Нагромадження капіталу
Вступ
Актуальність теми: аксіомою політичної економії є твердження про те, що
об'єктивні передумови капіталістичного або ринкового, господарювання
закладаються в процесі первісного нагромадження капіталу, тобто в період, коли
кардинально змінюється структура та інституціональний формат попередньої
економіки: капітал як нагромаджена праця у вигляді речового фактора виробництва
відокремлюється від безпосереднього виробника і як власність стає основою,
головним рушієм суспільного виробництва. При цьому корінну сутність ринкової
трансформації економіки визначає процес первісного нагромадження акції уряду,
породжуючи неоднозначні наслідки.
Виробництво і нагромадження основного капіталу завжди було і залишається
опорою економічного, політичного, інтелектуального прогресу суспільства, бо за
його допомогою здійснюються розширене відтворення матеріально-речових факторів
(товарів і послуг) і економічні відносини людей з приводу виробництва валового
внутрішнього продукту; спостерігається різниця між рівнями життя людей. Це
викликає масу проблем і саме в цьому полягає актуальність теми.
Капітал - це вартість, яка в процесі виробництва дає нову додану
вартість, тобто самозростає. Самозростання капіталу відбувається у процесі його
обігу.
Капітал розглядається як сукупність засобів виробництва і вважається
вічною категорією. Він ототожнюється з речовою натуральною формою. Але на
відміну від первинних чинників - затрат праці і землі - капітал, будучи
частиною затрат є в той же час продуктом праці.
В умовах капіталістичних виробничих відносин засоби виробництва стають
капіталом, перетворюючись на знаряддя одержання доданої вартості.
Сучасне передове виробництво базується на використанні все більшої
кількості капіталу, тобто обладнання великих підприємств, складів готової та
напівфабрикатів.
Розділ 1. Капітал, його сутність та види
1.1 Первісне нагромадження капіталу
Необхідною умовою виникнення і розвитку ринкових відносин є первісне
нагромадження капіталу. Вивчаючи особливості формування і становлення
капіталізму як стадії розвитку суспільства, К. Маркс зазначав:
"...Первісне нагромадження є не що інше, як історичний процес
відокремлення виробника від засобів виробництва".
Відокремлення засобів виробництва від виробника і зосередження їх у руках
невеликої групи людей сприяло розвитку капіталістичних відносин, які поступово
перетворились на цивілізованішу форму - ринкові відносини. Але за своєю
економічною суттю ці форми відносин близькі, бо мають на меті нагромадити
грошову масу в руках тих, хто володіє засобами виробництва. В результаті
первісного нагромадження капіталу формуються два нерівноцінні елементи:
власники робочої сили, які бажають продати свою працю, та власники засобів
виробництва. Що стосується України, то для неї, як і для інших
постсоціалістичних країн, характерний процес поступового розшарування
населення, в результаті чого виникає полярність у суспільстві. Утворився
контингент людей, які мають можливості розпочати виробництво, відкривати
магазини, створювати різні фірми і ринкові структури, де використовується наймана
праця, витрати якої не повною мірою компенсуються розміром заробітної плати, а
доходи, отримувані "хазяїном", значно перевищують сукупний дохід
найманих працівників. Персоніфікаторами капіталу в Україні є власники приватних
підприємств, комерційних банків, магазинів, компаній, пов'язаних з нафто- та
автомобільним бізнесом, посередницьких компаній, фірм з продажу будівельних
матеріалів і продовольчих товарів, а також закладів ігорного бізнесу з їх
інфраструктурою, ділки тіньової економіки та ін.
1.2 Суть
капіталу
Капітал - це
авансова вартість, що в процесі свого руху приносить більшу вартість,
самозростає. Перетворення звичайних грошових знаків на капітал включає як чисто
технічні, техніко-організаційні моменти, так і соціально-економічні. По-перше,
виробник (власник капіталу) повинен вступити у відносини з іншими виробниками з
приводу купівлі засобів виробництва. По-друге, якщо його наявного капіталу
недостатньо для організації ефективного виробництва,йому доведеться звертатися
до кредитних установ, щоб узяти необхідну суму грошей у борг. По-третє, він
повинен найняти необхідну кількість робітників, щоб забезпечити ефективне
функціонування засобів виробництва,якщо цього потребують обсяги виробництва.
Отже,
перетворюючи свої гроші на капітал, виробник повинен вступити в економічні
стосунки з підприємствами, що виробляють необхідні йому товари та послуги, та з
індивідами, що в силу певних причин отримують засоби для існування не за
допомогою власної підприємницької діяльності, а шляхом найму за гроші. Таким
чином, капітал - це категорія, що виражає не стільки технічні чи організаційні
відносини, скільки соціально-економічні, тобто капітал як такий може існувати
лише за певних соціально-економічних умов. Такими умовами є:високорозвинене
товарне виробництво і обіг;наявність такої мотивації діяльності виробника, як
особисте збагачення; зосередження у частини господарчих агентів значної частки
засобів виробництва, тобто певний ступінь концентрації виробництва і
капіталу;відсутність власних засобів виробництва у частини господарчих агентів,
що змушує їх найматися. Дане трактування капіталу може бути визначене як
соціально-економічне. Звичайно є й інші погляди на сутність капіталу, зокрема
так званий предметно-функціональний та грошовий підходи. Значна частина
дослідників вважають, що капітал - це сукупність засобів виробництва, які
приносять доход їх власникові. А. Сміт розглядав капітал як запас, що
використовується для господарських потреб і приносить доход. Д. Рікардо - як ту
частину багатства, що зайнята у виробництві і необхідна для приведення в дію
праці. Дж. С. Мілль - як попередньо накопичений запас продуктів минулої праці,
який забезпечує необхідні для виробничої діяльності будівлі, охорону, знаряддя
та матеріали, а також харчування та інші засоби існування для робітників на час
виробничого процесу. Названі підходи до визначення капіталу дещо односторонні,
пов'язують цю категорію з сукупністю речових факторів виробництва. Вони
звертають увагу на речову форму капіталу, хоч навіть з цього боку не врахована
така частина капіталу, як грошовий капітал, який ніяк не можна ототожнити із
засобами виробництва і який призначається для придбання факторів
виробництва,забезпечення безперервності руху капіталу у сферах виробництва та
обігу. Якщо розглядати капітал як певне вкладання, що дає змогу отримувати
доход, то до нього треба віднести і вкладання у робочу силу. Цей підхід
запропонований Г. Беккером, Дж. Мінсером та іншими вченими, має назву
«концепції людського капіталу». Під ним розуміють витрати, що сприяють майбутньому
збільшенню доходів індивіда (навчання в школі, вузі, на виробництві, піклування
про власне здоров'я).
Значного
поширення набув погляд на капітал як на один із виробничих факторів, що поряд з
працею, землею приносить дохід. Осоновоположником такого підходу можна вважати
французького економіста Ж. Б. Сея. Усі ці підходи загалом можна
охарактеризувати як народногосподарські. Якщо розглідати капітал з точки зору
підприємця, то він є сумою вартісної оцінки майна та коштів підприемця, які він
може використовувати на господарські потребі. З цієї точки зору принциповим
моментом є співвідношеня між власним і чужим капіталом.
1.2 Види
капіталу
Основний
капітал
<#"658467.files/image001.gif"> (1.1)
Норма додаткової вартості, за висловом К.Маркса, «є точним
виразом ступеня експлуатації робочої сили капіталом», але вона «аж ніяк не
виражає абсолютну величину експлуатації». Норма додаткової вартості показує
лише пропорцію, в якій робочий день поділяється на оплачений капіталістом і
безкоштовно привласнений робочий час, або розподіл нової вартості на заробітну
плату найманого працівника і прибуток капіталіста.
Маса додаткової вартості - це абсолютна величина її за певний
період (наприклад за день), і визначається за формулою (1.2):
(1.2)
де M - загальна маса додаткової вартості; - додаткова
вартість, створена у середньому протягом одного дня окремим робітником; -
змінний капітал, який щоденно авансується за купівлю робочої сили одного
робітника; - кількість найманих працівників.
2.2 Авансований промисловий капітал
Авансований промисловий капітал вкладається у засоби
виробництва і робочу силу. Робоча сила (особливий фактор виробництва)- це
здатність людини до праці, сукупність її фізичних та розумових здібностей.
Рівень розвитку робочої сили в сучасний умовах зазнає докорінних змін під
впливом науково - технічної революції. Зростає значення розумових здібностей,
творчих і духовних в зусиль працівників в організації та управлінні
виробництвом, зростають вимоги до рівня їхньої освітньої та кваліфікаційної
підготовки. Якість та рівень розвитку робочої сили визначається величиною
інвестицій у людський капітал. Засоби виробництва:
. предмети праці - об’єкти цілеспрямованої діяльності людини,
що є матеріальною основою створюваного продукту.
2.3
Капітал, як економічні відносини
За вченням К.Маркса капітал - це економічне відношення між
власником виробничих ресурсів і власником робочої сили. Об’єктом цих відносин є
купівля-продаж робочої сили. Капіталіст використовує її споживчу вартість у
процесі виробництва. Процес використання робочої сили є праця, яка ділиться на
необхідну і додаткову працю найманого працівника. Відповідно ділиться його
робочий день - на необхідний і додатковий час. Протягом необхідного часу
створюється еквівалент вартості робочої сили, а протягом додаткового часу -
додаткова вартість. Її безоплатно привласнює капіталіст.
К.Маркс розглядав капіталістів як паразитичний клас, тобто
допускав, що вони не приймають участі у виробництві.
Відносно «працюючих» роботодавців-капіталістів, незалежно від
того яку функцію вони виконують на своєму підприємстві (працівника чи менеджера
будь-якого рангу), то можна стверджувати, що і вони створили певну частку
новоствореної вартості (v+m). Вона, аналогічно заробітній платі, є винагородою
за кількість і якість їх праці. Але чи задовольняється цим роботодавець?
Напевне, ні. Адже, якби вся створена вартість найманими працівниками
дорівнювала їх заробітній платі, то роботодавцю не було б сенсу вести
підприємницьку діяльність з використанням найманої праці. Тобто прибуток - це
не тільки винагорода роботодавця за його діяльність, він включає і додаткову
вартість. Якщо сутність експлуатації визначити як привласнення роботодавцем
(фізична або юридична особа, приватне чи державне підприємство) частини
новоствореної вартості найманим працівником, то вона мала місце і при нашому державному
соціалізмі, і тим більше на капіталістичних підприємствах у ринковій економіці.
Без експлуатації немає сенсу наймати працівників.
Отже, підприємці, робітники та землевласники взаємодіють і
взаємодоповнюють один одного у процесі виробництва. Реальність дає підстави для
формулювання такого висновку. Сама по собі ринкова економіка об’єктивно
зумовлює диференціацію її суб’єктів за оходами і багатством. Без цього вона
просто не в змозі ефективно функціонувати й розвиватися. Максимізація доходу -
першочерговий і головний інтерес кожного підприємця, до речі, і будь-якого
працівника. Але в досягненні цієї мети є «переможці» й ті, хто має досить
скромні здобутки, а нерідко терпить економічне банкрутство.
Розділ
3. Капітал в Україні
.1
Проблеми, які виникли на ринку капіталу в Україні
Починаючи з 1995 року і до цього часу ринки капіталу в
Україні розвиваються дискретно і фрагментарно, недостатньо виконують свої
функції зосередження попиту та пропонування інвестиційного капіталу, формування
справедливих ринкових цін, використання інструментів для забезпечення розвитку
економіки. Незважаючи на комплекс заходів валютного контролю, відплив
короткострокового капіталу, спровокований нестабільністю економічної ситуації в
Україні, триває.
На ринках капіталу накопичилися проблеми, які потребують
невідкладного розв'язання. Насамперед це стосується розвитку інфраструктури
ринків капіталу, зосередження укладення договорів купівлі-продажу цінних
паперів на фондових біржах та інших організаторах торгівлі цінними паперами,
розбудови національної депозитарної системи, удосконалення механізму захисту
прав інвесторів та системи розкриття інформації на ринку цінних паперів,
випуску та обігу фінансових інструментів.
Банківська
система України не дає можливості достатньою мірою кредитувати приватного
виробника. Відбувається процес скорочення кредитної діяльності комерційних
банків при нарощуванні прострочених платежів підприємств. Одна з причин такого
стану - відсутність системи страхування ризиків кредитної діяльності і банківських
депозитів.
Україна
має усі об'єктивні передумови для динамічного поступу до цивілізованих ринків
капіталу,але ті проблеми, які постійно виникають через недосконалість
економічних методів управління і закономірностей розвитку ринкових структур,
значні недоліки в правовому забезпеченні розвитку ринку цінних паперів та інших
фінансових інструментів справляють негативний вплив на економічний стан країни,
позначаються на формуванні економічної політики і фінансовій безпеці держави.
3.2 Причини відставання національних ринків капіталу
Основними причинами відставання національних ринків капіталу
є:
. відсутність скоординованої державної політики, спрямованої
на перетворення ринків капіталу в один з головних механізмів реалізації
інвестиційного потенціалу національної економіки;
. недосконалість законодавства, що регулює діяльність на
ринках капіталу;
. недостатньо сформована інфраструктура ринків капіталу.
Проблема відпливу капіталу охоплює широку сферу питань. При
застосуванні тих чи інших важелів державного регулювання важливо розрізняти
поняття втечі та вивезення капіталу. Проведений аналіз руху капіталу свідчить,
що значний його відплив із банківської системи України потребує посилення
контролю за цим явищем та використання сучасних методів і механізмів зазначених
процесів.
Головним інструментом при здійснені регулятивних дій є
валютний контроль, спроможний за допомогою наявного комплексу заходів
вирішувати завдання, що стоять перед економікою України. Питання стосовно
ефективності цих заходів у вирішенні проблеми вивезення капіталу залишається
відкритим. Парадокс у тому що, варто лише запустити той чи інший регулюючий
механізм запобігання порушенням, як з'являються інші лазівки. Так, скорочення
обсягів неповернення валютної виручки спровокувало відплив капіталу іншими
каналами. Практика свідчить, що застосування лише окремих механізмів контролю є
неефективним-потрібно вживати комплексних заходів.
Загалом, проблема відпливу капіталу в будь-якому прояві
пов'язана з недовірою до вітчизняного ринкового середовища. Закордонні банки
для вивезення грошей усього-навсього надійний сейф.
3.3
Методика Державної цільової економічної програми модернізації ринків
Методика Державної цільової економічної програми модернізації
ринків капіталу в Україні є забезпечення конкурентоспроможності ринків капіталу
шляхом проведення правового, інституційного та технологічного реформування
ринків капіталу в усіх цього складових-ринку цінних паперів та інших фінансових
інструментів. Оптимальний варіант роз'язання проблеми модернізації ринків
капіталу в Україні визначається на основі порівняльного аналізу розвитку
світових ринків капіталу розвинути формування ринків капіталу можна завдяки:
. варіанту пасивної державної політики, що передбачає не
втручання держави у розвиток ринків капіталу та надання пріоритету законам
ринку;
. варіанту залучення іноземних коштів, що передбачає
відкриття ринку для притоку іноземного фінансового капіталу без будь-яких
законодавчих обмежень на впровадження в Україні іноземними інвесторами сучасних
технологій та інституцій модернізація ринків капіталу повинна ґрунтуватися на
одночасному розв'язання на законодавчому, інституційному та технологічному
рівні, тобто:
. проведення інституційної реформи ринків капіталу, що
передбачає утворення нових потужних фінансових інститутів;
. консолідація біржової системи України на принципах
регульованих ринків, передбачених Директивами ЄС;
. удосконалення системи захисту прав інвесторів,
корпоративного законодавства, способів оприлюднення інформацій для
громадян-інвесторів та професійних користувачів.
Капітал - це вартість, яка приносить додану вартість. Було
розглянуто можливості його первісного нагромадження на Україну в наш час. На
жаль сьогодні швидко і легко збити капітал досить важко, оскільки «Перехідний
період» формування Української економіки добігає кінця. Сформовано ряд законів
регулюють фінансову діяльність підприємця. Розглянуто резервний фонд країни, а
також роль і необхідність інвестування в сучасному накопиченні, і зазначені
сприятливі і несприятливі фактори для інвестування. Особливості і варіанти
сучасного накопичення капталу. Важливу роль зіграло розгляд способів первинного
капіталу в Європейських, на сьогоднішній день, розвинених країнах.
Нагромадження виступає головним каналом науково-технологічного прогресу,
реалізації моделі інноваційного розвитку економіки. При цьому воно може
здійснюватися в певних межах, на рівні 20-25% ВВП. За норми нагромадження,
нижчої від 10% ВВП, економічний розвиток практично відсутній. Для умов України
інноваційна модель є реальною за норми нагромадження, не меншої від 25-30% ВВП.
Хоча деякі країни (наприклад, Китай) мають більш високу норму нагромадження,
об'єктивно існує межа, за якою нагромадження може перетворитись у самоціль і
підірвати трудову мотивацію населення внаслідок штучного обмеження поточного
споживання
Для накопичення капіталу в Україну був сприятливий час, в
період «перебудови». Багато сучасних мільйонери сколотили капітал саме в цей
час, в основному незаконними шляхами. Щоб уникнути беззаконня в накопиченні
були запровадженні необхідні напрямки економічних реформ. Саме економічне
реформування призведе до зростання національного господарства. Прийнявши
відповідні закони, можна буде вивести більшість підприємств з «тіні». Залучити
іноземні інвестиції
Список використаних джерел
1. Башнянин Г.І. - Політична економія, 2004
. Бикова А.Л. Венчурне фінансування як форма
нагромадження капіталу // Економіка: проблеми теорії та практики. Збірник
наукових праць. Випуск 204: В 5 т. Т. ІІ. - Дніпропетровськ: ДНУ, 2005.- С.
511-517.
3. Булатова А.Секономіка Економіка: Підручник К.,
2006
4. Бутук А. И. Экономическая теория. - К.: Вікар,
2007. - 301 с.
5. Грішнова О.А. Економіка праці та
соціально-трудові відносин: Підручник.- К.: Знання, 2004.-535 с.- Глава ІІІ,
ІV, с. 68-121.
. Економіка України. - К. : 2007. - №6. - С.
28-36
. Економічна теорія [ За редакціею В. М.
Тарасевича ] - К. : Центр навчальної літератури, 2006. - С. 784
. Завіновська Г. Т. Економіка праці. - К.:
КНЕУ, 2000.- Розділ ІІ, с.18-21.
. Інвестиційно-інноваційний термінологічний
словник [За ред. Н.І.Редіної] 2009.- C. 124
. Основи економічної теорії/ [Мамуй О. О,
Гриценко О. А, Гриценко Л. В, Дарнопих Г. Ю]. Підручник К. : Юрінком Інтер,
2005.- С. 178-180
. Основи економічної теорії. Політекономічний
аспект/ [За ред. Г.Н.Климка, В.П.Нестеренка]. - К., 2001. - 743с.
. Самуельсон П. Економіка: Підручник. - Львів:
Світ. - 1997. - C. 496
. Семененко В.М. - Економічна теорія, 2011
. Теоретическая экономика. Политэкономия:
Учебник для вузов / Под ред. Г.П.Журавлевой и Н.Н.Мильчаковой. - М.: Банки и
биржи, ЮНИТИ, 2001. - 485 с.
. [Електроний ресурс] Економічна онлайн
бібліотека
<http://ecolib.com.ua/article.php?book=19&article=2170>
. [Електроний ресурс]
Бібліотека українських підручників. Економічна теорія - Мочерний С.В.