Психологічні особливості ґендерно-рольової поведінки чоловіків та жінок з різними типами ставлення до сім'ї

Полтавський національний педагогічний університет імені В.Г. Короленка

Психолого-педагогічний факультет

Кафедра психології

Магістерська кваліфікаційна робота

на тему: "ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ҐЕНДЕРНО-РОЛЬОВОЇ ПОВЕДІНКИ ЧОЛОВІКІВ ТА ЖІНОК З РІЗНИМИ ТИПАМИ СТАВЛЕННЯ ДО СІМ’Ї"

Виконав: студент VІ курсу, групи ПП-63

спеціальності 8.03010201 психологія

Паш Зореслава Михайлівна

Керівник: Седих К.В.

Рецензент: Кононова М.М.

Полтава - 2013 рік

Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретичні аспекти дослідження ґендерно-рольової поведінки особистості

1.1 Поняття ґендеру у вимірі соціально-психологічних досліджень

1.2 Психологічні традиції розуміння явища ґендеру

1.3 Психологічні особливості ґендерної поведінки

1.4 Фактори ґендерної соціалізації

1.5 Характер ґендерних ролей у шлюбі чоловіків та жінок

Висновок до першого розділу

Розділ 2. Методичні засади дослідження ґендерно-рольової поведінки особистості

2.1 Огляд і обґрунтування вибору методик дослідження

2.2 Методика "маскулінності-фемінності" Сандри Бем

2.3 Тест " Орієнтація на традиційні чи егалітарні стосунки" (за описом Т.В. Говоруна)

Висновок до другого розділу

Розділ 3. Емпіричне дослідження впливу ґендерно-рольової ідентичності жінок на тип ставлення до сім’ї

3.1 Організація емпіричного дослідження

3.2 Аналіз психологічних особливостей жінок та чоловіків з різною ґендерно-рольовою ідентичністю

3.3 Аналіз особливостей орієнтації на традиційні чи егалітарні стосунки у жінок та чоловіків у сім’ї

3.4 Характеристика типу ставлення до сім’ї у жінок та чоловіків з різними типами ґендерно-рольової поведінки

3.5 Психологічні основи формування взаєморозуміння чоловіків та жінок з різними типами орієнтації на тип стосунків у сім’ях

Висновок до третього розділу

Висновки та рекомендації

Резюме

Список використаних джерел

Додатки

Вступ

В наш час все більше постає проблема ґендерної поведінки. Саме поняття ґендер ввійшло в наукове використання порівняно нещодавно. Термінологічно воно сформувалось в 60-х роках двадцятого століття, але широко стало застосовувати лише на початку 80-х р. Розвитку ґендерного підходу в значній мірі сприяли дослідження, виконані в руслі феміністичної антропології (М Мид., М. Розальдо, И. Ламфере, Ш. Ортнер) що вивели на передові рубежі науки обговорення теми грунтовності концепції біологічного детермінізму соціальної нерівності статей, постановили проблему існуючої в суспільстві різниці в розумінні чоловічих і жіночих ролей, позицій,рис характеру, та їх дискримінаційному характері для жінок. Результатом розвитку радикальної феміністичної теорії стало виникнення в психології в 70-х роках 20-го століття нового напрямку ґендерних досліджень - "психології жінок" (Х. Дойч, К. Хорні, М. Кляйн, К. Гіліган, Н. Ходоров, Д. Міллер, а також М.В. Буракова, Л.В. Попова, Г.В. Турецька). Досягненням психологів даного напрямку стало те що вони створили більш позитивний образ фемінності як відображення жіночої психології. Розвиток феміністичної теорії в психології сприяв становленню та розвитку нового наукового напрямку - психології ґендерних відмінностей (див. аналіз в працях О.А. Здравомислової, Т. Клименкової, С Міллер, С. Рігер, О.Р. Ярської-Смірнової). Але зараз теорія ґендерних досліджень відходить перших робіт зосереджених навколо жінок. В сучасних ґендерних дослідженнях вивчається широкий спектр запитань чоловіків та жінок в суспільстві, в сім’ї, в професійній діяльності. В психології поняття ґендерної поведінки часто досліджується, але тим не менш різницю між чоловіками та жінками можна розглядати ще довго. Ґендерний стереотип, як і інші види соціальних стереотипів - це невід’ємний атрибут повсякденного мислення, самоусвідомлення та взаємодії індивідів у соціальному просторі. А саме на основі ґендерних стереотипів формується ґендерно-рольова поведінка. Актуальність теми магістерської роботи обумовлюється тим, що результати дослідження розширюють уявлення про явище ґендерної поведінки, та факторів що сприяють її становленню в процесі соціалізації особистості.

Об’єкт дослідження: феномен ґендерної ідентичності.

Предмет: психологічні особливості ґендерно-рольової поведінки жінок та чоловіків з різними типами ставлення до сім’ї.

Мета: теоретично обґрунтувати психологічні особливості ґендерно-рольової поведінки особистості, емпірично дослідити зв’язок між ґендерною ідентичністю жінок та чоловіків на ставленням їх до сім’ї, створити програму впливу для налагодження взаємостосунків у партнерів з різними типами ставлення до сім’ї.

Відповідно до мети ми визначено завдання дослідження:

-        охарактеризувати поняття "ґендер", "ґендерна поведінка",

-        розглянути теоретичні підходи,щодо пояснення особливостей становлення ґендерної поведінки.

         проаналізувати феноменологічні аспекти ґендерної поведінки;

         описати етапи ґендерної соціалізації

         зробити огляд та описати методики дослідження психологічних особливостей ґендерно-рольової поведінки.

         емпірично дослідити вплив ґендерно-рольової ідентичності жінок та чоловіків на тип ставлення до сім’ї.

         створити програму впливу для налагодження взаємостосунків у партнерів з різними типами ставлення до сім’ї.

Гіпотеза: Ґендерно-рольова ідентичність жінок та чоловіків впливає на тип ставлення до сім’ї.

Теоретико-методологічні основи дослідження:

До теоретичних основ магістерської роботи можна віднести праці таких видатних психологів як: Т.В. Говорун та О.М. Кікінеджі, Ш. Берн, Роберт Столлер та Сандра Бем.

Методи дослідження: Для розв’язання поставлених завдань використовувались методи теоретичного аналізу проблеми (аналіз, синтез, узагальнення тощо), методи емпіричного дослідження, методи кількісної та якісної обробки даних, методи математичної статистики (коефіцієнт кореляції Пірсона), методи психодіагностики (тести, опитувальники).

Емпірична база дослідження: дослідження проводилось серед студентів чотирьох факультетів Полтавського національного педагогічного університету імені В.Г. Короленка, загальна кількість респондентів склала 102 особи (51 жінка, 51 чоловік), дослідження проводилось в два етапи і тривало з 29.02.2012 по 20.03.2012 та з 20.01.2013 по 03.02.2013.

Наукова новизна роботи полягає у поглибленні знань про особливості ґендерно-рольової поведінки чоловіків та жінок, як важливу частину соціалізації та життя кожної особистості, невід’ємність впливу ґендерної соціалізації на подальше життя, та в особливості розвиток сімейних стосунків. Вказано що стереотипи які ми сприймаємо та присвоюємо пов’язані з уявленнями про світ та структуру сім’ї.

Теоретична значущість дослідження полягає в аналізі факторів які зумовлюють створення в особистості певного типу поведінки, та прийняття на себе певної ролі в сім’ї. Обґрунтуємо роль ґендерної поведінки в створенні типу відносин в шлюбі.

Практична значущість дослідження полягає в тому, що його результати можуть бути використані в навчально-виховній роботі викладачами, адміністрацією вишів, практичними психологами при роботі з подружжям, для виявлення та корекції проблем пов’язаних з невірним розподілом ролей чи простою несхожістю в уявленнях про шлюб у сім’ях.

Апробація: При написанні роботи була написана та опублікована наукова стаття на тему "Ґендерно-рольова ідентичність жінок з різними типами ставлення до сім’ї". Взята участь у круглому столі за участі студентів-магістрантів спеціальності "Психологія" "Творчість дитини: погляд психолога", та видані методичні рекомендації на тему "Психологічні особливості ґендерно-рольової поведінки чоловіків та жінок з різними типами ставлення до сім’ї. "

Структура роботи Магістерська робота містить вступ, три розділи, висновки, список використаних джерел що нараховує 50 найменувань та 3 додатки. Основний зміст магістерської викладено на ____ сторінках друкованого тексту, вміщує 7 таблиць та 6 рисунків.

ґендерна соціалізація психологічна поведінка

Розділ 1. Теоретичні аспекти дослідження ґендерно-рольової поведінки особистості

У цьому розділі розглянуто зміст понять "ґендеру", "ґендерного стереотипу", "ґендерної поведінки", "ґендерної соціалізації" та "ґендерної ідентифікації", проаналізована історія дослідження даного феномену, також визначені етапи ґендерної соціалізації та актуальність і практичність знань здобутих на основі цих досліджень у сучасному суспільстві.

1.1 Поняття ґендеру у вимірі соціально-психологічних досліджень

Автори підручника Т.В. Говорун та О.М. Кікінеджі так визначають поняття ґендеру: Ґендер - соціально-психологічна характеристика, набута у процесі соціалізації, яка формує людину як чоловіка чи жінку і значною мірою визначається особливостями культури, традицій, звичаєвості, виховання, соціальними очікуваннями [17, с.18] За іншим відомим визначенням Мак-Корміка "ґендер - це соціальна категорія, в основі якої лежить біологічна стать, але охвачує також типи поведінки,ролі та образи, які, хоч і не детерміновані біологічно, але розглядаються в суспільстві як притаманні чоловічим та жіночим представникам" [34, с.77] Для прикладу можна навести іще одне визначення Ш. Берн: Ґендер (Gender) - соціально-біологічна характеристика, за допомогою якої люди дають визначення поняттям "чоловік" і "жінка". Оскільки стать (sex) является біологічною категорією, соціальні психологи часто посилаються на ті ґендерні відмінності, які обумовлені біологічно, як на "статеві" [7]. Саме поняття "ґендер" походить від грецького слова "генос" ("походження", "матеріальний носій спадковості"), тому в українській мові йому найбільш близьке поняття "рід" або "досвід роду" [15, с.50]. Та в Американському словнику спадщини англійської мови (American Hieritage Dictionary of English Language) термін "ґендер"розуміється як уявлення відносин,що показує приналежність до класу, групи, категорії [13]. Саме це дослівне тлумачення поняття є найближчим до його психологічного визначення. Використовуючи поняття "ґендер", мають на увазі соціальний аспект відносин статей, поширені в суспільстві статеві стереотипи, культуру жіночої та чоловічої поведінки, систему взаємин між жінкою та чоловіком, обумовлених соціальними, економічними і політичними чинниками. Основою для поняття ґендер є біологічна стать, що визначається на біологічних відмінностях в анатомічній будові статевих органів, пропорцій тіла, фізичній витривалості, м’язовій силі тощо.

За підручником Т.В. Говоруна виділяють первинні, вторинні та третинні статеві ознаки. До первинних відносять біологічні характеристики пов’язані з будовою репродуктивних органів та репродуктивною здатністю. За вторинними статевими ознаками розрізняють чоловіків і жінок у будові тіла, поставі, швидкості ходи, голосі. Первинні та вторинні статеві ознаки пов’язують з біологічним розвитком і дозріванням організму з моменту його зачаття. Третинні статеві ознаки є набутими, це жести, міміка, пантоміміка, хода, зачіска, одяг, прикраси тощо. Саме на основі третинних статевих ознак і утворюється психічна стать - це певна система ціннісно-смислових уявлень про себе як про чоловіка чи жінку [17, с.8-13,18]. Психологічна стать є продуктом соціалізації (Соціалізація (Socialization) - процес, за допомогою якого людина навчається відповідним моделям поведінки в суспільстві, цінностям і так далі [7]), вона утворюється на основі привитих нам з дитинства стереотипів. Одного дня художниця Николь Холландер намалювала такий маленький комікс: два персонажі з червоними від морозу вухами стоять на вулиці в самий холодний день року. Один говорить: "Навіщо мені шапка, мені холод дарма". Другий: "Я не ношу шапки, вона псує мені всю зачіску". Хто з них хлопчик, а хто - дівчинка? [7] Саме це і є яскравий приклад впливу ґендерних стереотипів на наше мислення.

Т.В. Говорун говорить про те,що "ґендерні стереотипи - це спрощені, стандартизовані, стійкі, емоційно насищенні, ціннісно означені полярні за знаком оцінки, жорстко фіксовані образи чоловіка і жінки, які спонукають до певного ставлення" [17, с.37]. Саме за допомогою ґендерних стереотипів забезпечується дотримання та збереження тих основних "законів" традиційної ґендерно-рольової ідеології, які на протязі історичного досвіду народу сформувались на основі вигідних і практичних, з точки зору безпеки та розвитку, функцій жінок та чоловіків. [47] Утворення ґендерних стереотипів відбувається в умовах ґендерної системи, вона відображає асиметричні культурні оцінки й очікування, що адресуються людям залежно від їх статі. Таким чином ґендерна система - це соціально сконструйована система нерівності за статтю. Важливу роль у розвитку й підтримці ґендерної системи відіграє свідомість людей. А конструювання ґендерної свідомості відбувається за допомогою розповсюдження і підтримки стереотипів, в тому числі й ґендерних. [15]

За Т.В. Говоруном ґендерні стереотипи поділяють за змістом на чотири групи:

1. Стереотипи маскулінності/фемінності. Чоловікам і жінкам приписують певні психологічні якості, особливості поведінки. Якості, які асоціюються з чоловіками, називають інструментальними, оскільки вони характеризують чоловіків як діячів, що впливають на світ. Якості, що асоціюються з жінками, називають експресивними, бо вони характеризують емоційне функціонування жінок у сім'ї, ставленні до дітей, чоловіка. Чоловіки і жінки і ("більшого погоджуються з тим, що інструментальні якості власні ні чоловікам, експресивні - жінкам (див. табл.1).

Таблиця 1.

Чоловіки	Жінки
1) Емоційно витримані	1) Емоційно вразливі
2) Орієнтовані на працю в суспільстві	2) Орієнтовані на дім і сім'ю
3) Непохитні	3) Легко навіювані
4) Ділові	4) Працелюбні
5) Розуміються на техніці	5) Розуміються в мистецтві
6) Реактивні в гніві	6) Делікатні
7) Поводять себе як лідери	7) Схильні поступатись владою іншим
8) Самовпевнені	8) Потребують похвали
9) Логічний тип мислення	9) Образний тип мислення
10) Егоїстичні	10) Здатні до самозречення

2. Стереотипи, пов'язані з відмінностями у змісті праці статей. Сферою жінок вважається емоційна, експресивна діяльність, у якій визначальними є опікуючий, виконавчий та обслуговуючий компоненти. Інструментальну сферу діяльності, яку характеризує творча, керівна, результативна праця, приписують чоловікам. Поширенню цього стереотипу в гуманітарних науках сприяли концепції "природної" взаємодоповнюваності статей Т. Парсонса і Р. Бейлза та біологічно детермінованих, вроджених якостей (якою вважається, наприклад, материнський інстинкт) [17].

3.Стереотипи, які закріплюють сімейні та професійні ролі відповідно до статі. Головними соціальними ролями жінок вважають сімейні (мати, господиня), чоловіків - професійні (керівник, шеф). Чоловіків оцінюють за професійними успіхами, соціальним статусом, а жінок - за господарськими вміннями, наявністю сім'ї та дітей [17].

4.Стереотипи, пов'язані з привабливістю, критеріями оцінки зовнішності чоловіка та жінки. Наприклад, він - суцільна сила м'язів, вона струнка і тендітна. Маскулінність і фемінність є нормативними уявленнями про соматичні, психічні та поведінкові особливості жінок і чоловіків [17].

Ґендерні стереотипи виступають як ґендерні схеми. Ґендерні схеми - це когнітивні категорії ґендера [7]. Вони керують процесами обробки інформації, що поступає до нас, таким чином, що ми починаємо сприймати, запам'ятовувати і інтерпретувати її відповідно до наших уявлень про ґендер. Наприклад: У відомому дослідженні (Condry & Condry, 1976) випробовуваним показували фільм про дев'ятимісячного дитяти; при цьому одній половині глядачів говорилося, що це дитя - хлопчик, а іншій половині - що дівчинка. Ця проста маніпуляція приводила до абсолютно різної оцінки одного і тієї ж поведінки. Наприклад, в одному з показаних епізодів дитя починало кричати після того, як з коробки раптово вискакував попригунчик. Ті люди, які вважали дитя хлопчиком, сприймали "його"розсердженим, ті ж, хто вважав дитя дівчинкою, сприймали " її" зляканою [7]. Це лише один з наглядних прикладів того як ґендерні стереотипи впливають на поступаючи нам інформацію. На одну й ту саму інформацію люди реагували по різному в залежності від установки.

Тим не менш ґендерні стереотипи є корисними,розглянемо функції які вони виконують в житті людини:

регулятивну. Полягає у спрямуванні індивідів на освоєння певних видів занять, професій, посад тощо. Наприклад: "Справжній чоловік нічого не боїться", "Тільки справжні чоловіки підкоряють небо", "Щастя жінки без сім'ї є неповним" тощо;

пояснювальну. Виявляється у формулюванні коментарів, рекомендацій щодо поведінки статей. Наприклад, "Чоловіки маніть стригтися коротко";

ретрансляційну. Полягає в тому, що певні тендерні стереотипи нав'язують або нейтралізують відповідні соціальні інститути, література, мистецтво, засоби масової інформації, особливо реклама;

виправдовуючу. Ґендерні стереотипи мотивують, виправдовують некоректну, неадекватну поведінку за певних обставин [35]

Отже, як бачимо з наведеного вище матеріалу: стереотипи являються носіями всього історичного, епохального і контекстуального практичного досвіду (народу) і виконують не лише функцію економії психічної енергії переробки інформації, але і забезпечують цілеспрямованість організації життєдіяльності на безпечність і розвиток як суспільства в цілому, так і його окремих членів [49].

Під впливом ґендерних стереотипів в процесі ґендерної соціалізації відбувається ґендерна ідентифікація. Т.В. Говорун визначає поняття ґендерної ідентифікації так: "ґендерна ідентифікація - це внутрішнє переживання своєї статевої належності, суб’єктивне осмислення та переживання ґендерної ролі, уподібнення до неї, своєрідна єдність статевого самоусвідомлення і поведінки" [17, с.77] Ґендерна ідентичність особистості проявляється як в виборі соціальних ролей,що приймаються до засвоєння, так і в характері їх виконання, в максимальних цілях, що ставить перед собою особистість [49]. Як вказано вище ґендерна ідентичність включає в себе "статеве самоусвідомлення та поведінку". Отже, ґендерна поведінка виникає в процесі соціалізації під впливом ґендерних стереотипів і існує в умовах ґендерної ідентичності. По своїй суті ґендерна поведінка є статевотипізованою. "Статевотипізована поведінка - поведінка що найбільш характеризує поширені, яскраві взірці за традиційного розподілу ролей, з яким чоловіки виконують предметно інструментальні, а жінки - емоційно експресивні ролі" [17]. Серед статевотипізованої поведінки виділяють такі виміри як маскулінність (типово чоловіча поведінка), фемінність (типово жіноча поведінка) та андрогенія (в залежності від потреб проявляється чи маскулінність чи фемінність). [2] Саме дотримання однієї з даних ліній поведінки і є ґендерно-рольовою поведінко.

Узагальнюючи слід зазначити,що дослідження даного феномену триває лише з середини двадцятого століття, але проблема ґендерної поведінки розглядалась давно, отже розглянемо які самі підходи вивчали проблему ґендеру.

1.2 Психологічні традиції розуміння явища ґендеру

До середини двадцятого століття статева приналежність індивіда вважалась біологічним фактором, з якого автоматично виводились усі тілесні, соціальні й психологічні відмінності між чоловіками та жінками [17, с.18]. Англійське "sex" відповідає поняттю стать. Отже традиційно воно використовувалось що до морфологічних і фізіологічних відмінностей осіб. Проте в 70-ті рр. ХХ ст. соціологи запропонували розрізнити поняття "sex" і "gender", оскільки крім біологічних відмінностей, між чоловіками та жінками існує поділ на соціальні ролі [8]. У 1958 р. психоаналітик Роберт Столлер, що працював в університеті Каліфорнії (Лос-Анжелес, США), ввів в науку термін "ґендер" (соціальні прояви приналежності до статі або "соціальна стать"). У 1963 він виступив на конгресі психоаналітиків в Стокгольмі, зробивши доповідь про поняття соціостатевого (або - як він назвав його - ґендерного) самоусвідомлення. Його концепція будувалася на розділенні "біологічного" і "культурного": вивчення статі (англ. - sex), вважав Р. Столер, є наочною областю біології і фізіології, а аналіз ґендера (англ. - gender) - може бути розглянутий як наглядна область досліджень психологів і соціологів, аналізу культурно-історичних явищ. Пропозиція Р. Столлера про розведення біологічною і культурною складових у вивченні питань, пов'язаних зі статтю, і дало поштовх формуванню особливого напряму в сучасному гуманітарному знанні - ґендерним дослідженням [37].

В історії розвитку зарубіжної ґендерної психології виокремлюють такі етапи:

. Перша чверть ХХ ст. Нечисленні дослідження психологічних особливостей чоловіків і жінок стосувалися здебільшого психології статі, де стать часто ототожнювалася із сексуальністю. [17, с. 19-20].

. Друга чверть ХХ ст. Більшість досліджень зосереджувалися на психології статевих відмінностей, які не зводилися до сексуальності, а вважалися заданими природою. [17, с. 19-20].

. Третя чверть ХХ ст. У зв’язку з накопиченням знань про диференціацію психології статевих відмінностей під впливом соціалізації чільне місце почало займати поняття "відмінності, пов’язані зі статтю", що призвело ослаблення вияву біологічного детермінізму. [17, с. 19-20].

. Кінець ХХ ст. - початок ХХІ ст. Дослідники стали вести мову про ґендерні відмінності, які можуть взагалі не мати біологічної основи. Сучасні ґендерні дослідження, не заперечуючи значення біологічної статі, акцентують увагу на соціальній детермінації процесу набуття ґендерної ідентичності індивіда [17, с. 19-20].

Розглянемо поняття ґендеру з різних точок зору.

В своїй роботі "Ґендерна психологія" Т.В. Говорун наводяться слова Зігмунда Фрейда "Анатомія - це доля", саме так він вважав наголошуючи що чоловіче властиве біологічному чоловікові, а жіноче - біологічній жінці, а відхилення від цієї норми є симптомом психічного розладу [17, с.258].

Теорія Зігмунда Фрейда про виникнення статевої індивідуальності зробила, можливо, найбільш сильний вплив на розвиток психології, будучи одночасно самою суперечливою. Згідно з Фрейдом, вивчення статевих відмінностей в дитячому і ранньому дитячому віці ґрунтується на наявності або відсутності пеніса. [44] Сказати "у мене є пеніс" - те ж саме, що "я хлопчик"; твердження "я дівчинка" рівносильно "у мене немає пеніса". Фрейд підкреслює, що в даному випадку це не просто анатомічні відмінності: наявність або відсутність пеніса символізує мужність або жіночність [9]. Він вважав, що саме анатомічні відмінності в будові жіночого тіла від чоловічого формують у жінки дві специфічні особливості - кастрацій ний комплекс і заздрість до чоловічих геніталій. Ці комплекси визначають три можливі лінії розвитку жіночої психіки: одна веде до придушення сексуальних імпульсів, а отже до неврозів; друга - до модифікації характеру під чоловічі зразки, для якої характерні чоловікоподібне прагнення до творчої діяльності, сильні соціальні інтереси, активність; третя - до нормальної жіночності, під якою Фрейд розумів прагнення реалізувати бажання володіти чоловіком через заміжжя та народження сина [15]. Найголовнішими рисами жіночого характеру, згідно з Фрейдом, є пасивність, мазохізм, і нарцисизм. Мазохізм і пасивність є взаємопов’язаними. До мазохізму належить будь яке пасивне ставлення до сексуального життя та сексуального об’єкта. Він є нормальною, природною жіночою рисою і ненормальною - чоловічою. Нарцисизм проявляється у тому, що жінка звертає свою любов на своє тіло або на своє Я, ставлячись до нього так само, як поставився б до нього чоловік. Нарцисизм у чоловіка відрізняється від жіночого, оскільки він пов'язаний скоріше із захопленням навколишнім, ніж випинанням свого Я. Тому жіночність, порівняно з чоловічими рисами є меншовартісною [17]. В процесі статевої соціалізації головним фактором Фрейд вважав ідентифікацію дитини з матір’ю чи батьком, а також переборення специфічних конфліктів, головним серед яких являється Едіпів конфлікт (комплекс, чи в випадку дівчаток - комплекс Електри) [43]. Фалічний період розвитку дитини (4-6 років) Фрейд та його послідовники вважали вирішальним для статевої ідентифікації, подальшого засвоєння статево рольової поведінки, оскільки саме на цій стадії діти переживають перший любовний досвід - вищеназвані конфлікти. Якщо, в силу різних сімейних обставин, даний конфлікт залишається не розв’язаним, то дівчинка чи хлопчик можуть у дорослому житті мати серйозні проблеми зі своєю статеворольовою поведінкою.

Саме застряванням на фалічній стадії психосексуального розвитку, нерозв’язаними комплексами Едіпа чи Електри - аналітики пояснювали, наприклад, виникнення гомосексуальної поведінки у чоловіків і жінок або маскулінність жінок чи фемінність чоловіків [17].

Зігмунд Фрейд будував свою концепцію на основі практики - його пацієнтками були жінки середнього класу, що дійсно зазнавали психічних стресів унаслідок пригноблюваного та безправного положення в сім’ї. Інтерпретація та критика Фрейда розглядалась з різних позицій, у тому числі і в рамках психоаналізу. Так, феміністка психоаналітичного напряму Джулієт Мітчел писала що, психоаналіз - це діагноз а не рекомендація [15]. Проти теорії Фрейда висувалися багаточисельні заперечення і багатьма іншими авторами. По-перше, Фрейд, мабуть, ототожнює особові межі, які складаються відповідно до приналежності до певної статі, і обізнаність про статеві органи, хоча, звичайно ж, на особу впливають і багато інших, не так явно виражених чинників. По-друге, його теорія, очевидно, виходить з припущення, що пеніс "природним чином" перевершує піхву, яка є всього лише відсутністю чоловічого статевого органу. Але чому не можна допустити, що жіночі статеві органи є важливішими і значимішими, чим чоловічі? По-третє, Фрейд розглядає батька як основного носія дисципліни, тоді як в багатьох культурах мати грає набагато більшу роль у вихованні слухняності. По-четверте, Фрейд вважає, що статеве вчення в основному відбувається протягом едіпової фази, приблизно в чотири-п'ять років. Після Фрейда багато учених, включаючи і тих, хто випробував його сильний вплив, підкреслювали, що важливо починати статеве виховання дитини ще в немовлячому віці [16].

Учень і послідовник Фрейда Карл Густав Юнг вважав що в структурі позасвідомого є і чоловіче і жіноче начало. В індивідуальному позасвідомому чоловіка міститься його жіноча сторона - аніма, символами якої є Діва Марія, Мона Ліза, Жінка-мати. Архетипний зміст ані мусу - підсвідома чоловіча сторона особистості жінки. Стать є роллю, яка дається природою. У процесі індивідуації відбувається відкриття цілісного, вихід за межі статевої належності, проникнення в архетип Самості, який поєднує і жіноче, і чоловіче начало в одній людині. "Відкрити себе" - значить прийняти інтеграцію чоловічого і жіночого в собі такою, якою вона є [17, с.261].

Дана тема є однією з центральних в ученні К. Хорні. Вона вважала украй важливою і актуальною дослідження специфіки чоловічої і жіночої психології, протистояння полови, шлюбних стосунків. Хорні зробила спробу довести психічне рівноправ'я чоловіків і жінок, в протилежність позиції Фрейда, який бачив причини жіночої пасивності і емоційності у відчутті жінкою своєї фізичної недостатності, відчутті заздрості, прагненні стати чоловіком. Хорні визнавала ситуацію "едіпового комплексу”, але лише як приватний, не вичерпний випадок. Взаємини полови зводилися до комплексу проблем, але не лише до однієї. Розглядаючи ґендерні (культурно-обумовлені) статеві стосунки, Хорні виділяє ряд моментів. Чоловік почитав жінку як Мати, яка піклується, жертвує собою. Але захоплення жінкою є сусідами із заздрістю тому, що сам чоловік не може (наприклад, дітородіння). Ці комплекси компенсуються "народженням" державних систем, релігій, мистецтва. Це накладає відбиток на всю культуру, яка набуває чоловічого відтінку. Інший компенсатор комплексів - утиск жінок. Часто відношення чоловіка до жінки асоціюється із страхом смерті: хто здатний дати життя, той має право її відібрати. Чоловік випробовує страх перед жінкою, як сексуальною істотою, оскільки жінка відбирає у нього силу під час контактів. Сексуальність жінки більше лякає, чим притягує чоловіка, який боїться виявитися неспроможним або якось принизитися перед нею [37].

Багато авторів, запозичуючи ідеї Фрейда, зазвичай піддавали їх значним модифікаціям. В якості важливого прикладу можна навести роботи Ненсі Чодороу, яка сходиться в поглядах скоріше з психоаналітиками нового покоління, ніж з самим Фрейдом. Згідно з її теорії, дитина починає відчувати себе приналежним до певної статі дуже рано, і це обумовлюється прихильністю дитини до своїх батьків. Крім того, Чодороу приділяє набагато більше уваги, ніж Фрейд, важливості ролі матері, а не батька. Чодороу стверджує, що описаний Фрейдом розрив тісному зв'язку, що існує між дитиною і матір'ю, відбувається по-різному в хлопчиків і дівчаток. На відміну від хлопчиків, дівчинки залишаються в більш близьких відносинах зі своєю матір'ю. Дівчатка зберігають прихильність до матері довше, ніж хлопчики. Оскільки різкого розриву з матір'ю не відбувається, характер дівчинки, і пізніше дорослої жінки, складається таким чином, що вона більше пов'язує себе з іншими людьми. Особистість хлопчиків формується завдяки більш радикального заперечення їх первісної близькості до матері, а їх ідеал мужнього являє собою просте заперечення жіночного. Перед ними виникає необхідність навчитися не бути "мазунчиками" або "матусиними синками". У результаті хлопчики виявляються порівняно непідготовленими до близьких стосунків з іншими людьми; вони розвивають в себе більш аналітичний погляд на світ. Вони займають більш активну життєву позицію, надаючи першорядне значення "досягненням", але при цьому пригнічують здатність розуміти свої власні почуття і почуття інших людей. Особа чоловіка формується в процесі відділення від матері. Внаслідок цього чоловіка впродовж всього життя відчувають почуття, ніби їх особу наражається на небезпеку, коли вони зав'язують з ким-небудь занадто тісні емоційні стосунки. Жінки відчувають прямо протилежне: відсутність тісних взаємин з іншими людьми загрожує їх відчуттю самоствердження. Ці зразки поведінки передаються з покоління в покоління через найважливішої ролі, яку жінки грають в ранній соціалізації дітей. Жінки самовиражаються і описують себе переважно в термінах взаємин. Чоловіки пригнічують у себе ці потреби і займають більш активну позицію по відношенню до світу [16].

Перша соціологічна концепція структури жіночих і чоловічих ролей була висунута американським соціологом Т. Парсоном. Він зробив абсолютно природний для традиційної свідомості біодетермініста висновок, що роль інструментального лідера в сім’ї завжди належить чоловіку, а жінка - це експресивний лідер." Фундаментальне пояснення розподілу ролей між біологічними статями, - пише Парсон, - полягає в тому, що народження дітей і догляд за ними створює сувору презумпцію первинності відносин матері до маленької дитини…Це веде до того що чоловік усунений від цих біологічних функцій, повинен спеціалізуватися в альтернативному, інструментальному напрямку" [15].

Біхевіоризм розглядає поведінку людини як систему стимул - реактивних зв’язків, що закріплюють маскулінну та фемінну поведінку як вторинні умовні рефлекси: хлопчики та дівчатка набувають такої жіночої чи чоловічої поведінки, яка заохочувалась батьками й отримувала від них і оточуючих позитивне підкріплення. Спрямування статево рольових установок, оволодіння відповідними вміннями і навичками за біхевіористичною схемою заохочення - покарання відбувається у сім’ї, під впливом ЗМІ, школи, середовища однолітків. Згідно з біхевіористичною схемою найближче оточення від народження дитини підкріплює статевотипізовану поведінку, карає за ґендерно нетипову, диференціюючи психологію статей. На цій підставі біхевіористичну схему закріплення чоловічих і жіночих ролей називають теорією статевої типізації [17, с.269].

Біологічні та соціобіологічні концепції представлені роботами Лайонел Тайгер і Робін Фокс, які стверджували що людські істоти не є продуктом культури, і тому будували свої висновки на основі вивчення приматів, оскільки вони нібито схожі з людиною, але не випробовують на собі впливу соціокультурних чинників. Л. Тайгер і Р. Фокс вважали, що домінування осіб чоловічого роду біологічно детерміноване і характерне для всіх тварин, у тому числі і людини. Влада в будь якому суспільстві належить чоловікам тому, що це обумовлено самою природою [15, с.12,13].

Теорія соціальних ролей Іглі. Відповідно до цієї теорії багато ґендерних відмінностей є продуктами різних соціальних ролей, які підтримують або пригнічують в чоловіках і жінках певні варіанти поведінки. Іншими словами, різні для двох статей види досвіду, що виникають з ґендерних ролей, призводять до того, що навички і аттітюди у чоловіків і дружин - почасти різняться, і саме на цьому ґрунтуються відмінності в поведінці (Eagly & Wood, 1991). Теорія соціальних ролей також говорить, що соціальні ролі нерідко призводять до утворення соціальних стереотипів (не рахуючи тих випадків, коли стереотипи призводять до формування соціальних ролей). Інакше кажучи, ми бачимо, як чоловіки зайняті одними справами, а дружини - іншими, і укладаємо з цього суть, що вони різні люди [7].

Когнітивний підхід розуміння психологічної природи засвоєння ґендерної ролі як наслідку досягнення певного рівня розвитку свідомості представлений у працях Л. Колберга, Д. Раблі, Дж. Стегора, Д. Мартіна, Х. Хелверсона. Статеву ідентичність вони тлумачать як результат поетапного пізнання, поглиблення і розширення інформації про правила соціальної поведінки про себе як статеву істоту. Пізнання статевих відмінностей, згідно з теорією схем, починається з первинного закарбування інформативних, в тому числі моральних, паттернів, завершуючись їх самокатегоризацією - поглибленням, розширенням, пересортуванням, відбором найпривабливіших моделей статево рольової поведінки [17, с.273,274].

Теорія ґендерних схем, запропонована Сандрою Бем. Відповідно до теорії Бем, індивідууми, що випробували вплив статевої типізації, використовують ґендерні схеми більшою мірою, ніж індивідууми,що не піддалися даному культурному процесу. Для виявлення індивідуумів, для яких характерна статева типізація, Бем просила їх оцінити себе по ряду сексуально-типізованих рис особистості. Індивідууми, високо оцінюють себе по типово маскулінних рис (таким як "впевнений в собі", "незалежний"), але низько по типово фемінні рисами ("співчутливі", "ніжний"), визначалися як маскулінні; індивідууми, для яких був характерний протилежний патерн, визначалися як фемінні; а індивідууми, що описують себе як володіють і маскулінні та фемінні рисами, визначалися як Андрогінні (від грец. Андро - "чоловічий" і гіно - "жіночий"). Є багато джерел, що підтверджують теорію ґендерних схем. Наприклад, сексуально-типізовані жінки використовують фемінні конструкти частіше, ніж Андрогінні жінки, розподіляючи людей по категоріях при виконанні реп-тесту (Rep Test, Tunnell, 1981). Сексуально-типізовані люди також схильні групувати висловлювання з маскулінні та фемінні категоріях при описі самих себе (Larsen & Seidman, 1986). Сексуально-типізовані індивідууми також більш схильні уявляти собі персонажів, про яких вони читають, чи як чоловіків, або як жінок, навіть коли їх стать не має значення [36].

Феміністичні теорії ґендеру.

Фемінізм - соціокультурний та соціально-політичний рух, що сформувався в ХІХ ст. і став масовім в ХХст. Фемінізм відстоює ідею рівності прав чоловіків та жінок [15, с.287]. Одним із інтелектуальних першоджерел фемінізму вважають книгу англійки Мері Волстонкрафт " Захист прав жінок" (1792). Феміністичні ідеї розвивалися також у контексті руху за громадянські права, що поширювався в Англії, Франції, США, Канаді у другій половині ХІХ ст., зокрема за надання жінкам виборчих прав. Рух отримав назву "суфражизм". Перша половина ХХ ст. була ознаменована перемогами феміністичних домагань. В інтелектуальний обіг запроваджується поняття "емансипація". "Феміністська картина світу, - пише О. Водоп'янова, - в основному містить у собі наступні моменти:

· неприйняття існування в сім'ї і суспільстві суворо закріплених чоловічих і жіночих ролей;

· осуд поділу сфер громадського життя на чоловічі та жіночі;

· прийняття такого ідеалу жінки, головними характеристиками якого є енергійність, активність, впевненість у собі, прагнення до волі й незалежності, діяльність у різних сферах громадського життя;

· погляд, відповідно до якого високу цінність для жінки мають професійні досягнення, кар'єра, прагнення до самореалізації;

· перевага таких сімейних стосунків, що не вимагають від жінки віддачі себе турботі про інших;

· погляд на виховання дітей, відповідно до якого суспільство повинне максимально прагнути до рівної участі батьків і матерів у жит- ті дитини та створювати умови для ретельної організації зайнятості дітей поза сім'єю;

· осуд ставлення до жінки як до об'єкта сексуального гноблення;

· неприйняття подвійних стандартів суспільної моралі в оцінці поведінки чоловіків і жінок у різних сферах життя;

· переконання в необхідності глибокого усвідомлення жінками свого підпорядкованого становища, бажання змін у суспільній ролі жінок і розуміння важливості практичних дій у цьому напрямку" [15, с.288].

Феміністичну ідеологію репрезентують різні гілки фемінізму - культурологічний, психоаналітичний, постмодерністський, марксистський, ліберальний, соціалістичний, радикальний та ін.

Ліберальний (поміркований) фемінізм - Засади ліберального фемінізму сформульовані у книзі М. Волстонкрафт "Захист прав жінок", Д. Міла "Визволення жінок" (1851), Г. Монро "Поневолення жінок" (1869). Засновуючись на ідеї рівності статей ("різні, проте рівні"), ліберальний фемінізм сповідує ідею рівного доступу жінок до соціальних, політичних та економічних ресурсів шляхом змін у законодавстві, запровадження спеціальних програм, залучення жіноцтва у сфери суспільно-політичного життя, які для них були забороненими [17, с.280].

Соціалістичний (Марксистський) напрямок у фемінізмі. Отримав найсильніший розвиток у Західній Європі (особливо у Франції та Німеччині) та в Австралії, де наприкінці 1960-х рр. сильні позиції мав лівий рух. Розглядає дискримінацію жінки як окремий прояв дискримінації людини в класово-антагоністичному суспільстві, що посилюється патріархатом. Спираючись на Ф. Енгельса, соціалістичні феміністки вважають, що підпорядкування й привласнення жінок чоловіками передує привласненню засобів виробництва. Отже, подолання жіночої дискримінації можливе лише за умови класової (суспільної) перебудови. Метою соціалістичного фемінізму є ліквідація суспільних відносин, що спричиняють владу одних людей над іншими [15, с.288-289].

Радикальний, фемінізм вважає, що будь-який соціально-економічний устрій гнобитиме жінку, оскільки вона наділена репродуктивною здатністю. Вагітність, народження дитини, необхідність догляду за нею посилюють залежність жінки від чоловіка, який контролює її тіло, сексуальність. Репродуктивна функція жіночого організму завжди ставить жінку в позицію жертви, яка часто непомітна в соціумі, просякнутому стереотипами. Патріархальні стосунки експлуатують репродуктивну здатність жінки і її громадянський потенціал. Тому радикальні феміністки закликають до знищення патріархальності як біологічної нерівності статей і проголошують головними не виробничі відносини, а проблеми репродукції. Тільки новий суспільний порядок з відособленим існуванням жінок може зарадити справі їх визволення. Радикальний фемінізм набув найбільшого поширення у США, Франції та Німеччині [17, с.283].

Психоаналітичний фемінізм зосереджує увагу на внутрішніх психічних механізмах, вважаючи їх ключовими у розумінні того, як конституюються сексуальність і тендер і чому це спричинює чоловіче домінування (К. Горні "Жіноча психологія" і Н. Ходороу "Відтворення Материнства: психоаналіз і соціологія тендеру") [17, с.283]. Цей напрямок засобом поневолення жінки вважає сексуальність. Причина дискримінації жінок полягає у тиску, який вони відчувають з боку суспільства при формуванні жіночої суб'єктивності. Жіноче самовідчуття вторинності ґрунтується не на "комплексі кастрації", а в соціальній субординації. Секс - одна із сил, що утримує жінку поза публічною сферою політики, економіки, культури. Сексуальне поневолення - основний механізм, завдяки якому виникають владні структури, що підтримують політичне та економічне рабство. Жінки вимагають не сексуальну волю, а волю до особистого розвитку. [15, с.289]

Посптодерністський напрямок у фемінізмі. Розглядає дискримінацію жінок як природний прояв культурної метафори, що передає зв'язок між духом (чоловіча основа) і природою (жіноча основа). Це обумовлює наявність ціннісних орієнтацій і настанов, у яких те, що пов'язано з "чоловічим", є позитивним і значимим, а з "жіночим" - негативним, вторинним, субординованим. Шлях до подолання - руйнування культурних стереотипів [15, с.289].

Феміністичний рух часто звинувачують у тому, що його прихильники прагнуть "догнати і перегнати" чоловіків, досягти рівності за рахунок утисків "сильної" статі. Насправді це зовсім не відповідає основним постулатам фемінізму. Сучасні виразники феміністичних ідей усвідомлюють, що жіночі проблеми виступають у комплексі з чоловічими, що досягнення тендерної рівності можливе лише за умови піднесення тендерної свідомості як чоловіків, так і жінок. Століття, яке розпочало свій плин, називають ерою біархату, повноправності буття чоловіка та жінки. Особливістю цього процесу в українському етносі є його розвиток паралельно з процесом національного відродження, визволенням від нашарування не притаманних для українського народу соціостатевих установок [17, с.28].

1.3 Психологічні особливості ґендерної поведінки

Зміст поняття "ґендер" відображає складний соціокультурний процес становлення відмінностей у чоловічих та жіночих ролях, поведінці, ментальних та емоційних параметрах та ознаках. Значні індивідуальні відмінності мають місце у представників обох статей під час свідомого вибору дій: одні норми мислення, поведінки вони приймають, до інших виявляють стійкість, не піддаючись тискові соціальних очікувань.

У ХХ ст. психологи сконструювали кілька спеціальних шкал мужності-жіночності (тести Термана-Майлз, Гідфорда, MMPI, та ін.). Шкали базувались на уявленні про те, що в межах певної норми індивіди можуть розрізнятися за ступенем маскулінності-фемінності, але самі ці характеристики вважалися альтернативними: висока маскулінність повинна корелюватися в з низькою фемінністю і навпаки, при чому для чоловіків була нормативною та бажаною висока маскулінність, для жінки - фемінність [15, с.32-33]. Такий дихотомічний конструкт фемінності та маскулінності, який можна відобразити двополюсною прямою, тривалий час слугував наочним зображенням взірця належної поведінки для осіб жіночої та чоловічої статей.

Цей взірець будується на принципах взаємовиключення, тобто чим більше особистість набуває ознак,що належать, наприклад, до "чоловічого" полюсу, тим менше вона жінка і навпаки [17, с.56].

Проводячи дослідження на цю тему у 1975р. Сандра Бем вводить поняття андрогінності, та формує гіпотезу про її зв'язок з душевним благополуччям людини, яка емпірично не підтвердилась. Цьому є концептуальне пояснення: андрогінність визначалась як баланс рис маскулінних і фемінних у традиційному розумінні, тобто як активності і пасивності [4].

Як особливі способи існування ґендерної картини світу, маскулінність і фемінність мають загальну родову ознаку - ознаку атрибутивності. Інакше кажучи, маскулінність і фемінність є такі властивості ґендерної картини світу, без яких вона не може ні існувати, ні мислитися. Отже, у форматі ґендерістики немає більш фундаментальних властивостей, ніж властивості маскулінності і фемінності. Одночасно кожен з двох ґендерних атрибутів володіє специфічними ознаками, які найбільшою мірою відрізняють їх один від одного. Такими виступають поняття мужності і жіночності, в яких своє адекватне відображення знаходить сутність маскулінності і фемінності. Проте, як відомо, ніяке явище не зводиться до своєї найбільш глибокої сутності. На рівні різноманітного людського буття маскулінність, будучи за своєю соціальною суттю втіленої мужністю, разом з тим може включати в себе також деякі протилежні риси. Аналогічна ситуація і з фемінністю, яка, будучи по своїй суті втіленням жіночності, на рівні явища поєднується з тими чи іншими чоловічими рисами поведінки [9]. Розглянемо детальніше ці два поняття.

Психологічна маскулінність безпосередньо пов'язана з індивідуалізацією особистості, тобто розвитком її від середовищної залежності до автономності, від конформності до вільного самовизначення. Водночас становлення індивідуальності пов'язане з розвитком самосвідомості і волі за умов, що людина усвідомлює себе як представника конкретного історичного часу, спадкоємця певних культурних традицій, носія тих або інших здібностей. У цій універсумно зорієнтованій унікальності вона приймає своє життєве завдання, визначає покликання, самореалізується. Тому індивідуалізація відображає психологічну реальність розвиткового перебігу людського духу як домінанти чоловічого зародку життя. Становлення статевої ідентичності хлопчика - це усвідомлення себе як іншого, відмінного від матері, необхідність уособлення та утвердження меж свого "Я" [15,33-34].

Психологічна фемінність взаємопов'язана з децентрацією особистості, тобто зміщенням мотиваційно-ціннісної домінанти з егоцентричних і групоцентричних прагнень на універсально-милосердні та альтруїстичні. Отже, фемінність - це психологічна характеристика людини, що, пов'язана із жіночою статтю, або характерні форми поведінки, яких очікують від жінки в даному суспільстві (Ентоні Гідденс), або ж "соціальний вираз того, що розглядається як позиції, внутрішньо притаманні жінці" (Ліза Таттл). У форматі андроцентричної культури вона визначається як маргінальна щодо існуючого символічного порядку, у якому маскулінність виступає як норма. Фемінність - не суто жіноча риса, як це закріпилося у свідомості, переобтяженій різними стереотипами, а певній спосіб осмислення та сприйняття реальності, цілісність характерних рис і якостей - емоційності, сенситивності, інтуїтивного пізнання [15, с.34-35].

Основний методологічний принцип взаємозв'язку маскулінності і фемінності як атрибутів ґендерної реальності виражається в законі їх доповнення. Іншими словами, як протилежностей маскулінність і фемінність доповнюють один одного в рамках єдиної ґендерної картини світу. Найважливіша риса протилежностей такого типу - їх загальна неможливість мінятися місцями і переходити один в одного. Мужність є мужність, а жіночність є жіночність; і в своєму сутнісному аспекті вони не зводяться один до одного, представляючи собою досить жорсткі й певні нормативні утворення. Ці теоретичні викладки підтверджуються всім історичним досвідом. Ще жодного разу в історії людства конструкти маскулінності і фемінності не мінялися місцями (подібно північним та південним полюсів нашої планети) [9].

Також останнім часом більшої популярності набирає поняття гіперґендерність. Т.В. Говорун пояснює це поняття так:

Гіперґендерність як ознака статевотипової чоловічої чи жіночої поведінки є своєрідним символом охорони традиційного розподілу статевих ролей, поляризації фемінності/маскулінності, увиразнення їхньої інакшості, несумісності, діаметральної протилежності [17, с.60]. Відповідно виділяють гіпермаскулінність та гіперфемінність.

Гіпермаскулінні чоловіки сміливі, рішучі, мають сильну волю, не скиглять, не скаржаться, а завойовують. У стосунках із жінками вони емоційно стримані, зверхні, поблажливі до їхніх слабкостей, ніколи не виявляють палких почуттів, не люблять "ніжностей", доводять свої почуття героїчним учинком, ризикованою поведінкою.

Гіперфемінність жінки часто пов'язували з її сексуальною привабливістю, витонченістю, із синдромом "леді Макбет" (кокетливість, хитрість, маніпулювання чоловіком для досягнення власних цілей). Жіночість асоціювалася зі стрункою статурою, гордовитою поставою і ходою, витонченими манерами, одягом, зачіскою, аксесуарами, а також високими моральними якостями [32].

Дослідження останніх років відзначають стійку тенденцію в багатьох регіонах світу до зближення стандартів поведінки чоловіків і жінок, образів маскулінності і фемінності. Цю тенденцію можна позначити як андрогенну. Між тим ця нова світова ґендерна тенденція досить суперечлива [9].

Автори підручника з ґендерної психології Т.В. Говорун та О.М. Кікінеджі описують таке визначення поняття андрогінії - андрогінія є поєднанням в одній людині чоловічого та жіночого, згідно з даосистською філософією, "інь" (жіноче начало) та "янь" (чоловіче начало) [17, с.67]. Назва пішла від міфу про андрогенних істот, що мали дві статі, чотири руки та чотири ноги і виявляли більшу мудрість та гнучкість поведінки.

Проводячи дослідження в галузі ґендерної психології С. - Л. Бем експериментальним шляхом довела, що високий інтелектуальний рівень корелює у дівчаток з виявом маскулінних особливостей, у хлопчиків - з фемінними. Чим статевотипізованішою була поведінка дорослих, тим нижчим виявлявся показник їхнього інтелектуального розвитку, креативності, професійних здібностей. Андрогінність вбирає найкраще з маскулінності та фемінності й відкидає всі їхні негативні аспекти (агресивність, залежність, емоційну незворушність, нездатність взяти на себе відповідальність тощо) [17, с.68] Дбаючи про поглиблення своєї концепції андрогінії у 80-ті роки ХХ ст. вона розробила широковідомий нині опитувальник.

Багато психологів пропонують зовсім відмовитися від термінів "мужність" і "жіночність", які тільки укріплюють ґендерні відмінності і стереотипи (Betz, 1993). Спенс і Хельмріх (Spens & Helmrich, 1981) запропонували замість цих термінів використовувати наступні: інструментальність, що відображає здатність до самоствердження і компетентність (ключові аспекти традиційної мужності), і експресивність, що представляє якості,що традиційно асоціюються з жіночністю, наприклад, турбота, увага до оточуючим, емоційна експресивність і чуттєвість (Betz, 1993). [11] У своїй книзі (1993) Бем визнається, що концепція андрогенії далека від реального стану справ: виходячи з неї, зміни повинні відбутися на особистісному рівні, тоді як насправді ліквідація ґендерної нерівності неминуче вимагатиме змін у структурі суспільних інститутів. Інша важкороз’язувана проблема криється в можливій втраті позитивної соціальної ідентичності, яку спричинить за собою згладжування дихотомії чоловічого-жіночого. Важливість цієї концепції також у тому, що вона дає усвідомити однакову привабливість якостей, що традиційно вважаються жіночими, і якостей, які ми звикли вважати чоловічими. Це особливо важливо в світлі того, що чоловічі якості до цього часу намагаються представити більш нормативними та бажаними [7].

Продовжуючи тему досліджень Сандри Бем зупинимося на дослідженнях відмінностей між чоловіками і жінками. Так С.В. Харченко в своїй роботі "Интелектуальные и творческие способности мужчин и женщин" говорить про те що:

.        Не існує достовірних відмінностей по рівню загального інтелекту між чоловіками та жінками, але все ж у чоловіків частіше діагностують високий рівень інтелекту.

2.      Рівень структурованості інтелекту у чоловіків та жінок схожий. Але взаємозв’язки окремих здібностей один з одним у чоловіків та жінок відрізняються по характеру та спрямованості.

.        Середній рівень вербальної і невербальної креативності у чоловіків та жінок був схожим, але у жінок вищий рівень стереотипності [46].

На рахунок ґендерних відмінностей в стані психічного здоров’я О.В. Бойко пише "Не варто вважати що якщо, наприклад, нервова анорексія зустрічається в 20 разів рідше у чоловіків то це чисто жіноча хвороба" [8, с.114]. "Більшість психічних захворювань, що переважають серед чоловіків, можуть бути результатом неврологічних та органічних порушень. Більшість порушень, яким піддаються жінки, мають психосоціальну обумовленість, наприклад депресія чи тривожність. В зв’язку з цим виникає гіпотеза про існування у жінок певного біологічного захисту від деяких психічних захворювань чи навіть про "більш здоровий мозок"" [8, с.115].

На даному етапі досліджень ґендерних ролей та поведінки, в сучасному суспільстві почала гостро поставати проблема, тих чия біологічна стать може на перший погляд не відповідати певній ґендерній моделі поведінки.

Так наприклад транссексуали - це індивіди з розладами статевої тотожності, які досягли віку статевої зрілості. Буквально транссексуал є людиною, яка перебуває у проміжному, перехідному, стані на шляху до іншої статі. Транссексуальні особистості не відрізняються від звичайних чоловіків і жінок інтелектом, здібностями до різних видів діяльності. Однак постійна боротьба зі своєю біологічною статтю позначаються на характері людини, зумовлюють виникнення акцентуацій, невротичних реакцій. [17, с.91]

Також доволі часто постає питання чи відповідають гомосексуальні стосунки стандартним ґендерним ролям. Розглядаючи дану тему Т.В. Говорун наводить таке визначення гомо сексуальності:

Гомосексуальність (грец. потоз - тотожний, подібний, зехив - стать) - сексуальний потяг до особи тотожної статі та сексуальний контакт з нею. Гомосексологія почала інтенсивно розвиватися у 50-70-ті роки у США, поштовхом до цього були активізація громадсько-політичних рухів за права сексуальних меншин, прояви сексуального лібералізму в мас-медіа після гучних сутичок поліції з геями в Нью-Йорку. Можна розглянути такі напрямки досліджень гомо сексуальності.

Концепцію гомозвабливої матері висунув американський психіатр І. Байбер у 60-ті роки XX ст., доводячи, що домінантна, владна мати, яка виявляє гіперопіку до сина та емоційну відчуженість до чоловіка у зв'язку з його пасивністю і слабкістю, є причиною побоювань хлопчика гетеросексуальних зв'язків і чоловічої ролі. Порівнявши історії сімейного виховання 106 гомосексуальних та 100 гетеросексуальних чоловіків, він дійшов висновку, що більшість гомосексуалів мали теплі, ніжні стосунки з матерями, які зневажливо ставилися до своїх чоловіків. На його думку, гомосексуальні потяги породжувались у цих випадках "Едіповою" тривожністю - ревнощами до матері, побоюванням і жалістю до батька, прагненням його захистити.

Неврогенна умовно рефлекторна теорія схиляється до поєднання певних біологічних факторів (наприклад, особливостей статевого дозрівання) із соціальними (порушенням статеворольової поведінки в сім'ї), на тлі якого зароджуються гомосексуальні орієнтації. Однією з причин гомосексуальної поведінки є взаємодія біологічних факторів з особливостями соціально-психологічного нитку індивіда в критичні періоди онтогенезу. [17, с 97-101]

Гомосексуальна активність у жодному індустріально розвинутому чи малорозвинутому суспільстві не є домінуючою формою.

Вихідним з поняття гомосексуалізму є поняття гомообії, яке Т.В. Говорун трактує так: гомофобія - почуття страху або відрази до гомосексуальних індивідів упереджене ставлення до людини через її гомосексуальні орієнтації. Цей термін вперше ввійшов у вжиток в 1972 завдяки журналістові Мартіну Веінбергу. Гомофобія є складовою гетеросексизму - переконання у тому, що вищим і єдино правильним способом реалізації сексуальної функції є гетеросексуальні стосунки [17, с.106].

Стереотипні уявлення про фемінність геїв і маскулінність лесбійок базуються на плутанині понять "ґендерна роль" і "статева належність [17, с.109].

Отже розглянувши даний підпункт можна ще з більшою впевненістю говорити про важливість впливу соціалізації на майбутню ґендерну поведінку.

1.4 Фактори ґендерної соціалізації

Як уже видно з вищевикладеного матеріалу більшість дослідників притримується думки що ґендерна поведінка є набутою в процесі соціалізації.

Факторами соціалізації є одночасно і фактори середовища, що впливають на формування особистості. Проте на відміну від соціалізації чинники формування особистості доповнюються ще біологічним чинником. Йому в зарубіжній педагогіці у цілому ряді випадків відводиться першорядна роль. Так, на думку окремих учених, середовище, навчання і виховання є лише умовами для саморозвитку, прояву природно-обумовлених психічних особливостей [29, с.1]

Т.В. Говорун визначає таке поняття ґендерної соціалізації:

Ґендерна соціалізація - засвоєння та відтворення притаманних певному соціальному довкіллю статево співвіднесених нормативів поведінки [10, с.22].

Т. Шибутані визначає соціалізацію як процес, за допомогою якого люди навчаються ефективно брати участь у соціальних групах. Особистість соціалізована, коли вона здатна брати участь у погоджених діях на основі конвенціональних норм.

Г. Андрєєва дає таке визначення: "Соціалізація - двосторонній процес, що включає в себе, з одного боку, засвоєння індивідом соціального досвіду шляхом входження в соціальне середовище, систему соціальних зв’язків; з іншого - процес активного відтворення індивідом системи соціальних зв'язків завдяки його активній діяльності, активному включенню в соціальне середовище" [29, с.1].

Суть соціалізації А.В. Фурман вбачає у привласненні особою суспільного досвіду, соціальних норм і цінностей, у тому числі й відповідних ролей та функцій. По-перше, у соціальних ролях закріплені норми і правила окультуреної поведінки у вигляді рольових експектацій, тобто нормативних вимог до виконання цих ролей. По-друге, рольова поведінка - найважливіший вид соціального діяння, де ролі відіграють роль засобу долучення особистості до групи, соціуму, а також форма соціальної адаптації та особистішого самоствердження. [15, с.42].

Процес ґендерної соціалізації є співпрацею досвідчених чоловіків і жінок з дітьми у набутті ними важливих для життя в дорослому світі статевовідповідних знань, умінь, навичок. Набуття тендерної ідентифікації та освоєння певного типу статеворольової поведінки активізують такі важливі психологічні механізми, як спрямування, моделювання, підкріплення та пізнання.

Спрямування. Суть його полягає в організації "жіночого" чи "чоловічого" навколишнього мікросередовища дітей. Дорослі створюють для дитини середовище, яке, на їхню думку, відповідає статевій належності.

Моделювання. Реалізується воно в освоєнні нав'язуваних соціумом певних моделей статеворольової поведінки.

Заохочення (підкріплення). Особливістю цього психологічного механізму є винагорода дитини за дотримання певного типу поведінки: похвала від батьків, учителів, інших дорослих. Це посилює ту поведінку, якої навчають дитину [17, с.22-23].

При соціалізації особистості діють умови, які називають факторами. З відомих факторів вивчені далеко не всі, а знання про ті, які досліджувалися, досить мізерні й нерівномірні. Більш-менш вивчені умови або фактори соціалізації об’єднують у 4 групи.

Перша - мегафактори (від англ. "мега" - "дуже великий") - космос, планета, світ, які в тій чи іншій мірі через інші групи факторів впливають на соціалізацію всіх жителів Землі.

Друга - макрофактори (від англ. "макро" - "великий"), що впливають на соціалізацію країни, етносу, суспільства, держави.

Третя - мезофактори (від англ. "мезо" - "середній), які дозволяють виділяти групи людей за: місцевістю і типом селища, в яких вони живуть (регіон, село, місто); приналежністю до слухачів тих чи інших мереж масової комунікації (радіо, телебачення тощо); належності до певних субкультур.

На соціалізацію впливають мезофактори як прямо, так і опосередковано через четверту групу - мікрофактори. До них належать фактори, що безпосередньо впливають на конкретних людей - сім’я, сусіди, групи однолітків, виховні організації, різні громадські, державні, релігійні, приватні і контр соціальні організації, мікросоціуми [29, с.1-2]

Процес соціалізації статі починається з народженням дитини: відповідь на питання "Хто народився: хлопчик чи дівчинка?" втілює у собі закарбовану в приписи поведінки конкретну програму ґендерного виховання. Початком її є блакитна чи рожева стрічка, якою породілля перев'язує конверт з новонародженою дитиною. Уже у 5-6-річному віці діти чітко розрізняють ігри для хлопчиків і дівчаток. У розмовах з дітьми про майбутнє дорослі, як правило, диференціюють їхнє призначення у сім'ї та суспільстві. Хлопчиків здебільшого орієнтують на кар'єру, соціальні ролі у професійній, громадсько-політичній сфері. Рольові орієнтації доньок обмежуються створенням сім'ї, майбутніми побутовими обов'язками Первинною, домінуючою роллю, з якою ідентифікують дівчаток, є мати, що формує у дівчинки образ материнства та відповідну тендерну поведінку [27].

Свою статеву приналежність дитина осмислює дуже рано уже приблизно до трьох років. Важливу роль грає порівняння себе з однолітками. Інтерес до своїх статевих органів в 2-4 роки також природне явище. Він продиктований інтересом до свого тіла взагалі. Дівчатка намагаються наслідувати своїх мам: носять туфлі на високих підборах, фарбують губи, грають в "доньки-матері". Хлопчики багато в чому хочуть походити на свого батька: "читають" газету на дивані, показують свою силу. Після усвідомлення того факту що всі люди різні наступає період гострих питань [19]. Але не всі діти звертаються з цими питаннями до батьків, вони можуть отримати інформацію з інших джерел (друзі, телебачення). При отриманні інформації про свою статеву приналежність важливу роль також відіграють казки, кі всі батьки читають дітям.

За результатами дослідження проведеними О. Здравомисловою, К. Герасимовою та Н. Троян можна описати ґендерні стереотипи в літературі для дошкільників в російських казках. Вони говорять про те що Дискурсивний ґендерний аналіз дозволив виділити дві версії традиційного стереотипу: базовий патріархатний і так званий російський традиційний (умовно матріархатний). У ролі базового ґендерного стереотипу виступає патріархатний. Як правило, героїня демонструє вміння, виконує завдання, яке стосується домашньої сфери, а молодець пускається в подорож, в авантюрний пошук, у великий світ [21].

З дорослішанням підлітки освоюють нові ґендерні ролі. Образ жінки, наприклад, значною мірою починають доповнювати героїні популярних серед юнацтва журналів, які орієнтують дівчаток на ролі "крутої", стильної дівчини, сексуальної партнерки, вмілої господині тощо, обминаючи ролі громадські, соціальні [20]. У цілому ґендерна ідентичність підлітків обох статей відповідає соціальних нормам (орієнтація на емоціонально-експресивний стиль життя, на міжособистісні взаємини). Але протягом всього підліткового віку ґендерна ідентичність дівчинки в відміну від хлопчика представлена в контексті "відсутності" будь-якої компетентності: перевага в романтичній сфері у молодших підлітків-дівчаток згладжується до старшого підліткового віку. Даний факт пов’язують з особливістю розвитку особистості жінки в патріархальній культурі, де жінкам, за даними ряду досліджень, притаманне відчуття власної вторинності відношенню до чоловіка, що виявляється в заниженої самооцінки, низькому рівні домагань, пасивності, відсутності прагнень до самореалізації в професійній сфері. Тим не менше саме в рамках "жіночої культури", що володіє більш"плаваючими" кордонами і менш контрольованої з боку агентів соціалізації, можливий нестандартний ґендерну досвід, який надалі призводить до соціальної творчості, розширюючи звичні уявлення про ґендерний устрій світу. [38,c.58].

Основними чинниками тендерної соціалізації, як і соціалізації загалом, є сім'я, середовище однолітків, ЗМІ, дитячі установи. Діти схильні відтворювати сценарій життя батьківської сім'ї, особливо у засвоєнні ґендерних ролей. Сім'я - це мала нуклеарна група, що складається з батьків і дітей, які живуть разом, спільно ведуть домашнє господарство і взаємопов'язані між собою емоційно, економічно та духовно. Традиційна сім'я побудована на домінуванні однієї статі, як правило, чоловічої, на чіткому розподілі ролей і видів діяльності, згідно з яким чоловік матеріально забезпечує добробут сім'ї, утримує дружину й дітей, а дружина виховує дітей, веде домашнє господарство й у всьому підпорядковується чоловікові. Ролі батька/матері є центральними тендерними ролями у процесі соціалізації дітей традиційної сім'ї, в якій батько виконує предметно-інструментальні, а мати - емоційно-експресивні ролі [17, с.27]. Про вплив матері на формування статево рольової поведінки обговорено багато, а Н.Е. Харламенкова провівши дослідження визначила такі особливості впливу батька на даний феномен. В підлітковому віці спостерігається слабка диференціація ґендерних ознак. У період юності акцентуація маскулінних і фемінінних ознак ідентичності значно зростає і стає специфічною для людей різної статі. Значну роль у цьому процесі відіграє батько. Механізми впливу батька на дітей розного віку та статі неоднакові. У відносинах з дівчатками / дівчатами батько реалізує стратегії розототожнення дочки з матір'ю і механізм підтримки фемінінності. У комунікації з хлопчиком / юнаків батьківське вплив вияв ¬ ти в проекції на сина рис мужньості і в реструктурування відносин сина з матір'ю. Діада "мати-син" розглядається від ¬ ком як адекватне психологічний простір, в рамках якого можливе первинне накопичення маскулінного досвіду.

Різноманітність та специфіка емоційних відношень сина / дочки з матір'ю / батьком створює оптимальний афективно-потребностний фон, що сприяє реалізації материнських і батьківських функцій. Відсутність необхідних для розвитку дитини батьківських ресурсів обмежує можливості функціонування кожного з учасників цього процесу - самої дитини, батька і матері [45, с.63].

За масовістю впливу провідним джерелом спрямування тендерної поведінки є засоби масової інформації, зокрема телебачення, яке часто транслює стереотипні зображення чоловіків і жінок. Жінки на телеекрані часто фігурують у романтичних, подружніх, сімейних ролях, вони емоційні, залежні, довірливі, не здатні протистояти несприятливим обставинам. Чоловіки частіше відіграють керівну роль у сім'ї, вони раціональні, активні, сильні духом, здатні на вчинок у протистоянні труднощам. [26]

Такі стереотипні зображення породжують у дітей стереотипні погляди на ролі чоловіків і жінок [17, с.30].

Отож можна говорити про те що особливості рольової соціалізації - це не лише освоєння суспільних очікувань у самоздійсненні певного вчинення, а й рольовий розвиток особистості, формування чіткого психологічного репертуару ролей як соціальних, так і особистісних. [41]

Серед великої кількості освоєних людиною ролей виняткове значення мають статеві та ґендерні ролі, що безпосередньо пов'язані з усвідомленням себе представником певної статі з її нормативами поведінки. Статеві та ґендерні ролі, накопичуючись і самоорганізуючись, на новому рівні розвитку особистості виявляються як ідентичності, тобто як найістотніші характеристики людини, без яких вона не може існувати як свідома соціальна автономність, повноцінна особистість. Ідентичність - це збереження і підтримка особистістю власної цілісності, тотожності, нерозривності історії свого життя, а також стійкий образ "Я", усвідомлення в собі певних особистісних якостей, індивідуально-типологічних особливостей, рис характеру, способів поведінки, що визнаються своїми, достовірними [14].

За визначенням Е. Еріксона, ідентичність базується на відчутті тотожності самому собі та неперервності свого існування в часі і просторі, а також на усвідомленні, що цю тотожність і неперервність визнає оточення [28, с.65].

А.Ф. Філатова виділяє в своїй роботі чоти рівні статевої ідентичності на основі стадій розвитку за Фрейдом:

Перший - его-ідентичність: розвиток визначається біологічними детермінантами. Це - біологічна стать, темперамент, фізичні показники, еволюційні фактори; у хлопчиків - засвоєння простору, у дівчаток - збереження при знаків (В.А. Геодякян). В віковій періодизації перший рівень охвачує немовлячий період та початок раннього дитинства. По Фрейду - це оральна стадія, задачами цієї стадії являється відокремлення себе від материнського тіла. На даному етапі складається базова ідентичність.

На другому рівні формується особиста статева ідентичність На цьому рівні дошкільник порівнює себе, свої риси характеру з поведінкою хлопчиків та дівчаток взагалі. До трьох - чотирьох років статева приналежність дитини асоціюється з певною соматичною поведінкою та властивостями. В ролі гностичного апарату виступає схема тіла. Крім того і батьки та соціум уже починають формувати риси характеру притаманні хлопчикам чи дівчаткам. За Фрейдом - це анальна стадія, коли дитина навчається самоконтролю та акуратності; та фалічна стадія, задачею якої являється ідентифікація з дорослими тієї ж статі, що виступають в ролі прикладу для наслідування. Таким чином, біологічний темперамент дитини уже на другому рівні становлення статевої ідентичності подавляється в відповідності з нормами і стереотипами соціуму, при формуванні характеру дівчинки чи хлопчика

На третьому рівні (6-7 р. та молодший школяр) формується статева соціальна ідентичність і соціальні фактори привертають все більший вплив.

По Фрейду - це латентний період, задачею та досвідом якого являється розширення соціальних контактів з однолітками. На даному етапі дитина співвідносить себе, свою реальну поведінку з поведінкою інших дівчаток та хлопчиків.

І на останньому четвертому рівні що захвачує підлітковий та юнацький вік формуються статеві ідеали. На цьому рівні характер дитини набуває постійних Рис. По Фрейду - це геніальна стадія психосексуального розвитку. Задачами та досвідом, що відповідають даній стадії являється встановлення інтимних стосунків чи закоханість, а також свій трудовий внесок в суспільство [43].

Рольова ідентичність - це усвідомлення себе суб'єктом психологічних ролей, яких, на думку Чед Гордон, є п'ять видів:

1) статева ідентичність, в основі якої лежить тендерна ідентифікація людини як чоловіка або жінки, є однією з найістотніших і становить підґрунтя статево-рольової ідентичності, що пов'язана з такими ролями, як "незаймана", "нечепура", "скромник" та ін.;

2) етнічна ідентичність, тобто ідентифікація людини як члена расової, релігійної, національної спільноти, мовної групи, субкультури або іншої соціальної структури, від якої залежать цінності і стилі міжособистісної взаємодії людей;

3) ідентичності членства, що базуються на зв'язку між людиною й організаційним життям суспільства завдяки всім формам групової єдності ("студент", "член правління", членство у специфічних гуртках, кампаніях, кліках і групах);

4) політична ідентичність, що ґрунтується на таких самохарактеристиках, як ліберал, консерватор, радикал або соціаліст; від Я-концепції політичного лідера, переможеного або миротворця розвиваються типові паттерни ставлення людей до конкуренції, влади і прийняття загальнодержавних рішень;

5)професійна ідентичність - система рольових ідентичностей щодо роботи як у домашньому господарстві (дружина, батько, діти), так і за його межами (адвокат, водопровідник, науковець тощо); особистість і пов'язана з нею Я-концепція ("чесна людина", "працелюб") є найбільш значущими у системі ідеалізованих рольових ідентичної гей особи. [50]

Отже ґендерна соціалізація - процес засвоєння індивідом тендерної культури того суспільства, в якому він живе, своєрідне суспільне конструювання психологічних відмінностей між статями. Соціалізація статі - це своєрідний проект соціальної активності дитини як статевої істоти, тендерний сценарій її життя на майбутнє. Освоєння ґендерної культури зумовлене багатьма взаємопов'язаними соціальними чинниками [17, с.31].

1.5 Характер ґендерних ролей у шлюбі чоловіків та жінок

Найпершим фактором будь-якого впливу на дитину з моменту народження є, звісно, батьки. Процес ґендерної соціалізації теж починається з них. Ті норми статево-рольової поведінки, що ми використовуємо вже в свідомому віці були привиті нам з дитинства, саме цими нормами і визначаться феномен ґендерно-рольової ідентифікації. Потрібно відмітити, що набуваючи тих чи інших рис ґендерної ідентифікації, ми підпадаємо під ті чи інші ґендерні стереотипи, що впливають на нашу роботу, сімейні стосунки та інші аспекти повсякденного життя. Ґендерні стереотипи прийняті всіма членами суспільства, тому що, незважаючи на те, що на рівні свідомості ми від них відмовляємося, ми як і раніше чинимо відповідно до них і бачимо, як інші люди роблять теж саме в повсякденному житті, в якій чоловікам і жінкам відводяться нерівні ролі і статус. Точно так ґендерні стереотипи тиражуються у засобах масової інформації, і неправильні уявлення все ж проникають у наші судження і думки, хоча ми цього не усвідомлюємо. В результаті вважається, що чоловіки і жінки мають стереотипні риси. Навіть коли об'єктивні факти йдуть в розріз із загальноприйнятою думкою, ми як і раніше вважаємо його правильним [6].

Оскільки стереотипи стають якщо не явними, то непрямими цінностями, чоловіки і жінки намагаються культивувати в собі стереотипні риси. Цей тиск, який підштовхує до бажаної поведінки, підкріплюються ще й тиском нерівного статусу чоловіків і жінок і тиском очікувань спостерігачів. Насправді люди намагаються підтримувати такий образ "Я", щоб він був соціально бажаним і в той же час відповідав їхній думці про самих себе. Незважаючи на те, що зазначені мотиви можуть вступати в конфлікт, вони спільно сприяють ґендерно-стереотипній поведінці, таким чином, створюючи ще один доказ "істинності" стереотипів і ще одне справджене пророцтво. Оскільки стереотипи є цінностями, то як чоловіки, так і жінки поводяться на людях більш стереотипно, ніж без свідків. Проблема, створювана стереотипами і пророцтвами, що самі справджуються полягає в тому, що вони змушують нас вірити в стереотипні думки навіть тоді, коли стереотипні риси насправді не існують. Перцепції і дії людей обумовлені їх обізнаністю про соціальні очікуваннях і практиках, які в той же час визначаються їх поведінкою. [3] Незважаючи на те що, на усвідомлюваному рівні ми віримо в рівність статей, традиційні стереотипи в закодованій формі зберігаються в інформаційних структурах або схемах, які не усвідомлюються нами і автоматично керують сприйняттям, інтерпретаціями, судженнями, спогадами і ставленням до чоловіків і жінок. Згідно стереотипів чоловіки описуються компетентними і володіють якостями, необхідними для того, щоб стояти при владі, а жінки - як чутливі і чуйні, вважається також, що представникам кожної статі бракує якостей, типових для представників протилежної статі. Ми схильні помічати й запам'ятовувати ту інформацію і робити такі висновки, які узгоджуються з нашими схемами; ми вважаємо таку інформацію більш актуальною, цінною що заслуговує більшої довіри [31]. По-перше, ми "бачимо", ніби чоловіки і жінки мають стереотипні риси, незалежно від реального стану речей, і, таким чином, помилково подумки "підтверджуємо" стереотипні пророцтва. По-друге, ми ставимося до чоловіків і жінок так, ніби їм властиві стереотипні риси. Оскільки люди схильні вести себе так, щоб відповідати очікуванням спостерігачів, то їх поведінка насправді служить підтвердженням пророцтв, і в стереотипах з'являється крупиця істини. По-третє, стереотипи змушують нас віддавати перевагу чоловікам в якості керівників і чекати, що жінки будуть мати підлеглий статус. У результаті поведінка, необхідна для виконання керівної ролі, здається типово маскулінною, а поведінка, необхідна в підлеглому положенні, - фемінінною [22]. Традиційні ґендерні стереотипи фактично є характеристиками статусу. Оскільки чоловіки і жінки до цих пір мають нерівний статус, всі ми в наших соціальних взаємодіях чинимо відповідно до стереотипів і кожен день бачимо, як інші теж слідують їм. Така поведінка і такі спостереження є головним підтвердженням стереотипних пророцтв. Стереотипи відбивають розбіжності у статусі і в той же час сприяють їх збереженню [48].

Відповідно до теорії соціальних ролей (А. Іглі) багато ґендерних відмінності є продуктами різних соціальних ролей, які підтримують або пригнічують в чоловіках і жінках певні варіанти поведінки. Ульям і Бест припустили, що стереотипи про ґендер розвинулися як механізм для підтримки статево-рольової диференціації. На їхню думку, жінка прийшла до ролі домогосподарки тому, що догляд за немовлям накладав обмеження на її мобільність, а ведення домашнього господарства прекрасно задовольняло вимогу залишатися вдома. Виявивши, що такий розподіл ролей дуже зручно, суспільство намагається переконати себе в тому, що ці ролі підходять їх носіям. Для цього воно породжує вірування про якісь якостях чоловіків і жінок, які служать для обґрунтування того, що їх ролі підходять їм як не можна краще. Усталені, ці вірування починають служити нормами поведінки для дорослих і моделями для соціалізації дітей [25].

Сім'я в сучасних умовах розглядається в трьох іпостасях. На рівні суспільства вона виступає як соціальний інститут, з властивими йому місцем і роллю, і виконує ряд специфічних функцій, в першу чергу таких, як виховання дітей. Сім'я - це мала соціальна група, якій властиві згуртованість, єдність членів сім'ї, сімейні відносини, традиції та ін. І, нарешті, по-третє, родина - це сфера життєдіяльності і задоволення певних потреб людини. Шлюб - це історично змінювалася соціальна форма відносин між чоловіком і жінкою, за допомогою якої суспільство впорядковує і санкціонує відносини між чоловіком і жінкою [23].

У наш час перед жінкою стоїть проблема вижити і зберегти сім'ю при ситуації, що створилася. Широко поширені патріархальні погляди на місце жінки в суспільстві створюють додаткові труднощі. Досить складними є відносини між подружжям, між батьками та дітьми. Суспільство не сприяє вихованню у дітей шанобливого ставлення до матері, професійної діяльності батьків, необхідності спільними зусиллями вирішувати побутові проблеми. [30] Широко розповсюджується наркоманія та алкоголізм приводять часом до неможливості раціональної організації відпочинку сім'ї, використання колективних форм виховання підростаючого покоління в поєднанні з сімейними [40].

В даний час розподіл домашніх обов'язків на ґендерній основі є симптомом триваючої ґендерної нерівності та ґендерно-рольової соціалізації. Традиційне розподіл робіт по дому може також сприяти підтриманню низького статусу жінок. Дитині очевидно, що людина, що працює весь день і зобов'язана, повернувшись додому, готувати і робити прибирання, має нижчий статус, ніж той, хто працює весь день, але кому не доводиться виконувати ці обов'язки після повернення додому. Діти можуть тоді зробити висновок, що жінки дійсно повинні знаходитися в підпорядкованому положенні, інакше вони б не мали цей більш низький статус. Головна сфера діяльності жінки в сім'ї - домашня праця. [1]. Покладання тягаря догляду за дітьми та домашньої роботи на жінок також заважає їм реалізувати свої організаційні та політичні можливості. Жінки-управлінці рідше виходять заміж і заводять дітей, ніж жінки які не займають керівних посад. Причиною цього може бути те, що працюючі жінки виявляються нездатними затримуватися на виробництві, працювати по вихідним або відправлятися у відрядження і частіше відсутні на роботі в зв’язку з необхідністю догляду за дітьми або їх хворобою. Крім того, виробничі керівники часто не бажають просувати жінок по службі, припускаючи, що їх сімейні обов'язки і роблять їх менш відданими організації. Ще одна причина необхідності зміни традиційного поділу домашньої праці полягає в тому, що конфлікти з приводу виконання домашніх обов'язків і догляду за дітьми є основним джерелом напруги в відносинах між подружжям. Невизначеність норм, що регулюють в даний час шлюбно-сімейні, в тому числі рольові відносини, ставить перед сучасною сім'єю ряд соціально-психологічних проблем [5].

У кожній сімейній підсистемі існують певні правила, які визначають, хто і як виконує сімейні функції, тобто зовнішні (сімейні) та внутрішні (індивідуальні) межі сім’ї. Наприклад, батьківська підсистема передбачає прийняття певних рішень щодо дитячої підсистеми. Інші системи розрізняють за ознаками статі, віку, цінностей та інтересів. Таким чином, члени сім’ї можуть бути учасниками одразу кількох сімейних підсистем - батьківської, подружньої, дитячої, чоловічої, жіночої тощо [9].

У подружній підсистемі розрізняють чотири основні подружні ролі - " сексуальний партнер ”, " друг ”, " опікун", " захисник ”, під час виконання яких реалізуються відповідні потреби: сексуальні, побутові, потреби в емоційному зв’язку, теплих стосунках, опіці. При цьому характер подружніх стосунків багато в чому визначається взаємодоповнюваністю цих ролей (наприклад, якщо в одного з партнерів сильно виражена потреба в захисті, інший має відігравати роль захисника для задоволення цієї потреби) [42]

Згідно з іншою класифікацією існують подружні ролі традиційні, товариські та ролі партнерів, від узгодженості яких залежать особливості взаємин подружжя. Так, традиційні ролі передбачають з боку дружини народження і виховання дітей, створення домашнього затишку і ведення домашнього господарства, пристосування до залежності і терпимість до обмеження сфери діяльності. З боку чоловіка вимагається прийняття основних рішень, підтримка сімейної влади і контроль, економічна безпека і захист сім’ї, емоційна вдячність дружині за пристосування до залежності.

Товариські ролі потребують від подружжя забезпечення моральної підтримки і сексуального задоволення, жвавого і цікавого спілкування один з одним і оточуючими.

Ролі партнерів потребують і від дружини, і від чоловіка економічного внеску в сім’ю згідно з розміром заробітку, спільної відповідальності за дітей, участі у веденні домашнього господарства і розподілу правової відповідальності [12].

Розглянемо найтиповіші сімейні ролі для подружжя [5].

.        Відповідальний за матеріальне забезпечення сім’ї. Така роль визначає комплекс обов’язків, пов’язаних із забезпеченням сім’ї необхідним рівнем добробуту.

2.      Хазяїн-господарка. Виконання цієї ролі передбачає організацію і ведення домашнього господарства.

.        Відповідальний за підтримку родинних зв’язків. Реалізація цієї ролі забезпечує організацію спілкування з родичами, участь у сімейних ритуалах і церемоніях.

.        Організатор сімейної субкультури. Ця роль орієнтує на формування у членів сім’ї певних культурних цінностей, інтересів і захоплень.

.        Організатор розваг. Виконання цієї ролі припускає ініціацію й організацію життєдіяльності сім’ї у сфері дозвілля.

.        Сексуальний партнер. Ця роль пов’язана з проявом активності у сфері сексуальних стосунків.

.        Відповідальний по догляду за дитиною. Виконання цієї ролі передбачає забезпечення дитині фізичного і психічного комфорту в перші роки її життя.

.        Вихователь. Ця роль передбачає розвиток особистості дитини.

.        Сімейний " психотерапевт". Ця роль включає дії, спрямовані на розв’язання особистісних проблем членів сім’ї.

Розподіл ролей у сім’ї може змінюватися залежно від обставин (народження дитини), особливостей професійної кар’єри тощо. Крім того, якість виконання сімейних ролей багато в чому залежить від міжособистісних стосунків і пов’язаних з ними міжособистісних ролей ("попелюшка", " клоун ”, " красень ” тощо).

Залежно від розподілу ролей виокремлюють сім’ї традиційні (патріархальні чи матріархальні), в яких один з членів подружжя є внутрішньо-сімейним лідером, активнішою стороною в подружніх стосунках і відносинах із соціумом, та егалітарні (від фр. - рівність), в яких ролі розподіляються з урахуванням конкретних інтересів і можливостей партнерів. При цьому спостерігаються вирівнювання функцій подружжя і відносно незалежне становище дітей.

Традиційна сім'я - це сім'я, де за подружжям відповідно до їх підлогою закріплені певні ролі - дружина виконує ролі матері та господині, чоловік в основному відповідальний за матеріальне забезпечення та сексуальні стосунки [9].

Так, наприклад, Седих К.В. в своєму авторефераті до докторської дисертації виокремлює такі типи конфігурацій стосунків у сім’ї що породжують відповідні типи взаємодії: залежний, сімбіотично-конфліктний, кумир сім'ї, конфліктний, опосередкований, альянсно-коаліційний, гармонійний. До факторів, які породжують ці типи взаємодії також відносяться: тип зв'язків в нуклеарній сім'ї та розширеній сім'ї; емоційна дистанція між членами нуклеарної сім'ї; тип границь нуклеарної сім'ї; позиція осіб юнацького віку в батьківській сім'ї; стратегія поведінки дитини в сім'ї.

Залежний тип взаємодії:

) конфігурація стосунків - "павутиння";

) зв'язки в нуклеарній сім'ї та розширеній сім'ї зверх-сильні та одночасно конфліктні;

) емоційна дистанція між членами нуклеарної сім'ї близька;

) границі нуклеарної сім'ї - закриті;

) позиція дитини юнацького віку в батьківській сім'ї - "адаптована дитина";

) стратегія поведінки - ЗП.

Симбіотично-конфліктний тип взаємодії:

) зв'язки в нуклеарній сім'ї та розширеній сім'ї зверх-сильні та одночасно конфліктні;

) емоційна дистанція між членами нуклеарної сім'ї близька;

) границі нуклеарної сім'ї - закриті;

) позиція дитини юнацького віку в батьківській сім'ї - бунтарська;

) стратегія поведінки - ЗХ.

"Зірковий":

) конфігурація стосунків: "Сонечко";

) зв'язки в нуклеарній сім'ї та розширеній сім'ї зверх-сильні;

) емоційна дистанція між членами нуклеарної сім'ї дуже близька, центр сім'ї - дитина, зв'язки між іншими членами сім'ї слабко виражені;

) границі нуклеарної сім'ї - закриті;

) позиція дитини юнацького віку в батьківській сім'ї "адаптована дитина".

"Опосередкований":

) конфігурація стосунків - опосередкована;

) зв'язки деяких членів відбуваються через третю особу (також члена сім'ї), не всі члени нуклеарної сім'ї безпосередньо зв'язані між собою;

) емоційна дистанція між членами нуклеарної сім'ї дуже близька;

) границі нуклеарної сім'ї - закриті;

) позиція - "адаптована дитина".

"Конфліктний":

) конфігурація стосунків - конфліктні;

) зв'язки достатньо емоційні та одночасно конфліктні між членами нуклеарної сім'ї;

) емоційна дистанція між членами нуклеарної сім'ї - різна;

) границі нуклеарної сім'ї - закриті або дифузні;

) позиція юнака - Х-П-А або А-Х.

"Альянсно-коаліційний":

) конфігурація стосунків - наявність альянсів або коаліцій між членами різних сімейних підсистем;

) зв'язки сильні в нуклеарній сім'ї та між нуклеарною та розширеною сім'єю;

) емоційна дистанція між членами нуклеарної сім'ї близька;

) границі між нуклеарною та розширеною сім'єю - дифузні;

) позиція дитини юнацького віку в батьківській сім'ї - "адаптована дитина".

"Гармонійний":

) зв'язки в нуклеарній сім'ї сильні та середні;

) емоційна дистанція між членами нуклеарної сім'ї близька;

) границі нуклеарної сім'ї - нормальні;

) позиція дитини юнацького віку в батьківській сім'ї - доросла;

) Стратегія поведінки - АП. [39]

У сучасній сім'ї фактично ролі розподіляються між чоловіком і дружиною переважно порівну. І хоча чоловіки і жінки часто погоджуються, що, коли працюють обидва партнера, повинно мати місце більш рівноправне розподіл обов'язків вдома, дослідження виявили відносно небагато прикладів поведінкових змін у цьому напрямку. Плек приходить до наступного висновку: наявні дані показують, що чоловіки більш психологічно залучені в сімейну, ніж у виробничу життя, і припускає, що ця залученість утворює основу для розширення участі чоловіків у виконанні домашніх обов'язків і догляду за дітьми. Однак він визнає, що чоловіки беруть відносно невелика участь у цих видах діяльності. Росс з колегами встановили, що чим вищий заробіток чоловіка, тим менш імовірно, що він бере участь у домашній роботі і догляді за дітьми, і чим вищий заробіток жінки, тим швидше він буде виконувати ці обов'язки. Існує думка, що чим більше заробляє дружина в порівнянні з чоловіком, тим меншу відповідальність вона несе за виконання домашніх обов'язків (крім догляду за дітьми). [19] На думку К. Девіса, перехід від традиційних форм сім'ї до сучасних зумовлений насамперед трансформацією соціокультурних норм високої народжуваності й поширенням норм низької народжуваності, інакше кажучи, зміною системи цінностей, а не зовнішнім тиском [10].

Але оскільки ґендер є своєрідною основою стратифікації суспільства, він здатен розкрити чимало сторінок історії окремої країни, розвитку її культури, нормативи людських стосунків, статус чоловіків і жінок у детермінації державного і сімейного устрою. Ґендерний фактор в історіографії сфокусований на взаємодії чоловіків і жінок на конкретних етапах життя етногрупи, та їхній позиції в сім’ї та суспільстві. [17, с.120] Тому проводячи дослідження ґендерної поведінки та її впливу на сімейний аспект життя потрібно передусім враховувати певні історичні характеристики місцевості роботи. Тож коротко охарактеризуємо історичні особливості місця жінки в Україні: [17c.120]

У 1996 р. відомий американський психолог Дженет Хайд проводила крос-культурні дослідження серед американських та українських студентів з метою встановлення ґендерних відмінностей у рефлексивних здібностях, частоті переживань різних емоційних станів та у вияві морально-психологічних оцінних ставлень. Ішлося про те, як часто, наприклад, переживають почуття незручності за мимовільну образу іншого юнак і дівчина. Як часто йому та їй стає соромно у зв'язку з допущеними промахами? Чи часто у них "щемить серце" у сентиментальних ситуаціях?

Отримані в Україні відповіді на ці та інші питання виявили схожість реакцій українських юнаків і дівчат, попри суттєву відмінність між американськими. [17c.120]

Для уточнення інформації про відмінність психології українських чоловіків і жінок Дж. Хайд вдалася до методу прямого інтерв'ювання людей літнього віку. Особливо часто вона зверталась із запитаннями до жінок, які торгували на київських базарчиках сільськогосподарською продукцією: "Скільки років ви у шлюбі? Хто у вашій сім'ї глава? Чи підпорядковане ваше життя служінню чоловікові? За ким у сім'ї останнє слово? Як приймаються сімейні рішення?" тощо. її найбільше вразив вік опитуваних жінок (жінки, яким на вигляд можна було дати 60-65 років, насправді мали всього 50-55), а також їх бадьорість, життєрадісність, серед них не було "битих чоловіком" жінок, про яких вона читала в матеріалах про Росію. [17c.120]

Психологія статевого, передусім чоловічого шовінізму історично не була притаманна українському етносу у сфері шлюбно-сімейних стосунків і певною мірою у сфері суспільного життя. Сімейно-шлюбна та соціально-правова сфери діяльності не були винятковим правом лише чоловіків. Жінка у цих питаннях не перебувала на другорядних ролях і, хоча сфера її провідної діяльності визначалась переважно функцією дітонародження та домогосподарювання, її сімейний і соціальний статуси були досить високими. [18]

Це підтверджують пам'ятки Київської Русі ("Повчання Володимира Мономаха", "Слово про закон, благодать та істину" Іларіона, "Руська правда" Ярослава Мудрого, "Слово про Ігорів похід", численні берестяні грамоти). Вивчення їх допомагає глибше осягнути моральні, релігійні, економічно-правові засади міжстатевих взаємин протягом X-XIII ст., зокрема статус жіноцтва. [17c.120]

Історики доводять, що в X-XIV ст. жінка мала право у виборі нареченого, на відмову батькам або сватам небажаного жениха, рівноправний із чоловіком статус при укладанні шлюбу, а в XVI - XVII ст. - право на свою частку у спадщині, її використання згідно з власною волею. Ці права мали як українки, що належали до вищих верств населення, так і прості селянки. [24]

"Правда" Ярослава Мудрого свідчить про правові та моральні норми укладання шлюбів у Київській Русі. Шлюби між чоловіком і жінкою різних соціальних станів були не дуже популярними, проте у разі статевих зносин зі служницею і народження нею дитини вона отримувала економічну підтримку й опіку. Жінка могла відхилити шлюбні домагання, не дати згоди на заручення. Після отримання згоди починали підготовку до весілля. Ритуал розрізання сиру на кусочки та його куштування означав укладання шлюбної угоди - домовленості між батьками про день заручин. З XIII ст. домовленості фіксували своєрідною шлюбною угодою. Порушення цнотливості не було пересторогою укладенню шлюбу. [17c.120]

Протягом своєї історії Україна не знала патріархальної сім'ї, яка була основним типом сімейного устрою на Сході і на Заході. Статево-рольова поведінка українок у сім'ї та суспільстві була далекою від залежності і підпорядкування чоловікові. Жінка вільно з'являлася сама або з чоловіком у товаристві, брала участь у святах, впливала на справи родини, громади. Особливо шанували становище вдови, коли та не брала шлюб удруге: вона ставала головою родини замість чоловіка, матеріально і психологічно опікувала дітей. [17c.120]

Україна часів середньовіччя чи не першою серед держав Європи домоглася того, що здебільшого її громадяни, в тім числі і жіноцтво, були письменними. [17c.120]

Культурні традиції Київської Русі у сфері шлюбно-сімейних відносин набули розвитку за часів Козацької республіки. У книзі "Українська жінка в XVI-XVII ст. "М. Мірза-Авакянц на основі аналізу архівних документів (Актів про шлюбне право і сімейний побут та ін.) наводить переконливі факти демократичних традицій у шлюбно-сімейних стосунках. [18]

". Тогочасна українка була повноправним членом громадянства, про охорону якого з боку фізичного, морального та матеріального закон дбав так само, як і про чоловіка; товариш, а не рабиня в подружнім житті, іноді ніжна і чула, іноді грубо матеріалістична, захоплена релігійними, науковими та іншими течіями або цілком віддана піклуванню про свою красу й розваги, врешті, злочинка, але завжди самостійна, з яскравою індивідуальністю, зі своєю волею, яка може вести однаково і до гарного, і до лихого, але ніколи не буває пригнічена та винищена". [17c.120]

Шлюбний договір спочатку укладали усно, а з XVII ст. і письмово, якщо молодим надавали у придане землю. Однією з особливостей тогочасних майнових відносин була практика надання молодій материзни - частки землі, яка передавалась у спадок тільки по жіночій лінії. Земля здебільшого була питанням, навколо якого вибудовувалася система шлюбної угоди та шлюбних звичаїв. У своїх майнових правах жінка майже нічим не відрізнялась від чоловіка, крім права одержувати урядові посади і проходити військову службу. Вона мала право на власне майно, одержане як віно, на спадщину по чоловікові. За литовськими статутами, які діяли в Україні протягом XVI - першої половини XVII ст., жінка мала право на спадщину (воно було обмежене 1/4 частиною з батьківського майна для всіх доньок).

Незалежність жінки виявлялася в її ініціативності під час сватання, оскільки закон дбав і про охорону особистих прав жінки, зокрема її волі уподобати чоловіка. Українка бувала у товаристві, мала змогу познайомитись і добре розпізнати чоловіка, з яким потім брала шлюб. [17c.120]

Попри вимогу закону, щоб дівчата виходили заміж лише з благословіння батьків або опікунів, у народі вважалось гріхом силувати дітей до шлюбу. [18]

Беручи шлюб і посідаючи почесне становище у родині, жінка хоч і перебирала прізвище чоловіка, проте не втрачала свого титулу і не відкидала свого прізвища. Ознакою самостійності заможної жінки була печатка, на якій карбували її герб та ім'я. [17c.120]

Українська сільська культура протягом сторіч поневолення царською Росією була осередком, у якому зберігались демократичні традиції у міжстатевих стосунках. Важко віднайти в українському фольклорі натяк на меншовартість жінки порівняно з чоловіком. [17c.120]

У статевій свідомості українців відсутні ригідні стереотипи маскулінності/фемінності, дихотомічність яких притаманна більшості етносів. Сердечність, м'якість, ніжність чоловіка ("Я ж тебе, милая, аж до хатиноньки сам на руках донесу", "Як не хочеш, дівчинонько, моєю бути, то дай мені таке зілля, щоб тебе забути") поєднується з активністю, незалежністю, самостійністю й рішучістю жінки, маскулінні якості якої не затінюють її фемінності. Маскулінність українського жіноцтва сягає корінням освіченості, дієвості, рішучості княгині Ольги, ідей незалежності та вольностей, що особливо поширились з часів Запорозької Січі. Як стверджують етнографи та історики, українська духовна традиція виробила своєрідний код характеру українки, в основі якого - розум, доброта, мужність, гідність. [18]

У шлюбно-сімейних стосунках, диференційованих за характером статево-відповідної діяльності, чоловік і жінка не переставали бути людьми з розвинутою індивідуалізацією статевих ролей. [24]

Етнокультурні особливості явищ ґендеру пов'язані з різними сферами, до яких належать мова і мовлення, де статева диференціація має свої критерії і ознаки. Між фемінною ідеалізацією та граматичною формою жіночого роду існує певний зв'язок, обумовлений історико-міфологічним фактором, а щодо України, то і соціальною специфікою становища жінки на різних історичних етапах. Емоційність як одна з рис української ментальності обґрунтована в концепції "філософії серця" ("кордоцентризму"). Домінування в українській ментальності фемінних якостей (емоційність, почуттєвість, сентименталізм тощо), які виявляються у переважанні морального буття над інтелектуальним, стимулювало прояви рис, які часто відігравали негативну роль в долі етносу: певна соціальна пасивність, необов'язковість, анархічність, невизнання авторитету, заздрість тощо. [17c.120]

Колективна підсвідомість українців містить чимало інших статево-рольових установок, пов'язаних з національною історією та культурою. На різних щаблях історії домінуючою тендерною рисою українців була пошана до волі жінки, партнерство статей, індивідуалізація характерів поза статевою належністю і взаємна довіра. [17c.120]

Отже ґендерні стереотипи суттєво впливають на наше особисте життя. Сучасний світ швидко змінюється і люди не завжди встигають до нього пристосуватись. Те саме сталось і з сімейними стосунками. Традиційні подружні стосунки є не завжди є актуальними, особливо тоді коли вони просто нав’язані суспільною думкою, а не розподілені між подружжям, згідно їх бажання і можливостей. Зміна в суспільстві ґендерних ролей,що розповсюдилась разом з прогресом, вимагає переглянути відповідність висунутих вимог до жінок, та перевірити відповідність ґендерно-рольової ідентифікації з орієнтацією на традиційні чи егалітарні (феміністичні) стосунки, а також згадати що психологія українців як етносу засвідчує, що їм не притаманний андроцентризм на рівні сімейного функціонування. Соціостатеві установки відображають національний характер взаємин статей, які історично вибудовувались на засадах біархатності, комплементарності сфер діяльності, пошани до жінки.

Висновок до першого розділу

Отже провівши аналіз теоретичних аспектів дослідження ґендерно-рольової поведінки особистості були розглянуті та визначені такі феномени:

). Ґендер - соціально-біологічна характеристика, за допомогою якої люди дають визначення поняттям "чоловік" і "жінка". Ґендерна поведінка формується в процесі соціалізації на основі ґендерних стереотипів, які в свою чергу поділяються на:

. стереотипи маскулінносі-фемінності,

. стереотипи пов’язані з відмінностями у змісті праці статей,

. стереотипи,що закріплюють сімейні та професійні ролі відповідно до статі,

. стереотипи, пов’язані з привабливістю, критеріями оцінки зовнішності чоловіка та жінки. У зв’язку з цим виділяють такі функції стереотипів як регулятивна, пояснювальна, ретрансляційна та виправдовуючи.

). Також поняття "ґендеру" було проаналізоване з точки зору різних психологічних теорій. Фрейд, вважав що "Анатомія - це доля"; Карл Густав Юнг - що в людині є як жіноче так чоловіче психологічне начало, К. Хорні заперечувала твердження Фрейда про відчуття жінкою неповноцінності,і критикувала багато його робіт, Ненсі Чодороу вважала, що процесі ґендерного виховання Фрейд недооцінював вплив соціуму, зокрема матері. В теорії структурно-функціонального аналізу Т. Парсона говориться про те,що лідерська роль чоловіка визначена його не здатністю народжувати та виховувати дітей, отже йому залишається спеціалізуватись в іншому,інструментальному напрямку. Біхевіористи пояснюють статево рольову поведінку людини як систему стимул - реактивних зв’язків, що закріплюють маскулінну та фемінну поведінку як вторинні умовні рефлекси. В теорії соціальних ролей Іглі говориться про те що різні для двох статей види досвіду, що виникають з ґендерних ролей, призводять до того, що навички і антитюди у чоловіків і дружин - почасти різняться, і саме на цьому ґрунтуються відмінності в поведінці. Представники когнітивного напрямку тлумачать статеву ідентичність як результат поетапного пізнання, поглиблення і розширення інформації про правила соціальної поведінки про себе як статеву істоту. Серед найрозповсюдженіших теорій ґендерної поведінки виділяють теорію Сандри Бем, що не лише створила методики визначення рис притаманних тій чи іншій статі, але й ввела поняття андрогінії. Найбіологізаторською в даному розділі можна вважати теорію біологічних та соціобіологічних концепцій, які представлені роботами Лайонел Тайгер і Робін Фокс, вони вважали що люди в своїй поведінці дуже схожі на приматів, але останні не відчувають тиску соціокультурних чинників, вони вважали, що домінування осіб чоловічого роду біологічно детерміноване і характерне для всіх тварин, у тому числі і людини. Останніми розглянуті теорії фемінізму, серед них виділяють: ліберальний фемінізм, соціалістичний (Марксистський) напрямок у фемінізмі, радикальний фемінізм, психоаналітичний фемінізм, постмодерністський напрямок у фемінізмі.

). При дослідженні ґендерної поведінки виділяють такі основні поняття: маскулінність, фемінність та андрогінність. Погляди на взаємозв’язок цих понять змінювалися, але їх суть завжди залишалася однаковою - вони відображають прийняті в соціумі лінії поведінки чоловіків та жінок. Також розглянуте поняття андрогінії це поєднанням в одній людині чоловічого та жіночого, згідно з даосистською філософією, "інь" (жіноче начало) та "янь" (чоловіче начало).

Оскільки біологічна стать в сучасному суспільстві не завжди відповідає психологічній введене таке поняття - транссексуали - це індивіди з розладами статевої тотожності, які досягли віку статевої зрілості. Також доволі часто постає питання чи відповідають гомосексуальні стосунки стандартним ґендерним ролям

Гомосексуальність (грец. потоз - тотожний, подібний, зехив - стать) - сексуальний потяг до особи тотожної статі та сексуальний контакт з нею.

Відповідно до поняття гомосексуалізму з’явилось поняття гомофобії:

гомофобія - почуття страху або відрази до гомосексуальних індивідів упереджене ставлення до людини через її гомосексуальні орієнтації.

В результаті розгляду даних понять був зроблений висновок,що геї та лесбійки відрізняються від гетеро сексуальних пар лише гомоеротичною спрямованістю а не ґендерними ролями.

). Ґендерна соціалізація - засвоєння та відтворення притаманних певному соціальному довкіллю статевоспіввіднесених нормативів поведінки.

При соціалізації особистості діють умови, які називають факторами:

Перша - мегафактор - космос, планета, світ, які в тій чи іншій мірі через інші групи факторів впливають на соціалізацію всіх жителів Землі.

Друга - макрофактори що впливають насоціалізацію країни, етносу, суспільства, держави.

Третя - мезофактори (які дозволяють виділяти групи людей за: місцевістю і типом селища, в яких вони живуть (регіон, село, місто); приналежністю до слухачів тих чи іншихмереж масової комунікації (радіо, телебачення) тощо.

Четверта група - мікрофактори. До них належать фактори, що безпосередньо впливають на конкретних людей - сім’я, сусіди, групи однолітків, виховні організації, різні громадські, державні, релігійні, приватні і контрсоціальні організації, мікросоціуми.

5) Проблема ґендерних стереотипів є актуальною на сьогоднішній день, вона породжує нові проблеми-на роботі, в стосунках. Тому важливо зрозуміти всі аспекти даного питання. Так наприклад те,що ми ніби то "бачимо", ніби чоловіки і жінки мають стереотипні риси, незалежно від реального стану речей, і, таким чином, помилково подумки "підтверджуємо" стереотипні пророцтва, ми ставимося до чоловіків і жінок так, ніби їм властиві стереотипні риси. Оскільки люди схильні вести себе так, щоб відповідати очікуванням спостерігачів, то їх поведінка насправді служить підтвердженням пророцтв, і в стереотипах з'являється крупиця істини. По-третє, стереотипи змушують нас віддавати перевагу чоловікам в якості керівників і чекати, що жінки будуть мати підлеглий статус. У результаті поведінка, необхідна для виконання керівної ролі, здається типово маскулінною, а поведінка, необхідна в підлеглому положенні, - фемінінною. Традиційні ґендерні стереотипи фактично є характеристиками статусу. Крім того у наш час перед жінкою стоїть проблема вижити і зберегти сім'ю при ситуації, що створилася. В залежності від розподілу ролей виокремлюють сім’ї традиційні (патріархальні чи матріархальні), в яких один з членів подружжя є внутрішньо сімейним лідером, активнішою стороною в подружніх стосунках і відносинах із соціумом, та егалітарні (від фр. рівність), в яких ролі розподіляються з урахуванням конкретних інтересів і можливостей партнерів. При цьому спостерігаються вирівнювання функцій подружжя і відносно незалежне становище дітей. А широко поширені патріархальні погляди на місце жінки в суспільстві створюють додаткові труднощі не лише для жінок.

Аналіз історичних документів, які фіксували майнові, сімейні права чоловіків і жінок, фольклорних творів, шлюбно-сімейних звичаїв, переконує, що українців з-поміж інших народів вирізняла егалітарність міжстатевих стосунків

1. Психологія українців як етносу засвідчує, що їм не притаманний андроцентризм на рівні сімейного функціонування. Соціостатеві установки відображають національний характер взаємин статей, які історично вибудовувались на засадах біархатності, комплементарності сфер діяльності, пошани до жінки.

2. Україна має історично сформовані етнопсихологічні передумови для досягнення тендерного паритету на сучасному етапі розвитку суспільства.

Розділ 2. Методичні засади дослідження ґендерно-рольової поведінки особистості

В даному розділі розглянуто методичні засади дослідження ґендерно-рольової поведінки особистості, описані такі методики дослідження статево рольової поведінки: "Методика дослідження маскулінності-фемінності" Сандри Бем, тест "Орієнтація на традиційні чи егалітарні стосунки".

2.1 Огляд і обґрунтування вибору методик дослідження

При розгляданні теоретичних аспектів дослідження ґендерно-рольової поведінки особистості аналізувались такі поняття як: ґендерні стереотипи, маскулінність, фемінність, андрогінія, та відносини особистостей різної статеворольової поведінки. Отже при виконанні методичної частини роботи підбір методик можна обґрунтувати з такої точки зору.

Методика дослідження маскулінності-фемінності Сандри Бем була створена для визначення того як доросла людина оцінює себе з точки зору ґендеру. Які риси їй найбільш притаманні: маскулінні, фемінні чи андрогенні.

Провівши тест "Орієнтація не традиційні чи егалітарні стосунки" можна визначити з якої саме точки зору, профеміністичної чи антифеміністичної, досліджуваний уявляє собі стосунки, та наскільки він є феміністично-орієнтованим.

 

2.2 Методика "маскулінності-фемінності" Сандри Бем

В ґендерній психології часто застосовують та досліджують поняття маскулінності та фемінності ці поняття характеризують, відповідно, чоловічу та жіночу поведінку, пізніше було введене поняття андрогінії, в якому поєднуються як чоловічі так і жіночі якості. Це поняття було введене автором даної методики Сандрою Бем.

Опитувальник був запропонований нею для визначення переважання маскулінних, фемінних, чи андрогенних рис у людей. Отже з його допомогою можна визначити які самі якості більше проявляються в поведінці особистості, так наприклад агресивність, чи навпаки дружньою. Отримана інформація є практичною, що робить даний опитувальник досить корисним. Він є дуже розповсюдженим, і незамінним при майже всіх ґендерних досліджень. Опитувальник можна застосовувати на тих, чия ґендерна поведінка уже сформувалась. Також за його допомогою можна дослідити в результаті яких впливів формується статево-рольова поведінка (застосовуючи його на людях що виросли в різних соціальних умовах).

Методика складається з 60 тверджень біля яких пропонується поставити цифру за мірою вираженості тих чи інших якостей. На основі результатів отримується рівень фемінності-маскулінності.

 

2.3 Тест " Орієнтація на традиційні чи егалітарні стосунки" (за описом Т.В. Говоруна)

В сучасному суспільстві часто досліджується проблема ґендерної поведінки, але, звісно, в контексті міжособистісних стосунків. Дана методика досліджує таке поняття як феміністична орієнтація в стосунках.

Тобто погляди особистості на традиційність чи фемінність взаємовідносин у сім’ї. Дана тема є досить актуальної по скільки сім’я є важливою складовою суспільного життя. Отже результати методики допоможуть визначити якому стилю взаємовідносин в сім’ї досліджуваний надає перевагу.

Методика складається з 40 тверджень біля яких досліджуваний повинен поставити міру в якій він з ними згоден. Після обробки результатів можна буде робити висновок про те чи орієнтований досліджуваний на профеміністичні чи анти феміністичні стосунки. Актуальність даних результатів є не лише науковою, а може допомогти також в практичній діяльності психолога, наприклад з’ясувати причини конфліктів в сім’ї. Дана методика може застосовувати на багатьох особистостях, але з уже устаткованими ґендерними стереотипами.

Висновок до другого розділу

Проаналізувавши результати даного розділу можна говорити про те,що ґендерні феномени охарактеризовані в першому розділі, є не просто теоретичними визначеннями, а особливостями ґендерної поведінки які можна дослідити на практиці. Наведені вище методики допомагають в цьому, а саме в дослідженні таких характеристик як маскулінність-фемінність та орієнтованість на тип стосунків у сім’ї. Практичність, звісно, є головною умовою у створенні теорій статево-рольової поведінки. І за допомогою даного розділу стало більш явним практичне застосування попередньо здобутих знань.

Розділ 3. Емпіричне дослідження впливу ґендерно-рольової ідентичності жінок на тип ставлення до сім’ї

В даному розділі розглянуті особливості поведінки жінок та чоловіків з різною ґендерно-рольовою ідентичністю, орієнтацією на різний тип стосунків у шлюбі; визначено взаємовплив та взаємозалежність вище описаних ґендерних феноменів.

3.1 Організація емпіричного дослідження

Метою даного дослідження було: визначити вплив ґендерно-рольової ідентичності жінок та чоловіків на тип ставлення до сім’ї

Завдання: - Охарактеризувати жінок та чоловіків з різною ґендерно-рольовою ідентичністю;

         Виявити орієнтацію на традиційний чи егалітарний тип стосунків у жінок;

-        Виявити взаємовплив та взаємозалежність між ґендерно-рольовою ідентичністю жінок та чоловіків та типом ставлення до сім’ї.

Дослідження було проведене за кореляційним типом - на основі отриманих результатів, по методиці Сандри Бем, вибірка буда розділена на 2 підгрупи, в залежності від статі, а потім кожна підгрупа була розділена іще на 3 частини в залежності від ґендерно-рольової ідентичності (маскулінний, фемінний, андрогенний); і на цій основі відбувався аналіз взаємозв’язку ґендерно-рольової ідентичності з орієнтацією на традиційний чи егалітарний тип стосунків.

Дослідження проводилось на студентках Полтавського національного педагогічного університету імені В.Г. Короленка, в ньому брали участь 102 студентка. Вік досліджуваних від 18 до 25-ти років. Дослідження проводилось з 29.02.2012 по 20.03.2012 та з 20.01.2013 по 03.02.2013.

Дослідження проводилось в декілька етапів:

)        На даному етапі відбувся відбір методик необхідних для досягнення поставленої мети дослідження, були обрані такі методики: "Методика дослідження маскулінності-фемінності" Сандри Бем, тест "Орієнтація на традиційні чи егалітарні стосунки".

2)      На другому етапі була сформована вибірка що складалася з 102 студентів. Вік досліджуваних від 18 до 25-ти років.

3)      На третьому етапі було проведене дослідження за обраними методиками.

)        На даному етапі відбувалась обробка первинних даних, вони були проаналізовані та відповідно згруповані та описані.

)        На останньому етапі були створені наочні матеріали, сформовані висновки, що відповідають поставленим меті та завданням.

 

Таблиця 3.2.1

"Методика маскулінності-фемінності"С. Бем

Тип ґендерно-рольової поведінки	Кількість жінок	Кількість чоловіків	Відсотки % Ж.	Відсотки % Ч.
Фемінний	35	4	68,6	7.8
Андрогенний	10	10	19,6	19.6
Маскулінний	6	37	11,8	72.5
∑=	51	51	100	100

Рис. 3.2.1 "Методика маскулінності-фемінності" С. Бем

Рис. 3.2.2 "Методика маскулінності-фемінності" С. Бем

В результаті дослідження за методикою Сандри Бем було виявлено, що більшість досліджуваних жінок мають фемінний тип ґендерно-рольової поведінки. Типовими фемінними якостями вважаються емоційність, м’якість, слабкість, турботливість, практичність, консервативність, інтуїтивність, реалістичність, комунікативність, сензитивність, эмпатійність. Для такої жінки важливо, щоб її зрозуміли, їй необхідно, щоб хтось розділив її почуття, висловив своє відношення до неї, психологічні стосунки для жінки важливіші, ніж результат діяльності. Тобто такі якості і такий тип поведінки в суспільстві вважається типово жіночим, тож отримані результати є типовими і очікуваними.

Дуже мало було виявлено жінок маскулінного типу ґендерно-рольової поведінки. Але цей тип був провідним для чоловіків. Типовими маскулінними якостями вважаються інтелект, раціональність, незалежність, активність, сила (як фізична, так і психологічна, чи сила характеру), авторитарність, агресивність, стриманість в емоційних проявах, схильність до ризику, здатність до досягнень. Тобто дані риси вважають "чоловічими", тому жінок з таким типом поведінки не багато. Вони рідше потребують допомоги, частіше добре просуваються по кар’єрним ступеням, та є більш незалежними і самостійними.

Тривалий час вважалося, що маскулінність і фемінність - це протилежні полюси однієї шкали, тобто висока маскулінність розглядається як низька фемінність (і навпаки). В сучасних психологічних концепціях статі та статево-рольової поведінки ці властивості розглядаються, як відносно незалежні один від одного конструкти. Поєднання високого розвитку фемінності та маскулінності в одній людині (незалежно від її статі) дістало назву андрогінність. Аналізуючи отримані результати дослідження було виявлено андрогенний тип ґендерної поведінки у деяких досліджуваних. У психології особистості андрогінія розглядається як особистісна характеристика, не пов’язана з порушеннями статевого розвитку, статевої та ґендерної ідентичності або статево-рольової орієнтації. Розвинута андрогінія в людини, незалежно від її статі, передбачає багатий арсенал і гнучкість її ґендерно-рольової поведінки, високі соціально-адаптивні здібності та інші важливі якості. Наприклад, помічено, що обдарованим людям часто властива висока андрогінія. Крім того, вона може знімати обмеженість чоловічих і жіночих ґендерних ролей, знижувати внутрішні конфлікти, пов’язані з неприйняттям своєї другої сутності. Андрогінна модель статевих і ґендерних ролей має перевагу перед іншими моделями, хоча й вона не досконала.

3.3 Аналіз особливостей орієнтації на традиційні чи егалітарні стосунки у жінок та чоловіків у сім’ї

Результати дослідження орієнтації на традиційні чи егілітірні стосунки за методикою "Орієнтація на традиційні чи егалітарні стосунки" відображені в таблиці 3.3.1, та діаграмі (Рис. 3.3.1 та Рис. 3.3.2)

 

Таблиця 3.3.1

"Орієнтація на традиційні чи егалітарні стосунки"

Орієнтація на тип стосунків	Кількість жінок	Кількість чоловіків		Відсотки % Ж.	Відсотки % Ч.
Егілітарний (феміністичний)	33	19		64,8	37.3
Традиційний	18	32		35,2	62.7
∑=	51	51	100		100

Рис. 3.3.1 "Орієнтація на традиційні чи егалітарні стосунки у жінок"

Рис. 3.3.2 "Орієнтація на традиційні чи егалітарні стосунки у чоловіків"

Як видно з діаграми 3.3.1 більшість жінок орієнтовані на егалітарні стосунки, тобто феміністично спрямовані, проте якщо поглянути на таблицю первинних результатів (подана у додатку Б) стане помітно,що дана феміністична спрямованість у стосунках не є радикальною, що можна пояснити сучасним станом суспільства та зміною в ньому місця жінки, а також історичними чинниками в Україні, які описані в розділі 1.5 Основним показником егілітарно спрямованої жінки є прагнення до рівноправ’я в стосунках, та розподілу домашньої роботи. Такі жінки зазвичай прагнуть самореалізувати себе і поза сім’єю, вони не приймають на себе обов’язків, що обґрунтовані лише біологічною статтю людини. Залежно від сили вираженості даної орієнтації можливі варіанти взяття на себе жінкою обов’язків голови сім’ї, але як вже було описано вище яскраво виражених результатів в даному дослідженні не було отримано.

Тип стосунків який довгий час був прийнятий в переважному суспільстві, як основний в даному дослідженні називається "традиційним" (патріархальний). Поглянувши на результати можна говорити про те, що жінок орієнтованих на такий тип відносин, менше ніж на егалітарний але не сильно. Такий тип стосунків в основі має патріархат - головенство чоловіка в сім’ї та підпорядкування йому жінки. Такі жінки краще самореалізуються в сім’ї, та повністю приймають на себе прийняту суспільством роль домогосподарки.

Проаналізувавши другу діаграму та таблицю можна побачити що більшість чоловіків спрямовані саме на патріархальний (традиційний) тип стосунків, що є зрозумілим - вони прагнуть до керівництва у сім’ї, але якщо поглянути на інший показник зрозумілим також стає те що 37,7% чоловіків прагнуть до рівноправного розподілу обов’язків, та не цураються спрямованості на егалітарний тип стосунків.

3.4 Характеристика типу ставлення до сім’ї у жінок та чоловіків з різними типами ґендерно-рольової поведінки

Завдання цього етапу полягало у здійсненні процедури порівняльного аналізу особливостей ставлення до сім’ї респондентів з різною ґендерно-рольовою поведінкою. Проаналізувавши зміст попередніх методик, можна відобразити тип ставлення до сім’ї жінок та чоловіків з різним типом ґендерно-рольової поведінки в таблиці 3.4.1, та наочно зобразити в діаграмі (Рис. 3.4.1).

 

Таблиця 3.4.1. Ґендерно-рольова ідентичність жінок з різними типами ставлення до сім’ї

Тип ґендерно-рольової поведінки	Тип ставлення до сім’ї
	Традиційний		Егілітарний
	Кількість жінок	Відсотки%	Кількість жінок	Відсотки%
Андрогенний	3	5,9	7	13,7
Фемінний	15	29,4	20	39,2
Маскулінний	0	0	6	11,8
∑	18	35,2	33	64,8

Рис. 3.4.1 Ґендерно-рольова ідентичність жінок з різними типами ставлення до сім’ї

 

Проаналізуємо отримані результати за допомогою коефіцієнта кореляції Пірсона.

В статистиці, коефіцієнт кореляції Пірсона (позначається "r"), є показником кореляції (лінійної залежності) між двома змінними X та Y, який набуває значень від - 1 до +1 включно. Він широко використовується в науці для вимірювання ступеня лінійної залежності між двома змінними.

Кореляція	Негативна	Позитивна
Відсутня	−0.09 до 0.0	0.0 до 0.09
Низька	−0.3 до−0.1	0.1 до 0.3
Середня	−0.5 до −0.3	0.3 до 0.5
Висока	−1.0 до −0.5	0.5 до 1.0

Коефіцієнт кореляції набуває значень від - 1 до 1. Значення +1 означає, що залежність між X та Y є лінійною, і всі точки функції лежать на прямій, яка відображає зростання Y при зростанні X. Значення - 1 означає, що всі точки лежать на прямій, яка відображає зменшення Y при зростанні X. Якщо коефіцієнт кореляції Пірсона = 0, то лінійної кореляції між змінними немає.

Коефіцієнт кореляції обчисляється за формулою:

де  - вибіркові середні і  - вибіркові дисперсії,.

Квадрат коефіцієнта кореляції, що є коефіцієнтом детермінації, обчислює частку варіативності змінної Y, яка пояснюється зміною X в простій лінійній регресії. Загальна варіація показників відносно їх середнього значення може бути представлена наступним чином

де  є середньозваженими значеннями регресії. Застосувавши математичні перетворення, отримаємо:

Далі, ми застосуємо умову методу найменших квадратів. Таким чином, рівняння кореляції між спостережними та середньозваженими значеннями регресії можуть бути записані так:

Звідси

Це рівняння показує частку варіативності Y, яка є лінійною функцією X.

Отже застосувавши коефіцієнт кореляції Пірсона ми отримали таки показник - 0,9921. Він вказує на наявність зв’язку між двома змінними: типом поведінки та типом сімейних стосунків.

Як бачимо з таблиці та діаграми для жінок з андрогенним типом статево-рольової ідентифікації більше притаманний егалітарна орієнтація на стосунки, що є логічним по скільки - жінки,що мають адрогенний тип поведінки, поєднують в собі і фемінні і маскулінні якості, такі жінки добре пристосовуються до умов навколишнього середовища, а отже можуть і бути домогосподаркою,і успішним керівником, і при необхідності брати на себе в сім’ї функції чоловіка. Серед жінок з фемінним типом ґендерно-рольової ідентичності теж переважає орієнтація на егалітарні стосунки, але і на традиційні орієнтується великий відсоток жінок. Отримані результати можна пояснити тим що з фемінними якостями жінки прагнуть,щоб "чоловік виконував роль чоловіка", і виконувати, так би мовити, функцію його дружини. А вимоги які суспільство висуває до сучасної жінки, в деякій степені, "примушують" жінку орієнтувати на те щоб була можливість, працювати, самостійно приймати рішення, та навіть інколи самостійно виховувати дітей, тому феміністично спрямовані жінки, мають безпосередню необхідність мати егалітарну спрямованість на стосунки. За останнім пунктом в табл. 3.4.1 стає помітною відсутність традиційно орієнтованих жінок з маскулінним типом ґендерно-рольової ідентифікації. Жінки що мають "чоловічі" риси поведінки відповідно прагнуть виконувати "чоловічу" роль в стосунках, такі жінки зазвичай з початку шукають чоловіків, що мають яскраво виражені фемінні риси, вони багато часу приділяють кар’єрі, можуть перекласти виховання дітей на чоловіка, чи власну матір. Часто такі жінки самовиражаються в своїй роботі настільки, що майже не приділяють уваги сім’ї. Але жінка є жінкою,і основна відмінність в стосунках таких жінок полягає що вони займають в них часто чоловічу роль.

Проаналізуємо результати чоловіків:

Таблиця 3.4.2 Ґендерно-рольова ідентичність чоловіків з різними типами ставлення до сім’ї

Тип ґендерно-рольової поведінки	Тип ставлення до сім’ї
	Традиційний		Егілітарний
	Кількість чоловіків	Відсотки %	Кількість чоловіків	Відсотки %
Андрогенний	4	7.8	6	11.8
Фемінний	1	1.9	3	5.9
Маскулінний	27	52.9	10	19.7
∑	32	62.6	19	37.4

Рис. 3.4.2 Ґендерно-рольова ідентичність чоловіків з різними типами ставлення до сім’ї.

Як видно з поданих вище результатів більшість чоловіків що орієнтуються на патріархальний тип стосунків мають макулінний тип поведінки тобто вони мають такі риси як агресивність напористість, схильність до ризику, прагнення до незалежності і самостійності, домінантність (в крайньому своєму прояві що перетворюється під владність), впевненість у собі, прагнення до пошуку нового, наполегливість, рішучість, ініціативність, високий рівень домагань (амбіційність), і ті самі риси будуть допомагати їм у керуванні сім’єю і навіть пояснюють їх вибір бо чоловіки з такими рисами будуть хотіти в усьому керувати і бути головним. Поглянувши на подальші результати також можна відзначити що очікувано більшість чоловіків з фемінними рисами надають перевагу - рівноправ’ю в стосунках, а от думки андрогенів поділились майже порівну, може вказувати на те що вони могли б і бути головними і узгоджувати свої рішення з жінками, тоді як маскулінні чоловіки будуть більше керуватися лише своєю думкою, а фемінні навпаки - легко піддадуться впливу більш маскулінної ніж вони жінки. Проаналізувавши ці показники за коефіцієнтом кореляції Пірсона описаним вище ми отримали показник - 0,9442,що вказує на наявність зв’язку, але слабшого ніж у жінок, тобто ймовірність того що при зміні одного показника зміниться й інший менша.

Отже провівши порівняння та перевіривши його за допомогою коефіцієнта кореляції Пірсона можна зробити висновок про частокову наявність взаємозв’язку між типом ґендерно-рольової поведінки та орієнтацією на певний тип стосунків.

3.5 Психологічні основи формування взаєморозуміння чоловіків та жінок з різними типами орієнтації на тип стосунків у сім’ях

Проаналізувавши результати поданого вище дослідження, можна звернути увагу на те, що погляди чоловіків та жінок на тип ставлення до сім’ї часто не співпадають, чоловіки частіше орієнтовані на патріархальний тип стосунків, а жінки на егалітарний. Актуальність програми: у відносинах чоловіків та жінок, коли трапляються такі розбіжності, часто виникають проблеми, сварки основою яких може стати не вірне розподілення обов’язків, на думку одного із партнерів та інше. При виникненні таких конфліктів важливим є навчитися розуміти і слухати партнера.

Одним із засобів допомоги при сімейних конфліктах є тренінг. Тренінг є запланованим процесом модифікації (зміни, корекції) відношення, знання чи поведінкових навичок того, хто навчається, через набуття навчального досвіду з тим, щоб досягти ефективного виконання в одному виді діяльності або в певній галузі.

Даний вид роботи добре підійде як офіційним сім’ям з дітьми так і просто для налагодження партнерських стосунків.

Мета програми: навчитися взаєморозумінню з партнером.

Завдання:

допомогти партнерам вірно розподілити обов’язки,

навчитися прислухатися один до одного, та поважати думку іншого,

вірно вирішувати конфлікти

Форма організації занять - групова. Тренінгові групи складаються з 8-12 чоловік. Програма поділена на 2 модулі: в першому відбувається консультування в групах що складаються з тих хто звернувся по допомогу, тобто лише одного партнера. В другому модулі партнери відвідують заняття разом.

Враховуючи все вищеозначене, основними принципами, дотримання яких сприяє підвищенню результативності реалізації програми є:

.        Діалогізація взаємодії, що заснована на довірі, толерантності та рівноправності у міжособистісній взаємодії учасників.

2.      Добровільна участь у заняттях взагалі та окремих вправах зокрема.

.        Активна участь - ініціативність, зацікавленість, активність учасників при виконанні вправ та обговоренні проблемних питань, висловлювання власної думки, свого ставлення до проблеми тощо.

.        Зворотній зв'язок - отримання інформації про результати, оптимальність, доцільність своєї поведінки та діяльності від ведучого та членів групи.

.        Самодіагностика - усвідомлення, розкриття учасниками власних здібностей та можливостей, відкриття невідомих аспектів власного "Я", формулювання особистісних проблем.

.        Включенність - занурення у проблематику заняття, що вимагає організації роботи протягом досить тривалого часового відрізку.

.        Гармонізація інтелектуальної та емоційної сфер.

.        Забезпечення конфіденційності занять.

Дана програма розрахована на 2 модулі по 3 занять по 1,5-2 години кожне.

Заняття включає 3 частини:

Вступна частина (привітання, постановка цілей і задач заняття);

Основна частина (лекція, бесіда, групова дискусія і т.д.);

Заключна частина (рефлексія заняття, прощання).

Тематичний план програми формування взаєморозуміння чоловіків та жінок з різними типами орієнтації на тип стосунків у сім’ях.

№	Тема, ціль заняття	Зміст заняття	Примітки
І МОДУЛЬ
1.	"Знайомство". Мета: знайомство, встановлення контакту між ведучим і учасниками групи, створення атмосфери свободи і відкритості в групі, розвиток комунікативних умінь, мотивація на роботу в групі і самовизначення до мети і завдань роботи в групі. Визначення проблеми.	1. Привітання 2. Визначення правил групи. 3. Вправа "Асоціативне поле". 4. Вправа "Поради трьох втілень" 5. Вправа "Здійсненність та нездійсненність бажань" 6. Підсумки заняття.	Ручки, картки (пусті 100 шт), листи А-4
2.	"Вчимося вирішувати конфлікти" Мета: визначити причини сварок, навчитися ввічливому проханню, профілактика сварок, та ритуал примирення.	1. Привітання. 2. Вправа "Аналіз мотивації" 3. Вправа " Ввічливе прохання" 4. Книга скарг та пропозицій. 5. Вправа "Ритуал примирення". 6. Підсумки заняття
3 3.	"А що далі?. " Мета: проаналізувати важливість проблеми, важливість стосунків та кохання в житті клієнтів, та проаналізувати власні почуття.	1. Привітання. 2. Вправа "Аналіз переконань" 3. Вправа "Скринька на старість" 4. Вправа "Переривання зв’язків"	Аркуші А-4 (100 шт)
ІІ Модуль
1.	"Знайомство" Мета: знайомство, встановлення контакту , створення атмосфери свободи і відкритості в групі, розвиток комунікативних умінь, виявити спільні і відмінні функції в парі, навчитися розподіляти ці функції та обов’язки в сім’ї.	1. Привітання. 2. Визначення правил групи. 3. Вправа "Функції сім’ї". 4. Вправа "Поділимося" 5. Вправа "Сімейний атом". 6. Завершення заняття.	Аркуші А-4,ручки
2.	"Хто Я? Хто Він?" Мета: Налагодження спільної діяльності, узгодження ролей в сім’ї.	1. Привітання. 2. Вправа "Первинні рухи" 3. Вправа "Малювання однією ручкою" 4. Вправа "Узгодження ролей" 5. Вправа-гра "Інтрига" 6. Завершення заняття	Аркуші А-4, ручки
3.	"Чому ми навчилися?" Мета: Визначити що зрозуміли партнери під час тренінгу,що б вони хотіли б змінити, закріпити їхні навички.	1. Привітання. 2. Вправа "Наші мрії" 3. Вправа "Когнітивна згода" 4. Вправа "Родинний контракт" 5. Вправа "Чому ми навчилися?" 6. Вправа "Що змінити?" 7. Завершення заняття.	Аркуші А-4, ручки, картки (пусті).

(Розробку тренінгової програми подано в додатку В).

Висновок до третього розділу

Ґендерна психологія несе важливий вклад не лише в психологію, як науку, а і в повсякденне життя кожної людини. Суспільство змінюється, вимоги що воно висуває також змінюються. Ґендерно-рольова ідентичність вже не здається такою однозначною та яскраво вираженою, а традиційний тип стосунків, не є таким розповсюдженим, як раніше. Тому провівши дане дослідження нами була висунута гіпотеза: про те що ґендерно-рольова ідентичность жінок та чоловіків впливає на тип ставлення до сім’ї.

За допомогою емпіричного дослідження, реалізуючи поставлені завдання були виявлені такі особливості взаємовпливу ґендерно-рольової ідентичності жінок та чоловіків на орієнтацію на традиційні чи егалітарні стосунки.

) У цілому серед досліджуваних було виявлено більше жінок з фемінним типом ґендерно-рольової ідентичності, ці особистості мають риси, що називають жіночими-емоційність, м’якість, слабкість, турботливість, практичність, консервативність, інтуїтивність, реалістичність, комунікативність, сенситивність, емпатійність і так далі. Серед чоловіків було виявлено більше представників маскулінного типу поведінки який характеризується такими рисами як інтелект, раціональність, незалежність, активність, сила (як фізична, так і психологічна, чи сила характеру), авторитарність, агресивність, стриманість в емоційних проявах, схильність до ризику, здатність до досягнень.

) Проаналізувавши подальшу роботу було виявлено орієнтацію на егалітарні стосунки у більшості жінок, в тому числі і фемінних, що вказує на те,що це по-перше розповсюджений тип стосунків який пропагандується багатьма джерелами (наприклад ЗМІ), та по-друге - даний тип стосунків є притаманним Українській сім’ї на протязі століть а отже є актуальним і природним для сучасних українок. Поглянувши на результати опитування чоловіків можна помітити що переважна більшість орієнтована на традиційний (патріархальний) тип стосунків, що підкреслюється їхніми маскулінними рисами які сприяють керівному положенню чоловіка в усіх сферах його життя. Просліджуючи наявність взаємозв’язку можна поміти що при дослідженні жінок він є більш вираженим ніж при роботі з чоловіками. Але є наявним, а отже висока ймовірність що при зміні типу ґендерно-рольової поведінки (яка є набутою в процесі соціалізації) зміниться й погляди на розподілення ролей та обов’язків у сім’ї.

Підводячи підсумки можна сказати, що орієнтація на егалітарні стосунки стає все розповсюдженішою, і все слабше залежить від ґендерно-рольової ідентичності, та ґендерних стереотипів, навіть серед чоловіків.

Соціально-психологічний тренінг визначається як "область практичної психології, орієнтована на використання активних методів групової психологічної роботи з метою розвитку компетентності в спілкуванні". Груповий психологічний тренінг не зводиться тільки до соціально-психологічного. Область його застосування значно ширше, ніж в останнього, і аж ніяк не обмежується розвитком навичок ефективного спілкування та підвищенням комунікативної компетентності.

Проаналізувавши результати поданого вище дослідження, можна звернути увагу на те, що погляди чоловіків та жінок на тип ставлення до сім’ї часто не співпадають, чоловіки частіше орієнтовані на патріархальний тип стосунків, а жінки на егалітарний. Актуальність програми: у відносинах чоловіків та жінок, коли трапляються такі розбіжності, часто виникають проблеми, сварки основою яких може стати не вірне розподілення обов’язків, на думку одного із партнерів та інше. При виникненні таких конфліктів важливим є навчитися розуміти і слухати партнера.

Тренінг має такі основні частини: вступна, основна, заключна, та складається з двох модулів. Програма спрямована на розвиток вміння слухати та поважати думку партнера, вірно розподіляти функції та обов’язки та вірно вирішувати конфліктні ситуації. Детальна розробка програми подана у Додатку В.

Висновки та рекомендації

Отже метою даної роботи було: теоретично обґрунтувати психологічні особливості ґендерно-рольової поведінки особистості, проаналізувати методичні засоби її дослідження, визначити вплив ґендерної ідентичності жінок на тип ставлення до сім’ї Опираючись на мету були визначені завдання, опираючись на які можна проаналізувати результати даної роботи за такою схемою:

.        Ґендер - соціально-біологічна характеристика, за допомогою якої люди дають визначення поняттям "чоловік" і "жінка". Ґендерна поведінка формується в процесі соціалізації на основі ґендерних стереотипів, які в свою чергу поділяються на

1. стереотипи маскулінності-фемінності,

. стереотипи пов’язані з відмінностями у змісті праці статей,

. стереотипи,що закріплюють сімейні та професійні ролі відповідно до статі,

2.      4. стереотипи, пов’язані з привабливістю, критеріями оцінки зовнішності чоловіка та жінки.

3.      Поняття "ґендеру" розглядаи представники різних психологічних шкіл. Фрейд, вважав що "Анатомія - це доля"; Карл Густав Юнг - що в людині є як жіноче так чоловіче психологічне начало, К. Хорні заперечувала твердження Фрейда про відчуття жінкою неповноцінності,і критикувала багато його робіт, Ненсі Чодороу вважала, що процесі ґендерного виховання Фрейд недооцінював вплив соціуму, зокрема матері. В теорії структурно-функціонального аналізу Т. Парсона говориться про те,що лідерська роль чоловіка визначена його не здатністю народжувати та виховувати дітей, отже йому залишається спеціалізуватись в іншому,інструментальному напрямку. Біхевіористи пояснюють статево рольову поведінку людини як систему стимул - реактивних зв’язків, що закріплюють маскулінну та фемінну поведінку як вторинні умовні рефлекси. В теорії соціальних ролей Іглі говориться про те що різні для двох статей види досвіду, що виникають з ґендерних ролей, призводять до того, що навички і антитюди у чоловіків і дружин - почасти різняться, і саме на цьому ґрунтуються відмінності в поведінці. Представники когнітивного напрямку тлумачать статеву ідентичність як результат поетапного пізнання, поглиблення і розширення інформації про правила соціальної поведінки про себе як статеву істоту. Серед найрозповсюдженіших теорій ґендерної поведінки виділяють теорію Сандри Бем, що не лише створила методики визначення рис притаманних тій чи іншій статі, але й ввела поняття андрогінії. Найбіологізаторською в даному розділі можна вважати теорію біологічних та соціобіологічних концепцій, які представлені роботами Лайонел Тайгер і Робін Фокс, вони вважали що люди в своїй поведінці дуже схожі на приматів, але останні не відчувають тиску соціокультурних чинників, вони вважали, що домінування осіб чоловічого роду біологічно детерміноване і характерне для всіх тварин, у тому числі і людини. Останніми розглянуті теорії фемінізму, серед них виділяють: ліберальний фемінізм, соціалістичний (Марксистський) напрямок у фемінізмі, радикальний фемінізм, психоаналітичний фемінізм, постмодерністський напрямок у фемінізмі.

.        При дослідженні ґендерної поведінки виділяють такі основні поняття: маскулінність, фемінність та андрогінність. Погляди на взаємозв’язок цих понять змінювалися, але їх суть завжди залишалася однаковою - вони відображають прийняті в соціумі лінії поведінки чоловіків та жінок. Також розглянуте поняття андрогінії це поєднанням в одній людині чоловічого та жіночого, згідно з даосистською філософією, "інь" (жіноче начало) та "янь" (чоловіче начало). Оскільки біологічна стать в сучасному суспільстві не завжди відповідає психологічній введене таке поняття - транссексуали - це індивіди з розладами статевої тотожності, які досягли віку статевої зрілості. Також доволі часто постає питання чи відповідають гомосексуальні стосунки стандартним ґендерним ролям. Гомосексуальність (грец. потоз - тотожний, подібний, зехив - стать) - сексуальний потяг до особи тотожної статі та сексуальний контакт з нею. Відповідно до поняття гомосексуалізму з’явилось поняття гомофобії: гомофобія - почуття страху або відрази до гомосексуальних індивідів упереджене ставлення до людини через її гомосексуальні орієнтації. В результаті розгляду даних понять був зроблений висновок,що геї та лесбійки відрізняються від гетеро сексуальних пар лише гомоеротичною спрямованістю а не ґендерними ролями.

5.      Ґендерна соціалізація - засвоєння та відтворення притаманних певному соціальному довкіллю статевоспіввіднесених нормативів поведінки.

При соціалізації особистості діють умови, які називають факторами

Перший - мегафактор - космос, планета, світ, які в тій чи іншій мірі через інші групи факторів впливають на соціалізацію всіх жителів Землі.

Другий - макрофактори що впливають на соціалізацію країни, етносу, суспільства, держави.

Третій - мезофактори (які дозволяють виділяти групи людей за: місцевістю і типом селища, в яких вони живуть (регіон, село, місто); приналежністю до слухачів тих чи інших мереж масової комунікації (радіо, телебачення) тощо.

Четверта група - мікрофактори. До них належать фактори, що безпосередньо впливають на конкретних людей - сім’я, сусіди, групи однолітків, виховні організації, різні громадські, державні, релігійні, приватні і контр соціальні організації, мікросоціуми.

.        Проблема ґендерних стереотипів є актуальною на сьогоднішній день, вона породжує нові проблеми-на роботі, в стосунках. Тому важливо зрозуміти всі аспекти даного питання. Так наприклад те,що ми ніби то "бачимо", ніби чоловіки і жінки мають стереотипні риси, незалежно від реального стану речей, і, таким чином, помилково подумки "підтверджуємо" стереотипні пророцтва, ми ставимося до чоловіків і жінок так, ніби їм властиві стереотипні риси. Крім того - стереотипи змушують нас віддавати перевагу чоловікам в якості керівників і чекати, що жінки будуть мати підлеглий статус. У результаті поведінка, необхідна для виконання керівної ролі, здається типово маскулінною, а поведінка, необхідна в підлеглому положенні, - фемінінною. Традиційні ґендерні стереотипи фактично є характеристиками статусу. Крім того у наш час перед жінкою стоїть проблема вижити і зберегти сім'ю. В залежності від розподілу ролей виокремлюють сім’ї традиційні (патріархальні чи матріархальні), в яких один з членів подружжя є внутрішньо-сімейним лідером, активнішою стороною в подружніх стосунках і відносинах із соціумом, та егалітарні, в яких ролі розподіляються з урахуванням конкретних інтересів і можливостей партнерів. При цьому спостерігаються вирівнювання функцій подружжя і відносно незалежне становище дітей. А широко поширені патріархальні погляди на місце жінки в суспільстві створюють додаткові труднощі не лише для жінок.

Аналіз історичних документів, які фіксували майнові, сімейні права чоловіків і жінок, фольклорних творів, шлюбно-сімейних звичаїв, переконує, що українців з-поміж інших народів вирізняла егалітарність міжстатевих стосунків

Психологія українців як етносу засвідчує, що їм не притаманний андроцентризм на рівні сімейного функціонування. Соціостатеві установки відображають національний характер взаємин статей, які історично вибудовувались на засадах біархатності, комплементарності сфер діяльності, пошани до жінки.

Україна має історично сформовані етнопсихологічні передумови для досягнення ґендерного паритету на сучасному етапі розвитку суспільства. Тож є очікуваними результати жінок про їх відношення типу сімей, а чоловічий погляд скоріше більш євро типізований.

. В розділі "Методичні засади дослідження ґендерно-рольової поведінки" були описані такі методики: "Методика дослідження маскулінності-фемінності" Сандри Бем, тест "Орієнтація на традиційні чи егалітарні стосунки. Дані отримані за результатами цих методик чудово характеризують прикладне значення даної роботи, та підтвердити феномени описані в ній.

7. За допомогою емпіричного дослідження, реалізуючи поставлені завдання були виявлені такі особливості взаємовпливу ґендерно-рольової ідентичності жінок та чоловіків та орієнтації на традиційні чи егалітарні стосунки.

) У цілому серед досліджуваних було виявлено більше жінок з фемінним типом ґендерно-рольової ідентичності, ці особистості мають риси, що називають жіночими-емоційність, м’якість, слабкість, турботливість, практичність, консервативність, інтуїтивність, реалістичність, комунікативність, сенситивність, емпатійність і так далі. Серед чоловіків було виявлено більше представників маскулінного типу поведінки який характеризується такими рисами як інтелект, раціональність, незалежність, активність, сила (як фізична, так і психологічна, чи сила характеру), авторитарність, агресивність, стриманість в емоційних проявах, схильність до ризику, здатність до досягнень.

) Проаналізувавши подальшу роботу було виявлено орієнтацію на егалітарні стосунки у більшості жінок, в тому числі і фемінних, що вказує на те,що це по-перше розповсюджений тип стосунків який пропагандується багатьма джерелами (наприклад ЗМІ), та по-друге - даний тип стосунків є притаманним Українській сім’ї на протязі століть а отже є актуальним і природним для сучасних українок. Поглянувши на результати опитування чоловіків можна помітити що переважна більшість орієнтована на традиційний (патріархальний) тип стосунків, що підкреслюється їхніми маскулінними рисами які сприяють керівному положенню чоловіка в усіх сферах його життя. Просліджуючи наявність взаємозв’язку можна помітити що при дослідженні жінок він є більш вираженим ніж при роботі з чоловіками. Але є наявним, а отже висока ймовірність що при зміні типу ґендерно-рольової поведінки (яка є набутою в процесі соціалізації) зміниться й погляди на розподілення ролей та обов’язків у сім’ї.

Підводячи підсумки можна сказати, що орієнтація на егалітарні стосунки стає все розповсюдженішою, і все слабше залежить від ґендерно-рольової ідентичності, та ґендерних стереотипів.

Соціально-психологічний тренінг визначається як "область практичної психології, орієнтована на використання активних методів групової психологічної роботи з метою розвитку компетентності в спілкуванні". Груповий психологічний тренінг не зводиться тільки до соціально-психологічного. Область його застосування значно ширше, ніж в останнього, і аж ніяк не обмежується розвитком навичок ефективного спілкування та підвищенням комунікативної компетентності.

Проаналізувавши результати поданого вище дослідження, можна звернути увагу на те, що погляди чоловіків та жінок на тип ставлення до сім’ї часто не співпадають, чоловіки частіше орієнтовані на патріархальний тип стосунків, а жінки на егалітарний. Актуальність програми: у відносинах чоловіків та жінок, коли трапляються такі розбіжності, часто виникають проблеми, сварки основою яких може стати не вірне розподілення обов’язків, на думку одного із партнерів та інше. При виникненні таких конфліктів важливим є навчитися розуміти і слухати партнера.

Тренінг має такі основні частини: вступна, основна, заключна, та складається з двох модулів. Програма спрямована на розвиток вміння слухати та поважати думку партнера, вірно розподіляти функції та обов’язки та вірно вирішувати конфліктні ситуації. Детальна розробка програми подана у Додатку В.

Таким чином провівши аналіз головних понять ґендерно-рольової поведінки особистості можна зауважити, що дана проблема є досліджуваною та поширеною. Вже розглянуто багато аспектів цього питання, та все ж дискусії не зникають і чим більше отримується відповідей - тим більше виникає запитань. Тож межі для дослідження даної проблеми дуже широкі, по-скільки ґендерна поведінка впливає на всі аспекти особистісного життя, починаючи з відносин, а закінчуючи такими проблемами світового масштабу як ґендерна дискримінація. Проведене ж нами дослідження вказало на те,що ґендерно-рольова ідентичність жінок та чоловіків майже частково впливає на формування профеміністичної орієнтації у стосунках, але все на формування і типу поведінки і типу сім’ї провідне місце мають одинакові чинники - ті які визначають нашу ґендерну соціалізацію.

Аналізуючи основні поняття та результати можна запропонувати поглиблено вивчити дані параметри в межах соціалізації, тобто в процесі вікового розвитку; вдосконалити запропоновану програму розширивши її та межі її використання; визначити етнічну різницю у досліджуваних явищах та інше.

Резюме

Магістерську кваліфікаційну роботу присвячено дослідженням ґендерно-рольової поведінки у чоловіків та жінок з різним типом ставлення до сім’ї. Опираючись на загальні поняття ґендерної психології було визначено певні фактори що сприяють становлень та усвідомленню ґендерно-рольової поведінки. Проаналізовано передумови створення орієнтації на певний тип стосунків як з психологічної так і з національної точки зору. Проведене дослідження вказало на незалежність цих показників між собою, але певним чином залежність від однакових факторів в процесі утворення та розвитку. Була запропонована програма покращення взаємостосунків у партнерів з різними поглядами на тип сім’ї, та запропоновані подальші шляхи розвитку проблеми.

Ключові слова: ґендер, ґендерна поведінка, ґендерні стереотипи, маскулінність, фемінність, андрогінність, соціалізація, ґендерні стереотипи, патріархальний та егалітарний тип стосунків.

Список використаних джерел

1.      Агеев В.С. Межгрупповое взаимодействие: Социально-психологические проблемы. / Василий Сергеевич Агеев. - М., 1990.

2.      Агеев B. C. Психологические и социальные функции полоролевых стереотипов / В.С. Агеев // Вопросы психологии. - 1987. - № 2. - С.152-158.

.        Алешина Ю.Е., Борисов И.Ю. Полоролевая дифференциация как комплексный показатель межличностных отношений супругов // Вестник МГУ. Сер.14. Психология. - 1984. - № 2. - С.44-53.

.        Бем С. Линзы ґендера: Трансформация взглядов на проблему неравенства полов. - М.: РОССПЭН, 2004. - 336 с.

.        Бендас Т.В. Ґендерная психология: Учебное пособие. /Татьяна Владимировна. Бендас-СПб.: Питер, 2006. - 431 с.

.        Бендас Т.В. Ґендерные исследования лидерства/ Т. В Бендас. // Вопросы психологии. - 2000. - № 1. - С.87-95.

.        Берн Ш. Ґендерная психология [Текст] / Шон Берн. - 2-е междунар. изд. - С. Пб.; М.: Прайм-Еврознак; Олма-Пресс, 2002. - 320с.

.        Бойко О.В. Ґендерные аспекты психического здоровья /О.В. Бойко // Вопросы психологии. - 2005. - №1. - С 110-115

.        Булычев И.И. Образы маскулинности и феминности в формате ґендерной картины мира /И.И. Булычев [Электронный ресурс] Режим доступа http // www.credonew.ru/credonew /01_04/2html

10.    Вардиман Е. Женщина вдревнем мире: Пер. с нем. [Электронный ресурс] /Ернст Вардиман. - М.: Наука, 1990. - 335с. - Режим доступу #"654570.files/image021.gif">

Пропонується намалювати у вигляді кружечків будь-якого розміру та розташування членів своєї родини.

. Обвести тих, хто відчуває близькість між собою.

Родини розрізняють ще за якістю зовнішніх і внутрішніх меж. Найбільш патологічними варіантами, що розміщуються на протилежних полюсах коитинуму, є рстрофлексуюча (від ретро-флексія - спрямування енергії всередину) і дезорганізована сім'ї. Ретрофлексуюча сім'я має тверду непроникну спільну межу і водночас прозорі індивідуальні межі. Члени цієї сім'ї так тісно взаємопов'язані через острах розриву стосунків, що це знижує можливості індивідуального зростання. Проблеми, що виникають внаслідок заплутаних, неконструктивних стосунків, не розв'язуються через жорсткі зовнішні межі сім'ї, відсутність достатніх контактів з оточенням. У таких сім'ях існує велика небезпека виникнення психосоматичних захворювань.

Дезорганізована сім'я з надмірно прозорими зовнішніми межами розміщується па протилежному полюсі континууму. У таких сім'ях, через відсутність достатнього взаємного контакту її членів і відкритість зовнішніх меж, існує велика небезпека асоціальної поведінки чи розпаду сім'ї як цілого.

Між зазначеними полюсами розміщується більшість родин, що функціонують з більш-менш адекватними межами.

За структурою влади, розрізняють авторитарні, демократичні та ліберальні сім'ї.

Авторитарна сім'я характеризується суворим беззаперечним підпорядкуванням одного з подружжя іншому і дітей батькам. Демократична сім'я заснована на взаємній повазі членів сім'ї, спільному вирішенні всіх важливих питань. У ліберальній сім'ї спостерігається відторгненість, відчуженість

членів сім'ї один від одного, байдужість до справ і почуттів

іншого,

Залежно від розподілу ролей, виокремлюють сім'ї традиційні (патріархальні чи матріархальні), в яких один із членів подружжя є внутрішньо-сімейним лідером, активнішою стороною в подружніх стосунках і відносинах із соціумом, та егалітарні, у яких ролі розподіляються з урахуванням конкретних інтересів і можливостей партнерів. При цьому спостерігаються вирівнювання функцій подружжя і відносно незалежне становище дітей.

Допомагає налагодити рівні стосунки аналіз послідовності дій у конфліктах

6. Завершення заняття. (Що було корисного сьогодні? Що нового дізнався про себе?).

Заняття №2.

Тема: "Хто Я? Хто Він?"

Мета: Налагодження спільної діяльності, узгодження ролей в сім’ї.

Зміст заняття:

1. Привітання.

. Вправа "Первинні рухи"

1. Напишіть на окремих картках 3 первинні рухи, які людина робить, спілкуючись із іншими (чоловік та жінка викопують спочатку окремо):

Подружитися

Посваритися

Відійти

2.Згадайте свою поведінку в тих ситуаціях, коли ви встановлювали з людьми відносини, які вам подобалися. Як тоді були розташовані ці дії? Що ви робили спочатку, а що потім?

3.Яке розташування карток характерне для проблемної ситуації? Що ви хотіли б зробити, але боїтеся?

4. Якби виглядала й проявлялася в поведінці найбільш зручна для вас уданій ситуації послідовність первинних рухів?

. Покладіть свої послідовності поруч, знайдіть найкращу послідовність для виходу з конфлікту.

Відповідно до сучасних уявлень, сумісність як здатність подружжя узгоджувати свої дії й оптимізувати взаємини в різних видах спільної діяльності утворює ієрархію рівнів.

Нижній рівень становить психофізіологічна сумісність темпераментів подружжя, сенсомоторна узгодженість дій, які виконуються спільно. Вищий рівень психофізіологічної сумісності характерний для нар холерик - флегматик і сангвінік - меланхолік, що ніби доповнюють один одного (наприклад, спокій флегматика "гасить" запальність холерика, а життєрадісність сангвініка компенсує знижений фон настрою меланхоліка). Деякою мірою дослідити та потренувати саме цей рівень сумісності допомагає наступне:

3. Вправа "Малювання однією ручкою"

1.Подружжя отримує аркуш паперу та тримає разом одну ручку чи фломастер:

2. Вони мають мовчки намалювати дерево або якійсь складніший малюнок.

3.Психолог обговорює, чи вдалося їм зобразити тс, що вони хотіли, що відчували під час виконання малюнку.

Наприклад:

 

·Я хотів намалювати ялинку, але вона так швидко почала тягнути ручку, що я взагалі не встиг зорієнтуватись. Потім мені вдалося перехопити ініціативу, Али вона так смикала ручку, що нічого не вийшло.

·Я хотіла яблуньку та й намалювала. На середині процесу він почав виробляти щось незрозуміле, алея навіть яблучка змогла домалювати.

·Ми скоріше заважали одне одному, моя наречена набагато швидша за мене.

Середній рівень психофізіологічної сумісності характерний для сполучених по "колу" Г. Айзенка (див. мал. 7) темпераментів (кут асиметрії а = 90 + 45 *): холерик - меланхолік, яким не вистачає емоційної стабільності; меланхолік - флегматик і флегматик - сангвінік, які характеризуються відповідно безініціативністю і відчуженістю один від одного; сангвінік - холерик, які сперечаються за відповідальність і верховенство в сім'ї.

Низький рівень психофізіологічної сумісності властивий нарам з однаковим темпераментом через відсутність у двох холериків витримки, у меланхоліків - бадьорості та енергії, у флегматиків - ініціативності і швидкості реагування, у сангвініків - послідовності. Другий рівень подружньої сумісності становить функціональна рольова узгодженість, тобто, узгодженість структури, розуміння, розподілу і прийняття сімейних і міжособистісних ролей. При цьому важливе значення мас бажане і реальне співвідношення ролей.

 

. Вправа "Узгодження ролей"

1. Кожен малює по три зображення, які асоціює з собою.

2. Вони викладаються по вертикалі наступним чином: Що я демонструю? Що відбувається насправді? Що Я приховую?

3. Подружжя формулює, як взаємодіють ці істоти та як можна змінити їх розташування, щоб воно стало найкращим.

Наприклад:

Мудрець
Веселий	клоун
Море

·Мудрець не помічає кішки.

·Дракон гнівається на клоуна,

·А дитина боїться бурхливого моря.

·Яким чином ви можете це змінити?

·Клоун грається з кішкою.

·Дракон купається у морі.

Так, а мудрець навчає та заспокоює дитину І

Вищим рівнем сумісності є ціннісно-орієнтаційна єдність, що фіксує ступінь збігу оцінок подружжям сімейних цілей і цінностей.

Розрізняють такі сімейні цілі:

·        пов'язані з вихованням дітей, коли для сім'ї особливо важливе саме спільне виховання дитини батьком і матір'ю;

·        що припускають, насамперед, подальший розвиток подружжя, як особистостей, включаючи захоплення на дозвіллі, інтенсивне і змістовне внутрішньосімейне спілкування;

·        зумовлені важливістю створення свого домашнього гнізда з наданням йому своєрідності і затишку.

5. Вправа-гра "Інтрига"

1.Запропонуйте подружжю пригадати найближчий конфлікт та обрати з карток ті, що з ним асоціюються.

2.Запропонуйте розкласти їх послідовно та розповісти, як саме вони сварилися:

 

·Я прошу його про щось.

·Мені здається, що це якась дурниця, і я кажу про це.

·Я ображаюсь, відчуваю, що ти мене не розумієш, не сприймаєш.

·Я бачу, що ти віддаляєшся, та лякаюсь. Намагаюсь вибачитись, порозумітись.

Мені вже нічого не хочеться, ти поводишся непослідовно, як мала дитина.

3. Запропонуйте, зберігаючи ті ж картки, знайти конфігурацію виходу з конфлікту.

. Дозвольте родині використати всі свої творчі здібності при

виконанні цього завдання.

. Запропонуйте карточки для використання вдома, з мстою кращого порозуміння у парі.

Але інколи зусиль самого подружжя недостатньо, і тоді може допомогти системний підхід. Батьки та діти, хрещені, тітки та дядьки вся родина разом створює "критичну масу" родини, яка може подолати проблеми будь-якої складності.

6. Завершення заняття (Що було корисного сьогодні? Що нового дізнався про себе?).

Тема: "Чому ми навчилися?"

Мета: Визначити що зрозуміли партнери під час тренінгу,що б вони хотіли б змінити, закріпити їхні навички.

Зміст заняття:

1. Привітання.

. Вправа "Наші мрії"

1. Чоловік та жінка окремо пишуть перелік своїх мрій па найближчі 10 років.

2. Вони порівнюють свої переліки та намагаються створити загальну програму розвитку своєї сім'ї.

При цьому існують ґендерні відмінності в сімейних цінностях. Так, жінки більшою мірою орієнтовані па народження і виховання дітей, духовне спілкування членів сім'ї, задоволення потреби в любові, особистому щасті, взаєморозумінні. Чоловіків же в сімейному житті більшою мірою приваблює можливість задоволення сексуальних потреб, ведення здорового способу життя, упорядкування побуту.

Серед загальнолюдських цінностей чоловіки найчастіше виокремлюють цікаву роботу, професійне зростання, а також впевненість у собі, матеріальну забезпеченість і спілкування з друзями.

Розбіжності в поглядах чоловіків і жінок на сімейні цілі й цінності, інші аспекти життєдіяльності сім'ї, у принципі, можна подолати в процесі їх взаємної адаптації до спільного способу життя.

У широкому розумінні, під адаптацією розуміється цілісна система активних і спрямованих дій індивіда, що сприяють не тільки підтримці динамічної рівноваги в конкретних умовах, а й забезпечують можливість еволюції при їх зміні. У психології адаптація - це єдність двох процесів: асиміляції (у найзагальнішому розумінні зміни оточення для успішного пристосування) і акомодації (зміни самого себе з тією самою метою). Таким чином, психологічна сутність адаптації полягає у взаємному уподібненні подружжя, узгодженні, зближенні думок, почуттів і поведінки на основі насамперед таких психологічних механізмів пізнання один одного, як ідентифікація і рефлексія.

Основні напрямки адаптації:

·        матеріально-побутову, що полягає в координації прав і обов'язків подружжя, формуванні моделей сімейного бюджету, що задовольняють їх обох;

·        морально-психологічну, що ґрунтується на узгодженні інтересів, установок, ціннісних орієнтацій, світогляду;

·        інтимно-особистісну, що передбачає досягнення сексуальної гармонії, морально-психологічне задоволення інтимними стосунками.

3. Вправа "Когнітивна згода"

Члени родини обумовлюють між собою значення базових понять та описують, яка саме поведінка їм потрібна. Наприклад:

· Я хочу, щоб ти мені довіряла.

· Як саме? Які мої дії доводять довіру?

· Не перевіряла щодня мої зошити та не дзвонила класній! Я вже у 10 класі!

· Так, зрозуміло. Але я хочу, щоб ти поважав нас з татом.

· Як саме?

· Перш, ніж кудись піти, дзвонив нам та казав про це.

· Так, зрозуміло.

Головною метою цього етапу є не згода, а розуміння.

4. Вправа "Родинний контракт"

На цьому етапі головною стає саме згода. Часто це письмовий контракт, що обумовлює правила поведінки всіх членів родини.

Мати. Перевіряє щоденник не частіше одного разу на тиждень.

Дзвонить чоловікові на роботу раз на день.

Відвідує школу східного танцю.

Тато. Сидить в Інтернеті вдома не більш як 2 години.

Займається з сипом фізикою двічі на тиждень.

Дзвонить дружині, коли виходить з роботи.

Син. Отримує не більше як 3 задовільні оцінки за тиждень.

Дзвонить татові, попереджаючи його про свої пересування.

Підтримує лад чи безлад у своїй кімнаті на власний розсуд.

Основою для формування сім'ї є шлюб як санкціонована суспільством форма стосунків між особами різної статі.

В українській мові шлюбний союз позначається словом "шлюб", що походить від давньослов'янського "сьлюб", що означає "урочисту обіцянку" ("сьлюбитись" - домовлятися).

Слід зауважити, що з психологічного погляду стабільність ще не означає успішність шлюбу і сім'ї. Чому в подальшому під стабільністю шлюбу і сім'ї розумітимемо такі їхні особливості, які забезпечують задоволеність людини від перебування в цих соціальних інститутах, створюючи умови для особистого щастя, особистісного зростання кожного з їх членів. Розрізняють шлюби з любові, за стереотипом, з розрахунку - залежно від особливостей шлюбно-сімейної мотивації.

Мотивація взяття шлюбу включає чотири основних мотиви:

1.      інтимно-особистісний (прагнення знайти бажаного партнера для кохання);

2.      морально-психологічний (бажання знайти духовно близького супутника життя);

.        сімейно-батьківський (орієнтація на народження і виховання дітей);

.        господарсько-побутовий (орієнтація на налагоджений побут і ведення домашнього господарства).

Умови успішного сімейного спілкування:

ü  відкритість, відсутність у подружжя таємниць одне від одного, заборонених гем, можливість відверто висловити свої думки, виявити почуття;

ü  підтвердження у процесі спілкування позитивного уявлення про себе в кожного з партнерів;

ü  активний трансактний обмін, постійне обговорення думок, почуттів, вражень;

ü  ситуативна адекватність, обумовленість ( (юрм спілкування подружжя конкретною ситуацією.

Основною причиною порушення комунікації в сім'ї є перевантаженість спілкування вторинними функціями (посилена перевірка відповідності уявленням кожного з партнерів про себе, один про одного і їхні стосунки). При цьому надмірно центроване на партнері ставлення до нього, сумнів у його вірності, підозра у зраді формують особливий психічний стан - ревнощі. Основні види ревнощів:

ü  тиранічні, зазвичай властиві авторитарним, егоїстичним, упертим людям, які, як правило, вважають свого партнера власністю, об'єктом для задоволення власних потреб;

ü  від утиску, люди, які страждають на комплекс неповноцінності (за А. Адлером), з тривожно-недовірливим характером;

ü  зворотні, що виникають як захисний механізм - проекція своєї готовності до зради на партнера.

Подружні комунікації порушує також неадекватне уявлення як про себе, так і про партнера, що зумовлюється, зокрема, функціональними стереотипами ("ти - дружина (чоловік), отже, повинна (повинен). ").:

5. Вправа "Чому ми навчилися?"

Кожен з подружжя отримує по 10 окремих карток, на яких пише те, чому він навчився протягом перебування у шлюбі. На приклад:

· Я навчилася готі/вати.

· Я навчилася бути терплячою.

· Я навчилася прощати.

· Я навчився прати.

· Я навчився бути відкритим.

· Я навчився розповідати про свою роботу.

2. Вони порівнюють, яка саме адаптація вже здійснилася, а в чому вони хочуть ще потренуватись.

Під час перебування у шлюбі, може виникнути вторинна негативна адаптація внаслідок того, що любов підпорядковується загальному психофізіологічному закону адаптації, відповідно до якого при постійній дії одного й того самого подразника, щоб зберегти силу почуття на високому рівні, необхідно або збільшувати силу подразника, або робити перерви, або змінювати якість подразнення.

Вторинна негативна адаптація виявляється у трьох сферах:

ü  інтелектуальній (зменшення інтересу подружжя одне до одного внаслідок повторення у спілкуванні тих самих оцінок, суджень, думок);

ü  моральні (можливе зниження поваги подружжя одне до одного в результаті щоденного неминучого спілкування, коли вони можуть з'явитися одне перед одним у непривабливому зовнішньому вигляді, використовувати неприйнятні слова, жести тощо);

ü  сексуальній (зниження взаємної привабливості через доступність і одноманітність взаємин).

Негативна адаптація може посилюватися внаслідок тендерних відмінностей, оскільки чоловіки особливо чутливі до матеріально-побутових незручностей, труднощів фізичної адаптації, а жінки - до зменшення зовнішніх проявів з боку чоловіка любові і поваги, втрати романтики дошлюбних залицянь.

До умов подолання вторинної негативної адаптації належать:

ü  особистістю самовдосконалення, духовний розвиток;

ü  підвищення культури взаємин, підтримання почуття високої самоцінності один одного,

ü  підвищення автономності подружжя, розширення інтересів і кола їх спілкування за межами шлюбу.

Успішність адаптації, а отже, стабільність шлюбу залежать від особливостей взаємодії членів сім'ї, що насамперед виявляються в їхньому спілкуванні.

Висновок про важливість ролі подружньої взаємодії, спілкування підтверджується дослідженнями В. Мет'юза і К. Міхаповича. Вони виявили десять найважливіших відмінностей між щасливими і нещасливими сім'ями.

Ознаки нещасливих сімей

1.Не мають єдиної думки з багатьох питань і проблем.

2.Погано розуміють почуття один одного.

3.Говорять слова, що дратують іншого.

4.Часто почуваються нелюбими.

5.Не звертають уваги одне на одного.

6.Відчувають незадоволену погребу в довірі.

7.Відчувають потребу в людині, якім можна довіритися.

8.Рідко роблять компліменти одне одному.

9.Змушені часто поступатись одне одному.

10.Бажають, щоб їх любили сильніше.

6. Вправа "Що змінити?"

1. Подружжя читає ознаки нещасливих сімей, і з'ясовує, чи не "завелися" в них ознаки нещастя.

2.Що треба привнести у життя родини, щоб у ній збільшилася кількість щастя?

3.Подружжя йде додому з домовленістю щодо поведінки, яка сприятиме збільшенню рівня щастя. Наприклад:

—      Я частіше казатиму тобі компліменти.

—      Я перш, ніж заперечити, подумаю.

7. Завершення заняття. Підсумки заняття, відгуки учасників про весь тренінг.