Процес формування етнічної ідентифікації
Висновки
Список використаних джерел та літератури
Вступ
Людина стає особистістю в процесі соціалізації, тобто внаслідок залучення до соціальних відносин, засвоєння соціального досвіду і відтворення його у своїй діяльності. Соціалізація особистості охоплює всі сфери її життєдіяльності, впливає на вибір способу життя, який в свою чергу впливає на подальше формування соціально-активної особистості.
Соціалізацію можна розглядати як процес становлення соціальної особистості, навчання та засвоєння індивідом соціальних норм та культурних цінностей, установок та зразків поведінки того суспільства, соціальної групи та громади, до яких він належить. На сьогоднішній день процес соціалізації є предметом дослідження багатьох спеціалістів різних галузей наукового знання. Науковці розглядають різні аспекти цього процесу, досліджують механізми, етапи, стадії, закономірності становлення та фактори соціалізації. Однією з важливіших сфер, яка постійно привертає увагу дослідників, та в якій розгортається зміст процесу соціалізації - є самосвідомість.
Самосвідомість людини по праву вважається вищою формою розвитку людської свідомості. Вона є базовим конструктом особистості та відображає рівень розвитку свідомості та її спрямованість. Орієнтована самосвідомість на внутрішній світ людини, на осмислення людиною своїх дій, почуттів, думок, мотивів поведінки, інтересів, своєї позиції в суспільстві. За допомогою самосвідомості особистість має можливість пізнавати свою сутність, удосконалювати себе, самостійно організовувати своє життя, розвивати свої творчі можливості. У контексті окресленої проблеми слід зазначити, що серед учених немає єдиного підходу до визначення національної самосвідомості. Існують різні точки зору щодо розуміння її сутності та змісту. На нашу думку, це обумовлюється як складністю самого суспільного феномену, так і неможливістю протягом тривалого часу повноцінно його досліджувати, оскільки у попередній радянський період етнонаціональна проблематика перебувала під тиском тоталітарної ідеології та класової упередженості, що призвело до звуження дослідницького поля національної самосвідомості й неможливості її розгляду як окремого предмета наукових досліджень.
Етнічність має абсолютно очевидний звязок з політикою, її можна розглядати як специфічний політичний ресурс, який цілком природно нерідко використовується різними політичними силами для досягнення своїх політичних цілей і є потужним політичним ресурсом. Історія людства знає чимало прикладів, які демонструють очевидну роль етнічності у формуванні та розпаді держав, у міждержавних відносинах, у виникненні та ескалації етнічних конфліктів, її значення в процесі державного будівництва, у внутрішньополітичному житті держав, у міжнародній політиці.
У звязку з цим одним з актуальних питань політології є питання про вплив етнічності на політичну ідентичність, політичну свідомість і поведінку соціальних субєктів, визначення форм, в яких проявляється політичне значення етнічності, прийомів і методів політизації етнічності, місця етнічності в арсеналі засобів сучасної політики.
Метою роботи зясувати на основі аналізу концепцій дослідників сутнісні ознаки формування етнічної самосвідомості та ідентифікації.
Згідно мети було визначено ряд завдань:
-визначення поняття етнічна самосвідомість;
-охарактерезування процесу формування етнічної ідентифікації;
зясування взаємозвязку між етнічною самосвідомістю та етнічною ідентифікацією.
Обєктом дослідження виступають чинники формування етнічної самосвідомості та етнічної ідентифікації.
Предметом реферату є процес формування етнічної самосвідомості та етнічної ідентичності.
1.Сутність поняття етнічна самосвідомість та його характеристика
На думку Ю. Бромлея, етнос - це відкрита система, яка підпорядкована законам розвитку суспільства і тому не має особливих закономірностей.
К. Чистяков розглядає етнос/етнічну спільність як історично створену стійку, сталу соціальну спільність, що усвідомлюється людьми, які зараховують себе до неї від народження як спільність несоціальну.
На думку Л. Гумільова, етнос - це закрита соціальна система, причому самодостатня для свого розвитку і відтворення. Цю думку підтримує етнолог А. Пономарьов, стверджуючи, що етнос відзначається не спільними з іншими етносами рисами, а відмінними, своєрідними й не схожими на риси інших народів і доки вони існують, існують і етноси. Але водночас з тим, ми не поділяємо принцип компліментарності, що його запропонував Л. Гумільов. Виходячи з цього принципу, особа інтегрується в етнос тільки на основі почуття несвідомого, природної симпатії осіб, які у такий спосіб створюють етнос, бо протиставлення свій та чужий (ми - вони), дане членам суспільства у свідомості, виконує функцію індикатора для визначення етнічної приналежності спільноти [2].
Спільнота - це обєднання індивідів, яке стає реальністю внаслідок належності індивіда до культурно-психічної цілісності життєвого світу. Етнічна спільнота - етнотвірна структура, тобто базова для інших різних спільнот, які є дериваційними стосовно до неї, бо саме вона виконує регулятивну функцію. Ця спільнота визначає простір можливих адаптацій чи засвоєнь іншородних культурних елементів. Етнос залишається ідентичним, якщо в ньому існує завязаність культурогенезу, тобто доки існує опірність щодо іншорідних засвоєнь культурних елементів іззовні, інші - більш сприйнятливі до запозичень тощо. Це пояснюється ментальністью етносу або послабленням його регулятивної функції. Регулятивну функцію в етнічній спільноті виконує етнокультура. Етнічна спільнота - це спільнота, повязана певною культурою, в основі якої формування самосвідомості етносу - спільності походження, мови, релігії, специфічних компонентів культури, традицій, етнічних установлень стереотипів поведінки тощо. Вона являє собою субєктивну рівнодіючу обєктивність елементів етнічної спільности і розглядається як осмислення людиною своєї приналежності до певного ми у співвідношенні з вони, що дає змогу етносу самоідентифікуватися і самовизнаватися. Самосвідомість і самоназва - фіксують момент утворення етносу, коли обєктивні чинники існування етносу перетворюються на чинник самосвідомості. В етносі все перебуває в єдності, де кожний елемент буття пов'язаний з іншим і силою традицій набуває звязку генетичної памяті етнічної свідомості. Вона створює не тільки почуття кровної, але й духовної спорідненості, сягаючи найістотніших глибин міфологічної, естетичної та моральної чуттєвості.
В етнічній самосвідомості розрізняють індивідуальний (особистий) та індивідуальний рівень. На індивідуальному рівні етнічна самосвідомість виступає як колективне уявлення щодо єдності території, спільноти мови, походження тощо. Особистий рівень етнічної самосвідомості включає етнічну ідентичність і образ окремої етнічної групи [7, с. 18].
Етнічна самосвідомість розглядалась багатьма науковцями, але ще й досі існують деякі розбіжності щодо її визначення. Найбільш розповсюдженим визначенням етнічної самосвідомості є тлумачення її як форми усвідомлення людьми своєї етнічної належності.
В.О. Ядов визначає етнічну самосвідомість як усвідомлення належності до свого народу, історичного минулого, території, уявлення про його культуру, мову, відношення до етнічних цінностей, усвідомлення етнічних інтересів та готовність за ради них діяти.
В.Ю. Хотинець визначає етнічну самосвідомість як цілісне утворення, яке проходить в своєму становленні два рівня: перший - типологічний, на якому формується уявлення про етнічні особливості спільноти; другий - ідентифікаційний, на якому формується етнічна самоідентифікація. Психологічну структуру етнічної самосвідомості В.Ю. Хотинець визначає наступними компонентами: 1) усвідомлення особливостей етнічної культури своєї етнічної спільноти; 2) усвідомлення психологічних особливостей своєї етнічної спільноти; 3) усвідомлення тотожності зі своєю етнічною спільнотою; 4) усвідомлення власних етнопсихологічних особливостей; 5) усвідомлення себе я якості субєкта своєї етнічної спільноти; 6) соціально-етична самооцінка етнічності [14].
Важливою в контексті окресленої проблеми є думка українського вченого І. Кресіної, яка стверджує, що етнічна самосвідомість - це усвідомлення державно-політичної, громадянсько-територіальної спільності (соборності), духовної єдності, етнічної та історичної спорідненості, психологічної, культурної самобутності та неповторності. Етнічна самосвідомість виступає як усвідомлення спільнотою або окремою людиною своєї національної (поряд з етнічною) належності, спільності історичної долі, специфічності геополітичних, культурних, соціальних, історичних чинників [11, с. 87].
На думку М. Джунусова, етнічна самосвідомість виражається в усвідомленні нацією себе як суспільного цілого, відмінного від інших національностей. Більше того, дослідник вважає, що однією із сутнісних характеристик національної самосвідомості є вживання її представниками єдиної назви (етноніма) [5, с. 233].
Заслуговує на увагу й інше, з методологічної точки зору, розуміння етнічна самосвідомості, а саме, через категорію відображення. Так, Г. Глазерман відзначає, що національна самосвідомість є відображенням обєктивних національних інтересів, які визначають становище етносу чи нації в системі суспільних, у тому числі і міжнародних, відносин [3, с. 79].
Досить часто національна самосвідомість розглядається як результат порівняння, співвіднесення подібних та відмінних рис з іншими національними спільнотами. Зокрема, Б.Поршнєв переконливо доводить, що відношення нації до самої себе і до інших спільнот виступає важливим засобом механізму її формування. Субєктивна сторона будь-якої реально існуючої спільноти людей, будь-якого колективу конституюється шляхом двоєдиного і двостороннього психологічного явища, яке визначається вираженням ми і вони, шляхом відмінності від інших спільнот, колективів, груп людей і одночасно уподібнення в чому-небудь людей між собою всередині групи... [12, с. 80-81]. Подібної точки зору дотримується А. Дашдамиров, стверджуючи, що національна самосвідомість є актуально вираженим відношенням даної нації до самої себе та до інших народів [13, с. 34].
У зясуванні сутності самосвідомості соціальних груп, спільнот важливою є точка зору А. Улєдова, який зазначає, що самосвідомість виступає стрижнем свідомості соціального субєкта. Вона являє собою духовні утворення, в яких соціальний субєкт усвідомлює спільні, корінні інтереси, місце в суспільстві, відношення до інших класів, до держави, до суспільства в цілому. Саме цими чинниками визначається місце самосвідомості в свідомості соціального субєкта, значення в його життєдіяльності.
У зясуванні структури досліджуваного феномену важливою є точка зору Л. Дробіжевої, яка вважає, що національна самосвідомість як духовне утворення включає: національні автостереотипи (стійкі, досить часто ірраціональні уявлення, оцінки і т.ін., повязані зі своїм народом); уявлення про територію, культуру, мову, про історичне минуле; а також емоційну складову - відношення до культурних та історичних цінностей свого народу. Найголовнішим компонентом національної самосвідомості, вважає вчений, є національні інтереси, які стимулюють діяльність людей [6, с. 113]. Інший дослідник О. Мухамметбердиєв, крім системи автостереотипів, до структури національної самосвідомості відносить ряд гетеростереотипів (відповідний комплекс установок, повязаний з націями-сусідами). Учений подає структуру національної/етнічної самосвідомості у вигляді системи, яка включає чотири рівні відображення національного буття, а саме: когнітивно-раціональний (поняття, знання, символи); аксіологічний (оцінні погляди, думки, судження, уявлення); емоційний (почуття, настрої, переживання), регулятивний (орієнтації, установки, інтереси, потреби). Подібна структура дає можливість визначити національну/етнічну самосвідомість як систему таких обєктів пізнання: нація в цілому; цінності національної культури; національна історія; національна держава; національна Батьківщина; національне майбутнє; нації-сусіди [13, с. 43-44].
Етнічна свідомість формується під впливом факторів етнічної культури, способу життя етнічної спільності. Кожна культура має свою етнокультуру, своє уявлення про неї, що розгортається як в прямих характеристиках, включаючи те, якою повинна бути людина, до чого потрібно прагнути в думках і вчинках, так і в опосередкованих уявленнях, закріплених в контексті норм, традицій, звичаїв, всієї системи фольклору, мови світосприймання, категорій культури.
Етнічна компетентність (термін М. Шульги) дозволяє її представникові орієнтуватися у світі власної культури і водночас відчувати її межі, її закінчення і початок світу іншої культури. Процес етнізації завершується формуванням етнофору, тобто носія етнічних якостей, певної етнокультури [2].
.Процес формування етнічної ідентифікації
Політична ідентичність як самовизначення особи в термінах співвіднесення себе з певною політичною організацією, політичною групою, політичним лідером веде до появи стійких зразків політичної поведінки - голосування впродовж багатьох років за одну й ту ж партію, підтримки моральної і діями певної політичної організації або політичного лідера.
Політична ідентичність формується в результаті механізму політичної ідентифікації, який в свою чергу є частиною процесу соціалізації і залежить від безлічі факторів обєктивного і субєктивного характеру.
Досліджуючи механізм політичної самоідентифікації особи в умовах формування плюралістичного суспільства, український соціолог О. Рєзнік дає таке визначення: Політична ідентифікація особи - це процес солідаризації індивіда з політичним лідером, з певною політичною спільнотою, з ідеологією соціальних груп, їхніми політичними символами. Ідентифікуючись, особа бере на себе певну політичну роль з обовязковим набором прав, привілеїв і обовязків, освоює і втілює політичні цінності, погляди, ідеали [15, 283].
Загальноприйнятим визначенням є те, що етнічна ідентифікація - це процес усвідомлення своєї належності до певної етнічної групи. Деякі науковці розглядають акт ідентифікації як емоційно-когнітивний процес ототожнення субєкта - себе з іншим субєктом, з групою. Продуктом етнічної ідентифікації є етнічна ідентичність особистості.
Розглядаючи етнічну ідентичність через синтез когнітивного, афективного та поведінкового компонентів самосвідомості, можна визначити її зміст. Когнітивний компонент містить в собі усвідомлення людиною належності до групи та досягається шляхом порівняння своєї групи з іншими по певним критеріям. Таким чином, в основі етнічної ідентичності лежать когнітивні процеси пізнання оточуючого етносоціального світу. Афективний компонент відображає відношення до власної етнічної спільноти та належність до неї. Поведінковий компонент розуміється як механізм прояву себе як члена етнічної групи, на основі якого формується система відношення та дій в різноманітних етноконтактних ситуаціях.
Теоретичний аналіз сучасної психологічної літератури з проблем етнічної самосвідомості особистості дозволяє говорити про значну кількість публікацій та широкий спектр питань, які порушуються в них, але в той же час ця проблема залишається однією з спірних та важких в сучасній психології. Науковцями розглядались загальнотеоретичні питання розвитку етнічних спільнот, проблеми етнічної та національної свідомості, самосвідомості та їх компонентів, мовні аспекти. Незважаючи на це, залишається багато питань, які розкриті недостатньо широко.
Зацікавленість науковців феноменом етнічної самосвідомості набуває все більшої популярності, що обумовлюється відсутністю чітких визначень самосвідомості, розуміння механізмів іі функціонування, становлення та розвитку. Також слід зазначити, що подальше дослідження проблем етнічної самосвідомості у сучасної людини стає дуже важливим, тому що на теперішній час звязки між народами стали більш різноманітними та тіснішими, хоча Україна і без того завжди вважалась поліетнічною країною. Дослідження цієї проблеми необхідне також і для вибору оптимального шляху розвитку сучасних культурних та мовних процесів в українському суспільстві, що потребує розкриття механізму практичної дії етнічної самосвідомості [10].
Етнічний Я-образ особистості формується в результаті ідентифікації особистості з етнічною спільнотою та виконує низку важливих функцій, головною серед яких можна вважати функцію регуляції поведінки особи в різноманітних ситуаціях міжетнічної взаємодії. Усвідомлення власної етнічної належності та уявлення про себе як представника певного етносу забезпечує оптимальну адаптацію субєкта до умов соціального буття, умов поліетнічної реальності, уможливлює успішну діяльність у процесі постійного співвіднесення своїх життєвих позицій, настанов, цінностей із вимогами й нормами тієї етнічної спільноти, з якою особистість себе ідентифікує.
Дослідження проблеми етнічної ідентифікації в історичному плані дозволяє дійти висновку, що в процесі її формування в залежності від поєднання різних причин і умов можуть складатися її основні типи, що характеризуються стійкими рисами та ознаками:
·нормальна, коли при позитивному сприйнятті образу своєї етнічної групи (народу) потреба в ідентифікації з нею залежить як від самої особистості, так і від певної ситуації, тому відхилення від «норми» можуть змінюватися в напрямі зростання чи згасання ідентифікації;
·етнодомінуюча, коли етнічним цінностям надається перевага порівняно з іншими видами ідентичності (сімейної, професійної, громадянської тощо), що нерідко є підставою для обмеження громадянських прав та етнічної дискримінації;
·агресивно-фанатична, коли через абсолютизацію етнічних інтересів особа готова вдаватися до будь-яких дій, що часто призводить до її саможертовності, а також може знаходити вияв у різних крайніх формах;
·індиферентна, коли особа байдуже ставиться як до власної етнічної ідентичності, так і до етнічних традицій і цінностей інших народів, тому ця сфера фактично не впливає на її життєдіяльність;
·нігілістична (етнонігілізм) (лат. nihil - ніщо, нічого), коли особа цілковито відкидає та виявляє повний скептицизм до будь-яких етнічних цінностей, що може призводити до космополітизму [8, с. 290].
Слід зауважити, що етнічна ідентичність особи не завжди проявляється у чистому виді, а може мати властивості з різних названих типів. Це, наприклад, стосується так званих етнічних маргіналів, які часто мають виразну етнічну свідомість, але, перебуваючи в іншоетнічному середовищі, не можуть її належним чином проявити.
Існування етнічної ідентичності зумовлюється комплексом зовнішніх і внутрішніх факторів, що відіграють різну роль в її збереженні. Однією з найважливіших етноідентифікуючих ознак є культура, в якій завдяки спадковості між поколіннями виразно та обємно проявляються відмінність та окремість етносу. Елементи духовної (традиції, обряди, звичаї, норми поведінки тощо) та матеріальної (житло, одяг, знаряддя праці, їжа та ін.) культури є важливим фактором внутрішньоетнічної консолідації. Обумовлюючи загальну специфіку життєдіяльності етносу, вони разом з тим є важливим показником визначення рівня етнічної ідентичності кожного з приналежних до нього індивідів.
Кожний етнокультурний елемент в силу своєї внутрішньої специфіки відіграє різну роль у етнічній ідентифікації. Наприклад, така стабільна етноідентифікуюча ознака, як мова, має доволі широкий спектр проявів. З одного боку вона далеко не завжди вказує на етнічну приналежність особи, бо чимало різних етносів розмовляють однією мовою (англійською, іспанською, португальською, російською), а з іншого - представники одного етносу часто говорять різними мовами (ірландці, українці та ін.). Перехід особи на мову домінуючого етнічного оточення часто не означає, що вона змінила свою етнічну ідентичність (наприклад, діаспора групи). Зрештою, всередині одного етносу (китайці, німці та ін.) нерідко існують настільки глибокі мовно-діалектичні відмінності, що вони ускладнюють спілкування між його представниками [14].
Складну й суперечливу роль в етнічній ідентифікації відіграє релігія. Вона може сприяти її збереженню і посиленню, перетворюючись навіть на гасло-символ боротьби за збереження своєї етнічності проти іншоетнічної експансії. Але конфесійний фактор також може відіграти вагому роль у відході від норми чи навіть втраті етнічної ідентичності у випадках, якщо людина, добровільно відмовляючись від своєї віри, переходить на чужу або приймає якусь трансцендентальну релігію тощо.
Конфесійна приналежність українських громадян значною мірою обумовлюється етнічною ідентифікацією віруючих, оскільки процеси в релігійно-конфесійній сфері дотичні до етнополітичних процесів
Інші етноідентифікуючі компоненти відіграють менш значу, а часто умовно-символічну роль.
Творці інструменталістського підходу виходили з того, що відмінності між групами людей в суспільстві можуть бути основою для формування етнічної ідентичності кожної групи, що визначає в свою чергу характер міжгрупових відносин і мобілізуює етнічні групи на цілеспрямовану політичну діяльність. Інструменталістські концепції часто спираються на соціально-психологічні теорії, що трактують етнічність як ефективний засіб для відновлення політичної та культурної рівноправності [17, с. 15].
Значну роль у процесі етнічної мобілізації відіграє феномен етнічної солідарності. Етнічна солідарність виникає тоді, коли групі необхідно узгоджено протистояти політичній та економічній дискримінації. Звичайно, поняття етнічної солідарності досить умовне, але про неї має сенс говорити тоді, коли є групове керівництво, загальні уявлення членів етнічної групи про владу, тісні внутрішньогрупові комунікації і прагнення до створення політичних організацій.
Часто категорії ідентичність та самосвідомість вважають синонімами, однак це не так. Як вважають деякі російські етнологи, адже навіть такі відомі західні дослідники національної ідентичності, як Мартін Баррет, Марк Беннетт, Ігнасі Віла, Санті Перера, не можуть обійтись без розведення понять національна ідентичність та національна самосвідомість. Національна ідентичність є центральним елементом, мотиваційно-смисловим ядром національної самосвідомості. Але національна самосвідомість не зводиться до проблеми самоідентифікації, існує ще й ціннісний аспект, який, на наш погляд, є свідомим самовизначенням індивіда щодо цінностей своєї культури, що відбувається на особистісному рівні. Причому для етнічних спільнот найбільш важливою є нормативна функція цінностей, оскільки цінності є фундаментальними нормами, в яких виявляється особлива значущість певних матеріальних та духовних благ для існування й розвитку племені, етносу, нації, що забезпечує єдність і цілісність цих спільнот. Проведені нами дослідження свідчать, що в структурі національної самосвідомості велику роль відіграє так звана аксіологічна складова, яка репрезентується у вигляді думок, поглядів, образів, переконань, персоніфікацій, установок. В цих останніх відображені уявлення про бажане, належне, справедливе, корисне, про суспільний ідеал, суспільні цілі та засоби їх досягнення, функції членів національної спільноти тощо. Причому аксіологічна складова національної самосвідомості, завдяки своїй ціннісно-смисловій енергії, справляє помітний вплив на всі шари індивідуальної свідомості - буттєвий, рефлексивний і духовний [1].
Висновки
Теоретичний аналіз сучасної психологічної літератури з проблем етнічної самосвідомості особистості дозволяє говорити про значну кількість публікацій та широкий спектр питань, які порушуються в них, але в той же час ця проблема залишається однією з спірних та важких в сучасній психології. Науковцями розглядались загальнотеоретичні питання розвитку етнічних спільнот, проблеми етнічної та національної свідомості, самосвідомості та їх компонентів, мовні аспекти. Незважаючи на це, залишається багато питань, які розкриті недостатньо широко.
.Зацікавленість науковців феноменом етнічної самосвідомості набуває все більшої популярності, що обумовлюється відсутністю чітких визначень самосвідомості, розуміння механізмів іі функціонування, становлення та розвитку. Також слід зазначити, що подальше дослідження проблем етнічної самосвідомості у сучасної людини стає дуже важливим, тому що на теперішній час звязки між народами стали більш різноманітними та тіснішими. Серед усіх визначень на нашу думку можна виокремити, що етнічна самосвідомість - це усвідомлення державно-політичної, громадянсько-територіальної спільності (соборності), духовної єдності, етнічної та історичної спорідненості, психологічної, культурної самобутності та неповторності. Етнічна самосвідомість виступає як усвідомлення спільнотою або окремою людиною своєї національної (поряд з етнічною) належності, спільності історичної долі, специфічності геополітичних, культурних, соціальних, історичних чинників
.Проблеми дослідження етнічної ідентифікації дозволяє дійти висновку, що в процесі її формування в залежності від поєднання різних причин і умов можуть складатися її основні типи, що характеризуються стійкими рисами та ознаками:
·нормальна;
·етнодомінуюча;
·агресивно-фанатична;
·індиферентна;
·нігілістична.
Існування етнічної ідентичності зумовлюється комплексом зовнішніх і внутрішніх факторів, що відіграють різну роль в її збереженні. Однією з найважливіших етноідентифікуючих ознак є культура, релігія, мова.
Часто етнічну ідентичність та етнічну самосвідомість характеризують як тотожні значення. Однак національна ідентичність є центральним елементом, мотиваційно-смисловим ядром національної самосвідомості. Але національна самосвідомість не зводиться до проблеми самоідентифікації, існує ще й ціннісний аспект, який, на наш погляд, є свідомим самовизначенням індивіда щодо цінностей своєї культури, що відбувається на особистісному рівні.
На основі наведеного вище, можна стверджувати про актуальність дослідження проблем етнічної ідентичності, ідентифікації та етнічної самосвідомості взагалі як у теоретичному, так і в практичному плані.
Список використаних джерел та літератури
1.Бойко С.М. Теоретико-методологічні засади дослідження національної самосвідомості українського народу [Електронний ресурс] / С.М. Бойко. - Режим доступу: <http://www.filosof.com.ua/Jornel/M_45/Bojko.htm>
.Будняк Д. Етнічна самосвідомість як колективне уявлення щодо єдності території, спільноти мови, походження [Електронний ресурс] /Данута Будняк. - Режим доступу: <http://dspace.tnpu.edu.ua:8080/bitstream/123456789/3259/1/Budnyak.pdf>
.Глазерман Г. Е. Классы и нации / Г. Е. Глазерман. - М.:Прогресс, 1997. - 314 с.
.Дашдамиров А. Ф. Проблема личности в марксистско-ленинской теории нации и национальных отношений / А. Ф. Дашдамиров. - Баку: Азернешр, 1984. - 198 с.
.Джунусов М. Введение в марксистско-ленинскую теорию наций / М. Джунусов. - Ашхабад: Ылым, 1988. - 375 с.
.Дробижева Л. M. Историческое самосознание как часть национального самосознания народов / Л. M. Дробижева // Традиции в современном обществе. - M.:Изд-во СТУ, 2004. - 322 с.
.Золотова Г.О., Андерш Й.Ф. До питання про структурно-семантичні основи зіставних досліджень//Мовознавство. - №6. - С. 17-23.
.Карлова В.В. Національна самосвідомість: сутність, поняття та зміст у контексті сучасних дослідницьких підходів [Електронний ресурс] / В.В. Карлова - Режим доступу:<http://www.academy.gov.ua/ej/ej10/doc_pdf/Karlova.pdf>
.Ковалік В.В. Проблеми етнічної ідентифікації в структурі самосвідомості особистості [Електронний ресурс]/ В.В.Ковалік - Режим доступу:<http://archive.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/pzpp/2011_13_1/164-171.pdf>
.Кресіна І. Українська національна свідомість і сучасні політичні процеси: Етнополітичний аналіз: монографія / І. Кресіна. - K.: Вища школа, 1998. - 390 с.
.Надольний І. Ф. Національна самосвідомість як чинник розвитку духовності українського суспільства /1. Ф. Надольний // Наук. вісн. Держ. акад. статистики, обліку та аудиту. - 2003. - Вип. 1. - C. 80-87.
.Ситник П. К. Проблеми формування національної самосвідомості в Україні: монографія / П. K. Ситинк, A. П. Дербак. - K.: НГСД, 2004. - 226 с.
.Пашина Н.П. Вплив етнічного фактора на формування політичної ідентичності [Електронний ресурс] / Н.П.Пашина - Режим доступу: <http://archive.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/Polzap/2011_3/11pnpfpi.pdf>
.Пушкарева Г. В. Политический менеджмент / Г. В. Пушкарева. - М.: Дело, 2002. - 486 с.
.Садохин А. П. Этнология: [Учебник] / А. П. Садохин. - М.: Гардарики, 2002. - 256 с.
.Шабаев Ю. П. Этнополитология / Ю. П. Шабаев, А. П. Садохин. - М.: ЮНПТП-ДАНА, 2005. - 319 с.