Кампілобактерії

Кампілобактерії

1. Кампілобактерії

До роду Саmpylobacter (campylo - зігнутий) належить декілька видів бактерій, які паразитують в організмі людей і тварин. Патогенними представниками для людини є С. pyloridis, С. jejuni, C. cоli, С. fetus. Вперше ці мікроорганізми виділені від людей Р. Вінцентом у 1974 р.

Морфологія і фізіологія. Кампілобактерії - тонкі, спірально зігнуті мікроорганізми, завдовжки 0,5-8 мкм і завширшки 0,2-0,5 мкм. Вони мають усього один-два завитки. Спор і капсул не утворюють, активно рухливі завдяки наявності одного чи двох джгутиків, розташованих на одному або обох полюсах клітини. Легко забарвлюються всіма аніліновими барвниками, Гр(-).

За типом дихання кампілобактерії - мікроаерофільні анаероби, вимагають в атмосфері над середовищем 5 % О2, 10 % СО2 і 85 % азоту. Культивують їх на спеціальних напіврідких і щільних середовищах при оптимальній t 37 °С. Їх можна культивувати і в курячому ембріоні. При виділенні кампілобактерій з випорожнень людей і тварин до щільних середовищ додають поліміксин В, ванкоміцин, триметоприм для пригнічення росту сторонньої мікрофлори.

Ферментативні властивості їх не виражені. Вуглеводів не розкладають. Енергетично живуть за рахунок розщеплення амінокислот. Виділяють оксидазу й каталазу.

Екзотоксину вони не продукують, містять ендотоксин. Останнім часом описані термолабільний і термостабільний ентеротоксини. Кампілобактерії проявляють виражені адгезивні та інвазивні властивості, легко прикріплюються до ентероцитів кишечника, а С. pyloridis - до клітин шлунка. Антигенні властивості мало досліджені.

Екологія. Кампілобактерії постійно знаходили в ротовій порожнині, кишках і статевих органах людей, тварин і птахів. Їх виділяли з вагінального вмісту корів, овець і свиней, з плаценти цих тварин, кишечника, а також із тканин абортованих плодів. Із лабораторних тварин до кампілобактерій чутливі гвінейські свинки.

Джерелом інфекції для людини є хворі тварини й люди. Від них кампілобактерії можуть потрапити у воду й харчові продукти (особливо мясо й молоко). В організм людини вони проникають через рот. Отже, основний спосіб зараження людей - фекально-оральний, хоч можливий і контактно-побутовий шлях від хворих людей і бактеріоносіїв.

У різних обєктах зовнішнього середовища, таких як вода, випорожнення хворих і носіїв при t 4 °С кампілобактерії зберігаються протягом тижня, у посліді курчат - 4 дні. Вони резистентні до дії жовчі й кислот, що забезпечує їм стійкість до шлункового соку та зберігання у жовчному міхурі. Дезинфікуючі речовини досить швидко інактивують їх.

Захворювання людини. Екзогенні та ендогенні інфекції, спричинені кампілобактеріями, називаються кампілобактеріозами. Інкубаційний період триває в середньому 5 днів. Вважають, що кампілобактерії, особливо C. рyloridis, відіграють значну роль у виникненні гастриту, виразкової хвороби шлунка і 12-ПК. Інші види частіше викликають гастроентерити, які супроводжуються проносом, блюванням, болями в животі, незначним підвищеннями t. У вагітних жінок кампілобактерії здатні викликати передчасні пологи й аборти. Проникаючи в загальний кровотік, вони можуть призвести до виникнення бактеріємії. В окремих країнах світу кампілобактеріози виникають у вигляді водних і харчових епідемій. Частіше хворіють діти й люди похилого віку.

Імунітет. Дослідження останніх років показали, що імунітет проти кампілобактерій зумовлений як гуморальними, так і клітинними механізмами. З антитіл найбільше значення мають sIgA, концентрація яких у крові збільшується в сім і більше разів. Важливу роль у захисті організму від кампілобактерій відіграють макрофаги та фактори місцевого імунітету в тонкому кишечнику.

Лабораторна діагностика. У звязку з тим, що клінічна картина кампілобактеріозів дуже подібна до симптомів при інших бактеріальних інфекціях, мікробіологічні дослідження мають вирішальне значення для діагностики. Матеріалами для дослідження є кров, випорожнення, пунктат абсцесів, секрет піхви, навколоплідні води, плацента. Посіви роблять у рідкі (тіогліколятний бульйон) і щільні середовища (кровяний агар, шоколадний агар). Ідентифікацію виділених чистих культур проводять за морфологічними, культуральними, біохімічними та антигенними властивостями. Можна також заражати гвінейські свинки, курячі ембріони. Рідше проводять серологічну діагностику - ставлять реакції аглютинації, звязування комплементу. В деяких країнах застосовують високочутливі специфічні імунологічні реакції, особливо імунофлуоресценції, імунної сорбції антитіл, мічених ферментами, радіоімунологічний метод та імуноблотинг.

Профілактика і лікування. Попереджувальні заходи зводяться до захисту води і харчових продуктів від контамінації їх кампілобактеріями від хворих домашніх тварин, додержання особистої гігієни під час догляду за ними. Специфічна профілактика не розроблена.

Лікують кампілобактеріози еритроміцином, ампіциліном, тетрацикліном, гентаміцином та іншими АБ.

кампілобактерія інфекція організм людина

2. ГОРОСТЕН (HOROSTENUM) - один із способів лікування кампілобактерій

Загальна характеристика: міжнародна та хімічна назви: decametoxin, 1,10-декаметилен-біс (N,N-диметилментоксикарбоніл-метил) амонію дiхлорид); основні фізико-хімічні властивості: безбарвна, злегка опалесцентна рідина із запахом лимона; склад: 1 мл препарату містить 0,00025 г декаметоксину; допоміжні речовини: спирт етиловий, гліцерин, цитралю розчин.

Форма випуску. Рідина для зовнішнього застосування.

Фармакотерапевтична група. Антисептичні та дезінфекційні засоби.

Фармакологічні властивості

Горостен високоактивний щодо мікроорганізмів, стійких до антибіотиків (пеніцилін, хлорамфенікол, тетрацикліни, стрептоміцин, гентаміцин, неоміцин, новобіоцин, олеандоміцин, цефалоспорини, фторхінолони та ін.).

Формування стійких до Горостену штамів мікроорганізмів не відбувається при тривалому застосуванні препарату. Бактеріостатичні (фунгістатичні) концентрації подібні до його бактеріцидних (фунгіцидних), вірусоцидних, спороцидних концентрацій.

У процесі використання Горостену підвищується чутливість антибіотикорезистентних мікроорганізмів до антибіотиків.

Гліцерин, що входить до складу Горостену, пом'якшує шкіру й у такий спосіб захищає її від подразнення при частому застосуванні (20-30 разів на день) навіть у людей з чутливою шкірою. рН Горостену - 5,8-6,0.

Препарат не фарбує шкіру, а цитраль додає йому приємного лимонного запаху.

Фармакокінетика. Препарат для зовнішнього використання у вигляді протирань, примочок; практично не всмоктується слизовими оболонками, шкірою і поверхнею рани.

Показання для застосування. Горостен показаний для застосування у випадках підвищеного ризику бактеріального забруднення шкіри. Горостен використовують для гігієнічної дезінфекції шкіри рук у персоналу медичних закладів у процесі огляду хворих з метою профілактики переносу транзиторної мікрофлори. Горостен застосовують для оброблення шкіри рук медперсоналу перед і після виконання медичних маніпуляцій: ін'єкцій, при перев'язуванні ран, проведенні ендоскопічного обстеження, роботі з дихальною апаратурою, катетеризації, при роботі з кров'ю і виділеннями хворих, роботі з забрудненою білизною, після контакту із зараженим матеріалом.

Горостен рекомендується для повсякденного знезаражування шкіри рук персоналу підприємств фармацевтичної і харчової промисловості, суспільного харчування, побутового обслуговування (пральні, перукарні, лазні, хімчистки, готелі та ін.), для знезаражування шкіри рук після відвідування туалетів, користування суспільним транспортом, у всіх випадках, пов'язаних з підвищеним ризиком інфікування та поширення небезпечних для здоров'я мікроорганізмів.

Горостен показаний для оброблення ділянок шкіри, уражених стафілококовим і стрептококовим імпетиго і ділянок, що межують з ними, з метою ліквідації запального процесу, для профілактики та оброблення пролежнів.

Горостен використовують для профілактичного знезаражування ділянки мікротравм, їм обробляють подряпини і садна, отримані в процесі виробничої діяльності та у побуті, для протирання шкіри після депіляції, після гоління.

Спосіб застосування та дози. Руки ретельно миють проточною водою з милом, видаляють залишки мильної піни, витирають до суха. Наливають у долоню 3-5 мл Горостену і ретельно розподіляють його по внутрішній і зовнішній поверхні кисті, міжпальцевим проміжкам і навколонігтевим просторам, нижній третині передпліччя протягом 1-2 хв. Після цього шкіру висушують.

Якщо руки попередньо не мили з милом, то оброблення Горостеном проводять двічі.

При погрозі появи пролежнів Горостен втирають у ділянки шкіри за допомогою ватної кульки. За наявності пролежнів Горостен застосовують у вигляді аплікацій.

Шкіру обличчя після гоління протирають тампоном або долонею, змоченими препаратом.

Очищені медичні інструменти, загубники, трубки та інше оснащення дезінфікують шляхом занурення в Горостен на 30 хв.

Побічна дія. ДКМ у концентрації, що міститься в Горостені, не чинить токсичного впливу. Тривале застосування Горостену не спричиняє алергічних реакцій. Дуже рідко можлива індивідуальна несприйнятливість.

В осіб з індивідуальною несприйнятливістю Горостену можлива поява висипу на шкірі після застосування препарату, який зникає після припинення застосування.

Протипоказання. Індивідуальна несприйнятливість.

Передозування. Передозування не встановлено.

Особливості застосування. Підігрівання Горостену, до 37-38°С перед використанням на порядок підвищує його антимікробну ефективність.

1.Аптека Галицька. Спеціалізований журнал. 2006 р.

2. Сміт Т., Медична енциклопедія, 2 видання (1994 р.)