Організація та фінансове забезпечення системи добровільного медичного страхування в Україні (на прикладі АТ 'СГ 'ТАС')

Організація та фінансове забезпечення системи добровільного медичного страхування в Україні (на прикладі АТ 'СГ 'ТАС')

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ МЕДИЧНОГО СТРАХУВАННЯ В УМОВАХ РИНКОВОЇ ЕКОНОМІКИ

.1 Економічна сутність добровільного медичного страхування

.2 Передумови виникнення добровільного медичного страхування та особливості його розвитку в Україні

.3 Роль добровільного медичного страхування в охороні здоров’я населення

РОЗДІЛ 2. ФІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНИЙ МЕХАНІЗМ ДОБРОВІЛЬНОГО МЕДИЧНОГО СТРАХУВАННЯ

.1 Сучасний стан розвитку добровільного медичного страхування в Україні

.2 Організаційно-економічна характеристика СГ «ТАС»

.3 Фінансове забезпечення системи добровільного медичного страхування в Україні

.4 Охорона праці в АТ «СГ «ТАС» (приватне)

РОЗДІЛ 3. НАПРЯМИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ФІНАНСОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДОБРОВІЛЬНОГО МЕДИЧНОГО СТРАХУВАННЯ

.1 Удосконалення системи добровільного медичного страхування в Україні на основі використання зарубіжного досвіду

.2 Пропозиції щодо поліпшення фінансового забезпечення системи добровільного медичного страхування

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

У процесі реформування вітчизняної економіки перед страховим ринком України та державою постала низка завдань щодо створення сприятливих умов функціонування системи добровільного медичного страхування та його збалансованого розвитку. Це обумовило потребу в нових підходах до його фінансового забезпечення.

Актуальність теми. Проблема відтворення робочої сили, яка є одним найважливіших чинників виробництва набула сьогодні великого значення. Сучасні соціально-економічні умови та значне порушення екологічної рівноваги спричинили погіршення медико-демографічних показників стану суспільства. Крім того, у умовах розвитку науково-технічного прогресу та підприємницької діяльності висуваються нові вимоги до стану здоров’я працівників, які зазнають великого фізичного та психологічного навантаження. Незважаючи на це, в Україні співвідношення між ВВП та видатками на охорону здоров’я поступово знижується і є незадовільним. Усе це зумовлює необхідність активного пошуку шляхів поліпшення функціонування системи охорони здоров’я та нових джерел її фінансування. Одним з таких шляхів є добровільне медичне страхування.

Проблеми, які склалися на сучасному страховому ринку України, до кінця не вирішені. Відсутність достатньої законодавчої бази, яка б свідчила про проведення державою активної структурної політики на ринку страхових послуг і порівняно невеликий фінансовий потенціал українських страховиків і низький рівень платоспроможності страхувальників, недостатній податковий стимул і низька страхова культура населення стали актуальною проблемою сучасності, яка вимагає негайного вирішення. Разом з тим, економічні умови розвитку ринку добровільного медичного страхування коригуються із розвитком економіки, зміною рівня життя громадян, появою на ринку добровільного медичного страхування нових гравців і тому потребують адекватної оцінки та теоретичного осмислення сучасних основних проблем та перспектив поширення даного виду страхування, що головним чином визначені реаліями вітчизняних економічних умов.

Ступінь дослідження проблеми. Дослідженню аспектів організації і розвитку системи медичного страхування присвячені праці вітчизняних і зарубіжних вчених-економістів. Так, зокрема, питанням теорії і практики страхування, в тому числі і у секторі охорони здоров’я присвятили свої праці вчені: О. В. Солдатенко, Т. С. Клебанова, Н. Г. Нагайчук, М. В. Мних, В. Д. Базилевич, С. С. Осадець, С. Я. Войтович, О. О. Гаманкова, Г. О. Минкіна, І. О. Чкан, О. І. Білик, Н. М. Внукова, Н. І. Карпишин, С. Л. Лондар, А. П. Архипов, А. Р. Окунський, В. В. Рудень, О. М. Смірнова, В. Ю. Стеценко, М. В. Тимчак та ін.

Варто зазначити нестачу досліджень проблем, пов’язаних з організацією страхового захисту в секторі охорони здоров’я і наукових розробок, направлених на практичне узагальнення та застосування нагромадженого в цій сфері зарубіжного досвіду. Недостатньо уваги в дослідженнях приділено й участі держави в процесі формування страхових резервних фондів, нормативно-правовому забезпеченні в цій галузі.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дипломної роботи пов’язана з темою науково-дослідної роботи кафедри фінансів і кредиту Східноєвропейського університету економіки і менеджменту «Формування фінансових та кредитно-грошових відносин суб’єктів господарювання національної економіки України».

Мета і завдання дослідження. Метою магістерської дипломної роботи є аналіз сучасного стану медичного страхування в Україні та шляхів його поліпшення, дослідженні чинників, що формують ставлення громадськості до добровільного медичного страхування та перспектив його розвитку в Україні як одного із джерел фінансування галузі охорони здоров'я.

Процес реформування нинішньої системи медичного забезпечення за своєю суттю повинен бути системним і комплексним. Необхідність розвитку добровільного медичного страхування в Україні головною мірою зумовлює сучасний стан та порядок фінансування галузі охорони здоров’я, основною вадою якого є використання єдиного вагомого джерела фінансування - бюджетних коштів. Дефіцит фінансових ресурсів накладає суттєві обмеження на розвиток інфраструктури медичних закладів і на рівень якості медичної допомоги. Тому розвиток добровільного медичного страхування є об’єктивною потребою, здатною піднести рівень охорони здоров’я населення, забезпечити надходження коштів у соціальну сферу.

Для досягнення поставленої мети було передбачено вирішення наступних завдань:

дослідити економічну природу та сутність добровільного медичного страхування, обґрунтувати зміст поняття “медичне страхування ”;

уточнити місце та роль добровільного медичного страхування у фінансовій системі держави, у забезпеченні соціальної стабільності та рівня добробуту громадян;

виявити сутність та основні засади добровільного медичного страхування;

оцінити діючий фінансовий механізм добровільного медичного страхування, визначити його основні тенденції, особливості та суперечності;

дослідити і узагальнити зарубіжний досвід організації медичного страхування з метою його практичного використання в Україні;

обґрунтувати основні напрямки розвитку добровільного медичного страхування в Україні.

Об’єктом дослідження є організаційні засади і механізм фінансування добровільного медичного страхування в Україні.

Предметом дослідження є фінансове забезпечення системи добровільного медичного страхування в Україні.

Методологічні основи дослідження. Для досягнення поставленої мети було використано загальнонаукові та спеціальні методи дослідження: системний аналіз - для вивчення тенденцій розвитку страхового захисту; економіко-статистичний - для вдосконалення й опрацювання форм, методів і умов добровільного медичного страхування, математичні та експертний методи дослідження, а також спостереження, синтезу та логічного моделювання. Теоретичним і методологічним підґрунтям дослідження є діалектичний метод пізнання економічних явищ у їхньому взаєморозвитку, методи теоретико-емпіричного дослідження, критичний та порівняльний аналіз праць вітчизняних і зарубіжних авторів.

Інформаційну базу дослідження становлять офіційні матеріали Національної комісії, що здійснює регулювання у сфері ринків фінансових послуг України, Ліги страхових організацій України, статистичні дані інформаційно-аналітичних видань, періодичної преси, поточна звітність страхових компаній.

Практичне значення одержаних результатів. Висвітлені в роботі висновки і рекомендації, отримано як результат узагальнення, дослідження і аналізу теоретичного та практичного матеріалу з використанням статистичних даних і результатів досліджень з питань оптимізації фінансового забезпечення системи добровільного медичного страхування.

Матеріали магістерської дипломної роботи можуть застосовуватися для відповідних спецкурсів і навчальних посібників вищих навчальних закладів України. Розроблені рекомендації щодо шляхів вдосконалення діючої системи добровільного медичного страхування можуть бути використані страховими компаніями та іншими суб’єктами даного сектору економіки.

Апробація результатів дослідження. Результати магістерської дипломної роботи апробовано на Міжнародній науково-практичній конференції "Проблеми формування систем управління в умовах глобалізації: теорія, методологія, практика", (Східноєвропецським університет економіки та менеджменту, Черкаси, 18 квітня 2013 р.), опубліковано тези на тему «Проблеми формування системи добровільного медичного страхування та перспективи його розвитку в Україні».

Обсяг та структура магістерської дипломної роботи. Дипломна робота містить вступ, три розділи, висновки, список використаної літератури та додатки. Загальний обсяг роботи - 128 сторінок. Основний зміст викладено на 103 сторінках комп’ютерного тексту. Робота містить 18 таблиць, 8 рисунків, 4 додатки. Список використаних джерел налічує 42 найменування.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ МЕДИЧНОГО СТРАХУВАННЯ В УМОВАХ РИНКОВОЇ ЕКОНОМІКИ

.1 Економічна сутність добровільного медичного страхування

Сучасний стан галузі охорони здоров’я в Україні характеризується низьким рівнем фінансового забезпечення, дефіцитом лікарських препаратів, відсталою матеріальною базою, що здійснює негативний вплив на стан здоров’я населення. В умовах ринкової економіки альтернативою державного медичного обслуговування все частіше виступає медичне страхування на добровільних засадах. Добровільне медичне страхування є одним із видів особистого страхування, що здійснюється на випадок втрати здоров’я застрахованої особи та забезпечує отримання медичної допомоги за рахунок сплачених коштів.

Наукова зацікавленість до проблем у сфері добровільного медичного страхування з кожним роком зростає все більше. Цьому питанню присвячено низку робіт таких авторів, як: В. Д. Базилевич, О. В. Солдатенко, М. В. Мних, Н. І. Карпишин, В. В. Рудень, С. Я. Войтович, О. М. Смірнова, Н. Г. Нагайчук, В. Ю. Стеценко, та ін. Але проблематика у розвитку даного сегменту ринку послуг все ж залишається значною, що є доцільним для її аналізу та пошуку шляхів для вирішення.

На соціальній спрямованості добровільного медичного страхування наголошує О. В. Солдатенко. Вона зазначає, що ДМС є соціальним видом страхування, мета якого - організація та фінансування наданих застрахованим медичних послуг (допомоги) відповідного обсягу та якості, згідно з програмою добровільного медичного страхування [1, с. 31].

О. М. Смірнова вивчає проблеми розвитку добровільного медичного страхування, пов’язані з державним регулюванням, а саме зі сторони податкової складової. За її думкою, добровільне медичне страхування сьогодні - це виключно або акт доброї волі роботодавця, або усвідомлена необхідність конкретного індивіда. Для населення ДМС дає можливість бути більш впевненим у завтрашньому дні та не перейматися через незначні зміни у власних доходах чи в певних галузях економіки. Для роботодавців участь у програмах ДМС гарантує залучення кращих фахівців та підвищення зацікавленості працівників у результатах власної праці. Механізми на рівні держави щодо розвитку даного виду страхування відсутні [2, с.11].

Увагу правовій сутності добровільного медичного страхування у своїх роботах приділяє В. Ю. Стеценко. На її думку ця сутність зводиться до розширення можливостей для пацієнтів. Страхові організації, які працюють на ринку добровільного медичного страхування, можуть пропонувати понад встановлений державою базовий безоплатний рівень надання медичних послуг й інші, а саме: надання більш якісних медичних послуг, які передбачають вибір лікаря, медичної установи, додаткове консультування різних спеціалістів тощо; компенсацію витрат на придбання лікарських препаратів; послуги сервісного характеру (палати підвищеного комфорту, додаткове харчування) [3, с.157].

На питанні державного регулювання ринку медичних послуг у своїх працях зосереджується Н. І. Карпишин. Визначено основні функції, які виконує держава у сфері охорони здоров’я на сучасному етапі розвитку суспільства, а саме соціально-стабілізаційну та економічну. Виділено основні причини державної експансії на ринку медичних послуг та досліджено роль держави у розвитку і функціонуванні системи медичного обслуговування. За її думкою, метою держави є забезпечення необхідними економічними та соціальними заходами, які спрямовані на вирішення проблем, що виникають або їх попередження [4, с.118].

Історичні аспекти розвитку медичного страхування в Україні та проблеми його становлення в сучасних умовах досліджують такі науковці, як: І. О. Чкан, Т. В. Міхайліна, В. П. Унинець-Ходаківська. У своїй науковій роботі І. О. Чкан проводить ретроспективний аналіз страхових джерел фінансування системи охорони здоров’я на сучасній території України та зазначає, що медичне страхування є одним з найбільш дієвих способів забезпечення фінансових потреб системи охорони здоров’я [5, с. 19].

В. П. Унинець-Ходаківська у співпраці з іншими науковцями висвітлила основні історичні етапи становлення та розвитку вітчизняного медичного страхування як ефективної складової соціального захисту населення. Надана характеристика основних джерел фінансування системи медичного страхування на кожному етапі, їх характерні особливості та значення для повноцінного функціонування системи охорони здоров’я [6, с. 116].

Закон України «Про страхування» передбачає, що медичне страхування є одним з видів добровільного страхування. Стаття 6 Закону закріплює загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування, які визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог Закону [7]. Юридичним документом, що встановлює умови страхування, зобов’язання сторін (страхувальника і страховика), відповідно до Цивільного Кодексу України, є договір між страховою компанією і фізичною особою, який є обов’язковим для виконання сторонами [8].

Об'єктом добровільного медичного страхування є майнові інтереси страхувальника або застрахованого, які пов'язані з витратами на одержання медичної допомоги та лікування застрахованого.

Суб'єктами добровільного медичного страхування виступають страховики, страхувальники, застраховані та медичні установи.

Страховиками у сфері добровільного медичного страхування є незалежні страхові компанії (організації), які мають статус юридичної особи та ліцензію на здійснення добровільного медичного страхування.

Страхувальниками в системі добровільного медичного страхування можуть виступати юридичні особи та фізичні особи-підприємці, які укладають договори колективного страхування на користь усіх своїх працівників або окремих професійних груп. Підприємства сплачують страхові внески із одержаного прибутку, або ж такі внески вираховуються із заробітних плат самих працівників.

Застрахованими за договором добровільного медичного страхування є фізичні особи, на користь яких укладається такий договір.

Медичні заклади - це установи, які мають ліцензію на право надання медичної допомоги і послуг у системі добровільного медичного страхування (лікувально-профілактичні установи, науково-дослідні установи, медичні інститути, інші установи, що надають медичну допомогу). Страхові компанії (організації) укладають із медичними установами договори про співробітництво щодо надання медичної допомоги і лікування застрахованих за умовами договорів добровільного медичного страхування. Договір звичайно передбачає контроль за якістю надання застрахованим медичних послуг, відповідності останніх переліку, що гарантується програмою добровільного медичного страхування.

Систему взаємовідносин та напрямки руху грошових потоків зображено на рис. 1.1.

Рис. 1.1. Взаємозв’язок учасників ринку добровільного медичного страхування та напрямки руху грошових потоків

Основними завданнями медичного страхування є:

- посередницька діяльність в організації та фінансуванні страхових програм, надання медичної допомоги населенню;

-       контроль за обсягом та якістю виконання страхових медичних програм лікувально-профілактичними та соціальними закладами і окремими приватними лікарями;

-       розрахунок з медичними, соціальними установами та приватними лікарями за виконану роботу згідно з угодою через страхові фонди (страхові компанії), які формуються за рахунок грошових внесків підприємств, закладів, організацій, громадян [9, с. 140].

Ринок добровільного медичного страхування - це система соціально-економічних відносин, що виникають між страховиками, медичними закладами та страхувальниками, в якій у процесі обміну через механізм ринкових цін здійснюється погодження та реалізація їх економічних інтересів [10].

В умовах ринкової економіки добровільне медичне страхування є важливим видом фінансово-комерційної діяльності, тому до інтересів страховиків насамперед відносяться: отримання прибутку шляхом максимізації страхових платежів та мінімізації страхових виплат, формування збалансованого страхового портфеля та зниження вартості медичних послуг.

В свою чергу лікувально-профілактичні установи мають на меті залучення клієнтів і отримання сталого потоку клієнтів, максимальний рівень оплати медичних послуг, які надає така медична установа, а також, що не менш важливо, підвищення престижу медичного закладу.

Роботодавець при укладанні договору медичного страхування на користь своїх працівників прагне забезпечити стабілізацію процесу відтворення робочої сили та зменшення витрат на лікування працівників і можливість включення внесків з ДМС у собівартість продукції.

Застраховані особи є найбільш зацікавленими в добровільному медичному страхуванні і отримують від нього найбільше користі, так як вони зменшують витрати на лікування, мають гарантію надання й оплати медичної допомоги, отримують комплексну страхову послугу, яка забезпечує всім необхідним для відновлення та підтримки здоров’я, мають можливість превентивного лікування в рамках договору ДМС.

Страхова компанія є виробником послуги з добровільного медичного страхування, і одночасно виступає в ролі посередника між своїм клієнтом і лікувально-профілактичним закладом, а медична послуга лікувального закладу є основою цієї послуги [10].

Система добровільного медичного страхування функціонує на кошти, які отримані у вигляді страхових внесків. Розміри страхових внесків встановлюють страхові компанії в залежності від ризиків, що страхуються, правил страхування, вартості медичних та інших послуг, кількості застрахованих осіб за одним договором тощо. Процедура визначення розмірів страхових внесків регулюється теорією актуарних розрахунків.

Добровільне медичне страхування все частіше стає ефективним інструментом мотивації персоналу та являється однією з основних складових так званого «соціального пакету». В Україні першими, хто ввів у практику медичне страхування були компанії з закордонним капіталом. На це було дві причини. Першою причиною введення добровільного медичного страхування є мотивація співробітників у формі соціального пакету. Друга причина більш банальна - це прийнято в економічно розвинених країнах і сприймається як належне, а в деяких випадках необхідне явище. Зараз таку практику застосовують більшість стабільних компаній України.

Для підприємств медичне страхування, що здійснюється на корпоративному рівні, дозволяє відслідковувати випадки захворювання своїх працівників, що може попередити можливе зловживання службовим становищем.

Для підприємств програма добровільного медичного страхування виражається в наступному:

1)  мотивація персоналу за допомогою ДМС, впевненість працівників в завтрашньому дні та відчуття захисту;

2)      економія бюджету, що полягає в зменшенні суми податків (на прибуток, на заробітну плату - співробітника);

)        створення ефективної кадрової політики;

)        зведення до мінімуму фінансових втрат при тимчасовій непрацездатності персоналу;

)        імідж, що включає підтримку програми лояльності персоналу і привабливість для нових співробітників.

Корпоративне медичне страхування дає змогу при мінімальних витратах отримувати якісне медичне обслуговування. Головним є те, що на підприємстві формується так званий «соціальний пакет», який характеризується як набір соціальних заходів для поліпшення умов життя, праці, розвитку та мотивації працівника [11, с. 271].

Згідно ст. 6 Закону України «Про страхування» добровільне медичне страхування може здійснюватися у вигляді безперервного страхування здоров’я; страхування здоров’я на випадок хвороби; страхування медичних витрат [7].

Страхування здоров’я на випадок хвороби передбачає страхування медичних витрат на випадок конкретної хвороби (однієї або декількох), про що зазначається в договорі страхування (інфекційних хвороб, хвороб серцево-судинної системи, систем дихання тощо). У разі настання страхового випадку, страхова сума або її частина має бути виплачена застрахованій особі. Якщо правила страхування передбачають оплату страховиком наданих застрахованому медичних послуг, то така оплата здійснюється за його розпорядженням.

Безперервне страхування здоров’я має на меті поліклінічне обслуговування застрахованого, у т.ч. аптечне, стаціонарне, послуги невідкладної медичної допомоги, а також стоматологічну допомогу. Такий вид страхування проводиться на випадок захворювання, яке триває не менш як два тижні, а договори страхування укладаються на строк не менш як три роки. У разі настання страхового випадку здійснюються послідовні виплати застрахованому в межах терміну та місця дії договору страхування протягом періоду захворювання.

Фінансування медичних витрат включає витрати на оплату медичного обслуговування (вартість ліків, медикаментів, апаратури), а також виплату грошової допомоги у зв’язку із непрацездатністю. Остання група витрат включає в себе виплати з непрацездатності, спричиненої захворюванням, вагітністю, нещасними випадками на виробництві [9, с. 140].

Особливості добровільного медичного страхування як товару обумовлені трьома групами чинників. Перша група чинників пов’язана з належністю цього товару до сфери послуг. До цих характеристик відносяться невідчутність, мінливість якості, неможливість зберігання, нерозривність процесу виробництва і споживання.

Друга група чинників обумовлена особливостями страхової послуги: при купівлі страхового поліса споживачу важко визначити якість страхової послуги; існує початкова невизначеність щодо придбаної послуги як у вартісній оцінці, так і у терміні отримання; важко оцінити вартість морального збитку; при наданні страхових послуг страхувальник повинен надавати багато інформації про себе, власну діяльність тощо, у деяких випадках це виключає негативну реакцію споживачів. Наслідком дії цих чинників є прихований тип попиту на страхові послуги.

Третя група чинників пов’язана з характеристиками послуг з медичного страхування. Наслідки від неякісної медичної послуги найчастіше мають відстрочений у часі й безповоротний характер. Зміни в організмі людини настають навіть при незначних ускладненнях або ушкодженнях, повне ж і безслідне їх відновлення неможливе, не кажучи вже про серйозні наслідки. При наданні послуг з добровільного медичного страхування необхідно враховувати нетотожність результату і якості надання медичної допомоги, яка може бути обумовлена ступенем і характером захворювання, пізнім зверненням пацієнта до лікаря, недосконалістю медичної допомоги [10].

Добровільне медичне страхування є частиною особистого страхування, виступає важливим ринковим компонентом та ефективним доповненням до системи соціальних гарантій держави. Економічне значення ДМС полягає у тому, що воно такий вид страхування виступає в ролі економічного механізму для зниження бюджетних видатків, оскільки є одним із джерел фінансування системи охорони здоров’я. Соціальне значення ДМС виражається через гарантії, надані в рамках соціального забезпечення, до максимально можливих у сучасних умовах стандартів.

.2 Передумови виникнення добровільного медичного страхування та особливості його розвитку в Україні

Виникнення страхової медицини в Україні сягає середини ХІХ сторіччя і проглядається через призму тодішнього державного устрою країни, коли в царській Росії 26 серпня 1866 р. в зв’язку з настанням епідемії холери було прийнято тимчасове положення, згідно з яким власники фабрик і заводів зобов’язувались організувати для своїх робітників лікарні. Це і поклало початок формуванню так званої фабрично-заводської медицини в Україні. Однак виконувалося це положення незадовільно. Так, у 80-х роках ХІХ сторіччя в семи губерніях із дев’яти медичною допомогою було охоплено лише 15% робітників усіх підприємств, які отримували її у 130 невеличких фабрично-заводських лікарнях. В умовах, що склалися, із метою забезпечення соціальної допомоги, в тому числі й медичної, робітники змушені були самостійно знаходити механізми соціального захисту через створення різноманітних страхових товариств та кас взаємодопомоги.

Медичне страхування і страхова медицина в Україні своєю появою завдячують фабрично-заводській медицині, і виявом цього процесу в Україні стало виникнення лікарняних кас, які вже на той час існували в Німеччині та інших країнах Європи. Першим промисловим підприємством, де в 1870 р., тобто через чотири роки після введення названого вище положення і за 42 роки до прийняття закону про страхування була вперше в Україні створена лікарняна каса, став адміралтейський завод “Россуд” в Миколаєві. Саме тут на асигнування першого лікарняного збору коштів підприємці уклали першу в Україні угоду для надання медичної допомоги з Миколаївським військово-морським шпиталем. Згідно з угодою про медичне забезпечення робітникам заводу “Россуд” надавалася лікарська медична допомога при нещасних випадках, а відшкодування витрат здійснювалося через лікарську касу за рахунок підприємства. Таким чином, лікарняну касу в Миколаєві можна вважати однією з перших організаційних форм первинної ланки надання медичної допомоги на страхових засадах в Україні.

В кінці ХІХ і на початку ХХ сторіччя запровадження медичного страхування як частини системи соціального страхування стало невід’ємною вимогою політичного робітничого руху в Україні. Після революційних подій 1905 р. царський уряд змушений був розпочати розробку проекту закону про соціальне страхування й одночасно, не чекаючи прийняття цих законів, дозволив робітникам організовувати лікарняні каси [9, с. 136].

Прийнятий у 1912 році Державною думою закон «Про соціальне страхування на випадок хвороби» став результатом колективної боротьби робітників і прогресивної громадськості, в тому числі й лікарів. Попри всі його вади цей закон уперше в Російській імперії, а отже й на території України, надає поняттю «лікарняні каси» нормативну базу і затверджує статут про їх діяльність. Усе це поклало початок формуванню системи страхової медицини дореволюційного періоду в Україні.

Згідно з положенням про страхування, яке функціонувало в Україні, джерелами фінансування системи медичного страхування, що здійснювалося через лікарняні каси, були переважно фонди соціального страхування. Ці кошти складалися із внесків промисловців, самих робітників - членів лікарняних кас, на частку яких припадало 60% усіх витрат (в 1,5 раз більше за дотації працедавців), а також за рахунок надходжень від страхових товариств. До початку Першої світової війни в Харківській і Київській губерніях було організовано відповідно 68 і 75,5% запланованих до відкриття лікарняних кас [5, с. 21].

В Україні функціонували лікарняні каси двох типів: заводські і об’єднані. Заводські каси здійснювали виплату допомоги за встановленими випадками, організовували надання безплатної медичної допомоги членами їхніх сімей. У 1913 р. урядом запропоновані доповнення до статуту лікарняних кас, що давали їм право організовувати лікарняні, амбулаторії, санаторії, аптеки. Взаємовідносини кас з лікарями будувалися у таких формах:

залучення лікарів різних спеціалізацій на договірних засадах;

зарахування лікаря на постійну роботу [9, с. 138].

Страхова медицина у такому варіанті отримала активніший розвиток в Україні після Лютневої революції 1917 року, що виявилося у розповсюдженні страхування практично в усіх галузях промисловості й охопило широкі верстви населення. Відбулося значне збільшення числа лікарняних кас, водночас дрібні зливалися і виникали великі страхові організації - об’єднані лікарняні каси. Особливою відмінністю в діяльності останніх стала значно менша, ніж у заводських касах, залежність від підприємців. Джерелами фінансування для формування коштів лікарняних кас у відповідності з положенням про забезпечення робітників у разі хвороби стали внески учасників медичного страхування у розмірі від 1 до 2%, а при чисельності учасників страхування менш як 500 осіб - 3% від заробітної плати та приплати власниками підприємств у розмірі 2/3 від суми внесків учасників страхування. Кошти лікарняних кас, що призначалися для оплати за отриману медичну допомогу, формувалися як в обіговий, так і в резервний капітал. Обіговий капітал складався із внесків та приплат, а також прибутків із майна каси й випадкових надходжень і спрямовувався на поточні витрати. Резервний капітал формувався із відрахувань від суми внесків та приплат у розмірі 5% і виконував функцію резерву обігових коштів, а у разі їх витрат спрямовувався на поточні заходи. Відрахування до резервного фонду призупинялися, якщо вони сягали суми, рівної сумі витрат каси за останні 2 роки, і відновлювалися при розмірах, нижчих від цієї суми. У разі не покриття поточних витрат обіговим капіталом правління лікарняної каси мало право вирішити питання про збільшення величини страхового внеску або про скорочення витрат [5, с. 21].

Декрет Раднаркому України “Положення про страхування на випадок хвороби” від 2 травня 1919 р. запровадив страхування у вигляді грошової допомоги на всіх осіб, котрі були зайняті в усіх галузях народного господарства. Страхування здійснювали загальноміські й окружні лікарняні каси за рахунок внесків працедавців (10% від фонду заробітної плати) та інших надходжень. Лікарняні каси надавали безплатну лікарську допомогу робітникам, в тому числі ліками й перев’язувальними матеріалами.

Однак керівники охорони здоров’я країни того часу дійшли висновку про недопустимість паралельного існування двох медицин - страхової і державної. Прийняте за їх пропозицією “Положення про соціальне забезпечення працюючих” від 31 жовтня 1918 р., а потім постанова Раднаркому “Про передачу всієї лікувальної чистини колишніх лікарняних кас” Народному комісаріату охорони здоров’я слугували основою для одержавлення страхових організацій і ліквідації лікарняних кас [9, с. 138].

Висока смертність і захворюваність населення в буржуазній Польщі, до якої у той час входила більша частина теперішньої Західної Європи, в тому числі й землі Західної України, на початку 20-х років потребували вжиття термінових заходів. Зважаючи на це уряд буржуазної Польщі, за даними Е. Вальчука, 11 січня 1919 року видати декрет про страхування на випадок хвороби, який був затверджений у вигляді закону 19 травня 1920 року. Основу закону становило примусове загальне страхування з територіальним принципом його організації і самоуправлінням. Обов’язковому медичному страхуванню підлягали особи, котрі були зайняті фізичною та розумовою працею. Наприкінці 1928 року число застрахованих у лікарняних касах становило майже 8% населення країни, коли тоді ж в Англії, Німеччині, Австрії число застрахованих доходило до 33%. У кожному повіті функціонували лікарняні каси.

Медичне страхування на території країн колишнього СРСР більш активний розвиток дістало після лютневої революції 1917 року. Дрібні лікарняні каси приєдналися до великих страхових установ, які отримали назву об’єднаних лікарняних кас. Об’єднані лікарняні каси мали більш стійкий бюджет за рахунок скорочення управлінського апарату і могли вирішувати навіть такі задачі, як будівництво санаторіїв і підготовку медичних кадрів. Така організаційна схема, що показала свою високу ефективність, набула поширення в різних регіонах, а найбільший розвиток досягла в прибалтійських губерніях. За час свого існування лікарняні каси створили низку вельми солідних амбулаторій, лікарень і поліклінік [12, с. 193].

На відміну від інших республік, робітнича медицина в Україні отримала значний розвиток, її мережа була тісно пов’язана з працюючими через страхові каси, фабричні та заводські комітети, представники яких входили до складу адміністративно-господарських комісій при поліклініках - основній ланці робітничої медицини. Число робітничих поліклінік в Україні зросло з 54 (на момент їх створення) до 101 в 1923 році. Система страхової медицини, що сформувалася тоді, не вписалася в загальну систему державної охорони здоров’я з її основними принципами в умовах нового громадсько-політичного ладу, не дістала підтримки з боку держави, і на початок 1921 року в Україні було повністю ліквідовано лікарняні каси. У 1927-1929 рр. постановами Уряду країни і ВКП(б) був затверджений принцип єдності радянської охорони здоров’я і була створена централізована державна система охорони здоров’я, що проіснувала близько 60 років. На етапі формування і зростання радянська модель вважалася прогресивною, Всесвітня організація охорони здоров’я рекомендувала іншим країнам застосовувати деякі її положення, а у Великобританії, яка вважається кращим прикладом бюджетної охорони здоров’я, для побудови системи використані підходи Н. А. Семашко.

У СРСР гарантувалося повне безоплатне медичне обслуговування всім громадянам, підтримувалася широка мережа лікувальних установ і профілактичних служб. Серед недоліків радянської системи охорони здоров’я були ізоляція від світової науки, упор на кількісні показники, зниження ролі медичних сестер і гіперспеціалізація лікарів. Система організації охорони здоров’я СРСР орієнтувалася на централізований механізм формування бюджету, організацію матеріально-технічного і лікарського забезпечення на основі держзамовлення і фондового постачання за фіксованими цінами, формування і розвиток лікувальної мережі відповідно до державних нормативів. Узявши на себе функції гаранта в наданні медичних послуг, держава була позбавлена можливості контролю реальних виробників [5, с. 24].

Із початку 90-х рр. XX ст. в Україні почали виникати певні форми добровільного медичного страхування. Усі загальнострахові компанії почали займатися медичним страхуванням в різних обсягах. В останні роки почало стихійно виникати добровільне страхування в некомерційній формі - так звані лікарняні каси. Але при відносно незначному поширенні добровільного медичного страхування комерційна форма і тут переважає [13].

Можливість вводити і розвивати добровільне медичне страхування в Україні закладено в прийнятому у 1996 р. законі України «Про страхування». Однак, хоча цим і було надано «зелене світло» добровільному медичному страхуванню, проте значного поширення на вітчизняному страховому ринку воно ще не набуло, що підтверджує вітчизняна статистика, згідно з якою частка послуги добровільного медичного страхування у загальному обсязі страхового ринку становить лише 2,6%, при загальній кількості застрахованих даним видом страхування у 2% від загальної кількості населення, у т.ч. індивідуальних страхувальників - менше 1%. Хоча, останнім часом - в умовах кризового розвитку вітчизняної економіки - у структурі страхового ринку добровільне медичне страхування поступово завойовує свої позиції, поступаючись за темпами зростання хіба що автомобільному страхуванню [14].

В Україні сьогодні діє низка економічних, правових та соціальних факторів, вплив яких стримує розвиток медичного страхування. Існує соціальна невизначеність статусу та перспектив медичного страхування, що створює у більшості населення ілюзію його неактуальності.

Невизначеність правових питань медичного страхування робить цю галузь суспільних відносин непривабливою і неперспективною в інвестиційному, економічному, маркетинговому аспектах. У зв’язку з цим ринок медичного страхування розвинутий слабо, серйозної конкуренції між страхувальниками не існує.

Велике значення має фактор низьких доходів населення. Невідповідність між реальним прожитковим мінімумом і середньостатистичною заробітною платою, а також високі податкові ставки на доходи підприємств не дозволяють залучати додаткові ресурси в систему добровільного медичного страхування. Не проявляють особливої зацікавленості в розвитку страхової медицини і суб’єкти системи охорони здоров’я. Це пояснюється, насамперед, внутрішніми факторами. Адже для певної частини працівників практичної охорони здоров’я існуюча ситуація в галузі припустима.

В умовах дефіциту бюджетних коштів багато закладів функціонує за рахунок залучення додаткових ресурсів, головним чином, особистих заощаджень громадян. Екстрена допомога в необхідних обсягах буде надана, а за планові операції, догляд, маніпуляції потрібно платити. При медичному страхуванні ці фінансові потоки будуть контролюватися, вони сформують фонд медичного страхування, а за їх раціональним використанням будуть слідкувати страхові компанії [15, с. 146].

.3 Роль добровільного медичного страхування в охороні здоров’я населення

Згідно зі ст. 3 Конституції України здоров’я людини є однією з найголовніших соціальних функцій держави і система охорони здоров’я забезпечується багатоканальним фінансуванням, зокрема і страхуванням. Страхування в суспільстві має велике значення у функціонуванні економіки і підтримки життєвого рівня населення.

Актуальність теми зумовлена місцем медичного страхування в сучасному суспільстві, яке є складовою частиною складної інфраструктури страхування, що є, в свою чергу, частиною макроекономічної системи держави. З’явилися великі потреби у страхових послугах. Радикальні перетворення страхової справи в країні спрямовані на формування страхового ринку, твердої правової основи його функціонування, створення умов для розширення сфери та якості страхових послуг.

Суспільні трансформації в Україні, що спрямовуються на запровадження принципів ринкової економіки, не спричинили позитивних перетворень у системі охорони здоров’я, діяльність якої і далі здійснюється на засадах адміністративних господарських відносин. Це супроводжується незадовільним рівнем суспільного здоров’я, неефективністю механізмів фінансового захисту громадян у разі захворювання, низькою економічною ефективністю діяльності галузі та якістю медичної допомоги, відсутністю задоволення потреб громадян в охороні здоров’я та медичній допомозі. Перехід до соціально-орієнтованих та ринкових принципів у охороні здоров’я на основі різних форм власності, а також пошук шляхів подолання основних проблем галузі в Україні, зокрема браку фінансових ресурсів та незадовільної якості медичного забезпечення населення, вимагають нового підходу до формування товарно-ринкових відносин у галузі та спонукають переходити до системи, що базується на страхуванні здоров’я людей. Для цього потрібно, щоб держава, підприємець та громадянин стали партнерами у реалізації права на охорону здоров’я. Для реалізації такого партнерства в історичному контексті суспільство має виробити критичну масу правових та соціальних передумов, які б забезпечили становлення такої верстви населення, яка б узяла на себе соціальну відповідальність за своє сьогодення і майбутнє всього суспільства. Істотну роль у формуванні такого суспільства відіграють і системи медичного страхування, у тому числі й добровільного.

Всесвітня організація охорони здоров’я в останній чверті минулого століття проголосила міжнародну стратегію «Здоров’я для всіх до 2000 року», до чого приєдналася і Україна (Алма-Ата, 1978), а після неї - стратегію «Двадцять одне завдання на ХХІ століття» (1999). Всесвітньо відомою є Оттавська хартія, схвалена на Першій міжнародній науковій конференції з охорони громадського здоров’я (Оттава, Канада, 1986). У названих документах сформульовано кілька базових принципів щодо сучасної системи охорони здоров’я, а саме:

-       державна політика, орієнтована на збереження, зміцнення та поліпшення громадського здоров’я; підвищення суспільної цінності здоров’я;

-       сприятливі соціально-економічні, екологічні та інші чинники здоров’я;

-       формування здорового способу життя та корекція чинників ризику захворювань;

-       перебудова медичного забезпечення [16, с. 74].

Від соціалістичного періоду свого розвитку Україна отримала у спадок складну і малоефективну систему охорони здоров’я, що базувалася на таких основних засадах:

-       командно-адміністративна система управління;

-       єдине джерело фінансування - державний бюджет, який формується на основі загальних податків;

-       орієнтація на екстенсивні форми розвитку галузі тощо [17].

За роки незалежності не відбулося кардинальних змін в системі охорони здоров’я в Україні, і вона практично зберегла зазначені вище засади своєї діяльності. Водночас відбулися значні зміни в діяльності медичного забезпечення, найістотнішими з яких є:

-       різке зменшення частки витрат на охорону здоров’я у структурі валового внутрішнього продукту;

-       скорочення кількості медичних закладів, перш за все у сільській місцевості;

-       започаткування розвитку страхової медицини;

-       створення ринку приватного медичного обслуговування;

-       легалізація народної медицини;

-       стихійне впровадження принципів ринкової економіки у медичне обслуговування населення в державних та комунальних закладах охорони здоров’я;

-       збільшення різноманітних легальних і нелегальних форм плати громадян за медичну допомогу;

-       початок створення національної системи забезпечення країни фармацевтичною продукцією;

-       прийняття деяких законодавчих та нормативних актів, що регламентують діяльність медичної галузі [18].

Соціально-політична криза в Україні призвела і до кризи в системі охорони здоров’я та погіршення якості медичного обслуговування населення. У складеному вперше за історію Всесвітньої організації охорони здоров’я рейтингу національних систем охорони здоров’я для 191 країни світу (2011) Україна посіла 79 місце. Зазначимо, що кількість витрачених коштів не завжди є мірою якості медичних послуг. Приміром, Росія, яка витрачає вдвічі більше коштів на медичне обслуговування одного пацієнта, посідає 130 місце, а США, де витрати в десятки разів більші, ніж в Україні, стоять на 37 сходинці [16, с. 75].

У «Концепції розвитку охорони здоров’я населення України» визначено основні стратегічні напрями реформування галузі, що покликані розв’язати дві головні і взаємопов’язані проблеми: як забезпечити ефективне використання наявних ресурсів та які додаткові джерела можна залучити до фінансування галузі. При цьому організація національної системи охорони здоров’я має базуватися на основних принципах, визначених ВООЗ, а саме: справедливості, солідарності та доступності [19].

В Україні соціально-правовою базою для розвитку системи охорони здоров’я є 49 стаття Конституції України (1996), яка визначає право людини на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування [20]. Охорона здоров’я повинна забезпечуватися державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм, а медична допомога у державних і комунальних лікувальних закладах має надаватися безоплатно. Своєрідною «медичною конституцією» є прийнятий Верховною Радою України у листопаді 1992 року закон «Основи законодавства України про охорону здоров’я», у якому визначено правові, професійні, економічні та організаційні засади охорони здоров’я.

Фінансування охорони здоров’я здійснюється за рахунок державного та місцевих бюджетів, благодійних фондів, державного соціального медичного страхування, добровільного медичного страхування, платежів юридичних і фізичних осіб, ініціативних фондів та програм, кредитування (рис. 1.2).

Традиційно найбільшим джерелом фінансового забезпечення охорони здоров’я є кошти державного та місцевих бюджетів, тоді як кошти, отримані з інших джерел, - лише додатковий фінансовий ресурс [21].

Загальний фонд формується кошторисним та програмно-цільовим методом фінансування. Кожен із цих методів має певні недоліки, зокрема, кошторисний метод не дозволяє оперативно змінювати розміри коштів, необхідних для виконання певного обсягу робіт у разі його зміни, та оперативно маневрувати ними у разі необхідності зміни однієї статті фінансування на іншу. Недоліком програмно-цільового методу є те, що воно здійснюється за залишковим принципом і в разі нестачі бюджетних коштів (що сьогодні характерно з огляду на фінансову кризу) призупиняється передусім фінансуванням цільових програм.

Кошти, які залучають бюджетні заклади охорони здоров’я до спеціального фонду кошторису, не відіграють значної ролі в їх фінансовому забезпеченні, однак на практиці спостерігається тенденція до поступового пожвавлення некомерційної діяльності в цій сфері [21].

Рис. 1.2. Джерела багатоканального фінансування охорони здоров’я [21]

Однією з цивілізованих форм ліберальних відносин на ринку медичних послуг є системи, що забезпечують абсолютну соціальну захищеність будь-якого члена суспільства. До таких організаційних форм, зокрема, належать системи медичного страхування, які є найдієвішим способом фінансування галузі охорони здоров’я. Саме медичне страхування можна охарактеризувати тим джерелом фінансування медичної сфери, яке поєднує в собі найширше задоволення потреб пересічного громадянина в охороні здоров’я та наданні медичних послуг із гнучкістю та доступністю [4, с. 118].

Медичне страхування є частиною системи медичного обслуговування, яке надається громадянам за рахунок сформованих грошових фондів, роботодавців та внесків застрахованих осіб і здійснюється у двох формах - обов’язкове та добровільне страхування - разом з існуванням платної і безоплатної медицини, а також спеціальних медичних програм.

Добровільне медичне страхування слугує доповненням до безкоштовних форм забезпечення населення медичними послугами. Раціональне співвідношення добровільного страхування та бюджетного фінансування медицини по-своєму вирішується в різних країнах. Основним напрямком покращення фінансування медицини у сучасних умовах є використання програм саме добровільного медичного страхування. Програми добровільного медичного страхування обираються за бажанням страхувальника і залежать від його платоспроможності. Крім того, такий вид медичного страхування ґрунтується на принципі страхової солідарності, коли застрахована особа отримує медичну допомогу у випадках та обсягах, що визначаються страховим договором згідно зі сплаченим страховим платежем [22, с. 233].

Як показують соціологічні дослідження, сьогодні від 30 до 50% громадян України висловлюють готовність у разі виникнення проблем зі здоров’ям звернутися в приватну клініку (до приватного лікаря), але фактично кількість звернень у приватні клініки значно нижча. При цьому переважає система безпосередньої оплати пацієнтом медичної послуги, наданої в приватній клініці, а оплата через систему добровільного медичного страхування не перевищує 2% [23, с. 199]. Серед працюючого населення є громадяни із достатнім рівнем заробітної плати і, враховуючи цей аспект, на урядовому рівні слід забезпечити бюджетне фінансування охорони здоров’я лише для соціально незахищених верств населення, та працюючих громадян із недостатнім рівнем заробітної плати.

Перевагами медичного страхування є можливість вибору необхідного переліку медичних послуг, вибору медичного закладу, отримання заходів щодо попередження хвороб, можливість контролю за якістю послуг тощо. Аналізуючи ринок страхових послуг, можна зробити висновок щодо збільшення зацікавлення фізичних і юридичних осіб у добровільному медичному страхуванні [23, с. 199]. Протягом 2011-2012 років спостерігалося збільшення валових страхових премій і частка ринку ДМС. Проте цей рівень залишається досить низьким, що свідчить про недостатній рівень страхової культури: з одного боку, страхові компанії недостатньо вміло розвивають свої послуги, а з іншого, фізичні особи вимагають наявності низьких тарифів на велику кількість медичних послуг, що, звичайно, є неможливим. Тобто, громадяни не звикли засобами страхування платити за медичні послуги, вважаючи страхову премію надто високою. Враховуючи те, що вітчизняні медичні заклади не фінансуються на гідному рівні (відсутні медикаменти, низька заробітна плата працівників медицини тощо), пересічний громадянин витрачає на лікування велику кількість грошей.

Ринок страхових послуг у рамках охорони здоров’я слід розглядати як субринок ринку медичних послуг. Відсутність розвиненого ринку платних медичних послуг, знижує ефективність функціонуючої системи добровільного медичного страхування. В Україні поки можна говорити лише про становлення цивілізованого ринку медичних послуг. При цьому, що дуже важливо саме для системи добровільного медичного страхування, медичні послуги не завжди відповідають високим стандартам якості і сервісної підтримки. Очевидно, що в приватних клініках, зацікавлених у підтримці високого попиту пацієнтів на надані в них медичні послуги, питання якості та сервісу послуг є найактуальнішими [24, с. 157].

Сьогодні в Україні існує ряд економічних, правових і соціальних чинників, вплив яких стримує розвиток медичного страхування, а саме:

-       незавершеність процесу створення нормативної бази щодо медичного страхування;

-       відсутність у населення позитивного досвіду взаємовідносин із страховими компаніями;

-       відсутність механізмів заохочення роботодавців щодо медичного страхування працівників і членів їхніх сімей;

-       обмеженість можливостей запровадження медичного страхування за рахунок коштів громадян внаслідок низького рівня доходів населення, а також механізму фінансової підтримки за рахунок державного і місцевих бюджетів;

-       незначна кількість страхових організацій, що мають позитивний досвід впровадження медичного страхування [25, c. 6].

Зазначені чинники мають тимчасовий характер і можуть бути усунені спільними зусиллями державних органів, страхових компаній, медичної громадськості та суспільства загалом. Законодавчою базою розвитку медичного страхування є Конституція України та Закон України «Про страхування». Проте й досі в Україні немає цілісного правового акту, який би врегульовував правові та соціально-економічні проблеми медичного страхування, що негативно впливає на стан медичного обслуговування населення, веде до занепаду матеріально-технічної бази медичних закладів тощо. Головною причиною затримки розвитку медичного страхування є відсутність цілеспрямованої та скоординованої політики з боку законодавчої та виконавчої гілок державної влади, працівників медичних закладів та учасників страхового ринку.

Саме поетапне впровадження страхової медицини може стати основою для подолання кризи у медичній галузі і забезпечити формування адаптованої до ринкової економіки принципово нової правової, соціально-економічної, фінансової та організаційної системи взаємовідносин між постачальниками та споживачами медичних послуг, яка має бути побудована на взаємній відповідальності сторін, системі підтримки, зокрема фінансової, та контролю з боку органів державної влади, місцевого самоврядування і страховиків.

РОЗДІЛ 2. ФІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНИЙ МЕХАНІЗМ ДОБРОВІЛЬНОГО МЕДИЧНОГО СТРАХУВАННЯ

.1 Сучасний стан розвитку добровільного медичного страхування в Україні

Страхова компанія функціонує як єдиний механізм у процесі аналізу, андерайтингу, прийняття ризиків на страхування, виконування обов’язків перед власниками, страхувальниками, працівниками, ефективність чого досягається за умови ефективного управління усіма процесами страховика. А саме окремими підсистемами: фінансами, маркетингом, організаційною структурою та іншими.

Фінансовий механізм - сукупність форм і методів створення та використання фінансових ресурсів з метою забезпечення різноманітних потреб державних структур, суб'єктів господарювання і населення. Застосовується з метою створення сприятливих умов для економічного і соціального розвитку суспільства. Фінансовий механізм - сукупність організаційних форм фінансових відносин: порядок формування та використання фондів грошових коштів; методи фінансового планування; форми управління фінансами; фінансове законодавство.

Із найбільш загальних позицій термін "механізм" означає сукупність складових (деталей) цілого (системи), які, взаємодіючи, служать для передачі і перетворення руху на кожному етапі і забезпечують рух системи у визначеному напрямку [20, с. 172].

Фінансовий механізм дозволяє страховикові управляти фінансами через фінансові важелі з використанням фінансових методів для досягнення найбільшого ефекту від формування, розподілу і використання фінансових ресурсів. До фінансових важелів можна віднести тарифну політику, дивіденди, заробітну плату та інші. Фінансові методи є фінансовим аналізом, плануванням контролем і регулюванням. Функціонування фінансового механізму в основному спрямовано на управління фінансовими ресурсами і результатами страхової компанії, з його допомогою досягається підвищення конкурентоспроможності страховика, гнучкість реагування на зміну умов зовнішнього середовища. Важлива роль тут відводиться аналізу, який проводиться на основі системи збалансованих показників, націлених на комплексну оцінку, визначення перспектив розвитку, досягнення стратегічних цілей, збільшення ринкової капіталізації, вдосконалення внутрішніх процесів та задоволення потреб користувачів страхових послуг: показники ліквідності і платоспроможності, ділової активності, рентабельності страхової компанії та її операцій, показники інвестиційної діяльності, частка ринку, аналіз страхового портфеля та інші [27, с. 308].

У сучасних економічних умовах страхування - чи не єдина галузь економіки України, яка протягом останніх років має стабільний значний щорічний приріст обсягів наданих послуг. Водночас, незважаючи на номінальне зростання обсягів страхового ринку, ця галузь забезпечує сьогодні перерозподіл незначної частини внутрішнього валового продукту. Українські страхові компанії ще не акумулювали вагомий обсяг інвестиційних ресурсів, тому їх частина у вітчизняній економіці ще доволі мала.

Сьогодні розвиток страхового ринку відбувається на фоні позитивних змін макроекономічної ситуації в державі при зростанні добробуту населення і посиленні державного регулювання і нагляду за страховою діяльністю.

Проаналізуємо ринок вітчизняного страхування за основними показниками діяльності за 2010-2011 роки на основі даних Національної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України [28]. Результати подамо у вигляді таблиці (табл.. 2.1).

Таблиця 2.1 Основні показники діяльності страхового ринку України за 2011-2012 рр. та їх динаміка

У 2012 році на ринку страхування не відбулося значних змін основних показників діяльності: активи страховиків та обсяги наданих ними страхових послуг залишаються майже на одному рівні протягом 2010-2012 звітних років.

У порівнянні з 2011 роком зменшились обсяги валових страхових премій на 5,2%, обсяги валових страхових виплат істотно збільшились на 5,9%. Можна зробити висновок, що компанії вдосконалюють свої системи врегулювання страхових випадків, що призводить до збільшення виплат страхувальникам.

Показники загальних активів, обсягів сплачених статутних фондів та сформованих страхових резервів протягом звітних років поступово збільшуються, незважаючи на зменшення кількості страхових компаній. Станом на кінець 2011 року активи збільшились на 6,4%, а на кінець 2012 року - на 16,8%. Також у 2012 році мали тенденцію до збільшення обсяги сплачених статутних капіталів на 3,5% та сформовані страхові резерви на 12,5%. Таким чином, у цілому, страхові компанії протягом 2012 року не зменшили рівень своєї фінансової стійкості.

На страховому ринку України на початок 2013 року працює 414 страхових компаній, з них 62 компанії займаються страхуванням життя, добровільним медичним страхуванням - близько 80 компаній [28]. В Україні медичне страхування загалом розвивається повільно. Його частка у загальному об’ємі страхового ринку становить близько 10%, тоді як у деяких європейських країнах показник сягає 50% і більше.

Найбільшою популярністю медичне страхування користується у корпоративному секторі у вигляді безперервного страхування здоров’я та, в менших обсягах, страхування здоров’я на випадок хвороби. Роль медичного страхування визначається у процесі реформування сектору охорони здоров’я. Яким шляхом піти, країна обирає, спираючись на демографічні показники, на рівень захворюваності, на загальний стан здоров’я населення тощо.

На сьогодні в Україні на ринку добровільного медичного страхування реально працює близько 30 страхових компаній. Найпоширеніші страхові продукти на випадок настання страхової події гарантують виплату страхових сум безпосередньо медичним установам, при ньому забезпечується вибір медичної установи й лікувального персоналу, контроль і експертиза якості лікування, що забезпечує почуття захищеності застрахованим особам. На сьогодні середній рівень виплат при добровільному медичному страхуванні становить понад 60% [29, c. 60].

Разом з тим, економічні умови розвитку ринку добровільного медичного страхування коригуються із розвитком економіки, зміною рівня життя громадян, появою на ринку добровільного медичного страхування нових гравців і тому потребують адекватної оцінки та теоретичного осмислення сучасних основних проблем та перспектив поширення даного виду страхування, що головним чином визначені реаліями вітчизняних економічних умов.

Проаналізуємо показники діяльності страхових компаній саме в секторі добровільного медичного страхування (безперервне страхування здоров’я та страхування здоров’я на випадок хвороби) на основі даних Національної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України [28]. Результати подамо у вигляді таблиці (табл. 2.2).

Таблиця 2.2 Показники діяльності страхових компаній в секторі добровільного медичного страхування та їх динаміка за 2011-2012 рр.

Необхідно відмітити, що темп зростання чистих страхових премій з добровільного медичного страхування у 2012 році по відношенню до 2011 року мав позитивне значення. У той же час темп приросту чистих страхових виплат також мав тенденцію до збільшення. За договорами безперервного страхування здоров’я за 2012 рік надійшло чистих страхових премій на суму 1280,1 млн. грн., що на 73,9% (543,8 млн. грн.) більше, ніж за попередній рік. Також у 2012 році спостерігається позитивна динаміка щодо кількості укладених договорів та кількості врегульованих страхових випадків. У 2011 році рівень виплат складав більше 100%, що є негативним для діяльності страхових компаній, але протягом 2012 року цей показник зменшився і на кінець звітного року складав 70,4%.

Щодо страхування здоров’я на випадок хвороби можна сказати, що надходження чистих страхових премій зросли на 160,1%, а виплати збільшились лише на 14%. В зв’язку з таким приростом страхових премій, погіршився показник рівня виплат і в 2012 році становив 12,9%.

При чому, страховики констатують, що структура попиту на добровільне медичне страхування останніми роками зазнала значних змін. Загалом же, нині в Україні оформити поліс добровільного медичного страхування пропонують, за даними журналу «Експерт Україна», близько 80-и страхових компаній, але по-справжньому зацікавлені в цьому виді страхування і роблять на нього ставку тільки близько тридцяти. Серед них такі страхові компанії: «ПРОСТО-страхування», «ІНГО-Україна», «АСКА», «Інкомстрах», «РZU Україна», «Провідна», «АLLIANZ Україна», «Алькона», «Оранта», «Кредо-Класик», «СГ «ТАС», «Нафтагазстрах» [31, с. 18].

Наявні обставини вимагають від страховиків приймати найрізноманітніші міри відлякування пересічних громадян, зокрема: високими тарифами, проходженням за власний кошт медичного огляду у профільних лікарів, віковим цензом, наполяганням на сімейному страхуванні. Проте, це не означає, що всі страхові компанії однаково упереджено ставляться до громадян, та що така тенденція зберігатиметься і надалі. Як показують тенденції розвитку добровільного медичного страхування, кількість громадян, котрі бажають отримати поліс медичного страхування росте з року в рік, такі тенденції змушують страховика задовольняти і роздрібний попит [32, c. 207].

Визначимо місце добровільного медичного страхування серед інших видів, які користуються найбільшим попитом на вітчизняному ринку страхових послуг на основі звітних даних Ліги страхових організацій України за 2012 рік [30]. Проведемо аналіз страхових портфелів провідних вітчизняних страхових компаній за критеріями об’ємів страхових платежів та страхових виплат, а також визначимо місце СГ «ТАС» серед 15 провідних страховиків України. Результати подамо у вигляді таблиць (Додаток Б).

Огляд структури страхового портфеля вітчизняних страхових компаній свідчить, що медичне страхування сьогодні не є найпопулярнішим. Українці більшою мірою хвилюються про своє майно та транспортні засоби, ніж про безпеку власного здоров’я. Дана тенденція склалася, у першу чергу, як стереотип командно-адміністративної системи, оскільки всі звикли до безкоштовної медичної допомоги. Таке ставлення українців до свого здоров’я також викликане хаосом у системі фінансування медицини та недовірою більшості громадян до фінансового ринку України загалом.

Зобразимо обсяги страхових надходжень і виплат з добровільного медичного страхування десяти проаналізованих страхових компаній на рис. 2.1.

Рис. 2.1. Провідні страхові компанії у галузі медичного страхування станом на кінець 2012 року

З проведеного аналізу можна сказати, що найбільшу частку ДМС в структурі валових страхових премій має страхова компанія «Нафтагазстрах», яка протягом 2012 року зібрала 230282,4 тис. грн. платежів, і з них 227906,4 тис. грн. (98,97%) за договорами добровільного медичного страхування. СГ «ТАС» в рейтингу займає 6 місце і за звітний період зібрала 36034,9 тис. грн. платежів за договорами ДМС, що складає 9,96% від загального обсягу валових страхових премій, що надійшли на рахунки компанії за 2012 рік. Частка виплат СГ «ТАС» за даним видом страхування складає 18,27% (35514,6 тис. грн.) від загальної суми відшкодувань, які здійснила компанія.

Виходячи з даних, що відображення на рис. 2.1, слід відмітити, що страхова компанія «Нафтагазстрах» має найвагомішу позицію серед інших страховиків, і виступає лідером на ринку добровільного медичного страхування України. Треба відзначити, що чітких цінових рамок у даному виді страхування немає, тому вартість полісу страхування може значно коливатися залежно від програми страхування і передбаченої страхової суми.

Незважаючи на в цілому позитивні тенденції у розвитку добровільного медичного страхування на теренах вітчизняного страхового ринку, даний сегмент поки що є не досить розвиненим. Насамперед, це стосується того, що самі страховики не надто бажають співпрацювати з медициною, оскільки на їх переконання це невиправдано складно і невигідно, з точки зору страхових виплат, рівень яких нижче 45-60% не опускається, зумовлюючи діяльність вітчизняних страховиків практично на межі рентабельності. В свою чергу, українці не поспішають купувати поліси добровільного медичного страхування, тому що, вони, як і раніше, залишаються досить дорогим задоволенням, незважаючи на те, що медичне страхування уже перестало бути ексклюзивною послугою.

Важливою проблемою, крім цінового фактора, є те, що на сьогодні ринок добровільного медичного страхування розвивається поки що основним чином за рахунок корпоративного напрямку, завдяки якому він зростає на 20-30% щорічно. Страхування ж фізичних осіб є для страховиків не вигідним, оскільки заплативши за медичну страховку, що є очевидним свідченням наявних або потенційних проблем зі здоров’ям, клієнт прагне по максимуму використовувати поліс. Корпоративні ж клієнти прибутковіші, оскільки компанії страхують відразу 100-500 працівників (часто за найдорожчою програмою з великим набором послуг), багато хто з яких взагалі не ходить до лікарів.

Наступним стримуючим фактором розвитку добровільного медичного страхування, є те, що з точки зору економічного мотиву страхові компанії зацікавлені співпрацювати з державними лікувально-профілактичними установами з притаманною їм бідністю, дешевими і малоефективними ліками, відсутністю уваги персоналу. Але, зважаючи на ряд факторів, наступного разу клієнт страхового полісу в цього страховика не купить.

Не менш важливою проблемою є те, що сьогодні страхові компанії не мають реального механізму контролю за якістю наданих страхувальнику послуг та важелів впливу на поліпшення якості обслуговування саме в закладах охорони здоров’я державної і комунальної форм власності. У зв’язку з цим розвиткові добровільного медичного страхування суттєво перешкоджає проблемний державний медичний сектор. Тому останнім часом спостерігається тенденція до будівництва власних клінік страховиками.

Існують ще й загальнодержавні проблеми, що так чи інакше здійснюють свій коригуючий вплив на розвиток і умови функціонування даного виду страхування. Серед них політична та економічна нестабільність, низький рівень доходів населення, непослідовний підхід до реформування соціального сектора, відсутність оптимальної податкової політики, яка б стимулювала розвиток медичного страхування, недооцінка ролі недержавних фінансових інститутів тощо.

.2 Організаційно-економічна характеристика СГ «ТАС»

Приватне акціонерне товариство «Страхова Група «ТАС», попереднє найменування - Закрите акціонерне товариство «Страхова Група «ТАС», створене на підставі рішення засновників 18 серпня 1998 року та зареєстроване 19.10.1998 року. Здійснює свою діяльність згідно з Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, Законом України «Про акціонерні товариства», Законом України «Про страхування», іншими нормативними актами та підзаконними нормативними документами чинного законодавства України та Статуту Компанії.

Повне найменування - ПРИВАТНЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО «СТРАХОВА ГРУПА «ТАС», скорочене найменування - АТ «СГ «ТАС» (приватне), код ЄДРПОУ 30115243. Юридична адреса: 03062 м. Київ, проспект Перемоги, 65.

Метою діяльності АТ «СГ «ТАС» є одержання прибутку шляхом надання послуг з усіх видів страхового захисту майнових інтересів фізичних і юридичних осіб та здійснення фінансової діяльності в межах, визначених законодавством.

Предметом діяльності АТ «СГ «ТАС» є проведення страхування, перестрахування та здійснення фінансової діяльності, пов’язаної із формуванням та розміщенням страхових резервів та їх управлінням. Компанія займається проведенням всіх видів обов’язкового та добровільного страхування та перестрахування, на які видана ліцензія.

АТ «СГ «ТАС» провадить свою діяльність в Україні. Акції компанії мають приватне розміщення. Страхові та перестрахувальні операції за 2012 рік здійснювалися компанією на підставі ліцензій на здійснення страхової діяльності, а саме ліцензії з добровільних та обов’язкових видів страхової діяльності. Перелік видів страхування, які надає АТ «СГ «ТАС» та ліцензії до них наведені в таблиці 2.3.

Таблиця 2.3 Види страхування, які надає АТ «СГ «ТАС» станом на 31.12.2012 р.

Ліцензії з медичного страхування (безперервного страхування здоров’я) та страхування здоров’я на випадок хвороби представлені в Додатку В.

Страхова компанія здійснює страхові послуги за видами, на які видана ліцензія і має диверсифікований страховий портфель. Структуру страхового портфеля відображено в таблиці 2.4 та на рис. 2.2.

Таблиця 2.4 Структура страхового портфеля АТ «СГ «ТАС» за 2011-2012 рр.

Рис. 2.2. Структура валових страхових премій за видами страхування АТ «СГ «ТАС» станом на кінець 2012 року

Як видно з таблиці 2.4 та рис. 2.2, найбільшу питому вагу в структурі валових страхових надходжень займає обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, добровільне медичне страхування порівняно з попереднім звітним роком помітно збільшило свою питому вагу в загальних обсягах продажу. Добровільне медичне страхування займає 10% всіх зібраних страхових премій і порівняно з минулим роком збільшило свою питому вагу на 3,6%.

Органами управління АТ «СГ «ТАС» є:

-    Загальні збори акціонерів

-        Наглядова рада

         Виконавчий орган - Голова Правління та Правління компанії

         Ревізійна комісія

Загальні збори є вищим органом управління. У Загальних зборах беруть участь особи, включені до переліку акціонерів. Наглядова рада є органом, що здійснює захист прав акціонерів і в межах компетенції контролює та регулює діяльність виконавчого органу.

Правління є виконавчим органом і здійснює управління поточною діяльністю компанії. Правління підзвітне Загальним зборам і Наглядовій раді, організовує виконання їх рішень. Роботою правління керує Голова Правління, який має право без доручення діяти від імені АТ «СГ «ТАС».

Для проведення перевірки фінансово-господарської діяльності компанії Загальні збори обирають Ревізійну комісію.

Компанія має 28 відокремлених підрозділи без права юридичної особи (філії та регіональні дирекції) у таких містах: Вінниця, Дніпропетровськ, Донецьк, Житомир, Запоріжжя, Івано-Франківськ, Київ, Кіровоград, Кременчук, Луганськ, Луцьк, Львів, Миколаїв, Нікополь, Одеса, Полтава, Рівне, Севастополь, Сімферополь, Суми, Тернопіль, Ужгород, Харків, Херсон, Хмельницький, Черкаси, Чернівці, Чернігів). Регіональні підрозділи підпорядковуються Правлінню СГ «ТАС» і виконують функції згідно наданих повноважень.

Положення про облікову політику АТ «СГ «ТАС» (далі - Положення) встановлює особливості організації i ведення бухгалтерського обліку та методології обліку окремих операцій в АТ «СГ «ТАС». Облікова політика в СГ «ТАС» регламентується законодавством України та Наказом по підприємству «Про облікову політику та організацію бухгалтерського обліку». Політика ґрунтується на Законах України «Про бухгалтерський облік», «Про страхування», чинному законодавстві України та основних принципах міжнародних стандартів бухгалтерського обліку. Положення про облікову політику компанії затверджується наказом Голови правління. Всі внутрішні положення, які регламентують різні сфери діяльності компанії, розробляються з урахуванням затвердженої облікової політики та не суперечать їй.

АТ «СГ «ТАС» має 59 поточних рахунків, відкритих у наступних банківських установах: АТ «Ерсте Банк», АТ «СБЕРБАНК РОСІЇ», АТ Райффайзен Банк Аваль, Брокбізнесбанк АБ АТ, ВАТ «ОЩАДБАНК», ВБР ПАТ, Кредитпромбанк ПАТ, Кредобанк ПАТ, Промінвестбанк ПАТ, ТАСкомбанк АТ, Укрексімбанк АТ та інші.

Основні проблеми, які впливають на діяльність компанії:

. Нестабільний стан банківського сектора економіки i як наслідок - фінансового ринку.

. Відсутність зі сторони державних органів достатнього контролю за платоспроможністю гравців на страховому ринку i жорстких дій до тих, хто не дотримується таких норм, що в майбутньому може призвести до банкрутства деяких компаній.

. Відсутність контролю зі сторони органів ДАI i контролю за ТО, внаслідок чого не в повній мірі працює Закон про обов'язкове страхування.

. Падіння реальних доходів громадян, внаслідок чого першочерговими потребами стають харчування, лікування, придбання одягу, але ніяк не страхування.

. Недосконалі та недопрацьовані нові норми законодавства, які часто протирічать законодавству в цілому або окремим його галузям, що створює ряд проблем у діяльності будь-якої компанії.

На початок 2013 року компанія функціонує в нестабільному середовищі, пов’язаному з світовою економічною кризою. Поліпшення економічної ситуації в Україні в значній мірі залежатиме від ефективності фіскальних і інших заходів, які здійснюватимуться урядом України. В той же час не існує чіткого уявлення того, які заходи прийматиме уряд України для подолання кризи. Тому неможливо достовірно ефект впливу поточної економічної ситуації на ліквідність і дохід компанії, стабільність і структуру її операцій із споживачами і постачальниками. В результаті виникає істотна невизначеність, яка може вплинути на майбутні операції, можливість відшкодування вартості активів компанії і здатність компанії обслуговувати і платити в своїх боргах у міру настання термінів їх погашення

Основними джерелами інформації для визначення фінансового стану підприємства та його фінансових результатів є фінансова звітність підприємства, а саме: Баланс, Звіт про фінансові результати, Звіт про рух грошових коштів та Звіт про власний капітал.

Проведемо аналіз динаміки та структури статей балансу на основі звітності страхової компанії. Розрахунки подамо у вигляді таблиць (табл.. 2.5, табл..2.6).

Таблиця 2.5 Оцінка динаміки і структури активів балансу АТ «СГ «ТАС» за 2011-2012 рр.

Дані табл. 2.5 показують, що за аналізований період обсяги активів СГ «ТАС» зменшились у 2012 році на 137946,0 тис. грн. (19,74%) і станом на 01.01.2013 рік набули значення 560816,0 тис. грн. Зазначене зменшення відбулося, в основному, за рахунок нематеріальних активів страхової компанії, фінансових інвестицій і дебіторської заборгованості. В структурі активів теж відбулися негативні зміни: зменшилась питома вага нематеріальних активів і збільшилась питома вага оборотних активів.

Таблиця 2.6 Оцінка динаміки і структури пасивів балансу АТ «СГ «ТАС» за 2011-2012 рр.

Аналіз динаміки і структури пасивів СГ «ТАС» показав, що ресурсна база зменшилась на 137946, тис. грн. (19,74%). Це негативно характеризує роботу страхової компанії. Так, станом на 01.01.2013 р. зобов’язання страхової компанії складали 80870,0 тис. грн. і зросли за 2012 рік на 92,83%. Власний капітал має негативну динаміку і протягом звітного періоду зменшився на 147440,0 тис. грн. (35,08%) за рахунок отримання в 2012 році негативного фінансового результату. Аналіз структури пасивів показав, що значно зменшилась питома вага власного капіталу страхової компанії і збільшились поточні зобов’язання за звітний 2012 рік.

Важливим аспектом оцінки фінансового стану страхової компанії є аналіз її фінансових результатів. Проведемо оцінку структури і динаміки доходів і витрат СГ «ТАС» і подамо результати у вигляді таблиць (табл. 2.7, табл.. 2.8).

Таблиця 2.7 Аналіз динаміки фінансових результатів АТ «СГ «ТАС» за 2011-2012 рр.

Таблиця 2.8 Оцінка структури доходів і витрат АТ «СГ «ТАС» за 2011-2012 рр.

Платоспроможність, ліквідність та кредитоспроможність є одними з найважливіших характеристик господарюючого суб'єкта, які завжди прагнуть оцінити партнери по бізнесу, а також наявні та потенційні кредитори підприємства. Знання цих характеристик дає можливість визначити, якою мірою і протягом якого часу підприємство зможе виконувати свої грошові зобов'язання перед іншими суб'єктами ринку.

Ліквідність - це спроможність підприємства погашати свої поточні зобов'язання вчасно і в повному обсязі. Для підтримки ліквідності на належному рівні підприємство повинно мати достатній обсяг грошових коштів та інших ліквідних активів, які в разі потреби можна перетворити в готівку і використати для погашення зобов'язань. При високому рівні ліквідності обсяг ліквідних активів значно перевищує обсяг поточних зобов'язань.

Проведемо розрахунок основних показників ліквідності, результати подамо у вигляді таблиці (табл. 2.9).

Таблиця 2.9 Аналіз ліквідності АТ «СГ «ТАС» за 2011-2012 рр.

За допомогою коефіцієнта абсолютної ліквідності, або коефіцієнта платоспроможності, визначають, яку частку поточних зобов'язань можна погасити негайно за рахунок грошових коштів, що є на розрахунковому рахунку підприємства. Критичне значення даного коефіцієнта лежить в межах 0,2 - 0,5. Коефіцієнт абсолютної ліквідності СГ «ТАС» відповідає нормативному значенню, і має тенденцію до зменшення.

Коефіцієнт швидкої ліквідності часто вважають більш інформативним з погляду оцінки ліквідності, ніж попередній. Він показує кількість одиниць ліквідних оборотних активів, які припадають на одиницю короткострокових зобов’язань. Нормативне значення знаходиться у межах від 0,7 до 1. В нашому випадку даний коефіцієнт відповідає нормативному значенню і значно перевищує його, але має темп до зменшення.

Коефіцієнт поточної ліквідності характеризує спроможність підприємства погашати свої поточні зобов'язання за рахунок усіх оборотних активів: грошових коштів, дебіторської заборгованості, товарно-матеріальних запасів. Критичне значення цього коефіцієнта дорівнює 1. З проведених розрахунків видно, що поточна ліквідність підприємства дорівнює нормативному значенню, але має тенденцію до зменшення. Чистий оборотний капітал показує величину власного капіталу, що є джерелом покриття поточних активів, але також поступово зменшується.

Страхова компанія, яка є прибутковою і фінансово стійкою, має перспективи стабільного економічного зростання. Забезпечення фінансової стійкості є одним із найважливіших напрямів в управлінні фінансами товариства, нехтування яким призводить до значних фінансових втрат. Фінансова стійкість характеризується такою структурою фінансових ресурсів та їх розміщенням в активах підприємства, таким рівнем чистих грошових надходжень, які забезпечують стабільне функціонування в умовах стабільного ринку.

Проведемо розрахунок показників фінансової стійкості для СГ «ТАС», результати подамо у вигляді таблиці (табл. 2.10).

Таблиця 2.10 Аналіз фінансової стійкості АТ «СГ «ТАС» за 2011-2012 рр.

Одним з показників визначення фінансової стійкості підприємства є коефіцієнт фінансової стабільності, який показує чи досить у підприємства власних коштів для покриття всіх зобов’язань. Визначається відношенням позикового капіталу до власного, критичне значення знаходиться в межах 1. Коефіцієнт фінансової стабільності нашого підприємства знаходиться в межах нормативного значення і має тенденцію до зменшення. Коефіцієнт автономії показує частку власного капіталу у сукупному капіталі підприємства і характеризує ступінь незалежності від зовнішніх кредиторів. Критичне значення становить 0,5. З проведеного аналізу можна побачити, що протягом звітного періоду коефіцієнт автономії зменшився на 0,08 і в 2012 році складає 0,86, що відповідає нормативному значенню і є позитивним для фінансової стійкості підприємства. Фінансова залежність протягом звітного року зросла і складає 0,14, і відповідає нормативному значенню. Загалом всі показники фінансового стану відповідають нормативам, але мають негативну динаміку.

Аналіз ділової активності суб’єкта господарювання дає змогу оцінити, наскільки ефективно страхова компанія використовує власні активи і що отримує у результаті здійснення фінансово-господарських процесів. Показники ділової активності не мають нормативних значень, і тому оцінити їх можна лише прослідкувавши динаміку їх зміни.

Індикатори ділової активності СГ «ТАС» за 2011-2012 роки наведено у вигляді таблиці (табл. 2.11).

Таблиця 2.11 Аналіз показників ділової активності АТ «СГ «ТАС» за 2011-2012 рр.

Негативну динаміку демонструють усі розраховані показники. Сповільнюється оборотність кредиторської заборгованості, оборотність активів, оборотність дебіторської заборгованості, і багато у чому така тенденція пояснюється скороченням абсолютних значень активів та капіталу суб’єкта господарювання. Подовжується у часі середній період погашення кредиторської заборгованості: у 2011 році він становив 88 дні, у 2012 році уже 133 дні, що для є поганим результатом. Тому можна зробити висновок про низьку ділову активність підприємства, яка неодмінно матиме відображення на значеннях показників рентабельності СГ «ТАС».

Основним показником ефективності будь-якої фінансової діяльності є її прибутковість, яку визначають відношенням прибутку, отриманого в результаті проведення операції, до витрат, пов'язаних із її проведенням, або до інвестованого в цю операцію капіталу. Ефективність виробничо-господарської діяльності страхової компанії також значною мірою визначається її прибутковістю, іншими словами, рівнем прибутку, який отримує підприємство за рік на одну грошову одиницю вкладених у виробництво коштів.

Прибутковість діяльності страхової компанії називають рентабельністю. Як і прибутковість фінансових операцій, рентабельність визначають відношенням прибутку, отриманого протягом звітного періоду (року), до інвестованого у виробничу діяльність капіталу. Оскільки діяльність підприємства визначається сукупністю процесів, пов'язаних з кругообігом капіталу (залучення коштів, інвестування їх в оборотні та необоротні активи, використання активів у процесі виробництва та реалізації послуг), рентабельність виробничо-господарської діяльності характеризується сукупністю відповідних коефіцієнтів. Проведемо розрахунок рентабельності страхової компанії, результати подамо у вигляді таблиці (табл.. 2.12).

Таблиця 2.12 Аналіз рентабельності АТ «СГ «ТАС» за 2011-2012 рр.

За результатами проведеного аналізу можна зробити висновок, що рентабельність страхової компанії протягом звітного року значно зменшилась в зв’язку з фінансовим результатом 2012 року у вигляді збитку. Майже всі показники рентабельності, крім рентабельності інвестиційної діяльності, мали негативну динаміку.

З проведеного аналізу можна зробити висновок, що СГ «ТАС» знаходиться в задовільному фінансовому становищі і має негативну динаміку головних показників фінансового стану. Ці фактори можуть негативно вплинути на роботу компанії в 2013 році. В зв’язку з отриманням негативного фінансового результату за 2012 рік, можуть знизитися показники продажів, та інвестиційної діяльності.

.3 Фінансове забезпечення системи добровільного медичного страхування в Україні

Розвиток добровільного медичного страхування, як і розвиток ринку в цілому, відбувається в Україні нерівномірно. Проблеми, з якими стикаються страхові компанії, що займаються добровільним медичним страхуванням, спричинені низкою чинників, серед яких - економічна ситуація, жорстка конкуренція, високий рівень безробіття, низький рівень платоспроможності населення, недосконалі законодавчі акти, неузгодженість економічних інтересів суб’єктів страхового ринку, захоплення компаніями значної частки ринку, яка не відповідає рівню їхній платоспроможності та фахової компетентності, низький професіоналізм кадрів тощо.

Незважаючи на все це, в цілому галузь страхування, за останні роки не лише змогла вижити та зберегти позиції в економіці країни, а й має сталу тенденцію до зростання. Цю тенденцію демонструє й медичне страхування як специфічна підгалузь особистого страхування. За часів планового господарства потреба у медичному страхуванні як формі захисту майнових інтересів, пов’язаних із втратою здоров’я та працездатності внаслідок хвороби, була відсутня; охорона здоров’я фінансувалась за рахунок державних коштів, а медична допомога надавалася безоплатно. Та проблеми у фінансовому забезпеченні галузі охорони здоров’я стали причиною обмежених можливостей громадян країни отримати повну за обсягом та якісну за суттю медичну допомогу. Страховий ринок оперативно відреагував на потреби громадян у забезпеченні доступності отримання медичних послуг на прийнятних для них умовах, запропонувавши страхові продукти з ДМС. Отже, протягом останніх років в Україні відбувалися активні процеси з формування ринку добровільного медичного страхування як окремого сегменту страхового ринку.

На страховому ринку України АТ «СГ «ТАС» посідає вагоме місце серед інших страховиків. У структурі страхового портфеля компанії договори добровільного медичного страхування у 2012 році займають 10%, що майже на 4% більше результатів 2011 року (табл.. 2.4). Проаналізуємо основні фінансові показники за 2008-2012 роки з метою визначення проблем та тенденцій розвитку медичного страхування в Україні. Результати розрахунків подамо у вигляді таблиці (табл.. 2.13)

Таблиця 2.13 Основні фінансові показники АТ «СГ «ТАС» за 2008-2012 роки

Розвиток АТ «СГ «ТАС» на сучасному етапі характеризується позитивною динамікою: протягом п’яти звітних років компанія мала тенденцію до збільшення фінансових показників.

Станом на кінець 2012 року статутний капітал сплачено в повному обсязі грошовими коштами. Величина сплаченого статутного фонду АТ «СГ «ТАС» становить 185205 тис. грн.. і відповідає 17576,35 тис. ЄВРО за курсом НБУ, що перевищує величину мінімального розміру статутного фонду страховика, встановленому норма статті 30 Закону України «Про страхування». За 2012 рік компанія має збиток 147440 тис. грн.. та валюту балансу у сумі 560816 тис. грн..

У звітному періоді валові надходження страхових платежів склали 361651,1 тис. грн., в тому числі: від страхувальників-фізичних осіб - 255819,3 тис. грн..; від страхувальників-юридичних осіб (крім перестрахувальників) - 103394,4 тис. грн.. Вимоги щодо максимальної відповідальності по окремому об’єкту страхування досягаються шляхом укладання договорів перестрахування.

У 2012 році відбулися 103978 страхових випадки, за якими прийнято рішення про здійснення страхових виплат у сумі 194361,5 тис. грн.., з них фізичним особам 131479,8 тис. грн.., юридичним особам (крім перестрахувальників) - 59278,2 тис. грн.. Кількість договорів страхування, укладених протягом звітного періоду складає 1031873.

Станом на кінець 2012 року страхові резерви сформовано у розмірі 215530,6 тис. грн.., у тому числі: резерви інші, ніж резерви незароблених премій - 122562,1 тис. грн.., резерв заявлених, але не виплачених збитків - 44410,7 тис. грн.., резерв збитків, які виникли, але не заявлені - 20792,9 тис. грн.., резерв коливань збитковості - 55810 тис. грн.., резерв катастроф - 1548,4 тис. грн.. Частка перестраховиків в страхових резервах складає 114449,9 тис. грн.., у тому числі: у резервах незароблених премій - 5174,2 тис. грн.., у резервах заявлених., але не виплачених збитків - 6275,8 тис. грн..

Особливістю діяльності страховика є забезпечення страхового захисту за умови акумулювання коштів у вигляді надходжень страхових премій до страхових резервів. Страхові резерви є коштами страхувальників, які тимчасово перебувають у розпорядженні страховика. Використання коштів страхових резервів має цільове призначення. Страховик у змозі їх використовувати тільки у разі настання страхового випадку за укладеними ним договорами страхування. Інакше кажучи, особливість організації діяльності страховика визначається своєрідністю страхового процесу, на вході і на виході якого знаходяться гроші, які лише тимчасово затримуються у страховика. Страхові резерви СГ «ТАС» залишаються майже на одному рівні протягом всіх п’яти років. Ці фактори позитивно впливають на розвиток добровільного медичного страхування та забезпечення його постійного фінансування навіть за умов економічної кризи.

Зобразимо динаміку основних фінансових показників АТ «СГ «ТАС» за 2008-2012 роки на рис. 2.3.

Рис. 2.3. Динаміка основних фінансових показників АТ «СГ «ТАС» за 2008-2012 роки

Розглянемо більш детально обсяг надходжень, суми відшкодувань та рівень виплат за договорами добровільного медичного страхування СГ «ТАС» протягом 2008-2012 років для більш повного розуміння стану розвитку ДМС В Україні. Результати розрахунків подамо у вигляді таблиці (табл..2.14).

Таблиця 2.14 Аналіз надходжень та виплат за договорами добровільного медичного страхування АТ «СГ «ТАС» протягом 2008-2012 рр.

Аналіз надходжень та виплат за договорами добровільного медичного страхування СГ «ТАС» протягом 2008-2012 рр. показав позитивну динаміку. За п’ять років, що досліджуються обсяг надходження страхових премій має тенденцію до збільшення.

Необхідно відмітити, що протягом трьох останніх років рівень виплат з добровільного медичного страхування знаходився на надвисокому рівні, особливо у 2011 році. Щоб забезпечити виконання зобов’язань за договорами ДМС і здійснювати виплати у повному обсязі, страхова компанія використовувала резерви для покриття збитків за цим видом страхування.

Одним із основних показників, що характеризують страховика з точки зору привабливості для потенційного страхувальника є обсяг виплачених страхових сум та відшкодувань. За 2012 рік компанія виплатила своїм клієнтам 194361,5 тис. грн. страхових відшкодувань, з них 35514,6 тис. грн. (18,27%) за договорами ДМС, при цьому рівень валових виплат склав 53,74%. Це говорить про збалансованість страхового портфелю та грамотну андеррайтингову політику страховика. На рис. 2.4 та рис 2.5 наведено динаміку страхових платежів та відшкодувань за договорами добровільного медичного страхування.

Рис. 2.4. Динаміка валових страхових платежів та відшкодувань АТ «СГ «ТАС» за 2008-2012 рр.

Як видно з рис. 2.4 валові страхові виплати протягом 2008-2010 років поступово зменшувалися. Скорочення страхових виплат може розглядатися як негативна ознака з огляду на те, що надходження валових страхових платежів зазнало незначних змін. Але протягом 2011-2012 років частка виплат поступово збільшувалася, незважаючи на зменшення валових премій. Це може свідчити про недостатність у страхової компанії ліквідних інструментів, надмірну збитковість деяких видів страхування, зокрема і добровільного медичного страхування, яке є дуже трудомістким і ресурсоємним видом. Для забезпечення постійних відшкодувань страхувальникам у повному розмірі, компанії необхідно вдосконалити систему андерайтингу та диверсифікувати свій страховий портфель, розвиваючи інші види страхування.

Розглянемо детальніше динаміку страхових платежів та відшкодувань саме за добровільним медичним страхуванням (рис. 2.5).

Рис. 2.5. Динаміка страхових платежів та відшкодувань за договорами добровільного медичного страхування АТ «СГ «ТАС» за 2008-2012 рр.

Рівень страхових виплат за добровільним медичним страхуванням у 2010 та 2012 роках знаходився на високому рівні, а в 2011 році навіть перевищив находження на 67%, що є негативним для фінансового стану страхової компанії. Рівень страхових виплат є порівняно високим, зважаючи на те, що переважна більшість користувачів цих послуг є фізичними особами

Страхова компанія, починаючи з кінця 2008 року зіткнулася із рядом питань, які потребують невідкладного рішення та гнучкої цінової політики. На початку 2009 року вартість страхових полісів з добровільного медичного страхування значно зросла. Ціна полісу ДМС безпосередньо залежить від вартості послуг клінік-провайдерів, більшість яких з 2009 року збільшили ціни на 10-50%. Страховики були змушені збільшувати вартість ДМС, щоб зберегти рентабельність даного виду страхування. За оцінками страховиків, у зв’язку з девальвацією гривні ціни на імпортні ліки зросли приблизно на 60-80%, а на вітчизняні - на 25%. Вартість платних послуг у державних лікувальних закладах у 2009 році в середньому збільшилась на 30%, а в приватних - на 60%. Протягом 2010-2012 рр. ціни на поліси ДМС збільшились на 50-60%, що пов’язано із підвищенням вартості медичних послуг та медикаментів.

АТ «СГ «ТАС» надає страхові послуги з ДМС корпоративним клієнтам. Але на сучасному етапі страховик зіткнувся із необхідністю підняття цін на вартість пакетів страхової послуги. Середня вартість страхової послуги з ДМС для них становила у 2012 році від 1-1,6 тис грн. до 10-15 тис грн., що в умовах посткризового періоду, підвищення рівня інфляційних процесів стало обтяжливим для бюджету багатьох підприємців. Корпоративні клієнти страховика скоротили бюджетні витрати на ДМС у 2012 році в середньому на 15-30%. Крім того у підприємців змінився підхід до сплати страхових внесків: страхові премій в корпоративних договорах ДМС сплачуються за рахунок страхувальників.

В листопаді 2012 року СГ «ТАС» запровадила новий продукт добровільного медичного страхування «ТАС Територія здоров’я». Даний продукт передбачає надання амбулаторно-поліклінічної допомоги, медикаментозне забезпечення, невідкладну медичну, стаціонарну, стоматологічну допомогу та інші додаткові послуги [33]. Проаналізуємо умови страхування нового страхового продукту (Додаток Г)

В рамках амбулаторно-поліклінічної допомоги надаються консультації терапевта та вузьких фахівців, діагностика, проведення медичних та фізіотерапевтичних процедур і маніпуляцій, виклик лікаря додому, а також денний стаціонар.

Медикаментозне забезпечення «ТАС Територія здоров’я» включає безкоштовну видачу в аптеках призначених лікарями медикаментів, а також компенсацію 100% вартості придбаних за узгодженням з лікарем-координатором асистансу СГ «ТАС» медпрепаратів.

При наданні стаціонарної допомоги медичний асистанс Компанії організує планову та екстрену госпіталізацію у профільних відділеннях закладів, комплексне лікування із застосуванням сучасних терапевтичних та хірургічних методів, харчування, забезпечення медикаментами.

В межах невідкладної медичної допомоги передбачається цілодобовий виклик через лікарів-координаторів СГ «ТАС» бригади «швидкої», первинне обстеження і постановка первинного діагнозу, експрес-діагностика та проведення лабораторних тестів, виконання медичних маніпуляцій та процедур, а також транспортування в медичні заклади з метою госпіталізації.

Планова та невідкладна стоматологічна допомога включає огляд лікаря-стоматолога, діагностичні дослідження (в т.ч. рентген), знеболювання (анестезія), встановлення пломб, видалення або реставрація зубів, лікування карієсу, пульпіту, періодонтиту, травматичних ушкоджень зубів та щелепи, зняття зубного каменю, підготовка до протезування в результаті нещасного випадку.

«ТАС Територія» може запропонувати і додаткові послуги такі як: забезпечення застрахованих осіб за призначенням лікарів гомеопатичними препаратами, пробіотиками; профілактика комп’ютерного синдрому, діагностика та лікування захворювань, що передаються статевим шляхом, вітамінізація, профілактичний масаж та ін.

АТ «СГ «ТАС» має цілодобову Службу медичного аситансу, яка складається майже із 50-ти лікарів-координаторів для відповідного індивідуального і якісного медичного супроводу клієнтів. Окрім того, компанія заключила 2 700 договорів з лікувально-профілактичними установами (аптеками та оздоровчими комплексами) серед яких державні, приватні та відомчі медичні заклади [33].

Особливої уваги заслуговує процедура врегулювання страхових випадків. Оскільки ДМС характеризується високою ймовірністю фальсифікації страхового випадку, необхідно здійснювати експертизу страхового випадку за формалізованими етапами, які включають: попередній аналіз страхового випадку, медичну експертизу та експертизу виплат. Для проведення зазначених експертиз слід залучати відповідних фахівців.

Оскільки в забезпеченні реалізації послуг з ДМС беруть участь суб’єкти, які мають різну відомчу підпорядкованість, значної уваги заслуговує організація фінансового контролю їх діяльності. Для цього застосовують алгоритм фінансових перевірок страховика. Особлива увага приділяється виявленню і запобіганню випадків страхового шахрайства, ідентифікації страхового шахрайства в ДМС, визначенню можливих його видів на кожному етапі проходження страхової угоди та способів його виявлення і викриття.

Таким чином, аналіз діяльності страхової компанії показав, що, незважаючи на позитивні тенденції його розвитку, збільшення кількості укладених договорів та обсягів надходження страхових премій, перед страховиками постало чимало проблем, що пов’язані із внутрішніми та зовнішніми факторами.

.4 Охорона праці в АТ «СГ «ТАС» (приватне)

добровільний медичний страхування фінансовий

Охорона праці - діюча на підставі відповідних законодавчих та інших нормативних актів система соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, що забезпечують збереження здоров'я і працездатності людини в процесі праці [34].

Законодавство про працю містить норми і вимоги з техніки безпеки і виробничої санітарії, норми, що регулюють робочий час і час відпочинку, звільнення та переведення на іншу роботу, норми праці щодо жінок, молоді, гігієнічні норми і правила тощо.

Загальний нагляд за додержанням норм охорони праці покладено на прокуратуру, спеціальний - на професійні спілки. Контроль за безпекою праці здійснюють також державні й відомчі спеціалізовані інспекції.

Важливість створення системи управління охороною праці встановлюється міжнародними актами і договорами. Вона розглядається як необхідна гарантія забезпечення трудових прав працівників у сфері охорони праці. «Конвенція №155 МОП про безпеку та гігієну праці та виробниче середовище» (1981 р.) визначила систему організації охорони праці на національному та виробничому рівні. На роботодавців покладається обов'язок надавати робочі місця, механізми та обладнання, організовувати виробничі процеси, які відповідають встановленим нормативам і не загрожують здоров'ю працюючих, вживати заходів щодо створення відповідних служб, на які покладаються комплексні функції управління охороною праці; співпрацювати з представниками працівників шляхом надання необхідної інформації, проведення консультацій з охорони праці; попереджувати виникнення виробничого травматизму та проводити розслідування й облік нещасних випадків і професійних захворювань; проводити навчання працівників з питань охорони праці та інші [35].

Законодавство України відображає значну частину міжнародних стандартів з організації управління охороною праці на різних рівнях. Закон України «Про охорону праці» містить окремий розділ про організацію охорони праці, її управління на підприємствах, в установах, організаціях.

Згідно з Законом України „Про охорону праці” відділ охорони праці створюється в АТ «СГ «ТАС» для організації виконання правових, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних, соціально-економічних заходів, спрямованих на запобігання нещасним випадкам, професійним захворюванням і аваріям у процесі праці [34].

Відділ охорони праці підпорядковується безпосередньо Голові Правління АТ «СГ «ТАС». Положення про Відділ охорони праці (далі - Положення), регулює питання створення та діяльності Відділу охорони праці, її структуру, чисельність, основні завдання, функції та права її працівників відповідно до законодавства. В регіональних філіях та дирекціях обов’язки з охорони праці покладаються на директорів зазначених підрозділів. В регіональних підрозділах Компанії з кількістю працюючих до 50 осіб функції відділу охорони праці можуть виконувати в порядку сумісництва (суміщення) особи, які мають відповідну підготовку. Навчання та перевірка знань з питань охорони праці працівників відділу охорони праці АТ «СГ «ТАС» проводяться в установленому законодавством порядку під час прийняття на роботу та періодично один раз на три роки.

Посадові особи Компанії на яких покладені обов’язки по охороні праці в своїй службовій діяльності керуються Конституцією України, Постановами Верховної Ради України, Законом України “Про охорону праці” (від 14.10.1992р.), Указом Президента України „Про Державний комітет України за охороною праці” (0834 від 18.09.2002р.), Кодексом законів України „Про працю (322-VIII від 10.12.71р.), нормативними актами Мінпраці України „Про затвердження Показників та критеріїв умов праці, за якими надаватимуться щорічні додаткові відпустки працівникам, зайнятим на роботах, пов’язаних з негативним впливом на здоров’я шкідливих виробничих факторів”(0050 від 28.01.98р.), „Про затвердження Типового положення про навчання з питань охорони праці” (0248 від 21.04.99р.), „Про порядок надання щорічної додаткової відпустки працівникам, які працюють на ПЕОМ” (10-1930 від 04.06.99р.), „Про затвердження Правил охорони праці під час експлуатації електронно-обчислювальних машин” (0382 від 17.06.99р.), Положенням про Службу охорони праці.

З метою виконання вимог Закону України „Про охорону праці” та наказу Держнаглядохоронпраці від 29.01.98 №9, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 07.04.98 №226/2666 „Про затвердження Положення про розробку інструкцій з охорони праці” СГ «ТАС» ввела в дію наступні Інструкції з питань охорони праці та пожежної безпеки:

-       Інструкцію вступного інструктажу з питань охорони праці АТ «СГ «ТАС»;

-       Інструкцію з пожежної безпеки у приміщеннях структурних підрозділів Головного офісу та регіональних підрозділів АТ «СГ «ТАС»;

-       Інструкцію з охорони праці для операторів та користувачів ПЕОМ АТ «СГ «ТАС»;

-       Інструкцію з охорони праці для водія легкового автомобіля АТ «СГ «ТАС»;

-       Інструкцію з охорони праці для прибиральника службових приміщень АТ «СГ «ТАС»;

-       Інструкцію з подання першої медичної допомоги потерпілим при нещасних випадках АТ «СГ «ТАС»;

-       Інструкцію про надання першої допомоги потерпілим при ураженні електричним струмом АТ «СГ «ТАС».

Основні завдання Відділу охорони праці:

1)      Опрацювання ефективної системи управління охороною праці в Компанії та сприяння удосконаленню діяльності у цьому напрямку кожного структурного підрозділу Головного Офісу, регіонального підрозділу і кожного працівника. Забезпечення фахової підтримки рішень Голови Правління з цих питань.

2)      Організація проведення профілактичних заходів, спрямованих на усунення шкідливих і небезпечних виробничих факторів, запобігання нещасним випадкам на виробництві, професійним захворюванням та іншим випадкам загрози життю або здоров'ю працівників.

)        Вивчення та сприяння впровадженню у виробництво досягнень науки і техніки, прогресивних і безпечних технологій, сучасних засобів колективного та індивідуального захисту працівників.

)        Контроль за дотриманням працівниками вимог законів та інших нормативно-правових актів з охорони праці, що діють в межах Компанії.

)        Інформування та надання роз’яснень працівникам з питань охорони праці.

Функції Відділу охорони праці:

) Розроблення спільно з іншими підрозділами АТ «СГ «ТАС» комплексних заходів для досягнення встановлених нормативів та підвищення існуючого рівня охорони праці, планів, програм поліпшення умов праці, запобігання виробничому травматизму, професійним захворюванням, надання організаційно-методичної допомоги у виконанні запланованих заходів.

) Підготовка проектів наказів з питань охорони праці і внесення їх на розгляд керівництва.

) Проведення спільно з представниками інших структурних підрозділів АТ «СГ «ТАС» і за участю уповноважених працівниками осіб з питань охорони праці перевірок дотримання працівниками вимог нормативно-правових актів з охорони праці.

) Складання звітності з охорони праці за встановленими формами.

) Проведення з працівниками вступного інструктажу з охорони праці.

) Ведення обліку та проведення аналізу причин виробничого травматизму, професійних захворювань, аварій, заподіяної ними шкоди.

) Забезпечення належного оформлення і зберігання документації з питань охорони праці, а також своєчасної передачі її до архіву для тривалого зберігання згідно з установленим порядком.

) Складання за участю керівників структурних підрозділів АТ «СГ «ТАС» переліків професій, посад і видів робіт, на які повинні бути розроблені інструкції з охорони (безпеки) праці, що діють в межах компанії, надання методичної допомоги під час їх розроблення.

) Інформування працівників про основні вимоги законів, інших нормативно-правових актів та актів з охорони праці, що діють в межах компанії.

) Розгляд:

-       питань про підтвердження наявності небезпечної виробничої ситуації, що стала причиною відмови працівника від виконання дорученої роботи, відповідно до законодавства (у разі необхідності);

-       листів, заяв, скарг працівників підприємства, що стосуються питань додержання законодавства про охорону праці.

) Організація:

-       забезпечення структурних підрозділів АТ «СГ «ТАС» нормативно-правовими актами та актами з охорони праці, що діють в її межах, посібниками, навчальними матеріалами з цих питань;

-       роботи кабінету з охорони праці, підготовки інформаційних стендів, кутків з охорони праці тощо;

-       нарад, семінарів, конкурсів тощо з питань охорони праці;

-       пропаганди з питань охорони праці з використанням інформаційних засобів.

) Участь у:

-       розслідуванні нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві відповідно до Порядку розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 серпня 2004 року №1112;

-       складанні санітарно-гігієнічної характеристики робочих місць працівників, які проходять обстеження щодо наявності профзахворювань;

-       проведенні внутрішнього аудиту охорони праці та атестації робочих місць на відповідність нормативно-правовим актам з охорони праці;

-       роботі комісій з приймання в експлуатацію закінчених будівництвом, реконструкцією або технічним переозброєнням об'єктів виробничого та соціально-культурного призначення, відремонтованого або модернізованого устаткування в частині дотримання вимог охорони (безпеки) праці;

-       складанні переліків професій і посад, згідно з якими працівники повинні проходити обов'язкові попередні і періодичні медичні огляди;

-       організації навчання з питань охорони праці;

-       роботі комісії з перевірки знань з питань охорони праці.

) Забезпечення організаційної підтримки (в разі наявності) роботи комісії з питань охорони праці підприємства.

) Контроль за:

-       виконанням заходів, передбачених програмами, планами щодо поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, заходами, спрямованими на усунення причин нещасних випадків та професійних захворювань;

-       наявністю в підрозділах інструкцій з охорони праці згідно з переліком професій, посад і видів робіт, своєчасним внесенням в них змін;

-       станом запобіжних і захисних пристроїв, вентиляційних систем;

-       своєчасним проведенням навчання з питань охорони праці, всіх видів інструктажу з охорони праці;

-       санітарно-гігієнічними і санітарно-побутовими умовами працівників згідно з нормативно-правовими актами;

-       дотриманням у належному безпечному стані території підприємства, внутрішніх доріг та пішохідних доріжок;

-       організацією робочих місць відповідно до нормативно-правових актів з охорони праці;

-       використанням цільових коштів, виділених для виконання комплексних заходів для досягнення встановлених нормативів та підвищення існуючого рівня охорони праці;

-       застосуванням праці жінок, інвалідів і осіб, молодших 18 років, відповідно до законодавства;

-       виконанням приписів посадових осіб органів державного нагляду за охороною праці та поданням страхового експерта з охорони праці.

Робота відділу охорони праці АТ «СГ «ТАС» повинна здійснюватись відповідно до плану роботи та графіків обстежень, затверджених керівництвом. Робочі місця працівників відділу охорони праці мають розміщуватись в окремому приміщенні, забезпечуватись належною оргтехнікою, технічними засобами зв'язку і бути зручними для приймання відвідувачів.

Для проведення навчання, інструктажів, семінарів, лекцій, виставок тощо має бути створений кабінет з охорони праці (при необхідності) відповідно до Типового положення про кабінет охорони праці, затвердженого наказом Держнаглядохоронпраці від 18.07.97 №191, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 08.10.97 за №458/2262.

Метою системи управління охороною праці (СУОП) є забезпечення процесів формування здорових і безпечних умов праці.

Основними принципами функціонування СУОП є:

Нерозривний зв'язок процесу виробництва з засобами та заходами щодо поліпшення безпеки, гігієни праці;

Додержанням трудової та технологічної дисципліни.

Облік умов і безпеки праці в АТ «СГ «ТАС» організує відділ охорони праці.

Аналіз умов і безпеки праці забезпечує відділ охорони праці. Основою для аналізу та оцінки показників стану умов та безпеки праці є "Єдина державна система показників умов та безпеки праці", дані про травматизм на виробництві, пожежі, аварії.

Основними показниками ефективного функціонування СУОП є:

-       Рівень виробничого травматизму.

-       Рівень захворювань, пов'язаних з умовами праці.

-       Кількість обладнання, що не відповідає вимогам нормативних актів про охорону праці.

-       Забезпеченість санітарно-побутовими приміщеннями.

-       Витрати на поліпшення стану безпеки праці, гігієни праці.

-       Витрати на повне відшкодування шкоди потерпілим від нещасних випадків та профзахворювань.

Відповідальний за стан охорони праці регіонального підрозділу Компанії:

-       Проводить вступний інструктаж з питань охорони праці.

-       Проводить первинний, повторний, позаплановий, цільовий інструктажі з охорони праці та пожежної безпеки в регіональному підрозділі АТ «СГ «ТАС».

Веде наступні журнали:

-       реєстрації вступного інструктажу з питань охорони праці регіонального підрозділу;

-       реєстрації інструктажів з питань охорони праці регіонального підрозділу;

-       реєстрації вступного інструктажу з питань пожежної безпеки регіонального підрозділу.

Здійснює контроль за виконанням робіт відповідно до вимог правил охорони праці.

СГ «ТАС» забезпечує функціонування системи управління охороною праці, для чого створює відповідні служби і призначає посадових осіб, які забезпечують вирішення конкретних питань охорони праці, затверджує інструкції про їх обов'язки, права та відповідальність за виконання покладених на них функцій; розробляє за участю профспілок і реалізує комплексні заходи для досягнення встановлених нормативів з охорони праці, впроваджує прогресивні технології, досягнення науки і техніки, засоби механізації та автоматизації виробництва, вимоги ергономіки, позитивний досвід з охорони праці; забезпечує усунення причин, що призводять до нещасних випадків, професійних захворювань; організовує проведення атестації робочих місць на відповідність нормативним актам про охорону праці в порядку і строки, що встановлюються законодавством, вживає за їх підсумками заходів щодо усунення негативних чинників; розробляє і затверджує положення, інструкції, інші нормативні акти про охорону праці, що діють у межах підприємства; здійснює постійний контроль за додержанням працівниками правил з техніки безпеки і виробничої санітарії.

У колективному договорі СГ «ТАС» передбачено забезпечення працівникам соціальних гарантій у галузі охорони праці, а також комплексні заходи щодо досягнень встановлених нормативів безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, підвищення існуючого рівня охорони праці, запобігання випадкам виробничого травматизму і професійних захворювань.

Фінансування охорони праці здійснює СГ «ТАС». В компанії створюються фонди охорони праці. Фонд охорони праці на підприємстві використовується тільки для виконання заходів, що забезпечують доведення умов і безпеки праці до нормативних вимог або підвищення існуючого рівня охорони праці на виробництві.

РОЗДІЛ 3. НАПРЯМИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ФІНАНСОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДОБРОВІЛЬНОГО МЕДИЧНОГО СТРАХУВАННЯ

.1 Удосконалення системи добровільного медичного страхування в Україні на основі використання зарубіжного досвіду

Кожна країна з урахуванням історичних, політичних, соціальних та економічних умов розвитку самостійно визначає політику в сфері охорони здоров’я та формує власну модель її організації та фінансового забезпечення. Проте, незважаючи на національні особливості функціонування системи охорони здоров’я, основою для формування фінансових відносин у цій сфері, завжди існує та чи інша класична модель фінансового забезпечення. Виникнення цих моделей є результатом досвіду, який суспільство нагромадило в ході вирішення проблем, пов’язаних з організацією, фінансуванням медичного обслуговування та забезпеченням належного рівня здоров’я громадян. Вибір моделі фінансового забезпечення охорони здоров’я є стратегічно важливим завданням держави, котра змушена будувати систему фінансових відносин з урахуванням об’єктивних потреб і можливостей та усвідомлювати постійно зростаючу економічну і соціальну цінність здорового суспільства [36, с. 110].

Експертами ВООЗ (S. Hakansson, B.Majnoni, D. Intignano, G.H. Mooney, J.L. Roberts, G.L. Roberts, G.L. Stoddart, K.S. Johansen, H. Zollner) запропонована класифікація, відповідно до якої виділяють три первинних типи системи охорони здоров’я [37]:

-      державна, або система Беверіджа;

-       система всезагального страхування здоров’я, або система Бісмарка;

-       ринкова система (приватна), або ліберальна.

Державна медицина з бюджетною системою фінансування, що ґрунтується на бевериджевській концепції (у країнах колишнього СРСР називалася моделлю Семашко), фінансується переважно з бюджетних джерел за рахунок податків, які надходять від підприємств і населення. Населення країни отримує медичні послуги безкоштовно, проте платним залишається невеликий набір певних медичних послуг. У цій моделі держава перебуває у статусі постачальника і покупця медичних послуг. Роль ринку є другорядною і він є під суворим контролем держави. Заклади охорони здоров’я перебувають у власності чи під контролем держави. До позитивних ознак цієї моделі можна зарахувати централізоване фінансування, яке забезпечує близько 90% від усіх видатків на охорону здоров’я і стримує зростання вартості лікування. Недоліками є неминуче зниження якості медичних послуг і відсутність контролю за діяльністю закладів охорони здоров’я з боку споживачів. Цією моделлю користуються такі країни, як Велика Британія, Данія, Португалія, Італія, Греція, Іспанія та інші [38, с. 360].

Система громадського фонду охорони здоров’я (Бісмаркова концепція) ґрунтується на принципах соціального страхування. Галузь охорони здоров’я фінансується за рахунок цільових внесків підприємців, найманих робітників і субсидій держави. Медичні послуги оплачуються за рахунок внесків у фонд охорони здоров’я. Внески залежать від платоспроможності, а доступ до послуг залежить від потреби. Медичний фонд, як правило, незалежний від держави, але діє у межах законодавства. Під час соціального страхування гарантується право на точно зумовлені види послуг і встановлюються такі частки внесків і на такому рівні, які дають гарантію використання такого права. У цій моделі держава відіграє роль гаранта у задоволенні суспільно необхідних потреб у медичній допомозі усіх громадян незалежно від рівня доходів. Роль ринку медичних послуг - задоволення потреб споживачів понад гарантований рівень. Отже, багатоканальна система фінансування (з прибутку страхових організацій, відрахувань від зарплати, Державного бюджету) створює необхідну гнучкість і стійкість фінансової бази соціально-страхової медицини. Фінансування з позабюджетних фондів медичного страхування переважає у Німеччині, Франції, Швейцарії, Японії та інших країнах [38, с. 360].

Приватнопідприємницька модель передбачає, що провідне місце на ринку медичних послуг посідають приватні страхові компанії. Основні засоби (приміщення, медична техніка) перебувають у приватній власності. Забезпечення потреб малозабезпечених верств населення, пенсіонерів, безробітних бере на себе держава. Недоліком платної моделі охорони здоров’я є нерегульований ринок медичних послуг і відповідно держава не може впливати на сферу охорони здоров’я. Така система діє у США, Південній Кореї та інших країнах [38, с. 361].

Бюджетна модель охорони здоров’я виникла на початку ХХ століття у двох модифікаціях - моделі Беверіджа і моделі Семашко. Становлення моделі Беверіджа, пов’язане з іменем англійського політичного діяча Уільяма Беверіджа (1879-1963), пропозиції якого відомі під назвою “план Беверіджа”, у 1942 році лягли в основу ряду законів про державну систему медичного обслуговування та соціального забезпечення. В 1948 році у Великобританії було проведено націоналізацію медичних закладів з досить високою компенсацією їх вартості колишнім власникам і створено Британську національну службу охорони здоров’я. В організаційному плані така модель характерна існуванням розвинутої мережі закладів охорони здоров’я, котрі перебувають у державній і муніципальній власності. Медична допомога, яку надають у цих закладах, доступна для населення країни і гарантована законодавством. Функціонують також приватні медичні заклади, де кожний може за окрему оплату отримати медичне обслуговування [36, с. 114].

Варто виділити такі принципи функціонування моделі охорони здоров’я Беверіджа: доступність для широкого кола споживачів; пріоритетна участь держави в організації та фінансуванні охорони здоров’я; професійна незалежність лікарів і опора на “сімейного лікаря”; неприбутковість діяльності; сплата населенням спеціального податку незалежно від стану здоров’я; профілактика захворювань.

Перевагою є те, що в країнах, де побудована бюджетна модель охорони здоров’я, проблема зростання вартості лікування не така гостра, порівняно з тими державами, де медичні послуги оплачують на основі обов’язкового чи добровільного медичного страхування. Така система охорони здоров’я є більш гуманною і соціально справедливою формою організації та фінансування медичного обслуговування населення. Однак і вона не позбавлена істотних недоліків і вад [36, с. 115].

Суттєвою вадою бюджетної системи охорони здоров’я вважають ризик бюрократичного розподілу коштів. Оскільки така система не має на меті отримання прибутку і не діє на принципах комерційного розрахунку, це може призводити до неефективного використання бюджетних коштів. Послаблення приватного інтересу і відсутність конкурентного середовища руйнують стимули для пошуку механізму ефективнішого і раціональнішого використання коштів. Тому бюджетна система фінансового забезпечення охорони здоров’я значно поступається приватній за якістю медичних послуг, бо ринкові умови потребують впровадження новітніх технологій, чим пожвавлюють науково-технічний прогрес у галузі.

Бюджетна модель охорони здоров’я діє в багатьох економічно розвинутих країнах світу (Великій Британії, Данії, Ісландії, Ірландії, Норвегії, Фінляндії, Швеції тощо). Завдяки збереженню у сфері охорони здоров’я ринкових механізмів, таких, як професійна незалежність лікарів загальної практики від органів державної охорони здоров’я і праця за контрактом, наявність дозволу в лікарів-фахівців, які працюють у державних медичних установах, займатися приватною практикою за сумісництвом, функціонування альтернативних інститутів медичного обслуговування тощо, урядам згаданих країн вдалося протистояти монополістичним тенденціям у цій сфері й зберегти її економічну ефективність [36, с. 115].

У деяких країнах, наприклад в Ірландії та Данії, тільки найменш забезпечені громадяни мають право на всю допомогу з медичного страхування без додаткової оплати, а решта населення зобов’язане компенсувати деякі додаткові витрати готівкою. У Фінляндії система охорони здоров'я фінансується в основному за рахунок податків та з фондів соціального страхування, внески на соціальне страхування використовуються переважно на оплату приватного медичного обслуговування, ліків та допоміжних послуг. В Фінляндії, Норвегії і Швейцарії відмовилися від внесків працівників на соціальне страхування їх сплачують роботодавці.

У Великій Британії використовується система бюджетного фінансування охорони здоров'я із великим ступенем централізації управління, яка існує за рахунок коштів, що вносяться платниками податків та виділяються урядом на охорону здоров'я зі статті затрат на соціальні потреби. Приватним медичним страхуванням охоплені ті сфери медичних послуг, що не забезпечуються державною службою охорони здоров'я. Основна мета діяльності приватних страхових компаній - доповнення державної системи охорони здоров'я. Об'єктом добровільного страхування є тільки ті ризики, які не бере на себе державна служба охорони здоров'я [37].

Уперше бюджетну модель охорони здоров’я було запроваджено у колишньому СРСР, засновником і організатором якої став Н. Семашко. В радянській системі охорони здоров’я бюджетні асигнування становили більше 85% у загальному обсязі витрат у даній галузі, решта - 15% витрат здійснювали коштом державних, кооперативних, профспілкових підприємств і організацій, а також колгоспів. Тобто, підприємства у СРСР також брали участь у фінансуванні охорони здоров’я та утримували клініки, санаторії й амбулаторії, які обслуговували їхніх працівників та членів їх сім’ї. Визначальними рисами радянської системи охорони здоров’я були [36, с. 116]:

- загальнодержавна форма організації, яка відповідала ієрархії політичної системи: від центрального уряду до області й потім - до територіальних закладів охорони здоров’я;

-       централізований характер управління;

-       планування і прогнозування основних показників галузі;

-       потужна ресурсна база і пріоритетність кількісних досягнень: високих нормативів забезпечення населення медичними кадрами, ліжковим фондом, мережею медичних закладів тощо;

-       значна фінансова залежність від коштів бюджету;

-       участь підприємств у фінансовому забезпеченні охорони здоров’я.

Радянська система охорони здоров’я діяла протягом тривалого періоду, і завдяки їй було досягнуто значних успіхів у збереженні та зміцненні здоров’я населення. Доступність і безкоштовність медичної допомоги стали основними факторами у зниженні смертності й захворюваності населення в країні. У результаті широкої вакцинації вдалося значно знизити захворюваність людей і ліквідувати такі масові хвороби, як малярія, туберкульоз, тиф, поліомієліт, дифтерія тощо.

Екстенсивний шлях розвитку радянської системи охорони здоров’я на певному етапі давав позитивні результати, і нагромадження ресурсного потенціалу справді підвищувало рівень медичного обслуговування. Але подальший її розвиток мав був опиратися не тільки на планові директиви, а й гнучку дію ринкових механізмів: пропозиції, попиту, конкуренції, які створювали умови для ефективного використання коштів, економічного стимулювання і поліпшення якості медичного обслуговування. Тому ще за радянських часів робили спроби реформувати галузь охорони здоров’я і запровадити новий механізм господарювання, який би передбачав [36, с. 116]:

- зміну системи бюджетного фінансування, перехід від виділення коштів із бюджету за окремими статтями витрат до фінансування за довготривалими стабільними нормативами, що комплексно відображають цілеспрямовану діяльність закладів;

-       поєднання бюджетного фінансування медичних установ з розвитком платних послуг населенню, договорів з підприємствами і організаціями на основі господарського розрахунку;

-       розвиток самостійності та ініціативи трудових колективів у вирішенні основних питань виробничої діяльності й соціального розвитку;

-       використання гнучких режимів оплати праці тощо.

Однак, в умовах командно-адміністративно системи управління і тільки бюджетного фінансування новий механізм господарювання не було реалізовано. Внаслідок цього у системі охорони здоров’я почали виникати певні проблеми [36, с. 117]:

- зниження якості лікування і неефективність системи медикаментозного забезпечення, що спричинило існування “чорного” ринку ліків;

-       низький рівень заробітної плати медичного персоналу і відсутність матеріальних стимулів за якість та обсяг виконаної роботи;

-       хронічний дефіцит фінансових ресурсів і недостатній обсяг капітальних видатків, необхідних для придбання медичного устаткування тощо.

Із розвитком політичних та економічних подій, які спричинили спад валового внутрішнього продукту і виникнення бюджетного дефіциту, дана система охорони здоров’я частково втратила дієздатність й опинилась у кризовому стані. Це змусило уряди країн, де була така модель охорони здоров’я, шукати додаткові фінансові ресурси і впроваджувати альтернативні способи фінансування медичної допомоги (розвиток платної медицини, добровільного страхування здоров’я, впровадження системи обов’язкового медичного страхування тощо). Процес реформування системи охорони здоров’я у багатьох країнах розпочали із запровадження системи обов’язкового медичного страхування (Естонія, Латвія, Литва, Росія, Киргизстан, Казахстан).

Нині страхову модель охорони здоров’я активно застосовують у всьому світі, що підкреслює її практичне значення та економічну стійкість. Страхова медицина функціонує в Австрії, Бельгії, Німеччині, Нідерландах, Люксембурзі, Франції, Швейцарії та інших країнах. Як свідчить світовий досвід, історично склалися три основних варіанти організації страхових систем охорони здоров’я [36, с. 112].

Перший варіант передбачає централізовану систему медичного страхування, за якої центральна страхова організація відповідає за страхування всіх громадян країни. Перевагою такої системи є відносна простота управління, низькі адміністративні видатки, а недоліком обмежені можливості щодо залучення місцевих ресурсів, недостатньо оперативне реагування на потреби населення.

Другий варіант базований на територіальних страхових організаціях, які діють самостійно. Децентралізована система більше зорієнтована на місцеві потреби дає змогу краще врахувати соціально-демографічну та епідеміологічну ситуації, що сприяє залученню додаткових коштів для задоволення специфічних потреб застрахованих. Зростає відповідальність органів управління медичним страхуванням за стан здоров’я громадян та медичної допомоги на місцевому рівні. Разом з тим, як свідчить досвід західних країн, в умовах дефіциту коштів децентралізована система неспроможна забезпечити досягнення соціально гарантованого мінімуму медичного обслуговування. Потрібні спеціальні заходи для підтримки економічно слабких регіонів та соціально незахищених груп населення.

Третій варіант організації ґрунтований на поєднанні територіальних і професійних страхових організацій. У кожній галузі або групі підприємств утворюються свої страхові фонди та організації. При цьому базові умови їх створення та зміст страхових програм визначені законодавством.

Найбільшого поширення у країнах із розвинутими системами соціального медичного страхування набув тип організації, який поєднує наявність централізованого страхового фонду та мережі місцевих незалежних страхових організацій. Кошти акумулюють у центральному фонді, котрий виконує адміністративні функції, а потім розподіляють між страховими організаціями на підставі законодавчо затвердженої формули платежів. Центральне місце у фінансовому забезпеченні страхової моделі охорони здоров’я належить механізмові обов’язкового медичного страхування. З економічного погляду, медичне страхування - це система заходів щодо створення спеціального грошового фонду для відшкодування витрат на медичні послуги та інші матеріальні збитки, пов’язані з погіршенням здоров’я, працездатності, порушенням соціальної активності людини [36, с. 113].

Яскравим прикладом впровадження соціально-страхової моделі охорони здоров’я є Німеччина, Нідерланди, Бельгія, Австрія, Бельгія, Голландія, Канада, Швейцарія і Японія. Соціально-страхова модель може бути більше схожою до державної, або до ринкової. Наприклад, соціально-страхові моделі систем охорони здоров'я Канади мають багато спільного з державною моделлю, а система охорони здоров'я Франції схожа до ринкової системи охорони здоров’я.

Канадська система охорони здоров’я орієнтована на соціальні характеристики медичної послуги. В Канаді діє державне соціальне страхування, яке гарантує медичну страховку всім громадянам країни. Причому розмір одержуваної медичної допомоги не залежить від величини страхових внесків, людині не може бути відмовлено в страховці через літній вік або стан здоров'я.

В основному лікарні і лікарі в Канаді є приватними, послуги лікаря оплачуються на основі гонорару - за послугу. Тарифи на медичні послуги регулюються урядом і щорічно переглядаються. Строгий державний контроль медичних витрат стримує темпи впровадження новітньої медичної технології. В Канаді дуже ретельно і всебічно зважують переваги та недоліки нової медичної техніки, перш ніж ухвалити рішення про доцільність застосування з погляду ефективності використання і навантаження на бюджет країни. Такий жорсткий фінансовий контроль з боку держави дозволив значно скоротити адміністративні витрати. Канадський уряд забезпечує чітку координацію програм охорони здоров'я, а особливу увагу приділяє розвитку системи охорони здоров'я провінційних територій. В провінції перевага віддається фінансуванню з місцевих податків, оскільки збір спеціальних страхових внесків сприяє зростанню адміністративних витрат. У Канаді передбачено фінансове покарання для провінцій, що лояльно відносяться до лікарів, які стягують із своїх пацієнтів додаткові збори понад встановлені тарифи. Діяльність приватних страхових компаній обмежена, їм дозволяється страхувати лише ті види послуг, які не включені до переліку обов'язкового медичного страхування [37].

У Франції також діє обов’язкове медичне страхування, але воно відшкодовує лише більшу половину витрат на медичне обслуговування, тому для одержання повного медичного обслуговування необхідне додаткове добровільне медичне страхування, яке здійснюють приватні страхові компанії. Пацієнт безпосередньо оплачує медичні послуги, а система обов’язкового медичного страхування частково відшкодовує його витрати, роблячи медичну допомогу в умовах ринкової економіки доступнішою для населення.

Особливої уваги заслуговує організація та функціонування Шведської системи охорони здоров’я. Вона вважається однією з найбільш соціально-орієнтованих, тому вивчення особливостей її функціонування та результатів дієвості становить особливий інтерес. Система побудована за адміністративно територіальним принципом, з трьома рівнями управління - центральним, регіональним і місцевим. Близько 90% медичного персоналу зосереджено в держаних медичних закладах. Питома вага лікарів загальної практики становить 17,2%. Фінансування системи охорони здоров’я здійснюється з податків на рівні округів (72%), державних трансферів (13%) і в незначному обсязі з внесків обов’язкового медичного страхування. Основними напрямами перебудови охорони здоров’я Швеції були децентралізація управління, скорочення витрат, розвиток регульованого ринку медичних послуг, підвищення якості медичних послуг [37].

Ринкова модель (ще її називають платною, приватною, ліберальною, американською, системою приватного страхування) передбачає приватне фінансування галузі. Її реалізація не передбачає використання фінансування із суспільних фондів. Обсяги медичної допомоги формуються ринком, який саморегулюється. Чим більший попит (хворих людей), тим більша пропозиція (медична допомога). Роль держави обмежується законодавчими актами, які регулюють відносини суб’єктів медичних послуг та окремими програмами, що фінансуються державним бюджетом. Типовий представник ринкової моделі - США, де основою організації виступає чистий ринок медичних послуг та існують державні програмами медичного обслуговування бідуючих «Medicaid» і пенсіонерів «Medicare». В наданні медичних послуг і в сфері фінансування система охорони здоров’я США орієнтована на приватний сектор, для якого притаманні високий розвиток інфраструктури страхових організацій і відсутність державного регулювання. Так, в США існує більше 200 приватних страхових компаній, а добровільною формою медичного страхування охоплено більше 80% населення [37].

Велика частина витрат на медичні послуги у США покривається за рахунок індивідуального медичного страхування, яке сплачується переважно роботодавцями, та 20% від загальної суми сплачують громадяни. Групове страхування за місцем роботи використовує 58% населення, а добровільне медичне страхування не за місцем роботи 2%. Біля 15% населення (малозабезпечені, безробітні, безхатченки та члени сімей працівників підприємств) не мають доступу до медичного страхування. Найбільш широко медичним страхуванням охоплені робітники промисловості, державні службовці, члени профспілки, робітники, що працюють повний робочий день. Спостерігається такий парадокс: економіка США витрачає на охорону здоров'я більше, ніж будь-яка інша країна в світі. У той же час більш ніж 15% населення США не мають ніякого фінансового захисту від великих витрат на медичну допомогу у зв'язку з відсутністю у них страхових медичних полісів [37].

Характерною ознакою організації системи охорони здоров’я у США є розмежування функцій виробництва медичних послуг та їх фінансування. Питання про те, хто має надавати медичні послуги (чи то державні некомерційні, чи комерційні установи охорони здоров’я), відокремлюють від проблеми фінансування. Такий підхід гарантує рівні можливості в отриманні медичної допомоги як для пацієнтів державних програм, так і для пацієнтів, застрахованих у порядку приватного медичного страхування, однак на практиці цей механізм не завжди спрацьовує. Нерідко лікарі відмовляються приймати пацієнтів «Medicaid», оскільки оплата медичних послуг за даною програмою нижча за ціни «Medicare» і приватних програм медичного страхування. Тому пацієнтів програми «Medicaid» обслуговують тільки державні медичні установи, в яких якість медичних послуг значно поступається приватним закладам [36, с. 111].

Розглянувши різні системи медичного страхування в зарубіжних країнах, можна зробити висновок, що кожна країна має свій вид системи медичного забезпечення. Будь-яка держава повинна розробити і запровадити найбільш оптимальну для громадян модель медичного страхування та забезпечити її реалізацію. Українську систему охорони здоров’я необхідно адаптувати до сучасних економічних умов і до ментальності. Досвід інших країн засвідчує, що механізм фінансування охорони здоров’я можна удосконалювати як в рамках бюджетного фінансування, так і медичного страхування. На нашу думку, ідеальною моделлю для України є бюджетно-страхова медицина. Але низький рівень доходів населення і високі темпи інфляції можуть обмежувати платоспроможний попит на медичні послуги з боку приватних осіб. Це може призвести до того, що значна частина населення не зможе отримати необхідну медичну допомогу.

На жаль Україна не належить до переліку країн, в яких відбулися реформи з метою вдосконалення системи охорони здоров’я. Фінансування цієї галузі не вдосконалюється і фактично залишається на тому ж рівні, що і в пострадянські часи. Систему охорони здоров’я в Україні можна віднести бюджетної моделі фінансування. Обов’язковий вид добровільного медичного страхування не запроваджений, а ті кошти, що виділяє уряд на охорону здоров’я майже в повному обсязі витрачаються на адміністративні витрати та оплату праці медичного персоналу. Тому значне фінансове навантаження бере на себе населення країни, які за власним коштом оплачує медикаменти, різноманітні благодійні внески та інші медичні послуги.

Світовий досвід функціонування сфери охорони здоров’я показує, що починати перебудову слід із зміни управління фінансової основи галузі охорони здоров’я. Перш за все повинні відбутися зміни загальної схеми фінансування, що передбачає обов’язковий перехід від бюджетної системи фінансування до змішаної бюджетно-страхової системи, яка фінансується підприємствами, установами, організаціями різних форм власності з елементами добровільного медичного страхування населення. Досвід розвитку галузі медичного страхування свідчить про високу ефективність поєднання та використання різних моделей та систем медичного страхування: в Італії, Англії, Данії домінує державна система фінансування, а в Австралії, Німеччині, Франції, Швеції та Японії - система обов’язкового медичного страхування, в той час як в США переважає змішана форма фінансування медичної допомоги.

В умовах економічної нестабільності введення в Україні страхової медицини призведе до погіршення якості та кількісних характеристик медичного обслуговування мешканців, передусім пенсіонерів, інвалідів та прошарку незабезпечених. Найбільш перспективною у майбутньому є організація бюджетно-страхової медицини із урахуванням соціально-економічного становища населення щодо споживання таких послуг. Державна політика (що реалізовується через державні регіональні програми) повинна бути спрямованою на формування трансформаційної моделі перебудови сфери охорони здоров’я, що найбільш відповідає соціально-економічним реаліям України.

Виходячи з вищенаведеного огляду, можна зробити висновок, що альтернативи добровільному медичному страхуванню на даному етапі розвитку України немає. Тому медичне страхування є єдиним шляхом виходу системи охорони здоров’я з економічної і соціальної кризи.

На нашу думку, реформування вітчизняної системи охорони здоров’я є необхідним на теперішньому етапі розвитку країни, зокрема сприяння розвитку добровільного медичного страхування. Для цього потрібно здійснити ряд змін в законодавстві щодо роботи страховиків з лікувально-профілактичними закладами та підприємствами, які впроваджують корпоративне добровільне медичне страхування, створити єдину систему тарифікації медичних послуг та єдину інформаційну мережу.

.2 Пропозиції щодо поліпшення фінансового забезпечення системи добровільного медичного страхування

На даному етапі розвитку економіки України система охорони здоров'я працює за умови дефіциту бюджетних коштів. Недостатнє фінансування призводить до серйозних соціально-негативних наслідків. Існуюча мережа медичних закладів у плані технологій поступово регресує. В зв’язку з цим складається несприятлива демографічна ситуація - зростає смертність працездатного населення, знижується народжуваність та спостерігається зменшення економічно активного населення. Тому виникає питання оптимізації фінансового забезпечення галузі охорони здоров’я.

За таких обставин одним із можливих напрямків вдосконалення є сприяння розвитку системи добровільного медичного страхування. Така система фінансується страховими внесками роботодавців на користь своїх працівників. При цьому страхові платежі спрямовуються безпосередньо на потреби охорони здоров'я застрахованих осіб і забезпечують гарантований обсяг якісного медичного обслуговування. З допомогою системи добровільного медичного страхування стає можливим забезпечення незалежного та ефективного надання медичної допомоги.

Одним із найважливіших є питання щодо економічних розрахунків медичного страхування. За сучасних умов у страховій медицині необхідно сформувати продуману політику цін, оскільки штучне стримування їх на послуги охорони здоров'я знижує якість медичної допомоги, що надається населенню. В той же час темпи зростання доходів населення, показники стану суспільного та індивідуального здоров'я й темпи зростання цін на медичні послуги мають відповідати один одному.

В України існують особливі умови функціонування страхової медицини, так як це питання не може вирішитись протягом багатьох років. Центральною проблемою є питання управління медичною галуззю та сприяння розвитку медичного страхування.

В проекті «Основи законодавства про охорону здоров'я» говориться: «Держава забезпечує створення та функціонування системи медичного страхування населення. Питання організації медичного страхування населення та використання страхових коштів визначається відповідним законодавством» [39]. Цим встановлена пряма залежність медичного страхування від наявності інших державних законодавчих актів, які забезпечують його впровадження. Законодавчі акти не вийшли за межі розробки законопроектів та їхнього обговорення.

Розвиток добровільного медичного страхування в Україні має стати спільною справою всіх учасників цього ринку, а саме роботодавців і страхової компанії та вищих рівнів державної влади. Збалансоване регулювання медичного страхування, а саме політика оподаткування учасників інфраструктури, дасть можливість учасникам ринку внести свої корективи в розвиток охорони здоров’я.

Сьогодні якісна медична допомога є досить дорогою для більшості українських громадян. Норма статті 49 Конституції України, відповідно до якої держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування, не виконується. Тому сприяння розвитку ринку добровільного медичного страхування є першим кроком до стабілізації економіки країни загалом.

Одним з шляхів сприяння розвитку добровільного медичного страхування в Україні має стати використання в цій сфері полісів мікрострахування для незаможного населення. Першочерговими щодо впровадження є поліси мікрострахування здоров’я на випадок хвороби. Розробка таких договорів обґрунтована результатами опитування незаможного населення і враховує інтереси як страхувальників, так і страховиків [40, c. 25].

Зміни, які необхідно зробити в законодавстві для розвитку добровільного медичного страхування, пов'язані зі специфікою оподаткування страхових компаній, які займаються цим видом страхування. Податкове навантаження для страхових компаній, які займаються ДМС, діє на загальних для страховиків підставах і не мотивує займатися цим видом послуг, що відрізняється від інших великою ресурсоємністю і високим рівнем виплат. Високі витрати даного виду пов'язані з соціальною значимістю виду та його функціональної специфікою.

На нашу думку, необхідно, щоб у законодавчому порядку, держава дозволила відносити кошти, які сплачені юридичною особою-страхувальником за договором ДМС на користь працівників, до витрат. Це буде стимулювати громадян до захисту свого здоров'я за допомогою податкових пільг. Оподаткування витрат (не віднесення їх до витрат) працівників на ДМС не стимулює їх до розвитку програм медичного страхування на підприємствах. Наприклад, введення податкових пільг для підприємств, які використовують послуги довгострокового страхування життя своїх працівників призвело до значного збільшення обсягів даного сектора страхового ринку України за останні роки.

Ще одним і, можливо, найефективнішим способом підвищення попиту населення на ДМС в Україні є поліпшення якості такої послуги. Для того, щоб визначити, що саме необхідно зробити для створення та задоволення попиту населення на ДМС, необхідно враховувати той стан, в якому знаходиться дана галузь страхування і можливі шляхи її успішного розвитку. Сьогодні добровільним медичним страхуванням активно займається незначна кількість українських страховиків. Перша рейтингова десятка страхових компаній ринку ДМС концентрує близько 70% загальних обсягів страхових платежів з цього виду страхування. У першу чергу, саме ці страховики повинні докласти максимум зусиль для поліпшення рівня обслуговування населення з метою збільшення попиту громадян на ДМС.

Але питання, яке потребує вирішення полягає в готовності страхових компаній забезпечити ефективно діючу систему медичного страхування. З метою підвищення ефективності сукупних суспільних витрат на охорону здоров’я потрібно поступово здійснити перехід від принципу постатейного утримання мережі лікувально-профілактичних закладів до фінансування їхньої діяльності відповідно до потреб пацієнтів на підставі контрактів та угод, що відповідає принципам ринкової економіки.

Для вдосконалення обслуговування застрахованих за договорами ДМС є впровадження нової системи кадрового забезпечення, а саме фахівців в сфері охорони здоров’я, які мають досвід і знання з медичного страхування. Такі спеціалісти необхідні хоча б для того, щоб документально засвідчувати обслуговування застрахованих осіб, так як за них всі витрати сплачує страхова компанія і розрахунки проходять безпосередньо між лікувальним закладом і страховиком.

Численні дослідження підтверджують зростання попиту на ДМС в Україні. За даними звітності страхових компаній за 2011-2012 роки попит на цей вид страхування значно збільшився. У першу чергу це пов'язано з погіршенням рівня медичного обслуговування в державних лікувальних закладах. Вміння вітчизняних страховиків привернути увагу громадян до переваг медичного страхування впливає на подальше фінансове забезпечення медичної галузі в державі. З часом українці все частіше відходять від радянських стереотипів мислення, звична для суспільства система державного фінансування медичного забезпечення людини все частіше замінюється послугами страхових компаній в галузі добровільного медичного страхування.

Незважаючи на збільшення попиту, частка ДМС в загальному обсязі бюджетного фінансування системи охорони здоров'я України складає всього декілька відсотків, в той час як в європейських державах вона займає майже п’яту частину. Одночасно ДМС є єдиною фактично діючою формою медичного страхування в Україні, яка не є доповненням до обов'язкового медичного страхування.

Досвід страхової компанії, діяльність якої досліджувалась в цій роботі, спроектований на методи сучасного менеджменту і дає змогу поліпшити якість страхових послуг. Робота СГ «ТАС» на практиці підтверджує, що необхідним для розвитку системи добровільного медичного страхування є формування клієнто-орієнтованої політики врегулювання страхових випадків; функціонування власного медичного асистансу; розробка оптимізації бізнес-процесів та стандартів якості обслуговування клієнтів; проведення постійних семінарів і тренінгів для персоналу, з метою збільшення обсягів продажу даного виду послуг.

З метою забезпечення і підвищення фінансового результату від договорів добровільного медичного страхування пропонуємо вдосконалити систему андерайтингу страхової компанії. Це дозволить підтримувати оптимальний баланс між об’ємом надходжень і рівнем виплат залежно від ситуації, яка складається на ринку страхових послуг. Для організації ефективної служби андерайтингу необхідно забезпечити співпрацю з традиційними службами страховика: службою ІТ, фінансовим відділом та правлінням компанії. Зобразимо участь служб страхової компанії в системі андерайтингу у вигляді таблиці (табл. 3.1)

Таблиця 3.1 Участь служб страхової компанії в системі андерайтингу

Основним результатом роботи вдосконаленої системи андерайтингу є формування збалансованого і прибуткового страхового портфелю, що забезпечуватиме фінансовий результат.

Впровадження системи антикризового менеджменту є особливо важливим для страхових компаній в умовах погіршення загальної економічної ситуації в країні, в тому числі в умовах кризових явищ, коли в боротьбі за збереження доходів деякі компанії нехтують головними критеріями якості страхових послуг.

Вважаємо, що для підвищення якості обслуговування необхідно оптимально скоротити кількість відвідувань клієнта при врегулюванні страхового випадку. Співпраця тільки з надійними партнерами сприяє зацікавленню клієнтів до обслуговування в цій компанії. Відповідність страхових виплат рівню договорів страхування.

З метою залучення нових і збереження лояльних клієнтів страхові компанії повинні приділяти багато уваги якості послуг, які вони надають. Глибокий аналіз страхових послуг і бізнес-процесів в сфері ДМС дає можливість визначити детермінанти формування пропорцій страховими компаніями, що відповідно сформулює попит у клієнтів. Поліпшення якості обслуговування користувачів ДМС - це складний процес, який постійно вдосконалюється.

Спрогнозуємо надходження за договорами добровільного медичного страхування метод експоненціального згладжування, що забезпечує досить швидке реагування прогнозу на всі події, що відбуваються протягом періоду, що охоплюється часовим рядом. Основна ідея цього методу полягає в тому, що кожен новий прогноз отримується шляхом зсування попереднього прогнозу в напрямку, який би давав кращі результати порівняно зі старим прогнозом. Метод експоненціального згладжування належить до прийому трендового аналізу. Тренд - це тривала тенденція зміни економічних показників у часі. Під час розробки моделей прогнозування тренд є основною складовою прогнозованого часового ряду, на який вже накладаються інші складові.

Базове рівняння має такий вигляд:

_t+I = a×D_t + (l - a)×F_t

де F_t+1 - прогноз для часового періоду t + 1;_t - фактичне значення показника у момент часу t;_{t -} прогноз, зроблений у момент часу t;

a - константа згладжування (0 < a < 1).

Константа згладжування є самокоригованою величиною [41, с. 182].

Припустимо, ми обрали a = 0,3 та a = 0,7. Прогноз на І квартал 2011 року вкажемо найбільш наближено до реальних можливостей страхової компанії в сумі 7500 тис. грн. Далі почергово розраховуються прогнози на кожен квартал (за даними інтернет-журналу Форіншурер) [42]. Результати прогнозу подамо у вигляді таблиці (табл. 3.2).

З проведеного трендового аналізу надходжень валових страхових премій за договорами добровільного медичного страхування можна зробити висновок, що такі надходження не є стабільними і не залежать на пряму від дій страховика. На це впливає безліч негативних чинників, які стримують розвиток даного виду страхування, зокрема впливає низький рівень доходів населення та практична відсутність страхової культури в учасників даного сектору страхування.

Таблиця 3.2 Прогноз показників валових страхових премій на ІІ квартал 2013 року за договорами добровільного медичного страхування

Зобразимо графічно похибку проведеного прогнозу на рис. 3.1.

Рис. 3.1. Прогноз надходжень валових страхових премій на ІІ квартал 2013 року за договорами добровільного медичного страхування

Аналіз доводить, що цей метод не може дати достатньої точності прогнозу на тривалий період, тому що він базується на даних минулого і теперішнього часу, і похибка поступово збільшується в міру віддаленості прогнозу.

Враховуючи результати проведеного дослідження в галузі медичного страхування та охороні здоров’я, можна зробити наступні висновки:

- вдосконалення і сприяння розвитку системи добровільного медичного страхування в Україні є раціональним засобом подолання кризи в фінансування охорони здоров’я в країні;

-       добровільне медичне страхування дасть змогу зміцнити фінансову та матеріально-технічну базу медичної галузі, поетапно трансформувати управління охороною здоров’я, а також сприятиме розвитку економічних методів управління;

-       вдосконалення системи страхової медицини має здійснюватися на основі добровільної згоди всіх суб’єктів медичного страхування і відповідати їхнім фінансовим можливостям;

-       сплата страхових внесків усіма фізичними і юридичними особами має частково компенсуватися зниженням податків та інших обов’язкових платежів до бюджету;

-       ринок добровільного медичного страхування має бути доступним і відкритим для юридичних осіб усіх форм власності;

-       платники страхових внесків повинні мати ефективні засоби контролю за цільовим використанням коштів;

-       оплата медичної допомоги застрахованим особам має визначатися виключно обсягом і якістю наданих медичних послуг;

-       застосування системи добровільного медичного страхування можна розпочати із запровадження у тих галузях та відомствах, які мають відповідні фінансові можливості та мережу медичних закладів;

-       збільшення обсягів добровільного медичного страхування має стати одним з важливих чинників введення в медицину принципів ринкової економіки і виходу значних коштів з тіньового сектора обігу в медичних закладах України;

-       лікувально-профілактичні заклади мають набути статусу юридичних осіб і отримати право на ведення господарської діяльності; їхні доходи, оплату медичного та обслуговуючого персоналу слід формувати залежно від обсягу і якості медичної допомоги (спрямовувати не менше половини прибутків, одержаних від страховиків, на підвищення оплати персоналу);

-       потрібно внести зміни до законодавства щодо надання права юридичним особам-роботодавцям, включати витрати на оплату страхових послуг за договорами медичного страхування своїх працівників до складу витрат;

-       зміцнити надійність страхових компаній, за допомогою підвищення вимог до їхнього ліцензування;

-       створити й забезпечити систему єдиних стандартів надання застрахованим особам медичної допомоги усіма медичними установами, що співпрацюють з страховими компаніями, незалежно від їхньої відомчої підпорядкованості і форм власності;

-       подолати у населення негативні стереотипи щодо системи добровільного медичного страхування, беручи до уваги позитивний досвід взаємин із страховими компаніями;

-       організувати підготовку фахівців з економіки охорони здоров’я та з медичного страхування, зокрема ввести до номенклатури лікарських спеціальностей такі як «менеджер та організатор охорони здоров’я» і «лікар-координатор страхової компанії»;

-       вивчати і поступово впроваджувати в Україні позитивний світовий досвід функціонування добровільного медичного страхування, а в подальшому і медичного страхування в обов’язковій формі.

Добровільне медичне страхування має стати першим кроком до подолання кризи у галузі охорони здоров’я, сприяти запровадженню економічних методів управління в медичній галузі, гармонійному розвитку закладів охорони здоров’я різних форм власності, їхньої господарської самостійності, економічної і юридичної відповідальності за результати їхньої діяльності: надання якісної медичної допомоги та медичних послуг, перенесення акцентів на інтенсивні методи лікування та амбулаторно-поліклінічну допомогу хворим.

Це стане можливим, якщо спільними зусиллями всіх зацікавлених сторін буде підготовлена принципово та творчо перепрацьована нова редакція законопроекту щодо впровадження соціальної страхової медицини.

Отже, період переходу до страхової медицини показав, що страхове фінансування охорони здоров'я більш обтяжливе та ресурсоємне, ніж бюджетне. Серед причин можна виділити: відсутність належного механізму державного регулювання діяльності страхових компаній; нестача адекватної інформаційної технології; брак технічних знань у галузі страхового менеджменту, недостатній розвиток організаційної структури.

Ситуація ускладнюється старінням української нації. Збільшення чисельності людей пенсійного віку призведе до зменшення грошових потоків, отриманих з доходів працюючої частини населення. Тому державі варто звернути увагу на розвиток додаткових джерел фінансування медичної галузі та сприяння їх розвитку.

Перелічені вище заходи дадуть можливість створити умови для поступового поліпшення якості медичної допомоги населенню, підвищення розмірів оплати праці медичних працівників та забезпечення дієвого державного і громадського контролю за витратами на охорону здоров’я та ефективністю їх використання. Тобто, з одного боку, вони сприятимуть вдосконаленню існуючої системи бюджетного фінансування охорони здоров’я, а з іншого - створять умови для наступного етапу реформи, що полягатиме у запровадженні обов’язкового медичного страхування населення.

ВИСНОВКИ

В результаті виконаної роботи можна зробити теоретичні та практичні висновки та пропозиції щодо забезпечення стабільного фінансування системи добровільного медичного страхування. Необхідно реалізувати комплекс взаємоузгоджених законодавчих, організаційних та методичних питань.

Ринок добровільного медичного страхування - це система соціально-економічних відносин, що виникають між страховиками, медичними закладами та страхувальниками, в якій у процесі обміну через механізм ринкових цін здійснюється погодження та реалізація їх економічних інтересів

Добровільне медичне страхування є частиною особистого страхування, виступає важливим ринковим компонентом та ефективним доповненням до системи соціальних гарантій держави. Економічне значення ДМС полягає у тому, що воно такий вид страхування виступає в ролі економічного механізму для зниження бюджетних видатків, оскільки є одним із джерел фінансування системи охорони здоров’я. Соціальне значення ДМС виражається через гарантії, надані в рамках соціального забезпечення, до максимально можливих у сучасних умовах стандартів.

Бюджетне фінансування системи охорони здоров'я за залишковим принципом, коли в лікувальні установи надходять кошти в обсязі 50-70% від реальної потреби, провокує виникнення в охороні здоров'я своєрідних процесів. Значне місце в медичному обслуговуванні населення України відіграють “тіньові” кошти. Людина, яка потрапила на лікарняне ліжко і прагне одержати якісне лікування, найчастіше змушена платити зі своєї кишені. При цьому в неї немає ніякої гарантії, що це принесе бажаний ефект. Страхові компанії в цій ситуації офіційно виступають як посередник між застрахованою особою та закладом охорони здоров’я і прагнуть змінити цю ситуацію, легалізувати існуючий у медицині тіньовий оборот коштів.

Страхова компанія повинна мати можливість контролювати процес лікування, кінцевий результат, але не впливати на саме лікування. За допомогою асистанського центру, лікарів-координаторів компанія повинна оперативно вирішити - сплачує вона додаткове обстеження або лікування, чи ні, відноситься надання медичної допомоги до страхової події або ні. Страхова компанія при цьому піклується насамперед, про застраховану особу, тому що легше та дешевше попередити захворювання, ніж потім його лікувати.

Концепція розвитку системи добровільного медичного страхування в Україні вимагає для своєї реалізації істотного вдосконалення нормативно-методичної бази. Робота в цьому напрямку може будуватися поетапно, поєднуючи зусилля всіх зацікавлених структур: органів державної влади, страхових організацій та медичних установ. Необхідним вважається також проведення ряду заходів організаційного характеру.

Враховуючи історичні, ментальні, економічні особливості нашої країни, маємо підставу наголошувати на доцільності побудови системи медичного страхування на основі моделі О. Бісмарка, яка модифікована із застосуванням засад моделі В. Беверіджа в частині фінансування пріоритетних державних програм, наукових досліджень тощо. Вивчення усього комплексу проблем, пов’язаних з організацією фінансового забезпечення охорони здоров’я на страхових засадах, дало підставу стверджувати, що в Україні доцільним є запровадження централізованої бюджетно-страхової моделі охорони здоров’я з опосередкованою формою організації. Зміст її полягає в диверсифікації надходження коштів за рахунок двох джерел - коштів бюджетної системи та страхових внесків. Доцільним є додаткове залучення коштів через механізм добровільного медичного страхування та приватний сектор медицини.

Таким чином, потрібна перебудова системи охорони здоров'я і вона повинна починатися з укріплення фінансової основи галузі, із зміни загальної схеми фінансування, що передбачає обов'язковий перехід від бюджетної системи фінансування до змішаної бюджетно-страхової системи, що фінансується при активній участі підприємств, установ, організацій різних форм власності з елементами добровільного медичного страхування населення.

Таким чином, державна політика розвитку медичного страхування як частина загальної соціальної та економічної політики України повинна визначати основні принципи, напрями і форми економічного впливу у сфері соціального захисту населення. Медичне страхування має бути підтримано:

-       нормативно-правовою базою;

-       удосконаленням податкової політики та державного нагляду;

-       підвищенням фінансової надійності страховиків, страхової культури населення;

-       підготовкою та перепідготовкою кадрів.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1.     Солдатенко О. В. Добровільне медичне страхування як джерело фінансового забезпечення медичної галузі / О. В. Солдатенко // Фінансове право. - 2010. - №1(11). - с. 31-34.

2.      Смірнова О. М. Проблематика розвитку ринку добровільного медичного страхування: податкова складова / О. М. Смірнова // Економічний вісник університету. - 2012. - 19/1. - [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://archive.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/Evu/2012_19_1/Smirnova.pdf

.        Добровільне медичне страхування як об'єкт правового регулювання / В. Ю. Стеценко // Часопис Київського університету права. - 2009. - №3. - с. 156-160.

.        Карпишин Н. І. Держава і ринок медичних послуг: концептуалізація причин і наслідків взаємодії / Н. І. Карпишин // Формування ринкових відносин в Україні. - 2010. - №9. - с. 118-124.

.        Чкан І. О. Історичні аспекти розвитку медичного страхування в Україні / І. О. Чкан // Економічний простір. - Дніпропетровськ : ПДАБА, 2008. − Вип. 16. - С. 19-26.

.        Ходаківська В. П. Історичні аспекти розвитку медичного страхування в Україні / В. П. Ходаківська, А. А. Котвіцька, Є. С. Коробова, О. А. Пастухова // Вопросы организации здравоохранения. - 2012. - №5(74). - с. 116-119.

.        Про страхування: Закон України, 7 березня 1996 №85/96-ВР - [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/про%20страхування

.        Цивільний кодекс України від 16.01.2003 №435-IV. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/435-15

.        Тулай О. Медичне страхування в системі фінансування охорони здоров'я / О. Тулай // Вісник Тернопільського національного економічного університету. - Тернопіль: Економічна думка, 2009. - Вип. 1. - С. 136-148.

.        Богомаз Н. В. Маркетингові дослідження українського ринку добровільного медичного страхування : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. ек. наук: спец. 08.06.01 «Економіка, організація і управління підприємствами» / Богомаз Наталія Валеріївна; Київський Нац. ун-т ім.. Т.Шевченка. - К., 2003. - 16 с.

.        Дяченко Є. Медичне страхування в системі суспільного страхового захисту / Є. В. Дяченко // Теоретичні та прикладні питання економіки. Збірник наукових праць. Випуск 22 (за заг. ред. проф. Єханурова Ю.І., Шегди А.В.) - К: Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет», 2010. - С. 267-274.

.        Лондар С. Л. Особливості фінансово-економічних кризових явищ в Україні та можливості їх регулювання / С. Л. Лондар // Казна України: всеукраїнське видання. - 2009. - №3. - С. 5-7.

.        Шевцов В. Г. Порівняльний аналіз стану вітчизняної та закордонної систем медичного страхування. - [Електронний ресурс] - Режим доступу: www.kbuaрa.kharkov.ua/e-book/db/2008-2/doс/5/11.рdf

.        Минкіна Г. О. Проблеми і перспективи розвитку добровільного медичного страхування в Україні. - [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://archive.nbuv.gov.ua/portal/Chem_Biol/Tavnv/2010_70/70_45.pdf

15.   Внукова Н. М. Соціальне страхування: кредитно-модульний курс / Н. М. Внукова, Н. В. Кузьминчук. - Київ : Центр учбової літератури, 2009. - 412 с.

.       Кісельов Є. М. Актуальні проблеми розвитку медичного страхування в Україні / Є. М. Кісельов, С. В. Бурлаєнко, І. Г. Кірпа, В. В. Свиридюк, І. М. Солоненко // Страхова медицина. - 2004. - №1. - С. 74-78.

17.    Фойгт Н. Державна підтримка медичного мікрострахування як механізм розширення доступу сільських територіальних громад до якісного медичного обслуговування / Н. Фойгт // Державне управління: удосконалення та розвиток. - 2011. - №6. - [Електронний ресурс] - режим доступу: http://www.dy.nayka.com.ua/index.php?operation=1&iid=295

.        Клебанова Т. С. Финансовый механизм системы обязательного медицинского страхования населения в Украине / Т. С. Клебанова, Н. А. Дубровина, А. А. Дубровин // Регіональні перспективи. - 1998. - №2 (3). - С. 26-33.

.        Про затвердження Концепції розвитку охорони здоров’я населення України: Указ Президента, 7 грудня 2000 р., №1313/2000.

.        Конституція України від 28.06.1996 р. №254к/96-ВР

21.   Мишолівський Б. І. Організація фінансування охорони здоров'я / Б. І. Мишолівський // Економіка охорони здоров'я. - 2012. - №5. - С. 52-58.

22.   Гаманкова О. О. Ринок страхових послуг України: теорія, методологія, практика / О. О. Гаманкова. - Київ: КНЕУ, 2009. - 427 c.

23.   Білик О. І. Медичне страхування у фінансовому забезпеченні охорони здоров’я в Україні / О. І. Білик // Менеджмент та підприємництво в Україні: етапи становлення і проблеми розвитку : спеціальний випуск Інституту підприємництва та перспективних технологій / Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України, Національний університет "Львівська політехніка" ; відповідальний редактор О. Є. Кузьмін. - Львів : Видавництво Львівської політехніки, 2012. - С. 195-201.

.       Тимчак М. В. Аналіз сучасного стану розвитку та регулювання страхового підприємництва в Україні / М. В. Тимчак // Науковий вісник Ужгородського університету. Економіка. - 2011. - Вип. 34. - С. 155-161.

.       Лондар С. Л. Особливості фінансово-економічних кризових явищ в Україні та можливості їх регулювання / С. Л. Лондар // Казна України: всеукраїнське видання. - 2009. - №3. - С. 5-7.

26.    Страхування: підручник / керівник авт.. колективу і наук. ред.. С. С. Осадець - Вид. 2-ге, переробл. і доп. - К.: КНЕУ, 2002. - 599 с.

.        Роменська А. Механізми ефективного управління страховою компанією / А. Роменська // Економічний аналіз. - 2011. - Випуск 8. Частина 1. - с. 307-310.

28.   Офіційний сайт Національної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України - [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://www.dfp.gov.ua/

29.    Ялтинська кооперація. Медичне страхування в Україні // Страхова справа. - 2006 - №3. - с.60-61.

.        Офіційний сайт Ліги страхових організацій України - [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://uainsur.com/

.        Капшук О. Г. Сучасний стан і перспективи розвитку добровільного медичного страхування в Україні / О. Г. Капшук, А. П. Ситник, В. М. Пащенко // Фінансові послуги. - 2007. - №2. - с. 17-21.

.        Окунський А. Р. Медичне страхування в Україні: проблеми перспективи / А. Р. Окунський // Медичне право України: проблеми становлення та розвитку. Матеріали I Всеукраїнської науково-практичної конференції 19-20.04.2007, м. Львів. - c. 203 - 209.

.        Офіційний сайт Страхової Групи «ТАС» - [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://www.tas-insurance.com.ua/uk/

.        Про охорону праці: Закон України, 16 жовтня 2012 №5459-VI (5459-17)

35.   Про безпеку та гігієну праці та виробниче середовище: Конвенція МОП №155 (1981 р.) // Конвенции и рекомендации, принятые МКТ: 1957-1990 гг. -Женева, 1991. - Т.1.

36.    Карпишин Н. Класичні моделі фінансового забезпечення охорони здоров‘я / Н. Карпишин, М. Комуніцька // Світ Фінансів. - 2008. - №1 (14). - с.110-117.

.        Войтович С. Я., Войтович О.О. Проблеми вибору оптимальної системи охорони здоров'я - [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://archive.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/En_re/2009_6_1/5.pdf

.        Бондар А. В. Фінансування галузі охорони здоров’я в Україні та у зарубіжних країнах / А. В. Бондар // Менеджмент та підприємництво в Україні: етапи становлення і проблеми розвитку. - 2011. - №720. - с. 357-364.

39.   Про фінансування охорони здоров’я та медичне страхування: Проект Закону - [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://searсh.lіgazakon.ua/ l_doс2.nsfl/lіnk1/JF3NS00l.html

40.    Шірінян Л. В. Сутність і специфіка полісів мікрострахування для малозабезпеченого населення і представників малого бізнесу / Л. В. Шірінян // Економіка і право. - 2011. - №3(31). - С. 20-25.

.        Присенко Г. В., Равікович Є. І. Прогнозування соціально-економічних процесів: Навч. посіб. - К.: КНЕУ, 2005. - 378 с.

42.   Форіншурер - інтернет-журнал про страхування - [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://forinsurer.com/