Развитие технологической культуры учащихся

Развитие технологической культуры учащихся

Зміст

Вступ

1.      Розміри сільськогосподарських підприємств

2.      Методика обґрунтування раціональних розмірів сільськогосподарських підприємств

.        Оптимальні розміри сільськогосподарських землеволодінь і землекористувань

4.      Оптимальні розміри сільськогосподарських формувань промислового типу в Україні

5.      Встановлення оптимальних розмірів сільськогосподарських підприємств

6.      Інноваційний аспект великих аграрних підприємств

Висновки

Список використаної літератури

Додатки

Вступ

Формування оптимальних розмірів виробництва є однією із основних умов ефективного функціонування підприємств в умовах ринкового середовища.

Необхідність реорганізації сільськогосподарських підприємств призвела до створення в Україні виробничо-господарських об’єднань ринкового типу, конкурентоспроможність і прогресивність яких обумовлюється вибором оптимальної господарської структури.

Для всіх типів сільськогосподарських підприємств вибір напрямків формування оптимальної структури виробництва має визначальне значення. Розрахунок структури виробництва, який визначається, враховуючи всі функціональні взаємозв’язки між основною діяльністю підприємства за рахунок співвідношення виробничих ресурсів та міри інтенсивності їх застосування на сьогоднішній день залишається особливо актуальним.

Однак наукові праці, присвячені проблемам оптимальної структури і розміру виробництва сільськогосподарських підприємств є не повністю розкритими і потребують подальших досліджень.

Нині питанням оптимальних розмірів сільськогосподарських формувань з узагальнення теорії і практики спирається на роботи відомих фахівців таких, як Бакаєв О.О., Благун І.С., Вітлінський В.В., Кадієвський В.А., Камінський А.Б., Коновал І.А., Наконечний С.І., Онищенко О.М., Саблук П.Т., Старостіна А.О., Хорунжий М.Й., Ястремський О.І. та ін.

Мета: Дослідити і визначити найоптимальніші розміри сільськогосподарських підприємств.

1.     
Розміри сільськогосподарських підприємств

Розмір сільськогосподарського підприємства характеризують багато показники: вихід продукції (валової і товарної); наявність землі, основних виробничих фондів, техніки, поголів'я; площа багаторічних насаджень (для спеціалізованих садівницьких господарств), культиваційних споруд (для господарств з овочівництвом захищеного ґрунту), а число зайнятих працівників.

За ступенем концентрації сільськогосподарські підприємства та їх підрозділи можна розділити на три групи: великі, середні і дрібні. В умовах нестабільності та інфляції важко окреслити чіткі межі зазначених груп, по вартості виробленої або реалізованої продукції. Досить точно можна охарактеризувати розмір господарств по середній чисельності працівників за звітний період. У сільському господарстві до дрібним підприємствам відносять господарства, що має до 15 працівників, до середніх від 16 до 60 і до великих понад 60.

Головним показником розміру сільськогосподарського підприємства (об'єднання), його виробничих підрозділів слід вважати вартість товарної продукції. Цей показник за певний період часу (як правило, календарний рік) дозволяє порівняти за розміром господарства незалежно від їх організаційно-правової форми, спеціалізації, розташування, технічної озброєності та інших особливостей. Вартість продукції може бути визначена у порівнянних або сформованих цінах реалізації.

Порівнюючи розміри підприємств в динаміці, слід використовувати такі ціни. Якщо господарство або підрозділ надає виробничі послуги, їх вартість включають у вартість валової продукції. Вартість реалізованої продукції досить точно характеризує розмір підприємства в цілому, однак, для визначення розмірів виробничих підрозділів цей показник непридатний.

Визначення ступеня концентрації господарства і підрозділів має дуже важливе значення для правильної організації виробництва.

В залежності від того розраховують чисельність керівних працівників і фахівців, рівень оплати їх праці, забезпечення засобами виробництва і т. д.

Про розмір спеціалізованих сільськогосподарських підприємств, підрозділів можна судити за обсягом виробленої основної продукції в натуральному виразі. Але треба мати на увазі, що обсяг виробництва продукції показник результативний і формується під впливом багатьох чинників.

Певне уявлення про розмір підприємства дають такі показники, як величина основних виробничих фондів і число зайнятих працівників. Але ці показники також залежать від багатьох факторів: спеціалізації господарства, його технічної оснащеності, природних умов і т. д.

Один з найбільш стабільних показників земельна площа підприємства (сільськогосподарські угіддя, рілля, площа посіву, багаторічні насадження). З цим фактором в більшій мірі, ніж з іншими, пов'язана потреба господарства в основних фондах і капітальних вкладень на виробниче будівництво, меліорацію, дорожньої мережі.

У ряді випадків для встановлення розміру підприємства доцільно використовувати і інші показники. Так, у галузях тваринництва поголів'я худоби виступає як основний засіб виробництва.

При даному рівні продуктивності воно і визначає його обсяг.

Чисельність поголів'я відображає також потреба господарства в капітальних вкладеннях на будівництво тваринницьких будівель, в робочій силі. За чисельністю поголів'я виявляють розмір тваринницького господарства, що використовує покупні корми (відгодівельного, птахофабрики та ін.)

На розмір підприємства впливають багато факторів: природні, економічні, технічні, організаційні і т. д. Вони діють не окремо, а у взаємозв'язку один з одним і нерідко в прямо протилежних напрямках. Найбільш важливе значення мають такі:

-        Природні умови рельєф місцевості

         сільськогосподарські угіддя по контурам

         конфігурації

         грунт

         водозабезпечення і т.д.

Висока залесенність, розосереджених угідь, розкиданості ріллі невеликими ділянками, наявність багатьох ґрунтових відмінностей характерні для лісової зони і призводять до того, що розміри господарств тут значно менші, ніж в зонах з переважанням суцільних масивів земель рівнинного рельєфу.

Спеціалізація надає вирішальний вплив на розміри підприємств та їх підрозділів. Зменшення кількості товарних галузей, що обробляють культури і розводять тварин призводить до спрощення виробничої структури і дозволяє збільшити розмір господарства.

Високий рівень механізації (використання високопродуктивної техніки, досконалого обладнання) сприяє укрупнення сільськогосподарських підприємств. Чим вищий рівень механізації галузі, тим більше можуть бути її розміри. Це пов'язано з двома обставинами. По-перше, забезпечується фронт робіт для більш складної техніки, і, по-друге, застосування такої техніки, як правило, більш дорогий, окупається лише при великих масштабах виробництва.

Остання обставина виступає як один з основних факторів концентрації виробництва. Зрозуміло, вплив цього чинника на укрупнення сільськогосподарських підприємств та їх підрозділів не може бути безмежною. В якості обмеження виступають такі фактори, як керованість, можливість найкращого забезпечення агротехнічних, зооветеринарних, економічних та організаційних заходів.

Економія на амортизації та управлінських видатках стає все більш важливим фактором укрупнення сільськогосподарських підприємств у міру зростання їх фондооснащенності. Зі збільшенням виробництва, тобто з більшою його концентрацією, амортизаційні відрахування та управлінські витрати на одиницю продукції при інших рівних умовах повинні зменшуватися.

Транспортні умови обмежують укрупнення підприємств і протидіють йому.

Місце проживання працівників, величина населених пунктів, відстань між ними і щільність населення надають великий вплив на розміри підприємства. Раціональна організація сільськогосподарського виробництва вимагає наближення селищ до місць виконання робіт, сівооборотних масивів і фермам. Це заощаджує час на переходах, переїздах і перевезеннях. При оптимальному розмірі сільськогосподарського підприємства щоденні переходи і переїзди від місця проживання до місця роботи не повинні перевищувати 30-40 хв.

Керованість господарством, тобто створення об'єктивних умов для ефективного керівництва, займає важливе місце серед чинників, що впливають на розміри підприємств.

Всі перераховані фактори слід максимально враховувати при обґрунтуванні раціональних розмірів підприємства і його виробничих підрозділів.

Кожному рівню розвитку продуктивних сил, інтенсивності сільського господарства та його спеціалізації відповідають певні розміри підприємств, які, в свою чергу, залежать від об'єктивниих умов виробництва.

Різноманітність природних та економічних умов, що є в господарстві засобів виробництва, рівень забезпеченості робочою силою, її віковий склад і кваліфікація, характер виробничих відносин і т. д. викликають необхідність поєднання великих виробництв із середніми і дрібними. Об'єктивна необхідність такого поєднання в рамках одного підприємства, або адміністративної одиниці пояснюється наступними причинами:

-        біологічними та технологічними особливостями окремих галузей і виробництв (птахівництво, овочівництво захищеного грунту і т. д.);

         відмінністю в засобах виробництва землі (контурній, віддаленість і т. д.)

         техніці (різноманітність тракторів К700, Т 150, МТ3, комбайнів і т. д.)

         будівлях (великі і дрібні ферми, склади), визначеним перевагою дрібногруппових форм організації праці ( невеликі ланки, сімейні колективи);

         участю в виробництві особистого підсобного господарства, застосуванням орендного та індивідуального підряду;

         використанням вільних трудових ресурсів господарства і залученням мешканців міст або які проживають у сільській місцевості, але працюють в інших галузях;

         необхідністю самозабезпечення продуктами послугами і т. д.

Таким чином, в кожному сільськогосподарському підприємстві, адміністративному освіту в залежності від наявних природних та економічних особливостей повинні поєднуватися великі, середні і дрібні виробництва і господарства, що забезпечить використання резервів з метою задоволення потреб у продукції сільського господарств, надання послуг та підвищення ефективності суспільного виробництва.

2. Методика обґрунтування раціональних розмірів сільськогосподарських підприємств

Розмір сільськогосподарського підприємства є одним з факторів, що впливають на ефективність виробництва. Тому необхідно мати раціональні розміри підприємств, що в найбільшій мірі на сучасному етапі розвитку продуктивних сил сприяють підвищенню ефективності виробництва.

Для обґрунтування раціональних розмірів сільськогосподарських підприємств використовують статистичні, монографічний, варіантний, розрахунково-конструктивний та інші методи.

Методика обґрунтування раціональних розмірів сільськогосподарських підприємств включає кілька етапів розрахунків. На першому етапі вивчають ефективність фактичних розмірів підприємств та їх виробничих підрозділів, використовуючи при цьому статистичний метод досліджень. Підприємства певного виробничого типу в регіоні групують за розмірами сільськогосподарських угідь, ріллі, основних виробничих фондів, поголів'ям худоби і виявляють залежність між розмірами підприємств та результатами виробництва у різних за розмірами групах господарств (за виходом продукції на одиницю площі, продуктивністю праці, рентабельністю виробництва тощо).

Раціональні розміри сільськогосподарських підприємств, що склалися на сучасному етапі, встановлюють за допомогою комбінаційного групування господарств. При цьому у групах господарств за вартістю валової продукції на одиницю площі виділяють підгрупи за рівнем рентабельності виробництва. Підприємства, які увійшли до вищої групи за вартістю валової продукції, а в ній до вищої підгрупи за рівнем рентабельності виробництва вважаються раціональними за розмірами в сучасних умовах.

На наступному етапі використовують монографічний метод досліджень. Вивчають розміри кращих господарств та показники ефективності їх виробництва. Ці господарства відбирають з кращої підгрупи за показниками ефективності виробництва вищої групи підприємств. Розміри підприємств так само, як і при застосуванні статистичного методу, та ефективність їх виробництва, вивчають за ряд років. Вивчаючи краще господарство, звертають увагу також на застосовувані техніку, технологію, організацію виробництва як у цілому по господарству, так і по його господарських підрозділах. Матеріали дослідження цього кращого підприємства використовують у наступних розрахунках, пов'язаних з визначенням раціональних розмірів господарства на перспективу. При цьому встановлюють раціональні розміри виробничих бригад і ферм, користуючись варіантним методом. Суть його полягає в тому, що за кількома варіантами розміру виробничої бригади чи ферми відшукують той, за яким витрати виробництва, які залежать від виробничого підрозділу, виявляються мінімальними. До цих витрат належать внутрішньобригадні (внутрішньофермські) і транспортні. У всіх варіантах розрахунків при визначенні змінних витрат приймаються рівними всі інші умови, крім ознаки, яка характеризує розмір підрозділу (рілля - у виробничій бригаді рослинництва, поголів'я худоби - на фермі). При цьому мінімальна сума змінних витрат (внутрішньобригадних, внутрішньофермських, транспортних) з розрахунку на 1 га площі в бригаді по рослинництву, голову худоби - на фермі показує раціональний (оптимальний) варіант розміру даного виробничого підрозділу підприємства.

Здійснені розрахунки з визначення раціонального розміру бригади, ферми доцільно перевірити визначенням інших показників ефективності виробництва за варіантами (витрати на одиницю продукції, чистий доход на одиницю площі, голову худоби, а також строк окупності капітальних вкладень - для ферми).

На завершальному етапі розрахунків з визначення раціонального розміру сільськогосподарського підприємства на прикладі кращого підприємства певного виробничого типу уточнюють розміри виробничих підрозділів, виробничу та організаційну структуру підприємства з урахуванням спеціалізації, організації земельної території господарства на перспективу.

Найбільш важливим при обґрунтуванні раціонального розміру сільськогосподарських підприємств є визначення розміру виробничих підрозділів: у рослинництві - виробничих бригад, у тваринництві - ферм. Наприклад, розмір тракторно-рільничої бригади за земельною площею у рослинництві має забезпечити високопродуктивне використання техніки, зручність управління бригадою, раціональну організацію сівозмінної площі. Критерієм оптимальності при використанні варіантного методу є змінні витрати (які залежать від бригади) на одиницю площі. Їх поділяють на дві групи: витрати на експлуатацію тракторного парку, що зменшуються з розрахунку на одиницю площі зі збільшенням площі ріллі у бригаді, і транспортні витрати, які збільшуються на одиницю площі при збільшенні земельної площі бригади. Розрахунки проводять за кількома варіантами розміру земельної площі в бригаді. Варіант, де найменші сумарні витрати (по обох виділених групах) і є оптимальним розміром земельної площі в бригаді.

Варіантний метод визначення розміру тваринницьких ферм, наприклад, на молочній фермі, передбачає проведення розрахунків у варіантах: 200 корів; 400; 600; 800; 1000; 1200; 1400; 1600 корів. Ефективність різних варіантів оцінюють за поточними і приведеними витратами та чистим доходом на одну голову, строком окупності капітальних вкладень та ін. Російський учений А. В. Чаянов рекомендує вести розрахунок за трьома групами витрат, які по-різному змінюються з розрахунку на одну голову залежно від розміру ферми: 1) зменшуються при збільшенні розмірів ферми (відрахування на амортизацію, поточний ремонт основних засобів виробництва, організацію і управління виробництвом); 2) збільшуються при збільшенні розмірів ферми (транспортні витрати); 3) не змінюються при збільшенні розмірів ферми (затрати на корми, воду, медикаменти).

Обчислюючи ефективність різних варіантів розміру ферми, спершу визначають суму внутрішньофермських і транспортних витрат на одну голову худоби і одиницю продукції за варіантами розмірів ферми. Всі інші умови приймаються рівними для всіх варіантів. При цьому для кожного варіанта складають технологічну карту виробництва даного виду продукції тваринництва. Мінімальні сумарні витрати та інші показники ефективності виробництва з розрахунку на голову худоби і одиницю продукції за інших рівних умов вказують на оптимальний розмір ферми. Варіанти розрахунку, в яких сумарні витрати (внутрішньофермські і транспортні) істотно підвищуюються порівняно з іншими варіантами, визначають межі розміру ферми, за якими збільшення їх розміру економічно невигідне.

Світова практика свідчить, що кількість великих ферм поступово збільшується, малих, навпаки, зменшується. Якщо, наприклад, у США в 1935 р. було 6,8 млн. ферм при середньому розмірі 50 га, то в 1995 р. - 2 млн. при середньому розмірі 187 га. В Канаді середній розмір ферми становить 231 га, Англії - 107 га, інших країнах Західної Європи - значно менше. На старих землях Німеччини (колишня ФРН) середній розмір селянського господарства 34,5 га, на нових землях (колишня НДР) - 152 га. Проте на землях колишньої НДР більшість сільськогосподарських угідь належать кооперативам із середнім розміром 1461 га.

Великі ферми США і країн Західної Європи забезпечують одержання значної частини валового виробництва продукції, прибутку. Так, у США 106 тис. великих ферм (4,6% загальної кількості) займали 24,3 % всієї землі, давали 51% всієї товарної сільськогосподарської продукції і 58 % прибутку.

3. Оптимальні розміри сільськогосподарських землеволодінь і землекористувань

При утворенні нових або реорганізації існуючих сільськогосподарських підприємств важливо, щоб земля надавалась їм в оптимальних розмірах.

Практика показує, що в основі розрахунку оптимальної площі лежать вимоги раціональної побудови і ведення господарства, без врахування яких неможливо правильно організувати територію і виробництво. Найважливішими з них є:

-        земля, матеріальні ресурси, робоча сила, як основні умови і фактори виробництва повинні знаходитися у визначених пропорціях і бути збалансованими. Наприклад, при збільшенні в господарстві поголів'я тварин відповідно будуть зростати і потреба в кормах, збільшуватися площі під кормовими культурами, зростати розміри основних виробничих фондів і чисельність працівників тваринництва, що може викликати збільшення розмірів господарства або зміна його спеціалізації, способів, змісту і типів годівлі худоби, складу і структури земельних угідь;

         виробничий напрямок господарства, його спеціалізація і структура повинні обов'язково встановлюватися з урахуванням придатності земель, ступеню їх окультурення, можливості наступної трансформації і поліпшення угідь. Так, в районах Поліської зони більш стійкими й ефективними будуть господарства зерно-твариницького типу з великою питомою вагою в структурі посівних площ багаторічних і однорічних трав. В лісостеповій зоні перевагу мають інтенсивні господарства, що спеціалізуються на виробництві просапних культур (цукрового буряка, соняшника, кукурудзи);

         стійкий розвиток будь-якого землекористування можливий тільки на основі розширеного відтворення. У сільськогосподарському підприємстві повинні бути створені умови для постійного підвищення родючості ґрунтів, оскільки по іншому не можна домогтися росту врожайності культур і продуктивності угідь, ефективного використання добрив, засобів захисту рослин, сільськогосподарської техніки. Необхідно також забезпечити постійний кругообіг капіталу і визначені нагромадження, що забезпечують подальший розвиток господарства і ріст фондів споживання;

         для зниження різного роду затрат землекористування повинне по можливості розташовуватися на одному земельному масиві, мати правильну форму, раціональну конфігурацію з екологічно обґрунтованим розміщенням меж і розташуванням господарського центру ближче до середини ділянки;

         землекористування по розмірах земельної площі й організаційно-виробничій структурі повинно бути керованим при одночасному забезпеченні всіх галузей необхідними площами земельних угідь відповідного складу;

         при встановленні розмірів землекористування по земельній площі важливо враховувати комплекс вимог, пропонованих до будь-якого сільськогосподарського виробництва (сезонність, технологічна залежність галузей рослинництва і тваринництва, агрономічні, зоотехнічні, біологічні, екологічні, будівельно-планувальні, санітарно-гігієнічні умови й обмеження).

Розмір землеволодіння (землекористування) сільськогосподарського підприємства залежить від багатьох умов і факторів. Основними з них є:

·        виробничий напрямок (спеціалізація) господарства, склад і поєднання його галузей;

·        природні умови, що характеризують родючість ґрунтів, меліоративний і культуртехнічний стан угідь, їх контурність, розчленованість, віддаленість від господарських центрів, основних доріг і т.д.;

·        забезпеченість господарства трудовими ресурсами, склад і рівень кваліфікації адміністративно-управлінського персоналу, наявність кадрів механізаторів і інших працівників, можливість залучення робочої сили зі сторони, особливо в напружені періоди робіт;

·        наявність основних і оборотних виробничих фондів, в першу чергу сільськогосподарського призначення, грошово-матеріальних засобів; можливість залучення банківських кредитів;

·        в інші умови (наявність і стан дорожньої мережі, транспортних засобів, засобів зв'язку, умови розселення і т.д.).

Тип землекористування (спеціалізація) господарства прямо впливає на його розміри і склад угідь. Так, наприклад, господарства які спеціалізуються по овочівництву, через велику трудомісткість виробництва за інших рівних умов по площі будуть значно менші господарств які займаються вирощуванням зернових. Якщо в господарствах, що спеціалізуються на рільництві, у складі сільгоспугідь буде переважати рілля, то у тваринницьких- пасовища і сінокоси, в садово - і виноградарських - багаторічні насадження.

На розмір сільгосппідприємств, склад угідь і спеціалізацію має також вплив їхнє місце розташування стосовно ринків збуту. Приміські господарства в першу чергу будуть спеціалізуватися на виробництві картоплі, овочів, фруктів, ягід, молока і м'яса, тобто тих видів продукції, що є малотраспортабельними і користуються підвищеним попитом у населення. Тому вони, як правило, будуть не такими великими по площі землі, в них буде розвиватися тепличне і парникове господарство для виробництва ранніх овочів, ягід, зелені, квітів, грибів. У сировинних зонах промислових підприємств (цукрових, спиртових, ефіромаслових і інших заводів), які переробляють сільськогосподарську продукцію будуть переважати господарства, які вирощують відповідну сировину і т.п.

Сприятливі природні умови, висока родючість ґрунтів, добра окультуреність земель сприяють одержанню з одиниці площі більшої кількості продукції. Тому рівні по обсягах виробництва господарства з кращими землями будуть мати меншу площу, ніж ті які знаходяться в складних природних умовах. Крім того, підприємства з більш родючими землями є, як правило, інтенсивними і високотоварними, тому що кращі по якості землі дають більшу віддачу при вирощуванні високоприбуткових, трудомістких культур.

Забезпеченість господарства трудовими ресурсами визначає зайнятість працівників і можливість справлятися з необхідним обсягом робіт власними силами. Безумовно, що з ростом числа працездатних з'являється можливість збільшити розмір господарства і земельної площі або підвищити інтенсивність виробництва.

Наявність у сільськогосподарському підприємстві основних виробничих фондів, їхній стан, рівень енергооснащеності праці і розвитку матеріально-технічної бази дозволяють краще пристосуватися до зміни економічної ситуації, особливо в умовах ринкової економіки, варіювати ресурсами і реструктуризовувати виробництво. При рівних інших умовах господарства, оснащені більш продуктивною сільськогосподарською технікою й автотранспортом, які мають розвинуту дорожню мережу, сучасні засоби зв'язку, можуть мати великі розміри, ніж ті які вимушені через недолік коштів орендувати або купувати менш продуктивні машини і механізми, а в ряді випадків і обходитись і ручною працею.

Отже, оптимальною (раціональною) можна вважати таку площу землеволодіння (землекористування), яка при даному виробничому напрямку господарства забезпечить його максимальну економічну ефективність, раціональне використання й охорону земельних ресурсів.

Для визначення розрахункових (вихідних) оптимальних розмірів землеволодіння використовують різні методи. Основні з них:

Ø  метод аналогів;

Ø  економіко-статистичний;

Ø  розрахунково-конструктивний;

Ø  економіко-математичний.

Для складання балансу кормів необхідно розрахувати площу, яку займають кормові культури на ріллі (табл. 3). В даному випадку вона складає 30,4 га. При цьому враховуються рекомендовані схеми сівозмін і структура посівів товарних культур (в даному господарстві - озима пшениця та картопля).

Таблиця 1. Розрахунок потреби в кормах для фермерського господарства з відгодівлі ВРХ, ц

Таблиця 2. Розрахунок зеленого конвеєра

Аналіз площ кормових культур показує, що в господарстві доцільно мати польову 7-пільну сівозміну загальною площею 35 га із середнім розміром поля 5 га.

Схема чергування і цільове призначення культур показані в табл. 4.

Площа під виробничими будівлями, будинками і спорудами господарського двору ферми встановлюється на підставі прийнятих до будівництва типових проектів, а також орієнтовно за даними вже діючих господарств, що мають однакову спеціалізацію й аналогічні будівлі.

Таблиця 3. Розрахунок посівних площ під кормові культури

*Солому і концентрати одержують з тих самих площ

Таблиця 4. Схема чергування культур

Наприклад, заданими типових проектів будівництва ферм молодняку ВРХ для фермерських господарств, площа господарського двору в розрахунку на 1 тварино-місце складає 0,008 га. Отже, при поголів'ї в 50 телят ділянка під господарським двором ферми орієнтовно буде мати величину 0,4 га.

Площа під дорогами залежить від конкретних умов місцевості, її розчленованості, залісненості, середнього розміру окремо оброблюваних контурів земельних угідь і т.п. У першому наближенні вона може бути прийнята розміром 1 % від площі сільгоспугідь. Експлікація земель господарства, отримана розрахунково-конструктивним методом, наведена в табл. 5. Загальна розрахункова площа ферми в даному випадку складе 42,9 га.

Таблиця 5. Експлікація земель фермерського господарства з відгодівлі ВРХ

Застосування економіко-математичного методу при визначенні оптимальних розмірів сільськогосподарських землеволодінь і землекористувань підприємств дозволяє з усіх можливих варіантів вибрати найкращий за заданим критерієм. Для цього будується математична модель землеволодіння сільськогосподарського підприємства заданого виробничого типу, що включає систему обмежень і цільову функцію.

4.Оптимальні розміри сільськогосподарських формувань промислового типу в Україні

Сільськогосподарські підприємства, що мають великі площі забезпечують оптимальні обсяги виробництва продукції та високоефективне ведення галузей шляхом раціонального використання трудових ресурсів, основних виробничих фондів, у тому числі технічних засобів, підвищення продуктивності праці, зниження собівартості продукції та зростання доходності від господарської діяльності.

Створення умов для ефективного ведення сільськогосподарського виробництва, підвищення його конкурентоспроможності як на внутрішньому, так і зовнішньому ринках, можливо лише при впровадженні комплексної механізації виробництва цих процесів. Тому як найповніше використання технічних засобів стає найактуальнішою проблемою організаторів виробництва. Адже простоювання, або недостатнє завантаження техніки, особливо за умов її різкого здорожчання, призводить до значного зростання собівартості одиниці продукції, а відповідно й до збитковості виробництва.

За нашими розрахунками технологічні умови при вирощуванні озимої пшениці вимагають повнішого використання системи технічних засобів і відповідного зниження собівартості продукції. Збільшення є їхніх розмірів дає змогу раціональніше використовувати техніку та інші основні виробничі фонди, транспорт, трудові ресурси, а відповідно й ефективніше вести виробництво в цілому. Якщо невелике підприємство забезпечити системою сільськогосподарських машин, то рівень їх використання буде невисоким. У зв’язку з цим для сільськогосподарських підприємств надзвичайно важливе значення має визначення оптимальних площ землі в обробітку. Тому принцип найбільш повного, ефективного використання необхідних технічних

засобів (системи машин) на виробництві продукції рослинництва нами покладено в основу методики визначення раціональних розмірів землекористування для сільськогосподарських товаровиробників.

Передусім необхідно визначити коефіцієнт використання кожного технічного засобу, який визначають як частку фактичного від норми річного завантаження в годинах при різних варіантах структури посівних площ за формулою:

коефіцієнт використання технічного засобу на n-ій площі (%, коеф);

З - завантаження технічного засобу на n-ій площі (год);

Нрз - норма річного завантаження технічного засобу на n-ій площі, (год).

Для розрахунку цього показника візьмемо, наприклад, таку технологічну операцію, як оранка трактором Т-150-05К-05 (вартістю 247450 грн.)і плугом ПЛН-5-35 (24058 грн.). Річна норма завантаження - відповідно 1600 і 480 год. При нормі виробітку один га за годину на 100 га посівів озимої пшениці агрегат буде використано 100 год (100 га /1 га). Отже, коефіцієнт використання трактора становитиме 0,0625 або 6,25% (100год. / 1600год.), а плуга - 20,83% (100 год/480 год); на 200 га коефіцієнт становитиме 0,125 або 12,5% . Лущильник ЛДГ - 15 А використовується відповідно на 8,42 і 16,84 % , комбайн ДОН-1500Б - на 15,15 і 30,3% тощо. Така є тенденція й по інших сільськогосподарських культурах (табл.. 1).

Отже вирощування на 100-гектарній площі по усіх сільськогосподарських культурах технічні засоби використовуються від 5 до 50%. Тому при визначенні оптимальних площ обробітку культур необхідно досягти найбільшого приближення до 100%-го використання агрегатів. При цьому одних технічних засобів потрібно мати одну одиницю, інших - дві, три.

Отже, розрахунки по кожному технічному засобу (агрегату) не дають загальної картини використання всього комплексу (системи) машин. Тому нами опрацьовано новий підхід, що передбачає визначення комплексного коефіцієнта використання системи машин за запропонованою нами формулою.

,

Де Кквсм - коефіцієнт комплексного використання системи машин при

n-ій площі посів (коеф.,%);

Квтз - коефіцієнт використання технічного агрегату;

Втз - вартість технічного засобу.

У нашому випадку при вирощуванні озимої пшениці на 100 га коефіцієнт комплексного використання системи машин становитиме 9,3%/

Такі розрахунки нами здійснено по усіх сільськогосподарських культурах. По основних з них вони наведені по кожному агротехнічному заходу й кожному технічному засобу (додаток 1)

Таким чином, на основі технологічних карт (Опрацьованих разом з Кононенко М.П) визначають коефіцієнти використання окремих технічних засобів і комплексного використання системи машин по вирощуванню всіх сільськогосподарських культур. Після цього залежно від питомої ваги культур у структурі посівів відповідно розраховують зведений по культурах коефіцієнт використання технічного засобу та коефіцієнт комплексного використання системи машин (додаток 2).

Залежно від спеціалізації виробництва в рослинництві (зерно-буряковий, зерново-кормовий, зерново-буряково-кормовий, зерново-соняшниково-кормовий та ін..) та від питомої ваги вирощуваних культур у структурі посівних площ визначають комплекс машин, необхідних для вирощування даних культур при різних варіантах посівних площ (від 100 до 2000-2500 га з інтервалом у 100 га) (додаток 3).

Отже, раціональними можуть бути сільськогосподарські підприємства, площа землі в обробітку в яких становить 1,6-2,5 тис. га. Таких в Україні багато, адже 80% ріллі сільськогосподарських підприємств займають саме такого розміру господарства.(додаток 1)

Господарства менших розмірів можуть створювати міжгосподарські машинно-технологічні кооперативи на безприбутковій основі і таким чином збільшувати площу обробітку для більш повного використання системи машин. Що стосується фермерських господарств, то ще на початку їх створення у 1992 р. для них нами визначені оптимальні розміри їх землекористування від 300 до 500 гектарів, тому, що вони використовують менш потужні техніку і машини.

Не менш важливе значення у підвищенні ефективності сільського господарства має формування оптимального розміру тваринницьких ферм і комплексів. На підвищення ефективності виробництва впливає рівень концентрації поголів’я, з підвищенням якого створюються умови для зменшення затрат праці й коштів на одиницю продукції як прямих, так і накладних (загальногосподарських, загальновиробничих) витрат.

Концентрація виробництва сільськогосподарської продукції передбачає зосередження засобів, збільшення обсягів виробництва й робочої сили в одному конкретному підприємстві, що зумовлює збільшення його розмірів та обсягів виробництва окремих видів продукції. Її визначають кількістю поголів’я й обсягом виробленої продукції на фермі чи комплексі.

Раціональні розміри тваринницьких ферм можуть бути обґрунтовані на основі: аналізу й оцінки фактично досягнутих на виробництві даних щодо ефективності виробництва конкретного виду продукції залежно від розміру діючих ферм на основі їх групування за кількістю поголів’я за ряд років і визначення тих, де собівартість продукції най нижча;

Розрахункового методу шляхом порівняння ряду варіантів за розмірами ферм щодо затрат праці, амортизаційних відрахувань, транспортних витрат, загальновиробничих витрат в розрахунку на одну голову і одиницю продукції та вибором на цій основі найбільш доцільного варіанта.

Обов’язковою умовою розробки й порівняння варіантів має бути їхня зі ставність за рівнем оплати праці, вартості кормів, продуктивності тварин. Під час розробки варіантів необхідно враховувати, що при будівництві більших за кількістю поголів’я комплексів зменшується питома площа необхідної для забудови землі та витрати на її викуп у землевласника, а також питомі капітальні вкладення на одну голову, одиницю продукції, що в підсумку змінює величину витрат.

Проведене нами групування сільськогосподарських підприємств з виробництва молока, яловичини і свинини дає можливість визначити мінімальну та раціональну кількість поголів’я. (табл.6)

(табл. 6) Середньорічне поголів’я тварин, за якого виробництво є прибутковим, або найменш збитковим

Визначення раціональних розмірів тваринницьких ферм і комплексів за фактичними результатами господарської діяльності мають певні недоліки, оскільки при цьому не враховується рівень господарювання: дотримання технологічних вимог, рівень годівлі, людський фактор і фактор керівника. Тому дослідження фактичних результатів слід доповнити розрахунками нормативних виробничих витрат. При цьому за результатами всі підприємства розрахунково ставляться в однакові умови за рівнем годівлі, за рівнем керівництва, продуктивності тварин, витрат кормів, оплати праці.

Комплексна механізація виробничих процесів на тваринницьких фермах і комплексах є вирішальним чинником підвищення продуктивності праці тваринників і зниження собівартості продукції. Однак її можна застосовувати тільки на фермах і комплексах з раціональною кількістю поголів’я тварин. При збільшенні розмірів ферм за поголів’ям тварин собівартість виробництва продукції знижується, а продуктивність праці підвищується. При цьому необхідно забезпечувати повне завантаження приміщень, використання технічних засобів, адже ці два чинники за умов різкого їх здоржчання впливають на собівартість продукції.

Проте розміри ферм і комплексів не можна збільшувати безмежно. Слід враховувати, що транспортні витрати з розрахунку на одну голову тварин та одиницю продукції при надто великих розмірах ферм і комплексів значно зростають, а санітарно-зоотехнічні умови погіршуються.

За вказаними методичними підходами нами [1] опрацьовано технологічні карти виробництва молока, яловичини і свинини підприємств з різним поголів’ям. На їх базі обчислена собівартість продукції, затрати праці, рівень і норму прибутку, що дало змогу визначити найефективніші розміри (табл.7).

Таблиця 7 Розрахунок ефективності виробництва продукції тваринництва залежно від рівня концентрації поголів’я

Проведені дослідження свідчать, що раціональні розміри тваринницьких ферм у сільськогосподарських підприємствах із виробництва молока мають бути від 400 до 800 корів, із відгодівлі великої рогатої худоби - від 2 до 3 тис. гол.; відгодівлі свиней - від 8 до 10 тис. голів, а комплексів - відповідно від 1000 -1200 корів, від 3 до 6 тис. гол. Великої рогатої худоби і від 12 до 24 тис. гол. свиней.

Забезпечення кормами такої кількості поголів’я можливе в підприємствах відповідної площі ріллі (табл. 8 ).

Таблиця 8 Площа ріллі в сільськогосподарських підприємствах, необхідної для забезпечення кормами ферм і комплексів.

сільськогосподарський землекористування фермерський аграрний

Таким чином, формування сільськогосподарських підприємств за розмірами посівних площ і поголів’ям відповідних тварин сприятиме зростанню ефективності виробництва продукції, підвищенню її конкурентоспроможності, забезпеченню продовольчої безпеки країни.

Проте слід зауважити, що визнання ефективнішими раціональні розміри тваринницьких ферм і комплексів у сільськогосподарських підприємствах не дає ніяких підстав стверджувати, тваринництво не слід розвивати у фермерських й особистих селянських господарствах, оскільки у них не досягаються визначені нами розміри землекористування та кількість утримування тварин. Там свої залежності, розміри виробництва і організація праці, які забезпечують ефективне ведення тваринництва, трудову зайнятість селян і є джерелом доходності.

5.Встановлення оптимальних розмірів сільськогосподарських підприємств

В економічній літературі приводились різні розрахунки щодо оптимальних розмірів сільськогосподарських підприємств за показниками земельних наділів. Так, при виробництві зернових та соняшнику в зоні Степу для цього потрібно обробляти 300-400 га, картоплі, овочів, плодово-ягідних - 25-50 га [4].

Приводились й інші дані. Однак більшість науковців вважають, що самостійне господарювання у рослинництві на площах 20-50 га не дозволяє створити мінімально необхідні сівозміни і ефективно використовувати машинно-тракторний парк. З урахуванням світового досвіду, для того, щоб використовувати увесь необхідний спектр новітніх технологій та машин як для виробництва, так і для остаточної переробки сировини на кінцеву продукцію, потрібна земельна площа від 2 до 7 тис. га. Менші розміри, відповідно, погіршують рентабельність ведення сучасного екологічного раціонального виробництва, яке об’єктивно має поєднувати рослинництво з тваринництвом. Найвищу ефективність забезпечують сільськогосподарські підприємства, площа сільськогосподарських угідь в яких перевищує 5 тис. га. У фермерських господарствах збільшення площі ріллі з 50 до 400 і 900 га підвищує комплексний коефіцієнт використання технічних засобів з 0,16 до 0,88 і 0,91, а відповідно, й значно знижується собівартість продукції.

Науковцями ННЦ «Інституту аграрної економіки» визначено оптимальні розміри сільськогосподарських підприємств - (5-6 тис. га сільськогосподарських угідь); фермерських господарств - 400 га, розміри ферм по вирощуванню великої рогатої худоби - 3 тис. гол., свиней - 10-12 тис. гол. [2; 3].

Тому встановлення раціональних розмірів є важливою складовою організації й підвищення ефективності виробництва. Від розміру сільськогосподарських підприємств залежить і ефективність виробництва.

Вищої ефективності досягають підприємства усіх природно-економічних зон, які мають у використанні 2-4 тис. га ріллі. Високої ефективності досягають невеликі підприємства до 250 га і надвеликі 6-8 тисяч, яких за кількістю небагато. Досягти раціонального виробництва можна шляхом спільного використання надпотужних технічних агрегатів.

Залишається актуальною не тільки в теоретичному, а й практичному плані проблема формування раціональних розмірів тваринницьких ферм і комплексів. Розміри ферм і комплексів визначаються обсягом виробництва продукції та кількістю поголів’я худоби. Раціональною за розміром вважається ферма, де виробляють продукцію з найнижчими затратами праці й витратами коштів. Основним критерієм забезпечення раціональних розмірів ферм є мінімалізація приведених затрат із розрахунку на одиницю продукції.

Найвищої ефективності виробництва молока досягають на фермах із поголів’ям у зоні Степу 450-600 корів, Лісостепу - 300-800, на Поліссі - 300-600 корів.

За показниками виробництва м’яса великої рогатої худоби вищого ефекту (менше збитків) досягають у зонах Степу і Лісостепу на фермах з поголів’ям 800-1200 голів, а на Поліссі - 500-800 голів. Слід зазначити, що ферми з поголів’ям від 2000 до 2500 голів, яких небагато, у Лісостепу і на Поліссі досягли кращих результатів.

Вища ефективність вирощування свиней на фермах із поголів’ям від 6 до 10 тис. голів.

Принагідно зазначимо, що середній розмір індивідуальних господарств становить у Польщі - 7 га, Румунії - 4, Східній Німеччині - 17 га.

В ЄС близько 60% всіх фермерських господарств мають у середньому менше 5 га сільськогосподарських угідь кожне. А частина фермерських господарств із середньою площею більше 100 га в загальній кількості господарств складає: у Великій Британії - 16%, у Франції - 8%, у ФРН - 2,7%, в Австрії - 2 %. Але слід зазначити ту обставину, що всі фермерські господарства в країнах ЄС, як правило, мають високу технічну оснащеність і спеціалізовані.

У зв’язку з цим зазначимо, що нижня межа розмірів землекористування у певній країні і в даний час більш-менш збігається з точкою мінімального рівня рентабельності за якою може наступити економічне банкрутство.

Водночас верхня межа раціональних розмірів навіть для «чисто» аграрних підприємств достатньо відносна, «розмита». А тим більше це стосується агропромислових формувань. Так, функціонуючі в Україні агрохолдинги є не тільки особливо великими, але й мають транснаціональний характер, багаторівневість менеджменту.

Землекористування таких компаній становить від 10-15 до 100 і більше тис. га. В економічних джерелах у зв’язку з цим наводилися такі дані. У 2007 році в Україні було 33 агропромислових формувань (АПФ), кожне з яких використовує 30 і більше тис. га ріллі. В сукупності вони контролюють 2,78 млн. га, або 10,7 % посівної площі. Прикладом таких АПФ, причому не з числа найбільших, може бути ТОВ «Астарта Київ». До складу цієї компанії входить сім цукрозаводів, вона вирощує цукровий буряк, зернові, соняшник, утримує велику рогату худобу, виробляє комбікорми, консервовані овочі та фрукти, використовує 133,5 тис. га ріллі. Намагання великого капіталу з інших сфер економіки розширити своє поле діяльності в агробізнесі засвідчує, ймовірніше всього, що нині уже домінуючим мотивом вливання капіталу стає не просто намагання забезпечити себе сировиною (переробний бізнес), одержати преференції, набувши статусу сільськогосподарського товаровиробника, зменшити трансакційні витрати і т.д., а стати власником нині орендованих земель після зняття мораторію на продаж сільськогосподарських ділянок [1].

Отже, економічна продуктивність, ефективність та фінансова стійкість аграрних господарств визначається дією низки чинників. Чільне місце серед них займають розміри підприємства, які сприяють використанню інших чинників. Якщо розглядати значимість розмірів господарств в динаміці, то можна виявити таку тенденцію: в міру зростання продуктивних сил в сільському господарстві, розвитку техніко-людської системи її ефективне використання об’єктивно вимагає досягнення певного рівня концентрації виробництва взагалі і земельних площ зокрема.

6.Інноваційний аспект великих аграрних підприємств

На інноваційну поведінку великих агропідприємств мають вплив розмір бізнесу і його частка на ринку. Дискусія про взаємозв’язок розміру підприємства, структури ринків та інноваційності була розпочата Й.Шумпетером, який в 1942 році свисунув гіпотезу, згідно якої великі підприємства є локомотивами технологічного прогресу. На сьогодні в літературних джерелах міститься значний обсяг емпіричних свідчень як правоти так і помилковості шумпетеревської гіпотези.

Незважаючи на дискусії, більшість публікацій зарубіжних та вітчизняних вчених свідчить, що інновацій концентруються у великих підприємствах і фактор розміру впливає на ймовірність бути в рядах інноваційно-активних.

Розширюючи земельні площі великі підприємства дотримуються сучасних високоефективних технологій, широко використовують інноваційну продукцію в своїй діяльності. Вони досягли кращих показників урожайності і прибутковості. Вплив розміру земельної ділянки підприємства на показник EBITDA (прибуток до відсотків, податків і амортизації) подано в таблиці 9.

Таблиця 9

На сьогодні найвищий показник EBITDA має агрокомпанія «Мрія» більше 700 доларів. За оцінками спеціалістів при збільшені ступеня переробки продукції цей показник може перевищити 1000 дол.США.

Аналізуючи події останніх років, можемо констатувати ріст кількості поглинань та витіснень слабких конкурентів, концентрацію виробництва. Орієнтовно третина земель 11-16 млн. га (з 42 млн. сільськогосподарських угідь) уже де-факто перебуває в управління мегавласників [1].

Великий бізнес в аграрному секторі України знаходиться в активній фазі модернізації яка супроводжується інвестиціями в нове обладнання і технології, що по суті робить інноваторами всі інвестиційно-активні підприємства.

Категорії «інновація» та «інвестиція» тісно пов’язані. Відрізнити їх можна лише за ознакою новизни. В інновації ця ознака завжди присутня, а в інвестиції - не обов’язково. На сьогодні великі агропідприємства не інвестують без інновацій тому, що вкладення коштів у відтворення застарілих продуктів і технологій, призводить до їх не конкуренто-спроможності. Інновації без інвестицій не реальні: результати науково-технічного пошуку, можливості технологічного прориву залишаються нереалізованими, що приводить до того ж результату - зниження конкурентоспроможності товарів і послуг, витіснення їх із внутрішнього і зовнішнього ринків. Тому інвестиційна та інноваційна політика держави, галузі, підприємства повинна розроблятися, реалізовуватися і оцінюватися взаємопов’язано, так як в такому поєднанні вони спроможні принести необхідний ефект [2].

Одним із самих активних інвесторів є компанія «Нібулон» яка вкладає кошти не тільки в агровиробництво, але й транспортну інфраструктуру, будівництво елеваторів, соціальні потреби села. До 2013 р. компанія завершує свою інвестиційну програму, намічену два роки тому, - це інвестування 500 млн. доларів в аграрний бізнес України, що передбачає доведення власних елеваторних місткостей до 2,5 млн.тонн, власний повноцінний флот дедвейтом 250 тис. тонн. Великі аграрні підприємства все частіше залучають інвестиції на міжнародних ринках капіталів. Так, інтегрована агрокомпанія «Індустріальна молочна компанія» займається рослинництвом, молочним тваринництвом і виробництвом картоплі. Земельний банк компанії складає 38 тис. га. В 2011 році вона залучила 29,699 млн. дол. Від розміщення 24% своїх акцій на Варшавській фондовій біржі. Компанія планує направити залучені кошти на збільшення земельного банку до 126 тис. га до 2016 р., придбання сільськогосподарської техніки і обладнання, розширення потужності по зберіганню зернових і олійних культур до 130 тис. тонн, а також картоплесховища - до 80 тис. тонн.

З метою всебічного дослідження тих чи інших інновацій застосовується їх класифікація за різними ознаками. Більшість науковців дотримуються думки, що найбільше практичне значення має класифікація інновацій за предметним змістом інноваційної діяльності (продуктові і процесні) та рівнем новизни (базисні, поліпшувальні, псевдоінновації).

Інновації-продукти й інновації-процеси тісно пов’язані і можуть переходити один в одного. Так, розроблені корпорацією «Агро-Союз» посівний комплекс та культиватор для системи нульового обробітку грунту, які застосовуються для виробництва товарної продукції всередині підприємства і не виходять за його межі, є інноваціями-процесами.

Якщо дана сільськогосподарська техніка продається («Агро-Союз» реалізує техніку в країни СНД), то вона стає інноваціями-продуктами.

На сьогодні у великих агропідприємствах процесний напрямок інновацій переважає над продуктовим. Це, перш за все, стосується інноваційних технологій в рослинництві, тваринництві та управлінні.

В багатьох країнах світу набули поширення технології зберігаю чого землеробства: мінімальна, нульова технології, точне та органічне землеробство (табл. 10) [3].

Таблиця 10

Великі аграрні підприємства в Україні використовують в переважній більшості мінімальну і нульову технології. Основним стимулом запровадження даної технології є бажання аграріїв знизити витрати на одиницю продукції. Намагання зекономити на засобах захисту рослин, добривах, якості посівного матеріалу дає зворотній ефект, погіршуючи врожайність культур та якість продукції. Натомість, в умовах запровадження нульової технології економія досягається за рахунок зменшення потреби у паливно-мастильних матеріалах та обслуговування техніки, що, як стверджують вчені, не призводить до втрат потенційного врожаю. Зниження поточних витрат може досягати 30-80%.

Впровадження нульової технології передбачає наявність у господарства спеціалізованої техніки - дороговартісних сівалок прямого висіву, потужних тракторів, комбайнів з функцією рівномірного розподілу пожнивних решток.

Застосування нульової технології в корпорації «Агро-Союз» дало такі результати:

на 90% скоротився парк сільськогосподарської техніки (9426 га обробляє один трактор, один посівний комплекс, один оприскувач, чотири комбайни);

на 70% скоротились витрати паливно-мастильних матеріалів (з 93 л/га до 26 л/га);

на 80% скоротився час обробітку посівної площі (з 3,87 м-год/га до 0,6 м-год/га без кормової бази);

на 30% скоротились витрати добрив;

скоротились трудовитрати - на 9426 га працює 8 механізаторів;

у 2 рази підвищилась урожайність (з 27 ц/га до 50 ц/га);

підвищено на 10% вміст білка в зерні;

підвищився вміст гумусу на 0,1% (з 4,3% до 4,4%) [4].

Собівартість продукції, вирощеної за такою технологією, відповідатиме світовим показникам, а отже і буде конкурентоспроможною.

Корпорація "Агро-Союз" використовує енергозберігаючі технології холодного утримання свиней на глибокій незмінній підстилці в дугоподібних тентових ангарах.

Застосування даної технології дає можливість: зменшити затрати на будівництво порівняно з капітальним свинарниками; економити на опаленні та освітленні; зміцнити здоров’я тварин, зменшуючи витрати на лікування; забезпечити швидкість приросту; зменшити затрати на відгодівлі; не забруднювати навколишнє середовище.

Успіх інноваційного процесу значною мірою залежить від ефективності системи управління підприємством та інноваційною діяльністю, тому людський фактор - компетенції кадрів, схильність до інновацій вищого керівництва, включення до складу персоналу менеджера з інновацій - є істотним фактором ефективності інноваційної діяльності на рівні підприємства. Досвід підготовки менеджерів у великих компаніях показав, що професійні навики можна формувати тільки на базі реальних проектів.

Так, з 2005 року в корпорації «Агро-Союз» функціонує Школа молочного скотарства.

Вана націлена на отримання практичних навиків роботи на високотехнологічній фермі і досвіду прийняття рішень, а також формалізованої, ефективної системи управління.

В 2011 році у Тернополі відбулося відкриття першої в Україні Агрошколи в агрохолдингу «Мрія». Студенти та молоді фахівці, які вже два-три роки пропрацювали в аграрному секторі, у результаті конкурсного відбору стали абітурієнтами унікальної навчальної програми та мають шанс зробити перший крок в Україні до МВА в агрономії. Навчання триватиме півроку та складатиметься з 12 модулів, випускного іспиту та захисту дипломної роботи, після чого випускники отримають можливість працювати в агрохолдингу [5].

Отже, система підготовки кадрів є також прикладом процесних інновацій.

Необхідність самостійної підготовки кадрів великими підприємствами свідчить про те, що аграрні вищі заклади не в змозі навчити тим сучасним технологіям і стандартам які необхідні сучасному сільському господарству.

Значне місце в діяльності великих агропідприємств займають комп’ютерні інформаційні технології, супутниковий зав’язок. Наприклад, зерновий комбайн Dominator обладнаний датчиком урожайності, бортовим комп’ютером і навігатором.

Такий комбайн дає змогу фіксувати врожайність різних ділянок поля під час прибирання, і це допомагає виявити ділянки з низькою врожайністю і спланувати подальші дії. З’являються нові програмні продукти, комплексні рішення, що дають змогу на підставі космічних знімків або карт врожайності складати програми управління машинами для внесення мінеральних й органічних добрив, враховувати час роботи та витрати палива, проводити моніторинг місця розташування агрегатів.

Велику роль в реалізації потенціалу великих агропідприємств займають продуктові інновації. Це перш за все нові сорти і гібриди рослин завдяки яким можна одержувати 30-35% приросту врожайності при умові технологічного забезпечення і сприятливих погодних умов. В Україні селекціонують практично всі сільськогосподарські культури. Вітчизняні сорти широко використовуються при вирощуванні зернових. Стосовно овочевих культур, кукурудзи й соняшнику відбувається засилля закордонних сортів і гібридів. Лідерами продажів гібридів сільськогосподарських культур є іноземні компанії «Монсанто», «Піонер», «Сенгента». Більшість іноземного та вітчизняного посівного матеріалу реалізується через компанії посередники. Один з лідерів виробництва насіння світових брендів є компанія «Райз». Річний обсяг виробництва на 5 насіннєвих заводах - 42 тис. тонн. У компанії об’ємна програма наукових, виробничих дослідів, демонстрація селекційних досягнень вітчизняної та іноземної селекції.

В тваринництві до продуктових інновацій відносять нові або удосконалені породи сільськогосподарських тварин. Зважаючи на те, що вітчизняний генофонд тварин не задовольняє потреб і частково розгублений, великі підприємства завозять їх із-за кордону, а потім налагоджують власне виробництво елітного, чистопородного поголів’я.

Інновації-продукти вимагають значних інвестицій, оскільки розробка нових продуктів допускає проведення НДДКР, розробку інновацій-процесів. Так, значні засоби витрачаються на генну інженерію зі створення генетично модифікованих організмів у рослинництві й тваринництві. Поширення набувають генетично модифіковані рослини, які отримують при внесені в існуючі сорти одного або кількох генів новими молекулярно-біологічними методами. Вперше ці сорти були висіяні 1996 році в США на площі 1,7 млн. га, а в 2011 р. трансгенні сорти і гібриди кукурудзи, сої, бавовнику, ріпаку й у невеликих кількостях інших рослин займали вже 160 млн. га в 29 країнах світу.

Усі види інновацій знаходяться в безупинному взаємозв’язку. Так продуктові і процесні інновації супроводжується змінами в організації, управлінні, екології, в галузі професійного навчання працівників, безпеки і гігієни праці, мотиваційній системі працівників. Формування інвестиційних та інноваційних конкурентних преваг в сільськогосподарському виробництві повинно розвиватися за усіма напрямками інноваційної діяльності: технологічному, технічному, селекційному, організаційно- економічному адже тільки комплексний їх розвиток може забезпечити необхідний ефект.

Переважна більшість великих агропідприємств використовують поліпшу вальні інновації, які в основному пов’язані з впровадженням нових елементів у вже існуючі технології або з активізацією використання біокліматичного потенціалу рослин і тварин. Більш як 70% великих підприємств спеціалізуються на вирощувані сільськогосподарських рослин, тому найбільш інтенсивно інновації впроваджуються в дану галузь.

Для конкурентоспроможності окремих підприємств, галузей, країн найбільш важливими є інновації, які є результатом НДДКР. З цієї точки зору в будь-якій галузі можна виділити декілька типів інноваційно активних підприємств:

. Стратегічні новатори, які розглядають масштабні довгострокові проекти НДДКР, в якості основного ресурсу конкурентоспроможності. Як правило такі компанії є основним джерелом базових інновацій для інших підприємств галузі.

. Непостійні (періодичні) новатори, здійснюють власні НДДКР за необхідністю, або за сприятливих умов, але не розглядають створення інновацій ключовим, стратегічним завданням компанії.

. Поліпшувачі технологій не проводять повного циклу НДДКР, але використовують розробки для удосконалення власних продуктів і процесів.

. Користувачі технологій - проводять інноваційну діяльність шляхом адаптації технологічних рішень розроблених іншими підприємствами або організаціями.

Рівень інноваційного розвитку галузі визначається часткою стратегічних і періодичних новаторів, які встановлюють довгострокові тенденції технологічного розвитку і визначають конкурентоспроможність на вітчизняних і світових ринка.

Стратегічні новатори мають стійкі конкурентні переваги за рахунок отримання інтелектуальної ренти, максимальної доданої вартості і найбільш високої оцінки фінансовими ринками усіх видів активів компанії. У вітчизняному аграрному секторі переважають підприємства частково третього і переважно четвертого типу, які зайняті в основному адаптацією і поліпшенням запропонованих лідерами (зарубіжними компаніями) технологічних рішень. Це забезпечує прийнятний рівень поточної конкурентоспроможності на вітчизнах ринках, але не може гарантувати успіх в конкурентній боротьбі на глобальних ринках і довгострокового стійкого розвитку національних виробників.

Одним із джерел інновацій, для великих аграрних підприємств, є наукові установи в складі Української академії аграрних наук, Міністерства аграрної політики.

Науково робота виконується також у вищих навчальних закладах з аграрної освіти. У порівнянні можливостей і досвіду державних наукових структур України і професійних корпоративних західних структур на вітчизняному ринку перевагу отримують відібрані фірмові адаптовані інноваційні технології, які впроваджуються за комерційними схемами і мають значно більше шансів бути реалізованими на ринку порівняно з науково-технічними розробками вітчизняних науковців, не адаптованих до умов ринку. Часто пропозиції науки не відповідають потребам виробника, який хоче отримати готові рішення, забезпечені ресурсами та підтримкою. Витрати на їх придбання повинні забезпечувати отримування додаткових прибутків. Роль вітчизняної науки в забезпеченні конкурентоспроможності аграрного сектору постійно занизується і загалом постає загроза набути статусу відсталою. Великі агропідприємства не розглядають науку в якості пріоритетного партнера для побудови інноваційних процесів.

Державна інноваційна політика, в сучасному її вигляді, не дає великим агропідприємствам тих стимулів і переваг які надаються відповідним суб’єктам інноваційної діяльності в розвинених країнах. Держава не має довгострокової стратегії розвитку аграрного сектору акцентованої на інноваціях. Відсутність державної програми розвитку передається аграрному бізнесу, який відчуває труднощі при визначенні власної ролі в загальному процесі економічного та соціального оновлення.

В ході дослідження інноваційної діяльності великих аграрних підприємств виявлено, що однією з основних причин яка стримує розробку та впровадження інновацій є недостатній рівень менеджменту і маркетингу інновацій, що перш за все пов’язано з нестачею кваліфікованих кадрів.

Висновки

В результаті проведеного дослідження можна зробити наступний висновок, що оптимальний розмір підприємства є відносним величиною. Мале підприємство не дає достатній рівень прибутків, а велике є досить складним в управлінні. Однак, оптимальний розмір підприємства - це не завжди середній розмір. Величина сільськогосподарських формувань на пряму залежить від структури галузі, наявності у галузі малих і крупних підприємств. Критерії оптимізації існують як для великих, так і для середніх або дрібних підприємств. Можна додати, що до найважливіших чинників, що визначають розмір підприємств, належать: цілі, які ставить перед собою підприємство (група підприємств), та шлях їх здійснення в конкретному соціально-економічному середовищі; спосіб формування стартового капіталу підприємства; методи здійснення виробничо- господарської діяльності; організація розвитку стартового капіталу; врахування законодавчої та нормативно-технічна база, що регламентує створення, функціонування та ліквідацію діяльності господарств; форми власності майна, що використовуються підприємством в ході його господарської діяльності;

форма організації виробництва на підприємств.

Великі агропідприємства відіграють провідну роль в інноваційній системі вітчизняного аграрного сектора. Це перш за все пов’язано з ресурсними можливостями даних підприємств, адже розробка, впровадження, поширення інновацій потребує кваліфікованих кадрів, обладнання, коштів. Також необхідний запас міцності та ліквідності, яким рідко володіють малі і середні підприємства. Великі агропідприємства в основному здійснюють інноваційну діяльність шляхом адаптації технологічних рішень розроблених іноземними фірмами або організаціями, що пояснюється перш за все значною капіталоємністю проектів, глибиною технологічного відставання, не конкурентоспроможністю вітчизняних розробок. В основному великі агропідприємства впроваджують процесні інновації в рослинництві, тваринництві та управлінні.

Список використаної літератури

1. Харсун О. Стратегії успіху / О. Харсун //Газета «Агробізнес сьогодні».- 2011.- № 15-16.- с.23.

. Яковец Ю.В. Эпохальные инновации ХХ1 века./ Ю.В. Яковец.- М. : Экономика", 2004.-с.108-109.

. Ганначенко С.Л. Інноваційні ресурсозберігаючі технології в землеробстві./ С.Л. Ганначенко // Економіка АПК - 2012..-№1.с.99-102.

. Чабан В.Г. Інновації як умова підвищення конкурентоспроможності аграрного сектора / В.Г.Чабан // Економіка АПК.-2006.-№7.-с.68-72.

. Занько Т. Агрошкола від «Мрії»/ Т.Занько // Газета «Агробізнес сьогодні» - 2011.- №14.- с. 33

. Володькіна М.В. Економіка підприємства. Навч. посібник. - К.: Центр навчальної літератури, 2007. - с.100 - 196

7. Електронний ресурс: <http://www.agroua.net/economics/documents/category-124/doc-206/>

. Покропивний С.Ф., Колот В.М. Підприємництво: стратегія, організація, ефективність: Навч. посібник. - К.: КНЕУ, 2008.

. Саблук П.В. Стан і перспективи розвитку агропромислового комплексу України//Економіка України. - 2008. - №12 - с.4-18

. Андрійчук В.Г. Надконцентрація агропромислового виробництва і земельних ресурсів та її наслідки / В.Г. Андрійчук // Економіка АПК. - 2009. - № 2. - С. 3-9.

. Месель-Веселяк В.Я. Підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва /В.Я. Месель-Веселяк // Економіка АПК. - 2005. - № 6. - С. 17-26.

. Месель-Веселяк В.Я. Оптимальні розміри сільськогосподарських формувань промислового типу в Україні / В.Я. Месель-Веселяк // Економіка АПК. - 2008. - № 3. - С. 13- 20.

. Розвиток форм господарювання на селі / В.Я. Месель-Веселяк, П.Т. Саблук, М.Й. Малік таін. - К.: Урожай, 1993. - С. 234.

. Галанець В.Г., Хом’як М.С. Територіальні особливості розвитку Регіонального АПК. - Л.: Українські технології, 2004. - С. 17.

. Мацибора В.І. Економіка сільського господарства: Підручник. - К.: Вища шк., 1994. - 415с.

. Мельник Л.Ю., Макаренко П.М., Кириленко І.Г. Економічна теорія на межі тисячоліть. - К.: ІАЕ УААН, 2003. - С. 474.

. Мельник М.Ю. Макаренко П.М. Колективні форми сільськогосподарського виробництва: економічний потенціал і проблеми ефективного функціонування// Економіка АПК. - 2003. - № 7. - С.23.

. Месель-Веселяк В.Я. Розвиток та ефективність організаційно-правових форм господарювання в сільському господарстві. // Економіка АПК. - 2004. - № 11. - С.18.

. Янік В. Ефективність формування і розвитку підприємства в умовах трансформації економіки постсоціалістичних країн. - Л.: ВД „Панорама”, 2001. - С.54.

Додатки

Додаток 1

Розрахунок вартості технічних засобів на 100 га вирощування сільськогосподарських культур

Додаток 2

Розрахунок вартості технічних засобів (вирощування озимої пшениці 80% і цукрових буряків 20%)

Додаток 3

Комплексний коефіцієнт використання системи технічних засобів у різних сівозмінах залежно від розміру посівних площ, %