Заказ дипломной. Заказать реферат. Курсовые на заказ.
Бесплатные рефераты, курсовые и дипломные работы на сайте БИБЛИОФОНД.РУ
Электронная библиотека студента
 

Тема: Значення релігійних організацій у соціалізації підростаючого покоління






МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ЖИТОМИРСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені ІВАНА ФРАНКА

ФАКУЛЬТЕТ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ОСВІТИ ТА ДОВУЗІВСЬКОЇ ПІДГОТОВКИ



Кафедра психології і педагогіки






КУРСОВА РОБОТА

На тему: «ЗНАЧЕННЯ РЕЛІГІЙНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ У СОЦІАЛІЗАЦІЇ ПІДРОСТАЮЧОГО ПОКОЛІННЯ»


студентки

факультету післядипломної освіти та довузівської підготовки

спеціальності «Соціальна педагогіка»

Оксюк Ольги Вікторівни








ЖИТОМИР 2012

ЗМІСТ


Вступ

Розділ 1. Проблема впливу релігійних організацій у соціалізації підростаючого покоління

.1 Типи релігійних організацій

.2 Соціальні функції релігійних організацій

.3 Позитивний вплив на соціалізацію підростаючого покоління

.4 Негативний вплив на соціалізацію підростаючого покоління

Висновки до першого розділу

Розділ 2. Статистичні дані релігійних організацій

Статистичні дані релігійних організацій, які існують на Україні

Висновки до другого розділу

Висновки

Список використаних джерел


ВСТУП


Протягом усієї історії розвитку культури суспільства людина намагалася пояснити складне соціальне явище - релігію, причини та умови її виникнення. Окремі представники науки і культури відповідно до своїх філософсько-світоглядних поглядів давали різноманітні визначення сутності й походження релігії.

За роки незалежності України провідними вітчизняними вченими Л. Ануфрієвим, В. Єленським, А. Колодним, Л. Филипович проведено дослідження релігійного феномену в умовах ствердження державності та відродження духовності й національної самосвідомості. Відомі дослідники Ю.Кальніш, О.Саган, М. Кирюшко вивчають питання міжконфесійних відносин, закономірності функціонування сакрально-секулярного простору, особливості формування державної політики України в сфері релігійно-церковного життя, реалізацію релігійних принципівв сучасномусуспільстві.

За умов певного духовно-морального вакууму, соціально-економічних проблем в українському суспільстві поширюється вплив різних релігійних спільнот на свідомість та поведінку громадян, і в першу чергу, на учнівську та студентську молодь. У звязку з цим постає актуальна проблема у дедальному аналізі особливостей та механізмів такого впливу на особистість. І тому хотілося б дослідити це питання більш докладніше.

Актуальність теми: особливість функціонування релігійних організацій в суспільстві, структуру і елементи релігійного комплексу, типологію релігійних організацій, суспільних функцій релігій, сучасної релігійної ситуації і тенденцій розвитку релігій.

Мета: вивчення релігії та релігійних організацій, як соціального феномена на становлення молодої людини.

Обєкт: релігія,як соціальне явище.

Предмет: структура функцій релігії їх взаємозвязок, вплив на соціалізацію підростаючого покоління.

РОЗДІЛ 1. ПРОБЛЕМА ВПЛИВУ РЕЛІГІЙНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ У СОЦІАЛІЗАЦІЇ ПІДРОСТАЮЧОГО ПОКОЛІННЯ


Процес розвитку людини у взаємодії з навколишнім світом отримав назвусоціалізація. Тепер все частіше соціалізацію визначають як двосторонній процес. З одного боку, індивід засвоює соціальний досвід, входячи в соціальне середовище, в систему соціальних зв'язків, а з іншого - у процесі соціалізації він активно відтворює систему соціальних зв'язків за рахунок активного входження в середовише. Таким чином, цей підхід акцентує увагу на тому, що людина в процесі соціалізації не тільки збагачується досвідом, а й реалізує себе як особистість, впливаючи на життєві обставини, на оточуючих людей.

Релігія традиційно відігравала велику роль в житті різних товариств. У соціалізації підростаючих поколінь релігійні організації були найважливішим - після родини - інститутом. У процесі секуляризації, тобто звільнення суспільства від впливу релігії, її значення падало і в житті суспільства, і в соціалізації дітей. Проте в сучасному світі роль релігії, по-перше, залишається важливою, по-друге, вона різна в залежності від країни і конфесії (віросповідання), по-третє, у деяких країнах її вплив став знову зростати.

В останні два десятиліття вплив усіх конфесій на підростаючі покоління став зростати. Особливо значне зростання відмічено за останні п'ять років, що пов'язано з загальними процесами, що йдуть в державі і суспільстві.


1.1 Типи релігійних організацій


Усі релігії привертають громади віруючих, проте такі громади організовані багатьма різними способами. Один із способів класифікації релігійних організацій уперше запропонував Макс Вебер та його колега, історик-релігієзнавець Ернст Трелч (Troeltsch, 1981). Вебер і Трелч розмежовували церкви і секти. Церква - це велике, усталене релігійне формування, скажімо, католицька або англіканська церкви. Секта - це невелика, не така організована група переконаних віруючих, котра утворюється здебільшого на знак протесту проти церкви, як свого часу зробили кальвіністи й методисти. У церквах переважно існує офіційна бюрократична структура з релігійною ієрархією, і вона тяжіє до консерватизму в релігії, оскільки інтеґрується в існуючий суспільний порядок. Більшість віруючих, як і їхні батьки, є членами церкви.

Секти порівняно невеликі, зазвичай вони мають на меті знайти і дотримуватися "вірного шляху" і прагнуть відмежуватися від довколишнього суспільства, створюючи власні громади. Члени секти вважають традиційні церкви корумпованими організаціями. У більшості з них мало або й взагалі немає посадових осіб, а всі члени вважаються рівноправними. У сектантському середовищі народжується незначна частка людей, а найактивніше пристають до сект ті, хто прагне зміцнити свої вірування.

Типологію церков і сект, започатковану Вебером і Трелчем, далі розвинули інші автори. Наприклад, Говард Бекер додав ще два види; деномінація й культ (Becker, 1950). Деномінація - це секта, котра "охолола" і перетворилася на інституційний орган, радше, ніж на активну групу протестантів. Секти, котрі існують протягом певного часу, неминуче стають деномінаціями. Так, у період свого раннього формування сектами були кальвіністи й методисти, які із запалом проповідували серед своїх прихильників, проте з роками вони стали " поважнішими ".

Деномінації визнаються церквами, як більш-менш законні формування, котрі існують паралельно із церквами і часто успішно співпрацюють з ними.

Культи нагадують секти, однак мають інший акцент. З усіх релігійних організацій вони мають найбільш ліберальну і швидкоплинну природу, оскільки складаються з осіб, котрі заперечують цінності навколишнього суспільства. Вони зосереджуються на індивідуальному досвіді, котрий об'єднує осіб з подібним способом мислення. Люди не приєднуються до культу офіційно, а радше дотримуються певних теорій або рекомендованих способів поведінки. Членам переважно дозволяється підтримувати зв'язки з іншими релігійними організаціями. Як і секти, культи досить часто згуртовуються навколо духовного провідника. На Заході до культів нині можна віднести групи прихильників спіритизму, астрологи або трансцендентальної медитації.

Соціологи підкреслюють, що релігійна культова система - це перш за все система колективних дій. Колективні ж дії не можуть відбуватися спонтанно, хаотично. Вони потребують впорядкування, організації, тому на базі культових дій і відносин формується релігія як соціальнийінститут.

Соціальні інститути - це історично сформована стійка форма упорядкування спільної діяльності людей. Становлення релігії як соціального інституту представляє собою процес інституціоналізації релігійнихкультовихсистем.

Первинною ланкою інституту релігії є релігійна група. Вона виникає на основі спільного відправлення релігійних обрядів, тобто символічних дій, в яких втілюються ті чи інші релігійні уявлення.

Історики свідчать, що в первісному суспільстві культові дії були вплетені в процес матеріального виробництва та суспільного життя і не виділялися в самостійний вид діяльності. Коло учасників культових дій збігався з колом учасників трудових та інших соціальних дій. Тому релігійна група за своїм обсягом співпадала з іншими соціальними групами - плем'ям, родом, сусідської громадою і т. п. Одним з суттєвих ознак, відділяли один рід або плем'я від іншого, було спільне відправлення членами даного роду чи племені релігійних обрядів.

Спочатку в культових діях брали участь на рівних підставах всі члени первісної общини. Диференціація їх функцій при відправленні обрядів відбувається лише за статтю та віком. Залежно від рівня розвитку даних спільностей провідну роль в культовій діяльності грають або жінки, або чоловіки. Однак в міру ускладнення суспільного життя виділяються спеціальні люди, які відіграють все більш важливу роль в обрядах. Поступово в релігійних групах вичленяються фахівці з проведення культових дій: чаклуни, шамани. Вони утворюють своєрідну професійну групу, зайняту таким видом діяльності, як організаціятапроведенняобрядів. Спочатку ці професіонали мабуть обиралися громадою і не мали жодних привілеїв. Проте, пізніше, по мірі монополізації культової діяльності, цей професійний шар перетворюється в особливу соціальну групу і стає частиною родової верхівки. Розвиток процесу інституціалізації релігії призводить до формування такої системи відносин, при якій керівники громад, старійшини племен і інші діячі, що здійснюють на них функції управління, одночасно грали провідну роль у релігійному житті громади. Як зазначає німецький історик І. Г. Бахофен, в Стародавній Греції на стадії розкладу родового ладу військовий керівник був одночасно і верховним жерцем. Це пов'язано з тим обставиною, що все громадське життя на даному етапі була сакралізувати. Усі найбільш важливі події внутріобщінной життя і міжобщинних відносин супроводжувалися вчиненням культових дій. Однак, тут ще має місце збіг релігійної і соціальної спільності.

Становлення ранньокласового суспільства призводить до суттєвого ускладнення суспільного життя, в тому числі і релігійних уявлень, а також до зміни соціальних функцій релігії. На передній план виходить завдання з регулювання помислами і поведінкою людей в інтересах правлячих класів, доведенню надприродного походження влади правителів. І тоді починають формуватися відносно самостійні системи культових дій - богослужіння та разом з ним організація служителів культу - жрецькі корпорації.

Жрецька корпорація - це не просто професійна організація людей, зайнятих однотипним працею, а соціальний прошарок або, точніше, стан. У різних країнах та регіонах формування цього стану відбувається не однаково. В одних країнах жрецьке стан формується як особливий стан усередині знаті, з якої виділяється група сімей, що спеціалізуються в даній області, і передає своє знання та соціальне становище в спадщину.

В інших країнах це стан утворює замкнуту касту, що займає панівне становище в суспільному житті (наприклад, брахмани в Індії).

Але і на даному етапі навряд чи варто говорити про утворення релігійної організації як самостійного соціального інституту. Тут ще здійснюється тісне переплетіння господарсько-економічної діяльності, державно-правового регулювання та культової практики. У ранньокласових суспільствах храми були власністю держави і в них накопичувалися величезні багатства. Жрецьке стан в певній мірі є складовою частиною державного апарату. Але економічна міць храмів і роль жрецтва як володаря і розподільника цього багатства створює основу для його автономії в рамках держави, перетворює жрецтво на своєрідне«держававдержаві».

В історичній, соціологічній та філософській літературі досить розгорнуто показано визначальну роль жерців у становленні державної правової системи суспільства. Однак ця роль, головним чином, пов'язується з тим, що жерці були найосвіченішим шаром ранньокласового суспільства. М. Вебер і Е. Дюрк-гейм переконливо показали, що провідна роль жерців визначалася не тільки тим, що вони були найбільш освіченими людьми свого часу, а тією роллю, яку в суспільному житті ранньокласового суспільства грав сакральний елемент. Державно-правова регламентація в цих суспільствах була складовою частиною культової системи. Ідеологічне регулювання носило синкретичну форму, що включає в себе, поряд з моральними, характер релігійного і державно-правового регулювання.

У міру ускладнення суспільних відносин і уявлень перетворюється і ускладнюється вся суспільна система, в тому числі і релігійна надбудова. Ускладнення суспільної свідомості та соціальних інститутів, пов'язане також з ускладненням релігійної свідомості та культової діяльності, призвело до того, що останні вже не можуть функціонувати в рамках колишніх синтетичних відносин та інститутів. Поступово разом із самовизначенням інших надбудовних систем відбувається самовизначення релігійної системи. Цей процес пов'язаний з конституюванням релігійних відносин.

Найважливішою метою релігійних організацій є нормативний вплив на їх членів, формування в них певних цілей, цінностей, ідеалів. Здійснення цих цілей досягається за допомогою виконання ряду функцій:

).Виробленнясистематизованоговіровчення;

).Розробкасистемйогозахистутавиправдання;

).Керівництвота здійснення культової діяльністю;

).Контроль та здійснення санкцій за виконанням релігійних норм;

).Підтримка зв'язків зі світськими організаціями, державним апаратом.

Поява релігійних організацій об'єктивно обумовлено розвитком процесу інституціоналізації, одним з наслідків якого є посилення системних якостей релігії, поява власної форми опредметнення релігійної діяльності та відносин. Вирішальну роль у цьому процесі зіграло виділення стійкого соціального шару, що протистоїть основній масі віруючих - служителів культу, які стають на чолі релігійних інститутів і котрі зосереджують у своїх руках всю діяльність по виробництву, трансляції релігійної свідомості та регулювання поведінкимасивіруючих.

У розвинутій формі релігійні організації представляють собою складний соціальний інститут. Внутрішня структура такого інституту представляє собою організаційно оформлене взаємодія різних систем, функціонування кожної з яких пов'язане з формуванням соціальних організацій, також мають статус соціальних інститутів, Зокрема, на рівні церкви вже чітко розділяються керуюча та керована підсистеми. Перша підсистема включає в себе групу людей, що займаються виробленням і переробкою релігійної інформації, координацією власне релігійної діяльності та відносин, контролем за поведінкою, що включає в себе розробку і застосування санкцій. Друга, керована підсистема включає в себе масу віруючих. Між цими підсистемами існує система нормативно оформлених, ієрархічно витриманих відносин, що дозволяють здійснювати управління релігійноюдіяльністю.

Регулювання цих відносин здійснюється за допомогою так званих організаційно-інституціональних норм. Ці норми містяться в різного роду статутах і положеннях про конфесійних організаціях. Вони визначають структуру цих організацій, характер відношення між віруючими, священнослужителями та керівними органами релігійних об'єднань, між священнослужителями різних рангів, між керівними органами організацій та структурними підрозділами, регламентують їх діяльність,праватаобов'язки.

Дослідники релігії виділяють чотири основних типи релігійних організацій: церква, секту, харизматичний культ і деномінацію.

Церква - це тип релігійної організації зі складною суворо централізованою і ієрархізованою системою взаємодії між священнослужителями і віруючими, що здійснює функції вироблення, зберігання та передачі релігійної інформації, організації та координації релігійної діяльності та контролю за поведінкою людей. Церква, як правило, має велику кількість послідовників. Належність до церкви визначається не вільним вибором індивіда, а традицією. Фактом свого народження в тій чи іншій релігійному середовищі, на основі певного обряду індивід автоматично включається в дану релігійну спільноту. В церкві відсутній постійне і строго контрольованечленство.

Секта ж виникає в результаті відділення від церкви частини віруючих та священнослужителів на основі зміни віровчення і культу. Характерними рисами секти є: порівняно невелика кількість послідовників, добровільне постійно контрольоване членство, прагнення відгородитися від інших релігійних об'єднань і ізолюватися від мирського життя, претензія на винятковість установок і цінностей, переконання в «обраності Божому», прояв опозиційності й непримиренності до інакомислячих, відсутність поділу на священнослужителів і мирян, проголошення рівності всіх членів організації.

Харизматичний культ - можна розглядати в якості одного з різновидів секти. Він має ті ж основні характеристики. Особливість же харизматичного культу пов'язана із процесом його формування. Дана релігійна організація створюється на основі об'єднання прихильників якоїсь конкретної особисте 'ти, яка визнає себе сама зізнається іншими в якості носія особливих божественних якостей (харизми). Засновник і керівник такої релігійної організації оголошується або самим Богом або представником Бога або який-небудь надприродної сили (наприклад, Сатани). Харизматичний культ, як правило, нечисленний, у ньому в більш яскравою мірою виражені претензії навинятковість,ізоляціонізм,фанатизм,містицизм.

Деномінація це проміжний тип релігійної організації, в залежності від характеру освіти і тенденції еволюції сполучає в собі риси церкви та секти. Від церкви вона запозичує відносно високу систему централізації та ієрархічний принцип управління, відмову від політики ізоляціонізму, визнання можливості духовного відродження, а отже і спасіння душі для всіх віруючих. З сектою ж її зближує принцип добровільності, постійності і суворої контрольованості членства, претензія на винятковість установок і цінностей, ідея богообранства.


.2 Соціальні функції релігійних організацій


Головною соціальною функцією релігії є функція ілюзорно-компенсаторна. Релігія для віруючого - насамперед компенсація (хай навіть ілюзорна) усіх тягот його земного буття. У свідомості релігійної людини відбувається перетворення тяжкої дійсності у бачення картин райського буття, ідеального світу, де панують рівність і свобода.

Гасло, що релігія є "опіумом народу", автори ряду праць із філософії розглядали як головний аргумент на користь заперечення релігії. Проте в сучасному суспільстві існує потреба втіхи, зняття психологічної напруги, викликаної умовами повсякденного буття. Знищення цієї - хай ілюзорної - компенсації було б актом жорстокості. І можна погодитися з тим, що мова може йти не про знищення релігії, а про заміщення її іншими компенсаторами, які мають гуманістичний зміст. Однак необхідно враховувати й інше.

По-перше, головна ідея кожної релігії - ідея Бога як відображення абстрактної людини - не позбавлена гуманізму.

По-друге, глобальний гуманізм не заперечує всіх існуючих вірувань, національних традицій, звичаїв, світорозумінь, що склалися, та ін., більше того, він їх передбачає і на них грунтується.

Тому, говорячи про перспективи релігії, мова може йти лише про її еволюцію.

Однією з важливих функцій релігії є функція світоглядна. Вона полягає в тому, що релігія намагається створити власну картину світу, більш того, - власні соціально-гносеологічні схеми вдосконалення суспільного життя, визначити місце і роль людини в системі природи та суспільства.

Зміст релігійного світогляду - не божественний, а людський, або, краще сказати - суспільний, незважаючи на його фантастичність.

Релігія виконує регулятивну функцію. Як будь-яка інша сфера духовної культури, вона створює певну систему норм і цінностей, але специфіка яких полягає насамперед у збереженні й закріпленні віри у надприродне. Цьому завданню підпорядковані не тільки культові дії, а й сімейно-побутові стосунки, система традицій і звичок. Підкреслимо, що релігія асимілювала багато елементів загальнолюдської моралі. А оскільки Бог, за висловом Ф. Енгельса, є відображенням абстрактної людини, то і релігійна мораль багато в чому має не якийсь надприродний, а людський, суспільний характер.

За певних історичних умов релігія виконує функцію інтегрування, тобто функцію збереження і зміцнення існуючої соціальної системи. Такою, наприклад, була роль католицизму в феодальному суспільстві, православ'я у дореволюційній Росії. Однак у ряді випадків релігія може стати і прапором соціального протесту, як це було, наприклад, із середньовічними єресями та сектами, з протестантизмом, прихильники якого в епоху його зародження боролись проти феодальних порядків.

На рівні окремої релігійної організації релігія виконує інтеграційну функцію, згуртовуючи одновірців. Однак одночасно релігія розділяє і протиставляє один одному послідовників різних релігій, що простежується і в сучасному релігійному житті України.

Релігії притаманна також комунікативна функція, яка полягає в підтримуванні зв'язків між віруючими шляхом створення почуття віросповідної єдності під час релігійних дій, в особистому житті, сімейно-побутових відносинах, а також стосунках у межах різноманітних клерикальних організацій і навіть клерикальних політичних партій.

В умовах сучасного суспільства релігія виконує, головним чином, ілюзорно-компенсаторну функцію. Зазначимо, що, не будучи панівною формою масової свідомості, вона задовольняє тільки особисті почуття віруючих.

На рівні суспільства зникає інтеграційна функція релігії: вона об'єднує лише віруючих певної конфесії, громади і втрачає роль провідного ідейного фактора, що покликаний зміцнювати суспільну систему.

Взагалі, роль релігії в суспільстві не можна оцінювати однозначно. Так, релігія відігравала важливу культурно-історичну роль. В межах релігійних віровчень формувались єдині зразки почуттів, думок, поведінки людей, завдяки чому релігія виступала як могутній засіб упорядкування і збереження традицій та звичаїв. У той же час, наприклад, у царській Росії синодальне православ'я використовувалось як засіб пригноблення трудящих мас.

Однією з історичних місій релігії, що набуває в сучасному світі все більшої актуальності, є формування відчуття єдності людського роду, значущості неперехідних загальнолюдських моральних норм і цінностей. Однак релігія може бути виразником зовсім інших настроїв, зокрема фанатизму, непримиренності до людей іншої віри тощо.

Отже, вплив релігії на суспільне життя не завжди був однозначним. Характер цього впливу може суттєво змінюватися, набувати специфічних особливостей. Соціальні функції релігійних організацій не тотожні функціям релігії, тому що релігійні організації включаються до загальної системи економічних, політичних та інших суспільних відносин і виконують безліч нерелігійиих функцій

Релігійні організації можуть дотримуватися й прогресивних позицій з деяких соціальних і політичних питань. У деяких країнах Східної Європи християнські церкви сприяли боротьбі мас проти іноземних загарбників. Монастирі в Європі протягом тривалого часу були майже єдиними культурними центрами. Багато релігійних організацій і в наш час активно виступають за мир, за ядерне роззброєння.

В пострадянських суспільствах релігійні організації сприяють національній ідеї. Так, в Україні відродження національних церков йде поруч з процесами національного відродження. Таким чином, релігія - явище багатопланове і багатозначне. Вона виникла як результат специфічних закономірностей розвитку суспільства, і саме суспільні процеси визначать в кінцевомупідсумкуїїдолю.


1.3 Позитивний вплив на соціалізацію підростаючого покоління


Роль церкви у вихованні підростаючого покоління

Важливим аспектом сучасного суспільного життя є повернення до основ релігійного світогляду та традицій. Ця потреба зумовлена такими чинниками:

досвід тисячоліть переконливо доводить, що релігія виявилася неперевершеною і незмінною основою життєдіяльності більшості людей;

у релігії особистість знаходить найбільш універсальну систему захисту від негативних явищ суспільного та особистого життя;

релігія вимагає від віруючих постійної відповідальності за свою поведінку;

релігія на основі свободи вибору дарує особистості істинну свободу.

Згідно зі ст. 35 Конституції України церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа - від церкви, що означає світський характер держави, а також світське навчання і виховання в усіх типах закладів освіти.

У декларації Генеральної Асамблеї ООН від 25 листопада 1981 р. сказано, що релігійне виховання дітей здійснюють батьки в межах родини відповідно до своїх релігійних переконань. Релігійні організації можуть вести навчання з питань релігії в місцях, пристосованих для цього.

Закон України «Про свободу совісті та релігійні організації» (ст. 6) передбачає, що «релігійні організації мають право... створювати для релігійної освіти дітей і дорослих навчальні заклади і групи, використовуючи для цього приміщення, що їм належать...».

Церква є педагогічною установою - колективною інстанцією, метою якої є виховання, удосконалення людського життя. На думку російського релігійного філософа Семена Франка (1877-1950), церква повинна відстоювати гідність людини, робити все, що допомагає людині стати людянішою, знову і знову нагадувати суспільству, що без Бога найвищий смисл людського існування ніколи не може бути відкритий. Церква (релігійна община) опікується кожною людиною від народження до самої смерті. Вона використовує кожну нагоду, писав М. Стельмахович, щоб нагадати батькам про їхній святий виховний обов'язок, а дітям - про необхідність достойної поведінки.

У релігії є чого повчитися, що перейняти педагогам. Так, у християнстві це:

постать Спасителя - ідеал безсмертної, мужньої, вольової, морально стійкої особистості. Він любить народ, і народ любить його. Він приймає смерть в ім'я життя людей, в ім'я їх спасіння. Ідеал Боголюдини пережив віки й тисячоліття;

програма морального самоочищення, самовдосконалення людини, «наука життя», яка протягом століть формувала і продовжує формувати істинну людяність, високу духовність, чистоту потаємних почуттів, роздумів і справ;

професійно-педагогічна майстерність релігійних діячів, їх уміння щоразу знаходити шляхи до людської душі, переконувати, ненав'язливо та делікатно «лікувати» духовність;

релігійна культура як глибоке розуміння і знання людини, повага до неї, бажання допомогти не лише словом, а й конкретною справою.

До засобів впливу релігії належать обстановка в церкві, богослужіння і обряди, причастя, сповідь, проповідь, відпущення гріхів, благословення, заповіді. Застосовуються і засоби покарання: позбавлення благословення, спокутування гріхів, прокляття, піддання анафемі.

Методиками релігійного самовпливу і самовиховання є молитва, дотримання посту, покаяння, обітниця. Важливе значення має загальна організація релігійної діяльності: обов'язкові регулярні відвідування церкви, щоденні молитви, суворе дотримання постів, церковні свята. Виховний вплив мають релігійна музика, живопис, архітектура.

Потенційні виховні можливості церкви та її реальний виховний вплив потребують їх врахування і тісних взаємозв'язків цього суспільного інституту з іншими виховними інституціями.


.4 Негативний вплив на соціалізацію підростаючого покоління


Проблема деструктивного впливу деяких релігійних організацій на формування людської особистості є дуже гострою для України. Серед причин відносно легкого проникнення в Україну сект є така специфіка менталітету українців, як певний плюралізм світогляду.

Як засвідчила практика, ми не можемо стверджувати сьогодні про те, що будь-яка релігійна спільнота та організація має лише позитивний вплив на формування особистості школяра, оскільки на сучасному етапі демократизації та свободи релігійного вибору зявилась ціла низка релігійних організацій, які за своїми деструктивними та патологізуючими наслідками впливу на особистість обєктивно можуть бути віднесені до категорії сект. Учні, особливо підліткового та юнацького віку, сенситивні до впливу на емоційно-почуттєву сферу матеріалів релігійного змісту, вони позитивно реагують на сучасні, особливо групові, форми і методи релігійних організацій, у них закладаються основи релігійного світогляду і християнської етики.

Деструктивні секти - авторитарні ієрархічні організації будь-якої орієнтації, руйнівні стосовно природного, духовного, психічного і фізичного стану особистості, а також до традицій і норм суспільства.

Характеристики деструктивних сект:

Гуруїзм - абсолютна влада - обожествлення лідерів;

«Обман» - приховування важливої інформації під час вербування нових членів;

Секретні обряди, таємні рівні посвяти;

Експлуатація членів - група чи лідер у прямий спосіб чи через обман привласнює матеріальні цінності, широко використовується безоплатна фізична праця адептів;

Моральний релятивізм - правильне тільки те, що корисне для секти.

Широко використовується в рамках культу інформація: бюлетені, журнали, газети, неправильні цитати;

Використання особливих психологічних методик з реформування мислення та контролю свідомості (груповий тиск, введення обмежень у сні та їжі, навіювання мислення про абсолютно негативне минуле адепта);

Абсолютне та безкомпромісне підпорядкування лідеру усіх сфер свого життя;

Відсутність діалогу із суспільством та вороже ставлення до нього;

Використання культу сповіді;

Ідея нової людини - бажання створити ідеальну людину, яка мислить категоріями групи.

Фаза вербування здійснюється людьми, що інтуїтивно відчувають потенційного члена секти, характеризуються відвертістю у спілкуванні, зацікавленістю у проблемах співрозмовника. На цій стадії відбувається емоційне де стабілізування людини і заплутування її у протиріччях.

Людину залучають до активної сектантської діяльності: лекційні марафони,консультації, і їй дуже мало залишається часу для усамітнення та роздумів. Забороняється перегляд телевізора. Ізоляція людини від зовнішнього світу, фізичне і психічне виснаження, недосипання та недоїдання, колективні богослужіння, багаторазове читання релігійних текстів, тиск з боку лідерів змінюють свідомість адептів у плані розуміння себе та оточуючого світу. Людина негативно оцінює усіх, хто живе за відмінними від сектантських нормами.

Розглянемо ступінь небезпеки впливу будь-яких релігійних організацій на ще не сформовану особистість дитини. Релігійні організації, як правило, використовують здатність індивіда до атракції - адже це обумовлює інтерес дитини до інших людей, а поруч із ними члени релігійної місії, секти, організації. Адже атракцією дитина залучається до спільної діяльності. Але якої діяльності? Читання молитов, слухання проповідей і музичних релігійних творів? Що відбувається в момент спілкування дитини з членами релігійних місій, організацій, як поводиться її несвідоме (воно не має суб'єктивного контролю над тим, що відбувається)? Дитина не може усвідомити того, що з нею відбувається, тим більше пояснити дорослим про ступінь свого переживання, що відбувається в цей момент. Дитина не може оцінити ступеня значущості впливу молитов, проповідей, вивчення релігійної літератури на свою психіку.

У момент релігійної обробки в дитини можуть виникнути неусвідомлені мотиви, а раптом ці мотиви соціально неприйнятні? Дитина не може оцінити справжнього змісту дій релігійних діячів. Чи не тоді починає працювати підпорогове сприйняття, що виробляє поведінкові автоматизм і стереотипи?

Інформація від релігійних діячів надходить у свідомість дітей бурхливим потоком і не усвідомлюється ними. Урахуємо такий аспект дитячої психіки, як сугестивність. У них підвищена піддатливість, готовність підкорятись (адже старші для них у цьому віці - авторитет), вони готові перейматися чужими ідеями, думками, спонуканнями. Усе це буде виявлятись при подальшому спілкуванні як з однолітками, так і з дорослими. А оскільки спілкування з релігійною місією має скоріше постійний характер, ніж тимчасовий, у цих дітей прямий шлях у такій ситуації формувати певні особистісні якості. Хто скаже, які з них формуються в наших дітей у момент релігійної обробки? Адже контролю немає!

Чи не в цьому лежать причини виникнення девіантної поведінки дитини? Поведінка індивіда багато в чому обумовлена генотипом. Інформація, отримана під час роботи з деструктивними місіями, організаціями (тепер у нас є привід їх так назвати), стає їхнім особистим досвідом і може закріпитись виробленою поведінковою реакцією дитини та закріпитись у генотипі, передаватись нащадкам, а зміни генотипу формують новий фенотип! Невеличка довідка: відмінність фенів від генів у тому, що їх реплікація не пряма, інформація про неї закладена в генах. Але ген, узятий окремо від фенотипного оточення, безсилий, він не може реплікувати (повторювати передачу інформації від покоління до покоління). Тоді ми маємо фенотип дитини, сформований впливом релігійної організації, що домінує в регіоні! Ми це хотіли одержати, віддаючи дитину до школи, інтернату, училища? Напевно ні! Нам необхідно було, щоб дитину доглянули кваліфіковані викладачі й вихователі, які люблять дітей, навряд чи було потрібно, щоб дітям промивали мозок. А дітям промивають мозок різні релігійні організації, що переслідують свої цілі й завдання. Подивимося, що ж буде далі з дитиною, якщо вона не припинить зустрічатися з членами релігійної організації. Ми говорили про особистість дитини, а як поводиться дитина за таких обставин у групі, і як поводиться з нею група?

Діти ідентифікують себе, але з чим, з ким? Ідентифікують із групою або членом групи, в якій перебувають. У цьому віці прийняття якого-небудь рішення, як правило, некритичне. Приймає дитина у цій групі насаджені у процесі роботи з нею релігійної організації її цінності, ідеологію, завдання. У дитини в цей момент відбувається неправильне декодування отриманої інформації. Цілком можливо, що до цього моменту в дитини виникла домінанта - джерело збудження в головному мозку, позв'язане з актуальною потребою, а потреба в цілковитому й беззастережному підпорядкуванні лідеру релігійної організації, релігійній доктрині.

Релігійна організація кодує інформацію, яку дає дітям у бесідах, привчає їх до певного стилю мислення, поведінки. Закодовану інформацію рано чи пізно можна витягти з домінанти за допомогою будь-якого оператора, який знає психологію особистості. Саме тут відбувається, напевно, найголовніше, адже ми з вами розглядаємо особистість індивіда як структуру, обумовлену соціальними установками та ролями, прийнятими в певному суспільстві (у нашому випадку даною релігійною організацією). Адже вона (релігійна організація) своїм регулярним спілкуванням з дітьми встановлює над поведінкою індивіда контроль відповідно до необхідних їй правил і норм її релігійної доктрини. Чи не на цьому етапі виникає в індивіда патерн сенсорних стимулів, що належать релігійній групі людей? Чи не на цьому етапі особистість дитини деперсоналізується та розчиняється у членах релігійної організації, стає масою, якою легко керувати? Адже мова йде про будь-які релігійні організації та ступінь небезпеки такого впливу на несформовану у світоглядному плані особистість дитини. Якщо це релігійна організація, то в дітей рано чи пізно виникнуть релігійні переживання і, як наслідок релігійних переживань, - релігійне навертання дітей, те, чого й домагались релігійні місії. Оскільки ці переживання емоційно дуже сильні, інтенсивні, такі, що часом доходять до екстазу, чи не розхитують вони нервову систему дітей? Дитина починає приймати релігійні погляди дорослих, залишаючись при цьому дитиною. Як наслідок у дитини виникає емоційна нестабільність, і все це на тлі сензитивного періоду, що може призвести до патологічних змін особистості, виникнення акцентуацій, девіантної поведінки. Це свідчить про справжню небезпеку дій релігійних організацій на особистість дитини, адже такий вплив призводить до деструктивних змін особистості індивіда, його психіки. Дитина спілкується не тільки в ізольованій групі. Вона має широкі комунікативні соціальні зв'язки, постійно вступає у взаємодію з іншими індивідами. Якою буде якість таких взаємодій? Чи не будуть вони постійно приводити дитину до конфлікту з оточуючим її світом, порушення адаптації в соціумі? Адже в основі поведінки особистості лежать потреби. Які потреби встигла сформувати в дитини до цього часу релігійна організація? Слід задовольнити будь-яку потребу, а генезис форм будь-якої поведінки обумовлений соціальним середовищем, у якому перебуває людина.

Як може складатись поведінка нашої дитини, на яку мала вплив релігійна деструктивна організація? Людське спілкування формується протягом усього часу життя індивіда. Починає воно формуватися з дитячого віку, а завдання соціуму не допустити впливу релігійних деструктивних організацій на дитину аж до повноліття. Лише досягнувши повноліття, дитина, яка сформувалась як особистість, сама може (на підставі світоглядних установок) зробити вибір, вірувати чи не вірувати. Вибір має бути зроблений без зовнішнього тиску, самостійно, за допомогою критичного мислення. До моменту повноліття дитина вміє задовольняти свої базові потреби, вона здатна себе захистити, починає поважати себе сама і її поважають дорослі. Вона починає краще приймати та розуміти реальність, приймати себе й інших, довкілля.

Усе це релігійна деструктивна організація забирає в дитини і стає центром її внутрішнього світу, де дитина позбавлена самостійного вибору, вона стає частиною релігійної організації, її гвинтиком - деперсоналізується. У таких умовах неможливо стати самодостатньою особистістю, а у структурі особистості починає переважати конформізм. У такій ситуації страждає самооцінка особистості - немає можливості зробити правильний особистісний вибір, захистити себе, забезпечити відносну стабільність, незалежність. Дитина, яка піддається впливу релігійної організації, як правило, має низьку самооцінку, підвищену тривожність, почуття незахищеностї. Чи не цьому етапі дитина починає компенсувати все те, чого позбавила її релігійна організація, і починає самостверджуватись? Які методи вона використовує для самоствердження в навколишньому світі? Адже самоствердження - прагнення дитини до досягнення та підтримки суспільного статусу - є домінуючою потребою людини. Як вона реалізує цю потребу? Як відстоює свою значущість перед іншими - однолітками, дорослими? У цей період у дитини може виникнути зрушення ризику, адже всю відповідальність за свої вчинки можна перекласти на релігійну організацію, а із себе відповідальність зняти. Це може призвести до скоєння злочину в сенситивний період розвитку особистості. Тому педагогам, вихователям, батькам необхідно пам'ятати про цей період і намагатись відгородити дітей від впливу релігійних деструктивних організацій будь-якого спрямування, з будь-якими благими намірами.

Крім самоствердження дитина ще й соціалізується - вона привласнює соціальний досвід, накопичений людством. Привласнює певні соціальні ролі, і все це здійснюється у школі, родині, серед однолітків і, звичайно, у релігійних організаціях. Під час соціалізації в дитини формується самосвідомість, а ми казали, що в релігійних деструктивних організаціях самосвідомість (чим менше дитина критикує реальність навколишнього світу, тим краще для релігійної організації) дитини підтримується штучно, на дуже низькому рівні, і в неї відбуваються дуже сильні особистісні зміни (акцентуації й т. ін.). Сам по собі напрошується висновок: якщо ми з вами не зупинимо проникнення будь-яких релігійних організацій у навчальні заклади, то будемо мати покоління дітей зі зміненими соціальними нормами поведінки, стереотипами, виробленими релігійними організаціями, певними соціальними установками, відомими тільки цим організаціям. Руйнівний вплив релігійних організацій на психіку дітей може призвести до пограничних станів у дітей. Одного поштовху досить, щоб це призвело до непоправних наслідків. Буде змінено суспільні форми поведінки цих дітей на вигідні для цих організацій форми поведінки та спілкування, які вони зможуть використовувати у своїх цілях і в будь-який час. І найголовніше, у цих дітей зміниться варіант життєвого стилю, який поступово буде впливати на генотип людства, що обумовить появу нового фенотипу людини. Як і які форми поведінки, оперантно обумовлені, необхідно впровадити релігійним організаціям у наше суспільство, який новий пошук відчуттів буде закладено в мотиваційні потреби людини? Можливо, це буде пошук нових переживань, небезпек і пригод, ризику, і для цих цілей релігійні організації впроваджуються в систему освіти нашої держави?

Нам готують нове майбутнє, а чи готові ми до нього? Релігія витрачає величезні ресурси (фінансові, людські, часові тощо) на впровадження в суспільну свідомість релігійних доктрин, вони готові навіть об'єднатись між собою, щоб не втратити нас із вами. Тож заради чого вони це роблять? Може, замислимось?


Висновок до першого розділу


В першому розділі було розглянуто теоретичний матеріал, який дав змогу зрозуміти, що таке релігія, які існують релігійні організації, типи, соціальні функції, особливості функціонування релігійних організацій та яким чином вони впливають на соціалізацію підростаючого покоління.


РОЗДІЛ 2. СТАТИСТИЧНІ ДАНІ РЕЛІГІЙНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ


Пожвавлення релігійної діяльності різних конфесій в Україні наступило лише з початком перебудовчих процесів. Воно захопило переважно західні і центральні області. Цьому сприяло певною мірою також відзначення в 1988 році тисячолітнього ювілею прийняття християнства. Фактично у всіх населених пунктах, в яких збереглися культові приміщення, відновлювалася діяльність відповідних релігійних громад. Спостерігається посилення місіонерської діяльності прибулих із-за кордону проповідників, зокрема протестантських церков.

З 5 по 21 листопада 2003 року фірмою Юкрейніан соціолоджі сервіс на замовлення Патріархії Української Греко-Католицької Церкви було проведено репрезентативне масове опитування у всіх областях України, Автономній республіці Крим, м. Києві і м. Севастополі з питань релігійного життя. Всього за квотною національною вибіркою, яка за статтю, віком, освітою, типом поселення та областями проживання репрезентує все населення України було опитано 3007 громадян України. Випадкова похибка вибірки не перевищує 1,8% (при вірогідності 0,954). Це означає, що якщо найближчим часом якась інша соціологічна служба проведе за даною методикою та аналогічною вибіркою ще одне опитування, то в 95 випадках із 100 максимальне відхилення даних від нашого опитування не повинно перевищувати 3,6% (сумарна похибка двох опитувань).

Дослідження носило комплексний характер, завданням якого було виявити не тільки рівень релігійності та конфесійну структуру громадян України, але і ставлення віруючих різних конфесій та релігій один до іншого, до різних канонів релігійних вчень, проблем церковного розколу та об'єднання церков Київської християнської традиції, та екуменічного руху, релігійних потреб віруючих, ставлення влади до церков і віруючих, благодійної діяльності церков і релігійних організацій, викладання релігійних предметів в школах та вищих учбових закладах, авторитету релігійних діячів тощо. А тому поглиблений аналіз отриманих результатів потребує часу і його матеріали не можуть бути представлені в одному прес-релізі.

Соціологічні дослідження релігії в Україні в останнє десятиріччя носять досить спорадичний характер, а їх методологія та методика обґрунтовані ще явно не достатньо. А тому часто результати емпіричних досліджень відносно конфесійної та церковної ідентифікації розходяться не на 2-3%, як в інших галузях соціології, а дуже значно. І це стосується не тільки напівпрофесійних чи регіональних досліджень, але і національних досліджень провідних соціологічних центрів та інститутів.

А головне - значна частина соціологів вважають Україну за конфесійною належністю практично однорідною православною країною.

Такі значні розходження у визначенні конфесійної та релігійної структури населення та твердження про абсолютне домінування православних в релігійному просторі України - результат не похибки емпіричних вимірювань, а хибних методологічних підходів, які ґрунтуються на принципах майже тотальної релігійності населення України, конфесійної визначеності практично всіх віруючих, однакової структури конфесійної належності номінативних та реальних віруючих. А це призводить до помилкових висновків щодо структури населення за віросповіданням та конфесіями, бо намагаються розкрити релігійну та конфесійну структуру населення за допомогою одного запитання: До якого віросповідання Ви себе відносите? І це запитання задавалось і віруючим, і невіруючим, і конфесійно визначеним віруючим, і невизначеним.

Методично ж коректне дослідження повинно передбачати, як мінімум, наступні етапи ідентифікації конфесійної структури населення України:

. Виявлення серед всіх громадян тих, хто вірить у Бога (за допомогою запитання Проблема релігійної незалежності людей є дуже складною. Якщо брати загалом, відносите Ви себе до віруючих чи не віруючих? (варіанти: я вірю в Бога, я є невіруючим, важко сказати однозначно).

. Виявлення серед віруючих громадян тих, хто належить до релігійної громади, та тих, хто не належить (Запитання: А чи належите Ви чи ні до певної релігійної громади? (Варіанти: так, ні, важко сказати однозначно).

. Виявлення серед віруючих громадян тих, хто належить до певної релігійної конфесії, та тих, хто не належить (Запитання: Якщо Ви є віруючою людиною, то належите Ви до певної релігійної конфесії чи ні? (варіанти: так, ні, важко сказати однозначно).

. Виявлення серед віруючих громадян тих, хто відвідує релігійні храми і тих, хто не відвідує церкви, костьоли, молитовні будинки, синагоги, мечеті тощо (Запитання: Якщо Ви є віруючою людиною, то відвідуєте Ви чи ні релігійні храми? (Варіанти: відвідую, не відвідую).

. Виявлення серед віруючих громадян, які відвідують релігійні храми, частоти відвідування (Запитання: Якщо Ви відвідуєте релігійні храми, то як часто? (Варіанти: один раз на тиждень чи частіше, кілька разів на місяць, тільки по великим релігійним святам, релігійні храми практично не відвідую, інші варіанти).


Таблиця 1

Рівень релігійності та конфесійна структура населення України, у %

Релігії та конфесіїГромадяни України в цілому (Кн 1) N =3007Віруючі громадяни України, що належать до певної конфесії (Кн 2) N =1034Віруючі громадяни, які належать до певної релігійної громади (Кн 3) N =630Віруючі громадяни, які відвідують релігійні храми (Кн 4) N =889Віруючі громадяни, які відвідують храми не рідше разу на місяць (Кн 5) N =327Віруючі громадяни, які відвідують храми не рідше 1 разу на тиждень (Кн 6) N =2431. Українська православна церква (Московського патріархату) (УПЦ (МП))15,437,836,637,633,821,12. Українська православна церква Київського патріархату (УПЦ КП)11,728,725,528,021,719,13. Українська греко-католицька церква7,618,617,321,734,631,64. Українська автокефальна православна церква (УАПЦ)0,71,61,51,72,01,05. Римо-католицька церква0,71,63,21,90,83,06. Інші православні церкви0,30,7****7. Баптисти, адвентисти, п'ятидесятники, лютерани, харизматики, інші протестанти та Свідки Єгови2,47,811,37,04,721,88. Мусульмани0,81,93,81,72,41,09. Іудеї0,030,1****10. Інші християни0,10,30,3*0,3*0,4*0,8*11. Інші релігії0,070,20,6*0,2*01,012. Позаконфесійні віруючі29,0-----13. Невизначені щодо віри14,3-----14. Не віруючі16,1-----

. Конфесійна належність віруючих громадян України, які належать до певної релігії та конфесії (Якщо Ви знаєте до якої релігійної конфесії належите, то назвіть її? (Варіанти: УПЦ (Московського патріархату) на чолі з Митрополитом Володимиром (Сабоданом), УПЦ Київського патріархату на чолі з Патріархом Філаретом (Денисенко), Українська автокефальна православна церква (УАПЦ), Українська греко-католицька церква на чолі з патріархом Любомиром (Гузаром), інші православні церкви, римо-католицька церква, євангельські християни-баптисти, адвентисти Сьомого дня, християни віри євангельської - п'ятидесятники, лютерани, Церква Свідки Єгови, християнські громади харизматичного напрямку (Повного Єванглія), інші протестантські церкви, мусульмани Духовного управління мусульман Криму, мусульмани ДУМ України, мусульмани (незалежний духовний центр мусульман України (Донбасу), іудейська релігія, буддисти, кришнаїти, РУН-віра, інші християнські церкви, інші нехристиянські релігії).

Тільки така система показників, яка застосовувалась в даному дослідженні дорослого населення Україні і дала змогу виявити більш точно конфесійну і релігійну структуру населення та її залежність від рівня релігійності (зовнішньої) громадян (див. табл. 1 ).

. Дослідження показало, що близько 70% (69,6%) громадян ідентифікують себе з віруючими,16,1% - з невіруючими, а 14,3% - не можуть себе ідентифікувати однозначно щодо віри. Сімдесят же відсотків віруючих розпадаються на 40,7% тих, хто належить до певних конкретних релігійних конфесій, а 29% - не належать.

. Реально визначити свою конфесійну належність змогли тільки 2/5 громадян України. Які ж релігійні конфесії є найбільш поширені серед віруючих України. Аналіз отриманих результатів опитування показує, що найбільш чисельними конфесіями в Україні є Українська православна церква (Московського патріархату) - 37,8% всіх конфесійно визначених віруючих (або 15,4% дорослого населення України), УПЦ Київського патріархату - 28,7% конфесійно належних віруючих (11,7% дорослого населення) та Українська греко-католицька церква - 18,6% конфесійно визначених віруючих (7,6% дорослого населення).

Тобто, віруючі цих церков складають близько 85% всіх, хто вірить у Бога та належить до певної конфесії. Жодна з інших церков та релігій не охоплює більше 2% конфесійно визначених віруючих (чи 1% всього населення). При цьому слід зазначити, що жодна з конфесій в Україні не охоплює половини всіх віруючих та шостої частини дорослого населення України. Україна є поліконфесійною країною, де жодна з церков та релігій не є домінуючою. При цьому однозначно неможливо позаконфесійних віруючих відносити навіть до православної течії християнства, як це роблять деякі дослідники.

. Відродження релігійності населення в останні два десятиріччя в Україні має досить складний характер, про що свідчить і велика група позаконфесійних номінативних віруючих і не значна участь номінативних віруючих у церковному житті, особливо православних церков (УПЦ(МП), УПЦ КП, УАПЦ тощо).

Тільки 73,3% віруючих взагалі відвідують релігійні храми, а регулярно (не рідше одного разу на місяць) відвідують храми та належить до релігійних громад тільки 20-22% громадян України.

. Як показують результати дослідження (див. табл. 1 ), конфесійна структура малоактивних віруючих, що відвідують хоча б на релігійні свята храми та належна до певних релігійних громад мало відрізняється від конфесійної структури номінативних віруючих України, які визначились зі своєю конфесійною належністю. Хіба що серед членів певних релігійних громад суттєво вища частка віруючих протестантських церков, ніж серед номінативних віруючих, а серед тих, хто хоча б зрідка відвідує церкви, дещо вища частка віруючих греко-католиків. Серед активних же віруючих,які (а таких 8% всіх громадян України та 23% всіх конфесійно визначених віруючих) відвідують релігійні храми щотижня чи частіше, конфесійна структура зовсім інша. Серед них та тих, хто відвідує церкви хоча б раз на місяць, найчисельнішою конфесією є Українська греко-католицька церква (близько третини всіх активних віруючих), далі йдуть УПЦ(МП) та УПЦ(КП) і протестантські конфесії (кожна близько п'ятої частини віруючих). Таким чином, серед найбільш активних віруючих представники всіх православних церков складають менше половини всіх віруючих, а серед менш активних - близько 60%. При цьому серед активних віруючих чисельність вірних у двох основних православних конфесій (УПЦ(МП) та УПЦ(КП) майже рівна. А конфесійна строкатість активних віруючих в Україні суттєво вища, ніж номінативних. А сама ця група віруючих і відіграє найважливішу роль у релігійному житті країни.

Зокрема, дослідження проказало що :

- найбільш нетерпимо громадяни України ставляться до всіх протестантських церков та Свідків Єгови. При цьому для більшості громадян (окрім вірних цих церков) вони сприймаються як одне ціле (сектанти), а тому позитивно оцінюють їх діяльність 6,5-8,0% громадян, а негативно - від 25% (адвентисти) до 34% (Свідки Єгови). Не дуже толерантні громадяни і щодо іудейської релігії (8% позитивних оцінок та 19% негативних) та мусульманства (13% позитивних оцінок та 15% негативних), релігій національних меншин України;

- віруючі, невіруючі та невизначені щодо віри громадяни України у абсолютній більшості або взагалі не цікавляться питанням про розкол між Церквами Київської християнської традиції, або не мають власної позиції щодо відповідності розколу Церков інтересам віруючих та держави;


Таблиця 2

Ставлення до розколу Церкви Київської християнської традиції серед невіруючих та віруючих різних конфесій, у %

Чи відповідає розкол Церкви Київської християнської традиції інтересам українських віруючих та держави?Рівні релігійності та конфесійна належністьВ основному відповідаєВ основному не відповідаєНе визначилисьВзагалі не цікавляться цим питаннямВсі громадяни 8,2 29,6 32,0 30,2

абсолютна більшість віруючих всіх релігійних конфесій в повній чи значній мірі задоволена можливостями відвідування храмів, вивчення Святого Письма (Біблії, Нового Завіту, Корану, Тори тощо);

- домінуючою позицією в оцінці державно-церковних відносин є оцінка нейтральна, тобто громадяни вважають, що українська держава не втручається в життя церков, а церкви - в життя держави. Такої думки дотримується більше половини віруючих всіх релігій та конфесій та майже половина невіруючих та конфесійно невизначених віруючих;

серед пропозицій щодо релігійної діяльності церков в школах та інших навчальних закладах (запровадження в школах викладання Закону Божого, Християнської етики в якості предметів обов'язкового циклу, заснування релігійними організаціями загальноосвітніх шкіл, які утримуються за рахунок церкви та платного навчання, заснування університетів всіх рівнів релігійними організаціями) переважають прихильники над супротивниками;

якщо за п'ятибальною шкалою розглядати рівень впливу різних суспільних груп на суспільну свідомість, то за оцінками всіх громадян найбільший вплив справляють журналісти та працівники ЗМІ (від п'яти балів - дуже значно впливають до одного балу - дуже мало впливають) - 3,54 бали, далі йде духовенство (священики) - 3,17 балів, вчителі та викладачі - 3,02, політики - 2,97, письменники, діячі культури - 2,80. І найменший вплив на суспільну свідомість справляють бізнесмени (підприємці) - 2,67 бали впливу;

майже половина нинішніх віруючих України усвідомила віру в Бога ще в дитячому, дошкільному чи шкільному віці, десята частина віруючих не можуть однозначно вказати вік релігійного самоусвідомлення, близько п'ятої частини усвідомили свою віру в Бога в роки молодості (18-30 років) і майже п'ята - в зрілому віці (30-60 років);

у громадській думці вже склалась впевненість у позитивній ролі релігії та церкви в формуванні громадської злагоди та зменшенні соціальної напруги в суспільстві. Тобто, громадяни не бачать прямого зв'язку між міжнаціональними відносинами та розвитком релігії і церкви;

- більшість всіх громадян (при невеликій кількості невизначених) дотримується думки, що церкви взагалі не повинні займатись політичною діяльністю;

- переважна більшість громадян всіх регіонів України або малоінформована щодо різних напрямків соціальної допомоги і благодійної діяльності церков, або вважає, що така робота майже не помітна;

- тільки трохи більше десятої частини громадян в Україні сьогодні вважають, що релігія та церква не відіграють практично ніякої ролі у зміцненні традицій та моралі в українському суспільстві. Абсолютну більшість серед них складають невіруючі, невизначені щодо віри та позаконфесійні віруючі.

Поліетнічність України сприяла розвитку в ній і багатоконфесійності. Різні культурні обєднання національних меншин починають сприяти розвитку у нас специфічно їхніх конфесій. Активізувалося німецьке лютеранство, корейський і бурятський буддизм, кримо-татарське мусульманство, караїмство та ін. В 1988 році виходить з підпілля Українська греко-католицька церква. В лютому 1989 р. заявила про себе Українська автокефальна православна церква. Наступив період не лише повернення культових споруд різним конфесіям, а й розгорнулося будівництво ними біля двох тисяч нових.

В 1991 році в Україні вже діяло 12962 релігійних громад. На цей час почали свою діяльність й нові, як для неї і її історії, течії, зокрема Товариство свідомості Крішни, буддисти, Велике Біле Братство, РУНВіра, Церква Повного Євангелія, бахаї, мормони, караїми, пресвітеріани, І П Ц, даоси та ін. В 1991 році в Україні було вже 24 громади харизматичного напряму

Останні роки - це період інтенсивного розвитку релігійної мережі в Україні. При цьому зростає не лише кількість релігійних громад (на січень 2006 року їх було офіційно зафіксовано 30941), священнослужителів (28431), монастирів (386 з 6132 ченцями), навчальних закладів (175), релігійних періодичних видань (357), чисельність послідовників різних конфесій, а й сама кількість цих конфесій. Якщо в 1991 році у нас на реєстрації знаходилося 42 релігійні обєднання і течії, то в 2006 році їх було понад 120 (з них біля 70 християнського коріння, 7 іудейських та 4 мусульманських, 7 неоязичницьких, 16 орієнталістських, 6 автохтонних чи синкретичних).

Найважливішою складовою релігійного життя в Україні є православя. Загалом воно в 2005 році обєднувало 15989 організацій. Домінуючою в православї була Українська Православна Церква, що знаходиться в юрисдикції Московського Патріархату. На сьогодні вона має 36 єпархій, в яких діють біля 10,8 тисяч громад віруючих, налічує 161 монастир, 16 духовних навчальних закладів, 103 періодичних видання, 4019 недільних шкіл та 37 братств. Церковну службу здійснюють 9072 священики. Предстоятелем Церкви є митрополит Київський і всієї України Володимир (Сабодан).

Українська Православна Церква - Київський Патріархат нараховує 31 єпархію, 3804 релігійних організацій. Вона має 39 монастирів, 2816 священнослужителів, 16 духовних навчальних закладів, 32 періодичних видання та 1153 недільні школи. УПЦ КП очолює Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет (Денисенко).

Українська Автокефальна Православна Церква має 1199 релігійних організацій, 70% яких знаходиться у галичанських областях України. Предстоятелем Церкви є митрополит Мефодій. Церковну службу в УАПЦ здійснюють 686 священиків. В семи семінаріях церкви навчалось в 2005 році 241 слухач. Вона мала 349 недільних шкіл.

В Україні, окрім названих, в 2005 році діяло ще ряд інших православних церков. Так, Російська вільна (закордонна) православна церква мала 27 громад, Апокаліптична ПЦ - 6. Діяло дві греко-православні громади, сім - православних незалежних. В Україні поширені також різні обєднання православного коріння. Зокрема старообрядницька церква Білокриницької згоди мала 52 громади, а Руська православна старообрядницька церква безпопівської згоди - 10. Російська істинно-православна церква обєднувала на цей час 25 громад, Богородична церква - 14. На Одещині діяла одна громада іннокентіївців. Незмінною залишалася кількість громад молокан (4). Характерно, що ці течії не мають в Україні своїх навчальних закладів, видань, братств, обмежену кількість служителів культу.

Тепер щодо католицизму на українських теренах. В останні роки досить активно проходить відродження Української греко-католицької церкви. За кількістю громад (3438) вона практично вже перевищила довоєнний рівень (3237). Церковну службу в УГКЦ здійснює понад 2,1 тис. священнослужителів. Переважна більшість парафій церкви - в галичанських областях і Закарпатті. Очолює УГКЦ з січня 2001 року Верховний Архієпископ Києво-Галицький кардинал Любомир Гузар. Останнім часом помітне поширення греко-католицизму в інших регіонах України, але тут діє біля 4% її громад. З моменту легалізації УГКЦ відновила свою структуру, створила 18 єпархій і три екзархати, відкрила 94 монастирі, 13 духовних навчальних закладів, біля 1198 недільних шкіл, 26 періодичних видання. До цієї церкви відносяться також понад 2 тисячі греко-католицьких парафій, що діють в українській діаспорі.

Серед церков, що динамічно розвиваються останніми роками, постає Римсько-католицька церква. Утворено Львівську архидієцезію як її духовний центр, яку очолює кардинал Марян Яворський, а також Житомирську, Луцьку, Камянець-Подільську та інші дієцезії. У підпорядкуванні нунція (посла) Апостольської столиці в Україні автономно діє структура РКЦ у Закарпатті. Відкрито сім навчальних закладів, зокрема Український римсько-католицький університет. На сьогодні 872 католицькі громади діють у всіх областях України. РКЦ має 83 монастирі, 553 недільні школи, 13 періодичних видань та 499 священнослужителів, серед яких 260 - іноземці.

Широко представлені в Україні церкви протестантського напрямку. Вони мають на 2006 рік 7164 релігійні організації, в тому числі: християни-баптисти ? 3130; християни віри євангельської (пятидесятники) - 1947; Свідки Єгови - 654; адвентисти сьомого дня - 994; реформати - 116; лютерани - 96, пресвітеріани - 63. Різні інші незалежні протестантські течії обєднують понад 250 громад.

Всі протестантські церкви мають необхідні управлінські структури, в тому числі й республіканські духовні центри. В останні роки зміцнюється матеріальна база їх релігійної діяльності, ведеться релігійно-просвітницька, морально-виховна, місіонерська та благодійницька робота. Росте мережа протестантських духовних навчальних закладів (78). Налагоджується видавнича діяльність в протестантських церквах (80). Водночас вони завозять велику кількість різної віроповчальної літератури із-за кордону.

Значно зросла в Україні кількість мусульманських громад (1075). Проте єдиної організаційної структури ця конфесія не набула. На сьогодні офіційно діють чотири зареєстровані самостійні її центри - у Києві (Духовне управління мусульман України - 63 громади, Обєднання незалежних організацій мусульман - 65), Донецьку (Духовний центр мусульман України-20) та Сімферополі. Послідовниками ісламу в Україні є переважно представники меншин тих національних етносів, на автохтонних територіях яких ця релігія є домінуючою. Це - татари волзькі, дагестанці, азербайджанці, узбеки, абхазці та ін. Але більшість мусульманських громад (927) обєднують кримських татар. Всі вони підпорядковані Духовному Управлінню мусульман Криму.

Іудаїзм має нині в Україні сім своїх течій, що налічують 255 громад. Серед них: Обєднання іудейських релігійних організацій (72), Всеукраїнський конгрес іудейських релігійних організацій (10), Обєднання хасидів Хаббад Любавич (104), Громади прогресивного іудаїзму(48) та ін. Діє сім іудейських навчальних закладів, друкується 27 періодичних видання.

В останні роки в Україні набули поширення новітні релігійні течії і напрями. Серед них громади різних харизматичних напрямків (1345). Вони є переважно в східних та південних областях України. Поширилися також громади Новоапостольської церкви (51), Церкви Ісуса Христа Святих останніх днів - мормонів (33), Церкви Христа (112), Церкви Божої (142), а також Товариства свідомості Крішни (34), буддистів (47), бахаїв (13). Функціонують громади різних рідновірських напрямів, зокрема РУНВіри (46), Рідної Віри (12), Великого вогню (3), різних організацій язичників (37) та ін.

Крім названих вище, в Україні діють ще більше 200 малочисельних громад віруючих понад 50 різних релігійних напрямів, течій і толків. Тут варто хіба що назвати порівняно нову течію, яка зявилася серед єврейської меншини. Це - іудео-християнство, 16 громад яких діють в шести областях і Києві. Назвемо також даоські та англіканські громади. З 20 громад Вірменської апостольської церкви 7 діють в Криму. Центр церкви, очолюваний архиєпископом Григорісом, знаходиться у Львові.

Тенденції конфесійних змін в Україні. Порівняльний аналіз цифрового матеріалу про зміни релігійної мережі за 1986 - 2005 роках засвідчує, що екстенсивний етап розвитку релігійного життя в Україні вже закінчується і переходить в інтенсивний. Його бум припав на 1988-1990 роки, коли кількість громад збільшувалася щороку в середньому на 32%. Але в 1991 році це зростання вже становило 30%, 1992 - менше 8%, а в 1993 - 1998 роках - 5-6%. Порівняно з січнем 2005 року (29587) на січень 2006 року (29262) кількість громад взагалі чомусь зменшилася на 325.

Які загальні тенденції характеризували зміну релігійної мережі в останнє пятиріччя?

) Відродження (скоріше - відтворення) громад традиційних для України християнських течій там, де вони діяли раніше і де для цього наявною була (хай навіть зруйнована) матеріальна база. Наслідком цього є те, що зростання мережі йшло переважно за рахунок православних громад (більше половини), греко-католиків і традиційних протестантів.

) Порівняно швидкий ріст православних і католицьких громад при незначній кількості активних їх членів і порівняно бідній духовній освіченості парафіян.

) Найбільш інтенсивне зростання релігійної мережі відбулося в західноукраїнських областях, що пояснюється порівняно високим рівнем релігійних потреб громадян цього регіону, для яких релігія стала невідємним елементом їх способу життя і виявом духовної культури. Загалом вже маємо насичення парафіями УГКЦ і РКЦ західного регіону країни.

) Порівняно розвинута інфраструктура ортодоксальних конфесій в західноукраїнському регіоні, поєднання у свідомості людей своєї релігійної належності з національною, включеність певного конфесійного чинника в систему культури і побуту зумовили блокування проникнення в ці області нових релігійних течій.

) Кількісні покажчики зростання релігійних громад, монастирів, видань різних конфесій не засвідчують про таке ж зростання кількості їх послідовників. Конкурентна боротьба між конфесіями спонукає керівництво деяких з них штучно розширювати свою інституційну мережу. Відмінною також є кількість парафіян в протестантських і греко-католицьких громадах. Останні в західноукраїнському регіоні мають в порівнянні з першими в середньому у 20 разів більше вірних.

) Регіональні відмінності в рівні національної самосвідомості громадян позначаються на географії поширення українських національних християнських церков. Тут слід відзначити помітне поширення парафій УПЦ КП і УАПЦ в західних і центральних областях і водночас незначну кількість їх в південному і східному регіоні країни, де домінує УПЦ МП. Абсолютне домінування в галичанських областях має УГКЦ.

) Зростанню кількості римсько-католицьких громад явно сприяє етноконфесійний чинник, зокрема розселеність польської меншини на Поліссі, Поділлі і Галичині. Розширення свого конфесійного регіону римо-католиками зустрічає протидію цьому з боку православних і греко-католиків.

) Висунення в церковно-релігійному житті ідеї традиційної канонічної території, що характерне зокрема для відносин православя, греко-католицизму і римо-католицизму, веде до певної регіоналізації України за релігійними чинниками, а відтак і до міжконфесійної напруги.

) В намаганні заповнити той духовний вакуум, який утворився після занепаду марксистсько-ленінської ідеологічної монополії і втрати свого авторитету церквами, які діяли в умовах пристосування до тоталітарних політичних порядків, певний успіх мають нові релігійні течії, які привносяться в Україну переважно західними християнськими місіонерами. З нових релігійних течій успіх у поширенні мають харизмати, а ось неоязичники і неоорієнталісти вже дещо стабілізувалися у своєму зростанні.

) Відносини між релігійними спільнотами України загалом толерантні, хоч подекуди і має місце протистояння між православними і греко-католиками, між православними церквами, між греко- і римо-католиками із-за володіння храмами. Частіше напругу релігійне життя має в Криму між мусульманами і православними УПЦ МП.

Нові релігійні течії на українських теренах. Під новими релігіями розуміються такі релігійні комплекси, які донедавна були невідомі в Україні. Серед них, по-перше, релігійні течії, що оформилися ще в ХІХ ст. і потім привнесені в Україну завдяки місіонерства їх адептів, а по-друге, новотвори 2-ї пол. ХХ ст., що зявилися в результаті діяльності релігійних реформаторів, які, базуючись на певній або декількох віросповідних традиціях, творять нові віровчення, культ, організацію. Як правило, НРТ історично не успадковані від попередніх епох, генетично не притаманні релігійній духовності українському народу, культурно, побутово, ментально не укорінені в його традиційному житті, але в умовах глобалізації стають складовою також духовного обліку нації.

НРТ типологічно в працях Л. Филипович обєднуються у декілька груп. Найчисельнішою і найпотужнішою з них буде неохристиянська, до якої відносяться як історичні, але не традиційні для України християнські церкви, так і нові, недавно створені організації християнського походження. Серед них назвемо такі: Армія спасіння, Церква Ісуса Христа Святих останніх днів (мормони), Християнські церкви харизматичного напряму (Церква Повного Євангелія, Церква Посольства благословенного Царства Божого для всіх народів, Церква Живого Бога, Українська Християнська євангельська Церква), Церква Христа, Новоапостольська церква, Церква Нового Єрусалиму (сведенборгці), Богородична церква тощо. Майже всі із перерахованих місій, центрів, новітніх церков привнесені в Україну із-за кордону.

Всі ці релігійні течії виникали в рамках традиційного християнства з метою його осучаснення. Вчення новоутворених церков, звісна річ, базуються на Біблії як основному віросповідному джерелі і на особі Ісуса Христа як центральній фігурі релігійних доктрин. Характерним для неохристиянських угрупувань є критика ортодоксального християнства за відхід від первісних традицій; оголошення своєї церкви виключно істинним, відроджувальним рухом євангельського християнства, навіть месіанським у долі Христової віри; досконале знання Біблії з дозволом вільного прочитання її і власної інтерпретації; піднесення книг своїх пророків і вчителів до рангу віросповідних джерел, часом навіть авторитетніших за Біблію; визнання поруч з Ісусом Христом свого лідера керівником церкви, пророком або ж посланцем Бога. Неохристиянство від історичного християнства відрізняється в дечому своїм власним розумінням Трійці, природи Ісуса Христа, сутності Святого Духа, пекла, раю тощо.

Релігійні організації орієнталістського спрямування репрезентовані неоіндуїзмом, течіями буддистського толку, поодинокими рухами японського, китайської та корейської орієнтації. Характерним для неоіндуїстських рухів є опора на давню ведичну традицію при вдалому використанні досягнень інших культур, а також цінностей багатьох релігій. Всі течії неоіндуїзму проголошують себе різними учнівськими наступностями спільної духовної традиції індусів, в основі якої лежить принцип монізму, єдності в багатоманітті, нероздільності буття духовного і матеріального, профанного і сакрального. В усіх неоіндуїстських вченнях популярні ідеї універсалізму, синкретизму, рівності всіх релігій як пошуків своїх шляхів до Бога, духовного базису в реконструкції суспільства. Обовязковим для неоіндуїзму є наявність вчителя, майстра (гуру) як проповідника вчення і провідника духовних пошуків особистості, групи, течії. В Україні неоіндуїзм представлений громадами і центрами Міжнародного Товариства Свідомості Крішни, Ошо Раджніша, Саї-Баби, Шрі-Чінмоя, Місії Світло душі, Міжнародного товариства Всесвітня чиста релігія (сахаджи), Трансцедентальна медитація та іншими.

Буддистські течії поширені в Україні переважно у їх модернових формах. Характерним для необуддистських течій є їх акцент на одній або декількох рисах буддистського вчення. Кожна з них претендує на ортодоксальне витлумачення вчення Будди, поєднуючи в своїх релігійних системах ідеї різних східних традицій, навіть християнства. Буддизм в Україні представлений громадами таких напрямів: дзен-буддизм, нітерен, різні школи тибетського буддизму (карма кагю, дзог чен, гелугпа, ріме).

Цікавим явищем сучасного релігійного життя в Україні можна вважати відродження дохристиянських релігій, язичницьких світоглядних комплексів, серед яких громади послідовників вчителів і пророків Володимира Шаяна, Лева Силенка, прихильників прадавніх дохристиянських вірувань українського народу (РУНВіра - Рідна Українська Національна віра, рідновіри, ладовіри, вогнепоклонники, шанувальники давньоруської богині Берегині тощо).

Є у нас і синтетичні (штучно створені) релігії, які в своїх догматах й культі опираються на множинні традиції (християнство, ведизм, буддизм, іслам), але не просто еклектично поєднують їх, а створюють свої власні вчення, систему обрядових дійств, сильну церковну організацію, претендуючи на статус надрелігії. В цих течіях надто розвинутий культ лідера, авторитет власних віросповідних джерел, присутня ідея богообранності їх послідовників. До цієї групи відносяться Велике Біле Братство, Церква обєднання (або уніфікації), АУМ Сінрікьо.

Маємо ще різні позавіросповідні езотеричні обєднання (теософське, антропософське, послідовники вчення Гурджієва, екстрасенсорики тощо) та сайєнтологічні рухи (Діанетика-Фонд Хаббарда, Наука розуму, Християнська наука). Крім зазначених вище груп, в Україні є прихильники обожнення сил зла, поклоніння Сатані (Дияволу або Люциферу) - сатанізм.

Серед причин появи НРТ в Україні виділяють зовнішні і внутрішні, соціально-економічні і політичні, але є суто духовні, наприклад криза традиційних віровчень та історичних церков, полірелігійність більшості країн світу, взаємовплив різноманітних духовних традицій, успіхи свободи релігій і віросповідань, дискредитація комунізму як ідеології і моральної доктрини, світоглядна революція, зміна життєвих домінант сучасного покоління та ін.

В українському поліконфесійному середовищі доля нових релігійних течій і рухів незначна - приблизно 4 відсотка громад, а кількість послідовників коливається в межах 0,1-0,3 відсотків від загальної кількості населення. При цьому кількість НРТ дуже повільно, але постійно збільшується. Неорелігії зявилися як міський феномен. Новітня релігійність зберігає цю характеристику й понині.


Висновок до другого розділу


Отже, нові течії виступають за активну присутність віруючого в житті громади і суспільства, успішну адаптацію до конкретного етнокультурного середовища. Соціалізація нових рухів відбувається через благодійницьку діяльність, просвітництво, видання і поширення релігійної літератури, пропаганду істин свого вчення в засобах масової інформації, через факт визнання їх державою - реєстрацію в органах влади, через бажання налагодити стосунки з традиційними церквами тощо.

На сьогодні більшість неорелігійних громад вже організаційно оформилися, уточнили віросповідні положення, зміцнили свої позиції в соціумі, серед людей. В цілому відбулася стабілізація як кількості неорелігійних громад та представлених в Україні різних релігійних течій, так і прихильників або членів цих громад.


ВИСНОВОК


Внаслідок викладеного та розглянутого матеріалу зясувалося, що дана проблема соціалізації підростаючого покоління є актуальною та маловивченою. Попри певну умовність поділу психічних станів підростаючого покоління, під впливом тих чи інших релігійних організацій, позитивних чи негативних, до останніх належить найбільш інтенсивні, афективні стани, що призводять до помітних деструктивних змін психіки, зменшення працездатності, порушення взаємостосунків та соціально-психологічної адаптованості, послаблюють критичність, раціональність, пластичність мислення, здатність до саморегуляції, підвищують навіюваність, провокують девіантну поведінку тощо.

У молодіжному середовищі процеси проявляються в трьох, як мінімум, тенденціях. По-перше, зростає релігійність. Збільшилося число юних віруючих, різко зросла кількість хрещень, вінчань, число учасників різних релігійних обрядів. По-друге, партії християнського і особливо ісламського толку серед своїх послідовників мають чимало молодих людей, а в організованих ними масових заходах бере участь відносно багато підлітків. По-третє, серед юнацтва і навіть підлітків зростає інтерес до релігії, який проявляється по-різному, в тому числі і у відвідуванні занять в недільних школах, факультативів з історії релігії. Всі ці тенденції в цілому позитивні і можуть внести свій внесок у моральне оздоровленнясуспільства.

Втім, сплеск інтересу до релігії навряд чи стане масовим в середовищі дітей, підлітків, юнаків. Не виключено також, що у багатьох з них цей інтерес може виявитися тимчасовим. І мабуть, найсуттєвіше - сьогодні не всі конфесії в стані робити ефективний виховний вплив. Так, православна церква зможе робити це лише в тому випадку і тоді, якщо і коли їй вдасться відродити в нових умовах традиційну парафіяльне життя і зробити парафії центрами своєї виховної та милосердної діяльності.

ЛІТЕРАТУРА

релігійний соціальний молодий покоління

1. Конституція України // Відомості Верховної Ради (ВВР). - 1996. -- N 30. -- ст. 141 Із змінами, внесеними згідно із Законом N 2222-IV від 08.12.2004 // ВВР. - 2005. -- N2, ст.44

. Закон України про свободу совісті та релігійні організації України // Відомості Верховної Ради (ВВР), 2004, N 27-28. -- ст.366


Благотворительность

Загружая свои работы, Вы помогаете не только студентам, но и людям, которым Ваша помощь действительно нужна. Чем именно это помогает? Читать дальше…..