язок приватної тезаврації з процесом виробництва проявляється у перетворенні частини капіталу в золото з метою збереження своєї реальної цінності в умовах інфляції і валютної кризи. Офіційні золоті запаси, зосереджені в центральних банках, фінансових органах держави і міжнародних валютно-фінансових організацій, мають інтернаціональне значення як міжнародні активи;
обсяг золотого запасу відображає валютно-фінансові позиції країни і служить одним із показників її кредитоспроможності. Обсяг державних та приватних скарбів, які становлять (понад 60 тис. т золота), що дорівнює видобутку золота у західному світі більш ніж за піввіку. Немає жодного товару, який би був накопичений у такому обсязі, як золото, тому золоті запаси важко реалізовувати без конфліктів. І сучасне товарне виробництво не виробило альтернативи золоту у функції скарбів. Натуральні якості золота - однорідність, подільність, міцність, довговічність - найбільш відповідають вимогам, які ставляться до світових грошей.
У функції золота як світових грошей також відбулися зміни. По-перше, тенденція до обмеження міжнародних розрахунків золотом завершилася тим, що відпала необхідність прямого (безпосереднього) його використання в цій сфері. Хоча при золотому стандарті широко застосовувалися кредитні кошти міжнародних розрахунків, а золото служило лише для погашення пасивного сальдо платіжного балансу (цю функцію поряд із резервними валютами золото виконує і зараз). По-друге, золото є світовими грошима, але при цьому зберігає їх трояке значення - служить загальним купівельним, платіжним засобом і матеріалізацією суспільного багатства. Золото досі є загальним товаром світових грошей. За нього можна придбати на ринках золота необхідні валюти, а вже за ці валюти - будь-який товар і погасити заборгованість. У разі кризи роль золота як надзвичайних світових грошей зростає. Валютні кризи супроводжуються «втечею» від нестійких валют до золота у формі «золотих лихоманок». Країни, що розвиваються, отримали 46,5 т золота від МВФ у порядку повернення їх внесків, продали 20 т для погашення зовнішньої заборгованості.
Отже незважаючи на юридичну демонетизацію золота, воно продовжує відігравати важливу роль у міжнародних валютно-кредитних відносинах, яка полягає в такому:
держави намагаються на певному рівні на випадок економічних, політичних, воєнних ускладнень підтримувати золоті резерви з урахуванням їх значення. З середини 1970-х років більшість країн періодично переоцінюють золоті резерви за ціною, орієнтованою на ринковий рівень. Центральні банки бережуть свої запаси, а деякі купують їх на золотих аукціонах для поповнення (це переважно країни, що мають позитивне сальдо платіжного балансу);
центральні банки використовують свої золоті резерви для угод «своп», забезпечення міжнародних кредитів (прикладом є такі країни, як Італія, Португалія, Уругвай у середині 1970-х років, і країни, що розвиваються, у 1980-х роках). З метою покриття дефіциту платіжного балансу і проплати зовнішніх боргів вони періодично частину золота продають для поповнення валютних резервів (наприклад, Банк Англії, МВФ). У Європейському валютному союзі 20 % офіційних золотих запасів країн-членів служили частковим забезпеченням емісії екю. Золото збережено в активах (10-15 %) Європейського центрального банку, що здійснює емісію євро з 1999 р.
На противагу політиці демонетизації, що була закріплена Ямайською валютною системою, ЄВС основана на частковому використанні золота в операціях між центральними банками і ЄФВС, з 1994 р. - Європейським валютним інститутом, з 1998 р. - Європейським центральним банком, 20 % офіційних золотих запасів країн - членів ЄВС служить частковим забезпеченням емісії екю, а з 1999 р. - євро [7, 206].
Отже, можна зробити висновок, що і в сучасних умовах зберігаються певні якості золота як валютного металу, тобто золото продовжує виконувати важливу роль у валютній сфері надзвичайних світових грошей.
Сьогодні золотий запас існує в трьох формах:
централізовані запаси в казначейських і державних банках;
приватні накопичення фізичних та юридичних осіб (фірм, банків);
метал використовується в галузях економіки, наприклад у ювелірній та зубопротезній справі.
Ринки золота - це спеціальні центри торгівлі золотом, де здійснюється його регулярна купівля-продаж за ринковими цінами з метою промислово-побутового споживання; приватної тезаврації; інвестицій; страхування ризику; спекуляції; придбання необхідної валюти для міжнародних розрахунків. Якщо розглянути ринок золота організаційно, то це консорціум з кількох банків, що вповноважені здійснювати угоди із золотом. Вони здійснюють посередницькі операції між покупцями і продавцями й концентрують у себе їхні заяви, порівнюють їх і за взаємною домовленістю фіксують середній ринковий рівень ціни. Існують також певні фірми, що здійснюють очищення і збереження золота, виготовлення зливків.
Золоті ринки різняться:
за типом організації (біржовий і не біржовий ринки);
за формами товару, що обертається на них (зливки різної ваги і проб, монети різних випусків);
за ступенем легальності (легальні й чорні ринки).
Ринки золота також поділяються залежно від режиму, який надає держава, на світові ринки (Лондон, Цюріх, Нью-Йорк, Гонконг, Дубай та ін.); внутрішні вільні (Париж, Мідан, Стамбул, Ріо-де-Жанейро); місцеві контрольовані (Афіни, Каїр); чорні ринки (Бомбей та ін.).
Джерелом пропозиції золота на ринку служить: новий видобуток золота [основне джерело (до 80 %) пропозиції золота на ринку (до 2500 т на рік)]; державні резерви золота; приватні резерви золота; продаж золота інвесторів; продаж золота тезавраторів; продаж золота спекулянтами; контрабанда.
Золото на ринки поставляється у вигляді стандартних зливків: зливки (наприклад, зливки міжнародного зразка 12,5 кг з пробою, не менше 995); золотих монет старого карбування; сувенірних монет; листів; пластин; проволок; золотих сертифікатів.
Джерелом попиту на золото з економічного погляду є: промислово-побутове споживання; ювелірна промисловість; радіоелектроніка; атомно-ракетна техніка; зубопротезна галузь; приватна тезаврація; інвестиції; спекулятивні угоди; купівля золота центральними банками для поповнення своїх золотовалютних запасів.
У світі функціонує понад 50 ринків золота. Провідне місце належить ринкам золота у Лондоні та Цюріху.
Сьогодні великими держателями золота є США, ФРН, Швейцарія, Франція, Італія, Бельгія, Нідерланди. На промислово розвинені країни припадає понад 83 % світових централізованих запасів і 77 % загального світового запасу золотих резервів. МВФ теж є великим держателем золота, його сховище розміщене у Нью-Йорку, тут же зберігаються частково запаси 70-ти країн світу. В останнє десятиріччя ХХ ст. і на початку ХХІ ст. спостерігається розвиток ринків золота у США і збільшення активності американських золотих дилерів. Так, у жовтні 2003 р. зростання маси «жовтого металу» було викликане агресивною закупівлею золота окремими нью-йоркськими фондами, що вирішили зіграти на підвищення. Фонди зайняли найдовшу позицію за останні пять років до 2003 р.
Залежно від мети, яку ставить перед собою інвестор, здійснюються ними такі операції із золотом, до яких відносять:
придбання реального золота для страхування ризику інфляційного знецінення грошей;
купівля акцій золотовидобувних компаній з метою отримання високих дивідендів, прибутку й одночасного страхування інфляційного ризику;
строкові - форвардні і фючерсні - угоди терміном 1, 3, 6 місяців із золотом для здійснення ризикованих (венчурних) інвестицій. На ринку форвардних операцій здійснюється:
хеджування з метою страхування ризику зміни ціни;
спекулятивні строкові угоди - купівля-продаж золота з метою отримання прибутку;
арбітражні операції із золотом з метою отримання прибутку у просторовому та часовому розриві:
угода «своп» із золотом - поєднання готівкової та строкової контругоди, - тобто дилер купує 2000 унцій золота на умовах готівкової угоди (за ціною 368 дол.) і одночасно продає 10 контрактів по 200 унцій на строк (за ціною 379 дол. за унцію);
своп угоди із золотом з метою придбання іноземної валюти для підкріплення офіційних валютних резервів;
паралельно не зменшуються масштаби приватної тезаврації (нагромадження приватними особами золота як скарбу) [3, 82].
На ринках золота, як і на сучасних фінансових і товарних ринках, спостерігається постійне зростання віртуальної частини (похідні інструменти) - фючерси, опціони і т. п. -для підвищення ліквідності базового товару та хеджування ризиків, що сприяє отриманню значних прибутків. Оборот реального золота з центрами у Лондоні і Цюріху становить усього 1-2 % від обороту ринку так званого паперового золота з центрами у Чикаго і Нью-Йорку.
Золото сьогодні залишається досить надійним високоліквідним резервним активом центральних банків провідних країн світу, хоча наприкінці 90-х років ХХ ст. намітилася тенденція продажу золота центральними банками ряду країн і МВФ з метою поновлення своїх валютних резервів.
У першу пятірку країн з видобутку золота входять ПАР, США, Австралія, Канада, Росія. Новий видобуток золота зростає меншими темпами, ніж споживання. У структурі світового видобутку золота поступово скорочується частка провідних країн і збільшується частка країн, що розвиваються. Сьогодні у світі активно розвідують цілі неосвоєні регіони, які раніше були закриті для іноземних інвесторів. Зацікавлені в економічному розвитку і створенні робочих місць уряди забезпечують сприятливий режим для інвестицій. Зростають витрати на розвідування родовищ золота в Африці, Латинській Америці, Азії. Дешева робоча сила, вигідний податковий режим у цих країнах сприяють зниженню собівартості добування золота. За даними аналітиків «Business Week», якщо собівартість добування золота у США становить до 240 дол., у ПАР - до 300 дол., то в багатьох нових районах вона дорівнює лише 100 дол. за трійську унцію золота (1 трійська - 31,1035 г) [3, 84].
На світові ринки золото потрапляє через посередників-дилерів. Золоті дилери - це фірми, які є втіленням фінансової аристократії (як правило, їх налічується не більше 20). У вузькому значенні власне золотими дилерами є лише пять фірм, які традиційно утворюють Лондонський ринок. Найстаріша з них виникла ще у ХVII ст., а «наймолодшій» - близько 150 років. Список лондонських дилерів очолює заснований у 1804 р. банкірський дім Ротшильдів (офіційна назва N. M. Rotchild and suns, Ltd). Діють і інші фірми, зокрема Mocata and Goldsmi, що входить до Standard chartered bank. До золотих дилерів відносять також «велику трійку» швейцарських банків із головними конторами у Цюріху.
2. Застосування золотозлиткового та золотодевізного стандартів та відмова від них
Золотозлитковий стандарт (англ. Gold bullion standard) - обмежений варіант золотого стандарту, хоча банкноти і далі обмінюються на золото, але обмін здійснюється лише на зливки встановленого розміру. До нього перейшли на початку 20-х років ХХ століття коли європейські країни відновили у себе золотий стандарт зруйнований фінансовими негараздами часів Першої світової війни. Зливки і відповідно суми обміну були вельми значні і фактично золотозливковий стандарт обмежував можливість обміну банкнот на золото - у Великобританії вага зливку складала 12,4 кілограми вартістю 1700 фунтів, у Франції 12,7 кілограмів вартістю 215 тисяч франків. Золотозливковий стандарт був останнім етапом панування «чистого» золотого стандарту і проіснував до Великої депресії [8, 185].
Золотодевізний або золотовалютний стандарт - одна з форм організації грошового обігу за збереження золотого стандарту при якій гроші повністю або ж частково повязані із золотом через забезпечення «девізами», тобто чужоземною валютою розмінною на золото. Перехід до золотодевізного стандарта відбувся через нестачу в багатьох країн золота і неможливість забезпечити пряміший звязок грошей із ним. Саме на золотовалютному стандарті грунтувалася Бреттон-Вудська система.
Складовими елементами світової валютної системи є: форми міжнародних засобів платежу (світові гроші); уніфікований режим валютних курсів; умови взаємної конвертованості валют; валютні ринки; міжнародне регулювання валютних обмежень; міжнародні валютно-фінансові організації.
Валютні відносини тісно повязані з внутрішніми грошовими відносинами. Тому еволюція світових грошей у специфічному вигляді повторює розвиток внутрішнього грошового обігу більшості країн.
Історично першими виникли системи, в яких роль міжнародних грошей виконували благородні метали - золото і срібло, а пізніше - тільки золото. Такий механізм дістав назву золотого стандарту. Він проіснував у формі золотомонетного, золотозлиткового, золотодевізного стандартів з різною масштабністю охоплення відносин на світовому ринку до кінця 70-х років. Згодом набула юридичної сили Ямайська угода (1978 р.), в якій були кодифіковані положення нової світової валютної системи. Проте процес «витіснення» золота з міжнародного грошового обігу відбувався протягом багатьох десятиріч і завершився з остаточним утвердженням грошової системи паперового типу. Нині функцію міжнародних засобів платежу виконують так звані резервні валюти, тобто валюти найбільш економічно розвинутих країн світу. Серед них провідну роль відіграють долар США, англійський фунт стерлінгів, німецька марка, японська єна та ін.
Золотомонетний стандарт - курс і вартість валют визначались зафіксованим державою кількісним вмістом золота у національній грошовій одиниці; золотозлитковий стандарт - характеризувався тим, що хоча грошова одиниця прирівнювалася як і раніше до кількості золота, зафіксованого в ній, але обмін банкнот здійснювався не на золоті монети (їх вільне карбування було призупинене), а на золоті злитки; золотодевізний стандарт - передбачав обмін банківських білетів за розсудом емісійного банку на золото або валюти країн із золотим стандартом. Останній проіснував до Великої світової кризи 30-х років. У кінці 70-х років згідно з Ямайською угодою відбулася демонетизація золота і втрата ним ролі світових грошей.
Процес сучасної валютної інтеграції виявляється в появі колективних валют і розвитку деяких з них у напрямі перетворення на світові гроші. Колективні валютні одиниці запроваджуються в 70-ті роки як рахункові гроші, що відіграють роль своєрідного «спільного знаменника» для вирівнювання курсів національних валют країн - учасниць регіональних валютних відносин.
Відновлений золотий стандарт проіснував, однак, відносно недовго. Світова економічна криза 1929-1933 pp. (велика депресія) привела до скасування золотого стандарту в більшості країн. У 1931 р. його скасовано у Великобританії і Японії, а США відмовилися від нього в 1933 р. Цей процес поширився і означав остаточний крах золотого стандарту.
Проте декілька країн на чолі з Францією спробували утримати золотий стандарт і утворили в 1933 р. золотий блок. До нього ввійшли: Франція, Бельгія, Нідерланди, Швейцарія, а потім до них приєдналися Італія й Польща. Однак цей блок проіснував не довго і в 1936 р. розпався, а його учасники змушені були ввести валютні обмеження й відмовитися від розміну банкнот на золото.
Крах золотого стандарту, цієї найбільш стійкої грошової системи, яка існувала протягом усієї історії світу, був обєктивним. Головна причина його в тому, що розвиток товарного виробництва вступав у суперечність з дуже стабільною, але нееластичною і дорогою системою золотого стандарту. Справа в тому, що видобуток золота не міг розвиватися такими самими темпами, якими розвивалося суспільне виробництво. Через це на тому етапі економічного розвитку, який характеризувався високим динамізмом у нарощуванні обсягів промислового і сільськогосподарського виробництва, існуюча система грошового обігу стала помітним гальмом на шляху подальшого прогресу в розвитку товарного виробництва. Звичайно, це протиріччя існувало й задовго до моменту скасування золотого стандарту. Але до цього воно долалося шляхом збільшення видобутку золота і, що особливо суттєво - розвитком кредиту.
Немаловажними чинниками, що відіграли свою роль у відмовленні від золотого стандарту, стали також:
дорожнеча обслуговування цієї грошової системи;
зростаюча потреба в золоті з боку виробництва (особливо в умовах гонки озброєнь);
неможливість для держави в умовах золотого стандарту проводити власну незалежну грошово-кредитну політику.
Крах системи золотого стандарту аж ніяк не означає, що золоті монети цілком зникли з обігу. У ряді країн вони випускаються й сьогодні, найчастіше це приурочено до визначних подій. Наприклад, у колишньому СРСР це був випуск золотих, платинових і срібних монет до літніх Олімпійських ігор у Москві в 1980 р.
В Україні карбування як золотих, так і звичайних монет стримувалося відсутністю власного монетного двору. Але вже в кінці 1997 р. запустили першу чергу монетного двору, оснащеного новітнім устаткуванням. Досить сказати, що матричний інструмент для карбування ювілейних і памятних монет готує копіювально-гравірувальна машина »Іmpalа», яких у світі в 1998 р. нараховувалося всього чотири екземпляри. Золоті монети на нашому монетному дворі карбують із золота 900-ї і 999,9-ї проби, вагою від 3,11 до 31,1 г, номіналом у 50, 200, 250 і 500 грн. Вже випущено декілька золотих монет: «Оранта», «Т. Шевченко», «Києво-Печерська лавра», «Київський псалтир» та ін [9, 18].
На більш регулярній основі золоті монети випускаються, наприклад, у Південно-Африканській республіці (крюгерранд), Австралії (коала), Канаді (кленовий лист), США (золотий орел), Англії (соверен), Франції (наполеондор). Усі ці монети мають статус законного платіжного засобу і їх зобовязані приймати за номіналом. Однак вони, як правило, мають свою власну курсову вартість і рідко використовуються як платіжний засіб.
Випуск золотих монет вигідний державі, оскільки в даному разі йдеться, власне, про специфічний товар, що користується значним попитом на нумізматичному ринку як на внутрішньому, так і на міжнародному. Товар цього роду відрізняється тим, що його ціна із часом постійно зростає. Що ж стосується організації і функціонування грошового обігу в країнах, котрі випускають золоті монети, то вони не мають значного економічного впливу на загальну організацію грошового обігу.
Валютний курс - це ціна грошової одиниці однієї країни, яка виражена у грошовій одиниці інших країн.
У 1970 р. Міжнародний валютний фонд увів колективну валюту під назвою Спеціальні права запозичення (Special Drawing Rigths - СДР), а наприкінці 70-х в Європі було впроваджено європейську валютну одиницю екю. СДР були створені як міжнародні резервні активи, призначені для регулювання сальдо платіжних балансів, поповнення офіційних резервів і проведення розрахунків з МВФ членів цієї організації, а також як універсальний еталон вартості національних валют. За певних умов СДР могли виконувати функцію світових грошей як засіб платежу. Але жорстке привязування СДР до долара, слабкий звязок з приватним бізнесом стали причиною того, що поза межами самого МВФ ця грошова одиниця мала досить обмежене застосування. Щодо екю, то дана валюта певний час виконувала функції світових грошей. У міру зростання валютної інтеграції в Європі її роль як колективної валютної одиниці посилювалась. З 1 січня 1999 р. екю було замінено на євро, яка має незабаром стати єдиним платіжним засобом на території країн, що входять до Європейського Союзу. Вже сьогодні завдяки визнанню євро транснаціональними банками і транснаціональними корпораціями вона перетворюється на повноправну європейську валюту в операціях на міжнародному приватному ринку позичкових капіталів.
Обмін валют відбувається на валютному ринку. Валютний ринок - це ринок, на якому визначаються попит і пропозиція іноземних валют, що оцінюються в національній валюті. Інакше кажучи, це місце здійснення валютних операцій. Нині валютний ринок функціонує через міжнародні мережі сучасних засобів звязку та компютерних систем, які дозволяють учасникам валютних операцій знати поточні котирування курсів усіх основних валют і відповідно оперативно укладати вигідні угоди, оскільки курси валют змінюються надзвичайно швидко. Головними субєктами валютного ринку є великі транснаціональні корпорації та банки (ТНК, ТНБ). Обєктом цього ринку є валюта.
У міжнародній валютній практиці залежно від обсягу, характеру операцій і кількості використовуваних валют розрізняють національні, регіональні та світові валютні ринки.
Світові валютні ринки концентруються у світових фінансових центрах - місцях, де зосереджені банки, спеціалізовані кредитно-фінансові інститути, в яких здійснюються міжнародні валютні, кредитні, фінансові операції. Найбільш відомі - це валютні ринки в Лондоні, Нью-Йорку, Парижі, Токіо, Франкфурті-на-Майні, Цюриху. У 60-ті роки зявились нові фінансові центри Південно-Східної Азії - в Сінгапурі, Гонконгу, а у 80-ті - фінансові центри на колишній периферії світового господарства: Бахрейні, Панамі, на Багамських та Антильських островах. Тут вони функціонують на офшорних засадах, мають пільгові валютні режими, що приваблює транснаціональні банки й корпорації.
Характерно, що обсяг операцій на валютних ринках значно більший, ніж обсяг обміну (торгівлі) товарами та послугами. Так, на початку 90-х років щоденний обсяг операцій на валютних ринках сягав 1 трлн. дол., причому близько 50 % операцій здійснювалось на трьох найбільших світових валютних ринках: Лондонському, Нью-Йоркському, Токійському.
Більшість операцій на валютних ринках проводиться у доларах США, а також німецьких марках, англійських фунтах стерлінгів, японських єнах, французьких та швейцарських франках.
Формально валютний паритет (співвідношення) між грошовими одиницями різних країн встановлюється офіційними установами (національними банками або іншими уповноваженими для цього фінансовими органами). Але фактично на валютних ринках обмін валют здійснюється не за їх офіційним курсом, а за курсом, який відхиляється від паритету залежно від реального попиту на певну валюту та її пропозиції. Тому застосовуються два види валютного курсу, за яким взаємно обмінюються валюти: фіксований (встановлений) і плаваючий. Фіксований валютний курс - це результат угоди заінтересованих країн про підтримку курсу своїх валют на певному рівні. Якщо курс національної валюти відхиляється від попередньо встановленої величини, центральний банк країни здійснює інтервенцію (пряме втручання) на валютному ринку. Він купує або продає національну валюту з метою відновити встановлений рівень своєї грошової одиниці. Плаваючий валютний курс - це обмінний курс, який залежить тільки від попиту та пропозиції на цьому ринку.
Результатом коливання валютного курсу є два основні наслідки: погіршення або поліпшення стану експорту або імпорту. Так, за умови, що обмінний курс національної валюти знижується (іноземна валюта дорожчає, тобто обмінюється на більшу кількість вітчизняних грошей), спричиняється подорожчання зарубіжних товарів, вигіднішим стає експорт. За протилежної ситуації, коли обмінний курс національної валюти підвищується (іноземна валюта стає дешевшою), ціни на імпортні товари знижуються, а на експортні, навпаки, зростають.
З метою запобігання негативним наслідкам коливань обмінного курсу держави вживають певних заходів для регулювання валютного курсу, зокрема, здійснюють валютні інтервенції на внутрішньому і зовнішньому валютних ринках тощо. Валютна інтервенція - це цільові операції національних банків з купівлі-продажу іноземної валюти для обмеження динаміки курсу національної валюти, визначені межами (границями) її підвищення чи зниження.
Важливе значення у світогосподарських звязках має і проблема конвертованості валют. Конвертованими називають такі валюти, які вільно, без обмежень, обмінюються на інші національні грошові одиниці, товари та послуги. Тому, чим більше валютних обмежень існує в країні, тим менш конвертованою є її валюта. Відсутність таких обмежень означає повну конвертованість валюти.
Конвертованість валюти може бути повною лише тоді, коли вона охоплює всі види зовнішньоекономічних операцій і поширюється на всіх власників валюти (як юридичних, так і фізичних осіб). Якщо ж мають місце валютні обмеження, які поширюються на окремих субєктів, обєкти і зони оборотності, то це - частково конвертована валюта.
Розрізняють зовнішню та внутрішню конвертованість. За зовнішньої конвертованості повна свобода обміну зароблених у країні грошей надається тільки іноземцям (нерезидентам). За внутрішньої конвертованості, навпаки, цією свободою користуються особи, які постійно проживають у даній країні (резиденти), а для нерезидентів зберігаються певні обмеження.
Нині повністю конвертовані валюти має лише обмежена кількість країн, а саме: США, Великобританія, ФРН, Канада, Данія, Нідерланди, Австрія та деякі інші, тобто насамперед розвинуті країни з відкритою економікою. Навіть така економічно розвинута країна, як Франція, запровадила повну конвертованість франка лише з початку 1990 р [5, 247].
Конвертованість національної валюти потребує економіки ринкового типу, оскільки вона ґрунтується на вільному волевиявленні всіх власників грошових коштів. Окрім того, ринкова економіка має бути достатньо зрілою для протистояння іноземній конкуренції. Важливою умовою, що сприяє введенню конвертованості, є відсутність дефіциту платіжного балансу.
На жаль, українська гривня є однією з найменш конвертованих валют у світі, що повязано з глибоким кризовим станом економіки і тривалим та непослідовним характером формування ринкових відносин.
Розвиток економічного співробітництва, валютних і фінансових відносин між окремими державами зумовив появу міжнародних валютно-фінансових і кредитних організацій. Такі міжнародні організації - це інститути, створені за міждержавними угодами для регулювання міжнародних економічних відносин. Провідними з них є Міжнародний валютний фонд (МВФ), Світовий банк (СБ), Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР).
МВФ - це міжнародна валютно-кредитна організація, яку було створено на міжнародній валютно-фінансовій конференції в Бреттон-Вудсі в 1944 р. Почав функціонувати з 1945 р. Нині до МВФ входить понад 160 держав світу. Згідно зі Статутом МВФ його основними цілями є: сприяння розвитку торгівлі та валютного співробітництва; надання країнам-членам коштів в іноземній валюті для вирівнювання платіжних балансів.
Капітал МВФ формується за рахунок внесків держав-членів відповідно до встановленої для кожної з них квоти, величина якої залежить від рівня економічного розвитку країни та її ролі у світовій економіці й міжнародній торгівлі. Так, на початок 90-х років квота США становила 19,62 %, далі йшли Німеччина і Японія (по 6,1), Франція і Великобританія (по 5,48 %) та ін. Квоту для Росії встановили на рівні 3 %, для України - 0,7 % [5, 176].
. Роль золота в сучасних умовах
Виконання грошових функцій історично здійснювалося різними видами і формами грошей. Гроші пройшли складний процес свого розвитку, зміни форм і видів. Роль грошового товару виконували найрізноманітніші речі. Найяскравіший слід в історії грошей залишило золото.
Повне закріплення за золотом ролі грошей і панування золотого монометалізму стало можливим тоді, коли у світі з'явилася така кількість золота, яка була достатньою для організації нормального товарообороту.
Вільний обмін банкнот на золото робив неможливим знецінення паперових грошей. Банкноти без перешкод оберталися у господарському обороті нарівні із золотими монетами.
Поява знаків вартості при золотому обігу була викликана об'єктивною необхідністю:
по-перше, золотовидобування не встигало за виробництвом товарів і не забезпечувало повну потребу в грошах;
по-друге, золоті гроші високої портативності не могли обслуговувати дрібний за вартістю оборот;
по-третє, золотий обіг не володів властивістю об'єктивної економічної еластичності, тобто не міг швидко розширюватися і звужуватися;
по-четверте, золотий стандарт, в цілому, не стимулював виробництво і товарообіг.
Золотий обіг проіснував відносно недовго - до Першої світової війни, коли країни-учасниці для покриття своїх видатків здійснювали емісію знаків вартості. Поступово золото зникло з обігу.
У відносинах між державами золото виконувало роль світових грошей аж до XX століття, при цьому значна частина міждержавних розрахунків вироблялося шляхом фізичного переміщення злитків золота з одного сховища в інше.
І в XXІ столітті, коли електронні гроші забезпечують практично всі розрахунки між господарюючими суб'єктами, люди звертаються до золота як до надійного засобу нагромадження й регулювання економічних інтересів. Особливо це проявляється в період криз і локальних воєн.
Так, тільки заява офіційних осіб США про можливе військове вторгнення збройних сил на територію Іраку привело до різкого стрибка цін на золото на світовому ринку. Інвестори зволіли вкладати свої засоби в золото, ніж у цінні папери або інші фінансові інструменти.
Звичайно, у цей час економічна роль золота змінилася. Завдяки унікальним фізико-хімічним властивостям золото усе ширше використається в промисловому виробництві виробів різного призначення й медицині. Рік у рік росте виробництво ювелірних виробів.
Тепер золото може працювати і як фінансовий інструмент, і в цій якості воно має величезний потенціал. Довгий час громадяни нашої країни були поза культурою обігу золота як фінансового інструмента, а використання золота й здійснення операцій з ним були виключним правом держави [4, 62].
У сучасному світі найважливішою частиною державних багатств є золотовалютні запаси, що складаються з валютних резервів і офіційних державних запасів країни, - це резерв, що у найкоротший строк може бути проданий і перетворений у гроші, незважаючи на те що юридично золото усунуте зі світової валютної системи.
Здатність дорогоцінного металу швидко перетворюватися в гроші вкрай важлива для влади, коли можливості одержати іноземну валюту з інших джерел вичерпані. Країни, що перебувають у стані економічної кризи або, що зштовхнулися із проблемою дефіциту платіжного балансу, використають золото як заставу для одержання зовнішніх валютних кредитів.
Золоті державні запаси в ряді випадків служать заставою для одержання кредиту в інших країнах. Це дозволяє державі зберегти право власності на золото, одночасно одержавши необхідну суму. Наприклад, на початку 1990-х рр. Німеччина надала Італії кредит в 2 млрд. дол. під заставу 518 т золота. Споконвічно злитки перебували на зберіганні в США, але Німеччина поставила умовою кредиту передачу металу зі сховища нью-йоркського банку в німецький банк. Швейцарський банк міжнародних рахунків надав Португалії кредит в 300 млн. дол. під заставу 30 т золота. Аналогічні кредити одержали Мексика, Уругвай і інші країни.
В умовах золотого стандарту роль світових грошей закріпилась за золотом у формі зливків (995 проби) а пізніше і за деякими національними валютами, що вільно розмінювались на золото, перш за все англійським фунтом стерлінгів та доларом США.
Після краху золотого стандарту відбулась трансформація форм світових грошей: від металевих (золота) до національних валют кредитного характеру, а від них до колективних валют, що не мають матеріальної форми (запаси на банківських рахунках).
В сучасних умовах золото перестало використовуватись як міжнародний платіжний засіб і замінене в цій ролі вільно конвертованими національними валютами. Золото продовжує виконувати цю функцію через операції на ринку золота і виступає в якості резервного засобу [4, 185].
Історія золота налічує приблизно шість тисяч років. Цей найстародавніший з відомих людині метал в сучасних умовах посідає важливе місце в міжнародних економічних відносинах, в економіці кожної з країн світу і, нарешті, виступає символом багатства людей. Золото завжди відігравало і сьогодні продовжує відігравати значну роль у розвитку як світової історії в цілому, так і сучасних економічних відносинах, зокрема. Воно виконувало і продовжує виконувати важливу роль в економічному розвитку країн, у міжнародних стосунках між ними, в запровадженні міжнародних валютних розрахунків і при цьому завжди виступало символом влади і багатства. Протягом всієї історії фінансових відносин золото було гарантією стабільності валют країн усього світу. Воно було перепоною для урядів у друкуванні надлишкової кількості паперових грошей і захищало заощадження людей від інфляційних негараздів. Держави, які не застосовували золотомонетний стандарт в управлінні фінансовою системою своїх країн, часто зазнавали інфляційних потрясінь, оскільки бажання урядів збільшити свої витрати не маючи при цьому золотовалютного забезпечення, призводило до економічних криз.
Кожна людина в своєму житті обовязково бачила золото у вигляді монет, браслетів, обручок, сережок, ланцюжків, банківських злитків тощо. І при цьому кожен усвідомлював, що це дорого або, говорячи економічною мовою, має певну цінність, незважаючи на відносно невеликі обєми. А це означає, що золото виступає в якості дорогоцінного металу. Мірою ваги дорогоцінних металів є трійська унція, назва походить від французького міста Труа, в якому дана одиниця виміру була використана вперше. Трійська унція важча за звичайну унцію на 10%.
До особливостей, що притаманні золоту, можна віднести такі:
це хімічний елемент за порядковим номером 79 відомої таблиці періодичних елементів Д.І.Менделєєва;
це метал жовтого кольору з блиском;
пластичність золота настільки велика, що 1г золота можна розкатати в лист площею 1м2;
чисте золото відповідає 24 каратам, або 99,999% його наявності в сплаві.
отримання 100% золота практично є неможливим;
золото - це метал, який не іржавіє і не тмяніє;
температура плавлення золота становить 1064,18 градуса за Цельсієм;
золото - це красивий метал з притаманними йому природними властивостями бути втіленням вартості, тобто виступати в якості грошей.
Сьогодні золото набуває статусу інструмента інвестиційної привабливості. Це є процес вкладання тимчасово вільних коштів у золото відповідно до так званих правил, за якими працюють «гравці» на фінансових ринках і за якими аналізується діяльність ринку золота в цілому. Золоте правило інвесторів в світі полягає в наступному: 10-15% своїх вкладень необхідно здійснювати в золото. Разом з тим і деякі аналітики фінансових ринків вважають за потрібне 35-50% свого інвестиційного портфеля конвертувати в золото. Відповідно аналітичним прогнозам, у найближчі пять років дохідність золота може перевищити позначку в 500%. Враховуючи нестабільність світової фінансової системи, а також той факт, що світові запаси золота вичерпуються майже з кожним днем, ці прогнози в найближчому майбутньому можуть виправдатися. Для більшого розуміння причин вкладання коштів в золото повернімося до деяких історичних аспектів «жовтого металу».
Процес видобування золота в світовій історії має три періоди. Перший розпочався напередодні Першої світової війни, другий - припадає на початок Другої світової війни і, нарешті, третій період повязаний з демонетизацією золота, що розпочався на початку 70-х років минулого століття. Золото, як і будь-який товар, має бути вироблений і після цього реалізований. Таким чином зазначений вище товар надходить до споживача і відповідно ним споживається, тобто золото проходить такі ж самі шляхи, як і звичайний товар. Це означає, що золото в своєму житті проходить ті самі етапи, як і інші товари.
Окрім виробництва та споживання золота, слід зазначити і про форми його існування. На сьогоднішній день золото існує в трьох основних формах:
запасах центральних банків і казначейств;
у накопиченнях фізичних та юридичних осіб;
у ювелірній справі різних галузей промисловості.
На ознаки, що є притаманними товару, який здатен добре виконувати функції грошей, звертає увагу А.В. Анікін в своїй праці, присвяченій міжнародному економічному аспекту золота. До них він відносить наступні:
однорідність та різноякісність;
пружність та цілісність;
економічна подільність;
висока вартість одиниці ваги та розрахунків;
бажане володіння постійною вартістю.
Так, в 1971 році, тобто в період 70-х-80-х років відбулася остання відміна привязування долара до золота, тобто, починаючи з цього часу, і фінансова, і банківські системи тримаються тільки на довірі. Перебуваючи під тиском, розвинуті країни Західного світу були змушені відмовитись від золотого стандарту, тобто від системи грошового обігу і валютних розрахунків, що були повязані зі золотом. Період після 1968 року умовно можна поділити на дві частини. Так, до 1980-1981 р. у капіталістичних країнах видобування золота скорочувалось, а з 1970 по 1980 р.р. скоротилося майже на чверть. З 1970 року золото, як свідчить історія розвитку ринку золота, завжди різко зростало в моменти зниження ставок центральних банків. Експерти Deutsche Bank зазначають, що у разі такого сценарію розвитку подій у США, ціни на жовтий метал можуть досягнути 800 дол. США. Саме в цей період ринкова вартість золота збільшилась майже в 25 разів, а пізніше знизилась майже вдвічі [8, 145].
Починаючи з 1971 року рішення про обсяг валюти в обігу приймають центральні банки, що триває і по теперішній час. Кількість грошей і їхній еквівалент у багато разів перевищують всесвітні товарні запаси, однак ситуація зберігає стабільність за рахунок можливості придбання необмеженої кількості так званого фіктивного товару, втіленого в цінні папери, такі як облігації, акції, фючерси, опціони та інші. Крім того, потрясіння, які, на жаль, подеколи відвідують людські цивілізації, призводять до війн та інших стихійних лих, фінансуються за рахунок платників податків, про вартість яких ті не мають жодного уявлення. Це, в свою чергу, призводить до того, що світ знаходиться на порозі великих фінансових криз і в такому разі на «допомогу» приходить золото.
Причини інвестування грошових коштів у золото не змінилися протягом досить довгого періоду часу. До них можна віднести наступні:
. Незалежність. Золото створює впевненість завдяки своїй незалежності. Воно не залежить від держав, валют, дохідності вкладів, надійності кредитів. На його вартість можуть впливати економічні та політичні фактори, проте його цінність і придатність в якості платіжного засобу залишаються незмінною у всі віки.
. Резервні засоби. Держави і центробанки в якості засобу забезпечення своїх валют часто вибирають золото. По цій причині одна четверта всього золота в природі належить центральним банкам чи іншим офіційним державним установам. Україна за обсягами золотовалютних резервів знаходиться на 53 місці серед всіх країн світу.
. Висока ліквідність. Золото, поряд з більшістю високоліквідних активів, є найбільш привабливим. Воно може бути продано протягом 24 годин як на одному фінансовому ринку, так і на декількох відразу. Навряд чи будь-які цінні папери навіть самих найбільших корпорацій у світі будуть продані настільки швидко.
. Диверсифікація активу. Золото може зіграти вирішальну роль у формуванні інвестиційного портфеля. Треба зазначити, що більшу частину активів традиційних портфелів складають акції чи інші цінні папери, а от включення золота в інвестиційний портфель надає йому зовсім іншого вигляду, піднімає його на більш високий рівень, а, крім того, частково захищає від цінових коливань інших видів активів.
Більшість, людей намагаючись захистити свої заощадження від зменшення їхньої купівельної спроможності, що особливо актуально і сьогодні, приходять до традиційних способів. Один з способів полягає в конвертації грошей на більш стабільну і стійку іноземну валюту. Іноді цей спосіб дозволяє зберегти, а інколи і примножити свої вклади. У звязку з цим, часто обєктом уваги стає і нерухомість. Але цей вклад має лише поверхову надійність, тому що ціни на нерухомість також не застраховані від економічних потрясінь. І тільки в останню чергу ми згадуємо про золото. Залишаючись привабливим обєктом інвестування, воно вступає в гру і зараз.
Оскільки запаси золота є вичерпними, уряди не в змозі з легкістю маніпулювати його ціною. Зберігання своїх заощаджень в золоті - це єдина можливість зберегти свої заощадження в непрості часи.
Проаналізуємо динаміку зміни ціни на золото починаючи з 1980 року, який став піком у світовій історії ринку дорогоцінних металів. Під впливом політичних і економічних факторів, а саме високим зростанням інфляції в США і інших західних країнах, новий вибух нафтової кризи, загострення міжнародної ситуації, повязаної з подіями в Ірані та Афганістані, натиском хвилі спекулянтів та тезавраторів, 21 січня 1980 р. за трійську унцію золота пропонували вже в 25 разів більше, ніж у минулі десятиріччя. На Лондонській біржі платили 850 дол. США, в той час як на Нью-Йоркському ринку метал з поставкою через 12 місяців котирувався в цей день на рівні 973 доларів за трійську унцію. Одна трійська унція дорівнює 31,1034807грама [9, 176].
На цьому спекулятивному піку ціна довго утриматися не могла. Використовуючи сприятливу ситуацію, спекулянти в 1980 - 1981 рр. продавали куплене раніше золото і отримували значний прибуток. Попит ювелірної та інших галузей промисловості скоротився під впливом двох головних факторів - високих цін і високого економічного спаду. Курс долара щодо інших світових валют підвищувався, а ціна золота звичайно повязана з цим курсом оберненою залежністю. Тенденція зниження цін на дорогоцінні метали продовжувалася до 2001 року і досягнула позначки 260 дол. США за унцію золота.
Період починаючи з лютого 2001 р. супроводжувався збільшенням попиту з боку промислових виробників та міжнародних інвесторів, високим рівнем інфляції та геополітичними кризами. І вже 12 травня 2006 року ціна досягнула 725 дол. США/унцію. Варто зауважити, що тільки один з 30 світових аналітиків ринку золота зміг передбачити, що ціна зможе досягнути такого піку у 2006 році.
Позитивна динаміка зростання ціни розпочалася у ІІІ кварталі 2007 року. Високий попит з боку інвесторів, нестабільність долара стосовно основних світових валют, нові максимальні відмітки цін на нафту розігріло ціну золота до 760 дол. США за трійську унцію.
У прогнозі, опублікованому на сайті Лондонської Асоціації ринку дорогоцінних металів, більшість світових експертів ринку прогнозували, що у 2007 році буде встановлено новий світовий максимум. Максимальну ціну прогнозували на рівні 850 доларів за трійську унцію золота та до 20 доларів за унцію срібла. Згідно з середньозваженим прогнозом цін на дорогоцінні метали в 2007 році золото знаходитиметься в коридорі 566 - 742 дол. США, срібло - 10,46-15,53, платина - 1022,70-1361,78, паладій - 278,46-424,96.
На думку світових та вітчизняних експертів, основними факторами, які впливатимуть на ринок дорогоцінних металів у майбутньому, будуть економічні, а саме (грошово-кредитна політика найбільших держав, темпи інфляції, обсяги видобутку, високий попит з боку найбільшої і найчисельнішої держави світу Китаю, та інших міжнародних інвесторів, ціна на енергоресурси) та політичні фактори (розвязання ядерних проблем з КНДР та Іраном, військових дій у Іраку).
Інвестуючи в золото, краще орієнтуватися не на короткострокові спекуляції, аніж на перспективу в 3-5 років. В результаті недавнього піднесення цін короткостроковий потенціал зростання вичерпаний. Кінцевою зупинкою спекуляції може стати відмітка у сумі 1000 доларів США. Прогнозуючи настільки бурхливе зростання, фундаментальні аналітики виходять з того, що частка золота в інвестиційних портфелях більшості гравців на ринку дорогоцінних металів може бути підвищена з 5% до 10%.
Сьогодні поширення способом інвестування в банківські метали є купівля зливків та монет із дорогоцінних металів. Вартість зливків банківських металів та інвестиційних монет, як правило, має три складові: ринкова ціна, витрати на виготовлення та доставку до сховища банку і невелика комісія банку. Вартість колекційних монет монетних дворів світу додатково включає в себе також колекційну вартість самої монети. Зворотній відкуп зливків банківських металів та монет проводить невелика кількість банків України. Продати зливки чи монети банку можна з різницею до 3% від ціни продажу залежно від номіналу зливку чи монети.
Одним з найбільш поширених видів збереження та примноження своїх заощаджень для фізичних осіб є розміщення банківських металів на поточних чи вкладних рахунках. Як правило, відсотки на залишки банківських металів на поточних рахунках не нараховуються. Перевагою є те, що такий рахунок можна поповнити в зручний для клієнта час, прийшовши до банку з коштами чи власними банківськими металами, або зняти з свого рахунка зливки. Вкладник може продавати банківські метали, розміщені на рахунку, заробляючи на різниці курсів. Ще одним видом вкладень є золотий депозит. На такий вклад нараховуються від 0,5% до 6% річних. Іноді дохідність таких операцій може становити до 40%, враховуючи подорожчання металу на світовому ринку плюс відсотки за вкладами. В кінці терміну вкладник може забрати свій вклад та нараховані відсотки фізичним золотом або національною валютою за курсом продажу банківських металів за мінусом 2% [8, 147].
Великою перевагою рахунків у банківських металах є те, що у разі негайної потреби вам непотрібно достроково розривати договір банківського вкладу чи знімати банківські метали з рахунка, ви можете отримати банківський кредит під заставу розміщених на рахунку банківських металів. Промислові споживачі банківських металів, серед яких можна виділити і ювелірних виробників, у всіх установах банку можуть придбати зливки золота вагою до 1кг і більше.
З метою хеджування своїх ризиків, отримання інвестиційного прибутку від зростання світової ціни банківських металів, отримання відсоткового доходу по залишках банківських металів на рахунках до уваги всіх юридичних осіб - депозити в золоті з відсотковою ставкою до 5% річних. Через поточні рахунки в банківських металах юридичні особи можуть проводити операції купівлі/продажу банківських металів як на внутрішньому ринку України, так і на світовому з метою отримання курсової різниці, хеджування ризиків. Мінімальна сума операції на міжнародному ринку - 250 трійських унцій золота або 10 000 унцій срібла. На внутрішньому ринку мінімальна сума операції становить 100 г золота, або 10 кг срібла. За проведення операцій купівлі/продажу б/м на МВРУ чи на міжнародному ринку банк утримує комісійну винагороду у розмірі 0,3% від суми операції.
Висновки
Під заставу розміщених на рахунку банківських металів завжди можна отримати грошовий кредит. Великою популярністю серед промислових споживачів користуються кредити в банківських металах (кредитні ресурси у фізичному золоті чи у грошовому еквіваленті до золота). Перевагою таких кредитів є низька відсоткова ставка (в середньому 6-7% річних, залежно від терміну залучення). Зниження ціни золота на ринку та закінчення терміну погашення кредиту також грає на руку позичальнику і може ще більше здешевити вартість ресурсів.
Купівля зливків та монет із дорогоцінних металів - це поширений у більшості країн світу спосіб інвестування в банківські метали. Монети із дорогоцінних металів поділяють на інвестиційні та колекційні.
Інвестиційні монети використовують практично лише для накопичення вартості шляхом інвестування грошових коштів у високоліквідні вироби із дорогоцінних металів. Ціни на такі монети на ринку України визначаються, виходячи з світової ціни на дорогоцінні метали з додаванням визначеної маржі. Ця маржа встановлюється залежно від ваги монети і включає витрати на виготовлення та інші витрати, повязані з доставкою на територію нашої держави. В деяких країнах інвестиційні монети можна розмістити як на депозитних, так і на поточних рахунках.
Колекційні монети (їх ще називають памятними) карбуються обмеженим тиражем з використанням складних технологій карбування. Колекційні монети цінні не стільки через наявність в них дорогоцінних металів, скільки через художнє оформлення та високої якості виготовлення. Колекційна вартість монети складається з багатьох факторів, які дуже важко передбачити. З часом вартість такої монети може зрости у випадку підвищення цін на дорогоцінні метали плюс до того зросте її нумізматична вартість. Розмір її залежатиме від тиражу та популярності тієї чи іншої монети.
Найбільш популярними на ринку України колекційними монетами є в першу чергу вітчизняні монети НБУ, монетних дворів Австралії та Нової Зеландії, Великобританії, Канади та інші. На сьогодні основні обсяги продажів забезпечують монети середнього цінового сегменту по ціні до 400 грн. Меншу частку продажів забезпечують монети за ціною від 400 до 2200 грн. та монети третього сегменту - тобто, дорожче за 2000 грн., що купують особи, котрі особливо їх цінують, тобто для поповнення власного золотого фонду. В цілому потенціал монетного ринку залишається відносно невеликим, оскільки в якості інвестиційного інструмента монети в Україні використовуються дуже рідко. В основному їх купують на подарунки та для нумізматичних цілей [5, 145].
Перевагами інвестування в безготівкові банківські метали є, по-перше, їхня висока ліквідність, яка полягає в можливості їх продажу протягом 24 годин за дорученням клієнта за ринкової чи фіксованою ціною; хеджування від підвищення цін на зовнішньому та внутрішньому ринках, захист від інфляційних процесів, можливість отримання банківських металів у фізичній формі за певну премію, яка складається із ціни виготовлення та комісії банку. Інвестиційному процесу, повязаному з банківськими металами, поряд із перевагами, притаманні і недоліки, які полягають в тому, що є обмеження на суму угоди, а саме: не менш як 500 трійських унцій для золота, платини і паладія та не менш як 10000 трійських унцій для срібла.
Сьогодні операції з золотом та іншими дорогоцінними металами - це не тільки операції з фізичним золотом, а і безготівкові операції на міжнародному ринку дорогоцінних металів. Всі вони супроводжуються встановленням конкурентних цін, низьких відсоткових ставок за кредитами в банківських металах, високим ставками на депозити в дорогоцінних металах, високою швидкістю і якістю обслуговування клієнтів і дозволяють українському «золотому банківському» бізнесу інтегруватися в світовий.
Список використаної літератури:
1. Артус М.М. Формування механізму ціноутворення в умовах ринкової економіки. - Тернопіль. „Економічна думка. - 2009., - С. 385.
. Бороздин Ю.В. Ценообразование и потребительная стоимость продукции. М.: „Экономика, - 2008. - С. 269
. Загальна економічна теорія. Підручник у 2-х частинах. - Тернопіль. Лідер., - 2009., С. 512.
. Загальна економічна теорія. К., Лідер., - 2009., С. 418.
. Литвиненко Я.В. Сучасна політика ціноутворення. Київ, - 2010. - С. 487.
. Михальський В.В. Про фінансові та товарні аспекти ринку золота як один із чинників зростання економіки // Фінанси України - 2009 - №4 - С. 95-105.
. Тормос Ю.Г. Ціни та цінова політика. Навчальний посібник. Київ, - 2010 - С. 450.
. Савчук Н.В. Ринок золота: сучасний стан та перспективи розвитку // Цінні папери України - 2009 -№1-2 - С. 19 - 24.
. Парижак Н.В. Ціни: фінансовий аспект. - Тернопіль. Лідер., - 2010. - С. 410.
. Цацулин А.И. Цены и ценообразование в системе маркетинга: Учебное пособие. - М.: Филинь. - 2007 - С. 415.
. Працевский И.П. Ценообразование: Учебное пособие. Минск, ООО «Новое знание - 2009. - С. 368.
. Режим доступу: www.bank.gov.ua
. Режим доступу: www.economy.in.ua