Стан та передумови сучасних міграційних процесів
Стан та передумови сучасних міграційних процесів
Сучасний світ постає сьогодні як складне полісистемне утворення, що динамічно розвивається. Глобалізація призвела до активізації всіх форм міжнародної взаємодії і зокрема поставила на новий щабель таку форму як міграція робочої сили, яка виступає важливою складовою міжнародних економічних відносин. Не тільки продукти праці (товари і послуги) характеризуються високим рівнем міжнародної мобільності. Фактори виробництва (праця і капітал) також переміщуються з країни в країну. Згідно з законом Б. Оліна міжнародний рух товарів і факторів виробництва можуть заміщати один одного. Країна, яка в надлишку забезпечена працею, може або експортувати працеємні товари, або її громадяни можуть самі виїжджати за кордон і там працювати.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Питання міжнародного розвитку і зокрема процесів міграції робочої сили, розглядаються в працях багатьох науковців: П. Кругмана, Е. Лібанової, В. Левківського, А. Киреєва, Н. Куликова, Л. Лісогора, Д. Лукяненка, Ю. Макогона, О. Малиновської, А. Мокія, С. Пирожкова, Ю. Пахомова, С. Писаренко, О. Позняк, А. Поручника, О. Рогача, М. Романюка, А. Румянцева, Є. Савельєва, А. Філіпенка, І. Школи, О. Шниркова та інших.
В усіх працях з визначеної тематики дається ґрунтовний аналіз причин міграції, факторів, розглядаються наслідки міграції. На сьогодні, коли Україна є одним з найбільших постачальників робочої сили на світові ринки праці, виникає необхідність проведення моніторингу сучасних міграційних процесів та їх вплив на стан національного господарства.
Однією з форм міжнародних економічних відносин є трудова міграція (labor force migration), яка визначається як «переселення працездатного населення з одних держав в інші на термін більше року, яке викликане причинами економічного або неекономічного характеру» [1].
Активне наукове дослідження проблем міжнародної міграції почалось з кінця 60-х років ХХ ст. у межах моделей економічного зростання. Основна ідея полягала в тому, що міжнародне переміщення робочої сили як одного з факторів виробництва, впливає на темпи економічного зростання, а причиною міжнародної міграції робочої сили є різниця в рівнях заробітної плати у різних країнах.
Прибічники неокласичного підходу, відповідно до якого кожна особа одержує і споживає граничний продукт своєї праці, вважають, що еміграція спричиняє зростання добробуту країни, яка приймає іммігрантів при тому, що економічний розвиток держави, з якої відбувається еміграція, залишається на тому ж рівні, у всякому разі, не погіршується.
Прибічники неокейнсіанського підходу визнавали можливість погіршення економічного стану країни, що експортує робочу силу, особливо, якщо емігрують висококваліфіковані працівники. У звязку з цим широко обговорювалась ідея запровадження податку на «відтік розуму», надходження від якого передбачалось передавати в розпорядження ООН і використовувати на потреби людського розвитку. Останнім часом акцент в аналізі міграції змістився в бік дослідження акумуляції людського капіталу як ендогенного фактору економічного зростання країн. Виходячи з того, що нагромаджений людський потенціал є важливою передумовою економічного розвитку, в межах цієї групи моделей міжнародна міграція розглядається як одне з пояснень різниці в темпах економічного зростання країн.
Робоча сила масово почала мігрувати з кінця XV ст. до 60-х рр. XIX ст. Перші цивілізовані міграційні потоки здійснювались у напрямку до США, основними «постачальниками» робочої сили виступали країни Західної Європи. Інший потік емігрантів був спрямований з Африки. Тобто переплітались два явища - примусовий виїзд населення і добровільний.
З 60-х рр. XIX ст. починається новий етап руху мігрантів і триває до початку другої світової війни. Причини, що спонукали новий виток міграції та надали їй нових якісних ознак були переважно політичного характеру, а саме громадянська війна в США, обєднання Німеччини, обєднання Італії, створення Австро-Угорщини. Так як було відмінено рабство в колоніях Великобританії, Франції, Голландії, Іспанії, Португалії то зменшився потік мігрантів з африканського континенту. Проте зростає роль таких держав в міграційних процесах як Росія, Ірландія, Німеччина, Італія.
Найбільшим імпортером трудових ресурсів стають США. І уже з початку ХХ ст. виникає нова тенденція - мігранти рухаються з колоній до метрополій. В основному це була некваліфікована робоча сила з сільської місцевості.
Сучасний етап міграції науковці датують часом кінця другої світової війни. В цей час посилився домінуючий економічний і політичний статус США, внаслідок чого вони стали головним світовим імпортером трудових ресурсів. Так як в європейських країнах в повоєнний час відбувався економічний занепад, що супроводжувався високою інфляцією, безробіттям, зниженням життєвого рівня населення, то саме вони і виступали головними постачальниками трудових ресурсів на американський континент.
Дещо змінилась ситуація з кінця 50-х років, коли головними постачальниками робочої сили стають країни Латинської Америки. Основні ознаки такої міграції - масовість, сезонність, нелегальність.
Кінець 60-х років змінив напрямок міграційного руху. Робоча сила починає прибувати до Західної Європи, де за оцінками МОП зараз сконцентровано 25% іноземної робочої сили. Найбільшими імпортерами робочої сили є Німеччина, Іспанія, Італія. Сучасний етап міграції тісно повязаний і обумовлюється глобалізаційними процесами. Так сьогодні виникли нові центри міграції, зокрема це країни-нафтовидобувники Перської затоки (Саудівська Аравія, Обєднані Арабські Емірати, Кувейт, Оман), іноземна робоча сила в загальному обсязі трудових ресурсів в цих країнах займає до 80%.
Потужне середовище міграції сформувалось в азійському регіоні. Імпортерами робочої сили є Гонконг, Сінгапур, Малайзія, Таїланд.
Підвищення освітнього рівня населення призводить до того, що почала мігрувати висококваліфікована робоча сила, зростає її частка в загальній чисельності мігрантів.
Також особливістю міграційного сьогодення є так звана «циркуляція відтоку розуму». Тобто професіонали з промислово розвинених країн їдуть на тимчасову роботу до країн, що розвиваються. При цьому США продовжує залишатись найбільшим імпортером висококваліфікованих кадрів. Країни, які бажають отримати «інтелектуальну еліту» використовують різні мотиваційні інструменти.
Сучасний міграційний рух в Україні, по окремим регіонам за 9 місяців 2010 року наведено в таблиці 1.
На сьогодні Україна розглядається як один з потужних центрів міграції, а саме один з найбільших експортерів робочої сили.
Таблиця 1. Міграційний рух населення у січні-жовтні 2010 року
Україна зайняла пяте місце в світі за кількістю трудових мігрантів після Мексики (11,9 млн. мігрантів), Індії (11,4 млн. мігрантів), Росії (11,1 млн. мігрантів), Китаю, (8,3 млн. мігрантів).
На заробітки з країни виїхало 6,6 млн. громадян України. Це майже 15% від загальної кількості населення країни. Найбільше українських мігрантів у Росії, Італії, Португалії, Іспанії, Чехії, Польщі та США. Україна втрачає не тільки потенційних робітників, але й дипломованих спеціалістів. Зараз за кордоном працює 3,5% від загальної кількості українців, які мають вищу освіту.
За розрахунками науковців, міграційний коридор «Україна - Росія» займає третє місце після коридорів «Мексика - США» та «Росія - Україна». До Росії з України виїхало 3,6 млн. осіб, а в зворотному напрямку - 3,7 млн. осіб.
За 1989-2000 роки пострадянський простір а межах етнічної еміграції, залишило близько 1,4 млн. євреїв разом з родичами - не євреями. З них 887,5 тис., або 63%, емігрували до Ізраїлю. 32% мігрантів виїхало саме з України.
Для кількісної оцінки міжнародного переміщення робочої сили використовуються показники, які фіксуються в платіжному балансі країни і виступають частиною балансу поточних операцій та класифікуються за такими статтями:
трудовий дохід, тобто виплати зайнятим, заробітна плата, отримані приватними особами нерезидентами за роботу, яку вони виконали для резидентів, їх частка складає близько 31%;
переміщення мігрантів - оціночний грошовий еквівалент вартості майна мігрантів, яке вони завозять, переміщуючись з країни в країну. Доля цієї групи становить 7%;
перекази працівників - грошові перекази та пересилка товарів мігрантами своїм родичам, які залишились на батьківщині. Дана стаття є найбільшою і становить 62%.
Експорт робочої сили супроводжується валютними перекладами емігрантів, що виступають у ролі своєрідної плати за експортований товар - трудові ресурси. Причому одержання валютних доходів від експорту робочої сили не веде до одночасних виробничих витрат у країні походження, як це характерно для торгівлі товарами.
Саме одним з позитивних наслідків міграції, є грошові перекази, які надходять до країн еміграції. Як свідчать дані Міжнародної організації міграції, в докризовий час українські мігранти пересилали в Україну до 8 млрд. дол. щорічно.
Так, якщо в Єгипті експлуатація Суецького каналу наприкінці 80-х років давала прибуток в 970 млн. дол., а туризм - 600 млн., то грошові перекази іммігрантів - 3,1 млрд. дол. А в такій країні, як Ємен, сума емігрантських перекладів перевершувала в той же період надходження від експорту більш ніж в 30 разів. За оцінками експертів Всесвітнього банку, зростання грошових переказів на 10% призводить до зниження чисельності населення, яке живе за межею бідності на 3,5%.
Для сучасного етапу розвитку української економіки такі притоки грошових коштів є потужним джерелом фінансових ресурсів, що отримує країна (таблиця 2).
Таблиця 2. Часткові показники платіжного балансу України, млн. дол.
Показники20092010Експорт товарів і послуг3845649321Прямі іноземні інвестиції33723587Грошові перекази працюючих за кордоном11291204
Як видно з таблиці, грошові перекази працюючих за кордоном на батьківщину зросли у 2010 році порівняно з 2009 р. на 6,64%. Порівняно з прямими іноземними інвестиціями, грошові перекази в 2009 р. складали 33,48% від суми інвестицій, а в 2010 р. -33,57%. Темпи зростання іноземних інвестицій склали 1,063, а зростання переказів - 1,066.
При характеристиці міграції визначальним моментом є мотивація. Саме це виділяє міграцію серед інших переміщень людей через державні кордони. Бажання заробити більше та можливість застосування своєї кваліфікації, самореалізація творча та професійна - це один із спонукальних моментів міграції.
Для розуміння сучасних міграційних процесів необхідно розглянути їх глибинну сутність, причини та фактори, що сприяють активізації даної форми світової взаємодії.
За приблизними підрахунками щорічне міграційне сальдо на середину 90-х років складало близько 1 млн. чоловік, тобто до приймаючих країн приїжджало в середньому на 1 млн. осіб більше, ніж відїжджало. За прогнозами, найближчим часом, у звязку зі стабілізацією світової економіки міграційне сальдо буде скорочуватись. За даними Системи спостереження міграційних процесів (СОЕМІ) питома вага іноземців у загальній кількості трудових ресурсів на початку 90-х рр. складала: в Австралії - 24%, Канаді - 18,5%, США - 9,3%. Ці показники вищі за показники присутності іммігрантів у загальній кількості населення цих країн, відповідно: 22,3%, 15,6%, 7,9%.
Міжнародна міграція робочої сили залежить від ряду причин, проте головною є диференціація економічних умов життя. Міграція трудових ресурсів відбувається в напрямку тих країн та регіонів, де очікувані заробітки найвищі. Серед інших причин міграції доцільно виділити наступні.
. Зростання населення світу. В 2010 р. населення Землі становило 6,89 млрд. осіб. Темпи зростання чисельності є високими. По країнам населення розміщене нерівномірно. На 7% суші проживає 70% населення. Найбільше його сконцентровано в Азії - близько 60% населення світу, в Африці 11%, в Західній Європі 10%, в Латинській Америці 8%, в країнах СНД та Балтії 5,5%, в Північній Америці 5%, Австралії та Океанії 0,5%. Зростання населення призводить до загострення проблем працевлаштування і відповідно дає поштовх міграції.
. Науково-технічна революція, як корінне якісне перетворення продуктивних сил, почалась в середині XX ст. і стала потужним поштовхом до міграції. В цей час відбувся якісний стрибок у структурі і динаміці розвитку продуктивних сил, пройшла корінна перебудова технічних основ матеріального виробництва на основі перетворення науки в провідний чинник виробництва, в результаті якого відбувається трансформація індустріального суспільства в постіндустріальне. Виникає особливий сегмент міграції - міграція наукової еліти. Завдяки високоінтелектуальним мігрантам країни змогли створити свою наукову базу для подальшого розвитку.
. Проблеми повязані з розвитком людини. Вони охоплюють проблеми пристосування людини до тих умов, в яких вона живе і які змінюються під впливом науково-технічного прогресу. Основною цінністю України, як і будь-якої іншої цивілізованої демократичної країни, визнано розвиток людини, тому треба створити умови по формуванню майбутнього країни, яка служить людям і допомагає кожному розкрити свою суть, реалізуватися, створити своє власне майбутнє у гармонії з собою і світом не на чужині, а у своїй державі.
Міграційні процеси і формування міжнародного ринку праці визначається рядом факторів. Всі фактори прийнято поділяти на дві групи - економічні та неекономічні.
Економічні фактори включають наступні складові.
Стан національного ринку праці та різна вартість робочої сили. Потрібно зауважити, що іммігранти в переважній більшості випадків займають вакансії, на які немає претендентів серед місцевого населення. У кінці 80-х років майже 85% економічно активних іммігрантів ФРН працювали на важких, монотонних та небезпечних роботах, 60% з них відносились до розряду некваліфікованих або малокваліфікованих. У той же період у Франції 69% іммігрантів працювали з використанням ручної праці. На важку роботу наймаються палестинці в Ізраїлі, індонезійці в Малайзії, болівійці в Аргентині. Більше того, деякі галузі виробництва не функціонували б, якби не робітники - іммігранти (гірничо-видобувна промисловість ПАР, сільське господарство Домініканської Республіки та Малайзії). Але, безумовно, імміграція знижує реальну заробітну плату некваліфікованої робочої сили.
Зрозумілим є активний міграційний рух в Україні, так як існують значні диспропорції між попитом та пропозицією робочої сили, дані щодо яких наведено в таблиці 3.
Сьогодні на ринку праці користуються великим попитом не офісні працівники, а фахівці технічних та робочих спеціальностей: інженери, електрики, слюсарі та інші. Зріс попит на програмістів у звязку з запуском нових проектів на американських і європейських ринках. Приміром, українські компанії розгорнули активну діяльність в розробці ігрових додатків та програмного забезпечення для «iPhone» та інших виробників мобільних телефонів і портативної техніки.
Таблиця 3. Попит та пропозиція робочої сили у 2010
Кількість незайнятих громадян, які перебували на обліку в державній службі зайнятості, тис. осібПотреба підприємств у в працівниках на заміщення вільних робочих місць та вакантних посад, тис. осібНавантаження на 10 вільних робочих місць (вакантних посадах), осібСічень545,665,483Лютий547,065,983Березень518,973,171Квітень472,476,662Травень434,780,254Червень411,279,752Липень413,081,251Серпень416,187,448Вересень426,684,650Жовтень421,281,252Листопад479,174,065
Економіка різних країн стає усе більше залежною від світових тенденцій розвитку цивілізації. Сьогодні жодна країна не може домогтися успіху, будучи в ізоляції. Інтернаціоналізація виробництва й капіталу супроводжується інтернаціоналізацією ринку праці.
Вивіз капіталу в межах функціонування транснаціональних (ТНК) та багатонаціональних корпорацій (БНК). Створення багатонаціональних компаній, які відіграють домінуючу роль в сучасній світовій економіці, призводить до активізації руху трудових ресурсів. Але водночас, завдяки діяльності таких структур виникає можливість знизити витрати, оптимізувати процес використання трудових, матеріальних та фінансових ресурсів. Розширення сфер впливу ТНК та БНК в країнах, що розвиваються, організація виробництв призводить до залучення національних трудових ресурсів і зниження відповідно напруги на ринку праці.
Виникнення і розвиток міжнародного ринку робочої сили є результатом зростання міжнародної мобільності двох головних факторів виробництва - капіталу і праці. Підвищення міжнародної мобільності капіталу в соціальному плані означає, що він предявляє тепер попит не тільки на робочу силу країни свого базування, а й на іноземну робочу силу, яка нерідко має певні переваги порівняно з національною (більш дисциплінована, менш вибаглива щодо оплати праці і т.д.). Попит на іноземну робочу силу почав помітно зростати тоді, коли виник масований експорт приватного виробничого капіталу й почалося створення у всіх країнах підприємств з використанням місцевої робочої сили. Капітал, як правило, рушав у ті місця концентрації робочої сили, де вона значно дешевша від робочої сили в країні-експортері. Навіть у «нових індустріальних країнах» ставки заробітної плати промислових робітників у 80-х роках були в 5 - 10 разів нижчі, ніж у розвинутих країнах Заходу. Практична необмеженість на периферії світового господарства дешевих трудових ресурсів сприяє їх широкому включенню в орбіту функціонування продуктивного капіталу економічно розвинутих країн, насамперед на основі розвитку сучасних форм організації праці.
Структурні зміни в національній економічній системі. За останній час особливо рельєфною стала неоднаковість розвитку економічного пpостоpу України, її диференціація. Причини такого стану повязані з різними можливостями і активністю пристосування ресурсного потенціалу окремих регіонів до ринкових умов. Як наслідок, більше 20 регіонів країни скоротили свої виробничі можливості удвічі через відсутність необхідних стабілізаційних передумов. Економіку низки регіонів сьогодні визначають одна-дві галузі, які належать до сировинних або виробляють низькотехнологічну чи проміжну продукцію. Через відсутність належної диверсифікації виробництва товарів та послуг економіка більшості областей надзвичайно вразлива від становища у сировинних галузях, а також змін у обсягах випуску проміжної продукції. Положення ускладнюється тим, що саме у ці сектори економіки найчастіше направляються інвестиційні потоки. Як наслідок виникає безробіття і поштовх до міграції.
Міжнародна міграція робочої сили повязана з формуванням, розвитком та занепадом націй і держав. Вона є результуючою функцією цілого комплексу економічних і неекономічних чинників: її обумовлюють як різниця в рівнях поточних доходів, безробіття, необхідність пошуку роботи в інших країнах та інші економічні причини, так і війни, стихійні лиха і інші позаекономічні події. Сьогодні поряд з економічними помітний вплив на стан міграційних процесів справляють неекономічні фактори. Неекономічні фактори повязані з подіями, які сприймаються економістами як певна даність, природа якої не описується суто професійними методиками.
До неекономічних факторів відносяться: політико-правові; релігійні; етнічні; сімейні; екологічні; культурно-просвітницькі; психологічні.
Як уже відмічалось, міграція впливає на всі сторони даного процесу - на країну з якої рухається населення і на країну, яка приймає робочу силу. Наслідки такого процесу можуть бути як позитивні так і негативні.
Позитивні та негативні наслідки міжнародної міграції робочої сили як для країн еміграції, так і для країн імміграції полягають в наступному (таблиця 4).
Таблиця 4. Наслідки міжнародної міграції робочої сили
Для країн еміграціїДля країн імміграціїПозитивні для економіки в цілому: - зниження рівня безробіття; - підвищення рівня кваліфікації робочої сили; - приплив валютних коштів; - зниження соціальної напруги.Позитивні для економіки в цілому: - збільшення обсягу робочої сили; - завантаження непривабливих робочих місць; - підвищення темпів НТП; - збільшення обсягу національного доходу; - збільшення обсягу випуску; - омолодження нації; - економія засобів на навчання.Позитивні для окремої фірми: - зниження ціни робочої сили; - зниження витрат на оплату праці.Негативні для економіки в цілому: - країна втрачає частину трудових ресурсів, відбувається її старіння; - втрачаються кошти на підготовку кадрів; - відтік інтелекту; - зниження ВВП; - зниження обсягу випуску; - зниження темпів НТП.Негативні для економіки в цілому: - погіршення ситуації на ринку праці; - збільшення соціальної напруги у в суспільстві; - зниження ціни на національну робочу силу.міграція трудовий робочий міжнародний
Зауважимо, що економіки ряду промислово розвинених країн були створені за рахунок масового залучення працівників ззовні. Практично на 100% створення та розвиток таких країн, як Канада, Австралія, Нова Зеландія, Ізраїль уможливили іммігранти. Важко переоцінити їх внесок у розвиток економіки США, ПАР, Аргентини.
Список використаних джерел
1. Ґенеза ринкової економіки: терміни, поняття, персоналії. За наук. ред. Г.І. Башнянина, В.С. Іфтемічука. - К.: «Магнолія плюс», 2011. - 688 с.
. http://www.randevucity.net/news/main.php? id=5463&id_rub=6&cpage=1
. http://www.bank.gov.ua/statist/index_PB.htm