111050
|
122167
|
117579
|
112713
|
П3
|
164768
|
196741
|
180068
|
164309
|
|
Л4
|
346936
|
343850
|
333361
|
332188
|
П4
|
293418
|
289411
|
291527
|
269019
|
Таблиця 2.8 - Аналіз ліквідності
балансу за 2010 рік (тис. грн.)
|
Квартали
|
|
Квартали
|
|
1
|
2
|
3
|
4
|
|
1
|
2
|
3
|
4
|
|
Л1
|
755,1
|
1519,7
|
1169
|
1152,1
|
П1
|
28007
|
35094
|
34476
|
44501
|
|
Л2
|
117996
|
129748
|
124721
|
89299
|
П2
|
119528
|
93032
|
85787
|
91145
|
|
Л3
|
110589
|
112038
|
104075
|
109818
|
П3
|
135958
|
99303
|
117924
|
69976
|
|
Л4
|
329019
|
313986
|
313724
|
304800
|
П4
|
277306
|
333197
|
308667
|
302442
|
Отримані дані дають можливість
сказати, що у підприємства на протязі всього 2009 року спостерігається
недостаток найбільш ліквідних активів, в той же час недостаток повільно
реалізуючих активів може компенсуватися швидко реалізуючими активами.
Виходячи з отриманих даних за 2010
рік можна сказати, що в 1 кварталі 2010 року була явна нестача активів по
першим трьом групам, але вже у 2 кварталі ситуація істотним чином змінилася -
спостерігалося перевищення швидко- і повільно реалізуючих активів над
короткостроковими і довгостроковими пасивами. На кінець 2010 року ситуація
знову повторювала стан 1-го кварталу лише з невеликим поліпшенням.
З метою більш детального аналізу
ліквідності розрахуємо три показники ліквідності: поточної, швидкої та
абсолютної.
коефіцієнт ліквідності поточної
;(2.24)
коефіцієнт ліквідності
швидкої
;(2.25)
коефіцієнт ліквідності
абсолютної
;(2.26)
Розраховані показники
ліквідності містіться у табл. 2.9.
З даних таблиці бачимо, що
коефіцієнт поточної ліквідності має дуже гарне значення, тобто говоре про
достатність обігових коштів для погашення боргів протягом року. Значення
коефіцієнта швидкої ліквідності знаходиться на відповідному рівні, тільки у
4-му кварталі 2010 року значення трохи менше за рекомендоване, а коефіцієнт
абсолютної ліквідності знаходиться на явно недостатньому рівні на протязі усіх
двох років, що говорить про нестачу найбільш ліквідних активів і що
підприємство не зможе негайно ліквідувати короткострокову заборгованість.
Таблиця 2.9 - Розраховані показники
ліквідності
|
Показник
|
Квартали
|
|
1-й 2009 р
|
2-й 2009 р
|
3-й 2009 р
|
4-й 2009 р
|
1-й 2010 р
|
2-й 2010 р
|
3-й 2010 р
|
4-й 2010 р
|
|
Кл.п.
|
1,90
|
2,67
|
2,44
|
1,83
|
1,55
|
1,9
|
1,91
|
1,48
|
|
Кл.ш.
|
0,96
|
1,2
|
1,19
|
0,87
|
0,80
|
1,02
|
1,05
|
0,67
|
|
Кл.а.
|
0,002
|
0,003
|
0,01
|
0,005
|
0,005
|
0,012
|
0,01
|
0,01
|
В цілому можна зробити висновки, що
підприємство має погані показники ділової активності, зокрема великі
операційний та фінансовий цикли, показники рентабельності мають від’ємне
значення, що в свою чергу викликано відсутністю або невеликим розміром
прибутку.
Показники фінансової стійкості
характеризують підприємство як нестійке, що знаходиться в кризовому стані.
Стосовно ліквідності, то тут стан більш - менш нормальний, але спостерігається
явна нестача грошових коштів. Для поліпшення стану можна рекомендувати
зменшення витрат, зокрема собівартість, бо їх велике значення дає від’ємне
значення прибутку. Також необхідно проводити заходи по збільшенню реалізації
продукції шляхом виходу до нових ринків збуту, зменшенню дебіторської та
кредиторської заборгованості, модернізації і заміні устаткування та ін.
2.3 Проведення аналізу витрат
виробництва
Починаючи аналіз витрат виробництва,
слід зауважити, що найбільш узагальнюючим показником собівартості продукції, що
виражає її прямий зв’язок із прибутком, є рівень витрат на одну гривню товарної
продукції. Саме він буде розраховано по-перше. Цей показник обчислюється шляхом
відношення загальної суми витрат на виробництво товарної продукції до її
обсягу:
,(2.27)
де Рв - рівень
витрат на одну гривню товарної продукції, грн.;
С -
собівартість одиниці товарної продукції, грн.;
К - кількість
виробів у натуральних показниках;
Ц - ціна
одиниці товарної продукції, грн.
Вихідні дані для розрахунку
цього показника містяться у калькуляціях фактичної собівартості виробу, а також
у зведеній таблиці по цьому виробу.
Обчислені дані цього
показника наведені нижче в табл. 2.10.
Таблиця 2.10 - Рівень витрат
на одну гривню товарної продукції
|
Показник
|
Квартали
|
|
2009 рік
|
2010 рік
|
|
1-й
|
2-й
|
3-й
|
4-й
|
1-й
|
2-й
|
3-й
|
4-й
|
|
Рв
|
0,856
|
0,862
|
0,807
|
0,837
|
0,814
|
0,844
|
0,931
|
0,842
|
Обчислений показник може одночасно
бути і показником рентабельності виробництва. Наприклад, у 2-му кварталі 2009
року він дорівнював 86 коп. на одну гривню товарної продукції, то це свідчить,
що рентабельність виробництва становила 14 коп. по відношенню до однієї гривні
товарної продукції. В загалом, на протязі 2-х років вона істотно не
змінювалася, лише у 3-му кварталі 2010 року знизилася до 7 коп. Цілком цей
показник знаходиться на невисокому рівні і може говорити, що підприємство або
має невисокий прибуток, або навіть збиткове.
Також корисним показником, який
характеризує зв’язок між операційними витратами і виручкою від реалізації є
показник операційних витрат на 1 грн. реалізованої продукції. Вихідні дані для
цього аналізу знаходяться у формі № 2 фінансової звітності “Звіт про фінансові
результати”.
Зазначений показник обчислюється за
наступною формулою:
.(2.28)
Обчислені дані за формулою
(2.28) наведені нижче у табл. 2.11.
Таблиця 2.11 - Операційні
витрати на одну гривню реалізованої продукції
|
Показник
|
Квартали
|
|
2009 рік
|
2010 рік
|
|
1-й
|
2-й
|
3-й
|
4-й
|
1-й
|
2-й
|
3-й
|
4-й
|
|
Операційні витрати на 1 грн. реалізованої
продукції
|
1,11
|
0,928
|
1,074
|
1,243
|
1,517
|
1,095
|
1,038
|
1,120
|
Цей показник наглядно демонструє, що
у всіх періодах (крім 2-го 2009 року) операційні витрати перевищували виручку
від реалізації продукції. Наприклад, у першому кварталі 2010 року операційні
витрати перевищували виручку на 31706,8 тис. грн. в натуральних показниках або
на 51,7 % у відносних. Це явно свідчить про те, що підприємство не має
прибутку, а тобто є нерентабельним.
Наступним кроком аналізу витрат є вивчення
структури витрат на виробництво, для чого вивчають витрати по елементах, які
характеризують всі витрати підприємства, включаючи витрати на роботи і послуги
непромислового характеру. Елементи витрат були розглянуті у теоретичній частині
роботи (п. 1.3). Узагальнені вихідні дані для аналізу структури операційних
витрат за економічними елементами містить форма № 2 в розділі II “Елементи
операційних витрат”. За цими даними можна визначити, до якого типу виробництва
належить підприємство за перевантаженням використовуваних ресурсів (матеріало-,
трудо- чи фондомістке). На основі такого аналізу визначають найактуальніші для
підприємства напрямки зниження собівартості. Порівняння питомої ваги з
відповідних елементів витрат за кілька звітних періодів дозволяє виявити зміни
рівня витрат.
Структура витрат по економічних
елементах за 2009 і 2010 роки наведена в таблиці 2.12 та 2.13.
Таблиця 2.12 - Аналіз структури
витрат за економічними елементами в 2009 році
|
Елементи витрат
|
Квартали
|
|
1-й
|
2-й
|
3-й
|
4-й
|
|
сума, тис. грн.
|
питома вага, %
|
сума, тис. грн.
|
питома вага, %
|
сума, тис. грн.
|
питома вага, %
|
сума, тис. грн.
|
питома вага, %
|
|
1.Матеріальні витрати
|
65629,7
|
78,4
|
49619,1
|
76,8
|
75600,7
|
77,0
|
78132,3
|
55,2
|
|
2. Витрати на оплату праці
|
6446,5
|
7,7
|
6044,4
|
9,35
|
8387,1
|
8,6
|
7917,8
|
5,6
|
|
3. Відрахування на соціальні заходи
|
2338,4
|
2,8
|
2179,9
|
3,35
|
3039,6
|
3,1
|
2823,6
|
2,0
|
|
4. Амортизація основних фондів
|
4461,7
|
5,3
|
3659,9
|
5,7
|
5630,7
|
5,7
|
4889,8
|
3,4
|
|
5. Інші витрати
|
4827,5
|
5,8
|
3093,3
|
4,8
|
5529,9
|
5,6
|
47659,2
|
33,7
|
|
Разом
|
83703,8
|
100
|
64596,6
|
100
|
98188
|
100
|
141422,7
|
100
|
Таблиця 2.13 - Аналіз структури
витрат в 2010 році
|
Елементи витрат
|
Квартали
|
|
1
|
2
|
3
|
4
|
|
сума, тис. грн.
|
питома вага, %
|
сума, тис. грн.
|
питома вага, %
|
сума, тис. грн.
|
питома вага, %
|
сума, тис. грн.
|
питома вага, %
|
|
1.Матеріальні витрати
|
66599,4
|
71,6
|
63057,3
|
77,9
|
47338,8
|
66,5
|
38625,8
|
72,0
|
|
2. Витрати на оплату праці
|
7710,8
|
8,3
|
7686,0
|
9,5
|
8673,4
|
12,2
|
7688,5
|
14,4
|
|
3. Відрахування на соціальні заходи
|
2737,8
|
2,9
|
2796,0
|
3,45
|
3166,2
|
4,45
|
2835,3
|
5,3
|
|
4.Амортизація основних фондів
|
4814,7
|
5,2
|
4676,4
|
5,8
|
4677,4
|
6,5
|
5520,9
|
10,3
|
|
5. Інші витрати
|
11175,5
|
12,0
|
2713,4
|
3,35
|
7370,4
|
10,35
|
-1056,9
|
-2,0
|
|
Разом
|
93038,2
|
100
|
80929,1
|
100
|
71226,2
|
100
|
53613,6
|
100
|
З приведених даних бачимо, що
абсолютні сума усіх витрат на підприємстві в 2009 році збільшилася з 83703,8
тис. грн. на початок року до 141422,7 тис. грн. на кінець року. В 2010 році
навпаки, величина витрат зменшилася з 93038,2 тис. грн. у першому періоді до
53613,6 у 4-му кварталі, що пояснюється зниженням випуску продукції в загалом
по підприємству і Т-150К зокрема. Також цим можна пояснити і менші за 2010 рік
витрати в цілому, ніж у 2009 році.
Розміщені в таблиці дані свідчать
про матеріаломісткий характер виробництва: частка матеріальних витрат впродовж
3-х кварталів 2009 року була на рівні 77-78 % , на кінець року вона знизилася і
становила трохи більше половини сукупних витрат - 55,2 %. В 2010 році,
порівняно з минулим, частка матеріальних витрат істотно не змінювалася: найвище
значення було в 2-му кварталі (77,9 % ), а найнижче - в 3-му (66,5 % ).
Витрати на оплату праці в 2009 році
становили менш ніж одну десяту сукупних витрат, що говорить про їх невелику
долю, а також напевно і про невеликі заробітні плати на підприємстві. На
протязі 2010 року заробітна плата збільшувалася і вже у 3-му та 4-му кварталі
частка витрат на оплату праці в сукупних витратах становила 12,2 та 14,4 %
відповідно.
Відрахування на соціальні заходи у
2010 році порівняно з попереднім до нього збільшилися зовсім неістотно.
Стосовно амортизації, то практично
на протязі 2-х років вона становила 5,5-6,5 % від суми витрат в загалом, лише в
останньому періоді, порівняно з попереднім, вона зросла і становила 10,3 % від
сукупних витрат.
У нас є можливість здійснити аналіз
загальновиробничих витрат, котрі у калькуляції викладені в вигляді зносу
спецінструменту, утримання устаткування, цехових, а також загальнозаводських
витрат. Теоретична сторона цього виду витрат викладена в підрозділі 1.3. Аналіз
непрямих витрат проводиться шляхом порівняння їх фактичних величин на одну гривню
товарної продукції в динаміці.
Відповідний розрахунки представлені
у табл. 2.14.
Таблиця 2.14 - Загальновиробничі
витрати на одну гривню товарної продукції
|
Показники
|
Квартали
|
|
2009 рік
|
2010 рік
|
|
1-й
|
2-й
|
3-й
|
4-й
|
1-й
|
2-й
|
3-й
|
4-й
|
|
1.Товарна продукція, грн.
|
84497
|
83695
|
87960
|
82709
|
91204
|
89143
|
90564
|
97294,5
|
|
2.Загальновиробничі витрати, грн.
|
15351
|
16964
|
15130
|
16123
|
13719
|
16691
|
24425
|
|
3.Загальновиробничі витрати на одну гривню
товарної продукції, грн.
|
0,164
|
0,183
|
0,193
|
0,183
|
0,177
|
0,154
|
0,184
|
0,251
|
З даної таблиці бачимо, що
загальновиробничі витрати на одну гривню товарної продукції впродовж 2009 року
дорівнювали в межах від 16,36 коп. до 19,28 коп. На протязі 2010 року він
(показник) істотно не збільшувався, лише у 4-му кварталі він зріс до 25,1 коп.
на одну гривню товарної продукції. В загалом питому вагу цього виду витрат в
сукупних витратах можна вважати припустимою.
Розраховані показники свідчать, що
підприємство має високу питому вагу матеріальних витрат, це більш - менш
відповідає тому виду діяльності, яким займається підприємство, але операційні
витрати перевищують виручку від реалізації продукції, а обсяг виробництва
знижується - це є негативними чинниками.
3. МОДЕЛІ ДОСЛІДЖЕННЯ ВИТРАТ
ВИРОБНИЦТВА
.1 Математичний опис моделей, що використовуються
для аналізу витрат виробництва
Моделювання витрат виробництва
здійснюється тільки для змінних витрат, так як постійні витрати приймаються в
плановому періоді не змінними не змінюються у часі та в залежності від обсягів
виробництва. В класичній літературі найбільш поширеною моделлю для
прогнозування витрат є лінійна функція, однак необхідно зазначити, що при
збільшенні обсягів виробництв, темпи збільшення обсягів не пропорційні темпам
збільшення змінних витрат, тому необхідно також використовувати нелінійні та
виробничі функції.
Першою із запропонованих моделей
розглянемо однофакторну лінійну економетричну модель з тієї причини, що вона є
найпростішою для використання.
Спостерігаючи статистичний зв’язок
між ознаками, можна приблизно представити значення результативної ознаки у виді
деякої функції від величини одного або декількох факторних ознак, прагнучи при
цьому, щоб дані, що спостерігаються, якнайближче відтворювалися взятою
функцією.
Функція, що відображає статистичний
зв’язок між ознаками, називається рівнянням регресії. Якщо таке рівняння
зв’язує лише дві ознаки, це рівняння парної регресії, якщо воно відображає
залежність результативної ознаки от двох або більш факторних ознак, -
це рівняння множинної регресії [34].=
f (х) - рівняння парної регресії;
Y = f (x
, x
….. х
) - рівняння
множинної регресії.
При відшуканні функції, що
зв’язує результативну ознаку з одним фактором, допомагає графічне зображення
статистичного зв’язку. Отримана ламана дає досліднику вказівки, яку функцію
(лінійну або нелінійну) для відображення зв’язку треба застосувати.
Рівняння регресії - метод
узагальнення і вивчення дії одного або багатьох факторних ознак на
результативну ознаку, метод кількісного вираження впливу відібраних факторів на
досліджуваний показник, метод вибору зв’язку між явищами.
Економетрична модель може
представлена у вигляді рівняння регресії.
Найбільш простим і
розповсюдженим випадком є представлення економетричної моделі у вигляді
рівняння парної (або однофакторної) лінійної регресії. Лінійна економетрична
однофакторна модель може бути представлена у вигляді
,(3.1)
де Y - залежна
перемінна;
Х - незалежна
перемінна;
- параметри
моделі.
Оскільки лінійний зв’язок між
ознаками X і Y теоретичний, то над Y=f(X) ставиться знак ^. Рівняння зв’язку як
рівняння прямої застосовується у випадку рівномірного наростання (убування)
результативної ознаки Y зі збільшенням факторної ознаки X.
Параметр рівняння 
визначає
місце перетинання прямої Y з віссю ординат, а другий параметр рівняння 
- це тангенс
кута нахилу прямої до осі абсцис, котрий визначає, наскільки сильно буде нахилена
ця пряма до осі абсцис.
У зв’язку з тим, що в
реальності на факторні і результативні ознаки діють різні перешкоди, або
випадкові складові, то це і пояснює деяке відхилення реальних (дійсних) значень
цих ознак від теоретичних, тобто отриманих по моделі.
Задача полягає в тому, щоб,
вибравши зазначену форму залежності, визначити параметри рівняння так, щоб
відхилення (реальних) значень ознаки 
від теоретичних значень 
були
мінімальними. Однак дійсні значення параметрів одержати не можна, тому що ми
спираємося на обмежений обсяг інформації і тому одержувані розрахункові
значення параметрів є статистичними оцінками дійсних параметрів a0 і a
.
Різні методи оцінювання
параметрів спираються на різні критерії, що вимірюють ступінь близькості
розрахункових і фактичних даних, і, зрозуміло, дають різні значення оцінок
параметрів для однієї і тієї ж сукупності спостережень.
Найбільш розповсюдженим для
оцінки параметрів регресії є метод найменших квадратів (МНК). Немаловажне і те,
що одержувані за допомогою МНК оцінки параметрів мають низку дуже важливих
властивостей (незсуваністю, заможністю, ефективністю).
Досить часто між реальними
економічними явищами можливі також нелінійні взаємозв’язки. Існує досить
великий клас економетричних моделей, за допомогою яких можна вивчати нелінійні
зв’язки між різними факторами. Основний прийом, за допомогою якого спрощується
процес оцінки параметрів нелінійної моделі, - це
лінеаризація. Лінеаризація - перехід від нелінійних зв’язків (гіперболічної,
показової, статистичної, логарифмічної і т.п.) до лінійного зв’язку за
допомогою різних перетворень, що дозволяє надалі використовувати звичайний
метод найменших квадратів. Для нашої роботи знадобиться модель, що має вигляд
, (3.2)
деy - залежна
перемінна, х -
незалежна перемінна, а0 і а1 - параметри моделі.
Визначення параметрів а0 і а1
можна здійснити за допомогою пакету прикладних програм (ППП) STATISTIСA 5.5
шляхом введення всіх необхідних даних у відповідні графи для визначення
статистичного зв'язку між ознаками.
Цей пакет містить багато
статистичних методів, підтримуючих розв’язання економетричних задач, вчасності
побудову лінійної одно - і багатофакторної моделі, нелінійної регресійної
моделі, кореляційний аналіз, аналіз мультіколінеарності. Слід зауважити, що
STATISTIСA допускає можливість обслідування власних, нестандартних рівнянь
регресії, що робить цей пакет вельми перспективним для економічних додатків.
ППП STATISTIСA 5.5 призначений для роботи в середовище Windows (версія 5.5 в
середовище Windows 98).
Після визначення оцінок
параметрів а0 і а1 варто перевірити їх статистичну надійність і істотність.
Особливо важливо це для параметра а1, оскільки в дійсності може виявитися, що
фактор Х не впливає на результуючу ознаку Y, що еквівалентно а1 = 0.
Після того, як розраховані
оцінки параметрів моделі, необхідно перевірити ступінь її адекватності, тобто
міру відображення реальних властивостей і тенденцій.
Мірою того, наскільки добре
модель описує дану систему спостережень, служить коефіцієнт лінійної кореляції
R.
Якщо значення лінійного
коефіцієнта кореляції статистично істотно і близько до 1, то підібрану модель
можна використовувати для прогнозу досліджуваних економічних явищ або об'єктів.
Цей коефіцієнт також автоматично розраховується в програмі STATISTIСA і,
виходячи з його значення, визначають, можна чи ні використовувати дану систему
спостережень для аналізу.
Розглянемо тепер виробничу
функцію, основні її властивості і ті показники, який можна визначити на її
основі.
Виробнича функція - це
економетрична модель, що кількісно описує зв'язок основних результативних
показників виробничо-господарської діяльності із факторами, що визначають ці
показники. До основних показників можна віднести доход, прибуток,
рентабельність, собівартість і т.д.
Перше поняття виробничої
функції пов'язано з математичним моделюванням технологічної залежності між
обсягом продукції, що випускається, і кількісними характеристиками витрат
ресурсів. Звідси і назва функції “виробнича” [49].
Виробнича функція - це
функція, незалежна перемінна якої приймає значення обсягів затрачуваного або використовуваного
ресурсу (фактора виробництва), а залежна перемінна - значення обсягів
продукції, що випускається.
У залежності від числа
включених у модель факторів розрізняють однофакторні і багатофакторні виробничі
функції (ВФ).
У загальному виді однофакторна
ВФ представляється, як= f (X,a), де а - параметр ВФ, Y - залежна перемінна
(випуск продукції), X - незалежна перемінна (який-небудь виробничий ресурс).
Багатофакторна ВФ може бути
представлена у виді:= f (X1 , X2, ..... Хn ,а), де а - вектор параметрів
ВФ,,X2, ... Xn - незалежні перемінні, що відбивають різні фактори виробництва
(витрати праці, засоби виробництва і т.д.),- залежна перемінна (випуск
продукції, чистий доход, ВВП і т.п.).
Виробничі функції знайшли
широке застосування для аналізу і прогнозування економічних явищ як на
мікроекономічному рівні (для підприємств, фірм, галузевих, виробничих
комплексів), так і на макроекономічному рівні (для регіону, країни в цілому).
На мікроекономічному рівні
витрати і випуск можуть вимірятися як у натуральних, так і у вартісних одиницях
(показниках).
На макроекономічному рівні
витрати і випуск виміряються, як правило, у вартісних показниках. Вони являють
собою вартісні агрегати, тобто сумарні величини добутків обсягів, затрачуваних
(або використовуваних) ресурсів і продуктів, що випускаються, на їх ціни.
ВФ y = f(x1, x2, ..., хn, а)
називається статичною, якщо її параметри і значення результативної перемінної
не залежать від часу.
ВФ y = f(x1(t), x2(t)..., хn
(t), a(t)) називається динамічною, оскільки її параметри і значення
результативної перемінної y залежать від фактора часу, що включений у цю модель
як самостійна величина.
При побудові ВФ може бути
врахований науково-технічний прогрес за допомогою введення додаткового
множника, що залежить від фактора часу.
Вибір аналітичної форми ВФ
диктується насамперед теоретичними розуміннями, що повинні явно (або навіть
неявно) враховувати особливості взаємозв'язків між конкретними ресурсами (у
випадку мікроекономічного рівня) або економічних закономірностей (у випадку
макроекономічного рівня), особливості реальних або експертних даних,
перетворених у параметри ВФ. Відзначимо, що оцінка параметрів ВФ звичайно
проводиться за допомогою методу найменших квадратів (МНК).
Виробничі функції можуть бути
представлені як лінійними, так і нелінійними математичними залежностями, одним
рівнянням або системою рівнянь.
Виробничі функції можуть бути
однорідними функціями ступеня r > 0, для яких характерно, що f(t ´ X1,
t ´ Х2)
= tr ´
f(X1, X2).
При r > 1 з
ростом масштабу виробництва в t раз обсяг випуску продукції зросте в tr раз, тобто
спостерігається зростання ефективності виробництва від росту масштабу
виробництва. При r
< 1 спостерігається падіння ефективності виробництва від росту масштабу
виробництва. При r = 1
спостерігається постійна ефективність виробництва при рості його масштабу.
Однією з найбільш відомих і
широко використовуваних ВФ у макроекономіці виступає функція Кобба-Дугласа, що
має такий вигляд:
,(3.3)
деL - витрати праці;- обсяг використовуваного
основного капіталу (основні фонди);
а0, а1, а2 - параметри
моделі;- величина суспільного продукту (ВВП, обсяг виробництва).
Позначимо надалі для
спрощення розрахунків x1 як L (витрати праці), а х2 як K (основні фонди).
Для оцінки параметрів ВФ КД
нелінійну залежність необхідно лінеарізувати: log y = log а0 + a1 ´ log
L + а2 ´ log
K.
Потім після оцінки параметрів
для такої перетвореної моделі методом найменших квадратів варто провести
верифікацію (перевірку адекватності) даної ВФ реальним економічним процесам.
Для цього використовують розрахунок коефіцієнта лінійної кореляції.
Якщо модель адекватна, то ВФ
КД може бути використана для аналізу і прогнозування макроекономічних
представлений.
На основі ВФ КД можна
визначити ряд найважливіших характеристик.
) Середня продуктивність
праці, яка показує середню кількість продукції на одиницю витраченої праці,
розраховується по формулі:
. (3.4)
) Гранична продуктивність
праці, яка показує, скільки додаткових одиниць продукції приносить додаткова
одиниця витраченої праці, виходить відповідно до формули:
. (3.5)
) Еластичність випуску
продукції по витратах праці, яка показує, на скільки відсотків збільшиться
випуск продукції при збільшенні витрат праці на 1%, може бути визначена в такий
спосіб:
=
´ 
E1 = 
E1 = a1.
(3.6)
) Середня фондовіддача
(капіталовідддача), яка показує обсяг продукції в розрахунку на одиницю
використовуваних виробничих фондів,
.(3.7)
) Гранична фондовіддача
(капіталовіддача), яка показує, скільки додаткових одиниць продукції приносить
додаткова одиниця основних фондів.
.(3.8)
) Еластичність випуску
продукції по обсягу виробничих фондів, яка показує, на скільки відсотків
збільшиться випуск продукції при збільшенні основних фондів на 1%.
= ´ 
E2 = 
E2 =
a2.(3.9)
7) Сумарна еластичність по витратах
(праці і капіталу):
А = E1 + Е2 = a1 + а2. (3.10)
Сумарна еластичність по витратах
показує ефект одночасного пропорційного збільшення обсягів ресурсів праці і
основних фондів.
Виробнича функція дозволяє
розрахувати потребу в одному з ресурсів при заданому обсязі виробництва і
величині другого ресурсу [34].
L = 
(3.11)= 
(3.12)
Гранична норма заміни i-го
ресурсу j-м ресурсом
= - 
, R¢ij = - 
(3.13)
Гранична норма заміни
ресурсів Rij показує, на скільки одиниць збільшаться витрати j-ro ресурсу (при
незмінному фіксованому випуску продукції), якщо витрати i-го ресурсу зменшаться
на одну одиницю.
Для двохфакторної виробничої
функції справедлива рівність
=
(3.14)
Еластичність заміщення факторів
(ресурсів)
sij = 
(3.15)
Еластичність заміщення
ресурсів має наступний економічний зміст: вона приблизно показує, на скільки
відсотків повинне змінитися співвідношення ресурсів (при незмінному фіксованому
випуску продукції), щоб при цьому гранична норма заміщення Rij змінилася на 1%.
Для виробничої функції можна
розрахувати також і фондоозброєність (капіталоозброєність) праці:
= a0-1/ a
´ y01/a´ L-1-a /a(3.16)
Якщо сума показників у ВФ
Кобба - Дугласа y = а0 ´
La ´ Ka дорівнює
одиниці (а1 + а2 = 1), то її можна записати в іншій формі:
= 
=
=a0 ´ 
(3.17)
або якщо перейти до нових
позначень z = , k = , то
одержимо залежність z= a0 ´ ka.
Оскільки 0<а2<1, то із
формули випливає, що продуктивність праці z росте повільніше його
капіталоозброєності.
Слід зазначити, що в
дипломній роботі параметри виробничої функції a1, a2, a3 будуть визначатися
шляхом застосування комп'ютерної програми STATISTIСA, як і в раніше розглянутих
однофакторних економетричних моделях. Потім отримані оцінки параметрів будуть
використовуватися для визначення ряду характеристик на основі ВФ КД і висновків
щодо проведеного аналізу.
3.2 Моделі
прогнозування витрат
Для аналізу витрат
виробництва необхідно побудувати три моделі:
) модель, що відображає
залежність собівартості одиниці товару від обсягу виробництва;
) модель, що відображає
залежність загальної собівартості від обсягу виробництва;
) модель, що відображає
залежність обсягів виробництва від витрат виробництва (витрат капіталу та
праці).
Побудуємо три типи моделей.
Модель, що відображає
залежність собівартості одиниці продукції від обсягу виробництва.
Першим кроком при побудові
економетричної моделі 1 є аналіз спостережень та вибір виду функції для
побудови моделі.
Графічне зображення
спостережень наведено на рис. 3.1 і в табл. 3.1
Таблиця 3.1 - Початкові дані
для побудови моделі
|
Квартали
|
Обсяг виробництва, Y(шт.)
|
Собівартість одиниці продукції, sse (грн.)
|
|
1-й 2009 р.
|
162
|
85976
|
|
2-й 2009 р.
|
135
|
86260
|
|
3-й 2009р.
|
138
|
86223
|
|
4-й 2009 р.
|
129
|
86340
|
|
1-й 2010 р.
|
81
|
87397
|
|
2-й 2010 р.
|
53
|
88897
|
|
3-й 2010 р.
|
69
|
87891
|
|
4-й 2010 р.
|
17
|
98091
|
Рисунок 3.1 - Залежність
собівартості від обсягу виробництва
Аналізуючи дані табл. 3.1 та
рис. 3.1 можна зробити висновок, що між собівартістю та обсягом виробництва
існує гіперболічна залежність, яка має наступний вигляд
(3.18)
деа0, а1 - параметри
моделі;-
собівартість одиниці продукції Т-150К,
у - обсяг
виробництва цієї продукції.
Дані для розрахунку цієї
моделі наведено в табл. 3.1.
Наступним етап для побудови
економетричної моделі є знаходження параметрів моделі і перевірка їх
статистичної значущості. Знаходження параметрів моделі здійснюється за
допомогою МНК. Перевірка статистичної стачущості - за допомогою критерія
Ст’юдента.
Застосувавши для розрахунків
програму Statistica, визначимо параметри моделі. Розрахунок параметрів
наведенов табл. 3.2
Таблиця 3.2 - Розрахунок параметрів
моделі
|
Параметри
|
Оцінка
|
Стандартне відхилення
|
Значення критерію Ст’юдента
|
Довірчий інтервал
|
|
A0
|
84555,9
|
0,185048
|
456940,4
|
84555,4
|
84556,3
|
|
A1
|
230097,3
|
7,904643
|
29109,1
|
230077,9
|
230116,6
|
Аналіз значень критерію Ст’юдента
дозволяє зробити висновок, що параметри моделі a0 та a1 є значущими. Таким
чином модель має вигляд:
Третім етапом побудови моделі
є перевірка адекватності моделі. Перевірка адекватності здійснюється за
допомогою коефіцієнту множинної кореляції, що розраховується за наступною
формулою:
(3.19)
Даний коефіцієнт також
розраховувався за допомогою ПП Statistica. Він дорівнює 0,999.
Таким чином, побудовану
модель можна використовувати для прогнозування собівартості одиниці продукції в
залежності від обсягу виробництва.
Проведемо аналіз коефіцієнтів
даної моделі.
Так як ми прогнозуємо
собівартість на одиницю продукції, то при збільшенні обсягу виробництва
постійні витрати на одиницю продукції будуть зменшуватись, тобто коефіцієнт а1
буде характеризувати постійні витрати за кінцевий період часу, а співвідношення
- постійні
витрати на одиницю обсягу виробництва.
Слід зазначити, що загальні
змінні витрати при збільшенні обсягу виробництва збільшуються, однак змінні
витрати на одиницю обсягу виробництва залишаються незмінними, тобто змінними
витратами на виробництво одиниці продукції в побудованій моделі є коефіцієнт
а0.
Це висловлювання можна
підтвердити якщо знайти ліміт співвідношення 
, якщо у ® ¥. Це
співвідношення буде прагнути до 0, тобто собівартість одиниці продукції при
достатньо великих обсягах виробництва буде прагнути до змінних витрат
виробництва.
Модель, що відображає
залежність загальної собівартості від обсягу виробництва;
Дані для побудови моделі
наведено у табл. 3.3 та на рис. 3.2.
Дані наведені в табл. 3.3 та
сображені на рис. 3.2 свідчать, що між загальною собівартістю та обсягом
виробництва існує лінійний зв’язок,
Таблиця 3.3 - Початкові дані
|
Квартали
|
Обсяг виробництва, Y(шт)
|
Загальна собівартість виробів, sso (грн.)
|
|
1-й 2009 р.
|
162
|
13732155
|
|
2-й 2009 р.
|
135
|
11514834
|
|
3-й 2009р.
|
138
|
11761203
|
|
4-й 2009 р.
|
129
|
10593867
|
|
1-й 2010 р.
|
81
|
7080192
|
|
2-й 2010 р.
|
53
|
4780748
|
|
3-й 2010 р.
|
69
|
6094716
|
|
4-й 2010 р.
|
17
|
1824320
|
Тобто модель можна представити у
наступному вигляді:
= a0 + a1 ´
y(3.20)
деsso -
загальна собівартість продукції Т-150К за період,
у -
обсяг виробництва,та a1 - параметри
моделі.
Рисунок 3.2 - Залежність
загальної собівартості від обсягу виробництва
Використовуючи пакет
Статистика було розраховано параметри моедлі та перевірена їх статистична
значущість (табл. 3.4).
Розрахувавши по кількості
спостережень параметри а0 і а1, одержали таку залежність загальної собівартості
від обсягу виробництва:= 448026,9+81374,8 ´ y
Таблиця 3.4 - Розрахунок
параметрів моделі
|
Параметри
|
Значення
|
Стандартне відхилення
|
Критерій Ст’юдента
|
Рівень
|
|
а0
|
448026,9
|
129290,9
|
3,46526
|
0,013381
|
|
а1
|
81374,8
|
1189,1
|
68,43255
|
0,000000
|
Розрахований коефіцієнт детермінації
для даної моделі має значення рівне 0,998, тобто побудовану модель можна
використовувати для прогнозу.
Проведемо аналіз параметрів моделі
У даній моделі параметр а0 -
const, він відображає постійні витрати в загальній собівартості продукції, що
не залежать від обсягу виготовленої продукції; а1 -
змінні витрати на одиницю виробу, що знаходяться в прямій залежності від у. В
даному випадку, якщо обсяг виробництва у дорівнює 0, то підприємство завжди
несе витрати, що дорівнюють постійним, тобто sso = а0.
Аналіз за допомогою 2-х даних економетричних
моделей дозволяє зробити висновок, що в розглянутих залежностях присутній
“ефект масштабу”, тобто при зростанні обсягу виробництва собівартість одиниці
виробу зменшується, а загальна собівартість відповідно росте, і навпаки, при
зменшенні обсягу виробництва собівартість одиниці продукції збільшується, а
загальна - знижується. Для вивчення
залежностей, що існують між обсягом виробництва продукції, витратами праці і
витратами капіталу скористаємося виробничою функцією Кобба-Дугласа, теоретична
сторона якої викладена в підрозділі 3.1. Дані для побудови моделі наведено у
табл. 3.5. Графік залежності обсягу виробництва від витрат праці та капіталу
зображено на рис. 3.3
Таблиця 3.5 - Дані для побудови
виробничої функції Коба-Дугласа
|
Квартали
|
Об’єм виробництва Y, шт.
|
Витрати праці L, грн.
|
Витрати капіталу К, грн.
|
|
1-й 2009 р.
|
162
|
156994
|
322857200
|
|
2-й 2009 р.
|
135
|
106650
|
320109200
|
|
3-й 2009р.
|
138
|
120752
|
308594500
|
|
4-й 2009 р.
|
129
|
109650
|
308171800
|
|
1-й 2010 р.
|
81
|
74525
|
302795400
|
|
2-й 2010 р.
|
53
|
53431
|
287055100
|
|
3-й 2010 р.
|
69
|
77970
|
284268300
|
|
4-й 2010 р.
|
17
|
18539
|
283452400
|
Перед тим, як будувати виробничу
функцію необхідно визначити, чи впливають витрати труда та капітала на обсяг
виробництва. Для цього розрахуємо показник парної кореляції.
Він розраховується за наступною
формулою
.(3.21)
Результати розрахунку
наведені у табл. 3.6
Рисунок 3.3 - Залежність
обсягу виробництва від труда та капіталу
Таблиця 3.6 - Показники
кореляції
|
Показники
|
Обсяг виробництва, Y
|
Витрати праці, L
|
Витрати капіталу, K
|
|
Обсяг виробництва, Y
|
1,00
|
0,98
|
0,93
|
|
Витрати праці, L
|
0,98
|
1,00
|
0,87
|
|
Витрати капіталу, K
|
0,93
|
0,87
|
1,00
|
Аналіз табл. 3.6 дозволяє зробити
висновок, що між обсягом виробництва та витратами праці і капіталу існує значна
залежність.
Таким чином, два незалежні фактори
можемо використовувати для прогнозування обсягів виробництва.
За допомогою комп'ютерної програми
STATISTIСA було отримано наступні результати (табл. 3.7).
Так як критерій Ст’юдента
задовольняє вимогам, то параметри моделі є значущими, в зв’язку з цим їх можна
використовувати в моделі.
Таблиця 3.7 - Розрахунок параметрів
виробничої функції
|
Параметри
|
Оцінка
|
Стандартне відхилення
|
T критерій
|
|
a0
|
0,330598
|
10,43466
|
0,031683
|
|
a1
|
0,935506
|
0,20549
|
4,552451
|
|
a2
|
0,327097
|
1,62611
|
4,201153
|
Після розрахунку параметрів моделі
виробнича функція прийме наступний вигляд:
Необхідно відзначити, що за
обсяг виробництва в ми брали дані про обсяги виробництва виробу Т-150К по
кварталах за 2 роки. Наші витрати праці - це основна і додаткова заробітна
плата робітників, зайнятих у виробництві Т-150К, а також відрахування на
соцстрах. Витрати капіталу - це залишкова вартість основних фондів. Дані про
обсяг виробництва і витрати праці представлені в квартальних калькуляціях
собівартості виробу Т-150К. Дані про витрати капіталу утримуються в балансі.
Коефіцієнт множинної
кореляції становить 0,98. В зв’язку з цим побудовану модель можна
використовувати для прогнозу і аналізу. Крім того можливість використання
побудованої моделі підьверджує наступний графік (рис. 3.4).
Залишки отримані на основі
моделі наведено в табл. 3.8.
На основі виробничої функції
Кобба-Дугласа можна визначити ряд найважливіших характеристик. Визначати всі
нижчевикладені показники будемо, використовуючи квартальні дані по L, K і Y,
щоб потім можна було порівняти дані в динаміці і представити їх графічно.
Відповідно з формулами з п.
3.1 розрахуємо основні характеристики на основі виробничої функції.
Отримані результати
представлені нижче в табл. 3.8.
Рисунок 3.4 - Графік
розподілу залишків
Таблиця 3.8 - Залишки моделі
|
№ спостереження
|
Реальні дані
|
Теоретичні дані
|
Залишки
|
|
1
|
13732155
|
14566284
|
-834129
|
|
2
|
11514834
|
10116573
|
1398261
|
|
3
|
11761203
|
11227764
|
533439
|
|
4
|
10593867
|
10254494
|
|
5
|
7080192
|
7104336
|
-24144
|
|
6
|
4780748
|
5113890
|
-333142
|
|
7
|
6094716
|
7259623
|
-1164907
|
|
8
|
1824320
|
1891902
|
-67582
|
Таблиця 3.9 - Основні розраховані
показники на основі виробничої функції
|
Квартали
|
AL (грн.)
|
AK (грн.)
|
ML (грн.)
|
MK (грн.)
|
|
1-й 2009 р.
|
92,783
|
0,045
|
86,799
|
0,015
|
|
2-й 2009 р.
|
94,858
|
0,032
|
88,741
|
0,010
|
|
3-й 2009 р.
|
92,983
|
0,036
|
86,986
|
0,012
|
|
4-й 2009 р.
|
93,521
|
0,033
|
87,489
|
0,011
|
|
1-й 2010 р.
|
95,329
|
0,023
|
89,181
|
0,008
|
|
2-й 2010 р.
|
95,711
|
0,018
|
89,538
|
0,006
|
|
3-й 2010 р.
|
93,109
|
0,026
|
87,104
|
0,008
|
|
4-й 2010 р.
|
102,051
|
0,007
|
95,469
|
0,002
|
Отримані дані дозволяють сказати, що
середня продуктивність праці (AL) коливається в межах від 92,783 до 102,051
грн., що показує середню кількість продукції в грн. на одиницю витраченої
праці. Необхідно зазначити, що найбільша середня продуктивність праці та
гранична продуктивність праці були у 4 кваорталі 2010 року (відповідно 102,051
грн та 95,469 грн.). В той же час найбільша середня та гранична фондовіддача
спостерігалися в 1 кварталі 2009 року (відповідно 0,045 та 0,015). Це пов’язано
з тим, що в кожному кварталі випуск продукції постійно зменшувався, а величина
основних фондів лишалася постійною, тому показники, пов’язані з використанням
основних фондів з часом зменшувались. Гранична продуктивність праці (ML),
представлена в таблиці, свідчить про те, що кожна додаткова одиниця праці
приносить менше додаткових одиниць продукції. Наочно це можна представити у
вигляді 2-х діаграм, зображених на рис. 3.5.
Рисунок 3.5 - Середня і
гранична продуктивність праці
Динаміка середньої та граничної
фондовіддачи зображена на рис. 3.6.
Рисунок 3.6 - Середня і
гранична фондовіддача
Крім показників віддачі
витрат виробництва необхідно проаналізувати граничні норми заміни праці
капіталом (RLK) і капіталу працею (RKL), що дозволить ефективно здійснювати
заміну одного ресурсу іншим (формула 3.11)
Результати розрахунку
наведено в табл. 3.10.
Таблиця 3.10 - Граничні норми
заміни
|
Квартали
|
RL/K
|
RK/L
|
|
1-й 2009 р.
|
5881,626
|
0,0001700
|
|
2-й 2009 р.
|
8583,812
|
0,0001165
|
|
3-й 2009 р.
|
7309,099
|
0,0001368
|
|
4-й 2009 р.
|
8038,116
|
0,0001244
|
|
1-й 2010 р.
|
11620,3
|
0,0000861
|
|
2-й 2010 р.
|
15365,33
|
0,0000651
|
|
3-й 2010 р.
|
10427,28
|
0,0000959
|
|
4-й 2010 р.
|
43728,43
|
0,0000229
|
Дані таблиці свідчать, що гранична
норма заміни праці капіталом коливається в межах від 5881,626 до 43728,43 грн.,
тобто в цих межах збільшаться витрати капіталу у випадку зниження витрат праці на
1 грн. А в випадку зниження витрат капіталу на 10000 грн. збільшення витрат
праці буде дуже низьким - у межах від
0,229 грн до 0,17 грн.
Для аналізу заміни одного ресурсу
іншим можна побудувати сімейство ізоквант для різних значень обсягів
виробництва (рис. 3.7).
Рисунок 3.7 - Ізокванти, що
характеризують випуск продукції у розмірі 162 шт., 138 шт. та 81 шт.
На рис. 3.7 в якості case
зображено витрати праці.
Таким чином, отримані
результати аналізу дають підставу зробити висновки, що витрати знаходяться під
впливом різних чинників, починаючи з темпів і обсягів виробництва, і закінчуючи
вартістю на комплектуючі і матеріали та ін. Можна також говорити про тісний
взаємозв’язок між витратами капіталу і праці завдяки використанню у аналізі
виробничої функції Коба - Дугласа.
3.4
Використання моделей прогнозування витрат для дослідження беззбитковості
Зниження витрат на
виробництво продукції -
важкий процес, потребуючий від трудового колективу підприємства дотримання
запланованих витрат трудових, матеріальних і енергетичних ресурсів, ефективного
використання устаткування, пошуку резервів економії ресурсів.
Зниження витрат виробництва
досягають в результаті:
застосування
ресурсозберігаючих технологій, котра забезпечує економію матеріалів та енергії,
визволення робітників;
строгого дотримання
технологічної дисципліни, котре приводить до скорочення втрат від браку;
використовування
технологічного устаткування, особливо коштовного, в економічно ефективних
областях і режимах;
збалансованої експлуатації
виробничих потужностей, котрі призводять до скорочення вартості основних
засобів, незавершеного виробництва і запасів продукції;
розробки оптимальної
стратегії технічного розвитку підприємства, котра забезпечує раціональний
рівень витрат на отримання технічного потенціалу підприємства;
збільшення організаційного
рівня виробництва, яке тягне за собою зниження втрат робочого часу, тривалості
виробничого циклу і, як наслідок, зниження собівартості продукції і розмірів
зворотних коштів підприємства;
запровадження ефективних
систем внутрішньовиробничих економічних відношень, сприятливих економії усіх
видів ресурсів, підвищенню якості продукції;
раціоналізації організаційної
структури системи управління виробництвом, а тобто, скорочення витрат на
управління, підвищення його ефективності.
Кожний напрямок зниження
витрат виробництва припускає ряд мір, котрі в сукупності складають конкретні
плани.
Виходячи із тієї задачі, що в
процесі господарської діяльності підприємство повинно отримувати прибуток, то в
цьому випадку йому необхідно випускати таку кількість продукції, продаж якої
дозволить йому покрити усі його витрати, тобто як мінімум загальні витрати
повинні дорівнювати загальним доходам. Звідси ми приходимо до поняття
беззбитковості. Аналіз беззбитковості - це аналітичний підхід до вивчення
взаємозв’язку між витратами та доходами при різних рівнях виробництва. У
процесі проведення аналізу робиться припущення, що уся випущена продукція буде
реалізована продовж планового періоду часу.
Практична користь аналізу
беззбитковості є в тому, що він дозволяє:
оцінити порівняльну
прибутковість окремих видів продукції, що дає підстави для вибору оптимального
портфелю продукції;
встановити запас “міцності”
підприємства в його поточному стані;
спланувати обсяг реалізації
продукції, який забезпечує бажане значення прибутку.
Враховуючи вищевикладене для
аналізу були використовувані 2 моделі, одна з яких характеризує загальну
собівартість, тобто витрати, а друга - виручку від реалізації, тобто доходи.
Виходячи із того, що точка
беззбитковості знаходиться як рівність обсягу продаж і загальних витрат, а
також умови, що обсяг виробництва дорівнює обсягу реалізації, то для
розв’язання цієї задачі дорівнюють одне до одного дві сторони цих моделей.
Вони матимуть наступний
вигляд:
= a0 + a1 ´
log10 y;(3.22)= a1 ´
yр,(3.23)
деsso - загальна
собівартість,- обсяг виробництва,р - обсяг реалізації,- виручка від
реалізації,, a1 - параметри моделі.
Дані для побудови моделі
представлені в табл. 3.11
Таблиця 3.11 - Дані для побудови
моделей
|
Квартали
|
Об’єм виробництва Y, шт.
|
Об’єм реалізації Yр, шт.
|
Загальна собівартість виробу SSO, грн.
|
Виручка від реалізації продукції W, грн.
|
|
I 2009 р.
|
162
|
369
|
13732155
|
36409000
|
|
II 2009 р.
|
135
|
373
|
11514834
|
36207000
|
|
III 2009 р.
|
138
|
404
|
11761203
|
44052005
|
|
IV 2009 р.
|
129
|
554
|
10593867
|
54714000
|
|
I 2010 р.
|
81
|
251
|
7080192
|
28108000
|
|
II 2010 р.
|
53
|
300
|
4780748
|
31670000
|
|
III 2010 р.
|
69
|
301
|
6094716
|
29290000
|
|
IV 2010 р.
|
17
|
180
|
1824320
|
20795000
|
За допомогою ППП STATISTIСA 6.0
обчислимо значення параметрів моделей. Вони мають наступне значення (табл.
3.12, 3.13).
Таблиця 3.12 - Параметри моделі
прогнозування витрат виробництва
|
Параметр
|
Оцінка
|
Стандартне відхилення
|
Т Критерій
|
|
a0
|
-14543331
|
3181332
|
-4,57146
|
|
a1
|
12014397
|
1643799
|
7,30892
|
Коефіцієнт множинної кореляції
дорівнює 0,948
Таблиця 3.13 - Параметри моделі
прогнозування виручки від реалізації
|
Параметр
|
Оцінка
|
Стандартне відхилення
|
Т Критерій
|
|
a1
|
101979,4
|
2100,508
|
48,54988
|
Коефіцієнт множинної кореляції
дорівнює 0,979
Аналіз критерію Ст’юдента та
коефіцієнтів множинної кореляції дозволяє зробити висновок, що отримані моделі
можна використовувати для прогнозування. Моделі мають наступний вигляд.
= -14543331 + 12014397 ´
log10 y, w = 101979,4 yр
Слід звернути увагу на показник а0 в
другій формулі, котрий відсітній. Це показує, що підприємство нічого не отримує
якщо реалізує 0 одиниць продукції.
Як вже було зазначено в точці
безбитковості y = yr, в зв’язку з цим їх можна позначити за Х і прирівняємо 2
праві частини кожного рівняння. На підставі цього отримаємо наступне рівняння:
+ 12014397 ´
log10Х= 101979,4 Х
Знайдемо точку Х (точку
беззбитковості). Для даного рівняння буде існувати дві точки беззбитковості. В
першому випадку продаж продукції буде вигідний до 28 одиниць. Потім він буде
збитковим. І остання точка беззбитковості буде для 84 одиниць товару.
Відповідно, при обсязі виробництва
(а також реалізації) у 28 мінітракторів підприємство матиме рівність збитків з
прибутками.
Графічно точка беззбитковості
наведена на рис. 3.8.
Рисунок 3.8 - Точка
безбитковості
На цьому графіку case1=20
од., case2=40 од., case3=60 од. та так далі.
Також за допомогою наведених
вище моделей можна розрахувати прибуток від кожних додаткових одиниць проданих
товарів. Ці розрахунки містяться в табл. 3.14.
Таблиця 3.14 - Динаміка
зростання прибутку в залежності від зростання виробництва
|
Показники
|
|
Кількісне зростання випуску продукції від
точки беззбитковості (шт.)
|
Відповідне значення прибутку (тис. грн.)
|
|
10
|
1624,6
|
|
20
|
3126,6
|
|
30
|
4541,8
|
|
40
|
5879,5
|
|
50
|
7147,9
|
|
60
|
8352,8
|
|
70
|
9503,1
|
|
80
|
10600,8
|
|
90
|
11651,4
|
|
100
|
12658,8
|
|
200
|
16989,13
|
В реальній практиці на підприємстві
часто прибігають до окремого аналізу беззбитковості різних видів продукції, але
у нашому випадку це здійснити не можливо у зв’язку з відсутністю даних про інші
вироби. Просто за умов наявності даних можливо було б говорити про виділення
найбільш прибуткової продукції і звідси рекомендувати конкретні заходи.
Таким чином, необхідно відзначити що
зменшення витрат виробництва можливо за рахунок більш чіткого їх розуміння і
розрахунку.
4. ОХОРОНА ПРАЦІ І НАВКОЛИШНЬОГО
СЕРЕДОВИЩА
.1 Загальні питання охорони праці
Підвищення технічної оснащеності
підприємств, застосування нових матеріалів, конструкцій і процесів, збільшення
швидкостей і потужностей машин робить вплив на характер і частоту нещасних
випадків і захворювань на виробництві. Праця людини в сучасному
автоматизованому і механізованому виробництві є процесом взаємодії людини і
машини, причому центральне місце належить людині - оператору. Поліпшення умов
праці, підвищення його безпеки впливають на результати виробничої діяльності:
продуктивність праці, якість і вартість продукції, що випускається, а також
приводить до зниження виробничого травматизму, професійних захворювань,
зберігає здоров'я працівників і одночасно приводить до зменшення витрат на
оплату пільг і компенсацій за роботу в несприятливих умовах праці.
В існуючому законодавстві [1 ]
велику увагу надається питанням захисту працюючих від дії небезпечних і шкідливих
чинників виробничого середовища. В законі України про охорону праці» (2002г.)
сказано, що державна політика базується на принципах пріоритету життя і
здоров'я працівників по відношенню до результатів виробничої діяльності
підприємства, повної відповідальності власника за створення безпечних і
нешкідливих умов праці.
Використовуються економічні методи
для управління охороною праці на підприємстві. Створюються національні,
галузеві, регіональні програми з питань охорони праці, враховуючі різні напрями
економічної і соціальної політики держави. Встановлюються єдині нормативи по
охороні праці для всіх підприємств, організацій незалежно від форм власності.
Створюються страхові фонди.
4.2 Управління охороною праці на
підприємстві
Працедавець зобов'язаний створити на
робочому місці, в кожному структурному підрозділі, умови праці, відповідні
нормативно-правовим актам.
З цією метою працедавець забезпечує
функціонування системи управління охороною праці, а саме:
створює відповідні служби і
призначає посадовців, які забезпечують рішення конкретних питань охорони праці,
затверджує інструкції про їх обов'язки, права і відповідальність за виконання
покладених на них функцій, а також контролює їх виконання;
розробляє за участю сторін
колективного договору і реалізує комплексні заходи для досягнення встановлених
нормативів і підвищення існуючого рівня охорони праці;
організовує атестацію робочих місць
на відповідність нормативним актам з охорони праці;
забезпечує виконання необхідних
профілактичних заходів у разі зміни умов праці;
упроваджує прогресивні технології,
досягнення науки і техніки, засоби механізації і автоматизації виробництва,
дотримує вимоги ергономіки, використовує позитивний досвід в області охорони
праці і тому подібне;
забезпечує належний зміст будівель і
споруд, виробничого устаткування і оснащення, моніторинг за їх технічним
станом;
забезпечує усунення причин, які
можуть привести до нещасних випадків, професійних захворювань, і забезпечує
здійснення профілактичних заходів, визначених комісіями за підсумками
розслідування цих причин;
організує проведення аудиту охорони
праці, лабораторних досліджень умов праці, дає оцінку технічного стану
виробничого устаткування і оснащення;
розробляє і затверджує положення,
інструкції, інші акти по охороні праці, які діють в межах підприємства (далі -
акти підприємства). Встановлює послідовність виконання робіт і поведінки
працівників на території підприємства, у виробничих приміщеннях, на будівельних
майданчиках, робочих місцях відповідно до державних міжгалузевих і галузевих
нормативних актів по охороні праці, забезпечує безкоштовно працівників
нормативно-правовими актами і актами підприємства по охороні праці;
здійснює контроль за дотриманням
працівником технологічних процесів, правил поводження з машинами, механізмами,
устаткуванням і іншими засобами виробництва, використовуванням засобів
колективного і індивідуального захисту, виконанням робіт щодо вимог по охороні
праці;
організовує пропаганду безпечних
прийомів праці і співпраці з працівниками в області охорони праці;
передбачає термінові заходи для
надання допомоги потерпілим, привертає при необхідності професійні
аварійно-рятівні формування у разі виникнення на підприємстві аварій і нещасних
випадків.
Працедавець несе безпосередню
відповідальність за порушення відзначених вимог[1 ].
4.3 Перелік небезпечних і шкідливих
виробничих факторів
В даному розділі розглядається
робоче місце з використанням персонального ЕОМ при виконанні дипломної роботи.
Характеристика приміщення, в якому
знаходиться комп'ютер: розміри приміщення: - площа: S = 6 ×
10 = 60 м2; - об'їм: V = 6 ×
10 × 3,5 = 210 м3.
Згідно [2 ], норма площі на одного
працюючого не повинна бути менше 6 м2. В приміщенні, що розглядається, вісім
робочих місць, таким чином необхідна площа: Sнеобх. = 6 ×
8 = 48м2.
Отже, приміщення відповідає вимогам
[2 ]. Приміщення розташовано на другому поверсі чотириповерхової будівлі.
Приміщення пожежонебезпечне,
категорії В, оскільки в ньому знаходяться тверді матеріали, що згорають [3].
Відповідно до обліку категорії пожежонебезпечності
і поверховості будівлі, в якій розміщено дане приміщення, ступінь
вогнестійкості будівлі - ІІ [4].
Перелік основних небезпечних і
шкідливих виробничих чинників, які зустрічаються на робочому місці, що
розглядається, надано в таблиці 4.1 [5]
Таблиця 4.1- Небезпечні і шкідливі
виробничі чинники
|
Найменування чинників
|
Джерела виникнення
|
Характер дії на організм людини
|
Нормований параметр
|
|
1
|
2
|
3
|
4
|
|
Шум
|
Принтери, сканери, системні блоки
|
Розлади ЦНС, зниження слуху
|
Рівень звуку Lр, дБА
|
|
Вібрація
|
Системні блоки ЕОМ
|
Розлади серцево-судинної системи, ЦНС
|
Рівень виброшвидкості Lv, дБ
|
|
М'яке рентгенівське випромінювання
|
Монітори ЕОМ
|
Стомлення, захворювання органів зору,
|
Еквівалентна доза, Р, мкР/ч
|
|
Електромагнітне випромінювання
|
Монітори ЕОМ
|
Пониження кров'яного тиску
|
Напруженість, Е, В/м
|
|
Ультрафіолетове інфрачервоне випромінювання
|
Монітори ЕОМ
|
Головний біль, сонливість, запаморочення.
|
Інтенсивність теплових випромінювань Е, Вт/м2
|
|
Електростатичне поле
|
Комп'ютерна техніка
|
Головний біль, погіршення зору
|
Напруженість, Е, кВ/м
|
|
Яскравість екрану
|
Монітор
|
Стомлення очей
|
Не більше 40 кд/м2
|
|
Підвищена іонізація повітря
|
Комп'ютер
|
Опромінювання
|
Кількість іонів в 1см3 n+ =1500 - 3000 n- =
3000 - 5000
|
|
Напруга в електромережі
|
Штучне освітлення
|
Поразка електрик-ним струмом
|
Uпр ≤ 36
|
|
Монотонність праці
|
Безперервна робота на ЕОМ
|
Стомлення ЦНС
|
-
|
4.4 Промислова санітарія
Метеорологічні умови вибираються
відповідно до вимог [6 ]. При роботах операторського типу, пов'язаних з великою
нервово-емоційною напругою, передбачені оптимальні значення параметрів
мікроклімату в приміщенні. Енерговитрати складають 139 Вт, оскільки роботи
виконуються сидячи. Категорія виконуваних робіт - Iа. Оптимальні норми
температури, відносної вологості, швидкості руху повітря в приміщенні в холодний
і теплий період року для категорії робіт Iа надані в таблиці 4.2.
Таблиця 4.2 - Оптимальні параметри
мікроклімату
|
Период роки
|
Категорія виконуваних робіт по енерговитратах
|
Температура, 0С
|
Відносна вологість, %
|
Швидкість руху повітря, м/с
|
|
Теплий
|
I а
|
23 - 25
|
40 - 60
|
0,1
|
|
Холодний
|
I а
|
22 - 24
|
40 - 60
|
0,1
|
Для забезпечення параметрів
мікроклімату в межах норми, оптимального рівня іонізації [n+ = (1500 ÷
3000), n― = (3000 ÷ 5000)] в см3
повітря [2 ], концентрації пилу нижче встановленого значення ГДК = 4 мг/м3, в
даному приміщенні передбачені прилади зволоження і штучної іонізації повітря, а
також кондиціонування повітря [7]. Вид опалювання - центральний. Джерела
надходження води - міський водопровід, діюча каналізація -
господарсько-побутова [8]. Передбачено природне і штучне освітлення в
приміщенні, в якому розташовано робоче місце. За найменшим розміром об'єкту
розрізнення, характеристики фону і контрасту об'єкту розрізнення з фоном
встановлюємо розряд зорових робіт - IIIв
Природне освітлення - односторонньо
бічне. Нормативне значення коефіцієнта природної освітленості визначаємо по
наступній формулі:
% ( 4.1 )
де еN - коефіцієнт природної
освітленості;н - коефіцієнт природної освітленості для III розряду зорових
робіт;- коефіцієнт світлового клімату (0,9);
номер групи
забезпеченості природним світлом
Необхідну сумарну площу світлових
отворів в приміщенні з одностороннім бічним освітленням, має розміри: L=10 м,
В= 6 м, H=3,5 м визначаємо по формулі:
м2; (4.2)
ок- світлова
характеристика вікна ок = 13,5;
кз - коефіцієнт запасу, враховуючий
зниження освітленості в процесі експлуатації скла, кз = 1,4;п - площа підлоги
приміщення; Sп = L·В= 10 · 6 = 60м2;
кзд - коефіцієнт, що враховує
затемнення вікон протилежними будівлями, кзд = 1;
- загальний
коефіцієнт світлопроникнення;
(4.3)
коефіцієнт, що
враховує вид матеріалу, що пропускає світло 
0,8;
коефіцієнт, що
враховує вид палітурки; 
0,8;
коефіцієнт, що
враховує вид несучих конструкційних матеріалів, при бічному освітленні; 
1;
- коефіцієнт, що
враховує вплив відображеного світла при бічному освітленні, r1 =3,0;
0,8·0,8·1·0,65
=0,416
Сумарна площа світлових отворів S0 =
16,36 м2
Штучне освітлення - загальне
рівномірне. Як джерела світла використовуємо люмінесцентні лампи типу ЛТБ 80-2.
Нормативне значення освітленості для IIIв розряду зорових робіт Еmin складає
300 лк. Загальне освітлення виконано у вигляді переривчатих ліній світильників
ЛП033 виконання 001 прямого світла (П) з дзеркальними екранними сітками і відбивачами.
Основні характеристики освітлення, що передбачено в приміщенні надані в таблиці
4.3 [9 ].
Таблиця 4.3- Характеристика
освітлення
|
Площа підлоги, м2
|
Розряд зорових робіт
|
Освітлення
|
|
|
природне
|
штучне
|
|
|
Вид освітлення (верхнє, бічне)
|
КЕО еN %
|
Мінімальна освітленість, Еmin, лк
|
|
60
|
IIIв
|
бічне
|
1,8
|
300
|
Шум є одним з найпоширеніших на
виробництві шкідливих чинників. У відповідності з [10] на робочому місці при
рішенні завдань потребуючої концентрації уваги рівні звуку і еквівалентні рівні
звуку не повинні перевищувати 50 дБА. Відповідно з [11] рівень вібрації для
категорії 3, тип „в”, в умовах „комфорту” не повинна перевищувати 75 дБ. Для
зменшення рівня звуку і вібрації застосовуються демпфуючі матеріали (гумова
прокладка під принтер). Шумопоглинальні засоби застосовуються не спаленні або
тяжко спаленні спеціальні перфоровані плити, панелі, мінеральна вата та інші.
Комп'ютер і в першу чергу монітор є
джерелами:
електростатичного поля;
слабих електромагнітних
випромінювань в низькочастотному і високочастотному діапазонах (2 Гц …400 Гц);
рентгенівського випромінювання;
ультрафіолетового, інфрачервоного і
випромінювання видимого діапазону.
Згідно [12], встановлюються гранично
допустимі значення напруженості електричного і магнітного полів частотою 50 Гц
залежно від часу перебування персоналу в приміщенні. Напруженість електричного
поля не перевищує 5 кВ/м, напруженість магнітного поля на робочому місці не
перевищує 8 кА/м, а напруженість електростатичного поля не перевищує 20 кВ/м
[13], що дозволяє не регламентувати час перебування в приміщенні.
Потужність експозиційної дози
рентгенівського випромінювання на відстані 0,05 м від екрану не перевищує 0,1
мбер/час [14]. Рівні всіх можливих випромінювань достатньо низькі і не
перевищують діючі норми. На робочому місці, що вивчається, розміщений
найбезпечніший монітор, в якому створений додатковий металевий внутрішній
контур, замкнутий на вбудований захисний екран.
При організації робочого місця за
комп'ютером дотримувалися наступні розміри:
відстань від підлоги до сидіння
крісла дорівнює 440 мм;
відстань від сидіння крісла до
нижнього краю робочої поверхні 330 мм;
відстань від очей до дисплея 550 мм;
простір для ніг 770 мм;
відстань від ніжки столу до краю
робочої поверхні столу 640 мм;
М - відстань між передньою поверхнею
тіла і краєм робочої поверхні столу 80 мм;
відстань від очей до документації
500 мм;
оптимальна зона моторного поля 360
мм;
висота робочої поверхні 800 мм;
кут огляду документів 30!.
Екран дисплея по висоті розташований
на столі так, що кут між нормаллю до центру екрану і горизонтальною лінією
погляду складає 20!. Кут спостереження екрану в горизонтальній площині не
перевищує 60° [14,15].
Передбачені перерви, що
регламентуються, для відпочинку тривалістю 15 хвилин після кожних двох годин
роботи.
4.5 Електробезпека
При проектуванні систем
електропостачання, при монтажі силової електроустаткуванні і електричного
освітлення в будівлях і приміщеннях для ЕОМ необхідно дотримуватися вимог
нормативно-технічної документації (ПУЕ, ПТЕ, ПТБ і ін.).
Рід струму - змінний, напруга в
мережі 220 / 380В. ЕОМ є однофазним споживачем електроенергії від трифазної
чотирьох провідної мережі з глухо заземленою нейтраллю змінного струму частотою
50 Гц.
По ступені небезпеки поразки
електричним струмом приміщення ставиться до приміщень з підвищеної небезпеки
[16].
Працівник, що поступає на роботу,
обов'язково проходить ввідний і первинний інструктаж по техніці безпеки в цілях
профілактики нещасних випадків, а також знайомиться з інструктажем по
дотриманню заходів техніки безпеки при роботі з ПЕВМ.
4.6 Пожежна безпека
Категорія приміщення по
вибухо-пожежонебезпеки - В [3 ], вогнестійкість будівлі - II [4 ]. Зона класу
приміщення П-IIа. Ступінь захисту оболонки для вказаної пожежонебезпечної зони
- IР44[17].
Можливими причинами пожеж в
приміщенні може бути несправність електропроводки і електроустаткування,
коротке замикання в мережі, зберігання горючих матеріалів, блискавка і т.д.
Згідно [18] пожежна безпека забезпечується системами запобігання пожежі,
пожежного захисту і організаційно-технічними заходами.
В системі запобігання пожежі
передбачені наступні заходи: контроль і профілактика ізоляції, наявність
плавких запобіжників в устаткуванні, блискавкозахист будівлі. Для даного класу
пожежонебезпечної зони приміщення П-IIа, з урахуванням кількості грозових годин
у рік (20 годин), встановлено ІІ категорію блискавкозахисту [19]. Система
пожежного захисту передбачає забезпечення вогнегасниками -ВВК-8.
Організаційними заходами пожежної профілактики є навчання виробничого персоналу
протипожежним правилам, видання необхідних інструкцій і плакатів, засобів
наочної агітації.
4.7 Охорона навколишнього середовища
На робочому місці, що розглядається,
відсутні відходи, що забруднюють навколишнє середовище, оскільки устаткування
(ПЕВМ, принтер) не є джерелом забруднення навколишнього середовища. Проте при
виробленні ресурсу устаткування стає повторною сировиною і підлягає
утилізації[20].
ВИСНОВОК
Розглянуті в дипломній роботі
сутність витрат, їх класифікація, а також різноманітні методи, як традиційні
прийоми, так і в більшій мірі економіко-математичні дають підтвердження того,
що витрати не можна розглядати однобічно, вони піддаються ефективному вивченню
і аналізу тільки при всебічній оцінці. Тільки за умови того, що будуть
використовуватися у комплексі різні методи і заходи щодо зменшення витрат,
можна розраховувати на позитивний результат.
В результаті аналізу фінансового
стану підприємства можна говорити про те, що в цілому воно є нерентабельним, а
фінансовий стан його нестабільний, також воно немає в загалом чистого прибутку
за даними форми № 2, за винятком декількох періодів. Це звісно викликано
багатьма факторами, серед основних труднощі в сфері збуту, можливо, також,
підприємство реалізує меншу за попитом продукцію за ціною, яка не приносить
прибутку (тобто практично за собівартістю). Для таких висновків є передумови,
адже мінітрактор є найбільш продаваним, наприклад, у 2008 році його питома вага
в усіх товарах дорівнювала 51,45 %.
В загалі, щоб здійснити оцінку усіх
витрат на підприємстві, необхідно оцінювати собівартість по усім виробам з
метою виявити, який вид товару має найбільшу і навпаки, найгіршу
рентабельність. Продукція може бути нерентабельна (збиткова), низько-,
середньо- та високорентабельна. І скоріш за все аналізований вид товару
відноситься до низько- або середньорентабельного, виходячи із отриманих значень
показника витрат на одну гривню товарної продукції.
В дипломній роботі також було
здійснено моделювання витрат виробництва за допомогою виробничих функцій,
лінійних та нелінійних моделей.
Моделювання витрат виробництва за
допомогою лінійних і нелінійних моделей дозволило розробити модель для
прогнозування загальних витрат і витрат на одиницю продукції. Параметри
побудованих моделей дозволяють оцінити рівень постійних витрат (параметр а0) та
рівень змінних витрат (параметр а1), що допомагає проаналізувати структуру
витрат виробництва.
Побудова виробничої функції
Коба-Дугласа дозволила розрахувати наступні характеристики виробництва, такі як
середню продуктивність праці та фондовіддачу, граничні величини, ізокванти,
граничні норми заміни одного ресурсу іншим та інші. Це дозволяє всебічно
проаналізувати витрати виробництва.
Крім того, в дипломній роботі було
проведено розрахунок точки беззбитковості за допомогою побудованих моделей.
Таких точок було отримано дві. При обсязі 28 одиниць продукції і 84 одиниці
виробництво мінітракторів буде беззбитковим для підприємства при незмінних
зовнішніх умовах.
СПИСОК ДЖЕРЕЛ ІНФОРМАЦІЇ
1. Закон
України “Про бухгалтерський облік і фінансову звітність” від 16.07.1999 р. №
996-XIV.
2. Положення
(стандарт) бухгалтерського обліку 2. “Баланс”: Затв. наказом Міністерства
фінансів України від 31.03.1999 р. №87.
. Положення
(стандарт) бухгалтерського обліку 3. “Звіт про фінансові результати”: Затв.
наказом Міністерства фінансів України від 31.03.1999 р. №87.
. Положення
(стандарт) бухгалтерського обліку 16. “Витрати”: Затв. наказом Міністерства
фінансів України від 31.12.1999 р. №318.
. Методичні
рекомендації по аналізу фінансово -господарського стану підприємств та
організацій: Лист ДПАУ від 27.01.98.
. Анализ
хозяйственной деятельности предприятия. Учеб. пособие. - Мн.: Высшая школа,
1998. - 458 с.
. Баканов
М.И., Шеремет А.Д. Теория экономического анализа. - М.: Финансы и статистика,
1996.
. Балабанов
И. Основы финансового менеджмента. Как управлять капиталом? - М.: «Финансы и
статистика», 1995.
. Бланк
И.А. Основы финансового менеджмента: в 2-х т. - К.: Ника-Центр, 1999. - 512 с.
. Бланк
И.А. Стратегия и тактика управления финансами. - К.: “АДЕФ-Украина”, 1996.
. Боди
З., Мертон Р. Финансы. - М.: Издательский дом “Вильямс”, 2005.
. Борисов
Е.Ф., Петров А.А., Стерликов Ф.Ф. Экономика. Справочник. - М.: Финансы и
статистика. 1997 - 400 с.
. Боровиков
В.П. Популярное введение в пакет Statistika. - М.: Филинъ, 1997. - 124 с.
. Бороненкова
С.А., Маслова А.И., Крылов С.И. Финансовый анализ предприятий. - Екатеринбург:
Уральский государственный университет, 1997. - 200 с.
. Брейли
Р., Майерс С. Принципы корпоративных финансов. - М.: «Олимп-бизнес», 1997.
. Бригхем
Ю., Гапенски Л. Финансовый менеджмент, в 2-х т. - СПб.: «Экономическая школа»,
1997.
. Брігхем
Є.Ф. Основи фінансового менеджменту: Підруч.: Пер. з англ. - К.: Молодь, 1997.
- 1000 с.
. Гикиш
Л.В. Финансы: Учебное пособие. - 3-е изд., стереотип. - К.: МАУП, 2008. - 96 с.
. Гігієнічна
класифікація охорони праці за показниками шкідливості та небезпечності факторів
виробничого середовища, важкості та напруженості трудового процесу. МОЗ
України. - К., 1998. - 34 с.
. Глазунов
В.Н. Анализ финансового состояния предприятий // Финансы. - 1999. - № 2.
. Голов
С.Ф., Єфіменко В.І. Фінансофий та управлінський облік. - К.: “Автоінтерсервіс”,
1996.
. Гюнтер
Ф. Теорія виробництва і витрат / Пер. з нім. під керівництвом і наук. ред. М.Г.
Грещака. - К.: Таксон, 2005. - 520 с.
. Державний
реєстр міжгалузевих і галузевих нормативних актів про охорону праці. - К.:
Основа, 1998. - 240 с.
. Долин
П.А. Основы техники безопасности в электроустановках. - М.: Энергоатомиздат,
1985. -376 с.
. Ефимова
О.В. Финансовый анализ. - 2-е изд., доп. - М.: Бухгалтерский учет, 1998. - 320
с.
. Жижера
М. Порівняльна характеристика методики проведення аналізу фінансового стану
підприємств в Україні та за кордоном // Економіка, фінанси, право. - 1999. -№
5.
. Жидецький
В.Ц., Джигирей В.С., Мельников О.В. Основи охорони праці. - Вид. 2-е,
стереотипне. - Львів: Афіша, 2005. - 348 с.
. Законодавство
України про охорону праці. У 4-х томах. - К.: Основа, 1995.
. Івахненко
В.М., Горбанюк М.І., Льовочкін В.С. Економічний аналіз: Навчально- методичний
посібник для самостійного вивчення дисципліни - К.: КНЕУ, 1999. - 176 с.
. Ізмайлова
К.В. Фінансовий аналіз: Навч.посіб. - 2-ге вид., стереотип. - К.: МАУП, 2008. -
152 с.: іл.
. Казаков
А.П., Минаева Н.В. Экономика. Учебный курс по основам экономической теории.
Лекции, упражнения, тесты, тренинги. 3-е изд., доп. и испр. Под редакцией В.Е.
Ковалевой. - М.: ООО «ГНОМ-ПРЕСС», 1998. - 320 с.
. Калина
А.В., Конева М.И. Современный экономический анализ и прогнозирование. Учеб.
пособие для вузов, 2-е изд., - К., 1998. - 272 с.
. Качалин
В.В. Финансовый учет и отчетность в соответствии со стандартами GAAP. - М.:
Дело, 1998.
. Клебанова
Т.С., Дубровина Н.А., Милов А.В., Полякова О.Ю., Раевнева Е.В. Эконометрия на
персональном компьютере. Учебное пособие. - Харьков: Изд. ХГЭУ, 2009. - 208 с.
. Ковалев
А.И., Привалов В.П. Анализ финансового состояния предприятия. Издание 2-е,
переработанное и дополненное, М.: Центр экономики и маркетинга, 1997. - 192 с.:
ил.
. Ковалев
В.В., Финансовый анализ. - М.: «Финансы и статистика», 1997.
. Козырев
В.М. Основы современной экономики. Учебник. - М.: Владос, 1998 - 640 с.
. Конрад
Карлберг. Бизнес- анализ с помощью Excel. - К.: Диалектика, 1997.
. Костюк
Д. Бухгалтерський облік на малих підприємствах згідно з П(С)БО. - 5-те вид.,
допов. і перероб. - Х.: Фактор, 2009. - 212 с.
. Котляров
С.А. Управление затратами. - СПб: Питер, 2008. - 160 с.: ил. - (Серия «Краткий
курс»).
. Лизер
С. Эконометрические методы и задачи. - М.: Статистика, 1971. - 144 с.
. Литвиненко
Я.В. Сучасна політика ціноутворення: Навч. посіб. - К.: МАУП, 2008. - 152 с.
. Лук’яненко
І., Краснікова Л. Економетрика: Підручник. - К.: То-ство “Знання”, КОО, 1998. -
488 с.
. Лук’яненко
І. Сучасні економетричні методи у фінансах. - К., 2009.
. Магнус
Я.Р., Катышев П.К., Пересецкий А.А. Эконометрика. Начальный курс. Учебное
пособие. 2-е изд., испр. - М.: Дело, 1998. - 248 с.
. Мец
В.О. Економічний аналіз фінансових результатів та фінансового стану
підприємства: Навчальний посібник. - К.: КНЕУ, 1999. - 132 с.
. Міжнародне
законодавство про охорону праці. У 3-х томах. - К.: Основа, 1997.
. Мних
Є.В., Буряк П.Ю. Економічний аналіз на промисловому підприємстві: Навчальний
посібник. - Львів: Світ, 1998. - 208 с.
. Наконечний
С.І., Терещенко Т.О., Романюк Т.П. Економетрія : Підручник. - Вид. 2-ге, допов.
та перероб. - К.: КНЕУ, 2005. - 296 с.
. Николаева
С.А. Особенности учета затрат в условиях рынка: система «директ-костинг». - М.:
Финансы и статистика, 1993. - 128 с.
. Основы
финансового менеджмента / Под ред. Ступницкого. - К.: 1996.
. Охорона
праці: Навчальний посібник / Я.І. Щедрій, В.С. Джиги рей, А.І. Кидасюк та ін. -
Львів, ПТВФ “Афіша”, 1997. - 258 с.
. Петряєва
З.Ф., Хмеленко Г.Г., Азаренков Г.Ф, Ганін В.І. Економічний аналіз діяльності
підприємства: навчальний посібник для студентів вузів / За ред. К.Д. Гурової. -
Х.: АТЗТ «Самміт-Харків», 2008. -302 с.
. Пожарная
безопасность. Взрывоопасность: Спр. изд. / А.Н. Баратов, Е.Н. Иванов, А.Я.
Корольченко и др. - М.: Химия, 1987. - 272 с.
. Пожежна
безпека. Нормативні акти та інші документи. У 4-х томах. -К.: Основа, 1997
-1998.
. Ришар
Ж. Аудит и анализ хозяйственной деятельности предприятия. - М.: ЮНИТИ, 1997. -
376 с.
. Рожков
А.П. Пожежна безпека на виробництві. - К.: 1997. - 448 с.
. Росс
С., Вестрефилд Р., Джордан Б. Основы корпоративных финансов. - М.: «Лаборатория
базовых знаний», 2005.
. Савицкая
Г.В. Анализ хозяйственной деятельности предприятия: 4-е изд., перераб. и доп. -
Мн.: ООО «Новое знание», 2005. - 668 с.
. Савчук
В.П. Финансовый менеджмент предприятий: прикладные вопросы с анализом деловых
ситуаций. - К.: Издательский дом «Максимум», 2008. - 600 с.
. Стоун
Д. Бухгалтерский учет и финансовый анализ. - К.: КНЕУ, 1998. - 300 с.
. Стоянова
Е. Финансовый менеджмент. Российская практика. - М.: «Перспектива», 1994.
. Сулла
М.Б. Охрана труда: Пособие для студентов. - М.: Просвещение, 1989. - 272 с.
. Толбатов
Ю. Економетрика: Підручник для студентів вищ. навч. закл. - К.: Четверта хвиля,
1997. - 324 с.
. Управление
затратами на предприятии: Учебник / В.Г. Лебедев, Т.Г. Дроздова, В.П. Кустарев
и др.; Под общ. ред. Г.А. Краюхина. - СПб.: «Издательский дом «Бизнес-пресса»,
2005. - 277 с.
. Фінанси
підприємств / За ред. Піддерьогіна. - К.: “Основи”, 1999.
. Фінансова
діяльність підприємств / О.М. Бандурка, М.Я. Коробов та ін. - К.: Либідь, 1998.
- 312 с.
. Финансовое
управление фирмой / Под ред. В. Терехина. - М.: “Экономика”, 1998.
. Финансы.
Денежное обращение. Кредит: Учебник для вузов / Л.А. Дробозина, Л.П. Окунева,
Л.Д. Андросова и др.; Под ред. проф. Л.А. Дробозиной. - М.: ЮНИТИ, 2005. - 479
с.
. Финансы
/ Под редакцией А.М. Ковалевой.- М.: Финансы и статистика, 1996.
. Ховард
К. и др. Экономическая теория (Теория свободного рынка). Учебник для вузов. М.:
Банки и биржи. ЮНИТИ, 1997 - 320 с.
. Холт
Р. Основы финансового менеджмента. - М.: «Дело Ltd.», 1995.
. Хорн
Дж.К. Основы управления финансами. - М.: «Финансы и статистика», 1996.
. Шанк
Дж., Говиндараджан В. Стратегическое управление издержками. - СПб.:
«Бизнес-Микро», 1999.
. Шеремет
А.Д., Негашев Е.В. Методика финансового анализа. - М.: ИНФРА-М, 1999. - 208 с.
. Шеремет
А.Д., Сайфулин Р.С. Финансы предприятий. - М.: ИНФРА-М, 1998. - 344 с.
. Цал-Цалко
Ю.С. Бухгалтерський звіт підприємства та його аналіз. - Житомір.: ЖІТІ, 1998. -
200 с.
. Экономический
анализ: ситуации, тесты, примеры, задачи, выбор оптимальных решений, финансовое
прогнозирование / Под. ред. проф. М.И. Баканова и проф. А.Д. Шеремета. - М.:
«Финансы и кредит», 2005. - 656 с.