Облік, аналіз та контроль податку на додану вартість на підприємстві

Облік, аналіз та контроль податку на додану вартість на підприємстві

Київський національний торговельно-економічний університет

Дипломна робота

на тему: Облік, аналіз та контроль податку на додану вартість на підприємстві (За матеріалами підприємства ТОВ «Фенікс»)

Київ, 2011

Вступ

Актуальність. Кожна держава для виконання своїх функцій повинна мати відповідні кошти, які концентруються в державному бюджеті та інших централізованих фондах. Джерелами формування цих коштів можуть бути, по-перше, власні доході держави, які вона одержує від виробничої та інших форм діяльності або у вигляді надходжень платежів за ресурси, що згідно з діючим законодавством належать державі; по-друге, податки, які сплачують юридичні та фізичні особи із своїх доходів.

Співвідношення між цими джерелами визначається рівнем розвитку державної та приватної власності. За умов, коли домінуюче становище у суспільстві займала державна власність, основу формування доходів бюджету становили доходи державного сектора.

Перехід до ринкових відносин насамперед передбачає зміну форм і відносин власності в напрямі розвитку її приватної та колективної форм. Це означає і втрату державою значної частини власних доходів. Оскільки безпосередньо вилучити доходи у власника, держава вже не може, вона повинна законодавче регламентувати процес формування доходів держави. Основним методом формування доходів держави за провідної ролі приватної та колективної форм власності є податок, що й визначає її місце у ринковій економіці. Встановлення державою податків - це форма прояву її державного суверенітету і здійснення належних їй функцій владності. Адже податки - це не тільки метод формування бюджету, а і інструмент впливу на різні сторони діяльності їх платників.

Економічні зміни проникають у всі сфери господарської діяльності підприємств України. Відбувається перехід суб`єктів економіки на ринкові відносини. Підприємство в умовах ринкової економіки є основним господарюючим суб‘єктом ринку, діяльність якого спрямована на забезпечення високоефективної господарсько-фінансової діяльності, його виживання та конкурентоспроможності.

В умовах переходу до ринкової економіки істотно змінився механізм впливу держави на господарську діяльність підприємства - замість директивних держава перейшла до різноманітних економічних форм впливу. При цьому однією з головних форм економічного регулювання господарської діяльності підприємств являється розроблена державою податкова система.

На даному етапі свого розвитку українська держава прагне створити ефективну податкову систему. Податки перебувають на перехресті економічних ресурсів різних груп платників та споживачів державних ресурсів. Задовольнити вимоги всіх можна тільки завдяки знайденому компромісу.

Для виконання своїх функцій податкова система повинна відшліфувати роботу кожного податку, а також установити контроль за його справлянням. Особливо це стосується податків, які забезпечують надходження значної частки доходів до бюджету, і зокрема податку на додану вартість (ПДВ).

В економічнй літературі багато уваги приділяється проблемам побудови оптимальної моделі обліку, аналізу та контролю операцій з врахування зобовязань з ПДВ, ї погашення, регістрації податкового кредиту. Значний внесок у розробку теоретичних та прикладних основ обліку, аналізу та контролю зобовязань з ПДВ внесли Кулик П.Л, Ярошенко Ф.О., Мельник П.В., Бутинець Ф.Ф., Ткаченко Н.М., Є.В. Мних, Н.С. Барабаш, Гордієнко П.Л., Дідковська Л.Г., Яшкіна Н.В., Сопко В.В., Кім Ю.Г. та інші.

Проте, постійні зміни в законодавстві України, необхідність рефрмування моделей обліку, аналізу та контролю відповідно до имог учасного менеджменту, адаптації систем обліку, аналізу та контролю до міжніродного права обумовлюють актуальність обраної длія дослідження тематики.

Метою магістерської роботи є розробка пропозицій щодо удоконалення обліку, аналізу та контролю ПДВ. Відповідно до визначеної мети перед дослідження були поствлені наступні завдання:

висвітлити основні теоретико-методологічні основи обліку, аналізу та контролю ПДВ;

огляд нормативної бази та спеціальної літератури;

дослідити вплив організаційної та виробничої струткури базового підприємства на організацію та методику обліку, аналізу та контролю ПДВ;

надати характеристику діючої моделі обліку податкового кредиту;

охарактеризувати модель обліку податкових зобовязань з ПДВ;

побудувати структурно - логічну модель контролю ПДВ;

проаналізувати стан виконання зобовязання з ПДВ на базовому підприємстві.

Об'єктом дослідження є система обліку, аналізу та контролю розрахунків з ПДВ субєктів господарювання України.

Предмет дослідження - облік, аналіз та контроль ПДВ ТОВ «Фенікс».

ТОВ «Фенікс » має правовий статус юридичної особи. Підприємство було зареєстроване 28 грудня 1999 року і після того ще були перереєстрації останньою з яких було 23 жовтня 2007 року.

Метою діяльності Товариства є отримання прибутку від комплексного обслуговування виробників, переробників та споживачів сільськогосподарської продукції, в тому числі, шляхом реалізації сільськогосподарської, будівельної та іншої техніки, запасних частин до неї, насіння, мінеральних добрив, засобів захисту рослин, виконання робіт з технічного, сервісного та гарантійного обслуговування техніки, проведення навчання по роботі з технікою.

Основними видами діяльності ТОВ « Фенікс» за КВЕД є:

1.  Оптова торгівля сільськогосподарською технікою.

2.      Ремонт, технічне обслуговування і монтаж інших машин та устаткування для сільського та лісового господарства.

.        Оптова торгівля автомобілями.

.        Роздрібна торгівля іншими непродовольчими товарам, не віднесеними до інших групувань.

.        Оптова торгівля хімічним продуктами.

Пояснювальна записка щодо ефективності діяльності ТОВ «Фенікс» наведена в Додатку А.

Методами дослідження є положення діалектичного методу пізнання природи, суспільства та економічної теорії відносно проблем обліку й аналізу витрат звичайної діяльності торговельного підприємства. Для узагальнення і оцінки сучасного стану організації та ведення обліку використано прийоми абстрактно-логічного методу (аналіз, синтез, індукція, дедукція, співставлення, аналогія). Під час проведення аналізу використовувався кореляційно-регресійний метод, прийом деталізації, порівняння, групування, ланцюгових підстановок, середніх та відносних величин.

Інформаційну базу магістерської роботи склали законодавчі та нормативні акти України, наукові праці вітчизняних та зарубіжних вчених-економістів, періодична література, статистична інформація, первинна документація, регістри обліку та звітність ТОВ «Фенікс».

Апробація результатів роботи. За матеріалами роботи опубліковано наукову статтю «Податок на додану вартість як інструмент бюджетно - податкової політики», обсягом 1,5 друкованих аркушів в збірнику наукових статей «Актуальні проблеми та перспективи розвитку бухгалтерського обліку в Україні» КНТЕУ, 2011р.

Пропозиції по впровадженню результатів дослідження прийняті до запровадження в діяльності ТОВ «Фенікс», що підтверджено наданою довідкою.

Розділ 1. Теоретико - методичні основи обліку, контролю та аналізу розрахунків з бюджетом за податком на додану вартість

1.1 Економічна сутність податку на додану вартість, його характеристика як об’єкта обліку, аналізу та контролю

Найефективнішим нововведенням у фінансовій політиці і практиці останньої третини нашого століття стало, мабуть, широке розповсюдженняподатку на додану вартість - ПДВ (Value - Added Tax/VAT/англ.). Деякі країни використовують інші найменування: податок на товари та послуги (Канада, Нова Зеландія), податок на споживання (Японія). У багатовікової історії податкового права ПДВ - відносно новий вид непрямого оподаткування. Цей податок діє майже в 80-ти країнах, серед них практично всі промислово розвинені країни. Єдине з розвинених держав, де такого податку немає, - США. Але й тут протягом останнього десятиліття ведуться інтенсивні дискусії про заміну податку з обороту на федеральний податок на додану вартість. Наприкінці 80-х --початку 90 років він був встановлений в державах Східної Європи (Болгарії, Угорщині, Польщі, Румунії, Словаччини, Чехії), а також у деякихкраїнах СНД (Білорусь, Казахстан).

І хоча податок на додану вартість знаходить все більш широке поширення у світовій практиці, його часто називають «європейським податком », віддаючи належне як самого місця появи нового податку, так іролі ПДВ у становленні та розвитку західноєвропейського, а сьогодні вже - загальноєвропейського інтеграційного процесу. Досить сказати, що ПДВ є важливим джерелом бюджетної бази Європейського співтовариства: наданий момент кожна країна - учасниця ЄС перераховує 1,4% надходжень від податку в «європейський» бюджет.

Першість у винаході податку на додану вартість належить Франції. В основі його лежало розвиток методики справляння і застосування податку з обороту, яке пройшло послідовно три етапи. Перший був ознаменований переходом у 1937 р. від податку з обороту до єдиного податку на виробництво.

Другий - створенням в 1948 р. системи роздільних платежів, відповідно доякій кожен виробник платив податок з загальної суми своїх продажів за вирахуванням податку, що входить в ціну куплених їм комплектуючих, з різницею в один місяць.

Третім етапом стало власне введення в податкову практику в 1954 замість єдиного податку на виробництво податку на додану вартість.

Винахід податку належить французькому фінансистові Морісу Лорі. Він описав схему дії ПДВ та обгрунтував його переваги перед податком зобороту, що виражаються в усуненні каскадного ефекту при стягненні останнього. Однак протягом більш ніж десяти років ПДВ застосовувався в експериментальному, так би мовити «локальному варіанті, а досвідченим полігоном для його застосування послужило залежне від Франції африканська держава Котді Вуар. У Франції податок на додану вартість у тому вигляді, який вінмає сьогодні, був введений 1 січня 1968 р. з набранням чинності Закону П'ятої Республіки N 66-10. Своєю метою Закон ставив: об'єднати, спростити і узагальнити порядок справляння і обчислення податку на додану вартість зтим, щоб перетворити його в єдиний і сучасний податок на виробничі витрати (витрати).

У 70-і роки поширення ПДВ стало загальноєвропейським. Цьому значною мірою сприяло прийняття ЄЕС 17 травня 1977 спеціальної директиви про уніфікацію правових норм, що регулюють стягнення податку надодану вартість в країнах - членах Співтовариства, в якій ПДВ затверджувався в якості основного непрямого податку і встановлювалося його обов'язкове введення для всіх країн - членів ЄЕС до 1982 р. Для країн жещо мають намір в майбутньому вступити до спільноти, необхідною умовою ставало наявність функціонуючої системи ПДВ.

Податок на додану вартість відноситься до сім'ї податків, утримуваних з обороту. Останні з'явилися в 1916 році в Німеччині і обкладали за пропорційною шкалою ставок оборот підприємства протягом певного часу.

Існують дві великі групи податків з обороту: кумулятивні податкиі податки разового утримання. Злиття цих двох типів податків і дало початок податку одиничного і часткового утримання, який отримав назву ПДВ.

Кумулятивні податки, так звані «багатоступінчасті», утримуються з загальної вартості кожної операції. Вони дозволяють робити значні збори, не дивлячись на відносно низькі ставки. Більш того, їх утримання нескладає великих труднощів, тому що стягуються вони, без будь-яких винятків, з усіх операцій, які були вчинені з товаром під час його виробництва та обігу.

Але в той же час вони роблять значний тиск на ціну товару,особливо в індустріальних країнах, де розвинене розподіл праці, спонукаючи підприємства скорочувати цикли виробництва і обігу товарів. Цей значний недолік кумулятивних податків послужив причиною того, щодані податки практично повністю зникли з податкових систем промислових держав.

Податки разового утримання, як вказує їх найменування, стягуються один раз, з усієї вартості продукту на одній строго певній стадії. Податок може утримуватися на стадії як виробництва, так і реалізації (старий податок з обороту у Франції), а також у момент переходу від оптової дороздрібній торгівлі (Австралія, Фінляндія) або при роздрібній торгівлі (США).

Податок з обороту разового утримання приносить у казну не настільки багато зборів, як кумулятивні, хоча його ставки щодо великі, що спонукає до податкового шахрайства. У той же час, величина зборів цих податках погано прогнозована, тому що будь-які проблеми у безпосереднього платника податків позбавляють скарбницю всієї суми податку, яка підлягала б утриманню з цього продукту. Врешті-решт, його складно обчислювати: розрахунки між підприємствами ще до стадії утримання податку повинні брати до уваги його кінцеве утримання. Проте даний тип податку дає кілька незаперечних переваг: вони не накопичуються в ціні товару як кумулятивні, і дохід від них не залежить відтривалості економічного циклу, структури виробництва і розподілу. Більш того, можливе звільнення від оподаткування експорту, що позитивно впливає на міжнародну торгівлю.

Податок на додану вартість як раз і з'явився об'єднанням кумулятивного податку та податку разового утримання. Як і кумулятивні податки, він стягується на кожній стадії від виробництва до реалізації, але він залишається «нейтральним», тому що кожний платник податку зменшує суму податку, утриманого їм при продажу, на величину податку, утриманого з нього при закупівлях. Таким чином, кожен з платників податків вносить до бюджету лише частина податку, хоча наприкінці економічного циклу величина податку, перерахованого до скарбниці, дорівнює величині податку разового утримання на стадії роздрібної торгівлі.

Позитивні якості податку виникають з подвійності його природи: з одного боку, він утримується при здійсненні кожної угоди, що дозволяє робити великі збори, з іншого - на увазі часткового утримання, він не накопичується в ціні товару.

Загальною тенденцією для всіх країн, що встановили ПДВ, з'явилося швидке перетворення цього податку на один з головних в податковій системі. У Франціїна частку ПДВ припадає 45% всіх податкових надходжень до бюджету, в Великої Британії та Німеччині - 50%. На його частку припадає в середньому 13,8% податкових надходжень бюджетів 42 країн.

Та ж тенденція спостерігалася і в Росії. З моменту свого введення ПДВ став першим за значущістю серед чотирьох головних податків, що забезпечують більшу частину податкових доходів федерального бюджету.

Для Росії це був новий вид податку, що замінив два діяли доцього (з обороту та продажів). Для нашої країни особливо важливо, що ПДВ вільний від недоліків, властивих скасованому тепер податку з обороту.

В Україні ПДВ введено в 1997 р. Відповідно до даних дохідної частини Державного бюджету України на найбільшу частку у загальному обсязі бюджетних надходжень складає податок на додаткову вартість (ПДВ). ПДВ представляє собою форму вилучення в бюджет частини добавленої вартості, створюваної на всіх стадіях виробництва і обігу й обумовлений як різниця між вартістю реалізованої продукції (товарів), робіт, послуг, і вартістю матеріальних витрат, віднесений на витрати виробництва і обігу.

Податок на додану вартість (ПДВ) - це непрямий податок, що є частиною новоствореної вартості, яка утворюється на кожному етапі виробництва або обігу, його сума входить до продажної ціни на товари (роботи, послуги) і сплачується кінцевим споживачем.

Якщо розуміти буквально, то ПДВ - це податок на додану вартість, створену на даному конкретному етапі руху товару, в результаті чого відбувається ліквідація. Однією з головних умов закріплення об'єкта оподаткування є наявність його певної характеристики (вартісної, кількісної тощо), щодо якої можна було б потім визначити базу оподаткування. З урахуванням цього, не зовсім зручною видається характеристика цього поняття щодо податку на додану вартість, якою визначають операції платників податків. Немає сенсу наполягати на тому, що в статті, яка закріплює об'єкт оподаткування, необхідні чіткі вартісні прив'язки (це більш характерно для бази оподаткування), але певний момент, від якого можна прямувати до конкретних кількісних чи інших характеристик, повинен бути обов'язковим.

Ставки податків і зборів (обов’язкових платежів) встановлюються Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим і сільськими, селищними, міськими радами відповідно до законів України про оподаткування і не змінюються протягом бюджетного року за винятком випадків, пов'язаних із застосуванням антидемпінгових, компенсаційних і спеціальних заходів відповідно до законів України.

Українське законодавство про ПДВ характеризується надто великою рухливістю та мінливістю. Зокрема, ставки ПДВ змінювалися тричі. Спочатку було встановлено ставку ПДВ у розмірі 28%, а вже через рік однойменним урядовим декретом ставку було знижено до 20%. Зважаючи на значний дефіцит бюджету, з 18.05.2003 року вона знову піднялася до рівня 28 %, але через масове ухилення від сплати податку позитивного результату це не дало. Тому спочатку постановою від 31.05.2005 року, а потім законом від 03.04.2007 року Верховна Рада України знизила ставку ПДВ знову до 20%. Така часта зміна податкової політики не додала авторитету державі. Та все ж податок на додану вартість відбувся як ефективна форма ринкових фінансових взаємовідносин держави і її суб'єктів.

На сьогоднішній день податок на додану вартість в Україні регулюється Податковим кодексом прийнятим Верховною Радою 02.12.2010 р. [44]. В кодексі визначено категорії платників ПДВ, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування експортних та імпортних операцій, порядок спеціальної реєстрації платників ПДВ, визначення податкового кредиту та податкових зобов'язань.

Об'єкт оподаткування охоплює основні складові, що визначають:

оборот від реалізації товарів ( робіт, послуг);

оборот від реалізації з частковою оплатою або без оплати вартості товарів всередині підприємства;

оборот від передачі товарів в обмін на інші товари, без оплати їх вартості;

оборот з передачі товарів безкоштовно або з частковою оплатою іншим підприємствам або особам.

Фактично об'єкт оподаткування з податку на додану вартість включає три форми:

. Операції з продажу товарів (робіт, послуг) на митній території України, в тому числі операції з оплати вартості послуг за договорами оренди (лізингу) та операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору) для погашення кредиторської заборгованості заставодавця. Цей різновид об'єкта оподаткування з податку на додану вартість є, мабуть, найістотнішим, оскільки саме за рахунок сплати податку від операцій з реалізації здійснюються основні надходження коштів. При реалізації товарів до складу обороту входять основні найбільш важливі елементи доданої вартості. Серед них необхідно виділити амортизаційні відрахування, елементи прибутку, заробітної платні.

.Ввезення (пересилання) товарів на митну територію України та отримання робіт (послуг), що надаються нерезидентами для їх використання або споживання на митній території України, в тому числі операції з ввезення (пересилання) майна за договорами оренди (лізингу), застави (іпотеки).Особливістю цієї форми об'єкта оподаткування з податку на додану вартість є те, що підставою для нарахування зазначеного податку виступає сукупність митної вартості, акцизного податку і ввізного мита.

.Вивезення (пересилання) товарів за межі митної території України та надання послуг (виконання робіт) для їх споживання за межами митної території України. Особливістю цього різновиду об'єкта оподаткування з податку на додану вартість є комплексний характер відносин, які в даному разі регулюються відповідними нормами. По-перше, визначення об’єкта оподаткування з податку на додану вартість при вивезенні (пересиланні) товарів за межі митної території України передбачає певне митне регулювання подібних відносин, яке повинно впливати на податкове. По-друге, ця форма об'єкта податку на додану вартість реалізується з допомогою складного бюджетно-податкового інституту - бюджетного відшкодування.

Відповідно до вимог ст. 185 Податкового кодексу України об’єктом оподаткування ПДВ є:

а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;

б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України;

в) ввезення товарів (супутніх послуг) на митну територію України в митному режимі імпорту або реімпорту;

г) вивезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту або реекспорту;

ґ) з метою оподаткування цим податком до експорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг), які перебувають у вільному обігу на території України, до митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35-37 Митного кодексу України;

д) з метою оподаткування цим податком до імпорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг) з-під митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35-37 Митного кодексу України, для їх подальшого вільного обігу на території України;  е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Відповідно до ст. 180 Податкового кодексу України до платників ПДВ відносять:

) будь-яка особа, що провадить господарську діяльність і реєструється за своїм добровільним рішенням як платник податку;  2) будь-яка особа, що зареєстрована або підлягає реєстрації як платник податку;

) будь-яка особа, що ввозить товари на митну територію України в обсягах, які підлягають оподаткуванню, та на яку покладається відповідальність за сплату податків у разі переміщення товарів через митний кордон України відповідно до Митного кодексу України, а також:

·        особа, на яку покладається дотримання вимог митних режимів, які передбачають повне або часткове умовне звільнення від оподаткування, у разі порушення таких митних режимів, встановлених митним законодавством;

·        особа, яка використовує, у тому числі при ввезенні товарів на митну територію України, податкову пільгу не за цільовим призначенням та/або всупереч умовам чи цілям її надання згідно із цим Кодексом, а також будь-які інші особи, що використовують податкову пільгу, яку для них не призначено.  4) особа, що веде облік результатів діяльності за договором про спільну діяльність без утворення юридичної особи;  5) особа - управитель майна, яка веде окремий податковий облік з податку на додану вартість щодо господарських операцій, пов'язаних з використанням майна, що отримане в управління за договорами управління майном.

) особа, що проводить операції з постачання конфіскованого майна, знахідок, скарбів, майна, визнаного безхазяйним, майна, за яким не звернувся власник до кінця строку зберігання, та майна, що за правом успадкування чи на інших законних підставах переходить у власність держави (у тому числі майна, визначеного у статті 172 Митного кодексу України), незалежно від того, чи досягає вона загальної суми операцій із постачання товарів/послуг, а також незалежно від того, який режим оподаткування використовує така особа згідно із законодавством;  7) особа, що уповноважена вносити податок з об'єктів оподаткування, що виникають внаслідок поставки послуг підприємствами залізничного транспорту з їх основної діяльності, що перебувають у підпорядкуванні платника податку в порядку  встановленому Кабінетом Міністрів України.

1.2 Економіко-правовий аналіз та огляд нормативної бази і спеціальної літератури

З 1 січня 2011 року в дію вступив Податковий кодекс України, який став новим етапом розвитку всієї податкової системи нашої держави. Тепер, це основний законодавчим документом, що регулює відносини у сфері справляння податків і зборів, в тому числі й ПДВ. Зокрема, ПКУ визначає порядок адміністрування податку на додану вартість, платників податку, їх права та обов’язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов’язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Прийняття ПКУ спричинило зміни як і в оподаткуванні податком на додану вартість так і в податковій системі України в цілому, про що зараз досить активно говориться в спеціалізованій літературі.

Так зокрема законодавці дещо розширили коло платників ПДВ, додавши до них управителів майна, які одержують його за договорами управління майном (при цьому такі особи ведуть окремий облік ПДВ та реєструються його платниками) та отримувачів непрезидентських послуг місце поставки яких Україна. Крім того, платниками податку названі порушники митних режимів при повному або частковому умовному звільнені від оподаткування та особи, які використовують податкову пільгу не за цільовим призначенням.

Деяких змін зазнав механізм реєстрації платником ПДВ. Так у ПКУ збереглася 300-тисячна норма оподатковуваних постачань, передбачена Законом про ПДВ. Суттєвих змін зазнав порядок добровільної реєстрації. Так щоб за власним бажанням стати платником податку, обсяг постачання іншим платникам ПДВ за останні 12 місяців повинен становити не менше ніж 50% загального обсягу постачань. Натомість у ПКУ зникли норми, що встановлюють необхідність обов’язкової ПДВшної реєстрації для постачальників товарів (послуг) на митній території України з використанням глобальної чи локальної комп’ютерних мереж.

Не оминув ПКУ і реорганізацію підприємств. Підприємство, створене в результаті реорганізації, реєструється як новостворена особа.

Щодо анулювання реєстрації платника ПДВ, то у ПКУ з’явилася додаткова причина зняття з реєстрації добровольців, якої в Законі про ПДВ не знайти. Так, знімуть з ПДВної реєстрації тих, у кого обсяг постачання товарів (послуг) платникам податку на додану вартість за останні 12 місяців становить менше 50% від загального обсягу постачань.

Об'єкти оподаткування, за винятком операцій, звільнених від оподаткування, і операцій, до яких застосовується нульова ставка, обкладаються податком за ставкою 20%. Податок становить 20% бази оподаткування і додається до ціни товарів (робіт, послуг).

Податковий кодекс знижує ставку податку на додану вартість до 17%, проте ця норма буде застосовуватися лише з 1 січня 2014 року, а доти будемо сплачувати податок за старою ставкою 20%.

Нововведення торкнулися й особливостей оподаткування переміщення товарів через територію України. Так, відповідно до п. 206.2.4. ПКУ, при тимчасовому ввезені (вивезені) певних товарів передбачено їхнє умовне звільнення від податку на додану вартість. Порядок застосування повного умовного звільнення чітко прописаний в ПКУ, а от щодо часткового умовного звільнення при ввезенні товарів з метою виробництва чи виконання робіт, то перелік таких товарів має підготувати КМУ. При цьому за кожний повний або неповний місяць заявленого строку перебування зазначених товарів на території України сплачується 3% суми ПДВ, який підлягав би сплаті в разі випуску товарів у вільний обіг відповідно до митного режиму імпорту.

Для більшості платників ПДВ Кодексом встановлено місячний податковий період, проте деякі платники можуть обрати і квартальний звітний період. До таких щасливчиків відносяться платники податку яким відповідно до п.154.6 ПКУ встановлено нульову ставку податку на прибуток.

ПКУ так само як і його попередником - Законом про ПДВ передбачено систему пільг щодо оподаткування, до якої включаються операції, що не є об’єктом оподаткування та звільненні від податку. Кодекс збільшує кількість операцій звільнених від податку на додану вартість.

Одним із найбільших нововведень ПКУ можна назвати впровадження Єдиного реєстру податкових накладних. Лише зареєструвавши податкову накладну в згаданому реєстрі можна буде видати її покупцю.

Податковий кодекс не змінив правил для відшкодування ПДВ з бюджету. Позитивним для всіх платників податку є норма, відповідно до якої за несвоєчасне відшкодування податку нараховується пеня у розмірі 120% облікової ставки НБУ.

Нульова ставка застосовується щодо операцій з продажу товарів, що були вивезені (експортовані) платником податку за межі митної території України. При цьому товари вважаються вивезеними (експортованими) платником податку за межі митної території України, якщо їх вивезення (експортування) засвідчено належно оформленою вантажною митною декларацією.

Важливим питанням є правильне ведення обліку податку на додану вартість. Це питання регулює Інструкція з бухгалтерського обліку податку на додану вартість затверджена наказом Міністерства фінансів України вiд 01 липня 1997 року № 141 із змінами та доповненнями. Зокрема, цим документом регламентується правильність відображення сум податкового кредиту та податкових зобов’язань з податку на додану вартість на рахунках бухгалтерського обліку.

Крім зазначеної вище Інструкції №141 питання регулювання обліку ПДВ регламентується Планом рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 30 листопада 1999 р. №291 та Інструкцією про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій затвердженою наказом Міністерства фінансів України № 291 від 30.11.1999р. План рахунків встановлює перелік рахунків і схем реєстрації та групування на них фактів фінансово-господарської діяльності, тобто кореспонденцію рахунків у бухгалтерському обліку а Інструкція №291 - призначення і порядок ведення цих рахунків для узагальнення методом подвійного запису інформації про наявність і рух активів, капіталу, зобов'язань та факти фінансово-господарської діяльності підприємств та організацій.

Для стабільного надходження податку на додану вартість до Державного бюджету надзвичайно важливим є здійснення контролю за своєчасність та повнотою сплати цього податку і законністю його відшкодування із бюджету. Ці питання зокрема регулюються Порядком заповнення податкових накладних, Порядком ведення реєстру отриманих та виданих податкових накладних, Порядком ведення Єдиного реєстру податкових накладних та Порядком подання податкової звітності з податку на додану вартість.

Порядок заповнення податкових накладних встановлює форму податкової накладної та надає роз’яснення щодо порядку її заповнення.

Одним із найбільших нововведень ПКУ модна назвати впровадження Єдиного реєстру податкових накладних. Лише зареєструвавши податкову накладну в згаданому реєстрі можна буде видати її покупцю.

Податковий кодекс не змінив правил для відшкодування ПДВ з бюджету. Позитивним для всіх платників податку є норма, відповідно до якої за несвоєчасне відшкодування податку нараховується пеня у розмірі 120% облікової ставки НБУ.

Особливу увагу потрібно приділити листам ДПА. Постановою Кабінету Міністрів України та іншим органам надано право надавати роз’яснення щодо окремих питань у законодавстві. Цим правом і користується ДПА постійно видаючи свої листи. Наведемо приклади декількох таких документів:

ü  Лист ДПАУ від 11.01.2011 р. N 547/7/16-1117. Щодо заповнення Податкової накладної.

ü  Лист ДПАУ від 18.08.2010 р. N 16847/7/16-1517-26. Про податкові накладні, отримані у періодах, відмінних від періодів їх виписування.

ü  Лист ДПАУ від 26.01.2011 р. N 2049/7/16-1117. Щодо ведення Реєстру ПН.

ü  Лист ДПАУ від 16.03.2011 р. №7273/7/16-1517. Про податкову звітність із ПДВ.

ü  Лист ДПАУ від 20.01.2011 р. № 1390/7/16-1517-01. Про можливість відмови від пільг з ПДВ.

ü  Лист ДПСУ N 6727/7/15-3417-26 від 19.11.2011 р. «Про обкладення ПДВ суми штрафу за невиконання договору».

ü  Лист ДПСУ N 2715/5/15-3416 від 14.11.2011 р. «Про визначення бази оподаткування за абзацом п'ятим п. 188.1 Податкового кодексу»

ü  Лист ДПСУ N 6253/7/15-3417-07 від 15.11.2011 р. «Про застосування коефіцієнта розподілу сум податкового кредиту на рік»

Проте слід зазначити, що ці документи є лише рекомендаційними, а не носять законодавчий характер.

Суперечність деяких законодавчих та підзаконних нормативних актів, неоднозначність поглядів різних науковців щодо доцільності та ефективності застосування податку на додану вартість, особливості відображення цього податку в обліку неодноразово досліджувалися як і вітчизняними, так і зарубіжними вченими. Так, зокрема, проблемам законності бюджетного відшкодування ПДВ присвятили свої статті Лисенко В., Дзісяк О., Погорецький М., Коваленко Є., Олійник І., Довгалюк В. та Дяковський Д.А. та інші. На бухгалтерському обліку операцій з податком на додану вартість зосереджують свою увагу такі науковці як Пархомено В. та Павлюк І. Також значна увага приділяється проблематиці реформування даного податку та системи його відшкодування. До цих тем звертались у своїх роботах Паянюк Т. та Науменко М.А.

У додатку В зроблено огляд спеціалізованої літератури та подано деякі публікації щодо питань обліку, аналізу і контролю ПДВ.

Серед питань, що досліджуються науковцями, найчастіше у спеціальній літературі зустрічаються такі:

ü  дослідження сутності податку на додану вартість та доцільності його застосування;

ü  проблеми обліку податку на додану вартість;

ü  проблеми законності бюджетного відшкодування ПДВ;

ü  реформування ПД;

ü  особливості оподаткування ПДВ у відповідності до ПКУ.

У спеціальній літературі можна прослідкувати, що між окремими науковцями існує певна дискусія, щодо доцільності застосування ПДВ. Так, окремі дослідники сподіваються на те, що податку на додану вартість залишилося існувати недовго і незабаром його буде замінено на один із різновидів податку з продажу - податку з реалізації або на симетричний ПДВ у формі « податок з односторонньої дії».

Є й дещо інша точка зору. Ось, наприклад, Тетяна Паянюк у своїй статті «Реформування ПДВ в умовах економічної кризи» розглядає можливість реформування податку на додану вартість шляхом зниження ставки податку. На основі проведених досліджень вона робить висновок про те, що можна зменшити основну ставку ПДВ до 15-18% , оскільки це не призведе до втрат Державного бюджету, а покращить структуру споживання та фінансовий стан суб’єктів господарювання. Нам ця пропозиція здається досить привабливою, особливо якщо враховувати нинішній стан економіки країни.

Проблема законності бюджетного відшкодування податку на додану вартість є досить актуальною і важливою. Вона викликає занепокоєння не лише у контролюючих органів, а й багатьох дослідників, адже протиправні діяння, що здійснюються суб’єктами податкових правовідносин, посягають не лише на такі соціальні цінності як право держави одержувати податки, збори та інші обов’язкові платежі до бюджету, на систему оподаткування України, а також на права та законні інтереси суб’єктів оподаткування. Найчастіше цій проблематиці присвячуються статті у «Віснику прокуратури».

Відсутність належного контролю за сплатою та відшкодуванням ПДВ призвела до створення системи його «тіньового» відшкодування за рахунок бюджетних коштів, розгортання організованої злочинної діяльності, яка характеризується широкою участю корумпованих державних службовців та різноманітних посередників, які за винагороду забезпечують гарантоване повернення цього податку як його законослухняним платникам, так і злочинним угрупованням.

Вже давно не є секретом те, що підприємства використовують різноманітні схеми для ухиляння від сплати податку на додану вартість та безпідставного його відшкодування із бюджету. Цих схем багато, але найпоширенішими є:

ü  псевдоекспортні операції або експорт товарно-матеріальних цінностей за штучно завищеними цінами та з використанням у ланцюзі постачальників «фіктивних» підприємств;

ü  внутрішні операції з продажу із використанням цінових трансфертів, коли штучно завищено продажні ціни для збільшення податкового кредиту при цьому продавцями є «фірми-метелики», які після здійснення операцій ліквідуються;

ü  безтоварні операції з використанням підприємств, звільнених від оподаткування;

ü  імпорт товарно-матеріальних цінностей за відчутно заниженими цінами;

ü  проведення безтоварних операцій;

ü  реалізація товарно-матеріальних цінностей за цінами, нижчими вартості придбання;

ü  використання пільг підприємств з іноземними інвестиціями, спеціальних економічних зон та територій пріоритетного розвитку і бюджетних дотацій;

ü  застосування механізму передплат, єдиного податку та спрощеної системи оподаткування у торгівлі.

Виходячи із зазначеного автори статей, присвячених цій проблематиці, в один голос стверджують, що механізм справляння ПДВ в Україні потребує подальшого реформування та вдосконалення. Тому, з метою створення прозорої системи державного контролю у сфері відшкодування ПДВ, вони пропонують:

ü  законодавчо врегулювати визначення бази оподаткування ПДВ із фактичних витрат на придбання (виготовлення) товару, якщо відбувається лише передача права власності на товар, тобто «безтоварна» поставка;

ü  законодавчо врегулювати питання зустрічних перевірок постачальників по всьому ланцюгу перепродажу товарів для тих підприємств, які виявили бажання перейти на «автоматичне» відшкодування ПДВ;

ü  удосконалити механізм перевірок платників податку, дозволивши органам державного казначейства за результатами камеральних перевірок ДПІ проводити часткове бюджетне відшкодування ПДВ лише виробникам-експортерам, з подальшим проведенням повторної документальної виїзної перевірки постачальників виробників та остаточного відшкодування ПДВ на повну суму;

ü  внести зміни до законодавства і надати право податківцям застосовувати непрямі методи визначення податкових зобов’язань до контрагентів, задіяних у схемах «фіктивного» банкрутства та «фіктивного» підприємства.

Надзвичайно багато публікацій у спеціалізованій літературі зараз присвячено разясненням щодо порядку адміністрування податку на додану вартість в контексті прийняття ПКУ. Ці публікації зазвичай носять дуже схожий характер у різних виданнях.

Здійснивши економіко-правовий аналіз нормативної бази і спеціальної літератури, можна зробити висновок, що питання обліку розрахунків з бюджетом по податку на додану вартість врегульовані значною кількістю законодавчих і підзаконних нормативних актів. Щодо спеціальної літератури, то можна сказати, що тут науковцями досліджується сама сутність податку, доцільність його застосування, вивчаються різноманітні проблеми обліку ПДВ та розрахунків за цим податком з бюджетом.

.3 Передумови організації та методики обліку, контролю та економічного аналізу розрахунків з бюджетом за податком на додану вартість ТОВ „Фенікс”

Звичайну діяльність кожного підприємства становлять господарські процеси, що виконуються у відповідних структурних підрозділах підприємства. Тому важливим є точне та функціональне розміщення кожного підрозділу на підприємстві, що в свою чергу сприятиме продуктивній роботі господарювання. Виділяють наступні види виробничих структур:

.        Залежно від підрозділу, діяльність якого покладена в основу виробничої структури, розрізняють цехову, безцехову, корпусну й комбінатську виробничі структури.

2.      Залежно від наявності основних і допоміжних процесів розрізняють підприємства з комплексною й спеціалізованою структурою виробництва.

.        Залежно від форми спеціалізації основних цехів розрізняють три типи виробничої структури: технологічну, предметну й змішану.

Фактори, які впливають на розміщення підрозділів на території підприємства:

·        Формування виробничої структури здійснюється під впливом багатьох факторів. Головними з них є: виробничий профіль підприємства; обсяги виробництва продукції; рівень спеціалізації; місцезнаходження підприємства.

·        Виробничий профіль підприємства, тобто характер й особливості продукції, що виготовляється, безпосередньо визначають хід виробничого процесу й склад відповідних підрозділів. Зокрема, конструкція виробу передбачає певні технологічні процеси його виготовлення, певну їхню послідовність і трудомісткість, а від цього буде залежати й перелік виробничих підрозділів, що здійснюють такі процеси. Складна технологія, таким чином, збільшує кількість підрозділів, її реалізуючих, і передбачає більше розгалужену систему зв'язку між ними.

·        Істотно впливає на виробничу структуру рівень спеціалізації. З розвитком і поглибленням спеціалізації зменшується кількість виробничих підрозділів підприємства, спрощується його структура. Навпаки, чим більше універсальним є підприємство, тим складніше його структура.

·        Виробнича структура підприємства залежить і від місця його знаходження. Наприклад, підприємства, розміщені у віддалені від промислових центрів регіонах, як правило, більше універсальні й автономні, мають більше розвинену виробничу структуру.

·        До складу будь-якого підприємства входять не тільки виробничі підрозділи, але й відділи апарата керування, установи культурно-побутового призначення й ін. Тому поряд з виробничою існує, як було сказано, загальна структура підприємства, що теж визначається за вище сказаними факторами.

ТОВ «Фенікс» має комплексну виробничу структуру, оскільки на підприємстві функціонують всі структурні підрозділи, які можуть бути задіяні у звичайній діяльності підприємства.

ТОВ « Фенікс » має 9 філії в найбільших містах України, а тому має досить розгалужену структуру підприємства. Головним центром в Україні є центральний офіс, який знаходиться в с. Проліски Київської області.

Для відображення структурних взаємозв’язків основних рівнів та підрозділів організації, їх підпорядкованості на практиці використовують схеми організаційної структури управління. Такі схеми є лише скелетом системи управління, оскільки не розкривають склад та зміст функцій, прав та обов’язків посадових осіб.

Теорія і практика управління розробили багато різних принципів побудови організаційних структур управління, які можна звести до наступних основних типів:

1.      Лінійна організаційна структура являє собою систему управління, в якій кожний підлеглий має тільки одного керівника і в кожному підрозділі виконується весь комплекс робіт, пов’язаних із його управлінням.

2.      Лінійно-штабна організаційна структура - різновид лінійної оргструктури. Для розвантаження вищого керівництва створюється штаб, до складу якого включають фахівців із різних видів діяльності.

.        Функціональна організаційна структура. Для виконання певних функцій управління утворюються окремі управлінські підрозділи, які передають виконавцям обов’язкові для них рішення, тобто функціональний керівник в межах своєї сфери діяльності здійснює керівництво виконавцями. Завдяки спеціалізації функціональних керівників виникає можливість управління великою кількістю виконавців (зменшується кількість рівнів управління).

.        Лінійно-функціональна організаційна структура - комбінація лінійної та функціональної структур. Основний принцип - розмежування повноважень і відповідальності за функціями та прийняття рішень по вертикалі. Управління здійснюється за лінійною схемою, а функціональні підрозділи допомагають лінійним керівникам у вирішенні відповідних управлінських функцій. Переваги лінійно-функціональної структури - поєднання переваг лінійних та функціональних структур. Лінійно-функціональна оргструктура застосовується при вирішенні задач, які постійно повторюються. Вона ефективна для масового виробництва зі стабільним асортиментом продукції і незначних змінах технології виробництва.

.        Дивізіональна організаційна структура. Перехід до цієї структури означає децентралізацію оперативних функцій управління, що передаються виробничим підрозділам (дивізіонам), та централізацію загальнокорпоративних функцій управління (фінансова діяльність, розробка стратегії) на вищому рівні управління. Дивізіональна організаційна структура відповідає умовам динамічного середовища та організаціям із великою кількістю виробництв, життєвий цикл яких відносно тривалий.

.        Матрична організаційна структура - відповідь на підвищення ступеня динамічності середовища. Високий ступінь адаптації забезпечується тимчасовим характером функціонування структурних одиниць - проектних груп .

Для вибору типу організаційної структури управління використовують такі основні методи:

·        Метод аналогій - полягає у застосуванні організаційних форм, що виправдали себе в організаціях із схожими організаційними характеристиками (середовищем, стратегією, технологією, розмірами).

·        Експертно-аналітичний метод - полягає в обстеженні і аналітичному вивченні організації кваліфікованими фахівцями - експертами, які і розробляють відповідну організаційну структуру управління.

·        Метод структуризації цілей - передбачає розробку системи цілей організації, включаючи їх кількісне та якісне формулювання і наступний аналіз базових організаційних структур з точки зору їх відповідності системі цілей.

·        Метод організаційного моделювання - базується на розробці різних варіантів можливих організаційних структур для конкретних об’єктів управління з наступним їх порівнянням (співставленням) і оцінкою за певними критеріями. Критеріями ефективності при співставленні різних варіантів організаційних структур слугують можливості щонайповнішого досягнення цілей організації при відносно нижчих витратах на її функціонування.

ТОВ « Фенікс » має лінійну організаційна структура в якій кожний працівник має тільки одного керівника і в кожному підрозділі виконується весь комплекс робіт, пов’язаних із його управлінням.

Для забезпечення належного рівня управління господарською діяльністю кожен повинен мати чітко визначені функції. Відповідно до ст. 8 Закону України « Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначені функції директора та головного бухгалтера, які представлені на рисунку 1.7.

Відповідно до Наказу «Про організацію бухгалтерського обліку та облікової політики ТОВ « Фенікс » товариство застосовує План рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій. З метою забезпечення необхідної деталізації обліково-економічної інформації Головний бухгалтер своїм розпорядженням вводе додаткову систему субрахунків. На підприємстві застосовується автоматизована система обліку, проте слід зауважити що в Наказі зазначена журнально-ордерна.

Організація аналітичного обліку руху товарно-матеріальних цінностей у відомостях обліку залишків матеріалів у кількісно-сумарному виразі здійснюється в розрізі складів та матеріально-відповідальних осіб. Ведення податкового обліку організовано відповідно до законодавства України. Працівниками відділів товариства, які оформляють первинні документи, повинні бути дотримані порядку їх заповнення відповідно до вимог головного бухгалтера.

У разі несвоєчасного складання первинних документів, недостовірного відображення в них даних чи оформлення з порушенням законодавчих та нормативних вимог зазначені працівники притягуються до відповідальності згідно із законодавством України. Інвентаризація активів та зобов’язань на підприємстві повинна проводитись перед складанням річної звітності станом на 1 грудня поточного року або ж за встановлення фактів розкрадань. Межа суттєвості визначена в розмірі 100 грн. Застосовується при нарахуванні амортизації основних засобів методи амортизації та ліквідаційну вартість, установлені та затверджені протоколом засідання постійно діючої експертної технічної комісії та погоджені з Головним бухгалтером, установивши при цьому прямолінійний метод нарахування амортизації з корисним терміном використання:

- будівлі та споруди - 300 місяців;

транспортні засоби - 60 місяців;

- інструменти, прилади, інвентар - 60 місяців;

інші основні засоби - 60 місяців;

- нематеріальних активів - 60 місяців;

Малоцінні необоротні матеріальні активи підлягають амортизації в розмірі 100% первісної вартості у першому місяці використання таких об'єктів з дати введення їх в експлуатацію. Датою введення вважається дата оформлення накладної на видачу малоцінних необоротних матеріальних активів зі складу в експлуатацію.

Резервування коштів на забезпечення оплати відпусток, додаткове пенсійне забезпечення, забезпечення гарантійних зобов'язань, інших витрат і платежів не провадиться. А також затверджений наступний склад витрат підприємства:

- матеріальні витрати;

- витрати на оплату праці;

- витрати на соціальні заходи;

- витрати на амортизацію;

- інші операційні витрати;

- інші витрати.

Для перерахунку доходів, витрат і руху грошових коштів не передбачено застосування середньозваженого валютного курсу.

Одним із структурних підрозділів є бухгалтерія. Бухгалтерським обліком на підприємстві займається департамент бухгалтерського обліку та фінансової звітності. Очолюється департамент головним бухгалтером Сторожуком Геннадієм Григоровичем. Департамент складається з 4 відділів, а саме:

1.      Відділ доходів;

2.      Відділ витрат;

.        Відділ з питань сплати податків;

.        Складання фінансової звітності.

Схема 1.8 Організаційна структура бухгалтерії на ТОВ « Фенікс ».

Найбільшим за чисельністю працюючих - відділ витрат. Відділ витрат підпорядковується головному бухгалтеру, але має і свого керівника.

Для організації роботи бухгалтера генеральним директором Скоциком В.Є. затверджено посадову інструкцію бухгалтера, якою визначені функціональні обов’язки, права та відповідальність бухгалтера. Функціональні обов’язки бухгалтера визначені на основі й в обсязі кваліфікаційної характеристики за посадою бухгалтера, а саме бухгалтер виконує:

.        Роботу з ведення бухгалтерського обліку майна, зобов’язань і господарських операцій;

2.      бере участь у розробці і здійснені заходів, спрямованих на дотримання фінансової дисципліни і раціональне використання ресурсів;

.        здійснює прийом та контроль первинної документації і готує їх до обробки;

.        відображає на рахунках бухгалтерського обліку операції, пов’язані з рухом основних засобів, товарно-матеріальних цінностей і коштів;

.        складає звітні калькуляції собівартості продукції(робіт, послуг), виявляє джерела втрат, готує пропозиції по їх оптимізації;

.        робить нарахування і перерахування податків і зборів у державний, регіональний і місцевий бюджети, страхових внесків у державні позабюджетні соціальні фонди, платежів у банківські установи, засобів на фінансування капітальних вкладень, заробітної плати, матеріальне стимулювання працівників Товариства;

.        забезпечує керівників, кредиторів, інвесторів, аудиторів та інших користувачів бухгалтерської звітності достовірності бухгалтерської інформації з відповідних напрямків обліку

.        розробляє робочий план рахунків, форми первинних документів, що мають використовуватись для оформлення господарської операції, по яких не передбачені типові форми, а також форми документів для внутрішньої бухгалтерської звітності, бере участь у визначені змісту основних прийомів і методів ведення обліку і технології обробки бухгалтерської інформації;

.        бере участь у проведені економічного аналізу господарсько-фінансової діяльності Товариства за даними бухгалтерського обліку і звітності з метою виявлення внутрішньогосподарських резервів, здійснення режиму економії і заходів щодо вдосконалення документообігу, у розробці і впроваджені прогресивних формі методів бухгалтерського обліку на основі застосування сучасних засобів обчислювальної техніки, у проведені інвентаризації коштів і товарно-матеріальних цінностей;

.        готує дані про відповідальні ділянки бухгалтерського обліку для складання звітності, стежить за схоронністю бухгалтерських документів, оформляє їх у відповідності до встановленого порядку передачі в архів;

.        виконує роботу з формуванню, веденню і збереженню бази даних бухгалтерської інформації, вносить зміни в довідкову і нормативну інформацію, використовувану при обробці даних.

.        оформляє платіжні доручення і вчасно надає їх у банк;

.        робить розрахунок платежів по договорах оренди, контролює правильність і своєчасність платежів;

.        бере участь у проведені інвентаризації;

.        заміщає відсутніх бухгалтерів та інші організаційні моменти.

Облік на підприємстві автоматизований з використанням програми 1С 7,7. Кожного дня керівники відділів звітують перед головним бухгалтером про:

·   роботу, яку виконали;

·        проблеми які будуть вирішуватись в найближчий час;

·        розпорядок на наступний день та ін.

В цілому на підприємстві бухгалтерський облік організований відповідно чинному законодавству, проте слід зауважите деякі невідповідності. Зокрема, в обліковій політиці підприємства вказано що на підприємстві журнально-ордерна форма, тоді як застосовується автоматизована форма обліку.

Розділ 2. Методика обліку ПДВ

2.1 Формування масиву фактографічної інформації

Факт або фактографічний матеріал - це щось реально існуюче і твердо встановлене: події, імена, назви, дати, кількісні і якісні показники, цитати та економічні дослідження, фактографічна інформація включає описування фактів господарської діяльності підприємств, організацій, установ тощо. До неї відноситься статистична, планова, нормативна, аналітична інформація про діяльність підприємств, об'єднань, галузей, народного господарства загалом.

Факти і фактографічна інформація формується в системі господарського обліку за допомогою методів статистичного, оперативного і бухгалтерського обліку, які передбачають суцільне та неперервне документування господарських процесів. Облік дозволяє не лише фіксувати факти господарської діяльності та накопичувати фактографічну інформацію, але й впливати на удосконалення цієї діяльності через систему управління. Дані обліку трансформуються у звітності, створюючи якісно нову фактографічну інформацію, яка узагальнюється в системі державної статистики і відображає результати соціально-економічного розвитку.

Документація - це спосіб оформлення господарських операцій відповідними документами, призначений для первинного спостереження за господарськими операціями як обов’язкова умова відображення їх в обліку. Документація відіграє також важливу роль в управлінні діяльністю підприємства, забезпечує контроль за збереженням майна господарства, раціональним його використанням. Вона має юридичне значення як письмовий доказ здійснення господарських операцій. Використовують документацію для аналізу господарської діяльності, фінансового контролю, аудиту й документальних ревізій.

Усі способи обробки облікової інформації в системі бухгалтерського обліку можна поділити на три види:

·        паперовий;

·        механізований;

·        комп'ютерний (автоматизований, залежно від виду обчислювальної техніки, що застосовується).

Перші два методи можна об'єднати під загальною назвою безкомп'ютерний спосіб, який об'єднує паперовий та механізований, маючи на увазі перелік технічних засобів, а саме спосіб їх використання. Головними з них є вимоги достовірності та об'єктивності, максимальної стислості при повноті інформації, точності, що виключає можливість двоякого розуміння тексту.

Основним первинним документом з ПДВ є податкова накладна -податковий документ, що підтверджує виникнення податкового зобов’язання у платника податку в зв’язку з продажем товарів, робіт, послуг і одночасно підтверджує право на податковий кредит у покупця - платника податку у зв’язку з придбанням таких товарів, робіт, послуг. Форма податкової накладної та порядок її складання затверджені наказом Міністерства фінансів України" Порядок заповнення податкової наладноїї" від 22 листопада 2011 р. за N 1333/20071.

Платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками наступні реквізити (табл.2.1).Відсутність хоча б одного з цих реквізитів є підставою для признання податкової накладної недійсною.

Таблиця 2.1. Порядок заповнення податкової накладної.

Податкова накладна може бути заповнена або українською, або російською мовами. За операціями, що обкладаються ПДВ і звільнені від оподаткування,складаються окремі податкові накладні. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). Платники податку повинні зберігати податкові накладні протягом строку, передбаченого законодавством для зобов'язань із сплати податків - протягом трьох років (1095 днів).

Податкові накладні можна виписувати вручну, користуючись бланками, виготовленими типографським способом, або ж використовувати для цього комп'ютер, друкуючи їх за допомогою принтера. Останній спосіб значно полегшує складання податкових накладних, особливо, якщо врахувати, що кожний з двох примірників має бути позначений поміткою “х”, що визначає, який це екземпляр: оригінал чи копія. Це є дуже важливим, оскільки покупець може відображати податковий кредит за придбаними товарно-матеріальними цінностями, роботами і послугами лише на основі оригіналів податкових накладних.

Податкову накладну складає особа, яка зареєстрована платником податків та має індивідуальний податковий номер платника ПДВ. Податкові накладні повинні виписуватися продавцем (постачальником) у двох примірниках за датою надходження коштів на його поточний рахунок чи готівки в касу від покупця, або відвантаження товарів чи виконання робіт і послуг. Оригінал податкової накладної при попередній оплаті вартості товарів (робіт, послуг) видається покупцю після перевірки надходження грошей на рахунок продавця за випискою банку, на основі якої на податковій накладній вказують дату її виписування. Якщо філіали та інші структурні підрозділи платника податку самостійно здійснюють продаж товарів (робіт, послуг) и проводять розрахунки з постачальниками/споживачами, то зареєстрований платник податку, до складу якого входять такі філіали, може делегувати філіалу чи структурному підрозділу право виписки податкових накладних. Для цього платник податку повинен кожному філіалу та структурному підрозділу присвоїти окремий код (номер, шифр) та в письмовому вигляді повідомити про це податкові органи за місцем реєстрації у якості платника ПДВ.

Особа, яка здійснює продаж товарів (робіт, послуг) за готівку кінцевому споживачеві (який не є платником податку), не зобов'язана заповнювати податкову накладну.

Особливостями складання податкової накладної є:

під час одночасної поставки одному покупцю як оподатковуваних товарів (послуг), так і звільнених від оподаткування продавець повинен складати окремі податкові накладні. Не дозволяється заповнювати в одній накладній одночасно графу 10 та графи 7, 8 і 9. У разі поставки товарів (послуг), звільнених від оподаткування в податковій накладній у розділі шостому та графі 10 робиться позначка “Без ПДВ” з обов'язковим посиланням на відповідний підпункт, пункт, статтю нормативно-правового акта;

під час одночасної поставки одному покупцю товарів (послуг), до яких одночасно застосовуються різні ставки податку (0% та 20%), складається одна податкова накладна, у якій заповнюються відповідні графи;

у разі часткової поставки, коли частка товару (послуги) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) таких частково поставлених товарів зазначається в додатку 1 до податкової накладної і в повній вартості враховується у податковій накладній та загальних податкових зобов'язаннях.

Додаток 1 виписується у двох примірниках, з яких оригінал видається покупцю товарів (послуг), а копія залишається у продавця товарів (послуг);

у разі здійснення поставки товарів (послуг), що має безперервний або ритмічний характер при постійних зв'язках із покупцем, може бути виписана зведена податкова накладна виходячи із визначеної у договорі періодичності оплати поставленої продукції (один раз на п'ять днів; один раз на десять днів тощо), але не рідше ніж один раз на місяць і не пізніше останнього дня місяця.

При цьому до зведеної податкової накладної обов'язково додається реєстр товаротранспортних накладних чи інших відповідних супровідних документів, згідно з якими здійснено поставку товарів (послуг).

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну після реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня.  Датою та часом надання податкової накладної та/або розрахунку коригування в електронному вигляді до Державної податкової адміністрації України є дата та час, зафіксовані у квитанції. Відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних та порушення порядку заповнення податкової накладної не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов'язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов'язань за відповідний звітний період.  Виявлення розбіжностей даних податкової накладної та Єдиного реєстру податкових накладних є підставою для проведення органами державної податкової служби документальної позапланової виїзної перевірки продавця та у відповідних випадках покупця товарів/послуг.  У разі відмови з боку постачальника товарів (послуг) надати податкову накладну або при порушенні ним порядку її заповнення отримувач таких товарів (послуг) має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву зі скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум цього податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку внаслідок придбання таких товарів (послуг). Отримання скарги є підставою для проведення позапланової виїзної перевірки постачальника для з'ясування достовірності та повноти нарахування ним зобов'язань з цього податку за такою цивільно-правовою операцією. Якщо продавець не порушував порядку виписування (оформлення) податкової накладної, а просто не міг ї оформити внаслідок об’єктивних причин (наприклад, на момент виникнення першої події продавець ще не був платником податку), то заява права на податковий кредит не дає.

Податкова накладна має бути завірена печаткою продавця згідноз вимогами, які записані в порядку заповнення податкової накладної.

Підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту без отримання податкової накладної також є:

а) транспортний квиток, готельний рахунок або рахунок, який виставляється платнику податку за послуги зв'язку, інші послуги, вартість яких визначається за показниками приладів обліку, що містять загальну суму платежу, суму податку та податковий номер продавця, крім тих, форма яких встановлена міжнародними стандартами;  б) касові чеки, які містять суму отриманих товарів/послуг, загальну суму нарахованого податку (з визначенням фіскального номера та податкового номера постачальника). При цьому з метою такого нарахування загальна сума отриманих товарів/послуг не може перевищувати 200 гривень за день (без урахування податку).  У разі використання платниками для розрахунків із споживачами реєстраторів розрахункових операцій касовий чек повинен містити дані про загальну суму коштів, що підлягає сплаті покупцем з урахуванням податку, та суму цього податку, що сплачується у складі загальної суми.

У разі ввезення товарів на митну територію України документом, що посвідчує право на віднесення сум податку до податкового кредиту, вважається митна декларація, оформлена відповідно до вимог законодавства, яка підтверджує сплату податку.  Для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України документом, що посвідчує право на віднесення сум податку до податкового кредиту, вважається податкова накладна, податкові зобов'язання за якою включені до податкової декларації попереднього періоду.

Платник податку веде реєстр виданих та отриманих податкових накладних в електронному вигляді, у якому зазначаються порядковий номер податкової накладної, дата її виписки (отримання), загальна сума постачання та сума нарахованого податку, а також реєстраційний номер платника податку - продавця, який видав податкову накладну такому платнику податку. Форма і порядок заповнення реєстру виданих та отриманих податкових накладних встановлюються відповідно до вимог розділу II Податового кодексу України.

Платники податку щомісяця в терміни, що передбачені для подання податкової звітності (календарний місяць або квартал), подають органу державної податкової служби копії записів у реєстрах виданих та отриманих податкових накладних за такий період в електронному вигляді.

Орган державної податкової служби розробляє та розміщує на своєму офіційному веб-сайті програму ведення обліку записів у реєстрах виданих та отриманих податкових накладних в електронному вигляді та забезпечує її безкоштовне розповсюдження (включаючи необхідні зміни та доповнення) як шляхом надання доступу до копіювання такої програми, як через Інтернет, так і шляхом запису на магнітні носії інформації платника за його запитом.

Формування електронних файлів реєстру податкових накладних до органів ДПС у визначеному ДПА України форматі також можна здійснити за допомогою бухгалтерських програм «1С-Бухгалтерія», «Бест-Звіт», «Парус».

Переваги впровадження електронної системи подачі реєстру наступні:

спрощує процедуру подання реєстру до податкових органів;

забезпечує автоматичну перевірку документів на наявність арифметичних помилок; дозволяє значно заощаджувати робочий час платників податків; веде до зменшення паперового документообігу та підвищує рівень обслуговування платників;забезпечує автоматизацію та упорядкування документообігу при нарахуванні ПДВ по операціях з основними фондами (придбання, продаж, ліквідація);дозволяє привести приведення до єдиних стандартів документообігу в органах ДПС і платників податків щодо ведення обліку податкових накладних, реєстру отриманих і виданих податкових накладних та податкової декларації з ПДВ при одночасному здійсненні оподатковуваних та неоподатковуваних ПДВ операцій; забезпечує упорядкування податкового обліку по операціях з придбання товарів та послуг у нерезидентів; забезпечує автоматизовану обробку та аналіз реєстру отриманих і виданих податкових накладних в єдиній базі даних, обмеження та контроль доступу до реєстру, що не дасть можливості зловживання протизаконними схемами відшкодовування коштів ПДВ з державного бюджету; дозволяє уникнути (або обмежити) необґрунтованих виїзних перевірок;дозволяє перейти від адміністративного до функціонального методу управління процесами оподаткування.

Кількість осіб, які подають реєстр отриманих та виданих податкових накладних в електронному вигляді постійно збільшується. У реєстрі вказуються його порядковий номер, дата початку його ведення та дата його закінчення. У разі ведення реєстру філіями та іншими структурними підрозділами платника номер реєстру присвоюється з урахуванням встановленого для цих філій та інших структурних підрозділів коду (номера, шифру) і визначається числовим значенням через дріб: у чисельнику проставляється порядковий номер реєстру, а в знаменнику - код (номер, шифр). Особа, яка веде облік результатів під час виконання договорів про спільну (сумісну) діяльність, веде окремі реєстри із зазначеної діяльності і окремо - з діяльності, що не належить до спільної (сумісної). У реєстрі окремо обліковуються операції:

з придбання товарів (послуг) з метою використання у господарській діяльності платника для здійснення операцій, які оподатковуються податком на додану вартість за ставкою 20% чи 0%, звільнених від оподаткування, та тих, що не є об'єктом оподаткування, а також тих, які не призначаються для використання у господарській діяльності цього платника податку;

з поставки товарів (послуг), які оподатковуються податком на додану вартість за ставкою 20 відсотків чи 0 відсотків, звільнених від оподаткування, та тих, що не є об'єктом оподаткування. У розділі I реєстру відображаються отримані податкові накладні, розрахунки кількісних та вартісних показників (додаток 2 до податкової накладної), вантажні митні декларації та інші аналогічні документи.

Таблиця 2.2 Порядок складання першого розділу реєстру.

У розділі II реєстру (табл.2.3) відображаються видані податкові накладні, а також податкові накладні, які зберігаються у продавця.

Таблиця 2.3 Вимоги до складання другого розділу реєстру.

2.2 Облік податкового кредиту

Податковий кредит - сума, на яку платник ПДВ має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.  Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

·        дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

·        дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою виникнення права на віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати (нарахування) податку за податковими зобов'язаннями,а для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України - дата сплати (нарахування) податку за податковими зобов'язаннями, що були включені отримувачем таких послуг до податкової декларації попереднього періоду.

Датою виникнення права орендаря (лізингоотримувача) на збільшення податкового кредиту для операцій фінансової оренди (лізингу) є дата фактичного отримання об'єкта фінансового лізингу таким орендарем.

Для товарів/послуг, постачання (придбання) яких контролюється приладами обліку, факт постачання (придбання) таких товарів/послуг засвідчується даними обліку.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку у зв'язку з:

·        придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

·        придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності суб’єкта господарювання протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснювало підприємство оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Якщо суб’єкт господарювання придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами.

У разі якщо підприємство не включило у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.

Якщо придбані та/або виготовлені товари/послуги частково використовуються в оподатковуваних операціях, а частково - ні, до сум податку, які платник має право віднести до податкового кредиту, включається та частка сплаченого (нарахованого) податку під час їх придбання або виготовлення, яка відповідає частці використання таких товарів/послуг в оподатковуваних операціях.

Частка використання сплаченого (нарахованого) податку за придбаними (ввезеними) товарами (послугами) між оподатковуваними та неоподатковуваними операціями визначається у відсотках як відношення обсягів з постачання оподатковуваних операцій (без урахування сум податку) за попередній календарний рік до сукупних обсягів постачання оподатковуваних та неоподатковуваних операцій (без урахування сум податку) за цей же попередній календарний рік. Визначена у процентах величина застосовується протягом поточного календарного року.

Облік податку на додану вартість згідно з Планом рахунків та Інструкцією №291 ведеться на таких субрахунках рахунка 64:

- "Розрахунки за податками", субрахунок "Розрахунки з ПДВ". "На субрахунку 641 "Розрахунки за податками" ведеться облік податків, які нараховуються і сплачуються відповідно до чинного законодавства

- "Податкові зобов'язання". "На субрахунку 643 "Податкові зобов'язання" ведеться облік суми податку на додану вартість, визначеної виходячи з суми отриманих авансів (попередньої оплати) за готову продукцію, товари, інші матеріальні цінності і нематеріальні активи, роботи, послуги, що підлягають відвантаженню (виконанню)" 644 - "Податковий кредит". "На субрахунку 644 "Податковий кредит" ведеться облік суми податку на додану вартість, на яку підприємство отримало право зменшити податкове зобов'язання"

Начебто ніхто цього не заперечує. Однак спостереження показують, що ПДВ, який нараховується в бухгалтерському обліку в зв'язку з отриманням або видачею авансів і, відповідно, відображається на субрахунках 643 і 644, реєструється без дотримання вимог ще одного пункту Інструкції №291 - а отже, неправильно.

Загалом про рахунок 64 (а отже, про всі субрахунки цього рахунка) в Інструкції сказано: "За кредитом рахунка 64 "Розрахунки за податками і платежами" відображаються нараховані платежі до бюджету, за дебетом - податки, що підлягають відшкодуванню з бюджету, їх сплата, списання тощо". З цього випливає, що рахунок 64 - як, зрештою, і будь-який інший рахунок класу 6 "Зобов'язання" - збільшує своє сальдо кредитовими оборотами, а зменшує - дебетовими. Іншими словами: за кредитом рахунка 64 зобов'язання перед бюджетом нараховуються, за дебетом - погашаються одним з відомих способів: сплатою, списанням, заліком тощо.

Єдиний субрахунок, за яким такі зобов'язання не нараховуються, а тільки зменшуються, - це контрпасивний за своєю природою субрахунок 644 "Податковий кредит" А це означає, що на субрахунку 644 сальдо може бути тільки дебетовим або (якщо авансів виданих на балансі не значиться) нульовим, - що, в свою чергу, означає, що кредитові обороти за субрахунком 644 не повинні передувати дебетовим. Іншими словами: спочатку має відбуватися зменшення податкових зобов'язань (оборотами за дебетом), і лише потім, у міру скасування цього зменшення у зв'язку із заліком виданих авансів в оплату поставок, цей субрахунок кредитується.

Слід звернути увагу ще раз: за кредитом субрахунка 644 не має виникати жодних зобов'язань, бо цей субрахунок згідно з Інструкцією №291 призначений тільки для обліку "...суми податку на додану вартість, на яку підприємство отримало право зменшити податкове зобов'язання". Жодних інших вказівок щодо субрахунка 644 в Інструкції немає.

Цілком зрозуміло, що якщо субрахунок "Податковий кредит" є субрахунком (читай: "підрахунком") рахунка 64, то вимоги Інструкції №291 в частині ведення обліку розрахунків за податками як загалом за рахунком 64, так і зокрема за субрахунком 644 треба сприймати невіддільно один від другого. Так, якщо в абзаці, зміст якого стосується ведення обліку на всіх без винятку субрахунках рахунка 64, говориться про нарахування зобов'язань по кредиту і зменшення їх за дебетом, а, в свою чергу, в абзаці, зміст якого стосується ведення обліку на субрахунку 644, говориться про те, що цей субрахунок відображає зменшення зобов'язань з ПДВ, і разом з тим нічого не говориться про їх збільшення (нарахування), - то жодних кредитових оборотів, крім тих, якими за фактом другої події (отримання ТМЦ від постачальника) скасовується раніше нарахований за дебетом податковий кредит, на субрахунку 644 відображатися не повинно.

Однак в обліковій практиці, що склалася на сьогодні, нарахування податкового кредиту в зв'язку з видачею постачальнику авансу чомусь прийнято відображати проведенням за дебетом субрахунка 641 і кредитом субрахунка 644, що ніяк не узгоджується із зазначеними вище вимогами Інструкції щодо обліку податкового кредиту за субрахунком 644, оскільки сальдо цього субрахунка в такому разі стає не дебетовим, а кредитовим, і тим самим немовби ще раз нараховується ПДВ, раніше сплачений державі через постачальника у складі виданого йому авансу за майбутні поставки.

І хоча на це зауваження можна почути заперечення, мовляв, насправді жодного збільшення зобов'язань перед бюджетом в такому разі не спостерігаємо, бо, кредитуючи таким чином субрахунок 644, бухгалтер водночас дебетує субрахунок 641, що в результаті призводить до нульового сальдо в розрахунках з бюджетом за цим податком, - все ж відповідь на це заперечення є: сальдо розрахунків з бюджетом за податковим кредитом у разі перерахування авансу постачальнику має бути тільки дебетовим, тобто таким, що зменшує зобов'язання за ПДВ, але жодним чином не нульовим!

Спробуємо уявити, що дата складання звітного балансу припала на той період, коли друга подія цієї операції ще не настала, тобто баланс складено на момент, коли в обліку зафіксовані тільки перші два записи. Абсолютно очевидно, що жодного податкового кредиту в такому разі у звітному балансі не буде відображено, оскільки дебетові обороти за субрахунком 641, що відображають не що інше, як податковий кредит (зменшення зобов'язань перед бюджетом з ПДВ), виявляться нейтралізованими кредитовими оборотами за субрахунком 644, які насправді не мають у цьому разі жодного сенсу, адже податковий кредит цим проведенням як нараховується за субрахунком 641, так і скасовується нарахуванням якихось незрозумілих зобов'язань за субрахунком 644. Тут треба зробити невеликий відступ, щоб розібратися, що таке податковий кредит по суті. Це має допомогти нам ще раз підтвердити висновок про те, що сальдо субрахунка "Податковий кредит" ніколи не може бути кредитовим не тільки тому, що вказівки Інструкції в частині використання субрахунка 644 прямо наштовхують на цю думку, але ще й тому, що це підтверджується реальним станом справ, а бухгалтерський баланс, як відомо, має відображати правдиву, повну і неупереджену інформацію.

Податковий кредит - це кредит, який платник податків дає державі, а не навпаки, як це прийнято вважати. Цей податковий кредит платники податків надають державі не безпосередньо, а непрямим чином, шляхом купівлі товарів в іншого платника ПДВ - продавця цих товарів, який, у свою чергу, сплачує ПДВ до бюджету в зв'язку з їх продажем. Таким чином, у постачальника цього підприємства виникають податкові зобов'язання перед бюджетом (кредиторська заборгованість за податками), бо він у цій операції був продавцем, а у підприємства, що було в цій операції покупцем, виникає податковий кредит (дебіторська заборгованість бюджету).

Податок на додану вартість - це, по суті, податок з обороту, але з обороту останнього, а не з кожного, який трапився на кожному етапі купівлі-продажу. ПДВ - це податок на споживання, а не на дохід, а якщо висловитися точніше: ПДВ є податком на доходи, який стягується на стадії споживання, а не на стадії отримання доходів. Юридично платниками ПДВ є продавці, фактично - останній покупець. Підприємства - платники ПДВ є лише агентами зі збирання цього податку.

Таким чином, ПДВ, сплачений покупцем державі через свого постачальника, є частиною цього самого ПДВ, який цей покупець ще не взяв зі свого покупця, оскільки черговий продаж ще не відбувся, а отже, цей покупець ще не став продавцем. Кожен покупець, якщо він не виявився останнім у ланцюгу покупців-продавців, на кожній стадії доведення товару до кінцевого споживача фактично кредитує державу і таким чином отримує право зменшити власні зобов'язання з ПДВ, що виникають у нього, як тільки він із покупця перетворюється в продавця.

Це ще раз підтверджує висновок про те, що жодних податкових зобов'язань (особливо за субрахунком 644 "Податковий кредит") у платника ПДВ на стадії купівлі не має виникати, навіть якщо вони виявляються нейтралізованими субрахунком розрахунків з ПДВ. Також у цьому разі не може утворюватися нульове сальдо в розрахунках за цим податком, оскільки очевидне виникнення податкового кредиту, а отже - зменшення зобов'язань. Цей кредит і має відображатися на дебеті субрахунка 644 у разі видачі постачальникові авансу або на дебеті субрахунка 641 у разі отримання від нього товару.

Так чи інакше, але внаслідок придбання у підприємства - платника ПДВ яких-небудь немонетарних активів в іншого підприємства (такого ж платника ПДВ) з'являється дебітор - у цьому випадку держава в особі податкових органів, які, відповідно до чинного податкового законодавства, взяли ПДВ у цього платника податків, можна сказати, передчасно, оскільки до кінцевого споживача цей товар ще не дійшов, а простіше кажучи: взяли у нього податковий кредит на термін, тривалість якого залежить від самого кредитора, тобто поки цей кредитор держави не реалізує свій товар, до складу якого ввійдуть ті самі придбання, з яких усе почалося.

Якби в податковому законодавстві не діяв принцип першої події, тобто якби не обкладалися аванси отримані - в рахунках під назвами "Податковий кредит" і "Податкові зобов'язання" не було б жодної потреби. Для відображення операцій з нарахування податкових зобов'язань, їх погашення, а також для відображення податкового кредиту, що виникає у зв'язку з придбанням активів, цілком достатньо було б одного субрахунка 641.

Види податкового кредиту :

. Той, що враховується за дебетом субрахунка 641. Це податковий кредит, який фактично виникає разом з оприбуткуванням надходження ТМЦ від постачальника (або з прийняттям виконаних робіт підрядчиком). Притому незалежно від того, якою подією в "податковій черзі" було це оприбуткування: першим чи другим. Простіше кажучи: якщо ТМЦ надійшли (або виконання робіт підписано) - податковий кредит повинен негайно відобразитися на субрахунку 641.

. Той, що враховується за дебетом субрахунка 644. Це податковий кредит, який виникає відповідно до правил оподаткування у разі, якщо першою подією є оплата постачальнику (підрядчику, виконавцю). Цей податковий кредит повинен рахуватися на субрахунку 644 доти, доки аванси видані не зарахуються в оплату. У міру того, як зараховуються в оплату ці аванси, точно так само паралельно має зараховуватися податковий кредит з субрахунка 644 на дебет субрахунка 641.

Бухгалтерські проведення з обліку податкового кредиту по операціям що передбачають поставку товарно - матеріальних цінностей на умовах відстрочки оплати наведено в табл. 2.4.

Табл 2.4 Бухгалтерські проведення з обліку постачання товарів на умовах відстрочки оплати

Бухгалтерські проведення з обліку податкового кредиту по операціям що передбачають поставку товарно - матеріальних цінностей на умовах передоплати наведено в табл. 2.5

Табл 2.5 Бухгалтерські проведення з обліку постачання товарів на умовах передоплати

З усіх проведень, показаних у схемі, додаткових пояснень, мабуть, потребує одне: Дт 644 Кт 631, оскільки рішення прибуткувати податкову накладну як актив, що надійшов, тоді як оплата цьому постачальнику все ще в повному обсязі рахується на субрахунку 371 "Аванси видані", видається дещо несподіваним. Тим часом це проведення в цій ситуації можна вважати найбільш правильним. Навряд чи можна стверджувати, що це проведення відображає яку-небудь нереальну операцію, чого, до речі, не можна сказати про відображення податкового кредиту в схемах, щойно підданих критиці.

Отже, постачальник у відповідь на попередню оплату, що включає вартість товару і ПДВ, видав підприємству-покупцю податкову накладну. Бухгалтер підприємства-покупця повинен цю податкову накладну оприбуткувати так само, як він прибуткує товар: в кореспонденції з рахунком розрахунків з постачальниками, саме в рядку (або в картці) розрахунків з цим постачальником, оскільки саме цей постачальник (а не незрозуміло хто в попередніх схемах) цей актив підприємству надав. Податкова накладна є для підприємства, яке її отримало, повноцінним активом ще й тому, що цей документ дає підприємству право декларувати зменшення власних зобов'язань зі сплати ПДВ, а в деяких відомих випадках - вимагати прямого відшкодування з бюджету.

Мабуть, не буде великим перебільшенням прирівняти податкові накладні до іменних цінних паперів, що підтверджують боргові зобов'язання держави перед платниками податків. Різниця лише в тому, що ці так звані ЦП підписують не представники держорганів, а представники суб'єктів підприємництва, зареєстровані як платники ПДВ, - агенти зі збирання цього податку. Зрештою, представники держави цей процес контролюють, оскільки податковий інспектор за відомих обставин може з тієї чи іншої причини цей кредит не визнати, і таким чином відповідна податкова накладна стає недійсною.

Інша річ, якби закон не зобов'язував підтверджувати податковий кредит податковими накладними, тобто для цього достатньою підставою був би факт перерахування грошей або факт надходження товару. Це також давало би право платникам податків відображати ПДВ на видані постачальникам аванси на субрахунку 644, а ПДВ з приходу товару - на субрахунку 641, тобто все було б точно так само, тільки без усіляких податкових накладних. Ну а доки цей документ потрібен - ми маємо право відобразити податковий кредит лише в тому разі, якщо податкова накладна надійшла.

Отже, отримана підприємством податкова накладна є повноцінним активом, оскільки свідчить про право підприємства, а права, як відомо, завжди відносяться до активів і ніколи не відносяться до зобов'язань. (Це можна вважати додатковим аргументом на доказ того, що залишок за субрахунком 644 ніколи не може бути кредитовим.)

Здавалося б, услід за проведенням Дт 644 Кт 631 треба зарахувати до розрахунків із постачальниками ту частину попередньої оплати, яка припадає на величину ПДВ, вказаного в податковій накладній, і яка все ще враховується на субрахунку 371 "Аванси видані". Ні. Цього робити в жодному разі не можна! Адже незважаючи на те, що податкова накладна надійшла від постачальника, у підприємства-покупця ще немає підтвердження того, що вслід за податковою накладною надійде і товар, тобто що цей постачальник не передумає і не вирішить повернути підприємству його аванс. Тому аванси видані мають враховуватися на субрахунку 371 в повному об'ємі, і лише в міру надходження відповідних партій товарів зараховуватися в оплату поставок разом із відповідною часткою ПДВ, яка також переноситься із субрахунка 644 на субрахунок 641.

Крім усього іншого, кореспонденція субрахунка 644 "Податковий кредит" з кредитом субрахунка 631 "Розрахунки з постачальниками" зручна ще й тим, що таким чином забезпечується ведення єдиного аналітичного обліку податкових накладних і ТМЦ, отриманих від постачальників. Це, в свою чергу, дає бухгалтеру можливість не відкривати окремо за субрахунком 644 аналітичний реєстр обліку податкових накладних, отриманих у зв'язку з перерахуванням постачальникам авансів, а обмежитися веденням за субрахунком 644 тільки синтетичного обліку за субрахунком 644.

Якщо податкова накладна буде рахуватися за кредитом рахунка 631 в кореспонденції з субрахунком 644 до самого моменту оприбуткування надходжень - то це бухгалтеру завжди буде нагадувати про те, що першою подією в операції була оплата, а отже - він ніколи не забуде відразу після оприбуткування активів, що надійшли, зареєструвати проведення за субрахунком 371 і за субрахунком 641, що означають зарахування авансу в оплату і зарахування податкового кредиту в розрахунках з бюджетом. Якщо ж облік раніше отриманих податкових накладних вести окремо від субрахунку 631 - бухгалтер може легко заплутатися в "подіях".

податок доданий вартість облік

2.3 Облік податкових зобов’язань

Датою виникнення податкових зобов’язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

У разі постачання товарів або послуг з використанням торговельних автоматів або іншого подібного устаткування, що не передбачає наявності касового апарата, контрольованого уповноваженою на це фізичною особою, датою виникнення податкових зобов’язань вважається дата виймання з таких торговельних апаратів або подібного устаткування грошової виручки. Правила інкасації зазначеної виручки встановлюються Національним банком України.

У разі постачання товарів за договорами товарного кредиту (товарної позики, розстрочки), умови яких передбачають сплату (нарахування) відсотків, датою збільшення податкових зобов’язань у частині таких відсотків вважається дата їх нарахування згідно з умовами відповідного договору. У разі якщо постачання товарів/послуг через торговельні автомати здійснюється з використанням жетонів, карток або інших замінників національної валюти, датою збільшення податкових зобов’язань вважається дата постачання таких жетонів, карток або інших замінників національної валюти. Якщо постачання товарів/послуг здійснюється з використанням кредитних або дебетових карток, дорожніх, комерційних, іменних або інших чеків, датою збільшення податкових зобов’язань вважається дата, що засвідчує факт постачання платником податку товарів/послуг покупцю, оформлена податковою накладною, або дата виписування відповідного рахунка (товарного чека), залежно від того, яка подія відбулася раніше.

Датою виникнення податкових зобов’язань орендодавця (лізингодавця) для операцій фінансової оренди (лізингу) є дата фактичної передачі об’єкта фінансової оренди (лізингу) у користування орендарю (лізингоотримувачу). У разі постачання товарів/послуг з оплатою за рахунок бюджетних коштів є дата зарахування таких коштів на банківський рахунок платника податку або дата отримання відповідної компенсації у будь-якій іншій формі, включаючи зменшення заборгованості такого платника податку за його зобов’язаннями перед бюджетом.

При ввезенні товарів на митну територію України є дата подання митної декларації для митного оформлення. Датою виникнення податкових зобов’язань за операціями з постачання послуг нерезидентами, місцем надання яких є митна територія України, є дата списання коштів з банківського рахунка платника податку в оплату послуг або дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг нерезидентом, залежно від того, яка з подій відбулася раніше.

Платники податку, які постачають теплову енергію, газ природний (крім скрапленого), надають послуги з водопостачання, водовідведення чи послуги, вартість яких включається до складу квартирної плати чи плати за утримання житла, фізичним особам, бюджетним установам, не зареєстрованим як платники податку, а також житлово-експлуатаційним конторам, квартирно-експлуатаційним частинам, об’єднанням співвласників багатоквартирних будинків, іншим подібним платникам податку, які здійснюють збір коштів від зазначених покупців з метою подальшого їх перерахування продавцям таких товарів (надавачам послуг) у рахунок компенсації їх вартості, визначають дату виникнення податкових зобов’язань та податкового кредиту за касовим методом. Зазначене правило визначення дати виникнення податкових зобов’язань поширюється також на операції з постачання зазначених товарів/послуг для ЖЕКів та бюджетних установ, що отримують такі товари/послуги, якщо вони зареєстровані як платники податку. Для цілей цього пункту послугами, вартість яких включається до складу квартирної плати чи плати за утримання житла, вважаються послуги з технічного обслуговування ліфтів та диспетчерських систем, систем протипожежної автоматики та димовидалення, побутових електроплит, обслуговування димовентиляційних каналів, внутрішньобудинкових систем водо- і теплопостачання, водовідведення та зливової каналізації, вивезення та утилізації твердого побутового та грубого сміття, прибирання будинкової та прибудинкової території, а також інші послуги, які надаються ЖЕКами зазначеним у цьому пункті покупцям за їх рахунок. Попередня (авансова) оплата вартості товарів, що експортуються чи імпортуються, не змінює значення сум податку, які відносяться до податкового кредиту або податкових зобов’язань платника податку, такого експортера або імпортера.

Якщо після постачання товарів/послуг здійснюється будь-яка зміна суми компенсації їх вартості, включаючи наступний за постачанням перегляд цін, перерахунок у випадках повернення товарів/послуг особі, яка їх надала, або при поверненні постачальником суми попередньої оплати товарів/послуг, суми податкових зобов’язань та податкового кредиту постачальника та отримувача підлягають відповідному коригуванню. Внаслідок такого перерахунку відбувається зменшення суми компенсації на користь платника податку - постачальника, то:

а) постачальник відповідно зменшує суму податкових зобов’язань за результатами податкового періоду, протягом якого був проведений такий перерахунок, та надсилає отримувачу розрахунок коригування податку;

б) отримувач відповідно зменшує суму податкового кредиту за результатами такого податкового періоду в разі, якщо він зареєстрований як платник податку на дату проведення коригування, а також збільшив податковий кредит у зв’язку з отриманням таких товарів/послуг.

При перерахунку відбувається збільшення суми компенсації на користь платника податку - постачальника, то:

а) постачальник відповідно збільшує суму податкових зобов’язань за результатами податкового періоду, протягом якого був проведений такий перерахунок, та надсилає отримувачу розрахунок коригування податку;

б) отримувач відповідно збільшує суму податкового кредиту за результатами такого податкового періоду в разі, якщо він зареєстрований як платник податку на дату проведення перерахунку.

Зменшення суми податкових зобов’язань платника податку - постачальника в разі зміни суми компенсації вартості товарів/послуг, наданих особам, що не були платниками цього податку на дату такого постачання, дозволяється лише при поверненні раніше поставлених товарів у власність постачальника з наданням отримувачу повної грошової компенсації їх вартості, у тому числі при перегляді цін, пов’язаних з гарантійною заміною товарів або низькоякісних товарів відповідно до закону або договору. Результат перерахунку податкових зобов’язань і податкового кредиту постачальника та отримувача відображається у складі податкової декларації за звітний податковий період у порядку, визначеному центральним органом державної податкової служби.

Існують два види податкових зобов'язань;

. Ті, що враховуються за кредитом субрахунка 641. Це податкові зобов'язання, які фактично виникають разом із реєстрацією факту реалізації, тобто разом із передачею активів покупцю. Притому незалежно від того, якою подією в "податковій черзі" була ця реалізація (передача): першою чи другою. Простіше кажучи: якщо дохід від реалізації нарахований - податкові зобов'язання повинні негайно відобразитися на субрахунку 641.

. Ті, що враховуються за кредитом субрахунка 643. Це податкові зобов'язання, які виникають відповідно до правил оподаткування у разі, якщо першою подією є отримання оплати від покупця або замовника. Ці податкові зобов'язання повинні рахуватися на субрахунку 643 доти, доки аванси отримані не зарахуються в оплату. У міру того, як зараховуються в оплату ці аванси, точно так само паралельно повинні зараховуватися податкові зобов'язання з субрахунка 643 на кредит субрахунка 641.

Бухгалтерські проведення з обліку податкового зобов’язання по операціям що передбачають реалізацію товарно - матеріальних цінностей на умовах відстрочки оплати наведено в табл. 2.6.

Табл 2.6 Бухгалтерські проведення з обліку реалізації товарів та послуг на умовах відстрочки оплати

Бухгалтерські проведення з обліку податкового кредиту по операціям що передбачають поставку товарно - матеріальних цінностей на умовах передоплати наведено в табл. 2.7.

Табл 2.7 Бухгалтерські проведення з обліку реалізації товарів та послуг на умовах передоплати

Якщо на субрахунку 641 враховувати тільки ті податкові зобов'язання і той податковий кредит, які виникають, відповідно, у зв'язку з реалізацією і оприбуткуванням, не домішуючи сюди податкових зобов'язань і податкового кредиту, що виникають відповідно у зв'язку з отриманням і видачею авансів, і, таким чином, враховувати останні на субрахунках 643 і 644, - то таким чином буде забезпечено дотримання вимог Інструкції №291, а найголовніше: на балансі буде відображено реальний стан справ, на який би момент цей звіт не було складено.

2.4Формування звітності з ПДВ

Порядок подання звітності з ПДВ регламентує Наказ ДПАУ № 41 від 25.01.2011 р. «Про затвердження форм та порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість». Подання податкової декларації з податку на додану вартість передбачено пунктом 46.1 статті 46 розділу II "Адміністрування податків, зборів (обов'язкових платежів)" та статтею 203 розділу V "Податок на додану вартість" Податкового кодексу України.

До податкової звітності з податку на додану вартість належать:

.податкова декларація з податку на додану вартість;

.податкова декларація з податку на додану вартість (скорочена);

.податкова декларація з податку на додану вартість (спеціальна);

.податкова декларація з податку на додану вартість (переробного підприємства)

.уточнюючий розрахунок податкових зобов'язань з податку на додану вартість у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок;

.уточнюючий розрахунок податкових зобов'язань з податку на додану вартість у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок (щодо діяльності відповідно до статті 209 розділу V Податкового кодексу);

.уточнюючий розрахунок податкових зобов'язань з податку на додану вартість у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок (щодо діяльності відповідно до пункту 209.18 статті 209 розділу V Податкового кодексу);

.уточнюючий розрахунок податкових зобов'язань з податку на додану вартість у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок (щодо діяльності відповідно до пункту 1 підрозділу 2 розділу XX Податкового кодексу);

.копії записів у реєстрах виданих та отриманих податкових накладних в електронному вигляді;

.розрахунок податкових зобов'язань, нарахованих отримувачем послуг, не зареєстрованим як платник податку на додану вартість, які постачаються нерезидентами, у тому числі їх постійними представництвами, не зареєстрованими платниками податків, на митній території України.

Податкова звітність подається до органу державної податкової служби особою, яка зареєстрована платником податку на додану вартість згідно з вимогами розділу V Кодексу, за винятком розрахунку податкових зобов'язань, нарахованих отримувачем послуг, не зареєстрованим як платник податку на додану вартість, які постачаються нерезидентами, у тому числі їх постійними представництвами, не зареєстрованими платниками податків, на митній території України, який подається особою, не зареєстрованою платником податку на додану вартість, і тільки за той звітний (податковий) період (календарний місяць), у якому такі послуги отримано.

Звітний (податковий) період визначається у порядку, встановленому статтею 202 розділу V Податкового кодексу, і може дорівнювати одному календарному місяцю, а у випадках, визначених кодексом, - календарному кварталу, з урахуванням таких особливостей:

а) якщо особа реєструється як платник податку з іншого дня, ніж перший день календарного місяця, першим звітним (податковим) періодом є період, який розпочинається від дня такої реєстрації та закінчується останнім днем першого повного календарного місяця;

б) якщо податкова реєстрація особи анулюється в інший день, ніж останній день календарного місяця, то останнім звітним (податковим) періодом є період, який розпочинається з першого дня такого місяця та закінчується днем такого анулювання.

При обранні квартального звітного (податкового) періоду платник податку, разом з декларацією за останній звітний (податковий) період календарного року подає до органу державної податкової служби заяву про вибір квартального звітного (податкового) періоду. При цьому квартальний податковий період починає застосовуватися з першого податкового періоду наступного календарного року до кінця такого року або до моменту втрати права на застосування ставки 0 відсотків податку на прибуток.

Якщо платник податку разом з декларацією за наслідками останнього звітного (податкового) періоду календарного року не подав до органу державної податкової служби, у якому перебуває на обліку, указану вище заяву, такий платник податку зобов'язаний з першого звітного (податкового) періоду наступного календарного року застосовувати місячний звітний (податковий) період.

Про перехід з квартального на місячний звітний (податковий) період платник податку зобов'язаний зазначити у відповідній податковій декларації за наслідками місяця, у якому здійснено такий перехід.

Якщо звітний (податковий) період дорівнює календарному місяцю, декларація подається до органу державної податкової служби, в якому перебуває на обліку платник податку, протягом 20 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.

Якщо звітний (податковий) період дорівнює календарному кварталу, декларація подається до органу державної податкової служби, в якому перебуває на обліку платник податків, протягом 40 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу.

До декларації вносяться дані податкового обліку платника окремо за кожний звітний (податковий) період без наростаючого підсумку.

Податкова звітність у паперовій формі подається на аркушах формату А 4, в електронній формі - у порядку підготовки і подання податкових документів в електронному вигляді засобами телекомунікаційного зв'язку, встановленому центральним органом державної податкової служби.

Усі показники у податковій звітності проставляються у гривнях без копійок з відповідним округленням за загальновстановленими правилами.

Податкова звітність повинна бути підписана:

) керівником платника податку або уповноваженою особою, а також особою, яка відповідає за ведення бухгалтерського обліку та подання податкової декларації до органу державної податкової служби. У разі ведення бухгалтерського обліку і подання податкової декларації безпосередньо керівником платника податку така податкова декларація підписується таким керівником та особою, яка відповідає за ведення бухгалтерського обліку;

) фізичною особою - платником податків або його законним представником;

) особою, відповідальною за ведення бухгалтерського обліку та подання податкової декларації згідно з договором про спільну діяльність, управління майном або угодою про розподіл продукції.

Декларація подається платником за звітний період незалежно від того, чи провадив такий платник податку господарську діяльність у звітному періоді.

Додатками до декларації є:

. Розрахунок коригування сум ПДВ до податкової декларації з податку на додану вартість (Д1);

. Довідка щодо залишку суми від'ємного значення попередніх податкових періодів, що залишається непогашеним після бюджетного відшкодування, отриманого у звітному податковому періоді, та підлягає включенню до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (Д2);

. Розрахунок суми бюджетного відшкодування (Д3);

. Заява про повернення суми бюджетного відшкодування (Д4);

. Розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів (Д5);

. Довідка (Д6) подається платниками, які заповнюють рядки 3, та/або 4, та/або 5 декларації, та підприємствами (організаціями) інвалідів;

. Розрахунок (перерахунок) частки використання сплаченого (нарахованого) податку за придбаними (ввезеними) товарами/послугами, необоротними активами між оподатковуваними та неоподатковуваними операціями (Д7);

. Заява про відмову постачальника надати податкову накладну (порушення ним порядку заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних) (Д8).

Додатками до декларації (скороченої) є:

. Розрахунок коригування сум ПДВ до податкової декларації з податку на додану вартість (скороченої) (ДС1);

. Розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів до податкової декларації з податку на додану вартість (щодо діяльності відповідно до статті 209 розділу V Податкового кодексу) (ДС2) ;

. Розрахунок питомої ваги вартості сільськогосподарських товарів/послуг до вартості всіх товарів/послуг (ДС3);

. Довідка про здійснення операцій, що не є об'єктом оподаткування та/або звільнених від оподаткування (ДС4) ;

. Заява про відмову постачальника надати податкову накладну (порушення ним порядку заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних) (ДС5).

Додатками до декларації (спеціальної) є:

. Розрахунок коригування сум ПДВ до податкової декларації з податку на додану вартість (спеціальної) (ДСп1);

. Розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів (ДСп2);

. Розрахунок питомої ваги вартості сільськогосподарських товарів/послуг до вартості всіх товарів/послуг (ДСп3);

. Довідка про здійснення операцій, що не є об'єктом оподаткування та/або звільнених від оподаткування (ДСп4);

. Заява про відмову постачальника надати податкову накладну (порушення ним порядку заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних) (ДСп5).

У разі наявності експортних операцій (заповнення рядка 2.1 декларації) до декларації додаються оригінали митних декларацій (примірники декларанта).

Платники, які подають податкову звітність в електронному вигляді, оригінали митних декларацій (примірників декларанта) подають окремо у порядку, визначеному для подання податкової звітності у паперовому вигляді.

Декларація складається із вступної частини, службових полів, чотирьох розділів та обов'язкових додатків.

Платником заповнюються вступна частина, службові поля, перші три розділи (Розділ I "Податкові зобов'язання", Розділ II "Податковий кредит", Розділ III "Розрахунки з бюджетом за звітний період" ) та додатки.

Розділ IV заповнюється працівниками органів державної податкової служби лише на оригіналі декларації, який залишається в органах державної податкової служби.

Розділ 3. Проектування системи контролю та економічного аналізу розрахунків з бюджетом за податком на додану вартість

3.1 Методика та організація контролю в системі управління підприємствами торгівлі

Розвиток продуктивних сил і виробничих відносин у різних соціально-економічних формаціях потребує вдосконалення функції управління процесом виробництва, в тому числі і контролю економіки. Контроль, як функція управління підпорядкований вирішенню завдань системи управління підприємством.

Також як функція управління контроль є об’єктивно необхідний. Він спрямовує процес управління за встановленими ідеальними моделями, коригуючи поведінку підконтрольного об’єкта (наприклад, підприємства торгівлі).

Суть контролю полягає в тому, що суб’єкт управління здійснює облік і перевірку того, як об’єкт управління виконує його настанови. Основною метою цієї функції є блокування відхилень діяльності суб’єкта управління (торговельного підприємства) від заданої управлінської програми, а в разі виявлення аномалій - приведення керованої системи в стійке положення за допомогою всіх соціальних регуляторів.

Контроль є незамінною складовою функціонування будь-якого суб’єкта підприємницької діяльності, від того на скільки ефективно вони проводяться залежить і його успішність. В загальному контрольні процеси на підприємстві взаємодоповнюють один одного і хоч вони мають різні завдання та способи їх вирішення, все ж таки мають і деякі спільні елементи.

В процесі управління контроль є зв’язуючи елементом між управлінськими циклами, адже процес управління складається із наступних стадій: прийняття управлінського рішення, контролю і перевірки виконання прийнятого рішення та оцінки результатів.

В процесі контролю виявляють: якість самого управлінського рішення; ефективність тих організаційних заходів, які було прийнято до його виконання; відповідність організації об’єкта цілям успішного виконання настанов управлінського рішення, а також розстановку, кадрів, які виконують рішення.

Економічний контроль є динамічною системою наукових знань, спрямованих на виявлення та усунення негативних явищ у розвитку продуктивних сил та виробничих відносин з метою їх цілеспрямованого регулювання відповідно до завдань розбудови національної економіки. Предметом застосування економічного контролю є господарські процеси і фінансові операції підприємств та їх структурних підрозділів, які розглядаються з позиції законності, доцільності та економічної ефективності, забезпечення збереження власності, правильності формування та використання фондів, достовірності обліку та звітності, їх повноти та відповідності встановленим нормативам.

Контроль дає інформацію щодо процесів, які відбуваються в суб’єкта господарювання, допомагає приймати найбільш доцільні рішення із загальних і спеціальних питань розвитку підприємства, надає можливість судити про правильність прийнятих рішень, своєчасність і результативність їх виконання. Контроль допомагає скорегувати діяльність підприємства, дає можливість встановити, які саме служби і підрозділи підприємства, а також напрямки його діяльності сприяють досягненню поставленої мети і підвищенню результативності діяльності підприємства. Отже, контроль, будучи функцією управління, виступає засобом двостороннього зв’язку між об’єктом управління і системою управління, інформуючи про дійсний стан об’єкта і фактичне виконання управлінських рішень.

Головним фактором ефективного контролю є перевірка, котра може бути організована по-різному в залежності від специфіки діяльності підприємства та інших складових. Так, у практиці виділяють чотири основних методи організації перевірки: суцільна перевірка (документальна і фактична), вибіркова, аналітична, комбінована. Залежно від мети контролю, завдань та власних можливостей контролер на свій розсуд обирає методику проведення контролю реалізації товарів. Основна мета обраної методики зводиться до встановлення об’єктивної істини про досліджуваний об’єкт.

Об'єктом економічного контролю є центри фінансової відповідальності, тобто будь-яка з виробничо-організаційних одиниць, що має керівництво, яке відповідає за її діяльність.

Важливою функцією економічного контролю є і вплив через систему управління на успішне виконання планів економічного і соціального розвитку, раціональне використання матеріальних, трудових та фінансових ресурсів, оптимізацію господарських зв'язків, додержання господарського та трудового законодавства. Економічний контроль також повинен запобігати банкрутству підприємств.

З метою успішного виконання своєї функції в системі господарського управління, контроль має бути об'єктивним, оперативним, безперервним, всеохоплюючим, науковим, економічним та дієвим.

Об'єктивність контролю передбачає незацікавлене та неупереджене виконання контрольних функцій особами, які здійснюють перевірки, точну фіксацію відхилень від установлених параметрів у діяльності перевірюваних об'єктів та правдиве висвітлення результатів контролю.

Під оперативністю контролю слід розуміти виявлення недоліків у роботі об'єктів господарювання на якомога ранній стадії з метою швидкого їх усунення.

Безперервність контролю означає систематичне виконання контрольних функцій, що зумовлюється безперервним характером господарських та виробничих процесів.

Всеохоплюючий контроль повинен поширюватися на всі сфери суспільної діяльності та на весь господарський механізм.

Науковість контролю означає використання останніх досягнень науки і техніки, передового досвіду у процесі проведення контролю. Контрольні операції в умовах науково-технічного процесу мають здійснювати висококваліфіковані фахівці, які мають глибоку професійну підготовку та спеціальні дозволи (ліцензії) на проведення окремих видів контролю.

Економічність передбачає здійснення контролю якнайменшою кількістю робітників, які мають спеціальні знання та навички контрольної діяльності.

Дієвість контролю - це активний вплив контролюючих органів на підконтрольні об'єкти шляхом прийняття ефективних рішень з метою усунення виявлених недоліків та їх попередження в майбутньому.

Контроль за своїм змістом включає перевірку економічних, соціальних, політичних, ідеологічних, науково-технічних та інших напрямків розвитку суспільства. Господарська діяльність усіх видів, в тому числі здійснення торгівлі, узагальнюється з використанням грошового економічного вимірника, тобто фінансового критерію. Тому в системі економічного контролю сформувався фінансово-господарський контроль змістом цього контролю є виробничі відносини і продуктивні сили у сфері господарської діяльності.

Фінансово-господарський контроль в Україні здійснюється державними контрольними органами, громадськими і незалежними аудиторським контролером, а також самими власниками капіталу, вкладеного у підприємницьку діяльність. Так, фінансово-господарський контроль на підприємствах торгівлі здійснюють:

ü  Державна податкова служба України;

ü  від місцевих Рад - народних депутатів та їх комісій - контрольно-ревізійні підрозділи;

ü  незалежний контроль здійснюють аудиторські фірми.

Власник, який має у своїй підприємницькій діяльності підпорядковані підприємства, організації, здійснює фінансово-господарський контроль за їхньою діяльністю через бухгалтерію, спеціальні контрольно-ревізійні служби, а також підрозділи внутрішнього аудиту.

Формами фінансово-господарського контролю є тематичні перевірки, ревізії, аудит. Тематичні перевірки проводять усі контролюючі органи: ревізії - власники і Державна контрольно-ревізійна служба в Україні, аудит - незалежні спеціалізовані аудиторські фірми.

Програма контролю розробляється з моменту конкретизації загального плану контролю. В програму контролю також вносять перелік об’єктів контролю за його напрямками, терміни проведення. У програмі контролю оцінюється ризик внутрішнього контролю і ризик невиявлення суттєвих помилок у звітності Після складання плану і програми контролю розпочинається дослідна стадія контролю. На цій стадії контролери перевіряють операції щодо реалізації товарів у наступній послідовності. Дослідження предмета фінансово-господарського контролю різними прийомами і способами утворить метод контролю. Метод контролю - це сукупність прийомів і способів дослідження розширеного. відтворення суспільно необхідного продукту і дотримання вимог його законодавчого регулювання .

У процесі функціонування фінансово-господарський контроль сформував свій метод у системі прикладних економічних наук. Метод характеризується використанням загальнонаукових і власних методичних прийомів і способів контролю.

Метод (від гр. methodos - шлях дослідження) - це спосіб дослідження, що визначає підхід до об'єктів, що вивчаються, шлях наукового пізнання і встановлення істини.

Загальнонаукові методичні прийоми включають аналіз і синтез, індукцію і дедукцію, аналогію і моделювання, абстрагування і конкретизацію, системний аналіз, функціонально-вартісний аналіз.

Методом контрольного обмірювання фактичний об'єм виконаних робіт на окремих ділянках зіставляється з об'ємом робіт, оформлених документами, на підставі яких здійснені нарахування заробітної плати і списання матеріалів, а також з об'ємом робіт, передбачених проектно-кошторисною, нормативною і технологічною документацією. Крім того, за допомогою контрольного обмірюванню можна установити факти завищення виконаних або незавідсоткованих робіт. При виявленні завищеної вартості виконаних робіт не допускається залік вартості виконаних, але не включених в акти приймання робіт. За результатами контрольного обмірювання ревізор складає акт і зведення перерахунку вартості робіт. Ці документи підписують ревізори, представники замовника і підрядчика. Аналіз щоденної або поопераційної зміни залишків товарно-матеріальних цінностей і коштів характерний тим, що внаслідок хронологічного аналізу господарських операцій є можливість виявити відхилення від нормального обороту матеріальних цінностей або коштів і, як слідство, установити перекручування даних про залишки, визначених після здійснення кожної операції. Максимальний ефект цей прийом дає у випадках, коли матеріально відповідальна особа несвоєчасно робить запису в касовій книзі, картках складського обліку або лімітної-забірної карті. Перевірка виконання прийнятих рішень є одним із способів фактичного контролю. Метод перевірки виконання законів, указів, постанов, положень, інструкцій, розпоряджень, наказів органічно з'єднується як у фактичному, так і в документальному контролі. Письмові пояснення матеріально відповідальних і посадових осіб потрібні для виявлення причин допущених порушень і винних осіб. Пояснення сприяють допоміжному з'ясуванню обставин і умов порушень і нестач, реальності господарських операцій і достовірності фактів зловживань.

Аналіз - це прийом дослідження, який включає вивчення предмета уявним або практичним розчленуванням його на складові об’єкти. Кожну із виділених частин аналізують окремо в межах одного цілого.

Синтез - прийом вивчення об’єкта в цілісності, в єдності і взаємозв’язку його частин. У фінансово-господарському контролі синтез пов'язаний із аналізом, оскільки дає йому змогу об’єднати об’єкти, розчленовані в процесі аналізу, встановити їхній зв'язок і пізнати предмет як єдине ціле.

Індукція - це прийом дослідження, який полягає у виведенні висновків від окремого до загального (наприклад, ревізію дебіторської заборгованості здійснюють спочатку за даними аналітичного, а потім синтетичного обліку).

Дедукція - досліджують стан об’єкта в цілому, а потім його окремих складових елементів, тобто роблять висновки від загального до окремого (наприклад, ревізію дебіторської заборгованості здійснюють спочатку за даними синтетичного, а потім аналітичного обліку).

Прийом аналогії, ґрунтується на подібностях деяких сторін різних об’єктів, становить основу моделювання, яке застосовується у фінансово-господарському контролі.

Моделювання - прийом наукового пізнання, що ґрунтується на заміні об’єкта, явища, які вивчають, на їх аналог, модель, що має істотні прикмети оригіналу.

У фінансово-господарському контролі застосовують організаційні моделі проведення контрольно-ревізійного процесу - стандарти.

Абстрагування - прийом відволікання. При цьому методом абстракції переходять від конкретних об’єктів до загальних понять і законів розвитку.

Конкретизація - дослідження об'єктів у всій їх різнобічності, у якісній багатогранності значень реального існування (на відміну від абстрактного) об'єктів.

Системний аналіз - вивчення об'єкта дослідження як сукупності елементів, що утворюють систему. Системний аналіз у фінансово-господарському контролі передбачає оцінку поведінки об'єктів як системи з усіма факторами, що впливають на його функціонування. Цей прийом широко використовують у фінансовому контролі.

Функціонально-вартісний аналіз - вивчення об'єктів на стадії інженерної підготовки виробництва, яка включає проектування і синтез складних систем у процесі дослідження їх функціонування.

Власні методичні прийоми фінансово-господарського контролю - це специфічні прийоми, вироблені практикою на основі досягнень економічної науки. Власні прийоми розвинулись на основі бухгалтерського обліку, статистики, економічного аналізу та інших економічних наук.

Методичні прийоми фінансово-господарського контролю можна об'єднати в наступні чотири групи:

ü  органолептичні (інвентаризація, контрольні заміри робіт, вибіркові і суцільні спостереження, технологічний та хіміко-технологічний контроль, експертизи, службове розслідування, експеримент);

ü  розрахунково-аналітичні (економічний аналіз, статистичні розрахунки, економіко-математичні методи);

ü  документалістики (інформаційне моделювання, дослідження документів, камеральні перевірки, нормативно-правове регулювання);

ü  узагальнення і реалізації результатів контролю (групування недоліків, документування результатів проміжного контролю, аналітичне групування, слідчо-юридичне обґрунтування, систематизований виклад недоліків у акті комплексної ревізії, прийняття рішень за результатами ревізій, контроль за виконанням прийнятих рішень).

Далі дещо детальніше розглянемо ті методи контролю, що застосовуються на підприємствах торгівлі.

Інвентаризація - перевірка об'єктів контролю в натурі органолептичним способом. Суть цього прийому контролю полягає в тому, що перевірка наявності і стану об'єктів визначається оглядом, підрахунками, зважуванням, обмірюванням. У фінансово-господарському контролі застосовується як основний методичний прийом фактичного контролю збереження товарно-матеріальних цінностей і коштів, а також стан розрахунково-кредитних стосунків та інших активів і пасивів підприємства.

Контрольні заміри робіт - прийом фактичного контролю, що застосовується установами банків при перевірці виконаних будівельно-монтажних робіт, а також іншими контролюючими органами при проведенні фактичного контролю обсягів виробництва, робіт і послуг. Цей методичний прийом використовують також на транспорті, в торгівлі, промисловості.

Вибіркові спостереження - прийом статистичного контролю якісних характеристик господарського процесу. Використовується у фінансово-господарському контролі тоді, коли суцільний контроль технічно неможливий (при визначенні дефектів товарів, які надійшли у торгівлю; часу, витраченого покупцем на придбання товару).

Суцільні спостереження - прийом статистичного контролю фактичного стану об'єктів, які вивчають.

Хіміко-технологічний контроль - прийом контролю якості сировини і матеріалів, які використовуються у виробництві продукції, а також якісних характеристик виробів. Здійснюється цей вид контролю лабораторним аналізом, перевіркою продукції на технологічному конвеєрі та іншими способами.

Експертизи різних видів - прийоми експертних оцінок, що застосовуються технологічними, судово-бухгалтерськими, криміналістичними, товарознавчими та іншими експертизами при дослідженні спеціальних питань, пов'язаних з фінансово-господарським контролем.

Службове розслідування - сукупність прийомів перевірки додержання службовими особами, а також працівниками нормативно-правових актів, що регулюють виробничі відносини. Застосовуються ці прийоми в основному при перевірці скарг трудящих, вивченні причин порушення діючого законодавства, заподіянні матеріальних збитків тощо.

Експеримент - науково поставлений дослід відповідно до мети фінансово-господарського контролю для перевірки результатів процесів, які планують або виконані. Проводять експеримент за чітко визначеними умовами, які дають змогу стежити за ходом запланованого процесу.

Економічний аналіз - система прийомів у фінансово-господарському контролі для розкриття причинних зв'язків, що зумовлюють результати явищ і процесів. Застосовується економічний аналіз при попередньому, поточному і заключному контролі виробничої і фінансово-господарської діяльності підприємств торгівлі.

Статистичні розрахунки - прийоми одержання таких величин і якісних характеристик, яких немає безпосередньо в економічній інформації підприємства, що перевіряється. Застосовуються вони при потребі відтворення реальних кількісних відношень виправлення приблизних величин або переходу від одних величин до найбільш точних характеристик якісних зв'язків і відношень.

Економіко-математичні методи застосовуються у фінансово-господарському контролі при визначенні впливу факторів на результати господарських процесів з метою оптимізації їх на стадії планування і проектування, а також після завершення господарських процесів, якщо іншими методичними прийомами встановити взаємозв'язки факторів неможливо, наприклад оптимізація маршрутів перевезення вантажів, кореляційний аналіз собівартості продукції, витрат підприємства, виконання договірних зобов'язань тощо.

Інформаційне моделювання - це інформаційна сукупність, яка представляє контролюючий об'єкт у вигляді інформаційної моделі. При формуванні інформаційної моделі необхідно забезпечити повноту характеристики об'єкта контролю, вибір істотних змінних і подання їх у формі інформаційного образу. При моделюванні використовується нормативно-правова, договірна, облікова, звітна та інша інформація про об'єкти. При цьому контролюють об'єкти основних засобів, товарно-матеріальні цінності, грошові кошти та інші засоби, відображені в системі планової, договірної, нормативно-правової та облікової інформації.

Дослідження документів - прийоми документального контролю достовірності, доцільності, ефективності господарських операцій, відповідності їх законодавчим та нормативно-правовим актам.

Камеральні перевірки - прийом документального контролю, коли проводиться перевірка підприємства на підставі даних зазначених у його звітності, первинних та інших документах.

Нормативно-правове регулювання - система прийомів, що використовуються при проведенні фінансово-господарського контролю для виявлення порушень нормативних і правових актів.

Групування недоліків - систематизація і узагальнення недоліків і порушень нормативно-правових актів у процесі господарської діяльності за економічною однорідністю, часом проведення і важливістю. Процедури групування застосовують при перевірці документальної достовірності результатів контролю. Групування передбачає хронологічну послідовність, систематизований і хронологічно-систематизований способи. Хронологічна послідовність - спосіб групування недоліків і порушень нормативно-правових актів, виявлених у процесі дослідження документів. При цьому документи перевіряють у такому порядку, в якому їх було згруповано при бухгалтерській обробці і зброшуровано у папки за звітними періодами. Систематизований спосіб групування дає змогу виявити недоліки при дослідженні однорідних документів за весь ревізований період. Хронологічно-систематизований спосіб - це змішане групування, яке полягає в виявлені недоліків в хронологічній послідовності і систематизуванні їх за економічною однорідністю операцій. Перевагою цього способу є те всі господарські операції перевіряються послідовно і взаємопов'язано.

Документування результатів проміжного контролю - це спосіб оформлення результатів контрольних дій на проміжних стадіях ревізії або перевірки, наприклад складання акта вибіркової інвентаризації товарно-матеріальних цінностей і розрахунків з постачальниками, покупцями і підрядниками, дебіторами і кредиторами, коштів у касі та у підзвітних осіб.

Аналітичне групування - це сукупність прийомів статистичних групувань за однорідністю ознак підконтрольних об'єктів та виявлення недоліків. Використовується цей прийом при складанні таблиць аналізу факторів, які негативно впливають на виконання плану реалізації продукції, розрахунок природних втрат товарно-матеріальних цінностей, аналіз факторів збитковості окремих видів продукції тощо.

Слідчо-юридичне обґрунтування включає способи одержання доказів про недоліки і порушення законодавства, нормативно-правових актів, розміри завданих матеріальних збитків і відповідальних за них конкретних осіб.

Прийняття рішень за результатами ревізії - о спосіб впливу суб'єкта на об'єкт контролю, що забезпечує його функціонування у заданих параметрах і режимах. Застосовують цей спосіб при розробці і виданні наказів, розпоряджень, службового листа за результатами ревізії, тематичної перевірки, обстеження тощо.

Контроль за виконанням прийнятих рішень - прийом реалізації прийнятих рішень, який передбачає встановлення фактичного стану об'єкта контролю і його поведінки відповідно до управлінської дії.

Організація контрольного процесу полягає створенні організаційних передумов для дослідження і аналітичної обробки економічної інформації в системі фінансово-господарського контролю з метою активного пливу на оптимізацію результатів підприємницької діяльності. Для цього застосовується комплекс елементів організації: спеціалізація, кооперування, пропорційність, паралельність,прямо точність та безперервність.

Спеціалізація і кооперування передбачають розподіл праці секторів груп контролерів і окремих виконавців і співвиконавців контрольних процедур. У контрольно-ревізійному процесі додержують технологічного принципу спеціалізації і кооперування, що ґрунтується на створені дільниць і робочих місць для виконання однорідних за технологічним процесом операцій господарської діяльності. Спеціалізація може поглиблюватися до об'єктів контролю - основний і оборотний капітал, праця та заробітна плата, операції менеджменту і маркетингу, затрати виробництва, калькулювання вартості послуг, фінансовий стан торговельного підприємства тощо. Кооперування здійснюється в контрольно-ревізійному процесі поєднанням зусиль спеціалізованих підрозділів і їх спрямуванням на всебічне дослідження суб'єкта підприємницької діяльності.

Пропорційність полягає у додержанні правильного співвідношення інформаційного забезпечення контрольно-ревізійних підрозділів бухгалтерією і обчислювальними центрами з метою забезпечення пропорційності надходження економічної інформації для використання контролерами при перевірці операцій з основними засобами, товарно-матеріальними цінностями тощо. Пропорційність окремих контрольних процедур забезпечує всебічне і якісне дослідження об'єктів контролю в встановлені строки.

Паралельність у контрольному процесі забезпечує одночасне паралельне виконання контрольно-ревізійних процедур для перевірки різних за змістом господарських операцій, що здійснюються суб'єктом підприємницької діяльності. Особливо це важливо при контролі податковими службами комерційної діяльності підприємств, до окладу яких входить значна кількість торговельно-посередницьких одиниць (кіосків, магазинів, складів), коли перевіряють повноту і своєчасність виторгу і здавання його в установи банків).

Прямоточність дає змогу раціонально організувати інформаційні потоки між учасниками контрольно-ревізійного процесу, не припускати дублювання контрольних процедур різними виконавцями. Наприклад, перевіряючи касові операції, необхідно організувати прямі потоки інформації для дослідження одночасно банківських операцій, підзвітних сум, цінних паперів.

Безперервність відображення підприємницької діяльності бухгалтерському обліку, передбачена законодавчими актами, що зумовлює потребу організації безперервного контрольного процесу у часі і просторі при дослідженні фінансово-господарської діяльності. Безперервність у часі дає змогу комплексного перевірити об'єкт контролю за весь період діяльності.

Ритмічність контрольно-ревізійного процесу забезпечується рівномірним виконанням контрольних процедур, що передбачає правильну організацію роботи всіх виконавців.

3.2 Методика контролю за станом розрахунків з бюджетом за податком на додану вартість

Державну політику щодо адміністрування та відшкодування податку на додану вартість здійснюють ряд державних органів під наглядом Президента України, Верховної Ради України і Кабінету Міністрів України:

Державна податкова адміністрація, Державна митна служба, Держказначейство, Міністерство фінансів, органи судової влади й ін. [79]. Проте основне навантаження з контролю за правильністю нарахування та своєчасністю сплати до бюджету податків і обов’язкових платежів (утому числі і ПДВ) лягає на Державну податкову службу України.

Податковий контроль розглядається з двох сторін: як функція чи елемент державного управління економікою та як особлива діяльність щодо виконання податкового законодавства України. Обидві сторони податкового контролю знаходяться в нерозривній єдності і безупинному розвитку та в удосконалюванні.

Контроль є обов'язковим елементом будь-якої галузі державного управління. У статті 1 Лімської декларації керівних принципів контролю зазначається, що організація контролю є обов'язковим елементом управління суспільними фінансовими коштами, оскільки таке управління тягне за собою відповідальність перед суспільством. Саме об'єктивні потреби держави та органів місцевого самоврядування у грошових коштах вимагають забезпечення повного і своєчасного їх надходження у вигляді податків і зборів (інших обов'язкових платежів) до бюджетів та державних цільових фондів.

Завданнями органів державної податкової служби є:

ü  здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів, податків і зборів;

ü  внесення у встановленому порядку пропозицій щодо вдосконалення податкового законодавства;

ü  прийняття у випадках, передбачених законом, нормативно-правових актів і методичних рекомендацій з питань оподаткування;

ü  формування та ведення Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та Єдиного банку даних про платників податків - юридичних осіб;

ü  надання податкових консультацій;

ü  запобігання злочинам та іншим правопорушенням, віднесеним законом до компетенції податкової міліції, їх розкриття, припинення, розслідування та провадження у справах про адміністративні правопорушення.

Проведення податкового контролю необхідно здійснювати за наступними етапами:

ü  перед перевірочний аналіз;

ü  планування контролю;

ü  контакт з об’єктом контролю;

ü  документальна перевірка;

ü  завершальний етап контролю;

ü  реалізація і контроль за виконанням матеріалів контролю.

Перевірочний аналіз включає наступні роботи: вивчення облікової політики платника в податковому органі, вивчення податкових декларацій та інших звітних документів, порівняння динаміки даних про нарахування і сплату податків, зборів та інших обов’язкових платежів, аналіз розвитку підприємства та основних показників підприємства.

При аналізі податковий інспектор одержує необхідні загальні відомості про підприємство і визначає основні напрямки перевірки.

На етапі планування контрою здійснюється вибір необхідних даних про платників податку, вибір об’єктів для проведення документальних перевірок, підготовка планів і графіків документальних перевірок, а також уточнення параметрів контролю, часу й обсягу контрольних процедур, визначення джерела інформації, методичних прийомів контролю, відповідальних осіб за проведення контролю та його результатів.

Програма перевірки складається виходячи з мети проведення контролю і визначає об’єкт оподаткування, правильність нарахування податків (або точніше ПДВ, якщо вже говорити про перевірку розрахунків з бюджетом саме за цим податком),стан звітності, фінансовий стан і ведення бухгалтерського та податкового обліку, сприяє виявленню фактів не донарахування і заниження сум податків платниками.

Перед початком позапланової виїзної, позапланової невиїзної та фактичної перевірки платникові вручають під розписку копію наказу про її проведення, а також направлення на перевірку. Платник податку може не допустити перевіряючого до перевірки, за умови непред'явлення направлення або якщо воно оформлено з порушеннями законодавства. При пред'явленні направлення посадова особа платника (особа, яка проводить розрахунок) повинна розписатися в направленні, зазначивши прізвище, ім’я, по-батькові, посаду, дату та час ознайомлення. У разі відмови буде складено акт про факт відмови, який стане підставою для початку перевірки. Також, при проведені перевірки працівники державних податкових органів зобов’язані пред’явити свої службові посвідчення керівнику підприємства, що перевіряється, а також:

ü ознайомити з метою перевірки і представити програму і графік перевірки;

ü  представити членів контрольної бригади;

ü  пояснити причини, з яких здійснюється перевірка;

ü  вирішити організаційні питання (розміщення в приміщенні членів бригади, забезпечення організаційною технікою і т.д.);

ü  обумовити порядок надання необхідної інформації для перевірки;

ü  ознайомитися з попередніми результатами контролю;

ü  якщо перевірка проводиться за межами даткові інспектори додатково пред’являють свого району, податкові інспектори додатково пред’являють посвідчення державного податкового органа на перевірку платника податків із вказівкою найменування району (області), де буде здійснено контроль.

Залежно від особливостей інформативних джерел, які досліджують під час проведення податкових перевірок, із сукупності останніх слід виокремлювати документальні та фактичні податкові перевірки. Документальна перевірка є родовим поняттям, що передбачає наявність окремих її видів. Види документальних перевірок визначають з урахуванням конкретних правових підстав і особливостей їх проведення. У Порядку оформлення результатів документальних перевірок щодо дотримання податкового та валютного законодавства суб'єктами підприємницької діяльності - юридичними особами, їх філіями» відділеннями та іншими відокремленими підрозділами, затвердженому наказам ДПА України від 16 вересня 2002 р. № 4291, визначені типи перевірок, які проводять державні податкові органи. Але якщо проаналізувати пункт 1.2 вказаного Порядку, то більш обґрунтованим видається позиція щодо визнання документальної перевірки як типу контрольної діяльності, а наведені в цьому пункті планова, позапланова, комплексна та зустрічна перевірки, на нашу думку, є видами саме документальних перевірок. Камеральну перевірку також слід відносити до типу документальної перевірки, її принципова відмінність від інших видів документальних перевірок полягає в тому, що предметом дослідження є дані, внесені до податкової декларації. Первинні облікові документи під час камеральної перевірки не досліджують

Документальна перевірка передбачає дослідження первинних документів - це документи, в яких зафіксовані факти здійснення господарських операцій1. Документальну перевірку фінансово-господарської діяльності підприємства Проводять за місцезнаходженням підприємства та/або за місцезнаходженням об'єкта, якого перевіряють. За результатами документальної перевірки складається акт. Акт документальної перевірки повинен містити систематизований виклад виявлених у ході перевірки фактів порушень, зокрема норм податкового та валютного законодавства, а також невиконання платником податків законних вимог посадових осіб податкових органів. За результатами документальної перевірки в акті викладаються всі істотні обставини фінансово-господарської діяльності суб'єкта підприємницької діяльності, які стосуються фактів виявлених порушень податкового та валютного законодавства.

Камеральна перевірка оформлюється актом, підписаним податковим інспектором, що здійснив перевірку, та керівником податкової служби. Матеріали цієї перевірки використовуються для проведення наступних податкових перевірок. Так, наприклад, якщо під час камеральної податкової перевірки виявлено підстави, які свідчать, що розрахунок суми бюджетного відшкодування з ПДВ було зроблено з порушенням норм податкового законодавства, то податковий орган має право протягом 30 календарних днів провести документальну позапланову виїзну перевірку платника податку на додану вартість, для визначення достовірності нарахування такого бюджетного відшкодування.

Документальна перевірка - це перевірка предметом якої є своєчасність,достовірність, повнота нарахування та сплати всіх передбачених Податковим кодексом України податків і зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин із працівниками (найманими особами). Під час такої перевірки перевіряються декларації (розрахунки), фінансову, статистичну та іншу звітності, регістри податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинні документи, що використовуються в таких видах обліку й пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконання вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи ДПС, а також отриманих ними документів та інформації за результатами перевірок інших платників податків. Документальні перевірки проводяться як планові так і позапланові.

Документальна планова перевірка проходить за планом-графіком. Про її проведення повинні попередити не пізніше ніж за 10 календарних днів. А періодичність її проведення визначатимуть залежно від ступеня ризику, до якого віднесено діяльність платника податку. Якщо ступінь ризику високий - підприємство відвідуватимуть не частіше одного разу на календарний рік, середній - не частіше ніж раз на два роки, незначний - максимум раз на три роки.

Особлива періодичність передбачена для юридичних осіб, які мають право на податкові канікули (нульову ставку податку на прибуток відповідно до пункту 154.6 статті 154 Податкового кодексу України) та в яких сума сплаченого до бюджету ПДВ становить не менше 5% від задекларованого доходу за звітний податковий період, а також для самозайнятих осіб, сума сплачених податків яких становить не менше 5% від задекларованого доходу за звітний податковий період. Її включатимуть до плану-графіка не частіше ніж раз на три календарних роки.

Документальні планові перевірки для великих платників податків не мають перевищувати 30 робочих днів, для суб'єктів малого підприємництва - 10 днів, а для інших платників - 20 робочих днів. Вони можуть бути продовжені на 15, 5 та 10 робочих днів відповідно.

Документальні позапланові перевірки проводяться податковими органами за наявності хоча б однієї з наступних підстав:

ü  за наслідками перевірок інших платників податків або отримання інформації, що свідчать про можливі порушення платником податків законодавства контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту;

ü  платником податків не подано в установлений законом строк податкову декларацію або розрахунки;

ü  платником податків подано податковому органу уточнюючий розрахунок з відповідного податку за період, який перевірявся органом державної податкової служби;

ü  виявлено недостовірність даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на письмовий запит органу державної податкової служби протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту;

ü  платником податків подано органу державної податкової служби заперечення до акта перевірки або скаргу на прийняте за її результатами податкове повідомлення-рішення, в яких вимагається повний або частковий перегляд результатів відповідної перевірки або скасування прийнятого за її результатами податкового повідомлення-рішення у разі, коли платник податків у своїй скарзі (запереченнях) посилається на обставини, що не були досліджені під час перевірки, та об'єктивний їх розгляд неможливий без проведення перевірки. Така перевірка проводиться виключно з питань, що стали предметом оскарження;

ü  розпочато процедуру реорганізації юридичної особи (крім перетворення), припинення юридичної особи або підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця, порушено провадження у справі про визнання банкрутом платника податків або подано заяву про зняття з обліку платника податків;

ü  платником подано декларацію, в якій заявлено до відшкодування з бюджету податок на додану вартість, проте існують підозри про неправильність нарахування сум ПДВ належних до бюджетного відшкодування, та (або) з від'ємним значенням з податку на додану вартість, яке становить більше 100 тис. гривень. Така документальна позапланова виїзна перевірка проводиться виключно щодо законності декларування заявленого до відшкодування з бюджету ПДВ та (або) з від'ємного значення з податку на додану вартість, яке становить більше 100 тис. гривень;

ü  щодо платника податку подано скаргу про ненадання ним податкової накладної покупцю або про порушення правил заповнення податкової накладної у разі ненадання таким платником податків пояснень та документального підтвердження на письмовий запит органу державної податкової служби протягом 10 робочих днів з дня його отримання;

ü  отримано постанову суду (ухвалу суду) про призначення перевірки або постанову органу дізнання, слідчого, прокурора, винесену ними відповідно до закону у кримінальних справах, що перебувають у їх провадженні;

ü  за інших підстав передбачених статтею 78 Податкового кодексу України.

Документальні позапланові перевірки можуть тривати 15 робочих днів для великих платників податків, 5 - для суб'єктів малого підприємництва та 10 - для інших платників. А продовжити їх мають право на 10, 2 і 5 робочих днів відповідно.

Якщо підставою для перевірки стала декларація з ПДВ, якою заявлено відшкодування цього податку та (або) з від'ємним значенням із ПДВ на суму більше 100 тис. грн, то тривалість перевірки визначає стаття 200 Податкового кодексу України. Відповідно до цієї статті документальна позапланова перевірка може тривати 30 календарних днів, що настають за граничним терміном проведення камеральної перевірки.

Окрім цього, документальна планова та позапланова перевірки можуть бути зупинені за рішенням керівника органу Державної податкової служби на строк не більше 30 робочих днів.

Документальна невиїзна перевірка, на відміну від камеральної, проводиться тільки на підставі рішення керівника органу Державної податкової служби та за наявності обставин, прописаних для проведення позапланових виїзних перевірок. Платникові податку не обов'язково бути присутнім на такій перевірці.

Фактичні перевірки проходять за місцем фактичного провадження платником своєї діяльності, розташування його господарських або інших об'єктів права власності. Її проводитиме орган Державної податкової служби у чітко прописаних випадках, що передбачають зосередження уваги на дотриманні порядку здійснення розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, патентів, свідоцтв, у тому числі свідоцтв про державну реєстрацію, виробництва та обігу підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин із працівниками (найманими особами). А головне - вона здійснюється без попередження.

Підставою для продовження терміну перевірки є:

ü  заява платника (наприклад, у разі необхідності подання ним документів, які стосуються питань перевірки);

ü  змінний режим роботи чи підсумований облік робочого часу платника та (або) його господарських об'єктів.

Податковий кодекс України зобов'язує платників надавати копії всіх документів, які належать до предмета перевірки, щойно вона розпочалася. А великий платник ще й повинен надати в електронному вигляді копії документів з обліку доходів, витрат та інших показників, первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних із обчисленням та сплатою податків і зборів. Причому зробити це слід наступного робочого дня за днем початку документальної виїзної планової, позапланової перевірки, документальної невиїзної перевірки.

Документальна перевірка платників податків проводиться згідно з програмою перевірки, яка містить перелік питань, що перевіряються.

Документальна перевірка розрахунків з бюджетом по ПДВ включає в себе декілька основних напрямків, які детально розглядатимуться нижче.

Перший напрям - це перевірка належності суб’єкта підприємницької діяльності до платників ПДВ. При цьому основна увага звертається на те, чи зареєструвався суб’єкт підприємницької діяльності як платник у податковому органі та чи подає податкову декларацію з ПДВ у зазначені терміни.

Другий напрям - оцінка стану розрахунків з ПДВ проводиться на підставі аналізу даних фінансової звітності про наявність заборгованості перед бюджетом та інформації аналітичного обліку про залишки на рахунку 64 «Розрахунки за податками і платежами». Шляхом порівняння даних аналітичного обліку за субрахунками 643 «Податкові зобов’язання» і 644 «Податковий кредит» з даними синтетичного обліку перевіряється правильність визначення оборотів і залишків за цими субрахунками.

Третій напрям - перевірка повноти оборотів та обсягів операцій із продажу товарів (робіт, послуг) за звітний період, які є об’єктами оподаткування і зазначені в податковій декларації з ПДВ. Шляхом порівняння суми, зазначеної в декларації, з даними книги обліку продаж товарів (робіт, послуг), записами на рахунках 30 «Каса», 31 «Рахунки в банках», 36 «Розрахунки з покупцями та замовниками», 63 «Розрахунки з постачальниками та підрядниками», 377 «Розрахунки з іншими дебіторами», 685 «Розрахунки з іншими кредиторами» та за кредитом субрахунку 641 «Розрахунки за податками». У разі необхідності як джерела інформації використовуються: договори купівлі-продажу, податкові накладні та інші первині документи. Слід упевнитися, що за кредитом субрахунку 641 відображено всі суми ПДВ, які показані в податкових накладних та реєстрі виданих та отриманих податкових накладних, а також що всі порядкові номери в реєстрі збігаються з номерами податкових накладних і немає пропусків або втрат накладних.

Четвертий напрям - перевірка правильності визначення бази оподаткування обсягів продажу. При цьому слід пам’ятати, що правильність визначення бази оподаткування при продажі товарів регламентується статтями 188 і 189 Податкового кодексу України [43].

У бухгалтерському обліку операції з продажу товарів відображаються за дебетом рахунку 70 «Доходи від реалізації».

Особлива увага звертається на перевірку дати виникнення податкових зобов’язань, тому що в загальному випадку підприємства повинні відображати податкові зобов’язання за правилом першої події.

П’ятий напрям - перевірка правильності застосування пільг зі сплати ПДВ (операції що не є об’єктами оподаткування чи звільнені від оподаткування ПДВ).

Шостий напрям - перевірка правильності застосування ставок оподаткування податком на додану вартість. За ставкою ПДВ - 20% оподатковуються всі операції, за винятком операцій, звільнених від оподаткування, та тих, до яких застосовується нульова ставка ПДВ.

Сьомий напрям - правильність визначення суми податкового кредиту з ПДВ за звітний період перевіряється за даними бухгалтерського обліку відносно операцій:

ü  на списання коштів в оплату придбаних цінностей, нематеріальних активів, робіт, послуг - за кредитовими оборотами за рахунками 30, 31,33 в журналі 1 та оприбуткування товарів (робіт, послуг) - за кредитовими оборотами за рахунками 63, 685 в журналі 3;

ü  бартерних операцій - за кредитом рахунку 70 у журналі 6.

Правомірність включення платниками ПДВ сум податку в податковий кредит контролюється шляхом перевірки наявності та правильності оформлення документів, що підтверджують фактичну оплату ПДВ. У документах окремим рядком має бути виділена сума ПДВ, а у випадку наявності пільг зі сплати ПДВ перевіряючий визначає правомірність включення суми податку до податкового кредиту

Восьмий напрям - перевірка повноти своєчасності та правильності проведення розрахунків з бюджетом за ПДВ ведеться на підставі даних банківських документів, де зазначені дати й суми, сплачені до бюджету, записів у регістрах бухгалтерського обліку за рахунком 64 та у формах фінансової звітності. Крім того платник податку може отримувати з бюджету відшкодування сум ПДВ. У цьому випадку перевіряється, як відображаються в бухгалтерському обліку підприємства суми отриманого відшкодування та операцій погашення заборгованості перед кредиторами - учасниками схеми розрахунків.

Після закінчення перевірки складається акт, а якщо порушень не виявлено, то довідка.

При виявленні правопорушень у ході перевірок податковими органами можуть накладатися наступні штрафи:

ü  штраф у розмірі 25% суми нарахованого податкового зобов'язання, неправомірно заявленої до повернення суми бюджетного відшкодування або від'ємного значення суми ПДВ;

ü  при повторному порушенні протягом 1095 днів штраф становитиме вже 50%;

ü  на третій та наступний раз - 75%.

3.3 Система аналітичних показників, інформаційна база та основні методи економічного аналізу

Аналіз господарської діяльності передбачає систему філософських, спеціальних економічних, математичних та інших знань, які допомагають робити обґрунтовані судження про природу, зміну і розвиток економічних явищ та процесів. Ці знання дають змогу формувати логіку мислення, формалізувати події, давати наукову інтерпретацію сутності об’єктивних і суб’єктивних змін.

В економічному аналізі використовується система аналітичних показників. Класифікація показників необхідна для вірного застосування інструментарію економічного аналізу.

Економічні показники використовують для оцінки стану економіки з досліджуваного питання. У результаті багатовікової практики аналізу статистичних даних в галузі економіки дослідним шляхом вироблено показники, що характеризують різні аспекти господарювання і торгівлі. Такими показниками є норма прибутку на вкладений у виробництво чи в торгівлю капітал, витрати на одиницю продукції та її рентабельність, дохід на душу населення та ін. Здебільшого це валові показники, які повною мірою характеризують економічний результат, але не відображають хід економічних процесів.

За своїм змістом показники поділяються на кількісні і якісні. Кількісні показники показують обсяг ресурсу або результату, наприклад, обсяг виготовленої продукції, чисельність працівників і т. ін. Якісні показники - це в основному показники, які характеризують співвідношення результатів і витрат або ресурсів, наприклад, продуктивність праці, рентабельність, витрати на 1 грн. товарної продукції, фондоозброєність праці, матеріаломісткість продукції і т. ін.

Повна система показників характеризує всю сукупність процесів у розв’язуваній задачі. Якщо якийсь із сукупності процесів не характеризується властивим йому показником, то система буде неповною. Повна система показників для виробничої системи загалом повинна містити всі показники, що характеризують сукупність процесів витрат праці, перенесення вартості з виробничих елементів на вироблені продукти і збереження вартості у виробничій системі.

Показники розподіляються також на загальні і специфічні. До загальних відносяться показники, що характеризують результати діяльності підприємств усіх галузей економіки, наприклад, товарна, валова, реалізована продукція, витрати, собівартість, прибуток, рентабельність. Специфічні показники характеризують результати діяльності підприємств окремих галузей народного господарства.

Показники поділяються на абсолютні і відносні. Відносні показники визначаються у відсотках, коефіцієнтах або індексах. Абсолютні показники поділяються на натуральні (умовно - натуральні) і вартісні.

При вивченні причинно - наслідкових зв'язків показники поділяються на факторні і результативні. Якщо показник розглядається як результат впливу декількох причин і виступає як об'єкт дослідження, то він називається результативним. Показники, що визначають величину результативного показника, називаються факторними.

По способу формування розрізняють показники: нормативні, планові, облікові та аналітичні (оціночні).

Найважливішою складовою частиною управлінського процесу, основою фінансового аналізу є система економічної інформації. За джерелами формування економічна інформація поділяється на: нормативно-довідкову, планову, облікову, звітно-статистичну інформацію та дані спеціальних обстежень.

Нормативно-довідкова інформація об'єднує законодавчі акти, нормативи урядових і виконавчих структур, норми, нормативи, ліміти та інші регламенти господарських операцій. У процесі аналізу варто враховувати постійні зміни та поправки у чинній нормативній базі. Планова інформація виражена у системі планових завдань, показників та інших даних, які визначають поведінку господарюючих суб'єктів у визначеному плановому періоді. Облікова інформація утворюється за визнаними національними положеннями (стандартами) облікового процесу, за прийнятою підприємством обліковою політикою та іншими регламентами облікового процесу. Потреби аналізу чинять суттєвий вплив на зміст і структуру облікової інформації. Звітно-статистична інформація - це систематизована інформація обліку та інформація спеціальних статистичних обстежень. Якісні характеристики звітно-статистичної інформації дають змогу формувати діапазон аналітичних досліджень та їх результативність. Інформаційна база спеціальних обстежень формується при відсутності потоку стандартизованої інформації та при зміні методики аналізу на запит користувачів. До неї входять дані фотографії та хронометражу робочого часу, спеціальних замірів, проведених інтерв'ю тощо.

Формування інформаційної бази аналітичних досліджень повинно спиратися на такі основні принципи:

ü  оптимізації інформаційних потреб, що забезпечує мінімальні затрати на збір, передачу та опрацювання інформації і максимальну результативність аналітичних обґрунтувань, висновків і пропозицій;

ü  повноти й об'єктивності відображення економічних явищ і процесів. Для реалізації цього принципу доцільно проводити аудит інформаційних ресурсів;

ü  єдності інформаційної моделі господарюючого суб'єкта, що дає змогу забезпечити комплексність досліджень, усунути дублювання та різнопланове тлумачення господарських явищ і процесів;

ü  оперативності інформації, що дає змогу забезпечити своєчасність прийняття управлінських рішень відповідно до змін внутрішнього та зовнішнього економічного середовища;

ü  максимальної алгоритмізації параметрів економічної системи, кодування і передачі опрацювання інформаційних ресурсів на ПЕОМ, що дає змогу формувати раціональну технологію аналітичного процесу.

Виділяють зовнішні і внутрішні джерела інформації. Зовнішні джерела даних аналізу: спеціалізовані окремі видання (бюлетені агентств з маркетингових досліджень, бюлетені агентств стратегічного планування і прогнозування, дослідження Інституту ринкових реформ тощо); вторинні видання (бюлетені статистики, баланси банків, бюлетені міжнародних інформаційних агентств); спеціальні джерела (соціологічного опитування, вибіркових обстежень та ін.). Внутрішні джерела інформації для аналізу: статут господарюючого суб'єкта та документи про його реєстрацію; протоколи засідань ради директорів, зборів акціонерів та інших органів управління; документи, які регламентують облікову політику; бухгалтерські документи; статистична звітність; документи планування діяльності господарюючого суб'єкта; контракти, договори, домовленості; внутрішні інструкції, звіти експертів та аудиторів; матеріали інвентаризації, перевірок контролюючих органів тощо.

Під методом економічного аналізу розуміють науково обґрунтовану систему теоретико-пізнавальних категорій, принципів, способів та спеціальних прийомів дослідження, що дають змогу приймати обґрунтовані управлінські рішення і базуються на діалектичному методі пізнання.

Метод аналізу реалізується через його науковий апарат, тобто через сукупність прийомів дослідження. Метод аналізу має певні специфічні особливості. До них належать:

використання системи показників, що характеризують діяльність підприємства;

вивчення причин зміни показників;

визначення та вимірювання взаємозв'язків та взаємозалежностей між ними з допомогою спеціальних прийомів.

Однією з найважливіших особливостей методу економічного аналізу є використання системи показників для вивчення господарських явищ та процесів. Адже економічний аналіз спроможний дослідити лише ті економічні явища, які відображено в певних економічних показниках, що мають числову характеристику. Такі, наприклад, властивості продуктів харчування, як смак, колір, запах, корисність, не мають об'єктивної числової характеристики, а для того, щоб вони могли стати об'єктом дослідження в економічному аналізі, потрібно спочатку розробити відповідну систему показників даних властивостей, виражених у балах. Система економічних показників базується, як правило, на системах та підсистемах економічної інформації, проте не виключено, що в ході самого аналізу виникатиме потреба в розрахунку нових показників.

Інша характерна особливість методу економічного аналізу - вивчення причин, що вплинули на зміну тих чи тих економічних показників. Ураховуючи, що економічні явища обумовлено причин-но-наслідковою залежністю, головним завданням аналізу є розкриття та вивчення цих причин (факторів).

Найважливішим елементом методики економічного аналізу є технічні прийоми та способи аналізу, які можна назвати інструментарієм аналізу. Вони використовуються ш різних етапах дослідження для:

первинної обробки зібраної інформації;

вивчення стану та закономірностей розвитку об'єктів, що досліджуються;

визначення впливу факторів на результати діяльності підприємств;

підрахунку невикористаних резервів збільшення ефективності виробництва;

узагальнення результатів аналізу та комплексної оцінки діяльності підприємств;

обґрунтування планів економічного та соціального розвитку, управлінських рішень, різних заходів.

Багато прийомів, що використовуються в економічному аналізі, запозичено з інших наук: математики, статистики, бухгалтерського обліку. Економічний аналіз, пристосовуючи ці прийоми до вивчення свого предмета, вносить у них необхідні зміни. Але певні прийоми притаманні тільки економічному аналізу. Усі прийоми економічного аналізу можна поділити на дві групи: якісні та кількісні.

Якісні прийоми дослідження не дають числової характеристики явищ, що вивчаються, а тільки відповідають на питання, як досліджувати економічні процеси, визначають способи підходу до вивчення закономірностей. Якісні прийоми притаманні як процесу наукового пізнання в цілому, так і окремим науковим сферам дослідження.

До якісних (абстрактно-логічних) прийомів дослідження відносять: аналіз, синтез, індукцію, дедукцію, порівняння, евристичні прийоми.

Кількісні прийоми дослідження дають числову характеристику економічних явищ і поділяються на описові та аналітичні.

Описові прийоми дослідження дають можливість визначити розміри, масштаби, тенденції, динаміку розвитку економічних процесів, визначають стан та структуру економічних явищ, певну числову характеристику окремих напрямків діяльності підприємства. До них належать середні та відносні величини, ряди динаміки, графічний прийом, структурні та типологічні групування.

Аналітичні прийоми уможливлюють не тільки визначення певних значень показників, що характеризують економічні процеси, а й дослідження причинно-наслідкових залежностей між явищами, силу впливу окремих факторів на предмет дослідження. У свою чергу, аналітичні прийоми поділяються на прийоми, за допомогою яких вивчаються функціональні (детерміновані) залежності, і прийоми, що використовуються для дослідження стохастичних взаємозв'язків. До перших відносять ланцюгові підстановки, спосіб абсолютних та відносних різниць, індексний спосіб, інтегральний, пропорційного ділення, часткової участі, балансовий прийом. Щодо засобів стохастичного факторного аналізу, то найбільшого поширення набули аналітичні групування, кореляційно-регресійний метод, дисперсійний аналіз, компонентний аналіз. В окрему групу можна виділити прийоми, що дають змогу оптимізувати певні економічні явища: лінійне програмування, теорія масового обслуговування, теорія ігор та ін.

Метод економічного аналізу реалізується через його науковий апарат, який являє собою сукупність загальнонаукових і конкретно наукових методів, способів і прийомів дослідження фінансових ресурсів та їх потоків або його методику.

Розрізняють велику кількість видів методів економічного аналізу, зокрема наступні: логічні методи, методи комплексної економічної оцінки, графічні, економіко-математичні методи та методи експертних оцінок.

Найтрадиційнішою групою методів економічного аналізу є група логічних методів. До них відносять: методи порівняння, методи елімінування, статистичні методи та балансові методи.

Характерним для логічних методів є творче осмислення цілей і принципів дослідження, застосування загальнонаукового підходу до дослідження зміни і розвитку явищ та процесів через їх дроблення (диференціацію) і синтез (інтеграцію) та абстрактний підхід.

Порівняння - це найбільш універсальний метод пізнання економічних явищ і процесів, дослідження їх зміни і розвитку, початковий етап реалізації аналізом своєї цільової функції. Пріоритетним при застосуванні методу порівняння є вибір бази порівняння та досягнення якісної порівняльності параметрів. Щодо бази порівняння, то її вибір зумовлюється цільовою орієнтацією аналізу логічною коректністю оцінки зміни і розвитку.

Найбільш характерні прийоми порівняння наведено у табл. 3.1.

Таблиця 3.1. Прийоми порівняння в економічному аналізі

Застосовуючи метод порівняння, можна отримати такі кількісні аналітичні результати:

ü  визначити абсолютне відхилення значень порівнюваних параметрів;

ü  визначити відносне відхилення значень порівнюваних параметрів;

ü  визначити еластичність зміни.

Абсолютне відхилення значень порівнювальних параметрів визначають як різницю значення порівнювальної характеристики та її базової величини. Відносне відхилення - це відносна динаміка зміни порівнювальних параметрів, яка характеризується темпом зростання значень і темпом їх приросту. Еластичність зміни визначають відповідними коефіцієнтами зв'язку на основі зіставлення динаміки зміни різних за економічним змістом параметрів. Коефіцієнт еластичності показує, на скільки пунктів зміниться значення одного параметра, якщо значення еластичного до нього параметра змінити на один пункт.

Виробничо - господарська діяльність та фінансовий стан підприємства багато в чому залежать від забезпеченості основними фондами та їх використання.

Методи елімінування використовують в економічному аналізі для дослідження прямих чи обернених детермінованих факторних систем. Елімінування - це логічний метод, за допомогою якого абстрагується вплив низки факторів, які впливають на зміну досліджуваного параметра, і залишається в оцінках один, вплив якого вимірюють шляхом послідовної заміни його базового значення на значення порівняльної характеристики і зіставлення з попереднім результатом. В економічному аналізі найчастіше використовують такі методи елімінування: метод ланцюгових підстановок, метод різниці абсолютних величин, метод різниці відносних величин, метод перерахунку даних та метод пайової участі.

Метод ланцюгових підстановок використовують для розрахунку впливу окремих факторів на сукупний результат. Метод ланцюгових підстановок полягає у послідовній заміні базової величини впливу фактора на його аналізоване значення за умови, що значення інших факторів залишаються незмінними. Визначений результат порівнюють з попереднім і розраховують ступінь впливу аналізованого фактора.

Метод різниці абсолютних величин є частковим вираженням методу ланцюгових підстановок і використовують під час дослідження двофакторних детермінованих залежностей мультиплікативного типу, коли один фактор виражає кількісні зміни, другий - якісні. Щоб визначити вплив кількісного фактора, необхідно його абсолютне відхилення помножити на базове значення якісного; щоб визначити вплив якісного - його абсолютне відхилення помножити на аналізоване значення якісного.

Метод різниці відносних величин - логічний прийом, який дає змогу виділити з сукупності факторів вплив одного, якщо існує детермінована факторна модель функціонального зв'язку, а значення впливу факторів виражені відносними величинами зміни.

Метод перерахунку даних як логічний прийом використовують у тих випадках, коли для виділення впливу окремих факторів перераховують його величини на зміну загального результату або визначають умовний загальний результат при зміні впливу аналізованого фактора. Скорегований результат порівнюють з базовим і визначають вплив аналізованого фактора.

Метод пайової участі полягає у тому, що за пропорційним поділом впливу факторів визначають їх частку у зміні загального результату.

Статистичні методи - це загальні методи статистичних досліджень, які використовуються в економічному аналізі як для оцінки якісних параметрів зміни тенденцій та закономірностей зміни економічних явищ і процесів, так і для визначення факторних залежностей і факторного впливу. Найбільш поширеними в аналізі є методи середніх величин, групування, індексів, динамічних рядів.

Метод середніх величин як технічний спосіб опрацювання інформації використовують в аналізі для виявлення загальної характеристики явищ і процесів, а також для розрахунку кількісного значення якісного фактора впливу (рентабельності, віддачі основних засобів, виробітку тощо). Найпоширеніші види середніх значень: середнє арифметичне (просте і зважене), середнє геометричне, середнє гармонічне тощо.

Метод групування передбачає певну класифікацію явищ і процесів, а також причин і факторів, які зумовлюють їх зміну і розвиток. Найпоширеніший спосіб групування в економічному аналізі - це побудова групувальних таблиць за однією (прості групування) і за декількома ознаками (комбіновані групування).

Індексний метод ґрунтується на відносних показниках, які виражають відношення рівня цього явища до рівня його базового значення.

Для характеристики зміни аналізованих параметрів у часі, виявлення тенденцій і закономірностей цих змін використовують динамічні ряди. Вони бувають моментні (для характеристики аналізованого параметра на цей момент часу) і періодичні (для характеристики аналізованого параметра за певний проміжок часу). Використання рядів динаміки в економічному аналізі дає змогу:

ü  визначити характер зміни параметрів та інтенсивність цієї зміни;

ü  дати кількісне вираження закономірностей ряду (тренду динамічного ряду);

ü  дати порівняльну характеристику відмінностей у динаміці різних явищ і процесів.

Балансові, або сальдові методи використовуються тоді, коли відоме загальне відхилення досліджуваного параметра і всіх факторів його зміни, крім одного. Цей фактор або не піддається обліку, або визначати його економічно не виправдано. У такому випадку вплив невідомого фактора визначають відніманням від загального відхилення відхилень за відомими факторами.

Ще однією групою методів економічного аналізу є методи комплексної економічної оцінки.

Комплексна економічна оцінка є характеристикою, яку отримують при одночасному й узгодженому вивченні сукупності параметрів, які відображають всі або більшість аспектів зміни та розвитку економічних явищ і процесів. Вона вміщує загальні висновки про результати діяльності досліджуваного об'єкта. Складність комплексної економічної оцінки полягає у тому, що при багатокритеріальному аналізі (багатофакторних систем) важко виділити узагальнюючий показник - критерій оцінки, а витрати на проведення аналітичних робіт часто не покриваються їх результативністю.

В економічному аналізі виділяють:

ü  методи детермінованої комплексної оцінки;

ü  методи стохастичної комплексної оцінки.

Основні методи детермінованої комплексної оцінки: метод сум, метод геометричної середньої, метод суми місць, метод відстаней та ін.

Методи стохастичної комплексної оцінки використовують під час дослідження стохастичного зв'язку і включають методи суми місць і відстаней, методи двомірного шлакування, експертно-статистичні, метод компонентного аналізу.

Для кращого сприйняття та розуміння економічних явищ і процесів, а також тенденцій і закономірностей їхньої зміни та розвитку використовують групу графічних методів. Графіки - це наочні зображення даних за допомогою геометричних знаків, малюнків та інших графічних засобів, які умовно виражають числові показники та співвідношення між ними. Графіки використовують для швидкого знаходження значення функції за відповідним значенням аргументу, а також для наочного зображення функціональних залежностей.

Ще однією великою групою методів економічного аналізу є економіко-математичні методи, які умовно поділяються на:

ü  методи кореляційно-регресійного аналізу;

ü  методи математичного програмування;

ü  матричні методи та моделі;

ü  інші економіко-математичні методи і моделі.

Методи кореляційно-регресійного зв'язку використовують в економічному аналізі для виявлення форми та щільності зв'язку між різними параметрами досліджуваного об'єкта, характер функціональної залежності між якими невизначено. Найчастіше цей зв'язок є стохастичним. Кореляція виражає ймовірнісну залежність між змінними параметрами алгоритму зв'язку. Кореляційна залежність може бути виявлена як між двома кількісними ознаками (парна кореляція), так і між багатьма (множинна кореляція).

Методи математичного програмування призначені для оптимізації господарської діяльності. Цінність їх полягає в тому, що вони дають змогу оцінювати ступінь досягнення потенціалу, визначити лімітуючі ресурси, «вузькі місця», ступінь конкурентності та дефіцитності.

Методи математичного програмування охоплюють методи лінійного та динамічного програмування. Методи лінійного програмування (транспортна задача, задача оптимального розкрою, задача оптимальної суміші та інші) використовують для розв'язку багатьох оптимізаційних аналітичних задач, де функціональні залежності досліджуваних явищ і процесів детерміновані. Методи динамічного програмування використовують при розв'язку оптимізаційних задач, у яких цільова функція або обмеження характеризуються нелінійними залежностями. Ці методи використовують під час дослідження стохастичних факторних систем.

Матричні методи та моделі економічного аналізу ґрунтуються на лінійній і векторно-матричній алгебрі, їх використовують при дослідженні складних і великорозмірних економічних структур. Найпоширенішими в аналізі є матрична модель міжгалузевого балансу, матриця багатокритеріальної оптимізації, ключова матриця та інші.

Дуже широко у наш час при аналізі використовуються методи експертних оцінок. Ці методи побудовані на використанні професійного досвіду та інтуїції спеціалістів під час розв'язування аналітичних задач, особливо при прогнозуванні розвитку економічних ситуацій. До методів експертної оцінки належать: методи колективних експертних оцінок, «мозкового штурму», морфологічний метод аналізу, метод семикратного пошуку, методи асоціацій та аналогій, колективного блокнота та контрольних запитань.

.4 Методика аналізу розрахунків з бюджетом за податком на додану вартість

Важливим аспектом ефективного управління підприємством є не лише бажання максимізувати прибутки підприємства, а й поліпшити аналіз податків підприємства, враховувати норми податкового навантаження, прогнозувати платежі у бюджет на наступні періоди. Протягом існування податкової системи

розроблено багато зарубіжних та вітчизняних методик щодо визначення податкового навантаження, але єдиних підходів досі не існує. Причому більшість науковців розглядає податкове навантаження на рівні держави, і лише деякі - на рівні підприємства. У різні часи проблему податкового навантаження розглядали такі видатні науковці, як: О. Амоша, Н. Бенч, В. Вишневський, А. Єлісєєв, Л. Єріс, О. Єськов, А. Загородній, Ю. Іванов, М. Литвин, А. Сміт, А. Соколовська, Л. Сухарева.

Аналіз розрахунків з бюджетом за податком на додану вартість має надзвичайно важливе значення для фінансового благополуччя та економічного зростання підприємства.

Податок на додану вартість нерозривно пов'язаний із грошовими коштами, а розрахунки з бюджетом за цим податком - із рухом грошових коштів. Так, наприклад, відшкодування податку на додану вартість з Державного бюджету є не що іншим як надходженням грошових коштів, погашення зобов’язань за цим податком - їх витрачанням.

Окрім того розрахунки з бюджетом за податком на додану вартість можна розглядати як дебіторську та кредиторську заборгованість. Сума ПДВ нарахована до сплати в бюджет по своїй суті є ніщо інше як кредиторська заборгованість підприємства перед Державним бюджетом, а сума ПДВ, що підлягає бюджетному відшкодуванню - дебіторська заборгованість бюджету.

Одним із засобів формалізації аналізу розрахунків з бюджетом за податком на додану вартість є розробка організаційно-інформаційної моделі. Важливим принципом створення такої інформаційної бази аналізу виступає забезпечення повноти інформації щодо досліджуваного об’єкта.

Організаційно-інформаційна модель аналізу розрахунків з бюджетом за податком на додану вартість складається з шести взаємопов’язаних блоків.

Перший блок - «Мета і завдання аналізу».

Аналіз розрахунків з бюджетом за податком на додану вартість здійснюється з метою дослідження стану і динаміки розрахунків з бюджетом за податком на додану вартість, факторів, що спричиняють вплив на ці розрахунки та виявлення доступних джерел коштів і оцінки можливості їх мобілізації.

Досягнення цієї мети забезпечується вирішенням наступних завдань:

ü  аналіз формування кредиторської заборгованості;

ü  аналіз формування дебіторської заборгованості;

ü  загальний аналіз розрахунків з бюджетом;

ü  аналіз руху грошових коштів.

Другий блок - «Об’єкти та суб’єкти аналізу».

Об’єктами аналізу розрахунків з бюджетом за податком на додану вартість являються дебіторська та кредиторська заборгованість, розрахунки з бюджетом в цілому та за видами податків і платежів, грошові потоки підприємства.

Суб’єктами аналізу розрахунків з бюджетом за податком на додану вартість є вищі посадові особи підприємства, його економічні служби, керівники функціональних підрозділів, власника та акціонери, а також, зовнішні користувачі.

Третій блок - «Система показників аналізу».

Система економічних показників аналізу розрахунків з бюджетом за податком на додану вартість складається із аналітичних та відносних показників.

До аналітичних відносять: абсолютні показники динаміки, залишки та обороти з надходження податку на додану вартість та погашення зобов’язань з цього податку.

До відносних показників належать відносні показники структури та динаміки розрахунків з бюджетом.

Четвертий блок - «Інформаційна база аналізу».

Інформаційне забезпечення аналізу розрахунків з бюджетом за податком на додану вартість становить зовнішня (інформація, що виникає за межами підприємства) та внутрішня інформація (сукупність даних, які виникають на самому підприємстві та характеризують його діяльність та фінансовий стан).

До внутрішньої інформації належать: фактографічна (дані бухгалтерського обліку та поза облікова інформація що міститься у наказах, актах ревізій, аудиторських висновках тощо). Фактографічна інформація використовується для характеристики стану розрахунків з бюджетом за податком на додану вартість у певний момент часу або за певний період. Зіставлення цієї інформації з правовою, директивною та нормативно-довідковою є основою для загального економічного аналізу.

П’ятий блок - «Методичне забезпечення аналізу».

Методичні прийоми обробки інформації поділяються на дві групи: економіко-логічні та економіко-математичні.

До першої групи, економіко-логічних, відносяться: групування, порівняння, розрахунок відносних показників, розрахунок середніх показників, деталізація.

До другої групи, економіко-математичних, відносяться: методи обробки динамічних рядів, методи кореляційно - регресійного аналізу, методи моделювання.

Шостий блок - «Прийоми узагальнення та реалізація результатів аналізу».

Узагальнення і реалізація результатів аналізу розрахунків з бюджетом за податком на додану вартість здійснюється наступними шляхами:

ü  систематизація інформації;

ü  розробка багатоваріантних засобів щодо поліпшення розрахунків з бюджетом за податком на додану вартість;

ü  оформлення результатів аналізу та передача їх в управлінські структури;

ü  вибір оптимального варіанту заходів щодо поліпшення розрахунків з бюджетом за податком на додану вартість;

ü  прийняття рішення щодо обраного варіанту організації заходів;

ü  доведення прийнятого рішення до виконавців;

ü  забезпечення контролю за виконанням прийнятих рішень.

Загальний аналіз розрахунків з бюджетом за ПДВ передбачає наступні етапи:

ü  Класифікація розрахунків з бюджетом за податком на додану вартість: як дебіторська або кредиторська заборгованість.

ü  Оцінка структури (вертикальний аналіз) - визначення питомої ваги ПДВ у всіх податках, розрахунок питомої ваги податкового кредиту в дебіторській заборгованості і податкових зобов’язань в кредиторській заборгованості підприємства.

ü  Оцінка динаміки (горизонтальний аналіз) полягає в аналізі динаміки розрахунків з бюджетом за податком на додану вартість.

ü  Загальна оцінка стану та динаміки розрахунків з бюджетом за податком на додану вартість.

Етапи аналізу розрахунків з бюджетом за ПДВ:

ü  Побудова системи коефіцієнтів.

ü  Обґрунтування критеріїв та оцінки показників.

ü  Розрахунок відповідних коефіцієнтів на початок і кінець звітного періоду.

ü  Оцінка динаміки коефіцієнтів протягом звітного періоду.

ü  Загальна оцінка розрахунків з бюджетом за ПДВ.

Оскільки розрахунки за податком на додану вартість можна розглядати як дебіторську та кредиторську заборгованість, то доцільно проаналізувати динаміку та структуру дебіторської та кредиторської заборгованості ТОВ «Фенікс» та оцінити місце розрахунків з бюджетом за ПДВ в цій заборгованості.

Судячи з динаміки дебіторської заборгованості по розрахунках з бюджетом за податком на додану вартість, представленої у додатку Р, можна сказати, що заборгованість бюджету з податку на додану вартість зростає, що чітко видно з графіка поданого на рис. 3.2

Рис. 3.2. Динаміка дебіторської заборгованості за розрахунками з бюджетом за ПДВ

Зростання дебіторської заборгованості бюджету по ПДВ, означає збільшення сум даного податку до податкового кредиту, що є позитивним для підприємства, адже це дозволяє йому на більшу суму зменшити свої податкові зобовязання з цього податку.

Слід відзначити, що тенденція, до збільшення заборгованості бюджету з ПДВ проявляється не лише на ТОВ «Фенікс» а й на інших підприємствах, про що неодноразово заявляли вищі посадові особи держави. Проте маємо надію, що в найближчому майбутньому заборгованість бюджету за ПДВ знизиться, адже Податковим кодексом України передбачено нарахування пені за несвоєчасне бюджетне відшкодування ПДВ.

Щодо структури дебіторської заборгованості , то питома вага розрахунків з бюджетом за податком на додану вартість, складає дуже малу частку. Так, наприклад, у 2011 році на долю цих розрахунків припало 3,71 % від загальної суми дебіторської заборгованості. Також слід відмітити, що у період з 2007 рік по 2011 рік питома вага розрахунків за ПДВ зменшилась.

Якщо поглянути на динаміку кредиторської заборгованості ТОВ «Фенікс» за останні п’ять років, то можна побачити, що починаючи з 2010 року спостерігається зменшення суми поточних зобов’язань перед бюджетом. Це напряму пов’язане із зменшенням доходів від реалізації товарів та послуг підприємства, адже податкові зобов’язання становлять 20% від суми отриманої виручки, або точніше ціни проданого товару (послуги).

На перший погляд зменшення кредиторської заборгованості, тобто зобов’язань з ПДВ перед бюджетом слід оцінити позитивно, проте це не так. Як вже згадувалося зменшення суми зобов’язань з даного податку викликане зменшенням доходів від реалізації, а останнє аж ніяк не можна назвати позитивним явищем в діяльності ТОВ «Фенікс»

Щодо структури кредиторської заборгованості ТОВ «Фенікс», то тут слід відмітити, що розрахунки з бюджетом за податком на додану вартість, а саме зобов’язання з цього податку займають досить незначну частину. Так, у 2011 році зобов’язання за розрахунками з бюджетом за ПДВ склали лише 0, 03%.

Для більш детального аналізу розрахунків з бюджетом за податком на додану вартість слід розглянути рентабельність кредиторської та дебіторської заборгованості по цим розрахункам, а також їх оборотність. Динаміка названих коефіцієнтів представлена у таблиці 3.2

Судячи із таблиці 3.2. можна зробити висновок, що показники рентабельності дебіторської і кредиторської заборгованості за розрахунками з бюджетом за ПДВ мають досить низькі значення. Тут можна відмітити лише одну позитивну тенденцію - збільшення у 2011 році в порівнянні з 2010 роком рентабельності дебіторської заборгованості за розрахунками з бюджетом за ПДВ.

Такі низькі показники рентабельності обумовлюються прискореними темпами зменшення прибутку ТОВ «Фенікс» за останні три роки.

Таблиця 3.2 Динаміка рентабельності та оборотності дебіторської та кредиторської заборгованості ТОВ «Фенікс» за розрахунками з бюджетом по ПДВ

В динаміці коефіцієнтів оборотності слід відмітити наступні тенденції: збільшення за останні два роки оборотності кредиторської заборгованості за розрахунками з бюджетом за ПДВ та значне зниження у 2011 році оборотності дебіторської заборгованості розрахунків з бюджетом за ПДВ.

Коефіцієнт покриття показує скільки грошових одиниць податкового кредиту припадає на кожну одиницю податкових зобов’язань. Критичне значення цього показника становить 1 і за останні два роки, 2010 та 2011 рік, воно було в межах цього ліміту. Якщо значення коефіцієнта від 1 до 1,5 то, підприємство здатне своєчасно ліквідувати свої борги. Із таблиці 3.3.1 чітко видно, що в 2008 та 2009 рр. ТОВ «Фенікс» не було здатне своєчасно погашати борги перед бюджетом з ПДВ.

Розрахунки з бюджетом за на додану вартість можна також пов’язати з рухом грошових коштів на ТОВ «Фенікс». Виходячи з цього, доцільно розглянути ПДВ як джерело утворення чи витрачання коштів.

На основі аналізу джерел утворення і витрачання коштів ТОВ «Фенікс» та структури джерел утворення та напрямків витрачання цих коштів, можна зробити висновок, що в 2011 році розрахунки з бюджетом за ПДВ виступали як один із напрямів витрачання коштів. У структурі напрямків витрачання грошових коштів ці розрахунки займають 7 та 8 місця із 11 можливих.

Висновки

У цьому розділі було спроектовано систему контролю та економічного аналізу розрахунків з бюджетом за податком на додану вартість. А саме:

ü  розглянуто методику та організацію контролю в системі управління підприємствами торгівлі;

ü  досліджено методику контролю за станом розрахунків з бюджетом за податком на додану вартість;

ü  розглянуто систему аналітичних показників, інформаційну базу та основні методи економічного аналізу;

ü  розроблено методику аналізу розрахунків з бюджетом за податком на додану вартість.

Слід відзначити, що контроль на підприємствах, в тому числі і підприємствах торгівлі, має важливе значення для ефективної діяльності підприємства. За допомогою контролю встановлюють причини і відповідальних у відхиленнях з метою усунення негативних явищ і їх недопущення у майбутньому. Контроль як функція управління є засобом зворотного зв’язку між об’єктом і системою управління, інформує про дійсний стан керованого об’єкта, фактичне виконання управлінського рішення.

Важливою функцією економічного контролю на сучасних підприємствах є і вплив через систему управління на успішне виконання планів, раціональне використання ресурсів, оптимізацію господарських зв'язків, додержання законодавства.

Контроль на підприємствах торгівлі здійснюють безліч державних органів, проте, серед усіх них, важливе місце посідає контроль, що здійснюється податковими.

Слід не забувати, що для проведення перевірки податковий інспектор повинен мати належним чином оформлене посвідчення на перевірку, а також направлення на проведення цієї перевірки. Причому, якщо направлення оформлені з порушенням порядку встановленого законодавством, підприємець може не допустити податкового інспектора до проведення перевірки.

За результатами перевірок складаються акти, які підписуються особами, що здійснювали перевірку, керівником та головним бухгалтером підприємства.

Не менш важливим за контроль, є проведення економічного аналізу діяльності підприємства. Це дає можливість оцінити його фінансовий стан та здійснити прогнози щодо подальшої діяльності.

Одним із напрямків здійснення аналізу діяльності будь-якого підприємства, є його аналіз його розрахунків з бюджетом за податками, в тому числі і податку на додану вартість.

Слід відзначити, що методика аналізу розрахунків з бюджетом за податком на додану вартість досить складна і чітко не висвітлена в спеціалізованій літературі.

Для аналізу розрахунків ТОВ «Фенікс» з бюджетом за податком на додану вартість, нами було запропоновано розглянути їх як кредиторську та дебіторську заборгованість підприємства. Це дало змогу проаналізувати динаміку розрахунків, їх питому вагу в дебіторській та кредиторській заборгованості підприємства, розрахувати рентабельність та оборотність.

Також розрахунки з бюджетом за податком на додану вартість було розглянуто як джерела утворення та напрямки витрачання грошових коштів ТОВ «Фенікс».