язання проблем є послідовне здійснення стратегії економічного зростання та реалізація адекватної умовам господарювання державної соціальної політики.
Удосконалення системи соціального захисту населення повинно базуватись на покращенні фінансування конкретних заходів, передбачених відповідними державними програмами, які, в свою чергу, мають сприяти розвитку економіки та піднесенню рівня життя населення, його соціального захисту.
В умовах економічних перетворень корінним чином змінені механізми фінансування соціального та пенсійного захисту населення, роль і функції держави, підприємств та інших суб'єктів, що негативно впливає на повноцінне функціонування системи соціального забезпечення в Україні.
Процес створення ефективної системи соціального захисту в Україні залежить від багатьох чинників. Одним із них є використання досвіду зарубіжних країн, де ця система працює тривалий час і має позитивні результат.
Метою дослідження є аналіз існуючої системи державного управління соціальним захистом населення, виявлення основних проблем у сфері надання соціальних послуг та розробка комплексу заходів для формування соціально орієнтованої ринкової економіки, а також аналіз недоліків пенсійного забезпечення в Україні, визначення основних напрямів його вдосконалення.
Предмет дослідження. Ряд соціально економічних проблем викликаних з приводу неповноцінного функціонування системи соціального та пенсійного забезпечення в Україні, порівняно з міжнародним досвідом.
У першому розділі роботи розглянута економічна сутність соціальної допомоги та пенсійного забезпечення, як економічної категорії, а також витоки правового забезпечення даних понять; у другому розділі відкриті проблеми формування коштів на соціальний захист населення, а також запропонований стратегічний варіант для України у створенні стабілізаційного фонду, з метою подолання фінансових проблем; у третьому розділі роботи наведена детальна характеристика пенсійного забезпечення, а також проведений аналіз показників з яких формується основа пенсійної системи; у завершальному - четвертому розділі проведений аналіз світового досвіду з питань соціального та пенсійного забезпечення, а також наведені можливі стратегічні напрямки соціальної політики для України.
соціальна допомога пенсійне забезпечення
1. Теоретичні аспекти соціальної допомоги і пенсійного забезпечення
Соціальна допомога - це одна з основних форм підтримки суспільством осіб, чиє матеріальне становище не відповідає загальноприйнятому рівню забезпечення або є нижчим межі забезпеченості, визначеної законодавством. Соціальна допомога буває державною, благодійною, гуманітарною, тощо.
Державна допомога - це гарантований саме державою рівень матеріальної підтримки громадян (грошова виплата).
Правові засади надання державної соціальної допомоги особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам, а також надання державної соціальної допомоги на догляд визначає Закон України "Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам, який набрав чинності з 1 січня 2005 року.
Державна соціальна допомога призначається особі, яка:
) досягла віку (чоловік - 63 років, жінка - 58 років) та не має права на пенсію відповідно до чинного законодавства або визнана інвалідом в установленому порядку;
) не одержує пенсію або соціальні виплати, що призначаються для відшкодування шкоди, заподіяної ушкодженням здоровя на виробництві, передбачені Законом України "Про загальнообовязкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності";
) є малозабезпеченою особою.
Призначення і виплата державної соціальної допомоги особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам здійснюються в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Здійснення благодійної діяльності на території України регулюється Законом "Про благодійництво та благодійні організації" від 16. 09. 97 р. № 531/97-ВР <#"justify">-За віком;
-По інвалідності;
В разі втрати годувальника;
За вислугу років. [21]
Дані пенсії обєднують у єдиний клас який має назву трудові пенсії.
Право на трудову пенсію мають особи, зайняті суспільно корисною працею, при додержанні інших умов, передбачених Законом України "Про пенсійне забезпечення":
а) особи, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, кооперативах (у тому числі за угодами цивільно-правового характеру), незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, або є членами колгоспів та інших кооперативів, - за умови сплати підприємствами та організаціями страхових внесків до Пенсійного фонду України;
б) особи, які займаються підприємницькою діяльністю, заснованою на особистій власності фізичної особи та виключно її праці, - за умови сплати страхових внесків до Пенсійного фонду України;
в) члени творчих спілок, а також інші творчі працівники, які не є членами таких спілок, - за умови сплати страхових внесків до Пенсійного фонду України;
г) інші особи, які підлягають державному соціальному страхуванню;
д) працівники воєнізованих формувань, які не підлягають державному соціальному страхуванню, особи начальницького і рядового складу фельд'єгерської служби Міністерства зв'язку України;
е) вихованці, учні, студенти, курсанти, слухачі, стажисти, клінічні ординатори, аспіранти, докторанти;
є) особи, які стали інвалідами у зв'язку з виконанням державних чи громадських обов'язків або у зв'язку з виконанням дій по рятуванню людського життя, охороні державної, колективної та індивідуальної власності, а також по охороні правопорядку;
ж) особи, які здійснюють догляд за інвалідом I групи або дитиною-інвалідом віком до 16 років, а також за пенсіонером, який за висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду;
з) члени сімей осіб, вказаних у цій статті, і пенсіонерів з числа цих осіб - у разі втрати годувальника. [21]
Виплата пенсій здійснюється з коштів Пенсійного фонду України.
Пенсійний фонд України - центральний орган виконавчої влади, що здійснює керівництво та управління солідарною системою загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії <#"center">2. Інструменти та джерела формування коштів на соціальний захист населення в світовій практиці
Сучасний світ переживає складний період трансформації соціальної структури внаслідок процесу старіння населення. Тривалість життя подовжується, охорона здоровя покращується завдяки технічному прогресу, а отже медіанний вік населення зміщується у бік зростання. Відповідно, постійно зростає навантаження на системи соціального захисту населення, збільшується фіскальний тиск на працездатну частину населення, підвищуються потреби населення у пенсійному забезпеченні. Виникає cитуація, коли співвідношення утриманців до утримувачів у суспільстві наближається до одиниці. Зростаючі потреби у фінансуванні соціальної та гуманітарної сфери призводять до виникнення значного дефіциту, збільшення державного боргу та зниження кондицій надання соціального забезпечення.
Уряди країн поставлені перед завданням утворення додаткового фінансового ресурсу для створення частково або повністю самофінансованої системи соціального захисту. Багато зарубіжних країн вирішують ці завдання шляхом створення додаткового інвестиційного ресурсу через накопичення та заощадження певних коштів у рамках національних незалежних фондів фінансових ресурсів. Україна теж стикається із подібними проблемами, а отже може використати позитивний зарубіжний досвід для вирішення власних проблем.табілізаційні фонди та накопичувальні пенсійні фонди у різних країнах можуть як існувати одночасно так і бути представлені лише одним видом. Однак принципи функціонування та мета утворення цих фондів є схожою у контексті вирішення завдання утворення додаткового фінансового ресурсу.
За визначенням стабілізаційний фонд - це фонд фінансових ресурсів, що використовується як інвестиційний ресурс, сформований державою, з метою акумуляції додаткових фінансових ресурсів для покращення стану державних фінансів у майбутньому. [6]
Розглядаючи існуючий міжнародний досвід утворення стабілізаційних фондів, необхідно враховувати різноманіття цих фінансових організацій та провести певну класифікацію. Найбільш доцільно класифікувати стабілізаційні фонди за джерелом походження фінансових ресурсів, за метою утворення фонду та за способом управління фондом.
За джерелом походження фінансових ресурсів можна виділити:
) фонди, створені на базі доходів від експорту профільних для країни товарів або ресурсів; дані фонди утворюються на базі конюнктурних переваг, що країна отримує через коливання цін на товари і ресурси на світовому ринку (приклади: Російська Федерація - доходи від нафти, Чилі - доходи від міді);
) фонди, створені урядом за рахунок відрахувань з загальної суми надходжень бюджету. За метою утворення виділяють два види фондів: 1) тактичні стабілізаційні фонди, призначені для згладжування негативних впливів, що економіка отримує від несприятливих коливань рівня цін на світовому ринку; 2) стратегічні фонди, призначені для вирішення довгострокових системних проблем економіки.
За способом управління можна виділити суверенні фонди, та фонди, що перебувають у безпосередньому управлінні уряду. Більшість стабілізаційних фондів (табл. 1) створюються на базі доходів від зовнішньоекономічної діяльності та утворюються з метою зменшення дефіциту у разі його виникнення (або "консервації" профіциту).
Фінансові активи, накопичені стабілізаційними фондами, виступають інвестиційним ресурсом та передаються державою у довірче управління компаніям з управління активами. Залежно від політики держави, втручання уряду у діяльність управляючого може варіюватися: від повного суверенітету фонду до постійного випуску директив та регуляторних актів профільним міністерством. Компанії з управління активами використовують кошти для формування портфелю цінних паперів (відповідно до політики держави склад портфелю також може нормуватися або регулюватися). Як правило, метою діяльності КУА є захист коштів від інфляційних процесів та отримання інвестиційного прибутку за мінімальних ризиків. [4]
Відповідно, компанії з управління активами купують цінні папери, що передбачають найменші ризики. Багато країн застосовують щодо складу інвестиційного портфелю режим таємності.
Необхідно відмітити ряд невдалих спроб утворення стабілізаційних фондів у таких країнах, як Венесуела, Оман або Нігерія. У цих країнах уряд прийняв рішення щодо утворення фонду, але високий рівень дефіциту державного бюджету та інфляції, а також відсутність фінансової дисципліни унеможливили діяльність фондів у цих країнах. Кошти було витрачено нецільовим методом на поточні потреби. Отже, для вдалого формування та підтримання діяльності стабілізаційного фонду необхідно декілька умов: 1) наявність певного джерела надлишків для заощадження (міжнародна торгівля, профіцит бюджету і т.п.); 2) дотримання фінансової дисципліни та виконання прийнятих правил; 3) особливо суворий контроль використання коштів фонду. У разі недотримання цих умов, діяльність щодо утворення фонду є апріорі приреченою на провал і виступає лише додатковою можливістю для нецільового використання коштів державного бюджету.
Таблиця 1.
Стабілізаційні фонди деяких зарубіжних країн та їх особливості
КраїнаСтабілізаційний фондДжерело формуванняНапрямки використанняШтат США АляскаНафтовий фонд25% доходів уряду від операцій із нафтоюБезпосередня виплата дивідендів мешканцям АляскиВенесуелаФонд макроекономічної стабілізаціїДоходи від нафти у разі перевищення ціни на нафту певного рівняФінансування дефіциту бюджетуАзербайджанДержавний нафтовий фондДоходи від операцій із нафтою та газомФінансування дефіциту бюджетуКувейтБюджетний резервний фондЧастина доходів від нафтиФінансування дефіциту бюджетуФонд майбутніх поколінь10% доходів бюджетуДовгострокові стратегічні інвестиціїНорвегіяДержавний нафтовий фондБлизько 50% нафтових доходів бюджетуФінансування дефіциту бюджету у разі несприятливої ринкової ситуаціїРосійська федераціяРезервний фондНадлишки вуглеводневих надходжень у разі сприятливої конюнктури на ринку (але не більше 10% ВВП) Згладжування впливу несприятливої ринкової конюнктуриФонд національного добробутуНадлишки, що перевищують ліміт 10% ВВП Фінансування пенсійної системиЧиліМідний стабілізаційний фондЧастина бюджетних доходів від операцій із міддю, якщо ціна міді перевищує встановлену базову цінуФінансування дефіциту бюджету
Для кращого розуміння сутності діяльності стабілізаційного фонду, розглянемо детальніше особливості його функціонування на прикладі двох країн: Чилі та Російської Федерації. Це досить яскраві приклади стабілізаційних фондів, фінансованих за рахунок позитивної конюнктури на світовому ринку. У обох країнах функціонують стабілізаційні фонди, розділені на два структурних елементи: фонд тактичної стабілізації та фонд стратегічного балансу. Фонд накопичує надлишки доходів від операцій із експорту природних ресурсів, на які багата країна (Чилі - мідь, РФ - вуглеводні).
У рамках даного дослідження необхідно звернути увагу на інші країни, які не формують стабілізаційні фонди за рахунок надходжень від експортних операцій.
Якщо країна не має можливостей накопичення фінансових ресурсів на базі сприятливої конюнктури на світовому ринку, для утворення додаткового фінансового ресурсу урядам країн доводиться застосовувати інші заходи. Як правило, країни, що не мають стабілізаційних фондів (або фондів майбутніх поколінь) вирішують питання зростання фіскального навантаження у майбутньому через накопичувальні пенсійні фонди. Існує досить багато прикладів впровадження накопичувальних пенсійних фондів серед зарубіжних країн. Світовий Банк включає до загальних рекомендацій щодо організації пенсійного забезпечення два накопичувальних рівня: обовязковий державний та необовязковий приватний.
Управління коштами у фондах здійснюється компаніями з управління активами.
Таблиця 2
Структура інвестиційного портфелю пенсійного фонду
Різновид інвестуванняЧастка у портфелі, %Векселі та облігації, випущені державним і приватним сектором44,1Пайові інвестиційні фонди22,8Акції13,6Грошові кошти та депозити10,1Нерозподілені договорів страхування5,6Інші інвестиції4,3Кредити3,3Нерухомість та земля2,4Приватні інвестиційні фонди1,1
З даної таблиці можна зробити висновок, що найбільш активне інвестування відбувається у векселі та облігації, тобто боргові цінні папери. Це свідчить про активну участь фінансових ресурсів, накопичених у пенсійному фонді, у економічному житті держави: кошти фонду виступають інструментом задоволення попиту у кредитних ресурсах. Крім того, необхідно зазначити високий рівень довіри до пайових інвестиційних фондів. Цей фактор є важливий з точки зору застосування зарубіжного досвіду в Україні, тому що для національної економіки пайові інвестиційні фонди є досить новим явищем, вони поки що не викликають довіри.
Відповідно, така ситуація може створити певні складності при формуванні портфелю.
Для кращого розуміння стану накопичувальних пенсійних фондів у світі, розглянемо обсяги накопичених у рамках цих фондів фінансових ресурсів.
Викладені у таблиці дані дають змогу зробити висновок, що більшість розвинених країн мають досить потужні фінансові ресурси, накопичені у пенсійному фонді (у деяких випадках більше 100% ВВП).
Майже для всіх країн можна спостерігати зростання обсягів коштів у накопичувальних пенсійних фондах, що свідчить про усвідомлення світовою спільнотою загроз, що наближаються. Винятком є стрімке зменшення обсягів пенсійних фондів Японії, що пояснюється вкрай важким фінансовим станом даної країни у галузі соціального забезпечення.
Особливо необхідно відзначити Чилі, як країну із особливо високим рівнем відповідальності при формуванні бюджету: при достатньо благополучному стані вікової структури населення та наявності мідного стабілізаційного фонду, держава сформувала додатковий пенсійній фонд, що накопичив близько 60% ВВП.
Підводячи підсумки аналізу зарубіжного досвіду формування стабілізаційних фондів, необхідно розглянути можливості застосування цього досвіду для України. Для цього необхідно спів ставити економіку країн, що мають стабілізаційні фонди, знайти схожі та відмінні риси та спроектувати можливості та загрози. Як вже було визначено, формування такого фонду є певним ризиком, тому що несприятлива ситуація у країні, відсутність фінансової дисципліни або можливості дотримуватися встановленого фінансового плану може призвести до швидкого припинення діяльності фонду із утворенням додаткових витрат бюджету. Тому, формуючи стабілізаційний фонд в Україні, необхідно визначити джерела формування, принципи використання та оцінити ймовірність виконання прийнятого плану. Досвід зарубіжних країн показує, що типовою практикою є консервування доходів від продажу стратегічних ресурсів у різноманітних фондах. Головною спільною рисою для всіх накопичувальних фондів є використання і консервування ренти, тобто доходів від використання ресурсів, наявність яких в розпорядженні даної держави обумовлена природно-кліматичними, геологічними або історичними чинниками. Найчастіше відрахування до цих фондів здійснюються на основі наявного профіциту бюджету, який виникає у разі сприятливої конюнктури на ринку.
Однак для України такі умови не є прийнятними, тому що бюджет функціонує у стані постійного дефіциту. Однак Україна теж має доступ до доходів від ренти, шляхом видобування природних ресурсів та використання сприятливих природно-кліматичних умов. Тому зробимо припущення, що в Україні із 2000 року було введено бюджетне правило щодо перерахування металургійних доходів (як аналог чилійських доходів від операцій з міддю) до резервного фонду в обсязі 25% від загальних металургійних доходів.
Крім того, зробимо припущення, що фонд зберігає кошти не у національній валюті, а у доларах США та отримує на них прибуток 15% річних (типова для найконсервативніших стратегій ставка).
Враховуючи вкрай важкий стан соціального забезпечення в Україні, необхідно розуміти, що стабілізаційний фонд має виконувати не лише одне завдання, а формувати комплексний фінансовий захист від існуючих загроз, а саме: 1) сприяти зменшенню дефіциту пенсійного фонду; 2) сприяти загальному зменшенню дефіциту бюджету; 3) формувати ресурси для майбутніх стратегічних цілей. Тобто український стабілізаційний фонд має бути не вузькоспеціалізованим (наприклад, фінансувати лише пенсії), а універсальним фондом соціального спрямування.
Джерелами формування цього фонду в Україні можуть бути: 1) операції із продажу металу; 2) регулярні внески населення; 3) відрахування бюджетних коштів. При організації фонду в Україні може виникнути ряд загроз: 1) враховуючи особливості українського ставлення до операцій із цінними паперами, додаткові складності виникнуть із організацією надійної системи управління активами; 2) високий темп інфляції унеможливлює заощадження у національній валюті; 3) систематичний дефіцит бюджету та значний рівень державного боргу створюють загрозу вимушеного нецільового використання коштів фонду; 4) традиційно низький рівень фінансової дисципліни; 5) політична нестабільність, яка виступає загрозою для такого довгострокового проекту, як стабілізаційний фонд. Для вирішення цих проблем необхідно застосувати наступні заходи попередження загроз: 1) залучення до управління коштами фондів міжнародних фінансових організацій, що мають загальносвітову довіру та визнання; 2) зберігання коштів у валютах та активах, що мають значно нижчі темпи інфляції, ніж національна валюта; 3) законодавчі умови, що унеможливлюють будь-яке порушення фінансової дисципліни, "аварійне" використання коштів та інші зловживання, що можуть виникати у разі впливу політичної нестабільності; 4) глибоке вивчення вдалих моделей стабілізаційних та накопичувальних фондів, адаптація даних моделей до української економічної системи.
3. Аналіз показників пенсійної політики в економіці України
Правове регулювання пенсійного забезпечення в Україні відбувається відповідно до вимог нормативно-правових актів України, серед яких близько двох десятків законів. Одним із перших базових законів, якими регулювались пенсійні відносини в Україні, став Закон "Про пенсійне забезпечення". В преамбулі до даного закону визначається, що всім непрацездатним громадянам України гарантується право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій. Слід зазначити, що нині пенсіонерам сплачуються лише трудові пенсії, тому що соціальні пенсії скасовано, замість них сплачуються соціальні допомоги.
Пенсії розглядаються як один з шляхів (способів) матеріального забезпечення непрацездатних громадян за рахунок суспільних фондів споживання, при якому повинна враховуватись їх суспільно-корисна праця, встановлюватись єдність умов і норм пенсійного забезпечення всіх категорій працюючих. При цьому, встановлюється гарантія соціальної захищеності на рівні, орієнтованому на прожитковий мінімум (таблиця 3), а також регулярного перегляду їх розмірів у зв'язку із збільшенням розміру мінімального споживчого бюджету і підвищенням ефективності економіки країни. Згідно із ст. 2 Закону "Про пенсійне забезпечення" виділяють наступні види трудових пенсій (повних або неповних): пенсії за віком; пенсії за вислугою років; пенсії з інвалідності; пенсії в разі втрати годувальника.
Таблиця 3.
Прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у 2011 році
Соціальні і демографічні групи населенняРозмір прожиткового мінімуму01. 01.2011 - 31. 03.201101. 04.2011 - 30. 09.201101. 10.2011 - 30. 11.201101. 12.2011 - 31. 12.2011Діти віком до 6 років816 грн. 832 грн. 853 грн. 870 грн. Діти віком від 6 до 18 років977 грн. 997 грн. 1022 грн. 1042 грн. Працездатні особи941 грн. 960 грн. 985 грн. 1004 грн. Особи, які втратили працездатність750 грн. 764 грн. 784 грн. 800 грн. Загальний показник894 грн. 911 грн. 934 грн. 953 грн.
Під пенсійним забезпеченням слід розуміти вид соціального забезпечення населення, який повязаний з виплатою щомісячних і, як правило, довічних грошових виплат - пенсій - непрацездатним громадянам в звязку з настанням певних найбільш несприятливих соціальних обставин - старості, інвалідності, втрати годувальника та інших, передбачених чинним законодавством.
В Україні визначається показник мінімального та максимального розміру пенсій (таблиця 4).
Таблиця 4.
Мінімальний та максимальний розмір пенсії за віком у 2012 році
Термін дії Мінімальний розмір пенсії (1 ПМ) Максимальний розмір пенсії (10 ПМ) Підстава 01. 01.2012 - 31. 03.2012 822 грн. 8220 грн. Пункт 3 статті 27 та статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09. 07.2003 р. № 1058-XIV; Закон України "Про дежавний бюджет на 2012 рік" від 22. 12.2011 р. № 4282-VI01. 04.2012 - 30. 06.2012838 грн. 8380 грн. 01. 07.2012 - 30. 09.2012844 грн. 8440 грн. 01. 10.2012 - 31. 11.2012856 грн. 8560 грн. 01. 12.2012 - 31. 12.2012884 грн. 8840 грн.
Мінімальні розміри пенсій залежить від виду пенсій та категорій осіб, які її одержують. Мінімальна пенсія - це державна соціальна гарантія. Порядок виплати і розмір мінімальної пенсії в Україні регулюється Законодавством.
На наш погляд, для характеристики пенсійного забезпечення, пенсій, визначення їх поняття, правової природи, відмітних ознак слід врахувати наступні моменти.
По-перше, видом соціального забезпечення має виступати пенсійне забезпечення, а не пенсія, адже пенсія - це лише певне матеріальне благо, яке надається непрацездатним громадянам в межах пенсійного забезпечення. Змістом пенсійного забезпечення є надання непрацездатним громадянам грошових виплат - пенсій. При цьому, терміни "пенсійне забезпечення" і "пенсія" мають співвідноситись як філософські категорії "форма" й "зміст".
По-друге, пенсійне забезпечення виступає одним з основних видів соціального забезпечення непрацездатних громадян, єдиним або головним джерелом засобів для їх існування (таблиця 5).
Таблиця 5.
Гарантований мінімум у 2011 році
Комуз 1 січняз 1 квітняз 1 жовтняз 1 грудняДля дітей з малозабезпечених сімей у віці до 18 років (з обліком передбаченого законом підвищення на 10 відсотків) Діти до 6 років448 гривень 80 копійок457 гривень 60 копійок469 гривень 15 копійок478 гривень 50 копійокДіти з 6 до 18 років537 гривень 35 копійок548 гривень 35 копійок562 гривні 10 копійок573 гривні 10 копійокДля дітей у віці до 18 років, яких виховує самотня мати або самотній батько, один або обоє батьків є інвалідами (з обліком передбаченого законом підвищення на 20 відсотків) Діти до 6 років489 гривень 60 копійок499 гривень 20 копійок511 гривень 80 копійок522 гривніДіти з 6 до 18 років586 гривень 20 копійок598 гривень 20 копійок613 гривень 20 копійок625 гривень 20 копійокДля інших категорійДіти з 18 до 23 років (за умови, якщо вони учаться) 470 гривень 50 копійок480 гривень492 гривні 50 копійок502 гривніПрацездатні197 гривень 61 копійка201 гривня 60 копійок206 гривень 85 копійок210 гривень 84 копійкиНепрацездатні562 гривні 50 копійок573 гривні588 гривень600 гривень
У 2011 році рівень забезпечення прожиткового мінімуму (гарантований мінімум) для призначення допомоги відповідно до Закону України "Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям" у відсотковому співвідношенні до прожиткового мінімуму для основних соціальних і демографічних груп населення становить: для працездатних осіб - 21 відсоток, для дітей - 50 відсотків, для осіб, які втратили працездатність, та інвалідів - 80 відсотків відповідного прожиткового мінімуму.
Розмір державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям не може бути більше ніж 75 відсотків від рівня забезпечення прожиткового мінімуму для сім'ї.
Прожитковий мінімум визначається вартістю так званого споживчого кошика. Останній розраховується виходячи з мінімально припустимих нормативів споживання найважливіших благ та послуг. Такі нормативи споживання встановлюються, як правило, за фактичною структурою витрат 10 % найменш забезпечених верств населення.
Хоча для працюючих пенсіонерів, які отримують грошове забезпечення у вигляді заробітної плати, іншого доходу, пенсійне забезпечення може бути додатковим джерелом засобів до існування.
Виключна важливість пенсійного забезпечення для забезпечення непрацездатних громадян підкріплюється такими обставинами:
Пенсії призначаються тоді, коли непрацездатні громадяни опинились в найбільш складних соціальних обставинах і найбільше потребують допомоги від держави, суспільства (старість, інвалідність, втрата годувальника та ін.). В усіх інших випадках можуть сплачуватись інші види соціальних виплат - допомоги (трудові, сімейні, соціальні) або компенсації. Наприклад, в Україні діє система соціальної допомоги малозабезпеченим сімям (таблиця 7). [11]
Таблиця 7.
Державна соціальна допомога малозабезпеченим сім'ям з 2011 року
Рік призначенняРівень забезпечення прожиткового мінімуму (гарантований мінімум) для призначення допомоги, грн. Підставапрацездатна особадітинепрацездатна особа, інвалід2011 рік21 % прожиткового мінімуму50 % прожиткового мінімуму75 % прожиткового мінімумуЗакон "Про Державний бюджет України на 2011 рік"
Вони дійсно є єдиним або основним джерелом засобів для існування пенсіонерів, які на момент виходу на пенсію або протягом певного часу після нього набувають часткової або повної непрацездатності. Зрозуміло, що до пенсій додатково можуть сплачуватись й інші соціальні виплати - допомоги, надбавки, доплати, матеріальна допомога, компенсації. Розміри пенсій перевищують розміри інших соціальних виплат і, як правило, залежать від тривалості трудового (страхового) стажу та розміру заробітків пенсіонера протягом його попередньої трудової діяльності.
По-третє, на відміну від інших видів грошового забезпечення пенсійне забезпечення має регулярний характер, тобто сплачується щомісячно. Інші види грошового забезпечення - допомоги, компенсації - можуть мати щомісячний, регулярний (однак, не щомісячний) або одноразовий характер сплати. Крім того, пенсії сплачуються протягом тривалого терміну або, навіть, довічно. Так, зокрема, довічний характер мають пенсії за віком, пенсії за вислугою років, а за певних обставин - й пенсії з інвалідності та пенсії в разі втрати годувальника. [9].
По-четверте, пенсійне забезпечення непрацездатних громадян передбачає, як правило, виплату лише однієї пенсії, серед тих на які мають право непрацездатні громадяни. Виключенням з цього правила є призначення окремим категоріям непрацездатних громадян, окрім основної, ще й додаткової пенсії (громадяни, постраждалі внаслідок Чорнобильської катастрофи). Однак, це не виключає можливість отримання інших видів матеріального забезпечення та обслуговування. [10]
Слід зазначити, що із запровадженням системи недержавного пенсійного страхування громадяни України зможуть отримувати, крім основної державної пенсії із системи загальнообовязкового державного пенсійного страхування, ще й додаткову пенсію. [2]
Таблиця 8.
Показники середньої заробітної плати для призначення пенсій, грн.
МісяцьРік200920102011Січень1449,891687,622137,84Лютий1514,771739,432137,19Березень1578,911874,272253,90Квітень1588,081859,702243,42Травень1617,951951,282317,48Червень1809,772198,462574,35Липень1675,501982,722370,28Серпень1597,171932,812328,21Вересень1677,692046,312416,19Жовтень1687,372113,622451,80Листопад1718,912073,902466,42Грудень1899,212326,74-Річний1650,431982,63-
По-пяте, достатній рівень пенсійного забезпечення є одним з мінімальних державних соціальних стандартів, який забезпечується за рахунок коштів системи загальнообовязкового державного пенсійного та соціального страхування, а також за рахунок коштів Державного та місцевих бюджетів.
З 1 жовтня у звязку з пенсійною реформою для призначення пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування" змінено період для визначення заробітної плати.
Для обчислення пенсії буде враховуватися заробітна плата (дохід) за весь період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року (за цей період індивідуальні відомості про застраховану особу надаються з бази даних Пенсійного фонду), тобто пенсіонеру не потрібно надавати довідки про заробітну плату з підприємств, установ, організацій, де він працював.
Що стосується заробітної плати за періоди роботи до 1 липня 2000 року, то така заробітна плата може бути врахована при обчисленні пенсії за таких умов:
За бажанням пенсіонера та за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами. Таке право пенсіонери матимуть лише у період до 1 січня 2016 року;
Починаючи з 01. 10.2011р. для всіх видів пенсій змінено максимальну величину бази нарахування єдиного внеску та максимальну величину пенсійного заробітку. Відтепер ця сума дорівнює сімнадцяти розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, замість пятнадцяти, як було до пенсійної реформи (з 01. 10.2010р. ця сума становить 16745 грн.: 985 грн. х 17).
Пенсії, передбачені законами України "Про державну службу", "Про прокуратуру", "Про статус народного депутата України", "Про наукову і науково-технічну діяльність", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" та щомісячне довічне грошове утримання відповідно до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" призначатимуться в розмірі 80% відповідних сум заробітної плати. До введення пенсійної реформи зазначені пенсії обчислювалися у розмірі від 80% до 90% заробітку. [7]
4. Шляхи удосконалення політики пенсійного забезпечення в Україні з використанням зарубіжного досвіду
Кожна країна пішла власним шляхом побудови пенсійної системи виходячи з демографічних та соціально-економічних особливостей розвитку. Однак завданнями будь-якої системи пенсійного забезпечення є: захист від бідності; забезпечення доходом при завершенні трудової діяльності, розмір якого, як правило, пропорційний сумі заробітку, що виплачувався безпосередньо перед виходом на пенсію; захист цього доходу від зниження реального рівня життя в результаті інфляції.
Зауважимо, що і накопичувальній, і розподільній системі пенсійного забезпечення притаманні як позитивні риси, так і недоліки.
Головною перевагою великих розподільних пенсійних систем, базованих на поточному фінансуванні, є можливість розпочати негайну виплату пенсій. Такі системи забезпечують більш надійний захист та вищу норму заміщення (співвідношення пенсії та заробітної плати) для осіб з невисоким рівнем доходів, тобто перерозподіл доходів усередині покоління.
Однак у розподільній системі існує пряма залежність між величиною пенсійних фондів та демографічною ситуацією, станом ринку праці - рівня зайнятості, безробіття, заробітної плати, співвідношення чисельності платників внесків до пенсійної системи та пенсіонерів.
Головним принципом накопичувальної системи є особиста відповідальність кожної застрахованої особи за формування умов власного життя. Пенсійна система, повністю побудована за накопичувальним принципом, збільшує сукупні накопичення економіки і приводить до збільшення інвестицій та економічного зростання.
Накопичувальна пенсійна система позбавлена впливу демографічного фактора, надає свободу вибору її учасникам і забезпечує диференціацію розмірів пенсії залежно від заробітної плати та ефективності використання накопичень.
Однак уже в самій концепції накопичувальної системи приховано численні ризики. Вона є більш дієвою для працівників з високим рівнем оплати праці, які здатні накопичити на своїх пенсійних рахунках значні суми коштів, однак не забезпечує механізму перерозподілу та попередження бідності. Дохідність накопичувальної системи значно залежить від змін економічної конюнктури та якості менеджменту. [1]
Найскладнішим є питання вартості переходу до накопичувальної системи за рахунок необхідності відшкодування втрат пенсіонерам ресурсів, що відволікаються до накопичувальної пенсійної системи. За окремими підрахунками, вартість переходу складає від 120 до 160% ВВП. Таким чином, жодну із систем сьогодні не можна визнати однозначно ефективною для досягнення основної мети пенсійної політики.
В більшості країн світу і сьогодні переважає пенсійна система, заснована за принципом "солідарності поколінь, коли пенсії виплачуються з обовязкових платежів зайнятого сьогодні населення. Ця система на Заході має назву "Pay as You Go" (PAYG) (плати, поки ходиш). Однак з кожним роком вона стає все більшим тягарем для державного бюджету країни.
Головна причина полягає у поширенні динамічного процесу старіння населення, властивого всім континентам та країнам з різним рівнем соціально-економічного розвитку. За оцінками Світового банку, у 1990 р. 18% населення розвинених країн-членів ОЕСР складали особи, старші 60 років, у 2009 р. - 20%. До 2020 р. цей показник збільшиться до 27%, а до 2030 р. - до 30%. В Латинській Америці та Азії частка осіб старіше 60 років до 2030 р. подвоїться і складе 16% населення.
Така тенденція призводить до погіршення співвідношення між кількістю платників збору до єдиної пенсійної системи та кількістю отримувачів пенсій. Зростання рівня життя змушує збільшувати розмір пенсій, що призводить до збільшення зобовязань держави перед пенсіонерами, вимушеного підвищення розміру внесків до пенсійної системи, зростання видатків на виплату пенсій, що навіть у групі найбільш розвинених країн досягають 10% ВВП.
Іншою, не менш важливою, причиною втрати ефективності солідарною системою є зрушення на ринку праці, зміни структури, масштабів та характеру зайнятості. Поширеними стали категорії населення, що намагаються уникнути участі в загальнообовязковій солідарній системі (неформальна та неповна зайнятість, самозайнятість).
У результаті одночасної дії названих вище факторів спостерігається постійне погіршення коефіцієнта підтримки - показника, що закладений в основу солідарної пенсійної системи як співвідношення кількості пенсіонерів та зайнятого населення, що робить внески до пенсійної системи (з 3,5 працівників на 1-го пенсіонера у 50-х рр.
Процес реформування пенсійних систем у більшості розвинених країн розпочався у другій половині 1990-х рр. За недавніми підрахунками, у світі сьогодні створено та функціонує понад 250 різноманітних пенсійних систем з унікальним поєднанням елементів розподільної та накопичувальної моделей. Однак можна констатувати, що більшість країн обрали шлях реформування за одним з наступних напрямів: збереження державної розподільної системи в більш удосконаленому вигляді з одночасним стимулюванням розвитку добровільних приватних пенсійних програм; упровадження багаторівневої розподільної та накопичувальної пенсійної схеми, фінансування з різних джерел; перехід до повного впровадження накопичувальної системи.
Розглянемо типові підходи до реформування пенсійних систем у різних регіонах світу.
Головною спільною рисою пенсійних реформ у країнах Латинської Америки був перехід до накопичувальної пенсійної системи чи введення багаторівневої моделі, що включає обовязкові накопичувальні схеми і можливість для учасників вільно вибирати і змінювати приватні пенсійні фонди, у яких накопичуються їх внески.
Одним з найяскравіших на континенті є досвід Чилі. Пенсійна система в Чилі не містить розподільного механізму і повністю заснована на накопиченні коштів на індивідуальних рахунках працівників та капіталізації внесків. Ці кошти інвестуються приватними пенсійними фондами, а після досягнення пенсійного віку повертаються до індивіда.
Активи пенсійних фондів стали одним із стабільних джерел накопичення, сприяли розвитку житлового будівництва та страхування, реалізації низки високовартісних проектів у сфері інфраструктури. За окремими підрахунками, система дала змогу акумулювати в недержавних пенсійних фондах більше ніж 65% ВВП.
Водночас негативними рисами чилійської пенсійної реформи стали: висока вартість послуг адміністрацій пенсійних фондів; значний рівень бідності населення (в Чилі більше третини клієнтів пенсійних фондів мають доходи, нижчі за межу бідності). Обіцяного рівня забезпечення після виходу на пенсію так і не було досягнуто. Замість заявлених 70% від суми заробітку за останні 10 років трудового стажу працівник в середньому отримав 39% зарплати, при цьому у жінок цей показник склав 14%. Тому з 1 липня 2008 р. в Чилі поряд з накопичувальною пенсією вводиться система державних солідарних пенсій для осіб, які не мають права на будь-яку іншу пенсію, в тому числі накопичувальну. З метою стимулювання конкуренції на ринку пенсійного забезпечення з 2009 р. було введено систему аукціонів між недержавними фондами та страховими компаніями за право обслуговування нових клієнтів. При цьому дозволяється участь у торгах іноземних юридичних осіб.
Досвід Чилі було враховано при реалізації реформ пенсійної системи іншими країнами континенту (Аргентина, Колумбія, Перу, Уругвай, Мексика, Болівія, Сальвадор).
Пенсійні реформи на латиноамериканському континенті були успішними з точки зору скорочення пенсійного боргу і створення більш стійкої фінансової системи.
Обсяг активів пенсійних фондів у Чилі, де нова система діє вже протягом більше 20 років, становить 54% ВВП, в Колумбії - 14, в Аргентині - 6% ВВП. Спільними рисами реформ пенсійних систем в Латинській Америці стало: повне визнання урядом пенсійних зобовязань старої розподільної системи; державні гарантії мінімальної пенсії у разі банкрутства приватних пенсійних фондів; різні форми компенсацій працівникам з метою помякшення труднощів переходу і стимулювання приєднання до нової системи; посилення державного регулювання використання пенсійних коштів.
Однак виявилися і серйозні проблеми, що не вдалося усунути, незважаючи на здійснені реформи. Охоплення працівників пенсійним забезпеченням залишилось на дореформеному рівні (лише 50-60% працюючого населення). Таке становище в перспективі може призвести до серйозних соціальних ризиків для всієї системи.
Жодній з країн континенту не вдалося вирішити проблему високої вартості управління децентралізованою пенсійною системою.
Особливостями розвинених країн є, по-перше, наявність зрілих, всеохоплюючих розподільних схем, доповнених добровільними системами, заснованими на комерційному страхуванні. По-друге, необхідність здійснювати зміни таким чином, щоб не порушувати згоди політичних партій і соціальних партнерів, не зменшувати впевненість населення у довгостроковій дієздатності систем пенсійного забезпечення.
Саме тому більшість розвинутих держав обрали так званий параметричний підхід до пенсійних реформ, тобто реалізація коригувальних заходів, що змінюють, іноді досить істотно, характеристики існуючої системи (рівень внесків, пенсійний вік або формула індексації пенсій відповідно до наявних фінансових можливостей).
На початкових етапах перетворень практично у всіх державах, зокрема в США, Німеччині, Японії, Італії, були зроблені спроби збільшення доходів пенсійної системи за рахунок підвищення внесків, що викликало активну протидію учасників.
Модернізувалася також база стягнення внесків. Наприклад, у Бельгії, Італії, Швейцарії і Португалії був скасований максимальний рівень заробітної плати при обчисленні страхових внесків.
Більш різноманітними були підходи до скорочення пенсійних витрат. Враховуючи, що за даними ОЕСР, підвищення пенсійного віку на 1 рік скорочує пенсійні витрати на 5-10%, деякі держави (США, Японія, Італія, Швеція) для скорочення чисельності пенсіонерів законодавчо підвищили пенсійний вік, розтягнувши це підвищення на десятиліття. Наприклад, у США пенсійний вік для чоловіків і жінок підвищується протягом 2000-2027 рр. з 65 до 67 років, у Франції - до 62, в Японії - до 65. У Швеції нова пенсійна система не встановлює загального віку виходу на пенсію. Він буде гнучким, за вибором пенсіонера, починаючи з 61 до 67 років.
Інший метод - скорочення величини допомоги на душу населення шляхом модифікації механізму нарахування пенсії для нових пенсіонерів чи формули індексації. У Великобританії, Франції, Італії перейшли на обчислення пенсії на основі заробітної плати за весь трудовий період, а не за обрані роки найбільш високих заробітків.
Серед європейських країн найбільш масштабні пенсійні реформи були здійснені у Великобританії та Швеції. Ці держави перебудували значну частину своїх пенсійних схем на накопичувальних принципах.
Більшість країн Східної Європи розпочали системні пенсійні реформи у другій половині 90-х рр., результати яких ще важко узагальнити і оцінити однозначно. Цій групі країн властиві специфічні проблеми розвитку, зумовлені перехідним періодом: зниження дієвості державного механізму акумулювання внесків; низький рівень доходів населення; перевантажена великою кількістю соціальних пільг пенсійна система, що часто не відповідає рівню економічного розвитку. На ефективність впровадження пенсійних реформ у постсоціалістичних країнах впливає економічна, а часто і політична, нестабільність, недостатній рівень розвитку фінансового ринку, значна частка тіньового сектору економіки. [1]
У процесі перетворення державних інститутів після краху комуністичної системи східноєвропейські країни поступово відмовились від розподільної пенсійної системи і диверсифікували свої пенсійні механізми, впровадивши розподільний компонент.
У Східній Європі за моделлю збереження перерозподільної системи та стимулювання розвитку добровільного пенсійного страхування реформувала свою пенсійну систему Чехія. У цій країні зберігається обовязкова державна пенсійна схема, побудована на розподільних принципах, що доповнюється приватним пенсійним страхуванням. За останніх десять років чисельність учасників приватних пенсійних фондів збільшилася в 15 разів: нині у них бере участь 50% економічно активного населення Чехії. Більшість приватних пенсійних фондів у країні належить іноземним фінансовим структурам зі Швейцарії, Нідерландів, Італії, Бельгії.
Угорщина серед держав Східної Європи найбільш повно реалізувала трирівневу змішану накопичувально-розподільну схему. У цій країні не відбулося фундаментальних змін державної розподільної системи, вона була модернізована, зберігся її обовязковий характер, державні гарантії, солідарність поколінь. У загальній структурі пенсійних виплат частка першого рівня становить 75%. На фінансування першого рівня роботодавці спрямовують 22% фонду оплати праці, працівники - 2% від заробітної плати. Внески до другого обовязкового приватного накопичувального рівня роблять тільки працівники (6% від заробітної плати). Потрібно також згадати про латвійську систему, у якій були запроваджені умовно-накопичувальні рахунки. У Латвії реальне інвестування пенсійних коштів в економіку не проводиться, але за використання грошових коштів платників внесків уряд нараховує номінальну ставку інвестиційного доходу. Її величина залежить від рівня інфляції або змін у величині середньої заробітної плати. Цікавим є досвід Польщі з реформування пенсійної системи. Нова польська пенсійна система набула чинності 1 січня 1999 р. і базувалась на трьох незалежних компонентах. Із трьох компонентів системи два - обовязкові та один - добровільний.
Обовязковий пенсійний компонент становить 19,5% від заробітної плати і складається із двох складових. Перша - 12,2% від заробітку у вигляді розподільного елемента системи перебуває у віданні польського Управління соціального страхування. Розмір майбутньої пенсії в Польщі залежить як від загальної суми сплачених внесків, що є похідним від розміру зарплати і виробничого стажу, так і від середньостатистичного показника тривалості життя. Друга складова дорівнює 7,3% від основи нарахувань і є накопичувальним елементом системи. Його обслуговують відкриті пенсійні фонди. Згідно з даними Польської комісії з фінансового нагляду, на 1 січня 2009 р. У рамках накопичувальної пенсійної системи Польщі функціонувало 14 відкритих пенсійних фондів із загальним обсягом чистих активів 138,26 млрд злотих, в яких брали участь 13,82 млн осіб. Пенсійні фонди стали важливими гравцями на польському ринку капіталу. [5]
У Казахстані з 1998 р. здійснюється пенсійна реформа чилійського зразка, що полягає у поступовій відмові від розподільної і переході на приватну накопичувальну схему. Протягом 30 років передбачається збереження розподільного рівня, але внески роботодавців у нього знижені з 25,5 до 15% фонду заробітної плати. Обовязковий другий, накопичувальний, рівень фінансується за рахунок внесків працівників у розмірі, що дорівнює 10% від заробітної плати (заробітна плата була скоригована, щоб компенсувати цей новий вид відрахування). Третій, добровільний,рівень формують добровільні приватні відрахування роботодавця чи обох сторін. Однак перспективи реформи ще дуже невизначені. Казахстан здійснює радикальну пенсійну реформу в умовах відсутності достатньо розвинених ринків капіталу, регулюючих державних органів чи інституцій громадянського суспільства.
Україна залишається єдиною серед країн пострадянського простору, де не сформовано та не втілено в життя цілісної пенсійної реформи. Причини цього слід шукати як в економічній, так і в політичній сфері.
Серед особливостей соціально-економічного та демографічного розвитку України в останні десятиліття слід виділити наступні: повільні темпи розвитку промисловості, низький рівень офіційної заробітної плати. Надмірна тінізація економіки. Як констатують експерти, критичним рівнем тінізації економіки є 40% ВВП. За розрахунками Міністерства економіки України, частка тіньового сектору економіки у 2008 р. становила 31,1% а за оцінками МВФ, у 2009 р. - близько 52%. Для порівняння, у розвинених країнах, зокрема в Японії, Німеччині, Великобританії, рівень тіньової економіки не більший ніж 10-15%. [3]
Одним із проявів такого становища є низький рівень офіційної оплати праці. Так, середня заробітна плата за 2009 р. склала 1906 грн. Відповідно середній розмір страхового внеску сягнув 632,8 грн, а середній розмір пенсії становив 942,7 грн. Тобто значні обсяги тіньового сектору негативно впливають на наповнення пенсійного бюджету.
Однією з головних причин цього, стало прийняття владою політично популярних, однак економічно неприйнятних рішень щодо необґрунтованого підвищення рівня мінімальної пенсії, введення пільгових режимів сплати внесків до бюджету Фонду окремими категоріями платників чи цілими галузями (вугільна). Внаслідок такої політики за період пенсійної реформи (2004-2009 рр.) середня пенсія в країні зросла у 4,8 раза (з 194,2 до 942,7 грн), тоді як середня зарплата зросла у 3,2 раза (з 590 до 1906 грн), а ВВП лише у 2,7 раза (з 341 113 до 914 720 млрд грн).
Пенсійні витрати неухильно зростали та сягнули у 2009 р. 17% ВВП, що є найвищим показником у Європі. Для порівняння: середній рівень державних видатків на пенсії у країнах Організації економічного співробітництва та розвитку у 2005 р. складав 7% ВВП. [13]
Недоліками власне системи пенсійного забезпечення є її непрозорість та складність механізму функціонування. Сьогодні існує близько 30 законодавчих актів, що регулюють процес визначення розмірів пенсій окремим категоріям працівників, встановлення до пенсій надбавок, доплат, підвищень тощо.
З огляду на особливості сучасного розвитку України чинна пенсійна система підлягає модернізації в частині реформування солідарної, запровадження накопичувальної складової та стимулювання розвитку недержавного пенсійного забезпечення.
Мають бути скасовані всі особливі види пенсій (призначення за єдиними правилами), а вищий рівень пенсійного забезпечення особам, що реалізовували особливі функції держави, має досягатися шляхом підвищеного рівня оплати праці впродовж трудової діяльності (і відповідно, більшого рівня внесків до пенсійної системи).
Зарубіжний досвід реформування системи пенсійного забезпечення дозволяє використати чимало корисних уроків. Однак механічне запозичення моделей та механізмів соціального захисту населення, що мали позитивні результати в інших країнах, без урахування конкретних соціально-економічних, політичних, соціокультурних та соціально-психологічних особливостей та умов небажане і неможливе. Державна політика має бути максимально виваженою, щоб непродуманими рішеннями не викликати розчарування суспільства в здійснюваних реформах. [8]
Слід також врахувати, що перехід до системи капіталізації пенсійних відрахувань потребуватиме не менше 30-40 років, лише після закінчення яких запрацює повноцінна система пенсійного забезпечення.
Такий розподіл ризиків дозволить зробити пенсійну систему більш фінансово збалансованою та стійкою, що застрахує працівників від зниження загального рівня доходів після виходу на пенсію і є принципово важливим та вигідним для них.
Висновки
У сучасному світі реформування пенсійної системи та соціального забезпечення належить до пріоритетних напрямів соціально-економічної політики. Мінливість економічного середовища, демографічне старіння населення, поступове збільшення тривалості навчання і, відповідно, пізніший вік виходу на ринок праці зумовлюють постійну актуальність пенсійної реформи. При цьому пенсійна політика потребує постійного коригування не лише з огляду на поточну ситуацію, а й з урахуванням довгострокової перспективи.
Як свідчить вітчизняний і зарубіжний досвід, успішність реформування пенсійної системи та соціального забезпечення визначається не політичною доцільністю прийнятих рішень, а ступенем їх соціально-економічної обґрунтованості. У звязку з цим особливої актуальності набуває науковий супровід, що має базуватися на обєктивному аналізі її сучасного стану та перспектив із використанням комплексу макроекономічних, демографічних, соціально-економічних прогнозів різної тривалості. Лише за таких умов можливо вибудувати виважену, збалансовану і послідовну державну соціальну політику, орієнтовану на вирішення не лише нагальних, а й довгострокових проблем вітчизняної пенсійної системи та системи соціального захисту загалом.
Соціальний захист є одним із найважливішим напрямків соціальної політики, оскільки перейшла із площини внутрішніх проблем до необхідності міжнародного співробітництва у даній сфері. Ступінь соціальної захищеності особи є яскравим показником розвитку якості життя та цивілізованості окремого суспільства, рівня розвитку самої держави як гаранта потреб свого народу. Таким чином, соціальний захист населення повинен залишитися основним пріоритетом державної політики та здійснюватися відповідними соціальними інститутами на підставі законодавчих нормативів шляхом використання державних соціальних стандартів, нормативів, гарантій.
За для подолання зростаючих проблем у фінансуванні соціальної та гуманітарної сфери, що призводять до виникнення значного дефіциту, збільшення державного боргу та зниження кондицій надання соціального забезпечення, перед урядами країн поставлені завдання утворення додаткового фінансового ресурсу для створення частково або повністю самофінансованої системи соціального захисту. Таким фінансовим ресурсом є стабілізаційні та накопичувальні пенсійні фонди. Проведений аналіз зарубіжного досвіду використання даних фондів свідчить про можливу перспективу створення стабілізаційного фонду і в Україні.
Результати проведеного дослідження дають змогу зробити висновки, що узагальнення світового досвіду реформувань доводить необхідність диверсифікації механізмів пенсійного забезпечення, створення багаторівневої пенсійної системи, що поєднує в собі розподільні й накопичувальні, державні (публічні) та недержавні (приватні) складові.
Література
1. Барр Николас. Пенсионная головоломка. Предварительные условия и возможные варианты политики при разработке систем пенсионного обеспечения / Николас Барр // Вопросы экономики. - 2002. - № 29. - Режим доступу: [<http://imf.org/External/Pubs/FT/issues/issues29/rus/issue29r.pdf>] 2. Болотіна Н.Б. Право соціального захисту України / Н.Б. Болотіна. - К.: Знання, 2009. - 615 с.
. Водолажченко Д. C. Тіньова економіка сьогодні: причини та наслідки / Д. C. Водолажченко.
. Данилишин Б.М. Сталий розвиток як ідеологічна платформа державотворення України / під. ред., Б.М. Данилишина.К., 2002. - С. 4215.
. Дегтярь Л.С. Мировой опыт пенсионных реформ и реформирование пенсионной системы в России. Основные проблемы социального развития России - 46/Л.С. Дегтярь // Аналит. вестн. Совета Федерации ФС РФ. - 2002. - № 33 (189). - Режим доступа: [http://www.budgetrf.ru]
. Дейлі Г. Поза зростанням. Економічна теорія сталого розвитку / Дейлі Г. // Пер. з англ.; Ін-т сталого розвитку. - К.: Інтелсфера, 2002. - 312 с.
. Згуровский М.З., Гвишиани А.Д. Глобальное моделирование процессов устойчивого развития в контексте качества и безопасности жизни людей (2006/2007/2008 годы). - К.: НТУУ "КПИ", 2009. - 140 с.
. МакТаггарт Г. Досвід реформування пенсійної системи у країнах Східної Європи та СНД у порівнянні з проведенням пенсійної реформи в Україні / Г. МакТаггарт. - Режим доступу: [www.pension. kiev.ua <http://www.pension.kiev.ua>]
. Мосейко В.В. Генезис пенсионных систем как проявление социальной функции государства /В.В. Мосейко. - Режим доступу: [www.rusrand.ru/Doklad5/Moseiko. pdf]
. Синчук С.М., Бурак В.Я. Право соціального забезпечення України. / за ред. С.М. Синчук. - К.: Знання, 2006. - 318 с.
. Ярошенко І.С. Право соціального забезпечення. / І.С. Ярошенко. - К.: КНЕУ, 2008. - 232 с.
. Аналітично-дорадчий центр Блакитної стрічки. Демографічні та фінансові передумови пенсійної реформи в Україні: прогноз - 2050. - Режим доступу: [http://brc. undp.org.ua]
. Звіт Рахункової палати України про результати аналізу формування та використання бюджету ПФУ. - Режим доступу: [http://www.acrada.gov.ua]
. Розвиток пенсійних систем країн Східної Європи // Цінні папери України. - 2009. - № 11 (553). - 19 берез. - Режим доступу: [http://www.securities.org.ua]
. Стратегія інноваційного розвитку України на 2010-2020 роки в умовах глобалізаційних викликів / за ред. В.І. Полохала. - К: Парламентське видавництво, 2009. - 632 с.
. Офіційний сайт Держкомстату України [Електронний ресурс]. - Режим доступу: [http://www.ukrstat.gov.ua.]
. Закон України "Про пенсійне страхування" від 09. 07.2003 р.
. Закон України "Про благодійництво та благодійні організації" від 16. 09. 97 р.
. Вікіпедія: вільна енциклопедія: [Електронний ресурс] - Режим доступу: [http://uk. wikipedia.org <http://uk.wikipedia.org>.]
. Закон України "Про гуманітарну допомогу" від 22. 10.1999 р.
. Закон України "Про пенсійне забезпечення" від 05. 11.1991 р.