єкта, тобто кредитування юридичної або фізичної особи; до уніфікації методів кредитування клієнтів незалежно від їхнього галузевого підпорядкування та форм власності. Зараз кредити приймають участь в процесі приватизації державних організацій та управлінні державним боргом. Склалась система багатоваріантного кредитування, коли позичальники і банки, користуючись своїм правом, приймають найбільш прийнятну для них форму: як кредити, що постійно знаходяться в обороті позичальника, так і разові, що покривають тимчасовий розрив в платіжному обороті.
Система кредитування базується на традиційних загальних принципах, які гарантують повернення банківської позики. В світовій практиці з точки зору забезпеченості повернення позики найбільш надійним рахується заставне право (в тому числі іпотека, застава, поручительства і гарантії, система страхування, що дає можливість банку закріпити свою незалежність і тим самим мінімізувати кредитний ризик [10].
.2 Принципи та умови кредитування
Кредитування позичальника здійснюється згідно принципів кредитування. Принципи кредитування - це правила поведінки банку і позичальника в процесі здійснення кредитових операцій. Отже, банківське кредитування здійснюється на умовах платності, терміновості, гарантованості поверненням, цільового і ефективного використання позичок на основі кредитної угоди. [7].
Принципи банківського кредитування - це основні вихідні положення, на які спирається теорія і практика кредитного процесу. Це вихідні положення обумовлені цілями та завданнями, що стоять перед банками, а також об'єктивними закономірностями розвитку і функціонування кредитних відносин. Кредитний процес вимагає від банків і всіх господарюючих суб'єктів чіткого дотримання принципів кредитування.
Можна виділити 3 основні рівні системи принципів банківського кредитування:
загальноекономічні принципи кредитування (відповідність ринковим відносинам, раціональності і ефективності, комплексності, розвиткові);
особливі принципи кредитування, поза якими кредит втрачає свій специфічний економічний зміст (поверненості, забезпеченості, строковості, платності, цільової спрямованості);
часткові, одиничні принципи кредитування, або правила кредитування, які випливають з кожного особливого принципу й можуть по-різному проявлятися в конкретних кредитних операціях.
Загальноекономічні та особливі принципи кредитування, а також правила кредитування взаємозв'язані, певним чином вони взаємопереходять одне в одне.
У запропонованій вище системі принципів банківського кредитування на першому місці стоїть загальноекономічний принцип відповідності змісту банківського кредиту ринковим відносинам, умовам ринкової економіки. Кредитний механізм має відображати умови конкуренції, суперництва комерційних банків за позичальника, комерціалізації кредитної угоди, прагнення забезпечити максимально можливу вигоду (прибуток) від позики, самостійність і автономність у прийнятті управлінських рішень тощо.
Принцип раціональності та ефективності банківського кредитування характеризує економічність використання позики як з позиції інтересів банку, так і з позиції позичальників - господарських суб'єктів.
Принцип раціональності кредитування здійснюється на основі оцінки кредитоспроможності позичальника, що забезпечуватиме впевненість банку у здатності й готовності боржника повернути позичку в обумовлений договором строк.
Принцип розвитку банківського кредитування відображає постійний рух і динаміку кредитного механізму. Зміна економічних відносин призводить і до зміни кредитних відносин, підходів до їх практичної організації. Принцип розвитку вимагає від комерційних банків використовувати гнучкі методи кредитування, оперативно змінювати порядок практичної роботи з позиками, методи контролю за використанням та поверненням кредиту, засоби регулювання заборгованості тощо.
Центральне місце в системі принципів банківського кредитування посідають особливі принципи кредиту. Саме вони відображають економічну сутність банківського кредиту.
Принцип строковості повернення означає, що позичка має бути повернена позичальником банку в заздалегідь обумовлений строк, тобто він конкретизує повернення кредиту в певний час.
Від дотримання принципу строковості повернення кредиту залежить можливість надання нових позичок, оскільки одним із ресурсів кредитування є повернені позички. Порушення цього принципу кредитування призводить до перетворення строкової заборгованості за позичками у прострочену. При порушенні строків повернення і наявності прострочених позичок нові кредити, як правило, не надаються.
Принцип поворотності (так його названо в підручнику "Финансы, денежное обращение, кредит" за ред. проф. Дробозиної) або принцип повернення кредиту (за Положенням НБУ "Про кредитування"). Перше джерело поворотність кредиту тлумачить як принцип кредитування, що "виражає необхідність своєчасного повернення отриманих від кредитора фінансових ресурсів після завершення їх використання позичальником... У положенні НБУ пояснення суті принципу повернення кредиту немає. Та головне з'ясувати - про повернення (чи поворотність) чого йдеться - позички чи кредиту. Якщо погодитися, що кредит і позичка - одне й те ж, то немає значення, як говорити: повернення (або поворотність) позики чи повернення (або поворотність) кредиту. Але якщо виходити з того, що кредит - це економічні відносини з приводу зворотного руху позиченої вартості (тобто позички), то тоді вираз "повернення кредиту" виявиться просто абсурдним, оскільки означатиме повернення економічних відносин. Отже, мова може йти лише про повернення позички, тобто про зворотній рух позиченої вартості як істотної ознаки кредиту, який існує об'єктивно і тому не потребує суб'єктивних принципів його організації. Із цього випливає, що немає ніякого значення, буде чи ні поворотність - суттєву рису кредиту введено до складу принципів кредитування, оскільки мова йде про надання позички, яка має зворотний характер руху, а не про будь-які надані грошові кошти(як, наприклад, у випадку фінансування).
Необхідно зупинитися на власне поверненні позички. Воно в організації кредитування самозрозуміле - позичка має бути повернена. Інша річ -- коли? Тобто особливого значення набуває своєчасність повернення, а не повернення взагалі - необхідне, проте не залежне від термінів, тому на практиці немає абсолютно ніякого значення, включена чи ні поворотність до складу принципів кредитування, оскільки кредитна природа позички передбачає обов'язковість її повернення. Значення має лише строк повернення позички, тобто принцип терміновості (чи строковості) кредитування. Тож для банків у процесі надання позички важливо встановити саме строк її повернення, який має бути узгоджений із позичальником, дотриманий останнім і відображений у кредитному договорі.
Строк повернення позики, як правило, залежить від особливостей круговороту коштів позичальника, а також від того, з якою метою ця позика береться. У зв'язку із цим для правильної організації і кредитування, яка забезпечує банку своєчасність повернення позички, важливого значення набуває принцип цільового кредитування, тобто цільової спрямованості позички, наданої банком (а не цільовий характер кредиту). Саме тому мету кредитування або цільову спрямованість позички, наданої банком, зазначають у першому пункті ("Предмет договору") типової кредитної угоди як її обов'язковий реквізит.
Цільове кредитування передбачає наявність об'єкта, мети або предмета кредитування, тобто того, заради чого й виникають кредитні відносини між банком та позичальником. Об'єктом кредитування може бути як частина запасів товарно-матеріальних цінностей, які тимчасово не мають власних джерел покриття і які банк згоден кредитувати, так і тимчасовий розрив у платіжному обороті позичальника, тобто ситуація, коли виручки від реалізації продукції недостатньо для виконання термінових платежів. Тимчасовий розрив у платіжному обороті може мати об'єктивні (сезонність виробництва та реалізації продукції) і суб'єктивні (недоліки в господарській діяльності позичальника) причини. Та в будь-якому разі він є предметом кредитних відносин між банком і позичальником. Після прийняття банком рішення щодо надання позички зазначений розрив стає об'єктом або метою кредитування. Потрібно зауважити, що і в міжбанківських кредитних відносинах саме тимчасовий розрив у платіжному обороті комерційного банку теж стає об'єктом кредитування.
Зважаючи на викладене вище, важко погодитися з авторами, які вважають, що нині кредитуються не об'єкти, а суб'єкти, тож, мовляв, цільове кредитування відходить у минуле. Це суперечить реальності, що, як і раніше, вимагає від комерційних банків постійного попереднього і послідовного контролю за цільовим використанням наданих позичальникам коштів.
Існує також принцип диференційованого характеру кредитування (саме кредитування, а не кредиту, як пишуть деякі автори). Поняття "диференційований характер кредиту" не відповідає самій суті останнього, адже кредит як об'єктивне явище нікого сам не обирає. Однак банки в процесі кредитування диференціюють позичальників, тобто з метою захисту власних інтересів застосовують суб'єктивний; підхід до надання позичок. Це зумовлено прагненням мінімізувати чинники, що призводять до їх неповернення. Як правило, диференціації передує аналіз кредитоспроможності позичальників, за рівнем якої їх і поділяють на групи чи класи. Деякі банки оцінюють не лише рівень кредитоспроможності позичальника, а й ризикованість цілі, з якою береться позика, що, на наш погляд, має сенс. На жаль, принцип диференційованого характеру кредитування належно не відображено ні в Положенні НБУ "Про кредитування", ні в проекті Закону "Про банківський кредит".
Ще одна важлива засада організації кредитування - принцип забезпеченості кредиту. У Положенні НБУ "Про кредитування" зазначено: "Принцип забезпеченості кредиту означає наявність у банку права для захисту своїх інтересів, недопущення збитків від неповернення боргу через неплатоспроможність позичальника" [5]. У проекті Закону "Про банківський кредит" читаємо: "Умова забезпеченості кредиту означає наявність у кредитодавця майнових прав реалізувати предмет забезпечення кредиту з метою компенсації заборгованості позичальника за кредитним договором...". У підручнику з основ банківської справи наголошується на тому, що принцип забезпеченості кредитів застосовується з метою захисту інтересів банку та недопущення збитків від неповернення боргу внаслідок неплатоспроможності позичальника. В підручнику "Финансы, денежное обращение, кредит" принцип забезпеченості кредиту трактується так: "Цей принцип полягає у необхідності забезпечення захисту майнових інтересів кредитора у разі можливого порушення позичальником узятих на себе зобов'язань і знаходить практичне відображення в таких формах кредитування, як позики під заставу або під фінансові гарантії. Особливо актуальний у період загальної економічної нестабільності...".
У країнах з розвиненою ринковою економікою поширенішими є такі форми забезпечення кредитів:
гарантія, або порука третьої сторони;
переуступка контрактів, дебіторської заборгованості;
застава товарних запасів;
застава дорожніх документів, нерухомого майна, цінних паперів, дорогоцінних металів, страхування.
У практиці роботи українських комерційних банків найпоширенішими формами забезпечення зобов'язань позичальника перед банком є застава майна, гарантія (поручительство) третьої особи, стягнення пені і штрафів, переуступка на користь банку вимог і рахунків позичальника третій особі, страхування відповідальності позичальника перед банком за неповернення кредитів і ризику непогашення кредитів. Правові основи цих форм застави визначені Цивільним кодексом України.
Деякі кредити можуть надаватися і без забезпечення, якщо банк на це дає свою згоду.
Крім розглянутих принципів кредитування, потрібно зазначити ще один, який використовується, але досі залишається поза складом принципів кредитування. Мова про договірний характер кредитування - обов'язкове укладення кредитного договору учасниками кредитної угоди, тобто кредитором і позичальником.
Умови кредитної угоди визначаються для кожного позичальника індивідуально, при цьому ступінь ризику кредитуємого заходу повинен бути мінімальним. У разі, якщо кредит надається не під заставу майна, нерухомості та цінностей, що мають реальну ринкову вартість, розмір власних коштів позичальника, як правило, не повинен бути нижчим 30% його потреби в кредитних коштах.
На основі наукового обґрунтування та узагальнення принципів кредитування виділимо наступні основні умови надання позичок юридичним особам:
Операції проводяться в межах вільних кредитних ресурсів у національній або іноземній валюті.
Банки виходять із необхідності поєднання своїх інтересів з інтересами вкладників і держави.
Для забезпечення власної стійкості операції проводяться з дотриманням встановлених НБУ економічних нормативів.
Рішення про умови та порядок надання кредиту приймається колективно і визначається правилами банку.
Позики надаються тільки плато- та кредитоспроможним позичальникам, які мають .власні оборотні кошти і самостійний баланс на конкретні цілі.
Позики видаються на забезпечення потреб виробництва і сфери обігу, фізичним та юридичним особам незалежно від форми власності й організаційної будови.
7. Позики видаються, як правило, за умови наявності відповідного забезпечення виконання зобов'язань позичальника перед банком
. Всі питання у кредитних взаємовідносинах будуються на договірній основі тощо [12].
Саме такими, на наш погляд, повинні бути принципи та умови кредитування банками своїх клієнтів.
1.3 Механізм кредитування банку
Механізм кредитування складається з семи взаємопов'язаних етапів. На першому етапі позичальник і банк ведуть переговори на предмет можливого укладення кредитної угоди.
Якщо позичальник бажає встановити успішні контакти з банком, які задовольнять усі його прохання щодо надання позички, то він повинен проникнутися довірою до банку, а банк має довіряти йому.
Чим більше позичальник обізнаний у кредитах, компетентний у сьогоднішній ринковій економіці, підготовлений до переговорів, знає що підприємство рентабельне і прибуткове, та може документально підтвердити це, тим більше поступок зробить йому банк.
Зі своєї сторони банк поставить ряд питань до позичальника. За позитивних наслідків банк готовий прийняти документи позичальника для розгляду.
Процедуру отримання кредиту позичальником наведено в додатку А.
На другому етапі позичальник для одержання кредиту звертається знову в банк з клопотанням (заявою) на ім'я керівника установи банку.
У заяві на одержання кредиту зазначається: цільове призначення кредиту його сума. строк користування, включаючи конкретні строки погашення кредиту, запропоноване забезпечення, а також характеристики Проекту (заходу), що кредитується та його економічної ефективності.
1.4 Необхідні документи та вимоги до позичальника
Для вирішення питання про надання кредиту позичальником надаються необхідні документи, склад яких залежить від характеру кредитної операції. Для різних груп клієнтів можуть розроблятися різні пакети документів. До складу пакета документів входять:
нотаріально завірені копії установчих документів, положень, реєстраційних посвідчень (свідоцтв), дозволів на право здійснення окремих видів підприємницької діяльності, документи, що посвідчують право власності на землю або право тимчасового користування земельною ділянкою, та інші документи, що підтверджують правомірність клієнта в одержанні кредиту;
техніко-економічне обґрунтування кредитованого заходу, що характеризує рівень його ефективності, рентабельності та окупності з розрахунками очікуваних надходжень від реалізації продукції (проведення робіт, надання послуг), за рахунок яких передбачається погасити майбутній кредит;
річний звіт, баланс позичальника на дві останні звітні дати з періодичними статистичними звітами та звітами про фінансові результати, декларації про доходи, інша звітність і матеріали для визначення кредитоспроможності позичальника, забезпеченості повернення кредитів, а при необхідності - висновки аудиторських організацій для підтвердження його фінансового стану;
копії контрактів на підтвердження кредитної операції або договір про наміри, включаючи договори оренди приміщень, обладнання, а також інші документи, які супроводжують здійснення кредитного заходу;
виписки із рахунків позичальника, у разі якщо його поточний рахунок відкрито в іншому банку;
перелік майна (майнових прав), що пропонується в заставу, оригінали і належним чином завірені копії документів, що підтверджують право власності заставника на це майно (майнові права).
Позичальник подає банку копію картки зі зразками підписів осіб, яким відповідно до чинного законодавства чи установчих документів підприємства надано право розпоряджатися рахунками в банку та підпису на платіжних та інших розрахункових документах, довідку податкової адміністрації про постановку на облік, довідку банку про залишки коштів на рахунках і наявності заборгованості за позичками.
У разі необхідності банк може вимагати пред'явити інші документи і відомості, що підтверджують забезпеченість повернення кредиту та надійність фінансового стану позичальника.
Для позичальників, які мають постійні кредитні відносини з банком і „хорошу репутацію", перелік документів може бути скорочений.
Термін розгляду заяви позичальника визначається керівником установи банку і обчислюється з часу подання позичальником повного пакета документів .
.5 Оцінка кредитоспроможності позичальника
До укладення кредитного договору, на третьому етапі банк повинен ретельно проаналізувати кредитоспроможність позичальника.
Схема оцінки кредитоспроможності наведена в додатку Б.
Кредитоспроможність являє собою оцінку банком позичальника з погляду можливості і доцільності надання йому кредиту і визначає імовірність своєчасного повернення позичок і виплати відсотків по ним у майбутньому.
Аналіз кредитоспроможності має своєю метою дати якісну оцінку позичальника, що визначається банком до вирішення питання про можливість і умови кредитування, передбачати здатність і готовність клієнта повернути узяті їм у борг засоби у відповідності в умовами кредитного договору, а також оцінити обґрунтованість і доцільність кредитних вкладень і подальших відношень в області кредитування між банком і позичальником.
Завдання аналізу:
виявити фінансовий стан клієнта;
попередити втрати кредитних ресурсів унаслідок не ефективної господарської діяльності позичальника;
стимулювати діяльність підприємства в напрямку підвищення її ефективності;
підвищити ефективність кредитування;
оцінити рівень ризику кредитування для банку. Оцінка кредитоспроможності клієнтів банка ведеться по наступних напрямках:
а) загальне уявлення про клієнта;
б) аналіз фінансового стану клієнта;
в) аналіз ефективності угоди, що кредитується.
Критерії оцінки фінансового стану позичальника встановлюються банком на основі специфіки його кредитної діяльності. Для такої оцінки банком використовуються:
об'єктивні показники діяльності клієнта:
об'єм реалізованої продукції;
прибуток;
грошові потоки;
)збитки;
рентабельність діяльності підприємства;
рентабельність продукції;
коефіцієнт ліквідності балансу;
собівартість продукції;
чинники суб'єктивного характеру:
ефективність керування підприємством;
макроекономічна ситуація;
стан розвитку галузі позичальника;
ринкова позиція позичальника і його залежність від циклічних і структурних змін в економіці і галузі;
наявність державних замовлень і державної підтримки;
історія погашення кредиту в минулому;
форма власності.
Комерційними банками різних країн на сьогодні використано багато систем оцінки кредитоспроможності позичальника. Ці системи відрізняються одна від одної кількістю показників, що застосовуються, як складові частини загального рейтингу позичальника, а також різними методиками складання характеристик та визначення їх пріоритетності.
Оцінка кредитоспроможності позичальника може здійснюватись двома методами:
метод коефіцієнтів ґрунтується на доборі оптимальних для конкретного позичальника коефіцієнтів та їх нормативних значень і аналізі їх у динаміці й порівнянні з середнім значенням у галузі або із значеннями на аналогічних підприємствах;
метод рейтингової оцінки ґрунтується на присвоєнні певної оцінки (бала) за значення того чи іншого показника в кожній групі коефіцієнтів (на вибір банку) відповідно до встановленої банком шкали. Потім виводять загальну оцінку (бал), яка й визначає ступінь кредитоспроможності конкретного позичальника.
Кожен банк прибігає до своїх методів оцінки кредитоспроможності позичальників, однак усі ці методи підпорядковані певній системі фінансових показників, які характеризують клієнта: обов'язковість у розрахунках за раніше одержані кредити, поточний фінансовий стан, здатність у разі потреби мобілізувати кошти з різних джерел.
Питання оптимального набору показників, які найоб'єктивніше відбивали б фінансовий стан підприємства, кожен банк вирішує самостійно.
.6 Визначення умов кредитування
Рішення про надання кредитів позичальникам, незалежно від запрошуваного розміру кредиту, приймається колегіальне (Правлінням банку. Кредитним комітетом та ін.) більшістю голосів і оформляється протоколом.
Фахівці кредитного підрозділу ще до укладення кредитної угоди між банком-кредитором і позичальником повинні чітко і глибоко вивчити і проаналізувати надані позичальником документи, його кредитну історію, здійснити перевірку і обстеження діяльності суб'єкта господарювання та здійснити оцінку кредитоспроможності позичальника
Фахівці служби безпеки або працівники, відповідальні за забезпечення безпеки кредитної діяльності перевіряють достовірність документів, наданих позичальником для одержання кредиту; вивчають історію взаємовідносин позичальника з фінансовими установами; перевіряють наявність майна, яке пропонується у заставу, визначають можливість та доцільність прийняття банком такої застави та здійснюють контроль за зберіганням заставленого майна;
Фахівці юридичного відділу розглядають наявність і правильність оформлення установчих документів, реєстраційних свідоцтв, патентів, ліцензій на здійснення різних видів господарської діяльності, документів, які підтверджують право оренди, володіння землею, майном, гарантують здійснення кредитної операції і розглядають договори (контракти, що супроводжують кредитну операцію).
Кожна із зазначених служб готує і подає кредитному комітету свої висновки щодо можливості та умов видачі кредиту, його суми, строку, умов погашення, відсоткових ставок, форми забезпечення зобов'язань.
На підставі висновків служб банку кредитний комітет приймає відповідне рішення, яким дає свою згоду на надання кредиту. Цим завершується даний етап процедури отримання кредиту.
.7 Укладення кредитного договору
Важливим етапом процедури отримання кредиту є укладення кредитного договору (угоди).
Відповідно до Положення «Про кредитування», кредитні договори укладаються тільки в письмовій формі. Кредитний договір може бути укладений як шляхом складання одного документа, підписаного сторонами, так і шляхом обміну листами, телеграмами підписаними стороною, яка їх надсилає.
Юридичне і економічно грамотно складені типові форми кредитних договорів можуть сприяти зниженню кредитного ризику конкретних кредитних угод.
.8 Видача і погашення кредиту
Після укладення кредитного договору наступним етапом процедури отримання кредиту є надання кредиту позичальникові. Тому кредитний відділ дає розпорядження операційному відділу про відкриття рахунку для обліку. Видача кредиту проводиться в порядку, передбаченому в кредитному договорі.
Забезпечення кредиту є одним з основних принципів механізму кредитування. У банківській практиці джерела погашення розрізняють на головні і похідні. Головними джерелами є виручка від реалізації продукції, дохід, який поступає позичальнику. Банк здійснює контроль за виконанням позичальником умов кредитною договору, цільовим використанням кредиту, своєчасним і повним погашенням та сплатою відсотків по ньому.
Протягом усього строку дії кредитного договору банк підтримує ділові контакти з позичальником, здійснює перевірки стану збереження заставленого майна.
2. ОРГАНІЗАЦІЯ КРЕДИТУВАННЯ ПІДПРИЄМСТВА КОМЕРЦІЙНИМИ БАНКАМИ
.1 Загальна характеристика досліджуваного підприємства
Приватне підприємство „Оріон створене на підставі частини першої статті 42 Конституції України, Законів України Про підприємництво та Про підприємства в Україні.
Розглянувши умови кредитування, які надають комерційні банки „Укрсоцбанк та „Промінвестбанк (додатки В,Г), приватне підприємство „Оріон вирішило взяти кредит на суму 290 тисяч гривень на термін 6 місяців для поповнення обігових коштів.
З урахуванням цілі, для якої знадобились кошти, підприємство надало перевагу послугам „Промінвестбанку в місті Вінниця. Процедура оформлення кредиту в даному банку значно простіша, і з огляду на квартальну звітність (додаток Д,Е), очевидно, що кредитування в „Промінвестбанку користується більшим попитом серед клієнтів-юридичних осіб, ніж в Укрсоцбанку. Останній, навпаки, більше приділяє увагу на кредитування фізичних осіб.
Дане підприємство займається оптовою торгівлею і працює на ринку 10 років.
Договором застави було визначено оціночну вартість обєкта застави в 620 тисяч гривень.
Оцінку кредитоздатності підприємства було проведено виходячи з даних бухгалтерського балансу та звіту про фінансовий результат за 2006 рік (додатки Ж-Л ).
Також до банку подається пакет документів: техніко-економічне обґрунтування проекту, позитивні висновки аудиторських перевірок за останній рік та контракти на реалізацію продукції з іноземними партнерами.
Підприємство є постійним і надійним партнером банку, неодноразово користувалось кредитами. Останній кредит на суму 150 тисяч гривень було своєчасно повернуто 20.10.2005 року.
Керівник підприємства є гарним фахівцем і порядною людиною, займає цю посаду протягом п'яти років і має позитивний досвід роботи з банком.
.2 Аналіз кредитоспроможності підприємства
Кредитоспроможність позичальника - це його здатність повністю і вчасно розраховуватись за своїми фінансовими зобовязаннями. Кредитоспроможність позичальника на відміну від його платоспроможності не фіксує неплатежі за поточний період чи будь-яку дату, а прогнозує його платоспроможність на найближчу перспективу.
Існує безліч методик аналізу фінансового стану клієнта та його надійності з точки зору вчасного повернення боргу. У практиці американських банків застосовується „правило пяти сі, в англійський економічній літературі принципи кредитування визначаються абревіатурою CAMPARI. Ці методи оцінки кредитоспроможності позичальника стали досить популярними завдяки вдалому поєднанню в них аналізу особистих і ділових якостей клієнта.
Комерційні банки України більше надають перевагу методам коефіцієнтів та рейтинговому методу. Але ці методи є не досить точними, оскільки інфляція дуже перекручує дані балансових звітів, оціночні коефіцієнти надають аналітику статичну інформацію, що негативно впливає на ступінь обєктивності аналізу.
Та все ж класичним підходом до оцінки кредитоспроможності позичальника вважається аналіз бухгалтерського балансу підприємства. Однак бухгалтерська звітність - не єдине джерело інформації для аналізу кредитоспроможності. Більшість фінансових показників дає лише загальне уявлення про стан клієнта. Тому додатково розглядають репутацію позичальника, його кредитну історію та інше.
Варто зауважити, що в Україні НБУ також розробляє для комерційних банків рекомендації щодо визначення фінансового стану і кредитоспроможності позичальників. Згідно „Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків від 06.07.2000 р. № 279 критерії оцінки фінансового стану позичальника встановлюється кожним банком самостійно його внутрішніми положеннями щодо проведення активних операцій (кредитних) та методикою проведення оцінки фінансового стану позичальника з урахуванням вимог цього Положення, у яких мають бути визначені ґрунтовні, технічно виважені критерії економічної оцінки фінансової діяльності позичальників на підставі аналізу їх балансів та звітів про фінансові результати в динаміці тощо. Методика проведення оцінки фінансового стану позичальника, яка розроблена банком є невідємним додатком до внутрішньобанківського положення банку про кредитування.
Методи оцінки кредитоспроможності позичальників, що використовуються різними банками різноманітні, але всі вони складаються з певної системи фінансових коефіцієнтів [11].
Положенням Ощадбанку розроблена і використовується на практиці для аналізу фінансового стану позичальників така система обовязкових коефіцієнтів:
коефіцієнт загальної ліквідності,
коефіцієнт абсолютної (термінової) ліквідності,
коефіцієнт співвідношення залучених і власних коштів,
коефіцієнт маневреності власних коштів.
В Промінвестбанку при визначенні кредитоспроможності позичальників розраховують такі економічні показники:
коефіцієнт поточної ліквідності,
коефіцієнт абсолютної ліквідності,
коефіцієнт фінансової незалежності,
коефіцієнт маневреності,
рентабельність продаж,
рентабельність активів,
рентабельність капіталів,
знос основних засобів,
доля простроченої кредиторської заборгованості,
питома вага простроченої кредиторської заборгованості у загальній сумі кредиторській заборгованості.
На основі розглянутих методик визначення кредитоспроможності підприємства доцільно здійснювати оцінку кредитоспроможності за наступним алгоритмом:
Таблиця 2.1 - Алгоритм розрахунку фінансових показників діяльності підприємства з метою оцінки його кредитоспроможності
ПоказникФормула розрахункуНормативне значенняАлгоритм розрахункуЗа даними фінансової звітності12341. Аналіз ліквідності підприємства1.1 Коефіцієнт покриттяОборотні активи Поточні зобовязання ф.1 р.260 ф.1 р.620>11.2 Коефіцієнт швидкої ліквідностіОборотні активи-Запаси Поточні зобовязання ф.1 (р.260 - р.100 - р.110 - р.120 - р.130 - р.140) ф.1 р.620 0,6-0,8
12341.3 Коефіцієнт абсолютної ліквідностіГрошові кошти та їх еквіваленти + Поточні фінансові інвестиції Поточні зобовязанняф.1 (р.220 + р.230 + р.240) ф.1 р.620> 0 Збільшення1.4 Чистий оборотний капітал, тис. грн..Оборотні активи - Поточні зобовязанняф.1 (р.260 - р.620) > 0 Збільшення2. Аналіз фінансової стійкості підприємства2.1 Коефіцієнт фінансової автономіїВласний капітал Валюта балансу ф.1 р.380 ф.1 р.640> 0.52.2 Коефіцієнт фінансової залежностіВалюта балансу Власний капітал ф.1 р.640 ф.1 р.380< 2 Зменшення2.3 Коефіцієнт фінансового ризикуЗалучений капітал Власний капітал ф.1 (р.430 + р.480 + р.620 + р.630) ф.1 р.380< 1 Зменшення2.4 Коефіцієнт маневреності власного капіталуВласний капітал - необоротні активи Власний капіталф.1 (р.260 - р.620) ф.1 р.380 > 0 Збільшення2.5 Коефіцієнт забезпеченості власними оборотними засобамиОборотні активи - Поточні зобовязання Оборотні активиф.1 (р.260 - р.620) ф.1 р.260 > 0.1
Таблиця 2.1 (продовження) - Алгоритм розрахунку фінансових показників діяльності підприємства з метою оцінки його кредитоспроможності
12343. Аналіз рентабельності підприємства3.1 Коефіцієнт рентабельності активівЧистий прибуток(збиток) Середньорічна вартість активівф.2 р.220 або р.225 ф.1 р.280 > 0 Збільшення3.2 Коефіцієнт рентабельності власного капіталуЧистий прибуток(збиток) Середньорічна вартість власного капіталуф.2 р.220 або р.225 ф.1 р.380 > 0 Збільшення3.3 Коефіцієнт рентабельності продажуЧистий прибуток(збиток) Чистий дохід(виручка) від реалізаціїф.2 р.220 або р.225 ф.2 р.035 > 0 Збільшення3.4 Коефіцієнт рентабельності витратВаловий прибуток Собівартість реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг)ф.2 р.050 ф.2 р.040> 0 Збільшення4. Аналіз ділової активності підприємства4.1 Коефіцієнт оборотності активівЧистий дохід(виручка) від реалізації Середньорічна вартість активівф.2 р.035 ф.1 р.280 Збільшення
Таблиця 2.1 (продовження) - Алгоритм розрахунку фінансових показників діяльності підприємства з метою оцінки його кредитоспроможності
12344.2 Коефіцієнт оборотності кредиторської заборгованостіСобівартість реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг) Середньорічна вартість кредиторської заборгованостіф.2 р.040 ф.1 Σ (р.520 + .. + р. 600) Збільшення4.3 Коефіцієнт оборотної дебіторської заборгованостіЧистий дохід(виручка) від реалізації Середньорічна вартість дебіторської заборгованостіф.2 р.035 ф.1 Σ (р.150 + .. + р. 210) Збільшення4.4 Строк погашення дебіторської заборгованості, днівТривалість періоду Коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості365 Коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованостіЗменшення4.5 Строк погашення кредиторської заборгованості, днівТривалість періоду Коефіцієнт оборотності кредиторської заборгованості365 Коефіцієнт оборотності кредиторської заборгованостіЗменшення4.6.Коефіцієнт оборотності матеріальних запасівСобівартість реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг) Середньорічна вартість запасівф.2 р.040 ф.1 Σ (р.100 + .. + р. 140) Збільшення
Таблиця 2.1 (продовження) - Алгоритм розрахунку фінансових показників діяльності підприємства з метою оцінки його кредитоспроможності
12344.7.Коефіцієнт оборотності основних засобів (фондовіддача)Чистий дохід(виручка) від реалізації Середньорічна вартість основних засобівф.2 р.035 ф.1 р.031 Збільшення4.8.Коефіцієнт оборотності власного капіталуЧистий дохід(виручка) від реалізації Середньорічна вартість власного капіталуф.2 р.035 ф.1 р.380 Збільшення
Вконавши розрахунки коефіцієнтів кредитоспроможності приватного підприємства „Оріон, можна зробити наступні висновки. Коефіцієнт швидкої ліквідності в 2006 році завдяки значному збільшенню оборотного активу (на 91,8 %) увійшов до правильного нормативного значення (0,62). Коефіцієнт абсолютної ліквідності показує, яку частину поточної заборгованості може бути погашена за необхідністю негайно. На даному підприємстві цей коефіцієнт дуже низький та має тенденцію до зниження. Однією з важливих ознак фінансового стану підприємства є його фінансова стійкість. Коефіцієнт фінансової автономії в 2006 році зріс на 0,04, але все одно не відповідає нормативному значенню. Коефіцієнт фінансової залежності зменшився на 0,04 - це є позитивним результатом тому, що свідчить про зменшення залежності підприємства від позичкового капіталу. Коефіцієнт маневреності в 2006 році значно виріс та здобув правильного нормативного значення, це свідчить про збільшення гнучкості у використанні власного капіталу. Коефіцієнт фінансового ризику показує що в 2006 році підприємство залучило 3,77 позичкових коштів на одну гривню власного капіталу - це є негативним для підприємства тому, що критичним значенням цього коефіцієнта вважають одиницю. Коефіцієнт рентабельності активів в 2006 році в порівнянні з 2005 роком збільшився на 0,12, коефіцієнт рентабельності власного капіталу збільшився на 0,51 це є позитивною оцінкою ефективності вкладення коштів у дане підприємство. Коефіцієнт рентабельності продажу збільшився на 0,106.
Коефіцієнт оборотності активів в звітному році зменшився на 0,3 - це є негативним результатом. Коефіцієнт оборотності кредиторської заборгованості зменшився на 14,6 і показує скільки разів виникають заборгованості і сплачуються підприємством за відповідний період. Коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості зменшився на 5,3. Це є негативним явищем, оскільки строк погашення дебіторської заборгованості збільшився на 1,1 день, а кредиторської зменшився на 1,5 день - це свідчить про те, що дане підприємство вміє управляти кредиторською заборгованістю так, щоб утримувати позики довше, ніж дозволяє це робити своїм боржникам. Коефіцієнт оборотності основних запасів зріс на 36,9 - це є позитивним для діяльності підприємства. Коефіцієнт оборотності матеріальних запасів та власного капіталу у 2006 році зменшився відповідно на 3,6 та 20,1. Це є негативним результатом тому, що свідчить що підприємство не має змоги без додатково залучених ресурсів збільшувати обсяг виробництва.
Такі результати свідчать про досить стабільне становище підприємства. Майже всі показники відповідають їх нормативним значенням. Підприємство досить швидко здобуває фінансову незалежність, знижує можливість фінансового ризику, має достатній рівень маневреності власного капіталу, підвищує власну рентабельність та має тенденцію до зменшення строку погашення кредиторської заборгованості. Незважаючи на недостатній рівень абсолютної ліквідності та низькі коефіцієнти оборотності активів і матеріальних запасів, Промінвестбанк вирішив надати підприємству необхідний кредит, але посилюючи контроль за фінансовою звітністю.
3 ШЛЯХИ Удосконалення умов кредитування в комерційних банках України
Більшість наукових праць українських і зарубіжних дослідників присвячена аналізу окремих сторін функціонування банківської системи. Визнаючи важливість та практичну значимість таких досліджень, зазначимо, що в цілому відчувається дефіцит глибоких теоретичних досліджень та практичних рекомендацій стосовно вирішення проблем удосконалення умов кредитних відносин із точки зору впливу на ефективність банківської діяльності, а отже, впливу на економічну систему в цілому. Недостатніми є дослідження з удосконалення методики оцінки кредитного ризику, методики оцінки фінансового стану позичальника та визначення його кредитоспроможності, розробки системи індивідуального підходу до кожного окремого позичальника. Потребують удосконалення практичні рекомендації стосовно форм забезпечення кредитів та порядку їх повернення, узагальнення досвіду можливостей кредитної діяльності банків для вирішення проблеми економічного зростання.
Умови кредитування повязані з принципами кредитування - цільовим характером, диференційованістю, повнотою і строковістю повернення позик, їхнім забезпеченням та платністю. При порушенні цих принципів у процесі кредитування банк, керуючись своїми інтересами,
інтересами своїх вкладників, розриває кредитні звязки, відкликає кредит, вимагає його негайного повернення.
Оцінка кредитоспроможності позичальника за фінансовими показниками має такі недоліки: по-перше, не можна обмежуватись чи віддавати перевагу одному з показників, оскільки ці коефіцієнти неповно характеризують кредитоспроможність позичальника; по-друге, в умовах нестабільної економіки, високих темпів інфляції фактичні показники за минулі періоди не можуть бути єдиною базою оцінки здатності позичальника погасити свої зобовязання у визначений термін, включаючи позики банку, оскільки розрахунок оцінки фінансового стану позичальника на основі системи фінансових коефіцієнтів будується на сальдових звітних показниках; по-третє, відсутня єдина база оптимальних значень фінансових показників. Їхній рівень змінюється залежно від стану економіки країни, що прямо пропорційний фінансовому стану вітчизняних підприємців; по-четверте, розраховані коефіцієнти фіксують лише мить економічного часу, залишаючи за кадром безперервні динамічні зміни.
Сучасна система кредитування базується на можливості реалізації заставного права, наявності різних типів гарантій та порук третіх сторін. Ці та інші форми забезпечують надійність кредитної угоди, можливість повернення кредиту у випадку порушення принципів кредитування. Реалізація заставного права потребує від банку комплексного аналізу дієздатності та кредитоспроможності клієнта, оцінки його майна, що дозволяє банку при необхідності забезпечити свою беззбиткову діяльність:
Економічною основою виникнення банківського кредиту є позичковий капітал, який утворюється внаслідок часового розриву в отриманні та використанні грошових коштів підприємствами та фізичними особами. Призупинення руху позичкового капіталу суперечить суті капіталу, як самозростаючої вартості. Отже, виникає можливість і доцільність передачі у користування тимчасово вільних коштів із метою їх самозростання. Рух позичкового капіталу здійснюється у формі кредиту. Підкреслюючи самостійність категорії кредит, запропоновано визначати його як рух вартості на принципах повернення, відшкодування та еквівалентності, повязаний з реалізацією споживчої вартості.
Аналіз різних підходів до класифікації банківського кредиту свідчить, що їхня чисельність не сприяє ефективному їхньому використанню на практиці. Вивчення теоретичних засад і досвіду діяльності банків приводить до висновку, що найбільш прийнятною є класифікація банківського кредиту, яка включає такі ознаки: строки користування, забезпечення, методи кредитування, способи нарахування і сплати процента, тип позичальника, ступінь ризику.
На практиці кредитні відносини регламентуються кредитним договором, що укладається між кредитором і позичальником. Теоретичні дослідження та практика роботи комерційних банків свідчать, що основними недоліками фактично укладених кредитних договорів є те, що у змісті кредитних договорів, які укладаються українськими банками, у більшості випадків відсутній механізм контролю банку за позичальником до і після підписання кредитної угоди; визнання банку як сильнішої сторони при формальній рівноправності обох сторін кредитного процесу, що проявляється у навязуванні клієнту своїх умов, які не завжди економічно обгрунтовані і вигідні для банку. Доцільно переглянути й удосконалити структуру кредитного договору згідно зі змінами в законодавстві та умовами господарювання комерційних банків і позичальників із метою забезпечення ефективності кредитних відносин.
Сучасна система кредитування базується на можливості реалізації заставного права, наявності різних типів гарантій та порук третіх сторін. Ці та інші форми забезпечують надійність кредитної угоди, можливість повернення кредиту у випадку порушення принципів кредитування. Реалізація заставного права потребує від банку комплексного аналізу дієздатності клієнта, оцінки його майна, що дозволяє банку при необхідності забезпечити свою беззбиткову діяльність.
Одним із елементів заставного механізму є оцінка предмету застави. Із цього приводу можна виділити такі положення:
Прийняте забезпечення повинно регулярно переоцінюватись, для того щоб покрити кредитний ризик у будь-який час.
.Оцінку вартості предметів застави мають проводити спеціалісти відповідної кваліфікації.
.Достовірність і цінність виробів мистецтва повинні бути підтверджені.
.У випадку використання як застави товарно-матеріальних цінностей, їхня вартість має включати витрати на проведення періодичних оцінок заставного забезпечення, особливо, якщо до них залучені незалежні експерти.
.При оцінці застави необхідно звернути особливу увагу на правильне визначення ліквідаційної вартості й витрат на реалізацію майна.
Реальний рівень покриття позики в ситуації змушеного продажу майна можна визначити, якщо з ціни відкритого ринку вирахувати:
витрати на реалізацію;
маржу змушеного продажу;
величину будь-яких пріоритетних претензій на майно;
оплату судових витрат.
А також якщо з чистої реальної вартості вирахувати:
необхідну маржу безпеки (залежно від ступеня ризику);
дійсну вартість майна, що є забезпеченням повернення позики.
Більшість предметів застави оцінюється за ринковою вартістю. Така оцінка передбачає найвищу ціну, за якою власність могла б бути реалізована при наявності потенційного покупця і часу для здійснення угоди. Але у багатьох випадках, коли банк реалізує заставний механізм для погашення позики, першочергова вартість не відповідає реальній ціні. Це відбувається за таких причин, як: відсутність зацікавлених покупців, зниження ціни на відповідну власність, економічний спад, необхідність швидко знайти покупця.
Для оцінки надійності застави використовуються такі критерії: співвідношення суми кредиту і вартості заставленого майна; його ліквідність; можливість банку здійснювати контроль за заставленим майном. Згідно з цими критеріями виділяються три окремі групи обєктів застави, які створюють мінімальний, підвищений і максимальний кредитний ризик.
Найбільш відповідальною, складною та трудомісткою є оцінка нерухомості як предмету застави. У міжнародній практиці для оцінки нерухомості використовуються три основні методи, які застосовують у комплексі для вибору найоптимальнішого варіанту: витратний, ринковий і доходний. Після проведеного аналізу можна зробити висновок, що впровадження їх у практику українських комерційних банків містить низку перешкод. Вони зумовлені недостатнім розвитком ринку нерухомості, джерел інформації про ринкові ціни на обєкти нерухомості, а також відсутністю відділу, який би здійснював оцінку нерухомості як застави. Найприйнятнішим і простим у використанні на практиці є ринковий метод, який передбачає оцінку нерухомості з використанням інформації про ринкову ціну аналогічних угод купівлі-продажу.
Розмір кредиту, що надходить у розпорядження клієнта, встановлений кредитною угодою. Він залежить від економічних обставин, у тому числі: величини розриву в платіжному обороті позичальника; реального накопичення товарно-матеріальних цінностей, що надходили у забезпечення кредиту, та ступеня їх ліквідності; рівня маржі; ступеня ризику та довіри банку до клієнта; наявності певного обсягу ресурсів банку тощо. Така сума є лімітом кредитування.
Проблема вдосконалення кредитних відносин комерційних банків із позичальниками є актуальною як у теоретичних дослідженнях, так і в практичній діяльності банків. На сьогоднішній день практично є відсутніми наукові роботи системного плану, присвячені удосконаленню кредитних відносин комерційних банків із позичальниками.
Тому проведене дослідження комплексного аналізу кредитних відносин банків із позичальниками дозволяє зробити такі висновки:
Визначення поняття кредитного ризику повинно охоплювати форми його прояву, вказувати на сферу виникнення можливого збитку в результаті некредитоспроможності клієнта і його можливі джерела. Потрібно визначити кредитний ризик як ситуацію, що виникає при прийнятті рішень у сферах кредитування окремого позичальника й оцінці якості кредитного портфеля, що означає неповернення виданих кредитних ресурсів і, як наслідок, втрати ліквідності банку.
Для ефективного використання різних критеріїв оцінки кредитного ризику запропоновано їх згрупувати за окремими методами їхньої оцінки: вербальний, якісний, статистичний, числовий. Кожен із цих методів взаємно доповнює один одного у процесі підготовки банком рішення про кредитування, допомагає організувати кредитні відносини, провести аналіз якості кредитного портфеля комерційного банку, що, в свою чергу, полегшить роботу кредитного працівника стосовно оцінки кредитного ризику.
Порівняльна характеристика практики управління кредитним портфелем закордонних і українських комерційних банків дає можливість зробити висновок, що багато закордонних методів, зокрема, статистичні моделі, системи коефіцієнтів тощо, не завжди прийнятні для вітчизняних банків внаслідок нерівноцінності економічного середовища. Тому управління кредитним портфелем українських банків повинно включати такі процедури: вибір критеріїв оцінки якості окремо взятої позики; визначення основних груп позик із зазначенням ступеня ризику; оцінку кожної виданої банком позики; визначення структури кредитного портфеля за класифікованими позиками; оцінку якості кредитного портфеля в цілому; аналіз чинників, які здійснюють вплив на зміну структури кредитного портфеля в динаміці; визначення суми резервного фонду, адекватного сукупному ризику кредитного портфеля банку; розробку заходів із покращання якості кредитного портфеля.
Стабілізуючий вплив на стан кредитних відносин комерційних банків із позичальниками відбувається шляхом мінімізації кредитного ризику, який можливий за таких умов: ретельна оцінка кредитоспроможності позичальника; зменшення розмірів надання кредиту одному позичальнику, що дозволяє скоротити величину збитків у випадку його неповернення; страхування кредитів; залучення достатнього забезпечення; видача дисконтних позик, які дають змогу отримати плату за кредит, але потребують використання додаткових методів захисту від кредитного ризику для повернення основного боргу.
Проведені дослідження дають змогу характеризувати кредитоспроможність як рівень фінансово-господарського стану позичальника, на основі якого банківський працівник робить висновок про його фінансову стійкість, можливу ефективність використання позичкових коштів, здатність і готовність повернути їх відповідно до умов угоди. Кредитоспроможність позичальника оцінюється на основі фінансових коефіцієнтів і грошового потоку. Відсутність обґрунтованих оптимальних значень фінансових показників, розроблених із урахуванням реального фінансового стану вітчизняних підприємств та економіки країни в цілому, значно ускладнюють оцінку кредитоспроможності позичальника.
Після огляду методів оцінки нерухомості як застави виявлені їхні недоліки, зумовлені недостатнім розвитком в Україні ринку нерухомості, а також джерел достовірної інформації про ринкові ціни на обєкти нерухомості. Найприйнятнішим і простим для використання на практиці вітчизняних банків є ринковий метод, який передбачає оцінку нерухомості з використанням інформації про ринкову ціну аналогічних угод купівлі-продажу.
ВИСНОВКИ
У період переходу економіки на ринкові відносини відновлюється істинна сутність кредиту як самостійної економічної та базової категорії в кредитному механізмі, припиняється безповоротне фінансування видатків бюджету, надання кредитів збитковим господарствам, а також на цілі, які не відповідають внутрішній природі кредиту і принципам комерційної діяльності. Безліч самостійних господарюючих субєктів намагаються отримати найбільший прибуток шляхом зниження витрат виробництва, підвищення конкурентоспроможності своєї продукції, що нагально потребує раціонального та ефективного використання усіх ресурсів, і насамперед банківського кредиту, для досягнення найвищих результатів.
Сучасний вітчизняний досвід кредитування багато в чому ще не склався внаслідок невеликого строку розвитку системи комерційних банків і, тому не може бути в достатній мірі узагальнений. Вивчення зарубіжного досвіду і використання його в сучасній вітчизняній банківській практиці допоможе зняти більшість проблеми наших банкірів, більшість із яких відчувають елементарну нестачу знань. При цьому важливе значення мають методи оцінки кредитоспроможності клієнтів комерційних банків на основі фінансових коефіцієнтів, шляхом аналізу грошового потоку і менеджменту підприємства, розробка методики упорядкування картотеки кредитоспроможності й аналізу кредитного портфеля, розробка форми техніко-економічного обґрунтування з урахуванням всіх факторів кредитного ризику. Установи "Промінвестбанку" України здійснюють кредитні операції у відповідності з законом України "Про банки і банківську діяльність", Статутом "Промінвестбанку" України, керівними та інструктивними матеріалами Національного банку та "Промінвестбанку" України. Оцінка фінансового стану позичальника здійснюється за допомогою фінансових коефіцієнтів: ліквідності, фінансової стійкості, рентабельності, тощо. В роботі проведено аналіз кредитоспроможності позичальника - ПП Оріон, яке є постійним клієнтом Промінвестбанку в місті Вінниця. На підставі фінансової звітності товариства було проведено аналіз балансу, показників ліквідності, фінансової стійкості та рентабельності, а також проаналізовано стан запасів товарно-матеріальних цінностей, дебіторської та кредиторської заборгованості. Проведений аналіз кредитоспроможності позичальника - підприємства ПП Оріон - свідчить про ліквідність, платоспроможність та рентабельність товариства. Враховуючи давні партнерські стосунки між товариством і банком, а також те, що під забезпечення кредиту підприємство надає в заставу приміщення вартістю, що вдвічі перевищує суму кредиту, відділ кредитування прийняв рішення щодо надання кредиту.. При аналізі фінансових результатів діяльності підприємства повинні бути оцінені чиста виручка, прибутки або збитки, отримані підприємством в періоді, що аналізується.
Визначення кредитоспроможності та оцінка фінансового стану підприємства сприяє захисту інтересів банку, недопущенню збитків від неповернення боргу через неплатоспроможність позичальника. Тому при проведенні аналізу необхідно:
при аналізі активів підприємства відобразити абсолютні зміни в майні підприємства, зробити висновки стосовно погіршення або покращення структури активів;
при аналізі джерел формування фінансових ресурсів підприємства розглянути абсолютні та відносні зміни у власних та позикових коштах підприємства;
при оцінці ефективності діяльності підприємства оцінити показники рентабельності та оборотності та зробити основні висновки про доходність основної та інших видів діяльності підприємства;
аналіз фінансової стійкості повинен показати наявність або відсутність у підприємства можливостей залучення додаткових позикових коштів, а також здатність погасити свої поточні зобовязання за рахунок активів різного ступеня ліквідності.
Слід зазначити, що при проведенні фінансового аналізу позичальників банку слід використовувати поряд з кількісними показниками, також і якісні, які виміряти в цифрах неможливо. Так, в процесі прийняття рішення про видачу кредиту необхідно враховувати репутацію позичальників, а також особливості та перспективи економічної конюнктури. На думку автора, доцільно буде покращити процес оцінки застави, як важливого етапу процесу кредитування, оскільки саме вартість обєкта застави виступає чи не найголовнішим чинником, який впливає на величину кредиту, що буде отриманий потенційним позичальником. Можна сформулювати наступні принципові позиції, які, на наш погляд, повинні бути взяті за основу при оцінці працівниками банку обєктів застави:
― необхідно більш ширше поряд з поняттям ринкова вартість використовувати поняття ліквідаційна вартість, як таке, що найбільш точно відповідає цілям оцінки обєктів застави;
― необхідно враховувати різницю між ринковою та ліквідаційною вартістю обєкта застави. Про цьому слід мати на увазі, що ліквідаційна вартість завжди менша від ринкової. Тому з метою забезпечення більш високого рівня ліквідності обєктів застави базою для розрахунку банківськими працівниками обсягів кредитів, повинна слугувати не ринкова вартість обєктів застави, як це поширено у сьогоднішній практиці, а ліквідаційна вартість обєктів застави.
Що стосується механізму розподілу кредитних ресурсів Промінвестбанку, то можна сказати, що в системі ПІБ в чистому вигляді міжбанківське кредитування не використовується, але існує система міжфілійного кредитування установ системи Промінвестбанку через автоматизований комплекс електронна біржа кредитних ресурсів. Електронна біржа кредитних ресурсів призначена для повної автоматизації процесу укладання міжфілійних кредитних угод та додатків на зміну відсоткової ставки, на повернення ресурсів та пролонгацію. Діяльність з кредитування філіями є прибутковою, постійно вдосконалюється, але існують і додаткові шляхи вдосконалення кредитування підприємств. До них можна віднести:
Вдосконалення процесу оцінки фінансового стану підприємства - позичальника в процесі кредитування. Проведення комплексного аналізу потенційних позичальників є одним з найважливіших та найвідповідальніших етапів всього процесу банківського кредитування. В процесі такого аналізу особливо важливим є проведення аналізу фінансового стану потенційного позичальник. Методика визначення класу позичальника у філіях Промінвестбанку постійно переглядається і змінюється відповідно до змін законодавства, вимог НБУ і Промінвестбанку про кредитування і забезпечення кредитів. В даний час ця методика є досить досконалою і її використання дає можливість всебічно проаналізувати фінансово-господарський стан підприємства-позичальника, але потрібно вдосконалити не сам процес аналізу а трактування результатів цього аналізу. Тобто в результаті аналізу фінансового стану підприємства потрібно отримати не лише кількісні показники, а й якісні(проаналізувати не лише як змінилося становище підприємства, а й дати відповідь чому? це сталося і чи є це позитивним чи негативним фактором для надання кредиту цьому підприємству)
Використання математичних методів для оцінки ризиків при кредитуванні (для прийняття адекватних рішень в процесі кредитування недостатньо лише виявити форми та причини ймовірних загроз). На думку автора, необхідна оцінка ризиків з точки зору їх значення як за масштабом впливу, так і за ймовірністю настання. В основу оцінки повинен бути покладений пошук залежності між певними розмірами втрат, повязаними з реалізацією ризику та ймовірностями їх настання.)
Підвищення гарантії повернення банківських кредитів шляхом більш ефективної оцінки застави, що передається банку в рахунок забезпечення кредиту.
Список використаної літератури
1.Закон України "Про банки і банківську діяльність" від 07.12.2000 р. №2121 III.// Законодавчі і нормативні акти банківської діяльності. - 2007. - №8.
2.Закон України "Про власність" від 07.02.1991 р. № 697-12-ХІІ.// Законодавчі і нормативні акти банківської діяльності. - 2001. - вип.1.
.Закон України «Про Національний банк України» від 20.05.1999 №679-ХІУ зі змінами і доповненнями станом на 07.12.2000 р. .// Законодавчі і нормативні акти банківської діяльності. - 2008. - №2.
.Інструкція «Про порядок регулювання та аналіз діяльності комерційних банків» від 01.02.1998 р. зі змінами і доповненнями за станом на 17.12.2001 р. // додаток до журналу „Вісник Національного банку України - 2008. №1.- с 3-6.
.Положення НБУ «Про кредитування» від 28.09.1995 р. №246 зі змінами і доповненнями станом на 12.12.1999 р. .// Додаток до журналу „Вісник Національного банку України - 2007. №2.- с 4-5.
.Положення НБУ "Про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями від 06.07.2000 р. // Нормативні акти НБУ --2008- №9-с.50
7.Банківські операції: Підручник / За ред. А.М. Мороза. - 2-ге вид., випр. і доп. - К.: КНЕУ, 2002. - 476 с
.Івасів Б. Економічний зміст та форми страхування кредитів. /Івасів Б., М.Клапків // Вісник НБУ. - 2009. - № 5. - с.41-47.
.Остапець А.І., Остапець А.В. Банківська система України: стан і проблема розвитку. / А.І.Остапець, А.В. Остапець // Фінанси України.- 2008. - с.12-17.
.Тарасенко Н.В. Економічний аналіз. Навчальний посібник. - 3-тє видання, перероблене. / Н.В. Тарасенко - Львів. „Новий Світ - 2000, 2004. - 344 ст.
.Тиркало Р. І. Банківська справа: Навч. посіб.. / Р.І. Тиркало, І.С. Гуцал, І.Я. Чайковський , Т.І. Андрушків - Т.: Карт-бланш, 2001. - 314 с.
.Балансовий звіт Промінвестбанку за III квартал 2009. - [Цитата: 18.11.2009] // http://www.prominvestbank.com.ua/balance.php.ua
.Балансовий звіт Укрсоцбанку за III квартал 2009. - [Цитата: 18.11.2009] // http://www.ukrsocbank.com.ua/about/reports/balance/balance_32007/