Особливості пам’яті молодших школярів

Особливості пам’яті молодших школярів

Особливості пам’яті молодших школярів

Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретичні засади дослідження особливостей пам’яті молодших школярів

.1 Уявлення про пам’ять та її природу у вітчизняних та зарубіжних теоріях

.2 Види та процеси пам’яті

.3 Особливості розвитку пам’яті у молодших школярів

Висновки до розділу 1

Розділ 2. Емпіричне дослідження особливостей пам’яті молодших школярів

.1 Організація та методи дослідження особливостей пам’яті молодших школярів

.2 Аналіз результатів дослідження особливостей пам’яті молодших школярів

Висновки до розділу 2

Висновки

Список літератури

Додатки

Вступ

Актуальність дослідження. Пам’ять є основою психічної діяльності людини і однією з цінних властивостей людського життя. У психології вона вважається одним з основних пізнавальних психічних процесів, оскільки пам’ять є своєрідною основою всякого пізнання.

Факти запам’ятовування, збереження, відтворення, пригадування, пізнавання, забування та інші процеси давно були предметом пильного спостереження і вивчення науковців. Мабуть, серед "психологічних" понять тільки пам’яті вдалося пройти довгий шлях від античності до сучасності, залишаючи за собою ледь не центральне місце в більшості філософських систем і психологічних теорій. Без пам’яті неможливо зрозуміти основи формування поведінки, мислення, свідомості, підсвідомості. Тому, кожній людині необхідно якомога більше знати про свою пам’ять.

"Без пам’яті, - писав С. Л. Рубінштейн, - ми були б істотами миттєвості. Наше минуле було б мертве для майбутнього. Сьогодення, у міру його протікання, безвозповоротно зникало б у минулому".

Пам’ять лежить в основі здібностей людини, є умовою придбання знань, формування умінь і навиків. Без пам’яті неможливе нормальне функціонування. Завдяки пам’яті людина може досягти досить багато, її можна визначити, як здібність до здобуття, зберігання і відтворення життєвого досвіду. Всілякі інстинкти - природжені і придбані механізми поведінки є не що інше, як збережений, передаваний по спадку або такий, що набувається в процесі індивідуального життя досвід. Без постійного оновлення такого досвіду та його відтворення у відповідних умовах - живі організми не змогли б адаптуватися до швидко змінних подій життя. Не пам’ятаючи про те, що з ним було, організм просто не зміг би удосконалюватися далі, оскільки, те що він набуває ні з чим було б порівнювати і все це безповоротно б втрачалось.

Родоначальником наукового психологічного аналізу проблем пам'яті вважається Р. Еббінгауз, який вперше поставив завдання експериментального її дослідження, розробив методи виміру мнемічних процесів і в ході своєї експериментальної роботи встановив закономірності, яким підкоряються процеси запам'ятовування, збереження, відтворення і забування. Дослідження пам'яті людини з точки зору онтогенетичного підходу проводили радянські учені П.П.Блонський, Л.С. Виготський, О.М.Леонтьєв і ін. Іншу групу робіт склали фундаментальні дослідження закономірностей мимовільного запам'ятовування, які проводили такі вчені як П.І. Зінченко, А.А. Смирнов.

Особливо актуальним є дослідження особливостей пам’яті в молодшому шкільному віці, оскільки її розвиток в цей віковий період полягає в зміні співвідношення мимовільного та довільного запам’ятовування, образної та сюжетної-логічної пам’яті. У молодшому шкільному віці значно підвищується здатність заучувати і відтворювати матеріал, зростає продуктивність його запам’ятовування. Не дивлячись достатню кількість досліджень з особливостей пам’яті молодших школярів, вказана проблема залишається актуальною, і особливо з практичної точки зору. Так, практика свідчить, що пріорітетною для практичних психологів, що працюють в системі сучасної освіти, є проблеми діагностики, корекції та розвитку пізнавальної сфери дітей, і особливо у початковій школі.

Отже, тема курсової роботи "Особливості пам’яті в молодшому шкільному віці" є актуальною та практично значущою для сучасної психології та педагогіки.

Об'єкт нашого дослідження - пам'ять як психічний процес особистості.

Предмет нашого дослідження - особливості пам’яті молодших школярів.

Мета нашого дослідження - дослідити особливості пам’яті та її процесів в молодшому шкільному віці.

Відповідно до поставленої мети дослідження були визначені такі завдання:

. На основі теоретичного аналізу з’ясувати особливості розвитку пам’яті та її видів в молодшому шкільному віці.

. Емпіричним шляхом виявити особливості запам’ятовування та обсяг короткочасної пам’яті у молодших школярів.

Для реалізації мети і завдань у курсовій роботі були використані такі методи дослідження:

теоретичний аналіз літературних джерел з питань розвитку пам’яті у молодших школярів, її видів та ознак, особливостей запам’ятовування, відтворення та забування;

емпіричні: тестування з використанням наступних методик: "Піктограма", "Дослідження переважаючого типу запам'ятовування", "Методика для виявлення об’єму пам’яті".

методи обробки даних: математична обробка даних з побудовою таблиць, рисунків, якісна інтерпретація отриманих даних.

Структура курсової роботи. Курсова робота складається з вступу, двох розділів, висновків до розділів, загальних висновків, списку використаних літературних джерел та додатків. Загальний обсяг роботи складає 50 сторінок, робота містить 3 таблиці і 3 рисунка.

Розділ 1. Теоретичні засади дослідження особливостей пам’яті молодших школярів

.1 Уявлення про пам’ять та її природу у вітчизняних та зарубіжних теоріях

Одна з найголовніших особливостей психіки полягає в тому, що відображення зовнішніх дій постійно використовується людиною в її подальшій поведінці. Поступове ускладнення поведінки здійснюється за рахунок накопичення індивідуального досвіду, формування якого було б неможливе, якби образи зовнішнього світу зникали безслідно. Тому важливу роль у пізнавальній діяльності людини відіграє пам’ять.

Пам´ять - це психічний пізнавальний процес організації та збереження інформації, що робить можливим її багаторазове використання в мисленні та життєдіяльності. В самому широкому сенсі пам’ять - це психічний механізм фіксації інформації, що накопичується нейронними зв’язками синапсичного рівня, а потім використовується при потребі [23].

Радянський психолог А. Р. Лурія говорить про пам'ять: "Кожне наше переживання, враження та рух залишає певний відбиток, який зберігається достатньо довгий час і при відповідних умовах проявляється знову і стає предметом свідомості. Тому під пам'яттю ми розуміємо запис, зберігання і відтворення відбитків минулого досвіду, що дає людині можливість накопичити інформацію і мати справу зі слідами минулого досвіду після того, як явища, що породили їх, зникли" [13, с. 42 ].

Факти запам´ятовування, збереження, відтворення, пригадуваня, пізнавання, забування тощо давно були предметом пильного спостереження і вивчення. Пам´ять розуміли як основну характеристику душі, її здатність сприймати, розуміти й орієнтуватися. І в міфології, і на рівні сучасної побутової свідомості втрата пам´яті ототожнюється з божевіллям, з втратою особистості.

І.М. Сєченов вказував на те, що пам'ять є "наріжним каменем психічного розвитку ". Головну особливість людської пам'яті він бачив не в фотографічному відтворенні, не в "дзеркальності" фіксації, а в переробці сприйнятого, у класифікації та сортуванні сприйнятих образів. Саме ця особливість є умовою можливості психічного розвитку. Він писав: "пам’ять переконуює нас у тому, що знання в розумовому складі у дорослого, справді, розподілені не даремно, а в певному порядку, як книги у бібліотеці " [45].

Л.С. Виготський, О.М.Леонтьєв, В.П. Зінченко відмічали, що структура процесу запам'ятовування і відтворення складна, і ті особливості, які властиві будь-якій формі людській діяльності, - опосередкованість, цілеспрямованість, вмотивованість - відносяться і до пам'яті.

І все-таки пам´ять відрізняється від інших психічних функцій. Більшість сучасних монографій про пам´ять починається з опису феноменології - фактів, сукупність яких задає об´єкт дослідження. На нашу думку, ці факти можна розглянути у двох аспектах, які задають предмет дослідження: по-перше, факти, пов´язані з роботою пам´яті в процесі обробки поточної інформації (у тому числі її подальше використання); по-друге, факти участі пам´яті у створенні знань, у процесах розуміння і в побудові ментальних моделей середовища.

Розвиток людини як особистості, ускладнення її поведінки і поступове збагачення її діяльності відбувається за рахунок нагромадження індивідуального досвіду. Його формування було б неможливим, якби відчуття, сприймання, думки, переживання, які виникають в корі головного мозку, безслідно зникали. Ніяка актуальна дія немислима поза процесами пам’яті, бо протікання будь-якого психічного акту передбачає утримання його елементів для скріплення з наступним. Без цього неможливий розвиток людини. Будучи найважливішою характеристикою всіх психічних процесів, пам’ять забезпечує єдність і цілісність особистості людини.

На думку Арістотеля, - "пам’ять є соціальною спадкоємницею, нашим безцінним багатством і силою. Завдяки їй людина у вигляді знань може присвоювати надбання попередніх поколінь. Пам’ятаючи минуле, вона краще розуміє теперішнє і може прогнозувати майбутнє. Людина без пам’яті перестає бути особистістю, не орієнтується в часі і просторі" [ 33 ].

І. П Павлов вважає, що матеріальною основою процесів пам’яті є здатність кори головного мозку утворювати тимчасові нервові зв"язки, зберігати, закріплювати і відновлювати сліди минулих вражень, а для розуміння причинного обумовлення процесів пам’яті важливе значення має поняття підкріплення, під яким найчастіше розуміють досягнення безпосередньої мети дії індивіда. Підкріплення, таким чином являє собою співпадання утвореного зв’язку з досягненням мети дії, а як тільки зв’язок співпав з досягненням мети, він залишається і зміцнюється [56].

Коригуюча функція підкріплення в здійсненні дії була переконливо показана і обґрунтована в працях російського фізіолога П.К. Анохіна [73].

Отже, фізіологічне поняття підкріплення співставлене з психологічним поняттям мети дії, є пунктом злиття фізіологічного і психологічного аналізу механізмів запам’ятовування.

В 1961 році Галамбос висловив припущення про роль гліальних клітин головного мозку в процесах пам’яті. Він вказував, що довготривала пам’ять пов’язана саме з функцією гліальних елементів [81]. Інші дослідники показали, що глія бере участь у замиканні умовних рефлексів. Однак переконливих даних про роль глії в процесах пам’яті поки-що не отримано.

За відомостями американської психологічної асоціації серед усіх вищих психічних функцій найбільша кількість публікацій у світі присвячена розв’язанню проблем пам’яті і з’ясуванню її механізмів.

Попри велику кількість публікацій в науці й понині не існує єдиної й довершеної теорії пам'яті. Найпоширенішими є асоціативна, гештальтпсихологічна, біхевіористична, когнітивна, діяльнісна, фізіологічна, фізична й біохімічна теорії.

Асоціативна теорія є найдавнішою, вона грунтується на вченні Арістотеля про три типи асоціацій - за суміжністю, схожістю і контрастом. Найважливішим у цій теорії є поняття "асоціація" - зв'язок, поєднання між явищами. Воно виступає як обов'язковий принцип усіх психічних утворень, за яким, якщо якісь психічні явища виникають у свідомості одночасно або послідовно одне за одним, то між ними утворюється зв'язок. Повторна поява одного з елементів цього зв'язку викликає в свідомості уявлення всіх інших. Ігноруючи активність суб'єкта, який запам'ятовує, вчені, що сповідують цю теорію, механізм запам'ятовування шукали в зовнішніх умовах. Асоціативна теорія виявилась односторонньою. За її допомогою не можна пояснити багатьох важливих особливостей людської пам'яті, зокрема її вибірковості та залежності процесів пам'яті від особливостей організації матеріалу [12; 15].

Гештальтпсихологічна теорія прийшла на зміну асоціативній у другій половині XIX ст. Її основоположники вважали, що механізми пам'яті визначають закон формування гештальту. Особлива увага зверталася на структурованість і цілісність матеріалу, який запам'ятовується. Гештальтисти зауважили, що погано структурований матеріал запам'ятовується важко, а добре структурований - легко. Однак насправді не лише організація матеріалу визначає ефективність пам'яті. Ця теорія ігнорувала активність суб'єкта, а тому теж виявилася однобокою [26; 28].

Представники біхевіористичної теорії пам’яті розвивали погляди асоціоністів щодо рефлекторних механізмів формування індивідуального досвіду. Асоціації вони тлумачили як елементи досвіду, що ґрунтуються на функціональних зв'язках між вправами, від яких залежали результати научіння. При цьому було встановлено, що на успішність закріплення впливає інтервал між вправами, міра подібності, обсяг матеріалу, рівень научіння, вікові та індивідуальності відмінності між людьми [20; 23].

Згідно з когнітивною теорією пам'ять є сукупністю різних блоків і процесів перероблення інформації, кожен із яких виконує чітко встановлену роль. Одні блоки виділяють і здійснюють розпізнавання характерних рис інформації, Другі - будують когнітивну схему орієнтування в особливостях інформації, треті - тимчасово зберігають інформацію, а четверті - подають її в певній формі. Проте ця концепція має недоліки - не враховує активність суб'єкта в процесі запам'ятовування [30; 33].

Діяльнісна теорія пам’яті сформувалася на основі робіт Л. Виготського, П. Зінченка, А. Смирнова та інших учених. Вони вважали, що закономірності пам'яті визначаються тим, що людина робить із матеріалом для запам'ятовування і яке місце він займає в її діяльності. Ця теорія не ігнорує досягнення інших концепцій, а творчо використовує їх при поясненні природи та закономірностей пам'яті [34; 36].

В основі фізіологічної теорії пам'яті лежить вчення І.П. Павлова про утворення умовних тимчасових зв'язків, на яких базується формування індивідуального досвіду людини. Умовний рефлекс як акт утворення зв'язку між новим і раніше закріпленим тлумачиться як фізіологічна основа акту запам'ятовування. Велику роль при цьому відіграє підкріплення [37; 39].

Фізична теорія пам'яті теж орієнтована на виявлення фізіологічних механізмів пам'яті. Згідно з нею проходження нервового імпульсу через групу нейронів залишає після себе певний слід, тобто електричні та механічні зміни у синапсах. Припускається, що відображення об'єкта, наприклад огляд його оком по контуру, приводить до утворення в мозку певної просторово-часової нейронної структури. Тому її ще називають теорією нейронних моделей. Процес утворення нервової моделі та її наступна актуалізація, на думку її авторів, є механізмом запам'ятовування, збереження і відтворення сприйнятого. Проведене на нейронному рівні дослідження механізмів закріплення і збереження слідів показало, що замикання аксона на дендрити інших нейронів або на тіло своєї клітини створює можливість для існування реверберуючих кіл збудження (кіл саможивлення). Нервовий імпульс, циркулюючи по такому колу, здійснює самозарядження клітин. Ці стійкі реверберуючі кола вважають фізіологічним субстратом збереження слідів. Однак, попри наявність багатьох переваг, у цій теорії багато питань ще не з'ясовано [40; 42].

Біохімічні теорії. На основі досліджень вітчизняних, американських і шведських біохіміків виникла гіпотеза про двоступінчастість процесу запам'ятовування. На першій стадії за безпосередньої дії подразника виникає електрохімічна реакція, наслідки якої викликають короткочасні зворотні зміни в клітинах, що вважається фізіологічним механізмом короткочасної пам'яті. Друга стадія, яка ґрунтується на першій, є тривалішою і спричиняє незворотні хімічні зміни у клітинах, а саме, утворення нових білкових речовин. Ця стадія є основою довготривалої пам'яті [43; 45].

Отже проаналізувавши уявлення про пам’ять та її природу можна сказати, що повністю розробленої і завершеної теорії пам’яті не існує і понині. Представники різних психологічних напрямів розробляли „свої" теорії пам’яті. Найбільш поширеними серед них є асоціативна, гештальтпсихологічна, біхевіористична, когнітивна і діяльнісна.

.2 Види та процеси пам’яті

Залежно від змісту матеріалу, який людина запам'ятовує, виділяють образну, рухову, емоційну і словесно-логічну пам'ять.

Перші підвалини по вивченню образної пам’яті заклав радянський вчений-психолог А.Лурія. А в середині вісімдесятих років минулого століття російський вчений Ігор Матюгін почав свої дослідження в цій галузі із вивчення впливу образного мислення на рухову активність. Вона проявляється у запам'ятовуванні образів і уявлень предметів, явищ, властивостей і зв'язків між ними, а залежно від аналізаторів буває зоровою, слуховою, нюховою, смаковою і дотиковою. На відміну від образів сприймання образи уявлень пам'яті не такі яскраві, менш деталізовані, але більш узагальнені. Ці мнемічні образи не залишаються постійними, а змінюються під впливом інших уявлень, процесів забування тощо. Виняток становлять ейдетичні (гр. eidos - вид, вигляд) образи - яскраві та чіткі уявлення, які зберігаються в пам'яті тривалий час без будь-яких змін. Ейдетична пам'ять буває у художників, музикантів, а також у дітей дошкільного і молодшого шкільного віку. Фізіологічною основою образної пам'яті є передусім нервові зв'язки першої сигнальної системи за участю другої сигнальної системи [45].

Рухова пам'ять - реалізується вона через запам'ятовування й відтворення людиною своїх рухів. Така необхідність виникає в різних видах людської діяльності. Вона є основою формування навичок ходіння, письма, різних трудових навичок і вмінь. Показником хорошої рухової пам'яті є фізична вправність. Вона ґрунтується на першо-сигнальних і другосигнальних нервових зв'язках [50].

Емоційна пам'ять - це запам'ятовування і відтворення людиною своїх емоцій. Безпредметних емоцій немає, а тому вони завжди запам'ятовуються разом з об'єктами, які їх викликають. Емоції сигналізують про те, як задовольняються потреби й інтереси людини, як формуються її стосунки з іншими людьми. Тому емоційна пам'ять має дуже важливе значення в життєдіяльності кожної людини [55].

Суттю словесно-логічної пам'яті є запам'ятовування й відтворення думок, понять, суджень, які відображають предмети і явища з їх загальними властивостями, істотними зв'язками і відношеннями. Думки не існують без мови, а тому пам'ять називають непросто логічною, а словесно-логічною. Провідна роль у ній належить другій сигнальній системі. На відміну від вищеназваних видів пам'яті, які в простіших формах є у тварин, словесно-логічна пам'ять властива тільки людині. Від неї залежить розвиток інших видів пам'яті. Всі чотири види пам'яті має кожна людина, але рівень їх розвитку визначається її професійною діяльністю [59].

Якщо за ознаку класифікації обирають час збереження матеріалу, то пам'ять характеризують як сенсорну, короткочасну і довготривалу.

Сенсорна пам'ять - характеризується дуже коротким часом (до 2 секунд) зберігання інформації, яка фіксується в рецепторах (на сітківці ока, в закінченнях нюхового, смакового та інших нервів). Суб'єктивно це переживається як відгук події, яка щойно відбулася ("стоїть перед очима", "звучить у вухах" тощо) [49]. Залежно від аналізатора сенсорна пам'ять має різну модальність. Найбільше використовується зорова і слухова сенсорна пам'ять. Завдяки сенсорній пам'яті людина має змогу розпізнавати образи предметів ще в процесі їх формування [60].

Короткочасній пам'яті властиве швидке запам'ятовування матеріалу, негайне його відтворення і швидке забування. Вона пристосована для обслуговування ситуативних аспектів діяльності і має обмежений обсяг. Американський психолог Джордж-Армітеж Міллер встановив, що залежно від складності об'єктів запам'ятовування, він охоплює від 5 до 9 об'єктів. Німецький психолог Йоахим Хофман доводить, що обсяг короткочасної пам'яті залежить від швидкості дії механізму кодування інформації. Встановлено також, що короткочасна пам'ять ґрунтується на процесах активного проговорювання, тобто повторення інформації індивідом [64].

Довготривала пам'ять забезпечує тривале збереження нерідко значного обсягу матеріалу. Основним механізмом введення інформації в довготривалу пам'ять та її фіксування є повторення, яке відбувається на рівні короткочасної пам'яті. Причому механічне повторення, коли людина не вникає в зміст інформації, не забезпечує її тривалого запам'ятовування. У процесі збереження поступово відбувається структурна перебудова матеріалу: зменшується обсяг, втрачається чіткість формулювань, але чіткішими стають його структура і основний зміст [69].

Ознаками мимовільної пам'яті є процеси запам'ятовування і відтворення, в яких немає мети щось запам'ятати чи відтворити. Мимовільне запам'ятовування відбувається ніби само по собі. Це як побічний продукт діяльності людини, а тому є фрагментарним і неміцним. Необхідною умовою мимовільного запам'ятовування будь-яких об'єктів є активна взаємодія з ними [75].

Довільна пам'ять характеризується цілеспрямованим запам'ятовуванням і відтворенням. За таких умов запам'ятовування відбувається як спеціальна мнемічна дія, що здійснюється за допомогою мнемічних операцій включення матеріалу в систему досвіду індивіда, пошуку способів організації матеріалу для його запам'ятовування і відтворення та ін. [88].

А. О. Смірнов [ ] вважає, що мимовільна і довільна пам'ять є двома послідовними ступенями розвитку пам'яті. За допомогою мимовільної пам'яті без спеціальних мнемонічних намірів формується основна частина людського досвіду. Довільна пам'ять використовується тоді, коли виникає необхідність керувати своєю пам'яттю.

За рівнем усвідомлення матеріалу, який запам'ятовується, пам'ять поділяють на смислову і механічну [92].

Смислова пам'ять пов'язана вона з розумінням матеріалу, який запам'ятовують. Основою її є різні за складністю словесних та образних асоціацій смислові зв'язки. Матеріал, що запам'ятовується, логічно обробляється, узагальнюється, пов'язується з наявним досвідом, а тому довше зберігається і легше відтворюється. Смислове запам'ятовування розвивається разом із мовленням і мисленням. Воно може бути мимовільним і довільним [98].

Особливість механічної пам'яті полягає у нерозумінні засвоюваного матеріалу, який є надто важким або коли людина, замість намагання осягнути сенс, просто повторює інформацію. Деякі дослідники вважають, що механічне і смислове запам'ятовування є ступенями розвитку пам'яті, але це не так, оскільки механічне запам'ятовування не є обов'язковим. Навпаки, з ним треба боротися, бо воно стримує розвиток смислової пам'яті [103].

Пам'ять включає такі процеси: запам'ятовування, збереження, відтворення і забування.

Запам'ятовування - це процес закарбування та наступного збереження сприйнятої інформації, за мірою активності перебігу цього процесу виокремлюють два види запам'ятовування: мимовільне і довільне.

Мимовільне запам'ятовування - це запам'ятовування без свідомо поставленої мети, без використання жодних прийомів і прояву вольових зусиль. Це просте закарбування того, що впливало на нас і зберегло деякий слід від збудження в корі головного мозку. Кожен процес, що відбувається в корі головного мозку, залишає після себе сліди, хоча міра їх міцності буває різною. Матеріал запам'ятовується краще тоді, коли він життєво важливий для людини, відповідає її інтересам, потребам, цілям та завданням її діяльності. Найчастіше мимовільне запам'ятовування носить вибірковий характер і визначається ставленням людини до навколишнього світу [25].

Від мимовільного запам'ятовування необхідно відрізняти довільне запам'ятовування, яке характеризується наявністю свідомої мети запам'ятати матеріал і використанням спеціальних прийомів запам'ятовування.

Довільне запам'ятовування є складною розумовою діяльністю, яка підпорядковується завданню запам'ятати. Крім того, довільне запам'ятовування включає в себе різні дії, які виконуються для того, щоб краще досягти поставленої мети. Однією з таких дій або способів залам'ятовування є заучування. Його сутність полягає в багаторазовому повторенні навчального матеріалу до його повного та безпомилкового запам'ятовування. Таким способом користуються при заучуванні віршів, формул, історичних дат. Порівнюючи ефективність мимовільного та довільного запам'ятовування, слід відзначити, що довільне запам'ятовування є значно продуктивнішим [43].

Головна особливість довільного запам'ятовування - це вияв вольових зусиль у вигляді постановки задачі на запам'ятовування. Багаторазові повторення дають змогу запам'ятати матеріал, що в багато разів перевищує об'єм індивідуальної короткочасної пам'яті. Багато з того, що сприймається в житті багаторазово, не запам'ятовується людиною, якщо вона не поставить перед собою завдання запам'ятати. Але якщо поставити перед собою завдання і виконати всі необхідні для його реалізації дії, запам'ятовування протікає ефективніше і виявляється міцнішим. Велике значення при цьому має постановка не тільки загального завдання (запам'ятати те, що сприймається), але й часткових, спеціальних задач. Так, в одному випадку людина ставить перед собою завдання запам'ятати тільки головні думки, найістотніші факти, а в іншому - запам'ятати дослівно тощо. Постановка спеціальних завдань має істотний вплив на запам'ятовування. На думку С.Л. Рубінштейна: "головне значення має питання про залежність запам'ятовування від характеру діяльності, в ході якої воно здійснюється" [35]. Він вважає, що в проблемі запам'ятовування немає однозначної залежності між довільним та мимовільним запам'ятовуванням. І довільне запам'ятовування має переваги лише на перший погляд.

Дослідження П.І. Зінченка переконливо показали, що установка на запам'ятовування, яка робить його метою дії суб'єкта, не є сама по собі вирішальною для ефективності цього процесу; мимовільне запам'ятовування може виявитися ефективнішим довільного. Мимовільне запам'ятовування картинок у ході діяльності у дослідженні П.І. Зінченка, метою якого виступала їх класифікація (але відсутнє завдання запам'ятати), виявилося набагато вищим, ніж у випадку, коли перед досліджуваним стояло завдання запам'ятати картинки [46].

Дослідження А.О.Смирнова підтвердило той факт, що мимовільне запам'ятовування може бути продуктивнішим, ніж довільне: те, що досліджувані запам'ятовували мимовільно в ході діяльності, метою якої не було запам'ятовування, запам'ятовувалося міцніше, ніж те, що вони намагалися запам'ятати спеціально [51].

Таким чином, запам'ятовування, включене в яку-небудь діяльність, виявляється найбільш ефективним, оскільки залежить від діяльності, у процесі якої воно відбувається.

Механічне запам'ятовування - це запам'ятовування без усвідомлення логічного зв'язку між різними частинами матеріалу (запам'ятовування історичних дат, статистичних даних тощо). Підгрунтям механічного запам'ятовування є асоціації за суміжністю. Одна частина матеріалу пов'язується з іншою тільки тому, що слідує за нею в часі. Для встановлення подібного зв'язку необхідне багаторазове повторення матеріалу [64].

Механічне та осмислене запам'ятовування тісно пов'язані одне з одним. Заучуючи напам'ять, людина спирається на смислових зв'язках, але точна послідовність слів запам'ятовується за допомогою асоціацій за суміжністю. З іншого боку, заучуючи навіть беззмістовний матеріал, ми намагаємося побудувати смислові зв'язки [68].

Якщо порівнювати способи запам'ятовування матеріалу - осмислене та механічне, - то можна дійти висновку про те, що осмислене запам'ятовування набагато продуктивніше. За механічного запам'ятовування в пам'яті через одну годину залишається тільки 40% інформації, а через кілька годин - всього 20%; за осмисленого запам'ятовування 40% інформації зберігається в пам'яті навіть через місяць [70].

Корисним прийомом осмислення матеріалу є порівняння, тобто знаходження подібності та відмінностей між предметами, явищами, подіями тощо. Одним з варіантів даного методу є зіставлення нового матеріалу з одержаним раніше. Вивчаючи новий матеріал, учитель нерідко зіставляє його з вивченим раніше, тим самим включаючи новий матеріал у систему наявних знань.

Крім того, важливим методом осмисленого запам'ятовування матеріалу і високої міцності його збереження є метод повторення.

По-перше, заучування протікає нерівномірно: зразу за підйомом у відтворенні може наступити деяке його тимчасове зниження. Повторення у даному випадку сприяє істотному зростанню пригадування.

По-друге, заучування носить стрибкоподібний характер: іноді кілька повторень підряд не дають істотного приросту в пригадуванні, але потім, при наступних повтореннях, відбувається різке збільшення об'єму запам'ятованого матеріалу. Це пояснюється тим, що сліди, які залишаються щоразу після сприймання об'єкта, спочатку бувають недостатніми для пригадування, але потім, після кількох повторень, їх вплив відчувається відразу.

По-третє, якщо матеріал загалом не складний для запам'ятовування, то перші повторення дають більший результат, ніж наступні. Кожне нове повторення дає досить незначне збільшення об'єму матеріалу, що запам'ятовується. Пояснюється це тим, що головна, легша частина, запам'ятовується швидко, а та, що залишилася, важча частина, вимагає більшої кількості повторень.

По-четверте, у випадку заучування складного матеріалу, запам'ятовування спочатку йде повільно, а потім швидко. Це пояснюється тим, що дії перших повторень через трудність матеріалу недостатні і приріст об'єму запам'ятовуваного матеріалу зростає лише при багаторазових повтореннях.

По-п'яте, повторення необхідне не тільки тоді, коли ми вчимо матеріал, але й тоді, коли потрібно закріпити в пам'яті те, що ми вже вивчили. При повторенні заученого матеріалу його міцність та тривалість збереження збільшується в кілька разів [87].

Дуже важливо правильно розподіляти повторення у часі. Існують два способи повторення: концентрація та розподіл. За першого способу матеріал заучується за один прийом, повторення слідує одне за одним. За другого способу кожне повторення відділене від наступного певним проміжком часу. Розподілене повторення раціональніше за концентроване. Воно економить час та енергію, сприяє міцному запам'ятовуванню. Тому досвідчені педагоги повторюють з учнями навчальний матеріал протягом цілого року, а для того, щоб не знизилася активність дітей, урізноманітнюють прийоми повторення, включають матеріал у все нові зв'язки.

Подібним до методу розподіленого заучування є метод відтворення під час заучування. Його сутність полягає у спробах відтворити матеріал, який ще повністю не вивчений.

Способи заучування слід застосовувати залежно від характеру матеріалу. При заучуванні зв'язного тексту краще користуватися комбінованим способом, частковий є ефективнішим при заучуванні іноземних слів, географічних назв. Невеликі за об'ємом і нескладні тексти можна заучувати цілком.

Успіх запам'ятовування забезпечується самоконтролем. Дуже важливо при заучуванні робити спробу відтворити матеріал. Це допомагає встановити, що ми запам'ятали, яких помилок припустилися при відтворенні і на що слід звернути увагу при наступному читанні. Коли учень читає матеріал, йому може здаватися, що він усе знає. Але при відтворенні може виявитися, що матеріал недостатньо заучений.

Однією з умов успішного запам'ятовування є систематизація матеріалу. Дослідження А.О. Смирнова і Л.В. Занкова виявили значні переваги у запам'ятовуванні згрупованого тексту порівняно з незгрупованим. Систематизація може здійснюватися кількома шляхами: шляхом об'єднання об'єктів запам'ятовування за певною ознакою (наприклад, об'єднання предметів у групи за кольором, формою, величиною тощо), шляхом об'єднання матеріалу в хронологічному порядку (наприклад, історичні події), шляхом систематизації за запропонованою вчителем схемою (наприклад, при узагальненій характеристиці географічних зон) [93].

Таким чином, для успішного запам'ятовування необхідно враховувати особливості механізмів процесу запам'ятовування і використовувати різноманітні мнемічні прийоми.

Сприйнята людиною інформація не лише запам'ятовується, але й зберігається в пам'яті певний час. Збереження належить до процесів пам'яті й має свої закономірності. А. О. Смирновим встановлено, що збереження може бути динамічним і статичним [98].

Динамічне збереження виявляється в оперативній пам'яті, а статичне - у довготривалій. За динамічного збереження матеріал змінюється мало, за статичного, навпаки, він обов'язково піддається реконструкції, обробці.

Реконструкція матеріалу, що зберігається в довготривалій пам'яті, відбувається під впливом тієї інформації, яка безперервно надходить від органів чуття. Реконструкція виявляється в різних формах: у зникненні деяких деталей, у зміні послідовності матеріалу, в узагальненні його.

Про збереження інформації та її видозміну можна зробити висновок на підставі двох процесів - відтворення та впізнавання.

Відтворення - це процес, який є доказом наявності запам'ятовування. Через нього перевіряється якість знань та вміння використовувати набутий досвід [66].

Розрізняють два види відтворення: впізнавання та пригадування.

Впізнавання об'єкта відбувається в момент його повторного сприймання і означає, що відбувається сприймання об'єкта, яке сформувалося у людини раніше або на підставі особистих вражень (уявлення пам'яті), або на підставі словесних описів (уявлення уяви). Наприклад, ми впізнаємо будинок, у якому живе наш друг. Впізнавання розрізняється за мірою точності і повноти. Найменш повне впізнавання ми констатуємо в тих випадках, коли з'являється тільки відчуття знайомства об'єкта, а ототожнити його з чим-небудь з минулого досвіду не можемо. Наприклад, ми бачимо людину, обличчя якої нам здається знайомим, а згадати, хто вона і за яких обставин ми могли з нею зустрічатися, не можемо. Подібні випадки характеризуються невизначеністю впізнавання. В інших випадках впізнавання, навпаки, відрізняється повною визначеністю: ми відразу впізнаємо людину як певну особу. Тому такі випадки характеризуються повним впізнаванням. Ці два види впізнавання мають багато спільного: вони розгортаються поступово, що наближує їх до пригадування, а тому в ньому наявні мисленнєві та вольові компоненти.

Пригадування відрізняється від сприймання тим, що воно здійснюється після нього, поза ним. Пригадування образу складніше, ніж впізнавання. Так, учневі легше впізнати текст книги при повторному його читанні, ніж відтворити, пригадати зміст тексту без книги. Фізіологічним підґрунтям пригадування є відновлення нервових зв'язків, утворених раніше при сприйманні предметів та явищ [103].

Подібно до запам'ятовування, відтворення може бути мимовільним та довільним.

Мимовільне відтворення відбувається несподівано для людини. Наприклад, проходячи мимо школи, у якій вчилася людина, у неї може несподівано виникнути образ учителя, який її навчав, або образи шкільних друзів. За довільного відтворення людина згадує, ставлячи перед собою свідому мету, згадати щось із минулого досвіду. Наприклад, при складанні іспиту студент намагається згадати, що він знає з приводу поставленого питання [113].

Пригадування може мати характер тривалого процесу. У цих випадках досягнення поставленої мети - згадати що-небудь - здійснюється через досягнення проміжних цілей, причому використання проміжних ланок носить свідомий характер. Людина свідомо шукає те, що допоможе їй пригадати, тому процеси пригадування тісно пов'язані з процесами мислення. Разом з тим у процесі пригадування людина може зустрічатися з труднощами, подолання яких вимагає від неї вольових зусиль. Тому пригадування є водночас вольовим процессом [121].

Забування виявляється в неможливості згадати або відтворити сприйняту раніше інформацію. Фізіологічним підґрунтям забування є деякі види коркового гальмування, що заважають актуалізації тимчасових нервових зв'язків. Найчастіше це загальне гальмування, яке розвивається за відсутності підкріплення.

Забування виявляється в двох головних формах: неможливість пригадати або впізнати; неправильне пригадування або впізнавання.

Між повним відтворенням та повним забуванням існують різні рівні відтворення та впізнавання, котрі деякі дослідники називають „рівнями пам'яті". Найчастіше виокремлюють такі три рівні: пам'ять, що відтворює; пам'ять, що впізнає; пам'ять, що полегшує.

Забування протікає нерівномірно в часі. Найбільша втрата матеріалу відбувається відразу ж після його сприймання, а в подальшому забування йде повільніше. Так, дослідження Г. Еббінгауза показали, що через годину після заучування 13 беззмістовних складів забування досягає 56 %, у подальшому воно йде повільніше. Причому така сама закономірність характерна і для забування осмисленого матеріалу. Підтвердженням цьому може слугувати дослідження американського психолога М. Джонса [ ], дослідження якого зводилося до такого: до початку лекції він попередив студентів, що в кінці вони одержать листочки із питаннями по змісту лекції, на які необхідно відповісти письмово. Лекція читалася зі швидкістю 75 слів на хвилину, чітко й доступно. Письмове опитування проводилося 5 разів через різні інтервали часу (у подальшому студентів про опитування не попереджали). Результати цього дослідження були такими: відразу після лекції студенти правильно відтворили 65% головних думок лекції, через три - чотири дні після лекції - 45,3%, через тиждень - 34,6%, через два тижні - 30,6%, через вісім тижнів - 24,1%. Для порівняння даних було запрошено видатного лектора, що дало змогу одержати аналогічні дані: відразу після лекції студенти відтворили 71 % головних його думок, а далі йшло забування сприйнятого матеріалу: спочатку швидше, а потім дещо повільніше. З цього витікає висновок: якщо студенти не будуть працювати над закріпленням навчального матеріалу в пам'яті, через два місяці від нього залишиться у кращому випадку 25%, і найбільша втрата відбудеться у перші три - чотири дні після сприймання. Ці дані правильні у тому випадку, коли матеріал після сприймання не піддавався мисленнєвій обробці і сприймався пасивно.

Для того, щоб уповільнити процес забування, необхідно своєчасно організувати повторення сприйнятого матеріалу. Це правило підтверджується дослідженнями М.Н.Шардакова, який встановив, що якщо не повторювати одержаного матеріалу в день сприймання, то через день зберігається в пам'яті 74% матеріалу, через три - чотири дні - 66%, через місяць - 58%, через шість місяців - 38%. Під час повторення матеріалу в перший день у пам'яті залишається 88%, через три - чотири дні - 84%, через місяць - 70% і через шість місяців - 60%. Якщо ж організувати періодичне повторення матеріалу, то об'єм збереженої інформації буде досить високим протягом значного періоду часу [77].

Зустрічаються випадки, коли людина не може згадати чогось у даний момент (наприклад, відразу після сприймання інформації), але пригадує або впізнає це через деякий час. Таке явище одержало назву ремінісценція (смутне пригадування), cутність якої полягає в тому, що наступне відтворення матеріалу, якого ми не могли відразу повністю відтворити, через день - два після сприймання поповнюється фактами і поняттями, які були відсутні при першому відтворенні матеріалу. Це явише часто спостерігається при відтворенні словесного матеріалу великого за обсягом, що зумовлено втомою нервових клітин. Ремінісценція виявляється частіше в дошкільників та молодших школярів. Дещо рідше це явище зустрічається в дорослих. За даними Д.І. Красилміткової, при відтворенні матеріалу ремінісценція зустрічається у 74% дошкільників, у 43,5% молодших школярів і в 35,5% підлітків. Це пояснюється тим, що діти не завжди відразу як слід осмислюють матеріал у ході його сприймання і тому передають його неповно, їм необхідний певний проміжок часу для його осмислення, у результаті чого відтворення стає повнішим. Якщо ж матеріал осмислюється відразу, то ремінісценція не спостерігається. Тому в старших школярів рідше виникає це явище.

У явищі ремінісценції виявляється єдність процесів запам'ятовування, забування та відтворення, які є різними сторонами одних і тих самих нейродинамічних процесів.

Нині відомі чинники, які впливають на швидкість перебігу процесів забування. Зокрема забування відбувається швидше, якщо матеріал недостатньо зрозумілий людині.

Швидкість забування залежить також від об'єму матеріалу і міри складності його засвоєння: чим більший об'єм матеріалу або чим він складніший для сприймання, тим швидше відбувається забування. Іншим чинником, що прискорює процес забування, е негативний вплив діяльності, який слідує за заучуванням. Це явище одержало назву ретроактивного гальмування. У дослідженні А.О. Смирнова [ ] групі школярів давали для заучування різні прикметники, а відразу після цього - другий ряд слів. Після заучування другого ряду слів перевіряли, скільки прикметників запам'ятали діти. В іншій групі школярів давали п'ятихвилинну перерву між заучуванням першого та другого ряду слів. Виявилося, що школярі, які вчили ряди слів без перерви, відтворили на 25% менше прикметників, ніж діти, які мали невелику перерву. У другому досліді після заучування прикметників дітям давали ряд чисел. У цьому випадку відтворення ряду слів знизилося лише на 8%. У третьому досліді після заучування слів йшла складна розумова робота -розв'язання складних математичних задач. Відтворення слів знизилося на 16%.

Іншим суттєвим чинником, який впливає на швидкість забування, є вік. З віком відзначається погіршення багатьох функцій пам'яті, запам'ятовувати матеріал стає важче, а процеси забування прискорюються [83].

Головними причинами забування, які виходять за рамки середньостатистичних значень, є різні хвороби нервової системи, сильні психічні та фізичні травми (пов'язані з втратою свідомості, емоційні травми). У цих випадках може виникати явище, яке називається ретроградною амнезією, яка характеризується тим, що забування охоплює період, який передує події, що слугувала причиною амнезії. З часом цей період може зменшуватися, а іноді забуті події можуть повністю відновитися в пам'яті [ ].

Забування наступає швидше при розумовій або фізичній втомі. Причиною забування може бути дія сторонніх подразників, які заважають зосередитися на матеріалі. У боротьбі із забуванням важливу роль відіграють раціональні способи заучування.

Отже, основу пам’яті складають процеси запам’ятовування, збереження, забування, пригадування. Значення пам’яті в житті людини значне. Абсолютно все, що ми знаємо, вміємо, є наслідок здатності запам’ятовувати й зберігати в пам’яті образи, думки, пережиті почуття, рухи та їх системи. У кожної людини є різні види та процеси пам’яті.

1.3 Особливості розвитку пам’яті у молодших школярів

Пам’ять у дітей молодшого шкільного віку розвивається у двох напрямках - довільності і усвідомлення. Діти мимовільно запам’ятовують учбовий матеріал, який є цікавим для них і подається в формі гри, а також пов’язаний з яскравими наглядними посібниками або образами, спогадами. На відміну від дошкільнят, першокласники здатні цілеспрямовано, довільно запам’ятовувати нецікавий для них матеріал. В подальшому навчання все в більшій мірі базується на довільній пам’яті. Молодші школярі, як і дошкільнята, володіють добре розвинутою механічною пам’яттю. Велика кількість молодших школярів протягом всього навчання в початковій школі механічно заучують учбові тексти, що приводить до значних труднощів в середніх класах, коли учбовий матеріал стає складнішим і більшим за об’ємом. Такі діти схильні дослівно відтворювати те, що запам’ятовують. Удосконалення змістової пам’яті в цьому віці дає можливість освоїти велику кількість раціональних способів запам’ятовування [30].

Автор ? - В молодшому шкільному віці пам’ять, як і всі інші психічні процеси, перебуває суттєві зміни. Суть цих змін полягає в тому, що пам’ять дитини поступово набуває рис довільності, стає свідомо регульованою і опосередкованою. Перетворення зумовлені значним підвищенням вимог до її ефективності, високий рівень якої необхідний при виконанні різних задач, що виникають в ході учбової діяльності. Тепер дитина повинна багато запам’ятовувати: заучувати матеріал дослівно, вміти переказувати його близько до тексту або своїми словами, крім того пам’ятати заучене і вміти відтворити його через тривалий час. Невміння дитини запам’ятовувати відбивається на її учбовій діяльності і впливає в кінцевому результаті на відношення дитини до навчання і школи [ ].

Молодший шкільний вік характеризується значними якісними змінами, які відбуваються в розвитку пам'яті дитини. За даними досліджень П.Зінченка, А.О. Смірнова, Г.А. Орпстейп та ін. при цілеспрямованій роботі учителя у молодших школярів поступово змінюються способи запам'ятовування. Більшість школярів молодших класів просто повторюють кожне слово, яке необхідно запам'ятати [45].

М.Н. Шардаков, Е.А. Фарапанова та ін. [ ] вважають, що у молодшому шкільному віці значно підвищується здатність заучувати й відтворювати. Зростає продуктивність запам'ятовування навчального матеріалу. Запам'ятовування конкретного матеріалу збільшується на 28%, абстрактного - на 68%, емоційного - на 35%. Обсяг запам'ятовування за однаковий проміжок часу однакового матеріалу з віком і навчанням молодших школярів теж зростає.

С.Г. Бархатова вважає, що в учнів зростає міцність запам'ятовування, у молодших школярів інтенсивно розвивається точність запам'ятовування тексту. Існують значні індивідуальні відмінності в кількості й точності відтворення тексту [53].

З віком у молодших школярів підвищується точність впізнавання запам'ятованих об'єктів. Найбільший діапазон відмінностей у впізнаванні спостерігаються у першокласників, а в учнів третіх класів він значно звужується (у 4-5 разів). О.В. Скрипченко вважає, що дівчата початкових класів дещо точніше впізнають об'єкти, ніж хлопчики цього віку. Відбуваються й якісні зміни у процесах впізнавання [68].

П.І. Зінченко, Г. Середа [ ] вважають, що розвиток пам'яті молодших школярів полягає в зміні співвідношення мимовільного й довільного запам'ятовування (у бік зростання ролі довільного), образної та словесно-логічної пам'яті. У молодшому шкільному віці особливо інтенсивно розвивається словесно-логічна пам'ять. Цей розвиток обумовлений розвитком мовлення учнів у зв'язку із засвоєнням учнями навчальної програми. Згадані автори підкреслюють, що запам'ятовування першокласників недостатньо цілеспрямоване. Спостереження цих вчених показують, що в процесі запам'ятовування спостерігаються значні індивідуальні відмінності, особливо в учнів третіх класів. Вони проявляються не тільки у швидкості і точності запам'ятовування, а й у прийомах заучування навчального матеріалу.

П.1. Зінченко [ ] вважає, що у молодшому шкільному віці відбувається інтенсивний розвиток довільної пам'яті, довільного запам'ятовування й відтворення.

Розвиток довільної пам'яті не означає послаблення мимовільних видів запам'ятовування. Вони відіграють важливу роль у збагаченні досвіду молодших школярів. У розвитку мимовільної пам'яті у молодших школярів з'являються нові якісні особливості, породжувані новим змістом і формами їх діяльності. Мимовільне запам'ятовування і відтворення включається у систематичне виконання ними навчальних завдань. Завдяки цьому, а також у зв'язку з дальшим розвитком мислення, воно набуває дедалі більшої систематичності і вищої продуктивності. Спираючись на можливості мимовільної пам'яті і створюючи необхідні умови для її функціонування, можна забезпечити набуття молодшими учнями досить великих за обсягом і складних за змістом знань [75].

П. Зінченко, В. Волошина, Г. Середа та інші [ ] вважають, що на розвиток пам'яті у молодших школярів впливають не тільки притаманні тенденції вікових закономірностей пам'яті, а й методи і способи роботи учителя, змістовна і структурна побудова підручників, навчальних посібників. Чітке структурування учбового матеріалу на уроці, системність в організації навчальної діяльності учнів, послідовність інформаційного матеріалу, логіка його викладу на уроці суттєво впливає на розвиток пам'яті у молодших школярів. Згадані дослідники дають деякі поради по запобіганню забування учнями навчального матеріалу, виходячи із власних досліджень та даних Еббінгауза, К.Д. Ушинського та інших. Вони стосуються систематичного повторення навчального матеріалу.

Молодший шкільний вік є сенситивним періодом для розвитку пам'яті, коли особливо динамічно змінюється співвідношення мимовільного й довільного запам'ятовування, інтенсивно розвивається довільна пам'ять, хоча мимовільна теж активно використовується. Довільне запам'ятовування буває найпродуктивнішим тоді, коли запам'ятовуваний матеріал стає змістом діяльності школярів. Під впливом навчання у цьому віці активно формується логічна пам'ять, яка відіграє основну роль у засвоєнні знань [88].

Опановуючи мнемічні (грец. mnemonikon - мистецтво запам'ятовування) дії, школярі спочатку оволодівають мислительними операціями, які потрібні для запам'ятовування і відтворення матеріалу, а потім вчаться використовувати їх у різних ситуаціях. Цей процес здебільшого починається у старшому дошкільному віці і завершується у молодших класах. Розвитку пам'яті у перші роки навчання сприяє розв'язання спеціальних мнемічних задач у процесі різних видів діяльності [93].

Отже, у молодшому шкільному віці значно зростають здатність заучувати і відтворювати інформацію, продуктивність і міцність запам'ятовування навчального матеріалу. З часом підвищується точність упізнавання збережених у пам'яті об'єктів.

Висновки до розділу 1

Німецький учений Г. Эббінгауз керувався асоціативною теорією пам'яті; А. Біне й К. Бюлер розробили змістовну теорію пам'яті; у Росії Л.С. Виготським була розроблена культурно-історична теорія походження вищих психічних функцій людини; свій значний внесок у вивчення пам'яті внесли також П.І.Зінченко й А.О.Смірнов, які детально досліджували залежність мимовільного й довільного запам'ятовування від організації практичної діяльності й від інших умов, у яких відбувається запам'ятовування або відтворення інформації людиною.

З’ясовано, що пам’ять - це психічний процес відображення, що полягає в запам’ятовуванні й збереженні інформації з подальшим відтворенням минулого досвіду. Оскільки пам’ять бере участь в усіх сферах життєдіяльності людини, то форми її прояву та види надзвичайно різноманітні. Різні форми прояву мнемічної діяльності класифікують за характером активності (рухова, емоційна, образна, словесно-логічна), за характером цілей діяльності (мимовільна, довільна), за часом закріплення й збереження матеріалу (короткочасна та довготривала пам’ять).

Основними процесами пам’яті є: запам'ятовування, збереження, відтворення і забування. Нами також був проведений короткий огляд прийомів і методів запам’ятовування та характеристика індивідуальних особливостей мнемічної діяльності школярів.

Встановлено, що молодший шкільний вік є сенситивним періодом для розвитку пам'яті, коли особливо динамічно змінюється співвідношення мимовільного й довільного запам'ятовування. Пам'ять у дітей молодшого шкільного віку розвивається у двох напрямках - довільності і усвідомлення. Вона поступово набуває рис довільності, стає свідомо регульованою і опосередкованою. В цьому віці краще розвинута зорова пам'ять, ніж слухова, проте, переважання в навчальному матеріалі словесного змісту починає швидко розвивати в них уміння запам’ятовувати словесний, часто абстрактний матеріал. У словесному матеріалі вони краще запам'ятовують назви предметів і важче - абстрактні поняття. В молодшому шкільному віці значно зростають здатність заучувати і відтворювати інформацію, продуктивність і міцність запам'ятовування навчального матеріалу, а з часом підвищується точність упізнавання збережених у пам'яті об'єктів.

З’ясовано, що у навчанні необхідно враховувати індивідуально-типологічні особливості мнемічної діяльності кожного учня, давати завдання і вправи на розвиток недостатньо сформованих видів пам’яті для повноцінного її розвитку.

Важливо усвідомлювати те, що навіть після багаторічних досліджень механізми пам'яті ще не досить вивчені, і навіть ті закономірності, які вдалося вивести вченим, не завжди прийнятні для абсолютної більшості людей.

Розділ 2. Емпіричне дослідження особливостей пам’яті молодших школярів

.1 Організація та методи дослідження особливостей пам’яті молодших школярів

Характеристика вибірки. У дослідженні брали участь учні молодших класів Козелецької ЗОШ I-III ступенів №3, смт. Козелець у кількості 20 дітей, з яких 12 - дівчат та 8 - хлопців, віком 9-10 років. Дослідження проводилось з січня по березень 2011 року.

Дослідження проводилося в два етапи:

.        На першому етапі було здійснено теоретичний аналіз наукової літератури з аналізу пам’яті та її природи з позицій різних психологічних теорій, особливостей розвитку пам’яті у молодших школярів.

.        На другому етапі проведено емпіричне дослідження особливостей пам’яті у молодших школярів. На цьому етапі було здійснено: 1) підбір діагностичних методик для експериментального дослідження; 2) проведення констатуючого дослідження, обробка, аналіз та інтерпретація його результатів.

Обґрунтування та зміст методик дослідження.

Для емпіричного дослідження були підібрані методики, які дозволяють дослідити опосередковану та короткочасну пам’ять учнів молодшого шкільного віку:

1)      "Піктограма".

2)      "Дослідження переважного типу запам'ятовування".

3) "Методика для виявлення об’єму пам’яті"

Методика "Піктограма" [22]

Методика "Піктограма" була розроблена радянським психологом О.Р.Лурією у 30-х роках 20-го століття. За допомогою даної методики досліджуються особливості опосередкованого запам‘ятовування та його продуктивності, а також характеру мисленнєвої діяльності.

За допомогою цієї методики ми досліджували який тип мислення переважає у дитини.

Для проведення цієї методики використовувались наступні матеріали: чисті аркуші паперу, прості та кольорові олівці, секундомір.

Учням роздавались чисті аркуші паперу, олівці. Потім зачитувались слова та словосполучення, а діти в свою чергу повинні були намалювати картинку, по якій потім змогли б згадати це слово.

 Для запам’ятання було дано такі слова:

Через 40 хв. учні відтворювали матеріал, підписуючи малюнки.

У результаті проведення методики ми отримали намальовані у стовпчик або по рядках різні зображення, які при обробці поділялись на 5 основних видів.

. Абстрактні зображення (А) - це штрихування, лінії або геометричні форми, розшифрувати зміст яких може тільки людина, яка їх намалювала (рис. 3.5, див. додаток 1).

. Знаково-символічні зображення (3) - це малюнки щодо правильних геометричних форм, серед яких часто зустрічаються відомі символи, наприклад, на слово "Любов" - сердечко, на словосполучення "Глуха стара" - закреслене вухо (рис. 3.6, див. додаток 2).

. Конкретні зображення (К) - зазвичай містять конкретні предмети або явища, наприклад, на словосполучення "Веселе свято" зображується святковий стіл, на "Хлопчик-боягуз" - труси, на відчай - сльози з очей і т. д. (рис. 3.7, див. додаток 3) .

. Сюжетні зображення (С) - це зображення будь-яких дій та дійових осіб, пов'язаних певної ситуацій. Наприклад, на слово "Гра", що зображають гравців, які грають у м'яч, групу, яка вийшла на прогулянку і т. д. (рис. 3.8, див. додаток 4).

. Метафоричні зображення (М) - це позначення заданого слова або словосполучення через метафору, "іносказання", художній образ, наприклад, на слово "Любов" малюють дві свічки, що горять, на слово "Дружба" - які суперечать руки, що символізують про подвійність дружби і т. д. (рис. 3.9, див. додаток 5).

Робота із зображеннями у піктограмах здійснювалась по етапах.:

. Етап диференціації малюнків. Ми уважно переглянули всі малюнки і біля кожного малюнка ставили букву, відповідну початковій букві назви виду зображення (А, 3, К, С, М). У випадку ускладнень співвіднесення малюнків до того чи іншого виду, що часто буває при визначенні метафоричного зображення, ставлись дві букви, наприклад, МК, що метафора виконана на основі конкретного зображення, МС - метафора на основі сюжетного зображення.

Для більш точної диференціації малюнків за видами зображень необхідний певний досвід, тому ми тренувалися і переглядали піктограми кілька разів. Підрахували скільки всього виконано зображень, а потім кількість зображень за видами (табл. 5).

Інтерпретація здійснювалась за переважанням видів зображень.

а) Якщо домінували такі види зображень, як "абстрактні" і "знаково-символічні", то дитина відносилась до "розумового типу", причому до такого, який організовує свій розумовий процес у напрямку узагальнення. Ці діти, які можуть критично ставитися до тих чи інших ситуацій, формувати про них певні судження, робити відповідні висновки.

б) Якщо домінували "конкретні" зображення, то це найчастіше відноситься до людини цілеспрямованої, орієнтованої на конкретну діяльність, чіткий кінцевий результат.

в) При домінуванні "сюжетних" і "метафоричних" зображень можна говорити про наявність художніх здібностей. По витонченості і лаконічності малюнків можна судити про художню обдарованість дитини, її фантазію та уяву.

г) При відсутності яскраво вираженого переважання тих чи інших видів зображень можна говорити про те, що у дитини "змішаний" психологічний тип, для якого характерні різноманітні прояви в поведінці і діяльності.

Методика "Дослідження переважного типу запам'ятовування"

Методика спрямована на дослідження переважаючого обсягу пам'яті при різних типах пред'явлення словесного матеріалу.

Для проведення методики нами застосовувалися: чотири набори слів, що виражають конкретні поняття, один з наборів виконаний на окремих картках, чотири невеликих листи паперу для запису й ручка, секундомір.

Переважний тип пам'яті встановлювався методом по-різному пред'явлених слів. Дослідження складалося із чотирьох етапів. На першому етапі слова для запам'ятовування пред'являлися на слух. На другому - візуально, причому кожне слово повинне було чітко записане на окремій картці. На третьому етапі використовувалась моторно-слухова форма пред'явлення й у четвертому - комбінована, котра сполучає в собі слухове, зорове й моторне сприйняття матеріалу.

Щоб не було перевантаження при визначенні пам'яті, для кожного етапу досить підготувати ряд з 10 слів.

Етап №1. Чітко з інтервалом 3 секунди читали досліджуваному слова для запам'ятовування.

Слова для запам'ятовування на першому етапі: машина, яблуко, олівець, весна, лампа, ліс, дощ, квітка, каструля, горобець.

Етап №2. Другий етап проводили після 5-хвилинної перерви після закінчення першого.

На цей раз послідовно пред'являли випробуваним слова, написані на окремих картках. Експозиція кожного слова відповідала тривалості читання слова першого етапу, інтервал між словами той же, тобто 3 секунди.

Слова для запам'ятовування на другому етапі: літак, груша, ручка, зима, свіча, поле, горіх, сковорода, качка, блискавка.

Етап №3. Третій етап, аналогічно другому, проводився після 5-хвилинної перерви.

Досліджуваним пропонувалося слухати слова й прописувати їх ручкою в повітрі, щоб забезпечити моторну форму сприйняття матеріалу. Інтервал між словами, які читалися, 3 секунди, а швидкість читання та ж, що й у першому досвіді.

Слова для запам'ятовування на третьому етапі: пароплав, слива, лінійка, літо, ліхтар, ріка, грім, ягода, тарілка, гусак.

Етап №4. Через 10 хвилин після третього етапу проводився четвертий. Темп читання слів і паузи між словами залишалися тими ж, що й у попередніх вправах. Щоб забезпечити комбінований тип сприйняття матеріалу, досліджуваним не тільки читали слова, але й пропонували слідом за читанням записувати їх на окремому аркуші, а після запису останнього десятого слова лист перевертали і по сигналу "Пишіть!" на звороті треба написати ті слова, які він запам'ятав.

Слова для запам'ятовування на четвертому етапі: поїзд, вишня, зошит, осінь, люстра, галявина, гроза, гриб, чашка, курка.

Показником обсягу пам'яті в є кількість правильно згаданих слів. Отримані дані заносились в таблицю.

Методика для виявлення об’єму пам’яті [35]

Ця методика спрямована на визначення об’єму пам’яті у дитини.

Досліджуваним послідовно пропонували спочатку три цифри і просили їх відновити, потім пропонували чотири цифри і просили їх відновити, потім пропонували п’ять цифр і т. д. Кількість цифр, які піддослідний міг відновити після одноразового повторення і була показником його об’єму короткочасної пам’яті. пам'ять емоційний забування школяр

Ряд запропонованих цифр:

Об’єм пам’яті обчислювали за формулою:

Кількість вірно відновлених цифр*100%

Кількість запропонованих цифр

Середній об'єм пам'яті диференціюється наступним чином:

відмінний результат - 85-100 % відтворених цифр;

гарний результат - 70-85 % відтворених цифр;

задовільний результат 50-70 % відтворених цифр;

поганий результат <50 % відтворених цифр.

Наступним кроком нашого дослідження була обробка та інтерпретація отриманих даних.

.2 Аналіз результатів дослідження особливостей пам’яті молодших школярів

Інтерпретуючи результати дослідження серед молодших школярів слід наголосити, що учні в основному використовували конкретні та абстрактні види зображення малюнків. В таблиці 2.1. представлені отримані результати за методикою " Піктограма".

Таблиця 2.1 Кількість молодших школярів з різними типами мислення за методикою "Піктограма"

Виходячи з даних таблиці 2.1 ми встановили, що більшість досліджуваних молодших школярів мають конкретне мислення - 46, 6% осіб. Для цих учнів характерна цілеспрямованість, орієнтованість на конкретну діяльність, чіткий кінцевий результат.

Також помітна частка досліджуваних має схильність до абстрактного типу мислення - 33,4 % (див. табл 2.1). Оскільки в них домінували абстрактні види зображень, таких дітей ми віднесли до "розумового типу", причому до такого, який організовує свій розумовий процес у напрямку узагальнення. Ці діти вже здатні достатньо критично ставитися до тих чи інших ситуацій, формувати про них певні судження, робити відповідні висновки.

Звертає також на себе увагу те, що серед досліджуваних дітей було лише 20% осіб, у яких переважали сюжетні зображення. У цих дітей є схильність до художніх здібностей, а іноді, навіть, художня обдарованість, добре розвинена фантазія та уява.

Для більшої наочності ми представили результати у вигляді діаграми (див. рис. 2.1).

Рис. 2.1. Тип мислення у молодших школярів за методикою "Піктограма".

Наступна методика "Дослідження переважного типу запам'ятовування молодших школярів". Аналіз даних емпіричного дослідження за вказаною методикою дозволив встановити переважаючі типи запам'ятовування у досліджуваних молодших школярів (табл.2.2).

Таблиця 2.2 Кількість молодших школярів з різними типами запам'ятовування

Аналізуючи данні, представлені в таблиці 2.2, можна дійти висновку, що у більшості молодших школярів (у 43 % осіб) учнів класу переважає зоровий тип запам’ятовування інформації. Це обумовлено тим, що для дітей молодшого шкільного віку легше запам’ятовувати і відтворювати те, що вона може бачити. Гарною зоровою пам’яттю, як правило, володіють учні з ейдетичним сприйняттям, здатні протягом досить тривалого часу "бачити" картину у своїй уяві після того, як вона перестала впливати на органи чуття. У зв’язку із цим даний вид пам’яті припускає розвинену в молодших школярів здатність до уяви.

В той же час, майже третина молодших школярів - 30% осіб мала комбінований тип пам’яті. Дещо менше школярів було зі слуховим типом - 20%, що обумовлено тим, що в молодшому шкільному віці цей тип сприймання інформації ще тільки розвивається.

Найменша кількість молодших школярів (всього 7% осіб) мала переважання моторно-слухового типу запам’ятовування інформації (див.рис.2.2).

Рисунок 2.2. Переважаючий тип запам’ятовування у молодших школярів

За результатами методики для виявлення об’єму пам’яті встановлено, що більшість молодших школярів, а саме 63 %, мають достатньо великий обсяг короткочасної памяті (85-100 % відтворених цифр), 23 % учнів класу - достатній (70-85 %), 14 % - середній. Жоден учень класу не має початкового рівня об’єму пам’яті (див. рис. 2.3).

Рисунок 2.3. Кількість молодших школярів з різним обсягом пам’яті

Отже, у більшості молодших школярів до 9-10 років обсяг короткочасної пам’яті є достатньо великим, і лише у невеликої частки учнів він знаходиться на середньому рівні. Саме ці молодші школярі потребують цілеспрямованої роботи по розвитку вказаної характеристики пам’яті.

Висновки до розділу 2

В ході написання другого розділу нами були визначені основні методичні засади для проведення емпіричного дослідження, спрямованого на встановлення особливостей пам’яті молодших школярів.

Виходячи з мети і завдань дослідження, в роботі був використаний ряд методик, спрямованих на визначення переважаючого типу запам’ятовування, обсягу короткочасної пам’яті, типу мислення молодших школярів.

Було встановлено, що пам’ять у дітей в молодшому шкільному віці має зорово-уявний характер: діти краще запам’ятовують зовнішні особливості предметів, що вивчаються, ніж їх логічну смислову сутність. Дітям цього віку ще складно зв’язувати в своїй пам’яті окремі частини явища, що вивчається з складністю уявляють собі спільну структуру явища, його цілісність і взаємозв’язок частин. Запам’ятовування, взагалі має механічний характер, заснований на силі враження або на багаторазовому повторенні акта сприйняття.

Встановлено, що більшість молодших школярів мають конкретне мислення, для них характерна цілеспрямованість, орієнтованість на конкретну діяльність, чіткий кінцевий результат. Але помітна частка досліджуваних мала схильність до абстрактного типу мислення, ці діти відносяться до "розумового типу", причому до такого, який організовує свій розумовий процес у напрямку узагальнення. Ці діти вже здатні критично ставитися до тих чи інших ситуацій, формувати про них певні судження, робити відповідні висновки. Звертає також на себе увагу те, що серед досліджуваних було небагато школярів з сюжетним типом мислення, тобто з наявністю художніх здібностей, достатньої фантазії та уяви.

Близько половини молодших школярів мали переважання зорового типу запам’ятовування інформації, що обумовлено схильністю дітей молодшого шкільного віку до більш легкого запам’ятовування і відтворення наочного, образного матеріалу. Також близько третини молодших школярів мали переважання комбінованого типу запам’ятовування інформації. Менше було школярів зі слуховим типом запам’ятовування, що обумовлено тим, що в молодшому шкільному віці цей тип сприймання інформації ще тільки розвивається.

Встановлено, що у більшості молодших школярів до 9-10 років обсяг короткочасної пам’яті є достатньо великим, і лише у невеликої частки учнів він знаходиться на середньому рівні. Саме ці молодші школярі потребують цілеспрямованої роботи по розвитку вказаної характеристики пам’яті.

Висновки

Проведене теоретичне та емпіричне дослідження особливостей пам’яті молодших школярів.

1.  На основі теоретичного аналізу літературних джерел:

- З’ясовано, що пам’ять - це психічний процес відображення, що полягає в запам’ятовуванні й збереженні інформації з подальшим відтворенням минулого досвіду. З’ясовано, що оскільки пам’ять бере участь в усіх сферах життєдіяльності людини, то форми її прояву та її види надзвичайно різноманітні. Різні форми прояву мнемічної діяльності класифікують за характером активності (рухова, емоційна, образна, словесно-логічна), за характером цілей діяльності (мимовільна, довільна), за часом закріплення й збереження матеріалу (короткочасна та довготривала пам’ять). Основними процесами пам’яті є: запам'ятовування, збереження, відтворення і забування.

. На основі емпіричного дослідження:

Виявлено, що пам’ять у дітей в молодшому шкільному віці має зорово-уявний характер: діти краще запам’ятовують зовнішні особливості предметів, що вивчаються, ніж їх логічну смислову сутність. Дітям цього віку ще складно зв’язувати в своїй пам’яті окремі частини явища, що вивчається з складністю уявляють собі спільну структуру явища, його цілісність і взаємозв’язок частин. Так, у більшості молодших школярів встановлено переважання зорового типу запам’ятовування інформації, що обумовлено схильністю дітей цього віку до більш легкого запам’ятовування і відтворення наочного, образного матеріалу. Також близько третини молодших школярів мали переважання комбінованого типу запам’ятовування інформації. Менше було школярів зі слуховим типом запам’ятовування, що обумовлено тим, що в молодшому шкільному віці цей тип сприймання інформації ще тільки розвивається.

Встановлено, що більшість молодших школярів мають конкретне мислення, для них характерна цілеспрямованість, орієнтованість на конкретну діяльність, чіткий кінцевий результат. Але помітна частка досліджуваних мала схильність до абстрактного типу мислення, ці діти відносяться до "розумового типу", причому до такого, який організовує свій розумовий процес у напрямку узагальнення. Вони вже здатні критично ставитися до тих чи інших ситуацій, формувати про них певні судження, робити відповідні висновки.

Встановлено, що у більшості молодших школярів до 9-10 років обсяг короткочасної пам’яті є достатньо великим, і лише у невеликої частки учнів він знаходиться на середньому рівні. Саме ці молодші школярі потребують цілеспрямованої роботи по розвитку вказаної характеристики пам’яті.

Отже, можна зробити висновок, що ми досягли поставленої мети, а саме дослідили особливості пам’яті в молодшому шкільному віці і виконали завдання, які ставили на початку дослідження.

Ми вважаємо, що ця тема є актуальною і вона не повинна залишатись поза увагою, психологів, педагогів та науковців.

Список літератури

. Агафонов А. Подходы к изучению памяти: историко-психологический анализ // Журнал прикладної психології. - 2004. - № 6. - С. 26-79.

2. Аткинсон Р. Человеческая память и процесс обучения. - М: Прогресс, 1980. - 211 с.

. Барташников А. А. Связь оперативной памяти с некоторыми типологическими свойствами нервной системы // Новые исследования в психологии. - М., 1988. - № 1. - С. 8-13.

4. Бевз Г. П. і ін. Алгебра і початки аналізу. - К.: Радянська школа, 1987. - 480с.

. Бєлов В. М. Пам’ять: як її поліпшити //Обдарована дитина. - 1999. - № 1. - С. 37-39.

. Возрастные и индивидуальные различия памяти. Под ред. А. А. Смирнова. - М.: Просвещение, 1967. - 300 с.

7. Волков И. Память // Школьный психолог. - 2003. - № 4. - С. 4-5.

8. Вопросы психологии. Память / Под ред. А. А. Смирнова. - М.: Прогресс, 1958. - 214 с.

9. Голубева Э. А. Индивидуальные особенности памяти человека. - М.: "Педагогика", 1980. - 152 с.

. Горбачева Е. И. Избирательность памяти и предметная ориентация мышления // Вопросы психологии. - 2001. - № 5. - С. 35-49.

11. Дорошкевич М.П., Наликевич М.А. Основы валеологии и школьной гигиены. Минск: Высшая школа, 2003. - 236 с.

12. Заика Е. Память: ее развитие и совершенствование // Практична психологія та соціальна робота. - 2003. - № 8. - С. 39-45.

. Заика Е. Экспериментальная психология памяти: основные методики и результаты исследований // Практична психологія та соціальна робота. - 2002. - № 9-10. - С. 10-17.

. Зинц Р. Обучение и память: Монография / Под ред. Б. А. Бенедиктова. - Минск: Высшая школа, 1984. - 238 с.

15. Зинченко П. И. Непроизвольное запоминание. - М.: Прогресс, 1961. - 562с.

16. Зінченко Л. М. Психологічні особливості інтелектуально-мовленневого компоненту педагогічної діяльності. Автореферат. - К.: Наукова думка, 1994. - 24 с.

. Изюмова С. А. Психофизиологические изучения индивидуальных особенностей уровней памяти человека // Новые исследования в психологии. - М., 1986. - № 2. - С. 18-24.

. Казанковська Г. Б., Долинська О. П. Загальна, вікова і педагогічна психологія. - К.: Вища школа, 1990. - 142 с.

. Как развивать память / Матюгин И. Ю. и др. - Донецк: Сталкер, 1997. - 448 с.

20. Кисіль С. Пам’ять в структурі особистості // Педагогіка і психологія. - 2002. - № 1-2. - С. 20-25.

. Кузнецов М. А., Заика Е. В. Методика исследования объема и точности моторной кратковременной памяти // Вопросы психологии. - 1986. - № 4. - С. 158-160.

. Кулагина Н. В. Символическое сознание и память // Мир психологии. - 2001. - № 1. - С. 33-40.

23. Лезер Ф. Тренировка памяти. Пер. с нем. - М.: Мир, 1979. - 167 с.

24. Лозниця В. С. Пам’ять, теорії пам’яті, види та процеси пам’яті // Лозниця В. С. Психологія та педагогіка: Основні положення. - К.: Наукова думка, 1999. - С. 139-146.

25. Любимова В.В., Маринова К.В. Возрастная физиология. - М.: Владос, 2004. - 297 с.

26. Ляудис В. Я. Память в процессе развития. - М.: Прогресс, 1976. - 255 с.

27. Махлах Е. С., Рапопорт И. А. К вопросу об особенностях памяти и некоторых особенностях личности // Новые исследования в психологии. - М., 1980. - № 1. - С. 12-16.

28. Медведев С. Д. Об объеме кратковременной памяти // Психологический журнал. - 2000. - № 6. - С. 87-90.

29. Методика "Память на числа", "Оперативная память", "Слуховая память" // Психология для всех и каждого. - М., 2002. - С. 184-188.

30. Методика развития памяти // Неведомый мир. - М.,2005. - № 9. - С.45-49.

31. Методики изучения памяти. Психологические тесты. / Под ред. А. А. Карелина. - М., 2000. - С. 235-239.

32. Микадзе Ю. В. Нейропсихическая диагностика способности к обучению // Вестник МГУ сер. Психология. - 1996. - № 2. - С. 46-50.

. Основы общей психологии. - М.: Мир, 2002. - 720 с.

34. Особистість: проблеми та перспективи: зб. наук. пр. за матеріалами конференції "Соціально-психологічні аспекти формування особистості" - Кривий Ріг: КФ ЗНУ, 2009. - 296 с.

. Память // Психология: комплексный подход / Под ред. М. Айзенка. - М., 2002. - С. 167-204.

36. Память. Виды памяти. Законы памяти // Валеология. - Донецк, 1998. - С. 259-268.

37. Погорєлов О. В. Геометрія. Стереометрія: Підручник для 10-11 класі серед. шк. - 6-те вид. - К.: Освіта, 2001. - 128 с.

. Познавателтные психические процессы / Общ. ред. А. Г. Маклаков - М.: Прогресс, 2001. - 480 с.

Додаток 1

Методика "Піктограма"

Для проведення цієї методики використовувались наступні матеріали: чисті аркуші паперу, прості та кольорові олівці, секундомір.

Учням роздавались чисті аркуші паперу, олівці. Потім зачитувались слова та словосполучення, а діти в свою чергу повинні були намалювати відповідну картинку, по якій потім змогли б згадати це слово.

Рис. 3.5

Рис. 3.6

Рис.3.7

Рис. 3.8

Додаток 2

Методика "Дослідження переважного типу запам'ятовування"

Слова для запам'ятовування на першому етапі:

машина, яблуко, олівець, весна, лампа, ліс, дощ, квітка, каструля, горобець.

Слова для запам'ятовування на другому етапі:

літак, груша, ручка, зима, свіча, поле, горіх, сковорода, качка, блискавка.

Слова для запам'ятовування на третьому етапі: пароплав, слива, лінійка, літо, ліхтар, ріка, грім, ягода, тарілка, гусак.

Слова для запам'ятовування в четвертому досвіді: поїзд, вишня, зошит, осінь, люстра, галявина, гроза, гриб, чашка, курка.

Додаток 3

Методика спрямована на виявлення об’єму пам’яті

Ряд запропонованих цифр: