єктів правотворення, багатоманітністю юридичних форм правового буття та дієвості, системоутворюючим значенням щодо системи джерел національного права в цілому тощо.
2. Види джерел конституційного права України
Система джерел конституційного права України представлена Конституцією України, законами України та підзаконними конституційними актами. [1]
Основним джерелом конституційного права є Конституція України. Це єдиний нормативно-правовий акт найвищої юридичної сили, який є Основним Законом суспільства і держави, регулює найважливіші суспільні відносини, містить норми прямої дії, має особливий порядок прийняття, внесення до нього змін і доповнень та його захисту, гарантування. Конституція України як основне джерело конституційного права України має ряд характерних ознак.
По-перше, Конституція за своєю сутністю є Основним Законом, що виражає волю Українського народу і політику держави; по-друге, за змістом Конституція має вишу юридичну силу; по-третє, норми Конституції є нормами прямої дії; по-четверте, Конституція приймається і вводиться в дію відповідно до передбаченої законом спеціальної процедури. Спеціальна процедура передбачена і щодо внесення змін і доповнень до Конституції України. По-п'яте, чинне законодавство передбачає спеціальний механізм правового захисту, гарантування Конституції. [4]
Іншим важливим джерелом конституційного права України, що має найвищу юридичну силу, є акти всеукраїнського референдуму. Для актів референдумів як джерел права властиві такі ознаки: за своєю сутністю вони виражають насамперед волю Українського народу та територіальних громад або сприяють її вираженню; за змістом акти референдумів мають загальнообов'язковий характер для всіх суб'єктів референдумів; за формою акти референдумів є формально визначеними актами правотворчості; акти референдумів об'єктивізують конституційно-правові норми, а також норми інших публічних галузей права - інформаційного, фінансового тощо; акти референдумів, що видаються або санкціонуються під час ініціювання, призначення та проголошення, організації та проведення, об'єктивізації рішень референдумів мають системний характер і утворюють систему актів референдумів.
У системі джерел конституційного права України акти всеукраїнського референдуму представлені рішеннями всеукраїнських референдумів 1 грудня 1991 р. і 16 квітня 2000 р. Якщо перший акт всеукраїнського референдуму був вдало реалізованим і надав вищої юридичної сили історичному Акту проголошення незалежності України, то рішення всеукраїнського референдуму 16 квітня 2000 р. так і залишається нереалізованим, що вказує на слабкість механізму правового захисту актів всеукраїнського референдуму.
Основним видом джерел конституційного права України є закони України. Це нормативно-правові акти, що приймаються за особливою процедурою, мають вищу юридичну силу щодо інших джерел конституційного права, за винятком Конституції та відповідних актів всеукраїнського референдуму і регулюють найбільш важливі комплекси суспільних відносин у сфері конституційного права. [6]
Закони традиційно займають пріоритетні позиції у системі джерел конституційного права. Конституція України у ст.92 передбачає коло питань, що визначаються і встановлюються виключно законами України.
Закони різняться за своєю сутністю і змістом. У теорії конституційного права прийнято виділяти конституційні закони, органічні закони, звичайні закони та інші, особливі різновиди законів. У сучасній науці конституційного права сформувалася думка, що конституційні закони: а) законодавчі акти, що вносять зміни і доповнення до Конституції; б) закони, прийняття яких прямо передбачене нормами Конституції.
Щодо органічних законів, то проблема визначення їх суті та змісту, як джерел конституційного права, перебуває у теоретичній площині, оскільки Конституція не передбачає необхідності їх прийняття, а чинне законодавство України не містить положень про органічні закони.
Звичайні закони за своїм змістом регулюють поточні конституційно-правові питання, що є предметом конституційного права і приймаються за тією ж законодавчою процедурою. Але якщо прийняття конституційного закону, як правило, передбачає кваліфіковане голосування (2/3 голосів від конституційного складу Верховної Ради України), то звичайний закон приймається простою більшістю.
Особливим видом джерел конституційного права України є декларації, акти і конституційні договори. Вони займають особливе місце у системі джерел, оскільки їх прийняття є разовою, винятковою подією у конституційній практиці держави. [2]
Декларації - це нормативно-правові акти, що приймаються Верховною Радою України і нормативно визначають основні засади державного і суспільного ладу чи політики держави з окремих найважливіших питань. Це Декларація про державний суверенітет України від 16 липня 2001 p., Декларація прав національностей України від 1 листопада 1991 р. Утім декларації мають здебільшого політичне значення і часто містять положення, які не мають юридичної сили норми конституційного права, що ускладнює їх оцінку джерел конституційного права.
Акт проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 р. став унікальним джерелом для становлення І розвитку системи джерел конституційного права України. На відміну від Декларації, що стверджувала лише верховенство Конституції і законів УРСР на своїй території. Акт наголошував, що на території України мають чинність лише виключно Конституція і закони України.
Особливим і дещо нетрадиційним для України джерелом права став Договір "Про основні засади організації та функціонування державної влади місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України" від 8 червня 1995 р.
Тогочасне і нинішнє чинне конституційне законодавство України не передбачає такої юридичної форми нормативно-правового акта, як конституційний договір. Договір як джерело конституційного права передував появі законів. Договірну форму мали перші конституції світу (Конституція Франції 1791 р. та ін.), в яких втілювалася доктрина суспільного договору Ж. - Ж. Руссо, відповідно до якої прийняття конституції було санкціонуванням уже існуючого суспільного договору. На сьогодні договори застосовуються в окремих федераціях, але договір як джерело права більше характерний для міжнародного, цивільного, але не конституційного права. Викликає сумнів і правомірність підписання договору Президентом України, який не був наділений законодавчими функціями. За своєю сутністю Договір мав "надконституційний" характер щодо діючої на той час Конституції УРСР 1978 p., але за своїм змістом і юридичною силою був фактично конституційним законом, дія якого обмежувалася в часі. Поза неоднозначну оцінку. Конституційний Договір свого часу сприяв консолідації суспільства та розбудові держави. [3]
Наступним видом законодавчих джерел конституційного права України є регламенти, тобто кодифіковані нормативно-правові акти, що визначають порядок роботи і відповідні процесуальні форми діяльності окремих суб'єктів конституційної правотворчості в України (Регламент Конституційного Суду України). За умови реалізації в майбутньому ст.82 Конституції, до законодавчих джерел може бути віднесений і Регламент Верховної Ради України, який на сьогодні залишається підзаконним джерелом конституційного права.
До законодавчих джерел конституційного права належать чинні міжнародні договори України. Відповідно до ч.1 ст.9 Конституції чинні міжнародні договори є частиною національного законодавства виключно за умови надання згоди на їх обов'язковість Верховною Радою України.
До законодавчих джерел конституційного права України також відносяться нормативно-правові акти колишніх Союзу Радянських Соціалістичних Республік і Української CPCP та їх органів. Ці акти є джерелами незалежної України в силу загальновизнаного міжнародного принципу правонаступництва. [4]
Важливим видом джерел конституційного права України є укази і розпорядження Президента України, які відповідно до ст.106 Конституції є обов'язковими на території України. Вони видаються на основі й на розвиток Конституції і законів України.
Джерелами конституційного права України є постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України та нормативно-правові акти центральних органів виконавчої влади. Постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, відповідно до ч.1 ст.117 Конституції України є обов'язковими до виконання. До джерел конституційного права відносяться виключно ті нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, що містять конституційно-правові норми. Враховуючи специфіку нормативно-правового регулювання суспільних відносин з боку уряду, можна дійти висновку, що нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України та інших центральних органів виконавчої влади становлять незначну частку в системі джерел конституційного права України.
Джерелами конституційного права України є акти Центральної виборчої комісії (ЦВК) і територіальних виборчих комісій. Природа цих джерел конституційного права є досить складною і малодослідженою - за своєю сутністю вони опосередковують народне волевиявлення, за суб'єктами - це нормативно-правові акти органів державної влади, за дією по колу суб'єктів ці акти поширюються на всіх учасників виборчого процесу. Прикладом таких джерел є Постанова ЦВК "Про реєстрацію ініціативної групи всеукраїнського референдуму за народною ініціативою, утвореної зборами громадян України у м. Житомирі 7 грудня 1999 року" від 23 грудня 1999 р.
Центральна виборча комісія також видає повідомлення про результати референдуму. Прикладом є Повідомлення Центральної виборчої комісії "Про підсумки всеукраїнського референдуму 16 квітня 2000 року", що було опубліковане в друкованому органі Верховної Ради України "Голос України", а також друкувалося в інших загальнодержавних і місцевих газетах і журналах.
Важливим джерелом сучасного конституційного права є акти реагування Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Це відносно нове джерело для конституційного права України, оскільки інститут омбудсмана в Україні почав формуватися лише після прийняття чинної Конституції, а законодавче обґрунтування отримав лише у Законі України "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини" від 23 грудня 1997 р. Але за короткий термін акти реагування Уповноваженого на практиці довели свою дієвість та ефективність у сфері забезпечення прав і свобод людини і громадянина. [3]
Останнім часом у науці конституційного права України тривають дискусії стосовно питання судової нормотворчості, яке тривалий час зберігає свою актуальність у країнах романо-германської правової системи.
Отже, висновки і рішення Конституційного Суду України, що мають нормативно-правовий характер і мають юридичні наслідки загального характеру в конституційно-правовій сфері слід вважати джерелами конституційного права.
Особливими джерелами конституційного права України є нормативно-правові акти Автономної Республіки Крим - Конституція Автономної Республіки Крим, акти республіканського (місцевого) референдуму Автономної Республіки Крим, нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим та акти Ради міністрів Автономної Республіки Крим. [1]
Конституція Автономної Республіки Крим була прийнята на другій сесії Верховної Ради Автономної Республіки Крим 21 жовтня 1998 р. і набула сили законодавчого акта після прийняття Закону України "Про затвердження Конституції Автономної Республіки Крим" від 23 грудня 1998 р. У цьому випадку термін "конституція" є умовним, оскільки зазначений нормативно-правовий акт за своїм змістом, юридичною силою і процедурою введення його в дію є законом України.
У статті 4 Конституції АР Крим нормативно визначаються, особливості джерел Автономної Республіки Крим. Нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим та акти Ради міністрів Автономної Республіки Крим є обов'язковими для виконання на території АР Крим і мають пряму дію. Визначається, що зазначені акти не мають юридичної сили, якщо вони суперечать Конституції АР Крим.
Наступним джерелом конституційного права України є нормативно-правові акти суб'єктів місцевого самоврядування. Найбільш розгалуженим джерелом муніципального права є нормативно-правові акти суб'єктів системи місцевого самоврядування, зокрема відповідні акти територіальних громад, представницьких органів місцевого самоврядування (місцевих рад), їх виконавчих органів, сільських, селищних, міських голів, органів самоорганізації населення на місцях тощо. Найвагомішими серед них є акти місцевих референдумів та акти представницьких органів місцевого самоврядування, зокрема статути міст та інших адміністративно-територіальних одиниць, регламенти відповідних рад, правила, положення тощо.
Особливе місце серед локальних джерел конституційного права займають статути територіальних громад сіл, селищ і міст. За допомогою них територіальні громади комплексно упорядковують основи своєї діяльності та порядок здійснення передбачених Конституцією і законами України прав.
Система джерел конституційного права України, представлена охарактеризованими джерелами, є динамічною - одні з них втрачають своє значення, натомість з'являються інші. А отже, можна спрогнозувати формування нових видів джерел конституційного права України. [2]
Висновок. Класифікація джерел конституційного права - це складний теоретико-методологічний процес, зміст якого полягає у виявленні критеріїв класифікації всієї множини джерел сучасного конституційного права в окремі самостійні групи з метою їх подальшої систематизації. Під цими критеріями слід розуміти кваліфікуючі ознаки джерел відповідної галузі права, що дозволяє розмежовувати джерела сучасного конституційного права України між собою, а саме - характер (сутність) волевиявлення субєктів конституційної правотворчості, зміст (предмет правового регулювання), юридична сила, форма правового буття джерела, територія та час його дії, чинність, національна приналежність, традиційність для національної правової системи тощо.
Висновки
Поняття "джерело конституційного права" сформувалося історично і залишається однією з найбільш багатозначних і, водночас, суперечливих категорій сучасної юридичної науки. Нині під ним розуміють сутність і дух Конституції України; історичні памятки українського конституціоналізму та протоконституціоналізму; концепції, теорії та доктрини української та зарубіжної конституційно-правової думки; національні традиції конституційного правотворення та державотворення; політичну волю та легітимні інтереси субєктів конституційно-правових відносин; діяльність учасників конституційного процесу та результати цієї діяльності; юридичні форми закріплення та існування конституційно-правових норм; обєктивне відтворення в матеріальному світі системи конституційного права тощо. Ці значення джерел конституційного права відображають матеріальні та формально-юридичні аспекти їх буття та дієвості.
Під сучасними джерелами конституційного права України слід розуміти політичну волю та законні інтереси народу України, Української держави, територіальних громад України, а також інших субєктів конституційного правотворення, реалізовані у передбачених Конституцією та законами України юридичних формах.
Для сучасних джерел конституційного права України характерні загальні, властиві всім джерелам національного права ознаки (видаються в межах повноважень відповідних субєктів правотворчості; мають відповідати нормативним положенням актів, що видані вищими субєктами правотворчості; набувають загальнообовязкової сили, змінюються та втрачають юридичну силу відповідно до спеціальної юридичної процедури тощо), а також спеціальні юридичні ознаки (виражають політичну волю та легітимні інтереси Українського народу, Української держави, територіальних громад та інших субєктів конституційної правотворчості; обєктивізують норми конституційного права України, які визначають і регулюють найважливіші політичні відносини у суспільстві і державі; мають загальнообовязковий характер для всіх субєктів конституційно-правових відносин тощо).
Список вкористанних джерел
1.Конституційні права, свободи і обов'язки людини і громадянина в Україні / За ред. акад. НАН України Ю.С. Шемшученка. - К.: Юридична думка, 2008. - 252 с.
2.Кравченко В.В. Конституційне право України: Навч. посіб. - Вид.6-те, випр. та доповн. - К.: Атіка, 2009. - 608 с.
.Погорілко В.Ф., Федоренко В.Л. Конституційне право України: Підручник. - К.: Правова єдність, 2010. - 432 с.
.Совгиря О.В., ШуклінаН.Г. Конституційне право України: Навч. посіб. - К.: Юрінком Інтер, 2007. - 632 с.
.Теліпко В, Е. Конституційне та конституційно-процесуальне право України: Навч. посіб. - К.: Центр учбової літератури, 2009. - 568 с.
.Шляхтун П.П. Конституційне право України: Підруч. - К.: Освіта України, 2008. - 592 с.