Діагностика фінансово-економічного потенціалу підприємства

Діагностика фінансово-економічного потенціалу підприємства

ЗМІСТ

ВСТУП

Розділ I. ІННОВАЦІЙНИЙ ПОТЕНЦІАЛ ПІДПРИЄМСТВА: СУТНІСТЬ, ФОРМУВАННЯ, ВИКОРИСТАННЯ

.1 Сутнісна характеристика інноваційного потенціалу підприємства

.2 Основні підходи до визначення основних елементів інноваційного потенціалу підприємства

.3 Оцінювання ефективності формування та використання інноваційного потенціалу підприємства

Розділ II. ДІАГНОСТИКА ФІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНОГО ПОТЕНЦІАЛУ ДП «ЄМІЛЬЧИНСЬКЕ ЛІСОВЕ ГОСПОДАРСТВО»

.1 Організаційно-правова характеристика ДП «Ємільчинське лісове господарство»

.2 Оцінка економічного потенціалу ДП «Ємільчинське лісове господарство»

.3 Оцінка фінансового потенціалу ДП «Ємільчинське лісове господарство»

Розділ III. ДІАГНОСТИКА СТАНУ ТА РОЗВИТКУ ПОТЕНЦІАЛУ ДП «ЄМІЛЬЧИНСЬКЕ ЛІСОВЕ ГОПОДАРСТВО»

.1 Побудова інтегрального показника оцінки конкурентоспроможності потенціалу ДП «Ємільчинське лісове господарство»

.2 Побудова графоаналітичної моделі «Квадрат потенціалу» оцінки потенціалу ДП «Ємільчинське лісове господарство»

.3 Шляхи вдосконалення процесу формування та розвитку потенціалу ДП «Ємільчинське лісове господарство»

ВИСНОВКИ ТА ПРОПОЗИЦІЇ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ДОДАТКИ

ВСТУП

У нестабільному зовнішньому середовищі підприємства повинні спрямовувати свої зусилля на утримання конкурентної позиції на ринку. За таких умов вони змушені постійно шукати нові, більш ефективні методи господарювання, відшукувати наявні резерви розвитку, знаходити нові ринки збуту власної продукції, а також постійно працювати над розробкою та впровадженням різноманітних інновацій, які зможуть забезпечити виживання підприємства в умовах конкурентної боротьби. Тому з метою ефективного функціонування підприємств і забезпечення їх конкурентоспроможності необхідно якісно розвивати інноваційний потенціал. При цьому саме максимізацію інноваційної складової можна вважати умовою сталого розвитку підприємства в сучасних умовах, що вимагає від вітчизняних суб’єктів господарювання приділяти велику увагу управлінню власним інноваційним потенціалом.

Дослідженню інноваційної проблематики приділено значну увагу в роботах багатьох вітчизняних вчених: В. Александрової, О. Амоші, А. Гальчинського, В. Гейця, Н. Краснокутської, О. Кузьміна, С. Ягудіна. Серед зарубіжних дослідників, які здійснили значний вклад у розвиток теорії інновацій, варто відзначити Р. Акоффа, Л. Водачека та О. Водачкової, П. Друкера, Р. Фостера, Й. Шумпетера. [9, c.6]

В умовах зростаючої конкуренції активна інноваційна діяльність на підприємствах дедалі більше визначає успіх підприємницької діяльності. Нові ідеї і продукти, нові технології та організаційні рішення виводять підприємства з кризових ситуацій і гарантують їм фінансову стабільність.

Будь-який новий об'єкт є матеріалізованою інформацією, тобто інформацію, перетворену на відчутну річ. Процес появи нових ідей триває постійно. Інформація дає поштовх до діяльності людини в напрямі, вказаному інформацією, тобто в новому напрямі. А це вже означає появу прогресу (лат. progress - рух вперед), який згодом приймає форму технічного прогресу. Науково-технічний прогрес рухається тільки вперед, причому його рух постійно швидшає в часі. Швидкість прискорення процесу інновацій можна без великих труднощів і відносно легко розрахувати по динаміці будь-якого напряму науково-технічного прогресу в якій-небудь галузі техніки, економіки, фінансів, бухгалтерського обліку.

Основою науково-технічного прогресу є винаходи і відкриття. Коли винаходи, що з'явилися, знаходять своє практичне застосування в якій-небудь області людської діяльності, вони ведуть до створення нового продукту або нової технології. Це означає, що ідея, встановлена в основу винаходу, перетворилася на нововведення. Нововведення завжди стимулює появу нових ідей, оскільки розвиває цікавість людини: "А що буде, якщо…?"

Так виникає інноваційна спіраль, що має вигляд: …науково-технічний прогрес - ідея - нововведення - науково-технічний прогрес - ідея - нововведення…[12, c.22]

Таким чином, нововведення і пов'язана з ним інновація є об'єктивним законом розвитку людського суспільства.

Отже, тема, що розглядається в даній курсовій є актуальною в наш час, і від розуміння того, що інновації є важливою складовою функціонування підприємств.

В даній курсовій роботі я спробую дати чіткі відповіді таким питанням:

Ø  Що таке інноваційний потенціал підприємства?

Ø  Основні елементи інноваційного потенціалу підприємства.

Ø  Провести діагностику фінансово-економічного потенціалу підприємства.

Ø  На прикладі ДП «Ємільчинське лісове господарство» провести діагностику стану та розвитку інноваційного потенціалу підприємства.

Ø  Зробити відповідні висновки та пропозиції.

Об’єктом дослідження є дані фінансової звітності ДП „Ємільчинське лісове господарство ”.[2-5]

Предметом дослідження роботи є сукупність теоретичних і практичних проблем, пов’язаних з діагностикою стану та розвитку потенціалу підприємства.

У ході дослідження були використані наступні методи: графо-аналітичний, порівняння, системного підходу, структурно-логічний, коефіцієнтів, аналізу та синтезу, частково-пошуковий та інші.

Відповідно до завдань роботи побудована її структура, яка складається зі вступу, трьох розділів, висновків та пропозицій, списку використаної літератури, додатків.

Робота містить 63 сторінки тексту, 18 таблиць, 2 рисунки 40 джерел використаної літератури, 7 додатків. Інформаційною основою дослідження є дані фінансової звітності ДП „Ємільчинське лісове господарство“, різноманітні навчальні посібники, підручники, монографії економістів, періодичні видання.

РОЗДІЛ I. ІННОВАЦІЙНИЙ ПОТЕНЦІАЛ ПІДПРИЄМСТВА: СУТНІСТЬ, ФОРМУВАННЯ, ВИКОРИСТАННЯ

1.1    Сутнісна характеристика інноваційного потенціалу підприємства

Незважаючи на значну кількість досліджень зазначеної проблеми, досі існують протиріччя з питань визначення змісту інноваційного потенціалу. Іноді поняття інноваційний потенціал ототожнюють з поняттями інтелектуальний, творчий або науково-технічний потенціал. [18, с.47] У зв’язку з цим ціллю даної статті є визначення сутності та виявлення основних факторів зовнішнього та внутрішнього середовища, які здійснюють вплив на його формування.

Поняття «інноваційний потенціал» стало концептуальним відображенням феномена інноваційної діяльності, яке розгорталося й уточнювалося шляхом методологічних, теоретичних та емпіричних досліджень і отримало розвиток на початку 80-х років XX ст. Інноваційний потенціал - це сукупність природних і трудових ресурсів, організаційних та інформаційних компонентів, матеріальних умов, що функціонують як єдине ціле в умовах впливу факторів зовнішнього середовища з метою вирішення завдань інноваційної діяльності. Інноваційний потенціал забезпечує гнучкість виробничо-господарської системи, її здатність реагувати на зовнішній вплив, адаптуватися відповідно до вимог ринку, змін законодавства тощо. [37, с. 19]

Інноваційний потенціал визначається сукупністю ресурсів різних видів [14, с.56-58]: інтелектуальних (патенти, ліцензії, технологічна документація тощо); матеріальних (технологічне та лабораторне устаткування); фінансових (власний, позичковий, венчурний капітал тощо); трудових; інфраструктурних (власні підрозділи НДДКР, техніко-технологічні підрозділи, патентно-правові відділи тощо).

Важливу роль у підвищенні інноваційної активності підприємств відіграє вибір і реалізація відповідної стратегії інноваційного розвитку підприємства. Для цього потрібна інформація щодо величини інноваційного потенціалу та рівня його використання. Моніторинг та оцінка рівня інноваційного потенціалу є актуальним завданням, оскільки його розв’язання дає змогу приймати стратегічні й тактичні рішення щодо інноваційного розвитку підприємства й розвитку його стійких конкурентних переваг. [35,с.142-148]

Необхідно обов’язково враховувати той факт, що розкриття інноваційного потенціалу наштовхується на подолання зовнішніх бар'єрів, які можна охарактеризувати як інноваційний клімат. Інноваційний клімат можна розглядати як всі фактори зовнішнього середовища, що впливають на інноваційний потенціал підприємства, а саме:

 можливості для виробництва нових або поліпшених видів продукції або послуг;

 можливості для зміни соціальних відносин на підприємстві (кадрові інновації);

 можливості для розробки нових методів управління (управлінські інновації);

 можливості для створення нових механізмів просування продукції на ринок (ринкові інновації);

 можливості придбання ноу-хау, патентів;

 законодавча база, низька ставка рефінансування, пільгове оподатковування;

 взаємодія влади й бізнесу;

 практика комерціалізації технологій тощо.

Щодо впливу на інноваційний потенціал підприємства внутрішніх факторів, слід зазначити, що процеси управління інноваційною діяльністю значно залежать від інноваційної культури певної організації. Під інноваційною культурою слід розуміти міру сприйнятливості організації до нововведень, досвід впровадження нових проектів, політику менеджменту в області інновацій, відношення персоналу до інновацій. За участю інноваційної культури можна реально досягти прискорення й підвищення ефективності впровадження нових технологій і винаходів, реальної протидії бюрократичним тенденціям, сприяння розкриттю інноваційного потенціалу особистості тощо. [13, с.34-37]

Входження України до групи держав, в яких домінує інноваційний шлях розвитку, потребує залучення фінансових і кадрових ресурсів, збільшення долі інноваційної продукції в обсязі промислового виробництва підвищення інноваційної активності підприємств. Аналіз джерел фінансування інноваційних заходів підприємств України за останні роки засвідчив, що із загальної суми використаних на інноваційні цілі фінансових ресурсів майже 60-70% становили власні кошти підприємств, фінансування з державного бюджету дорівнювало приблизно 2-4%, кредитні ресурси становили 2-3%, кошти інвесторів - 1-2%. Як видно з наведених даних, основним таким джерелом є власні кошти суб'єктів господарювання, і стає очевидним, що у майбутньому слід спиратися саме на них. Висока ризикованість інноваційних проектів зумовлює низьку частоту коштів інвесторів і кредитних ресурсів. [14, с.59]

Перехід до інноваційної моделі розвитку економіки - найхарактерніша прикмета сучасного етапу в розвинутих країнах, що стає визначальним фактором економічного зростання. Активізація інноваційного розвитку є одним з найголовніших факторів виживання вітчизняних суб’єктів господарювання в умовах жорстокої конкурентної боротьби. Саме тому підприємствам в Україні слід приділяти більшу увагу вивченню питань сутності та складових власного інноваційного потенціалу, постійно відслідковувати зміни інноваційного клімату, а також систематично працювати над формуванням та вдосконаленням власної інноваційної культури. До того ж, успішне управління інноваційним потенціалом у сучасних умовах слід розглядати як умову забезпечення високого рівня конкурентоспроможності підприємства, а отже власне його існування.

.2 Основні підходи до визначення основних елементів інноваційного потенціалу підприємства

Процес формування потенціалу підприємства є одним з напрямків його економічної стратегії і передбачає створення й організацію системи ресурсів і компетенцій таким чином, щоб результат їхньої взаємодії був фактором успіху в досягненні стратегічних, тактичних і оперативних цілей діяльності підприємства. При цьому використовуються такі основні наукові підходи[29, c.61-63]:

. Системний підхід є одним з основних у процесі формування потенціалу підприємства. При його застосуванні на основі маркетингових досліджень спочатку формуються параметри виходу - товару або послуги: що робити, з якими показниками якості, з якими витратами, для кого, у які терміни, за якою ціною? Параметри виходу повинні бути конкурентоспроможними.

Потім визначаються параметри входу: які потрібні ресурси й інформація для реалізації внутрішніх бізнес-процесів? Потреба в ресурсах і інформації прогнозується після вивчення вимог до організаційно-технічного потенціалу підприємства (рівня техніки, технології, організації виробництва, праці й управління) та параметрів зовнішнього середовища (політичного, економічного, технологічного, соціально-демографічного, культурного середовища країни й інфраструктури даного регіону).

Зворотний комунікаційний зв’язок між постачальниками (входом), клієнтами (виходом), зовнішнім оточенням і потенціалом підприємства необхідний для адаптації потенціалу як системи до зміни вимог клієнтів до продукції, параметрів ринку, появі організаційно-технічних новинок.

Для забезпечення високої якості кінцевого результату реалізації потенціалу (виходу системи) спочатку необхідно забезпечити високу якість ресурсів і інформації на вході, а потім високу якість реалізації процесу та взаємодії з зовнішнім середовищем. Слід помітити, що оцінка якості “виходу” дорівнює нижчій оцінці попередніх елементів.

. Маркетинговий підхід передбачає орієнтацію формування можливостей підприємства на споживача. Це означає, що формування будь-якого елемента потенціалу повинне ґрунтуватися на аналізі та прогнозуванні ринкових потреб, аналізі та прогнозуванні конкурентоспроможності та конкурентних переваг і т. д. При застосуванні маркетингового підходу пріоритетами вибору критеріїв формування потенціалу підприємства є:

·              підвищення якості кінцевого результату реалізації потенціалу (виходу системи) відповідно до потреб споживачів;

·              економія ресурсів у споживачів за рахунок підвищення якості всіх елементів потенціалу та, як наслідок, підвищення якості кінцевої продукції або послуги.

. Функціональний підхід передбачає пошук зовсім нових, оригінальних технічних рішень для задоволення існуючих або потенційних потреб. Потреба в цьому випадку розглядається як сукупність функцій, які потрібно виконати для її задоволення. Після визначення функцій (наприклад, маркетингові, наукові дослідження, постачання, виробництво, фінансування і т. д.) визначається кілька альтернативних варіантів формування потенціалу для їхнього виконання та вибирається той з них, що забезпечує максимальну ефективність сукупних витрат. Застосування даного підходу, на відміну від орієнтації на “вчорашні” світові стандарти, дозволяє найбільш повно задовольняти нові потреби, з одного боку, і забезпечувати стійку конкурентну перевагу, з іншого.

. Відтворювальний підхід орієнтований на постійне поновлення виробництва продукції з меншої ресурсоємністю та вищою якістю порівняно з аналогічною продукцією на даному ринку для задоволення потреб клієнтів. Це означає, що основним елементом даного підходу є обов’язкове застосування бази порівняння (показників кращої аналогічної продукції на теперішній момент, скоректованих до початку освоєння нової продукції або випереджальних) в процесі планування відтворювального процесу.

. Інноваційний підхід орієнтований на активізацію інноваційної діяльності, засобами якої повинні бути фактори виробництва й інвестиції.

. Нормативний підхід полягає у встановленні для найважливіших елементів потенціалу нормативів:

·              якості та ресурсоємності продукції, завантаженості технічних об’єктів, параметрів ринку і т. д.;

·              ефективності використання ресурсного потенціалу;

·              щодо розробки й ухвалення управлінських рішень.

Слід зазначити, що встановлені нормативи повинні відповідати вимогам обгрунтованості, комплексності, ефективності та перспективності застосування.

. Комплексний підхід передбачає необхідність урахування технічних, екологічних, економічних, організаційних, соціальних, психологічних і інших аспектів діяльності підприємства. Якщо навіть один з аспектів залишити поза увагою, то проблема не буде цілком вирішена.

. Інтеграційний підхід у процесі формування потенціалу підприємства націлений на дослідження посилення взаємозв’язків, об’єднання та посилення взаємодії між окремими його елементами.

. Динамічний підхід пов’язаний з необхідністю розгляду потенціалу в діалектичному розвитку, у встановленні причинно-наслідкових зв’язків і співпідпорядкованості на основі проведення ретроспективного аналізу поведінки аналогічних систем на деякому тимчасовому відрізку.

. Оптимізаційний підхід реалізується через визначення кількісних оцінок і встановлення залежності між окремими елементами потенціалу за допомогою економіко-математичних і статистичних методів обробки інформації.

. Адміністративний підхід передбачає регламентацію функцій, прав, обов’язків, нормативів якості, витрат, пов’язаних з реалізацією елементів потенціалу, у нормативних актах за допомогою методів примушування.

. Поведінковий підхід ґрунтується на підвищенні ефективності сукупного потенціалу за рахунок підвищення ефективності його кадрової складової.

. Ситуаційний підхід заснований на альтернативності досягнення цілей і забезпеченні максимальної адаптації до умов конкретної ситуації в процесі формування потенціалу підприємства.

.Структурний підхід у процесі формуванні потенціалу заснований на його структуризації і визначенні значимості, пріоритетів серед елементів потенціалу з метою встановлення раціональності співвідношення і підвищення обґрунтованості розподілу ресурсів між ними.

.3 Оцінювання ефективності формування та використання інноваційного потенціалу підприємства

Для оцінки і моніторингу інноваційного потенціалу підприємства пропонується з деякою періодичністю визначати позиції підприємства в просторі оцінок інноваційного потенціалу, для чого необхідно проаналізувати підприємство по ряду показників - чинників інноваційного потенціалу, кожен з яких характеризує матеріально-технічну, або інтелектуальну складову, або обидві одночасно. Склад чинників, використовуваних для оцінки кожної складової визначається експертним методом.

Ефективність інноваційного процесу залежить від стану інноваційного потенціалу підприємства, основу якого складають фінансові, матеріальні, кадрові, інтелектуальні, інфраструктурні і інші ресурси [18,c.41].

Аналіз джерел фінансування інноваційних заходів підприємств України за останні роки засвідчив, що із загальної суми використаних на інноваційні цілі фінансових ресурсів майже 60-70% становили власні кошти підприємств, фінансування з державного бюджету дорівнювало приблизно 2-4%, кредитні ресурси становили 2-3%, кошти інвесторів - 1-2%. Як видно з наведених даних, основним таким джерелом є власні кошти суб'єктів господарювання, і стає очевидним, що у майбутньому слід спиратися саме на них. Висока ризикованість інноваційних проектів зумовлює низьку частоту коштів інвесторів і кредитних ресурсів.

Матеріально-технічні ресурси є речовинною основою інноваційного потенціалу, визначають його техніко-технологічну базу, впливають на масштаби й темпи інноваційної діяльності. Формування інноваційного потенціалу може бути ускладнено труднощами їх одержання. Тому дуже актуально, особливо в наших умовах, орієнтувати його на створення нематеріаломістких нововведень, що дасть змогу максимально комплексно використовувати наявну сировинну базу, нові види матеріалів, утилізацію відходів відповідно до екологічних вимог, що висуває суспільство до виробників.

Кадрова складова інноваційного потенціалу може характеризуватися такими показниками, як загальна чисельність працівників, зайнятих у НДДКР, структурний розподіл чисельності персоналу за видами діяльності, за кваліфікаційними групами.[27, c.92]

Рівень інтелектуальної складової інноваційного потенціалу розраховують сукупністю наступних показників (коефіцієнтів): плинність працівників високої кваліфікації, розраховується як відношення кількості працівників, що звільнилися, до загальної кількості працівників даної кваліфікації; питома вага інженерно-технічного персоналу і науковців, розраховується як відношення їхньої кількості до всієї кількості працюючих; показник винахідницької (раціоналізаторської) активності, визначається як відношення кількості винаходів (рацпропозицій) до кількості працюючих чи інженерно-технічних працівників; показник освітнього рівня, визначається як відношення кількості осіб, що мають вищу (спеціальну) освіту відповідно до профілю діяльності підприємства, до загальної кількості працюючих і т.п.

Як показники рівня інформаційної складової можуть бути використані такі коефіцієнти: коефіцієнт повноти інформації (Кпл), що розраховується як, відношення обсягу інформації, що є в розпорядженні особи, що приймає рішення (ОПР), до обсягу інформації, необхідної для ухвалення обґрунтованого рішення; коефіцієнт точності інформації (Кт), що розраховується як відношення обсягу релевантної інформації до загального обсягу наявної в розпорядженні ОПР інформації; коефіцієнт суперечливості інформації (Кпр), що розраховується як відношення кількості незалежних свідчень на користь ухвалення рішення до загальної кількості незалежних свідчень у сумарному обсязі релевантної інформації.

Оцінка ринкової складової інноваційного потенціалу може бути здійснена за методикою SWOT-аналізу, згідно якої фактори ринкового середовища і фактори, що визначають внутрішні можливості підприємства, поділяють на дві групи. Для зовнішнього середовища - можливості розвитку і загрози розвитку, для підприємства - сильні і слабкі сторони його діяльності.

Вплив кожного з факторів (як зовнішнього середовища, так і внутрішнього) на можливості розвитку підприємства по інноваційному шляху запропоновано оцінювати за допомогою коефіцієнтів упевненості, що виміряються за шкалою від -1 до +1. Кожний з факторів розглядається як свідчення за чи проти можливості розвитку інноваційним шляхом. При цьому можливості, надані ринком, і сильні сторони підприємства оцінюють від 0 до +1, а загрози і слабкі сторони - від 0 до -1. Значення коефіцієнта впевненості відображає ступінь впевненості в тому, що вплив вимірюваного ним фактора збільшує (+) чи зменшує (-) можливості розвитку на основі інновацій.

Оцінку інноваційного потенціалу підприємства доцільно здійснювати в наступній послідовності:[28,c.52-54]

- аналіз структури інноваційного потенціалу;

- виявлення ступеня використання внутрішніх інноваційних можливостей підприємства;

- оцінка рівня інноваційної активності підприємства.

В Україні відсутній комплексний підхід до розроблення показників ефективності використання інноваційного потенціалу, ефективності інноваційно-інвестиційної діяльності.

Важливим показником ефективного функціонування та розвитку підприємства можна вважати кількість інновацій з урахуванням рівня їх новизни, який вимірюється за отриманою інформацією про нову продукцію, з якою підприємство виходить на ринок. При цьому рівень новизни інновації визначається на засадах детального аналізу істотних властивостей інноваційної ідеї та порівняння відносного рівня її новизни з іншими. [32,c.47-52]

Від рівня інноваційного потенціалу підприємства залежить вибір тієї або іншої стратегії інноваційного розвитку. Так, якщо у підприємства є всі необхідні ресурси, то воно може піти по шляху стратегії лідера, розробляючи і упроваджуючи принципово нові, або базисні, інновації. Якщо інноваційні можливості обмежені, то доцільно їх нарощувати і обирати стратегію послідовника, тобто реалізовувати поліпшуючі технології. Такий підхід до трактування інноваційного потенціалу можна вважати класичним.

Можна виділити рівні інноваційного потенціалу підприємства, що дозволяють визначити здатність підприємства впроваджувати нові технології в господарський оборот при одночасному забезпеченні фінансових потреб поточної виробничо-господарської діяльності. (табл.1).

Оцінку інноваційного потенціалу підприємства варто проводити на предмет достатності у підприємства фінансово-економічних ресурсів для ефективного забезпечення не тільки стратегічної інноваційної, але і поточної виробничої діяльності.

Таблиця 1.3.1

Рівні інноваційного потенціалу підприємства

Оцінку інноваційної діяльності підприємства доцільно здійснювати, використовуючи такі показники, як впровадження нових технологічних процесів, автоматизація виробництва та освоєння нових видів продукції.

Для виявлення взаємозв'язку між результативними показниками ефективності діяльності (виробничої, фінансової, інвестиційної) підприємства і відповідними показниками ефективності інноваційної діяльності доцільно сформувати таку систему показників [17, с.86]:

показники виробничої ефективності науково-технічних заходів: темп приросту ефективності виробництва конкретних видів продукції (робіт) від використання науково-технічних заходів; відносна економія собівартості продукції в результаті запровадження науково-технічних заходів;

показники фінансової ефективності науково-технічних заходів: приріст прибутку в результаті реалізації науково-технічних заходів; приріст доданої вартості, включаючи амортизацію, в результаті реалізації науково-технічних заходів, у тому числі за рахунок інтенсивних і екстенсивних факторів; приріст доходу за рахунок реалізації науково-технічних заходів;

показники інвестиційної ефективності науково-технічних заходів: характеризують кількість впроваджених науково-технічних засобів, зростання питомої ваги прогресивних технологічних процесів та нових інформаційних технологій, підвищення коефіцієнта автоматизації та організаційного рівня виробництва і праці, кількість патентів або авторських свідоцтв, індекс цитування, підвищення конкурентоспроможності підприємства, товарів (послуг) на ринку.

При оцінці ефективності інноваційних проектів передбачається розрахунок таких важливих показників, як:

- інтегральний ефект (чистий дисконтований дохід);

- внутрішня норма прибутковості (дохідності);

- рентабельність інвестицій

- період і строк окупності.[33,c.68-75]

Інтегральний ефект визначається як сума поточних ефектів за весь розрахунковий період, приведена до початкового року, або як перевищення інтегральних результатів над інтегральними витратами. Внутрішня норма прибутковості (дохідності) - IRR - це розрахункова відсоткова ставка, за якої одержані доходи від проекту стають рівними витратам на проект, або дається ще таке визначення - це той максимальний відсоток, який може бути сплачений для мобілізації капіталовкладень у проект. Рекомендується відбирати такі інноваційні проекти, внутрішня норма дохідності яких не нижча 15-20%.Рентабельність визначається як співвідношення ефекту від реалізації проекту і витрат на нього. На практиці оцінки інноваційних проектів розраховують відношення приведених доходів до інвестиційних витрат. Строк окупності показує, протягом якого часу можуть окупитися інвестиції в інноваційний проект. Під періодом окупності розуміється тривалість періоду, протягом якого сума чистих доходів, дисконтованих на момент завершення інвестицій, дорівнюватиме сумі інвестицій. Це період, необхідний для відшкодування початкових капіталовкладень за рахунок прибутків від проекту (чистий прибуток після відрахування податку + фінансові витрати + амортизація).

Слід також враховувати, що будь-який результат інновацій має подвійне значення:

- як основа змін у матеріальному виробництві, а в економічному розумінні - для досягнення цілей форми, а отже, для підвищення прибутку і конкурентоспроможності;

- як джерело подальших наукових досліджень і розробок, тобто становить науковий і методологічний інтерес.[35, c.86-91]

Аналіз і оцінка інноваційного потенціалу підприємства виявляє можливості для його інноваційного розвитку. Результати оцінки дозволяють розробити оптимальну стратегію інноваційного розвитку.

РОЗДІЛ II. ДІАГНОСТИКА ФІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНОГО ПОТЕНЦІАЛУ ДП «ЄМІЛЬЧИНСЬКЕ ЛІСОВЕ ГОСПОДАРСТВО»

.1 Організаційно-правова характеристика ДП «Ємільчинське лісове господарство»

Ємільчинське лісове господарство, колишній Ємільчинський лісгосп, було створене у 1924 році. До його складу увійшли Гноївська, Жужельська, Гартівська, Глумчанська, Ємільчинська і Чмелівська дачі. У 1960 році згідно Постанови РМ УССР від 30 листопада 1959 року за №1834 Ємільчинське лісове господарство було реорганізоване в лісгоспзаг. В теперішній час входить до Житомирського обласного управління лісового та мисливського господарства і розташоване в північно-західній частині Житомирської області на території Ємільчинського та Новоград-Волинського адміністративних районів.

Загальна площа лісів держлісфонду Ємільчинського державного лісового господарства складає 50609 га, в тому числі покрита лісом - 46552 га тобто 92% від загальної площі.

За характером рельєфу територія держлісгоспу являє собою рівнину з незначними підвищеннями і котловидними впадинами. Лісові масиви віднесені до рівнинних лісів. Болота займають 2218 га.

В адміністративно-господарському відношенні територія держлісгоспу поділена на 7 лісництв Кочичинське, Жужельське, Гартівське, Глумчанське, Ємільчинське, Королівське та Барашівське, два нижні склади: нижній склад станції Жужель, нижній склад станції Яблунець та транспортний цех. Які підпорядковуються конторі лісгоспу. (Додаток Д)

Річний обсяг лісовідновлювальних робіт - 330 га.

Річна розрахункова лісосіка становить 102,4 тис. м в тому числі від рубок головного користування 70,4 тис. м та від рубок догляду за лісом - 32 тис. м.

Підприємство займається лісництвом та лісозаготівлею, веденням мисливського господарства, а також займається виробничою, соціальною, інноваційною, зовнішньоекономічною, торгівельною у сфері роздрібної та оптової торгівлі та сільськогосподарською діяльністю.

Підприємство в основному є виробником сировини та продуктів первинної переробки. Серед основних видів продукції, що виготовляються Ємільчинським державним лісовим господарством є: лісоматеріали круглі для виробітку пиломатеріалів і заготовок, для ліній зв’язку і електропередач, для будівництва, фансировина для лущіння і стругання, дров’яна сировина для технологічних потреб, дрова для опалення, пиломатеріали, заготовки для паркету, заготовки пилені дубові, штахет, ламель паркетна дубова, столярні вироби.

Крім того лісове господарство займається підсобним господарством: відгодівлею ВРХ, свиней, вирощуванням овець та бджільництвом. [6]

Для працівників підприємства працює їдальня, магазин, оздоровчий комплекс. Обіди працівникам відпускаються за пільговими цінами. Щорічно працівники підприємства мають можливість відпочивати в санаторно-курортних закладах за значно зниженою вартістю путівок.

Значна увага на підприємстві приділяється охороні праці та виробничому навчанню. Працівники лісового господарства забезпечуються спецодягом та засобами гігієни.

ДП «Ємільчинське лісове господарство» має лінійно-функціональну структуру управління (Додаток Е). Органом управління підприємства є його директор. Наймання директора здійснюється Органом управління майном шляхом укладання з ним контракту в установленому законом порядку. Підприємство за погодженням з Управлінням визначає структуру управління і штати. Директор самостійно вирішує всі питання діяльності підприємства, за винятком тих, що віднесені до компетенції Органу управління майном. Орган управління майном не має права втручатися в оперативну і господарську діяльність підприємства. [6]

Директор особисто контролює роботу відділу кадрів, йому підзвітні головний лісничий та головний інженер, які є, відповідно, першим та другим заступником директора. Заступники директора, начальники відділів, головні спеціалісти, спеціалісти і лісова охорона, керівники структурних підрозділів, які відають питаннями використання, відтворення, охорони і захисту лісів, ведення мисливського господарства є одночасно за посадою старшими інспекторами по контролю у галузі ведення лісового та мисливського господарства. Заступники директора, головні спеціалісти призначаються та звільняються з посади директором за погодженням з Управлінням , інші працівники апарату управління і структурних підрозділів підприємства, а також старші майстри та майстри призначаються та звільняються директором.

Кожен відділ підприємства перебуває у взаємозв’язку з іншими відділами завдяки обміну інформацією між ними, так, для прикладу, бухгалтерія збирає, систематизує та здійснює обробку первинних документів, які складаються в інших відділах в процесі їхнього функціонування. Після систематизації первинних документів і складання звітів, результати роботи кожного з відділів надаються головному економісту, головному бухгалтеру, головному механіку та заміснику директора по охороні та захисту лісу. Кожен з них аналізує отриману інформацію, виявляє причини відхилень, погоджує їх з іншими керівниками та складає звіт який подається відповідно головному лісничому чи головному інженеру або особисто директору. Головний інженер та головний лісничий звітують директору підприємства про результати роботи в межах своїх обов’язків.

В організаційній структурі підприємства діють паралельні функціональні повноваження. Функціональні повноваження директора мають ознаки узаконених та обов’язкових з’ясувань.

Серед основних недоліків даної структури управління є складність взаємодії керівників різних рівнів, відсутність можливості швидко реагувати на зміни умов зовнішнього середовища, необхідність частих узгоджень проектів рішень на вищому рівні керівництва, а отже, й збільшення часу на їх прийняття, не забезпечується гнучкість взаємовідносин між підрозділами, відповідальність за загальний результат лежить тільки на вищому рівні керівництва, обмежені масштаби підприємництва та інновацій.

Розрахуємо коефіцієнт ефективності організаційної структури управління підприємством за формулою:

 (2.1)

де, АВ - адміністративні витрати, ЧП - чистий прибуток.

∆

Дана організаційна структура на даний момент є оптимальною для підприємства у зв’язку з належністю підприємства до державної власності і необхідністю ретельного контролю за його діяльністю. У звітному 2011 році на Державному підприємстві «Ємільчинське лісове господарство» зросла ефективність використання організаційної структури на 0,1 %, що є позитивним.

Характеризуючи об’єкти господарської діяльності підприємства згідно з таблицею 2.1. бачимо зростання в динаміці обсягів виробництва продукції, що позитивно характеризує діяльність досліджуваного підприємства. Розглядаючи зміни в частках кожного виду продукції в загальній кількості, бачимо певні зрушення, які відбулися за період з 2009 по 2011 рр. Так, частка лісоматеріалів круглих зменшилася на 8,76 пунктів структури, частка заготовок пилених дубових - на 0,15 пункти, а дров - 0,02 пункти.

Таблиця 2.1.1

Характеристика об’єктів господарської діяльності підприємства

Серед партнерів та постачальників ДП «Ємільчинстке лісове господарство» слід відмітити ТОВ «Торговий дім «Альфа-сервіс» (м. Київ) - здійснює поставку нафтопродуктів; ТОВ «Тир» (м. Київ) - здійснює доставку вантажів у міжнародному, регіональних та міських напрямах; ТОВ «КБ-Екологія» (м. Запоріжжя) - надає путівки для відпочинку працівників; Коростенський завод «Янтар» - постачає лакофарбову продукцію та побутову хімію для потреб підприємства та величезна кількість інших.

Система збуту продукції Державного підприємства «Ємільчинське лісове господарство» побудована на основі договорів. Зокрема укладено договори поставок з ДП «Олевське лісове господарстриство» - поставляється техсировина дубова; ТОВ «Компанія Кіаніт»(Запоріжжя), ПП «Інструментал»(м. Керч) - поставляється пиловник сосновий; ОАО «Хіммаш»(м. Коростень) - здійснюються поставки половника різнолистового; ТОВ « Київський м’ясопереробний завод» - поставляються дрова та ін. Серед найбільших іноземних покупців виділяються фірми «Atlas»(Туреччина) - поставляються пиловник хвойний та пиломатеріали; «Select-Wood»(Америка) - ламель паркетна та індустріальна, заготовки пилені; «Forestale veneta» (Італія) - заготовки для європіддонів; FK INVEST KOSISE (Словакія) - дрова паливні.

.2 Оцінка економічного потенціалу ДП «Ємільчинське лісове господарство»

Таблиця 2.2.1

Характеристика майна підприємства за балансом

Характеризуючи майно підприємства за балансом, бачимо, що у 2011 році зріс обсяг незавершених капітальних інвестицій на 6,17 % порівняно з попереднім періодом, зросла також залишкова вартість основних засобів(на 41,87%), що позитивно характеризує розвиток підприємства у звітному періоді. В цілому відбулося збільшення необоротних активів на 3701 тис.грн. (≈38%). Аналізуючи оборотні активи, можна помітити надзвичайно велике зростання виробничих запасів - на 83,53%, зменшення поточних біологічних активів - на 56,35%, що є негативним, позитивним стало зменшення незавершеного виробництва на 215 тис.грн. або на 32,38% та залишків готової продукції на складах на 219 тис.грн. (42,77%). У 2011 році на підприємстві спостерігається також поява товарів на суму 1 тис.грн. Найбільш несприятлива ситуація на підприємстві з дебіторською заборгованістю, так, дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги зросла у звітному році на 12,31%, а дебіторська заборгованість за розрахунками з бюджетом - у цілих 3 рази, інша поточна дебіторська заборгованість зросла з 2 до 29 тис.грн. тобто у 14,5 разів. Позитивно зріс обсяг грошових коштів в національній валюті з 3 до 104 тис.грн. Загалом відбулося зростання оборотних активів у звітному році на 1,76%.

Проаналізуємо джерела формування майна підприємства за балансом у таблиці 2.3.

У структурі власного капіталу відбулося зростання у звітному році вартості іншого додаткового капіталу з 644 тис. грн. до 3760 тис. грн., тобто майже у 6 разів та нерозподіленого прибутку на 23,71%, що є позитивною

Таблиця 2.2.2

Структура статей пасиву балансу ДП «Ємільчинське лісове господарство»

тенденцією. Розглядаючи динаміку поточних зобов’язань за 2010-2011 роки бачимо позитивне зменшення кредиторської заборгованості підприємства за товари, роботи, послуги на 30,45%, водночас як наслідок зростання дебіторської заборгованості, відображеної в активі балансу зріс обсяг короткострокових кредитів банків із 192 тис.грн. у 2010 році до 472 тис.грн. у 2011 році, що майже у 2,5 рази більше за попередній період. Зросли також поточні зобов’язання за розрахунками з бюджетом - на 37,76%, зі страхування - на 18,82%, з оплати праці - 13,61%, що свідчить про погіршення господарських процесів на підприємстві. Позитивним стало зменшення поточних зобов’язань з одержаних авансів на 51,39% у звітному році, також на 18,32% зросли доходи майбутніх періодів.

Розглянемо рівень фінансових показників діяльності підприємства у наступній таблиці.

Таблиця 2.2.3

Аналіз рівня показників фінансових результатів діяльності підприємства, тис. грн.

Згідно з даними представленими у таблиці, у 2011 році на 40,49% зменшився розмір податку на додану вартість, зросла виручка від реалізації продукції (67,69%), чистий дохід (75,73%), валовий (49,39%), операційний (52,53%) та звичайний прибуток (48,58%), що є позитивним. Водночас, стрімко зросла собівартість реалізованої продукції - на 85,65%, зменшилися інші операційні доходи на 38,77%, зросли адміністративні (35,73%), інші операційні (21,21%) та витрати на збут (43,19%), також у 2010 - 2011 роках спостерігається поява фінансових витрат, зріс розмір податку на прибуток майже у 2 рази та зменшився чистий прибуток 8,45%, що в цілому характеризує роботу підприємства з негативного боку і вказує на негативну динаміку його розвитку.

Розглянемо динаміку операційних витрат підприємства за елементами.

Таблиця 2.2.4

Характеристика операційних витрат підприємства за елементами

Операційні витрати підприємства негативно зросли майже за всіма елементами, скоротився лише обсяг амортизації - 9,6% та інших операцій-них витрат - 1,77%.

Аналізуючи основні економічні показники господарської діяльності підприємства у таблиці 2. 6. Бачимо зростання за три роки на 75,7 % розміру чистого доходу, зменшення середньооблікової чисельності працівників на 6 чоловік, з одночасним зростанням продуктивності праці на 77,5%, шо є позитивним. Коефіцієнт оборотності оборотних активів позитивно зріс на 93,9 %, що свідчить про скорочення тривалості обороту оборотних коштів. Рентабельність же господарської діяльності через зростання витрат на підприємстві скоротилася за період з 2009 по 2011 роки на 14,6 %, що вказує на негативний результат роботи досліджуваного підприємства.

Таблиця 2.2.5

Основні економічні показники господарської діяльності підприємства

Отже, за результатами проведеного аналізу можна зробити висновок про необхідність проведення на підприємстві заходів щодо скорочення витрат, тобто дотримання норм використання сировини при виготовленні продукції, поліпшення контролю за виконанням трудових завдань працівниками та модернізація застарілого обладнання, більшість з якого підлягає ліквідації.

.3 Оцінка фінансового потенціалу ДП «Ємільчинське лісове господарство»

Аналізуючи показники ліквідності підприємства, які представлені в таблиці 2.4, бачимо, що жоден з коефіцієнтів не сягає нормативного значення, проте спостерігається позитивне зростання у 2011 році у 57,5 разів коефіцієнта абсолютної ліквідності, на 8 % зріс коефіцієнт покриття що є позитивним. Частка оборотних засобів в активах скоротилася у на 30,66%, що свідчить про погіршення стану ліквідності Державного підприємства «Ємільчинське лісове господарство».

Таблиця 2.3.1

Показники ліквідності підприємства

Показники фінансової стійкості підприємства подані в таблиці 2.6.

Згідно з даними таблиці у звітному році порівняно з базисним коефіцієнт автономії зріс на 11,48 %, тобто скоротилася залежність підприємства від зовнішніх джерел фінансування. Водночас зменшився коефіцієнт фінансової залежності, він показує, що сума загальної вартості майна підприємства, яка припадає на 1 грн. власних коштів зменшилася на 10,3%. Негативним є зменшення у 2 рази ступеня мобільності використання власних коштів підприємством, яке відображається коефіцієнтом маневреності робочого капіталу. Коефіцієнт фінансової стійкості позитивно зріс на 58,05%, відповідно коефіцієнт співвідношення залученого і власного капіталу зменшився на 37,93%.

Коефіцієнт стійкості фінансування зріс за три роки з 0,61 до 0,68, тобто на 11,48% і оскільки значення коефіцієнта не сягає нормативу, можна зробити висновок, що на підприємстві недостатньо стійких джерел фінансування. Частка залученого капіталу в загальній сумі капіталу підприємства позитивно зменшилася на 28,57%. Коефіцієнт забезпечення власними оборотними засобами зріс на 63,37% , тобто у звітному періоді зросла частка оборотних активів, що фінансується за рахунок власних оборотних засобів, що є негативним, оскільки цей коефіцієнт більший за нормативне значення. Коефіцієнт забезпечення запасів робочим капіталом зменшився на 35,33%, що свідчить про його позитивну динаміку.

Таблиця 2.3.2

Показники оцінки фінансової стійкості підприємства

Оцінюючи фінансову стійкість підприємства загалом, можна відмітити позитивні тенденції, проте існує необхідність розробки заходів щодо приведення до нормативу коефіцієнта забезпечення власними оборотними засобами, коефіцієнта стійкості фінансування та коефіцієнта маневреності робочого капіталу.

Дослідимо ділову активність підприємства за показниками таблиці 2.9.

Таблиця 2.3.3

Показники оцінки ділової активності підприємства

Коефіцієнт оборотності активів зріс у звітному році порівняно з базисним на 23,86%, коефіцієнт оборотності оборотних активів зріс більш ніж наполовину (50,68%), коефіцієнт оборотності запасів - зріс на 43,54%, коефіцієнт оборотності власного капіталу - на 37,47%, коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості у звітному році зріс на 72,01% , а коефіцієнт оборотності кредиторської заборгованості за три роки зріс більш ніж у 4 рази, що означає скорочення тривалості обороту активів(308,17 днів), оборотних активів(12,51 днів), запасів(16,35 днів), власного капіталу(89,54 дні), дебіторської заборгованості (77,28 днів) та кредиторської заборгованості (65,2 дні), що є позитивною динамікою в розвитку підприємства. Позитивним в роботі ДП «Ємільчинське лісове господарство» стало скорочення коефіцієнтів завантаженості активів (34%), активів в обороті (майже у 2 рази), власного капіталу (27,26%). Частка дебіторської заборгованості в загальному обсязі оборотних активів скоротилася на 14,88%, а кредиторської заборгованості в загальному обсязі джерел активів - на 62%, що свідчить про поліпшення роботи досліджуваного підприємства і його високу ділову активність.

Проаналізуємо ефективність діяльності державного підприємства «Ємільчинське лісове господарство» у наступній таблиці. На підприємстві у звітному році позитивно зросла рентабельність власного капіталу (7,03%), рентабельність залученого капіталу (11,5%), рентабельність необоротних (1,28%) та оборотних (10,37%) активів. Зросли також коефіцієнти покриття активів (0,34 п.) та покриття власного капіталу (0,42 п.), відповідно коефіцієнти окупності активів та окупності власного капіталу зменшилися на 0,13 п. та 0,06 п., отже величина активів та власного капіталу на 1 грн. чистого доходу позитивно зменшилися. Розглядаючи витратні показники рентабельності підприємства, видно зменшення за всіма пунктами: рентабельність продукції (-7,35%), рентабельність операційної діяльності (-0,15%), рентабельність звичайної діяльності та господарської діяльності (-0,3% кожна). Зменшились також доходні показники: валова рентабельність продажу (-4,1%), чиста рентабельність продажу (-0,5), рентабельність доходу від операційної діяльності (-0,24%), що свідчить про зростання витрат на підприємстві. Так коефіцієнт окупності виробничих витрат зріс на 0,04 пункти, тобто величина виробничих витрат на 1 грн. чистого доходу зросла на 4 коп. Рентабельність же підприємства загалом зменшилася за три роки на 0,57%. Як бачимо, існує необхідність розробки заходів щодо поліпшення фінансових результатів діяльності підприємства, зокрема витратних показників рентабельності підприємства, які є одними з основних при оцінці потенціалу і розвитку підприємства.

Таблиця 2.3.4

Отже, у 2011 році на державному підприємстві «Ємільчинське лісове господарство» відбулося покращення показників фінансової стійкості підприємства, хоча є необхідність розробки заходів щодо приведення до нормативу коефіцієнта забезпечення власними оборотними засобами, коефіцієнта стійкості фінансування та коефіцієнта маневреності робочого капіталу. Слід відмітити поліпшення ділової активності підприємства, що свідчить про позитивну динаміку розвитку підприємства, однак, відбулося зростання собівартості та інших видів витрат, а отже зменшилася рентабельність діяльності підприємства, що вимагає більш детального та уважного підходу до планування та організації виробничого процесу.

РОЗДІЛ III. ДІАГНОСТИКА СТАНУ ТА РОЗВИТКУ ПОТЕНЦІАЛУ ДП «ЄМІЛЬЧИНСЬКЕ ЛІСОВЕ ГОСПОДАРСТВО»

.1 Побудова інтегрального показника оцінки конкурентоспроможності потенціалу ДП «Ємільчинське лісове господарство»

Конкурентоспроможність - це властивість об'єкта, що характеризується ступенем реального чи потенційного задоволення їм конкретної потреби в порівнянні з аналогічними об'єктами, що діють на даному ринку. Конкурентоспроможність визначає можливості виживання підприємства в умовах постійної конкурентної боротьби на ринку і відбиває продуктивність використання його ресурсів.[34.c.192]

Конкурентоспроможність потенціалу підприємства можна визначити як комплексну порівняльну характеристику потенціалу, яка відбиває ступінь переваги сукупності індикаторів якості використання ресурсів та організації взаємозв'язків між ними, що визначають ефективність потенціалу на певному ринку в певний проміжок часу, щодо сукупності індикаторів підприємств-аналогів.[30,c.158-154]

Конкурентоспроможність потенціалу підприємства має кілька особливостей, а саме:

Конкурентоспроможність не є іманентною якістю підприємства (тобто його внутрішньою, природною якістю). Вона може бути виявлена й оцінена тільки за наявності конкурентів (реальних або потенційних).

Це поняття є відносним, тобто воно має різний рівень стосовно різних конкурентів.

Конкурентоспроможність потенціалу підприємства визначається продуктивністю використання залучених до процесу виробництва ресурсів.

Рівень конкурентоспроможності потенціалу підприємства залежить від рівня конкурентоспроможності його складових (передовсім продукції), а також від загальної конкурентоспроможності галузі та країни.

Важливою характеристикою конкурентоспроможності потенціалу є здатність до адаптації в умовах змін зовнішнього середовища. Швидка адаптація потенціалу має забезпечуватися на основі комплексу інтелектуальних, технічних, технологічних, організаційних та економічних характеристик, які визначають успішну діяльність підприємства на ринку.

В загальному вигляді процес оцінки конкурентоспроможності потенціалу підприємства складається з наступних етапів[31,c.263-269]:

визначення мети оцінки конкурентоспроможності (обґрунтування претензій на зовнішні інвестиційні ресурси, виявлення резервів економічного зростання, інші цілі поточного управління);

вибір групи підприємств-конкурентів з урахуванням можливостей отримання необхідної первинної інформація для цілей оцінки конкурентоспроможності;

визначення груп ключових показників конкурентоспроможності, які підлягають оцінюванню (групування доцільно здійснювати за складовими потенціалу підприємства, а саме: показники маркетингового потенціалу, виробничого, фінансового, інноваційного, кадрового, організаційної структури управління та ін.);

розрахунок одиничних, групових, інтегральних показників конкурентоспроможності для кожного підприємства;

обґрунтування висновку про рівень конкурентоспроможності об'єкта оцінки та розробка заходів, спрямованих на поліпшення або утримання конкурентних позицій.

За напрямком формування інформаційної бази можна виділити критеріальні та експертні методи оцінки.[40, c.372-374]

Критеріальні методи за інформаційну базу беруть абсолютні (натуральні або вартісні) значення ключових показників. За належного інформаційного забезпечення ці методи є найточнішими.

Експертні методи прості у використанні, не потребують збирання повної інформації про конкурентів, оскільки базуються на думці досвідчених фахівців. Проте перевага таких методів є водночас і їхнім недоліком, бо іноді суб'єктивізм експертів може спотворювати результати оцінки.

За способом відображення кінцевих результатів виокремлюють графічні, математичні та логістичні методи оцінки.

Комплексний характер поняття конкурентоспроможності потенціалу обумовлює необхідність обґрунтування системи індикаторів (критеріїв), які можуть розглядатися як ключові показники конкурентоспроможності та охоплюють найбільш важливі аспекти якості та ефективності використання потенціалу підприємства.

Як індикатори звичайно виступають такі показники та характеристики:

конкурентоспроможність продукції;

якість, надійність продукції;

відмітні властивості товарів;

імідж підприємства;

відносна частка ринку;

рівень витрат;

методи продажів;

рентабельність реалізації;

темп зростання виручки від реалізації;

фінансові коефіцієнти;

ефективність використання ресурсного потенціалу (фондовіддача, продуктивність праці, енергоємність, ефективність технології, ефективність інформаційних ресурсів, ефективність заходів для підвищення творчої активності персоналу й ін.);

темпи зростання вартості підприємства;

ефективність реклами і способів стимулювання збуту;

компетенція та досвід персоналу

рівень плинності кадрового складу;

показники екологічності виробництва;

ефективність обслуговування і т. ін.

Резервами для підприємства є різниця між більш високими показниками того чи іншого стандарту (індикатора) і реальною величиною показників самого підприємства.

Втратами є різниця між величиною порогового рівня стандарту і величиною цього стандарту для підприємства. [38,c.496]

Перераховані показники можуть бути змінені та доповнені залежно від особливостей оцінюваних підприємств. Крім того, можливе їхнє групування за структурними елементами потенціалу: показники розвитку техніко-технологічного, кадрового, інформаційного, фінансового потенціалу і т. д. Наприклад,

маркетинговий потенціал можуть характеризувати наступні коефіцієнти: коефіцієнт співвідношення товарних одиниць (розраховується як відношення кількості товарних одиниць в асортименті і-ого підприємства до кількості товарних одиниць в асортименті в середньому по підприємствах, що діють на даному ринковому сегменті); коефіцієнт оборотності запасів (обумовлений як відношення виручки від реалізації до середньої за період вартості матеріальних запасів для кожного підприємства).

виробничий потенціал з урахуванням специфіки галузевої приналежності об'єктів оцінки описують такі показники: темпи росту виручки від реалізації, розраховані в частках одиниці; рентабельність реалізації, що розраховується як відношення операційного прибутку до суми виручки від реалізації (в частках одиниці).

фінансовий потенціал можна охарактеризувати за допомогою показників: рентабельності власного капіталу - відношення чистого прибутку до суми власних коштів, у частках одиниці; коефіцієнта автономії - відношення суми власних коштів до величини активів у цілому тощо.

кадровий потенціал може бути описаний за допомогою показників: продуктивності праці - відношення виручки від реалізації до середньооблікової чисельності працівників; коефіцієнта сталості кадрового складу - відношення кількості працівників, що постійно перебувають у штаті, до середньооблікової чисельності працівників. [36, c.168-169]

Метод балів. Його застосування дозволяє визначити узагальнюючу кількісну оцінку становища підприємства в конкурентній боротьбі за наявності кількох конкурентів.

Застосування даного методу передбачає[29,c.61-62]:

. Складання матриці оціночних показників для порівняння підприємства з

його конкурентами.

. Виділення найкращого значення окремого оціночного показника з даної сукупності підприємств та присвоєння йому визначеного бального значення (за самостійно встановленою шкалою оцінювання).

. Розрахунок балів, отриманих іншими підприємствами за даним оціночним показником шляхом порівняння їх фактичних значень з найкращими в даній сукупності.

. Встановлення значущості (вкладу) конкретного показника оцінки в загальну оцінку конкурентоспроможності підприємства. Рівень значущості окремих оціночних показників задається експертно з врахуванням уявлення про роль даного показника в формуванні загального висновку про ступінь конкурентоспроможності підприємства.

. Отримання узагальненої бальної оцінки конкурентоспроможності.

Застосування цього методу дозволяє не тільки визначити основних конкурентів та місце в конкурентній боротьбі підприємства, яке оцінюється (за критерієм максимуму набраних балів), а й оцінити ступінь його наближення до найбільш конкурентоспроможного підприємства.

Обчислимо інтегральний показник конкурентоспроможності державного підприємства «Ємільчинське лісове господарство» за допомогою методу балів.

Для розрахунку ключових оцінних показників використаємо обчислені в таблиці 2.6.основні показники господарської діяльності ДП «Ємільчинське лісове господарство», а також результати опитування групи провідних спеціалістів підприємства щодо їх бачення ступеня впливу окремих складових потенціалу досліджуваного підприємства на його конкурентоспроможність, які наведені в таблиці 3.1.1.

Таблиця 3.1.1

Ступінь впливу окремих складових потенціалу підприємства на рівень конкурентоспроможності

Отже, ключові оцінні показники, розраховані на основі вище вказаних даних наведені в таблиці 3.1.2. Згідно з даними таблиці, на підприємстві за три роки відбулися позитивні зміни в структурі потенціалу, так коефіцієнт співвідношення товарних одиниць зріс на 6%, коефіцієнт оборотності запасів - на 43,6%, що свідчить про підвищення маркетингового потенціалу. Виробничий потенціал з одного боку зріс за рахунок зростання темпів росту виручки від релазації, а з другого - скоротився через зменшення рентабельності реалізації на 4,1 %, що є негативним. Фінансовий та кадровий потенціали також зросли за рахунок зростання усіх показників, причому кадровий потенціал значно зріс за рахунок зростання продуктивності праці, яка за три роки зросла на 77,6, тобто на підприємстві проводились дієві заходи щодо поліпшення даної складової.

Коефіцієнт сталості кадрів- відношення чисельності осіб, які є в обліковому складі весь календарний рік до середньооблікового складу.

Таблиця 3.1.2

Оцінні показники конкурентоспроможності ДП «Ємільчинське лісове господарство»

Який саме вплив справили окремі складові потенціалу нашого підприємства розрахуємо в таблиці 3.1.3. Як бачимо, на досліджуваному інтервалі роботи підприємства спостерігається поступове зростання інтегрального показника конкурентоспроможності підприємства в динаміці, що свідчить про позитивний розвиток ДП «Ємільчинське лісове господарство», причому найбільш конкурентоспроможним підприємство було у звітному 2011 році, найбільший вплив справило зростання виручки від реалізації, продуктивності праці та рентабельності реалізації продукції. Отже, зростання потенціалу підприємства свідчить про зростання можливостей, що відкриваються перед підприємством і все більшого наближення до високої ефективності господарювання.

Таблиця 3.1.3

Ступінь впливу окремих складових потенціалу підприємства на рівень його конкурентоспроможності

.2 Побудова графоаналітичної моделі «Квадрат потенціалу» оцінки потенціалу ДП «Ємільчинське лісове господарство»

Функціонування підприємства проявляється через розвиток всіх напрямів діяльності. Графо-аналітична модель підприємства представляє собою область яка утворена векторами, що являють собою сфери (напрямки) діяльності підприємства. Схожі напрямки об’єднуються в n - інтегровані напрямки діяльності підприємства. Якщо обрано чотири інтегровані напрямки діяльності підприємства, то графо-аналітична модель набуває вигляду квадрату потенціалу підприємства, якщо три - трикутник потенціалу підприємства. На перетині векторів розміщується точка розвитку потенціалу підприємства.

Розглянемо принципи побудови графо-аналітичної моделі потенціалу підприємства -квадрат потенціалу підприємства[19,c.189]:

Ø  Графічна модель потенціалу підприємства, що призначена для проведення діагностики можливостей підприємства має форму сфери.

Ø  Подібна форма представляє усі напрямки діяльності підприємства тим самим розкриває діалектику його потенціалу.

Ø  У цілях аналізу необхідно спрощувати форму сфери до форми кола у загальному вигляді, чи до форми іншої фігури в залежності від вибору кількості напрямів діагностики потенціальних можливостей підприємства.

Ø  Формування графічної моделі потенціалу підприємства за методом квадрат-потенціалу, передбачає виокремлення чотирьох інтегрованих напрямків:

А) виробництво, розподіл та збут продукції;

Б) організаційна структура та менеджмент;

В) маркетинг;

Г) фінанси.

Ø  Якщо в результаті діагностики потенціалу підприємства буде побудовано рівносторонній квадрат то ми отримуємо ідеалістичний стан потенціалу підприємства. В практиці господарювання потенціал підприємства має відокремлену структуру.

Ø  Потенціал підприємства може бути прокласифікований за розміром як великий, середній та малий. Великий потенціал підприємства мають підприємства довжина векторів, що утворюють квадрат знаходиться в межах від 70 до 100 у. о.. Середній від 30 до 70 у. о.. Малий до 30 у. о.

Метод дозволяє системно встановити кількісні та якісні зв’язки між окремими елементами потенціалу, рівень його розвитку та конкурентоспроможності і на основі цього своєчасно обґрунтувати та реалізувати управлінські рішення щодо підвищення ефективності функціонування підприємства.

Алгоритм графоаналітичного методу оцінки потенціалу

підприємства «Квадрат потенціалу»:[26,c.214-216]

1.      Вихідні дані подаються у вигляді матриці (аij), тобто таблиці, де в рядках записані номери показників (i = 1,2,3,..., n), а у стовпцях - назви підприємств, що розглядаються (j = 1,2,3,..., m).

2.      По кожному показнику визначається оптимальне значення при урахуванні коефіцієнта чутливості kч і здійснюється ранжування підприємств, з визначенням зайнятого місця.

.        Для кожного підприємства знаходимо суму місць (Рj), отриманих у ході ранжування, за формулою:

 (3.2.1)

4.      Трансформуємо отриману в ході ранжування суму місць (Рj) у довжину вектора, що створює квадрат потенціалу підприємства (рис. 1).

Рис. 3.2.1. Квадрат потенціалу підприємства

Квадрат потенціалу підприємства має чотири зони відповідно до розділів (k), які застосовані в розглянутій системі показників, та чотири вектори (В), що створюють його

Отже, довжину вектора, що створює квадрат потенціалу підприємства (Вk, де k = 1,2,3,4), знаходимо за допомогою формули:

 (3.2.2)

5.      Визначивши довжину всіх векторів, створюємо квадрат потенціалу підприємства і робимо відповідні висновки.

Графоаналітичний метод аналізу “Квадрат потенціалу” має кілька особливих теоретичних аспектів, які необхідно враховувати при його використанні:

ü  Форма квадрата потенціалу може бути двох типів. Перший тип має правильну форму квадрата (тобто вектори, що створюють його, є однаковими або наближаються до цього). Таке підприємство матиме збалансований потенціал, що є запорукою успіху його діяльності. Другий тип має спотворену форму квадрата з таких причин: або один вектор розвинутий більше за інші (“хворобливий” вектор), або всі вектори розвинуті по-різному (дисгармонія векторів). Якщо квадрат потенціалу підприємства наближається до другого типу, то підприємницький потенціал потребує негайних перетворень у напрямку поліпшення збалансованості його елементів.

ü  Потенціали підприємств можна класифікувати за розміром як великі, середні та малі. Великий потенціал мають підприємства, коли довжина векторів перебуває в межах 70-100; середній - у межах 30-70; малий - до 30 умовних одиниць.

ü  Зовнішній контур квадрата окреслює можливості підприємства щодо досягнення оптимальних параметрів потенціалу.

ü  Другий та третій вектори квадрата потенціалу (“Організаційна структура та менеджмент” і “Маркетинг”) свідчать про наявність передумов дальшого розвитку потенціалу підприємства.

ü  Четвертий вектор - “Фінанси” - є результативним і характеризує успішність функціонування підприємства.

Проведемо розрахунок за кожним функціональним блоком по ДП «Ємільчинське лісове господарство» порівнявши його з ДП «Білокоровицьке лісове господарство».

Таблиця 3.2.1

Виробництво, розподіл та збут продукції

Згідно з таблицею визначимо місце державного підприємства «Ємільчинське лісове господарство» з виробництва, розподілу та збуту продукції порівняно з конкурентами:

 =2*1,13 + 2*1,03 + 2*1,03 + 1*1,01 + 2*1,21 + 2*1,43 + 2*1,21 = 15,09

Оціночні показники підприємства з маркетингу наведені в таблиці 3.2.2.

Отже, місце ДП «Ємільчинське лісове господарство» з менеджменту:

 = 2*1,02 + 1*1,06 + 2*1,16 + 2*1,39 + 1*1,08 + 2*1,04 = 11,36

Таблиця 3.2.2

Організаційна структура і менеджмент ДП «Ємільчинське лісове господарство»

Блок показників з маркетингу подано в наступній таблиці.

Таблиця 3.2.3

Маркетинг ДП «Ємільчинське лісове господарство»

Місце ДП «Ємільчинське лісове господарство» з менеджменту:

 = 1*1,05 + 2*1,37 + 1*1,03 + 2*1,5 + 2*1,05 + 2*1,07 = 12,06

Оціночні показники з фінансів розглянемо у наступній таблиці:

Таблиця 3.2.4

Фінанси ДП «Ємільчинське лісове господарство»

Оборотність дебіторської заборгованості:

де Од - оборотність дебіторської заборгованості;

В - виручка від реалізації продукції;

Д - середня дебіторська заборгованість.

Період погашення дебіторської заборгованості:

Пд =360 днів : Од,

де Пд - період погашення дебіторської заборгованості;

Од - оборотність дебіторської заборгованості.

Коефіцієнт заборгованості = Позичковий капітал/ Власний капітал

Коефіцієнт капіталізації показує, скільки позикових коштів змогла залучити організація на одну гривню вкладених в активи власних коштів.

Цей коефіцієнт повинен бути більше одиниці.

Отже, місце ДП «Ємільчинське лісове господарство» з фінансів:

= 2*1,28 + 2* 1,2 + 1*1,01 + 2*1,03 + 2*1,11 + 2*1,01 + 1*1,05 + 2*1,11 + 2*1,19 + 2*1,19 + 2*1,13 + 1*1,08 = 23,64

Визначимо довжину кожного вектора і накреслимо квадрат потенціалу для нашого підприємства (рис. 3.2.1):

В1 = 100-(15,09-8)*100/(8*(2-1)) = 100-7,09*100/8 = 11,38

В2 = 100-(11,36-7)*100/(7*(2-1)) = 100-4,36*100/7 = 37,7

В3 = 100-(12,06-7)*100/(7*(2-1)) = 100-5,06*100/7 = 27,7

В4 = 100-(23,64-13)*100/(13*(2-1)) = 100-10,64*100/13 = 18,15

Рис.3.2.1 Квадрат потенціалу ДП «Ємільчинське лісове господарство»

Як видно з рисунку, квадрат потенціалу ДП «Ємільчинське лісове господарство» є малим, оскільки знаходиться в межах 30 одиниць. Найбільший вектор склав менеджмент підприємства - 37,7 одиниць, тобто існують можливості для подальшого розвитку потенціалу. Найменшим став вектор виробництва, що свідчить про низьку ефективність виробництва у 2011 році. У векторах потенціалу підприємства присутня явна дисгармонія, що вказує на необхідність розробки та застосування заходів щодо поліпшення збалансованості усіх елементів потенціалу досліджуваного підприємства.

.3 Шляхи вдосконалення процесу формування та розвитку потенціалу ДП «Ємільчинське лісове господарство»

У нестабільному зовнішньому середовищі підприємства повинні спрямовувати свої зусилля на утримання конкурентної позиції на ринку. За таких умов вони змушені постійно шукати нові, більш ефективні методи господарювання, відшукувати наявні резерви розвитку, знаходити нові ринки збуту власної продукції, а також постійно працювати над розробкою та впровадженням різноманітних інновацій, які зможуть забезпечити виживання підприємства в умовах конкурентної боротьби. Тому з метою ефективного функціонування підприємств і забезпечення їх конкурентоспроможності необхідно якісно розвивати інноваційний потенціал. При цьому саме максимізацію інноваційної складової можна вважати умовою сталого розвитку підприємства в сучасних умовах, що вимагає від вітчизняних суб’єктів господарювання приділяти велику увагу управлінню власним інноваційним потенціалом.

Важливу роль у підвищенні інноваційної активності підприємств відіграє вибір і реалізація відповідної стратегії інноваційного розвитку підприємства. Для цього потрібна інформація щодо величини інноваційного потенціалу та рівня його використання. Моніторинг та оцінка рівня інноваційного потенціалу є актуальним завданням, оскільки його розв’язання дає змогу приймати стратегічні й тактичні рішення щодо інноваційного розвитку підприємства й розвитку його стійких конкурентних переваг. [35,c.126]

Необхідно обов’язково враховувати той факт, що розкриття інноваційного потенціалу наштовхується на подолання зовнішніх бар'єрів, які можна охарактеризувати як інноваційний клімат. Інноваційний клімат можна розглядати як всі фактори зовнішнього середовища, що впливають на інноваційний потенціал підприємства, а саме:

Ø  можливості для виробництва нових або поліпшених видів продукції або послуг;

Ø  можливості для зміни соціальних відносин на підприємстві (кадрові інновації);

Ø  можливості для розробки нових методів управління (управлінські інновації);

Ø  можливості для створення нових механізмів просування продукції на ринок (ринкові інновації);

Ø  можливості придбання ноу-хау, патентів;

Ø  законодавча база, низька ставка рефінансування, пільгове оподатковування;

Ø  взаємодія влади й бізнесу;

Ø  практика комерціалізації технологій тощо.

Щодо впливу на інноваційний потенціал підприємства внутрішніх факторів, слід зазначити, що процеси управління інноваційною діяльністю значно залежать від інноваційної культури підприємства. Під інноваційною культурою слід розуміти міру сприйнятливості підприємства до нововведень, досвід впровадження нових проектів, політику менеджменту в області інновацій, відношення персоналу до інновацій. За участю інноваційної культури можна реально досягти прискорення й підвищення ефективності впровадження нових технологій і винаходів, реальної протидії бюрократичним тенденціям, сприяння розкриттю інноваційного потенціалу особистості тощо. [30,c.158-160]

Входження України до групи держав, в яких домінує інноваційний шлях розвитку, потребує залучення фінансових і кадрових ресурсів, збільшення долі інноваційної продукції в обсязі промислового виробництва підвищення інноваційної активності підприємств. Аналіз джерел фінансування інноваційних заходів підприємств України за останні роки засвідчив, що із загальної суми використаних на інноваційні цілі фінансових ресурсів майже 60-70% становили власні кошти підприємств, фінансування з державного бюджету дорівнювало приблизно 2-4%, кредитні ресурси становили 2-3%, кошти інвесторів - 1-2%. Як видно з наведених даних, основним таким джерелом є власні кошти суб'єктів господарювання, і стає очевидним, що у майбутньому слід спиратися саме на них. Висока ризикованість інноваційних проектів зумовлює низьку частоту коштів інвесторів і кредитних ресурсів. [36,с.142]

До головних перешкод на шляху активізації інноваційного процесу на ДП «Ємільчинське лісове господарство» можна віднести:

·        Дефіцит фінансових ресурсів для забезпечення наукових досліджень і впровадження інноваційних розробок.

·        Недосконалість нормативно-правової системи регулювання і стимулювання інноваційної діяльності.

·        Невідповідність корпоративної структури, яка формується в Україні, головним вимогам інноваційного розвитку та ін.

Однак найголовнішою перешкодою стала практика ігнорування законодавства або призупинення дії статей законів, які стосувалися фінансування інноваційної діяльності. Це значною мірою нівелювало позитивний потенціал напрацьованої нормативної бази, а відтак не заохочує корпоративний сектор до здійснення інноваційних проектів.

Так, для підприємств, які тільки розпочинають або відроджують інноваційну діяльність, повинна бути впроваджена система специфічних заходів різнобічної підтримки і, насамперед, поліпшення фінансового забезпечення. Окрім таких загальновідомих методів, як встановлення податкових знижок, надання пільгових кредитів, використання прискорених методів амортизації обладнання тощо, доцільно впровадити систему державних гарантій і страхування інноваційної діяльності, грантів, розробити та задіяти механізми технічної підтримки і передачі у користування приватних підприємств державних технологій і ноу-хау (що призведе до зниження витрат). Особлива увага має бути приділена залученню коштів приватних інвесторів для фінансування інноваційної діяльності. При цьому інвестор і підприємство, з одного боку, розділяють ризики від невдачі, з іншого - поєднають свої зусилля, щоб збільшити вірогідність успіху. Як пряма державна підтримка, так і сприяння залученню приватних (у тому числі іноземних) ресурсів можуть бути оптимально реалізовані в межах відповідних державних програм.

Залучення коштів приватних інвесторів є дуже складним, оскільки теперішні власники не зацікавлені у перерозподілі прав власності чи управління. Ефективним є формування стратегічних альянсів у сфері інноваційної діяльності підприємств, у тому числі з іноземними партнерами. При створенні таких альянсів роль держави може бути досить значною, наприклад, альянси за участю державних чи частково державних підприємств. Отже, державні програми підтримки підприємств-інноваторів мають розроблятися і реалізовуватися у погодженні з іншими напрямами державної політики.

Для збільшення обсягів фінансового забезпечення інноваційної діяльності підприємств необхідно вирішити цілу низку проблем становлення інноваційного сектора в Україні: комерціалізація інноваційної продукції (доведення інноваційних розробок до практичного використання потребує додаткових коштів на великий проміжок часу); надвисокі ризики інноваційної діяльності; нецільове та неефективне використання фінансових ресурсів, спрямованих на підтримку інноваційної діяльності (насамперед, державними установами); спекулятивне використання державних пільг (наприклад, венчурними структурами) тощо [32,c.34-36].

Отже, фінансування інноваційної діяльності підприємств виступає основою науково-технічного прогресу й технологічної модернізації виробничих потужностей і зміцнення їх конкурентних позицій на вітчизняному та світовому ринку. Однак фінансування інноваційної діяльності підприємств здійснюється переважно за рахунок власних коштів. Державне фінансування та підтримка дуже мізерні. Тому для оптимізації інноваційної діяльності ДП «Ємільчинське лісове господарство» необхідно впровадити наступні заходи:

1)      Екологізація виробництва, стимулювання діяльності, спрямованої на збереження довкілля.

2)      Збільшення витрат на підготовку фахівців високого класу, тренінги, курси.

)        Мотивація працівників до інноваційної діяльності.

)        Розширення джерел фінансування.

)        Політика підприємства повинна мати інноваційну спрямованість.

)        Тісне співробітництво з іноземними підприємствами, обмін досвідом.

Реалізація запропонованих напрямів активізації інноваційної діяльності на досліджуваному підприємстві дасть змогу значно підвищити рівень інноваційної активності підприємства, стабілізувати прискорений процес оновлення виробництва, ефективно використовувати внутрішні і залучені зовнішні інвестиції і інноваційну діяльність.

В свою чергу, дотримання зазначених вище пріоритетів розвитку інноваційного потенціалу як на рівні держави, так і на рівні окремих компаній повинні забезпечити активізацію інноваційної діяльності вітчизняних підприємств, поширення інновацій в усіх сферах національної економіки, а отже, - формування інноваційної моделі розвитку конкурентоспроможності України. Вітчизняні підприємства мають спрямувати свої зусилля на інноваційний шлях розвитку, в першу чергу - на вдосконалення власних інноваційних потенціалів. Адже саме інноваційний розвиток може забезпечити захоплення стійких позицій на світовому ринку як вітчизняними підприємствами, так і нашою державою в цілому.

ВИСНОВКИ ТА ПРОПОЗИЦІЇ

Ефективним способом конкурентної боротьби в ХХІ ст. є зростання підприємства внаслідок інноваційного розвитку, який передбачає активне впровадження результатів наукової діяльності у виробничо-комерційне використання. Розвиток економіки будь-якого типу визначається активністю інноваційних процесів, економічною ефективністю нововведень, тобто результативністю перетворення науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт в інноваційний продукт, такий як нова техніка та прогресивні технології, які сприяють зменшенню собівартості продукції та підвищенню її конкурентоспроможності на внутрішньому і зовнішньому ринках.

На даний момент в нашій державі спостерігається зовсім інша ситуація: замість високотехнологічної наукоємної продукції вітчизняний експорт здебільшого представлений напівфабрикатами низького рівня обробки та сировиною, що, у свою чергу, є найяскравішим доказом нераціонального використання природних багатств.

Досліджуване у даній курсовій роботі підприємство - ДП «Ємільчинське лісове господарство» займається веденням лісового та мисливського господарства, здійснює реалізацію лісопродукції як вітчизняним, так і іноземним споживачам. Співробітництво зі споживачами починається з укладення договорів, а поставки товарів здійснюються на основі замовлень. На чолі підприємства знаходиться директор, за згодою якого здійснюється підбір персоналу та його звільнення. Організаційна структура підприємства включає в себе головного лісничого та головного інженера, головних економіста, бухгалтера, механіка та замісника директора по охороні та захисту лісу, а також семи відділів: виробничого, лісового, планово-економічного, бухгалтерії, відділів реалізації, постачання та відділу ЗЕД. У виробничому відношенні конторі лісового господарства підпорядковані сім лісництв: Барашівське, Гартівське, Глумчанське, Жужельське, Ємільчинське, Королівське, Кочичинське з підсобним господарством та три цехи: нижній склад станції Жужель, нижній склад станції Яблунець і транспортний цех.

Аналізуючи фінансово-економічний стан ДП «Ємільчинське лісове господарство» було виявлено такі негативні явища у звітному році порівняно з попереднім:

1)      зменшення коефіцієнта покриття на 2%;

2)      зменшення рентабельності продукції на 10,05%;

)        зменшення рентабельності підприємства на 3,88%;

)        перевищення величини поточної заборгованості над величиною поточних активів;

)        зростання собівартості на 31,04%;

)        недостатність стійких джерел фінансування;

)        платіжний дисбаланс.

Аналізуючи інноваційний потенціал ДП «Ємільчинське лісове господарство» було виявлено дисбаланс складових елементів квадрату потенціалу підприємства, а отже існування необхідності збалансування даних складових між собою. Було виявлено, що квадрат потенціалу підприємства є малим, оскільки довжина векторів перебуває в межах 30 одиниць, лише менеджмент склав - 37,7 од., що свідчить про наявний потенціал підприємства у цьому напрямі. Найбільш негативною рисою в потенціалі досліджуваного підприємства стала величина виробничого фактора, який склав найменше число одиниць - 11,38, що вказує на неефективну роботу виробництва у звітному 2011 році і критичну необхідність впровадження заходів щодо поліпшення даного фактора. На другому місці по нагальності впровадження поліпшуючих заходів знаходиться фактор фінансів (18,15 од.), векор маркетингу склав - 27,7 од.

Серед запропонованих заходів слід виділити заходи щодо зниження собівартості за рахунок підвищення кваліфікації персоналу, модернізації обладнання, приведення до норми ступеня витрат сировини та матеріалів, а також палива; підвищення якості продукції з метою розширення ринків збуту; оптимізація чисельності виробничого та управлінського персоналу; скорочення дебіторської заборгованості за рахунок надання відстрочки платежу, введення авансових платежів, ретельніший підбір партнерів та введення ефективної системи управління дебіторською заборгованістю. Важливим є також питання залучення інвестицій, причому як національних, так і закордонних, які мають бути спрямовані на усунення найбільш слабкого місця в потенціалі даного підприємства - виробничого фактору, шляхом оновлення парку виробничого обладнання, підвищення його продуктивності, економності що призведе до поліпшення конкурентоспроможності продукції.

Узагальнюючи проведену роботу слід відмітити переважно негативні риси в потенціалі Державного підприємства «Ємільчинське лісове господарство», а отже необхідність проведення заходів щодо усунення таких явищ.

фінансовий економічний потенціал конкурентоспроможність

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1.      <http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi>, офіційний інтернет-сайт Верховної Ради України: Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 2 "Баланс"; Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 1 "Загальні вимоги до фінансової звітності", Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 3 «Звіт про фінансові результати», Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 4 «Звіт про рух грошових коштів», Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 5 «Звіт про власний капітал».

.        «Баланс» Державного підприємства «Ємільчинське лісове господарство» на 31 грудня 2011 року.

.        «Баланс» Державного підприємства «Ємільчинське лісове господарство» на 1 січня 2010 року.

.        «Звіт про фінансові результати» Державного підприємства «Ємільчинське лісове господарство» за 2011 рік.

.        «Звіт про фінансові результати» Державного підприємства «Ємільчинське лісове господарство» за 2009 рік.

.        Статут Державного підприємства «Ємільчинське лісове господарство».

7.       Закон України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” від 16.07.1999 р. №996-ХІV із змінами і доповненнями, внесеними Законами України від 11.05.2000 р. №1707-ІІІ, від 08.06.2000 р. №1829-ІІ.

8.       Александрова В. Прогнозування впливу інноваційних факторів на розвиток економіки України / Александрова В., Скрипниченко М., Федулова Л. // Економіка та прогнозування. - 2007. - № 2. - С. 9 - 26.

.         Архипов В.М. Проектирование производственного потенциала объединений. - Ленинград: Изд. ЛГУ, 1984г. - 160с.

10.    Безчасний Л.К., Монастирська Г.В. Мотивація наукової діяльності в умовах транзитивної економіки // Регіональні перспективи. - 2002. - № 3-4.

.        Бухгалтерський облік і аудит, - науково-практичний журнал, 2003 р.

12.    Гольдштейн Г.Я. Инновационный менеджмент: Учебное пособие. Таганрог: Изд. ТРТУ, 1998г. с. 132.

13.     Гречан А.П. Теоретичні засади визначення інноваційного потенціалу підприємства / Гречан А.П. // Економіка та держава. - 2005. - №7. - С. 34-37.

14.    Гринько Т. Щодо інноваційного потенціалу як складової інноваційної активності підприємств / Гринько Т. // Економіст. - 2010. - №2. - С. 56-58.

15.     Григорьев В.В., Федотова М.А. Оценка предприятий: теория и практика / Под ред. В.В. Григорьева. - М.: ИНФРА-М, 1997.

.         Давідов М. В. Шляхи організаційно-фінансового забезпечення інноваційного процесу на підприємствах України // Актуальні Проблеми Економіки. - 2008. - № 4. - С. 130-134.

17.    Захарченко В.И. Экономический механизм процесса нововведений / под. Редак И.П. Продиуса. - Одесса: АОЗТ ИРЭНТиТ, 2001г. - 252с.

.        Зятковський І.В. Фінанси підприємств: Навч. посіб. для студ. екон. спец. вищ. навч. закл.. - К.: Кондор, 2003. - 364 с.

19.    Іванілов О.С., Таряник О.М. “Інноваційний потенціал підприємства”, Економіка,фінанси,право. №12/2004р., с.5-7.

20.    Ізмайлова К.В. Фінансовий аналіз: Навч. посіб. - К.: МАУП, 2000. - 148 с.

21.     Ільяшенко С.Н., Шипулина Ю.С. Составляющие инновационного потенциала субъекта хозяйственной деятельности // Вісник Сумського державного університету. Серія «Економіка». - 2002. - № 7(40). - С. 118-125.

22.     Инновационный менеджмент: Учебник/ под ред. Ильенковой С.Д. - М.: Банки и биржи: ЮНИТИ, 1997г. с.

23.    Ковалев Г.Д. Основы инновационного менеджмента: Учеб для вузов/ под редак. Швандара В.А. - М.: ЮНИТИ-ДИАНА, 1999г. с.

.        Кравченко М.О. “Кадрова складова інноваційного потенціалу”, Маркетинг в Україні. - №1/2001. с.36 - 38.

.        Краснокутська Н.В. Інноваційний менеджмент: Навч. посібник. - К.:КНЕУ, 2003. - 5004с.

26.     Краснокутська Н.С. Потенціал підприємства: формування та оцінка. - К.: Центр навчальної літератури, 2005. - 352 с.

.         Ладник В. “Управління інноваційним потенціалом підприємства в умовах перехідної економіки: проблеми і досвід”, Економіст. №12/2001р., с.52-57.

28.    Максимов Ю., Митяков С., Митякова О. “Методика оценки инновационного потенциала учебно-научно-инновационного комплекса многопрофильного технического университета”, Инновации. № 2/2004г. с. 51-55.

29.     Мартюшева Л.С., Калишенко В.О. Інноваційний потенціал підприємства як об'єкт економічного дослідження // Фінанси України. - 2002. - № 10. С 61-66.

30.     Марченко О. В. Визначення необхідних і достатніх умов для інноваційного розвитку підприємства // Актуальні Проблеми Економіки. - 2008. - № 6. - С. 158-164.

31.    Рєпіна І.М. “Підприємницький потенціал: методологія оцінки та управління”, Вісник Української академії державного управління при Президентові України. №2/1998р. с.262-271.

32.    Смоляр Л. Г. Розвиток інноваційного потенціалу як фактор забезпечення конкурентоспроможності вітчизняних підприємств // Економіка & Держава. - 2007. - № 4. - С. 24-26.

33.     Россоха В. В. Методика оцінювання потенціалу інновацій // Актуальні проблеми економіки. - 2005. - №5(47). - С. 68 - 75.

34.     Хрипач В.Я.Экономіка підприємства. - Мінськ: Лата, 2004. - 254 с.

35.     Чабан В.Г. Інноваційний потенціал підприємства та його оцінка / Чабан В.Г. // Фінанси України. - 2006. - №5. - С. 142-148.

.         Чухрай Н.І. Формування інноваційного потенціалу підприємства: маркетингове та логістичне забезпечення: Моногр. - Львів: Вид-во НУ “Львів. політехніка”, 2002. - 316 с.

37.     Шамина, Л. Инновационный потенциал предприятия / Шамина Л. // Инновации. - 2007. - №9. - С. 58 - 60.

.         Шершньова З.Є. Стратегічне управління: Підручник. - 2-ге вид. К.:КНЕУ, 2004р. 699с.

39.    Шиян Д.В., Строченко Н.І. Фінансовий аналіз: Навч. посібник. - К.: А.С.К., 2003. - 229 с.

.        Федонін О.С., Рєпіна І.М., Олексик О.І. Потенціал підприємства: формування та оцінка: Навч. посібник. - К.:КНЕУ, 2003. - 316с.