Реабілітаційна програма поетапного комплексного не медикаментозного відновного лікування хворих на артеріальну гіпертонію

Реабілітаційна програма поетапного комплексного не медикаментозного відновного лікування хворих на артеріальну гіпертонію

Зміст

Вступ

Глава І Фізична реабілітація в системі комплексного відновного лікування хворих на гіпертонічну хворобу (аналіз літературних даних)

1. Загальні відомості про гіпертонічну хворобу

1.1.1 Ступені і форми гіпертонічної хвороби

.1.2 Чинники ризику виникнення та розвитку гіпертонічної хвороби

.1.3 Клінічна течія

.2 Використання методів фізичної реабілітації при гіпертонічній хворобі

1.2.1 Клініко-фізіологічне обґрунтування використання методів фізичної реабілітації

.2.2 Механізм лікувальної дії фізичних вправ. Лікувальна фізична культура

1.2.3 Масаж і самомасаж при гіпертонічній хворобі

.2.4 Використання засобів фізіотерапії

.2.5 Санаторно-курортне лікування

Глава II Власна дослідницька робота

.1. Клінічна характеристика хворих контрольної і експериментальної груп

2.1.1 Обстеження хворих за групами і стадіями

.1.2 Дані хворих контрольної групи

2.1.3 Дані про експериментальні групи

2.2 Методи проведення дослідження

2.2.1 Методи оцінювання якісного стану хворих

2.2.2 Математико-статистичний метод обробки даних, отриманих в ході експерименту за Ст'юдентом

.3. Хід та організація проведення дослідження

.3.1 Комплексна програма фізичної реабілітації (ЛФК, масаж, фізіотерапія) хворих

.3.2 Хід проведення дослідження

.3.3 Динаміка показників в період відновної терапії

.4 Оцінка проведеного дослідження

2.4.1 Статистичний аналіз результатів дослідження

24.2 Оцінювання результатів дослідження

Висновки

Список використаної літератури

Додатки

Вступ

Актуальність проблеми. Серцево-судинні захворювання представляють основну причину захворюваності і смертності в промислово розвинутих країнах і важливу проблему охорони здоров'я в країнах, що розвиваються. Близько 1/4 всіх дорослих населення страждають якою-небудь формою серцево-судинної патології. В структурі цих захворювань провідне місце займає гіпертонічна хвороба (ГХ). Вона належить до найбільш поширених захворювань серцево-судинної системи і складає 90-96% всіх випадків артеріальної гіпертонії (АГ). Артеріальна гіпертонія (АГ) є основним чинником ризику розвитку ішемічної хвороби серця (ІХС) і цереброваскулярних захворювань (ЦВЗ) [30;31].

Останнім часом доведено, що частота серцевих скорочень є незалежним чинником ризику серцево-судинних захворювань, в той же час відсутні дані про особливості зміни частоти серцевих скорочень і варіабельності серцевого ритму при ізольованих і поєднаних формах кардіо-цереброваскулярної патології (КЦВП) [35].

Досліджень, присвячених порівняльному аналізу особливостей ізольованої і поєднаної поразки цих «органів-мішеней» на ранніх стадіях розвитку захворювання, недостатньо. Залишається відкритим питання про вплив нейронального оксиду азоту, що інгібірує, на симпатичну активність як на центральному, так і на периферичному рівнях, порушеннях в системі гемостаза, метаболізму ліпідів, перекисного окислення ліпідів, функції ендотелію, прискореного старіння організму на розвиток поразки серця і головного мозку при АГ [36].

До ранніх форм КЦВП відносять початкові прояви недостатності кровопостачання мозку (ППНКМ) і дісциркуляторної енцефалопатії І стадії. ППНКМ багато в чому визначає долю хворого на АГ, будучи причиною стійкої втрати працездатності, приводячи до мозкового інсульту і летального результату. Тому питання фізичної реабілітації АГ мають важливе значення [37-39].

Організаційні і методичні аспекти медичної реабілітації хворих АГ вимагають подальшого вдосконалення. АГ впродовж багатьох десятиліть залишається серйозною проблемою для більшості високо розвинутих країн. В Україні ця проблема набуває особливої актуальності, оскільки АГ, будучи одним з головних чинників ризику розвитку серцево-судинних захворювань (ССЗ), збільшує летальність від них в структурі загальної смертності більш чим до 50%, а по смертності від ІХС (ішемічна хвороба серця) і мозкового інсульту виходить на одне з перших місць в Європі. Обумовлено це такою політичною і соціально економічною ситуацією, яка значно погіршила якість життя людей, закріпила стресову ситуацію в суспільстві і, таким чином, визвала важкі зриви адаптаційно-пристосовних систем людини з розвитком АГ і рано виникаючими хронічними проявами недостатності кровопостачання мозку [40].

Саме тому в даний час є важливим розробляти і запроваджувати заходи, що формують здоровий спосіб життя, ці заходи сприяють зниженню чинників ризику виникнення захворювань, вдосконалюючи систему відновної корекції функціональних резервів людини на найраніших стадіях розвитку патологічного процесу, тобто на етапі передхвороби. Ці заходи діють на саногенетичні механізми, що забезпечують активну адаптацію до змінних умов зовнішнього середовища, зберігаючи для суспільства здорового і працездатного індивідуума.

Ціль роботи: розробити реабілітаційний програму поетапного комплексного не медикаментозного відновного лікування хворих на артеріальну гіпертонію на принципах неперервності, прийнятності, комплексності і індивідуальності надання реабілітаційної допомоги хворим з застосуванням патогенетично обумовленої немедикаментозної корекції.

Завдання:

1. Використовуючи методи гідрокінезотерапії, ЛФК і масажу, які входять до програми ФР, нормалізувати процеси збудження та гальмування в корі великого мозку шляхом створення рухової домінанти.

2. За допомогою масажу і фізичних вправ поліпшити кровозабезпечення головного мозку, що сприяє нормалізації динаміки кіркових процесів, вищої нервової діяльності, сну.

3. Вправами гідрокінезотерапії полегшити діяльність серця шляхом мобілізації екстракардіальних факторів кровообігу. Активізувати обмін речовин в міокарді та колатеральний кровообіг. Нормалізувати тонус кровоносних судин і запобігти розвитку ускладнень гіпертонічної хвороби (гіпостатичної пневмонії, тромбоемболії, інфаркту міокарда, порушень мозкового кровообігу).

4. Активізувати депресорну функцію нирок за допомогою фітотерапії і зменшення медикаментозних доз і як наслідок можливих побічних ефектів.

5. Шляхом систематичних занять у невеликих групах активізувати реакції адаптації до несприятливих умов навколишнього середовища та стресових чинників.

6. Знизити дозу гіпотензивних та інших фармакологічних препаратів за рахунок підсилення внутрішніх резервів організму, адекватними фізичними навантаженнями. Фізіотерапевтичними процедурами створити умови для активації захисних функцій

7. За допомогою відповідних тренувальних режимів підвищити працездатність хворих.

Об'єкт дослідження: хворі на ГХ післяопераційного періоду, після гіпертонічного кризу, після інсульту і інші хворі на ГХ і ДЕП.

Предмет дослідження: засоби та методи фізичної реабілітації хворих на ГХ післяопераційного періоду, осіб після гіпертонічного кризу, після інсульту і інших хворих на ГХ, ЦВЗ і ДЕП у лікарняному періоді і в умовах поліклініки.

Робоча гіпотеза. Передбачається, що розроблена універсальна програма фізичної реабілітації для осіб хворих на ГХ, ЦВЗ і ДЕП у період знаходження на стаціонарному етапі лікування, сприятиме скороченню тривалості перебування хворих у стаціонарі, покращенню їх загального фізичного стану та рухової активності, завдяки включенню у комплексну програму методів гідрокінезотерапії.

Глава І. Фізична реабілітація в системі комплексного відновного лікування хворих на гіпертонічну хворобу (аналіз літературних даних)

.1 Загальні відомості про гіпертонічну хворобу

Гіпертонічною хворобою називається особлива нозологічна форма, в основі якої лежить невроз вищих коркових і гіпоталамічних центрів, регулюючих артеріальний тиск (АТ). Захворювання серцево-судинної системи належать до найбільш поширених і частіше за інших приводять до інвалідності і смерті. Для багатьох з них характерна хронічна течія з поступово прогресуючим погіршенням стану хворого. Основними причинними чинниками, факторами ГХ є психоемоційні дії, стреси, що викликають спричиняють розлади вищої нервової діяльності із первинними порушеннями кіркової і підкіркової регуляції вазомоторної системи і подальшим наступним залученням до патогенетичного процесу гуморальних чинників факторів. Схильність до вазомоторних порушень нерідко обумовлюється спадково генетичними факторами. До цих пір залишається не вирішеним питання про те, чому у одних хворих з АГ розвивається переважно поразка серця, а у інших - головного мозку [32;33].

Підвищення AT само по собі не представляє серйозної загрози для життя і здоров'я і не є безпосередньою причиною смерті. У США, наприклад, лише в 1% випадків безпосередньою причиною смерті була АГ, причому це були її важкі форми. Проте очікувана тривалість життя хворих з нелікованою АГ на 10-16 років менше, ніж у осіб з нормальними цифрами AT, що пов’язане з розвитком важких ускладнень [41].

1.1.1 Ступені і форми гіпертонічної хвороби

Класифікації ГХ. Найчастіше використовується класифікація ВОЗ, відповідно до якої розрізняються 3 стадії ГХ. Окремо виділяється погранична артеріальна гіпертензія, до якої відносяться хворі з рівнем AT в пограничній зоні 140-159/90-94 мм рт. ст.

В останньому варіанті класифікації артеріальної гіпертензії, рекомендованої експертами ВОЗ (1962, 1978, 1993, 1996), передбачається виділення трьох стадій артеріальної гіпертензії (АГ), яким передує прикордонна гіпертензія (лабільна або транзиторна гіпертензія) трьох ступенів важкості.

I. Класифікація за рівнем AT:

- нормальний AT - нижче 140/90 мм рт. ст.;

- прикордонна АГ - AT знаходиться в межах 140/90 - 159/94 мм рт. ст.;

- артеріальна гіпертензія - AT дорівнює 160/95 мм рт. ст. і вище.

II. Класифікація за етіологією:

- первинна артеріальна гіпертензія (гіпертонічна хвороба);

- вторинна (симптоматична) гіпертензія.

За характером прогресу симптомів і тривалості гіпертонічної хвороби (ГХ) виділяють:

-         доброякісну ГХ (що поволі прогресує, або що не прогресує);

-         злоякісну ГХ (що швидко прогресує);

-         виділяють також ГХ кризової і не кризової течії.

Існує, крім того, ділення гіпертонічної хвороби на три основні ступені: легку (м'яку), помірну і важку - з урахуванням вираженості і ступеня стійкості підвищення AT. Для кожного з цих трьох ступенів характерні свої межі підвищення діастоли AT: 90/100, 100/115, 115 мм рт. ст. відповідно.

За останні 10 років відбулося жорстке посилювання критеріїв діагностики ступенів АГ. Наприкінці 1998 року експерти ВОЗ і міжнародного суспільства по гіпертонії розробили нові рекомендації по лікуванню артеріальної гіпертензії, в яких критерії тяжкості гіпертонічної хвороби були приведені у відповідність з класифікацією, представленою в Шостій доповіді Об'єднаного національного комітету США по профілактиці, діагностиці оцінці і лікуванню підвищеного AT [41;42].

Таблиця 1.1 Класифікація експертів ВОЗ і Міжнародного суспільства по гіпертонії (1999) [42]

Категорія	Систолічний AT (мм.рт.ст.)	Діастолічний AT (мм.рт.ст.)
Оптимальне	< 120	<80
Нормальне	< 130	<85
Підвищене нормальне	130-139	85-89
Гіпертонія:
І ступінь (м'яка)	140-159	90-99
2 ступінь (помірна)	160-179	100-109
3 ступінь (важка)	>180	>110
Ізольована систолічна	>140	>90

З погляду розвитку захворювань ССС оптимальний рівень AT - нижче 120/80 мм.рт.ст.

1.1.2 Чинники ризику виникнення та розвитку гіпертонічної хвороби

Практично будь-якого хворого в нашій країні з м'якою АГ (АГ І ступеня) можна сміливо зараховувати в групу хворих з високим або дуже високим ризиком несприятливого результату, оскільки, окрім низького рівня життя, більшість населення має такі чинники ризику, як куріння, надмірна маса тіла, гіподинамія, гіперліпідемія, вживання алкоголю або ж поєднання декількох з них, що підсилює негативні явища від наявної АГ [42].

Існує безліч чинників ризику, що привертають до виникнення гіпертонії: спадковість, куріння, переїдання, ожиріння, малорухомий спосіб життя, або відразу навпаки - недоїдання, недосипання тривалі фізичні, розумові і нервові перевантаження, неякісна не вітамінізована їжа з великою кількістю консервантів і канцерогенів... Основний акцент можна сміливо ставити на емоційних чинниках, які, як відомо багатьом терапевтам, грають одну, але далеко не єдину, з очолюючих ролей в розвитку цієї хвороби [2]. Вірогідно одним з головних таких емоційних чинником є гнів. Так, Франц Александер, автор «Психосоматичної медицини», довів, що хронічно пригнічувані агресивні імпульси сильно впливають на рівень кров'яного тиску. Тобто, люди які нездібні вільно виражати свою агресію - це потенційні гіпертоніки (якими вони, так або інакше, стають до певного віку) [31]. Втім, не все так однозначно. Якби на виникнення хвороби робив вплив тільки психологічний чинник, можна було б чекати, що у кожної людини, що хронічно пригнічує свої агресивні імпульси, розвиватиметься гіпертонічна хвороба. Проте, так відбувається не завжди. Правильніше вважати, що тільки у поєднанні з іншими чинниками психологічна причина підвищення тиску сприятиме розвитку гіпертонії.

1.1.3 Клінічна течія

Гіпертонічна хвороба - захворювання, що характеризується підвищенням AT вище за цифри 145/90 мм рт. ст., симптомами поразки серця, мозку, нирок за умови виключення вторинних (симптоматичних) гіпертоній. Рівень AT визначається 3 параметрами: хвилинним об'ємом кровообігу (ХОК), опором, що надається кровотоку на рівні найдрібніших артерій і артеріол, - загальним периферичним судинним опором (ЗПСО) і об'ємом циркулюючої крові (ОЦК). У фізіологічних умовах усі три параметри взаємозв'язані і взаємно збалансовані, що дозволяє зберігати оптимальний для життєдіяльності організму рівень AT. Тому факт неадекватного підвищення AT свідчить про порушення цього взаємозв'язку і взаємної збалансованості.

Симптоматичними прийнято рахувати АГ, що виникають в результаті первинної поразки різних органів: нирок, ендокринної системи, магістральних судин і ін. Серед всіх АГ симптоматичних припадає на частку 6-9%. реабілітація лікування хворий гіпертонічний

На ранніх етапах в патогенезі ГХ основну роль грає порушення нейрогенної регуляції кровообігу. Чинниками, сприяючими цьому порушенню є нервово-психічні травматизація, генетичні особливості, куріння, перенесені травми черепи і ін. Симпатикотонія, що виникає при цьому, приводити до підвищення сердечного викиду при майже незміненому загальному периферійному судинному опорі. Надалі при стабілізації ГХ що очолює роль належить ренальному механізму.

Клінічні прояви ГХ на початкових етапах мінімальні. У 50% хворих підвищення AT виявляється, як правило, випадково при вимірі AT на прийомі в лікарні або при профілактичних оглядах. У інших 50% хворих початковим стадіям ГХ властиві не яскраво виражені і непостійні симптоми у вигляді головних болів, запаморочень, дратівливості, порушення сну, швидкої стомлюваності. Незрідка такі хворі скаржаться на болі в області серця, в спокої, після емоційних навантажень, що зменшуються після призначення психотропних засобів. Частина хворих скаржиться на серцебиття. Багато хворих ГХ відзначають суб'єктивні порушення «неспецифічного» характеру: слабкість, стомлюваність, зниження працездатності. Характерніші і частіше зустрічаються скарги на порушення зір, що виражається в мигтінні «мушок» появі звитих ліній і відчутті туманності перед очима. При формуванні органічних змін сітківки (крововилив, дегенеративні зміни) можливі стійкі порушення зору аж до його втрати (тромбоз центральної артерії сітківки).

При прогресі захворювання на перший план починають виступати скарги, обумовлені супутнім атеросклерозом з відповідними клінічними проявами (ІБС, порушення мозкового кровообігу, переміжна кульгавість), або при ураженні нирок - симптомами, властивими хронічній нирковій недостатності. В хворих з різко вираженою гіпертрофією міокарду можуть з'являтися ознаки серцевої недостатності і без супутньої ІХС. Центральним симптомом - синдромом артеріальної гіпертонії - є підвищення AT, вимірюване слуховим методом, за Коротковим, від 140/90 мм рт. ст. і вище. Підстава скарги: головні болі, запаморочення, порушення зору, болі в області серця, серцебиття. Скарги у хворих можуть бути відсутніми. Для захворювання характерна хвилеподібна течія, коли періоди погіршення змінялися періодами відносного благополуччя. ГХ може привести до ряду ускладнень: серцевій недостатності, ІБС, інсульту, ураженню нирок. Перебіг ГХ у багатьох хворих ускладнюється гіпертонічним кризом. Вони характеризуються різким підйомом величин AT і можуть виникати на всіх стадіях захворювання, при цьому може спостерігатися нудота, блювота, погіршуватися зір.

1.2 Використання методів фізичної реабілітації при гіпертонічній хворобі

.2.1 Клініко-фізіологічне обґрунтування використання методів фізичної реабілітації

Реабілітація хворих ГХ повинна бути строго індивідуальною і плануватися відповідно до наступних принципів:

1. Лікування осіб з прикордонною артеріальною гіпертензією і хворих ГХ І стадії проводиться, як правило, немедикаментозними методами (безсольова дієта, лікувальна фізкультура, аутогенне тренування і ін.). Лише за відсутності ефекту призначають лікарські засоби [16].

2. У хворих І і II стадії провідна роль в лікуванні належить систематичній медикаментозній терапії, яка повинна носити комплексний характер. Разом з тим необхідно систематично виконувати і профілактичні заходи, серед яких істотне місце займав засоби фізичної реабілітації [28-30].

3. Фізичне навантаження хворих повинне відповідати стану хворого, стадії процесу і формі захворюванні [29].

При розвитку кардіальних захворювань провідну роль у боротьбі з ними відіграють різні форми ФР.

.2.2 Механізм лікувальної дії фізичних вправ. Лікувальна фізична культура

В основі терапевтичної дії фізичних вправ лежить процес тренування. Тренування покращує регулюючий і координуючий вплив ЦНС на функції різних органів і систем організму дозволяє виробити нові досконаліші функціональні взаємозв'язки [28-30].

Фізичні вправи надають на організм тонізуючу (стимулюючу), трофічну, компенсаторну і нормалізуючу дію. Тонізуюча дія фізичних вправ виражається, насамперед, в стимуляції моторно-вісцелярних рефлексів. Посилення афферентної імпульсації пропріорецепторів стимулює клітинний метаболізм в нейронах центральної ланки рухового аналізатора, унаслідок чого посилюється трофічний вплив ЦНС на скелетну мускулатуру і внутрішні органи, тобто на весь організм. Регулярність занять фізичними вправами позитивно впливає на серцево-судинну систему. Зростає скоротлива функція міокарду за рахунок посилення живлення м'яза серця під час виконання вправ, активізується регіонарний кровоток, вводяться в дію додаткові (чергові) капіляри. Внаслідок цього посилюються окислювально-відновні процеси в міокарді, збільшується його скоротлива функція за рахунок повноціннішої діастоли, обумовленої збільшенням маси циркулюючої крові при м'язовій роботі за рахунок виходу крові з депо. Стимуляція центральної регуляції судинного тонусу при м'язовому навантаженні веде до значного посилення венозного кровообігу, якому сприяє група допоміжних чинників гемодинаміки, що включається при м'язовій роботі дихальних рухах грудної клітки і діафрагми, зміні внутрішньо-черевного тиску. Все це підсилює адаптацію серцево-судинної системи до зростаючих фізичних навантажень і підвищує її функціональні здібності, як компенсаторний механізм саногенеза [29].

Відомо, що під впливом тренування підвищується стійкість організму до дії екстремальних чинників: гіпоксії, перегрівання, охолодження, проникаючої радіації, дії токсичних речовин, перенавантажень і так далі. Стимулюючий ефект фізичних вправ використовується і для підвищення неспецифічної опірності організму хворого, тобто імунітету. Встановлено, що раннє включення власних пристосувальних реакцій у відповідь на подразник у вигляді фізичних вправ в багато чому визначає швидкість одужання і повноту подальшої реабілітації [30].

Систематичне застосування фізичних вправ веде до вираженого підвищення адаптації всього організму до змінних умов зовнішнього середовища (зокрема, до фізичного навантаження), зростанню функціональної здібності систем дихання і кровообігу, що приводить до нормалізації цифр артеріального тиску, сприяє зникненню «синдрому суб'єктивних відчуттів» з боку головного мозку, значно покращує в цілому фізичний стан і працездатність. Все це досягається у міру зростання тренованості організму [28].

Фізичні вправи надають також направлену дію за рахунок стимуляції різних органів і систем, покращують їх функцію, сприяють зміцненню різних груп м'язів. Важливою ознакою стимулюючої дії засобів ЛФК є їх позитивний вплив на емоційну сферу хворого. Фізичні вправи, рухомі ігри сприяють зняттю своєрідного психічного гальма, не дозволяють хворому «піти в хворобу», виробляють у нього впевненість в своїх силах і сприятливому результаті захворювання. Часто, сам факт призначення ЛФК важким хворим надає позитивну дію на їх психіку [30].

Необхідно відзначити і ту обставину, що серед інших засобів стимулюючої або тонізуючої дії фізичні вправи володіють певними перевагами, що полягають в їх фізіологічності і адекватності, універсальності, відсутності негативних побічних дій, можливості тривалого застосування, яке практично не має обмежень, переходячи з лікувального в профілактичне і загально-оздоровче [29].

Механізм трофічної дії фізичних вправ заключається в регулюванні процесів тканинного метаболізму. Причому, виконують це різні відділи ЦНС (кора головного мозку, лімбікоретикулярний комплекс, гіпоталамус і так далі) за рахунок зміни рівня обмінних процесів, особливо в тих випадках, коли як виконавчого ефекторного механізму виступає опорно-руховий апарат. У регулюючу систему взаємодії опорно-рухового апарату (пропріорецептори скелетних м'язів) і внутрішніх органів і систем (серцево-судинна, дихальна, сечовивідна, шлунково-кишковий тракт) входить ЦНС, вегетативна нервова система, ендокринна система. [28]

При дефіциті тонізуючих і стимулюючих впливів ЦНС знижується тонус скелетної мускулатури і частота пропріорецептивної імпульсації що у свою чергу позначається на нервовій трофіці. Пропріорецептивна імпульсація посилюється при виконанні фізичних вправ, розриває порочний круг, стимулюючи нервову трофіку і відновлюючи нормальне співвідношення між опорно-руховим апаратом і фізіологічними системами організму. Активізація пропріорецептивної імпульсації змінює функціональний стан нервових центрів, регулюючих роботу внутрішніх органів. Ця перебудова зберігається і посилюється, добре сприяє трофіці і працездатності м'язів не тільки скелетних, але і внутрішніх органів, особливо, міокарду. Саме трофічні процеси сприяють підвищенню функціональної здатності м'яза серця, його тренуванню і виявляються у вигляді регенераційної або компенсаторною гіпертрофії, яка протікає у вигляді інтенсивнішої фізіологічної реакції тканинних елементів (активація пластичних процесів при підвищеній доставці білків) і забезпечує компенсацію витрат енергії на м'язову роботу. Активні м'язові навантаження ведуть до посилення нервово-трофічного впливу на певну групу м'язів, активізації системи РНК-БІЛОК, посиленню білкового синтезу і зниженню розпаду (особливо міофібрилярних білків), зростанню потужності ензиматичних систем анаеробного і аеробного синтезу макроергів за рахунок посилення утилізації ліпідів і вуглеводів. Трофічна дія фізичних вправ може виявлятися в зниженні м'язової напруги. Фізичні вправи направлені на розслаблення певних м'язових груп, сприяють поліпшенню в них мікроциркуляції, зменшують ступінь компресії нервово-судинних утворень. Все це сприяє профілактиці прогресування дегенеративно-дистрофічних процесів в м'язах і тканинах [29;30].

В процесі виконання спеціальних фізичних вправ поліпшується крово- і лімфообіг в навколосуглобових тканинах, збільшується рухливість суглобів, що у свою чергу веде до повного функціонального восстановлення всієї кінцівки. Використовуючи, таким чином, вісцеро-вісцелярні і моторно-вісцелярні взаємини, можна так підібрати фізичні вправи, щоб їх трофічна дія локалізувалось саме в конкретній області або органі [30].

Компенсація є тимчасовою або постійне заміщення порушених функцій. Компенсаторні процеси мають два етапи терміновій і довготривалій компенсації. Термінова компенсація важлива в екстремальних ситуаціях і направлена на активніше використання вже наявних компенсаторних систем, проте, вона свідомо недосконала. Довготривала компенсація формується в результаті тренування фізичними вправами і ініціює в головному мозку системи нових структурно закріплених зв'язків, завдяки яким розвиваються нові устойчиві навики. Тривалість тренування забезпечує достатню компенсацію порушених або втрачених функцій, але на певній стадії подальше вдосконалення складних рефлекторних механізмів не призводить до яких-небудь істотних змін, тобто компенсація стабілізується, стає щодо стійкої, а організм хворого пристосовується до умов зовнішнього середовища. Для розвитку компенсації в даному випадку необхідні активна діяльність кіркових механізмів - механізмів другої сигнальної системи, і тренування фізичними вправами певних груп м'язів. Процес компенсації порушених функцій є активним, оскільки організм хворого використовує достатньо складний комплекс різних, найбільш доцільних в конкретній ситуації реакцій для забезпечення найбільшого ступеня керованості сегментами тіла з метою оптимальної стратегії і тактики у взаєминах з навколишнім середовищем [27].

Лікувальна дія фізичних вправ багатообразна, виявляється комплексно, у вигляді одночасного трофічного і компенсаторного впливу. Залежно від конкретної патології, локалізації процесу, стадії захворювання, віку і тренованості хворого необхідно підібрати певні фізичні вправи, дозування м'язового навантаження, котрі забезпечать переважну дію певного механізму, необхідного для відновного лікування в даний період захворювання. Але, часто у хворих загальноприйняті фізичні тренування, які проводяться в залі, викликають негативне відношення до них, оскільки вимагають деяких вольових зусиль, організованості, цілеспрямованості і на начальних етапах занять можуть викликати неприємні відчуття, пов'язані з незвичною для хворого фізичною активністю [27;28].

Фізичні вправи займають одне з найважливіших місць серед не медикаментозних методів лікування і реабілітації ГХ. При регулярних заняттях фізичними вправами відбувається зниження AT, зменшення ЧСС, збільшуються сила і продуктивність серцевого м'яза. Під впливом циклу тренувальних навантажень настає узгодження величин серцевого викиду і судинного опору кровотоку, яке лежить в основі нормалізації AT при ГХ [28].

Завдяки фізичним вправам додатково розкривається величезна кількість резервних капілярів і AT може декілька знизитися, оскільки зменшується периферичний опір і серцю досить виконати меншу роботу. Відомо, що розвиток поза серцевих чинників кровообігу, що настає при дозованому фізичному навантаженні, також сприяє поліпшенню периферичного кровообігу [28].

Фізичні вправи, будучи біологічним стимулятором регулюючих систем, забезпечують активну мобілізацію пристосовних механізмів і підвищують адаптаційної можливості організму і толерантність хворого фізичним навантаженням. Вельми поважно і те, що виконання фізичних вправ супроводжується, як правило, виникненням певних емоцій, що також позитивно впливає на протікання основних нервових процесів в корі великих півкуль [27].

Вживання різних засобів і прийомів для зниження підвищеного м'язового тонусу (елементи масажу, пасивні вправи, ізометричні вправи з подальшим послабленням) може бути використане і для зниження збільшеного судинного тонусу. Вживання фізичних вправ надає позитивна дія на самопочуттям хворого ГХ: зменшуються дратівливість, головні болі, запаморочення, безсоння, підвищується працездатність [28-30].

Вживання фізичних вправ при серцево-судинних захворюваннях дозволяє використовувати всі 4 механізми їх лікувальної дії: тонізуючого впливу, трофічної дії, формування компенсацій і нормалізації функцій. При багатьох захворюваннях серцево-судинної системи обмежується руховий режим хворого. Хворий «занурений в хворобу», в центральній нервовій системі домінують гальмівні процеси. В цьому випадку фізичні вправи набувають важливого значення для надання загальної тонізуючої дії. Поліпшення функцій всіх органів і систем під впливом фізичних вправ попереджує ускладнення, активізує захисні сили організму і прискорює одужання. Покращується психоемоційний стан хворого, що, поза сумнівом, також позитивно впливає на процеси саногенеза [14].

Фізичні вправи покращують трофічні процеси в серці і у всьому організмі. Вони збільшують кровопостачання серця за рахунок посилення кінцевого кровотоку, розкриття резервних капілярів і розвитку колатералей, активізують обмін речовин. Все це стимулює відновні процеси в міокарді, підвищує його скоротливу здібність. Фізичні вправи покращують і загальний обмін в організмі, знижують вміст холестерину в крові, затримує розвиток атеросклерозу. Дуже важливим механізмом є формування компенсацій. При багатьох захворюваннях серцево-судинної системи, особливо при важкому стані хворого, використовуються фізичні вправи, які впливають через позасерцеві (екстракардіальні) чинники кровообігу. Так, вправи для дрібних м'язових груп сприяють просуванню крові по венах, діючи як м'язовий насос і викликаючи розширення артеріол, знижують периферичний опір артеріальному кровотоку. Дихальні вправи сприяють припливу венозної крові до серця за рахунок ритмічної зміни внутрішнього і внутрішньогрудного тиску. Під час вдиху негативний тиск в грудній порожнині надає пристосувальну дію, а що підвищується при цьому внутрішньочеревне тиск як би вичавлює кров з черевної порожнини в грудну. Під час видиху полегшується просування венозної крові з нижніх кінцівок, оскільки внутрішньочеревний тиск при цьому знижується [27].

Нормалізація функцій досягається поступовою і обережним тренуванням, яке укріплює міокард і покращує його скоротливу здатність, відновлює судинні реакції на м'язову роботу і зміну положення тіла. Фізичні вправи нормалізують функцію регулюючих систем, їх здатність координувати роботу серцево-судинної, дихальної і інших систем організму під час фізичних навантажень. Таким чином підвищується здатність виконувати більший об'єм роботи. Систематичні заняття фізичними вправами роблять вплив на артеріальний тиск через багато ланок регулюючих систем тривалої дії. Так, під впливом поступового дозованого тренування збільшується тонус блукаючого нерва і продукція гормонів (наприклад, простогландінів), знижуючих артеріальний тиск. В результаті у спокої сповільнюється частота сердечних скорочень і знижується артеріальний тиск [27].

Особливо слід зупинитися на спеціальних вправах, які, надаючи дію в основному через нервово-рефлекторні механізми, знижують артеріальний тиск. Так, дихальні вправи з подовженням видиху і ураженням дихання знижують частоту сердечних скорочень. Вправи в розслабленні м'язів і для дрібних м'язових груп знижують тонус артеріол і зменшують периферічний опір потоку крові. При захворюваннях серця і судин фізичні вправи удосконалюють (нормалізують) адаптаційні процеси серцево-судинної системи, що полягають в посиленні енергетичних і регенеративних механізмів, поновлюючих функції і порушені структури. Фізична культура грає велике значення для профілактики захворювань серцево-судинної системи, оскільки заповнює недолік рухової активності сучасної людини. Фізичні вправи підвищують загальні адаптаційні (пристосовні) можливості організму, його опірність до різних стресових дій, даючи психічну розрядку і покращуючи емоційний стан. Фізичне тренування розвиває фізіологічні функції і рухові якості, підвищуючи розумову і фізичну працездатність. Активізація рухового режиму різними фізичними вправами удосконалює функції систем, регулюючих кровообіг, покращує скоротливу здатність міокарду і кровообіг, зменшує вміст ліпідів і холестерину в крові, підвищує активність протизгортаючої системи крові, сприяє розвитку, колатеральних судин, знижує гіпоксію, тобто запобігає і усуває прояви більшості чинників риски основних хвороб серцево-судинної системи [27].

Таким чином, фізична культура показана для тих осіб, які в даний час здорові, але мають які-небудь чинники ризику до серцево-судинних захворювань. Для осіб, страждаючих серцево-судинними захворювання, фізичні вправи є найважливішим реабілітаційним засобом і засобом вторинної профілактики.

У цих заняттях дуже важливо строго дотримувати основних дидактичних принципів: доступність і індивідуалізація, систематичність і поступовість підвищення вимог. Необхідно широко користуватися методичним прийомом розсіювання і чергування навантажень, коли вправа для однієї м'язової групи змінялася вправою для іншої групи, а вправи з великим м'язовим навантаженням чергуються з вправами, що вимагають незначних м'язових зусиль, і дихальними. Методика занять фізичними вправами залежить від захворювання і характеру патологічних змін, ним викликаних, стадії захворювання, міри недостатності кровообігу, стану вінцевого кровозабезпечення. При важких проявах захворювання, вираженої недостатності серця або вінцевого кровообігу заняття будуються так, щоб в першу чергу надати терапевтичну дію: попередити ускладнення за рахунок поліпшення периферичного кровообігу і дихання, сприяти компенсації ослабленій функції серця завдяки активізації позасерцевих чинників кровообігу, поліпшити трофічні процеси, стимулювати кровозабезпечення міокарду. Для цього використовуються фізичні вправи малої інтенсивності, в повільному темпі для дрібних м'язових груп, дихальні вправи і вправи в розслабленні м'язів [14-20].

При поліпшенні стану хворого фізичні вправи використовуються в комплексі реабілітаційних дій для відновлення працездатності. Хоча фізичні вправи продовжують застосовуватися для реалізації лікувальних завдань, основного напряму набуває систематичні тренування, тобто в заняттях поступово збільшуються фізичні навантаження. Спочатку за рахунок великого числа повторювань потім - амплітуди і темпу рухів, включення важчих фізичних вправ і вихідних положень. Від вправ малої інтенсивності переходять до вправ середньої і великої інтенсивності, а від вихідних положень лежачи і сидячи до вихідного положення стоячи. Надалі використовуються динамічні циклічні навантаження: ходьба, робота на велоергометрі, біг [20].

Після закінчення відновного лікування і при хронічних захворюваннях фізичні вправи застосовують, щоб підтримати досягнуті результати для поліпшення кровообігу і стимуляції функцій інших органів і систем. Фізичні вправи і дозування фізичного навантаження підбираються залежно від залишкових проявів хвороби і функціонального стану хворого. Використовуються різноманітні фізичні вправи (гімнастика, елементи спорту, ігри), які періодично змінялися, фізичне навантаження звичне, але час від часу воно то підвищується то знижується [20].

Для ефективного лікування і реабілітації хворих велике значення має вживання адекватних стану хворого дозувань фізичного навантаження. Для її визначення треба враховувати безліч чинників: прояви основного захворювання і міра коронарної недостатності, рівень фізичної працездатності, стан гемодинаміки, здатність виконувати побутові фізичні навантаження. Лікувальна гімнастика направлена на запобігання ускладненням, стимуляцію компенсацій і поліпшення психічного стану хворого. Правильно підібрані вправи не утрудняють, а, навпаки, полегшують роботу серця, оскільки активізують внесерцеві чинники кровообігу. До таких вправ відносяться активні рухи для дрібних і середніх м'язових груп. Руху в крупних суглобах кінцівок виконуються з неповною амплітудою, з укороченим важелем, інколи за допомогою або пасивно. Вправи для тулуба застосовуються лише у вигляді повороту на правий бік і невисокого підйому тазу. Статичні дихальні вправи виконуються без поглиблення дихання, в повільному темпі, в вихідному положенні лежачи на спині з підведеним узголів'ям. Кількість повторень в крупних суглобах 3-4 рази, в дрібних - 4-6 разів [14-20].

Використовуються вправи для всіх м'язових груп, темп виконання середній, тривалість занять 25-30 хв. Хворі з І стадією проходять лікування амбулаторно, а також в профілакторіях і санаторіях. Зазвичай у осіб з прикордонною АГ і у хворих ГХ І стадії використовують навантаження, при яких ЧСС не повинна перевищувати 130-140 уд./хв., a AT - 180/100 мм рт. ст. [28-30].

За останні роки виріс інтерес до вправ у хворих ГХ в ізометричному режимі (статичні вправи). Гіпотензивна дія статичних навантажень обумовлена їх позитивним впливом на вегетативні центри з подальшою депрессорною реакцією. Так, через годину після виконання таких вправ AT знижується більш ніж на 20 мм рт. ст. Вправи в ізометричному режимі виконують в положенні сидячи або стоячи, вони включають утримання у витягнутих руках гантелей (1-2 кг), набивних м'ячів і інших предметів. Вправи в ізометричному режимі обов'язково поєднують з довільним розслабленням м'язів і дихальними вправами. Зазвичай використовують навантаження для м'язів рук, плечового поясу, тулуба, ніг, рідше для м'язів шиї, черевного преса [20].

Через декілька місяців занять хворі з прикордонною гіпертензією і І стадією захворювання при стійкому нормальному AT можуть переходити до занять фізичною культурою в групах здоров'я, плаванням, оздоровчим бігом, деякими спортивними іграми, продовжуючи застосовувати вправи в розслабленні м'язів.

При гіпертонічній хворобі II стадії А і Б характер реабілітаційної дії і умови, в яких воно проводиться (поліклініка, стаціонар або санаторій), залежать від стану хворого, вираженості наявних ускладнень і ступеня адаптації до фізичного навантаження. На цій стадії велику питому вагу займають спеціальні вправи, зокрема, на розслаблення м'язів. Більша увага приділяється масажу і самомасажу, особливо комірної зони. Необхідні і достатньо ефективні дозована ходьба, плавання, помірне велоергометричне навантаження, теренкур, ігри, аутогенне тренування [23].

При гіпертонічній хворобі III стадії і після гіпертонічного кризу заняття проходять, як правило, в умовах стаціонару [28].

Механізми дії фізичних вправ у воді

Альтернативою загальноприйнятої ЛФК в залі є фізичні вправи у воді (басейні), які завжди припускають позитивне емоційне забарвлення, володіє неповторною специфічністю дії на організм [28].

У основі дії води на організм людини лежить комплекс різноманітних чинників: механічний, температурний, хімічний, такий, що гартує які підсилюють всі описані механізми дії фізичних вправ на організм [30].

Механічний вплив води визначається її гідростатичним тиском на занурене тіло і залежить від ступеня занурення. У басейні воно в 5-6 разів вище, ніж у ванні. Під дією гідростатичного тиску поліпшується кровопостачання органів, полегшується відтік крові від периферії до серця. У воді зменшується маса тіла, що полегшує рух в уражених суглобах, м'язах. Особи, страждаючі надмірною масою тіла, легше переносять навантаження, швидше нормалізують масу тіла. Опір води рухам тіла при проведенні ЛФК підсилює механічне роздратування рецепторів шкіри, покращуючи мікроциркуляцію, підвищуючи загальний тонус організму, сприяє гартуванню, надає загальну тренуючу дію на організм [29].

Температурний чинник також діє як подразник при невеликій різниці температури тіла і води. Так, застосування води з температурою 30-32°С, підвищує інтенсивність обміну речовин, надає тонізуючу гартуючу дію, підвищує стійкість до коливань температури, відбувається посилення шкірної і судинної реакції, підвищується інтенсивність обміну речовин [29].

Гартуючий вплив прохолодної води у поєднанні з фізичними вправами і масажем є могутнім стимулятором для всіх процесів у організмі, підвищуючи бадьорість, оптимізм, життєвий тонус, сприяє зміцненню здоров'я. Перебування в прохолодній воді викликає рефлекторне звуження судин шкіри і крові, що знаходиться в них, спрямовується до внутрішніх органів, мозку, приносячи додаткову кількість кисню і інших активних речовин. Услід за первинним короткочасним звуженням судин наступає рефлекторна фаза їх релаксації (розширення) при цьому відбувається почервоніння і потеплення шкіри, що супроводжується приємним відчуттям тепла, підвищується м'язова активність. Звуження, а затим розширення кровоносних судин, їх «гра» є активним тренінгом для серцево-судинної системи, сприяючи інтенсифікації кровозвернення, приводячи до надходження в загальний кровотік резервної маси крові не тільки що знаходиться в шкірі, але і з печінки і селезінки. Під впливом прохолодної води активізується робота діафрагми, посилюється вентиляція легенів, дихання стає глибшим і вільнішим, в крові збільшується кількість гемоглобіну, еритроцитів і лейкоцитів. Виконується посилення активності імунної системи, підвищуються захисні сили організму. В той же час слід пам'ятати, що при надмірно тривалому охолоджуванні тіла відбувається стійке звуження судин шкірного покрову надмірно,збільшується втрата тепла, а теплопродукція виявляється недостатньою, щоб компенсувати такі втрати. Це може викликати серйозні відхилення в діяльності організму і привести до небажаних наслідків. Тому при гартуванні організму холодною водою велике значення слід додавати дозуванню холодового навантаження і поступовості її нарощування. Особливо сприятлива комплексна система гартування, яка включає різні форми гартування з руховою активністю.

До цієї системи відноситься та, що рекомендується нами - лікувальна фізкультура в басейні з прохолодною водою (30-32°С), що виключає у хворого з АГ парадоксальні судинні реакції [28-30].

 

Принципи ЛФК у басейні

          Використовуються в цілях оздоровлення і тренування, вправи у воді підрозділяються на гімнастичні: прості, складні і складно-координовані вправи, ігри, естафети, спортивно-прикладні вправи, плавання [28].

Враховуючи специфічність дії водного середовища на організм при поєднанні з фізичними вправами такі чинники, як початкове положення, темп проведення вправ, амплітуда рухів, кількість повторень, використовуються снаряди, що визначають ступінь навантаженості комплексів повинні відрізнятися при проведенні їх у водному середовищі від занять у залі. Неоднаковим також повинно бути і зміст вправ, а також методика проведення процедур. Тому методичні принципи побудови процедур ЛФК у воді і принципи їх дозування повинні мати окремі відмінні риси [28].

. Гімнастичні вправи - це штучно підібрані поєднання рухів призначених для того, що б цілеспрямовано тренувати певні м'язові групи, суглоби, органи і організм в цілому. їх підрозділяють на тих, що загально розвивають (загально зміцнюючі) і спеціальні. Одні і ті ж вправи для однієї людини можуть бути загальнорозвиваючими, а для іншого спеціальними. Загальнорозвиваючі вправи направлені на оздоровлення і зміцнення організму в цілому, мета спеціальних вправ - корекція і зміцнення певної втраченої функції. Всі гімнастичні вправи повинні виконуватися вільно, в спокійному темпі, з поступово зростаючою амплітудою і поступовим залученням до роботи спочатку дрібних м'язів, а потім більших м'язових груп. Характерною для гімнастичних вправ ознакою є: циклічність, закінченість, запрограмованість дії максимальні можливості для зміни дозування навантаження. Тривалість виконання гімнастичних вправ не повинна бути більшою 10-15 хвилин, в комплекс включають від 9 до 16 вправ. Це можуть бути загальнорозвиваючі вправи для окремих м'язових груп, дихальні вправи, вправи для тулуба, на розслаблення, для м'язів черевного пресу [30].

Гімнастичні вправи за ознакою складності підрозділяються на прості, складні і складно-координовані. Прості гімнастичні вправи залучають до роботи переважно одну м'язову групу. Складні вправи - більш за одну м'язову групу з двома або декількома функціональними ознаками. Складно-координовані вправи допускають участь всіх м'язових груп з різним поєднанням функціональних ознак і при цільовій установці, вимагаючою персоною точність рухів (на увагу, на рівновагу, попадання в ціль і так далі) [29]. За характером м'язового скорочення фізичні вправи поділяються на динамічні (ізотонічні) і статичні (ізометричні).

Динамічні вправи найбільш поширені, при них відбувається чергування періодів скорочення з періодами розслаблення прикладом їх служить згинання і розгинання в певному суглобі, відведення і приведення кінцівок, нахили тулуба. Ступінь напруги м'язів при виконанні динамічних вправ, дозується за рахунок важеля, швидкості руху переміщуваного сегменту тіла і ступеня напруги м'язів. По ступеню активності динамічні вправи бувають активними і пасивними (активні виконуються хворим самостійно, пасивні - за допомогою інструктора). Динамічна м'язова активність є природною формою управління процесами оздоровлення, стимулює розвиток організму, його захисних функцій, сприяє профілактиці захворювань, наслідків стресу. Використовуються циклічні і ациклічні вправи для середніх і великих м'язових груп, які забезпечують різносторонню фізичну підготовку, нормалізують обмін речовин удосконалюють механізму регуляції, сприяють нормалізації цифр AT і так далі [28].

          Статичні вправи розвивають напругу в м'язі без зміни його довжини. При статичній роботі м'язів верхня межа навантаження дорівнює 8-10% максимальної довільної сили (МДС). Якщо статична робота наближається до 20-30% МПС, то різко зростає загальний периферичний судинний опір за рахунок здавлення судин працюючих м'язів і підвищення тонусу судин в неактивних ділянках тіла. Це викликає перевантаження лівого шлуночку серця в систолу, що сприяє підвищенню цифр артеріального тиску і є небезпечним у осіб страждаючих АГ. Правильно дозована статична робота м'язів, навпаки, сприяє зниженню підвищених цифр АТ на 7-12 мм.рт.ст. Це відбувається при роботі невеликих м'язових груп з навантаженням не перевищуючої 10% МПС, при тривалості періоду напруги 3-4 хвилини [28-30].

Дихальні вправи

Дихальні вправи застосовують з метою поліпшення і активації функції зовнішнього дихання, зміцнення дихальних м'язів, попередження легеневих ускладнень і для зниження фізичного навантаження в час занять фізичними вправами. Виділяють динамічні дихальні вправи, які здійснюються за участю допоміжних дихальних м'язів при рухах. Статичні дихальні вправи тулуба, що проводяться при русі, поєднуються з певним ритмом дихання і дренажні дихальні вправи, які сприяють відтоку мокроти з бронхів [28-30].

Дихання животом. Кладемо руки на живіт і повільно наповнюємо киснем нижню частину легень. Живіт закруглюється і піднімається вгору. Після вдиху задержуємо дихання, а потім також повільно видихаємо, опускаємо живіт (під час дихальних вправ, які наводяться, треба старатися, щоб наскільки це можливо,при гальмуванні дихання при видиху ми спрямовуємо силу усім органам, які є у животі , та ноги, заспокоюємо ,таким чином, кровообіг. Нижня частина легенів найбільш сильна. Виконуємо вправи 5-7 разів кожна) [14;15].

Грудне дихання. Руки кладемо на ребра великими пальцями назад. Вдихаємо, заповнюємо середню частину легень, широко розводимо ребра. Таким чином, спина ширшає, а ми округлюємося, як «бочка». Видихаємо, робимо паузу, направляємо силу у серце на легені. Виконуємо вправу 5-7 разів [14].

Дихання верхівками легенів. Три середні пальці руки кладемо на грудну клітину під ключиці, у тому місці, де є невеличкі западини. Там розташовані верхівки легенів, які у більшості випадків залишаються без уваги (погана стать, запала грудина), хоча ця частина легенів дуже корисна для діяльності мозку. Тепер, по можливості не дуже сильно, повільно наповнюємо верхівки легенів у напрямі протилежному напрямку кінчиків пальців, без форсування до тих пір, поки відчуваються сприятливі відчуття. На видиху ми уявляємо собі щитовидну залозу та мозок, спрямовуємо туди силу і відчуваємо бадьорість. Вправу виконуємо 6-8 разів. [14]

Повне дихання. З'єднуємо три фази дихання у єдиний вдих та видих. Починаємо з живота, потім переходимо до ребер і закінчуємо верхівками легенів. Таким чином, дихання іде знизу уверх. Ми дихаємо повільно,м'яко. Вдихаємо, затримуємо дихання. На початку пропонують такий ритм: вдихаємо, рахуємо до п'яти. Кожен відлік дорівнює частоті ударів пульсу. Затримуємо дихання, рахуємо до трьох [14].

1.2.3 Масаж і самомасаж при гіпертонічній хворобі

Назначається масаж комірної зони, при якому проводиться глибоке погладжування, розтирання, розминка трапецієвидних м'язів. Положення пацієнта сидячи, масаж починається з волосистої частини голови, потім масажується задня частина шиї і закінчують на надпліччях. Тривалість сеансу - 10-12 хв. Назначається масаж комірної зони, при якому проводиться глибоке погладжування, розтирання, розминка трапецієвидних м'язів. Положення пацієнта сидячи, масаж починається з волосистої частини голови, потім масажується задня частина шиї і закінчують на надпліччях. Тривалість сеансу - 10-12 хв. [14].

Одна з основних причин виникнення гіпертонічної хвороби - нервове перенапруження, і масаж, що позитивно впливає на функціональний стан центральної нервової системи, може тут виявитися вельми корисним. Проте слід пам'ятати, що він показаний на 1 і 2-й стадії гіпертонічної хвороби тільки за відсутності судинного кризу і виражених явищ склерозу судин головного мозку, серця і нирок [14-16].

Починають сеанс масажу з верхньої частини спини (в області лопаток) і грудей. Основоположник радянської фізіотерапії А.Е. Щербак надавав масажу цієї області тіла (він називав її «комірною зоною» - формою вона нагадує широкий відкидний комір) велике значення - як дії, нормалізуючій найважливіші функції органів і систем людського організму [14].

При масажі спини масажований лежить на животі, під ногами - подушка (згорнута ковдра і тому подібне), гомілки повинні бути підняті під кутом 45-90°; голова лежить повільно, руки опущені уздовж тулуба, злегка зігнуті в ліктьових суглобах і повернені долонями вгору. Таке початкове положення сприяє розслабленню всіх груп м'язів і суглобів [14].

Перший прийом, як завжди, - погладжування (двома руками по всій спині від тазу вгору до голови; 5-7 разів). Потім вичавлювання (4-6 разів), а за ним розминка - підставою долоні на довгих м'язах спини, подвійне кільце на щонайширших м'язах (по 4-5 разів) і знову на довгих м'язах, але цього разу щипцевідним прийомом (3-4 рази). Після цього виконують комбіноване погладжування (4-5 разів), легке вичавлювання (3-4 рази) і приступають до детального масажу [14].

Починають масаж з верхньої частини спини. Комбіноване погладжування виконується від нижнього краю лопатки і шиї (5-7 разів) з однією, потім з іншого боку. Вичавлювання ребром або підставою долоні (3-5 разів з кожного боку). Розминка подушечками чотирьох пальців уздовж хребта (4-6 разів). Вичавлювання і погладжування (по 3-4 рази). Весь комплекс прийомів повторити два - чотири рази [14].

Після цього пацієнт лягає на спину, під головою подушка. Масажуючи рухи - від підребер'я; всі прийоми проводяться то з однією, то з іншого боку.

На грудях виконують зигзагоподібне погладжування (4-6 разів), вичавлювання горбом великого пальця або ребром долоні - від грудини до пахвової западини по трьом - чотирьом лініям (5-7 разів), погладжування (2-3 рази), розминка ординарна (3-5 разів), струшування (2-3 рази), знов вичавлювання - фалангами пальців, стислих в кулак (3-5 разів), струшування і погладжування (по 2-3 рази). Весь комплекс повторити не менше двох разів, після чого масажований знов лягає на живіт [14].

Виконуються: погладжування на шиї і надпліччя (від потилиці вниз то по одній, то по іншій стороні до плечового суглоба); вичавлювання на цих же ділянках і в тому ж напрямі великим пальцем, розташованим упоперек шиї, або ребром долоні (обидва прийоми - по 3-4 рази) [14].

Розминку на трапецієвидних м'язах проводять подушечками чотирьох пальців -(4-5 разів). Потім, виконавши вичавлювання і погладжування (по 2-3 рази), повторюють розминку (3-4 рази) і переходять до масажу волосистої частини голови. Тут спочатку роблять погладжування від верхівки вниз до шиї: долоні розташовуються на темряві (ліва - спереду, права - ззаду) і, одночасно просуваючись вниз, погладжують передню і задню частини голови (3-4 рази) . Після цього руки переносяться на бічні частини голови пальцями у бік потилиці; погладжування вниз до вух по черзі то правою, то лівою долонею і від верхівки вниз по шиї до спини (все - по 3-4 рази) [14].

Після цього робиться вичавлювання ребром долоні - поволі і із значним тиском (3-4 рази). Наступний прийом - розтирання. Воно виконується на потиличній частині голови, ближче до шиї. Розтирання м'язів проводиться подушечками чотирьох пальців (пальці зігнуті) одночасно обома руками; рух - від вух у напрямку до хребетного стовпа (4-5 разів). Потім робиться подвійна кільцева розминка по м'язах шиї і надпліччю - від волосистої частини голови вниз до плечового суглоба (3-5 разів). Далі масажують верхню частину спини і грудей (комірну зону): погладжування і вичавлювання (по 3-4 рази), розминка (2-3 рази), погладжування. І повертаються до волосистої частини голови [14].

Починають масаж з погладжування - долонями від верхівки вниз то по передній і задній сторонах, то з боків (3-4 рази) і подушечками розведених пальців обох рук зверху вниз (2-3 рази). Розтирання також проводиться подушечками пальців (обох рук), проникаючих крізь волосся. Спочатку руки колоподібно рухають від лоба до верхівки, а потім - від верхівки за вухами до шиї (по 3-4 рази). Потім роблять погладжування від верхівки вниз (2-3 рази).

Після цього масажований повинен опустити голову і притиснути підборіддя до грудей для масажу за вухами. Після погладжування тут кінчиками вказівного і середнього пальців роблять легке вичавлювання зверху вниз (3-4 рази) і розтирання (пальці проникають якомога глибше, але тиск не повинен викликати болю) дрібними обертальними рухами (4-5 разів). Услід за цим проводиться розминка в області верхівки - пальцями, розведеннями нарізно, роблять кругові натискаючі рухи; розминається шкірний покрив з лежачими над ним тканинами, пальці зміщуються разом з шкірою (2-3 рази) [14]. Потім пальці обох рук розташовують на лобовій частині, і розминка робиться від низу до верху до верхівки. На бічних частинах голови пальці обох рук розминають шкіру над вушними раковинами ( обертаючись у бік мізинця і просуваючись до верхівки). Нарешті, при розминці потилиці пальці поміщаються біля кордону волосяного покриву і просуваються вгору. На кожній ділянці розминку проводять по 2-3 рази. Після розминки роблять погладжування від верхівки вниз [14].

Далі переходять до погладжування лоба - дуже ніжному, без зсуву і розтягання шкіри. Прийом здійснюється пальцями обох рук (кожна в свою сторону, від середини лоба до скронь; 3-4 рази). Наступне погладжування виконується від надбрів'я до волосся (3-4 рази). У цих же напрямах роблять кругове розтирання (2-3 рази), а услід за ним - розминка подушечками пальців; їх розташовують перпендикулярно і, придавлюючи шкіру, зміщують її [14].

Масаж скроневих областей: кінчиками середніх (або середніх і безіменних) пальців обох рук обережно натискають на коду і проводять кругове розтирання (3-4 рази). На закінчення сеансу повторюють загальне погладжування голови зверху вниз до плечового суглоба (4-5 разів) і на грудях (4-6 разів). Тривалість масажу 10-15 хв. [14].

Хороший ефект дає і самомасаж у вигляді розтирання жорстким рушником: вздовж і поперек спини ( по5-6 разів), вздовж і поперек задній частині шиї (по 3-4 рази). Спочатку розтирання роблять вологим рушником, а потім сухим. В кінці добре зробити легкі обертання головою, нахили вперед і в сторони [14].

1.2.4 Використання засобів фізіотерапії

Душі - процедури, при яких лікувального ефекту добиваються використанням дії на тіло людини струменів води різної форми, сили і температури. При гіпертонічній хворобі І-ІІ стадій застосовують дощовий, пиловий і циркулярний душі з використанням води індиферентної температури або теплою з помірною силою тиску водяних струменів. Зазвичай процедури проводяться в душовому залі спеціальних водолікувальних установ, проте ніщо не заважає пацієнтові використовувати звичайний домашній душ в лікувальній меті. Процедура надає виражену заспокійливу дію і легкий поверхневий масаж шкіри [28].

Ванни можуть бути загальними і місцевими. їх при гіпертонічній хворобі застосовують як з лікувальною, так і з профілактичною метою. Тривалість однієї процедури складає від 10 до 20 хв, курс складає 10-15 ванн. Зазвичай ванни призначаються в комплексній терапії в умовах водолікарень, але в домашніх ваннах також можна проводити ці процедури, хоча за особами старшого віку повинні при цьому ретельно спостерігати рідні. У домашніх умовах можна виконувати лише невелику кількість різновидів лікувальних ванн. По завершенню процедури тіло слід витерти досуха, а потім пацієнтові необхідний відпочинок не менше 30 хв. [28].

Загальні ванни по складу води можуть бути:

- простими (з використанням звичайної прісної води);

- лікувальними (у воду додаються різні лікарські речовини);

- мінеральними (містять мінеральні води);

- газовими (містять кисень, вуглекислоту, повітря, азот).

Перед процедурою пацієнт не повинен перенапружуватися як фізично, так і психічно, ванну слід проводити не раніше, ніж через 1,5-2 год. після їжі (на голодний шлунок ванни не приймають) [28].

Лікувальні ванни при гіпертонічній хворобі обмежуються застосуванням хвойного екстракту. Для приготування хвойних ванн в прісну воду індиферентної температури (або теплу) додають 1-2 пігулки сухого або 100 мл рідкого хвойного екстракту. Хвойний екстракт або пігулки заздалегідь розчиняють в 2 літрах гарячої води і вливають у ванну з температурою води 36° С. Тривалість процедури складає 5-10 хв. Після ванни хворого обливають водою, температура якої на 1-2°С нижче за температуру води у ванні. Процедури проводять через день, курс лікування до 15 ванн. Загальна дія хвойної ванни - заспокійливе, що обумовлене дією ефірних масел хвойного екстракту на центральну нервову систему опосередковано через шкіру, а також нюх. [З0]

Як місцева відволікаюча процедура використовується ножна гаряча ванна з додаванням гірчиці. Її можна виконувати як міру першої долікарської допомоги хворому при розвитку у нього гіпертонічного кризу. Для проведення ножної ванни необхідно помістити ноги у таз або відро з гарячою водою температурою 40°С до рівня верхньої третини гомілки. Заздалегідь у воді розчиняють 50-100 г. гірчичного порошку до появи характерного запаху гірчичного масла, потім все це виливають у відро з водою. Після того, як пацієнт опускає ноги у воду, зверху на стегна йому накидають ковдру або сухий махровий рушник, щоб пацієнт не дихав випаровуваннями гірчиці. Тривалість процедури 15-20 хв. Щоб вода не остигала, періодично необхідно доливати гарячіше. В кінці процедури гомілки і стопи обливають чистою водою з температурою на 2° С нижче, ніж у відрі. [28]

Серед місцевих ванн, вживаних при гіпертонічній хворобі І-ІІ стадій, слід згадати ванну Гауфе. Для проведення даної процедури роздягненого хворого усаджують і опускають обидві його руки і обидві ноги в невеликі ванни, потім накривають простирадлом і ковдрою. Температуру води у ваннах слід поступово підвищувати з 37 до 42° 3 протягом 10-15 хв. і підтримувати її на цьому рівні ще 10-15 хв. На курс використовують зазвичай від 10 до 15 процедур. Ванна Гауфе сприяє поліпшенню кровопостачання серця і кінцівок при значних судинних порушеннях в останніх [27].

З мінеральних і газових ванн при гіпертонічній хворобі показані, але не завжди, хлорідні, морські, йодобромні, сірководневі, радонові, кисневі, перлові, вуглекислі ванни [28].

Активною речовиною мінеральних ванн є гази або солі, розчинені у воді. Вони і є той хімічний подразник, який активно впливає на нервові закінчення шкіри і її капіляри. Для капілярів шкіри властиве значне розширення після короткочасної (1-2 хв.) спастичної реакції. Розширення тих, що діють і додаткове відкриття недіючих капілярів виражається в помітному на око почервонінні шкіри, яке зберігається ще якийсь час після закінчення ванни [28].

Вплив мінеральних ванн на серцево-судинну систему виражається в наступному: частота скорочень серця в період знаходження у ванні і опісля не менше години після неї декілька знижується, період відпочинку серцевого м'яза (діастола) збільшується, кровотік у вінцевих судинах серця посилюється, повернення крові до правої половини серця зростає. Зростає і кількість проштовхуваною лівим шлуночком по судинах крові, опір судин потоку крові падає, посилюється рівень кровопостачання нирок, мозку, печінки. У зв'язку з ним, не дивлячись на деяке підвищення навантаження на серці, прийом газових і сольових ванн створює сприятливі умови для його роботи, що сприятливо позначається на всьому організмі в цілому. Для хворих гіпертонічною хворобою особливо важливий ефект зниження судинного опору потоку крові, а також проріження частоти серцебиття. В цілому ж мінеральні ванни надають тренуючу дію на всю серцево-судинну систему [28].

Хлоридні натрієві ванни готують шляхом додавання до прісної води морської або куховарської солі з розрахунку 100-200 г на відро води. Сіль насипають в полотняний мішечок і опускають його у ванну до повного розчинення солі. Температуру води підтримують на рівні 36°С, тривалість ванни 5-10 хв, через день. Курс складає 10-12 ванн. Солоні і солено-хвойні ванни благотворно впливають на стан нервової системи, стимулюють роботу серцево-судинної системи [27].

Морські ванни готують, розчиняючи морську сіль. Температуру води поступово в курсі лікування знижують з 37°С до 30° С. Тривалість ванни збільшують до 12-15 хв. Курс лікування від 10 до 15 ванн. Морські ванни укріплюють загальний стан пацієнта, його нервову систему, сприяють гартуванню [27].

Йодобромні ванни готують з використанням природної мінеральної води Хадиженського курорту або віл води розчиняють 100 г йодиду натрію і 250 г броміду калія. Розчин поміщають в темну пляшку. У ванну наливають 100 або 200 літрів води потрібної температури, додають 1 або 2 кг куховарської (морської) солі і ретельно розмішують, після чого наливають 100 мл приготованого розчину. Тривалість процедури 8 -12 хв., через день, курс лікування 10-15 ванн. Йодобромні ванни роблять регулюючий вплив на ендокринну систему, підсилюють процеси гальмування в центральній нервовій системі, нормалізують обмінні процеси, надаючи м'яку дію на серцево-судинну систему в порівнянні з натрієвими ваннами [27].

Сірководневі ванни роблять вплив на судинну систему, обмінні процеси, стимулюючи всі види обміну, покращують периферичний кровообіг, тканинне дихання. На практиці використовують природні сульфідні води на курортах Криму, Трускавецьких, В Росії - Сочі, Мацести та інш. Концентрація сірководня повинна бути від 25-50 мг/л, температура води 36-37°С, тривалість ванни від 4-6 до 10 хв. через день. На курс лікування показано приймати 8-10 ванн [27].

Радонові ванни призначаються в спеціальних випадках, тому не завжди і не всім хворим на ГХ, готують штучно, додаючи в прісну воду температурою 36-37°С готовий розчин радону. Радонові ванни є розчином солей радону, які розчиняються у воді і виділяють альфа-випромінювання, що є активним агентом ванн, що діє. Альфа-випромінювання сприяє вираженому заспокійливому впливу ванн на, центральну нервову систему, а також значному знеболюючому ефекту. Дія радонових ванн на кровообіг не така значна, чим у газових ванн, тому їх застосовують і на пізніших стадіях гіпертонічної хвороби. Можна використовувати радонові ванни при стабільній стенокардії напруги, кардіосклерозі, екстрасистолії і синусній тахікардії, а також при поєднаних пороках серця. Радонові ванни Роблять нормалізуючий вплив на процеси імунітету, функцію залоз внутрішньої секреції. Протипоказання для застосування радонових ванн загальні для всіх процедур бальнеотерапії і водолікування, а також їх не призначають при зниженні функції щитовидної залози (гипотиреозі). Концентрація радону для лікувальних ванн складає від 40 до 120 нки/л. Найбільш оптимальна концентрація для нормалізації процесів кровообігу і заспокійливого впливу на центральну нервову систему определятеся як 120 нки/л. Температура води повинна бути індиферентною, на курс призначають від 10 до 12 процедур [27].

Кисневі ванни готують фізичним або хімічним способом. При фізичному методі ванну готують шляхом насичення водопровідної води киснем з апарату насичення АН-9. Ванну на 1/3 наповнюють гарячою водою і опускають гумовий шланг з наконечником апарату, встановивши необхідний тиск на редукторі. Далі у ванну додають холодну воду, насичену киснем, до потрібної температури. При хімічному способі приготування у ванну з 200 л води температурою на 0,5°С вище потрібної всипають 100 г питної соди, потім додають 50 мл 5%-го розчину мідного купоросу. Все ретельно перемішують, потім вливають 200 мл технічного пергидроля і знову перемішують. Хворий приймає ванну через 10 хв. після її приготування, коли утворюється максимальна кількість бульбашок кисню. Тривалість кисневих ванн 7-10 хв., температура 35-36°С, курс лікування складає 10 ванн з розрахунку 3-4 ванни в тиждень. Кисневі ванни роблять регулюючий вплив на центральну нервову систему, тонус судин, викликають позитивні зрушення в показниках білкового, вуглеводного і ліпідного обмінів. Кисневі ванни особливо ефективні в початкових стадіях гіпертонічної хвороби, тиреотоксикозі легкого ступеня, неврозах, вегетосудинної дистонії [27].

Перлинні ванни готують тільки штучним шляхом. У воду за допомогою компресора «Вихор» нагнітають через спеціальні грати на дні ванни повітря під тиском 0,5-1,5 ат. Тривалість ванни 10-12 хв., курс 10-12 процедур. Показання до перлових ванн ті ж, що до кисневих [27].

Вуглекислі ванни можна приготувати фізичними і хімічними методами. При хімічному способі у ванні розчиняють 1 кг двовуглекислого натрію і декілька пігулок, що поволі розчиняються, містять кислий сірчанокислий натрій або калій. При фізичному способі холодну водопровідну воду в апараті АН-9 насищають вуглекислотою і подають у ванну, в яку заздалегідь наливають гарячу воду. Вуглекисла ванна викликає гіперемію шкіри, приємне відчуття тепла тримається після ванни 30-60 хв. Вуглекислота, що поступає в організм, впливає на дихальний центр, стимулює дихання, відбувається уповільнення пульсу. Посилюються серцеві скорочення, прискорюється кровотік. Тривалість ванни 5-10 хв. Концентрація газу на початку курсу лікування не більше 0,6 г на 1 л води, надалі поступово її можна довести до 1-1,4 г/л. Температура води індиферентна. Ванни приймають через день, курс лікування 10-12 ванн. Після ванни пацієнта обтирають зігрітим рушником і укутують в ковдру. Показаннями для вуглекислих ванн є захворювання серцево-судинної системи і дихального апарату [27].

1.2.5 Санаторно-курортне лікування

Санаторно-курортне лікування відрізняється сприятливішими умовами для ефективного вживання самих різноманітних лікувальних дій (фізіотерапія, ЛФК, терренкур, аутогенне тренування, дієтотерапія і ін.). Комплексний вплив курортних чинників обумовлює стійкі позитивні зрушення в стані серцево-судинної системи, будучи основою для подальшої реабілітації хворих [14]. Для підвищення ефективності санаторно-курортного лікування необхідні:

1. Ретельний відбір хворих гіпертонічною хворобою, що підлягають лікуванню на курортах, з врахуванням свідчень і протипоказань до бальнео- і фізіотерапії і іншим видам лікування.

2. Вибір оптимального патогенетичного комплексу лікувальних процедур в умовах курорту (бальнео- і фізіотерапія, теренкур, таласотерапія і ін.) з врахуванням индивідуальних особливостей хвороби.

3. Систематичний контроль за станом хворого в процесі лікування.

Хворі гіпертонічною хворобою II стадії доброякісної течії без частого гіпертонічного кризу і при недостатності кровообігу не вище І стадії можуть лікуватись в тих же санаторіях, що і хворі ГХ І стадії. Хворим ГХ III стадії санаторно-курортне лікування протипоказано. Найкращі віддалені результати відновлення і значне підвищення працездатності наголошуються звичайно у хворих гіпертонічною хворобою, що лікувалися на курортах і санаторіях, розташованих в зонах, що мало відрізняються по кліматичній характеристиці від місця проживання. Оптимальною порою року для напряму хворих ГХ на санаторно-курортне лікування є весна, літо і осінь. Якщо у хворого діагностовано ГХ І, II стадії, то лікування в санаторії починають з медикаментозної терапії і лише при зниженні артеріального тиску використовують фізичні методи лікування. Бальнеотерапія при гіпертонічній хворобі І, II стадії може поєднуватися з ЛФК, масажем, електросном. Широко використовується фізіотерапія, водолікування і ін. Під впливом фізичних чинників зменшується нервово-психічна напруга, покращується функціональне стан ЦНС, сприяючи зниженню тонусу артеріол, підвищенню кровопостачання органів і обмінних процесів в тканинах. Важливу роль в комплексному санаторно-курортному лікуванні грають водні процедури [14].

Серед інших форм кліматотерапії заслуговують на увагу аеро- і геліотерапія, що надають специфічне вплив на організм. У атмосферному повітрі курортів знаходиться значна кількість фітонцидів і інших летких речовин рослинного походження, легких аероіонів, котрі підвищують окислюючі властивості кисню. У зв'язку з цим сон поза приміщенням знімає перезбудження нервової системи, нормалізує функцію парасимпатичного і симпатичного її відділів. Геліотерапія приводить до вираженому зміни фізико-хімічних процесів в тканинах, прискорюють кровообіг в капілярах, впливає на утворення вітамінів.

Важливу роль в нормалізації порушених функцій у хворих ГХ грає електросон, викликаючи охоронну захисну реакцію, обумовлюючи стан, аналогічний сну. Він сприяє пом'якшенню проявів функціональної патології (зменшує безсоння), знижує артеріальний тиск, покращує кіркову нейродинаміку і обмінні процеси [14].

Практично на всіх курортах хворим на ГХ призначають спеціальний комплекс фізичних вправ. Особливо ефективна ЛФК, що проводиться на відкритому повітрі. Вплив кліматичних чинників, живописний пейзаж місцевості, органічно зливаючись з безпосередньою дією гімнастичних вправ, дозволяє досягти позитивного результату. У хворих на ГХ в процесі занять збільшується сила і рухливість нервових процесів, покращується загальний тонус організму, зменшується збудливість, усуваються невротичні прояви. В умовах курорту ЛФК направлена також на залучення хворих на ГХ до рухливого способу життя, вчення їх різним гімнастичним вправам, які вони можуть виконувати і в домашніх умовах. Виразний позитивний ефект досліджується при тривалому і систематичному зживанні ЛФК, особливо в амбулаторних умовах. Санаторно-курортне лікування дозволяє значно поліпшити загальний стан хворих ГХ, знизити артеріальний тиск і створити кращий фон для подальшої терапії в умовах поліклініки.

Узгодити програму ФР з головним лікарем терапевтичного відділення міської лікарні і з його дозволу і нагляду запровадити цю програму.

Глава II. Власна дослідницька робота

Наукова новизна дослідження. Був запропонований хворим на ГХ сучасний концептуально-методологічний підхід поетапної ФР пацієнтів на принципах неперервності, прийнятності, комплексності і індивідуальності надання реабілітаційної допомоги хворим з застосуванням патогенетично обоснованої медикаментозної і немедикаментозної корекції. Розроблено і впроваджено метод гідрокінезотерапії в поєднанні з ЛФК і масажем. Проведене двомісячне проспективне спостереження хворих на ГХ, яке дозволило оцінити ефективність розробленої програми фізичної реабілітації. Встановлено, що немедикаментозні методи реабілітації також надають позитивну лікувально-профілактичну дію на перебіг як ізольованих, так і поєднаних форм поразки серця і головного мозку у хворих на ГХ.

.1 Клінічна характеристика хворих контрольної і експериментальної груп

.1.1 Обстеження хворих за групами і стадіями

Дослідження було проведено на базі кардіологічного відділення центральної міської лікарні м. Дзержинська. З контрольною групою активна фізична реабілітація не проводилась, окрім загальноприйнятих процедур й медикаментозного лікування. З експериментальною групою проведена фізична реабілітація згідно із стадією захворювання і рухового режиму.

Під час проведення фізичної реабілітації хворі лікувались підтримуючими терапевтичними лікарськими засобами. Їм призначались гіпотензивні засоби І ряду - діуретики, бета-адреноблокатори, інгібітори АПФ, антагоністи кальцію, антагоністи ангіотензину П, блокатори - адренорецепторів.

Малюнок 1. Механічні події серцевого циклу з їх ілюстрацією в лівих відділах серця.

А-В клапан - мітральний клапан. Крива тиску у передсерді: а = скорочення передсердя, с = скорочення шлуночка, і v = наповнення передсердя. Фази: а = ізоволюмічного скорочення, b = викиду з шлуночка, с = ізоволюмічного розслаблення, d = швидкого наповнення шлуночка, і е = скорочення передсердя. Зверніть увагу, що а і b складають систолу а діастола включає с, d і е.

Наприклад, хворий М., 42 p., проходив скринінгове обстеження з приводу вперше зафіксованих під час професійного огляду підвищених показників AT - до 150/90 - 160/100 мм рт. ст. Скарг у хворого не було. На звичайній ЕКГ - ознаки синдрому ранньої реполяризації міокарда шлуночків. За даними змішаного моніторингу, у хворого виявлено: артеріальну гіпертензію (вдень - помірну; вночі - виражену), а також епізоди елевації та депресії сегмента ST - (23 епізоди загальною протягом 189 хв. за добу, переважно вдень, прогностично несприятливі), що дало підстави запідозрити "синдром основного стовбура".

Хворий був направлений до Дзержинської ЦМЛ на коронарографію, під час якої виявлено велику бляшку в основному стовбурі коронарної артерії зі стенозуванням до 90%. Хворого прооперували, було вживлено стент. Післяопераційний період пройшов без ускладнень. Через 14 днів хворий був залучений до програми ФР спочатку в умовах стаціонару потім в поліклініці, яка тривала загалом 51 день. Після цього хворому повторно провели змішаний моніторинг ЕКГ та AT на фоні постійної планової антигіпертензивної терапії. Динаміка AT протягом доби без особливостей. Змін на ЕКГ за звичайних навантажень не було виявлено. За значних навантажень (сходження у швидкому темпі до 7 поверху) - виявляється депресія ST до 1мм.

.1.2 Дані про хворих контрольної групи

Таблиця 1.1 Дані хворих контрольної групи

№з/п	Пацієнт	Вік	Стать	Захворювання
1	Н	54	Ж	ГХ 1-го ступеню
2	В	45	Ж	ГХ 2-го ступеню
3	Р	60	Ч	ГХ 3-го ступеню
4	Р	43	Ж	ГХ 1 -го ступеню
5	М	54	Ч	ГХ 3-го ступеню
6	І	44	Ж	ГХ 2-го ступеню
7	Л	37	Ч	ГХ 2-го ступеню
8	А	29	Ж	ГХ 1 -го ступеню
9	У	43	Ч	ГХ 3-го ступеню
10	А	40	Ж	ГХ 1-го ступеню

2.1.3 Дані про хворих з експериментальної групи

Ознайомимось з даними експериментальної групи (табл. 1.1).

Таблиця 1.2 Дані експериментальної групи

№з/п	Пацієнт	Вік	Стать	Захвооювання
1	Н	58	Ч	ГХ 3-го ступеню
2	Л	45	Ж	ГХ 2-го ступеню
3	Р	60	Ж	ГХ 3-го ступеню
4	3	40	Ж	ГХ 2-го ступеню
5	М	54	Ч	ГХ 3-го ступеню
6	В	44	Ж	ГХ 2-го ступеню
7	Л	35	Ч	ГХ 1 -го ступеню
8	Ж	37	Ч	ГХ 1 -го ступеню
9	У	43	Ч	ГХ 2-го ступеню
10	А	39	Ж	ГХ 1 -го ступеню

В цьому експерименті брали участь 20 осіб.

У ході дослідження виникла необхідність розділення пацієнтів експериментальної групи на 3 підгрупи для кращих результатів фізичної реабілітації, тому що хворі знаходяться на різному руховому режимі і з різною клінічною стадією.

Дані про хворих з 1-ю стадією гіпертонічної хвороби

У пацієнтів 1-ї досліджуваної групи проявлявся характер гіпертонії з нестійкими симптомами, так званої нейрогенної, функціональної стадії ГХ. Але у подальшому при відсутності належного лікування, хвороба зможе перейти до прогресуючих форм.

Скарги цієї групи: запаморочення, головний біль, прилив крові до голови, поганий сон, швидка втома, періодичні підвищення артеріального тиску до рівнів (150/90-170/100).

У 1 підгрупу занесені хворі з 1 клінічною стадією у віці від 34 до 39 років на вільному руховому режимі (табл. 1.3).

Таблиця 1.3 Дані по хворим з 1 клінічною стадією у віці від 34 до 39 років

№з/п	Пацієнт	Вік	Супутні захворювання
1	Д	34	ГХ 1-го ступеню	Хронічний бронхіт
2	Ж	37		Хронічний панкреатит
3	А	39	-	Виразкова хвороба шлунку
4	У	38		Хронічний гастрит
Вільний режим

 

Дані про хворих з 2-ю стадією гіпертонічної хвороби

У другій групі хворих гіпертонічна хвороба вже має більш сильні прояви. Скарги хворих стають дедалі все більш частішими, разом з тривалим головним болем з'являються оніміння кінцівок рук та ніг, приливи крові до голови, підвищений артеріальний тиск стає все частішим явищем на протязі однієї доби.

Дуже часто, при надмірній вазі хворого, ситуація ще більш обтяжується. З'являється ще й одишка, стук у скронях і потилиці, швидка втома, порушення сну. Хвороба за всіма медичними показниками набуває другої стадії (склеротична стадія) гіпертонії її течія більш довга, тому і лікування займає більш тривалий час (терапевтичне лікування разом з ЛФК, призначаються лікарем). При лікуванні приймають ліки знижуючі кров'яний тиск, назначають заспокійливі фізіотерапевтичні процедури, лікувальну гімнастику, дихальні вправи, щадно-тренувальний режим фізичної рухливості (додаток Д, табл. 5), масаж, санаторно-курортне лікування. У 2 підгрупу занесені хворі з 2 клінічною стадією у віці від 40 до 45 років на палатному режимі (додаток В, табл. 3)

Таблиця 1.4 Дані по хворим з 2 клінічною стадією у віці від 40 до 45 років

№з/п	Пацієнт	Вік	Захворювання	Супутні захворювання
1	Д	45	ГХ 2-го ступеню	ІХС: Атеросклер. к-з
2	3	40	«	ІХС: Атеросклер. к-з
3	В	44	«	Хронічний пієлонефрит
4	У	43	«	Хронічний гастрит
Палатний режим

Дані про хворих з 3-ю стадією гіпертонічної хвороби

Захворювання проходять тривалий термін, від місяців до років; характерні періоди погіршення та покращення загального стану хворих. Скарги хворих стають постійними, найбільш розповсюджена з них - сильний і довготривалий головний біль, порушення сну і відсутність апетиту. Також скаржаться на шуми в голові, розлади зору, оніміння кінцівок рук і ніг, ниркову коліку, або недостатність, високий AT все більш тривалий час. Решта скарг співпадає зі скаргами хворих з 2-ю стадією гіпертонії. В процесі лікування більшість чоловіків, найважливішою, вважають роль медикаментозної терапії, уважно дотримуються режиму прийому ліків і до їх дозувань.

На цій стадії часто у хворих з'являються: ниркова недостатність, порушення мозкового кровообігу. Серцева недостатність (одишка, серцева астма, набряки, збільшення печінки, або окремих площин тіла). Довготривала течія гіпертонічної хвороби у Ш-й групі приводе до більш тривалого лікування від хвороби. Однієї медикаментозної терапії недостатньо для стабільного покрашення фізичного стану хворого. Треба укріплювати організм, особливо нервову систему, серцево-судинний апарат шляхом лікувальної фізкультури. Зрозуміло, що підбір вправ повинен бути індивідуальним для кожного хворого, адекватним відносно його об'єктивного стану. Необхідно враховувати вправи за віковими та рухливими режимами (додатокВ, табл.3). Якомога нормалізувати режим праці, їжі (скоротити вживання продуктів з великою кількістю жирів та холестерину).

Для хворих з Ш-ю стадією ГХ підходить щадливий тренувальний режим ЛФК з дихальними вправами, помірними прогулянками, чіткого виконання денного режиму, дотримуватися дієти з обмеженням солі. Також призначається: масаж, фізіотерапія, плавання.

У 3 підгрупу занесені хворі з 3 клінічною стадією у віці від 54 до 60 років на ліжковому режимі (табл. 1.5)

Таблиця 1.5 Дані по хворим з 3 клінічною стадією гіпертонічної хвороби

№з/п	Пацієнт	Вік	Захворювання	Супутні захворювання
1	Н	58	ГХ 3-го ступеню	ІХС: Атеросклер. к-з
2	Р	60	«	ІХС: Стенокард. напр.
3	М	54	«	ГХС: Атеросклер. к-з
Ліжковий режим

2.2 Методи проведеним дослідження

Методи дослідження:

1. Аналіз та узагальнення даних науково-методичної літератури;

2. Змішаний моніторинг. Всім хворим проводили ЕКГ, ВЕМ, моніторингування AT, ехокардіоскопію, розгорнений клінічний аналіз крові і сечі дослідження ліпідів, що згортає системи крові, електролітів, РЕГ ТКДГ, ЕЕГ, біомікроскопія бульбарної кон'юнктиви, нейро-психологічне тестування з визначенням вегетативного статусу на основі комп'ютерної програми «Полі-спектр» і опитувальника Mfj-20.

3. Тестування рухових навичок хворих на ГХ післяопераційного періоду, осіб після гіпертонічного кризу, після інсульту і інших хворих на ГХ,ЦВЗ і ДЕП у лікарняному періоді

4. Методи математичної статистики.

2.1 Методи оцінювання якісного стану хворих

Вимірювання ваги нами виконувалося за методом антропометричних досліджень (Волков Л.В., 1990 р.) Вагу тіла вимірювали на медичних вагах з точністю до 100 г. Піддослідний, без взуття, в легкому спортивному костюмі ставав на середину при закритому замку коромисла. Великою гирею на нижній планці встановлювалася приблизна вага обстеженого, після чого замок відкривався і вага уточнювалася спочатку великою гирею, а потім пересуванням маленької гирьки на верхній планці коромисла. Вага фіксувалася в кілограмах, сумуючи показники великої гирі на нижній планці (ціле число) і маленької гирьки на верхній планці (десяті долі килограма).

Визначення артеріального тиску у спокої проводилося за методом Короткова. З цією метою досліджуваному на ліве плече накладувалась манжета ртутного сфигланамометра. На ліктьовому згібі, в області проходження артерії, ставився фонендоскоп. Насосом нагнеталося повітря в манжету до тих пір, доки в манометрі показник тиску не підіймався до відмітки 140мм.рт.ст. чи трохи більше. Після цього поступово випускалося повітря з манжетки, що приводило до зниження рівня ртуті в манометрі. Рівень ртутного стовпчику в момент з’явлення току крові і був показником максимального, систоличного тиску. В момент переходу найбільш гучних тонів в тихі фіксувався показник ртуті в манометрі, що відповідає мінімальному, діастоличному тискові. Отримані цифри максимального й мінімального тиску записувалися у вигляді дробі в чисельнику (max), у знаменнику (min) мм. рт.ст.

Підрахунок частоти серцевих скорочень (пульсу).

Пульс - періодичні поштовхоподібні коливання стінок, судин, викликані тиском крові, що виштовхується серцем під час систоли.

Дослідження пульсу проводять в місцях, де артерії розташовані поверхнево.

Техніка дослідження пульсу хворого (пальпаторний метод). Необхідно розташувати II-ІV пальці своєї правої руки за ходом променевої артерії, зачинаючи з підстави І пальця хворого. Пульсуючу під пальцями артерію злегка притискують до променевої кісті. Дослідження пульсу необхідне проводить на обох руках, порівнюючи його властивості.

Оцінка частоти пульсу. Частота пульсу, в нормі коливається від 60 до 80 в 1 хвилину. Вона може варіювати в широких межах в залежності від підлоги, віку, температур навколишнього середовища і так далі У жінок пульс декілька частіше. Підрахунок пульсу роблять в продовж не менше 30 секунд, а при неритмічному пульсі - 60 секунд, При дефіциті пульсу (різниця частоти пульсу і серцевих скорочень) слід одночасно (двом вимірюючим) підраховувати частоту серцевих скорочень вислухуванням і пульсових ударів.

При дослідженні застосовувався пальпаторний метод підрахунку частоти сердечних скорочень (пульсу). Підрахунок його починали з моменту пуску секундоміра і рахували протягом однієї хвилини.

Виміри проводилися відповідно до загальноприйнятої методики, приборами, які пройшли повірку відповідними клеймами у відділеннях стандартів, мір та вимірювальних приладів при Раді Міністрів України.

Аеробні навантаження: величина тренувальних навантажень залежить від фізичної працездатності хворого, виявленій при тестуванні на велоергометрі.

По результату дослідження виявляють максимально достатнє навантаження відповідну їй ЧСС. Величина тренувального навантаження па ЧСС повинна складати 55-85% від максимальної. Наприклад, якщо ЧСС в спокої 80 уд. в мін і під година навантаження досягла 150 уд/хв., то, наприклад, тренувальна ЧСС - 75% від максимальної розраховується за формулою:

ЧСС 75% від макс.=ЧСС спокою ± 75% (ЧСС макс. - ЧСС спокою) = 80 ± 75% (150-80) =132 уд/хв.

2.2.2 Математико-статистичний метод обробки даних, отриманих в ході експерименту за Ст'юдентом

Оцінка результатів дослідження проводилася з урахуванням вимог, а саме: для математичного порівняльного аналізу показників. Математична обробка та аналіз отриманих цифрових даних проводився методами математичної статистики з розрахунками наступних значень:

-        середнього арифметичного (Х);

-        середньоквадратичної помилки (+σ);

-        помилки середнього арифметичного (+m);

-        критерій Ст’юдента;

-        значимість змін (Р).

Слід звернути увагу на те, що всі показники визначаються для значень кожної групи окремо, для контрольної та експериментальної:

Х контр., Хексп.,

ð контр., ð експ.,

m контр., m експ.

Для обробки результатів використовувалась операційна система Microsoft Windows XP та програма Microsoft Excel XP.

Перевірка гіпотези та достовірність отриманих результатів була здійснена за допомогою критерію Ст’юдента. При перевірці даних та вірогідності було взято 5% рівень значимості.

Х вираховується за формулою (2.1):

Х = Σ x / n,                                                                                        (2.1)

де Σ x - сума значень показників в групі,

n - кількість людей в групі.

ð визначається за формулою (2.2):

ð = R (max - min) / А,                                                                        (2.2)

де R - різниця між максимальним і мінімальним значеннями показника,

А - табличне значення із значень n (таблиця 1, додаток А)                    m визначається за формулою(2.3):

= ð / √ n-1,                                                                                       (2.3)

де ð - середнє квадратичне відхилення,- кількість людей в групі.

Дане значення знаменника - корінь квадратний зі значення (n-1) - справедливе тільки при n менше 30.

Якщо кількість людей в групі дорівнює, або більше 30, формула (2.3) буде мати наступний вид:

m = ð / √ n

Знаючи величини χ та m кожної групи, можливо визначити значення- критерію Ст’юдента за формулою (2.4):

= χ1 - χ2 / √ m21 + m22 ,                                                       (2.4)

де χ1 та χ2 - середні арифметичні,

т1 та т2 -помилки середньої арифметичної.

В чисельнику даної формули визначається різниця між χ кожної групи. Слід звернути увагу, що з більшого значення віднімається менше значення.

Таким чином, Х1 - це більше значення, яке відмічається в одній з груп В контрольній або в експериментальній). Х2 - відповідно, менше значення показника.

В знаменнику формули - сума значень помилок середньої арифметичної в контрольній та експериментальній групах.

Після визначення значення t залишається встановити - достовірна чи недостовірна різниця у величині зазначеного показника між контрольною та експериментальною групами.

Для цього використовується таблиця 2.8, в якій в одній з колонок знаходяться значення так званих «ступенів свободи».

Ступінь свободи f визначається за формулою (2.5):

= (nконт + nексп) - 2,                                                                     (2.5)

де n - кількість людей в контрольній та експериментальній групах.

Таким чином, знаючи значення ступеню свободи f та значення t-критерію Ст’юдента, визначаємо достовірність відмінностей. Для цього в таблиці 2 (Додаток Б), навпроти знайденого значення ступеня свободи є 2 значення Р. Саме з цим значенням Р слід порівнювати отримані значення t. Якщо значення t буде менше значення (Р - 0,05), то достовірної відмінності між досліджуваним показником в контрольній та експериментальній групі немає, тобто Р>0,05, що і слід відмітити в кваліфікаційній роботі.

Якщо значення t дорівнює значенню (Р - 0,05), або буде знаходитись між значенням (Р - 0,05) та (Р - 0,01), або буде більше значення (Р - 0,01) - то це говорить про наявність достовірної відмінності між величинами показників контрольної та експериментальної груп.

При написанні цього порівняння в тексті роботи після слів про достовірність відмінності, необхідно вказати, що Р<0,05 (якщо значення t дорівнює табличному значенню (Р - 0,05), або знаходиться між значеннями (Р - 0,05) і (Р - 0,01).

Якщо значення t дорівнює табличному значенню (Р - 0,01), або більше даного значення, то слід вказати в тексті роботи, що Р<0,01. Саме знак < вказує на наявність достовірної відмінності.

2.3 Хід та організація проведення дослідження

Програма реабілітації на стаціонарному етапі при гіпертонічній хворобі А і Б стадіях. В умовах стаціонару весь процес реабілітації будується за трьома руховими режимами: постільний: а) суворий, б) розширений; палатний (напівпостільний); вільний. При строгому постільному режимі ЛГ не проводять. Під час розширеного постільного режиму вирішуються наступні завдання: поліпшення нервово-психічного статусу хворого; поступове підвищення адаптації організму до фізичного навантаження; зниження судинного тонусу; активізація функції серцево-судинної системи шляхом тренування інтра- і екстракардіальних чинників кровообігу. Заняття лікувальною гімнастикою проводяться індивідуально або груповим способом. Лікувальна фізкультура проводиться у формі лікувальної гімнастики, ранкової гігієнічної гімнастики, самостійних занять. Заняття лікувальною гімнастикою проводиться лежачи на спині з високо підведеним узголів'ям і сидячи (обмежено). Застосовуються вправи для всіх м^'язових груп, темп повільний. Виконують елементарні гімнастичні вправи для верхніх і нижніх кінцівок без зусилля, з обмеженою і поступово зростаючою амплітудою рухів в дрібних і середніх суглобах кінцівок, чергуючи їх з дихальними вправами (2:1). Кількість повторень 4-6 разів, тривалість занять - від 15 до 20 хв. У заняття включають вправи на розслаблення, поступове тренування вестибулярного апарату і Діафрагмальне дихання. Лікувальна гімнастика поєднується з масажем стоп, гомілки і комірної зони [28].

На етапі палатного (напівпостільного) режиму вирішуються наступні завдання: усунення психічної пригніченості хворого; поліпшення адаптації серцево-судинної системи до зростаючих навантажень шляхом строго дозованого тренування; поліпшення периферичного кровообігу, усунення застійних явищ; навчання правильному диханню і психічній саморегуляції [28].

Заняття лікувальною гімнастикою проводяться в положеннях сидячи і стоячи (обмежено) для всіх м'язових груп з невеликим м'язовим зусиллям в повільному і середньому, темпі. Хворий виконує елементарні фізичні вправи переважно для суглобів верхніх і нижніх кінцівок з повною амплітудою, рекомендується застосування вправ статичного і динамічного характеру у поєднанні з диханням (2:1). Загальна тривалість занять - до 25 хв. Вправи повторюються 4-6 разів. Призначається масаж комірної зони, при якому проводиться глибоке погладжування, розтирання, розминка трапецієвидних м'язів. Положення пацієнта сидячи, масаж починається з волосистої частини голови, потім масажується задня частина шиї і закінчують на надпліччях. Тривалість сеансу - 10-12 хв. Широко використовуються вправи на розслаблення м'язів [25].

В період вільного режиму вирішуються завдання поліпшення функціонального стану центральної нервової системи і її регуляторних механізмів; підвищення загального тонусу організму, пристосовності серцево-судинної і дихальної систем і всього організму до різних фізичних навантажень; зміцнення міокарду; поліпшення обмінних процесів в організмі. [26] Цей руховий режим в умовах стаціонару відрізняється найбільшою руховою активністю. Хворому дозволяється вільно ходити по відділенню, рекомендується ходити по сходах (в межах трьох поверхів) з паузами для відпочинку і дихальними вправами. Форми ЛФК: ЛГ, УГГ, самостійні заняття; ЛГ проводять сидячи і стоячи, із зростаючою амплітудою рухів рук, ніг і тулуба. Включаються вправи з предметами, на координацію, на рівновагу, на розслаблення м'язових груп. В процесі заняття і в кінці його використовуються елементи аутогенного тренування. Співвідношення дихальних вправ до тих, що загально розвивають 1:3. Загальна тривалість занять складає 20-35 хв.

Засоби, які були використані в запропонованій комплексній програмі реабілітації хворих на ГХ

ЛФК: - лікувальна гімнастика і плавання в басейні;

- тренувальна хода на теренкурі;

- гідрокінезотерапія.

- Кліматотерапія.

- Фітотерапія.

Преформовані фізичні фактори:

- електросон, лікарський електрофорез, гальванізація;

- діадинамічні токи (ДДТ), СМТ-токи - при II стадії ГХ:

- індуктотерапія на область нирок, ДМВ терапія;

- світлодіодна терапія.

- Бальнеотерапія: гідротермотерапія (жемчужні, хвойні ванни).

- Лікувальний масаж.

- Психотерапія.

Метод, який застосовувався - адаптований до ранніх стадій розвитку патологічних процесів і являє собою комплекс із ЛФК та гідрокінезотерапії. Тому метод - універсальний і має позитивну комплексну дію. Кінезотерапію і гідрокінезотерапію нами було застосовано з метою тренуючої дії на серцево-судинну, дихальну і рухову системи організму.

2.3.1 Комплексна програма фізичної реабілітації (ЛФК, гідрокінезотерапія, масаж, фізіотерапія) хворих

При розробці реабілітаційної програми для пацієнтів ГХ ми враховували матеріальну базу лікувального закладу, інтереси пацієнтів, рівень їх фізичної підготовленості та вікові особливості.

На основі результатів аналізу спеціальної літератури, вивченні історій хвороб, опитування пацієнтів, було розроблено програму фізичної реабілітації, яка складалась з кінезотерапії, гідрокінезотерапії, занять лікувальною фізкультурою (ЛФК) та масажу.

В умовах стаціонару весь процес реабілітації будувався на трьох рухових режимах: постільний: а) строгий, б) розширений; палатний (напівпостільний); вільний. При строгому постільному режимі ЛГ не проводились. Під час розширеного постільного режиму вирішувались наступні завдання: поліпшення нервово-психічного статусу хворого; шляхом виконання дихальних вправ і вправ не потребуючих вставати з ліжка виконувалось поступове підвищення адаптації організму до фізичного навантаження; зниження судинного тонусу; активізація функції серцево-судинної системи шлягом тренування інтра- і екстракардіальних чинників кровообігу. Заняття лікувальною гімнастикою проводилися індивідуально або груповим способом.

Лікувальна фізкультура проводилася у формі лікувальної гімнастики, ранкової гігієнічної гімнастики, самостійних занять. Заняття лікувальною гімнастикою проводилися лежачи на спині з високим підведенням голови і сидячи (обмежено). Застосовувалися вправи для всіх м'язових груп, темп повільний. Виковувалися елементарні гімнастичні; вправи для верхніх і нижніх кінцівок без зусилля, з обмеженою і поступово зростаючою амплітудою рухів в дрібних і середніх суглобах кінцівок, чергуючи їх з дихальними вправами (2:1). Кількість повторень 4-6 разів, тривалість занять - від 15 до 20 хв. У заняття включались вправи на розслаблення, поступове тренування вестибулярного апарату і діафрагмальне дихання.

Лікувальний масаж: масаж паравертебральннх сегментів голови, шиї і комірної зони, тривалість - 10-15 хв, курс лікування - 20 процедур.

З фізіотерапевтичних процедур: електросон, сірчановодневі, йодо-бромні і радонові ванни; ультрафіолетове опромінення.

Методика використання гідрокінезотерапії

Була розроблена і з успіхом застосована програма ФР в басейні для хворих на артеріальну гіпертонію. Починали ФР після загально-медикаментозного купірування явищ кризу з цифрами AT не вище 190/110 мм рт.ст. Хворі після операційного періоду починали брати участь в програмі через 7 днів знаходження на стаціонарі. До цього займалися тільки дихальними вправами. Деякі потребували більше часу через погане самопочуття. ФР проводилась в умовах стаціонару на протязі 20-ти днів і один місяць в умовах поліклініки.

Рівень початкового навантаження складає 50% від порогової, встановленої при визначенні толерантності до неї за даними велоергометри (ВЕМ).

Протипоказання до проведення ФР:

• недостатність кровообігу, виражені ішемічні зміни на ЕКГ.

• складні порушення ритму і провідності.

До групи увійшли 40 чоловіків і жінок у віці від 30 до 64 років (середній вік 46,5±0,4) з АГ. АГ І - у 10 чоловіків (50% - середній ризик, 50%) - високий ризик), АГ II - у 10 (12,5%) - середній ризик, 87,5%» - високий ризик), АГ III - у 10 (100% - дуже високий ризик).

Основні чинники ризику: гіпокінезія, надмірна маса тіла, стресогенні професії. У 83,3% пацієнтів виявлений високий і дуже високий ризик розвитку серцево-судинних ускладнень.

Заняття ЛФК в басейні проводили за спеціально розробленою методикою, виікористовуючи принцип суворо індивідуального підбору комплексу вправ, описаних в роботі, в залежності від даних обстеження. Всім хворим проводили ЕКГ, ВЕМ, моніторингування AT, ехокардіоскопію, розгорнений клінічний аналіз крові і сечі, дослідження ліпідів, системи крові, електролітів, РЕГ ТКДГ, ЕЕГ, біомікроскопія бульбарної кон'юнктиви, нейро-психологічне тестування з визначенням вегетативного статусу на основі комп'ютерної програми «Полі-спектр» і опитувальника Mfj-20.

Кожне заняття у воді складалося з трьох частин. У ввідній частині заняття проводили поступову підготовку організму до майбутньої м'язової діяльності, при цьому вправи підбирали за принципом поступово підвищуваної навантаженості, інтенсивності, тривалості, з чергуванням вправ на всі групи м'язів і суглобів. Тривалість ввідної частини 15-20% часу всього комплексу. У основній частині заняття дотримувалося таке оптимальне дозування навантаження, яке у даного хворого викликала максимальний терапевтичний ефект, не провокуючи дискомфорт або які-небудь ускладнення. Використовували всі навантаження, окрім силових, статичних і швидкісних, а також змагального методу у чоловіків з АГ Ш. Від заняття до заняття збільшували якість і тривалість вправ, темп їх виконання, відсоток складних і складно-координованих вправ, а також прагнули наблизити амплітуду рухів до повної (близько 100% нормального об'єму руху)- У заключній частині підбирали вправи, що поступово спрощуються, із уповільненням темпу і амплітудою рухів, що обмежується, для виведення організму з діяльного стану. Курс склав 10 -15 занять, що проводяться 2-3 разу на тиждень протягом 1-1,5 місяців.

Методика масажу

Масаж голови, обличчя, шиї. Масаж волосистої частини голови може проводитися поверх волосся і з оголенням шкіри. Поза пацієнта - сидячи, лежачи. Масажист сидить або стоїть за тим кого масирує. Проводиться погладжування від чола до потилиці, від тімені до вушних раковин, від верхівки вниз радіально в усі сторони. Напрямок масажних рухів повинен відповідати напрямку росту волосся й вивідних протоків залоз (не проводити масажних прийомів проти напрямку росту волосся) - площинне, охоплююче, граблеподібні, гладження, розтирання - прямолінійне, кругове, спіралеподібне: штрихування - переривчасте натиснення, зрушування, розтягання, пощипування (щипцеподібне); вібрація - пунктирування, лабільна непереривчаста, локальна, лінійна.

Методичні вказівки.

1.  Всі прийоми чергувати з погладжуванням.

.  Тривалість процедури - до 10 хв.

.  Перед масажем волосистої частини голови зробити легке кругове розтирання лобових, скроневих, потиличної областей для покращення кровотоку у венозних судинах.

. Після масажу волосистої частини голови помасирувати коміркову частину.

Масаж області шиї. Шкіра переднього й бокового відділів шиї ніжна й легко зміщується. В місці потилиці шкіра більш товста й менш рухлива. При пальпації під час повороту голови легко визначити грудино-ключично-сосцеподібний м'яз. Між цим м'язом і трахеєю можна прощупати пульсацію загальної сонної артерії, а в підключичній ямці - пульсацію підключичної артерії. Лімфатичні судини, що проходять в області шиї, впадають у лімфатичні вузли, розташовані групами на границі голови й шиї (потиличні, завушні, привушні, нижньощелепні, язичні, заглоткові, щічні, підборідні).

Роблять погладжування (хворий сидить) або лежить на животі, опираючись чолом на свої кисті) площинне, охоплююче, гребнеподібне, шипцеподібне, напрямок всіх рухів зверху вниз розтирання прямолінійне, кругове, пиляння, штрихування, розминання - поперечне, поздовжнє, натиснення, шипцеподібне, зрушування, розтягання; вібрація - пунктирування, поколачування, поплескування, струс окремими пальцями.

Методичні вказівки.

1.  Масаж шиї проводиться від 3 до 10 хв за показниками.

.  Кожний прийом масажу чергувати з погладжуванням.

.  Дотримуватися обережності при масажі передньої поверхні шиї, області сонних артерій.

. При масажі хворий не повинен затримувати подих.

Масаж верхніх кінцівок. Поза пацієнта - сидячи або лежачи. Масаж роблять однією або двома руками. При масажі однією рукою іншою фіксують пацієнту кінцівку й допомагають захоплювати м'язи, на які впливають. Масажні рухи варто проводити по ходу лімфатичних судин у напрямку до лімфатичних вузлів (частина ліктьового суглоба, пахвової западини). Уздовж променевої кістки, по задній поверхні плеча й через дельтоподібний м'яз завершити охоплюючим погладжуванням в області надключичного лімфатичного вузла, охоплююче погладжування по ліктьовій кістці, по передній поверхні плеча й завершити руху в області пахвових лімфатичних вузлів.

Масаж нижніх кінцівок. Положення хворого - лежачи на животі, на спині. Масажні рухи проводять по ходу лімфатичних судин у напрямку до підколінних і пахових лімфатичних вузлів. Виконується погладжування - від пальців по тильній поверхні стопи, по передній поверхні гомілки до підколінних лімфатичних вузлів, площинне, охоплююче, по підошовній поверхні, гребнєподібне, погладжування від пальців до п'яти; розтирання - кругове, прямолінійне, гребнеподібне, штрихування; натиснення на підошву; вібрація - пунктирування. поколачування, поплескування, струшування; рухи пасивні. При масажі таза застосовується обтяження, на більших м'язових масивах поколачування - обходячи підколінну ямку.

.3.2 Хід проведеного дослідження

Як показали спостереження, застосування фізичних вправ при початкових стадіях гіпертонічної хвороби й атеросклерозу в комплексі з іншими лікувальними заходами має значний терапевтичний вплив. При цьому зменшуються прояви хвороби, покращується функція серцево-судинної та дихальної систем, підвищується працездатність організму.

Пропонована методика передбачає використання різноманітних засобів і форм фізичної культури. Важливу роль тут відіграє раціональний розподіл фізичного навантаження протягом усього дня у межах відповідного режиму фізичної рухливості.

В основному ФР переносилась добре. Але в процесі впливу фізичних навантажень виникали деякі ускладнення. Пацієнту К. необхідно було більше часу, щоб звикнути до інтенсивності фізичних навантажень, тому в його програму ФР було внесено більше дихальних вправ. Хворих У. і Н. турбувала сильна задишка під час виконання фізичних вправ тому цим хворим був введений більш спрощений курс фізичних навантажень. Серцебиття спостерігалось практично у всіх хворих, до і після фізичних навантажень, які довго нічим не займались. Для цих пацієнтів спочатку були введені заспокійливі процедури у вигляді електросну йодобромних ванн с поступовим навантаженням м'язів рук та ніг.

Наприкінці першого тижня знаходження хворого в лікарні ми використовували окрім дихальних вправ ще й спеціальні вправи кінезотерапії. Тривалість кожного заняття знаходилося в межах 15-20 хв.

Комплекс занять лікувальною гімнастикою № 1 для хворих на АГ в 1-му періоді (І-й тиждень занять).

Вступна частина: мета - підготувати організм до виконання вправ основної частини.

1. Руки уздовж тулуба. Дихання середньої глибини-спокійний вдих, декілька подовжений видих, 4-6 разів.

2. Руки вгору - вдих, в.п. - видих. 4-6 разів.

3. Руки до плечей, колові рухи в плечових суглобах вперед і назад, 8-10 разів.

Основна частина: мета - адаптувати організм до навантажень, що підвищуються, тренування всіх органів і систем, досягнення позитивного ефекту від занять. Необхідне чергування загаяьнорозвтаючих вправ із спеціальними.

В положенні - лежачи.

1. Тильне і підошовне згинання стоп. Дихання довільне (6-8 разів).

2. Згинаний і розгинаній пальців грона рук. Дихання довільне (6-8 разів).

3. Зігнуті руки до плечей, лікті убік - вдих, опустити руки уздовж тулуба -видах (2-3 рази).

4. Руки уздовж тулуба, розвернути долонями вгору - вдих. Підводячи руки вперед - вгору, долові вниз, підтягнутися ними до колін, підводячи голову, напружуючи м'язи тулуба, ніг - видих. При першому занятті лікувальною гімнастикою в цій вправі голову підводити не слід (2-3 раза).

5. Зробити 2-3 спокійних вдихів і розслабитися.

6. Почергове згинання ніг з ковзанням по ліжку. Дихання довільне. З іншого заняття згинаная ніг виробляти як при їзді на велосипеді (одна нога згинається), але не відриваючи стоїш від ліжка (4-6 разів).

7. Руки уздовж тулуба, ноги випрямлені і трохи розведені. Обернути руки долонями вгору, небагато відвести їх, одночасно стопи ніг обернути назовні - вдих. Руки обернути долонями вниз, стопи ніг всередину - видих. На 3-4-м-коді занятті руху руками робити так, щоб відчувати напругу в плечових суглобах (4-6 разів).

8. Ноги, зігнуті в колінних суглобах, опустити на ліжко в праву, потім в ліву сторону (похитуванні колін). Дихання довільне (4-6 разів).

9. Ноги зігнуті в колінах. Підняті праву руку вгору - вдих; потягнутися правою рукою до лівого коліна - видих. Зробити ті ж лівою рукою до правого коліна (4-5 разів).

10. Ноги випрямити. Відвести праву руку убік, обернути голову в ту ж сторону, одночасно відвести діву ногу убік на ліжку - вдих, повернути їх у колишнє положення - видих. Те ж зробити лівою рукою і правою ногою. Вправу можна ускладнити, поєднуючи відведення ноги з її підйомом (3-5 разів).

11. Спокійне дихання. Розслабитися.

12. Зігнуті руки в ліктьових суглобах, пальці стискувати в куркулі, обертання кистей в променезап'ясткових суглобах з одночасним обертанням стоп. Дихання повільне (8-10 разів).

13. Ноги зігнуті в колінах. Підняті праву ногу вгору, зігнути її, повернутися у в.п. Те ж зробити іншою ногою. Дихання повільне. Вправу включають в комплекс не раніше чим через 2-3 заняття (4-6 разів).

14. Ноги випрямлені і трохи розведені, руки уздовж тулуба* Праву руку на голову - вдих; торкнутися правою рукою протилежного краю ліжка - видих. То ж лівою рукою (3-4 вражай).

15. Руки уздовж тулуба. Звести сідниці, одночасно напружуючи м'язи ніг, розслабити їх (4-5 разів). Дихання повільне.

16. На вдих підняти руки вгору, на видих - опустити їх (2-3 рази). Лікувальна гімнастика поєднується з масажем стоп, гомілки і комірної зони.

На етапі палатного (напівпостільного) режиму вирішуються наступні завдання: усунення психічної пригніченості хворого; поліпшення адаптації серцево-судинної системи до зростаючих навантажень дорогою строго дозованою треніровки; поліпшення периферичного кровообігу, усунення застійних явищ; вчення правильному диханню і психічній саморегуляції.

Заняття лікувальною гімнастикою проводяться в положеннях сидячи і стоячи (обмежено) для всіх м'язових груп з невеликим м'язовим зусиллям в повільному і середньому темпі. Хворий виконує елементарні фізичні вправи переважно для суглобів верхніх і нижніх кінцівок з повною амплітудою, рекомендується вживання вправ статичного і динамічного характеру в поєднанні з диханням (2:1). Загальна тривалість занять - до 25 хв. Вправи повторюються 4-6 разів.

Завершальна частина: мета - поступове зниження фізичного навантаження, повернення організму в спокійний стан.

1. Максимальний вдих через ніс, видих - через ніс. 6-8 разів

2. Спокійне дихання. Руки вгору - вдих, в.п. - видих. 4-6 разів.

Комплекс занять ЛФК № 2 для хворих на АГ в 1-му періоді ( 2-3-й тиждень занять)

Вихідне положення (в.п.) лежачи на спини

Ввідна частина: мета - підготувати організм до виконання спеціальних вправ в основній частині заняття.

1. Руки уздовж тулуба. Дихання середньої глибини-спокійний вдих, декілька подовжений видих, 4-6 разів.

2. Руки вгору - вдих, в.п. - видих. 4-6 разів.

3. Руки до плечей, обертальні рухи в плечових суглобах вперед і назад. 8-10 разів.

Основна частина: мета - виконання спеціальних вправ для розігріву. Повільне введення організму в активний режим. Адаптація організму до специфічного навантаження. Досягнення позитивного ефекту від занять.

Комплекс лікувальної гімнастики №2

В положенні - сидячи

1. Притулитися до спинки стільця, руки на колінах, не напружуватися. Руки до плечей, лікті розвести в сторони - вдих, опустити руки на коліна - видих (4-5 разів).

2. Перекочування з п'ят на шкарпетки з розведенням ніг в сторони, одночасно стискувати і розтискати пальці в куркулі (10-15 разів). Дихання повільне.

3. Руки вперед, вгору - вдих, руки опустити через сторони вниз - видих (2-3 разів).

4. Ковзання ніг по підлозі вперед і назад, не відриваючи стопи від підлоги (6-8 разів). Дихання повільне.

5. Розвести руки в сторони - вдих, руки на коліна, нахилити тулуб вперед - видих (3-5 разів).

6. Сидячи на краю стільця, відвести убік праву руку і ліву ногу - вдих. Опустити руку і зігнути ногу - видих. То ж зробити в інший бік (6-8 разів).

7. Сидячи на стільці, опустити руку уздовж тулуба. Піднімаючи праві плечі Вгору, одночасно опустити ліве плечі вниз. Потім змінити положення плечей (3-5 разів). Дихання довільне.

8. Розвести руки в сторони - вдих, руками підтягнути праві коліно до грудей і опустити його - видох. Зробити те ж, підтягуючи ліве коліно до грудей (4-6 разів).

9. Сидячи на краю стільця, руки перекласти на пояс. Розслабити тулуб, звести лікті і плечі вперед, опустити голову на грудях. Роблячи вдих - випрямитися, розвести лікті і плечі, спину прогнути, голову обернути управо. Розслабитися, голову - на грудях. Продовжуючи робити вправу, голову обернути вліво - видих (4-6 разів).

10. Спокійне дихання (2-3 рази).

Назначається масаж комірної зони, при якому проводиться глибоке прогладжування, розтирання, розминка трапецієвидних м'язів. Положення пацієнта сидячи, масаж починається з волосистої частини голови, потім масажується задня частина шиї і закінчують на надпліччях. Тривалість сеансу - 10-12 хв. Широко використовуються вправи на розслаблення м'язів.

В період вільного режиму вирішуються завдання покращення функціонального стану центральної нервової системи і її регуляторних механізмів; підвищення загального тонусу організму, пристосовності серцево-судинної і дихальної систем і всього організму до різних фізичних навантажень; зміцнення міокарду; поліпшення обмінних процесів в організмі.

Цей руховий режим в умовах стаціонару відрізняється найбільшою руховою активністю. Хворому дозволяється вільно ходити по відділенню, рекомендується ходити по сходах (в межах трьох поверхів) з паузами для відпочинку і дихальних вправ. Форми ЛФК: ЛГ, УГГ, самостійні заняття; ЛГ проводять сидячи і стоячи, з зростаючою амплітудою рухів рук, ніг і тулуба. Включаються вправи з предметами, на координацію, на рівновагу, на розслаблення м'язових груп. В процесі заняття і в кінці його використовуються елементи аутогенного тренування. Співвідношення дихальних вправ до тих, що загально розвивають 1:3. Загальна тривалість занять складає 20-35 хв.

Далі виконувався комплекс вправ наданий в табл.3 додатку В.

Завершальна частина: мета - поступове зниження фізичного навантаження, повернення організму в спокійний стан.

1. Максимальний вдих через ніс, видих - через ніс. 6-8 разів

2. Спокійне дихання. Руки вгору - вдих, в.п. - видих. 4-6 разів.

Комплекс лікувальної гімнастики № 3 - заняття в групі

В положенні - сидячи, стоячи.

1. Поперемінна напруга м'язів рук і ніг з подальшим їх розслабленням (2-3 разів). Дихання повільне.

2. Руки до плечей, лікті убік - вдих. Руки на коліна - видих (3-4 разів). Перекочування стоп з п'яти на носок, одночасно стискуючи пальці в кулаки (12-15 разів). Дихання повільне.

4. Ковзання ніг по підлозі з рухом рук, як при ходьбі (15-17 разів). Дихання повільне.

5. Праву руку убік - вдих. Правою рукою торкнутися лівої ноги, випрямляючи її вперед - видих. Ліву руку убік - вдих. Лівою рукою торкнутися правої ноги, випрямляючи її вперед - видих (6-8 разів).

6. Руки на поясі. Поверни тулуба управо і вліво (8-10 разів). Дихання довільне. Відпочинок - бути схожим по залу, в русі виповнити дихальні вправи - підняти руки вгору (вдих), опустити через сторони (видих).

7. ВП - сидячи на краю стільця, пальці рук з'єднати в замок. Потягнутися руками вгору, прогнутися в поперековому відділі хребта (вдих), опустити руки вниз - видих (6-7 разів).

8. ВП - ті ж, що у вправі 7, але руками опертися на сидінні стільця, ноги випрямити вперед. Поперемінні рухи прямими ногами вгору - вниз (6-8 разів). Дихання повільне.

9. ВП - ті ж. Руки в сторони - вдих, руки вниз - видих (2-3 разів).

10. ВП - ті ж. Руки в сторони - вдих, руками підтягнути праві коліно до грудей - видих. Руки в сторони - вдих. Руками підтягнути ліве коліно до грудей - видих (8-10 разів).

11. ВП - сидячи на краю стільця, руки на колінах. Руки вгору - вдох, нахил тулуба вперед - видих (3-4 разів). Відпочинок - походити залою.

12. ВП - сидячи на краю стільця, притулитися до спинки стільця, розвести в сторони руки і ноги - вдих. Сісти прямо, ноги зігнути - видих (4-6 разів).

13. ВП - сидячи на стільці, притулившись до його спинки. Нахилі в сторони, намагаючись рукою торкнутися підлоги (4-6 разів). Дихання повільне.

14. ВП - сидячи на краю стільця, праву руку вперед, вгору - вдих. Праву руку назад, вниз з поворотом тулуба за рукою, головою простежити за рухом руки - видих. То ж в інший бік (3-4 разів).

15. ВП - ті ж. Руки на поясі. Кругові рухи ногами по підлозі, міняючи напрям руху (8-10 разів). Відпочинок - походити залою.

16. ВП - сидячи на стільці, притулившись до його спинки, руки на поясі, спину розслаблена, кругла, голова опущена. Руки в сторони, прогнутися, відсунувшись від спинки стільця - вдих, повернутися в Ш видих (3-4 разів).

17. ВП - сидячи, руки на колінах. Нахилі голови вперед, назад, вправо, вліво - обертання голови. Повторити 2-3 разів кожну серію рухів.

18. ВП - ті ж . Руки вперед, вгору - вдих. Руки через сторони вниз -видих (2-3 разів).

19. ВП - сидячи, руки на колінах, ноги нарізно. Спокійне дихання (2-3 разів).

Заспокійливо-тренувальний режим. Завдання: подальша нормалізація AT; активізація обмінних процесів; зміцнення і тренування серцевого м'яза; підвищення адаптації серцево-судинної системи до фізичних навантажень; підготовка до побутових і професійних фізичних навантажень.

Заняття ЛГ проходили інтенсивніше, триваліше - до 30-40 хв., в основному стоячи, для відпочинку - сидячи. При виконанні фізичних вправ адекватно навантажувалися всі м'язові групи. Амплітуда рухів максимально можлива. В заняття включалися нахили і повороти тулуба, голови, вправи на координацію рухів, загальнорозвиваючі дихальні вправи. Засоби фізичної реабілітації були залишені ті ж, що і в щадящому режимі, але інтенсивність навантаження і її об'єм зростали. Так, дистанція дозованої ходьби збільшувалася до 3 км. Вводився дозований біг «підтюпцем» починаючи з 30 до 60-метрових дистанцій, який чергувався з ходьбою. Час повітряних процедур подовжувався до 1,5 год, а гідрокінезотерапії - до 40 хв. Також проводилися заняття на тренажерах, сеанси масажу і фізіопроцедури.

Тренувальний руховий режим. Завдання: тренування серцево-судинної і дихальної систем; підвищення фізичної працездатності і витривалості хворого; розширення функціональних можливостей кардіореспіраторної системи; адаптація організму до побутових і трудових навантажень;- досягнення максимальною індивідуальною фізичною активності.

На заняттях ЛГ застосовувалися різні вихідні положення, амплітуда рухів максимальна, темп середній, кількість Повторень вправ 8-10 разів, ОРУ до ДУ - 4:1, тривалість занять - 40-60 хв. Для збільшення ваги застосовувалися гантелі - від 1,5 до 3 кг, медицинболи - до 3 кг . Виконувалися вправи на координацію рухів, рівновагу, тренування вестибулярного апарату, дихальні вправи. Застосовували окремі елементи спортивних ігор: кидки, передачі м'яча, гра через сітку, враховувався емоційний характер ігор і їх вплив на організм тому, що строгий контроль і дозування на таких заняттях набували максимального значення.

Дистанція ходьби збільшувалася послідовно в межах від 4 до 8 км., темп складав 4 км/год. Дозований біг на відстань 1-2 км. із швидкістю 5 км/год. Тривалість повітряних процедур - 2 год, купання і плавання - 1 год.

Виконання реабілітаційного втручання

Реабілітаційне втручання - це цілеспрямована взаємодія фахівця з фізичної реабілітації і пацієнта з використанням методів і засобів для досягнення змін у стані пацієнта відповідно до реабілітаційного прогнозу [9, 37].

Систематичний контроль дозволяє оцінити реалізацію програми, вчасно вносити зміни та корективи у дозування вправ, їх послідовність та інтервали відпочинку. Оцінювання результатів реабілітаційного втручання передбачає не лише контроль за динамікою показників, а й визначення факторів, що впливають на їх зміни. Ми проводили його у формі оперативного, поточного та етапного контролю.

Оперативний контроль здійснювали в процесі прямого реабілітаційного втручання (під час кожного заняття) для оцінки реакції організму на фізичне навантаження.

Для чоловіків та жінок хворих на ГХ, найбільш оптимальними способами контролю за фізичним навантаженням є спостереження за зовнішніми ознаками та вимірювання ЧСС та AT. Спостереження за зовнішніми ознаками, зокрема за такими, як почервоніння, блідість, спітнілість ми проводили безперервно під час заняття. Особливу увагу контролю ми приділяли під час виконання переміщень, зокрема таких як перехід в положення сидячи, у положення стоячи та хода. ЧСС та AT ми визначали перед заняттям та після нього, а також в процесі заняття під час виконання силових навантажень, при виконанні переміщень та після відпочинку. Зважаючи на вік пацієнтів та наявність супутніх захворювань оперативний контроль є важливим, оскільки іноді невелике фізичне навантаження може бути граничним.

Поточний контроль дозволяє слідкувати за динамікою функціональних показників хворих на ГХ та аналізувати результати оперативного контролю в результаті проведення занять. Поточний контроль ми проводили до і після кожного заняття та слідкували за динамікою показників між заняттями.

Результати поточного контролю дозволяють визначати ефективність кожного заняття, слідкувати за динамікою показників і таким чином оцінювати програму фізичної реабілітації і в разі потреби коригувати її чи змінювати.

Тестування рухових навичок потрібно здійснювати під час кожного заняття, при навчанні рухових дій чи вдосконаленні навичок, оскільки ці дії вимагають значних затрат зусиль.

2.3.3 Динаміка показників в період відновної терапії

Аналізуючи результати етапного контролю ми оцінювали систему реабілітаційних занять проведених у лікарняному періоді.

Для оцінки використовувалися шість об'єктивних показників - маса тіла, глюкоза крові, наявність глюкози в сечі, спільний рівень холестерину, ЧСС, AT, на початку дослідження і наприкінці дослідження. Враховувалися їх абсолютні числові значення і ступінь відповідності нормальним віковим показникам для даних величин, проводився порівняльний математичний аналіз показників, які вивчалися, для отримання даних про наявність достовірних або недостовірних відзнак між групами.

Таблиця 3.1 Вихідні дані експериментальної групи

№з/п	Пацієнт	Середня арифметична
		AT (макс)	ЧСС (макс)
1	Н	179,9	120
2	Д	149,2	108
3	Р	178,2	112,1
4	3	141,0	94
5	М	179,3	123
6	В	139,7	89
7	Д	168,7	105
8	Ж	135,1	110
9	У	169,3	124
10	А	135,8	130

У своїй роботі ми вирішили відокремити досліди з жінками, бо жінки хворіють на гіпертонічну хворобу частіше за чоловіків; це відбувається головним чином за біологічними показниками статі; хвороба розвивається поступово, без будь яких ознак, стан або різко погіршується, або доволі довго буває стабільним, позитивним.

В початковому періоді жінки скаржилися на головний біль, серцебиття, іноді на неприємні відчуття в області серця, або біль у потиличній частині голови, розлад сну, втому.

При обстеженні перших трьох жінок А, Б, В віком 23, 27, 34 роки виявилося підвищення (А.Т.) відповідно до рівнів (150/90, 165/95, 170/100), котре дуже швидко та легко знижувалося до норми. Нестійкий характер гіпертонії у пацієнток А і Б був зовсім без скарг. У пацієнтки В були запаморочення, "метелики у очах", оніміння кінцівок рук та ніг, сильна втома.

Жінки на багато серйозніше ставляться до стану свого здоров'я ніж чоловіки. До того ж їх простіше досліджувати. Вони досить швидко діляться інформацією про зміни в своєму самопочутті, даючи можливість більш об'єктивно аналізувати індивідуальні лікувальні процеси. Набагато частіше приймають участь в гімнастичних заняттях. Розроблена програма фізичної реабілітації для пацієнтів основної групи включає: лікувальну гімнастику, заняття на велотренажері, дозовану ходьбу, лікувальний масаж, дихальні вправи і самомасаж вдома. Фізична реабілітація проводилася з урахуванням рухових режимів поліклінічного етапу - щадний, щадно-тренувальний і тренувальний. Основними формами ЛФК, що застосовувалися, були: лікувальна гімнастика, ранкова гігієнічна гімнастика, самостійні вправи, дозована ходьба. Методи проведення занять: мало груповий, груповий.

Раціональне поєднання різних засобів фізичної реабілітації і форм ЛФК (заняття ЛГ в залі ЛФК, тренування на велотренажері, які проводилися через день, ми поєднували з лікувальним масажем, і дозованою ходьбою, які проводилися щодня) створювало умови для взаємного потенціювання їх дії на організми жінок.

У контрольній групі на поліклінічному етапі фізичної реабілітації застосовувалася загальноприйнята програма фізичної реабілітації, яка також включала лікувальну гімнастику, дозовану ходьбу і лікувальний масаж. Тривалість і кількість занять ЛГ і дозованої ходьби, загальний об'єм навантаження протягом дня були однаковими у жінок обох груп.

Повторне обстеження, проведене через 2 місяці, свідчило про позитивні зміни показників функціонального стану вегетативної нервової системи, кардіореспіраторної системи, фізичної працездатності, психоемоційного і загального стану жінок з гіпертонією в обстежених групах.

При повторному обстеженні спостерігалася незначна позитивна динаміка показників серцево-судинної і дихальної систем у пацієнтів контрольної і експериментальної групи. Так, у жінок контрольної групи ЧСС зменшилася з 88,2 до 87,1 уд/хв., показники тиску систоли і діастоли зменшилась з 159,5 /103,3 до 158,5/101 мм. рт. ст. У жінок експериментальної групи спостерігалася така ж динаміка: ЧСС зменшилася з 87,3 до 83,7 уд/хв., тиск систоли зменшився з 160,1 до 151,1 мм. рт. ст., (р > 0,05), тиск діастоли - з 105 до 98,5 мм. рт. ст. (р < 0,05). Так само збільшилися показники ЖЕЛ (р > 0,05). При порівнянні отриманих при повторному обстеженні показників серцево-судинної і дихальної систем були виявлені достовірні відмінності між основною і контрольною групою але не по всіх показниках, що свідчило про незначний позитивний вплив розробленої нами програми комплексної фізичної реабілітації на жінок основної групи, хворих на гіпертонію.

 

Таблиця 3.2 Початкові показники артеріального тиску хворих

Контрольна група			Експериментальна група
хворі	систола	діастола	хворі	систола
1	150	100	1	160	100
2	155	100	2	165	105
3	160	105	3	160	110
4	165	105	4	158	100
5	162	102	5	156	105
6	158	105	6	160	105
7	150	98	7	150	100
8	150	98	8	152	100
9	170	110	9	165	105
10	175	110	10	175	110

Таблиця 3.3 Показники тиску хворих через 1 місяць

Контрольна група			Експериментальна група
хворі	систола	діастола	хворі	систола	діастола
1	150	100	1	150	100
2	152	100	2	152	100
3	160	102	3	158	93
4	160	100	4	150	100
5	160	100	5	152	98
6	158	100	6	148	98
7	150	95	7	145	97
8	150	98	8	150	96
9	170	105	9	152	98
10	172	110	10	158	105

Таблиця 3.4 Показники тиску хворих через 2 місяці

Контрольна група			Експериментальна група
хворі	систола	діастола	хворі	систола	діастола
1	148	96	1	135	86
2	150	98	2	145	85
3	150	100	3	142	95
4	155	100	4	148	96
5	150	100	5	145	88
6	155	96	6	140	82
7	150	95	7	135	85
8	150	95	8	145	92
9	168	100	9	142	91
10	170	102	10	145	82

Малюнок 2. Показники контрольної групи (максимальні)

Малюнок 3. Показники експериментальної групи (максимальні)

Резюмуючи, можна відзначити:

) пропоновані проби оцінки функціонального стану серцево-судинної системи, опинились досить інформативними;

) пропонована методика фізичної реабілітації виявилася більш ефективною в порівнянні зі звичайної методикою;

) оцінка важкості виявлених порушень також дозволила оцінити кінцевий позитивний результат пропонованої методики фізичної реабілітації.

2.4 Оцінка проведеного дослідження

У пацієнтів з контрольної та експериментальної групи, по 10 чоловік в кожній, були зняті показники пульсу.

Як видно на графіку, адекватні фізичні вправи поступово знижують інтенсивність пульсу хворих на ГХ в експериментальній групі, покращуючи цим їх самопочуття. В контрольній групі зміни те ж відбуваються, але не значні.

Малюнок 4.1 Графік порівняння змін пульсу між пацієнтів контрольної та експериментальної груп на протязі дослідження

Розглянемо показники контрольної групи після медикаментозного лікування (табл. 4.1):

Таблиця 4.1 Показники контрольної групи після лікування

№	Пацієнт	Середня арифметична
		AT	ЧСС
1	Н	185,4	120
2	В	138,5	110
3	Р	156,0	105
4	Р	173,2	114
5	М	134,0	95,4
6	І	159,4	118
7	Д	168,5	98,5
8	А	170,3	85,5
9	У	162	119,3
10	А	143,4	125,8

Розглянемо показники експериментальної групи після проведеного комплексу фізичної реабілітації (табл. 4.2):

Таблиця 4.2 Показники експериментальної групи після проведеної ФР

№з/п	Пацієнт	Середня арифметична
		AT	ЧСС
1	Н	144,4	110
2	Д	105,2	100
3	Р	143,5	100,5
4	З	156,5	98,3
5	М	125,8	84,5
6	В	148,4	111,5
7	Д	130,0	89,4
8	Ж	148,0	80
9	У	152,2	110,5
10	А	135,2	105,4

2.4.1 Статистичний аналіз результатів дослідження

Після отримання конкретних цифр в ході контрольних досліджень за допомогою математичних методів статистичного аналізу можна порівняти величини показників, які вивчаються, в контрольній і експериментальній групах, виведених по методиці Ст'юдента. Розрахунки свідоцтв контрольної і експериментальної групи занесені в таблиці 4.3 та 4.4:

Таблиця 4.3 Дані статистичного аналізу показників контрольної і експериментальної груп

Хекс	0,68	Хконтр.	8,2
Декс	21,06	Дконтр	20,75
tекс	7,02	Тконтр	6,9
tкрит	2,05	t міри свободи	28

Отже, придбавши граничні значення критерію Ст'юдента (число 2,05) для 5%-го рівня значущості від числа міри свободи, тобто значення t дорівнює значенню (Р - 0,05), то можна затверджувати про наявність достовірної відзнаки між свідоцтвами контрольної і експериментальної групи, тому Р < 0,05

Таблиця 4.4 Дані, які свідчать про наявність достовірної відзнаки між показниками контрольної і експериментальної групи

Межі значень		Отримані межі значень		Результат
Р - 0,05 Р-0,01	2,05 2.76	Р - 0,05 Р-0,01	2,05	Р<0,05

Отже, ми бачимо достовірну відзнаку між групами на користь ефективності проведеного комплексу фізичної реабілітації.

2.4.2 Оцінювання результатів дослідження

Лікування хворих гіпертонічною хворобою 1-ї стадії було найбільш успішним - поліпшення стану відбувалося у 97,9%.

Порівняно добрі результати отримані і в хворих з II стадією, але позитивні зрушення в основних показниках у них були менш виражені; 7,2% хворих з II стадією хвороби виписалися без істотних змін. Погіршення стану відмічено лише в 0,4% обстежених обох категорій.

Результати лікування хворих гіпертонічною хворобою III стадії які знаходилися під спостереженням, хворих виявилися малоефективними. Це зрозуміло, якщо врахувати, що в цій стадії хвороби настають структурні зміни в органах і значні порушення судинного тонусу і кровообігу. Перебудова організму, посилення його компенсаторних і захисних механізмів під впливом фізичних чинників не можуть виявитися в достатній мірі. Крім того, в хворих даною групи вживання методів ФР часто обмежено.

Максимальний артеріальний тиск знизився до кінця лікування в хворих І групи на 30,7 мм рт. ст., II - 37,2 мм рт. ст., Ш - 39,6 мм рт. ст., мінімальне в хворих І групи - 14,7 мм рт. ст.; II - 18,1 мм рт. ст.; III- 17,6 мм рт. ст. 0,001). В І групі скарги зникли в 50%, зменшилися в 40% і залишилися без змін в 10%) хворих; в II групі - відповідно в 66*6,30 і 3,4%; в III - в 75,21,6 і 3,4%.

За даними електрокардіографії, позитивні зрушення спостерігалися в основному з боку кінцевої частини шлуночкового комплексу, що обумовлене зменшенням перенапруження лівого шлуночку і покращенням коронарного кровообігу. Зменшення електрокардіографічних ознак хронічної коронарної недостатності при комплексній їх оцінці відмічене в 7-х хворих. У частини хворих виявлена тенденція до зрушення в бік нормалізації показників кута альфа при вихідних кривих лівого типа.

З кардіогемодинамічних показників виразніше виявилися укорочення періоду напруги (у основному за рахунок фази ізометричного скорочення), подовження періоду вигнання, наближення до належних величин показника внутрішньосистоли, зниження гемодинамічного показника. Зниження артеріального тиску в більшості випадків наставало при поліпшенні взаємин між хвилинним об'ємом і периферичним опором кровотоку (зменшенні підвищення загального периферійного опору кровотоку, збільшенні понижених до лікування об'ємів систоли і хвилинного). Об'ємна швидкість викиду крови збільшилася, хвилинна робота і витрата енергії скорочення лівим шлуночком зменшилися.

Е.М. Тарєєв, Г.Ф. Ланг вказували, що артеріальний тиск в деяких хворих в ранніх стадіях хвороби може знижуватися і без вживання яких-небудь спеціальних методів лікування, під впливом одного лише відпочинку. Наші спостереження також підтверджують, що при нестійкому підвищенні артеріального тиску у хворих всіх груп, в тому числі і у такій, які не отримували якого-небудь спеціального лікування, наставало зниження артеріального тиску, в ряді випадків (у хворих І стадії) - до нормальних цифр.

Зіставлення результатів наших спостережень показало, що і у ранніх стадіях гіпертонічної хвороби призначення лікувального комплексу, не зрідка сприяє швидшому зниженню артеріального тиску і зменшенню інших розладів. Необхідність комплексного лікування виявилася виразніше при II стадії гіпертонічної хвороби. Нами булі отримані результати, що свідчать про ефективність вживаного нами комплексу фізичної реабілітації.

Індивідуально підібрана фізична активність є необхідною умовою життя, сприяє не тільки відновленню здоров'я, але і профілактиці захворювань, розвиває і удосконалює захисні механізми організму, підтримує функціональне перебування органних систем на оптимальному рівні, підвищуючи працездатність пацієнта. Плавання і ЛФК у воді належать до найбільш переважних при патології серцево-судинної системи, оскільки при гідрокінезотерапії зменшується вплив сили тяжіння тіла, полегшуючи тренувальний ефект саногенетичних механізмів компенсації ослаблених м'язів і зменшуючи загальну навантаженість вправ у воді.

Запропонована нами реабілітаційна програма має активну функціональну спрямованість, діє на всі ланки патогенезу АГ і на головні чинники ризику, нормалізуючи судинний тонус, серцеву діяльність обмінні процеси і стан вищої нервової діяльності, будучи ефективним патогенетично обумовленим методом у даної категорії пацієнтів.

Отримані за час проведення дослідження дані дозволяють зробити наступні висновки:

1.       Загальний стан здоров'я досліджуваних задовільний; під час дослідницької роботи не були виявлені патологічні симптоми з боку тсерцево-судинноі системи, а також інших органів і систем.

2.       Програма вправ у досліджуваній групі, що займалася за запропонованою методикою ЛФК, є адекватною стану здоров'я учасників.

.         Самопочуття під час занять ЛФК та проведення масажу і після них у кожного з досліджуваних покращалося, з їхніх слів: значно поліпшився загальний стан і настрій; відзначається велика зацікавленість в подальших заняттях ЛФК.

Тобто, запропонована методика комплексної фізичної реабілітації є ефективною й сприяє найшвидшому відновленню й зміцненню здоров'я.

Висновки

Дозоване застосування фізичних вправ врівноважує процеси збудження і гальмування в ЦНС, підвищує її регулюючу роль в координації діяльності найважливіших органів і систем, залучених в патологічний процес. ЛФК робить нормалізуючий вплив на судинну реактивність, сприяючи зниженню тонусу судин при спастичних реакціях у хворих і вирівнюванню асиметрії в стані тонусу судин. Це у свою чергу супроводжується виразним зниженням AT. Фізичні вправи підвищують скоротливу здатність міокарду. У хворих нормалізуються показники венозного тиску, збільшується швидкість кровотоку як в коронарних, так і в периферичних судинах, що супроводжується збільшенням хвилинного об'єму серця і зменшенням периферичного опору в судинах.

Під впливом дозованих фізичних вправ нормалізуються показники ліпідного обміну, що коагулює активність крові і активізується протизгортаюча система. Розвиваються компенсаторно-пристосовні реакції, підвищується адаптація організму хворого до навколишнього середовища і різних зовнішніх подразників. Особливо сприятливий вплив на хворих роблять спеціальні фізичні вправи. Під впливом ЛФК у хворих поліпшується настрій, зменшуються головний біль, запаморочення.

ЛФК показана при першій і другій стадії хвороби. Інтенсивність і об'єм занять залежать від загальної фізичної підготовки і функціонального стану сердечно - судинної системи, визначуваного при проведенні дозованих проб з навантаженням.

Рекомендації:

Хворим на гіпертонічну хворобу першої і другої стадії показані ранкова гігієнічна гімнастика, дозована ходьба, теренкур, ближній туризм (переважно в санаторно-курортних умовах), спортивні ігри або їх елементи; фізичні вправи у воді, вправи на тренажерах. Масаж комірної області.

Ранкова гігієнічна гімнастика частіше проводиться так званим роздільним методом, коли фізичні вправи виконують одне за іншим після пояснення і показу їх інструктором. Музичний супровід сприяє не тільки підвищенню емоційного тонусу хворого, але і полегшує виконання фізичних вправ (ритм, темп). У уранішній гігієнічній гімнастиці застосовують елементарні фізичні вправи, що охоплюють всі м'язові групи, у поєднанні з дихальними вправами. Тривалість занять 10-15 хв,, вправи повторюють 4-6 разів для крупних м'язових груп і 10-12 разів - для дрібний і середніх м'язових груп.

В системі охорони здоров'я і медичної науки немає форм організації вивчення здоров'я в науково-теоретичному і практичному плані. Цим повинна займатися гігієна, але вона давно відійшла на позиції захисту людини від зовнішніх шкідливих факторів, а не від самої себе.

Найголовніше це те, що практична медицина не несе відповідальності за рівень здоров'я пацієнтів, тому вважається, що всі зцілені від хвороб, тобто виписані з лікарні після закінчення лікування - здорові. А от наскільки вони здорові, це питання не до офіційної медицини. Реабілітація хворих, про яку почали багато говорити, оскільки ресурси робочої сили обмежені, поки що є чимось не обов'язковим для лікарень, чимось на зразок благодійності. Якби була встановлена відповідальність за відновлення здоров'я, реабілітація стала б органічно необхідною для кожної лікарні.

Реальний шлях до підвищення здоров'я людей лежить через удосконалення охорони здоров'я, через посилення його профілактичної ролі.

Список використаної літератури

1. Амосов Н.М., Муравов И.В., Сердце и физические упражнения. - К.: Здоров'я, 1985. - 80 с.

2. Амосов М.М. Роздуми про здоров 'я. К.: Здоров 'я, 1998: - 168 с.

3. Андрущенко Е.В., Драковская Е.А. Функциональные заболевания сердечно-сосудистой системы и органов дыхания. - ІС: Здоровье, 1990. - 152 с.

4. Апанасенко Г.Н. Индивидуальное здоровье: сущность, механизмьі проявлення. // Гігієна та санітарія. - 2004. - № 2. - с.60-62.

5. Бальсевич В.К., Запорожанов В.А. Физическая активность человека. - К.: Здоров'я, 1987. - 224 с.

6. Боголюбов В.М. Физические факторы в лечении и медицинской реабилитации больных с различными заболеваниями. - М: Медицина. - 1984. -131 с.

7. Булич З.Г., Муравов И.В. Здоровье человека: Биологическая основа жизнедеятельности и двигательная активность в ее стимуляции. - К.: Олимпийская литература, 2003. - 324 с.

8. Бирюков А.А. Массаж - спутник здоровья . - М.: Советский спорт, 1991. - 78 с.

9. Прогова Е.А., Иващенко Л.Я., Страпко Н.П. Влияние физических упражнений на работоспособность и здоровье человека. - К.: - Здоров'я, 1986; 152 с.

10. Гіпертонічна хвороба. Профілактика і лікування. Автор: М. М. Гінзбург, Н. Н. Крюків І8В№ 5-901654-10-2 Видавництво: Медпрактика, 2002 p. 688 с.

11. Лікувальна фізична культура / під. ред. В.А. Єпіфанова. - М.: Медицина -1989.- 528 с.

12. Мухін В.М. Фізична реабілітація. - К.: Олімпійська література, -2000.- 578 с.

13. Основи загального догляду за хворими: Підручник / Гребньов А.Л., Шептулин А.А. 368с.

14. Сучасний довідник медсестри /автор-укладач Н.Б. Садікова - 2002. - 246с.

15. Введение в оздоровительную реабилитацию / В.П. Зотов, Ю.Г. Антомонов, А.Б. Котова, В.М. Белов. - К.: Медэкол, УкрРНПФ Медицина-Экология, 1995. - 181 с.

16. Дибнер Р.Д., Синельникова З.М. Физкультура, возраст, здоровье. - М.: Физкультура и спорт, 1985. - 80 с.

17. Лечебная физическая культура: Справочник / Епифанов В.А., Мошков В.Н., Антуфьева Р.И. и др.; Под ред. В.А. Епифанова. - М.: Медицина, 1987. - 528 с.

18. Лечебная физкультура и врачебный контроль: Учебн. пособие / Под ред. В.А. Епифанова, Г.Л. Апанасенко. - М.Медицина, 1990. - 368 с.

19. Лікувальна фізична культура та спортивна медицина / В.В. Клапчук, Г.В. Дзяк, І.В. Муравов. та ін.. - К.: Здоров'я, 1995. - 312 с.

20. Медицинская реабилитация: Руков. Для вр. / Под ред. В.А. Епифанова. - М.: Медпрес - информ, 2005. - 328 с.

21. Милюкова И.В., Евдокимова Т.А. Лечебная физкультура: Новейший справоч. / Под общ. ред. проф. Т.А. Евдокимовой. - СПб.: Сова; М.: Зксмо, 2003. - 862 с.

22. Мухін В.М. Фізична реабілітація. - К.: Олімпійський спорт, 2005. - 473 с.

23. Основи фізичної реабілітації: навч. Посібник. - Кіровоград: РВВКДШ ім..В. Винниченка, 2004. - 238 с.

24. Панков Е.Я. Физические факторн и восстановительньїе процессн. - Харьков, 1989.- 48 с.

25. Рыбаковский А.Г. Управление двигательной активностью человека. - Днепроретровск, 1998. - 300 с.

26. Триняк М.Г. Спортивна медицина (лікарський контроль). - Чернівці: Рута, 2005. - 128 с.

27. Физическая реабилитация: Учебник для студентов вьісших учебннх заведений / Под общ. ред. проф. С.Н. Попова. - Ростов-на-Дону: Феникс, 2004. - 608 с.

28. Фомин Н.А., Вавилов Ю.Н. Физиологические основи двигательной активности. - М.: Физкультура и спорт, 1991. - 224 с.

29. Гидрокинезотерапия в программе медицинской реабилитации больньїх артериальной гипертонией в сочетании с ранними формами хронической церебро-васкулярной патологии: Пособие для врачей (утверждено Миздравсоцразвития РФ) / Солодянкина М.Е., Строева B.C. - Челябинск. -2006. - 69 с.

30. Строева B.C. Немедикаментозньїе методьі восстановительного лечения в позтапной медицинской реабилитации больньїх артериальной гипертонией / B.C.Строева, М.Е.Солодянкина // Организация медицинской помощи ветеранам войн: межрегион. сб. науч. ст. / под ред. С.Н. Тепловой, Д.А. Альтмана. - Челябинск, 2006. - Т. 3. - с. 57-59.

31. Строева B.C. Гидрокинезотерапия в восстановительном лечении мужчин трудоспособного возраста с артериальной гипертонией, осложненной ранними формами хронической цереброваскулярной патологии / B.C. Строева //Полипатии в общей врачебной практике (семейной медицине): IV межрегион. науч.-практ. конф. Урал, федер. округа под ред. О.Ф. Калева, В.А. Шепелева.-Челябинск: Изд-во ЧелГМА, 2007.- с. 112-115.

32. ВОЗ, Мартинов М.Ю. і соавт., 1998: Оганов Р.Г., 2001; 2003; Шляхто Є.В. і соавт.,2004; Wolf-Maier K. et al.. 2003. - Т. 3. - с. 367-369.

33. ВОЗ, Бриттів А.Н.,1997; Верещагін Н.В. і соавт., 2001; Шевченко В.П., 2001; Скворцова В.І.,2005; Сусліна З.А. і соавт., 2006; Rakugi H., 1996; Palatini P., et al., 2002.-Т.З.-с. 267-370.

34. ВОЗ, Вєрєщагин Н.В. і соавт., 1997 С. 45; Vasan R.S. et al., 2002- Т. 3. - с. 57-59.

35. ВОЗ, Кобалава Ж.Д. і соавт., 2001 с. 38; Сидоренко Б.А., 2001 с. 32; Чазова І.Е.,2001 с. 43; Машин В.В. і соавт., 2004 с. 38; Скворцова В.І. і соавт., 2006 34 с;

. Kannel W.B. et al,1970 С. 328; Casale P.N. et al.,1986 C. 128; Levy B.L. et al, 1992. 218 с.; Lawes G.M. et al., 2004. 314 с.

. ВОЗ, Шальнова С.А. і соавт., 2005 36 с.; Benetos A. et al., 1999 38 с.; Palatini P. et al., 1999, 2002; 28 с.

. ВОЗ, Беленков Ю.Н., 2001. 31 с.; Chowdhary S. et al., 2001. 33 с.; Pechanova О. et al., 2004 28 с.

39. ВОЗ, Бурцев Е.Л., 1997 48 с.; Манвелов Л.С. і соавт., 1999. 43 с.

40. ВОЗ, Яхно Н.Н. і соавт.,2000, 2003. 28 с.

41. ВОЗ, Кистенев Б.А. і соавт., 1990; Віленський Б.С., 2002. 34 с.

42. ВОЗ, МОК, 1999, Шевченко О.П. і соавт., 2001. 28 с.

43. ВОЗ, 1999, Глазунов І.С.і соавт., 2000. 38 с.

44. ВОЗ, Преображенський Д.В., 1999. 29 с.; Потьомкіна Р.А. і соавт., 1996. 32 с.; Маколкин В.І. і соавт 2000. 37 с.

. http://www.nbuv.gov.ua - офіційний сайт Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського.

Додаток А

Таблиця 1. Табличне значення А для прискореного визначення стандартного відхилення

N	А	N	А
1	-	22	3.82
2	1.13	24	3.90
3	1.69	26	3.96
4	2.06	28	4.03
5	2.33	30	4.09
6	2.53	32	4.14
7	2.70	34	4.19
8	2.85	36	4.24
9	2.97	38	4.28
10	3.08	40	4.32
11	3.17	45	4.41
12	3.26	50	4.50
13	3.34	60	4.64
14	3.41	70	4.76
15	3.47	80	4.85
16	3.53	90	4.94
17	3.59	100	5.01
18	3.64	120	5.15
19	3.69	140	5.26
20	3.74	150	5.35

Додаток Б

Таблиця 2 Схема занять ранковою гігієнічною гімнастикою

Розділ занять	Зміст	Тривалість, хв.	Завдання	Методичні вказівки
Вступний	Ходьба. Ходьба у поєднанні з елементарними рухами рук	2-3	Настроїтись на виконання вправ. Підготуватися до навантажень основного розділу	Стежити за правильним поєднанням руху і дихання
Основний	Вправи у потягуванні. Прості вправи для тулуба і нижніх кінцівок. Різновидності дихальних вправ	6-10	Активізувати діяльність усіх органів і систем. Поліпшити периферичний кровообіг, дихання	Плавний, спокійний характер виконання вправ, не затримувати дихання. Дихання середньої глибини. Уникати проявів гіпервентиляції
Заключний	Ходьба у спокійному темпі з поступовим уповільненням його	2

Додаток В

Таблиця 3. Комплекс вправ у щадному режимі

№ з/п	Вихідне положення	Опис вправи	Дозування	Методичні вказівки.
1.	Стоячи	Ходьба в середньому темпі	1 хв.	Дихання рівномірне
2.	Стоячи, руки на пояс	Ходьба на носках	30с.	Стежити за правильною постановою
3.	Стоячи	Руки вгору - вдих,руки вниз - в.п.	7-8 разів	Видих тривалий
4.	Стоячи, кисті до плечей	Обертання у плечових суглобах в обидва боки. Під час руху рук догори - вдих, вниз - видих.	По 8-10 разів в кожен бік	При швидкому темпі виконання дихання довільне.
5.	Стоячи, руки вперед;руки в сторони	Стиснути кисті в кулак - розтулити.	По 10-15 разів у кожному положенні рук.	Дихання довільне
6.	Те саме, кисті стиснуті в кулак.	Обертання у променевозап'ястних суглобах	По 5-6 разів в обидва боки в кожному положенні	Дихання довільне.
7.	Стоячи	Руки догори - вдих, опускаючи руки, почергово розслабити кисті, передпліччя,плечі - видих	4-5 разів	Домагатися розслаблення м'язів у всіх фазах руху
8.	Стоячи, ноги ширше плечей	Нахил тулуба ліворуч, права рука вбік, потім угору - вдих. Повернення у в.п. - видих. Те саме у правий бік	По 5-7 разів	Витримувати напрямок руху - вбік
9.	Те саме	Нахил тулуба назад, руки вбік - вдих, нахил тулуба вперед, руки вниз - видих.	8-Ю разів	На початку виконувати напівнахнли.Не затримувати дихання
10.	Стоячи, ліва долоня на грудях,права на животі	«Діафрагмальне» дихання	8-Ю разів	Вдих - живіт випнути, видих утягти.
11.	Стоячи	Руки в сторони - вдих. Зігнути ліву ногу, обхопити її руками, притиснути до живота - видих. Те саме правою ногою	По 5-6 разів	Не затримувати дихання.
12.	Стоячи, руки на поясі.	Повороти голови в сторони у поєднанні з диханням	По 6-7 разів	Тулуб нерухомий
13.	В.п. - з.с.	Обертання в шийному відділі хребта	По 5-6 разів у кожен бік.	При схильності до запаморочення вправу слід виконувати біля гімнастичної стінки, тримаючись за жердину
14.	Стоячи	Руки вгору - вдих; присідання руки вперед - видих	8-12 разів
15.	У ходьбі	Руки в сторони - вдих, руки вниз -видих	7-10 разів
16.	Стоячи обличчям до гімнастичної стінки, ліва нога на 3 (4,5) знизу жердині	Руки в сторони - вдих, нахил тулуба до лівої ноги, руки також до неї -видих. Так само до правої ноги	По 4-5 разів	Ноги не згинати, не затримувати дихання
17.	Стоячи боком до гімнастичної стінки, тримаючись за жердину	Махові рухи ненапруженою лівою ногою вперед і назад. Так само правою	По 10-12 разів	Починати з невеликої амплітуди, домагаючись розслаблення м'язів
18.	Стоячи, ноги на ширині плечей, напівнахил тулуба вперед	Почергові розмахування (вгору і вниз) розслабленими руками	15-20 разів	Дихання довільне
19.	Стоячи	Руки вгору, ліва нога назад - вдих. В.п. видих .Так само правою ногою	По 6-7 разів	При вдиху прогнутися, при видиху розслабити м'язи плечового пояса, шиї
20.	Те саме	Руки в сторони, ліва нога вбік - вдих; в,п. - видих. Так само правою ногою	По 5-6 разів	При вдиху прогнутися, при видиху розслабити м'язи, голову опустити
21.	Стоячи в колоні по одному	Передавання м'яча збоку: а) за годинниковою стрілкою б) проти годинникової стрілки. Передавання м'яча над головою а) назад б) уперед	2-3 хв	На початку виконувати в повільному темпі,потім у середньому
22.	Повторити вправу 18		8-10 разів
23.	Повторити вправу 17		По 6-8 разів
24.	Стоячи	Руки через сторони вгору - вдих; вперед - вниз - видих	7-8 разів	Видих довгий з розслабленням м'язів плечового пояса,рук

Додаток Г

Таблиця 4. Схема комплексу фізичних вправ у щадно-тренувальному режимі фізичної рухливості

Розділ заняття	Вправа	Тривалість розділу хв.	Завдання
Вступний	Ходьба в різних варіантах із зміною темпу, на носках, з рухами рук.	3-4	Організація уваги. Підготовка організму до навантаження основного розділу.
Основний	Вправи для великих груп м'язів тулуба. Дихальні вправи. Біг підтюпцем 30-60 с. Вправи з обтяженням для м'язів плечового пояса. Розслаблення працюючих м'язів. Вправи для малих і середніх груп м'язів рук. Вправи для великих м'язів ніг. Нахили, повороти голови, обертання в шийному відділі хребта. Рухлива гра. Різновиди дихальних вправ. Вправи у розтягуванні та на координацію рухів. Вправи з медицинболом. Вправи на розслаблення. Різновидності вправ у русі.	5-6   4-5   3-6   2-3   3-4  3-5   5-9	Активізація обмінних процесів, функції дихання і кровообігу. Стимулювання коронарного кровообігу. Зняття напруження працюючих м'язів. Активізація периферичного кровообігу. Вплив на тонус судин. Покращення функції дихання. Адаптація серцево-судинної системи, функції дихання до підвищених динамічних навантажень. Посилення обміну речовин.
Заключний	Дихальні вправи в ходьбі	2-3	Зниження впливу попередніх вправ на організм.

Додаток Д

Таблиця 5 Комплекс фізичних вправ у щадно-тренувальному режимі

№ з/п	Вихідне положення	Опис вправ	Дозування	Методичні вказівки
1.	Стоячи	Ходьба зі зміною темпу через 30с.	1 хв.	Намагатися дихати в одному ритмі
2.	Стоячи, кисті до плечей	Ходьба з обертанням рук у плечових суглобах в обидва боки	1хв.	Темп середній
3.	Стоячи, ноги на ширині плечей	Нахил тулуба назад, руки вгору - вдих, нахил тулуба до лівої ноги, руки також до неї -видих. Так само до правої ноги.	10-12 разів	Не затримувати дихання при нахилі тулуба назад
4.	Те саме	Поворот тулуба в лівий бік, руки в сторони - вдих, в. п. - видих. Так само вправо.	7-8 разів	Видих довгий з розслабленням м'язів плечового пояса, рук
5.	Те саме	Розслаблений поворот тулуба вліво, присівши на ліву ногу, руки вліво, той самий рух управо.	5-7 разів	Рух злитий, дихання повільне
6.	Стоячи	Руки через сторони вгору - вдих; через сторони вниз - видих	7-8 разів	Видих довгий
7.	Те саме	Біг підтюпцем	1 хв.	Із швидкістю звичайної ходьби, звернути увагу на розслаблення м'язів плечового пояса
8.	Стоячи, ліва рука вгору (з гантелями масою 1 кг.)	Зміна положення рук	10-12 разів	Рухи не повинні бути різкими. Дихання повільне
9.	Розігнути руки вгору - вдих; в.п. - видих. Розігнути руки вперед-вдих; в.п.-видих. Розігнути руки в сторони - вдих; в.п.-видих.	Ці рухи повтори ти 3-4 рази	Розгинаючи руки ледь прогнутися, згинаючи - розслабити м'язи плечового пояса
10.	Стоячи, ноги на ширині плечей,напівнахил тулуба вперед	Почергові розмахування вгору та вниз-назад розслабленими руками.	15-20 разів	Рухи можна супроводжувати ритмічним погойдуванням тулуба
11.	Стоячи, ноги на ширині плечей, напівнахил тулуба вперед	Розмахування розслабленими руками. Руки в сторони - розпрямитися; руки схрестити перед грудьми - напівмаси тулуба вперед	6-9 разів	Стежити за ритмічним поєднанням рухів рук і тулуба
12.	Стоячи, руки вгору	Пружно присісти, руки вниз, назад - видих; розпрямитися із змахом рук уперед-вгору - видих	10-15 разів	При вираженій задишці робити паузу після 5 присідань
13.	Стоячи	Біг підтюпцем з переходом на ходьбу	1 хв.	Під час бігу розслабити м'язи плечового пояса
14.	Стоячи	Широкий випад лівою ногою вперед, руки в сторони; 5-7 пружних погойдувань вгору- вниз. Так само правою ногою	4-6 змін положення ніг	Тулуб у вертикальному положенні. Дихання повільне
15.	Лежачи на спині, ліва нога вгору	Зміна положення ніг	8-15 разів	Не затримувати дихання. На початку зменшити дозування
16.	Лежачи на спині, ліва долоня на грудях, права -животі	«Діафрагмальне» дихання	8-10хв.	Добре розслабити м'язи тулуба, ніг. Видих подовжений
17.	Лежачи на спині	Руки вгору, зігнути ліву ногу, обхопивши її руками, притиснути до живота - видих. Так само правою ногою	По 6-7 разів	При видиху піднести голову у напрямку коліна
18.	Колінно-кистьова стойка	Нахил голови назад, прогнутися у поперековому відділі хребта - вдих; нахил голови вперед, вигнутися в поперековому відділі хребта (кругла спина) - видих	6-8 разів	Не згинати руки. Видих подовжений
19.	Те саме	Обертання у шийному відділі хребта (головою) в обидва боки	По 5-8 разів	М'язи спини розслаблені
20.	Стоячи	Естафета з булавами. Поставлені на гімнастичну лаву булави перенести по дві до другої, що стоїть навпроти, і поставити їх	1 хв.	Темп середній
21.	Стоячи	У ході: руки вгору - вдих,вниз -видих	5-6 разів	Ритмічне рівномірне дихання
22.	Стоячи	На рахунок 1-2-3-4 перейти в положення «ластівка» на лівій нозі; 1-2-3-4 тримати; 1-2-3-4- повернутися у в.п. Так само на правій нозі	4 рази	Не згинати опорну ногу. Дихання повільне
23.	Стоячи	Руки через сторони вгору, ліва нога вбік - вдих; в.п. - видих. Так само правою ногою	6-8 разів	При вдиху прогнутися
Вправи з медицинболом масою 1-2 кг
24.	Стоячи, ноги на ширині плечей	Напівнахил тулуба назад, медицинбол вгору, за голову - вдих; нахил тулуба вперед, медицинбол вниз - видих	6-10 разів	Рухи виконувати ритмічно, використовуючи інерцію медицинбола
25.	Стоячи лівим боком до гімнастичні стінки, тримаючись лівою рукою, права рука вгору, права нога назад	Махові рухи: права рука- вниз-назад, права нога - вперед-вгору. Так само з лівої руки	10-12 разів	Стежити за розслабленістю рухів. Дихання повільне
26.	Стоячи ноги ширше плечей, ліва нога на носок, руки з медицинболом відведені вправо	Маховим рухом перевести медицинбол уліво, присівши на ліву ногу; так само вправо,присівши на праву ногу	642 разів	Рух злитий. Дихання повільне
27.	Стоячи	Руки через сторони вгору - вдих; послідовно розслабити кисті, передпліччя, плечі - видих		При вдиху прогнутися. Видих довгий
28.	Стоячи	Біг підтюпцем з переходом на ходьбу	1 хв.	Поступове уповільнення темпу ходьби. Дихання рівномірне з довгим видихом

Додаток Ж

Таблиця 6. Схема додаткового комплексу фізичних вправ у щадно-тренувальному режимі

Розділ	Вправи	Тривалість розділу, хв.	Завдання
Вступний	Ходьба в спокійному темпі. Дихальні вправи. Вправи у рівновазі і координації рухів	2	Спокійний початок процедури
Основний	Обертання у шийному відділі хребта. Гра малої і середньої рухливості. Ходьба в поєднанні з дихальними вправами Вправи для дистальних відділів кінцівок. Вправи у розтягуванні. Різновидності дихальних вправ. Вправи у розслаблення великих груп м'язів	2  4-5   2-3 1-2	Регулювання тонусу судин. Поліпшення периферичного кровообігу. Активізація функції дихання
Заключний	Вправи на увагу. Дихальні вправи	1-2 1-2	Заключне зниження навантаження

Додаток З

Таблиця 7 Орієнтовний комплекс фізичних вправ у тренувальному режимі

№ з/п	Вихідне положення	Опис вправи	Дозування	Методичні вказівки
1.	Стоячи	Ходьба зі зміною темпу через кожні 20 с.	1 хв.
2.	Те саме	Ходьба з високим підніманням колін.	30 сек.	Темп повільний і середній.
3.	Стоячи, руки перед грудьми	Крок лівою - руки в сторони; крок правою - в.п.	30сек.	Рухи рук поєднувати з легкими ривками назад.
4.	Стоячи	Легкий біг в середньому темпі з переходом на ходьбу.	1 хв.
5.	Стоячи	Руки вгору - вдих, в.п. -видих.	6-8 разів
6.	Стоячи ноги ширше плечей, руки на поясі	Обертання тулуба в поперековому відділі хребта.	По 5-10 кругів	Дихання довільне не затримувати. Варіанти ускладнення вправи: а) руки за голову; б) руки вгору, пальці переплести, плечі притиснути до голови; в)руки вгору з гантелями масою 0,5-1 кг.
7.	Стоячи	Руки в сторони - вдих; напівнахил тулуба вперед, руки розслаблено вниз - видих	4-5 разів
8.	Лежачи на спині.	Підвести ноги, розвести в сторони, з'єднати, в.п.	4-6 разів	Не затримувати дихання. Варіант полегшення вправи - піднімати зігнуті в колінах ноги
9.	Те саме.	«Діафрагмальне дихання»	8-10 разів	Максимально розслабити м'язи
10.	Стоячи ноги ширше плечей.	Поворот тулуба вбік з напівнахилом назад, руки в сторони - вдих; повернення у в.п. видих	По 6-10 разів	Видих тривалий. Варіант ускладнення: з гантелями масою до 1,5 кг
11.	Упор присівши	Підводячись, руки вгору, нога назад - вдих; в.п. - видих.	10-12 разів	Прогнутися при вдиху. Розслабити м'язи при видиху
12.	Стоячи	Біг підтюпцем.	30 сек.
13.	Стоячи. Ноги ширше плечей.	Нахили тулуба в обидва боки.	По 6-8 разів в обидва боки.	Дихання довільне. Варіант ускладнення: в руках гантелі або медицинбол масою до 1 кг.
14.	Стоячи, напівнахил тулуба вперед	Розслаблені руки в сторони -руки схрестити перед грудьми.	4-5 разів
15.	Упор лежачи	Розгинання рук в упорі. Згинаючи руки - вдих, розгинаючи - видих	5-10-15 разів	Тулуб не згинати. Не затримувати дихання
16.	Стоячи, руки на поясі	Ходьба у напівприсіді	8-12 хв.	Поперек прогнутий. Дихання повільне
17.	Стоячи	Випад лівою ногою вперед, руки в сторони - пружні погойдування у випаді; стрибком поворот на 180 ° (права нога спереду) погойдування.	По 6-8 разів
18.	Стоячи боком до гімнастич -ноїстінки, тримаючись рукою за жердину	Розслаблені помахування вперед і назад ненапруженою лівою ногою. Так само правою.	По 10-20 разів кожною ногою	Дихання повільне. Максимально можливе розслаблення
19.	Лежачи на спині.	Руки вгору - вдих. Зігнути ноги, обхопивши їх руками, притиснути до живота - видих.	7-8 разів	При вдиху потягнутися
20.	Те саме	Руки в сторони - вдих; перейти в положення «сидячи», продовжуючи нахил тулуба вперед, руки вниз - видих. «Діафрагмальне» дихання	5-7 разів    4-6 разів	Не згинати ноги при нахилі вперед.
21.	Стоячи, руки на поясі	Повороти голови в обидва боки.	По 6-9 разів у кожен бік
22.	Те саме	Нахили голови в обидва боки	По 3-4-6 разів
23.	Те саме	Обертання в шийному відділі хребта.	По 6-7 разів в оби два боки	При запамороченні триматися рукою за гімнастичну стінку
25.	Стоячи	Рухлива гра. Естафета з веденням м'яча ногами через ворота, позначені булавами. Кількість 3-5, відстань між булавами -1.5-2 м.	3 хв.	Темп повільний та середній.
26.	Стоячи	На рахунок 1-2 перейти в положення «ластівка» на лівій нозі; 3-4 тримати; 5-6 -стрибком перейти в положення «ластівка» на правій нозі; 7-8 тримати	4 рази
27.	Стоячи, ноги на ширині плечей, тримаючи медицин -бол на рівні грудей	Вправи з медицинболом. Кинути медицинбол вгору на 1-2 м. - вдих; перейти у вихідне положення - видих.	4-5 разів	Починати з маси медицинбола 1 кг., потім 2кг, Зкг.
28.	Стоячи, ноги ширше плечей, тримаючи медицин-бол внизу	Нахил тулуба назад, медицинбол угору за голову -вдих; кидок партнеру,напівнахил тулуба вперед - видих.	4-8 разів	Намагатися не затримувати дихання при нахилі назад. Інтенсивність вправи підвищується за рахунок збільшення маси приладу та довжини кидка
29.	Стоячи ноги ширше плечей, тримаючи медицинбол над головою	Нахил тулуба вперед, медицинбол униз - видих; розпрямляючись, прогнутися, знизу кидок партнеру - вдих.	4-6 разів
30.	У ходьбі	Руки через сторони вгору -вдих; вперед-вниз - видих	5-6 разів	Видих тривалий.
31.	Стоячи ноги на ширині плечей, напівнахил тулуба вперед	Почергові розмахування вгору і вниз-назад розслабленими руками. У момент положення рук внизу - напівприсідання.	10-12 разів	Рухи ритмічні, плавні. Дихання довільне.
32.	Стоячи	Біг підтюпцем з переходом на ходьбу	1,5-2 хв.
33.	У ходьбі	Руки через сторону вгору - вдих; послідовно розслабивши кисті, передпліччя, плечі - видих	1,5-2 хв. 6-8 разів	Видих тривалий.

Додаток К

Таблиця 8 Схема додаткового комплексу фізичних вправ у тренувальному режимі фізичної рухливості

Розділ	Вправи	Тривалість розділу, хв.	Завдання
Вступний	Ходьба із зміною темпу. Ходьба у поєднанні з рухами рук, тулуба	2-3	Підготовка до навантаження основного розділу
Основний	Вправи для великих груп м'язів тулуба та ніг. Дихальні вправи. Вправи для дистальних відділів кінцівок. Елементи спортивної гри або рухлива гра з м'ячем. Біг підтюпцем. Вправи у розтягуванні і розслабленні.	5-6  10-12  2-3   1 3-4	Активізація серцевої діяльності, функції дихання. Покращення обмінних процесів. Зниження тонусу судин і м'язів
Заключний	Ходьба у поєднанні з дихальними вправами	1-2	Повільне, поступове зниження навантаження на організм

Додаток Л

Таблиця 9. Динаміка показників кардіореспіраторної системи у жінок обох груп при первинному і повторному обстеженні

Етапи обстеження	Обстежувані показники	Показники		t	Р
		Експериментальна група (п=10)	Контрольна група (п= 10)
Первинне обстеження	ЧСС, уд/хв.	87,3	88,2	0,253	<0,05
	СТ, мм. рт. ст.	160,1	159,5	0,156	<0,05
	ДТ, мм. рт.ст.	105	103,3	1,005	<0,05
	ЖЕЛ,л	2,89	2,86	0,887	<0,05
Повторне обстеження	ЧСС, уд/хв.	83,7	87,1	0,975	<0,05
	СТ, мм. рт. ст.	151,2	158,5	2,39	>0,05
	ДТ, мм. рт.ст.	98,5	101	1,2	<0,05
	ЖЕЛ,л	3,15	3,00	3,844	>0,05
Кінцеве обстеження	ЧСС, уд/хв.	73	84,6	3,389	>0,05
	СТ, мм. рт. ст.	154,6	4,483	>0,05
	ДТ, мм. рт.ст.	88,2	98,2	5,9	>0,05
	ЖЕЛ,л	3,39	3,00	6,002	>0,05