Групи покритонасінних

  • Вид работы:
    Реферат
  • Предмет:
    Биология
  • Язык:
    Украинский
    ,
    Формат файла:
    MS Word
    976,44 Кб
  • Опубликовано:
    2012-10-08
Вы можете узнать стоимость помощи в написании студенческой работы.
Помощь в написании работы, которую точно примут!

Групи покритонасінних

Зміст

1. Група ялинових типів

1.1 Характеристика композиційного елементу №1

2. Група соснових типів

2.1 Характеристика композиційного елементу №2

3. Група модринових типів

3.1 Характеристика композиційного елементу №3

4. Група туєвих типів

4.1 Характеристика композиційного елементу №4

5. Група тисових типів

5.1 Характеристика композиційного елементу №5

Список використаної літератури

.        Група ялинових типів

Ялиця (Abіes Mіll.). Стрункий, здебільшого вузький, чітко обкреслений конус крони й темна блискуча зелень хвої, з білими смужками на нижньому боці хвої надають зовнішньому вигляду ялиць парадність і пишність.

Рід ялиць нараховує в помірному поясі Північної півкулі близько 40 видів, які можуть бути об'єднані в наступні фізіономічні типи: фізіономічний тип ялиці сибірської, що включає ялиці сибірську, ялиці бальзамічну, ялиці Фразера, ялиці білокору, ялиці Семенова; фізіономічний тип ялиці кавказької; фізіономічний тип ялиці одноколірної, що включає ялиці благородну, ялиці велику; фізіономічний тип ялиці Віча, що включає ялиці камчатську, ялиці сахалінську.

Псевдотсуга (Pseudotsuga Carr.). Псевдотсуги за своїм зовнішнім виглядом представляють перехідну, проміжну форму між ялицями і ялинами. М'яке матово-зелене охвоєння й порівняно рідке гілкування наближує їх до типу ялиці одноколірної, в той час як злегка вигнута форма гілок і не таке правильне, як у ялиць, їхнє розташування робить зовнішній вигляд псевдотсуг подібним також і з типом ялини звичайної.

Виділяють фізіономічний тип псевдотсуги тисолистої, або Мензіса.

Ялина (Pіcea Dіetr.). Ялини, за деякими виключеннями, не створюють таких строгих і струнких форм, як ялиці. Гілки їхні більш повислі, хвоя густіша й темніша, а зовнішній вигляд суворіший.

Рід ялин нараховує в помірно холодному поясі Північної півкулі близько 40 видів. Види, що культивуються поза субтропічними районами, можна розділити на наступні фізіономічні типи: фізіономічний тип ялини балканської, що включає ялину аянську; фізіономічний тип ялини колючої, що включає ялину Енгельмана; фізіономічний тип ялини звичайної, що включає ялину сибірську.

1.1 Характеристика композиційного елементу №1

Група ялинових типів характеризується щільним темним охвоєнням, чітко вираженою конусоподібною формою крони, тіневитривалістю й здатністю створювати щільні темні насадження, що створюють, у свою чергу, суворе враження композиції. За декоративними якостями перше місце в цій групі займають ялиці.

Група складається з деревного виду який відноситься до фізіономічного типу ялиці кавказької (Аbies nordmanniana).

Ялиця кавказька (Аbies nordmanniana).

Дерево до 60 м заввишки та до 2 м у діаметрі з прямим стовбуром, покритим сірою, гладенькою, а після 80-100 років глибокоборозенчастою корою. Крона густа, опущена низько до землі, з гострою верхівкою у молодих та округлою - у старих дерев. Хвоя густа, зверху темно-зелена, знизу світліша, плоска, розташована на гілках гребінчасто, доживає до 10 років. Шишки великі, до 20 см завдовжки, молоді - зелені, дозріли - темно-коричневі, смолисті, покривні луски довші за насінні та відігнуті вниз.

Природно поширена на Кавказі, росте швидко, потребує достатньо глибоких, добре зволожених, багатих суглинкових ґрунтів, недостатньо морозостійка, сухих і холодних вітрів не витримує, тіньовитривала, але добре росте на відкритих місцях. Потерпає від забруднення повітря пилом та його загазованості.

Рекомендується для створення групових посадок у парках і лісопарках І, Iа, Iб, Vв районів.

Група ялинових типів.


Фізіономічний вигляд ялиці.

1 - Ялиця кавказька (Аbies nordmanniana).

.        Група соснових типів

Сосна (Pіnus L.). Вигляд сосен майже завжди асоціюється в нашій свідомості із сухим сонячним бором. Крона сосни пропускає багато світла.

У країнах Північної півкулі з помірним кліматом налічується близько 80 видів сосен. Ці види можна підрозділити на наступні фізіономічні типи: фізіономічний тип сосни звичайної; фізіономічний тип сосни чорної, що включає сосну кримську; фізіономічний тип сосни веймутової, що включає сосну румелійську; фізіономічний тип сосни кедрової сибірської, що включає сосну кедрову європейську, сосну кедрову к. корейську.

2.1 Характеристика композиційного елементу №2

Група складається з деревного виду який відноситься до фізіономічного типу сосни веймутової (Pinus strobus L.), що включає сосну румелійську (Рinus реuсе Grіs.).

Характеризується рідкою прозорою, що не має чітких обрисів кроною, світлолюбністю і здатністю створювати світлі, сонячні насадження.

Сосна Веймутова (Pinus strobes L.).

Дерево 40 м заввишки і до 1,5 м в діаметрі з широкопірамідальною або яйцеподібною, нещільною кроною. Стовбур стрункий, майже циліндричний. У молодих дерев кора гладенька, сіро-зелена, блискуча, у старих - розтріскана вздовж стовбура або пластинчаста. Хвоя зібрана в пучки по 5 шт., тонка, м'яка, голубувато-зелена. Шишки звисають, зігнуті, червонувато-бурі.

Природно поширена в східній частині Північної Америки, культивується в Україні. Росте швидко на суглинкових і супіщаних свіжих ґрунтах та чорноземах, гірше - на вологих пісках та підзолистих ґрунтах. Засолених ґрунтів не витримує. Тіньовитривала, морозо- і вітростійка, відносно стійка проти забруднення повітря димом і газами.

Рекомендується для створення невеликих груп у лісопарках у Іа, Iв, II, III районів.

Сосна румелійська (Pinus peuce Gris).

Дерево заввишки до 20 м з густою, щільною, вузько-пірамідальною кроною, на освітлених місцях опущеною до землі. Кора стовбура сіро-бура, гладенька, пізніше пластинчаста. Хвоя сіро-зелена, зібрана в пучки по 5 шт.

Природно поширена в горах Балканського півострова. Культивується в Україні. Добре росте на супіщаних, суглинкових і чорноземних ґрунтах. Вапнякових ґрунтів та тривалої засухи повітря і ґрунту не витримує, іржастим грибом не пошкоджується. Рекомендується для створення поодиноких і алейних посадок та розріджених груп у парках і лісопарках Iа, Iб, IIа, IIб, III районів.

ялиновий сосновий модриновий туєвий

Група соснових типів.


Фізіономічний вигляд сосни.

1 - Сосна Веймутова (Pinus strobes L.),

2 - Сосна румелійська (Pinus peuce Gris).

.        Група модринових типів

Модрина (Larіx Mіll.). Високі, швидко зростаючі дерева із чіткою конусоподібною формою крони в молодості й широко розлогою зонтикоподібною - у старості.

Рід модрин представлений 20 видами. Для зеленого будівництва мають значення наступні фізіономічні типи: фізіономічний тип модрини сибірської, що включає модрину європейську, модрину Сукачова; фізіономічний тип модрини японської, що включає модрина даурську, модрину курильську.

3.1 Характеристика композиційного елементу №3

Дана група створена за фізіономічним типом модрини сибірської (Larіx sіbіrіca Maxіm.), що включає модрину європейську (Larіx decіdua Mіll.).

Модрина обпадаюча, європейська (Larіx decіdua Mіll.).

Дерево до 40 м заввишки і до 1 м в діаметрі з широко пірамідальною кроною, повислими, на кінцях піднятими гілками. Кора стовбура бура, в молодих дерев луската, у старих - з глибокими тріщинами. Хвоя світло-зелена, із сизуватим нальотом, мяка. До 3 см завдовжки, перед опаданням жовтіє.

Природно поширена в Альпах і Карпатах переважно на відкритих сонячних місцях або у рідколіссях. Росте швидко, не вибаглива до родючості грунту, однак не росте на сухих, піщаних та заболочених із застійною водою грунтах, чутлива до пізніх весняних приморозків. Досить стійка проти забруднення повітря димом і газами.

Група модринових типів


Фізіономічний вигляд модрини.

1-      Модрина обпадаюча, європейська (Larіx decіdua Mіll.).

.        Групи туєвих типів

Характеризується повільним ростом, щільним, темним, лускоподібним або короткогольчастим зеленим охвоєнням, щільною, дуже густою, чітко окресленою кроною. Загальний вигляд дерев трохи жалібний, суворий і екзотичний.

Туя (Thuja Tourn.). Рід містить 5 видів, що зростають у Північній Америці та Східній Азії. Ці види можна підрозділити на наступні фізіономічні типи: фізіономічний тип туї західної, що включає біоту східну; фізіономічний тип туї гігантської.

Ялівець (Junіperus L.). Рід ялівців містить близько 60 видів, розповсюджених в помірному поясі Північної півкулі. Серед ялівців, найцікавіших у декоративному відношенні, можна виділити наступні фізіономічні типи: фізіономічний тип ялівця звичайного; фізіономічний тип ялівця віргінского.

4.1 Характеристика композиційного елементу №4

Дана група створена з фізіономічного типу туї складчастої, гігантської (Thuja plicata D. Don.). Стійка до міських умов, вібростійка, росте повільно. В групі створює темно-хвойне насадження.

Дерево до 30 (60) м заввишки і до 2 м у діаметрі з вузькопі-рамідальною кроною, утвореною короткими горизонтальними гілками, які на кінцях звисають. Кора коричнювата, складчаста, відстає смужками. Хвоя луската, розміщена хрестоподібно, після розтирання ароматна, зверху темно-зелена, знизу - світліша з білими смужками. Шишки довгасті.

Природно поширена на Тихоокеанському узбережжі Північної Америки. Культивується в Україні. До шести років росте повільно. Потім ріст збільшується. Тіньовитривала, морозостійка, але молоді рослини під час морозу потребують захисту. Засуху витримує незадовільно. Краще росте і розвивається на потужних, багатих, вологих, але добре дренованих ґрунтах. Може рости на бідних ґрунтах. Доживає до 500-800 років.

Рекомендується для створення густих груп у І, II, IIIа районах, а в умовах поливу та за наявності вологих місць у ІVа районі.

Група туєвих типів.


Фізіономічний вигляд туї.

         - Туї складчастої, гігантської (Thuja plicata D. Don.).

5.       Група тисових типів

Тис (Taxus L.). Тиси - дуже тіньовитривалі види серед інших хвойних. Вони мають багато садових форм, що відрізняються за кольором хвої, формою й розмірами. У культурі зустрічаються 2 види та виділяють фізіономічний тип тиса ягідного, що включає також тис гострокінцевий.

5.1 Характеристика композиційного елементу №5

Група складається з деревного виду який відноситься до фізіономічного типу тиса ягідного (Taxus baccata L.) , що включає також тис гострокінцевий, далекосхідний (Taxus cuspidate). Група буде мати загалом темне забарвлення, через колір хвої тиса.

Тис ягідний (Taxus baccata L.).

Дерево до 20 (25) м заввишки і до 1,5 м в діаметрі. На бідних ґрунтах та в молодому віці росте кущем. Крона густа, яйцеподібно-циліндрична, розлога. Кора стовбура червонувато-сіра. Хвоя плоска, темно-зелена, блискуча зверху і блідо-зелена знизу, отруйна. Шишки м'ясисті, ягодоподібні, червоні, кулясті.

Природно поширений майже по всій Європі, в гірських районах Північної Африки, у Малій Азії. В Україні трапляється дикорослий вид у Карпатах та в Криму. Дуже тіньовитривалий, морозостійкий, витримує морози до мінус 25 °С, вибагливий до вологості повітря і ґрунту, віддає перевагу родючим свіжим ґрунтам із вмістом вапна, однак не росте на заболочених ґрунтах. Добре витримує обрізування та задовільно витримує сухі ґрунти і відкриті місця. Стійкий проти забруднення повітря пилом і димом. Доживає до 2-4 тис. років.

Рекомендується для створення невеликих груп лісопарках та підліска в І, IIа, IIб, IIІ, Vб районах.

Тис гострокінцевий, далекосхідний (Taxus cuspidate).

Дерево 10 (20) м заввишки та до 1,5 м у діаметрі або кущ. Крона рідка, округла, гостроверхівкова. Хвоя зверху темно-зелена, знизу світло-зелена, жовтувата, серпоподібна. Шишка ягодоподібна, який повністю охоплює насіння.

Природно поширений у Примор'ї, на Сахаліні, у Китаї та в Японії. В Україні у культурі з початку XX ст. Найкраще росте на слабкоопідзолених суглинкових ґрунтах з достатньо розвиненим гумусовим горизонтом, але на кислих і заболочених ґрунтах висаджувати не рекомендується. Тіньовитривалий, морозостійкий, довговічний. Добре витримує стриження та обрізування.

Рекомендується для створення невеликих груп лісопарках у І, II, III та частково IV районів.

Група тисових типів.


Фізіономічний вигляд тису.

1-      Тис ягідний (Taxus baccata L.).

2-      Тис гострокінцевий, далекосхідний (Taxus cuspidate).

Список використаної літератури

1.Заячук В.Я. Дендрологія. Покритонасінні: Навчальний посібник. - Львів: Камула, 2004. - 408 с.

2. Калініченко О.А. Декоративна дендрологія. - К.: Вища школа, 2003. - 199 с.

3. Колесников А.И. Декоративная дендрология . - М., 1960. - 678 с.

4. Д.Г. Хессайон. Все о декоративних деревьях и кустарниках. - М.: Кладезь-Букс, 2008. - 128 с.

Похожие работы на - Групи покритонасінних

 

Не нашли материал для своей работы?
Поможем написать уникальную работу
Без плагиата!