Показники

2010 р.

2011 р.

2012р.

Відхилення 2012р. до 2010 р.,+/-

Площа сільськогосподарських угідь, га

3459,0

5306,0

9553,0

6094,0

Площа ріллі, га

3459,0

5306,0

9553,0

6094,0

Середньорічна чисельність працюючих, чол.

37,0

75,0

131,0

94,0

основні працівники рослинництва

37,0

75,0

131,0

94,0

Чисельність управлінських працівників

11

11

11

-

Фонд робочого часу, тис. люд год

226

226

226

-

Чистий доход(виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), тис. грн.

19373,5

 49851,5

 73670,5

54297

Собівартість реалізованої продукції (всього), тис. грн.

13841,9

30483,2

59936,6

46094,7

Валовий прибуток, тис. грн.

5531,6

19368,3

13733,9

8202,3

Чистий прибуток підприємства, тис. грн.

6967,1

20657

14274

7306,9

Загальний фонд оплати праці, тис. грн.

483,1

1142

2186

1702,9

Фонд оплати праці управлінських працівників, тис. грн.

124,2

132,4

274,5

150,3

Середньорічна вартість основних виробничих засобів, тис. грн.

3441,5

8337

34508,5

31067

Вартість оборотних засобів, тис. грн.

14168,1

31203

57866

43697,9

Рентабельність діяльності підприємства, %

50,3

67,7

23,8

-26,5

№ n/n

Категорії управлінських працівників

Чисельність, чол.

Відхилення (+/-), чол.

2012 р

2013 р

1.

Загальногосподарське керівництво

Керівник господарства

1

1

-

2.

Вторинні виробничі підрозділи

Керівники виробничих дільниць (відділків)

1

1

-

3.

Первинні виробничі підрозділи

Бригадири тракторних бригад

1

1

-

4.

Планово-економічна служба

Головний економіст

1

1

-

Інспектор з кадрів і касир

1

1

-

5.

Служба бухгалтерського обліку

Головний бухгалтер

1

1

-

Заступник головного бухгалтера

1

1

-

6.

Агрогідромеліоративна служба

Головний агроном (начальник цеху)

1

1

-

Головний інженер-меліоратор

-

-

-

8.

Інженерно-технічна служба

Головний інженер-механік

1

1

-

Головний інженер-електрик

1

1

-

9.

Служба загальногосподарського обслуговування

Зав. Складом

1

1

-

Усього управлінських працівників

11

11

-

Показники

Фактична кількість

Нормативна Кількість

Відхилення ( + ,-)

Кількість рівнів управління, од.

5

Х

х

Керованість, чол.: у керівника господарства

6

7-8

- 1

у інженера-механіка

9

7-8

+2

У начальника МТФ

18

20-30

- 2

у начальника рільничої бригади

19

8-12

+8

у начальника цеху рослинництва

16

5-6

+11

Показники

2010р

2011 р

2012 р

Відхилен-ня (+/-)

Загальні результативні показники

Одержано чистого доходу від реалізації продукції рослинництва на 100 га с.-г. угідь, тис. грн.

560,1

939,5

771,2

211,1

Одержано чистого доходу від реалізації продукції на одну люд.-год, грн.

85,7

220,6

325,9

240,2

Одержано чистого доходу від реалізації продукції на одного середньорічного працівника, грн.

523,6

664,7

562,4

38,8

Одержано чистого доходу від реалізації продукції на 1 грн заробітної плати працівників, грн.

40,1

43,7

33,7

-6,4

Результативність управлінської праці

Одержано чистого доходу від реалізації продукції на одного управлінського працівника, грн.

1761,2

4531,9

6697,3

4936,1

Одержано прибутку в розрахунку на одного управлінського працівника, грн.

633,4

1877,9

1297,6

664,2

Одержано чистого доходу на одну гривню заробітної плати управлінських працівників, грн

156

376,5

268,4

112,4

Одержано прибутку на одну гривню заробітної плати управлінських працівників, грн.

56,1

156

52

-3,9

Економічність управлінської праці

Питома вага чисельності управлінських працівників у загальній чисельності працівників, %

29,7

14,7

8,4

-21,3

Питома вага оплати праці управлінських працівників у загальному фонді оплати праці, %

25,7

11,6

12,6

-13,1

Питома вага оплати праці управлінсь­ких працівників у собівартості продукції, %

0,97

0,43

0,46

-0,51

. Вдосконалення структур за рахунок їх спрощення.

Воно здійснюється шляхом перетворення лінійних структур в більш плоскі за рахунок скорочення числа рівнів управління.

2. Заміна структур ієрархічного типу на адаптивні.

Це найбільш радикальний шлях реорганізації структур менеджменту. Його обирають в критичні для фірми моменти, при загрозі її життєздатності. Для здійснення такої реорганізації потрібний сильний лідер з командою. Типовим прикладом є реорганізація, проведена відомим менеджером США Лі Якоккой в корпорації "Крайслер", коли в 1978 г. він став президентом компанії

. Інтегрування (створення) різноманітних форм органічних структур всередині ієрархічної структури.

Це створення венчурних, інноваційних відділів, бізнес-центрів, бригадних структур, експертних груп. Сучасний менеджмент в розвинених країнах вважає такі перетворення первинною умовою забезпечення ефективної діяльності фірми. Вище ми докладно розглянули це питання.

. Створення конгломератної структури.

Поняття "конгломерат" означає поєднання різнорідних елементів. Конгломератну структуру може мати фірма, якщо її відділи побудовані по різним ознакам, наприклад, в одному використовується функціональна структура, в іншому - дивізіональна по територіальному принципу, в третьому - матрична і т. д.

. Формування модульних і атомістичних організацій.

Напрямки перетворення організаційних структур менеджменту охоплюють тривалий період його розвитку, в тому числі і останні десятиріччя. Однак всі дослідники, фахівці і практики одностайні в оцінці що етапу розвитку суспільного виробництва як якісно нового етапу переходу від індустріальної фази до інформаційної настав в 90-ті роки.

менеджмент управління персонал фінанси

Розділ 2. УПРАВЛІННЯ МАРКЕТИНГОВОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ

.1 Загальна характеристика маркетингової діяльності

Маркетинг як функція управління (маркетинг-менеджмент) передбачає реалізацію чотирьох груп функцій:

−   аналіз (комплексне дослідження ринку, аналіз внутрішніх можливостей фірми);

−       планування (розробка маркетингової стратегії, планів товарної, цінової, збутової та комунікаційної політики, а на їхній основі формування програми маркетингу);

−       реалізація програми маркетингу;

−       контроль маркетингу.

Варто зазначити, що формування сучасних організаційних маркетингових структур відбувалося поетапно:

−   відділ збуту;

−       відділ збуту з маркетинговими функціями;

−       спеціалізований відділ маркетингу;

−       сучасний відділ маркетингу.

Відділ збуту відіграє важливу роль у структурі підприємства і займається виключно розподілом. Щодо інших маркетингових функцій, таких як дослідження ринку, реклама тощо, їхній час ще не настав - адже практично вся продукція, яка виготовляється, продається. У нашій країні цей період позначений характерним дефіцитом більшості споживчих товарів. Щодо розробки товару, ця функція завжди існувала, але виконувалася конструкторським бюро або аналогічними підрозділами фірми.

Кожне підприємство самостійно формує свою маркетингову структуру. Проте можна виділити кілька типових моделей інтегрованих маркетингових структур (рис. 2.1).

Рис. 2.1 Маркетингові організаційні структури

Функціональна структура служби маркетингу - передбачає розподіл обов’язків між відділами щодо виконання певних маркетингових функцій (планування продукції, маркетингові дослідження, реклама, збут, сервіс). Кожний функціональний підрозділ очолює керівник відділу (відділ реклами, бюро маркетингових досліджень). Ефективна для великих підприємств з вузьким асортиментом, які діють на невеликій кількості ринків. Головна перевага структури - у її простоті.

Товарна (продуктова) структура служби маркетингу - передбачає наявність на підприємстві кількох керівників маркетингу, відповідальних за певний товар і підпорядкованих віце-президенту з маркетингу (рис. 2.2).

Рис. 2.2 Товарна (продуктова) структура служби маркетингу

Товарна організація відділів маркетингу поширена на великих підприємствах з диверсифікованим виробництвом, які випускають широкий асортимент товарів за різними технологіями виробництва.

Регіональна структура служби маркетингу - передбачає наявність на підприємстві окремих відділів, діяльність яких орієнтована на певні регіональні ринки (рис. 2.3).

Рис. 2.3 Регіональна структура служби маркетингу

Регіональна орієнтація маркетингових служб актуальна для фірм, які діють на ринках з чітко визначеними межами регіонів, а також за кордоном .

Сегментна структура служби маркетингу - передбачає наявність на підприємстві окремих відділів, діяльність яких орієнтована на певні сегменти споживачів (рис. 2.4).

Рис. 2.4. Сегментна структура служби маркетингу

При цьому кожен маркетинг-директор відповідає за роботу з певним сегментом споживачів, незалежно від географії ринку збуту (наприклад, департамент роботи з корпоративними клієнтами банку).

Структура маркетингових служб не є чимось консервативним, а постійно розвивається. Змінюються оточення, мета діяльності фірми, досвід її роботи на ринку, сфера інтересів - змінюється і структура.

На ПП «Корнер» для реалізації продукції є відділ збуту. Але для успішного функціонування і процвітання будь-якого підприємства замало одного відділу збуту, для досягнення цієї мети необхідний і відділ маркетингу.

У відділі збуту працюють працівники - це керівник відділу збуту та спеціаліст із планування асортименту та збуту продукції.

Таким чином, даний відділ повинен надавати:

−   надійну та достовірну інформацію про ринок, структуру та динаміку попиту, бажання споживачів у товарному асортименті, який відповідає вимогам ринку краще ніж продукція конкурентів:

−       визначення потреби в продукції:

−       точне визначення ринкового попиту в області реалізації, що важливо для визначення видів продукції, її кількості, вартості і строки виробництва:

−       вивчення потреб споживача і дослідження його поведінки на ринку:

−       чітка інформація в рамках підприємства про вимоги споживача до продукції, яка виробляється і реалізується підприємством.

Роль системи маркетингу на даному підприємстві полягає у здійсненні доставки продукції до споживача, у визначенні вимог, що пред’являються до якості продукції, а також в ідентифікації попиту з метою його задоволення.

Метою даних досліджень є забезпечення виробника надійною інформацією про ринок, структуру та динаміку попиту, організацію заходів по підвищенню конкурентоспроможності продукції і інтенсифікації збуту.

На етапі маркетингових досліджень враховується:

−   показники якості і безпеки;

−       економічні показники;

−       вимоги платоспроможних покупців.

Підприємству у процесі своєї діяльності необхідно збирати усю інформацію про своїх клієнтів на ринках збуту. Господарство має знати про:

. Потенційні ринки:

−   географічний регіон, місто, сільська місцевість, клімат, чисельність населення;

−       демографічні показники - вік, стать, сімейне положення, освіта, рівень прибутку, професія, релігія;

−       сегментація по відношенні до продукту - ступінь необхідності продукції.

. Комплексне вивчення ринку включає:

−   вивчення товару: конкурентоздатність, здатність задовольнити вимоги споживачів, відповідність чинному законодавству;

−       вивчення ринку - географічне розташування, ємність ринку, гострота конкуренції, кон’юнктура та її прогноз, тенденції розвитку.

−       вивчення покупців: можливі покупці, що спонукають до купівлі, фактори, які формують купівельну перевагу, можливість виділення споріднених груп покупців, звичайний спосіб купівлі, потреба, що не задовольняє продукція даного виду.

. Вивчення конкурентів включає:

−   основні конкуренти, що володіють найбільшою часткою ринку;

−       конкуренти, що найбільш динамічно розвивають свою діяльність;

−       торгові марки конкурентів;

−       основні напрямки по розробці нових видів продукції.

Основними вимогами покупців є висока якість продукції і додержання графіків постачання. Споживачі у договорах до основних вимог ставлять обов’язкову наявність таких документів: митна декларація; ветеринарне свідоцтво; ветеринарний сертифікат; сертифікат відповідності; аналіз зерна; рахунок-фактура; товарно-транспортна накладна; податкова накладна.

2.2 Аналіз асортименту продукції та структури ринку

Як було вище сказано ПП «Корнер» працює в галузі вирощування сільськогосподарських культур і його головною спеціалізацією, є зокрема випуск зернових. Структуру спеціалізації виробництва на ПП «Корнер» характеризує коефіцієнт спеціалізації, що дорівнює відношенню обсягу виробництва окремого виду продукції до валового обсягу виробництва. Зобразимо структуру товарної продукції підприємства за досліджуваний період у таблиці 2.1.

Таблиця 2.1

Структура товарної продукції підприємства

Проаналізувавши дані таблиці, можна зробити висновок, що дане господарство спеціалізується на виготовленні продукції рослинництва. В середньому за 3 роки по господарству найбільшу питому вагу в структурі товарної продукції рослинництва займає соняшник. На другому місці знаходиться кукурудза на зерно , на третьому - озима пшениця, виробництво ріпаку знаходиться на четвертому,соя займає п’яте місце ранжированого ряду, сорго - шосте місці, ячмінь озимий - на сьомому.

Таким чином, виробничий напрямок ПП «Корнер» зерновий , господарство середнього рівня спеціалізації, коефіцієнт зосередження товарного виробництва 0,38.

2.3 Аналіз положення товарів на ринках збуту продукції

Перш ніж розпочати постачання продукції слід створити дистриб'юторську мережу та налагодити прямі зв'язки з кінцевими покупцями - оптовими фірмами, ринками, ярмарками. В останні роки помітні зрушення відбулись у структурі каналів реалізації. З'явились нові ринкові партнери та розширилися торгові зв'язки. Підприємство тісно співпрацює з усіма обласними центрами та окремими містами України , а також з іноземними країнами , зокрема Польщею, Чехією, Болгарією, Угорщиною . Планується і надалі розширювати канали реалізації продукції ,що є надзвичайно важливим в ринкових умовах.

Підприємство реалізує свою продукцію, у Вінницькій області переробним підприємствам. Значним резервом підвищення доходів підприємства є планування ефективних строків реалізації продукції.

У сучасних умовах реклама є найдійовішим, а отже, найбільш широко використовуваним засобом впливу на цільову аудиторію в процесі маркетингової комунікації. Реклама - це довільна платна форма не персональної презентації і просування товарів, послуг, ідей через засоби масової інформації. Основними її завданнями є створення і підтримування високої популярності товару, а також надання йому багатого іміджу на ціновому ринку. Реклама потребує значних витрат, а тому мусить бути ретельно спланованою і реалізованою. Основними носіями реклами є газети, телебачення, презентаційні засоби ( каталоги, проспекти, брошури, календарі ,радіо, журнали, вулична реклама, листи і телефонні довідники, магнітофонні записи, слайди і відеозображення). Вибираючи носії реклами, слід узгодити два протилежні завдання : максимізувати передачу інформації та звести до мінімуму витрати. ПП «Корнер» здійснює рекламу своєї продукції через пресу (газети, журнали), презентаційні засоби (проспекти, буклети покупцям), участь у виставках різного роду.

Оскільки від ринку збуту залежить обсяг продажів, середній рівень цін, прибуток тощо, варто визначити динаміку положення основних видів продукції на ринках збуту. Вона розглянута в таблиці 2.2

Таблиця 2.2

Динаміка ринків збуту продукції

Для характеристики даної таблиці були обрані товари, які за обсягом реалізації перевищують у товарній структурі. Це озима пшениця,соняшник,кукурудза на зерно в рослинництві.

За даними таблиці, ми бачимо, що обсяг вирощування, в тому числі і реалізації, збільшився на 141310,а прибуток від реалізації пшениці збільшився на 4537,2 у 2012 році порівняно з 2010. Відбулися такі зміни завдяки підвищенню цін на пшеницю (на 37,5 грн. у 2012 порівняно з 2010). Собівартість виробництва пшениці збільшилась на 5184,1 тис.грн.,завдяки цьому значно впав рівень рентабельності вирощування пшениці у базовому році зросла до -119,1 ніж у звітному.

Стосовно соняшнику, слід сказати, що рентабельність вирощування даної культури зменшилась на 76,1% у 2012 році порівняно з 2010. Причиною цього є значне збільшення собівартості виробництва соняшнику в 2012 порівняно з 2010 роком.

Що стосується ефективності виробництва кукурудзи на зерно, то у 2012 році, порівняно із 2010 рівень його рентабельності зменшилась на 68,3%.

2.4 Аналіз цінової політики підприємства

Одним з найсуттєвіших напрямків аналізу є цінова політика підприємства на товарних ринках. Ціни забезпечують підприємству запланований прибуток, конкурентоспроможність продукції, попит на неї. Через ціни реалізуються кінцеві комерційні цілі, визначається ефективність діяльності всіх ланок виробничо - збутової структури підприємства.

Цінова політика полягає в тому, що підприємство встановлює ціни на такому рівні та змінює їх (залежно від ситуації на ринку) так, щоб забезпечити досягнення короткострокових і довгострокових цілей.

Процес ціноутворення розглядається як серія процедур установлення ціни. Тому (залежно від цілей аналізу) аналізують або окремі процедури або весь комплекс.

Основні завдання аналізу:

         вивчення змісту процедур установлення ціни, рівня цін для визначення обґрунтованості конкретної ціни на продукцію;

         розроблення пропозицій щодо формування ефективної цінової політики.

Зміст та послідовність аналізу цінової політики загалом можна розподілити на такі етапи:

І етап. Аналіз впливу типів ринку на цінову політику.

ІІ етап. Аналіз цілей ціноутворення.

Політика цін залежить від того, яких саме цілей підприємство намагається досягти за допомогою конкретного товару.

ІІІ етап. Аналіз факторів, що визначають цінову політику підприємства.

На практиці процес формування цін залежить від багатьох факторів - витрат виробництва, величини попиту, конкуренції, транспортних витрат, ввізного мита, зміни курсів обміну валют, реклами та інших елементів стимулювання збуту. Отже, під час аналізу треба враховувати:

Фактори витрат. Підприємство, що взяло за основу політику ціноутворення, орієнтовану на витрати, установлює ціни, виходячи з витрат і відповідного відсотка прибутку. Ціноутворення, в основу якого покладаються витрати, використовують для товарів виробничого призначення, котрі не мають якихось індивідуальних характеристик.

Фактори попиту. Ціноутворення, орієнтоване на ринковий попит, передбачає оцінку інтенсивності попиту: високі ціни призначаються на товари підвищеного попиту, а низькі - на товари з незначним попитом, навіть тоді, коли собівартість одиниці товару в обох випадках є однаковою. Ціноутворення з орієнтацією на попит є ефективним щодо марочних споживчих товарів та багатьох видів товарів виробничого призначення.

Фактори конкуренції. Найліпшим прикладом ціноутворення, орієнтованого на ціни конкурентів, можуть бути біржові ціни на метал, пшеницю, чай та ін., рівень яких диктують світові ринкові ціни та які встановлюються в результаті взаємодії великої кількості продавців та покупців.

ІV етап. Аналіз умов та методів формування початкової ціни на товар.етап. Аналіз методів ціноутворення.

Коли підприємство встановило первісну ціну, то воно має скоригувати її з урахуванням різних факторів, що діють у зовнішньому середовищі. Треба здійснити передовсім аналіз:І етап. Аналіз варіантів зміни цін конкурентами.

В умовах ринкової економіки суб’єкти підприємницької діяльності наділені правом самостійного визначення ціни на продук­цію, яку вони виробляють. Наявність цього права зумовлює виникнення цінової конкуренції між виробниками.

2.5 Моніторинг виконання договірних зобов’язань з покупцями продукції

Обґрунтоване складання портфелю замовлення є запорукою отримання прибутків підприємством і як наслідок стійкого фінансового становища. Виконання договірних зобов’язань з покупцями наведено в табл.2.5

Таблиця 2.5

Виконання договірних зобов’язань з покупцями продукції в 2012році

Аналізуючи дані таблиці 2.5,можна зробити висновок,що ПП «Корнер» добросовісно виконує всі договірні зобов’язання,всю кількість виробленого соняшнику і ріпаку озимого воно реалізує підприємствам Немирів елеватор і « Оліс».

Розділ 3. УПРАВЛІННЯ ВИРОБНИЦТВОМ

.1 Характеристика організаційно-технологічного рівня виробництва

Як об'єкт управління виробництво є динамічно розвинутою системою, елементи якої взаємопов'язані і взаємозалежні. Вони вимагають чіткої і цілеспрямованої взаємодії із зовнішнім середовищем кожного підрозділу. Усю сукупність цілей організації можна розділити на чотири види чи блоки : економічні, науково-технічні, виробничо-комерційні і соціальні.

Економічна мета - одержання розрахункової величини прибутку від реалізації продукції чи послуг.

Науково-технічна мета - забезпечення заданого рівня продукції і науково-технічних розробок, а також підвищення продуктивності праці за рахунок удосконалення технології.

Виробничо-комерційна мета - виробництво і реалізація продукції чи послуг у заданому обсязі із заданою ритмічністю.

Соціальна мета - досягнення заданого ступеня задоволення соціальних потреб працівників, охорони праці та природоохоронних заходів.

Основною метою ПП «Корнер» є одержання прибутку. Способів для досягнення поставленої мети може бути безліч, наприклад: підвищення якості продукції, зменшення собівартості, розширення каналів реалізації готової продукції та ін. Загальна (ділова) стратегія підприємства розробляється на основі корпоративної і визначає основні напрями діяльності підприємства. Друга важлива ідея полягає в комплексному контролі якості.

Ефективність виробництва - це співвідношення між результатами виро­бництва і затратами на досягнення цих результатів. Існує кілька видів ефективності, одним з яких є економічна ефективність. Даний показник визначає взаємозв'язок між досягнутими результатами виробництва та економічними ресурсами, затраченими на їх досягнення. Економічно ефективним є те виробництво, яке має достатньо високий рівень рентабельності продукції та забезпечує підприємству стабільне отримання прибутку при мінімальних витратах.

3.2 Аналіз конкурентоспроможності продукції

Конкурентоспроможність - це характеристика продукції, яка показує її відмінність від товару-конкурента як за ступенем відповідності конкретним суспільним потребам, так і за витратами на їх задоволення.

Таблиця 3.1

Одиничні та групові показники конкурентоспроможності

пшениці у 2012 році

Розрахуємо інтегральний показник конкурентоспроможності основних видів продукції за наступною формулою:

= 2,4

І - інтегральний показник;

G_т - груповий показник за технічним параметром;

G_е - груповий показник за економічним параметром

3.3 Використання основних засобів підприємства

Потужність підприємства може виражатись в натуральному і вартісному вираженні випущеної продукції. У виробничу потужність включається все наявне устаткування за винятком резерву, величина якого залежить від специфікації попиту на продукцію. Обсяг потужності, кількість і склад необхідного устаткування визначається специфікацією виробів, їхньою номенклатурою, а також технологією виробництва. Виробнича потужність підприємства залежить не тільки від ефективності використання устаткування машин і механізмів. Велике значення має наявність і ефективність використання інших складових потужності, наприклад, таких як кваліфікований персонал, транспорт.

Виробнича потужність - величина динамічна. Вона залишається незмінною до тих пір доки не змінюються чинники, що визначають її величину. Якщо ж протягом року змінюється склад устаткування чи режим роботи підприємства, виробнича потужність теж змінюється.

Основними засобами даного товариства є : будинки, споруди; машини та обладнання; транспортні засоби; інструменти, прилади, інвентар(меблі), малоцінні необоротні матеріальні активи. У табл. 3.3.наведена оцінка змін у наявності основних засобів на кінець 2012р, порівняно з початком та визначення темпів зростання.

Економічне значення основних засобів полягає в тому, що вони є мірилом розвитку процесу праці в сільському господарстві, формують ступінь комплексної механізації та автоматизації виробництва, забезпечують якісне і своєчасне виконання сільськогосподарських робіт і цим визначально впливають на продуктивність праці. Тому проведемо аналіз структури основних засобів даного підприємства та зробимо висновки.

Аналіз забезпеченості та ефективності використання основних засобів підприємства наведемо у таблиці 3.2.

Таблиця 3.3

Аналіз змін у наявності основних засобів та їх динаміка

Дані таблиці основних засобів свідчать про наступне: всі основні засоби оновлюються ї з кожним роком їх кількість збільшується. Тобто іде оновлення фондів основних засобів. Машино - тракторний парк наповнюється новою сучасною технікою . Це дає змогу ефективно використовувати сільськогосподарські угіддя та забезпечує зростання життєвого рівня працівників.

Наведені дані показують, що найбільшу питому вагу в складі основних засобів становлять будинки, споруди та передавальні пристрої. Крім виробничих основних фондів існують ще й оборотні виробничі фонди, які обслуговують сферу виробництва. Вони мають матеріально-речову і вартісну форму. Кожне підприємство має частину активів, що знаходяться у сфері обігу - це фонди обігу. Основне їх призначення полягає в забезпеченні коштами планомірного процесу обігу.

До основних засобів відносять матеріальні активи, які підприємство утримує і використовує з метою одержання певної господарської вигоди, строк корисного використання (експлуатації) яких - більше одного року (або операційного циклу, якщо він довший за рік). На основі даних про первісну вартість основних виробничих фондів визначають по кожному підприємству такі важливі економічні показники, як фондооснащеність виробництва і фондоозброєність праці, фондовіддача, фондомісткість. Проаналізуємо Забезпеченість основними фондами та економічна ефективність їх використання в ПП «Корнер». Дані наведені в таблиці 3.4.

Таблиця 3.4

Забезпеченість та ефективність використання основних засобів підприємства

3.4 Оцінка витрат на виробництво продукції

Уся різноманітність шляхів підвищення рентабельності виробництва на підприємствах та організаціях АПК можна звести в три групи: зростання їх доходів за рахунок збільшення виробництва і реалізації продукції, поліпшення її якості ,підвищення реалізації цін на продукцію зменшення витрат. Підприємство в своїй діяльності несе багато витрат. Елементи операційних витрат ПП «Корнер» наведено у табл. 3.5.

Таблиця 3.5

Елементи операційних витрат ПП «Корнер» за 2010-2012рр

З даної таблиці видно, що в структурі операційних витрат найбільшу питому вагу мають матеріальні затрати . Найменшу частку займає амортизація .

Таблиця 3.5 показує, що протягом 2010-2012рр всі елементи операційних витрат ПП «Корнер» мають тенденцію до зростання.. Витрати розподіляються у такому порядку : витрати на оплату праці; відрахування на соціальні заходи ,матеріальні витрати ; інші витрати .

РОЗДІЛ 4. УПРАВЛІННЯ ПЕРСОНАЛОМ

.1 Склад персоналу підприємства

Планування персоналу повинно забезпечити максимальне розкриття здібностей працівників і їх мотивацію, врахувати економічні і соціальні наслідки при прийнятті відповідних рішень. Оскільки персонал є вирішальним фактором діяльності будь-якої організації про ефективність кадрового планування можна судити з рівня досягнення цілей підприємством.

За допомогою форми №1-ПВ «Звіт з праці» (квартальна) ми відобразили середньооблікову чисельність працівників (табл.4.1.). Згідно забезпеченості підприємства персоналом ми бачимо ,що кількість персоналу, як чоловіків ,так і жінок у період з 2010 по 2012рр. значно збільшилась.

Таблиця 4.1

Забезпеченість підприємства персоналом

Для визначення потреби організації в персоналі потрібно з'ясувати, під впливом яких факторів вона формується. Оскільки підприємство є відкритою соціальною системою, його потреби в персоналі обумовлюються стратегією його розвитку на яку впливає велика кількість як внутрішніх так і зовнішніх факторів.

Внутрішньо організаційні фактори - це, перш за все, цілі організації для реалізації яких потрібен персонал. При чітко визначеній цілі значно легше визначити потребу в персоналі, оскільки потреби не змінюються протягом довгого періоду.

І навпаки, при зміні цілі - перехід на випуск продукції, на нові технології - потреба в кількісному і якісному персоналі змінюється.

Серед великої кількості зовнішніх факторів існує кілька найбільш важливих, що безпосередньо впливають на стан ринку праці - джерела робочої сили для більшості підприємств, темпи зростання і рівень інфляції та безробіття, структурні зміни, розвиток техніки і технологій, конкуренція та стан ринку збуту.

Для визначення кількісного складу персоналу користуються різкими методами - від найпростішого методу порівняння до більш складних комп'ютерних моделей.

Управління персоналом - постійний процес вирішення проблем комплектування організації персоналом відповідної якості і кількості, що вимагає виконання певних завдань: набір, підбір, управління мотивацією організації.

Не існує єдиного оптимального методу набору персоналу, тому відділ управління персоналом повинен володіти всім набором прийомів залучення кандидатів і використовувати їх залежно від конкретних завдань.

Підбір персоналу - це процес вивчання психологічних і професійних якостей працівника з метою встановлення його відповідності до вимог робочого місця і підбору з наявних претендентів того хто найбільше підходить на це робоче місце.

Досліджуване ПП «Корнер» в основному використовує такий метод підбору персоналу, як співбесіда - це одержання інформації за допомогою словесної комунікації.

Вона допомагає значною мірою оцінити такі якості претендента як компетентність, само організованість потенційну користь для підприємства.

Таблиця 4.2

Якісний склад працівників підприємства на 31 грудня 2012 р.

Розглянувши таблицю 4.2 можемо зробити висновки про те, що працівники підприємства ПП «Корнер», в основному, середні за віком. На вік 15 - 34 роки припадає 40 працівників , 35 - 49 років - 67 працівників, ,працюючих на пенсії - 15працівників.

Також позитивним є те, що у загальній структурі працюючих найбільшу частку займають працівники у віці від 34 до 49 років. Дані працівники мають достатній досвід роботи та ще не досягли пенсійного віку.

Серед працівників підприємства більшість чоловіків. У звітному році в загальній структурі працюючих їх нараховувалось 75 % , решта, 25%, займають жінки.

В загальній структурі працюючих 17 % працівників мають початкову і незакінчену середню освіту, 16 % працівників - середню, середню спеціалізовану освіту, та 15 % - вищу. Для підвищення рівня кваліфікації своїх працівників ПП «Корнер» має направити працівників, які мають незакінчену середню освіту на отримання середньої спеціальної освіти, а тих які вже мають середню та середню спеціальну освіту на отримання вищої освіти.

Організація в господарстві має надзвичайно велике значення для економічних показників на підприємстві і від цього залежить ефективність використання різноманітних ресурсів, що є у розпорядженні підприємства.

У даному питанні, ми розглянемо динаміку руху трудових ресурсів. Дані розрахунки характеризують процес плинності персоналу на підприємстві . Вони представлені в таблиці 4.3.

Таблиця 4.3

Рух персоналу на підприємстві в 2012 році.

, де

К_пр - коефіцієнт обороту персоналу з прийому;

N_пр - кількість прийнятих працівників, чол.;

N - середньооблікова чисельність працівників, чол.

, де

К_виб - коефіцієнт обороту персоналу з вибуття;

N_виб - кількість працівників, що вибули з підприємства, чол.

, де

К_п - коефіцієнт плинності персоналу;

N_в - кількість працівників, що звільнилися за власним бажанням чи звільненені за порушення трудової дисципліни.

Коефіцієнт обороту персоналу з прийому показує частину працівників, яких було прийнято на роботу в ПП «Корнер» в порівнянні з усіма працівниками. В господарстві спостерігається зростання персоналу.

Наступним етапом аналізу складу і якості персоналу є аналіз фонду оплати праці на підприємстві, який представлений в таблиці 4.4.

Таблиця 4.4

Аналіз фонду оплати праці на підприємстві

Характеризуючи дану таблицю варто відзначити, що за період дослідження фонд оплати праці збільшився вдвічі. Це спричинено загально державним підняттям мінімального рівня заробітної плати та підвищення соціальних стандартів.

Важливо було б провести співвідношення розміру середньомісячної заробітної плати на підприємстві з розміром середньомісячної заробітної плати по Вінницькій області, співвідношення з мінімальною заробітною платою та прожитковим мінімумом на душу населення.

Формування соціальних стандартів одним з базисних елементів соціальної політики держави та провідним чинником успіху держави у сфері соціального забезпечення. Стандарти необхідні:державі - як інструмент управління; постачальникам - для підвищення конкурентоспроможності, споживачам - для визначення якості послуг, що їм надаються. На основі соціальних стандартів визначаються розміри основних соціальних гарантій: мінімального розміру заробітної плати, мінімального розміру пенсії за віком, неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, розмірів державної соціальної допомоги та інших соціальних виплат.

Тому порівняння заробітної плати з мінімальними соціальними гарантіями в країні наведено у таблиці 4.5

Таблиця 4.5

Співвідношення заробітної плати на підприємстві з мінімальними соціальними гарантіями в країні.

Характеризуючи відношення середньомісячної заробітної плати по підприємству до прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати, варто відмітити те, що в 2012році вона їх перевищувала на 21 %, або на 239 грн. У співвідношенні з середньою зарплатою по області зарплата на підприємстві була меншою на 46 %. А якщо порівнювати її із середньомісячним заробітком по галузі АПК, то вона була меншою в 2012 році на 31 %. Тобто можна зробити висновок проте, що заробітна плата на підприємстві дещо відрізняється від заробітної плати по області і по галузі в цілому.

4.5 Визначення соціально-психологічного клімату в колективі

Соціально-психологічний клімат - найчастіше визначають як цілісний стан групи (колективу), який характеризується відносно стійким і типовим для неї емоційним настроєм, та відображає реальну ситуацію службової (трудової) діяльності, умови, організацію праці, характер і динаміку розвитку міжособистісних відносин.

Соціально-психологічний клімат оцінюється по трьом рівням взаємин:

. Взаємини між членами колективу по вертикалі (сприйняття керівника колективом і ступінь його участі в управлінні, задоволеність членів групи керівництвом).

. Взаємини між членами колективу по горизонталі (згуртованість колективу, характер міжособистісних стосунків, типи й способи вирішення конфліктів).

Психологічний клімат формується в колективі поступово, але при отриманні достатньої визначеності та виразності стає відносно самостійним фактором життя колективу і впливає на продуктивність праці групи й окремих працівників, на самопочуття кожного члена колективу, ступінь його прихильності до колективу, стабільність кадрів.

РОЗДІЛ 5. УПРАВЛІННЯ ФІНАНСАМИ

.1 Структура капіталу підприємства

Для забезпечення нормального процесу фінансування підприємницьких структур незалежно від їх форм власності й організаційно-правового статусу виникає значна потреба у фінансовому капіталі.

Взагалі, капітал - економічна категорія, відома задовго до його зародження, отримала новий зміст в умовах переходу країни до ринкових відносин. Капітал, що є головною економічною базою створення та розвитку підприємства, в процесі свого функціонування забезпечує інтереси держави, власників та персоналу.

Вихідним моментом у процесі наукового дослідження фінансового капіталу підприємств як економічної категорії має бути визначення поняття “ фінансовий капітал підприємства ”. Формулювання цього поняття не розкриває цілком природи й основних характеристик цієї категорії, але дає змогу відокремити фінансовий капітал від інших понять, пов'язаних із багатогранною економічною категорією “ капітал ”.

Отже, фінансовий капітал підприємства як економічна категорія існує об'єктивно і його природа визначається не суспільно-економічною формацією або типом економічної системи держави, а реальним процесом формування підприємницьких структур і механізмом здійснення фінансування їхньої діяльності. Тому фінансовий капітал підприємств формується і використовується суб'єктами господарювання в будь-якій економічній системі відповідно до стратегічних і тактичних цільових настанов цієї системи.

Економічна природа фінансового капіталу підприємств має такі основні ознаки:

. Фінансовий капітал підприємства за своєю економічною суттю відбиває процес створення розподілу та використання і відтворення фінансових ресурсів як у масштабах окремого підприємства, так і всієї економічної системи держави. Ця ознака фінансового капіталу характеризує формування та використання як власних, так і позикових фінансових ресурсів підприємства в процесі фінансової діяльності суб'єкта господарювання.

. Фінансовий капітал підприємства знаходить своє відображення в процесі формування основних і обігових активів. Ця ознака фінансового капіталу виступає як необхідна умова організації підприємницької діяльності, як пусковий механізм і основа продуктивних сил не тільки суб'єкта господарювання, а і усієї економіки країни.

. Фінансовий капітал підприємства - це економічна база функціонування не тільки окремо взятого суб'єкта господарювання, а й об'єктивна умова розвитку держави і суспільства. У цьому своєму значенні фінансовий капітал формує необхідні умови для створення доданої вартості, розподіл і перерозподіл котрої забезпечує формування фінансових ресурсів як на рівні суб'єкта підприємництва, так і на рівні держави.

. Фінансовий капітал підприємства є джерелом формування добробуту як власників підприємницьких структур, так і найманих робітників, а через фінансову систему країни - усіх членів суспільства.

. Фінансовий капітал підприємства є найважливішою характеристикою рівня ефективності виробничо-господарської діяльності підприємства.

. Фінансовий капітал підприємства є головним мірилом ринкової вартості підприємства. У цій своїй якості виступає не весь фінансовий капітал підприємства, а тільки власний фінансовий капітал, що характеризує здатність підприємницької структури формувати позаобігові та власні обігові активи.

. Фінансовий капітал підприємства є чинником ризику, що визначається самим процесом його формування та використання. При формуванні фінансового капіталу ризик виявляється в невизначеності при одержані доходів і надходжень.

. Фінансовий капітал підприємства характеризується і фактором часу. З цього боку фінансовий капітал розглядається як джерело поточного і майбутнього добробуту. Як джерело поточного добробуту фінансовий капітал має приносити швидкий дохід підприємству.

. Фінансовий капітал підприємства є основою для створення і функціонування підприємств різних форм власності. З цих позицій істотне значення має початковий, або стартовий, капітал. Початковий фінансовий капітал підприємства необхідний для будь-якого підприємства незалежно від галузі, регіону і форми підприємництва. Статутний капітал як початкова базова сума фінансового капіталу підприємства забезпечує не тільки обов'язкову умову для державної реєстрації підприємства, а й створює необхідні стартові фінансово-економічні умови нормальної діяльності підприємницької структури.

Процес оптимізації структури капіталу здійснюється у наступній послідовності.

. Аналіз складу капіталу в динаміці за ряд періодів (кварталів, років) та тенденцій зміни його структури, а також вплив, що вони здійснюють на фінансову стійкість та ефективність використання капіталу.

. Оцінка основних факторів, що визначають структуру капіталу. До них відносяться:

галузеві особливості операційної діяльності (характер цих особливостей визначає структуру активів підприємства, їх ліквідність);

стадія життєвого циклу підприємства (молоді компанії з конкурентоспроможною продукцією можуть залучати для свого розвитку більше позикового капіталу, а зрілі -- використовують переважно власні кошти);

ступінь концентрації акціонерного капіталу (прагнення капіталовласників зберегти контрольний пакет акцій).

З урахуванням наведених та інших факторів управління структурою капіталу передбачає вирішення двох ключових задач:

а) встановлення прийнятних пропорцій використання власного та позикового капіталу;

б) забезпечення у випадку необхідності залучення додаткового внутрішнього або зовнішнього капіталу.

. Оптимізація структури капіталу за критерієм максимізації рівня фінансової рентабельності. Для таких розрахунків був обраний критерій, який найбільш повно відображає вплив ефективності сформованих джерел фінансування на збільшення доходності вкладених власниками коштів, тобто максимізації фінансової рентабельності. Також для проведення таких оптимізаційних розрахунків використовується механізм фінансового важеля.

. Оптимізація структури капіталу за критерієм мінімізації його вартості. Процес оптимізації базується на попередній оцінці власного та позикового капіталу при різних умовах його залучення та здійсненні розрахунків середньозваженої вартості капіталів

. Оптимізація структури капіталу за критерієм мінімізації рівня фінансових ризиків. Цей метод пов'язаний з вибором більш дешевих джерел фінансування активів підприємства. З цією метою всі активи підприємства розподіляються на такі три групи:

а) необоротні активи;

б) постійна частина оборотних активів (незнижуваний мінімум оборотних активів, необхідний підприємству для здійснення поточної операційної діяльності);

в) змінна частина оборотних активів.

. Формування показника цільової структури капіталу. Граничні межі максимально рентабельної та мінімально ризикової структури капіталу дозволяють визначити поле вибору його конкретних значень на плановий період. В процесі цього вибору враховуються раніше розглянуті фактори, що характеризують індивідуальні особливості діяльності даного підприємства.

Таблиця 5.1

Динаміка складу та структури капіталу підприємства

Проаналізувавши таблицю 5.1,можна зробити висновок,що що сума всього капіталу,що використовується збільшилась на 87%порівняно з 2010 роком. Власний капітал підприємства збільшився на 75%,і становив 52173 тис. грн.

5.2 Аналіз ліквідності підприємства

Ліквідність - термін, який характеризує здатність окремих видів майнових цінностей швидко і без значних втрат своєї вартості перетворюватися у грошові кошти.

Ліквідність активів - характеристика окремих видів активів підприємства по їх здатності до швидкого перетворення в грошову форму без втрати своєї балансової вартості з метою забезпечення необхідного рівня платоспроможності підприємства.

З цієї точки зору можна виділити ліквідні і важко ліквідні активи.

До ліквідних активів відносяться оборотні активи підприємства:

- грошові кошти та короткострокові фінансові вкладення;

дебіторська заборгованість;

запаси.

До важко ліквідних активів відносяться необоротні активи підприємства.

Аналіз ліквідності балансу показує, у якій мірі підприємство здатне розплатитися по короткострокових зобов'язаннях поточними активами.

Аналіз ліквідності дозволяє відповісти на питання:

• У якій мірі підприємство може покривати свої поточні борги?

• Який рівень надійності цього покриття?

• Чи можливе додаткове залучення короткострокових зобов'язань без критичного погіршення ліквідності?

Показники ліквідності балансу є обмежуючими чинниками для ефективності. Отже, ріст ефективності діяльності компанії часто відбувається при зниженні загального рівня ліквідності і навпаки. Необхідно контролювати, зіставляти і керувати значеннями цих показників, виходячи з поточних умов і політики розвитку бізнесу.

Аналіз ліквідності підприємства здійснюється шляхом розрахунку таких основних показників (коефіцієнтів): коефіцієнта покриття; коефіцієнта швидкої ліквідності; коефіцієнта абсолютної ліквідності; коефіцієнта співвідношення кредиторської та дебіторської заборгованості; чистого оборотного капіталу.

Показники (коефіцієнти), які характеризують ліквідність досліджуваного підприємства представлені в таблиці 5.2.

Таблиця 5.2

Аналіз ліквідності підприємства

У якості базового можна використовувати коефіцієнт загальної ліквідності. Два інших коефіцієнти використовуються в разі потреби поглиблення аналізу для відображення впливу окремих статей поточних активів.

Зниження значення ліквідності найчастіше говорить про загальне погіршення ситуації з забезпеченістю оборотними коштами і про необхідність серйозних заходів для керування ними.

Збільшення власних оборотних коштів може говорити про ріст ліквідності компанії.

Зниження величини власних оборотних коштів, крім погіршення ліквідності, може говорити про ріст потреби в коштах.

Для визначення причин зміни величини власних оборотних коштів необхідно провести поглиблений аналіз поточних активів і зобов'язань.

5.3 Аналіз платоспроможності підприємства

Визначальною характеристикою фінансового стану підприємств є його платоспроможність. Платоспроможність визначається здатністю підприємства до швидкого погашення своїх короткострокових зобов’язань.

Платоспроможним вважається підприємство, якщо його загальні активи більші, ніж довгострокові та короткострокові зобов’язання. Для детальнішої оцінки платоспроможності визначають зміну величини чистого оборотного капіталу. В практиці аналітичної роботи використовують такі показники платоспроможності:

1.  коефіцієнт абсолютної платоспроможності;

2.      коефіцієнт термінової платоспроможності;

.        коефіцієнт загальної платоспроможності.

Аналітичні характеристики названих коефіцієнтів можна подати у вигляді таблиці 5.2.

Таблиця 5.2

Аналіз платоспроможності підприємства

Проаналізувавши таблицю, можна зробити висновок, що розвиток підприємства за 2010-2012 рр. має позитивну динаміку.

5.4 Аналіз ділової активності підприємства

Ділова активність підприємства пов’язана, насамперед, з ефективністю формування та використання фінансових ресурсів, що перебувають в його розпорядженні.

Аналіз ділової активності підприємства можна подати у вигляді системи чотирьох самостійних складових (блоків) аналітичних досліджень:

1.       аналізу ефективності використання оборотних коштів підприємств;

2.      аналізу використання власного і залученого капіталу;

.        аналізу ефективності кредитних відносин підприємства з комерційними банками;

Тобто, проведення аналітичних досліджень ділової активності підприємств дає змогу оцінити, наскільки ефективно сформована структура їх капіталу, як складаються їх взаємовідносини з постачальниками та замовниками, а також з комерційними банками.

Таблиця 5.3

Аналіз ділової активності підприємства

Чим швидше обертаються ресурси підприємства, тим менший обсяг їх потрібен для здійснення операційної діяльності і тим ефективнішою є діяльність підприємства.

Проаналізувавши показники ділової активності ПП «Корнер» (табл. 5.3) варто відмітити прискорення обертання ресурсів за досліджуваний період, що знаходить своє відображення у зростанні відповідних показників. Це свідчить про підвищенні ефективності управління підприємством за останні три роки, адже підвищення обертання ресурсів є, поряд з високою прибутковістю, другим важелем підвищення фінансового благополуччя суб’єкта господарювання.

5.5 Аналіз рентабельності підприємства

Відносну характеристику фінансових результатів діяльності господарюючих суб’єктів виражають показники рентабельності. За цими показниками доцільно проводити рейтингову оцінку ефективності сфер діяльності, вкладення капіталу, випуску продукції тощо.

Показники рентабельності можна об’єднати в кілька груп:

1.       показники, що базуються на витратному підході;

.  показники, що характеризують прибутковість продажів (валова рентабельність продажів і чиста рентабельність продажів);

.  показники, в основі яких лежить ресурсний підхід.

Чим вище значення показників рентабельності, тим вища економічна ефективність виробництва.

Таблиця 5.4

Аналіз рентабельності підприємства

Показники рентабельності на ПП «Корнер» за досліджуваний період свідчать про:

1.       за досліджуваний період підприємство почало менш ефективно використовувати все наявне майно, про що свідчить коефіцієнт рентабельності активів.

2.      зменшення коефіцієнту рентабельності власного капіталу свідчить про низьку ефективність залучення інвестицій у підприємство.

.        ефективність витрат на виробництво і збут продукції ПП «Корнер» зменшилась про що свідчить збільшення коефіцієнту рентабельності продукції.

.        коефіцієнт рентабельності продажів у 2012р. свідчить, що з кожної гривні проданої продукції підприємство одержує 0,2% операційного прибутку. За досліджуваний період спостерігається зменшення коефіцієнту рентабельності продажів на 0,13%, що свідчить про зниження прибутковості підприємства.

РОЗДІЛ 6. УПРАВЛІННЯ ЛОГІСТИЧНИМИ ПРОЦЕСАМИ

Різноманітні інформаційні потоки, які циркулюють всередині і між елементами логістичної системи, між логістичною системою і зовнішнім середовищем, утворюють логістичну інформаційну систему.

Логістична інформаційна система (ЛІС) - це певним чином організована сукупність взаємопов’язаних засобів обчислювальної техніки, різних довідників і необхідних засобів програмування, що забезпечує вирішення тих або інших функціональних завдань з управління матеріальними потоками.

Так само як і будь-яка інша система, інформаційна система повинна складатися з впорядковано взаємозалежних елементів та володіти деякою сукупністю інтегративних якостей. Декомпозицію інформаційних систем на складові елементи можна здійснювати по-різному. Найчастіше інформаційні системи поділяють на дві підсистеми: функціональну і забезпечувальну.

Функціональна підсистема складається із сукупності розв’язуваних завдань, згрупованих за ознакою спільності мети.

Забезпечувальна підсистема у свою чергу, включає такі елементи:

- технічне забезпечення, тобто сукупність технічних засобів, які забезпечують обробку і передачу інформаційних потоків;

- інформаційне забезпечення, які містить у собі різні довідники, класифікатори, кодифікатори, засоби формалізованого опису даних;

- математичне забезпечення, тобто сукупність методів вирішення функціональних завдань. Логістичні інформаційні системи, як правило, є автоматизованими системами управління логістичними процесами. Інформаційні системи в логістиці можуть створюватися з метою управління матеріальними потоками як на мікро-, так і на макрорівні.

На рівні окремого підприємства інформаційні системи, у свою чергу, поділяють на три групи:

- планові;

- диспозитивні (або диспетчерські);

- виконавчі (або оперативні).

Логістичні інформаційні системи, які входять у різні групи, відрізняються як своїми функціональними, так і забезпечувальними підсистемами. Функціональні підсистеми відрізняються складом розв’язуваних завдань. Забезпечувальні підсистеми можуть відрізнятися всіма своїми елементами, тобто технічним, інформаційним і математичним забезпеченням. Зупинимося докладніше на специфіці окремих інформаційних систем.

Планові інформаційні системи створюються на адміністративному рівні управління і служать для прийняття довгострокових рішень стратегічного характеру. Серед розв’язуваних завдань можуть бути такі:

- створення й оптимізація ланок логістичного ланцюга;

- управління мало змінними даними;

- планування виробництва;

- загальне управління запасами;

- управління резервами та інші завдання.

У планових інформаційних системах найвищий рівень стандартизації під час вирішення задач, що дозволяє з найменшими труднощами адаптувати тут стандартне програмне забезпечення.

Диспозитивні інформаційні системи створюються на рівні управління складом або цехом і служать для забезпечення налагодженої роботи логістичних систем. Тут можуть вирішуватися такі завдання:

- детальне управління запасами (місцями складування);

- керування внутрішньо складським або внутрішньозаводським транспортом;

- відбір вантажів за замовленням та їх комплектування, облік вантажів, які відправляються, та інші завдання.

У диспозитивних інформаційних системах можливість пристосувати стандартний пакет програм нижча. Це викликано рядом причин, наприклад:

- виробничий процес на підприємствах зумовлюється історично і важко піддається суттєвим змінам заради стандартизації;

- структура оброблюваних даних істотно розрізняється в різних користувачів.

Виконавчі інформаційні системи створюються на рівні адміністративного або оперативного управління. Обробка інформації в цих системах здійснюється в темпі, зумовленому швидкістю її надходження на ЕОМ. Це так званий режим роботи в реальному масштабі часу, який дозволяє отримувати необхідну інформацію про переміщення вантажів у поточний момент часу і вчасно видавати відповідні адміністративні та керуючі впливи на об’єкт управління. Цими системами можуть вирішуватися різноманітні завдання, пов’язані з контролем матеріальних потоків, оперативним управлінням переміщеннями і т.п.

У виконавчих інформаційних системах на оперативному рівні управління застосовують, як правило, індивідуальне програмне забезпечення.

Відповідно до концепції логістики інформаційні системи, які належать до різних груп, інтегруються в єдину інформаційну систему. Розрізняють вертикальну і горизонтальну інтеграцію.

Вертикальною інтеграцією вважається зв’язок між плановою, диспозитивною і виконавчою системами за допомогою вертикальних інформаційних потоків.

Горизонтальною інтеграцією вважається зв’язок між окремими комплексами завдань у диспозитивних і виконавчих системах за допомогою горизонтальних інформаційних потоків.

В цілому переваги інтегрованих інформаційних систем можна сформулювати так:

- зростає швидкість;

- зменшується кількість помилок в обліку;

- зменшується обсяг непродуктивної, «паперової» роботи;

- поєднуються раніше розрізнені інформаційні блоки.

РОЗДІЛ 7. ОРГАНІЗАЦІЯ УПРАВЛІНСЬКОЇ ПРАЦІ

.1 Використання робочого часу на підприємстві

Вiд забезпеченості підприємства необхідними трудовими ресурсами, їх раціонального використання, високого рівня продуктивності праці залежить ефективне використання обладнання, машин, механізмів i як результат - збільшення обсягів виробництва продукції, її собiвартiсть, прибуток i ряд iнших економiчних показників.

З переходом до ринкової економіки аналіз трудових ресурсів набирає більшої ваги, оскільки робоча сила має вартісну оцінку, є конкурентною на ринку праці. Економічні й соціальні гарантії праці, з одного боку, і жорсткі умови трудової діяльності, з іншого, формують сферу глибоких аналітичних досліджень кадрового потенціалу підприємства.

В тiсному зв’язку з аналізом забезпеченості робочою силою та її використання проводиться аналіз використання робочого часу. Раціональне використання робочого часу є головним резервом зростання продуктивності праці, визначається високою ефективністю, тому що дає змогу збільшити випуск продукції без додаткових інвестицій. Використання робочого часу є одним із основних факторів, що впливає на продуктивність праці.

Основним джерелом даних для аналізу використання фонду робочого часу є статистична форма 3-ПВ «Звіт про використання робочого часу (за квартал, півріччя, 9 місяців, рік)».

Середня кількість днів, відпрацьованих одним робітником за звітний період, характеризує тривалість робочого періоду в днях (дні виходів на роботу). На цей показник впливають такі фактори: втрати робочого часу, в тому числі прогули; невиходи з дозволу або з ініціативи адміністрації; масові невиходи на роботу (страйки); кількість днів чергової відпустки; кількість вихідних і святкових днів, кількість днів тимчасової непрацездатності, відпустки у зв’язку з навчанням.

Тривалість робочого дня (зміни) робітника залежить від таких факторів: величина нормативно встановленого робочого тижня; час надурочної роботи; часу простою протягом робочої зміни, що зафіксований в обліку; неповний робочий час (скорочений робочий день, тиждень); час інших скорочень робочого дня (зміни), передбачених законодавством (для матерів-годувальниць, підлітків).

Баланс використання робочого часу на досліджуваному підприємстві зобразимо у таблиці 7.1.

Таблиця 7.1

Баланс робочого часу

Таким чином, основними резервами зниження витрат робочого часу на даному підприємстві є:

         впровадження організаційно-технічних заходів, які дають зростання продуктивності праці;

         зменшення кількості робітників;

         усунення і попередження непродуктивних виплат: за понадурочні години, оплата цілодобових, внутрішньозмінних простоїв.

         надання достатню увагу навчанню і підготовці кадрів, підвищенню їх кваліфікації.

Впровадження зазначених заходів дозволить реалізувати виявлені резерви та покращить загальну якість функціонування підприємства.

ВИСНОВКИ

Підприємства як самостійні ланки економіки виробляють продукцію, надають різноманітні послуги як з метою задоволення потреб населення так і для власного виробництва.

Господарство ПП «Корнер» займається виробництвом зернових та технічних культур, в першу чергу маю зауважити, що воно розташоване в сприятливих умовах клімату для даної місцевості, що має пряме відношення урожайності і валового збору насіння, так як недостатня кількість опадів, нерівномірність, висока температура дуже сильно впливає на валовий збір в цілому по господарству і собівартість.

Забезпеченість сільськогосподарських угідь, в тому числі рілля, у 2012 році зросла на 6094,0 га порівняно з 2010 роком, це пов’язано з тим, що ПП «Корнер» взяло в оренду землі на користування. Чисельність працюючих збільшилась на 94 чоловік. У господарстві спостерігається тенденція до збільшення середньорічної вартості основних засобів: у 2012 році вона збільшилась на 31067. порівняно з 2010 роком, що пов’язано з оновленням технічного парку господарства. Виручка від реалізації в 2012 році зросла на 54297 тис. грн., що пов’язано із збільшенням кількості реалізованої продукції так з її вартістю. Собівартість реалізованої продукції порівняно з 2010 роком зросла на 46094,7 тис. грн., що пов’язано із зростанням вартості паливно-мастильних матеріалів, насіннєвого фонду, мінеральних добрив.

У фондах обігу в свою чергу головне місце займає готова продукція. В загальному показник з кожним роком має тенденцію до зростання. Це є досить позитивним явищем для ефективної діяльності підприємства. Головну роль на підприємстві займають зернові та зернобобові культури.

Фінансовий стан підприємства - це комплексне поняття, яке розкриває результат взаємодії всіх елементів системи фінансових відносин підприємства, визначає сукупність виробничих господарських факторів і характеризують структуру джерел формування капіталу.

Показники ліквідності показують здатність покривати боргові зобов’язання підприємства його активами. Коефіцієнт платоспроможності показує можливість підприємства грошовими ресурсами своєчасно погашати заборгованості. Показники фінансової стійкості , а саме коефіцієнт автономії, показує настільки підприємство фінансово стійке та його здатність сплатити борги, він має тенденцію до зростання і в 2012 році становив 0,38. Коефіцієнт маневреності у 2011 році становить 0,56, що є позитивним показником і свідчить про раціональне використання грошових коштів. Коефіцієнт оборотності капіталу у 2012 році зменшився на 0,85 в порівнянні з 2010 роком.

Провідною функцією управління є планування. І саме воно мало б відіграти важливу роль у виході з економічної кризи, у стабілізації і розвитку підприємств. Проте останнім часом спостерігається майже повне зростання планування на підприємствах.

У досліджуваному ПП «Корнер» планово-економічної служби немає, але функції спеціаліста з питань планування виконує головний економіст. З розвитком ринкових відносин управління промисловим підприємством трансформувалось у менеджмент. Організація управління або менеджмент на підприємстві - це процес утворення структури підприємства, що дає можливість співробітникам працювати спільно для здобутку поставлених цілей.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Алексєюк А.Р. Ризик - один із факторів формування прибутку// Економіка. Фінанси. Право. - 2008, № 4. - С. 17-21.

2. Андрійчук В.Г. Економіка аграрних підприємств: Підручник. - 2-ге вид., доп. і перероблене. / В.Г. Андрійчук. - К.: КНЕУ, 2002. - 624 с.

. Андрійчук В.Г. Економіка аграрного підприємства: Навч.-метод. посібник для самост. вивч. дисц. - К.: КНЕУ, 2000. - 356 с.

. Баранцева С. Стратегія управління прибутком як регулятор діяльності підприємства// Торгівля та ринок У країни. - 2008, вип. 14, т.2. - С. 81-86.

5. Економіка підприємства: Підручник/За заг. ред. С.Ф. Покропивного. - Вид. 2-ге, перероб. та доп. - К.: КНЕУ, 2001. - 528 с.

. Економічний словник-довідник: За ред.. док. екон. наук, проф.. С.В. Мочерного / Худож. оформ. В.М. Штогрина. - К.: Феміна, 1995. - 368 с.

. Є.В. Мних Економічний аналіз: Підручник. - Київ: Центр навчальної літератури, 2003. - 412 с.

. Зінченко Т. Управління прибутком і рентабельністю підприємства в умовах ринкової економіки// Вісті. ДВ. - 2009. - 1 липня.

9. Іващенко В.І, Болюх М.А. Економічний аналіз господарської діяльності. - К.: ЗАТ “Нічлава”, 1999. - 204 с.

© 2003 - 2022 «Библиофонд»

Обратная связь

Пользовательское соглашение

Политика конфиденциальности

Полная версия

Помощь по учебным работам

Консультация по курсовой работе

Консультация по дипломной работе ВКР

Консультация по реферату

Консультация по отчетам о практике