Технологія використання етнопедагогіки

Технологія використання етнопедагогіки

Технологія використання етнопедагогіки

Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретико-методичні основи етнопедагогіки

.1 Історія зародження та розвиток етнопедагогіки

.2 Українська народна педагогіка як педагогічна система

.3 Етнопедагогіка як засіб виховання особистості

Розділ 2. Технологія використання етнопедагогіки на уроках математики

.1 Принципи і методи використання народної педагогіка на уроках математики в початкових класах

.2 Методика використання малих форм українського фольклору на уроках математики

.3 Експериментальна перевірка ефективності використання етнопедагогіки на уроках математики в початкових класах

Висновки

Список використаної літератури

Додатки

Вступ

Забезпечення загального розвитку дитини - одне основних завдань, поставлених перед початковою школою Державною національною програмою "Освіта" (Україна XXI століття), Законом України "Про освіту". Розв'язання його потребує нових теоретичних підходів як до визначення змісту (програмового забезпечення навчального процесу), так і до розробки нових технологій навчання.

Загальними теоретичними засадами визначення нового змісту шкільної освіти є широке застосування нових інформаційних технологій, гуманізація, диференціація, інтеграція, активізація.

На сучасному етапі особливої актуальності набрали проблеми відродження системи національного виховання. Кожен конкретний народ через свою національну систему виховання органічно продовжує себе в своїх дітях, генезує національний дух, менталітет, характер, психологію, традиційну родинно-побутову культуру, спосіб життя. Тому цілком природним й об'єктивно закономірним є наше нестримне прагнення мати свою власну національну систему виховання.

Всі компоненти духовності українського народу, як і його матеріальної культури, становлять національні цінності, які є серцевиною освіти і виховання. Матеріальні та духовні надбання пізнаються, шануються і примножуються працею рук, зусиллями мозку і енергією серця, теплотою і багатством душі кожного вихованця - господаря своєї долі, своєї країни.

Дитячі виховні заклади і школа покликані задовольняти потреби дитини в пізнанні навколишнього світу, у визначенні свого місця в ньому, вивченні історії та культури своєї батьківщини, природи і побуту рідного краю, в якому народилась і живе ця дитина, виховати в ній почуття гордості за приналежність до свого народу та суспільства, розвинути прагнення бути завжди корисним людям. Навчально-виховний процес у цих закладах будується в органічному взаємозв'язку з національною історією, культурою, традиціями свого народу.

Протягом віків діти виховуються у національному середовищі, зміст та форми функціонування якого відображають культурно-історичний досвід народу. З молоком матері діти вбирають у себе той національний дух, який формує в них типових представників свого народу. Національне виховання поступово формує в підростаючих поколінь всі компоненти духовності, яка передається дітям від батьків, дідів і прадідів і, яка посилюється в умовах теперішнього буття нації.

На кожному етапі свого розвитку українське національне виховання інтегровано вбирало в себе кращі здобутки світової культури, що акумулювались у народних традиціях і звичаях, які утверджують добро, любов, красу, справедливість у всіх сферах життя, зокрема, у справі плекання молодого покоління.

Пошуки нових шляхів і форм використання традицій, звичаїв свого народу і загальнолюдських цінностей в національній системі навчання і виховання підростаючого покоління - першочергове завдання вітчизняної школи.

Видатні педагоги (К.Д. Ушинський, В.О.Сухомлинський, Г.С. Сковорода, О.В. Духнович, С. Русова, І.Огієнко та інші) твердили, а наукові дослідження переконливо доводять, що дитина повинна знаходитись під постійним виховним впливом матеріальної і духовної культури свого народу. Це потрібно, найперше, для найповнішого розкриття природних схильностей дитини і розвитку її здібностей, виявлення етнопсихологічних особливостей.

Людина починається з дитинства. Саме в початкових класах засобами народної педагогіки школа, вчителі повинні закласти життєдіяльний грунт на майбутнє чесне й благородне життя. Використання в початкових класах народної педагогіки, вивіреної часом, сприяє не лише формуванню знань, умінь і навичок, а й розвиває доброту, вміння пізнавати світ, рідну мову.

Краса народних пісень, поезій, колядок, щедрівок, веснянок збагачує лексику дітей, розвиває мовлення, викликає інтерес до проеметів.

В народних традиціях, звичаях, святах, іграх, правилах громадської поведінки, піснях, казках, обрядах знаходимо багатющий матеріал, який становить неоціненний скарб, для навчання, виховання і розвитку молодих школярів.

Уся народна творчість увібрала в себе багато тих ідеалів, якими керувалися батьки і вчителі у вихованні дітей. Билини про Іллю Муромця, Микулу Селяниновича, Добриню Нікітича, Альошу Поповича, а також інші види усної народної творчості (історичні перекази, легенди, казки, ліричні пісні, прислів'я, приказки, загадки) відігравали велику роль у вихованні дітей. У них прославлялися праця і мужність людей, їх допитливий і глибокий розум, відображались багатства природи, видатні події з історії країни і народу, через них передавався досвід виховання дітей, поширювалась народна педагогіка.

Найголовніше у становленні української національної школи - це принципово по-новому підійти до формування нового змісту, враховуючи національну самобутність українського народу, його історичні корені, національну гордість. Особливо актуальною є проблема відбору матеріалу, визначення співвідношення між частинами, повернення літературної спадщини несправедливо забутих народних джерел.

Зважаючи на актуальність даної проблеми, ми обрали наступну тему дипломного дослідження: “Використання елементів етнопедагогіки в процесі викладання математики в 1 - 4 класах”.

Об'єкт дослідження - навчально-виховний процес у сучасній загальноосвітній школі.

Предмет дослідження - можливості етнопедагогіки у вихованні та формуванні особистості у молодшого школяра на уроках математики.

Гіпотеза дослідження ґрунтується на припущенні, що вивчення математики в початкових класах здійснюватиметься більш ефективно з використанням основ етнопедагогіки.

Мета дослідження полягає в теоретичному обґрунтуванні провідних аспектів етнопедагогіки, в узагальнені педагогічного досвіду та визначення практичної корисності народних традицій у навчанні та вихованні.

Згідно з метою і предметом дослідження було визначено такі завдання:

проаналізувати і охарактеризувати українську народну педагогіку як педагогічну систему;

обґрунтувати систему роботи над етнопедагогічним матеріалом;

здійснити експериментальну перевірку системи роботи вчителя і учня з використанням народної педагогіки на уроках математики в початкових класах та визначити її ефективність.

Методи дослідження. Для розв’язування поставлених завдань використано такі методи наукового дослідження: теоретичний аналіз наукових літературних джерел, синтез, узагальнення, порівняння, конкретизація, спостереження, бесіда, анкетування.

У написанні дипломної роботи ми використали систему вправ та матеріалів з народної педагогіки, які були розробленні під час проходження практики в початкових класах.

Структура дослідження. Дипломна робота складається із вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури, додатків.

Результати дипломного дослідження можуть бути використані під час роботи на уроках математики в початкових класах, а також в подальшому вивчені методики математики у ВНЗ.

Розділ 1. Теоретико-методичні основи етнопедагогіки

.1 Історія зародження та розвиток етнопедагогіки

Щоб народ не зник, кожне наступне його покоління повинно виховуватися в народному дусі, на основі національних духовних і культурних традицій. Власне, справжнє виховання є глибоко національним за суттю, змістом і характером. Закономірно, що різні якості людей, залежно від національної приналежності потрібно виховувати неоднаковими чи уніфікованими засобами і методами, які виробились в кожній нації протягом віків і які є складовою частиною й невід'ємною частиною її самобутньої матеріальної і духовної культури [33, 29].

Виховання - є процес соціальний у найширшому розумінні. Виховує все: люди, речі, явища, але насамперед і найбільше люди. З них на першому місці - батьки і педагоги. З усім складним світом навколишньої дійсності дитина входить у незліченні стосунки, кожен з яких неминуче розвивається, переплітається з іншими стосунками, ускладнюється з фізичним і моральним ростом самої дитини.

Виховання підростаючого покоління для кожної нації є найважливішим складником національної культури. Передача всіх культурно-історичних традицій батьків, дідів і прадідів завжди гарантувала вічність життя нації. Нація, за К. Ушинським, це насамперед, система, різноманітних природних (біологічних, анатомічних, фізіологічних, психологічних), історично обумовлених ознак тіла, душі й розуму. Справжнє виховання не може існувати у "чистому вигляді", тобто поза традиційною культурою певної нації. Всі найвидатніші педагоги світу визнавали, що виховання дитини завжди має ґрунтуватись насамперед на культурно-історичних цінностях своєї нації, і вже пізніше відбувається знайомство з традиціями інших народів. Незаперечний закон дидактики: пізнання навколишнього світу починається із знайомства з рідного вулицею, селом чи містом, своєю країною, а вже потім - із зарубіжними країнами. Тобто, від пізнання свого, рідного, національного - до пізнання чужого, багатонаціонального світового.

Сьогодні в педагогічній науці чітко розмежовуються два провідні, хоч і органічно споріднені, але ідентичні поняття - українська народна педагогіка та українська етнопедагогіка.

Українська народна педагогіка - це вироблені й застосовувані у середовищі українців знання, засоби й досвід виховання та навчання дітей і молоді. Головне її покликання - допомагати кожному стати тим, ким він повинен стати. А українська етнопедагогіка - це наука про українську народну педагогіку, тобто про досвід українського народу щодо виховання підростаючого покоління, про його педагогічні погляди. Наука про педагогіку побуту, родини [33, 10].

Українська етнопедагогіка досліджує виховний досвід українців, з'ясовує можливості й ефективні шляхи реалізації прогресивних педагогічних ідей українського народу, нації в сучасній практиці родинно - громадського-шкільного виховання, виявляє продуктивні способи встановлення контактів народної педагогічної мудрості з педагогічною наукою і професійною педагогікою, аналізує педагогічне знання тих чи інших явищ життя українського суспільства, з'ясовує їх відповідність сучасним навчально-виховним завданням.

Українська етнопедагогіка склалася у процесі формування української народності і на своєму дальшому шляху пройшла загальнолюдські стадії суспільного прогресу. В ході історичного процесу розвитку економічного, політичного, духовного, суспільного й сімейного життя народу вона набула свого національного забарвлення й оригінального творчого обличчя з властивими їм особливостями мови, фольклору, звичаїв, родинно-побутових стосунків.

Загальнолюдські аспекти й елементи етнопедагогіки, її норми ґрунтуються на властивих для будь-якого суспільства зв'язках між людьми, на обов'язкових для суспільного виробництва й самого життя відносинах. Серед загальновизнаних у всі часи благ першими і найціннішими є здоров'я і життя людини. Спільними для всіх умовами буття були й лишаються продовження роду і ті соціальні явища, які покликані служити цьому - шлюб, сім'я, народження і виховання дітей, забезпечення морального захисту людини на ґрунті гуманності від свавілля окремих осіб.

Історія освіти і педагогічної думки України допомагає виробленню творчого критичного ставлення до минулого, дає змогу бачити закономірності розвитку освіти і педагогічних ідей, порівнювати їх, виділяти загальне і часткове, особливе і характерне. В історії нашого народу кожний період має характерні риси, які роблять його неповторним і особливим. Таким є і народні педагогічні ідеї та істини, що переходили із століття до століття, і стали основою педагогічної думки.

Наука про українську народну педагогіку почала складатися вже в Київській Русі. Київська Русь не мала спеціальних педагогічних трактатів. Педагогічні ідеї можна було віднайти в літературних пам'ятниках різних жанрів, творах образотворчого мистецтва, в усних проповідях, у церковній практиці. Педагогічна думка складалася переважно з народних педагогічних поглядів. Вони виражали земні ідеали народних мас, у центрі яких стояли питання розумового розвитку, формування трудових навичок, умінь і моральних якостей.

Зародження історії української етнопедагогіки пов'язується з появою "Повчання" Володимира Мономаха дітям, спрямованого на осмислення потомками суті й сенсу народних чеснот і норм християнської моралі.

За прикладом славетного київського князя пишуть й інші автори. Наприклад, у 1577 році появилося "Заповіт" Василя Загоровського дітям, що нагадує "Повчання" Володимира Мономаха. Надалі публічні заповіти й звернення та послання потомкам, листи до синів та дочок написали ряд видатних українських педагогів, вчених, культурних й освітніх діячів, збагативши цінні надбання української педагогічної культури.

Жанр заповітів, повчань, звернень в українській етнопедагогіці виявився надзвичайно продуктивним і вічно живим. І це закономірно. Адже цілющим джерелом для нього є українська народна педагогіка з її споконвічними благородними традиціями батьківських заповітів своїм дітям, їхніх взаємних обов'язків, глибокої шани до предків з вимогою обов'язкового знання кожним українцем свого родоводу не менше як до сьомого коліна [33, 11].

Використання української етнопедагогіки є також у "Слові о полку Ігореві", українських літописах, "Руській Правді", складеній на основі норм українського звичаєвого права, народної педагогіки. То ж фактично елементи української етнопедагогіки склалися вже в надрах Київської Русі через осмислення величезних набутків української народної педагогіки.

Ознайомлюючись з педагогічними ідеалами і практикою виховання підростаючого покоління в XIII-XVII ст., варто відзначити, що своєрідними дидактичними правилами були народні педагогічні джерела: прислів'я, приказки, пісні, казки та інші фольклорні матеріали. У багатьох із них втілена глибока повага народу до знань, науки, вмінь. В усній народній творчості звучить думка про те, що людина оволодіває знаннями і досвідом завдяки великій і наполегливій праці. Правила і неписані закони народної педагогіки передавалися із покоління в покоління через обряди, звичаї, традиції, пісні, казки, легенди. Під впливом історичних переказів, дум, билин, легенд формувалась патріотична свідомість дітей та юнацтва. Романтичні, овіяні славою подвигів в ім'я Вітчизни, образи билинних героїв сприймались як моральний ідеал, модель громадської поведінки. Крім того, важливим було проникнення у вітчизняну педагогіку передових педагогічних ідей Візантії, епохи Відродження, Реформації, вплив прогресивної педагогічної теорії і практики західних слов'ян та ін.

Яскрава сторінка в історії розвитку освіти та педагогічної думки в Україні - діяльність братських шкіл. Прогресивні педагогічні ідеї того часу відображались в статусах братських шкіл, різних полемічних творах видатних діячів цих шкіл Лаврентія і Стефана Зизаніїв, творах Івана Беринди, філософських трактатах професорів Києво-братських колегій. Вони відводили велику увагу гуманістичному вихованню і формуванню особистості, наголошували на значенні прикладу батьків і вчителів у виховному процесі.

Особлива роль у культурному піднесені належала братствам. У кінці XVI - на початку XVII ст., кількість братств швидко зростає. Діяльність братських шкіл - яскрава сторінка в історії розвитку освіти й педагогічної думки в Україні. Статути цих шкіл та інші документи унікальні за своїм змістом. Вони не принесені в Україну зовні, а є відображенням і втіленням тих прогресивних поглядів та ідей, які утверджувалися в культурному житті України на початку XVI ст. Аналіз статутів братських шкіл свідчить про гуманізм і народність педагогічних ідей, що лежали в основі їх роботи, розвиток традиційних положень вітчизняної педагогіки, зв'язок школи з життям народу, патріотичним вихованням.

Серед друкованих праць початку XVII ст., присвячених питанню патріотичного виховання великий інтерес викликає надрукована 1609 р. Львівським Ставропігійським братством книга невідомого автора "О воспитании чад". Ця книга є одним із перших друкованих педагогічних творів в Україні. Невелике видання передусім адресоване батькам, однак окремі її положення стосувались і учнів.

Рівень навчання братських шкіл, активна боротьба утвердження вітчизняної освіти й культури, демократичність статутів стали взірцем для інших шкіл України. Педагоги та наставники виховували своїх учнів гідними синами вітчизни, захисниками духовної культури українського народу, прищеплювали молоді любов до рідного краю, культури [41, 39].

Беручи початок у народній практиці виховання, етнопедагогіка утверджувалася й розвивала прогресивні ідеї поширення освіти та писемності в Україні, свободи та незалежності України, звільнення людини від національного, соціального й релігійного гніту, утвердження козацтва як могутньої волелюбної сили, що сприяло високому духовному піднесенню українства. Бурхливо розвиваються фольклор, мистецтво, ремесла, народний театр, книгодрукування, інші галузі національного життя. Народна педагогіка й система патріотичного виховання втілювали в собі зміст національної культури, духовності, завдяки чому формувались цілі покоління українських патріотів.

Самобутнім явищем української національної педагогіки була козацька педагогіка. Козацька педагогіка, за визначенням творчої групи Міністерства освіти України - це частина народної педагогіки у вершинному її вияві, яка формувала в молоді синівську вірність рідній землі, Батьківщині - незалежній Україні. Це народна виховна мудрість, що своєю головною метою ставила формування в сім'ї, школі, у громадському житті козака-лицаря, мужнього громадянина з яскраво вираженою українською національною свідомістю і самовідданістю.

Серед ідеалів козацької педагогіки є виховання вільної і незалежної в своїх прагненнях людини, котра повинна спираючись на вітчизняні традиції громадського та політичного життя, розвивати рідну культуру, економіку, будували незалежну державу.

Сімейні виховні традиції продовжували досвідчені козаки в школах. Своє етнопедагогічне осмислення й застосування українська народна педагогіка знайшла у навчально-виховній діяльності мандрівних дяків, у роботі козацьких та січових шкіл, а також у вищому українському шкільництві.

Слід зазначити, що у всіх навчальних закладах панував волелюбний дух козацтва. Особливе місце відводилось ідеям і засобам народної педагогіки, українознавства. Педагоги разом з вихованцями та батьками дотримувались народних обрядів, звичаїв, традицій.

Такий підхід до виховання молоді дав свої позитивні результати. Про високий рівень культури, освіти та писемності козаків свідчать майже всі оригінальні джерела XVI-XVII ст. Освіченими були не тільки заможні козаки, а рядові та жінки.

Велич і могутність козацтва спонукали до того, що фактично кожен українець прагнув стати козаком. Козацька духовність розвивалась на основі багатогранних національних традицій, християнської віри [41, 45].

Важливе місце в духовному житті молоді козацька педагогіка відводила неписаним законом, які складали кодекси лицарської честі та звитяги.

Таким чином ідеї козацької педагогіки мали вплив на формування особистості, а вихованість та освіченість були невід'ємними складовими національного способу життя українців [27, 35].

Здобутки української етнопедагогіки високі і незаперечні. На її ґрунті виросло багато яскравих постатей мислителів, просвітників, педагогів. Серед них - Володимир Мономах і Петро Могила, Симеон Полоцький та Іван Федоров, Феофан Прокопович і Григорій Сковорода, Михайло Максимович та Олександр Духнович, Микола Пирогов і Костянтин Ушинський, Антон Макаренко, та Василь Сухомлинський і багато інших. Завдяки діяльності кожного з названих просвітителів педагогічна думка України значно збагатилась, стала цікавою, змістовною, історично достовірною.

Одним із перших дав наукове визначення народної педагогіки Г. С. Виноградов: «Народна педагогіка - це не стільки система, скільки сума знань, умінь і навичок». Це не стільки педагогічна теорія, скільки педагогічна практика. З точки зору Г. С. Виноградова, народна педагогіка - це сукупність навичок та прийомів, які використовував народ з метою формування особистості в певному напрямі. Це сукупність народних поглядів, народних засобів впливу на молоде покоління з метою його навчання і виховання.

Г.Н. Волков уперше в педагогічній літературі ввів поняття «етнопедагогіка», пов'язуючи її з народним етносом, національним характером, який склався у того чи іншого народу під впливом історичних умов. Він пише, що етнопедагогіка - це наука «про досвід народних мас у вихованні підростаючого покоління, про їхні педагогічні погляди, наука про педагогіку побуту, педагогіку сім'ї, роду, племені, народності та нації». Автор розглядає народну педагогіку в нерозривному зв'язку з педагогічною практикою.

А.Е. Ізмайлов дає своє, ширше визначення народної педагогіки. За його словами, «народна педагогіка - це сукупність нагромаджених та перевірених практикою емпіричних знань, умінь, відомостей, навичок, що передаються з покоління в покоління переважно в усній формі як продукт історичного й соціального досвіду народних мас». Автор робить спробу визначити своєрідність та характерні особливості народної педагогіки.

Народна педагогіка - це колиска наукової педагогіки, їй стільки років, скільки років народу. Вона значно впливає на розвиток і формування сучасної наукової педагогіки.

Народна педагогіка сьогодні виступає об'єктом багатьох наукових досліджень, і в той самий час вона сама певним чином впливає на розвиток теорії і практики педагогіки та сімейного виховання.

Мова народної педагогіки проста й доступна широким масам, в ній відсутні наукові терміни, але зберігається колорит місцевих діалектів і говорів.

Епітети, метафори, гіперболи, алегорії, риторичні запитання надають творам народної, педагогіки образності, емоційності й переконливості.

Народна педагогіка - це колективна творчість народу. Вона має надзвичайно широку аудиторію й доступна кожній простій людині, де б вона не жила і яку б освіту не мала. Народна педагогіка «замінювала молоді театр, якого вона не знала, школу, куди її не впускали, книгу, якої вона була позбавлена». Народна педагогіка високогуманна і моральна. Вона виховує повагу до старших, чемність, скромність, працьовитість, гостинність, правдивість, чесність.

Народна педагогіка - це і суто національні творіння, які відбивають специфіку нації, народу, Такими є українські народні казки «Язиката Хвеська», «Солом'яний бичок», «Кривенька качечка», «Пан Коцький», «Іван-Побиваш», «Гай-гай», «Бідний гуцул і старий опришок» та ін. Разом з тим, народній педагогіці властиві нерозвинутість, недиференційованість різних за значенням понять, суджень про виховання й навчання.

Почесне місце в розвитку етнопедагогіки належить Г.С.Сковороді. Його творчість живилась передусім із джерел народної мудрості. Інтелектуальний світ Г.Сковороди як просвітителя, його педагогічні переконання розвивались на основі досягнень української та російської духовної культур, надбань філософської думки Стародавньої Греції і Риму, великих гуманістів епохи Відродження.

Г. Сковорода високо цінував ідеали народної педагогіки. Саме народна мудрість показала йому не лише мету, а й зміст, основні принципи і засоби виховання, плідні педагогічні ідеї. Найбільше, що хвилювало його протягом усього життя - це питання про людину та її щастя. Тому не випадково сила педагогічних ідей Сковороди - в їх народності, демократизмі, в обстоюванні загальної, доступної для всіх і пов'язаної з життям, освіти.

Григорій Сковорода був народним педагогом у найглибшому розумінні цього слова. Вся його педагогічна теорія пройнята духом народності, побудована на кращих традиціях. Він увійшов в історію педагогічної науки як мислитель XVII ст., творець оригінальної концепції виховання. Головними джерелами його ідей були педагогіка античного світу, епохи Відродження XIV-XVI ст., народна педагогіка. Так само, як передові педагоги заходу, Григорій Сковорода, вирішуючи важливі соціально-педагогічні проблеми, ставив, передусім, завдання виховати людину-громадянина на основі принципу природовідповідності. Цей принцип випливає з ідеї народної педагогіки, за якими, виховуючи дітей, слід насамперед зважати на їхні природні можливості і нахили. Зазначений принцип мав неабияке значення для подальшого поглиблення передової педагогічної думки, бо орієнтував на різносторонній розвиток природних задатків людини у процесі її навчання і виховання [16, 9].

Одним із перших дав наукове визначення народної педагогіки Г. С. Виноградов: «Народна педагогіка - це не стільки система, скільки сума знань, умінь і навичок». Це не стільки педагогічна теорія, скільки педагогічна практика. З точки зору Г. С. Виноградова, народна педагогіка - це сукупність навичок та прийомів, які використовував народ з метою формування особистості в певному напрямі. Це сукупність народних поглядів, народних засобів впливу на молоде покоління з метою його навчання і виховання.

Г.Н. Волков уперше в педагогічній літературі ввів поняття «етнопедагогіка», пов'язуючи її з народним етносом, національним характером, який склався у того чи іншого народу під впливом історичних умов. Він пише, що етнопедагогіка - це наука «про досвід народних мас у вихованні підростаючого покоління, про їхні педагогічні погляди, наука про педагогіку побуту, педагогіку сім'ї, роду, племені, народності та нації». Автор розглядає народну педагогіку в нерозривному зв'язку з педагогічною практикою.

А.Е. Ізмайлов дає своє, ширше визначення народної педагогіки. За його словами, «народна педагогіка - це сукупність нагромаджених та перевірених практикою емпіричних знань, умінь, відомостей, навичок, що передаються з покоління в покоління переважно в усній формі як продукт історичного й соціального досвіду народних мас». Автор робить спробу визначити своєрідність та характерні особливості народної педагогіки.

Народна педагогіка - це колиска наукової педагогіки, їй стільки років, скільки років народу. Вона значно впливає на розвиток і формування сучасної наукової педагогіки.

Народна педагогіка сьогодні виступає об'єктом багатьох наукових досліджень, і в той самий час вона сама певним чином впливає на розвиток теорії і практики педагогіки та сімейного виховання.

Народна педагогіка - це і суто національні творіння, які відбивають специфіку нації, народу, Такими є українські народні казки «Язиката Хвеська», «Солом'яний бичок», «Кривенька качечка», «Пан Коцький», «Іван-Побиваш», «Гай-гай», «Бідний гуцул і старий опришок» та ін. Разом з тим, народній педагогіці властиві нерозвинутість, недиференційованість різних за значенням понять, суджень про виховання й навчання.

Педагогічна спадщина К.Ушинського міцно ввійшла в золотий фонд української та російської педагогічної думки. Він створив струнку, оригінальну, прогресивну педагогічну систему, що охоплювала основні проблеми виховання і навчання, та спрямовану в майбутнє. Можна висловити передбачення, що такою вона буде і в наступному тисячолітті, бо центральною ідеєю цієї системи є ідея народності, яку великий педагог розумів як своєрідність кожного народу зумовлену його історичним розвитком, соціальними умовами життя, географічними особливостями.

Ідея народності К.Ушинського базується на народності школи і навчанні рідною мовою. На його думку, кожен народ має право і повинен мати свою школу зі своєю мовою, побудовану на народних традиціях. Він дійшов висновку, що не тільки на практиці, а й у теорії не існує загальної системи виховання, і як не можна жити за зразком іншого народу, так само не можна виховуватися за чужою запозиченою педагогічною системою. Виховання має могутній вплив тільки тоді, коли воно народне. Народ створив чудову народну пісню, з якої черпають своє натхнення і поет, і художник, і музикант; у народі живе влучне, глибоке та істинне слово, що йде з найвіддаленіших часів. К. Ушинський наполягав на тому, щоб виховання і освіта ґрунтувалися на ідеї любові до своєї Батьківщини і свого народу, прищепленні почуття національної гідності у поєднані з пошаною до інших народів.

Народно-педагогічні ідеї К.Ушинського стали стимулом для розвитку педагогічної думки в особі численних однодумців і послідовників. До таких слід віднести Олександра Васильовича Духновича - одного з найвизначніших представників культурно-освітнього руху українців Закарпаття. Хоч творча спадщина його суперечлива і нерівноцінна, все ж він зіграв прогресивну роль у розвитку педагогічної думки в Україні, заклавши початки народної освіти на Закарпатті та захищаючи ідею народності виховання. О.Духнович сприйняв передові педагогічні ідеї своїх попередників і творчо розвинув їх на засадах народності, демократизму і гуманізму.

О. Духнович виявом народності вважав боротьбу за збереження своєї культури, мови, звичаїв, релігії. В основі його ідеї народності виховання лежить думка про те, що закарпатські українці, як і інші народи, повинні мати школу з рідною мовою навчання і побудовану відповідно до потреб і національних традицій народу. Головне завдання школи педагог вбачав у тому, щоб виховувати дітей у дусі патріотизму і національної гордості, любові до свого народу і відданості його інтересам. Він мріяв про створення такої системи виховання, яка б забезпечила підготовку нового покоління людей, відданих інтересам народу, палких патріотів, здатних вивести народ з культурної відсталості на рівень цивілізованих націй. Одним із найважливіших засобів виховання патріотизму О.Духнович вважав вивчення у школі народної творчості, зокрема, пісні. Особисто збираючи зразки народної творчості, він прагнув розкрити народним масам красу рідної пісні, пробудити в них почуття любові до рідного краю.

Ідея народності знайшла своє відображення у створених педагогом для народної школи підручниках, у конкретній діяльності щодо організації народних шкіл. Свою головну педагогічну працю він назвав "Народною педагогією", підкреслюючи її пряме призначення. Його педагогічна спадщина - культурне надбання всього українського народу. А сам педагог за багатогранністю освітньо педагогічної діяльності, глибоко наукового обґрунтування педагогічних ідей був із найвидатніших педагогів України [41, 62].

Велика роль в подальшому розвиту етнопедагогіки належала І.Огієнку. Будучи вірним сином свого народу, І.Огієнко захоплювався народною виховною мудрістю, всебічно і глибоко її досліджував. Він був переконаний у тому, що рідна мова, історія, народне мистецтво, народні ігри, інші національні традиції, звичаї і обряди як основні засоби етнопедагогіки мають надзвичайно важливе значення у навчанні і вихованні дітей. Засоби народної педагогіки втілюють у собі національну свідомість, духовність, вони є основою формування особистості. Найважливішим фактором виховання підростаючих поколінь учений вважав виховання українською мовою. Її він сприймав як джерело національного духу, культури. Спілкування з дітьми своєю мовою веде до підвищення свідомості, формує гідність, високі моральні якості. "Рідна мова - то найголовніший наріжний камінь існування народу, як окремої нації: без окремої мови нема самостійного народу, бо рідна мова - то основа нашої історії, як душа цього народу". І.Огієнко доводив, що "... щаслива та людина, яка рідну мову свою береже та шанує ". Дітей і молодь він закликав вивчати її і в жодному разі не допускати заміни чужою мовою [27, 35].

У другій половині XX ст. нову сторінку в розвитку вітчизняної педагогіки відкрив Василь Сухомлинський. Він посідає помітне місце в історії світової педагогічної думки. Творчі пошуки педагога здійснювалися в руслі прогресивних ідей "нового виховання", а його педагогічна система - нагромадження досвідів, підходів, методів і засобів народної педагогіки, її виховних традицій. Одним із джерел, що живило й утверджувало етнопедагогічні погляди В. Сухомлинського, були праці відомих прогресивних педагогів Європи: Я.А. Коменського, Й.Г. Песталоцці, Ж.Ж. Руссо, Я. Корчака, Г. Сковороди, К. Ушинського, І. Франка, Л. Українки, Т. Шевченка.

В.Сухомлинський глибоко усвідомлював, що ідея народної педагогіки - це не сухі абстрактні положення, а ідейно-моральні, художньо-образні згустки, що акумулюють у собі тисячолітній досвід народу, його духовні цінності. У досягненні виховних завдань педагог керувався головною ідеєю - виховати справжнього громадянина, патріота відповідального за свою землю, сім'ю, колектив, мову, традиції, пісню, народну творчість, тобто моральну людину. Ідеал справжньої людини, на його думку, має ґрунтуватись на загальнолюдських цінностях. Тут Василь Олександрович виступає як гідний послідовник народної філософії. Духовне багатство особистості бачиться педагогом нерозривною частиною духовного багатства народу. Ось тому ідеал справжньої людини за Сухомлинським - це народний ідеал.

Таким чином, сконцентрувавши погляд на педагогічних постатях нашої історії, слід відзначити, що всі видатні педагоги минулого досягли значних успіхів завдяки тому, що свою педагогічну творчість будували на ґрунті народної педагогіки. Передові держави світу досягли значного наукового, культурного й економічного прогресу завдяки збереженню національних навчально-виховних традицій свого народу. Тож наявність такого могутнього феномену, як народна педагогіка, яскраво свідчить про те, що ми вступимо в освітні процеси XXI ст., не з порожніми руками. Треба тільки повною мірою використовувати цей багатющий скарб як для подальшого розвитку народної педагогіки, так і для високого злету, на її основі, наукової педагогічної думки в Україні.

.2 Українська народна педагогіка як педагогічна система

Народна педагогіка - цілісна педагогічна система. Вона будувалася на емпіричних знаннях, реальних життєвих потребах, була зумовлена соціально-економічним життям народу, необхідністю підготувати гідну зміну носіїв етнокультурної спадщини народу. Тому ідеалом у народній педагогіці є людина праці, творець. Вихованню трудівника сприяла ціла система етнопедагогічних засобів, що підпорядковувалися таким провідним принципам, як виховання працею, природовідповідності, гуманному ставленню до дитини в поєднанні з розумною вимогливістю, зв’язку з життям тощо.

Традиційними народними засобами впродовж віків були усна народна творчість, гра, іграшка, звичаї та обряди. За їх допомогою молодому поколінню передавалися емпірично знайдені та перевірені практикою способи діяльності та поведінки. Вони "прилучали" дітей до соціального середовища, спрямовували розвиток особистості. Через позитивні емоції, наочно-чутливе оформлення свят, обрядів старше покоління передавало своє розуміння навколишнього світу, формувало ціннісні орієнтації підростаючого покоління [43, 6].

Серед найважливіших ланок народної системи виховання слід відзначити сім’ю, громадськість, колектив, ровесників. Так, згідно з традиціями етнопедагогіки, сім’я несла повну відповідальність за виховання дітей, підготовку їх до життя та праці. В ній дитина набувала моральних, цінностей, проходила трудову підготовку. Наставниками дітей постійно були, батько й мати, старші члени родини. Висловлюючи похвалу або ж осуд родині за виховання дітей, громада виявляла своє ставлення до виконання батьками своїх соціальних функцій. Громадська думка виступала одним із найважливіших факторів народної системи виховання.

Значне місце у вихованні та самовихованні дітей народна педагогіка відводить колективу ровесників, в якому формується ініціатива кожного його члена» народжується дух змагання. Так, під час сільськогосподарських робіт і в часи дозвілля молодь прагнула виконати якомога краще трудові завдання, утвердитись своєю працездатністю, вмінням, що служило важливим фактором поваги та визнання з боку молодіжної громади й старших.

Народна педагогічна система включає в себе такі важливі напрями виховання дітей і молоді, як трудове, моральне, розумове, фізичне та естетичне. Завдання полягало в тому, щоб виховати молоду людину, якій притаманні були б висока моральність, працелюбність, практичний розум, фізична витривалість, тонке відчуття краси. Тому і сьогодні не втратили своєї вартості педагогічні традиції щодо виховання працездатності, бережливого ставлення до результатів праці, прилучення дітей та молоді до традиційних занять батьків, відповідальності родини за підготовку дітей до життя, формування громадської думки як фактора виховання, виховання красою тощо.

Педагогічна виправданими та ефективними в практичному застосуванні є традиційні засоби народної педагогіки. Однак у сучасному зверненні до народної педагогіки спостерігається дещо спрощене та однобічне її розуміння, сприйняття лише її окремих положень, епізодичне використання її засобів [43, 56].

Невичерпним джерелом, з якого зароджувалася національна система виховання, була життєдіяльність наших пращурів, починаючи від дохристиянських часів. Передача життєвого досвіду, набутих знань, умінь від покоління до покоління становила сутність історичного буття народу. Трудова, насамперед, хліборобська діяльність наших предків набувала пріоритетного напряму в житті та вихованні підростаючих поколінь.

Витоки української національної системи виховання сягають углиб давнини. Протягом сторіч вона встановлювалась, розвивалась, вдосконалювалась, зберігаючись і захищаючись від руйнівного впливу, як чужоземних, так і "своїх", рекреаційних, шовіністичних політичних сил [48,80]

Лише після здобуття незалежності в суверенній Україні розпочавсь процес державотворення. Важливою його частиною є формування та втілення в життя власної політики в галузі освіти, її зміст викладено в Державній національній програмі "Освіта" (Україна XXI ст.), Законі України "Про освіту", де в основу пріоритетних принципів розвитку її системи поставлено гуманізацію і демократизацію всіх складових елементів нашої освіти та національну спрямованість, що полягає у "невіддільності освіти від національного ґрунту".

Успішне розв'язання означених завдань великою мірою залежить від знання нашої педагогічної спадщини. Історія освіти і педагогічної думки України допомагає виробленню творчого критичного ставлення до минулого, дає змогу бачити закономірності розвитку освіти і педагогічних ідей, порівнювати їх, виділяти загальне і часткове, особливе і характерне [9,10].

За визначенням М.Г. Стельмаховича, народною педагогікою називають ту, яку створив народ. Це галузь його емпіричних знань і досвіду, що відображаються в домінуючих серед трудящих морально-етичних ідеалах, поглядах на зміст, мету й принципи формування людини, у сукупності народних засобів, умінь і навичок виховання і навчання дітей та молоді. Усі видатні педагоги минулого і сучасного досягли високого наукового злету завдяки тому, що свою педагогічну творчість будували на ґрунті народної педагогіки. Тому й ніякого перебільшення не буде, коли скажемо, що педагогіку творить народ, а професіональні педагоги її аранжують [43, 239].

Наукова педагогіка знаходить своє відображення у працях учених, а народна - в рідній мові, народній творчості (у піснях, прислів'ях, приказках, загадках, легендах, оповіданнях), у дитячому фольклорі, в народних традиціях, звичаях, святах, обрядах, ритуалах, символах, образотворчому, музичному, танцювально-хореографічному мистецтвах, у знаннях і досвіді родинного виховання дітей та підлітків, у сімейно-побутовій культурі, народних дитячих іграх, іграшках.

Національна система виховання передбачає систематичне, цілеспрямоване формування у підростаючих поколінь цілого роду важливих якостей, що є складником народної духовності. Це, зокрема, такі:

Національна психологія. Кожна нація має специфічну для неї психологію. Самобутність психології зумовлена культурно історичними обставинами, матеріальними чинниками, природними особливостями людей.

Національний характер. Усім ладом і способом життя, засобами своїх культурно - історичних традицій народ виховує в дітях національний характер, який формується протягом віків. Вічне правдошукання, щедрість душі і гостинність, ласкавість і доброта, пісенність і музикальність, ніжність і глибокий ліризм, працьовитість і талановитість - ось лише деякі типові позитивні якості відомого в світі українського характеру.

Національна свідомість і самовідданість формується всіма засобами рідної мови, історії, культури, національними традиціями і звичаями.

Національний спосіб мислення. Національна психологія, характер, свідомість, самосвідомість, як і інші складники духовності народу, трансформуючись у мислення юнака чи дівчини, визначають їх самобутність. Таким чином, забезпечується оригінальний спосіб мислення, завдяки якому творче бачення світу одним народом багато в чому відмінне від творчого бачення інших народів.

Національний світогляд - це історично зумовлена система поглядів, переконань, ідеалів, які становлять основу народної духовності і відображені в ідейно-моральній спадщині, культурно-історичних традиціях української нації.

Національна система виховання забезпечує глибоке осмислення і засвоєння кожним учнем у процесі праці народних моральних та етичних ідей, принципів, поглядів, переконань, додержання у побуті народних традицій, звичаїв та обрядів.

.3 Етнопедагогіка як засіб виховання особистості

Українська нація, як і всі інші нації, має свою самобутню історію, глибоко гуманістичну ідеологію, власну філософію буття, оригінальну, національну систему виховання. Перевірені багатовіковим досвідом надбання народної мудрості становлять ідейно-моральну основу виховання, яка має національні та загальнолюдські аспекти.

Виховання - це насамперед "вбирання" в себе кожною особистістю духовності, культури рідного народу, його національного духу буття.

Відтворюючи себе з покоління в покоління і турбуючись про свою вічність буття в дружнім колі народів світу, кожна нація (етнос) піклується про виховання дітей, щоб вони продовжували у віках культурно-історичні традиції батьків, дідів і прадідів. Наука доводить, що виховання є глибоко національним за сутністю, змістом, характером та історичним поколінням.

Національне виховання - виховання дітей на культурно-історичному досвіді рідного народу, його традиціях, звичаях і обрядах, багатовіковій мудрості. Національне виховання є конкретно історичним виявом загальнолюдського гуманістичного і демократичного виховання.

Багатющою і справді невичерпною скарбницею навчально-виховних засобів є народна педагогіка. Головним з них на думку М.Г. Стельмаховича, В.Т. Кузя, Ю.Д. Руденка є: рідна мова, усна творчість, національна міфологія і символіка, національне мистецтво, національні традиції, звичаї, обряди, народні ігри та іграшки тощо.

М.Г. Стельмахович [43] образно розшифровує термін «народна педагогіка».

Це ніжна й щира мамина пісня над колискою немовляти, яка заспокоює дитину, зігріває її теплом і ласкою.

Це приваблива іграшка, яку дарує дитині батько.

Це чарівна бабусина казка; яка вчить жити й працювати, боротися й перемагати, захищати добро й ненавидіти зло.

Це цікава дідусева бувальщина, скоромовка чи загадка, які будять кмітливість і розум.

Це захоплююча прогулянка зі старшим братиком на околицю рідного села чи міста, на лоно різнобарвної природи, яка відкриває веселкову красу навколишнього світу.

Це запальний народний танець, якого навчила старша сестричка.

Це веселі іграшки і забави, які винайшов народ, щоб виховувати спритність і витривалість, винахідливість і товариську взаємодопомогу.

Це праця - найдбайливіша і найповніша нянька, найвимогливіша і найдобріша.

Це народні свята й обряди, музика і прикладне мистецтво, які веселять душу і радують серце, стверджують найкраще на землі.

Це відповіді на тисячі «чому?», які дитина одержує від рідних, близьких і знайомих, задовольняючи свою природну допитливість і потяг до заглиблення в суть природних і суспільних явищ.

Це мудре застереження від необачного вчинку, виражене нерідко через народний гумор чи жарт, а то й сатиру, мудре прислів'я чи приказку.

Народна педагогіка виховує пошанне ставлення до рідні, до свого роду. Про це йдеться в приказках (наприклад, «Хоч і по коліна в воду, аби до свого роду»), піснях («Он роде ж мій, роде», «Соловейку»), приповідках.

М.Г. Стельмахович уперше в сучасній етнопедагогіці дослідив і таку її галузь, як народна дидактика. За, його словами, народна дидактика - це відображення здобутків народу в галузі освіти й навчання, що виражається у його поглядах на принципи, зміст і методи навчання та втілення в народній практиці форм і методів озброєння підростаючих поколінь знаннями, вміннями й навичками, розвитку їхніх пізнавальних сил і здібностей [33, 35].

Без таких засобів виховання, що ввібрали в себе досвід тисячолітнього буття народу, як без коріння чи фундаменту не може повністю розвиватися ні родинне, ні суспільне виховання, ні педагогічна наука.

Ідеали, завдання, шляхи й засоби виховання народної педагогіки відображені у фольклорі (казках, легендах, прислів'ях, приказках, піснях, тощо), а також в іграх і танцях, прикладному мистецтві, музиці, святкових обрядах, традиціях трудового і сімейного виховання. Як бачимо, народно - педагогічні знання викладаються у своєрідній формі, зовнішньо відмінній від наукових понять, проте це аж ніяк не може применшувати їх ролі і значення, оскільки достовірність положень педагогіки незаперечна.

В умовах будівництва незалежної України ведуться пошуки мети виховної роботи національної школи.

Будучи національною, школа передусім здійснює національне виховання. Національне виховання - це створена упродовж віків самим народом система поглядів, ідей, ідеалів, традицій, звичаїв покликаних формувати світоглядну свідомість та ціннісні орієнтації молоді. Це дає змогу передавати молодшим поколінням соціальний досвід, надбання попередніх поколінь. У своїй найглибшій суті національне виховання - творіння і безумне вдосконалення нації, тобто виховання для потреб нації. Водночас навчально-виховний процес зорієнтований на потреби держави і має на меті виховувати гідних громадян, високоосвічених, які люблять Україну, примножують її духовні і матеріальні багатства. Отже, національна школа має поєднувати виховання особистості для потреб нації, держави й усієї людської цивілізації.

Шлях до духовного ставлення особистості починається з природного входження дитини в духовний світ і традиційне життя рідного народу в культуру нації як складову загальнолюдської культури.

Основну мету виховання народна педагогіка бачить в тому, щоб навчити кожного бути людиною. А для цього необхідно, щоб нові покоління, які приходять на зміну, могли вміло перейняти естафету життєдіяльності від старших поколінь, оскільки дитина ще не має досвіду знань, умінь, навичок поведінки, все це приходить тільки через виховання. Застосовуючи і використовуючи попередній досвід, нові покоління збагачують й удосконалюють його, роблять свій внесок у розвиток матеріальної і духовної культури.

У вихованні дитини народ прагнув досягти виховного ідеалу. Ідеал у загальному його трактуванні означає праобраз, взірець досконалості, кінцеву вершину, мету людських устремлінь.

За народним уявленням, досконала людина - чесна і працьовита, співчутлива і прихильна до слабких і скривджених, товариська і сповнена оптимізму, та, що розуміє і цінує все істинно людське.

Поняття про виховний ідеал міститься у змісті українських народних пісень, казок, дитячих народно-побутових і фізкультурно-спортивних ігор, легендах тощо. У народній педагогіці взірцем для юнаків та дівчат завжди були позитивні герої. І хоч виховні ідеали втілювались то в образі козака, то гайдамаки, незмінною, проте, була наповненість їх гуманістичним загальнолюдським змістом - людська безкорисливість, працелюбність, інтелектуальна неповторність. Тому під виховним ідеалом ми розуміємо еталон взірцевої особистості, що служить головним орієнтиром у вихованні молодшого покоління. Він знайшов своє відображення в рідній українській мові, фольклорі, святах, обрядах, національних традиціях, родинному побуті, настановах і правилах, моралі, різних видах мистецтв, у промислах ремеслах нашого народу й естафетне передається від старших поколінь до молодших, які його доповнюють і вдосконалюють.

Виховання в народному тлумаченні розглядається як соціальне формування природних задатків здібностей людини, в результаті " впливу повсякденно-побутового педагогічного середовища" (сім'я, гурт, товариство, громада) і в межах реалізації істинно людського в структурі особистісних можливостей за певною персоніфікованою фаталістичною програмою.

Розглядаючи фактори формування й становлення людської особистості, етнопедагогіка чітко визначила, що такими є біологічні і соціальні (стан взаємин у родині, розпорядок повсякденного життя, побутові умови, усталені звичаї і традиції, матеріальне становище).

Народна педагогіка дає об'єктивне трактування суті спадковості, як біологічного фактора, та її місце у формуванні особистості. Народ своїм допитливим розумом прагнув збагнути причину таких явищ, заглибитись у духовний світ людини, виявити ті фактори, від яких насамперед педагогіка вірно окреслила становище людської особистості. В народній педагогіці роль спадковості дуже велика, спадково не лише передаються певні фізичні ознаки, а й деякі риси характеру: "Яблуко від яблуні не далеко падає", "Який труд, такий тин, який батько такий син", "Яке коріння - таке насіння".

Другий важливий фактор впливу на особистість за народною педагогікою є соціальний, де нерозривно пов'язані між собою середовище і виховання.

Оточуючі впливають на дитину з першого дня народження. Спосіб життя родини і характер спілкування з малюком є визначним у формуванні в дитини початкових звичок, від яких згодом значною мірою залежить її поведінка. Недарма в народі кажуть: "Як зайдеш між реп'яхи, той реп'яхів на берешся ","З ким поведешся, від того й наберешся ", "Ниточка до клубочка веде".

В.О. Сухомлинський, звертаючись до "золотого принципу" народної педагогіки - любові до дітей - підкреслював, що найбільш щира любов - любов батьківська.

Виховання дітей - одна з найважливіших функції сім'ї, а сімейний уклад, атмосфера, в якій живе дитина, - постійно діючий виховний фактор. В сім'ї дитина формується як особистість, отримує перші уроки життя. "З родини йде життя людини" - мудро зауважує народна приказка.

Століттями складались традиції сімейного виховання, вироблялися основні його принципи, серед яких народна педагогіка головну роль відводила трудовому вихованню.

У родинному спілкуванні немовля засвоює перші усвідомлені слова, що позначають поняття навколишнього світу. Проте це не просто слова, а специфічна народна, національно-традиційна дитяча лексика. Це всім відомі слова українського родинного побуту: моньо, льоля, гава, жижа, гам, киця, зюзя, папа (хліб, до побачення), коло, тюпа та ін., які, наче естафета, передаються з покоління в покоління, це так звана ще материнська мова.

Дорослі стимулюють дітей до створення свого особливого дитячого фольклору: закличок, примовок, приспівок, лічилок, ігрових пісень.

Так, діти граючись можуть використати лічилку для розподілу ролей:

Тікав заєць через міст,

Довгі вуха, куций хвіст.

А ти далі починай

Раз, два, три - вийди ти.

Дитячий фольклор стимулює мовленнєву активність дітей, збагачує їхню мову народними образними виразами.

Образ матері в народній свідомості сприймається як втілення добра і ласки, а з особою батька пов'язані стримані почуття. Традиційна роль його в родині загальновідома. Батьків приклад, батькове слово, наказ були законом. Не дарма казали: "Батькова лайка дужча за материну бійку", " Татова хата усім багата".

Авторитет батька - як у домашньому колі, так і громадській сфері духовного життя українців - високий, а виховний вплив його на дітей вагомий. Втрачене в ньому надолужити важко, а в тім, і не можливо. ("Не навчив батько, не навчить і дядько").

За вимогою народної педагогіки дітей повинні виховувати батько і мати. Внесок сім'ї у формуванні особистості надзвичайно великий. Прогалини родинного виховання надолужити чи компенсувати неможливо.

Чи не найбільшого значення набуває в етнопедагогіці цілеспрямований вплив народних вихователів на свідомість, почуття, волю і систему стосунків та поведінки дитини. Багатовіковий досвід переконав, а народна мудрість зафіксувала, що вчити, потрібно змалку; "Учи дитину змалку, бо як навчиш -виросте, тебе навчить ", "Гни дерево поки молоде, учи дитину поки мале", "Як не навчиш дитину в пелюшках, то не навчиш і в подушках ".

Народна педагогіка вимагає розумної любові до дітей ("Дитину треба так любити, щоб вона знала цього"), не схвалювала поблажливості у ставленні до них ("Дітей не добре пестити і волю їм давати. Дітей треба тримати в режимі"). За звичаєм і законом, батьки мали право фізично карати неслухів ("Дитина без прута не виросте ", - казали в народі, або "Дитину серцем люби, а руками гнети"). І все ж, домінуючими були гуманні принципи ("Учи дітей не страшкою, а ласкою"). Великого значення надавали заохоченню. Не скупилися на похвалу, коли дитина виявляла послух.

Важко переоцінити у моральному вихованні дитини роль традиційних повчань-пересторог, цих своєрідних "виховних кодексів": "Не руйнуй ластів'яного гнізда - казали в народі, - бо обличчя вкриється віспою; видереш лелече яйце - згорить хата; крутитимеш на подвір'ї жевріючу головешку - болітиме голова; толочитимеш жито - залоскоче русалка ". Ці та подібні їм повчання сіяли в дитячій душі зерна добра і справедливості, вчили шанувати працю, будили любов до природи та людей, формували в розвиваючої особистості позитивні якості.

Народна педагогіка мудріша, тому що вона створювалася протягом століть, шліфувалася, перевірялася досвідом мільйонів людей багатьох поколінь, її називають школою, яка завжди з нами, - школою сім'ї і навколишнього, материною й батьковою наукою, першим університетом життя, через який проходить кожна людина.

Народна педагогіка піклується про розвиток різних сторін мовлення дитини. Це народні скоромовки - чудовий витвір народної логопедії, спрямовані як на вдосконалення звуковимови («Хитру сороку спіймати морока, а на сорок сорок - сорок морок»), так і на ознайомлення дітей із числом.

Частина скоромовок пропонується народною дидактикою як ігровий жартівливий засіб. Наприклад: «Був собі цебер, перецербився, мав діти цебренята перецебренята».

Народна дидактика, як зазначає М.Г. Стельмахович, застосовує тонкий психологічний підхід до людини, щоб сформувати в неї почуття прихильності до рідних місць, виховати патріотичні почуття, які полонять серце й душу змалку, а потім тримають у своїх благородних обіймах протягом усього життя [33, 45].

Зміст виховання за народною педагогікою - це весь процес формування особистості і підготовки її до виробництва, суспільного і духовного життя. У вужчому розумінні - це формування моралі, інтелектуального і фізичного розвитку, прищеплення працьовитості, естетичних смаків.

Кожна економічна формація накладає свій відбиток на зміст виховання, проте зміст завжди зберігає основне ядро, що відображає головну суть етнопедагогічної системи. Це традиції та звичаї.

Традиція - це досвід, звичаї, погляди, смаки, норми поведінки, що склалися історично і передавалися з покоління в покоління. Педагогічне значення народних традицій в тому, що вони одночасно виступають як результат виховних зусиль народу і як незмінний виховний засіб. Через систему традицій, кожен народ відтворює себе, свою духовну культуру, свій характер, свою психологію в дітях [ ].

Народний звичай - загальноприйняті порядок і правила, які існують в громадському житті і побуті народу. Слово "звичай" походить від слова "звикати". В етнопедагогіці звичай виступає як форма вияву народних традицій, тому зміст і педагогічна роль їх по-суті ідентична. Вона є засобом збереження і передачі досвіду народу, дотримання порядку і форм життя, регламентації і контролю поведінки індивідів, посилення їх зв'язку з нацією чи соціальною групою, до якої вони належать. Народна традиція своє виховне завдання розв'язує через регулювання духовних якостей індивіда, потрібних для правильної його поведінки. Звичай спрямовує поведінку, вимагає обов'язково виконання певної дії у кожній конкретній ситуації без особливої мотивації, оскільки саме такі норми поведінки є звичайними [52, 43].

У народі є чимало правил, виражених у прислів'ях і приказках, які вказують на те, як потрібно робити: "Нових друзів шукай, старих не забувай", "Зобов'язався словом - скріпи ділом".

Правило поведінки - детальний опис того, що треба робити у конкретній ситуації. Проглядається певна виховна значимість: у звичаї педагогічні механізми діють через детальний опис вчинків у конкретній ситуації, у традиціях - через формування певних духовних якостей людини. Тому виховні наслідки бувають неоднакові. Звичай формує вчинки і звички, тобто стереотипні, напівавтоматичні, традиційно складні, що виражають певну спрямованість поведінки. І прості, і складні звички є для людини життєво необхідними. Кожне ново народження дитини в процесі свого розвитку набуває досвіду етичної поведінки через засвоєння звичаїв і сприйняття традицій. Дитина звикає дотримуватись правил поведінки значно раніше, ніж осягне їхню моральну суть. Значення звичаїв в тому, що вони підсилюють фізіологічне вироблення певних умов рефлексів, які формують стереотипну поведінку [52,45].

Традиції наділенні ознакою високого одухотворення, вони надійно захищають надійну самобутність кожного народу і в несприятливих екологічних умовах орієнтують людину на одухотворення її виробничої діяльності. Традиція не лише вчить жити, але й зобов'язує діяти згідно її вимогам.

Народна філософія зародилась на національному ґрунті і тому якнайточніше і якнайповніше передає споконвічні прагнення, принципи, ідеали народу.

Головна риса народної педагогіки - гуманізм. Цей гуманізм виявляється, перш за все, в особливому ставленні до дитини, її здоров'я і благополуччя в системі народних цінностей.

Одне з філософських джерел говорить, що дитина - дар божий, її слід оберігати й доглядати, дбати про її тендітну душу, не допускати наруги над нею.

Народ завжди піклувався про своїх дітей, виховував їх, передавав їм життєвий досвід, навчав мудрості життя. Тому й виник термін «народна педагогіка». Корені народної педагогіки закладено в глибокій сивій давнині. Створена генієм народу, педагогіка сімейного виховання - це основа загальнолюдської педагогічної культури. Саме народну сімейну педагогіку використовували в своїх працях Я.А. Коменський, Г. Песталоцці, К.Д. Ушинський, який і обґрунтував принцип народності. На думку К. Д. Ушинського, «народ без народності - це тіло без душі», тому він був глибоко переконаний, що «мудрість предків - це дзеркало для нащадків» і відстоював виховання дітей засобами народної педагогіки.

Народна педагогіка ставить піклування про здоров'я та фізичний розвиток дітей на одне з чільних місць. З цього, по суті, й розпочинається виховання дитини в сім'ї. Зразу ж після появи немовляти на світ батьки вважають своїм першим і головним обов'язком піклуватись про здоров'я.

Велике значення нормального фізичного розвитку зумовлювалася цілком реальними життєвими потребами. У діяльності трудової людини завжди постає немало таких проблем, для подолання яких потрібні чималі фізичні зусилля. Сила і витривалість, стійкість і спритність у народі високо ціняться. Ці риси батьки прагнули виховати у своїх дітей. Крім того, народ давно збагнув, що фізичне виховання нерозривно пов'язано з іншими сторонами формування особистості.

Фізична і розумова діяльність завжди перебувають у тісному зв'язку, однаково репрезентуючи позитивні ознаки особистості ("Сила та розум - краса людини"). Піднесення рівня фізичного розвитку поліпшує розумову діяльність людини, працездатність.

Особливо чітко простежується зв'язок фізичного виховання з трудовим. Народна педагогіка високо цінує значення фізичного розвитку тому, що він створює добрі передумови для повноцінної і активної трудової діяльності. Кожний батько і мати знають, що своєчасне формування в дитини рухових навичок, удосконалення її фізичних якостей і зміцнення здоров'я допомагають їй успішно оволодівати трудовими діями.

Великого значення народна педагогіка надає іграм, які сприяють фізичному розвитку дітей. Поставлена мета в них досягається через різноманітні рухи: ходьбу, стрибки, біг, кидання, чи перенесення предметів. Рухливі і спортивні ірги виховують силу, спритність, витривалість, відвагу, рішучість, ініціативу, товариську взаємовиручку, привчають долати психічні і фізичні навантаження, гартуючи організм, створюючи у дітей бадьорий настрій. Спортивні поєдинки дуже захоплюють молодь. У них беруть участь не тільки діти, а й дорослі. У сім'ї велику роль відіграють батьки. Саме вони є прикладом для своїх дітей у ставленні до фізичної культури.

Невід'ємним компонентом народної педагогіки є розумове виховання - цілеспрямований вплив дорослих на розвиток активної розумової діяльності дітей. У масовій практиці сімейного виховання воно охоплює ознайомлення дітей з навколишнім світом, формування їхньої пізнавальних інтересів, інтелектуальних навичок і вмінь, розвиток пізнавальних здібностей.

Пильна увага народної педагогіки до розумового виховання випливає з високої оцінки, яку дає народна мудрість розумовому розвитку та його ролі й значенню в житті й діяльності кожної людини: "Знання та розум - скарб людини". За її твердженням, розум - одна з найкращих людських якостей ("Не краса красить, а розум "). Від розумового виховання залежить успіх підготовки людини до життя (" Розумний всякому дає лад"), її трудові успіхи (Без розуму ні сокирою рубати, ні личака в'язати), особисті доля й щастя ("Щастя без розуму - торбина дірява"). Різні складні перипетії і тяготи найчастіше долаються не силою, а розумом ("Сила уму уступає", і "Сила перед розумом никне "). Людина з неповноцінним розумом - каліка ("Людина без розуму, що сніп без перевесла "). Широка життєва функція розуму зафіксована в численних народних висловах: "до розуму дійти" (порозумнішати), "до розуму довести" (виховати вигодувати), "брати на розум" (брати до уваги), "держати розум в голові" (бути розумним), "розумом не збагнути" (не розуміти), "з розуму звести "(обманути) та інші. Щоб підкреслити життєве значення розуму, народна дидактика дуже часто протиставляє його глупості ("Краще один мудрий, ніж десять дурних"),"Розумний розсудить, а дурний осудить".

Розумове виховання - процес тривалий і складний. Успіх його забезпечується багатьма чинниками. Провідне місце серед них займає живе спілкування з розумними людьми ("З розумним поговориш, то й розуму наберешся, а з дурним - то й свій загубиш "). Саме такий обмін думками дуже потрібний в спілкуванні з малими дітьми, коли в них формується уявлення про навколишнє життя. Діти люблять, коли з ними багато говорять. Розмова з дитиною викликає і розвиває голосові реакції, підтримує вимовляння нею спочатку окремих звуків, згодом - складів. Дитяче лепетання завжди викликало приємне переживання, як у дітей, так і дорослих. З розвитком мовлення батьки справедливо пов'язують свої надії на добрий розвиток розуму дитини, бо вона і мислення нерозривні: мовлення людини свідчить про її розум, і навпаки ("Який розум, така й балачка"). З мовою приходить свідоме осягнення дійсності. Народ високо цінує мову як основний засіб вираження своєї сутності людини.

Залучення дитини до світу мови через пісню, спочатку колискову, має велике педагогічне значення. Для українських народних пісень характерні висока художня досконалість, влучність епітетів і метафор, милозвучність, вони закладають надійний фундамент для вироблення мовного слуху дитини, тонко розкривають поняття про явища навколишнього світу, всіляко заохочують її до самостійної розумової діяльності.

Уся народна педагогіка ґрунтується на праці. За народною оцінкою праця - першооснова життя суспільства, головний засіб створення матеріальної й духовної культури ("Без труда нема добра", "Праця людину годує, а лінь марнує"). Правильно організована праця облагороджує людину, забезпечує її нормальний фізичний, розумовий і моральний розвиток ("Щоб людиною стати, треба працювати", "У праці - краса людини"), відвертає від поганих думок і вчинків. З давніх-давен вважалось, що навіть у найбільшому горі душу очищає, зцілює і повертає до життя саме праця. Виховна сила праці настільки велика, що її важко переоцінити.

У народі застерігають: якщо хочеш мати в своїй сім'ї виродка, дай снові чи дочці все, що вони хочуть, і позбав їх можливості працювати. Неробство неодмінно веде до нещастя. За народними переконаннями, тільки той може бути щасливим, хто працює ("Праця ключ до щастя"). Народ ніколи не відривав щастя від праці, навіть тоді, коли праця була для нього прокляттям. Любов до праці, уміння працювати є найкращою спадщиною, яку можуть залишити батьки своїм дітям. Праця - найвище мірило цінності людини.

Обравши своїм провідним числом принцип, "хто не працює той не їсть", народна педагогіка бореться за реалізацію його на практиці. Праця в ній є першою необхідністю і обо’вязком кожного. Народні традиції родинного виховання відображають жагуче прагнення батьків до того, щоб забезпечити якомога вищий рівень трудової підготовки дітей, збудити в молоді, як психологічно, так і морально постійний потяг до праці, причому такий сильний, що б вихованець соромився власного байдикування, обурливо ставився до ледарів і нероб, в умовах бездіяльності почував ненормально та й навіть в уяві не припускав собі такого, що можна жити не працюючи.

Народна педагогіка не тільки проголошувала обов'язок працювати, а й втілювала його на практиці. Вже з перших кроків батьки залучають дітей до посильної праці у різних її видах, пов'язаних з самообслуговуванням, господарсько-побутовими потребами, участю в догляді за рослинами і тваринами, рукоділлі. Така різноманітність дає змогу підтримувати постійний інтерес до трудової діяльності. Оскільки тут найбільше місця займає дитяча гра, цей період трудового виховання називаємо ігровим. Взаємозв'язок праці з грою виявляється по-різному: гра відображає працю дорослих, елементи трудових дій відбуваються в грі, ігрові моменти включаються в процес праці. Відображаючи в іграх трудові дії дорослих, діти проймаються любов'ю до їхньої праці.

Народна педагогіка прищеплює дітям любов до землі, навчаючи їх любити землю своєю душею.

Арсенал засобів виховного впливу з метою формування в дітей та молоді шанобливого ставлення і любові до землі в народній педагогіці дуже багатий. Це насамперед фольклор педагогічного змісту й спрямованості, який оспівує красу й велич рідної землі. Дуже велику роль тут відіграє приклад дорослих, зокрема батьків, у ставленні до землі, хліборобської професії, залучення дітей з раннього віку до сільськогосподарської праці.

Усе найцінніше, що має людина - життя, щастя, здоров'я, радість і довголіття, віру і любов, духовні й матеріальні блага, йде від землі. Із землею етнопедагогіка пов'язує всі свої заповітні мрії надії і сподівання.

Отже, народна педагогіка - це сукупне педагогічне знання, це навчально-виховний досвід народу. Тому, навчаючи дітей слід широко використовувати українську етнопедагогіку, казки, малі жанри фольклору, народне мистецтво.

Розділ 2. Технологія використання етнопедагогіки на уроках математики

.1 Принципи і методи використання народної педагогіки у початкових класах на уроках математики

етнопедагогіка математика український фольклор

Школа - духовна колиска народу. Чим більше піклування про свою колиску виявляє народ, тим блискучіше його майбутнє - писав Василь Сухомлинський [43, 78].

Сьогодні, коли ми знову повертаємось до надбань наших пращурів, особливої актуальності набуло використання традиції народної педагогіки, фольклору на уроках математики. Вчитель намагається не «сухо» викласти матеріал, а зацікавити школяра, всебічно його розвивати.

Найефективніший матеріал для такої роботи - малі поетичні форми української народної творчості: загадки, дитячі ігри, пісні.

В останні роки існує тенденція пов'язувати навчання з життям. Ще К.Д. Ушинський стверджував: "Зміст для задач потрібно брати, наскільки можливо, із світу, який оточує дітей: нехай вони вимірюють весь свій клас, усі лави, двері і вікна: нехай перераховують сторінки усіх своїх книг і зошитів; нехай порахують, скільки їм років, порахують тижні, дні і години до свят..." [56, 75].

Математика як навчальний предмет своїм змістом служить розкриттю зазначених завдань. У процесі вивчення математики відбувається інтелектуальне зростання школяра, яке виявляється у розвитку й збагаченні різних сторін його мислення, мови, умінь навчально-пізнавальної діяльності. Молодші школярі оволодівають великою кількістю понять міжпредметного характеру, зокрема: множини, числа, слова тощо. Тому підвищення науково-теоретичного рівня початкового навчання прямо залежить від здійснення інтеграції у навчальному процесі.

У статті "Зв'язок навчання з життям у викладанні математики" А.Д. Семетин [40, 12], ґрунтуючись на досвіді роботи шкіл, висуває найбільш загальні принципи здійснення зв'язку математики з життям. Він стверджує, що учитель математик, повинен розкривати своєрідність відображення математикою законів реального світу, розвивати в учнів уміння занурювати життєву задачу в математичну форму, прививати учням графічні, обчислювальні та інші навички необхідні у виробництві, проводити систематичну роботу по наближенню шкільних методів розв'язування задач до методів, які застосовують у виробництві.

Задачі на уроках математики виконуються в основному для набуття навичок у застосуванні виучуваного матеріалу. Однак розв'язання задач, зокрема побудованих на місцевому краєзнавчому матеріалі, сприяє втіленню виховуючого принципу навчання: залученню дітей до інтересів, якими й живе оточуюче їх доросле населення і вся країна; захопленню їх трудовим ентузіазмом, баченню відображення близького їм життя. Процес розв'язання таких задач набуває життєвого значення. Ще яскравіше практичний зміст проявляється у тих задачах, які вчитель складає разом з дітьми, вибираючи для них сюжети, близькі учням [16, 17].

Народознавство - це такий навчальний предмет, який дає знання про культуру та побут народів світу, їх схожість і відмінність, багатство і непересічність господарсько-культурної спадщини українського народу, народні традиції, допомагає оволодіти навичками господарської діяльності, жанрами художньої творчості. Цей предмет має велике виховне значення, він формує етнічну самосвідомість, кращі риси національного характеру.

Традиційно у початковій школі вивчення математики поєднується з читанням, природознавством, образотворчим мистецтвом. Практика показує, що саме великий ігровий матеріал дає дитячий фольклор. Ігри, вірші, казки, забавлянки роблять урок математики цікавим, дають змогу реалізовувати міжпредметні зв'язки. Велике значення для реалізації виховної функції уроку і розвитку інтересу до предмета мають казки. Казки і через задачі продовжують виховувати. Цю роботу необхідно починати вже з першого класу. Краще використовувати казки із циклічними ситуаціями, це такі, як "Пан Коцький", "Звірі в ямі", "Коза-дереза", "Ріпка" тощо. Так ефективним засобом підготовки учнів до сприйняття нового матеріалу під час вивчення теми "Нумерація в межах 10" (1 клас) є побудова асоціативного куща. Дія активізації пізнавальної діяльності, розкриваючи тему "Число і цифра 7", учитель будує бесіду на основі набутого досвіду. В ході бесіди учні пригадують, що зустрічалися зі словом "сім" у казці "Вовк і семеро козенят"; "Білосніжна і семеро гномів"; у визначенні кількості (сім) кольорів веселки; у музиці - сім нот: до, ре, мі, фа, соль, ля, сі; у слові "сім'я"; у прислів'ях: "семеро одного не чекають," "сім разів відміряй - один раз відріж; у крилатих висловах: "на сьомому небі від щастя", "сім мішків гречаної вовни", "очікуваного сім років ждуть", "сім чудес світу" та ін. Для того, щоб діти звикали до схематичної побудови асоціативного куща, вчитель використовує відповідна унаочнення у формі куща. Отже, на дошці церед очима дітей виникає (за їхніми відповідями) цікавий "кущ", на "гілках" якого знаходяться відомі ілюстрації (веселка, сім нот, малюнки казок тощо). Далі за допомогою ілюстрації до казки "Вовк і семеро козенят" розглядається утворення числа 7. Для визначення складу числа знову використовується асоціативний кущ.

Педагогіка народознавства містить у собі чітку систему високоефективних ідей, принципів і методів, доступних і емоційно наснажених засобів, прийомів та форм роботи з учнями, які реалізуються на уроках математики в початкових класах.

Принцип природовідповідності виховання, розроблений народною педагогікою, обґрунтували видатні філософи, психологи і педагоги, починаючи від Арістотеля і кінчаючи Констянтином Ушинським. Реалізація цього фундаментального принципу потребує врахування багатогранної і цілісної природи дитини - не тільки її анатомічних, фізіологічних, психологічних і вікових, а й національних, регіональних особливостей. Коли в процесі навчання і виховання не зважають на природу дітей або зважають лише частково, це приводить до втрачених людьми, суспільством можливостей (нерозвинутих задатків і нахилів учнів, погублених талантів, невикористаних засобів пізнання, загальмованих психічних процесів та ін.) [21,18].

При вивченні математики, необхідно також повністю відродити принцип народності. Нехтування і забуття цього принципу означає зневажання культурно - історичних традицій. Це спричиняє болісні соціальні наслідки: історичне безпам'ятство, занепад моралі тощо. Дітей виховують не абстрактні положення основ наук, а знання, практичні справи, дії, які відображають матеріальне й духовне буття, історичне і культурне минуле й сучасне рідного народу і які спрямовані на розвиток його культури, духовності.

Чільне місце в педагогіці належить принципу самодіяльності учнів, який був майже забутий в попередні десятиріччя. Педагогічне керівництво дітьми під час вивчення математики, регулювання їхньої діяльності має здійснюватись не авторитарним шляхом (постійним контролем, нав'язуванням знань, примусом та ін.), а гуманним, демократичним, створюючи відповідні психолого-педагогічні умови. Дотримання принципу самодіяльності забезпечує пробудження і розкриття природних задатків, нахилів дітей, формування самобутньої творчої особистості.

Те, що здобуто в самостійних творчих пошуках, як результат самодіяльності дітей, залишається її стійким набутком. Самодіяльність учнів, яка ґрунтується на основі моральних ідеалів, зажди має спільно-корисне спрямування. Тому даремні побоювання вчителів, котрі вважають що реалізація принципу самодіяльності школярів послабить педагогічне керівництво. Самодіяльність учнів не тільки не суперечить гуманному, демократичному педагогічному керівництву дітьми, а й передбачає його. В умовах самодіяльності школярів успішно набувають умінь самонавчання, самоосвіти і самовиховання.

Керуючись такими принципами науковці і практики визначають такі основні підходи у використанні народної педагогіки на уроках математики у початкових класах.

Народознавчий підхід забезпечує всебічне і глибоке засвоєння учнями всього культурно-історичного шляху розвитку рідного та інших народів. Розкриття навчального матеріалу з математики в народному аспекті створює сприятливі умови для виховання високоморальної особи, повноправного господаря країни, палкого патріота.

Людинознавчий підхід є відображенням демократизації і гуманізації шкільного життя. Завдяки його реалізації учні на уроках математики глибше розуміють багатогранний внутрішній світ людини, закономірності і особливості її теоретичної і практичної діяльності. Весь зміст освіти має розкривати людину як складний та динамічний, чарівний світ добра, краси та правди. Людинознавчий підхід не допускається душевної байдужості і черствості, емоційної та естетичної "товстошкірості", формує в учнів почуття милосердя, вміння сприймати болі інших людей, здатність відгукуватись на чуже горе.

Особистий підхід створює умови для комплексного впливу на школяра, глибокого знання педагогом його душі, рівня сформованості якостей характеру. Виховання сильної, самобутньої, волелюбної, і яскравої людської особистості можливе лише на високих ідеалах, на творчих традиціях рідного та інших народів. Унікальність особливості кожного учня досягається розвитком індивідуальних задатків, нахилів та здібностей як у навчанні, так і в ставленні до різних сфер діяльності, життя, природи.

Методи і засоби виховання народної педагогіки надзвичайно різноманітні: переконання, евристичні бесіди, роз'яснення, позитивний приклад, дотримання сімейних та народних традицій, ігри та іграшки, організація дитячого дозвілля, дитячих та молодіжних свят, перебування на лоні природи, орієнтування на самовиховання, заохочення тощо. Етичні норми роз'яснюються також народною педагогікою у процесі навчання математики. Майстерність і доцільність застосування її методів і засобів морального виховання надзвичайне. Народна педагогіка, наприклад, не допускає нудних і довгих моралізувань, натомість великого значення надає емоційності, вимагає врахування вікових та індивідуальних особливостей дітей, відкидає такий антипедагогічний метод впливу, як фізичне покарання, головним методом морального виховання визначає переконання. Проте вона не відмовляється також від осудливих зауважень, застережень та деяких покарань. Зауваження, як правило, супроводжується розкриттям негативних наслідків поганого вчинку.

Народний геній дав людству чимало світочів розуму. Скарбниця знань про навколишній світ відзначається своєю глибиною й різноманітністю. Все це здобуте завдяки мудрій системі народного виховання й навчання.

Сучасне покоління високо оцінює роль знань, освіти в житті людини, постійно дбає про інтелектуальний розвиток своїх дітей. "Розум - скарб людини", "Не краса красить, а розум", "Не бажай синові багатства - бажай розуму", - навчає народна педагогіка.

Мудрі поради у приховуваній, часто навмисне завуальованій формі показують величезну роль освіти й виховання. "Хороше бачить, а сліпий", "На базарі не знайдеш, на вагах не зважиш"(знання). Роль книги - "Не думає, не гадає, а інших навчає". Знання уваги в навчанні - "Що старше від розуму?"(увага). Далекосяжність розуму - "Хто найдальше бачить?"(розум).

Освіта - скарбниця, наполеглива праця - праця шлях до неї. Здобувати освіту не така вже й легка справа, а тим більше вивчати математику, яка є наукою точною і вимагає знань. Так, народна мудрість звертає увагу на якості, які для цього потрібні: наполегливість і дисципліна в навчанні ("Хто багато робив, той багато знає", "Не лінись рано вставати та змолоду більш знати", "Мудрим ніхто не вродився, а навчився", "Дисципліна-мати навчання "), авторитет вчителя ("Шануй учителя, як родителя"), проте цей авторитет не легко дається, його треба заслужити своїми знаннями ("Навчай інших і сам учися", "Розумний навчить, а дурний намучить"). Користь самостійної роботи над книгою ("Хто багато читає, той багато знає", "Читання - найкраще навчання "). Робота ця повинна бути розумною організованою ("Не лише на користь книжки читати, коли вершки лише хапати"); необхідність врахування вікових особливостей учнів ("Які літа, такий розум", "Усякому на старість розуму прибавиться") та індивідуальних ("Кожна голова має свій розум"), потреба вчити дітей з раннього віку ("Чого Івась не навчився, того й Іван не буде знати"), прищеплювати їм бажання завжди вчитись ("Чоловік розуму вчиться цілий вік"); роль стимулюючих факторів навчання-допитливості ("Хто людей питає, той розум має"), прагнення до знань ("Гарно того вчити, хто хоче все знати"), працьовитості ("Лінивий учень плачучи до школи у йде"), зв'язок навчання з життям ("Хто добре учиться, той добре робитиме", "Хто знання має, той мур зламає") тощо.

Методи навчання матемтаики, застосовувані народною педагогікою, надзвичайно різноманітні - усні розповіді дорослих, бесіди, самостійні спостереження, практичні вправи, екскурсії в природу, участь дітей трудовій діяльності поруч з дорослими. Народна педагогіка враховує вікові психологічні особливості дітей [5, 36].

Український народ досяг високого змісту в створенні педагогічної культури. Її треба глибоко досліджувати, вивчати й добре знати. Вміле використання кращих здобутків народної педагогіки - один із дійових чинників поліпшення навчання математики дітей. Учитель найде в народній педагогіці цікавий фактичний матеріал, поради щодо методів і прийомів навчання та виховання.

Народна педагогіка відзначається глибокими демократизмом, високим оптимізмом, незмінним прагненням забезпечити всебічний розвиток людської особистості.

Вміле й доречне використання кращих здобутків народної педагогічної мудрості на уроках математики криє в собі великі потенціальні можливості для виховання підростаючого покоління.

2.2 Методика використання малих форм українського фольклору на уроках математики

В початкових класах при вивченні математики широко використовуються малі форми українського фольклору.

Серед малих жанрів усного народного епосу особливе місце займає прислів'я, приказки, загадки.

Методика початкового навчання передбачає введення малих фольклорних жанрів, таких як загадки, прислів'я, скоромовки, в тканину уроку математики як супровідний матеріал, важливий і необхідний для роботи з молодшими школярами.

Загадки, прислів'я, скоромовки урізноманітнюють прийоми навчальної роботи. Вони вносять до навчального процесу елементи гри, що психологічно виправдано в навчанні дітей 6-ти років. Їх слід використовувати як дидактичний матеріал при навчанні математики.

Загадка - це стислий поетичний, алегоричний опис якогось предмета чи явища, дається у формі запитання, описового речення чи у віршованій формі, яка потребує відповіді [23, 23].

Загадка містить порівняні ознаки, за якими потрібно встановити, що це за річ чи явище. Основне призначення загадок - оцінка знань людини, її спостережливості, кмітливості, допитливості.

Загадки використовуються в дидактичних цілях з метою, розумового виховання людини, як засіб навчання та організації дозвілля. Отже, в будь-якому випадку загадка на уроці допомагає справі виховання, навчання, розвитку мовлення і мислення дітей.

На уроках математики і в позакласних заняттях можна використати загадки, які містять різні числа:

Чорненька, хвостата,

Не лає, не кусає,

Але із класу в клас не пускає.

(двійка)

Два Два подібні як брати,

завжди удвох - куди не йди

(взуття)

Говорить вона беззвучно,

Але зрозуміло і не скучно.

Ти розмовляй з нею частіше -

Станеш в 10 разів розумнішим.

(книга)

Головата, дженджуриста,

Сорочок наділа триста,

А нога одна

(капуста)

Один братець пасе тисячі овець.

(Місяць і зорі)

Один вхід - три виходи

(Сорочка)

Сім братів човном пливуть

Кожного ім’ям зовуть.

(Дні тижня)

При ознайомленні з новою цифрою загадка може служити вихідним матеріалом для виділення числа, що вивчається. Наприклад, вчитель пропонує дітям відгадати загадку:

Щоб не мерзнуть                                      П’ять братів тобі знайомі

П’ять хлоп’ят                                  Без одежі вони в домі

В пічці в’язані сидять                     Та в мороз брат оті

(рукавиці)                                        Ходять в теплому пальті

                                                        (пальці)

Після того, як діти назвали відгадку, вчитель просить їх пригадати, яке число прозвучало в загадці, пояснює як зображується число 5, пропонує знайти це число в касі цифр, показати відповідну карточку. Сконцентрувавши увагу на числі 5, вчитель може провести звичайну на уроках математики роботу - назвати числа-сусіди; сказати, як можна одержати число 5, скласти всі приклади на додавання з відповіддю 5, зробити відповідні записи в зошиті [23, 24].

Наведемо загадки, з якими можна познайомити дітей при вивченні нумерацій чисел першого десятка.

Високо стоїть,                                Витанцьовує вона

одне око має,                                  На папері гопака.

всюди заглядає                               Шия наче гусака.

(Сонце)                                           Це є діти, цифра...

(Два)

Стоїть при дорозі                           Два братці, два близнюка,

на одній нозі                                   на носі сидять, на світ

голова мала, а в ній тьма.               Дивляться, за вуха тримаються

(Мак)                                               (Окуляри)

Всім перехожим я моргаю,            Загадку демонструйте на ножицях    

Щоб глянули на мене                      або на інших кільцях

Очей я аж троє маю:                       Кільця в ножицях стулились

Червоне, жовте і зелене.                 Що за цифра утворилась?

(Світлофор)                                    Хто з вас може нам сказати,

Як же цифру цю назвати?

(Вісім)

(Руки, пальці)     Та ми будемо вже знати.

Що весела акробатка

Сиділа старуха в дев’ятьох кожухах       Це відома всім... (Дев’ятка)

Хто її побаче, той заплаче.

(цибуля)              В неї одна нога.

А сама як кочерга.

Дуже схожа на дверний замок:                Цифра ця відома всім,      

Знизу кружечок,                                                А як зветься вона?... (Сім)  

А зверху гачок

Сусідка її величава п'ятірка,                             Всі ми знаємо давно -   

А незнайомку назвали...                          Цифра нуль - це ніщо.

(Шестірка)                    Але тільки по правицю

Цифра ця усім говорить                          Ми поставим одиницю.    

Скільки днів до тижня входить.              На папері перед нами

(Сім)                   Нова цифра враз постане

Вийшла звідкись гарна Дівка,                  І розгадана загадка

На ній стрічка - семицвітка;                     Один і нуль це є...

А де з річки воду брала,                           (Десятка)

Там коромисло зламала,

(Веселка)

Першокласники із задоволенням відгукуються на запитання вчителя подумати, яка цифра про себе сказала:

На гусенятко схожа я -

Тоненький дзьоб і довга шийка.... (Двійка)

Учитель запитує дітей, на що схожа та чи інша цифра (один нагадує в'язальний гачок, два - коника, три - ластівку, вісім - матрьошку, нуль - бублик і т.д.).

Задачі, що мають форму загадок, також викликають великий інтерес, активність, бажання правильно відповісти на запитання:

Скільки було: баба, дві матері, дві дочки і онука?

(Троє)

Скільки їх було: мати, дочка, брат, сестра, дядько, син, племінник, батько?

(5 - мати, дочка; син, брат, батько)

П'ять, п'ятнадцять

Без двох двадцять,

Семеро, троє,

Ще й малих двоє.

(П'ятдесят)

Після того, як знайдена правильна відповідь, можна продовжити роботу із загадкою. Попросити дітей знайти карточку із цією цифрою, назвати числа-сусіди.

Будь-яка загадка - це логічна вправа, при виконанні якої учень вчиться виділяти кількісну сторону предмета за кількома переліченими ознаками.

Якщо відгадування загадки викликає трудність, то не треба вимагати швидко казати відповідь, а постаратись допомогти дітям: сказати, що в загадці говориться про тварин чи про предмети домашнього вжитку. Для того, щоб діти відгадали загадку, вони повинні бути знайомі з предметом чи явищем, про яке йде мова, спостерігати його [23, 25].

При вивченні нумерації чисел в межах 100, 1000 та ін. можна запропонувати дітям слідуючі загадки:

Дванадцять братів                                    У одного батька тисяча синів

Один за одним ходять                             Усім він шапки справляє

Один одного не обходять                        а своєї не має

(місяці)                                                      (дуб і жолуді)

Реве віл на сто гір,                                    Сто один брат - всі в один ряд

На сто кроків на сто потоків                    зв’язані стоять.

(грім)                                                                  (паркан)

Під одним ковпаком                                Сімсот соколят на одній

сімсот козаків                                           подушці стоять

(мак)                                                          (соняшник)

Шістдесят синів підперезано,                            Тисяча тисяч бондарів

А мати ні.                                                  Роблять хати без дворів

(копа снопів)                                             (мурахи)

Загадки можна використати при вивченні теми „Міри часу".

Голі поля, мокне земля, дощ поливає, коли все це буває?

(В осені)

Лід на річках, сніг на полях, віхола гуляє - коли це буває?

(Взимку)

Сім братів віком рівні, іменами різні.

(Дні тижня)

Виходило дванадцять молодців,

випускало п'ятьдесят два соколи

та триста шістьдесят п'ять лебедів.

Іде років двісті, стоїть на місці, лічить людський вік, а не чоловік.     

(Годинник)

Дуже часто діти запам'ятовують загадки, щоб загадати їх друзям чи батькам, а тим часом завчають таблицю мір часу. Уміння відгадувати загадки ще в давні часи надавалося великого значення, - воно було мірилом мудрості і розуму.

Так, вивчаючи з дітьми цифри й числа, доцільно також використовувати різні приказки. При вивченні числа 7 класовод пропонує приказки „Сім раз відміряй, а один раз відріж" (про тих, хто поспішає піднести руку для відповіді, ще не розв'язавши задачу або приклад), „Семеро одного не чекають" (про дітей, котрі довго готуються до уроку чи якогось його етапу, „Сім п'ятниць на тиждень" (про легковажних, непринципових, хто порушує дане слово) та ін.

Прислів'я - це влучний і образний народний вислів, який узагальнює різні явища життя і має повчальний характер. Найчастіше вони утворюються за принципом аналогії. Скажімо, прислів'я "Куй залізо поки воно гаряче" цінне не своїм прямим змістом, а, тим що воно може широко використовуватись у різноманітних ситуаціях, тобто в переносному значенні.

Поетичні твори усної народної творчості з давніх часів використовуються в педагогіці. К.Д.Ушинський підкреслював їх подвійне значення. Він вважав, що народні прислів'я корисні за своєю формою для навчання дітей рідній мові, а за змістом - для ознайомлення з життям народу, для виховних цілей. Він вважав, що прислів'я є для дитини невеличкою маленькою задачкою.

Народ висміює ледарів, нероб і оспівує трударів: "Хто не боїться праці, той і голоду не знає", "Хто діло робить, а хто ґави ловить ", "Лінивому все ніколи" тощо.

Велику групу становлять прислів'я повчального характеру, з яскраво вираженим моральним змістом. У них висміюються негативні риси і вади і прославляються чесність, правдивість, хоробрість, мудрість тощо. Кому не відомі такі влучні приказки, як "Краще не обіцяти, як слова не здержати", "Як "на" - то чує, а як "дай" - то глухий", "Хитрощами недовго проживеш", "Хитрий, як лисиця ", "Сміливого куля боїться", "Друзі пізнаються в біді" та ін.

При вивченні будь-якої теми з математики вчитель може використати прислів’я „Зробив діло - гуляй сміло", „Коли став робить, то байдики не бить", „Спершу треба розсудити, а тоді робити".

При вивченні теми „Міри часу", особливо при вивченні календаря, можна використовувати такі прислів'я:

Узимку деньок, як комарів носок.

Влітку один тиждень рік годує.

Літній день за зимовий тиждень.

Для того, щоб прислів'я увійшли в активний словник дитини, вчителю потрібно постійно стимулювати дітей до вживання їх як на занятті, так і в повсякденному житті.

Цікавою веселою і необразливою словесною грою для дітей є скоромовки - вибір народної логопедії. Вони складаються з жартівливих висловів, скомпонованих з важких для швидкого промовляння слів, якими розважаються діти, випробовуючи орфографічні можливості та удосконалюючи власне мовлення.

Дитячий фольклор є золотим фондом народної дидактики і його треба максимально використовувати в навчанні математики в початкових класах.

Лічилки та мірилки використовуються на початку рухливої або дидактичної гри, сприяють налагодженню ритму дихання, енергійної артикуляції мовного апарату, чіткому промовлянню слів, створюють у дітей гарний настрій.

Лічилки мають ритмічну побудову, їх такт іноді супроводжується притупуванням, плесканням в долоні. Їх використовувати для фізкультхвилинки.

Слід пам'ятати, що робота з малими жанрами фольклору дасть певні результати тоді, коли проводити її постійно на уроках математики, використовуючи їх як дидактичний матеріал до вправ. Коли вчитель систематично, творчо, послідовно, ускладнюючи завдання, використовуватиме твори народного фольклору в зв'язку і іншими навчальними предметами, починаючи з перших днів навчання дитини в школі, то в підсумку його вихованці вмітимуть чітко, логічно передавати думки.

Художні образи, яскравий національний колорит перлин народної мудрості постають і джерелом пізнання і сильним фактором емоційного впливу на учнів, і засобом виразнішого уявлення про дійсність та поглибленого переживання дітьми. Тільки за таких умов можна сформувати гармонійно розвинену людину, яка високо пронесе свої ідеали і втілить їх у бурхливе сьогодення незалежної України.

.3 Експериментальна перевірка ефективності використання етнопедагогіки на уроках математики в початкових класах

З метою перевірки гіпотези дипломного дослідження, яка ґрунтується на припущення, що вивчення математики в початкових класах здійснюватиметься більш ефективно з використанням основ етнопедагогіки, нами був проведений педагогічний експеримент.

Дослідження даної проблеми проводилося в «НВК гімназія № 14» поетапно.

На першому етапі нами вивчався теоретичний та практичний аспект проблеми, здійснений відбір матеріалу по темі дослідження.

Другий етап полягав у розробці методики педагогічного експерименту. Дана методика мала перевірити гіпотезу дослідження.

Крім того, проаналізувавши підручники з математики, методичну літературу, ми зробили висновки, що матеріалу з етнопедагогіки у ньому дуже мало. Тому на кожному уроці під час проведення дослідження ми намагалися використовувати елементи етнопедагогіки з додаткових джерел.

В ході експерименту було проведено серію уроків з метою активізації навчання математики.

Одним із ефективних методів навчання математики у початкових класах є казка. Тому, проводячи експериментальне дослідження ми велику роль відводили саме їй. Так, для кращого засвоєння учнями теми « Відрізок. Перетин прямих», ми розказали наступну казку про лінію та відрізок.

Одного разу лежав Олівець самотньо у пеналі й сумував. Його друзі - олівці у різнокольорових яскравих сорочечках - були в іншій коробці. Вони хизувалися тим, що дівчина Тетянка часто брала їх у руки, малювала ними сонечко, барвистих метеликів, квіти. Олівець лежав у пеналі й думав, що він ікому не потрібний, що він негарний, він ніякий, він - простий олівець.

Та якось він викотився з пеналу, та його гострий носик торкнувся аркуша паперу. На папері олівець побачив слід. Від свого носика й зрадів: «Я намалював крапку!» Аж тут крапка ожила й вигукнула: «Неправда! Я не просто крапка. Я -Точка. Найголовніша в науці геометрії всім необхідний. лівець від радості ще постукав носиком і поставив кілька точок.

Простому Олівцю дубе подобалось ставити точки. Коли точки на його малюнку вишукувались пліч-о-пліч, то утворилась лінія

Спробуйте і ви, діти, за допомогою точок накреслити лінію. Отже лінія - це багато точок.

Олівець подумав, постарив дві точки (множина точок), а потім їх з'єднав. Вийшла така лінія:            

А потім вийшло так:             

І ось так:

Він зрозумів тепер, що через 2 точки можна провести багато різних ліній

А тепер ви, діти, із ліній утворіть ось такі орнаменти:

Олівець захопився кресленням ліній. Кожна наступна ставала у нього рівнішою. Лінійка довго спостерігала за Олівцем, а потім запропонувала йому свою допомогу. Олівець провів носиком лінійки по аркушу паперу І у нього вийшла пряма лінія. Потім він хотів порахувати, скільки прямих ліній можна провести через одну точку. Він креслив, рахував, але так і не дізнався, скільки прямих проходить через одну точку.

А як ви думаєте, скільки?

Олівець вирішив провести багато прямих ліній через дві точки.

Спробуйте і ви це зробити. Що у вас вийшло?

І в Олівця теж нічого не вийшло. Лінійка його заспокоїла й сказала, що через дві точки можна провести тільки одну пряму.

Маленькій Точці сподобалась пряма лінія. Вона вийшла на пряму лінію і пішла по ній. Ішла довго. Стомилась. Зупинилась і каже: «Чи довго ще я буду йти? Чи швидко кінець прямої лінії?»

Засміялась Пряма: «Ох ти, Точко! Ти не дійдеш до кінця. Хіба ти не знаєш, що у прямої немає кінця?»

Тоді я поверну назад, - сказала Точка. - Я, мабуть пішла не в той бік.

І у другу сторону не буде кінця. У прямої лінії зовсім немає кінця. Якщо ти не хочеш іти без кінця, то давай покличемо на допомогу ножиці.

І справді, з'явилися ножиці. Вони весело клацнули і розідрали пряму.

Ура! - закричала Точка, - от і кінець з'явився. Молодці, ножиці! А тепер, будь ласка, зробіть кінець і з іншого боку!

Ой, як цікаво! - вигукнула Точка. - Що ж це з моєю прямою сталося? З одного боку - кінець, а з іншого - теж кінець. Як це називається?

Це відрізок - сказали Ножиці, - ти Точко, стоїш на відрізку прямої.

Мені відрізок подобається. Але шкода прямої. Що з неї ще залишилося? Теж відрізки?

Ні, - відповіли Ножиці, - у них тільки з одного боку є кінець, а в інший бік немає кінця. І називаються вони променями. Це промені.

Ах! - радісно сказала Точка, - я знаю, чому вони так називаються. Вони схожі на сонячні промені. Сонячні промені на сонці починаються та йдуть від сонця без кінця.

Для перевірки дослідження ми використовували метод анкетування.

У даному дослідженні було задіяно 29 учнів. Перш за все нас цікавило, чи знають діти, що таке український фольклор; хто знайомить їх з ним; на якому із уроків найбільш використовує вчитель прислів’я, приказки, загадки, казки, лічилки.

Опитування дало такі результати: 44,5% дітей знає, що відноситься до українського фольклору; 73,2% дітей написали, що знайомить їх з ним вчитель; 23,3% - батьки, 3,5% - бабусі, дідусі, старші брати чи сестри. 82% дітей відповіло, що знайомиться найчастіше з фольклором на уроках української мови та літератури, 18% - інших предметах.

На завдання написати прислів’я, приказки, які вони знають, діти найбільше використали ті, що вивчали на уроках читання. Серед них: «Яблуко від яблуні далеко не падає», «Мудрим ніхто не вродився, а навчився», «Хто багато читає, той багато знає».

На запитання чи знайомить вас вчитель з українською народною казкою на уроках математики, діти відповіли: так - 31,5%, ні - 68%.

Дослідженням встановлено, що лічилки знають всі учні класу. На останнє запитання анкети діти написали дуже цікаві лічилки. Назвемо лише деякі:

Ходить бусол по болоту

Хлопців кличе на роботу,

Хлопці кажуть: "Не хочу!"

Бусол каже:" Заплачу!"

Плила качка по воді,

Несла яйця золоті.

Тому, тому по-одному,

А ти качко йди додому.

Переважно діти називали лічилки, які вміщені в підручнику "Рідна мова". Із проведеного дослідження можна зробити висновок, що на обізнаність дітей в народній творчості вплинули і батьки, і вчителька.

% дітей відповіло, що уроки, на яких вчитель використовує український фольклор їм подобаються і є цікавими.

Хід і результати нашого експериментального дослідження систематично обговорювалися з вчителем, який відмітив, що після проведення експерименту в учнів значно підвищувався інтерес до вивчення математики, зросли успішність і якість знань. В цьому нас переконують і результати анкетування проведені у даному класі на завершальному етапі дослідження.

Можна зробити висновок, що використання українського фольклору на уроках математики є необхідним, щоб покращити якість знань, а також виховати гідного громадянина нашої країни.

Висновки

Дипломна робота досліджувала одну з актуальних проблем сучасної методики викладання математики у початкових класах - використання елементів етнопедагогіки в процесі викладання математики в 1 - 4 класах. Вивчення та аналіз низки літературних джерел, спостереження за практикою в школі, проведення дослідження в «НВК гімназія № 14» дали змогу зробити такі висновки і узагальнення.

Витоки етнопедагогіки сягають періоду сивої давнини;

Ідею народності виховання відстоювали такі вітчизняні педагоги як Костянтин Дмитрович Ушинський, Григорій Савович Сковорода, Олександр Васильович Духнович, Іван Огієнко, Василь Олександрович Сухомлинський;

Серед методистів, які постійно зверталися до усної народної творчості можна виділити таких: М.С. Вашуленко, А.М. Богуш, М.І. Дорошенко, О.Н. Хорошковська, М.А. Білецька, О.І. Смовська;

Народна педагогіка - це не тільки джерело мудрості, накопичувач педагогічної думки, вона сприяє активізації навчання математики в початкових класах.

Практика показує, що саме великий ігровий матеріал дає дитячий фольклор. Ігри, вірші, казки, забавлянки роблять урок цікавим, дають змогу реалізовувати у позакласній роботі міжпредметні зв'язки.

Передовий педагогічний досвід, вивчений нами, засвідчує, що в навчально-виховному процесі сучасної школи при вивченні математики використовується чимало елементів народознавства, а саме, приказок, загадок, казок, які розвивають інтерес до вивчення математики.

Із проведених нами спостережень видно, що уроки математики з елементами етнопедагогіки - справжнє свято для учнів. Вони сприяють активізації навчання математики, підвищують інтерес до цього навчального предмету, допомагають краще засвоїти програмовий матеріал.

Велике значення для реалізації виховної функції уроку і розвитку інтересу до предмета мають казки. Казки і через задачі продовжують виховувати. Цю роботу необхідно починати вже з першого класу. Краще використовувати казки із циклічними ситуаціями, це такі, як "Пан Коцький", "Коза-дереза", "Ріпка" тощо.

Не менш корисне і використання загадок-жартів, головоломок, ігор. У дидактичних іграх, які вчитель організовує на уроках, позакласних заняттях, діти поступово мимовільно запам'ятовують таблиці додавання і віднімання, множення та ділення, поглиблюють свої математичні знання.

Усвідомленню знань сприяє змістовність дидактичного матеріалу, його емоційність, яскравість. Для цього класовод добирає малі жанри усної народної творчості: прислів'я, приказки, загадки, скоромовки. Завдяки образності, глибокому змісту перлин народної творчості, їх високій мудрості вони з давніх - давен були улюбленими в народі і бережливо передавались з покоління в покоління.

Проведене нами дослідження підтвердило ефективність даної методики і показало, що в учнів значно підвищилася успішність та якість знань.

Отже, робота з малими жанрами фольклору дасть певні результати тоді, коли проводити її постійно на уроках математики, використовуючи їх як дидактичний матеріал до вправ. Коли вчитель систематично, творчо, послідовно, ускладнюючи завдання, використовуватиме твори народного фольклору в зв'язку і іншими навчальними предметами, починаючи з перших днів навчання дитини в школі, то в підсумку його вихованці вмітимуть чітко, логічно передавати думки.

Список використаної літератури

1. Бех I.Д. Виховання підростаючої особистості на засадах нової методології // Педагогіка і психологія. - 1999. - №7. - С. 5-6.

. Богданович М.В. Математика. Навчальний посібник для 1 кл. чотирирічної початкової школи. - К.: Махаон Україна, 2001. - 112 с.

. Богданович М.В. Математика: Підручник для 2 кл. - К.: Освіта, 2002. - 160 с.

. Богданович М.В. Математика: Підручник для 3 кл. чотирирічної початкової школи. - К.: Освіта, 2001. - 187 с.

. Богданович М.В. Методика викладання математика в початкових класах: навчальний посібник для студентів пед. навч. закладів. - К.: А.С.К., 1998. - 346 с.

. Боровський Я. Світогляд давніх киян. - К.: Наук, думка, 1992. - 176 с.

. Васильківський М. Завдання, програма й методика курсу українознавства в плані українізації // Шлях освіти. - 1998. - № 10. - С. 27-50.

. Ващенко Г. Виховний ідеал: Підручник для педагогів, вихованців, молоді і батьків. - 3 - є вид. - Полтава, 1994. - 192 с.

. Ващенко Г. Виховання волі і характеру. - К.: Школяр, 1999. - 178 с.

. Ващенко Г. Праці з педагогіки та психології: Підручник для педагогів. - К.: Школяр, 2000. - 186 с.

. Винниченко В. Відродження нації. - Ч. І-III. - К., 1992. - ч. 1 - 348 с., ч. 2 - 328 с., ч. 3 - 540 с.

. Вишневський О.І. Сучасне українське виховання: Педагогічні нариси. - Львів, 1996. - 206 с.

. Вишневський О.І. Теоретичні основи сучасного українського виховання. - Львів, 2000. - 234 с.

. Воропай О. Звичаї нашого народу: етнографічний нарис. Ч. І-II. -

К., 1991. - ч. 1 - 455 с., ч. 2 - 448 с.

. Гончаренко С.І. Український педагогічний словник. - К.: Либідь, 1997. - 376 с.

. Губ’як В. Виховання учнів на засадах народної творчості і фольклору // Початкова школа. - 1999. - № 4. - С. 9 - 11.

. Дейч О. Народна творчість у вихованні школярів // Початкова школа. - 2003. - № 4. - С. 19 - 20.

. Закувала зозуленька. Антологія української народної творчості: Для ст. шк. віку. - 2-е вид. - К.: Веселка, 1998 - 512 с.

. Ігнатенко П., Руденко Ю. Народознавство в школі. - К.: Знання, 1990. Серія педагогічна. - 246 с.

. Карпенчук С. Г. Теорія і методика виховання: Навч. посібник для студентів ВНЗ. - 2-ге вид., допов. і перероб. - К.: Вища школа, 2005. - 344 с.      21. Концепція національного виховання // Рідна школа. - 1998.- № 6. - С. 18-25.

. Крапова І.А. Матеріали до уроків. Математика 1 клас. - Харків: Торсінг плюс, 2005. - 288с.

. Кучинський М.В. Робота над загадкою // Початкова школа. - 1999. - № 6. - С. 23-25.

. Кучинський М.В. Роль усної народної творчості у розвитку молодших школярів // Початкова шк. - 1997. - № 1. - С.8-13.

. Куєвда В.Т. Традиційність як спосіб буття людини. - К.: Знання, 1998. - 56 с.

. Культура і побут населення України / В.І. Наумко, Л.Ф. Артюр, В.Ф. Горленко. - К.: Либідь, 1995. - 232 с.

. Лозко Г.С. Українське народознавство. - К., 1997. - 328 с.

. Любар О.О., Стельмахович А.Г., Федоренко Д.Т. Істрія української педагогіки. - К.: Либідь, 1995. - 346 с.

. Макаренко А. С. Методика виховної роботи. - К., 1990. - 366 с.

. Мартиненко С.М., Хорунжа Л.Л. Загальна педагогіка: Навч. посібник. - К.: МАУП, 2002. - 176 с.

. Марушкевич А.А. Народна педагогіка і українознавство в спадщині І.Огієнка // Рідна школа. - 1994. - № 9. - С. 35-37.

. Моцик Н.Д., Іванова Л.С. Позакласна робота з математики у початкових класах. Методичний посібник. - Тернопіль: Астон, 2001. - 138 с.

. Нікітчина С.О. З історії становлення та розвитку національної системи виховання: Монографія. - Луцьк: Надстир'я, 2001. - 164 с.

. Основи національного виховання: концептуальні положения / За ред. В. Г. Кузя та ін. - К., 1995. - 256 с.

. Падалка О. С., Нісімчук А. С., Смолюк I. О., Шпак О. Т. Педагогічні технології. - К., 1997. - 278 с.

. Педагогіка / За ред. М. Д. Ярмаченка. - К.: Вища школа, 1996. - 544 с.

. Підласий I. Ідеали українського виховання // Рідна школа. - 1999. - № 12. - С. 12-13.

. Програми для середньої загальної школи. 1-4 класи. К.: «Початкова школа». - 2006. - 432 с.

. Савченко О.Я. Дидактика початкової школи: Підручник для студентів педагогічних факультетів. - К.: Абрис, 1997. - 416 с.

. Семетин А.Д. Зв'язок навчання з життям у викладанні математики // Рідна школа. - 2003. - № 5 - С. 12-13.

. Стельмахович М. Г. Народна педагогіка. - К., 1985. - 342 с.

. Стельмахович М. Г. Народна педагогіка і педагогічна наука // Педагогіка і психологія. - 1994. - № 1. - С. 34-42.

. Стельмахович М. Г. Українська родинна педагогіка. - К., 1996. - 286 с.

. Ступарик Б.М. Про мету національного виховання в Україні // Педагогіка і психологія. - 1996. - № 2. - С. 3-4.

. Сухіна А.А. Числові мотиви в усній народній творчості // Початкова школа. - 1996. - № 1. - С. 32-34.

. Сухомлинський В.О. Як виховати справжню людину // Вибр. твори: в 5 т. - К.: Рад. школа, 1976. - Т.2. - С.147-168.

. Сухомлинський В.О. Народження громадянина // Вибр. твори: В 5-ти. - К.: Рад. школа, 1977. - Т. 3. - С. 283-582.

. Сухомлинський В.О. Батьківська педагогіка. - К.: Рад. школа, 1978. - 264 с.

. Сявавка Є.І. Українська етнопедагогіка в її історичному розвитку. - К., 1974.

. Таран І.М. Народні традиції у розвитку молодших школярів // Початкова школа. - 1993. - № 11. - С. 19 - 21.

. Таранчук М. Розвивально-виховний аспект інтегрованого уроку математики в початкових класах // Початкова школа. - 2004. - № 4. - С. 19-24.

. Традиції української етнопедагогіки і їх використання навчально-виховній роботі в школі. - К., 1993 - 90 с.

. Українознавство - наука самопізнання українського народу: Матеріали X щорічної міжнародної науково-практичної конференції. - К., 2001. - 238 с.

. Ушинський К.Д. Людина як предмет виховання. Педагогічна антропологія. Том перший. Передмова // Твори: В 6 т. - К., 1954. - Т. 4. - С. 231-267.

. Ушинський К.Д. Рідне слово // Вибр. твори: У 2 т. - К., 1983. - Т.2. - С. 156-178.

. Ушинський К.Д. Теоретичні проблеми виховання і освіти // Вибр. пед. твори: У 2-х т. - К., 1985 - Т. 1. - С. 69 - 100.

. Федоренко Д.Т. Урок на засадах української етнопедагогіки // Початкова школа. - 2002. - № 8. - С. 23-25.

. Фіцула М. М. Педагогіка. - К., 2000. - 456 с.

. Харламов И. Ф. Педагогика. - М., 1990. - 378 с.

. Щербань П. Національне виховання в сім’ї. - К.: ПП „Боривітер”, 2000. - 260 с.

. Ягупов В.В. Педагогіка: Навч. посібник. - К.: Либідь, 2002. - 560 с.

. Якубенко В. Від народознавство до свідомого патріотизму // Дошкільне виховання. - 2002. - № 8. - С. 12-13.

Додаток 1

Анкета

. Чи знаєте ви, що відноситься до українського фольклору?

а) так;

б) ні.

. Хто знайомить вас з ним?

. На якому з уроків ви знайомитесь з лічилками, морилками, загадками, прислів’ями, приказками, казками?

. Напишіть прислів’я, приказки, які визнаєте.

. Чи знайомить вас вчитель з українською народною казкою на уроках математики?

а) так;

б) ні.

. Напишіть лічилки, які ви використовуєте під час розподілу ролей у грі.

. Чи подобаються вам уроки на яких вчитель використовує український фольклор?

а) так;

б) ні.

Додаток 2

Цікаві задачі

. Червона шапочка несла бабусі 14 пиріжків: з м'ясом, з капустою, з грибами.

Пиріжків з капустою найбільше. До того ж їх вдвоє більше, ніж пиріжків з м'ясом. Скільки пиріжків з грибами?

. Мурашка ходила в гості у сусідній мурашник. Туди вона йшла, а назад їхала. Першу частину шляху вона їхала на Гусениці - їхала в два рази повільніше, ніж йшла ногами. А другу половину шляху вона їхала на Конику-Стрибунцеві, їхала в п’ять разів швидше, ніж йшла ногами.

На який шлях мурашка затратила більше шляху?

. Дядя Федір і Пес Шарик випивають за тиждень по 1 л молока. А кіт Матрос кін в два рази більше, ніж вони обидва разом.

Скільки молока за тиждень випиває ця весела компанія?

. У червні Дюймовочка зібрала 9 кг лікарських рослин, а у липні - у 2 рази більше, у серпні - на 3 кг більше, ніж у липні.

Скільки всього лікарських рослин зібрала Дюймовочка?

. Сім гномів посадили по три кущі смородини і по два кущі малини, а Білосніжка посадила 4 кущі смородини і 3 кущі малини.

Скільки всього кущів смородини і малини вони посадили?

. Чебурашка, крокодил Гена і Шапокляк чекали поїзда 3 години.

Скільки годин чекав поїзда кожен із них?

. Перед Котигорошком стоять предмети: відро, лопата, лійка. Як зробити, щоб лопата стала крайньою, не переставляючи її з місця?

. П’ять гномиків вишикувались для гри. Білосніжка викликала третього гномика. Скільки гномиків залишилось у шерензі?

. У кошику лежали цукерки двох сортів. Задумалась Червона Шапочка: «Яке найменше число цукерок треба взяти, щоб серед них було дві цукерки одного сорту?»

Додаток 3

Віршовані завдання для усної лічби

Ой, у -Лиски, Лиски

Гарний двір.

Та чотири доньки

На вибір.

Ще й один синок.

Скільки всіх діток? (4 + 1 = 5)

Круть і Верть зерно з поля носили,

Бо дуже вони пиріжечки любили.

Круть знайшов п'ять і заніс їх до хати.

Вертю вдалось лише два відшукати.

Порахуйте, любі малята,

Скільки зерен знайшли мишенята? (5 + 2 = 7)

На яворі високім

Телесик сидить.

Зграя гусей диких

До нього летить.

Троє попереду

Та позаду 6.

Скільки в зграї їх,

Скоріше скажіть? (3 + 6 = 9)

Колись Кожум'яка під Києвом жив.

Шкіри він м'яв і у річці мочив.

Вхопить три разом, а потім ще три,

В берег упреться і тягне з води.

Сил докладає, працює завзято,

Скільки шкір разом він витяг, малята? (3 + 3 = 6);

Три сестри Хавруня мала,

Що за нею підглядали.

Перша мала одне око,

Друга - два. Що за морока?

А в третьої аж три ока.

Ви б, малята, підказали.

Скільки очок сестри мали? (1 + 2 + 3 = 6)

Знають діти казочку

Про Червону Шапочку.

До бабусі вона йшла,

Вісім пиріжків несла.

Раптом вовк "й зустрів,

Пиріжечків зо три з'їв.

Хто з вас, діти, порахує,

Скільки бабуся покуштує? (8 - 5 = 3)

Бабуся квітку з грядки зірвала

І дівчинці Жені подарувала.

Було у квітки сім пелюстків,

І мали різних сім кольорів.

Жовту пелюстку Женя зірвала

Й перше бажання своє загадала.

Ви вже подумали, дітки,

Скільки пелюсток лишилось у квітки? (7-1 = 6)

Рукодільниця, дівчинка мила,

Всю роботу в домі робила.

А Лінивця тільки спала,

Або мухи рахувала:

Дві полізли по стіні,

Три сидять он на столі.

Щоб усі порахувати,

Треба вміти додавати.

Хто вже вміє додавати,

Скільки всіх, може сказати? (2 + 3 = 5)

От як Котигорошко сильним вже став,

Взяв булаву і матусі сказав:

«Треба сестру і братів рятувати,

Треба зі змієм до бою ставати».

Жаром все дихає, клубками дим в'ється,

З дев'ятиголовим змієм він б'ється.

Три уже впали й по землі покотились.

Скільки відбити ще залишилось? (9 - 3 = 6)

На зиму матуся-лисиця

Сплела для діток рукавиці.

Кожна маленька лисичка

Отримала дві рукавички.

Скільки всього рукавичок,

Якщо у мами 5 доньок-лисичок? (2 х 5 = 10)

На лавці 2 Маринки

Ділили мандаринки,

Коли порахували,

То кожна по шість мала.

Скільки всього мандаринок

Спочатку було у Маринок? (6 х 2 = 12)

Дві маленькі сестрички

Заплели по 2 косички.

Порахуйте, любі, малята,

Скільки косичок мають дівчата! (2 x 2 = 4)

Сім індиків на базар

Учора ходили.

Вони собі на базарі

Чоботи купили.

А ви, діти, поміркуйте,

Скільки чобіт? Порахуйте. (7 x 2 = 14)

Є у нашого Андрійка 6 монет по 2 копійки.

Мабуть, кожен із вас знає,

Скільки грошей Андрій має? (2 х 6 = 12)

Кожен знає, що в стільця

Є чотири ніжки.

А тепер скажіть мерщій.

Скільки ніжок в трьох стільців? (4 х 3 = 12)

Вісім поличок ми змайстрували.

По чотири книжки на них ми поклали.

Нас похвалили батько і мати,

Ще й попросили порахувати. (4 х 8 = 32)

стручків зірвав Максим,

В них по 8 горошин.

Всі порахуйте, як один,

Скільки в Максима є горошин? (7 х 8 = 56)

У неділю по базарі

Три куми ходили.

По п'ять бубликів для діток

Там вони купили.

А тепер стоять, гадають,

Скільки бубликів - не знають. (5 х 3 = 13)

Скатертину Галя вишивала

І всю ніч вона не спала.

На скатертині 9 кліток,

В кожній клітці по 6 квіток.

Порахуйте, діти,

На скатертині квіти; (6 х 9 = 54)

Зайчик за годину

З'їда три капустини.

Скільки капустин

З'їсть зайчик за 8 годин? (3 x 8 = 24)

Учила лисиця своїх лисенят

Ловити малих мишенят.

Миші почули лисицю злу

І сховались під ялинку густу.

Мишей було тільки п'ять,

І в кожної по сім мишенят.

Тож скільки діток від лисиці злої

Сховали мами-миші

Під ялинкою густою? (7 x 5 = 35)

Шість годин на дубі дятел

Безупинно працював.

З-під кори старого дуба

Короїдів діставав.

Кожної години знищував їх сім.

Порахуйте, діти, скільки всіх він з'їв? (7 x 6 = 42)

Квітки дівчинка збирала

І в букетик їх складала.

букетів по три квітки,

Скільки всього квітів, дітки? (3 x 5 = 15)

Наш Миколка - юннат.

В нього 6 кроленят.

Хто нам порахує масу всіх шести,

Якщо маса кожного кілограмів три? (3 х 6 = 18)

Мишка на зиму запаси робила.

По 3 зернинки в комірку носила.

В поле вона вже сходила б раз.

Скільки зернин в неї є про запас? (3 х 6 = 18)

Запитали у Ганнусі:

«Скільки літ твоїй бабусі?»

І сказала вона дітворі:

«Порахуйте. Сім років мені,

А бабуся на даний час

Старша мене у дев'ять раз». (7 х 9 = 63)

У неділю на пустирі

Ми квітник зробили.

ряди гарних троянд

Тут ми посадили.

Хто нам порахує,

Скільки їх всього,

Якщо в кожнім ряді

кущів було? (6 х 4 = 24)

У крамниці на полицях

Скрізь сувої полотна.

На пальто тут 7 дівчаток

Скільки сукна їм треба набрати,

Якщо на кожне пальто

Метрів зо 3 треба взяти? (3 х 7 = 21)

Біля хатини Баба Яга плаче,

Бо не може розв'язати

Ось таку задачу:

«Зграя із восьми гусей

У небі летіла.

Скільки у них крил всього»,

Порахувати не зуміла. (2 х 8 = 16)

Козеняток було сім.

Вовк прийшов і їх поїв.

Та одне живе зосталось,

Бо в комірці заховалось.

Вовк сердитий, вовк лютує,

Скільки з'їв - не порахує. (7 - 1 = 6)

Вінні-Пух - цей медолюб,

Заліз на високий дуб.

Та бджоли меду не дали,

Вони його покусали.

Три у вухо, дві у ніс.

З ляку в воду він заліз.

У воді сидить, міркує,

І укуси ті рахує. (3 + 2 = 5)

А лисичка-кума

Обманула мужика.

Коміром вона не стала,

Рибу в нього всю забрала.

карасів, 3 лини.

Скільки всього риб, скажи? (5 + 3 = 8)

Став козел копитом бити,

Посипались самоцвіти.

Кокованя три підняв,

Ще п'ять в шапку заховав.

А тепер скажіте, діти,

Скільки в нього самоцвітів? (3 + 5 = 8)

У цій казці, всім відомо,

Білосніжка і сім гномів.

Ви ж уважно полічіть.

Й скільки їх всього скажіть? (7 + 1 = 8)

Додаток 4

Урок з математики 1 клас

У гостях у казки "Рукавичка"

Мета: формувати у дітей уявлення про зиму та її місяці (грудень, січень, лютий). Закріпити порядкову лічбу у межах 7. Збагачувати словниковий запас, розвивати спостережливість, уміння відгадувати загадки за їх ознаками.

Обладнання: фланелеграф, зображення рукавички, мишки, жабки, зайчика, лисички, вовка, кабана, ведмедя.

Хід заняття

Вчитель пропонує дітям відгадати загадку:

Брати одного віку

Мають хатку невелику -

Не велика, не мала,

Та багато в ній тепла. (Рукавичка)

Так, це рукавичка. Ми з вами вже знаємо багато українських народних казок. Сьогодні ми знову побуваємо в гостях у казки, яка так і називається "Рукавичка". Давайте пригадаємо, як починається ця казка. "Ішов дід лісом, а за ним бігла собачка та й загубила рукавичку".

На фланелеграф вчитель прикріплює площинне зображення рукавички і поступово, пригадуючи зміст казки, викладає (у порядку розвитку подій) площинні зображення мишки-шкряботушки, жабки-скрекотушки, зайчика-побігайчика, лисички-сестрички, вовчика-братика, кабана-іклана, ведмедя-набріда.

Скільки всього звірів прибігло до рукавички?

Хто прибіг перший? Другий? Третій? Четвертий? Шостий? Сьомий?

Порахуйте звірів за порядком.

Яка за рахунком лисичка-сестричка? Жабка-скрекотушка? Мишка-шкряботушка?

Який за порядком ведмідь-набрід? Вовчик-братик? Зайчик-побігайчик? Кабан-іклан?

Ми з вами визначили порядок звірів і рахували зліва направо. А тепер давайте будемо рахувати справа наліво. (Визначають порядкове місце кожного персонажу).

А тепер розташуйте звірів так, щоб лисичка-сестричка була першою, а зайчик-братик - сьомим.

Який за рахунком тепер кабан-іклан? Вовчик-братик? Ведмідь-набрід?

Яка за рахунком мишка-шкряботупіка? Жабка- скрекотушка? і т. д.

Діти, як ви думаєте, в яку пору року відбуваються події у казці "Рукавичка"?

Так, зимою.

Давайте пригадаємо, як називається перший зимовий місяць?

Так, грудень.

А місяць грудень,

На радість людям,

Сніжком присипле

Замерзле груддя...

(М. Підгірянка)

Назва "грудень" походить від самого характеру місяця, із настанням заморозків розбита кіньми дорога перетворюється в суцільне груддя. Тому в народі казали: грудень на возі витрусить не тільки сіно, а й душу.

Їхав грудень возом,

Віз мішок морозу,

А з морозом - кригу,

А до криги - снігу.

(С. Шаповалов)

Ось послухайте, які приказки склав народ про цей місяць:

Грудень землю грудить і поле студить.

Влітку важко без корови, а в грудні без кожушка.

Груднева пора постійно з прогнозом плутає - то сніг, то завірюха, бо зима коло вуха.

Рихтуйтесь, люди, бо іде грудень.

Прийшов грудень - приніс студень, бо він око снігом радує, а вухо морозом рве.

Груднева днина куца: сюди тень, туди тень, та й минув день.

Сумний грудень у свято й будень. Смутно, як у грудні пополудні. Грудень рік кінчає, а зиму починає.

Грудень - кінець року, а початок зими.

Січень рік починає, а грудень кінчає.

(Приказки можна використати вибірково. За потребою зміст приказки розтлумачується).

Діти пригадують назву другого зимового місяця,

Так, січень.

Ой місяць січень кличе мороза.

Морозить лиця, щипає носа.

(М. Підгірянка)

Дехто твердить, що назва місяця пішла від того, що січень середній місяць зими, січе або ділить зиму навпіл. Є ще одна думка про походження назви місяця: це - час рубати, сікти дрова, час їх заготівлі. Навіть прислів'я є таке:

"Січень січе та морозить - ґазда дрова возить". Але найімовірніше, що в цю пору січе сніг.

Січень-ткач полотна білі

Тче, щоб землю одягти.

Стелить з пуху заметілі,

Щоб посіви зберегти.

Одягає шати срібні

Кожній липі і дубку,

Пританцьовуючи дрібно

Од морозу на льодку. (Т. Коломієць)

Вчитель разом із дітьми пригадує приказки про січень.

Січень снігом січе, а мороз вогнем пече.

Січень без снігу - літо без хліба.

Пригадують назву третього зимового місяця.

Так, лютий.

А місяць лютий вітрами дує,

На водах мости будує.

(М. Підгірянка)

Лютий - останній, найкоротший місяць, і назва його походить від слів "мороз лютує", Зима ніяк не хоче відступати і все з весною сперечається, кому на землі господарювати. І тому в лютому часто бувають сильні морози і відлиги. Недарма про цей місяць кажуть:

Лютий спитає, чи взутий.

Ти, лютий, дми - не дми, а стають довгі дні.

Лютуй - не лютуй, а на весну брів не хмур.

Назвіть зимові місяці за порядком. Який перший місяць? Другий? Третій?

Який за порядком січень? Лютий? Грудень?

Аж тріщить мороз, лютує,

Сніжна віхола танцює.

А ставок у лід закутий.

Що за місяць, діти? (Лютий)

(С. Жупанин)

Вчитель пропонує ще ряд загадок:

РОЗГУБЛЕНИЙ МІСЯЦЬ

Місяць місяця не знаходить.

До братів щороку ходить.

Десь я днів згубив, брати,

Поможіть мені знайти.

(Місяць лютий)

Вже морози розгулялися

Навколо,

Та в будинки не пускаєм

Лютий холод.

Снігурі злетілися

На збори-віче.

Це який настав Зимовий місяць?

(Січень)

Холод нам несе мороку,

У турботах лине будень.

Це останній місяць року

Зветься як? Вгадали?

(Грудень)

(Л. Куліш-Зіньків)