Інформаційно-психологічні війни і їх вплив на масову свідомість

Інформаційно-психологічні війни і їх вплив на масову свідомість

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ УКРАЇНИ

«КИЇВСЬКИЙ ПОЛІТЕХНІЧНИЙ ІНСТИТУТ»

ФАКУЛЬТЕТ СОЦІОЛОГІЇ ТА ПРАВА

Кафедра філософії

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни «Звязки з громадськістю»

на тему: «Інформаційно-психологічні війни і їх вплив на масову свідомість»

студентка 5 курсу,

групи АМ-64

Дубина Алла Миколаївна

НАУКОВИЙ КЕРІВНИК:

Польська Тамара Дмитрівна

КИЇВ - 2011

Зміст

Вступ

Розділ I. Теоретико-методологічні основи феномену масової свідомісті

.1 Сутнісні характеристики поняття «масова свідомість»

.2 Місце громадської думки у масовій свідомості

Розділ II. ГОЛОвні аспекти інформаційно-психологічних війн

.1 Основні підходи до розуміння поняття «інформаційна війна»

.2 Мета, завдання та методи інформаційно-психологічних війн

III. Інформаційно-психологічні війни як стратегія впливу на масову свідомість

3.1 Механізми ведення інформаційно-психологічних війн

.2 Основні форми впливу інформаційно-психологічних війн на масову свідомість

.3 Використання інформаційно-психологічних впливів США на різних етапах збройного конфлікту з Іраком

Висновки

Список використаних джерел

свідомість інформаційна психологічна війна

Вступ

Актуальність проблеми. XXI століття - епоха інформаційних технологій та глобальних інтеграційних процесів. Інформаційні технології застосовуються майже у всіх сферах суспільного життя, що робить суспільство і кожного конкретного індивіда все більш залежним від інформації. Все частіше інформаційні технології використовуються для маніпулювання масовою свідомістю, впливу та управління людьми. Комунікаційними каналами виступають мас-медіа та всесвітня мережа Internet, які створюють так звану «викривлену реальність», у якій відбувається формування «підпорядкованості» свідомості ідеям, які пропагуються ЗМІ, що робить людину відкритою і беззахисною перед маніпулятивними технологіями. Інформація стає зброєю.

Таким чином, стрімкий розвиток інформаційних технологій несе з собою не тільки нові можливості, але й цілий ряд загроз, здатних дестабілізувати життя людей. Однією з таких загроз є інформаційна війна та її вплив на масову свідомість.

Масова свідомість - це сукупність ідей, уявлень, в тому числі ілюзорних почуттів, настроїв, що відбивають всі сторони життя суспільства, доступні масам і здатні викликати інтерес.

Інформаційна війна - насильницьке викривлення інформаційного простору з метою перерозподілу ролей, місця і функцій субєктів інформаційного простору для досягнення переваг у політичній, соціальній, економічній, культурній, релігійній та інших сферах. Основа інформаційної війни - маніпулятивний вплив на масову свідомість.

Інформаційно-психологічна боротьба велась у всіх війнах та протистояннях людства. Її зміст в основному складали дії протилежних сторін з поширення дезинформації або тенденційної інформації для впливу на оцінки, наміри та орієнтацію населення, особового складу військових сил та осіб, які приймають рішення, з метою формування громадської думки на користь діючої сторони.

Тому не дивно, що вже в давнину полководці, мислителі відзначали важливість досягнення перемоги без бою. Вже тоді використовувались засоби впливу на ворога шляхом дезинформації, погроз, залякування.

Інтенсивний розвиток новітніх технологій у сфері комунікацій, глобальні інтеграційні процеси, становлення інформаційного суспільства обумовлюють необхідність найприскіпливішої уваги до можливостей впливу на індивідуальну та масову свідомість.

Ступінь розробки проблеми. Проблематикою впливу на масову свідомість займалися Г. Тард, Г. Лебон, Е. Фром, К. Юнг, У. Макдаугол, Ш.Сігеле та інші.

Одним з перших дослідників інформаційно-психологічної війни вважається Сунь-цзи. Він першим аргументував необхідність інформаційного впливу на супротивника у своєму «Трактаті про військове мистецтво».

Що ж до сучасності, то проблематикою впливу на суспільну свідомість через призму інформаційних війн займались: А.Чернова, Б.Грушин, В.Лисенко, Г.Ділігенський, Г.Почепцов, Г.Ортега-і-Гасет, Д.Ольшанський, Е.Фром, І.Панарин, М.Лібікі, М.Маклюен, С.Кара-Мурза, С.Московічи, С.Сьомін, П.Лайнбарджер, Я.Варивода та інші.

Обєкт дослідження: масова свідомість.

Предмет дослідження: інформаційно-психологічні війни та їх вплив на масову свідомість.

Мета дослідження: дослідити вплив інформаційно-психологічних війн на масову свідомість.

Завдання дослідження:

Визначити сутнісні характеристики поняття «масова свідомість».

Визначити місце громадської думки у масовій свідомості.

Визначити основні підходи до розуміння поняття «інформаційна війна».

Визначити мету, завдання та методи інформаційно-психологічних війн.

Визначити механізми ведення інформаційно-психологічних війн.

Проаналізувати основні форми впливу інформаційно-психологічних війн на масову свідомість.

Розглянути істрію використання інформаційно-психологічних впливів США на різних етапах збройного конфлікту з Іраком.

Методологічна основа дослідження: як методи дослідження застосовувалися теоретико-методологічний і логіко-історичний аналіз, узагальнення і інтерпретація наукових даних, їх систематизація, метод контент аналізу документів.

Теоретична значимість: в курсовій роботі було визначено сутнісні характеристики поняття «масова свідомість», місце громадської думки у масовій відомості, розглянуто основні підходи до розуміння поняття «інформаційна війна», визначено мету, завдання та методи інформаційно-психологічних війн, та стратегії впливу інформаційно-психологічних війн на масову свідомість.

Практична значимість: проаналізовано основні форми впливу інформаційно-психологічних війн на масову свідомість та розглянуто істрію використання інформаційно-психологічних впливів США на різних етапах збройного конфлікту з Іраком.

Інформаційна база: у процесі написання курсової роботи були використані джерела: Конституція України, Закон України «Про інформацію», Закон України «Про інформаційні агентства», інтернет-джерела, підручники та статті по даній тематиці.

Структура роботи: курсова робота складається зі змісту, вступу, 3-х розділів, кожен з яких містить по 2 підрозділи, висновків та списку використаних джерел. Обєм роботи 57 сторінок.

Розділ i. Теоретико-методологічні основи феномену масової свідомості

1.1 Сутнісні характеристики поняття «масова свідомість»

Масова свідомість вважається одним з найцікавіших феноменів який цікавив багатьох вчених та філософів протягом всієї історії людства. Такі явища як маси, масова свідомість і проблеми управління ними досліджували у своїх працях Г.Лебон, З.Фрейд, Х.Арендт, В.Райх, Х.Ортега-і-Гасет, Є.Фром, Е.Макінтайєр, Є.Канетті, С.Московічи, Г.Блумер, Е.Шосторм. Що ж це за феномен, до якого звертаються вчені та які досі не дали їй чіткого визначення? Безсумнівно, масовій свідомості у структурі суспільної свідомості належить важливе місце [12, с.122].

Історія вивчення масової свідомості досить складна й суперечлива. Проблема реальної «масової свідомості» та її особливого носія, „масової людини, виникає в житті, а потім і в науці на рубежі XVIII - XIX століть. До XVIII століття включно панували концепції, згідно з якими суспільство являє собою скупчення автономних індивідів, які діють самостійно, керуючись власним розумом і почуттями. На рубежі XVIII - XIX століть ситуація кардинально змінилася. Промислова революція й урбанізація привели до появи масових професій. Зменшення долі ремісництва і зростаюче збільшення виробництва неминуче вели до деіндивідуалізації людини, до типізації її психіки, свідомості й поведінки. Відбувалося розростання великих міст і посилення міграції в них людей з аграрних провінцій. Отож, стало очевидним виявлення принципово нового явища, яким і зайнялася наука. В науковій літературі словосполучення „масова свідомість стало зустрічатися, починаючи із середини XIX століття. Воно особливо поширилося до кінця даного сторіччя, хоча носило ще описовий, скоріше образний характер, в основному лише підкреслюючи масштаби психологічних явищ, що проявлялися. До цього взагалі переважало узагальнене поняття „психологія мас. Твори Г. Тарда, Г. Лебона, Ш. Сігеле й У. Макдауголла, які вважаються класичними, зявилися на рубежі XVIII - XIX століть і присвячені окремим конкретним проявам психології мас (насамперед, психології маси), носили лише почасти психологічний, а більше загальносоціологічний і навіть науково-публіцистичний, ніж аналітичний характер. Більш-менш визначене вживання поняття „масова свідомість у якості спеціального наукового терміна почалося лише в 20 - 30-і роки ХХ сторіччя, хоча й тоді нечасто згадувалось і мало різноманітні трактування [12, с.123].

У вітчизняній науці склалася інша, хоча й багато в чому аналогічна ситуація. Структурування суспільства за соціально-класовою ознакою привело до абсолютизації класової психології. Вона підмінила собою і масову, і індивідуальну свідомості. Відповідно, і тут масова психологія, як така, зникла з поля зору дослідників. У другій половині 60-х років ХХ сторіччя поняття «масова свідомість» пережило друге народження у вітчизняному суспільствознавстві, хоча це був короткочасний період. Лише починаючи із другої половини 80-х років, можна відзначити новий приплив дослідницького інтересу до даного феномена [12, с.123].

Що ж собою являє масова свідомість? Розглядаючи це питання під різними кутами зору, отримуємо різні відповіді. Наприклад, Г.Ділігенський вважає, що цінності і морально-етичні норми, традиції, система матеріальних і духовних потреб, прагнень і очікувань, політичні погляди і суспільні ідеали, реакція на різноманітні обєктивні ситуації складають сферу масової свідомості [11, с.122]. Д. Ольшанський зазначає, що масова свідомість фіксує всі основні структурно-змістові елементи суспільної свідомості, проте вона не є копією останньої. Їй притаманна власна структура, "атомарним" елементом якої є переконання як практична форма синтезу ідеології і соціальної психології в свідомості масового індивіду [12, с.123].

Треба сказати, що як у зарубіжній, так і вітчизняній науковій літературі, яка присвячена явищам масовізації психіки та масової психології, все ж досі немає вагомих робіт, в яких би докладно розглядалась психологія масової свідомості. Погляди, які зараз існують у науці, можна обєднати в два основних варіанти. З одного боку, масова свідомість - це форма суспільної свідомості, яка помітно проявляється лише в бурхливі, динамічні періоди розвитку суспільства. У звичайні, стабільні періоди розвитку масова свідомість функціонує на малопомітному побутовому рівні. При цьому включає різні типии свідомості: класичних груп, соціально-професійного характеру, буденну свідомість. З іншого боку, масова свідомість є достатньо самостійним феноменом. Тоді це свідомість певного соціального носія - «маси». Вона існує поряд зі свідомістю класичних груп. Виникає як відтворення, переживання та усвідомлення діючих у значних соціальних масштабах обставин. Особливо важливий вклад в розробку методології вивчення масової свідомості, в характеристику її змістовних компонентів і визначення принципів і критеріїв її виділення в особливу категорію відтворення субєктивного світу внесли такі вчені, як Б.Грушин, Г.Ділігенський. Ці автори переконливо аргументують необхідність виділення масової свідомості як особливого виду суспільної свідомості, яка має свої власні характеристики і закономірності функціонування. Кілька десятиліть вони та інші вчені продуктивно працювали в цьому напрямку. Проте в той час одиниці мали сміливість на свій страх і ризик починати вивчення цього складного соціального феномена [12, с.124].

Дослідник Д.Ольшанський зазначає, що „масова свідомість - емоційна, мозаїчна, рухлива й змінна, завжди конкретна, неоднорідна, аморфна, суперечлива, лабільна, нестійка й розмита. Це - своєрідний позаструктурний „архіпелаг в соціально-груповій структурі суспільної свідомості, утворення не стійке, а ніби „плаваючи у складі більш широкого цілого. Це особлива, ніби „надгрупова свідомість. Вона являє собою ситуативну похідну від суспільної свідомості і трактується як сукупність свідомостей основних груп, які утворюють соціальну структуру суспільства, але з уже зруйнованими межами всередині такої свідомості. [12, с.124].

Як зазначається у «Філософському словнику» під редакцією І.Т.Фролова, масова свідомість - це „суспільна свідомість мас (класів, соціальних груп) конкретного суспільства, що відображає умови їх повсякденного життя, потреби, інтереси. Масова свідомість містить у собі розповсюджені у суспільстві ідеї, погляди, уявлення, ілюзії, соціальні почуття людей. У ній переплітаються буденно - психологічний і теоретико-ідеологічний рівні суспільної свідомості, хоча реальна наявність теоретико - ідеологічних елементів та їхня питома вага в масовій свідомості залежать від історичних обставин і ступеня розвитку мас як соціального субєкта. Отже, спробуємо зясувати, що таке масова свідомість, які її основні характеристики, структура, механізми функціонування, специфіка [12, с.125].

Зі змістовної точки зору в масовій свідомості закарбовані знання, уявлення, норми, цінності і зразки поведінки, які поділяє якась сукупність індивідів - маса. У своїй книзі „Масова свідомість Б. Грушин розглядає цей тип свідомості, даючи достатньо повну характеристику маси як некласичної спільності людей. Він виділив ряд конкретних її ознак: аморфний тип цілісності, імовірний характер виникнення, ситуативність появи та існування.

Головною її ознакою є латентність, скритність механізму її зародження і розпливчастість вихідних ознак. Другою особливістю є ірраціональність, точніше особливий характер раціональності, який не природний вхідній класичній формі, який проявляється в протирічності, „розірваності, фрагментарності, нахилам до алогізмів, функціонуванню на рівні підсвідомості (вплив, „зараження) [10, c.254].

Масова свідомість - це процес комунікативної взаємодії індивідуальних свідомостей, який спирається на ціннісну, нормативну структуру цієї комунікації, певну категоріальну мережу соціального мислення мас. Субєктами і творцями масової свідомості є всі члени суспільства - індивіди, обєднані різними груповими, соціальними звязками. Простором, в якому вона формується та існує, є духовне життя людини в усіх різновидах її прояву, взаємодія індивідуальних свідомостей, що відбуваються у процесі спілкування людей та отримання ними соціальної інформації. Як субєкти і творці, люди є одночасно і як індивіди, і як члени масових діючих в масштабах всього суспільства спільностей - в цьому полягає специфічна діалектика данного виду суспільної свідомості. Визнання індивідів субєктом масової свідомості не означає ототожнення цієї свідомості з індивідуальною [12, с.126].

Далеко не весь зміст свідомості людей, які утворюють масу, входить до свідомості цієї маси. В ньому відтворені лише ті знання, уявлення норми, цінностей, переконання, які є спільними, типовими для даної сукупності індивідів. Для зародження і функціонування масової свідомості зовсім не обовязкова спільна діяльність членів спільноти („маси), що традиційно вважається обовязковим для появи групової свідомості. Масовій свідомості, як вважають дослідники, характерно: по-перше, соціальна типовість компонентів, які утворюють її; по-друге, їх визнання, санкціонування тією чи іншою масовою спільністю. Двоєдина - одночасно індивідуальна і групова - природа субєкта масової свідомості означає, що вона існує і проявляється на двох основних рівнях [12, с.126].

в соціальних типах особистості;

Проблема аналізу масової свідомості, спроби здійснити реальні її заміри ускладнюються протирічливістю цього феномену. У масовій свідомості завжди присутні різкі, часто не сумісні погляди та уявлення. Поряд з прогресивними, передовими ідеями можуть зустрічатись негативні реакції, консервативні настрої. Адже, масова свідомість формується не лише під дією досягнень, прогресивних реалій життя, а й тих труднощів, прорахунків, помилок, негативних явищ, які є [12, с.127].

Отже, масова свідомість - це сукупність ідей, уявлень, в тому числі ілюзорних почуттів, настроїв, що відбивають всі сторони життя суспільства, доступні масам і здатні викликати інтерес. Маса людей як сукупність індивідів виступає носієм масової свідомості. Масова свідомість - найрізноманітніші за гносеологічною і соціальною природою духовні утворення, не обмежені лише формами психіки, стосовно до сфер психології, ідеології, емоції і логіка, образи і реакція буденного і теоретичного знання, раціональні і ірраціональні уявлення та ш. Масова свідомість виступає, як міжгрупова свідомість, народжена процесами масовізації в різноманітних сферах життя суспільства. Далі ми визначимо місце громадської думки у масовій свідомості.

.2 Місце громадської думки у масовій свідомості

Масова свідомість являє собою складний соціальний парадокс. Як показують наукові дослідження, кожна людина є відразу членом багатьох малих і великих, формальних і неформальних соціальних груп. Ці спільності тим або іншим чином інтегруються в ході різних соціальних дій, їхні носії- суб'єкти суспільного діяння - здійснюють загальну діяльність, демонструючи спільну поведі. Більше того, сам парадокс маси не виникає, якщо схожа спільна діяльність або схожа поведінка відсутні.

Думка - оціночне судження, що виражає ставлення суб'єктів до конкретних об'єктів дійсності. Громадська думка - стан масової свідомості, що містить у собі приховане чи явне ставлення різних соціальних спільнот (соціальних груп) до проблем, подій та фактів дійсності. Отже, думкою є лише оціночне, а не будь-яке судження.

Проблема масової свідомості, одним із станів якої є громадська думка, становить безперечний інтерес для кожного соціолога, бо він певною мірою постійно контактує з нею. Масова свідомість - сукупність ідей, уявлень, ілюзій, почуттів, настроїв, які відображають усі сторони життя суспільства, доступні масам та здатні викликати іх інтерес. Масова свідомість виникає і формується в процесі масовізації різних способів життєдіяльності людей (у сферах виробництва, споживання, спілкування, політики, дозвілля тощо), які породжують однакові чи подібні інтереси, потреби, навички, оцінки всього населення, представників різних соціальних груп [37, с.95].

Оскільки масова свідомість суб'єктів висловлювання та об'єктів уваги майже збігається з іншими секторами суспільної свідомості, її специфіка (і це дуже важливо враховувати при вивченні громадської думки) передусім - у джерелах та характері формування. Справді, оскільки йдеться про сучасні форми масовізації способів життєдіяльності людей, то очевидно, що у формуванні масової свідомості беруть участь не тільки наукова інформація, засоби масової інформації, а й близьке соціальне оточення, безпосередній життєвий досвід, зрештою, просто чутки, плітки.

З іншого боку, процес формування масової свідомості (на відміну, наприклад, від групової, де відбувається постійне накопичення поглядів, позицій) і, відповідно, громадської думки, специфічний: він відбувається як процес інтенсивного обміну інформацією, порівняння і протиставлення близьких позицій, їх зближення, пошук точок зіткнення, відкидання деталей, характерних для індивідуальних уявлень.

При цьому формування громадської думки відбувається як стихійно (під час спілкування, освоєння індивідуального та колективного досвіду), так і цілеспрямовано. У сучасних; суспільствах громадська думка зазнає впливу багатьох соціальних інститутів: державних установ і політичних організацій, громадських рухів, засобів масової інформації тощо. Вагома роль преси, радіо, телебачення у формуванні і висловлюванні громадської думки. Отже, громадська думка, як і масова свідомість загалом, за своєю внутрішньою природою є складним утворенням, яке характеризує розірваність, "пористість", суперечність, здатність до швидких несподіваних змін. Ця обставина спричиняє два важливі висновки, без урахування яких соціологія громадської думки взагалі не існувала б:

Громадська думка може бути як адекватною реальному станові речей, так і може містити помилкові, хибні уявлення про дійсність.

Громадська думка може швидко (інколи за декілька діб, наприклад, у період виборчих кампаній), рішуче змінюватись, оскільки практично постійно перебуває у стадії формування. У цьому разі громадська думка - це завжди певний "процес", але не "результат". Тому при вивченні та використанні громадської думки у процесі соціального управління необхідні постійні й старанно контрольовані обстеження її [33, с.41].

Громадська думка не є аморфним утворенням. Вона чітко структурована за ознаками, які враховують при її вивченні: суб'єкти громадської думки; об'єкти громадської думки; типи суджень громадської думки; канали висловлювання громадської думки. Суб'єкт громадської думки - групи населення, які є безпосередніми "виразниками" громадської думки. Проблема ця не є простою як з наукової, так і з політичної точок зору. Справді, за якими критеріями встановити, яка думка є громадською, а яка - ні? У радянські часи стверджувалося, що громадська думка - це обов'язково думка "більшості", а тому думка "меншості" не є громадською. Необ'єктивність такої позиції безсумнівна. Адже у кожному суспільстві існують різні соціальні групи, і коли, наприклад, одна з них виступає проти загальноприйнятої точки зору (налічуючи у своїх лавах мільйони людей), то хіба ж можна стверджувати, що така думка не є громадською?

Серйозні дискусії точилися щодо того, який "обсяг" суб'єкта є достатнім, щоб висловлена ним думка могла бути врахована як громадська. Стверджувалося, наприклад, що громадською можна назвати тільки думку всього народу. Наприклад, громадською слід вважати думку будь-якої спільноти, але тільки стосовно неї самої чи структури, до якої вона належить. Так, думка виробничої бригади є громадською, коли йдеться про проблеми цієї бригади чи цеху, до якого вона належить. Щодо підприємства в цілому, міста, країни думка бригади, безумовно, не буде громадською, бо вона не репрезентує ці сукупності.

Існує ще одна важлива проблема, пов'язана із суб'єктами громадської думки. Специфіка масової свідомості полягає в тому, що вона з певних причин може "генерувати" однакові потреби, оцінки серед представників різних соціальних груп. Отже, навряд чи можна виділяти суб'єкт громадської думки лише, наприклад, за соціально-демографічними ознаками (громадська думка робітників, інтелігенції, підприємців та ін.). Вона відрізняється від групової суспільної свідомості тим, що в один суб'єкт громадської думки "входять" і робітники, і підприємці, і інтелігенція. Звідси бере початок проблема "груп свідомості".

Об'єкт громадської думки - сфера життя суспільства (економіка, культура, політика, побут та ін.), яка принципово доступна масам і може викликати їх інтерес.

Певні проблеми опиняються в центрі уваги громадської думки під впливом різних чинників. Це - громадський інтерес, який зумовлює проблема; дискусійність підходів (можливість існування різних точок зору на проблему); компетентність громадської думки щодо неї та ін.

Проблема об'єкта громадської думки найчастіше постає, коли у прикладних дослідженнях виявляють "ножиці" між питаннями, які цікавлять громадську думку, з одного боку, та питаннями, які висвітлює преса, вирішують органи управління, - з іншого. Наприклад, населення найбільше цікавить проблема цін, а депутати найчастіше обговорюють інші, менш значимі для громадян на той час питання. У таких ситуаціях виникає недовіра населення до діяльності органів влади. Регулярні опитування дають змогу чітко відстежувати ієрархію об'єктів громадської думки, враховувати її у практичній діяльності.

Залежно від змісту висловлювань населення існує кілька типів суджень громадської думки. Оціночні судження (найпоширеніші) висловлюють ставлення населення до фактів та явищ дійсності. Аналітичні судження аналізують ставлення населення до фактів дійсності (а не тільки оцінюють). Конструктивні судження програмують соціальні відносини і процеси. Аналітичні та конструктивні судження громадської думки мають багато спільного, тісно пов'язані між собою [33, с.42].

Одна з найважливіших характеристик структури громадської думки - це канали її висловлення. Адже громадська думка висловлюється (активно чи пасивно, прямо чи опосередковано) через канали висловлювання, які поділяються на три групи: опосередковані, прямі, спеціалізовані.

Опосередковані канали висловлювання громадської думки - це засоби масової інформації (преса, радіо, телебачення); різні засоби освіти, лекції; документи органів управління, засідання органів управління та ін. Усі ці засоби характеризуються тим, що через них позиція, погляди, оцінки населення висловлюються не безпосередньо, а з використанням "фігури ретранслятора". Тобто наявне "втручання" у зміст різних "текстів" громадської думки. При цьому "коригування" громадської думки відбувається завжди з використанням різноманітних прийомів. Наприклад, публікуючи листи у газеті, зовсім не обов'язково виправляти їх - досить того, що для публікації відбирають їх. Водночас очевидно, що вважати умисним таке "коригування" громадської думки не можна, оскільки це зумовлено здебільшого природою зазначених каналів висловлювання громадської думки.

Прямі канали висловлювання громадської думки - особисті контакти працівників органів управління з населенням; листи; збори та мітинги, демонстрації та страйки, які характеризуються прямим, безпосереднім контактом виразника думки з представниками органів управління. Тому ця група каналів значно надійніша. Оскільки позиції населення висловлюються в даному разі прямо, об'єктивність інформації (потенціальна) цілком досяжна, чого не можна сказати з приводу її репрезентативності. Справді, на мітингах і зборах, наприклад, можуть виступати люди, які далеко не завжди висловлюють думку всього населення, а сфера особистих контактів представника органу влади може бути обмеженою і, відповідно, отриманій в цих контактах інформації не вистачатиме репрезентативності [2, с.224].

Спеціалізовані канали висловлювання громадської думки - це опитування із застосуванням наукових соціологічних методів. Опитування дають можливість одержувати надійну і репрезентативну інформацію, нагромаджувати її з широкого кола проблем життя певної території, аналізувати зміни громадської думки в динаміці шляхом проведення повторних, так званих панельних, опитувань з тих самих проблем, встановлювати і прогнозувати закономірності функціонування громадської думки.

Отже, використання інформації про громадську думку, здобуту з допомогою опитувань населення, є практично єдиною гарантією ефективності соціального управління. Така інформація може і повинна бути доповнена тією, що надходить з інших каналів. Проте прийняття рішень неможливе без використання об'єктивної та репрезентативної інформації, одержаної з допомогою опитувань.

Характеристика суб'єкта, об'єкта, типів суджень, каналів висловлювання громадської думки дає досить повне уявлення про сутність та специфіку цього складного та різнобічного явища. А громадська думка, формуючись з думок окремих людей, є важливим чинником зворотного впливу на поведінку людей і діяльність органів управління.

Специфіка впливу громадської думки на органи управління, політичні структури тощо виражається через її функції: директивну, спонукальну, консультативну, експресивну.

Директивна функція громадської думки полягає в ухваленні рішень, які мають суто імперативний, обов'язковий характер. Йдеться про вибори, референдуми, збори трудових колективів, на яких ухвалюють обов'язкові для виконання усіма їх членами рішення.

Спонукальна функція громадської думки (функція тиску на органи управління) посідає проміжне місце між директивною і консультативною функціями. Суть її у тому, що громадськість у формі мітингів, демонстрацій, страйків тощо спонукає органи управління до прийняття відповідних рішень.

Консультативна функція громадської думки "дає поради" органам управління щодо способів і шляхів розв'язання проблем,

Експресивна функція громадської думки (найширша за своїм значенням) полягає в тому, що громадська думка, незалежно від того, в яких умовах їй доводиться "діяти", завжди займає певну позицію щодо тих чи інших фактів і подій життя суспільства, насамперед - діяльності держави.

Таким чином, масова свідомість справді є частиною суспільної свідомості, поза її межами опиняються різні форми групової свідомості (класової, національної та ін.), спеціалізованої (професійної та ін.). Масова свідомість - специфічна частина, сектор, зріз суспільної свідомості, в межах якої у представників різних соціальних, національних, професійних та інших груп можуть виникати і виникають аналогічні думки, судження, оцінки, які відображають їх ставлення до проблем та фактів дійсності [27, с.245].

Громадська думка - це стан масової свідомості, що містить у собі приховане чи явне ставлення різних соціальних спільнот (соціальних груп) до проблем, подій та фактів дійсності. Отже, думкою є лише оціночне, а не будь-яке судження. А громадська думка не є окремою формою, окремим рівнем чи спеціальним станом суспільної свідомості. Проблема масової свідомості, одним із станів якої є громадська думка, становить безперечний інтерес для кожного соціолога, бо він певною мірою постійно контактує з нею.

Отже, в цьому розділі ми розглянули сутність поняття «масової свідомості» як різновиду суспільної свідомості та визначили місце громадської думки у масовій свідомості. В наступному розділі ми розглянемо основні підходи до розуміння поняття «інформаційна війна», визначимо мету, завдання та методи інформаційно-психологічних війн.

Розділ II. Головні аспекти інформаційно-психологічних війн

2.1 Основні підходи до розуміння поняття «інформаційна війна»

Історія інформаційно-психологічних війн та спеціальних інформаційних операцій, а відповідно, і спроби осмислення набутого досвіду формування теорії налічує тисячі років. Найбільше уваги цьому напряму було, зрозуміло, приділено у воєнній та спеціальній науках.

Психологічну війну люди ведуть з давніх пір, але ніколи і ніде її не афішують. Більш того, документи про конкретні особливості її проведення зазвичай зберігають з особливою секретністю. Відомо тільки, що фахівці психологічної війни акумулювали в своїй практиці всі ефективні способи дії на людські емоції і свідомість.

Сьогодні жодна держава не в змозі захистити себе, використовуючи одні лише військово-технічні засоби. Забезпечення безпеки все більше і більше стає комплексним завданням, що включає військові, політичні, економічні, інформаційні і інші заходи. Успішно вирішувати цю задачу вдається завдяки оптимальному поєднанню всіх форм і способів протиборства, включаючи в їх число і інформаційно-психологічну війну.

Вперше поняття «інформаційна війна» було введене в 1985 році в Китаї [28, с.63]. В основу теоретичних підходів китайських фахівців у галузі інформаційного протиборства покладені погляди давньокитайського військового діяча Сунь-цзи (V ст. до н. е.). Він першим аргументував необхідність інформаційного впливу на супротивника. В своєму «Трактаті про військове мистецтво» Сунь-цзи відмічав: «У всякій війні, як правило, найкраща політика зводиться до захоплення держави цілісною... Здобути сотню перемог у боях - це не край мистецтва. Підкорити суперника без бою - ось вінець мистецтва» [41].

На початку 90-х років поняття «інформаційна війна» з'явилося в США й активно увійшло в загальносвітову практику [38, с.13]. Саме з цього моменту було розпочате дослідження даного феномена. Всіх дослідників поняття «інформаційна війна» можна умовно поділити на три головні групи [42].

Перша група дослідників, яка віддає перевагу соціально-комунікативному підходу, розуміє інформаційну війну як окремі інформаційні заходи, інформаційні способи й засоби корпоративної конкуренції, ведення міждержавного протиборства, збройної боротьби, комунікаційні технології впливу на масову свідомість [42].

Друга група вчених, до якої входять, в основному, представники військових відомств, відносить інформаційну війну до сфери військового протиборства й розглядає її як комплексне спільне застосування сил і засобів інформаційної та збройної боротьби (військово-прикладний підхід). Цей підхід викликає заперечення у деяких вчених, які вважають, що термін "інформаційна війна" у відношенні сучасних інформаційних способів ведення війни не зовсім адекватний і було б більш вірно йменувати цей вид воєнних дій інформаційною боротьбою, розглядаючи його як інформаційну складову бойових дій [42].

На думку третьої групи дослідників, інформаційна війна - це явище мирного періоду міждержавного протиборства, яке дозволяє вирішувати зовнішньополітичні завдання несиловим у традиційному розумінні методом [42].

Одним з перших теоретиків інформаційної війни визнаний Мартін Лібікі. У його роботі «Що таке інформаційна війна?», вперше опублікованої Національним інститутом оборони США в 1995 р., саме поняття не визначене. Замість цього М. Лібікі описує форми інформаційної війни, серед яких сім основних і двадцять додаткових. Вся система «Іnformatіon Warfare» описується схемою, з якої й випливає поняття «інформаційна війна» [42].

У тексті «Об'єднаної доктрини інформаційних операцій», що Міністерство оборони США ввело в дію в жовтні 1998 року було дане роз'яснення відносини понять інформаційних операцій і інформаційної війни.

Американський військовий аналітик Ричард Шафранськи розглядає інформаційну війну в контексті збройного зіткнення («warfare») як збройні дії, спрямовані проти будь-якої частини системи знань або припущень ворога. «Супротивник» - це будь-хто, чиї дії суперечать цілям лідера. Поза державою це може бути «образ ворога» або «не ми». Всередині держави ворогом може бути зрадник або мандрівник, кожний, хто протистоїть або недостатньо підтримує лідера, який керує засобами інформаційної війни. Якщо члени групи не підтримують цілі лідера в ході бойових дій, внутрішня інформаційна війна (включаючи такі речі, як пропаганда, неправда, терористичні акти й слухи) може використовуватись у спробі змусити їх бути більш лояльними до цілей лідерів [42].

На думку китайського військового аналітика Ван Пуфена, інформаційна війна є продуктом епохи інформації, який у бою часто використовує інформаційну технологію й інформаційну зброю. Він становить «мережевізацію» поля бою і є новою моделлю для остаточної боротьби часу та простору. У центрі його - боротьба за контроль над інформаційним полем бою, для того, щоб впливати або ухвалити рішення щодо перемоги або поразки [42].

Ґрунтуючись на великій кількості китайських першоджерел, Майкл Пілсбурі доводить, що «метою інформаційної війни за китайською літературою є інформаційне панування». Подібно американському поняттю !інформаційної вищості» китайці в інформаційній війні будуть прагнути зруйнувати у супротивника процес прийняття рішення, впливаючи на здатність супротивника одержувати, обробляти, передавати та використовувати інформацію [42].

Основа інформаційної війни - маніпулятивний вплив на аудиторію. Технології подібного впливу різноманітні, але головний засіб універсальний - це інформаційне повідомлення, передане по каналах комунікації. І від того, наскільки ефективно сконструйоване повідомлення залежить його маніпулятивний потенціал, ступінь впливу на аудиторію. Тому, одним з найважливіших завдань для суб'єкта інформаційної війни є вміння кодувати повідомлення, розповсюджувані в період інформаційної війни.
У політичній сфері це явище пов'язане з прагненням дискредитації реального стану в якій-небудь країні, для того, щоб показати світовій громадськості обмеженість історичної можливості перебороти існуючу небезпеку для політичної структури країни [42].
В економічній галузі робиться все, щоб послабити економіку в маніпульованій країні, викликати різного роду труднощі - за допомогою дискримінаційних заходів у сфері торгівлі, економічних зв'язків, блокування вивчених обмінів і контактів.

У галузі духовного світу використовується неправда, наклеп, агітація людей, спрямована на зміну політичного ладу, вплив на сферу теоретичної свідомості (ідеологію, політичні концепції, певні соціальні принципи) і на сферу повсякденної свідомості [42].

В умовах інформаційних війн об'єктами руйнування стають ціннісні орієнтири суспільства, національний менталітет, суспільний ідеал. Одним з основних інструментів деструктивного інформаційного впливу стають мас-медіа [42].

Термін «інформаційна війна» має сучасну історію. Він з'явився в середині 80-х років ХХ сторіччя у зв'язку з новими завданнями Збройних сил США після закінчення "холодної війни". Його виникнення стало результатом роботи групи американських теоретиків, які займаються військовими проблемами, таких, як Г.К. Екклз, Г.Г. Самерз і ін. Більш популярним даний термін став після проведення операції «Буря в пустелі» у 1991 р. в Іраку, де нові інформаційні технології вперше були застосовані у військових цілях.
Останнім часом з'явилися приклади, коли засоби масової інформації застосовувалися навіть замість збройних сил для досягнення політичних цілей, у результаті чого без єдиного пострілу зникають цілі держави та радикально змінюється політична картина світу [42].
В. Вахромеєв відзначає наступні реальні вигоди від заміни збройних сил сучасними ЗМІ. Інформаційна війна йде потай, без масових людських жертв, що в підсумку не викликає великої соціальної напруженості у суспільстві. Так, наприклад, людські жертви США у війні з В'єтнамом і потужні антиурядові виступи, що виникнули внаслідок цього, змусили політичне керівництво відкликати війська. А у «холодній війні» США проти СРСР не знадобилося ні застосовувати, ні нести людські втрати. Ефективність інформаційної війни, при правильній її організації, полягає в тому, що вона здатна істотно підірвати довіру до політичної влади в суспільстві. Вартість проведення інформаційних війн у багато разів нижча за реальні наземні, повітряні, морські та космічні війни [42].

Читаючи газету, слухаючи радіо або дивлячись телевізор, людина керується своїми переконаннями та схемами установок, що відносяться до мас-медіа в цілому (або конкретному ЗМІ), щоб направляти сприйняття й витягати зі своєї пам'яті та знань необхідні судження про те, що зображено в подіях-новинах. Інститутам, що займаються комунікацією, приписуються авторитетність або здатність вселяти довіру; наприклад, аудиторія може повірити в те, що теленовини більш надійні та менш упереджені, ніж газетні повідомлення. «Новини - це зброя війни, вони використовуються, щоб вести війну, а не надавати інформацію», - говорив в 1942 році Г. Геббельс, головний ідеолог Третього рейха. Відомо багато випадків безвідповідальності ЗМІ, коли в погоні за сенсацією вони не тільки сприяли залякуванню населення, але й заважали діям поліції та рятувальних груп. Наприклад, в 1980 р. у Лондоні під час облоги іранського уряду телеоператор приховано зняв групу захоплення, яка готувалася до штурму, і тільки непередбачена затримка з виходом матеріалу в новинах урятувала ситуацію. Пізніше, в 2002 р. під час захоплення московського театрального центру на Дубровці, тележурналісти щодня знімали на відеокамеру все, що відбувалося навколо будинку. Всі засоби масової інформації відкрито обговорювали питання про можливий штурм [42].

Розвиток технологій, що підвищують інформаційну й ідеологічну вразливість політичної системи, викликає відповідну реакцію держав і транснаціональних структур, які всіма доступними методами - і юридичними, й апаратно-програмними - намагаються підсилити контроль за цими технологіями. У результаті цього вибудовується своєрідна система «загальної піднаглядності», управління свідомістю й поведінкою як конкретного індивіда, так і соціальних груп і цілих націй, що готує фундамент для активізації в найближчі десятиліття неототалітарних політичних процесів. Комп'ютерні технології відкривають нові можливості для контролю над суспільством [42].

Отже, аналіз основних теоретико-методологічних підходів до дослідження поняття інформаційної війни, дозволяє виділити два підходи, що затвердилися в сучасній науковій літературі. Перший з них виходить із опису явища інформаційної війни через її вплив на масову свідомість, маніпулятивний потенціал і психологічний вплив інформаційних повідомлень. Другий підхід розглядає явище інформаційної війни як автономну систему в сучасному суспільстві за допомогою технічного, математичного понятійного апарата. Далі ми визначимо мету, завдання та методи інформаційно-психологічних війн.

.2 Мета, завдання та методи інформаційно-психологічних війн

Сучасне інформаційне суспільство важко уявити без інформаційних технологій, адже інформація набирає матеріальну форму і володіння нею стає дуже жаданим.

Сучасні війни ведуться перш за все в інформаційній сфері, яка випереджає і безперервно супроводжує так званий "прямий контакт" протиборчих сторін. Якщо торкнутися цього питання на міждержавному рівні, то ми побачимо, що спецслужби країн ведуть свої війни безпосередньо в Інтернеті. Як повідомлялося, для боротьби з потенціальним супротивником в експортне мережене обладнання США встановлюються чіпи з логічними вірусами, які можуть бути активовані в потрібний момент. Для боротьби з певними людьми є комп'ютерні програми обнуління банківських рахунків. Для боротьби між корпораціями. Які є конкурентами на різних ринках використовується промисловий шпіонаж, який полягає у зборі інформації щодо свого "супротивника" (майбутні плани, поточні справи, фінансове становище) І мабуть, багато що є ще, про що ми й не знаємо и маємо тільки здогадуватись.

Інформаційна війна - насильницьке викривлення інформаційного простору з метою перерозподілу ролей, місця і функцій субєктів інформаційного простору для досягнення переваг у політичній, соціальній, економічній, культурній, релігійній та інших сферах. Основа інформаційної війни - маніпулятивний вплив на масову свідомість.

Виходячи зі змісту та ролі інформації у сучасному світі, американський дослідник М. Маклюен виводить цікаву тезу, що звучить так: "Істинно тотальна війна - це війна за допомогою інформації".

Маршал Маклюен першим проголосив, що в наш час економічні зв'язки і відносини усе більше приймають форму обміну знаннями, а не обміну товарами. А засоби масової комунікації самі є новими "природними ресурсами", що збільшують багатства суспільства. Тобто боротьба за капітал, простори збуту та ін. відходять на другий план, а головним зараз стає доступ до інформаційних ресурсів, знань, що призводить до того, що війни ведуться вже більше в інформаційному просторі та за допомогою інформаційних видів озброєнь [30, с.61].

В той же час, відомо: великомасштабні інформаційні технології, які дістали назву інформаційних воєн, мають тисячолітню історію. Уже у біблійній легенді згадано Гедеона, який під час воєн регулярно вдавався до залякування ворога (одного разу він так залякав супротивника, що той розгубився і вдарив по своїх військах). Прикладів інформаційного впливу на моральну, духовну стійкість супротивника можна знайти чимало і у древньому Римі, і в епоху феодалізму (боротьба з "єрессю", за "істинну віру" і т.д.), і в пізніші часи. Особливого значення інформаційні війни набули у ХХ столітті, коли газети, радіо, а потім і телебачення стали справді засобами масової інформації, а поширювана через них інформація - справді масовою. Уже у 20-х роках США вели радіопередачі на регіони своїх "традиційних інтересів" - країни Латинської Америки, Великобританія - на свої колонії. Німеччина, яка домагалася перегляду умов Версальського миру - на німців Померанії і Верхньої Сілезії у Польщі, судетів - у Чехії. Тоді ж, у 30-х роках, інформаційні війни перестають бути додатком до збройних і перетворюються у самостійне явище - як от: німецько-австрійська радіовійна 1933-34 рр. з приводу приєднання Австрії до рейху. Саме тоді з'явилося і набуло поширення поняття "інформаційний агресор" [30, с.63].

Мета інформаційної війни - послабити моральні і матеріальні сили супротивника або конкурента та посилити власні. Вона передбачає заходи пропагандистського впливу на свідомість людини в ідеологічній та емоційній галузях. Очевидно, що інформаційна війна - складова частина ідеологічної боротьби. Вони не призводять безпосередньо до кровопролиття, руйнувань, при їх веденні немає жертв, ніхто не позбавляється їжі, даху над головою. І це породжує небезпечну безпечність у ставленні до них. Тим часом, руйнування, яких завдають інформаційні війни у суспільній психології, психології особи, за масштабами і за значенням цілком співмірні, а часом і перевищують наслідки збройних воєн.

Головне завдання інформаційних воєн полягає у маніпулюванні масами. Мета такої маніпуляції найчастіше полягає у [28, с.171]:

внесенні у суспільну та індивідуальну свідомість ворожих, шкідливих ідей та поглядів;

дезорієнтації та дезінформації мас;

послабленні певних переконань, устоїв;

залякуванні свого народу образом ворога

залякуванні супротивника своєю могутністю.

Нарешті, останнє, але не менш важливе завдання: забезпечення ринку збуту для своєї економіки. У цьому випадку інформаційна війна є складовою частиною конкурентної боротьби.

Система - мета інформаційної війни, може включати будь-який елемент у епістемології супротивника. Епістемологія містить у собі організацію, структуру, методи і вірогідність знань. На стратегічному рівні ціль кампанії інформаційної війни - вплинути на рішення супротивника або конкурента, і як наслідок, на його поводження таким чином, щоб він не знав, що на нього впливали. Навіть тоді, коли цієї мети важко досягти, вона все-таки залишається кінцевою метою кампанії на стратегічному рівні. Успішна, хоча і незавершена інформаційна кампанія, проведена на стратегічному рівні, приведе до рішень супротивника (а отже і його дій), що будуть суперечити його намірам чи заважати їхньому виконанню.

Щодо цілей атак в інформаційній війні, то чим більш залежний супротивник від інформаційних систем при ухваленні рішення, тим більше він уразливий до ворожого маніпулювання цими системами. Програмні віруси впливають тільки на ті системи, у яких є програми.

Чим сучасніше суспільство, тим більше воно покладається на інформацію та засоби її доставки. Сюди відноситься і Інтернет - але це лише вершина цієї інформаційної конструкції. Будь-яка розвинена країна має телефонну, банківську та безліч інших мереж, що керуються комп'ютерами, отже мають властиві для них слабкі місця.

Інформаційна війна - це вже не туманна галузь футурології, а реальна дисципліна, яку вивчають і розробляють. У найбільш широкому сенсі інформаційна війна включає засоби пропаганди.

Психологічна дія може здійснюватися різними методами.

По-перше, власне психологічними засобами. Наприклад, в передвоєнний період уряд будь-якої країни через засоби масової інформації прагне сформувати у свого народу (особливо серед військовослужбовців) патріотичні погляди і переконання, забезпечити в масовій свідомості пріоритет цілей державної політики. В той же час вірогідний супротивник прагне упровадити в свідомість населення і військовослужбовців цієї держави вигідні тільки йому, протилежні по спрямованості ідеї і настрої. Наприклад, розпалює націоналістичні забобони, незадоволеність політичними або економічними заходами уряду [28, с.174].

В результаті в свідомості людей відбувається боротьба мотивів, що нерідко веде до зниження рівня морально-психологічного стану населення і особового складу озброєних сил. Так поступали всі світові держави напередодні Першої і Другої світових воєн, в ході різних озброєних конфліктів (у Кореї, В'єтнамі, на Ближньому Сході і інших).

По-друге, психологічна дія може здійснюватися військовими засобами. Наприклад, Радянський Союз розміщував з метою психологічного тиску свої війська і ракети біля межі з Китаєм, у В'єтнамі, на території Куби. СРСР і США неодноразово прагнули досягти своїх політичних цілей за допомогою демонстрації військової сили. Один з класичних прикладів психологічної дії за допомогою військового демаршу - відправка до берегів Гаїті 20 бойових кораблів ВМФ США в 1994 р.

Влада, що захопила там, хунта генерала Седраса, випробовуючи, з одного боку, психологічний тиск світової громадськості, обробленої США, а з іншої - зважаючи на пряму загрозу застосування військової сили, була вимушена передати важелі управління поваленому нею президентові Арістіду. Ще два приклади - систематичні бомбардування авіацією США об'єктів на території Іраку і застосування авіації НАТО проти Югославії. Тут справа не обмежилася однією демонстрацією сили, військова машина була пущена в хід.

По-третє, для психологічної дії може використовуватися система торгових і фінансових санкцій, направлених на економічний підрив потенційного супротивника. Так, економічні санкції (у тому числі і від імені ООН) проти Іраку, Югославії, Куби, Лівії, Судану і низки інших країн спричиняють за собою значне зниження рівня життя більшості населення, численні побутові труднощі, зростання захворюваності, недоїдання і, як наслідок, масову незадоволеність громадян існуючим положенням.

По-четверте, психологічна дія може здійснюватися чисто політичними засобами. Наприклад, проведений в Москві в січні 1999 року демонстративний марш членів націоналістичної організації А. Баркашова "Російську національну єдність" спричинив за собою запеклу полеміку між представниками різних політичних сил Росії і підсилив протистояння між ними [28, с.178].

Оскільки, генеральна мета інформаційної війни таким чином - порушити обмін інформацією в таборі конкурента. Неважко зрозуміти, що цей вид зброї, як правило, взагалі не спрямований на завдання втрат живої сили. У цьому сенсі крива технології вивела, нарешті, до безкровної і в той же час винятково ефективної зброї. Вона знищує не населення, а державний механізм, маніпулюючи масовою свідомістю.

Отже, в цьому розділі ми визначили основні підходи до розуміння поняття «інформаційна війна» та розглянули основні методи та цілі інформаційно-психологічних війн. Далі ми розглянемо основні стратегії спливу інформаційно-психологічних війн на масову свідомість.

Розділ III. Інформаційно-психологічні війни як стратегія впливу на масову свідомість

3.1 Механізми ведення інформаційно-психологічних війн

Інформаційні загрози формуються в інформаційному просторі. Більшість учених розглядають інформаційний простір як місце формування, поширення та споживання інформації за допомогою різних технічних пристроїв [43]. Зазвичай технічні пристрої є основними засобами поширення інформації, але вона поширюється й в ході безпосереднього спілкування людей між собою.

Технічні пристрої, за допомогою яких здійснюється інформаційний вплив на особистість суспільство і державу в ході інформаційного протиборства, називаються інформаційною зброєю. Теоретики відносять до цього виду зброї широкий клас заходів і засобів інформаційного впливу на противника - від дезінформації й пропаганди до засобів радіоелектронної боротьби [43].

Інформаційно-психологічні війни здійснюється у вигляді спеціальних інформаційно-психологічних операцій із застосуванням інформаційної зброї.

Інформаційно-психологічні операції (ІПО) - сукупність узгоджених за метою, завданням, часом, обєктами форм, методів і засобів інформаційно-психологічних впливів на структуру і процес прийняття рішень [43].

Завданням ІПО є видозмінення чи загальний зрив інформаційного забезпечення супротивника, де своє особливе місце займають розвідувальні операції, збір, обробка і видача інформації особам, що виробляють та приймають рішення з оперативних, тактичних чи стратегічних завдань, у режимі реального часу, а також заходи щодо захисту своїх інформаційних, інформаційно-технічних та інформаційно-психологічних ресурсів. Загалом ІПО можуть бути спрямовані на створення умов з ускладнення прийняття рішення супротивником чи вироблення рішення із запізненням, неможливості прийняття правильного рішення чи неможливості прийняття ним рішення взагалі, чи прийнятті заданого рішення, вигідного атакуючій стороні [43].

ІПО можуть бути спрямовані проти населення загалом чи окремих соціальних прошарків і груп; проти політичної, фінансово-економічної, наукової, культурної еліти; проти певних політичних чи військових лідерів; проти релігійних діячів; проти окремих осіб, відповідальних за прийняття тих чи інших суспільнозначимих рішень тощо. Відповідно особлива увага надається складанню соціально-психологічних портретів цільових аудиторій впливу та психологічних профілів окремих фізичних осіб - обєктів потенційного нападу. Для цього активно використовуються дані соціологічних опитувань, статистичні дані, вивчається менталітет, визначаються пануючі стереотипи, традиції і забобони. По особах, які відповідальні за прийняття рішень, збираються біографічні дані та проводиться біографічний аналіз; дистанційно психовізуальними методами діагностики, завдяки знанням з психосоматики складаються психологічні портрети; вивчаються їхні схильності, уподобання і звички; визначаються модель поведінки і спосіб прийняття рішень; вивчаються оточення й особливості міжособистих стосунків, - за підсумком складається досьє [43].

ІПО, як елемент ІПВ, можуть становити складову військових операцій і традиційної війни в цілому, передувати їм та супроводжувати їх. При цьому ІПО набувають, як правило, внутрішнього та зовнішнього напрямів, націлення на власну армію і населення та армію супротивника і його населення, населення сусідніх країн і міжнародну спільноту загалом. Водночас спеціальні військові операції можуть виступати як складова інформаційно-психологічної війни [43].

Під інформаційно-психологічною зброєю (ІПЗ) слід розуміти сукупність спеціальних засобів і технологій, що використовуються для насильницького викривлення інформаційно-психологічного простору супротивника спеціально для ураження індивідуальної і масової свідомості. Тобто, не дивлячись, чи то технічні, чи то технологічні аспекти, принципово головною мішенню інформаційно-психологічної війни виступає людський розум [43].

Інформаційно-психологічна зброя може бути спрямована на придушення, знищення, дезорганізацію, дезорієнтацію, дезінформацію, дезаптацію обєкту впливу, спроможна порушити психічне здоровя, спонукати до спонтанних, немотивованих, агресивних (в якості автоагресії чи антисоціальних) дій, спричинити тимчасові чи незворотні зміни та самознищення, підкорити свідомість особистості і скерувати її.

ІПЗ за формою впливу (умовно) можна розподілити на [43]:

Засоби радіоелектронної боротьби (РЕБ), тобто радіоелектронну розвідку (РЕР), радіоелектронний захист (РЕЗ) та радіоелектронне придушення (РЕП). Представляють собою пасивні та активні технічні засоби, що працюють у діапазоні електромагнітних хвиль від частки мікрометру до десятків тисяч кілометрів; радіоелектронні засоби інформаційного захисту і спостереження різноманітних обєктів. Виконують завдання з виявлення та розпізнання, радіопротидії системам супротивника, радіоелектронної постановки радіоперешкоджень, створення обєктів-невидимок і удаваних цілей з керованими радіолокаційними образами. Викривають, розпізнають та придушують радіоелектронні засоби супротивника.

Програмно-компютерні технології. Певні технічні засоби, алгоритми чи загальні технології, дія яких спрямована на ураження комп′ютеризованих систем державного і військового управління супротивника, керування енергосистемами, транспортом, загальною інфраструктурою життєзабезпечення через ініціалізацію та активацію в інформаційних системах супротивника спеціальних руйнуючих програмних засобів (програмно-апаратних закладок, компютерних вірусів, системних «хробаків», інших шкідливих і руйнуючих програм), знищення обєктів збору, доставки, обробки, накопичення й збереження інформації, руйнування інформаційних масивів тощо.

Психотронні засоби, які завдяки відповідному випромінюванню призводять до порушення психічного чи психофізіологічного стану, впливають на загальне сприйняття реальності, створюють неможливості адекватного реагування на ситуацію.

Психотропні засоби, які через вплив біологічних чи хімічних реагентів впливають на психосоматику, змінюють загальний психофізіологічний стан особистості, погіршують самопочуття і розумові здібності людини, викликають депресію чи панічний страх, галюцинації тощо.

Навіювання і гіпноз, НЛП (нейро-лінгвістичне програмування), інші техніки сугестивного впливу. Використовують особливості людської психіки піддаватися навіюванню та програмуванню. Передбачають директивність, тобто категоричність і обовязковість виконання наказу - у разі навіювання наяву, і неусвідомлене беззастережне виконання - під час гіпнотичного впливу. НЛП - застосовує методики розщеплення свідомості, дисоціацію, збентеження та інші для позасвідомого введення в індивідуальну та масову свідомість певної інформації. Побудова асоціативних звязків та програмування через «якоріння», використовування метафор та інших методів, які є ні чим іншим, як мовою несвідомого, в арсеналі НЛП.

Лінгвістичні методи і засоби. Передбачають цілеспрямоване використання певних мовних особливостей, тих чи інших спеціальних зворотів, спеціальної термінології, використовування семантично однозначно не визначеної інформації тощо.

Символьно-семантичний апарат впливу, в т.ч. віртуальний символізм, передбачає використання існуючих і штучно сформованих символів, що здібні активувати, перш за все підсвідомо, у субєкта певні смисли.

Чутки, плітки. Використовується природність виникнення й поширення чуток та пліток, які за певних обставин у відповідному середовищі можуть бути не тільки скеровані, а й штучно поширені й керовані, в т.ч. в форматі тривалості та ступені впливу (уразливості).

Анекдоти, приказки, прислівя, що створюються штучно і націлені «вражати» суспільну свідомість, формуючи певні конвенції, які виступають підґрунтям для соціальних та культурних стереотипів та осідають в підвалинах суспільної свідомості.

Технології створення натовпу і керування ним. Передбачають спрямованість людей до утворення різноманітних видів натовпу. Використовують психологічні особливості поведінки людей у натовпі, що визначаються емоційністю і збудливістю, взаємоспрямовані заразливістю, значно зростаючим фактором навіювання, категоричністю сприйняття, деперсоналізацією і безвідповідальністю, і самої юрби, що виявляється в стихійності й одночасній готовності до негайної дії, схильності до масової істерії і паніки, масової міграції, лжепатріотичного угару, у виключній можливості її спрямованості і ведення.

Загальну систему обмеженого доступу до інформації. Передбачає примусове відчуження певної категорії інформації з мотивів державної та громадської необхідності, які характеризують її важливість, порядок доступу до неї та ступінь захисту уповноваженими на то органами. Його сутність полягає у встановленні обмежень доступу, зокрема, стосовно державної таємниці - під відповідними грифами: «державна таємниця», «особливої важливості», «цілком таємно», «таємно»; щодо інформації з обмеженим доступом - конфіденційності. Криптографію, тобто шифрування та дешифрування.

Технології заданого інформування і дезінформації. Сукупність маніпулятивних дій з інформацією для здобутку переваги над обєктом впливу, як-то дозоване цілеспрямоване інформування, ініціалізація умисних витоків інформації, навмисне введення опонента в оману тощо. Дезінформація, як правило, задається в достовірному контексті, семантично різноплановому; має певну ешелонованість, тобто глибину наповненості, що сприяє підвищенню вірогідності.

Цензуру. Являє собою систему нагляду за видавництвом та ЗМІ. Передбачає загальне керування інформаційним простором з боку субєкту, котрий наділений владним ресурсом.

Пропагандистську діяльність. Націлена на формування певного світосприйняття, морально-етичних норм, створення міфів й ідеалів наслідування через аудіо- і відеопродукцію, посібники і підручники, словники та енциклопедії тощо.

Засоби масової інформації [43].

Зрозуміло, що вказані форми впливу лише до певної міри можна визнавати як самостійні, так як у своїй більшості вони взаємозалежні і на практиці спостерігається їх перехрещення, взаємопроникнення і взаємодоповнення.

Отже, ми визначили основні механізми ведення інформаційно-психологічних війн. Далі ми розглянемо основні форми впливу на масову свідомість.

.2 Основні форми впливу інформаційно-психологічних війн на масову свідомість

Основними формами впливу інформаційно-психологічний війн на масову свідомість виступають мас-медіа, а також анекдоти, прислівя, приказки та чутки [43].

Інформаційно-психологічна війна - це гра тіней, де своє особливе місце займають мас-медіа. Сьогодні суспільство та особистість за умов наростання пресингу глобальних інформаційних мереж стають предметом перетворень та маніпуляцій. Створюються принципово нові мас-медіа - полімедіа, які поєднують у собі різноманітні засоби масових комунікацій в єдиний інформаційний ресурс, коли одна й таж інформація у різному вигляді і за різних умов подається в онлайн-режимі в Інтернеті на веб-сайті та в анонсах на телеканалі, в короткому повідомленні на розважальному музикальному радіоканалі, у ТВ-новинах, у вигляді статті в газеті та в аналітиці спеціалізованого журналу, що загалом надає більшої можливості впливу на масову свідомість, її модифікації. Шкода, дійсність демонструє, що не існує незалежних мас-медіа та незаангажованих журналістів. Найпотужніші медіа-імперії за самих різних обставин обєктивно вимушені займати ту чи іншу сторону. Несвідомо чи навмисно вони відстоюють чиїсь інтереси [43].

Важливою щодо нових способів впливу на масову аудиторію є тенденція, яка все ширше використовується на телебаченні та заполонило радіоефіри і визначається в жанрово-стилістичних перетвореннях - поєднання новинного і розважального жанрів. Таке новоутворення набуло назви інфотейнмент (від англ. infotainment, тобто information + entertainment = інформація + розваги). Особливістю інфотейнменту є те, що через поєднання різних жанрів подібні передачі набувають більшої привабливості для пересічного глядача, слухача, тим самим значно розширюють аудиторію. До того ж, таке поєднання сприяє зняттю критичності в оцінці інформаційного ряду споживачем інформації, внаслідок чого маніпулятивний вплив на аудиторію виявляється значно ефективнішим. Управління семіотикою і семантикою смислів і образів, активне застосування методів психолінгвістики, коли за спеціальним добором слів і словосполучень, фонетичних рядів, кольору і розміру різноманітних шрифтів формуються чи викриваються та спрямовано використовуються певні асоціації, а то й афективні сліди - повсякденна практика ЗМІ [43].

В житті ми маємо справу не стільки з реальними обєктами, скільки з інформацією про них, формами, паттернами, процесами. Проникаючи у нашу свідомість і володарюючи нею через особисте несвідоме, що уміщує його фундаментальне - колективне несвідоме, використовуючи нашу схильність до узагальнення, спираючись на нашу конформність, мас-медіа навіюють, прищеплюють та втілюють у масову свідомість певну псевдореальність. Інформаційно-психологічна війна вирішує питання задання певної віртуальної реальності, яка передує новій реальності, що приходить на зміну старій реальності. Створивши віртуальний вимір, ЗМІ залишається задати лише предметно-смислові відповідності, що визначають результат осмислення масової свідомості. Мас-медіа створюють соціальну реальність, вони ж задають хронологію дійсності. Все це робить ЗМІ незамінною зброєю в інформаційно-психологічних війнах [43].

Сьогоднішнє суспільство - це суспільство натовпу і загального усереднення, де стандартизуються культурні зразки і задаються спрощені прототипи, яким пропонується наслідувати, суспільство стереотипів і тиражування, пануючої сугестивності іміджів, віртуальних образів і віртуалізованих символів, суспільство панування електронних ЗМІ і удосконалених печатних мас-медіа, що є передумовою, основою і обєктом маніпуляцій, а технологічні здобутки і наукові знання - знаряддям досягнення мети. Мас-медіа впроваджують в масову свідомість світоглядно орієнтируємі оцінки явищ і фактів, диктують прочитання реальності і, як генератор імпульсів, формують свій простір, навязуючи масовій свідомості єдине її «правильне» рішення. Створені ЗМІ віртуальні символи конституюються, починають існувати самі по собі, набувають предметності. Досить згадати такі їх приклади, як «Холодна війна», «Буря в пустелі», «Аль-Каїда» тощо [43].

Сугестивність ЗМІ поза сумнівом. Гіпнотизуючий ефект традиційних мас-медіа та Інтернет-медіа підвищує гіпнабельність аудиторії, що сприяє уразливості індивідуальної та суспільної свідомості. Дискурси, що задаються мас-медіа, вистроюють процес мислення окремих індивідів, що виступають первинним елементом суспільної свідомості, в загальний. В свою чергу, дискурсивні послідовності думок окремих індивідів в площині обмежень з відповідності і несуперечливості загальноіснуючим виступають у формі соціально-організованого мислення, формуючи масову людину чи людину натовпу. Гіпнабельність аудиторії та сугестивність ЗМІ - саме вони використовуються в інформаційно-психологічній війні. У масовій свідомості спостерігається ефект синестезії (посилення однієї домінанти за рахунок інших), перетворюючи біоенергетичний потенціал колективного свідомого і несвідомого у необхідний для атакуючої сторони спосіб мислення та дію [43].

Інформаційно-психологічна війна між політичними супротивниками є реальністю нашого часу й властива не тільки для зовнішньополітичної сфери, але й, як зазначалося вище, активно використовується у внутрішньополітичній діяльності. Саме мас-медіа допомагають формулювати й обстоювати правила й ідеологічні настанови, що лежать у їх основі, адже їхні унікальні можливості та привабливий зміст роблять їх найефективнішими засобами поширення інформації. Мас-медіа перетинають не тільки географічні кордони, але і межі класів, культур, поширюючи розваги та інформацію, які прививають чи оновлюють одні погляди, й виключають інші, та привязують ідеологічні модуляції до джерел влади. Мас-медіа допомагають творити і регулювати соціальну реальність, структуруючи найзагальніший досвід своєї аудиторії [20, с.88]. ЗМІ задається дискурсивна віртуальна реальність, що формує соціальну дійсність, яка вигідна правлячим елітам. Політичний дискурс обумовлює загальний дискурс у засобах масової інформації, перш за все, в новинах. Це, в свою чергу, впливає на аналітику та відбивається у неформальній комунікації, спостерігається загальна стереотипизація. Досить згадати ефект «залізної завіси» чи Німеччину часів геббельської пропаганди [43].

Мас-медіа - головне знаряддя в пропагандистських війнах. Масові заходи, особливості створення натовпу та керування ним передбачають певні передумови, де визначальне місце сьогодні також надається ЗМІ. Мас-медіа стимулюють короткочасні шаблони поведінки і довготривалі конвенції, що впливають на суспільство [20, с.88]. Сформувавши свою аудиторію, ЗМК задають основи світогляду і світосприйняття у своїх споживачів, визначають хід їх думок і спонукають до дії, здібні в будь-який час перетворити її з нематеріального натовпу в матеріальний (за визначенням Московичи С. розподіливши натовп на матеріальний і нематеріальний (публіку), тобто глядачів, читачів, слухачів), із пасивної в юрбу активну, до того ж, не тільки прямим закликом до дії, а й за допомогою складновловимих, опосередкованих ефектів [23, с.16]. Людина маси позбувається своєї індивідуальності, знеособлюється, критичність мислення знижується, усвідомлення регресує, втрачується індивідуальна відповідальність, набуває місця імпульсивність, латентна чи відкрита агресія. «Заразливість» емоцій і думок натовпу не залежить від інтелектуального розвитку, культурного чи соціального рівня її членів, їх статусо-рольвих відмінностей, юрба усереднюється. В натовпі індивід втрачає, завдяки дії навіювання, значну долю критики, при ослабленні та притупленні моральних вихідних, при підвищеній вразливості і гідній подиву внушаємості. Коли маси у наявності, завдання політики їх зорганізувати. Привести їх в рух можуть дві речі: пристрасть та вірування [27, с. 60].

Найбільш ефективним знаряддям впливу у просторі неформальної комунікації на суспільну свідомість, на думку фахівців з інформаційно-психологічних операцій, є анекдоти, прислівя й приказки, що поріднені певним механізмом організації, поширення і впливу, мають довготривале життя через свою емоційну виразність, образність, яскравість, та чутки, що головують у теорії і практиці ведення інформаційно-психологічних війн в площині неформальної комунікації. Чутки можуть різнитися за змістом, за типом ініціалізації та походженням (можуть виступати актуалізацією певних очікувань, первинного штучного створення, мати вторинну основу і активуватися через непряму дію), за рівнем достовірності інформації і співвідношенню до реальності, за емоційною насиченістю, за механізмом домінуючого розповсюдження і стійкістю. Природно їх використовують у ситуації невизначеності чи в ситуації, коли цілі, які декларуються, норми чи цінності, суперечать дійсності, або висвітлення ситуації мас-медіа не відповідає очікуванням аудиторії чи не зрозумілі їй, не співпадають з її відчуттям реалій. Вони сприяють узгодженню індивідуальної свідомості з масовою, слугують засобом адаптації колективної свідомості до реальних чи удаваних загроз спільності, суспільству в цілому. Важливо зазначити, що на відміну від анекдотів чи то приказок чутки належать принципово до неписьменної комунікації через неможливість адекватно зафіксувати їх письмово. Чутки доповнюють чи підмінюють офіційні джерела інформації. Проте вони все ж можуть зявитися на шпальтах газет, у радіо- та телеефірах, в мережі Internet, однак, це не основний канал їх поширення. Відповідно канали поширення чуток і анекдотів різні. Різна і тривалість життя [43].

Американські фахівці з психологічної війни підкреслюють наступні характеристики чуток [43]:

вони повинні бути логічними і достовірними;

вони повинні будуватися довкола ситуації чи персони, які добре відомі;

ефект чуток зростає за умов їх важливості для безпеки слухача, його теперішнього стану і поглядів на майбутнє;

вони повинні сприяти особистому рішенню зробити що-небудь чи розумово підготувати до майбутньої дії;

поклик повинен бути емоційним і прагматичним;

вони повинні бути простими, аби їх можна було легко перекладати; їх можливо звести до ключової фрази, яку було б легко розповсюджувати [32, с. 321].

Цікавість до анекдоту міститься в його відмінностях серед засобів неформальної комунікації як то наповненості «енергетичним зарядом» темолептичної спрямованості, яскравій забарвленості та особливій лексично-семантичній побудові. За визначенням анекдот повинен буди виключно незнайомим. На відміну від чуток він не передбачає обговорення, а його семіотична і семантична побудова не можуть бути змінені. А відповідна дотепність і влучність анекдоту забезпечує йому довготривале життя [43].

Особливе місце в неформальній комунікації займають певні речові формули, розхожі вирази, якими є фразеологізми. Фразеологізми, як правило, поділяють на фразеологічні зрощення або ідіоми (від гр. idioma - самобутній зворот, фразеологічні єдності, фразеологічні сполучення та фразеологічні вирази (прислівя й приказки, афоризми). Прислівям й приказкам, афоризмам через їх стислу змістовність, емоційну виразність та образність притаманні відтворюваність та стійкість [43].

Звідси і зацікавленість до прислівя і приказки, як засобу модифікації суспільної свідомості. Виникаючи як відгук на потреби суспільства, прислівя та приказки оформлюють суспільну думку і формують відповідні стереотипи. Крилаті фрази, засвоєні з фольклорних, літературних джерел, а також афористичні вислови відомих політиків, філософів, письменників, влучні вирази героїв художніх творів, фільмів, театральних вистав тощо стають важливим експресивним засобом мови. Фразеологізми передаються із вуст в уста, являючись віддзеркаленням, з одного боку, менталітету певної суспільної спільноти, з іншого, - ситуації в суспільстві [43].

Російська дослідниця Ростовцева Л.І. звертає увагу на те, що межа між прислів′ями й приказками вельми рухома; додав одне слово - і приказка перетворилася на прислів′я, відняв - навпаки, прислів′я перетворилося на приказку [34, с. 91].

Повертаючись до феномену, до анекдоту, слід відзначити, що зазвичай найбільш цікаві з них мають довготривале життя у вигляді приказок. Як ті, так і інші можуть створюватися штучно і «вражати» суспільну свідомість, задавати певні конвенції, які виступають підґрунтям для формування соціальних та культурних стереотипів та осідають в підвалинах суспільної свідомості. Характерною ознакою багатьох анекдотів є дискурсивні характеристики існуючих стереотипів, які можуть бути задані штучно і час від часу у разі необхідності підкріплюватися. Слід згадати анекдоти за радянських часів, що визначали роль героїв за національно-етнічною ознакою, тим самим забивався кіл у декларуєму єдність народів колишнього СРСР.

Різноманітність за формою впливу вирізняє можливості та ступінь вибірковості інформаційно-психологічної зброї щодо певних особистостей, вимагає формування принципу комплексності та інтеграції різновидів ІПЗ при плануванні та веденні інформаційно-психологічних війн. Відтак постає питання формалізації самого процесу, де визначальним стає чітке окреслення та опис обєкту впливу та рознесення в часі послідовності інформаційно-психологічних операцій. Відповідно ІПВ - це цілеспрямовані, системні, за часом узгоджені удари на усьому просторі - в зоні формальної і неформальної комунікації. Мішенню виступає самоідентифікація особистості, її соціальна і рольова ідентифікація, які задають загальну інтенціональність окремої особистості і суспільства в цілому; самоусвідомлення як усвідомлення особистістю власної самобутності, так і самобутності спільноти в соціумі, які відображені в культурних традиціях, віруваннях, менталітеті, зазначені в мові; базові цінності людини, що лежать в основі її оцінок і суджень. Підхід зрозумілий: знаючи головні характеристики відповідної спільноти, починаючи від віководемографічних і закінчуючи соціоекономічними, визначивши пануючі психотипи, розуміючи менталітет, на базі певних технологій можна активно впливати на цільову групу, модифікувати суспільну свідомість і формувати громадську думку, і, у відповідності до цілей, провокувати, спонукати, збурювати до певних дій, або дезорієнтувати і дезінтегрувати як окремі соціальні групи, так і цілі народи, породжувати «суіцидальну пасіонарність мас» [29, с. 60].

Отже, інформаційно-психологічна війна націлена на порушення існуючого порядку і створення хаосу, прискорення біфуркаційного процесу у заданому напрямку задля формування певного пост-біфуркаційного процесу. Не дивлячись на величезну кількість управляючих параметрів явних і неактуалізованих, різної нашарованості, глибини і тривалої прихованості, випадкових перемінних, певна формалізація процесу дозволяє через спрямовані інформаційно-психологічні впливи наділяти обєкт впливу іншими змістами, значеннями, повязуючи в єдине ціле різноманітні явища.

3.3 Використання інформаційно-психологічних впливів США на різних етапах збройного конфлікту з Іраком

Загальновизнаним серед військових фахівців є факт світової першості США у розробленні теорії і практики інформаційно-психологічного забезпечення бойових дій, яка базується на інформаційно-психологічних впливах. Найбільш масштабно та результативно технології цих впливів використовувалися США у війні з Іраком. Але за твердженнями американців ця війна після фази закінчення активних бойових дій перейшла у форму сучасного повстання (за аналогією з афганською війною), яке триває значний час без вирішення політичних проблем. Очевидною стала необхідність проведення інформаційно-психологічних впливів як на підготовчому етапі бойових дій, під час них, так і в повоєнний період [44].

Аналіз підготовки та ведення локальних конфліктів у другій половині ХХ ст. показав, що інформаційно-психологічні впливи виходять за межі діяльності тільки військових підрозділів психологічних операцій збройних сил США. Разом із розширенням структури і розповсюдженням функцій на стратегічний рівень до підготовки та здійснення психологічних операцій залучається і вища державна влада. Тому психологічні операції поступово піднімаються до рангу державної політики та спрямовуються на досягнення провідної ролі США у світі й завоювання ними переваги в інформаційній сфері [44].

Оскільки основним змістом інформаційно-психологічного впливу є психологічні операції, необхідно розглянути напрацювання військових фахівців у цій сфері, а саме Польовий статут армії США FM 33-1. Психологічні операції. У ньому психологічні операції визначаються як планова пропагандистська і психологічна діяльність, яка проводиться в мирний або воєнний час і є розрахована на іноземні ворожі, дружні або нейтральні аудиторії, щоб вплинути на їх ставлення і поведінку в сприятливому напрямі для досягнення як політичних, так і воєнних національних цілей США. Метою психологічних операцій є досягнення цілей воєнних операцій своїх збройних сил як в мирний, так і у воєнний час шляхом різних способів зміни думок, почуттів та відносин, а в кінцевому результаті поведінки груп людей, які є обєктами психологічних операцій [44].

Наступні польові статути FM 33-3 і FM 33-5 Психологічні операції були дещо розширені й містили зміни в організаційній структурі частин та підрозділів психологічних операцій. Після аналізу результатів війни у зоні Перської затоки (1991 р.) в грудні 1992 р. вийшла директива Міністра оборони США NTS 3600.1 Інформаційна війна, яка містила основні положення концепції інформаційного протиборства. Наступними важливими документами були Єдина перспектива - 2010, Доктрина сумісних дій з проведення інформаційних операцій, Єдина перспектива-2020, а також статут збройних сил США FM-100-23 Миротворчі операції. Згідно з діючими статутами збройних сил США психологічні операції поділяються на три рівні: стратегічні, оперативні й тактичні. Стратегічні психологічні операції здійснюються в інтересах досягнення довгострокових цілей, які повинні створити сприятливу психологічну обстановку для ведення воєнних дій і носять, як правило, глобальний характер. Особлива роль у цих операціях відводиться публічній дипломатії, тобто різним методам впливу на іноземну аудиторію з метою переконання її у вірності впроваджуваної політики, намірів та дій американців. Основною формою досягнення цієї мети у війні з Іраком у 1991 р. було використання засобів інформації, які формували громадську думку не лише іракців, а й самих американців та світової спільноти [44].

Безпосередньо перед розвязанням конфлікту в зоні Перської затоки президент Буш з серпня по грудень 1990 р. підписав три директиви, які визначали порядок організації і ведення психологічних операцій на весь період кризи і регламентували діяльність розвідувальних служб, науково-дослідних закладів, які займалися проблемами арабського світу, психологів та ряду армійських органів. За даними газети Нью-Йорк Таймс, у цей же час значно зросла кількість виступів президента, в яких він висловлювався за справедливу війну. На етапі підготовки до початку бойових дій одним із головних напрямів інформаційно-психологічних впливів було стратегічне дезінформування, спрямоване на переконання світової громадськості у необхідності вступу коаліційних сил у війну з Іраком. Отримавши в цьому підтримку Ради Безпеки ООН, яка 8 серпня 1990 р. оголосила заяву Іраку про його фактичну анексію Кувейту як таку, що не має законної сили. 17 січня 1991 р. коаліційні сили, діючи згідно із резолюцією Ради Безпеки ООН, завдають перших повітряних ударів по Іраку. Вони, власне, і означали перехід до активної частини операції Меч пустелі. Потужні удари були завдані по Багдаду, центрах звязку, промислових підприємствах та оборонних обєктах. Нападу передував ракетний залп із кораблів ВМС США по системі ППО Іраку, містах Багдад і Басра. Військові дії тривали всього 43 дні [44].

Підстави для посилення інформаційно-психологічних впливів США на Ірак та розробки нових психологічних операцій зявилися у звязку з терористичними атаками 11 вересня 2001 р. на США. Тоді Білий Дім надіслав вказівки усім вищим американським представникам, щоб вони вжили заходів щодо формування позитивної оцінки американської політики і воєнних дій, які країна проводить в Іраку. Білий Дім, Пентагон і управління суспільної дипломатії Державного департаменту сформували потужну стратегічну структуру, діяльність якої зосереджувалася на країнах ісламського світу [44].

Фактично інформаційний привід розпочати нову війну США проти Іраку тепер було змінено, і він базувався на боротьбі зі світовим тероризмом, який власне і виходить із країн ісламського світу. Саме тут США впроваджували психологічні операції, які класифікуються як стратегічне дезінформування, тобто переконання світової громадськості і самих американців у доцільності ведення воєнних дій у звязку з наявністю в Іраку величезної кількості хімічної зброї і необхідності боротьби з тероризмом [44].

Невдовзі після теракту Міністр оборони США Д. Рамсфельд заявляє, що в Іраку знаходяться члени Аль-Каїди, і що він володіє достовірними розвідданими про контакти на високому рівні між Іраком і міжнародною терористичною сіткою. Одночасно поширюються чутки про те, що за розсилкою в офіси США конвертів, які містять бацили сибірської язви, стоїть Багдад. Але незважаючи на значні зусилля публічної дипломатії, промова держсекретаря США К. Пауелла, яка відбулася 5 грудня 2002 р. у Раді Безпеки ООН, не переконала представників-членів Ради Безпеки (Францію і Росію) у необхідності проведення негайних воєнних дій проти Іраку. І це зрозуміло, оскільки Росія мала багатомільярдні нафтові контракти з Іраком і була одним із найбільших постачальників зброї для С. Хусейна; Франція ж була проти, оскільки теж залежала від іракської нафти і продавала Іраку зброю без санкцій ООН. 20 березня 2003 р., коли минув термін ультиматуму президента США Саддаму Хусейну та його сімї, відповідно до якого іракський лідер повинен був покинути країну, президент Дж. Буш виступив з телевізійним зверненням до нації, в якому говорив про початок першої стадії воєнної операції в Іраку і попереджав, що війна може бути не такою короткою і легкою, як здавалося раніше. За словами Буша, цю операцію не обхідно провести з метою роззброєння Іраку і визволення народу країни [44].

Інформаційно-психологічний вплив США на підготовчому етапі проведення воєнних дій паралельно із публічною дипломатією передбачав розробку і впровадження інформаційно-психологічних операцій на оперативному рівні. Військові спеціалісти США вважають їх більш успішними, ніж стратегічні психологічні операції. Особливо результативними формами їх впровадження були усне мовлення, друкована пропаганда, радіомовлення, телебачення. Так, ще у вересні 1990 р. в іракських містах почали поширювати листівки із закликами повалення режиму С. Хусейна, який звинувачувався в організації масових вбивств і у геноциді. Ці листівки за силою впливу на моральний дух іракських військовослужбовців поступалися лише повітряним бомбардуванням. І як результат їх дії - 70% іракських військовополонених підтвердили, що саме вонивплинули на їх рішення дезертирувати або здатись у полон [44].

Напередодні бойових дій до 20 березня 2003 р. над територією Іраку було скинуто 40 млн. листівок; за час операції Свобода Іраку коаліція поширила 28 млн. листівок, на 5 млн. більше, ніж під час операції Буря в пустелі [44]. У них містилися заклики до населення та військовослужбовців ігнорувати накази іракських лідерів, чільників партії Баас; погрози ліквідувати іракських військових, які чинитимуть опір, покладання вини за розвязання війни на Саддама Хусейна. Показовою і дієвою у психологічному аспекті виявилася листівка з таким текстом: Хто потребує тебе більше? Твоя сімя чи режим? Повертайся до свого дому і сімї. Пізніше зявилися листівки з рекомендаціями налаштування на прослуховування американських каналів із зазначенням довжини радіохвиль та часу радіомовлення. Листівки друкувалися арабською мовою, доступною для більшості населення Іраку. Як і під час операцій Щит пустелі, Буря в пустелі, так і під час операції Свобода Іраку, а також у проміжні періоди інформаційно-психологічний вплив значно зріс за рахунок використання радіопропаганди, яка здійснювалася з використанням усіх можливих засобів. На підрозділи радіоелектронної боротьби було покладено завдання подавлення трансляцій іракської державної радіостанції Голос Багдаду. Також широко використовувалися військові засоби звязку для входження в радіомережу іракських підрозділів [44].

Активно працювали такі фінансовані американцями як Радіо свобода Іраку, Радіо SAWA (Разом), Аль-Мустакбаль, Радіо Nahrain (Дві ріки), які здійснювали активну підтримку дій коаліції. Ці способи проведення психологічних операцій відносяться до «білої» пропаганди, коли точно відомо ким поширюється інформація. До категорії «чорної» пропаганди необхідно віднести віднести роботу арабського Радіо Тікріт, яке в лютому 2003 р. запевняло слухачів, що є лояльним до діючого режиму іракців, які проживають у районі м. Тікріта. Але вже через кілька тижнів в передачах зявилася критика існуючого тоді режиму С. Хусейна. Радіопропаганда виявилася надзвичайно дієвим засобом, оскільки вже пізніше четверо із пяти іракських військовополонених сказали, що слухали передачі радіостанції Голос Затоки, які проводилися спеціалістами 4-ої групи психологічних операцій збройних сил США. Також великий внесок у виконання психологічних операцій зробили американські радіостанції Бі-Бі-Сі та Голос Америки. Серед фінансованих американцями каналів великої популярності досяг арабський канал Аль-Арабія [44].

Стосовно телеканалів, то активну і привілейовану участь у висвітленні подій в Іраку отримав американський канал CNN, який першим транслював штурм м. Басри. Про заангажоване висвітлення іракської війни цим каналом у світових ЗМІ до сьогодні періодично відбуваються дискусії, але за його допомогою мета інформаційно-психологічного впливу США на американців, на іракців і на світову громадськість була досягнута. В інформаційно-психологічних операціях широко використовувалася інтернет-мережа. На підготовчому етапі бойових дій підрозділи психологічних операцій США розсилали впливовим і рядовим користувачам Інтернету електронні листи про захист своїх сімей і закликали громадян Іраку не брати участі в розробці та застосуванні зброї масового ураження. Американські фахівці психологічних операцій почали широко використовувати індивідуальні методи інформаційно-психологічних впливів, спрямовані як на ключові фігури політичної та військової елітиІраку, так і на рядових громадян. Про дієвість цих форм психологічного впливу свідчить той факт, що Ірак на 2 дні

у 2003 р. заблокував доступ до Інтернету, що було спровоковано американською e-mail кампанією проти С. Хусейна [44].

На підготовчому етапі здійснювався масштабний психологічний вплив через поширення відеокасет, в яких рекламувалася міць американської армії, озброєння і техніки, досконалий вишкіл американських військовослужбовців,

а також піддавався критиці режим С. Хусейна. Вони поширювалися в сусідніх з Іраком країнах Кувейті та Йорданії, звідки і потрапляли безпосередньо в Ірак. Під час воєнних дій 2003 р. США з метою здійснення інформаційно-психологічного впливу широко використовували усне мовлення через гучномовці, використовуючи для цього високопрохідні автомобілі та мотоцикли. Вони схиляли іракців до здачі в полон як до єдиної можливості вижити та дезінформували противника відносно переміщення частин багатонаціональних сил. Трансляція цих повідомлень переривалася східною музикою, що посилювало психологічну дію. Практикувався своєрідний зворотній відпуск: військовополонених, яких спеціально навчали антиіракській пропаганді, відпускали в іракські частини. За словами

саудівського генерала Х. Азіза, головним ядром антисаддамівського повстання в Іраку стали військовослужбовці розгромленого у Кувейті окупаційного угруповання, які пройшли в американському полоні відповідну підготовку [44].

Після завершення активної фази бойових дій у 2003 р. американські фахівці з психологічних операцій опинилися перед новою для них проблемою. Проведення інформаційно-психологічного впливу США на населення Іраку різко знизилося, оскільки впроваджувані інформаційно-психологічні операції стосувалися підготовчого та бойового періоду. Виник своєрідний інформаційний вакуум, який намагалися заповнити у південній частині країни противники нової влади. Водночас в Іраку починають активізуватися виступи повстанців, які вивчили організацію і тактику збройних сил США і використовували її у боротьбі проти коаліційних сил [44].

Сьогодні військові фахівці США оцінюють іракську війну як війну четвертого покоління, використовуючи термін, який зявився наприкінці 80-х років ХХ ст. і характеризує динаміку і майбутній напрямок війни. Характерна відмінність війн четвертого покоління від попередніх вплив на свідомість противника, зміна його політичної позиції на основі національного інтересу. Після закінчення активних бойових дій 2003 р. в Іраку почався перехід війни, за твердженням американських фахівців інформаційно-психологічних операцій, до нової форми сучасного повстання, яке тривало довгий час. Аналогічна ситуація спостерігається в Афганістані. 1 травня 2003 р. президент США Дж. Буш на палубі авіаносця Авраам Лінкольн, який повертався на свою базу після участі в бойових діях, проголосив, що місія виконана і війна закінчилася. Очевидно, він мав на увазі завершення активної фази бойових дій в операції Свобода Іраку, але повстанці почали свої військові виступи буквально в тому ж місяці, коли відбулося кілька нападів накоаліційні сили [44].

Літо 2003 р. було періодом зародження організованих партизанських груп, які складалися, в основному, з активістів партії Баас і прибічників С.Хусейна. Період становлення антикоаліційного партизанського руху завершився восени 2003 р., коли під час Рамадана були збиті декілька американських вертольотів. Крім збройних виступів, повстанці почали організувати теракти. Оплотом партизан був так званий сунітський трикутник на захід і північ від Багдада і провінція Аль-Анбар з містом Фаллуджа, які були окупаційною зоною, контрольованою ЗС США. Незважаючи на те, що 28 червня 2004 р. Тимчасова коаліційна адміністрація передала свої повноваження Перехідномуурядові Іраку, війська міжнародної коаліції залишалися в країні згідно з проханням нового уряду і у відповідності з мандатом ООН (резолюція 1546 Ради Безпеки ООН від 8 червня 2004 р.). Але антикоаліційна партизанська війна та збройні сутички між шиїтами та сунітами тривали надалі [44].

Все це проілюструвало необхідність у розробленні та впровадженні нових психологічних операцій, які мали вирішити два важливих завдання: довести, що повстанці є загрозою для майбутнього Республіки Ірак і що тільки США як ніхто інший можуть допомогти населенню в економічній, соціальній, військовій та інших сферах, а також у відбудові Іраку. На думку американських спеціалістів, необхідно активізувати роботу сил і засобів психологічних операцій серед населення, враховуючи релігійні та національні відмінності. У той же час необхідно активізувати розробку інформаційно-психологічних операцій на стратегічному рівні. У самих США зростало невдоволення громадськості діями Дж. Буша в Іраку зі зростанням тероризму і протестів в Іраку та ряді мусульманських країн. Завершена війна в Іраку, яка була маніфестом великої війни з терором поставила перед адміністрацією президента Буша нові завдання зі створення позитивної громадської думки як у самій Америці, так і в мусульманських країнах [44]. Така ситуація свідчить про необхідність здійснення інформаційно-психологічних впливів у повоєнний період, чому США не приділили належної уваги в іракській війні.

Отже, дослідження інформаційно-психологічних впливів США на підготовчому, воєнному та повоєнному етапах іракської війни показало координацію зусиль державного апарату США, органів психологічних операцій збройних сил США та ЗМІ. Психологічні операції перейшли у ранг державної політики і здійснювалися шляхом публічної дипломатії. Обєктами інформаційно-психологічного впливу напередодні та в ході війни в Іраку були військово-політичне керівництво Іраку і військовослужбовці, а також громадяни США та світова громадськість.

Висновки

Інформаційно-психологічна боротьба велась у всіх війнах та протистояннях людства. Її зміст в основному складали дії протилежних сторін з поширення дезинформації або тенденційної інформації для впливу на оцінки, наміри та орієнтацію населення, особового складу військових сил та осіб, які приймають рішення, з метою формування громадської думки на користь діючої сторони.

Тому не дивно, що вже в давнину полководці, мислителі відзначали важливість досягнення перемоги без бою. Вже тоді використовувались засоби впливу на ворога шляхом дезинформації, погроз, залякування.

Науково-технічна революція, нові інформаційні технології, глобальні інтеграційні процеси привели до формування глобального інформаційного співтовариства, у якому інформація є головним чинником керування сучасним світом й основним інструментом влади. Створюється нове інституціональне середовище, перетерплюють корінні зміни фундаментальні політичні, правові, економічні, соціальні й культурні правила і норми суспільного проживання.

Інформаційно-психологічна війна націлена на порушення існуючого порядку і створення хаосу, прискорення біфуркаційного процесу у заданому напрямку задля формування певного пост-біфуркаційного процесу. Не дивлячись на величезну кількість управляючих параметрів явних і неактуалізованих, різної нашарованості, глибини і тривалої прихованості, випадкових перемінних, певна формалізація процесу дозволяє через спрямовані інформаційно-психологічні впливи наділяти обєкт впливу іншими змістами, значеннями, повязуючи в єдине ціле різноманітні явища. Основа інформаційної війни - вплив на масову свідомість.

Масова свідомість - це сукупність ідей, уявлень, в тому числі ілюзорних почуттів, настроїв, що відбивають всі сторони життя суспільства, доступні масам і здатні викликати інтерес.

Інформаційно-комп'ютерна революція відкриває широкі можливості для впливу на народи та владу, маніпулювання свідомістю та поведінкою людей навіть на віддалених просторах. Беручи до уваги процес глобалізації телекомунікаційних мереж, що відбувається в світі, можливо припустити, що саме інформаційним видам агресії буде відданий пріоритет у майбутньому. Потрібна серйозна увага фахівців різного профілю до цього питання, щоб уникнути найбільш негативних наслідків цієї війни для всього людства.

Зважаючи на все, що було сказано вище можна підвести певний підсумок, щодо становлення суспільства в сучасних умовах інформаційного протистояння і навязування певних поглядів вигідних комусь, а до того ж світові геополітичні перетворення і загальна глобалізація, маніпуляції з системами знаків, образів, смислів для вирішення тих чи інших політичних та соціальних завдань, можливості прихованого впливу на підсвідомість окремо взятого індивідууму і масштабного маніпулювання суспільною свідомістю ставлять питання щодо зясування ролі засобів масової комунікації в сучасному суспільстві, визнання нової форми протистояння і протидій - інформаційних війн.

І хоч, за достатньо короткий час феномен інформаційних війн в Україні непомітно перетворився з проблеми теоретичного дослідження в абсолютно прикладне питання. Технологіями інформаційних війн активно користуються на найрізноманітніших рівнях бізнесу і менеджменту, але практичне застосування цих знань відбувається насамперед на внутрішньополітичному рівні, в боротьбі політичних партій і блоків. Провідні вітчизняні експерти все частіше і гучніше висловлюють думки, щодо необхідності приділяти більше уваги феномену інформаційних війн в Україні та проти України. Проте немає певної консолідованої позиції в розумінні даного феномену та шляхів діяльності в умовах, що склались, як серед експертів, так і серед вищого керівництва держави.

Список використаної літератури

Конституція України. Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1996, №30, 141 с.

Закон України «Про інформацію» від 02. 10. 97, № 2657

Закон України «Про інформаційні агентства» із змінами і доповненнями, внесеними Законами України від 15 травня 2003 року № 762-IV

Бродская О., Лысенко В. Человек массы или массовый человек?// Персонал. - 2004. - № 3. - С. 56-61.

Вайнштейн В. И. Массовое сознание и социальный протест в условиях современного капитализма. - М.: Наука, 1990. - 169 с.

Взгляды военных экспертов США на ведение информационного противоборства// ЗВО. - 2001. - № 8. - С. 10-15.

Викторов С. Накануне 3-й мировой информационной войны// Финансовая Украина. - 1997. 18 февраля. - № 5. - С. 12-16.

Волковский Н.Л. История информационных войн. В 2 ч. Ч. 1. - СПб.: ООО "Издательство "Полигон", 2003. - С.7.

Волкогонов Д. А. Психологическая война: Подрывные действия империализма в области общественного сознания. - 2-е изд., доп. - М.: Воениздат, 1984. - 320 с.

Грушин Б. А. Массовое сознание: Опыт определения и проблемы исследования - М.: Политиздат, 1987. - 368 с.

Дилигенский Г. Г. В поисках смысла и цели: Проблемы массового сознания современного капиталистического общества. - М.: Политиздат, 1986. - 256 с.

Дроздовська О.М. Понятійно-категорійний апарат масової свідомості як різновиду суспільної свідомості // Гуманітарний вісник Запорізької державної інженерної академії: Збірник наукових праць / Гол. ред. В.Г. Воронкова. - Вип. 39. - Запоріжжя: Вид-во ЗДІА, 2009. - c. 121-139.

Информационно-психологическая и психотронная война. Хрестоматия/Под общ. Ред. А.Е.Тараса/. - Мн.: Харвест, 2007. - 432 с.

Інформаційна безпека держави у контексті протидії інформаційним війнам / Навчальний посібник // За загальною редакцією доктора технічних наук, професора, заслуженого працівника народної освіти України генерал-полковника В.Б. Толубка. - К.: НАОУ, 2008. - 177с.

Кириллов И. Массовое сознание. Структура. Генезис. Сущностные характеристики. - Томск, 1995. - С. 66.

Кара-Мурза С.Г. Маніпуляція свідомістю: Навчальний посібник - К.: Оріони, 2003. - 500 с.

Крысько В.Г. Секреты психологической войны (цели, задачи, методы, формы, опыт) / Под общ. Ред А.Е.Тараса. - Мн.: Харвест, 2001. - 448 с.

Конрад Н.И. Сунь-цзы: Трактат о военном искусстве. - М., Л., 1950. - С.94.

Лайнбарджер П. "Психологическая война", М., "Воениздат", 1962. -368

Лалл Дж. Мас-медіа, комунікація, культура: глобальний підхід / пер. з англ. - К.: К.І.С., 2002. - 264 с.

Леонтьєва Л. Є. Історія використання психологічних операцій Німеччиною і Радянським Союзом в роки Другої світової війни (1941-1945 рр.) : Дис... канд. воєн. наук. - Л.: ДУ Львівська політехніка, 1997. - 179 с.

Лисенко В.В. Чутки - активний засіб модифікації суспільної свідомості // Політичний менеджмент. - 2004. - №6 (9). - С. 96-102.

Лысенко В.В. СМИ и общественное мнение: технологии манипулирования // Персонал. - 2004. - № 9. - С. 14-21.

Любивый Я. С. Современное массовое сознание: динамика и тенденции развития.- Киев: Наукова думка, 1993, - 140 с.

Манойло А. В., Петренко А. И., Фролов Д. Б. Государственная информационная политика в условиях информационно-психологической войны, - 2-е изд., стереотип. - М.: Горячая линия. Телеком, 2006. - 541 с.

Михайлов Б. Психологические операции вооруженных сил США в конфликтах низкой интенсивности // Зарубеж. воен. обозрение. - 1996. - № 8. - С. 2-8.

Московичи С. Век толп. Исторический трактат по психологии масс / Пер. с фр. - М.: «Центр психологии и психотерапии», 1998. - 480 с.

Панарин И.Н. Технология информационной войны - М.: «КСП+», 2003. - 320 с.

Пригожин А.И. Особенности четвертой мировой войны // ВМУ. Сер. 18. Социология и политология. - 2004. - № 3. - С. 54-63.

Почепцов Г.Г. Информационные войны. - М.; К.: Ваклер: Рефлбук, 2000. - 576 с.

Почепцов Г.Г. Психологические войны. - М.; К.: Ваклер: Рефлбук, 2000. - 528 с.

Почепцов Г.Г. Информационно-политические технологии. - М.: Центр, 2003, - 384 с.

Різун В. В. Маси: Тексти лекцій. - К.: Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет», 2003. - 118 с.

Ростовцева Л.И. Поведение потребителей в пословицах и поговорках // Социол. исслед. - М.: Наука - 2004. - № 4 (240). - С. 90-93.

Требін М. Інформаційне суспільство. Війни нової епохи // Віче. - 2002. - №4 (121). - С. 64-68.

Нарис теорії і практики інформаційно-психологічних операцій /Дзюба М.Т., Жарков Я.М., Ольховой І.О., Онищук М.І.: Навч. посібник // За заг. ред. В.В.Балабіна. - К.: ВІТІ НТУУ КПІ, 2006. - С. 132

Токарева В.И. Господство масс и общественное мнение. К истории вопроса // Наука і соціальні проблеми суспільства. Вісник Харківського університету. - Харків, 1998. - С. 94-99.

Швец Д.Ю. Информационная безопасность России и современные международные отношения. - М.: "Мир безопасности", 2001. - С.13.

Требін М. Інформаційне суспільство. Війни нової епохи // Віче. - 2002. - № 4 (121). - С. 64-68

Томсон К. Програмние средства защити информации. - М., 1993. - 117с.

Гуріна Н. О., Інформаційне протиборство - один з головних напрямкіів політики сучасних міжнародних відносин / Гуріна Н. О. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: ukrlife.org/main/cxid/gurina.doс

Дубас О.П. Інформаційна війна: нові можливості політичного протиборства / Дубас О.П. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: <http://www.social-science.com.ua/jornal_content/180/social_communication>

Лисенко В. В. Проблеми інформаційної незалежності держави / Лисенко В. В. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: <http://www.politik.org.ua/vid/magcontent.php3?m=1&n=59&c=1318>