Портретні характеристики, репрезентовані в образах персонажів англійської мови в українському перекладі
Вступ
Проблемою створення художнього образу у структурі літературного твору займаються багато лінгвістів та літературознавців. У роботах, присвячених дослідженню портретних характеристик розглядаються питання формування та розвитку портретного опису (Б.Є. Галанов, Г.С. Сириця), виявлення лінгвістичних особливостей портрету (Є.О. Гончарова, В.М. Жирмунський, О.О. Мальцева), розробки типології портретних описів (О.І. Белецький, О.М. Беспалов, Н.О. Родіонова, К.Л. Сизова).
Актуальність дослідження визначається низкою суттєвих чинників: 1) посиленням дослідницького інтересу до проблеми портретизації персонажу з точки зору його характеру; 2) підвищеною увагою до встановлення місця і функцій портрету персонажу у художньому творі; 3) необхідністю детального та всебічного аналізу портретних характеристик; 4) важливістю вивчення портретних характеристик у різних мовах для створення художнього образу; 5) відсутністю таких досліджень на матеріалі різних мов, в яких портретний опис розглядається як один із головних засобів створення художнього образу.
Мета роботи - обґрунтувати особливості відтворення портретних характеристик, репрезентованих в образах персонажів англійської мови, в українському перекладі художнього твору. Досягнення цієї мети стає можливим за умови розвязання таких завдань:
.Обґрунтувати наукову концепцію дослідження питання про способи відтворення в перекладі портретних характеристик у художніх творах.
.Визначити види портретних характеристик у художньому творі.
.Встановити функції портретних характеристик у створенні художнього образу.
.Визначити лексичні засоби створення портретних характеристик.
.Встановити особливості відтворення портретних характеристик у перекладі художнього тексту.
Об'єкт дослідження - портретні характеристики англійської мови.
Предмет дослідження - лінгвостилістична організація портретних характеристик та їх відтворення в тексті перекладу.
Матеріалом дослідження слугували тексти творів Ф.С. Фіцджеральда «Ніч ніжна» і «Великий Гетсбі». Усього проаналізовано понад 180 портретних характеристик, відібрані методом суцільної вибірки, - усього понад 50 портретних характеристик.
У процесі роботи використовувалися різні методи в залежності від етапу та поставлених завдань.
На першому науково-пошуковому етапі був складений список літератури за темою дослідження і здійснений критичний огляд теоретичних джерел. З урахуванням методів узагальнення, порівняння, класифікації, були виділені як спільні для всіх науковців, так і відмінні погляди на проблеми, повязані з нашим дослідженням.
На другому, підготовчому етапі, були відібрано і класифіковано приклади портретних характеристик з використанням семантико-стилістичного методу.
Третій етап, аналітичний, вимагав систематизації матеріалу, аналізу і узагальнення певних мовних фактів, що й було здійснено з використанням методу класифікації та узагальнення.
На останньому етапі матеріали аналізу були викладені у тексті дипломної роботи з використанням комплексу прийомів описового методу.
Новизна дослідження полягає в тому, що був проведений багатоаспектний аналіз портретних характеристик, виявлено їх типи, визначено стилістичні засоби створення портретних характеристик.
Теоретична значимість дослідження полягає у тому, що його результати можуть знайти застосування у викладанні лінгвістичних дисциплін.
Практична цінність роботи визначається тим, що її результати можна застосовувати на практичних заняттях із лінгвістики тексту, стилістики художнього мовлення, при читанні спецкурсів і проведенні спецсемінарів із лінгвостилістичного аналізу художнього тексту, для розвязання практичних проблем, повязаних з англо-українським перекладом.
Мета, завдання і основні етапи нашого дослідження (пошуково-ознайомлювальний, критичного огляду літератури та формування гіпотези дослідження, формування дослідницького корпусу, аналізу матеріалів дослідницького корпусу, оформлення результатів дослідження) обумовили структуру роботи.
Розділ I. Поняття портретного опису та аспекти його дослідження
Головне, що відрізняє стиль мови художньої літератури від інших функціональних стилів - це відображення обєктивно існуючої дійсності в інтерпретації художника слова.
Творчий задум автора передбачає створення засобами мови складної системи, де кожний образ є, за визначенням О.М. Гришиної ознакою світу художнього твору [52, с. 52]. Функція образів полягає в активізації чуттєвого досвіду читача, шляхом створення у нього ілюзії співчуття та співучасті. В цій роботі ми виходимо з філософського визначення художнього образу
О.М. Гришиної як специфічного для мистецтва способу відтворення обєктивної дійсності у живій, конкретно-чуттєвій, безпосередньо-сприймаючій формі, якою в цьому випадку є мова художнього твору [51, с.13].
В художньому тексті центральним обєктом зображення є людина, а всі події, ситуації, що описуються в тексті - засобом її всебічної характеристики. Свій погляд на сутність людських характерів автор художнього твору розвиває в системі створюваних ним образів дійових осіб, що втілюють у собі синтез художнього узагальнення і конкретної неповторюваної індивідуалізації у світі естетичного ідеалу художника [45, с. 84]. Художній образ персонажу, як вважає Л.Я Гінзбург, це серія послідовних появ або згадувань однієї особи. Зображення її слів, дій, зовнішніх рис, внутрішніх станів, розповідь про події, що з нею повязані, авторський аналіз - все це поступово нарощується, створюючи певну єдність, яка функціонує в різноманітних сюжетних ситуаціях. Формальною ознакою цієї єдності є вже саме імя дійової особи [43, с. 18].
У створенні образу персонажу, в його змістовній, комунікативній та естетичній цільності велика роль приділяється портрету персонажа. У творах великих письменників портрет стає не тільки одним із найвиразніших елементів у структурі художнього образу, але й нерідко ототожнюється в нашій уяві з художнім образом. Іншими словами, різкої межі між художнім образом та персонажем немає, адже гарний портретист ніколи не задовольняється рабським копіюванням зовнішності, безкрилим описом. В рисах обличчя, костюмі, манерах чуйний художник вільно або невільно відображає соціальні відносини своєї епохи, що мають перевагу в суспільстві смаки, звички, моду [40, с. 37]. Тому поняття портрету персонажа в художньому творі достатньо широке та може включати в себе: опис зовнішності героя, його соціальну характеристику, опис внутрішнього стану персонажу, мовний портрет.
Ідейно-естетичне значення портрету того чи іншого літературного персонажа розкривається повністю також через відношення до нього інших героїв, через розвиток сюжету в цілому, тобто всю систему створених автором в даному творі образів. Відомо, що портрет не тільки передає зовнішні риси персонажу, якого описують, але й активно бере участь у відображенні характеру літературного персонажу. Однак портрет зазнає й зворотної дії, в результаті якої створюється чітка зорова уява про зовнішній вигляд героя досить економними засобами «зовнішньої» портретної виразності [17, с. 27]. Тому портрет в реалістичному творі виступає не в ізоляції від решти його компонентів, а в постійній взаємодії з ними. Портрет, на думку Л.Я Круглика, не вичерпується відтвореннями зовнішності як такої, портрет - це не тільки обличчя героя, але і фігура його, хода, жест, поза, його звички, манери поведінки, говоріння, це особливості його голосу, інтонації, оскільки голос, жест, міміка у своїй сукупності виражають безпосередню реакцію героя на події, що відбуваються навкруги, розкривають складність і багатогранність його характеру [58, с. 49] .
В нашій роботі ми, усвідомлюючи всю міру умовності такого визначення, відокремлюємо лише зовнішній портрет дійової особи, розглядаючи його як сукупність усіх експресивних моментів людського тіла, що говорять [21, с. 26]. Портрет, тобто зовнішня характеристика дійових осіб, нерозривно повязаний з усією системою художнього мислення письменника. Відношення автора до дієвої особи як до певного в своїх проявляннях єдності робить його портрет усталеним і цілісним. Це дає підставу вважати, що той чи інший портретний фрагмент носить не випадковий характер, а слугує цілям створення закінченого художнього образу. В художньому творі в основі реакції автора на окремі прояви героя лежить єдина реакція на ціле героя, а усі окремі його прояви мають значення для характеристики цього цілого як миті його [21, с. 8]. В описі зовнішності персонажу чітко відображається мислення письменника, його позиція по відношенню до персонажу, якого описують, котру В.Г. Белинський називав художньою субєктивністю. Виділяючи або затушовуючи, підкреслюючи або опускаючи різні ознаки зовнішнього вигляду, костюму, художник намагається певним образом вплинути на читача - розсмішити його або розчулити, схвилювати, зворушити, викликати любов, ненависть, огиду, злість, страх, жах, гнів [39, с. 46].
Особливістю портретного опису є також і те, що він ніколи не буває вичерпним. Портрет може біти лаконічним, стислим, докладним, але він прямо не співвідноситься з зоровим сприйняттям людини. Однак ця неповнота портрету персонажу в художньому творі доповнюється цілим рядом моментів, що безпосередньо приєднуються до зовнішності, малодоступних або зовсім недоступних образотворчому мистецтву: манеры, хода, тембр голосу, вираз обличчя, що змінюється і всієї зовнішності у ті чи інші історичні моменти життя людини [21, с. 8].
За описом поведінки, мови, образу мислення персонажу читач намагається уявити собі його зовнішність, для вираження котрої в художньому творі достатньо незначної подробиці, що характеризує сутність портретованого персонажу, що відображує властиву йому індивідуальність. Іноді для створення портрету дійовою особи достатньо лише одного порівняння, одного епітета [40, с. 71].
Але перевага художньо-літературного портрету персонажу перед живописним полягає не лише в особливих способах його передачі, але й в можливості розвитку портретного опису у часі. Невблаганна течія часу немов би у спресованому вигляді постає у еволюції, якої зазнає зовнішність людини [57, с. 8]. Портрет персонажу може передавати моменти поступового росту людини через зовнішнє вираження образів юнацтва, зрілості або старості, може охоплювати ціле людське життя з усіма його змінами.
Таким чином, портрет персонажу є суттєвим елементом всієї образотворчої системи художнього твору не тому, що в ньому взаємодіють різноманітні аспекти зовнішнього вираження, а тому що ця взаємодія забезпечує головну задачу - задачу виявлення сутнього в тому чи іншому літературному образі через зовнішні моменти [49, с. 8], тобто портрет персонажа як зовнішня характеристика дійових осіб глибоко й наочно відображає особливості внутрішнього світу людини, його характеристику, його соціальні звязки. Іншими словами, опис зовнішності, будучи елементом структури образу персонажу, вирішує в художньому творі задачу всебічного розкриття особистості.
Що ж таке портрет персонажу в художньому творі? Зовнішньою характеристикою дійових називає портрет персонажу Л.І.Кричевська [57, с. 3]. Г.В.Старікова визначає портрет «як зображення зовнішності людини» [78, с. 4]. Однак ці визначення занадто елементарні і короткі. Вони не відображають різноманіття видів портретів в художньому творі, їх ролі в створенні художнього образу персонажу та твору в цілому.
У жанрі «портрет» основна функція повязана з показанням на обєкт опису - людину, у котрої виділяються прагматичні пріоритетні сторони, риси або частини. «Будь-який портретний опис підпорядковується певній комунікативній інтенції творця портрету, тобто з необхідним ступенем деталізації описати яке-небудь обличчя, його характерні частини та відмінні ознаки» [74].
Інтерес до портретного зображення пояснюється неослабленою увагою до людини, до конкретної особистості певної історичної епохи. Використання портретної характеристики людини застосовується в різних областях науки й мистецтва. Портретний опис використовується в процесі комунікації, тому що спілкування людей потребує уяви про учасника комунікативного акту. Портрет - одна з найскладніших задач в живопису та літературі, які потребують пильного вивчення та передачі власне розуміння людини.
В художній літературі особливе місце посідає опис зовнішності, тому що портрет відіграє важливу роль в створенні художнього образу. В літературознавчих дослідженнях портрет героя розглядається як засіб розкриття внутрішнього світу, тісно повязаний з розумінням ідейного змісту. Проблема портрету, за визначенням Галанова, це «джерело для найцікавіших спостережень й висновків, повязаних з корінними процесами творчості» [40, с. 37].
За думкою Нечаєва, під портретом героя розуміють «словесне перерахування зовнішніх рис людини, виду його обличчя, фігури, одягу тощо» [71]. Портретний опис - це мовленнєве уособлення образу героя в тексті художнього твору, де міститься індивідуально-авторське розуміння та оцінка героя.
В словнику літературознавчих термінів Л.І. Тимофєєва надається наступне визначення досліджуваного феномена : «портрет (франц. Portrait - портрет, зображення) - в літературному творі зображення зовнішності героя: його обличчя, фігури, одягу, манери поводитись» [81]. Дослідник Є.Слащев пише, що «... к элементам портрета мы относим не только описание человеческой внешности, одежды, манеры держаться, но, естественно, и описание жестов, походки, движений» [77].
В деяких літературознавчих працях надається широке розуміння портрету, тобто з поняттям «портрет» повязують не лише компоненти зовнішнього вигляду, особливості прояву характеру й внутрішнього стану персонажу, але й такі елементи, які лише побічно стосуються його літературного зображення (внутрішнє убрання помешкання тощо) [66, с. 98].
При визначенні портрету персонажа, як ми вважаємо, необхідно враховувати наступні моменти.
.Портретний опис - це елемент структури художнього тексту, частина його образної системи, що вирішує задачу всебічного розкриття образу літературного героя, а в деяких випадках ідейного задуму твору в цілому.
.Маючи регулярне відтворення в лінійній організації художнього твору, портрет персонажу є системним упорядкованим утворенням, яке, реалізуючи певні функції, не є повністю автономним. Портретний опис входить складовою частиною у текст всього твору, створюючи діалектичну єдність частини й цілого.
.Смислова цілісність портрету персонажу полягає в його тематичній єдності, що здійснюється тотожністю референції - співвідношення поданих слів (власних та загальних назв, а також займенників, що заміщують їх) з одним й тим самим предметом реальної дійсності (референтом) [69, с. 20].
.Основними загальномовними функціями портретного опису в художньому творі є функції ідентифікації (впізнання) і характеризації дійових осіб.
.«Портрет персонажу - це структурне утворення, що відображає взаємне розміщення та звязок фрагментів, які передають цілісний опис зовнішності. В залежності від авторської цільової настанови структура портретного опису в художньому творі може біти цільною або переривчатою» [49, с. 10], концентрованою або неконцентрованою
«Концентрований портрет - це одинична портретна номінація, що не відтворюється та не доповнюється у ході текстового розгортання» [49, с. 12]. Неконцентрований портрет - це неодноразово відтворювана у ході текстового розгортання портретна єдність, що створює портретний ланцюг, компонент якого мають різноманітний ступінь віддаленості один від одного.
.Конструктивною особливістю портретного опису є те, що він може бути реалізованим за допомогою різноманітних мовних одиниць: слова, словосполучення, речення зверх фразової єдності або комплексу зверхфразових єдностей. «Вибір мовних одиниць, що оформлюють словесний портрет, залежить від субєкту мови, в ролі котрого може виступати не тільки автор, але й персонажі розповіді, що створює своєрідне «багатоголосся» в зображенні зовнішності тієї чи іншої дійової особи» [37, с. 7].
.Портрет персонажу в художньому творі виражає не тільки логіку самого персонажу, але й авторське ставлення до нього. Від автора залежить актуалізація того чи іншого моменті зовнішності, складність структури портретної єдності, вибір оформлюючи його лінгвістичних одиниць, а також модальність словесного портрету.
Враховуючи все викладене, можна дати наступне визначення портрету в художньому творі:
Портрет це системно-структурне утворення, елемент образної системи художнього тексту, підпорядкований задачі відображення зовнішності персонажу з метою його ідентифікації й характеризації та який передає авторське ставлення до персонажу.
В нашій роботі під портретом розуміється опис зовнішнього та внутрішнього стану героя, його дії та взаємовідносин з іншими персонажами, манери говоріння та образ мислення, тобто в портрет ми також включаємо опис характеру персонажа.
Отже, портрет - це опис зовнішності людини, його обличчя, фігури, одягу, жестів й характеру. Портрет безпосередньо відображає риси характеру героя, які є особливо важливими для автора. Звичайно, що художник не може залишитись байдужим до зовнішності тих, кого описує. Важливо не тільки те, як виглядає персонаж, але й те, які деталі зовнішності автор відмічає як головні. Підкреслюючи або опускаючи різноманітні ознаки зовнішнього вигляду, костюму, оточення, письменник намагається вплинути на читача з метою розчулити його, схвилювати, розсмішити, вселити любов, викликати ненависть, страх, гнів. Важливою деталлю портрету є костюм людини. В портреті художник відводить йому більшу чи меншу роль. Створюючи портрет, художник враховує виразну силу одягу та намагається, щоб жодна подробиця костюму не вислизнула від уваги читача.
Портрет передає не тільки зовнішнє, але й внутрішнє вираження властивостей, суті, души людини. Він розкриває духовну суть особистості персонажу, його характер, тобто створює образ реальної конкретної людини. Відкриваючи для себе склад думок та почуттів персонажу через його портрет, ми осягаємо не лише людину, що описується, але й її навколишній світ.
Портрет - це художня модель реальної конкретної людини, а не просто опис зовнішності. Проаналізований матеріал показав, що портрет може бути наданий за допомогою прямої характеристики (мова автора, думка інших персонажів) або побічної (через опис смаків, звичок герою, його будинку, убрання кімнати, через опис його дружини, друзів, кохання). В портреті героя відображається відношення письменника до людей, до світу, його почуття й думки, манера бачити й відчувати, його душевний склад, його світогляд. Художник повідомляє про свої враження читачу, виражає свою уяву про навколишній світ. Ми можемо ще не знати героя, але його портрет дає можливість зробити припущення про його сутність. Зовнішність персонажу психологизується, тому читач бачить не лише опис зовнішнього вигляду героя, але й його внутрішнього світу.
1.1Види портретних описів
О.А.Мальцева визначає художній портрет «як один із засобів створення образу персонажу, що полягає в описі його зовнішності та включає психологічну характеристику окремих частин зовнішності - риси обличчя, міміки, фігури, поз, жестів, рухів, одягу» [67, с. 5].
Цей фактор вводить термін - «дескриптивний ланцюг», під котрим розуміється неперервний описовий ланцюг, обсягом в одне речення та більше. Безперервність - основна структурна властивість дескриптивного ланцюга. Змістовна сторона, семантичний стрижень дескриптивного ланцюга - антропоцентричність. Але однієї цієї ознаки недостатньо, інакше межі понять «дескриптивний ланцюг» та «портретний опис» будуть різними.
Ланцюг слів стає дескриптивним, згідно О.А.Мальцевої, в тому випадку, «коли в ньому є одна або більше характерних подробиць зовнішності образу персонажа» [67, с. 6].
З введенням поняття «дескриптивний ланцюг» портретний опис можна трактувати у вузькому та широкому смислі.
«Портретний опис у вузькому смислі - це дескриптивний ланцюг, в мовному вираженні безперервний описовий ланцюг, обємом у одне речення чи більше» [63, с. 5].
Портретний опис у широкому смислі - це вся сукупність дескриптивних ланцюгів, що відносяться до опису якого-небудь персонажу.
О.А.Мальцева відокремлює компактний та розосереджений портретний опис.
Компактний портретний опис - одиничний портретний опис: одного разу описавши зовнішність свого персонажу, письменник може не звертатися до неї протягом деякого часу. Обсяг компактного портретного опису частіш за все розгорнутий і докладний опис. «Компактний портретний опис представлений особи оповідача, зацікавленого характерністю виду портретованого представника якої-небудь соціальної спільноти» [63, с. 248].
Розосереджений портретний опис уявляє собою неодноразове періодичне звернення до зовнішності персонажа у ході оповідання. Наявність опису, розосередженого в тексті, свідчить про еволюцію образу.
«Виділяється також портрет психологічний, де переважають риси зовнішності, що свідчать про властивості характеру та внутрішнього світу» [64, с. 303]. У словнику літературознавчих термінів Л.І. Тимофєєва надається таке визначення психологічного портрету: «психологічний портрет - це більш докладний портрет, який включає опис костюму, манери поведінки, тобто характеризує приналежність персонажа до певної соціального середовища» [81].
В залежності від мети дослідження та аналізованого матеріалу розрізняють різні типи портрету. І.А.Бикова, дотримуючись синтаксичного підходу, розрізняє два структурних типи портрету: концентрований та неконцентрований.
Концентрований портретний опис - це одинична портретна номінація, яка не може відтворюватись та доповнюватись у ході розвитку тексту. Сутність сконцентрованості полягає у не відтворюваності портретного опису впродовж текстового розгортання і його зосередженні в одному місці тексту.
«Деконцентрований портретний опис - це неодноразово відтворювана у ході текстового розгортання портретна єдність, що створює портретний ланцюг, ланки якого мають різноманітний ступінь віддаленості один від одного, … ідентифікація персонажу основана на повторюванні в ланках портретного ланцюга» [31, с. 44]. За основу класифікації дослідниця обирає локалізацію портретного опису в художньому тексті. Деконцентрованість розуміється авторкою як неодноразове відтворення портретної єдності, яка розгортається протягом твору.
Серед одиничних, здвоєних і групових портретних типів дослідниця визначає сконцентровані та деконцентровані різновиди. Строєні різновиди використовуються тільки у сконцентрованому вигляді. У деконцентрованих описах виділяються три способи зв'язку ланок: номінативний, лейтмотивний і змішаний. Основою номінативного способу є повтор найменування персонажа, засобом реалізації лейтмотивного способу зв'язку є повтор назв зовнішніх рис дійових осіб або деталей. При змішаному способі номінативні й лейтмотивні повтори надаються у портретному описі одночасно.
Через зміни в зовнішності персонажа письменник може створювати відчуття руху. Подібні зміни розбивають портретну єдність на окремі епізоди і дають можливість сприймати її у розвитку. Іншим способом динамізації, що спостерігається в одиничних і групових сконцентрованих типах, є переміщення персонажів у просторі, як в одиничному портретному описі. Статичність у здвоєних портретних ланцюжках забезпечується фіксованістю емоційної напруги персонажів, яка створюється за рахунок того, що в другій ланці портретного опису увага фокусується на деталях зовнішності з першої ланки. Іншим способом відбиття статичності здвоєного портретного ланцюжка є прийом створення портрета в портреті. Зазвичай, форма побудови вже сама по собі вказує на статичний характер опису: фіксованість зображення на фотографії асоціюється з постійністю зовнішнього вигляду героїв.
А.І. Домашнев визначає літературний портрет, «як опис зовнішнього і внутрішнього стану персонажу, його дії, взаємовідносин, манери говорити й думати» [53, с. 86]. О.А. Гончарова, дотримуючись синтаксичного підходу, вже в рамках літературного портрету відокремлює два види: квалітативний й функціональний. Квалітативний літературний портрет уявляє собою статистичний опис, який створюється при стилістичному домінуванні субстантивної групи. «Функціональний літературний портрет - це опис дій персонажу (головна роль належить дієсловам)» [46].
В літературознавстві М.Г. Альбрузі відокремлює два інших види літературного портрету: мемуарно-біографічний та художньо-біографічний. В центрі зображення портрету знаходяться реальна особистість, про яку розповідає автор [4, с. 162].
Художньо-біографічний літературний портретМемуарно-біографічний літературний портретНаявність сюжетуВідсутність або послабленість сюжетуОхоплює невеликий проміжок часуРозповідається про тривалий відрізок часуХудожній твір, який може мати певні фактологічні неточностіМемуар
Є.Я. Кусько визначає мовний портрет. «Мовний портрет - це індивідуалізований та одночасно типізуючий спосіб передачі мови персонажу, прояв у ній характеру героя в його неперервному розвитку, його світогляду, ідеологічних позицій, політичного рівня» [62, с. 28].
Основними елементами, які спричиняють створення мовного портрету є:
) взаємозвязок мови героя та його характеру;
) один із засобів мовної індивідуальності - це відмінність мови дійових осіб;
) прояв у мові соціальної, професіональної та локальної приналежності персонажу;
) відображення в мові персонажів світогляду, політичного рівня та ідеологічних позицій;
) еволюція мови персонажу у звязку з еволюцією образу [62, с. 26].
Портрет у літературі - засіб характеротворення, типізації та індивідуалізації персонажів. Маючи за основний предмет художнього зображення взаємодію з довкіллям, письменники описують зміни зовнішнього вигляду персонажів у конкретних ситуаціях, у взаєминах між ними. Пильна увага до портретів персонажів ґрунтується на загальній закономірності, згідно з якою внутрішні психічні стани людей відображаються в міміці (виражальні рухи мязів обличчя), пантоміміці (виражальні рухи всього тіла), в динаміці мовлення (інтонація, темпоритм, тембр), диханні і т.п., що допомагає в процесі спілкування глибше розуміти внутрішній світ один одного. Окрім того, одяг людини часто свідчить про її естетичні смаки, риси вдачі, майновий стан, рід занять. Тому письменники фіксують як зовнішній вигляд персонажів, так і їх внутрішній стан, намагаються витлумачувати відповідність чи розбіжність між їхніми так званими зовнішніми та внутрішніми портретами.
При цьому слід зазначити, що метою портретного опису зазвичай є конструювання образу, де окремі риси вказують на суттєві характеристики.
«Портрет виступає одним із засобів індивідуалізації персонажа. Окрім зовнішніх фізичних характеристик персонажа, до портрету включаються відомості про його зачіску, одежу, манери, аксесуари, тобто про те, що відображає смаки, пристрасті, звички - індивідуальність героя. Портрет на відміну від пейзажу визначає i coціальну приналежність персонажа, i входить до темпорального континууму тексту, бо в костюмі знаходить своє відображення i eпoxa, i пора року, i час доби» [17, с. 142].
З викладеного випливає, що портретний опис включає:
зображення зовнішності: обличчя, волосся, статури і т.п.;
опис міміки, голосу і динаміки дихання, пантоміміки і манер;
одягу і аксесуарів.
1.2Функціонально-стилістична роль портретного опису у тканині художнього твору
Однією з центральних проблем лінгвістичної стилістики є вивчення стилістичних прийомів та виразних засобів, які використовуються для точнішого вираження змісту художніх творів.
Проблема створення художнього образу може бути названа основною в літературній творчості. Портрет персонажу відіграє важливу роль при створенні образу персонажу, а тому може розглядатись окремо.
Тут необхідно зазначити, що питання функціонування портрету та його природи розроблений недостатньо повно.
Так, в роботах лінгвістів А.С. Вольф, Е.А. Гончарова, Г.В. Старкова, Н.Д. Беляева, що порушують різноманітні аспекти мови та стилю словесного портрету, повязані в основному з лексикою портретного опису. Проблема структурно-композиційної класифікації словесно-художнього портрету, форм функціонування в макротексті.
Таким чином, портретний опис - складне й маловивчене явище, що не має однозначного трактування.
О.А. Мальцєва відзначає, що слово як лінгвістична одиниця володіє естетичними можливостями: «Функціонуючи в художньому творі, слово реалізує сукупність своїх предметно-логічних та емоційно-експресивних значень» [67, с. 3].
Художній портретний опис багатофункціональний. В межах художнього твору він може виконувати найрізноманітніші функції, відповідно до функціонального наповнення художнього тексту взагалі. Соціальна, філософська, моральна, релігійна спрямованість тексту отримує своє відображення в портретному описі як важливому композиційному елементі художнього твору.
Аналіз основних функцій портрета - характерологічної, оціночної, ідейно-художньої, показує, на думку О.А. Мальцевої, що багатофункціональність полягає в нерозривній єдності, взаємодоповненні та рухливому співіснуванні його функцій.
Характерологічна функція неможлива без оціночної; оціночна функція веде читача до розуміння характеру персонажу: обидві функції разом спричиняють розкриття ідейно-художнього змісту твору. Взаємопроникнення функцій, існування їх одна через іншу, говорить про їх єдність та взаємодоповнення. Рухливе співіснування функцій означає, що в портретному описі значимість функцій може бути змінена:яка-небудь з основних ядерних функцій може відійти на другий план, а яка-небудь звично периферійна функція стати головною.
Всякому явищу, як зазначає О.А. Мальцева, властиві категорії «загальне та окреме». «Окреме» в функціональному наповненні художнього портретного опису - це різноманітні функції. «Загальне» - це те, що їх обєднує.
Тут необхідно зазначити два основних моменти. По-перше, всі функції портретного опису є різновидами однієї - дескриптивної функції. Дескриптивна функція є основною функцією портрету. По-друге, усі функції портретного опису обєднує і систематизує естетична функція, оскільки мова йде про портретний опис в художньому творі та головне призначення портрету - слугувати засобом створення образу.
Саме в естетичній функції виражається звязок змісту та форми, без якої не може бути створений художній образ. Систематизуючи властивість естетичної функції полягає в тому, що через неї проходять всі інші функції; у чистому ж вигляді естетична функція просто не існує.
Аналізуючи особливості літературно-художнього твору, В.В. Виноградов, зазначав, що «специфіка літератури, як мовного мистецтва, на основі котрої досягається діалектична єдність двох головних факторів літературного твору - матеріалу (мова) та задум (ідея) - закладена в «основній глибоко своїй, естетичній якості» [35, с. 47].
Без сумніву, велику зацікавленість представляє питання про співвідношення естетичної і стилістичної функції. Під стилістичною функцією, услід за І.В. Арнольд, ми розуміємо виразний потенціал елементів мови; визначення, що виходить із прийнятого у стилістиці декодування розуміння стилю як вираження інформації другого порядку [7, с. 47-48].
Стилістична функція належить тексту; те ж саме можна сказати й про естетичну функцію. Однак стилістична функція властивий тексту будь-якого роду, будь-якого стилю (рівно як тексту художнього стилю, так і нехудожнього), в той же час естетична функція атрибут художньої мови. Задача стилістичного дослідження тексту - вивчення взаємодії предметно-логічного змісту повідомлення, тобто інформація першого роду, з інформацією другого роду, яка включає і проявлення естетичної функції мови [55, с. 9].
Отже, стилістична функція - поняття більш широке, що включає в себе поняття естетичної функції.
Необхідно також зазначити ще одну відмінність естетичної та стилістичної функції: в той час як стилістична функція може бути простежена на відносно великому уривку тексту та може проявитись навіть в одиничному слово використанні, естетична функція того чи іншого мовного елементу виявляється лише в контексті цілого, завершеного літературного твору. В дійсно художньому творі кожне слово портретного опису унікальне; його не можна замінити чи убрати без збитку для смислу в цілому. Всі слова портретного опису в художньому творі естетично значущі, несуть зазвичай ту чи іншу образну функцію.
На думку О.О. Мальцевої, дослідження естетичної функції важливе й ще тому, що вона впливає не тільки на раціональну, але й емоціональну сферу. В.В. Виноградов відмічав, що предметно-логічне значення кожного слова оточене експресивною атмосферою, що коливається в залежності від контексту [34].
В кінці XVIII - початку XIX ст. в літературі отримує велике поширення форма повідомлення «від персонажа». Проблема «точки зору» розроблялась такими вченими як В.В. Віноградов, Г.А. Гурковський. Особливо суттєвими для аналізу мовного портрету є положення про те, що точки зору проявляються перш за все в оцінці, тобто як ідеологічні цінності.
Проблеми точку зору та оцінки повязані нерозривно. Причина цього в самій природі мови, яка відображає і природу носія мови, людину, однією з невідємних властивостей якої є здатність та бажання оцінювати навколишню дійсність.
За думкою О.О. Мальцевої оцінка - це і процес і результат, це з одного боку розумовий процес визначення цінності того чи іншого предмета, явища ситуації; з іншого боку - вираження, реалізація цього процесу [68, с. 10].
Портрет-оцінка - це завжди портрет-сприйняття, з якого ми дізнаємось багато про самого приймача, оскільки будь-яке ціннісне судження відображає одночасно властивості як пізнавального обєма, так і субєкта, що пізнає. Особливо цікавою задача становиться, коли в ролі субєкта, що пізнає виступає автор. Так портрет, виконуючи оціночну функцію, сприяє більш глибокому розкриттю персонажа та дозволяє частково поринути у глибину авторських задумів.
Отже, портретний опис являє собою складний елемент композиції, тобто складає невідємну частину композиційної організації тексту, його художнього цілого та має багато функцій. Функціям портретного опису властива ієрархічність: базова дескриптивна функція, різновиди її прояву та обєднуюча естетична функція, властива мовному художньому портрету, та серед них важливу роль відіграє оцінювальна функція.
1.3 Засоби створення портрету
Портрет персонажу є центральним елементом усієї зображальної системи художніх образів, який розглядають у сучасній лінгвістиці при дослідженні художнього тексту через детальний аналіз лінгвістичних засобів та у звязку з теорією мовної комунікації такі мовознавці, як А.Бевзенко, Н.Бойко, М.Братусь, Л.Голоюх, Ю.Карпенко та ін. Підґрунтя для лінгвістичного аналізу художні творів заклали видатні науковці О.Потебня, Л.Булаховський та ін. О.Потебня вважав, що естетико-стилістичний аналіз художніх текстів є першим щаблем загального дослідження літературної мови.
Портретний опис відрізняється різноманіттям використання стилістичних засобів. Вони виконують найрізноманітніші функції, допомагаючи автору показати особу з різних боків.
Безумовно, будь-який портретний опис стає яскравішим, коли в ньому є тропи й фігури, які будуються на основі навмисного порушення загальномовних звязків, в результаті чого виникають яскраві у своїй неповторності образи.
Практично всі дослідники художнього тексту, художнього дискурсу і портретних описів вказують на те, що головним серед стилістичних засобів є епітет [55].
Як відомо, епітети, поряд з іншими художніми засобами, відбивають стан і рівень розвитку літературної мови певного періоду. Вони є тією ланкою, що поєднує у мовній свідомості письменника різні джерела літературної мови, її книжну та народнорозмовну основу, її виразний фольклорний компонент.
Отже, епітет використовується як важливий художній засіб індивідуалізації й типізації та оцінки зображуваних явищ. Він створює широкі можливості індивідуально-авторського відтворення дійсності. Художні означення різноманітної семантики увиразнюють портрети персонажів. Оцінні характеристики подано передусім через мову автора, зрідка - персонажу.
Епітети є тим традиційним засобом, який найвиразніше передає особливості індивідуального стилю письменника, характеризує стиль літературного напрямку та художньої мови відповідного періоду.
Структура епітетів у портретних єдностях письменника зазвичай вивчається з погляду їх морфолого-синтаксичного вираження. Визначаються два структурні різновиди: епітети-слова й епітети-словосполучення. У ролі епітетів-слів виступають прикметники (пісне обличчя) і дієприкметники (витягнене обличчя). Епітети-словосполучення являють собою сполучення прикметника з прислівником (кумедно поважні очиці) або дієприкметника з іменником в орудному відмінку (розпалена грою щічка). Епітети-слова зазвичай становлять найчастотнішу групу. Семантика епітетів досліджується у двох площинах: за характером семантичного зв'язку між членами епітетної синтагми і за тематичною приналежністю. Відправною точкою класифікації за характером семантичного зв'язку між членами епітетної синтагми є поділ епітетів на узуально-асоціативні й оказіонально-асоціативні. Узуально-асоціативні епітети підкреслюють ознаки, які є природно властивими деталям зовнішності й одягу (червоні уста). Оказіонально-асоціативні епітети, навпаки, називають ознаки, не характерні для деталей зовнішності й одягу, що залучаються автором з інших сфер (два вовчі ока). Узуально-асоціативні епітети є більш частотними. Яскравість епітетних конструкцій у портретних описах письменника додатково забезпечується розмаїттям цих тропів із погляду тематичної приналежності, в межах якої було виділено епітети предметно-візуального і внутрішньо-психологічного сприйняття. Епітети предметно-візуального сприйняття віддзеркалюють ті аспекти деталей зовнішності або одягу, які чітко сприймаються оком (довга сива борода),епітети внутрішньо-психологічного сприйняття насичують портретний опис психологічним змістом і оцінним звучанням (обличчя сердиті, суворі). Епітети предметно-візуального сприйняття, залежно від того, які аспекти деталей зовнішності й одягу персонажів вони відбивають, поділяються на епітети форми/розміру (кругленький, клапоухий видочок), епітети кольору (червоні коси), епітети властивостей (старе, борознами пооране обличчя). У певному контексті епітети форми, кольору і властивостей можуть виявляти прихований, незвичайний компонент свого значення, що стає основою нових образів. Вони можуть відбивати психологічний стан і соціальний статус, як от: очі червоні, божевільні; вічно порепані од чорної роботи руки.
У визначеннях епітета, наявних у довідкових та теоретичних джерелах [55], підкреслюється його виразність, емоційність, експресивність, субєктивність та контекстна залежність (синсематичність). Однак, незважаючи на те, що епітет має давню традицію вивчення [64] та вважається ключовим тропом у лінгвопоетиці й лінгвостилістиці («історія епітета є історією поетичного стилю»), сучасна практична стилістика повинна передусім бути технікою епітета, до цієї пори немає єдності у поглядах на його сутнісні характеристики.
Застосування інтегративного, синергитичного підходу, втім дозволяє уникнути суперечностей щодо природи та типології епітета: за такого підходу його мовні та мовленнєві властивості розглядається разом з ментальними основами та комунікативною функцією.
Метальною основою епітета та означу вального ним слова виступають пропозиційні схеми предметного фрейму ,використання епітету здійснюється з метою оптимізації лінгвальної регуляції, шляхом впливу на емоційну сферу адресата-читача.
Епітети у портретному описі мають мовні (морфолого-синтаксичні) та мовленнєві (семантико-стилістичні) характеристики.
Структурно-морфологічні характеристики епітетів у портретному описі надали змоги виокремити такі моделі:
.Найуживанішою (61% від загальної кількості) є модель, у якій епітет виражений прикметником у препозиції: Adj+N. Прикметник може бути простим, наприклад, mysterious, beauty, або складним, наприклад, owl-eyed face (епітети, виражені складними прикметниками, називають складними епітетами). Простий прикметник у цій моделі може бути вжитий у одному із ступенів порівняння, частіше у найвищому, наприклад:
«His voice was slow and shy; he had one of the saddest faces Rosemary had ever seen» [84, p. 39].
Типовим для портретних описів є також наявність декількох (простих та/або складних) епітетів, побудованих за вказаною моделлю, наприклад:
«The senior, Smith, who acted as spokeasman, a heavy, clumsy, ready-made figure, with a full-moon, serious face, struck him as a reasonable man…» [84, p. 56].
.Другою за розповсюдженістю моделлю (11%) у портретних описах є така, у якій епітет виражений дієприкметником чи дієприслівником: Participle+N:
«He was a tall, lean man of fifty, with a drooping moustache and grey hair» [84, p. 41].
.Характерною для портретного опису (9%) моделлю є така, де епітет, виражений прислівником при прикметнику: Adv+A+N, наприклад:
«…upon her softly shining porcelain cheeks… «[84, p. 184].
.Також у портретному описі зустрічаються епітети (9%), виражені словосполученням, як правило це Adj+N, за використання якого утворюється модель (Adj+N) + N, наприклад:
«He was smiling to himself in the darkness; naively, an ingenious prostitutes smile …Tonino smiled an amorous sportsmans smile» [84, p. 39].
. У ролі епітета в портретному описі може також виступати іменник вжитий у функції означення: модель N+N (8%), при чому це означення може бути виражене:
іменником - загальною назвою у загальному відмінку:hatchet face was ageless [84, p. 31].
іменником-загальною назвою у присвійному відмінку:
«…said Anne, smiling the tight cats smile» [84, p. 76].
«… a white Vandyke beard, cold blue eyes…» [84, p. 159].
іменник у складі of-phrase («зворотній епітет»):
«Her face, the face of a saint, a viking Madonna, shone through the faint notes that snowed across the candlelight» [84, p. 63].
Як свідчать наведені приклади, у портретному описі модель N+N може містити один чи декілька (однакових чи різних за вказаними характеристиками) іменників або ж сполучатися з іншими моделями (як правило, з моделлю Adj+N).
. Найменш поширеним у складі портретного опису є епітет, виражений словосполученням і цілим реченням, стягнутими у одне слово за допомогою дефісів, так називаний «фразовий епітет»:
«Johns face lit up instantaneously with all its hundred-candle-power tenderness and charm» [84, p. 67].
Епітети у портретному описі можна розділити їх на дві великих групи - образні, тобто такі, у основі яких лежить який-небудь зоровий, звуковий, тактильний і т.п. образ, і безобразні.
Образні епітети своєю чергою поділяються на такі групи:
)метафоричні епітети;
)порівняльні епітети;
)синестичні епітети;
)звукообразні епітети.
Метафоричний епітет, як і будь-яка метафора, оснований на взаємодії предметно-логічного і контекстуального значень слова. Так, метафоричним є епітет, оснований на приписуванні неживим предметам чи їх частинам властивостей і ознак живих істот (і навпаки).
Ще одним різновидом метафоричного епітета є зоосемічний епітет, оснований на приписуванні людині ознак і якостей тварин (зазвичай такий епітет виражений іменником - назвою тварини - і визначає схожість людини із цією твариною, яку вбачає автор).
Епітети, основані на порівнянні, так звані порівняльні (компаративні) епітети, відрізняються від метафоричних не тільки за формальною ознакою - вираженістю/невираженістю ідеї подібності - але й важливою змістовою характеристикою; «вираженість ідеї подібності постулює схожість теми і образу (a подібне до b), а невираженість ідеї подібності - їх тотожність (a є b)» [71]. У порівняльному епітеті виражається лише схожість понять, при чому ступінь образності порівняльного епітету залежить від дистанції між означенням і означуваним, від «кута» порівняння. Що далі одна від одної сфери, до яких відносяться означення і означуване, то більш несподіване їх поєднання, більш образний порівняльний епітет.
Порівняльні епітети в портретному описі створюють слухові, зорові, тактильні та інші образи і виражають субєктивне авторське сприйняття тієї чи іншої риси предмета чи явища і його відношення до цього.
Порівняльні епітети у портретному описі часто основані на зоосемії, але, на відміну від власне зоосемічних епітетів вони не ототожнюють людину із твариною чи її рисою, а лише вказують на схожість між ними, яка існує у сприйнятті автора:
Особливу групу епітетів складають ті, образність яких базується на явищі, відомому у психології під назвою синестезії, суть якого полягає у тому, що «якийсь подразнював, впливаючи на відповідний орган відчуттів, викликає не лише відчуття, специфічне для даного органу відчуттів, а й водночас ще й додаткове відчуття, характерне для іншого органу відчуттів» [55].
Серед звукоутворюючих епітетів найпоширенішими є звуконаслідувальні (ономатопеїчні) епітети. Такі епітети виражені звуконаслідувальними словами, тобто словами, звукова форма яких імітує реальні звуки оточуючої дійсності: голос птахів, тварин, звуки людського сміху, кашлю, чхання, дзвону, скреготу, стуку металу, дерева та інших природних матеріалів, звуки грому, дощу та інших природних явищ.
Безобразні епітети у порівняльному опису також охоплюють декілька груп у залежності від взаємодії значень означення означуваного, а саме:
перенесені епітети;
оксюмороні епітети;
гіперболічні епітети;
антономасійні епітети.
Сутність лінгвістичної природи перенесеного епітета полягає у тому, що прикметник, який логічно визначає якесь слово. Займає синтаксичну позицію означення поряд з іншим словом, повязаним із першим відносинами метонімічного типу. У портретному описі, як правило, трапляються означення, які переносять ознаку людини (частіше за все його почуття) на частини його тіла:
Стилістичний ефект оксюморонного епітета визначається порушенням типової сполучуваності: у атрибутивну групу поєднуються слова, неспроможні у нормі сполучуватися між собою через наявність у їх смисловій структурі сем протилежного значення. Компонентний аналіз слів, що входять у оксюморон не сполучення, методом порівняння словарних дефініцій виявляє зіткнення сем, що взаємно виключають одна одну, наприклад:
«His wife was shrill, languid, handsome and terrible» [84, p. 33].
«Nicoles snow-warm face lighted up further …» [84, p. 199].
Третій різновид безобразних епітетів характеризується наявністю у смисловій структурі означення семи інтенсифікуючого значення. У основі таких епітетів лежить той самий процес, що й у основі стилістичного прийому гіперболи: перебільшення ступеню якоїсь ознаки, властивої предмету, що визначається, повязаного із авторською субєктивною оцінкою.
Гіперболічний епітет у портретному описі навмисне перебільшує якусь ознаку предмета - рису персонажа, доводячи її до гротескних розмірів, з метою викликати емоційну реакцію, наприклад:
«She was too beautiful to be rea»l [84, p. 48].
У портретному описі зареєстровані також антономасійні епітети. З точки зору морфологічного вираження такі епітети являють собою або іменник (власне імя, яке називає якусь широко відому історичну особу, міфологічний чи літературний персонаж і т.п.), або прикметник, утворений від нього.
Серед стилістичних засобів, які використовують для створення портретного опису, питому вагу має порівняння. Порівняння - часткове уподібнення двох обєктів - є однією з мовних категорій: поняття рівності - нерівності, більшого чи меншого ступенів якості, які знаходять своє вираження як у граматичній категорії ступенів порівняння прикметників і прислівників, так і у лексиці і фразеології. Водночас, у мовленні порівняння тлумачиться як сутність іншої природи - стилістичний прийом, який є поширеним у творах письменників ХХ століття та, реалізуючись у портретному описі, представляє собою інтенсифікацію, підсилення однієї риси. Метою порівняння є надання характеристики якомусь обєкту шляхом зіставлення його з іншим обєктом з зовсім іншого класу.
У структурі порівняння таким чином виокремлюються три змістові складники:
обєкт, що порівнюється з іншим (обєкт А);
обєкт, з яким порівнюється перший (обєкт В);
зв'язок між цими обєктами.
Обєкт А може бути поданий:
персонажем твору (однією людиною):
«He looked, if not like a duke, at least like an actor of the old school who specialized in dukes parts».
частиною/частинами тіла, рисою/рисами персонажа:
«Under the bright lights his white, fleshy hands swam over the smooth baize like pale amoebae in the green pool, his touch upon the cue was as delicate and gentle as a womans … «.
Обєкт В у портретному описі - це реальна людина, описувана з позиції її соціального статусу, можливо з додатковими обставинами:
«Sophie looked like one of those beggar women one sees on a cold morning, standing in the gutter».
Значно рідше герой уподібнюється до конкретної, добре відомої особи. Зовнішність героя може бути порівняно також з героями книг, картин чи інших зображень, фільмів та вистав, міфічними і біблійними персонажами. Крім того, зовнішність може порівнюватись із власником типових рис.
Досить часто обєкт В поданий не істотами, не особами, тобто зовнішність персонажа порівнюється із:
твариною (чи її частиною);
рослиною (чи її частиною);
предметом із неживої природи;
звичайною побутовою річчю.
Із погляду семантики виділяються порівняння безобразні (логічні) та образні. У логічних порівняннях беруться до уваги всі властивості та якості порівнюваних предметів, але виділяється щось одне: Палагна курила люльку, як Іванова мати. Вони зустрічаються досить рідко.
Натомість образні порівняння - дуже часте явище у портретних описах. Образні порівняння, навпаки, вихоплюють одну якусь найвиразнішу ознаку, часом несподівану, і роблять її основною, ігноруючи всі інші: татарин, здоровий, як бик. Залежно від семантичних відношень між структурними елементами вони поділяються на такі типи: "живому-живе", які побудовані на уподібненні людини людині або іншим живим істотам і представлені антропосоціальними (обличчя поважне, як у жерця) і зооморфними (дівчата, стрункі, як дикі кози) різновидами; "живому-неживе", що створені на основі уподібнення людини або деталей її зовнішності неживим предметам і явищам та являють собою артефактні (неголена борода, що, мов щітка, стирчала), природні (уста, такі червоні, що навіть ніч) і міфічні (закутана в біле, як привид) типи; "неживому-неживе", що ґрунтуються на уподібненні одягу людини неживим предметам. Вони представлені біоморфним різновидом (фез горів на сонці, як дикий мак).
Структура порівнянь аналізується за наявністю/відсутністю елементів, які беруть участь у їх створенні, та з погляду синтаксичного вираження об'єкта порівняння. За наявністю/відсутністю елементів, які беруть участь у створенні порівняння, виділяються повні й квантовані різновиди. Повні порівняння характеризуються експліцитністю всіх структурних елементів. У квантованих порівняннях не всі структурні елементи виражені експліцитно. Експліцитно визначаються лише суб'єкт і об'єкт. Із погляду синтаксичного вираження об'єкта порівняння поділяються на прості й розгорнуті. Прості порівняння являють собою конструкції з об'єктом, представленим порівняльним зворотом зі сполучниками як, мов, немов, неначе. У розгорнутих порівняннях об'єкти виражаються підрядними реченнями. Прості порівняння більш частотні.
Дуже важливим стилістичним засобом у створенні портреного опису є метафора. Вона допомогає відтворити образ героя, даний не досвідом, а інтуїтивним відчуттям. Метафору можна позначити як передачу значення відчуттів, які не передаються шляхом раціонального звязку. Ми вбачаємо у метафоричному переносі у портреті необхідно притаманний напрям, що надається смисловому змісту художнього образу або образів.
Метафора у портретному описі, з одного богу, інтерпретує деталь портрету через інші речі, тобто сприяє розєднанню, віддзеркаленню одного значення через інше, з другого боку, актуалізується значення самої речі. Отже, в метафорі є розділення, і на фоні цього розділення відбувається художнє пізнання героя через значення речі, через значення естетичних відчуттів, що викликаються річчю і через значення іншої речі.
Структура метафори в портретних описах розглядається з погляду кількості елементів, що беруть участь у створенні метафори, і з погляду її граматичного вираження. За кількістю елементів зазвичай у портреному описі метафори є двочленними. Вони, як відомо, складаються з метафорично використаного слова і з опорного слова або словосполучення, яке зв'язане з ним синтаксично, та вживається у прямому значенні, наприклад: шовк бороди. Іменник шовк є метафорично використаним, іменник борода - опорним словом.
За граматичним вираженням виділяються метафори трьох типів: дієслівні, іменникові й комбіновані. У дієслівних метафорах опорне слово/словосполучення поєднується з метафорично використаним словом - дієсловом (голова скаче). Іменникові метафори являють собою генітивні конструкції, в яких метафорично використане слово співвідноситься з опорним словом - іменником у родовому відмінку (заросль волосся). Комбіновані метафори - це багаточленні структури, що поєднують іменникові й дієслівні метафори (опікають дві жаринки очей). Найпоширенішим граматичним різновидом є дієслівні метафори.
За характером семантики метафори поділяються на загальномовні й індивідуально-авторські. Загальномовні метафори мають чітку вмотивованість,наприклад: лінія шиї. Індивідуально-авторські метафори є суб'єктивними і віддзеркалюють індивідуальне бачення світу письменника, наприклад: мур спин. В основі метафоричної конструкції мур спин лежать несподівані асоціативні звязки між віддаленими поняттями людських спин, щільно притиснутих одна до одної, і муру. Незвичайність і яскравість індивідуально-авторських метафор забезпечується семантичними відношеннями між їх структурними елементами. Аналіз дозволяє визначити метафори трьох типів: "живому-живе", що засновані на перенесенні на зовнішність людини нехарактерних для неї властивостей живих істот і представлені антропоморфними (очі сміються) та зооморфними (щетина їжиться) різновидами; "живому-неживе", які мають в основі перенесення на зовнішність людини нехарактерних для неї властивостей неживих предметів і явищ, серед яких визначаються біоморфні (заросль волосся)і природні (блискав очима) різновиди, та "неживому-неживе", що побудовані на наданні одягу людини нехарактерних для нього властивостей неживих предметів. Вони представлені зооморфним різновидом (китиці фезів скачуть).
У портрених описах порівняння, метафора й епітет виступають не поодинокими конструкціями, а структурами, які взаємодіють між собою. На рівні конвергенції зазначених тропів виділяємо двочленні й тричленні комплекси. Двочленні структури являють собою поєднання двох типів тропів: перелякані, блискучі очі бігають. Це поєднання складається з епітетної синтагми перелякані, блискучі очі й метафоричної конструкції очі бігають. Тричленні комплекси становлять комбінації трьох тропів: гострий червоний носик визирав на світ божий, мов рознюхуючи, чи нема де чого цікавого. Цей приклад презентує тісну взаємодію епітетної синтагми гострий носик, метафори носик визирав і порівняння носик визирав на світ божий, мов рознюхуючи, чи нема де чого цікавого.
Як відомо, лексичним фундаментом кожної портретної єдності є дві групи іменників: зі значенням «тіло» і «одяг». Перша група традиційно називається соматизмами, друга - вестизмами.
Соматизми беруть участь у створенні портретного опису зовнішності персонажів. Залежно від функціонального навантаження вони поділяються у письменника на структурні (очі, обличчя, голова, руки, ноги), структурно-індивідуалізуючі (вуса, борода, лисина, щетина, коси) і структурно-характеризуючі (пика, баньки). Структурні соматизми відзначаються широким діапазоном використання і становлять 64% від загалу. На зрілому етапі кількість структурно-ідентифікуючих соматизмів збільшується, а чисельність структурних соматизмів прямо пропорційно зменшується. Для Ф.С.Фіцджеральда важливим стає не просто ідентифікувати, а схарактеризувати героя, висловивши своє ставлення до нього. 95% соматизмів уживаються з характеристичними словами, які можна розподілити на логічні і субєктивні. Логічні слова передають обєктивну інформацію про зовнішність героя, завдяки якій один персонаж відрізняється від іншого (довге волосся, сиві очі, червоні уста). Субєктивні слова, поряд з обєктивною інформацією про зовнішній вигляд, містять додаткову інформацію, яка складається з емоційного і функціонально-стилістичного компонентів (горде обличчя, земляне лице, божевільні очі). Субєктивні характеристичні слова становлять більше 70% від загальної кількості, що зумовлено їх стилістичною налаштованістю в поєднанні зі структурними соматизмами не лише ідентифікувати персонаж, а й давати йому більш широку характеристику.
Вестизми називають одяг персонажа. Залежно від функціонального призначення вирізняються структурно-індивідуалізуючі (сорочка, картуз, одежа, рукава, спідниця) і структурно-характеризуючі (чалма, черес, качула) вестизми. 77% вестизмів використовуються з характеристичними словами. Характеристичні слова, з огляду на притаманну їх семантиці інформацію, розподіляються на логічні, що містять обєктивну інформацію, про одяг героя (довгі халати, білі чалми, чорна ряса), і субєктивні, які, крім обєктивної інформації про одяг, містять додаткову інформацію про особистісні якості персонажа (пошарпана свитка, розхристана сорочка, безбарвна піджачина). Логічні характеристичні слова складають 76% від загальної кількості. Це, на нашу думку, тісно повязано з художніми завданнями таких слів у портретних єдностях письменника. Їх уживання має за мету ідентифікувати персонаж за допомогою обєктивної інформації про його одяг.
Дане дослідження проводиться з погляду структури, семантики і функціонального навантаження тропів.
1.4 Портретний опис в аспекті перекладу
портретний стилістичний лексичний переклад
Література займає особливе місце серед інших видів мистецтв. На відміну від музики та малярства, які впливають на людей різних національностей безпосередньо, через зір і слух, що притаманні всім здоровим людям. Літературний твір інколи стикається з значними перешкодами на шляху до свого читача, якщо цей читач є носієм іншої мовної системи, ніж автор твору. А між тим, портретний опис персонажа є одним з найважливіших компонентів твору, органічно злитий з самим персонажем, з композицією твору та ідеєю письменника. Кожен художник по-своєму пише портрети героїв. Іноді він дає його відразу, у мить знайомства з героєм. Іноді лише поверхове зауваження, характерний запамятовуючий штрих, іноді майже ділове повідомлення про зовнішній вигляд людини, його обличчя, фігуру, вік, одяг. Зазвичай це конкретні детальні та розгорнуті описи, які стають невіддільними від героя.
На жаль полілінгвізм і навіть білінгвізм зараз явище скоріше виключне, ніж розповсюджене. Тоді на допомогу приходить переклад, тобто такий вид творчості, в процесі якого твір, який існує в одній мові, відтворюється в іншій [63]. Переклад, посідає особливе місце у літературному процесі. Кожен вид літератури послуговується певним видом перакладу. Зокрема, художня література послуговується художнім перекладом. Художній переклад - один з найнаглядніших проявів міжлітературної (і значить певним чином міжкультурної) взаємодії. Фактично він є основною частиною національно-літературного процесу, оскільки виступає посередником між літературами, без нього неможливо було б говорити про міжлітературний процес у всій його повноті. Художній переклад - особливий вид перекладу. "Художній переклад - відображення думок і почуттів автора прозового або поетичного першотвору за допомогою іншої мови, перевтілення його образів у матеріал іншої мови [55]. Таким чином і переклад портретних описів має справу не з комунікативною функцією мови, а з її естетичною функцією, оскільки слово виступає як "першоелемент" літератури. Це вимагає від перекладача особливої ретельності та ерудованості. У художньому творі відображаються не лише портретні описи героїв, а й естетичні, філософські погляди його автора, які або становлять струнку систему, або - суміш уламків різних теорій [36]. Перекладач повинен мати якщо не ґрунтовні, то принаймні достатні для перекладу знання в області філософії, естетики, етнографії (оскільки в багатьох описах змальовуються деталі одягу героїв), географії, ботаніки, мореплавства, астрономії, історії мистецтв та ін. "Ідейно-образна структура оригіналу може стати в перекладі мертвою схемою, якщо перекладач не уявляє собі того суспільного середовища, в якому виник твір, тих причин, які покликали його до життя, і тих обставин, завдяки яким він продовжує жити в інших середовищах і в інші часи" [35].
Переклад портретних описів ускладнений високою змістовною навантеженністю, та перекладачу, зазвичай, доводиться створювати опис українською мовою наново, а не відтворювати її з англійської мови.
Якби переклад портрету був би буквально дослівним, то він би був не спроможне не то, щоб відобразити всі глибини художнього твору, але й іноді загальний зміст. Необхідно зауважити, що часто переклад деяких деталей портретного опису може не співпадати з оригіналом, основне правило полягає у тому, щоб для носіїв мови перекладу створювався той самий образ героя, що і для носіїв мови тексту оригіналу.
Тому, переклад портретних описів має бути всебічно осмисленим з точки зору оригіналу, тут вже не обійдешся тільки знанням іноземної мови, тут необхідні особливе чуття, майстерність - уміння відчувати мовні форми, гру слів та вміти передавати художній образ.
Характерною рисою перекладу портретних описів є те, що головною задачею перекладача є породження мовою, якою перекладається твору, здатного здійснювати художньо-естетичний вплив на читача.
Інша проблема перекладу портретних описів - співвідношення контексту автора і контексту перекладача. У художньому перекладі контекст останнього дуже наближається до контексту першого. Критерієм співпадання, або, навпаки, розходження обох контекстів є міра співвідношення даних дійсності і даних, взятих з літератури. Письменник іде від дійсності і свого сприйняття її до закріпленого словами образу. Іншими словами, якщо переважають дані дійсності, то ідеться про авторську діяльність. Перекладач іде від існуючого тексту і відтворюваної в уяві дійсності через її "вторинне", "наведене" сприйняття до нового образного втілення, закріпленого в тексті перекладу [34]. Тобто, якщо переважають дані літературного походження, то йдеться про контекст перекладача. Таким чином, художній переклад обумовлений не лише об'єктивними факторами (конкретно-історичним літературним каноном, нормативним обіходом), але й суб'єктивними (поетикою перекладача). Жоден переклад портретів не може бути абсолютно точним, оскільки сама мовна система приймаючої літератури за своїми об'єктивними даними не може досконало передати зміст оригіналу, що неминуче призводить до втрати певного об'єму інформації. Тут також замішана особистість перекладача, який при перекодуванні тексту обов'язково випустить щось із змісту, а також його схильність продемонструвати чи не продемонструвати усі особливості оригіналу [73]. У художньому перекладі до усіх цих факторів домішується ще й особистість перекладача який, як уже зазначалося, у цій ситуації є більшою чи меншою мірою й автором. Портретний опис не можна вирвати із стихії рідної мови і "пересадити" на новий грунт, він повинен народитися наново у новій мовній ситуації завдяки здібностям і талантові перекладача. Кожна деталь портрету, послуговуючись найтоншими асоціативними зв'язками, впливає на образне мислення носія цієї мови і витворює конкретно-чуттєвий образ. Закономірно, що при перекладі твору на іншу мову, в силу мовних розбіжностей, ці асоціативні деталі значною мірою руйнуються. Щоб портретний опис продовжував жити як мистецький витвір в новому мовному середовищі, перекладач повинен перейняти на себе функції автора і певною мірою повторити творчий процес його створення і наповнити твір новими асоціативними деталями портрету, які викликали б нові образи, властиві даній мові.
Наступна, співвідносна з попередньою, проблема перекладу портретних описів - проблема точності і вірності. Що з цих двох критеріїв важливіше і чи можливо їх поєднати в одному перекладі? Художній твір повинен перекладатися "не від звуку до звуку, не від слова до слова, не від фрази до фрази, а від ланки ідейно-образної структури оригіналу до відповідної ланки перекладу" [72]. В портретному описі чітко відображається ця перекладацька концепція. Не можна змінити один компонент, щоб це не вплинуло на загальну структуру портретного опису. Зміна одного компоненту обов'язково спричинює зміну усієї системи. Спроба відтворити у портретному описі усі конструктивні елементи неодмінно призведе до втрати гармонії портрету, отже необхідно визначити які елементи в даному описі є головними і відтворити їх з усією можливою точністю, не звертаючи, або звертаючи неістотно, увагу на інші.
Художній переклад має двоїсту природу: з одного боку він є продуктом міжлітературної комунікації, але в той же час він багато в чому обумовлює і визначає її. Переклад виконує дві основні функції: інформативну (посередницьку) і творчу. Традиційно вважалося, що основною функцією перекладу є посередницька функція, оскільки теорія художнього перекладу не виходила за рамки національно-літературного процесу, або розуміла національно-літературний процес надто прагматично, а значить однобоко [64]. До перекладу ставилися вимоги найадекватнішої передачі іншонаціональних цінностей, тотожності перекладу до оригінала, існувала дилема перекладу "вірного і некрасивого" та "вільного і красивого".
Критичний аналіз наукових джерел дозволив уточнити поняття і терміни, які використовуються в роботі, та обґрунтувати наукову концепцію дослідження. Основні положення концепції є такими.
.Портретна характеристика інтерпретується як опис зовнішнього та внутрішнього стану героя, його дії та взаємовідносин з іншими персонажами, манери говоріння та образ мислення, тобто в портрет також включається опис характеру персонажа.
.Основними функціями портретної характеристики є характерологічна, оціночна, дескриптивна та естетична функції.
.Портрет персонажу в художньому творі виражає не тільки логіку самого персонажу, але й авторське ставлення до нього. Від автора залежить актуалізація того чи іншого моменті зовнішності, складність структури портретної єдності, вибір оформлюючи його лінгвістичних одиниць, а також модальність словесного портрету.
. Портрет персонажу в художньому творі виражає не тільки логіку самого персонажу, але й авторське ставлення до нього. Від автора залежить актуалізація того чи іншого моменті зовнішності, складність структури портретної єдності, вибір оформлюючи його лінгвістичних одиниць, а також модальність словесного портрету.
.Портретний опис відрізняється різноманіттям використанням таких стилістичних засобів як порівняння, епітет, метафора для створення яскравого образу персонажу.
. Переклад портретних описів ускладнений високою змістовною навантаженністю, тому, він має бути всебічно осмисленим з точки зору оригіналу. Необхідними при перекладі є особливе чуття перекладача, майстерність - уміння відчувати мовні форми, гру слів та найголовніше - вміти передавати художній образ.
Розділ ІІ. Види портретних описів у творах «Ніч ніжна» і «Великий Гетсбі»
Кожен письменник по-своєму входить до літератури. Творчість класика американської літератури ХХ століття Френсіса Скотта Фіцджеральда є художньо-естетичною рефлексією аксіологічної парадигми екзистенційного простору «втраченого покоління». Ідейний леймотив його творів - трагічне світосприйняття внаслідок утрати ілюзій, психологічний надлам, зумовлений історичними, соціальними процесами (світова війна, економічна криза, утрата віри в «американський спосіб життя»). Лірико-романтична та соціально-критична лінії органічно співіснують, переплітаються, зливаються у творах видатного американського реаліста.
Багатогранність літературного таланту та своєрідний стиль письменника відзначається у критично-аналітичних публікаціях А.І. Старцева, Я.М. Засурського, О.М. Звєрєва та ін. [54].
М.О. Мендельсон та М.М. Корєнєва визначають невідємним компонентом тематичної основи творів Ф.С. Фіцджеральда зіткнення романтичної особистості з суворою реальністю [56]. А.М. Горбунов приділяє значну увагу «романтичності» творів, естетичним поглядам письменника [47]. Специфічна перспектива розповіді, своєрідне поєднання ліричної та аналітичної прози є характерними рисами авторського стилю у зрілих романах. На думку В.К. Кухалашвілі, сполучення складного часового малюнку з перспективою розповіді обумовлює не лише незвичну «густину» твору, в якому кожна найменша рисочка виявляється надзвичайно істотною, але й особливий діалектичний характер слова, образу, ідеї, тропа, дії [60, с. 47]. М.М. Корєнєва відзначає невисокий рівень уваги до оповідань Ф.С. Фіцджеральда з боку критиків, «які вважають їх другорядними, «банком» накопичення ідей, тем, художніх рішень, реалізованих пізніше у романах. Проте найкращі оповідання є цілком самостійним, логічно завершеними творами, які заслуговують на відповідне місце у золотому фонді світової літератури» [56, с. 75].
Доля Френсіса Скотта Фіцджеральда, що належав до плеяди великих американців, які прийшли до літератури США після Першої світової війни, була ніби протилежною: моментальний вражаючий успіх у широкого читацького загалу вже перших публікацій письменника й досить скромні, а то й суперечливі відгуки респектабельної критики, яка так і не визначилася остаточно в його оцінці аж до самої смерті майстра. Необхідно зазначити, що конфлікт <#"justify">Як показує аналіз досліджуваного матеріалу, на сторінках художніх творів Ф.С. Фіцджеральд зображує головних та другорядних героїв. При створенні портретів головних та другорядних героїв він віддає перевагу способу детального промалювання головних персонажів на перших сторінках художнього твору та розосередженню окремих селективних портретних описів другорядних персонажів по всьому художньому просторі, при цьому семантична деталізація формування портрету може здійснюватись шляхом виокремлення однієї чи декількох однорідних семантичних ознак. За допомогою цього прийому портретизації створюються монотематичні портрети: туалетоцентричний (опис одягу персонажу), колороцентричний (кольорова характеристика персонажу), предметноцентричний (порівняння зовнішніх характеристик персонажу з певними предметами), зооцентричний (порівняння персонажу з тваринами), флороцентричний (порівняння персонажу з рослинами), характероцентричний (опис зовнішності персонажу). Портретний опис, в якому перетинаються різні тематичні ознаки, створює портрет сумісної семантики (полісемантичний).
Портрет сумісної семантики - це загальний опис зовнішності, котрий може включати декілька різнопланових характеристик персонажу. Розглянемо моно тематичні та полісемантичні портрети в подробицях.
). Перший тип портретного опису - опис костюму персонажу, основна функція якого - указати на соціальну приналежність героя:
«When the valet returned he put on a white shirt and collar and a black tie with a pearl; the cords of his reading-glasses passed through another pearl of the same size that swung a casual inch below. After sleep, his face had resumed the ruddy brown of many Riviera summers…( Коли прийшов коридорний з костюмом, Дік одягнувся в білу сорочку, повязав чорну краватку та заколов її булавкою з великою перлиною; через іншу таку ж саму перлину був перепущений шнурок від пенсне. Після сну обличчя його знову прийняло цегляно-смуглявий відтінок, придбаний за роки життя на Ривьєрі)» [84, p. 224].
В цьому прикладі семантичною домінантою є одяг головного героя Діка Дайвера. Його туалет пригортає увагу не лише красою, але й розкішшю. Детальний туалетоцентричний портрет підкреслює наряду з приналежністю до класу заможних людей, його вишуканий, витончений смак. Всі ці деталі викликають у читача асоціацію з доглянутим, впевненим багатим молодим чоловіком.
Туалетоцентричний портрет зустрічається як при описі головних героїв, так і при описі другорядних. До того ж туалетоцентричні портретні описи головних героїв прописуються детально та розосереджені по всьому художньому творі, а другорядні - як правило, одноразово та не є детальними:
) «But Dicks necessity of behaving as he did was a projection of some submerged reality: he was compelled to walk there, or stand there, his shirt- sleeve fitting his wrist and his coat sleeve encasing his shirt- sleeve like a sleeve valve, his collar molded plastically to his neck, his red hair cut exactly, his hand holding his small briefcase like a dandy - just as another man once found it necessary to stand in front of a church in Ferrara, in sackcloth and ashes. Dick was paying some tribute to things unforgotten, unshriven, unexpurgated. (Але для Діка цей вчинок, який він не міг не здійснити, був вираженням певної живої, хоч і глибоко в ньому схованої суті. Він прийшов сюди - в сорочці з манжетами, що гарно одягали запястки, у піджаку з вилогами, як муфта чи втулка, які охоплювали манжети, з комірцем, який гнучко прилягав до шиї, ідеально підстрижений та поголений, з дженджуристим портфелем у руці, - прийшов, скоряючись тій самій силі, що колись змусила іншу людину прийти на церковну площу в Феррарі у волосяниці та з головою, посипаною попелом. То була дань, яку Дік Дайвер платив незабутому, непокутуваному, не згладженому)» [84, p. 101].
) «But the girl talking to her, in the starched blue shirt with the bright blue eyes and the red cheeks and the very gray suit, a poster of a girl, had begun to play up. (Між тим її співрозмовниця, справжній рекламний екземпляр - блакитні очі, рожеві щоки, к крохмальна блакитна блузка, бездоганний сірий костюм, - перейшла у наступ)» [84, p. 96].
Туалетоцентричний портретний опис в першому випадку належить головному герою. В ньому наведене детальний розгорнутий опис наряду Діка. Детальний портрет характеризує героя як людина, що володіє не тільки витонченим смаком, але й як людину, який полюбляє підкреслити свій статус, оскільки кожен наряд є витвором мистецтва, хоч то святкове вбрання, хоч офіційний костюм. Набагато скромнішим є портрет другорядного персонажу, Мері Норт, хоча вона не менш багата, за Діка. Окрім деталей туалету акцент в цьому прикладі зроблений також й на його колір(blue, grey). Ці кольори викликають у читача асоціацію з холодністю, неприступністю героїні, котра в подальшому підтверджується такими прикметниками як «haughty», «distant».
). Кольорова гама достатньо різноманітна у творах «Ніч ніжна» та «Великий Гетсбі» та присутня в описах багатьох персонажів. Певний колір іноді стає семантичною домінантою в портретному описі персонажу, створюючи колороцентричний портретний опис, що використовується переважно при описі головних персонажів. Письменник як носій певної культурної традиції (як і читач) володіє кольоровою пресуппозицією, оскільки певний колір в свідомості людини повязаний з певним значенням.
Кольорова лексика, як відомо, володіє високою семантичністю. Живий образ героїв створюється на основі тієї інформації, що потрапляє до людини через відчуття. В цьому випадку маються на увазі відчуття, які повязані з кольоровою інформацією.
Кольорова палітра, представлена поєднанням таких кольорів й відтінків як «золотавий» сама по собі складає сприятливе враження на читача та створює блок позитивної інформації у структурі портрета. Цей прийом, в основному, використовується для надання певної легкості, романтичності, наприклад образам Розмері і Ніколь. Наприклад, curlicues of ash blonde and gold; fair hair. Багаті джентльмени віддають перевагу строгим костюмам темних тонів.
). Необхідно зазначити, що під час аналізу творів Ф.С. Фіцджеральда було помічено досить мало портретних описів, основаних на порівняннях з представниками тваринного та рослинного світу.
«She felt a little betrayed and sad, but presently a moving object came into sight. It was a huge horse-chestnut tree in full bloom bound for the Camps-Ely sees, strapped now into a long truck and simply shaking with laughter - like a lovely person in an undignified position yet confident none the less of being lovely. Looking at it with fascination Rosemary identified herself with it, and laughed cheerfully with it, and everything all at once seemed gorgeous» [84, p. 164]. У цьому прикладі Розмері порівнюється з квіткою та каштаном.
Окрім цього, вона порівнюється з мустангом: «Mrs. Speers knew too that Rosemary... was a young mustang...» [84, p. 205]. Незвичайним є і порівняння Розмері з доглянутою кобилкою: «As she came across the lobby, her beauty all groomed like a young horse dosed with Black-seed oil and hoofs varnished, shocked him awake». (Лише коли вона була дуже близько, красива новою, доглянутою красотою, наче виплекана молода конячка з лискучими боками та насиченою збруєю, - отямився він від заціпеніння). [84, p. 224].
). Під характероцентричним портретом розуміється опис характеру, здібностей та навичок персонажу художнього твору. Герой художнього твору вигаданий, та його життя протікає в межах художнього необмеженого простору, а письменник - реальна людина, котра жила або продовжує жити в певну епоху.
У звязку з тим, що герой художнього твору є вигаданим, у автора не завжди є необхідність дотримуватись точності та використовувати критичні джерела. Але автор має включати у текст свого художнього твору дані, котрі не є вигаданими. Це робиться для того, щоб письменник в свою чергу не сприймав всю інформацію в художньому творі як вигадку. Таким чином, на сторінках художніх творів взаємодіють реальні події та вигадані герої.
Автор обережно вводить читача в вигаданий світ, намагається зробити це непомітно. Тому герої наділені іменами, мають батьків, професію, звички.
Формування характеру визначається образом життя людини. По мірі формування образа життя людини формується його характер. Характер може проявлятись в манері поведінки, в звичках та вчинках. Вчинки, зазвичай, обдумані, усвідомлені та оправдані. В соціальній групі люди вступають у взаємодію один з одним, що відбувається і з персонажами на сторінках художнього твору. Вчинки та дії персонажу впливають певним чином на оточуючих його героїв та викликають відповідні реакції з їх боку. В характері персонажа також можуть бути виокремленні певні риси, яку в єдності створюють цілісну структуру характеру.
Риси характеру персонажа можуть проявлятися в його ставленні до інших людей - родичів, колегам по роботі, знайомим [20, с. 56]. Герой може бути товариським або замкнутим, чуйним або грубим.
Усі два приклади характеризують головного героя роману «Ніч ніжна» як товариську людину, душу компанії, який не полюбляє показувати свій поганий настрій оточуючим.
Характероцентричний портрет може бути заданий або напряму, самим автором, або відображений в діях та вчинках персонажа, в яких проявляються домінантні риси характеру - самолюбство, невпевненість у власних силах, себелюбство, егоцентризм:
Необхідно зазначити, що характерні риси переважно виокремлюються: 1) у відношенні персонажа до справи - не/сумлінність, ретельність, серйозність/легковажність:
«Too insouciant, in reaction from the late disturbance, she had assumed the privileges of a child - the result being to remind the Divers of their exclusive love for their own children». (Її дитяча легковажність, що була реакцією після нещодавніх хвилювань, змусила драйверів з ніжністю згадати про своїх вдасних дітей) [84, p. 96].
) у ставленні персонажа до власності - охайне, дбайливе ставлення до своїх речей, одягу тощо:
«Dick was straightening up; he had examined the gloves worn that day and thrown them into a pile of soiled gloves in a corner of a trunk. He had hung up coat and vest and spread his shirt on another hanger - a trick of his own». (Дік приводив у порядок свої речі; уважно оглянув рукавички, які одягав сьогодні, та кинув їх до інших, що лежали в кутку валізи. Піджак та жилет висіли у шафі на плечиках, а на інші плечики він повісив сорочку - метод, вигаданий ним самим) [84, p. 120].
.1 Ключові деталі
Портрет персонажу є суттєвим елементом всієї образотворчої системи художнього твору. Він як зовнішня характеристика дійових осіб глибоко й наочно відображає особливості внутрішнього світу людини, його характеристику, його соціальні звязки. Іншими словами, опис зовнішності, будучи елементом структури образу персонажу, вирішує в художньому творі задачу всебічного розкриття особистості.
У романах Фіцджеральда «Ніч ніжна» та «Великий Гетсбі» із усіх поза фабульних чинників композиціях найчастіше, як основний засіб характеристики персонажів, використовує портрет.
Письменник активно використовує засоби портретної характеристики. Однією із стильових рис автора є репрезентація центральних персонажів на початку твору. Для цього він вдається до розгорнутого, детального портрета, а іноді тільки до кількох художньо-виразних деталей портретного опису. Це сприяє формуванню уявлення реципієнта про героїв. Портретні замальовки Фіцджеральда, як правило, багатогранні, детальні, з яскраво підкресленим емоційно-психологічним елементом.
М.Храпченко зазначав, що у процесі вибудовування концепції характеру портрет є «своєрідним вступом у внутрішній світ людини» не так із зовнішнім, як із внутрішньо-індивідуальним виявом» персонажу.
Художні портретні засоби - від найменшої деталі до комплексу зовнішніх ознак - створюють цілісну модель характеру. Загалом же художня цілісність бачення персонажа досягається завдяки висвітленню портретних деталей.
Деталь - мініатюрна модель субстанції мистецтва, яка виявляється у силі залежності від змісту, що концентрується на психологічному діапазоні. «Портретна деталь має властивість художньої індивідуалізації» [17]. Кожна промовиста портретна деталь емоційно динамічна, є фокусом психічного процеса.
У творах Ф.С. Фіцджеральда портретні характеристики зявляються досить часто як у вигляді окремих штрихів, що характеризують людину, так і детальні описи головних чи другорядних персонажів. Виділивши окрему рису зовнішності, Фіцджеральд обігрує її, використовуючи щоразу нові засоби, будує незвичні асоціації, створює враження взаємопроникненості зовнішніх рис та внутрішнього світу.
Кожному твору притаманні певні ключові деталі опису, провідні аспекти портрету, що виокремлюють домінанти художнього образу.
Так, у творі «Ніч ніжна» найбільш частою домінантою у портретних описах - опис волосся. До того ж акцент робиться на його колір (ash, blonde, gold), оскільки певний колір викликає у адресанта асоціації.
Неодноразово Фіцджеральд описує волосся головної героїні Розмері:
«Her fine forehead sloped gently up to where her hair, bordering it like an armorial shield, burst into lovelocks and waves and curlicues of ash, blonde and gold». (Спадиста лоба мяко закруглялась доверху, та волосся, що обрамляло його, раптом розсипалось хвилями, кучерями, завитками попелясто-золотавого кольору) [84, p. 7].
Таким чином, наявність попелясто-золотавого кольору кучерів Розмері свідчить про те, що вона - приваблива дівчина, їй притаманні такі риси, як ніжність, романтичність, задумливість та глибокий розум.
Фіцджеральд наділяє Ніколь великою жіночою привабливістю і робить її спершу чужою або, принаймні, мло причетною до рис її старшої сестри, що відштовхують - розважливості та агресивної самовпевненості багачки. Чарівність Ніколь дозволяє їй також стати відповідною партнершою для Річарда Дайвера в його грі, в якій багатство та влада заможних людей немовби вільні від найбільш відштовхуючих класових атрибутів. Однак далі автор показує, що ці особливості Ніколь, що відділяють її від інших Уорренів, в більшому ступені визначались її хворобою, яка «приглушила» родові риси її особистості та вимагала її, опираючись на чоловіка, позичати тимчасово деякі риси, що належали особисто йому. Пізніше все це змінюється разом з одужанням Ніколь та отриманою нею незалежністю. Автор зазначає, що колір волосся Ніколь змінився та зміна золотавого кольору (fair) на темніший (had darkened) повідомляє читачеві, що героїня стала рішучою, дорослішою, ніж в юнацтві.
«Her once fair hair had darkened, but she was lovelier now at twenty-four than she had been at eighteen, when her hair was brighter than she». (Волосся, золотаве в юнацтві, потемніло з часом, але зараз, в свої двадцять чотири роки, вона була красивішою, ніж в вісімнадцять, коли це волосся своєю яскравістю затьмарювали все інше в ній) [84, p. 33].
Саме зміну кольору волосся Фіцджеральд неодноразово використовує у портретному описі Ніколь, тим самим ще раз підкреслюючи її ще більшу незалежну вроду.
«She had been white-Saxon-blonde but she was more beautiful now that her hair had darkened than when it had been like a cloud and more beautiful than she». (Раніш вона була по-саксонські рожевою та білявою, але зараз, з потемнівши волоссям, стала навіть кращою, ніж тоді, коли золотава хмара біля лоба затьмарювало всю її іншу красу) [84, p. 49].
Коли перед нами нібито постає нова Ніколь, в якій Дік не бажає бачити жодних таємниць, ми помічаємо у її портреті відкинуте назад волосся, немов її обличчя - це чистий новий аркуш, це інша здорова Ніколь.
«Her hair drawn back of her ears brushed her shoulders in such a way that the face seemed to have just emerged from it, as if this were the exact moment when she was coming from a wood into clear moonlight». (Волосся в неї було відкинуто з лоби та вільними хвилями падали на плечі, від цього здавалось, немов її обличчя тільки-но цієї ж хвилини відкрилось чи немов вона вийшла із лісу на галявину, освячену місяцем) [84, p. 147].
Протягом всього твору Фіцджеральд не перестає милуватись красою Ніколь, цією дивовижною, вродливою жінкою. Вся свіжість та легкість Ніколь зображена у її зачісці:
«She was lovely to look at; immediately Dick saw that something was different; in a second he realized it was her fine-spun hair, bobbed like Irene Castles and fluffed into curls». (Щось в ній змінилось, через що вона ще погарнішала; Дік не відразу зрозумів, що вся справа у зачісці, - її легке волосся було підстрижене та збите локонами) [84, p. 160].
Навпаки чорний колір волосся Мері Норт підкреслює рішучість, сильний, вольовий характер жінки:
«She liked the straight dark hair brushed back until it met some sort of natural cascade that took care of it - from time to time it eased with a jaunty slant over the corner of her temple, until it was almost in her eye when she tossed her head and caused it to fall sleek into place once more». (Розмері подобалось її чорне волосся, зачесане назад та тільки на потилиці розсипані пишним природнім каскадом; час від часу пасмо, що вибивалось, косо впавши на лоба, лізло в очі, і тоді вона отряхувала головою, щоб змусити її лягти на місце) [84, p. 68].
Вибуховий, сміливий характер жінки Фіцджеральд передав читачеві за допомогою опису яскравого волосся жінки:
«As she spoke, Nicole was aware of a small, pale, pretty young woman with lovely metallic hair, almost green in the deck lights, who had been sitting on the other side of Tommy and might have been part either of their conversation or of the one next to them». (У час розмови Ніколь помітила гарненьку тендітну молоду жінку з блідим обличчям та красивим бронзовим волоссям, вилискуюче зеленню у світі палубних вогнів) [84, p. 218].
Активізуючи властивості портретної деталі, Ф.С. Фіцджеральд віддає перевагу найпромовистішій - очам. Відомо, що очі є своєрідним зовнішнім кодом не лише портрета, а й характеру. Як відомо, вираз очей є одним із найдавніших сигналів про душу.
Вже на перших сторінках роману ми бачимо портретний опис дівчини, в якому яскраво виражені очі. Вони передають читачеві захоплення автора молодою акторкою Розмері:
«Her eyes were bright, big, clear, wet, and shining…» (Очі великі, яскраві, ясні, волого сяяли…) [84, p. 7].
Ніщо не передасть настрій людини краще за очі. Саме ця портретна деталь розповідає нам про емоційний стан людини, її настрій, навіть здоровя. Без сумнівів, очі є дзеркалом душі, тому ми легко можемо зрозуміти які саме почуття персонажів хотів передати автор за допомогою опису очей й виразу обличчя.
«…enormous deep-set dark golden eyes» (з величезними глибоко запалими очима кольору темного золота) [84, p. 9]. Ф.С. Фіцджеральд за допомогою портретного опису очей показує нам, що щось зіпсувало його настрій.
Через опис очей Ніколь читач розуміє її душевний стан, її загадковість, зелений колір надає героїні ніжності: «…save for the soft gleam of piteous doubt that looked from her green eyes» (…лише у погляді зелених очей прозиралось щось розгублене, жалібне) [84, p. 31].
Фіцджеральд майстерно розкриває сутність представників пануючого класу, відчиняючи таємничу завісу, яка приховує низьке нутро від сторонніх очей. В романі «Великий Гетсбі» виведені образ типових буржуа, які вершать долями людей, найбільш вдалим з яких є образ Тома Бьюкенена. Він успадкував надзвичайне багатство своїх батьків. Йому не потрібно думати про завтрашній день. Гроші, незароблені ним, надають йому ваги у суспільстві, оправдують його вчинки. Ця самовпевнена, жорстока людина не звикла отримувати відмову у чомусь. Він не перед чим не зупиняється для досягнення своїх цілей, усвідомлюючи, що завжди може залишитись у стороні: гроші завжди виручають. Всі ці характеристики читач відразу помічає у портретному описі його очей:
«Two shining arrogant eyes had established dominance over his face and gave him the appearance of always leaning aggressively forward». (Але в його обличчі головними були очі: від їх блискучого зухвалого погляду завжди здавалось, немов він з погрозою подається вперед) [83, p. 9].
Фіцджеральд цікаво зображує жіночі образи у своїх романах. Основний жіночий образ роману «Великий Гетсбі» - це Дейзі Бьюкенен. Вона виховувалась у розкоші, не знаючи жодних турбот, оточена багатими прихильниками, гордовита дівчина. Але у порівнянні з іншими жіночими персонажами вона більш наземна, природня:
«Her face was sad and lovely with bright things in it, bright eyes and a bright passionate mouth…» (Обличчя Дезі, миловидне й сумне, оживляли лише яскраві очі та яскравий чуттєвий рот…) [83, p. 11].
Героїня роману «Великий Гетсбі» Джордан Бейкер бездумно пурхала по дорогам життя. Вона інстинктивно уникає розумних, проникливих людей, відчуваючи себе впевненіше серед тих, кому і в голову не прийде думка, що вона спроможна скоїти щось, що ні в якому разі не погоджується з загальноприйнятими нормами поведінки. Але, спілкуючись з такими людьми, все одно в неї зявляється певна зацікавленість:
«Her gray sun-strained eyes looked back at me with polite reciprocal curiosity out of a wan, charming, discontented face». (Її сірі очі з відповідною зацікавленістю жмурились на мене з гарненького, блідого, капризного обличчя) [83, p. 14].
Важливим є те, що атмосфера портретних описів в романі «Великий Гетсбі» значно змінюється. В «Ніч ніжна» немає тієї цілісності почуттів, поетичності фарб, які так захоплюють у «Великому Гетсбі».
Доповнюють зовнішній і внутрішній портрет персонажа такі деталі, як опис шкіри героїв.
Отже, портрет, це не просто інформативний малюнок, а опис зовнішності, який дає ключ до розуміння внутрішнього потенціалу людини. Портретна динаміка сприяє дослідженню прихованих механізмів внутрішнього світу персонажа. Ф. Фіцджеральд через портретні деталі, їх динаміку передає сутність людини, її внутрішній світ, а читач, сприймаючи їх, засвоює письменникові візію людини й концепцію особистості ,що сприяє процесу естетично-духовної комунікації.
2.2 Особливості перекладу
Художня література відображає світ засобами не тільки логічного, але переважно чуттєвого пізнання, в художніх образах, що створююься та передаються у формах мови. Естетика охоплює світ не тільки прекрасного, але й потворного, не тільки піднесеного, але й негідного, оцінює його захоплено або іронічно.
Та неможливо переоцінити переклад художньої літератури, оскільки з її допомогою різні народи обмінюються один з одним думками та ідеями. І коли ми читаємо перекладений текст, ми сприймаємо його як художній, і не замислюємось про те, які зусилля приклав перекладач для максимально достовірної передачі змісту оригінала літературного твору.
В художньому перекладі особливе місце займають описи зовнішності героїв, оскільки портретний опис відіграє важливу роль у створенні художнього образу. Справжнє проникнення в образ, осягнення образу у всій його багатогранності та глибині можливе лише в рамках цілого тексту. Система портретних описів безпосередньо повязана з естетико-філософською концепцією автора і є найбільш особистісним компонентом стилю, індивідуальної манери письменника. Тому досить важливим для перекладача є передати всі образи читачеві.
Однією з найважливіших проблем перекладу портретних описів є «адекватність» вихідного і перекладеного тексту. Її основоположними детермінантами є діалектична єдність форми і змісту, цілого й частини, гносеологічного й естетичного, авторського й індивідуально-перекладацького. Основою всіх цих перекладацьких принципів служить структурно-типологічний підхід, який уможливлює найповніше відтворювати в перекладі семантико-стилістичну, ідейно-образну та формально-композиційну структуру першотвору. Цілісний (комплексний) підхід забезпечує, у свою чергу, врахування при перекладі не тільки суто мовних, але й екстралінгвістичних чинників.
Головним критерієм адекватності художнього перекладу є естетичний вплив перекладу на читача. Вихідний і перекладений текст повинні володіти (відносно) рівнозначними комунікативно-функціональними властивостями; в семантико-структурному відношенні вони повинні бути максимально аналогічними; при наявності всіх «компенсуючи» відхилень між вихідним і перекладеним текстом, не повинні виникати недопустимі в перекладі семантико-структурні розбіжності. Максимально можлива семантично-структурна близькість вихідного і перекладеного текстів дозволяє максимально зберегти в перекладі ідентичність авторської думки; збільшити діапазон адекватного заміщення вихідного тексту перекладеним; підвищує обєктивність процесу перекладу і перекладацького рішення.
Припускається, що перекладач в рівному (чи майже рівному) ступені володіє як вихідною культурою, так і культурою мови, якою перекладає. Між тим, це далеко не так, та в більшості випадків перекладач достатньо приблизно оцінює, а отже, та перекладає ті и інші елементи або цілі категорії вихідного тексту в порівняльно-культурному плані [61].
Виходячи із вищесказаного, буквальний переклад неможливий вже в силу того, що різні мови відрізняються як граматичним складом, так і кількістю слів, не говорячи вже про відмінність культури, що також може мати вплив на спосіб та результати перекладу. При цьому, якщо порівняльні граматики та двомовні словники існують і навіть в достатньо докладних варіантах, в тому й числі і для співвідношення української та англійської мов, то практично не існує ніяких порівняльних довідників по культурам різних народів. Від правильного підходу до проблеми передачі національного колориту багато в чому залежить вирішення проблеми сполучення точності перекладу то творчої свободи. Припускається, що перекладач в рівному (чи майже рівному) ступені володіє як вихідною культурою, так і культурою мови, якою перекладає. Між тим, це далеко не так, та в більшості випадків перекладач достатньо приблизно оцінює, а отже, та перекладає ті и інші елементи або цілі категорії вихідного тексту в порівняльно-культурному плані [18].
Аналіз перекладу романів Ф.С. Фіцджеральда «Ніч ніжна» і «Великий Гетсбі» показує, що основними способами перекладу є еквівалентний переклад та лексико-семантичні, граматичні та лексико-граматичні трансформації.
Лексико-семантичні трансформації
Модуляція - лексико-семантична трансформація, при якій здійснюється заміна слова чи словосполучення вихідної мови перекладу, значення якої логічно виводиться із значення вихідної одиниці. Найбільш часто значення співвіднесених слів в оригіналі та перекладі виявляються звязаними причинно-наслідковими відносинами.
У наступному прикладі деталь очей у портретному описі Бебі перекладена за допомогою лексико-семантичної заміни, а саме модуляції. Оскільки згідно з контекстом ми бачимо, що ця жінка є достатньо впевненою, та ї погляд не є сумнівним чи мінливим:him for an instant with the uncertain eyes of an American girl in the grip of a life-long Anglophilia, Baby continued defiantly. (Бебі провела його томним поглядом американки, з колиски полюбляючої все англійське, а потім повернулась до попередньої розмови) [84, p. 186].
Для відтворення художнього образу Розмері, красивої жінки, яка впродовж усього роману захоплює читача своєю вродливістю, у перекладі використаний спосіб модуляції:
«Beside him in the car she glowed away fresh and new in the morning sunshine». (У машині вона сиділа поруч з ним, свіжа, сяюча, вся немов пронизана ранковим сонцем) [84, p. 188].
Образ миловидної незнайомки вдало відтворений у перекладі:
«She was a young English girl, with blonde hair and a healthy, pretty English face and she smiled at him again with an invitation he understood, that denied the flesh even in the act of tendering it». (Дівчина була англійкою, білява, зі здоровим англійським румянцем на обличчі, і вона знову посміхнулась знайомій йому посмішкою, що навіть в плотському поклику заперечувала жадобу плоті) [84, p. 241].
Яскравий образ потворного чоловіка у романі «Ніч ніжна» відтворений такою лексико-семантичною трансформацією як модуляція:
«His face was of a monstrous and unnatural pink, vivid yet dead, and over his mouth was fastened what appeared to be a gag». (У нього було жахливе, неприродно рожеве обличчя, що здавалось мертвим, не дивлячись на свій яскравий колір, а під носом стирчало дещо схоже на затичку) [84, p. 249].
Слід зазначати, що словосполучення over his mouth перекладене протиставленням під носом.
Ще один приклад використання перекладачем модуляції можна побачити у образі тендітної й романтичної Ніколь, головної героїні роману «Ніч ніжна»:
«Nicole flung her arms wide on the bed and stared at the ceiling; the powder had dampened on her to make a milky surface». (Ніколь широко розкинула руки на постіль та уставились у стелю; її тіло змокло під пудрою й немов затягнулось молочною плівкою) [84, p. 314]. Слід зауважити, що при перекладі з