Комплекс моделей оцінки рівня фінансової безпеки підприємства

Комплекс моделей оцінки рівня фінансової безпеки підприємства

Вступ

Більшість українських підприємств, які розпочинають свою діяльність, через рік стають банкрутами. У ринковій економіці банкрутство підприємств - нормальне явище. Із кожних 100 новостворених підприємств на ринку залишається від 20 до З0. Основною причиною цього є неефективне управління фінансовою безпекою підприємства. Таке управління дозволяє не тільки розробляти ефективні впливи на підприємство, а й також дозволяє визначати та оцінювати стан фінансової безпеки, який досить значно корелює з фінансовим станом підприємства.

Оцінка фінансового стану підприємства в останній час являє собою актуальну задачу, яку розв’язують не тільки аналітики на підприємстві. Розв’язанням цієї задачі займаються потенційні інвестори та аналітики банку, для прийняття рішення про надання кредиту.

За кордоном оцінка фінансового стану має не тільки історію, але і популярність. Причому набір засобів був самим широким - від трьох факторних моделей до моделей рейтингових та комплексних оцінок фінансового стану.

Протягом останніх років в Україні спостерігаються реальні спроби створити правову та методологічну базу для проведення комплексної оцінки фінансового стану.

Нові підходи до оцінки стану підприємства кардинально змінили фінансовий механізм оцінки стану підприємства. Отже, проблема оцінки фінансового стану українських підприємств шляхом побудови моделей комплексних оцінок фінансових показників є надзвичайно актуальною. Цей механізм переводить поняття фінансового стану до поняття фінансової безпеки.

Оцінка фінансової безпеки як економічна категорія виражає комплекс послідовних, взаємопов`язаних заходів фінансово-економічного, виробничо-технічного, організаційного, соціального характеру, спрямованих розпізнавання господарювання з точки зору його фінансового розвитку або спаду, як у короткостроковому так і в довгостроковому періоді.

Метою оцінки фінансової безпеки є розрахунок фінансових показників або їх груп для усунення можливих причин погіршення фінансового стану або прийняття рішення про надання цьому підприємству банківського кредиту.

Реалізація тих чи інших заходів щодо оцінки фінансового стану потребує детальної підготовки даних для моделей, які містять у собі всебічний аналіз фінансово-господарчої діяльності підприємства з точки зору огляду динаміки зміни основних фінансових показників або виявлення можливих наслідків реалізації обраних заходів.

У зв`язку з цим метою роботи є побудова моделі оцінки фінансової безпеки підприємства на основі дискримінантних функцій, яка б охоплювала всі основні групи фінансових показників діяльності підприємства, враховувала динаміку їх зміни окремо для більш детального аналізу.

Об’єктом дипломної роботи є підприємства Донецького регіону, а предметом - методи та моделі оцінки фінансового стану.

1. теоретичні Засади фінансової безпеки підприємства

.1 Поняття фінансової безпеки підприємства

фінансовий загроза безпека статистичний

Проблема фінансової безпеки підприємства вимагає комплексного підходу. В зв"язку з цим виникає насущна необхідність в науковій і практичній розробці даної проблеми, розумінні суті понять безпеки в цілому і фінансовій безпеці у тому числі.

Поняття «фінансова безпека» як самостійний об’єкт управління є відносно новим, введеним в науковий обіг в останньому десятилітті. Багато понять, що розглядаються в економічній літературі, є спірними.

К. Гарячева у своїй дисертації «Механізи управління фінансовою безпекою підприємства» визначає фінансовою безпекою підприємства такий його фінансовий стан, який характеризується, по-перше, збалансованістю і якістю сукупності фінансових інструментів, технологій і послуг, котрі використовуються підприємством, по-друге, стійкістю до внутрішніх і зовнішніх загроз, по-третє, здатністю фінансової системи підприємства забезпечувати реалізацію власних фінансових інтересів, місії і завдань достатніми обсягами фінансових ресурсів, по-четверте, забезпечувати ефективний і сталий розвиток цієї фінансової системи.

На думку професора І.А. Бланка: «Фінансова безпека підприємства являє собою кількісно і якісно детермінований рівень його фінансового стану, який забезпечує стабільний захист його пріоритетних збалансованих фінансових інтересів від ідентифікованих реальних та потенційних загроз зовнішнього і внутрішнього характеру, параметри якого визначаються на основі його фінансової філософії і створюють необхідні передумови фінансової підтримки його стійкого росту в нинішньому і перспективному періоді».

Російський вчений Р.С. Папехін вважає, що фінансова безпека - визначає певний стан фінансової стабільності, в якому повинно знаходиться підприємство для реалізації своєї стратегії, характеризується можливістю підприємства протистояти зовнішнім та внутрішнім загрозам. Дещо по іншому можна сформулювати визначення фінансової безпекипідприємства, якщо скористатись підходом що зреалізований приобґрунтуванні суті національної безпеки в ЗУ «Про основи національної безпеки України». При цьому фінансову безпеку підприємства слідрозглядати як захищеність життєво важливих інтересів підприємства, заякої забезпечуються його сталий розвиток, своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізація реальних та потенційних загроз економічнимінтересам.З точки зору Кузенко Т.Б., Прохорової В.В. та Сабліної Н.В. «фінансова безпека може бути визначена як стан найбільш ефективного використання інформаційних, фінансових показників, ліквідності та платоспроможності, рентабельності капіталу, що знаходиться в межах своїх граничних значень». Загальні результати дослідження літературних джерел, дають можливість зробити висновки, що фінансова безпека підприємства визначається: - сукупністю робіт для забезпечення платоспроможності підприємства та ліквідності його оборотних коштів; - ефективністю використання ресурсів підприємства, які проявляються в показниках прибутку та рентабельності, а також у кількості управління основними та оборотними коштами; - організацією внутрішньогосподарського контролю основних видів звичайної діяльності підприємства з позиції підвищення ефективності виробництва; - кваліфікацією та компетентністю менеджерів та їхньою активністю; - попереднім аналізом можливих внутрішніх та зовнішніх загроз економічної безпеки та попередження збитку фінансової безпеки. Необхідність постійного дотримання фінансової безпеки зумовлюєтьсяоб» єктивно наявним для кожного суб" єкта господарювання завданням забезпечення стабільності функціонування та досягнення головних цілейсвоєї діяльності.

Фінансова безпека є універсальною категорією, що відбиває захищуність суб'єктів соціально-економічних відносин на всіх рівнях, починаючи з держави і закінчуючи кожним її громадянином. Фінансова безпека підприємства - це захищеність його діяльності від негативних впливів зовнішнього середовища, а також спроможність швидко усунути різноманітні загрози або пристосуватися до існуючих умов, що не позначаються негативно на його діяльності. Зміст даного поняття містить у собі систему засобів, що забезпечують конкурентостійкість і фінансову стабільність підприємства, а також сприяють підвищенню рівня добробуту робітників.

Вартий уваги і ресурсно-фунуціональний підхід, в рамках якого фінансову безпеку підприємства слід розглядати як такий стан корпоративних фінансових ресурсів і підприємницьких можливостей, за якого гарантується найбільш ефективне їхнє використання для стабільного функціонування та динамічного розвитку, запобігання внутрішнім і зовнішнім негативним впливам (загрозам).

Дещо по іншому можна сформулювати визначення фінансової безпеки підприємства, якщо скористатись підходом, що зреалізований при обґрунтуванні суті національної безпеки в ЗУ «Про основи національної безпеки України». При цьому фінансову безпеку підприємства слід розглядати як захищеність життєво важливих інтересів підприємства, за якої забезпечуються його сталий розвиток, своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізація реальних та потенційних загроз економічним інтересам.

Дослідження фінансової безпеки суб’єктів господарювання на сьогодні є доволі проблемним. Наукові розробки у цій галузі знань практично відсутні. Значно більше уваги приділяється вивченню економічної безпеки підприємства загалом.

Необхідність постійного дотримання фінансової безпеки зумовлюється об'єктивно наявним для кожного суб'єкта господарювання завданням забезпечення стабільності функціонування та досягнення головних цілей своєї діяльності. Рівень фінансової безпеки фірми залежить від того, наскільки ефективно її керівництво і спеціалісти (менеджери) будуть спроможні уникнути можливих загроз і ліквідувати шкідливі наслідки окремих негативних складових зовнішнього і внутрішнього середовища.

Джерелами негативних впливів на фінансову безпеку можуть бути:

) свідомі чи несвідомі дії окремих посадових осіб і суб'єктів господарювання (органів державної влади, міжнародних організацій, підприємств-конкурентів);

) збіг об'єктивних обставин (стан фінансової кон'юнктури на ринках даного підприємства, наукові відкриття та технологічні розробки, форс мажорні обставини тощо).

Залежно від суб'єктної обумовленості негативні впливи на фінансову безпеку можуть мати об'єктивний і суб'єктивний характер. Об'єктивними вважаються такі негативні впливи, які виникають не з волі конкретного підприємства, або його окремих працівників. Суб'єктивні впливи мають місце внаслідок неефективної роботи підприємства в цілому або окремих його працівників (передовсім керівників і функціональних менеджерів).

Головна мета фінансової безпеки підприємства полягає в тім, щоб гарантувати його стабільне та максимально ефективне функціонування тепер і високий потенціал розвитку в майбутньому. До основних функціональних цілей фінансової безпеки належать:

забезпечення високої фінансової ефективності роботи;

підтримка фінансової стійкості та незалежності підприємства;

досягнення високої конкурентноздатності;

забезпечення високої ліквідності активів;

підтримка належного рівня ділової активності;

забезпечення захисту інформаційного поля і комерційної таємниці;

ефективна організація безпеки капіталу та майна підприємства, а також його комерційних інтересів.

Головна та функціональні цілі зумовлюють формування необхідних структуроутворюючих елементів і загальної схеми організації фінансової безпеки.

Загальна схема процесу організації фінансової безпеки включає такі дії (заходи), що здійснюються послідовно або одночасно:

) формування необхідних фінансових ресурсів;

) загальностратегічне прогнозування та планування фінансової безпеки;

) стратегічне планування фінансово-господарської діяльності підприємства;

) загально-тактичне планування фінансової безпеки;

) тактичне планування фінансово-господарської діяльності підприємства;

) оперативне управління фінансово-господарською діяльністю підприємства;

) здійснення функціонального аналізу рівня фінансової безпеки;

) загальна оцінка досягнутого рівня фінансової безпеки.

Фінансова безпека підприємства є комплексним поняттям і пов’язана не лише з внутрішнім станом самого підприємства, а й з впливом зовнішнього середовища, з його суб’єктами, з якими підприємство вступає у взаємозв’язки. В цьому плані фінансова безпека відображає узгодженість, збалансованість інтересів підприємства та інтересів суб’єктів зовнішнього середовища. З цих позицій фінансова безпека підприємства може розглядатися як практичне втілення положень теорії ресурсної взаємозалежності, у відповідності до якої в своїй діяльності підприємство повинно брати до уваги не лише свої, а й різноманітні інтереси партнерів і конкурентів.

В цьому випадку фінансова безпека розглядається як міра гармонізації у часі і просторі економічних інтересів підприємства з інтересами пов’язаних з ним суб’єктів зовнішнього середовища. Підприємство буде знаходитись у фінансовій безпеці, якщо його фінансово-економічні інтереси гармонізовані з інтересами суб’єктів зовнішнього середовища - покупців, постачальників, інвесторів, конкурентів, держави і суспільства загалом.

Рисунок 1.1 - Взаємозв’язки підприємства з суб’єктами зовнішнього середовища по виробництву і обмінних операціях

Виходячи із визначення поняття «інтерес», що означає користь, вигода, дохід, видається можливим розглядати інтереси підприємства як його взаємодію з суб’єктами зовнішнього середовища, яка реалізується постійно чи на протязі певного періоду часу, примусово чи за вибором підприємства, результати якої забезпечують можливість отримання доходу.

Визначальними ж будуть інтереси саме власників засобів виробництва - суб’єкта контролю над підприємством. Саме суб’єкт контролю формує систему інтересів підприємства і відповідно забезпечує визначальний вплив на безпеку підприємства.

Сама по собі наявність чи відсутність контролюючого суб’єкту (а це може бути не лише власник засобів виробництва, а й скажімо кредитор) не може бути позитивним чи негативним фактором. Важливим є співпадання чи не співпадання інтересів контролюючого суб’єкту і підприємства.

Особливу актуальність питання виявлення контролюючого суб’єкту має для акціонерних товариств. Ця актуальність обумовлена особливостями структури капіталу АТ, наслідками реорганізації державних підприємств в АТ, домінуванням цієї організаційно-правової форми в економіці України і формуванням відносин власника засобів виробництва з керівництвом підприємства.

Згідно вітчизняного законодавства поняття контролю над АТ ототожнюється з контрольним пакетом акцій. Проте світова практика корпоративних відносин вносить суттєві зміни до теоретичних схем. Яскравим прикладом в цьому плані є наявність АТ інсайдерського типу, де власників акцій є дуже багато і реального контролю над діяльністю підприємства вони не мають, хоча і де-факто можуть впливати на корпоративне використання майна. Значну групу акціонерів-інсайдерів представляють працівники підприємства. В Україні нараховується близько 25 млн. індивідуальних акціонерів, що складає більше половини населення держави. В США відповідно цей показник складає 21,1%, у Великобританії - 15,8%, в Японії - 9%, Німеччині - 5,5%.

В таких умовах фінансова безпека АТ інсайдерського типу багато в чому залежить від рівня компетентності і добросовісності їх керівників, від їх готовності приймати і реалізовувати рішення, направлені на захист інтересів усіх акціонерів.

У разі наявності крупних акціонерів-аутсайдерів в списку акціонерів фінансову безпеку АТ оцінити однозначно важко. З однієї сторони, поява таких акціонерів, особливо якщо це супроводжується менеджерським талантом, здатна спричинити значний вплив на характер і якість стратегічних рішень фірми. З другої сторони, наявність такого акціонера може супроводжуватись такими особливостями, як орієнтація в проведенні дивідендної політики на фінансування інвестиційних проектів і програм, зміну стратегічних пріоритетів в діяльності підприємства, що у випадку управлінських помилок може привести до погіршення фінансових результатів, а отже до зниження фінансової безпеки.

Елементом фінансової безпеки будуть саме фінансові інтереси - економічні цінності, важливі потреби власників, керівників і персоналу підприємства, реалізація яких забезпечує досягнення мети діяльності підприємства.

Фінансово-економічні інтереси підприємства в першу чергу обумовлені його позицією на ринку і конкурентоздатністю його товарів. Вони представлені такими показниками, як підконтрольна доля ринку, ціна, затрати на виробництво і прибуток. Фінансові інтереси пов’язані також з наявністю і доступністю грошових засобів, а звідси з доходами на інвестований капітал чи позики. Більш конкретно фінансові інтереси фірми прослідковуються через призму індикаторів фінансової безпеки.

1.2 Загрози фінансової безпеки підприємства

Рівень фінансової безпеки фірми залежить від того наскільки ефективно її керівництво і спеціалісти (менеджери) будуть спроможні уникнути можливих загроз і ліквідувати шкідливі наслідкиокремих негативних складових зовнішнього і внутрішнього середовища.

До внутрішніх небезпек і загроз, що впливають на фінансову безпеку, відносяться навмисні або випадкові помилки менеджменту в області управління фінансами підприємства, пов"язані з: вибором стратегії підприємства; управлінням і оптимізацією активів і пасивів підприємства (розробка, впровадження і контроль управління дебіторською і кредиторською заборгованостями, вибір інвестиційних проектів і джерел їх фінансування, оптимізація амортизаційної і податкової політики).

До зовнішніх загроз можемо віднести: скупку акцій, боргів підприємства небажаними партнерами; наявність значних фінансових зобов "язань в підприємства (як великої величини позикових засобів, так і великих заборгованостей підприємству); нерозвиненість ринків капіталу і їх інфраструктури; недостатньо розвинену правову систему захисту прав інвесторів і виконання законодавства; кризу грошової і фінансово-кредитної систем; нестабільність економіки; недосконалість механізмів формування економічної політики держави. Джерелами негативних впливів на фінансову безпеку можуть бути: 1) свідомі чи несвідомі дії окремих посадових осіб і суб" єктів господарювання (органів державної влади, міжнародних організацій, підприємств-конкурентів); 2) збіг об "єктивних обставин (стан фінансової кон" юнктури на ринках даного підприємства, наукові відкриття та технологічні розробки, форс мажорні обставини тощо). Залежно від суб "єктної обумовленості негативні впливи на фінансовубезпеку можуть мати об" єктивний і суб "єктивний характер. Об" єктивними вважаються такі негативні впливи, які виникають не з волі конкретногопідприємства, або його окремих працівників. Суб"єктивні впливи маютьмісце внаслідок неефективної роботи підприємства в цілому або окремихйого працівників (передовсім керівників і функціональних менеджерів).

У процесі забезпечення фінансової безпеки спочатку оцінюються загрози економічній безпеці підприємства, що мають правовий характер і включають:

внутрішні негативні дії (неефективне фінансове планування та управління активами; малоефективна ринкова стратегія; помилкова кадрова і цінова політика);

зовнішні негативні дії (спекулятивні операції на ринку цінних паперів; цінова та інші форми конкуренції);

форс-мажорні (стихійне лихо, страйки, збройні конфлікти) та наближені до форс-мажорних обставини.

У процесі оцінки поточного рівня забезпечення фінансової складової підлягають аналізу:

фінансова звітність і результати роботи підприємства - платоспроможність, фінансова незалежність;

конкурентний стан підприємства на ринку - частка ринку, якою володіє суб'єкт господарювання; рівень застосовуваних технологій та менеджменту;

ринок цінних паперів підприємства

Серед новітніх загроз для фінансово-економічної безпеки підприємства експерти називають такі явища, як гринмейл, рейдерство, кардерство (кардеринг), конкурентну розвідку.

Гринмейл. Іноземне слово «гринмейл» давно стало повноправним економічним терміном. Довідники з ринкової економіки трактують його в такий спосіб: гринмейл (greenmail) - корпоративний шантаж шляхом скуповування значного числа акцій певної компанії з пропозицією продати їх за умови, що інші компанії підписують угоду про невтручання.

Схема класичного корпоративного шантажу припускає, що структура, яка атакує, купує на фондовому ринку невеликий пакет акцій процвітаючої компанії. Потім настає черга скарг у контролюючі та правоохоронні органи, а також судових позовів із будь-якого приводу. Кінцевою метою є або отримання відступних за відмову від претензій, або продаж свого пакета акцій за завищеною ціною.

На пострадянському просторі, особливо в Росії, гринмейл є дуже популярним способом ведення справ. Як пишуть російські засоби масової інформації, у наших сусідів класичний гринмейлер - це інвестиційні компанії, що здійснюють свій бізнес у рамках проектів із недружнього поглинання. Такі компанії користуються послугами не лише високопрофесійних юристів та економістів, а й фахівців, що працюють на межі права, психології, економіки.

У поле зору гринмейлерів потрапляють переважно сучасні компанії, що динамічно розвиваються. Внаслідок «атаки гринмейлерів» підприємства лихоманить, виробничі й фінансові показники повзуть униз, під загрозою опиняються тисячі робочих місць, втрачаються замовники. В Україні практично не було гучних випадків використання технологій гринмейлу в чистому вигляді. Точніше донедавна гринмейл по-українському передбачав участь дрібних міноритарних акціонерів, зазвичай фізичних осіб, у корпоративних конфліктах як «солдатів». У цьому разі позови, подані власником кількох акцій, ніби випадково збігалися з інтересами окремих фінансово-промислових груп.

Проте й в Україні з'явився гринмейл у його класичному вигляді. Так, 11 серпня 2006 р. Господарський суд Києва прийняв ухвалу, що забороняє ДКЦПФР реєструвати додатковий випуск акцій Харцизького трубного заводу (ХТЗ) за позовом компанії «Renaissance Securities (Cyprus) Ltd'*. Залучені кошти (20 млн. дол.) ХТЗ планував спрямувати на будівництво нової лінії з виробництва одношовних труб діаметром 711-1420 мм. Проте тепер унаслідок судового розгляду, ініційованого міноритарним акціонером заводу, на думку керівництва ВАТ «ХТЗ», реалізацію інвестиційної програми поставлено під загрозу.

Рейдерство. До прогнозів щодо майбутнього перерозподілу власності в Україні свого часу мало хто прислухався. І багато хто помилився. Усе більшого поширення набуває так зване рейдерство - недружнє поглинання.

Список потерпілих відкрили київські підприємства НВЛ «Сатурн», «Київський судноремонтний-суднобудівельяий завод», «Укрспецавтоматика» та універмаг «Жовтневий». Звичайно, робота на них не припинилася. На Київському суднобудівельному заводі, наприклад, як розповів у ЗМІ його екс-керівник, рейдери активно використовують напрацювання колишніх власників, але суден, за його словами, будувати не вміють: затримують здачу чергового проекту на кілька місяців. Проте великих збитків через це не зазнають. Із російського досвіду відомо, що кампанія із захоплення підприємства коштує мільйони, а про її рентабельність можна судити з того, що витрати на рейдерство перекриваються отриманими доходами у межах від 500 до 2000 разів. Недавно Фонд державного майна України на вимогу правоохоронних органів оголосив конкурс із відбору компанії для ретроспективної оцінки вартості акцій черкаського ВАТ «Азот», придбаних у процесі приватизації. В цьому випадку реприватизацію (якщо розуміти її як повернення власності державі з подальшим перепродажем відповідно до ринкових правил) усе ж не йдеться. Зокрема на «Азоті» ситуацію оцінюють як цілеспрямований тиск, що здійснюється на підприємство з метою зміни власників. Словом, діє елементарна, але добре продумана і глибоко ешелонована рейдерська схема, запущена ще у 2003 р.

Тоді за допомогою непрозорої вексельної схеми до складу акціонерів «Азоту» було введено офшорні компанії «Pearlman Enterprises Corp» (Британські Віргінські острови) і «Vizalot Limited» (Багамські острови). Щоб отримати підприємство у неподільну власність їх не цікавили плани довготермінового розвитку і вони робили численні спроби перешкодити реалізації стратегічних програм «Азоту».

Одним із напрямів діяльності «нових» акціонерів можна вважати обструкцію додаткових емісій акцій. Міноритарії з офшорів у жодному разі не погоджувалися купувати акції «Азоту» за гроші, як це зробили мажоритарні акціонери, і всіляко, включаючи судові процеси і дорогі PR-кампанії, блокували збільшення статутного фонду підприємства. Адже зрозуміло, що статутний фонд - це джерело фінансування довготривалих інвестиційних програм із розвитку виробництва. І, звичайно, нарощування статутного фонду жодною мірою не суперечить чинному законодавству. Саме тому Апеляційний господарський суд м. Києва в червні 2006 р. підтвердив законність усіх додаткових емісій, які проводилися на «Азоті» в 2004-2005 р.

Не зумівши довести обґрунтованість своїх претензій у суді, «Pearlman Enterprises Corp Limited», що володіє у сукупності не більше ніж 2% акцій підприємства, ініціювала черговий виток кампанії з дестабілізації роботи «Азоту», намагаючись залякати менеджмент, акціонерів і, головне, інвесторів привидом реприватизащї. Насправді йдеться про рейдерський тиск, спрямований на те, щоб змусити компанію викупити в острівних офшорів належні їм акції за відверто завищеною вартістю.

Й у столиці, й у провінції рейдерські схеми мають однакові кольорові градації. За «білих схем нові власники консолідують у своїх руках контрольний пакет акцій. «Сірі» підходять до ситуацій, коли діяльність підприємства «зависає» на грані банкрутства і для володіння ним достатньо знайти шпаринку в законодавстві. «Чорне» рейдерство пов'язане з кримінальними злочинами - фальсифікацією документів, підробкою підписів, шантажем, погрозами і навіть убивствами.

У результаті масових атак рейдерів наша держава стрімкими темпами втрачає контроль не тільки над кращими своїми підприємствами, що є основою технологічної матриці української нації, а й цілими секторами власної економіки. За оцінками деяких експертів, тільки за останні кілька років у законних власників в Україні було відібрано більше 2000 підприємств! Вітчизняний ринок рейдерських «послуг» щороку зростає на З млрд. дол. США. Особливо тривожить те, що ці справді астрономічні цифри продовжують збільшуватися, переростаючи в цілком реальну загрозу для молодої Української держави.

Чітка позиція та особисте втручання перших чільників держави, які в кожному конкретному випадку в «ручному» режимі намагаються протидіяти цьому лиху, певною мірою стримують апетити піратів. Скажімо, відповідні доручення президента та прем'єр-міністра центральним органам влади, взяття таких справ під особистий контроль, оперативне реагування з боку Ради національної безпеки та оборони України вберегли від руйнування цілу низку кращих, знакових для нашої держави підприємств, у тому числі АСК «Укррічфлот» (10 тис. робочих місць, 70 тис. акціонерів, ділові партнери в 40 країнах світу), ВАТ «Київ-метробуд» (4 тис. робочих місць, найдешевше у світі метробуду­вання), ВАТ НВІЇ «Сатурн» (3 тис. робочих місць, унікальні космічні технології, якими володіють лише вісім найрозвиненіших країн світу, одне з найтехнологічніших підприємств ВПК, задіяне у випуску всесвітньо відомого оборонного комплексу «Кольчуга»).

Однак представники широкого загалу промисловців та підприємців змушені констатувати, що надійної, добре відлаго-дженої державної системи протидії рейдерству, цьому антиукраїнському по суті явищу, досі немає. Фахівці наголошують, що відвертий тиск на власників істотних майнових та технологічних активів держави тільки посилюється. Це означає, що рейдери цілеспрямовано розхитують один із наріжних каменів української державності - інститут власності. Привертає увагу їх «робочий» інструментарій. Сьогодні вони воюють із конкретними власниками, вітчизняною економікою і державним бюджетом за допомогою відвертих фабрикацій, підробок, підписів, «арештів» мільярдних активів на забезпечення копійчаних позовів, незаконних обшуків, різноманітних «заборон» проводити загальні збори акціонерів, «скасувань» рішень загальних зборів акціонерів, «перерозподілів» акцій підприємства на користь за­цікавлених осіб, «формування» паралельних списків акціонерів, штурмів центральних офісів підприємств, до яких дуже часто залучаються відверто кримінальні елементи, «змін» керівництва тієї чи іншої компанії тощо.

Спроби промисловців та підприємців об'єднати свої зусилля в боротьбі з рейдерством і рейдерами під патронатом УСПП показали, що судові ухвали з рейдерським забарвленням, які практично всі згодом були скасовані, приймалися обмеженою кіль­кістю одних і тих самих судів, одними і тими само суддями.

Щодо вже захоплених підприємств, то рейдери або негайно перепродують їх, щоб утворити так званого добросовісного покупця і замести сліди, або відразу здають у металобрухт на замовлення іноземних конкурентів, або переводять у «тіньовий» сектор економіки, а пульти управління виробництвом виводять за межі держави, в «офшори» тощо. На жаль, і таких прикладів теж більш ніж досить.

Сьогодні рейдери дедалі агресивніше воюють із позитивним міжнародним іміджем України як інвестиційно привабливої держави. Адже іноземні компанії найретельнішим чином відстежують рейдерські «нальоти», передають відповідну інформацію своїм підприємницьким структурам на всіх континентах і однозначно не рекомендують вкладати гроші в Україну. А отже, всі зусилля нашого уряду та парламенту, спрямовані на залучення солідних портфельних інвестицій, рейдери зводять нанівець.

Сьогодні потрібно вживати негайні заходи, спрямовані на боротьбу з рейдерством, у тому числі й ті, що пропонуються УСПП:

зініціювати проведення в парламенті повноформатних слухань із питань протидії рейдерам із найширшим залученням представників ділових кіл держави;

запропонувати Вищій кваліфікаційній комісії суддів України розглянути можливість посилення дисциплінарної відповідальності суддів за прийняття рішень у сфері корпора­тивних відносин із порушенням вимог чинного законодавства;

ініціювати прискорення доопрацювання та прийняття нормативно-правової бази у сфері корпоративних відносин (зокрема Закону України «Про акціонерні товариства»);

створити при Кабінеті Міністрів робочу групу за участю представників зацікавлених відомств, у тому числі силових, ДКЦПФР, Антимонопольного комітету, Міністерства промислової політики тощо, яка б займалася постійним моніторингом проявів рейдерства у державі та ініціювала внесення відповідних змін та доповнень до чинного законодавства;

організувати в структурах правоохоронних органів, у тому числі прокуратури, МВС, СБУ, їхніх центральних апаратах і до рівня областей спеціальні підрозділи боротьби з рейдерством, налагодивши чіткий внутрішній контроль, щоб вони з часом не перетворилися на корумповані філії рейдерських команд;

ініціювати рішення пленуму Верховного Суду України про заборону судам першої інстанції:

а) об'єднувати в одне провадження вимоги, які, відповідно до ст. 16 ЦПК України, підлягають розгляду в різних провадженнях;

б) виносити ухвали про забезпечення позову, які:

забороняють проведення зборів акціонерних товариств;

забороняють участь будь-яких акціонерів у зборах акціонерів;

забороняють проведення підготовчих дій, у тому числі щодо ведення реєстру емітента та реєстру AT;

зобов'язують будь-кого, крім емітента, проводити збори акціонерів, виконувати обов'язки членів правління, членів наглядової ради, членів ревізійної комісії та ін.;

зобов'язують проводити будь-які дії чинних членів правління, наглядових рад та ревізійних комісій AT, а також керівників цих органів для зміни діяльності товариства, зміни корпоративних прав, зміни реєстратора тощо;

приймають рішення про передачу акцій одного акціонера іншому, як фізичній, так і юридичній особі;

обмежують емітента та реєстратора емітента в діях, спрямованих на внесення змін до реєстру з володіння акціями, якщо ці дії не є діями з акціями конкретного позивача (100 акцій міноритарного акціонера можуть блокувати тільки рух 100 акцій);

в) виносити ухвалу про забезпечення позову, що перевищують майнові права позивача (скажімо, якщо майнові вимоги позивача оцінюються в 100 акцій товариства номінальною вартістю 0,25 грн., то ухвала повинна забезпечувати захист прав на суму 100 акцій адекватних 25 грн.);

г) заборонити майнове забезпечення немайнових позовів.

Кардерство. Масові безготівкові розрахунки за допомогою платіжних карток, які намагається налагодити уряд, безсумнівно, корисна і навіть вигідна операція, як для населення, так і для держави. Однак і вони мають негативний бік, не враховувати який банкам просто небезпечно. Передусім це стосується кар-дерства.

Кардерство - діяльність споріднена з фальшуванням грошей, адже в обох випадках підробляють засоби платежу. Істотна відмінність полягає в тому, що грошові знаки випускає держава, а у кредитної картки емітентом є, як правило, акціонерний комерційний банк. Звідси й різна реакція правоохоронних органів, і різна міра покарання, передбачена чинним законодавством. До речі, до 2001 р. у законодавчому полі не було поняття такого виду злочину, тому всі прорахунки у боротьбі з кардерством прийнято було списувати на недосконалість правової бази.

Зате тепер, відповідно до ст. 200 Кримінального кодексу 2001 p., за підробку платіжних карток, їхнє використання чи збут, а також зберігання, перевезення і пересилання передбачене покарання від 8500 грн. штрафу до п'яти років позбавлення волі. Причому дія цієї статті поширюється лише на ті випадки, коли підробка карток не пов'язана з розкраданням грошей.

Спеціалісти в галузі банківської безпеки вважають, що у 85% випадків секретну інформацію викрадають самі банківські службовці, які мають до неї доступ у межах своєї службової діяльності. Решту 15% становлять випадки, коли зв'язок між ними і затриманими кардерами встановити не вдалося, - простіше кажучи, зловмисники не викрили свою людину в банку, і довелося повірити їм на слово, що нібито інформацію для них діставали невідомі хакери, з якими вони спілкувалися через електронну пошту.

За підрахунками фахівців, щорічні збитки у світовій економіці від «дій» кардерів наближаються до 100 млрд. дол, США і з кожним роком зростають. Більш за все страждають, звичайно, Північна Америка і Західна Європа, але Україна також не стоїть збоку. Виконавчий директор Національного банку України з питань платіжних систем нещодавно повідомив, що не володіє інформацією про збитки, заподіяні нашій країні цими злочинцями. Однак відомо, що протягом останніх років у нас було викрито декілька таких організованих злочинних співтовариств.

НБУ вважає дуже дійовим засобом боротьби з кардерством упровадження високозахищених технологій, наприклад, перехід на чип-карти, де магнітну смужку, яку можна виготовити з обрізка відеострічки, замінить чип-модуль, підробити який значно важче. У Франції, після повсюдного впровадження чип-карт, кількість шахрайств знизилася втричі. Єдиною проблемою тут може стати технічне переоснащення банкоматів, але і її можна вирішити. Вже з'явилися так звані дуальні карти, на яких одночасно розміщено і магнітні смуги, і чип-модулі, проте це не стало панацеєю, адже комп'ютерні системи захисту частіше за все зламують ті ж люди, які їх створюють, тобто самі програмісти.

Саме тому головне завдання служби безпеки будь-якого банку полягає не в тому, щоб разом із міліцією ловити кардерів після того, як інформація про рахунки клієнтів була вкрадена, а в тому, щоб постійно стежити за своїми ж службовцями і не допустити крадіжок. Робота з таємними даними має бути побудована так, щоб кожен працівник мав доступ до неповної інформації і не володів нею в повному обсязі. Наприклад, один заносить до комп'ютерної бази лише анкетні дані клієнта, інший - дампи, третій - коди. І тоді витік інформації на одній із дільниць не призведе до катастрофічних наслідків.

За словами директора департаменту роздрібних продуктів банку «Надра», в Україні карткові злодії часто «скачують» інформацію в банкоматах. Періодично це відбувається при передачі даних грошового трафіку (багато банків сьогодні його зашифровують, однак зловити зловмисників на місці злочину поки не вдалося). Нерідко по Інтернету власник картки отримує ніби від імені банку повідомлення про якісь нові продукти та прохання підтвердити дані, й відповідно, повідомляє конфіденційну інформацію, що потім і використовується «зломниками». Іноді комп'ютерним шахрайством займається й персонал магазинів, які приймають картки як платіжний засіб. Експерти говорять, що сьогодні популярність такого виду «заробітку» падає, але це не свідчить, що вона впала до нуля.

Разом із тим банки в будь-якому випадку намагаються максимально захистити своїх клієнтів і повністю відшкодовують їм суми, викрадені шахраями з рахунків. Щоправда, випадки успішного шахрайства трапляються дуже рідко.

У банках створено спеціальні підрозділи, що цілодобово співпрацюють із правоохоронними органами, а також встановлено систему лімітів (щоб за один раз не можна було зняти з рахунку більше певної суми. Встановлено кілька видів таких лімітів. За бажання клієнт узагалі може відмовитися від такого обмеження. Але в такому випадку вся відповідальність за безпеку рахунку покладається виключно на нього. Багато банків намагаються максимально вберегти свої банкомати від розбійних нападів сучасними засобами електронного захисту й шифруванням картки. Щоправда, на такий рівень вийшли ще не всі, що залишає можливість для витоку інформації за картками. Тому порада експертів власникові карток така: 1-2 рази на місяць змінювати з метою безпеки свій пін-код. Ця процедура нескладна. Зміна пін-коду захистить власника картки від того, що його гроші «спишуть».

Доречною буде й послуга, що надається банками, із SMS-банкінгу (доставлення інформації про здійснення операції на мобільний телефон). Користуючись цією послугою, клієнт отримує інформацію про зняття грошей із рахунку вже через хвилину після завершення операції. Якщо повідомлення не дійшло, а господар картки грошей не знімав, отже, потрібно негайно заносити картку у стоп-список.

Конкурентна розвідка і конкурентна боротьба. Агресивний переділ власності, який спостерігається сьогодні в українській економіці, спровокував зростання попиту на фахівців із конкурентної боротьби. Ця професія для нашої країни поки що нова, проте її представники працюють у штаті практично всіх великих компаній. Вони зобов'язані знати все про конкурентів, від фінансових планів до хобі менеджерів. Вони також організовують заходи із захисту тієї чи іншої компанії від провокацій і ворожого поглинання. Але не треба плутати фахівців із конкурентної розвідки зі шпигунами, оскільки вони займаються своєю справою цілком легально.

Найбільший обсяг роботи для фахівця з конкурентної розвідки - це розробка сценаріїв і планів як захоплення влади у великих акціонерних товариствах, так і навпаки, захисту від цих дій. Це головна потреба ринку, її диктує передусім проста істина: сьогодні різко зросла конкуренція, ринки поділено і їхній переділ відбувається дуже складно. У країні з'являються іноземні компанії, які поводяться так само агресивно, як і українські.

Український великий бізнес також дуже широко використовує конкурентну розвідку.

Розвідку використовували вже давно, просто нині приходить розуміння, що потрібно створювати спеціальні внутрішні структури, які займатимуться тільки цією роботою. Як тільки в Україні почали ділити власність, стало зрозуміло, що ефективно і дешево отримували її тільки ті, хто володів відповідною інформацією і ресурсом. Коли вже все поділили, розпочався етап перерозподілу, коли саме і виник серйозний попит на названих фахівців. Одночасно на ринок вийшли іноземні компанії, для яких така діяльність є нормою. У нас ще іноді зустрічається скептична думка бізнесменів щодо конкурентної розвідки. Але західні компанії вже «навчили» багатьох наших керівників, що без цього стабільно працювати не можна. Раніше українські бізнесмени говорили: навіщо мені розвідка та розробка сценаріїв лобіювання, якщо я можу дати хабара і все отримати. Західні компанії показали, що не все так просто, тому що не завжди все вирішують гроші. Вирішує той, хто вчасно отримує інформацію та її використовує.

Конкурентна розвідка і промислове шпигунство - різні речі. Конкурентна розвідка обмежується аналізом відкритої інформації. За неї не можна притягнути до відповідальності. Хоча дуже легко перейти межу дозволеного і розпочати нелегальне збирання інформації. У деяких випадках це дуже спокусливо. Але так працювати невигідно і протизаконно.

Бюро кредитних історій. Для зменшення фінансових загроз у діяльності підприємств їх керівництву доцільно використовувати дані, що надають бюро кредитних історій, які вже створюються в Україні. Передусім їх інформація потрібна для банківських структур, що дасть їм змогу контролювати діяльність нечесних позичальників. Ще у 2000 р. почалася дискусія щодо закону про бюро кредитних історій. Закон «Про організацію формування та обігу кредитних історій» був прийнятий в Україні в червні 2005 р., а набрав чинності з початку 2006 р. Важливість такого закону відчули насамперед банки, і частина з них об'єдналася в проект так званого першого всеукраїнського бюро кредитних історій, або, як його інакше називають, проект Асоціації українських банків.

Кредитне бюро - це структура, до якої має бути максимальна довіра; в ній має забезпечуватися збереження інформації у разі її передачі та навіть за зберігання в бюро; бюро повинне мати серйозну можливість для зберігання архіву інформації (до 10 років), для чого необхідне відповідне складне програмне забезпечення, що дає змогу працювати в режимі онлайн для ефективного надання клієнту скорингу; мають бути чітко прописані внутрішні процедури роботи для всього колективу, що передбачають збереження таємниці, а також забезпечені оперативність й ефективність роботи, щоб не було затримки з поданням інформації. Якщо всього цього вдасться досягти, тоді таке бюро матиме конкретні переваги.

Раз на рік будь-яка фізична особа має право звернутися в бюро в будь-якому форматі - по телефону, електронній пошті тощо, що буде прописане у зовнішніх інструкціях, які бюро розповсюджує, - із запитом про передачу їй на руки її кредитної історії. Щоб людина могла ознайомитися з нею, щось додати чи проаналізувати, чи немає там неправдивої інформації. Якщо така інформація є, вона робить заявку в бюро, вказуючи на пункти, які вважає неправдивими. Бюро робить так звану червону мітку на цьому звіті, яка означає, що його перевіряють, робить запити в усі банки, які подали цю інформацію, і, якщо вона справді несправедлива, частина звіту змінюється.

Згідно із законом, кредитні бюро мають право запитувати одне в одного інформацію (цей запит платний), що дасть можливість не монополізувати інформації. Стосовно корпоративного об'єднання, то все залежить від розвитку ринку та рішення акціонерів. Це складне питання, оскільки працюватиме, як припускаються експерти, різне програмне забезпечення, а це найголовніша проблема. Тому, швидше за все, буде можливість обміну інформацією. Кожне бюро в середньому займатиме 20 - 30% ринку кредитних звітів, щоб нормально працювати в тому або іншому сегменті. Росіяни створюють таке бюро в кожному регіоні, оскільки там діють свої банківські асоціації. Інформація - тонка річ, тому монополізуватися, підвищувати ціни, якось закриватися буде помилкою. Механізм кредитного бюро спеціально створюється як інфраструктура, що допомагає розвитку фінансового ринку, стабілізує банківську систему України.

Згідно із Законом «Про організацію формування та обігу кредитних історій», бюро кредитних історій (БКІ) займається виключно веденням кредитних історій і наданням послуг, пов'язаних з обробкою й аналізом інформації, що становить кредитну історію.

БКІ надає користувачеві відповідну інформацію без права її передачі третім особам. Надання такої інформації користувачеві на умовах, визначених у законі й договорі між користувачем і БКІ, не вважатиметься порушенням банківської або комерційної таємниці.

Кредитна історія містить таку інформацію;

паспортні дані, ідентифікаційний код, відомості про поточну трудову діяльність сімейний стан і кількість осіб, що перебувають на утриманні, інформацію про реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності;

відомості про грошові зобов'язання суб'єкта кредитної історії,*

публічну інформацію про суб'єкта кредитної історії (сукупність документованої або публічно оголошеної відкритої інформації про особу, що передбачає наявність у ній даних із державних реєстрів та інших баз даних (податкової, судової);

відомості про операції з кредитною історією (дата поновлення, перелік і дати звернень до неї суб'єкта кредитної історії тощо).

Закон забороняє збирати інформацію про національність, расове й етнічне походження; політичні погляди; релігійні та філософські переконання; стан здоров'я, членство в партіях та інших громадських організаціях.

В українському законі реалізовано процесуальний підхід до достовірності звітів, що означає контроль і досить широкі права споживача:

суб'єкт кредитної історії має право ознайомитися з інформацією, що міститься в його кредитній історії;

на час перевірки бюро зобов'язане позначити заперечувану інформацію і перевірити її для підтвердження або зміни. Суб'єкт має право на коментар, обсягом не більш як сто слів, а бюро зобов'язане долучити цей коментар до його кредитної історії;

у разі якщо кредитор не відповів на запит бюро протягом 15 днів із моменту звернення до нього, бюро зобов'язане вилучити з кредитної історії суб'єкта інформацію, яка була заперечена, а також зняти відповідну позначку про статус «заперечено»;

про зміну інформації про суб'єкта, яка була заперечена або мала бути вилучена з кредитної історії, бюро зобов'язане повідомити суб'єкта кредитної історії, кредитора, а також усіх, хто звертався до кредитної історії цього суб'єкта протягом одного року;

суб'єкт кредитної історії має право подати скаргу до Міністерства юстиції або оскаржити в судовому порядку дії бюро чи користувача (кредитора), які порушують його права.

Нещодавно в Україні зареєстроване (одним із перших) «Міжнародне бюро кредитних історій». Його засновники «Кре-дитінфоГруп ХФ» (Рейк'явік, Ісландія), Національна асоціація кредитних спілок України та фінансова група «ТАС». Статутний фонд бюро - 5 млн. грн. Акції розподілені рівними частками серед засновників. Але їхній список може бути розширений, причому внески приймають не стільки грошима, скільки кредитними історіями. Останнє не суперечить законодавству.

За кордоном банки можуть видавати кредит (залежно від обсягу) за 15-20 хв, оскільки спроможні оцінити клієнта за певними критеріями (системою скорингу). 25-30 параметрів дають єдиний бал. Але це спрощений варіант, який не забезпечує навіть 50-60-відсоткової гарантії від можливого дефолту, особливо в нашій країні, для якої характерні особлива ментальність і приховані доходи. Тому найефективніший ресурс для скорингу надає саме бюро кредитних історій, що володіє найбільшою базою даних. Масив їхньої інформації враховує багато чинників (роботу клієнта з банками, страховими компаніями, оплату комунальних послуг, послуг мобільних операторів, інформацію з державних реєстрів про рухоме та нерухоме майно, інформацію із судів, податкових органів). Інформація збирається і в історичній ретроспективі. У результаті отримується бал, найбільш наближений до істини, тому в країнах, де працюють кредитні бюро, ризик неповернення кредитів знижується на 90%.

Дієвими особами кредитних історій є не лише фізичні особи, а й малі та середні підприємства, сільгосппідприємства, а також власники кредитних карток. На відміну від великих юридичних осіб, у яких переважає корпоративна рейтингова оцінка, в цьому сегменті ринку провідну роль відіграє кредитне бюро. Підприємства малого та середнього бізнесу навіть за нинішньою технологією отримують кредити за досить складним варіантом. Звісна річ, вони починали бізнес із невеликими фінансовими ресурсами. Ця обставина позначається на оцінці ризиків, яку дають банківські працівники з огляду на суб'єктивні міркування. У результаті кредит можуть не видати.

Багато що залежить від самого клієнта. Він повинен розуміти, що йому дуже вигідно, щоб банк мав інформацію про нього, сконцентровану в бюро кредитних історій. Вона дасть додатковий бал для отримання кредиту у зв'язку з відсутністю в багатьох банків тривіальних консервативних критеріїв, які мають використовуватися при оцінці можливості кредитування малого та середнього бізнесу

Отже, для забезпечення фінансової безпеки підприємства необхідне вирішення таких завдань:

. Ідентифікація небезпек і погроз підприємству.

. Визначення індикаторів фінансової безпеки підприємства.

. Розробка системи моніторингу фінансової безпеки.

. Розробка заходів, направлених на забезпечення фінансової безпеки підприємства, як в короткостроковому, так і в довгостроковому періоді.

. Контроль за виконанням заходів.

. Аналіз виконання заходів, їх оцінка, коректування.

. Ідентифікація небезпек і погроз підприємству і коректування індикаторів залежно від зміни стану зовнішнього середовища, цілей і завдань підприємства.

1.3 Сутність управління фінансовою безпекою підприємства та основні підходи до її оцінки

В Україні проблемою управління фінансовою безпекою підприємства займаються недостатньо та некомплексно, тому що основна увага приділяєься фінансовій безпеці на рівні держави та антикризовому управлінню на рівні підприємства. Останнє стає необхідним, коли підприємство вже опинилося у стані фінансової небезпеки. Головне ж полягає в тому, щоб не допустити цього.

Комплексна структура механізму управління фінансовою безпекою підприємства - це сукупність фінансових інтересів підприємства; функцій, принципів і методів управління; організаційної структури і управлінського персоналу; техніки і технології управління; фінансових інструментів, критеріїв оцінки і показників (індикаторів) рівня фінансової безпеки;

Принципами управління фінансовою безпекою підприємства є: первинність господарського законодавства; застосування програмно-цільового управління; обов’язкове визначення сукупності власних фінансових інтересів підприємства у складі його місії; інтегрованість підсистеми управління фінансовою безпекою підприємства із загальною системою фінансового менеджменту; забезпечення збалансованості фінансових інтересів підприємства, окремих його підрозділів і персоналу; взаємна матеріальна відповідальність персоналу і керівництва за стан фінансової безпеки підприємства; необхідність постійного моніторингу реальних і потенційних загроз; відповідність заходів щодо забезпечення фінансової безпеки економічній стратегії розвитку підприємства, його місії; координація реалізації заходів щодо забезпечення фінансової безпеки на підприємстві; необхідність і своєчасність удосконалення в разі потреби системи фінансової безпеки підприємства; наявність зворотного зв’язку; необхідність організаційного і методичного оформлення підсистеми фінансової безпеки; мінімізація витрат на забезпечення фінансової безпеки підприємства.

Механізм управління фінансової безпеки підприємства також має наступні елементи (складові): сукупність фінансових інтересів підприємства, функції, принципи і методи управління, організаційну структуру, управлінський персонал, техніку і технології управління, фінансові інструменти, критерії оцінки рівня фінансової безпеки. У такому розумінні механізм забезпеченням фінансової безпеки підприємства уявляє собою єдність процесу управління і системи управління.

До складу основних функцій забезпечення фінансової безпеки підприємства (ФБП) в роботі віднесено наступні: 1) планування, включаючи програмування і прогнозування, 2) організацію і регулювання, 3) стимулювання і 4) контроль у складі обліку, аналізу і аудиту.

Для забезпечення фінансової безпеки на підприємстві повинні функціонувати спеціальні органи. Організаційна діяльність на підприємстві передбачає створення структури, що здійснює аналіз стану фінансової безпеки підприємства як складової економічної безпеки та розробку мір по забезпеченню економічної безпеки на підприємстві в цілому, що залежить від особливостей бізнесу може бути як власним підрозділом так і притягненим на договірній основі.

Ключовий чинник успішного розвитку підприємства - грамотний і професійний менеджмент, а головний чинник ризики - некомпетентність і недобросовісна співробітників. У таких умовах проблема фінансової стійкості і безпеки підприємств стає надзвичайно актуальною і стратегічною.

За думкою Папехіна Р.С. на підприємстві повинна бути розроблена стратегія забезпечення фінансової безпеки підприємства, що повинна включати наступне:

) визначення критеріїв і параметрів (кількісних і якісних порогових значень) фінансової системи підприємства, що відповідають вимогам його фінансової безпеки;

) розробку механізмів і заходів ідентифікації погроз фінансовій безпеці підприємства і їх носіїв;

) характеристику областей їх прояву (сфер локалізації погроз);

) встановлення основних суб"єктів погроз, механізмів їх функціонування, критеріїв їх дії на економічну (включаючи фінансову) систему підприємства;

) розробку методології прогнозування, виявлення і запобігання виникненню чинників, що визначають виникнення погроз фінансовій безпеці, проведення досліджень по виявленню тенденцій і можливостей розвитку таких погроз;

) організацію адекватної системи забезпечення фінансової безпеки підприємства;

) формування механізмів і заходів фінансово-економічної політики, нейтралізуючих або пом"якшувальних дію негативних чинників;

) визначення об"єктів, предметів, параметрів контролю за забезпеченням фінансової безпеки підприємства.

Для зниження внутрішніх небезпек і погроз фінансовій безпеці підприємства необхідна, перш за все, структура контролю за забезпеченням фінансової безпеки підприємства.

Орган, який повинен в оперативному режимі проводити моніторинг фінансової безпеки, оперативно реагувати на зміну ситуації, регулярно готувати документи директорові і раді директорів для ухвалення рішень по тих або інших проблемах і контролювати їх виконання, - це служба фінансової безпеки підприємства.

Таким чином, для організації ефективної системи фінансової безпеки підприємства необхідна розробка відповідної документації підприємства, де мають бути визначені внутрішні і зовнішні погрози, а також критерії, на підставі яких фінансова безпека підприємства може бути визнана порушеною.

Комплексної моделі оцінки рівня фінансової безпеки підприємства на сьогодні не має. Така методика існує по відношенню до оцінки рівня економічної безпеки. Користаючись цим підходом, формально критерій рівня фінансової безпеки можна оцінити через співвідношення брутто-інвестицій та інвестицій, які необхідні підприємству для забезпечення фінансової безпеки.

Не вдаючись до методики розрахунку зазначимо, що оптимальним є рівень безпеки який рівний 1. чим дальше показник рівня безпеки віддаляється від цього значення і прямує до 0, тим критичнішим стає рівень фінансової безпеки підприємства.

На основі кількісної оцінки можна виділити рівні фінансової безпеки підприємства і дати їх інтерпретацію з позиції глобального інтересу підприємства - збереження його ринкової позиції. Виділення рівнів фінансової безпеки підприємства і їх інтерпретація залежать від інтенсивності конкуренції в галузі, де діє підприємство. Таке твердження базується на основі висновку: чим нижчий рівень конкуренції на ринку чи галузі, тим вищий рівень фінансової безпеки підприємства і, навпаки, чим вищий рівень конкуренції, тим нижчий рівень фінансової безпеки підприємства, оскільки для його підтримки необхідні значні інвестиції.

Для підприємств, працюючих в умовах конкуренції, можна виділити наступні види рівнів фінансової безпеки підприємства: підтримуючий, мінімальний, дуже низький, низький, середній, високий і дуже високий. Кількісна оцінка кожного виду рівнів фінансової безпеки підприємства і його характеристика з позиції збереження глобального інтересу підприємства - збереження ринкової позиції - наведені в таблиці 1.

Таблиця 1.1 - Характеристика рівнів фінансової безпеки підприємства, діючого в умовах конкуренції

Для підприємств, діяльність яких носить монопольний характер і захищена протекціоністськими діями з боку держави від світової конкуренції, рівні фінансової безпеки можуть бути наступними: підтримуючий, необхідний і достатній. Кількісна оцінка таких рівнів фінансової безпеки підприємства - монополіста і його характеристика з позиції розширеного відтворення капіталу наведені в таблиці 2. Якщо діяльність підприємства - монополіста на внутрішньому ринку не захищена протекціоністськими діями з боку держави від конкуренції зі сторони закордонних компаній, то тоді для оцінки рівнів його фінансової безпеки можна скористатися даними таблиці 2.

Таблиця 1.2 - Характеристика рівнів фінансової безпеки підприємства - монополіста

Таким чином, фінансова безпека - визначає граничний стан фінансової стійкості, в якому повинно знаходитися підприємства для реалізації своєї стратегії, характеризується здатністю підприємства протистояти зовнішнім і внутрішнім погрозам. Для оцінки фінансової безпеки запропоновані індикатори фінансової безпеки, головними з яких є показники зміни вартості підприємства. Як система вона включає конкретні характеристики фінансових інструментів, що відображають до певної міри характер стосунків власності, у свою чергу, сукупність стосунків власності і характеристик фінансових інструментів формує рух капіталів, їх розподіл в рамках грошової і кредитно-фінансової політики, що реалізовується.

Для забезпечення фінансової безпеки на підприємстві і можливості передбачення ризиків на підприємстві повинна існувати система органів управління фінансовою безпекою, що мають проводити діагностування стану підприємства, прогнозувати можливі загрози та проводити низку мір по забезпеченню стабільності системи фінансової зокрема та економічної безпеки підприємства в цілому

2. Особливості дослідження фінансовой безпеки підприємства на основі методів багатомірного статистичного аналізу

2.1 Інформаційна модель фінансової безпеки підприємства

Для дослідження рівня фінансової безпеки підприємства використовують загальні показники аналізу фінансового стану, а саме:

1)  Показники оцінки фінансових результатів діяльності, загальної динаміки структури і статей балансу.

2)      Показники оцінки фінансової стійкості.

3)      Показники оцінки ліквідності.

4)      Показники оцінки ефективності діяльності підприємства.

У більшості випадків дослідження структури і динаміки фінансового стану підприємства виробляється за допомогою порівняльного аналітичного балансу, вертикального та горизонтального аналізів. Такий баланс можна одержати з вихідного балансу шляхом ущільнення окремих статей і доповнення його показниками структури. Більш точним є аналіз за допомогою коефіцієнтів.

Коефіцієнт - це математичне вираження зв'язку одного показника з іншим. Коефіцієнті є основними інструментами фінансового аналізу, що допомагають установити зв'язок між різними цифрами у фінансових звітах. При використанні коефіцієнтів суб'єкт фінансового аналізу може не тільки оцінити поточний фінансовий стан організації, але і передбачати реакції кредиторів і інших осіб, що звичайно використовують їх для оцінки діяльності компанії.

На даний час у світовій практиці відомі десятки показників, використовуваних для оцінки фінансово-майнового стану підприємства. Застосування набору тих чи інших показників обумовлюється цілями аналізу, інформаційними потребами зацікавлених осіб. У зв'язку з цим склався визначений підхід до їхньої класифікації. Як правило, виділяють групи показників, що описують:

) Майнове положення підприємства. Дані показники розраховуються на підставі даних активу балансу, до яких, зокрема, відносяться:

господарські засоби, що знаходяться в розпорядженні підприємства (під ними розуміють валюту, підсумок балансу);

частка необоротних активів у валюті балансу;

частка активної частини основних засобів;

коефіцієнт зносу основних засобів.

) Ліквідність і платоспроможність підприємства. Ці показники відбивають взаємозв'язок між активом і пасивом балансу підприємства.

) Фінансову стійкість підприємства:

частка власного капіталу в загальній сумі джерел;

частка позикового капіталу в загальній сумі довгострокових пасивів;

коефіцієнти співвідношення позикового і власного капіталу.

) Ділову активність підприємства:

показники оборотності;

фондовіддача.

Іншим етапом оцінки фінансового стану підприємства є розрахунок і оцінка за даними балансу показників, що характеризують фінансову стійкість підприємства.

1) Фінансова стійкість підприємства.

Одна з найважливіших характеристик фінансового стану підприємства - стабільність його діяльності з позиції довгострокової перспективи. Вона зв'язана насамперед із загальною фінансовою структурою підприємства, ступенем його залежності від кредиторів і інвесторів.

Коефіцієнти, розраховані за даними пасиву балансу, є основними в цьому блоці аналізу. Однак характеристика фінансової стійкості за допомогою таких показників навряд чи буде повною - важливо не тільки те, відкіля притягнуті засоби, але і куди вони вкладені, яка структура вкладень.

Перший крок у цьому блоці аналізу фінансового стану підприємства - оцінка оптимальності співвідношення власного і позикового капіталу підприємства. Дані показники можна розділити на два блоки:

) коефіцієнти капіталізації, що характеризують фінансовий стан підприємства з позицій структури джерел засобів;

) коефіцієнти покриття, що характеризують фінансову стійкість з позицій витрат, зв'язаних з обслуговуванням зовнішніх джерел притягнутих засобів.

Охарактеризуємо найбільш істотні і відомі показники з цих груп.

Коефіцієнт фінансової автономії (незалежності). Цей коефіцієнт характеризує частку власності власників підприємства (власного капіталу) у загальній сумі засобів, авансованих у його діяльність. Розрахунок коефіцієнта фінансової стійкості проводиться по формулі:

                                           (2.1)

Чим вище значення даного коефіцієнта, тим фінансово стійкіше, стабільніше і більш незалежно від зовнішніх кредиторів підприємство. На практиці встановлено, що загальна сума заборгованості не повинна перевищувати суму власних джерел фінансування, тобто джерела фінансування підприємства (загальна сума капіталу) повинні бути хоча б наполовину сформовані за рахунок власних коштів. Таким чином, критичне значення коефіцієнта автономії 0,5.

Зворотним коефіцієнту фінансової автономії є коефіцієнт фінансової залежності. Добуток цих коефіцієнтів дорівнює 1. Він характеризує частку притягнутих засобів у загальній сумі засобів фінансування. Коефіцієнт фінансової залежності розраховується по формулі:

                                           (2.2)

Ріст цього показника в динаміку означає збільшення частки позикових засобів у фінансуванні підприємства, а отже, і утрату фінансової незалежності. Якщо його значення знижується до одиниці, то це означає, що власники цілком фінансують своє підприємство.

Коефіцієнт фінансового ризику показує співвідношення притягнутих засобів і власного капіталу. Розрахунок цього показника проводиться по формулі:

                     (2.3)

Цей коефіцієнт дає найбільш загальну оцінку фінансової стійкості. Він має досить просту інтерпретацію: показує, скільки одиниць притягнутих засобів приходиться на кожну одиницю власних. Ріст показника в динаміку свідчить про посилення залежності підприємства від зовнішніх інвесторів і кредиторів, тобто про зниження фінансової стійкості і навпаки.

Оптимальне значення даного коефіцієнта - кф. р. 0,5. Критичне значення - 1.

Коефіцієнт маневреності власного капіталу. Цей показник показує, яка частина власного оборотного капіталу знаходиться в обороті, тобто в тій формі, що дозволяє вільно маневрувати цими засобами, а яка капіталізована. Коефіцієнт повинний бути досить високим, щоб забезпечити гнучкість у використанні власних засобів підприємства.

Коефіцієнт маневреності власного капіталу розраховується як відношення власного оборотного капіталу підприємства, до власних джерел фінансування:

                                                  (2.4)

Значення величини власного капіталу можна одержати безпосередньо з пасиву балансу, що ж стосується такого розповсюдженого абсолютного показника, як величина власних оборотних коштів, та його розрахунок має потребу в коментарі. Цей показник характеризує ту частину власного капіталу підприємства, що є джерелом покриття його поточних активів. Даний показник можна розрахувати двома способами:

від суми власного капіталу відняти вартість необоротних активів:с.про.=І П - ІA = ряд. 380 - ряд. 080;

) від суми оборотних активів відняти суму власного капіталу:с.про. = (І ІА + І І І А) - (І І П + І І I П + ІV П + VП) = (ряд. 260 + ряд. 270) - (ряд. 430 + ряд. 480 + ряд. 620+ ряд. 630).

Таким чином, формула розрахунку коефіцієнта маневреності здобуває наступний вид:

(2.5)

Цей показник може варіювати в залежності від структури капіталу і галузевої приналежності підприємства. Нормальної вважається ситуація, при якій коефіцієнт маневреності в динаміці незначно збільшується. Різкий ріст даного коефіцієнта не може свідчити про нормальну діяльність підприємства. Зв'язано це з тим, що збільшення цього показника можливо або при рості власного оборотного капіталу, або при зменшенні власних джерел фінансування. У зв'язку з цим різке збільшення даного показника автоматично викликає зменшення інших показників, наприклад, коефіцієнта фінансової автономії, що приведе в посиленню залежності підприємства від кредиторів.

Для визначення оптимального значення коефіцієнта маневреності необхідно порівняти цей показник по конкретному підприємству із середнім показником по чи галузі в конкурентів.

Чим вище коефіцієнт фінансової стійкості і нижче коефіцієнт фінансової залежності і фінансового ризику, тим стійкіше фінансове положення підприємства.

Коефіцієнт структури покриття довгострокових вкладень. Логіка розрахунку цього показника заснована на припущенні, що довгострокові позички і позики використовуються для фінансування придбання основних засобів і інших капітальних вкладень:

                           (2.6)

Коефіцієнт показує, яка частина основних засобів і інших необоротних активів профінансована зовнішніми інвесторами. Збільшення коефіцієнта в динаміку говорить про посилення залежності підприємства від зовнішніх інвесторів. У той же час фінансування капітальних вкладень за рахунок довгострокових джерел фінансування є ознакою добре розробленої стратегії підприємства.

Коефіцієнти структури довгострокових джерел фінансування.

Визначаючи значення даних показників, у розрахунок приймаються тільки довгострокові джерела засобів. У цю підгрупу входять два взаємодоповнюючих показники: коефіцієнт довгострокового залучення позикових засобів і коефіцієнт фінансової незалежності капіталізованих джерел, обчислювальних по формулах:

      (2.7)

     (2.8)

Сума цих показників дорівнює одиниці. Ріст коефіцієнта Кд.п.э.с. у динаміці є, у визначеному змісті, негативною тенденцією, означаючи, що з позиції довгострокової перспективи підприємство усе більш залежить від зовнішніх інвесторів. У відношенні ступеня залучення позикових засобів у закордонній практиці існують різні думки. Найбільш поширена думка що частка власного капіталу в загальній сумі джерел довгострокового фінансування (Кф.н.к.і.) повинна бути досить велика, при цьому нижня межа вказується на рівні 0,6 (60%). При більш низькому рівні цього показника рентабельність власного капіталу не буде відповідати визнаним оптимальним значенням.

У той же час у підприємство з високою часткою власного капіталу кредитори вкладають свої засоби більш охоче.

Важливим показником, що характеризує фінансову стійкість підприємства, є вид джерел фінансування матеріальних оборотних коштів.

Матеріальні оборотні кошти підприємства являють собою запаси, вартість яких відбивається в другому розділі активу балансу. Кількісне значення даного показника визначається підсумовуванням даних по наступним балансових статтях: виробничі запаси, тварини на вирощуванні і відгодівлі, незавершене виробництво, готова продукція, товари. Розрахунок вартості матеріальних оборотних коштів підприємства:

З = ряд. 100 + ряд. 110 + ряд. 120 + ряд. /30 +ряд. 140.

Для характеристики джерел формування матеріальних оборотних коштів (запасів) використовується кілька показників, що і характеризують види джерел:

Власні оборотні кошти:

Кс.про. = ІП - ІА= ряд. 380 - ряд. 080 = (ІІА + ІІІА) - (ІІП + ІІІП + ІVП + VП) = (ряд. 260 + ряд. 270) - (ряд. 430 + ряд. 480 + ряд. 620 + ряд. 630).

Власні оборотні кошти і довгострокові позикові джерела формування запасів (функціонуючий капітал):

Кс.дз. = Кс.про. + ІІІП = (ряд. 380 - ряд. 080) + ряд. 480

Загальна величина основних джерел формування запасів:

До = Кс.дз. + Короткострокові кредити - Необоротні активи = ряд. 380 + ряд. 480 + ряд. 500 - ряд. 080

Для визначення типу фінансової стійкості підприємства розраховують 3-х компонентний показник фінансової стійкості. Відповідно до якого трьом показникам наявності джерел формування запасів відповідає три показники забезпеченості запасів, джерелами формування:

Надлишок (+) чи недолік (-) власних оборотних:

Надлишок (+) чи недолік (-) власних оборотних коштів і довгострокових позикових джерел формування запасів:

Надлишок (+) чи недолік (-) загальної величини основних джерел формування запасів:

За допомогою цих показників визначається трикомпонентний показник фінансової стійкості підприємства:

                                                                (2.9)

Після проведення розрахунків приведених вище показників підприємство може характеризуватися одним з чотирьох типів фінансової, стійкості:

. Абсолютна фінансова стійкість (трикомпонентний показник типу фінансової стійкості має наступний вид: S={1,1; 1}. Такий тип фінансової стійкості характеризується тим, що всі запаси підприємства покриваються власними оборотними коштами, тобто організація не залежить від зовнішніх кредиторів. Така ситуація зустрічається вкрай рідко. Більш того, вона навряд чи може розглядатися як ідеальна, оскільки означає, що керівництво компанії не вміє, чи не бажає не має можливості використовувати зовнішні джерела засобів для основної діяльності.

. Нормальна фінансова стійкість (показник типу фінансової стійкості - S={0,1,1}. У цій ситуації підприємство використовує для покриття запасів, крім власних оборотних коштів, також і довгострокові притягнуті засоби. Такий тип фінансування запасів є «нормальним» з погляду фінансового менеджменту. Нормальна фінансова стійкість є найбільш бажаної для підприємства.

. Хитливе фінансове положення (показник типу фінансової стійкості має вид: S={0,0,1}. Така ситуація характеризується недоліком у підприємства «нормальних» джерел для фінансування запасів. У цій ситуації ще існує можливість відновлення рівноваги за рахунок поповнення джерел власних засобів, скорочення дебіторської заборгованості, прискорення оборотності запасів.

. Кризовий фінансовий стан S = {0,0,0} характеризується ситуацією, при якій підприємство має кредити і позики, не погашені в термін, а також прострочену кредиторську і дебіторську заборгованості. У цьому випадку можна говорити про те, що підприємство знаходиться на грані банкрутства.

2. Ліквідність підприємства.

Ліквідність балансу визначається як ступінь покриття зобов'язань організації її активами, термін перетворення яких у гроші відповідає терміну погашення зобов'язань. Від ліквідності балансу варто відрізняти ліквідність активів, що визначається як величина, зворотна часу, необхідному для перетворення їх у кошти. Чим менше час, що буде потрібно, щоб даний вид активу був переведений у грошову форму, тим вище його ліквідність.

Аналіз ліквідності балансу полягає в порівняні засобів по активі, згрупованих по ступені їх, ліквідності і розташованих у порядку убування ліквідності, із зобов'язаннями по пасиві, згрупованими по термінах їхнього погашення і розташованими в порядку зростання таких термінів. У залежності від ступеня ліквідності, тобто швидкості перетворення в кошти, активи підприємства розділяються на наступні групи.

Л1. Найбільш ліквідні активи. До них відносяться всі статті коштів підприємства і поточні фінансові інвестиції. Дана група розраховується в такий спосіб: Л1 = ряд. 220 + ряд. 230 + ряд. 240.

Л2. Швидко реалізовані активи. До цієї групи активів відносяться активи, для звертання яких у грошову форму потрібно більш тривалий час: готова продукція, товари, дебіторська заборгованість, векселі отримані. Ліквідність цих активів залежить від ряду суб'єктивних і об'єктивних факторів: своєчасності відвантаження продукції, оформлення банківських документів, швидкості документообігу в банках, від попиту на продукцію і її конкурентноздатності, платоспроможності покупців, форм розрахунків. Ця група розраховується так: Л2 = ряд. 130 + ряд. 140 + ряд. 150 + cmp.160 + ряд. 170 + ряд. 180 + ряд. 190 + ряд. 200 + ряд. 200

ЛЗ. Повільно реалізовані активи. Набагато більший термін знадобиться для перетворення виробничих запасів і витрат у незавершеному виробництві в готову продукцію, а потім у кошти. Крім того, до цієї групи активів відносяться витрати майбутніх періодів, а також оборотні активи, що не ввійшли в перші дві групи. Розрахунок цього показника виробляється в такий спосіб: ЛЗ = ряд. 100 + ряд. 110 + ряд. 120 + ряд. 250 + ряд. 270.

Л4. Важко реалізовані активи. До цієї групи відносяться необоротні активи підприємства, вартість яких відбита в першому розділі активу балансу. Л4 = ІА = ряд. 080.

Пасиви балансу групуються по ступені настання терміну їх оплати. Зобов'язання підприємства групуються в такий спосіб:

П1. Найбільш термінові зобов'язання. До них прийнято відносити кредиторську заборгованість по придбаних товарах, роботам, послугам:

П1 = ряд. 530.

П2. Короткострокові пасиви. До цієї групи відносяться короткострокові позикові засоби, що течуть зобов'язання по розрахунках та інші поточні зобов'язання. Крім того, сюди варто віднести також частину пасивів, представлених у розділі другому пасиву балансу «Забезпечення майбутніх витрат і платежів», у частині сум, планованих до виплати протягом 12 місяців, починаючи з дати складання балансу, чи протягом одного операційного циклу, якщо він перевищує 12 місяців. Таке ж обмеження відноситься і до розділу п'ятому пасиву балансу «Доходи майбутніх періодів». Формула визначення суми таких пасивів має наступний вид:

П2 = ІVП - ряд. 530 + ІІП + VП = ряд. 620 - ряд. 530 + ряд. 430 + ряд. 630= ряд. 640 - ряд. 380 - - ряд. 480 - ряд. 530.

ПЗ. Довгострокові пасиви. Ця група пасивів представлена довгостроковими зобов'язаннями підприємства, відбитими в третьому розділі пасиву балансу, а також статтями другого і п'ятого розділів пасиву балансу, не віднесеними до другої групи:

П3 = ІІІП + ІІП + VП = ряд. 480 + ряд. 430+ ряд. 630.

П4. Постійні (стійкі) пасиви - це статті першого розділу пасиву балансу:

П4 = 1П = ряд. 380

Для визначення ліквідності балансу необхідно зіставити підсумки приведених груп по активі і пасиву. Теоретично баланс вважається ліквідним, якщо дотримуються наступні нерівності:

Л1≥П1; Л2≥П2; Л3≥П3; Л4≤П4.

Теоретично якщо виконуються перші три нерівності в цій системі, то це волоче і виконання четвертої нерівності. Тому важливо зіставити підсумки перших трьох груп по активі і пасиву.

Порівняння другої групи по активі і пасиву (Л2 і П2) показує незначну тенденцію збільшення поточної ліквідності в недалекому майбутньому. Зіставлення підсумків по активі і пасиву для третьої і четвертої груп відбиває співвідношення платежів і надходжень у відносно віддаленому майбутньому і як видно з розрахунку поліпшення стану підприємства також не очікується.

Аналіз, проведений за запропонованою схемою, є наближеним. Більш детальним буде аналіз ліквідності за допомогою фінансових коефіцієнтів. Крім того, такий підхід до аналізу ліквідності на практиці використовується набагато частіше.

Коефіцієнт загальної ліквідності (у закордонних джерелах даний коефіцієнт називається коефіцієнтом поточної ліквідності) показує, у якому ступені наявні оборотні активи достатні для задоволення поточних зобов'язань. Логіка, що коштує за розрахунком даного коефіцієнта, полягає в тім, що оборотні активи повинні бути цілком переведені в кошти протягом одного року, а поточні зобов'язання також необхідно оплатити протягом року.

Відповідно до загальноприйнятих стандартів, вважається, що цей коефіцієнт повинний знаходитися в межах від одиниці до двох. Нижня границя обумовлена тим, що оборотних коштів повинне бути, щонайменше, досить для погашення короткострокових зобов'язань, інакше компанія під погрозою банкрутства. Перевищення короткострокових засобів над зобов'язаннями більш ніж у два (три) рази вважається також небажаним, оскільки може свідчити про порушення структури капіталу. При аналізі коефіцієнта особлива увага варто приділити його динаміці.

Використовуючи класифікацію активів і пасивів, приведену вище, формулу для визначення коефіцієнта загальної ліквідності можна представити в наступному виді:

                                                                  (2.10)

Проміжний (уточнений) коефіцієнт ліквідності (у закордонній практиці він називається коефіцієнтом термінової ліквідності) вважається більш твердим тестом на ліквідність, тому що при його розрахунку не береться в увагу найменш ліквідна частина оборотних активів - повільно реалізовані активи (ЛЗ).

Коефіцієнт проміжної ліквідності розраховується по формулі:

                                                                       (2.11)

Бажано, щоб цей коефіцієнт був близько 1,5. Однак у наших умовах достатнім визнається його значення рівне 0,7 - 0,8.

Коефіцієнт оцінки ліквідності по показниках першої групи активів називається коефіцієнтом абсолютної ліквідності. У західній практиці коефіцієнт абсолютної ліквідності розраховується рідко. У країнах з перехідною економікою його оптимальне значення визнається на рівні 0,2 - 0,35. Значення вище 0,35 не завжди потрібно, тому що надлишок коштів свідчить про неефективне їхнє використання. Формула розрахунку коефіцієнта абсолютної ліквідності має вид:

                                                                                (2.12)

3. Платоспроможність підприємства.

Оцінка платоспроможність підприємства проводиться з допомогою наступних коефіцієнтів.

Платоспроможність підприємства і ліквідність його активів.

Найбільш ліквідними активами є кошти і їхні еквіваленти, а також поточна дебіторська заборгованість при цьому прострочена дебіторська заборгованість враховується тільки у випадку уживання визначених заходів по її погашенню, тобто якщо є присутнім впевненість у швидкому її перетворенні в кошти.

Фахівці розрізняють три рівні платоспроможності підприємства: грошову; розрахункову; ліквідну.

Коефіцієнт грошової платоспроможності (його ще називають коефіцієнтом абсолютної ліквідності) визначається відношенням суми залишків по статтях коштів і їхніх еквівалентів, і поточних фінансових інвестицій до суми залишків по непогашених кредитах і поточній кредиторській заборгованості.

Він розраховується за формулою:

                                (2.13)

де ряд. 230 ф. 1 - кошти і їхні еквіваленти в національній валюті;

ряд. 240 ф. 1 - кошти і їхні еквіваленти в іноземній валюті;

ряд. 220 ф. 1 - поточні фінансові інвестиції;

ряд. 620 ф. 1 - поточні зобов'язання.

Визначаємо ці коефіцієнти на початок і кінець звітного періоду і порівнюємо їх. Таким чином, стане зрозуміло, чи збільшилася зменшилася грошова, платоспроможність підприємства протягом звітного періоду. Значення цього коефіцієнта не повинне бути не менше 0,1, але і не вище 0,35 оскільки надлишковий залишок коштів свідчить про неефективне їхнє використання.

Коефіцієнт розрахункової платоспроможності визначається відношенням суми залишків по статтях коштів і їхніх еквівалентів, що течуть фінансових інвестицій, дебіторів, товарів і готової продукції до суми залишків по непогашених короткострокових кредитах і поточній кредиторській заборгованості.               

                                                                        (2.14)

Значення даного коефіцієнта на початок і кінець періоду також порівнюють між собою. Варто сказати, що коефіцієнт розрахункової платоспроможності завжди значно вище коефіцієнта грошової платоспроможності, адже при його визначенні в чисельнику, крім коштів і короткострокових фінансових вкладень, враховуються й інші, хоча і менш ліквідні, активи.

Коефіцієнт ліквідної платоспроможності визначається відношенням загальної суми оборотних (поточних) активів і витрат майбутніх періодів (розділ ІІ + розділ ІІІ) до загальної суми зобов'язань і доходів майбутніх періодів.

                                (2.15)

де      з 270 ф. 1 - витрати майбутніх періодів;

з 480 ф. 1 - довгострокові зобов'язання;

з 630 ф. 1 - доходи майбутніх періодів.

Бажано, щоб цей коефіцієнт був вище одиниці.

4. Оцінка рентабельності.

Рентабельність - це показник, що характеризує економічну ефективність. Економічна ефективність - відносний показник, що порівнює отриманий ефект із чи витратами ресурсами, використаними для досягнення цього ефекту.

Існує безліч коефіцієнтів рентабельності, використання кожного з який залежить від характеру оцінки ефективності фінансово-господарської діяльності підприємства. Найчастіше використовується чотири різних показники: валовий прибуток (ряд. 050 форми 2), операційна прибуток (ряд. 100 форми 2), прибуток до оподатковування (ряд. 170 форми 2), чистий прибуток (ряд. 220 форми 2).

У залежності від того, з чим порівнюється обраний показник прибутку, виділяють дві групи коефіцієнтів рентабельності: рентабельність інвестицій (капіталу); рентабельність продажів.

Рентабельність інвестицій (капіталу) У цій групі коефіцієнтів рентабельності розраховується два основних коефіцієнти: рентабельність сукупного капіталу і рентабельність власного капіталу.

Рентабельність сукупного капіталу (ROA). Цей коефіцієнт розраховується в такий спосіб:

               (2.16)

Рентабельність власного капіталу. (ROE) розраховується по формулі:

                                   (2.17)

Цей показник становить інтерес для наявних і потенційних власників і акціонерів. Показник рентабельності власного капіталу показує, яку прибуток приносить кожна інвестована власниками капіталу грошова одиниця.

Рентабельність продажів. При оцінці рентабельності продажів на основі показників прибутку і виторги від реалізації розраховуються коефіцієнти рентабельності по всій продукції в цілому чи по окремих її видах. Найчастіше використовується валовий, операційний чи чистий прибуток. Відповідно розраховуються три показники рентабельності продажів.

Валова рентабельність реалізованої продукції:

                           (2.18)

Коефіцієнт валового прибутку показує ефективність виробничої діяльності підприємства, а також ефективність політики ціноутворення.

Операційна рентабельність реалізованої продукції:

                           (2.19)

Операційний прибуток - це прибуток, що залишається після відрахування з валового прибутку адміністративних витрат, витрат на збут і інші операційні витрати. Цей коефіцієнт показує рентабельність підприємства після відрахування витрат на виробництво і збут товарів.

Показник операційної рентабельності є одним із кращих інструментів визначення операційної ефективності і показує здатність керівництва підприємства діставати прибуток від діяльності до відрахування, витрат, що не відносяться до операційної ефективності.

Чиста рентабельність реалізованої продукції:

                          (2.20)

У вітчизняній практиці найчастіше використовується саме показник чистої рентабельності реалізованої продукції. Незмінність протягом якого-небудь періоду показника операційної рентабельності з одночасним зниженням показника чистої рентабельності може свідчити або про збільшення фінансових витрат і одержанні збитків від участі в капіталі інших підприємства, або про підвищення суми податкових платежів, що сплачуються. Цей коефіцієнт показує повний вплив структури капіталу і фінансування компанії на її рентабельність.

У процесі аналізу необхідно вивчити динаміку перерахованих вище показників рентабельності і провести їхнє порівняння зі значеннями аналогічних коефіцієнтів по галузі, а також з показниками рентабельності конкурентів.

5. Показники оборотності.

Для оцінки рівня ефективності використання ресурсів підприємства, як правило, використовують різні показники оборотності.

Показники оборотності мають велике значення для оцінки фінансового положення компанії, оскільки швидкість обороту засобів безпосередньо впливає на платоспроможність фірми. Крім того, збільшення швидкості обороту засобів, за інших рівних умов, відбиває підвищення виробничо-технічного потенціалу фірми.

На практиці найбільше часто використовуються наступні показники ділової активності.

Коефіцієнт оборотності активів (коефіцієнт трансформації). За допомогою даного коефіцієнта оцінюється ефективність використання фірмою всіх наявних ресурсів поза залежністю від джерел їхнього залучення. Розрахунок цього коефіцієнта виробляється по формулі:

         (2.21)

Коефіцієнт трансформації показує, скільки разів за звітний період відбувається повний цикл виробництва і звертання, що приносить відповідний ефект у виді прибутку, чи скільки грошових одиниць реалізованої продукції принесла кожна грошова одиниця активів. Цей коефіцієнт варіюється в залежності від галузі, відбиваючи особливості виробничого процесу.

Коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості. По цьому коефіцієнті судять, скільки разів у середньому протягом звітного періоду дебіторська заборгованість перетворюється в кошти. Коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості, розраховується шляхом розподілу виторгу від реалізації продукції на середньорічну вартість чистої дебіторської заборгованості за товари, роботи, послуги:

                            (2.22)

Цей коефіцієнт порівнюють зі середньогалузевими коефіцієнтами, зі значеннями коефіцієнта підприємства за попередні періоди. Крім того, коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості корисно порівнювати з коефіцієнтом оборотності кредиторської заборгованості.

Для аналізу оборотності дебіторської заборгованості використовується також показник тривалості обороту дебіторської заборгованості. Його часто називають терміном кредиту. Період оборотності дебіторської заборгованості в днях можна одержати як частка від розподілу кількості днів у періоді на коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості:

                                            (2.23)

Цей показник дає розрахункова кількість днів для погашення кредиту, узятого дебіторами.

Коефіцієнт оборотності кредиторської заборгованості Даний коефіцієнт доповнює попередній. Для його розрахунку необхідно розділити собівартість реалізованої продукції на середньорічну вартість кредиторської заборгованості:

        (2.24)

Коефіцієнт показує, скільки оборотів необхідно компанії для оплати наявної заборгованості. Для аналізу оборотності кредиторської заборгованості, також як і для аналізу дебіторської, використовують показник періоду обороту кредиторської заборгованості:

                                            (2.25)

Цей показник дає розрахункова кількість днів для погашення кредиту, отриманого від постачальників компанії.

У цілому порядок аналізу оборотності кредиторської заборгованості аналогічний порядку аналізу оборотності дебіторської заборгованості.

Коефіцієнт оборотності запасів. Для характеристики ефективності керування запасами використовуються коефіцієнт оборотності запасів і показник тривалості обороту. Розраховується за формулою:

           (2.26)

Коефіцієнт показує, скільки оборотів за рік зробили запаси, тобто скільки разів вони перенесли свою вартість на готові вироби.

Показник тривалості обороту запасів можна розрахувати в такий спосіб:

                                  (2.27)

Цей показник характеризує період часу, протягом якого запаси перетворюються в реалізовані товари.

Показники оборотності запасів призначені для того, щоб показати, наскільки успішно адміністрація використовувала ресурси компанії.

Обидва показники бажано порівняти зі середньогалузевими

Тривалість операційного циклу. По цьому показнику визначають, скільки днів у середньому потрібно для виробництва, продажі й оплати продукції підприємства. Іншими словами, протягом якого періоду кошти зв'язані в запасах. Розраховується тривалість операційного циклу в такий спосіб:

                                                                      (2.28)

У більшості випадків підприємству необхідно прагнути до зменшення значення даного показника, тобто до скорочення тривалості операційного циклу.

Тривалість оборотності оборотного капіталу. Логіка розрахунку даного показника зводиться до наступного на відміну від тривалості обороту дебіторської заборгованості, що повинна бути якнайменше, кожне підприємство зацікавлене в тім, щоб тривалість обороту кредиторської заборгованості була більше Розглянуті вище положення дозволяють перейти до показника тривалості оборотності оборотного капіталу, що складається з наступних елементів:

                                                                     (2.29)

Якщо значення даного показника позитивне, то підприємство відчуває потребу в коштах. Негативне значення показника тривалості обороту оборотного, капіталу говорить про те, що підприємство має в безкоштовному користуванні чужі гроші.

Крім розглянутих основних коефіцієнтів ділової активності часто розраховують також коефіцієнт оборотності основних засобів (чи фондовіддачу).

Значення даного показника дорівнює частці від розподілу обсягу реалізованої продукції на середньорічну вартість основних засобів.

   (2.30)

Підвищення фондовіддачі, крім збільшення обсягу реалізованої продукції, може бути досягнуте як за рахунок щодо невисокої питомої ваги основних засобів, так і за рахунок їхній більш високого технологічного рівня. Її величина сильно коливається в залежності від особливостей галузі і її капиталоміскості. Однак загальні закономірності тут такі: чим вище фондовіддача, тим нижче витрати. Низький рівень фондовіддачі свідчить або про недостатній рівень реалізації, або про занадто високий рівень вкладень у ці активи.

.2 Сутність методів кластерного аналізу

Кластерний аналіз з'явився порівняно недавно - у 1939 р. Його запропонував вчений К. Тріон. Дослівно термін «кластер» в перекладі з англійської «cluster» означає гроно, згусток, пучок, група.

Особливо бурхливий розвиток кластерного аналізу відбувся у 60-х роках минулого століття. Передумовами цього були поява швидкісних комп'ютерів та визнання класифікацій фундаментальним методом наукових досліджень.

Кластерний аналіз - це метод багатомірного статистичного дослідження, до якого належать збір даних, що містять інформацію про вибіркові об'єкти, та упорядкування їх в порівняно однорідні, схожі між собою групи.

Отже, сутність кластерного аналізу полягає у здійсненні класифікації об'єктів дослідження за допомогою численних обчислювальних процедур. В результаті цього утворюються «кластери» або групи дуже схожих об'єктів. На відміну від інших методів, цей вид аналізу дає можливість класифікувати об'єкти не за однією ознакою, а за декількома одночасно. Для цього вводяться відповідні показники, що характеризують певну міру близькості за всіма класифікаційними параметрами.

Мета кластерного аналізу полягає в пошуку наявних структур, що виражається в утворенні груп схожих між собою об'єктів - кластерів. Водночас його дія полягає й у привнесенні структури в досліджувані об'єкти. Це означає, що методи кластеризації необхідні для виявлення структури в даних, яку нелегко знайти при візуальному обстеженні або за допомогою експертів.

Основними завданнями кластерного аналізу є:

розробка типології або класифікації досліджуваних об'єктів;

дослідження та визначення прийнятних концептуальних схем групування об'єктів;

висунення гіпотез на підставі результатів дослідження даних;

перевірка гіпотез чи справді типи (групи), які були виділені певним чином, мають місце в наявних даних.

Кластерний аналіз потребує здійснення таких послідовних кроків:

) проведення вибірки об'єктів для кластеризації;

) визначення множини ознак, за якими будуть оцінюватися відібрані об'єкти;

) оцінка міри подібності об'єктів;

) застосування кластерного аналізу для створення груп подібних об'єктів;

) перевірка достовірності результатів кластерного рішення.

Кожен з цих кроків відіграє значну роль у практичному здійснення Визначення множини ознак, які покладаються в основу оцінки об'єктів (), у кластерному аналізі є одним із найважливіших завдань дослідження. Мета цього кроку повинна полягати у визначенні сукупності змінних ознак, яка найкраще відображає поняття подібності. Ці ознаки мають вибиратися з урахуванням теоретичних положень, покладених в основу класифікації, а також мети дослідження.

При визначенні міри подібності об'єктів кластерного аналізу використовуються чотири види коефіцієнтів: коефіцієнти кореляції, показники віддалей, коефіцієнти асоціативності та ймовірносні, коефіцієнти подібності. Кожен з цих показників має свої переваги та недоліки, які попередньо потрібно врахувати. На практиці найбільшого розповсюдження у сфері соціальних та економічних наук здобули коефіцієнти кореляції та віддалей.

В результаті аналізу сукупності вхідних даних створюються однорідні групи у такий спосіб, що об'єкти всередині цих груп подібні між собою за деяким критерієм, а об'єкти з різних груп відрізняються один від одного.

Кластеризація може здійснюватися двома основними способами, зокрема за допомогою ієрархічних чи ітераційних процедур.

Ієрархічні процедури - послідовні дії щодо формування кластерів різного рангу, підпорядкованих між собою за чітко встановленою ієрархією. Найчастіше ієрархічні процедури

здійснюються шляхом агломеративних (об'єднувальних) дій. Вони передбачають такі операції:

послідовне об'єднання подібних об'єктів з утворенням матриці подібності об'єктів;

побудова дендрограми (деревоподібної діаграми), яка відображає послідовне об'єднання об'єктів у кластери;

формування із досліджуваної сукупності окремих кластерів на першому початковому етапі аналізу та об'єднання всіх об'єктів в одну велику групу на завершальному етапі аналізу.

Ітераційні процедури полягають в утворенні з первинних даних однорівневих (одного рангу) ієрархічно не підпорядкованих між собою кластерів.

Найбільш відомими та широко застосовуваними методами

формування кластерів є:

одиничного зв'язку;

повного зв'язку;

середнього зв'язку;

метод Уорда.

Метод одиничного зв'язку (метод близького сусіда) передбачає приєднання одиниці сукупності до кластера, якщо вона близька (знаходиться на одному рівні схожості) хоча б до одного представника цього кластера.

Метод повного зв'язку (далекого сусіда) вимагає певного рівня подібності об'єкта (не менше граничного рівня), що передбачається включити у кластер, з будь-яким іншим.

Метод середнього зв'язку ґрунтується на використанні середньої відстані між кандидатом на включення у кластер і представниками наявного кластера.

Згідно методу Уорда приєднання об'єктів до кластерів здійснюється у випадку мінімального приросту внутрішньогрупової суми квадратів відхилень. Завдяки цьому утворюються кластери приблизно одного розміру, які мають форму гіперсфер.

Оптимальною прийнято вважати кількість кластерів, яка визначається як різниця кількості спостережень і кількості кроків, після якої відстань об'єднання збільшується стрибкоподібно.

Кластерний аналіз, як і інші методи вивчення стохастичного зв'язку, вимагає численних складних розрахунків, які краще здійснювати за допомогою сучасних інформаційних систем, зокрема з використанням програмного продукту Statistica 6.0.

Загальну схему проведення кластерного аналізу можна подати у вигляді наступного алгоритму, який складається з наступних кроків:

Етап 1. Перш ніж використовувати будь-який з методів кластерного аналізу, необхідно виконати наступні попередні процедури:

Процедура 1. Стандартизація і нормування даних призначені для того, щоб привести всі показники до однієї величини (зробити їх порівнянними). Дана процедура здійснюється по наступній формулі:

,                                             (2.31)

де     x_ij - i-а реалізація j-ї ознаки,

 - середнє арифметичне j-ї ознаки,

 - стандартне відхилення j-ї ознаки.

Процедура 2. Знаходження матриці відстаней. Матриця відстаней D являє собою матрицю розмірністю nxn, кожен елемент якої характеризує віддаленість того або іншого об'єкта від іншого. Ця матриця виглядає наступним чином:

                                                            (2.32)

де d_su - відстань між об'єктами s і u, .

Існує досить велика кількість варіантів розрахунку даної відстані основні з яких представлені в табл. 2.1.

Таблиця 2.1 - Характеристика близькості об'єктів

Примітки:

1.  - значення l-ї ознаки у i-го об’єкта, l=; i, j=;

.  - вектор-стовпець значень всіх ознак на i-му об’єкті;

. W^-1 - матриця, обернена до коваріаційної;

.  - загальна кількість значень властивостей, що співпадають, (нулевих та одиничних, де 1 - наявність властивостей, 0 - відсутність);

.  - кількість співпадаючих одиничних властивостей;

.  - кількість одиничних значень властивостей;

. ; де  - значення порога для l-го признака;

. = - мера близькості об’єктів по l-му признаку;

.  - інформаційна вага признака, розрахована певних чином.

Етап 2. Використання того або іншого методу кластерного аналізу в залежності від цілей дослідження. Одним із найбільш поширених способів проведення ітераційних процедур ось уже понад сорок років виступає метод k-середніх (розроблений у 1967 р. Дж. МакКуіном). Застосування його потребує здійснення таких кроків:

розділення вихідних даних досліджуваної сукупності на задану кількість кластерів;

обчислення багатовимірних середніх (центрів тяжіння) виділених кластерів;

розрахунку Евклідової відстані кожної одиниці сукупності до визначених центрів тяжіння кластерів та побудова матриці відстаней, яка ґрунтується на метриці відстаней. Використовують різні метрики відстаней, наприклад: Евклідова відстань (проста і зважена), Манхеттенська, Чебишева, Мінковського, Махалонобіса тощо;

–   визначення нових центів тяжіння та нових кластерів

Вибір даного методу кластеризації обґрунтований наступними перевагами:

даний метод не будує геометричні кластери, що дозволяє уникнути їхнього перетинання і, як наслідок, влучення одного й того самого елемента в кілька кластерів;

дозволяє формувати задану кількість кластерів, що полегшує економічну інтерпретацію отриманих результатів.

Використання методу k-середніх ґрунтується на двох критеріях:

. Мінімізація відстані всередині кластера між його елементами. Цей критерій забезпечує формування кластерів з тісно лежачих один до одного об'єктів.

. Максимізація відстані між центрами кластерів. Використання даного критерію дозволяє виділити кластери, що знаходяться на максимально можливій відстані друг від друга

2.3 Характеристика методів багатомірної класифікації з навчанням

Існують такі основні методи багатомірної класифікації з навчанням як дискримінантний аналіз. Дискримінантний аналіз є розділом багатовимірного статистичного аналізу, який дозволяє вивчати відмінності між двома і більш групами об'єктів по декількох змінних одночасно. Дискримінантний аналіз - це загальний термін, що відноситься до декількох тісно зв'язаних статистичних процедур. Ці процедури можна розділити на методи інтерпретації міжгрупових відмінностей - дискриминации і методи класифікації спостережень по групах. При інтерпретації потрібно відповісти на питання: чи можливо, використовуючи даний набір змінних, відрізнити одну групу від іншої, наскільки добре ці змінні допомагають провести дискримінацію і які з них найбільш інформативні?

Методи класифікації пов'язані з отриманням однієї або декількох функцій, що забезпечують можливість віднесення даного об'єкту до однієї з груп. Ці функції називаються класифікуючими і залежать від значень змінних таким чином, що з'являється можливість віднести кожний об'єкт до однієї з груп.

Задачі дискримінантного аналізу можна розділити на три типи. Задачі першого типу часто зустрічаються в медичній практиці. Припустимо, що ми маємо свій в розпорядженні інформацію про деяке число індивідуумів, хвороба кожного з яких відноситься до одного з двох або більш діагнозів. На основі цієї інформації потрібно знайти функцію, що дозволяє поставити у відповідність новим індивідуумам характерні для них діагнози. Побудова такої функції і складає задачу дискримінації.

Другий тип задачі відноситься до ситуації, коли ознаки приналежності об'єкту до тієї або іншої групи втрачені, і їх потрібно відновити. Прикладом може служити визначення підлоги давно померлої людини по його останках, знайдених при археологічних розкопках.

Задачі третього типу пов'язані з прогнозом майбутніх подій на підставі наявних даних. Такі задачі виникають при прогнозі віддалених результатів лікування, наприклад, прогноз виживає оперованих хворих.

Основною метою дискримінації є знаходження такої лінійної комбінації змінних (надалі ці змінні називатимемо дискримінантними змінними), яка б оптимально розділила дані групи. Лінійна функція називається канонічною дискриминантной функцією з невідомими коефіцієнтами:

 (2.33)

де      значення дискриминантной функції для m-го об'єкту в групі к

 значення дискриминантной змінної для m-го об'єкту в групі к.

З геометричної точки зору дискриминантные функції визначають гіперплощини в p-мерном просторі. В окремому випадку при p=2 вона є прямою, а при p=3 - площиною.

Коефіцієнти першої канонічної дискриминантной функції вибираються так, щоб центроіди різних груп якомога більше відрізнялися один від одного. Коефіцієнти другої групи вибираються також, але при цьому накладається додаткова умова, щоб значення другої функції були некорельовані із значеннями першою. Аналогічно визначаються і інші функції. Звідси витікає, що будь-яка канонічна дискримінантна функція має нульову внутрішньогрупову кореляцію з. Якщо число груп рівно g, то число канонічних дискримінантних функцій буде на одиницю менше числа груп. Проте із багатьох причин практичного характеру корисно мати одну, дві або ж три дискримінантних функцій. Тоді графічний вигляд об'єктів буде представлений в одно-, двух- і тривимірних просторах. Таке уявлення особливо корисно у разі, коли число дискримінантних змінних p велике в порівнянні з числом груп g.

Коефіцієнти канонічної дискримінантної функції

Для отримання коефіцієнтів канонічної дискримінантної функції потрібен статистичний критерій розрізнення груп. Очевидно, що класифікація змінних здійснюватиметься тим краще, чим менше розсіяння крапок щодо центроїда усередині групи і чим більше відстань між центроїдами груп. Зрозуміло, що велика внутрішньогрупова варіація небажана, оскільки в цьому випадку будь-яка задана відстань між двома середніми тим менш значущо в статистичному значенні, чим більше варіація розподілів, відповідних цим середнім. Один з методів пошуку якнайкращої дискримінації даних полягає в знаходженні такої канонічної дискриминантной функції d, яка б максимізувала відношення міжгрупової варіації до внутрішньогрупової

                                   (2.34)

де B - міжгрупова і W - внутригрупова матриці розсіяння спостережуваних змінних від середніх.

Іноді (2.32) замість W використовують матрицю розсіяння T з'єднаних даних.

В моделі дискримінації повинні дотримуватися наступні умови:

1) число груп: ;

) число об'єктів в кожній групі: ;

3) число дискриминантных змінних: ;

4) дискриминантные змінні вимірюються в інтервальній шкалі;

5) дискриминантные змінні лінійно незалежні;

6) ковариационные матриці груп приблизно рівні;

7) дискриминантные змінні в кожній групі підкоряються багатовимірному нормальному закону розподілу.

Дискримінантний аналіз є найважливішим інструментом системи раннього попередження та методом прогнозування банкрутства підприємств.

Розрізняють однофакторний та багатофакторний дискримінантний аналіз.

І. Однофакторний дискримінантний аналіз. В основі однофакторного (одновимірного) аналізу покладене сепаратне дослідження окремих показників (які є складовою певної системи показників) та класифікація підприємств за принципом дихотомії. Віднесення підприємства до категорії «хворих» чи «здорових» здійснюється у розрізі окремих показників у відповідності до емпірично побудованої шкали граничних значень досліджуваного показника. Наприклад, згідно зі шкалою значень показника рентабельності активів, граничне значення цого показника складає 2%. Це означає, що підприємства, в яких рентабельність активів >2% за цим критерієм вважаються «здоровими», якщо ж значення цього показника <2%, то підприємство відноситься до групи суб'єктів господарювання, яким загрожує фінансова криза.

Найбільш відомими моделями однофакторного дискримінантного аналізу є системи показників Бівера та Вайбеля.

Система показників Бівера

В основі досліджень американського економіста В. Бівера покладено 30 найбільш часто вживаних у фінансовому аналізі показників. За ознакою однорідності ці показники були згруповані в шість груп. Із кожної групи Бівер вибрав по одному, найбільш типовому, показнику, які й склали його систему прогнозування:

. Відношення Cash Flow до позичкового капіталу.

.Відношення чистого прибутку до валюти балансу.

.Відношення позичкового капіталу до валюти балансу.

.Відношення оборотних активів до поточних зобов'язань (показник покриття).

.Відношення робочого капіталу до валюти балансу.

.Відношення різниці між очікуваними грошовими надходженнями та поточними зобов'язаннями до витрат підприємства (без амортизації).

З використанням матеріалів аналізу 79 фінансово неспроможних і такого ж числа фінансово-спроможних підприємств Бівер розробив шкалу граничних значень для кожного із приведених показників для американських підприємств.

Система показників Вайбеля

В основі досліджень, здійснених П. Вайбелем протягом 1960-1971 років покладено аналітичні матеріали по 72 швейцарських підприємствах будівельної, металургійної, легкої та годинникової галузей виробництва, половина з яких була у фінансовій кризі. Класифікацію підприємств за цією системою пропонується здійснювати з використанням таких показників:

.Відношення позичкового капіталу до валюти балансу.

.Відношення оборотних активів до поточних зобов'язань (показник покриття).

.Відношення Cash Flow до поточних (короткострокових) зобов'язань.

.Відношення різниці між очікуваними грошовими надходженнями та поточними зобов'язаннями до витрат підприємства (без амортизації).

.Відношення середнього залишку кредиторської заборгованості до вартості закупок помножене на 365

.Відношення середніх залишків виробничих запасів до величини затрат на сировину (матеріали) помножене на 365.

Головним суперечливим моментом однофакторного дискримінантного аналізу є те, що значення окремих показників може свідчити про позитивний розвиток підприємства, а інших - про незадовільний. Така ситуація унеможливлює об'єктивне прогнозування банкрутства.

Багатофакторний дискримінантний аналіз.

В процесі аналізу підбирається ряд показників, для кожного з яких визначається вага в так званій «дискримінантній функції». В загальному вигляді, алгоритм лінійної багатофакторної дикримінантної функції можна представити в такій формі:

= a0 + a1x1 + a2x2 + a3x3 +…….+ anxn,

а1, а2, а3……, аn - коефіцієнти (ваги) дискримінантної функції;

х1, х2, х3……., хn - показники (змінні) дискримінантної функції.

Величина окремих ваг, характеризує різний вплив окремих показників (змінних), на загальний фінансовий стан підприємства. Віднесення аналізованого підприємства до групи «хворих» чи «здорових» залежить від значення інтегрального показника, який є результатом розв'язку дискримінантної функції.

Найбільш відомими моделями прогнозування банкрутства на основі багатофакторного дискримінантного аналізу є модель Альтмана (1968), модель Беермана (1976), система показників Бетге-Хуса-Ніхауса (1987), модель Краузе (1993).

Модель Альтмана

Модель прогнозування банкрутства, розроблена американським економістом Е. Альтманом має також назву «розрахунок Z-показника» і є класичною в своїй сфері, оскільки включена до більшості західних підручників присвячених фінансовому прогнозуванню, та оцінці кредитоспроможності підприємств. Побудована Альтманом дискримінантна функція має такий вигляд:

= 0,012 X1 + 0,014 X2 + 0,033 X3 + 0,006 X4 + 0,999 X5                  (2.35)

Це 5-ти факторна модель, де факторами виступають окремі показники фінансового стану підприємства. Адаптовано до вітчизняних стандартів фінансової звітності, окремі змінні дискримінантної функції мають такий вигляд:- робочий капітал/ валюта балансу;- сума нерозподіленого прибутку (непокритого збитку) та резервного капіталу / валюта балансу;- звичайний прибуток до оподаткування + проценти за кредит / валюта балансу;- ринкова вартість підприємств (ринкова вартість корпоративних прав) / позичковий капітал;- чиста виручка від реалізації продукції/ валюта балансу.

Провівши аналіз 33-х пар промислових підприємств з обсягом валюти балансу від 1 до 25 млн. дол. США, Альтман зробив наступний висновок щодо інтерпретації значень Z-показника:

Таблиця 2.2 - Значення показника Альтмана

Модель Беермана

В Німеччині вперше застосував методологію багатофакторного дискримінантного аналізу при дослідженні фінансового стану підприємств у 1976 році професор університету м. Мюнстер Клаус Беерман. Свої висновки він базував на емпіричному дослідженні 21 пари підприємств, половина з яких були збиткові та знаходилися у фінансовій кризі. Основні характеристики дискримінантної функції Беермана наведено в таблиці (табл. 2.3)

Таблиця 2.3 - Параметри дискримінантної функції

Одержані значення інтегрального показника Беерман рекомендує інтерпретувати наступним чином (горизонт прогнозування 1 рік):> 0,32 - підприємство знаходиться під загрозою банкрутства;

,32 > Z > 0,236 - неможливо чітко ідентифікувати, потребує додаткового якісного аналізу< 0,236 - підприємству не загрожує банкрутство.

Використання методології багатофакторного дискримінантного аналізу у вітчизняній практиці є досить обмеженим, що зумовлено такими основними чинниками:

по-перше, неможливістю розробки власних, галузевих дискримінантних функцій через відсутність фахівців достатньої кваліфікації;

по-друге, відсутністю достатніх коштів для закупки та адаптації західних методик до вітчизняних умов господарювання;

по-третє, недостатнім рівнем об'єктивності показників, які відображаються підприємствами у фінансовій звітності (проблематика подвійної бухгалтерії).

В той же час, в Україні використовуються численні методики однофакторного дискримінантного аналізу, однак ці методики є безсистемними, не враховують галузевих особливостей, не містять відповідних «ключів» інтерпретації.

Модель оцінки ймовірності банкрутства українських підприємств

Для оцінки ймовірності банкрутства вітчизняних підприємств рекомендується до використання дискримінантна функція із шістьома змінними:

= 1,04*X1+0,75*X2+0,15*X3+0,42*X4+1,8*X5 -0,06*X6 - 2,16                  (2.36)

Модель розроблена на основі аналізу фінансових показників 850 українських підприємств усіх видів економічної діяльності

Розшифровка незалежних змінних пропонованої дискримінантної функції наведена в таблиці (табл. 2.4):

Таблиця 2.4 - Розшифровка незалежних змінних

Використання цієї моделі дозволяє з високим рівнем ймовірності спрогнозувати майбутній фінансовий стан підприємства, а отже, оцінити ймовірність його банкрутства. Точність оцінювання за використання пропонованої моделі є дещо нижчою, ніж у разі застосування відповідних галузевих алгоритмів. Для наведеної дискримінантної моделі рекомендується наступний «ключ інтерпретації» значень інтегрального показника:<= -0,55 - фінансовий стан підприємства є незадовільним (знаходиться у фінансовій кризі або вона йому загрожує);

,55 <= Zi <= 0,55 - однозначних висновків щодо якості фінансового стану підприємства зробити неможливо, необхідний додатковий експертний аналіз;> 0,55 - фінансовий стан підприємства є задовільним.

У разі, якщо значення показника Zі знаходиться в межах, для яких однозначні висновки щодо якості фінансового стану зробити неможливо, рекомендується додатково застосувати експертні методи аналізу. В рамках чого аналізується динаміка основних абсолютних показників фінансового стану підприємства за два-три роки: валюта балансу; робочий капітал; обсяг виручки від реалізації; величина чистого прибутку (збитку); чистий грошовий потік від операційної діяльності. За результатами додаткового аналізу базовий показник Zi коригується на коефіцієнт (DZ) зміни основних абсолютних показників. Для визначення вагомості впливу окремих абсолютних показників на коефіцієнт коригування можна застосувати загальну методологію дискримінантного аналізу. Скоригований за результатами додаткового експертного аналізу інтегральний показник слід інтерпретувати таким же чином, як це рекомендується вище

3. Розробка комплексу моделей оцінки рівня фінансової безпеки підприємства

3.1 Аналіз показників фінансової безпеки підприємства

Проаналізуємо показники фінансової безпеки підприємства, що були розглянуті вище, а саме показники фінансової стійкості, ліквідності, ділової активності, рентабельності.

Рівень фінансової стійкості характеризує система узагальнюючих і часткових показників.

Розрахунки коефіцієнтів на кожен з трьох років та їх зміну протягом цього періоду наводимо у табличній формі (табл. 3.1).

Таблиця 3.1 - Результати аналізу фінансової стійкості підприємства

Проведемо аналіз результатів розрахунку.

Коефіцієнт автономії підприємства є досить високим і стабільним. Необхідно відзначити що існує тенденція зростання цього показника. В 2009 році він зріс на 0,009, що становить 1,35%, а в 2010 - на 0,007, що складає 1,07%. В Порівнянні з початком 2008 року цей показник збільшився на 6,58%. Збільшення цього показника свідчить про збільшення власних коштів, які формують майно підприємства, що є позитивним з точки зору фінансової стійкості підприємства. Даний показник задовольняє умовам до показників автономії.

Коефіцієнт фінансової стабільності є досить високим, що каже про досить велику кількість власних коштів по відношенню до позичкових. Він має постійну тенденцію до збільшення. Так в 2009 році він збільшився на 0,077, що складає 3,89%, а в 2010 році - на 0,073, що складає 3,55%. Загальне збільшення цього показника в 2010 році в порівнянні з початком 2008 року становило 20,97%. Величина коефіцієнту є більшою ніж гранична, тому можна зробити висновок про високу фінансову стійкість по даному показнику.

Коефіцієнт фінансової залежності має стійку тенденцію до зниження, що є досить позитивним для підприємства. Чим менше значення даного показника, тим менш залежить підприємства від зовнішніх джерел фінансування. У 2009 році цей показник зменшився на 0,024, що складає 1,6%, а в 2010 році - на 0,012, що складає 0,8%. Хоча темпи падіння цього показника зменшилися загальний темп падіння в 2010 році в порівнянні з початком 2008 року становить 6,37%, що є досить значною величиною. Необхідно відзначити, що значення даного коефіцієнту знаходиться у нормативних межах.

Коефіцієнт концентрації залученого капіталу має нульове значення, бо відсутній залучений капітал.

Коефіцієнт накопичення амортизації показує, що обладнання на підприємстві достатньо молоде, бо коефіцієнт не дуже великий. В 2009 році цей коефіцієнт зменшився майже в двічі на 0,099, що склало 43%. Однак в 2010 році знов збільшився 0,142. Це збільшення склало 110%. В 2010 році він майже наблизився до рівня початку 2008 року.

Відповідно до забезпеченості запасів можливі чотири типи фінансової стійкості

) Абсолютна стійкість - для забезпечення запасів достатньо власних обігових коштів; платоспроможність підприємства гарантована:

З<ВОК                                                                                           (3.1)

де     З - запаси;

ВОК - власні обігові кошти.

2) Нормальна стійкість - для забезпечення запасів крім обігових коштів залучають довгострокові кредити та позики; платоспроможність гарантована:

З<ВОК+К^Д                                                                                              (3.2)

де      К^д - довгострокові кредити та позики

) Нестійкий фінансовий стан - для забезпечення запасів крім власних обігових коштів та довгострокових кредитів і позик залучають короткострокові кредити та позики; платоспроможність порушена, але є можливість її відновити:

З<ВОК+К^Д+К^К                                                                              (3.3)

де     К^к - короткострокові кредити та позики.

. Кризовий фінансовий стан - для забезпечення запасів не вистачає «нормальних» джерел їх формування; підприємству загрожує банкрутство:

З>ВОК+К^Д+К^К                                                                              (3.4)

Аналізуючи узагальнені показники фінансової стійкості можна зробити висновок, що підприємство забезпечене обіговими засобами, коротко та довгостроковими пасивами для формування запасів, але має місце тенденція до їх зменшення.

Щодо виконання вище наведених параметрів фінансової стійкості, то фінансовий стан підприємства можна вважати абсолютно стійким.

Ліквідність підприємства - це можливість використовувати його активи в якості наявних коштів або швидко перетворювати їх в такі.

Результати розрахунку показників занесемо в таблиці 3.2.

Таблиця 3.2 - Аналіз і оцінка стану ліквідності підприємства

табл. 3.2 видно, що показники оцінки ліквідності знаходяться в задовільному стані, що видно з співвідношення до оптимальних значень. Лише коефіцієнт поточної ліквідності (покриття), який дає загальну оцінку рівня ліквідності і платоспроможності на кінець 2009 та 2010 років знаходиться трохи нижче норми. Він свідчить про можливість підприємства погасити поточні зобов'язання. В нашому випадку в 2009 році коефіцієнт покриття дорівнює 1,8, що означає, що на кожну 1 гривню поточних зобов'язань (боргів) підприємство мало 1,8 грн поточних активів. В 2008 році значення цього показника набуває оптимального - 2,48, а от в 2010 році знов падає до 1,57, що є навіть нижчим за значенням у 2008 році. Отже можна сказати, що таке значення коефіцієнту покриття говорить про те, що підприємство має не досить ліквідний баланс.

Коефіцієнт швидкої ліквідності, на відміну від попереднього, враховує якість оборотних активів і є більш суворим показником ліквідності, оскільки при його розрахунку враховуються найбільш ліквідні поточні активи.

У літературі наводиться орієнтовне нижче значення цього коефіцієнта, що дорівнює 1. Однак ця оцінка носить умовний характер. Якщо, коефіцієнт швидкої ліквідності дорівнює 0,5.то це означає, що на кожну гривню поточної заборгованості підприємство має лише 50 коп ліквідних активів. В нашому ж випадку в 2008 р коефіцієнт дорівнює 1,94, в 2009 - 1,207 і в 2010 році -1,08. Аналізуючи дану тенденцію можна зробити висновок, що показник швидкої ліквідності постійно зменшується, що є негативним для підприємства. Так, темп росту в 2009 році в порівнянні з 2008 роком становив 0,622, а в 2010 році в порівнянні з 2009 - 0,869. Хоча й темпи падіння зменшуються показник швидкої ліквідності наблизився до критичного.

Коефіцієнт абсолютної ліквідності є найбільш жорстким критерієм платоспроможності і показує яку частину короткострокової заборгованості підприємство може погасити найближчим часом:

Вважається, що значення цього коефіцієнта не повинно опускатися нижче за 0,2.

Коефіцієнт абсолютної ліквідності відповідає умовним значенням. Однак, для цього коефіцієнту існує також тенденція до зниження. Так в 2008 році він складав 1,28, а вже в 2009 - 0,31, зменшення відбулося на 0,97, темп падіння склав майже 75%. В 2010 році спостерігалося збільшення цього показника на 0,068, що склало 21%. Але в порівнянні з 2008 роком це було незначне збільшення. Тому можна зробити висновок, що стан підприємства значно погіршився.

Стосовно чистого оборотного капіталу, то підприємство вважається ліквідним, якщо цей показник набуває позитивного значення. За досліджуваний період значення показника чистого оборотного капіталу є невід’ємним. Але воно має постійну тенденцію до зниження. Темпи падіння в 2009 році становили 21%, а в 2010 - 52%.

Крім ліквідності важливим елементом аналізу є аналіз платоспроможності. Якщо ліквідність показує можливість погашення боргових зобов’язання у часі, то платоспроможність характеризує насільки підприємство забезпечено грошовими коштами для погашення поточних зобов’язань.

Платоспроможність - це способність підприємства розрахуватися за своїми зобов'язаннями. При доброму фінансовому стані підприємство платоспроможне. Платоспроможність є зовнішнім проявом фінансової стійкості підприємства. В ринкових умовах Платоспроможність підприємства є найважливішою умовою його господарської діяльності.

Основою для визнання підприємства неплатоспроможним є одна з наступних умов:

Коефіцієнт покриття має значення < 2;

Коефіцієнт забезпеченості підприємства власними коштами < 1.

Стосовно коефіцієнта забезпечення підприємства власними коштами, який і має оптимальне значення > 0,1

Кзаб(2008) = 0,597

Кзаб(2009) ⁼ 0,446

Кзаб(2010) = 0,371

Коефіцієнт забезпечення підприємства власними коштами на високому рівні. Він рівний в 2008 році 0,597, 0,446 в 2009 і 0,371 - в 2010 році при оптимальному значенні >0,1.

Так як розраховані коефіцієнти відповідають оптимальним значенням, то підприємство можна вважати досить платоспроможним.

Показники оборотності мають велике значення для оцінки фінансового положення компанії, оскільки швидкість обороту засобів безпосередньо впливає на платоспроможність фірми. Крім того, збільшення швидкості обороту засобів, за інших рівних умов, відбиває підвищення виробничо-технічного потенціалу фірми.

Кожний з показників оборотності показує скільки оборотів за рік робить один з видів активів підприємства. Прискорення оборотності дозволяє визволити фінансові ресурси та перерозподілити їх в необхідний напрямок.

За допомогою розрахунків було отримано наступні результати (табл. 3.3)

Таблиця 3.3 - Показники ділової активності підприємства

Коефіцієнт оборотності оборотних засобів в 2009 році зріс на 1,06, що становило 27%, однак у наступному році він зменшився на 67,3%. В зв’язку з цим в 2010 році в порівнянні з 2008 роком він впав на 58,5%. Коефіцієнт оборотності запасів має тенденцію аналогічну попереднє му показнику. В 2009 році він зріс на 1,05 (що склало 8,6%), але в 2010 році впав на 4,67 (відповідно 36,4%). Таким чином загальне падіння цього показника становило 30,9%.

Коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості постійно знижувався. Це перш за все пов’язано с тим, що на підприємстві збільшувалася кількість дебіторської заборгованості в той час коли дохід від реалізації збільшувався меншими темпами.

Таким чаном, по показникам оборотності підприємства має низький рівень ділової активності, який ще й знижується. Це негативно відображається на фінансової стійкості підприємства в короткостроковий період.

Фінансові результати діяльності підприємства відображають мету підприємства взагалі, її дохідність і є вирішальними для підприємства. Крім керівництва підприємства і колективу організації фінансові результати діяльності цікавлять інвесторів, кредиторів, державні органи, в першу чергу, податкову службу, фондові біржі. Операції формування і розподілу прибутку підприємства наведені в таблиці 3.4.

Зробимо висновки щодо розрахованих вище даних.

Дохід від валової реалізації протягом трьох років зменшувався, що є вже першим «мінусом» для підприємства.

Чистий дохід (виручка) від реалізації також має тенденцію до зниження, а отже в 2010 році значення даного показника було найнижчим.

Але, незважаючи на це, сумарні витрати також зростали. Так у 2008 році значення цього показника було 481,8 тис. грн, в 2009 - 876,6 тис. грн і в 2010 році - 301,6 тис. грн. При більш детальному розгляді операційних витрат, необхідно відмітити, що найбільшу їх частку складають витрати на оплату праці. I, нарешті, чистий прибуток від звичайної діяльності також зменшувався з роками. При розрахунках ми отримали такі дані: в 2008 році -217,0 тис. грн, в 2009 - 70,6 і в 2010 році, мали 64,4 тис. грн. збитку.

Таблиця 3.4 - Формування та розподіл прибутку підприємства

Отже загалом розраховані показники формування та розподілу прибутку на підприємстві знаходяться в поганому стані і майже всі мають тенденцію до зменшення протягом 2008 року.

Отже розраховуємо показники оцінки стану рентабельності підприємства та результати заносимо до таблиці 3.5.

Таблиця 3.5 - Оцінка стану рентабельності підприємства

Коефіцієнт рентабельності активів визначає скільки прибутку мало можливість одержати їх кожної гривні, вкладеної в активи. Отже: в нашому випадку цей коефіцієнт майже змінюється протягом трьох років. Найбільший прибуток підприємство мало змогло отримати у 2008 році.

Коефіцієнт рентабельності поточних активів був, відносно інших років, найбільшим у 2008 році. Він має тенденцію до зниження. В 2009 році він впав на 1,018, що склало 72,2%, в 2010 році - на 0,148, що склало 37,9%. Загальне падіння цього коефіцієнту в 2010 році в порівнянні з 2008 роком становить 82,8%.

Коефіцієнт рентабельності власного капіталу дає змогу оцінити кількість грошових одиниць чистого прибутку заробила кожна грошова одиниця, вкладена власниками акціонерного капіталу. Ми отримали такі значення: в 2008 році цей коефіцієнт дорівнював 1,829, в 2009 році - 0,402 і в 2009 році - 0,360. По цьому коефіцієнту також спостерігалось зниження. В 2009 році він впав на 1,427, що становить 78%, а в 2010 році - 0,042, що становить 10,4%. Загальне падіння цього коефіцієнту в 2010 році в порівнянні з 2008 роком становить 80,3%. Коефіцієнт рентабельності реалізованої продукції характеризує, скільки прибутку підприємство одержало з кожної гривні реалізованої продукції. 3 наших розрахунків ми визначили, що в 2008 році - 0,324, в 2009 -0,079, а от в 2009 році - 0,270. По цьому показнику в 2009 році спостерігалось падіння на 0,245, що складає 75,6%. Однак в 2010 році було зростання даного показника на 0,193 або на 244%. В зв’язку з цим загальне зменшення показника не таке критичне як для попередніх і становить 16%.

Таким чином, на основі проведеного аналізу можна зробити висновок, що по показникам рентабельності підприємство знаходиться у критичному фінансовому становищі. Тобто в короткостроковий період воно є дуже фінансово не стійким, що зменшує фінансову стійкість у довгостроковому періоду й може привести у майбутньому до банкрутства підприємства.

3.2 Групування підприємств по рівню фінансової безпеки на основі методів кластерного аналізу

Будь-яке виробництво завжди функціонує в умовах певного навколишнього середовища. При цьому під навколишнім середовищем варто розуміти не тільки природні ресурси, але й правове поле, фінансове середовище, нормативну базу й т.д. Невизначеність є як джерелом прибутку для бізнесу, так і джерелом ризику для підприємства, насамперед ризиком банкрутства.

Для досліджуваного підприємства існує ряд підприємств які є прямими конкурентами.

Так як для дослідження використовувалося 18 показників по чотирьох групах, то для зменшення пространства показників будемо використовувати метод рівня розвитку, алгоритм якого має наступний вигляд

Шаг 1. Розраховуються показники математичного сподівання, середнього квадратичного відхилення та варіації. Розрахунок здійснюється за наступними формулами

                                                                                            (3.5)

                                                                                    (3.6)

                                                                      (3.7)

де      - j-те спостереження для i-ої ознаки

Шаг 2. Розрахунок інформаційної цінності.

Деякі чинники можуть мати низький коефіцієнт варіації, тобто низьку інформаційну цінність, тому їх необхідно виключити з розглядання.

Показники інформаційної цінності розраховуються за наступною формулою

                                                                                              (3.8)

де      е - гранична величина.

Якщо значення  менше величини е=0,1, то показники вважаються постійними і виключаються з подальшого дослідження.

Шаг 3. Нормування.

Деякі дані можуть бути різних розмірностей, тому для приведення усіх даних для однієї розмірності необхідно проводити нормування.

Нормалізація ознак здійснюється по формулі:

                                                                                    (3.9)

де      х_ij - значення j-го показника для і-го періоду;_j - середньоквадратичне відхилення j-го показника;

 - середнє арифметичне значення j-го показника.

Шаг 4. Розрахунок матриці відстаней.

Матриця відстаней містить в собі відстані між двома об’єктами. Для її розрахунку використовуються різні формули (міри) відстаней. Найбільш поширеною є Евклідова відстань. Вона знаходиться по наступній формулі:

                                                        (3.10)

Шаг 5. Розрахунок еталону. Еталон - це точка у просторі з якою йде порівняння усіх інших обсягів. Еталон допомагає розраховувати інтегральний показник

Шаг 6. Розрахунок відстаней між існуючими об’єктами та об’єктом-еталоном.

Дана відстань розраховується за наступною формулою:

                                                                       (3.11)

де     Р₀ - об’єкт-еталон.

Шаг 7. Визначити інтегрального показника розвитку.

Інтегральний показник розвитку знаходиться за наступними формулами:

                                                                                   (3.12)

                                                                                   (3.13)

                                                                     (3.14)

Чим менше значення інтегрального показнику розвитку тим краще об’єкт.

Тому, що привести цей показник до прямого співвідношення необхідно розрахувати модифікований інтегральний показник.

Шаг 8. Розрахунок значення модифікованої комплексної оцінки:

                                                                                      (3.15)

Чим ближче значення комплексної оцінки до одиниці, тим кращим є показник фінансової безпеки підприємства.

Розрахунок показників фінансової безпеки 12 підприємств представлений в табл. 3.6

Таблиця 3.5 - Оцінка інтегральних показників фінансової безпеки підприємств

Для інтерпретації кількості можливих станів підприємства введемо лінгвістичну змінну «фінансова безпека підприємства». Розіб'ємо цю терми-множину на кілька нечітких компонентів - підмножин (три). Ці підмножини представлені в табл. 3.7.

Таблиця 3.7 - Терм-множина лінгвістичною зміною «фінансова безпека підприємства»

де а - інтегральний показник по кожній групі

Далі за допомогою методу К-середнього визначимо підприємства які увійшли в той або інший кластер. Початкові дані наведено на рис. 3.1.

Рисунок 3.1 - Початкові дані

Установлюємо умовну розбивку на 3 кластери, причому розбивка йде по рядках (див. рис. 3.2).

Рисунок 3.2 - Вибір кількості кластерів і змінних

Стандартний аналіз показує, що розбивка на кластери відбулася після 2-х ітерацій (див. рис. 3.3).

Рисунок 3.3 - Показники розбивки на кластери

Після розбивки на кластери одержуємо наступні результати (рис. 3.4-3.6).

Рисунок 3.4 - Елементи першого кластеру

Рсунок 3.5 - Елементи другого кластеру

Рсунок 3.6 - Елементи третього кластеру

Графічне зображення середніх значень представлено на рис. 3.7.

Рисунок 3.7 - Графічне зображення середніх значень

Рис. 3.7 показує, що кластери мають різні середні значення. Отже, кластери можна розподілити в наступний спосіб (табл. 3.8).

Таблиця 3.8 - Розподіл терм-множини відносно кластерів

Таким чином, було проведено кластеризацію підприємств по рівню фінансової безпеки, що дозволоило виділити три кластери

3.3 Розробка дискримінантних моделей оцінки рівня фінансової безпеки підприємства

Відповідно до даного розподілу підприємств на основі методу дискримінантного аналізу можна знайти дискримінантну функцію для кожної групи показників і значимість для певного типу фінансової стабільності. Далі класифікуємо підприємства відповідно до проведеного аналізу. Провадимо вибір незалежної змінної та залежних (рис. 3.8).

Рисунок 3.8 - Вибір залежних та незалежних змінних

Визначаємо кількість груп «фінансового безпеки підприємства» (див. рис. 3.9).

Рисунок 3.9 - Вибір кількості груп

Після чого проводимо загальний дискримінантний аналіз функцій (див. рис. 3.10).

Рисунок 3.10 - Загальна статистика дискримінантної функції

Number of variables in the model - число змінних у моделі 4, Wilks lambda - значення лямбди Уилкса: 0,05, аpprox. F (8, 8) = 3,27 - наближене значення F - статистики, пов'язаної з лямбда Уилкса. P - рівень значимості F - критерію для значення - 0,0567.

Значення статистики Уилкса лежить в інтервалі [0,1]. Значення статистики Уилкса, що лежать близько 0, свідчать про гарну дискримінацію, а значення, що лежать близько 1, свідчать про погану дискримінацію. Інакше кажучи, це можна виразити в такий спосіб: якщо значення лямбда Уилкса близько до 0, то потужність дискримінації (потужність=1) - імовірність помилки близька до 1, якщо лямбда Уилкса близька до 1, то потужність близька до 0.

За даними показника Wilks lambda (Значення лямбди Уилкса) рівного 0,05 і за значенням F-критерію рівного 3,27, можна зробити висновок, що дана класифікація коректна.

Класифікаційна матриця представлена на рис. 3.11.

Рисунок 3.11 - Класифікаційна матриця

З матриці можна зробити висновок, що відсоток коректності у всіх груп 100%, тобто всі групи містять коректно віднесені елементи.

Здійснимо більш розгорнутий аналіз. Для цього за допомогою метрики Махаланобиса визначаться відстань від всіх n об'єктів до центра ваги кожної групи (вектор середніх), обумовлених по навчальній вибірці. Віднесення експертом i-ого об'єкта в j-ую групу вважається помилковим, якщо відстань Махаланобіса від об'єкта до центра його групи значно вище, ніж від нього до центра інших груп, а апостеріорна ймовірність влучення у свою групу нижче критичного значення. У цьому випадку об'єкт уважається некоректно віднесеним і повинен бути виключений з вибірки.

Процедура виключення об'єкта з навчальних вибірок полягає в тому, що в таблиці вихідних даних у того об'єкта, що повинен бути виключений з вибірки (він позначений «*»), убирається номер приналежності до цієї групи. після чого процес тестування повторюється. По припущенню, спочатку вбирається той об'єкт, що найбільше не підходить до певній групі, тобто в нього найбільша відстань Махаланобіса й найменша апостеріорна ймовірність.

При видаленні чергового об'єкта із групи потрібно пам'ятати, що при видаленні зміщається центр ваги групи (вектор середніх), тому що він визначається за залишившимся спостереженнями. Після видалення чергового підприємства зі списку навчальних вибірок не виключено, що з'являться нові некоректно віднесені підприємства, які до видалення були як правильно віднесені. Тому дану процедуру потрібно проводити, видаляючи на кожному кроці лише по одному об'єкті, і, повертаючи його назад у навчальні вибірки, якщо при видалення цього об'єкта відбулися занадто сильні зміни (більшість підприємств, які були віднесені як правильні, позначаються як некоректно віднесені підприємства).

Процедура виключення спостережень триває доти, поки загальний коефіцієнт коректності в класифікаційній матриці не досягне 100%, тобто всі спостереження навчальних вибірок будуть правильно віднесені до відповідних груп.

Матриця Махаланобіса представлена на рис. 3.12.

Рисунок 3.12 - Класифікацію по рядках

З рис. 3.12 видно, що всі підприємства коректно віднесені. Аналіз змінних, які увійшли в модель, представлений на рис. 3.13.

Рисунок 3.13 - Аналіз змінних, які увійшли в модель

Далі проводимо оцінку значимості дискримінантної функції (див. рис. 3.14).

Рисунок 3.14 - Оцінка значимості дискримінантної функції

Для першої функції власне число дорівнює 9,55, значення дискримінантної функції досить потужне. Частка дисперсії пояснюючий розподіл на класи дорівнює 0,959680.

Далі варто визначити відносний внесок кожного показника (див. рис. 3.15).

Рисунок 3.15 - Відносний внесок кожного показника

Отже, факторна структура може бути представлена в такий спосіб, як на рис. 3.16.

Рисунок 3.16 - Факторна структура

Провівши статистичний аналіз факторної структури, можна говорити про значимості кожного коефіцієнта в групі.

Середнє значення канонічних змінних для кожних класів представлене на рис. 3.17.

Рисунок 3.17 - Середнє значення канонічних змінних

Побудуємо класифікаційну функцію для кожного класу (функцію розпізнавання). Функції розпізнавання представлені на рис. 3.18.

Рисунок 3.18 - Функції розпізнавання

Отже класифікаційні функції виглядають так:(X)= -23,9565 +56,63А1+5,16А2+74,81А3+46,9А4;(X)= -47,58 +101,08А1+13,4А2+94,4А3+57,7А4;(X)= -89,04 +112,9А1-11,55А2+159,18А3+110,55А4;

Графік розподілу підприємств щодо побудованих дискримінантних функцій представлений на рис. 3.19. З наведеного графіка чітко видно відмінність станів фінансової безпеки..

Рисунок 3.19 - Графік розподілу підприємств щодо побудованих дискримінантних функцій

Провівши дискримінантний аналіз, можна класифікувати групи підприємств відповідно до дискримінантних функцій щодо стану фінансової безпеки (див. табл. 3.7).

Таблиця 3.9 - Групи підприємств відповідно до дискримінантних функцій

Таким чином, використання дискримінантного аналізу дозволяє чітко визначити в яку групу попаде підприємство по показниках фінансовій безпеки.

Висновки

Таким чином, у роботі була проаналізована проблема оцінки фінансової безпеки підприємств в Україні, описані існуючі моделі оцінки фінансової безпеки, проведений комплексний аналіз фінансово-господарської діяльності підприємства та зроблені висновки щодо фінансової безпеки. На основі цього була побудована модель комплексної оцінки фінансової безпеки підприємства, яка охоплює всі основні групи фінансових показників діяльності підприємства.

У першому розділі роботи був проведений аналіз проблеми оцінки фінансової безпеки підприємства у сучасному українському економічному просторі, який дозволив зробити наступні висновки.

Оцінка фінансової безпеки - це комплекс послідовних взаємозв'язаних заходів фінансово-економічного характеру, спрямованих на виведення суб'єкта господарювання з кризи та обґрунтування причин Ії настання, та прийняття рішення щодо кредитоспроможності підприємства.

Особливе місце в процесі оцінки фінансової безпеки належить заходам фінансово-економічного характеру, які відображають фінансові відносини, що виникають у процесі мобілізації та використання внутрішніх і зовнішніх фінансових джерел підприємств. Джерелами фінансування можуть бути кошти, залучені на умовах позики чи на умовах власності; на поворотній або безповоротній основі. Метою оцінки фінансової безпеки є розрахунок фінансових показників або їх груп для усунення можливих причин погіршення фінансового стану або прийняття рішення про надання цьому підприємству банківського кредиту.

У другому розділі роботи був проведений комплексний аналіз методів та моделей оцінки фінансової безпеки підприємств. У третьому розділі була побудована модель комплексної оцінки фінансової безпеки за допомогою кластерного та дискримінантного аналізів. Побудована модель відображає реальний стан фінансової безпеки.

Список використаних джерел

1    Закон України «Про основи національної безпеки України».

2       Закон України «Про інформацію».

         Закон України «Про захист від недобросовісної конкуренції».

         Постанова Верховної Ради України від 18.07.1995 р. №532-95-п «Про Концепцію (основи державної політики) національної безпеки України».

5    Методика №81 - Методика проведения углубленного анализа финансово-хозяйственного состояния платежеспособности предприятий и организаций, утвержденная приказом Агентства по вопросам предотвращения банкротства предприятий и организаций от 27.06.1997 №81.

6       Методика №37 - Методика проведения углубленного анализа финансово-хозяйственного состояния неплатежеспособных предприятий и организаций, утвержденная приказом Агентства по вопросам предотвращения банкротства предприятий и организаций от 21.03.1997 №37.

7    Горячева К.С. Финансовая безопасность предприятия, сущность и место в системе экономической безопасности // Экономист. - 2003. - №8. - С. 65-67.

8       Папехин Р.С. Факторы финансовой устойчивости и безопасности предприятия: Автореф. дис. канд. эконом. наук. Волгоград., 2007. - 21 с.

         Кузенко Т.Б., Прохорова В.В., Саблина Н.В. Управление финасовой безопасностью на предприятии // Бизнес Информ №12 (1), 2007. - 2008. - C. 27-29.

         Кириченко О.А. Вдосконалення управління фінансовою безпекою підприємств в умовах фінансової кризи // Финансовые рынки и ценные бумаги, 2009. - №16. - 2009. - С. 22-28

         Горячева К.С. Механізми управління фінансовою безпекою підприємства // автореферат. К.2006

         Кім Ю.Г. Проблеми забезпечення фінансової безпеки підприємства // наукова стаття.

         Барановський О.І. Фінансова безпека: монографія. Інститут економічного прогнозування. - К.: Фенікс, 1999. - 338 с.

14  Экономическая безопасность: Производство - финансы - банки. / Под ред. В.К. Сенчагова. - М.: Финстатинформ, 1998. - 616 с.

15     Мунтіян В.І. Економічна безпека України: монографія. - К.: КВІЦ, 1999. - 461 с.

         Козаченко Г.В., Пономарьов В.П., Ляшенко О.М. Економічна безпека підприємства: сутність та механізми забезпечення: монографія. - К.: Лібра, 2003. - 280 с.

         Глобалізація і безпека розвитку: монографія / За ред. О.Г. Білоруса. - К.: КНЕУ, 2001. - 733 с.

         Міжнародне оподаткування: навчальний посібник. - К.: Центр навчальної літератури, 2003. - 550 с.

         Ведута Е.Н. Государственные экономические стратегии. - М., 1998. - 440 с.

         Качка Т. Боротьба з відмиванням грошей: Комплексний порівняльно-правовий аналіз відповідності законодавства України acquis Європейського Союзу в сфері боротьби та запобігання легалізації доходів, отриманих злочинним шляхом. - К.: Реферат, 2004. - 288 с.

         Жаліло Я.А. Економічна стратегія держави: теорія, методологія, практика: Монографія. - К.: НІСД, 2003. - 368 с.

         Хасбулатов Р.И. Мировая экономика: В 2-х т. Т.1. - М.: Экономика, 2001. - Т.1 - 598 с.; Т.2 - 674 с.

23     Алдохин И.П., Кулиш С.А. Экономическая кибернетика. - Харьков: Высшая школа. Изд-во при Харьк. ун-те, 1983. - 224 с.

24  Артеменко В.Г., Беллендир М.В. Финансовый анализ. - М.: ДИС, 2007. - 128 с.

      Баканов М.И., Шеремет А.Д. Теория экономического анализа. - М.: Финансы и статистика, 2003. - 223 с.

26  Бланк Й.А. Стратегия и тактика управлення финансами. - К.: МП «ИТЕМ» 2006. - 345 с.

27     Економіка підприємств: Підручник / Під заг. ред. С.Ф. Подкропивного. - К.: КНЕУ, 2001. - 528 с.

         Енциклопедичний словник бізнесмена: Менеджмент, маркетинг, інформатика / За заг. ред. М. І. Молдованова. - К.: Техніка, 1993. - 643 с.

29     Забродский В., Кизим Н, Смышляева Л., Трескунова Л. Концепция финансовой диагностики предприятия // Бизнес Информ. - 1999. - №17-18. - с. 47-51.

30  Клебанова Т.С., Дубровина Н.А., Милов А.В., Раевнева Е.В., Полякова О.Ю. Эконометрия на персональном компьютере: Уч. пособие. - Х.: Изд. ХГЭУ, 2002. - 208 с.

31     Крестника М.Н. Финансовое состояние предприятия. Методика оценки - К.: «Либідь», 2001. - 224 с.

         Менеджмент организации. Учебное пособие. / Под ред. д.э.н., проф. З.П. Румянцевой, д.э.н., проф. Н.А. Саломатина. - М.: Инфра-М, 2005 - 430 с.

         Методические рекомендации и задания курса «Эконометрия» для студентов специальностей 7.050104 и 6.050100 всех форм обучения. / Сост. Т.С. Клебанова, Е.В. Раевнева, Н.А. Дубровина. - Харьков: РИО ХГЭУ, 2006. - 52 с.

         Стоянова Е.С., Финансовый менеджмент: теория и практика. - М.: Изд-во «Перспектива», 1998.

         Терещенко О.О. Санація підприємств у світлі нового законодавства про фінансову неспроможність // Економіка України. - 2000. - №11. - с. 31-36.

36  Фінанси підприємств: Підручник / Під ред. проф. А.М. Поддєрьогіна. - К.: КНЕУ, 2000. - 460 с.

37     Четыркин Е. Статистические методы прогнозирования. - М.: Статистика, 1997. - 290 с.

         Бакаев А.С. Шейдман Л.З. Учетная политика предприятия. - М., 2004.

         Баканов М.И., Шеремет А.Д. Теория экономического анализа. - М.: Финансы и статистика, 2003. - 223 с.

         Балабанов И.Т. Основы финансового менеджмента. - М.: Финансы и статистика, 1994.

         Беристайн А.А. Анализ финансовой отчетности: Пер. с англ. - М. Финансы и статистика, 1996.

         Бухгалтерский учет./ Под ред. П.С. Безруких. - 2-е изд., перераб. и доп. - М.: Бухгалтерский учет, 2006.

         Джорж Сорос Алхимия финансов: Пер. с англ. - М.: «Инфра - М», 1997 - 416 с.

         Друри К. Введение в управленческий и производственный учет: Пер. с англ. - М.: Аудит, 1994.

45  Ковалев В.В. Сборник задач по финансовому анализу - М.: Финансы и статистика, 2006 - 127 с.

46     Ковалев В.В. Финансовый анализ. - М.: Финансовы и статистика, 2006 - 512 с.

         Ковалев В.В., Патров В.В. Как читать баланс - М.: Финансы и статистика, 2001 - 432 с.

         Кондраков Н.П. Бухгалтерский учет, анализ хозяйственной деятельности и аудит в условиях рынка. - М.: Перспектива, 2002.

         Кукукина И.Г. Финансовый менеджмент. - Ив.: «Иваново», 1996 - 137 с.

         Макконел К.Р., Брю С.Л. Зкономикс: Принципы, проблемы и политика. В 2-х т.: Пер. с. англ. - М.: Республика, 1993.

         Муравьев А.И. Теория экономического анализа. - М.: Финансы и статистика, 2004.

         Мюллер Г., Гернон Х., Миик Г. Учет: международная перспектива: Пер. с англ. - М.: Финансы и статистика, 2002.

         Павлова А.В. Анализ прибыльности и рентабельности предприятий. - М.: Финансы, 2006.

         Палий В.Ф., Сокоов Я.В. Теория бухгалтерского учета. - М. Финансы и статистика, 2003.

         Финансовый менеджмент. - Под ред. Е.С. Стояновой. - М.: Перспектива, 2001. - 268 с.

         Холт Р.Н. Основы финансового менеджмента. - М.: Дело, 2003.

         Шеремет А.Д., Сайфулин Р.С. Методика финансового анализа. - М.: Инфра - М: 2003 - 172 с.

         Шнейдман Л.З. Учет новых видов имущества и операций. - М., 1994 (Биб-ка ж. «Бухгалтерский учет»).

59  http://www.vensim.com

60  http://www.cfin.ru

61     http://www.bis.ru

62  Закон України «Про охорону праці», листопад 2002 р.

63     ГОСТ 12.0.003 - 74 ССБТ. Опасные и вредные производственные факторы. Классификация. - Введ. 01.01.76.

64  ГОСТ 12.1.005-88 ССБТ. Общие санитарно-гигиенические требования к воздуху рабочей зоны. - Введ. 01.01.89.

65  СНиП 2.04.05-91 Нормы проектирования. Отопление, вентиляция и кондиционирование воздуха. - М.: Стройиздат, 1991

66     ДБН В.2.5-28-2006 Природне і штучне освітлення. К.: Мінбуд. Укр., 2006. - 74 с.

67  ГОСТ 12.1.003-83* ССБТ. Шум. Общие требования безопасности.

68     ГОСТ 12.1.002-84 ССБТ. Электрические поля промышленной частоты. Допустимые уровни напряжённости на рабочих местах.

         ГОСТ 12.1.045-84 ССБТ. Электростатические поля. Допустимые уровни на рабочих местах и требования к проведению контроля.

         ГОСТ 17.1.3.03-77*. Правила выбора и оценка качества источников централизованного хозяйственно-питьевого водоснабжения. - Введ. 01.07.78.

71  НПАОП 0.00 - 1.31 - 99 Правила охорони праці під час експлуатації ЕОМ.

72     Державні санітарні правила і норми роботи з візуальними дисплейними терміналами електронно-обчислювальних машин ДСанПіН 3.3.2.007, Київ 1998.

         Методические указания к созданию благоприятных условий труда пользователей ПЭВМ, работающих с дисплеями на ИВЦ - Харьков: Минздрав УССР, 1986.

74     Правила устройства электроустановок. Энергоатомиздат, 1987.

         НПАОП 40.1 - 1.32 - 01 Правила будови електроустановок. Електрообладнання спеціальних установок.

         НАПБ Б.03.002-2007 Норми визначення категорій приміщень, будинків та зовнішніх установок за вибухопожежною та пожежною небезпекою. Київ -2007.

         ДБН В.1.1 - 7 - 2002 Пожежна безпека об’єктів.

78  Дуганов Г.В. и др. Охрана окружающей природной среды. - К.:Выща шк. 1988. - 304 с.