Інвестиційна діяльність підприємства та її ефективність

Інвестиційна діяльність підприємства та її ефективність

ВСТУП

У сучасній Україні особливо важливого значення набуває активація інвестиційної діяльності, оскільки без неї неможливо здійснити прогресивні зрушення в економіці, підвищити конкурентоспроможність та загалом забезпечити сталий соціально-економічний розвиток держави.

Проблемам інвестиційної політики підприємства присвячені дослідження цілого ряду відомих вітчизняних і іноземних вчених-економістів. Дослідження з проблеми прийняття iнвестицiйних рiшень започатковані у середині ХХ сторіччя в працях С.К. Майєрса, Й.Ф. Магі, Г.А. Сіка, В.Н. Беренса, П.М. Хавранека та iнших авторiв. Вітчизняні і зарубіжні учені І.А. Бланк, І.Т. Балабанов, Т.Г. Бень, І.В. Багрова, А.В. Верба, О.С. Галушко, А.Б. Ідрисов, С.О. Москвин, В.П. Савчук, C.Я. Салига, В.А. Ткаченко, Р.Б. Тян, В.Г.

Нинішні методи інвестиційної діяльності, спрямовані, як правило, на вирішення локальних питань визначення їх ефективності без створення єдиного механізму забезпечення надійності під впливом заходів “ризик-менеджменту”. Теперішній механізм регулювання інвестиційної діяльності поки що не в повній мірі відповідає сучасним вимогам і не має необхідної методологічної основи. Також не відпрацьовані такі питання, як регулювання фінансового аспекту інвестиційного процесу відтворення капіталу, формування ресурсів і джерел інвестування, функціонування повноцінного ринку цінних паперів та ін.

Розробка інвестиційних проектів потребує врахування багатьох чинників, оскільки зовнішні умови постійно змінюються. При оцінці інвестиційного проекту потрібно додатково врахувати ще той ризик, який пов’язаний з тимчасовою вартістю грошей, особливо при зростанні інфляції. Рентабельність інвестицій завжди має бути вище за індекс інфляції. Від правильності і об'єктивності такої оцінки залежать терміни повернення вкладеного капіталу і перспективи розвитку підприємства. Інвестиції в реальні проекти - тривалий за часом процес. Тому проект має бути ретельно оцінений з максимальним урахуванням всіх чинників.

Актуальність даної теми роботи полягає у тому, що країна наша знаходиться у процесі розвитку, для якого потрібно застосовувати залучення коштів з різних джерел: інвестиційні фонди, кошти приватних інвесторів і особливо іноземні інвестиції. Тобто ефективність інвестиційної діяльності займає одне з перших місць в умовах розвитку нашої держави.

Метою роботи є аналіз ефективності інвестиційної діяльності підприємства та обґрунтування напрямів її підвищення.

Для досягнення мети були поставлені та виконані такі завдання:

-    розкрити сутність інвестицій, дати характеристику інвестиційному проекту;

-        визначити сутність інвестиційної діяльності;

         висвітлити методику оцінки ефективності інвестиційної діяльності підприємства;

         дати загальну характеристику результатам діяльності підприємства;

         виявити проблеми інвестиційної діяльності в Україні;

         визначити шляхи покращення інвестиційної діяльності в Україні.

Об’єктом дослідження є економічні відносини, які виникають між підприємством і його контрагентами в процесі здійснення інвестиційної діяльності.

Предметом дослідження є інвестиційна діяльність ТОВ «ДЕКС».

Аналітична частина роботи виконувалася за допомогою методів аналізу і синтезу, статистичних методів - порівняння, величини структури, динаміки, графічний і табличний метод. Цими методами були проведені аналіз показників підприємства та оцінка привабливості інвестиційних проектів. Інформаційною базою дослідження є підручники, навчальні посібники, статті, автореферати дисертацій та інші наукові праці вітчизняних і зарубіжних вчених, закони України, , фінансова і бухгалтерська звітність ТОВ «ДЕКС».

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

1.1 Поняття інвестиційної діяльності та проблеми її активізації в Україні

В сучасній Україні поняття інвестиції та інвестування ввійшли в науковий обіг в результаті реформування економіки на ринковий лад. Вітчизняні і зарубіжні економісти розглядають інвестиції як довгострокове вкладення капіталу в різні сфери і галузі економіки, інфраструктуру, соціальні програми, охорону навколишнього природного середовища як всередині країни, так і за кордоном з метою розвитку виробництва, соціальної сфери, підприємництва, одержання прибутку.

Термін «інвестиція» походить від лат. «invest», що означає «вкладати». В широкому розумінні цього слова інвестиції являють собою вкладення капіталу з метою його збільшення в майбутньому [20]. Таким чином, інвестиції - це те, що відкладається на завтра. Одну їх частину складають споживчі блага, які не використовуються в поточному періоді, вони відкладаються на збільшення запасів, іншу - ресурси, які направляються на розширення виробництва. Інвестиціями можуть бути як грошові кошти, так і акції, цінні папери, пайові внески, рухоме і нерухоме майно, авторські права. З точки зору фінансів, інвестиції - це всі види активів (коштів), які вкладаються в економічну діяльність з метою одержання доходу, а з точки зору економіки, інвестиції - це витрати на створення, розширення і технічне переозброєння капіталу.

В сучасній економічній літературі термін «інвестиції», як правило, трактується, як будь-яке вкладання коштів, яке може і не приводити ні до зростання капіталу, ні до одержання прибутку.

До них часто відносять так звані споживчі інвестиції, тобто придбання предметів довгострокового користування, які за своїм економічним змістом не можуть бути віднесені до інвестицій. При цьому слід мати на увазі, що інвестування капіталу може здійснюватися не лише у грошовій формі, а й у формах рухомого і нерухомого майна, різних фінансових інструментів (цінних паперів), нематеріальних активів.

В Законі України «Про інвестиційну діяльність» [15] інвестиції трактуються як всі види майнових і інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект. Такими цінностями Закон визначає:

·  кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери;

·  рухоме та нерухоме майно;

·  майнові права, що випливають з авторського права, досвід та інші інтелектуальні цінності;

·  сукупність технічних, технологічних та інших знань, оформлених у вигляді технічної документації, навичок та виробничого досвіду, необхідних для організації того чи іншого виду виробництва, але не запатентованих;

·  права користування землею, водою, ресурсами, будівлями, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права;

·  інші цінності.

Закордонні фахівці в дослідженнях економічного змісту інвестицій наголошують на таких факторах [23]:

а) приріст функціонуючого капіталу;

б) одержання додаткового доходу;

в) відмова від частини поточного споживання на користь очікуваного розширення споживання в майбутньому.

Інвестування - це процес акумуляції коштів у різній формі (гроші, акції, цінні папери, пайові внески, рухоме і нерухоме майно, авторські права та ін.), перетворення їх в інвестиційні товари та ресурси, введення останніх у виробничу стадію і трансформація у перетворюючі інноваційні фактори - ресурси, а далі у капітал [21].

На основі специфіки відтворення різних видів інвестиційних ресурсів у сучасних умовах виникає потреба уточнення класифікації інвестицій за окремими ознаками (Додаток А).

На особливу увагу заслуговує класифікація джерел інвестування. Як видно на рис. 1.1, вони поділяються на зовнішні та внутрішні, а ті в свою чергу складаються з трьох основних блоків.

Рисунок - 1.1- Класифікація джерел фінансування інвестицій

В Україні чинники, які впливають на процес інвестування, перебувають у такому стані, що не можуть сприяти розвиткові цього процесу. Однак світовий досвід свідчить, що вихід з кризи неможливий без збільшення обсягу інвестицій.

В умовах структурної перебудови економіки України дуже гострою проблемою є потреба у великих іноземних інвестиціях. У більшості країн (США, Німеччині, Франції, Великобританії) каталізатором інвестиційної активності став саме іноземний капітал, який відіграв активну роль у розвитку та структурній перебудові економіки. Останніми роками ця тенденція особливо характерна для економіки нових індустріальних країн Південно-Східної Азії. Обсяг прямих інвестицій у ці відносно невеликі країни в кінці 80-х років перевищував 20 млрд. дол. США. В обсязі промислового виробництва Бразилії питома вага спільних та іноземних підприємств у машинобудуванні, металургії, хімії, нафтохімії більше 30%. Україні слід використати досвід цих країн (особливо індустріальне розвинених країн Азії) для залучення на взаємовигідних умовах прямих іноземних інвестицій з метою вирішення завдань структурної трансформації, розвитку імпортозамінюючих виробництв і послідовного нарощування експортного потенціалу.

За розрахунками, загальний обсяг необхідних іноземних інвестицій в економіку України має перевищувати 40 млрд. дол. США, у тому числі для металургії - 7, машинобудування - 5,1, транспорту - 3,7, хімії та нафтохімії - 3,3 млрд. дол. США. На сьогодні інвестовано в 30 разів меншу суму. Україна має потенційні можливості для ефективного освоєння інвестицій на суму 2-2,5 млрд. дол. США. Така сума дасть можливість реконструювати пріоритетні галузі промисловості за 5 років. Але щорічні обсяги іноземних інвестицій у 3-7 разів менші. При цьому слід ураховувати, що залучення іноземних інвестицій також потребує певних витрат. За розрахунками, за залучення 1 млн. дол. США необхідно сплачувати в середньому 30 тис. дол. США.

Згідно з оцінкою спеціалістів Європейського Центру досліджень, підприємницький ризик інвестицій в Україну становить 80%. Саме він зумовлює незначний потік прямих інвестицій. За нашими розрахунками, у світовому потоці прямих інвестицій на вітчизняну економіку припадає близько 1%, або в середньому дещо більше 5 дол. США на душу населення.

На загальний стан економіки значно впливає податкове законодавство, яке в Україні має низку недоліків. Тому в майбутньому слід передбачити зниження податкового тиску на виробництво, диференціювання податкових ставок залежно від пріоритетності сфер виробництва, застосування податкових пільг (канікули) при оподаткуванні прибутку, що використовується для розвитку виробництва.

На витрати та прибуток підприємств істотно впливають і норми амортизації. Впровадження на підприємствах прискореної амортизації дало б їм змогу в найближчій перспективі збільшити прибуток, а відтак і відрахування на інвестиції.

У всьому світі фінансування капіталовкладень значною мірою здійснюється у вигляді кредитних ресурсів. Проте банківська система України не має можливості достатньою мірою кредитувати власного виробника. Це відбувається через відсутність системи страхування ризиків кредитної діяльності та банківських депозитів.

За наявності системи страхування можна значно збільшити і таке джерело інвестування, як заощадження населення. В Україні населення зберігає свої заощадження у вільно конвертованій валюті. Незважаючи на досить низький рівень поточного споживання, за деякими оцінками, сума цих заощаджень досягає 10 млрд. дол. США. Якщо створити відповідні умови, ці кошти працювали б на розвиток економіки.

1.2 Сутність інвестиційного проекту та його цикли

Будь-який намір інвестування має супроводжуватися програмою його реалізації. Як правило, увипадку залучення коштів зовнішніх позичальників чи інвесторів, план здійснення інвестицій є обов’язковим через те, що систематизована відповідним чином програма дій дає їм змогу прийняти адекватне рішення з огляду на прагнення максимізації прибутку та мінімізації ризику неповернення наданих коштів [5].

У міжнародній практиці план розвитку підприємства подається у вигляді бізнес-плану, що, по суті, є структурованим описом проекту розвитку підприємства. Якщо проект пов'язаний із залученням інвестицій, то він носить назву «інвестиційний проект» [2].

Проекти прийнято розділяти на тактичні і стратегічні. До останніх належать проекти, що передбачають зміну форми власності (створення орендного підприємства, акціонерного товариства,) або кардинальну зміну характеру виробництва (випуск нової продукції). Тактичні проекти звичайно пов'язані зі зміною обсягів продукції, що випускається, підвищенням якості продукції, модернізацією устаткування.

Загальна процедура впорядкування інвестиційної діяльності підприємства стосовно конкретного проекту формалізується у вигляді так званого проектного циклу рис.1.2

.

Рисунок - 1.2 - Етапи проектного циклу

Практика проектного аналізу дозволяє узагальнити досвід розробки проектів і перерахувати типові проекти, що зустрічаються в закордонній практиці:

Заміна застарілого обладнання як природний процес продовження існуючого бізнесу в незмінних масштабах.

Заміна устаткування з метою зниження поточних виробничих витрат. Мета подібних проектів - використання більш нового устаткування замість працюючого, але порівняно менше ефективного, що морально застаріло.

Збільшення випуску продукції і розширення ринку послуг.

Розробка та реалізація інвестиційного проекту виробничого спрямування охоплюють певний проміжок часу від виникнення відповідної ідеї до практичної її реалізації (уведення в дію нового виробничого об'єкта, започаткування продукування нового виробу, здійснення організаційного нововведення) [12].

Цей проміжок часу називають циклом інвестиційного проекту (або інвестиційним циклом). Він включає три фази:

а) передінвестиційну (попередні дослідження до остаточного прийняття інвестиційного рішення);

б) власне інвестиційну (проектування, укладення контрактів, спорудження чи облаштування виробничих та інших приміщень, навчання персоналу);

в) виробничу (введення в експлуатацію і започаткування господарської діяльності підприємства чи організації після практичної реалізації проектних рішень).

Після проведення необхідних досліджень, що передують прийняттю інвестиційного рішення, складається бізнес-план - максимально компактний за змістом і стандартний за формою документ, що в ньому викладено головне спрямування інвестиційного проекту та його основні технічні й фінансово-економічні параметри [7].

Учасниками процесу інвестування є всі юридичні та фізичні особи, пов'язані матеріальними і фінансовими відносинами з інвестором щодо виробництва й реалізації продукції (чи послуг) проекту. Вони є основними, крім інвестора, зацікавленими сторонами в існуванні проекту як документованого плану і як конкретних збалансованих дій інвестора щодо його реалізації.

Зробимо висновок, що інвестиційний проект являє собою послідовно орієнтованих у часі комплексних дій, націлених на досягнення кінцевого результату в умовах обмеженості ресурсів.

1.3 Методи оцінки ефективності інвестиційної діяльності

Для потенційних інвесторів та суб'єктів господарювання надзвичайно важливо мати результати аналізу всіх видів діяльності підприємства і насамперед інвестиційної та фінансової. На основі бухгалтерської та фінансової звітності суб'єктів господарювання, аналізу існуючих методик проведення фінансового аналізу та досвіду роботи підприємств пропонується система показників щодо оцінки інвестиційного потенціалу суб'єкта господарювання [10]. Насамперед це стосується існуючих форм звітності. У світовій практиці відома значна кількість показників, які використовуються для оцінки фінансового становища підприємства:

а) Показники фінансової стійкості та структури капіталу. Однією з найважливіших характеристик фінансового стану підприємства є стабільність його діяльності з позиції довгострокової перспективи:

1) Коефіцієнт фінансової автономії (незалежності) характеризує частку власних коштів підприємства (власного капіталу) в загальній сумі коштів, авансованих в його діяльність:

) Коефіцієнт фінансового ризику показує відношення залучених коштів та власного капіталу, що показує скільки одиниць залучених коштів приходиться на кожну одиницю власних:

3) Коефіцієнт концентрації залученого капіталу показує частку позичених коштів у загальній сумі коштів, авансованих у діяльність підприємства:

4) Коефіцієнт структури покриття довгострокових вкладень. Він показує, яка частина основних засобів та інших необоротних активів профінансована за рахунок зовнішніх інвесторів.

) Коефіцієнт структури залученого капіталу показує частку довгострокових зобов'язань у залучених коштах.

б) Показники рентабельності капіталу. Рентабельність - це показник, який характеризує економічну ефективність (відносний показник), що порівнює отриманий ефект із витратами або ресурсами, котрі використовуються для досягнення цього ефекту. Пропонується розраховувати два показники: рентабельність сукупного та власного капіталів:

1) Рентабельність сукупного капіталу, що представляє значний інтерес перш за все для інвесторів.

2) Рентабельність власного капіталу показує, який прибуток приносить кожна інвестована власниками капіталу грошова одиниця.

в) Показники реальних та фінансових інвестицій. Це показники бухгалтерської та фінансової форми звітності. Слід враховувати, що ф.1 вміщує показники на початок та кінець звітного року, ф. 2 - це показники в цілому за рік, ф. 3 - надходження та витрати за трьома видами діяльності підприємства в цілому за рік [18].

Для формування повної картини про ефективність інвестиційної діяльності обов’язково здійснюють оцінку доцільності здійснення інвестицій. До основних показників доцільності інвестиційної діяльності належать:

1.      Період окупності інвестицій (Payback Period) - РР (формула 1.1) .Вимірюється в роках або у місяцях. Показник демонструє момент часу у періоді реалізації проекту, коли сума грошових потоків з наростаючим підсумком перестає бути від’ємною, тобто коли NPV = 0 [1].

, (1.1)

де, РР - термін окупності  <#"658436.files/image004.gif"> (1.2)

. Середня ставка прибутковості (ССП) інвестицій (формула 1.3) - дорівнює відношенню середньої величини річних майбутніх чистих прибутків від інвестицій до половини суми первинних інвестицій

Основоположною ідеєю визначення норми прибутковості інвестицій є порівняння чистих прибутків, очікуваних від проекту, з параметрами інвестування. Найпоширенішим методом оцінки норми прибутковості інвестиційних проектів є метод визначення середньої ставки прибутковості (average rate of return) проекту. Цей метод оцінки доцільності інвестування один з найстаріших.

 (1.3)

До недоліків цього методу слід віднести такі:

Не враховується вартість грошей у часі.

Ігноруються амортизаційні відрахування як джерело грошового потоку від інвестицій.

Використовуються балансові прибутки, а не грошові потоки.

4. Чиста теперішня вартість (ЧТВ) інвестиційного проекту (net present value) (формула 1.4) - це різниця між сумою теперішніх вартостей грошових потоків від інвестицій в кожен період часу і теперішньою вартістю самих інвестицій.

Основним моментом даного методу є те, яку необхідну ставку прибутковості інвестицій (ставку дисконту) обрати для розрахунку ЧТВ. Точність прогнозу грошових потоків проекту впливає на вибір необхідної ставки, тому використання методу ЧТВ також залежить від точності цих прогнозів. Якщо як ставка дисконту використовується вартість капіталу фірми, то постають питання, пов’язані з розрахунком цього показника.

, (1.4)

де, В t - доходи проекту;

C t - витрати на реалізацію проекту;

C t = інвестиції (І) + поточні витрати + податки;

r dis - ставка дисконту.

5. Внутрішня ставка прибутковості (internal rate of return - IRR) (формула 1.5) - це ставка, що досягається в разі, коли теперішня вартість майбутніх грошових потоків від інвестицій після оподаткування дорівнює теперішній вартості власне інвестицій.

, (1.5)

6. Коефіцієнт ефективності (Cost Benefit Ratio: відображає порівняння доходів проекту з витратами на його реалізацію (формула 1.6). Критерій ефективності для цього показника: CBR повинен бути більше 1.

, (1.6)

де, В t - доходи проекту;

C t - витрати на реалізацію проекту;

r dis - ставка дисконту.

. Індекс прибутковості проекту (Profitability Index) (формула 1.7) - показник дозволяє порівняти прибуток проекту з інвестиційними витратами (формула 1.3). Критерій ефективності: PI повинен бути більше 1.

, (1.7)

де, C t - поточні витрати + податки = C t - I;

I - інвестиційні витрати проекту

8. Модифікована внутрішня ставка прибутковості (modified internal rate of return - MIRR) (формула 1.8) - це дисконтна ставка, при якій теперішня вартість витрат проекту дорівнює його кінцевій вартості, де остання добувається як сума майбутніх вартостей грошових надходжень, дисконтованих під вартість капіталу фірми.

, (1.8)

де, А t - грошові витрати проекту в період t

S t - грошові надходження проекту в період t

k - вартість капіталу фірми

n - тривалість проекту

Економічний аналіз ефективності інвестиційного проекту передбачає дослідження показників, що відображають співвідношення витрат і доходів у відповідності з інтересами його учасників. Розрізняються наступні показники ефективності інвестиційного проекту:

показники фінансової ефективності, що враховують фінансові наслідки реалізації проекту для його безпосередніх учасників;

показники бюджетної ефективності, що відбивають фінансові наслідки здійснення проекту для державного, регіонального чи місцевого бюджету;

показники економічної ефективності, які враховують витрати і результати, пов’язані з реалізацією проекту, що виходять за межі прямих фінансових інтересів учасників інвестиційного проекту.

Оцінка майбутніх витрат і результатів при визначенні ефективності інвестиційного проекту здійснюється в межах розрахункового періоду, тривалість якого приймається з врахуванням: тривалості створення, експлуатації і ліквідації об’єкта.

РОЗДІЛ 2. Аналіз інвестиційної діяльності підприємства

.1 Аналіз результатів діяльності підприємства ТОВ «Деск»

Перш ніж перейти до оцінки власне рівня рентабельності підприємства, необхідно детально проаналізувати його внутрішнє середовище, оскільки саме воно є суб’єктивним фактором, який впливає на величину показників рентабельності. Найповніше внутрішнє середовище підприємства можна охарактеризувати через оцінку його фінансового стану. Оцінка фінансового стану підприємства проводиться на базі ТОВ «ДЕКС». Першим етапом аналізу фінансового стану підприємства є оцінка обсягу та структури майна. Аналіз представлено в таблиці 2.1.

Таблиця 2.1 Аналіз обсягу структури і динаміки майна ТОВ «ДЕКС» за 2012 р.

За даними цієї таблиці видно, що майно підприємства складається з оборотних і необоротних активів. Необоротні активи підприємства складаються з нематеріальних активів та основних засобів. Необоротні активи в структурі активів на початок 2012 року займали 62,08 %, а на кінець періоду 43,54%. На кінець періоду їх обсяг зменшився на 18,54%, що є негативним для підприємства.

На початку року вони займали 37,92%, на кінець періоду 56,46%. До їх складу включають матеріальні оборотні засоби, дебіторську заборгованість, грошові активи та їх еквіваленти. Збільшення оборотних активів на підприємстві є негативним, тому що грошові кошти не спрямовуються на розширення виробництва.

Загальний обсяг майна підприємства на початок звітного періоду становив 4910 тис. грн., а на кінець періоду він зменшився на 340 тис. грн. і складав 4570 тис. грн.

Наступним кроком аналізу фінансового стану підприємства є оцінка обсягу, структури та динаміки основного капіталу підприємства (табл.2.2.).

За звітний період необоротні активи в структурі активів на початок періоду займали 52,78 %, а на кінець періоду 53,24 %.

На кінець періоду їх обсяг збільшився на 0,46 %, що є позитивним для підприємства. Збільшення необоротних активів призвело до зменшення оборотних активів. На початку року вони займали 47,22%, на кінець періоду 46,76%. Зменшення оборотних активів на підприємстві є позитивним, тому що грошові кошти спрямовуються на розширення виробництва. Загальний обсяг майна підприємства на початок звітного періоду становив 3448 тис. грн., а на кінець періоду він зменшився на 71 тис. грн. і складав 3377 тис. грн.

Таблиця 2.2 Аналіз структури і динаміки капіталу ТОВ «ДЕКС» за 2012 р.

Найбільш важливим моментом при діагностиці фінансової стійкості підприємства є розрахунок коефіцієнтів фінансової стійкості, а саме: коефіцієнт незалежності (автономії); коефіцієнт концентрації позикового капіталу; коефіцієнт фінансування; коефіцієнт заборгованості; коефіцієнт маневреності власних коштів.

Проведемо даний аналіз показників фінансової стійкості для ТОВ «ДЕКС» за період 2009-2012 р (Додаток Б).

Аналізуючи дані таблиці додатка. можна зробити наступні висновки. Одним з найважливіших показників, що характеризує фінансову стійкість підприємства, є показник питомої ваги загальної суми власного капіталу в підсумку усіх коштів, авансованих підприємством, тобто, відношення загальної суми власного капіталу до підсумку балансу підприємства.

За допомогою діаграми (рис 2.1) ми можемо наглядно побачити, як змінювався коефіцієнт автономії протягом 2009-2012 років.

Рисунок - 2.1- Коефіцієнт автономії ТОВ «Деск» 2009-2012рр.

В 2012 році цей коефіцієнт збільшився, тобто, у підприємства протягом цього часу постійно підвищувалась необхідність в залученні коштів.

Коефіцієнт концентрації позикового капіталу характеризує частку позикових коштів у загальній сумі коштів, вкладених у майно підприємства (рис 2.2).

Рисунок - 2.2 - Коефіцієнт концентрації позикового капіталу ТОВ «Деск» 2009-2012 рр.

Зменшення коефіцієнта в динаміці протягом 2009-2012 років свідчить про зменшення частки позикових коштів у фінансуванні підприємства.

Коефіцієнт заборгованості відображає, скільки позикових коштів припадає на одиницю власних коштів, вкладених в активи підприємства (рис 2.3).

Рисунок - 2.3 - Коефіцієнт заборгованості ТОВ «Деск» 2009-2012 рр.

Протягом 2009-2012 років цей показник різко зростав. Це свідчить про посилення залежності підприємства від кредиторів, тобто про зниження його фінансової стійкості. Але протягом 2011-2012 років цей показник поступово зменшився.

Коефіцієнт фінансування, як бачимо, за останні роки різко знизився (рис. 2.4).

Рисунок - 2.4 - Коефіцієнт фінансування ТОВ «Деск» 2009-2012 рр.

Така тенденція пов’язана з тим, що визначивши необхідність в залученні коштів, підприємство почало використовувати свої запаси і на кінець 2010 року запасів вже не вистачило, тому підприємство залучило додаткові кредитні ресурси.

Коефіцієнт маневрування власного капіталу використовується для фінансування поточної діяльності. Він показує, яка частина власного капіталу використовується для фінансування поточної діяльності, тобто яку частину вкладено в оборотні кошти, а яку капіталізовано. Низький коефіцієнт маневрування призводить до погіршення фінансового стану підприємства та до зменшення його прибутковості.

Діагностика фінансового стану підприємства в умовах ринкових відносин особливо важлива для вирішення конкуренції і фінансової стабільності, надійності підприємства як партнера.

Під платоспроможністю розуміють готовність підприємства своєчасно і повністю виконувати свої платіжні зобов’язання, що випливають з торгівельних, кредитних та інших операцій грошового характеру, а також перед своїми контрагентами. Це важливий показник, який характеризує фінансовий стан підприємства.

Платоспроможність підприємства характеризується ліквідністю його балансу і оцінюється за швидкості можливого перетворення активів у грошову форму у сумах, що відповідають сумам платежів по його зобов’язаннях.

Таблиця 2.3. Аналіз ліквідності балансу на 01.01.2012 р.

Аналіз отриманих даних свідчить про недостатню ліквідність балансу. Наприклад, наявні грошові кошти в декілька разів менше термінових зобов’язань. Це означає, що підприємство, якщо всі кредитори одночасно пред’являть вимогу погасити заборгованість, буде не в змозі розрахуватися в повному обсязі, та в кінцевому підсумку буде вимушене користуватися для цих цілей іншим джерелом (менш ліквідним - дебіторською заборгованістю). Хоча підприємство в цілому, можна сказати, забезпечене оборотними коштами, але всі вони мобілізовані в активи, які повільно реалізуються, і в дебіторську заборгованість.

Але аналізу тільки ліквідних активів підприємства далеко недостатньо для визначення ступеню його платоспроможності, тому на практиці розраховують деякі інші показники.

Проведемо даний аналіз показників ліквідності та платоспроможності для ТОВ «ДЕКС» за період 2010-2012 року (Додаток В).

Аналізуючи дані додатка, можна зробити наступні висновки. Коефіцієнт абсолютної ліквідності характеризує частину короткострокової заборгованості, яку підприємство має погасити негайно.

Зростання цього показника є однозначно позитивною тенденцією. Період 2009-2012 років характеризувався зниженням значенням цього показника, що було зумовлено зниженням фінансових інвестицій підприємства з одночасним збільшенням величини поточних зобов’язань.

Коефіцієнт загальної ліквідності полягає в тому, що підприємство погашає поточні зобов’язання за рахунок поточних активів. Він дає загальну оцінку ліквідності активів, показуючи скільки гривень поточних активів підприємства припадає на одну грошову одиницю поточних зобов’язань.

Коефіцієнт швидкої ліквідності, на відміну від попереднього коефіцієнта, враховує якість активів і є більш суворим показником ліквідності, оскільки при його розрахунку враховуються найбільш ліквідні поточні активи (запаси не враховуються). Значення даного показника протягом 2009-2012 років є негативним для підприємства, тобто почали зменшуватись поточні активи. В 2009 році цей коефіцієнт становив 1,29, а в 2012 році знизився і становив 0,99. Для підприємства падіння швидкої ліквідності повинно було б послужити першим сигналом погіршення загального фінансового стану.

Значення коефіцієнта маневрування функціонуючого капіталу характеризує зростання частини власних оборотних коштів, яка має абсолютну ліквідність. Протягом 2009-2012 років відбувалося збільшення даного коефіцієнта, але протягом 2012 ми бачимо різке зменшення цього показника, що є негативною тенденцією і зумовлене зменшенням власних оборотних коштів підприємства.

Значення частки оборотних коштів в активах протягом 2009 - 2012 р. зменшилася і залишилось на рівні приблизно 0,47.

Отриманий результат свідчить про не досить високий рівень ліквідності та платоспроможності підприємства, особливо в 2011-2012 роках. Це звичайно свідчить про нестабільне фінансове становище підприємства протягом цього періоду. Окрім того, структура майна і капіталу підприємства вимагає здійснення додаткових інвестицій, що створить підґрунтя для покращення фінансового стану підприємства.

2.2 Оцінка ефективності інвестиційних проектів

Визначимо період окупності інвестицій за проектом реконструкції будівлі під торговий центр «Зоря». Щорічні грошові прибутки за проектом реконструкції плануються неоднакові, тому період окупності визначаємо таким чином. Проектовані грошові прибутки і первісні інвестиції вказані в таблиці 2.4.

Таблиця 2.4 Заплановані грошові прибутки за проектом «Зоря»

Оскільки грошові потоки мінливі упродовж терміну реалізації проекту реконструкції, період окупності знаходимо таким чином (табл.2.5):

Таблиця 2.5 Розрахунок періоду окупності проекту ТЦ «Зоря»

Первісні інвестиції відновлюються протягом сьомого року. Позаяк 4000грн. залишаються зайвими на початку сьомого року, а 5000грн. очікується отримати упродовж сьомого, то первісні інвестиції будуть покриті за термін (4000/5000) ´ 12 = 10 місяців сьомого року. Тож період окупності проекту дорівнюватиме 6 рокам 10 місяцям.

Розглянутий вище метод окупності може бути модифікований шляхом врахування вартості фондів, необхідних для забезпечення проекту. Визначимо період, потрібний для відновлення як інвестицій, так і вартості фондів підтримки цих витрат (табл.2.6).

Таблиця 2.6 Грошові потоки і витрати капіталу для підтримки фондів

Отже, бачимо, що інвестиційний проект має функціонувати 7 років 7 місяців для того, щоб ТОВ «ДЕКС» могло б покрити свою вартість капіталу і відновити кошти, що спочатку інвестуються в проект.

При зростанні життєвого циклу проекту максимальний придатний період окупності також збільшується (при фіксованій ставці дисконту). Якщо проект має нескінченний життєвий цикл, то максимальний придатний період окупності прагне до 1/i.

Підприємство використовує ставку дисконту 10%. Первинні інвестиції дорівнюють 10000грн. в обладнання з життєвим циклом 20 років, а щорічні позитивні грошові надходження -1000грн.

.

Період окупності інвестицій дорівнює 10 рокам, що більше ніж 8,5 років (максимальний прийнятний період за таблицею теперішньої вартості ануїтета). Тому ЧТВ такого інвестиційного проекту буде негативною і його прийняття недоцільне для підприємства.

Наступним дамо оцінку інвестиційного проекту реконструкції ТЦ «Торговий дім». В наступні 5 років підприємство сподівається отримати відповідно такі чисті прибутки: 15000грн., 25000грн., 30000грн., 22000грн., 18000грн. Визначаємо ССП, враховуючи, що початкові інвестиції становлять 120000грн. Використовуємо формулу (1.3) для визначення ССП.

Отже, за даним методом середня ставка прибутковості проекту реконструкції складе 36,7%.

Хоча метод ССП легкий для розуміння й роботи, але він не рекомендується для застосовування як основного. Визначимо ЧТВ проекту визначаємо як NPV . Проте якщо є намір вкладати інвестиції в проект не всі відразу в перший період, а й в інші періоди, то формула (1.5) перетворюється в таку:

, (2.1)

Визначаємо ЧТВ інвестиційного проекту будівництва нового цеху електромеханічного заводу з грошовими потоками, що наведені в таблиці 2.7 при ставці дисконту - 15%.

Таблиця 2.7 Планові грошові потоки проекту будівництва нового цеху

Використовуємо формулу (2.1) для визначення ЧТВ.

Оскільки ЧТВ проекту позитивна, то він може стати кандидатом для вибору.

Проте підприємство оцінює три проекти будівництва: 1) реконструкція об’єкту під салон краси (позначимо як А); 2) будівництво нового 5-ти поверхового житлового будинку (позначимо як Б); 3) реконструкція 2-х поверхового будинку під спортивний комплекс (позначимо як В). Вартість капіталу підприємства дорівнює 12%, все ж знайдемо найліпший проект за критерієм ІП (табл.2.8).

Таблиця 2.8 Грошові потоки трьох проектів

Таблиця 2.10 Розрахунок вартості інвестицій та грошових потоків

PIA = 10281/10000 = 1,0281

PIB = 32040/30000 = 1,068

PIC = 19743/18000 = 1,0968

Проекти за критерієм ІП ранжуються в такому порядку: В, Б, А.

Проект Б має максимальну з усіх проектів ЧТВ = 32040, але проект В є найрентабельнішим на 1грн. інвестицій. Усі проекти відповідають необхідній ставці прибутковості 12%, оскільки всі ІП > 1.

Оцінивши інвестиційні проекти різними методами, ми бачимо, що одним методом неможливо оцінити всі проекти, а отже, необхідно практикувати застосування декількох методичних підходів.

РОЗДІЛ 3. НАПРЯМИ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

3.1 Проблеми фінансового забезпечення інвестиційної діяльності

інвестиційний проект фінансування

Розширення впливу ринкових механізмів в економіці України, поглиблення інтеграційних процесів і вихід на світовий ринок поставили перед вітчизняним товаровиробником завдання утримання конкурентної позиції, що у сучасному економічному середовищі вимагає активізації інноваційно-інвестиційної діяльності підприємства як провідного напрямку підвищення ефективності його функціонування.

Проблема полягає в тому, що у більшості випадків сукупність впливу таких факторів в Україні, як наявний бюджетний дефіцит, нерозвиненість чи невідповідність сучасним умовам господарювання форм кредитування юридичних осіб і недостатнє використання ринкових механізмів, стримують розробку і впровадження інновацій у всіх сферах економіки. Так, у 2011 році лише 10,7% промислових підприємств впроваджували інновації, було освоєно 641 вид нової техніки, впроваджено 1893 нових технологічних процеси, у тому числі 753 ресурсозберігаючих [4]. У результаті подібної тенденції слабшають конкурентні позиції вітчизняних підприємств - виробників різноманітних товарів і послуг, і відповідно зменшуються зайняті частки на міжнародному ринку.

Удосконалення механізмів управління інноваційно-інвестиційною діяльністю, сьогодні в умовах дефіциту фінансування розглядається передусім у контексті фінансового забезпечення, яке передбачає визначення інвестиційних потреб, пошук внутрішніх і зовнішніх джерел фінансування з урахуванням їх вартості та очікуваної ефективності інвестицій.

Незважаючи на прийняття таких державних нормативно-правових актів, як Закон України «Про інноваційну діяльність», Закон України «Про інвестиційну діяльність», Закон України «Про пріоритетні напрямки інноваційної діяльності в Україні», Закон України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди), Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку та умов надання у 2010 році державних гарантій щодо виконання боргових зобов’язань за запозиченнями суб’єктів господарювання державного сектору економіки, залученими для фінансування інвестиційних, інноваційних, інфраструктурних та інших проектів розвитку, які мають стратегічне значення та реалізація яких сприятиме розвитку економіки України, в тому числі імпортозамінних і експортоорієнтованих галузей» та ін., низка проблем стосовно забезпечення та стимулювання інноваційно-інвестиційного розвитку підприємств залишається не вирішеною.

Отже, основні проблеми фінансування інноваційно-інвестиційної діяльності в Україні полягають в нерозвиненості чи недосконалості функціонування таких сучасних інструментів:

) банківського кредитування;

) страхових послуг;

) венчурного фінансування;

) участі в інвестиційних фондах тощо.

В умовах інфляції та спричиненої фінансовою кризою неплатоспроможності багатьох підприємств комерційні банки утримуються від видачі кредитів на строк вище трьох місяців, якого не вистачить для реалізації переважної більшості інноваційно-інвестиційних проектів.

Лише незначна частка підприємств користується послугами страхових компаній, маючи сумніви стосовно надійності та ефективності таких добровільних видів страхування як страхування кредитів, страхування інвестицій чи страхування фінансових ризиків через нерозвиненість страхового ринку в Україні [13]. І хоча дані інструменти мають забезпечувати захист інноваційно-інвестиційної діяльності підприємства на всіх стадіях реалізації проектів, вони не охоплюють всі ризики, з якими стикаються суб’єкти господарювання в сучасних умовах.

У більшості розвинутих країн світу для фінансування інноваційно-інвестиційної діяльності підприємств використовується венчурний капітал у той час, як в Україні даний механізм залишається на початковому етапі впровадження, не маючи навіть достатнього законодавчого підґрунтя.

Крім того, на міжнародному фінансовому ринку активно діють й інвестиційні фонди, капітал яких є одним із широко використовуваних у світі джерел фінансування інноваційно-інвестиційного розвитку підприємств.

Так, в Україні з 1998 року функціонує інвестиційний фонд EVU Management Ltd., створений з метою досягнення довгострокового приросту капіталу, інвестованого в диверсифікований портфель компаній, які працюють в Україні. При цьому фінансуються переважно молоді й фінансово стійкі підприємства з професійним менеджментом в перспективних галузях економіки [9].

Отже, враховуючи світовий досвід інноваційно-активних й успішних підприємств, для забезпечення стимулювання інноваційно-інвестиційної діяльності варто наголосити на необхідності здійснення наступних кроків:

) на рівні підприємства: вдосконалити механізм стратегічного планування діяльності та формування фінансово-інвестиційної стратегії; розробити концепцію управління інноваційно-інвестиційним розвитком підприємства; максимально використовувати послуги, представлені на сучасному фінансовому ринку, включаючи використання капіталу венчурних й інвестиційних фондів, ф’ючерсних контрактів, ефективне реінвестування, банківське кредитування, операції з цінними паперами тощо; розширити сферу застосування різноманітних форм кредитування, включаючи лізинг, факторинг та інші сучасні форми фінансування в практиці підприємств та ін.;

) на рівні держави: на законодавчому рівні виділити страхування ризиків при реалізації інвестиційних та інноваційних проектів як окремий вид діяльності страхових компаній; висвітлити основні положення венчурного фінансування в Україні шляхом прийняття відповідного нормативно-правового акту; включити в пріоритетні напрямки державної політики заходи зі здешевлення кредитних ресурсів для впровадження інновацій; стимулювати комерційні банки, наприклад, шляхом вигідного рефінансування при наданні пільгових кредитів підприємствам для реалізації інноваційно-інвестиційних проектів; розширювати й розвивати інноваційну інфраструктуру та ін.

Вибір найбільш ефективного способу інвестування починається з чіткого визначення можливих варіантів. Альтернативні проекти по черзі порівнюються один з одним і вибирається якнайкращий з них з погляду прибутковості, надійності і безпеки.

При прийнятті інвестиційного рішення доцільно визначити, куди вигідно вкладати капітал: у виробництво, цінні папери, придбання товарів для перепродажу, нерухомість або у валюту.

Ефективність інвестицій залежить від ступеню знецінення доходів в результаті інфляції. Інфляція, яка характеризується такими показниками як рівень (темп) інфляції і індекс інфляції, завжди повинна враховуватись при інвестиційних операціях.

Прийняття рішень щодо доцільності вкладення інвестиційних коштів має базуватися на відповідних економіко-математичних моделях, які в Україні нині розроблені недостатньо. Пропонуємо створити нову структурну модель, що дасть можливість побудувати ефективну систему підтримки прийняття інвестиційних рішень, спрямованих на ефективне створення інвестиційних проектів і можливість точнішого їх оцінювання і, як результат, на підставі узагальненого показника, прийняття остаточного рішення про доцільність реалізації того чи іншого альтернативного варіанта. Існують численні методи аналізу проектів, але ці методи не містять строго обґрунтованих правил, що пояснюється зокрема тим, що опрацьовані дотепер методи ґрунтуються на досить абстрактних концепціях, які складно виразити кількісно. На нашу думку проблеми оцінки інвестиційних проектів ще тривалий час лишатимуться актуальними.

Найчастіше при оцінці інвестиційного проекту постають такі проблеми:

1)          Невідповідність зовнішнім умовам. Невідповідність прогнозованим на період реалізації проекту макроекономічним процесам і умовам; невідповідність прибутковості проекту середньоринковій прибутковості фінансового ринку, середній процентній ставці; невідповідність запланованих обсягів продажу місткості відповідного місцевого ринку; недостатня увага інфляції під час планування ресурсного забезпечення, витрат виробництва;, невідповідність договірних відносин між учасниками проекту їх юридичним статусам і правам власності; поверхневе опрацювання договорів інвестора з учасниками проекту.

2)      Внутрішні суперечності проекту. Невідповідність доходів проекту потребам у коштах, зокрема для погашення позик; неузгодженість термінів повернення кредиту і періоду окупності проекту; недооцінювання величини витрат, пов'язаних з експлуатацією (ремонти й налагодження) устаткування; недооцінювання потреби в умовно постійних витратах і не вміння дотримуватися запланованого кошторису; недостатність досвіду і кваліфікації персоналу, зокрема менеджерів проекту.

)        Недосконала організація управління проектом. Невміння створити ефективно діючу систему мотивації персоналу; невміння вищих керівників проекту відслідковувати процес реалізації проекту, нерозуміння проекту в деталях; невдалий добір персоналу, несумісність людей для роботи в одній команді проекту; відсутність налагодженого оперативного моніторингу; відсутність оперативної системи інформування, підготовки рішень і їх прийняття.

4)      Недоліки планування. Недостатнє врахування інфляційних процесів і помилки у прогнозуванні цінової ситуації на ринку продукції проекту та ресурсів для нього; надто оптимістичний вибір ставки, приведення майбутніх грошових потоків до сучасних умов; неврахування якогось чинника, що поступово перетворюється на значний фактор ризику;. помилки в оцінці перспектив ринку і виборі маркетингової стратегії; помилки у прогнозуванні динаміки ділової активності в економіці країни.

3.2 Напрями покращення управління інвестиційною діяльністю підприємства

Дослідження показують, що залежно від того, який критерій ефективності обрано за основу в даній організації, висновки можуть бути зроблені діаметрально протилежні. Навіть стосовно одиничного проекту рішення про його прийняття не завжди очевидне, оскільки вибір того чи іншого критерію може за певних умов обґрунтувати те або інше рішення. Ситуація різко ускладнюється, якщо доводиться оцінювати кілька проектів, причому таких, що перебувають у різних відношеннях взаємозалежності. Суперечності виникають між критеріями різних груп - заснованих на дисконтованих і недисконтованих оцінках, однак навіть на інтуїтивному рівні можна припустити, що такі розбіжності можуть виникнути і серед групи однорідних критеріїв.

Таким чином, головний висновок полягає в тому, що зі всіх розглянутих критеріїв найбільш прийнятними для прийняття рішень інвестиційного характеру є критерії NPV, IRR i Pl. Незважаючи на взаємозв’язок між цими показниками, при оцінці альтернативних інвестиційних проектів проблема вибору критерію все ж залишається. Головна причина цього криється в тому, що NPV - абсолютний показник, а Pl i IRR - відносні.

При прийнятті рішення варто керуватися такими міркуваннями:

а) обирати варіант з більшим NPV, оскільки цей показник характеризує можливий приріст економічного потенціалу організації (нарощування економічної потужності підприємства є однією з найпріоритетніших настанов);

б) можна також зробити розрахунок коефіцієнтів IRR для показників приросту капітальних вкладень і доходів; при цьому якщо IRR > CC, то витрати приросту виправдані і доцільно прийняти проект з більшими капітальними вкладеннями.

Отже, визначивши основні проблеми оцінки надійності інвестиційних проектів, ми бачимо, що немає єдиної визначеної системи оцінки, що ускладнює прийняття інвестиційного рішення.

Перехід до нової моделі розвитку економіки України обумовлює особливу актуальність наукових досліджень по формуванню нових підходів управління інвестиційною діяльністю промислових підприємств, особливо для тих, які дотепер перебувають у кризовій ситуації.

Нинішні методи оцінювання інвестиційних проектів, спрямовані, як правило, на вирішення локальних питань визначення їх ефективності без створення єдиного механізму забезпечення надійності під впливом заходів “ризик-менеджменту”. Разом з тим існуючі розробки потребують більш глибокого врахування ступеня ризику в інвестиційних розрахунках, подальшого розвитку у напрямі формування цілісної системи забезпечення надійності, вдосконалення методичних підходів до визначення інвестиційних характеристик проекту, процесу управління ризиком та оптимізації його наслідків, що є необхідною умовою створення комплексного ефективного економічного механізму забезпечення надійності інвестиційного проекту. Системний розгляд шляхів і пропозицій щодо значного прискорення і підвищення ефективності інвестиційної діяльності дозволяє згрупувати їх навколо таких головних проблем:

. Створення сприйнятливого для інвесторів інвестиційного середовища;

. Визначення державних, галузевих і регіональних пріоритетів;

. Формування комплексної системи державного управління інвестиційною діяльністю;

. Консолідація і розвиток джерел фінансування інвестицій;

. Створення системи державної підтримки інвестиційної діяльності галузей, територій, суб’єктів господарювання та інвестиційних проектів.

Для підвищення ефективності інвестиційної діяльності в Україні доцільно:

а) розвивати підтримку вітчизняних виробників, конкурентоспроможної продукції, експорт і витіснення з українського ринку імпортних товарів;

б) відпрацювати механізми встановлення та реалізації інвестиційних пріоритетів;

в) розвивати і комплексно використовувати всі можливі джерела залучення інвестицій, як внутрішніх, так і іноземних;

г) впровадити дієву державну амортизаційну політику, яка забезпечувала б відчутне накопичення інвестиційних коштів і прискорене оновлення основного капіталу підприємства всіх форм власності;

д) відновити і зробити дієвою систему державної експертизи інвестиційних проектів, забезпечуючи державну підтримку пріоритетних проектів;

е) впровадити механізми гарантування і страхування усіх видів інвестицій від можливих ризиків;

ж) активно використовувати інвестиційний потенціал регіонів України, забезпечуючи їх орієнтацію на реалізацію загальнодержавних пріоритетів;

з) ширше вивчати і впроваджувати позитивний досвід інвестування економіки країн СНД і дальнього зарубіжжя.

Для активізації інвестиційної діяльності мають бути створені необхідні умови, за яких діятимуть позитивні фактори впливу та зростання внутрішнього інвестиційного потенціалу підприємств, галузей і регіонів. Для цього необхідно подолати кризу неплатежів, зміцнити фінансово-кредитну сферу, створити умови для ефективної діяльності приватизованих підприємств. У разі відсутності цих умов державна інвестиційна політика буде розв’язувати лише поточні завдання соціально-економічного виживання країни і населення, а не створюватиме умови для активізації інвестиційних процесів.

Для покращення стану інвестиційного середовища в Україні необхідно зміцнити інститути державної влади: вдосконалити законодавство, зробити дієвою діяльність судів, викорінити злочинність та корупцію. Ця робота повинна проводитись паралельно з винятково важливими структурними зрушеннями - вирівнюванням умов конкуренції та подальшою лібералізацією економіки. Неефективні підприємства не повинні підтримуватися державою та місцевою адміністрацією ні прямо, ні опосередковано. Відчувається гостра потреба у створенні повноцінної інвестиційної інфраструктури, в першу чергу розподільчої та накопичу вальної систем (банків, страхових компаній, пайових і пенсійних фондів, фондового ринку, щодо). Інвестори повинні мати можливості зниження або ліквідації ризиків шляхом загальноприйнятих у світовій практиці фінансових та правових інструментів.

Створення сприятливого інвестиційного середовища та посилення механізму мотивації довгострокового вкладення коштів пов’язане з використанням як ринкових заходів, так і заходів щодо централізованого державного регулювання інвестиційної діяльності. Ключовий принцип державної політики по відношенню до внутрішніх інвесторів полягає у тому, щоб, не втручаючись в їх діяльність, максимально сприяти підвищенню їх інвестиційної активності та забезпеченню надійного захисту вкладених коштів.

З метою залучення капіталу незалежних інвесторів необхідно створити систему диференційованих податкових пільг, які б компенсували несприятливі чинники інвестиційного середовища: субсидії за рахунок бюджету та інвестування проектів у пріоритетних галузях; звільнення від податків коштів підприємств, які спрямовуються на розвиток свого виробничого потенціалу; надання пільгових кредитів громадянам на будівництво в доповнення до їх власних коштів..

У процесі управління формуванням інвестиційних ресурсів важливим є визначення загального обсягу необхідних інвестиційних ресурсів, вибір ефективних схем фінансування інвестиційної діяльності, забезпечення максимального обсягу залучення власних інвестиційних ресурсів за рахунок внутрішніх джерел, забезпечення необхідного обсягу залучення власних інвестиційних ресурсів з зовнішніх джерел, визначення оптимального співвідношення структури капіталу та забезпечення мінімізації вартості залучених інвестиційних ресурсів із різних джерел.

Отже, основною метою управління інвестиційною діяльністю є визначення напрямів, методів, засобів та форм інвестування з метою підвищення ефективності виробництва та збільшення прибутку підприємства.

3.3 Шляхи покращення інвестиційної діяльності в Україні на основі зарубіжного досвіду

Міжнародна інвестиційна діяльність, яка здійснюється на фінансових ринках, здатна позитивно впливати на масштаби і темпи ринкової трансформації національних економік як країн, що приймають, так і країн базування, розвиваючи умови та фактори їх міжнародної конкурентоспроможності.

Виходячи з досвіду Чеської Республіки, на нашу думку, в Україні також доцільно було б створити організацію, яка б на міжнародному рівні проводила переговори з потенційними інвесторами щодо розміщення в Україні їх підприємств та сервісних центрів та співпрацювала з місцевими громадами щодо підготовки їх фахівців та територій до роботи з такими інвесторами. Також доцільно в кожному обласному центрі України створити філіали даної організації, які б забезпечували координацію діяльності з місцевою владою, регіональними агентствами, будівельними і конструкторським компаніями, університетами та освітніми закладами.

Як і в Чехії, в Україні, така мережа допомогла б оперативно реагувати на запити та інвестиційні пропозиції іноземних компаній, пропонувати їм декілька альтернативних місць для розміщення їх виробництв, а також супроводжувати їх під час всього процесу започаткування бізнесу.

Що стосується Польщі, то перші роки трансформації польської економіки не були вдалим періодом для залучення іноземних інвестицій. Польща була не зовсім варта довір’я для партнерів, через відсутність економічної стабільності, неврегульованої справи зовнішнього боргу, кризової ситуації у суспільному секторі. Іноземні інвестори оминали Польщу, вкладаючи свій капітал в Угорщині, Чехії, Словенії.

Польща і надалі залишається лідером у Центрально-Східній Європі, як з боку щорічно залучуваних іноземних інвестицій, так і з огляду на їх акумульовану вартість на кінець цього періоду. Іноземних підприємців приваблює в Польщі стабілізоване законодавство, високий темп економічного зростання, великий ринок, наявність висококваліфікованої робочої сили, сприятлива інфраструктура і можливість переказу прибутків.

Також іноземні інвестори отримали право діяти на території Польщі у формі торгових товариств, так званих товариств з обмеженою відповідальністю і акціонерних товариств. У 1992 р. з метою надання допомоги іноземним інвесторам у Польщі було створено Державне Агентство Закордонних Інвестицій (ДАЗІ), яке надає інвесторам інформацію про потенційних вітчизняних та іноземних партнерів, гарантує обслуговування іноземних інвесторів і т.д. ДАЗІ веде спеціальний реєстр найбільших іноземних інвесторів (з капіталом більше 1 мільйона доларів) [4].

Слід відзначити, що найбільший капітал іноземні інвестори вкладали у виробничу діяльність (42,5 %), у фінансово-банківську сферу (22,7 %), транспорт і зв'язок (12,2 %), у торгівлю та ремонти (8,7 %), у будівництво (5,4%), у сферу послуг (3,5 %), забезпечення енергією, газом та водою (2,3 %), готелі та ресторани (1,5 %) [8].

Звичайно, згідно з польським законодавством, на деякі види господарської діяльності іноземному інвесторові необхідно отримати концесію. До таких видів діяльності належать, наприклад, пошук і видобуток корисних копалин, переробка і продаж дорогоцінних металів і каміння, виробництво і продаж вибухових матеріалів, зброї і боєприпасів, виробництво фармацевтичних засобів і медичних матеріалів, виробництво, розлив і очистка спирту. Сферою, закритою для іноземних інвесторів, є лотерейні ігри і лотереї.

За ініціативи місцевої влади виникають зони активного господарювання. Вони створюються гмінами і мають за мету посилення підприємництва в регіоні. Притягують інвесторів, пропонуючи їм в першу чергу пільги з оподаткування та місцевих оплат, орендування землі (на пільгових підставах) з можливістю її викупу.

Для України також важливо використати певний зарубіжний досвід бізнес-інкубування на базі великих підприємств.

Наприклад у Швеції поширений тип інкубатора, так званий “внутрішній” інкубатор, який створюється великими підприємствами з метою стимулювання нових ідей і проектів. Хоча деякі проекти можуть реалізовуватися в рамках великого підприємства, більшість з них відокремлюються від нього, особливо в тих випадках, коли бізнес-проект не пов’язаний з головним напрямом діяльності великого підприємства [14].

У Фінляндії інкубатор у бізнесі-центрі на південному заході Хяме, що займає площу 1750 кв. м., поставив перед собою завдання створити робочі місця в переробній промисловості шляхом налагодження зв’язків між промисловими підприємствами й навчальними закладами.

Він співпрацює з місцевим технічним коледжем, а також з університетами й науковими установами південної й центральної частини Фінляндії. Фірми-клієнти цього бізнес-інкубатора створили половину робочих місць у місцевій електронній промисловості. Щодо інших бізнес-інкубаторів, то важливе значення має їх співробітництво з діючими підприємствами: інкубатори сприяють формуванню нових служб та субпідрядних відносин у регіоні. Здебільшого вони створюються на базі конкретного промислового сектора.

Хоча в інкубаторах створюється мало нових підприємств порівняно з їх загальною чисельністю, вони відіграють важливу роль тим, що спрямовують і стимулюють розвиток інноваційного бізнесу, реформують місцеві комерційні структури й систему послуг.

В Італії великі підприємства зацікавлені в розвитку бізнес-інкубаторів, оскільки в гіршому разі вони дають їм можливість звільнятися від зайвої робочої сили завдяки відокремленню нових фірм та переходу в них частини співробітників. А в кращому разі - великі підприємства отримують доступ до нових технологій, що розробляються безпосередньо в бізнес-інкубаторі.

Особлива увага в Італії приділяється підприємствам, які діють в глибинних районах країни, що перебувають в несприятливому становищі й переживають соціально-економічну кризу [21].

Своєю чергою в Німеччині є значний досвід реструктуризації комбінатів і великих підприємств, особливо в Східній Німеччині. Так, у Дрездені на підприємстві з мікроелектроніки, де працювало 3,3 тис. працівників, було почато процедуру банкрутства. Щоб не втратити кадровий потенціал, створено 40-50 нових малих підприємств. Таким чином було працевлаштовано близько половини фахівців. Сьогодні тут працює близько 4 тисяч чоловік та збережено весь кваліфікований персонал. Більше того, рівень його кваліфікації привабив відому корпорацію Simens, яка зараз надає субпідрядні роботи цим малим підприємствам, випускаючи 15 млн. шт. мікропроцесорів, що становить 10% всіх світових обсягів виробництва цього продукту. Загалом за технологією бізнес-інкубаторів у Німеччині працює понад 300 структур (бізнес-інкубаторів, промислових парків, технопарків, інноваційних центрів).

Досить цікавими та своєрідною є практика функціонування інноваційно-інвестиційних структур у Норвегії. В Агенції економічного розвитку Осло працює 100 осіб, з яких 35 - адміністрація та відділ бізнес-розвитку.

Основним завданням відділу бізнес-розвитку є сприяння відкриттю якомога більшої кількості нових підприємств. Принцип роботи Агенції - „one stop shop” , тобто надання в одному місці повного пакету інформації та документації для відкриття фірми. Окрім муніципальної Агенції, в Осло діє ще шість бізнес-інкубаторів [2].

Тепер звернемось до практики діяльності Бізнес-інкубатора Інноваційного технопарку регіону Хедмарк (м. Хамер, Норвегія). Місто Хамер є центром 85-тисячного регіону Хедмарк. Місцевий бюджет міста становить 1,5 млрд. норвезьких крон.

До складу технопарку входять промисловий кластер і бізнес-інкубатор, а, головними напрями роботи технопарку є біогалузі, а також біо- та комп’ютерні технології.

Метою роботи технопарку є економічне зростання регіону Хедмарк. На сьогоднішній день технопарк отримує інвестиції від державної корпорації „Інновації Норвегії” та норвезьких банків, а 25% інкубатора належить муніципалітету Хамер. Технопарк є частиною державної Корпорації промислового зростання.

Важливим та позитивним моментом є те, що у бізнес-інкубаторі Хедмарка є вся необхідна інфраструктура та консультаційна підтримка для започаткування нового інноваційного бізнесу.

У процедурі відбору ідей для нового бізнесу бере участь як технопарк, так і відділи інновацій муніципалітетів та незалежні експерти. Фірма, яка потрапляє у бізнес-інкубатор, отримує фінансову підтримку в розмірі 50-200 тис. норвезьких крон на кожному етапі її підготовки до виходу на ринок.

Посилення інноваційності міста і використання сучасних технологій та підходів у його розвиткові - необхідна складова добробуту й розвитку різних за розміром і спеціалізацією європейських міст [19].

Зазначимо, що акумульовані вище практики створення різних осередків інновації вже починають застосовуватися в Україні та мають велике значення для посилення європейської інтеграції українських міст.

ВИСНОВКИ

Виходячи з результатів проведеного дослідження, можна зробити такий висновку, що інвестиційний проект є складною розробкою, в якій представлені максимальна кількість відомостей про джерело вкладення коштів, враховуючи всі зовнішні та внутрішні фактори впливу, величину очікуваного доходу та терміни реалізації проекту.

Розглянувши різні методи оцінки інвестиційних проектів, можна сказати, що один обраний метод не може бути використаний для оцінки всіх проектів, оскільки характеризуватиме лише один показник проекту, що є недоцільним. Деякі методи мають недоліки на математичній основі, тому для оцінки проектів необхідно застосовувати кілька методів, що дасть можливість реальніше оцінити доцільність інвестування того чи іншого проекту.

Проаналізувавши фінансові дані ТОВ «ДЕКС» ми дійшли висновку, що підприємство ще у 2009 році було досить у кризовому стані, але вже на кінець 2012 року показники підприємства суттєво покращились, що говорить про стабілізацію позиції підприємства. Проаналізувавши динаміку матеріально-технічної бази підприємства, можна побачити, що її обсяги стрімко зростають, що характеризує розширення підприємства. Для розробки і реалізації більш масштабних і прибуткових проектів слід залучити надійного інвестора.

Розглянувши основні проблеми у прийнятті інвестиційних рішень, ми бачимо, немає єдиної системи оцінки інвестиційних проектів. Також ми побачили, що проект оцінений різними методами, показує різні результати. Тобто оцінка проекту лише розрахунками є неприпустимою.

У формуванні грошового потоку проекту, а отже, його ефективності беруть участь чинники позитивного (прибуткового) і негативного (витратного) характеру. Тобто визначені в проекті очікувані грошові надходження можуть суттєво коливатися при зміні зовнішніх чи внутрішніх умов.

Отож, перед прийняттям того чи іншого інвестиційного проекту важливо оцінити його якомога ретельніше, визначити мінімальний прибуток з нього при умові настання ризикової ситуації та при необхідності залучити співінвестора для гарантування належної реалізації проекту.

Своєю чергою необхідно визнати, що правове регулювання іноземної інвестиційної діяльності в нашій державі має нестабільний, непослідовний і непередбачуваний характер (нормативно-правові акти часто змінюються, скасовуються, неоднозначно трактуються). Це, в свою чергу, негативно впливає на інвестиційний клімат країни, стримує надходження іноземних інвестиційних ресурсів, гальмує соціально-економічний розвиток країни.

Зазначимо, що сьогодні в Україні існує роздроблений і слаборозвинений ринок інвестиційних ресурсів. Організації, що працюють на ньому, діють недостатньо скоординовано і неефективно. Слабкий розвиток інформаційної інфраструктури ринку став перешкодою для активних дій вітчизняних підприємців і потенційних інвесторів.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1.    Антонов А.В. Розвиток наукової думки з питань інвестиційної діяльності. Економіка: проблеми теорії і практики. - 2012. -С.73-80.

2.   Бакаєв Л.О. Кількісні методи в управлінні інвестиціями: Навч.посібник. Бакаєв Л.О.-К.:КНЕУ,2000

3.    Данилова Л.І. Лізинг як фактор інвестиційного розвитку// Фінанси України. - №11, 2010. 13-15 с.

4.    Денисенко М.П.Основи інвестиційної діяльності. - К: Алерта, 2011. - 338с.

5.      Економічний аналіз діяльності підприємства: Навч. посіб. - 3-тє вид., випр. і доп. Рекомендовано МОН / Савицька Г.В. - К., 2009. - 668 с.

6.   Загородній А.Г., Стадницький Ю.І. Менеджмент реальних інвестицій: Навч. посіб. - К.: Знання, КОО, 2010. - 209 с.

7.   Інвестознавство: Підручник / За наук. ред. В.Г. Федоренка. - К.: МАУП, 2011.

8.    Інвестування: Теорія і практика: Навч. посіб. - 2-ге вид., перероб. і доп. Рекомендовано МОН / Борщ Л.М., Герасимова С.В. - К., 2012. - 685 с.

9.      Iнвестицiї та капiтал. / Р. Грачова . - К. : Преса України , 2012. - 130 с.

10. Колтинюк Б.А. Інвестиційні проекти: підручник для вузів. - 2 вид., перепрац., і доп. - Спб.: Видавництво Михайлова В.А., 2010. - 622 с.

11.    Майорова Т.В. Інвестиційна діяльність: Навч.посібник для студентів вищих навч. закладів. - 3-є вид., перероб. і доп. - К.: ЦУЛ, 2010. - 376 с.

.        Митяй О.В. Проектний аналіз: навч. посіб./ О.В. Митяй. - К.: Знання, 2011. - 311 с.

13.  Основи інвестиційно-інноваційної діяльності: Навчальний посібник: Навчальне видання.- К.: Алерта, 2011.- 431 c.

14. Пересада А.А. Інвестування: Навч. посібник. - К.: КНЕУ, 2004. - 250 с.

15.  Про інвестиційну діяльність: Закон України, 18 вересня 1991 року N 1560-XII [Електронний ресурс]. - Режим доступу: www.zakon.rada.gov.ua.

16.    Про затвердження Інструкції про порядок складання та оприлюднення фінансової звітності банків України: Постанова Правління НБУ від 27.12.2007 N 480[Електронний ресурс]. - Режим доступу: www.zakon.rada.gov.ua.

17.  Стефанович Є.А. Інвестиційна діяльність як економічне явище/ Є. Стефанович// Економіка і держава. - 2010. - №11. - С. 60 - 64.

18.    Тарасюк Г.М. Управління проектами: Навч. посібник для студентів ВНЗ. - 2-ге вид. - К.: Каравела, 2009. - 320 с.

.        Туріянська М.М. Інвестиційні джерела. - Донецьк: Юго-Восток, 2008. -317 с.

.        Українська асоціація інвестиційного бізнесу [електронний ресурс]. - Режим доступу: www.uaib.com.ua.

.        Фінансові інвестиції: Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 12. Затверджено наказом Міністерства фінансів України від 26.04.2000р. за №91. Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17.05.2000р. за №284/4505. [електронний ресурс]. - Режим доступу: www.zakon.rada.gov.ua.

.        Цигилик І.І., Кропельницька С.О., Білий М.М., Мозіль О.І. Аналіз і розробка інвестиційних проектів: Навчальний посібник. -Київ: Центр навчальної літератури, 2010. -160 с.

23.  Червова Л.Г., Назарчук М.І. Правове регулювання інвестиційної діяльності // Фінанси України.- 2011.- № 4.- C. 68-73.

24. Шевцова А.Я.Інвестиційне забезпечення діяльності підприємств: Автореф. дис... канд. екон. наук: 08.06.01 / Я.А. Шевцова; Східноукр. нац. ун-т ім. В.Даля. - Луганськ, 2009. - 18 с.: рис. - укp.

25.  Щукін Б.М. Аналіз інвестиційних проектів: Конспект лекцій. - К.: МАУП, 2012. - 128 с.