Побудова моделі оцінки конкурентного середовища

Побудова моделі оцінки конкурентного середовища

ЗМІСТ

Вступ

. Теоретичні аспекти конкурентного середовища підприємства

.1 Маркетингові дослідження як основа аналізу конкурентного середовища

.2 Розробка та впровадження вибіркового плану дослідження

.2 Особливості дослідження конкурентного середовища підприємства

. Загальний аналіз фармацевтичного ринку україни

.1 Розвиток фармацевтичного ринку в Україні

.2 Загальна характеристика ПП «Здоров’я міста»

.3 Оцінка і аналіз економічної діяльності ПП «Здоров’я міста»

. Модель оцінки конкурентного середовища

.1 Види стратегій поведінки на конкурентних ринках

.2 Багатовимірний статистичний аналіз в досліджені конкурентного середовища фармацевтичного ринку України

.3 Групування об’єктів конкурентного середовища

.4 Модель кластеризации районів Донецької області

4. Охорона праці і навколишнього середовища

4.1 Загальні питання охорони праці

4.2 Управління охороною праці на підприємстві

.3 Перелік небезпечних і шкідливих виробничих факторів

4.4 Промислова санітарія

.5 Електробезпека

.6 Пожежна безпека

.7 Охорона навколишнього середовища

Висновки

Список джерел інформації

ВСТУП

Фармацевтичний ринок є потужним промисловим сектором, що входити в п'ятірку найбільш прибуткових областей світової економіки. Так, за останні десять років приріст світового фармацевтичного ринку склав 196 млрд. дол., і його обсяг досяг майже 385 млрд. дол. Згідно з прогнозами, аж до 2009 р. світовий фармацевтичний ринок буде розвиватися особливо інтенсивно - темп росту обсягу продажів лікувальних засобів у середньому складе 10,2% на рік. Для підприємств різних галузей і сфер діяльності першорядною проблемою стає забезпечення зростання обсягів продажів готової продукції. В умовах ринкових відносин аналіз попиту, пропозиції та конкурентів стає однієї з найважливіших напрямків діяльності кожного підприємства. Тема даної дипломної роботи є дуже актуальною, тому що з загостренням конкуренції на фармацевтичному ринку необхідно впроваджувати нові методи аналізу і оцінки діяльності підприємства з метою досягнення максимальної ефективності в роботі на цьому ринку.

Метою дипломної роботи є побудова моделі оцінки конкурентного середовища підприємства. Об'єктом дослідження в даній роботі виступає економічна діяльність фармацевтичного підприємства та його конкурентне середовище. Предметом дослідження є комплекс моделей управління та аналізу конкурентного середовища.

Для вирішення поставлених цілей необхідно вирішити такі задачі:

Проаналізувати тенденції розвитку ринку фармацевтичної продукції в Україні;

Застосувати існуючи методи і моделі оцінки економічної діяльності підприємства;

Дослідити поняття конкурентного середовища підприємства;

Проаналізувати і оцінити діяльність фармацевтичного підприємства;

Розробити моделі оцінки конкурентного середовища підприємства.

1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ КОНКУРЕНТНОГО СЕРЕДОВИЩА ПІДПРИЄМСТВА

.1 Маркетингові дослідження як основа аналізу конкурентного середовища

Дослідницька (аналітична) функція маркетингу являє собою фундамент усієї маркетингової діяльності підприємства та охоплює всю підготовку, що передує прийняттю будь-якого рішення щодо кожного елементу комплексу маркетингу. Без ґрунтовного дослідження стану та перспектив розвитку зовнішнього середовища, без аналізу внутрішнього середовища підприємства практично неможливо провадити господарську та комерційну діяльність, змінювати на користь підприємства контрольовані чинники зовнішнього середовища.

Маркетингові дослідження - це систематичний збір та аналіз, пов'язаних з наявною ситуацією даних щодо маркетингової діяльності підприємства чи організації.

Мета маркетингових досліджень - виявити можливості підприємства для оволодіння конкурентними позиціями на конкретному ринку, знизити рівень невизначеності та комерційного ризику, збільшити ймовірність успіху маркетингової діяльності підприємства на ринку. Результатом маркетингових досліджень є обґрунтоване планування маркетингової діяльності підприємства або організації, ідентифікація маркетингових можливостей та загроз, а також формування гнучкої системи реагування на зміни чинників зовнішнього середовища.

Низка наукових і комерційних проблем, пов'язаних з маркетинговими дослідженнями, виникає внаслідок кількох причин. По-перше, на рівні територіальних меж ринку зникає безпосередній контакт між виробником і споживачем товару, що зазвичай призводить до відсутності у виробника достовірної інформації. По-друге, внаслідок глобалізації ринків, загострення конкуренції, диференціації товарів і зростання кількості виробників, у покупця збільшується кількість варіантів вибору між продавцями, які функціонують на ринку, та їхніми товарами. По-третє, потрібен попередній прогноз щодо змін ситуації на ринку впродовж певного періоду для ухвалення обґрунтованих маркетингових рішень, що дає змогу досягти більшої узгодженості між потенціалом виробника та потребами споживачів.

Потреба у маркетингових дослідженнях зумовлена також тим, що керівництво будь-якої організації чи підприємства, ухвалюючи маркетингові рішення, повинно обрати найефективніші з них з погляду прибутковості та рівня ризику. Одержуючи достовірну інформацію, можна уникнути помилок, здатних призвести до збитків, до того, як витрати стануть відчутними, вчасно відреагувати на дії конкурентів, припинити виробництво неперспективного або занадто дорогого товару тощо.

Характер маркетингових рішень зумовлений великою низкою чинників, а визначення ступеня та інтенсивності їхнього впливу пов'язане як з кількістю цих чинників, так і з труднощами щодо передбачуваності дії більшості з них. Підпорядкування всіх аспектів діяльності підприємства завданням прибутковості бізнесу робить вивчення широкого спектру чинників ринку і проявів їхньої дії вихідним пунктом для ухвалення будь-якого господарського рішення.

Ухвалюючи маркетингові рішення, доцільно спиратися на результати маркетингових досліджень тільки за умови їхньої достовірності, забезпечуваної кількома складниками. По-перше, систематичністю, або періодичною повторюваністю, процедур дослідження, що дає змогу відстежувати тенденції розвитку процесів, явищ, об'єктів. По-друге, етапністю і логічною послідовністю виконуваних на кожному етапі дій, що сприяє ідентифікації та поступовому пізнанню процесів, явищ, об'єктів. По-третє, використанням арсеналу наукових методів пізнання, що дає змогу методологічно обґрунтувати результати дослідження та аналітично довести потребу в ухваленні маркетингових рішень.

Основними напрямами маркетингових досліджень є:

чинники макросередовища (демографічні, економічні, науково-технічні, природні, політико-правові, культурні);

чинники мікросередовища (конкуренти, постачальники, посередники, споживачі);

комплекс маркетингу (товарна політика, цінова політика, політика розподілу та маркетингових комунікацій);

саме підприємство чи організація (ефективність організаційної структури, виробничі можливості, професійна кваліфікація працівників тощо).

Правильно проведене маркетингове дослідження дає змогу суб'єкту підприємництва ефективніше виконувати завдання свого бізнесу. Методика та техніка маркетингових досліджень суттєво залежать від конкретних цілей та завдань маркетингу, що, своєю чергою, визначається загальною маркетинговою стратегією підприємства, ринковою ситуацією, тиском конкурентів тощо. Водночас існують усталені підходи до проведення маркетингових досліджень, що виражаються певною послідовністю етапів (див. рис. 1.1), які в сукупності забезпечують їхню належну ефективність.

Рисунок 1.1 - Процес маркетингових досліджень

Отже, першим етапом, який необхідно виконати досліднику чи спеціалістам підприємства, є визначення проблеми, цілей та завдань дослідження. Визначення проблеми та цілей дослідження часто вважають найскладнішим завданням у всьому процесі дослідження. Тільки після чіткого встановлення проблеми та цілей маркетингове дослідження може бути розроблено і проведено відповідним чином. Усі зусилля, час і гроші будуть витрачені даремно, якщо проблему неправильно зрозуміли або визначили.

На другому етапі здійснюють вибір проекту дослідження, який суттєво залежить від того, що вже відомо про проблему. Якщо майже нічого не відомо про досліджувану проблему, найефективнішим буде пошукове дослідження. Якщо проблему дослідження сформульовано досить чітко, однозначно, проводять описові або каузальні дослідження. В описовому дослідженні визначають частоту появи або можливий ступінь коваріації двох змінних. Каузальний проект використовує експеримент для встановлення причинно-наслідкових зв'язків між змінними.

Третій етап - визначення методу збору даних. Часто необхідна інформація вже існує у формі вторинної інформації, зібраної раніше для інших цілей. Вторинну інформацію поділяють на внутрішню, що міститься в матеріалах звітів, доповідних тощо підрозділів підприємства, та зовнішню, яку одержують із зовнішніх джерел (друковані видання, довідники, Інтернет тощо). Якщо потрібна інформація відсутня або є непридатною для вирішення проблеми, дослідники збирають первинну інформацію, тобто таку, що вперше збирають відповідно до визначених цілей дослідження. На цьому етапі також визначають методи, які використовуватимуть для збору інформації. Так, для збору вторинної інформації важливо визначити не тільки доступність її джерел, а й ідентифікувати цю інформацію та оцінити її. Для збору первинної інформації фахівці використовують кілька методів, базовими з яких є чотири - спостереження, опитування, експеримент, імітація. Вибір конкретного методу залежить від цілі, досліджуваного явища, можливостей фірми.

Визначившись із методами проведення дослідження, виконавці розробляють форми, у які вноситимуть дані, одержані з первинних джерел інформації. Інструментом опитування є анкета або систематизований перелік питань, що стосуються досліджуваної проблеми.

Крім того, в рамках цього етапу розробляється дизайн вибірки - означеної частини сукупності існуючих і/або перспективних споживачів - покликаної уособлювати всю сукупність загалом. На цьому ж етапі формалізують методику збору да! них. У практиці проведення маркетингових досліджень повне спостереження застосовують надзвичайно рідко, зазвичай досліджують лише певну частину об'єктів генеральної сукупності, тобто вибірку, що зумовлено низкою об'єктивних і суб'єктивних чинників. Про це докладніше йтиметься далі.

Четвертий етап - збір даних. Після визначення розміру вибірки починається безпосередньо збір інформації. Цей процес, зазвичай, реалізують за допомогою зовнішніх підрядників - маркетингових дослідницьких компаній.

П'ятий етап - аналіз та інтерпретація даних. Зібрану інформацію редагують, кодують, класифікують та впорядковують для зручнішого проведення змістовного аналізу. Вибір методу змістовного аналізу залежить і від цілей дослідження, і від процедури формування вибірки, методів та інструментів збору інформації.

Шостий етап - підготовка звіту про результати дослідження. Звіт про результати дослідження являє собою документ, який подають керівництву підприємства або замовнику та у якому містяться всі результати, висновки дослідження. Саме цей документ є підтвердженням проведення всіх дослідницьких заходів та ефективності понесених витрат. Звіт повинен бути чітким і точним, незалежно від того, наскільки вдалим є виконане дослідження. Реалізація рекомендацій, що ґрунтується на результатах дослідження, може потребувати незначного коригування маркетингової діяльності підприємства або, навпаки, ініціювати навіть зміну стратегії маркетингу.

.2 Розробка та впровадження вибіркового плану дослідження

Правильне визначення кола осіб (підприємств), серед яких проводитимуть дослідження, дає змогу підприємству чи організації уникнути отримання спотвореної або неповної інформації. Очевидно, що всі дії під час проведення дослідження пов'язані зі значними витратами, тому розробка вибіркового плану є дуже важливим завданням процесу маркетингових досліджень.

Перш, ніж розпочати безпосереднє формування вибіркового плану дослідження, підприємство повинно визначити для себе всю вертикаль, вздовж якої перебувають його наявні та потенційні споживачі, щоб чітко виявити необхідну вибірку.

Розробляючи вибірковий план, підприємству доведеться визначитися з такими елементами (рис. 2.2):

генеральна сукупність - вся група, про яку треба зібрати інформацію;

вибірка - частина сукупності, базовий рівень дослідження;

похибка вибірки - різниця між отриманими та фактичними даними;

контур вибірки - одиниці сукупності, що формують вибірку;

похибка контуру вибірки - ступінь відхилення контуру вибірки від генеральної сукупності;

одиниця вибірки - об'єкт дослідження;

репрезентативність вибірки - означає, що кількості опитаних статистично достатньо для оцінки всієї сукупності.

Рисунок 1.2 - Виявлення вибірки для проведення маркетингових досліджень

Під час формування вибірки найчастіше використовують методи: невірогідності - якщо невідома вірогідність включення одиниці у вибірку - та вірогідності - якщо відома вірогідність включення одиниці сукупності у вибірку.

Існує багато інших методів формування вибірки. Але на практиці, як правило, має місце паралельне використання кількох методів формування вибірки за принципом - «від простого до складного».

Етапи розробки плану вибіркового дослідження

Визначення відповідної генеральної сукупності. Визначають відповідну сукупність, характеристики, яким повинні відповідати одиниці сукупності та які дають змогу відрізнити визначену сукупність від інших.

Отримання «списку» вибірки. Визначають контур вибірки, де й як можна отримати список одиниць сукупності. Порівнюють контур вибірки з генеральною сукупністю. Оцінюють похибку та її вплив на репрезентативність дослідження.

Проектування вибіркового плану дослідження дає змогу знайти баланс між структурою вибірки, витратами на збір даних і обсягом вибірки. У цьому разі також визначають метод її формування.

Визначення методів доступу до сукупності визначається характером і методом дослідження, формою та структурою вибірки.

Отримання кількості вибірки. На випадок, коли не всі одиниці вибірки відповіли на запитання, слід вибрати метод для досягнення необхідної кількості. На практиці, як правило, використовують вибірку дещо більшу ніж потрібно для урахування неминучих відмов респондентів.

Перевірка вибірки на відповідність дає змогу визначити репрезентативність дослідження. Проводять порівняння профілю вибірки з профілем сукупності, результатами інших досліджень, формування контрольних груп тощо.

Можливе формування нової вибірки здійснюють, якщо попередній етап дав негативний результат.

Рішення про обсяг вибірки завжди є компромісом між точністю результатів дослідження та витратами на проведення опитування.

Як правило, використовують такі методи визначення обсягу вибірки:

Вільний підхід. Наприклад, визначається, що достатня кількість опитаних становить 25 підприємств, або 5% від сукупності.

За аналогією з іншими дослідженнями. Наприклад, відомо, що під час соціологічних опитувань вибірка становить 1 000-1 200 осіб, відповідно визначають і розмір даної вибірки.

Від вартості витрат, коли сума, що може бути використана на дослідження, визначена завчасно.

На основі статистичного аналізу. Коли обсяг вибірки визначається, виходячи з умов надійності та достовірності отриманих результатів.

Обсяг вибірки значною мірою залежить від можливих похибок і визначається розміром генеральної сукупності. У таблиці 2.1 представлено рівні похибки за різних обсягів вибірки за умови, що генеральна сукупність становить 20 000 одиниць.

Таблиця 1.1 - Залежність обсягу вибірки від її похибки

Як свідчать дані таблиці, для отримання найбільш повної, вичерпної інформації доцільно використовувати максимально можливий обсяг вибірки. З його зменшенням можуть виникати ризики недоотримання необхідної інформації.

.3 Особливості дослідження конкурентного середовища підприємства

Для сучасної підприємницької діяльності характерним є високий ступінь конкуренції. Під конкуренцією розуміють суперництво на певному ринку між окремими юридичними або фізичними особами (конкурентами), зацікавленими в досягненні однієї й тієї самої мети. З погляду підприємства такою метою є максимізація прибутку за рахунок формування прихильності споживачів.

На гостроту конкурентної боротьби впливають різні чинники. Однак деякі з них зустрічаються частіше від інших.

Боротьба посилюється, коли кількість конкуруючих фірм, підприємств чи організацій збільшується і коли вони стають відносно порівнюваними з погляду розмірів і можливостей. Кількість є важливим чинником, оскільки, чим вона більша, тим більша ймовірність виявлення підприємством нових стратегічних ініціатив.

Конкурентна боротьба посилюється, коли попит на продукт зростає повільно.

Конкуренція на певних сегментах ринку може посилюватися ще й тому, що попит на товари або послуги вирізняється значними сезонними коливаннями.

Конкуренція посилюється, коли товари підприємства недостатньо диференційовані.

Суперництво зростає відповідно до розміру віддачі від успішних стратегічних маневрів.

Боротьба має тенденцію до посилення, коли залишати ринок виявляється дорожчим, ніж продовжувати конкурентну боротьбу.

Конкуренція набуває гострого та непередбачуваного характеру під час поглиблення розбіжностей між підприємствами в підходах до стратегій, кадрового складу, загальних пріоритетів, ресурсів.

З вищевикладеного стає зрозуміло, що конкуренція є частиною маркетингового середовища фірми, тому вона завжди повинна бути предметом ґрунтовного вивчення та оцінювання. Вивчення сукупності суб'єктів ринку та їхніх відносин, які складаються у процесі конкурентної боротьби і які визначають інтенсивність конкуренції, являє собою дуже важливий, з практичного погляду, напрям маркетингових досліджень.

Аналіз поведінки конкурентів і розробка плану конкретних дій стосовно головних суперників часто приносить більше користі, ніж навіть суттєве реальне зростання на даному сегменті ринку. Знаючи слабкі та сильні сторони конкурентів, можна оцінити їхні потенціал, цілі, наявну та майбутню стратегії. Це дасть змогу стратегічно точно зорієнтуватись щодо того, де конкурент є слабкішим. Таким чином підприємство зможе розширювати власні переваги в конкурентній боротьбі.

Практично всі значні маркетингові успіхи підприємства ґрунтуються на конкуренції власних кращих сил проти слабких місць конкурентів. Зробити це можливо тільки за добре налагодженої системи їхнього дослідження (рис. 1.3).

Оцінювання стану конкурентної боротьби ускладнюється тим, що надзвичайно важко проводити аналіз діяльності всіх конкурентів на ринку. Тому виділяють їхні стратегічні групи (рис. 1.4).

Рисунок 1.3 - Значення маркетингових дослыджень конкурентыв

Рисунок 1.4 - Стратегычны групи конкурентыв пыдприэмств

Наявні прямі конкуренти - це підприємства, що в минулому і тепер безпосередньо конкурують із фірмою. Серед потенційних конкурентів розрізняють:

наявні підприємства, що розширюють коло пропонованих товарів і/або послуг, удосконалюють товарну стратегію задля того, щоб краще задовольняти потреби споживачів, а надалі мають намір стати прямими конкурентами;

нові фірми, що вступають у конкурентну боротьбу.

Розмежування стратегічних груп уможливлює перетворення процесу аналізу діяльності конкуренції на більш керований. Так, дії різних конкурентів потрібно проаналізувати з різним ступенем глибини.

Елементи аналізу діяльності конкурентів

Збір усіх даних, необхідних для аналізу конкурентів, практично майже завжди неможливий. Тому часто використовують схему досліджень, запропоновану американським ученим М. Портером (рис. 1.5). Ця схема містить чотири основні елементи, що характеризують конкурентів: мета на майбутнє, по! точні стратегії, уявлення про себе та ринкові можливості.

Рисунок 1.5 - Елементи аналызу конкурентыв

Проведення аналізу діяльності конкурентів пов'язане з систематичним нагромадженням відповідної інформації. Усю інформацію можна поділити на дві групи:

) кількісна, або формальна, інформація:

організаційно!правова форма;

кількість персоналу;

активи;

доступ до інших джерел ресурсів;

обсяг продажу;

частка ринку;

рентабельність;

керівники підприємства;

наявність і розміри філіальної мережі;

перелік основних видів товарів і/або послуг;

інші кількісні дані (наприклад, вартість послуг, витрати на рекламу тощо);

) якісна інформація:

репутація конкурентів;

популярність, престиж;

досвід керівництва та персоналу;

частота трудових конфліктів;

пріоритети на ринку;

гнучкість маркетингової стратегії;

ефективність продуктової стратегії;

робота щодо виведення нових товарів;

цінова стратегія;

збутова стратегія;

комунікаційна стратегія;

організація маркетингу;

контроль маркетингу;

рівень обслуговування споживачів;

переваги споживачів;

реакції конкурентів на зміни в ринковій ситуації.

Кількісна інформація є об'єктивною й відображає фактичні дані про діяльність конкурентів. Оскільки товари та послуги сприймаються індивідуально і часто залежать від того, хто їх виробляє та надає, великого значення набувають якісні характеристики конкурентів. Якісна інформація є сукупністю суб'єктивних оцінок, тому що відображає неформалізовані параметри. Вона може бути доповнена відгуками споживачів, клієнтів, експертів.

Комплексну оцінку діяльності конкурентів можна отримати шляхом використання спеціальних таблиць, у яких наведено дані про основних конкурентів. Аналіз матеріалів даних таблиць дає змогу правильно та своєчасно реагувати на:

зміну основних конкурентів;

специфічні особливості стратегії конкурентів.

Результати аналізу показують:

де найсильніші місця конкурентів і де найслабкіші;

чому конкуренти віддають перевагу;

як швидко можна очікувати реакції конкурентів;

які існують бар'єри для входження на ринок;

які перспективи вистояти в конкурентній боротьбі.

Інформація про конкурентів, згрупована за окремими показниками, уможливлює побудову конкурентної карти ринку.

Побудова конкурентної карти ринку

Заключним етапом проведення маркетингових досліджень конкурентів є побудова конкурентної карти ринку. Вона являє собою класифікацію конкурентів згідно з позицією, яку вони посідають на ринку.

Конкурентна карта ринку може бути побудована з використанням двох показників: частки ринку підприємства та динаміки ринкової частки. Розподіл ринкової частки дає змогу виділити низку стандартних станів підприємств на ринку: лідери ринку; підприємства з сильною конкурентною позицією; підприємства зі слабкою конкурентною позицією; аутсайдери ринку.

Під час оцінювання динамічної зміни частки ринку використовують показник величини темпу зростання ринкової частки.

Для визначення ступеня зміни конкурентної позиції доцільно виділяти типові стани підприємства згідно з динамікою його ринкової частки:

підприємства зі швидкозростаючою конкурентною позицією;

підприємства з конкурентною позицією, що поліпшується;

підприємства з конкурентною позицією, що погіршується;

підприємства з конкурентною позицією, що швидко погіршується.

Конкурентна карта ринку (табл. 1.1) будується, виходячи з перехресної класифікації розміру та динаміки ринкової частки. Це дає змогу виділити 16 типових станів підприємств, які відрізняються ступенем використання конкурентних переваг. У найкращому стані перебувають підприємства першої групи, у найгіршому - аутсайдери ринку.

Таблиця 2.1 - Матриця формування конкурентної карти ринку

За рівних ринкових часток використовується показник їхньої стабільності. Він характеризує ступінь надання переваг споживачами товарам чи послугам підприємства та показує, яку частину в загальному обсязі продажу становлять продажі постійним покупцям. Використання показника стабільності ринкової частки як уточнюючого коефіцієнта дає змогу однозначно розподілити підприємства всередині кожної класифікаційної групи.

Оцінка конкурентного статусу уможливлює виконання низки важливих завдань:

визначити особливості розвитку конкурентної ситуації;

виявити ступінь домінування підприємств на ринку;

визначити найближчих конкурентів;

встановити відносну позицію підприємства серед учасників ринку.

Усе це в комплексі дає змогу більш обґрунтовано підійти до питань розробки стратегії з метою досягнення конкурентних переваг, які враховують конкурентний статус підприємства й особливості його ринкового оточення.

2. ЗАГАЛЬНИЙ АНАЛІЗ ФАРМАЦЕВТИЧНОГО РИНКУ УКРАЇНИ

.1 Розвиток фармацевтичного ринку в Україні

Існують формальні показники ефективності роботи фармацевтичного ринку - це кількість медичних представників, охоплення цільових груп, представленість у регіонах. До інших показників відносяться: фінансові витрати, розуміння правильної сегментації ринку, стратегія візитів медичних представників (якісна й кількісна), оцінка ефективності роботи медичних представників цільовими групами, продажу.

Український фармацевтичний ринок має свої особливості:

Незавершеність продуктової структурованості. На інших ринках можна говорити про чітку стратегію боротьби добре відомих препаратів й досить нових. На українському ринку одночасно відбувається боротьба всіх проти всіх.

Високий рівень не завжди мотивованої конкуренції - цінове, продуктової й домінування принципу «me too» (якщо інші виходять на ринок, те чому б і нам не вийти, неважливо із чим).

В 2004 році український фармацевтичний ринок вийшов на показники 1997 року по обсягах продажу (рис.2.1).

Рисунок 2.1 Обсяг продаж фармацевтичного ринку

Кількість компаній на ринку зросло з 226 в 1994 році до 775 в 2011 році (рис.2.2).

Рисунок 2.2 - Динаміка кількості компаній на ринку

У табл.2.1 показані найважливіші характеристики, по яких можна судити про розвиток фармацевтичного ринку деяких країн [30]. У відношенні України можна зробити висновок, що даний ринок перебуває в процесі становлення, тому що по всіх розрахункових характеристиках Україна уступає розвиненим країнам.

Таблиця 2.1 - Показники фармацевтичних ринків деяких країн в 2011 році

Перше, чим визначається рівень зрілості фармацевтичного ринка - це рівень фінансування охорони здоров'я. Кількість виробників не є показником зрілості ринку, але рівень концентрації дистриб'юторів, їхні операційні можливості впливають на зрілість ринку. Істотний вплив на рівень зрілості ринку робить ефективність діяльності його суб'єктів. Характерною рисою незрілого ринку також є те, що рівень витрат населення на закупівлю лікарських засобів набагато вище, ніж з державного бюджету. Витрати на охорону здоров'я наведені в табл. 2.2 [32].

Таблиця 1.2 - Витрати на охорону здоров'я у відсотках до ВВП

Розподіл ринку в Україні не можна назвати справедливим. Частка вітчизняних виробників у роздрібному сегменті в цінах оптових пропозицій за 9 місяців минулого року зменшилася до 26,3%, імпортного виробництва - до 73,7%. У госпітальному сегменті ринку за той же період частка лікарських засобів вітчизняного виробництва становила 40,3%, імпортного - 59,7%. Частка вітчизняних виробників стосовно закордонного становить 1:3, кількість іноземних виробників на ринку 488, вітчизняних - 114, найменування лікарських засобів в іноземних виробників - 5,5 тисяч, у вітчизняних - 3 тисячі [32].

Українські фармацевтичні підприємства роблять лікарські засоби майже всіх лікарських форм (тверді, рідкі, порошкоподібні й т.д.). Основними групами продукції є серцево-судинні препарати, анальгетики, вітаміни, засоби для лікування респіраторної, ендокринної й шлунково-кишкової системи, а також антибіотики.

За номенклатурою вітчизняні препарати займають 36% ринку, імпортні - 64% асортиментних позицій. Але, варто враховувати таку особливість фармацевтичного ринку України: найменувань багато, але асортимент досить обмежений [29]. Не рідкість, коли кілька вітчизняних виробників випускають декілька варіантів однієї й тієї ж молекули.

Фармацевтичні субстанції в Україні випускають 49 зареєстрованих суб'єктів підприємницької діяльності. У структурі вироблених субстанції, 76 найменувань синтетичного походження, а 82 - природного. Субстанції вітчизняного виробництва становлять усього лиш 30% загальної кількості, всі інші імпортуються з Китаю, Німеччини, Індії, Росії й США.

На споживання лікарських препаратів також впливає сезонність. Щоб довести це, проаналізуємо попит на лікарські препарати в ІІ й ІІІ кварталах 2010 року, при цьому розділивши їх на дві категорії:

Найбільший попит (ІІ квартал - антигистамінні препарати гастроентерологічні, антибіотики; ІІІ квартал - противогрибкові, серцево-судинні й гастроентерологічні).

Найменший попит (ІІ квартал - противірусні, противозастудні; ІІІ квартал - вітаміни, противірусні).

Отже, видно, що влітку користуються попитом антигистамінні препарати, гастроентерологічні й антибіотики, восени ж картина міняється - противогрибкові, серцево-судинні й гастроентерологічні [15]. Це доводить сезонність у споживанні.

Як відомо, споживачі здобувають фармацевтичну продукцію в аптеках, аптечних пунктах або аптечних кіосках, тому розглянемо кількість аптечних мереж на Україні, а, отже, і доступність лікарських засобів.

По даним ДП «Банку інформації, досліджень і технологій» на 1 червня 2011 р., роздрібну торгівлю лікарських засобів в Україні здійснювали близько 4500 суб'єктів підприємницької діяльності, яким належало 9000 аптек, 5900 аптечних пунктів й 7700 аптечних кіосків (усього - близько 22 600 об’єктів). На 9000 аптек доводиться 13 600 торговельних підрозділів, або близько 1,5 на 1 аптеку.

По даним державного комітету статистики, за 2011 рік з України вивезено фармацевтичної продукції на 42920,18 тис. дол. (в 2010 році - на 49831,68 тис.дол). Основними споживачами українських медикаментів є країни - колишні республіки СРСР і країни Балтії. Більше 90% експортованої продукції доводиться на ці ринки [29].

На територію же України поставлено продукції на 427893,01 тис. дол., що перевищує показники 2010 року більш ніж на 85 тис. дол. (в 2010 році в Україну завезене фармацевтичної продукції на 342593,66 тис. дол).

Основними імпортерами є Росія, Індія, європейські країни.

На фармацевтичному ринку України розгорілася сильна конкурентна боротьба. Сьогодні на ньому є присутнім продукція більше 300 виробників із країн далекого зарубіжжя, країн СНД і Балтії, а також 160 вітчизняних виробника, серед яких 22 підприємства, які займалися виробництвом лікарських засобів ще із часів Радянського Союзу.

У групі провідних вітчизняних виробників лікарських засобів (щомісячний випуск понад 5,4 млн. грн. - 1 млн. дол.) перебувають ЗАТ «Дарниця», ТОВ ФК «Здоров'я», ЗАТ «Борщагівский ХФЗ», ВАТ «Фар- мак» . Кожний із цих гігантів фармацевтичного ринку займає близько 10% ринку вітчизняних лікарських засобів. Далі йде група з більш ніж трьох десятків підприємств, продукція кожного з них займає від 5% до декількох відсотків ринку. Серед них - акціонерні товариства «Індар», «Галичфарм», «Київський вітамінний завод», «Стіролбіофарм» й інши. У третю групу входить більше сотні підприємств, що випускають лише по 1-2 лікарські засоби, найбільш простих у виробництві й дешевих: йод, зеленка, перекис водню.

.2 Загальна характеристика ПП «Здоров’я міста»

маркетинговий конкурентний фармацевтичний

ПП «Здоров'я міста» являє собою велику оптово-роздрібну комерційну фірму, що пропонує на ринку Східної України ліків вітчизняних і закордонних виробників. ПП «Здоров'я міста» є ексклюзивним постачальником різних препаратів таких заводів як ВАТ «Монфарм», ВАТ «Київський вітамінний завод», ВАТ «Здоров'я» (Харків), «Борщагівский завод мед. препаратів», ВАТ «Нижфарм» (Нижній Новгород). Також налагоджені зв'язки із закордонними виробниками, такими як Sagmel, Alkon, Aventіs й іншими.

ПП «Здоров'я міста» є приватним підприємством. Засновано 11 липня 2000 року в місті Донецьку, основний вид діяльності - оптова торгівля лікарськими засобами. Через 3 роки ПП «Здоров'я міста» почало оптово-роздрібну торгівлю лікарськими засобами .

ПП «Здоров'я міста» має широку мережу аптек - є 10 аптечних пунктів, в області - 4. Також є в наявності 2 великих складські приміщення загальною площею 960 м. кв., офісне приміщення - 230 м. кв.

Крім цього важливо відзначити, що підприємство має репутацію відповідального платника, що не може не сприяти поліпшенню іміджу фірми. На підтвердження цього можна сказати, ПП «Здоров'я міста» має позитивну кредитну історію, відкритий валютний кредит у банку «Аваль».

Так як ПП «Здоров'я міста» є оптово-роздрібним підприємством, то показники господарської діяльності можна розглядати в цілому по фірмі або окремо по його роздрібних підрозділах. У даному звіті використовуються показники за 2011 рік, узяті з річного звіту й балансу за 2011 рік.

У табл. 2.3 наведені деякі показники роботи ПП «Здоров'я міста» за 2011 рік.

Таблиця 2.3 - Основні показники роботи ПП «Здоров'я міста» за 2011 рік

З наведених даних можна зробити висновок, що підприємство успішно функціонує, має непогані фінансові показники, стабільно виплачує зарплату. На ПП «Здоров'я міста» застосовується в основному відрядно-преміальна форма оплати праці.

З такими важливими показниками як обсяг обороту продукції, дохід, прибуток існує ще один - вартість основних фондів, якими володіє фірма. Основні фонди являють собою наявну офісну техніку (комп'ютери, факси, телефони), транспортні засоби, виробничий інвентар - активна частина, а також будинки й спорудження - пасивна частина. При аналізі вартості основних фондів можна сказати, що більша частина доводиться на будинки, якими володіє ПП «Здоров'я міста». Вартість їх оцінюється в 570 тис. грн., що становить 49% від загальної вартості. Також фірма володіє 4 транспортними засобами (один вантажний і три легкових автомобілі), загальною вартістю 280 тис. грн. або 26% від загальної вартості. Іншу частину становить офісна техніка, меблі, виробничий інвентар. ПП «Здоров'я міста» має налагоджену клієнтську мережу, великі ринки збуту. Так відкриті представництва в 5 областях Східної України - у Донецьких, Луганських, Запорізьких, Дніпропетровських, Полтавської областях. Завданнями даних представництв є розширення контактів з місцевими потенційними клієнтами, поширення рекламної продукції, висновок контрактів на поставки товарів. Завдяки тривалій роботі на фармацевтичному ринку України, ПП «Здоров'я міста» збуває свою продукцію на території всієї країни. На підтвердження цих слів можна сказати , що клієнтська мережа фірми нараховує близько 110 аптек у різних регіонах України. В 2008 році підтримується курс на розширення вже існуючої клієнтської бази за рахунок відкриття нових представництв, вкладення значних засобів на рекламу, організацію семінарів.

За рахунок уже контрактів з компаніями Sagmel й Alkon на поставку оптової партії медпрепаратов до кінця 2008 році планується збільшити обсяг до 2500 тис. грн. Це буде можливо тільки за рахунок пошуку нових партнерів на території України й за її межами. В ПП «Здоров'я міста» в 2003 році була відкрита ліцензія на здійснення міжнародних торговельних операцій і тепер компанія активно веде роботу з освоєння ринків Росії, Білорусії, Молдови.

У табл. 2.4 наведені показники, що характеризують середню зарплату по категоріях працівників, відсоток від загальної суми для кожної категорії. Слід зазначити, що у фонд заробітної плати не входять різні премії, доплати, надбавки.

Таблиця 2.4 - Структура розподілу фонду оплати праці

З табл. 2.4 можна зробити висновок, що найбільшу зарплату одержують керівники й офісні працівники - по 1985 й 1600 гривень відповідно. Найменшу зарплату одержують допоміжні працівники (санітарки, охоронці, завгосп) - 900 гривень. У процентному співвідношенні фонд оплати праці розподіляється так: приблизно однаково - по 38% від загальної кількості коштів витрачається на зарплату офісним працівникам і фармацевтів. По 8% й 6% іде на оплату праці працівників відділу доставки (водії, експедитори) і допоміжних працівників відповідно. Виходячи із цього варто сказати, що розподіл фонду заробітної плати можна вважати оптимальним, тому що відсоток від загальної суми витрат на зарплату керівних і допоміжних працівників є меншим, у порівнянні з оплатою праці основних працівників -і фармацевтів, менеджерів.

На ПП «Здоров'я міста» є дві різних форми оплати праці: офісні працівники й фармацевти оформлені на відрядно-преміальній формі оплати праці, всі інші працюють на відрядній формі оплати.

Важливо відзначити, що в стрімкому світі твердої конкуренції кваліфіковані кадри грають одну з основних ролей. Так з 80 чоловік, що працюють на ПП «Здоров'я міста», 61 мають вищу освіту. Компанія активно підтримує своїх співробітників у прагненні підвищення своїх навичок і знань. В 2008 році 12 працівників за рахунок фірми побували на курсах підвищення кваліфікації, ще 4 чоловік побували на курсах професійної перепідготовки. Підвищення економічної ефективності суспільного виробництва, досягнення високих темпів продуктивності праці неможливо без рішення проблеми залучення й закріплення на підприємстві, в об'єднанні кваліфікованих кадрів.

.3 Оцінка і аналіз економічної діяльності ПП «Здоров’я міста»

Фінансова система підприємства призначена для динамічного, своєчасного відбиття фінансової політики, грошової оцінки складу засобів фірми й джерел їхнього утворення. Важливими показниками, що характеризують роботу підприємства, є собівартість продукції, прибуток, витрати. Від рівня собівартості залежать фінансові результати діяльності підприємства, темпи розширеного відтворення, фінансовий стан суб'єктів господарювання. Від розміру величини прибутку можна планувати розвиток підприємства в подальших періодах, інвестувати у вигідні проекти. Аналіз витрат й їхньої структури допоможе скоротити деякі з них у майбутньому або оптимізувати структуру витрат.

У табл.2.5 представлені основні економічні дані в динаміці за 2010-2011 роки по ПП «Здоров'я міста».

Таблица 2.5 - Основні економічні показники ПП «Здоров’я міста» в динаміці за 2010-2011 роки

З табл. 2.5 можна зробити висновок, що в 2011 році спостерігався спад у продажах продукції, отже зменшувалися валовий прибуток і валові витрати, що у свою чергу спричиняло зменшення рентабельності.

Одним з найважливіших показників, що відбиває результати господарської діяльності будь-якого підприємства, є обсяг продажів (обсяг товарообігу), похідній від якої є отриманий прибуток. Залежність обсягів продажів від прибутку відображено в табл. 2.6.

З табл. 2.6 можна зробити висновок, що є пряма залежність між обсягом продажів і прибутком - з ростом обсягу продажів збільшується й прибуток. Однак ця теза вірна тільки при досягненні певного рівня продажу - рівня беззбитковості. Тобто при менших або більших обсягах продажу відсоток прибутку буде скорочуватися.

Таблиця 2.6 - Прибуток й обсяг продажів в 2010 й 2011 роках

Варто пояснити й той факт, що зміна в структурі прибутку й обсягів продажів в 2010 й 2011 роках збільшилися не рівномірно - на 15,5 й 14,7 відсотків відповідно. Це порозумівається тим, що з ростом товарообігу змінюються витрати підприємства, але не всі, а тільки змінні - скорочуються витрати на одиницю продукції. Тобто збільшуються витрати на закупівлю, транспортні витрати, відрядні, а постійні витрати (вони не залежать від величини обороту товару) залишаються незмінними - орендна плата, комунальні платежі й інші.

Таблиця 2.7 - Сезонні коливання продажів в 2011 році

При обліку обсягу продажів варто враховувати сезонний фактор, тому що попит на різні групи медикаментів змінюється протягом року. Залежно від цього міняється й асортименти товарів - узимку основу продажів становлять засоби проти простудних захворювань, що підвищують імунітет; навесні - вітаміни, антиалергічні засоби; влітку - ліки від сонячних опіків, шлунково-кишкові препарати. В табл. 2.7 представлені обсяги продажу лікарських засобів по місяцям за 2011 рік.

На рис. 2.3 представлена сезонна різниця в обсягах продажів.

Рисунок 2.3 - Сезонні коливання продажів

З даної діаграми можна зробити висновок, що пік продажів доводиться на зимові місяці. Це порозумівається підвищеним попитом на проти застудні препарати. Так найбільший обсяг продажів зафіксований у грудні - 220 тис. гривень або 119% від середньомісячного показника, мінімальний обсяг отриманий у червні - 143 тис. гривень.

Тому при закупівлі товарів ураховується даний фактор під час формування асортиментів. Він представлений на рис. 2.4.

Рисунок 2.4 - Асортимент проданих в 2011 році препаратів

Необхідно відзначити, що при оцінці відсотка враховувалася загальна вартість даної групи товару в загальній структурі товарообігу, тобто в основі лежить вартісної фактор відбору.

Однієї з основних статей витрат будь-якого підприємства є сплата податків у бюджет. ПП «Здоров'я міста» є платником всіх основних видів податків і зборів. Це насамперед податки, які нараховуються на заробітну плату й податок на прибуток.

Види податків які нараховуються на заробітну плату відраховуються в наступні фонди:

.Пенсійний фонд - 32% від фонду оплати праці;

.Фонд соціального страхування - 4% від фонду оплати праці;

.Фонд соціального страхування на випадок безробіття - 1,5% від фонду оплати праці;

.Прибутковий податок визначається по шкалі прибуткового податку;

Види інших податків і зборів, які нараховує підприємство:

. Податок на землю;

. Податок на автомобільний транспорт;

. Збір на ремонт і відновлення автомобільних доріг;

. Інші податки й збори;

У табл. 2.8 наведені витрати «Здоров'я міста».

Таблиця 2.8 - Витрати ПП «Здоров'я міста»

У порівнянні з витратами 2010 року, витрати 2011 року збільшилися на 214,6 тис. грн. Це відбулося в основному за рахунок збільшення обсягів закупівель товарів, невеликого росту витрат на оренду приміщень. Скоротилися витрати на оплату праці, відрахування в пенсійний фонд і соцстрах. Резервом зменшення витрат ПП «Здоров'я міста» є скорочення транспортних витрат, витрат на господарські потреби і видаткові матеріали, відрядних витрат.

Угруповання витрат по призначенню, тобто по статтях калькуляції, вказує куди, на яку мету й у яких розмірах витрачені ресурси. Вона необхідна для вирахування собівартості, установлення центрів зосередження витрат і пошуку резервів їхнього скорочення.

Фінансові результати діяльності підприємства характеризуються сумою отриманого прибутку й рівнем з. Прибуток підприємства одержують головним чином від реалізації продукції, а також від інших видів діяльності (здача в оренду основних фондів, комерційна діяльність на фінансових і валютних біржах і т.д.).

Від розміру прибутку, отриманої підприємством, залежить формування оборотних коштів, виконання зобов'язань перед бюджетом, платоспроможність підприємства й т.д. Аналіз фінансових результатів проводиться методом порівняння фактичних даних за звітний період з фактичними даними за попередній період.

Порівнюючи показники прибутку за 2010 й 2011 рік, можна зробити наступні висновки:

Доход від реалізації продукції збільшився на 295 тис. грн. Прибуток збільшився лише на 22 тис. грн. Це можна пояснити збільшенням витрат, пов'язаних з оплатою праці (на 19,3 тис. гривень) і орендою приміщень (збільшення на 6,7 тис. гривень). Значна частина коштів в 2011 році пішла на виплату кредиту в 200 тис. гривень, узятого в 2-ом кварталі 2011 року в банку «Аваль». Даний кредит узятий на 1-н рік на будівництво аптеки в 230 м. кв. під 20% річних. Відповідно сума виплат за користування кредитних грошей складе 40 тис. гривень. Загальна сума виплат дорівнює 240 тис. гривень. До 1.05.2008 ПП «Здоров'я міста» уже виплатила 154 тис. гривень.

Для більше повної характеристики фінансових результатів роботи підприємства поряд з величиною чистого прибутку розраховують рівень рентабельності.

Показники рентабельності характеризують ефективність роботи підприємства в цілому, прибутковість різних напрямків діяльності (виробничої, комерційної, інвестиційної), окупність витрат і т.д. Вони більш повно, ніж прибуток відбивають остаточні результати господарювання, тому що їхня величина показує співвідношення ефекту з наявними або використаними ресурсами.

Залучення позикових засобів в оборот є нормальним явищем і тимчасово сприяє поліпшенню фінансового стану підприємства, за умови, що засоби не «заморожуються» на тривалий час і вчасно повертаються кредиторові. У противному випадку може виникнути прострочена кредиторська заборгованість, що в остаточному підсумку приводить до накладення на боржника штрафів, пенею, санкцій і приводить до погіршення фінансового стану підприємства. Структура кредиторської заборгованості запропонована в табл. 2.9.

Таблиця 2.9 - Структура кредиторської заборгованості, тис. грн.

З табл. 2.9 видно, що кредиторська заборгованість скоротилася на 59,6%. Якщо, проаналізуємо отримані дані далі, то зробимо такий висновок: найбільша питома вага в загальній сумі заборгованості має поточна заборгованість (заборгованість підзвітним особам, внутрішня заборгованість керівникові по тимчасовій фінансовій допомозі) 85,7%. За минулий період спостерігається зниження кредиторської заборгованості загалом, але зросла заборгованість перед бюджетом на 1,3 тис. грн. і заборгованість по оплаті праці на 1,5 тис. грн. Структура дебіторської заборгованості за 2011 рік наведена у табл. 2.10.

Таблиця 2.10 - Структура дебіторської заборгованості, тис. грн.

З табл. 2.10 видно, що сума загальної заборгованості знизилася на 66,8%. Найбільша питома вага дебіторської заборгованості в загальній сумі займають внутрішні розрахунки (63%). Також можна сказати, що по всіх розділах дебіторської заборгованості зменшились суми боргу, що позитивно впливає на розвиток ПП «Здоров’я міста»

Фірма має оборотні й необоротні активи, структура яких представлена в табл. 2.11. По таблиці можна проаналізувати структуру активів. Активи складаються з двох частин - обороні та необоротні активи.

Таблиця 2.11 - Структура активів фірми, тис. грн

З табл. 2.11 видно, що за звітний рік відбулося зниження вартості активів на 0,7%. Необоротні активи займають у загальній вартості активів 66,1%, а оборотні активи становлять 33,9% від загальної вартості. Проаналізувавши отримані результати можна зробити висновок , що необоротні активи в 2011р. збільшилися на 39,2 тис. грн., тобто на 9,5%, тоді як оборотні активи скоротилися на 44 тис. грн., тобто на 16%. Це викликано зменшенням виробничих запасів на 17,9%, збільшенням готової продукції на 20,1% і зменшенням дебіторської заборгованості на 66,8%. У результаті господарської діяльності підприємство дістало прибуток.

Структура й аналіз отриманого прибутку представлений у табл. 2.12. Прибуток розглянутий по елементах. Прибуток складається як різниця між валовими доходами та валовими затратами, після чого з цієї суми робляться утримання у вигляді аналогів, зборів та інших платежів.

Таблиця 2.12 - Структура й аналіз прибутку в 2011р., тис. грн.

Як показують дані з таблиці, прибуток на підприємстві знизилася на 10,6%, тому що знизилися продажі продукції. Практично всі основні показники не змінилися, що говорить про стабільну роботу підприємства.

Фінансовий аналіз здійснюють із метою розробки стратегії діяльності підприємства на найближчий плановий період. Аналіз виконується за допомогою розрахунків фінансових коефіцієнтів по таких напрямках, як ліквідність, ділова активність, показники рентабельності, показники платоспроможності, показники ринкової активності підприємства.

Ліквідність - здатність перетворювати активи в наявні кошти , швидко й без втрат їхньої вартості. Для того щоб підприємство мало у своєму розпорядженні високу ліквідність, воно повинне підтримувати надійне співвідношення між перетворенням оборотних коштів у готівку й строками погашення поточних зобов'язань.

У цілому проаналізувавши ситуацію підприємства в 2010 році можна сказати, що положення підприємства у звітному році значно не змінилися. Хоча рентабельність виробництва перебуває на оптимальному для даного виду виробництва рівні. Аналіз показників діяльності ПП «Здоров’я міста» наведено в табл. 2.13.

Таблиця 2.13 - Показники ліквідності, рентабельності й платоспроможності за 2010-2011 роки

З табл. 2.13. можна сказати, що стан ПП «Здоров’я міста» є досить стабільним, коефіцієнти ліквідності, рентабельності значно не змінилися. Коефіцієнт оборотності кредиторської заборгованості зріс на 257,3%, що позитивно відображається на діяльності ПП «Здоров’я міста».

3. МОДЕЛЬ ОЦІНКИ КОНКУРЕНТНОГО СЕРЕДОВИЩА

.1 Види стратегій поведінки на конкурентних ринках

Конкуренція - боротьба незалежних економічних суб'єктів за обмежені економічні ресурси. Це економічний процес взаємодії, взаємозв'язку й боротьби між підприємствами на ринку з метою забезпечення кращих можливостей збуту своєї продукції, задовольняючи різноманітні потреби покупців.

Залежно від класифікаційної ознаки розрізняють наступні види конкуренції: вільна і та що регулюється. При вільній конкуренції припускається, що на ринку є безліч незалежних фірм, що самостійно вирішують, що створювати й у яких кількостях, а також:

. Обсяг виробництва окремої фірми є незначним і не робить впливу на ціну реалізованого цією фірмою товару;

. Реалізовані кожним виробником товари є однорідними;

. Покупці добре інформовані про ціни, і якщо хтось підвищить ціну на свою продукцію, то втратить покупців;

. Продавці діють незалежно друг від друга;

. Доступ на ринок ніким і нічим не обмежений.

Дотримання всіх умов забезпечує вільний зв'язок між виробниками й споживачами. Вільна конкуренція є також умовою формування ринкового механізму, утворення цін і самонастроювання економічної системи через досягнення рівноважного стану. Але жоден реальний ринок не задовольняє всім цим умовам.

Недосконала конкуренція існувала завжди, але особливо загострилась наприкінці XІ - початку XX в. у зв'язку з утворенням монополій. У цей період відбувається концентрація капіталу, виникають акціонерні товариства, підсилюється контроль за природними, матеріальними й фінансовими ресурсами. Термін "монополія" означає єдиного продавця товару, але в сучасних умовах він використається для позначення різних видів ринкових ситуацій, характерних для недосконалої конкуренції. Монополія припускає виключне право виробництва, торгівлі й інших видів діяльності, що належить одній особі, певній групі осіб або державі. Це означає, що по своїй природі монополія - пряма протилежність вільній конкуренції.

Регульована конкуренція. Для того, щоб окремі держави захищали власного виробника на внутрішньому ринку та виконували свої соціальні функції перед громадянами, існують обмеження на рівень націнки на окремі товари ( товари першої необхідності, ліки, соціальні групи харчів), ввізне або вивізне мито, датування власних виробників та інше.

По способах суперництва виділяють: цінову й нецінову. Цінова конкуренція відбувається, як правило, шляхом штучного збивання цін на дану продукцію. При цьому широко використається цінова дискримінація, що має місце тоді, коли даний продукт продається за різними цінами й цими ціновими розходженнями не виправдані розходженнями у витратах.

Виходячи з існуючих типів конкуренції, існують декілька стратегій поведінки та розвитку бізнесу. У цілому вони відбивають чотири різних підходи до росту підприємства й пов'язані зі зміною стану одного або декількох наступних елементів: продукт, ринок, галузь, положення підприємства усередині галузі, технологія. Кожний з даних п'яти елементів може перебувати в одному із двох станів: існуюче стан або новий стан.

Першу групу стратегій становлять так називані стратегії концентрованого росту. Сюди попадають ті стратегії, які пов'язані зі зміною продукту або ринку й не зачіпають три інших елементи. У випадку проходження цим стратегіям підприємство намагається поліпшити свій продукт або почати робити новий, не міняючи при цьому галузі. Конкретними типами стратегій першої групи є наступні:

Стратегія посилення позиції на ринку, при якій підприємство робить всі, щоб з даним продуктом на даному ринку завоювати кращі позиції.

Стратегія розвитку ринку, що полягає в пошуку нових ринків для вже виробленого продукту.

Стратегія розвитку продукту, що припускає рішення завдання росту за рахунок виробництва нового продукту, що припускає реалізовувати на вже освоєному фірмою ринку.

Другу групу стратегій становлять такі стратегії поведінки, які припускають розширення підприємства шляхом додавання нових структур. Ці стратегії називаються стратегіями інтегрованого росту. Звичайне підприємство може прибігати до здійснення таких стратегій, якщо вона перебуває в сильному бізнесі, не може здійснювати стратегії концентрованого росту й у той же час, інтегрований ріст не суперечить її довгостроковим цілям. Підприємство може здійснювати інтегрований ріст як шляхом придбання власності, так і шляхом розширення зсередини. При цьому в обох випадках відбувається зміна положення підприємства усередині галузі. Виділяються два основних типи стратегій інтегрованого росту:

Ріст підприємства за рахунок придбання або ж посилення контролю над постачальниками, а також за рахунок створення дочірніх структур, що здійснюють постачання.

Стратегія вертикальної інтеграції, що вперед іде, що виражається в росту підприємства за рахунок придбання або ж посилення контролю над структурами, що перебувають між підприємством і кінцевим споживачем, тобто над системами розподілу й продажу.

Третьою групою стратегій розвитку бізнесу є стратегії диверсифіцированого росту. Ці стратегії реалізуються в тому випадку, якщо підприємства далі не можуть розвиватися на даному ринку з даним продуктом у рамках даної галузі. До них ставляться наступні:

Стратегія центрованої диверсифікованості, що базується на пошуку й використанні додаткових можливостей для виробництва нових продуктів в існуючому бізнесі. При цьому існуюче виробництво залишається в центрі бізнесу, а нове виникає, виходячи з тих можливостей, які укладені в освоєному ринку, використовуваній технології або ж в інших сильних сторонах функціонування підприємства.

Стратегія горизонтальної диверсифікованості, що припускає пошук можливостей росту на існуючому ринку за рахунок нової продукції, що вимагає нової технології, відмінної від використовуваної. При даній стратегії підприємство повинне орієнтуватися на виробництво таких технологічно не зв'язаних продуктів, які б використали вже наявні можливості підприємства, наприклад, в області поставок. Тому що новий продукт повинен бути орієнтований на споживача основного продукту, то по своїх якостях він повинен бути супутньої вже виробленому продукту. Важливою умовою реалізації даної стратегії є попередня оцінка підприємством власної компетентності у виробництві нового продукту;

Стратегія конгломеративної диверсифікованості, що складається в тім, що підприємство розширюється за рахунок виробництва технологічно не пов'язаних із уже виробленими нових продуктів, які реалізуються на нових ринках. Це одна із самих складних для реалізації стратегій розвитку, тому що її успішне здійснення залежить від багатьох факторів, зокрема від компетентності наявного персоналу, і особливо менеджерів, сезонності ринку, наявності необхідних фінансових засобів.

Четвертим типом стратегій поведінки підприємства є стратегії скорочення. Вони реалізуються тоді, коли підприємство має потребу в перегрупуванні сил після тривалого періоду росту або у зв'язку з необхідністю підвищення ефективності, коли спостерігаються спади в економіці, такі, як, наприклад, структурна перебудова й т.п. У цих випадках підприємства прибігають до використання стратегій цілеспрямованого й спланованого скорочення. Реалізація таких стратегій часто проходить не безболісно для підприємства, але необхідно усвідомлювати, що при певних обставинах цих стратегій неможливо уникнути. У певних обставинах це єдино можливі стратегії відновлення бізнесу, тому що в переважній більшості випадків відновлення й загальне прискорення - взаємовиключні процеси розвитку бізнесу. Виділяються такі типи стратегій цілеспрямованого скорочення бізнесу:

Стратегія ліквідації, що представляє собою граничний випадок стратегії скорочення й настає тоді, коли підприємство не може вести подальший бізнес.

Стратегія "збору врожаю", що припускає відмову від довгострокового погляду на бізнес на користь максимального одержання доходів у короткостроковій перспективі. Ця стратегія застосовується стосовно безперспективного бізнесу, що не може бути прибутково проданий, але може принести доходи під час "збору врожаю". Ця стратегія припускає скорочення витрат на закупівлі, на робочу силу й максимальне одержання доходу від розпродажу наявного продукту й що продовжує скорочуватися виробництва.

Стратегія скорочення, що полягає в тім, що підприємство закриває або продає один зі своїх підрозділів для того, щоб здійснити довгострокова зміни границь ведення бізнесу. Реалізується дана стратегія і коли потрібно дістати кошти для розвитку більше перспективних або ж початку нових, більше відповідних довгостроковим цілям підприємства напрямків.

Стратегія скорочення витрат, основною ідеєю якої є пошук можливостей зменшення витрат і проведення відповідних заходів щодо скорочення витрат. Реалізація цієї стратегії зв'язана зі зниженням виробничих витрат, підвищенням продуктивності, скороченням наймання й навіть звільненням персоналу, припиненням виробництва прибуткових товарів і закриттям прибуткових потужностей.

.2 Багатовимірний статистичний аналіз в досліджені конкурентного середовища фармацевтичного ринку України

Кластерный аналіз являє собою сукупність методів, що дозволяють класифікувати багатомірні спостереження, кожне з яких описується набором вихідних змінних Х1,Х2,…,Хm.

Метою кластерного аналізу є утворення груп схожих між собою об'єктів, які прийнято називати кластерами. На відміну від комбінованих угруповань, кластерний аналіз приводить до розбивки на групи з обліком всіх ознак одночасно. У кластерному аналізі використається інший принцип утворення груп, так званий политетичний підхід. Всі ознаки групування одночасно беруть участь в угрупованні, тобто вони враховуються все відразу при віднесенні спостереження в ту або іншу групу. Кластерний аналіз особливо важливе місце займає в тих галузях науки, які пов'язані з вивченням масових явищ і процесів. Необхідність розвитку методів кластерного аналізу і їхнього використання продиктована, насамперед тим, що вони допомагають побудувати науково обґрунтовані класифікації, виявити внутрішні зв'язки між одиницями спостережуваної сукупності. Крім того, методи кластерного аналізу можуть використатися з метою стиску інформації, що є важливим чинником в умовах постійного збільшення й ускладнення потоків статистичних даних.

Методи кластерного аналізу дозволяють вирішувати наступні завдання:

проведення класифікації об'єктів з урахуванням ознак, що відбивають сутність, природу об'єктів;

перевірка висунутих припущень про наявність деякої структури в досліджуваній сукупності об'єктів, тобто пошук існуючої структури;

побудова нових класифікацій для маловідомих об'єктів, коли необхідно встановити наявність зв'язків усередині сукупності й спробувати привнести в неї структуру.

Методи кластерного аналізу можна розділити на дві великі групи: агломеративні (об'єднуючі) і дивізійні (поділяючі). Агломеративні методи послідовно поєднують окремі об'єкти в групи, а дивізійні методи розчленовують групи на окремі об'єкти. У свою чергу кожен метод як об'єднуючого, так і поділяючого типу може бути реалізований за допомогою різних алгоритмів.

Для проведення класифікації необхідно ввести поняття подібності об'єктів по змінним спостереження. У кожен кластер (клас, таксон) повинні потрапити об'єкти, що мають подібні характеристики.

У кластерному аналізі для кількісної оцінки подібності вводиться поняття метрики. Подібність або відмінність між об'єктами класифікації встановлюється в залежності від метричної відстані між ними. Якщо кожен об'єкт описується k ознаками, то він може бути представлений як точка в k-мірному просторі, і подібність з іншими об'єктами буде визначатися як відповідна відстань. У кластерному аналізі використовуються різні міри відстані між об'єктами, серед яких найчастіше використовуються наступні:

евклідова відстань: (3.1)

зважена евклідова відстань:(3.2)

відстань cіty-block:(3.3)

відстань Мінковського:(3.4)

відстань Махаланобіса:(3.5)

де  - відстань між і-м та j-м об'єктами;

, - значення L-ї змінної відповідно в і-го та j-го об'єктів;

,  - вектори значень змінних в і-го та j-го об'єктів;

 - загальна коваріаційна матриця;

 - вага, яка приписується k-ій змінній.

Оцінка подібності між об'єктами дуже залежить від абсолютного значення ознаки і від ступеня її варіації в сукупності. Щоб усунути подібний вплив на процедуру класифікації, значення вихідних змінних нормують [17, c.346].

В якості міри подібності окремих змінних використовуються коефіцієнти кореляції Пірсона. Якщо вихідні змінні є альтернативними ознаками, тобто приймають тільки два значення, то як міру подібності можна використовувати коефіцієнти асоціативності.

Питання про надання кожній змінній відповідної ваги повинно вирішуватися після проведення дослідником ретельного аналізу досліджуваної сукупності і соціально-економічної сутності змінних класифікації. Вага задається пропорційно ступеню важливості змінних. Вибір міри відстані і ваги для змінних класифікації - дуже важливий етап кластерного аналізу, оскільки від цього залежать склад і кількість сформованих кластерів, а також ступінь подібності об'єктів усередині кластерів.

Якщо алгоритм кластеризації заснований на вимірі подібності між змінними, то в якості міри подібності можуть бути використані [31, c.178]:

лінійні коефіцієнти кореляції;

коефіцієнти рангової кореляції;

коефіцієнти контингенції і т.д.

У залежності від типів вихідних змінних вибирається один з видів показників, що характеризують близькість між ними.

З усіх методів кластерного аналізу найпоширенішими є ієрархічні агломеративні методи. Сутність цих методів полягає в тому, що на першому кроці кожен об'єкт вибірки розглядається як окремий кластер. Процес об'єднання кластерів відбувається послідовно: на підставі матриці відстаней або матриці подібності поєднуються найбільш близькі об'єкти. Якщо матриця подібності спочатку має розмірність m´m, то процес кластеризації завершується за m-1 кроків, і у результаті всі об'єкти будуть об'єднані в один кластер. Послідовність об'єднання легко піддається геометричній інтерпретації і може бути представлена у виді графа-дерева (дендрограми). На дендрограмі вказуються номери об'єктів, що поєднуються, і відстань (або інша міра подібності), при якій сталося об'єднання.

Методи ієрархічного кластерного аналізу розрізняються не тільки мірами подібності (розходження) які використовуються, але й алгоритмами класифікації. З них найбільш поширеними є метод поодинокого зв'язку, метод повних зв'язків, метод середнього зв'язку, метод Уорда.

Алгоритм утворення кластерів у методі поодинокого зв’язку наступний: на підставі матриці подібності (розходження) визначаються два схожих або близьких об'єкти, вони й утворять перший кластер. На наступному кроці вибирається об'єкт, що буде включений у цей кластер. Таким об'єктом буде той, котрий має найбільшу подібність хоча б з одним з об'єктів, що уже включені у кластер.

До переваг цього методу варто віднести нечутливість до перетворень вихідних змінних і його простоту. Недоліками є необхідність постійного збереження матриці подібності і неможливість визначення за результатами кластеризації, скільки ж кластерів можна утворити в досліджуваній сукупності об'єктів.

В методі повних зв'язків включення нового об'єкта в кластер відбувається тільки в тому випадку, якщо відстань між об'єктами не менше деякого заданого рівня.

У методі середнього зв'язку для вирішення питань про включення нового об'єкта у вже існуючий кластер обчислюється середнє значення міри подібностей, що потім порівнюється з заданим граничним рівнем.

Метод Уорда припускає, що на першому кроці кожен кластер складається з одного об'єкта. Спочатку поєднуються два найближчих кластери. Для них визначаються середні значення кожної ознаки і розраховується сума квадратів відхилень :

 (3.6)

де k - номер кластера;

І - номер об'єкта;- номер ознаки;- кількість ознак, що характеризують кожен об'єкт;- кількість об'єктів у k-му кластері.

Надалі на кожному кроці роботи алгоритму поєднуються ті об'єкти або кластери, що дають найменше збільшення величини. Метод Уорда призводить до утворення кластерів приблизно рівних розмірів з мінімальною внутрішньокластерною варіацією. У підсумку всі об'єкти виявляються об'єднаними в один кластер.

Алгоритм ієрархічного кластерного аналізу можна представити у виді послідовності певних кроків [26, c. 492]:

Крок 1 Нормування вихідних змінних.

Крок 2 Розрахунок матриці відстаней або матриці мір подібності.

Крок 3 Виявлення пари найближчих кластерів. По обраному алгоритму поєднуються ці два кластери. Новому кластеру привласнюється менший з номерів поєднуваних кластерів.

Крок 4 Кроки 2, 3 і 4 повторюються доти, поки всі об'єкти не будуть об'єднані в один кластер або до досягнення заданого "порога" подібності.

Використання різних алгоритмів об'єднання в ієрархічних агломеративних методах призводить до різних кластерних структур і сильно впливає на якість проведення кластеризації. Тому алгоритм повинен обиратися з урахуванням наявних зведень про існуючу сукупність об'єктів, що спостерігаються, або з урахуванням вимог оптимізації математичних критеріїв.

Якщо алгоритм ієрархічного кластерного аналізу реалізується в програмі для ЕОМ, то подібності між кластерами оцінюються тільки на підставі значень.

Крім розглянутих агломеративних методів ієрархічного кластерного аналізу існують методи, протилежні їм за логічною побудовою процедур класифікації. Вони називаються ієрархічні дивізимні методи. Основною вихідною посилкою дивізимних методів є те, що спочатку всі об'єкти належать одному кластеру (класу). У процесі класифікації за визначеними правилами поступово від цього кластера відокремлюються групи схожих між собою об'єктів. Таким чином, на кожному кроці кількість кластерів зростає, а міра відстані між кластерами зменшується.

Поряд з ієрархічними методами класифікації, існує численна група так званих ітеративних методів кластерного аналізу [16, c.57]. Сутність їх полягає в тому, що процес класифікації починається з завдання деяких початкових умов (кількість утворених кластерів, поріг завершення процесу класифікації і т.д.). Ітеративні методи в більшій мірі, ніж ієрархічні, потребують від користувача інтуїції при виборі типу класифікаційних процедур і завдання початкових умов розбивки, оскільки більшість цих методів дуже чуттєві до зміни заданих параметрів. Наприклад, обране випадковим чином число кластерів може не тільки сильно збільшити трудомісткість процесу класифікації, але і призвести до утворення "розмитих" або мало наповнюваних кластерів. Тому доцільно спочатку провести класифікацію одним з ієрархічних методів або на підставі експертних оцінок, а потім уже підбирати початкову розбивку і статистичний критерій для роботи ітераційного алгоритму. Як і в ієрархічному кластерному аналізі, в ітераційних методах існує проблема визначення числа кластерів. У загальному випадку їхнє число може бути невідомим. Не всі ітеративні методи вимагають первісного завдання числа кластерів. Але для остаточного рішення питання про структуру досліджуваної сукупності можна спробувати кілька алгоритмів, змінюючи або число утворених кластерів, або встановлений поріг близькості для об'єднання об'єктів у кластери. Тоді з'являється можливість вибрати найкращу розбивку за заданим критерієм якості.

Метод k-середніх належить до групи ітеративних методів еталонного типу. Сама назва методу була запропонована Дж. Мак-Куином у 1967 р.

На відміну від ієрархічних процедур метод k-середнix не вимагає обчислення і збереження матриці відстаней або подібностей між об'єктами. Алгоритм цього методу припускає використання тільки вихідних значень змінних. Для початку процедури класифікації повинні бути задані k випадково обраних об'єктів, що будуть слугувати еталонами, тобто центрами кластерів. Вважається, що алгоритми еталонного типу зручні і швидкодіючі. У цьому випадку важливу роль відіграє вибір початкових умов, що впливають на тривалість процесу класифікації і на його результати.

Метод k-середнix зручний для обробки великих статистичних сукупностей. У дослідженнях Хартигана, Болла, В.Н. Йолкіній, Н.Г. Загоруйко пропонуються різні модифікації цього методу [18, c.215].

Розглянемо математичний опис алгоритму методу k-середнix (Мак-Куина) його алгоритм.

Нехай є n спостережень, кожне з яких характеризується p ознаками , , … . Ці спостереження необхідно розбити на k кластерів. Для початку з n точок досліджуваної сукупності відбираються випадковим чином або задаються дослідником виходячи з деяких апріорних розумінь k точок (об'єктів). Ці точки приймаються за еталони. Кожному еталону привласнюється порядковий номер, що одночасно є і номером кластера. На першому кроці з (n-k) об'єктів, що залишилися, витягається точка з координатами (, , … ) і перевіряється, до якого з еталонів (центрів) вона знаходиться ближче усього. Для цього використовується одна з метрик, наприклад, евклідова відстань:

 (3.7)

Об'єкт, що перевіряється, приєднується до того центра (еталона), якому відповідає mіn (l=1,..., k). Еталон заміняється новим, переліченим з урахуванням приєднаної точки, і вага його (кількість, об'єктів, що входять у даний кластер) збільшується на одиницю. Якщо зустрічаються дві або більш мінімальних відстані, то і-й об'єкт приєднують до центра з найменшим порядковим номером. На наступному кроці вибираємо точку  і для неї повторюються всі процедури. Таким чином, через (n-k) кроків усі точки (об'єкти) сукупності виявляться віднесеними до одного з k кластерів, але на цьому процес розбивки не закінчується. Для того щоб домогтися стійкості розбивки по тому ж правилу, усі точки , , …  знову приєднуються до отриманих кластерів, при цьому вага продовжує накопичуватися. Нова розбивка порівнюється з попередньою. Якщо вони збігаються, то робота алгоритму завершується.

Можливі дві модифікації методу k-середніх [19, c.261]. Перша припускає перерахування центра ваги кластера після кожної зміни його складу, а друга - лише після того, як буде довершений перегляд усіх даних. В обох випадках ітеративний алгоритм цього методу мінімізує дисперсію усередині кожного кластера, хоча в явному виді такий критерій оптимізації не використовується.

Обчислювальні процедури більшості ітеративних методів класифікації зводяться до виконання наступних кроків.

Крок 1 Вибір числа кластерів, на які повинна бути розбита сукупність, завдання первісного розбиття об'єктів і визначення центрів ваги кластерів.

Крок 2 Відповідно до обраних мір подібності визначення нового складу кожного кластера.

Крок 3 Після повного перегляду всіх об'єктів і розподілу їх по кластерах здійснюється перерахування центрів ваги кластерів.

Крок 4 Процедури 2 і 3 повторюються доти, поки наступна ітерація не дасть такий же склад кластерів, що і попередня.

При використанні різних методів кластерного аналізу для однієї і тієї ж сукупності можуть бути отримані різні варіанти розбивки. Істотний вплив на характеристики кластерної структури роблять: по-перше, набір ознак, за якими здійснюється класифікація, по-друге, тип обраного алгоритму. Наприклад, ієрархічні й ітеративні методи призводять до утворення різного числа кластерів. При цьому самі кластери розрізняються і за складом, і за ступенем близькості об'єктів. Вибір міри подібності також впливає на результат розвитку. Якщо використовуються методи з еталонними алгоритмами, наприклад, метод k-середніх, де задається значення умови розбивки, в значній мірі визначають кінцевий результат розбивки.

Після здійснення процедур класифікації необхідно оцінити отримані результати. Для цієї мети використовується деяка міра якості класифікації, яку прийнято називати функціоналом або критерієм якості. Найкращою за обраним функціоналом варто вважати таку розбивку, при якій досягається екстремальне (мінімальне або максимальне) значення цільової функції - функціонала якості.

У більшості випадків алгоритми класифікації і критерії якості пов'язані між собою, тобто визначений алгоритм забезпечує одержання екстремального значення відповідного функціонала якості. Наприклад, використання методу Уорда приводить до одержання кластерів з мінімальною внутрішньокласовою дисперсією.

Розглянемо найбільш розповсюджені функціонали якості.

Сума квадратів відстаней до центрів класів:

(3.8)

де l - номер кластера (l=1,2,...,k) - центр l-го кластера;

 - вектор значень змінних для і-го об'єкта, що входить в l-й кластер;

 - відстань між і-м об'єктом і центром l-го кластера.

При використанні цього критерію прагнуть одержати таке розбиття сукупності об'єктів на k кластерів, при якому значення  було б мінімальним.

Сума внутрішньокласових відстаней між об'єктами:

 (3.9)

У цьому випадку найкращою варто вважати таку розбивка, при якій досягається мінімальне значення , тобто отримані кластери великої "точності". Об’єкти, що потрапили в один кластер, близькі між собою за значеннями тих змінних, котрі використовувалися для класифікації.

Сума внутрішньокласової дисперсії:

 (3.10)

де  - дисперсія j-ї змінної в кластері .

У даному випадку розбивку, при якій сума внутрішньокласових (внутрішньогрупових) дисперсій буде мінімальною, варто вважати оптимальною.

Результати багатовимірної класифікації можна оцінювати і за типом кластерів, що утворилися.

На рис. 2.1 представлений алгоритм оцінки привабливості сегментів фармацевтичного ринку.

Рисунок 3.1 - Алгоритм оцінки привабливості сегментів фармацевтичного ринку

3.3 Групування об’єктів конкурентного середовища

Цілісна система показників розвитку фармацевтичного ринку складається з кількісних і якісних показників, згрупованих по визначених ознаках. Класифікація показників рівня розвитку областей складається з чотирьох груп.. Оскільки кожна група характеризується сукупністю показників, то в сумі рівень життя населення характеризується цілою системою показників, виділити з якої декілька для класифікації регіонів - складна задача. До того ж така класифікація буде носити досить умовний характер, так як за іншим набором показниками регіони можуть поділитися на інші групи, що спричинить складності при аналізі рівня життя населення в регіонах України. Таким чином, оптимальною буде класифікація регіонів за кожною групою показників окремо. Така класифікація дасть змогу провести більш детальний аналіз рівня розвитку в регіонах України, а також визначити, яка саме група показників потребує покращення в кожному регіоні, що в свою чергу дасть змогу визначити пріоритетні напрямки в розміщенні нових аптечних пунктів в окремих регіонах.

До першої групи належать показники, що відбивають досягнутий рівень реальних доходів населення. Найбільш достовірними показниками, які характеризують доходи населення є середньомісячна заробітна плата працівників та вклад області в загальноукраїнський ВВП.

Друга група показників розкриває демографічні фактори, що характеризують структуру та рівень життя населення. Найбільш важливими показниками є кількість населення та рівень дитячої смертності.

У третю групу входять показники, що визначають такі якісні характеристики життєвого рівня населення як стан здоров'я і екологічну ситуацію в області. Найбільш важливими показниками даної групи є кількість койко-місць в закладах охорони здоров’я та викиди в атмосферу шкідливих речовин.

У четверту групу повинні включатися показники, що визначають рівень розвитку фармацевтичної галузі. До цих показників відносять кількість аптек в області, коефіцієнт забезпеченості аптеками, доля області в Українському фармацевтичному ринку.

Значення основних показників життєвого рівня населення по регіонам України наведені в Додатку А, табл. А.1.

Де Vklad v VVP - частка області в загальнодержавному ВВП;z/p - середня зарплата по області;- число постійно проживаючих на території області людей;

Doly v FR - частка області в загальнодержавній структурі роздрібних продажів лікарських засобів;vo aptek - кількість аптек (без обліку аптечних пунктів й аптечних кіосків) у регіоні;apt - коефіцієнт забезпеченості населення аптеками ( у країнах Західної Європи він дорівнює 1,3 - 1,6);k/m - число ліжко-місць у лікарнях, поліклініках і лікарнях;іbros - викиди в атмосферу шкідливих речовин (тис. тонн);smert - дитяча смертність у віці до 1 року на 1000 народжених дітей;

Серед даних показників є фактори-стимулятори розвитку регіону, а є негативно, що впливають показники. До стимуляторів відносять: Vklad v VVP, Sred z/p , Naselen, Doly v FR, Kol-vo aptek , Obesp apt , Kol k/m.

До дестимуляторам: Vіbros , Det smert .

Для початкової розбивки наявних регіонів на групи - кластери необхідно привести дерево кластерізації (на рис.3.2):

Рисунок 3.2 - Дерево кластерізації

Провівши аналіз дерева кластеризации й скупчення зв'язків можна зробити висновок, що існуючу вибірку варто розбити на 3 кластери. Графік покрокової евклідової відстані представлений на рис. 3.3.

Рисунок 3.3 - Покрокова евклідова відстань

Для подальшого аналізу необхідно застосувати метод К - середнього. Для визначення залежності показників і дисперсії проводимо аналіз показників, які наведені на рис. 3.4.

Рисунок 3.4 - Аналіз межгрупової і внутригрупової дисперсії

З рис. 3.4. можна зробити висновок, що межгрупова дисперсія (Between SS) у нашому випадку має досить великі значення. Внутригрупова дисперсія (Wіthіn SS) у цьому випадку менше межгрупової дисперсії. Критерій Фишера F (відношення між межгрупової дисперсією й внутрігруповою дисперсією) - показує про значне розходження між цими двома характеристиками, що у свою чергу говорить про автономності відповідних показників і багатомірності аналізу.

Перший кластер включає 7 областей з показниками, представленими на рис. 3.5.

Рисунок 3.5 - Значення показників для 1-го кластера

З рис. 3.5 можна зробити висновок, що, що потрапили в цей кластер області України мають середні показники по країні, при чому фактори - стимулятори вище середніх, а дестимуляторы - незначно нижче. Кращого всього регіони забезпечені аптеками, але внесок у фармацевтичний ринок відносно невеликий.

На рис. 3.6. представлені всі елементи 1-го кластера.

Рисунок 3.6 - Елементи 1-го кластера

Представниками даного кластера є: АРК, Запорізька, Луганська, Львівська, Одеська, Харківська, Херсонська області. Репрезентантом від даного кластера є АРК.

Другий кластер включає 15 областей з показниками, представленими на рис. 3.7.

Рисунок 3.7 - Значення показників для 2-го кластера

З рис. 3.7 можна зробити висновок, що регіони, що потрапили в цей кластер, за всіма показниками перебувають нижче середнього по країні. Гірше всього ці регіони забезпечені аптеками й мають високу дитячу смертність. На рис. 3.8 наведені все елементы 2-го кластера.

Рисунок 3.8 - Елементы 2-го кластера

Представниками даного кластера є: Вінницька, Волинська, Житомирська, Закарпатська, Ивано - Франковская, Кіровоградська, Миколаївська, Полтавська, Ровенська, Сумська, Тернопільська, Хмельницька, Черкаська, Черновецкая, Чернігівська області. Репрезентантом від даного кластера є Черкаська область.

Третій кластер включає 3 області з показниками, представленими на рис. 3.9.

Рисунок 3.9 - Значення показників для 3-го кластера

З рис. 3.9 можна зробити висновок, що представники даного кластера сильно відрізняються по 7 показникам з 9 від середнього значення по Україні в більшу сторону, при чому 6 факторів є стимуляторами. Але на регіони даного кластера доводиться велика кількість шкідливих атмосферних викидів (більше 40% від загальної кількості по країні).

На рис. 3.10 представлені все елементы 3-го кластера.

Рисунок 3.10 - Елементы 3-го кластера

Представниками даного кластера є: Дніпропетровська, Донецька й Київська області. Репрезентантом є Дніпропетровська область.

Евклідова відстань між кластерами представлене на рис. 3.11.

Рисунок 3.11 - Евклидовое расстояние между кластерами

Більш детальний аналіз можна провести на основі рис. 3.12. Із графіка можна зробити висновок, що за всіма показниками кластери значно відрізняються, крім фактору дитячої смертності. Також схожі показники в кластерів 2 й 3 по рівню забезпеченості аптеками.

Рисунок 3.12 - Графік значення середніх для кожного кластера

Даний графік дозволяє чітко класифікувати всі регіони України за рівнем привабливості розміщення нових аптечних пунктів, з огляду на економічні, демографічні й екологічні фактори. У табл. 3.1 представлені зведені дані кластерного аналізу.

Таблица 3.1 - Зведена таблиця кластерного аналіза

.4 Модель кластеризации районів Донецької області

Для початкової розбивки наявних районів на групи - кластери необхідно привести дерево кластерізації на рис. 3.13.

Рисунок 3.13 - Дерево кластерізації

Провівши аналіз дерева кластеризації й зв'язків між елементами, можна зробити висновок, що існуючу вибірку варто розбити на 3 кластери. Графік покрокової евклідової відстані представлений на рис. 3.14.

Рисунок 3.14 - Покрокова евклідова відстань

Для подальшого аналізу необхідно застосувати метод К - середнього. Для визначення залежності показників і дисперсії проводимо аналіз показників, які представлені на рис. 3.15.

Рисунок 2.15 - Аналіз міжгрупової і внутрігрупової дисперсії

Перший кластер включає 9 районів з показниками, представленими на рис. 2.16.

Рисунок 3.16 - Значення показників для 1-го кластера

З рис. 3.16 можна зробити висновок, що райони, що потрапили в цей кластер, мають середні показники по області. Краще всього райони забезпечені аптеками, але середня зарплата невелика.

На рис. 3.17 представлені всі елементи 1-го кластера.

Рисунок 3.17 - Елементи 1-го кластера

Другий кластер включає 8 районів з показниками, представленими на рис. 3.18.

Рисунок 3.18 - Значення показників для 2-го кластера

З рис. 3.18 можна зробити висновок, що райони, які потрапили в цей кластер, за всіма показниками перебувають вище за середнє по країні. Гірше всього ці регіони забезпечені аптеками й мають низьку дитячу смертність.

На рис. 3.19 представлені всі елементи 2-го кластера.

Рисунок 3.19 - Елементи 2-го кластера

Третій кластер включає 9 районів з показниками, представленими на рис. 3.20.

Рисунок 3.20 - Значення показників для 3-го кластера

З рис. 3.20 можна зробити висновок, що представники даного кластера мають найгірші показники щодо середніх значень по області. На рис. 3.21 представлені всі елементи 3-го кластера.

Рисунок 3.21 - Елементи 3-го кластера

Евклідова відстань між кластерами представлене на рис. 3.22.

Рисунок 3.22 - Евклідова відстань між кластерами

Більше детальний аналіз можна провести на основі рис 3.23. Із графіка можна зробити висновок, що за всіма показниками кластери значно відрізняються, крім фактору дитячої смертності.

Рисунок 3.23 - Графік значення средніх для кажного кластера

Даний графік дозволяє чітко класифікувати всі регіони України за рівнем привабливості розміщення нових аптечних пунктів, з огляду на економічні, демографічні й екологічні фактори.

4. ОХОРОНА ПРАЦІ І НАВКОЛИШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА

.1 Загальні питання охорони праці

Підвищення технічної оснащеності підприємств, застосування нових матеріалів, конструкцій і процесів, збільшення швидкостей і потужностей машин робить вплив на характер і частоту нещасних випадків і захворювань на виробництві. Праця людини в сучасному автоматизованому і механізованому виробництві є процесом взаємодії людини і машини, причому центральне місце належить людині - оператору. Поліпшення умов праці, підвищення його безпеки впливають на результати виробничої діяльності: продуктивність праці, якість і вартість продукції, що випускається, а також приводить до зниження виробничого травматизму, професійних захворювань, зберігає здоров'я працівників і одночасно приводить до зменшення витрат на оплату пільг і компенсацій за роботу в несприятливих умовах праці.

В існуючому законодавстві [1 ] велику увагу надається питанням захисту працюючих від дії небезпечних і шкідливих чинників виробничого середовища. В законі України про охорону праці» (2002г.) сказано, що державна політика базується на принципах пріоритету життя і здоров'я працівників по відношенню до результатів виробничої діяльності підприємства, повної відповідальності власника за створення безпечних і нешкідливих умов праці.

Використовуються економічні методи для управління охороною праці на підприємстві. Створюються національні, галузеві, регіональні програми з питань охорони праці, враховуючі різні напрями економічної і соціальної політики держави. Встановлюються єдині нормативи по охороні праці для всіх підприємств, організацій незалежно від форм власності. Створюються страхові фонди.

4.2 Управління охороною праці на підприємстві

Працедавець зобов'язаний створити на робочому місці, в кожному структурному підрозділі, умови праці, відповідні нормативно-правовим актам.

З цією метою працедавець забезпечує функціонування системи управління охороною праці, а саме:

створює відповідні служби і призначає посадовців, які забезпечують рішення конкретних питань охорони праці, затверджує інструкції про їх обов'язки, права і відповідальність за виконання покладених на них функцій, а також контролює їх виконання;

розробляє за участю сторін колективного договору і реалізує комплексні заходи для досягнення встановлених нормативів і підвищення існуючого рівня охорони праці;

організовує атестацію робочих місць на відповідність нормативним актам з охорони праці;

забезпечує виконання необхідних профілактичних заходів у разі зміни умов праці;

упроваджує прогресивні технології, досягнення науки і техніки, засоби механізації і автоматизації виробництва, дотримує вимоги ергономіки, використовує позитивний досвід в області охорони праці і тому подібне;

забезпечує усунення причин, які можуть привести до нещасних випадків, професійних захворювань, і забезпечує здійснення профілактичних заходів, визначених комісіями за підсумками розслідування цих причин;

організує проведення аудиту охорони праці, лабораторних досліджень умов праці, дає оцінку технічного стану виробничого устаткування і оснащення;

розробляє і затверджує положення, інструкції, інші акти по охороні праці, які діють в межах підприємства (далі - акти підприємства). Встановлює послідовність виконання робіт і поведінки працівників на території підприємства, у виробничих приміщеннях, на будівельних майданчиках, робочих місцях відповідно до державних міжгалузевих і галузевих нормативних актів по охороні праці, забезпечує безкоштовно працівників нормативно-правовими актами і актами підприємства по охороні праці;

здійснює контроль за дотриманням працівником технологічних процесів, правил поводження з машинами, механізмами, устаткуванням і іншими засобами виробництва, використовуванням засобів колективного і індивідуального захисту, виконанням робіт щодо вимог по охороні праці;

організовує пропаганду безпечних прийомів праці і співпраці з працівниками в області охорони праці;

передбачає термінові заходи для надання допомоги потерпілим, привертає при необхідності професійні аварійно-рятівні формування у разі виникнення на підприємстві аварій і нещасних випадків.

Працедавець несе безпосередню відповідальність за порушення відзначених вимог[1 ].

.3 Перелік небезпечних і шкідливих виробничих факторів

В даному розділі розглядається робоче місце з використанням персонального ЕОМ при виконанні дипломної роботи.

Характеристика приміщення, в якому знаходиться комп'ютер: розміри приміщення: - площа: S = 6 × 10 = 60 м²; - об'їм: V = 6 × 10 × 3,5 = 210 м³.

Згідно [2 ], норма площі на одного працюючого не повинна бути менше 6 м². В приміщенні, що розглядається, вісім робочих місць, таким чином необхідна площа: S_необх. = 6 × 8 = 48м². Отже, приміщення відповідає вимогам [2 ]. Приміщення розташовано на другому поверсі чотириповерхової будівлі.

Приміщення пожежонебезпечне, категорії В, оскільки в ньому знаходяться тверді матеріали, що згорають [3 ]. Відповідно до обліку категорії пожежонебезпечності і поверховості будівлі, в якій розміщено дане приміщення, ступінь вогнестійкості будівлі - ІІ [4 ].

Перелік основних небезпечних і шкідливих виробничих чинників, які зустрічаються на робочому місці, що розглядається, надано в таблиці 4.1 [5 ]

Таблиця 4.1- Небезпечні і шкідливі виробничі чинники

.4 Промислова санітарія

Метеорологічні умови вибираються відповідно до вимог [6 ]. При роботах операторського типу, пов'язаних з великою нервово-емоційною напругою, передбачені оптимальні значення параметрів мікроклімату в приміщенні. Енерговитрати складають 139 Вт, оскільки роботи виконуються сидячи. Категорія виконуваних робіт - Iа. Оптимальні норми температури, відносної вологості, швидкості руху повітря в приміщенні в холодний і теплий період року для категорії робіт Iа надані в таблиці 4.2.

Таблиця 4.2 - Оптимальні параметри мікроклімату

Для забезпечення параметрів мікроклімату в межах норми, оптимального рівня іонізації [n⁺ = (1500 ÷ 3000), n^― = (3000 ÷ 5000)] в см³ повітря [2 ], концентрації пилу нижче встановленого значення ГДК = 4 мг/м³, в даному приміщенні передбачені прилади зволоження і штучної іонізації повітря, а також кондиціонування повітря [7 ]. Вид опалювання - центральний. Джерела надходження води - міський водопровід, діюча каналізація - господарсько-побутова [8 ] .

Передбачено природне і штучне освітлення в приміщенні, в якому розташовано робоче місце. За найменшим розміром об'єкту розрізнення, характеристики фону і контрасту об'єкту розрізнення з фоном встановлюємо розряд зорових робіт - IIIв

Природне освітлення - односторонньо бічне. Нормативне значення коефіцієнта природної освітленості визначаємо по наступній формулі:

 % ( 4.1 )

де е_N - коефіцієнт природної освітленості;_н - коефіцієнт природної освітленості для III розряду зорових робіт;_N - коефіцієнт світлового клімату (0,9);

 номер групи забезпеченості природним світлом

Необхідну сумарну площу світлових отворів в приміщенні з одностороннім бічним освітленням, має розміри: L=10 м, В= 6 м, H=3,5 м визначаємо по формулі:

 м²; (4.2)

_ок- світлова характеристика вікна _ок = 13,5;

к_з - коефіцієнт запасу, враховуючий зниження освітленості в процесі експлуатації скла, к_з = 1,4;_п - площа підлоги приміщення; S_п = L·В= 10 · 6 = 60м²;

к_зд - коефіцієнт, що враховує затемнення вікон протилежними будівлями, к_зд = 1;

 - загальний коефіцієнт світлопроникнення;

 (4.3)

коефіцієнт, що враховує вид матеріалу, що пропускає світло 0,8;

коефіцієнт, що враховує вид палітурки; 0,8;

коефіцієнт, що враховує вид несучих конструкційних матеріалів, при бічному освітленні; 1;

коефіцієнт, що ураховує втрати світла в сонцезахисних пристроях; 0,65;

- коефіцієнт, що враховує вплив відображеного світла при бічному освітленні, r₁ =3,0;

0,8·0,8·1·0,65 =0,416

Сумарна площа світлових отворів S₀ = 16,36 м²

Штучне освітлення - загальне рівномірне. Як джерела світла використовуємо люмінесцентні лампи типу ЛТБ 80-2. Нормативне значення освітленості для IIIв розряду зорових робіт Е_min складає 300 лк. Загальне освітлення виконано у вигляді переривчатих ліній світильників ЛП033 виконання 001 прямого світла (П) з дзеркальними екранними сітками і відбивачами. Основні характеристики освітлення, що передбачено в приміщенні надані в таблиці 4.3 [9 ].

Таблиця 4.3- Характеристика освітлення

Шум є одним з найпоширеніших на виробництві шкідливих чинників. У відповідності з [10] на робочому місці при рішенні завдань потребуючої концентрації уваги рівні звуку і еквівалентні рівні звуку не повинні перевищувати 50 дБА. Відповідно з [11] рівень вібрації для категорії 3, тип „в”, в умовах „комфорту” не повинна перевищувати 75 дБ. Для зменшення рівня звуку і вібрації застосовуються демпфуючі матеріали (гумова прокладка під принтер). Шумопоглинальні засоби застосовуються не спаленні або тяжко спаленні спеціальні перфоровані плити, панелі, мінеральна вата та інші.

Комп'ютер і в першу чергу монітор є джерелами:

електростатичного поля;

слабих електромагнітних випромінювань в низькочастотному і високочастотному діапазонах (2 Гц …400 Гц);

рентгенівського випромінювання;

ультрафіолетового, інфрачервоного і випромінювання видимого діапазону.

Згідно [12], встановлюються гранично допустимі значення напруженості електричного і магнітного полів частотою 50 Гц залежно від часу перебування персоналу в приміщенні. Напруженість електричного поля не перевищує 5 кВ/м, напруженість магнітного поля на робочому місці не перевищує 8 кА/м, а напруженість електростатичного поля не перевищує 20 кВ/м [13], що дозволяє не регламентувати час перебування в приміщенні.

Потужність експозиційної дози рентгенівського випромінювання на відстані 0,05 м від екрану не перевищує 0,1 мбер/час [14]. Рівні всіх можливих випромінювань достатньо низькі і не перевищують діючі норми. На робочому місці, що вивчається, розміщений найбезпечніший монітор, в якому створений додатковий металевий внутрішній контур, замкнутий на вбудований захисний екран.

При організації робочого місця за комп'ютером дотримувалися наступні розміри:

відстань від підлоги до сидіння крісла дорівнює 440 мм;

відстань від сидіння крісла до нижнього краю робочої поверхні 330 мм;

відстань від очей до дисплея 550 мм;

простір для ніг 770 мм;

відстань від ніжки столу до краю робочої поверхні столу 640 мм;

М - відстань між передньою поверхнею тіла і краєм робочої поверхні столу 80 мм;

відстань від очей до документації 500 мм;

оптимальна зона моторного поля 360 мм;

висота робочої поверхні 800 мм;

кут огляду документів 30^!.

Екран дисплея по висоті розташований на столі так, що кут між нормаллю до центру екрану і горизонтальною лінією погляду складає 20^!. Кут спостереження екрану в горизонтальній площині не перевищує 60^° [14,15]. Передбачені перерви, що регламентуються, для відпочинку тривалістю 15 хвилин після кожних двох годин роботи.

.5 Електробезпека

При проектуванні систем електропостачання, при монтажі силової електроустаткуванні і електричного освітлення в будівлях і приміщеннях для ЕОМ необхідно дотримуватися вимог нормативно-технічної документації (ПУЕ, ПТЕ, ПТБ і ін.).

Рід струму - змінний, напруга в мережі 220 / 380В. ЕОМ є однофазним споживачем електроенергії від трифазної чотирьох провідної мережі з глухо заземленою нейтраллю змінного струму частотою 50 Гц. По ступені небезпеки поразки електричним струмом приміщення ставиться до приміщень з підвищеної небезпеки [16].

Працівник, що поступає на роботу, обов'язково проходить ввідний і первинний інструктаж по техніці безпеки в цілях профілактики нещасних випадків, а також знайомиться з інструктажем по дотриманню заходів техніки безпеки при роботі з ПЕВМ.

.6 Пожежна безпека

Категорія приміщення по вибухо-пожежонебезпеки - В [3 ], вогнестійкість будівлі - II [4 ]. Зона класу приміщення П-IIа. Ступінь захисту оболонки для вказаної пожежонебезпечної зони - IР44[17].

Можливими причинами пожеж в приміщенні може бути несправність електропроводки і електроустаткування, коротке замикання в мережі, зберігання горючих матеріалів, блискавка і т.д.

Згідно [18] пожежна безпека забезпечується системами запобігання пожежі, пожежного захисту і організаційно-технічними заходами.

В системі запобігання пожежі передбачені наступні заходи: контроль і профілактика ізоляції, наявність плавких запобіжників в устаткуванні, блискавкозахист будівлі. Для даного класу пожежонебезпечної зони приміщення П-IIа, з урахуванням кількості грозових годин у рік (20 годин), встановлено ІІ категорію блискавкозахисту [19].

Система пожежного захисту передбачає забезпечення вогнегасниками -ВВК-8.

Організаційними заходами пожежної профілактики є навчання виробничого персоналу протипожежним правилам, видання необхідних інструкцій і плакатів, засобів наочної агітації.

.7 Охорона навколишнього середовища

На робочому місці, що розглядається, відсутні відходи, що забруднюють навколишнє середовище, оскільки устаткування (ПЕВМ, принтер) не є джерелом забруднення навколишнього середовища. Проте при виробленні ресурсу устаткування стає повторною сировиною і підлягає утилізації[20].

ВИСНОВКИ

У роботі була дана оцінка економічної діяльності ПП «Здоров’я міста», зроблено аналіз стану фармацевтичного ринку в Україні, описані існуючі стратегії поведінки підприємства на конкурентному ринку, проведений комплексний аналіз діяльності ПП «Здоров’я міста» та зроблені висновки щодо стану на протязі періоду з 2010 - по 2009 рік.

У першому розділі був проведений комплексний аналіз економічної діяльності ПП «Здоров’я міста», проаналізована динаміка основних показників його фінансово-економічної діяльності, дана оцінка діяльності за 2009 рік в порівнянні з 2010 роком. Проведений аналіз дозволяє зробити висновок, що ПП «Здоров’я міста» стабільно розвивається, вчасно сплачує зарплату, відрахування в бюджет, є надійним партнером в розрахунках з іншими підприємствами.

В другому розділі розглянуті моделі аналізу сегментів фармацевтичного рику на прикладі областей України. Був проведений аналіз областей України по економічним, демографічним, екологічним й іншими факторам, що характеризують розвиненість фармацевтичного ринку України, та зроблен висновок, що розвиненість регіонів не рівномірна. Так всі регіони були розділені на 3 кластери по ступені привабливості розміщення роздрібних аптечних пунктів, по кожному кластеру наведений репрезентант та стратегія поведінки на отриманому сегменті ринку. З використанням методу кластерного аналізу були також розглянуті й проаналізовані райони Донецької області з метою їх сегментування за рівнем розвитку фармацевтичної галузі.

У третьому розділі була побудована імітаційна модель управління запасами та затратами на оптово-роздрібному підприємстві фармацевтичної галузі, за допомогою якої був реалізований механізм аналітичного обґрунтування загального стану підприємства враховуючи динаміку продаж окремих лікарських груп товарів, які були продані в мережі ПП «Здоров’я міста». У процесі аналізу виділені основні рівні й допоміжні змінні, які й визначили вид діаграми причинно-наслідкових зв'язків. Діаграма відбиває схему причинно-наслідкових зв'язків між фінансовими показниками для будь-якого підприємства незалежно від його приналежності до тієї або іншої галузі промисловості.

На мій погляд, написана дипломна робота несе в собі цінність, тому що в ньому розглядається моделювання стратегії поведінки фармацевтичного підприємства в умовах жорсткої конкуренції на рику, що дуже актуально в економічному просторі України, і приводиться приклад використання такого комплексу на реальному підприємстві.

Дана модель можете бути використана на любому підприємстві фармацевтичної галузі, тому що розглянуті та побудовані моделі є універсальними та досить точними у використанні саме в цій галузі. Впровадження даного комплексу моделей в практику діяльності підприємства дозволить підвищити якість управлінських рішень при розробці програм розвитку.

СПИСОК ДЖЕРЕЛ ІНФОРМАЦІЇ

1       Закон України «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності»

         Закон України «Про страхування» // N 86/96-ВР от 07.03.04

         Андерсон Т. Введеня в багатомірний статистичний аналіз / Пер. з англ. - М.: ГІФМЛ, 1963. - 500 с.

         Алдохин И.П., Кулиш С.А. Экономическая кибернетика. - Харьков: Высшая школа. Изд-во при Харьк. ун-те, 1983. - 224 с.

         Ареф`єва О. Методичний підхід до визначення резервів загального потенціалу розвитку підприємства та управління ним. // Економіст. - 2003. - №9. - 450 с.

         Бабешко Л. О. Основи эконометрического моделирования: учебное пособие. Изд. 2 - е, испр. М.: КомКнига, 2006. - 432 с.

         Баканов М.И., Шеремет А.Д. Теория анализа хозяйственной деятельности. - М.: Финансы и статистика, 1998. - 421 с.

         Брігхем Є. Енциклопедія фінансового менеджменту. - К.: Молодь, 1999.- 405 с.

         Ващенко Т.П. Математика фінансового менеджменту. - М.: Перспектива, 1998. - 217 с.

         Доугерти К. Введение в эконометрику: Пер. с англ. - М.: ИНФРА - М, 1997. - XIV - 371 c.

         Дубров А.М., Мхитарян В.С., Трошин Л.И. Багатомірні статистичні методи. - М.: Фінанси і статистика, 1998. - 350 с.

         Золотарьов А. Раціональне використання оборотних коштів в промисловості// Економіка України. - 2004. - №7. - 270 с.

         Інформаційні системи і технології в економіці: Посібник для студентів вищих навчальних закладів /За редакцією В.С. Пономаренко. - К.: Видавничий центр „академія”, 2006. - 544 с.

         Кендалл М., Стьюарт А. Многомерный статистический анализ и временные ряды. - М.: Наука, 1976 г. - 412 с.

15     Кизим М.О. Забродський В.А. Зінченко В.А.Копчак Ю.С. Оцінка і діагностика фінансової стійкості підприємства: Монографія. - Х:. Видавничий дім «ИНЖЕК», 2003. - 144 с.

16     Клебанова Т. С. Эконометрия на персональном компьютере

         / Т. С. Клебанова, Н. А. Дубровина, А. В. Милов, О. Ю. Полякова,

         Е. В. Раевнева. - Х.: Изд. ХГЭУ, 2002. - 208 с.

         Клебанова Т. С. Эконометрия: Учебно - методическое пособие для самостоятельного изучения дисциплины / Т. С. Клебанова, Н. А. Дубровина, Е. В. Раевнева. - Харьков: ИД “ИНЖЕК”, 2003. - 132 с.

         Клименко О.Ф., Головко Н.Р., Шарапов О.Д. Інформатика та комп'ютерна техніка: Навч.-метод. посібник / За зам. ред. О.Д. Шарапов. - К.: КНЕУ, 2003. - 534 с.

         Кононенко О. Читаємо фінансову звітність. - Харків: Фактор, 2004. - 96 с.

         Коренєва О.Г. Вплив податкової політики на забезпеченість підприємств оборотними коштами// Вісник Української академії банківської справи. - 1998. - №4. - 47 с.

         Коробов М.Я. Фінансово-економічний аналіз діяльності підприємств: Навч. посіб - К.: Т-во “Знання”, КОО, 2005. - 378 с.

         Корольов О. А. Практикум з економетрії: завдання з практичними рекомендаціями, алгоритмами та прикладом їх наскрізного використання. Ч. 1. Регресійний аналіз: Навчальний посібник / Корольов О. А, Рязанцева В. В. - К. : Вид - во Європ. Ун - ту, 2002. - 250 с.

         Коршунов В.И., Курбатов К.Е. Маркетингові дослідження ринка. - Харків: ”Бізнес Інформ”, 2004. - 120 с.

         Лігоненко Л.О. Управління підприємством: теоретико-методологічні засади та практичний інструментарій. - Київ: Віра - В, 2003. - 580 с.

         Лук’яненко І. Г. Економетрика: Підручник / І. Г., Лук’яненко,

         Л. І. Краснікова - К.: Тов. “Знання”, КОО, 1998. - 484 с.

         Магнус Я. Р. / Эконометрика. Начальный курс: учеб. - 5-е изд. / Магнус Я. Р., Катышев П. К., Пересецкий А. А. - М.: Дело, 2001. -400 с.

         Методические рекомендации и задания курса «Эконометрия» для студентов специальностей 7.050104 и 6.050100 всех форм обучения. / Сост. Т.С.Клебанова, Е.В. Раевнева, Н.А. Дубровина. - Харьков: РИО ХГЭУ, 1998. - 52 с.

         Наконечний С. І. Економетрія: Підручник / С. І. Наконечний,

         Т. О. Терещенко, Т. П. Романюк. - Вид. 3-тє, доп. та перероб. - К.:КНЕУ, 2005. - 520 с.

         Терещенко О.О. Фінансова санація та банкрутство підприємств. Навчальний посібник. - Київ: КНЕУ, 2005. - 412 с.

         Тітов М. І. Банкрутство: матеріально-правові та процесуальні аспекти / За наук. ред. В. М. Гайворонського. - Харків: Консум, 1999. - 49 с

         Тихомиров Н.П. Эконометрика: Учебник / Тихомиров Н.П., Дорохина Е. Ю. - М.: Издательство «Экзамен», 2003. - 512 с.

36     Фінансовий менеджмент”: Навчальний посібник: Курс лекцій /За редакцією проф. Г.Г. Кірейцева - Житомир : ЖІТІ, 2006. - 432 с.

         Финансовые проблемы несостоятельности (банкротства) предприятий // Финансы / Под ред. д.э.н., проф. А.М. Ковалевой. - М.: Финансы и статистика, 1997. -279 с.

         Финансовый менеджмент: теория и практика: Учебник / Под ред.

         Е.С Стояновой. - 2-е изд., перераб. и доп. - М: Изд-во «Перспектива»,1997. - 576 с.

         Формирование стратегии предприятия как ключевой элемент реструктуризации предприятия / Материалы Варшавской консалтинговой группы // Материалы семинара Центра приватизации, бизнеса и финансов. - 2000. - 54 с.

         Чмутова В.П., Ступницкий А.В. Использование системы относительных статистических показателей в финансовом анализе // Механизм регулирования экономики - 1998. - №8 - 349 с.

         Шангль Т. Кластерний аналіз.-К.: Знання-прес,-1990. - 213 с.

         Шаримет А.Д., Сайфулин Р.С., Ненашев Е.В. Методика финансового анализа предприятия. - М.: Юнити-Глоб, 1992. - 1996 с.

         Шаровар Ф.І. Прилади та системи пожежних сигналізацій.- М.: Будіздат, 1981. - 16 с.

         Хайт И. Принципы антикризисного управления, или несколько советов тому, кому надоело ждать // Проект. - 1996. - № 2(3). - С. 36-37.

46     Цандер Е. Менеджмент малих і середніх підприємств. Пер. З нім. - К.: Основи, 1999. - 318 с.

         Экономическая стратегия фирмы: Учебное пособие / Под ред.

         А.П. Градова. СПб.: Специальная литература. 1995. - 284 с.

         Яременко С.В. Опыт лучших предприятий Украины и России. - Х.: Фолио, 1999. - 156 с.

         www.ukrstat.gov.ua

         www.apteka.ua.

         www.provizor.ua.

         www.farmacevt.com.ua.

         www.vensim.com