Пенітенціарні системи України та Норвегії: порівняльно-правовий аналіз

Пенітенціарні системи України та Норвегії: порівняльно-правовий аналіз

ДЕРЖАВНА ПЕНІТЕНЦІАРНА СЛУЖБА УКРАЇНИ

Інститут кримінально-виконавчої служби

Пенітенціарні системи України та Норвегії: порівняльно-правовий аналіз

Посібник

За загальною редакцією доктора юридичних наук,

професора Джужі О. М.

Київ

ББК Х628.4

П-25

Рецензенти:

І. Г. Богатирьов, головний науковий співробітник наукового центру Інституту кримінально-виконавчої служби, доктор юридичних наук, професор;

О. Г. Колб, директор навчально-наукового інституту права та психології Національної академії внутрішніх справ, доктор юридичних наук, професор.

Рекомендовано до друку Вченою радою Інституту кримінально-виконавчої служби від 29 травня 2012 року (протокол № 9)

Богунов С. О., Копотун І. М., Пузирьов М. С.

П-25 Пенітенціарні системи України та Норвегії : порівняльно-правовий аналіз : посібник / за заг. ред. О. М. Джужі. - К. : Державна пенітенціарна служба України, 2012. - 52 с.

У посібнику відображено сучасні тенденції кримінально-виконавчої політики України та Норвегії через порівняльно-правовий аналіз порядку виконання і умов відбування кримінальних покарань, участі громадськості у виправленні і ресоціалізації засуджених, підготовки пенітенціарного персоналу.

Для викладачів, студентів, слухачів, курсантів і всіх тих, хто цікавиться проблемами порівняльного кримінально-виконавчого права.

ББК Х628.4

Зміст

Вступ

1. Державно-правовий устрій Норвегії

2. Співвідношення кримінального законодавства

3. Загальні засади кримінально-виконавчої діяльності

4. Організаційно-правова структура пенітенціарної служби

5. Виконання окремих видів кримінальних покарань

6. Участь громадськості у виправленні і ресоціалізації засуджених

Висновки

Вступ

Прийняття Кримінально-виконавчого кодексу (далі - КВК) України свідчить про послідовне та цілеспрямоване виконання нашою державою своїх зобов’язань у сфері реформування кримінально-виконавчої системи з метою максимального наближення умов тримання засуджених до міжнародних стандартів. На сучасному етапі перед законодавцем постає складне завдання - удосконалення чинного кримінально-виконавчого законодавства з метою забезпечення ефективної діяльності органів і установ виконання покарань та приведення умов тримання засуджених у відповідність із міжнародно-правовими актами. У свою чергу, одним із важливих напрямів діяльності Державної пенітенціарної служби (далі - ДПтС) України є співробітництво з міжнародними організаціями, пенітенціарними відомствами, неурядовими фундаціями та інституціями зарубіжних країн, що передбачено ст. 5 Закону України “Про Державну кримінально-виконавчу службу України”. Зазначений напрям діяльності набув широкого поширення у практичній діяльності ДПтС України з огляду на визнання необхідності поглиблення євроінтеграційних і північно-східних процесів у всіх сферах нашої держави. Тим більше, що впровадження зарубіжного досвіду є однією зі складових міжнародної співпраці ДПтС України.

Вважаємо беззаперечним, що у процесі удосконалення правового регулювання та практики застосування кримінальних покарань необхідно враховувати та використовувати позитивний досвід цієї діяльності у зарубіжних державах. Невипадково М. Ансель зазначав, що “вивчення зарубіжного досвіду відкриває перед юристом нові горизонти, дозволяє йому краще пізнати право своєї країни, бо специфічні риси цього права особливо виразно виявляються у порівнянні з іншими системами. Порівняння здатне озброїти юриста ідеями та аргументами, які не можна отримати навіть при дуже доброму знанні тільки власного права” . Поряд із цим, ми не ставимо за мету цілковиту імплементацію пенітенціарного законодавства Норвегії , оскільки усвідомлюємо, що подібні запозичення можливі лише з урахуванням специфіки економічного та соціального розвитку України, особливостей вітчизняної кримінально-виконавчої системи, історичного досвіду і традицій нашого народу, особливостей національної психології тощо.

Метою посібника є порівняльно-правовий аналіз пенітенціарних систем України та Норвегії шляхом виокремлення як позитивних рис, так і проблемних питань, пов’язаних із виконанням кримінальних покарань.

Написання цього посібника стало можливим завдяки емпіричному матеріалу, зібраному під час закордонного відрядження до Королівства Норвегія у період з 25 по 28 квітня 2012 р. делегації ДПтС України, представників навчальних закладів та правозахисників з подальшою участю у семінарі “Права людини і пенітенціарні установи”.

Метою закордонного відрядження до Королівства Норвегія було вивчення:

структури та завдань пенітенціарної системи Норвегії;

порядку і умов відбування кримінального покарання у виді позбавлення волі в тюремних установах різних рівнів безпеки;

особливостей поміщення й тримання осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, у слідчих ізоляторах;

порядку і умов застосування до засуджених кримінальних покарань, не пов’язаних із позбавленням волі;

особливостей тримання жінок у тюремних установах;

порядку і умов тримання неповнолітніх у тюремних установах;

завдань, змісту та структури професійної підготовки співробітників Виправної служби (служби тюрем і пробації) Норвегії;

завдань, структури та змісту роботи різних соціальних служб Норвегії, задіяних у роботі із засудженими в тюремних установах різних рівнів безпеки.

1. Державно-правовий устрій Норвегії

Королівство Норвегія - держава у Північній Європі, яка розташована на Заході і крайній Півночі Скандинавського півострова. Норвегія у перекладі означає “Шлях на Північ”. Перші поселення з’явились на території країни 9-10 тисяч років тому. Столиця - Осло. Територія країни - 324,2 тис. км2, на яких проживає близько 5 млн. чоловік. Щільність населення складає 15 осіб на квадратний кілометр. Країна мононаціональна: основне населення (97,5 %) складають норвежці, решта - іммігранти та корінне населення - саамі зі своєю культурою і мовою. Мова - норвезька.

Норвегія - унітарна держава, що складається з 19 областей (фюльке). На чолі кожної області стоїть губернатор (фюлькесман), що призначається Королем. В областях (окрім Осло і Бергена) існують виборні ради (фюлькестинги), що складаються із голів рад селищ і міських комун. У кожній комуні є виборний орган самоврядування - збори представників.

Діюча Конституція була прийнята 17 травня 1814 р. і ця дата відзначається як День національної незалежності Норвегії. Норвегія є спадковою конституційною монархією. Конституція надає великого значення суверенітету народу, принципу розподілу влади і дотримання прав кожного норвезького громадянина.

Державний прапор Королівства Норвегія

Король є главою держави і формально володіє найбільш широкими повноваженнями: призначає і зміщує прем’єр-міністра, міністрів та інших посадових осіб, затверджує закони, оголошує війну та укладає мир, є верховним головнокомандуючим Збройними Силами і головою державної церкви (протестантсько-лютеранської). Король Норвегії не грає самостійної політичної ролі, але представляє увесь народ.

Державний герб Королівства Норвегія

Більше ста років тому в Норвегії парламентаризм було закріплено у якості політичної системи. Уряд - Королівська Рада - залежить від норвезького парламенту - Стортингу - і є відповідальним перед ним. Одна з основних функцій уряду - проводити у життя рішення Стортингу. Якщо більшість депутатів Стортингу виразять Уряду вотум недовіри, то уряд повинен подати у відставку. До складу Стортингу входить 165 депутатів, які обираються на 4 роки шляхом загальних виборів на основі пропорційного представництва від різних політичних партій. Під час роботи парламент ділиться на 2 палати: 1/4 депутатів утворюють верхню палату Лагтинг (41 місце), інші - нижню, Одельстинг (124 місця). Кожен громадянин, який досяг 18-річного віку, має право обирати і бути обраним (раніше виборче право надавалося усім громадянам, що досягли 18-річного віку). Жінки мають право голосу з 1913 р., причому закон визначає повне статеве рівноправ’я.

Третьою державною владою в Норвегії є суди, які стежать за тим, щоб представники влади наслідували закони, що приймаються Стортингом, і тлумачили їх правильно. Судову систему утворюють суди першої та другої інстанції, а також Верховний Суд. Усі судді призначаються Королем.

Поліція і оборона країни перебувають у віданні цивільної влади.

Норвегія є державою так званого “загального благоденства”, у якій медичне обслуговування, соціальні послуги і освіта є безкоштовними. Багатодітним сім’ям надається економічна допомога, хоча типовою для Норвегії є сім’я, що складається з батьків і двох дітей. Усі громадяни забезпечуються мінімальною пенсією через старість.

Правова система Норвегії входить до самостійної скандинавської (іменовану також “північною”) правової сім’ї, що поєднує деякі риси як романо-германської, так і англо-американської систем.

2. Співвідношення кримінального законодавства

У Норвегії діє явище монізму кримінального законодавства, тобто коли усі положення щодо кримінальної відповідальності і покарання містяться у кримінальному кодексі держави - Кримінальному кодексі (далі - КК) Норвегії, прийнятому 22 травня 1902 р. (зі змінами та доповненнями). Доповненням до нього є хіба що Закон Норвегії “Про відповідальність за бродяжництво, жебрування і пияцтво” (1900 р.) .

Так само монізм кримінального законодавства властивий для України, де єдиним законом про кримінальну відповідальність є КК України від 5 квітня 2001 р.

Конституція Норвегії визначає, що кримінальні закони не можуть мати зворотної сили, тобто визнає тільки принцип ультраактивності закону, нехтуючи принципом ретроактивності. Українське кримінальне законодавство у цьому напрямі пішло дещо гуманістичним шляхом, зокрема, згідно зі ст. 5 КК України, “закон про кримінальну відповідальність, що скасовує злочинність діяння, пом’якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, має зворотну дію у часі, тобто поширюється на осіб, які вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності, у тому числі на осіб, які відбувають покарання або відбули покарання, але мають судимість”. А от “закон про кримінальну відповідальність, що встановлює злочинність діяння, посилює кримінальну відповідальність або іншим чином погіршує становище особи, не має зворотної дії в часі”.

Серед конституційних приписів про покарання та інші кримінально-правові заходи слід виділити положення про ув’язнення в порядку кримінального покарання. Так, у Конституції Норвегії вказано, що нікого не можна позбавити волі, але винятки можливі у випадках і за процедурою, визначених законом; воля особи не може обмежуватися, за винятком випадків покарання людини тюремним ув’язненням за рішенням правомочного суду. Нікого не можна позбавити волі на тій підставі, що він не в змозі виконати договірне зобов’язання. Аналогічні положення містяться у Конституції України.

Враховуючи відмінності у формі державного правління, помилування у Норвегії здійснює не Президент (як в Україні згідно з п. 27 ст. 106 Конституції), а Король.

Кримінальне законодавство Норвегії відрізняється від аналогічного українського колом суб’єктів кримінальної відповідальності. Зокрема, як і в деяких інших державах (Литва, Молдова, Албанія, Франція, Бельгія, Данія, Голландія, Фінляндія, Португалія тощо), суб’єктом кримінальної відповідальності у Норвегії можуть бути юридичні особи (§§ 48а-48b КК Норвегії), які служили вчиненню інкримінованих діянь. При чому можливі випадки, коли до кримінальної відповідальності притягається юридична особа без притягнення до відповідальності будь-кого із фізичних осіб. До покарань, що передбачені для юридичних осіб, згідно з КК Норвегії, належать:

штраф;

позбавлення права здійснювати діяльність або її окремі форми.

З цього приводу цікавою і змістовною є стаття Г. Хайне, у якій автор показав, які санкції найкраще застосовувати для юридичних осіб. Г. Хайне підкреслює, що корпоративні санкції повинні мати не репресивну, знищуючу, а превентивну мету, залишати можливість виправити свою поведінку в майбутньому і привести свою діяльність у відповідність із законом. Ця мета, однак, вимагає приведення у відповідність колективних кримінальних санкцій з іншими галузями права, включаючи цивільне й адміністративне .

На відміну від України, КК Норвегії не диференціює вік кримінальної відповідальності, а встановлює єдину межу - 15 років (§ 46 КК Норвегії). До речі, такий вік передбачено в усіх державах Скандинавського півострова (Норвегія, Швеція, Фінляндії). Нагадаємо, що у КК України передбачені склади злочинів, за вчинення яких кримінальна відповідальність настає з 16 років, а за найбільш небезпечні злочини і такі, що охоплюються усвідомленням особи меншого віку, - відповідно з 14 років.

У Норвегії щодо неповнолітніх до 18 років, які вчинили злочини невеликої тяжкості або вперше, як правило, застосовується або умовне покарання, або позасудове звільнення від відповідальності і поміщення їх під нагляд місцевих служб соціальної допомоги дітям.

На відміну від КК України (ст. 21), питання про кримінальну відповідальність особи за злочинне діяння, вчинене у стані сп’яніння, у КК Норвегії вирішено за принципом диференціації. У КК Норвегії відповідна диференціація здійснена таким чином:

коли стан сп’яніння є випадковим і викликає зниження розумової здатності, суд визнає це обставиною, яка пом’якшує відповідальність;

коли особа умисно призвела себе у такий стан з метою вчинення злочинного діяння, суд визнає це обставиною, яка обтяжує відповідальність.

Порівняно із вітчизняним кримінальним законодавством, КК Норвегії містить дещо вужчий перелік обставин, що виключають злочинність діяння. Зокрема, до них належать такі:

крайня необхідність (§ 47 КК Норвегії);

акт самооборони (необхідної оборони) (§ 48 КК Норвегії);

затримання особи, що вчинила злочин (§ 48 КК Норвегії).

Проте крім відомих КК України обставин, що виключають злочинність діяння, КК Норвегії як такі розглядаються й інші обставини (при цьому вони визначаються в Особливій частині КК і стосуються лише окремих складів злочинів). Це, зокрема:

згода чи прохання потерпілого;

провокація злочину.

Названі обставини потребують додаткового, більш ретельного, аналізу з метою вирішення питання про можливість їх регламентації у КК України.

Щодо інституту покарання, то, на відміну від українського кримінального законодавства, КК Норвегії не містить регламентації доктринальних положень цього кримінально-правового інституту, до яких, нагадаємо, згідно з КК України, належать визначення поняття та мети покарання. Зазначені питання визначаються норвезькою кримінально-правовою наукою. Зокрема, норвезький учений І. Анденес зазначає, що покарання має загальну попереджувальну дію трьох видів: воно може мати ефект залякування, може посилювати моральні заборони і може стимулювати звичну правослухняну поведінку. Для законодавця більш важливо добитися не просто залякування, а формування заборони і звички . Це слід сприймати як аксіому, зважаючи на те, що така мета покарання, як залякування, заперечувалась ще багато століть тому . Російський академік В. М. Кудрявцев слушно вказує на те, що стратегія знищення злочинців і залякування населення, історично неминуча на ранніх етапах розвитку цивілізації, до ХХІ ст. повністю зжила себе. Понад те, зживає себе навіть стратегія ізоляції злочинця від суспільства, яка зберігається тільки як засіб на певний час убезпечити суспільство від небезпечних злочинців .

КК України поділяє усі покарання на основні і додаткові, а також покарання, що можуть застосовуватися як основні, так і як додаткові. В основі цієї класифікації лежить юридична значущість покарань. Схожим чином здійснюється класифікація покарань і у КК Норвегії.

Так, відповідно до § 15 КК Норвегії, до основних належать такі покарання:

тюремне ув’язнення (позбавлення волі);

арешт;

тримання під вартою;

громадські роботи (можуть бути застосовані лише до особи, яка проживає у Норвегії);

штрафи.

Додатковими, згідно з § 16 КК Норвегії, є:

позбавлення громадянських прав (наприклад: 1) позбавлення права на військову службу - назавжди або на певний строк, 2) позбавлення об’єктивного виборчого права (права голосування з суспільних питань) - на строк до 10 років);

заборона на перебування у певних районах.

Відповідно до § 17 КК Норвегії, тюремне ув’язнення призначається на такі строки:

від 14 днів до 15 років або у випадках, зазначених у § 62, - до 20 років;

у випадках, особливо передбачених законом, - не більше 21 року.

Згідно з § 26 КК Норвегії, засуджений до тюремного ув’язнення може бути звільнений з іспитовим строком відповідно до положень спеціального Закону.

Відповідно до § 22 КК Норвегії, тримання під вартою призначається на строк від 14 днів до 20 років. Два дні тримання під вартою дорівнюють одному дню в тюрмі. При цьому § 23 передбачено, що за згодою засудженого або за його проханням тримання під вартою може бути замінено на тюремне ув’язнення.

На підставі § 25 КК Норвегії позбавлення волі на строк не більше 4 місяців призначається у днях, більше 4 місяців - у місяцях і роках.

Кримінальне законодавство Норвегії передбачає і так зване “необмежене утримання” для найбільш небезпечних злочинців, але через 10 років вони повинні пройти комплексне медичне та соціальне обстеження, після чого встановлюється ступінь їх суспільної небезпеки, і, як наслідок, необхідність перебування в умовах “необмеженого утримання”. Якщо ступінь небезпеки не зменшився, наступні обстеження проводяться щороку. Якщо комісія дійде висновку про відсутність суспільної небезпеки, то засудженому “необмежене утримання” замінюється на позбавлення волі на строк не більше 5 років.

Як бачимо, перелік основних та додаткових покарань в Україні та Норвегії має як схожі риси, так і деякі суттєві відмінності. Зокрема, у Норвегії не передбачено таке покарання як довічне позбавлення волі, що дозволяє зробити висновок про більший ступінь лібералізації кримінально-правової політики цієї Скандинавської держави, яка, втім, орієнтується на менталітет норвежців та стан і тенденції злочинності у країні.

Слід наголосити на тому, що смертна кара у Норвегії скасована за загальнокримінальні злочини з 1902 р., а за усі злочини - з 1979 р. Смертні вироки не виконувалися за загальнокримінальні злочини з 1876 р., а за злочини часів нацистської окупації - з 1948 р.

За даними судової статистики Норвегії 2011 р, до осіб, визнаних винними у вчиненні злочинів, застосовувалися такі види покарань:

штрафи (60 %);

умовне тюремне ув’язнення (10-12 %);

громадські роботи (7,8 %);

тюремне ув’язнення (20 %).

Відмінною рисою КК Норвегії є те, що законодавець цієї держави не вважає за можливе застосовувати інститут судимості у кримінальному законі.

Останніми роками велика увага в державах Західної Європи приділяється інституту примирення (медіації). Оскільки примирення потерпілого з обвинуваченим чи підсудним провадиться за допомогою спеціально підготовленого посередника - медіатора, то часто ці програми мають назву медіація. Відповідно до Рамкового рішення Ради ЄС “Про місце жертв злочинів у кримінальному судочинстві” (2001 р.), всі країни ЄС зобов’язані поширювати посередництво в кримінальних справах та забезпечувати прийняття до розгляду будь-якої угоди між потерпілим та правопорушником, досягнутої в процесі посередництва . Відношення до застосування медіації мають й інші документи Ради Європи: Європейська конвенція про здійснення прав дітей (1996 р.) ; Рекомендація про становище потерпілого в рамках кримінального права і кримінального процесу (1985 р.) ; Рекомендація щодо спрощення кримінального правосуддя (1987 р.) ; Рекомендація з проблем суспільної реакції на злочинність серед неповнолітніх (1987 р.) ; Рекомендація про Європейські правила щодо загальних санкцій і заходів (1992 р.)  тощо. Усі ці рекомендації заслуговують уваги при запровадженні в Україні інституту медіації. Слід зазначити, що в альтернативному проекті КК України (щоправда, чомусь у розділі IV про обставини, що виключають карність протиправного діяння), регламентувався кримінально-правовий компроміс між потерпілим та особою, яка вчинила кримінально карне діяння .

Між тим, у деяких європейських державах програми посередництва між жертвою і правопорушником одержали юридичне оформлення. Зокрема, у Норвегії прийнято Закон про муніципальні комітети з проведення програм посередництва, присвячений посередництву у кримінальних і цивільних справах. На практиці процедури посередництва в основному проводяться у кримінальних справах. Якщо досягається угода, це означає гарантоване припинення справи прокурором .

Загалом відновлювальне правосуддя базується на ідеях примирення конфліктуючих сторін, припинення самого конфлікту шляхом взаємного вибачення, каяття у вчиненому, усвідомлення моральної та юридичної відповідальності за вчинений злочин і обов’язку відшкодування заподіяної жертві фізичної, моральної та матеріальної шкоди . Набутий у європейських країнах позитивний досвід відновлювального правосуддя дозволяє говорити про доцільність впровадження аналогічних програм в Україні [, с. 40, 42] .

На сьогодні вихідні засади розбудови інституту медіації все ж таки містяться у вітчизняному законодавстві. Зокрема, ст. 46 КК України містить норму, яка передбачає звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з примиренням винного з потерпілим, а саме: “Особа, яка вперше вчинила злочин невеликої тяжкості або необережний злочин середньої тяжкості, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона примирилася з потерпілим та відшкодувала завдані нею збитки або усунула заподіяну шкоду”. Крім цього, згідно зі ст. 65 КК України, суд призначає покарання, враховуючи: а) ступінь тяжкості вчиненого злочину; б) особу винного; в) обставини, що пом’якшують або обтяжують покарання. Саме обставини, що пом’якшують або обтяжують покарання, і передбачають врахування інтересів потерпілого, зокрема, п. 2 ч. 1 ст. 66 КК України у якості обставин, що пом’якшують покарання, визначає добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди.

Зрозуміло, що діюче кримінальне та кримінально-процесуальне законодавство України не включає в себе у буквальному розумінні інституту медіації, але наведені приклади свідчать про те, що окремі суттєві елементи медіації як примирення сторін на підставі відшкодування збитків або усунення шкоди від вчиненого злочину присутні у національному законодавстві України, хоча і потребують певного юридичного уточнення та удосконалення.

3. Загальні засади кримінально-виконавчої діяльності

Загальна чисельність засуджених, що перебували в тюрмах Норвегії станом на січень 2011 р., становила 3 446 осіб, що у розрахунку на 100 000 населення становить 71 засудженого - один із найменших показників у світі. Після входження Норвегії до Шенгенської зони в країні різко зріс рівень злочинності. У 2011 р. близько 20 % засуджених становили іноземці; як правило, це вихідці з арабських країн, Туреччини, Південно-Східної Азії, Східної Європи та країн Балтії. Так, ще 5 років тому відсоток засуджених-іноземців складав 17 %. Іншою причиною зростання рівня злочинності є зростання кількості злочинів, пов’язаних із вживанням та розповсюдженням наркотичних речовин, зокрема, понад 60 % засуджених є наркозалежними.

Головний принцип виконання покарання у виді позбавлення волі - “засуджений - це звичайний громадянин, якого тимчасово позбавили волі”. Утримання засудженого в тюрмі фінансує муніципальна влада того регіону, де засуджений мешкав до ув’язнення. Надання засудженим медичної допомоги здійснюється медичними працівниками муніципальних медичних закладів. Навчають засуджених вчителі та викладачі муніципальних навчальних закладів. Тобто і засудженого, і звичайного громадянина лікує один і той же лікар в однакових умовах, навчає один і той же вчитель. Медичні працівники, викладачі та вчителі отримують звичайну заробітну плату і ніяких доплат за роботу із засудженими з бюджету Виправної служби Норвегії не отримують. Таким чином, вважається, що стосовно засуджених у Норвегії немає жодних форм дискримінації. Основною метою тюремного ув’язнення є соціальна адаптація засуджених та їх інтеграція у правослухняне суспільство.

В основу діяльності кримінально-виконавчої служби Королівства Норвегії покладено 5 принципів, які, на відміну від України (ст. 5 КВК України), не закріплені у чинному законодавстві, однак пронизують практику виконання покарань:

) мета покарання - у слові закону (зазначеному принципу цілком відповідає вітчизняний принцип кримінально-виконавчого законодавства - законності - згідно з яким, по-перше, виключно законами держави визначається діяльність органів і установ виконання покарань, а по-друге, правоохоронна (кримінально-виконавча) діяльність повинна здійснюватися в режимі законності);

) гуманізм (кореспондує аналогічному вітчизняному принципу, за яким, по-перше, людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в державі найвищою соціальною цінністю; по-друге, процес виконання покарання розуміється як кримінально-виконавча діяльність, не позбавлена людяного ставлення до засудженого);

) рівність засуджених перед законом. У вітчизняному кримінально-виконавчому законодавстві зазначений принцип має аналогічну назву, відповідно до якого засуджені до кримінальних покарань є рівними перед законом, і покарання щодо них виконується незалежно від раси, національності, релігійних переконань тощо.

Відповідно до конституційних положень (ст. 24 Конституції України) та міжнародних стандартів, норми кримінально-виконавчого законодавства зазвичай не встановлюють яких-небудь привілеїв для засуджених залежно від статі (за виключенням стану вагітності та наявності малолітньої дитини), раси, національності, соціального походження, мови, майнового та посадового становища. Разом із тим рівність перед законом не означає рівність умов відбування покарання. Ці умови є диференційованими залежно від, перш за все, виду покарання, віку, стану здоров’я та, у певних випадках, статі. За міжнародними правилами більш пільгові умови мають бути встановлені для неповнолітніх, інвалідів, осіб похилого віку, жінок. До того ж порядок виконання і умови відбування покарання пов’язані із характером та ступенем тяжкості вчиненого злочину, поведінкою засудженого під час відбування покарання.

Таким чином бачимо, що принцип рівності засуджених перед законом корегується принципом гуманізму та найбільше - принципом диференціації та індивідуалізації виконання покарань, який передбачає конкретну класифікацію засуджених на декількох рівнях, як передбачену, так і не передбачену чинним кримінально-виконавчим законодавством. Критеріями є групові особливості та особистісні властивості засуджених, залежно від наявності яких визначається та змінюється обсяг правообмежень у різних видах установ виконання покарань;

) відбув покарання - віддав свій борг суспільству. За національним законодавством зазначеному положенню відповідають два принципи: 1) справедливості, за яким справедливість реалізації кари, відображаючи співвідношення діяння і відплати за нього, позначає відповідність між правами й обов’язками вільних громадян і обмеженням правового статусу осіб, які зазнали покарання; 2) невідворотності виконання і відбування покарань, що виступає об’єктивною необхідністю доведення до логічного завершення зусиль правоохоронних органів із реалізації кримінальної відповідальності;

) принцип нормалізації перебування у в’язниці, тобто приближення умов відбування покарання в пенітенціарній установі до нормального життя. Зазначене положення у вітчизняному кримінально-виконавчому законодавстві закріплено у ч. 2 ст. 102 КВК України, відповідно до якої режим у колоніях має зводити до мінімуму різницю між умовами життя в колонії і на свободі, що повинно сприяти підвищенню відповідальності засуджених за свою поведінку і усвідомленню людської гідності.

Метою діяльності органів державної влади Королівства Норвегії у галузі виконання покарань є побудова пенітенціарної служби, що сприятиме зниженню кількості рецидивних злочинів після відбування покарання. Для досягнення цієї мети, а саме недопущення росту кількості повторних злочинів, за злочини невеликої тяжкості перевага надається альтернативним видам покарання. Адже тривале тюремне ув’язнення з високим рівнем ізоляції і наступний різкий перехід до життя на волі може підвищити ризик рецидивного злочину після звільнення від відбування покарання. Норвежці вважають, що виконання покарання в умовах вільного суспільства є більш ефективним у порівнянні з тюремним ув’язненням і приводить у подальшому до більш високого рівня безпеки у суспільстві.

Зазначене положення знаходить своє відображення і в українському кримінальному та кримінально-виконавчому законодавстві. Зокрема, метою кримінально-виконавчого законодавства України є захисту інтересів особи, суспільства і держави шляхом створення умов для запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами (ч. 1 ст. 1 КВК України). Аналогічною є одна зі складових мети покарання, закріплена у ч. 2 ст. 50 КК України. Також для досягнення мети запобігання вчиненню нових злочинів, підтримання соціалізації особи, винної у вчиненні злочинів, вітчизняним законодавством передбачено призначення за злочини невеликої тяжкості покарань, не пов’язаних з позбавленням волі, а також застосування інституту звільнення від відбування покарання з випробуванням (аналогу пробації), виконання яких покладено на кримінально-виконавчу інспекцію, на базі якої планується розбудова та розвиток вітчизняної служби пробації. Проте навіть якщо особу засуджено до покарань, пов’язаних з ізоляцією від суспільства, кримінальним та кримінально-виконавчим законодавством України передбачено реалізацію прогресивної системи виконання покарань, яка за своєю сутністю покликана сприяти досягненню мети виправлення і ресоціалізації засуджених. Так, якщо засуджений до позбавлення волі на певний строк досягає відповідного ступеня виправлення (“стає на шлях виправлення”, “став на шлях виправлення”, “довів своє виправлення”) і відбуває встановлену законом частину строку покарання, до нього може бути застосовано такі елементи прогресивної системи:

зміну умов тримання;

заміну невідбутої частини покарання більш м’яким;

умовно-дострокове звільнення від відбування покарання.

Поряд із викладеним, у Норвегії точиться дискусія про те, яку мету повинні переслідувати тюремні установи: залякувати злочинців або змінювати особу, реабілітовувати її. Практичні співробітники Виправної служби (служби тюрем і пробації) Норвегії вважають, що найголовніше - розвинути у людини мотиви правослухняної поведінки. Головним критерієм повинна стати повага до людини: якщо до людини не проявляється повага, то така людина не може і проявити повагу до інших.

4. Організаційно-правова структура пенітенціарної служби

Підготовка персоналу

Виправна служба (служба тюрем і пробації) Норвегії є агенцією у складі Міністерства юстиції і поліції.

Герб Виправної служби (служби тюрем і пробації) Норвегії

Востаннє Виправна служба (служба тюрем і пробації) була піддана реорганізації у січні 2001 р. після того, як були переглянуті законодавчі положення про кримінальні покарання і особливості їх виконання.

Закон про виконання покарань набув чинності у березні 2002 р. і врегулював особливості виконання покарань у виді позбавлення волі, спеціальних кримінальних санкцій і покарань, не пов’язаних з ізоляцією від суспільства, а також особливості тримання осіб під вартою до суду. Закон визначив оновлену основну мету покарання і діяльності виправних служб - умови виконання і відбування кримінальних покарань повинні сприяти запобіганню вчиненню нових злочинів.

Зазначимо, що і вітчизняна система кримінальної юстиції на доктринальному рівні не відстає від норвезької. Зокрема, в результаті проведених реформ кримінального та кримінально-виконавчого законодавства прийняті нові КК України та КВК України, у яких знайшли своє закріплення:

) мета покарання - не тільки кара, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами;

Останні організаційно-правові зміни у вітчизняній пенітенціарній сфері відбулися протягом 2010-2011 рр., зокрема:

9 грудня 2010 р. Президентом України підписано Указ “Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади” № 1085/2010 ;

6 квітня 2011 р. - Указ “Про затвердження Положення про Державну пенітенціарну службу України” № 394/2011 ;

20 жовтня 2011 р. - постанова Кабінету Міністрів України “Про утворення територіальних органів Державної пенітенціарної служби” № 1062 .

Таким чином, відбулася реорганізація центрального органу виконавчої влади з питань виконання покарань та його територіальних органів. Правонаступником Державного департаменту України з питань виконання покарань стала ДПтС України.

На сьогодні діяльність ДПтС України спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра юстиції України.

За нинішньою термінологією назва центрального органу виконавчої влади у сфері виконання кримінальних покарань (ДПтС України) відображає ідеальний результат екзекутивної діяльності, а Державної кримінально-виконавчої служби України - реальний. На думку деяких вітчизняних науковців, зазначені зміни, що привели до наявності системи “служба в службі” (згідно зі ст. 6 Закону України “Про Державну кримінально-виконавчу службу України” ДПтС України входить до складу Державної кримінально-виконавчої служби України) є алогічною. Але головна ідея такої реорганізації (утворення ДПтС України, реорганізувавши Державний департамент України з питань виконання покарань), на думку її творців, - не проста “зміна вивіски”, а формування “нової філософії” діяльності з виконання кримінальних покарань з метою створення реальних і необхідних умов для виправлення і ресоціалізації засуджених.

Структура Виправної служби Норвегії має три рівні: центральний, регіональний і місцевий. Центральний рівень представлений Департаментом виправних служб, який формулює загальні напрями розвитку виправної діяльності, здійснює стратегічне управління усіма установами, що входять в систему виправних служб, розподіляє бюджетні кошти між регіональними управліннями і веде контроль над їх витрачанням. Департамент також займається правотворчою діяльністю, зокрема, видає інструкції щодо виконання законів, а також може надавати рекомендації щодо удосконалення кримінального законодавства.

Регіональні управління формулюють цілі і напрями діяльності служби тюрем і пробації, виходячи із місцевої специфіки та керівних документів Департаменту. Управління розподіляють фінансові кошти між місцевими відділами служб і керують їх роботою. Також до завдань регіональних управлінь входить розгляд скарг на рішення, прийняті на місцевому рівні. При кожному управлінні діє наглядова рада, яка контролює діяльність управління і підвідомчих органів.

Тюрми та місцеві відділи пробації безпосередньо здійснюють роботу щодо виконання покарань. Чисельність штату місцевих відділів пробації коливається від 4 до 19 інспекторів.

У веденні Департаменту також перебуває Академія підготовки персоналу Виправної служби Норвегії (KRUS) (далі - Академія), яка забезпечує базове навчання кадрів служби тюрем і пробації та організовує курси підвищення кваліфікації для співробітників служби. Академія також веде науково-дослідну діяльність у сфері кримінально-виконавчої політики держави (зокрема за такими напрямами: насильство у тюрмі, самогубство у тюрмі, рецидивізм, електронний контроль, радикалізм у тюрмі, тюрми та інші моральні уявлення і попереджувальне затримання). Щорічно в Академії проходить навчання 300 співробітників.

Академія підготовки персоналу Виправної служби Норвегії (KRUS)

Прийом в Академію можливий лише після досягнення 21 року. Слід зазначити, що прийом здійснює спеціальна комісія, єдина на всю країну, до складу якої входять найбільш досвідчені керівники тюремних установ, відділів пробації та регіональних управлінь Виправної служби Норвегії. Причому на навчання приймаються особи, які мають досвід практичної роботи не менше 1 року, а також водійські права. Крім цього, обов’язковою і безумовною вимогою є відсутність у кандидата на навчання випадків вступу у конфлікт із законом, що підтверджується інформацією поліції.

Кількість кандидатів на навчання (2004-2011 рр.)

Підставою для відмови у прийомі на службу можуть бути і відхилення у поведінці під час навчання, у тому числі і у ставленні до однокурсників. Хоча навчання співробітника тюремної системи не є різновидом вищої освіти, вимоги до кандидатів на навчання в Академії такі ж, як і при вступі до університету. Чотири рази на рік щодо кожного студента проводяться рейтингові оцінки теоретичних знань та практичних навичок.

В Академії звичайний співробітник тюрми навчається 2 роки. Третій рік за навчальним планом передбачає вже безпосередньо роботу в пенітенціарній установі. До програми підготовки входять тренінги з реабілітації, з конструктивного ставлення до тюремної системи, а також тренінгові програми, спрямовані на розвиток почуття відповідальності за надані повноваження, на уміння правильно і відповідно до закону і ситуації, що склалася, застосувати владні повноваження та заходи безпеки.

Навчальним планом підготовки Академії передбачено вивчення таких дисциплін:

“Кримінальний процес та суміжні правові дисципліни”;

“Етика та професіоналізм у тюремній роботі”;

“Практична тюремна робота та безпека”;

“Кримінологія та кримінальна політика”;

“Програми терапії у тюрмах”;

“Роль офіцера Виправної служби”.

Перший рік навчання в Академії передбачає:

передкурсове навчання протягом 4 тижнів у коледжі при Академії;

практичну роботу в пенітенціарних установах під керівництвом викладацького складу протягом 42 тижнів (у тому числі з відвідуванням занять в Академії 2 дні на тиждень).

За результатами першого року навчання складається екзамен з навчальної дисципліни “Кримінальний процес та суміжні правові дисципліни”.

Другий рік навчання включає:

теоретичне навчання протягом 44 тижнів;

практичну роботу на посаді офіцера Виправної служби протягом 6 тижнів

За результатами другого року навчання складаються екзамени з навчальних дисциплін “Етика та професіоналізм у тюремній роботі”, “Практична тюремна робота та безпека”, “Кримінологія та кримінальна політика”, “Програми терапії у тюрмах”, “Роль офіцера Виправної служби” та проходить захист кваліфікаційної роботи.

Третій рік навчання проходить шляхом стажування в пенітенціарних установах.

Загальна чисельність персоналу Виправної служби Норвегії складає 3 400 фахівців. У перші роки служби співробітники отримують заробітну плату приблизно 400 000 крон на рік без урахування податків, які у певних випадках можуть сягати до 40 % загальної суми. Топ-менеджери вищого рівня, зокрема, начальники тюрем, начальники регіональних управлінь, які мають вислугу років більше 25 років, можуть отримувати близько 600 000 крон на рік. Пенсійний вік для персоналу Виправної служби становить 60 років. Співвідношення чоловіків та жінок у складі персоналу Виправної служби Норвегії складає відповідно 60 % та 40 %, хоча переважна більшість тюрем у Норвегії - це тюрми для чоловіків, тюрем для жінок, як зазначалося вище, всього 3. Жодних переваг при проходженні служби жінки не мають, виключне значення для проходження служби має контракт, який узгоджується із профспілками.

Співробітники відомства проходять обов’язкове навчання і ретельний відбір. Нині у тюрмах Норвегії кожен працівник має, як мінімум, освітній рівень бакалавра. За останні 20 років співробітниками виправної служби не було вчинено жодного злочину. У Норвегії немає окремих тюрем для співробітників пенітенціарної системи та інших правоохоронних органів.

Під час служби співробітникам тюрем доводиться виконувати різні функції і нести службу на різних посадах - це є частиною політики щодо персоналу Виправної служби. Однак існують і фахові посади, зокрема, посада “соціонома” тюрми - фахівця, який є відповідальним за підтримання і відновлення зовнішніх зв’язків засуджених.

Основний спосіб дисциплінарного впливу на співробітників - тимчасове пониження у посаді, як правило, на строк до 6 місяців і без зниження розміру заробітної плати. Найбільш характерне порушення - прояви агресії стосовно засуджених або безпідставна відмова у реалізації їх прав.

Співробітники отримують право на пенсію після 60 років, однак можуть працювати до 70 років. Розмір пенсії тюремного співробітника складає приблизно 60 % розміру його заробітної плати. Вакантних місць серед персоналу тюрем Норвегії немає. Кількість претендентів на вакансії доходить до кількох десятків чоловік на місце. Робота у пенітенціарному відомстві є престижною і непогано оплачується.

5. Виконання окремих видів кримінальних покарань

Виконання покарання у виді позбавлення волі

У Норвегії 14 606 осіб є засудженими за різноманітні злочини, із них 3 446 відбувають покарання у місцях позбавлення волі. У найбільшій тюрмі Норвегії, що розташована у столиці Норвегії - Осло, тримається 400 осіб, у найменшій - 16 осіб. У Норвегії 50 тюрем, 3 з яких - жіночі. У складі чоловічих тюрем є відділення особливих умов для неповнолітніх (Берген, Осло).

Оскільки у Норвегії немає слідчих ізоляторів та інших місць утримання осіб, які перебувають під слідством, у тюрмах діє принцип спільного розміщення засуджених і ув’язнених. Незважаючи на те, що подібна практика викликала нарікання з боку Ради Європи, влада Норвегії вважає економічно недоцільним будувати окремі установи для цієї категорії громадян у зв’язку з їх незначною чисельністю та значними відстанями для їх перевезення для участі у слідчих діях та судових засіданнях.

У 2010 р. Норвегію відвідали представники Європейського комітету проти тортур, які піддали Уряд Норвегії критиці за двома позиціями:

тривалі строки утримання під вартою до набуття вироку законної сили. Ув’язнені під варту тримаються разом із засудженими, можуть працювати разом із ними, а строк перебування під вартою зараховується як строк відбування покарання на пільгових умовах;

перебування разом дорослих і дітей. У Норвегії відбування покарання у виді позбавлення волі за законом можливе з 15 років і за формальними ознаками неповнолітня особа і доросла особа можуть опинитись в одній камері. Однак оскільки у Норвегії неповнолітніх ув’язнених налічується усього 10 осіб, Уряд не вважає за доцільне будувати для них окрему установу.

Зазначимо, що за наведеними позиціями Україна випереджає Норвегію у напрямі приведення умов тримання засуджених та осіб, узятих під варту, у відповідність до міжнародно-правових актів у пенітенціарній сфері, але лише на законодавчому рівні, оскільки фактичні умови тримання у норвезьких пенітенціарних установах все ж таки більш ліберальні і в деяких із них схожі, як зазначатиметься нижче, скоріше на “будинки готельного типу”.

Тюремна політика Норвегії спрямована на те, щоб тюрма не була схожа на тюрму. Наприклад, у 2010 р. в Норвегії відкрилася закрита чоловіча тюрма “Halden Fengsel” на 200 місць, яку іноземні фахівці, зокрема, американські, порівнюють із п’ятизірковим готелем.

Будівництво тюрми тривало 10 років і обійшлося державі у 252 млн. доларів. Її огорожа побудована таким чином, щоб за деревами з вікон камер її не було видно. Ця тюрма, за версією журналу “Forbes”, у 2011 р. визнана однією з кращих у світі. Тюрма “Halden Fengsel” втілює у собі основні принципи норвезької пенітенціарної системи: репресивні тюрми є неефективними, гуманне ставлення до засуджених полегшує їх реінтеграцію у суспільство. Ключову роль у зусиллях з реабілітації відіграє дизайн тюрми “Halden Fengsel”.

Головною перевагою тюрми “Halden Fengsel” є ставлення адміністрації до ув’язнених: наглядачі ходять без зброї, регулярно обідають з ув’язненими і займаються разом з ними спортом. При цьому половина наглядачів - жінки, оскільки, на думку керівництва тюрми, це знижує агресивність ув’язнених.

Реформа покарання визнала за засудженими усі права, окрім одного, - права на свободу, тобто вони мають практично усі права, у тому числі і виборчі.

У кожному з 6 регіонів Норвегії існує своя наглядова рада, яку обов’язково повинен очолювати суддя, і яка здійснює громадський і державний нагляд за тюрмами.

Середній строк перебування засуджених у норвезьких тюрмах - 126 днів (за іншими даними - близько 1 року), після чого засуджені зазвичай звільняються достроково і поступають у підпорядкування служби пробації.

Тюремна система передбачає окремі тюрми для чоловіків та жінок, однак в окремих віддалених районах є тюрми, де передбачене спільне тримання, однак у різних блоках (приміщеннях).

Тюрми поділяються на три види:

закриті (максимальний рівень безпеки);

відкриті (мінімальний рівень безпеки);

так звані “перехідні” тюрми - “Half-Way House”, що схожі на звичайні гуртожитки, куди поміщуються засуджені в останній період перебування у тюрмі з метою підготовки до звільнення (зараз у норвезькому парламенті на розгляді знаходиться законопроект, що передбачає можливість поміщення засуджених відразу після отримання вироку до “Half-Way House” з метою збереження соціальних зв’язків.

У тюрмах із максимальним рівнем безпеки (закриті тюрми) засудженим дозволяються побачення (1 година на тиждень); засудженим, у кого є діти, надається додаткова година (є безкоштовна кімната для побачень) та 20 хвилин на тиждень телефонних розмов (у кого є діти, надається 10 додаткових хвилин). При цьому дзвінки прослуховуються.

Закриті тюрми (тюрми максимального рівня безпеки)

У тюрмах із мінімальним рівнем безпеки (відкриті тюрми) порядок надання побачень не відрізняється від порядку, що існує у тюрмах із високим рівнем безпеки, проте засуджені цієї категорії пенітенціарних установ мають право здійснювати телефонні дзвінки без обмежень та після відбуття 1/3 строку покарання можуть звертатися із клопотанням про надання відпустки, що надається 1 раз на місяць на вихідні дні. Зокрема, у 2011 р. було надано майже 67 000 відпусток, і всього 58 осіб за різними обставинами не повернулись до тюрем.

Відкриті тюрми (тюрми мінімального рівня безпеки)

За два роки до закінчення строку покарання засуджені можуть подавати заявку на перехідне житло (“перехідні” тюрми - “Half-Way House”). Воно розташовується у містах і засуджені ходять на роботу, навчання відбувається за межами тюрми, а ввечері повертаються до установи. Перехідне житло - це створення таких умов відбування покарання, що ставлять за мету зменшення контрасту між тюрмою і волею.

“Перехідні” тюрми - “Half-Way House” (будинки “на пів-путі”)

Умовно-дострокове звільнення за законодавством Норвегії надається після відбуття 2/3 строку покарання. Перешкодою у своєчасній реалізації зазначеного законного інтересу засудженого є порушення умов відбування покарання.

Таким чином, підстави умовно-дострокового звільнення за законодавством Норвегії істотно відрізняються від тих, що передбачені вітчизняним законодавством. Зокрема, щодо формальної підстави - строку відбутого покарання - то він за норвезьким законодавством не диференціюється залежно від тяжкості вчиненого злочину, форми вини та особи засудженого, як це має місце за КК України. А от матеріальна підстава умовно-дострокового звільнення визначена дещо у іншому аспекті порівняно з вітчизняним законодавством. Так, якщо за КК та КВК України підставою умовно-дострокового звільнення є виконання позитивного обов’язку (тобто сумлінна поведінка і ставлення до праці), то за законодавством Норвегії - негативного обов’язку (тобто утримання від порушення умов відбування покарання). На нашу думку, така процедура не може бути реципійована вітчизняною системою кримінальної юстиції, оскільки не стимулюється виконання позитивного обов’язку засудженого у формі сумлінної поведінки і ставлення до праці.

Особи, засуджені до тюремного ув’язнення строком до 4 місяців, або ті, кому залишилось відбувати покарання у тюрмі менше 4 місяців до застосування умовно-дострокового звільнення, можуть звертатися з клопотанням про виконання покарання з електронним контролем. Система електронного контролю вимагає від засудженого перебування вдома в певні години та можливість контролерів відвідувати засудженого вдома без попередження.

У структурі кримінально-виконавчої служби Норвегії відсутні тюрми, у складі яких функціонували б психіатричні лікарні, тому злочинці, що мають проблеми з психікою, потрапляють до спеціалізованих психіатричних клінік.

Як зазначалося вище, відрізняється і штатна структура установ виконання покарань України від пенітенціарних установ Норвегії, оскільки вчителі, медичні співробітники, що працюють із засудженими, не є співробітниками тюрми, а перебувають на службі муніципалітету, на території якого знаходиться установа. Така модель роботи (її ще називають “імпортована модель”) безумовно має свою позитивну сторону, адже цей персонал не підпорядковується директору тюрми і лікар у змозі прийняти рішення, пов’язане виключно з медициною, і незалежне від самої установи. У штатному розписі норвезьких тюрем відсутні співробітники, що займаються виявленням, попередженням і розкриттям злочинів у самій тюрмі (оперативні працівники), а у випадку надзвичайної ситуації викликається місцева поліція.

Основою взаємовідносин персоналу і засуджених, і, відповідно, забезпечення особистої безпеки є індивідуальні контакти: з кожним засудженим працює як мінімум один співробітник - так званий “куратор”. Однак ефективність цієї діяльності досягається за рахунок відповідної чисельності персоналу, наприклад, у Бредтвейтській тюрмі для жінок, де утримуються 64 засуджених, працює 84 співробітники виправної служби.

В окремих випадках у зв’язку із заповненням тюрем з метою уникнення погіршення умов тримання у зв’язку із перенаселенням, щоб потрапити у тюрму, засудженому треба стати у чергу. Після засудження особі додому приходить спеціальний лист - “Wetting list” (“лист очікування”), у якому повідомляється, до якої тюрми їй треба прибути для відбуття покарання. Зокрема, у 2007 р. на такого листа очікувало певний час майже 2 800 осіб. Станом на 20 квітня 2012 р. листа чекало 750 осіб. При цьому усього лише 8-10 осіб на рік умисно не прибувають до тюрем.

Тенденції застосування процедури (“лист очікування”)

Загалом тюремне ув’язнення у Норвегії становить всього 20 % від усіх видів кримінальних покарань. В Україні цей показник щодо покарання у виді позбавлення волі на певний строк сягає близько 25 %.

Строки тюремного ув’язнення у норвезьких тюрмах незначні - більше 70 % засуджених перебувають у тюрмах менше місяця, і всього 10 % - більше 1 року.

Під час перебування у тюрмі засуджені зобов’язані вести активний спосіб життя, показниками якого є навчання, суспільно корисна праця, лікування від алкоголізму та наркоманії, участь у різноманітних програмах та тренінгах, що проводяться з метою підготовки до звільнення та соціальної адаптації. Усі без виключення засуджені в обов’язковому порядку повинні пройти достатньо тривалі курси щодо розуміння певних соціальних понять, зокрема, інтелігентність, мораль, етика, і скласти іспити за предметами типу: “Правильне вирішення конфліктних ситуацій”, “Зняття стресів і емоційної напруженості”, “Грамотне спілкування і взаємодія із соціальним оточенням” тощо.

Вітчизняна практика виконання покарання у виді позбавлення волі схожа у цьому аспекті і має відповідне нормативно-правове регулювання, зокрема ст. 7, 8, 9, 107 КВК України, які закріплюють основи правового статусу засуджених до цього виду покарання, а також інші норми кримінально-виконавчого законодавства, що визначають порядок застосування основних засобів вправлення і ресоціалізації засуджених. Крім цього, відповідно до Положення про порядок реалізації у виправних і виховних колоніях програм диференційованого виховного впливу на засуджених до позбавлення волі, у колоніях реалізуються такі типові програми: “Освіта”, “Професія”, “Правова просвіта”, “Духовне відродження”, “Творчість”, “Фізкультура і спорт”, “Подолання алкогольної та наркотичної залежності”, “Підготовка до звільнення”. Адміністрація колоній може корегувати зазначені програми з урахуванням виду установ та контингенту засуджених та реалізовувати інші програми, що сприяють становленню засуджених на життєву позицію, яка відповідає правовим нормам і вимогам суспільно корисної діяльності .

У Норвегії засуджені, незалежно від виробітку та працезайнятості, регулярно отримають гроші - близько 60 крон щодня. Ніяких відрахувань із цієї суми (як це передбачено українським законодавством) на утримання, харчування, погашення позовів не провадиться. Харчування у норвезьких тюрмах організовано за принципом “шведського столу”. Створені усі умови для зайняття будь-якими видами спорту.

У 2011 р. з усіх тюрем було вчинено 3 втечі. До злочинної діяльності повертається:

33 % осіб, засуджених за крадіжки;

36 % осіб, засуджених за розповсюдження наркотиків;

12 % осіб, засуджених за розбій;

18 % осіб, засуджених за зґвалтування;

3 % осіб, засуджених за дорожньо-транспортні порушення і наїзди.

Найбільший рівень рецидивної злочинності відзначається серед осіб, які до засудження вживали наркотичні засоби - близько 70 %.

Поряд із ліберальним у деякій мірі ставленням до засуджених, у Норвегії діє принцип, згідно з яким умови життя у тюрмах не можуть бути кращими, ніж у працюючого населення країни.

У тюрмах застосовуються 3 типи безпеки:

структурна безпека (стіни, ґрати, двері, замки);

технічна безпека (відеоспостереження, засоби охорони тощо);

динамічна безпека, яка забезпечується шляхом взаємодії співробітників із засудженими і ґрунтується на спілкуванні співробітника та засудженого. Таке спілкування спрямоване на те, щоб сформувати у засуджених повагу до персоналу.

Адміністрація тюрми прагне до того, щоб заходи безпеки не обмежували соціальну роботу і гуманне ставлення до ув’язнених. Досвід доводить, що посилення технічної безпеки призводить до більшого насильства і агресії, оскільки посилюється ізоляція засуджених. За визначенням практичних співробітників Виправної служби Норвегії, тюрма не має бути такою, щоб з неї неможливо було б вчинити втечу, оскільки подібна тюрма буде надмірно закритою, що тільки посилить насильство і агресію.

Політика застосування дисциплінарних покарань у тюрмах Норвегії заснована на наступному принципі: каральні санкції мають бути передбачуваними, а ізоляція і фізичні методи впливу не повинні використовуватися як покарання. Зазначене положення у повній мірі відображає основні вимоги міжнародних стандартів з прав людини, у тому числі й у пенітенціарній сфері. На зазначеній парадигмі побудоване і вітчизняне кримінально-виконавче законодавство, зокрема у ч. 1 ст. 1 КВК України говориться, що однією зі складових досягнення мети зазначеної галузі законодавства є запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню із засудженими.

Щодо порядку виконання і умов відбування покарання у виді позбавлення волі щодо жінок у Норвегії, то цікавим є досвід діяльності у цій сфері Бредтвейтської тюрми для тримання відповідної категорії засуджених.

Бюджет тюрми складає 63 млн. крон, хоча вартість утримання засуджених та ув’язнених у цю суму не входить. Майже половина жінок у Бредтвейтській тюрмі - іноземки.

Кожна засуджена і ув’язнена у тюрмах Норвегії отримує 60 крон на добу на кишенькові витрати. Усі засуджені зобов’язані працювати або навчатися. При відмові працювати або навчатися сума виплат знижується до 30 крон. Інші заходи стягнення у норвезьких тюрмах практично не застосовуються.

Територія тюрми “Бредтвейт” досить велика, однак усі майстерні, у яких працюють засуджені, бібліотека, школа, їдальня розташовуються в основній будівлі.

Тюрма “Бредтвейт” поділяється на два відділення - “Б-1” і “Б-2”.

Відділення “Б-1”, у свою чергу, поділяється ще на кілька відділень.

. Приймальне відділення. Ув’язнені перебувають тут до рішення суду, в камерах на одну особу (7 м2), можуть готувати собі їжу, а у вечірній час - спільно вечеряти та спілкуватися.

Приймальне відділення тюрми “Бредтвейт”

2. Відділення мотивації і відповідальності. Як правило, тут засуджені відбувають основний строк покарання.

Відділення мотивації і відповідальності тюрми “Бредтвейт”

3. Відділення довіри. Засуджені можуть виходити з персоналом за межі установи (пробіжки, екскурсії, кіно).

Відділення довіри тюрми “Бредтвейт”

За межами тюрми, в зоні, що не охороняється (у відділенні “Б-2”), утримуються засуджені, які є кандидатами на звільнення.

Відділення “Б-2” тюрми “Бредтвейт”

Аналогами відділень “Б-1” і “Б-2” за вітчизняним кримінально-виконавчим законодавством можна вважати відповідно дільниці ресоціалізації та соціальної реабілітації виправних колоній, у тому числі для тримання жінок.

З першого дня перебування у тюрмі засуджених налаштовують на підготовку до звільнення. Всього у тюрмі “Бредтвейт” тримається 64 засуджених, у тому числі: 38 - за вироком суду; 18 - перебувають в умовах попереднього ув’язнення; 2 - на необмеженому триманні; 1 - не змогла виплатити штраф; 5 - проходять лікування від наркозалежності та психічних захворювань.

Із 64 засуджених 27, тобто менше половини, засуджені за злочини, пов’язані з незаконним обігом наркотичних засобів. Ситуація у двох інших жіночих тюрмах приблизно така ж, тому зрозуміло, що проблема із вживанням і поширенням наркотичних засобів стоїть у Норвегії дуже гостро. Щоправда, є один нюанс: з 27 засуджених 25 - іноземки. У тюрмі тримаються засуджені 20 національностей, в основному - вихідці з Азії та Африки, тобто із тих країн, де за злочини, пов’язані з незаконним обігом наркотичних засобів, може бути застосована смертна кара. Саме тому їх не відправляють для відбування покарання у країни походження: європейські норми забороняють екстрадицію ув’язнених і засуджених до країн, де їх, можливо тільки теоретично, але все таки можуть стратити.

жінок засуджені за вбивства, 7 - за нанесення тяжких тілесних ушкоджень і підпали, 15 - за крадіжки, п’ять - за грабіж.

Середній строк тюремного ув’язнення у тюрмі “Бредтвейт” складає 3 роки і 4 місяці. До речі, мінімальний строк позбавлення волі у цій тюрмі складав два тижні. Найстаршій засудженій - 74 роки, наймолодшій - 19 років.

Засуджені або навчаються, або працюють. У тюрмі “Бредтвейт” є декілька майстерень: швацька, гончарна і столярна. Устаткування сучасне, майстри компетентні. У тюрмі є чудова бібліотека, а якщо якоїсь книги немає, то її за замовленням упродовж трьох днів можуть доставити з міської бібліотеки. У кожній камері (усі вони одномісні) є телевізор.

Серед засобів безпеки у тюрмі “Бредтвейт” є карцер, але до нього засуджені потрапляють дуже рідко і не більше ніж на добу. Зовні стосунки між засудженими і співробітниками виглядають дуже дружніми, проте при необхідності співробітники поводяться із порушниками жорстко, відповідно до ситуації.

Для жінок у Бредтвейтській тюрмі проводяться такі соціальні тренінги і програми:

зниження впливу стресу;

подолання агресії, схильності до насильства, до наркозалежності;

повернення в сім’ю;

знаходження спільної мови з дітьми.

Крім цього, проводиться спеціальний курс для матерів, які вже мають дітей та для жінок, які прагнуть стати матерями. Природно, що участь у програмах і досягнуті результати враховуються при вирішенні питання про перехід із одного відділення до іншого.

Побачення у жінок дозволяються щотижня від 1 до 2 годин (за потреби), але за допущене порушення його можуть скасувати. Не дозволяється побачення з відвідувачами, які раніше були судимі за злочини, пов’язані з незаконним обігом наркотичних засобів. Адміністрація тюрми тісно співпрацює з поліцією, від якої і отримує відомості стосовно того або іншого підозрілого претендента на побачення.

Відділення “Б-2” розташовано за межами зони, що охороняється, і в ньому з адміністрації передбачений тільки черговий. Вхід і вихід практично вільні. Засуджені працюють у майстернях і в місті. Одній із них дозволено проживати в окремій квартирі. Камери у відділенні “Б-2” одномісні. У кожній камері є туалет, душ і балкон. Дозволяється користування мережею “Інтернет”, однак з обмеженим доступом.

Слід наголосити, що вітчизняним законодавством (ст. 142 КВК України) щодо жінок, засуджених до позбавлення волі, передбачено застосування полегшених умов тримання, а саме - проживання за межами виправної колонії. Так, засудженим жінкам, які сумлінно ставляться до праці і додержують вимог режиму, постановою начальника виправної колонії за погодженням із спостережною комісією може бути дозволено проживання за межами виправної колонії на час звільнення від роботи у зв’язку з вагітністю і пологами, а також до досягнення дитиною трирічного віку. У такому випадку засуджені жінки:

оселяються поблизу виправної колонії і перебувають під наглядом адміністрації колонії;

можуть носити одяг, прийнятий у цивільному вжитку, мати при собі гроші та цінні речі;

можуть без обмеження листуватися, одержувати грошові перекази, посилки (передачі) і бандеролі, витрачати гроші, мати побачення з родичами та іншими особами;

користуються правом вільного пересування по території, межі якої визначаються начальником виправної колонії;

у разі пологів, хвороби засуджених або їхніх дітей вони можуть поміщатися в місцеві лікувальні заклади охорони здоров’я;

після закінчення періоду звільнення від роботи у зв’язку з вагітністю та пологами виконують роботу за вказівкою адміністрації виправної колонії, їм нараховується заробіток на загальних підставах з іншими засудженими, які відбувають покарання у виправній колонії даного виду.

Проте зазначені положення вітчизняного законодавства не є безумовними. Так, у разі систематичного або злісного порушення встановлених правил поведінки право на проживання за межами колонії скасовується за постановою начальника виправної колонії, погодженою із спостережною комісією, і засуджені жінки повертаються в колонію для подальшого відбування покарання.

Хоча у тюрмі “Бредтвейт” тримається лише 64 засуджені, число персоналу складає 84 співробітники, кожен із яких виконує декілька функцій, займаючись і безпекою, і вихованням, і соціальною роботою плюс 20 осіб, які працюють в установі на постійній основі, хоча рахуються за іншими відомствами - охорони здоров’я, освіти тощо.

У кожної засудженої є своя контактна особа з числа співробітників. За кожним таким співробітником закріплено декілька засуджених, який є для них і консультантом, і адвокатом і соціальним працівником одночасно. Співробітники працюють у 3 зміни: з 7.00 до 15.00, з 15.00 до 21.00 і з 21.00 до 7.00.

Неповнолітніх засуджених у тюрмах Норвегії немає, а юнаків всього 10 і вони тримаються в окремих центрах для неповнолітніх правопорушників при тюрмах для дорослих.

Виконання покарань та інших кримінально-правових заходів, не пов’язаних з ізоляцією від суспільства

Служба пробації

Норвегія належить до тих країн, у яких перші елементи пробаційної діяльності з’явилися ще на початку ХІХ ст. До середини XIX ст. функції пробації (стосовно осіб, звільнених із місць позбавлення волі) здійснювалися низкою благодійних приватних організацій. До 1980 р. у Норвегії пробація здійснювалася виключно волонтерами (спортивні та релігійні).

Із 1980 р. функції пробації стають частиною функцій Міністерства юстиції і поліції. Із 1984 р. у Норвегії запроваджується покарання у виді суспільно корисних робіт.

Функції служби пробації у Норвегії принципово не відрізняються від функцій аналогічних служб в інших країнах. Місцеві відділи несуть відповідальність за здійснення нагляду над особами, звільненими з ув’язнення умовно-достроково, а також за виконання покарань, не пов’язаних з ізоляцією від суспільства.

Важливим моментом пробації слід визначити ставлення до окремих категорій злочинців. Це не означає, що всі категорії злочинців заслуговують на однакову увагу служби пробації. Наприклад, у Норвегії пріоритетним вважається напрям роботи з групами підвищеного ризику, до яких належать ті, хто вже один раз був засуджений, відбував покарання у виді позбавлення волі й має шанс вчинити новий злочин та отримати більш тривалий строк покарання. Доведено, що у чим гірших матеріальних та соціальних умовах, у порівнянні з середнім рівнем, проживає випробуваний, тим вищим є ризик рецидиву і тим більше допомоги та уваги служби він потребує .

За винятком Норвегії (а також Англії та Уельсу, Бельгії, Данії, Франції та Швеції) служби пробації решти європейських країн практично не зайняті у сфері первинного попередження злочинності. Але у Норвегії (та зазначених країнах) офіцери пробації беруть активну участь в якості консультантів при розробці загальної кримінальної політики на державному та місцевому рівнях. У більшості європейських країн служби пробації зайняті переважно вторинним попередженням злочинності, тобто попередженням рецидиву .

Щодо ідеології пробації та її основних завдань у Норвегії, то, як підкреслюють спеціалісти, для організації служби пробації необхідно чітко визначити мету цієї діяльності у певний час, у певному місці та при певних фінансових можливостях. Успішна соціальна робота у цій галузі вимагає відданості, відкритості та публічної прозорості при застосуванні альтернативних позбавленню волі видів покарань. У багатьох країнах служби пробації поділяють ідеологію тієї організації, під чиєю юрисдикцією вони працюють. Так, служба пробації у Норвегії є інтегрованим сегментом виправної системи, для якої основною метою є громадська безпека. Офіційним девізом Норвезької виправної системи є “Дієве виправлення - безпечне суспільство”.

Нагляд над особами, умовно-достроково звільненими від відбування покарання пенітенціарний норвегія покарання пробація

Мінімальний строк, який повинен відбути ув’язнений, перш ніж отримати право клопотати про умовно-дострокове звільнення, складає 60 днів. Однак, за загальним правилом, засуджений може бути звільнений після відбуття двох третин строку ув’язнення, проте, у виняткових випадках, цей термін може бути зниженим до половини (на підставі § 42 Закону про виконання покарань). Тривалість терміну пробації після умовно-дострокового звільнення, як правило, дорівнює строку невідбутої частини строку позбавлення волі.

На служби пробації покладено обов’язок проведення необхідних приготувань перед умовно-достроковим звільненням засуджених із тюрем. Закон про виконання покарань (§ 41) свідчить, що служби пробації повинні встановити контакт із державними службами і приватними організаціями, які можуть надати допомогу щодо створення належних умов проживання особам, які звільнились з місць позбавлення волі, або надати інші форми соціальної допомоги.

Засуджений, умовно-достроково звільнений, перебуває під наглядом інспектора місцевого відділу пробації і зобов’язаний дотримуватися умов пробації, зокрема, традиційних вимог, пов’язаних із місцем постійного проживання, неприпустимості вживання алкоголю і наркотичних засобів, необхідності періодичних зустрічей з інспектором служби пробації. Також може бути встановлена вимога відвідати в період пробації певні курси, пройти відповідні реабілітаційні та навчальні програми.

Порушення особою, умовно-достроково звільненою з місць позбавлення волі, умов дострокового звільнення веде до встановлення більш суворих умов пробації. Відділ пробації може вимагати, щоб засуджений надалі уникав контактів із певними людьми, не відвідував визначені місця або заклади, утримувався від вживання алкоголю. Під час профілактичної бесіди піднаглядній особі пояснюються наслідки повторного порушення умов пробації.

У разі повторного порушення умов пробації місцевий відділ направляє справу до регіонального управління, яке після оцінки обставин уповноважене передати справу до місцевого суду з клопотанням про повернення особи до тюремної установи для відбуття невідбутої частини строку покарання. Особа, направлена до місць позбавлення волі в якості санкції за порушення умов дострокового звільнення, може бути повторно звільнена умовно-достроково навіть у випадку, якщо мінімальний строк перебування у тюрмі складе менше 60 днів.

Вчинення засудженим, умовно-достроково звільненим з місць позбавлення волі, нового злочину протягом періоду пробації призводить, як правило, до переривання пробаційного нагляду і повернення особи до тюрми.

За вітчизняним кримінальним законодавством, у разі вчинення особою, до якої було застосовано умовно-дострокове звільнення від відбування покарання, протягом невідбутої частини покарання нового злочину суд призначає їй покарання за правилами, передбаченими ст. 71 і 72 КК України, тобто за сукупністю вироків відповідно до правил складання покарань та зарахування строку попереднього ув’язнення.

Поряд із цим, на особу, умовно-достроково звільнену від відбування покарання, кримінально-виконавчим законодавством (ст. 160-162 КВК України) покладено низку правообмежень, зокрема за особами, умовно-достроково звільненими від відбування покарання, протягом невідбутої частини покарання встановлюється контроль громадських організацій і трудових колективів, з цими особами проводиться виховна робота з метою закріплення результатів виправлення і ресоціалізації. Такий контроль за особами, умовно-достроково звільненими від відбування покарання, а також виховна робота з ними організовуються спостережними комісіями і здійснюються громадськими організаціями та трудовими колективами за місцем роботи або навчання і за місцем проживання цих осіб. До умовно-достроково звільнених від відбування покарання осіб, які ухиляються від громадського контролю, збори трудового колективу або громадська організація можуть застосовувати захід впливу у виді громадського попередження. У разі систематичного порушення громадського порядку особою, яка відбувала покарання у виді позбавлення волі за тяжкий або особливо тяжкий злочин чи була двічі засуджена до позбавлення волі за умисні злочини й умовно-достроково звільнена від відбування покарання, трудовий колектив або громадська організація можуть порушити клопотання перед органом внутрішніх справ про встановлення за нею адміністративного нагляду.

Закон Норвегії про виконання покарань передбачає ще одну категорію засуджених, які можуть перебувати під наглядом місцевих відділів пробації. Це засуджені, яким призначено відбування покарання у виді позбавлення волі поза тюрмою (§ 16 Закону). Їх статус практично не відрізняється від статусу засуджених, звільнених умовно-достроково, за винятком того, що вони можуть клопотати про зміну умов відбування покарання відразу після того, як закінчилася половина строку ув’язнення.

Нагляд за особами, засудженими до покарань, не пов’язаних з ізоляцією від суспільства

Закон Норвегії про виконання покарань, що набув чинності у березні 2002 р., скасував суспільно корисні роботи і кримінальний нагляд як автономні види покарання. Замість них введена кримінально-правова санкція, яка носить назву “покарання, не пов’язане з ізоляцією від суспільства” і призначається у разі, якщо особа засуджена до позбавлення волі умовно.

Відповідно до § 53 Закону, покарання, не пов’язане з ізоляцією від суспільства, призначене відповідно до положень § 28-а КК Норвегії, має такі форми виконання:

громадські роботи;

проходження відповідних реабілітаційних або лікувальних програм (курсів);

інші форми виконання, що сприяють припиненню злочинної активності засудженого.

Подібне правове регулювання надає велику свободу відділам пробації щодо виконання цього покарання. Місцевий суд приймає свого роду рамкове рішення, а служба пробації отримує можливість здійснювати постійний моніторинг поведінки піднаглядної особи, її психологічного і соціального стану, а також прагнення до виправлення, і, як наслідок, встановлює конкретні елементи покарання та їх співвідношення.

Місцеві відділи пробації також можуть змінювати умови відбування покарання, керуючись при цьому міркуваннями громадської безпеки, потребою особи в реабілітації і можливостями служби.

Безпосередньо процедура призначення і виконання цього виду покарання не відрізняється від аналогічних в інших країнах. Перш ніж прийняти рішення про призначення покарання, не пов’язаного з ізоляцією від суспільства, суд надає розпорядження про підготовку доповіді щодо психологічних особливостей особи та особливостей її соціального становища, а також про доцільність призначення їй покарання, альтернативного тюремному ув’язненню. Ця доповідь надається до суду інспектором місцевого відділу пробації.

Після призначення судом покарання інспектор відділу пробації за участю піднаглядного складає план відбування покарання, в якому фіксуються основні вимоги і умови виконання покарання.

Максимальний строк громадських робіт у Норвегії складає 360 годин (за КК України це відповідно 240 годин, а щодо неповнолітніх - 120). Як правило, громадські роботи призначаються особам, які вчинили злочини, за які передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше одного року. При призначенні громадських робіт суд встановлює строк ув’язнення, у якості альтернативи якому призначаються суспільно корисні роботи.

У разі порушення піднаглядним умов відбування цього виду покарання, відділ пробації проводить із ним бесіду і попереджає про наслідки вторинного порушення. При повторному порушенні умов виконання покарання або при вчиненні злочину впродовж пробаційного періоду особова справа засудженого надається до регіонального управління, яке, у свою чергу, клопоче перед судом про направлення засудженого до місць позбавлення волі для виконання покарання.

За вітчизняним законодавством коло суб’єктів клопотання перед судом про призначення покарання, пов’язаного з ізоляцією від суспільства, дещо ширше, і залежить від відповідних підстав, зокрема:

прокурор, якому кримінально-виконавча інспекція надсилає матеріали для вирішення питання про притягнення засудженого до кримінальної відповідальності за ухилення від покарання, не пов’язаного з позбавленням волі (ст. 389 КК України);

кримінально-виконавча інспекція безпосередньо вносить до суду подання про скасування звільнення від відбування покарання з випробуванням і направлення засудженого для відбування призначеного покарання, якщо засуджений не виконує покладені на нього обов’язки або систематично вчинює правопорушення, що потягли за собою адміністративні стягнення і свідчать про його небажання стати на шлях виправлення (ч. 2 ст. 166 КВК України).

У Норвегії протягом 2011 р. покарання, не пов’язані з ізоляцією від суспільства, відбули 2 500 осіб, із них 75 % становили громадські роботи, 25 % - проходження відповідних реабілітаційних або лікувальних програм (курсів);

Як правило, програми (курси) спрямовані на окремі цільові групи, наприклад:

програма для засуджених, що страждають на наркотичну залежність;

програма “Brotts-biytet” (“Зупини злочин”) для рецидивістів;

спеціальна програма для жінок-правопорушниць;

програма з управління гнівом та ін.

Нині служба пробації проводить експеримент щодо реалізації спеціальної програми для водіїв, які засуджені за управління транспортними засобами у стані алкогольного сп’яніння. Ця програма служить альтернативою умовному покаранню і поєднує у собі елементи освітньої програми, курсу лікування і нагляду.

Також цікавим є питання постпенітенціарної адаптації осіб, звільнених з місць позбавлення волі. На значну увагу і подальше дослідження заслуговує проект “TAFU - повернення засуджених до суспільства”. У Норвегії проблема повернення засуджених до суспільства винесена на державний рівень із залученням великої кількості сторонніх установ і волонтерів, які працюють не лише у тюрмах, а також і в реабілітаційних центрах.

Таким чином, можна зробити висновок, що у загальних рисах порядок виконання і умови відбування покарань, не пов’язаних з ізоляцією від суспільства, у Норвегії мають багато спільних рис із вітчизняним кримінально-виконавчим законодавством, оскільки на нинішньому етапі реформування Державної кримінально-виконавчої служби України передбачено створення на базі діючих кримінально-виконавчих інспекцій відповідних служб пробації.

Більше відмінностей стосується виконання покарання у виді позбавлення волі. У цьому напрямі український законодавець пішов шляхом більшої диференціації, прямо і у суворій відповідності із законом передбачивши роздільне тримання: чоловіків і жінок; неповнолітніх і дорослих; засуджених, які раніше працювали в суді, органах прокуратури, юстиції та правоохоронних органах.

пенітенціарний норвегія покарання засуджений

6. Участь громадськості у виправленні і ресоціалізації засуджених

На тлі досить розвиненої системи виконання покарань Норвегія має не менш розвинене громадянське суспільство, яке готове і здатне брати активну участь у роботі пенітенціарних установ. Кожну з 50 тюрем країни регулярно відвідують представники п’яти-шести громадських організацій, кожна з яких професійно працює виключно у своїй вузькій сфері пенітенціарного і постпенітенціарного впливу.

Однак функції громадського контролю дотримання прав засуджених покладені на спеціальні інституції - Наглядові ради (приблизний аналог вітчизняних спостережних комісій), до складу яких можуть входити і громадські активісти, і звичайні громадяни. Наглядові ради мають повноваження відвідувати будь-які приміщення будь-якої тюрми у будь-який час доби. Проте мінімально встановленими і обов’язковими є чотири відвідування кожної тюрми регіону на рік. Члени Наглядових рад можуть попереджати тюремну адміністрацію про свій візит, а можуть здійснювати моніторинг і без попередження. Під час відвідування члени Наглядових рад можуть спілкуватися з будь-яким засудженим або ув’язненим, який перебуває у тюрмі, за винятком певних обмежень, які можуть встановлюватись слідчими органами або судом щодо осіб, взятих під варту.

Проте переглядати і вивчати особові справи засуджених і ув’язнених члени Наглядових рад можуть тільки з їх згоди. За результатами своїх візитів Наглядові ради готують спеціальні звіти до міністра юстиції.

Як свідчить практика діяльності Наглядових рад, найчастіше засуджені і ув’язнені скаржаться на недостатнє медичне забезпечення, зокрема, на нестачу лікарських препаратів. Проте такі скарги не мають ніякого відношення до роботи тюремної адміністрації, оскільки забезпечення засуджених медичною допомогою та необхідними ліками є обов’язком муніципальних медичних установ. У Норвегії і засуджених, і звичайних громадян лікують одні і ті ж медичні працівники.

Наступні скарги на тюремну адміністрацію стосуються того, що засуджених не так швидко, як їм того бажається, виводять на тренування і в туалет. Окремі блоки тюрем не мають туалетів у камерах для засуджених і ув’язнених, зокрема, приймальне відділення блоку “Б-1” тюрми для жінок “Бредтвейт” в Осло, що створює певні незручності у нічний час, коли камери замкнені.

Щодо вітчизняної системи виконання покарань, то ще у радянський період було зроблено висновок, що участь громадськості - необхідна умова успішної діяльності виправно-трудових установ та органів з виправлення та перевиховання засуджених , а Виправно-трудовий кодекс УРСР включав у себе ст. 9, яка встановлювала, що “у виправленні та перевихованні засуджених ... бере участь громадськість” . Але при цьому громадський вплив не називався серед основних засобів виправлення і перевиховання засуджених (ст. 7) , тобто йому була відведена допоміжна роль в діяльності адміністрації установ виконання покарань.

Чинне кримінально-виконавче законодавство також припускає можливість участі громадськості у виправленні і ресоціалізації засуджених. Роль громадського впливу як одного з основних засобів виправлення і ресоціалізації (що прямо закріплено у ч. 3 ст. 6 КВК України), проявляється не тільки у період після звільнення від відбування покарання, а й протягом періоду реалізації кари і перебування засудженого у виправній колонії. Він здійснюється через залучення до участі у процесі виправлення і ресоціалізації широкого кола суб’єктів. В основному це громадяни, представники релігійних чи благодійних організацій, представники місцевої громади, які здійснюють свій вплив на засуджених шляхом надання різного роду матеріальної, моральної, соціальної допомоги . Однак усі форми участі громадськості у цьому процесі мають відповідати загальним положенням та принципам виконання і відбування покарань, встановлених кримінально-виконавчим законодавством України.

Особливе місце у системі громадського впливу на виконання і відбування покарань посідають спостережні комісії, які здійснюють громадський контроль за дотриманням прав засуджених під час виконання кримінальних покарань на підставі положень КВК України та Положення про спостережні комісії, яке затверджується Кабінетом Міністрів України .

Як показує вітчизняна кримінально-виконавча практика, громадський контроль та вплив на процес виправлення і ресоціалізації засуджених набуває різноманітних форм взаємодії з окремими громадянами та об’єднаннями громадян у результаті висвітлення у засобах масової інформації діяльності колоній, зустрічей представників громадськості із засудженими, проведення бесід, лекцій, шефсько-виховної роботи, допомоги у поліпшенні виробничої бази, організації загальноосвітнього і професійно-технічного навчання засуджених, благодійної діяльності тощо. Велику допомогу в ресоціалізації засуджених надають представники духовенства. Всього у процесі виправлення і ресоціалізації засуджених в Україні беруть участь близько 70 громадських організацій. Крім того, близько 20 організацій співпрацюють з органами і установами виконання покарань у сфері протидії туберкульозу і наркоманії, зменшення шкоди від ВІЛ/СНІДу.

Нормальні людяні гуманні умови тримання ув’язнених та відбування покарання у виді позбавлення волі в Норвегії досягаються не лише завдяки зусиллям держави, а також і завдяки активній позиції представників громадянського суспільства.

Яскравим проявом такої турботи є діяльність Червоного Хреста. Ця організація має мандат відвідування будь-яких тюрем Норвегії. Основною метою візитів представників цієї організації є забезпечення права засуджених на вільне спілкування з іншими особами, які не є представниками тюремного відомства. З цією метою при прибутті засудженого або ув’язненого до тюрми він отримує спеціальний флаєр, у якому йому пропонується така можливість. Волонтери організації Червоного Хреста відвідують тюрми регулярно, але не менше одного разу на два тижні. Для цього організація проводить набір волонтерів серед звичайних громадян.

Кожен із волонтерів має бути старше 25 років і не мати судимостей. Перед відвідуванням усі вони проходять навчання і отримують Звід з дванадцяти принципів, яких повинні суворо дотримуватися. Сутність цих принципів полягає у конфіденційності і абсолютній забороні надання засудженим та ув’язненим будь-яких інших видів допомоги, окрім спілкування. Також волонтерам заборонено продовжувати спілкування із засудженими після їх звільнення з тюрми. За порушення цих принципів покарання єдине - заборона працювати в організації Червоного Хреста. Протягом 2011 р. тюрми Норвегії відвідало близько 500 волонтерів організації Червоного Хреста, тобто приблизно 10 волонтерів на кожну тюрму.

Не менш активно у сфері пенітенціарного впливу у тюрмах Норвегії працює Асоціація родичів ув’язнених. Ця організація працює у двох напрямах - із близькими родичами ув’язнених і безпосередньо з Урядом та тюремними адміністраціями. Діяльність асоціації спрямована на забезпечення засуджених, ув’язнених та їх родичів можливістю “жити сімейним життям”, не дивлячись на позбавлення волі одного з близьких родичів. Асоціація родичів ув’язнених постійно проводить моніторинги обладнання місць і приміщень для побачень, практики їх організації і проведення.

В Україні, крім того, що за засудженими до позбавлення волі закріплено право на контакти із зовнішнім світом (у тому числі на побачення із родичами та іншими особами), передбачено широкі можливості співробітництва громадських організації із родичами неповнолітних засуджених. Із цією метою при відділеннях соціально-психологічної служби виховних колоній можуть створюватися батьківські комітети.

Висновки

На сьогодні перед Державною пенітенціарною службою України стоїть якісно нове завдання - реформування органів і установ виконання покарань з урахуванням міжнародних стандартів поводження із засудженими та позитивного зарубіжного пенітенціарного досвіду. Дуже цінним у цьому напрямі виявляється досвід виконання кримінальних покарань Виправною службою (службою тюрем і пробації) Норвегії.

Поряд із цим, обґрунтовано, що імплементацію зарубіжного пенітенціарного законодавства необхідно здійснювати лише з урахуванням специфіки економічного та соціального розвитку України, особливостей вітчизняної кримінально-виконавчої системи, історичного досвіду і традицій нашого народу, особливостей національної психології тощо.

За певними напрямами виокремлено більш прогресивні (у порівнянні із Норвегією) аспекти політики України у сфері застосування кримінальних покарань, зокрема більший ступінь гуманізму при застосуванні зворотної дії закону про кримінальну відповідальність у часі на користь винної особи. Разом із цим, деякі положення норвезького кримінального законодавства, зокрема щодо регламентації кримінальної відповідальності юридичних осіб, переліку обставин, що виключають злочинність діяння, варті уваги та потребують додаткового, більш ретельного, аналізу з метою вирішення питання про можливість їх імплементації до КК України.

Перелік основних та додаткових покарань в Україні та Норвегії має як схожі риси, так і деякі суттєві відмінності. Зокрема, у Норвегії не передбачено таке покарання як довічне позбавлення волі, що дозволяє зробити висновок про більший ступінь лібералізації кримінально-правової політики цієї Скандинавської держави, яка, втім, орієнтується на менталітет норвежців та стан і тенденції злочинності у країні.

Набутий у Норвегії позитивний досвід відновлювального правосуддя (медіації) дозволяє говорити про доцільність впровадження аналогічних програм в Україні.

Вартий уваги досвід Норвегії щодо програм підготовки пенітенціарного персоналу, які передбачають більшу практичну спрямованість навчального процесу і більш тісний зв’язок теорії з практикою, що також проявляється у тому, що на навчання до Академії виправної служби Норвегії приймаються особи, які вже мають хоча б мінімальний досвід практичної роботи у пенітенціарній сфері. Зазначене положення, втім, не слід сприймати однозначно і кардинально. Але враховуючи позитивний аспект зарубіжного досвіду у цій сфері, необхідно ширше використовувати у процесі підготовки фахівців для органів і установ, що належать до сфери управління ДПтС України, залучення до практичних занять співробітників органів і установ виконання покарань, розвивати позитивну практику проведення навчальних занять із курсантами і студентами на базі регіональних колоній, слідчих ізоляторів, кримінально-виконавчих інспекцій.

За результатами порівняльно-правового аналізу пенітенціарних систем України та Норвегії встановлено, що у загальних рисах порядок виконання і умови відбування покарань, не пов’язаних з ізоляцією від суспільства, у Норвегії мають багато спільних рис із вітчизняним кримінально-виконавчим законодавством, оскільки на нинішньому етапі реформування Державної кримінально-виконавчої служби України передбачено створення на базі діючих кримінально-виконавчих інспекцій відповідних служб пробації. Більше відмінностей стосується виконання покарання у виді позбавлення волі. У цьому напрямі український законодавець пішов шляхом глибшої диференціації його виконання, прямо і у суворій відповідності із законом передбачивши роздільне тримання: чоловіків і жінок; неповнолітніх і дорослих; засуджених, які раніше працювали в суді, органах прокуратури, юстиції та правоохоронних органах.

Підписано до друку 05.06.2012. Формат 60х84/16

Папір офсетний. Друк на різографі. Ум. друк. арк. 2,06. Наклад 100 прим.

Комунальне підприємство “Видавництво “Чернігівські обереги”

, м. Чернігів, вул. Белінського, 11

Свідоцтво про внесення до Державного реєстру

суб’єктів видавничої справи ДК № 824 від 28.02.2002

Виготовлення ФОП “Лозовий В.М.”

Свідоцтво про внесення суб’єкта видавничої справи до Державного реєстру видавців, виготівників і розповсюджувачів видавничої продукції.

Серія ЧГ № 009 від 12 серпня 2008 року