язково містить таку складову, як новини. Ця закономірність пояснюється загальною заполітизованістю суспільства, готовністю сучасної людини сприймати та інтерпретувати інформацію, а також бажанням соціуму розібратися у закономірностях сьогодення. Відтак, як власники телеканалів, так і безпосередні ньюзмейкери, повинні приділяти неабияку увагу змісту та способам ретрансляції інформаційних матеріалів, що адресовані широкому загалу. Одним із журналістських способів такої ретрансляції є репортаж. Дефініція «репортажу» має французьке і англійське походження і означає «повідомляти/передавати». Термін виник у середині XIX ст., активне ж дослідження структурних та змістових особливостей репортажу розвивається на початку XX століття в Європі. Українська теоретична журналістика впродовж ХХ століття розвивалася практично у симбіозі з теорією літератури, тож журналістські жанри досліджувалися переважно як літературні. Лише на межі 1980-1990-х років вони стали предметом теоретичних студіювань у сфері масової комунікації (В. Різун, І. Михайлин, В. Іванов, В. Шкляр та ін.).
Актуальність дослідження вбачається насамперед у зверненні до поточної журналістської продукції, яка ще практично не стала предметом уваги науковців. Водночас сприйняття сучасною людиною світу і себе в ньому зараз неможливо уявити без інформаційних матеріалів, якими наповнений телевізійний ефір. При цьому людина може як адресно сприймати інформацію (очікування випуску новин, порівнянні новин з різних каналів), так і реагувати на неї як на фонову, що в більшості випадків відбувається зі «споживачами» інформаційної медійної продукції. В останньому - реципієнти реагують переважно або на резонансні події (катастрофи, політичні дефолти, економічні зриви, злочини), або на неординарні способи презентації. Тож виникає необхідність проаналізувати загальні принципи роботи українських телевізійних каналів із «живим» буденним матеріалом та особливості його інтерпретації у репортажних жанрах.
Мета дослідження полягає в аналізі функціонування продуктивних теоретичних моделей репортажу в сучасному телевізійному просторі.
Основні завдання дослідження:
) теоретично обґрунтувати інваріантну модель універсального телевізійного репортажу;
) співвіднести конкретні репортажні форми з редакційною політикою обраних телеканалів;
) скласти схеми репортажів обраних для аналізу телеканалів та простежити їх відхилення від інваріанту;
) розробити низку категорій, від яких буде залежить сучасний телерепортаж.
Теоретична новизна роботи полягає в узагальненні наявних класифікацій репортажів, у конструюванні універсальної моделі сучасного телевізійного репортажу на вибірці провідних вітчизняних телеканалів, а також в ідентифікації та аналізі новаторських прийомів авторів чи репортажних матеріалів, що формують абсолютно новий інформаційно-ретрансляційний простір як для самих журналістів, так і для їхньої аудиторії.
Обєкт дослідження - репортажі щоденних вечірніх випусків новин на провідних українських телеканалах («Інтер», «1+1» та «ТВі»).
Предметом роботи є змістовні та формальні маркери репортажів у випусках новин на вітчизняних телеканалах.
Провідними методами нашого наукового дослідження стали спостереження, репрезентаційно-контекстуальний та порівняльний аналіз, гіпотетично-дедуктивний та контент-аналіз. Призначення цих методів полягає в аналізі змісту та форми у телерепортажах, у виокремленні «універсальних» та «авторських» різновидів репортажу на вітчизняних телеекранах та моделюванні власного рейтингу сучасних тележурналістів, основним критерієм якого стане якість репортажного матеріалу в вечірніх новинах.
Теоретичною основою курсової роботи є праці М. Стівенсона, Олени Дудко, В. Кулика, В. Гояна, А. Яковця, А. Юрловського, Р. Борецького та інших.
На сьогоднішній день термін «репортаж» має кілька термінологічних визначень, які конкретизують жанрову специфіку даного інформаційного продукту. Зокрема, більшість дослідників мас-медіа у своїх наукових працях виводять наступне універсальне визначення без змістового перенасичення: «Репортаж - інформаційна розповідь, повідомлення з місця події під час її пребігу» [9, с.80]. Універсальність цього твердження полягає у тому, що таке визначення репортажу як суто інформаційного жанру однаково доцільно використовувати як у пресі, електронних ЗМІ, так і на телебаченні. Проте воно не відображає повної специфіки роботи журналістів. Інші дослідники розглядають репортаж як опис, що відображає хід події (О. Дудко) [3, с.22], як імпровізацію щодо актуальних подій дня (І. Михайлин), [6; с.52], як оперативну інформацію (Н. Мартинчук, І. Бойчук) [5, с.54] тощо. Як бачимо, різними визначеннями підкреслюються різні майже універсальні властивості жанрової специфіки репортажу як такого, без урахування різновиду засобу масової інформації та форматів репортерської діяльності.
Проте телерепортажі суттєво відрізняються від аналогічних радіожанрів, так само як і від репортажів у друкованих виданнях. За А. Яковцем, репортаж на телебаченні - «це трансформація події у видовище з реальними персонажами, діями і декораціями» [9, с. 62]. Для порівняння: радіорепортаж чи репортаж у друкованих ЗМІ у словесній формі відтворюють візуальні образи, запахи, вигляд місця події чи поведінку присутніх. А мета телерепортажу інша - документально зафіксувати за допомогою технічних засобів відтворити достовірність тих чи інших подій, тим самим висвітливши подію за 2-3 хвилини, проілюструвавши фактичний матеріал. А. Юрловський та Р. Борецький зазначають таку особливість телерепортажу як «уособлення події, що постає перед глядачем в момент її здійснення, у той час як у газеті репортаж постає тільки як розповідь про подію» [8, с.81]. А це означає, що телевізійний репортаж відзначається такими рисами як наочність, динамічність та оперативність, тож він за своєю суттю повинен тільки представити аудиторії правдиве відтворення дійсності та надати емоційний імпульс.
Практичне значення дослідження полягає у систематизації ключових положень попередніх дослідників телерепортажу, в описі сучасної телерепортажної практики та визначенні її змістових пріоритетів відповідно до системи критеріїв концепція-локалізація-ефект та у виокремленні авторських прийомів сучасних українських телерепортерів, що може бути цікавим для розвитку журналістської практики. Результати роботи можуть бути використані для написання доповідей, рефератів, інформаційних матеріалів.
За працями сучасних медіа-дослідників, що впродовж останніх 20 років теоретично обґрунтували телерепортаж як жанрову категорію, можна виокремити та узагальнити кілька основних вимог до жанру телерепортажу та прослідкувати втілення у життя цих вимог у практичній частині роботи:
) Телерепортажі готуються за принципом інформаційного приводу. Тобто, відбувається подія, яка має певний резонанс у суспільстві та порушує проблеми, що стосується прав та інтересів громадськості у цілому, а телерепортер ретранслює її.
) Інформаційним наповненням репортажу має бути головне повідомлення, одна наскрізна тема та представлення героїв, якими є люди, їхня діяльність, те, що вони говорять та як реагують на запитання журналістів.
) Важлива роль відводиться тележурналістові, котрий повинен, окрім обєктивного фактажу та вміння під неординарним кутом висвітлити проблематику, подавати різні точки зору, посилаючись на конкретні та достовірні інформаційні джерела.
) Важливим критерієм є самосвідомість журналіста, котрий у телевізійному репортажі не має права робити оціночних суджень; його головне завдання - це вдало підібрати тональність і відтворити атмосферу.
) Стиль репортажу має бути простим та прозорим, зрозумілим глядачу. Не варто вживати складні, спеціалізовані слова та складносурядні речення.
Структура курсової роботи: робота складається зі вступу, двох розділів, висновків та списку використаних джерел.
У першому розділі подано характеристику телевізійного репортажу та подано розроблену на теоретичній основі схему інваріантної моделі універсального телевізійного репортажу. У другому прослідковано звязок тематики репортажів у новинах вітчизняних телеканалів з редакційною політикою каналу, а також запропоновано вибірку різних змістових компонентів телерепортажів для трьох вітчизняних телеканалів, де простежено і пояснено їх відхилення від інваріанту. Також розроблена низка категорій, від яких буде залежить сучасний телерепортаж.
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНА ПРОБЛЕМАТИКА ЖАНРОВО ВИДОВОГО РЕПОРТАЖНОГО ДИСКУРСУ
.1 Репортаж як журналістський жанр: генологія та структура
Репортаж - оперативний жанр преси, радіо, телебачення, в якому динамічно та з документальною точністю, яскраво й емоційно відтворюються картини дійсності у їх розвитку через безпосереднє сприйняття автора.
Термін "репортаж" походить від французького ''reportage'' (англійського ''report''), що означає повідомляти, передавати. Виник термін у середині 19 століття, але цілком зрозуміло, що до появи терміна в періодичній пресі з'являлися повідомлення, що містили деякі репортажні елементи.
Польський репортер Ришард Капустінський вважає «першим репортером світу» Геродота. Грецький літописець та фольклорист подорожував Малою Азією, Вавилоном, Єгиптом, Грецією, сьогоднішні Румунію та Болгарію й дістався Одеси. Геродот описав криваве панування різноманітних тиранів та розповів про війни, повстання й боротьбу за владу. Своїми повідомленнями про культуру та країни він вживав тоді форму оповіді «Logoi» (короткі, завершенні повідомлення, здебільшого розповіді про подорожі), розвинув до мистецької форми: «він створив захоплюючі, рясно оздоблені анекдотами, чутками, оглядами та свідченнями очевидців історії про спосіб життя чужих народів, династій та племен, завжди намагаючись порівняти чуже зі знайомим - праформу репортажу» [10; ст.20]. Згодом праформа репортажу перетворилась у подорожні нотатки. Вони робились очевидцями подій, які розповідали реальні історії із життя так, що описом, фактами та словом заворожували своїх читачів. З настанням нового часу, в епоху завоювань та експедицій передусім в Африку та Вест-Індію, подорожні нотатки все більше й більше ставали викладеною діловим тоном пригодницькою історією. Як і колись Геродот, європейці вели щоденник про свої мандрівки, точно записували свої спостереження й доповнювали їх інформаціями, одержаними шляхом розпитів та аналізу. І тільки з середини XVII століття репортаж бере свій початок як жанр професійної журналістики. Тоді виникла потреба, зокрема в Англії, у загальнодоступній інформації: лунала вимога «політичної громадськості» як медійного простору для суспільного порозуміння, щоб виборці могли скласти собі враження про ними обраних, а народні представники - представляти інтереси населення. Так, боротьбу проти панування феодалів з самого початку вели репортери, що робили повідомлення. «Найвідоміший з них, майстер оповіді Даніель Дефо, в історії англійської преси вважається першим професійним журналістом» [10; с.35]. Багато часописів почали у XVIII столітті з парламентських репортажів. Найвідомішим стали повідомлення «Gentlemans Magazine», що публікувалися регулярно з 1736 р.: спочатку це були протокольні відтворення переговорів, відтак з них вийшли в журналістському оформленні, тобто з акцентами та скороченнями, повідомлення з «людським дотиком».
Отже, спочатку жанр репортажу представляли публікації, що сповіщали читача про хід судових засідань, парламентських дебатів, різних зборів і т.п. Пізніше такого роду «репортажі» стали називати «звітами». А «репортажами» почали іменувати публікації трохи іншого плану, а саме ті, котрі за своїм змістом, формою схожі на сучасні нариси. І зараз, коли європейський журналіст говорить щось про репортаж, він має на увазі те, що ми називаємо нарисом. Тому у них виявлялося своєрідне ставлення до факту.
Саме західні нариси, з погляду їх «імені», і є генетичними попередниками і найближчими «родичами» нинішнього репортажу. Це, зрозуміло, необхідно враховувати у випадку використання у вітчизняній теорії репортажу теоретичних міркувань західних дослідників. А відмінність сучасного звіту від репортажу полягає в тому, що в основі звіту лежать подія, що виражається у словесній формі, а в основі репортажу - події, явища, факти, що виражають момент зміни як в часі, так і в просторі.
У період становлення репортажу - в 50-і роки ХХ ст. - до цього жанру намагалися зарахувати і «виступ репортера» з розповіддю про подію, що відбулася, і «колективну бесіду» свідків події, і «дискусію за круглим столом», намагалися навіть визначити «репортаж-лекцію», «репортаж-нарис», «репортаж-композицію». Подібний розширений підхід до репортажу заважав виділити головне і визначити суть жанру. По суті, помилка полягала в тому, що змішували два різних явища - репортаж як жанр і репортаж як метод подачі матеріалу, що широко використовується у публіцистиці. Він може бути виявлений чи не в кожному з її жанрів, включаючи художню публіцистику.
Репортаж поєднує в собі ознаки багатьох жанрів, і тому має багато спільного з кореспонденцією, звітом, інтервю. Але, як пише Жан-Домінік Буше, звіт належить до «сидячих» жанрів, журналіст залишається біль-менш пасивним. Він подає інформацію нейтрально. Натомість репортаж належить до «стоячих» жанрів, як і розслідування та інтервю. в цьому випадку журналіст поводиться як активний співучасник події, він той, хто здійснює режисуру. Але репортаж показує, розслідування - доводить. Репортаж дозволяє побачити, звертається до почуттів за допомогою вражень. Розслідування шукає відповідей на запитання, звертається до розуму. А інтервю є лише способом збору інформації для написання репортажу.
Як спектакль театру часів класицизму, репортаж, на думку французьких дослідників, має свої правила, а саме триєдність часу, місця та дії. Буало: «Тільки один день, тільки одне місце, єдина зроблена дія» [11; с.101]. Ще одне правило - обмаль дійових осіб.
Обовязковими структурними елементами репортажу на сьогоднішній день для професійної журналістики є 2 категорії.
. Мета репортажу - оперативно, динамічно та достовірно розповісти історію події, причому автор є учасником події чи безпосереднім спостерігачем.
. Об'єкт репортажу - реальна подія, динамічний, відносно закінчений відрізок життя. Але предметом уваги може бути не тільки подія: журналіст може використовувати подію як привід, поштовх до розвитку дії. В основі такого репортажу - завжди актуальне питання: або у формі одиничної події, або - у ланцюзі подій, фактів, що виростають у проблему. Своєрідність жанру репортажу визначається насамперед як наслідок «розгорнутого» застосування методу спостереження і фіксації в тексті його ходу і результатів.
Репортаж - один із найскладніших журналістських жанрів, настільки поліфонічний, що має безліч дефініцій, кожна з яких далеко не повною мірою визначає репортаж як жанр. За І. Прокопенком, «репортаж є такий літературний виклад, в якому мальовничо, в найбільш яскравих деталях і водночас стисло, документально точно зображується конкретна дійсність, правдиві факти і люди безпосередньо з місця подій. Репортаж примушує нібито власними очима бачити предмет опису, немовби відчувати дотик до нього. Ця властивість даного жанру обумовлюється тим, що репортаж зображує події і явища у деталях, в окремих виразних елементах, цікавими штрихами. Він не розповідає про них, а зображує дійсність динамічною, живою картиною [12; с.34] ».
Менше за обсягом і не так конкретизоване визначення російських науковців: «Репортаж - найбільш розгорнутий та емоційний жанр серед інформаційних жанрів. Він обовязково потребує: 1) документальності, суворого дотримання фактів життя; 2) емоційності, особистого сприйняття події, уваги до подробиць факту, явища. Інформаційний та естетичний потоки немов зливаються між собою» [12; с.41].
Французька школа: «Репортаж - один з найстаріших жанрів сучасної преси. Він пишеться за принципом присутності пяти відчуттів: зору, слуху, смаку, дотику, запаху. Найперше завдання репортажу - викликати емоційну реакцію у читачів».
Менш емоційним, але досить прагматичним є визначення жанру репортажу О. Чекмишевим: «Репортаж - інформаційний жанр обсягом від 200 до 5 тис. знаків, у пресі… репортаж відповідає на запитання хто? (що?) побачив і що при цьому відчув [6; с.58] ». О. Чекмишев виділяє лише кілька запитань, на які має відповідати репортаж. Слід додати, за логікою речей, і відповіді на запитання: яким чином? як швидко? чому? чим все завершилося?
Отже, у всіх визначеннях наявні терміни «суб'єктивізм», «чуттєвість» і т.д. Таким чином, репортаж - це жанр, покликаний передати подію таким чином, аби максимально надати аудиторії можливість відчути себе на місці події.
Завдання будь-якого репортера полягає насамперед у тому, щоб дати аудиторії можливість побачити подію очима очевидця (репортера), тобто створити «ефект присутності», не тільки наочно описати якусь подію, але й викликати співпереживання, розповісти про предметні ситуації, події.
Це можливо здійснити двома основними способами. Перший - виклад динаміки події. У тому випадку, якщо відображувана подія швидко розвивається, авторові залишається тільки показати цей розвиток. Однак бувають події, ситуації, що є досить статичними, розвиток яких протікає невиразно. У цьому випадку автора може виручити «виведення на поверхню» події її внутрішньої динаміки або виклад динаміки авторських переживань, викликаних його знайомством з подією.
Один із прийомів, за допомогою яких досягається ефект присутності, - використання зображально-виражальних засобів для створення візуальної картинки.
Головна її особливість - це робота через деталь, яка повинна бути відчутна, експресивна.
Точно зображені деталі - кольори, звуки, ритми - створюють ефект присутності.
1.2 Види і жанри репортажу у телевізійній журналістиці
Існує поділ репортажу як жанру преси, радіо, телебачення на 3 групи:
подієві (новинні);
тематичні;
постановчі.
У першому випадку мова йде про показ реальної події, що протікає незалежно від репортера, завдання якого - якомога точно і досить докладно проінформувати про це. Визначальною є сама подія, її розвиток.
За способом відтворення події подієві репортажі можуть бути прямими (класично - репортаж зі спортивних змагань, урочистих засідань, концертів) - репортажі, що транслюються одночасно з подією, яка відбувається. Інша група - репортажі в запису - модифікований репортаж, зафіксований на певному носієві інформації, що характеризується переміщенням у часі та скороченням тривалості дійсної події.
За співвідношенням з подією розрізняють доподієві і післяподієві репортажі За прогнозованістю виокремлюють плановані репортажі, ситуаційні (репортаж із незапланованої події) та з екстреної ситуації (проблеми відображення події - швидке прибуття на місце дії, передача в редакцію до випуску).
У тематичному репортажі автор-журналіст підбирає об'єкт показу і події, що відбуваються, відповідно до заданої теми та ідеї твору. Цей вид репортажу ще називають «оглядовим», в інших випадках «проблемним» чи «аналітичним» (може містити міні-коментар). Такий репортаж найчастіше пов'язаний з показом цікавої для глядачів регулярної дії. Це може бути репортаж з міських вулиць про стан дорожнього руху або торгівлі, репортаж з майстерні художника, з цеху автомобільного заводу або з треку, де ці автомобілі випробуються, і т.п. Подією в цьому випадку можна вважати сам приїзд знімальної групи на об'єкт, сам факт показу буденного життя глядачеві.
Тематичний репортаж теж вимагає ґрунтовної сценарної підготовки, визначення ключових моментів дії і послідовності показу. Репортер стає учасником дії. Він є одночасно допитливим екскурсантом (на об'єкті) і почасти екскурсоводом (для глядачів), не підмінюючи однак тих, хто працює тут постійно і може дати більш глибокі і цікаві свідчення. Роль репортера - надати зібраній інформації популярної, захоплюючої форми. Репортаж в жодному разі не повинен бути стандартизованим. Гарного репортера відрізняє нестандартний погляд на що відбувається, уміння помітити в ньому цікаві для всіх подробиці.
Різновидом тематичного репортажу є так званий неподієвий (пізнавальний) репортаж, що не повязаний з актуальною одномоментною подією і допомагає реципієнтам вивчати життя в різних його проявах. Класичним зразком у західній журналістиці пізнавального репортажу є репортажі про життя тварин, екзотичні країни та ін.
В умовно названому постановчому репортажі журналіст відверто виступає організатором події. Цей метод одержав назву «змодельована ситуація». Можуть бути і ситуації, «спровокованої журналістом», але провокація - виклик до дій, що можуть мати важкі наслідки для того, хто провокує дію, а в репортажі подібне неприпустимо. Передбачається лише природна реакція людей на ті або інші пропоновані обставини. Постановчий репортаж зявився як самостійний жанр на початку 90-х рр. і друкувався під рубрикою «експеримент».
Виділення окремого різновиду постановчого репортажу повязане з акцентуванням на особливому методі роботи з матеріалом, що, в свою чергу, найбільше було зумовлене необхідність відповісти на актуальні інформаційні очікування сучасної аудиторії, орієнтованої на отримання «живої» та сенсаційної інформації. «А сама мова про здійснення певного експерименту журналістом має елемент інтриги» [11; с. 87]. Експеримент також може допомогти зясувати певні неточності, що виникли в питанні, приховані взаємозвязки, що є характерною особливістю аналітичної журналістики. Експеримент може бути різним за ступенем складності: прості зводяться до запамятовування й описування спостережень над організованими явищами. Для складних експериментів необхідно розробити детальну схему проведення, прорахувати наслідки спланованих кроків, важливість їх для написання матеріалу.
Репортаж як синтетичний жанр належить до інформаційної журналістики, бо головна його мета - повідомлення про подію. Служба новин накладає на роботу журналіста-репортера суворі обмеження. По-перше, подія - не привід для викладу своєї особистої думки. Жодних оцінок. Факти і нічого більше. Необхідно давати об'єктивну і безсторонню інформацію. У цьому основне завдання. «Факти повинні бути представлені таким чином, щоб інформувати, а не переконувати, застерігає етичний кодекс американської телекомпанії «Сі-Бі-Ес». - Коли мова йде про спірні питання, глядачі не повинні здогадуватися, яку сторону підтримує автор» [6; с.67]. Однак усе одно репортаж є найбільш сприятливим жанром інформаційної групи для вираження авторського «я».
Є ще одна система градації різних типів репортажу, запропонована французькими вченими [12; с. 110]:
«гарячий» репортаж (про несподівану подію, про передбачувану подію, яку треба висвітлювати негайно і яка має несподіваний фінал);
«теплий» репортаж (про подію, яку починають висвітлювати в процесі її розвитку - на другий день катастрофи: організація допомоги або пошук причин катастрофи; про подію, яка триває в часі і яка може повторитися знову);
«холодний» репортаж (про події, відомі заздалегідь: слухання в суді, вихід книги, візит президента, вибори). З-поміж холодних репортажів вирізняються такі, які вертаються на сторінки преси певного числа щороку, їх називають вічнозеленими. Приміром: день незалежності, 1 вересня, перші заморозки, Новий рік, Різдво, щорічні премії тощо. Для теплого і холодного репортажів журналіст зазвичай має більше часу на підготовку.
Якщо говорити безпосередньо про різновиди телевізійного репортажу, то вчені виділяють такі види.
. За способом трансляції розрізняють прямий і фіксований репортажі. Прямий репортаж транслюється в ефірі в останній момент дії, що відбувається, за допомогою пересувної телевізійної станції (ПТС). Якщо дія затягується та інформаційна цінність матерілу поступається ціні ефірного часу, то такий телерепотраж вимагає відповідної фіксації.
. За типом звукового супроводу репортажі бувають синхронними та німими. Синхронний репортаж (термін виник під час появи на телебаченні синхронних камер, які дозволяють одночасно фіксувати зображення і звук) містить природні шуми події та мову його учасників. Німий же репортаж позбавлений природних шумів - чути лише голос диктора, який читає закадровий текст. На сьогоднішній день німі репортажі дедалі рідше з'являється в ефірі.
. За способом подачі репортажі поділяються на коментовані та некоментовані. Некоментований репортаж (також вживається слово «трансляція»), - це найпростіший різновид репортажу. Він цілком позбавлений закадрового авторського тексту та використовують у прямому ефірі при подачі найважливіших суспільно-політичних чи культурних подій, які будуть абсолютно зрозумілими усім глядачам й без коментарів. Якщо ж відбувається подія, яку неможливо пояснити тільки за допомогою «картинки», то репортер своїм глядачам надає логічно побудовану мовну підтримку у вигляді розповіді.
Телевізійний репортаж перш за все повинен містити так основні типологічні ознаки репортажу:
послідовне зображення події - динаміка оповіді, повязана з тривалістю дії;
наочність - створення образної картинки за допомогою предметного опису деталей, наведення подробиць, відтворення вчинків і реплік дійових осіб;
максимальна документальність - репортаж не може бути реконструкцією події або творчим вимислом (можливим у нарисі або фейлетоні);
емоційно забарвлений стиль оповіді, що надає додаткової переконливості;
активна роль особистості репортера, що дозволяє не тільки побачити подію очима журналіста, але й провокує самостійну роботу читацької уяви.
Інваріантна модель універсального телевізійного репортажу повинна включати у себе як перераховані вище ознаки репортажу, так і певні чітко обумовленні спеціалізовані компоненти. Це дасть змогу говорити про «чистість» жанру та відповідних новоутворених принципів його функціонування.
) Телерепортаж має на меті обєднаними засобами зображення і слова яскраво, переконливо розповісти про певну подію суспільного життя, щоб глядач, який не був присутнім на місці її, «отримав наочне уявлення про неї, зрозумів і правильно осмислив [1; с. 56] ».
) Функціональна особливість жанру виявляється в комплексі призначень: «створити ілюзію наочних відчуттів у глядача, сформувати ставлення до того, що спостерігається, збагатити уявлення про дійсність, про процеси її розвитку, спонукати до дії [5; с. 34] ».
) Суть своєрідності телерепортажу варто шукати саме у специфіці взаємозвязку подія - телерепортер, результатом реалізації якого і є ця форма журналістського відображення дійсності [5; с. 35].
) «Присутність автора при звершенні події, його участь є необхідною умовою підготовки телерепортажу» [1; 62]. І якщо умовно можна припустити, що в окремих випадках газетний кореспондент може підготувати репортаж, не будучи присутнім на місці події (покладаючись на власний життєвий досвід, на обізнаність із однотипними подіями, які він висвітлював раніше, на підставі розмов із очевидцями), то залежність телевізійного репортера від участі в події аксіоматична.
Сама аудіовізуальна техніка телебачення зумовлює таку залежність. «Бо тележурналіст відображає подію наочно, в момент звершення, позбавлений можливості поновити пропущені (не зафіксовані) її моменти.
) Завдання репортера полягає в тому, щоб вихопити з дійсності кілька фрагментів, монтажних шматків чи епізодів. «Та вони мусять бути такими, щоб у зіставленні дали образне, неспотворене уявлення про конкретну подію, показали моменти, які дозволять глядачеві легко поновити в уяві те, що свідомо випущене автором як другорядне; те, що відбулося між відображеними епізодами» [8; с.145-146].
У звязку із запрограмованою фрагментарністю, в репортажі має бути мотивованим кожний кадр, епізод.
) Немалу роль при цьому відіграє словесний коментар. Хоч би як яскраво була відбита подія засобами зображення, все одно це не дасть глядачеві повноцінного уявлення про внутрішні її мотиви. Показуючи подію зображальними засобами, журналіст не може абстрагуватися від неї, дати її тлумачення, вичерпно розкрити її внутрішню логіку. «Функція словесного коментарю активна, його необхідність продиктована обєктивними потребами» [9; с. 99].
В той час, як засобами зображення репортер показує лише те, що безпосередньо відбувається перед обєктивом, у коментарі він дає визначення події для глядача і, дотримуючись логіки її, розповідає про історію питання, розкриває значення цієї події в загальній системі суспільного життя, робить узагальнення, збуджуючи асоціативне мислення глядача, дає йому додаткову інформацію для роздумів.
) Як вважає один із творців славнозвісних інформаційних «Вікон» Микола Канішевський, «ніколи не варто робити висновки за телеглядачів.
Треба просто вміти добирати інформацію, подавати кілька точок зору на ту чи іншу конфліктну ситуацію чи проблему.
Я памятаю, як старанно, скрупульозно ми підходили до створення кожного репортажного сюжету, щоб представити Україну найвиразніше, і щоб відеоряд був зроблений професійно» [13].
РОЗДІЛ 2. ПРАКТИКА РЕПОРТАЖНОЇ РОБОТИ В СИСТЕМІ УКРАЇНСЬКИХ ТЕЛЕВІЗІЙНИХ НОВИН
.1 Редакційна політика телеканалів і жанрова мобільність репортажів
Розроблена нами інваріантна модель телевізійного репортажу є спробою узагальнити набуті теоретичні знання та запропонувати власну вибірку універсальних журналістських категорій, що стануть основую при аналізування репортажного матеріалу в новинах вітчизняних ЗМІ.
Задля виявлення структурних та змістовних сходжень та відмінностей теоретично обґрунтованої інваріантної моделі універсального телевізійного репортажу з його практичним втіленням, ми досліджували новини трьох телевізійних каналів - Інтер, 1+1 та ТВі. Такий вибір вітчизняних телеканалів не є випадковим. Він обумовлюється різновекторною політичною спрямованістю серед новинної продукції, що у свою чергу безпосередньо впливає на структуру, змістовність та стилістику телевізійного репортерського матеріалу.
«Інтер» - загальнонаціональний телеканал. В українському ефірі він з'явився 20 жовтня 1996 року. Відтоді він є незмінним лідером вітчизняного телебачення, завдяки чіткому дотриманню концепції сімейного каналу, що враховує потреби всіх соціальних і вікових груп населення. Голова правління телеканалу "Інтер" - Ярослав Порохняк. Особливість новинної редакційної політики полягає у проросійській орієнтації та відповідно модифікації інформації у потрібному проросійському руслі. При цьому ставлення до влади залежить від загального контексту україно-російських відносин. Тематика новин найрізноманітніша, мова телерепортажів - російська, аудиторія - здебільшого масового характеру.
«1+1» - загальнонаціональний україномовний телеканал, один із лідерів вітчизняного телевиробництва та найулюбленіших телеканалів українських глядачiв. Заснований у серпні 1995 року. Генеральний директор каналу - Олександр Ткаченко <#"justify">2.2 Змістові пріоритети телерепортажів каналу «1+1»: види телевізійних репортажів та їхнє відхилення від інваріанту
Перед телевізійним репортажем ведучий новин дає подієву підводку глядачам, тобто відповідає на запитання хто, що, де, коли сталося. Репортер вже безпосередньо у своєму матеріалі намагається розкрити конфлікт чи проблему, що сталися, різними шляхами:
) Телерепортаж як подія з причинно-наслідковими звязками. На початку телерепортажу журналіст розповідає про місце сутички та причину завязки самого конфлікту. При цьому така подача матеріалу обігрується коментарями у хронологічній послідовності кількох потерпілих. Після встановлення хронології подій, журналіст переходить до виявлення причинно-наслідкових звязків. Це можливо встановити за допомогою журналістського опитування очевидців події: останні розповідають як це сталося та які факти/репліки ситуації їм особисто запамятались. Із отриманих даних журналістка надалі розкручує ситуацію та звертається до альтернативних джерел інформації - винуватців та їхніх роботодавців (служб), в яких вони працюють за детальною інформацією про інцидент. Закінчується сюжет мірою відповідальності, яку понесуть особи, котрих визнаю винними у конфлікті.
Приклад зазначеного виду телерепортажу можна переглянути тут: <#"justify">ВИСНОВОК
телевізійний репортаж інваріантний модель
Отже, телерепортаж - це спеціалізований оперативний жанр тележурналістики, в якому динамічно та з документальною точністю, яскраво й емоційно відтворюються картини дійсності у їх розвитку через безпосереднє сприйняття автора.
У таблиці подано узагальнення роботи практичної частки.
ТелеканалРедакційна політикаРозроблена класифікація телерепортажівВідмінності подачі інформації«1+1»Нейтральна1. Телерепортаж як подія з причинно-наслідковими звязками. 2. Телерепортаж як подія з порівняльним розвитком дій. 3. Телерепортаж, обмежений кількістю коментарів, як порушення проблеми за допомогою інформаційного приводу. 4. Телерепортаж як синтез подій. 5. Телерепортаж як резюмування суспільно значущих проблем.- подання збалансованих коментарів з радикально протилежними точками зору (але це стосується здебільшого соціально-культурних матеріалів); - побудова журналістських матеріалів від конкретного до загального; - представлення великої кількості героїв журналістського матеріалу; - відсутність точок зору посадових осіб та експертів, які несуть відповідальність за певні інститути, що мають регулювати суспільні проблеми.«Тві»Опозиційна1. Телерепортаж як збалансованість думок. 2. Телерепортаж, насичений великою кількістю коментарів, як порушення проблеми за допомогою інформаційного приводу коментарів. 3. Телерепортаж як журналістське розслідування. 4. Телерепортаж як синтез подій. 5. Телерепортаж як критично-сатирична реакція суспільства на дійсність.- опозиційний тон подачі журналістського матеріалу; - аналітичний підхід до розробки теми телерепортажу; формулювання телерепортерами прогнозів щодо розвитку подій у контексті заданої проблеми;«Інтер»Провладна, проросійська1. Телерепортаж як подія з причинно-наслідковими звязками. 2. Телерепортаж як розширений коментар. 3. Телерепортаж як російсько-українська експансія. 4. Телерепортаж як суспільний запит. 5. Телерепортаж як синтез подій.- часткова політична заангажованість, що стосується україно-російських відносин; - герої журналістських матеріалів як прийом висвітлення загальних тенденцій в сучасному суспільстві; - грамотно поданий візуальний ряд; - законсервований принцип подачі коментарів української провладної більшості.
Виведена нами інваріативна модель універсального телевізійного репортажу включає такі критерії як послідовне зображення події, наочність, максимальна документальність, емоційно забарвлений стиль оповіді, що надає додаткової переконливості, активна роль особистості репортера. Однак в ході дослідження нами було виявлено, що в залежності від редакційної політики журналісти використовують вибірково вище зазначені категорії. Чим більше категорій вільно використовується журналістом, тим більше зявляэться можливостей подати незаангажований журналістський матеріал.
Таким чином, ми стверджуємо, що сучасний телерепортаж буде залежить від такої низки категорій:
Репортажна форма визначається редакційною політикою телеканалів.
Форма та зміст телерепортажу безпосередньо повязана з адресною та інформаційно насиченою подієвою підводкою ведучого випуску новин.
У стилі подачі інформації та у відборі осіб, які подають, коментують або спростовують певні факти, події або суспільні явища опосередковано простежується особистісна позиція журналіста до досліджуваної проблеми чи ситуації.
Творча та фактологічна свобода тележурналіста визначають межі самоцензури, а відтак й якісні та кількісні компоненти сучасного телевізійного репортажу.
У подальшій розробці нашого дослідження доцільно буде скласти рейтинг провідних журналістів, що виступають в репортажному жанрі на українському телебаченні, а також продемонструвати конкретні приклади шляхів трансформації інваріантного телерепортажу в авторський.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Гоян В. Типові та жанрові особливості інформаційної програми / В. Гоян. - Київ: 2001. - 340 с.
. Дмитровський З. Телевізійна журналістика: Навч. посіб. - Вид. 3-тє, доповн./ З. Дмитровський. - Львів: ПАІС, 2009. - 224 с.
. Дудко О.С. Вступ до журналістики: світ. та вітчизн. практика: навч посібник. / О.С. Дудко. - Київ: 2009. - 204 с. - Бібліогр.: с. 194.
. Кулик В. Дискурс українських медіа: ідентичності, ідеології, власні стосунки / В. Кулик. - Видавництво «Критика», 2010. - 648.
. Мартинчук Н., Бойчук, І. Журналістика у школі / Н. Мартинчук, І. Бойчук. - Тернопіль-Харків: Видавництво «Ранок», 2010. - 128 с.
. Михайлин І. Основи журналістики. Підручник. 5-те видання / Михайлин І. - Київ: Центр учбової літератури, 2011 - 496 с.
. Стівенс М. Виробництво новин - телебачення, радіо, Інтернет / М. Стівенс. - Київ: Видавничий дім «Києво-Могилянська академія», 2008. - 417 с.
. Юрловський А., Борецький Р. Основы телевизионной журналистики. / А. Юрловский, Р. Борецький. - Москва: 1986. - 224 с.
. Яковець А.В. Телевізійна журналістика: теорія та практика: Підручник - К.: Вид.дім «Києво-Могилянська академія», 2007. - 240 с. - Бібліогр.: с. 235-239.
. Міхаель Галлер. Репортаж: Навчальний посібник / Пер. з нім В. Климченко, В. Олійник; за загал. ред. В.Ф. Іванова. - К.: Академія Української Преси, Центр Вільної Преси, 2011. - 348 с.
. Пол Стенлі. Телевізійний репортаж. Практичне посібник для професіоналів / Стенлі П. - Internews network, Москва, 1997 - 390 с.