Формування вмінь та навичок самостійної роботи в учнів початкових класів

Формування вмінь та навичок самостійної роботи в учнів початкових класів

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ , МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ХЕРСОНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ЦЕНТР ПЕРЕПІДГОТОВКИ ФАХІВЦІВ

КУРСОВА РОБОТА

«Формування вмінь та навичок самостійної роботи в учнів початкових класів»

Слухачки І курсу

ЦППК

Спеціальності : Мова та література

«англійська » Керівник : к.п.н.,доц.Шипко А.Л.

Херсон-2012

Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретичні засади формування вмінь та навичок самостійної роботи учнів молодших класів

.1 Розвиток самостійності - актуальна проблема теорії і практики

.2 Психолого-педагогічні особливості учнів 1-4 класів

.3 Самостійна робота як форма організації навчання

Розділ 2. Педагогічні умови формування вмінь та навичок самостійної роботи учнів початкової школи

.1 Організація самостійної роботи на уроках у молодших класах

.2 Аналіз передового педагогічного досвіду з формування вмінь та навичок самостійної роботи в учнів початкових класів

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

самостійна робота молодший клас

Освіта як організована система пізнання, розвитку мислення і творчості є одним з найважливіших засобів формування всебічно розвиненої особистості. У світі склалися дві системи освіти - підтримувальна та інноваційна. Вони істотно відрізняються розуміння мети освіти. Підтримувальна система освіти має за мету озброєння учнів знаннями з певних наук, необхідних для повсякденного життя; інноваційна - ставить за мету розвиток творчості особистості учнів, вироблення у них самостійного підходу до будь-якої проблеми, формування уміння глибоко розуміти ці проблеми, аналізувати. Як наслідок, постає проблема корінних змін пріоритетів вітчизняної освіти, орієнтованої раніше на подання учням максимального обсягу теоретичного матеріалу. Необхідність переходу до інноваційної системи освіти зумовлюється тим, що знання, сучасні сьогодні, є застарілими вже через кілька років. Перед нами постає проблема формування в учнів такого механізму мислення, який би дав можливість швидко адаптуватися до вимог, що постійно змінюється, самостійно знаходити та аналізувати нові джерела інформації, творчо застосувати їх у професійній діяльності. Отже, реформування школи передбачення формування учня як творчої особистості, тому роль самостійної роботи як важливої компонента навчання різко зростає. Саме процес включення учнів у самостійну переробку навчального програмового матеріалу, формування у них власних оцінних суджень необхідні для глибокого засвоєння наукових знань і їх наступного творчого використання.

Самостійна робота як метод навчання передбачає формування важливих загально навчальних умінь (аналізувати, планувати, порівнювати, контролювати тощо), певних рефлексивних якостей, що у кінцевому рахунку забезпечує розвиток самостійності як якості особистості, формує субєктанавчальної діяльності.

Проблема розвитку активності й самостійності учнів не є новим завданням для дидактики. Погляб на роль самостійної роботи змінюється з часом. Її значущість у навчанні знайшла своє відображення як у класичній педагогічній спадщині (А. Дістервег , Я. А. Коменський , Й. Г. Песталоцці, Ж. Ж. Руссо, В. О. Сухомлинський, К. Д. Ушинський), так і у вітчизняній науковій думці(В. К. Буряк , П. І. Підкасистий та ін.). сьогодні вже розроблені діяльнісна концепція самостійної роботи на основі інтенсифікації навчання ( А. а Аюрзанайн , П. І. Підкасистий та ін.).

Актуальність дослідження полягає в тому, що самостійна робота це фундамент формування людини як самостійної особистості.

Мета дослідження: обґрунтувати та охарактеризувати методичні підходи до самостійної роботи учнів початкових класів.

Обєкт дослідження - процес формування навичок самостійної роботи в початковій школі.

Предмет дослідження - форми і методи, прийоми формування навичок самостійної роботи в початковій школі.

Завдання дослідження:

Здійснити аналіз психолого-педагогічної та методичної літератури з проблеми дослідження;

Теоретично рбгрунтувати дидактичні умови організації самостійної роботи;

Дослідити розвиток самостійності учнів початкових класів;

Вивчити організацію самостійної роботи учнів початкових класіс.

У дослідженні використовувався комплекс взаємодоповнюючих методів. Серед теоретичних методів використовувалися: порівняння, аналіз, синтез, узагальнення, систематизація, класифікація. Емпіричні методи: спостереження, анкетування, обговорення, бесіда.

Практична значущість дослідження полягає у аналізі передового теоретичного і практичного досліду з формування навичок самостійної роботи в початковій школі.

Робота складається із вступу , двох розділів , висновків, списку використаних джерел.

Розділ 1. Теоретичні засади формування вмінь та навичок самостійної роботи учнів молодших класів

.1 Розвиток самостійності - актуальна проблема теорії і практики

Перші наукові педагогічні дані щодо самостійного учіння були здебільшого частиною філософії, яка на той час обєднувала всі знання про природу, людину і суспільство. Так, філософи античності (Конфуцій, Геракліт, Демокріт, Платон, Арістотель [2,с.34]) вважали самостійність визначальною і стверджували, що розвиток людини здійснюється якісно лише у процесі самостійного вдосконалення особистості, в процесі самопізнання (М. О. Константинов [2,с.56], М. Ф. Шабаєва [29,с.67]).

Педагоги античної епохи висловлювались за розвиток самостійності мислення учнів. Самостійність розглядалася в той час і як мета виховання, і як засіб активізації навчання. Ці думки безпосередньо стосувалися на той час організації навчання філософами своїх, іноді дорослих учнів, що певною мірою можна трактувати як певний вид самостійної роботи (у Сократа -філософів).

Педагоги Західної Європи розвинули і збагатили ідеї грецьких і римських філософів про необхідність самостійності у пізнанні світу, що навчання учнів має бути належним чином організоване, і воно має важливу роль для формування самопізнання.

Поряд з визначними просвітителями світу стоять імена видатних мислителів України Г.С. Сковороди, Т.Г. Шевченка, І. Вишенського, І. Федорова, Г. Смотрицького, Л.І Кукіль, К. Ставровецький, П. Беринди, М. Смотрицького, Є. Славинецького.

Почесне місце серед просвітителів ХVІІІ ст. належить Г.С. Сковороді [29, с.98], який стверджував всемогутність людського розуму: За допомогою розуму людина пізнає себе і, оволодіваючи знаннями, визначає свій істинний шлях у житті. Особливо часто у своїх творах Г.С. Сковорода порушує питання про значення власних, без допомоги інших, тобто самостійних зусиль людини у навчанні, і успіхів досягають ті, які працюють з книгою, здатні до роздумів, спостережень.

К..Д. Ушинським [9, с.93] був розроблений проект учительських семінарій, який через земства був в основному реалізованим. Були сформульовані принципи підготовки фахівців. На його думку, в навчально-виховному процесі семінарій повинен переважати принцип самостійності; класні уроки повинні бути тільки перевіркою самостійних занять і керівництвом для них; навчання, як окремий вид діяльності, обовязково включає самостійну працю учнів над засвоєнням знань. К. Д. Ушинський в педагогічній науці виділяє окремо предмет і мету самостійної діяльності учнів в освіті.

У цей період Х.Д. Алчевська [2, с.65], Т.Г. Лубенець [2,с.67], Б.Д. Грінченко [2,с.68], Я.Ф. Чепіга , Г. Ващенко описували різні форми організації самостійної роботи у навчальному процесі.

На Україні в 20-х роках ХХ ст. проходить становлення початкової освіти. У навчальних закладах почали активно використовувати різноманітні форми, методи і засоби навчання, серед яких значне місце відводилося самостійній роботі учнів (Л. Д. Березовська [2,с.87], В. П. Кравець [29,с.100]).

У 50-х - 70-х роках ХХст. під впливом соціальних факторів (зміцнення звязку зі школою, перегляду змісту освіти, успіхів науково-технічної революції і досягнень психології) теорія самостійної роботи значно збагатилася.

Яскравим представником того часу був В. О. Сухомлинський [5,с.12], який вбачав ефективність організації самостійної роботи у підготовці такого вчителя, який би прагнув постійно самовдосконалюватись [5, с. 2], який би зміг збільшити частку розумової праці дитини, навчити її розум трудитися, збудити у дитини любов до розумової праці, до праці думки. Навчити дитину вчитися, дати їй уміння, з допомогою яких вона буде самостійно підніматися із сходинки на сходинку довгого шляху пізнання - це одне з найскладніших завдань вчителя... Мислителем ваш вихованець стане лиш тоді, коли ви приходите до нього з думкою, запалюєте його своєю допитливістю, спрагою і ненаситністю пізнання, передаєте йому почуття гордості мислителя [5, с.12].

У 80-х-90-х роках ХХ ст. в результаті проведення значної кількості групових психолого-педагогічних досліджень самостійна робота в освіті набула науково вивченого пояснення і обгрунтування (Т. І. Шамова, П. І. Підкасистий,Л. Г. Вяткін, М. В. Кухарєв, О. Я Савченко, В. О. Тюріна, О. В. Скрипченко та ін.).

Є. Я. Голант, не даючи визначення поняття, підкреслює, що в теоретичному аналізі проблеми самостійної роботи, не слід ототожнювати самостійність студентів в роботі як межу особи з самостійною роботою, як умовою виховання цієї якості.

Заслугою Є. Я. Голанта є те, що він підкреслює внутрішню сторону самостійної роботи відзначаючи, що вона виражається в самостійності думок і висновків. При цьому Є. Я. Голант виходить зі структури діяльності того, хто навчається, і тим самим справедливо стверджує, що численні виконання домашніх завдань далеко не завжди можна розглядати як самостійну роботу з тієї простої причини, що виконання їх протікає в плані «повторення вивченого».

У своїх публікаціях він виділяє ознаки самостійної роботи:

наявність навчального завдання, що складається з декількох дій виконання роботи;

виконання роботи без безпосереднього керівництва педагога;

негайна перевірка ним кожної дії [12,с.43].

Іншої думки дотримується Р. Мікельсон, який визначає самостійну роботу методом навчальної діяльності, при застосуванні якого учні виконують завдання без жодної допомоги, але під спостереженням вчителя.

На думку П.І. Підкасистого, основною ознакою самостійної роботи є наявність в кожному виді самостійної навчальної праці учнів так званої генетичної клітинки, тобто конкретного пізнавального завдання, що передбачає послідовне збільшення кількості знань і їх якісне ускладнення, оволодіння раціональними методиками і прийомами розумової праці, уміння систематично, ритмічно працювати, дотримувати режим занять, відкривати для себе нові способи навчальної діяльності [6,с.46].

Р.Б. Срода самостійною вважає таку діяльність, яку, навчаючись, виконують, проявляючи максимум активності, творчості, самостійності думки, ініціативи [29,с.9].

Отже, проблема організації самостійних робіт завжди була в центрі педагогічних пошуків. Але залежно від рівня розвитку педагогічної теорії і педагогічної пратики в різні періоди досліджувався цей феномен по-різному. Педагоги античної епохи висловлювались за розвиток самостійності мислення учнів.

Самостійність розглядається в той час і як мета виховання, і як засіб активізації навчання. В епоху Відродження організацію самостійної роботи можна зустріти в трактатах М.Монтеня, який рекомендує давати дитині відчути «смак» речей самостійно, самій вибирати шлях, пізнаючи дійсність. Особливо часто у своїх творах Г.С.Сковорода порушує питання про значення власних, без допомоги інших, тобто самостійних зусиль людини у навчанні, і успіхів досягають ті, які працюють з книгою, здатні до роздумів, спостережень. Для Т.Г.Шевченко пізнавати - це означало глибоко і гнучко мислити, виявляти самостійність суджень. В 50-70-х роках ХХст. яскравим представником того часу був В.О.Сухомлинський, який вбачав ефктивність організації самостійної роботи у підготовці такого вчителя, який би прагнув постійно самовдосконалюватися, який би зміг збільшити частку розумової праці дитини, навчити її розуму трудитися, збудити у дитини любов до праці, до праці думки. У 80-90-х роках ХХст. Є.Я.Голант підкреслює внутрішю сторону самостійної роботи відзначаючи, що вона виражається в самостійності думок і висновків. Р.Б.Срода самостійною вважає таку діяльність, яку, навчаючись, виконують, проявляючи максимум активності, творчості, самостійності думки, ініціативи.

.2 Психолого-педагогічні особливості учнів 1-4 класів

Період життя дітей від 6-7 до 11 років називають молодшим шкільним віком. При визначенні його меж враховують особливості психічного і фізичного розвитку дітей, перехід їх до навчальної діяльності. Анатомо-фізіологічні особливості. Фізично дитина у цьому віці розвивається досить рівномірно. Збільшується зріст та вага тіла, підвищується імунітет, швидко розвиваються м´язи серця. Артерії у школяра дещо ширші, ніж у дорослої людини, і саме цим пояснюються особливості артеріального тиску. Частота серцевих скорочень стійкіша, але під впливом різних рухів, позитивних і негативних емоцій. Кістково-сполучний апарат молодших школярів досить гнучкий, оскільки в їхніх кістках ще багато хрящової тканини. На це треба зважати, щоб запобігти можливому викривленню хребта[49,с.46].

Розвиток м´язової системи сприяє збільшенню фізичної сили дітей. Але малі м´язи кисті рук розвиваються повільніше. Першокласникам важко писати в межах рядка, координувати рухи руки, не робити зайвих рухів, які спричиняють швидку втому. Тому слід проводити фізхвилинки, які знімають напруження малих м´язів пальців і кистей рук.

Діти цього віку дихають частіше, ніж дорослі. Для підтримання їхньої працездатності особливо важливо, щоб у класі та вдома було чисте повітря.

У дітей добре розвинені всі органи чуття, але деякі з них мають свої особливості. Так, очі, завдяки еластичності кришталика, можуть швидко змінювати свою форму залежно від пози під час читання і письма. Якщо не враховувати цієї особливості органів зору молодших школярів і не виправляти їх пози під час уроків, то це може призвести до підвищення очного тиску, нечіткості зображень на сітківці й до короткозорості.

Вага мозку молодшого школяра наближається до ваги мозку дорослої людини. Особливо збільшуються лобні долі, пов´язані з діяльністю другої сигнальної системи. Водночас відбуваються значні зміни у розвитку і роботі центральної нервової системи. Аналітико-синтетична діяльність кори великих півкуль головного мозку ускладнюється[6,с.96].

Розвиток психіки і пізнавальної діяльності. Під час навчання - основної діяльності учнів - якісно і кількісно розвиваються пізнавальні процеси. Вони виявляються у розвитку сприймання. Кількісні зміни полягають у збільшенні швидкості процесу сприймання та кількості сприйнятих об´єктів, розширенні обсягу їх запам´ятовування тощо. Якісні зміни свідчать про зростання пізнавальної ефективності.

Сприймання стає довільнішим, цілеспрямованим і категоріальним процесом, але трапляються труднощі в сприйманні форми та її відображенні, написанні букв, цифр. Розвивається здатність розрізняти висоту звуків, чому сприяють заняття з музики і співів. Для початку занять з музики молодший шкільний вік є найсприятливішим.

Значні якісні зміни відбуваються в розвитку пам´яті. Під впливом навчання формується логічна пам´ять, яка має вирішальне значення у здобутті знань. Але не вміючи ще диференціювати завдання (запам´ятати і відповісти) від інших навчальних завдань (зрозуміти тощо), молодші школярі виробляють у себе настанову на дослівне запам´ятовування і відтворення. За правильного педагогічного керівництва учні осмислено запам´ятовують доступний для них матеріал. Проте дослівне запам´ятовування й відтворення має і позитивне значення. Воно є важливим засобом нагромадження словникового запасу і культури дитячого мовлення, розвитку довільної пам´яті. У процесі заучування розвиваються самоконтроль, уміння помічати помилки у відтвореному та їх виправляти. Зростають продуктивність, обсяг, міцність, точність запам´ятовування матеріалу. У цей період учні частіше вдаються до спеціальних мнемічних прийом запам´ятовування[9,с.78].

Розвиток пам´яті полягає в зміні співвідношення між мимовільним і довільним запам´ятовуванням (зростає довільне), образної та словесно-логічної пам´яті. Для розвитку логічної пам´яті важливою є настанова вчителя - зрозуміти (проаналізувати, порівняти, співвіднести, згрупувати тощо) матеріал, завчити його.

Розвиток уяви відбувається у напрямі від репродуктивних її форм до творчого осмислення уявлень, від довільного їх комбінування до логічно обґрунтованої побудови нових образів. Зростає вимогливість дітей до витворів їх уяви, швидкість створення образів фантазії.

Мислення стає конкретно-образним, але все більшого значення набувають абстрактні компоненти.Під впливом навчання змінюються співвідношення між його образними і понятійними, конкретними та абстрактними компонентами[3,с.45].

Дедукція - процес переходу від судження, що виражає загальне положення, до судження, що виражає вужчі положення або частковий випадок.Ці умовиводи переплітаються в мисленні, спрямованому на вирішення пізнавальних завдань, зокрема тих, що вимагають розкриття причин різних явищ, мотивів поведінки людини.

У розвитку мовлення важливим є використання різних форм слова, писемного та внутрішнього мовлення, яке виявляється у функціональних формах: повторення, монолог, колективний монолог, повідомлення, критика, наказ, прохання і погрози, питання і відповіді. Відбуваються також зрушення в морфологічній структурі усного й писемного мовлення, розвиток словесних асоціацій, оволодіння писемним мовленням, розширення взаємозв´язків між компонентами структури мовлення. Значно збільшується кількість слів, якими діти позначають предмети, явища, їх ознаки, дії, процеси. Проте є ще чимало дефектів в усному мовленні (шепелявість, заміна одного звука іншим.

Показником успіхів учнів у оволодінні мовленням є мовчазне читання. Воно відрізняється від голосного згорненістю зовнішніх мовно-рухових актів: спочатку дитина читає пошепки, а потім мовчки. Мовчазне читання розвиває самоконтроль, увагу, внутрішнє мовлення[23,с.6].

Переважає мимовільна увага. Діти активно реагують на все нове, яскраве і незвичайне. Мимовільна увага має позитивне значення, але недостатня для досягнення успіхів у навчанні. З віком зростає обсяг і стійкість уваги, пов´язані із значущістю навчального матеріалу. Усвідомлення учнями важливості його засвоєння - умова стійкості уваги.

Формування особистості. У молодшому шкільному віці відбувається подальший розвиток особистісних якостей не тільки в інтелектуальній, айв емоційній, вольовій сферах, спілкуванні з дорослими та однолітками. Джерелом емоцій у молодших школярів є навчальна та ігрова діяльність. Формуванню почуттів сприяють успіхи та невдачі у навчанні, взаємини в колективі, читання художньої літератури, сприймання телепередач, кінофільмів, інтелектуальні ігри тощо. До емоційної сфери належать переживання нового, здивування, сумнів, радощі пізнання - основи формування пізнавальних інтересів, допитливості учнів. Колективні заняття сприяють розвитку моральних почуттів і формуванню таких рис характеру, як відповідальність, товариськість[14,с.32].

Молодші школярі емоційно вразливі. Відбувається диференціація сором´язливості, яка виявляється в реагуванні на людину, думка якої має значення для них. Розвивається почуття самолюбства, що виявляється в гнівному реагуванні на приниження їх гідності й позитивне емоційне переживання за визнання їх позитивних особистих якостей.

Розвитку моральних почуттів (дружби, товариськості, обов´язку, гуманності) сприяє перебування учнів у колективі, об´єднаному спільною навчальною діяльністю. Розвивається почуття симпатії, важливе для утворення малих груп, з яких складаються колективи.

Формуванню вольових якостей (самостійності, впевненості у своїх силах, витримки, наполегливості) сприяє шкільне навчання, яке вимагає від учнів усвідомлення й виконання обов´язкових завдань, підпорядкування їм активності, довільного регулювання поведінки, уміння активно керувати увагою, слухати, думати, запам´ятовувати, узгоджувати свої потреби з вимогами вчителя. Ефективність цього процесу залежить від використання учителем прийомів переконання, зауваження, заохочення та інших засобів впливу на дитину. Зловживання негативними оцінками, нотаціями, покараннями спричиняє погіршення ставлення учнів до навчальних обов´язків, зниження активності, виникнення лінощів та інших негативних рис[15,с.46].

З´являється усвідомлення обов´язків, розуміння того, що невиконання правил поведінки шкодить інтересам колективу й кожного учня.

Дітям властиві наслідування й підвищене навіювання, що як позитивно, так і негативно впливають на засвоєння норм і правил поведінки. У зв´язку з недостатнім розвитком самосвідомості, малим життєвим досвідом діти можуть наслідувати небажані форми поведінки.

Стосунки між дітьми в класі формуються за допомогою вчителя, який завжди вказує на деяких учнів як на взірець, водночас звертає увагу й на хиби в поведінці інших. Більшість дітей відтворює у своєму ставленні до однокласників ставлення вчителя, не усвідомлюючи критеріїв, якими він послуговується при їх оцінюванні.

Починає формуватися громадська думка стосовно учнів, які успішно навчаються і є дисциплінованими, з´являються спроби оцінити вчинки ровесників. У класному колективі виникають об´єднання, які переростають устійкі шкільні й позашкільні мікроколективи. Важливо тримати їх у полі зору, знати, що саме об´єднує їх учасників та знаходити способи для коригування їх діяльності[16,с.46].

1.3 Самостійна робота як форма організації навчання

Б.П. Єсипов, аналізуючи самостійну роботу як метод навчальної діяльності, пише: «Самостійна робота учнів, що відбувається в процесі навчання, - це така робота, яка виконується без безпосередньої участі вчителя, але за його завданням в спеціально відведений для цього час; при цьому учні свідомо прагнуть досягти поставленої в завданні мети, докладаючи свої зусилля і виражаючи в тій або іншій формі результат розумових або фізичних (або тих і інших разом) дій» [21, с.56]. Як бачимо, він зазначає, що для правильної організації процесу навчання у всіх його ланках потрібна активність тих, хто навчається. Високий ступінь активності досягається в самостійній роботі, організованій з навчально-виховною метою.

У наведеному висловлюванні істотно важливою є позитивна оцінка самостійної роботи і керівна роль педагога.

Аналіз психолого-педагогічної літератури [8, с.5] показав, що розвиток самостійності в процесі навчальної діяльності включає в себе такі сторони:

ставлення вчителя до проявів самостійності;

уміння учнів самостійно планувати свою навчальну роботу;

уміння виділяти головне і другорядне;

оцінку учнем труднощів у вивченні матеріалу;

наявність або відсутність в учня інтересу до матеріалу, який вивчається;

самостійне застосування засвоєних знань;

оцінка учнем своєї роботи і її результатів.

Вміння і навички самостійної роботи в учнів формуються не самі по собі, а в результаті спеціально організованих вправ, що органічно включаються у навчальний процес. У розділі 2 ми характеризуємо окремі види таких вправ.

Володіння умінням самостійно вчитися програмує індивідуальний досвід успішної праці учня, запобігає перевантаженню, сприяє пізнавальній активності, ініціативі, раціональному використанню часу і засобів учіння. Не менш важливо, що людина, яка звикла самостійно вчитися, не губиться в новій пізнавальній і життєвій ситуації, не зупиняється, якщо немає готових рішень, не чекає підказки, а самостійно шукає джерела інформації, шляхи розвязання , бо уміння вчитися змінює стиль мислення і життя особистості.

Розкриття змісту і обсягу поняття „уміння самостійно вчитися зумовлене тим, як ми розуміємо сутність процесу навчання. У сучасній психології і дидактиці це цілеспрямована взаємозвязана діяльність вчителя і учня, яка охоплює мотивацію, планування, підготовку та її здійснення, рефлексію та оцінювання результатів. Тільки розуміючи діяльність як цілісний і багатофункціональний процес, можна обґрунтувати склад її компонентів з урахуванням специфіки навчальної діяльності.

Зі структури навчальної діяльності випливає, що вміє самостійно вчитися той учень, який:

сам визначає мету діяльності або розуміє і приймає ту, яку ставить учитель;

виявляє зацікавленість навчанням, докладає вольових зусиль;

організовує свою працю для досягнення результату;

добирає або знаходить потрібні знання, способи розвязання задачі;

виконує у певній послідовності сенсорні, розумові або практичні дії, прийоми, операції;

усвідомлює свою діяльність і прагне її удосконалювати;

володіє уміннями і навичками самоконтролю та самооцінки (О.Я. Савченко) [18,с.46].

Такий перелік складових характеризує розгорнуту, розвинену навчальну діяльність. Як показують численні психологічні й дидактичні дослідження, зазначене утворення не набуває достатнього розвитку без цілеспрямованого поступового формування його кожного компонента.

Самостійність у здобутті знань передбачає оволодіння складними вміннями і навичками бачити сенс та мету роботи, організацію власної самоосвіти, вміння по-новому підходити до питань, що вирішуються, пізнавальну і розумову активність і самостійність, здатність до творчості. Тобто, при самостійній діяльності учень сам визначає мету діяльності, предмет діяльності і засоби діяльності. У процесі діяльності учень постійно співвідносить передбачуваний результат з умовами і предметом діяльності, завдяки чому відбирає засоби діяльності, відповідні способи виконання дій і встановлює послідовність їх застосування. Ці положення були покладені нами в основу експериментального дослідження зазначеної проблеми.

Характеризуючи особливості організації самостійної роботи учнів, потрібно зазначити, що вона ні в якому разі не є сталою, незмінною. Варіативність її зумовлена тим, що система самостійної роботи орієнтована на субєкта навчальної діяльності. А будь-яка людина, що розвивається, є неповторною. Передбачити темпи розвитку кожного і, відповідно, прогрес у розвитку навичок самостійної діяльності досить важко.

На сучасному етапі розвитку школи стоїть питання про побудову системи самостійної роботи на основі синтезу новітніх педагогічних технологій і найефективніших методів з арсеналу традиційної педагогіки. Тому перед освітою постає проблема впровадження якісно нових видів, форм і методів організації самостійної роботи, орієнтованих на творчу діяльність учнів[5,с.47].

Принципи побудови дидактичної системи організації самостійної роботи учнів такі:

системність та послідовність (система організації самостійної роботи учнів має відповідати таким вимогам, як поступове ускладнення роботи, логічний зв'язокміж усіма елементами, причинно-наслідкові зв'язки, відносна логічна завершеність кожного елемента системи, поетапність подання матеріалу, формування навичок та ін.);

посильність (необхідність подання на кожному етапі організації самостійної роботи завдань, які б відповідали рівню знань і вмінь учнів та ураховували їхній рівень розвитку навичок самостійної роботи на певному етапі навчання).

індивідуалізація та диференціація (необхідність поділу учнів на групи за якісними показниками їхньої самостійності на кожному етапі навчання, потреба урахування особливостей організації самостійної роботи сильних і слабких учнів, їхніх особистих інтересів);

успішність та позитивність (ці принципи нерозривно повязані з принципом посильності. Необхідно пропонувати завдання, які передбачають самостійність роботи учнів, при цьому рівень складності завдання повинен відповідати рівню розвитку навичок самостійної роботи учнів та рівню їхніх знань. Це, у свою чергу, сприятиме формуванню позитивного ставлення до подальшого навчання і спонукатиме до проведення самостійних досліджень уже на якісно вищому рівні);

активність та інтерактивність (у процесі організації самостійної роботи учнів поступово має підвищуватися ступінь їхньої безпосередньої участі у плануванні та реалізації того чи іншого навчального завдання. При цьому під активною позицією учня ми розуміємо його свідоме ставлення до виконання самостійної роботи. Він має право сам визначати методи роботи над завданням та планувати графік виконання. Також учень повинен самостійно аналізувати отримані в процесі роботи результати. Інтерактивність у цьому контексті розглядається як здатність до колективної праці, створення тимчасових колективів з більш-менш точно розподіленими ролями задля виконання того чи іншого завдання).

оптимальність (один із найскладніших принципів, що має багато трактувань. У цьому випадку оптимальність - це використання таких видів, форм і методів самостійної роботи учнів, які сприяють швидкому зростанню якісних показників розвитку самостійності учнів за якомога коротший проміжок часу [7,с.52].

Отже, врахуванню визначених принципів організації самостійна робота учнів сприятиме покращенню результативності навчального процесу.

Таким чином, самостійність у здобутті знань передбачає оволодіння складними вміннями і навичками бачити сенс та мету роботи, організацію власної самоосвіти, вміння по-новому підходити до питань, що вирішуються, пізнавальну і розумову активність і самостійність, здатність до творчості. Тобто, при самостійній діяльності учень визнає сам мету, предмет і засоби діяльності. У процесі діяльності учень постійно співвідносить передбачуваний результат з умовами і предметом діяльності, завдяки чому відбирає засоби діяльності, відповідні способи виконання дій і встановлює послідовність їх застосування. Характеризуючи особливості організації самостійної роботи учнів, потрібно зазначити, що в ніякому разі не є сталою, незмінною. Варіативність зумовлена тим, що система самостійної роботи орієнтована на субєкта навчальної діяльності. А будь-яка людина, що розвивається, є неповторною. Передбачити темпи розвитку кожного і, відповідно, прогрес у розвитку навичок самостійної діяльності досить важко.

Розділ 2. Педагогічні умови формування вмінь та навичок самостійної роботи учнів початкової школи

.1 Організація самостійної роботи на уроках у молодших класах

Тепер освіта зорієнтована на індивідуальний розвиток особистості, тому вчитель повинен цілеспрямовано формувати в учнів здібності до самореалізації і саморозвитку, цілеспрямовано формувати і розвивати окремі якості учня, які допоможуть йому "знайти себе" і реалізувати свій потенціал. А процес учіння має сьогодні розумітися як знання, сприйматися як переконання, втілюватися як дія.

Вважаємо, що одне з головних завдань сучасної математики - навчити учнів самостійно працювати, оскільки темпи надходження наукової інформації зросли і практично кожній людині, яка хоче мати роботу та продуктивно працювати, необхідно увесь час оновлювати свої знання, а то й переучуватись, а це можливо лише за наявності в неї умінь і навичок самостійної роботи.

Організовуючи самостійну роботу на уроці на формувальному етапі експерименту керувалисятакими дидактичними вимогами:

. Організовувати самостійну роботу на всіх ланках навчального процесу, у тому числі й під час засвоєння нового матеріалу. Необхідно забезпечити оволодіння учнями не тільки знаннями, а й загальними уміннями, засобами розумової праці, за допомогою яких засвоюються знання.

. Завдання самостійної роботи повинні бути спрямовані не стільки на засвоєння окремих фактів, скільки на розв'язування різноманітних проблем. У самостійній роботі треба навчити учнів бачити і формулювати проблеми, самостійно вирішувати їх, вибірково використовуючи для цього наявні знання, уміння і навички, перевіряти отримані результати.

. Для активізації розумової діяльності учнів треба давати їм роботу, що вимагає посильного розумового напруження[27,с.46].

Самостійну роботу залежно від її метипроводили на різних етапах уроку (закріплення, повторення, ознайомлення з новим матеріалом).

Плануючи завдання для самостійної роботи врахували можливості кожного виду роботи і відповідність мети уроку. Тому використовуючи картки з диференційованими завданнями, план опрацювання нового матеріалу, ми застосовували інструкції, підказки, "ключик" для розв'язання, використовували самостійні роботи з наперед заготовленими відповідями. Старалися, щоб підказки були гранично чіткими й лаконічними, вимагали, щоб учні робили висновки після виконання кожного виду самостійної роботи.

Пропонували 5-6хв. самостійні роботи з метою первинного закріплення, з метою перевірити наскільки учні зрозуміли новий матеріал і виявити помилки. На цьому етапі роботи важливо швидко зорієнтуватися, чому учень помиляється (не зрозумів пояснення, не знає попереднього матеріалу, через неуважність, тощо).

Такі самостійні роботи допомагали утворити диференційовані підгрупи учнів, використовуючи адаптовані до їх можливостей навчальні матеріали, впроваджуючи принцип вільного вибору варіантів завдань, що відповідають можливостям і підготовленості учнів[1,с.42].

Особливу увагу звертали на роботу з учнями, які виконують індивідуальні завдання вищого рівня складності. Якщо при виконанні завдання такі учні відчували трудність, то надавали інструкцію щодо розв'язання, але поетапно. Зважали на те, щоб ця інструкція була лаконічною, але достатньою і точною. Її зміст відображав послідовний хід міркувань, практичних дій, що приводять до засвоєння нового поняття і т.д.

Форму самостійних завдань урізноманітнювали, щоб працювали різні види сприйняття і пам'яті: зорова, слухова, моторна. Досить часто при вивченні теми пропонували змоделювати описану усно ситуацію за допомогою моделей прямих, площин, пропонували зробити висновок і перевірити його із сформульованим висновком у підручнику і т.д.

Результативність самостійної роботи залежить і від того, як вчитель зуміє поєднати способи виконання завдань: усні з письмовими, фронтальні з індивідуальними.

З одного боку, ефективність самостійної роботи учнів залежить від підготовленості вчителя до її організації, тобто його вміння здійснювати діагностику індивідуальних реальних можливостей учнів, аналізувати зміст навчального матеріалу і визначати характер можливих труднощів для засвоєння його учнями, розробляти систему завдань для самостійної роботи учнів, надавати їм консультативну допомогу.

З іншого боку, вона залежить від підготовленості учнів до самостійної роботи, від їхнього ставлення до неї та володіння необхідним запасом знань з математики, вміння аналізувати і структурувати навчальний матеріал з метою його осмислення[28,с.90].

Будь-яка робота дає позитивні результати тільки тоді, коли вона є системною, що задовольняє певні вимоги.

Організовуючи самостійну роботу дотримувалисьпевних основних вимог.

а) допомагати учням засвоювати математику глибоко і міцно;

б) розвивати їх пізнавальні здібності;

в) формувати вміння самостійно розширювати і поглиблювати знання та застосовувати їх на практиці;

г) відповідати основним принципам дидактики; а саме доступності, систематичності, зв'язку теорії з практикою, свідомості, творчої активності, навчанню на високому рівні.

. Завдання, що входять до системи самостійної діяльності, мають бути різними з дидактичною метою та змістом.

. Послідовність виконання домашніх і класних самостійних робіт повинна бути такою, щоб виконання одних робіт логічно випливало з попередніх і підготовляло учнів до виконання наступних.

. Самостійна робота повинна носити цілеспрямований характер, що досягається чітким визначенням її мети; недооцінення цієї вимоги приводить до того, що учні неправильно виконують завдання, або вимагають від учителя додаткових пояснень, через що відбувається нераціональне використання часу.

. Самостійна робота має бути дійсно самостійною, а її зміст та обсяг-посильним для учнів на даному етапі.

. Спочатку в учнів необхідно сформувати елементарні навички самостійної діяльності, як під час роботи з підручником, так і при виконанні практичних завдань, малюнків, простих вимірів, розв'язуванню задач. Цьому повинна передувати наочна демонстрація учителем цих видів роботи, яка супроводжується чіткими поясненнями і записами на дошці.

. Для самостійної роботи учням необхідно пропонувати завдання, що розв'язуються за готовими алгоритмами, а також і такі, які вимагають їх створення.

. Необхідно враховувати те, що різним учням потрібна різна кількість часу для засвоєння одних і тих самих знань, умінь та навичок.

Завдання мають бути цікавими для учнів.

. Надмірне захоплення самостійною роботою учнів може сповільнити темп навчання.

. Учитель визначає мету, зміст, обсяг, методи і види самостійної роботи[2,с.46].

Ефективність самостійної роботи збільшується, якщо вона є однією зі складових навчального процесу і проводиться планомірно та систематично, якщо на кожному уроці для неї відводиться певний час. Тільки за таких умов у учнів формуються стійкі вміння та навички щодо виконання різних видів самостійної роботи.

Використовувалив експериментальній роботі систему диференційованих завдань, що складалися з:

. Триваріантних завдань за ступенем складності (полегшеної, середньої, підвищеної) при цьому варіант вибирає учень.

. Спільного для всього класу завдання із системою додаткових завдань, ступінь складності яких зростає.

. Індивідуальних диференційованих завдань.

. Групових диференційованих завдань з урахуванням різної підготовки учнів (варіант визначаю сама).

. Рівноцінних двоваріантних завдань, до кожного з яких додаються завдання зростаючої складності.

. Спільного практичного завдання із зазначенням мінімальної і максимальної кількості задач або прикладів для обов'язкового виконання [8,с.6].

Індивідуально-групових завдань.

Учнів кожного класу (групи) умовно поділили на три групи:

"А" - учні, які потребують допомоги, вони мають невисокий рівень розвитку здібностей і мислення, тому навчання відбувається через наочний матеріал;

"Б" - учні, які можуть засвоїти матеріал у рамках програми, робота з ними потребує постійного вивчення мотивації навчальної діяльності;

"В" - учні з високим рівнем математичних здібностей, завдання для них підбираються не тільки за ступенем складності, а й за індивідуальними особливостями.

Отже, за допомогою самостійної роботи прагнули розвивати здібності кожного, організувати навчання так, щоб добре підготовлені учні мали можливість виконувати складніші завдання, учитися швидше, а недостатньо підготовлені виконували менш складні завдання, але поступово підвищували свій рівень знань. Виконання складнішого варіанта завдань стає метою кожного учня. Діти мають можливість ознайомитися з виконанням тих завдань, які на даному уроці були їм не під силу. З цією метою наприкінці уроку я відводжу час на їх пояснення. Для тих учнів, які на уроці виконували полегшені завдання, додому задається завдання другої групи складності; для тих, хто впорався з роботою другого ступеня, домашнім завданням є завдання більш високого ступеня складності. Надавали можливості учням вибирати завдання домашньої роботи самостійно[21,с.74].

Учні, які добре володіють навичками самостійної роботи належно працюють в групі на етапі початкового сприйняття нового матеріалу, що особливо важливо у старших класах при організації лекційно-семінарських занять.

Ефективність уроку залежить і від того, як вчитель вміє реалізувати розвивальні цілі уроку. Тому готуючись до кожного уроку передбачали розвивальні ситуації, а саме:

а) розучували здобувати знання самостійно, при цьому організовуючи і направляючи сам процес учіння;

б) спочатку добре продумували, а потім ставлю запитання так, щоб вони активізували самостійну думку учня;

в) формували в учнів інтерес до навчання через проблемно-пошуковий підхід до висвітлення теми, через цікаві завдання[19,с.43].

На етапі уроку Контроль, корекція та оцінювання знань потрібно вчити дітей здійснювати самоконтроль, самоаналіз і самооцінювання.

Використовуємо групову і парну форму взаємоконтролю і взаємоаналізу, рефлексивного аналізу і контролю. Звертаюся до таблиць Повинні знати, Повинні вміти, до планування уроку та перевірки, чи все заплановане вдалося зробити, чи всі завдання уроку виконані.

Таке моделювання уроку можливе тільки при комбінуванні різних методів і прийомів навчання. А це відкриває шлях до творчості, дає можливість проводити різні види уроків. Основою їх проведення є цікавий зміст, самостійний вибір, неординарний підхід і інтелектуально-ігрова ситуація. Останньою керую так, щоб вона по можливості, проходила через дві стадії: дослідницько-спостережувальну і комбінаторно-конструктивну. Як наслідок, одразу, як тільки створюються зовнішні ігрові умови, значно підвищується увага та активність дітей. Це дозволяє в легкий спосіб формувати мислительні операції. Ті ж ігрові умови дають змогу алгоритмізувати навчальну діяльність дітей. Вони чудово орієнтуються у логіці завдань, які перед ними ставляться. У правильній послідовності здійснюють аналіз порівняння, абстрагування, часом, і узагальнення [29].

В центрі уваги завжди ставлю проблему інтелектуального розвитку і уміння вчитися.

Готуючи завдання на вибір або завдання для групової роботи, враховуємо рівень складності за індивідуальними можливостями, міру своєї допомоги. Це дає можливість створити умови для розвитку кожної дитини, не допустити відставання слабких дітей і водночас не стримувати темпу зростання сильних учнів.

В своїй роботі керуємся принципами:

1. Кожній дитині, навіть неслабкій, дати міцні знання.
2. У кожній дитині бачити неповторну особистість, індивідуальність.
3. Кожну хвилину перебування дитини в класі перетворювати на радість.

Учні кольоровими картками сигналізують про обраний варіант, що дає можливість побачити кожного учня, визначити рівень допомоги кожному.

Види допомоги такі:

• доповнення до завдання у вигляді малюнка, схеми;
• розв`язання аналогічного завдання, виконаного раніше;
• посилання на правило, на якому базується дана вправа;
• використання умовних записів, зразків, опорних схем;
• попередження учнів про типові помилки[27,с.64].

Під час закріплення матеріалу самостійну роботу проводжу за схемою:

І варіант працює так:

основне завдання - самостійно

творче завдання - самостійно

цікаве завдання - самостійно

спільне завдання - самостійно.

ІІ варіант - заходи допомомги (опорні схеми, зразки)

основне завдання - самостійно

творче завдання - самостіно

спільне завдання - самостійно.

ІІІ варіант - з учителем; рівень допомоги (опорні схеми, зразки)

основне завдання - самсостійно

спільне завдання - самостійно.

Велику увагу приділяємо розвитку мовленнєвих умінь, щоб учні на основі нової інформації та власного досвіду вміли формувати свою думку, не сиділи пасивно на уроках, а розмірковували, робили припущення. Коли діти вірять, що їхні думки і те, що вони говорять, думають є важливим, і кожному з них дозволено сказати Я згоден, Я думаю інакше, тоді вони можуть включатись в процес критичного мислення. Від таких уроків учні отримують задоволення.

Використовуємо групову і парну форму взаємоконтролю і взаємоаналізу, рефлексивного аналізу і контролю. Звертаюся до таблиць Повинні знати, Повинні вміти, до планування уроку та перевірки, чи все заплановане вдалося зробити, чи всі завдання уроку виконані.

Таке моделювання уроку можливе тільки при комбінуванні різних методів і прийомів навчання. А це відкриває шлях до творчості, дає можливість проводити різні види уроків. Основою їх проведення є цікавий зміст, самостійний вибір, неординарний підхід і інтелектуально-ігрова ситуація. Останньою керую так, щоб вона по можливості, проходила через дві стадії: дослідницько-спостережувальну і комбінаторно-конструктивну. Як наслідок, одразу, як тільки створюються зовнішні ігрові умови, значно підвищується увага та активність дітей. Це дозволяє в легкий спосіб формувати мислительні операції. Ті ж ігрові умови дають змогу алгоритмізувати навчальну діяльність дітей. Вони чудово орієнтуються у логіці завдань, які перед ними ставляться. У правильній послідовності здійснюють аналіз порівняння, абстрагування, часом, і узагальнення [29,с.79].

В центрі уваги завжди ставлю проблему інтелектуального розвитку і уміння вчитися.

Готуючи завдання на вибір або завдання для групової роботи, враховую рівень складності за індивідуальними можливостями, міру своєї допомоги. Це дає можливість створити умови для розвитку кожної дитини, не допустити відставання слабких дітей і водночас не стримувати темпу зростання сильних учнів.

.2 Аналіз передового педагогічного досвіду з формування вмінь та навичок самостійної роботи в учнів початкових класів

За допомогою яких методів вдається реалізувати розвивальні цілі уроку?В своїй роботі користувалися перш за всеметодом проблемного навчання і формування творчих здібностей учнів. Невід'ємною частиною цього методу є евристична бесіда, під час якої, під керівництвом вчителя, учні проходять весь шлях пошуку нового знання аж до його відкриття, а саме: створювали умови для виникнення проблемної ситуації, спонукали учнів сформулювати проблему, керувалися самим процесом пошуку (ставили допоміжні запитання, стимулювали учнів до спостережень, порівняння, застосування раніше здобутих знань у новій ситуації, контриприклади), спонукали до формування висновку, (а якщо є потреба, коректували висновок). Таку бесіду з учнями проводили за наперед заготовленим і записаним на дошці планом, в якому вказано сторінку у підручнику, абзац, тощо. Отже, учні вчаться самостійно здобувати знання. А всілякі запитання вчителя дають змогу добитися усвідомлення учнями вивченого[17,с.19].

В процесі експерименту доведено, що дитина розвиватиметься, вдумливо працюватиме, збагачуватиме свої пам'ять і фантазію, якщо завдання, які вона виконує на уроках будуть цікавими. Тому пропонувалиучням вправи, які не потребують додаткових знань, але, маючи пошуково-проблемний характер, вчать порівнювати, аналізувати, співставляти з протиставленням, встановлювати деякі математичні закономірності.

Це задачі із циклу "Стежинкою до математичних узагальнень", "Вчимося і розвиваємося з дідусем Всезнаєм", "Математика з посмішкою"

На кожному уроці перед учнями ставили завдання (що вони повинні знати, чому навчитися, якими знаннями володіти). Важливу роль відводимовикладанню програмового матеріалу блоками. На початку вивчення теми проводиться оглядово-установча лекція з елементами бесіди (з планом лекції учні ознайомлюються заздалегідь), під час якої акцентується увага на вузлових питаннях теми, їх взаємозв'язках[4,с.46].

Враховуючи різний темп сприйняття матеріалу учнями, найважливіші питання висвітлюються повторно. Основне завдання просто домогтися, щоб усі учні працювали на уроці, до того ж охоче, із цікавістю, результативно, а створити такі умови навчання, за яких кожен учень міг би працювати на уроці відповідно до рівня загальної підготовленості на сьогоднішній день. Для учня, який не встигає, лише посильне завдання, щоб виконавши його, він побачив позитивну перспективу в навчанні. А тому, хто добре знає навчальний матеріал, пропоную завдання творчого характеру. Привчаємо учнів уважно слухати, спостерігати, набувати навички, робити висновки. Тому пояснення деякого матеріалу пов'язуємо із виконанням практичної роботи, яка, часто допомагає створити проблемну ситуацію, яку учні розв'язують самі або за невеликою допомогою вчителя. Це сприяє кращому розумінню навчального матеріалу. Щоб навчити учнів слухати і чути, заслуховуємо учнівські рецензії на відповіді колег по класу. В рецензії учень дає оцінку теоретичних знань, вказує на недоліки, доповнює відповідь. При проведенні практичної роботи учні вголос коментують спостереження, роблять висновки, записують в зошит досягнуті результати. Практикуємо коментовані вправи, які виробляють увагу, сприяють кращому запам'ятовуванню[15,с.35].

Переслідуємо мету - вчити дітей мислити, жити, а це значить розв'язувати задачі. Звичайно часткові способи розв'язування задачі можна забути, але загальне уміння, загальний підхід має зберегтися у кожної дитини на все життя. Тому надаємо великого значення поясненню задач (зокрема задач на %, спільну роботу за допомогою малюнка, пропонуючи запросити в гості "Художника", який би допоміг розв'язати задачі). Досить часто пропонували учням розв'язати завдання різними способами.

Вважаємо, щоб в дитини формувалося бажання вміти і потреба здобути знання самостійно, її так потрібно розтлумачити, щоб вона хотіла давати відповідь на запитання (в чому педагогові допомагають зроблені одночасно на дошці, кожним в зошиті малюнок, схема, розданий шаблон, макет). Причому, спочатку кожен міркує самостійно, а потім лише тому, кому не вдається допомагаємо скласти схему, намалювати малюнок і т.д. При розв'язанні нової задачі кожен учень самостійно розшукує подібні їй, які вже розв'язувались, і використовує їх як допоміжні. Так виховуюємо вміння звертатися до власного досвіду і залучати його при розв'язуванні, що розвиває самостійність мислення[27,с.16].

В своїй роботі старалисьіндивідуалізувати навчальний процес. П'ятихвилинні тестові завдання, які часто пропонували зразу ж після пояснення нового матеріалу, дозволяли з'ясувати рівень засвоєння учнями нового матеріалу, чітко вказують над чим і з ким потрібно більше працювати індивідуально на наступному уроці і дозволяють позбутися прогалин. Старались, щоб дітям було цікаво на уроках, щоб вони проявили інтерес до процесу учіння. Тому залучали історичні відомості, цікаві задачі, вислови вчених математиків, народну математику

Не секрет, що основна маса дітей з року в рік втрачає інтерес до навчання. У розв'язанні цієї проблеми важливого значення надавали використанню диференційованого підходу до навчання, що дає можливість кожному учневі самовиразитись залежно від його розвитку й володіння навчальним матеріалом. Диференційованому підходу до учнів сприяють і додаткові індивідуальні заняття, робота спецкурсів, диференційовані домашні завдання.

Найважливіше у такій співпраці - не обійти увагою жодної дитини, дати кожному висловитись, вчасно підтримати, допомогти, похвалити, заохотити. Щоб учень не зневірився в собі, в своїх силах, слід запропонувати посильне завдання, стежити за рівнем його знань, вчасно перевести на порівняно вищий рівень. Цю проблему диференційованого підходу, психологи розглядають як гуманний підхід до розкриття здібностей учнів. Одним із дійових засобів розвитку творчої особистості є диференційований підхід при розв'язуванні вправ. Вважали, що диференційовані завдання мають різнитися насамперед ступенем самостійності прийомів розумової діяльності, необхідних для їх виконання. В даному випадку завдання можуть містити вказівки щодо прийомів роботи, їх послідовності, а в іншому орієнтуватися на повну самостійність учнів (так, учням, яким важко пропонували при розв'язуванні вправи звернутися до зразка, що є в "Робочому зошиті і т.д.). Проводили диференційованого характеру самостійні роботи, контрольні роботи, також давали домашні завдання диференційованого характеру. А учням, які цікавляться математикою пропонували серію задач на листках, що містять якусь цікавинку, якийсь додатковий матеріал і т.д[31,с.93].

Застосовували метод узагальнення, який залежить від рівня підготовленості до нього учнів. Тому ще до вивчення ними теми повідомляємо контрольні запитання, а перед узагальнюючим уроком даю домашнє завдання, в якому зазначені запитання для повторення і узагальнення матеріалу, необхідні навчальні посібники, інша література.

Для того щоб учні прагнули працювати, а отже і міркувати, вчитель має забезпечити моральну, психологічну атмосферу уроку, а тому, спонукаючи учнів до праці рекомендуюємо: "Спробуй, це тобі сподобається", "Ти добре вмієш це робити", "Спробуй, в тебе все вийде..." і т.д.

Вважаємо, що важливе місце на уроці має бути відведене оцінюванню, яке має бути тривалим, дієвим стимулом активності учнів на уроці, зрозумілим за змістом; вказувати (прямо чи опосередковано) на способи виправлення помилок, нести позитивні емоції, адже за словами В.Сухомлинського "Успіх у навчанні - єдине джерело внутрішніх сил дитини, які породжують енергію для подолання труднощів, бажання вчитися".

Що ж дає така система?

По-перше, допомагає учню повніше виявити свою індивідуальність, позбутися страху перед опитуванням, або важким завданням, відчути інтерес доуроку й навчання в цілому[30,с.47].

По-друге, морально готує учнів до свідомого навчання у вищих навчальних закладах; дає можливість краще засвоїти навчальний матеріал шляхом багаторазового повторення теми чи розділу; забезпечує диференційований підхід до навчання в межах одного класу, і, нарешті, вона забезпечує розвиток від нижчого ступеня знань до більш продуктивного, та до оволодіння міцними знаннями.

Застосування індивідуально-масових форм роботи забезпечує самостійне виконання різних завдань всіма учнями одночасно. Вони інтенсифікують навчальний процес, дають змогу корисно розподілити робочий час.

Крім цього, ці методи ставлять учня віч-на-віч з певною проблемою, вимагають творчого переосмисленого підходу до набутих знань, розвивають мислення.

Зростає й інтерес учителя до таких нестандартних уроків, оскільки вони спонукають до творчості.

Таке раціональне поєднання стандартних і нестандартних форм і методів дало позитивний результат. Мої вихованці проявляють інтерес до математики.

Щодо форм роботи, то надавали перевагу самостійному виконанню навчальних завдань з наступною перевіркою, самоперевіркою, що дозволяє розвивати самостійність мислення, використовуючи власний досвід при розв'язанні, виділяти головне в інформації.

Програму з математики складено так, що через урок пояснення нового матеріалу. Тому перевагу надавали "комбінованим урокам",урокам формуванню знань і вмінь та навичок учнів, на яких учні поступово нагромаджують знання, удосконалюють вміння з наступним узагальненням, тобто рухаються від часткового до загального. Систему вивчення цих уроків, намагались спрямувати на поступове засвоєння учнями матеріалу паралельно з удосконаленням знань і навичок постійним контролем, узагальнення вивченого. Особливого значення надавали урокам перевірки оцінки і корекції знань, урокам систематизації і узагальнення, а також підсумковим урокам.

Висновки

Традиційна технологія навчання, яка є основою в сучасній загальноосвітній школі і базується на інформаційній моделі освіти, втрачає свою актуальність. Адже в епоху науково-технологічної революції обєм навчальної інформації подвоюється кожні десять років і ставити за мету засвоєння всієї інформації стає недоцільним. На перше місце виступає завдання розвитку особистості учня, який стає субєктом навчально-виховного процесу. Основним методом навчання стає не передача готової інформації від учителя до учня, а самостійна навчальна діяльність учня. Ми дослідили процес навчання у початковій школі та опрацювали психолого-педагогічну та методичну літературу з проблеми дослідження, обґрунтували та охарактеризували основні методичні підходи до самостійної роботи. Розглянули всі вимоги до організації самостійної роботи для учнів початкової школи. Теоретичний аналіз психолого-педагогічної літератури показав, що проблема організації самостійних робіт завжди була в центрі педагогічних пошуків. Але в залежності від рівня розвитку педагогічної теорії і педагогічної практики в різні періоди досліджувався цей феномен по-різному.

Під самостійною роботою ми розуміємо таку форму організації процесу навчання, яка здійснюється з метою набування нових знань і вмінь у спеціально відведений час без посередньої участі вчителя, але під його керівництвом.

В ході аналізу психолого-педагогічної літератури, ми визначили, що основним компонентом готовності у дидактиці вважають:

Комплекс опорних знань і вмінь; позитивна мотивація, яка спонукала б особистість до постійного самовдосконалення;

високий рівень самоосвіти;

комплекс умінь і навичок самоорганізації і самоконтролю.

У першому розділі розглянуто теоретичні засади формування вмінь та навичок самостійної роботи учнів молодших класів, а саме розвиток самостійності - актуальна проблема теорії і практики, та психолого-педагогічні особливості учнів 1-4 класів , і самостійну роботу як форму організації навчання. У другому розділі досліджено педагогічні умови формування вмінь та навичок самостійної роботи учнів початкової школи , де вивчено організацію самостійної роботи на уроках у молодших класах, та аналіз передового педагогічного досвіду з формування вмінь та навичок самостійної роботи в учнів початкових класів.Здійснено аналіз психолого-педагогічної та методичної літератури з проблеми дослідження; опрацьовано стан розвитку самостійності учнів початкових класів.

Список використаних джерел

1. Алексюк А.М. Педагогіка вищої освіти України. Історія. Теорія. - К.: Либідь, 1998. - 560с.
2. Баєв Б.Ф. Психологія навчання. - К., 1994. - С. 59-61.
3. Базарницька І. Самостійність учнів на уроках української мови як засіб особистісного зростання// Початкова школа. - 2007. - № 4. - С. 18 - 22.
4. Базелюк І. І. Організація групової самостійної роботи учнів на етапі засвоєння нових знань// Педагог.: Республ. наук. метод. зб-к. - К.: Рад. шк., 1988. - 117с.
5. Богданович М.В. Картки з математичними завданнями для самостійної роботи учнів 2 класу чотирирічної школи. - Тернопіль, 2001. - 64 с.
6. Бугрій О. Формування в учнів прийомів розумової діяльності// Рідна школа. - 2005. - № 8. - С. 25-28.
7. Буряк В. Самостійна робота як вид навчальної діяльності школяра // Рідна школа. - 2001. - № 9. - С. 49 - 51.
8. Буряк В. К. Самостоятельная работа учащихся. - М.: Просвещение, 1984. - 64 с.
9. Вашуленко М.С., Мельничайко О.І. Рідна мова: Підручник для 3 класу. - К.: Освіта, 2003. - Ч. ІІ. - 110 с.
10. Голант Е.Я Некоторые принципиальные вопросы развития самостоятельности школьников. - М., 1944. - С. 11-17.
11. Гончаренко С. Український педагогічний словник. - К.: Либідь, 1997. - 376 с.
12. Громцева А. К. Формирование у школьников готовности к самообразованию. - М.: Просвещение, 1983. - 144 с.
13. Давыдов В.В. Виды обобщения в обучении. - М., 1972. - 268 с.
14. Демченко О. Реалізація основних підходів, методів та форм організації самостійної роботи у сучасній педагогічній практиці// Рідна школа. - 2006. - № 7. - С. 19 - 22.
15. Деснянська В.П. Самостійні роботи учнів 1-4 класів // Початкова школа. - 1998. - № 8. - С. 44-45.
16. Дидактика средней школы / Под ред. М. А. Данилова, М. Н. Скаткина. - М.: Просвещение, 1982. - 319 с.
17. Дідора М.І., Ковальчук Т.Г., Стельмах В.О. Умови формування самостійності молодших школярів //Початкова школа. - 1989. - № 3. - С. 15 - 16.
18. Есипов Б. П. Самостоятельная работа учащихся на уроках. - М.: Учпедгиз, 1961. - 239 с.
19. Жарова А. В. Управление самостоятельной деятельностью учащихся. - Л.: ЛГПИ им. А. И. Герцена, 1982. - 75 с.
20. Занков Л. В. Дидактика и жизнь. - М.: Просвещение, 1968. - 230 с.
21. Карпова В. А. Об изучении фундаментальных дисциплин. В основе - бригадно-модульная структура// Вестник высшей школы. - 1990. - № 5. - С. 47 - 48.
22. Кларк М. Технология образования или педагогическая технология?// Перспективы. Вопросы образования. - М., 1983. - С. 47 - 54.
23. Коваль Л. Г. Обгрунтування поняття педагогічна технологія// Гуманітарні аспекти реформування і розвитку національної системи освіти. - К., 1994. - С. 192 - 193.
24. Коваль Н.С. Самостійна робота учнів на уроках природознавства. - К.: Радянська школа, 1982. - 96 с.
25. Кононко О.Л. Як виявити рівень самостійності учнів //Початкова школа. - 1989. - № 1. - С. 40 - 44.
26. Крутецький В. А. Формування і розвиток здібностей учнів// Рад. школа. - 1972. - № 4. - С. 3 - 7.
27. Лернер И. Я. Внимание технологии обучения // Советская пеадгогика. - 1990. - № 3. - С. 139 - 141.
28. Лында А. С. Дидактические основы формирования самоконтроля в процессе самостоятельной учебной работы учащихся. - М.: Высшая школа, 1979. - 159 с.
29. Логачевська С.П. Диференціація у звичайному класі. - К.: Освіта, 1992. - 180 с.
30. Лозовая В. И. Познавательная активность школьников. - Харьков: Основа, 1990. - 88 с.
31. Махмутов М. И. Современный урок. - М.: Педагогика, 1981. - 190с.
32. Марчук Л.Б. Самостійна робота як метод урізноманітнення навчальної діяльності учнів // Рідна школа. - 2000. - № 4. - С. 84-88
33. Мелешко В., Мельник Ю. Формування логічних умінь як компонента алгоритмічної культури молодших школярів// Початкова школа. - 2006. - № 11 - С. 55 - 58.