яна споруда Львова - церква святого Миколая.
За часів Данила Галицького - засновника Львова - ця площа була центром Львова. Письмові згадки про заселення цієї площі датуються XII століттям.
У 1349 році, після завоювання Львова польським королем Казимиром ІІІ Великим, центр Львова перенесли до сучасної площі Ринок, а площа Старий Ринок залишилася центром Краківського передмістя, у якому, головним чином, проживало єврейське населення.
Забудовували це місце ремісники, запрошені королем з Німеччини. У Польщі майстрів відповідної кваліфікації не було, а місцевому населенню Казимир не довіряв. Німці будували за звичним для себе зразком: центральна площа, оточена житловими кварталами, лінія укріплень. Площа дістала назву Рінг (кільце, замкнений простір). У місцевій вимові це слово трансформувалося у "Ринок". Таким чином площа дала назву базару, а не навпаки.
На початку червня 1527 року Львів знищила страшна пожежа. Від усього міста (разом з передмістям) залишилися тільки ратуша і один будинок. Він, за переконанням деяких львів'ян, зберігся лише завдяки заступництву Богородиці. Не дивно, що будинок глибоко шанували релігійні вірники і дозволили його розібрати тільки 1786 року.
Нажаль, вогонь знищив і кам'яні укріплення. На храмах поплавилися дзвони. Вітер заніс палаючі головешки на Високий Замок - так згоріла одна із вежі Звідси полум'я перекинулось на Знесіння: воно згоріло дотла. Тому, у 1540 року міська рада спеціальною постановою заборонила зводити в середмісті дерев'яні будинки.
На площі виконували судові вироки, тут стояв "прангер" - стовп ганьби До нього приковували дрібних злодюжок і сварливих жінок. Тут же була і Ратуша, в якій засідали міська рада і Лава, тобто суд. І, тут же влаштовували різні урочистості. Не було, мабуть, такої події в історії середньовічного Львова, яка оминала б Ринок. Наприклад, 1410 року Львів привезли 52 прапори військ Тевтонського" ордену, захоплені під Грюнвальдом. На Ринку їх кинули у болото - за давнім звичаєм переможців. Бачив він і російське посольство, яке підписало тут у 1686 році Вічний, мир, вітав могутню постать Петра І, славив героїв-гайдамаків.
А, от таких широких, мощених тротуарів, як у Львові, не було ніде у всій Європі - на них могли розійтися дві пари, що йдуть назустріч. Також, площа Ринок бачила таких людей, як Петро I, Ян III Собєський, імператорів австрійських Йосипа II і Франца-Йосифа.
Ринок нерідко ставав місцем виступів львівської бідноти. Камені площі щедро политі кров'ю злидарів. У 1848 року старий майдан став центром революційних подій 2 листопада його зайняли ремісники і студенти. Повстання було жорстоко придушене.
екскурсія культурна пам'ятка львів
У 1890 році на Ринку вперше в історії провели святкування Дня міжнародної солідарності трудящих - 1 Травня.
У 1944-го на Ринку точилися запеклі бої радянських воїнів із німцями.
У 1998 середмістя Львова, серцем якого є площа Ринок, було занесене до списку Світової спадщини ЮНЕСКО.
Власне, площа Ринок досить часто змінювалася, і ще одним шедевром на най є головна споруда міста Міська Ратуша, про яку детальніше розповість мій колега Борис Гарасимів.
Гарасимів Борис:
Про найстарішу ратушу Львова знаємо дуже мало - тільки те, що вона була дерев'яною і згоріла у 1381 році. Тоді ж згоріли всі документи - втрата для історії Львова, яку компенсувати неможливо.
Цікаво, що невдовзі ратушу відновили. 1404 року на ній з'явився годинник. Наприкінці XV століття були проведені деякі реставраційні роботи, що до певної міри змінило вигляд ратуші. У 1617-1619 роках її взагалі перебудували. Стару вежу частково знесли і на цьому ж фундаменті встановили нову, восьмигранну, з чотирма циферблатами годинників. Вежа була обведена балконом, по якому ходив сторож. Консолі балкона виконали у вигляді левів. Висота вежі дорівнювала 58 метрам. На її шпилі красувався флюгер з позолоченого металу у вигляді лева - емблеми міста (нині зберігається у Львівському історичному музеї). [2]
Зал Ради був обвішаний портретами королів і полководців; всюди милували око дорогі килими. До речі, в них цікава історія. Тогочасний закон вимагав, аби торгівля між іноземними купцями у Львові велася тільки через перекладача. Існував звичай, за яким кожний тлумач повинен був щороку дарувати місту один чи два килими. Ясна річ, якість килима була своєрідною оцінкою професійних якостей перекладача - не тільки щодо знання мов, але й щодо дипломатичних здібностей. Поступово виникла так звана "львівська консулярна колекція килимів", що славилася на всю Європу. До наших днів вона не дійшла, напевно, її захопили шведи в 1704 році.
Портал найдавнішої ратуші, збудованої до 1378 р., прикрашав барельєф із зображенням Богородиці та картина "Вїзд Христа в Єрусалим", закріплений на зовнішній стіні, вітражі майстра Лукаша.10 серпня 1489 р. у присутності короля заклали нове західне крило. Сучасники писали, що ратуша відбивалась у великій водоймі - саджавці для риби, що у ХV ст. була на ринковій площі. Вхід до ратуші пролягав через місток над водоймою. Під час відбудови міста після пожежі 1527 р., відновлюючи ратушу, добудували східне крило. На відміну від будівлі ратуші, доля не була прихильною до її веж. Деревяна вежа згоріла 1381 р. разом з найдавнішою відомою ратушею та з усіма актами міста, що походили ще з княжих часів. На вежі ратуші з 1401 р. працював годинник, який замінили новим з автоматичним боєм на новозведеній вежі (1504). Та вже 1527 р. його знищила пожежа. Відбудована вежа знову згоріла 1571 р. (відновлена до 1574 р.). На ній запрацював новий годинник, оспіваний тогочасним львівським поетом С. Кльоновичем "…минула хвиля, а варта є жалю, бо час дорогоцінний без звороту пливе". На межі ХVІ - ХVІІ ст. провели останню перебудову ратуші, яка два століття по тому не змінювала свого вигляду. Перебудову здійснив на свої кошти тогочасний бургомістр М. Кампіан. Тоді на основі частково розібраної старої вежі спорудили нову, восьмигранну, висотою 58 м. На ній зі сходу містився герб Польщі, із заходу - портрет заступника від пошестей св. Роха, з півночі - зображення заступника від пожеж св. Костки та з півдня - човен з веслярами, як символ торгівлі. Крім цього, вежу оздоблювали численні девізи та латинські написи-сентенції, герби патриціїв на консолях балкону, чотири маски левів, через отвори в палацах котрих сурмив сурмач. Головний радний зал ратуші прикрашали стінні розписи, багата збірка східних килимів, портрети королів та гетьманів, старовинні карти частин світу. Майстер Войцех прикрасив вікна зали вітражами із міськими гербами зі скла підгорецької гути. У кімнатах, коридорах була розвішана холодна зброя. У скарбниці зберігали привілеї міста та дорогоцінні речі приватних осіб, зокрема, як застава місту за позичені гроші, тут лежали певний час коронаційні клейноди королівства Польщі. Біля ратуші відбувались різні урочистості, так як прийняття королів, святкування перемог у війнах. Щорічно проходили урочисті процесії при виборах магістрату. Навколо ратуші вирувало торговище - основа багатства міста. Занедбаний, напівзруйнований будинок ратуші вирішили розібрати, на що почали збирати кошти (1790). Планували залишити лише вежу, але й вона завалилась при спробі перебудови 14 липня 1826 р. Саме в цей час комісія підписувала акт про її задовільний стан. [2]
У Львові пиячив нащадок багатого шляхетського роду. Міщани терпеливо зносили його вибрики, але після зґвалтування молодої міщанки, увязнили за наказом бургомістра. Шляхтича незабаром звільнили, але він задля помсти викрав бургомістра Бартля, що перебував у своєму підміському будинку, і повіз для розправи до свого маєтку. Дізнавшись про викрадення, міщани швидко зібрали охочих поїхати навздогін. Очолив погоню Лоренцович. Зрештою життя Бартля врятували. Вдячні міщани помістили серед щита лева камяний медальйон з написом: "Мартин Кампіан бургомістр, сенат і народ львівський Яну Лоренцовичу за звільнення громадянина, 1618-го року". [2]
Шпиль вежі ратуші прикрашав металевий флюгер у вигляді лева, що крокує. Протягом багатьох десятиліть він вказував не тільки напрямок вітру, а й був містичним охоронцем міста, котрий попереджав про майбутні нещастя. За старовинним повірям щоразу, коли буря скидала флюгер зі шпиля ратуші на землю, Львів страждав від якогось лиха. Лев падав тричі: 1672 р., що мало б свідчити про нещастя внаслідок турецької облоги, 1706 р., що мало б свідчити про тодішній стан Львова після захоплення шведами та вказувати на майбутній занепад міста, що настав до середини століття, а 1826 р. він опинився на землі разом із вежею, що завалилась, що мало б свідчити про загибель старого міста, з якого тоді вже мало що залишалось. Майбутні нещастя сьогоднішньому Львову, ймовірно, не загрожують, адже лев нікуди не може впасти, стоячи під стіною в одній із кімнат історичного музею м. Львова.
Крім залів ради міста і лави в ратуші були кімнати писарів, економістів, юристів та інших службовців. Сама ратуша складалась з нового великого західного крила, старої центральної будівлі та невеликого східного крила, з яким стояли невеликі будинки, які в основному надавали для проживання декотрим міським службовцям або використовували для потреб міста. Зі сходу. За ратушею стояла будівля "кордегарда", де проживали міські ціпаки. В підземеллі під ратушею був чи не найстаріший в місті склеп для продажу вина. Поряд купці зберігали свої товари, а прибутки зі склепів і пивниць ратуші йшли до міської каси. Також в підземеллях утримували вязнів, причому там були чи не найгарніші умови в місті. Для торгівлі велике значення мали міська вага, постригальня сукна, камяна міра для визначення обєму, що діяли біля ратуші і які приносили місту немалий прибуток. Комісія 1614 р. визначала скільки півмірок доброго жита містилось у львівській колоді. Після зважувань отримали 2,5 корці.
(Існує легенда повязана з судом та ратушею: "Колись давно містився в ратуші суд. і от рівно опівночі почав зявлятися привид чорної труни, рухався він по сходах, по залах, лякав він сторожу. Сталося так через те що судді засудили невинного на смерть, а щоб судді були розбірливими, на папці, де містилися судові рішення, було написано "памятай про труну". [3]
З часом до цоколя ратуші були зроблені прибудови. Згодом їх почали розбирати, і з таким азартом, що пошкодили сам цоколь.14 липня 1826 року вежа завалилася, загинуло вісім чоловік. Цікаво, що, попри явний аварійний стан, спеціальна комісія визнала вежу цілком придатною. Якраз під час складання цього акта вежа й завалилася - комісія ледь встигла врятуватися. Сам акт зберігається нині у Львівському центральному історичному архіві.
Закладання нової ратуші відбулося 21 жовтня 1827 року з великою урочистістю, в присутності губернатора та архієпископа. Пролунав навіть артилерійський салют.
Цікаво, що нову Ратушу звели в 1830-1835 роках у стилі віденського класицизму. Оцей четвертий варіант й дійшов до наших днів. Тільки не цілком у первісному вигляді. Колись вежа ратуші мала завершення у вигляді купола. Але 1 листопада 1848 року у Львові спалахнуло повстання. Ремісники і студенти захопили Ринок, спорудили тут барикади. За наказом генерала Гамерштейна, почалося бомбардування міста - з гармат і бойовими ракетами. Одна з ракет влучила у вежу ратуші. Вона загорілася. Спалахнув і провалився всередину купол. Військо не допускалось до гасіння пожежі. Будинок відновили 1851 року. Тільки завершення зробили не купольним, а бланковим, подібним до середньовічного замку. У 1852 році вежу прикрасив новий годинник. А 1883 року тут було встановлено перший у Львові телефон, який з'єднав магістрат з деякими установами і пожежною командою.
Хочу, вам сказати шановні студенти, що 1 листопада 1918 р. сотник Степан Паньківський підняв над ратушею синьо-жовтий прапор Західно-української Народної Республіки. З цього часу стало традицією вивішувати державний прапор на вежі ратуші. До цього такої традиції не існувало. Під час Другої Світової Війни, 23 липня 1944 р. танкіст Олександр Марченко встановив на вежі ратуші червоний прапор. Синьо-жовтий прапор України знову замайорів над ратушею З квітня 1990 р. [6]
Зараз у будинку ратуші розміщується міська Рада Львова. По нинішній день Ратуша не втратила свого значення. Тут розташовані міськрада, культурні установи. Пам'ятки старовини приваблюють численних туристів. Прошу, вас пройтися далі, адже нажаль у нас обмежений час і однією екскурсією неможливо вичерчати усю історію Ратуші, з вашого дозволу я знову передаю слово, своїй одногрупниці.
Крижевич Юля
Львівський Ринок - унікальне явище в містобудуванні. Його вирізняють дві особливості.
Перша полягає в тому, що від майдану відходите вісім вулиць, по дві з кожного кута. Таке зустрічається дуже рідко. Як правило, від середньовічних площ відходить по дві-три, вулиці.
Друга особливість - на площі були вулиці. Із північного центру княжого Львова, була площа, яка нині називається Старий Ринок. Після завоювання міста польським королем Казимиром III у XIV ст., центр Львова перенесли трохи на південь.
І ось на новому місці стало рости готичне місто. Забудовували його ремісники, запрошені королем з Німеччини. Площа отримала назву "Ринг" (кільце, замкнутий простір). Згодом вона змінилась на "Ринок". Оскільки на площі також були і торгові ряди, то і сам базар згодом став називатися "ринок".
Протягом багатьох століть площа Ринок була центром життя Львова - тут вершилися справи цивільні і справи торгові. Саме у цьому місті, точно як у Венеції, стало звичними зустрічати людей з усіх країн світу в національному одязі: угорців в малих "магерках" (вид шапок), козаків у великих кучмах, росіян у білих шапках, турків в чалмах тощо - так писали перші хроністи міста. [4]
Та не тільки хроністи, описували битви чи визначні події, вони писали і про життя міста. "Наприклад, У львівських любовних історіях, - шановні студенти, - звичайно, ж є й історія про кохання з першого погляду. У XVII столітті у кам'яниці на Площі Ринок, 30 мешкала Ядвішка Лушковська, дочка збіднілого купця. 1634 року до Львова приїхав польський король Владислав IV. Проїжджаючи Площею Ринок, він випадково побачив Ядвішку, яка з вікна вітала свого монарха, і закохався на все життя.
Король забрав красуню львів'янку до Варшави і оселив у своєму палаці. Кохання короля викликало занепокоєння і обурення у вищих колах. Папський нунцій і архієпископ вважали, що Ядвішка просто причарувала короля, і намагалися викорінити це почуття святою водою і аскетизмом. Але ці засоби не допомагали, і тоді було вирішено одружити Владислава.
Польський король невдовзі узяв шлюб із австрійською принцесою Цицилією Ренатою, дівчиною дуже серйозною і побожною. Після того, як нова королева поцікавилась, що це за особа, яка так весело сміється, Ядвішку переселили до іншого палацу. Це теж не допомогло, король постійно до неї навідувався. Тоді Ядвішку Лушковську видали заміж за шляхтича, який мав гарні маєтки у Литві. У цих місцях було чудове полювання, а король був пристрасним мисливцем і часто туди навідувався, де жив по декілька місяців.
Владислав IV овдовів, одружився вдруге, але свого кохання не залишив і помер на руках у Ядвішки навесні 1648 року. Вона залишилася на самоті, оточена загальною ненавистю, і подальша її доля невідома. [3]
Місцеві патриції замовляли проекти будинків іноземним зодчим - переважно італійцям. Так, протягом XVI-XVII століть утворився унікальний ансамбль площі Ринок - єдиний у нашій країні. Його особливістю є те, що ці будинки й досі використовують за прямим призначенням, тобто для житла. Щоправда, як у них мешкати - це вже інше питання.
Кожен будинок споруджувався не тільки за індивідуальним проектом (це було своєрідною формою реклами для господаря).
Площа проіснувала не одне століття, але більшість будинків на ній зберегли одну деталь - три вікна на площу. Це був закон, який неможливо було обійти. Найцікавіші будинки стоять на східній стороні площі. Нумерації будинків за старих часів не було, вони називалися по імені власника.
Будинок № 2 - побудований в кінці XVI ст. і називається палац Бандінеллі, саме в ньому відкрилася перша пошта у Львові.
Будинок № 4 - "Чорна кам'яниця", так само в XVI ст. побудована для Яна Лоренцовича - аптекаря. На першому поверсі розташовувалася, звичайно ж, аптека. До будинку була прибудована лавочка для сторожа. Але вона була дуже маленькою, і якщо сторож засинав, то обов'язково звалювався на землю. Ось як хитро все придумано.
Будинок № 6 - "Будинок Корнякта" або "Королівська кам'яниця". Корнякт був багатим виноторговцем і великим меценатом. Домігся у короля дозволу на будівництво будинку в шість вікон. Звів його італійський архітектор на залишках ще готичної кам'яниці. Тому в будинку зберігся готичний зал - єдиний приклад житлової готики. Надалі будинок викупила родина Собесьих, і він належав королю Яну. Саме у цьому будинку був підписаний Гжімултовській мир між Росією і Польщею.
Ось, зверніть увагу на Венеційську кам'яницю, буд. № 14. Має над вхідним порталом кам'яний герб Венеції - лев з розкритою книгою. Будинок збудував архітектор Павло Щасливий в 1589 р. на замовлення венеційського консула і купця Антоніо Массарі [2]
Кам'яниця Шольц-Вольфовичів
Сучасна пл. Ринок № 23. Збудований в 1570 р. на замовлення вихідців зі Сілезії Шольц-Вольфовичів в стилі ренесанс. Фасад будинку багато декорований як біблійними скульптурними композиціями, так і скульптурними портретами звичайних львів'ян.
Кам'яниця Массарівська - Сучасна пл. Ринок № 24. Відбудований після пожежі 1527 р. в ренесансних традиціях. Свого часу його власником також, як і Венеційської кам'яниці, був Антоніо Массарі. Це ще один будинок на площі, де можна оглянути експозицію історичного музею. [2]
Будинок № 28. Кам'яниця Гепнерівська (її, ще називають "Кам'яниця з афоризмами"). Зберігся у незмінному виді з часу своєї відбудови на початку XVII ст. Це одна з кращих пам'яток львівської житлової архітектури епохи Ренесансу. Будівлю спорудив львівський райця і доктор медицини Павло Домінік Гепнер. Він поселився у приміщенні 1610 року. Відтоді будинок називали Гепнерівським, Докторівським та Домініківським.
Уся будівля над вікнами "всипана" латинськими прислів'ями - вони натякають на фах власника: "Quis dives? Qui nil cupiat quis pauper? Avarus" ("Хто ж багач? Хто не має жадань. А хто вбогий? Захланний". Фраза з твору пізньолатинського поета Авзонія), "Nunquam discrepat utile a decoro" ("Ніколи не дисонує корисне з красивим". Фраза з твору Авзонія), "Deus meus et omnia" ("Ти мій Бог і моє все". Гасло францисканців), "Ubi charitas ibi Deus" ("Де милосердя, там Бог". Перегукується з першим посланням Івана Богослова), "Ubi uber ibi tuber" ("Вщерть добра є - випирає". Латинське прислів'я), "Ubi opes ibi amici" ("Де багатство, там і друзі". Овідій), "Probus invidet nemini" ("Добрий не заздрить нікому". "Тімей" Ціцерона), "Domat omnia virtus" ("Чеснота долає все"), "Virtutis praemium honor" ("Нагорода за доброчесність - шана". "Нікомахова естетика" Арістотеля), "Sola triumfatat virtus" ("Лише доброчесність тріумфує"), "Imis alta" ("Низьким висока"). Декілька аналогічних фраз також можна побачити і на фасаді іншої будівлі - № 23. [6]
Кам'яниця Коритовського - № 29. Збудовано 1766-1678 рр. Будинок з великим внутрішнім подвір'ям, має наскрізний прохід на вулицю Театральну. В XIX ст. цей прохід називався пасаж Андреоллі від імені купця Домініко Андреоллі, що прибув до Львова в 1803 р. зі Швейцарії і відкрив тут цукерню. Власне, сам власник будинку Феліціян Коритовський - генерал польських коронних військ. 1755-1772 виконував функції команданта Львова. У січні 1768 нейтралізував спробу майбутніх керівників Барської конфедерації, варецького старости Юзефа Пуласького і камянецького єпископа Міхала Красінського оголосити під час Львівських контрактів у Львові конфедерацію.
Північна сторона площі найбільш змінена. Як свідчать архівні джерела, в 1765 р. всі будови цієї сторони площі були зруйновані. Фасади первісних будівель змінені, де-не-де збереглося середньовічне планування, уціліли поодинокі фрагменти.
Дім № 32, колишній універмаг "Trust" родини Ціпперів, зведений 1912 року фірмою Едмунда Жиховича за проектом Міхала Лужецького у стилі модерн з елементами історизму.
Попередницею була кам'яниця капітана Домініка Вільчека, збудована наприкінці XVIII ст. на місці чотирьох, або п'яти старших будинків площі Ринок і нинішньої Шевської. Один з них Вільчек успадкував, сусідні ж - придбав протягом 1765-1777 років. [2]
Погляньте, будинок Кам'яниця Гєлазинівська № 36. Споруджений у 1778-1781 роках за проектом французького архітектора П'єра-Дені Ґібо. У кінці 1700-х років тут проживав польський військовий діяч Юзеф Понятовський. На початку ХХ сторіччя у будинку була крамниця "Народної торгівлі" українського Крайового споживчого союзу. У кам'яниці залишились написи латинською мовою: "Ісус дня 1-го липня" й "Марія року Божого 1730". [6]
Єдиною тодішньою проблемою, було забезпечення міста питьовою та технічною водою. Нажаль, не секрет, що однією з найболючіших проблем сьогоднішнього Львова є водопостачання. А між тим, ця проблема має вже 600 років. Попри те, що середмістя Львова стоїть на воді (в XV ст. на Ринку був ставок), уже документами 1407 року згадується перший водогін, яким йшла джерельна вода з-за міста. Річ у тім, що вода середмістя непридатна для вживання, а от як вирішували цю проблему вам розповість Борис.
Гарасимів Б.
Дякую, Юля. Як, вже говорилося раніше на Ринку зосереджувалося міське управління, в тому числі й комунальні служби. Поступово кількість водогонів зростала. Але й досі не знаємо місця отих джерел, звідки вони пролягали.
Хочу, звернути вашу увагу, що водогони сходилися на Ринку в крамницю зі східного боку ратуші, яка була прикрашена величезною бронзовою статуєю німфи Мелюзіни називалася її іменем. А вже звідти дерев'яними трубами вода подавалася в будинки.
Та місто росло, однієї криниці стало замало. 1697 року спорудили ще одну, на південно-західному розі площі. її прикрашала статуя Нептуна. 1744 року з'явилася третя криниця - на південно-східному розі. Воду з цих криниць брали не всі, а лише найзаможніші домовласники. Цей скульптурний ансамбль тісно пов'язаний із більшістю скульптур міста Львова, адже основним періодом розвитку цього жанру мистецтва був класицизм. А основними представниками-скульпторами у Львові, є брати Вітвери (Гартман і Йоган), котрі прибули сюди з Австрії вже як знані майстри у своїй сфері. Шедевр Г. Вітвера - меморіальний пам'ятник К. Яблоновської (1806) у кафедральному костелі.
Вам, звісно відомо, що епоха Просвітництва зверталась до гуманізму античного мистецтва з тим, щоб робити сучасників кращими. Виходячи з цього постулату, художні образи набували рис, не типових для реальної дійсності, тому чинник соціальної зумовленості не виконував особливої ролі. Важливим була їхня абстрагована піднесеність над побутовістю, підкреслено висока морально-етична позиція. Адже Природа вважалась ідеальним середовищем збереження людських моральних якостей, отже, і опоетизований людський образ в скульптурі набував глибшого звучання в максимальному її оточенні. Такий образ сприймався ідеально досконалим за духовними цінностями, опоетизованими класицизмом. Віденський класицизм не набув повного розквіту, і скульптура мала казенний відбиток, виконуючи роль декоративного придатку до архітектури. Таким новий стиль увійшов у львівське середовище і не став "великим стилем". [5]
Хочу звернути вашу увагу, що за привілеями, наданими для Львова імператором Йосифом II 1789 p., була припинена сваволя шляхти, піднеслась загальна культура міста. Виглядало так, наче Австрія привнесла до завойованого краю високу культуру, що ґрунтувалась на античності з її ідеалами краси, відповідними тогочасним уявленням про розумне і справедливе суспільство.
У Львові на Площі Ринок 1793 р. (рік повалення Французької революції) з'явилися чотири статуї. Вони зображували давньогрецьких та римських богів і героїв: Нептуна, Амфітриту, Артеміду, Адоніса, котрі втілювали античний ідеал вільної та прегарної людської особистості. Спокійна велич цих скульптурних зображень контрастувала з бурхливими подіями епохи, а ще виразніше - з довкіллям. Хоча тоді розпочалася активна класицистична декорація фасадів багатьох будинків Площі та за неповне півстоліття замість старої готично-ренесансної ратуші з'явилась велична споруда ратуші в стриманих нормах австрійського класицизму. [5]
Автор скульптур - скульптор Вітвер з Відня. Однак до Львова приїхали два Вітвери, брати-близнюки Гартман і Йоганн. Брати дотримувались різних художніх орієнтирів: Йоганн (кінець 1774-1825) зберігав замилування до бароко, Гартман (кінець 1774-1811) - до античності. Обидва, без сумніву, були знайомі з дослідженням Й. Вінкельманна - "Історія мистецтва давнини", текст якого вміщував 200 гравюр. І, як пише автор, ілюстрації вирізнялися винятковим знанням античних пам'яток. Серед них Нептун був зображений як Юпітер, з тризубом у руці, неначе зі списом. Зображення подібне до статуї елліністичного правителя (так званого Діадоха) (Рим, Музей Герм). Амфітрита, дружина Нептуна, також зображена на хвилях, поруч з дельфіном (його роль, за міфічною оповіддю в справі одруження Нептуна, дуже велика). Це перші у Львові майже оголені статуї. Також представлена Діана (Артеміда), богиня плодючості та покровителька вагітних, опікунка життя на землі; вона зображена стрункою, з луком та у супроводі собак. Нарешті, - Адоніс поруч з диким вепром. Всі чотири статуї майже триметрової висоти, висічені надзвичайно майстерно з каменю-пісковика. У них ще відчутні зв'язки з бароковим мистецтвом, насамперед у трактуванні оголеного тіла та декоративному укладі драперій. Бароковість, що проглядає крізь античну "грецьку манеру", нарушуючи стильову чистоту виразу, відповідала б творчому характеру Йоганна Вітвера, хоча до цього часу їх автором вважався Гартман Вітвер, і про існування другого Вітвера не згадувалося. [4]
Однак постає найголовніше питання: чому вибір упав на ці чотири, здавалося б, випадково зіставлені міфологічні постаті? Яке історичне навантаження вони несли тоді?
Програма скульптурних зображень, очевидно, не була випадковою, і пов'язувалася з історичними подіями: приєднанням Галичини до Австрії. В період класицизму звернення до античної культури сприймалося актуальним і закономірним, з розрахунку на високоосвічене середовище, а в цьому випадку розглядалося з позиції "просвітницького абсолютизму" як утвердженням гуманізму.
Тому у Львові (однак невідомо, з ініціативи міської адміністрації, чи за розпорядженням із Відня) просвітницька програма, що поставала в міфологічних образах, передусім скеровувалась на піднесення престижу цісарської влади та зміцнення позиції імперської адміністрації.
Водночас у міфічних образах зашифровувалися важливі історичні події та програма влади. Отже, Нептун втілював історичний факт - появу трактату про розподіл Польщі. Трактат підписано 23 липня (5 серпня) у Петербурзі, дата відповідала святу Нептуна. Крім того, Нептун виступив і в іншому статусі - захисника полісу (міста).
Вибір Діани, ймовірно, мотивувалось не її втіленням богині місяця або полювання та рослинності. Радше це пояснювалось тим, що вона виступає покровителькою союзу латинян з кількома народами, тобто немов би захисницею багатонаціональної держави, якою була Австрія того часу. Діана також символізувала владарювання та відстоювала права і засади громадянства як охоронниця правопорядку й загалом життя на землі.
Щодо образів Амфітрити й Адоніса, то Амфітрита, ймовірно, імпонувала тим, що була дружиною Нептуна й уособлювала стійкість античного подружжя. Проте в наслідуванні античних образів Г. Вітвер уникнув сухої стилізації. Його жіночі постаті гармонійною урівноваженістю, красивою будовою, сентиментальним настроєм звернені до сучасності. В античності митець бачив людину, що здатна до всебічного розвитку, зовнішньої та внутрішньої досконалості.
Адоніс - популярний персонаж грецької та фінікійсько-сирійської міфології; ім'я походить від фінікійського слова "адон", "господь", "владика". Адоніс як божество, що мав рослинні функції, пов'язувався з періодичними змінами природи, її умиранням та відродженням. Отже, він символізував вічність життя, гармонійного поєднання життя та смерті у природі. Цей гарний юнак втілював своїм образом гармонію в природі та суспільстві, що ідеально розкривало намагання нової влади донести ідеал австрійської монархії на приєднаних землях.
Скульптури в центрі Львова, навколо будинку влади, безумовно, втілювали складніший зміст, а не лише новий етичний та естетичний ідеал.
З класицизмом повернулась до Львова мода прикрашання фасадів будинків рельєфами й увінчення аттиків круглою скульптурою. Адміністративні споруди переважно не оздоблювалися, хіба що за незначними винятками. Тематика рельєфів міфологічна. Працювало кілька скульпторів - уже згадані Вітвери та брати Шимзери, Антон та Йоганн. Пізніше нечисленну групу різьбярів доповнив Поль Евтель. Очевидно, грандіозний обсяг створеного виконували обладнані майстерні, де працювало чимало помічників.
Дякую, вам за увагу і надіємося, що ця швидкоплинна екскурсія вам сподобалася!
Висновок
Площа Ринок є унікальним історико-культурним комплексом, що містить памятки ренесансного та класицистичного стилів. Це особливе місце, бо з давніх-давен тут вирішувались найважливіші питання та долі людей. Сорок чотири будинки та ратуша посередині, вісім вуличок, які відходять від площі, чотири фонтани, по три вікна на будинках, багато легенд та реальних історій, а ще купа вражень - про площу Ринок - серце міста Львова і галицького краю.
Власне, на цій короткочасній екскурсії, студенти групи КМК - 11 на проведеній екскурсії почули цікаву історію площі Ринок, про Роберто Бандінеллі та першу пошту, любовний трикутник, Константина Корнякта, історію про страти у середньовічному Львові, смерть Івана Підкови, підступність Феліціяна Коритовського, кохання польського короля Владислава ІV Вази та простої дівчини Ядвішки Лушковської, побачили і заслухали інформацію про будинок лікеро-горілчаних магнатів Бачевських. Нами було оглянуто міську Ратушу, Венеційську камяницю, Камяницю Бандінеллі, Чорну Камяницю, Королівський палац тощо.
Список використаної літератури
1.Вайдахер Фрідріх. Загальна музеологія. - Львів: "Літопис", 2005. - 630 с.
2.Із історії львівських вулиць. / "Молода Галичина. - Львів.: "Вільна Україна, 1990. - В.2. - 48 с. - іл.
.Качор І., Качор Л. Марево древнього Львова. - Львів: Апріорі, 2009. - 164 с.: іл.
.Крвавич Д.П., Овсійчук В.А., Черепанова С.О. Українське мистецтво: навч. посіб.: У 3-х ч. / Д.П. Крвавич, В.А. Овсійчук, С.О. Черепанова [передмова проф. С. Павлюка]. - Львів: Світ, 2004. - Ч.2. - 268 с.
.Мистецька сторінка. Львівська ратуша. #"justify">.Содомора А., Домбровський М., Кісь А. Anno Domini. Року Божого: Латинські написи Львова / Автор проекту Василь Ґабор. - Львів: ЛА "Піраміда", 2008. - 288 с.