Основи психології

Содержание

Вступ

Мікромодуль 1: Загальний вступ до психології

1.1 Психологія як наука

1.2 Матеріальна основа психіки

1.3 Психіка та її головні ознаки

1.4 Психіка людини, її виникнення та особливості

Мікромодуль 2: Пізнавальні психічні процеси

2.1 Відчуття та сприймання

2.2 Пам’ять

2.3 Мислення

2.4 Уява

2.5 Увага

Мікромодуль 3: Емоційно-вольові психічні процеси

3.1 Емоції та почуття

3.2 Воля

Бібліографія

Вступ

Сучасний розвиток суспільства, його економічне і культурне життя послідовно розгортається в бік все більшої психологізації, оскільки в центрі подій соціальних змін стає людина. Дані процеси потребують широкого розповсюдження і глибини психологічних знань. Тому основи психологічних знань необхідні кожній сучасній людині в її повсякденному житті та професійній діяльності. Особливо важливі такі знання кожному випускнику вищого навчального закладу для більш глибокого та усвідомленого розуміння оточуючого світу, більш ефективного виконання професійної діяльності, успішної взаємодії з іншими людьми, побудови взаємовідносин в сім’ї, усвідомленого підходу до виховування власних дітей.

Вивчення дисципліни "Основи педагогіки і психології" у вищому навчальному закладі ставить своєю метою оволодіння майбутніми фахівцями систематизованими знаннями про головні проблеми та завдання психології як науки на сучасному етапі розвитку нашого суспільства, розуміння властивостей, закономірностей та механізмів функціонування основних психічних явищ, а саме пізнавальних психічних процесів, процесів емоційно-вольової сфери, індивідуальних властивостей особистості та проблем міжособистісної взаємодії.

Згідно з сучасними реформами вищої освіти викладання дисциплін набуває вигляду модульних блоків. Тому викладання дисципліни "Основи педагогіки і психології" також передбачає об’єднання всього обсягу програмної інформації в два модулі. Даний навчальний посібник містить 1 модуль, в який увійшли три блоки інформації з дисципліни, передбачені програмою: психологія як наука, пізнавальні психічні процеси, емоційно-вольові психічні процеси. Після кожного блоку наведені головні теоретичні положення, як підсумок тих теоретичних аспектів, які були розглянуті, на які слід звернути увагу та ще раз закріпити, а також питання для самостійного розмірковування та пошуку відповіді на них, перевіряючи правильність розуміння та міцність засвоєної інформації.

психологія пізнавальний емоційний вольовий

Мікромодуль 1: Загальний вступ до психології

1.1 Психологія як наука

ПСИХОЛОГІЯ ЦЕ:

. НАУКА, ЩО ВИВЧАЄ ФАКТИ, ЗАКОНОМІРНОСТІ Й МЕХАНІЗМИ ПСИХІКИ.

. НАУКА, ЩО ВИВЧАЄ ПРОЦЕСИ АКТИВНОГО ВІДОБРАЖЕННЯ ЛЮДИНОЮ ДІЙСНОСТІ В ФОРМІ ВІДЧУТТІВ, СПРИЙМАНЬ, МИСЛЕННЯ, ПОЧУТТІВ ТА ІНШИХ ПРОЦЕСІВ І ЯВИЩ ПСИХІКИ.

. НАУКА ПРО ЗАКОНОМІРНОСТІ Й ФУНКЦІОНУВАННЯ ПСИХІКИ ЯК ОСОБЛИВОЇ ФОРМИ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ ТВАРИН ТА ЛЮДИНИ.

У системі всіх наук психологія займає особливе місце, бо:

по-перше, це наука про найскладніше, що відоме людству;

по-друге, в ній зливаються об'єкт і суб’єкт пізнання, що відображене, наприклад,

в самосвідомості людини;

по-третє, певні сторони об’єкта дослідження в психології принципово невидимі.

Людина користується психологічними знаннями з давніх часів, але як наука психологія сформувалася тільки в кінці 19 сторіччя (з часу створення у 1879р. в Лейпцигу В. Вундтом першої в світі лабораторії експериментальної психології).

ВІДМІННІСТЬ ЖИТТЄВОЇ ПСИХОЛОГІЇ ВІД НАУКОВОЇ:

. Життєві психологічні знання конкретні, а наукова психологія, за рахунок використання наукових понять, прагне до узагальнень, завдяки чому вона відкриває загальні тенденції і закономірності.

. Життєві психологічні знання носять інтуїтивний та ситуативний характер, а наукові психологічні знання раціональні і цілком усвідомлені.

. Конкретний та інтуїтивний характер життєвих психологічних знань різко обмежує можливість їх передачі. В науковій психології знання відображаються в узагальненому вигляді (поняттях і законах), що дозволяє передавати їх від людини до людини, від покоління до покоління майже необмежено.

. В життєвій психології знання одержуються за допомогою спостереження та розмірковування. В науковій психології до цього додається такий метод як експеримент.

. Життєва психологія обмежується досвідом однієї або декількох людей. Наукова психологія, практично, безмежна в своєму досвіді.

НАУКОВЕ ПОЯСНЕННЯ ПСИХІКИ БАЗУЄТЬСЯ НА ТАКИХ ПОЛОЖЕННЯХ:

. Психіка притаманна усім живим істотам.

2. Всі психічні явища розглядаються як активне відображення дійсності.

. Починаючи з певного щабля розвитку тваринного світу, психіка є властивістю особливим чином організованої матерії - мозку.

4. Вся психічна діяльність людини причинно обумовлена, бо викликається як впливами зовнішнього середовища, так і внутрішніми станами особистості.

5. Всі психічні явища повинні розглядатись тільки в їх розвитку, який може відображати і кількісну, і якісну зміну цих явищ.

6. Психіка людина проявляється і формується в її діяльності. Це означає, наприклад, що людина пізнає дійсність, тільки впливаючи на неї.

7. Кожне психічне явище повинно розглядатись тільки в його цілісності. Тому психологія людини є психологія цілісної особистості.

ФУНДАМЕНТАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ПСИХОЛОГІЇ

психофізіологічна проблема, що розкриває питання про те, яким чином співвідносяться між собою психіка та нервова система;

психопраксична проблема, що досліджує формування психіки людини в процесі діяльності та залежність цієї діяльності від психіки;

психогностична проблема, що стосується відповідності психічного відображення дійсності самій цій дійсності;

психосоціальна проблема, що розглядає характер залежності психіки людини від суспільства, в якому вона знаходиться.

МЕТОДИ ПСИХОЛОГІЇ

ОРГАНІЗАЦІЙНІ МЕТОДИ:

) порівняльний метод (співставлення психічних явищ між різними групами носіїв психіки - за віком, статтю, походженням і т. ін.);

) лонгітюдний метод (багаторазове обстеження одних і тих же осіб протягом тривалого періоду);

) комплексний метод (одночасно використовуються методи різних наук - соціології, етнографії, педагогіки і т. ін.).

ЕМПІРИЧНІ МЕТОДИ:

) спостереження і самоспостереження;

) експериментальні методи, психодіагностичні методи (тести, анкети, опитувальники, соціометрія, бесіда), метод аналізу продуктів діяльності, біографічний метод, близнюковий метод.

МЕТОДИ ОБРОБКИ ДАНИХ:

) кількісні (статистичні) методи;

) якісні методи (аналіз, диференціація даних за групами).

ІНТЕРПРЕТАЦІЙНІ МЕТОДИ:

) генетичний метод (аналіз матеріалу в плані розвитку з виділенням фаз, стадій, критичних моментів і т. ін.);

) структурний метод (встановлення структурних зв’язків між різними сторонами психічного явища).

Головним методом психології є метод експерименту, при якому дослідник штучно викликає і планомірно змінює ті психічні явища, які він вивчає. Існуть експерименти лабораторні (проводяться в спеціально організованому середовищі) та природні. Також виділяють констатуючий експеримент (виявляються певні особливості розвитку психічних явищ) і формуючий експеримент (передбачає цілеспрямований вплив на психічне явище з метою формування в ньому певних якостей).

Широко поширений в психології метод тестування. Тест - це стандартизоване психологічне випробування, в результаті якого здійснюється спроба оцінити ступінь розвитку якогось психічного явища. Частіше за все використовуються тести визначення здібностей (вимірюються рівні розвитку психічних властивостей), тести успішності (визначається ступінь готовності до певної діяльності), проективні тести (встановлюється наявність певних психічних властивостей у людини завдяки тлумаченню нею якоїсь штучної події).

ГАЛУЗІ ПСИХОЛОГІЇ

Сучасна психологія представляє собою розгалужену систему наукових психологічних дисциплін та галузей. За спрямованістю діяльності психологів на пізнання, дослідження або перетворення психіки доцільно виділяти три великі групи галузей - теоретичну, науково-прикладну та практичну психологію.

До теоретичної психології належать: загальна психологія, історія психології, експериментальна, генетична, соціальна, порівняльна, диференційна психологія, психофізіологія, психологія особистості та т. ін.

До науково-прикладної психології належать:

ЗА ВИДОМ ДІЯЛЬНОСТІ ТА ПОВЕДІНКИ ЛЮДИНИ - психологія праці, інженерна психологія, психологія управління та менеджменту, військова психологія, психологія спорту та т. ін.;

ЗА КРИТЕРІЄМ РОЗВИТКУ ЛЮДИНИ - вікова психологія, педагогічна психологія, психологія аномального розвитку і т. ін.

Практична психологія функціонує як система спеціальних психологічних служб, спрямованих на надання безпосередньої допомоги людям у вирішенні їхніх психологічних проблем.

До практичної психології належать: психологічна служба сім’ї та соціального захисту населення, психологічна служба системи освіти, психологічна служба системи охорони здоров’я, практична юридична та пенітенціарна психологія, практична педагогічна психологія, практична психологія праці та профорієнтації, соціально-психологічна служба в армії і т. ін.

Останні два етапи розвитку психології - це вже наукова психологія, коли вона виборола право на самостійне існування. В цей час склалась сукупність наукових теорій, представники яких прагнуть дослідити сутність психіки, опрацювати методи її дослідження, насамперед експериментальний метод, відкриваються наукові заклади та школи, в яких досліджується психологічна проблематика. В останній чверті XX ст. психологія заявляє про себе як про науку, що активно втручається у суспільне життя.

ГОЛОВНІ ШКОЛИ СУЧАСНОЇ ПСИХОЛОГІЇ

БІХЕВІОРИЗМ - напрям, який предметом психологічного дослідження вважає тільки те, що відповідає методам об’єктивного вивчення. Насамперед це поведінка - сукупність зовнішніх дій людини і тварини, ланцюг реакцій на зовнішні стимули.

ГЕШТАЛЬТПСИХОЛОГІЯ - напрям, що висунув програму вивчення психіки як цілісної структури - гештальта. Головним положенням цієї школи є положення, що гештальти, як первинні дані психіки, не можуть бути виведені з їхніх компонентів. Навпаки, властивості частин визначаються саме структурою (гештальтом).

ГЛИБИННА ПСИХОЛОГІЯ - напрям, засновником якого був З. Фрейд. Ця школа розглядає психічне життя людини як багаторівневе явище, глибинним рівнем якого є несвідоме, що й визначає в цілому зміст нашої поведінки.

ГУМАНІСТИЧНА ПСИХОЛОГІЯ - напрям психології, який визначає своїм предметом унікальність особистості, вбачаючи в ній активну свідому істоту, що відповідає за своє життя і прагне до втілення моральних ідеалів. Активність особистості, на думку представників гуманістичної психології, визначається її потребою до зв’язків з іншими людьми, відчуттям необхідності постійного самовдосконалення, пошуку сенсу життя.

ДІЯЛЬНІСНА ПСИХОЛОГІЯ - напрям психології, в якому, по-перше, стверджується, що психіка виникає тільки завдяки діяльності, а, по-друге, що вона є функцією мозку, який в свою чергу теж розвивається в процесі діяльності.

1.2 Матеріальна основа психіки

Психіка являє собою властивість мозку, а психічна діяльність організму здійснюється за допомогою спеціальних фізіологічних механізмів.

РОЗВИТОК ПОГЛЯДІВ НА ФІЗІОЛОГІЧНУ ОСНОВУ ПСИХІКИ

Р. ДЕКАРТ У XYII ст. французький вчений висунув припущення про те, що нервова система, керуючи життям організму, фунціонує рефлекторно, що різні види діяльності організму є відповідями на ті чи інші подразники та здійснюються завдяки участі певних відділів мозку.

І.М. СЄЧЕНОВ У другій половині XIX ст. у книзі "Рефлекси головного мозку" Сєченов висунув і обґрунтував думку про те, що всі акти свідомої і несвідомої психічної діяльності людини за способом свого походження є рефлекси.

В рефлекторному акті виділяються три ланки: перша - подразнення перетворюється в нервове збудження; друга - на основі процесів збудження і гальмування відбувається переробка інформації й прийняття рішення; третя - виконуюча ланка, тобто передача команди до виконуючих органів. Об’єднання ланок назвали рефлекторною дугою.

І.П. ПАВЛОВ В першій половині XX ст. Павлов обґрунтував ідеї рефлекторної роботи вищих відділів головного мозку та винайшов метод об’єктивного дослідження їх функціонування.

Н.А. БЕРНШТЕЙН Обґрунтував ідею зворотного зв’язку при активній регуляції поведінки організму, завдяки чому відбувається співставлення результату дії з її попереднім планом. Це регулювання вчений назвав принципом сенсорної кореляції і виклав його схематично у вигляді рефлекторного кільця.

П.К. АНОХІН В дослідженнях цього вченого стверджується, що рефлекторне кіль - це та принцип корекції є універсальним механізмом саморегулювання всієї складної поведінки тварин і людини, і чим вище рівень розвитку психіки, тим досконаліший механізм саморегуляції.

БУДОВА НЕРВОВОЇ СИСТЕМИ

НЕРВОВА СИСТЕМА - це інформаційно-регулятивний механізм організму, що складається із великої кількості (у людини біля 100 млрд.) взаємопов’язаних між собою нервових клітин - НЕЙРОНІВ. Різні нейрони виконують різні функції. Одні - РЕЦЕПТОРИ - перетворюють енергію зовнішнього світу в нервові імпульси (електричні розряди, що проходять по нейрону зі швидкістю від 3 до 100 м/с), що є закодованою інформацією про фізико-хімічні властивості оточуючого світу. Інші - СЕНСОРНІ НЕЙРОНИ - проводять збудження від рецепторів до мозку. Треті - МОТОРНІ НЕЙРОНИ - проводять команди мозку до м’язів та залоз внутрішньої секреції. І, нарешті, останні - ІНТЕРНЕЙРОНИ - здійснюють обмін нервовими імпульсами між нейронами.

Нервова система функціонує як єдине ціле, але окремі її функції пов’язані з діяльністю певних її відділів.

В цілому нервова система виконує дві взаємообумовлені функції: взаємодії організму із зовнішнім середовищем (вища нервова діяльність) та об’єднання і регулювання роботи внутрішніх органів (нижча нервова діяльність).

Психічна діяльність базується на такому своєму нейрофізіологічному механізмі як РЕФЛЕКТОРНЕ КОЛО, одні ланки якого забезпечують сприймання подразників, інші перетворюють їх в сигнали, треті - центральні - здійснюють планування, регулювання поведінки, четверті доводять команди центру до м’язів та залоз внутрішньої секреції, п’яті забезпечують зворотній зв’язок, завдяки чому коригуються дії організму.

Фізіологічним центром психічної діяльності є головний мозок, функціональна організація якого виглядає наступним чином:

У психічному житті людини особлива роль належить лобним долям, пошкодження яких знижує розумові здібності, порушується особистісна сфера людини.

Принципово важливим є те, що головний мозок побудований з двух півкуль - лівої та правої, переробка інформації в яких суттєво відрізняється за своїм змістом

Ліва півкуля - це "формальний логік", що розрізняє хибні висловлювання і істинні, це орган рефлексії, свідомості та регуляції довільних дій і когнітивного навчання. Ця півкуля відповідальна також за почуття "ми", соціальну систему значень. Крім цього, з її роботою пов’язані позитивні емоції та почуття гумору.

Права півкуля в цілому відповідальна за підсвідомі процеси, мимовільну увагу і її розподіл. Тут забезпечується сприймання безперервної картини світу, мимовільна та емоційна пам’ять. Ця півкуля мислить чуттєво, образно, здійснює інтуїтивну перевірку гіпотез. Суттєво, що вона має справу з актуальним часом, діями "тут і тепер". Права півкуля - це півкуля правди, бо все вона сприймає серйозно. Тому це також півкуля образ і депресії.

Загалом, базовою функцією фізіологічної діяльності півкуль головного мозку є формування умовних рефлексів на базі рефлексів безумовних.

Нагадаємо, що рефлекси - це закономірні реакції організму на певні подразники, що здійснюються за участю тих чи інших відділів центральної нервової системи.

Якщо безумовні рефлекси з’являються в процесі біологічної еволюції і передаються кожному організму в спадщину, то умовні рефлекси утворюються на основі безумовних рефлексів у процесі індивідуального життя. В основі виникнення умовного рефлексу лежить утворення нового, тимчасового нервового зв’язку між двома збудженнями (від умовного і безумовного подразника) у ділянках кори великих півкуль головного мозку, замикання шляху між ними.

В цілому, для індивідуальних організмів, що мають нервову систему, з точку зору їх адаптації до навколишнього середовища, головне значення має саме умовно-рефлекторна діяльність. Саме вона дозволяє організмам пристосовуватися до безлічі умов, в яких вони існують. Активність умовно-рефлекторної діяльності обумовлена наявністю таких нервових процесів як збудження і гальмування. Збудження виникає завдяки впливу зовнішніх і внутрішніх подразників, що призводить мозкові клітини і пов’язані з ними робочі апарати організму в діяльний стан. Гальмування також виникає під впливам зовнішніх та внутрішніх подразників, але результатом цього є пасивний стан нервових клітин та робочих апаратів організму.

Встановлено, що при слабкому напруженні процеси збудження або гальмування іррадіюють, тобто поширюються на інші зони кори головного мозку, при досить сильному напруженні ці процеси концентруються, а при надзвичайно сильному знов іррадіюють. Важливо також ураховувати еффект взаємної індукції в умовно-рефлекторній діяльності головного мозку. Взаємна індукція - це збудження певної ділянки кори, що супроводиться одночасним зниженням збудливості, гальмуванням суміжних ділянок і, навпаки, виникнення гальмування в даній ділянці тягне за собою підвищення збудливості інших ділянок кори.

Коли ми розглядаємо той вплив на умовно-рефлекторну діяльність головного мозку, який здійснюють процеси гальмування, то привертає увагу наявність їх різних видів. Так, всі види гальмування загалом поділяються на безумовне гальмування (зовнішнє, пасивне) та гальмування умовне (внутрішнє, активне).

Безумовне гальмування має такі підвиди, як ЗОВНІШНЄ ГАЛЬМУВАННЯ та ПОЗАМЕЖНЕ ГАЛЬМУВАННЯ.

ЗОВНІШНЄ ГАЛЬМУВАННЯ виникає тоді, коли, наприклад, під час дії умовного подразника раптом починає діяти сильний побічний подразник, за рахунок чого гальмується умовний рефлекс.

ПОЗАМЕЖНЕ ГАЛЬМУВАННЯ виникає в тих випадках, коли умовний подразник занадто сильний. Ефект його дії в такому разі не збільшується, а, навпаки, зменшується.

Умовне гальмування має такі підвиди, як загальне, диференційне, запізнене та охоронне.

ЗАГАЛЬНЕ ГАЛЬМУВАННЯ виникає тоді, коли умовний рефлекс певний час не підкріплюється безумовним подразником. Тоді умовний подразник поступово стає гальмівним.

ДИФЕРЕНЦІЙНЕ ГАЛЬМУВАННЯ виникає тоді, коли один подразник підкріплюється, а інші, близькі до нього подразники, не підкріплюються безумовним подразником.

ЗАПІЗНЕНЕ ГАЛЬМУВАННЯ виникає в тих випадках, коли безумовне підкріплення поступово відтягується в часі. Тоді і умовний рефлекс виникає також пізніше.

ОХОРОННЕ ГАЛЬМУВАННЯ захищає клітини кори великих півкуль від надмірної напруженої діяльності і, тим самим, забезпечує необхідний їм відпочинок у вигляді сну.

1.3 Психіка та її головні ознаки

ПСИХІКА - ЦЕ ЗДАТНІСТЬ ЖИВИХ ІСТОТ АКТИВНО ВІДОБРАЖАТИ ОБ’ЄКТИВНИЙ СВІТ, ЯК НЕВІДЧУЖЕНИЙ ВІД НИХ ОБРАЗ СВІТУ, ТА САМОРЕГУЛЮВАТИ НА ЦІЙ ОСНОВІ СВОЮ ПОВЕДІНКУ ВИНИКНЕННЯ ПСИХІКИ

Психіка є результат довготривалого розвитку матерії. Суттєво, що різні форми матерії мають таку свою невід’ємну властивість як рух, тобто рух - це спосіб існування матерії. Саме в русі виникає така її необхідна властивість, як відображення, бо інакше рух мав би тільки хаотичну спрямованість. Оскільки рух може виступати у механічному вигляді, фізичному, хімічному та біологічному, то й відображення буває механічним, фізичним, хімічним та біологічним. На певному етапі живої матерії виникає психіка як якісно нова форма відображення і яка породжує принципово нові механізми, що обумовлюють появу нових форм руху - поведінки живих істот.

Взагалі, походження психіки пояснюється наступним чином. Психіка сформувалась у процесі взаємодії найпростіших живих істот з навколишнім середовищем, завдяки чому суттєво вдосконалилась регуляція цього процесу, що забезпечило ефективну життєдіяльність тваринного світу. Психіка виникла як необхідний механізм сигналізації, орієнтації, організації поведінки живих істот, що поліпшувало умови їхнього життя. Розвиток психіки здійснювався як доцільний процес і проходив ряд етапів, набуваючи на кожному з них якісно нових ознак (див. рис. 1.1):

Рис. 1.1 Етапи розвитку психіки

В цілому дослідники розрізняють дві стадії розвитку психічного відображення в процесі еволюції живих істот - стадію елементарної сенсорної психіки і стадію перцептивної психіки.

СТАДІЯ ЕЛЕМЕНТАРНОЇ СЕНСОРНОЇ ПСИХІКИ

СТАДІЯ ПЕРЦЕПТИВНОЇ ПСИХІКИ

Таким чином, зазначене вище свідчить про те, що виникнення первісної психіки пов’язане з переходом від допсихічних форм регуляції поведінки - так званих таксисів (тропізмів), властивих рослинним і найпростішим тваринним організмам - до власне психічних, сигнальних форм регуляції поведінки тварин. На найвищих щаблях еволюції тварин певного значення в їх життєдіяльності набувають такі форми розвитку психіки, як научіння та інтелектуальна діяльність.

Зауважимо, що у вищих тварин, особливо у мавп, спостерігається не тільки використання різних предметів, наприклад, гілок, кісток, каміння, але й маніпулювання ними, що передує їх вживанню як знарядь праці, що притаманно тільки людині.

1.4 Психіка людини, її виникнення та особливості

Хоча психіку мають усі живі істоти, але психіка людини має суттєві відмінності. Так, до складу психіки людини входять такі її механізми як нетваринне відображення, проектування та упредметнення, що мають такий зміст:

ВІДОБРАЖЕННЯ:

1) у людини воно має активний характер, пов’язаний з пошуком та вибором адекватних умовам середовища способів дій;

) психічне відображення має випереджувальний характер, забезпечує функцію, передбачену в діяльності та поведінці;

) кожний психічний акт є результатом дії об’єктивного через суб’єктивне відображення, через людську індивідуальність, що накладає відбиток своєрідності на її психічне життя;

) у процесі діяльності психічне відображення постійно поглиблюється, вдосконалюється й розвивається.

ПРОЕКТУВАННЯ:

1) основною функцією проектування є впорядкування і гармонізація змістів відображення відповідно до мети дій чи діяльності людини;

) проектування як процес означає сукупність і послідовність розумових або психомоторних дій, внаслідок яких створюються образи, схеми чи знакові системи.

УПРЕДМЕТНЕННЯ - це елемент свідомості й доцільної діяльності людини. Ця діяльність має три основні форми:

) матеріальна - до якої входять виробництво, фізична праця тощо, робота, якою людина перетворює і втілює себе в довкілля;

) психічна - виробництво та інтерпретація змісту відображення, добір цінностей, розумових операцій, переживання і т. ін., що виступає конструктивними елементами будь-якого виробництва;

) творіння себе самого - розвиток душевних і духовних потенцій, а також усунення різних форм відчуження.

ВИНИКНЕННЯ ПСИХІКИ ЛЮДЕЙ

Етап, на якому виникла психіка людини, пов’язаний зі змінами в поведінці людиноподібних мавп та прадавніх людей, що відбулися кілька мільйонів років тому. Це було, як можна собі зараз уявити, тоді, коли наші найдавніші пращури злізли з дерев і зайнялись сумісним мисливством. Тоді ж таки вони навчились видобувати та зберігати вогонь і виробляти прості знаряддя праці. Виник принципово новий процес поведінкової адаптації - пристосування до навколишнього середовища за допомогою праці. Для цього вже були сформовані біосоціальні передумови - здатність до маніпулювання предметами, стереоскопічний зор, скоординований з рухами передніх кінцівок, розвинена шкіром’язова чутливість та набуті навички сумісної діяльності. Все це зумовило якісно новий етап в розвитку психіки майбутньої людини.

Виготовлення знарядь праці в умовах групи пов’язане з передбаченням їх використання та суспільним поділом процесу їх виготовлення, що стимулювало розвиток інтелекту та понятійної мови. Інакше кажучи, трудові дії набували свого сенсу тільки тоді, коли вони були пов’язані з діяльністю інших людей. Це, в свою чергу, зумовило виникнення свідомих дій, відірваних від наявної біологічної мети, дій, що були пов’язані з розумом та волею людини, яка почала моделювати різні відношення між речами, прогнозувати їх зміни та регулювати на цій основі свою поведінку.

В праці розвинулись психомоторика та інтелектуальні якості людини, удосконалювалась її сенсорна чутливість, збільшилась кількість якостей різних предметів, що відображаються, покращилась координація рухів. Це викликало інтенсивний розвиток сенсорної та моторної зон кори головного мозку, а також лобної її частини, що відповідає за інтелект.

Завдяки мові психіка людини почала обумовлюватись загальнолюдським досвідом. Виник феномен соціальної ідентифікації - ототожнювання людини з соціумом. Потяги індивіда починають орієнтуватись на потяги та інтереси інших людей, на основі чого формується загальноприйнятна система суспільних цінностей та норм і у людини виникає здатність виконувати моральні вчинки.

Вже на початкових етапах історії людства система моральних заборон взяла під свій захист усіх членів первісної громади, завдяки чому виникло усвідомлення залежності їх громадської взаємозалежності. Це навчило наших пращурів додержуватись визначених соціально-рольових функцій та контролювати їх виконання іншими людьми.

Таким чином в процесі соціоантропогенезу сформувався суспільний фактор детермінації людської психіки, а саме поведінка людини стала регулюватись не природними імпульсами її організму, а суспільними вимогами. Що, в свою чергу, сформувало свідомість людини як вищої форми психіки. Змістом свідомості є категоріальне та ціннісно осмислене відображення дійсності.

Якщо порівняти психіку тварин та людей, то в загальному вигляді відмінності між ними мають такий зміст:

СУТНІСТЬ ВІДМІННОСТЕЙ ПСИХІКИ ТВАРИНИ І ЛЮДИНИ

Суттєво також зазначити, що в тваринному світі процес спілкування здійснюється за допомогою першої сигнальної системи. Перша сигнальна система характеризується тим, що сигнальну функцію виконують предмети і явища зовнішнього світу, їх різноманітні властивості, які безпосередньо діють

на рецептори. Ця система існує і у людей. Але головною для них є друга сигнальна система, яка взаємодіє з першою. Друга сигнальна система - це система тимчасових нервових зв’язків, що утворені за участю мови як засобу спілкування людей. Це означає, що другу сигнальну систему складає слово, яке може без обмежень відображати усі аспекти об’єктивної дійсності.

Мова як друга сигнальна система почала виконувати ще одну свою функцію, що існує тільки у людей. Вона стала формою існування свідомості.

До виникнення мови поведінка в тваринному світі обумовлювалась впливом двох джерел: спадково закріпленою програмою та власним досвідом. З появою мови виникло і третє джерело, що формує діяльність людини, - трансляція та засвоєння суспільного досвіду. Тобто, за допомогою мови стало можливим поширювати суспільний досвід серед людей, поширювати без обмеження як в часі, так і в просторі.

Свідомість є найвищим рівнем психіки, який притаманний тільки людині та безпосередньо пов’язаний з мовою та суспільною діяльністю людини. Сутність свідомості полягає в узагальненому, оцінювальному, цілеспрямованому відображенні та творчому перетворенні дійсності, у попередній уявній побудові дій та передбаченні їх результатів, у розумному регулюванні та самоконтролюванні поведінки людини.

Свідомість як вищий рівень психічного відображення характеризується такими психологічними ознаками:

По-перше, свідомість - це узагальнений людський досвід відносно оточуючої нас дійсності, це знання про природу та суспільство, а також про внутрішній світ людини. Цей досвід передається від людини до людини і не успадковується. Рівень свідомості знаходиться в прямій залежності від рівня та сукупності засвоєних знань і особистого досвіду людини. Знання, що входять до свідомості особистості, здобуваються людиною в процесі навчання і виховання, завдяки таким психічним процесам, як відчуття, сприймання, мислення, пам’ять (Важливо підкреслити, що суспільно-історичний розвиток сформував у людини потребу в знаннях, які є спонукою, мотивом пізнавальної діяльності).

По-друге, завдяки свідомості людина відокремлює себе в предметному світі як суб’єкта пізнання, тобто ми маємо розрізнення суб'єкта "Я" і об’єкта "не Я", протиставлення людиною себе як особистості об’єктивному світу. Характерним у цьому відношенні є самопізнання, що стало основою для самосвідомості. Така особливість свідомості називається рефлексією. Рефлексія - це ставлення особистості не тільки до себе, а й до об’єктивної дійсності, до інших людей як того, що є її продовженням.

По-третє, сукупність знань людини про оточуючий світ та про саму себе, як ядро свідомості, супроводжується певними емоційними переживаннями. Життєдіяльність людини супроводжує світ емоцій і почуттів, що свідчить про те, що людина ставиться певним чином до того, що вона відображує. В свідомості людини представлені емоційні оцінки міжособистісних відносин та всієї системи складних об’єктивних відносин, до яких залучена людина в суспільстві.

Четвертою особливістю свідомості є її цілеспрямованість, планування власної діяльності й поведінки, передбачення її результатів. У функції свідомості входить формування цілей діяльності. Ця сторона свідомості виявляється у виборі мотивів дій, прийнятті вольових рішень, самоконтролі і коригуванні особистістю власних дій, їх перебудові, а також визначенні стратегій і тактик особистих дій відповідно до обставин.

По-пяте, свідомість людини тісно пов’язана з мовою як системою значень, в якій відтворений суспільно-історичний досвід та суспільна свідомість, котрі людина засвоює та які стають елементами її особистого життя.

По-шосте, людина живе в світі матеріальної і духовної культури. Вона активна, діюча особа, тому свідомість - це також певна ідеальна діяльність, орієнтована не тільки на відображення, а й на перетворення дійсності, створення творчих, оригінальних продуктів.

Як головне надбання психіки людини свідомість знаходить своє завершення в самосвідомості. Самосвідомість - це усвідомлення людиною за допомогою мови себе самої, своїх відносин до природи і до інших людей, своїх ідей, думок та вчинків, на основі чого й формується її особистістна поведінка.

Розвиток самосвідомості людини виявляється у формуванні САМОСПОСТЕРЕЖЕННЯ, в оцінюванні своїх позитивних і негативних сторін, тобто КРИТИЧНОГО СТАВЛЕННЯ ДО СЕБЕ, САМОВЛАДАННІ, ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ за свої вчинки.

Свідомість як особливий рівень психіки виникає тільки в умовах суспільних відносин. В свою чергу, передумовою й результатом розвитку цих відносин є трудова діяльність людини, повне значення якої виглядає наступним чином.

Якщо розглядати свідомість як особливу програму поведінки особистості, то треба зазначити, що вона не єдина в регулюванні діяльності людини. Окрім неї психіка людини містить ще й несвідомі психічні явища.

Несвідомі психічні явища - це сукупність психічних явищ, станів і дій, відсутніх у свідомості людини, що лежать поза сферою розуму, непідзвітні їй принаймні в даний момент, та не піддаються контролю.

Рис.1.2 Неусвідомлені форми психічної діяльності

Несвідоме - це еволюційно сформована несвідомо-інстинктивна програма дій людини. Це вроджена інстинктивна та рефлекторна поведінка організму, скерована на задоволення біологічних потреб, його самозбереження як виду.

ГОЛОВНІ ПСИХОЛОГІЧНІ ПОНЯТТЯ ЗА ТЕМОЮ:

АКТИВНІСТЬ - загальна якість живої матерії вибірково взаємодіяти з оточуючим середовищем.

БІХЕВІОРИЗМ - напрямок в психології, прихильники якого вважають, що заради підвищення об’єктивності висновків при спостереженні психіки людини, треба відмовитись від її наукового аналізу, оскільки це зона суцільної суб’єктивності. Предметом вивчення психології може бути лише поведінка людини, що зовні можна спостерігати, та зовнішні фактори, що впливають на цю поведінку.

ВИЩА НЕРВОВА ДІЯЛЬНІСТЬ (фізіологічна основа психіки) - нейрофізіологічні процеси, що відбуваються в корі великих півкуль головного мозку та в ближніх зонах підкорки, які є основою психічної діяльності людини і тварин.

ГЕШТАЛЬТПСИХОЛОГІЯ - напрямок в психології, за яким вивчення психіки повинно відбуватисть з боку цілісних структур (гештальтів), що є первинними по відношенню до своїх компонентів.

ГУМАНІСТИЧНА ПСИХОЛОГІЯ - напрямок психології, прихильники якого вважають, що в психології людини предметом її вивчення повинна бути особистість як унікальна цілісна система, головною особливістю якої є потреба у самоактуалізації.

ДЕТЕРМІНІЗМ - принцип в психології, за яким всі психічні явища не породжуються самі собою, а з необхідністю виникають завдяки зовнішнім факторам.

ДРУГА СИГНАЛЬНА СИСТЕМА - засіб регуляції поведінки людей в оточуючому середовищі, властивості якого сприймаються мозком у вигляді сигналів, та представлені у вигляді мови.

ЕКСПЕРИМЕНТ - головний метод дослідження в психології, що спирається на виявлення впливу незалежних змінних факторів на залежні змінні фактори.

ІНТРОСПЕКЦІЯ (самоспостереження) - спостереження людиною свого внутрішнього психологічного стану, завдяки чому формується система самосвідомості людини та її самоконтролю.

ІНСТИНКТ - генетично фіксовані складні форми поведінки живих істот, загальні для представників даного виду.

ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ПОВЕДІНКА - поведінка вищих тварин, що побудована на відображенні в психіці не лише окремих якостей об’єктів, цілісних предметів та предметних ситуацій, а й динамічні міжпредметні відносини.

КОГНІТИВНА ПСИХОЛОГІЯ - напрямок в психології, прихильники якого вважають, що головну роль в поведінці людини відіграють знання. Тому психологія повинна досліджувати, як людина набуває, накопичує, зберігає та використовує знання.

НЕРВОВА СИСТЕМА - підсистема організму, що здійснює дві найважливіші функції: зв'язок людини з навколишнім середовищем і координацію (узгодження) діяльності всіх частин організму, управління ним.

НЕСВІДОМЕ - сукупність психічних процесів, що не презентуються у свідомості людини, але суттєво впливають на її поведінку.

ПОДРАЗЛИВІСТЬ - притаманна усім живим істотам здатність змінювати свій фізіологічний стан під впливом зовнішніх подразників.

ПСИХІКА - механізм, що опосередковує взаємодію живих істот та навколишнього середовища, завдяки якому живі істоти орієнтуються в цьому середовищі та організують відносно нього свою поведінку.

ПСИХІЧНІ ВЛАСТИВОСТІ - найбільш суттєві та стійкі психічні особливості людини. Це поняття виражає стійкість психічного факту, його закріпленість і повторюваність у структурі особистості. До них можна віднести особливості розуму, мислення, стійкі особливості емоційної і вольової сфери, що закріплені в темпераменті, характері, здібностях, поведінці людини.

ПСИХІЧНІ ПРОЦЕСИ - окремі форми чи види психічних явищ, що мають початок, розвиток і закінчення. При цьому поняття "процес" підкреслює динаміку явища, що досліджує психологія. Окрім того, завершення одного психічного процесу тісно пов’язане з початком нового. Психічні процеси поділяють на пізнавальні (відчуття, сприймання, пам’ять, мислення, уява, мова) та емоційно-вольові (емоції, почуття, воля).

ПСИХІЧНІ СТАНИ характеризують статику, відносну постійність психічного явища і визначаються виявом почуттів (настрій, афект, стрес), уваги (неуважність, зосередженість), волі (активність, апатія), мислення (допитливість) та ін.

ПСИХОЛОГІЯ - наука, яка за допомогою спеціальних методів розглядає і вивчає об’єктивні, реально існуючі психічні явища і факти; виявляє особливості закономірності побудови та розвитку психіки, функціонування її механізмів.

ПСИХОАНАЛІЗ (фрейдизм, глибинна психологія) - напрямок в психології, за яким ключове значення в поведінці людини належить підсвідомим потребам, бажанням та інстинктам.

РЕФЛЕКС - опосередкована нервовою системою закономірна відповідна реакція на подразник.

РЕФЛЕКСІЯ - процес самопізнання людиною своїх внутрішніх актів та станів та виступає необхідною ознакою наявності свідомості та її розвитку.

РІВНІ РОЗВИТКУ ПСИХІКИ - 1) подразливість;

) чутливість;

) поведінка вищих тварин (інтелектуальна, зовнішньо обумовлена поведінка);

) свідомість людини (самодетермінована поведінка).

СЕНСОРНИЙ РІВЕНЬ ПСИХІКИ - рівень психіки, що безпосередньо пов’язаний з діяльністю органів відчуттів.

СВІДОМІСТЬ - вища, притаманна лише людині, форма психічного відображення об’єктивної дійсності, опосередкована суспільно-історичною діяльністю людей.

ТЕСТ - стандартизоване психологічне випробування, призначене для порівняльного виявлення міжіндивідної різниці за окремим психічним показником або їх системою.

ЧУТЛИВІСТЬ (сенсорна психіка) - здатність деяких живих істот реагувати на біотично значущі об’єкти не в процесі безпосереднього контакту з ними, а на відстані - за допомогою сигналів про них.

ПИТАННЯ ДЛЯ ОБМІРКОВУВАННЯ:

Чому елементарну чутливість вважають вихідною формою прояву психіки?

Як пов'язані розвиток форм поведінки і відображальної функції у процесі еволюції?

Чи слушне твердження, що у душі немає таємниць, які б не видавала поведінка?

В чому якісна відмінність розвитку форм поведінки вищих тварин, наприклад, мавп від мислення людини?

Чому звукову та іншу сигналізацію тварин не можна ототожнювати з мовою людини?

Чи можна закономірності психіки, що виявлені у тварин, переносити на психіку людини?

Як співвідносяться психіка та свідомість?

Як співвідносяться між собою рефлекси, інстинкти та розум?

Які передумови потрібні для виникнення свідомості?

Скільки значень терміну "спостереження" використовуються в психології?

Чи згодні ви з твердженням, що вже у рослин можно виявити примітивні форми психічної організації?

Мікромодуль 2: Пізнавальні психічні процеси

Важливою стороною психіки людини є психічні процеси, що забезпечують пізнання оточуючої її дійсності. В загальному вигляді взаємодія різних психічних пізнавальних процесів викладена в наступній схемі:

Рис. 2.1 Схема пізнавальної системи людини

2.1 Відчуття та сприймання

Пізнання дійсності, що оточує людину, починається з відображення цієї дійсності органами відчуттів людини. Таке відображення зветься чуттєвим пізнанням і складається з двох рівнів - рівня відчуття та рівня сприймання.

Відчуття - це найпростіший психічний процес, який полягає в відображенні окремих властивостей предметів і явищ матеріального світу, а також внутрішніх станів організму при безпосередньому впливі матеріальних подразників у даний момент на відповідні органи чуття - рецептори

Якщо казати про відчуття людини, то завдяки цьому психічному процесу нам відкриваються кольори та звучання, пахощі і смак, вага, тепло чи холод речей, з якими ми маємо справу. Крім того, відчуття дають інформацію про зміни у власному тілі: людина відчуває порушення у функціонуванні внутрішніх органів, положення і рух свого тіла і окремих його частин.

В цілому загальне значення відчуття полягає в наступному:

ВІДЧУТТЯ Є ПЕРВИННОЮ ФОРМОЮ ПСИХІЧНОГО ЗВ’ЯЗКУ ОРГАНІЗМУ ЗІ СВІТОМ;

В ЦІЙ ЯКОСТІ ВОНО Є НЕОБХІДНИМ ДЖЕРЕЛОМ ІНФОРМАЦІЇ ПРО ОТОЧУЮЧИЙ СВІТ;

ВІДЧУТТЯ Є ПОЧАТКОВОЮ ФОРМОЮ ПІЗНАВАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ЛЮДИНИ;

ВІДЧУТТЯ, ЯКІ ІДУТЬ ВІД ВНУТРІШНІХ ОРГАНІВ, ВИЗНАЧАЮТЬ САМОПОЧУТТЯ ЛЮДИНИ, ЇЇ ЕМОЦІЙНИЙ ТОНУС.

Відчуття - це активний процес, оскільки в ньому відображаються не тільки зовнішні подразники, а й стан нервової системи та індивідуальні особливості людини. Крім того, у людини відчуття завжди пронизуються більш складними психічними процесами, властивостями та станами.

Анатомо-фізіологічною структурою, в якій відбувається виникнення відчуття, є аналізатор, схема якого наводиться нижче.

Рис 2.2 Механізм виникнення відчуття

В організмі функціонує система аналізаторів, які забезпечують формування відчуттів певної якості - зорових, слухових, температурних, м’язових тощо. Аналізатор складається з периферійної частини - рецепторів, провідникових нервових шляхів - та центральної частини в корі та підкорці головного мозку. В рецепторах відбувається перетворення енергії фізичних і хімічних подразників, що діють на організм, у нервове збудження. Провідникові шляхи складаються з нейронів, розміщених на різних рівнях нервової системи, які поєднують рецепторну периферію з мозковим центром. У центральній частині аналізатора здійснюється основна обробка нервових імпульсів, що надходять з периферії.

Зауважимо, що кожний рецептор з безлічі фізичних та хімічних факторів середовища виділяє тільки ті, які є специфічними для нього. Наприклад, око реагує на електромагнітне випромінювання, вухо сприймає механічні коливання повітря певної амплітуди і частоти, температурні рецептори шкіри реагують на теплову енергію тощо.

КЛАСИФІКАЦІЯ ВІДЧУТТІВ:

ЗАЛЕЖНО ВІД КОНТАКТУ РЕЦЕПТОРА З ПОДРАЗНИКОМ:

ДИСТАНТНІ (рецептори реагують на подразнення, які надходять від віддалених об’єктів) - ЗОРОВІ, СЛУХОВІ, НЮХУ.

КОНТАКТНІ (рецептори передають подразнення при безпосередньому контакті з об’єктами, які впливають на них) - КІНЕСТЕТИЧНІ, ДОТИКОВІ, СМАКОВІ, ОРГАНІЧНІ.

ЗАЛЕЖНО ВІД РОЗМІЩЕННЯ РЕЦЕПТОРА:

ІНТЕРОРЕЦЕПТИВНІ (рецептори розміщені у внутрішніх органах і тканинах тіла. Відображають стан внутрішніх органів).

ПРОПРІОРЕЦЕПТИВНІ (рецептори розміщені в м’язах і суглобах. Дають інформа-цію про рух і положення тіла в просторі).

ЕКСТЕРОРЕЦЕПТИВНІ (відображають властивості предметів і явищ зовнішнього світу. Рецептори (зорові, слухові, дотикові, нюхові) розміщені на поверхні тіла.

ЗАГАЛЬНІ ВЛАСТИВОСТІ ВІДЧУТТІВ

ЯКІСТЬ. Кожний вид відчуттів має свої специфічні особливості, що відрізняють його від інших видів. Так, слухові відчуття характеризуються висотою, тембром, гучністю; зорові - кольоровим тоном, насиченістю, яскравістю.

ІНТЕНСИВНІСТЬ. Визначається силою діючого подразника і функціональним станом рецептора.

ТРИВАЛІСТЬ. Тривалість дії подразників та його інтенсивність. Тривалість відчуття містить у собі суб’єктивний компонент, який виявляється в тому, що відчуття виникає дещо пізніше від початку дії подразника і не зникає одразу після закінчення його дії. Інерція відчуттів має назву післядії (наприклад, завдяки цьому явищу окремі кінокадри за певної швидкості проекції сприймаються як безперервне зображення).

ПРОСТОРОВА ЛОКАЛІЗАЦІЯ ПОДРАЗНИКІВ. Просторовий аналіз, який забезпечується дистантними рецепторами, дає нам відомості про локалізацію подразника в просторі. В деяких випадках відчуття співвідносяться з тією частиною тіла, на яку впливає подразник (смакові відчуття), а інколи вони більш розмиті (больові відчуття). Здатність до аналізу просторових характеристик подразників може змінюватись. Наприклад, гострота зору в різних людей чи однієї й тієї ж людини в різний час має велику варіативність залежно від особливостей професійної діяльності, мотивації, стану організму тощо.

ЗАКОНОМІРНОСТІ ВІДЧУТТІВ

Основні закономірності відчуттів: пороги чутливості, адаптація, взаємодія. Існують такі пороги чутливості: нижній поріг чутливості, верхній поріг чутливості, поріг розрізнення або диференціальний поріг.

НИЖНІЙ ПОРІГ ЧУТЛИВОСТІ. Мінімальна сила подразника, яка, діючи на аналізатор, викликає ледве помітне відчуття.

ВЕРХНІЙ АБСОЛЮТНИЙ ПОРІГ ЧУТЛИВОСТІ. Максимальна сила подразника, яку ми здатні відчути певним аналізатором.

ПОРІГ РОЗРІЗНЕННЯ або ДИФЕРЕНЦІАЛЬНИЙ ПОРІГ. Таким порогом є мінімальна різниця в силі двох подразників, яка викликає ледь помітну різницю відчуттів. Цей поріг для середніх значень характеризується величиною, постійною для даного аналізатора. Так, для ваги диференціальний поріг дорівнює 1/30 початкової ваги, для слухових відчуттів - 1/10, для зорових - 1/100.

Отже, характер відчуття зумовлений властивостями подразників (якісними, кількісними, просторово-часовими), а також особливостями нервово-психічної організації та стану суб’єкта відображення. Але, якби пізнання світу закінчувалося відчуттям, то ми відображали б не предмети, події та явища, а якусь какофонію звуків, запахів, світове миготіння тощо. Це б суттєво обмежувало ефективність життєдіяльності організмів. Тому в еволюції тваринного світу і виникає такий психічний процес, як сприймання, завдяки якому оточуючий організм світ постає більш диференційованим і, як наслідок, більш прогнозованим, що значно підвищує шанси тварин на виживання.

СПРИЙМАННЯ (ПЕРЦЕПЦІЯ) - ЦЕ ПСИХІЧНИЙ ПРОЦЕС, ЩО ПОЛЯГАЄ У ВІДОБРАЖЕННІ ПРЕДМЕТІВ І ЯВИЩ ОБ’ЄКТИВНОЇ ДІЙСНОСТІ ТА ВНУТРІШНІХ СТАНІВ ОРГАНІЗМУ ПРИ БЕЗПОСЕРЕДНІЙ ДІЇ ПОДРАЗНИКА НА ВІДПОВІДНІ ОРГАНИ ЧУТТЯ.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА СПРИЙМАННЯ ПОЛЯГАЄ В НАСТУПНОМУ:

це джерело наших знань про оточуючу дійсність;

це необхідна умова орієнтації в навколишньому середовищі;

це результат складної аналітико-синтетичної роботи мозку;

це якісно нова ступінь чуттєвого пізнання з власними особливостями;

це психічна діяльність, яка забезпечується за допомогою пошукових дій.

ФІЗІОЛОГІЧНОЮ ОСНОВОЮ СПРИЙМАННЯ є умовно-рефлекторна діяльність внутрішньоаналізаторного і міжаналізаторного комплексу нервових зв'язків, обумовлюваних явищ. Суттєво, що у людини результати і процес сприймання опосередковуються другою сигнальною системою, завдяки чому людина усвідомлює предмети, які відображує і регулює формування перцептивних образів.

Сприймання ґрунтується на відчуттях, але не вичерпується ними. Воно має такі свої специфічні властивості, які роблять його не сумою відчуттів, а якісно новим психічним явищем. Такими властивостями сприймання вважаються предметність, цілісність, структурність, константність та усвідомлення.