Недержавні форми пенсійного забезпечення в Україні

Недержавні форми пенсійного забезпечення в Україні

Реферат

Обсяг роботи 88 сторінок, 65 джерел, 0 таблиць.

СОЦІАЛЬНЕ СТРАХУВАННЯ, ПЕНСІЯ, НЕДЕРЖАВНЕ ПЕНСІЙНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ, АЛЬТЕРНАТИВНІ ФОРМИ ПЕНСІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

Мета дослідження. Мета магістерської роботи полягає у дослідженні недержавних форм пенсійного забезпечення на етапі трансформації Україні, їх можливе застосування.

Обєкт дослідження: процеси реформування пенсійного забезпечення в Україні.

Предмет дослідження: недержавні форми пенсійного забезпечення.

Методи дослідження: принцип історизму, принцип системності, метод абстрагування, аналіз, синтез.

Гіпотеза: удосконалення державного регулювання недержавного пенсійного забезпечення та зближення з існуючими системами пенсійного забезпечення країн з розвиненою ринковою економікою, створення довіри людей, і зокрема молоді, до нової системи, що здійснюється за таких умов: становлення добровільної системи недержавного пенсійного забезпечення, робота над створенням високого рівня довіри та обізнаності громадян про недержавні пенсійні фонди.

Висновки: в Україні запроваджено трирівневу пенсійну систему, перший рівень якої - солідарна частина, другий та третій - являють собою накопичувальну складову. Тобто, другий рівень передбачає обовязкові відрахування , а третій - добровільні до відповідних накопичувальних фондів. Мета запровадження накопичувальної пенсійної системи - підвищення розміру пенсій за рахунок доходу, отриманого від інвестування частини пенсійних внесків громадян. При цьому пенсійні кошти мають накопичуватись як шляхом обов'язкового пенсійного страхування, так і створенням додаткових (добровільних) пенсійних заощаджень.

Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретичні та методологічні аспекти дослідження альтернативних форм пенсійного забезпечення

.1 Історія дослідження проблеми недержавних форм пенсійного забезпечення

.2 Уточнення основних понять: «соціальне страхування», «пенсія», «недержавне пенсійне забезпечення», «альтернативні форми пенсійного забезпечення»

.3 Принципи та методи дослідження розвитку альтернативних форм пенсійного забезпечення

Розділ 2. Формування інституту альтернативних пенсій на сучасному етапі

.1 Західний досвід організації систем пенсійного забезпечення

.2 Накопичувальні пенсії та роль недержавних пенсійних фондів в Україні

Розділ 3. Проблеми та перспективи розвитку альтернативного пенсійного забезпечення в Україні

.1 Системні недоліки національного недержавного пенсійного забезпечення

.2 Програмні цілі та основні напрямки удосконалення державного регулювання альтернативних форм пенсійного забезпечення

Висновки

Список літератури

Вступ

Актуальність теми дослідження. Становлення в Україні економіки ринкового типу супроводжувалося негативним наслідками у соціальній сфері, що призвело до наростання кризових явищ у функціонуванні системи обов'язкового соціального страхування та соціального забезпечення, зокрема пенсійного забезпечення населення країни. Це зумовило необхідність пошуку нових підходів до створення концепції пенсійного забезпечення, яка відповідала б особливостям сучасного стану соціально-економічного розвитку України.

З переходом економіки України від командно-адміністративної системи до ринкових відносин, стара державна система пенсійного забезпечення перестала виконувати свою основну функцію - забезпечення гідного рівня життя непрацездатних громадян.

Безумовно, головною причиною вкрай незадовільного пенсійного забезпечення на сучасному етапі є економічна криза, але надзвичайно важливим є і суто демографічні фактори, які сьогодні є чи не найбільш серйозним бар'єром на шляху реформування системи пенсійного забезпечення в Україні. Цей процес призвів до поточної структури населення і є незворотнім, оскільки демографічні прогнози досить невтішні. Навіть у таких країнах Європи, як Швеція і Франція, де рівень народжуваності достатньо високий, щорічно кількість пенсіонерів та інвалідів зростає. Діюча законодавча база з урахуванням чинника природного зростання кількості непрацездатних громадян обумовлює значне навантаження на працююче населення. Сьогодні один працюючий фактично утримує одного непрацездатного, надалі ситуація буде погіршуватися з кожним роком.

Розглядаючи економічні причини спостерігаємо збільшення кількості пенсіонерів і зменшення тих, хто працює, а отже пенсійна система що створювалась як економна, стала обтяжливою для суспільства загалом. Збільшуються ставки страхових внесків, зростає навантаження на бізнес. Своєю чергою, збільшення пенсійного податку на зарплату стимулювало тіньові економіку та зайнятість, зростання безробіття. Таким чином, кількість працівників, які платили внески, зменшилася.

Виникла потреба в активному субсидіюванні пенсійної системи трансфертами з державного бюджету, що забирало кошти з інших галузей та гальмувало економічний розвиток країн. Ці витрати сьогодні неможливо профінансувати за рахунок підвищення ставки пенсійного збору, що сягнула свого максимуму, як і рівень підтримуючих трансфертів із боку державного бюджету. І в цьому глибинна суперечність «бісмаркської» солідарної традиційної пенсійної системи, фундаментальна проблема стійкості такого соціального інституту, як пенсійна система.

При реформуванні системи пенсійного забезпечення виникла потреба у формуванні багаторівневої пенсійної системи, яка складається з обов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення шляхом застосування накопичувальних механізмів та формування недержавних пенсійних фондів. Впровадження накопичувальних як обов'язкових, так і добровільних механізмів пенсійної системи є вагомим аспектом у процесі забезпечення стабільності доходів населення. Це обумовлює актуальність дослідження пенсійної реформи в Україні з точки зору інституційних трансформацій, які відбуваються в економіці і суспільстві та супроводжують процес реформування.

Питання соціальної політики та пенсійного забезпечення вивчалися багатьма вітчизняними та зарубіжними вченими. Теоретико-методологічні основи організації системи недержавного пенсійного страхування відображено у наукових працях таких відомих вітчизняних вчених, як А. Бахмач, І. Васькович, В. Геєць, В. Грушко, Т. Кір'ян, Е. Лібанова, І. Ломанов, В. Новіков , О. Палій, В. Понікаров, В. Яценко та інші.

У зв'язку з цим залишаються недостатньо досліджені питання, пов'язані з реформуванням нині діючого пенсійної системи та розвитку недержавного пенсійного забезпечення в Україні, яке до того ж є головним джерелом національних інвестицій.

Обєкт дослідження: процеси реформування пенсійного забезпечення в Україні.

Предмет дослідження: недержавні форми пенсійного забезпечення.

Мета дослідження: Мета магістерської роботи полягає у дослідженні недержавних форм пенсійного забезпечення на етапі трансформації Україні, їх можливе застосування.

Досягнення цієї мети передбачає розвязання таких завдань:

здійснити розвідку історії розвитку проблеми недержавних форм пенсійного забезпечення;

уточнити основні поняття: «соціальне страхування», «пенсія», «недержавне пенсійне забезпечення», «альтернативні форми пенсійного забезпечення»;

визначити принципи та методи дослідження недержавних форм пенсійного забезпечення;

проаналізувати західний досвід організації недержавних пенсійних систем;

визначити роль накопичувальних пенсій в Україні на шляху трансформації;

дослідити системні недоліки національного недержавного пенсійного забезпечення в Україні;

визначити програмі цілі та напрямки удосконалення державного регулювання альтернативних форм пенсійного забезпечення в Україні на шляху її трансформації.

Головна гіпотеза магістерського проекту - удосконалення державного регулювання недержавного пенсійного забезпечення та зближення з існуючими системами пенсійного забезпечення країн з розвиненою ринковою економікою, створення довіри людей, і зокрема молоді, до нової системи, що здійснюється за таких умов:

реформування солідарної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування;

становлення добровільної системи недержавного пенсійного забезпечення, робота над створенням високого рівня довіри та обізнаності громадян про недержавні пенсійні фонди;

вдосконалення правового аспекту регулювання та діяльності НПФ з боку держави.

Розділ 1. Теоретичні та методологічні аспекти дослідження альтернативних форм пенсійного забезпечення

1.1Історія дослідження проблеми недержавних форм пенсійного забезпечення

Проблема соціального захисту населення по різному розвязується в межах певної суспільно-економічної формації, конкретної країни. В умовах переходу країни до соціально орієнтованої ринкової економіки основний тягар лягає на державу, але водночас зростає роль ринкового механізму проведення такої політики. Відповідно до статті 25 Декларації прав людини сучасна правова держава повинна гарантувати право на такий рівень життя, який враховує забезпечення людей їжею, житлом, медичним обслуговуванням, необхідним для підтримання здоровя, власного добробуту й добробуту сімї та право на соціальне забезпечення в разі безробіття, хвороби, інвалідності, старості й інших випадків втрати засобів до існування за незалежних від людини обставин.

Одним із найважливіших елементів системи соціального захисту є пенсійне забезпечення осіб, які втратили працездатність з вікових причин, виникнення інвалідності чи ін., яке поширене в більшості країн світу. Таке забезпечення здійснюється шляхом призначення та виплати їм пенсій.

Історія пенсії йде корінням вглиб століть - ще у I столітті до н.е. Юлій Цезар ввів державне забезпечення військових після завершення служби. Із розвитком держав змінювалася й ідеологія пенсії: у минулому вона була символом привілеїв та обраності, тепер набула більш широкого соціального значення.

Першим же офіційно увів солідарну державну пенсію для всіх працюючих Отто фон Бісмарк, канцлер Німеччини - це сталося в 1889 році. 20 років потому естафету підхопили Великобританія та Австралія, а Сполучені Штати Америки прийшли до державної пенсійної системи в 30-ті роки ХХ століття. СРСР надав народу право на пенсію за віком в 1956 році.

У чому ж сенс солідарної системи пенсійного забезпечення?

Ця система спирається на принцип солідарності поколінь - коли працюючі оплачують пенсію сьогоднішнім пенсіонерам. Гроші рухаються від молодших до старших, тому ця пенсійна система і називається «солідарною».

Така система прекрасно справлялася зі своїми завданнями практично до кінця ХХ століття, коли історія пенсії не була відмічена кризою. Основною причиною кризи стало старіння населення: менше працюючих, більше пенсіонерів - на зарплату збільшилося навантаження, що призвело до спотворення пропорцій ринкової економіки. Доки кількість працюючих суттєво перевищувала кількість пенсіонерів, традиційна солідарна (бісмаркська модель) пенсійна система у більшості розвинених країн світу функціонувала нормально. Проблеми почалися тоді, коли кількість учасників пенсійної системи (тих, хто сплачує пенсійні збори) стала критично малою, а їхніх внесків забракло для здійснення поточних виплат пенсіонерам. У таких умовах солідарна система перестала забезпечувати достойний рівень пенсій, а така система виявилась обтяжливою для суспільства.

Криза розподільчих (солідарних) пенсійних систем у країнах Європи розпочалася ще в 1970-ті роки і стала очевидною на початку 1980-х. Зявилася необхідність у нових системах пенсійного забезпечення та реформуванні існуючої системи, появі недержавних пенсійних фондів.

Елементи індивідуального пенсійного страхування і приватних пенсійних фондів зафіксовані в літературних пам'ятках уже в період епохи Відродження в XV ст. в Італії, Нідерландах і Англії, наприклад, у формі купівлі ануїтету або приватного страхування життя. [20, 166]

На тернах як Росії, так і України в ХІХ ст. почало поширюватися добровільне страхування через емеритальні каси. В Україні перша така каса військово-сухопутного відомства зявилася в 1859 році. У наступному розпочала роботу емеритальна каса інженерів шляхів сполучення, і вже на початку 1917 року вона обєднувала всіх «шляховиків» і мала таку саму кількість користувачів, як нині Укрзалізниця. Потім були створені каси для вчителів, службовців Товариства пароплавства по Дніпру та його притоках й інші. Зокрема відомо, що наприкінці ХІХ ст. в Україні діяло більше 200 емеритальних, пенсійних та страхових кас. [46, 344-348]

Слід зазначити, що спочатку (у першій половині ХХ століття) недержавне пенсійне забезпечення розвивалося за рахунок найманих працівників і самозайнятого населення з високими рівнями заробітної плати і доходів, які не підлягали обов'язковому (за законом) пенсійному страхуванню і з тієї причини стали вдаватися до приватної форми страхування пенсій. Надалі цей процес втягнув у свою орбіту і працівників із середнім рівнем заробітків, які побачили в додаткових формах корпоративного і особистого страхування інтерес в гідній старості. Нові перспективи для НПЗ відкрилися після другої світової війни в результаті істотного підвищення якості життя населення в промислово розвинених країнах і спостерігалися високі темпи зростання заробітної плати, яким не відповідав зростання пенсій. Це було обумовлено наявністю в більшості національних пенсійних систем механізму обмеження верхньої межі заробітку, з якого стягувалися страхові в державні пенсійні системи і встановлювалися пенсії.

У кінцевому підсумку - зростання заробітної плати і неможливість при цьому заробити гідну пенсію за допомогою державної пенсійної системи і послужили спонукальним мотивом до динамічного розвитку НПЗ в промислово розвинених країнах у період 60-90-х років ХХ століття.

В Україні формування системи недержавного пенсійного забезпечення за допомогою утворення різного роду фондів почалося ще в 1992 р. У своїй більшості недержавні пенсійні фонди були фактично товариствами відкритого типу, заснованими фізичними або юридичними особами - приватними підприємствами або державними установами, а також у формі акціонерних товариств, де акціонерами могли бути як фізичні, так і юридичні особи, страхові компанії. Трасти і громадські організації так само створювали пенсійні програми [46, 350].

Поворотним пунктом в історії розвитку пенсійного забезпечення у світі став 1994 рік, коли Світовий банк опублікував свій знаменитий Звіт «Як уникнути кризи поважного віку: політика захисту людей поважного віку і сприяння економічному зростанню». Стало зрозуміло, що шляхом виходу із замкненого кола є запровадження накопичувальних пенсійних систем на базі індивідуальних пенсійних рахунків громадян, кардинальне зменшення, а то й ліквідація в пенсійному забезпеченні перерозподільних елементів. Саме цей шлях, який уже пройшли чи ще проходять країни світу, і є пенсійною реформою. Пенсійна реформа спрямована на радикальне посилення звязку між обсягом сплачених внесків до пенсійної системи і пенсійними правами людини. Вона обмежує роль державних солідарних, розподільчих систем і підвищує відповідальність самих працівників та роботодавців, заохочуючи приватні пенсійні заощадження. На зміну обтяжливим солідарним пенсійним системам приходили накопичувальні системи, що ставали до того ж головним джерелом національних інвестицій.

Як справжню альтернативу було запропоновано нову модель пенсійної системи, побудованої, як зазначено у звіті, на трьох стовпах:

Перший - державна обовязкова система соціальної безпеки громадян, що функціонує за рахунок загальнодержавних податків або зборів (забезпечує мінімальний рівень пенсії, персоніфікації пенсійних внесків немає). Власне, це реформований аналог солідарної системи.

Другий - система обовязкових індивідуальних, персоніфікованих пенсійних накопичень працівників. Пенсійні внески в обовязковому порядку сплачуються працівниками (роботодавцями на користь працівників), накопичуються на їхніх рахунках, інвестуються з метою збереження і примноження.

Третій - система добровільних приватних пенсійних накопичень. Пенсійні внески добровільно сплачуються працівниками (роботодавцями на користь працівників) до недержавних пенсійних фондів, накопичуються на їхніх рахунках, інвестуються (в акції, облігації, нерухомість, депозити тощо) з метою збереження і примноження. Саме її ми й збираємося дослідити.

Зараз для розвинених країн світу характерні саме трирівневі пенсійні системи, де пенсіонери отримують не одну, а щонайменше три пенсії. Кожна країна, зрештою, вибудовує власну модель. Більшість європейських держав знайшли розумний компроміс між солідарною та накопичувальною системами.

У багатьох країнах, де одночасно існують різні інститути добровільного пенсійного страхування, перевага надається, головним чином, недержавним пенсійним фондам (НПФ). При цьому НПФ як фінансові інститути застосовують найбільш широкий спектр схем додаткового пенсійного забезпечення: від найпростіших накопичувальних (за принципом банківського депозиту) і до змішаних схем внесення коштів у недержавний пенсійний фонд.

Тепер перейдемо безпосередньо до ситуації в нашій державі. До нині діючої пенсійної системи можна висунути лише два ключових взаємоповязаних зауваження. По-перше, вона не спроможна забезпечити гідний рівень життя пенсіонерів. По-друге, навіть з урахуванням нинішнього занизького рівня пенсій вона є непосильним тягарем для державного бюджету, за рахунок якого покривається дефіцит бюджету Пенсійного фонду. Іншими словами, на потреби пенсіонерів відволікаються кошти, що призначаються на інші суспільні потреби: освіту, науку, медицину, культуру, армію тощо [31, 32].

Демографічна ситуація вкрай важка і не має перспективи на її покращення. Тобто сьогодні принцип «солідарності поколінь» вже не діє в першу чергу через демографічну кризу. Один працюючий утримує одного пенсіонера, а за даними прогнозистів далі ця ситуація буде тільки ускладнюватися. Щорічно кількість пенсіонерів та інвалідів зростає. Таким чином діюча законодавча база з урахуванням чинника природного зростання кількості непрацездатних громадян обумовлює значне навантаження на працююче населення. Підвищення розміру пенсійних внесків також не є ефективною мірою.

Враховуючи досвід інших країн, для України досить складним інструментом вирішення проблеми пенсійного забезпечення є збільшення віку виходу на пенсію, хоча і воно потребує екстреного рішення через його поетапне впровадження. Зараз в нашій країні вік виходу громадян на пенсію є одним з найбільш низьких серед європейських країн. Проте, збільшення пенсійного віку з урахування середньої тривалості життя в Україні у жінок 68 років і у чоловіків 57 років, може навіть погрішити існуючу ситуацію: більшість чоловіків не доживе до пенсійного віку.

Таким чином, для нашої країни найбільш прийнятною формою вирішення проблем пенсійного забезпечення - це відкриття для громадян індивідуальних пенсійних програм в недержавних пенсійних фондах і компаніях по страхуванню життя.

Відкриття індивідуальних пенсійних програм вигідне і для громадянина, і для підприємства.

По-перше, це податкові пільги, передбачені законодавством як для юридичних, так і для фізичних осіб. Оскільки пенсійні договори відносяться до категорії «накопичувальних і довгострокових», підприємства можуть відносити платежі по такому страхуванню на валові витрати, мінімізуючи базу оподаткування. У свою чергу громадяни, що оплачують пенсійні поліси, мають право на податковий кредит. Це означає, що за підсумками року, заповнивши податкову декларацію, клієнт фонду зможе отримати назад з державного бюджету 15% сплачених засобів.

По-друге, на відміну від тих же банків, страховики забезпечують клієнтам не тільки накопичення засобів, але і захист від інфляції, шляхом індексації їхніх вкладів.

По-третє, забезпечують захист від ряду ризиків. Кожен пенсійний договір включає ризик смерті застрахованої особи з будь-якої причини. Це означає, що у разі смерті годувальника його сім'я отримає суттєву фінансову підтримку. За бажанням клієнт може поповнити перелік ризиків, включивши туди також ризик настання інвалідності від нещасного випадку або критичних захворювань [43, 11].

Крім того, додаткова пенсія дає громадянам упевненість в майбутньому, оскільки пенсіонер зможе отримувати достатню суму грошей, необхідну для нормального життя. Ще один чинник, особливо актуальний в пострадянській дійсності, - гарантія отримання накопичених грошей. Для цього служать страхові резерви і активи страхових компаній. Згідно із законом, вони не належать страховій компанії і не можуть використовуватися нею для погашення якихось інших зобов'язань, окрім тих, які прийняті по договорах страхування.

Одним із ключових параметрів в системі страхового накопичення є прибутковість. Страховик за рахунок внесків клієнтів формує резерви, які розміщує в найбільш надійні фінансові інструменти. Завдання зводиться не до заробляння грошей, а до збереження вже накопичених засобів для майбутніх виплат.

Починати накопичувальний період бажано якомога раніше. На Заході, де страхова культура в цілому вище і люди починають думати про пенсію змолоду, вони відкривають свої пенсійні рахунки не пізніше 25-30 років.

Загальна відповідальність держави за організацію, ефективне і надійне функціонування недержавного пенсійного забезпечення виникає з природи прав людини в галузі соціального забезпечення. Практичні способи впливу держави на інститути недержавного пенсійного забезпечення залежать від національних традицій, рівнів економічного, правового та соціального розвитку тієї чи іншої країни. При цьому за міжнародними нормами ця відповідальність виходить за рамки простого прийняття законодавчих актів. Держава покликана приймати на себе загальну відповідальність за безліч функцій з управління пенсійними системами, які шляхом правових заходів були визначені як обов'язкові або добровільні для працівників і роботодавців [20, 164 - 167].

Таким чином, можна зробити висновок, що історія розвитку недержавного пенсійного забезпечення має досить глибоке коріння. Але найефективніше недержавне пенсійне забезпечення почало розвиватися під час всесвітньої кризи солідарних систем. Для більшості країн воно являлося однією з основних ланок пенсійної системи.

В Україні на сьогодні ця сфера перебуває зараз на етапі становлення. Серед основних причин повільного розвитку недержавного пенсійного забезпечення слід відзначити низький рівень обізнаності громадян про НПФ й пенсійну систему в цілому, незацікавленість роботодавців фінансуванням добровільних пенсійних програм і обмежений рівень фінансових інструментів, придатних для інвестування в них пенсійних коштів.

1.2Уточнення основних понять: «соціальне страхування», «пенсія», «недержавне пенсійне забезпечення», «альтернативні форми пенсійного забезпечення»

Розкривши історизм розвитку проблематики пенсійного забезпечення вважаємо доречним перейти до розгляду основних визначень роботи.

Найважливішою ланкою системи пенсійного забезпечення є державне соціальне страхування. Поняття «соціальне страхування» означає, що цей вид соціального захисту має таку саму природу, що й страхування взагалі. Справді, слово «страхування» означає попередження можливої небезпеки, уникнення певного ризику. Кінцеве призначення страхування - захист людини від можливих випадків матеріальних втрат [6, 29].

Людство завжди прагнуло уникнути негараздів. Не маючи змоги запобігти їх виникненню, люди намагались обмежити згубний вплив небажаних подій. Вважається, що первинні форми страхування виникли ще в давнину. Зокрема, у Вавілонії передбачалося укладення угоди між учасниками торгового каравану про спільну відповідальність за збитки, яких зазнавав будь-хто з його членів через розбійний напад, пограбування тощо.

Специфічна форма страхування існувала в Україні між чумаками. Зміст її полягав у тому, щоб спільно відшкодовувати збитки потерпілому в дорозі. Створенню сучасних систем соціального захисту передували об'єднання трудящих на засадах взаємодопомоги. Профспілки організовували фонди допомоги безробітним, каси взаємодопомоги, медичні каси. У такий спосіб здійснювався захист безробітних, хворих, перестарілих, удів і сиріт. Слід розрізняти два види взаємодопомоги: без попереднього накопичення коштів і з попереднім їх накопиченням. Другий вид має більше спільного із сучасним страхуванням [40, 25].

Соціальне страхування на відміну від звичайного нерозривно пов'язане з трудовою діяльністю людини як члена суспільства і базується на понятті соціального ризику. Отже, соціальне страхування пов'язане лише із соціальними ризиками. Соціальним ризиком прийнято вважати ризик втрати заробітку в разі відсутності попиту на працю або в разі втрати здатності до праці. Отже, через систему соціального страхування суспільство захищає трудящих та їхні сім'ї від можливого зубожіння через неможливість отримання заробітку [39, 37].

Поява соціального страхування нерозривно пов'язана з утворенням робітничого класу - класу найманих працівників, єдиним джерело доходу яких є заробітна плата. Причинами втрати цього джерела доходу для працівника та його сім'ї може стати безробіття або непрацездатність через хворобу, нещасний випадок, каліцтво, старість або навіть смерть годувальника. Перелічені події є випадками (видами) соціального ризику. Ці види ризику масові, загальні, мають соціальний характер, оскільки визначаються переважно соціальними умовами й меншою мірою залежать від людини.

Соціальне страхування - це система правових, економічних і організаційних заходів, покликаних компенсувати окремі види соціальних ризиків.

У словнику страхових термінів поняття «соціальне страхування» визначене наступним чином - «це спосіб матеріального забезпечення громадян у разі безробіття, захворювання, нещасного випадку, а також у старості. Відповідно до цього запроваджуються такі самостійні види соціального страхування: страхування на випадок безробіття; медичне страхування, страхування від нещасного випадку на виробництві, пенсійне страхування. Джерелом коштів соціального страхування є відповідні фонди, створені розподілом і перерозподілом національного доходу.» Тобто, як бачимо, соціальне страхування це певний механізм захисту населення від соціальних ризиків [54, 5].

Соціальне страхування - наріжний камінь системи соціального захисту, його базовий інститут. Виплати по соціальному страхуванню, як правило, становлять найбільшу частку коштів соціального забезпечення. Основна мета соціального страхування - забезпечити достатній рівень компенсації доходу трудящих у разі втрати працездатності або роботи й реабілітаційних заходів. Соціальне страхування виходить за межі системи соціального забезпечення - воно розв'язує також завдання, пов'язані зі збереженням і відновленням здоров'я, профілактикою професійної захворюваності та виробничого травматизму, запобіганням безробіттю. Отже, соціальне страхування виконує як відновлювально-компенсаційну, так і охоронно-попереджувальну функцію.

Для реалізації Концепції соціального забезпечення населення України були розроблені Основи законодавства України про соціальне страхування, які прийняті у вигляді базового закону. Основи законодавства України про загальнообовязкове державне соціальне страхування відповідно до Конституції України визначають принципи та загальні правові, фінансові та організаційні засади загальнообовязкового державного соціального страхування громадян в Україні.

Питання розвитку соціального страхування зводиться до пошуку шляхів досягнення балансу між економічною і соціальною складовими розвитку суспільства, які дозволили б уникнути конфронтації між ними та попередити перетворення соціального захисту населення з механізму управління соціальними ризиками в «баласт», який є перепоною економічного зростання.

Соціальне страхування - це встановлена державою система права щодо надання соціальних послуг та матеріального забезпечення громадянам у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від громадянина причин, старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових коштів, що формуються шляхом сплати страхових внесків роботодавцями та найманими працівниками, а також бюджетних асигнувань у випадках, визначених законодавством [41, 12]. Соціальне страхування можна собі уявити як соціальну систему, що ставить за мету створення загальнонаціональної організації взаємодопомоги обовязкового характеру, яка зможе діяти досить ефективно лише в тому випадку, якщо вона буде всеосяжною як із погляду охоплення нею населення, так і з погляду покриття ризиків.

В своїй монографії Плиса В.Й розкриває поняття соціальне страхування як «найважливіший елемент державної соціальної політики у сфері управління ризиками відтворення населення і виконує функції соціального захисту, забезпечення фінансування соціальної допомоги, регулювання доходів та рівня життя різних груп населення, попередження та профілактики наслідків настання соціальних ризиків» [39, 25].

Матеріальною основою фінансових відносин є грошові кошти, які мають законодавче визначені джерела формування та напрями їх використання. Фонди грошових коштів можуть бути як державними, так і недержавними.

Управління коштами соціального страхування здійснюють фонди, створені за окремими видами страхування. Одними з таких фондів є недержавні пенсійні фонди, які здійснюють додаткове пенсійне страхування, мова про них піде нижче. Оперативне управління проводять правління та виконавчі дирекції фондів. Фінансовий контроль здійснюють Державна податкова служба, Контрольно-ревізійна служба, Державне казначейство, Наглядові ради тощо.

Отже, спробуємо зробити невеликий висновок - соціальне страхування - фундаментальна основа державної системи соціального захисту населення, що уможливлює матеріальне забезпечення і підтримку непрацездатних громадян за рахунок фондів, сформованих працездатними членами суспільства. Соціальне страхування створює умови для відтворення робочої сили та захисту громадян у разі настання певних страхових випадків: втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття, нещасного випадку на виробництві тощо.

Відповідно до Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, одним з видів соціальних послуг, що надаються нашою державою є пенсійне страхування.

За Законом України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування» пенсійне забезпечення - це діяльність держави, спрямована на запровадження фінансового забезпечення осіб непрацездатного віку. Відповідно до цього закону пенсійна система України складається з трьох рівнів: солідарна система загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, накопичувальна система загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та система недержавного пенсійного забезпечення. Перший та другий рівні системи пенсійного забезпечення в Україні становлять систему загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Другий та третій рівні системи пенсійного забезпечення в Україні становлять систему накопичувального пенсійного забезпечення [41, 12].

У рамках солідарної системи страхування спостерігається так звана «солідарність поколінь» - усі кошти, що перераховуються підприємствами та застрахованими особами до Пенсійного фонду України, одразу ж виплачуються нинішнім пенсіонерам.

Обовязкова накопичувальна система є принципово новим елементом системи загальнообовязкового державного пенсійного страхування не тільки для України, а й для багатьох країн світу, що протягом останніх 20 років реформували свої пенсійні системи.

Головною ознакою цієї системи є те, що в ній, на відміну від солідарної, не відбувається негайної виплати пенсійних коштів, які надійшли у вигляді страхових внесків. Такі кошти спрямовуються на формування реальних індивідуальних накопичень застрахованих осіб. З метою збереження цих заощаджень забезпечується їх інвестування в інструменти грошового, фондового ринків, обєкти нерухомості, банківські метали та інші активи, дозволені Законом України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування» [20, 166].

Добровільне додаткове пенсійне забезпечення передбачає третій рівень, тобто це система недержавного пенсійного страхування, яка є складовою частиною системи накопичувального пенсійного забезпечення, яка ґрунтується на засадах добровільної участі фізичних та юридичних осіб, крім випадків, передбачених законами, у формуванні пенсійних накопичень з метою отримання учасниками недержавного пенсійного забезпечення додаткових до загальнообовязкового державного пенсійного страхування пенсійних виплат.

Нинішня система в Україні передбачає різноманітні види державного пенсійного страхування за різними законами.

Законом України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування» передбачено призначення пенсій лише особам, які сплачували (та за яких сплачувалися) страхові внески на загальнообовязкове державне пенсійне страхування. Як бачимо, фінансування пенсійного страхування здійснюється за рахунок поточних надходжень страхових внесків. За цим же Законом страхові внески - це кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування. Тобто страхові внески є цільовим загальнообов'язковим платежем, який справляється на всій території України. Кошти Пенсійного фонду використовуються на: виплату пенсій; надання соціальних послуг; фінансування адміністративних витрат, повязаних з виконанням функцій, покладених на органи Пенсійного фонду; оплату послуг із виплати та доставки пенсій [41, 18].

Серед основних соціальних прав громадян велике значення має право на матеріальне забезпечення громадян в похилому віці. Дане право закріплене в Конституції України. Держава гарантує всім громадянам України при наступленні старості отримання різних видів пенсійного забезпечення, яке здійснюється за рахунок різних джерел фінансування. Проте, держава законодавчо закріплює не лише право на пенсійне забезпечення в разі наступлення конкретного віку. Громадяни також мають право на матеріальне забезпечення в разі наступлення таких умов, коли їх стан здоров'я, або вік не дозволяють їм забезпечити своє проживання. Це матеріальне забезпечення в зв'язку зі стійкою втратою працездатності, тобто отриманням інвалідності. Це матеріальне забезпечення осіб, які по своєму віку і фізичному станові самі не можуть себе забезпечити. Таке забезпечення вони отримували від близьких їм людей, які померли, тобто матеріальне забезпечення в разі втрати годувальника. І, врешті решт, держава гарантує забезпечення непрацездатних громадян [40, 36].

Розглянемо тепер що ж являє собою пенсія.

Термін «пенсія» походить від латинського pension - тобто «платіж». У юридичній літературі досить докладно розглянуто питання пенсійного забезпечення, а зокрема поняття «пенсія» та її суттєві ознаки. Отже пенсія це:

періодичні виплати, що проводяться за рахунок коштів соціального страхування з метою матеріального забезпечення робітника, службовця чи його сім'ї у зв'язку з завершенням повного великого циклу його трудової діяльності або у зв'язку з остаточним чи тривалим вибуттям його з числа повноцінних працівників ;

матеріальне забезпечення громадян у старості, по інвалідності та в разі втрати годувальника, а також за вислугу років у вигляді систематичних грошових виплат ;

регулярна (періодична) грошова виплата соціально-аліментарного призначення, що провадиться особам похилого віку, інвалідам та іншим категоріям громадян та їх сім'ям у випадках, передбачених законом із суспільних фондів споживання у зв'язку з їх (або особи, на утриманні якої вони знаходяться) минулою трудовою або іншою суспільно корисною діяльністю, яка припинена або замінена більш легкою діяльністю з передбаченої законом поважної причини; виплата, розмір котрої співвідноситься, як правило, з минулим заробітком. Ця виплата є для непрацюючих пенсіонерів основним джерелом засобів до існування ;

щомісячні грошові виплати громадянам за рахунок держави для їхнього матеріального забезпечення в старості, в разі інвалідності, втрати годувальника, а також за вислугу років ;

щомісячні виплати з фондів для непрацездатних, що призначаються в розмірах, співвіднесених з минулим заробітком, особам, які впродовж установленого строку займалися суспільно корисною діяльністю й досягли певного віку ;

виплата, що провадиться державою у зв'язку з настанням певної обставини у житті людини, - досягнення певного віку, інвалідності, смерті годувальника ;

державна виплата, яка провадиться з Пенсійного фонду з метою матеріального забезпечення непрацездатних громадян у зв'язку з їх минулою трудовою чи іншою суспільно корисною діяльністю у розмірах, як правило, співвіднесених з минулим заробітком пенсіонера ;

щомісячні грошові виплати, що надаються громадянам при досягненні певного віку, настанні інвалідності, в разі втрати годувальника, а також у зв'язку з тривалою професійною діяльністю .

В.А. Ачаркан визначає пенсію як «грошове забезпечення отримуване з суспільних фондів споживання громадянами за наявності в них постійної чи стійкої непрацездатності, або за віковою ознакою, у зв'язку з вислугою років, або встановлюване через медичне обстеження (для визначення інвалідності), пенсія призначається громадянам за їхню працю в минулому чи іншу суспільно корисну діяльність і покликана служити для них постійним і основним джерелом засобів до існування».

Думку В.А. Ачаркана про те, що пенсійне забезпечення основане на втраті громадянином працездатності, поділяє Я.М. Фогель, який стверджує, що загальною передумовою виникнення пенсійних правовідносин є постійна чи тривала непрацездатність, тобто певний побутовий стан організму людини.

Щодо такого розмаїття визначень вченими висловлені думки. Так, Р.Іванова вважає, що відмінності з окремих ознак пенсії мають суто термінологічний характер і тому на них зупинятися не слід. І. Сирота, навпаки, не даючи власного визначення, детально зупиняється на ознаках, які пропонувались до включення у дефініцію пенсії, його міркування щодо недоречності введення окремих з них до визначення поняття «пенсія» і необхідності уточнити інші заслуговують на увагу [52, 39].

Наведені вище поняття належали до трудових пенсій або до одного з її видів - пенсії за віком, тобто по старості. Спочатку той чи інший дослідник давав перелік характерних, на його думку, ознак і за допомогою їх модулював саме визначення. Такий підхід, на наш погляд, є вірним. І підбивши підсумок можна узагальнити, пенсія - це грошова виплата учасникові пенсійного страхування, за рахунок держави, яка починає виплачуватися за умови втрати цим громадянином працездатності (досягнення пенсійного віку, настанні інвалідності чи вислуги років, або ж за умови втрати годувальника).

Нині діє єдина державна система пенсійного забезпечення, що залишилася нам у спадщину від колишнього Союзу РСР. Вона сформована на принципах старої бюджетно-розпорядчої моделі соціальної політики і не орієнтована на труднощі перехідного періоду до ринкової економіки, складну демографічну ситуацію в Україні. Іншими словами, солідарна система державного пенсійного забезпечення, це та, в якій пенсійні виплати фінансуються шляхом солідарного перерозподілу доходів між різними поколіннями населення. Ця система передбачає фінансування поточних пенсійних виплат пенсіонерам за рахунок перерозподілу частини доходів нині зайнятого населення - обов'язкових відрахувань до пенсійної системи. У такій системі роботодавці й працівники відраховують обов'язкові страхові внески до державної пенсійної системи на виплату пенсій існуючим пенсіонерам, а не на створення окремого фонду, з якого б проводились пенсійні виплати відповідним працівникам після їх виходу на пенсію.

Але, як ми вже говорили раніше, солідарна система не спроможна забезпечити гідний рівень життя пенсіонерів і не виправдовує себе з економічної точки зору, тому Україна зараз знаходиться в пошуку альтернативних форм пенсійного забезпечення. Однією з них є недержавне пенсійне забезпечення.

З 2004 року вступив в дію Закон України «Про недержавне пенсійне забезпечення», згідно з яким визначено організаційно-правові та економічні засади діяльності з недержавного пенсійного забезпечення громадян [43, 11].

Система недержавного пенсійного забезпечення створена для формування додаткових пенсійних накопичень за рахунок добровільних внесків фізичних осіб і роботодавців. Недержавне пенсійне забезпечення у багатьох країнах світу є одним з основних інструментів для підвищення рівня пенсійного забезпечення населення. Відповідно до цього ж Закону система недержавного пенсійного забезпечення - це складова частина системи накопичувального пенсійного забезпечення, яка ґрунтується на засадах добровільної участі фізичних та юридичних осіб, крім випадків, передбачених законами, у формуванні пенсійних накопичень з метою отримання учасниками недержавного пенсійного забезпечення додаткових до загальнообов'язкового державного пенсійного страхування пенсійних виплат. Отже, як бачимо, додаткову недержавну пенсію можна одержувати поряд з державною. Розмір пенсійних виплат визначається, виходячи з суми накопичених коштів учасника, яка залежить від розміру пенсійних внесків, терміну їх накопичення та розподіленого інвестиційного доходу.

Відповідно до чинного законодавства недержавне пенсійне забезпечення здійснюється:

недержавними пенсійними фондами шляхом укладення пенсійних контрактів між адміністраторами пенсійних фондів та вкладниками таких фондів;

страховими організаціями шляхом укладення договорів страхування довічної пенсії, страхування ризику настання інвалідності або смерті учасника фонду;

банківськими установами шляхом укладення договорів про відкриття пенсійних депозитних рахунків для накопичення пенсійних заощаджень у межах суми, визначеної для відшкодування вкладів Фондом гарантування вкладів фізичних осіб.

Відповідно до чинного законодавства недержавний пенсійний фонд - це юридична особа, яка має статус неприбуткової організації (непідприємницького товариства), функціонує та провадить діяльність виключно з метою накопичення пенсійних внесків на користь учасників пенсійного фонду з подальшим управлінням пенсійними активами, а також здійснює пенсійні виплати учасникам зазначеного фонду у визначеному порядку [16, 10].

За словами Васьковича І.М. недержавні пенсійні фонди - це механізм, який дозволяє забезпечити працівників підприємства гідними пенсіями, враховуючи при цьому інтереси роботодавця [15, 191].

Отже можна зробити невеличкий висновок. Недержавний пенсійний фонд має статус неприбуткової установи, тобто не має на меті одержання прибутку для його подальшого розподілу між засновниками фонду. Весь отриманий фондом інвестиційний дохід розподіляється тільки між його учасниками.

Недержавні пенсійні фонди є новими інститутами в економіці України. У відповідності з нормами законодавства недержавні пенсійні фонди створюються у вигляді відкритих, корпоративних та професійних пенсійних фондів. Зазвичай у структурі недержавних пенсійних фондів переважають відкриті пенсійні фонди, що обумовлено більшою свободою діяльності (вкладником фонду може бути будь-яка фізична або юридична особа, розмір пенсійних внесків може встановлюватися індивідуально для кожного учасника). Така ситуація сприяє конкуренції на ринку послуг з недержавного пенсійного забезпечення, що дає можливість обирати пенсійний фонд з найбільш вигідними умовами [24, 164-167] .

Питання щодо участі в НПФ як для громадян, так і для роботодавців є справою добровільною. З часом, після прийняття відповідного закону, для роботодавців буде запроваджено обов'язкову сплату пенсійних внесків до НПФ на користь тих працівників, які працюють у шкідливих та важких умовах праці. Такі обов'язкові пенсійні відрахування сплачуватимуться до професійних та корпоративних фондів.

Передбачені податкові пільги для працівників і роботодавців при сплаті внесків на недержавне пенсійне забезпечення, а також при здійсненні пенсійних виплат.

Функції НПФ виконуються відповідно до договорів про обслуговування фонду такими ліцензованими юридичними особами:

адміністратор НПФ - укладає пенсійні контракти з вкладниками, веде облік пенсійних внесків та інвестиційного доходу на індивідуальних пенсійних рахунках учасників, оформляє пенсійні виплати;

компанії з управління активами (КУА) - забезпечують примноження пенсійних коштів шляхом їх інвестування в різні фінансові інструменти (акції, облігації, депозити та інші) відповідно до вимог законодавства; банк зберігач - контролює дотримання таких вимог, провадить операції з перерахування пенсійних коштів та забезпечує їх зберігання.

У НПФ будь-якого виду існують вкладники - фізичні або юридичні особи, які здійснюють перерахування пенсійних внесків на свою користь, на корить своїх близьких або своїх співробітників, та учасники - громадяни, на користь яких здійснюються внески. Пенсійні накопичування учасника НПФ формуються за рахунок пенсійних внесків, сплачених самим учасником, його роботодавцем або членами сім'ї, та інвестиційного доходу, отриманого в результаті інвестування коштів. Усі кошти, що обліковуються на індивідуальному пенсійному рахунку учасника фонду (пенсійні внески та інвестиційний дохід), є власністю учасника НПФ незалежно від того, хто платив внески - сам учасник, його роботодавець або родичі. Тому ніхто інший, крім учасника, не може розпоряджатися цими коштами. Пенсійні кошти учасника можуть успадковуватись його спадкоємцями [43, 10-12].

Держава здійснює постійний нагляд за діяльністю НПФ та субєктів системи: діяльність НПФ, адміністраторів та страхових організацій контролює Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України, діяльність КУА та зберігачів - Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку, діяльність зберігачів - Національний банк України.

Варто зауважити, що більшість країн світу надає питанню контролю та нагляду за діяльністю НПФ а також захисту інтересів та активів членів недержавних пенсійних фондів дуже важливе місце. Наприклад, у Великобританії вагому роль у системі нагляду за недержавними пенсійними фондами відіграють аудитори та актуарії, які при виявлені порушень у діяльності попечителів зобовязані повідомляти про це Регулюючий орган. Останній повинен миттєво на це зреагувати - перевірити факт порушення, а при його підтвердженні - звернутись до суду про обмеження функцій попечителів. Слідчі піднімають питання ефективності системи внутрішнього контролю, проводять подальші розслідування, а при необхідності можуть призначити незалежних попечителів. Перевірки на місцях слідчі Пенсійного Регулятора можуть здійснити і при відсутності скарг на дії попечителів. Пенсійний Регулятор контролює своєчасність перерахунку коштів від роботодавців до призначених попечителів. В разі невиконання зобовязань роботодавцем на протязі кількох місяців, регулюючий орган проводить розслідування з встановлення причин такого невиконання. Якщо це сталось через погане управління з боку роботодавця, - проводять розяснювальну освітню роботу та у подальшому здійснюють моніторинг своєчасності виплат внесків. При повторному порушенні такого роботодавця притягають до відповідальності відповідно до законодавства. У випадку умисного невиконання взятих зобовязань - Пенсійний Регулятор звертається до суду про стягнення заборгованості по внескам [45, 19].

Природно, питання фінансової стабільності недержавних пенсійних фондів ще залишаються актуальними, але разом з тим складна ситуація нинішнього пенсійного забезпечення все одно буде підштовхувати до пошуку можливих альтернативних шляхів.

Підбиваючи підсумки цієї частини роботи слід зауважити, що під альтернативними формами пенсійного забезпечення слід розуміти пошук нових варіантів пенсійного забезпечення та прагнення держави оптимізувати саму систему пенсійного забезпечення, зробити її менш обтяжливою для бюджету, суспільства та економіки в цілому на шляху її трансформаційних перетворень.

1.3Принципи та методи дослідження розвитку альтернативних форм пенсійного забезпечення

В даній частині роботи ми розкриємо набір «інструментів», які використовуємо для детального і найбільш точного описання обраної нами теми. Будемо використовувати певний набір наукових методів і принципів, які дають змогу більш детально розкрити проблему розвитку альтернативних форм пенсійного забезпечення.

В ході даного дослідження ми спираємося на наступні принципи: об'єктивності, розвитку й історизму, загального зв'язку й взаємодії, принцип системності.

Принцип обєктивності був розроблений ще Емілем Дюркгеймом, який писав, що «якою б гнучкою не була природа соціальних фактів, вона не може бути змінена штучно». Відповідно до даного положення кожне соціальне явище розглядається як багатогранне та суперечливе. Вивчається вся система фактів - позитивних і негативних. Об'єктивність соціологічних знань передбачає, що процес їх пошуку відповідає об'єктивній реальності не залежній від людини. З цього приводу Е. Дюркгейм у своїй фундаментальній праці «Метод соціології» писав, що «соціологію не слід ставити на сторону тієї чи іншої ідеологічної доктрини». «Соціальні факти - суть предмети і тому мають вивчатися тільки як таке», - підкреслював він [53, 115].

В сучасному розумінні термін «обєктивний» має такі значення: той, що відповідає обєкту, існує поза ними і незалежно від нас, реальний, а також неупереджений, спокійний позбавлений упередженості. Цей принцип має на увазі те, що дослідження повинно спрямовуватись до обєктивності та бути абсолютно безпристрасним. На його виконання необхідно мінімізувати загальні враження про природу досліджуваного обєкта, симпатії або навпаки, антипатії, власний настрій чи стан. Даний принцип дає нам змогу на основі наукової літератури без спотворень і упереджень систематизувати матеріал стосовно альтернативних форм пенсійного забезпечення.

Принцип історизму в соціології передбачає вивчення соціальних проблем, інститутів та процесів у їх виникненні, становленні, розвитку. За характером пізнавальних прийомів історичний метод може бути віднесений до методів теоретичного пізнання дійсності. Він передбачає застосування генетичного підходу, який враховує тривалу еволюцію предмета від його виникнення до сучасного стану. Так як минуле неможливо визначити емпірично, то історичний метод використовує якісно інші пізнавальні засоби; він переважно виступає способом одержання наукових результатів опосередкованим, логічним шляхом, без безпосереднього звернення до експерименту. Чим далі в глибину часового простору заглиблюється дослідник, тим менше в нього безпосереднього емпіричного матеріалу і тим більше теоретичний характер мають наукові проблеми.

Історизм тісно пов'язаний з розумінням протиріч, як рушійних сил, що призводять до зміни існуючих відносин. Він дає можливість робити уроки з минулого досвіду. Застосовуючи принцип історизму, соціологія має можливість досліджувати внутрішню динаміку явищ і процесів, визначати рівень та напрямок їхнього розвитку та пояснити особливості, які зумовлені історичними зв'язками цих явищ і процесів з попередніми.

Отже принципи розвитку й історизму забезпечують вивчення явища з погляду того, як воно колись виникло, які головні етапи у своєму розвитку проходило, чим стало в цей час і чим буде в майбутньому. Це допомагає визначити історичні закономірності, сучасний стан та перспективи розвитку недержавних форм пенсійного забезпечення.

Стосовно принципу загального зв'язку й взаємодії хотілося б відзначити те, що він є одним з основних. У цьому принципі виражається матеріальність світу, що обумовлює зв'язок усього з усім, у тому числі й між різними формами руху матерії; в основу цього принципу поставлена матеріальна єдність світу. Причому мають бути забезпечені повнота і всебічність дослідження, а це вимагає розгляду обраної теми з точки зору не якогось окремо взятого аспекту, а з урахуванням усіх аспектів, що формують загальне бачення досліджуваних явищ. Застосування принципу загального зв'язку й взаємодії дозволяє пізнавати предмет однієї науки у взаємозв'язках і взаємодії із предметами інших наук, і в той же час є можливість відокремити його від суміжних предметів, досліджувати відносно обособленно й конкретно. Це дозволяє нам розглядати альтернативні форми пенсійного забезпечення, їх розвиток як з позиції державного регулювання процесом реформування пенсійної системи, так і з позицій суспільства, економіки, та ін. [55, 140].

Принцип системності вимагає розмежування зовнішньої й внутрішньої сторін матеріальних систем, сутності і її проявів, виявлення різних сторін предмета, розкриття форми й змісту, елементів і структури, випадкового і необхідного й т.ін. Цей принцип направляє мислення на перехід від явищ до їхньої сутності, до пізнання цілісності системи, а також необхідних зв'язків розглянутого предмета з навколишніми його предметами, процесами; дозволяє висвітлити основні, найбільш загальні питання, які стосуються функціонування механізму соціального захисту в цілому, співвіднести останні з вузькими питаннями і знайти найоптимальніше їх вирішення. Крім того, принцип системності дає можливість всебічно і глибоко з'ясувати існуючі глибинні відмінності одного виду пенсійного забезпечення від іншого, точніше встановити їх специфіку, місце та роль у житті суспільства, зробити найбільш чітку класифікацію явищ залежно від їх економічних, політичних, соціальних основ та інших суттєвих особливостей. В ході його використання визначаються елементи і компоненти, зв'язки і відносини між складовими, структура і функції системи пенсійного забезпечення.

Реалізація перелічених нами принципів буде можливою лише за допомогою загальнонаукових методів.

Аналіз - розчленування предмета пізнання, абстрагування його окремих сторін. Метод дослідження, який включає в себе вивчення предмета за допомогою мисленого або практичного розчленування його на складові елементи (частини об'єкта, його ознаки, властивості, відношення). Кожна із виділених частин аналізується окремо у межах єдиного цілого. Тобто, аналізом є прийом мислення, пов'язаний з розкладанням досліджуваного об'єкта на складові частини, сторони, тенденції розвитку й способи функціонування з метою їх щодо самостійного вивчення. Розділення системи пенсійного забезпечення на окремі складові дозволяє сформувати конструктивне бачення щодо напрямків їх розвитку на шляху економічних перетворень.

Синтез - поєднання абстрагованих сторін предмета і відображення його як конкретної цілісності; метод вивчення об'єкта у його цілісності, у єдиному і взаємному зв'язку його частин. У процесі наукових досліджень синтез пов'язаний з аналізом, оскільки дає змогу поєднати частинипредмета, розчленованого у процесі аналізу, встановити їх зв'язок і пізнати предмет як єдине ціле. Тобто, синтезом виступає метод дослідження явищ шляхом зведення в єдине ціле даних, які були отримані в результаті аналізу. Цей метод дозволяє скласти загальну картину функціонування механізму пенсійного забезпечення в цілому та розвитку альтернативних форм.

Метод абстрагування ми використовуємо з метою уявного виділення, вичленовування в контексті дослідження певних мас, ознак, властивостей і відношень конкретного предмета або явища, що цікавлять, й одночасно відволікають від інших властивостей, ознак, відносин, які в даному контексті не істотні. Абстрагування (від лат. abstrahere - відволікати) - метод відволікання, який дає змогу переходити від конкретних питань до загальних понять і законів розвитку. Він застосовується в економічному аспекті роботи, для перспективного планування, коли на основі вивчення роботи недержавних пенсійних фондів за минулий період, прогнозуються перспективи розвитку в майбутньому.

Підбиваючи підсумки цієї частини роботи необхідно зазначити, що для дослідження розвитку альтернативних форм пенсійного забезпечення ми використовуємо наступні принципи: об'єктивності, розвитку й історизму, загального зв'язку й взаємодії, принцип системності; а також використовували наступні методи: аналізу, синтезу, абстрагування. Вони сприятимуть висвітленню окремих елементів в системі пенсійного забезпечення та формуванню цілісного враження про сферу соціального захисту населення. В роботі також використовуватимуться методи: аналіз, синтез, абстрагування.

Розділ 2. Формування інституту альтернативних пенсій на сучасному етапі

2.1Західний досвід організації систем пенсійного забезпечення

Розглянувши теоретичні та методологічні аспекти дослідження альтернативних форм пенсійного забезпечення, вважаємо доцільним перейти до розгляду формування альтернативних пенсій у розвинених країнах та в Україні.

Перш ніж розпочати розгляд формування системи накопичувального пенсійного забезпечення в Україні, варто особливу увагу звернути на огляд зарубіжного досвіду в розвинутих країнах.

Як вже зазначалося, більшість країн світу враховуючи демографічну ситуацію, економічну нестабільність, та неспроможність солідарної системи забезпечити належний рівень життя пенсіонерів, розпочали реформування систем пенсійного забезпечення починаючи з 80-х років ХХ століття.

Пенсійна реформа в Росії реально стартувала 1 січня 2002 року. Нова пенсійна система в РФ передбачає зняття обмежень на максимальний розмір і розмір пенсії. Пенсійні виплати будуть складатися з трьох частин - базової, страхової та накопичувальної. Вважається, що за основу автори закону взяли «шведську модель».

Роботодавці перераховують до Пенсійного Фонду РФ із фонду оплати праці 28% пенсійних внесків, з яких 14% направляється до Держбюджету для виплати базової пенсії, 12% - направляється до ПФ РФ для виплати страхової частини пенсії, а 2-3%- 6% до накопичувальної частини трудової пенсії [27, 17].

Базову пенсію для всіх громадян, що мають мінімальний стаж роботи 5 років, гарантує держава. Базова пенсія буде затверджуватись Федеральними Зборами разом із розміром мінімальної зарплати.

Друга частина пенсії - страхова. Ця частина пенсії виплачується із Пенсійного фонду, її розмір буде вираховуватись із заробітної плати за весь період сплати страхових внесків. Розрахунок передбачається проводити таким чином: відрахування в Пенсійний Фонд за 20-25 років стажу будуть ділитися на 12-19 років (це середня розрахункова цифра перебування людини на пенсії).

Третя частина пенсії - накопичувальна. Ця пенсія призначається тільки для громадян Росії, яким до призначення пенсії залишилось 10 та більше років. Вводиться диференційована шкала різних вікових груп: для вікової групи від 35 до 50 років - 2% від фонду заробітної плати, до 35 років - 6%. Якщо до призначення пенсії лишилось 10 років, відкривати накопичувальний рахунок не вигідно [46, 356].

Застраховані особи віком до 35 років мають можливість сформувати собі достатній розмір пенсії, але особи віком від 35 до 50 років відраховують всього 2%, що не є достатнім для формування нормального розміру пенсій. Спеціалісти вважають, що в майбутньому це викличе проблему.

Законодавством передбачено право застрахованої особи знати, яку суму страхових внесків перерахував роботодавець до накопичувальної частини його пенсії (сума внесків обліковується в спеціальній частині особового рахунку застрахованої особи). Крім того, буде щорічно опубліковуватись дохідність по інвестиціям пенсійних коштів.

Особи, які працюють як індивідуальні підприємці (самозайняті) з 1 січня 2002 року сплачують фіксований пенсійний платіж до ПФРФ в сумі 150 рублів, де 100 рублів іде на страхову частину пенсії, а 50 рублів - на Накопичувальну частину трудової пенсії. Внески на базову пенсію вони не сплачують, але право на таку пенсію мають при наявності 5 років страхового стажу. Єдиний соціальний податок такі особи не сплачують. Але якщо такий підприємець буде використовувати найману робочу силу, тоді він сплачує єдиний соціальний податок.

Після введення єдиного соціального податку в Росії виникли деякі проблеми. Багато хто вважає, що введення такого податку зруйнувало інститут соціального страхування. Збираючи цей податок, податкові органи виконують адміністративні функції, а Фонди соціального страхування втратили свою значимість. Їх позиція щодо введення єдиного соціального податку є полярною до позиції Мінекономіки та Мінпраці де вважають, що такий податок в подальшому принесе користь. Саме сьогодні, коли єдиний соціальний податок було тільки введено, є багато різнопланових думок щодо ефективності його введення. Однак залишається беззаперечним, що витрати на адміністрування зменшились [26, 18-26].

Діяльність недержавних пенсійних фондів в Росії врегульована діючим законодавством з 1992 року, коли Указом Президента було дозволено створення НПФ, з 1998 року діє закон «Про недержавні пенсійні фонди», який більш досконало врегулював діяльність НПФ. З 2002 року діють доповнення, які більш жорстко регулюють діяльність НПФ. Регулятором цього процесу визначене Міністерство фінансів РФ, контроль за діяльністю НПФ здійснює Інспекція при Міністерстві праці, яка є самостійною юридичною особою.

Починаючи з 1 січня 2004 року кожен працюючий, за якого роботодавець сплачує внески на Накопичувальну частину трудової пенсії, може перевести свої кошти до НПФ, або залишити їх в державному Пенсійному Фонді [27, 19].

Роз'яснювальна робота серед населення про зміни в пенсійному забезпеченні має свої труднощі. На ці цілі Світовим Банком був виділений пільговий кредит в сумі $ 1,5 млн., але невдало обрана для цих цілей компанія майже повністю завалила цю роботу. Зараз проводиться новий тендер щодо використання щодо цього кредиту Світового Банку. Поради Україні: дуже виважено підходити до вибору компанії, яка буде займатись інформуванням населення про зміни в пенсійному забезпеченні.

За законопроектом про професійне пенсійне страхування (ППС) передбачається вирішення проблеми з пенсіями, які призначаються за роботу в шкідливих умовах (список №1 та список №2). Особи, які на 1 січня 2003 року мали більше половини пільгового стажу роботи, будуть включені до ППС за новим законодавством. Учасниками ППС є наймані працівники, які працюють на посадах, що включені до Списку робочих місць з особливими умовами праці. Список затверджується роботодавцем згідно з вимогами законодавства. За цим списком роботодавець додатково вносить пенсійні внески до ПФ РФ чи до спеціального НПФ. В колективному договорі прописуються всі умови запровадження ППС для працівників, що працюють у шкідливих умовах.

Розглянемо модель пенсійної системи США. Вона ґрунтується переважно на особистому пенсійному страхуванні населення. Ця модель функціонує в деяких країнах Латинської Америки, а також у Португалії [4, 24-27].

У США функціонують як державні, так і недержавні пенсійні системи. Вони виконують не тільки соціальну, але й інвестиційну роль. Більше того, саме нагромадження в пенсійних фондах, насамперед створених у рамках накопичувальної системи, служать одним з головних джерел інвестицій в американську економіку.

Найбільша державна пенсійна система США, так звана Загальна федеральна програма - ЗФП (Socіal Securіty), що охоплює майже всіх зайнятих у приватному секторі економіки, побудована по розподільному принципі. Програма діє відповідно до Закону про соціальне страхування 1935 р. (з наступними доповненнями).

Частка інвестиційного доходу в загальних надходженнях фондів загальної федеральної програми склала в другій половині 90-х г. близько 9,5%. За рахунок інвестицій в 1995 р. вдалося одержати дивіденди в розмірі 35 млрд. дол. Однак, у цілому, головна державна пенсійна система США виконує насамперед соціальну, а не інвестиційну функцію.

У другій половині 90-х років почалося активне реформування ЗФП у напрямку її часткової приватизації й посилення інвестиційної складової. Це стало предметом між партійних дискусій на президентських виборах 2000 р.

Якщо головна державна пенсійна програма носить розподільний характер і виконує насамперед соціальну функцію, то практично всі інші пенсійні системи, що існують у США, навпроти, побудовані за накопичувальним принципом. Їхня інвестиційна функція відіграє першорядну роль насамперед для фондозабезпечення самих програм. Одночасно відповідні пенсійні фонди служать найбільшим джерелом довгострокових інвестицій в економіку. У післявоєнний період й особливо за останні 20 років відбувається бурхливий ріст накопичувальних пенсійних систем, і відповідно росте їхній внесок в економіку США [28, 31-36].

До накопичувальних систем відносяться як державні, так і недержавні пенсійні програми. Державні накопичувальні програми призначені для забезпечення працюючих на уряд і місцеві органи влади (хоча частина зайнятих у держсекторі одержує пенсійне забезпечення але ОФП). Федеральні програми охоплюють головним чином урядових чиновників, а також військовослужбовців. В 1996 р. пенсії по цих програмах одержували 2,3 млн. колишніх урядових чиновників й 1,8 млн. відставних військових. Головним джерелом надходжень у ці фонди служать щорічні внески Федерального уряду, а також інвестиційний доход фондів.

Накопичувальні пенсійні системи штатів охоплюють приблизно три чверті з 16,5 млн. зайнятих у цьому секторі економіки, включаючи вчителів, поліцейських, пожежних, працівників місцевої охорони здоров'я й соціального забезпечення й інших. Ці пенсійні системи розвиваються особливо швидкими темпами. Нагромадження у відповідних пенсійних фондах зросли з 197 млрд. дол. в 1980 р. до 1735 млрд. дол. в 1996 р. Понад 5 млн. чоловік одержують пенсійні виплати із цих фондів [2, 14-16].

Основна маса зайнятих у приватному секторі економіки також має можливість брати участь у додаткових недержавних пенсійних системах, створених за місцем роботи. Працівники більшості підприємств й організацій можуть брати участь в одній або декількох пенсійних програмах, що існують у даній компанії. До середини 90-х років приватними пенсійними програмами було охоплено понад 41% робочої сили країни. У порівнянні з державною пенсійною системою, участь у якій є обов'язковою і яка охоплює практично всю робочу силу країни, приватна пенсійна система поступається їй у розмаху приблизно у два рази. Однак вона розвивається біль швидкими темпами. Так, з 1980 по 1993 р. обсяг виплат по ОФП збільшився з 117 до 302 млрд. дол., або в 2,6 рази, а обсяг виплат у рамках приватних пенсійних програм зріс із 35 до 156 млрд. доларів, або в 4,5 рази.

Учасником приватної пенсійної програми може стати будь-який працівник компанії. Право на пенсію можна заробити, пропрацювавши в даній компанії 5 - 10 років [3, 29-40].

Крім участі в групових пенсійних програмах, створюваних за місцем роботи, кожен американець може відкрити й свій особистий пенсійний рахунок - ОПР (іndіvіdual retіrement account). Порядок відкриття й ведення цих рахунків також регулюється американським законодавством. Розміри щорічних внесків на ОПР обмежені верхньою межею в 2 тис. дол. Засоби з рахунку не можна зняти до досягнення 59,5 років, а після досягнення 79,5 років рахунок закривається в обов'язковому порядку. З іншого боку, ОПР може бути відкритий з моменту народження дитини. За весь час нагромадження засобів на ОПР ці засоби не підлягають оподатковуванню, однак у момент їхнього зняття й закриття рахунку з накопиченої суми віднімається прибутковий податок. Звичайно ОПР відкриваються в комерційних й ощадних банках, пайових фондах, страхових компаніях. Кошти на рахунку в будь-який момент можуть бути переведені з одного місця в інше у разі бажання власнка.

Особисті пенсійні рахунки стають усе більше розповсюдженою формою пенсійного забезпечення. Тільки за 11 років - з 1985 по 1996 р. - нагромадження на цих рахунках виросли з 200 до 1347 млрд. дол.

Таким чином, все більше число американців забезпечує собі не одну, а три пенсії: державну, приватну колективну за місцем роботи й приватну індивідуальну шляхом відкриття ЛПС [48, 25].

Дві останні з перерахованих пенсійних систем побудовані по накопичувальному принципі й, розвиваючись винятково швидкими темпами, є важливим джерелом інвестицій в американську економіку.

Однак і ці три форми пенсійного забезпечення не вичерпують можливості американців забезпечити собі додаткові виплати в старості. Ще одну можливість надають компанії по страхуванню життя, що пропонують як страхові виплати різні види ануітетів, тобто щорічної ренти. По своїй суті ануїтети - така ж накопичувальна пенсійна система, як й інші, існуючі в приватному секторі економіки. Але ця система організується не пенсійними фондами, а страховими компаніями. Страхові резерви, що накопичують, по ануїтетам так само вкладаються в економіку і є джерелом довгострокових інвестицій.

Очевидно, що в пенсійному забезпеченні американців, починаючи з 80-х років центр ваги переміщається від державної розподільної системи до накопичувальних схем, реалізованим насамперед у приватному секторі, оскільки останні розвиваються випереджальними темпами.

Структура інвестицій накопичувальних пенсійних систем складається із традиційних інструментів фінансового ринку. До них відносяться державні цінні папери, у першу чергу, облігації федерального уряду, казначейські зобов'язання, акції й облігації корпорацій, що відрізняються високим ступенем надійності, частки пайових фондів, інструменти кредитного ринку.

Фінансовий стан та інвестиційна політика пенсійних фондів через їх високу соціальну значимість перебувають під особливим контролем з боку державних органів. Однак на нинішній стадії розвитку ріст нагромаджень у пенсійних системах відбувається набагато більше високими темпами, ніж збільшення поточних [36, 197].

Таким чином, у США накопичувальні пенсійні системи виявилися здатні акумулювати гігантські активи та за рахунок розумної інвестиційної політики, значною мірою фінансувати свій власний розвиток і одночасно внести великий вклад у розвиток економіки. Однієї десятої тих активів, які американці нагромадили на своїх пенсійних рахунках, вистачило б, щоб тільки за рахунок інвестиційного доходу із цих сум на рівні 7% річних виплачувати пенсії всім російським пенсіонерам протягом десятиліть у розмірі 150 дол. на місяць на одного пенсіонера, що приблизно в 8 разів вище післякризивого рівня.

Розглянемо Чилійську модель.

Реформа пенсійної системи була проведена в Чилі 1981р., під час правління А. Піночета. Під час обговорення питання про використання досвіду Чилі варто мати на увазі, що чилійська реформа здійснювалася в умовах значного пожвавлення економіки. Це дозволило уряду забезпечити щедре фінансування пенсійної реформи. На цей час довівся бум фондового ринку Чилі, що обумовив високий рівень рентабельності пенсійних фондів. Істотним фактором, що визначив успіх реформи, стала сприятлива демографічна обстановка [28, 31].

Нова система полягала в обов'язковому страхуванні осіб, що працювали по найму. Працівники були зобов'язані сплачувати 10% від своєї зарплати в одну зі згаданих компаній (фондів). Особи підлягали обов'язковому страхуванню до досягнення віку 65 років для чоловіків й 60 років для жінок. Застраховані особи мали право поміняти той або інший фонд і при цьому вони могли забрати із собою права на накопичений капітал. Самозайняте населення може застрахуватися в цих фондах добровільно. Додатково до пенсійного забезпечення працівники повинні також застрахуватися на випадок настання інвалідності й втрати годувальника. Для цього призначаються ще 3% від зарплати. При досягненні пенсійного віку застрахований має право вибору: він може використати накопичений капітал або для придбання довічної особистої пенсії в страховій компанії, або домовитися з компанією про так званому «запрограмованому знятті з рахунку» - виплаті певних частин накопиченої суми зі свого особового рахунку протягом обговореного часу. Застрахований також може одержати одноразову виплату в такому розмірі, щоб та частина суми, що залишається на його особовому рахунку, була б достатня для одержання пенсії в розмірі не нижче 120 % базової величини й не нижче 70 % від останнього (перед виходом на пенсію) доходу [48, 24-27].

Як і в інших системах із установленим розміром внеску, у чилійській системі також дуже важко заздалегідь оцінити рівень пенсійного забезпечення. Грошові виплати, здійснювані фондами, фінансуються з надходжень страхових внесків, пов'язаних із зарплатою, а також за рахунок доходів і резервів, створених накопиченим капіталом. Результат залежить від співвідношення росту середньої зарплати й процентної ставки на рику позичкового капіталу. Чим більше процентна ставка перевищує процентне збільшення заробітної плати, тим вище за інших рівних умов рівень пенсійного забезпечення. У підсумку можна одержати від 20 до 70 % від останнього доходу. Це являє собою відносно ненадійну основу для планування рівня пенсійного забезпечення.

Фонди інвестують надходження страхових внесків на чилійському й частково також і на міжнародному ринку позичкових капіталів. У період з 1981 по 1995р. середній відсоток прибутковості інвестицій становив близько 13% річних. При цьому фонди по показнику прибутковості значно відрізняються один від одного.

До 1995р. було дозволене існування 25 фондів. Однак деякі з них внаслідок недостатньої рентабельності були закриті. Наприкінці 1995р. ці фонди нараховували порядку 5 мільйонів учасників, причому з них тільки 3 мільйони сплачували страхові внески.

Чилійська пенсійна реформа мала на меті виключити вплив держави й політики на систему пенсійного забезпечення. У минулому це полягало у визначенні межі розмірів пенсій й їхньої індексації. На етапі економічного процвітання пенсії щедро збільшувалися. Як тільки наступив період спаду, пенсії були в дійсності зменшені за рахунок інфляції. Хоча за законом і була передбачена індексація пенсій залежно від цін, механізм індексації не працював повною мірою [28, 31].

У результаті реформи політика, дійсно, спочатку втратила вплив на надання пенсії по новій системі. Але оскільки дотепер лише незначна кількість застрахованих осіб одержує такого роду пенсії, то ця обставина має другорядне значення. Однак як і раніше існує значний вплив держави на одержання підстав на надання пенсій і на створення для цього капіталу. У тому випадку, якщо стратегія того або іншого фонду не принесла достатнього прибутку, пенсія надається державою. Причому мінімальну пенсію одержує тільки та особа, що сплачувала внески протягом 20 років.

При проведенні реформи передбачалося, що індивідуальне нагромадження буде стимулювати працівника до сплати страхових внесків, від яких прямо залежить розмір його майбутньої пенсії. У роботодавця у свою чергу вивільняються ресурси для створення нових робочих місць.

У Чилі використовувана система охоплює приблизно тільки 60% населення, що працює по найманню. У секторі нелегальної трудової діяльності досить часто не сплачуються страхові внески саме зайнятим населенням, особами, що працюють на неповній ставці, і безробітними, оскільки вони нерідко не мають достатніх засобів, щоб сплачувати страхові внески. Таким чином, вони виключені із системи пенсійного забезпечення.

У Чилі повсюдно поширена практика, коли працівники домовляються з роботодавцем про те, що офіційно буде декларувати тільки частина заробітної плати й, таким чином, тільки із цієї частини зарплати будуть здійснюватися відрахування на соціальне страхування. В остаточному підсумку це означає те, що більше однієї третини всіх клієнтів фондів живе нижче риси бідності. У країнах з перехідною економікою саме ріст сектора нелегальної трудової діяльності представляє величезну проблему.

Модель пенсійної системи, що склалася в Німеччині, характерна для Австрії, Італії, Франції й більшості інших країн Західної Європи. У цілому система захисту старості у ФРН характеризується співіснуванням ряду різних окремих систем. У цей час ці окремі системи значно відрізняються друг від друга, наприклад, по колу застрахованих осіб, по принципах фінансування й надання послуг і посібників, по організаційних структурах, а також за рівнем захисту, до якої прагнуть ці структури. Незважаючи на існуючі значні розходження, вся система надання захисту старості у Федеративній Республіці Німеччини характеризується як «система трьох рівнів» [3,37].

До першого рівня ставляться всі ті окремі системи, які функціонують на основі законодавчих норм й є обов'язковим для певного кола осіб.

До другого рівня захисту в старості ставиться забезпечення по старості від підприємств. Багато підприємств виплачують своїм колишнім співробітникам при виході на пенсію за віком т.зв. «пенсії від підприємств» додатково до пенсій, заробленим у системі встановленого законом пенсійного страхування.

Однак у ФРН ця форма захисту в старості не є обов'язкової, вона - добровільна. В остаточному підсумку підприємство саме вирішує, чи буде воно надавати пенсії від підприємства, і якщо так, те в якому обсязі. Система оформлення надання пенсій від підприємств може бути обговорена в тарифній угоді між профспілками й асоціаціями роботодавців. Ця система пенсійного забезпечення може бути також урегульована на рівні виробничої угоди для осіб, що працюють на якомусь одному підприємстві, шляхом особливого способу оформлення трудових договорів для окремих працівників.

Третій рівень захисту в старості - це турбота про свою старість приватним способом. Ця форма захисту в старості також є добровільною. У цьому випадку кожний може сам приймати рішення, чи буде він щось уживати для забезпечення своєї старості і якщо так, те в якому виді й у якому обсязі. Для цього прийнятні всі форми створення приватного капіталу. Сюди, наприклад, ставляться: покупка нерухомості, створення фонду цінних паперів або висновок договорів про довготермінові ощадні вклади. Хоча в дійсності ці форми створення капіталу часто спрямовані на інші цілі, а не на забезпечення в пенсійному віці.

Особливе значення в загальній системі надання захисту в старості має встановлене законом (обов'язкове) пенсійне страхування. 78% усього населення у віці від 15 до 65 років є застрахованими особами. Обсяг виплат у системі встановленого законом пенсійного страхування становить близько 63% від обсягу послуг і пенсій, надаваних всією системою захисту в старості.

Особливе значення встановленого законом пенсійного страхування полягає ще й у тім, що пенсія, одержувана із цієї системи, уже сама по собі є достатньою, щоб забезпечити пенсіонерові гідний рівень життя в старості. Це відноситься насамперед до осіб, що мають великий виробничий стаж, протягом якого виплачувалися страхові внески.

Забезпечення в старості від підприємств і можливість приватним способом подбати про свою старість мають тільки додаткову функцію, тобто вони доповнюють доход пенсіонера, що він одержує із системи встановленого законом пенсійного страхування, і не можуть у звичайному випадку служити єдиним джерелом, достатнім для забезпечення гідного рівня життя в старості [3, 40].

Це стає зовсім очевидним, якщо звернутися до середніх показників розмірів пенсії. Особа, що постійно одержувала протягом 45 років участі в системі встановленого законом пенсійного страхування заробітну плату, рівну середній заробітній платі в країні, при виході на пенсію буде одержувати щомісячну виплату в розмірі близько 2.000 марок. Це рівняється приблизно 70% «чистої» середньої зарплати працівників, після відрахувань. Середній же розмір пенсії, яку надають підприємства, становить тільки близько 500-800 марок.

Індивідуальний розмір пенсії обчислюється за принципом залежності розміру пенсії від розміру заробітної плати й факту сплати страхових внесків. Зміст даного принципу полягає в тім, що розмір пенсії застрахованої особи, в основному, залежить від того, як довго та чи інша особа була застрахованою в системі пенсійного страхування і в якому розмірі зарплату одержувала в період сплати страхових внесків.

Застосовувана концепція трьох рівнів, що складається з позитивних елементів розподільного й накопичувального способів, добре зарекомендувала себе на практиці. Високий потенціал пенсійної системи ФРН дозволив без особливих потрясінь увібрати в себе пенсійну систему колишньої ГДР. Досвід ФРН дуже впливає на розвиток і формування пенсійних систем у багатьох країнах [29, 58].

Отже, підібємо невеликий підсумок по розглянутому нами зарубіжному досвіду. По-перше, обмеження пенсійної реформи тільки рамками солідарної системи не дає бажаного ефекту. Жодна з економічно розвинених країн не в змозі забезпечити належний рівень пенсійного забезпечення своїх громадян однією лише солідарною системою. Тому більшість країн пройшли шлях реформування власних пенсійних систем, ключовими моментами якого було створення багаторівневої пенсійної системи. Це передбачало введення накопичувальних пенсійних систем (як обовязкових, так і добровільних). По-друге, накопичувальні системи присутні у всіх розглянутих нами країнах. Хоча в різних країнах і різні проценти відрахувань до солідарних та накопичувальних систем, але все ж кожна з них вибудовувала власну модель, оптимальну для соціальної сфери і при цьому більш сприятливу для розбудови власної економіки.

2.2Накопичувальні пенсії та роль недержавних пенсійних фондів в Україні

пенсійний забезпечення недержавний

Розглянувши зарубіжний досвід організації пенсійних систем, перейдемо до нашої держави. Україна стоїть на порозі прийняття такої важливої як з боку соціальної сфери, так і з економічної, пенсійної реформи. Розглянемо більш детально яку мету ця реформа переслідує і які ключові моменти в ній закладено.

Як ми зясували вище, метою реформування пенсійної системи є забезпечення належного рівня життя людей похилого віку на засадах соціальної справедливості, гармонізації відносин між поколіннями та сприяння економічному зростанню.

Пенсійна реформа має здійснюватися на системних засадах, перевірених досвідом інших країн та адаптованих до українських умов, а саме:

соціальної справедливості, прийнятності, розуміння та підтримки реформи широкими верствами населення;

свободи вибору, підвищення зацікавленості і відповідальності громадян за свій добробут у старості;

економічної обгрунтованості та фінансової спроможності і стійкості пенсійної системи;

сприяння зростанню національних заощаджень та економічному розвитку країни;

захищеності від політичних ризиків.

Пенсійні системи удосконалюються практично в усьому світі, і в першу чергу в країнах з високорозвиненими суспільними відносинами. Це зумовлено тенденціями старіння населення. Тому, крім підвищення пенсійного віку, запроваджуються інші, побудовані на принципово нових засадах, системи пенсійного забезпечення, які розосереджують ризики і послаблюють їхній вплив [13, 126].

Для цього у світовій практиці дедалі ширше застосовується багаторівнева система пенсійного забезпечення, яка має три складові - солідарну (перший рівень), обов'язкову накопичувальну (другий рівень) та додаткову або добровільну накопичувальну (третій рівень). Таке поєднання забезпечує соціальні гарантії та фінансову стабільність пенсійної системи. Адже солідарна і накопичувальна системи підвладні впливу різних ризиків: перша вразлива щодо демографічних ризиків і досить стійка до інфляційних, а друга - навпаки. Реформована солідарна складова враховуватиме інтереси малозабезпечених верств населення, а накопичувальна - стимулюватиме до пенсійних заощаджень усіх громадян, особливо з більш високими доходами.

Для України найбільш прийнятною є багаторівнева пенсійна система. З урахуванням цього пенсійну реформа проводиться за трьома напрямами: реформування солідарної системи, створення обов'язкової накопичувальної системи і розвиток добровільної накопичувальної системи.

Солідарна система має запобігати бідності серед осіб похилого віку через перерозподіл частини коштів Пенсійного фонду в інтересах громадян, які одержували низькі доходи.

Відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» - накопичувальна система загальнообов'язкового державного пенсійного страхування є другим рівнем системи пенсійного забезпечення України, що базується на засадах накопичення коштів застрахованих осіб у Накопичувальному фонді та здійснення фінансування витрат на оплату договорів страхування довічних пенсій і одноразових виплат на умовах, передбачених законодавством. Кошти акумульовані на індивідуальних накопичувальних пенсійних рахунках будуть інвестуватися в економіку держави, що дозволить отримувати інвестиційний дохід і сприятиме реальному збільшенню розмірів додаткових пенсій з накопичувальних рахунків у майбутньому [14, 226-228].

Основною метою запровадження накопичувальної пенсійної системи є підвищення розміру пенсій за рахунок доходу, отриманого від інвестування частини пенсійних внесків громадян. При цьому пенсійні кошти мають накопичуватись як шляхом обов'язкового пенсійного страхування, так і створенням додаткових (добровільних) пенсійних заощаджень.

Накопичувальна пенсійна система є фондованою, тому що після здійснення необхідних виплат, в її розпорядженні за-лишаються резерви (фонди) для формування накопичень, необхідних для наступних виплат. У фондованій системі по закінченні попередньо визначеного накопичувального періоду можливе виникнення ситуацій, коли сума виплат буде перевищувати суму внесків, але при цьому будуть залишатися резерви для наступного інвестування і виплат. Така система мас більше шансів пристосуватися до демографічної ситуації, що змінюється, хоча і залежить від фінансово-економічної ситуації на ринках капіталів [15, 93].

Аналіз світового досвіду показує, що вирішення проблеми підвищення ефективності пенсійної системи можливе двома основними шляхами.

Перший шлях - перехід до винятково накопичувальної приватної пенсійної системи для більшості груп населення (умовно назвемо його чилійським чи казахським варіантом).

Сутність: на індивідуальний пенсійний рахунок працівника в обраному ним самим недержавному пенсійному фонді регулярно (протягом 5-20 і більше років роботи) перераховуються пенсійні внески, які складають 10-15% зарплати, що постійно примножуються завдяки ефективному інвестуванню, у результаті чого й утворюються необхідні пенсійні накопичення.

Другий шлях - запровадження і паралельне функціонування разом з солідарною пенсійною системою - накопичувальної системи пенсійних виплат (умовно назвемо його російсько-польським варіантом). Іншими словами, перехід до змішаної (солідарно-накопичувальної) пенсійної системи.

Сутність: частка нинішніх пенсійних відрахувань як і раніше перераховується в «загальний казан» ПФУ для виплат нинішнім пенсіонерам (солідарна система), а інша (орієнтовно 5-10% заробітної плати) - на індивідуальні (персональні) пенсійні рахунки працюючих (у державному і приватних накопичувальних фондах), щоб бути виплаченими ним після їхнього виходу на пенсію (накопичувальна система) [24,78-82].

Позитивним моментом тут є збереження державою за громадянами раніше наданих гарантій по пенсійному забезпеченню, але при цьому зобовязання по накопиченню і виплаті пільгових (дострокових) чи професійних (підвищених) пенсій цілком або частково перекладаються на працівників та їхніх роботодавців.

На початкових етапах реформи пенсійне забезпечення осіб, які не братимуть участі в обов'язковій накопичувальній системі, здійснюватиметься за рахунок коштів солідарної системи.

Потреба у додаткових коштах для виконання подвійних зобов'язань буде максимальною на перших етапах реформування пенсійної системи і надалі поступово зменшуватиметься за рахунок скорочення чисельності осіб, які отримують пенсію виключно з солідарної системи. Важливою і необхідною умовою запровадження багаторівневої системи є перехід на паритетну систему сплати пенсійних внесків - порівну роботодавцями та найманими працівниками.

Субєктами системи накопичувального пенсійного забезпечення є [43, 15]:

застраховані особи й члени їхніх сімей та/або спадкоємці;

особи, від імені та на користь яких здійснюється накопичення та інвестування коштів;

підприємства, установи, організації та фізичні особи, що здійснюють перерахування внесків до системи накопичувального пенсійного забезпечення;

Накопичувальний фонд;

недержавні пенсійні фонди;

юридичні особи, які здійснюють адміністративне управління Накопичувальним фондом і недержавними пенсійними фондами та управління їх пенсійними активами;

зберігач;

страхові організації.

Накопичувальний фонд створюється Пенсійним фондом як цільовий позабюджетний фонд. Адміністративне управління Накопичувальним фондом здійснює виконавча дирекція Пенсійного фонду. Управління пенсійними активами Накопичувального фонду здійснюється компаніями з управління активами.

Кошти Накопичувального фонду використовуються на: інвестування з метою отримання доходу на користь застрахованих осіб; оплату договорів страхування довічних пенсій або здійснення одноразових виплат; оплату послуг компаній з управління активами; оплату послуг виконавчої дирекції Пенсійного фонду, повязаних з адміністративним управлінням Накопичувальним фондом, у тому числі на проведення тендерів, у порядку та розмірах, установлених Радою Накопичувального фонду; оплату послуг радника (радників) з інвестиційних питань; оплату послуг зберігача; оплату послуг із проведення планової аудиторської перевірки.

Забороняється використання коштів Накопичувального фонду не за призначенням та для забезпечення виплати пенсій та надання соціальних послуг із солідарної системи. Кошти Накопичувального фонду є власністю застрахованих осіб, які сплачували страхові внески до цього фонду, та належать кожній застрахованій особі в частині, облікованій на її накопичувальному пенсійному рахунку.

Управління пенсійними активами здійснюється компаніями з управління активами [43, 17-20], визначеними Радою Накопичувального фонду за результатами тендера, з якими Пенсійним фондом укладені договори.

Як вже зазначалося, накопичувальна пенсія може бути державною, яку ми щойно розглянули, та недержавною (добровільною). Аналіз світового досвіду недержавного пенсійного забезпечення (НПЗ) показує, що в багатьох країнах, де одночасно існують різні інститути добровільного пенсійного страхування, перевага віддається, головним чином, недержавним пенсійним фондам (НПФ).

Наприклад, у структурі активів інститутів НПЗ США близько 70% пенсійних накопичень знаходиться в розпорядженні корпоративних (виробничих) НПФ. В латиноамериканських державах даний відсоток ще вищий [24, 126]. При цьому відзначається бурхливе зростання кількості НПФ не тільки за океаном, але й у країнах Східної Європи, а також у Росії та інших державах СНД.

Основними причинами участі в НПФ слід вважати: для працівника - часткове (у ряді випадків і повне) фінансування роботодавцем витрат на утворення майбутньої пенсії, у звязку з чим працівнику стає вигідніше і дешевше брати участь у НПФ, аніж фінансувати додаткову пенсію з власних доходів (зарплати) шляхом індивідуального страхування в страховій компанії чи відкриття пенсійного депозитного рахунку в комерційному банку; для роботодавця - вкладника корпоративного НПФ переваги такого фонду полягають не тільки в посиленні впливу на персонал через систему НПЗ, але й у можливості внутрішнього кредитування (інвестування) за рахунок пенсійних резервів НПФ. Є всі підстави вважати, що й в Україні домінуюча роль у НПЗ також буде належати НПФ, створюваним, головним чином, за корпоративною (виробничою) і професійною ознакою [20, 165].

На сьогоднішній день у розвинених країнах світу практично немає людей, не охоплених системою недержавного пенсійного забезпечення, представленої таким інститутом, як НПФ. Так, якщо на початку 1940-х р.р. у США кожен пятий працівник був учасником НПФ, то в середині 1980-х р.р. вже кожен другий [28, 32]. При цьому розмір пенсії, що її отримують з НПФ колишні працівники, як правило, перевищує державну пенсію.

Незважаючи на наявні проблеми в соціально-економічній сфері, населення України володіє значним інвестиційним потенціалом. Попередні розрахунки показують, що за умов охоплення 15 млн. працездатного населення України системою НПФ (при середній зарплаті 2000 грн. і щомісячних відрахуваннях до НПФ 10% заробітної плати), сумарні пенсійні резерви НПФ через 5 років після початку накопичувального періоду перевищать 49 млрд. грн. (при чистій доходності інвестицій 5% річних Отже, зазначений приріст пенсійних активів впродовж 20 років еквівалентний подвоєнню грошових доходів, а значить і пропорційному підвищенню добробуту народу. Варто помітити, що вищевказані розрахунки проводилися для системи недержавного пенсійного забезпечення, яка зорієнтована на виплату всім її учасникам додаткових (недержавних) пенсій у розмірі 30% від середньої зарплати. Таким чином, перехід до такої системи означав би для громадян України досягнення поки що недосяжного рівня сумарних пенсійних виплат у розмірі 60-65% від середньої зарплати.

НПФ у країнах з розвиненою ринковою економікою є не тільки інструментом додаткового пенсійного забезпечення і джерелом істотних інвестицій в економіку, але і невідємним елементом системи «вбудованих стабілізаторів», що компенсують вплив економічних циклів на соціальну сферу [ 32, 59].

Добровільне пенсійне страхування (третій рівень) розраховане, у першу чергу, на людей, що бажають збільшити розмір своєї пенсії, яку вони отримуватимуть в старості чи при достроковому (пільговому) виході на пенсію.

Перехід від існуючого сьогодні державного пенсійного забезпечення до запровадження системи добровільного (недержавного) пенсійного страхування в Україні може бути здійснено шляхом участі самих роботодавців і працівників:

у недержавних пенсійних фондах;

у системі банківських депозитних (пенсійних) рахунків;

у страхових компаніях, винятковим видом діяльності яких є страхування життя.

Якщо вирішення питання щодо участі в державних системах пенсійного страхування практично не залежить від волевиявлення окремо узятого працівника і роботодавця, тому що визначається державою, то участь у формуванні недержавних пенсій є винятково добровільною.

У цьому випадку кожен з нас вирішує, яку пенсію та в яких розмірах він буде отримувати. Нинішній стан економіки і розвиток демографічної ситуації в найближчому майбутньому неодмінно змусять державу перекласти частину своїх зобовязань щодо пенсійного забезпечення громадян на плечі роботодавців і їхніх працівників, тобто - самих громадян.

Підсумувавши, слід зазначити, що у недалекому майбутньому кожному громадянину України доведеться зробити вибір на користь того чи іншого інституту недержавного пенсійного страхування. Цей вибір є справою добровільною, а отже й більш керованою з боку майбутніх пенсіонерів.

Ми вважаємо, що найбільш придатним інститутом для цього могли б стати НПФ, створювані за корпоративною ознакою. На користь цього говорить не тільки російський, але і світовий досвід створення і функціонування систем недержавного пенсійного забезпечення. При цьому НПФ, як фінансові інститути, застосовують найширший спектр схем додаткового пенсійного забезпечення: починаючи з найпростіших накопичувальних (за принципом банківського депозиту) і закінчуючи змішаними схемами формування пенсійних накопичень: самостійно, роботодавцем, солідарно з роботодавцем і/чи неприбутковими (благодійними) організаціями [16, 139].

Підбиваючи підсумок можна зробити наступні висновки стосовно зарубіжного досвіду пенсійного реформування.

Російська солідарно-накопичувальна модель пенсійного забезпечення - класичний приклад змішаної стратегії. Керівництвом України саме ця модель обрана за базову для формування власної пенсійної системи, в якій будуть присутні всі три рівні - солідарний, страховий і накопичувальний. Така система добре перевірена на практиці. До речі, другий (страховий) рівень в цій моделі дуже схожий на солідарний рівень, адже гроші цього рівня теж належать державі.

Американська накопичувально-солідарна модель (США, деякі країни Латинської Америки, Португалія). Середній американець має можливість забезпечити собі три пенсії: державну, приватну корпоративну і приватну індивідуальну. Сукупна податкова ставка на фонд заробітної плати за умови функціонування американської моделі пенсійної системи становить 15,3%. Її в рівних частках сплачують роботодавець і працівник.

Німецька накопичувально-солідарна (виробнича) модель має ті ж три рівні. Особливість німецької моделі у тому, що на підприємстві створюється самоврядний структурний підрозділ, який займається корпоративними та особистими пенсійними програмами працівників. Накопичені кошти йдуть на відновлення та модернізацію виробництва. Ця модель функціонує в Австрії, Бельгії, Франції, Греції, Швеції та інших країнах [2, 15].

Стосовно ролі накопичувальних систем важливо відмітити наступні моменти:

зменшення навантаження на солідарну систему пенсійного забезпечення;

підвищення розміру майбутньої пенсії як за рахунок державного накопичувального фонду, так і завдяки добровільній системі пенсійного страхування;

прямий зв'язок між розміром заробітної плати та сумою власних накопичень;

можливість учасника фонду самостійно визначати та регулювати процесом власних накопичень, та відповідно і розміром майбутньої пенсії;

накопичувальна система являє собою могутнє джерело інвестицій в національну економіку;

ця система являється стабілізаційним моментом, який компенсує вплив економічних циклів на соціальну сферу.

Розділ 3. Проблеми та перспективи розвитку альтернативного пенсійного забезпечення в Україні

3.1Системні недоліки національного недержавного пенсійного забезпечення

В попередньому розділі ми звертали увагу на те, як саме розвивалося пенсійне забезпечення та його невід'ємна складова - накопичувальна частина, в процесі реформування. Ретельно проаналізувавши ці процеси в інших країнах та співставивши їх з процесом реформування пенсійної системи в нашій державі, вважаємо доцільним перейти до розгляду проблематики альтернативних форм пенсійного забезпечення.

Перш за все слід звернути увагу на системні недоліки в сфері національного недержавного пенсійного забезпечення.

Впровадження недержавного пенсійного страхування в Україні повязане з певними труднощами. У нас відсутні історичні корені застосування цього інституту, нестабільність економічних відносин, недовірливе ставлення населення до реформ в державі. Тому, на шляху до недержавного соціального страхування необхідно буде подолати значний психологічний барєр громадян. Також недостатньо охоплене і наукове вивчення даного інституту, відсутня правова база.

Як показує аналіз фінансового стану Пенсійного фонду України, ситуація із соціальними виплатами в країні загострюється і все важче знайти ресурси для їх своєчасного здійснення. Експертні розрахунки щодо фінансового стану Пенсійного фонду, виходячи із наявних даних, показують, що дохідна частина бюджету Пенсійного фонду згідно з оперативними даними Пенсійного фонду за грудень 2009 р. становить 10 232,0 млн. грн. власних надходжень. За 12 місяців 2009 р. власні надходження становлять 99 739,2 млн. грн., що на 11 667,9 млн. грн. менше, ніж показник проекту бюджету Пенсійного фонду на 2009 р. Законом України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» Пенсійному фонду для забезпечення пенсійних виплат передбачено кошти в сумі 48 539,0 млн. грн.. Крім того, Пенсійний фонд отримав з інших джерел (зокрема, фондів соціального страхування) 57,7 млн. грн.. Отже, в цілому, за 12 місяців 2009 р. дохідна частина пенсійного фонду становила 133 148 335,9 млн. грн., із них власних доходів - 99 739,2 млн. грн., коштів державного бюджету - 48 539,0 млн. грн., інших надходжень -57,7 млн. грн..

Аналіз видаткової частини бюджету Пенсійного фонду, за інформацією Міністерства праці та соціальної політики, показав, що загальний обсяг видатків на пенсійні виплати у грудні 2009 р. становив 14 620 млн. грн.. Питома вага коштів на здійснення пенсійних виплат у загальній сумі видатків бюджету Пенсійного фонду - 97,7%. Звідси загальна сума видатків бюджету Пенсійного фонду у грудні 2009 р. становить 14 964,2 млн. грн., а за січень-грудень 2009 р. - 165 685,0 млн. грн.. Враховуючи наведене, дохідну частину бюджету Пенсійного фонду з урахуванням залишку не виконано на 15 363,5 млн. грн., або на 9,3%, тоді як видаткову частину бюджету перевиконано на 825,9 млн. грн., або на 0,5%.

Якщо навіть допустити, що деякі дані статистики мають заполітизований характер, слід враховувати складність ситуації та намагатися розробити дієвий механізмів для призупинення негативних тенденцій щодо наповнення бюджету Пенсійного фонду. Крім цього, потрібні нові механізми реформування всієї системи пенсійного забезпечення [40, 132].

Одним з найважливіших моментів у реформах пенсійних систем є усунення із системи перерозподільних елементів. Вважається, що в найбільш послідовній формі такі реформи впроваджуються завдяки введенню накопичувальної системи, де обсяг пенсійних прав визначається розміром внесків та прийнятим робітником рішенням про інвестування пенсійних заощаджень.

Сьогодні в засобах інформації, науковій літературі та виступах державних і політичних діячів багато уваги приділяється розвитку недержавних пенсійних схем. Проблеми державного пенсійного забезпечення повинні вирішуватись, на погляд авторів, за рахунок зростання особистих заощаджень громадян, які працюють. Для нагромадження коштів на пенсійний період людям протягом наступних десятиліть доведеться більше покладатися на роботодавців і компанії, що займаються наданням фінансових послуг [45, 25].

Аналіз системи недержавного пенсійного забезпечення України, зокрема, на основі даних Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг, показує таку динаміку розвитку. Аналіз звіту «Підсумки діяльності недержавних пенсійних фондів за 2008 рік» свідчить, що спостерігалося зростання кількості пенсійних фондів та їх учасників, а також збільшення обсягів активів НПФ. Станом на 31.12.2008 р. у Державному реєстрі фінансових установ містилась інформація про 110 недержавних пенсійних фондів (з них один НПФ, що реорганізується), що на 14 фондів більше від показника кінця попереднього року (96 НПФ). При цьому в Україні функціонувало 50 адміністраторів НПФ.

Структура недержавних пенсійних фондів за видами була такою: 86 (78,9% від загальної кількості) - відкриті фонди; 14 (12,8%) -корпоративні фонди; 9 (8,3%) - професійні фонди. У 2008 р., порівняно з 2007 р. відбулося зростання основних показників діяльності недержавних пенсійних фондів. Зокрема, пенсійні внески зросли на 148,7% до 582,9 млн. грн.. При цьому внески від юридичних осіб зросли на 152,6% до 556,8 млн. грн., від фізичних осіб - на 85,7% до 26 млн. грн., а від фізичних осіб-підприємців - на 150% до 0,1 млн. грн.. Кількість учасників недержавних пенсійних фондів за укладеними пенсійними контрактами зросла на 73,1% до 482,5 тис. осіб. За останні чотири роки цей показник зріс майже на 450% [59, 109].

Але вже на кінець 2009 р. в Україні було зареєстровано 109 недержавних пенсійних фондів (НПФ), 74 з яких вели реальну роботу. У цих НПФ працювали 49 адміністраторів, 36 з яких отримали відповідну ліцензію. Учасниками НПФ наприкінці 2009 р. були 485 тис. 703 особи, які вклали за 9 міс. 2009 р. в НПФ 88,6 млн дол. США. При цьому активи НПФ за 9 місяців 2009 р. становили 99,8 млн дол. США [59, 118].

Як свідчить статистика, кризові явища мали наслідки і для недержавних пенсійних фондів. Тому Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України видала ряд розпоряджень про тимчасові заходи щодо стабілізації діяльності недержавних пенсійних фондів з метою мінімізації наслідків впливу фінансово-економічної кризи, забезпечення стабільності та надійності функціонування системи недержавного пенсійного забезпечення в Україні та захисту інтересів учасників недержавних пенсійних фондів.

Огляд останніх досліджень компанії Price-waterhouseCoopers показує, що кризові явища в пенсійних системах - одна з основних економічних і політичних проблем не тільки в Україні, а й у США та в європейських країнах. За словами представників компанії Allianz Global investors та німецької консалтингової компанії Heubeck Feri, класичні збалансовані портфелі, або портфелі з багатьма різними видами активів, не змогли захистити пенсійні фонди від нинішньої кризи і їх необхідно переглянути. Крім того, експерти погодилися, що необхідно посилити регулювання й адаптувати системи управління ризиками до умов, що постійно змінюються. Значна нестабільність та взаємозв'язок таких умов «виявилися черговими непоміченими досі ризиками, на які потрібно спрямувати належні заходи з управління» [59, 361].

Результати опитування 63 фондів у Європі та США, проведеного консультаційною компанією Bfinance, свідчать, що пенсійні фонди переглядають результати роботи менеджерів та склад портфелів у контексті наслідків кризи: 27% респондентів відповіли, що планують збільшити частку інвестування в нерухоме майно. Фонди розділилися щодо інвестування в акції: 27% планують збільшити частку такого інвестування, а 21% - зменшити, 13% респондентів сподіваються збільшити інвестування в інструменти з фіксованою дохідністю, а 22% - навпаки, скоротити. Лише 8% фондів планують інвестувати більше у хедж-фонди. Понад дві третини опитаних фондів ретельно наглядають за управлінням своїми активами: вони вже включили своїх управляючих активами до переліку компаній, які потребують особливої уваги, або вже перевірили компанії з управління активами [7, 128].

Отже, світова фінансова криза внесла свої корективи в діяльність недержавних пенсійних фондів. В Україні, зважаючи на всі назрілі проблеми, є гостра потреба у створенні життєздатного та ефективного механізму проведення пенсійної реформи в цілому, яка б охопила всі складові системи: як структуру Пенсійного фонду, так і недержавні пенсійні фонди.

Можливості системи недержавного пенсійного забезпечення для розв'язання проблем пенсійного забезпечення населення ще не вдалося реалізувати повною мірою. До перешкод, що стоять на шляху ефективного розвитку системи недержавного пенсійного забезпечення на сучасному етапі, слід віднести наступні:

низький рівень роз'яснювальної роботи щодо змісту та ролі системи накопичувального пенсійного забезпечення у суспільстві та недостатність її фінансування. Населення здебільшого є не поінформованим про концепцію пенсійної реформи в Україні та значення у ній системи недержавного пенсійного забезпечення, що гальмує подальший її розвиток;

низький рівень довіри населення до нового фінансового ринку як споживача його послуг;

недосконалість нормативно-правової бази з питань НПЗ. Сьогодні існує нагальна потреба в опрацюванні та удосконаленні нормативної бази системи НПЗ, зокрема стосовно повноцінного функціонування у системі НПЗ банків та страхових компаній;

неефективність системи тарифів оплати послуг адміністратора. Система нарахування винагороди адміністраторам не стимулює якісну роботу з обслуговування учасників НПФ, особливо на етапі виплат. Це робить діяльність з адміністрування економічно непривабливою, що може негативно вплинути на якість та ефективність системи;

невирішеність питань стосовно оподаткування та надання податкових пільг у системі недержавного пенсійного забезпечення;

неефективна діяльність фінансового ринку. Досить складною і проблематичною залишається процедура доступу недержавних пенсійних фондів до зовнішніх фінансових ринків, тобто до іноземних інвесторів, про що свідчить те, що в інвестиційних портфелях недержавних пенсійних фондів практично відсутні іноземні цінні папери;

низький рівень дохідності пенсійних активів;

недостатня зацікавленість роботодавців у фінансуванні недержавних пенсійних програм для працівників;

низький фінансовий рівень спроможності громадян брати участь у системі недержавного пенсійного забезпечення;

обмежений вибір фінансових інструментів, придатних для інвестування в них пенсійних коштів, внаслідок відставання розвитку ринку капіталу від потреб інституційних інвесторів;

наявність декількох контролюючих органів.

Закон України «Про недержавні пенсійні фонди» визначає недержавний пенсійний фонд як юридичну особу, створену роботодавцем, яка має право провадження діяльності з недержавного пенсійного забезпечення. Як вже зазначалося нами вище, недержавні пенсійні фонди можуть бути відкриті (доступні для усіх субєктів) або закриті (корпоративні), при чому, останні - як добровільні, так і обовязкові. Професійні пенсійні системи (пенсійні системи, які формуються за ознакою належності їх субєктів до певної професійної групи) можуть реалізовуватись лише через корпоративні пенсійні фонди, які створюватимуться роботодавцем або групою роботодавців з метою додаткового пенсійного забезпечення громадян, які перебували у трудових відносинах з цим роботодавцем за певною професійною ознакою [30, 32].

С.Сивак вважає, що кардинальним вирішенням проблеми пільгових пенсій є їх переведення в систему недержавних пенсійних фондів, які утворюватимуться за професійною ознакою. Це, по-перше, посилить відповідальність роботодавця за створення безпечних умов праці, які б запобігали передчасній професійній непрацездатності працівників і, відповідно, виникненню у них права на пільгове пенсійне забезпечення за його рахунок, і по-друге, звільнить державний Пенсійний фонд від виплат за пільговим пенсійним забезпеченням, що позитивно вплине на рівень забезпечення всіх пенсіонерів, а також дозволить економічно обгрунтувати тарифи страхових внесків окремо для кожної професійної пенсійної системи. Правовою підставою проведення такої реформи є закріплений законодавцем принцип повної відповідальності власника за створення безпечних та нешкідливих умов праці [51, 119-121].

Найбільш проблемним, мабуть, буде пільгове пенсійне забезпечення в тих сферах, де шкідливі та небезпечні рівні професійних ризиків залежать від майбутнього технічного удосконалення і роботодавець обєктивно не може повністю їх усунути. Можливо відповідальність за пільгове пенсійне забезпечення таких професійних категорій слід передбачити в межах державної пенсійної системи.

Відносини в системі недержавного пенсійного забезпечення мають бути договірними, що передбачає добровільну участь і рівність прав субєктів цих відносин. Водночас на корпоративні пенсійні фонди покладатиметься обовязок виплачувати пільгові пенсії у звязку з особливими умовами праці, що передбачає поєднання як добровільної, так і обовязкової участі роботодавця. Всупереч цьому Закон «Про недержавні пенсійні фонди» не встановлює чітких критеріїв розмежування названих двох форм. Обовязковість професійного пенсійного страхування повинна передбачатися не в рамках цілої економіки, а лише в певних галузях для працівників окремих професій [33, 308].

Створення недержавних пенсійних фондів потребуватиме певних правових гарантій їх надійності, тобто спроможності відповідати за своїми зобовязаннями перед учасниками та забезпечувати повну реалізацію пенсійних прав громадян. Першою такою гарантією має стати закріплення на законодавчому рівні правової природи фонду як некомерційної організації. Метою його інвестиційної діяльності має бути не збагачення засновників, а реалізація статутних цілей фонду, тобто фінансування пенсійного забезпечення громадян.

Певною гарантією стало б і нормативно-правове регулювання умов та порядку створення недержавних пенсійних фондів: державна реєстрація як самих фондів, так і пенсійних схем, які ними використовуватимуться, а також ліцензування цього виду діяльності. Процедура реєстрації та ліцензування забезпечить реалізацію функцій державного контролю за створенням та діяльністю фондів, що зменшить можливість правопорушень в системі. Слушні й пропозиції економістів щодо необхідності законодавчого закріплення системи економічних нормативів: розміру статутного фонду, норми страхового резервування коштів, мінімального відсотка вкладення активів у державні цінні папери [51, 119-121].

Важливими гарантіями стабільного функціонування системи НПЗ і діяльності пенсійних фондів зокрема, захисту пенсійних заощаджень мають стати:

розмежування функцій управління пенсійними фондами, управління активами пенсійного фонду та їхнього зберігання між фінансовими установами, що надають відповідні послуги;

ліцензування фінансових установ у системі НПЗ спеціально уповноваженими державними органами;

здійснення зовнішнього моніторингу операцій з активами пенсійного фонду та їхнього обліку банківською установою-зберігачем активів пенсійного фонду;

створення страхового резерву в структурі активів пенсійного фонду для забезпечення виконання зобов'язань перед вкладниками й учасниками пенсійного фонду;

розміщення активів пенсійного фонду за принципами диверсифікації, відповідального ставлення до інвестування, надійності, ліквідності та прибутковості такого інвестування;

проведення регулярних незалежних актуарних оцінювань пенсійних фондів;

закріплення цілковитової відповідальності фінансових установ, котрі надають пенсійним фондам послуги з недержавного пенсійного забезпечення, усім належним їм майном.

Активи пенсійного фонду складаються з власне пенсійних активів, що формуються за рахунок пенсійних внесків і доходу від їхнього розміщення; коштів для забезпечення діяльності пенсійного фонду, які призначені для покриття адміністративних видатків фонду та формуються за рахунок внесків засновників або юридичних осіб, котрі приєднуються до раніше створеного фонду (платники фонду); призначеного для гарантування виконання фондом своїх пенсійних зобов'язань перед учасниками страхового резерву, який формується з частини доходу від розміщення пенсійних активів і коштів для забезпечення діяльності фонду [43, 28-30].

Слід передбачити обмеження на інвестиційну діяльність з пенсійними активами. Це має убезпечити пенсійні заощадження від ризикованих операцій і максимально мінімізувати ймовірність їхньої втрати. Слід визначити й перелік об'єктів інвестування, а також вимоги до диверсифікації, тобто обмеження за напрямами й обсягами розміщення пенсійних активів. Вказані обмеження повинні бути спрямовані на закріплення таких правил інвестування пенсійних активів, які забезпечували б гарантований доход за мінімального ризику вкладень [22, 20].

Умови здійснення пенсійних внесків і виплат мають передбачати широкі можливості вибору для вкладників пенсійних фондів. При цьому вкладником може бути і роботодавець - юридична особа, котра сплачує внески на користь своїх працівників, і будь-яка фізична особа, котра сплачує внески на свою користь, на користь своїх батьків, дітей, подружжя.

Нормативна база повинна надавати й роботодавцеві можливості для сплати пенсійних внесків на так звані солідарні пенсійні рахунки, де обліковуються неперсоніфіковані пенсійні накопичення. Відповідно до умов укладеного таким роботодавцем пенсійного контракту з фондом, після настання пенсійних підстав кошти у визначених обсягах із солідарного рахунку переводяться на персональний рахунок працівника такого роботодавця, з якого безпосередньо здійснюються пенсійні виплати. Існування солідарних пенсійних рахунків дозволяє роботодавцеві створювати нові ефективні стимули для працівників, зокрема, через додаткове заохочення у вигляді пенсійних відрахувань на їхню користь (це - важливий інструмент кадрової політики підприємства). Крім того, солідарні рахунки забезпечують додаткову пенсію для працівників похилого віку, котрі не встигають накопичити достатню суму коштів на персональних пенсійних рахунках, проте зробили вагомий внесок у розвиток підприємства. При цьому наявність солідарного рахунку роботодавця не обмежує працівника в самостійній сплаті пенсійних внесків на свою користь. Особливості сплати роботодавцем пенсійних внесків на солідарні й персональні рахунки можуть визначатися пенсійною програмою, що є складовою колективного договору, укладеного роботодавцем зі своїми працівниками [43, 22-25].

Створення недержавних пенсійних фондів найдоцільніше передбачити у формі неприбуткових юридичних осіб, які за своїми типами поділяються на відкриті, професійні й корпоративні. Критерієм поділу на зазначені типи є коло можливих учасників відповідного фонду за місцем і характером їхньої роботи [52, 159].

Необхідно також більш чітко визначити вимоги до адміністратора пенсійного фонду, компанії з управління активами фонду та його зберігача, порядок їхнього створення та ліцензування, встановити відповідальність за виконання зобов'язань перед пенсійним фондом і його учасниками, порядок ліквідації. Пенсійний фонд будує свої відносини з установами, що надають фінансові послуги, пов'язані з НПЗ, на договірній основі (укладаються відповідно договори про управління пенсійним фондом, управління активами фонду та зберігання його активів). Слід встановити обов'язкове ліцензування діяльності з управління фондом, управління та зберігання активів фонду, окремі вимоги до звітності пенсійного фонду й інших установ, які задіяні в системі НПЗ, а також порядок оприлюднення інформації про їхню діяльність і доступу учасників пенсійного фонду до даних про їхні пенсійні заощадження та діяльність фонду загалом.

Державний нагляд за системою НПЗ доцільно покласти на спеціальний уповноважений орган виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг. Його має бути створено відповідно до Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг». Крім того, нагляд за діяльністю компаній з управління та зберігання активів пенсійного фонду мають здійснювати Державна комісія з цінних паперів і фондового ринку та Національний банк України [47, 166].

У зв'язку з тим, що пенсійні внески є соціально значущими платежами, та з метою уникнення подвійного (подекуди потрійного) оподаткування пенсійних накопичень необхідно запровадити систему податкових пільг для вкладників та учасників пенсійного фонду. Приміром, звільнити від оподаткування пенсійні внески незалежно від того, хто їх робить (для роботодавців - до 25% сукупного оподатковуваного доходу, отриманого працівниками, на користь котрих сплачуються внески; для фізичних осіб - до 25% сукупного оподатковуваного доходу такої особи). При цьому слід реалізувати принцип оподаткування пенсійних виплат учасникам у джерела виплати (це стосується пенсійних фондів, страхових організацій й банківських установ, які здійснюють недержавне пенсійне забезпечення). Також не слід оподатковувати інвестиційний доход, отриманий від розміщення активів пенсійного фонду, та виключити з об'єктів оподаткування податком на додану вартість послуги з управління пенсійним фондом [39, 305].

Підсумувавши вищевикладене можна перерахувати основні недоліки в системі недержавного пенсійного забезпечення.

По-перше це низький рівень обізнаності населення щодо змісту та ролі системи накопичувального пенсійного забезпечення та важливості проведення пенсійної реформи загалом.

По-друге - відсутність довіри до банківської системи та установ банківського типу. Це в свою чергу призводить до того, що певна частка населення зберігає власні заощадження вдома, а не в банківських структурах чи то в накопичувальних фондах, де ці кошти можна було б примножувати, і вони являли б собою потужне джерело інвестицій у вітчизняну економіку.

По-третє - недосконалість правової бази функціонування та розвитку НПФ.

По-четверте - низький рівень стимулювання роботодавця щодо у фінансування недержавних пенсійних програм для своїх працівників.

По-пяте - низька фінансова спроможність наших громадян. Тобто низький рівень заробітних плат, не завжди задовольняє нагальні потреби людини, не говорячи вже за накопичення на старість.

3.2Програмні цілі та основні напрямки удосконалення державного регулювання альтернативних форм пенсійного забезпечення

Як ми вже зазначили в другому розділі, система пенсійного забезпечення в Україні складається з трьох рівнів. Перший рівень - солідарна система загальнообовязкового державного пенсійного страхування, яка базується на засадах солідарності і субсидування та здійснення виплати пенсій і надання соціальних послуг за рахунок коштів Пенсійного фонду. Другий рівень - накопичувальна система загальнообовязкового державного пенсійного страхування, що базується на засадах накопичення коштів застрахованих осіб у Накопичувальному фонді та здійснення фінансування витрат на оплату договорів страхування довічних пенсій і одноразових виплат. Третій рівень - система недержавного пенсійного забезпечення, що базується на засадах добровільної участі громадян, роботодавців та їх обєднань у формуванні пенсійних накопичень з метою отримання громадянами пенсійних виплат на умовах і в порядку, передбачених законодавством про недержавне пенсійне забезпечення. Перший і другий рівні системи пенсійного забезпечення в Україні становлять систему загальнообовязкового державного пенсійного страхування, а другий та третій рівні - систему накопичувального пенсійного забезпечення [14, 78].

Таке поєднання забезпечує соціальні гарантії та фінансову стабільність пенсійної системи. Адже солідарна та накопичувальна системи підвладні впливу різних ризиків: перша - вразлива щодо демографічних ризиків і досить стійка до інфляційних, друга - навпаки. Реформована солідарна система враховуватиме інтереси малозабезпечених верств населення, а накопичувальна - стимулюватиме до пенсійних заощаджень усіх громадян, особливо з більш високими доходами.

Одним з негативних факторів сучасності є процес зменшення економічно активного населення в Україні. Серйозною є проблема збільшення частки населення похилого віку. Ситуація ускладнюється ще й тим, що молоді люди віком 15-24 років складають значну частку безробітних. Зменшення, а в подальшому зупинка темпів зростання безробіття найбільше відображаються на пенсійному забезпечені. Рівень пенсійного забезпечення при цьому залежить від [14, 121]. :

ефективності економіки держави (виробництво ВВП на одного зайнятого громадянина);

співвідношення працюючих і пенсіонерів (демографічний показник);

частки ВВП, за рахунок якої виплачується пенсія.

Відповідно до цього, для запобігання негативного впливу зменшення демографічного показника принцип солідарності повинен бути доповнений ідеєю самозабезпечення громадянами майбутньої пенсії, що реалізується за правилами страхування.

Для стабілізації солідарної пенсійної системи необхідно [43]:

вирівняти пенсійний вік для жінок і чоловіків (поступово з кроком 0,5 року протягом 10 років);

наблизити пенсійний вік до європейських стандартів (65 років) для учасників II рівня пенсійної системи ;

стимулювати більш пізній вихід на пенсію шляхом підвищення нормативної тривалості стажу з 20/25 років до 30/35 років з одночасним збільшенням коефіцієнта обліку кожного року наднормативного стажу або кожного року від термінування виходу на пенсію;

звільнити солідарну систему від не властивих для неї виплат (дострокові й пільгові пенсії);

обмежити максимальний розмір пенсій, що виплачуються з солідарної системи й/або за рахунок коштів державного бюджету;

здійснювати виплату пенсій за віком для всіх пенсіонерів, які працюють, у розмірах, визначених Законом про обов'язкове пенсійне страхування;

поступово перерозподіляти частку внеску на пенсійне страхування від роботодавця до працівника;

визначення умов участі самозайнятих осіб у соціальному страхуванні, відокремлення внеску на соціальне страхування від єдиного податку;

створення рівних умов індексації пенсій незалежно від закону, за яким призначена пенсія;

скорочення пільг щодо дострокового виходу на пенсію й зі сплати внесків.

Одним з досягнень і напрямів інтенсивної реалізації заходів щодо реформування державної солідарної системи пенсійного забезпечення в Україні є впровадження системи персоніфікованого обліку відомостей про застрахованих осіб. Цей процес можна розглядати як здобуток щодо підвищення рівня страхової культури в суспільстві.

Необхідність упровадження зазначеної системи в Україні зумовлена актуальністю переходу до реалізації принципу «пенсію треба заробити». Реалізація цього принципу вимагає прозорості та адекватності як у накопиченні відомостей про пенсійні права застрахованих осіб (перш за все, про заробіток і стаж), так і в застосуванні критеріїв диференціації умов і норм пенсійного забезпечення у процесі призначення пенсій, залежно від результатів праці кожного громадянина та його внесків на пенсійне страхування. Ці критерії стали поштовхом до запровадження системи персоніфікованого обліку внесків [10, 26].

Упроваджена система автоматизованого персоніфікованого обліку забезпечує збір, посилений контроль і накопичення даних про трудовий стаж, заробітну плату та трудові внески від усіх страхувальників за всі періоди, в яких особа підлягала пенсійному страхуванню.

Необхідно зазначити, що поступово сформоване в більшості страхувальників і застрахованих осіб розуміння феномена залежності розміру пенсії від трудового стажу, заробітку та страхового внеску, а також залежності результатів розрахунку пенсій від рівня достовірності відомостей, поданих до системи персоніфікованого обліку, в кінцевому підсумку посилює особисту зацікавленість працівників у своєчасному і повному перерахуванні страхових внесків роботодавцями до Пенсійного фонду України.

На сьогодні процесу запровадження накопичувальної складової (НС) державної системи пенсійного страхування приділяється достатньо уваги як на рівнях владних структур, так і серед профільних спеціалістів. Однак для повноти викладення незайвим вбачається висвітлення основних моментів щодо обґрунтування доцільності та своєчасності реформування пенсійної системи в

Сьогодні в Україні мешкає 13,7 млн пенсіонерів або 28,7% загальної чисельності населення. Тобто практично кожна третя особа у країні - пенсіонер, основним показником якості та рівня життя якого є розмір пенсії. Відтак, загальний рівень життя всього населення країни істотно залежить від рівня життя осіб пенсійного віку. Зростання ж частки цієї категорії в загальній чисельності населення неодмінно призводить до зростання економічної вартості надання підтримки пенсіонерам. Зауважимо, що чисельність платників страхових внесків в Україні складає 17,4 млн [19, 5-6].

Вік населення можна визначити через взаємодію демографічних тенденцій, які характеризують зміни рівня народжуваності та тривалості життя. Наявне на сьогодні в Україні зниження рівня народжуваності скорочує темпи зростання робочої сили, що призводить до скорочення сукупного обсягу продукції та сукупного обсягу заробітної плати в економіці. Одночасно, відносне збільшення тривалості життя, природно, призводить до збільшення навантаження на пенсійну систему в частині виплат.

Серйозність проблем, спричинених означеними тенденціями, не викликає сумніву, оскільки солідарна система сама по собі надзвичайно уразлива до демографічних змін, що викликаються старінням населення, і в результаті чого зменшується співвідношення числа працюючих і кількості пенсіонерів. Більш того, прогноз загальної чисельності платників внесків до системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування і пенсіонерів, які отримують пенсії з ПФУ, свідчить про майже невпинне ускладнення ситуації. В нашій державі, де майже 50% доходів знаходяться в «тіні», внаслідок чого ПФУ недоотримує значну частину внесків, воно є особливо гострим.

Найбільш ефективним механізмом регулювання впливу старіння населення на пенсійну систему вважаються так звані системні реформи, які передбачають упровадження накопичувальних підходів, зокрема, застосування пенсійних схем з встановленими внесками, що враховано в основних напрямах загальної стратегії реформування пенсійної системи в Україні через запровадження другого рівня системи пенсійного страхування. Подібні реформи цілком у змозі частково позбавити Державний бюджет від фінансового навантаження, спричиненого старінням населення [24, 140].

Обрана структура оновленої пенсійної системи України дозволяє гарантувати як певну соціальну захищеність найбільш вразливих верств населення з числа пенсіонерів шляхом надання мінімальних базових пенсійних виплат, так і надає можливість у майбутньому забезпечити застрахованій особі рівень пенсії, який буде адекватний її трудовим зусиллям. Передусім це стосується високооплачуваних працівників, оскільки в солідарній складовій державної пенсійної системи закладено принцип перерозподілу фінансових активів на користь низькооплачуваних працівників. Подібний підхід, у свою чергу, сприятиме посиленню зацікавленості як працівників, так і роботодавців, щодо сплати пенсійних внесків у повному обсязі. Зауважимо, що сумарна пенсія, яка складатиметься із солідарної та накопичувальної частин, виражена як частка заробітної плати, зростатиме для кожного наступного покоління пенсіонерів найбільшою мірою саме завдяки отриманню інвестиційного доходу через другий рівень. При цьому означена модифікація загальної пенсії на фоні ефективного інвестування дозволить поступово знизити ставки внесків до солідарної складової [8, 226].

Крім явних переваг, з точки зору адаптації до старіння населення з одночасним підвищенням сумарного рівня пенсійних виплат, надходження від обов'язкових внесків учасників НС дозволять створити потужне додаткове джерело інвестиційного ресурсу для оздоровлення та подальшого зростання національної економіки. Необхідно зауважити, що подібний ефект здатен проявитися в повному обсязі тільки у випадку доречних економічних й адміністративних відносин. Зокрема, рівень чистих інвестиційних надходжень повинен перевищувати рівень зростання сукупних зарплат, що вимагає наявності належного інвестиційного середовища. Крім того, слабкий контроль за адміністративними витратами в рамках НС, які, як відомо, зазвичай перевищують подібні витрати в рамках солідарної системи, взагалі може звести нанівець усі зусилля. Плануючи застосування накопичувальних підходів як часткову заміну солідарних, необхідно приділити суттєву увагу знаходженню шляхів мінімізації адміністративних витрат, майбутні розміри яких визначені на сьогодні надто приблизно. Це, у свою чергу, приводить до необхідності ретельного аналізу можливих наслідків з урахуванням усіх ймовірних адміністративних витрат [63, 138]. Позитивний макроекономічний ефект полягатиме, зокрема, в тому, що подібний підхід забезпечить поступове зростання зайнятості населення одночасно із підвищенням конкурентоспроможності української продукції, а також полегшить податковий тягар, збільшуючи при цьому податкові надходження. Це, у свою чергу, приведе до поступового зниження відпливу кваліфікованих вітчизняних спеціалістів за кордон, що сприятиме відновленню трудового потенціалу країни.

Для введення й розвитку накопичувальних складових пенсійної системи необхідно:

уточнення умов запровадження II рівня (у т.ч. розмір внеску, оцінювання величини одного року стажу в солідарній системі для учасників дворівневої системи тощо);

передання Пенсійному фонду України функцій збирання й адміністрування коштів II рівня пенсійної системи, ведення системи єдиних пенсійних рахунків;

забезпечення можливості залучення приватних компаній для управління активами й спрямування внесків II рівня до недержавних пенсійних фондів за бажанням і вибором застрахованих осіб;

забезпечення виплат дострокових (підвищених) пенсій для особливих категорій професій, повязаних з ризиком для життя, за рахунок запровадження корпоративних (професійних) пенсійних схем;

диверсифікованість схем приватного недержавного пенсійного страхування.

Для поліпшення адміністрування пенсійної системи необхідними є [42, 49]:

запровадження єдиного соціального внеску;

удосконалення регулювання діяльності накопичувальних пенсійних фондів, у т.ч. перехід до пруденційного нагляду на основі оцінювання й аналізу ступеня ризиків;

розмежування страхових і невластивих страхуванню видатків, посилення цільового використання страхових коштів;

забезпечення регулярної звітності фондів обов'язкового соціального страхування;

регулярне інформування громадян про їхні права щодо виплат зі страхових фондів.

Враховуючи викладене, можна дійти висновку, що, незважаючи на досить складний соціально-економічний стан в Україні, завдяки змінам, які відбулися і відбудуться в майбутньому у сфері пенсійного забезпечення, з'явилася можливість підвищення реального рівня соціального захисту населення. Перехід до змішаної системи пенсійного забезпечення має чітко визначену соціальну спрямованість. При цьому система дозволяє вирішити дві найважливіші проблеми за рахунок використання одних і тих самих фінансових ресурсів: по-перше, забезпечити додатковий соціальний захист населення; по-друге, значно розширити інвестиційні можливості економіки [5, 193].

У звязку з цим на даному етапі реформування важливо приділити суттєву увагу проблемним питанням щодо практичного втілення положень оновленого пенсійного законодавства в частині запровадження НС, зокрема поглибленому аналізу можливих наслідків запровадження означеної системи з використанням підходів економіко-математичного моделювання. Доцільно зауважити, що одним з важливих аспектів даного напрямку є впровадження єдиної прозорої методології актуарних розрахунків, орієнтованої на міжнародні стандарти та з урахуванням національних особливостей, що дасть змогу значно підвищити якість та оперативність проведення відповідних актуарних розрахунків, а звідси і достовірність очікуваних результатів.

Системою пенсійного страхування в Україні одночасно із запровадженням НС передбачено створення нової системи фінансування пільгових пенсійних виплат окремим категоріям застрахованих осіб за рахунок обов'язкових страхових внесків роботодавців-вкладників до професійних і корпоративних пенсійних фондів, які діятимуть у рамках законодавства про недержавне пенсійне забезпечення. У цьому аспекті підвищеної уваги потребує можлива перспектива передачі державою своїх зобов'язань по формуванню обов'язкових накопичувальних пенсій саме професійним і корпоративним пенсійним фондам. Більш того, багато хто із спеціалістів у сфері пенсійного страхування вважає подібну передачу неминучою в найближчому майбутньому [24, 30].

Така думка має під собою реальне підґрунтя. У системі накопичувального пенсійного забезпечення роботодавців, перш за все, цікавить фінансово-інвестиційний, а до деякої міри і соціально-кадровий аспект, тому подібний підхід стимулюватиме не тільки сплату внесків до НС у повному обсязі, але й сприятиме підвищенню мотивації участі як працівників, так і роботодавців у персоніфікованій пенсійній системі. Щодо побоювань можливих інвестиційних ризиків, вони є необґрунтованими, оскільки чинним законодавством встановлено досить жорсткі обмеження інвестиційної діяльності [63, 134]. .

З огляду на це, а також виходячи з аналізу міжнародного досвіду, вбачається за доцільне провести відповідні наукові дослідження з метою виявлення можливих наслідків саме на даному етапі реформування пенсійної системи України, оскільки обидві системи знаходяться на проміжній стадії запровадження.

Також заслуговує на увагу проведення дослідження щодо позитивного впливу запровадження НС на відновлення трудового потенціалу країни через поступове підвищення рівня зайнятості та появи можливості отримання бажаного доходу в майбутньому. Зауважимо, що проблема трудової еміграції, реальною протидією якій може стати лише підвищення рівня життя населення в Україні, постає ще гостріше, якщо чітко усвідомити ризики, повязані з нелегальною її складовою [29, 58-60].

У багатьох країнах світу учасники НС мають можливість обрати для сплати страхових внесків недержавний пенсійний фонд на власний розсуд, причому частіше такий вибір припадає саме на професійний чи корпоративний пенсійний фонд.

Таким чином, незважаючи на досить складний соціально-економічний стан в Україні, завдяки вчасному запровадженню накопичувальної системи, підсиленому наявністю необхідних умов ефективного її функціонування в майбутньому, зявиться реальна можливість подальшого підвищення добробуту населення України. Причому, це стосується не лише осіб пенсійного віку безпосередньо, але й населення країни загалом. Можна зробити однозначний висновок, що ефективне інвестування пенсійних активів НС стимулюватиме оздоровлення та подальше зростання національної економіки шляхом сприяння додатковому зростанню ВВП, фонду оплати праці, розмірів пенсійних виплат усіх рівнів тощо [63, 230].

Для формування ефективної, надійної системи недержавного пенсійного забезпечення Концепцією подальшого проведення пенсійної реформи від 14 жовтня 2009 року № 1224-р передбачено [ 24, 113-115]:

розширити напрями інвестування пенсійних активів за наявності сприятливих умов на фондовому ринку та макроекономічної стабільності;

уніфікувати порядок оцінки пенсійних активів та визначення розміру пенсійних накопичень у системі недержавного пенсійного забезпечення та обовязковій накопичувальній пенсійній системі, впровадження щоденного розрахунку чистої вартості пенсійних активів та вартості одиниці пенсійних внесків (активів) за єдиною методикою;

привести програми добровільного пенсійного забезпечення, виконання яких регулюється окремими законодавчими актами, у відповідність з вимогами Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення»;

визначити послуги з адміністрування недержавних пенсійних фондів як послуги з недержавного пенсійного забезпечення та поширити на них порядок оподаткування, передбачений для аналогічних послуг;

прирівняти порядок оподаткування пенсійної виплати, що здійснюється одноразово, до порядку оподаткування пенсії на визначений строк, які виплачуються з недержавного пенсійного фонду;

сприяти емісії цільових середньо- та довгострокових облігацій внутрішньої державної позики;

запровадити міжнародні стандарти інвестиційної діяльності та звітності для суб'єктів системи накопичувального пенсійного забезпечення та механізмів корпоративного управління в системі недержавного пенсійного забезпечення;

здійснити заходи щодо запровадження накопичувальної системи загальнообовязкового державного пенсійного страхування;

уніфікувати структуру, правила та вимоги до функціонування обовязкової і добровільної складової частини системи накопичувального пенсійного забезпечення;

активізувати участь роботодавців у системі недержавного пенсійного забезпечення;

здійснити додаткові заходи щодо захисту коштів учасників системи накопичувального пенсійного забезпечення від знецінення, втрат та інших ризиків з метою посилення довіри населення до системи накопичувального пенсійного забезпечення;

забезпечити розроблення та виконання обовязкових професійних пенсійних програм для окремих категорій осіб, зайнятих на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, що дають право на призначення пенсій за віком на пільгових умовах або за вислугу років, з одночасним здійсненням заходів щодо створення роботодавцем безпечних для здоровя робочих місць, та для тих працівників, яким роботодавець не може забезпечити або не забезпечив безпечних та нешкідливих умов праці.

Для удосконалення та спрощення механізму функціонування і забезпечення зрозумілості пенсійної системи для громадян і роботодавців, забезпечення громадського контролю за функціонуванням Пенсійного фонду України проектом Закону «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» запропоновано [42, 59]:

стандартизувати, автоматизувати та централізувати технологічні процеси в солідарній та обовязковій накопичувальній системі пенсійного страхування, підвищити якість і оперативність обслуговування громадян;

сформувати склад правління Пенсійного фонду України на основі паритетного представництва сторін соціального діалогу;

запровадити єдину систему обліку набутих громадянами пенсійних прав у системі загальнообовязкового державного пенсійного страхування;

запровадити стандарти оприлюднення показників, що характеризують поточний стан функціонування пенсійної системи, а також прогнозів її розвитку;

підвищити рівень обізнаності громадян щодо пенсійної реформи шляхом проведення ефективної інформаційно-розяснювальної роботи серед населення, роботодавців, профспілок, юридичних осіб, зокрема щодо переваг та ризиків функціонування системи накопичувального пенсійного забезпечення.

Для створення універсальної та зрозумілої для громадян законодавчої бази подальшого реформування національної пенсійної системи необхідно її уніфікувати за однорідними групами правовідносин, скасувавши практику врегулювання умов пенсійного забезпечення деяких категорій громадян окремими законодавчими актами. Це дасть змогу створити передумови для подальшої кодифікації пенсійного законодавства. Питання пенсійного забезпечення повинні регулюватися виключно законами [15, 179].

Узагальнюючи викладене, зазначимо, що ухвалення відповідного рамкового закону матиме такі позитивні наслідки:

По-перше, дозволить підвищити рівень пенсійних виплат людям похилого віку. Разом із пенсійними виплатами, що виплачуватимуться з реформованої системи обов'язкового пенсійного страхування, середня пенсія становитиме 55-60% середньої заробітної платні проти нинішніх 32%.

По-друге, сприятиме розвитку фондового ринку.

По-третє сприятиме розвитку страхового бізнесу. Розвиток недержавних пенсійних фондів спричинить значне збільшення попиту на продукти страхового бізнесу, зокрема на страхування життя та на страхування довічної пенсії з установленим періодом, довічної обумовленої пенсії, довічної пенсії подружжя [51, 120].

По-четверте, приведе до зниження обсягів тіньової економіки. Через пільги в оподаткуванні для учасників і вкладників недержавного пенсійного забезпечення (внески до недержавних пенсійних фондів та одержаний інвестиційний доход не оподатковуються, а оподатковуються лише пенсійні виплати) і обмеження на ці пільги (внески до недержавних пенсійних фондів не повинні перевищувати 25% заробітної плати учасника) учасники недержавного пенсійного забезпечення матимуть додатковий стимул вимагати виплату свого заробітку в офіційному секторі.

По-п'яте, збільшення бюджетних надходжень у майбутньому. Механізм сплати податків збільшить бюджетні надходження шляхом розширення бази оподаткування: пенсійні виплати включатимуть не тільки пенсійні внески, що є доходом громадян чи роботодавців, а, отже, підлягають оподаткуванню в будь-якому випадку, а й інвестиційний доход.

По-шосте, зменшить залежність від зовнішніх запозичень та сформує додаткове джерело довгострокового кредитування економіки. Оскільки кошти недержавного пенсійного забезпечення інвестуються на довгострокову перспективу (коли припустити, що людина розпочинає свою трудову діяльність у 25-річному віці, виходить на пенсію в шістдесят років і живе до 67,9 років, то середня тривалість інвестиції становить приблизно 20 років), вони стануть додатковим стимулом розвитку реального сектору й економічного зростання.

Висновки

Отже, підбиваючи підсумок роботи, ми маємо виявити, що проблемами альтернативного пенсійного забезпечення займалися А. Бахмач, І. Васькович, В. Геєць, В. Грушко, Т. Кір'ян, Е. Лібанова, І. Ломанов, В. Новіков , О. Палій, В. Понікаров, В. Яценко та багато інших.

Становлення України як демократичної, соціально-орієнтованої, правової держави має на меті підвищення рівня життя її громадян до соціальних стандартів цивілізованих країн світу. Досягненню цього сприятиме виважена і збалансована соціальна політика, спрямована на соціальний прогрес, тобто на подолання бідності, зменшення майнового розшарування населення, поліпшення добробуту, посилення соціальної стабільності та одночасного перетворення соціальних чинників на важливий інструмент прискорення економічного розвитку. Серед актуальних соціально-політичних завдань одне із проблемних місць займає пенсійне забезпечення, яке має базуватись на засадах соціальної справедливості та сприяти гідному життю непрацездатних громадян Дане питання викликає не аби який резонанс у сучасному суспільстві. Це повязано з проблемами, що стали перед Урядом нашої країни на етапі трансформаційних перетворень держави - питанням щодо спроможності діючої солідарної пенсійної системи сьогодні і надалі забезпечувати гідний рівень життя пенсіонерів.

Огляд зарубіжного досвіду з стосовно реформування пенсійних систем дав можливість ретельно проаналізувати можливі шляхи вирішення цього питання і в нашій країні.

Безумовно, Україна запізно почала пенсійну реформу, коли вже була досить складна ситуація, і причинами цього стали:

демографічна криза. На сьогодні в Україні один працюючий фактично утримує кожного пенсіонера, тобто навантаження надто високе (для порівняння, в інших країнах одного пенсіонера утримують двоє - троє працюючих). Крім того за умов низької народжуваності надалі ситуація буде лише погіршуватися;

економічна криза, яка призвела до зниження рівня ВВП, до скорочення робочих місць, а відповідно і до зменшення наповнення бюджету Пенсійного фонду. Вже на протязі трьох років коштів Пенсійного фонду не вистачає для виплати пенсій, тому задіюються трансферти з державного бюджету. Потреба в коштах буде щороку збільшуватись, забираючи кошти, призначені на систему охорони здоровя, освіту чи то підтримку вітчизняної економіки. Так буде тривати, доки не відбудеться повна реформація нині діючої пенсійної системи.

В Україні запроваджено трирівневу пенсійну систему, перший рівень якої - солідарна частина, другий та третій - являють собою накопичувальну складову. Тобто, другий рівень передбачає обовязкові відрахування , а третій - добровільні до відповідних накопичувальних фондів. Саме ця модель пенсійної системи є найбільш дієвою у всьому світі. Другий рівень ще не введено в дію. Це планується зробити з 2013 року. Мета запровадження накопичувальної пенсійної системи - підвищення розміру пенсій за рахунок доходу, отриманого від інвестування частини пенсійних внесків громадян. При цьому пенсійні кошти мають накопичуватись як шляхом обов'язкового пенсійного страхування, так і створенням додаткових (добровільних) пенсійних заощаджень.

Визначимо основні моменти щодо ролі накопичувальної складової:

По-перше це зменшення навантаження на солідарну систему пенсійного забезпечення.

По-друге - підвищення розміру майбутньої пенсії як за рахунок державного накопичувального фонду, так і завдяки добровільній системі пенсійного страхування.

По-третє - прямий зв'язок між розміром заробітної плати та сумою власних накопичень.

По-четверте - можливість учасника фонду самостійно визначати та регулювати процесом власних накопичень, та відповідно і розміром майбутньої пенсії.

По-пяте - накопичувальна система являє собою могутнє джерело інвестицій в національну економіку.

По-шосте - ця система являється стабілізаційним моментом, який компенсує вплив економічних циклів на соціальну сферу.

Накопичувальна пенсія може бути державною та недержавною (добровільною). Аналіз світового досвіду недержавного пенсійного забезпечення (НПЗ) показує, що в багатьох країнах, де одночасно існують різні інститути добровільного пенсійного страхування, перевага віддається, головним чином, недержавним пенсійним фондам (НПФ).

Добровільне пенсійне страхування (третій рівень) розраховане, у першу чергу, на людей, що бажають збільшити розмір своєї пенсії, яку вони отримуватимуть в старості чи при достроковому (пільговому) виході на пенсію.

Але на шляху подальшого розвитку НПФ є невирішені питання:

низька поінформованість серед громадян про концепцію пенсійної реформи в Україні та значення у ній системи недержавного пенсійного забезпечення, що гальмує подальший її розвиток;

низький рівень довіри населення до нового фінансового ринку як споживача його послуг;

недосконалість нормативно-правової бази з питань НПЗ;

невирішеність питань стосовно оподаткування та надання податкових пільг у системі недержавного пенсійного забезпечення;

неефективна діяльність фінансового ринку. Досить складною і проблематичною залишається процедура доступу недержавних пенсійних фондів до зовнішніх фінансових ринків, тобто до іноземних інвесторів, про що свідчить те, що в інвестиційних портфелях недержавних пенсійних фондів практично відсутні іноземні цінні папери;

низький рівень дохідності пенсійних активів;

недостатня зацікавленість роботодавців у фінансуванні недержавних пенсійних програм для працівників;

низький фінансовий рівень спроможності громадян брати участь у системі недержавного пенсійного забезпечення;

обмежений вибір фінансових інструментів, придатних для інвестування в них пенсійних коштів, внаслідок відставання розвитку ринку капіталу від потреб інституційних інвесторів;

наявність декількох контролюючих органів.

Все це істотно гальмує розвиток системи недержавного пенсійного забезпечення. На сьогодні у цій галузі створена вся необхідна інфраструктура та сформоване повноцінне конкурентне середовище. Проте цілей, задекларованих при впровадженні системи, як і раніше, не досягнуто. Реально недержавним пенсійним забезпеченням охоплено не більш як 3% працездатного населення. Сумарний обсяг залучених коштів не досягає й 1 млрд. грн. Досить скромний результат для пяти років розвитку.

Сподівання на те, що добровільні накопичення можуть становити значний сегмент у пенсійній системі, на сьогодні явно завищені. Оскільки людина самостійно вирішує, чи вступати їй до системи добровільного накопичення, відрахування на майбутню пенсію починають конкурувати з іншими статтями витрат (харчування, одяг, товари тривалого користування, освіта, лікування тощо), які на певних етапах життєвого циклу стають більш нагальними.

Слід зауважити, що в недалекому майбутньому кожному свідомому громадянину необхідно буде зробити власний вибір на корсть того чи іншого інституту добровільного страхування. Ми вважаємо, що найбільш придатними для цього є НПФ, створювані за професійною ознакою чи корпоративні НПФ. На користь цього говорить досвід Росії та багатьох інших країн світу. Це, по-перше, посилить відповідальність роботодавця за створення безпечних умов праці, які б запобігали передчасній професійній непрацездатності працівників і, відповідно, виникненню у них права на пільгове пенсійне забезпечення за його рахунок, і по-друге, звільнить державний Пенсійний фонд від виплат за пільговим пенсійним забезпеченням, що позитивно вплине на рівень забезпечення всіх пенсіонерів, а також дозволить економічно обґрунтувати тарифи страхових внесків окремо для кожної професійної пенсійної системи.

Зараз на етапі обговорення перебуває проект Закону «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи». Саме на схвалення найближчим часом цього закону покладено такі великі надії стосовно подальшого розвитку процесу реформування та майбутнього полегшення ситуації в пенсійній сфері та економіці загалом.

Список літератури

1.Андреев В.С. Право социального обеспечения в СССР: Учеб. пособие. - М.: Юрид. лит., 1987. - 124 с.

2.Бахмач А. Недержавні пенсійні фонди, статистика, перспективи / А. Бахмач // Вісн. Пенсійного фонду України. - 2008. - № 9 (75). - С. 14-16.

.Білоусов В. Огляд зарубіжного досвіду в сфері реформування системи пенсійного забезпечення. Перспективи для України// Україна: аспекти праці. - 2004. - №3. - С. 29 - 40.

.Буянова М.О., Кондратьева З.Л., Кобзева С.И. Право социального обеспечения: Учеб. пособие. - М., 1997. - 232 с.

.Васькович І.М. Добровільне накопичувальне пенсійне забезпечення / І.М. Васькович // Вісн. Нац. ун-ту «Львів. політехніка». Менедж. та підприємництво в Україні: етапи становлення і пробл. розв. - 2007. - №605. - С. 191-194.

.Внукова Н.М. Соціальне страхування: кредитно-модульний курс : навч.посібник / Н.М. Внукова, Н.В. Кузьминчук. - К.: Центр учбової літератури, 2009. - 412 с.

.Геєць В.М. Розгортання фінансово-економічної кризи в Україні у 2009 році: негативні наслідки та засоби іх пом'якшення: наук. - аналіт. доп. / Ред.: В.М. Геєць; Ін-т економіки та прогнозування НАН України. - К., 2009. - 159 с.

.Грушко В.І. Пенсійна система України: Навч. посіб. / В.І. Грушко, Н.В. Грушко, О.В. Бевзенко, О.В. Красота - К.: Кондор, 2006. - 334 с.

9.Демографічна ситуація в Україні у січні-листопаді 2010 року / Державний комітет статистики : експрес-випуск - 2009. - 24 с. [Електронний ресурс] - Режим доступу : <http://www.ukrstat.gov.ua> (27.12.2010).

.Дідовик В.В. Персоніфікований облік: упровадження, результати, проблеми // Соціальний захист. - 2001. - № 7. - С. 26-28.

.Доклад о развитии человека 2005. Международное сотрудничество на перепутье: помощь, торговля и безопасность в мире неравенства / [пер. с англ.] - М.: Весь мир, 2005. - 416 с.

.Зайкин А.Д. Правоотношения по пенсионному обеспечению. - М.: Изд-во МГУ, 1974. - 159 с.

.Зайчук Б.О. Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Науково-практичний коментар / Б. О. Зайчук, О. Б. Зарудний, С. Б. Березша. - К.: АВТ, 2005. - 124 с.

.Зайчук Б.О. Система пенсійного забезпечення: сьогодні і завтра : Коментар застосування Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» / Б.О. Зайчук, В.С. Никитенко, В.І. Семендяєва. - К.: Формат, 2004. - 352 с.

.Зайчук Б.О., Зарудний О.Б., Березіна С.Б., Александров В.Т., Недбаєва С.М. Загальнообовязкове державне пенсійне страхування: Навчальний курс. - Київ: НВП «АВТ», 2004 р. - 256 с.

.Замков О.М. Страхування: Навчальний посібник / за редакцією д.е.н. О.О.Слюсаренко - К.: Міжнародна агенція «Bee Zonc», 2003 - 320 с.

.Карцева Л.В. Семья в трасформирующемся обществе / Л. В. Карцева // Вестник Моск. ун-та. - 2004. - С. 65 - 72.

.Качан Л. Складові нашого добробуту / Л. Качан // Соціальний захист. - 2006. -№ 1. - С. 3 - 6.

.Кир'ян Т., Шаповал М. Рівень життя- обличчя держави // Уряд, кур'єр.-2001.-№137. - С. 5 - 6.

.Ковпак Л. Пенсійна система в Україні та головні напрямки її реформування (1991 - 2009)// Українознавство. - 2010. - №2. - С. 164-167

.Колодно Г. Глобалізація і перспективи розвитку постсоціалістичних країн: Пер. з польськ. - К., 2002. - 248 с.

.Конституція України. Закон України «Про внесення змін до Конституції України»: Текст відповідає офіц. - Київ: Школа, 2005 - 48 с.

.Концепція подальшого проведення пенсійної реформи від 14 жовтня 2009 року № 1224-р // Уряд. курєр. - 2009. - № 138. - С. 12-15.

.Лібанова Е.М. Національна система загальнообов'язкового державного соціального страхування: сучасні проблеми та стратегія розвитку: Моногр. / Е.М. Лібанова, В.М. Новіков, О.В. Макарова,та ін.// Ін-т демографії та соц. дослідж. НАН України. - К., 2006. - 178 с.

.Ломанов І. Додаткове пенсійне страхування / І. Ломанов // Вісник Пенсійного фонду України. - 2009. - №3. - С. 20-23.

.Майданик Р. Правовые аспекты создания и деятельности негосударственных пенсионных фондов в Украине // Бизнес. - 1998. - №43. - С. 18-26.

.Малецький О. Накопичувальна система Російської Федерації: досвід початку використання / О. Малецький // Вісн. Пенсійного фонду України. - 2006. - № 8 (50). - С. 17-20.

.Мальований М. Історичний розвиток системи пенсійного забезпечення в світі / М. Мальований // Економіка А П К. - 2005. - №3. - С. 31-36.

.Медведчук О.О. Реформування системи пенсійного забезпечення в Україні / О. О. Медведчук // Економіка & держава. - 2009. - №3. - С. 58-60.

.Міщенко В.І., Гордієнко В.В. Недержавні пенсійні фонди в системі реформування пенсійної системи України // Фінанси України. - 1997. - №12. - С. 32 - 37.

.Надточій Б. Три удари по пенсійній реформі - що робити далі?// Україна: аспекти праці. - 2005. - №6. - С. 8-12.

.Надточій Б., Яценко В. Пенсійне забезпечення в Україні: історичний аспект // Україна: аспекти праці. - 2000. - №1. - С. 8-15.

.Нечай А.А. Актуальні питання фінансового права: правові основи публічних накопичувальних фондів: Монографія. - Чернівці: «Рута», 2004. - 376 с.

.Нечай А.А. Проблеми правового регулювання публічних фінансів та публічних видатків: Монографія. - Чернівці: Рута, 2004. - 264 с.

.Опыт реализации пенсионной программы предприятия // Пенсия. - 1997. - №9. - С. 51-53.

.Папієв М.М. Проблемні питання праці та соціальної політики: Моногр. / Ред.: М.М. Папієв; Т.М. Кір'ян; НАН України, НДІ праці і зайнятості населення. - К.: Соцінформ, 2003. - 511 с.

.Підготовка нових членів ЄС - країн-сусідів України - до вступу в Шенген і виклики для України : матеріали круглого столу / [за ред. В.І. Андрійко, З.С. Варналія, С.І. Мітряєвої]. - Ужгород, 2007. - 112 с.

.Плаксій М. Пенсійна реформа в Болгарії / М. Плаксій // Вісн. Пенсійного фонду України. - 2006. - №7(49). - С. 10-12.

.Плиса В.Й. Страхування: Навч.посіб. / В.Й. Плиса.- К.:Каравела, 2006.- 392 с.

.Понікаров В.Д. Пенсійне та соціальне забезпечення: Підручник / В.Д.Понікаров, М.М. Топоркова. - Х.: Інжек, 2006. - 400 с.

.Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування. Закон України від 9 липня 2003 р. №1058-IV // Уряд. курєр. - 2003. - № 150. - С. 12- 48.

.Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи. Проект Закону України від 13 грудня 2010 р. № 7455. [Електронний ресурс] . - Режим доступу: http://www.legislation/project/1405.html

.Про недержавне пенсійне страхування. Закон України від 9 липня 2003 р. №1057-IV // Уряд. курєр. - 2003. - № 150. - С. 10 - 32.

.Про проведення експерименту зі створення автоматизованої системи Накопичувального фонду. Постанова Кабінету Міністрів України від 14 вересня 2005 р. // Офіц. вісник України. - 2005. - №37. - С. 7 - 11.

.Ричік Л. Пенсійна реформа та її фінансові наслідки// Україна: аспекти праці. - 2004. - №5. - С.19-26.

.Родик В.Д. Пенсионная система России: история, проблемы, пути совершенствования// Москва: изд. «Мик». - 2007. - 439 с.

.Романенко Є.О. Місце та роль державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України в регулюванні діяльності недержавних пенсійних фондів// Економіка і регіон. - 2004. - №1(2). - С.163-166.

.Сальникова Т. Пенсійне забезпечення: світовий досвід / Т. Сальникова // Вісн. Пенсійного фонду України. - 2008. - № 7 (73). - С. 24-27.

.Сандлер Д. Проблеми і перспективи становлення сучасної системи пенсійного забезпечення в російській Федерації та Україні// Україна: аспекти праці. - 2005. - №7. - С. 49-56.

.Сивак С. Конституційні гарантії права на пенсійне забезпечення і пенсійна реформа // Право України. - 1997. - №12. - С. 70-74.

.Сивак С. Організаційно-правові основи недержавного пенсійного забезпечення // Право України. - 1999. - №1. - С. 119-121.

.Сирота І.М. Право пенсійного забезпечення в Україні: Курс лекцій. - К.: Юрінком Інтер, 1998. - 288 с.

.Скуратівський В. Соціальна політика / В. Скуратівський, О. Палій, Е. Лібанова. - К.: Вид-во УАДУ, 2003. - 265 с.

54.Словник соціологічних термінів. [Електронний ресурс] . - Режим доступу: <http://books.br.com.ua/16871>.

.Советское право социального обеспечения / Доброхотова Е.Н., Филипова М.В., Янтураева М.А. - СПб., 1992. - 238 с.

.Соколик М. П. Методологія моделювання пенсійного забезпечення на заощаджувальних засадах / М. П. Соколик // Економіка і прогнозування. - 2000. - № 1. - С. 42-59.

.Сташків Б. Загальна характеристика юридичних фактів у пенсійному забезпеченні // Право України. - 1998. - №1. - С. 115-119.

.Сташків Б. Пенсія як обєкт правовідносин в соціальному забезпеченні // Право України. - 1998. - №11. - С.89-93.

.Стратегія економічного і соціального розвитку України (2004-2015 рр.) «Шляхом європейської інтеграції» / [авт. кол.: А.С. Гальчинський, В.М. Геєць та ін.] ; Нац. ін-т стратегічних дослідж., Ін-т екон. прогнозування НАН України, М-во екон. та з питань європ. інтегр. України. - К.: ІВЦ Держкомстату України. - 2004. - 416 с.

.Ткаченко Л. Пенсійна реформа в Україні: крок уперед, два кроки назад// Україна: аспекти праці. - 2005. - №8. - с.13-18.

.Указ Президента України «Про заходи щодо впровадження персоніфікованого обліку відомостей у системі обовязкового державного пенсійного страхування» від 4 травня 1998 р. // Уряд. курєр. - 1998. - 14 трав.

.Указ Президента України «Про основні напрями реформування пенсійного забезпечення в Україні» від 13 квітня 1998 р. № 291 // Офіц. вісник України. - 1998. - № 15. - С. 3 - 4.

.Україна в 2008 році: щорічні оцінки суспільно-політичного та соціально-економічного розвитку: [монографія] / за заг. ред. Ю. Г. Рубана. - К.: НІСД, 2008. - 744 с.

.Шаповал М.С., Коцюба О.В., Ніколаєнко В.М. та ін. Дослідження впливу запровадження накопичувальної складової державної системи пенсійного страхування на підвищення рівня соціального захисту населення в Україні // Соціальний захист. - 2005. - №12. - С. 34-39.

.Яценко В. Як створити трирівневу пенсійну систему України / В.Яценко, М.Вінер // Україна: аспекти праці. - 2004. - №1. - С.16-22.