Вид
страхування
|
Частка,
%
|
Добровільне
медичне страхування
|
30,20
|
Добровільне
страхування автотранспорту (КАСКО)
|
17,10
|
Обов'язкове
страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних
транспортних засобів (ОСЦПВ)
|
15,80
|
Страхування
майна
|
11,80
|
Страхування
від вогневих ризиків та ризиків стихійних явищ
|
10,70
|
Страхування
відповідальності перед 3-ми особами
|
5,40
|
Страхування
фінансових ризиків
|
2,60
|
Страхування
від нещасних випадків
|
1,50
|
Страхування
цивільної авіації
|
1,30
|
Інші
види
|
3,60
|
Аналіз показників табл. 2.1 показав, що найбільшу
питому вагу у структурі страхового портфеля страховика займають договори
добровільного медичного страхування - 30,2%. Розглянемо деякі програми, що
пропонує страхова компанія ВАТ «СТ «Іллічівське». Страховик розробив програму
добровільного медичного страхування «Дорожній талісман». За умовами цієї
програми страхувальниками можуть бути як юридичні так і фізичні особи: водії
автотранспортних засобів та пішоходи. Страховим випадком є звернення
застрахованого в медичну установу з приводу погіршення здоров'я внаслідок ДТП
за отриманням невідкладної допомоги. Програма страхування передбачає організацію
невідкладних медичних послуг в медичних установах страховика і оплату їх
вартості (швидка допомога, стаціонарне лікування, амбулаторно-поліклінічне
лікування, медикаментозне забезпечення). Страхувальник може вибрати один із
двох можливих варіантів «Економ» або «Бізнес». Варіант «Економ» передбачає
страхову суму в розмірі 10 тис грн. із страховою премією у 35 грн. За умовами
варіанту «Бізнес», при умові сплати у 70 грн., страхувальник отримує страховий
захист в розмірі 20 тис грн. У випадку виникнення проблем із здоров'ям
внаслідок ДТП, лікарі медичного асистансу забезпечать все необхідне для
організації і оплати медичних послуг і медикаментів у договірних медичних
установах або страхова компанія здійснить відшкодування витрат на медичні
послуги і медикаменти, що сплатив страхувальник власним коштом.
Необхідно зауважити, що страхова компанія,
починаючи з кінця 2008 року зіткнулася із рядом питань, які потребують
невідкладного рішення та гнучкої цінової політики. На початку 2009 року
вартість страхових полісів з добровільного медичного страхування значно зросла.
Ціна полісу ДМС безпосередньо залежить від вартості послуг клінік-провайдерів,
більшість яких з 2009 року збільшили ціни на 10-50%. Страховики були змушені
збільшувати вартість ДМС, щоб зберегти рентабельність даного виду страхування.
За оцінками страховиків, у зв’язку з девальвацією гривні ціни на імпортні ліки
зросли приблизно на 60-80%, а на вітчизняні - на 25%. Вартість платних послуг у
державних лікувальних закладах у 2009 році в середньому збільшилась на 30%, а в
приватних - на 60%. Протягом 2010-2012 рр. ціни на поліси ДМС збільшились на
50-60%, що пов’язано із підвищенням вартості медичних послуг та медикаментів.
ВАТ «СТ «Іллічівське» надає страхові послуги з
ДМС і корпоративним клієнтам. Але на сучасному етапі страховик зіткнувся із
необхідністю підняття цін на вартість пакетів страхової послуги корпоративним
клієнтам. Середня вартість страхової послуги з ДМС для них становила у 2012
році від 1-1,6 тис грн. до 10-15 тис грн., що в умовах посткризового періоду,
підвищення рівня інфляційних процесів стало обтяжливим для бюджету багатьох
підприємців. Корпоративні клієнти страховика скоротили бюджетні витрати на ДМС
у 2012 році в середньому на 15-30%. Крім того у підприємців змінився підхід до
сплати страхових внесків: страхові премій в корпоративних договорах ДМС
сплачуються за рахунок страхувальників.
Таким чином, аналіз діяльності страхової компанії
показав, що, незважаючи на позитивні тенденції його розвитку, збільшення
кількості укладених договорів та обсягів надходження страхових премій, перед
страховиками постало чимало проблем, що пов’язані із внутрішніми та зовнішніми
факторами.
2.2 Визначення проблемних питань в галузі
медичного страхування на сучасному етапі
Суспільні трансформації в Україні, спрямовані на
запровадження принципів ринкової економіки, не спричинилися до адекватних
перетворень у системі охорони здоров’я, діяльність якої і далі здійснюється на
засадах адміністративних господарських відносин. Це супроводжується
незадовільним рівнем суспільного здоров’я, неефективністю механізмів
фінансового захисту громадян у разі захворювання, низькою економічною
ефективністю діяльності галузі та якістю медичної допомоги, відсутністю
задоволення потреб громадян в охороні здоров’я та медичній допомозі. Перехід до
соціально орієнтованих та ринкових принципів в охороні здоров’я на основі
різних форм власності, а також пошук шляхів подолання основних проблем галузі в
Україні, зокрема браку фінансових ресурсів та незадовільної якості медичного
забезпечення населення, вимагають нового підходу до формування товарно-ринкових
відносин у галузі та спонукають переходити до системи, що базується на
страхуванні здоров’я людей. Для цього потрібно, щоб держава, підприємець та
громадянин стали партнерами у реалізації права на охорону здоров’я. Для
реалізації такого партнерства в історичному контексті суспільство має виробити
критичну масу правових та соціальних передумов, які б забезпечили становлення
такої верстви населення, яка б узяла на себе соціальну відповідальність за своє
сьогодення і майбутнє всього суспільства. Істотну роль у формуванні такого
суспільства відіграють і системи соціального страхування, у тому числі й
медичного. Всесвітня організація охорони здоров’я в останній чверті минулого
століття проголосила міжнародну стратегію «Здоров’я для всіх до 2000 року», до
чого приєдналася й Україна (Алма-Ата, 1978), а після неї - стратегію «Двадцять
одне завдання на ХХІ століття» (1999). Всесвітньо відомою є Оттавська хартія,
схвалена на Першій міжнародній науковій конференції з охорони громадського
здоров’я (Оттава, Канада, 1986). У названих документах сформульовано кілька
базових принципів щодо сучасної системи охорони здоров’я, а саме: державна
політика, орієнтована на збереження, зміцнення та поліпшення громадського
здоров’я; підвищення суспільної цінності здоров’я; сприятливі
соціально-економічні, екологічні та інші чинники здоров’я; формування здорового
способу життя та корекція чинників ризику захворювань; перебудова медичного
забезпечення.
Від соціалістичного періоду свого розвитку
Україна успадкувала складну й малоефективну систему охорони здоров’я, що
базувалася на таких основних засадах: от командно-адміністративна система
управління; єдине джерело фінансування - державний бюджет, який формується на основі
загальних податків; орієнтація на екстенсивні форми розвитку галузі тощо. За
роки незалежності не відбулося кардинальних змін в системі охорони здоров’я в
Україні, і вона практично зберегла зазначені вище засади своєї діяльності.
Водночас відбулися значні зміни в діяльності медичного забезпечення,
найістотнішими з яких є: різке зменшення частки витрат на охорону здоров’я у
структурі валового внутрішнього продукту; скорочення кількості медичних
закладів, перш за все у сільській місцевості; започаткування розвитку страхової
медицини; створення ринку приватного медичного обслуговування; легалізація
народної медицини; стихійне впровадження принципів ринкової економіки у медичне
обслуговування населення в державних та комунальних закладах охорони здоров’я, збільшення
різноманітних легальних і нелегальних форм плати громадян за медичну допомогу;
початок створення національної системи забезпечення країни фармацевтичною
продукцією; прийняття деяких законодавчих та нормативних актів, що
регламентують діяльність медичної галузі.
Соціально-політична криза в Україні призвела і до
кризи в системі охорони здоров’я та погіршення якості медичного обслуговування
населення. У складеному вперше за історію Всесвітньої організації охорони
здоров’я рейтингу національних систем охорони здоров’я для 191 країни світу
(2011) Україна посіла 79 місце. Зазначимо, що кількість витрачених коштів не
завжди є мірою якості медичних послуг. Приміром, Росія, яка витрачає вдвічі
більше коштів на медичне обслуговування одного пацієнта, посідає 130 місце, а
США, де витрати в десятки разів більші, ніж в Україні, стоять на 37 сходинці.
У «Концепції розвитку охорони здоров’я населення
України» визначено основні стратегічні напрями реформування галузі, що
покликані розв’язати дві головні і взаємопов’язані проблеми: як забезпечити
ефективне використання наявних ресурсів та які додаткові джерела можна залучити
до фінансування галузі. При цьому організація національної системи охорони
здоров’я має базуватися на основних принципах, визначених ВООЗ, а саме:
справедливості, солідарності та доступності.
В Україні соціально - правовою базою для розвитку
системи охорони здоров’я є 49 стаття Конституції (1996), яка визначає право
людини на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування. Охорона
здоров’я повинна забезпечуватися державним фінансуванням відповідних
соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм, а
медична допомога у державних і комунальних лікувальних закладах має надаватися
безоплатно. Своєрідною «медичною конституцією» є прийнятий Верховною Радою
України у листопаді 1992 року закон «Основи законодавства України про охорону
здоров’я», у якому визначено правові, професійні, економічні та організаційні
засади охорони здоров’я.
Одним із відомих шляхів розв’язання зазначених
проблем, до яких вдаються в економічно розвинених країнах та й у
східноєвропейських і нових незалежних державах, є соціальне медичне
страхування, засноване на принципах соціальної справедливості та економічної
солідарності, яке дає змогу гарантувати пацієнту надання медичної допомоги на
сучасному рівні.
Соціальне медичне страхування є частиною системи
медичного обслуговування, яке надається громадянам за рахунок суспільних
фондів, роботодавців та внесків застрахованих осіб і здійснюється у двох формах
- обов’язкове та добровільне страхування - разом з існуванням платної і
безоплатної медицини, а також спеціальних медичних програм.
Сьогодні в Україні існує ряд економічних,
правових і соціальних чинників, вплив яких стримує розвиток соціального медичного
страхування, а саме: незавершеність процесу створення нормативної бази щодо
медичного страхування; відсутність у населення позитивного досвіду
взаємовідносин із страховими компаніями; відсутність механізмів заохочення
роботодавців щодо медичного страхування працівників і членів їхніх сімей;
обмеженість можливостей запровадження медичного страхування за рахунок коштів
громадян внаслідок низького рівня доходів населення, а також механізму
фінансової підтримки за рахунок державного і місцевих бюджетів; незначна
кількість страхових організацій, що мають досвід впровадження медичного
страхування.
Зазначені чинники мають тимчасовий характер і
можуть бути усунені спільними зусиллями державних органів, страхових
організацій, медичної громадськості та суспільства загалом. Законодавчою базою
розвитку медичного страхування є Конституція України, Закон України «Про
страхування» (1996; нова редакція від 4 жовтня 2001 року). Проте й досі в
Україні немає цілісного правового акту, який би врегульовував правові та соціально-економічні
проблеми соціального медичного страхування, що негативно впливає на стан
медичного обслуговування населення, веде до занепаду матеріально-технічної бази
медичних закладів тощо. Головною причиною затримки запровадження соціального
медичного страхування є відсутність цілеспрямованої та скоординованої політики
з боку законодавчої та виконавчої гілок державної влади, працівників медичних
закладів та учасників страхового ринку.
Саме поетапне впровадження соціальної страхової
медицини може стати основою для подолання кризи у медичній галузі і забезпечити
формування адаптованої до ринкової економіки принципово нової правової,
соціально - економічної, фінансової та організаційної системи взаємин між
надавачами та споживачами медичних послуг, яка має бути побудована на взаємній
відповідальності сторін, системі підтримки, зокрема фінансової, та контролю з
боку органів державної влади, місцевого самоврядування і страховиків.
Слід зазначити, що в Україні деякі страхові
компанії розпочали впровадження системи добровільного медичного страхування, а
з 1997 року запроваджено обов’язкове медичне страхування громадян, які
приїздять на відпочинок до Автономної Республіки Крим. Відповідні законодавчі
та нормативні акти запровадили страхування іноземних громадян, що перебувають
на території України. У залізничній галузі України успішно реалізується
програма добровільного медичного страхування працівників залізниць та
пенсіонерів-залізничників.
Ряд вітчизняних та
зарубіжних вчених, а також практиків охорони здоров'я вважає, що в умовах
реформування вітчизняної економіки необхідно форсувати введення страхової
медицини. Але потрібен усебічний аналіз її реальних можливостей з тим, щоб
запобігти багатьом труднощам, які можуть виникнути при введенні елементів
страхової медицини в умовах нашої країни. На сьогодні створення страхових служб
поки що може реально здійснюватись в аспекті додаткового резерву до діючої
системи охорони здоров'я з метою контролю з боку суспільства за надходженням
додаткових коштів та їх використанням для фінансування потреб держави в охороні
здоров'я. Перехід системи охорони здоров'я на повне утримання за рахунок
страхових фондів може розглядатись у перспективі.
В «Основах законодавства
про охорону здоров'я» у ст. 18 сказано: «Держава забезпечує створення та
функціонування системи медичного страхування населення. Питання організації
медичного страхування населення та використання страхових коштів визначається
відповідним законодавством». Як бачимо, цим встановлена пряма залежність
медичного страхування від наявності інших державних законодавчих актів, які
забезпечують його впровадження. Законодавчі акти не вийшли за межі розробки
законопроектів та їхнього обговорення на рівні депутатських комітетів.
Для України існують
особливі умови введення страхової медицини, що породжується десятиріччями не
вирішення цього питання. Центральними проблемою є питання управління медичною
галуззю, а з іншого боку - фінансове забезпечення страхової медицини. В одному
випадку Міністерство охорони здоров'я може втратити реальні важелі впливу і не
допускає систему діяльності медичних закладів на самостійну реалізацію всіх
питань, пов'язаних з медичним забезпеченням населення, недостатньо усвідомлює
виконання функцій районних, міській, обласних управлінь (відділів) охорони
здоров'я, в якому вигляді іх належить і які функції вони повинні будуть
виконувати. А друге питання більш важливе, це питання пов'язане з управлінням
фінансовими ресурсами, які плануються на утримання охорони здоров'я в бюджетах.
Одне з найважливіших
питань, що потребує вирішення, це питання готовності страхових організацій
забезпечити реальну ефективно діючу систему медичного страхування. В Україні
нагромаджено певний досвід запровадження соціального медичного страхування.
Наприклад, керівництво Укрзалізниці, приділяючи значну увагу здоров’ю
залізничників, стану медичної допомоги у медичних закладах залізничного
транспорту, ще у 2000 році стало ініціатором розроблення та впровадження моделі
бюджетно-корпоративного фінансування галузевих медичних закладів, яка базується
на принципах страхової медицини. Відповідно до наказу генерального директора
Укрзалізниці, з 1 січня 2001 року розпочався експеримент з реалізації «Програми
добровільного медичного страхування працюючих на залізницях України», а з січня
2002 року - і пенсіонерів-залізничників. Названі програми передбачають покриття
дефіциту коштів на придбання медикаментів, витратних матеріалів, м’якого
інвентарю, а також додаткового харчування для забезпечення потреб застрахованих
залізничників, що отримують стаціонарну медичну допомогу, за рахунок страхових
платежів. Механізм реалізації програми є таким: страхова компанія
«ІнтерТрансПоліс» укладає з підприємствами залізничного транспорту Генеральні
договори медичного страхування залізничників та пенсіонерів-залізничників.
Річний страховий платіж за кожного застрахованого залізничника складається із
щомісячних платежів, які вносять підприємства залізничного транспорту,
починаючи з місяця підписання Генерального договору. За рахунок цих коштів
відбувається до фінансування відомчих медичних закладів за бюджетними статтями,
зазначеними вище, зберігаючи при цьому цільове персональне призначення цих
коштів.
Таким чином, для покриття видатків на надання
медичної допомоги створюється багатоканальна система фінансування, завдяки якій
основні статті видатків на охорону здоров’я «прив’язуються» до різних джерел
фінансування (бюджетного, корпоративного, страхового тощо). З метою підвищення
ефективності сукупних суспільних витрат на охорону здоров’я потрібно поступово
здійснити перехід від принципу постатейного утримання мережі
лікувально-профілактичних закладів до фінансування їхньої діяльності відповідно
до потреб пацієнтів на підставі контрактів та угод, що відповідає принципам
ринкової економіки.
Підприємства залізничного транспорту, їхні
профспілкові та громадські організації здійснюють контроль за виконанням умов
Генерального договору і цільовим використанням страховою компанією коштів з
медичного страхування. Щоб продемонструвати масштаби експерименту з
добровільного медичного страхування залізничників, вважаємо за доцільне навести
деякі кількісні річні показники, наприклад для 2011 року: кількість
застрахованих осіб - 592329; кількість страхових випадків - 70393; загальний
обсяг страхового відшкодування - понад 15 млн. грн.
Впровадження даної системи медичного страхування
здійснюється в окремій галузі на рівні експерименту. Однак, головним підсумком
є те, що система добровільного медичного страхування залізничників виявилася
беззаперечно дієздатною. Працівники залізниць, які були застраховані в ЗАТ АСК
«ІнтерТрансПоліс», під час госпіталізації у відомчих лікарнях забезпечені усіма
потрібними медикаментами, витратними матеріалами, м’яким інвентарем та
додатковим харчуванням. В деяких випадках, коли лікарня не має змоги з певних
причин видати потрібні медикаменти і хворий змушений їх придбати самостійно,
страхова компанія «ІнтерТрансПоліс» у межах лімітів страхових виплат
відшкодовує йому витрати на придбання ліків. Якщо ж застрахована особа
потрапляє за направленням залізничної лікарні до медичного закладу, що не
входить до системи медичних закладів Укрзалізниці, або її госпіталізують у
порядку надання швидкої допомоги, страхова компанія «ІнтерТрансПоліс» також
відшкодовує витрати застрахованого на медикаменти.
Таким чином, експеримент з добровільного
медичного страхування на залізницях України продемонстрував можливість підвищення
соціального захисту залізничників за рахунок залучення додаткових коштів
залізниць. Учасники експерименту довели, що навіть у наш складний час можна
досягти здійснення конституційного права людей на якісну медичну допомогу. Слід
зазначити, що з огляду на важливість гарантування повної безпечності
українського залізничного транспорту, Укрзалізниця, як галузь, працює в умовах
підвищених вимог до безпеки руху на залізницях, а залізничники перебувають у
складних виробничих умовах: постійний рух, праця під відкритим небом,
обслуговування рухомого складу залізничного транспорту тощо.
Усе це передбачає підвищені вимоги до стану
здоров’я працівників. І цілком логічним є вважати витрати на медичну допомогу
складовою частиною вартості робочої сили, а тому наявність платежів для
відновлення одного з основних ресурсів виробництва - робочої сили - є соціально
й економічно виправданою.
На нашу думку, цьому важливому та вкрай
актуальному експерименту потрібна підтримка на державному рівні шляхом
прийняття відповідних нормативних актів органами державної виконавчої влади. На
підставі результатів цього експерименту можна сформулювати такі висновки:
запровадження системи медичного страхування для
України є єдиним можливим засобом подолання кризи охорони здоров’я в країні;
введення медичного страхування дасть змогу
зміцнити фінансову та матеріально-технічну базу медичної галузі, поетапно
трансформувати управління охороною здоров’я, а також сприятиме розвитку
економічних методів управління;
розбудова соціальної страхової медицини має
здійснюватися на основі добровільної згоди всіх суб’єктів соціального медичного
страхування і супроводжуватися збільшенням їхніх фінансових можливостей;
сплата страхових зборів усіма фізичними і
юридичними особами має частково компенсуватися зниженням податків та інших
обов’язкових платежів до бюджету;
у державному та місцевих бюджетах потрібно
передбачати кошти на сплату внесків працівників бюджетних установ та населення,
яке не працює (пенсіонерів, безробітних, учнів, студентів та інших соціально
незахищених груп населення);
потрібно відраховувати частину надходжень від
акцизного збору на алкогольні та тютюнові вироби - на фінансування медичного
страхування;
ринок страхових послуг має бути відкритим для
юридичних осіб усіх форм власності;
платники страхових зборів повинні мати ефективні
засоби контролю за цільовим використанням коштів, а для цього потрібно створити
інститут незалежних експертів;
оплата медичної допомоги має визначатися виключно
обсягом і якістю наданих медичних послуг;
впровадження системи соціальної страхової
медицини доцільно розпочати з експерименту запровадження страхової медицини у
тих галузях та відомствах, які мають відповідні фінансові можливості та мережу
медичних закладів;
впровадження соціальної страхової медицини стане
одним з важливих чинників уведення в медицину принципів ринкової економіки і
виходу значних коштів з тіньового сектора обігу в медичних закладах України, а
це понад 8-10 млрд. грн. щороку;
заклади охорони здоров’я мають набути статусу
юридичних осіб і отримати право на ведення господарської діяльності, їхні
доходи, оплату медичного та обслуговуючого персоналу слід формувати залежно від
обсягу і якості медичної допомоги (спрямовувати не менше половини прибутків,
одержаних від страховиків, на підвищення оплати персоналу);
потрібно законодавчо врегулювати питання надання
права юридичним особам-роботодавцям включати частину витрат на оплату страхових
послуг за договорами соціального медичного страхування своїх працівників до
складу собівартості продукції;
зміцнити надійність страхових організацій,
підвищивши вимоги до їхнього ліцензування, та створити фонд страхових гарантій;
створити й забезпечити систему єдиних стандартів
надання застрахованим особам медичної допомоги усіма медичними установами, що
працюють у системі соціального медичного страхування, незалежно від їхньої
відомчої підпорядкованості і форм власності;
поєднувати солідарну систему фінансування
медичної допомоги (зокрема через лікарняні каси) з можливостями нагромадження
індивідуальних коштів для лікування застрахованих осіб;
гармонійно поєднувати систему обов’язкового
державного соціального медичного страхування з добровільним медичним
страхуванням;
подолати у населення негативні стереотипи щодо
фондів, а також нагромаджувати позитивний досвід взаємин із страховими
компаніями;
збільшувати кількість страхових організацій, що
мають досвід впровадження медичного страхування;
організувати підготовку фахівців з економіки
охорони здоров’я та з медичного страхування;
ввести до номенклатури лікарських спеціальностей
такі: «менеджер та організатор охорони здоров’я» і «лікар_експерт страхової
компанії»;
розробити єдину державну методологію розрахунку
тарифів на медичні послуги;
вивчати й творчо впроваджувати в Україні світовий
досвід соціального медичного страхування.
Медичне страхування має стати одним з основних
чинників подолання кризи у медичній галузі, сприяти впровадженню економічних
методів управління в охороні здоров’я, гармонійному розвитку закладів охорони
здоров’я різних форм власності, їхньої господарської самостійності, економічної
і юридичної відповідальності за результати їхньої діяльності: надання якісної
медичної допомоги та медичних послуг, перенесення акцентів на інтенсивні методи
лікування та амбулаторно-поліклінічну допомогу хворим.
Це стане можливим, якщо спільними зусиллями всіх
зацікавлених сторін буде підготовлена принципово та творчо перепрацьована нова
редакція законопроекту щодо впровадження соціальної страхової медицини.
Таким чином, державна політика, спрямована на
збереження і зміцнення суспільного здоров’я, має базуватися на новій парадигмі
системи охорони здоров’я, у центрі якої перебуває не лікарня, а людина з її
потребами з охорони здоров’я і медичної допомоги. Отже, перехідний період до
страхової медицини засвідчив, що страхове фінансування охорони здоров'я більш
обтяжливе, ніж передбачали. Серед причин - відсутність належного механізму
державного регулювання діяльності страхових компаній; нестача адекватної
інформаційної технології; брак технічних знань у галузі страхового менеджменту,
недостатній розвиток організаційної інфраструктури.
3. Перспективи розвитку медичного страхування в
Україні
3.1 Шляхи впровадження світового досвіду
медичного страхування у вітчизняну практику
Природне право людини на отримання медичної допомоги
при погіршенні (чи ушкодженні) стану здоров’я задовольняється через системи
охорони здоров’я. Діяльність закладів охорони здоров’я має не тільки
індивідуальну, а й досить від чутну соціальну спрямованість. Адже люди,
контактуючи в соціумі, контактним чи безконтактним способом можуть суттєво
впливати на фізичний та психічний стан інших людей. Тому у світовій практиці
неможливо віднайти країни, де б суспільство було зовсім байдужим до системи
охорони здоров’я. В економічному аспекті стан, ефективність та перспективи
розвитку системи охорони здоров’я значною мірою залежать від системи
фінансування цієї галузі економіки. Наразі є три основні види фінансування
охорони здоров’я: державне (бюджетне), соціальне страхування та приватне
медичне страхування.
Звісно, чистих форм на практиці не існує ні в
природі, ні в суспільстві. Тому й фінансування охорони здоров’я здійснюють
зазвичай у змішаній формі. Але залежно від того, яка форма фінансування є
домінуючою, систему охорони здоров’я називають державною (Англія, Ірландія,
Італія, Шотландія), обов’язкового медичного страхування (Австрія, Бельгія,
Нідерланди, Німеччина, Швеція, Японія) та змішаною(страховобюджетною) (США), де
близько 90% населення країни користуються послугами приватних страхових
компаній.
Україна, здійснюючи ринкові трансформації в цій
галузі, прагне сформувати змішану бюджетно-страхову систему фінансування
охорони здоров’я. Не маючи власного досвіду змішаного фінансування охорони
здоров’я, Україна переймає цей досвід у інших країн світу. Тому й ми розглянемо
основні засади поєднання бюджетних та страхових коштів для надання населенню
високоякісних послуг у галузі охорони здоров’я на прикладі тих країн, які вже
мають у цій сфері належні успіхи.
Однією з перших країн, де було запроваджено
медичне страхування, вважають Німеччину (1881 р.). Німецькій моделі системи
медичного страхування властиві такі риси:
децентралізація, зміст якої полягає в тому, що в
країні існує понад 1000 страхових кас: професійні, територіальні та ерзац-каси;
обов’язковий характер медичного страхування;
головне завдання уряду - створення умов для
медичної допомоги та контроль за їх виконанням;
розподіл відповідальності між урядом і страховими
касами щодо реалізації активної політики обмеження зростання цін на медичні
послуги. Страхові каси запроваджують жорсткі системи взаєморозрахунків з
медичними закладами, вводять системи доплат застрахованим за ліки і т. ін.
Британська модель характеризується такими
особливостями:
високий рівень централізації. Обов’язковим
медичним страхуванням охоплено 1/3 населення країни;
в превалювання бюджетної системи фінансування.
Менше 10% бюджету системи охорони здоров’я формується за рахунок роботодавців і
понад 90% - за рахунок податкових надходжень до бюджету;
обов’язкове страхування здоров’я всіх працюючих.
Дружини, що не працюють, можуть скористатися добровільними програмами медичного
страхування;
сплата пацієнтами 10% вартості лікування;
охоплення приватним страхуванням тих категорій
осіб, які не підлягають обов’язковому страхуванню, та поширення приватного
добровільного страхування на ті послуги, які не забезпечуються Національною
службою охорони здоров’я.
Цікавою є американська модель медичного
страхування, яка характеризується такими ознаками:
акумуляцією коштів у централізованому страховому
фонді;
розподілом коштів централізованого фонду на
основі законодавчо встановленої форми розрахунків. Цією системою охоплюється
понад 20% населення;
добровільним груповим страхуванням за місцем
роботи охоплюється близько 60% населення;
добровільним страхуванням не за місцем роботи
охоплюється близько 2% населення;
15% населення не мають доступу до медичного
страхування.
Розглянемо основні риси національної системи
медичного страхування Канади:
обов’язковість медичного страхування;
понад 90% всіх затрат на стаціонарне та
амбулаторне лікування покривається із суспільних фондів. За рахунок
прогресивного оподаткування покривається 25% всіх затрат на охорону здоров’я;
добровільним страхуванням охоплені тільки ті
медичні послуги, які не покриваються національною системою страхування.
На нашу думку, однією з найбільш прийнятних для
вітчизняної практики є японська модель медичного страхування, яка
характеризується:
- наявністю двох програм обов’язкового медичного
страхування: державної та суспільної;
охопленням медичним страхуванням усіх, хто працює
на підприємствах з кількістю зайнятих п’ять і більше осіб, а також членів їх
сімей;
нарахування страхових премій (внесків) зі
стандартного щомісячного заробітку;
охоплення добровільним медичним страхуванням
медичних послуг підвищеної комфортності. Із наведених вище моделей видно, що в
дуже незначній кількості країн держава може дозволити собі взяти
відповідальність щодо майже повного забезпечення медичної допомоги виключно на
бюджетній основі. У більшості країн намагаються поєднувати різні системи
фінансування системи охорони здоров’я. Це пояснюється насамперед тим, що в
сучасних умовах зростає обсяг загроз здоров’ю громадян:
глобалізаційні процеси пожвавили міграцію
населення, що поширює невластиві цілим регіонам інфекційні захворювання;
надзвичайно стрімкий темп, життя, розвиток
інформаційних технологій, окрім позитивних зрушень в економіці, породжують цілу
низку стресових ситуацій, які негативно впливають на стан здоров’я населення;
терористичні акти, надзвичайні техногенні аварії
та ін. посилюють потребу в медичній допомозі;
продовження тривалості життя супроводжується
старінням населення, що породжує додаткові витрати на надання допомоги у
зв’язку з хворобами старіння і т. ін.
Звісно, мінімальна межа втручання держави в
забезпечення медичної допомоги визначається необхідністю забезпечення життєво
значущими послугами найбільш вразливих верств населення. Далі держава мусить
створити умови, за яких роботодавці були б зацікавлені у створенні належних
умов праці та відновлення здоров’я їх найманих працівників. Окрім того,
завданням уряду є запровадження такої політики доходів, за якої громадяни могли
б оплачувати високоякісні медичні послуги.
Якщо в країні створена така система фінансування
закладів охорони здоров’я, де частка держави перевищує 70% загального обсягу
фінансових ресурсів, а решта припадає на страхові компанії, то таку систему
називають бюджетно-страховою.
Таким чином, існує значний зарубіжний досвід щодо
впровадження обов'язкового медичного страхування та його ефективного
функціонування. Впровадження даного досвіду у вітчизняну практику повинно
враховувати вітчизняні реалії, а саме: низька капіталізація вітчизняного
страхового ринку, не реформованість вітчизняної економіки, низька купівельна
спроможність вітчизняного потенційного страхувальника, залежність вітчизняної
економіки та ринку фінансових послуг від впливу зовнішніх факторів, зокрема
впливу світових криз.
3.2 Доцільність та необхідність впровадження
обов’язкового медичного страхування
Використовуючи як мікромодель добровільне медичне
страхування, спробуємо спроектувати деякі тези класичної ринкової економіки на
реалії нашого сьогодення - зокрема, починаючи з якості страхування в окремо
взятій страхової компанії і закінчуючи фінансуванням та розвитком медичної
галузі в цілому. У розрізі добровільного медичного страхування (ДМС) твердження
«попит формує пропозицію» може набути прямо протилежного значення: «якісна
пропозиція формує попит» Це особливо актуально з огляду на те, що в
українського населення не розвинена культура страхування. Тому вміння
вітчизняних страховиків привернути увагу громадян до переваг медичного
страхування може певною мірою вплинути на подальше фінансове забезпечення
медичної галузі в державі. З плином часу українці все далі йдуть від радянських
стереотипів мислення, звична для суспільства система всеосяжного державного
фінансування медичних потреб людини все частіше замінюється послугами страхових
компаній в області добровільного медичного страхування. Численні дослідження
підтверджують зростання попиту на ДМС в Україні. За даними експертів ринку, до
кінця 2012 року попит на цю послугу вже перевищив пропозицію. У першу чергу це
пов'язано з погіршенням рівня медичного обслуговування в державних лікувальних
закладах.
В деяких країнах ДМС є суттєвою частиною медичної
сфери і виконує функцію додаткового, але важливого джерела її фінансування. Зокрема,
варто звернути увагу на США, де, незважаючи на суттєве зменшення обсягів
порівняно з 1970-1980-ми роками, ДМС забезпечує близько 40% загальних витрат на
медичне забезпечення населення. При цьому частка таких витрат є однією з
найбільших у світі - 14% обсягу ВВП країни.
Незважаючи на збільшення попиту, частка ДМС в
загальному обсязі бюджетного фінансування системи охорони здоров'я України
складає всього 1,9%, в той час як в європейських державах вона коливається від
5% до 20%. Одночасно ДМС - єдина фактично діюча форма медичного страхування в
Україні, яка не є доповненням до обов'язкового медичного страхування.
Місце ДМС в житті країни в значній мірі
визначається впливом державних органів влади. В останні роки розроблялося
безліч сценаріїв розвитку медичного страхування в Україні. Один з них
запропонований Лігою страхових організацій України. Саме тому в ньому в
раціональних пропорціях розраховано розподіл частині фінансування медицини з
різних джерел, включаючи обов'язкове медичне страхування (ОМС) і ДМС. Але цей
проект експерти назвали занадто ринковим і випереджаючим економічні реалії
України.
Найбільш привабливими для чиновників стали
проекти системи медичного страхування, при яких страхувальники в особі держави,
роботодавців юридичних та фізичних осіб будуть платити внески в обов'язковий
соціальний фонд страхування або інше об'єднання. За прогнозами експертів, за
такої схеми страховики не матимуть жодних гарантій ефективного використання цих
коштів, оскільки далі грошові потоки будуть перебувати під контролем
нереформованої системи медичного забезпечення МОЗ. Це призведе до того, що
галузь знову поглине всі ресурси, не підвищивши якість обслуговування.
Попередні розрахунки показують, що якщо держава залишить бюджетні кошти для
фінансування медичної галузі на рівні 21 млрд. грн. і додатково вирішить ввести
5% податок з доходів фізичних осіб, це не дозволить покрити необхідні витрати
на систему охорони здоров'я.
Ситуація ускладнюється старінням української
нації. Збільшення чисельності людей пенсійного віку призведе до зменшення
грошових потоків, отриманих з доходів працюючої частини населення. Таким чином,
існує ризик того, що Україна повторить негативний досвід Німеччини, пов'язаний
з крахом системи Бісмарка. Тому державі також варто звернути увагу на розвиток
додаткових джерел фінансування медичної галузі та застосування до них
преференцій.
Кроки, які необхідно зробити владі для розвитку
ДМС, пов'язані зі специфікою оподаткування страхових компаній - учасників ринку
ДМС. Податкове навантаження для страхових компаній, які займаються ДМС, діє на
загальних для страховиків підставах і не стимулює останніх займатися цим видом
послуг, що відрізняється ресурсоємністю і високим рівнем виплат (високі витрати
пов'язані з соціальною значимістю виду та його функціональної специфікою).
Дозвіл держави на віднесення, грошей по ДМС
працівників до валових витрат буде стимулювати громадян до захисту свого
здоров'я за допомогою податкових преференцій. Оподаткування витрат (не
віднесення їх до валових витрат) працівників на ДМС не стимулює їх до розвитку
програм медичного страхування на підприємствах. Наприклад, введення податкових
пільг для підприємств, які використовують послуги страхування «life» своїх
працівників привело до значного збільшення обсягів «лайфового» сектора
страхового ринку України 2010 року. Фізичних осіб зацікавити добровільним
медичним страхуванням може надання права податкового кредиту для громадян -
страхувальників ДМС.
Ще одним і, можливо, найефективнішим способом
підвищення попиту населення на ДМС в Україну є поліпшення якості такої послуги.
Для того, щоб визначити, що саме необхідно зробити для створення та задоволення
попиту населення на ДМС, необхідно враховувати той стан, в якому знаходиться
дана галузь страхування і можливі шляхи її успішного розвитку. Сьогодні
добровільним медичним страхуванням активно займається незначна кількість
українських страховиків. Зокрема, перша рейтингова п'ятірка учасників ринку ДМС
концентрує близько 40% загальних обсягів страхових платежів з цього виду
страхування. У першу чергу, саме ці страховики повинні докласти максимум зусиль
для поліпшення рівня обслуговування населення з метою збільшення попиту
громадян на ДМС.
Досвід окремо взятої страхової компанії,
спроектований на методи сучасного менеджменту, дозволяє поліпшити якість
страхових послуг. Такий досвід роботи СТ «Іллічівське» на практиці підтверджує,
що необхідними кроками для розвитку системи ДМС є формування
клієнто-орієнтованої політики урегулювання страхових випадків; створення
власного медичного асистансу; введення процесного підходу; розробка оптимізації
бізнес-процесів, розробка стандартів якості обслуговування клієнтів; запуск
системи постійного вдосконалення бізнес - процесів і стандартів, впровадження
системи криза-менеджменту.
При цьому, питання впровадження системи
криза-менеджмент є особливо важливим для страхових компаній в умовах погіршення
загальної економічної ситуації в країні, в тому числі в умовах кризових явищ,
коли в боротьбі за збереження доходів деякі компанії нехтують головними
критеріями якості страхових послуг.
За шість років роботи в сфері ДМС компанія
узагальнила основні принципи роботи для підвищення якості обслуговування
клієнтів:
при врегулюванні страхового випадку - всі сумніви
тільки на користь клієнта;
оптимальне скорочення кількості відвідувань
клієнта при врегулюванні страхового випадку;
надійні партнери: функції, делеговані асистансу
щодо роботи з клієнтами, виконуються так само зважено і коректно, як би вони
виконувалися співробітниками самої компанії,
відповідність страхових виплат рівню договорів
страхування.
Крім того, для поліпшення якості обслуговування
клієнтів був створений власний асистанс. За підрахунками фахівців страхової
компанії, при співпраці із зовнішнім асистансом втрачається близько 20% часових
ресурсів скарги на недосконалу роботу зовнішнього асистансу завдають шкоди
іміджу страхової компанії.
З метою залучення нових і збереження лояльних
клієнтів страхові компанії повинні приділяти багато уваги якості послуг, які
вони надають. Глибокий аналіз страхових послуг і бізнес-процесів в сфері ДМС
дає можливість визначити детермінанти формування пропорцій страховими
компаніями, що відповідно сформулює попит у клієнтів. Поліпшення якості
обслуговування користувачів ДМС - це складний процес, який постійно
вдосконалюється. Важливим аргументом на користь впровадження ДМС є застосування
методів менеджменту.
Розвиток медичного страхування в Україні має
стати спільною справою всіх суб'єктів цього ринку, починаючи від клієнта і
страхової компанії і закінчуючи вищими рівнями державної влади. Збалансоване
регулювання, чиновниками медичного страхування включаючи політику оподаткування
учасників інфраструктури) дасть можливість ринковим механізмам внести свої
корективи на терені медицини.
Сьогодні якісна медична допомога обходиться досить
дорого для гаманців більшості українських громадян. Норма статті 49 Конституції
України, відповідно до якої держава створює умови для ефективного і доступного
для всіх громадян медичного обслуговування, не виконується. Тому запровадження
загальнообов’язкового державного соціального медичного страхування є
невідкладною потребою для наших громадян.
Загальнообов'язкове державне соціальне
страхування в Україні є системою прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає
надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у
разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати
годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в
інших випадках визначених Законом, за рахунок грошових фондів, які формуються
шляхом сплати страхових внесків працедавцями, громадянами, а також бюджетних та
інших законних джерел. Hа сьогодні в Україні юридичні та фізичні особи вже
сплачують внески, на рахунки відповідних фондів на такі види
загальнообов'язкового державного соціального страхування: обов'язкове державне
пенсійне страхування; у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та
витратами, зумовленими народженням та похованням; на випадок безробіття; від
нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили
втрату працездатності.
Для залучення додаткових коштів підприємств
(установ, організацій), фізичних осiб-пiдприємців та осіб вільних професій на
утримання медичних закладів через систему державного соціального страхування
необхідно прийняти Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне
медичне страхування».
Законопроектом передбачено об’єднати два види
загальнообов’язкового державного соціального страхування: у зв’язку з
тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та
похованням та медичне страхування. Тобто замість п’яти видів соціального
страхування, передбачених Основами, пропонується функціонування чотирьох видів
страхування. У зв’язку з цим передбачено перетворити Фонд соціального
страхування з тимчасової втрати працездатності у Фонд загальнообов’язкового
державного соціального медичного страхування України. Планується, що всі види
матеріального забезпечення та соціальних послуг, які зараз надаються
застрахованим особам за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням
у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності, буде представлено в складі
медичного страхування.
Така пропозиція ґрунтується на тому, що створення
окремої структури об’єктивно призведе до значного збільшення витрат. Крім того,
потреба в медичному обслуговуванні та наданні допомоги з тимчасової
непрацездатності, вагітності та пологів для працюючих осіб здебільшого виникає
при настанні одного й того ж страхового випадку. Раціональна та ефективна
організація справи, за наявності розширення існуючої у Фонді матеріальної бази
та спеціалістів, дозволить зменшити витрати на виплату допомоги з тимчасової
непрацездатності, завдяки чому можна буде збільшити обсяги медичних послуг, які
надаються застрахованим особам за рахунок страхових коштів.
За нашими розрахунками доцільною була б така
система обов'язкових відрахувань - внесків на загальнообов'язкове державне
соціальне медичне страхування:
а) для працедавців - певний відсоток від суми
фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, що включають витрати на
виплату основної та додаткової заробітної плати, інші заохочувальні і
компенсаційні виплати, які підлягають обкладанню прибутковим податком з
громадян;
б) для найманих працівників - від суми оплати
праці, що включає основну та додаткову заробітну плату, а також інші
заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, які
підлягають обкладанню прибутковим податком з громадян: цей відсоток повинен
бути різний для громадян з різними доходами. В той же час розмір внесків для
непрацюючих громадян не повинен бути нижчим, ніж для працюючих.
Основними джерелами коштів Фонду
загальнообов'язкового державного соціального медичного страхування України
повинні бути: страхові внески страхувальників; внески з фонду страхування від
нещасних випадків на виробництві за оплату медичної допомоги постраждалим;
відрахування підприємств і громадян за існуючий ризик для здоров'я; цільові
бюджетні субсидії; інші надходження, дозволені законодавством. Цей Фонд повинен
бути цільовим централізованим страховим фондом і некомерційною самоврядною
організацією.
Територіальні відділення цього Фонду формуються в
Автономній Республіки Крим, областях i містах Києві та Севастополі. Кошти на
поточну діяльність Фонду та його територіальних відділень не повинні
перевищувати 3% зібраних коштів. Управління цим Фондом повинно здійснюватись на
паритетних засадах державою, представниками застрахованих осіб та роботодавців
за допомогою колегіального органу - Правління Фонду. Hа нашу думку, в Україні
повинна бути організована пряма форма обов'язкового медичного страхування. Для
цього необхідно передати у володіння Фонду загальнообов'язкового державного
соціального медичного страхування України загальнодержавне майно державних
лiкувально-профiлактичних закладiв, в тому числi санаторно-курортнi заклади,
Лiкувально-оздоровче об'єднання при Кабiнетi Мiнiстрiв України, медичні заклади
Мiнiстерства внутрішніх справ, Служби безпеки України i Мiнiстерства оборони
України, крім деяких медичних закладів, що знаходяться безпосередньо на
території військових частин та інших об’єктів з суворим режимом перепусток. При
цьому майно комунальних лiкувально-профiлактичних закладiв, в тому числi
санаторно-курортних закладiв, залишається у комунальнiй власностi
територiальної громади.
Перехід до загальнообов'язкового соціального
медичного страхування i його функціонування на державних засадах є механізмом,
спроможним зберегти та упорядкувати систему безплатної медичної допомоги,
забезпечити єдиний механізм функціонування усіх її ланок, цього можна досягти
прийняттям відповідного законопроекту, який вже розроблений і знаходиться у
Верховній Раді. Метою законопроекту є створення економічних механізмів
забезпечення конституційних гарантій громадян України на охорону здоров'я,
безоплатну медичну допомогу та медичне страхування.
Сьогодні охорона здоров'я продовжує працювати за
умови дефіциту бюджетних коштів. Недостатність фінансування із бюджету призвела
до серйозних соціально-негативних наслідків. Загальнодоступна медична мережа у
плані медичних технологій помітно регресує. Склалась несприятлива демографічна
ситуація - зростає смертність працездатного населення, знижується
народжуваність, внаслідок чого спостерігається природне зменшення населення.
Зменшення доступності безоплатної медичної допомоги призвело до відчутного
збільшення хворих із запущеними формами злоякісних пухлин, серцево-судинних
захворювань, туберкульозу. Саме тому постає питання визначення напрямків
реформування фінансового забезпечення галузі.
У сучасних економічних умовах для нашої країни
одним із можливих напрямків реформування є перехід від системи виключно
бюджетного фінансування охорони здоров'я до нової бюджетно-страхової моделі
охорони здоров'я, що базується на соціальному страхуванні. Така система
фінансується цільовими страховими внесками роботодавців, фондів соціального
страхування, держави, а також за рахунок бюджетних коштів. При цьому страхові
внески не розчиняються у загальному бюджеті, а спрямовуються безпосередньо на
потреби охорони здоров'я і забезпечують платникам гарантований обсяг якісної
медичної допомоги.
Запровадження загальнообов'язкового державного
соціального медичного страхування дозволить здійснити глибоку внутрішню
перебудову національної системи охорони здоров'я. При цьому стане можливим забезпечення
більш вагомих позицій охорони здоров'я в системі суспільних пріоритетів,
забезпечення незалежного, більш ефективного контролю за діяльністю медичних
установ та якістю надання медичної допомоги. До того ж це ґрунтується не на
адміністративних, а на економічних засадах.
Впровадження загальнообов'язкового державного
соціального медичного страхування передбачає відхід від залишкового методу
формування ресурсів галузі, поєднання бюджетних і позабюджетних коштів,
гармонійний розвиток закладів охорони здоров'я різних форм власності. Проект
Закону, зберігаючи позитивні риси існуючої системи охорони здоров'я
(безоплатність надання медичної допомоги, загальний характер, доступність),
посилює відповідальність держави, підприємств, організацій, установ, та закладів
охорони здоров'я в охороні здоров'я. Він містить механізми соціального захисту
населення в нових економічних умовах. Населенню забезпечується визначений обсяг
медичної допомоги, передбачений програмою загальнообов'язкового державного
соціального медичного страхування, що затверджується на рівні держави.
Відповідно до програми загальнообов'язкового
державного соціального медичного страхування повинен встановлюватись розмір
страхового внеску. Він визначається виходячи із обсягу програми та структури
медичної допомоги. Медичне страхування здійснюватиметься Фондом
загальнообов'язкового державного соціального медичного страхування, який
належить до державних позабюджетних цільових фондів, його робочими органами на
місцях - територіальними управліннями та відділеннями в Автономної Республіці
Крим, областях, містах Києві та Севастополі, в районах і містах обласного
підпорядкування, які мають укладати договори із закладами охорони здоров'я,
здійснювати оплату за надану медичну допомогу, контролювати якість надання
медичної допомоги.
Впровадження загальнообов'язкового державного
соціального медичного страхування змінює умови фінансування і діяльності
медичних закладів. Медичні заклади стають самостійними суб'єктами
господарювання. Їх фінансування здійснюватиметься за конкретно виконану роботу
певного обсягу і якості, що передбачено умовами договору. Дія цього Закону
поширюється на громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які
постійно проживають в Україні.
Однак механізм запровадження закону про загальнообов’язкове
державне соціальне медичне страхування має не лише переваги, але й недоліки.
Про це свідчить досвід переважної більшості країн регіону Центральної, Східної
Європи та Центральної Азії, що пішли шляхом його запровадження. Введення
обов’язкового медичного страхування без створення відповідних економічних та
політичних передумов у суспільстві може породити немало проблем. Якщо не буде
проведена реструктуризація системи медичної допомоги, не будуть реалізовані
відповідні стратегії підвищення ефективності витрат, раціоналізації
використання наявних у галузі фінансових, матеріально-технічних та кадрових
ресурсів запровадження обов’язкового медичного страхування, замість очікуваного
позитивного ефекту можуть виникнути небажаних наслідки. Це, зокрема, підвищення
вартості медичні послуг, додатковий податковий тиск на працюючих та
роботодавців, ухилення від сплати податків, високі витрати на утримання
персоналу ще одного фонду соціального страхування тощо. Все це, зрештою, може
лише дискредитувати гарну і благородну ідею. Саме тому одностайною була думка
фахівців Світового банку та ВООЗ про те, що запровадження обов’язкового
медичного страхування в Україні доцільно відкласти доти, доки не будуть
створені необхідні умови для його запровадження.
Як відомо, однією з головних причин складного
становища у системі охорони здоров’я України є значний дефіцит фінансових
ресурсів. Вирішення проблеми фінансового забезпечення державного сектора
охорони здоров’я принципово можливе шляхом застосування двох основних стратегій,
які можуть використовуватися як окремо, так і одночасно, взаємно доповнюючи
одна одну. Перша з них полягає у перерозподілі фінансових коштів за рахунок
інших видаткових статей державного та місцевих бюджетів, а друга - у
запровадженні нових або підвищенні чинних податків чи зборів у рамках системи
соціального страхування. Стосовно першого з названих підходів слід зазначити,
що перерозподіл і без того вкрай обмежених бюджетних коштів на користь потреб
охорони здоров’я за рахунок зменшення фінансування інших секторів (освіта,
культура, національна оборона, охорона правопорядку тощо) з політичних та
економічних міркувань навряд чи можливий.
За умови негайного прийняття закону про
обов’язкове медичне страхування навряд чи можна очікувати у найближчі кілька років
якогось суттєвого збільшення фінансових ресурсів у системі охорони здоров’я.
Адже зрозуміло, що від запровадження додаткового податку як населення, так і
роботодавці будуть не в захваті, а тому залучити вагомі додаткові кошти в
охорону здоров’я буде дуже важко. Тим більше, що зменшення податкового тиску
проголошене одним з основних принципів національної політики у галузі
оподаткування. Важливо усвідомлювати, що саме собою обов’язкове медичне
страхування є не додатковим джерелом коштів (як багато хто думає), а лише одним
з можливих механізмів збору та розподілу наявних фінансових ресурсів.
Крім того, прийнятий у другому читанні Верховною
Радою минулого скликання проект закону про обов’язкове медичне страхування
потребує суттєвого доопрацювання по ряду серйозних позицій. Зокрема це
стосується необхідності визначення безпосередньо у законі обсягу базової
програми медичної допомоги, переліку послуг, що мають надаватися за рахунок
обов’язкового медичного страхування, механізмів страхового покриття вартості медикаментів
тощо.
Серйозною вадою проекту закону є й те, що він не
передбачає зміни правового статусу державних і комунальних закладів охорони
здоров’я, надання їм прав повноцінних суб’єктів господарської діяльності. Не
маючи можливості самостійно розпоряджатися переданими їм фінансовими ресурсами,
лікувальні установи не будуть зацікавлені раціонально та ефективно
використовувати ці ресурси. Не вирішивши цієї проблеми, не можна говорити і про
визначення якоїсь реальної відповідальності усіх тих, хто надає медичні
послуги, за якість цих послуг та про ефективний контроль за забезпеченням цієї
якості з боку страховика. Однак, навіть за умови доопрацювання проекту закону з
урахуванням цих та ряду деяких інших суттєвих нюансів, від моменту його
остаточного прийняття як закону до реального ефективного запровадження системи
обов’язкового медичного страхування у життя має бути пройдений ще досить
складний і довгий шлях.
По-перше, залишається відкритим питання про
визначення розміру страхового внеску, що, згідно з основами законодавства про
загальнообов’язкове державне соціальне страхування, має встановлюватися щорічно
окремим законом одночасно з прийняттям державного бюджету. По-друге, для
забезпечення ефективної реалізації закону треба буде розробити й прийняти велику
кількість інших нормативних актів, що мають урегулювати ряд надзвичайно
складних і важливих проблем. Зокрема: забезпечення уніфікованого підходу до
визначення вартості конкретних медичних послуг; створення ефективної системи
ідентифікації застрахованих, контролю за сплатою страхових внесків та
відповідного інформаційного забезпечення системи обов’язкового медичного
страхування; розробку і запровадження ефективних уніфікованих методів оцінки
медичних потреб пулу застрахованих на різних адміністративних територіях та
відповідного пов’язаного з ними фінансування тих, хто надає медичні послуги;
створення і запровадження ефективного методу фінансової компенсації
(вирівнювання ризиків) між різними адміністративно-територіальними одиницями
держави, який повинен враховувати різні характерні для них обтяжуючі фактори
(вікову структуру населення, стан його здоров’я тощо) і враховуватися при
обґрунтуванні та коригуванні розміру страхового внеску тощо.
Отже, запровадження обов’язкового медичного
страхування є набагато складнішим завданням, ніж запровадження інших, уже
діючих в Україні видів соціального страхування. Адже воно пов’язане не просто
із забезпеченням грошових виплат, як, скажімо, страхування на випадок
безробіття чи у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю, а із забезпеченням
надання відповідних соціальних, точніше, медичних послуг у натуральному
вигляді, з фактичною закупівлею цих послуг у відповідних виробників та наданням
цих послуг застрахованому населенню.
Слід визнати, що в нинішній економічній ситуації без
залучення додаткових коштів ані бюджетна система фінансування, ані обов’язкове
медичне страхування, ані їх поєднання не спроможні забезпечити достатнє
повноцінне фінансування системи медичного обслуговування населення у державних
та комунальних закладах охорони здоров’я. Крім того, навіть залучення певних
додаткових коштів, якщо воно буде здійснене суто механічно, не є гарантією
майбутнього фінансового благополуччя. Можливість виникнення дефіциту коштів
може бути пов’язана, наприклад, з розвитком і запровадженням у клінічну
практику нових медичних технологій, лікарських засобів, що, в свою чергу,
обумовлюватиме зростання вартості медичної допомоги. Не можна виключати й таких
факторів, як тенденція до надмірного споживання послуг з боку пацієнтів і небезпека
генерування необґрунтованих медичних послуг та витрат суб’єктами, що надають
медичну допомогу.
Тому поступове збільшення фінансування системи
охорони здоров’я, що дійсно має стати одним з пріоритетів державної політики в
цілому, повинно супроводжуватися одночасним введенням додаткових економічних
механізмів контролю за витратами на охорону здоров’я. Йдеться про стратегії, що
дозволяють підвищити сталість системи охорони здоров’я навіть в умовах
фінансового дефіциту за рахунок забезпечення ефективного використання наявних
фінансових, кадрових та матеріально-технічних ресурсів. Зважаючи на те, що
фінансового дефіциту у системі охорони здоров’я України так швидко, як того
бажається, не подолати, у найближчій перспективі саме ці механізми набувають
важливого і навіть вирішального значення. Вони мають передбачати ряд заходів,
спрямованих як на зменшення попиту на медичні послуги, що фінансуються за
рахунок громадських ресурсів, шляхом перенесення деякої частини відповідних
витрат (але, безперечно, не основної) на населення, так і заходи, що впливають
на пропозицію медичних послуг. При цьому надзвичайно важливо, що вказані
механізми можуть бути використані при будь-яких подальших можливих варіантах
розвитку системи фінансування охорони здоров’я - як бюджетному, так і тому, що
спиратиметься на загальнообов’язкове державне соціальне медичне страхування.
Їх запровадження доцільно розбити на два
послідовних і, разом з тим, взаємопов’язаних етапи, які дозволили б реально, а
не на папері, започаткувати та здійснити ефективні реформи у системі охорони
здоров’я України. На першому етапі доцільно було б вжити заходів, які протягом,
скажімо, найближчих двох років, не потребуючи значного збільшення асигнувань на
охорону здоров’я, в рамках існуючої бюджетної моделі фінансування цієї галузі
за рахунок застосування сучасних організаційних механізмів дозволили б:
перейти від принципу фінансування закладів
охорони здоров’я в залежності від кількості відвідувань (у поліклініках) і
кількості ліжок (у стаціонарах) до їх фінансування в залежності від обсягу та
якості медичних послуг, що надаються населенню;
надати державним і комунальним медичним закладам,
які нині є бюджетними установами з украй обмеженими правами, статус повноцінних
суб’єктів господарської діяльності;
посилити роль первинної медико-санітарної
допомоги як основного інструмента для усунення структурних диспропорцій у
системі надання медичної допомоги, основною ланкою у якій має стати сімейний
лікар/лікар загальної практики, а основними принципами - профілактика, ранні діагностика
та лікування захворювань;
розробити та запровадити у практику діяльності
медичних закладів державні соціальні нормативи у сфері охорони здоров’я
(передусім перелік та обсяг гарантованого рівня медичної допомоги громадянам у
державних і комунальних закладах охорони здоров’я, нормативи надання медичної
допомоги; показники якості надання медичної допомоги і т.д.);
реалізувати передбачені Законом «Про закупівлю
товарів, робіт і послуг за державні кошти» механізми закупівлі медичних послуг
для потреб населення за рахунок державних коштів на конкурентних засадах.
Перелічені вище заходи дадуть змогу створити
умови для поступового істотного поліпшення якості та загальної доступності
безоплатної медичної допомоги населенню, підвищення розмірів оплати праці
медичних працівників та забезпечення дійового державного і громадського
контролю за витратами на охорону здоров’я та ефективністю їх використання.
Тобто, з одного боку, вони сприятимуть вдосконаленню існуючої системи
бюджетного фінансування охорони здоров’я, а з іншого - створять умови для
наступного етапу реформи, що полягатиме у запровадженні по-справжньому
ефективного обов’язкового медичного страхування населення.
Висновки
Вивчення теоретико-методичних аспектів медичного
страхування, аналіз розвитку даної галузі страхування, виокремлення існуючих
проблем, вивчення пропозицій вітчизняних та зарубіжних науковців щодо
перспектив розвитку добровільного медичного страхування та шляхів впровадження
його в обов’язковій формі дозволили зробити в роботі ряд таких основних
висновків:
. Медичне страхування - це форма особового
страхування, яка гарантує надання громадянам медичної допомоги при настанні
страхового випадку за рахунок нагромаджених страхових фондів. Медичне
страхування здійснюється у двох основних формах - як обов’язкове, зміст якого
полягає в праві громадян на отримання гарантованого державного рівня та обсягу
медичних послуг, незалежно від рівня добробуту та соціального стану
громадянина, та добровільне, зміст якого полягає у праві громадян на отримання
асортименту послуг і їх якості на рівні, що перевищують обсяг та якість
медичних послуг, гарантованих державою. Добровільне медичне страхування
оплачується самими громадянами-застрахованими або їх роботодавцями. На
сучасному етапі розвитку в Україні функціонує тільки система добровільного
медичного страхування, яке не може задовольнити населення і не здійснює функцію
соціального захисту. Відсутність законодавчої бази, низька купівельна
спроможність населення України, необхідність суттєвого реформування вітчизняної
економіки - це все негативні фактори, які впливають на розвиток медичного
страхування в Україні. Особливості договорів ДМС такі: виплати з ДМС не
залежать від виплат за соціальним загальнодержавним страхуванням, соціальним
забезпеченням та виплат з ДМС іншими страховиками; страхову виплату може
отримувати не тільки застрахований, а й асистанські компанії; договори мають як
мінімум тристоронній, а то й багатосторонній характер; дія договору не
обмежується територіально місцезнаходженням страховика.
. Сучасний стан фінансування охорони здоров’я
України знаходиться на низькому рівні і розвивається дуже повільно, що
негативно позначається на загальному стані здоров’я населення. Страхова
медицина - це система фінансування закладів охорони здоров’я за рахунок
страхових фондів. В України не створені сприятливі умови введення страхової
медицини, що спричинено хронічними та новими невирішеними проблемами. Основною
проблемою є питання управління медичною галуззю, а з іншого боку - фінансове
забезпечення страхової медицини. В першому випадку Міністерство охорони
здоров'я неефективно здійснює регулювання галузі та недостатньо усвідомлює
виконання функцій районних, міських, обласних управлінь (відділів) охорони
здоров'я, та сутність цих функцій. По-друге: це проблема, що пов'язана з
управлінням фінансовими ресурсами, які плануються на утримання охорони здоров'я
в бюджетах. Ще одне важливе невирішене питання - це готовність страхових
організацій забезпечити реальну ефективно діючу систему медичного страхування.
. Визначено, що до принципів організації ОМС
відносяться: все загальність, некомерційний характер; обов’язковість сплати
страхових внесків до фонду ОМС всіма юридичними особами та працюючими
громадянами; встановлення законом розміру страхових платежів, обсягу та порядку
їх сплати, а також рівня страхового забезпечення.
. Доведено, що саме впровадження
соціальної страхової медицини може стати основою для подолання кризи у медичній
галузі і забезпечити формування адаптованої до ринкової економіки принципово нової
правової, соціально - економічної, фінансової та організаційної системи взаємин
між надавачами та споживачами медичних послуг, яка має бути побудована на
взаємній відповідальності сторін, системі підтримки, зокрема фінансової, та
контролю з боку органів державної влади, місцевого самоврядування і
страховиків. Головною причиною затримки запровадження соціального медичного
страхування є відсутність цілеспрямованої та скоординованої політики з боку
законодавчої та виконавчої гілок державної влади, працівників медичних закладів
та учасників страхового ринку.
. Аналіз сутності медичного страхування у країнах
з розвиненою економікою свідчить про необхідність розвитку медичного
страхування та його величезну роль як надійного механізму захисту громадян від
можливих ризиків пов’язаних хворобами, зростання яких останнім часом
спостерігається у всьому світі, як важливого чинника стабільності суспільного
виробництва, неперервності та безперебійності процесу відтворення. Розвиток
світової економіки і міжнародних економічних відносин, входження України до
системи світових господарських зв’язків та перебудова національної економіки
вимагають розвитку страхового ринку України з урахуванням світового досвіду
відповідно до національних особливостей, що зумовлює проведення наукового
дослідження міжнародного ринку страхування та вироблення рекомендацій щодо
використання світового досвіду у галузі медичного страхування, як одного із
видів надання соціальних гарантій населенню, для подальшого розвитку
національного страхового ринку у період переходу до ринкової економіки.
Список джерел
1. Александрова М.М. Страхування: навчально-методичний посібник / М.
Александрова. - К,: ЦУЛ, 2002 - 208 с.
2. Антонова О. Систематизація методичних підходів до оцінки
фінансової безпеки підприємства [Електронний ресурс]. - Режим доступу: htt: //
http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc.
3. Барановський О.І. Фінансові кризи: передумови, наслідки і
шляхи запобігання: Монографія. - К.: Київ.нац. торг. - екн. - ун - т, 2009. -
754 с.
. Батищева Т. Страховой рынок - новые правила игры
[Электронный ресурс] / Татьяна Батищева // exspert.ru. - 10.01.2011. - - Режим
доступу: http:// www. insur/kz/index.
. Безугла В.О. Страхування: навч. пос. / В. Безугла, І.
Постіл, Л. Шаповал. - К.: Центр учбової літератури, 2008. - 582 с.
. Бобров Є.А. Роль та місце ринку фінансових послуг у
структурі фінансового ринку / Є.А. Бобров // Фінанси України. - 2012. - №4. -
С. 88-94.
. Воблый К.Г. Основы экономии страхования / К. Воблый. -
Тернопіль.: Економічна думка, 2001. - 238 с.
. Вовчак О.Д. Страхові послуги: навчально-методичний
посібник / Вовчак О.Д., Завійська О.І. - Львів: Видавництво ЛКА, 2005. - 156 с.
. Гальчинський А.С. Глобальні виклики: сучасність і
майбутнє / А.С. Гальчинський // Економіка ринкових відносин. - 2010. - №2. - С.
5-21.
. Гаманкова О.О. Ризик у страхуванні: проблеми тлумачення /
Ольга Гаманкова // Міжнародна науково - практична конференція «Ризикологія в
економіці та підприємництві». - К.: КНЕУ, Академія ДПС України, 2011. - С. 97 -
98.
. Гаманкова О.О. Ринок страхових послуг України: сутність,
тенденції та шляхи розвитку: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня докт.
економ. наук: спец. 08.00.08 «Гроші, фінанси і кредит» / О.О. Гаманкова. -
Київ, 2010. - 33 с.
. Гварлиани Т.Е. Денежные потоки в страховании / Т.Е.
Гварлиани, В.Ю. Балакириева. - М.: Финансы и статистика, 2004. - 336 с.
. Говорушко Т.А. Страхові послуги: навчальний посібник /
Говорушко Т.А. - Київ: Центр навчальної літератури, 2005. - 400 с.
. Горбач Н. Перспективи розвитку страхування фізичних осіб
в Україні / Н. Горбач, Т. Ільченко // Вісник КНТЕУ. - 2010. - №3. - С. 5-10.
. Грищенко Б.В. К вопросу формирования страхового продукта
/ Б. Гищенко [Электронный ресурс]. - Режим доступа: httр://ec.asu.ru/lib/formю.strakh.pdf.
. Дьячкова Ю.М. Страхування: навчальний посібник / Ю.
Дьячкова. - К.: Центр учбової літератури, 2008. - 240 с.
. Ефимов С.Л. Деловая практика страхового агента и брокера
/ С. Ефимов. - М.: Страховой полис, ЮНИТИ, 1996. - С. 273.
. Завада А. Страховой рынок Украины и антикризисные
мероприятия / А. Завада // Insurance Top. - 2009. - №1. - С. 8 - 9.
. Загородній А.Г. Фінансово - економічний словник /
Загородній А.Г., Вознюк Г.Л. - Львів: Видав. Нац. універ. «Львівська
політехніка», 2005. - 714 с.
. Залєтов О.М. Убезпечення життя: монографія / Олександр
Залєтов. - К.: Міжнародна агенція «БІЗОН», 2006. - 688 с.
. Залетов А. Страховой рынок Украины: реалии 2008 года /
Александр Залетов // Insuranse Top. - 2010. - №1. - С. 15 - 23.
. Заруба О.Д. Страхова справа: підручник / Олександр
Заруба. - К.: Товариство «Знання», КОО, 1998. - 321 с.
. Закон України «Закон України «Про фінансові послуги та
державне регулювання ринків фінансових послуг» від 19 травня 2011 р. №3394-VI -
[Електронний ресурс]. - Режим доступу: / htt: // www.rada.gov.ua.
. Закон України «Про внесення змін до деяких законів
регулювання ринків фінансових послуг ринків фінансових послуг» від 02 лютого
2011 р. №3462-VI - [Електронний ресурс]. - Режим доступу
http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/3462-17.
. Закон України «Про страхування» №2745 - ІІІ від
04.10.2001 р. (зі змінами і доповненнями). - Режим доступу: zakon1.rada.gov.ua.
. Закон України «Про страхування» №86/96 - ВР від 07.03.1996
р. (зі змінами і доповненнями). - Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua.
. Заруба О.Д. Страхова справа: підручник / Олександр
Заруба. - К.: Товариство «Знання», КОО, 1998. - 321 с.
. Положення про «Асоціацію «Українське медичне страхове
бюро» // [Электронный ресурс]. - Режим доступу: http:// forinsurer.
. Клименко А. Основные задачи развития отечественной
индустрии медицинского страхования / А. Клименко // Insurance Top. - 2011. - №3
(23). - С. 4-7.
. Козьменко О.В. Страховий ринок України у контексті
сталого розвитку: монографія / О.В. Козьменко. - Суми: ДВНЗ «УАБС НБУ», 2008. -
350 с.
. Котлобовский И.Б. Рисковый подход к оценке
платежеспособности страховой компании / И.Б. Котлобовский, А.Е. Сметанин //
Финансы. - 2012. - №6. - С. 39-43.
. Косаренко Н.Н. Страхование как объект государственного
регулирования / Н. Косаренко // Страховое дело. - 2011. - №5. - С. 41 - 54.
. Костицький В. Соціально - економічні та правові проблеми
запровадження страхової медицини в Україні / В. Костицький // Право України. -
2001. - №12. - С. 94 -99.
. Крутик А.Б. Страхование: учебное пособие. / Крутик А.Б.,
Никитина Т.В. - СПб.: Изд - во Михайлова В.А., 2001. - 256 с.
. Лютий І. Фінансова система та її вплив на макроекономічні
процеси в Україн / І. Лютий, Л. Алексеєнко // Економіка України. - 2010. - №1.
- С. 92-93.
. Медведева Т.П. Региональные процессы управления развитием
рынка страховых услуг / Т. МЕдведева // Вестник ОГУ. - 1999. - №2. - С. 66.
. Митрофанов С. Маркетинговые коммуникации в страховании:
от управления коммуникациями - к управлению качеством / С. Митрофанов //
Маркетинговые коммуникации. - 2003. - №4. - С. 40 - 41.
. Никулина Н.Н. Страхование. [Теория и практика: учеб.
пособие для студентов вузов] / Н.Н. Никулина, С.В. Березина. - 2 - е изд.,
перераб. и доп. - М.: ЮНИТИ - ДАНА, 2007. - 511 с.
. Опарін В. Фінансова система України
(теоретико-методологічні аспекти): [монографія] / В. Опарін - К.: КНЕУ, 2005. -
240 с.
. Офіційний сайт Державної комісії з регулювання ринків
фінансових послуг України [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://
www.dfp.gov.ua.
. Офіційний сайт Державного комітету статистики України
[Електронний ресурс]. - Режим доступу: http: // www.ukrstat.gov.ua.
. Охріменко О.О. Туристичний сегмент страхового ринку
України: сучасні тенденції та технології розвитку: [монографія] / О.О.
Охріменко. - К.: Ін-т демографії та соціальних досліджень НАН України, 2008. -
502 с.
. Плиса В.Й. Страхування: навч. посібник. 2 - е вид. /
Плиса В.Й. - К.: Каравела, 2008. - 392 с.
. Позднякова Л.О. Сучасні тенденції розвитку вітчизняного
ринку страхування / Людмила Позднякова // Науковий вісник Нац. універ. ДПС
України (економіка, право). - 2011. - №1 (44). - 260 с.
. Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження
порядку використання засобів резервів зі страхування життя для довгострокового
кредитування житлового будівництва, в тому числі індивідуальних забудовників» -
Режим доступу: zakon1.rada.gov.ua.
. Постанова Кабінету Міністрів України «Про створення
Українського медичного страхового бюро» №132 від 01.02.1997 р. із змінами і
доповненнями. - Режим доступу: http: // www. liga. net.
. Прандецкий И.А. Стратегии диверсификации страховой
деятельности / И. Праднецкий // Финансы. - 1997. - №8. - С. 46 - 47.
. «Програма розвитку страхового ринку України на 2009-2014
роки» від 21.12.2008 №536-р. - Режим доступу: http://www.dfp.gov.ua.
. Розпорядження Державної комісії з регулювання ринків
фінансових послуг України «Про затвердження Правил розміщення страхових
резервів із страхування життя» №2875 від 26.11.2004 р. (зі змінами і
доповненнями). - Режим доступу: http:// www.zakon.rada.gov.ua.
. Ротова Т.А. Страхування: навч. посіб. / Ротова Т.А.,
Руденко Л.С. - К.: Київ, Нац. торг. - екон. ун - т, 2001. - 400 с.
. Рекомендації щодо аналізу діяльності страховиків, затв.
розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України
від 17.03.2005 №3755 [Електрон. ресурс]. - Режим доступу:
http://zakon1.rada.gov.ua.
. Рейтинг страховиків життя України / Проект Українського
агентства фінансового розвитку // Фінансовий ринок України. - 2010. - №3 (65).
- С. 19.
. Рейтинг страховиків життя України / Проект Українського
агентства фінансового розвитку // Фінансовий ринок України. - 2011. - №5 (67).
- С. 15.
. Салига С.Я. Накопичувальне страхування життя на ринку
фінансових порслуг України / С. Салига, С. Шумкін // Економіка та
підприємництво. - 2012. - №1. - С. 190 - 195.
. Словарь страховщика [Ефимов С.Л., Лозовский Л.Ш.,
Райзберг Б.А., Ратновский А.А.] - М.: ОАО «НПО «Изд-во «Экономика», 2000. - 322
с. - (Сер. «Деловые слова»).
. Словарь иностранных слов. - 11 - е изд., стереотип. - М.:
Русский язык, 1984. - 608 с.
. Современный толковый словарь русского языка / [Гл. ред.
С.А. Кузнецов]. - М.: Ридерз Дайджест, 2004. - 960 с.
. Стратегічне управління страховою компанією: кол. моногр.
[В.М. Фурман, О.Ф.Філонюк, М.П.Ніколаенко, О.І. Барановський та ін.]; наук.
ред. та кер. кол. авт. д - р екон. наук В.М. Фурман. - К.: КНЕУ, 2008. - 440 с.
. Страхование переживает не лучшие времена [Електронный
ресурс] // - Режим доступу: http:// ec.europa.eu/ enterprise/.
. Страхование [под ред. проф. Шахова В.В.]. - М.: «Анкил»,
2002. - 480 с.
. Страхування: підручник [За ред. В.Д. Базилевича]. - К.:
Знання, 2008. - 1019 с.
. Страхование: принципы и практика / [пер. с англ.
Составитель Д. Бланд]. - М.: Финансы и статистика, 1998. - С. 25 - 26.
. Страховий ринок України: інформаційно - аналітичний
довідник / [головн. ред. Н. Захаревич]. - К.: ПП «Поліграфічні послуги», 2011.
- 319 с.
. Страхові послуги: підручник / [С.С. Осадець, Т.М. Артюх,
О.О. Гаманкова та ін.]; Кер. авт. кол. й наук. ред. проф. С.С. Осадець і доц.
Т.М. Артюх. - К.: КНЕУ, 2007. - 464 с.
. Страховой бизнес: словарь - справочник / [авт. - уклад.
Юлдашев Р.Т.]. - М.: Анкил, 2005. - 803 с.
. Страхування в Україні. Аналітичний звіт - 2011 /
Український науково-дослідний інститут «Права та економічних досліджень». - К.,
2011. - 55 с.
. Страхування: підручник / [Керів. авт. кол. і наук. ред.
С.С. Осадець, д - р, екон. наук, проф.]. - К.: КНЕУ, 1998. - 528 с.
. Страхування: підручник / [Керів. авт. кол. і наук. ред.
С.С. Осадець, 2 - ге вид., перероб. і доп.] - К.: КНЕУ, 2002. - 599 с.
. Суслов В. Підсумки діяльності страхового ринку за 2008
рік. Проблеми, перспективи та нові напрямки державного регулювання страхової
діяльності на 2009 рік. [електронний ресурс]. - Режим доступу:
http://www.dfp.gov.ua.
. Сухонос С.Л. Перспективи та проблеми розвитку страхового
ринку України в умовах глобалізаційних процесів / Світлана Сухонос / Збірник
наукових праць. - Випуск 261: В 7 т. - Т. ІІ. - Дніпропетровськ: ДНУ, 2011. -
566 с.
. Терещенко Г.М. Проблеми розвитку недержавного пенсійного
страхування в Україні / Г. Терещенко, Т. Мусатова // Фінанси України. - 2012. -
№12. - С. 76 - 81.
. Ткаченко Н.В. Страхування: навчальний посібник / Наталя
Ткаченко. - К.: Ліра - К, 2012. - 376 с.
. Турбина К.Е. Теория и практика страхования: учеб. Пособие
/ Катерина Турбина. - М.: Анкил, 2003. - С. 44-45.
. Ткаченко Н.В. Вплив іноземного капіталу на розвиток
страхової системи України // Фінанси України. - 2011. - №6. - С. 115 - 121.
. Финансовый кризис затормозил медицинское страхование в
России [Электронный ресурс] // Финмаркет. - 29.01.2009. - Режим доступу:
http:// forinsurer.com/public/09/01/29/3676.
. Фурман В.М. Страхування: теоретичні засади та стратегія
розвитку: монографія / Володимир Фурман. - Київ: Наук. думка, 2006. - 334 с.