Основи національної безпеки

Основи національної безпеки

Вступ

До найважливіших функцій держави Конституція України віднесла забезпечення прав і свобод людини, соціальний, правовий та економічний захист громадян. Саме права і свободи та їх гарантії визначають зміст і спрямованість державної діяльності, а їх утвердження та забезпечення є головним обовязком держави. Захист державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, економічного, науково-технічного і оборонного потенціалу України, законних інтересів держави та прав громадян від розвідувально-підривної діяльності іноземних спеціальних служб, посягань з боку окремих організацій, груп та осіб здійснюється проведенням політики національної безпеки.

Національна безпека України забезпечує реалізацію суверенітету, конституційного ладу та територіальної цілісності держави, всебічний розвиток і захист інтересів всього населення країни, джерел його духовного й матеріального добробуту без будь-якої дискримінації від можливих внутрішніх і зовнішніх загроз шляхом досягнення національних потреб та інтересів і погодження їх із загальнолюдськими потребами й інтересами у межах основних принципів та загальновизнаних норм міжнародного права.

Змістом національної безпеки України є захист особистих, суспільних та державних інтересів від внутрішніх та зовнішніх загроз.

Невід'ємною частиною загальної системи національної безпеки є її політичні та соціально-економічні складові: приведення у відповідність дій влади настроям і прагненням громадян; створення правової бази для реалізації економічних інтересів громадян; створення системи соціального захисту людини та механізму розв'язання суспільних конфліктів.

Головними пріоритетами забезпечення загальнонаціональних інтересів є також гарантування:

військової безпеки шляхом приведення у відповідність військової доктрини та структури збройних сил соціально-економічному стану держави та громадській думці;

екологічної безпеки через реалізацію заходів щодо обов'язкової екологічної експертизи промислових і будівельних об'єктів й державної та громадської перевірки імпортованих технологій, матеріалів;

науково-технологічної безпеки шляхом адаптації та максимального включення наукового та інтелектуального потенціалу у вирішення важливих для суспільства і держави завдань;

інформаційної безпеки через систему дій по захисту інформаційного простору і входження до світового інформаційного середовища.

У широкому розумінні, система національної безпеки повинна забезпечувати збереження народу України. Вона необхідна як для існування держави, так і вільного розвитку суспільства. Однією з головних складових такої системи є саме соціально-економічна безпека, яка означає збереження та розвиток добробуту окремої людини та суспільства в цілому. Отже, національна безпека у нашому випадку перехідної економіки передбачає побудову нової соціально-економічної системи, яка забезпечила б нормальний розвиток країни в цілому та зростання добробуту її громадян. Але, насамперед необхідно зрозуміти поняття і суть національної безпеки України. Саме цим і визначається актуальність обраної мною теми курсової роботи.

Одним із найважливіших субєктів, покликаних забезпечувати національну безпеку України та передбачених Конституцією України, є Рада національної безпеки і оборони України (далі - РНБО України). Ст. 107 Конституції України встановлює, що «Рада національної безпеки і оборони України є координаційним органом з питань національної безпеки і оборони при Президентові України». Зазначимо, що цей інститут є принципово новим у механізмі держави і системі органів державної влади. Нині майже відсутні наукові дослідження щодо нього, хоча роль цього інституту, відповідно до Конституції, є значною.

Зарубіжний досвід свідчить, що в основу побудови та забезпечення ефективного функціонування системи органів національної безпеки покладено відкритість та гнучкість її ієрархічно чіткої структури; можливість впливу на політичний процес як організацій, так і окремих осіб, а також стилю управління глави держави та його політичного досвіду; розподіл функцій між апаратами глави держави та органами національної безпеки; планування та організація послідовного втілення рішень органів національної безпеки в життя; оцінка результатів та внесення коректив, адекватних реальним змінам внутрішніх і зовнішніх умов розвитку держави; здатність миттєво реагувати на трансформацію міжнародної ситуації.

Національна безпека України забезпечується шляхом проведення виваженої державної політики відповідно до прийнятих в установленому порядку доктрин, концепцій, стратегій і програм у політичній, економічній, соціальній, воєнній, екологічній, науково-технологічній, інформаційній та інших сферах.

Вибір конкретних засобів і шляхів забезпечення національної безпеки України обумовлюється необхідністю своєчасного вжиття заходів, адекватних характеру і масштабам загроз національним інтересам.

Актуальність теми. На сучасному етапі вітчизняного державотворення урізноманітнення загроз та викликів людині, державі і суспільству призвело не лише до загострення проблем національної безпеки, а й спричинило значну трансформацію її змісту. Попри зовнішньополітичні і військові аспекти національна безпека поширилася на сферу економічних, соціальних, екологічних, інформаційних, правових та інших відносин й, окрім перших, почала визначатися економічною спроможністю, транспарентністю, гідними умовами життя людини і громадянина. Формування повноцінного режиму національної безпеки передбачає вибір пріоритетів і аналіз факторів національної безпеки на рівні особливої стратегії, початок якої закладено у першу чергу в Основному Законі. У Конституції Україну проголошено суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Встановлено базові параметри діяльності уповноважених органів державної влади в сфері національної безпеки; закладено правовий фундамент врахування можливих викликів і загроз та ймовірної активної реакції на них; визначено межі втручання держави в життя людини; закріплено вихідні начала для поточного законодавства щодо забезпечення національної безпеки.
Однак незважаючи на те, що окремі проблеми національної безпеки уже були предметом наукових пошуків учених, комплексного дослідження конституційних основ національної безпеки в Україні не проводилося. Отже, саме недостатня розробленість теоретичних положень, наявність ряду правових проблем, а також необхідність наукового осмислення шляхів оптимізації процесу забезпечення національної безпеки України у звязку з виникненням та наростанням дестабілізуючих чинників у державі і тенденцій до зміни рівнів існуючих загроз у світі й обумовили мій вибір даної теми курсової роботи.
Науковий інтерес до проблем національної безпеки в Україні, принципових засад організації та функціонування її системи органів, їх взаємовідносин з іншими органами державної влади має стійку тенденцію до зростання, адже з утворенням незалежної держави виникла нагальна потреба у створенні ефективного механізму національної безпеки.
Мета роботи. Полягає у вивченні поняття та сутності національної безпеки, дослідженні правових основ забезпечення національної безпеки, визначенні місця, функцій держави і її органів в забезпеченні національної безпеки України, а також в узагальненні та обґрунтуванні конституційно-правових засад національної безпеки; у здійсненні комплексного аналізу нормативної бази та покращенні власних знань у даній сфері.
Відповідно до вказаної мети поставленні такі завдання:

üописати поняття та сутність національної безпеки України;

üрозкрити основні принципи національної безпеки України;

üохарактеризувати систему забезпечення національної безпеки;

üвиявити основні складові системи органів національної безпеки України, її структуру, принципи організації та діяльності;

üнадати характеристику конституційно-правового статусу РНБО України.

Обєктом курсової роботи є правові відносини, що складаються в сфері забезпечення національної безпеки України та система національної безпеки України.

Предметом курсової роботи є конституційно-правові засади та регулювання сфери національної безпеки України.

В основу методології дослідження покладено загальнотеоретичні методи, принципи і підходи.

При написанні роботи використовувались: Конституція України, Закони України, зокрема «Про Раду національної безпеки і оборони України», «Про службу безпеки України», Постанови Верховної Ради України, періодичні видання, зокрема журнали «Національна безпека і оборона», «Стратегічна панорама», видання Національного інституту стратегічних досліджень, підручники з правознавства та конституційного права, зокрема «Правознавство» В.В. Копейчинкова» тощо.

1. Поняття та сутність національної безпеки України

1.1 Поняття, об'єкти, суб'єкти та принципи національної безпеки України

Україна як європейська держава створює засади своєї національної безпеки і оборони, виходячи з власних національних інтересів. Цей процес вимагає творчого підходу до визначення основ політики у сфері безпеки й оборони, створення її системи та приведення у відповідність із державно-правовим статусом України як суверенної держави. Національна безпека і оборона є гарантом державотворення в Україні, необхідною умовою збереження та примноження духовних і матеріальних цінностей. Саме тому забезпечення національної безпеки й оборони України Конституція зараховує до найважливіших завдань держави - це справа всього Українського народу (ст. 17).

Національна безпека України (далі - НБ) - це стан країни, за якого система державно-правових і суспільних гарантій забезпечує реалізацію суверенітету, конституційного ладу та територіальної цілісності держави, всебічний розвиток і захист інтересів всього населення країни, джерел його духовного й матеріального добробуту без будь-якої дискримінації від можливих внутрішніх і зовнішніх загроз шляхом досягнення національних потреб та інтересів і погодження їх із загальнолюдськими Потребами й інтересами у межах основних принципів та загальновизнаних норм міжнародного права.

Об'єкти безпеки - це національні інтереси, національні цінності, структурні елементи системи НБ, їхні властивості та відносини, які захищаються від загроз.

Виходячи із визначення НБ виділимо три рівні основних об'єктів безпеки: громадянина (людини) - його права й свободи; суспільства - його духовні і матеріальні цінності; держави - її суверенітет, конституційний лад, територіальну цілісність та недоторканість кордонів, їх місце й роль динамічні і визначаються характером суспільних відносин, політичним устроєм, рівнем внутрішніх і зовнішніх загроз.

Безпека людини формується комплексом правових і моральних норм, суспільних інститутів та організацій, які дають змогу їй (людині) реалізовувати права і свободи, розвивати свої здібності й потреби, відчуваючи сприяння держави.

Безпека суспільства передбачає наявність суспільних інститутів, норм, розвинутих форм суспільної свідомості, що дає змогу в повному обсязі реалізувати права, свободи й обов'язки всім групам населення та протистояти діям, які ведуть до розколу суспільства (в тому числі зі сторони держави).

Безпека держави досягається наявністю ефективного механізму управління та координації діяльності політичних сил і суспільних груп, а також активних інститутів їх захисту.

У змістовному плані НБ є складним багатоаспект-ним поняттям і включає такі види безпеки: політичну, економічну, воєнну, державну, інформаційну, науково-технологічну, екологічну, епідемічну, безпеку культурного розвитку нації та інші види безпеки (фінансову, пожежну, продовольчу, безпеку торгівлі тощо).

Суб'єкти безпеки - носії властивостей, станів та дій, які забезпечують захист об'єктів безпеки.

Основним суб'єктом НБ є держава, яка виконує функції в цій сфері через органи законодавчої, виконавчої та судової влади. Держава, згідно з Конституцією (ст. 3, 27, 28, 29), забезпечує безпеку кожної людини і громадянина, їх життя, здоров'я, честь, гідність, особисту недоторканність на всій території України.

Україна також гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами (ст. 25 Конституції).

Зміст і діяльність суб'єктів безпеки визначається рівнем і напрямом загроз.

Громадяни та їхні об'єднання є суб'єктами безпеки, мають права і обов'язки щодо участі в її забезпеченні відповідно до чинного законодавства України, нормативних актів державних органів влади й управління, які прийняті в межах їх компетенції у даній сфері.

Держава забезпечує правову та соціальну захищеність громадянам та їх об'єднанням, які сприяють забезпеченню безпеки відповідно до Закону (повноваження основних суб'єктів НБ розглядаються в системі забезпечення безпеки).

Основними принципами забезпечення НБ є: законність; пріоритет прав людини; верховенство права; пріоритет договірних (мирних) засобів у вирішенні конфліктів; адекватність заходів захисту національних інтересів реальним та потенційним загрозам; демократичний цивільний контроль за воєнною сферою, а також іншими структурами в системі забезпечення НБ; додержання балансу інтересів особи, суспільства та держави, їх взаємна відповідальність; чітке розмежування повноважень органів державної влади.

.2 Національні інтереси та загрози національній безпеці України

національний безпека загроза оборона

Національні (життєво важливі) інтереси нашої країни - це усвідомлені та виражені в Декларації про державний суверенітет України у вигляді програмних цільових установок потреби існування та розвитку людини, суспільства й держави. Національні інтереси України відображають фундаментальні цінності та прагнення Українського народу, його потреби в гідних умовах життєдіяльності, а також цивілізовані шляхи їх створення і способи задоволення.

Національні інтереси України та їх пріоритетність зумовлюються конкретною ситуацією, що складається в країні та за її межами. Пріоритетними національними інтересами України на сучасному етапі є:

§створення громадянського суспільства, підвищення ефективності діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування, розвиток демократичних інститутів для забезпечення прав і свобод людини;

§досягнення національної злагоди, політичної і соціальної стабільності, гарантування прав української нації та національних меншин України;

§забезпечення державного суверенітету, територіальної цілісності й недоторканності кордонів;

§створення самодостатньої соціально орієнтованої ринкової економіки;

§забезпечення екологічно та технологічно безпечних умов життєдіяльності суспільства;

§збереження й підвищення науково-технічного потенціалу;

§зміцнення генофонду Українського народу, його фізичного і морального здоров'я та інтелектуального потенціалу;

§розвиток української нації, історичної свідомості та національної гідності українців;

§розвиток етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності громадян усіх національностей, що складають Український народ;

§налагодження рівноправних і взаємовигідних відносин з усіма державами, інтегрування в європейську та світову спільноту.

Загрози національній безпеці України - це сукупність умов і факторів, що створюють небезпеку життєво важливим інтересам особи, суспільства й держави (завдають шкоди, знищують, змінюють тощо).

Реальні і потенційні загрози об'єктам НБ України з боку внутрішніх та зовнішніх джерел небезпеки визначають зміст діяльності щодо гарантування як внутрішньої, так і зовнішньої безпеки.

Залежно від загроз НБ України їх можна класифікувати щодо важливості сфер життєдіяльності, зокрема:

у політичній сфері:

§посягання на конституційний лад і державний суверенітет України;

§втручання у внутрішні справи України з боку інших держав;

§наявність сепаратистських тенденцій в окремих регіонах та у певних політичних сил в Україні;

§масові порушення прав громадян в Україні та за її межами;

§загострення міжетнічних і міжконфесійних відносин;

§порушення принципу поділу влади;

§невиконання чи неналежне виконання законних рішень органів державної влади та місцевого самоврядування;

§відсутність ефективних механізмів забезпечення законності, правопорядку, боротьби із злочинністю, особливо її організованими формами та тероризмом;

в економічній сфері:

§істотне скорочення внутрішнього валового продукту, зниження інвестиційної та інноваційної активності і науково-технічного та технологічного потенціалу, скорочення досліджень на стратегічно важливих напрямах інноваційного розвитку;

§ослаблення системи державного регулювання і контролю у сфері економіки;

§нестабільність у правовому регулюванні відносин у сфері економіки, в тому числі фінансової (фіскальної) політики держави; відсутність ефективної програми запобігання фінансовим кризам; зростання кредитних ризиків;

§критичний стан основних виробничих фондів у провідних галузях промисловості, агропромисловому комплексі, системах життєзабезпечення; загострення проблеми підтримання в належному технічному стані ядерних об'єктів на території України;

§недостатні темпи відтворювальних процесів та подолання структурної деформації в економіці;

§критична залежність національної економіки від кон'юнктури зовнішніх ринків, низькі темпи розширення внутрішнього ринку;

§нераціональна структура експорту з переважно сировинним характером та низькою питомою вагою продукції з високою часткою доданої вартості;

§велика боргова залежність держави, критичні обсяги державних зовнішнього і внутрішнього боргів;

§небезпечне для економічної незалежності України зростання частки іноземного капіталу у стратегічних галузях економіки;

§неефективність антимонопольної політики та механізмів державного регулювання природних монополій, що ускладнює створення конкурентного середовища в економіці;

§критичний стан з продовольчим забезпеченням населення;

§неефективність використання паливно-енергетичних ресурсів, недостатні темпи диверсифікації джерел їх постачання та відсутність активної політики енергозбереження, що створює загрозу енергетичній безпеці держави;

§«тінізація» національної економіки;

§переважання в діяльності управлінських структур особистих, корпоративних, регіональних інтересів над загальнонаціональними;

у соціальній та гуманітарній сферах:

§невідповідність програм реформування економіки країни і результатів їх здійснення визначеним соціальним пріоритетам;

§неефективність державної політики щодо підвищення трудових доходів громадян, подолання бідності та збалансування продуктивної зайнятості працездатного населення;

§криза системи охорони здоров'я і соціального захисту населення і, як наслідок, небезпечне погіршення стану здоров'я населення; поширення наркоманії, алкоголізму, соціальних хвороб;

§загострення демографічної кризи;

§зниження можливостей здобуття якісної освіти представниками бідних прошарків суспільства;

§прояви моральної та духовної деградації суспільства;

§зростання дитячої та підліткової бездоглядності, безпритульності, бродяжництва;

у сфері державної безпеки:

§розвідувально-підривна діяльність іноземних спеціальних служб;

§загроза посягань з боку окремих груп та осіб на державний суверенітет, територіальну цілісність, економічний, науково-технічний і оборонний потенціал України, права і свободи громадян;

§поширення корупції, хабарництва в органах державної влади, зрощення бізнесу і політики, організованої злочинної діяльності;

§злочинна діяльність проти миру і безпеки людства, насамперед поширення міжнародного тероризму;

§загроза використання з терористичною метою ядерних та інших об'єктів на території України;

§можливість незаконного ввезення в країну зброї, боєприпасів, вибухових речовин і засобів масового ураження, радіоактивних і наркотичних засобів;

§спроби створення і функціонування незаконних воєнізованих збройних формувань та намагання використати в інтересах певних сил діяльність військових формувань і правоохоронних органів держави;

§прояви сепаратизму, намагання автономізації за етнічною ознакою окремих регіонів України;

у воєнній сфері та сфері безпеки державного кордону України:

§поширення зброї масового ураження і засобів її доставки;

§недостатня ефективність існуючих структур і механізмів забезпечення міжнародної безпеки та глобальної стабільності;

§нелегальна міграція;

§можливість втягування України в регіональні збройні конфлікти чи у протистояння з іншими державами;

§нарощування іншими державами поблизу кордонів України угруповань військ та озброєнь, які порушують співвідношення сил, що склалося;

§небезпечне зниження рівня забезпечення військовою та спеціальною технікою та озброєнням нового покоління Збройних Сил України, інших військових формувань, що загрожує зниженням їх боєздатності;

§повільність у здійсненні та недостатнє фінансове забезпечення програм реформування Воєнної організації та оборонно-промислового комплексу України;

§накопичення великої кількості застарілої та не потрібної для Збройних Сил України військової техніки, озброєння, вибухових речовин;

§незавершеність договірно-правового оформлення і недостатнє облаштування державного кордону України;

§незадовільний рівень соціального захисту військовослужбовців, громадян, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей;

в екологічній сфері:

§значне антропогенне порушення і техногенна перевантаженість території України, зростання ризиків виникнення надзвичайних ситуацій техногенного та природного характерів;

§нераціональне, виснажливе використання мінерально-сировинних природних ресурсів як невідновлюваних, так і відновлюваних;

§неподоланність негативних соціально-екологічних наслідків Чорнобильської катастрофи;

§погіршення екологічного стану водних басейнів, загострення проблеми транскордонних забруднень та зниження якості води;

§загострення техногенного стану гідротехнічних споруд каскаду водосховищ на р. Дніпро;

§неконтрольоване ввезення в Україну екологічно небезпечних технологій, речовин, матеріалів і трансгенних рослин, збудників хвороб, небезпечних для людей, тварин, рослин і організмів, екологічно необґрунтоване використання генетично змінених рослин, організмів, речовин та похідних продуктів;

§неефективність заходів щодо подолання негативних наслідків військової та іншої екологічно небезпечної діяльності;

§небезпека техногенного, у тому числі ядерного та біологічного, тероризму;

§посилення впливу шкідливих генетичних ефектів у популяціях живих організмів, зокрема генетично змінених організмів, та біотехнологій;

§застарілість та недостатня ефективність комплексів з утилізації токсичних і екологічно небезпечних відходів;

у науково-технологічній сфері:

§наростаюче науково-технологічне відставання України від розвинутих країн;

§неефективність державної інноваційної політики, механізмів стимулювання інноваційної діяльності;

§низька конкурентоспроможність продукції;

§нерозвиненість внутрішнього ринку високотехнологічної продукції та відсутність його ефективного захисту від іноземної технічної і технологічної експансії;

§зниження внутрішнього попиту на підготовку науково-технічних кадрів для наукових, конструкторських, технологічних установ та високотехнологічних підприємств, незадовільний рівень оплати науково-технічної праці, падіння її престижу, недосконалість механізмів захисту прав інтелектуальної власності;

§відплив учених, фахівців, кваліфікованої робочої сили за межі України;

в інформаційній сфері:

§невиваженість державної політики та відсутність необхідної інфраструктури в інформаційній сфері;

§повільність входження України у світовий інформаційний простір, брак у міжнародного співтовариства об'єктивного уявлення про Україну;

§інформаційна експансія з боку інших держав;

§витік інформації, яка становить державну та іншу захищену законом таємницю, а також конфіденційної інформації, що є власністю держави;

§запровадження цензури.

1.3 Державна політика в сфері національної безпеки України

Державна політика НБ визначається, виходячи з пріоритетності національних інтересів та загроз НБ України і здійснюється шляхом реалізації відповідних доктрин, стратегій, концепцій та програм у різних сферах національної безпеки відповідно до чинного законодавства.

З урахуванням геополітичної і внутрішньої обстановки в Україні діяльність усіх державних органів має бути зосереджена на прогнозуванні, своєчасному виявленні, попередженні і нейтралізації зовнішніх і внутрішніх загроз національній безпеці, захисті суверенітету і територіальної цілісності України, безпеки її прикордонного простору, піднесенні економіки країни, забезпеченні особистої безпеки, конституційних прав і свобод людини і громадянина, викоріненні злочинності, вдосконаленні системи державної влади, зміцненні законності і правопорядку та збереженні соціально-політичної стабільності суспільства, зміцненні позицій України у світі, підтриманні на належному рівні її оборонного потенціалу і обороноздатності, радикальному поліпшенні екологічної ситуації.

Основними напрямами державної політики НБ України є:

у зовнішньополітичній сфері - проведення активної міжнародної політики України з метою:

oстворення сприятливих зовнішньополітичних умов для прогресивного економічного і соціального розвитку України;

oзапобігання втручанню у внутрішні справи України і відвернення посягань на її державний суверенітет і територіальну цілісність з боку інших держав;

oзабезпечення повноправної участі України в загальноєвропейській та регіональних системах колективної безпеки, набуття членства у Європейському Союзі та Організації Північноатлантичного договору при збереженні добросусідських відносин і стратегічного партнерства з Російською Федерацією, іншими країнами Співдружності Незалежних Держав, а також з іншими державами світу;

oсприяння усуненню конфліктів, насамперед у регіонах, що межують з Україною;

oучасть у міжнародній миротворчій діяльності під егідою ООН, ОБСЄ, інших міжнародних організацій у сфері безпеки;

oучасть у заходах щодо боротьби з міжнародними організованими злочинними угрупованнями та міжнародним тероризмом, протидія поширенню ядерної та іншої зброї масового ураження і засобів її доставки;

oадаптація законодавства України до законодавства Європейського Союзу;

у сфері державної безпеки:

oреформування правоохоронної системи з метою підвищення ефективності її діяльності на основі оптимізації структури, підвищення рівня координації діяльності правоохоронних органів, покращання їх фінансового, матеріально-технічного, організаційно-правового і кадрового забезпечення;

oзосередження ресурсів і посилення координації діяльності правоохоронних, розвідувальних і контррозвідувальних органів України для боротьби з організованою злочинністю та наркобізнесом;

oучасть України в міжнародному співробітництві у сфері боротьби з міжнародною злочинністю, тероризмом, наркобізнесом, нелегальною міграцією;

oвідпрацювання ефективно діючої системи контролю за поставками продукції і технологій оборонного призначення і подвійного використання;

у політичній сфері:

oзабезпечення неухильного додержання конституційних прав і свобод людини і громадянина, захист конституційного устрою, вдосконалення системи політичної влади з метою зміцнення демократії, духовних та моральних підвалин суспільства; підвищення ефективності функціонування політичних інститутів влади;

oстворення дійових, у тому числі судових, механізмів захисту конституційних прав людини і основних свобод;

oзабезпечення політичної стабільності, громадянського миру та взаєморозуміння в суспільстві, запобігання проявам екстремізму;

oзабезпечення прозорості в діяльності державних органів, прийнятті управлінських рішень, інформованості населення, зміцнення на цій основі його довіри до владних інститутів;

oстворення повноцінного, ефективно діючого місцевого і регіонального самоврядування;

oформування і вдосконалення політико-правових, соціально-економічних та духовно-культурних засад етнонаціональної стабільності, відпрацювання ефективних механізмів узгодження інтересів етнічних спільнот та розв'язання міжнаціональних суперечностей;

oзабезпечення міжконфесійної стабільності та запобігання конфліктним загостренням на релігійній основі, недопущення протистояння різних церков, у тому числі щодо розподілу сфер впливу на території України;

в економічній сфері:

oзабезпечення умов для сталого економічного зростання та підвищення конкурентоспроможності національної економіки;

oприскорення прогресивних структурних та інституціональних змін в економіці, поліпшення інвестиційного клімату, підвищення ефективності інвестиційних процесів; стимулювання випереджувального розвитку наукоємних високотехнологічних виробництв;

oвдосконалення антимонопольної політики; створення ефективного механізму державного регулювання природних монополій;

oподолання «тінізації» економіки через реформування податкової системи, оздоровлення фінансово-кредитної сфери та припинення відпливу капіталів за кордон, зменшення позабанківського обігу грошової маси;

oзабезпечення збалансованого розвитку бюджетної сфери, внутрішньої і зовнішньої захищеності національної валюти, її стабільності, захисту інтересів вкладників, фінансового ринку;

oздійснення виваженої політики внутрішніх та зовнішніх запозичень;

oзабезпечення енергетичної безпеки на основі сталого функціонування і розвитку паливно-енергетичного комплексу, в тому числі послідовного і активного проведення політики енергозбереження та диверсифікації джерел енергозабезпечення;

oзабезпечення продовольчої безпеки;

oзахист внутрішнього ринку від недоброякісного імпорту - поставок продукції, яка може завдавати шкоди національним виробникам, здоров'ю людей та навколишньому природному середовищу;

oпосилення участі України у міжнародному поділі праці, розвиток експортного потенціалу високотехнологічної продукції, поглиблення інтеграції у європейську і світову економічну систему та активізація участі в міжнародних економічних і фінансових організаціях;

у соціальній сфері:

oістотне посилення соціальної складової економічної політики, реальне підвищення життєвого рівня населення, передусім на основі піднесення вартості оплати праці, своєчасної виплати заробітної плати та гарантованих законом соціальних виплат, посилення цільової спрямованості матеріальної підтримки, зниження рівня безробіття;

oстворення умов для подолання бідності і надмірного майнового розшарування в суспільстві;

oзбереження та зміцнення демографічного і трудоресурсного потенціалу країни; подолання кризових демографічних процесів;

oстворення ефективної системи соціального захисту людини, охорони та відновлення її фізичного і духовного здоров'я, ліквідації алкоголізму, наркоманії, інших негативних явищ;

oліквідація бездоглядності, безпритульності та бродяжництва серед дітей і підлітків;

oзахист прав споживачів;

у воєнній сфері та сфері безпеки державного кордону України:

oприскорення реформування Збройних Сил України та інших військових формувань з метою забезпечення їх максимальної ефективності та здатності давати адекватну відповідь реальним та потенційним загрозам Україні; перехід до комплектування Збройних Сил України на контрактній основі;

oздійснення державних програм модернізації наявних, розроблення та впровадження новітніх зразків бойової техніки та озброєнь;

oпосилення контролю за станом озброєнь і захищеністю військових об'єктів; активізація робіт з утилізації зброї;

oвпровадження системи демократичного цивільного контролю над Воєнною організацією та правоохоронними органами держави;

oзабезпечення соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей;

oдотримання угод щодо тимчасового розташування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України;

oприскорення процесу делімітації та демаркації кордонів України;

oборотьба з організованими злочинними угрупованнями, в тому числі міжнародними, які намагаються діяти через державний кордон України, в пунктах пропуску та виключній (морській) економічній зоні України;

oпоглиблення транскордонного співробітництва з суміжними державами;

в екологічній сфері:

oздійснення комплексу заходів, які гарантують екологічну безпеку ядерних об'єктів і надійний радіаційний захист населення та довкілля, зведення до мінімуму впливу наслідків аварії на Чорнобильській АЕС;

oвпровадження у виробництво сучасних, екологічно безпечних, ресурсо - та енергозберігаючих технологій, підвищення ефективності використання природних ресурсів, розвиток технологій переробки та утилізації відходів;

oполіпшення екологічного стану річок України, насамперед басейну р. Дніпро, та якості питної води;

oзапобігання забрудненню Чорного та Азовського морів та поліпшення їх екологічного стану;

oстабілізація та поліпшення екологічного стану в містах і промислових центрах Донецько-Придніпровського регіону;

oнедопущення неконтрольованого ввезення в Україну екологічно небезпечних технологій, речовин і матеріалів, збудників хвороб, небезпечних для людей, тварин, рослин, організмів;

oреалізація заходів щодо зменшення негативного впливу глобальних екологічних проблем на стан екологічної безпеки України, розширення її участі у міжнародному співробітництві з цих питань;

в науково-технологічній сфері:

oпосилення державної підтримки розвитку пріоритетних напрямів науки і техніки як основи створення високих технологій та забезпечення переходу економіки на інноваційну модель розвитку, створення ефективної системи інноваційної діяльності в Україні;

oпоетапне збільшення обсягів бюджетних видатків на розвиток освіти і науки, створення умов для широкого залучення в науково-технічну сферу позабюджетних асигнувань;

oстворення економічних і суспільно-політичних умов для підвищення соціального статусу наукової та технічної інтелігенції;

oзабезпечення необхідних умов для реалізації прав інтелектуальної власності;

oзабезпечення належного рівня безпеки експлуатації промислових, сільськогосподарських і військових об'єктів, споруд та інженерних мереж;

в інформаційній сфері:

oзабезпечення інформаційного суверенітету України;

oвдосконалення державного регулювання розвитку інформаційної сфери шляхом створення нормативно-правових та економічних передумов для розвитку національної інформаційної інфраструктури та ресурсів, впровадження новітніх технологій у цій сфері, наповнення внутрішнього та світового інформаційного простору достовірною інформацією про Україну;

oактивне залучення засобів масової інформації до боротьби з корупцією, зловживаннями службовим становищем, іншими явищами, які загрожують національній безпеці України;

oзабезпечення неухильного дотримання конституційного права громадян на свободу слова, доступу до інформації, недопущення неправомірного втручання органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у діяльність засобів масової інформації, дискримінації в інформаційній сфері і переслідування журналістів за політичні позиції;

oвжиття комплексних заходів щодо захисту національного інформаційного простору та протидії монополізації інформаційної сфери України.

Національна безпека досягається проведенням єдиної державної політики у сфері забезпечення НБ системою заходів економічного, політичного, організаційного та іншого характеру, адекватним загрозам життєво важливим інтересам особи, суспільства і держави.

Для створення та підтримки необхідного рівня захищеності об'єктів безпеки в України розроблюється система нормативно-правових актів, які регулюють відносини у сфері НБ, визначаються правові основи діяльності державних органів влади і управління в даній сфері, формуються або удосконалюються органи забезпечення безпеки й механізм контролю та нагляду за їх діяльністю.

Для безпосереднього виконання функцій забезпечення особи, суспільства і держави в системі виконавчої влади відповідно до закону створюються державні органи забезпечення національної безпеки країни.

Законодавчу основу забезпечення НБ становлять Конституція України, Закони України «Про національну безпеку України», «Про інформаційну безпеку України» (обидва законопроекти вже внесені на розгляд Верховної Ради), «Про Раду національної безпеки і оборони України» (1998), «Про службу безпеки України» (1992), «Про оперативно-пошукову діяльність» (1992) тощо, інші нормативно-правові акти державних органів влади й управління, прийняті у межах їх компетенції у даній сфері; міжнародні договори й угоди, укладеш чи визнані Україною.

При забезпеченні НБ не допускається обмеження конституційних прав і свобод громадян, виконання ними своїх обов'язків, крім випадків, передбачених законом.

Характер держави і суспільства завжди визначався й визначається правовим статусом особи, тобто людини і громадянина в суспільстві й державі. Тому утвердження правового статусу особи, забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Конституція України передбачає комплекс гарантій прав та свобод людини й громадянина, механізм оборони та захисту цих прав і свобод у звичайних умовах забезпечення (режиму функціонування) національної безпеки України.

У той же час, зважаючи на реальні обставини, що можуть виникнути в державі і суспільстві, Конституція України допускає можливість обмеження прав та свобод людини і громадянина та встановлює при цьому жорсткі вимоги щодо їх обмежень. Вони можуть бути обмежені тільки в двох випадках: а) в умовах запровадження надзвичайного стану або б) воєнного стану тимчасово, на визначений законом строк (ст. 64 Конституції).

Запровадження надзвичайного стану - крайній, вимушений захід обмеження прав громадян. За своїм змістом надзвичайний стан, як і інші надзвичайні ситуації, є реальним і становить дійсну загрозу одному із основних об'єктів НБ - безпеці населення, його благополуччю. Тому такі обмеження, безумовно, необхідні в інтересах суспільства за певних умов, передбачених ст. 4 Закону України «Про надзвичайний стан» (1992). Надзвичайний стан запроваджується у випадках: масових правопорушень правопорядку, що супроводжуються насильством над громадянами, обмежують їхні права і свободи, перешкоджають їм виконувати свої обов'язки (п. 2); блокування або захоплення окремих особливо важливих об'єктів чи місцевостей, що загрожують безпеці громадян і порушують нормальну діяльність державних органів влади та управління чи місцевого самоврядування (п. 3); спроби захоплення державної влади або зміни конституційного ладу України шляхом насильства (п. 4); посягання на територіальну цілісність держави, що загрожує зміною її кордонів (п. 5); необхідності відновлення конституційного правопорядку і діяльності державних органів влади (п. 6).

При запровадженні надзвичайного стану на підставі п. 1 ст. 4 зазначеного Закону (стихійні лиха, великі аварії і катастрофи, епідемії, епізоотії, що створюють загрозу для життя й здоров'я населення і потребують проведення аварійно-рятувальних та відновлюваних робіт) права і свободи громадян, особливо політичні й особисті, обмежуються значно менше.

Висновок про тимчасовий характер обмеження прав і свобод громадян може бути зроблений із врахуванням того, що надзвичайний стан оголошується на всій території України не більше, ніж 30 діб, а в окремих місцевостях - не більше, ніж на 60 діб (ст. 10 Закону). Після закінчення цих строків правообмеження перестають діяти.

Згідно зі ст. 106 п. 21 Конституції, надзвичайний стан оголошується Президентом України, який зобов'язаний негайно повідомити про це Верховну Раду, до повноважень якої належить затвердження Указу про запровадження надзвичайного стану (п. 31 ст. 85 Конституції).

Про запровадження надзвичайного стану (НС) Президент України, відповідно до Міжнародного пакту про громадянські і політичні права (1966), не пізніше трьох діб з дня його запровадження повідомляє Генерального Секретаря ООН про обмеження прав і свобод громадян, що становлять відхилення від зобов'язань за згаданим Міжнародним пактом, та про межу цих відхилень і причини прийняття такого рішення (ст. 44 Закону). У таких випадках не виключається введення військових контингентів ООН і направлення спостерігачів в регіон, де запроваджено надзвичайний стан.

Конституція України, окрім надзвичайного стану, передбачає також воєнний стан, який запроваджується в певних місцевостях або на всій території України у випадках оголошення стану війни, загрози воєнного нападу чи агресії (п. 20 ст. 106 Конституції). Для воєнного стану характерне значно більше обмеження прав громадян.

Із запровадженням воєнного стану розширюються повноваження військового командування: за рішенням парламенту України йому можуть передаватися функції державних органів управління у сфері оборони.

Під час воєнного стану в інтересах оборони країни запроваджуються обмеження діяльності підприємств, установ і організацій, прав та свобод громадян, розширюються повноваження відповідних правоохоронних органів. Воєнний стан скасовується при зникненні загрози воєнного нападу (агресії) та із скасуванням стану війни (ст. 15 Закону України «Про оборону України», 1991 p.).

Виходячи з принципу, за яким людина, її життя й здоров'я, честь і гідність, недоторканність та безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, Конституція чітко визначає, що навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені ст. 24 (громадяни мають рівні конституційні права й свободи та є рівними перед Законом); 25 (громадянин України не може бути позбавлений громадянства і права змінити громадянство); 27 (невід'ємне право на життя); 28 (право на повагу до його гідності); 29 (право на свободу та особисту недоторканність); 40 (право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення й дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк). У нашому випадку це означає, що громадяни та їх об'єднання мають право одержувати в письмовій формі пояснення з приводу обмеження їх прав і свобод від органів, що виконують функції в сфері безпеки; 47 (право на життя); 51 (шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка); 52 (діти рівні у своїх правах незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним); 55 (права людини і громадянина захищаються судом); 56 (право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади); 57 (право знати свої права і обов'язки); 58 (закони й інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи); 59 (право на правову допомогу); 60 (ніхто не зобов'язаний виконувати явно злочинні розпорядження чи накази); 61 (ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення); 62 (особа вважається невинною у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду); 63 (особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом).

Встановлена Основним Законом система загально-соціальних та правових гарантій діє в умовах надзвичайного стану, зберігаються всі основні правові інститути, що гарантують захист і оборону прав та свобод людини й громадянина. Зокрема, продовжують свою діяльність Конституційний Суд України, суди, органи прокуратури України. Утворення будь-яких інших судових або позасудових органів забороняється (напр., військово-польових, особливих присутніх, квазісудових органів кримінальних репресій тощо). Зберігаються передбачені законом форми судочинства. Забороняється введення будь-яких скорочених чи прискорених форм попереднього слідства і судового розгляду зокрема, винесення вироку без всебічного і повного дослідження доказів (ст. 15, 37 Закону). Учасники процесу зберігають право оскарження судових рішень і вироків до вищих судових інстанцій. Затримання і арешти проводяться лише за наявності передбачених Законом підстав (ст. 4, 14, 94, 98 КПК України). Зберігається право оскарження арешту в суд. Діють загальні правила про тривалість арештів і затримань.

Адміністративний арешт, як міра покарання за порушення встановлених вимог режиму НС, застосовується судами до 30 діб і тривалістю адміністративного затримання з 3 годин до 72 годин плюс до 3 діб для розгляду справи в суді (ст. 31, 33 Закону; ст. 32, 261 Кодексу України «Про адміністративні правопорушення»). Такі заходи виправдані за умови, що адміністративне затримання буде контролюватися прокурором або судом.

НС не усуває колегіального розгляду кримінальних і цивільних справ судом у випадках, коли Закон передбачає участь у судовому процесі народних або присяжних засідателів. НС передбачено призупинення чи відкладення судових справ у зв'язку із запровадженням НС.

На території, де запроваджено НС, продовжує функціонувати адвокатура. Зберігає силу загальне правило про допущення захисника до участі в кримінальній справі з моменту ознайомлення підозрюваного з протоколом затримання або пред'явлення постанови про арешт, а в інших випадках - з моменту пред'явлення обвинувачення. Гласність судових процесів може бути обмежена лише за умов, передбачених ст. 20 КПК України (охорона державної таємниці, справи про неповнолітніх, про зґвалтування тощо).

2. Система забезпечення національної безпеки України

2.1 Поняття системи забезпечення національної безпеки та її елементи

Надійність захисту життєво важливих інтересів України залежить насамперед від утворення ефективної системи гарантування національної безпеки та механізму її реалізації. Саме тому, для підтримання моніторингу, формування збалансованої державної політики та ефективного проведення комплексу узгоджених заходів щодо захисту національних інтересів у політичній, економічній, соціальній, воєнній, екологічній, науково-технологічній, інформаційній та інших сферах у державі створюється загальна (цілісна) система забезпечення національної безпеки України.

Система забезпечення національної безпеки - це сукупність державних органів (законодавчої, виконавчої та судової влади), громадських організацій, посадових осіб та окремих громадян, об'єднаних цілями й завданнями щодо захисту національних інтересів, які здійснюють узгоджену діяльність у межах законодавства України.

Отже, загальна система забезпечення НБ України створює єдиний державно-правовий механізм, в якому кожний суб'єкт безпеки вирішує завдання і виконує функції захисту життєво важливих інтересів людини й громадянина, держави і суспільства в межах повноважень, які визначаються чинним законодавством України. Тобто в широкому розумінні система забезпечення НБ України, як державно-політична надбудова в структурі президентської влади, зорієнтована на практичну координацію всіх видів діяльності державних й громадських інститутів з метою досягнення стратегічної мети України - побудови суверенної, демократичної, соціальної, правової держави (ст. 1 Конституції).

Діяльність суб'єктів щодо забезпечення національної безпеки має бути доступною для контролю відповідно до законодавства України.

Основними принципами забезпечення національної безпеки є:

-пріоритет прав і свобод людини і громадянина;

-верховенство права;

-пріоритет договірних (мирних) засобів у розв'язанні конфліктів;

-своєчасність і адекватність заходів захисту національних інтересів реальним і потенційним загрозам;

-чітке розмежування повноважень та взаємодія органів державної влади у забезпеченні національної безпеки;

-демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією держави та іншими структурами в системі національної безпеки;

-використання в інтересах України міждержавних систем та механізмів міжнародної колективної безпеки.

Національна безпека України забезпечується шляхом проведення виваженої державної політики відповідно до прийнятих в установленому порядку доктрин, концепцій, стратегій і програм у політичній, економічній, соціальній, воєнній, екологічній, науково-технологічній, інформаційній та інших сферах.

Вибір конкретних засобів і шляхів забезпечення національної безпеки України обумовлюється необхідністю своєчасного вжиття заходів, адекватних характеру і масштабам загроз національним інтересам.

2.2 Основні функції системи забезпечення національної безпеки України

Забезпечення життєво важливих інтересів народу України, його безпеки здійснюється суб'єктами НБ з допомогою притаманних їм функцій.

Основні функції системи забезпечення НБ в усіх сферах її діяльності такі.

. Створення і підтримка в готовності сил та засобів забезпечення національної безпеки, що включають: створення правових засад для побудови, розвитку та функціонування системи; формування організаційної структури системи та державних органів забезпечення НБ, що входять до її складу, розподіл їхніх функцій; комплексне забезпечення життєдіяльності складових частин (структурних елементів) системи: кадрове, фінансове, матеріальне, технічне, інформаційне тощо; підготовку сил та засобів системи до їх застосування згідно з призначенням.

. Управління діяльністю системи забезпечення НБ, що включає: вироблення стратегії і планування конкретних заходів щодо забезпечення НБ; організацію і безпосереднє керівництво системою та її структурними елементами; оцінку результативності дій, витрат на проведення заходів для забезпечення НБ та їх наслідків.

. Здійснення планової й оперативної діяльності щодо забезпечення НБ, що включає: визначення національних інтересів та їх пріоритетів; прогнозування, виявлення й оцінка можливих загроз, дестабілізуючих чинників та конфліктів, причин їх виникнення, а також наслідків їх прояву; запобігання й усунення впливу загроз та дестабілізуючих чинників на національні інтереси; локалізацію, деескалацію та розв'язання конфліктів; ліквідацію наслідків конфліктів або впливу дестабілізуючих чинників.

. Участь у міжнародних системах безпеки, що включає: входження в існуючі та утворення нових систем безпеки; утворення й участь у роботі дво- і багатосторонніх керівних, виконавчих та забезпечуючих органів (політичних, економічних, воєнних тощо); розробку відповідної нормативно-правової бази, що регулювала б відносини між державами і їх взаємодію у галузі безпеки; спільне проведення планових та оперативних заходів у межах міжнародних систем безпеки.

Основними функціями суб'єктів забезпечення національної безпеки є:

-вироблення і періодичне уточнення Стратегії національної безпеки України і Воєнної доктрини України, доктрин, концепцій, стратегій і програм у сфері національної безпеки, планування і здійснення конкретних заходів щодо протидії і нейтралізації загроз національним інтересам України;

-створення нормативно-правової бази, необхідної для ефективного функціонування системи національної безпеки;

-удосконалення її організаційної структури;

-комплексне кадрове, фінансове, матеріальне, технічне, інформаційне та інше забезпечення життєдіяльності складових (структурних елементів) системи;

-підготовка сил та засобів суб'єктів системи до їх застосування згідно з призначенням;

-постійний моніторинг впливу на національну безпеку процесів, що відбуваються в політичній, соціальній, економічній, екологічній, науково-технологічній, інформаційній, воєнній та інших сферах, релігійному середовищі, міжетнічних стосунках; прогнозування змін, що відбуваються в них, та потенційних загроз національній безпеці;

-систематичне спостереження за станом і проявами міжнародного та інших видів тероризму;

-прогнозування, виявлення та оцінка можливих загроз, дестабілізуючих чинників і конфліктів, причин їх виникнення та наслідків прояву;

-розроблення науково обґрунтованих пропозицій і рекомендацій щодо прийняття управлінських рішень з метою захисту національних інтересів України;

-запобігання та усунення впливу загроз і дестабілізуючих чинників на національні інтереси;

-локалізація, деескалація та врегулювання конфліктів і ліквідація їх наслідків або впливу дестабілізуючих чинників;

-оцінка результативності дій щодо забезпечення національної безпеки та визначення витрат на ці цілі;

-участь у двосторонньому і багатосторонньому співробітництві в галузі безпеки, якщо це відповідає національним інтересам України;

-спільне проведення планових та оперативних заходів у рамках міжнародних організацій та договорів у галузі безпеки.

Контроль за реалізацією заходів у сфері національної безпеки здійснюється відповідно Президентом України, Верховною Радою України, Кабінетом Міністрів України, Радою національної

.3 Повноваження основних суб'єктів системи забезпечення національної безпеки

Забезпечення безпеки особи, суспільства і держави здійснюється на основі розмежування повноважень основних суб'єктів системи гарантування і забезпечення національної безпеки.

Український народ - громадяни України всіх національностей на виборах, референдумах через інші форми безпосередньої демократії, а також через органи державної влади й місцевого самоврядування висловлюють і реалізують своє бачення національних інтересів України, засобів і способів їх захисту, а також добровільно та в порядку виконання своїх конституційних обов'язків здійснюють заходи, визначені органами державної влади та місцевого самоврядування щодо забезпечення національної безпеки України; привертають увагу суспільних і державних інститутів до небезпечних явищ і процесів у різних сферах життєдіяльності країни; захищають свої права й інтереси, а також власну безпеку всіма законними способами і засобами (ст. 29, 32, 46, 55 Конституції; ст. 234-2366 КПК України; ст. 7, 8, 25 п. 9 Закону України «Про службу безпеки України»; ст. 5, 10 п. З, 23 Закону України «Про міліцію»; ст. 6, 8 п. 11, 14 Закону України «Про оперативно-пошукову діяльність» тощо).

Держава, як основний гарант конституційного ладу, виконує функції забезпечення оборони і національної безпеки через органи законодавчої, виконавчої та судової влад.

Верховна Рада України у межах повноважень, визначених Конституцією України, здійснює законодавче регулювання та контроль за діяльністю органів державної влади і посадових осіб щодо здійснення ними відповідних повноважень у сфері НБ (ст. 92 п. 17, 18, 19 Конституції; ст. 4 Закону України «Про оборону України» та ін.).

Президент України як глава держави, гарант державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина та Верховний Головнокомандувач Збройних Сил України і Голова Ради національної безпеки і оборони України забезпечує державну незалежність, здійснює керівництво у сферах національної безпеки та оборони України (ст. 103 п. 18, 21 Конституції; ст. 5 Закону України «Про оборону України» тощо).

Рада національної безпеки і оборони України як координаційний орган з питань національної безпеки і оборони при Президентові України координує та контролює діяльність органів виконавчої влади у сферах національної безпеки і оборони (ст. 107 Конституції).

Кабінет Міністрів України як вищий орган у системі органів виконавчої влади, відповідальний перед Президентом України, підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України, вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини й громадянина; забезпечення обороноздатності, національної безпеки України; громадського порядку й боротьби із злочинністю (ст. 116 Конституції; ст. 107 Закону України «Про оборону» тощо).

Міністерства та інші центральні органи виконавчої влади в межах своїх повноважень, наявних засобів бюджетного і позабюджетного фінансування забезпечують реалізацію законів України, указів Президента України, концепцій, програм, постанов органів державної влади у сфері національної безпеки; забезпечують створення, підтримання в готовності і застосування сил та засобів забезпечення національної безпеки, а також управління їх діяльністю.

Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів у сфері національної безпеки Конституції України і дає офіційне тлумачення Конституції України та законів України з відповідних питань.

Суди загальної юрисдикції здійснюють правосуддя у сфері забезпечення національної безпеки України.

Прокуратура України здійснює свої повноваження у сфері національної безпеки відповідно до Конституції України.

Національний банк України розробляє і здійснює емісійно-кредитну політику в інтересах національної безпеки України.

Воєнні організації держави (Збройні Сили України; Служба безпеки України; Внутрішні війська МВС України; Національна гвардія України; Прикордонні війська тощо) забезпечує оборону України, захист її суверенітету, територіальну цілісність і недоторканність її кордонів; протидіє зовнішнім і внутрішнім загрозам воєнного характеру; бореться з організованою злочинністю; забезпечує захист населення в разі катастроф, стихійних лих, небезпечних соціальних конфліктів та інших катаклізмів, що можуть виникати (ст. 17 Конституції; ст. 13-16 Закону України «Про оборону»; ст. 4 Закону України «Про надзвичайний стан»; ст. 1 Закону України «Про Національну гвардію України» тощо).

Сили і засоби забезпечення національної безпеки створюються і розвиваються в Україні відповідно до рішень Верховної Ради України, указів Президента України, коротко - та довгострокових державних програм забезпечення безпеки.

Сили забезпечення НБ включають:

а) Збройні Сили України; Службу безпеки України; Національну гвардію України; Внутрішні війська, органи і підрозділи МВС України; Прикордонні війська України; військові підрозділи Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи й інші військові формування, створені відповідно до Конституції України, які виконують свої функції у даній сфері згідно з чинним законодавством;

б) органи, що забезпечують безпечне ведення робіт у промисловості, енергетиці, на транспорті та в сільському господарстві; служби забезпечення безпеки засобів зв'язку та інформації; митні служби; природоохоронні служби; органи охорони здоров'я населення та інші державні органи забезпечення безпеки, які діють відповідно до законодавства України.

Під засобами забезпечення НБ треба розуміти комплекс державних, організаційно-правових та спеціальних заходів, застосування яких входить до компетенції державних органів влади загальної і спеціальної компетенції у випадках захисту інтересів людини, держави й суспільства залежно від характеру зовнішніх чи внутрішніх загроз.

В широкому розумінні всі засоби забезпечення НБ можуть бути поділені на матеріальні й духовні; насильницькі та ненасильницькі; воєнні й невоєнні.

Невоєнні засоби забезпечення НБ - це по суті, все те, що є в розпорядженні держави за винятком військової сили, а також міжнародні інститути безпеки, на які можна спиратися в протидії воєнним загрозам (агресії).

У комплексі невоєнних засобів забезпечення національних інтересів України головна роль відводиться безпосередньо політичним засобам, тому що політика національної безпеки країни формує, направляє та застосовує всю сукупну міць держави і її інститутів для гарантування (досягнення) своєї безпеки (ст. 1.1. Воєнної доктрини України).

Під політичними засобами захисту НБ (життєво важливих інтересів) України, на відміну від власне воєнних, розуміються такі концептуальні погляди, форми, методи і способи діяльності суб'єктів безпеки, які гарантують мирне вирішення проблем, що виникли. До таких засобів належать: сучасне політичне мислення; переговори; угоди; особисті зустрічі політичних і державних лідерів (діячів); зміцнення довіри у військовій сфері, зокрема в відносинах між арміями; військово-політичне співробітництво та ін.

Підстави й порядок застосування матеріальних спец-заходів органами СБ України, МВС України, службами МО України, Прикордонних військ тощо при захисті інтересів людини, суспільства і держави передбачені Законами України «Про Службу безпеки України» (ст. 26); «Про міліцію» (ст. 14); «Про оперативно-пошукову діяльність» (ст. 8, 9) та іншими законодавчими актами.

Керівники органів забезпечення НБ, згідно із законодавством, несуть відповідальність за порушення встановленого порядку застосування сил і засобів забезпечення безпеки та своєї діяльності.

3. Рада національної безпеки України

3.1 Статус, склад, порядок формування

Рада національної безпеки і оборони України (далі - РНБО) є конституційним координаційним органом з питань національної безпеки і оборони при Президентові України. Вона координує і контролює діяльність органів виконавчої влади у сфері безпеки й оборони. До РНБО входить: голова, секретар, постійні члени та члени Ради національної безпеки і оборони.

Головою Ради національної безпеки і оборони України є Президент України. Він:

) спрямовує діяльність і здійснює загальне керівництво роботою Ради національної безпеки і оборони України;

) затверджує перспективні та поточні плани роботи Ради національної безпеки і оборони України, час і порядок проведення її засідань;

) особисто головує на засіданнях Ради національної безпеки і оборони України;

) дає доручення членам Ради національної безпеки і оборони України, пов'язані з виконанням покладених на неї функцій;

) заслуховує поточну інформацію Секретаря Ради національної безпеки і оборони України про хід виконання її рішень, у разі необхідності виносить питання про стан виконання рішень Ради національної безпеки і оборони України на її засідання;

) затверджує Положення про апарат Ради національної безпеки і оборони України, його структуру і штати;

) здійснює інші повноваження, передбачені законодавством.

Поточне інформаційно-аналітичне та організаційне забезпечення діяльності Ради національної безпеки і оборони України здійснює її апарат, який підпорядковується Секретареві Ради національної 6с піски і оборони України.

Секретар Ради національної безпеки і оборони України призначається на посаду та звільняється з посади Президентом України і безпосередньо йому підпорядковується. Правовий статус Секретаря Ради національної безпеки і оборони України як державного службовця визначається Президентом України відповідно до Закону України «Про державну службу». Він забезпечує організацію роботи і виконання рішень Ради національної безпеки і оборони України і має заступників, які за його поданням призначаються на посаду та звільняються з посади Президентом України.

На посади Секретаря Ради національної безпеки і оборони України та його заступників можуть позначатися як цивільні особи, так і військовослужбовці.

Секретар Ради національної безпеки і оборони України має такі повноваження:

) готує пропозиції щодо перспективного і поточного планування діяльності Ради національної безпеки і оборони України;

) подає на розгляд Президента України проекти актів Президента України про введення в дію рішень Ради національної безпеки і оборони України, в тому числі стосовно пропозицій і рекомендацій по реалізації засад внутрішньої і зовнішньої політики у сфері національної безпеки і оборони;

) організує роботу, пов'язану з підготовкою та проведенням засідань Ради національної безпеки і оборони України та контролем за виконанням прийнятих нею рішень;

) інформує Президента України та членів Ради національної безпеки і оборони України про хід виконання рішень Ради;

) координує діяльність робочих та консультативних органів Ради національної безпеки і оборони України;

) за дорученням Голови Ради національної безпеки і оборони України представляє позицію Ради національної безпеки і оборони України у Верховній Раді України, у відносинах з органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, з політичними партіями і громадськими організаціями та засобами масової інформації, з міжнародними організаціями.

На засіданнях Ради національної безпеки і оборони України її члени голосують особисто. Делегування ними обов'язку бути присутніми на засіданні Ради національної безпеки і оборони України іншим особам не допускається.

У засіданнях Ради національної безпеки і оборони України може брати участь Голова Верховної Ради України.

На запрошення Голови Ради національної безпеки і оборони України у її засіданнях можуть брати участь голови комітетів Верховної Ради України, інші народні депутати України, керівники центральних органів виконавчої влади та інші особи, які не є членами Ради національної безпеки і оборони України.

Рішення Ради національної безпеки і оборони України приймаються не менш як двома третинами голосів її членів і вводяться в дію указами Президента України.

Члени Ради національної безпеки і оборони України мають такі повноваження:

) вносять до Ради національної безпеки і оборони України пропозиції щодо розгляду будь-яких питань, що входять до її компетенції;

) здійснюють попередню підготовку питань та беруть участь у їх розгляді Радою національної безпеки і оборони України;

) вносять зауваження та пропозиції, голосують з питань, що розглядаються Радою національної безпеки і оборони України;

) висловлюють у разі потреби свою окрему думку щодо проектів рішень Ради національної безпеки і оборони України;

) беруть участь у плануванні роботи Ради національної безпеки і оборони України;

) координують та контролюють у межах своїх посадових повноважень виконання рішень Ради національної безпеки і оборони України.

Для опрацювання і комплексною вирішення проблем міжгалузевого характеру, забезпечення науково-аналітичного та прогнозного супроводження своєї діяльності Рада національної безпеки і оборони України в рамках коштів, передбачених Державним бюджетом України, може утворювати тимчасові міжвідомчі комісії, робочі та консультативні органи.

3.2 Основні завдання

Функціями Ради національної безпеки і оборони України є:

) внесення пропозицій Президентові України щодо реалізації засад внутрішньої і зовнішньої політики у сфері національної безпеки і оборони;

) координація та здійснення контролю за діяльністю органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони у мирний час;

) координація та здійснення контролю за діяльністю органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони в умовах воєнного або надзвичайного стану та при виникненні кризових ситуацій, що загрожують національній безпеці України.

Відповідно до функцій, визначених цим Законом, Рада національної безпеки і оборони України наділяється такою компетенцією:

) розробляє та розглядає на своїх засіданнях питання, які відповідно до Конституції та законів України, належать до сфери національної безпеки і оборони, та подає пропозиції Президентові України щодо:

Dвизначення стратегічних національних інтересів України, концептуальних підходів та напрямів забезпечення національної безпеки і оборони у політичній, економічній, соціальній, воєнній, науково-технологічній, екологічній, інформаційній та інших сферах;

Dпроектів державних програм, доктрин, законів України, указів Президента України, директив Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України, міжнародних договорів, інших нормативних актів та документів з питань національної безпеки і оборони;

Dвдосконалення системи забезпечення національної безпеки та організації оборони, утворення, реорганізації та ліквідації органів виконавчої влади у цій сфері;

Dпроекту Закону України про Державний бюджет України за статтями, пов'язаними із забезпеченням національної безпеки і оборони України;

Dматеріального, фінансового, кадрового, організаційного та іншого забезпечення виконання заходів з питань національної безпеки і оборони;

Dзаходів політичного, економічного, соціального, воєнного, науково-технологічного, екологічного, інформаційного та іншого характеру відповідно до масштабу потенційних та реальних загроз національним інтересам України;

Dдоручень, пов'язаних з вивченням конкретних питань та здійсненням відповідних досліджень у сфері національної безпеки і оборони, органам виконавчої влади та науковим закладам України;

Dзалучення контрольних, інспекційних та наглядових органів, що функціонують у системі виконавчої влади, до здійснення контролю за своєчасністю та якістю виконання прийнятих Радою національної безпеки і оборони України рішень, введених у дію указами Президента України;

Dзабезпечення і контролю надходження та опрацювання необхідної інформації, її збереження, конфіденційності та використання в інтересах національної безпеки України, аналізу на її основі стану і тенденції розвитку подій, що відбуваються в Україні і в світі, визначення потенційних та реальних загроз національним інтересам України;

Dпитань оголошення стану війни, загальної або часткової мобілізації, введення воєнного чи надзвичайного стану в Україні або окремих її місцевостях, оголошення в разі потреби окремих місцевостей України зонами надзвичайної екологічної ситуації;

2) здійснює поточний контроль діяльності органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони, подає Президентові України відповідні висновки та пропозиції;

) залучає до аналізу інформації посадових осіб та фахівців органів виконавчої влади, державних установ, наукових закладів, підприємств та організацій усіх форм власності;

) ініціює розробку нормативних актів та документів з питань національної безпеки і оборони, узагальнює практику їх застосування та результати перевірок їх виконання;

) координує і контролює переведення центральних і місцевих органів виконавчої влади, а також економіки країни на роботу в умовах воєнного чи надзвичайного стану;

) координує і контролює діяльність органів місцевого самоврядування в межах наданих повноважень під час введення воєнного чи надзвичайного стану;

) координує та контролює діяльність органів виконавчої влади по відбиттю збройної агресії, організації захисту населення та забезпеченню його життєдіяльності, охороні життя, здоров'я, конституційних прав, свобод і законних інтересів громадян, підтриманню громадського порядку в умовах воєнного та надзвичайного стану та при виникненні кризових ситуацій, що загрожують національній безпеці України.

Головними завданнями Ради є:

аналіз стану і тенденцій розвитку зовнішньо - та внутрішньополітичної ситуації, визначення на цій основі стратегії та пріоритетних напрямів забезпечення національної безпеки і оборони;

комплексна оцінка та прогноз потенційних і реальних загроз державному, економічному, суспільному, оборонному, інформаційному, ядерному, екологічному та іншим видам і об'єктам безпеки України;

планування, організація та контроль за здійсненням заходів політичного, економічного, воєнного, соціального, науково-технічного та іншого характеру, адекватних цим загрозам;

розгляд питань фінансування витрат на національну безпеку і оборону, а також контроль за витрачанням відповідних коштів;

розгляд проектів законів України та указів Президента України, інших нормативних актів, наказів і директив Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України, концепцій, доктрин, державних програм у сфері національної безпеки і оборони України тощо;

підготовка пропозицій щодо вдосконалення системи забезпечення національної безпеки та організації оборони України, у тому числі щодо утворення, реорганізації та ліквідації органів виконавчої влади у даній сфері;

підготовка пропозицій щодо оголошення стану війни, загальної або часткової мобілізації, введення воєнного чи надзвичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях, а також щодо оголошення в разі потреби окремих місцевостей України зонами надзвичайної екологічної ситуації;

координація наукових досліджень у галузі національної безпеки і оборони;

розгляд і вирішення інших актуальних проблем національної безпеки і оборони України.

Відповідно до покладених на неї завдань, Рада координує і контролює діяльність органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони, а також Комісії з питань ядерної політики та екологічної безпеки при Президентові України, Генеральної військової інспекції при Президентові України, Координаційного комітету по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю при Президентові України, інших органів у даній сфері, утворених при Президентові України.

Базовими державними науково-дослідними установами аналітично-прогнозного супроводження діяльності Ради є Центр стратегічного планування та аналізу при Раді та Національний інститут стратегічних досліджень, які підпорядковуються Секретареві Ради. Український інститут досліджень навколишнього середовища і ресурсів, підпорядкований Раді, та Національний інститут українсько-російських відносин при Раді.

У засіданнях Ради національної безпеки і оборони України може брати участь Голова Верховної Ради України.

Рішення Ради національної безпеки і оборони України вводяться в дію указами Президента України.

.3 Міжвідомчі комісії Ради національної безпеки і оборони, їхні основні завдання

Рада національної безпеки і охорони відповідно до своїх основних завдань створює постійні, а при необхідності тимчасові міжвідомчі комісії. На них та на апарат РНБО покладаються:

а) оцінка внутрішніх і зовнішніх загроз життєво важливим інтересам об'єктів безпеки, виявлення джерел небезпеки;

б) підготовка науково обґрунтованих прогнозів зміни внутрішніх та зовнішніх умов і факторів, що впливають на безпеку країни;

в) розробка й координація державних програм по забезпеченню національної безпеки України та оцінка їх ефективності;

г) нагромадження, аналіз та обробка інформації про функціонування системи забезпечення національної безпеки України, підготовка рекомендацій по її вдосконаленню;

д) інформування РНБО про хід виконання її рішень; організація наукових досліджень у сфері безпеки й оборони;

е) підготовка проектів рішень РНБО, а також проектів указів Президента України з питань безпеки і оборони;

є) підготовка матеріалів для заслуховування на Верховній Раді щорічних та позачергових послань Президента України про внутрішнє і зовнішнє становище України (ст. 85 п. 8, 106 п. 2 Конституції).

Контроль за діяльністю системи по забезпеченню національної безпеки і оборони здійснює Верховна Рада України через Комітет з питань державної безпеки і оборони та інші свої постійні комітети. Нагляд за законністю в діяльності органів, що забезпечують безпеку й оборону, здійснює Генеральний прокурор України та прокурори, які йому підпорядковані.

4. Державні органи, що гарантують національну безпеку

Для формування збалансованої державної політики та ефективного проведення комплексу узгоджених заходів щодо захисту національних інтересів у політичній, економічній, соціальній, воєнній, екологічній, науково-технологічній, інформаційній та інших сферах створюється система забезпечення національної безпеки України. Система забезпечення національної безпеки - це організована державою сукупність суб'єктів: державних органів, громадських організацій, посадових осіб та окремих громадян, об'єднаних цілями та завданнями щодо захисту національних інтересів, що здійснюють узгоджену діяльність у межах законодавства України.

Основними функціями системи забезпечення національної безпеки в усіх сферах її діяльності є:

Створення і підтримка в готовності сил та засобів забезпечення національної безпеки, що включають:

¨створення правових засад для побудови, розвитку та функціонування системи;

¨формування організаційної структури системи та державних органів забезпечення національної безпеки, що входять до її складу, розподіл їх функцій;

¨комплексне забезпечення життєдіяльності складових частин (структурних елементів) системи: кадрове, фінансове, матеріальне, технічне, інформаційне тощо;

¨підготовку сил та засобів системи до їх застосування згідно з призначенням.

¨Управління діяльністю системи забезпечення національної безпеки, що включає:

¨вироблення стратегії і планування конкретних заходів щодо забезпечення національної безпеки;

¨організацію і безпосереднє керівництво системою та її структурними елементами;

¨оцінку результативності дій, витрат на проведення заходів щодо забезпечення національної безпеки та їх наслідків.

¨Здійснення планової та оперативної діяльності щодо забезпечення національної безпеки, що включає:

¨визначення національних інтересів та їх пріоритетів;

¨прогнозування, виявлення та оцінку можливих загроз, дестабілізуючих чинників та конфліктів, причин їх виникнення, а також наслідків їх прояву;

¨запобігання та усунення впливу загроз та дестабілізуючих чинників на національні інтереси;

¨локалізацію, деескалацію та розв'язання конфліктів;

¨ліквідацію наслідків конфліктів або впливу дестабілізуючих чинників.

¨Участь у міжнародних системах безпеки, що включає:

¨входження в існуючі та утворення нових систем безпеки;

¨утворення та участь у роботі двосторонніх і багатосторонніх керівних, виконавчих та забезпечуючих органів (політичних, економічних, воєнних тощо);

¨розробку відповідної нормативно-правової бази, що регулювала б відносини між державами та їх взаємодію в галузі безпеки;

¨спільне проведення планових та оперативних заходів у рамках міжнародних систем безпеки.

Деякі з державних органів, які гарантують національну безпеку вже були розглянуті на сторінках даної роботи, зараз мені хотілося б зупинитися на більш детальному розгляді функцій та діяльності Служби безпеки України.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про Службу безпеки України» Служба безпеки України - державний правоохоронний орган спеціального призначення, який забезпечує державну безпеку України.

Служба безпеки України підпорядкована Президенту України і підконтрольна Верховній Раді України.

На Службу безпеки України покладається у межах визначеної законодавством компетенції захист державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, економічного, науково-технічного і оборонного потенціалу України, законних інтересів держави та прав громадян від розвідувально-підривної діяльності іноземних спеціальних служб, посягань з боку окремих організацій, груп та осіб.

До завдань Служби безпеки України також входить попередження, виявлення, припинення та розкриття злочинів проти миру і безпеки людства, тероризму, корупції та організованої злочинної діяльності у сфері управління і економіки та інших протиправних дій, які безпосередньо створюють загрозу життєво важливим інтересам України.

Правову основу діяльності Служби безпеки України становлять Конституція України, Закон «Про Службу безпеки України» та інші акти законодавства України, відповідні міжнародні правові акти, визнані Україною.

Діяльність Служби безпеки України здійснюється на основі дотримання прав і свобод людини.

Використання Служби безпеки України в партійних, групових чи особистих інтересах не допускається.

Діяльність партій, рухів та інших громадських об'єднань, що мають політичні цілі, в Службі безпеки України забороняється.

Служба безпеки України взаємодіє з державними органами, підприємствами, установами, організаціями та посадовими особами, які сприяють виконанню покладених на неї завдань.

Систему Служби безпеки України складають Центральне управління Служби безпеки України, підпорядковані йому регіональні органи, Служба безпеки Республіки Крим, органи військової контррозвідки, військові формування, а також навчальні, науково-дослідні та інші заклади Служби безпеки України.

Організаційна структура Служби безпеки України визначається Президентом України.

Центральне управління Служби безпеки України відповідає за стан державної безпеки, координує і контролює діяльність інших органів Служби безпеки України. До його складу входять апарат Голови Служби безпеки України та функціональні підрозділи: розвідки, контррозвідки, військової контррозвідки, захисту національної державності, боротьби з корупцією і організованою злочинною діяльністю, інформаційно-аналітичний, оперативно-технічний, оперативного документування, слідчий, урядового зв'язку, по роботі з особовим складом, адміністративно-господарський, фінансовий, військово-медичний та інші згідно з організаційною структурою Служби безпеки України.

Центральне управління Служби безпеки України видає положення, накази, розпорядження, інструкції, дає вказівки, обов'язкові для виконання у системі Служби безпеки України. Зазначені акти не підлягають виконанню, якщо в них встановлюються не передбачені законодавством додаткові повноваження органів і співробітників Служби безпеки України або антиконституційні обмеження прав та свобод громадян.

У межах своєї компетенції Центральне управління Служби безпеки України вносить Президенту України пропозиції про видання актів з питань збереження державної таємниці, обов'язкових для виконання органами державного управління, підприємствами, установами, організаціями і громадянами.

З метою ефективного виконання своїх завдань Службою безпеки України створюються її регіональні органи: обласні управління Служби безпеки України, їх міжрайонні, районні та міські підрозділи, розміщення і територіальна компетенція яких можуть не збігатися з адміністративно-територіальним поділом України.

В інтересах державної безпеки органи і підрозділи Служби безпеки України можуть створюватися на окремих державних стратегічних об'єктах і територіях, у військових формуваннях.

У своїй оперативно-службовій діяльності регіональні органи Служби безпеки України є незалежними від органів місцевої державної адміністрації та місцевого самоврядування, посадових осіб, партій і рухів.

Органи військової контррозвідки створюються для контррозвідувального забезпечення Збройних Сил України, Національної гвардії України і Прикордонних військ України та інших військових формувань, дислокованих на території України.

Керівництво всією діяльністю Служби безпеки України, її Центральним управлінням здійснює Голова Служби безпеки України. Він несе персональну відповідальність за виконання завдань, покладених на Службу безпеки України.

Голова Служби безпеки України призначається Верховною Радою України за поданням Президента України.

Голова Служби безпеки України має заступників, які за його поданням призначаються Президентом України.

У Службі безпеки України створюється колегіальний дорадчий орган - колегія, яка визначає шляхи виконання покладених на Службу безпеки України завдань, приймає рішення з основних напрямів і проблем оперативно-службової діяльності та роботи з кадрами.

Рішення колегії приймаються більшістю голосів і оголошуються наказами Голови Служби безпеки України.

До складу колегії входять Голова Служби безпеки України, його заступники, Голова Служби безпеки Республіки Крим та інші особи, крім народних депутатів України, призначені Президентом України за погодженням з Верховною Радою України. Перебування членів колегії в партіях, рухах, інших громадських об'єднаннях, що мають політичні цілі, відповідно до статті 6 цього Закону зупиняється.

Положення про колегію Служби безпеки України затверджується Президентом України.

Для вирішення покладених завдань Служба безпеки України може встановлювати контакти з органами безпеки іноземних держав і взаємодіяти з ними на підставі норм міжнародного права, відповідних договорів та угод.

Служба безпеки України взаємодіє з Управлінням охорони вищих посадових осіб України, Національною гвардією України, правоохоронними та митними органами України у порядку і на засадах, визначених законами, указами Президента України та прийнятими на їх основі актами Служби безпеки України і відповідного відомства.

Стаття 24 Закону України Про Службу безпеки України визначає Обов'язки Служби безпеки України. Служба безпеки України відповідно до своїх основних завдань зобов'язана:

) здійснювати розвідувальну та інформаційно-аналітичну роботу в інтересах ефективного проведення органами державної влади та управління України внутрішньої і зовнішньої діяльності, вирішення проблем оборони, соціально-економічного будівництва, науково-технічного прогресу, екології та інших питань, пов'язаних з національною безпекою України;

) здійснювати заходи контррозвідувального забезпечення дипломатичних представництв, консульських та інших державних установ, а також заходи, пов'язані з охороною державних інтересів у сфері зовнішньополітичної та зовнішньоекономічної діяльності, безпекою громадян України за кордоном;

) виявляти, припиняти та розкривати злочини, розслідування яких віднесено законодавством до компетенції Служби безпеки України; проводити дізнання і слідство у цих справах; розшукувати осіб, які переховуються у зв'язку із вчиненням зазначених злочинів;

) здійснювати контррозвідувальні заходи з метою попередження, виявлення, припинення і розкриття будь-яких форм розвідувально-підривної діяльності проти України;

) забезпечувати захист державного суверенітету, конституційного ладу і територіальної цілісності України від протиправних посягань з боку окремих осіб та їх об'єднань;

) здійснювати контррозвідувальне забезпечення оборонного комплексу, Збройних Сил України, інших військових формувань, дислокованих на території України, енергетики, транспорту, зв'язку, а також важливих об'єктів інших галузей господарства;

) брати участь у розробці і здійсненні заходів щодо захисту державних таємниць України, сприяти у порядку, передбаченому законодавством, підприємствам, установам, організаціям та підприємцям у збереженні комерційної таємниці, розголошення якої може завдати шкоди життєво важливим інтересам України;

) здійснювати відповідно до законодавства профілактику правопорушень у сфері державної безпеки;

) у межах визначеної законодавством компетенції забезпечувати захист особистої безпеки громадян і осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, у разі надходження від них, членів їх сімей та близьких родичів заяви, звернення керівника відповідного державного органу чи отримання оперативної та іншої інформації про наявність загрози їх життю, здоров'ю, житлу чи майну; брати участь у реабілітації і поновленні прав незаконно репресованих осіб;

) сприяти Прикордонним військам України в охороні державного кордону України;

) сприяти забезпеченню режиму воєнного та надзвичайного стану в разі їх оголошення, а також ліквідації наслідків стихійного лиха, значних аварій, катастроф, епідемій, епізоотій та інших надзвичайних ситуацій;

) подавати наявними силами і засобами, в тому числі і технічними, допомогу органам внутрішніх справ, іншим правоохоронним органам у боротьбі із злочинністю;

) брати участь у розробці заходів і вирішенні питань, що стосуються в'їзду в Україну та виїзду за кордон, перебування на її території іноземців та осіб без громадянства, прикордонного режиму і митних правил;

) забезпечувати засекреченим і шифрованим зв'язком державні органи України і посадових осіб відповідно до переліку, який встановлюється Кабінетом Міністрів України;

) проводити наукові дослідження і дослідно-конструкторські роботи, впроваджувати їх результати в практику діяльності Служби безпеки України;

) виконувати за дорученням Верховної Ради України або Президента України інші завдання, безпосередньо спрямовані на забезпечення внутрішньої та зовнішньої безпеки держави.

Службі безпеки України, її органам і співробітникам для виконання покладених на них обов'язків відповідно зі ст. 25 Закону України «Про Службу Безпеки України» надається право:

) вимагати від громадян та посадових осіб припинення правопорушень і дій, що перешкоджають здійсненню повноважень Служби безпеки України, перевіряти у зв'язку з цим документи, які посвідчують їх особу, а також проводити огляд осіб, їх речей і транспортних засобів, якщо є загроза втечі підозрюваного або знищення чи приховання речових доказів злочинної діяльності;

) подавати органам державного управління обов'язкові для розгляду пропозиції з питань національної безпеки України, в тому числі про припинення роботи, пов'язаної з державними таємницями, яка виконується з порушенням встановлених правил;

) одержувати на письмовий запит керівника відповідного органу Служби безпеки України від міністерств, державних комітетів, інших відомств, підприємств, установ, організацій, військових частин, громадян та їх об'єднань дані і відомості, необхідні для забезпечення державної безпеки України, а також користуватись з цією метою службовою документацією і звітністю;

) входити у порядку, погодженому з адміністрацією підприємств, установ та організацій і командуванням військових частин, на їх територію і в службові приміщення;

) мати слідчі ізолятори для тримання осіб, взятих під варту та затриманих органами Служби безпеки України;

) використовувати з наступним відшкодуванням витрат та збитків транспортні засоби, які належать підприємствам, установам і організаціям, військовим частинам і громадянам (крім транспортних засобів дипломатичних, консульських та інших представництв іноземних держав і організацій, транспортних засобів спеціального призначення), для проїзду до місця події, припинення злочинів, переслідування та затримання осіб, які підозрюються в їх вчиненні, доставки до лікувальних установ осіб, що потребують термінової медичної допомоги;

) виключно при безпосередньому припиненні злочинів, розслідування яких віднесено законодавством до компетенції Служби безпеки України, переслідуванні осіб, що підозрюються у їх вчиненні, заходити в жилі, службові, виробничі та інші приміщення, на території і земельні ділянки та оглядати їх з наступним повідомленням прокурора протягом 24 годин;

) проводити гласні і негласні оперативні заходи у порядку, визначеному Законом України «Про оперативно-розшукову діяльність»;

) здійснювати співробітництво з громадянами України та іншими особами, в тому числі на договірних засадах, дотримуючись при цьому умов добровільності і конфіденційності цих відносин;

) користуватися на договірних засадах службовими приміщеннями підприємств, установ, організацій, військових частин, а також жилими та іншими приміщеннями громадян;

) направляти військовослужбовців Служби безпеки України для роботи на штатних посадах в інших установах, підприємствах і організаціях на час виконання конкретних завдань в інтересах розвідки, контррозвідки, боротьби з корупцією та організованою злочинною діяльністю; в окремих випадках у порядку, визначеному колегією Служби безпеки України, допускається направлення на роботу таких військовослужбовців в установи, підприємства і організації за ініціативою їх керівників;

) в інтересах розвідки, контррозвідки і оперативно-розшукової діяльності створювати інформаційні системи та вести оперативний облік в обсязі і порядку, що визначаються завданнями, покладеними на Службу безпеки України цим Законом;

) морально і матеріально заохочувати співробітників Служби безпеки України та інших осіб за заслуги по забезпеченню державної безпеки; представляти їх у встановленому порядку до державних нагород;

) позачергово придбавати квитки на всі види транспорту незалежно від наявності місць і поселятися в готелях при пред'явленні посвідчення про відрядження;

) безплатного проїзду всіма видами міського пасажирського транспорту загального користування (крім таксі), залізничного та водного транспорту приміського сполучення та автобусами приміських маршрутів, а також попутним транспортом;

) видавати у разі наявності небезпеки для життя і здоров'я особам, взятим під захист, відповідно до чинного законодавства зброю, спеціальні засоби індивідуального захисту та сповіщення про небезпеку.

Постійний контроль за діяльністю Служби безпеки України, дотриманням нею законодавства здійснюється Комісією Верховної Ради України з питань оборони і державної безпеки. Контроль за діяльністю Служби безпеки України здійснюється Президентом України та уповноваженими ним державними органами. (ст. 31,32 Закону «Про Службу Безпеки України»).

Висновок

В Україні поняття «національна безпека» набуло широкого значення в останні декілька років. В додаток до цього, розуміння цього поняття різними верствами населення значно різниця. В більшості випадків національну безпеку повязують лише з діяльність спецслужб, ототожнюють з обороною держави чи таке інше.

Не дивлячись на те, що у сучасному світі гарантії нацбезпеки досі забезпечуються силою чи погрозою застосування такої сили, все більшого значення набувають економічні, політичні, морально-етичні та інші, не силові, аспекти забезпечення національної безпеки.

Враховуючи ці обєктивні обставини сьогодення силовий сектор національної безпеки України, що був продуктом тоталітарної держави, потребує кардинального реформування.

Слід розуміти, що з огляду на останні події та нові реалії в яких опинилася Україна - це питання має надзвичайну актуальність.

Проблеми національної безпеки стоять сьогодні у центрі уваги більшості цивілізованих країн світу, міждержавних утворень та громадських обєднань. Причиною такої уваги стало саме глобальне середовище безпеки, яке сьогодні містить у собі велику кількість загроз і викликів найрізноманітнішого характеру. Тому, з огляду на активізацію евроінтеграційних та міжнародних процесів України, слід підняти на новий рівень обговорення проблем реформування сектору безпеки нашої держави.

Порушене питання включає в себе занадто широкий спектр проблемних аспектів. Створення належної та дієвої системи національної безпеки в контексті міжнародної співпраці у цій сфері торкається різних складових і тому має велику кількість вимірів та підходів.

В першу чергу слід чітко визначитись, що собою являє сектор безпеки, які складові сьогодні входять до системи національної безпеки України та які з них потребують першочергових змін.

Перетворення прикордонних військ на невійськове формування із спеціальним статусом, зміна структури та зменшення чисельності Збройних Сил України, створення умов для реформування внутрішніх військ МВС України, спроби створення єдиного державного слідчого апарату, розроблення концепції реформування органів прокуратури України та багато іншого, свідчить про те, що певні кроки у напрямку реформи силової сфери були зроблені. Але, якщо провести детальний аналіз таких внутрішніх перетворень, то можна припустити, що кожне міністерство чи інше відомство шукає власний підхід до питання проведення реформ у відповідній складовій національної безпеки.

Так вже склалося, що всі органи силової сфери десятиліттями працювали у закритому режимі. У своїй професійній діяльності кожне відомство робило все на власний розсуд не звертаючись і не запозичуючи позитивний досвід у своїх колег з інших органів. Тому сьогодні, налагодження тісної співпраці між всіма органами, що входять до системи національної безпеки, обмін інформацією та досвідом має стати одним з важливих кроків у питанні позитивного та дієвого реформування. Першочерговим завданням в цьому напрямку має стати необхідність зібрати за одним столом представників всіх міністерств і відомств, що складають систему національної безпеки. Зібрати їх необхідно для того, щоб вони почули і побачили один одного та налагодили реальну конструктивну взаємодію, адже досвід одного органу може бути дуже корисним і для іншого.

Встановлення атмосфери довіри між складовими нацбезпеки, в решті решт, має призвести до повернення та поступового зміцнення довіри до відповідних структур з боку громадськості України.

Беручи до уваги останнє, слід зазначити, що участь громадськості у обговоренні і прийнятті рішень стосовно діяльності силових структур є однією з важливих ознак демократичного суспільства та роботи «силовиків» в інтересах свого народу. Тому, питанню демократичного цивільного контролю над сферою національної безпеки повинна бути приділена особлива увага.

Прийнятий 16 липня 2003 року Закон України «Про демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією і правоохоронними органами держави» в загальному плані визначив вимоги щодо відповідного контролю. Але в той же час, деякі аспекти національної безпеки до цього часу залишаються не врегульованими на законодавчому рівні. Так, наприклад, до цього часу не прийнятий оновлений Закон України «Про Службу безпеки України», чисельність цієї структури також залишається не визначеною. До сьогодні невідомо чи вважати митні органи правоохоронними, чи це є звичайний державний орган - відповідний закон стосовно митної служби також ще не прийнято.

Встановлення чіткого кола повноважень всіх суб'єктів національної безпеки є не тільки передумовою їх ефективної діяльності, але і метою подальших демократичних процесів у всіх сферах життєдіяльності. В першу чергу це повинно торкатися захисту прав і свобод громадян України.

Недостатній обсяг повноважень Верховної Ради України в галузі контролю над силовою сферою, повна відсутність можливості впливу громадськості на діяльність «силовиків», в решті решт, і призвело до відверто злочинного втручання останніх у виборчу кампанію в Україні.

Використання органів силової сфери у виборчих перегонах, намагання тодішньої влади за їх рахунок, в котре, знехтувати правами та свободами громадян ще раз загострило увагу на недосконалості окремих ланок національної безпеки і на необхідності кардинальних змін.

Сьогоднішнє становище України, обумовлене характером її нових суспільно-політичних та економічних відносин, ставить перед державою та суспільством важливі задачі щодо вдосконалення законодавчої бази в інтересах зміцнення національної безпеки України. Пріоритетними напрямками вдосконалення законодавчої бази щодо діяльності всіх складових національної безпеки повинна стати скоординована діяльність всіх силових відомств, спрямована на захист прав і свобод людини і громадянина.

З моменту проголошення незалежності, Україна, фактично не маючи власного досвіду, майже з нуля почала формувати систему національної безпеки.

Визнавши принцип демократії одним з головних та найважливіших принципів молодої держави Україна поступово розпочала перехід до системи цивільного і демократичного контролю над всією воєнною організацією. Але оскільки цивільні органи влади не мали достатнього досвіду, політичні органи не мали особливого бажання, а військові прагнули залишити все так як воно є, цей процес було взаємно заблоковано на високому рівні.

Не маючи на той час, сучасної Воєнної доктрини та Концепції національної безпеки, всі спроби реформування зводилися до звичайного адаптування до сучасної ситуації. В результаті позитивний ефект був відсутній і навіть виникали серйозні проблеми на шляху розвитку. Не так давно багато говорили про недосконалість та реальну небезпеку проведення військової реформи, яка законодавчо була оформлена у минулому році. Чи не тому так сталося, що більшість часу (розпочалося у 2000 році) реформування Збройних Сил проходило фактично таємно, силами самих військових, на підставі внутрішніх нормативних актів.

Тому розглядаючи сьогодні питання реформування всього сектору безпеки, ми обовязково повинні зробити такі висновки:

vпитання реформування національної безпеки держави не можуть вирішувати військові професіонали таємно;

vпитання безпеки тісно повязані з рівнем загального розвитку країни, внутрішня безпека безпосередньо впливає на її розвиток;

vпроведення реформи не можливе без залучення «силовиків» до вивчення відповідно досвіду інших демократичних країн;

vнад органами національної безпеки повинна бути створення дієва система цивільного контролю шляхом залучення цивільних експертів, ЗМІ та інших неурядових організацій;

Проведення всебічної, дієвої системи демократичного контролю над правоохоронною сферою, створення організаційно-правових умов для реального та ефективного впливу інституцій громадського суспільства на діяльність цієї сфери, врахування думки широкої громадськості при формування та здійсненні державної політики в сфері внутрішньої безпеки має стати головним чинником процесу реформування.

Верховна Рада повинна сформувати необхідну кількість правоохоронних органів в державі, щоб вони не залишилися поза контролем влади, розробити чітку схему над їх управлінням та підпорядкуванням та визначити джерела фінансування цих структур. В той же час, Парламент не повинен брати на себе всі зобовязання та весь тягар демократичного контролю. Функції спостереження, контролю та звітності мають бути розподілені між великою кількістю організацій.

Процес реформування не завершиться ніколи і буде тільки розвиватися та набувати нових форм. Прийняття таких важливих законів як Закон України «Про основи національної безпеки України» та «Про демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією і правоохоронними органами» - це тільки перші основні досягнення на шляху до найкращої моделі правоохоронної системи. Головна ціль реформи повинна бути одна - безпека та добробут народу.

Список використаної літератури

національний безпека загроза оборона

1.Конституція України. Прийнята на пятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року, №254/96-ВР

2.Закон України «Про Президента України» від 05.07.1991 р./ Відомості Верховної Ради України - 1991. - №33. - Ст. 446.

.Закон України «Про основи національної безпеки України» від 19 червня 2003 року

.Закон України «Про Раду національної безпеки і оборони України» від 5 березня 1998 року №183/98-ВР

.Закон України «Про службу безпеки України» Із змінами і доповненнями, внесеними Законом України від 13 січня 2000 року №1381-XIV

.«Про Концепцію (основи державної політики) національної безпеки України». Постанова ВРУ від 18 липня 1995 р. №532-95-n. // (Відомості Верховної Ради (ВВР), 1997, N10, ст. 85)

.Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 3 липня 2001 року «Про невідкладні заходи щодо виводу з кризового стану науково-технологічної сфери України і створення реальних умов для переходу економіки на інноваційну модель розвитку». Указ Президента України від 20 серпня 2001 року №640/2001

.Бурчак Ф.Г. Президент України. К.: Інюре. 1997.

.Коментар до Конституції України. Інститут законодавства Верховної Ради України. Друге видання, виправлене й доповнене. - К. - 1998.

.Конституційне право України /За ред. доктора юридичних наук, професора Погорілка В.Ф. - К.: Наукова думка. - 2003

.Кравець Є.Я. Національна безпека України: права людини в умовах надзвичайного стану // Прав.держава. - Вип.9. - К., 1998.

.Лакіза-Сачук Н. Національна безпека України: соціально-демографічні загрози //Sapienti, Жовтень 1998, с. 2

.Марчук Є.К. Про основні результати роботи Ради Національної Безпеки і Оборони України у 2000 році. // «Стратегічна панорама», №34, 2001

.Мелащенко В.Ф., Молдован В.В. Основи конституційного права України - Вентурі, 1996.

.Національна безпека і оборона №1 (13), 2001, С. 50-80

.Національна безпека України, 1994-1996 рр.: Наук. доп. НІСД. - К., 1997.

.Національна безпека України: сучасний стан, проблеми та напрямки їх вирішення: Наук. доп. НІСД. - К., 1996.

.Нова Конституція України: огляд, коментар і текст Основного закону. - К., 1997.

.Основи конституційного права України. /За редакцією академіка АПрН України, професора Копєйчикова В.В. - К.: Юрінком, 1997.

.Правознавство. Навчальний посібник // За ред. В.В. Копейчинкова, Київ: Юрінком Інтер 2000

.Пріоритети економічної політики - Вибір-2000: Матер. «Круглого столу»: Безпека економічних трансформацій, 15 жовт. 1999 р. - К.: НІСД, 1999.

.Реферативний огляд чинного законодавства України. Законодавство про вибори // Бюлетень законодавства і юридичної практики. - 1998.

.Шлемко В.Т., Бінько І.Ф. Економічна безпека України: сутність і напрямки забезпечення. - К.: НІСД, 1997.

.Підручник. Ситник. Г.П. - Режим доступу: http://nationalsecurity.org.ua/2012/08

.Романов Олексій для «Юридичного журналу». - Режим доступу: http://www.justinian.com.ua/article.php? id=1672

.Бібліотека українських підручників (pidruchniki.website) © 2010-2013 - Політологія - Гетьманчук М.П. - Режим доступу: http://pidruchniki.ws/12991010/politologiya/sistema_zabezpechennya_natsionalnoyi_bezpeki_ukrayini