Заказ диплома. Заказать реферат. Курсовые на заказ.
Бесплатные рефераты, курсовые и дипломные работы на сайте БИБЛИОФОНД.РУ
Электронная библиотека
 

Тема: Старим Подолом


Вы можете узнать стоимость заказа авторской работы по этой "Старим Подолом..." или схожей теме.

Узнать стоимость работы которую точно примут





План


Розділ І. Поняття екскурсії та екскурсійної діяльності

1.1 Суть екскурсії

1.2 Поняття екскурсійної діяльності

1.3 Основи екскурсійного обслуговування та його організація

1.4 Технологія підготовки нової екскурсії

1.5 Техніка ведення екскурсії

Розділ ІІ. Старим Подолом

2.1 Історія Подолу

2.2 Храми Подолу

2.3 Контрактова площа

2.4 Головні історичні вулиці

2.5 Андріївський узвіз

2.6 Втрачені памятки Подолу

2.7 Екскурсія визначними місцями старого Подолу

Література

Розділ І. Поняття екскурсії та екскурсійної діяльності


1.1 Суть екскурсії


Слово "екскурсія" походить від латинського "екскурсіо". В українську мову це слово проникло в XIX ст. і спочатку означало "вибігання, військовий набіг", потім - "вилазка, поїздка". Пізніше відбулася видозміна цього слова за типом імен на "ія" (екскурс + ія).

При розгляді поняття "суть екскурсії" необхідно мати на увазі обумовленість екскурсійного процесу об'єктивними вимогами. Кожна екскурсія представляє особливий процес діяльності, суть якого обумовлена конкретними закономірностями (тематичність, цілеспрямованість, наочність, емоційність, активність та ін.).

В ході екскурсійного процесу екскурсовод допомагає екскурсантам побачити об'єкти, на основі яких розкривається тема (перше завдання), почути про ці об'єкти необхідну інформацію (друге завдання), відчути велич подвигу, значення історичної події (третє завдання), оволодіти практичними навичками самостійного спостереження і аналізу екскурсійних об'єктів (четверте завдання). У рішенні останньої задачі велике місце займає формування уміння бачити.

Як об'єкти можуть бути:

пам'ятні місця, пов'язані з історичними подіями в житті нашого народу, розвитком суспільства і держави;

будівлі і споруди, меморіальні пам'ятники, пов'язані з життям і діяльністю видатних особистостей, твори архітектури і містобудування, житлові і громадські будівлі, будівлі промислових підприємств, інженерні споруди (фортеці, мости, башти), мавзолеї, будівлі культурного призначення і інші споруди;

природні об'єкти - ліси, гаї, парки, річки, озера, ставки, заповідники і заповідники, а також окремі дерева, реліктові рослини та ін.;

експозиції державних і народних музеїв, картинних галерей, постійних і тимчасових виставок;

пам'ятники археології - городища, стародавні стоянки, поселення, кургани з похованнями, земляні вали, дороги, гірські вироблення, загороди, святилища, канали і др.;

пам'ятники мистецтва - витвори образотворчого, декоративно-прикладного мистецтва, скульптура, садово-паркове та ін. мистецтво [7].

Екскурсійні об'єкти класифікуються:

за змістом - однопланові (твір живопису, річка, рослина, тварина, дім) і багатопланові (архітектурний ансамбль, ліс, поле, вулиця, площа міста);

по функціональному призначенню - основні, які служать основою для розкриття підтем, і додаткові, такі, що показуються під час переїздів (переходів) між основними об'єктами в ході логічних переходів в розповіді;

по ступеню збереження - що повністю збереглися, увійшли до наших днів із значними змінами, що частково збереглися, втрачені.

Одне із завдань екскурсії - виробити у екскурсантів відношення до теми екскурсії, діяльності історичних осіб, подій, фактів, в цілому до матеріалу екскурсії і дати їй свою оцінку.

Дати оцінку - значить скласти уявлення про кого-небудь, що-небудь, визначити значення, характер, роль кого-небудь або що-небудь, визнати чиїсь достоїнства, позитивні якості.

Оцінка екскурсії - це виведення екскурсанта, до яких його підводить екскурсовод.

Велику роль грають матеріал екскурсії, подача його екскурсоводом, "точка зору" на подію і оцінка його екскурсоводом, а також переконаність екскурсовода в своїй правоті. Головне в цьому процесі - проблема розуміння. Більшість екскурсантів сприймають точку зору екскурсовода, яка стає основою розуміння матеріалу і вироблення відношення до предмету показу і розповіді.

Екскурсія - методично продуманий показ визначних місць, пам'ятників історії і культури, в основі якого лежить аналіз екскурсантів об'єктів, що знаходяться перед очима, а також уміла розповідь про події, пов'язані з ними. Проте тільки до цього суть поняття "екскурсія" зводити було б неправильно.

Характеризуючи місце екскурсійної діяльності в позашкільній роботі з дітьми, екскурсіоніст Л. Бархаш вважав, що екскурсія - це наочний метод отримання певних знань, виховання шляхом відвідин за наперед розробленою темою певних об'єктів (музей, завод, колгосп і т.д.) із спеціальним керівником (екскурсоводом) [2].

Деякі екскурсіоністи, розглядаючи суть екскурсії, відносять до неї такі поняття, як композиція, сюжет і фабула.

Композиція - побудова, поєднання, складання окремих частин в ціле. Цей термін пов'язаний з поняттями "структура" і "конструкція".

Сюжет - подія або декілька подій, пов'язаних один з одним.

Фабула - ланцюг подій, про які оповідає твір. У викладі фабули розрізняють композицію, зав'язку, розвиток дії, кульмінацію, розв'язку.

Кульмінація - точка, момент найвищої напруги в розвитку фабульного дії.

Екскурсія, будучи твором конкретних авторів будується з урахуванням вимог, що пред'являються до літературного твору і має свій сюжет, якому підпорядкований весь екскурсійний матеріал [6].

Шлях розвитку екскурсії йде по лінії зміни її суті. Спочатку екскурсія була прогулянкою, що переслідує практичні завдання, наприклад, пошук лікувальних трав. Потім перед нею постали наукові завдання, такі як виявлення експонатів для краєзнавчого музею. Пошуки нових форм самоосвіти висунули перед екскурсіями загальноосвітню мету. Прагнення поліпшити виховну роботу, зробити її ефективнішою перетворили екскурсію а один з видів культурно-просвітницької роботи [16].

В даний час екскурсія виступає як щось закінчене, цілісне, таке, що має свої специфічні функції і ознаки, своєрідну індивідуальну методику. В значній мірі вона збагатилася за змістом, формами проведення і методикою підношення матеріалу і характеризується як невід'ємна частина ідейно-виховної і культурно-масової роботи.

У короткій формі суть екскурсії можна визначити так: екскурсія - сума знань, в специфічній формі людей, що повідомляються групі, і певна система дій по їх передачі.


1.2 Поняття екскурсійної діяльності


Екскурсія - туристична послуга, яка забезпечує задоволення духовних, естетичних, інформаційних та інших потреб туриста або екскурсанта.

Екскурсант - тимчасовий відвідувач, який перебуває менше 24 годин у країні або на об'єкті відвідування.

Екскурсійна діяльність - діяльність з організації подорожей, що не перевищують 24 годин, у супроводі фахівця-екскурсовода за заздалегідь складеними маршрутами, з метою ознайомлення з пам'ятками історії, культури, природи, музеями, з визначними місцями тощо.

Під час екскурсії учасники мають можливість пізнавати навколишній світ, природні явища й утворення, історичні ситуації, побутові елементи, надбання та здобутки місцевості та ін.

Функціональне призначення екскурсії - відпочинок і дозвілля, підвищення пізнавального та культурного рівня, спілкування.

Екскурсійна діяльність має свої характерні ознаки: зміст, тематику, склад учасників, місце проведення, впорядкований маршрут, тривалість за часом, форму проведення, спосіб пересування, наявність екскурсовода, тексту екскурсії, об'єктів показу і безпосередньо наявність самих учасників [4].

За змістом екскурсії бувають багатопланові (оглядові) і тематичні. Тематичні екскурсії, як правило, присвячені одній темі або події. Такі екскурсії поділяються на природознавчі, історичні, літературні, мистецькі, екологічні, виробничі та інші.

За складом учасників екскурсії поділяються на індивідуальні, групові, для школярів та студентів, для місцевого населення та приїжджих.

За місцем проведення екскурсії бувають: по місту, за містом та на міжміських маршрутах (інформація в дорозі).

За способом пересування екскурсії поділяються на пішохідні, з використанням транспортних засобів та комбіновані.

Тривалість екскурсії складає від 1 години до 1 доби.

За формою проведення екскурсії поділяються на звичайні, навчальні, рекламні, екскурсії-лекції, екскурсії-прогулянки, екскурсії-концерти.

Підготовка екскурсій проводиться в декілька етапів: вибір теми екскурсії, створення екскурсії під вибрану тему, підготовка екскурсовода для проведення екскурсії.

Вибір теми екскурсії залежить від потенційного попиту, конкретного замовлення або цілеспрямованого створення "банку" екскурсій. Тема екскурсії повинна об'єднувати всі об'єкти відвідування в єдине ціле.

Підготовка екскурсії проводиться творчою групою, склад якої залежить від теми екскурсії. Тут можуть бути залучені працівники музеїв, галерей, наукових закладів, спеціалізованих туристично-екскурсійних організацій і т. ін.

Робота розпочинається з підбору матеріалу по темі і його вивчення, відбору об'єктів показу, а також накопичення знань по всіх розділах теми.

При опрацюванні матеріалів по темі доцільно скласти бібліографію літературних та інших джерел, а також використати архівні матеріали, розповіді учасників подій та очевидців, кінохроніку та ін.

Важливим етапом створення екскурсії є правильний підбір об'єктів показу.

При великій кількості таких об'єктів необхідно звернути увагу на їх правильний відбір з урахуванням пізнавальної цінності, важливості, змісту, функціонального призначення, безпечності та ін.

При підготовці екскурсії доцільно скласти паспорт на кожний об'єкт, в який має бути внесено назву об'єкта, події, пов'язані з цим об'єктом та дати, коли відбувались ці події, місцезнаходження, джерела інформації про об'єкт та дані про авторів об'єкта, безпека при його відвідуванні, фотографії та відеозйомки та інші дані.

Процес створення екскурсії також включає в себе розробку екскурсійного маршруту, тексту екскурсії, методики проведення, розробку і виготовлення демонстраційного матеріалу (фото, відео, плакати), калькуляцію витрат і розрахунок ціни на екскурсійну послугу, затвердження екскурсії у встановленому порядку, рекламу екскурсійного маршруту.

При пробному обході або об'їзді маршруту екскурсовод зобов'язаний ознайомитися з планом розташування вулиць і площ, визначити місця стоянок транспортних засобів, місцезнаходження об'єкта та площадки для найкращого показу, провести хронометраж маршруту та ін.

Після пробного обходу або об'їзду затверджується контрольний текст екскурсії, на основі якого екскурсовод готує індивідуальний текст, а також різні варіанти даної екскурсії. На основі контрольного тексту, індивідуального тексту екскурсовода, контрольного обходу або об'їзду, хронометражу маршруту, складається паспорт екскурсійного маршруту і всі ці документи разом подаються на засідання методичної комісії. Методична комісія приймає матеріали та шляхом відкритого захисту на методичній раді екскурсоводом, який брав участь в розробці екскурсії, затверджує екскурсійний маршрут [4].


1.3 Основи екскурсійного обслуговування та його організація


Екскурсія являє собою цілеспрямований, наочний процес пізнання оточуючого, середовища. Цей процес будується з використанням заздалегідь відібраних об'єктів, які знаходяться в природних умовах, і відбувається під керівництвом кваліфікованого спеціаліста-екскурсовода у відповідності до заздалегідь визначеної тематики.

Реалізацію функціонального змісту екскурсій забезпечує екскурсійна діяльність - специфічний вид діяльності людини з надання послуг організаційного, інформаційно-методичного і виробничого забезпечення проведення екскурсій - екскурсійного обслуговування.

Кожна екскурсія має свої особливості в методиці проведення і організації обслуговування. Ознаки екскурсії свідчать, як про її подібність іншим формам культурно-виховної роботи (лекції, конференції), так і про відмінності від них:

. Тривалість у часі проведення (від академічної години до доби);

. Наявність екскурсантів, їх активна діяльність (спостереження, вивчення, дослідження об'єктів);

. Кваліфікований керівник-спеціаліст (екскурсовод);

. Наочність, зорове сприйняття об'єктів;

. Переміщення за заздалегідь визначеним маршрутом;

. Цілеспрямованість огляду (тема) [9].

Окрім таких загальних для всіх екскурсій ознак, у кожного виду екскурсій є свої специфічні ознаки.

В практично-прагматичному сенсі екскурсія передбачає відвідування об'єктів і місцевостей, ознайомлення за допомогою екскурсовода з визначними пам'ятками і явищами в розвитку певного міста або регіону. Заздалегідь вибрані явища і об'єкти (об'єкти показу), які вивчаються на місці їх розташування, - матеріальна основа екскурсій.

Класифікація екскурсійних об'єктів проводиться за:

видами:

пам'ятки - історичні, археологічні, мистецтва, документальні;

об'єкти природи - ліси, гаї, річки, заповідники, заказники, національні парки, урочища, ландшафтні комплекси;

змістом - однопланові, багатопланові;

функціональним призначенням - основні, додаткові, супутні;

ступенем збереженості - повністю збережені, перебудовані, реконструйовані.

Технологічними інструментами, які дозволяють забезпечити реалізацію відповідних потреб і вимог до екскурсійного обслуговування є:

) логічні прийоми: аналіз, порівняння, синтез, абстрагування, узагальнення;

) прийоми показу - попередній огляд, панорамний показ, візуальний аналіз, реконструкція, локалізація подій;

) розповідь - екскурсійна довідка, опис, характеристика об'єкта, пояснення, репортаж, коментування, цитування, літературний монтаж [9].

Показ та розповідь є основою методики проведення екскурсій - сукупності прийомів, які є основою роботи екскурсовода під час надання екскурсійних послуг. Вона включає загальну і спеціальні методики. Загальна методика проведення екскурсій охоплює систему методичних прийомів показу і розповіді, незалежних від теми, складу групи та інших факторів. Спеціальна - конкретизує методичні прийоми стосовно особливостей певного екскурсійного маршруту.

Показ в екскурсії - не цілеспрямований, послідовний процес ознайомлення екскурсантів з об'єктами, що розкривають тему екскурсії. Використання цього прийому під час екскурсії має бути послідовним та логічним.

Розповідь екскурсовода - невід'ємна частина екскурсії, хоча по відношенню до показу вона виконує вторинну роль. Адже надання екскурсоводом інформації про об'єкт не може підміняти самостійну, активну, аналітичну роботу екскурсантів, перетворювати екскурсію в лекцію. Під час розповіді екскурсовод має зацікавити і активізувати екскурсантів. Для цього в практиці екскурсійного обслуговування широко використовуються ілюстрації, наочні матеріали, активізуючі запитання. Особливості використання прийомів розповіді при забезпеченні екскурсійного обслуговування залежать від швидкості руху групи (ритму), підпорядкованості розповіді показу (вторинність), необхідності використання візуальних доказів.

Вступна частина екскурсії, як правило, складається з двох частин: організаційної (знайомство з аудиторією, інструктаж екскурсантів щодо правил поведінки, безпеки на маршруті тощо) та інформаційної (коротке повідомлення про тему, маршрут, його протяжність, тривалість, час і місце закінчення екскурсії). Основна частина будується на поєднанні показу конкретних екскурсійних об'єктів та розповіді про них, які підпорядковуються обраній темі. Досвід свідчить, що найбільш якісно розкрити основну тему дозволяє виділення від 5 до 12 окремих підтем [9].

) висновки за темою екскурсії, які закріплюють її мету та

) інформація про інші екскурсії, які можуть поглибити дану тему.

Розташування і співвідношення підтем, основних питань, вступу і заключної частини формують композицію екскурсії, основи якої визначаються в процесі проектування екскурсії. Етапи підбору і формування тексту і змісту екскурсії включають:

) попередню роботу - підбір матеріалів, їх вивчення, відбір об'єктів, які стануть основою екскурсії;

) розробку екскурсії: складання екскурсійного маршруту, обробку фактичного матеріалу; роботу над змістом екскурсії, її основною частиною (підтеми і основні питання кожної з них); підготовку контрольного тексту екскурсії; роботу над методикою проведення екскурсії; вибір найбільш ефективних методичних прийомів показу і розповіді та кращих точок, ракурсів огляду об'єктів показу; підготовка методичної розробки екскурсії, технологічної карти і схеми маршруту (для транспортної екскурсії), "портфеля екскурсовода".

Пошук оптимальних поєднань методів і прийомів екскурсійного обслуговування, визначення структури, композиції екскурсії і проектування екскурсійних послуг зумовлюються класифікацією екскурсій: за змістом, складом учасників, місцем проведення, засобом пересування, формою проведення, кількістю учасників [10].

До групи, класифікованої з критерієм змісту, належать дві підгрупи екскурсій - оглядові (багатопланові) та тематичні.

Оглядові екскурсії - багатотемні, тобто розкривають різні аспекти життя міста тощо. Об'єкти показу різняться за формою та змістом (пам'ятки історії та культури, будинки, природні об'єкти, місця знаменних подій тощо). В цих екскурсіях поєднується історичний та сучасний матеріал. Хронологічні рамки оглядової екскурсії - час існування міста з дня його заснування до сьогодення. Відмінність оглядової екскурсії від тематичної простежується у змісті, глибині розкриття матеріалу; накладає відбиток на вступ та висновки, логічні переходи (підпорядковані, тотожні, протилежні, співвідносні тощо) [9].

Тематична екскурсія присвячується одній темі. Тематичні екскурсії поділяються на ряд груп: історичні, історико-революційні, воєнно-історичні, виробничі, природознавчі, мистецтвознавчі, літературні і архітектурно-містобудівні. Кожна з зазначених груп має відповідні підгрупи. За засобом пересування екскурсії бувають пішохідними та транспортними. Транспортні - в основному автобусні екскурсії, але бувають і тролейбусні, теплохідні, залізничні тощо. Пішохідні екскурсії більш насичені, оскільки надають можливість глибше вивчити об'єкти, але вони охоплюють меншу територію. Протяжність таких екскурсій не перевищує 5-6 км в місті, 10-12 км за містом. Транспортні екскурсії мають свої особливості - аналіз екскурсійних об'єктів здійснюється на зупинках з виходом із транспортного засобу, а також під час його руху. Сукупність об'єктів та явищ, які включаються до екскурсії, формує маршрут. Він може бути побудований за хронологічним, тематичним або тематико-хронологічним принципом і в просторовому аспекті визначає оптимальний шлях руху екскурсантів (екскурсійної групи) і задовольняє вимогам логічної послідовності об'єктів екскурсійного показу і атрактивності загального сприйняття [10].

Атрактивність - це імперативний акцент екскурсійного обслуговування - важливе відношення суб'єкта до ресурсу, яке визначає індивідуальну або групову привабливість місцевості (місця), природного ландшафту, міста, селища, культурно-історичної пам'ятки, країни, взагалі будь-якого природного тіла, явища або артефакту, які виступають предметами оцінки з боку екскурсантів (споживачів екскурсійної послуги). Дане відношення є інтегральним. Воно враховує інші властивості екскурсійних об'єктів - екзотичність, комфортність, виразність, унікальність, типовість і т.п. і максимально визначає рівень естетичної оцінки ресурса та його вибірковість.

Сприйняття, як цілісне відображення предметів, ситуацій, подій, яке виникає при дії фізичних подразників, є однією з важливих характеристик екскурсії, оскільки представляє її комплексну оцінку з урахуванням індивідуального досвіду особистого відпочинку, рекреаційних очікувань, моди, комплексної ціни на обслуговування.

поділ екскурсія обслуговування ведення

1.4 Технологія підготовки нової екскурсії


Створення нової екскурсії з будь-якої теми - складний процес, що вимагає активної участі цілого колективу працівників. Зміст майбутньої екскурсії, її пізнавальна цінність знаходяться в прямій залежності від знань методистів і екскурсоводів, їх компетентності, ступеня практичного засвоєння ними основ педагогіки і психології, уміння вибрати найбільш ефективні способи і прийоми впливу на аудиторію.

Екскурсія - це результат двох найважливіших процесів: її підготовки і проведення. Вони зв'язані між собою, взаємообумовлені. Неможливо забезпечити високу якість проведення екскурсії при непродуманій підготовці.

У роботі з підготовки нової екскурсії можна виділити два основні напрями:

розробка нової теми екскурсії (нової взагалі або нової тільки для даної екскурсійної установи);

підготовка екскурсовода, починаючого або вже працюючого, до проведення нової для нього, але вже раніше розробленої і екскурсії, що проводиться в даній установі.

Перший напрям - процес створення нової для екскурсійної установи екскурсії. Підготовка нової екскурсії доручається творчій групі. У її склад включається від 3 до 7 чоловік, а в окремих випадках і більше, залежно від складності теми. В більшості своїй це працюючі в установі екскурсоводи. Часто як консультанти запрошуються фахівці різних галузей - науковці музеїв, викладачі вузів і середніх шкіл і т.д.

Підготовка нової екскурсії проходить три основні ступені:

Попередня робота - підбір матеріалів для майбутньої екскурсії, їх вивчення (тобто процес накопичення знань по даній темі, визначення мети і завдань екскурсії). Одночасно з цим відбувається відбір об'єктів, на яких буде побудована екскурсія.

Безпосередня розробка самої екскурсії включає: складання екскурсійного маршруту; обробку фактичного матеріалу; роботу над змістом екскурсії, її основною частиною, що складається з декількох основних питань; написання контрольного тексту; роботу над методикою проведення екскурсії; вибір найбільш ефективних методичних прийомів показу і розповіді під час проведення екскурсії; підготовку методичної розробки нової екскурсії; написання екскурсоводами індивідуальних текстів.

Завершальний ступінь - прийом (захист) екскурсії на маршруті. Затвердження нової екскурсії керівником екскурсійної установи, допуск екскурсоводів, що захистили свою тему, до роботи на маршруті [6].

У простому вигляді схема всіх екскурсій, незалежно від теми, виду і форми проведення, однакова: вступ, основна частина, висновок.

Вступ, як правило, складається з двох частин:

організаційної (знайомство з екскурсійною групою і інструктаж екскурсантів про правила безпеки в дорозі і поведінки на маршруті);

інформаційної (коротке повідомлення про тему, протяжність і тривалість маршруту, час відправлення і прибуття назад, санітарних зупинках і місці закінчення екскурсії).

Основна частина будується на конкретних екскурсійних об'єктах, поєднанні показу і розповіді. Її зміст складається з декількох підтем, які повинні бути розкриті на об'єктах і об'єднані темою. Кількість підтем екскурсії звичайно від 5 до 12. При цьому важливим для створення екскурсії є підбір об'єктів так, щоб були тільки ті об'єкти, які допомагали б розкрити зміст теми екскурсії, причому в певному дозуванні за часом і залежно від значущості тієї або іншої підтеми в даній екскурсії.

Висновок, як і вступ, не пов'язаний з екскурсійними об'єктами. Він повинен займати за часом 5-7 хвилин і складатися з двох частин. Перша - підсумок основного змісту екскурсії, висновок по темі, що реалізовує мету екскурсії. Друга - інформація про інші екскурсії, які можуть розширити і поглибити дану тему. Висновок так само важливий, як і вступ, і основна частина.

В процесі підготовки нової екскурсії можна виділити ряд основних етапів, які розташовуються в певному порядку. Розглянемо їх в тій послідовності, яка склалася в практиці роботи екскурсійної установи.

Вперше поняття "етапи підготовки екскурсії" було введено в ужиток у 1976 р. Тоді ж було названо п'ятнадцять етапів:

. Визначення мети і завдань екскурсії.

. Вибір теми.

. Відбір літератури і складання бібліографії.

. Визначення джерел екскурсійного матеріалу. Знайомство з експозиціями і фондами музеїв по темі.

. Відбір і вивчення екскурсійних об'єктів.

. Складання маршруту екскурсії.

. Об'їзд або обхід маршруту.

. Підготовка контрольного тексту екскурсії.

. Комплектування "портфеля екскурсовода".

. Визначення методичних прийомів проведення екскурсії.

. Визначення техніки ведення екскурсії.

. Складання методичної розробки.

. Складання індивідуальних текстів.

. Прийом (здача) екскурсії.

. Затвердження екскурсії [7].


1.5 Техніка ведення екскурсії


Ефективність будь-якої екскурсії багато в чому залежить від техніки її проведення, зв'язки між методикою і технікою ведення. До техніки ведення екскурсії пред'являється ряд вимог. До їх числа входять: знайомство екскурсовода з групою; правильна розстановка групи у об'єкту; вихід екскурсантів з автобуса і повернення в автобус (інший транспортний засіб); використання екскурсоводом мікрофону; дотримання часу, відведеного на екскурсію в цілому і розкриття окремих підтем; відповіді на питання екскурсантів і т.д.

Знайомство екскурсовода з групою. Екскурсовод, увійшовши до автобуса, знайомиться з групою. Він вітається з присутніми, називає своє прізвище, ім'я, по батькові, екскурсійну установу, яка представляє, знайомить екскурсантів з водієм автобуса, тобто починає екскурсію вступом.

Важливо, щоб із самого початку екскурсовод підпорядкував свої дії сталим правилам спілкування з групою. Він не відразу починає говорити. Виникає пауза, яка триває десять-двадцять секунд. Відбувається перше знайомство, від нього багато в чому залежать подальші контакти екскурсовода з групою. Екскурсанти поступово замовкають.

Розстановка групи біля об'єкту. При розробці екскурсії, як правило, визначається декілька варіантів розміщення групи для спостереження екскурсійного об'єкту. Робиться це на той випадок, коли місце, визначене методичною розробкою, зайняте іншою групою або коли сонячні промені світять в очі, заважаючи оглядати об'єкт. Бувають і інші причини, що заважають використовувати рекомендоване місце. У жаркий час використовуються можливості для розташування груп в тіні. На випадок дощу передбачається варіант розміщення екскурсантів під дахом, під кроною дерев. В окремих випадках методика вимагає, щоб для огляду об'єкту було вибрано декілька крапок: дальня, якщо об'єкт показується разом з навколишнім середовищем або іншими об'єктами; ближня, якщо аналізуються окремі деталі будівлі, споруди, місцевості, об'єкту природи. Ці особливості відображаються в графі "Організовані вказівки методичної розробки". Кожен екскурсовод уважно вивчає ці вказівки і до виходу з групою на маршрут уточнює питання, пов'язані з розстановкою групи для спостереження об'єктів. Слід також забезпечити безпеку екскурсантів при огляді об'єктів і під час переходу через автомагістралі [6].

При одночасному розташуванні декількох груп у одного об'єкту між ними повинно бути збережено таку відстань, щоб один екскурсовод своєю розповіддю не заважав іншому, щоб одна група не затуляла інший об'єкт спостереження. Відомі труднощі при дотриманні цієї умови викликає розміщення груп для показу музейної експозиції.

Місце екскурсовода - в центрі групи, декілька чоловік йдуть попереду, декілька поряд, інші - позаду. Важливо, щоб група не розтягувалася: відстань між її головною частиною і тими, хто йде останніми, не повинно перевищувати 5-7 метрів. Екскурсовод повинен добиватися, щоб при пересуванні групи на маршруті не порушувалася цілісність.

Темп руху групи залежить від складу групи (діти, молодь, середній вік, літні люди), від рельєфу місцевості, наприклад, підйом в гору, невпорядкованість на дорозі, подолання канав, небезпечних зон в працюючих цехах і т.д.

У пішохідній екскурсії темп руху екскурсантів повільний, неквапливий, оскільки об'єкти показу розташовані поряд один з одним. Підійшовши до об'єкта, він починає свою розповідь не відразу, а після того, як збереться вся група.

Екскурсовод керує пересуванням екскурсантів і в ході їх самостійної роботи на маршруті. Екскурсанти обходять навколо об'єкту, щоб самим прочитати напис на ньому, увійти всередину його, побачити своєрідні риси архітектури. Вони підіймаються на горб, щоб визначити його висоту, підіймаються на дзвіницю, мінарет, щоб переконатися в незвичайному "кроці" ступенів крутих сходів, спускаються в кріпосний рів для визначення його глибини і т.д. Ці пересування екскурсантів збагачують їх додатковою інформацією і новими враженнями, дають можливість відчути неповторні риси об'єктів, особливості подій, яким присвячена екскурсія [6].

Дотримання часу в екскурсії. У методичній розробці указується точний час, відведений на розкриття кожної підтеми в хвилинах. Тут передбачено все: показ об'єктів, розповідь екскурсовода, пересування по маршруту до наступного і рух групи біля спостережуваних об'єктів. Уміння укластися у відведений час до екскурсовода приходить не відразу. Для цього потрібен велика практика, зокрема проведення екскурсії з годинами в руках: удома, біля конкретного об'єкта. Потрібно добитися дотримання часу при проведенні логічного переходу, освітленні окремо взятої підтеми і основних питань. Допомагає екскурсоводу хронометраж витрати часу на окремі частини екскурсії. На основі такого хронометражу, що з урахуванням зауважень прослуховуючого, екскурсовод вносить відповідні корективи в свою розповідь. Нерідко екскурсія з причин, не залежних від екскурсовода, значно скорочується за часом. Провиною цьому є тривалі збори групи, не вчасно поданий туристам сніданок, запізнення автобуса та ін. В результаті екскурсія починається із запізненням. У екскурсовода залишається один вихід - скорочувати час, відведений на розкриття теми [6].

Роблячи вступ до теми, екскурсовод повідомляє своїх слухачів про такий порядок відповідей на питання.

Паузи в екскурсії. Екскурсовод не повинен говорити безперервно. Між окремими частинами розповіді, розповіддю і екскурсійною довідкою в дорозі, логічним переходом і розповіддю про об'єкт і події, з ним зв'язані, повинні бути невеликі перерви.

Важливо, щоб екскурсанти мали у кожного об'єкту вільне від показу і розповіді час для самостійного огляду, підготовки до сприйняття того, що буде показане і розказане на наступній зупинці; - друга - дати короткочасний відпочинок екскурсантам.

Техніка використання "портфеля екскурсовода". Вміст "портфеля екскурсовода", його значення і роль у використанні методичних прийомів показу має відношення до методики підготовки і проведення екскурсії. Кожен експонат - фотографія, малюнок, репродукція картини, портрета, креслення, копія документа - має свій порядковий номер. Це визначає послідовність демонстрації даного експоната екскурсантам [6].

Експонат може бути показаний екскурсоводом з його робочого місця, переданий до рук екскурсантів по рядах для докладнішого ознайомлення.

Під час проведення екскурсій використовуються елементи ритуалу (церемоніалу, виробленого народними звичаями). Екскурсанти в місцях поховань і меморіалів шанують пам'ять загиблих хвилиною мовчання, присутні при зміні почесної варти, беруть участь в ходах і мітингах, прослуховують траурні мелодії. Екскурсоводу необхідно знати порядок покладення квітів, проходження екскурсантів в місцях розташування братських могил і обелісків, участі в почесній варті, в хвилині мовчання, правила поведінки біля Вічного вогню і на місцях поховання героїв громадянської, Другої Світової війни (1941-1945 рр.) і інших воєн. Перед початком екскурсії екскурсовод про все повідомляє, підкреслюючи значення дотримання ритуалу при відвідинах історичних місць.

Ні захоплююча розповідь про об'єкти, ні методичні прийоми показу пам'ятників не дадуть необхідного ефекту, якщо не будуть серйозно продумані всі аспекти її проведення, якщо не створені умови для спостереження об'єктів.

Розділ ІІ. Старим Подолом


2.1 Історія Подолу


Поділ - одне з трьох міст старого Києва (Верхнє місто, Поділ, Печерськ). Літописи називають його "Подолье", а пізніше (акти XVI ст.) - Нижнє місто, на відміну від Верхнього, або, згодом, - Старого Києва. Поділ - традиційна частина усіх давньоруських міст - долішня, низинна, де переважало торгово-ремісниче населення.

Київський Поділ розташований уздовж Дніпра (колись він стояв на березі річки Почайни), а над ним підносяться гори - Старокиївська, Замкова та Щекавиця [11].

У літописах Поділ уперше згадується під 945 роком, хоча археологічні дані свідчать, що він був заселений уже у VIII ст. Колись велика подільська низина була вкрита болотами та лісовими заростями, її поверхня була пагорбкуватою.

Мандрівники, які відвідували Нижнє місто, бачили одноповерхові деревяні будиночки, що потопали у квітучих садках. У XVII ст. на Подолі було 12 деревяних церков, 635 міщанських та козацьких будинків. Від тих деревяних споруд до нашого часу не збереглося нічого. Деревяні церковки часто ремонтували, а коли їх неможливо було відбудувати, на тих самих місцях зводились нові, але вже камяні. У XVII ст. кияни взагалі захопилися репаруванням (реставрацією) та оздоблюванням старих церков. Жодна не зосталась без переробок чи прибудов. Гетьман Іван Мазепа, який прикрашав місто чудовими храмами, зводив пишний бароковий собор Київського-Богоявленського братства. Поділ постійно розбудовувався. Тут містилася ратуша, зявились торгові крамниці, лавки, ремісничі цехи, цехові двори, особняки заможних городян [5].

Від пізньосередньовічних часів подекуди залишилися льохи та долішні поверхи перебудованих камяних споруд та церков, зокрема суто українські храми - Миколи Притиска, що поблизу Житнього базару, зведений після тривалої перерви в мурованому будівництві, а також давня Іллінська церква, що стояла на березі Почайни (тепер Подільська Набережна). На щільно забудованому Нижньому місті буяло життя, чудові споруди вражали мандрівників, заїжджих купців, які встигли побачити світ, своєю неповторністю. На всі віки церкви та монастирі, а також особняки заможних городян, стали окрасою Подолу. Вони і сьогодні прикрашають наш старий Поділ [1].

У XVIII ст. на Подолі зявляються деревяні хідники та канали.

За царювання Катерини II Поділ, відповідно до нового плану розбудови, мав втратити свій статус особливої частини міста. Мешканці Подолу тривалий час протистояли переселенню їх до інших місцевостей Києва. Проте сталося непередбачене.1811 р. страшна пожежа винищила майже весь Поділ. Горіло від Андріївської гори до Канави (Глибочиці). У полумї загинули понад тисяча будівель, майже два десятки деревяних та камяних церков, згоріло три монастирі. Погорільці Подолу боялися там оселятися знову і вже самі просили владу відвести їм ділянки під забудову в інших місцях. Проте, незважаючи на масові переселення, Поділ традиційно залишався головним міським торговим осередком, приваблюючи зручними базарами, торговими шляхами, гаванню. Він так і залишився для історії містом ринків, торгових рядів, численних крамниць, лавок, рундуків, купецьких садиб [14].

Після пожежі 1811 р. вигляд Подолу дуже змінився. Замість середньовічних вуличок, які раніше визначали планування Подолу і вигоріли під час пожежі, наново прокладені вулиці стали перехрещуватись під прямими кутами.

Планування нових подільських вулиць визначалося надмірною чіткістю. Таке класичне холодне планування, притаманне польським новим містам, порушило природну систему подільських вулиць, що надавала Нижньому місту особливої мальовничості, як усякому середньовічному місту. Нові вулиці зорієнтовані на Олександрівську площу (тепер Контрактова). Змінився і характер забудови - бароковий поступився класичному. Під впливом російського класицизму подільська забудова набувала нових рис, а старі церкви, які втратили внаслідок пожежі грушоподібні бані (прикмета українського бароко), набули нових - ампірних, напівсферичних, що й сьогодні увінчують майже всі подільські церкви.

Колись Нижнє місто було надзвичайно щільно забудовано, і якщо на нього дивитися згори, Поділ поставав наче ліс, підносячись численними вертикалями дзвіниць, бань та маківок церков. На кожному кроці подорожнім зустрічалися монастирські подвіря, собори, церковки та дзвінички. Саме вони визначали своєрідне обличчя Києво-Подолу, який своєю неповторністю не поступався іншим старовинним містам, але мав лише йому притаманний своєрідний колорит [19].


2.2 Храми Подолу


Церква Успіння Богородиці (Пирогоща) (ХІІ - ХХ ст.) збудована протягом 1131-1136 (існують незначні розбіжності в датуванні). Зруйнована під час татаро-монгольської навали Батия у 1240. Капітальний ремонт здійснено у 1474

Протягом 1752-1772 відреставрована у формах українського бароко. У 1808 дещо постраждала від пожежі. Відбудована протягом 1997-1998 "у гаданих первісних формах" [18].

Церква Миколи Набережного (1775, XIX ст.). Відомо про існування на цьому місці дерев'яної церкви Миколи Доброго ще у с. XVI ст., ця церква згоріла [див. Дод. И]. Нова - теж дерев'яна - була збудована у 1677 і певний час існувала разом з новою - мурованою (згідно одних джерел дерев'яна церква була розібрана наприкінці XVIII ст., згідно інших - згоріла в пожежі 1811).

Мурована церква була збудована у 1772-1775 поруч з дерев'яною. Автор проекта - архітектор І. Григорович-Барський. Освячена церква у 1789 [13].

Під час пожежі на Подолі у 1811 церква втратила первісну барокову баню. Після пожежі храм відновили, втрачену барокову баню замінили напівсферичною з маківкою, до церкви прибудували притвор. У 1837 стіни церкви були розписані (під керівництвом І. Синельника). У 1852 живопис оновлювався і дописувався (в т. ч.О. Сенчило-Стефановським). Також у 1852 був встановлений новий іконостас у формах пізнього класицизму.

У 1882 церква інженером П. Федоровим була перетворена на теплу: були змуровані п'ять груб, на всі вікна зроблені подвійні дубові рами.

У 1890 проводилися капітальні ремонтні роботи. У 1960 церква була закрита і довгий час стояла пусткою. У 1971-1972 були проведені консервація масляних розписів і укріплення тиньку. У 1986-1988 приміщення церкви були пристосовані під студію грамзапису. Після набуття Україною незалежності церква стала діючим храмом [17].

Братський монастир, Києво-Могилянська академія (комплекс) (XVII - XX ст.). Заснований у 1615 Київським братством, що було створене в к.16 ст.

жовтня 1615 знатна киянка із шляхетського роду Волині Галшка Гулевичівна вписала до Київських маґістратських книг дарчу, за якою свій дім з землею і "всіма до нього належностями" дарувала під фундування монастиря й школи для дітей "народу православного", завдяки чому і розпочала діяльність Київська братська школа, родоначальниця Києво-Могилянської академії.

За дарчим записом Гулевичівни на дарованій нею землі фундувалася не лише школа, а й Братський Богоявленський монастир, історія якого тісно повязана з історією Києво-Могилянської академії. Першу церкву - Богоявленську з приділом Благовіщення збудував у ньому гетьман Петро Конашевич Сагайдачний [20].

У 1631 архімандритом Києво-Печерської лаври Петром Могилою була заснована Лаврська школа. У вересні 1632 вона об'єдналася з Київською братською школою. Об'єднана школа дістала назву Братська або Київська колегія, а її керівником, протектором й опікуном став Петро Могила.

Колеґія, якою опікувався Петро Могила, залишалася національною школою, ґрунтованою на давніх культурних й освітніх традиціях. В ній вивчались церковнословянська й руська (книжна українська) мови, вітчизняна історія, студенти виховувались у глибокому православному дусі. До Колеґії приймали дітей всіх станів. Петро Могила зумів перетворити Колеґію на заклад європейського типу. Тут вивчався курс наук, властивий для західноєвропейських університетів, впроваджувалися досягнення світової історії, літератури, поезії, філософії. Засобом до опанування вищих наук була латинська мова, вивчалися також грецька й польська мови. Професорів для викладання в Колеґії Могила навчав у закордонних університетах. Незабаром Колеґія вже сама готувала викладачів, державних діячів, високоосвічених богословів.

На честь Петра Могили Колеґія стала іменуватися Києво-Могилянською колеґією (академією). Під цією назвою ввійшла в історію.

В к.17 - 18 ст. у монастирі розгортається активне будівництво. У 1693 на місці старої, дерев'яної церкви гетьман Іван Мазепа звів нову кам'яну, в бароковому стилі (арх. Старцев О.). Будується староакадемічний корпус, дзвіниця, корпус настоятеля [8].

Коли Україна вступила в союзні відносини з Росією, Академія при підтримці гетьмана Івана Мазепи й митрополита Варлаама Ясинського отримує підтвердження свого матеріального та правового статусу у царській грамоті від 26.09.1701 р., якою підтверджувалась попередня грамота від 1694 р., тобто - всі володіння Академії, а також її статус вищого навчального закладу.

У 1780 монастир пошкоджений пожежею. Російським указом у 1786 Братський монастир закрито, академію переміщено в Києво-Печерську лавру. В академічних спорудах розміщується шпиталь. У 1799 монастир відновлено у правах (як виявилося, ненадовго).

У 1811 на Подолі сталася пожежа. Багато будівель були сильно пошкоджені, після чого довгий час проводилися ремонтні роботи.14 серпня 1817 за розпорядженням російського уряду, указом Синоду Академію було закрито. На її території відкрито духовну семінарію. У 1819 на території Києво-Могилянської академії відкрито Київську духовну академію.

У 1918 Київську духовну академію закрито. У 1920 приміщення духовної академії передані штабу Дніпровської військової флотилії. Старий академічний корпус передано філії Центральної наукової бібліотеки АН України, музей було перенесено до Лаврського державного заповідника.

У 1930-их радянською владою знищено Богоявленський собор та дзвіницю монастиря. Пізніше частина будівель Братського монастиря використовувалася військовим навчальним закладом, а частина - лікарнею.

серпня 1992 відбулося офіційне відкриття Університету "Києво-Могилянська академія" [8].

Трапезна з церквою св. Духа (XVII - XIX ст.). На початку 1630-их Петро Могила на місці старої дерев'яної будівлі збудував нове кам'яне приміщення в ренесансному стилі [див. Дод. Ж]. В ньому розмістили школу з домовою церквою св. Бориса й Гліба або Борисоглібською. Неофіційно її називали ще Конґреґаційною, бо служила школа для академічних зібрань. Тут ще була й трапезна, звідки друга назва церкви - Трапезна. Як учбовий корпус Трапезна служила до побудови нового учбового корпусу, т. зв. Мазепиного у 1704 (хоча деякі дослідники датують Трапезну часами гетьманування Мазепи).

Після пожежі у 1811 р. Трапезна перебудована архітектором А. Меленським (був збережений тільки центральний об'єм, у бічних стінах пробиті арки, до яких зроблені прибудови, частково розібрані в наш час), роботи були закінчені у 1826. Стилістика церкви змінилася на класицистичну. Сюди ж був перенесений престол з церкви Святого Духа, тому трапезна отримує своє третє найменування - Святодухівська церква. Другий поверх трапезної (бібліотека) використовувався, як і раніше, для зібрань академічної корпорації. Щороку 21.12 тут відбувались вибори нових її членів, а 31.12 - літургії й панахиди на честь благодійників Академії.

У 1863 після перенесення бібліотеки до Мазепиного корпусу Святодухівська церква була ще раз перебудована: знято перекриття між першим і другим поверхами.

На п. 1990-их була розпочата реставрація пам'ятки, однак нині вона так і не завершена [8].

Церква Святого Миколи Доброго - храм у Києві на Подолі, збудований у 1807 році за проектом архітектора Андрія Меленського та зруйнований у 1930-ті роки [див. Дод. Б].

Перший храм на цьому місці було збудовано коштом запорозького гетьмана Самійла Кішки, в пам'ять про своє визволення з турецького полону. При храмі було влаштовано шпиталь для літніх та знедолених людей. 1651 року церква згоріла, однак 1662 року була відновлена.

року на місці дерев'яного храму Миколи Доброго було збудовано мурований храм з дзвіницею. Мурований храм швидко занепав і 1799 року був розібраний. Натомість 1807 року за проектом архітектора Андрія Меленського було зведено нову кам'яну церкву, що постраждала під час пожежі 1811 року, однак була реставрована [19].

У середині 1930-х років храм було знищено і незабаром на цьому місці зведено будівлю школи (нині ліцей "Поділ"). Однак дзвіниця, зведена 1716 року, дивом збереглася. Нині в ній, за адресою вул. Покровська, 6 - парафія Св. Миколая УГКЦ.

У цокольному поверсі дзвіниці знаходиться книгарня і представництво видавництва Свічадо в Києві,

Церква мала прямий стосунок до життя Михайла Булгакова - 1913 року він вінчався тут із першою дружиною Тетяною Лаппа (вінчав їх священик Олександр Глаголєв, згодом виведений в образі о. Олексія у романі "Біла гвардія"), а 1922 року тут відспівували мати письменника Варвару Булгакову [13].


2.3 Контрактова площа


Контрактова площа у Києві - не тільки головна площа Подолу, але й одна з основних визначних пам'яток столиці України. Історія цього пам'ятника культури дуже багата і насичена різноманітними подіями. Так історично склалося, що ця площа була місцем для проведення торгів. Тут знаходився головний ринок міста, куди з'їжджалися торговці не лише з різних районів Києва, але й з прилеглих до міста територій [20].

Криниця-фонтан під назвою Самсон - гордість Контрактової площі. Його будівництво зайняло майже рік (1748-1749), а остання реконструкція мала місце в 1982 році, коли фонтан було повністю відновлено, йому повернули історичний вигляд. Спочатку головною прикрасою фонтану була фігура ангела, що тримає в руках кухлик з водою, пізніше, в 19 столітті, композицію доповнили скульптурою під назвою Самсон, який розриває пащу лева, виконану з дерева [8].

Не менш важливою в історичному плані визначною пам'яткою нинішньої Контрактової площі у Києві є Гостинний двір, побудований за проектом архітектора Алоїзі Руські в 1809 році. Будівля зазнала масштабної перебудови, а вже в наші дні, в 1980-1982 роках, до неї було додано ще один поверх, який був позначений на початковому плані забудови. Будинок, в якому зараз розташоване управління Національного банку по Києву, раніше був Синайський подвір'ям, знамениту дзвіницю якого відновили в 1995 році. Контрактова площа у Києві таїть у собі чимало цікавого, тому екскурсія цими місцями - це завжди незабутня подорож. На Контактовій площі в Києві функціонує однойменна станція метро [13].

Староакадемічний (Мазепин) корпус (XVII - XVIII ст.) збудований у 1704 році як учбовий корпус Києво-Могилянської академії [див. Дод. З]. Первісно був одноповерховий, з високим двосхилим дахом із заломом, з відкритою аркадою-галереєю.

У 1732 - 1740 перебудований (арх. Шедель І. - Г.), в результаті чого став триповерховим з однобаневою Благовіщенською церквою. Будівля тинькована, прямокутна в плані, вздовж першого та другого поверхів тягнуться нині замуровані арочні галереї.

Сонячний годинник (к. XVIII ст., 1823) збудований (проект Брульйона, викладача математики) як посібник з астрономії для студеїв Академії.

Дата "1823" на південному циферблаті, ймовірно, є датою відлиття циферблатів. В 1941-1943 годинник був частково зруйнований. Відремонтований у 1951. В 1970 відреставрований. Наявність чотирьох циферблатів робить сонячний годинник унікальним [12].

2.4 Головні історичні вулиці


Знайомлячись зі старим Подолом, можна помандрувати там, де упродовж століть існували укріплення, розділяючи його на дві частини. Давні літописи розповідають про те, що "Подолье загорожено от Горы до Днепра". З півночі, з боку Оболоні, Поділ захищав глибокий рів з високим валом, деревяною рубленою стіною та баштами. З боку Дніпра та Верхнього міста, добре захищений самою природою, Поділ був укріплений лише частоколом. Поділ складався з торгово-ремісничої частини та Біскупщини. З боку річки Почайни та Оболоні обидві частини Подолу було обведено легкими деревяними укріпленнями, розділеними каналом. Укріплення Подолу упродовж століть не раз перебудовувались.

Суттєве значення у системі захисту Подолу належало річці Глибочиці, відомій ще за часів Київської Русі. Вулиця Глибочицька забудовувалася з XIX ст., коли річки вже не було. Ще донедавна на ній можна було побачити старі деревяні будинки з різьбленням, що визначали колишній образ цих місць. Тепер ця деревяна міська архітектура відійшла назавжди.

У давні часи Глибочиця мала своє природне русло. У другій половині XVIII ст. її спрямували просто до Дніпра, для чого зробили штучний канал (канаву). Дно каналу було вимощене каменем. Обабіч каналу у два ряди росли дерева. Кияни казали шуткуючи, що канава стала бульваром [5].

Вулиці Верхній та Нижній Вал пролягають саме уздовж того місця, де проходив канал. Верхній Вал і Нижній Вал - так називаються різні сторони вулиці, де не одне століття проходила межа, ділячи Нижнє місто на дві частини. Київ, що завжди був фортецею, добре захищений його складним рельєфом. Але долішню частину міста захищати було досить складно, тож фортеці Нижнього міста мали вали. Неодноразово зовнішні укріплення Подолу реконструювались, зокрема у XVII ст., для захисту від турків, береги Глибочиці укріплювалися земляними валами. З трьох боків Подолу існувала деревяна стіна з баштами та брамами. Це була ціла система укріплень. Перед стінами знаходився рів, заповнений водою. Останній раз укріплення відновлювали у 30-тих роках XVIII ст.

Пожежа 1811 р. остаточно знищила залишки укріплень, збереглися тільки назви. У середині XIX ст., замість валів, проклали вулиці. Після перепланування Подолу Верхній Вал та Нижній Вал були розділені прокладеною до Дніпра канавою. У 80-тих роках XIX ст. канал засипали.

Забудова Верхнього Валу та Нижнього Валу, хоча цілком і не збереглася, має своєрідний характер. Можна простежити кілька періодів цієї забудови. На початку вулиці характер забудови приблизно однаковий. Тут - будинки першої половини XIX ст., яких майже не залишилось. Залишки синього будинку у готичному стилі, праворуч, і от будинок побуту - чуже вторгнення у староподільську забудову, що закрило краєвид із Хрестовоздвиженською церквою на тлі Старого Києва.

Далі - двоповерхові будиночки з помітними перебудовами. На перших поверхах містилися магазини, на других - квартири. Їхні фасади мають прикраси, притаманні будинкам кожного, статечного власника. Та за пілястриками, частим дрібним ліпленням, підвіконними прикрасами, низькими підворіттями, крізь які проглядають крихітні дворики, вгадується їхня давність.

Будинки дуже щільно прибудовані один до одного. Кожний, навіть двоповерховий будиночок має парадний фасад, звернений до Валу. Зате на задвірках можна побачити що завгодно. Там і природа поводиться дивно. Лише у цих місцях можна побачити такий природний витвір, як дерево, що росте прямо, потім обходить балкон, вигинаючись, далі знову росте прямо.

Споруди першої половини XIX ст. змінюють будинки другої половини, потім ідуть величніші - кінця століття. І всюди - буяння "цегляного стилю" із подрібненим орнаментом. Прогалини у ряду надзвичайно щільної забудови - сліди знесень. Крізь них проглядає зелена старовинна баня, не набагато вища за будинки. Це церква Миколи Притиска [14].

Будинок, що на Нижньому Валу, №49 - будівля початку XIX ст. Він, хоча й одноповерховий, але чималий, з розвиненим цокольним поверхом. Жовтий фасад прикрашають білі архітектурні деталі. Будинок має рустовані стіни, колони при вході, пілястри, прикраси у вигляді замкового каменя, вигадливий портик, надбудову над дахом, баню у завершенні. На його вік вказує різниця культурного шару. Це колишній нічліжний будинок цукрозаводчика Терещенка.

Вулиця Костянтинівська, що продовжується за Нижнім Валом, - одна з найдавніших подільських вулиць. Колись вона називалась Царекостянтинівською, з 30-х років XIX ст. - Кирилівською (як один із шляхів до Кирилівського монастиря). Сучасну назву, що походить від назви церкви Костянтина і Олени, офіційно затверджено 1869 р. У 20-50-х роках XX ст. вулиця мала назву Шолом Алейхема [5].

Якщо Костянтинівська починається будинками XIX - середини XIX ст., то за валом уже вивищуються будинки кінця XIX ст, а далі - початку XX ст. Будинок по вулиці Костянтинівській, №16 - чотириповерховий, характерний "прибутковий" будинок. Такі будинки створювали обличчя Подолу з часу його інтенсивної забудови. Посередині його горішнього поверху - скульптурне зображення бюсту О.С. Пушкіна. І хоча О.С. Пушкін бував на Подолі, зокрема на Контрактах, на горі Щекавиці, цікавився київськими старожитностями, проте з цим місцем його імя ніяк не повязане. Цей бюст - скоріше ознака шани киян до великого поета. У будинку колись збиралося товариство любителів російської словесності, мешкав меценат культури, можливо, його коштом і було встановлено бюст поета на будинку. Далі височить кінотеатр, споруджений на місці старих деревяних лавок, крамниць, невеличких споруд, - це вже вулиця Ярославська.

Ярославською вулицю названо на честь великого князя київського Ярослава Мудрого. Відома вона з XVII ст. як Біскупська (про Біскупщину розмова ще попереду). Сучасну Ярославську вулицю прокладено після пожежі 1811 р., а названо - у 1838 р. У XIX ст. багато вулиць Подолу дістали історичні назви. Забудова Ярославської тривала від початку XIX до початку XX ст. У цей час будувалися крамниці, готелі, прибуткові будинки. Характер забудови, пояснюється близькістю Житнього базару, Контрактового майдану. Тут були "Московські лазні", готелі, дешеві і дорогі, як, приміром, "Асторія". На кожному кроці - лавки, крамниці, корчми. Було тут також безліч майстерень. Вулиця ще й сьогодні уособлює обличчя Подолу XIX ст. [5].

Для початкового періоду забудови цих місць характерні класицистичні одно-, дво-, триповерхові будиночки. Архітектурні деталі, що прикрашають їх, такі само крихітні, як і їхні тісні двори. Будинки завершуються різноманітними баньками, на тлі старих дерев з омелою. Стіни будинків прикрашають раковинки, нішки з жіночими голівками, балконні ґрати старовинного візерунка. За будинками - цілий світ дворів, що живуть своїм, невидимим для перехожих життям. Напівтемні підворіття, ще подекуди замощені каменем двори, обовязкові палісадники, засклені деревяні галерейки у крихітних дворах; скособочені деревяні сходи; старі ґаночки та таке ж старе чавунне литво над ними; і папороть, кущі, пророслі просто зі стін та кутів будиночків. Зустрічаються давно покинуті двори. На вулицю ж будинки дивляться двоповерховими класицистичними фасадами, трикутними фронтончиками, виглядаючи з глибоких підвалів. Це все рядова забудова, а далі - памятник церковної архітектури [14].

Щекавицька вулиця дістала свою назву 1846 р. від гори Щекавиці, біля якої вона починається. Тут є залишок церкви Костянтина та Олени, спорудженої 1734 р. (не збереглася). Тоді ж було збудовано притвор, триярусну дзвіницю, на другому поверсі якої знаходилась Дмитрівська церква. У 50-х роках XVIII ст. архітектор І. Григорович-Барський на подвірї церкви Костянтина та Олени збудував трапезну у стилі українського бароко, фасади якої збереглися до нашого часу. Знадвору можна бачити три напівкруглі апсиди, прикрашені нішами, сандриками, розчленованим карнизом. Фасади прикрашає вишукане ліплення. Ліпні завершення пілястр над завитками - гірлянди квітів. Над вікнами з привабливими прикрасами розміщено ліпнину з раковинками. Декоративне вирішення білих стін, ліпнина, прикраси вікон, карнизів надають трапезній особливої краси та вишуканості. Форми церкви відображають традиції української архітектури XVIII ст.

Ярославський завулок - невеличкий завулок попід горою прокладений у XIX ст. мав назву Базарний, бо розташований поряд із Житнім торгом. Сучасна назва - з 1955 р. Тут - невеликий масштаб садиб, невисока забудова, такі ж невеличкі двори, колись замкнуті, забудовані по периметру. На Ярославському завулку, №3, стоїть будинок кінця XIX - початку XX століття. Це еклектичний житловий будинок: тут і цегляний стиль, і візерунки, й імітація різних камяних порталів старовинної російської архітектури, але у тинькуванні, наявні й місцеві мотиви. За стилем архітектури будинок тяжіє до класицизму з його деталями. Над вікнами другого поверху - бородачі у замковому камені, у медальйоні - жіноча постать у хітоні [5].

У цьому районі було багато купецьких будинків. Типовий для забудови цих місць будинок на Житньоторзькій вулиці, №10. Житньоторзький майдан розкинувся поміж вулицями Хоривою, Ярославською, Верхнім та Нижнім Валом. За часів Київської Русі згадується у літописах як Торговище або Торговище Подільське, а з XV ст. відоме як Житній Торг. Сучасну назву майдан прибрав 1869 р. Житній базар знаходився при виході з Кожумяк. Річкою Глибочицею він поділявся на дві частини. У XV ст. Житній базар був центром торгівлі. Упродовж століть тут двічі на рік вирували ярмарки, адже місце було дуже зручним - неподалік знаходилась торгова гавань. Ця місцевість відносилась до Біскупщини, що у середині XVI ст. належала католицькому єпископу (біскупу). У 1604 р. польський король віддав біскупу значну частину Києво-Подолу. Так утворилася Біскупщина - своєрідне місто у місті. Населення торгової частини Подолу відокремилося від Біскупщини межею (обабіч неї потім виникнуть вулиці Нижній Вал та Верхній Вал). Біскупська земля знаходилась попід горою Щекавицею. До Біскупщини було приєднано Кожумяки. Вірогідно, біскупський палац знаходився поблизу церкви Миколи Притиска. На території Біскупщини знаходився католицький кафедральний костьол.

У районі Житнього базару археологи знайшли залишки споруди, зведеної з давньоруських матеріалів, іноді зустрічалася цегла XVI, XVII століть. Майже квадратний храм мав товсті стіни, абсида - прямокутне завершення. Це був католицький кафедральний костьол (інші костьоли знаходилися у "Міщанському місті"). Збудовано костьол 1640 р. на кошти Стефана Аксака. При його будівництві було використано матеріали Мономахової церкви у Борисполі та Десятинної церкви (до відбудови її у XVII ст.п. Могилою). Тут знайдена половина мармурової капітелі. Другу, "софійську", знайдено біля Десятинної церкви. Це свідчення є підтвердженням того, що давньоруські храми дійсно розбирались задля будівництва католицьких костьолів. Костьол було знищено після визвольної війни українського народу (1648-1654) як символ католицького панування, а місцезнаходження його забуто. До Біскупщини відносилася і Щекавиця [5].

Над Подолом здіймається гора Щекавиця. Її легко впізнати - на ній стоїть подільська телевежа. Ця гора згадується у літописі під 912 р. Вона є однією з трьох гір, на яких, за легендою, оселилися засновники Києва - брати Кий, Щек і Хорив. Саме на цій горі княжив Щек, тому й називається вона Щекавицею. Вважають, що тут 912 р. було поховано київського князя Олега, який нібито помер від укусу змії, що сховалася у черепі його бойового коня. Щекавицю ще називають Олеговою, Олеговою могилою, Олеговою горою, Скавикою. Щекавиця згадується у літописі під 1151 р. у звязку зі спробою князя Юрія Долгорукого захопити Київ. У XII ст. на ній стояла якась камяна церква, як свідчить літописна стаття 1182 р., де розповідається, що під час обрання ігумена Печерського монастиря вирішили послати послів до священика Василія на Щекавицю. Споруди на Щекавицькій горі зображені на малюнку художника А. Ван-Вестерфельда, який побував у Києві в середині XVII ст. Наприкінці XVIII ст. Щекавиця стає міським кладовищем, на якому було збудовано 1782 р. кладовищенську Всехсвятську церкву, або церкву Всіх Святих, а дзвіницю - 1809 р. (не збереглися). На цьому кладовищі були поховані композитор А. Ведель, перший міський архітектор Києва А. Меленський, архітектор В.С. Іконніков. Спочатку це було міське кладовище для жителів Подолу, багато яких забрала холера (1771-1772). Згодом кладовище стає місцем поховання членів магістрату, багатих міщан, визначних городян. На цій горі існувало також мусульманське та старовірське кладовища.

Останнім часом на Щекавиці на місці старих садиб зявилися нові будинки, споруджено мечеть, комплекс молитовного будинку адвентистів сьомого дня [12].

За валом майже немає памятників архітектури, це скоріше археологічна зона. Порожні місця незвичні для ока у старій щільній забудові. Тут час не кращим чином втрутився у живу тканину староподільської забудови. Раніше окремі містобудівні утворення Подолу, його вулиці, такі як Верхній - Нижній Вал, різні куточки являли добре збережене старе місто, окремі ансамблі вулиць зі старим обличчям. І всі вони могли б цілком увійти до музею старої забудови просто неба, а увесь Поділ і сам гідний бути містом-музеєм.


2.5 Андріївський узвіз


Пролягає від Контрактової площі до Володимирської вулиці та Десятинної вулиці. Верхня частина Андріївського узвозу виникла на шляху, який вже за часів Київської Русі зв`язував Старий Київ (Гору) із Подолом, пролягаючи між Андріївською (Уздихальницею) та Замковою (Хоревицею, Старокиївською горою, згодом Киселівкою) горами. За доби середньовіччя відгалуження Андріївського узвозу було прокладено і до замку на горі Киселівка. У 1711 за наказом тодішнього київського губернатора проїзд між Замковою та Андріївською горами було розширено, і він став придатним для користування не лише для пішоходів і вершників, а і для проїзду запряжених кіньми й волами возів. Назву узвіз одержав, імовірно, у 18 ст. від Андріївської церкви (збудована у 1744 - 1754, арх.Б. Растреллі). У 1920 перейменований на вул. Г.В. Лівера. У 1944 було прийнято рішення про повернення йому історичної назви; у 1957 - прийнято повторне рішення. До Андріївського узвозу прилучаються: вулиці Покровська - Боричів Тік - Фролівська і Воздвиженська [19].

Основна забудова вулиці виконана в 90-х рр. 19-го ст. і на початку 20 ст. Нині, відтворений у стародавньому виді, узвіз - це місце виставки-продажу живопису і виробів народної творчості під відкритим небом.

На узвозі панує атмосфера міста кінця 19 - початку 20 ст. Вулиця славиться тим, що у будинку №13 жив письменник М.О. Булгаков, автор романів "Біла гвардія", "Дні Турбиних". У цьому будинку розташовано музей Булгакова. На Андріївському узвозі також функціонує унікальний музей однієї вулиці. У ньому показано історію Андріївського узвоза у картинах, фотографіях та інших речах від давнини до наших часів. Вздовж усієї вулиці багато картинних галерей, художніх салонів. У затишному парку нижче церкви ви можете побачити скульптури Івана Кавалерідзе.

Замок Річарда Левове Серце був побудований в 1902-1904 рр. архітектором А. Краусс на замовлення Дмитра Орлова. Будинок був оформлений у стилі англійської неоготики. Шпилі, зубчасті стіни, криті галереї сходів. Спочатку будинок будувався як прибутковий, що характеризувало тенденції того часу, часу будівельного буму. Зі встановленням радянської влади будинок націоналізували, і його комфортабельні апартаменти перебудували в багатонаселені комуналки [1].

Перлина бароко - Андріївська церква закладена 1744 року в зв`язку з приїздом імператриці Єлизавети I до Києва. Внутрішнє оздоблення церкви, розроблене Ф.Б. Растреллі, ближче до стилю рококо. Воно було виготовлене за формами українських різьбярів М. Чвітки, Я. Шевлицького, московських майстрів І. та В. Зиміних, П. Ржевського та інших. Іконостас церкви оздоблено різьбленим позолоченим орнаментом, скульптурою й живописом, який у 1754 - 1761 роках виконали О.П. Антропов та І.Я. Вишняков. У 1978 - 1979 роках проведено чергову реставрацію, у ході якої церква набула вигляду часів Ф. Растреллі. З 1958 року Андріївська церква - філіал заповідника Софійський музей [14].


2.6 Втрачені памятки Подолу


Богоявленський собор - православний храм, який було засновано 1615 року на землях міщанки Галшки Гулевичівни [див. Дод. А].1620 року було збудовано соборну Богоявленську церкву, що була дерев'яною.1690 року на місці строго храму коштом гетьмана Івана Мазепи та за проектом архітектора Осипа Старцева почалося спорудження величного Богоявленського собору. Цей храм було завершено 1693 року.

Собор мав у плані вигляд витягнутого хреста, з трьома апсидами. Храм був п'ятибанним. Інтерєри собору розписано було українським художником І. Квятковським та італійським майстром Дж.Б. Скотті. У храмі знаходилася чудовторна ікона Божої Матері 17 століття. Храм мав деякі богослужебні особливості, відмінні від порядку інших храмів. Костянтин Шероцький зауважував, що відмінними були чин сповіді, хрещення шляхом обливання та інші відмінності.

року за проектом архітектора С. Ковніра поруч із собором було споруджено дзвіницю, яка після пожежі 1811 року була перебудована. Сам храм під час пожежі частково постраждав - згорів іконостас, довелося перероблювати перекриття башт.1825 року за проектом архітектора Анедрія Меленського було створено іконостас.

Духовне життя монастиря та собору припинилося у 1920-і роки. Територію монастиря передали під поліклініку та частково - Академії наук. Згідно з законом від червня 1926 року, Українська РСР оголосила цей історичний монастир республіканською пам'яткою, однак це не врятувало цю унікальну пам'ятку - 1935 року, в розпал більшовицького безвір'я, храм та дзвіницю було знищено [3].

Церква Воскресіння - православний храм у Києві на Подолі, збудований 1670 року та зруйнований у 1930-ті роки [див. Дод. В]. Ще у XVI ст. (бл.1508 року) на цьому місці коштом Остафія Дашкевича було споруджено дерев'яний Воскресенський храм, де у свій час був настоятелем Іов Борецький, майбутній Київський митрополит.1653 року церква була описана мандрівником Павлом Алепським.

Мурована Воскресенська церква споруджена, за одними даними, 1670 року, за іншими - 1698 року. Також немає остаточної впевненості стосовно будівничого храму - це був або Михайло Грек або Михайло Рудзинський. Це був типовий храм у стилі українського бароко.

р. церкву було поновлено козацьким осаулом Павлом Гудимою. 1809 року за проектом арх. А. Меленського було прибудовано дзвіницю. Під час пожежі 1811 р. церква суттєво постраждала, однак були збережені бані, карнизи, оздоблення вікон та пілястри. Старий іконостас не зберігся. К. Шероцький згадував також плащаницю XVIІ ст.

Храм разом із дзвіницею зруйнували 1935 року. Нині на цьому місці-житловий будинок, споруджений наприкінці 1930-х років [3].

Церква Святих Бориса і Гліба - православний храм у Києві на Подолі, збудований 1692 року та зруйнований у 1930-ті роки [див. Дод. Г]. Вважається, що на місці церкви у княжі часи стояла Турова божниця, навколо якої на великій площі збиралися народні віче. За переказами, ця церква зруйнована під час нападу татар на місто 1482 року.

В пізніші часи тут існувала дерев'яна Борисоглібська церква (згадується у 15 ст.). Згодом тут було споруджено дерев'яний католицький костьол, що існував на тому місці приблизно до початку 17 ст. Коли костьол було перенесено на Лівобережжя, тут спорудили спершу дерев'яну, а 1692 року, коштом київського полковника Григорія Коровки-Вольського - муровану Борисоглібську церкву.

У 1738-1739 роках храм було розписано київськими майстрами церквоного розпису В. Романовичом та Ф. Каменським. 1802 року з північного боку прибудовано вівтар. Дещо пізніше було зведено ампірну дзвіницю за проектом архітектора А. Меленського.

Під час пожежі 1811 року церква не постраждала, тому з 17-18 ст. були збережені барокова архітектура, оздоблення, начиння та розпис (щоправда, замінений новим вже пізніше).

На кінець ХІХ ст. у церкві було 2 приділи - Святих Бориса і Гліба та Різдва Іоана Предтечі.

Церкву ж разом із дзвіницею було зруйновано в 1930-х роках, найімовірніше 1936 року. Нині на цьому місці знаходиться житловий будинок [3].

Церква Святих Петра і Павла - колишній православний храм в Києві на Подолі, збудований близько 1610 року та зруйнований у 1930-ті роки [див. Дод. Д]. До свого знищення храм був єдиним взірцем середньовічної готики в Києві, і одночасно - єдиною збереженою памяткою архітектури доби польського панування в Наддніпрянщині взагалі.

Первісний костел був тринавною шестистовпною базилікою з гранчастим вівтарем. Нави перекривались нервюрними склепіннями. Вікна були стрільчастими. Бічні нави закінчувались невеликими каплицями, що мали самостійні півкулясті апсиди. Південна каплиця була збудована одночасно з самим костелом, а північна була прибудована пізніше, але до 1640 р. Первісний храм мав високі стрільчаті трикутні готичні фронтони на західному та східному фасадах, і відповідно - високий двоскатний дах. Над трансептом височів 8-гранний бабинець, що первісно увінчувався шпилем (хоча за іншими даними бабинець відноситься вже до барокової перебудови, бо автентичний малюнок А. Вестерфельда XVII ст. такої деталі не показує). Бабинець мав 8 вузьких вікон. В 1744 - 1750 рр. церкву перебудували. Був зроблений новий західний фасад із тьохчастним фронтоном у бароковому стилі. Замість високого шпиля бабинець був увінчаний бароковою грушовидною банею. Був зроблений також новий чотирьох'ярусний іконостас (перероблений після пожежі 1811 р.). В 1810-і рр. з західної сторони церкви звели невелику одноповерхову галерею.

В 1744 - 1750 І. Григорович-Барський збудував окремо розташовану триярусну дзвінницю в стилі єлизаветинського бароко. Після пожежі 1811 р. її верхній ярус був розібраний. Храм було закрито у 1920-х роках. Планувалося використати храм як сховище Центрального архіву України, однак невдовзі його було знищено разом із дзвіницею - близько 1935 року [8].


2.7 Екскурсія визначними місцями старого Подолу


Перлина бароко - Андріївська церква закладена 1744 року в зв`язку з приїздом імператриці Єлизавети I до Києва. Зведена у 1749 - 1754 роках за проектом Франческо Бартоломео Растреллі на Андріївській горі, на початку Андріївського узвозу (назва від Андрія Первозванного). Це єдина в Україні збережена робота архітектора. Будівництвом керував зодчий І. Мічурін.

Висота церкви - 60 м (без стилобату - 40), довжина - 30 м, ширина - 23 м. Однокупольний храм з п`ятиглавим завершенням має форму хреста, в кутах якого розміщені декоративні вежі на масивних стовпах, що відіграють роль своєрідних контрфорсів. Зовні контрфорси прикрашені пілястрами й прикриті трьома парами колон з капітелями корінфського ордену. До Андріївської церкви з боку вулиці ведуть круті чавунні сходи. Вся маса церкви спирається на двоповерховий будинок-стилобат з вісьмома кімнатами на кожному поверсі, стіни якого являють собою фундаменти церкви. Навколо церкви - тераса з балюстрадою, з якої відкривається мальовнича панорама Подолу й Дніпра. На будівництво церкви витрачено 23 500 цеглин, 28 970 пудів цвяхів; на позолоту верхів - 1590 книжок і 20 аркушів листового золота.

Внутрішнє оздоблення церкви, розроблене Ф.Б. Растреллі, ближче до стилю рококо. Воно було виготовлене за формами українських різьбярів М. Чвітки, Я. Шевлицького, московських майстрів І. та В. Зиміних, П. Ржевського та інших. Іконостас церкви оздоблено різьбленим позолоченим орнаментом, скульптурою й живописом, який у 1754 - 1761 роках виконали О.П. Антропов та І.Я. Вишняков. У 1978 - 1979 роках проведено чергову реставрацію, у ході якої церква набула вигляду часів Ф. Растреллі. З 1958 року Андріївська церква - філіал заповідника Софійський музей [14].

Існує легенда, відповідно до котрої місце, де тепер тече Дніпро, було морем. Коли св. Андрій прийшов у Київ і побудував на горі, де зараз стоїть Андріївська церква, хрест, то все море спливло униз. Але деяка частина його залишилася і сховалася під Андріївською горою. Коли пізніше тут побудували церкву, то під престолом відкрилася криниця. В Андріївской церкві нема дзвонів, тому що, за легендою, при першому ж ударі вода прокинулася б і залила не тільки Київ, але і все Лівобірежжя [17].

Дуже цікавим є Замок Річарда Левове Серце. Замок був побудований в 1902-1904 рр. архітектором А. Краусс на замовлення Дмитра Орлова. Будинок був оформлений у стилі англійської неоготики. Шпилі, зубчасті стіни, криті галереї сходів. Спочатку будинок будувався як прибутковий, що характеризувало тенденції того часу, часу будівельного буму. У 1911 році підрядник Дмитро Орлов був на будівництві на Далекому Сході де його застрелили. Після цього будинок продали і тут почалися відбуватися загадкові і незрозумілі речі. Чутки були викликані плутають звуками в пічних і вентиляційних трубах, які виникали кожного разу, як піднімався вітер. Київські обивателі були буквально паралізовані страхом. Найбільш рішучі загрожували рознести проклятий будинок по цеглинці, знищивши таким чином і привиди, і їх жахливі голоси. Тільки завдяки втручанню однієї неабиякої особистості, як свідчить київський переказ, в цій історії відбувся рятівний для всіх перелом. Одним з мешканців будинку № 15 був професор Київської духовної академії, відомий історик Степан Тимофійович Голубєв. Саме йому легенда приписує роль сміливця-рятівника. Подейкують, що одного разу, донезмоги втомлений тужливим завиванням у трубах, Голубєв сунув руку в димохід, а там виявилася яєчна шкаралупа. Вона - то й була причиною неприємних для слуху звуків: крізь маленькі дірочки в шкаралупі проходило повітря, а шкарлупа відігравала роль резонатора. Як вона потрапила в трубу, можна тільки здогадуватися. Швидше за все, туди її підклали робітники, яких чимось розлютив підрядник. Зі встановленням радянської влади будинок націоналізували, і його комфортабельні апартаменти перебудували в багатонаселені комуналки [1].

Контрактова площа у Києві - не тільки головна площа Подолу, але й одна з основних визначних пам'яток столиці України. Історія цього пам'ятника культури дуже багата і насичена різноманітними подіями. Так історично склалося, що ця площа була місцем для проведення торгів. Тут знаходився головний ринок міста, куди з'їжджалися торговці не лише з різних районів Києва, але й з прилеглих до міста територій. У 13-18 століттях на місці нинішньої площі проводилися Контрактові ярмарки, початок яким поклав російський самодержець Павло I. В жовтні 1797 року він видав наказ про проведення щорічних контрактових з'їздів дворянства всього південно-західного краю України. Тоді до Києва було перенесено Контракти, що представляли собою провідну торгову подію південної частини імперії. Перший подібний Контрактовий ярмарок відбувся 15 січня 1797 року. Олександрівська і Червона - історичні назви нинішньої Контрактової площі [20].

Однією з найдавніших пам'яток Контрактової площі є церква Богородиці Пирогощі, збудована великим Київським князем Мстиславом, сином Володимира Мономаха в 1132 році. Церква Успіння Богородиці (Пирогоща) (ХІІ - ХХ ст.) збудована протягом 1131-1136 (існують незначні розбіжності в датуванні). Зруйнована під час татаро-монгольської навали Батия у 1240. Капітальний ремонт здійснено у 1474. Під час нападу татар у 1482 знову пошкоджена та пограбована. Реконструйована у 1613-1614 (італійський архітектор Себастіано Брачі). Пошкоджена пожежею у 1651, відремонтована. Пошкоджена пожежею у 1718. Відреставрована у 1721 [8].

Протягом 1752-1772 відреставрована у формах українського бароко. У 1808 дещо постраждала від пожежі. У 1809 завалилася центральна баня. У 1811 постраждала від пожежі, після чого перебудована в класицистичних формах. У 1835 добудовують дзвіницю в стилі ампір. В такому вигляді збереглася на деяких зображеннях. Знесена у 1935 році радянською владою.

Археологічні розкопки, розпочаті у 1976-79 рр. і завершені 1997 р., дозволили детально вивчити конструктивні та архітектурні особливості споруди. Виявилося, що за рахунок зростання культурного шару з XII ст. стіни давнього храму збереглися під поверхнею землі на висоту близько 2 м. Відбудована протягом 1997-1998 "у гаданих первісних формах" [18].

Дерев'яний Контрактовий будинок, ще один пам'ятник площі, було побудовано наприкінці 17 століття, проте після пожежі, яка зруйнувала практично весь Поділ, на території площі в 1815-1817 роках було зведено новий магістрат. Спочатку за проектом шотландського архітектора Гесте тут повинен був розташовуватися міський центр з новою будівлею магістрату і торговими рядами всередині Контрактового будинку. Але з усіх цих задумів втілилася в життя тільки мала частина - було побудовано дім по Спаській, 4, який тепер має назву Контрактовий дім. Пізніше ринок перенесено на територію Козячого болота, де зараз знаходиться Майдан Незалежності. Аж до 19 століття Контрактова площа залишалася адміністративним і торговим центром міста [12].

Криниця-фонтан під назвою Самсон - гордість Контрактової площі. Його будівництво зайняло майже рік (1748-1749), а остання реконструкція мала місце в 1982 році, коли фонтан було повністю відновлено, йому повернули історичний вигляд. Спочатку головною прикрасою фонтану була фігура ангела, що тримає в руках кухлик з водою, пізніше, в 19 столітті, композицію доповнили скульптурою під назвою Самсон, який розриває пащу лева, виконану з дерева [8].

Староакадемічний (Мазепин) корпус (XVII - XVIII ст.) збудований у 1704 році як учбовий корпус Києво-Могилянської академії [див. Дод. З]. Первісно був одноповерховий, з високим двосхилим дахом із заломом, з відкритою аркадою-галереєю.

У 1732 - 1740 перебудований (арх. Шедель І. - Г.), в результаті чого став триповерховим з однобаневою Благовіщенською церквою. Будівля тинькована, прямокутна в плані, вздовж першого та другого поверхів тягнуться нині замуровані арочні галереї. Перекриття першого поверху склепінчасті, решти - пласкі. Північний та західний фасади декоровані пілястрами, вікна - наличниками, на вікнами другого поверху - барокові ліпні орнаменти.

Пожежа 1811 сильно пошкодила будівлю. Відновлюють корпус тільки у 1824 (арх. Меленський О.), при цьому змінилася форма даху, арки галереї нижнього поверху укріплюють додатковими пілонами. Під час ремонту в 1837 сходи з галереї на другий поверх переміщують всередину будівлі.

У 1863-1864 були замуровані вікна, що виходили на верхню галерею, а згодом і самі галереї (арх. Спарро П.), внаслідок чого утворюються два довгі коридори. У 1929 Староакадемічний корпус знадвору відремонтовано і пофарбовано у два тони. Під час ІІ світової війни снарядом був зруйнований купол Благовіщенської церкви. Відремонтований у 1950 (арх. Биков Р.). У 1970 відреставровані фасади [18].

Сонячний годинник (к. XVIII ст., 1823) збудований (проект Брульйона, викладача математики) як посібник з астрономії для студеїв Академії.

Дата "1823" на південному циферблаті, ймовірно, є датою відлиття циферблатів. В 1941-1943 годинник був частково зруйнований. Відремонтований у 1951. В 1970 відреставрований. Сонячний годинник вертикального типу. Складається з цегляного прямокутного в плані п'єдесталу та колони на ньому. Колона увінчана ківером з флюгером. Посередині колони на вертикальних гранях, орієнтованих точно по сторонах світу, розміщені чотири циферблати із спеціальною розміткою та фігурними пластинками-гномами. Тінь, що падає від пластинки на циферблат, вказує соняний час (за допомогою спеціальних поправок може бути переведений у декретний час, який використовується зараз). Наявність чотирьох циферблатів робить сонячний годинник унікальним [12].

Література


1.27 листівок Києва. Мистецтво, Київ-1999

2.Бабарицька В., Короткова А., Малиновська О. Екскурсознавство і музеєзнавство: навч. посіб. / В. Бабарицька, А. Короткова, О. Малиновська. - К.: Альтерпрес, 2007. - 464 с.

.Вечерський В.В. Втрачені об'єкти архітектурної спадщини України. - К.: НДІТІАМ, 2002. - 592 С., - С.82 - 85.

.Восколович Н.А. Маркетинг туристских услуг. М.: изд-во "Теис", 2002, - 167с.

5.Вулиці Києва, Довідник. УЕ, Київ-1995

.Герасименко В.Г. Основи туристичного бізнесу. - Одеса.: Чорноморя, 1997. - 160 с.

.Емельянов Б.В. Организация работы экскурсионного учреждения. - М., 1987.

.Енциклопедичний довідник "Київ". Під ред.А. Кудрицького. - Київ, ГР УРЕ, 1982.

.Здоров А.Б., Экономика туризма., Финансы и статистика, М., 2004.

.Ильина Е.Н., Туроперейтинг: организация деятельности М., 2003

.І. Плотнікова. "Прогулянки Старим Подолом", К., "Кий", 2003 рік

.К. Шероцкий. Киев. Путеводитель. Киев, типография С. Кульженко, 1917.

13.Київ. Енциклопедичний довідник. УРЕ, Київ-1981

.Київ: погляд через століття, ст.82; Київ, "Мистецтво", 1988 р.

15.Климовський С.І. Замкова гора в Києві

.Крачило Н.П. Основы туризмоведения. ? К.: Высш. шк. главное изд-во, 1980. ? 177 с.

.#"justify">option=com_content&view=article&catid=78%3A2008-08-25-10-37-04&id=239%3A2008-08-30-23-09-11&Itemid=515

.#"justify">19.#"justify">http://www.oldkiev. info/progulki_ulicami_Kieva/PODOL.html


Благотворительность

Загружая свои работы, Вы помогаете не только студентам, но и людям, которым Ваша помощь действительно нужна. Чем именно это помогает? Читать дальше…..