я подарувало йому направлення до Ялти на посаду міського лікаря.
Віддано й цілеспрямовано працював Руданський на новому місці. Часу на літературну діяльність зоставалося вкрай мало, але він експериментував і багато зробив у останній галузі.
Ялтинський період його творчості найбільше висвітлений у його перекладацькій діяльності Руданського. У перші роки перебування в Ялті поет перекладає «Іліаду» Гомера. Це дійсно було подвижництво: в провінційній місті він взявся за переклад всесвітньовідомого епосу, маючи тільки текст оригіналу.
До того ж, школа перекладу на ту пору тільки розпочинала своє становлення. Руданський був піонером у цьому ділі, сміливо брав на себе відповідальність експериментувати і вирішувати досить складні проблеми перекладу тексту. Зупинившись на поетичному розмірі, характерному для деяких українських народних пісень, хоч він і не давав можливості показати велич оригіналу. Групою дослідників доведена висока точність перекладу, тому цей твір для свого часу є значним кроком поступу перекладної літератури українською мовою. Окремі частини його перекладу друкувалися у львівському журналі «Правда» 1872-1877 рр.[5], а повністю поема зявилася у Львові 1903 року - через сорок років після завершення роботи над нею й через тридцять років після смерті поета.
Також поет знав грецьку та латинську мову і був переконаний, що публікація легендарного твору українською мовою буде сприяти входженню української літератури в лоно світового письменства. Найвірогідніше, надихнув на цей подвиг Руданського його друг Петро Ніщинський, який займався перекладами античних творів. Якому перекладу він дав такий заголовок: «Омирова Ільйонянка, з грецького переклав Степан Руданський. Ялта. 1862-1863 року». Переклав Руданський також старогрецьку поему «Батрахоміомахія» («Війна мишей і жаб»), назвавши її «Омирова війна жаб з мишами» [6,168].
Степан Руданський один з перших переклав сучасною українською мовою «Слово о полку Ігоревім», назвавши його Лгор-князь Сіверський». Працьовитий перекладач Руданський відомий також; як перекладач з словянських та інших мов, як з польської, німецької, чеської, російської. А потрапивши до Криму, він відразу вивчив татарську мову, щоб познайомитися з татарською народною творчістю й познайомити з нею українського читача.
Переклади Руданського з творів античних авторів відіграли своєю лексикою, граматичною будовою, стилістичними зворотами позитивну роль у розвитку української літературної мови.
І хоча найбільшій увазі Руданський уділяв перекладам Гомера, Вергілія, Лермонтова, з-під пера талановитого автора вийшов віршований мелодійний твір «Чумак». Головний герой котрого - це молодий безталанний чумак, що має надію. Ця надія - єдина втіха в його тяжкому житті. Також в Ялті він підготував збірки «Подільськеє весілля» та «Копа пісень». У 1864році опубліковує 113 віршів і приказок у збірці Степана Руданського «Українські приказки, прислівя і таке інше», які увійшли до збірки Драгоманова «Малорорийские народные предания и рассказы» у 1876р.
Досить цікавлять «Співи» з «поетичної хроніки Гетьманщини», які він написав у 1860 році, від середини березня до середини червня, з чого бачимо його національні жалі до Москви, що є прямим віддзеркаленням думок і стремлінь українського народу. Це шість історичних поем: «Мазепа, гетьман український», «Іван Скоропада», «Павло Полуботок», «Вельямін», «Павло Апостол» та «Мініх». Ця творчість на історичні теми показує патріотичність Руданського, знання історії України, а найголовніше, що тут він яскраво показав, що все лихо в Україну йшло з Москви, що вона весь час підступно душила український народ, оббирала податками, арештовувала й висилала на загибель козацьких провідників і як свої підлабузники цьому ганебному ділу допомагали. В цих творах автор показав, як козаки домагалися самостійності від царя, та бажали свого, вибраного гетьмана, але цар «годував» їх обіцянками. А щоб послабити опір і військовий потенціал України, вимагав то 10, то 20 тисяч козаків на війни, на загарбання нових сусідніх земель та на втихомирення захоплених давніше. Події висвітлені після втрати Україною своєї самобутності й незалежності виступаючи в захист простого народу тощо [8, 23].
Свою місію - місію народного поета України - Степан Руданський відчував завжди. І коли студіював медицину у холодному Петербурзі, і коли лікував недужих під розпеченим небом Ялти. Це глибоке переконання він ховав десь на дні серця, і лише зрідка воно піднімалось на поверхню, як буває на морі під час шторму. Він сміливо висвітлював суспільству реалії корупції у жартівливому вигляді.
...Послухайте, діти, І пятнадцять мені тисяч Козаків пошліте! З Милорадичем пошліте В Ладогу пять тисяч, А з Маркевичем до Хреста Пішліть десять тисяч...
А бідного мучать. Козаків за хлопів мають І гризуть гетьмана, А чи ж так то, ясний царю, Було за Богдана? Чого ж тепер на Вкраїні Воєводи стали, Чого права козацькії Й вольності пропали?
А також:
Знаю й бачу тепер, царю, Що ти без причини Підійнявся на погибель Мої України.
У цьому творі Степан Васильович висловив багато жалів і показав, як Москва кривдила, грабувала й обдурювала українських козаків і а їх провідників, що потрапили в московську неволю У своєму творі автор згадує багато історичних постатів, виявляє знання історії України, зрештою, показавши, яка доля спіткала Павла полуботка.
Степан Руданський дуже добре розумів катівську роллю Москви щодо України. В поемі. «Іван Скоропада», яка, як і поема «Іван Мазепа», лежить й досі під забороною на Україні, автор пише:
А воля в Сибірі. От що тобі, матусенько, Москалі зробили...
Як бачимо, доробок Степана Руданського досить великий. Але тільки в 1895-1903 рр. було вперше видано його повну збірку творів у семи томах. Досі ж, по революції, видавали тільки однотомники його творів. Лише в 1972-му році «Наукова Думка» в Києві видала тритомник, куди увійшло дещо з того, що після першого повного видання було замовчуване.
Він мав дружні звязки з низкою діячів нашої культури, як з композитором Ніщинським, істориком Миколою Костомаровим, публіцистом і політичним діячем Михайлом Драгомановим та іншими. Гострий розум, глибока ерудиція та дотепність справили велике враження на історика Костомарова, який назвав його «насправді дивовижно талановитою людиною». Іван Франко також писав про Руданського, що він має «великий поетичний талант, як обік Шевченка найвизначніший в українськім письменстві 19-го віку»[3,19]. Франко же дає дуже високу оцінку перекладові «Іліади».
В останні роки життя він працював над перекладами «Енеїди» Вергілія з латинської та «Війни жаб з мишами», невідомого автора. Руданський сподівався також видати книжку - «що-небудь пустити у світ» - не здійснилась за життя письменника. Він неодноразово укладав рукописи до видання. У Петербурзі, наприклад, підготував збірку «Нива». Проте київський цензурний комітет не дав дозволу на друк. Залишились у шухляді автора і три збірки «Співомовок Вінка Руданського» різних років: видавця не знайшлось, а власних коштів на публікацію не вистачало.
В останні роки свого життя Руданський наполегливо працював над перекладом «Демона» Лермонтова. Але ця робота не була завершена поетом. Твір продовжив перекладати М. Старицький. З усього бачимо, що Степан Руданський був надзвичайно працьовитим, талановитим і патріотичним автором, що за коротке життя створив такий великий доробок.
Сучасні літературознавці і в Україні підкреслюють, що зокрема гумористичні поезії Руданського відіграли величезну літературну, а ще більше суспільну роллю. Іван Франко, Леся Українка, В. Самійленко, М. Чернявський, П. Капельгородський, Микола Вороний (останні три знищені в 30-ихрр.)[1,128], та інші часто користувалися засобами сатирично-гумористичної творчості Руданського, а іноді просто наслідували засоби «незрівняного анекдотиста» - Степана Руданського. Відомого поета, співця журби й недолі, а поруч і творця багатьох гумористичних творів Степана Руданського. Можна також відмітити читаючи співомовки та сатирично-гумористичні поезії нашого поета-класика, що то був «хронічний весельчак», дотепник, гуморист, повний оптимізму й безтурботності. Та не зважаючи на всі ті обставини і на те, що він прожив лише 39 років, його творчість становить солідний вклад у нашу класичну літературну спадщину, не втративши свого значення й сьогодні.
Тому «пісенність» його лірики - не тільки особливість її форми, а й внутрішня, змістова якість. Своєрідність творчої манери поета як лірика полягає в тому, що він не вдавався до стилізації під народну творчість, а творив, виходячи з її естетичних принципів, нові, своєрідні й оригінальні художні якості.
Міський лікар
Насупроти батьківської волі молодий гарячий Руданський поступає до Петербурзької Медико-Хірургічної Академії, що була тоді прогресивним культурним навчальним закладом.
У 1861 році Степан Руданський додатково склав іспити на повитого лікаря й закінчив Академію зі званням Доктора медицини.
В медичну Академію надійшло повідомлення на призначення на посаду міського лікаря. І керівництво Академії подячно направляє його на посаду повитого лікаря в Ялті.
Степан Руданський став першим в Ялті штатним лікарем. Вирушаючи до Криму, куди, через стан його здоровя, спрямувало його правління Академії. По дорозі він відвідав рідне село, де жили вдова-мати та сестра. Відпочивши їде у довгоочікувану подорож до Криму. Не зважаючи на звання зарплатня ялтинського лікаря зустріла його приголомшено. Живучи в Ялті, що належить до кращих місцевостей Криму, Руданський працюючи на посаді міського лікаря і маючи додаткову працю в маєтку князя Воронцова. Як він жив, бачимо дещо з його листа з 30-го березня 1863 року до брата Григорія, де він писав: </ Тепер я дуже якось мило став дивитися на людей, бо мені якось зробилося лучше. Кінчилось (не знаю тільки, чи надовго) моє тридцятилітнє голодування. Добився я таки економії Воронцова і, крім свого жалування (200), маю іще в рік 300 карбованців, і того 500, і я вже зможу кожний день свій обід мати. І тільки то, що обід, а вечері ще за сії гроші мати не можу - отака я та Ялта. Ні, не, - пише він далі, - хороша вона, псяюха, та дорого жити». Праця лікаря, до якої Руданський приступив восени була вкрай виснажлива, тому що він брав ще й інші посади.
З 1864 року Руданському довірили обовязки карантинного (санітарного) і портового лікаря Південного узбережжя Криму. Він завідував відділенням, а пізніше центральною міською лікарнею[4,19]. На цих посадах він проявляв небачену раніше в Ялті принциповість і рішучість. Збереглись документи розповідаючи про боротьбу з антисанітарією в маєтках ялтинського вельможі Мордвинова. Як бачимо С. Руданського турбував екологічний стан міста, поширення тут інфекційних хвороб. Безвиїзно працював він 12 років. За цей час доклав зусиль до заснування міської лікарні, медичної бібліотеки та започаткування санаторно-курортної справи.
Не вважаючи на постійну зайнятість Руданський знайомиться з поетом і композитором Петром Ніщинським, художником Іваном Айвазовським, істориком Миколою Костомаровим, поетом Амвросієм Метлинським.
Степан Васильович виступає ініціатором влаштування загальноміського фонтану з водою, задля чого пожертвував місту свою приватну землю (про що нагадує назва Фонтанного провулка в Ялті). Громадська діяльність невтомного Руданського отримала схвалення суспільної думки. Він був одним з проектантів нового базару, створив першу медичну бібліотеку на Південному узбережжі Криму, домагався створення в місті пожежної служби, вводить масове лікування жінок, метеорологічної станції, приймав участь в археологічних дослідженнях. Про повагу ялтинців до Руданського свідчить обрання його почесним суддею Сімферопольсько-Ялтинського округу. Проте недоброзичливці лікаря ще з 1867 року шукали можливості для переведення його в інше місто. Така нагода їм випала 1872 року під час епідемії холери. Генерал-губернатор Коцебу, опираючись на безпідставні доноси, які звинувачували С. Руданського у поширенні холери в Ялті, звільняє лікаря з ялтинської посади і переводить у місто Перекоп. Така несправедливість викликала рецидив захворювання С. Руданського, та він продовжував боротьбу за свою честь і гідність. Міська дума виступила на захист прав свого лікаря, але її аргументи були проігноровані.
Тим часом у 1872-му році спалахнула в Криму епідемія холери, яка поширилась навіть на окремі губернії України, зокрема на Херсонщину, Бессарабію, Київщину та Поділля. Лікуючи хворих на холеру, Руданський сам захворів 25-го липня 18/2-го року і, прохворівши 9 місяців, помер 21-го квітня 1873-го року. Його рідний брат згадує, що останні хвилини свого життя поет мужньо дивився смерті в вічі, «наспівуючи хрипким басом свою улюблену українську пісню «Україно, моя мила» [2, с.232].
Його поховали в Ялті на Масандрівському кладовищі. 1992р. на його могилі споруджено перший памятник і згодом замінили на інший. Нині прах поета покоїться на Полікурівському меморіалі Ялти.
Висновок
Тому підсумовуючи, можна сказати, що, завдяки своїй майстерності, творчість Руданського була одною з найпопулярніших в Україні й далеко поза нею. Глибока ліричність його пісень, дотепний гумор, тонка іронія над людськими недоліками спричинились і до безлічі його перевидань, і до того, що його твори були перекладені багатьма мовами, зокрема німецькою, польською, білоруською, молдавською, естонською, чуваською, угорською, румунською, болгарською, грецькою, французькою, англійською та російською. Про це свідчить і признання таких великих письменників як Іван Франко, Леся Українка, В. Самійленко, М. Чернявський, П. Капельгородський, Микола Вороний, котрі часто використовували засоби сатирично-гумористичної творчості Степана Васильовича Руданського.
Працьовитість Руданського просліджується і у лікарській справі. В Ялті талановитий лікар міг жити більше чим без нужди, з одних лише подачок ялтинського купецтва. В нього була своя непідкупна мета - безкорисна турбота о ближнім, яка була закладена батьком у дитинстві.
Для людини морально нерозбірливої Ялта могла бути золотим дном, а такий лікар, як Руданський, міг жити без нужди з одних лише подачок ялтинського купецтва, яке на спекуляції гнилим товаром наживало великі гроші. Ображені його непідкупністю, спантеличені його популярністю серед населення, Руданський постійно виїздив на виклики до хворих в Алупку, Массандру, Ялту, Ай-Даниль. Його заробітня платня становила 300карбованців, з яких виїзди до хворих «зїдали» 250 карбованців.
руданський перекладання ялтинський лікар
Використана література
1.Білоусов Є. В. Степан Руданський - поет, перекладач, лікар: Художнь-документальна повість. - Тернопіль: Навчальна книга - Богдан, 2008. - С. 176.
2.Все о Крыме с любовю. - Симферополь - Ялта: МирИнформации, 2001. 416с., 48 цв. ил., «Издательство «Инфолекс», стр.232.
.Джерела. Громадянин, лікар, кримознавець. Олександр Януш, червень 2001, С. - 20.
.Джерела. Проект о преобразовании ялтинского больничного отделения. Олександр Януш, червень 2001, С. - 20.
5.Панченко Володимир. Ялтинський «поетолікар»: Кримські хроніки Степана Руданського // День. - 2007. - 27 жовтня. Посилання <http://www.day.kiev.ua/190368/>.
6.Печаткина Г. А. Лики Тавриди. Очерки. Воспоминания. Ессе. Книга перша - Симферополь: БизнесИнформ, 2006, 302.
.Українська література у портретах і довідках. К.: Либідь. 2000 С. 378.
.П. Кирилюк Степан Руданський і Крим. Твори. Всеукраїнський інформаційний культурний центр. Сімферопіль, 2004. 48 с.