Харизматичне лідерство

адекватне сприйняття похвал щодо своєї особи; харизматичні особи не обтяжуються від захоплення з боку оточуючих, але при цьому не стають гордовитими або егоїстами;

упевнена манера триматися в різних (у тому числі несприятливих) ситуаціях;

гідні та впевнені манери поведінки.

Отже, харизматичні особи справляють великий вплив на інших людей, при чому цей вплив стійкий. Крім того, така особа може зародити віру в себе одним-єдиним виступом. Цим влада, заснована на силі прикладу, відрізняється від експертної. В останьому випадку, якщо керівник помилився, зменшиться віра в його знання, а зрештою і сила впливу. Крім того, формування експертної влади потребує багато часу.

ХАРИЗМАТИЧНЕ ЛІДЕРСТВО

Суспільна свідомість неоднозначно сприймає феномен харизматичного лідерства. Різні соціальні верстви, виділяючи зі своїх лав осіб з харизматичними здібностями, ставлять до них власні, часто суперечливі вимоги. Якщо одні вбачають у певному харизматику мессію, спроможного вказати людству, що заблукало, шлях виходу зі складної ситуації, то інші вважають ту ж саму особу шаралатаном чи божевільним. Тому феномен харизматичного лідерства вимагає філософського та наукового аналізу. Зокрема слід дослідити як причини виникнення харизми, так і способи прояву харизми в суспільному середовищі (в політичній, релігійній та ін. сферах суспільного життя). М.Вебер, який першим почав наукове дослідження феномену харизматичного панування, запропонував наступне визначення харизми: харизмою слід називати якість особи, що визнається надзвичайною, завдяки якому вона оцінюється як обдарована надприродними, надлюдськими або, щонайменше,

специфічно особливими силами і властивостями, не доступними іншим людям. Вона розглядається як послана Богом або як зразок” [2, с. 92].

Сучасні дослідники наголошують, що харизма має декілька структурних компонентів: психологічний, комунікативний, іміджевий та містичний. Психологічна складова - це структура особистості людини, комплекс рис її характеру, звичок і т. ін. Цю складову важко змінювати, вона дається людині від природи. Комунікаційну складову можна посилювати, розвиваючи навички спілкування. Можливо, наприклад, навчитися публічно виступати, „запалювати” та надихати людей під час своїх виступів, вибудовувати специфічні відносини всередині колективу - систему підкорення та реалізації влади. Іміджева складова - це те, що про лідера думають люди, на яких він намагається вплинути. Вона найбільш легко змінюється навіть у короткі проміжки часу. І не слід забувати найголовніше, що в харизматиках є щось надприродне (містичне, божественне), якась надзвичайна енергія та магнетизм.

Харизматична особистість завжди прагне захопити лідерські позиції. Лідер-харизматик завжди є людиною протестуючою, яка прагне змінити ситуацію, виконує функцію перетворювача світу. Харизматична особистість пропонує своє власне розуміння ієрархії цінностей, моралі та ідеології. Немає харизматичного лідера, що слугує самому собі, він завжди є слугою якоїсь надзвичайної („надцінної”) ідеї та вождем тієї групи, яка за ним рухається. Такий лідер відмовляється від життєвих радощів і благ заради втілення у життя своїх мрій та ідей. Але, разом з тим, не можна бути харизматичним лідером для всіх людей одразу, такий індивід стає авторитетом для більшої або меншої групи, яка виступає опозицією щодо інших груп і прагне нав’язати їм свої цілі. Необхідно, щоб була проблемна ситуація, потрібно, щоб до способу вирішення цієї проблеми правлячою елітою суспільства значна частина населення ставилася критично. У такому випадку

харизматичний лідер розглядається його послідовниками як провідник з „темного минулого” у „світле майбутнє”.

Харизматичний лідер завжди знаходиться у пошуках, він намагається реалізувати свою ціль будь-якими засобами, він спроможний взяти і бере на себе відповідальність. Харизматик зацікавлений у наявності великої кількості послідовників, які сліпо підкорюються йому, відповідно, він прагне об’єднати та згуртувати навколо себе групу, колектив, партію чи секту. Але для того, щоб соціальна група працювала на лідера, їй необхідні власна ідеологія та чітко визначена місія; відповідно, мають бути регламентовані її цілі та завдання.

Харизматичний лідер є ідеальним вождем, за ним слідують не з почуття обов’язку або зовнішнього примусу, а тому що вірять в нього та довіряють йому. Заради таких людей їх послідовники самі проявляють ініціативу, намагаючись перевершити самих себе, оскільки в них підсвідомо виникає бажання стати такими ж величними як їх лідери. Керуючись сліпою вірою у вождів, послідовники харизматиків здатні на самопожертву, для того щоб наблизити прихід „світлого майбутнього”.

Харизма - поняття відносне, тому завжди знайдеться аудиторія, в якій прояв харизми вождя виявиться низьким. Завдання харизматичного лідера - прагнути до того, щоб таких аудиторій було якомога менше. Ця проблема зазвичай розв’язується забороною сторонньої критики, тому харизматичне лідерство, як правило, тяжіє до встановлення авторитарних і, навіть, тоталітарних методів управління.

Харизматичний лідер завжди повинен зберігати зовнішній спокій, йому не можна демонструвати свою слабкість та звичайні людські емоції. Гнівний крик, істерика, паніка явно не належать до поведінкового арсеналу лідера, у якого ситуація завжди під контролем. До того ж володарю харизми заборонено скаржитися! Нарікаючи на несправедливість долі або на недбайливого підлеглого (колегу), він вбиваєте пошану до себе в очах своїх прихильників. Єдино можливий у разі тимчасових невдач та труднощів варіант - це розповіді про його минулі подвиги, щось на зразок - „було важко, кулі свистіли, але я все подолав і всіх переміг”.

Харизматичний лідер завжди відбирає серед своїх прихильників декількох людей, на яких може покластися у складній ситуації. Це найближче коло складає від трьох до десяти людей, які безпосередньо спілкуються з лідером, лише від нього отримують накази та тільки перед ним звітуються. Основна функція таких осіб - транслювання харизми лідера вниз по сходинках ієрархії групи та у зовнішній світ. Головне, щоб член найближчого кола „грав на лідера”, а не працював на звеличення самого себе. Наближений до лідера повинен вміти критично оцінювати інформацію, йому навіть дозволяється у приватних бесідах з вождем критикувати накази останнього. Це створює можливість утримати лідера від здійснення помилок. Крім того, член найближчого кола повинен передавати лідеру всю важливу інформацію без будь-яких перекручень. Якщо він не доводить до відому вождя будь-які важливі дані, то це відразу ж призводить до його виключення з групи, адже така людина вже починає працювати не на лідера, а на себе, що створює потенційну загрозу для харизматика. Лідер „передає” членам найближчого кола частину своєї харизми і, відповідно, забезпечує їх владою - найважливішим ресурсом, який може перемогти у людині не лише здоровий глузд, але й інстинкт самозбереження. Вождь, як правило, не втручається у внутрішні справи лідера більш низького рівня. До того часу „доки лідер забезпечує владою своїх підлеглих, він може не хвилюватися за власну владу” лідерство авторитет харизматичний

Важливо також, щоб рівень харизми членів найближчого кола був дещо нижчим, ніж у їх лідера, оскільки людина з більшими здібностями помітно знижує харизму самого лідера в очах його підлеглих і рано чи пізно почне з ним конкурувати. Проте велика відмінність в обдарованості між головою організації та найближчим колом може призвести до зниження критичності у близьких послідовників та появи у них фанатичної віри (аж до обожнення) у свого лідера. Але харизматик має бути кумиром не для найближчого оточення, а для натовпу. Достатньо, щоб для близького кола він лишався авторитетом.

Отже, харизматичне лідерство - це лідерство, побудоване на енергетиці, чарівності, умінні надихати, вести за собою. В більшості випадків формальний лідер, який володіє харизмою, одночасно є і неформальним: він користується пошаною і симпатією колег не тільки як керівник, але і як людина. Його особа є сильним мотиваційним чинником для підлеглих. Харизматичний лідер легко об`єднує людей і створює відмінні команди. Як правило, його підлеглі демонструють високий рівень лояльності і прихильності.

ВИСНОВКИ

Можна дискутувати стосовно того, чи дається харизма Богом, чи природою, але поза сумнівом є те, що не можна штучно зробити людину харизматичним лідером, якщо ця людина повністю позбавлена лідерських якостей, адже це рівноцінно тому, щоб вона психологічно переродилась. Слід зазначити, що існує багато людей потенційно харизматичних, але таких, що не реалізували своїх здібностей.

Основою-основ харизматичного іміджу є міф, який можна звести до шести основних пунктів. Перший має назву „харизма чужинця”, тобто існує такий феномен, що потенційно більший харизматичний вплив мають люди з закордонними коріннями або ті, що проживають на закордонних територіях (згадаємо, як після своєї відносної невдачі у Назареті, Ісус сказав, що „немає пророка у своїй вітчизні”). Другий пункт - „стан вічної боротьби”, про який ми вже говорили вище. Третій - „стигмати”, тобто ознаки, за якими можна ідентифікувати „обрану” людину на фоні інших. До таких ознак можна віднести особливості одягу та аксесуарів, фізіологічні ознаки, тощо. Згадаємо, наприклад, що А.Гітлер мав маленькі вусики та зачісував волосся на ліву сторону, Й.В.Сталін, що теж є яскравим представником лідера-харизматика, щоб виділитись із звичайного середовища теж мав вуса, а також часто з’являвся на люди з люлькою. Обов’язковий момент, чітко відзначений в біографії харизматичного лідера, це - усвідомлення своєї обраності та глобальності значення своєї місії. Цей четвертий пункт умовно можливо позначити як „почутий згори голос”. Важливим є п’ятий пункт - „ритуал” (культ). У групах, якими керує харизматик, йому поклоняються, постійно підкреслюють його відмінність від звичайних людей. Та, нарешті, останній (шостий) пункт - „раптовість появи на арені”. Справжній харизматик (особливо, лідер сект) має з’являтися там, де його давно очікують (бажано, щоб це був натовп людей), це посилює відчуття надзвичайності події і уможливлює задіяння сугестивного впливу

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Аристотель. Политика. - М.: ЭКСМО; С-Пб.: Terra fantastica, 2003. - 839 с.

. Вебер М. Избранные произведения. - М.: Прогрес, 1990. - 808 с.

. Гаджиев К.С. Политическая философия. - М.: Экономика, 1999. - 606 с.

. Дворкин А.Л. Сектоведение. Тоталитарные секты. Опыт систематического исследования. - 3-е изд., перераб. и доп. -

Нижний Новгород: Изд-во Братства во имя св. князя Александра Невского, 2003. - 813 с.

. Калабин А. Нужен харизматический руководитель: в поисках еффективной системы управления. С-Пб.: Питер, 2005. -

с.6. Калабін А. Команда лідера - його найближче коло. К.: Київський капіталіст, 2004, № 9. - 12 с.

. Деструктивные психотехники / Ред. Митрофанова И. С-Пб.: Екслибрис, 2002. - 224 с.