Методика навчання різним видам фізичних вправ

Методика навчання різним видам фізичних вправ

Методика навчання різним видам фізичних вправ

ВСТУП

Актуальність дослідження. В «Основних напрямках розвитку охорони здоров'я населення й перебудови загальноосвітньої школи в області фізичного виховання учнів» на період до 2000 року, підкреслене значення охорони здоров'я дітей і підлітків, як найважливішої умови оздоровлення всього населення.

Реалізація реформи загальноосвітньої школи в області фізичного виховання учнів, її характер і масштабність потребують значного часу. На найближчі роки першорядним стане вдосконалювання діючих форм шкільної фізкультури, підвищення їхньої ефективності, організаційного рівня й результативності всіх складових компонентів програми.

Навчання у фізичному вихованні визначається як організований процес передачі і засвоєння системи спеціальних знань і рухових дій, спрямованих на фізичне і психічне удосконалення людини. Його результатом є загальна фізкультурна освіта.

Набуття, уточнення і закріплення знань іде паралельно із засвоєнням техніки фізичних вправ та удосконаленням фізичних якостей. Це особливо стосується третьої і четвертої груп знань, які стають актуальними тільки за умови, коли учень робить спробу виконати фізичну вправу або здійснити певну рухову діяльність.

Вивчення фізичних вправ на уроках і в позаурочний час передбачає послідовне формування умінь та навичок виконувати окремі рухові дії. При цьому вчитель (та й учні) повинен завжди знати, що саме необхідно сформувати в кожному конкретному випадку і якщо таке формування не відбулося, процес навчання не можна вважати завершеним.

Формування рухових умінь і навичок має певні психологічні, функціональні і, як наслідок, дидактичні особливості. Відповідно до природних психофізіологічних процесів, які протікають в організмі, під впливом багаторазового повторення фізичних вправ, що вивчаються, будується педагогічний процес управління формуванням рухових умінь і навичок.

Досягнення поставленої мети і вирішення завдань обумовлюють методику навчання. У зв'язку з цим необхідно підкреслити виключне значення мовної діяльності, у процесі якої учні словесно відтворюють сприйнятий органами відчуттів рух або рухову дію. Іншими словами, перед початком практичного розучування вправи кожен учень повинен навчитись розповідати про дії та операції, які необхідно засвоїти, тому на першому етапі для успішного формування рухового уміння велике значення мають методи слова та демонстрації.

Суб'єкт - учні середнього шкільного віку.

Об'єкт - процес навчання учнів оволодіння технікою кидків у баскетболі.

Предмет - методика навчання учнів середнього шкільного віку кидку однією рукою від плеча.

Метою дослідження є дослідити застосування методики навчання кидку однією рукою від плеча і перевірити її ефективність на уроках фізичної культури.

Завдання дослідження:

.        Узагальнити особливості навчання різним видам фізичних вправ у фізичному вихованні.

2.      Розробити методику навчання учнів середнього шкільного віку кидку однією рукою від плеча

.        Оцінити ефективність запропонованої методики навчання учнів оволодіння технікою кидку м'яча у баскетболі.

Практична значимість: полягає у тому, що розроблена нами методика навчання учнів оволодіння технікою кидку м'яча у баскетболі може бути запропонована вчителями фізичної культури для більш якісної і корисної підготовки.

Теоретична значимість полягає у тому, що на основі аналізу літератури нами була розроблена методика навчання учнів середнього шкільного віку кидку однією рукою від плеча, яка може виявитися ефективною для застосування в школі.

РОЗДІЛ 1 ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ

фізичний виховання вправа методика

1.1    Особливості навчання у фізичному вихованні

При всій специфічності окремих розділів шкільної програми різних освітніх рівнів в основі абсолютної більшості занять з фізичної культури лежить вивчення фізичних вправ з метою збагачення рухового досвіду учнів, необхідного для успішної життєдіяльності.

Передумовою засвоєння кожної вправи є знання учня про вправу, його руховий досвід та фізична і психічна готовність до навчальної діяльності. На цій базі можна оволодівати технікою будь-яких рухових дій. При цьому, навчаючи учнів, вчитель постійно повинен пам'ятати, що кінцевою метою навчання є використання засвоєних фізичних вправ у повсякденному житті для безпосереднього використання в побуті і професійній діяльності та для самовдосконалення і використання набутого фізкультурно-спортивного досвіду в майбутньому при навчанні інших[10].

Лише такий підхід до розуміння суті навчання у фізичному вихованні може принести користь, а, отже, є цінним для кожної окремої особи і суспільства загалом. Спроба деяких вчителів ще й сьогодні надавати у своїй роботі перевагу знанням, фізичним якостям чи засвоєнню техніки фізичних вправ (чим би вони не обґрунтовувались) є не чим іншим, як спробою відділити частину від цілого і є, зрозуміло, приреченою. Названим складовим процесу засвоєння рухових дій на різних етапах навчання (залежно від їх завдання) може надаватись лише тимчасова перевага [16].

Отже, навчання у фізичному вихованні визначається як організований процес передачі і засвоєння системи спеціальних знань і рухових дій, спрямованих на фізичне і психічне удосконалення людини. Його результатом є загальна фізкультурна освіта.

У навчанні беруть участь два суб'єкти цього процесу: учень і вчитель. Перший прагне навчитись, другий - навчити. Успіху у навчанні досягають там, де дії учня керовані усвідомленою метою і спрямовані на засвоєння необхідних знань, умінь, навичок, форм поведінки та видів діяльності. Діяльність учителя полягає в організації процесу навчання, керуванні ним, що детально буде розглянуто пізніше.

Без розумного і цілеспрямованого керівництва вчителя й активної, свідомої участі учня позитивного результату у процесі навчання досягнути не можна.

Набуття, уточнення і закріплення знань іде паралельно із засвоєнням техніки фізичних вправ та удосконаленням фізичних якостей. Це особливо стосується третьої і четвертої груп знань, які стають актуальними тільки за умови, коли учень робить спробу виконати фізичну вправу або здійснити певну рухову діяльність.

Зміст теоретичних знань, їх обсяг у загальноосвітній школі лімітується навчальними програмами всіх рівнів.Знання сприяють якісному оволодінню руховими навичками, розвитку в дитини потреби у фізичному вдосконаленні, вихованню звички до самостійних занять фізичними вправами[24-25].

Ефективність методики формування знань буде вищою, якщо при цьому дотримуватись певних правил. Найважливішими серед них є:

• оволодіння руховою дією повинно починатися з формування знань про сутність рухового завдання і можливі шляхи його вирішення;

• обсяг і зміст знань повинен відповідати вікові учнів, їх попередній теоретичній підготовці та інтелектуальному розвитку;

• учні краще засвоюють теоретичний матеріал програми, якщо при цьому посилатись на знання з математики, фізики, біології тощо. Для цього вчителю фізичної культури необхідно підтримувати тісні контакти з педагогами, що викладають ці предмети, або, інакше кажучи, в повній мірі реалізовувати між предметні зв'язки;

• особливість засвоєння теоретичних відомостей у фізичному вихованні є те, що джерелом знань служить не тільки інформація вчителя та літературні джерела, але й сама рухова діяльність учнів. На основі м'язових відчуттів, аналізу результатів виконання фізичних вправ учень пізнає закономірності рухів, отримує практичні наслідки впливу певних фізичних вправ на розвиток якостей, удосконалення функцій різних систем організму, переконується у власних рухових можливостях і значимості занять особисто для себе;

• ефективність засвоєння теоретичного матеріалу залежить від адекватності вибраних форм і методів його викладання в кожному конкретному випадку;

• основним методом повідомлення знань є метод слова. Ефективними прийомами можна вважати розповідь, бесіду, опис, пояснення та їх поєднання з наочністю;

• важливе місце у методиці формування знань займає контроль їх засвоєння. З відомих способів контролю найбільш поширеними у процесі фізичного виховання можна вважати:

• усне опитування;

• опитування із застосуванням контрольних карток або їх застосування у поєднанні з усним опитуванням;

• письмові роботи;

• виконання практичних завдань, що вимагають теоретичних знань [9].

.2 Формування рухових вмінь та навичків

Вивчення фізичних вправ на уроках і в позаурочний час передбачає послідовне формування умінь та навичок виконувати окремі рухові дії. При цьому вчитель (та й учні) повинен завжди знати, що саме необхідно сформувати в кожному конкретному випадку і якщо таке формування не відбулося, процес навчання не можна вважати завершеним.

В теорії і методиці фізичного виховання розрізняють два рівні рухового уміння: 1) уміння виконувати окрему рухову дію (наприклад, подачу у волейболі, штрафний кидок у баскетболі чи гандболі тощо). В літературі його інколи називають умінням нижчого порядку; 2) уміння вищого порядку (наприклад, уміння грати у волейбол, боротись, фехтувати тощо) або, як його часто називають, уміння виконувати цілісну рухову діяльність. Уміння вищого порядку представляє собою комплекс рухових навичок, що взаємодіють у процесі вирішення учнями певних рухових завдань. До уміння вищого порядку відносяться й уміння здійснювати процес фізичного виховання з метою самовдосконалення[24].

Рухове уміння виконувати окрему рухову дію - це здатність учня виконувати вправу, концентруючи увагу на кожному русі, що входить до її складу. Формується уміння шляхом багаторазового повторення вправи у стандартних умовах, при активній участі всіх органів відчуття (зору, слуху тощо). Увага учня при цьому зосереджена на деталях, елементах рухової дії, на просторових, часових, просторово-часових, динамічних та ритмічних характеристиках рухів. Одночасно засвоїти ці характеристики неможливо. Вивчають їх послідовно шляхом усвідомленого багаторазового практичного вправляння. Багаторазове повторення вправи і її частин під безпосереднім контролем свідомості і при безперервному пошуку способів найефективнішого їх виконання поступово приводить до удосконалення і стабілізації рухових операцій, окремих елементів, з наступним їх поєднанням у рухову дію. На перших стопах навчання рухові дії виконуються уповільнено, з зупинками, зайвими рухами та помилками. Учні виконують вправу нестабільно. Такий рівень володіння вправою прийнято називати умінням[22].

Збільшення числа повторень і корекції помилок приводить до невимушеного, плавного, безпомилкового, стабільного й економного виконання вправи. Вправа поступово автоматизується. Іншими словами, відбувається плавна трансформація уміння в навичку.

В міру автоматизації рухової дії свідомість учня звільняється від безпосереднього "дріб'язкового" управління нею. Вправа виконується під контролем рухового аналізатора ("м'язового відчуття"). Всі інші аналізатори, які брали участь в управлінні і корекції рухів, переключаються на контроль зовнішніх умов та результатів рухової діяльності. Це дає можливість переключити мислення на вирішення інших завдань. Проте всі довільні автоматизовані рухові дії, сформовані на основі свідомості, в будь-який час можуть бути взяті під контроль. Таким чином, рухова навичка завжди чітко усвідомлюється і може бути відтворена в уяві, в мові, в образі та в практичному виконанні.

Вчителю важливо також знати, що рівень усвідомлення рухової дії, яка вивчається, у різних учнів неоднаковий, і це суттєво позначається на швидкості і якості засвоєння ними вправи та на їх здатності до творчого використання засвоєної вправи в життєдіяльності.

При оволодінні вправою на рівні навички свідомість учнів виконує пускову (початок руху), контролюючу (фіксація відхилень від правильного виконання вправи), корегуючу (заходи щодо виправлення помилок або виходу із скрутних ситуацій) та гальмівну (активне гальмування руху або перехід до іншої дії) функції.

На стадії формування навички поступово усуваються зайві рухи, удосконалюється міжм'язова координація, рухи стають точнішими у просторі, часі і за зусиллями. Всі рухи відтворюються невимушене, плавно, з високою точністю і стабільно [6].

З окремих навичок формується уміння виконувати цілісну рухову діяльність, або уміння вищого порядку.

Уміння вищого порядку в навичку не переходить, бо воно проявляється завжди в ситуативних умовах і залежить від дій партнерів, суперників, зовнішніх умов тощо. Для уміння вищого порядку характерні варіативність і творчість діяльності, стійкість до несприятливих внутрішніх та зовнішніх умов, виконання дій на тлі втоми, висока індивідуалізація діяльності, здатність перебудовуватись у ході діяльності.

Формування рухових умінь і навичок має певні психологічні, функціональні і, як наслідок, дидактичні особливості. Відповідно до природних психофізіологічних процесів, які протікають в організмі, під впливом багаторазового повторення фізичних вправ, що вивчаються, будується педагогічний процес управління формуванням рухових умінь і навичок.

.3 Структура процесу навчання рухових дій

Формування умінь виконувати фізичні вправи, їх трансформація в навички, об'єднання навичок в уміння вищого порядку - це тривалий, складний процес, успіх якого залежить від багатьох чинників. Першим серед них є правильне педагогічне керівництво цим процесом, яке полягає у його чіткому структуруванні. У спеціальній літературі можна знайти інформацію яка свідчить, що різні джерела трактують структуру по-різному. Найбільше розбіжностей стосується кількості її етапів та їх змісту. Таку розбіжність, як показує аналіз, можна пояснити особливостями мислення авторів, контингентом учнів, для яких вона розробляється та специфікою виду рухової діяльності.

У шкільному фізичному вихованні, структуру процесу навчання доцільно будувати у три етапи: розучування рухової дії, її засвоєння та закріплення[20,22,24-25].

.3.1 Етап розучування рухової дії

Мета першого етапу полягає у засвоєнні вправи в загальних рисах, в основному варіанті (формування уміння).Для досягнення цієї мети вчитель і учні повинні розв'язати такі завдання:

·        створити цілісне попереднє уявлення про вправу й осмислити її суть;

·        визначити руховий досвід учнів і при необхідності поповнити його;

·        домогтись виконання вправи загалом;

·        усунути зайві рухи, які грубо спотворюють техніку.

Досягнення поставленої мети і вирішення завдань обумовлюють методику навчання. У зв'язку з цим необхідно підкреслити виключне значення мовної діяльності, у процесі якої учні словесно відтворюють сприйнятий органами відчуттів рух або рухову дію. Іншими словами, перед початком практичного розучування вправи кожен учень повинен навчитись розповідати про дії та операції, які необхідно засвоїти, тому на першому етапі для успішного формування рухового уміння велике значення мають методи слова та демонстрації. Будь-яка рухова дія при засвоєнні включається в систему рухових умінь і навичок, накопичених на даний час учнем, що складають його руховий досвід. Цей досвід повинен враховуватись педагогом, оскільки він є основою формування нових умінь. При цьому в одних випадках попередній досвід сприяє засвоєнню нових фізичних вправ, а в інших - може ставати перешкодою на шляху до засвоєння вправ. Аналогічну картину можна спостерігати і при одночасному засвоєнні окремих вправ. Причиною переносу завжди є схожість вправ. При цьому було встановлено, що у випадках, коли вправи схожі лише зовнішніми формами (підйом однією і підйом зависом), то спостерігається негативний перенос (одна вправа заважає засвоєнню іншої). Якщо вправи схожі технічною основою (метання м'ячика і гранати; підйом однією і розгином) і вивчаються послідовно або одночасно, то спостерігається позитивний перенос. Отже, напрям переносу (позитивний, негативний) обумовлюється характером схожості [17].

При плануванні навчального процесу вчитель повинен прагнути забезпечувати позитивний перенос навичок і уникати негативного. Для цього слід послідовно чи одночасно вивчати вправи, що схожі між собою технічною основою, технічною основою і зовнішньою формою, або зовсім не схожі між собою, а також не вивчати ті вправи, які схожі зовнішньою формою, але несхожі технічною основою.

Враховуючи специфіку шкільного фізичного виховання, треба відзначити, що не всі вправи, передбачені навчальною програмою, можуть бути засвоєні, на рівні уміння вищого порядку і навіть на рівні навички, тому в кожному конкретному випадку потрібно визначити рівні, до яких прагнемо в процесі вивчення вправи. При цьому пам'ятаємо, що формування навичок вимагає великої кількості повторень і для різних учнів воно неоднакове.

Щоб засвоєна рухова дія була придатна для використання в життєдіяльності, її необхідно вдосконалювати в нестандартних, екстремальних умовах.

Розпочинаючи розучування вправи, дуже важливо, щоб учні усвідомили мету і завдання дій, прикладне і спортивне значення вправи, її місце в життєдіяльності та в спортивному удосконаленні (дивись "Принцип свідомості й активності"). Сильним мотивом активізації діяльності учнів є інформація про найвищі досягнення з даного виду діяльності (стрибки у висоту, довжину, біг тощо) та про навчальні нормативи і найвищі результати ровесників, учнів даної школи, найближчі завдання навчання. З метою формування уявлення про особливості виконання вправи після одержання учнями відповідних знань її демонструють.Після демонстрації вчитель пояснює техніку вправи, що вивчається. Після розповіді про вправу, її демонстрації та пояснення техніки учні приступають до практичного оволодіння руховою дією, освоюючи її загалом або по частинах[25]. Велике значення в навчанні має своєчасність інформації. На початковому етапі навчання великою є потреба в терміновій (негайній) інформації, яка поступає до учня в ході виконання вправи або відразу після її закінчення. Це викликано тим, що учні ще не здатні до самоконтролю через несформованість образів і еталонів.

Формуючи методику навчання, вчитель орієнтується на індивідуальні можливості учнів, їх здібності, тому для різних учнів прийоми навчальної діяльності можуть бути різні, різним буде і темп педагогічних кроків. Він залежить від кількості і складності помилок, які допускаються учнями при оволодінні руховою дією.

.3.2 Етап засвоєння рухової дії

·        поглибити розуміння учнями закономірностей виконання рухової дії;

·        уточнити техніку щодо індивідуальних можливостей учнів, посилити самоконтроль;

·        домогтись правильного виконання вправи;

·        створити передумови варіативного виконання вправи.

Реалізація мети і вирішення завдань повинно привести фактично до формування навички. Досягають цього шляхом серійного багаторазового повторення рухової дії, збільшення кількості занять (особливо самостійних). При цьому в її виконання вносять необхідні корективи, уточнюють техніку окремих рухів і вправи загалом та усувають помилки, але не доводять учнів до втоми. Уточнення починають в постійних умовах. Згодом умови виконання вправи змінюються, і в тренування включаються варіанти її техніки, починаючи з вихідних і кінцевих положень. Це особливо характерно для дій, які в майбутньому будуть застосовуватись в умовах, що безперервно змінюються (спортивні ігри, одноборства).

В міру відпрацювання техніки кількість автоматизованих рухів збільшується, що, зрештою, приводить до формування динамічного стереотипу і тонкого м'язового відчуття [11].

В основу методики другого етапу необхідно покласти метод цілісного розучування з "виділенням", на фоні цілісного виконання вправ, окремих рухів для їх удосконалення. Це, правда, не виключає в окремих випадках використання методу виконання частин вправи.

Прагнення одночасно внести у виконання вправи декілька уточнень або усунути декілька помилок бажаного успіху, як правило, не приносить. Робити це треба поступово, починаючи з суттєвих уточнень і грубих помилок.

Якщо при засвоєнні вправи все ж не вдалось уникнути помилок, а їх усунення при подальшому виконанні вправи є неможливим, то на певний час рухову дію усувають з програми занять, щоб "забути" її помилкове виконання. Водночас вивчають цю вправу в іншу сторону (іншою рукою, ногою).

На другому етапі методика збагачується змагальним методом, але предметом змагань є якісні показники виконання вправи та здатність учнів управляти часовими, просторовими і силовими параметрами рухової дії.

Продовжують використовувати прийоми ідеомоторного тренування та виконують окремі вправи (наприклад, ведення баскетбольного м'яча) без зорового контролю, концентруючи увагу на аналізі м'язового відчуття.

Важливо пам'ятати, що на тлі тенденції до покращення якості виконання вправи періодично спостерігається погіршення її виконання.

.3.3 Етап закріплення рухової дії

Мета третього етапу полягає в тому, щоб забезпечити практичне застосування набутої навички.Для досягнення мети учень і вчитель повинні вирішити такі завдання:

·        закріпити навичку і зробити її придатною для використання в життєдіяльності у поєднанні з іншими діями;

·        забезпечити варіативність застосування сформованої на попередньому етапі навички в різних умовах;

·        завершити індивідуалізацію виконання засвоєної вправи;

·        досягти повної відповідності техніки виконання вправи рівневі розвитку фізичних якостей учнів.

Особливістю етапу є те, що сформована рухова дія ще не стійка до несприятливих факторів зовнішнього і внутрішнього середовища (втоми, великих перерв у навчанні, різноманітних умов виконання) [6].

На цьому етапі концентрують увагу учнів на результативності діяльності, і на ЇЇ досягнення спрямована методика навчання і тренування.

Для закріплення навички, забезпечення варіативності її виконання використовують методи:

• стандартно-повторної (інтервальної) та повторно-варіативної вправи;

• змінюють зовнішні умови виконання,

• регулюють фізичний і психічний стан учнів;

• поєднують вивчену на другому етапі вправу з іншими (раніше засвоєними) діями;

• підвищують обсяг і інтенсивність виконуваної роботи.

Вирішенню завдань етапу служить також використання хвилеподібної та ступінчастої динаміки навантажень, жорстких інтервалів відпочинку при повторному виконанні вправ, ігрового і змагального методів.

Стабілізації виконання вправи сприяють умови тренування, за яких учні повинні долати можливий негативний перенос навички.

При плануванні занять передбачають виконання завдань за точно передбаченими параметрами дії (метання на задану віддаль, біг із заданою швидкістю); з акцентованою установкою на певних рухах (швидке відштовхування у стрибках); додаткові завдання в ході виконання уже добре засвоєної вправи.

Підвищенню рівня мобілізації індивідуальних функціональних можливостей в процесі виконання вправи та досягненню повної відповідності її техніки рівневі розвитку фізичних якостей учнів сприяють додаткові обтяження; виконання циклічних рухових дій за лідером, на тлі звукової і світлової сигналізації.

1.4   
Методи навчання фізичним вправам

Навчальну роботу з учнями щодо значення фізичних вправ для формування вмінь і навичок, виховання правильної постави, розвиток рухових якостей тощо ведуть передусім за допомогою словесних методів.

Під час навчання школярів фізичним вправам застосовують також наочні методи. Найдоступнішим серед наочних методів навчання є показ. На першому етапі він створює в учнів цілісне уявлення про вправу, загальне сприйняття її, а в подальшому - спрямовується на деталізацію особливостей виконання окремих частин[10].

Показ треба поєднувати їз словесними методами навчання, але він має передусім передувати поясненню.

Для навчання дітей загальнорозвивальним вправам учитель застосовує «дзеркальний» показ, тобто стоячи обличчям до учнів пропонує виконати рух ліворуч, а сам виконує праворуч. Наприклад, показує нахил уліво, а учні виконують у правий бік.

Для створення у школярів правильного уявлення про рухові дії застосовують наочні посібники: таблиці, малюнки, схеми, діафільми, кіноплівки, що розкривають основні вимоги щодо правильного виконання вправи.

Наочні посібники мають бути привабливими, цікавими та доступними для розуміння школярів, їх можна показувати на уроках або в позаурочний час (вивісити в коридорі біля спортивного залу)[22].

Значну роль під час навчання дітей фізичним вправам відіграють предметні орієнтири. Вони спрямовують, контролюють або обмежують рухи дітей. Загальновідомо, що діти залюбки виконують вправи, пов'язані з певними результатами: перестрибнути, доповзти, перекинути, влучити та ін. Наприклад, для метання м'яча під потрібним кутом натягують на певній висоті мотузок, який є орієнтиром правильного виконання вправи. Предметними орієнтирами можуть бути м'ячі, мотузки, лінії, прапорці, застосування яких робить урок цікавим, емоційним.

Практичне виконання фізичних вправ - це основний метод навчання. У практиці фізичного виховання школярів використовують такі методи і прийоми вправляння: цілісний метод розучування вправи, розучування вправи частинами, метод суворо регламентованої вправи, ігровий і змагальний методи.

За цілісним методом навчання фізичну вправу вивчають повністю. Це стосується вправ порівняно легких щодо координації рухових дій або таких, окремі фази яких не можна вичленити (стрибків, метань).

Метод розучування вправи частинами полягає у тому, що учнів навчають рухової дії по елементах. Ним користуються переважно під час вивчення складних рухових дій, таких як плавання, лижна підготовка, танці, комбінації акробатичних вправ. Для кращого й швидкого розучування складних рухових дій широко застосовують підготовчі вправи, простіші за структурою, але координаційне схожі з розучуваною вправою.

Проведення рухливої гри планується на весь урок або поєднується із заняттям основною гімнастикою, легкою атлетикою[24].

Висновки до розділу 1

Формування умінь виконувати фізичні вправи, їх трансформація в навички, об'єднання навичок в уміння вищого порядку - це тривалий, складний процес, успіх якого залежить від багатьох чинників. Першим серед них є правильне педагогічне керівництво цим процесом, яке полягає у його чіткому структуруванні.

У шкільному фізичному вихованні структуру процесу навчання доцільно будувати у три етапи: розучування рухової дії, її засвоєння та закріплення.

Практичне виконання фізичних вправ (вправляння) - це основний метод навчання. У практиці фізичного виховання школярів використовують такі методи і прийоми вправляння: цілісний метод розучування вправи, розучування вправи частинами, метод суворо регламентованої вправи, ігровий і змагальний методи.

За цілісним методом навчання фізичну вправу вивчають повністю. Метод розучування вправи частинами полягає у тому, що учнів навчають рухової дії по елементах.

РОЗДІЛ 2. МЕТОДИ ТА ОРГАНІЗАЦІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ

2.1 Методи дослідження

Для вирішення поставлених завдань використовувалися наступні методи дослідження:

1.      Аналіз науково-методичної літератури;

.        Відеозйомка з наступною комп'ютерною обробкою матеріалу

.        Педагогічні спостереження;

.        Тестування,

.        Методи математичної статистики з застосуванням комп'ютерної програми „Еxel”

.        Педагогічний експеримент.

.2 Організація дослідження

У нашому дослідженні брали участь дівчата і хлопчики середнього шкільного віку загальноосвітньої школи № 1 м. Запоріжжя в кількості 40 чоловік, по 20 чоловік у контрольній та експериментальній групі. Всі учні, за даними лікарського огляду, відносяться до основної медичної групи і приблизно однакового рівня фізичного розвитку та фізичної підготовленості. Дослідження проведені протягом вересня-листопада 2012 року.

Дослідження проводилося поетапно:

На першому етапі був проведений детальний аналіз сучасних літературних джерел, в яких розкриті питання щодо основних методів навчання різних видів вправ школярів різного віку на уроках фізичної культури; визначені мета, завдання, об’єкт, предмет і програма дослідження.

На другому етапі була впроваджена у навчальний процес школярів методика навчання кидку однією рукою від плеча на уроках з фізичної культури з метою оцінки її ефективністі

На третьому етапі була здійснена математична обробка даних, отриманих у результаті проведеного експерименту, обґрунтована ефективність запропонованої нами методики.

РОЗДІЛ 3. РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕННЯ ТА ЇХ ОБГОВОРЕННЯ

фізичний виховання вправа методика

У контрольній групі навчання проводилося за загальноприйнятою методикою навчання (розповіді, показу, навчання). Увага вчителя зосереджена головним чином на проходженні матеріалу.

В експериментальній групі проводилася наступна методика навчання.

. Пояснення техніки кидка і показ зроблених самостійно за допомогою відеозйомки і комп'ютерної обробки матеріалів наочних приладдя (Рис.3.1), а також - відеокасет із записом техніки виконання кидків баскетболістами-професіоналами (виробництво Каліфорнійського Університету). Перегляд відеокасети вироблявся 5 разів на місяць. Наочні приладдя (Рис.3.1) видавалися кожному учню для детального вивчення на необмежений термін. При підготовці наочного приладдя запрошувалися спортсмени вищих розрядів (не нижче першого), відбиралися найбільш вдалі матеріали.

. Вправа для активізації роботи ніг. У парах, без меча. В.П. - стійка нападаючого з виставленням вперед правої ноги. 1 - виконати напівприсідання, випрямитися піднятися на носки. Повторити 5-8 разів.

. Теж, з імітацією роботи рук. Повторити 5-8 разів.

. В.П.- рука пряма витягнута нагору - уперед (працює кидкова рука) з м'ячем, скотити м'яч назад. Повторити 5-8 разів.

. Те ж саме, виконати випуск м'яча з високою траєкторією, щоб він приземлився в ноги партнера. Вища крапка польоту м'яча повинна знаходитися між партнерами. Повторити 10-12 разів.

. Теж з кидком у кільце, друга рука за спиною. Відстань 1 м, із правої і лівої сторони кут 45^о.

Повторити по 10 разів з кожної сторони.

. У парах. Один кидає, а другий подає м'ячі. Кидки з відображення від щита. Виконати 2 рази по 16 кидків кожному.

. За умови 5 улучень дистанцію збільшити на 1 метр. Виконати по 10 кидків.

Дана методика була заснована на положеннях, які свідчать про те, що точність - комплексна якість, і для її розвитку потрібно комплексно впливати на всі функції організму [2], а саме - розвивати силу м’язів ніг, максимально актизувати свідомість учнів, розвивати кінестатичну чутливість, здатність до зосередження, тощо.

Після педагогічного експерименту, що тривав три місяці, для оцінки ефективності педагогічних впливів було проведено повторне обстеження.

У результаті педагогічного експерименту був виявлений вихідний рівень кількості влучень у школярів класів (табл. 3.1).

Рис. 3.1. Приклад наочного приладдя для детального вивчення техніки кидка однією рукою від плеча

Таблиця 3.1 Вихідний рівень показників результативності кидків

Як видно з таблиці 3.1, середня кількість улучень з десяти кидків в учнів контрольної й експериментальної групи статистично не відрізняються, в експериментальній групі середня кількість кидків із правої сторони склало 2,6 разів, а в контрольній 3 рази при індивідуальному розкиді показників в обох групах від 1 до 5 улученнь (t=2.4; р>0,05); з лівої сторони в експериментальній групі середня кількість улучень склала 2,7разів; у контрольній групі 2,8разів; при індивідуальному розкиді показників в обох групах від 0 до 5 улучень (t=0,3; р>0,05). Результати вихідного тестування показали, що показники не залежать від навченості і носять випадковий характер. По первісному тестуванню показники кидків однією рукою від плеча з правої і лівої сторони в контрольної групи небагато перевищували показники експериментальної групи.

За час експерименту в обох групах покращилися показники, що характеризують ефективність володіння кидком від плеча. Однак це поліпшення в різних групах учасників експерименту носило різний характер.

Через три місяці після вивчення кидка динаміка показників у контрольній групі змінилася (табл.3.2). У результаті навчання виявлений закономірний невеликий приріст показників як праворуч, так і ліворуч. Індивідуальний розкид при вихідному тестуванні в контрольній групі при кидку з правої сторони склав від 2 до 5 кидків, а через 5 місяців від 3 до 6 кидків.

Таблиця 3.2 Зміни показників кидка однією рукою у випробуваних контрольної групи за 3 місяці

Результати тестування, отримані при кидку з правої сторони, склали 5 улучень, результати статистично достовірні (t=7; р<0,001).

При повторному тестуванні в контрольній групі приріст показників відзначається з правої сторони. Імовірно, це зв'язано з тим, що на заняттях більше приділяли часу й уваги кидкам правою рукою. При виконанні кидків ліворуч, учні приділяли менше уваги техниці кидка. Крім того, вони прагнули виконати кидок швидко, а це призводило до порушення точності рухів і неузгодженості дій при роботі ніг і рук. Як видно з табл. 3.3, в експериментальній групі був виявлений великий приріст показників, як із правої, так і з лівої сторони. Учні займалися по запропонованій нами програмі, що вірогідно поліпшило показники.

Таблиця 3.3 Зміни показників кидка однією рукою у випробуваних експериментальної групи за три місяці

Аналізуючи отримані дані середні показники, склали з правої 6 улучень, з лівої сторони 5,7 улучень при індивідуальному розкиді результатів при вихідному від 1 до 5, і після запропонованої експериментальної методики з 5 до 8 кидків. При кидку з правої сторони (t=8,1; р<0,001), лівої сторони (t=6,3;р<0,001). При проведенні занять в експериментальній групі велася етапність ускладнення і рухового досвіду. Вчасно велася робота над помилками.

Як показав аналіз фактичних даних(табл.3.4), різні методики навчання зробили істотний вплив на показники точності кидка однією рукою від плеча, як з лівої сторони (t=6,8; р<0,001), так і з правої сторони (t=5,2; р<0,001).

Аналіз отриманих результатів в експериментальній групі і порівняння їх з даними, отриманими в контрольній групі при використанні загальноприйнятої методики навчання, дають підставу затверджувати, що запропонована нами методика підвищує ефективність навчання.

Таблиця 3.4 Результати кидків однією рукою від плеча наприкінці експерименту

Висновки до розділу 3

Розроблена методика є досить ефективною для навчання учнів середнього шкільного віку кидку однією рукою від плеча. Після проведеного експерименту результативність підвищилася в експериментальній групі до 6 улучень із правої сторони (t=6,8; р<0,001), з лівої сторони - до 5,7 (t=6,8; р<0,001) при достовірному зменшенні кількості помилок. Наприкінці експерименту якість володіння технікою кидка однією рукою від плеча з місця в експериментальній групі виявилося вище, ніж у контрольній групі. Випробувані експериментальної групи перевершили випробуваних контрольний групи за всіма показниками (при р<0,001).

ВИСНОВКИ

В теорії і методиці фізичного виховання розрізняють два рівні рухового уміння: 1) уміння виконувати окрему рухову дію (наприклад, подачу у волейболі, штрафний кидок у баскетболі чи гандболі тощо). В літературі його інколи називають умінням нижчого порядку; 2) уміння вищого порядку (наприклад, уміння грати у волейбол, боротись, фехтувати тощо) або, як його часто називають, уміння виконувати цілісну рухову діяльність. Уміння вищого порядку представляє собою комплекс рухових навичок, що взаємодіють у процесі вирішення учнями певних рухових завдань. До уміння вищого порядку відносяться й уміння здійснювати процес фізичного виховання з метою самовдосконалення.

Вчителю важливо також знати, що рівень усвідомлення рухової дії, яка вивчається, у різних учнів неоднаковий, і це суттєво позначається на швидкості і якості засвоєння ними вправи та на їх здатності до творчого використання засвоєної вправи в життєдіяльності.

Аналіз участі свідомості у формуванні і закріпленні рухової дії дозволяє виділити три фази усвідомлення цих дій:

) мала усвідомленість внаслідок "туманного" уявлення про вправу;

) відносно повна усвідомленість рухової дії та окремих рухів внаслідок формування цілісного уявлення про вправу і розвитку здатності диференціювати параметри руху;

) часткова усвідомленість як наслідок автоматизації рухової дії та переключення уваги на умови виконання.

Формування умінь виконувати фізичні вправи, їх трансформація в навички, об'єднання навичок в уміння вищого порядку - це тривалий, складний процес, успіх якого залежить від багатьох чинників. Першим серед них є правильне педагогічне керівництво цим процесом, яке полягає у його чіткому структуруванні.

У шкільному фізичному вихованні структуру процесу навчання доцільно будувати у три етапи: розучування рухової дії, її засвоєння та закріплення.

Розроблена методика є досить ефективною для навчання учнів середнього шкільного віку кидку однією рукою від плеча. Після проведеного експерименту результативність підвищилася в експериментальній групі до 6 улучень із правої сторони (t=6,8; р<0,001), з лівої сторони - до 5,7 (t=6,8; р<0,001) при достовірному зменшенні кількості помилок. Наприкінці експерименту якість володіння технікою кидка однією рукою від плеча з місця в експериментальній групі виявилося вище, ніж у контрольній групі. Випробувані експериментальної групи перевершили випробуваних контрольний групи за всіма показниками (при р<0,001).

Запропонована нами методика також може використовуватися на заняттях з баскетболу в групах начальної підготовки.

ПЕРЕЛІК ПОСИЛАНЬ:

1.      Андреев В.И. Факторы определяющие эффективность техники дистанционного броска в баскетболе Автореф.дис…..канд.пед.наук.-Омск,1988-21с.

2.      Анохин К.П. Очерки физиологии функциональных систем. - М.: Медицина, 1975. - 447 с.

4.      Баскетбол: Учебник для вузов физической культуры // Под.ред. Ю.М. Портнова. - М.: Физкультура и Спорт, 1997.-480с.

5.      Боген М.М. Обучение двигательным действиям. - М.: ФиС, 1995.

6.      Вайзер С.Р. Это помогает обучению // Физическая культура в школе, - 2001. - №7. - С. 27-28.

7.      Волков Л.В. Теория спортивного отбора: способности, одаренность, талант. - Киев: „Вежа». - 1997. -126 с.

.        Иванов Н.Д. Обучение метанию малого мяча в VI классе // Физическая культура в школе, 1975. - №7. - С. 20-23.

.        Коссов Б.Б., Озернюк А.Г. Произвольность движений у младших школьников: диагностика и способы формирования // Физическая культура в школе, - 1989. - № 7. - С. 60-64.

.        Круцевич Т.Ю.Теория и методика физического воспитания // Киев,2003.−С.165-173.

.        Литвинов Е.Н. Обучающая программа по технике попеременного двухшажного хода // Физическая культура в школе, 1982 - №1. - С. 27-29.

12.    Паукова М.В., Черемисин В.П. Учить оценивать свои движения // Физическая культура в школе, 1984. - № 12. - С. 26-29.

13.    Платонов В.Н. Подготовка квалифицированных спортсменов. - М.: Физкультура и спорт, 1986. - 288 с.

14.    Профессиональный спорт / Под ред. С.И. Гуськова, В.Н. Платонова. - К.: Олимпийская литература, 2000.

.        Семеринский В.Й. В универсальном секторе для прыжков // Физическая культура в школе, 1990. - № 4 - С. 27-29.

.        Сінчаєвський С.М. Фізичне виховання школярів (теоретична підготовка) // Фізичне виховання в школі, 2002. - №2. - с.25-28.

.        Слупский Л.Н. Волейбол. Активные методы обучения // Физическая культура в школе, 1987. - №11. - С. 23-25.

18.    Сухарев А. Г. Здоровье и физическое воспитание детей и подростков. - М.:Медицина. - 1991. - 270 с.

19.    Теория и методика физического воспитания: Учеб. для ин-тов физ. культ.: В 2т. / Под общ. ред. Л.П. Матвеева, А.Д. Новикова. - 2-е изд., испр. и доп. - М., 1976.

20.    Теория и методика физической культуры: Учебное пособие / Под ред. Ю.Ф. Курамшина, В.І. Попова. - Санкт-Петербург, 1999.

21.    Тихвинский С.Б., Бобко Я.Н. Определение, методы исследования и оценка физической работоспособности детей и подростков. В кн./ Детская спортивная медицина. - М: Медицина. 1991. - С. 259-273.

22.    Холодов Ж.К., Кузнецов В.С. Теория и методика физического воспитания и спорта. - М.: Academa, 2000.

23.    Циповяз А.Т., Севрюк М.П., Жданова М.А., Геращенко Б.І. Ефективність дозованих фізичних вправ. // Педагогіка, психологія та медико - біологічні проблеми фізичного виховання і спорту. Наукова монографія за ред. проф. С.С. Єрмакова - Харків, 2006.- №3 - С.109-111.

24.    Шамардіна Г.М. Основи теорії та методики фізичного виховання: Вибрані лекції. - Дніпропетровськ.: Пороги, 2003. - 445 с.

.        Шиян Б.М. Теорія і методика Фізичного виховання школярів // 2004.−С.249-261.