Політичний режим Росії 2012 р.
План
Вступ
І. Передумови формування сучасного політичного режиму Росії
ІІ. Політичний режим Росії 2012 р.
.1 Росія очима іноземців
.2 Президентство Володимира Путіна: режим «ручного управління» або «керованої демократії»
.3 Вибори Президента РФ 2012 р.
Висновки
Список використаних джерел та літератури
Вступ
Політологи визначають, що на рубежі 1990-х років у світі виросло число гібридних режимів, що отримали в літературі назви « імітаційна демократія», «авторитарна демократія», «електоральний авторитаризм» і мають ознаки як авторитаризму, так і демократії. В таких режимах проводяться періодичні вибори та існують елементи політичної конкуренції, так що опозиція здатна кидати виклик, послаблювати, а іноді навіть перемагати правлячі сили на виборах, у законодавчих органах та суді, підпорядковувати собі ЗМІ. Однак умови конкуренції для правлячих сил та опозиції носять нерівний характер через системні зловживання адміністративними ресурсами і порушень прав прихильників опозиції. Чи є Російська федерація однією з таких країн ? Якщо так, то що призвело до формування такого політичного режиму в країні.? Саме ці запитання складають основу мого дослідження.
На мою думку, дана тема є дуже актуальною і її дослідження відображає різні точки зору в самій федерації, її геополітичні та стратегічні погляди.
В подальшому дану тему можна розвивати, а на її основі в майбутньому провести повний аналіз розвитку та становлення державності у Росії, та впливу режиму який був у 2012 році на майбутнє.
І. Передумови формування сучасного політичного режиму Росії
Якщо говорити, про політичний режим сучасної Російської Федерації (станом на 2012 рік), мабуть варто спершу зазначити, наскільки це великий гравець у геополітичному просторі світу, що це один з головних постачальників палива та енергії в Європі, одна з найбільших по території країн світу, одна із тих хто має ядерну зброю, країна яка має федеративний устрій. Загалом про Росію можна багато, що говорити, але більшість мешканців світу знають Росію як серце комунізму, специфічну культуру і т.д. але з її нинішнім станом звісно повязують в основному її лідера - Володимира Путіна, дещо менше вже Дмитра Медвєдєв.
Російська федерація є однією з країн які знаходяться на шляху переходу від одного (тоталітарного) режиму до іншого (демократичного). Вона пішла шляхом швидкої політичної і економічної реалізації західної ліберальної моделі демократії, шляхом шокової терапії. Проте в Росії не було характерних для Заходу багатовікових традицій ринкової економіки, радянське суспільство відрізнялось від західних демократій майже тотальною мілітаризацією, суперцентралізацією та монополізацією економіки, її непристосованість до будь-якої конкуренції: переважання в суспільній свідомості колективістських цінностей, полі етнічний склад населення, відсутність масових демократичних рухів, здатних сформувати альтернативну номенклатурі політичну еліту. Як наслідок Росія переживає нелегкі часи : ліберальна модель демократизації призвела до політичної анархії, підриву мотивації виробничої діяльності, різкого росту цін та падіння рівня життя населення. Очевидно, що для Росії оптимальна модель політичного режиму та господарського реформування може бути віднайдена лише шляхом детального врахування власної специфіки та світового досвіду, проведення активної політики в цілях формування більш динамічного та гуманного суспільства.
Політичний режим, що склався в сучасній Росії навряд чи можна віднести до будь-якої моделі в чистому вигляді, певною мірою це явище зумовлене залишками попереднього політичного устрою.
Традиції тоталітаризму, що збереглися в сучасній Російській федерації мають свою специфіку. Принциповим являється той момент, що в Росії промислова революція була здійснена за рахунок перетворення усього населення в найманих робітників держави і тотальній економії на оплаті праці. Така економія (а точніше експлуатація) призвела до деградації робочої сили та розвитку її тіньового відтворення. В результаті кількість і якість праці перестали відповідати потребам індустріально-інформаційних технологій.
Складність реформування тоталітарної організації праці в Росії полягає в тому, що для його здійснення необхідно, окрім усього іншого, значне підвищення рівня оплати праці найманої робочої сили. Для цього необхідні великі капіталовкладення. В той же час реформування Росії здійснюється з ціллю підвищення ефективності економіки, яка й сама потребує значних додаткових інвестицій. Підняти рівень інвестування економіки для її модернізації і одночасно підвищити оплату праці усім найманим робітникам без величезних іноземних капіталовкладень неможливо. Для реформування Росії необхідна нова потужна система «мобілізації» найманого персоналу, котрий повинен працювати краще аніж за соціалізму, причому за значно меншу плату. Оскільки функцію мобілізації робочої сили здійснював саме тоталітаризм, стає очевидним наскільки важко вирішити проблему заміни тоталітарних механізмів примусу до ефективної але мало оплачуваної праці.
З формально-правової точки зору Росія, згідно Конституції, являє собою демократичну федеративну правову державу з республіканською формою правління. Права і свободи людини проголошуються найвищою цінністю, гарантувати які зобовязується держава. Єдиним джерелом влади проголошується народ, котрий на референдумах і виборах виявляє свою волю. За Конституцією Російська Федерація - соціальна держава, політика якої спрямована на надання умов які забезпечать достойне життя та права громадян. В державі охороняється праця і здоровя людей, встановлюється мінімальний розмір оплати праці, забезпечується державна підтримка сімї, материнства, батьківства і дитинства.
Авторитаризм закладено в традиціях російського суспільства. В сучасних умовах прагнення до «сильної руки» посилюється напрямком реформ, в результаті яких в країні утворився величезний розрив між багатими і бідними, що при відсутності стабілізуючого «середнього класу» веде до зростання авторитарних тенденцій.
Завдяки продуманій політиці приватизації значна частина державного майна опинилась в руках мало чисельних але могутніх фінансово-промислових груп, котрі окрім цього монополізували мас-медіа і розповсюдили свій вплив на політику виконавчої та законодавчої гілок влади. Ці «імперії» перетворюють існуючий режим в корпоративно-олігархічний.
Посилення авторитарних тенденцій в Росії частково обумовлено Конституцією, в якій розподіл повноважень явно зміщено в сторону виконавчої влади, і особливо президента. Реальних важелів впливу на його політику в інших гілок влади немає.
ІІ. Політичний режим Росії 2012 р.
2.1 Росія очима іноземців
Найкраща назва для політичного режиму в сучасній Росії - «політбюро», вважають деякі політологи країн Заходу [8]. Головною ціллю режиму, дійовими особами якого є обмежена кількість людей, є підтримка дійсного стану речей.
Російська влада не являє собою єдиної вертикальної структури котра управляється одноосібно, стверджують політологи. В країні склалась правляча еліта яка нараховує кілька десятків людей. В розвитку лобізму (лобізм (англ. <#"justify">ü«феодальний лобізм» (період 1990-х років). В цей період олігархи особисто знаходились в середовищі владних структур, відбувалось протистояння між владою та бізнесом, а також між федеральним центром та регіонами;
üв 2000-х роках його змінив «силовий лобізм», коли відбувся перерозподіл ресурсів на користь силовиків. Активним учасником політичних процесів стають державні корпорації, а центром прийняття рішень новий варіант політбюро;
ü«династичний» (2010-ті роки). Основними гравцями на політичній арені стали номенклатурні клани, а їх основні цілі - утвердження спадкової аристократії та легалізація капіталів на Заході.
2.2 Президентство Володимира Путіна: режим «ручного управління» або «керованої демократії»
Специфіка оновленого «політбюро» в тому, що воно ніколи не збирається на загальні збори але спільно з адміністративними кланами формує аналог ЦК КПРС. Верховним арбітром в цій системі виступає Володимир Путін. Існує кілька сфер котрими він управляє напряму: газова промисловість («Газпром») та система банків (Сбербанк <#"justify">Як прагматичний політик, В. Путін на початку перебування при владі демонстрував готовність до діалогу з представниками всіх політичних сил, зокрема й опозиційних, до того ж принцип рівновіддаленості використовувався як в економічній, так і в конфесійній та політичній площинах. Підтверджуючи прихильність до демократичних засад перетворень, глава держави демонстрував рішучість, нейтралізуючи вплив на владу олігархів. Зміцнивши виконавчу вертикаль управління, президент Путін підпорядкував собі законодавчу гілку влади. А, отримавши конституційну більшість у Державній думі, політична партія влади «Єдина Росія» заявила про цілковиту підтримку політики президента. Це дало главі держави необмежені можливості для здійснення політичних й економічних реформ, зміни політичної системи суспільства, що було продемонстровано наприкінці 2004 року шляхом ухвалення федерального закону, який скасував виборність глав виконавчої влади суб'єктів федерації.
Для подальшого зміцнення політичного режиму В. Путін реалізував стратегію адміністративного вибудовування російської умовно багатопартійної системи з монопольно правлячою «партією влади». Ця стратегія призвела до перетворення російських політичних партій з автономних структур громадянського суспільства на складовий елемент державного механізму і підконтрольний режиму інструмент політичного маніпулювання й протидії реальній опозиції.
Запроваджений президентом Путіним політичний режим дістав назву «керована демократія». Цей термін - непрямий індикатор відходу політичної системи Росії від базових принципів конкурентної політики, на що указують і такі ознаки:
різке зменшення політичного впливу регіональних еліт і великого бізнесу;
установлення прямого чи непрямого державного контролю над ЗМІ;
постійно розширювані масштаби використання «адміністративного ресурсу» на виборах регіонального й федерального рівнів;
фактична ліквідація системи поділу влади;
формування не публічного стилю політичної поведінки.
У межах дихотомії «демократія - авторитаризм» сучасна політична система Росії є авторитарною. Ключова якість демократії - можливість зміни керівництва держави без згоди на це діючої влади - в РФ не проявляється. Незважаючи на те, що в Росії послідовно при владі перебувало вже три президенти, кожен наступний із них змінювався за згодою або бажанням попереднього. Відтак Єльцин, Путін та Медведєв представляють одну політичну систему, а відмінності між ними відіграють другорядну роль.
2.3 Вибори Президента РФ 2012 р.
Чинна система виборів забезпечує правлячому режиму широкі можливості для маніпулювання народним волевиявленням шляхом використання всіх типів адміністративного ресурсу державної влади і місцевого самоврядування. Вона є причиною руйнування ключового для демократичної політичної системи механізму вільних і чесних виборів, реальної виборності й змінюваності на їхній основі посадових осіб держави й зберігає лише видимість виборної демократії.
Громадське невдоволення існуючим режимом, що посилюється, вилилося в масові маніфестації 10 і 24 грудня 2011 року. Причиною їх стало оприлюднення результатів парламентських виборів, що відбулися в країні 4 грудня того ж року. Рейтинг «Єдиної Росії» впав до 49,3% голосів порівняно із 64,3%, які партія влади мала на парламентських виборах 2007 року. Водночас виборчий процес викликав критику низки міжнародних і вітчизняних спостерігачів.
Іноземними спостерігачами та представниками ЗМІ зібрано доказову базу, яка засвідчує значні фальсифікації - підвезення виборців до дільниць, самочинне вкидання бюлетенів до урн, переписування протоколів. Приміром, за даними The Sunday Telegraph, тільки в Москві на користь «Єдиної Росії» було підроблено близько мільйона бюлетенів, без чого партія не змогла б вийти навіть на сьогоднішній результат.
Критично оцінили результати виборів і представники російських опозиційних партій та лідери громадських інституцій. Голова Комуністичної партії РФ Г.Зюганов заявив, що «вибори абсолютно нелегітимні ні з правової, ні з морально-етичної точок зору. «Єдина Росія» зазнала поразки, і 12-15% голосів вони собі просто приписали».
Свідченням демократичного попиту з боку суспільства є головна вимога - «За чесні вибори» (а не «Проти олігархів та злодіїв»). Тобто протестувальники вимагають політичної модернізації цивілізованим шляхом, через чесні вибори. Відтак результати виборів і протестні акції є попередженням для правлячого режиму «керованої демократії», який не може більше покладатися на свої основні методи діяльності. Мирний перебіг протестних акцій і відмова двох сторін конфлікту від силового методу його розв'язання свідчать про можливість досягнення компромісу між владою та інституціями громадянського суспільства. Від того, чи зуміє діюча влада оцінити серйозність ситуації і вибір народу, значною мірою залежить подальший розвиток Росії.
Слід зазначити, що причиною поширення протестних настроїв було дедалі більше розуміння суспільством відсутності альтернативи на наступних президентських виборах, що мали відбутися 4 березня 2012 року. Тодішній президент Д. Медведєв, як і прем'єр-міністр В. Путін, незмінно запевняли, що разом вирішуватимуть, хто піде на вибори. Ситуація прояснилася 25 вересня 2011 року на Всеросійському з'їзді політичної партії «Єдина Росія», коли партійного лідера В. Путіна офіційно було висунуто кандидатом у президенти. Взамін Д. Медведєв очолив передвиборний список «Єдиної Росії» на парламентських виборах 4 грудня 2011 року, а відтак - буде призначений на посаду прем'єр-міністра після президентських виборів. У своєму виступі В. Путін дав зрозуміти, що жодного розколу між ним і президентом немає: «Хочу прямо сказати, що домовленості про те, чим займатися в майбутньому, між нами досягнуто ще кілька років тому».
Перемогу на президентських виборах здобув одразу ж у першому турі Володимир Путін <#"justify">Висновки
Нинішні події наочно демонструють практику, що поєднує рис авторитаризму з елементами квазідемократії. Це іще раз засвідчили президентські вибори, що відбулись 4 березня 2012 року.
Вибори президента Росії 2012 року відбулися на тлі помітного пожвавлення громадсько-політичного життя країни. Грудневі вибори до Думи і повідомлення про масштабні порушення спричинили хвилю протестів.
Учасники цих акцій закликали чинного тоді прем'єра і кандидата в президенти Володимира Путіна відійти від керівництва державою. Масові маніфестації виявили значний рівень невдоволення станом речей в країні і спростували твердження про апатію російських виборців.
Разом з тим, опозиційні сили не спромоглися висунути єдиного кандидата на виборах президента. Суперниками Володимира Путіна були лідери трьох зареєстрованих партій та один незалежний кандидат. Аналітики були переконані, що за таких обставин Путін переможе на виборах, навіть якщо для цього знадобиться другий тур голосування (хоча як показала практика він і не знадобився).
Політичний режим Росії включає в себе елементи як демократії так і авторитаризму, проте його не можна віднести до будь якого з них у чистому вигляді. Політична влада Російської федерації позиціонує себе як демократичну але події які відбуваються в країні дозволяють сумніватися в цьому твердженні. На встановлення такого режиму найбільш значуще вплинули історичні передумови, а саме «спадщина» тоталітаризму (до влади в країні прийшли колишні партійці які разом з олігархічною верхівкою складають провладну еліту країни) та ментальність російського народу.
Список використаних джерел та літератури
1.Согрин В. В. Политическая история современной России. 1982-2001: от Горбачева до Путина. - М., 2001. - 284 с.
2.Протести в Росії 2011 року. - Режим доступу: #"justify">.Вибори до Державної Думи Росії 2011 року. - Режим доступу: #"justify">.Президентські вибори в Росії 2012 року. - Режим доступу: #"justify">.Ляхович В. Політичний режим «керованої демократії» в Росії: сучасні виклики трансформаціям // Журнал Верховної Ради України «Віче». - Режим доступу: #"justify">.Політичний режим Росії - Режим доступу: #"justify">.Росія і Путін очима іноземців. - Режим доступу: #"justify">8.Политологи назвали политический режим в России "Политбюро» - Режим доступу: http://www.dp.ru/a/2012/08/21/Politologi_nazvali_politi/ - Назва з екрану.