Підвищення використання виробничих та трудових ресурсів підприємства
План
Вступ
1. Теоретичні
основи підвищення використання виробничих та трудових ресурсів підприємства
1.1 Поняття та ефективність використання
виробничих ресурсів на підприємстві (основні та оборотні фонди )
1.2 Поняття та ефективність використання трудових
ресурсів на підприємстві (персонал)
1.3 Шляхи підвищення ефективності використання
виробничих ресурсів на підприємстві
. Аналіз існуючого
стану використання виробничих і трудових ресурсів підприємства
2.1 Показники
стану і руху основних фондів
2.2 Показники
оснащеності підприємства і робітників основними фондами
2.3 Показники
ефективності використання основних фондів
2.4 Показники
ефективності використання оборотних засобів
2.5 Показники
ефективності використання трудових ресурсів
3. Заходи по
підвищенню ефективності використання виробничих та трудових ресурсів і їх вплив
на результати господарської діяльності
3.1 Економічне обґрунтування заходів по
поліпшенню використання ОВФ
3.2 Економічне
обґрунтування заходів по прискоренню оборотності оборотних коштів
3.3 Економічне
обґрунтування заходів по підвищенню продуктивності праці
3.4 Вплив
підвищення ефективності використання виробничих і трудових ресурсів на
господарську діяльність підприємства
Висновок
Список
використаної літератури
Вихідні дані для
виконання курсової роботи
Вступ
Перехід до ринкової економіки потребує від підприємства
підвищення ефективності виробництва, конкурентоздатності продукції і послуг на
основі впровадження досягнень науково-технічного прогресу, ефективних форм
господарювання і управління виробництвом, активізації підприємництва та інше.
Важлива роль у реалізації цієї задачі приділяється аналізу господарської
діяльності підприємств. З його допомогою виробляються стратегія і тактика
розвитку підприємства, обгрунтовуються плани й управлінські рішення,
здійснюється контроль за їхнім виконанням, виявляються резерви підвищення
ефективності виробництва, оцінюються результати діяльності підприємства, його
підрозділів і робітників.
Підприємство - це організаційно виокремлена та економічно
самостійна основна (первинна) ланка виробничої сфери народного господарства, що
виготовляє продукцію (виконує роботу або надає платні послуги). Для ефективного
господарювання істотним є визначення цілей створення та функціонування
підприємства (фірми).
Процес виробництва на будь-якому підприємстві здійснюється за
належної взаємодії трьох визначальних його чинників: персоналу (робочої сили),
засобів праці та предметів праці. Використовуючи наявні засоби виробництва,
персонал підприємства продукує суспільно корисну продукцію або надає виробничі
й побутові послуги. Це означає, що, з одного боку, мають місце затрати живої та
уречевленої праці, а з іншого, - результати виробництва (діяльності). Останні
залежать від масштабів застосовуваних засобів виробництва, кадрового потенціалу
та рівня його використання.
Ефективність виробництва - це комплексне відбиття кінцевих
результатів використання засобів виробництва й робочої сили (працівників) за
певний проміжок часу.
Метою моєї курсової роботи є оволодіння розрахунками
показників ефективності використання виробничих і трудових ресурсів, навчитися
оцінювати техніко-економічну інформацію для виявлення резервів підвищення
ефективності використання виробничого потенціалу підприємства.
В курсовій роботі передбачається провести аналіз використання
виробничих і трудових ресурсів підприємства, розробити заходи, які спрямовані
та поліпшення їх використання і оцінити вплив цих заходів на кінцевий результат
підприємства.
Завданням моєї курсової є дослідження проблеми ефективності
використання виробничих та трудових ресурсів на підприємстві, а також оцінити
результати діяльності запропонованих шляхів підвищення ОВФ.
Структура роботи: курсова робота викладена на 38 сторінках
друкованого тексту і включає в себе план, вступ, перший (теоретичний) розділ,
другий розділ (розрахункова частина), третій (проектний) розділ, висновки та
список використаної літератури.
1. Теоретичні основи підвищення використання виробничих та
трудових ресурсів підприємства
1.1 Поняття та ефективність використання виробничих ресурсів
на підприємстві (основні та оборотні фонди )
Знаряддя праці (які є найбільш активною частиною основних
фондів) становлять матеріальну основу виробничої потужності підприємства.
Елементи оборотних фондів формують речовинну субстанцію вироблюваної продукції
(сировина, матеріали, напівфабрикати), створюють необхідні передумови для
здійснення технологічних процесів і роботи виробничого устаткування (паливо,
енергія, пара, вода), збереження і транспортування сировини та готових виробів.
Відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 7
“Основні засоби”, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від
27.04.2000 р. № 92, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18.05.2000
р. №288/4509, зі змінами та доповненнями, внесеними Наказами Міністерства
фінансів України від 30.11.2000 р. №304 та 25.11.2002 р. № 989 (далі - П(С)БО
7), основні засоби - матеріальні активи, які підприємство утримує з метою
використання їх у процесі виробництва або постачання товарів, надання послуг,
здавання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і
соціально-культурних функцій, очікуваний строк корисного використання
(експлуатації) яких більше одного року (або операційного циклу, якщо він довший
за рік).
Об’єктами основних засобів є:
закінчений пристрій з усіма пристосуваннями і приладдям до
нього;
конструктивно відокремлений предмет, призначений для
виконання певних самостійних функцій;
відокремлений комплекс конструктивно з’єднаних предметів
однакового або різного призначення, що мають для їх обслуговування загальні
пристосування, приладдя, керування та єдиний фундамент, унаслідок чого кожен
предмет може виконувати свої функції, а комплекс - певну роботу тільки в складі
компонентів, а не самостійно;
інший актив, що відповідає визначенню основних засобів, або
частина такого активу, яка контролюється підприємством.
Об’єкт основних засобів визначається активом, якщо існує
ймовірність того, що підприємство отримає в майбутньому економічні вигоди від
його використання та вартість його може бути достовірно визначена.
Основні фонди - це засоби праці, які мають вартість і
функціонують у виробництві тривалий час у своїй незмінній споживній формі, а їх
вартість переноситься конкретною працею на вартість продукції, що виробляється,
(на платні послуги) частинами в міру спрацювання.
Оборотні фонди - частина виробничих фондів у вигляді певної
сукупності предметів праці, елементи яких цілком споживаються в кожному
виробничому циклі, змінюють або повністю втрачають натуральну форму і переносять
всю свою вартість на вартість продукції, що виробляється (на вартість платних
послуг).
Економічна сутність і матеріально-речовий зміст основних та
оборотних фондів служать визначальними характеристиками щодо окреслення їхнього
значення у здійсненні відтворювальних процесів, функціонуванні та розвитку
будь-якого виробництва. Уся сукупність наявних виробничих фондів становить
найбільшу за питомою вагою частину (близько 60 відсотків) національного
багатства країни. Основні фонди визначають характер матеріально-технічної бази
виробничої сфери на різних етапах її розвитку. Зростання й удосконалення
засобів праці забезпечують безперервне підвищення технічної оснащеності та
продуктивності праці виробничого персоналу. Знаряддя праці, які є найбільш
активною частиною основних фондів, становлять матеріальну основу виробничої
потужності підприємства. Елементи оборотних фондів формують речовинну
субстанцію продукції, що виготовляється (сировина, конструкційні матеріали),
створюють матеріальні умови для здійснення технологічних процесів і роботи
виробничого устаткування (паливо, енергія), збереження і транспортування
сировини та готових виробів (різні допоміжні матеріали - мастила, фарби тощо;
тара). [2, c. 164]
До основних виробничих фондів належать засоби праці, які беруть
участь у процесі виробництва упродовж тривалого періоду, при цьому не змінюють
своєї натурально - речової форми і переносять свою вартість на вартість
виготовленої продукції частинами.
Основні невиробничі фонди за тривалістю функціонування і
втратою споживної вартості подібні до основних виробничих фондів, але між ними
існує різниця. Основні невиробничі фонди не беруть безпосередньої участі в
процесі виробництва. Джерелом відтворення їх є прибуток підприємства, тоді як
джерелом простого відтворення основних виробничих фондів є амортизаційні
відрахування. До основних невиробничих фондів належать фонди
житлово-комунальних господарств, будинки відпочинку, спортивні табори,
дошкільні установи, об'єкти соціально-побутового призначення.
У промисловості залежно від сфери функціонування основні
виробничі фонди поділяються на промислово-виробничі та непромислово-виробничі.
До промислово-виробничих фондів належать засоби праці
підприємства, призначені для виробництва промислової продукції.
Непромислово-виробничі фонди - це засоби праці непромислових
підприємств (підприємства сільськогосподарського призначення,
ремонтно-будівельні дільниці, транспортні цехи та інше).
Співвідношення різних груп основних фондів у їх загальній
вартості представляє виробничу структуру основних фондів. Чим вища питома вага
активних основних фондів, тим більш прогресивною є їхня структура. На структуру
основних фондів впливають такі фактори: особливості матеріально - технічної
бази виробництва, рівень концентрації виробництва, розмір підприємства,
технічний рівень виробництва, механізація, автоматизація, географія розміщення
підприємства, співвідношення між різними видами капітальних робіт.
Планування відтворення основних фондів, амортизації,
використання резервів підвищення фондовіддачі зумовлюють необхідність
організації обліку й оцінювання основних фондів. Облік основних фондів
здійснюється у натуральних та вартісних показниках.
Кожний об’єкт основних фондів обчислюється у натуральних
одиницях (штуках), які характеризують певні його параметри (продуктивність,
вагу, габарити тощо). Натуральні показники основних фондів використовуються для
розрахунку виробничих потужностей, складання балансів устаткування, визначення
технічного стану основних фондів.
Вартісні показники основних фондів дають змогу визначити
загальний їх обсяг, динаміку, знос, нарахувати амортизацію, розраховувати
собівартість продукції, рентабельність підприємства.
Основні фонди протягом свого тривалого функціонування
зазнають фізичного (матеріального) і економічного спрацювання, а також
техніко-економічного старіння.
Під фізичним (матеріальним) спрацьовуванням основних
виробничих фондів розуміють явище поступової втрати ними своїх первісних
техніко-експлуатаційних якостей, тобто споживної вартості, що призводить до
зменшення їхньої реальної вартості - економічного спрацьовування. На швидкість
і розміри фізичного спрацювання основних фондів впливають їх надійність та
довговічність, спосіб використання (екстенсивне чи інтенсивне), особливості
технологічних процесів, якість технічного догляду й ремонтного обслуговування,
кваліфікація робітників, інші організаційно-технічні фактори.
Техніко-економічне старіння основних фондів - це процес
знецінення діючих засобів праці до настання повного фізичного зносу під впливом
науково-технічного прогресу. Воно характеризується поступовою втратою засобами
праці своєї споживної вартості внаслідок удосконалення існуючих та створення
нових засобів виробництва, запровадження принципово нової технології, старіння
продукції, що виробляється з допомогою цих засобів виробництва. Старіння
властиве передовсім знаряддям праці та транспортним засобам і зв’язане з
реальними економічними збитками для підприємств, що експлуатують застарілу
техніку.
Для відшкодування вартості зношеної частини основних фондів кожне
підприємство робить амортизаційні відрахування, тобто встановлює певну грошову
компенсацію відповідно до розмірів фізичного спрацювання й техніко-економічного
старіння. Ці відрахування включають до собівартості продукції, реалізують за
продажу товарів, а потім накопичують у спеціальному амортизаційному фонді, що
служить відновленню основних фондів. [3, c. 227-228]
Оборотні фонди підприємства мають матеріально-речову й
вартісну форми. У практиці планування та обліку господарської діяльності до
складу оборотних фондів включають: виробничі запаси; незавершене виробництво та
напівфабрикати власного виготовлення; витрати майбутніх періодів.
Виробничі запаси становлять найбільшу частину оборотних
фондів. До них належать запаси сировини, основних і допоміжних матеріалів,
покупних напівфабрикатів, палива й пального, тари, ремонтних деталей і вузлів,
малоцінних інструментів, господарського інвентарю (реманенту) та інших
предметів, що швидко зношуються.
Незавершене виробництво - це предмети праці, обробку (переробку)
яких не завершено підприємством. Вони перебувають безпосередньо на робочих
місцях або в процесі транспортування від одного робочого місця до іншого. До
напівфабрикатів власного виготовлення відносять ті предмети праці, що їх
повністю оброблено (перероблено) у даному виробничому підрозділі підприємства,
але які потребують подальшої обробки в інших підрозділах (наприклад, поковки,
штамповки, відливки та інша продукція заготовочного виробництва).
Витрати майбутніх періодів - це грошові витрати, які зроблено
в даний період, але які буде відшкодовано за рахунок собівартості продукції
(роботи, послуг) у наступні періоди. До них належать витрати на підготовку
виробництва, освоєння випуску нових виробів, раціоналізацію і винахідництво,
придбання науково-технічної та економічної інформації, передплату періодичних
видань тощо.
Структура оборотних фондів на підприємствах різних галузей
має значні відмінності, зумовлені конкретними технологіями і формами
організації виробництва, умовами забезпечення матеріальними ресурсами, цінами
на них тощо.
Забезпечення певних темпів розвитку і підвищення ефективності
виробництва можливе за умови інтенсифікації відтворення та кращого використання
діючих основних фондів підприємств. Ці процеси, з одного боку, сприяють
постійному підтримуванню належного технічного рівня кожного підприємства, а з
іншого, - дають змогу збільшувати обсяг виробництва продукції без додаткових
інвестиційних ресурсів, знижувати собівартість виробів за рахунок скорочення
питомої амортизації й витрат на обслуговування виробництва і його управління,
підвищувати фондовіддачу та прибутковість.
Система показників, яка може ґрунтовно характеризувати
ефективність основних фондів, охоплює два блоки: перший - показники
ефективності відтворення окремих видів і всієї сукупності засобів праці; другий
- показники рівня використання основних фондів в цілому і окремих їхніх видів.
Чинна система показників ефективності відтворення основних
фондів в Україні потребує вдосконалення щодо методики обчислення деяких з них
та повноти охоплення окремих сторін відтворення засобів праці. Головною ознакою
підвищення рівня ефективного використання основних фондів і виробничих
потужностей того чи того підприємства є зростання обсягу виробництва продукції.
Раціональне та економне витрачання окремих елементів
оборотних фондів підприємств має непересічне економічне значення. Це
зумовлюється постійним збільшенням абсолютного споживання сировини, матеріалів,
енергії для виробництва продукції у різних галузях народного господарства,
переважаючою часткою матеріальних витрат у загальній її вартості. Економія
матеріальних ресурсів, що характеризується зниженням абсолютної та питомої
витрати окремих видів ресурсів, дає змогу з такої самої кількості сировини й
матеріалів виготовляти більше продукції без додаткових затрат суспільної праці,
підвищувати ефективність виробництва в цілому на кожному підприємстві. [4,
c.127]
Для вимірювання ступеня ефективності використання оборотних
фондів існує відповідна система техніко-економічних показників.
Ефективніше використання оборотних фондів передбачає
насамперед розв’язання конкретних завдань з економії сировини, матеріалів,
палива, електроенергії. Найбільші резерви підвищення рівня ефективного
використання важливих видів матеріальних ресурсів пов’язано з комплексною
переробкою сировини та широким застосуванням вторинних ресурсів.
1.2 Поняття та ефективність використання трудових ресурсів на
підприємстві (персонал)
Трудові ресурси (кадри) підприємства є головним ресурсом
кожного підприємства, від якості й ефективності використання якого багато в
чому залежать результати діяльності підприємства і його конкурентоздатність.
Кадри підприємства, безпосередньо пов’язані із процесом виробництва продукції
(послуг), тобто зайняті основною виробничою діяльністю, являють собою
промислово - виробничий персонал. До нього належать всі працівники основних,
допоміжних, підсобних й обслуговуючих цехів; науково-дослідницьких,
конструкторських, технологічних підрозділів підприємства й лабораторій, що
перебувають на балансі підприємства; заводоуправління з усіма відділами й
службами, а також служб, зайнятих капітальним і поточним ремонтом устаткування
й транспортних засобів даного підприємства. Залежно від виконуваних функцій
промислово - виробничий персонал ділиться на категорії, які встановлює
Державний класифікатор професій ДК-003-95. Розрізняють п’ять категорій
промислово-виробничого персоналу: - керівники; - професіонали; - робітники; -
фахівці; - технічні службовці. Робітники - це персонал безпосередньо зайнятий у
процесі створення матеріальних цінностей, здійснює ремонт основних засобів,
виконує переміщення вантажів, перевезення пасажирів, виробляє матеріальні
послуги. Робітники на виробництві діляться на основних - тих, які беруть
безпосередню участь у процесі створення продукції, і допоміжних - тих, які
виконують функції обслуговування основного виробництва (слюсар-ремонтник,
слюсар-електрик). Основні виробничі робітники промислових підприємств
підрозділяються в такий спосіб: - кваліфіковані робітники з інструментом
(верстатники, ковалі й ін.); - оператори й збирачі устаткування й машин
(оператор верстатів зі ЧПУ, слюсар-збирач); - робітники найпростіших професій.
Керівники - це працівники, що займають посади керівників підприємства і їхніх
структурних підрозділів. Розрізняють кілька рівнів працівників цієї категорії:
перший рівень - генеральний директор і його заступники, головний бухгалтер,
головний інженер, головний механік, головний технолог, головний економіст;
другий рівень - директори виробництв, заступники головного бухгалтера,
головного інженера, головного механіка, головного технолога, головного
економіста, керівники управлінь (комерційного, планово-економічного,
кадрового); третій рівень - керівники цехів, відділів, бюро, лабораторій,
майстри цехів. Професіонали - це працівники, професійні завдання яких полягають
в збільшенні наявного обсягу знань: розробки нових науково-прикладних теорій,
нових проектів, технологій, програмних продуктів. До таких працівників належать
провідні спеціалісти інженерних, фінансових, економічних, комерційних й інших
підрозділів підприємств (як правило, що мають наукові ступені й звання або
значний досвід роботи), які виконують самостійні проекти й можуть керувати при
цьому певною групою фахівців.
Фахівці - це працівники, зайняті інженерно-технічними,
економічними, бухгалтерськими й іншими роботами, пов’язаними з використанням
відомих теорій, методів, методик, нормативів, пакетів програм. Технічні
службовці - це працівники, що здійснюють підготовку й оформлення документації,
облік і контроль, господарське обслуговування й діловодство (тобто виконують
чисто технічну роботу), зокрема - діловоди, обліковці, агенти, касири,
контролери, діловоди, креслярі, секретарі). Кадровий склад або персонал
підприємства має певні кількісні, якісні й структурні характеристики. Кількісна
характеристика трудових ресурсів (персоналу) підприємства в першу чергу
виміряється такими показниками, як облікова, явочна й середньосписочна
чисельність працівників. Загальний обліковий склад працюючих враховує найманих
робітників всіх категорій, пов'язаних з найманням, трудовим контрактом, у тому
числі тимчасових і сумісників (у наказі про призначення яких повинно бути
оговорене, що тривалість їхнього робочого дня не повинна перевищувати 50%
встановленої законом для даної категорії роботи). Облікова чисельність
працівників підприємства - це чисельність працівників облікового складу на
певне число або дату з обліком прийнятих і вибулих за цей день працівників.
Містить у собі працівників, записаних у реєстраційні книги персоналу (їхні
трудові книжки здані у відділ кадрів підприємства, а в наказі про призначення
на роботу зазначено, що мова йде про штатну посаду, повну ставку).
Середньосписочна чисельність працівників за місяць визначається шляхом
підсумовування чисельності працівників облікового складу за кожний календарний
день місяця, включаючи святкові й вихідні дні, і розподілу отриманої суми на
кількість календарних днів місяця. Средньосписочна чисельність працівників за
рік визначається шляхом підсумовування средньосписочної чисельності працівників
за всі місяці роботи підприємства в році й розподілу отриманої суми на 12. Для
правильного визначення середньосписочної чисельності працівників необхідно
вести щоденний облік працівників облікового складу з урахуванням наказів
(розпоряджень) про прийом, перехід працівників на іншу роботу й припинення
трудового договору. Явочна чисельність - це кількість працівників облікового
складу, що з’явилися на роботу. Різниця між явочним й обліковим складом
характеризує резерв, що повинен використовуватися для заміни тих, хто не
виходить на роботу з поважних причин (відпустки, хвороби, відрядження) Якісна
характеристика трудових ресурсів (персоналу) підприємства визначається ступенем
професійної й кваліфікаційної придатності його працівників для виконання цілей
підприємства й робіт, що будуть ними виконуватися. Структурна характеристика
трудових ресурсів (персоналу) підприємства визначається складом і кількісним
співвідношенням окремих категорій і груп працівників підприємства.
1.3 Шляхи підвищення ефективності використання виробничих
ресурсів на підприємстві
Підвищення ефективності основних фондів.
Розрізняють такі напрями підвищення ефективності використання
основних виробничих фондів:
. екстенсивний - що знаходить своє вираження насамперед у
збільшенні часу роботи основних виробничих фондів.
. інтенсивний - сутність якого полягає у підвищенні віддачі
засобів праці на одиницю часу.
Основними шляхами підвищення ефективності використання
основних активів підприємства є:
поліпшення складу, структури і стану основних фондів
підприємства;
удосконалення планування, управління й організації праці та виробництва;
зниження фондомісткості, підвищення фондовіддачі та
продуктивності праці на підприємстві;
поліпшення та розвиток систем матеріального та морального стимулювання праці та ін.
Однією з головних умов підвищення ефективності
відтворювальних процесів є оптимальність строків експлуатації основних фондів
(передусім активної частини) відповідно до їх первинного технологічного
призначення. При цьому як скорочення, так і збільшення періоду експлуатації
по-різному впливає на ефективність відтворення і використання знарядь праці.
Скорочення строків експлуатації основних фондів, з одного
боку, уможливлює прискорення їх оновлення, зменшення їх морального старіння,
зниження ремонтно-експлуатаційних витрат, а з іншого - обумовлює зростання
собівартості продукції за рахунок амортизаційних сум, потребує більших за
обсягом інвестиційних ресурсів для нарощування виробничих потужностей
машинобудування.
Подовження періоду функціонування основних фондів дає змогу
зменшити обсяг щорічної заміни спрацьованих засобів праці і за рахунок цього
спрямовувати більше ресурсів для розширеного відтворення, але при цьому
знижується сукупна продуктивність діючих основних фондів. Саме тому строки
експлуатації машин і устаткування мають бути оптимальними, тобто такими, що
забезпечують найменші витрати суспільної праці на їх виготовлення і
використання у виробничому процесі протягом усього періоду функціонування.
Результати соціальних досліджень свідчать, що найістотніше
впливають на економічно доцільний строк експлуатації щорічні амортизаційні
відрахування та середньорічні ремонтні витрати. Це дає можливість застосувати
на практиці дуже простий метод оптимізації строків експлуатації шляхом мінімізації
сумарної величини цих економічних показників.
Розширити відтворення основних фондів можна за допомогою
таких заходів:
технічного переозброєння діючого підприємства;
реконструкції виробництва;
розширення виробничих потужностей підприємства;
нового будівництва технологічно завершених виробничих
потужностей та підрозділів фірми.
Слід підкреслити, що екстенсивне поліпшення використання
основних фондів та виробничих потужностей хоча повністю на сьогодні не
реалізоване, все ж воно має межі.
Набагато ширші можливості має інтенсивне поліпшення
використання основних фондів та виробничих потужностей, яке передбачає
підвищення ступеня завантаження устаткування за одиницю часу. Підвищення
інтенсивного завантаження устаткування може бути досягнуто шляхом модернізації
діючого устаткування, машин та механізмів, установлення оптимального режиму їх
роботи.
Важливий резерв кращого екстенсивного та інтенсивного
використання основних фондів та виробничих потужностей - швидке освоєння
проектних потужностей, введення в дію нових технологічних ліній, агрегатів,
устаткування. Практика свідчить, що середній фактичний період освоєння
виробничих потужностей становить 5-6 і більше років. Разом з тим, технічно і
економічно обґрунтовані розрахунки підтверджують реальну можливість досягнення
проектних показників за один - два роки, залежно від галузі та виду
підприємства.
Підвищення ефективності оборотних фондів.
У сучасних умовах господарювання однією з дуже важливих
проблем кожного підприємства є економія матеріальних ресурсів та пошук резервів
їх кращого використання.
Розрізняють джерела та шляхи економії матеріальних ресурсів.
Економне використання матеріальних ресурсів полягає у формуванні такого рівня
витрат сировини і матеріалів, за якого на виготовлення продукції високої якості
використовується мінімальна кількість сировини та матеріалів. З цією метою на
підприємстві розробляють комплекс заходів щодо економії матеріальних ресурсів з
урахуванням специфіки виробництва продукції на даному підприємстві.
Основними джерелами економії сировини та матеріалів є:
зниження ваги виробів; зменшення питомих витрат матеріалів; скорочення відходів
і витрат сировини та матеріалів; використання відходів; використання вторинної
сировини; ліквідація браку.
Залежно від характеру заходів, які розробляються на
підприємстві відповідно до конкретних умов виробництва, основні шляхи
(напрямки) економії матеріальних ресурсів поділяють на виробничо-технічні й
організаційно-економічні.
До виробничо-технічних напрямків відносять заходи, пов’язані
з якісною підготовкою сировини до її виробничого споживання; удосконалення
конструкції машин, устаткування і виробів; застосування більш економних видів
сировини, палива; комплексне перероблення сировини; застосування маловідхідної
та безвідхідної технології.
У галузях первинного оброблення сировини головним заходом є
якісна підготовка сировини до оброблення. Способи підготовки сировини -
збагачення вугілля, руд для коксохімічної промисловості, гірничої і кольорової
промисловості; попереднє очищення вовни й бавовни для текстильної
промисловості.
У машинобудуванні виробничо-технічні напрямки можна поділити
на такі:
Зниження відносної металомісткості машин, механізмів,
агрегатів у результаті запровадження досягнень науково-технічного прогресу.
Застосування економічних видів і профілів прокату, що
забезпечують економію металів до 70% .
. Заміна традиційних конструктивних матеріалів.
Для всіх галузей значний економічний ефект забезпечує
використання вторинних матеріальних ресурсів, що являють собою залишки сировини
та матеріалів, відходи виробництва і споживання, які можуть бути повторно
використані для виробництва продукції.
До основних організаційно-економічних напрямків економії
матеріальних ресурсів відносять такі: удосконалення та підвищення наукового
рівня нормування і планування матеріаломісткості продукції; розроблення і
впровадження технічно обґрунтованих норм і нормативів витрат матеріальних
ресурсів тощо.
Головним напрямком економії матеріальних ресурсів на
підприємстві є: збільшення виходу кінцевої продукції з однієї і тієї самої
кількості сировини. Важливим напрямком економії матеріальних ресурсів є
скорочення втрат у виробничому процесі. Для цього потрібно забезпечити
необхідні умови зберігання, перевезення як матеріальних ресурсів, так і готової
продукції; раціонально готувати паливо, сировину, матеріали для подальшого
оброблення в процесі виробництва, застосовувати ефективну, дійову систему
економічного стимулювання працівників.
Підвищення ефективності трудових ресурсів.
Управління персоналом є особливо важливим у сучасних умовах
глобальної конкуренції і стрімкого науково-технічного прогресу, коли продукти,
технології, операційні методи і навіть організаційні структури втрачають
актуальність з нечуваною швидкістю, а знання та навички співробітників
підприємства стають головним джерелом його тривалого розвитку.
З точки зору організаційного аспекту діяльності підприємства
під управлінням персоналом слід розуміти комплекс взаємопов'язаних економічних,
організаційних та соціально-психологічних методів, що забезпечують ефективність
трудової діяльності та надають конкурентоспроможності підприємству.
Метою управління персоналом підприємства є підвищення
ефективності виробництва та праці для досягнення максимального прибутку.
Успішне досягнення поставленої мети потребує вирішення таких
завдань:
забезпечення потреби підприємства в робочій силі відповідної
кваліфікації в необхідній кількості;
досягнення обґрунтованого співвідношення між
організаційно-технічною структурою виробничого і трудового потенціалу;
* повне та ефективне використання потенціалу робітника;
Ефективність управління персоналом залежить від принципів та
методів процесу управління. Слід зауважити, що чим більшим є підприємство, чим
більше підрозділів і філій воно має, тим більшого значення набуває узгодження загальних
принципів здійснення єдиного управління.
Існує три групи основних засобів управління: прямі,
опосередковані та квазізасоби управління.
До найважливіших прямих засобів управління персоналом
відносяться: делегування повноважень і завдань; обговорення в колективі, бесіди
з підлеглими; критика та заохочення; службовий нагляд і контроль за
результатами праці; інформація та комунікація; директиви та вказівки.
До опосередкованих засобів управління персоналом відносяться:
характеристика посади, тобто опис її мети, завдань, компетенцій і
співвідношення з іншими посадами, викладення вимог до працівника; оцінка
робочого місця; оцінка співробітника, тобто оцінка його особистого внеску.
До квазізасобів управління персоналом відносяться створення
неформальних груп та робочої атмосфери. Причини створення неформальних груп
криються у природі людини, її особистих та суб’єктивних уподобаннях, потребах у
спілкуванні.
Розрізняють такі соціологічні та організаційні причини
створення неформальних груп: соціальна відмінність (робітники - службовці,
місцеві жителі - іноземці); чітко окреслені централізація та формалізація
організаційної структури; наявність неформальних лідерів на певних рівнях
організації; брак інформації та виникнення чуток. [3, c. 138]
Неформальні групи можуть спричиняти як позитивний, так і
негативний вплив на організацію виробництва. Завдання керівництва полягає лише
в сприянні розвитку груп, що позитивно впливають на діяльність підприємства.
основний оборотний трудовий ресурс
2. Аналіз існуючого стану використання виробничих і трудових
ресурсів підприємства
В цьому розділі висвітлено питання визначення ефективності
використання основних фондів, оборотних засобів, трудових ресурсів з точки зору
їх практичного значення в економіці підприємства
2.1 Показники стану і руху основних фондів
Таблиця 2.1 Показники стану і руху основних фондів
|
Назва показника
|
Методика розрахунку
|
Значення показника
|
|
Показники руху
|
|
|
|
Коефіцієнт надходження
|
 0,33/(3,5+0,33-0,33)=0,33/3,5=
=0,094
|
|
|
Коефіцієнт оновлення
|
 3,87/3,5=1,106
|
|
|
Коефіцієнт вибуття основних фондів
|
 0,33/3,50=0,094
|
|
|
Коефіцієнт ліквідації
|
 0,33/3,50=0,094
|
|
|
Показники стану
|
|
|
|
Коефіцієнт зносу
|
 4,20-3,40/4,20= =0,190
|
|
|
Коефіцієнт придатності
|
 або Кпр=1-Кзн3,40/4,20=0,810 або
1-0,190=0,810
|
|
Для характеристики руху основних фондів використовують такі
показники :
. коефіцієнт надходження ;
. коефіцієнт оновлення ;
. коефіцієнт вибуття ;
. коефіцієнт ліквідації.
Розрахувавши коефіцієнт надходження, що становить 0,094,
можна сказати, яка частка основних фондів надійшла на підприємство у звітному
періоді.
Коефіцієнт оновлення характеризує частку нових, введених в
експлуатацію основних фондів. Відповідно до наших розрахунків, коефіцієнт
оновлення становить 1,106.
Коефіцієнт вибуття основних фондів дорівнює 0,094 та показує,
яка частка основних фондів, що були на балансі підприємства на початок звітного
періоду, вибула внаслідок повного зносу або інших причин.
Коефіцієнт ліквідації основних фондів, що становить 0,094
характеризує частку ліквідованих основних фондів на підприємстві на протязі
звітного періоду, внаслідок повного зносу чи інших причин.
Для характеристики стану основних фондів використовують два
показника :
. коефіцієнт зносу ;
. коефіцієнт придатності.
Коефіцієнт зносу характеризує ступінь зносу основних фондів.
В нашому випадку він становить 19%.
Коефіцієнт придатності показує, яка частка первісної вартості
основних фондів не перенесена на новостворену продукцію. Відповідно до
проведених розрахунків коефіцієнт придатності становить 81%.
За наведеними даними визначаємо темпи приросту вартості
основних фондів:
(2.1)
де ОФнад - вартість ОФ, що надійшли на
підприємство, млн.грн.; ОФвиб - вартість ОФ, що вибули, млн.грн.; ОФп.р.
- вартість ОФ на початок року, млн.грн.
Відношення вартості ОФ, що вибули внаслідок зносу
(ліквідованих), до вартості нових ОФ характеризує інтенсивність зміни засобів
праці (Кзам):
(2.2)
.2 Показники оснащеності підприємства і робітників основними
фондами
Таблиця 2.2 Показники оснащеності підприємства і робітників основними фондами
|
Назва показника
|
Методика розрахунку
|
Значення показника
|
|
Показники забезпеченості підприємства ОФ
|
|
|
Фондозабезпеченість
|
 4,20/12,00=0,35
|
|
Механозабезпеченість 
(4,20-75%)/12=
|
=0,84/12=0,26
|
|
|
|
Показники забезпеченості робітників ОФ
|
|
|
Фондоозброєність праці
|
 4,20/350=0,012
|
|
|
Механоозброєність праці
|
 3,15/350=0,009
|
|
Для характеристики забезпеченості підприємства основними
фондами використовують такі показники :
. фондозабезпеченість ;
. механозабезпеченість .
Фондозабезпеченість характеризує забезпеченість або потребу
підприємства в основних фондах для виробництва одиниці продукції. Після
проведених розрахунків ми знайшли, що фондозабезпеченість на підприємстві
становить 35%.
Механозабезпеченість характеризує потребу підприємства в
засобах механізації або активній частині основних фондів для виконання одиниці
робіт. В нашому випадку механозабезпеченість праці на підприємстві становить
26%.
Для характеристики забезпеченості робітників основними
фондами використовують такі показники :
. фондоозброєність праці ;
. механоозброєніть праці.
Фондоозброєність праці становить 1,4%. Цей показник
характеризує співвідношення між основними виробничими фондами та чисельністю
робітників, тобто показує яка вартість основних фондів припадає на одного
працюючого.
.3 Показники ефективності використання основних фондів
Таблиця 2.3 Показники ефективності використання основних фондів
|
Назва показника
|
Методика розрахунку
|
Значення показника
|
|
Вартісні показники
|
|
Фондовіддача По валовій продукції По чистій продукції 
12,00/4,20=2,86
Коефіцієнт віддачі спожитих ОФ 
12,00/(4,20*0,75*0,15)
Рентабельність ОФ 
(6,4-5,1)/(3,5+0,33-0,33)=
|
=0,8/3,52=0,371
|
|
|
|
Натуральні показники
|
|
|
Коефіцієнт використання робочого часу
|
 3524 /35040 =0,1
|
|
|
Коефіцієнт використання режимного фонду
|
 3524/16504=0,214
|
|
|
Коефіцієнт використання планового фонду
|
 3524/14524=0,24
|
|
|
Коефіцієнт змінності
|
 74900/14524=5,15
|
|
|
Коефіцієнт екстенсивного використання обладнання
|
 26130/33417=0,78
|
|
|
Коефіцієнт інтенсивного використання обладнання
|
 15/15=1
|
|
|
Коефіцієнт інтегрального навантаження
|
Кінт=Кекс*Кінт
|
0,78*1=0,78
|
|
|
|
|
Календарний фонд - це загальний фонд часу, який визначається
як добуток календарних днів в даному періоді на число годин за добу. У
розрахунку на один станок його календарний фонд часу за рік буде складатися
8760 годин (24х365). Отже, календарний фонд часу обладнання складає 35040
(8760х4).
Режимний фонд часу залежить від числа робочих днів і
встановленій на підприємстві залежно від змінності роботи. При п’ятиденному
робочому тижні і двохзмінному режимі роботи річний режимний фонд часу у
розрахунку на одиницю обладнання складає 4126 [(41 год. х 52 тижні) - 8
святкових днів х 8-5 передсвяткових днів зі скороченням зміни на 1 год.)] х 2
зміни). У розрахунку на 4 станка режимний фонд часу становить 16504 (4126х4)
станко-годин.
Плановий фонд часу роботи обладнання менш режимного на
величину його планових простоїв на ремонт встановлено у розмірі 12% режимного
фонду, то плановий фонд часу у розрахунку на одиницю обладнання складає 3631
станко-годин, а на 4 станка 14524.
Фактичний фонд часу роботи обладнання менш планового на
величину понадпланових проектів і більше його на величину часу понадурочних
робіт. Відомо, що понадпланові простої 4 станка за рік складають 15000
станко-годин, а понадурочні за цей час було відпрацьовано 4000 годин, то
фактичний фонд часу роботи станків складає 3524 станко-годин
(14524-15000+4000).
2.4 Показники ефективності використання оборотних засобів
Таблиця 2.4 Показники ефективності використання оборотних засобів
|
Назва показника
|
Методика розрахунку
|
Значення показника
|
|
Коефіцієнт оборотності
|
 6,4/1,1=5,82
|
|
|
Тривалість одного обороту
|
 360/5,82=61,85
|
|
|
Коефіцієнт завантаженості оборотних засобів
|
 1,1/6,4=0,17
|
|
|
Коефіцієнт обороту дебіторської заборгованості
|
 40,0/8,0=5,0
|
|
|
Тривалість інкасації дебіторської заборгованості
|
 360*8/40=72
|
|
|
Коефіцієнт використання оборотних засобів (окупності
матеріальних витрат)
|
 6,4/3,6=1,77
|
|
|
Коефіцієнт ефективності використання оборотних
засобів
|
 (6,40-5,10)/1,1= =1,18
|
|
Вивільнення (залучення) оборотних засобів 
Тпл-тривалість
одного обороту по плану
Тф-тривалість
одного обороту фактично
Тпл-
360/(6,4+12%/1,1)=360/6,71=55,29
|
Тф = 61,858,5/360*(55,29-61,85)=-0,154
|
|
2.5 Показники ефективності використання трудових ресурсів
Таблиця 2.5 Показники ефективності використання трудових ресурсів
|
№ п/п
|
Показник
|
Одиниця виміру
|
Значення показника
|
|
|
1
|
Обсяг випуску продукції
|
млн.грн.
|
8,50
|
|
|
2
|
Чисельність працівників
|
чол.
|
350
|
|
|
3
|
Чисельність робітників
|
чол.
|
280
|
|
|
4
|
Питома вага робітників в загальній чисельності
працівників
|
%
|
80,00
|
|
|
5
|
Середньорічна продуктивність праці одного робітника
|
тис.грн.
|
37,69
|
|
|
6
|
Середньорічна продуктивність праці одного працівника
|
тис.грн.
|
32,67
|
|
|
7
|
Загальне число відроблених людино-днів
|
тис.люд.днів
|
168*350/1000=58,8
|
|
|
8
|
Середнє число днів, відроблених одним робітником
|
днів
|
168
|
|
9
|
Середня тривалість робочого дня
|
год.
|
8
|
|
10
|
Загальне число відроблених робітниками людино-годин
|
тис.люд.-год.
|
160*8*280/ 1000=358,4
|
|
11
|
Середньогодинна продуктивність праці одного
робітника
|
грн.
|
8,5*1000/ 168*8=6,32
|
3. Заходи по підвищенню ефективності використання виробничих
та трудових ресурсів і їх вплив на результати господарської діяльності
В цьому розділі курсової роботи передбачаються заходи по
поліпшенню екстенсивного і інтенсивного використання основних виробничих
фондів, прискоренню оборотності оборотних засобів та підвищенню продуктивності
праці, розрахунок яких буде забезпечено збільшення обсягу виробництва
продукції, яка реалізується на ринку та оцінюється їх вплив на рентабельність
виробництва.
3.1 Економічне обґрунтування заходів по поліпшенню
використання ОВФ
Підвищення економічної ефективності використання основних
фондів знаходить свій вираз у збільшенні обсягів виробництва продукції,
підвищенні продуктивності праці і фондовіддачі. Крім того, значна частина
витрат, які утворюють собівартість продукції, пов’язана з використанням
основних фондів (амортизація, витрати на ремонт, транспортні витрати тощо).
Тому підвищення ефективності основних засобів є резервом підвищення
ефективності в цілому. При збільшенні змінності роботи основних фондів
знижується собівартість продукції за рахунок умовно-постійної частини витрат,
тобто амортизаційних відрахувань. Розрізняють такі шляхи підвищення
ефективності використання основних фондів:
1) екстенсивний - передбачає збільшення тривалості
роботи основних фондів на протязі року. Здійснюється за рахунок:
а) збільшення змінності роботи
б) зменшення тривалості ремонтів
в) ліквідації сезонності виробництва
г) скорочення часу на перебазування машини з об’єкта на
об’єкт
) інтенсивний - передбачає підвищення продуктивності
основних фондів за одиницю робочого часу. Здійснюється за рахунок:
а) підвищення кваліфікації кадрів
б) впровадження нових технологій
в) впровадження нових форм організації та оплати праці
г) матеріальне стимулювання за ефективне використання
основних фондів
Визначаємо збитки внаслідок неповного використання фонду часу
роботи обладнання Якщо довести коефіцієнт його використання з 0,24 до 1,0, то
за рахунок цього обсяг виробництва можна було б додатково збільшити на 40,6%
(100 - 2,4) / 24)*100).
Визначаємо додатковий випуск продукції за рахунок підвищення
коефіцієнту змінності роботи устаткування.
У розрахунках виробничої потужності коефіцієнт змінності
обладнання розраховують виходячи з машиноємності одиниці продукції, середньої
кількості встановленого обладнання і річного фонду часу роботи обладнання в
одну зміну.
Загальна трудомісткість виготовлення продукції - 75000
станко-годин. Річний фонд часу роботи обладнання (плановий) - 14524 годин.
Середня кількість встановленого обладнання - 4 одиниць. Кількість станко-змін,
які можна відпрацювати за місяць, при умові використання всього встановленого
обладнання в одну зміну при 5-денному робочому тижні дорівнює 22 зміни, а для 4
станків -88 станко-зміни (22 х 4).
Тоді коефіцієнт змінності дорівнює:
(3.1)
Коефіцієнт інтенсивного використання обладнання визначається
як відношення фактичного виробі псу продукції в станко-годинах до встановленої
в паспорті продуктивності.
Коефіцієнт інтенсивною використання 1,0, Він показує. що
потужності обладнання перевантажено.
Коефіцієнт екстенсивного використання обладнання (фактичний
коефіцієнт внутрізмінного використання обладнання) дорівнює 0,78, коефіцієнт
інтенсивного використання 1.0, і за цих умов інтегральний коефіцієнт дорівнює
0,78 (0.78x1.0). Це означає, що на підприємстві виробниче обладнання досить
сильно завантажено і в основному за рахунок інтенсивного використання.
Порядок розрахунків
. Визначаємо загальний приріст обсягу виробництва продукції
за рахунок поліпшення використання основних фондів.
#Опл=(ОФпл-ОФб)Фв = (4,20*1,12-4,20)*2,86= 1441,0 тис.грн.
(3.2)
Отже, за рахунок поліпшення використання основних фондів
обсяг виробництва продукції зросте на 1441,0 тис. грн. і на плановий період
складе:
Опл=Об+#Опл=8500+1441,0=9,941 (млн.грн.) (3.3)
2. Визначаємо фондовіддачу на плановий період:
(3.4)
. Економію по собівартості продукції за рахунок амортизації в
результаті поліпшення використання основних виробничих фондів можна визначити
за залежністю:
(3.5)
де Еа - сума економії від зниження собівартості на планує мий
період за рахунок підвищення фондовіддачі; За - амортизаційні відрахування у
собівартості одиниці продукції або в затратах на 1 грн. товарної продукції в
базисному році;
(3.6)
Ра - відношення загальної суми амортизаційних відрахувань в
плануємому році до загальної суми нарахованої амортизації в базисному році:
(3.7)
Рф - фондовіддача планує мого року в % до фондовіддачі за базисний рік:
(3.8)
Ст - собівартість товарної продукції в базисному році
Розрахований показник становить 75,48 тис. грн.. Це означає, що ми
маємо збільшення собівартості продукції на 75,48 тис. грн. на планує мий період
за рахунок збільшення амортизації, оскільки вартість фондів зросла на більшу
величину ніж їх фондовіддача на плануємий період у порівнянні з базовим.
. Економія капітальних вкладень, виходячи із обсягу додаткової
продукції у плановому році і фондовіддачі у базисному році складає 543,7
тис.грн.:
(3.9)
За рахунок збільшення собівартості продукції балансовий
прибуток на плануємий рік зменшиться на 75,48 тис. грн. Прибуток на базовий рік
розраховуємо як різницю між обсягом реалізованої продукції та собівартістю. Він
становитиме 1,3 млн.грн. (6,4-5,10).
. Обчислюємо рівень рентабельності у базовому році як
відношення прибутку від реалізації до середньорічної вартості ОФ:
Обчислимо рівень рентабельності у плановому році:
Тобто за рахунок зменшення балансового прибутку та збільшення
середньорічної вартості ОВФ рентабельність підприємства зменшиться на 18,57%.
3.2 Методичні рекомендації по економічному обґрунтуванню
заходів по прискоренню оборотності оборотних коштів
В цьому розділі визначено загальну величину необхідного
поточного запасу матеріалу, запропоновано заходи щодо прискорення оборотності
оборотних коштів, визначено величину їх вивільнення за рахунок скорочення
тривалості одного обороту і обчислено обсяг додаткової продукції, що підлягає
реалізації.
Порядок розрахунку
. Загальна величина необхідного поточного запасу визначається
залежністю:
(3.10)
де Мд - середня добова потреба в матеріалі , визначається як
добуток норми витрат матеріалу на середньоденний обсяг виробленої продукції:
Кзд - коефіцієнт затримки матеріалів у запасі, приймається в
розрахунках = 0,5.
Це означає, що для забезпеченості безперервності виробничого процесу для
між двома черговими поставками матеріалів підприємству необхідно мати поточний
запас у розмірі 2500 (кг).
. Визначимо величину вивільнення оборотних кошті за рахунок скорочення
тривалості одного обороту за залежністю:
(3.11)
Отже, за рахунок скорочення тривалості одного обороту можна вивільнити
оборотних коштів а суму 116,11 тис.грн.
. Визначаємо обсяг додаткової продукції, яку можна реалізувати за
рахунок збільшення коефіцієнта оборотності на планує мий рік.
Орпл =Кобпл.*Окср=9,57*1000=9570
(тис.грн.) (3.12)
#О=Орпл.-Орб=9570-6400=3170 (тис.грн.) (3.13)
Величина вивільнення оборотних коштів іде на збільшення
обсягу додаткової продукції, яку можна реалізувати за рахунок збільшення
коефіцієнта оборотності на плануємий рік.
. Розраховуємо економічний ефект за рахунок зниження
матеріаломісткості продукції.
Зниження матеріаломісткості продукції за рахунок економи
сировини, матеріалів, палива і енергії дозволяє, з одного боку, отримати
додатковий прибуток, а з другого - при тих же матеріальних ресурсах збільшити
випуск продукції.
(3.14)
де Ем - економія по собівартості за рахунок скорочення норм
втрат сировини, матеріалів, палива, енергії; Рм - затрати сировини, матеріалів,
палива, енергії (матеріальні витрати) в базисному періоді на одиницю продукції
або на 1 грн. товарної продукції, виходячи з діючих норм витрат; Нв - норма матеріальних витрат, що
встановлена на плануємий рік в % до норми базисного року; От - обсяг випуску товарної продукції
на плануємий період в натуральному виразі, або в оптових цінах підприємства.
В базисному періоді матеріальні витрати дорівнювали 40 коп. на грн.
випущеної продукції. При обсязі виробництва на планує мий рік в оптових цінах
підприємства 10,03 млн.грн. (8,5 млн.грн.+18,0%), економія по собівартості
складає:
. Розглянемо як впливає матеріаломісткість на рентабельність продукції.
При випуску продукції в базисному періоді 6400 тис.грн. витрати на її
виробництво і реалізацію складають 5100 тис.грн., в тому числі витрати сировини
3600 тис.грн. Таким чином, рентабельність продукції дорівнює:
3.3 Методичні рекомендації по економічному обґрунтуванню
заходів по підвищенню продуктивності праці
На даному етапі продуктивність праці є важливим
планово-економічним показником, що характеризує не тільки степінь використання
трудових ресурсів на підприємстві, але й рівень ефективності всієї ринкової системи
в цілому. А це означає, що фундаментальним направленням розвитку нової ринкової
системи повинні стати стабілізація вітчизняного виробництва і ріст на цій
основі продуктивності праці.
Рівень продуктивності праці в значній мірі залежить від того,
наскільки повно реалізуються основні фактори її росту.
Фактори росту продуктивності праці - це зміна
матеріально-технічних, організаційних та соціально-економічних умов, як
безпосередньо у процесі виробництва, так і поза ним, під впливом яких
скорочуються затрати праці на виробництво одиниці продукції, тобто підвищується
рівень продуктивності праці. Форми прояву цих змін (факторів) дуже різноманітні
і можуть виступати не тільки як конкретні заходи (наприклад, підвищення рівня
механізації і автоматизації виробництва, удосконалення організації і
обслуговування робочих місць, впровадження типових структур управління і т.д.),
але як і глибинні процеси та явища. такі, як зміна і розвиток форм власності,
удосконалення розподільних відносин, господарського механізму і т.п., що
сприяють підвищенню продуктивності, праці. Розрізняють фактори росту
продуктивності праці народногосподарські, галузеві та внутрішньовиробничі.
Порядок розрахунку
. Підвищення продуктивності праці за рахунок удосконалення
технології виконання робіт.
Удосконалення технології виконання робіт дозволяє скоротити
«приховані» втрати робочого часу, які виникають в наслідок недотримання
термінів запуску у виробництво заготовок, напівфабрикатів, окремих компонентів
продукції, несвоєчасної подачі на робочі місця комплектуючих виробів та
матеріалів, зменшення планових розмірів партій виробів, неправильної
послідовності робіт, переробки раніше виконаних робіт, зайвих транспортних
робіт та інше. Розмір «прихованих» втрат робочого часу визначають на основі
аналізу фотокартки робочого для.
Ріст продуктивності праці відбувається за рахунок економії
трудових затрат в результаті скорочення«прихованих» втрат робочого часу.
Економія трудових затрат (затрат праці) визначається за
формулою:
(3.15)
де ТЗ -економія трудових затрат (затрат праці), %; Тзв і Тпл - „приховані” втрати
робочого часу у звітному і плановому році, %.
Тобто за рахунок зменшення «прихованих» втрат робочого часу у плановому
році в порівнянні з базовим можна одержати економію затрат праці у розмірі
5,38%.
. Підвищення продуктивності праці за рахунок досягнення нормативного
рівня внутрізмінних простоїв обладнання у зв'язку з його технічним та організаційним
обслуговуванням, а також у зв'язку з відпочинком та самообслуговуванням
робітника визначається таким чином:
(3.16)
де #Овз - приріст обсягу продукції у зв'язку із зменшенням
внутрізмінних простоїв обладнання до нормативного рівня, %; Твзф та Tdpy -
відповідно нормативні та фактичні внутрізмінні простої обладнання, %.
В розрахунок умовно приймаємо Твзф=25%.
Можлива відносна економія чисельності робітників за рахунок досягнення
нормативного рівня внутрізмінних простоїв обладнання розраховується за
формулою:
(3.17)
Тобто, за рахунок досягнення нормативного рівня внутрізмінних простоїв
обладнання на підприємстві на плануємий рік можлива відносна економія
чисельності робітників у кількості 33 чол.
. Підвищення продуктивності праці за рахунок впровадження прогресивних
систем оплати праці робітників.
Впровадження прогресивної відрядно-преміальної системи оплати праці
робітників підвищує продуктивність праці на 6-8%.
Ріст продуктивності праці за рахунок збільшення охоплення робітників
відрядно-преміальною системою оплати праці визначається за формулою:
(3.18)
де Опл та Об - охоплення робітників-відрядників відрядно-преміальною
системою оплати праці у плановому та базовому роках, %; P - показник росту продуктивності
праці при впровадженні відрядно-преміальної системи оплати праці, % (15...20
%); Ур.від.- питома вага
робітників-відрядників у загальній чисельності робітників, %.
Тобто, за рахунок збільшення охоплення робітників відрядно-преміальною
системою оплати праці відбудеться зростання продуктивності праці на 136 %.
. Вплив підвищення продуктивності праці (в темпах, ще випереджують
зростання заробітної плати) на зниження собівартості продукції можна визначити
за такою формулою:
(3.19)
де Е - економія від зниження собівартості продукції за
рахунок росту продуктивності праці; Зі - затрати по статті «Заробітна плата з
відрахуваннями на соціальні заходи» на одиницю продукції (товарної) в базисному
періоді; Рз - середньорічна (середньомісячна) заробітна плата одного в % до
середньорічної (середньомісячної) заробітної плати в базисному періоді; Рв -
ріст продуктивності праці в аналізуємому періоді у порівнянні з базисним
періодом; Отп- випуск товарної продукції в аналізуємому періоді.
Прийнявши в розрахунку, що середня зарплата у порівнянні з
базисним періодом зростає на 5 %. Питома вага затрат на зарплату у складі
вартості товарної продукції становить 25%.
Так, в базисному році робота підприємства характеризувалась
такими показниками (табл. 3.1), тис. грн.:
Таблиця 3.1
|
Випуск товарної продукції
|
8500
|
|
Собівартість продукції
|
5100
|
|
В т.ч. затрати по заробітній платі з відрахуваннями
на соціальне страхування
|
1150
|
|
Прибуток балансовий
|
800
|
|
Основні виробничі фонди і нормовані оборотні засоби
|
10550
|
|
В т.ч. основні виробничі фонди
|
4200
|
|
Рентабельність продукції, %
|
20,31%
|
|
Рентабельність виробництва, %
|
22,79%
|
Зміна обсягів робіт за рахунок збільшення основних виробничих
фондів визначається залежністю:
(3.20)
Тобто, на плануємий період за рахунок збільшення основних
виробничих фондів обсяг виконуваних робіт можна збільшити на 1272,0 тис гри.
Зміна обсягів робіт зa рахунок поліпшення їх використання
визначається за залежністю:
(3.21)
де ОВФпл та ОВФб - вартість основних виробничих фондів
відповідно на плануємий рік і у базисному році; Фпл і Фб - фондовіддача
відповідно на плануємий рік і у базисному році.
Тобто, на плануємий період показник обсягу виконуваних робіт (за
рахунок поліпшення використання основних виробничих фондів) буде без змін.
Зміна обсягів робіт за рахунок зміни загальної чисельності робітників
визначається за залежністю:
(3.22)
де Чб - чисельність робітників у базисному році.
Отже, на плануємий період за рахунок зменшення чисельності робітників
обсяг виконуваних зменшиться на 1,7342 млн. грн.
3.4 Вплив підвищення ефективності використання виробничих і
трудових ресурсів на господарську діяльність підприємства
В цьому розділі курсовій роботі показано вплив підвищення
ефективності використання виробничих і трудових ресурсів на результати
господарської діяльності підприємства. Відповідні розрахунки наведено в
таблицях 3.2-3.3.
Таблиця 3.2
|
№ п/п
|
Показники
|
Базисний рік
|
Плануємий рік
|
|
1
|
Балансовий прибуток, тис.грн.
|
800
|
2504
|
|
2
|
Реалізація товарної продукції, тис.грн.
|
6400
|
7168
|
|
3
|
Середньорічна вартість основних виробничих фондів,
тис.грн.
|
4200
|
4704
|
|
4
|
Середньорічні залишки нормативних оборотних коштів,
тис.грн.
|
750
|
750
|
|
5
|
Середньорічна вартість виробничих фондів, тис.грн.
|
4200
|
4704
|
|
6
|
Коефіцієнт фондомісткості продукції, коп.
|
72,01
|
61,5
|
|
7
|
Коефіцієнт закріплення оборотних коштів, коп.
|
13,23
|
10,36
|
|
8
|
Прибуток на 1 грн. реалізованої продукції, коп.
|
12,35
|
35,55
|
|
9
|
Рентабельність виробництва, %
|
22,79
|
49,45
|
Як показують розрахунки, рентабельність виробництва на
плануємий період складає 22,79 проти 37,14 у базисному році, тобто рівень
рентабельності зріс на 14,3 пунктів.
Вплив факторів, які здійснили вплив на зміну рівня
рентабельності, визначається виходячи з таких розрахунків (за методом
ланцюгових підстановок):
. Збільшення долі прибутку на 1 грн. реалізованої продукції
призвело до збільшення рівня рентабельності виробництва на 18,91 пунктів (41,70
- 22,79), де 41,70=(35,55*100/(72,01+13,23)).
. Зменшення фондомісткості продукції, тобто збільшення
фондовіддачі виробничих фондів, призвело до підвищення рентабельності
виробництва на 7,77 пункту (49,47-41,70), де 49,47=(35,55*100/(61,5+10,36).
. Зниження коефіцієнту закріплення нормованих оборотних
засобів, тобто прискорення їх оборотності призвело до збільшення рентабельності
виробництва на 0,02 пункти (49,47-49,45).
Таким чином, загальне збільшення рентабельності виробництва
по факторам складає (%): 18,91+7,77+0,02=26,70 пункти, що відповідає загальній
зміні рентабельності виробництва у порівняні з даними за базисний рік 26,66 %
(49,45-22,79).
Таблиця 3.3
|
№ п/п
|
Показники
|
Одиниця виміру
|
Базовий рік
|
Приріст
|
Плановий рік
|
|
|
|
|
Абсол.
|
%
|
|
|
1
|
Проектна потужність підприємства (обсяг виробленої
продукції в оптових цінах підприємства)
|
млн.грн.
|
8,5
|
1,02
|
12
|
9,52
|
|
2
|
Обсяг реалізації продукції
|
млн.грн.
|
6,4
|
1,644
|
30,44
|
7,044
|
|
3
|
Балансова вартість основних виробничих фондів
|
млн.грн.
|
4,20
|
0,48
|
12
|
4,48
|
|
4
|
Фондовіддача
|
грн./грн.
|
2,65
|
0
|
0
|
2,65
|
|
5
|
Чисельність працівників
|
чол.
|
350
|
-33
|
21,36
|
274
|
|
6
|
Продуктивність праці одного робітника
|
тис.грн.
|
32,79
|
4,90
|
11,38
|
37,69
|
|
7
|
Собівартість продукції
|
млн.грн.
|
5,1
|
-0,06
|
-1,3
|
4,54
|
|
9
|
Прибуток балансовий
|
млн.грн.
|
0,8
|
0,5
|
61,53
|
1,3
|
|
10
|
Рівень рентабельності
|
%
|
18,57
|
18,57
|
50
|
37,14
|
Висновок
В умовах ринкової економіки підвищення ефективності
виробництва на підприємстві нерозривно пов’язане із проблемою всіх видів
ресурсів, в тому числі і основних виробничих фондів, величина і підвищення
ефективності використання яких певною мірою визначають виробничі можливості
підприємства.
Підготовка висококваліфікованих спеціалістів певною мірою
вирішується. Адже підприємства - основна господарська ланка народного
господарства країни, від результатів господарювання яких залежить економічний
розвиток держави. В умовах ринкових відносин підприємство функціонує самостійно
на засадах самоокупності і самофінансування і тому воно в першу чергу
зацікавлене в підвищенні ефективності виробництва та збільшенні прибутковості.
Поліпшення використання ОВФ зменшує потреби підприємств у
капітальних вкладеннях для розвитку матеріально-технічної бази підприємств з
метою збільшення обсягу виробництва продукції, тобто забезпечується економія
коштів на ці цілі. Як свідчить багаторічна практика господарювання, ефект від
поліпшення використання ОВФ реалізується швидко.
В даній курсовій роботі я провели аналіз використання
основних виробничих фондів підприємства. Також передбачили необхідні заходи
щодо поліпшення використання ОВФ. Ці заходи повинні забезпечити збільшення
виробництва продукції, обсяги якої знаходять реалізацію на ринку, та підвищення
ефективності виробництва.
Забезпечення певних темпів розвитку і підвищення ефективності
виробництва можливе за умови інтенсифікації відтворення та кращого використання
діючих основних фондів і виробничих потужностей підприємств. Ці процеси, з
одного боку, сприяють постійному підтриманню належного технічного рівня кожного
підприємства, а з іншого, - дозволяють збільшувати обсяг виробництва продукції
без додаткових інвестиційних ресурсів, знижувати собівартість виробів за
рахунок скорочення питомої амортизації та витрат на обслуговування виробництва
і його управління, підвищувати фондовіддачу і прибутковість.
Таким чином, в умовах ринкової економіки, коли відтворення
ОВФ підприємства здійснюють за рахунок власних або позичених (залучених)
коштів, поліпшення використання фондів є важливим фактором росту ефективності
виробництва на підприємстві і на цій основі - забезпечення стабілізації
виробництва.
Таким чином, дана курсова робота допомогла мені зрозуміти, як
впливає ефективне використання ОВФ на покращення роботи даного підприємства.
Список використаної літератури
1. Методичні вказівки №067-188 до виконання курсової
робити з дисципліни „ Економіка підприємництва”, Рівне,2011р. - 32с.
2. Бондар І., Пахомов В. Управління витратами
виробництва та собівартість продукції: Навч. посібник. - К.: КДТЕУ,2000. - 65
с.
3. Василенко В.О., Ткаченко Т.І.
Виробничий (операційний) менеджмент: Навчальний посібник. За редакцією В.О. Василенка. - Київ: ЦУЛ, 2003.-532с.
4. Економіка виробничого підприємництва: Навч.
посібник /За ред. Й. Петровича. - 2-е вид., переробл. і доп. - К.: Знання, КОО,
2001. - 405 с.
5. Економіка підприємства: Підручник / За заг. Ред.
С.Ф. Покропивного. - Вид. 2-ге,
перероб. та доп. - К.: КНЕУ, 2001. - 528 с.
6. Економіка підприємства: Навч.-метод. Посібник для
самостійного вивчення дисципліни / Г.О. Швиданенко та ін. - К.: КНЕУ, 2000. -
248 с.
7. Коробов М.Я. Фінансово-економічний аналіз
діяльності підприємств: Навч. посіб. 3-тє вид., перероб. і доп. - К.: Т-во
„Знання”, КОО, 2002.-294с.
. Менеджмент організацій: Підручник / За заг.
ред. Л.І. Федулової. - К.: Либідь, 2004.-448с
. Мескон М., Альберт Х., Хедоури Ф. Основы
менеджмента, М.: Издательство “Дело”, 2001.-800с.
. Павлов В.І. Основи підприємництва: терміни
бізнесу: Навчальний посібник, Видання 2-ге, доповнен. - Луцьк: Надстир¢я, 1998.
11. Фінанси підприємств: Підручник / Керівник авт.
кол. і наук. ред. проф. А.М. Поддєрьогін. - 3-тє вид., перероб. та доп. - К.:
КНЕУ, 2000. - 460 с.
12. Шегда А.В. Економіка підприємства: Навч. посіб.
- К.: Знання-Прес, 2001. -335с.
Вихідні дані для виконання курсової роботи
|
№
|
Показники
|
Одиниці виміру
|
|
|
1
|
Обсяг виробленої продукції в оптових цінах
підприємства (без ПДВ)
|
млн.грн.
|
8,50
|
|
2
|
Вартість реалізованої товарної продукції
|
млн.грн.
|
6,40
|
|
3
|
Первісна вартість основних виробничих фондів
|
млн.грн.
|
4,20
|
|
з них активна частина
|
%
|
71,0
|
|
4
|
Залишкова вартість основних виробничих фондів
|
млн.грн.
|
3,40
|
|
5
|
Наявність ОВФ на початку року
|
млн.грн.
|
3,50
|
|
6
|
Поступило у звітному році, всього
|
млн.грн.
|
0,33
|
|
7
|
Вибуло у звітному році, всього
|
млн.грн.
|
0,33
|
|
8
|
Чисельність працівників, всього
|
чол.
|
350
|
|
у т.ч. робітників
|
чол.
|
280
|
|
9
|
Кількість одиниць встановленого обладнання
|
штук
|
4
|
|
10
|
Норматив планових простоїв (% від режимного фонду)
|
%
|
12,0
|
|
11
|
Випуск виробів на квартал по плану
|
штук
|
1500
|
|
12
|
Собівартість продукції
|
млн.грн.
|
5,10
|
|
у т.ч. матеріальні витрати
|
млн.грн.
|
3,60
|
|
13
|
Середньорічні залишки оборотних коштів
|
млн.грн.
|
1,1
|
|
у т.ч. нормовані оборотні кошти
|
млн.грн.
|
0,75
|
|
14
|
Середня величина дебіторської заборгованості
|
тис.грн.
|
8,00
|
|
15
|
Обсяг продажів в кредит
|
тис.грн.
|
40,00
|
|
16
|
Збільшення обсягу продукції у плановому році
|
%
|
12,0
|
|
17
|
Корисний фонд робочого часу - по плану
|
днів
|
218
|
|
- фактично
|
днів
|
168
|
|
18
|
Фактичний виробіток на одну станко-годину
|
грн.
|
17,0
|